Іñòî îðіÿ Óê

3. Єçóїòñüêі êîëåãії

Основою католицької освіти на українських теренах у складі Речі Посполитої були колегії, які організовували єзуїти. На зламі XVI–XVII ст. навчальні плани і програми єзуїтів відповідали культурним запитам не лише майбутніх католицьких богословів, а й православної української шляхти, яка прагнула здобути вигідні позиції в Речі Посполитій. Життєво необхідними були тоді добре знання латини, античної літератури, риторичні вміння. Поширення місіонерської та освітянської діяльності єзуїтів на українські землі відбувалося за підтримки місцевих магнатів. Перші єзуїтські колегії на українських теренах були відкриті в Ярославі (1575 р.), Львові (1606 р.), Луцьку (1609 р.), Кам’янці (1610 р.), Острозі (1620-ті рр.). На середину XVII ст. із 32 єзуїтських колегій у Речі Посполитій 12 діяло на українських теренах. Вони мали конвікти (інтернати), бурси (гуртожитки), бібліотеки, театри, аптеки, друкарні.

За навчальними програмами єзуїтські колегії були двох рівнів. Неповні п ’ятикласні давали освіту з граматики, поетики, риторики, арифметики, геометрії, діалектики й музики. Головним предметом була латинська мова, нею викладали всі дисципліни. Також вивчали грецьку, а в Луцькій колегії ще й руську (староукраїнську). До програм повних колегій входили ще дво- або трирічний курс філософії та чотирирічний курс теології (богослов’ я). Філософію вивчали світські студенти, а курс теології був призначений для майбутніх священників і членів самого ордену. В єзуїтських колегіях, зважаючи на високу якість (і безкоштовність) освіти, охоче навчалися не тільки католики, а й православні та уніати. У Львівській єзуїтській колегії здобував освіту майбутній козацький гетьман Богдан Хмельницький.

Єзуїти (від лат. Jesu – Ісус) – члени католицького чернечого ордену «Товариство Ісуса», заснованого в 1534 р. у Парижі з метою проповідницької та місіонерської діяльності. З наступом Контрреформації – ї перший релігійний орден в історії католицької церкви, для якого освітня діяльність стала провідною в «захисті католицької віри». Після Люблінської унії єзуїти поширили діяльність і на українські землі, виступали чинником покатоличення й полонізації.

Як було організовано навчання в єзуїтських колегіях? Чому іці заклади набули популярності?

4. Êèїâñüêà (Ìîãèëÿíñüêà) êîëåãіÿ

Однією з найвиразніших постатей релігійного і культурного життя України другої чверті XVII ст. був Петро Могила. Ґрунтовна освіта, яку він здобув у Львові (у братській школі) і ймовірно в Західній Європі, переконала майбутнього митрополита в необхідності докорінних змін у шкільництві. Найкращим взірцем для православної школи нового типу в Києві він уважав шкільну модель єзуїтів. Реалізувати свою програму Петро Могила заходився у 1627 р., коли став архімантдритом Києво-Печерської лаври. Отак у 1632 р. виникла, об’ єднавши лаврську і братську школи, Київська (Могилянська) колегія.

Сучасники називали заклад академією, хоча тоді королівського привілею на існування в Києві школи вищого рівня не було. Окрім граматики, поетики й риторики, у колегії вивчали «вищі науки» – філософію та богослов’ я. Спочатку

Київські студенти XVII–XVIII ст. Реконструкція З. Васіної освітні новації Петра Могили в Києві сприйняли вкрай неоднозначно. Дехто з православних інтелектуалів уважав, що переорієнтація української освіти на західний взірець є наругою над православною традицією. Часом дебати набували такої гостроти, що, як писав ректор Лаврської школи Сильвестр Косов, її професори, лягаючи спати, боялися, що вночі ними «начинять шлунки дніпровських осетрів». Однак з роками пристрасті вщухли, а Києво-Могилянська колегія здобула славу визначного освітнього центру в Східній Європі.

Коли було створено Києво-Могилянську колегію? У чому полягав задум цього навчального закладу? Чому частина містян не сприйняла заснування колегії?

5. Ïîëåìі÷íà ëіòåðàòóðà

Берестейська унія, як і загалом політика польської влади, спричинила тривогу в українському суспільстві, що виразилося в полемічній літературі. Тогочасні письменники-полемісти не були дискутантами в сучасному розумінні. Здебільшого їхні твори – вияв почуттів обурення і неприйняття опонента, що набували іноді яскравої літературної форми. Перші полемічні твори з ’ явилися ще на етапі підготовки унії.

Найбільш значимою фігурою з-поміж захисників православ ’ я був Іван Вишенський. Чернець, родом із галицького містечка Судова Вишня, він майже все життя прожив у Греції в монастирі на горі Афоні, час від часу надсилаючи на батьківщину послання-пророцтва. Сповнені критики людської самовпевненості й гордині, послання Вишенського розходилися по Україні й мали вплив переважно серед нижчих, соціально зневажених прошарків православної «братії».

Чи не найбільшою втратою для православ ’ я був перехід до унії Мелетія Смотрицького, сина ректора Острозької колегії. Здобувши добру освіту – у єзуїтській колегії у Вільно, університетах Бреслау (Вроцлава), Лейпціга, Нюрнберга і Віттенберга, а також подорожуючи православними центрами Сходу – він дійшов переконання, що східнохристиянське богослов’ я поступається західному, а тому у єдиним виходом бачив унію у церков. р Мелетій Смотрицький р здобув у визнання не тільки як церковний полеміст, але як і вчений-філолог. Йому належить опис граматики старослов ’янської мови.

Полемічна література (від грец. πολεμιχός – войовничий) – добірка церковно-богословських і художньо-публіцистичних творів XVI–XVII ст., у яких обговорювали питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їхнього об’єднання. На відміну від дискусії, мета полеміки – не досягнення згоди, а ствердження власної точки зору, перемога над опонентом.

РОЗДІЛ 1

Поясніть значення слова «полеміка». Чому літературу, яка -з’явилася у зв’язку з Берестейською унією, називають полемічною?

6. Ìèñòåöòâî

Мистецьке життя в Україні другої половини XVI і першої половини XVII ст. відбувалося під знаком культури Відродження (Ренесансу), яка ґрунтувалася на засадах гуманізму, тобто уваги до людини. Твердження про «людину як образ Божий» почали розуміти доволі буквально, принаймні дистанція між світською та сакральною культурою зменшувалася. Так, у другій половині XVI ст. набули поширення інтермедія (театральні сценки між актами вистави, у яких дійовими особами були персонажі з простолюду) і вертепна драма (вертеп –різновид українського лялькового театру). Навіть у надгробках та епітафіях (надмогильних написах) з ’ являвся образ реальної людини. Ставлячи над усе сильну людську індивідуальність, епоха Відродження була терпимою до людських слабкостей і пороків.

Святий Петро. Скульптура на фасаді каплиці Боїмів у Львові. Початок XVII ст. Портрет Івана

Даниловича. Художник невідомий. 1620-ті роки

Різдво Марії. Ікона з с. Тарнавка на Львівщині. Середина XVII ст.

Основними жанрами в образотворчому мистецтві залишалися настінний розпис та іконопис, однак поряд з ними виникли нові – світський портрет, історичний живопис. В іконах і фресках посилився інтерес художників до реалістичного зображення персонажів, показу побутових сцен, краєвиду. В іконописі слабшала візантійська традиція, у якій головне завдання – показати небо, відірвати людину від землі. Ренесансна культура, навпаки, оселяла людину на землі. Появі нових мистецьких форм сприяли й технічні досягнення: як-от друкарство дало поштовх для розвитку графіки, зокрема гравюри як її різновиду.

У просторово-культурному сенсі ренесансна культура утримувала Україну обличчям до Заходу. Однак був і зворотний бік: у зв ’ язку з посиленням польсько-католицької присутності для багатьох в Україні ренесансні віяння сприймались як впливи

Гравюра –малюнок, вирізьблений на спеціально підготовленій дошці чи металевій пластині, або відбиток такого малюнка на папері.