№ 217 MILLENIUM CLUB 2

Дорогі друзі, постійні та нові наші читачі!

Дуже раді черговій зустрічі з вами на сторінках журналу

MILLENIUM CLUB за листопад. Як ви знаєте, від початку російської агресії ми перейшли на онлайн формат видання. І сьогодні, наприкін ці 2022 року можемо впевнено сказати, що цей крок був правильним. Сучасний Інтернет – це широко відчинені двері до світової спіль ноти. Сьогодні соціальні мережі є джерелом новин для 74% українців, а використання телебачення для отримання новин впало цього року порівняно з 2015-м більш ніж удвічі. Такі результати опитування USAID-Internews презентувала директор Internews в Україні Джил ліан МакКормак. Крім того, опитування показало, що помітно зросла популярність регіональних медіа: регіональні сайти підвищили популярність з 27% минулого до 55% цього року. Читацька аудиторія журналу MILLENIUM CLUB значно розши рилася, про що свідчать не лише ваші численні відгуки. На даний час в нас же понад півмільйона переглядів на міжнародному порталі ХХХ. Подіями в Україні цікавляться сьогодні в усіх

земної кулі, тож публікація у нашому виданні – потужний

якісну марку «Міленіуму», радувати вас цікавими матеріала ми, зустрічами із людьми, які зуміли проявити себе в цей важкий для України час, не здалися, не опустили руки. Їхні приклади надихають інших українців, гуртують, роблять нас сильнішими. З великим задоволенням розповімо про кожного з вас, поділимося вашим досвідом із всіма читачами. Пишіть нам, дзвоніть. Завжди раді зворотному зв’язку та готові до спілкування! З повагою, Сергій САХАНЬ

Війна. У неї жахливе, жорстоке обличчя. І коли у небі над рідною країною летять ракети, а повітря та земля здригаються від вибухів, наші мужні чоловіки стають рядами на її захист. Серед них – різні люди: режисери, медики, спортсмени. А також – політики. Про шлях до нинішньої діяльності, своє бачення фіналу боротьби та повну відповідальність за країну і безпеку людей нашому журналу розповів Андрій БАБЕНКО, депутат Одеської обласної ради, політик, воїн, захисник своєї Батьківщини. — Андрію, доброго дня! Розкажіть, будь ласка, про себе: яким був Ваш шлях, як саме Ви прийшли до сьогоднішньої діяльності? — Строкову службу я спочатку слу жив у внутрішніх військах України. Потім в моє життя увійшов підрозділ МВС «Беркут». Звичайно, весь цей шлях та досвід сформували в мені певний світогляд, тому безпека ін ших людей стала для мене такою со бі мрією! Тому і з’явилася охоронна агенція «Самсон» - це, до речі, ім’я мого сина, тому така назва утворила ся на його честь. — Скажіть, чим саме для Вас особисто стала нинішня війна? — Для мене війна стала усвідомленням відповідальності за країну! Ця війна розпочалася не 24 лютого 2022 року, а ще в далекому 2014-му. Однак саме 24 лютого був той самий відповідаль ний момент, коли я зрозумів, що кожен

без винятку має взяти до рук зброю та відбивати навалу орків! Тому наступ ного ж дня, 25 лютого, я добровільно мобілізувався. — Сьогодні величезна кількість українців-волонтерів стали рушій ною силою нашої країни. Ви – серед них, допомагаєте всіма силами та душею. Розкажіть, будь ласка, про свою діяльність. — Хочу сказати, що волонтерство як явище почало розвиватися в Україні разом з початком війни ще у 2014 ро ці. Дійсно, і в нашій країні, і поза її ме жами дуже потужний волонтерський рух. І так я можу вважати себе його частиною, але є люди, які цим живуть, це на повну стовідсотковий шлях їхнь ого життя, а я просто роблю те, на що Бог дає сил. Ми з командою допома гаємо людям настільки, наскільки ви стачає сил та часу!

— Андрію, Ви приймали участь у безлічі боїв, також – у найгарячіших точках. Розкажіть, будь ласка, про цей досвід.

— Про мій досвід бойових дій скажу просто: я не хочу, щоб той досвід мали наші діти! Це не має повторитися знов. Ми мусимо закінчити цю війну нашою Перемогою!!!

— Андрію, вся Україна наразі молиться наближенню нашої безперечної Перемоги. Скажіть, будь ласка, якою Ви бачите її?

— Перемога, в моєму розумінні, це, поперше, повернення наших територій в межах адміністративних мап 1991 ро ку, по-друге, повна капітуляція оку пантів, а також – повної виплати ре парацій!

— Андрію, дякуємо Вам за інтерв’ю. Наостанок, що б Ви побажали читачам нашого журналу?

— Всім бажаю Миру та Процвітання!

а

часом

й письмен

Як вийшло, що

на війну

взяли до рук автомат? - Це не я потрапив на війну, а вона прийшла до нашого дому і зробила всіх нас, письменників, лікарів, кондитерів та таксистів солдатами своєї країни. Коли минули перші «панічні» години, у серці залишився єдиний страх, ста ти бранцем, покірною жертвою і заручником ворожої волі. Страшно було не встигнути показати росіянам, що ми їх не боїмося, і вони заплатять криваву ціну за наші зруйновані долі. Я так боявся цього, що для інших побоювань місця в душі не залишилося. Досі пам’ятаю, яке полегшення я відчув, отри мавши автомат і перше завдання. Це було величезне, небачене, головне по легшення у моєму житті. - Чого Ви навчилися на війні? Можливо, Ви почали дивитись на щось з іншого боку? - Та майже на все я почав дивитись інакше. І не лише я. Війна навчила нас усіх бути простішими і не соромитися цієї простоти. Ми перестали будувати далекі хитрі плани та відкладати добрі слова та вчинки на майбутнє. Голов ним стало військове «тут і зараз», і це надало всьому довкола особливий, правильний смак та сенс. Війна, звичайно, зла чаклунка, але треба визнати, у неї є чарівна паличка, яка вміє все розставляти по місцях і називати своїми іменами. Мені здається, що війна зробила і мене, і всіх навколо краще, від вертіше і чесніше. - Ігоре, які навички та здібності допомогли Вам пережити важкі бої? - Я не бачив тяжких боїв. Важкі бої ведуть зараз наші доблесні ЗСУ на Сході та Півдні країни. А оборона Києва в перший місяць війни - це окрема сторінка війни, героїчна, яскрава та трохи наївна. Наївна в тому сенсі, що ми не дума ли ні про перемогу, ні про якусь стратегію та тактику. Ми йшли на війну, як у вічність, заслонивши собою те, що вчора було нашим життям і мріючи про

вони все

ніж наше покоління, без комплексів і перекосів. Ми прагнули показати ворогові, що не боїмося його, і про більше не мріяли. А для них перемагати так само природно, як дихати, тож вони з першої хвилини вірили в українську перемогу. Саме молода гене рація українців цієї хвилини громить росіян у кривавому вогні фронту, і вона не потребує рекомендацій та рецептів нашого лукавого покоління.

метрів від мого дому. До того ж, виконуючи завдання, я регуляр но мотався до Києва, тому часто вдавалося заскочити додому та навіть переночувати з родиною. Та й моя дружина, Марина, теж була в строю з першого дня війни, займалася постачанням армії та перших біженців, можна сказати, жила на колесах і часто була під вогнем. Тож нерозумінь не виникало, якщо ви про це. Навпаки, ми стали ще ріднішими. Ріднішими та несподівано молодшими. - Під час війни Вам вдалося не лише захистити нашу свободу, а й написати книгу «Хроніка холодного березня (за писки киянина на початку війни)». Як це відбулося? Де Ви взяли вільний час? - Як то кажуть, у війни свій розклад та свої методи роботи. Я гадки не мав, допишу я цю книгу чи не зможу, не думав ані про комер цію, ані про славу. Просто писав те, що приходило до серця, час від часу, то за комп’ютером, то роблячи начерки в блокноті у вільну хвилину. Іноді за кермом джипа, іноді при світлі ліхтарика, в зов сім, здавалося б, непридатних умовах. Можливо, саме тому вона народилася швидко та впевнено, наче сама собою. Якщо чесно, я сам здивувався, побачивши її надрукованою та взявши до рук. - Чи плануєте Ви й надалі порушувати тему війни в публікаціях? І чи варто чекати від вас другої книги? - Другу книгу я, відверто кажучи, вже закінчую. Сам не знаю, як і чому це сталося, але війна наче наказала не відкладати нічого на потім і навчила все встигати. Це книга

доставкою гуманітарних вантажів, працював у військово-інформаційній галузі, виконував окремі конкретні завдання керівництва. Принагідно записав кілька українських пісень, і, до речі, не вважаю це чимось другорядним. Це не про майбутнє, це саме те тут і зараз, без якого майбутнє мо же не наступити. Звісно, думки часом приходять, я за вдачею прагматичний мрійник, але я відразу відкладаю їх на потім, не

формулюючи. Як то кажуть, переможемо –подивимось. - Чи хотіли б Ви продовжити військову кар’єру після пере моги України? Чому? - Звісно, ні, що ви таке кажете! Після Перемоги ми матимемо най кращу в півкулі армію, що опанувала новітню техніку та передові методи ведення війни. ЗСУ вже сьогодні найкращі солдати світу, рятівники Європи та справжні професіонали перемоги. А мої війсь кові навички не треба переоцінювати. Я був одним із сотень тисяч киян, які зрозуміли, що прийшла їхня черга взяти до рук зброю і битися за свій дім, свою сім’ю, свою честь та Націю. Це було не мистецтво війни, а нормальна чоловіча готовність до бійки. Ма буть, у майбутньому я міг би служити у військовому департаменті інформації та пропаганди, але зараз про це говорити передчасно. - Як Ви вважаєте, коли закінчиться війна? Українці справді сподіваються, що цей жах закінчиться навесні, але що ви скажете? Чи даватимете якісь прогнози? - Я відстежую всі ключові тезиси світового та ворожого інформа ційного поля, тож розумію ваше питання. Так, у свідомість наро ду зараз акуратно вкидають інформацію про «узгоджені» умови закінчення війни. Говорячи мовою фахівців, відкривають вікно Овертона, вивчаючи настрої нашого народу та перевіряючи його готовність битися до кінця, до реальної перемоги. Я говорю про так званий «семирічний варіант». Але, гадаю, це все підступи путінської пропаганди, і наше військово-політичне керівництво не піде на таку підлу та небезпечну

і

- Можливо, моє життя змінилося набагато менше, ніж життя багать ох інших людей. Активна благодійність, якою я займалася до війни, виявилася чудовою школою виживання та дисципліни. Крім того, мій чоловік, Ігор Мізрах, займається політичним аналізом, і він ще за три тижні до нашестя сказав мені – рідна, будь сильною, скоро розпоч неться велика війна. Звісно, до жахів війни не можна підготуватися заздалегідь, але я зібрала волю

Для мене подорожі – це відпочинок або ділова поїздка, а коли ворог прийшов у мій дім, я не тікатиму, а зроблю так, що він вмиється кров’ю і сто разів пошкодує, що напав. Нехай не зі зброєю у руках, як наші чо ловіки, а на своєму, жіночому місці, але зумію бути корисною і не злякаюся. Ви запитали, чи я допомагала військовим? Ну звичайно! У перші дні та тижні ми всі почували себе військовими, солдатами України, і ніколи було ані боятися, ані сумніватися, ані жаліти себе. Ви ж пам’ятаєте цю тривожну карусель! Я возила та відправляла продукти на передову та в пункти прийому біженців, допомагала старим та багатодітним сім’ям, годувала блокпости, справ вистача ло. Пізніше, коли росіян відкинули від міста, налагодила зв’язки з Європою та організувала на базі нашого Національного Конгресу Жінок великий продуктовий та медичний хаб, відпрацювала скла дування та логістику постачання. Якось швидко вдалося опанувати нові професії. Не дарма ж кажуть, що на війні або все вмієш, або дуже швидко всьому навчаєшся. - Ваш чоловік зараз воює і брав участь у боях за Київ. Як Вам вдалося пережити цей час, коли кохана людина – на фронті? - Ні, зараз Ігор не воює, він у Києві. Виконує якісь завдання, про які мені нічого не варто знати, але майже завжди ночує вдома. Зброю він узяв до рук, коли росіяни висадилися під Києвом, і фронт гримів за десять кілометрів від нашого будинку. Тоді це здавалося нормальним та природним, і, знаєте, я за нього навіть

способами з читачами. Можливо, медитації чи молитва? - Як вам сказати… Зараз молитва - це фоновий стан душі, і Бог сь огодні живе не в храмах, а в українських будинках, притулках та окопах. Наша війна з агресором – це свята

номанітних консультацій для адво катів, які змушені були виїхати до Польщі. Також багато зусиль було покладено задля допомоги тим, хто вимушений був покинути свої домівки: пошук не тільки житла, а й роботи став пріорі тетним напрямком діяльності Ради на невизначений термін. Тетяно Олександрівно, з якими проблемами довелося зіткнутися? Як взагалі працює Рада адвокатів зараз? Хочу відзначити, що Рада адво катів Дніпропетровської області не припиняла працювати. Навіть спо чатку, в найневизначеніші та не безпечні дні ми продовжували та продовжуємо підтримувати наших адвокатів, виконуючи покладені на нас обов’язки. Звісно умови роботи змінились, але ще з пандемії 2020 року, ми навчи лись адаптуватись до найрізноманіт ніших викликів та робити все, що в наших силах задля забезпечення на ших колег підтримкою. Наприклад, останні тижні ми працю ємо без світла, Інтернету та тепла. Але навіть у таких складних умовах були знайдені рішення, що допомо гли не переривати робочий процес. У наших стінах будь-який адвокат може знайти допомогу та підтримку, які ми тільки здатні забезпечити за таких умов.

19 грудня - Ваше професійне свято. Що б хотіли побажати та передати Вашим колегам у цей день? Наближається наше професійне свято - День адвокатури. Кожного року з нагоди професійного свя та ми бажаємо один одному про фесійних здобутків та вдячних клієнтів, але зараз впевнена, що наші адвокати, як і всі українці, понад усе бажають нашій країні перемоги та мирного, процвітаю чого життя. Українській адвокатурі та адвока турі Дніпропетровщини зокрема

хочеться побажати продовження шляху до незалежності та самов рядності, поваги до адвокатури як інституту громадянського су спільства. Нехай багаторічні тра диції нашої адвокатської родини і традиції нові, які тільки почали зароджуватися останніми рока ми, розвиваються і поширюють ся, об’єднуючи адвокатів у єдину спільноту. За місяць будемо зустрічати но вий рік. Чого б ви побажали українцям у 2023 році? Цього року ми як ніколи можемо відзначити швидкоплинність ча су. Цей рік став одним із найваж кіших в історії нашого покоління. Вкотре українській нації дово диться виборювати своє право на свободу, сплачуючи за це надви соку ціну. Кожного року ми бажаємо один од ному здоров’я, щастя, професій них здобутків. Цього року до цих побажань приєднується побажан ня найскорішої перемоги, відбу дови нашої країни, а також щоб всі українці, які були змушені по кинути свої домівки, повернулися на Батьківщину та возз’єдналися з рідними і близькими. Нашим захис никам і захисницям хочеться окре мо подякувати і побажати мужності та витримки, військової вдачі, міц ного здоров’я. Нехай 2023 рік стане для нас роком перемоги та винагородою за всі ви пробування, які випали на долю на шого народу.

та темні часи, але увесь демократичний світ разом із нами. Люди об’єднуються по всьому світі заради перемоги України. Скажіть, настільки сильна підтримка йде з-за океану? - Так, увесь демократичний світ з Украї ною! Ми відчуваємо колосальну підтрим ку Заходу. Адже вся зброя, якою воюють наші найкращі воїни приходить із За ходу, ми всі це добре розуміємо і вдяч ні за це. Біда у тому, що світ поділився навпіл, -йде боротьба світла з мороком, демократії й тиранії, тож нажаль частина країн на політичній арені підтримують те рор своєю неоднозначною або нейтраль ною позицією. Але, коли ми переможе мо, весь світ знатиме, що це – перемога мужнього українського народу, і ми буде мо прикладом для інших країн у відстою ванні своєї незалежності та свободи, як основи демократії - Ви самі зі Львову і знаємо, що дуже тісно підтримуєте зв’язок з Україною. Розкажіть, як змінилося життя за ці 10 місяців на Вашій Батьківщині? - Львів завжди був колискою патріотиз му. За свободу воювали наші пращури, тепер наше покоління стикнулося. З роз повідей дитинства я добре пам’ятаю, хто такий “москаль”, тож не дуже здивува лась, що вони прийшли до нас з війною. Нарешті українці усвідомили, що ми має мо відокремитись, відрізати все російсь ке з нашого життя. Львів вистоїть, нам не вперше! Велике щастя бачити, що Україна разом від заходу до сходу, не ма поділу на Право- і Лівобережну. Нас роками намагались поділити, посварити, спекулюючи мовою, вірою. Але українці разом! І ми точно переможемо! Ми вже перемогли своєю Єдністю, та нажаль страшною ціною нам дається ця перемо га, але тим більше буде шануватися на ступними поколіннями. - Днями Америка відсвяткувала День Подяки та почала готуватися до Нового року. Україна теж, на стіль

ки це можливо, готується до свята. Поділіться із нами, як це – зустрічати прийдешній новий рік у Львові? - Різдвяні свята у Львові це казка! І повір те, нема “москаля”, який забере це. У кож ній хаті буде Святий Вечір з 12 стравами, буде дідух, буде святкова Служба Божа. З сиренами, ракетами, в холоді, без світла, в жалобі за тими, хто вже не вернеться, ми будемо колядувати, молити Бога про пере могу і вітати один одного з Різдвом Христо вим! А наші хлопці на передовій будуть ще більше нищити ворога. Я не чула жодного львів’янина, який би скиглив. Навіть малі діти усвідомлюють, що маємо все це пере жити заради перемоги. Ми всі молимось за наших хоробрих воїнів ЗСУ. Дуже хочеться, щоб наступне Різдво було щасливим, щоби всі українці були у своїх домівках з рідними людьми, щоб більше жодна мати не оплаку вала сина. І тоді обов’язково приїжджайте на вертеп і пампухи до Львова! - Поговорімо про новорічні традиції на Західній Україні. Розкажіть про свої найулюбленіші. - Традицій у стародавнього інтелігентно го Львова багато і ми їх дуже любимо і дотримуємось. Найкраще просто приїха ти до нас і самим все побачити, а голов не – відчути. Ми, корінні

Наші захисники не просто солдати, це –воїни світла, це інтелігентні, сильні, ду ховні люди, для яких Україна понад усе. Я горда бути Українкою, бути частиною цього великого народу. Наші предки виборювали нашу незалеж ність, а ми виборюємо світле майбутнє! І воно буде! Бажаю кожній родині здоров’я, радості у кожній миті, спокою і достатку! І любові, адже вона точно врятує світ. Хай 2023 буде початком щасливого жит тя у новій мирній Україні! Тримаймося! Все буде Україна! Вірте в себе та нашу армію! У ЄДНОСТІ – НАРОДУ СИЛА Від Заходу вкраїнського й до Сходу Ми єдності ланцюг протягнем знов, Посієм між людьми священну згоду. Ми разом! Це основа всіх основ.

Тепло сердець здолає ворожнечу, І об’єднає всіх свята мета: Тримаймось разом. Ми – велика сила. Й не забуваймо: Батьківщина в нас одна. Тут бились прадіди, зросили землю кров’ю, Чужинців проганяли раз у раз. Вороже зло ми переможемо любов’ю, Нам об’єднатись заповів пророк Тарас. І заспіває знову Україна, І оживе її свята земля. І пам’ятаймо: тільки в єдності – народу сила То ж стали золотими ці слова. Дмитро Посільський

непереможний!

Розчинити Персона

злість у своїй душі, відпустити накопичений емоційний негатив, нездорові тенденції розуму, свідомо розслабити своє тіло, аби воно змогло від новитися, омолодитися та дихати свободою, радістю

- Інно, розкажіть, чому саме косметології Ви вирішити при святити своє життя? - Я – жінка, а це означає, що я несу красу у світ, як і всі жінки на пла неті. Я 14 років працюю в естетич ній косметології, допомагаю людям бути гарними, не лише зовні, а й в середині себе, завдяки психології. Я навчаю, як можна без різних хіміч них засобів, які лише псують наше здоров’я, та без ін’єкцій залишатися молодим та здоровим на довгі роки. Звичайно, не існує цілющої таблет ки, але завдяки моєму постійному навчанню та розвитку саме в цих сферах, я знайшла багато робочих та дуже цікавих інструментів, які на разі поєдную у свою унікальну ме тодику. Вона детально продумана і збереже вашу молодість та здоров’я надовго. Я консультую усіх охочих, розповідаю клієнтам, що, та як треба робити. Варто лише мати бажання. - Ви кажете, що у Вас є унікаль на методика для молодості. Розкажіть про неї, будь ласка, детальніше. Що треба робити? - Як я вже казала, я багато років вивчала косметологію, остеопатію і паралельно тілесну психологію. І за раз працюю над тим, аби поєднати ці поняття та напрямки на користь людям. Це досить складно пояснити, адже у світі такого підходу в косме тології ще немає, але я спробую. Ба гато жінок живуть на основі минулого досвіду, травм, на звичних патернах сприйняття. Це стан абсолютної втра ти часу. Тікаючи від себе, жінки втра чають можливості, тому і приходить раннє старіння, а потім – і хвороби. Тіло накопичило минулий, не реалізо ваний досвід, емоційний (задавлений гнів, образи тощо) не реалізований ресурс, тіло стало важким та обтя женим з токсинами. До прикладу, ви колись розгнівались, але не проявили це зовні, тож гнів прописався в тілі. Енергію від виробленого адреналіну та кортизолу ми не перевели в дію, а відклали у своїх клітинах. Цей стан називається аутострес. З роками все це перетворюється на токсини та че

у стан

та колег,

для учнів

люблю все: природу з її сезонами, мову нашу солов’їну, людей. Україна – найстій кіша країна, українці – найстійкіші люди. Ми – найсильніша нація у психологічно му стані. Після того, як війна закінчиться, нас весь світ буде поважати, бо ми силь ні. Я пишаюся тим, що я – українка. - Як до Вас можна звернутися за допомогою? - Я завжди відкрита для співпраці. Зараз я можу працювати онлайн на всю Україну та за її межами у сфері тілесної психології та офлайн, якщо ви знаходитеся у Києві. Ласкаво прошу, приходьте в простір кра си м. Вишневе «INESBEAUTY», я поділюся з вами своєю енергією та натхненням. І не хвилюйтесь, якщо поки не маєте того молодого тіла та обличчя, яке б ви хотіли, це ціла наука та розумні кроки. Нещодав но слухала одну розумну людину і в ньо го є ідея про те, що можливо ми остання цивілізація, яка швидко старіє, тому що наразі відкриваються знання, які можуть уповільнити час, а значить старіння.

м.Вишневе, Освіти 15/31 +380 (96) 178 39 92 +380 (99) 167 81 07 inesbeauty_v

розпочнемо із ялинки чи ялинкових віточок, кожен обирає сам. Дуже буде добрим, якщо ви внесете у свій дім ялинку саме 21 грудня, на день зимового сонцестояння. І краще, щоб вона простояла до Водохрещі включно. Далі – прибирайте дерево чи віточки з вашого будинку. Прикрашати я раджу ялинку як завжди, але звернути увагу на деякі особливості. Наряджати ялин

увагу. Середній ярус

це наша реальність, те, чим ми хоче

прикрасити наше життя. Туди віша ють будиночки, машинки, ключі, гро ші, ляльки, телефони, сердечкі – все те, чого бажаєте у своєму житті зараз. Треба ще обов’язково на ялинку купи ти щось нове, аби рік був багатим. По більше кульок на ялинці, вони символі зують радість. Верхній ярус – це наше майбутнє, але ще ця частина дерева

пов’язана із небом. Тож туди вішають зірочки, ангелів, небесні символи. Далі розкажу про скатертину, вона теж має бути чарівною для вас. Всі ж чули про скатертину самобранку. Вона має бути новою, красивою, а під неї мож на класти гроші, монети. Бо коли буде північ і звук келихів та приємних по бажань, коли горять свічки, то всесвіт прийме ваш запит. Тепер про стіл: тут діє наш гороскоп на 12 знаків зодіаку. Тож раджу ставити 13 страв (тут рахує мо разом із груднем місяцем). Ставите страву на стіл і кажете, наприклад, салат Цезар – це у мене

місяці у прийдешньому році. Алкоголь, до речі, не беріть до уваги, він ніяк не впливає на цю магію. - Ви кажете, що скоро на нас чекає зимове сонцестояння. Як до нього підготуватися? - Так, цей період теж дуже важливий для усіх. Сонцестояння – це коли сон це заходить у нуль-нуль градусів Козе рогу, саме в цей момент народжується нове Сонце, день стає довшим. Це по чаток ось того чарівного часу для усіх нас. Хочу сказати, що зимове сонце стояння буває у різні дні: цей момент може випадати у двадцяті числа груд ня. Цього року це станеться 21 грудня. Як підготуватися до такої сильної події в астрології? До 21 грудня 2022 року дуже важливо провести деякі практи ки. По перше, прибратися у вашому будинку, викинути усі непотрібні речі, вимести віником весь негатив та бруд. Навіть раджу під час цього заняття проговорювати таке: «я прибираю зі свого будинку невдачі, неприємності, страхи, хвороби…» Тут можете казати все те, від чого хочете позбавитися у прийдешньому році. По друге, обов’язково, за можливості, виплатіть усі борги, які маєте. Роз платіться з комуналкою, попрощайтеся із кредитами, віддайте позичені гроші друзям. Якщо коротко – закрийте фі нансове питання максимально, аби ця ноша не пішла у новий рік. По третє, до 21 грудня старайтеся побільше про вести очисних терапій для тіла та душі. Що я маю на увазі: різні ванни, маски та догляд за тілом, спа-салони, сало ни краси, а для душі – медитації, теплі розмови з рідними та відпущення нега тивних думок. І моя особиста порада – 21 грудня про сто сходить у баню, для повного очи щення. Звідти ви вийдете чистим та готовим до нових звершень у 2023 ро

ці. Саме після такого масштабного очи щення вже можна і планувати майбутнє життя. Тобто ви та ваш дім вже будете готові приймати щось нове, добре та позитивне. Те, що ніяк не могло прийти до вас, бо ви були завантажені непо трібним і брудним. - А після сонцестояння, що краще робити? Можливо і тут будуть поради та правила від Вас, Оксано?

- Після того, як Сонце увійшло у нульнуль градусів знаку зодіаку Козеріг, починається не менш важливий період, який триває до нового року включно. Чому він важливий? Ви ж знаєте, що наш гороскоп розділений на 12 сек торів, і кожен з них відповідає за якусь сферу життя. Відповідно, рік поділе ний на такі собі періоди, або місяці. І виходить так, що 21 грудня 2022 ро ку ми вже завершуємо 2022 рік. А вже наступного дня 22 число відповідає за місяць січень, 23 число – за місяць лютий, 24 грудня – за березень і так до початку січня. Ось чому цей період такий важливий. Саме в ці дні визна чається, як ви проживете наступний рік. І як ви проведете ці дні, так і буде. Все залежить від вас самих. До прикладу, ви вирішили віддати борг 25 грудня, цей день відповідає за кві тень місяць. То це може означати, що в квітні 2023 року у вас можуть бути фінансові труднощі: знову доведеть ся роздавати борги і все у цьому ду сі. Тож старайтеся зі всім розібратися до 21 числа. Мої особисті поради: пі сля сонцестояння слідкуйте за вашим здоров’ям, не нервуйте за можливості,

слідкуйте за фінансами, спілкуйтеся більше з рідними, багато часу мрійте. Побільше радощів та подарунків і со бі і іншим. Хочете мандрувати – пере гляньте журнали або сайти куди б хо тілося поїхати. Хочете знайти собі пару – спілкуйтеся з людьми протилежної статі. Ось так це діє.

- А перше січня як краще провести, якщо цей день відповідає за листопад місяць?

- Ось бачите, у цьому питанні вже є відповідь. Ну от як ми зазвичай про водимо перший день у році – лежимо, спимо, їмо. Ніяких дій та чогось нового. Ось тому частенько у більшості людей в листопаді з’являється апатія, депресія, лінь, сонливість. Тож висновки робіть самі. Візьміть і підіть у прогулянку пер шого січня, чи поїдьте собі за подарун ками. Зробіть все, чого забажає душа, і порівняйте потім своє життя у листо паді 2023 року.

- Ми знаємо, що Ви творча осо бистість. Як виражаєте себе у мистецтві?

- Так, я люблю займатися творчістю. Зараз працюю у стилі імпресіонізм, поп-арт, пишу маслом, так само гра фіка увійшло в мій творчий потенціал. Звичайно, до війни все це було більш легко, в мене були різні виставки, заходи тощо. А зараз я працюю над серією робіт з архітектури, я цим захопилася кілька років тому. Я багато подорожу вала, мене це надихало, тому більшість робіт присвячена темі подорожей. - Оксано, які плани маєте на майбутнє? Про що мрієте? Як і до війни я мрію відкрити власну га лерею у Харкові, де будуть виставляти ся усі наші українські художники. Зви чайно, буду рада і іноземним колегам. З радістю їх зустріну у своїй майбутній галереї.

STEM-освіта, проєктна робота, розуміння дітей, для чого вони вчаться і як зможуть в житті використати

- Олено, Ви вже декілька років розвиваєте авторську школу – «Liko-School». Звідки взялася така ідея? - «Liko-School» - це місце, в якому навчають дітей важливим життєвим навичкам. В Ліко-школі ми підходимо до освіти з урахуванням змін у суспільстві і житті людини під впливом технологій. Створити таке місце було моєю ідеєю ще на початку 2000-х років, і в 2014-му році, у важкий рік для України, відкрилася школа для учнів 1-4 класів. Спочатку в нас було мало дітей, але лише за рік роботи до нас прийшло вдвічі біль ше учнів. За три навчальні роки ми мали запит від батьків на продовження навчання в середніх і старших класах Ліко-школи. Тому в 2018-му у нас вже з’явився ліцей в окремій сучасній будівлі. І перед війною школа була заповнена на максимум. До 24 лютого в школі було 700 дітей.

- А в чому унікальність цієї школи? Що діти роблять у «Liko-School»?

- Разом із командою ми розробили візію і стратегію розвитку технологічного ліцею, освітнє середовище якого базується на цінностях і формуванні ключових компетентностей людини ХХІ століття. Наша школа інноваційна у багатьох напрямках. Запро вадження комп’ютерних технологій в навчанні дозволило Ліко-школі ввійти до десятки найкращих шкіл світу за рейтингами Microsoft. Ми стали першою школою в Україні, в якій відкрився авторизований тренінговий центр Apple. Освітня програма нашого тех нологічного ліцею передбачає STEM – підходи до вивчення природничих наук, мате матики і фізики через активне залучення дітей у проєктну роботу. Ми прагнемо ство рити умови для розуміння дітей – для чого вони вчаться і як зможуть використати свої знання в житті. Ще одним освітнім трендом нашої школи є вивчення іноземних мов з 1 класу. Уроки англійської мови в кожному класі щодня. Англійська мова для учнів Лікошколи – не один з навчальних предметів, а мова спілкування та пізнання світу. Тому, крім уроків англійської мови, з 3 класу в програмі уроки Science англійською мовою. А починаючи з 7 класу учні Ліко-школи мають можливість розпочати навчання за про грамою «Подвійний диплом» і здобути свідоцтво про закінчення середньої школи США від Аризонського державного університету. Крім англійської мови, з 3 класу можна обрати вивчення другої іноземної мови. І тут теж багато можливостей: французька, німецька, китайська або іспанська. Середня школа – це період підготовки до профіль ного навчання, в 7-9 класах ми даємо дітям спробувати все, що тільки може зацікави ти сучасних школярів: це літературні, театральні та історичні клуби, гуртки з техноло гій, студії живопису та ательє, кулінарна студія та майстерні з трудового навчання , в яких діти власноруч шиють і в’яжуть, вчаться готувати та створюють унікальні вироби з деревини і пластика. Старша школа є профільною. Наразі ми маємо такі профілі як архітектура та дизайн, ІТ, біотехнології та медицина. І другий рік поспіль розвивається напрямок бізнесу і підприємництва.

вили рівень травмованості і розробили корекційну програму для взаємодії з дітьми. Психологи школи також провели

зуміємо, що команда – це люди з однаковим цінностями, спільними мріями і високим рівнем відповідальності. Протягом останніх років ми разом із вчителями, батьками і дітьми визначали спільні цінно сті й цілі. На жаль, під час війни частина колективу змушена була змінити місце проживання, але я переконана, що коли закінчиться війна, ми зберемо усю команду і будемо працювати далі разом. - Багато дітей зараз виїхало за кордон. Як українські учні в Європі зберігають зв’язки з рідною школою/освітою? - Приблизно 70% наших учнів виїхали за кордон і зараз навча ються в країнах Європи, США та Канаді. Майже в кожній країні є учні «Liko-School». Вони зберігають зв’язки із нами, більшість з них навчаються в онлайн форматі. Ми всі знаємо, що математика в Україні вивчається більш досконало, і наші учні демонструють високий рівень з цього предмету в зарубіжних школах. Тому ми радимо батькам, які відвели своїх дітей в школу за кордоном, брати лише частину наших предметів онлайн (українську мову, історію,

як діти підтримують один

меншим, а малі

kuharevska

ФІЛІЯ; АКТИВНА УЧАСНИЦЯ СПІЛЬНОТИ «ЖІНКИ-ВОЛОНТЕРКИ»; ДИРЕКТОРКА ТА СПІВВЛАСНИЦЯ СІМЕЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА ТОВ «КЛІМАТ ПОДІЛЛЯ» У ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ.

рівня? - У роботі для мене найголовніше – це якість та ре путація. Високого рівня нам вдалося досягти саме завдяки постійному навчанню. Не обійшлося і без опанування новітніх технологій, без них ти зали шаєшся у минулому і нікуди більше не рухаєшся. Я особисто не роблю перерв у своїх курсах й тренін гах. Постійно щось нове дізнаюся,

підприємстві мають виконуватися гарно! Саме це слово – гарно. Має бути естетичне задоволення від змонтованого обладнання. Якісно і гарно – це наші принципи роботи. - Розкажіть про найскладніший проєкт, який довелося вико нувати. - Знаєте, складних об’єктів буває зазвичай небагато. Але, якщо та кі трапляються, то я не проґавлю можливості взятися за цю роботу. Буває так, що наші колеги-чоло віки бояться брати якийсь проєкт. Я від труднощів не відмовляюся, тому й маємо чудовий результат. - Ви – мама, бізнесменка, ведете активне соціальне життя. Коли все встигаєте та звідки берете сили? - Моє життя – це постійний рух, я не зупиняюся. А у нинішніх умовах – це запорука успіху та шлях до нашої перемоги. От як у війні пере можемо, тоді й відпочинемо. А поки – не до цього. - Ваш старший син захищає нашу країну у лавах ЗСУ. Як Ваша родина переживає ці важкі часи? Як підтримуєте один од ного? - Наша родина вже дуже давно на війні, ще з 2015 року. Мій син п’ятий рік поспіль боронить свою Батьківщину від ворога. Я неймо вірно ним пишаюся і знаю, що з ним все буде добре. І з нашою країною також. Надихаємося думками про Перемогу над росією. Ми не маємо права здаватися, опускати руки. Бо від нашої роботи та прикриття тилу залежить все: життя хлопців на фронті, збереження сім’ї, народ ження дітей та онуків – нового по коління українців. А головне – на нас тримається економіка України. Це надзвичайно важливо. - Оксано, а що зробите першим після Перемоги України? - Найперше, що зробимо разом із родиною

МАР’ЯНА ОВЧАРУК: «ПОКИ ТИ ЖИВИЙ, МАЄШ ВЧИТИСЯ ТА ЙТИ УПЕРЕД!»

- Мар’яно, вітаємо! Розкажіть, як змінилося Ваше життя за майже 10 місяців війни? Чи закрили Ви виробництво натуральної кос метики? - Раніше ми жили спокійно і не цінували всього, що мали. Однак, коли настають кризові часи, то ти максимально включаєшся у роботу і працю єш на благо суспільства. Не можу сказати, що я не боюся. Ні, звичайно я хвилююся за життя та здоров’я моєї родини та друзів. Але, жаліти се бе ніколи, треба мобілізуватися та включатися у працю ще більше. З початком війни наше виробництво зупинило ся, на жаль. Три місяці ми були у простої. Але всі ми прості люди, ні в кого з нас чи наших підлеглих не було великих запасів грошей аби сидіти вдома і чекати на кращі часи. Тож, ми переналаштували виробництво (виготовляємо натуральну косметику та мило з рослинною сировини) і знову запустилися. Почали ва рити ранозагоювальні та протизастудні мазі, від головного болю, масла з чайного дерева, а ще – тальки для ніг. Бо наші хлопці постій но перебувають у закритому взутті, а влітку це спричиняло рани на ногах. Тож наш нату ральний антибактеріальний тальк допомагав у розв’язанні цієї проблеми. Ось так ми вижи ли, хоч і працювали за мінімальну зарплатню. Радію, що нам вдається платити податки й ми нікого не звільнили у такий важкий час. Ко лектив ми втримали. - Чого Ви навчилися за цей період? - Гуртуватися. Ми й до війни у колективі ніколи не сварилися, але зараз ми стали більш чутли вими, збільшився рівень співчуття до оточення.

Розкажіть про свій волонтерський шлях. З чого починали, кому допомагаєте зараз?

- Я пішла волонтерити ще у 2014-му, ко ли почався Майдан. Це був шок і страх для усіх, але ми розуміли, що маємо змінити нашу країну на краще. До війни також ніхто не був готовий, але ми включилися у роботу одразу. Ми мали створити безпечний тил для наших хлоп ців. Зараз обрали нішу військових шпи талів і допомагаємо нашим пораненим бійцям. Плюс з колегами-волонтерами опікуємося тваринами, які на передовій розміновують території. У Хмельницькому ми оформили реабілітаційний центр для службових собак, аби їх виходжувати пі сля операцій. Як зараз функціонує рух «Жінки во лонтерки»?

- Ми не зупинялися ні на день. Наш волон терський рух складається із 70 жінок. Ми не входимо ні в яку організацію. Це все поча лося з кількох подружок з Хмельницького, а далі почали підтягуватися усі охочі з області. Роботи вистачає усім: допомагати військовим у шпиталі, пекти пиріжки, упаковувати енер гетичні батончики, заливати окопні свічки, сушити овочі й робити сухі борщі з супами. Наш рух – багатогранний, ми підтримуємо одна одну і наближаємо перемогу своїми си лами.

- Поговоримо про бізнес. Чи на часі за раз відкривати власну справу? - Я забороняю собі та знайомим казати сло во «криза». Ми подолаємо цю перепону, пе реживемо важкі часи. Зараз варто провести переоцінку цінностей, змінити погляди. Щодо того, чи варто відкривати бізнес, скажу таке: «пробувати завжди на часі». Якщо ви про живаєте на території України, де більш менш тихо, то чому б не відкрити свою справу? Економіку країни маємо підіймати, давати но ві робочі місяці та платити податки. Знайдіть лише свою нішу. - Які плани маєте на майбутнє у сфері бізнесу та особистого розвитку? - Плани дуже прості – розвиватися та ніколи не зупинятися. Поки ти живий, маєш вчитися та йти уперед.

- Олено, вітаємо! Війна змінила життя кожного з нас. Розкажіть про свій шлях після 24 лютого. Чого навчили Вас ці страшні події? - Життя стало складним, тому що змінила його війна. Ця страшна подія навчила мене цінити те, що навколо. Я зрозуміла, що ми не має мо права перекладати справи на майбутнє і чекати більш вдалого мо менту. Треба максимально цінува ти час і використовувати усі наго ди. Також війна навчила мене бути більш відповідальною. Пам’ятати про те, що поруч із нами є багато людей, які не можуть самостійно справитися зі своїми проблемами. Ми маємо допомагати один одному. Якщо людина має можливість щось зробити для іншої, вона повинна це зробити. Так наше суспільство ста не здоровішим і нам самим стане краще жити. - Ми знаємо, що Ви повернулися у суспільне життя. Розкажіть про проєкти, якими зараз займаєтеся. - Людина – це соціальна істота, яка не може бути щасливою та задово леною, поки не думає про інших. За раз я голова громадської організації «Санта Лючія», і громадяни зверта ються до нас із великою кількістю питань. Ми займаємося волонтер ством та благодійністю. У багатьох дуже загострилося відчуття, що ми в одному човні. Треба пам’ятати, у реальному житті немає прислів’я –«моя хата з краю, я нічого не знаю». Усі ми пов’язані

всередині. Ми – єдиний організм, система. Лише разом зможемо зро бити так, аби наше суспільство ма ло майбутнє. - Знаємо, що зараз Ви «працюєте» зі словом і письменним сторітелінгом. Чому саме цей напрямок? - Бо це моя професія. Я членки ня Національної спілки журналістів України, працювала на телебаченні й завжди намагалась зробити сло во живим. Аби вас почули, треба в інформацію вдихати свою енергію. Моя задача – аби світ став кращим завдяки суспільній праці та нашому слову. Адже на самому початку було лише воно. - Ви казали, що цього року Ваша життєва позиція змінилася. Як саме і чому? - Знаєте, я завжди знаходилася у вирі соціального життя. А коли вийшла заміж та народила дити ну, стала домогосподинею. Чо ловік працював, я виховувала доньку. Але, попри усі зміни, я встигала навчатися, підтверджу вала свій диплом у Швеції. І зро зуміла, що за своє життя треба нести відповідальність. Кожен ко лись починає усвідомлювати, час на цій планеті - короткий. Треба

встигнути реалізуватися як про фесіонал та особистість. Зробити все, аби твоя дитина дивилася на тебе і брала собі за приклад твої цінності. Хочу додати: для мене було важливим знаком, що я роб лю все правильно, коли я отри мала Почесну грамоту від Право славної Церкви України. Усі ми під Богом і маємо жити за його запо відями. - Ваш спосіб життя у 2022 році змінився. Ви скинули 35 зайвих

кілограмів. Це надзвичайні зміни. Як вдалося цього досягнути? - Не буває змін зовнішніх без вну трішніх. За цей рік я дуже змінила ся, бо зайнялася своїм здоров’ям. Вважаю, дуже важливо приділя ти увагу не лише змісту, а й фор мі. Мені допомогла усвідомленість: якщо сьогодні не почати слідувати за здоров’ям, то завтра буде на багато складніше, а післязавтра –взагалі неможливо. У здоровому тілі – здоровий дух. Треба тренувати себе, бути сильнішим. Чим старше ми стаємо, тим уважніше маємо ста витися до свого тіла. - Олено, які плани маєте на майбутнє: у сфері саморозвитку, роботи та відпочинку. - Я розклала усі заплановані задачі в три сектори: • саморозвиток та вдосконалення; • ефективно використовувати час у професійній роботі;

суспільна робота, благодійність.

буду й надалі робити все те, що робила. Сторілетлінг

- Денисе, розкажіть, як війна в Україні змінила ваше професійне життя? - Насамперед можу сказати, що во но стало більш неспокійним і багато людним, водночас є дедалі складніші завдання. На практиці нам довелося за дуже короткий період часу адап туватися до нової хвилі клієнтів, які порушували нові юридичні питання, а іноді нам навіть доводилося ви находити щось нове. Майже щодня ми стикалися з новими ситуаціями, що викликали всілякі питання, які нам доводилося аналізувати день і ніч, щоб знайти найкращу відповідь, найкраще рішення для наших клієн тів. Мушу зізнатися, що перші три місяці були для нас дуже складни ми через повний хаос, що відбував ся навколо, але поступово нам вда лося адаптуватися і запустити весь механізм роботи навіть у нинішніх умовах. - Чи змінився якось профіль ро боти Вашої компанії після початку війни

- Денисе, з якими проблемами довелося зіткнутися під час допомоги співгромадянам? Чи були в Румунії якісь зміни в законах? - Проблеми були різні, але мен шою мірою вони стосувалися кримінального права. У цей пе ріод, треба визнати, було заве дено мало кримінальних справ щодо біженців – громадян Украї ни. Більшість питань стосувалися імміграційного та комерційного права, за якими слідували питан ня сімейного права. Було багато випадків переїзду бізнесу, інве стицій до Румунії, купівлі неру хомості тощо. На національному рівні законодавчих змін не вини кло, натомість зміни виникли на рівні ЄС, наприклад, ухвален ня Директиви, що встановлює тимчасовий захист. Також є інші директиви про допомогу україн ським біженцям. - З якими питаннями зараз звертаються до Вас люди?

- В останні три місяці більшість запитань стосуються торгівлі, ін вестицій у Румунію, розвитку біз несу та переїзду бізнесу з Украї ни до Румунії, а також аспектів трудового та імміграційного пра ва.

- Денисе, а от у яких саме галузях права Ви надаєте допо могу?

- Ми – юридична фірма з кількома юристами і охоплюємо практично будь-яку галузь права в Румунії – комерційне, кримінальне пра вопорушення, цивільне, договір не, арбітражне, імміграційне, не рухомість, неплатоспроможність, сімейне право тощо. - Чи зазнала змін Ваша команда за цей рік? Якщо так, то чому і яких? - Так, у нашій команді відбули ся

ділиться із нами проблемами сучасного лікування, як наважився на власну вправу та чому працювати із родиною пліч-о-пліч – це ключ до успіху. - Олеже Антоновичу, Ви – оф тальмолог із досвідом у три десятиліття. Як потрапили у цю професію? І як виникла ідея створити власний офтальмологічний центр? - Знаєте, мені було легко зробити цей професійний вибір, бо мій батько був офтальмологом. Після закінчення медінституту, я почав трудовий шлях у районній лікарні. 29 років працю вав там поруч із батьком, потім вже сам. У державній медицині пройшов шлях від амбулаторного прийому у поліклініці до офтальмохірургії. Вся офтальмологічна хірургія не потре бує стаціонарного лікування. Тож, з часом у мене і з’явилася ідея від крити власний центр. Тоді я був вже досвідченим офтальмохірургом. Що було для мене ще плюсом: усі при лади, які потрібні для центру, можна придбати в Україні в лізинг чи у від строчений платіж. Тож, я наважився на власну справу. - Ваш центр – сімейний, тобто із Вами пліч-о-пліч працює родина. Як прийшли до такого формату? - Скажу так: якщо за тобою не йдуть члени твоєї сім’ї, то не варто і почи

нати створювати сучасний центр. І додам, на мою думку успішні приват ні центри по Україні – саме сімейні. Чому? Бо родині ти довіряєш і заради їхнього майбутнього ти трудишся. На даний час у моєму центрі, крім мене, працює моя дружина, старший син і невістка. Молодший син проходить навчання. - У чому перевага сімейного приватного центру перед держав ною лікарнею? І чи повинна бути взагалі державна медицина? Які складнощі в розбудові, утриманні та розвитку цієї справи? - Перевага приватних центрів у су часному обладнанні. Також кожен ПЦ обирає на свій розсуд та по требу перелік захворювань, які бу де лікувати. Таким чином, приватні офтальмологічні центри у більшості мають відносно вузьку спеціаліза цію. Ми, наприклад, не займаємося онкологією, серйозною травмою, пе ресадкою рогівки. Для цього є спе ціалізовані профільні державні цен три. І такі, на мою думку, повинні бути у кожній країні. Далі треба обрати правильну стра тегію визначення напряму роботи

вашого центру та придбання оф тальмологічного обладнання. У при ватній установі керівник має бути локомотивом, який би вів за собою увесь колектив. Треба підібрати працівників, правильно розподілити медичний персонал, дати кожному роботу, згідно з вміннями. Та наш підхід все ж відрізняється від інших приватних закладів – ми не займає мося деякими чисто комерційними проєктами лікування офтальмоло гічних захворювань. Мій – сімейний центр, а пацієнти – важливіші за прибуток. - Які нові технології та наукові відкриття допомагають сучасному офтальмологу досягти нових успіхів у лікуванні складних за хворювань ока? - З того періоду, коли я у 90-х прийшов у професію, стався вели чезний прорив у нашій сфері. Не тільки в Україні, а й за кордоном. Ті хвороби, які ще тридцять років тому приводили до сліпоти, сьо годні вже навчилися лікувати. За раз найбільше ми використовуємо досягнення лазерної та ультразву кової технологій. Проводимо ефек

тивне хірургічне лікування ката ракти та глаукоми, застосовуючи саме це обладнання. До прикла ду, лазер низької частоти сканує сітківку з точністю до мікронів. Це дослідження абсолютно безпеч не. У нашому центрі є лазери для лікування усіх видів глаукоми, у томі числі некомпенсованих з ду же великим очним тиском. Ми за стосовуємо сучасний лазерний фотокоагулятор для лікування за хворювання сітківки. Особливо це необхідно при діабеті. Без цих ла зерів сучасне лікування просто не можливе. Щодо ультразвукових технологій, то у нас є УЗ апарат для прове дення UBM-сканування, В-скану вання та А-сканування. Особливіс тю УЗ діагностики є можливість діагностувати внутрішньоочні за хворювання при непрозорих оп тичних середовищах. На сьогодні найпоширеніша процедура заміни кришталика – це його ультразву кове видалення через розтин всь ого 2 міліметра. У звичайний день ми маємо по 15-20 таких операцій, які тривають 10 хвилин. Немає ані крові, ані швів. Після процедури пацієнт їде одразу додому. Ось це вам ультразвукові технології. Великий прорив у лікуванні дея ких раніше невиліковних захво

рювань сітківки, які напряму вели до сліпоти, ми досягаємо за раху нок інтравітреальних введень ан ти-VEGF препаратів. Їх вводять в середину ока і там вони блокують ріст новоутворених судин. Ми дає мо шанс людям зберігати свій зір роками. - Скажіть, як працює Ваш центр в умовах війни? - Ми працювали з першого дня вій ни. Кількість людей збільшилась у півтора рази. Допомагаємо пере селенцям, військовим та їхнім ро динам. Надаємо консультації оф тальмологів безоплатно. А наших захисників лікуємо повністю без платно. Вони захищають наше жит тя та свободу, а ми – допомагаємо їм так, як можемо. Також розро били систему знижок на операції для переселенців. А ще – роздаємо усім, хто того потребує, деякі ме дичні препарати, надані нам спон сорами. Війна не зупинила нашого життя та роботи. Ми навіть знайш ли змогу оновити деяке обладнан ня, також почали вести соціальні мережі, аби показати досягнення. Ніхто з нас не чекав, що почнеться війна. Але ми, медики, маємо три мати тил і робимо все для цього. І ми щасливі, що можемо і далі пра цювати.

- Чи складно до Вас прийти на огляд?

- Абсолютно не складно. У нас є сайт у мережі, є сторінка у Facebook, є телефони. Реєстрату ра працює добре. Черг на опера ції немає, потужності великі. Щодо цінової політики, ми намагаємося тримати її у стабільності. Звичай но, вартість розхідних матеріалів та операції трохи виросла. - Олеже Антоновичу, а чи є у Вас якісь мрії? - А що таке мрія? Це щось недо сяжне, малоймовірне на даний час. Та й мріяти треба вміти правильно. Головне правильно сформулювати мрію і крок за кроком йти до неї. Зі свого досвіду скажу, мрія про сімейний приватний центр здійс нилася, бо я правильно її сформу лював і щодня щось для цього ро бив. Я не думав про це діло, як про щось нездійсненне. Тож наступна моя мрія – аби наш сімейний пра пор ніколи не впав. Аби мої діти та онуки йшли шляхом офтальмології, отримували задоволення від нашої професії та допомагали людям ба чити цей світ. nzrivne nzrivne www.nzrivne.com.ua

- Наталю, розкажіть, як змінилося Ваше життя за ці важкі 9 місяців? - Життя, як і у всіх, змінилося кар динальним чином. Не лише у про фесійному плані, а й в особистому. З’явилося геть інше ставлення до лю дей, деяких друзів. Ти по-іншому по чинаєш ставитися до сім’ї, роботи, лю дей, країни. Кожен із нас зробив вибір – або ти з Україною, або ти проти неї. - Чого Вас навчила війна? Що допомогло знайти рівновагу всередині? - Війна навчила цінувати життя, друзів, родину. Та й взагалі момен ти щастя. Прокидаєшся і за вікном сонечко – цінуй момент. Кожен про житий день – це твоя історія, будь за неї вдячний. У когось і цього немає. У мене дуже загострилися відчуття любові до країни. Так склалося, що я не виїжджала за кордон у пошуках спокійнішого місця, лише по роботі. Мені комфортно вдома, я менше не рвую та переживаю, коли знаходжу ся тут, поруч з родиною в улюбле ному Києві. - Ваша професійна діяльність теж, мабуть, зазнала великих змін. Розкажіть, який він зараз – туризм в Україні? - Почати треба, мабуть, з двох років пандемії. Вона майже зупинила всю сферу туризму, але ми працювали, перебудовували бізнес та йшли впе ред. Ми знали, що рано чи пізно все скінчиться, тому навчилися робити в нових умовах. Зараз зовсім інша ситуація: стрес вій ни, закрите небо та розгромлені ае

ропорти. Туристичний бізнес майже зупинився, багато хто просто замо розив його. Ми – ні, бо маємо певні зобов’язання. Робимо спроби повер нути кошти й не розуміємо, а що буде далі. Перші місяці взагалі ніхто з нас не ду мав про те, куди б поїхати відпочити. Але з часом, втома взяла своє. Люди хочуть «змінити» картинку і потроху починають рухатися, вивозять діток на море, щоб оздоровитися та просто подорожують. Ми маємо чудову мож ливість побачити Європу, порівняти

життя. Можу сказати, що за цей пе ріод, в Україні частина компаній по вернулась до роботи. Звичайно, не в тій формі, що була раніше. Зізнаюся, я навіть і не думала, що у війну буде хоч якась можливість для туристично го бізнесу. Дякую нашим захисникам за це. Але й виникли великі проблеми, які по суті, не залежать від тебе. Це та частина турів, яка була заброньо вана через великих операторів, що працюють в Україні. Якщо Anex,

Join Up якось відновили

ту і була можливість віддати клієн там гроші (всі або частково), то Tez Tour призупинив будь-яку діяль ність. Так, поки що, компанія не відмовляється від своїх зобов’язань. Багато хлопців з цієї компанії у ла вах ЗСУ. Інша справа з оператором TUI – це міжнародна марка, якою зараз володіє росіянин. Її діяльність зупинила держава в перші дні війни. Клієнти та туристичні компанії втра тили багато грошей. Я вважаю, що перед тим, як закривати цю фірму, треба було зобов’язати її повернути усім гроші. Як варіант – націоналіз увати TUI в Україні. На жаль, на сьо годні я не бачу розв’язання цієї про блеми. - Наталю, як Ви зараз працюєте у плані логістики: як вдається планувати автобусні, залізничні маршрути?

- Зараз дуже розвивається автобус ний туризм. Але наша компанія ста рається комбінувати види транспорту, бо ми завжди працювали у Luxury сег менті. До прикладу, в автобусі їхати до Туреччини понад 30 годин. Це не так легко. Фактично з України зараз є три логістичні маршрути: • потяг до Кишиніву, а звідки вже літаки у різні напрямки; • потяг до Перемишля, потім до Кра кова і на літак; • трансфер Ужгород – Будапешт. Для клієнтів, які перебувають не в Україні, є безліч варіантів з тих місць, де вони знаходяться: Мальдіви, Сей шельські острови, Мексика, Маврикій.

Але у таких замовленнях ми займає мося більше пошуком готелів, а не ло гістикою. Також хочу додати, що активно роз вивається туризм по Україні: Закар паття, Івано-Франківськ, Ужгород; озера та річки, піші екскурсії. Навіть зараз відкриваються нові готельні комплекси, або навпаки, хтось ви-

користовує цей час для оновлення. Українців не зламати. - Як вам вдалося налагодили роботу із віяловими відключеннями світла та постійними тривогами? - Ми у війну працюємо онлайн, на ші менеджери знаходяться в різних містах України. Якщо у когось немає світла і зв’язку, то в іншого є. «Кара ван» – це все-таки команда професіо налів: поки є енергія – ми швиденько зарядили гаджети й вже все добре. Головне, щоб був Інтернет.

- Поділіться із читачами, які маєте плани на майбутнє.

- Я, поки що не будую планів на май бутнє у сфері бізнесу. Туристична ланка знаходиться в стагнації. І це вже добре. Йде війна і в голові інші думки. Ось закінчиться все й будемо відбудовувати нашу Батьківщину. А наразі, стоїмо на колінах перед наши ми захисникам із ЗСУ й дякуємо їм за подвиг, силу та захист. Молимося за них та тримаємо тил задля перемоги. - За місяць будемо зустрічати вже 2023 рік. Що б ви побажали нашим читачам у прийдешньому році?

- Звичайно, перемоги у війні з росією.

страхування актуально завжди, оскільки в ньому є момент захисту життя. Адже сьогодні ніхто не захищений від не щасних випадків, ДТП і багатьох інших не безпечних факторів для життя. Але на жаль, в сучасному світі багато людей вважають за краще не думати про погане і про те, що життя може закінчитися різко і в будь-який момент. Ситуація в Україні сь огодні і так дуже складна, і коли йде году вальник з сім’ї, це горе для всіх. У такій ситуації я вже безсила. Тому зав жди говорю про те, що потрібно убезпечити себе заздалегідь! І люди, які

які я допомагаю вирішити це:

фінансова грамота (життя без боргів, створення резерву, пільги); ✔ фінансовий захист родини (від непередбачуваних подій, які можуть статися з будь-ким); ✔ формування капіталу для дітей (освіта, весілля, нерухомість, старт в життя, та ін.); ✔ добробут в пенсійному віці (варіанти приватних пенсійних накопичень на будь-який смак та гаманець); ✔ медична безпека (в разі хвороби отримати належне забезпечення); ✔ всі види страхування (життя, авто, майно, виїжджаючи за кордон та ін.)

точно описати свій запит і надати всі необхідні дані. Що для мене важливо знати обов’язково: дата народ ження, опис сфери діяльності клієнта, яка у нього мета страхування, яку програму і на скільки років він хоче оформити. Це необхідно для розуміння майбутніх ризи ків і правильних прорахунків. - Які сьогодні існують програми пенсійного страху вання? - Кожна програма підбирається індивідуально під запит клієнта. Сьогодні я можу запропонувати 2 типи страху вання – ризикове та накопичувальне. Ризикові програми розраховані на нещасні випадки, які приходять різко і несподівано для усіх. Як правило, таке страхування укладається дуже швидко. Також існують довгострокові програми – це варіант пен сійного накопичення коштів. Однак сюди, також за ба жанням клієнта, можуть бути включені певні ризики. Це складні програми, які відповідно вимагають більшого ча су на складання, більш ретельних прорахунків, в залеж ності від багатьох факторів.

- Уявімо таку ситуацію: людина застрахувалася, уклала договір. І з нею щось трапляється в дуже короткі терміни. Як діяти родичам в такому випадку?

- Страхове покриття від нещасного випадку по програмі починає діяти з 00:00 годин після оплати полісу. Тобто, якщо стався нещасний випадок після 00:00, і людина от римає травму або не дай Бог, йде з життя – виплата буде. Родичам потрібно звернутися до свого консультанта він підкаже, або зразу в страхову компанію, подати доку менти та отримати гроші. Якщо ми говоримо про хворобу, то тут є період очікуван ня від 3 до 6 місяців, в залежності від договору, які саме хвороби входять в перелік, що покриває дана програма. Потрібно оформляти програму, поки здоровий. Страхо ва компанія вірить клієнту, при оформлення клієнт за повнює медичну анкету. Якщо сталась хвороба, яка була діагностована раніше, або смерть в результаті цієї хворо би, і клієнт про це знав і навмисно не повідомив в анкеті. Страхова компанія проведе розслідування, все дізнаєть ся – і не виплатить. Тобто це серйозні речі, і тут потрібно бути чесним.. - У багатьох людей, які хочуть застрахувати своє життя, встає питання про

укладаються в Німеччині, через холдинг. Мінімаль ні вимоги до партнерів – бути мінімум 50 років на ринку. Бездоганна репутація щодо роботи з клієнта ми. По накопичувальних програмах вік наших парт нерів 150 -200 років. Тобто у них відпрацьований механізм роботи в різні часи та періоди. Ці компанії на ринку обслуговують вже 3 покоління клієнтів, і досі на плаву. Гарантія – це досвід минулого! - До яких ризиків все ж потрібно бути готовим

Німеччині, в м. Кельн. Холдинг був створений в 1970 році і працює вже більше ніж 50 років, дбаючи про свою репутацію. Ми надаємо консультаційні послуги щодо соціально го забезпечення та фінансів. Тобто ми не банк, не страхова, не інвестиційна компанія, але ми рекомен дуємо їх нашим клієнтам. Це компанії -партнери з якими, ми співпрацюємо. Всі договори з партнерами

войны. Не проходят это испытание. Почему так происходит? Своим опытом и взглядами на эти процессы делится Екатерина ШЕРЕМЕТЬЕВА –психолог, гештальт-психотерапевт, основатель центра ментального здоровья Sherevetieva PSY Centre. Крепкие супружеские отношения обычно осно вываются на многих важных вещах, среди которых — любовь, взаимопонимание, поддержка и доверие друг к другу. Семья - это система. Она может рас сматриваться как ресурс для обоих супругов. Любая система состоит из тысячи, порой миллиона деталей. Чем больше составляющих, тем сложнее структура. Но семья — это не просто сложная, а еще и, зачастую, очень гибкая система, которая может перегруп пировываться, перестраиваться. С одной стороны, система стремится к гомеостазу, к некой стабильно сти, постоянству и защищенности. С другой — закон асимметрии отношений, то есть, несовпадение взгля дов и позиций, является главным законом для раз вития человека и семьи. Например, конфликт может долгое время замалчиваться, поскольку кто-то боит ся разрыва отношений, но, когда «допекло», люди откровенно рассказывают о своей боли, обидах и ре шают проблему. Конфликты отрицательно сказыва ются на семье, но в мирное время в большинстве слу чаев они были как бы в рамках нормы. Война — это форма кризиса, который являет ся ненормативным. Война — это тот кризис, кото рый выходит за рамки нашего опыта и пережива ний. Война нарушает стабильность семьи, вызывает ощущение неопределенности, вынуждает выраба тывать новые стратегии поведения. Переезжая на новое место, люди буквально це пенели и не знали, что им делать дальше. Это было ощущение стены. Нет никаких мыслей и идей, что делать дальше со своей жизнью. 1. Поднимаются травмы. Невозможность прийти к компромиссу влечет за собой внутреннюю борьбу и страдания. Ибо «я хочу от человека то, что он мне дать не может». Это напоминает нам наше детство, когда вечно была озабочена мать или отсутствовал

папа. И от этого поднимается много бо ли и злобы, которые обрушиваются на партнера. Регресс в детскую позицию.

2. Мы сталкиваемся с проблемами, которых раньше избегали. Потому что, почти весь ресурс идет на сдержива ние тревоги и стабилизацию ситуации. Война вышибает все опоры и защиты. Стресс обостряет нерешенные кон фликты. Все, что игнорировалось в па ре до войны, вылезет в масштабе.

3. Различная реакция и прожива ние стресса. Один человек может все переварить наедине с собой, а дру гой, наоборот, нуждается в общении и поддержке. Эмоциональное истощение как симптом выгорания. Мы знаем, что истощение — это больше, чем уста лость. Разным, кстати, может быть не только проживание стресса, но и вооб ще отношение к браку, обязанностям в паре и многому другому. Иногда это бывает очень неприятным сюрпризом. 4. Расставляются ценностные при оритеты. Во время войны становится понятным, что является главным, а что второстепенным в жизни. Начинают цениться вещи, о которых мы даже не задумывались в мирное время. И мо жет случиться так, что это разные важ ные вещи для супружеских партнеров, и точек соприкосновения нет.

Переживание войны делает всех максимально честными, такими, какие мы есть на самом деле, и иногда это не та правда, которую готовы знать о своем партнёре. Поэтому, возможно расстава ние и выстраивание отношений с тем, у кого похожие убеждения и ценности.

5. Чувство небезопасности.

6. Расстояние. Не стоит забывать о таком важном факторе влияния, ведь не каждый умеет любить на расстоя нии. Именно тогда, когда физически остаешься один на один с трагедией государственного масштаба, кажется, что отношения не имеют смысла. Стоит понимать, что для кого-то именно фи зическое присутствие любимого чело века является чуть ли не самым важ ным признаком любви. 7. Изменение структуры семьи. Если раньше многие жили отдельно от своих бабушек и дедушек, то сегодня семьи живут вместе. Часто это означает, что возникает конфликт в воспитании детей или критика других аспектов жизни.

8. Переживание потери и горе вание. В случае потери наши эмоции сконцентрированы на том, чтобы вы жить и поддержать себя в первую оче редь, а не делиться с другими. Поэтому скудость эмоций во время горевания может расцениваться партнером как эмоциональное безразличие. И это ча

сто – повод для страха, который вызы вает конфликт.

9. Больше времени проводим вме сте. нарушаются границы личного пространства и личной жизни. 10. Отсутствие сексуальных отноше ний. Во время войны либо появляется чрезмерное сексуальное возбуждение, либо пропадает желание заниматься сексом. И часто у партнеров могут не совпадать сексуальные потребности. Стрессовая ситуация, связанная с вой ной, побуждает принимать решения, которые долгое время откладывались. И, хочу обозначить, что те отноше ния, которые до войны были крепкие, в войну окрепнут еще сильнее, а те, в которых многое игнорировалось, все всплывает на поверхность и становится невыносимым. Реальные отношения — это поддержка и понимание. ЧТО МЫ МОЖЕМ СДЕЛАТЬ?

(когда возмож

человека не соответствуют тре бованиям ситуации напряжения на протяжении долгого времени). При стрессе происходит оптимиза ция организма, и мы становимся ори ентированными на то, чтобы выжить. При этом наше понимание ситуации сужается (становится туннельным). Если мы сделаем все для того чтобы самостоятельно набираться ресурса и заботиться о себе, это позволит пре одолеть стресс, расширит понимание возможностей и больше прояснит зоны неопределенности.

✔ Начать замечать чувстваи выделять их, говорить о них, не стесняться про

- Олено, зараз Україна переживає важкі часи. Страх захопив багатьох людей. Як можна позбавитися стра ху? - Для початку треба зрозуміти, що страх – це завжди стрес для організму, який б’є по вашому здоров’ю. Не можна ігно рувати страх, його треба пропрацювати, прибрати з вашого поля емоцій. Зараз є дуже багато різноманітних технік. Я, до прикладу, користуюся квантовою тера пією, вона дуже швидка. На своїх курсах та прямих ефірах я показую три рівні ро боти: над тілом, свідомістю та підсвідоміс тю. На рівні розуму ми розбираємося, із чим пов’язаний цей страх. Далі у підсві домості, через образи, ми проводимо те рапію. Потім йдуть відчуття у тілі, адже наш організм обманути неможливо. Така повна процедура дає відчуття спокою, впевненості. Хочу додати, що у нас є ще й інтуїтивні страхи, які можуть зберегти життя. Такі називають шостим відчуттям або інтуїцією. І головне тут їх не позбав лятися, а прислухатися. - Розкажіть про роботу Вашої академії «Життя у потоці». Чим зараз зай маєтесь? - До війни ми займалися розвитком ду ховності,

нашого

Людині необхідне духовне зро стання, бо це напряму пов’язане із нашим станом, нервовою си стемою та життям. Психологиня Олена БОРИСОВА ділить ся знаннями про те, як можна

пов’язані

12 систе

нашого організму. По стану здоров’я

зрозуміти: що це за людина, який має стрес та страхи, які програми не вирі шені та не прожиті, як можна їй відновити здоров’я через зміну звичок та світоспри йняття. Тож, робота моєї академії направ лена повністю на допомогу людині зро зуміти себе, навчитися керувати своїми станами, усвідомити реальність. - Поділіться із нашими читачами кур сами та, можливо, марафонами,

цей період?

- Страхи, тривоги, депресія, невпев неність у завтрашньому дні. Неначе усі опори почали руйнуватися. Це паніка. У таких випадках дуже необхідна допомога професіонала, аби він показав, як вийти з цього стану.

- Олено, які плани маєте на майбут нє? І що першим зробите після Пере моги України у війні?

- Я продовжу свій професійний шлях, моя академія буде далі працювати. Я бачу ре зультати клієнтів, і це змушує рухатися уперед. Думаю, скоро з’явиться ще більше групових терапій та індивідуальних кон сультацій. А після Перемоги я буду пла кати від щастя та співати українські пісні. Обійму усіх, кого побачу на своєму шля ху та привітаю українців із цієї важливою подією у нашій історії.

жизни. Как научится медитировать, что бы найти путь к Высшему? Почему некоторые люди опустились до уровня живот ных? И как пережить потерю близкого человека на войне? Об этом говорим в интервью с Владимиром КОБРИНЫМ. Вы просвещаете массы, если можно так сказать. Откуда знания? Как решили делиться своим видением Вселенной? Знания от наставников В. Древс, Д. Троцкий и от Бога. Нет «моего» видения Бога. Есть виде ние Абсолютной Истины, священных писаний таких, какие они есть. Наиболее полные зна ния содержатся в ведах. Лей непрерывно воду в кувшин и вопрос времени, когда пойдет за края: это произошло и со мной. Пришло время делиться сокровенным. Главные правила жизни Владимира Ко брина? Главное правило: «помнить о Боге всегда и не забывать никогда». Цель всех писаний и ритуалов — привести к этому. Второе прави ло: «всё просто, Бозя рулит». Всё в руках Бо га: контролирует всё Он, не мы. У Него свой план. Всё, что нам нужно: жить по-Божески, не привязываясь к результату. Величайший знаток вед, А.Ч. Свами Прабхупада, говорит: «люди пытаются приспособиться к бедствиям, не зная, что они заложены в самой природе этого мира. Им ничего не известно об испол ненной блаженства обители Господа, где нет несчастий. Неизбежно сталкиваясь с различ ными бедами, надо идти дальше путем духов ного самоосознания, ибо в этом заключается миссия человеческой жизни» На вашем Ютуб канале недавно вышло видео о том, как победить страх. Это очень актуальный вопрос сейчас. Расскажите читателям, собственно, как решить эту проблему. Самый простой ответ: осознай себя душой и все проблемы решатся. В ведах довольно чет ко даётся понять, что мы (Вова Кобрин; Вы

— интервьюер; наши соседи; сограждане; животные, птицы, растения… все живые су щества) — души, находящиеся в том или ином теле. Теле мужчины, женщины, американца, украинца… теле берёзы, улитки. Тело брен но, но мы, как души, бессмертны. В писаниях сказано: «Душа не рождается и не умирает. Она никогда не возникала, не возникает и не возникнет. Она нерожденная, вечная, всегда существующая и изначальная. Она не гибнет, когда погибает тело» (Бхагавад-гита как она есть 2.20). Душу нельзя рассечь никаким ору жием, сжечь огнем, намочить водой или иссу шить ветром. (БГ 2.23). Того, кто пребывает в теле, невозможно уничтожить. Поэтому не стоит скорбеть ни об одном живом существе. (БГ 2.30). В материальном мире постоянно что-нибудь происходит, хорошее или плохое. что тот, кого не беспокоят мирские события, кто одинаково реагирует на хорошее и пло хое, уже развил в себе Божественное созна ние. Итак, мы — духовные существа, поэтому соприкасаясь с духовным — всё выравнива ется. В ролике про страх дан самый простой и доступный каждому ответ. Многим подпис чикам помогла медитация «как справиться со страхами». Но, повторюсь, в первую очередь нам необходимо осознать важность своих от ношений с Богом. Нельзя ими пренебрегать. Господь со страниц священных писаний рас сеивает тьму в наших сердцах, избавляя от иллюзии. Нам просто нужно смиренно молить о милости. Страх — это нормально, именно он позволил большинству из нас дожить до этих дней. Но теперь пришло время выйти за пре делы телесных концепций. Страх — животная функция. Мы же, перестав интересоваться Богом, сами спустились на уровень животных.

Кошка считает себя кошкой и её не переубе дить, что она душа. Голодный зверь выгры зает себе пищу, а когда боится — кричит, за щищается когтями или убегает. Человеческая форма жизни дана лишь для того, чтобы каж дый из нас смог понять, что мы — не тело, не нация. Мы — души. В чем сила медитации? Как научиться правильно медитировать? Есть ли у вас лайфхаки? Сила медитации в успокоении ума. В ведах сказано: Ум неугомонен, неистов, упрям и очень силен и укротить его труднее, чем оста новить ветер (БГ. 6.34). Ум так силен и упрям, что порой берет верх над разумом, хотя по идее должен подчиняться ему. Даже приняв духовные знания, стараясь осоз навать себя вечными душами, ум вечно уводит нас в сторону, включая эмоции и мышление «это мой друг, то мой враг», «это устраива ет, то нет». Ум надо успокоить. Погрузившись в медитацию ум утихомиривается, подобно пламени светильника, ровно горящему в ти хом месте. В таком состоянии человек обре тает способность видеть свое истинное «я», и оно становится источником радости и счастья. Такой человек не теряет самообладания, да же сталкиваясь с величайшими трудностями. Вот подлинная свобода от страданий, возни кающих от соприкосновения с материальным миром. В ведах сказано: Для того, чей ум необуздан, самоосознание — непосильный труд. Но тот, кто покорил ум и идет к цели верным путем, непременно добьется успеха. В процессе жизни мы пребываем в 3 состояни ях: напряжения, расслабления и наблюдения.

В основном зашкаливает или напряжение, или расслабление (наблюдение же ней трально — это и есть естественное состояние души). Напряжение и расслабление взаимос вязаны и включаются посредством «физики» и психики. Когда человек перенапрягается, физически либо психически, вопрос време ни, когда его тянет расслабиться: алкоголь, интоксикации, самоублажение или просто отлежаться на диване в гаджетах. Медита ция здорово выравнивает эти состояния, не давая впасть в зависимости от внешних об стоятельств (алкашки, сигарет, еды и т.д.). Научиться медитировать просто. Есть 2 прин ципа: — количественный, через повторение, и качественный, погружаться максимально качественно. Самый простой лайфхак — минутная медита ция. Глубокий вдох (внимание внутрь себя) и на выдохе проговаривается мысленно или вслух «прошлого уже нет». Снова глубокий вдох и на выдохе «будущего ещё нет». В тре тий раз на выдохе «есть только этот момент. Его и живи». Эту медитацию можно делать в любых условиях и в любое время. В об учениях даю задание ставить будильник на каждый час и ежедневно делать такую ме дитацию. Самая лучшая медитация, доступная всем: это повторение Святых Имён Господа. В каждой традиции есть святые имена. В Христианстве — это «Иисусова молитва», в Исламе — «99 имён Аллаха», в Вайшнавизме — «мантра Ха ре Кришна». Просто начните повторять, не думая о правилах. В ведах дано чёткое опре деление медитации. Медитация — это сосре доточенные размышления о Господе. Как правильно избавляться от стресса? Сейчас миллионы украинцев находятся в стрессовой яме и не могут оттуда вы браться. С точки зрения эволюции развития челове ка «нет, правильно, нет, неправильно». Что касается стресса — это перенапряжение ли бо тонкого тела (психики), либо грубого тела (физического). В стрессе человек стремится к расслаблению. Войдя в состояние стресса, первое, что надо сделать - остановиться и направить внима ние в себя. Один из способов снятия стресса, данный в священных писания: не привязываться к ре

зультату деятельности. Просто исполнять свой долг и не беспокоиться о том получит ся это или нет. Хорошо выйдет или плохо. Стресс, как правило, вызван ожиданием, беспокойством о результате. Но оставляя ре зультат наших действий Богу, понимая что наша судьба в Его руках, мы успокаиваемся. Не пренебрегайте чтением и слушанием священных писаний! В Шримад Бхагаватам (древнейшее священное писание) 4.30.35 говорится: все, кто слушает трансцендент ные повествования о Боге, по крайней ме ре на время забывают о своих материальных желаниях. Более того, они перестают зави довать друг другу и избавляются от всех тре вог и страха. Скоро будем встречать новый год. Рас скажите, надо ли провести генеральную уборку к этому моменту, возможно, вы бросить старые и ненужные вещи? И по чему? Есть 4 принципа: аскетизм, чистота, мило сердие, искренность, которые утрачены. Это 4 столпа, на которых держится человечность. Сейчас у нас осталась только искренность, да и то не у всех. О том, какие качества че ловеку необходимо возродить (30 качеств), написано в Шримад Бхагаватам 7.11.8-12. Чистоту нужно поддерживать в процессе жизни: как чистоту пространства, так и тела. Пространство необходимо регулярно промы вать, а не только на праздники. Душ жела тельно принимать минимум раз в день, утром же необходимо. Старые и рваные вещи лучше выкинуть или отдать нуждающимся во благо их. Сейчас много волонтеров. Есть простой принцип: «взял — отдал». Если взял, но не пользуешься — надо отдать. Но вещи мы любим, а людей нет. У многих гардероб набит разнообразной одеждой, большинст во из которой уже не носится. Полки заби ты книгами, которые не читаются, вещами и предметами, которыми давно не пользуемся. Они просто занимают место. Не избавившись от старого, мы хотим ещё больше нового. Не складируй. Захламленность предметами сильно ворует энергию и тревожит ум. В вашем проекте на Ютубе есть разделдуховная мастерская. Какие чаще всего вопросы вам задают зрители? - КАК: Стать счастливым и обрести гармо

ше нет». На что учитель говорит: «как это нет? вот же он лежит, в точности таким же каким ты его всегда видел». Юноша продол жает «но ведь он умер». Учитель с состра данием сказал: «глупец, к большому сожа лению ты не знаешь своего отца. То, что ты видишь перед собой, никогда не было твоим отцом. Это всего лишь бренное тело. Однако всю свою жизнь ты считал то, что сейчас ви дишь перед собой, своим отцом. В то время как твой отец — вечная душа, она оставила это тело и продолжает свой путь в новом те ле исходя из того, какие поступки совершала на протяжении жизни». Мы не тело, мы душа, а духовное существо ни русское, ни украинское, ни американ ское. Бессмертных здесь нет: материальная природа вынудит всех «умереть» хотим мы или не хотим, какие бы планы мы не строи ли, время скажет «тебе пора оставить своё тело» и какой бы властью мы ни обладали, над кем бы ни господствовали на протяже нии жизни, мы вынуждены подчиниться. Ещё раз: «Помните о Боге всегда и не за бывайте никогда». Кому-то ближе Христос, Аллах, Шри Кришна, Будда, кто-то вообще поклоняется исключительно святым (в не которых конфессиях это называется «полу бог») и даже это — милость Бога, того Само го, единственного, которого мы просто зовём

лишь на тело. Расскажу жест кую историю. У юноши оставил тело отец, он сидит и плачет рядом с телом. К нему пришёл учитель и спросил: «почему ты так сокруша ешься?». Парень ответил: «моего отца боль

А ось число алкозалежних в країні зменшилось. Можливо то му, що частина населення емігрувала. Більш точну статистику ми зможемо побачити лише в кінці року, коли будуть офіційні цифри, тоді вже можна бачити картину повністю. Що стосується кількості пацієнтів з психічними розладами, тут маємо взагалі «бум». Зараз в країні дійсно важкі часи. Ми з колегами бачимо черги пацієнтів з першим зверненням, загострення стану у психохроніків, та тих, хто був у зоні ризику розвитку психічних розладів. - Мабуть це буде більш філософське питання, але все ж: чому люди тонуть у своїх залежностях? - Тут можна відповісти коротко – тому що так їм комфортно. Людина завжди обирає зону «стабільної насолоди», так би мо вити. Це все біологічні процеси. Нестача дофаміну провокує нас на пошук речовин чи навіть дій, які викликають його появу.

вих

із ваших

ЛІКАР-ПСИХІАТР, ЧЛЕН АСОЦІАЦІЇ ПСИХІАТРІВ УКРАЇНИ, ЧЛЕН АСОЦІАЦІЇ СЕКСОЛОГІВ ТА СЕКСОТЕРАПЕВТІВ УКРАЇНИ; СТУДЕНТКА НАЦІОНАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ СЕКСОЛОГІЇ ТА СЕКСУАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я, АСПІРАНТ В KROK UNIVERSITY.

шанси

родичів,

що на початко

- Давайте поговоримо на тему сексуальних розладів під час війни. Що це таке і як його позбутися? - Тема дуже така делікатна. Сексуальними розладами нази вають стани, які об’єднують у собі проблеми, що виникають в сексуальному житті. Наприклад: зниження сексуального по тягу, відсутність оргазму, підвищення статевого потягу, біль під час статевого акту. Сексуальні розлади можуть з’явитися і до війни, а під час війни загостритись чи навіть ускладни тись. Все також залежить від ситуації та конкретної людини. Безліч факторів має значення. Щоб позбутися, варто звичайно звернутись до спеціаліста, який може проконсультувати та за потреби надати допомогу. У Асоціації сексологів та сексотера певтів України склад спеціалістів такого плану просто шикар ний. Дуже рекомендую! - Теж дуже делікатне питання – чи звертаються за допо могою військові, які повернутися з фронту? - Звичайно. Якщо брати статистику звернень за останні півроку, то частіше наші військові повертаються зі змішаними розладами. Тобто, на перший план виступають психологічні розлади, ну а вже потім сексуальні. У найбільшої кількості клієнтів виявлено зниження сексуального потягу. У жінок, наприклад, з’являються труднощі з досягненням оргазму. Тут діє «синдром уцілілого» — як я можу займатись сексом, якщо інші помирають або не вижили. І він зустрічається близько у 70% звернень. Це все пов’язано із війною, з розривом зв’язків з партнером, з втомою та перенапруженням та ще з купою моментів, які в кожному ви падку можуть мати значення. Наприклад, постійний стрес, недо сип, невизначеність, тривога – все це може вплинути на статеве життя і тих хто на війні, і тих, хто за кордоном. - А як Ви допомагаєте людям подолати усі ці проблеми? - Тут треба застосовувати

потреби медикаментозне лікування, психотерапію. Зага лом, для тих, хто повернувся з передової, варто розро бляти окремо програму реабілітації, яка буде включати конкретні потреби клієнта, рекомендації та план дій на певний термін. Проблематика ситуації в тому, що багато хто, на жаль, не звертається за допомогою. Замовчують, замикаються в собі, і ситуація набирає масштабності з ча сом. Тому і складності у вирішенні. Для того, щоб критич них ситуацій не виникало, раджу не соромитись, зверта тись за допомогою вчасно. Тим паче, що сучасні методи комунікації та лікування дозволяють обрати варіант, який би задовольнив запит клієнта. На сьогодні, я як аспірант кафедри психології Університету «КРОК», працюю над на уковою роботою на тему «Психологічна реабілітація учас ників бойових дій з розладами сексуальної поведінки». Запрошую до участі у науковому дослідженні, чи просто на консультацію учасників бойових дій. Звичайно, все анонімно та безкоштовно.

- Юліє, як до Вас можна звернутися за допомогою?

- Я завжди відкрита до спілкування. Прошу писати на пошту: ovechkina92chudo23@gmail.com

- Розкажіть, будь ласка, про практики, які можна виконати вдома самостійно, аби позбавитися проблем у сексуальному житті?

- Перш за все, треба говорити про свої почуття з партнером. Також зберігайте інтимність в обіймах, поцілунках та про сто лагідних словах. Зменшите рівень очікувань, особливо від тих, хто тільки повернувся з передової. Психологічний фон має велике значення. Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями!

атакою,

емоції. Але іноді навіть такий тривожний приступ може бути безпри чинним. Дуже важливо знати, що з цим робити, які дії виконувати під час панічної атаки. - Тобто самостійно із цим нападом можна щось зробити, вірно? - Серед професійних технік – ті, які можуть допомогти «розвантажи ти» організм, тому що панічні атаки – це ознака тривожності. Також намагайтесь ніколи не приймати серйозних рішень під час ПА, адже людина в такому стані не здатна тверезо мислити. Найголовніше –аби поруч чи на зв’язку був професіонал, який в змозі вам допомогти. - Сьогодні ми бачимо, що ті, хто залишився вдома, дуже засуджують тих, хто покинув країну. Як Ви до цього ставитеся? - Хочу сказати, що ми не маємо права нікого засуджувати. Ми не знаємо обставин життя цієї людини, яка виїхала. Наприклад, в неї є діти, яких треба захистити. Адже коли є діти, твоя відповідальність подвоюється. Ти маєш піклуватися вже не за себе одного, а за життя твоїх дітей. Тому, ми ніколи не знаємо повної картини та не маємо права осуджувати нікого, як і нас не повинні судити. - Давайте подивимося на ситуацію з іншого боку. Зараз чимало українців, які виїхали, переживають синдром «провини вцілілого». Чому так? - Так вони теж не залишись без психологічних незручностей. Саме тому говорять, що психологія – це наука про кожного з нас. Поверне мось до вашого питання. Синдром «провини вцілілого» — це особли вий стан людини, коли вона відчуває провину за те, що врятувалась та вижила. Вивчення цього синдрому почалося після Другої світової війни, коли євреї, які вижили в концтаборах, відчували провину пе

ред родиною чи рідними, які загинули. Саме відтоді психологи почали детально вивчати стан людини, яка врятувалась. Уявіть лише, стільки років пройшло, а ми знову з цим зіткнулись. З цим синдромом треба боротися так, як сказав відомий український письменник Тарас Григорович Шевченко: «Боритеся – поборете». - Ми живемо у війні вже майже 10 місяців. Чи може людина взагалі звикнути до таких події у житті? - Знаєте, людина показала себе з тієї сторони, що вона може звикнути до всього. І, на жаль, до війни також. Мені хочеться привести такий влучний приклад. До нас, психологів, іноді звертаються родичі жінок, яких б’є чоловік. І коли ми досліджуємо це питання, ми бачимо, що така жінка з часом звикає навіть до цього. Нам зі сторони здається, що це неможливо: хіба можна звикнути до насильства? Так, можна… на жаль… Так само і війна – це насильство в колективному змісті. Нам потрібен був час, щоб звикнути до війни, але люди, які жили на окупованих територіях, на запитання, «як ви там жили», кажуть «ми адаптувались». Це звучить божевільно, але правдиво. Ми звикаємо до вибухів, до обстрілів, до жахливих щоденних новин. Це неправильно звикати до війни, але саме це допомагає нам в психологічному плані. - Які емоції під час війни нормальні, а які – ні? І взагалі чи поділяються наші відчуття на «нормальні» та «ненормальні»? - Під час війни кожна людина зіштовхується з безліччю непростих си туацій. Тому, коливання настрою загострюються. Самодостатня, гар монійна, психологічно здорова людина завжди поважає свої почуття, якими б вони не були. Емоції бувають двох типів: позитивні та нега тивні, але немає «нормальних» чи «ненормальних». Усі емоції мають право на існування, наші емоції послідовно змінюють одна одну, тому їх важливо проживати і відпускати, аби залишатися в ресурсі. Ми, психологи, знаємо, що заглушенні в собі почуття з часом психо соматично виражаються у хворобах, подекуди навіть переростають в онкологію. Тому, емоції потрібно виражати, пропрацьовувати з психо логами. Посміхайтесь, коли хочеться і дозволяйте собі плакати, коли навертаються сльози. Найголовніше — дозволяйте собі бути собою! - Катерино, чи може людина без допомоги психолога надати собі психологічну допомогу самостійно? - На мою думку, людина іноді в змозі допомогти собі сама справитись з почуттями, бо трапляється, що деякі психологи намагаються не до помогти людині, а зробити з неї ідеальну досконалість. Тому, я по годжуюся зі словами Абрахама Маслоу: «Я дуже серйозно заперечую проти прагнення до досконалості, якого дотримуються деякі лікарі та

психологи під час роботи з людьми. Я ніколи не зустрічав досконалу людську істоту і не розраховую колись її зустріти. Можливо, саме не досконалість, яку ви намагаєтеся відібрати у людини, якраз і надає їй чарівності, що дає можливість виділити цього індивіда і запам’ятати його».

Так, людина в змозі справитись зі своїми емоціями самостійно, візьму до прикладу: коли мати з дитиною разом в одному місці – їм легше справитись з емоціями, аніж коли вони нарізно. Також, якщо ви дуже прив’язані до своєї домашньої тваринки, то вона може вам допомогти справитись зі стресом. Психологічні та емоційні зміни пережити до сить важко, але є одна цікава техніка: оберіть річ, яка вам нагадує про дім, родинні спогади, і завжди тримайте її біля себе. Коли людина вже добре себе знає, вона може виробити певний перелік послідов них дій, які їй допомагають у складних ситуаціях. А також затишок та спокій завжди допомагають емоційно справитись з будь-якими ситу аціями.

- Катерино, як змінився психологічний стан українців під час війни?

- Якщо говорити про сьогодення, то у нас дуже піднявся рівень суїци дальних випадків, люди просто не витримують психологічного наван таження. Бідність, війна, невпевненість у завтрашньому дні та багато іншого негативного – все це накладається, і людина просто не ви тримує. На жаль, війна вплинула не тільки на наше сьогодення, все це має трагічні наслідки і в майбутньому, тому що посттравматичний синдром доганяє людину набагато пізніше. І це набагато страшніше. - Що зробите першим після перемоги України? - Перше, що зроблю після перемоги – поїду в український Крим. Також я запишу в календар цей святий день і буду святкувати його кожного року, як і вся Україна. Увесь український народ вийде на площі, хвилиною мовчання та думками подякує тим, хто віддав своє життя за незалежну й вільну Батьківщину. А потім будемо гучно й весело святкувати. Згодом почнемо відбудовувати й зміцнювати нашу квітучу країну. І я хочу закінчити словами Президента Володимира Зеленського: «Ми все подолаємо, пересилимо, переживемо, переможемо! І в День Гід ності та Свободи зберемось на Майдані Незалежності. Там, де завжди захищали гідність і свободу. На граніті, на барикадах під час Помаран чевої революції та Революції Гідності. Там, де ми відзначали 30-річчя незалежності України і там, де ми відзначимо День Перемоги України. У мирному Києві, у мирній Україні».

Марино, чому Ви вирішили стати психологом? Чим Вас привабила ця професія? - Моє життя склалося так, що до 35 років я зі своєю родиною була змушена переважно виживати. В той час я з відзнакою закінчила медичне училище і тех нікум, але не мала фінансових можливостей отрима ти омріяну вищу освіту за професією лікаря. Коли ж нарешті вийшла на стадію розвитку і міцно стала на ноги, то вчитися на лікаря, в моєму розумінні, було вже запізно. Та ідея про вищу освіту мене не поки дала. Я дуже хотіла вчитися, щоб моя нова професія хоч якось була дотичною до медицини, я спочатку вирішила вступити на фармацевтичний факультет Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Але одна моя близька мудра подруга, помітивши в мене нестачу ентузіазму від обраного напрямку, сказала: «Якщо ти вже прийняла рішен ня присвятити 6 років свого життя вищій освіті, то йди вчитися тому, що буде для тебе цікавим і корис ним. Наприклад, психологія». Моє тіло відреагувало миттєво — спина вирівнялася, плечі розправилися, очі засвітилися... По тілесній реакції я зрозуміла: «Це воно!» Тим паче, що психологія — про допомогу людям і лікування душ. Та на дипломі психолога я не зупинилася. Війна, розпочата рф проти України в 2014 році, внесла свої корективи, виклики і зав дання. Проблеми, з якими до мене зверталися, по требували більш глибинних знань, умінь, технік та навичок. Тому на початку 2019 року я вступила до Українського інституту крос-культурної позитивної психотерапії та

щи ро переконана, що психологію, як освітній предмет, треба вивчати всім, починаючи з дитячого садочка. Знання

тіла та психіки, розкривати та реалізовувати влас ні потенціали, здібності та таланти, вибудовувати теплі, здорові відносини, жити наповненим, радіс нім і щасливим життям... Цей перелік плюсів можна продовжувати дуже і дуже довго. Що стосується мі нусів, то, я вважаю, що їх наявність або відсутність залежить від нас — спеціалістів сфери психології. Найрозповсюдженішим мінусом є ризик розвитку професійного вигорання із болючим та руйнівним переходом від ролі «Рятівник» до ролі «Жертва». Та цим процесом можна керувати. - Психологічний стан українців дуже погіршився. Як людині взяти себе в руки тут і зараз? - Треба бути опорою самому собі. Щоб цю опору бачи ти, важливо розвивати самоспостереження. Особисто я роблю це за сферами балансної моделі Н. Пезешкіа на — Тіло, Діяльність, Контакти, Сенси. А саме, зна ходжу відповіді на питання: • Що корисного я робила раніше для свого тіла (сон, відпочинок, харчування, питний режим, гігієна, фізична активність, SPA-процедури, ма саж, здоров’я, краса, зовнішній вигляд)?

• Як я можу потурбуватися про своє тіло зараз у тих умовах, які є?

• Яка діяльність мені цікава і доступна зараз?

• Як я можу самоорганізуватися, виходячи з на явних умов?

• Контакт з ким або з чим буде підтримувати, на повнювати енергією і надихати мене зараз?

• Які мрії можуть надихати мене зараз? Таке самоспостереження допомагає наповнитися вну трішньою силою через відновлення відчуттів безпере рвності життя, приналежності та контролю над тим, що доступно. - Марино, розкажіть, наскільки важкою стала робота психолога у війну? - Зараз робота психологів і психотерапевтів значно ускладнилась. По-перше, це пов’язане з тим, що са мі фахівці так само, як і їхні клієнти, переживають жахи війни, щодня перебуваючи під впливом над потужного стресу. Щоб надавати якісну допомогу людям, практикуючим спеціалістам обов’язково по трібно отримувати психологічну підтримку самим. Наприклад, я дбаю про своє психічне здоров’я за допомогою регулярного проходження особистої те рапії, участі у терапевтичних групах та групах під тримки. По-друге, зараз багато людей приходять з дуже важ кими історіями. Це може викликати у фахівців розви ток рикошетної (вторинної) травми від автоматичного включення у біль клієнтів під час їхніх розповідей. У 3-7% представників допомагаючих професій можуть виникнути симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР). По-третє, роботу з психічною травмою в умовах вій ни ускладнює наявність ризику ретравматизації — по

вторного переживання початкового травматичного до свіду. - Чи можна якось пропрацювати стрес за допомогою дихальних та розумово-тілесних практик? - Так. У східних мудреців є вислів: «Використовуй те, що є, і не шукай іншого». Дихання, тіло і ро зум — це те, що в режимі «тут і зараз» може ви користовувати для самодопомоги при стресі кожен. Існує безліч сучасних та старовинних дихальних і тілесно-розумових вправ, які допомагають впорати ся із впливом і наслідками стресу, а також зменшити емоційні та фізичні страждання. Такі вправи містять, наприклад, йога, цигун, східні бойові мистецтва. Та кож є ряд окремих авторських програм, комплексів і гімнастик. - Які ще є можливості у дихання, завдяки яким можна покращити свій стан та життя?

- Дихання у нашому свідомому і несвідомому асо ціюється із життям. Тому на зміни його частоти, глибини та ритму організм реагує миттєво. Хороша новина в тому, що, при бажанні, на цю реакцію ми можемо впливати. Дихання можна застосовувати для заспокоєння, стабілізації, заземлення, пошарового «стирання» стресу, покращення когнітивних (пізна вальних, розумових) функцій, зняття болю, віднов лення психічного і фізичного здоров’я та багато чого іншого.

- Розкажіть, будь ласка, про програму колег із США «Дихання-Тіло-Розум»?

- Програму Breath-Body-Mind розробив Річард П. Браун — доктор медицини, асоційований клінічний професор психіатрії Колумбійського університету в м. Нью-Йорк, інтегративний психіатр, клініцист-дослідник, викла дач цигун, йоги, медитації та бойових мистецтв. Ця програма містить комплекс спеціальних дихальних та розумово-тілесних вправ, головною серед яких є пра ктика когерентного (резонансного) дихання. Цю про граму застосовують для допомоги людям, що пережи ли стресові та травматичні події (збройні конфлікти, війни, терористичні акти, техногенні та природні ка тастрофи). Ще в травні цього року команда Breath-Body-Mind спільно з Українською асоціацією позитивної психо терапії (УАПП) організувала серію безкоштовних он лайн-занять для відновлення українських психологів

на вчання з викладання програми. Завдяки цьому, десят ки українських фахівців сертифікувалися і отримали дієвий, доступний, якісний та екологічний інструмент для допомоги собі, близьким, рідним і клієнтам. До цих щасливчиків належу і я. Я безмежно вдячна тренерам ВВМ та всім-всім-всім, хто причетний до цього неймо вірного проєкту.

MarynaMaruzhenko maryna.maruzhenko

ми, вже був спечений святковий торт. Але з самого ранку все піш ло за іншим сценарієм. Скрізь сон почула телефонний дзвінок. Це була сестра з Дніпра. - Олюсю, я тебе вітаю! Але ти знаєш, що трапилось?

- Ні. - Війна почалася. Мене аж підкинуло з ліжка. В перші хвилини навіть не розуміла, що робиться, емо ції переповнювали, мозок не був спроможним запропо нувати чіткій план дій. Було дуже боляче. Але, трохи за спокоївшись, почала мислити конструктивно. Святкування мого дня народження, звіс но, відмінилось, почала ви рішувати вже інші питання. Важливішою за все на той мо

вплинула на психічне здоров’я українців? - Вплив дуже серйозний. У багатьох людей ще до війни психічне здоров’я було не кра щим, а з початку обстрілів воно сильно заглибилось. В україн ців посилились панічні атаки, депресивні розлади, почалися суттєві проблеми в сім’ях. До мене стали звертатися багато

людей, які не розуміли, що ро бити. Всі почали шукати спе ціалістів. Я бачила біженців з Маріуполю. Їх психічний стан був просто жахливий, викли кав особу тривогу. А після дев’яти місяців війни можна впевнено сказати, що навіть ті люди, які з початку російського нападу перебували в достатньо нормальному стані, вже теж потребують допомоги, їхня психіка спадає на нижчій рівень - Війна сталевим катком пройшлася багатьма україн ськими родинами. Що Ви як фахівець можете з цього сказати? – Ви праві, війна розділила тисячі родин. І це не просто емоційне ствердження. Згідно з останніми статистичними даними чоловіки і жінки стали масово подавати за яви на розлучення. Нині в Україні спостерігається справжній бум розлучень. - Чому так відбувається? – Розумієте, війна штовхає лю дей на активні емоційні дії. Во на стає точкою неповернення до минулого. Особливо швид ко почали розпадатися родини, у яких і до війни не все було гладко. Багато жінок, які поїха ли закордон, раптом зрозуміли, що чоловіки не можуть або не хочуть їх підтримувати. З іншо го боку чоловікам в Україні теж не солодко. Але найжахливіше, що насампе ред страждають діти. На жаль, багато батьків не до кінця ро зуміють, наскільки серйозну психічну травму завдають роз лученням своїй дитині. Коли та ке маля стане дорослим, навряд чи зможе створити хорошу роди ну. Та й взагалі боятиметься це зробити. - Як можна вийти з такої ситуації? - Насамперед, потрібно заспо коїтися, максимально зняти емоції та розпочати конструк тивний діалог. Тільки так чо

ловік і жінка можуть дійти ком промісу. Якщо пара розлучена територіально, треба спілкува тися по телефону, через месен жери в Інтернеті, яких зараз чимало. Я рекомендую молодим лю дям спокійно з’ясувати, що ко го турбує, знайти вузькі місця у стосунках та постаратися їх залагодити. Для цього кожен може описати свою ситуацію на аркуші паперу та постаратися зрозуміти, які дії призвели до критичного стану. А ще я раджу парі згадати той день, коли вони познайомилися.

Адже у той час все було щасли

вим та красивим. У цій точці за кладено величезний позитивний ресурс, який допоможе віднови ти стосунки. Зазвичай, коли лю

ди згадують своє перше знайом ство, вони починають жартувати, посміхатися, з’являється гарний настрій. - Олю, як Ви зустрінете нашу Перемогу? – Це буде просто вибух позитив них емоцій. Кричатиму і плакати му від радості! Всіх обійматиму і цілуватиму. Стану на коліна, по цілую нашу землю і подякую за все Богу!

ше життя докорінно. Хтось

до цих важких змін, а комусь треба допомога. Скажіть, з якими проблемами до Вас почали звертатися люди після 24 лютого?

- Людям потрібна допомога у тих питаннях, які вони не мо жуть вирішити самостійно. Останні 10 місяців я працюю з клієнтами, у яких дуже силь ний страх і тривога. Ці відчут тя паралізують людину, і треба знайти причину, чому так. Вій на могла навіть не бути причи ною такого стану, а лише ста ла тригером. Багато українців також переживають синдром винного (коли ти виниш себе за те, що залишився живий, чи у твій будинок не влучила ракета). Працюю із депресія ми і, як це не дивно звучить, із блокуванням позитивних емо цій. Це коли людина забороняє собі радіти. Під час терапії ми з’ясовуємо, звідки взялася така установка та видаляємо її. - З цими проблемами найчастіше звертаються люди, які залишися в Україні, чи ті хто виїхав? - У мене й до війни були клієнти з-за кордону. Зараз вони про довжують свою терапію. Але більша частина тих, кому допо

магаю – це люди, які живуть в нашій державі. - Чи змінилося відношення суспільства до психології? Адже чимало людей просто відкидають хвороби душі. - Люди все ще уникають гово рити про це. Більшість не при ймають наявність таких хвороб у себе чи у когось серед знайо мих. До війни було як: варто людині зізнатися в тому, що в неї, наприклад, депресія, так відразу ж починають сипатися компетентні поради: «Візьмися за роботу і все прой де». «У якому сенсі в тебе після пологова депресія? Діти – це щастя!». «Це від хорошого життя у те бе депресія. Ось раніше людям було не до неї». «Сходи до онкоцентру і тобі стане легше». Але зараз відношення до пси хологічних проблем змінюєть ся на очах. Це довготривалий процес, але він вже запустився. - Анно, Ви – гештальт-терапевт. Загалом з якими про блемами допомагаєте розібратися? - Якщо коротко, то: • чому ви відчуваєте, що про живаєте не своє життя; • чому себе знецінюєте; • чому вважаєте себе поганою мамою чи татом: • куди подівся ваш внутрішній спокій; • чому ви постійно себе порів нюєте з іншими; • як правильно будувати сто сунки; • як збудувати власні кордони та відстоювати їх; • чому вважаєте, що у ваших проблемах винні батьки. Тез може бути багато, адже усі люди унікальні й до кожного можна і треба знаходити підхід. - Поговорімо про стосунки між чоловіком та жінкою.

Чи варто рятувати відносини, які вже не приносять спокою? - Скажу просто – якщо стосун ки не приносять радості та не спрощують життя, а лише його ускладнюють, значить, у якийсь момент щось пішло не так. І з цим «не так» можна і треба розбиратися. Не вірте обивате лям та класичній літературі, які оспівують страждання та вічну боротьбу за кохання. Не вірте тим, кому не пощастило побу дувати здорові стосунки, і хто стверджує, що ви примхливі та багато чого хочете. Не слухай те тих, хто змушує вас терпіти та упокорюватися. Відносини –це сфера життя, яка покликана

Вас можна звернутися за допомогою? - У Києві з клієнтами я пра цюю офлайн. Терапія один на один краще діє. Та й вимкнен ня світла не завадить нам про вести зустріч. З усіма іншими я спілкуюся онлайн. Тож, звер тайтеся з різних куточків пла нети, ми разом розв’яжемо ва шу проблему.

вітаємо! Під час війни багато людей страждають розлада ми харчової поведінки. Скажіть, як налагодити свій раціон? З чого почати? - Війна – це надзвичайний стресовий період. Ми усі у хронічному стресі. У людей за останні місяці загострилися не лише розлади харчової поведінки, а і яскраво проявилися порушення у хар чуванні. Це різні поняття. Я працюю са ме із порушенням ХП, їх буває три типи: обмежений, емоціогенний та екстер нальний. Ці стани можуть загострюва тися і вже потім викликати розлади. Це інший рівень проблеми, серйозніший. Саме тут знаходяться анорексія, булімія та компульсивне переїдання. Під час війни особливо побільшало ви падків емоційного переїдання. Біль шість втратили почуття безпеки й скотилися на сходинку задоволення первинних базових потреб і почали шу кати заспокоєння я в їжі. Але це нор мально, це природна захисна функція організму. Якщо хтось набрав зайву ва гу, то будьте собі вдячні – ваша нервова система змогла адаптуватися до стресу, хоч і в такий спосіб. Та варто взяти від повідальність за своє життя: якщо пе реїдання триває багато місяців, це вже проблема,

Якщо не виходить, звертайтеся за допомогою до психолога. - Розлади харчової поведінки бувають не лише ж через стрес, вірно? Через що ще наш ра ціон збивається? - Їжа – це тимчасовий або народний психолог. Поїв – і стало краще на душі. Але ж це ефект на кілька годин, який може працювати проти нас. Стосунки з їжею – це стосунки із собою. Якщо продукти ви сприймаєте як щось погане, так ви ставитеся і до навколишнього світу. А треба, щоб їжа була для вас задоволенням. На своїх марафонах екологіч

ваш організм у цей самий момент, бути у контакті зі своїм тілом. Навчіться довіряти собі! Беріть при клад з дітей – вони їдять інтуїтивно, на природних інстинктах.

- Поговорімо про харчування сучасної жінки. Чому дієти та марафони схуднення – ворог здоров’я?

- Харчову поведінку, на жаль, не вивчають ані в школах, ані в університетах. Тому, наші жінки та дівчата і не вміють їсти. Ось така величезна про блема ХXІ століття. Вони, у погодні за ідеалом, гроблять своє здоров’я. Підлаштовують себе під загальні вимоги, які написала інша людина зі свої ми порушеннями харчової поведінки. А контакт із тілом у кожного свій. Усі марафони, «сушки», дієти – порушують нашу харчову поведінку. Ось і маємо тисячі жінок, які потім страждають. До прикладу візьмемо жінку з емоційним переїдан ням. Вона сідає на дієту та морально себе сковує, надмірно контролює, забороняє організму жити та функціонувати. Створює собі додатковий стрес, який хочеться заїсти. Це все може вилитися у цілий РХП (розлад харчової поведінки). Не доводьте себе до такого стану, поважайте себе та їжте з любов’ю!

Снежана Сидоренко 067 74 25 997

сам може вам під казати, що хоче отримати у цей момент. Треба ли ше навчитися себе слухати і їсти лише за покликом організму (голоду), а не відчуттів чи зайвого часу. Бути у контакті зі своїм тілом – це так важливо. Я може відкрию вам секрет, але усім можна їсти все, що хочеться. Головне – слухати, чого бажає

складний пе ріод у кожного з нас. Напевне бага

то хто підтвердить думку – людина пристосовується до усього. Насправ ді – це найкраще, що нам дала при рода, еволюція, Бог. Хтось присто совується, приймаючи реалії і йде з відкритими очима у своє «тут і за раз». Хтось заглиблюється ще біль

ше у роботу, щоб майже не було місця спостереженням фону. Хтось поринає у свої фантазії або триво гу. І це теж вид адаптації. А от хтось занурюється у глибини тяжкостей і роздумів, де змісти розвалюються і шукаються нові шляхи до депресії. Але то є теж пошук істини. Якщо про мене, то я теж на шля ху змін. Нещодавно мені постави ли важкий діагноз… Була зроблена остання хімія, завершальна опера ція. Я дуже нервувала, але родина мене всіляко підтримувала. І мене особливо тримала думка – «не хочу просто вижити, хочу ЖИТИ». - Де Ви брали сили триматися далі?

- Найцінніше, що в мене є це – моя сім’я та кохання. Я дуже люблю сво го чоловіка, вже дуже довго його кохаю – 35 років відсвяткуємо ско ро! А моя родина – це той пласт лю дей, які поряд діляться силою живої енергії. Іноді плачуть разом, а іноді «дають гачки», щоб я не кисла. Та кож відчуваю тих, хто вже стоїть по інший бік цього світу. Всіх відчуваю. Ще мене підтримує моя робота. По ки можу щось робити – буду сидіти в кабінеті та працюватиму. Хочу Вас бачити, ділитися тим, що нажито, набуто. - Ви нещодавно повернулися додому з-за кордону. Що відчули,

коли ступили на поріг рідного дому?

- Яке щастя повернутися додому. Скільки б нескінченно я не буда вдячна іншій країні за прихисток, поміч, лікарів, але рідна земля – то не просто так. То – найдорожче! Літак Стамбул – Кишинів був швид ким, а час польоту коротким – го дина і десять хвилин. Коли ж сіла у потяг Кишинів – Київ, відчула, що майже вдома. Який рідний вагон у мене був. Наволочки гарного каво вого кольору, а подушка найм’якіша у світі. Чай – найсмачнішим, а слово – лагідне, бо українське. Київ зустрів мене дивом. Снігопадом. М’який, бі лосніжний, запашний сніг. А коли я прибула до мого рідного Житомира, відчула, що повернулася до свого гнізда. Люблю його усією душею. - Знаємо, що Ви надаєте кон сультації офлайн і онлайн. Вже готові повернутися до роботи? - Весь цей час я працювала і мій про фесійний досвід не зупинявся. Об ростав. Зараз проходжу навчання на двох спеціалізаціях: екзистенційна гештальт-терапія та тілесно орієнто вана гештальт-терапія. Також я за кінчую супервізорний ступінь. Я вже планую набір терапевтичної групи у Житомирі – «ЖИВУ СВОЄ ЖИТТЯ – 2». Це група психологіч ного розвитку та підтримки. Кому цікаво – звертайтеся. Там ми говоримо про: - життя, відносини, кохання і втрати; - вибір, тривоги, конфлікти та сенси; - батьківство та дитинство; - секс, партнерство, енергію до життя; - дружбу, заздрість, вину і сором. З якою темою ви б не прийшли – ви зустрінетесь із самим собою. Гарантую. - Нато, які плани маєте на май бутнє? - Зараз як ніколи відчуваю сенс