Кінологія. Збірник навчальних матеріалів на допомогу керівникам гуртків

Міністерство освіти і науки України Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді

Кінологія Збірник навчальних матеріалів на допомогу керівникам гуртків

м. Київ - 2017

УДК 599.742.13 ББК 74.200 Рекомендовано до друку засіданням кафедри методики позакласної та позашкільної роботи Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді

(Протокол № 2 від 9 березня 2017 року)

Кінологія: [посібник/ за заг. ред. д.п.н., професора В.В. Вербицького]. – Київ, «НЕНЦ», 2017. – с.

У збірнику представлені матеріали, які структуровані

відповідно до розділів програм гуртків з кінології. Нова послідовність викладу матеріалу, так само як і об'єднання його у відповідні розділи продиктовані прагненням надати викладу логічну стрункість, послідовність і, наскільки це можливо, уникнути дублювання матеріалу. Зміст збірника відповідає програмі кінологічних гуртків. Матеріалам збірника по кінології притаманна розвиваюча функція, зміст його відповідає пізнавальним можливостям учнів, надає їм можливість набути досвіду роботи на рівні підвищених вимог, розвивати власну навчальну мотивацію. Програма включає нові для учнів знання.

УДК 599.742.13 ББК 74.200

© НЕНЦ, 2017

ЗВЕРНУТИ УВАГУ! Зверніть увагу на наступні умовні позначки. За їх допомогою вам буде зручніше орієнтуватися в матеріалах навчального посібника.

Рубрика «Терміни та поняття»

звертає вашу увагу на

найважливіші і актуальні позиції пройденого матеріалу.

У рубриці «Висновки»

у короткому викладенні

повторюється основний зміст вивченої теми.

1

Зміст Історичний розвиток взаємовідносин людини з природою......................................................19 Проблеми безпритульних тварин та шляхи їх вирішення........................................................27 Правильне відношення до собак:................................................................................................29 Документи цуценя........................................................................................................................42 Вимоги чинного законодавства України та інших нормативно-правових актів з кінології. 43 §4. Системи органів собаки.........................................................................................................45 Система органів руху....................................................................................................................46 Скелет собаки. Будова кісток, суглобів. Їх значення і функції.................................................46 §5. Система, будова та функції органів травлення....................................................................54 §6. Система органів дихання.......................................................................................................61 §7. Система органів кровообігу і лімфоутворення....................................................................67 §8. Система органів сечовиділення.............................................................................................74 Система органів розмноження....................................................................................................76 §9. М’язова система, будова м’язів та їхні функції...................................................................82 §10. Нервова система....................................................................................................................88 Будова і функції відділів головного мозку..................................................................................91 §11. Значення органів чуття. Будова і функції органів нюху, слуху, зору, смаку, дотику.......98 ПРИРОДЖЕНІ ФОРМИ ПОВЕДІНКИ....................................................................................113 ІНСТИНКТИ...............................................................................................................................114 БІОЛОГІЧНІ МОТИВАЦІЇ........................................................................................................115 НАБУТІ ФОРМИ ПОВЕДІНКИ................................................................................................115 ЗАКОНОМІРНОСТІ УМОВНОРЕФЛЕКТОРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.........................................117 Стадії поведінкового акту...........................................................................................................119 Еволюція поведінки собак.........................................................................................................120 Генетика і феногенетика поведінки тварин..............................................................................121 Факторі впливу на поведінку собаки:.......................................................................................125 §13. Екстер’єр собак та конституція.........................................................................................128 Екстер'єр та кондиція собаки.....................................................................................................134 Волосяний покрив. Забарвлення...............................................................................................142 Визначення віку...........................................................................................................................143 Вимірювання собак....................................................................................................................144 §14. Походження та породи собак............................................................................................148 Класифікація порід, прийнята FСІ (Міжнародна кінологічна федерація)............................158 Собаки для полювання...............................................................................................................159 Мисливські породи.....................................................................................................................159 Службові собаки.........................................................................................................................160 Породи службових собак...........................................................................................................160 Бійцівські собаки........................................................................................................................161 Декоративні породи....................................................................................................................161 Їздові Собаки...............................................................................................................................162 Породи їздових собак.................................................................................................................162 Велика чи маленька собака........................................................................................................163 §15. Розведення собак................................................................................................................168 Поняття про відбір, підбір і систему племінної роботи в клубах собаківництва. Відбір і підбір — основа селекційної роботи з собаками.....................................................................173 Статевий цикл собаки. Поняття про статеву зрілість і терміни її настання у кабелів і 2

сук.Тічка і в’язка сук. Щеніння, її тривалість та зовнішні ознаки. Пологи..........................175 §16. Утримання собак................................................................................................................187 ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ СОБАК............................................................................................215 ХВОРОБИ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ......................................................................215 ХВОРОБИ РОТА, ГОРЛА, ВУХА І НОСА..............................................................................215 ХВОРОБИ ОЧЕЙ........................................................................................................................216 ХВОРОБИ ШКІРИ.....................................................................................................................216 ХВОРОБИ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ.........................................................................................216 Надання першої допомоги. Техніка дачі ліків хворій собаці.................................................217 §19. Зоопсихологічні особливості поведінки собак. Собака в родині людини. Взаємовідносини хазяіна і собаки............................................................................................228 §20. Потреби та мотивації..........................................................................................................243 §22. Дресирування собак...........................................................................................................284 §23. Виховання собаки...............................................................................................................315 §24. Методика дресирування. Уявлення про методику вироблення умовних рефлексів. Методика вироблення умовних рефлексів. Формування небажаних навичок і звичок. Способи корекції поведінки......................................................................................................329 §25. Змагання з собаками...........................................................................................................364

3

Вступ. Матеріал, який пропонується вашій увазі, зібрано та підготовлено відповідно до навчальної програми гуртків та інших творчих об'єднань біологічного напрямку кінологія. Ми орієнтувалися на найбільш об'єктивне і максимально доступне викладення навчальних питань з загальновизнаних позицій. Представлені в цьому посібнику матеріали є результатом узагальнення робіт з кінології, взятих як з відкритих джерел так і з авторських. Було здійснено аналіз значної кількості підручників і навчальних посібників. Сучасна кінологія поповнюється все новими і новими знаннями, у зв'язку з чим переглядаються

окремі

теоретичні

положення

цієї

дисципліни.

Тому

існує

необхідність у періодичному оновлені навчального матеріалу. Матеріал посібника структурований відповідно до розділів програм гуртків з кінології. Нова послідовність викладу матеріалу, так само як і об'єднання його у відповідні розділи продиктовані прагненням надати викладу логічну стрункість, послідовність і, наскільки це можливо, уникнути дублювання матеріалу. Зміст посібника відповідає програмі кінологічних гуртків. Представлений матеріал наближений до дитини, оскільки досліджувані об'єкти обмежуються безпосередньо тваринами, що спостерігаються. Крім системи специфічних знань про собак, програма передбачає формування як загально навчальних, так і спеціальних умінь і навичок, спрямованих на спостереження за природними об'єктами, постановку з ними дослідів, вимірювань, на розробку кінологічних проектів, тощо. Матеріалам посібника по кінології притаманна розвиваюча функція, зміст його відповідає пізнавальним можливостям учнів, надає їм можливість набути досвіду роботи на рівні підвищених вимог, розвивати власну навчальну мотивацію. Програма включає нові для учнів знання. Собака і людина існували поряд більше 14 століть виключно завдяки природному соціальному зв'язку. Собаки і зараз нерідко допомагають людям, просто завдяки тому, що живуть поруч. Кінологія - це наука про собак. Кінологія вивчає анатомію і фізіологію собаки, походження та еволюцію порід домашніх собак, розведення і селекцію, годівлю, утримання, дресирування і використання для 4

полювання, вартової, караульної, розшукової та інших видів служби, а також в декоративних цілях.

§1. Історія розвитку кінології Кінологія - це наука про собак. Вона вивчає анатомію, фізіологію, походження і еволюцію собак, їх породне різноманіття, племінне розведення, годування та утримання, дресирування, їх загальне та спеціальне використання. Кінологія визначає теоретичні принципи, на яких базується той чи інший розділ собаківництва. Перші праці, які можна по праву віднести до кінологічних, з'явилися ще в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Варто зауважити, що приручення собак і виведення порід мало свої особливості в різних районах земної кулі. Так, у кочових степових племен в пошані були пастуші собаки, у стародавніх ассірійців - бойові пси, а в Греції великого поширення набули декоративні породи собак. До нас дійшли праці багатьох давньогрецьких вчених, присвячені собаківництву і опису різних порід собак. У деяких з них згадується про існування більше десяти порід собак, які були відомі вже в той час. Так що виникнення кінології можна простежити далеко вглиб століть. Проте в її сучасному вигляді і розумінні кінологія виникла значно пізніше - у другій половині 19 століття. На розвиток кінології сильно вплинули природничо-наукові дослідження, які проводилися вченими, починаючи з 17 століття, і результатом яких стало накопичення знань про теорію породоутворення, що дало теоретичну базу для розвитку собаківництва. Велике значення для розвитку кінології надали відкриття Спаланцоллі в області сперматології, досліди російського академіка І. Павлова, що розкривають основи фізіології і поведінки 5

тварин, а також відкриття в області генетики, зроблені Г. Менделем і Р. Фішером. Кінологія як наука тісно пов'язана з біологією, фізіологією та етологією тварин, а також зоопсихологією. Історія собаківництва - найдавніша з усіх історій, що зв'язують людину з тваринами. Існують різні припущення про час приручення собак. І всі вони відводять нас в дуже далеке минуле, яке налічує багато тисячоліть. Деякі родоводи окремих порід собак були відомі ще з міфічних часів, що свідчить не тільки про «наукове уявлення» про вивчені породи собак у людей давніх часів, але і про народну селекцію і вміле застосування відбору в собаківництві. Наприклад, з XVII ст. в буддистських монастирях ведуться записи для визначення походження собак. На першому етапі становлення і розвитку теорії та практики селекції порід собак вівся несвідомий відбір. Люди зберігали тих тварин, які краще відповідали цілям їх використання і в цей період виділялися сторожові, мисливські, пастуші і, пізніше, бойові собаки. З середини 18 століття в Європі селекція стає методичною. На цьому етапі розробляються методи відбору кращих, системи схрещувань, введені родовідні книги. Стали заздалегідь формулювати вимоги до майбутньої породі і вести відбір так, щоб ці вимоги виконувалися, т. е. створювати породи з наперед заданими властивостями екстер'єру та поведінки. Онтологія роду сприяла значному прогресу в першу чергу німецького та англійського собаківництва. Фактично, більше 100 порід собак в Європі визначилися шляхом довгострокового використання генометріі і фотометрії предків. З другої половини 19 сторіччя почали організовуватися кінологічні організації та перші виставки собак. Зараз виділяють чотири основних напрямки в собаківництві:  службове (сторожове, рятувальне, пастуше, розшукове та ін.);

6

 мисливське;  спортивне;

 декоративне (кімнатна).

Домашній собака дуже давно поширений по всій планеті. І цілком зрозуміло, що в усіх куточках світу широко займаються собаківництвом. В основному, ця робота ведеться клубами, спілками чи товариствами собаківників-любителів. Самою найстаршою такою організацією світу є "Кеннел клуб", який був організований в 1873 році у Великобританії. І починаючи з 1874 роки клуб веде родовід - книгу породистих собак. У 1880 році "Кеннел клуб" починає видавати газету про породистих собак. Пізніше також стали випускати і кілька журналів. Слідом

за

цим

аналогічні

клуби

стали

з'являтися в інших країнах: Німеччині, США, Бельгії та ін. З другої половини XIX ст. формуються перші «заводчики» і кінологічні організації. З'являються перші газетні видання з собаківництва і перші покази (виставки) собак. Поступово, протягом останніх 250 років собаківники навчилися використовувати корисні ознаки собак не тільки в полюванні, але і в службових цілях. На території України подібні товариства любителів собак утворилися в Києві, Харкові, 7

Одесі. Передовими клубами службового собаківництва в Україні заслужено вважалися Київський,

Харківський,

Одеський,

Дніпропетровський,

Донецький,

Запорізький,

Луганський, Львівський, Черкаський, Кіровоградський, Чернігівський і Вінницький. У цих клубах кількість членів зі службовими собаками налічувалося від 3 до 6000. Щорічно проводилися виставки, племінні огляди, змагання з дресирування, чемпіонати зі спортивного багатоборства з собаками. Збірна команда України з багатоборства з собаками і окремі спортсмени регулярно були в числі призерів чемпіонатів СРСР. Спорт із собаками отримав великий розвиток. Поголів'я собак в Україні якісно покращилося. На Всесоюзних виставках собаки Україна регулярно займала призові місця. Міністерством юстиції в Україні були зареєстровані наступні громадські організації, що займаються собаківництвом:  Всеукраїнська громадська організація «Кінологічна спілка України» (всі породи собак), 1990 р.  Всеукраїнська громадська організація «Кінологічний клуб України» (всі породи собак), 2005 р.  Всеукраїнська громадська організація «Українська кінологічна федерація» (всі породи собак), 1996 р. 

Міжнародна громадська організація «Кінологія» (всі породи собак), 1999 р.



Кінологічний Альянс України (всі породи собак), 1997 р., та інші. Спеціалізовані:

 Всеукраїнська громадська організація «Центральний клуб України власників німецької вівчарки», 1996 р.  Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнська федерація кінологічного спорту» (Українська федерація спорту з собаками до 2014р.), 1996 р.  Всеукраїнська

громадська

організація

«Українська

федерація

мисливського

собаківництва», 2004 р.  Міжнародна

організація

«Євразійський

союз

вовкодавів»

(кавказькі

та

полювання

та

середньоазіатські вівчарки), 2002 р.  Всеукраїнська

громадська

організація

«Українське товариство

рибальства», 1991 р. Мисливським собаківництвом займається з 1925 р., та інші. Крім цих організацій у регіонах України зареєстровано близько 360 кінологічних 8

клубів і центрів будь-якої форми власності. Поголів'я собак з кожним роком зростає. Однак в даний час в Україні відсутній достовірний статистичний облік поголів'я собак. На державному рівні кінологією займається Державна прикордонна служба, митна служба, Міністерство внутрішніх справ, внутрішні війська, Міністерство надзвичайних ситуацій та інші охоронні структури. Прикордонна служба у своєму складі має Академію прикордонних військ у м. Хмельницькому, а у м Великі Мости Львівської обл. - Школу-розплідник, в яких готують фахівців-кінологів для служби. МВС готує своїх фахівців-кінологів у Рівненській школі міліції (рівень бакалавра). Накопичення зооінженерних знань, практика і досвід селекції, зоотехнічна освіта, наукові дослідження і підприємництво вивели кінологію на більш професійний рівень. Збільшилася кількість галузей, у яких люди використовують собак, а також бизнесів, які собак обслуговують. Спеціальні організації проводять продаж і дресирування собак, все більше з'являється грумерських салонів для догляду за нашими улюбленцями, промислові підприємства розробляють рецептуру і готують корми для собак, реклама яких вже заполонила наші телеекрани, займаються видавничою діяльністю, знімають телепередачі, створюють сайти, тощо. У даний час у світі існує кілька типів міжнародних кінологічних організацій: Міжнародні організації загального характеру, що об'єднують національні клуби, спілки, спільноти різних країн незалежно від кількості порід собак, які в них представлено. Найбільші з них: - FCI (Federation Cynologique Internationale) - Міжнародна Кінологічна Федерація. Штаб-квартира в м. Тюін, Бельгія. Заснована в 1911 році з ініціативи Німеччини, Австрії, Бельгії, Франції та Голландії. Вона має найбільшу кількість членів та світову мережу. FCI об'єднує тільки національні організації загального характеру. В даний час налічує 86 дійсних і асоційованих членів з усіх континентів. У FCI може бути представлена

тільки

одна

організація від країни.

- UCI (Union Cynologie International) - Міжнародна Кінологічна Спілка. Штабквартира

в

Австрія.

Заснована 9

м.

Відень, на

національна

кінологічна

початку 1970-х років з ініціативи країн центральної Європи - Австрії, Німеччини, Франції, Бельгії та ін. як альтернатива FCI. В даний час її членами є національні організації 13 країн. На відміну від FCI, членами UCI можуть бути кілька організацій, що зареєстровані в одній країни, а також породні клуби. UCI є другою за величиною після FCI міжнародною організацією у Европі.

- FIC (Federation of International Canines) - Федерація міжнародного собаківництва. Штаб-квартира в г. Монтгомері, США. Її членами можуть бути будь-які кінологічні клуби та організації.

Міжнародні організації, що об'єднують національні клуби, спілки, товариства як загального характеру, так і спеціалізовані за регіональним принципом: -

NKU

(Nordisk

Kennel

Union)

-

Північний

Кінологічний Союз, який

об’єднує

Норвегії,

Фінляндії та Ісландії. Ці клуби

Данії,

Швеції,

а

національні Данія

також одночасно є членами

FCI,

представлені також у UCI.

Подібно до цього союзу, існують

союзи кінологічних клубів

країн

Бенілюксу,

і

клуби

Фінляндія Латинської

Америки, Південно-Східної Азії та інші.

- Бульдог Клуб Бенілюксу, об'єднує клуби любителів бульдогів країн Бенілюксу. Міжнародні кінологічні організації, що об'єднують монопородні національні клуби, або клуби по породним групам собак. Поряд з клубами, які займаються розведенням, в них можуть входити спеціалізовані спортивні або дресирувальні клуби. Членами цих міжнародних організацій не можуть бути національні клуби загального характеру. Наприклад: 

WUSV Всесвітній союз клубів німецької вівчарки;

10



ISPU (Internationale Schnauzer Und Pincher Union) Міжнародний Союз клубів пінчерів і шнауцерів;



REC (Reunion Europeedes Clubsdu Caniche) - Європейський Союз клубів пуделів.



IGL (Internationale Gundog League) - Міжнародна ліга мисливських собак. Штабквартира в Англії.

Кожна з цих організацій може в свою чергу бути членом або підтримувати політику будь-якої міжнародної організації загального характеру, або залишатися незалежною. Міжнародні організації, що об'єднують національні клуби, спілки тощо, що займаються спортом, дресируванням, робочим використанням собак. Їх може бути декілька в одному і тому ж напрямку роботи. Так, наприклад, існує 5 міжнародних організацій, які об'єднують клуби за їздовим собакам і гонок собачих упряжок: 

International Federation of SledDog Sports Inc., штаб - квартири знаходяться в США, Данії, Англії

11



International Sled Dog Racing Association Inc., штаб - квартира в США



Euro-Club Performance du Traineau a Chiens, штаб - квартира у Франції



European Sled Dog Racing Association, штаб-квартира у Франції, об'єднує клуби 18 країн. Також існують та національні товариства захисту собак від жорстокого поводження та

Міжнародні організації, які їх об'єднують. Міжнародні кінологічні організації створені з метою розвитку та захисту кінології і чистопородного собаківництва, а також гуманного ставлення до тварин. Розглянемо цілі та завдання їх діяльності на прикладі найбільш численної Міжнародної Кінологічної Федерації. Метою діяльності FCI є підтримка та сприяння в розведенні та використанні породистих собак, чиє фізіологічне здоров'я та морфологічні особливості задовольняють вимогам стандарту породи, здатних до навчання і виконання робочих функцій у відповідності зі специфічними особливостями своєї породи; сприяти використанню, утриманню та розведенню собак в країнах-членах FCI; сприяння вільному обміну кінологічної інформацією між країнами-членами FCI і організація виставок та іспитів. FCI повинна, зокрема, розробляти спеціальні приписи, контролювати: - Взаємне визнання племінних книг і родоводів; - Взаємне визнання назв кінологічних розплідників і створення міжнародного регістра суддів і назв розплідників; - Сприяння розвитку фундаментальних наукових досліджень в кінології, вільному обміну науковою інформацією між країнами-членами FCI; дотримання стандартів порід, встановлених країнами походження породи та країнами спостереження. Ці стандарти повинні бути визнані іншими країнами, якщо це не суперечить законодавству цих країн.

- Стандартизації, наскільки це можливо, національних правил шляхом видання посібників з проведення міжнародних чемпіонатів, виставок та чемпіонатів з робочими якостями, а також підтримка високого рівня суддівства на міжнародних виставках і робочих випробуваннях; підтримка окремих країн-членів FCI, якщо необхідно, спільно з іншими 12

міжнародними організаціями, шляхом надання професійної інформації і необхідних експертів-кінологів; - Визначення - після попереднього схвалення представниками країни походження породи або країни спостерігача - і опублікування характеристики кожної породи. У кожному разі, стандарт нової породи або зміни вже існуючого стандарту не будуть визнані на міжнародному рівні до розгляду та винесення висновку комісією за стандартами, а в разі затвердження нової породи також і науковою комісією; - Взаємне визнання санкцій та призначень штрафів країнами-членами FCI. Кінологічні організації спортивного спрямування діяльності ставлять перед собою мету об'єднати спортивні кінологічні організації різних країн для спільного проведення офіційних міжнародних змагань та для інтеграції спорту з собаками в міжнародну спортивну систему і Олімпійський рух. Щоб стати членом якоїсь кінологічної міжнародної організації, національна організація повинна бути офіційно зареєстрована в своїй країні і відповідати вимогам, які пред'являє дана міжнародна організація до своїх членів. Подати заявку про вступ до кінологічну міжнародну організацію може будь-яка з офіційно зареєстрованих національних організацій, або декілька національних організацій відразу. Ніякі державні органи не можуть надавати переважне право щодо вступу в таку міжнародну організацію тієї чи іншої національної організації своєї країни, оскільки це не узгоджується з нормами міжнародного права і членські внески в дану міжнародну організацію виплачуються не з державного бюджету, а з особистих коштів громадян, які є членами клубів собаківництва, що входять в національну організацію. Рішення про прийняття у свої члени тієї чи іншої національної кінологічної організації є виключним правом самої міжнародної кінологічної організації. У міжнародній організації країна може бути представлена або однієї національної організацією (наприклад, FCI) або її членами можуть бути кілька національних організацій (наприклад, IHU). У випадку, коли тільки одна національна організація країни може бути членом будьякої міжнародної кінологічної організації, всі інші кінологічні організації повинні добровільно делегувати їй це право. Дуже часто, національні організації, які бажають вступити в таку міжнародну організацію, спеціально створюють союз, який би представляв їхні інтереси в цій міжнародній організації. Також дана організація повинна відповідати вимогам Статуту того міжнародного союзу, в який вона має намір вступити. Так, наприклад, організація, яка бажає бути членом FCI повинна мати своїми членами лише юридичних осіб (тобто складатися з інших клубів собаківництва), бути найбільш численною, займатися лише 13

аматорської кінологією, не займатися господарською та комерційною діяльністю, торгівлею собаками.

Виникнення кінології можна простежити далеко вглиб століть. Проте в її сучасному вигляді і розумінні кінологія виникла значно пізніше - у другій половині 19 століття. Деякі родоводи окремих порід собак були відомі ще з міфічних часів, що свідчить не тільки про «наукове уявлення» про вивчені породи собак у людей давніх часів, але і про народну селекцію і вміле застосування відбору в собаківництві. З другої половини 19 сторіччя почали організовуватися кінологічні організації та перші виставки собак. Також формуються перші «заводчики» і кінологічні організації. З'являються перші газетні видання з собаківництва і перші покази (виставки) собак. Поступово, протягом останніх 250 років собаківники навчилися використовувати корисні ознаки собак не тільки в полюванні, але і в службових цілях.

Кінологія, службове собаківництво, мисливське собаківництво, спортивне собаківництво, декоративне собаківництво, "Кеннел клуб", українські та міжнародні організації та клуби собаківництва.

14

§2. Основи біоетики.

15

Біоетика сприймається як розділ етики, який би розглядав область відносини людини до різних живих форм. Саме поняття "етика" окреслює відповідальність людини перед оточуючими; в такий спосіб, біоетику тлумачать як галузь щодо поведінки людини стосовно інших і як філософське поняття, що стосується морального боку поведінки людини. Поняття "біоетика" виникло недавно, кілька десятиріч тому, проте, за цей час біоетика зробила швидкі кроки уперед. Біоетика розглядає етичність поведінки людини стосовно тварин. Питання про те, що відношення до тварин може бути етичним, було остаточно вирішене порівняно недавно. Упродовж багатьох століть панувала думка про те, що тільки людина цінна як жива істота. Цей тип світогляду отримав назву антропоцентризму (від грецького слова "антропос" - людина). Але, протест кращої частини людства проти жорстокого ставлення до тварин, розвиток етичної у філософській думці, особливо наприкінці XIX й у XX ст., привели людство до потреби переглянути свої думки на ставлення до тварин, поставити під сумнів однобічність своєї етики й виробити більш

16

гуманний і справедливий погляд на відношення до навколишнього світу та його мешканців.

17

o

Історичний розвиток взаємовідносин людини з природою.

Поділ історії на формації (рабовласницьке суспільство, феодалізм, капіталізм) не відображає істинних колізій у системі «людина-природа» і тому було використано інший підхід. Мисливсько-збирацька культура.

18

Скорочення чисельності великих тварин підвищило інтерес первісних мисливців до дрібних і середніх. Із цим пов'язана поява в кінці палеоліту мисливських знарядь (гачків для ловлі риби, луків та стріл, пасток і капканів). Люди, під час первіснообщинного ладу, турбувалися про відтворення не тільки тварин, але й будь-яких інших ресурсів природи, зокрема корисної рослинності. Жорстоке ставлення до природи в деяких народів каралося смертю. Найістотнішим, з точки зору підсилення впливу людини на природу, стало приручення та одомашнення стадних тварин і виведення культурних рослин. Вважається, що на Близькому Сході одомашнення вівці відбулося 11 тис. років тому; у цей же час у Північній Америці вже був одомашнений собака; 10 тис. років тому, люди вже вирощували перші зернові культури (пшеницю, ячмінь). Але сам процес одомашнення тварин і окультурення рослин розпочався значно раніше. Знання і досвід, що повільно і важко накопичувалися, нерідко повністю втрачалися із загибеллю роду, ставали непотрібними і забувалися при зміні 19

общиною місця поселення і т.д. У ході процесу приручення і одомашнення тварин, окультурення рослин, людина більше 10 тис. років тому почала змінювати оточуючий її живий світ, створюючи для себе і для планети нове навколишнє середовище. Свідомою творчістю людина врятувала себе від голоду. Таким чином, людство отримало можливість різкого збільшення чисельності і заселення всієї суші. Скотарство, яке розвивалося разом із землеробством, супроводжувалося витісненням рідкісних тварин. Концентруючись біля поселень, люди та домашні тварини порушували ґрунтовий покрив, забруднювали навколишнє середовище продуктами своєї життєдіяльності. Але в цілому, у часи первіснообщинного ладу зберігався замкнутий цикл у користуванні природними ресурсами. Досягнення певної рівноваги в темпах використання продуктів Землі й природного відтворення споживаних ресурсів забезпечувало як стабільність взаємовідносин первісних людей з природою, так і виняткову стійкість самого суспільства. Аграрна культура.

20

Грабіжницькі війни приводили до економічно недоцільних переміщень слабких держав, що руйнувало культурно-господарські цінності й традиції. Саме рабовласницькі цивілізації перетворили великі простори Землі на пустелі. У системі ведення господарства більшисть методів, які застосовувалися при общинному ладі, були успадковані феодальними селянами (у ґрунт повертали все те, що брали з нього). Індустріальне суспільство.

21

Етичне ставлення людини до тварин. У другій половині XX ст. виник новий підхід до проблеми взаємин людини із тваринами. Якщо раніше захисники тварин не ставили питання про те, чи є у них якийсь моральний борг перед тваринами, то новий рух за права тварин, що виник наприкінці 60-х — початку 70-х рр. XX ст., проголосив, що такий моральний борг існує. Один із найвидатніших учасників руху за права тварин, Пітер Сінгер, так визначає дискримінацію тварин: «Расист порушує принцип рівності, надаючи більшого значення інтересам своєї власної раси за рахунок інтересів іншої раси. Супротивник рівності статей порушує принцип рівності, віддаючи перевагу інтересам своєї статі. Аналогічним чином той, хто проводить дискримінацію за видом, допускає, щоб інтереси його виду ставилися вище від інтересів інших видів (не людини). Але у всіх випадках принцип той самий». Права тварин.

22

Як розуміти право тварини, її рівність із людиною? П. Сінгер пояснює це так: «Принцип рівності людських істот — це не опис передбачуваної фактичної однаковості: це припис що до того, як ми повинні поводитися з людськими істотами». То як же ми повинні поводитися із тваринами? Початком руху за права тварин можна вважати публікацію великої статті відомої письменниці Бріджит Брофі під заголовком «Права тварин» у 1965 році. Брофі писала: «Взаємини між людиною й тваринами являють собою безжалісну експлуатацію. Ми використовуємо їхню працю, ми поїдаємо їх і одягаємося в них. Ми використовуємо їх, щоб служити нашим забобонам: якщо раніше ми приносили їх у жертву нашим богам, то тепер ми приносимо їх у жертву науці й експериментуємо на їхніх нутрощах у надії, що, можливо, зовсім випадково — ми зможемо набагато чіткіше побачити наше сьогодення». Рух за права тварин було розпочато й очолено високо освіченими людьми, філософами й психологами, елітою англійської й американської інтелігенції. Доктор філософії Том Ріган обґрунтовує права тварин з позицій логіки. У своїй книзі «Боротьба за права тварин» він стверджує, що майже усі взаємини людини із тваринами носять експлуататорський характер. У той же час тварини мають право на задоволення потреб і реалізацію своїх природних цілей. Оскільки тварини мають моральний статус, то вони мають і права. Самостійна цінність живої істоти визначається не її корисністю, а здатністю до сприйняття свого індивідуального життя й ступеня його благополуччя. Т. Ріган відзначає, що ми повинні визнати моральний статує тварин. Він заперечує й проти твердження, що вирішальну роль відіграють відмінності в юридичному статусі людини й тварин, указуючи на мінливість юридичних норм. Для того щоб переконатися в цьому, досить згадати, що зовсім нещодавно права негрів не відрізнялися від прав домашньої худоби. В усьому світі з’явилися люди, озброєні новими етичними поглядами, які вірять, що до тварин треба ставитися гуманно. Рух на захист тварин веде до більш високої етичної свідомості. Виділяють три аспекти ставлення людини до 23

тварин: — повага до життя, до живої істоти; — відповідальність людини перед тваринами; — права тварин; Людина повинна усвідомити цінність усіх живих істот, насамперед тому, що ми теж живі й, захищаючи живе, захищаємо самі себе. Вивчення поведінки тварин показало, що немає прірви між людиною й іншими живими істотами на землі. З ускладненням організації тварин — від одного виду до іншого — їхня подібність до людини збільшується. Тварини виявляють не тільки наявність розуму й глибоких емоцій — вони володіють і зачатками альтруїстичних почуттів. Відомо, що собаки, як правило, не чіпають меньших за них, не ображають цуценят, а також маленьких дітей. Відомі розповіді про дельфінів, які рятували людей, що потопали в морі. Це ще раз підтверджує необґрунтованість дискримінації живих істот за видом. Основи законодавства щодо захисту тварин. Враховуючи важливість Декларація її варто привезти повністю. Всесвітня Декларація Прав Тварин. Преамбула: — беручи до уваги, що життя — одне, усі живі істоти мають загальне походження й набули відмінностей в ході еволюції виду; — беручи до уваги, що усі живі істоти мають природні права, і що будьяка тварина з нервовою системою має певні права; — беручи до уваги, що презирство й навіть просте ігнорування цих природних прав завдають серйозної шкоди природі й ведуть людей до здійснення злочину проти тварин; — беручи до уваги, що співіснування видів має на увазі визнання людським видом права тварини іншого виду на життя; — беручи до уваги, що повага тварин людиною є невід’ємною від поваги людини людиною, цим оголошується, що: 24

Стаття 1. Усі тварини мають рівні права існувати в межах умов біологічної рівноваги. Стаття 2. Усе тваринне життя має право на повагу. Стаття 3.

1. Тварини не повинні піддаватися поганому ставленню або жорстоким діям.

2. Якщо необхідно вбити тварину, це повинно відбуватися миттєво, безболісно й не заподіювати жодного попереднього страждання для тварини.

3. З мертвою твариною потрібно поводитися пристойно. Стаття 4.

1. Дикі тварини мають право жити й розмножуватися на волі в їхньому власному природному навколишньому середовищі.

2. Тривале позбавлення волі диких тварин, полювання й риболовля як приємне проведення часу, також як і будь-яке використання диких тварин із причин, що не є життєво важливими, суперечать цьому основному праву. Стаття 5.

1. Будь-яка тварина, що перебуває в залежності від людини, має право на належні догляд і турботу.

2. Тварина в жодному разі не повинна бути покинута або вбита невиправдано.

3. Усі форми розведення й використання тварини повинні поважати фізіологію й природну поведінку, визначені для виду.

4. Виставки, демонстрації й фільми, що залучають тварин, повинні також поважати їхню гідність й не повинні містити жодного насильства взагалі. Стаття 6.

1. Експерименти на тваринах, що викликають їхнє фізичне або психологічне страждання, порушують права тварин.

2. Методи відновлення чисельності тварин повинні бути розвинутими й здійснюватися систематично. Стаття 7. Будь-який акт, що призводить до невиправданої загибелі тварини, і будь-яке рішення, що веде до такого акту, є злочином проти життя. Стаття 8.

1. Будь-який акт, що ставить під загрозу виживання дикого виду, і будь-яке рішення, що веде до такого акту, еквівалентні геноциду, тобто є злочинами проти виду.

2. Вбивство диких тварин, забруднення й руйнування біосфери — дії геноциду. Стаття 9.

1. Певний юридичний статус тварин і їхніх прав повинен бути визнаний законом.

2. Захист і безпека тварин повинні бути представлені на рівні урядових організацій. Стаття 10. Освітня влада повинна гарантувати навчання громадян з 25

дитинства спостерігати, розуміти й поважати тварин. Всесвітня Декларація Прав Тварин була урочисто оголошена в Парижі 15 жовтня 1978 року в штабі ЮНЕСКО. Текст, переглянутий Міжнародною Лігою Прав Тварин в 1989 році, був представлений Генеральному директорові ЮНЕСКО в 1990 і оприлюднений того ж року. Законодавство

України

щодо

охорони

навколишнього

природного

середовища, яке має безпосереднє відношення до тварин, зокрема, собак. Конституція України; Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»; http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1264-12 Закон України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на пріод до 2020 року; http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2818-17 Закон України “Про тваринний світ”; http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2894-14 Закон України “Про захист тварин від жорстокого поводження”; http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3447-15 Закон України “Про мисливське господарство і полювання”; http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1478-14

o Проблеми безпритульних тварин та шляхи їх вирішення.

Собака, який мешкає в міському середовищі, може мати слабкий імунітет через 26

брак харчування та бути переносником інфекцій та гельмінтів. Життя на вулиці може призвести до появи агресії у тварин до людини та до інших видів тварин.

В

основному

агресивна

поведінка

зустрічається у собак, яких підгодовують деякі мешканці під час охорони харчової бази, у собак під час шлюбного періоду - «гону» (коли вони збираються у зграї) та під час вигодовування цуценят. Щоб вижити, бродячі собаки мігрують для здобутку харчування в парки і лісопаркові зони, де знищують диких тварин і отримують додаткову загрозу зараження сказом. Сказ – це ще одна реальна загроза від зростаючої кількості бездоглядних тварин. Особливості утримання домашніх тварин і порушення правил утримання, які допускають їх власники. Через відсутність жорстких вимог та контролю за виконанням правил утримання багато собак (особливо в

приватному

секторі)

виховуються утримуються

не

власниками, безприв'язно

й

становлять загрозу для людини. При нанесенні покусів такими тваринами, уникненути

для

того,

щоб

відповідальності,

власники не рідко публічно відмовляються від майнових прав на своїх тварин.

27

Так само відбувається з так званними «опікунськими» собаками. При появі служби вилову, знаходиться ряд осіб, які стверджують, що тварина, що знаходиться на вулиці без повідка і намордника належить їм, а при виникненні ситуації пошуку власника при нанесенні покуса, відмовляються від даної тварини. Неможливо зобов'язати таких власників проводити вакцинацію тварин проти сказу.

o Правильне відношення до собак:

В клубах та на виставках існують Положення – правила поведінки між людьми та собаками, які допомогають почувати себе комфортно та уникати конфліктів. Такі правила взаємоповаги істнують й у звичайних власників собак, як вдома так й на прогулянці. Це етика.- культура спілкування та взаємовідносин. Я знаю, що тобі подобаються собаки. Великі й маленькі, веселі і серйозні, розумні і бешкетники. А чи вмієшь ти правильно поводитись із ними? Якщо ні, то ці прості правила допоможуть тобі не зробити помилки, спілкуючись з собакою і граючи з нею.

Правило N 1. Напевно, тобі не сподобається, якщо тебе будуть тягати за вуха або за волосся, крутити тобі ніс або просто приставати, коли ти не в настрої? Собаки не вміють говорити. Вони не можуть сказати "Мені боляче!" або "Відчепись!". І дещо ще. У собаки відмінна пам'ять. Маленьке й беззахисне цуценя, коли стає дорослим собакою, добре пам'ятає тих, хто в дитинстві робив йому боляче.

Правило N 2. Собака може зовні виглядати дуже добродушною і доброзичливою, але ніколи не підходь до неї, не запитавши дозволу у її господарів. Якщо собака захоче, він,

з

дозволу

господаря,

сам

28

підійде

до

тебе.

В Европі набуває популярності проект «жовта стрічка». Якщо ти побачив собаку із такою стрічкою до неї не можна підходити, бо

29

Собака в цей момент може: 

знаходитись в процесі дресирування



бути після операції



бути нервною та боязливою



старою



в тічці



почувати себе погано, хворіти

Правило N 3. Якщо собаки збіраються подратися, господарі повинні зробити все можливе, щоб не допустити цього.

30

Правило N4. Крихітних собачок не треба приводити туди, де бігають великі собаки, а тим більше дозволяти їм ігратись. Уявіть собі що з тобою грається слон, він наступає тобі на ноги, штовхає та інколи падає зверху. Слону весело, а тобі?

В даний момент, такі вимоги виконують тільки власники тварин, що мають племінну цінність, породистих тварин, придбаних в розплідниках і тварин, які піддаються переміщенню між суб'єктами, або вивозяться за межі країни. Такі тварини мають родовід, якій підтверджує майнове право власника, ідентифікаційне клеймо, або мікрочіп і ветеринарний паспорт. Найбільш відповідальні власники собакпроводять вакцинації тварин, і ідентифікують їх за допомогою розміщення жетонів на нашийниках із зазначенням клички і даних про власника. Ще одна проблема, яка випливає через відсутність обов'язкової реєстрації тварин - це утилізація їх після загибелі і природної смерті. Багато власників просто не знають, що потрібно робити з трупом тварин і викидають їх у сміттєві бачки, ховають в міській межі, у тому числі на дитячих ігрових 31

майданчиках, на своїх присадибних ділянках. До комітету надходять неодноразові скарги від мимовільних свідків даних маніпуляцій. Однак, дуже важко довести і підтвердити подібні факти, оскільки власники на противагу скаржникам відмовляються від пред'явлених звинувачень, стверджують, що тваринах не ховали, приводять доводи про пропажу тварин і передачі їх новим власникам. Проблеми, пов'язані з утриманням тварин, гуманним поводженням з ними, і регулювання чисельності бездоглядних тварин, успішно вирішуються в європейських країнах. Взагалі європейське законодавство більш цивілізовано відноситься до домашніх тварин. У країнах Європейського союзу визнається, що людина має моральні зобов'язання перед усіма живими істотами, і що кімнатні (домашні) тварини мають особливий зв'язок з людиною. Так записано в Європейській Конвенції з захисту прав кімнатних тварин, прийнятої в Страсбурзі в 1987 році. Основними принципами даної Конвенції є гуманність поводження з тваринами, обов'язкові вимоги до змісту, гуманне зниження чисельності бездоглядних тварин, принципи усипляння, вимоги при лікуванні та передачі, продажу тварин. Зарубіжні країни давно вирішують проблему бездоглядних тварин за допомогою їх вилову, стерилізації та подальшого визначення в притулок. Із притулку тварина може бути передано новому власнику. У деяких країнах прийнято повертати стерилізоване бездомну тварину назад в середовище їх проживання. Умертвіння тваринного виробляється в крайніх випадках, перелік яких визначається національним законодавством кожної країни. Коли на вулицях знаходиться значна кількість тварин, то випадки неадекватної поведінки тварин цілком ймовірні. Очевидно, що проблема безпритульних тварин стоїть надзвичайно гостро і потребує негайного вирішення. Світовий досвід країн, які успішно вирішили цю проблему, доводить,

що

тільки

зусилля

громадських

активістів-зоозахистників,

помножені на підтримку місцевої влади, дають справді ефективний результат.

32

Розглянемо детально сутність явища безпритульних тварин та можливі методи вирішення цієї проблеми. Не секрет, що в суспільстві поширюється думка, що єдиним правильним шляхом вирішення проблеми безпритульних тварин є їх фізичне знищення (розстріл або отруєння). Здавалось би, так просто, немає тварини, немає проблеми. Але насправді це надзвичайно спірне питання. Ну по-перше, це абсолютно варварський метод, негідний для країни, яка обрала європейський шлях розвитку. Згадаймо, скільки було жахливих випадків в різних містах нашої країни, які викликали великий суспільний резонанс, коли тварин розстрілювали або вони помирали в страшних муках від отрути прямо на очах дітей, які звикли вважати тваринок своїми друзями та виносили їм їжу. Як наслідок, велика психологічна травма на довгі роки. А ви хочете, щоб ваша дитина побачила таке жахливе видовище? Сподіваюсь, що охочих знайдеться небагато. І тепер деякі провідні країни світу, такі як Німеччина, Великобританія, Нідерланди та ін. можуть гордо звітувати про повну відсутність безпритульних тварин у своїх містах. Тепер запинимось детально, що ж таке стерилізація і в чому переваги цього методу регулювання чисельності тварин. Стерилізація — це хірургічна операція з видалення органів розмноження тварини.

Отже

після

стерилізації:

– тварини не мають здатності розмножуватися, відповідно їх чисельність неухильно –

тварини

скорочується; стають

більш

спокійними

та

лагідними;

– не виникає скупчення тварин, так званих “собачих весіль”, які несуть потенційну небезпеку для оточуючих

33

. Ще раз наголошуємо, що на даний

момент

світовий

досвід

доводить, що масова стерилізація

-

це

єдиний

ефективний

метод

скорочення

чисельності безпритульних тварин, аж до повної їх відсутності на вулицях міста протягом 57 років. А звідки взагалі беруться безпритульні тварини? Шановна громадо, треба визнати, що тварини-безхатченки з'являються на вулицях міста через людську жорстокість та безвідповідальність. У Європі є прислів’я: “Якщо на вулицях немає безпритульних тварин, то немає і безпритульних дітей”, адже ставлення до тварин є індикатором гуманності та цивілізованості суспільства. В Німеччині, яка має для нас бути прикладом гідного існування, штраф за викинуту на вулицю собаку чи кішку становить 25000 (!) євро. А у нас вважається за норму викинути на вулицю тваринку, яка набридла, чи винести десь до базару чи магазину коробку з небажаним потомством, прирікаючи живих безпорадних істот на жалюгідне існування та ранню смерть. Саме такі викинуті тваринки та підкинуті цуцики та кошенята регулярно поповнюють чисельність безпритульних тварин міста. Своїми жорстокими діями безвідповідальні господарі заплямовують свою совість, порушують суспільну мораль та наносять шкоду оточуючим людям, поширюючи проблему безпритульних тварин. А що ж робити з небажаним собачим або котячим потомством? Знову ж 34

таки звернемося до провідного світового досвіду, який радить стерилізувати всіх домашніх тварин, які не мають племінної цінності. Отже, якщо ви є власником безпородної собачки, або не маєте наміру займатися племінним розведенням, завчасно стерилізуйте свою тваринку. Це є єдиним правильним рішенням проблеми непотрібних нікому цуценят, та збереже ваш час та нерви. До того ж, всі ветеринари одностайні у думці, що стерилізація покращує якість та продовжує тривалість життя тварини. В цій ситуації виграють всі — і власник, і тварина. Висока свідомість та відповідальність суспільства - ось запорука ефективного, довготривалого та гуманного вирішення проблеми безпритульних тварин вашого міста.

35

Біоетика -

це наука виживання, що включає до сфери своєї

наукової зацікавленості не лише людину з її тілесністю та ціннісними вимірами, а світ усього живого. Виділяють три аспекти ставлення людини до тварин:повага до життя, до живої істоти; відповідальність людини перед тваринами; права тварин. Людина повинна усвідомити цінність усіх живих істот, насамперед тому, що ми теж живі й, захищаючи живе, захищаємо самі себе. Вивчення поведінки тварин показало, що немає прірви між людиною й іншими живими істотами на землі. З ускладненням організації тварин — від одного виду до іншого — їхня подібність до людини збільшується.

Висока

свідомість та відповідальність суспільства - ось запорука ефективного, довготривалого та гуманного вирішення проблеми безпритульних тварин вашого міста.

гуманне ставлення до тварин,

безпритульні тварини, притулок

для тварин, тимчасова ізоляція тварин (карантинування), карантинний майданчик, спровокована агресія, біоетика, етологі, правила поводження з собаками, Всесвітня Декларація прав тварин, гельмінтоз, сказ, стерилізація.

§3. Мета і завдання собаківництва.

Кінологічні клуби здійснюють свою діяльність відповідно до Конституції України, чинного законодавства України, дотримується принципів діяльності Міжнародного Кінологічного Союзу. Клуби є самостійною, незалежною, добровільною всеукраїнською громадською організацією, яка об'єднує громадян, аматорів та прихильників собаківництва; експертів, суддів, інших фахівців на основі добровільності, єдності інтересів для виконання мети і завдань, і не передбачає одержання прибутку від своєї діяльності. Мета та завдання кінологічних клубів і організацій: Основною метою діяльності Клубів є сприяння розвитку собаківництва в Україні, проведенню зоотехнічних заходів, участь в кінологічній роботі та захист спільних законних інтересів членів Клубу.

Основними завданнями Клубів є сприяння: - розробці та втіленню в життя програми розвитку та популяризації собаківництва в Україні; - вдосконаленню системи підготовки висококваліфікованих фахівців з собаківництва і сприяння підготовці висококваліфікованих фахівців з собаківництва для потреб Клубів та МКС; - підвищенню якості поголів'я собак та їх успішному виступу на міжнародних змаганнях; - проведенню селекційної роботи з метою покращення екстер'єрних та робочих якостей собак у відповідності до міжнародних стандартів МКС що до службового, декоративного, мисливського, спортивного собаківництва; - становленню і розвитку співробітництва, плідної взаємодії між членами Клубу; - поширенню інформації в Україні про стан та розвиток собаківництва, та про діяльність Клубів.

Для досягнення мети та виконання статутних завдань Клуби у встановленому чинним законодавством порядку:

- організовують та проводять зоотехнічні заходи (виставки собак всіх порід, випробування робочих якостей собак всіх порід, навчальні - тренувальні збори, змагання, інші заходи) як необхідні племінні заходи для оцінки фенотипічних і генотипічних

особливостей

чистопорідних

собак,

з

метою

з’ясування

характерних племінних якостей, що передаються спадково, та для відбору поголів’я за поведінкою серед членів Клубу та прихильників собаківництва, відповідно до міжнародних стандартів та вимог МКС; - сприяють розвитку племінного собаківництва, основ кінології як науки та займається племінною роботою з чистопорідними собаками; організовують навчання та підвищення кваліфікації фахівців-членів Клубу; - затверджують правила для своїх членів, положення проведення зоотехнічних заходів (виставок собак всіх порід, випробувань робочих якостей, навчально тренувальних зборів, змагань, інших заходів серед членів Клубу та прихильників собаківництва відповідно до вимог та міжнародних стандартів МКС), здійснює контроль за їх дотриманням; - здійснюють облік собак, що належать членам Клубу та веде електронноідентифікаційну базу поголів’я чистопорідних собак України, веде племінну книгу чистопорідних собак України; та інш. До племінного використання в КСУ допускаються чистопородні собаки, що мають родоводи КСУ, організацій-членів МКФ або визнаних МКФ та зареєстровані в племінній книзі КСУ або країн-членів МКФ. Племінну роботу в КСУ контролюють: відділення КСУ, колективні члени КСУ. Родоводи, метрики цуценят, племінні карти сук, інші племінні документи єдиного зразка, виготовлені в КСУ, видають тільки відділення КСУ, зареєстровані як юридичні особи, з правом фінансової діяльності. КСУ контролює використання племінних виробників. Не допускається промислове утримання і розмноження собак. До племінного розведення допускаються собаки:

- Досягли фізіологічної зрілості; - Мають родоводи, визнані МКФ, зареєстровані в племінній книзі КСУ; - Мають чинний, на момент в'язки, племінної сертифікат (сертифікат вважається дійсним протягом одного року з моменту його отримання або продовження). У племінній роботі можна використовувати тільки здорових, таких, що відповідають вимогам стандарту породи, псів і сук з міцною нервовою системою. Суки мають бути обов'язково зареєстровані в Племінний книзі КСУ або Книзі очікування, пси, чиї власники проживають в Україні, також повинні бути зареєстровані в Племінний книзі КСУ або Книзі очікування. Пси, що належать іноземним громадянам, мають бути внесені до Племінну книгу, визнану МКФ. Собаку, яка внесена до Книги очікування, можна використовувати в племінній роботі тільки з партнером, який має повний родовід - внесений в основну Племінну книгу, виключення допускається для порід аборигенного походження. Вікові критерії племінних сук і псів в системі КСУ. До в'язання в КСУ допускаються: Суки: - Дрібних і середніх порід - з 15 місяців, - Великих порід - з 18 місяців, Пси: - Дрібних порід - з 9 місяців (за умови отримання необхідної виставкової оцінки на сертифікатної виставці та отримання племінного сертифіката).

- Середніх порід - з 15 місяців - Великих порід - з 18 місяців Граничний вік для використання в племінному розведенні: Суки - до 9-ти років. Пси - без обмежень у віці. Незалежно від породи і періодичності течок, сукі

допускаються до розведення не більше одного разу на календарний рік. Дозволяється отримання двох приплодів підряд за умови, що інтервал між народженням пометов становить не менше 6-ти місяців. На собаку, що використовується в племінному розведенні, власник зобов'язаний отримати або продовжити наявний племінної сертифікат. Племінний сертифікат (первинний) видається: - Для псів - на підставі оцінок з сертифікатної виставки та племінного огляду (мінімум дві оцінки не нижче «Відмінно»); - Для сук - на сертифікатної виставці або племінному огляді (одна оцінка не нижче «Дуже добре»). Племінний сертифікат дійсний один рік від дати його видачі. Продовжується сертифікат на підставі оцінки отриманої не раніше ніж за 3 місяці до дати продовження чи на сертифікатної виставці, або на племінному огляді. Собаки, що мають титули: WW (Переможець Миру), EW (Переможець Європи), CIB (Інтер Чемпіон), CIE (Інтер Шоу Чемпіон), Super GRCH UA (Супер Грандчемпіон України) і отриманий з 2011 року GRCH UA (Грандчемпіон України) від щорічного продовження племінного сертифікату звільняються. Племінний сертифікат не видається або не подовжується в наступних випадках: - Невідповідність собаки екстер'єрним або поведінковим характеристикам, обумовленим в стандарті породи; - Якщо в потомстві, отриманому від даної собаки, виявлені повторювані спадкові дефекти; - Якщо, при актуванні попередніх приплодів було зафіксовано погане утримання і вирощування цуценят; - Невиконання власником племінного собаки чинного племінного положення; - Фальсифікації відомостей, зазначених в племінній документації;

o Документи цуценя.

Якщо вязка планова, переконайтеся в наявності документів у заводчика. Це може бути щеняча картка або направлення на придбання цуценяти, що видаються секцією

клубом аматорів.

повинні

бути

або Вони

завірені

печаткою організації. Після досягнення підліткового

щеням віку

ці

документи обмінюються на родовід картку. Корисно також ознайомитися з

актом обстеження цуценят, в якому

інструктор

клубу

відображає всі зауваження по вирощуванню та екстерєру цуценят. Наприклад, цуценята з вадами зубної системи, відхиленнями від відповідного породі забарвлення, замалі для свого віку можуть залишати без родоводу. Оформлення документів на цуценя. Купивши цуценя, у пятиденний термін постарайтеся зареєструвати його у ветеринарній клініці, а потім — в клубі собаківництва. Власник цуценя, що пройшов реєстрацію, повинен мати на нього родовід картку, завірену клубом собаківництва, реєстраційний знак клубу, паспорт службової (мисливської) собаки, реєстраційне посвідчення ветеринарного нагляду. Безродна собака. Якщо щеня придбаний без родоводу картки, клуб собаківництва (наприклад, службового) може поставити його на облік, такий собака буде допускатися до змагань з загальної та спеціальної дресируванню, її візьмуть на дресирувальних майданчиках, але до участі в племінній роботі вона допущена

не буде.

o

Вимоги чинного законодавства України та інших нормативноправових актів з кінології.

Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» № 3447IV від 21.02.2006 року. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3447-15 Постанова Кабінету Міністрів України "Порядок і правила проведення обов'язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам» № 944 від 9.07.2002 року http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/944-2002-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Порядок видачі дозволу на проведення заходів із залученням тварин» № 1175 від 22.12.2010 року. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1175-2010-%D0%BF Закон України «Про мисливське господарство та полювання» № 1478-14 від 22.02.2000 року http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1478-14 «Положення про мисливське собаківництво України» затверджено Наказом міністерства аграрної політики і продовольства України № 356 від 10.06.2013 року. Дане Положення регулює питання розвитку мисливського собаківництва України. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1347-13 «Порядок видачі паспортів на собак мисливських порід», Наказ Державного комітету лісового господарства України № 31 від 12.03.2004г. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0318-04

Кінологічні клуби здійснюють свою діяльність відповідно до Конституції України, чинного законодавства України, дотримується принципів діяльності Міжнародного Кінологічного Союзу. Основною метою діяльності Клубів є сприяння розвитку собаківництва в Україні, проведенню зоотехнічних заходів, участь в кінологічній роботі та захист спільних законних інтересів членів Клубу. Племінну роботу в КСУ контролюють: відділення КСУ, колективні члени КСУ.

кінологічне законодавство України, племінна книга, родовід, племінні карти, плімене розведення, племінний сертифікат.

Тема 1. Анатомія і фізіологія o §4. Системи органів собаки.

Загальні принципи побудови тіла собаки. Організм собаки побудований так само як й у всіх ссавців. Він розділяється на відділи і області.

Голова має мозковий і лицьовий відділи. У мозковому відділі виділяють області: потиличну, тім'яну, лобову, скроневу і навколовушну з вушною раковиною.

У

лицьовому

відділі

виділяють

області:

очноямкову,

підочноямкову, скулову, великі жувальні м'язи, міжщелепну, підборіддя, носову, губ і щоки. У шиї виділяють області: верхню, бокову, нижню шийні, горлову і трахейну. В тулубі розрізняють грудний, попереково-черевної та тазовий відділи. У грудний відділ входять області: холки, спини, бічні, реберні, предгруддя і грудинна область. Попереково-черевний відділ включає поперек і черевну стінку. Тазовий відділ включає

крижову, сідничну, сідничу і промежинну

області. У хвості розрізняють корінь, тіло і кінчик. Кінцівки прийнято розділяти на області поясів і вільних кінцівок. На грудній кінцівці розрізняють плечьовий пояс (область лопатки), плече, передпліччя і лапу - кість, яка, в свою чергу, складається з зап'ястя, п'ясті і

пальців. На тазовій кінцівці розрізняють тазовий пояс (таз), стегно, гомілку і лапу - стопу, яка складається з заплюсни, плюсни і пальців.

o Система органів руху. o Скелет собаки. Будова кісток, суглобів. Їх значення і функції.

В основі областей тіла лежать кістки, які формують скелет (рис. 1). Він ділиться на осьовий скелет, в якому розрізняють скелет голови - череп і скелет стовбура тіла - хребет, і скелет кінцівок.

Рис. 1. Скелет собаки.

1 - хрящової остов носа; 2 - різцева кістка; 3 - верхньощелепна кістка; 4 лобова кістка; 5 - тім'яна кістка; 6 - потилична кістка; 7 - вилична кістка; 8 нижньощелепна кістка; 9 - скронева кістка; 10 - атлант; 11 - осьовий хребець (епістрофей); 12 - 4-й шийний хребець; 13 - лопатка; 14 - рукоятка грудини; 15 - плечова кістка; 16 - променева кістка; 17 - локтьова кістка; 18 - скелет зап'ястя; 19 - скелет п'ясті; 20 - скелет пальців; 21 - грудна кістка (грудина); 22 - 1-й грудний хребець; 23 - 13-й грудний хребець; 24 - 1-й поперековий хребець; 25 - 7-й поперековий хребець; 26 - крижова кістка; 27 - ребра; 28 клубова кістка тазу; 29 - лонна кістка тазу; 30 - седалішна кістка тазу; 31 стегнова кістка; 32 - колінна чашка; 33 - малогомілкова кістка; 34 болиноберцова кістка; 35, 36, 37 - скелет заплюсни, плюсни і пальців.

Скелет стовбура тіла -позвоночний стовп (хребет) утворений шийними - 7, грудними - 12 - 14, поперековими - 7, крижовими - 3, хвостовими - 20 - 23 хребцями. Скелет є основою тіла і носієм м'яких тканин, комплексом складних важелів різноманітних рухів. Віссю скелета служить хребетний стовп, на передньому кінці якого знаходиться череп, а по боках - ребра і кінцівки. За формою череп собак надзвичайно різноманітний. Зустрічаються собаки довгоголові (хорти), короткоголові (мопс, бульдог) і з головою помірної довжини (пінчер). Коливання довжини залежать від розмірів лицевого відділу черепа. Череп складається з лицьових і черепних кісток, які утворюють черепну порожнину з головним мозоком. Мозковий відділ черепа на рівні виличних дуг у довгоголових собак вуже, ніж у короткоголових, зовнішній сагиттальний гребінь розвинений сильніше, а профіль чола і носа дуже слабо вигнутий. До черепу суглобами приєднана нижня щелепа, яка приводиться в дію потужними жувальними м'язами, що забезпечують швидке і сильне стиснення щелеп. У верхній і нижній щелепах розташовані зуби. У цуценя налічується 32 молочних зуба (12 різців, 4 ікла і 16 премолярів), у дорослої тварини - 42 постійних зуба (12 різців, 4 ікла, 16 премолярів і 10 молярів). У дорослих тварин в кожній половині нижньої і верхньої щелеп є по 3 постійних різця (зачіп, середній, окраек), по 1 іклу і по 4 ложнокоренних зуба (премоляри), в нижній - по 3 корінних зуба (моляра), у верхній - по 2. У нижній щелепі перший корінний зуб, а у верхній - премоляр, розташований перед першим молярем, дуже сильно розвинені і отримали назву хижих зубів. Форма змикання зубів у собак називається прикусом, правильність якого для кожної породи визначена відповідним стандартом. Якщо верхні різці прикривають нижні, які прилягають до внутрішніх поверхонь верхніх різців, то такий прикус називається ножицеподібним. Якщо ріжучі поверхні верхніх і нижніх резцових зубів примикають один до одного, прикус називається

клещеобразний або прямий. Коли нижня щелепа коротше верхньої, між рядами верхніх і нижніх різців утворюється проміжок, так званий недокус. Якщо нижня щелепа довша за верхню, то в залежності від ступеню вираженості це називається перекусом або бульдожим прикусом. Хребетний стовп складається з 7 шийних, 13 грудних (спинних), 7 поперекових, 3 крижових (зрощених в крижову кістку) і 20-23 хвостових хребців. Перші два шийні хребці сильно відрізняються від інших за формою і називаються відповідно атлант і епістрофей. Вони сприяють великий рухливості голови. Грудна клітка утворюється 13 парами ребер, що мають вигнуту циліндричну форму. Одним кінцем за допомогою суглобів вони прикріплені до грудних хребців. 9 пар справжніх ребер приєднані реберними хрящами до грудної кістки, а 4 пари неправдивих хрящів з'єднуються один з одним і утворюють реберну дугу. Вигин ребер у собак виражений сильніше, ніж у інших тварин. Грудна клітка в цілому являє собою конус з круглим вхідним отвором і великими міжреберними проміжками і є вмістилищем і оберігаючим каркасом для таких життєво важливих органів, як серце і легені. Ребра у кожної породи собак мають різну зігнутість, що визначено відповідним стандартом. Поперековий відділ хребта досить довгий. Хребці мають стрічкоподібні поперечні відростки, які спрямовані як в бокові сторони, так і порівняно сильно вниз і вперед. Крижова кістка з боку тазової порожнини сильно увігнута і складається з трьох зрощених хребців. Хвостові хребці дуже рухливі. Перші п'ять добре розвинені і навіть мають суглобові відростки з суглобовими поверхнями. У деяких порід собак хвіст обрізають (купірують) відповідно до встановлених стандартів. Передню кінцівку утворює косо поставлена лопатка. З плечової кісткою вона з'єднана плечовим суглобом. Довжина лопатки значно превалює над її шириною. Лопаткова кістка сильно розвинена і доходить до суглоба, де утворює акроміальний відросток у вигляді гачка. Основа лопатки округла, лопатковий хрящ виражений вузькою облямівкою. Лопатка суглобовим

кутом висунута трохи вперед від грудного кінця 1-го ребра, шийним кутом - до боку від кінця остистого відростка 1-го грудного хребця, а спинним кутом знаходиться на рівні хребетного кінця 4-го ребра. Плечова кістка відносно довга, злегка стисла з боків, S-образна, а у деяких порід собак навіть спиралеобразно викривлена. Передпліччя в локтьовому суглобі з'єднується з плечової кісткою. Воно складається з двох суміжних, взаємно дотичних кісток - променевої та локтьової. Кістки передпліччя рухомо з'єднані порівняно короткими зв'язками і прилягають одна до одної так близько, що межкостная щілина виражена слабо. Променева кістка порівняно довга, вона злегка вигнута і стиснута з дорсальної і волярної сторін. Локтьова кістка від проксимального до дистального кінця поступово звужується і закінчується гріфелевідним відростком, що звисає в сторону зап'ястя. Передпліччя пов'язане з зап'ястям складним суглобом, що складається з 7 зап'ястних кісток. У проксимальному ряду зап'ястя променева і проміжна кістки зливаються в одну масивну. Є у собаки ліктьова і додаткова кістки, а в дистальному ряду - 5 зап'ястних кісток. П'ясть складається з 5 кісток. Найдовшими є 3-тя і 4-я п'ястні кістки, найбільш слабо розвинена за величиною 1-я п'ястна кістка. Кістки п'ясті пов'язані з чотирма трехфаланговимі і одним (першим) висячим двухфаланговим пальцями. Вони забезпечені міцними, невтяжнимі кігтями. Лапи собаки не мають функції хапання. Задні кінцівки з'єднані з кістками таза, який зв'язками міцно з'єднані з крижовою кісткою. На клубовій кістці верхній передній край утворює маклочний бугор, а на нижньому кінці лонної кістки є сідничний бугор. Крило клубової кістки у собак налягає на крижі, а сіднична поверхня локалізується майже в сагітальній площині і ложечковідно поглиблена. Клубовий гребінь опуклий. Сідничні горби широкі, вони віддалені один від одного латеральними кутами, тому порожнину таза як би розширюється назад. До тазу через тазостегновий суглоб прикріплена стегнова кістка. Її головка

з пологої синовіальної ямкою різко виділяється завдяки ясно змальованої шийці. Стегнова кістка в колінному суглобі з'єднана з гомілкою, що складається з двох кісток: великої та малої гомілкових. Великогомілкова кістка довга і злегка викривлена. Гомілка з'єднана з плюсной зап'ястним (скакальним) суглобом, що складається з 7 кісток заплюсни. До заплюсни примикають 4 або 5 плеснових кісток, які утворюють плюсну, що переходила в чотири трехфаланкових пальця, що закінчуються кігтями. З внутрішньої (медіальної) сторони верхньої половини плесна іноді є рудиментарний палець, який не завжди з'єднаний з плюсной. У молодому віці такі пальці видаляють оперативним шляхом (ампутують). Передні кінцівки з'єднані з хребетним стовпом потужними грудними м'язами. Верхні краї лопаток кілька перевищують остисті відростки грудних хребців і утворюють холку, перпендикуляр від її верхнього краю до землі буде висотою тварини. Для кожної породи характерна своя висота. Відхилення від допустимих норм є пороком. З'єднання кісток скелета. З'єднання кісток голови відбувається за допомогою швів, утворених або сполучною тканиною, або хрящової (між первинними кістками). З віком шви окостеневают і стають менш помітні. У дрібних порід собак протягом усього життя можуть зберігатися лобовий і потиличні джерельця. Скронево-нижньощелепний суглоб складний, тому що містить диск з волокнистого хряща. З'єднання стовбура тіла. Потилично-атлантний і атлантоосевий суглоби без особливостей. Тіла решти хребців з'єднані дисками волокнистого хряща. Вони поступово товщають до кінця грудного до початку поперекового відділу, в попереку стають тоншими і знову товщають в хвості. Між дугами хребців еластичні жовті зв'язки. З'єднання кісток кінцівок. З'єднання кісток грудної кінцівки. Лопатка приєднується сінсаркозом. Діаметр суглобової западини лопатки в 2 - 3 рази менше головки плечової кістки, що дозволяє більшого розмаху рухів при наявності кишень капсули. Флексія - екстензія (згинання — розгинання)

можливі на 120 °, аддукция - абдукція (приведення -відведення) - на 50 - 60 °, ротація - на 35 -45 ° Особливістю цього суглоба є наявність поперечної зв'язки між буграми плечової кістки. При її відриві сухожилля двоголового м'яза плеча при згинанні зісковзують з жолоба через малий горб на медіальну сторону. Щоб уникнути болю, собака тримає кінцівку випрямленою. Ліктьовий суглоб складний, двовісний, так як кістки передпліччя пов'язані не тільки з плечової кісткою, а й один з одним - проксимальним лучелоктевим суглобом. Крім флексії - екстензіі в суглобі можливі супінація (Супінація — рух стопи назовні до положення, при якому її медіальний край підведений. Медіальний

край

—

сторона,

що

лежить

ближче

до

серединної

(центральною)площини, тобто внутрішня сторона.) до 50 ° і пронація (Пронація — рух стопи всередину, при якому її медіальний край опущений.) до 20 °. Зап'ястний суглоб складний, двовісний. Через косого розташування рядів кісток згинання супроводжується відведенням лапи на 20 - 30 °. Довгих бокових зв'язок немає, тільки короткі. Решта зв'язковий апарат, як у інших тварин. З'єднання кісток тазової кінцівки. Тазовий пояс приєднується до стовбура тіла тугим суглобом між ушковидними поверхнями крижів і клубової кістки, а також крижово-клубової і крижово-сідничної зв'язками. Тазові кістки з'єднані симфизом (так звана область, яка з'єднує бічні кістки тазу), а в межах кожної зростаються в області суглобової западини, як у всіх ссавців. Тазостегновий суглоб - простий багатовісної, рухи обмежені зв'язкою головки стегнової кістки і внутрікапсульной зв'язкою. Колінний суглоб - складний однооосний. Включає бедроберцовий, бедроколенний і межберцовая суглоби. Зв'язковий апарат перших двох без особливостей. У межберцового суглобу крім капсули є краниальная, каудальная зв'язка голівки малогомілкової кістки і міжкісткової мембрани. Заплюсневий суглоб - складний одноосьовий, рух здійснюється в основному в гомілково-таранному зчленуванні. Решта кістки виконують більшою мірою ресорну функцію. Зв'язковий апарат звичайний. Плюснапальцеві і міжфалангові суглоби за будовою, руху і зв'язковому апарату

подібними до таких на передній лапі.

Будова організму собаки властнива всім ссавцям. Організм тварини розділяється на відділи і області. Голова ділиться на мозковий і лицьовий відділи. У мозковому відділі виділяють області: потиличну, тім'яну, лобову, скроневу і околоушную вушної раковини. В особовому відділі виділяють області: очноямкову, підочноямкову, скуловую, великих жувальних м'язів, міжщелепну, підборіддя, носову, губ і щоки. У шиї виділяють області: верхню, бокову, нижню шийні, горлову і трахейну. В тулубі розрізняють грудний, попереково-черевної та тазовий відділи. У грудний відділ входять області: холки, спини, бічні реберні, предгрудінная і грудинная. Попереково-черевний відділ включає поперек і черевну стінку. Тазовий відділ включає крижову, сідничний, сідничний і проміжністну області. У хвості розрізняють корінь, тіло і кінчик. Кінцівки прийнято розділяти на області поясів і вільних кінцівок. На грудної кінцівки розрізняють плечовий пояс (область лопатки), плече, передпліччя і лапу - кисть, яка, в свою чергу, складається з зап'ястя, п'ястка і пальців. На тазової кінцівки розрізняють тазовий пояс (таз), стегно, гомілку і лапу - стопу, яка складається з заплюсни, плесна і пальців. Скелет собаки складається з міцних кісток. Череп включає мозкову і лицьову частини, на щелепах є зуби. Хребет складається з рухомого шийного відділу, з 7 хребців, грудного поперекового, крижового і хвостового відділів. Собака має грудну клітку -для захисту внутрішніх органів. Кістки кінцівки у собаки розташовані під тулубом, що сприяє великий рухливості.

кістяк, череп, хребетний стовп, різці, ікла, премоляри, моляри,

щелепи, прикус, атлант, епістрофей, ребра, крижі, лопатка, з'єднання кісток, тазостегновий суглоб, колінний суглоб, заплюсневий суглоб, кінцівки, загривок.

o §5. Система, будова та функції органів травлення. Органи травлення.

Ротоглотка. Ротова щілина дуже велика, тягнеться до 3 -4-го премоляра. Спереду обмежена губами - кожномишечнимі складками з сінуозним волоссям. Губи собаки порівняно мало рухливі. Слизова оболонка при переході з губ на ясна формує невисокі складки - вуздечки верхньої і нижньої губ. Верхня губа розділена середньої борозною фільтром. Аборальная частина краю нижньої губи має зубчики і часто пігментована. Спайка губ опущена вентрально, у деяких порід звисає сильно утворюючи брилі, що дозволяє дуже широко відкривати рот. Зуби собаки короткокоронкові, гостробугорчаті(рис. 3). Зубна формула: молочні зуби: 1-С-Р = 28 (321 3 1 (3) 4

Мал. 3. Зуби собаки I,, 12,13 - різцеві зуби; І - ікла; Р,, Р2, Р3, Р4 - премоляри; М,, М2, М3 - моляри постійні зуби: 1-С-Р-М = 42 3143

Доги, бульдоги, боксери, пекінеси, мопси та інші короткоголові породи собак мають

щучий прикус, т. е. прогенію - вкорочення верхньої щелепи. Такси, коллі, тер'єри і інші довгоголові породи мають короповий прикус, - вкорочення нижньої щелепи. У собак середньорічних порід (вівчарки) різці верхньої щелепи своєї задньою поверхнею прилягають до передньої поверхні різців нижньої щелепи - ножицеподібний прикус. Собаки великих порід - сенбернар, дог, хорти і ін. - мають більш м'які зуби, ніж собаки дрібних порід (тер'єри, такси, шпіци і ін.). Раніше всіх, в двох - тритижневому віці, прорізуються верхні різці і все ікла. Нижні різці, третій і четвертий премоляр - на третій - четвертий тиждень, другі премоляри - на четвертій - п'ятий тиждень. До середини четвертого місяця всі молочні зуби повноразвинуті, крім першого премоляра - вовчого зуба, дуже маленького, некореневого. Він з'являється на четвертому місяці і зазвичай не змінюється. Зміна зубів починається до кінця четвертого початку п'ятого місяця зі зміни різців і появи перших молярів. Ікла міняються в п'ять місяців. Повний розвиток постійних зубів настає в шість місяців. Язик широкий, довгий, сплощений, з загостреними краями. За середньої сагітальній лінії проходить серединний жолоб. У м'язах в верхівці язика укладено мовний хрящ, веретеновидної форми, довжиною до 4 см і шириною 2 мм. Він дозволяє підтримувати на вису висунутий язик. Стравохід (рис 4). У собак середніх розмірів довжиною близько 60 см, шириною приблизно 2 см. Типовий трубкоподібні орган. Залози в підслизовій основі протягом усього стравоходу. М'язова оболонка з поперечно-смугастої тканини по всій довжині стравоходу і змінюється на гладку тільки перед шлуноком. Шлунок - однокамерний, кишкового типу, об'ємний - у великих собак вміщує до 8 л. Розташований в підребер'ях і області мечоподібного хряща. Має V-подібну форму, але при сильному наповненні округляється і заповнює всю ліву половину черевної порожнини. При середньому наповненні прилягає до внутрішньої стінки до області пупка. Великий сальник сильно розвинений - доходить до входу в тазову порожнину. Особливістю шлункового соку собак є наявність в ньому значної кількості вільної соляної кислоти, що сприяє переварюванню подрібнених зубами шматків їжі. Кишечник складається з тонкого (дванадцятипала, худа і клубова кишки) і товстого (сліпа, ободова і пряма кишки) відділів. Його загальна довжина у собак середнього зросту 3,5-4 м. Дванадцатипала кишка порівняно коротка і підвішена на довгій брижі. По ширині просвіту вона майже така ж, як і кишки товстого відділу. Худа кишка підвішена на довгій брижі і розташована на нижній частині черевної стінки. Вона йде назад, утворюючи 6-8 мотків, і прикрита сальником. Клубова кишка в області 1-2-го поперекових хребців піднімається дорсально і відкривається в товстий відділ кишечника.

Мал 4. Схема шлунково-кишкового тракту. 1 - стравохід; 2 - шлунок; 3 — 12-пала кишка; 4 - підшлункова залоза; 5 - худа кишка; 6 - клубова кишка; 7 - сліпа кишка; 8 - висхідне, 9 - поперечне і 10 — ніходяще коліно ободової кишки; 11 - ампула прямої кишки; 12 - анус.

Печінка - темно-червона, відносно велика, лежить в подреберьях і області мечоподібного хряща. Розділяється на праву і ліву частки, які в свою чергу розділені на латеральну і медіальну частки. Найбільш об'ємна - ліва латеральна. З гострого краю частки можуть бути розсічені дрібними врізками. Жовчний міхур не доходить до гострого краю печінки. Підшлункова залоза блідо-рожева, вузька, довга. Права частка лежить уздовж 12-палої кишки до правої нирки, ліва частка спрямована в бік шлунка, лягає на його малу кривизну і доходить до селезінки і лівої нирки. Сліпа кишка підвішена на короткій брижі під 2 -4-м поперековими хребцями вправо від серединної сагітальної площини. Досить довга, утворює 2 - 3 вигина. Ободова кишка розташована в ділянці нирок. Починаючи від сліпої кишки йде вперед уздовж медіальної поверхні 12-палої кишки як висхідний (праве) коліно. Дійшовши до правої нирки, повертає вліво і як поперечне коліно переходить в ліву сторону черевної порожнини. Позаду лівої нирки повертає і як спадаюче (ліве) коліно йде до входу в таз. Перед входом в таз утворює пологу звивину і переходить в пряму кишку. Пряма кишка коротка, лежить в тазової порожнини. Кінцеву її ділянку дещо розширено, утворюючи ампулу прямої кишки. Закінчується кишка анальним каналом, розташованим на рівні четвертого хвостового хребця. У задній, шкірної, зоні анального каналу багато сальних залоз. По обидва боки анального отвору між зовнішнім і внутрішнім сфінктерами ануса розташовані паранальние синуси, що відкриваються в шкірну зону ануса. У різних порід їх розміри коливаються від горошини до горіха. В синусах залягають паранальние залози, що

виділяють темно-сірий густий жиромисткий секрет. При закупорці проток або запаленні синусів виникає свербіж і собака треться анусом про землю. Процес травлення. Особливості травлення собаки. Як відбувається процес травлення у собак? З їжею ворганізм собаки потрапляють різні компоненти: білки, жири, вуглеводи. В процесі травлення вони піддаються деяким змінам. Так, білки перетворюються на амінокислоти, вуглеводи в глюкозу, жири в гліцерин і жирні кислоти. Це усе, всмоктуючись в кров і лімфу, служить в якості джерела енергії і будівельного матеріалу для організму тварини. Енергію собака отримує з основних компонентів раціону: білків, жирів і вуглеводів. І для того, щоб система організму собаки була в рівновазі, він повинен отримувати стільки енергії, скільки він витрачає. Як недолік так і надлишок енергії призводить до порушень в системі організму. Завдання хазяїна собаки - підтримувати баланс в живленні. Раціони для тварин залежать від габаритів собаки, міри активності і стану здоров'я.

Їжа в ротовій порожнині собаки майже не піддається хімічному переварюванню (на відміну від інших тварин). Переварювання у собаки починається в шлунку. Середнямісткість шлунку у собак — 2-2,5 л. У шлунковому соку собаки є ферменти, які перетравлюють їжу. Наприклад, пепсин при наявності соляної кислоти перетравлює білки. Важливо знати, що різні білки неоднаково перетравлюються пепсином. Так, білок м'яса перетравлюються швидше, ніж яєчний. На різну їжу виділяється різного виду шлунковий сік. Секреція шлункових залоз сильно залежить від якості і смаку корму.

При нормальному травленні зі шлунка їжа поступово надходить в кишечник. Там виділяється сік підшлункової залози, жовч і кишковий сік. Склад соку підшлункової залози залежить від характеру раціону собаки. Тому щоб процес засвоєння їжі вашої собакою відбувався правильно, поставтеся уважно до її раціону. Як ми вже говорили, здатність перетравлення різного виду їжі неоднакова. Наприклад, м'ясо. Через 2 години воно перетравлюється наполовину, через 4 години - на 60%, а через 12 годин - повністю. А рис через 2 години перетравлюється тільки на 25%. Коли собака пережовує їжу, одночасно в її ротовій порожнині їжа змочується слиною. У слині міститься вода. Але крім води є безліч корисних компонентів: білки, хлориди, фосфати, бікарбонати, тіоцінати, а також інші складові, які містять чудодійний речовина, що вбиває бактерії - лізоцим. Тому собаки і кішки зализують свої рани. Якість їжі і режим годування безпосередньо впливають на роботу системи травлення собаки. Тому ми рекомендуємо дотримуватися встановленого часу і норм годування. Як ми бачимо, різні речовини перетравлюються неоднаково, а для переробки деяких йде багато сил і ресурсів організму собаки. Тому для того, щоб організм тварини отримував всі необхідні компоненти, ідеальним рішенням стануть готові раціони. У них міститься все необхідне для нормального функціонування організму собаки. У собаки білки засвоюються краще за все. На другому місці по засвоюваності йдуть жири, а потім вуглеводи. У собак в організмі відсутні ферменти, які відповідають за розщеплення деяких вуглеводів, наприклад лактози і крохмалю. Можна сказати, що найскладніше для собак перетравлювати хліб. До речі, режим годування собаки також впливає на роботу підшлункової залози. Тому не рекомендуються різкі переходи від одного харчового режиму до іншого. Це може викликати розлад в роботі підшлункової залози. Сім заповідей правильного харчування собак. Нехай не діє на вас магія числа 7. Знання пропонованих правил допоможе організувати смачну, поживну і повноцінну їжу, щоб собака нормально росла і розвивалася, якщо вона ще цуценя, і була завжди здорова. За ветеринарної статистикою відомо, що майже всі незаразні хвороби собак пов’язані з порушенням в харчуванні тварини. Заповідь 1. Знання потреб собак в енергії, поживних і біологічно активних речовинах, які є основою правильного харчування. Під правильним харчуванням зазвичай розуміється харчування собак строго за нормами. Формування харчування в той же час має бути повноцінним, збалансованим і раціональним.

Заповідь 2. При організації харчування собак необхідно враховувати особливості складу, властивостей і поживної цінності конкретних харчових продуктів. Наприклад, джерелом харчових вітамінів для собак є сира печінка, джерелом повнецінного білка – сир, заліза – манна крупа, нікотинової кислоти – пшоно, леітіна – гречана крупа і т. д.

Заповідь 3. Харчування собак одним яким-небудь продуктом, нехай навіть м’ясом, неприпустимо. Правильне харчування передбачає, крім усього іншого, харчування з раціонів, бо при підборі і певному співвідношенні продуктів в раціоні їжа набуває нова якість, яка робить позитивний вплив на засвоєння поживних речовин усього раціону, а значить і на здоров’я собак. Складати раціони слід з продуктів, відповідних природі і смаку сік. До кожного нового харчовому продукту, в тому числі і до консервів, треба привчати поступово.

Заповідь 4. Дотримання режиму харчування собак. У поняття режиму включаються кратність, своєчасність і регулярність харчування в одні і ті ж години, а також обсяг і вагове розподіл необхідного раціону протягом доби. За обсягом разова порція їжі повинна відповідати місткості травного каналу і здатності організму собаки переварити і засвоїти поживні речовини корму. Недостатня наповненість так само, як і перевантаження травного тракту, несприятливо позначається на моторної і секреторної діяльності кишечника і на загальному стані здоров’я собаки. При цьому необхідно пам’ятати про те, що цуценят від 1 до 2 місяців треба годувати 5-6 разів на добу з інтервалом в 3-3,5 години. 2-3 місячних цуценят годують 4 рази, а, починаючи з 4 місяців до року, 3 рази. З 6-місячного віку у цуценят починається стадія інтенсивного зростання. У зв’язку з цим різко збільшується потреба в тваринному білку, тому раціон собак у віці 6-12 місяців, залежно від породи складається на 60-80% з яловичого або китового м’яса.

Заповідь 5. Не допускати перегодовування собак. Всяке перегодовування призводить до ожиріння собаки, через що у неї з’являються різного роду хвороби обміну речовин, серця, нирок, печінки та ін При перегодовуванні тим чи іншим продуктом наприклад, кістками і жирною їжею, – у собак часто виникають алергічні захворювання. Крім того, через систематичне перегодовування може зникнути породний ознака екстер’єрної краси собаки, що часто трапляється з англійськими тойтерьерами, арабськими і перськими хортами і іншими породами.

Заповідь 6. Дотримання способів підготовки харчових продуктів до згодовування, з урахуванням особливостей органів травлення у собак. Собаку з молодого віку необхідно привчати до густого супу і рідкої каші.

Заповідь 7. При захворювання шлунково-кишкового тракту на грунті неправильного годування собаку слід переводити на дієтичне харчування. При цьому не забувати, що конкретна дієта виліковує хворого собаку від конкретної хвороби.

Органи травлення собак тотожні всім ссавцям. До них відносяться ротоглотки, зуби, стравохід, шлунок, кишечник, печінка. Спочатку собаки були м'ясоїдними тваринами. Але в процесі тривалої життя разом з людиною, організм собаки пристосувався до засвоєння інших поживних речовин (наприклад, овочевих і зернових). Енергію собака отримує з основних компонентів раціону: білків, жирів і вуглеводів. І для того щоб система організму собаки була в рівновазі, вона повинна отримувати стільки енергії, скільки витрачає. Як недолік так і надлишок енергії призводить до порушень в системі оргазнізма. Завдання господаря собаки підтримувати баланс в харчуванні. Їжа в ротовій порожнині собаки майже не піддається хімічному переварюванню (на відміну від інших тварин). Фахівцями виділено сім заповідей правильного харчування собак, при дотриманні яких собака буде здоровою.

Ротоглотка, зуби, зубна формула, прикус, стравохід, шлунок, кишечник, печінка, підшлункова залоза, анус, компоненти травлення, компоненти раціону, ферменти, шлунковий сік, режим годування, поживні речовини, заповіді правильного харчування собак.

o §6. Система органів дихання. Дихання - це сукупність процесів, внаслідок яких відбувається використання організмом кисню і виділення вуглекислого газу. Дихання собаки охоплює такі процеси: а) обмін повітря між зовнішнім середовищем і альвеолами легень - вентиляція легень; б) обмін газів між альвеолярним повітрям і кров`ю - дифузія газів у легенях; в) транспорт газів кров`ю; г) обмін газів між кров`ю і тканинами в тканинних капілярах - дифузія газів у тканинах; д) використання кисню клітинами і виділення ними вуглекислого газу. Процеси, які поіменовані пунктами а) - г), складають так зване зовнішнє дихання, яке вивчає наука фізіологія. Останній процес (д) складає внутрішнє, або тканинне дихання; воно вивчається біохімією. Нормальне функціонування, тобто життя організму, можливе тільки за умови поповнення енергії, яка безперервно витрачається. Свої енергетичні витрати організм відновлює за рахунок енергії, яка вивільняється в ньому при окисленні поживних речовин. Як відомо, переважна більшість, окисних процесів, які відбуваються в організмі тварин, відбувається тільки при наявності кисню, тому для забезпечення окисних процесів, а отже, і для збереження життя необхідне постійне надходження в організм кисню. При окисних процесах утворюються продукти розпаду, в першу чергу - вуглекислий газ, який повинен бути виведений із організму. Таким чином, одночасно з безперервним надходженням кисню має відбуватись і видалення вуглекислого газу. Цю функцію здійснюють органи дихання. Отже, значення дихання полягає в обміні газів між організмом і навколишнім середовищем, тобто в надходженні кисню і виведенні вуглекислого газу. Крім газообміну, дихання є важливим фактором теплорегуляції. Зігріваючи вдихуване повітря, легені втрачають теплову енергію. Значна кількість енергії витрачається при випаруванні води з величезної поверхні легень. Поряд з цим легені виконують функцію виділення, оскільки через них виводяться із організму вуглекислий газ, аміак і деякі інші леткі речовини. Зі слизом, що утворюється в дихальних шляхах, виводяться і солі мінеральних речовин. Слизова оболонка носової порожнини містить рецептори, які сприймають запахи, і обумовлюють нюх. Орган дихальної системи - гортань - містить голосовий апарат, який створює звуки. Органи дихання: носова порожнина з приносовими пазухами, носова і ротова частина глотки, гортань, трахея, бронхи, легені.

Носова порожнина ділиться хрящовою перетинкою на дві половини - праву і ліву (рис 6) На перетинці розташовуються три носові раковини, які утворюють носові ходи: верхній, середній і нижній. Стінки порожнини носа вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм. Війки епітелію, рухаючись різко і швидко в напрямку ніздрів і повільно і плавно в напрямку легень, затримують і виводять назовні пил і мікроорганізми, які осідають на слиз оболонки. Слизова оболонка носової порожнини має густу сітку кровоносних судин і капілярів. Кров, що тече по цих судинах, зігріває або охолоджує повітря, яке собака вдихає. Залози слизової оболонки виділяють слиз, який зволожує стінки порожнини і знижує життєздатність бактерій, які потрапляють з повітря. У слизовій оболонці верхньої носової раковини і верхнього відділу перегородки носа розташовані спеціальні нюхові клітини (рецептори), які утворюють периферичну частину нюхового аналізатора (органа нюху).

Мал. 6. Нос (а) і носова порожнина (б) а: 1 - верхнє крило; 2 - нижнє крило; 3 - ніздря; 4 - носове дзеркальце; 5 - фільтр б: 1 - дах носової порожнини; 2 - дно носової порожнини; 3 - латеральна стінка; 4 - різцева кістка; 5 - частина носового дзеркальця; 6 - пряма складка; 7 - крилова складка; 8 - вентральна складка носа; 9 - коса складка; 10 паралельні складки; 11 - отвір слізно-носового каналу; 12 - отвір вивідного протоку латеральних носових залоз.

Носова порожнина сполучається з приносовими пазухами (порожнинами), які знаходяться в кістках черепа: верхній щелепі (гайморова), лобній і криловидній (або основній). Таким чином, повітря, яке надходить у легені через носову порожнину, очищається, зігрівається і знезаражується. Із порожнини носа через хоани повітря надходить у носову, ротову частину глотки, а потім - у гортань. Гортань розташована на передній частині шиї і зовні її частину видно як підвищення, яке називають кадиком. Гортань не тільки повітроносний орган, але й орган утворення голосу. Зверху вхід у гортань прикривається надгортанником, який перешкоджає потраплянню їжі в гортань і дихальні шляхи. Стінки гортані утворені хрящами і зсередини вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм, який відсутній на голосових зв`язках і на частині надгортанника. Гортань утворюють три непарних (персневидний, щитовидний, надгортанник) та три парних (черпакуваті, ріжкуваті, клиноподібні) хрящі. Вони сполучені між собою напіврухомо. До них прикріплюються м`язи і голосові зв`язки, які ідуть паралельно одне одному. Між голосовими зв`язками правої і лівої половин розташована голосова щілина,ширина якої змінюється залежно від ступеня натягу зв`язок, які також називають голосовими. Їхні ритмічні скорочення супроводжуються скороченням голосових зв`язок. Від цього струмінь

повітря, що видихається, набуває коливального характеру. Виникають звуки, голос. Відтінки голосу залежать від резонаторів, роль яких виконують порожнини дихального шляху, а також глотка, ротова порожнина. Нижній відділ гортані переходить у трахею. Вона розташована у грудній клітці спереду від стравоходу. І ділиться на два головних бронхи: лівий і правий. Трахея складається із 16-20 неповних (приблизно 2/3 кола) хрящових кілець, з`єднаних між собою зв`язками. Задня стінка трахеї (де немає хрящових утворів) перетинчаста, в ній є гладенькі м`язові волокна і вона прилягає до стравоходу. Це створює сприятливі умови для проходження їжі по стравоходу. Стінки бронхів також складаються із хрящових півкілець, які, як і в трахеї, запобігають закриттю просвіту. Разом з кровоносними судинами і нервами бронхи входять в легені. Всередині трахея і бронхи вкриті слизовою оболонкою. Найтонші бронхи називаються бронхіолами. Вони закінчуються альвеолярними ходами, на стінках яких розташовані легеневі пухирці, або альвеоли. Діаметр альвеол 0,2 - 0,3 мм. Стінка альвеоли складається із одного шару плоского епітелію і тонкого шару еластичних волокон. Альвеоли вкриті густою сіткою кровоносних капілярів, у яких відбувається газообмін. Вони утворюють дихальну (газообмінну) частину легень, а бронхи - повітроносний відділ. Загальна поверхня легень в 50 - 75 разів більше, ніж уся поверхня тіла собаки. Легені являють собою парний орган. Ліва і права легені займають майже всю грудну порожнину. Права легеня більша і складається з трьох часток, ліва - із двох часток. На внутрішній поверхні легень розташовані ворота легень, через які проходять бронхи, нерви, легеневі артерії, легеневі вени, нерви і лімфатичні судини. Зовні легені вкриті сполучно-тканинною оболонкою - плеврою, яка складається із двох листків: внутрішній листок зростається з повітроносною тканиною легені, а зовнішній - із стінками грудної порожнини. Між листками утворюється простір - порожнина плеври. Поверхні обох оболонок дуже гладенькі і ковзкі, постійно зволожуються. Тому в нормі не відчувається їх тертя під час дихальних рухів. У плевральній порожнині тиск на 6-9 мм рт. ст. нижчий від атмосферного. Все це сприяє рухам легень під час вдиху і видиху. Роблячи вдих і видих, собака вентилює легені, підтримуючи в альвеолах відносно стабільний склад газів. Собака дихає атмосферним повітрям з великим вмістом кисню (20,9%) і низьким вмістом вуглекислого газу (0,03%), а видихає повітря, в якому кількість кисню знижується, а вуглекислого газу — збільшується. Кров транспортує кисень від легень до тканин і вуглекислий газ від тканин до легень. В крові, як і у всякій рідині, гази можуть перебувати у двох станах: фізичного розчину і хімічно зв`язаним. Вуглекислий газ і кисень розчиняються в плазмі крові в невеликій кількості.

Основна маса кисню і вуглекислого газу переноситься в хімічно зв`язаному вигляді. Основний переносник кисню - гемоглобін крові, кожний грам якого зв`язує 1, 34 см куб. кисню. Вуглекислий газ переноситься кров`ю в основному у вигляді хімічних сполук натрію і калію гідрокарбонатів, але частина його переноситься і гемоглобіном (близько 10%). Збагачена киснем у легенях кров по великому колу розноситься до всіх тканин організму, де відбувається дифузія в тканини, зумовлена різницею напруги в крові і тканинах. У клітинах тканин кисень використовується в біохімічних процесах тканиною (клітинного) дихання процеси окиснення вуглеводів, жирів, білків. Кількість використання кисню і виділення вуглекислого газу змінюються в однієї і тієї ж тварини. Залежить це не тільки від стану здоров`я, але й від фізичної активності, харчування, віку, статі, температури середовища, маси і площі поверхні тіла тощо. Наприклад, на холоді газообмін підсилюється, чим підтримується сталість температури тіла. Рух повітря в дихальних шляхах здійснюється шляхом ритмічних дихальних рухів вдиху і видиху. Під час вдиху відбувається збільшення грудної клітки завдяки опусканню діафрагми і підніманню ребер. Діафрагма - грудиночеревна перепона - утвір, що відмежовує у собаки грудну порожнину від черевної. Вона має вигляд поперечно розміщеної куполоподібної м`язовосухожильної пластинки, краї якої прикріплені до стінок грудної клітки. Її опускання здійснюється за рахунок скорочення посмугованих м`язових волокон, що робить купол більш плоским. При опусканні діафрагми органи черевної порожнини відсуваються вниз і в боки, що супроводжується рухами стінки живота. Ребра під час вдиху піднімаються догори, тобто займають більш горизонтальне положення за рахунок вирівнювання лінії зчленування ребра і хряща, що супроводжується збільшенням об`єму грудної порожнини. Ребра піднімаються завдяки скороченню зовнішніх міжреберних м`язів, які прикріплюються косо від ребра до ребра. Крім діафрагми, зовнішніх міжреберних м`язів у процесі вдиху беруть участь міжхрящові м`язи трахеї, бронхів. Під час глибокого вдиху грудна порожнина розширюється більше, ніж під час спокійного. Глибокий вдих викликається одночасним скороченням міжреберних м`язів, діафрагми, а також деяких (трапецієвидний, ромбовидний, великий і малий грудні тощо) м`язів грудей і плечового пояса, які піднімають ребра вище, ніж під час спокійного вдиху. Описаний механізм забезпечує збільшення об`єму грудної клітки, що зумовлює відтягування пристінкової плеври. Оскільки у вузькому проміжку між нею і легеневою плеврою тиск нижчий від атмосферного, легенева плевральна оболонка присмоктується до пристінкової і теж розтягується, розтягуючи і пружну легеневу тканину. В результаті відбувається збільшення об`єму легень і наповнення їх повітрям із дихальних шляхів, де тиск

вищий. Так здійснюється вдих, при цьому переборюється ряд опорів: еластична тяга легень, опір реберних хрящів, маса грудної клітки, що піднімається вгору, опір черевних органів та стінок живота. Після закінчення вдиху дихальні м`язи розслаблюються і грудна клітка повертається до вихідного положення (видих). Спокійний видих відбувається пасивно, без участі м`язів. При глибокому видиху до еластичних сил, що стискують грудну клітку, приєднується скорочення внутрішніх міжреберних м`язів і м`язів живота, що з силою відтискують черевні органи і діафрагму вгору. Від цього ребра більше опускаються, купол діафрагми випинається, грудна порожнина зменшується більш, ніж під час спокійного видиху. Розрізняють три типа дихання: черевної, грудної і реберно-черевної. У собак в спокійному стані тип дихання буває черевним. При глибокому диханні він стає реберночеревним. Грудної тип дихання буває тільки при задишки. Число дихальних рухів собаки в спокійному стані (за хвилину): Маленької 18 – 26, великої 14 – 22.

Дихання - це сукупність процесів, внаслідок яких відбувається використання організмом кисню і виділення вуглекислого газу. Крім газообміну, дихання є важливим фактором теплорегуляції. Зігріваючи вдихуване повітря, легені втрачають теплову енергію. Значна кількість енергії витрачається при випаруванні води з величезної поверхні легень. Орган дихальної системи - гортань - містить голосовий апарат, який створює звуки. Роблячи вдих і видих, собака вентилює легені, підтримуючи в альвеолах відносно стабільний склад газів. Собака дихає атмосферним повітрям з великим вмістом кисню (20,9%) і низьким вмістом вуглекислого газу (0,03%), а видихає повітря, в якому кількість кисню знижується, а вуглекислого газу — збільшується. Рух повітря в дихальних шляхах здійснюється шляхом ритмічних дихальних рухів вдиху і видиху. Під час вдиху відбувається збільшення грудної клітки завдяки опусканню діафрагми і підніманню ребер.

Дихання, газообмін, легені, трахея, бронхи, носова порожнина, ніздрі, альвеоли, гортань, хоани, кисень, вуглекислий газ, діафрагма.

o §7. Система органів кровообігу і лімфоутворення. Система органів кровообігу складається із серця, кровоносних судин (артерії, вени, капіляри), кров. Кровотворні органи - селезінка, червоний кістковий мозок, лімфатичні вузли.

Кров - рідка сполучна тканина, яка циркулює в судинній системі і складається з рідкої частини - плазми (55-60%) і кров`яних клітин (40-45%). Разом з лімфою і тканинною рідиною кров утворює внутрішнє середовище організму. Перебуваючи в постійному русі, кров постачає всі органи і тканини розчиненими в ній речовинами. Вода і розчинені в ній речовини переходять із крові в тканинну рідину, яка омиває кожну клітину. Це забезпечує постійний обмін речовин між органами. Лімфа утворюється із тканинної рідини в лімфатичних капілярах. Неперервне змішування крові, тканинної рідини і лімфи допомагає підтримувати сталість їхнього складу. Аналізуючи транспортну функцію крові, можна виділити кілька основних напрямів.

1. Дихальна функція полягає в перенесенні кисню від легень до тканин і вуглекислого газу в зворотному напрямку.

2. Поживна функція здійснюється шляхом перенесення поживних речовин (амінокислот, глюкози, жирних кислот тощо) від органів травлення або від органів, у яких ці речовини депонуються, до тканин, в яких відбувається їхнє подальше перетворення.

3. Видільна (екскреторна) функція пов`язана з перенесенням кінцевих продуктів дисиміляції в нирки або інші органи (шкіра, травний апарат, легені), кров також бере участь у процесі утворення сечі.

4. Регуляторна функція пов`язана з транспортом гормонів та інших біологічно активних речовин, за допомогою яких здійснюється регуляція функції окремих органів.

5. Терморегуляторна функція. Маючи високу теплопровідність і теплоємність кров, циркулюючи у кровоносних судинах, збільшує втрату тепла у випадку перегрівання організму, або навпаки, зберігає його при переохолодженні. Це відбувається внаслідок зміни просвіту кровоносних судин у шкірі, підшкірній клітковині, м`язах і внутрішніх органах.

6. Гомеостатична функція (підтримання динамічної стабільності внутрішнього середовища організму) досягається завдяки тому, що кров, омиваючи усі органи і тканини, здатна нормалізувати склад внутрішнього середовища під безпосереднім контролем нервової

системи, яка у відповідь на зміни середовища змінює характер діяльності тієї чи іншої системи організму.

7. Кров виконує також і захисну функцію, яка здійснюється лейкоцитами, що здатні до фагоцитозу, і речовинами, що забезпечують гуморальний захист організму від шкідливих мікроорганізмів, які потрапили в організм. У крові є антитіла, з якими зв`язаний імунітет. До захисної функції слід також віднести здатність крові до зсідання, внаслідок чого припиняється кровотеча при пораненні. Плазма крові є її рідкою частиною, яка складається із розчинених у воді білків, вуглеводів, солей, біологічно активних речовин (гормонів, ферментів тощо), а також продуктів клітинної дисиміляції, які підлягають виведенню із організму. Плазма крові, проходячи через кровоносні капіляри, безперервно отримує і віддає різні речовини, але її склад залишається відносно стабільним. Практичне значення має аналіз груп крові у тваринництві для селекційної роботи. Вивчення міжпородних відмінностей за групами крові дає змогу уточнити походження порід і генетичні зв`язки між ними, а також ступінь застосовуваного близькоспорідненого розведення. Перед переливанням крові в тварин потрібно (оскільки немає точних даних про її групу) перевіряти сумісність крові донора і реципієнта. Розрізняють два кола кровообігу - великий і малий. Велике коло кровообігу починається в лівому шлуночку серця. Від лівого шлуночка відходить аорта, яка розгалужується на дві артерії. Одна з них прямує в сторону тулуба і задніх кінцівок, а друга - в сторону голови і передніх кінцівок. Артеріями кров розноситься по всьому організму. Проходячи через капіляри, кров віддає клітинам поживні речовини і кисень і отримує із тканин продукти обміну речовин і вуглекислоту. Після цього кров поступає в вени і повертається до серця, в його праве передсердя. Із правого передсердя кров поступає в правий шлунок, де і закінчується велике коло кровообігу.

Скороченням правого шлуночка кров проштовхується в артерію, яка йде до легень і називається легеневою. В легенях ця артерія розгалужується в сіть капілярів, в яких відбувається обмін газів між кров`ю і повітрям, яке знаходиться в альвеолах легень. Тут кров віддає вуглекислоту і збагачується киснем, тобто перетворюється із венозної темно-червоної крові в артеріальну світло-червону. Збираючись із капілярів легень в легеневі вени, кров, збагачується киснем, поступає в ліве передсердя, а із нього - в правий шлунок. Тут закінчується мале коло кровообігу. Кровообіг крові, тобто самий короткий час, на протязі якого кров може пройти по всьому колу кровообігу, займає у собаки 16,7 с. Таким чином, на протязі однієї хвилини кров оббігає все тіло біля 4-х разів. Крім кровоносних судин у собак із замкненою кровоносною системою є ще одна група судин, які утворюють лімфатичну систему.Тканинна рідина з міжклітинних проміжків фільтрується крізь стінку замкнених з одного кінця лімфатичних капілярів і перетворюється

на лімфу - прозору, жовтавого кольору рідину, що за хімічним складом близька до плазми крові. В лімфі є лейкоцити, частина яких потрапляє в лімфатичні капіляри із тканинної рідини, а частина утворюється в лімфатичних вузлах. Судини лімфатичної системи утворюють густу сітку в більшості органів і тканин за винятком центральної нервової системи, хрящів, тканин ока, епітелію шкіри та слизових оболонок. Проходячи крізь тканини організму, лімфа вбирає в себе продукти обміну клітин і проникає в капіляри. Завдяки цьому лімфатична система виконує такі функції: дренажу відведення з тканин рідини і білків, що всмокталися у кровоносні капіляри, і повернення їх у кров`яне русло; захисну - знешкодження мікроорганізмів, токсинів, фільтрацію сторонніх часточок; кровотворну (утворення лімфоцитів) і поживну (відведення з кишок жирів). У системі кровоносних судин собаки розрізняють артерії, вени і капіляри. Артерії - циліндричні трубки, по яких кров рухається від серця до органів і тканин. Стінки артерій складаються із трьох шарів: зовнішньої сполучно-тканинної оболонки, середнього шару, що утворений гладкими м`язами (між якими розташовуються еластичні волокна, які надають їм міцності і пружності), і внутрішньої ендотеліальної оболонки. Капіляри являють собою мікроскопічні судини. Саме в капілярах кров віддає тканинам кисень, поживні речовини і забирає від них вуглекислий газ та інші продукти дисиміляції, яки повинні бути виведеними з організму. Внаслідок того що кров у капілярах перебуває під тиском і рухається повільно, в артеріальній їх частині вода і розчинені в ній поживні речовини просочуються в міжклітинну рідину. У венозній частині капілярів тиск крові зменшується і міжклітинна рідина надходить знову в капіляри. Вени - судини, які несуть кров від капілярів до серця. Їхні стінки складаються із тих самих оболонок, що і стінки артерій, але мають менше гладенько м’язових і еластичних волокон. Кров у венах тече під невеликим тиском, тому на рух крові по венах більший вплив виявляють навколишні тканини, особливо скелетні м`язи. Серце - це порожнистий м`язовий орган, який має форму конуса ( Мал 5). Воно розташоване в грудній клітці. У собаки верхівка серця лежить в області 6-7 ребра, воно прилягає до грудної стінки зліва в області 4-6 ребра, в праворуч - 5 ребра. Стінки серця мають три шари. Зовнішній шар, який вкриває поверхню серця, представлений серозними клітинами і називається епікардом. Середній шар утворений особливою посмугованою м`язовою тканиною. Скорочення м`яза серця, хоч це і посмугована тканина, відбувається мимовільно. Товщина м`язової стінки пересердь менша, ніж шлуночків. Середній шар носить назву міокарда. Внутрішній шар - ендокард - представлений ендотеліальними клітинами. Він вистилає камери серця всередині і утворює серцеві клапани. Серце розташоване в навколосерцевій сумці — перикарді, яка виділяє рідину, що зменшує тертя серця під час

скорочення. Суцільною поздовжньою перегородкою серце поділене на дві цілком ізольовані одна від одної половини - праву і ліву. У верхній частині обох половин розташовані праве і ліве передсердя, в ніжній частині - правий і лівий шлуночки. Таким чином, серце собаки чотирикамерне. У правій його половині міститься венозна кров, у лівій - артеріальна. Частота скорочень серця 70-130 в хвилину (в залежності від віку і величини собаки). Об`єм крові при скороченні серця 14 мл (на 10 кг маси тіла). Хвилинний об`єм серця 1450 мл (при частоті 100 ударів в хвилину). Час кровообігу 16,7 с. Мал.5. Серце: А - загальний вигляд: 1 артерії; 2 - вени; 3 - стравохід; 4 - бронхи; 5 - передсердя; 6 - шлуночки; Бповздовжній розріз: 1 - праве передсердя; 2 - ліве передсердя; 3 - правий шлуночок; 4 - лівий шлуночок; 5 - артерія (аорта); 6 легенева артерія; 7-пола вена; 8 - легенева вена; 9 - серцева сумка; 10 - грудна кістка.

Система органів кровообігу складається із серця, кровоносних судин (артерії, вени, капіляри), кров. Серце собаки чотирикамерне. У правій його половині міститься венозна кров, у лівій артеріальна. В результаті більш складної будови дихальної і кровоносної систем внутрішніх органів обмін речовин у собак відбувається з великою швидкістю, виробляється більше тепла в організмі, яке завдяки волосяний покрив зберігається і забезпечує високу постійну температуру тіла собаки. Можна виділити декілька функцій крові: - Дихальна функція; - Поживна функція;

- Видільна функція; - Регуляторна функція; - Терморегуляторна функція; - Гомеостатична функція; - Захисна функція. Практичне значення має аналіз груп крові у тваринництві для селекційної роботи.

Кров, лімфа, серце, кровоносні судини, артерії, вени, капіляри, селезінка, передсердя, шлуночок, кола кровообігу, кровотворні органи.

o §8. Система органів сечовиділення. У процесі життєдіяльності організму в тканинах відбувається розщеплення білків, жирів і вуглеводів з виділенням енергії. Кінцеві продукти розпаду - вода, вуглекислий газ, аміак, сечовина, сечова кислота, фосфати та інші сполуки. Із тканин ці продукти дисиміляції переходять в кров, нею приносяться до органів виділення і через них виводяться з організму. У виведенні цих речовин беруть участь легені, шкіра, травний апарат і органи сечової системи. Більша частина продуктів дисиміляції виділяється через систему сечових органів. У цю систему входять нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечівник. В організмі собаки нирки беруть участь у підтриманні сталості об`єму рідин тіла, їхнього осмотичного тиску та іонного складу; регуляції кислотно-лужної рівноваги; виділенні продуктів азотного обміну і чужорідних речовин; метаболізмі вуглеводів і білків; секреції біологічно активних речовин; кровотворенні. Нирки мають широкі межі функціональної адаптації до потреб організму у підтриманні гомеостазу, бо вони здатні значною мірою змінювати якісний склад сечі, її об`єм, осмотичний тиск і рН. Нирки є головним органом системи сечовиділення ( мал 7). Нирки - парний орган. Вони лежать в черевної порожнини в області попереку, під хребцями. Права нирка дещо витягнута уперед. У собаки нирки гладкі, однососочкові, бобовидної форми, короткі, товсті. Нирки лежать під 1-3 поперековим хребтами. Відносна вага нирок до 0,7-0,5%. Нирки оточені великою кількістю жирової тканини, яка служить для них як би м’якою подушкою. В нирки входять кровоносні судини і нерви, а виходять сечоточники, венозні і лімфатичні судини.

Мал. 7 Положення (а) і будова (б) нирки. а: 1 - 6 - поперекореберні відростки поперекових хребців; 7,8 - ребра (перерізані); а - ліва нирка; b - права нирка. б: 1 - мочевідільна зона; 2 - прикордонна зона; 3 - відводна зона; 4 - нирковий сосочок; 5 — ниокова лоханка, 6 розріз дугових судин; 7 — сечовід.

Призначення, будова, функції органів сечовиділення. Для відділення сечі в нирках є два окремих апарата. В клубочках виходить вода і зв`язані з нею солі. В канальцях йде виділення специфічних сечових продуктів. Від кожної нирки відходить по одному сечоводу. Сечоводи спускаються в порожнину таза, де вони впадають в верхню стінку задньої частини сечового міхуру. Сечоводи являють собою трубки, які покриті слизистою оболонкою, в зовні - тонкою серозною оболонкою. Між цими оболонками розташовані пучки гладких м`язів. Перистальтичними скороченнями цих м`язів сеча краплями проштовхується в сечовий міхур. Сечовий міхур в ненаповненому стані має грушовидну форму і розташований на дні тазової порожнини. Форма і розмір сечового міхуру змінюється в залежності від ступеня його наповнення. В своєї звужувальної частині, яка називається шийкою, сечовий міхур переходить в сечовипускальний канал. Стінки сечового міхуру складаються із слизової оболонки. В області шийки м’язовий шар сильно розвинутий і утворює так званий сфинктор, або замикач сечового міхуру. Він запобігає витікання сечі із сечового міхуру. Стінки сечового міхуру дуже еластичні, завдяки чому ємкість його може значно збільшуватися. Помірно наповнений сечовий міхур містить 50-100 куб. см. сечі. При звільненні сечового міхуру м’язові пучки стінок скорочуються, сфинктор послаблюється і сеча сильним струменем викидається через сечовипускальний канал назовні. Процес звільненні сечового міхуру регулюється нервами, які керуються центром сечовипускання, який знаходиться в попереково-крижової частини спинного мозку. Цей

центр зв`язаний і з головним мозком. В корі великого мозку є ділянки, при подразненні яких здійснюється скорочення сечового міхура. Сечовипускальний канал самця є одночасно і каналом, по якому відбувається виверження сперми. Сечовипускальний канал самки дуже короткий. Він проходить по дну тазової порожнини і відкривається в нижній стінці переддвір'я піхви. Кількість сечі, яка виділяється собакою за добу змінюється в залежності насамперед від складу корму. В середньому собака виділяє за добу до 0,5 л, а великі собаки - до 1,5 л сечі.

o Система органів розмноження. Розмноження одна із основних властивостей організму, при якому забезпечується відтворення собі подібних та продовження існування виду на Землі. Для виконання функцій зв`язаних з розмноженням, у собак служить статевий апарат. Статевий апарат самця складається із сім`янників, або яєчок, сім`япроводів, предстательної залози, сечостатевого каналу і статевого члена (мал 9).

Мал. 9. Статева система самця.

1 - семенник; 2 - придаток сім'яника; 3 - мошонка; 4 - насіннєвий канатик; 5 - семяпровод; 6 - судини і нерви; 7 ампула семяпровода; 8 - передміхурова залоза; 9 - статевий член; 10 - головка пеніса; 11 - кістка пеніса; 12 препуций; 13 - пахової канал; 14 - промежина.

В статевому апараті самця виробляється сперматозоїди. Сперма має вигляд в`язкої рідини, яка складається із продуктів виділення сім`янників і предстательної залози. Сперматозоїд являє собою рухливу клітину, в якої розрізняють головку (клітинне ядро), шийку і хвіст. За допомогою хвостика сперматозоїди здійснюють самостійні рухи. При сприятливих умовах сперматозоїди можуть жити декілька днів і поза організмом. Сім`янники, або яєчка, є органами, в яких утворюються і дозрівають статеві клітини -

сперматозоїди. Сімянники - парні залози округлої форми. В процесі розвитку зародка вони знаходяться усередині черевної порожнини, а по мірі розвитку опускаються в мішковидне вип'ячування черевної стінки, яке утворює так звану мошонку. Усередині мошонка поділена на дві порожнини. Сіменники підвішені на сіменному канатику, в якому знаходяться кровоносні судини, нерви, м`язи, зв`язки і сім`япровід. Зовні сіменники покриті щільною оболонкою. Усередині вони діляться на ряд комірок, в яких знаходяться тонкі звивисті канальці. Звивисті канальці переходять у виводні протоки і впадають в загальний канал, який проходить через придаток сіменника, який безпосередньо прилягає до сіменника. В кінці придатка загальний канал переходить в сім`япровід. Канал придатка

служить

місцем

накопичення

і

збереження

сперматозоїдів

до

моменту

сім`явиверження. Сім`япроводи мають форму довгих трубок. Починаючись від придатків сіменників, сім`япроводи прямують доверху, проходять через пахові канали в черевну порожнину, обгинають зверху сечовій міхур і впадають в сечовипускальний канал недалеко від шийки сечового міхура. В стінках сім’япроводу є м’язовий шар. Перистальтичним скороченням сім`япроводів сперматозоїди рухаються до сечовипускального каналу. Предстательна залоза. На шийці сечового міхура лежить предстательна залоза. Вивідні протоки її відкриваються в сечовипускальний канал. Секрет цієї залози виділяється під час сім`явиверження. Він розжижує сперматозоїди і активує їх рух. Статевий член є органом совокуплення і служить для введення сім`я в статеві органи самки. В статевому органі розрізняють корінь, тіло і головку з крайньою плоттю. В ньому розташовується частина сечовипускального каналу. Тіло статевого органа складається із пещеристих утворень, які при наповненні їх венозною кров`ю розширюються і стають пружними. Внаслідок цього статевий орган збільшується в об`ємі і довжині. Такий стан статевого органа називається ерекцією. Статевий апарат самки складається із яєчників, яйцепроводів, матки і піхви (мал 8).

Мал 8. Статева система самки.

1 - яєчник; 2 - яйцевод; 3 - ріг; 4 - тіло і 5 - шийка матки; 6 - піхву; 7 - сечостатевої синус; 8 - вульва; 9 клітор; 10 - ампула прямої кишки; 11 - сечовий міхур; 12 - сечовипускальний канал; 13 - промежина; 14 - вим'я.

Яєчники - парні залози кругло-овальної форми. В них відбувається утворення і дозрівання статевих клітин (яйцеклітин) самки. Яєчники значно менше сіменників самця. Вони розташовуються в черевної порожнині в області 3-4-го поперекових хребтів і вільно підвішені кожний на особистій зв’язці, або брижійки. В яєчнику розрізняють два шари зовнішній або фолікулярний, і внутрішній, або судинний. Фолікулярний шар містить в себе велику кількість міхурів, в яких знаходяться і розвиваються яйцеклітини. Фолікули не всі однакові і знаходяться в різних стадіях розвитку. Дозрівший фолікул наповнений рідиною і оточений тонкою оболонкою. На внутрішньої стінки фолікула є невеликий виступ, в центрі якого і знаходиться яйцеклітина. Дозрівання яйцеклітин і яєчників відбувається наступним чином. Після закінчення розвитку фолікула настає такий момент, коли усередині нього починає накопичуватися рідина в такій кількості, що вона розтягує стінки фолікули. Наповнений рідиною фолікул чітко виступає в вигляді горба на поверхні яєчника. В результаті збільшуючогося натягання стінок фолікули вони розриваються і яйцеклітина разом з фолікулярною рідиною попадає на лійку яйцепроводу, яка знаходиться в відкритому вигляді в черевної порожнині. На місці спаявшогося після розриву фолікула утворюється так зване жовте тіло. Його призначення виділяти в кров особливі гормони, які служать збудниками процесів, які відбуваються в матці після запліднення яйцеклітини. Якщо яйцеклітина не запліднюється, жовте тіло через 5-10 днів перестає функціонувати. При заплідненні воно розвивається і функціонує на протязі всього періоду вагітності; зникає після пологів. У самки одночасно дозрівають декілька фолікулів. Із лійки яйцепроводу яйцеклітини попадають в яйцепровід (довжина яйцепроводу у собаки досягає 4-10 см) і проходять в матку. Проштовхування яйцеклітин в матку по

яйцепроводу відбувається в результаті руху війок мерехтіючого епітелію слизової оболонки яйцепроводів і перистальтичного їх скорочення. Яйцеклітини із яйцепроводів поступають в рога матки. Матка служить місцем розвитку плода. У самки матка складається із двох рогів і тіла. Тіло матки дуже коротке, а рога довгі. По зовнішньому виду матка нагадує римську цифру V. Рога і тіло матки підвішені в черевної порожнині на широких маточних зв`язках. Ділянка матки, яка спрямована в пахву, називається шийкою матки. Внутрішня будова матки пристосована до виконання процесів, пов`язаних з вагітністю. Усередині матка покрита слизовою оболонкою. За слизовою оболонкою лежить мускульний шар з добре розвинутими коловими м`язами. Завдяки скороченню м`яз матки відбувається виштовхування плода при пологах. Зовні матка покрита серозною оболонкою. Піхва є початковим відділом статевого апарату самки. Вона являє складчату трубку, яка покрита усередині слизистою оболонкою. Під слизистою оболонкою лежить мускульний шар колових і поперекових м`язів. Початкова ділянка піхви називається переддвір'ям. У молодих тварин, які ще не були в в`язці переддвір'я відокремлено від іншої частини піхви тонкою оболонкою, яка називається незайваною плівою. На нижній стінці переддвір'я відкривається сечовипускальний канал. Ближче до виходу виступає головка клітора. В стінках переддвір'я закладені слизисті залози. Переддвір'я піхви закінчується статевими губами, які утворюють статеву щілину. У собак ця частина піхви називається петлею. Тічка. Процес виділення яйцеклітин у собак супроводжується тічкою. Тічка зовні характеризується тим, що самка в цей період стає неспокійною, збудливість її підвищується, з`являється бажання відшукати самця. Під час тічки зовнішні статеві органи, внаслідок посиленого припливу до них крові, червоніють. Із піхви починає виділятися слиз. Закрита в звичайний час шийка матки відкривається, із неї витікає слизиста рідина з сумішшю крові і з характерним запахом, який приваблює самця. В цей період відбувається набухання слизистої оболонки матки, посилений приплив крові в судинах і посилена діяльність залоз. Відбувається як би підготовка матки до стану вагітності. В`язка у собак являється безумовним статевим рефлексом. Безумовна рефлекторна статева реакція виявляється в вигляді суми складних дій, спрямованих на здійснення статевого акта. Статева реакція у собак починається порівняно рано і перш ніж організм досягає статевої зрілості. Перед в`язкою у самця настає ерекція статевого органа. Ерекція викликається збудженням її центра в поперековій частині спинного мозку, імпульси до якого відходять із кори головного мозку. Імпульси в корі головного мозку виникають під впливом оточуючої обстановки - наявності самки в полюванні, від зорових і нюхових вражень. Ерекція може

бути викликана і рефлекторно - від накопичення сімені в сімянниках або механічним подразненням статевого органа. У самки при статевому збудженні також наповнюються кров`ю пещеристі тіла клітора, і він приходить в стан ерекції. Акт в`язки у різних тварин триває різний час. У собак він триває 10-15 хвилин. Під час в`язки відбувається виверження семені самця. Полювання у самки виявляється в віці 8-10 місяців, статева зрілість настає в 10-12 місяців, статевий цикл складає біля 6 місяців, тривалість тічки - до 4 тижнів (в середньому 10-20 днів). Рахується, що найбільш благоприємним для спарування з самцем 10-14 день від початку тічки. Перша тічка після щеніння виявляється через 4-5 місяців. Тривалість вагітності 58-66 днів (в середньому 9 тижнів, або 63 дня). Система органів внутрішньої секреції. За вироблення специфічних речовин, які поступають в кров, - гормонів - відповідають особисті групи залоз. Вони і складають систему органів внутрішньої секреції. Гормони - це біологічно активні речовини, які в невеликих кількостях здатні робити на організм значний вплив. Гормони характеризуються специфічністю, тобто кожний гормон виконує певну функцію. Гормони, надходячи в кров, виконують свою роль далеко від місця синтезу. В швидкості виникнення ефекту гормони поступаються нервовій системі. Хімічна природа гормонів неоднорідна: видозмінені амінокислоти, білки, поліпептиди, стероїди (органічні сполуки, які належать до групи складних ліпідів, що не піддаються омиленню) та ін. Гормони мають сильний вплив на регуляцію обміну речовин росту, статевого розвитку, функцій окремих органів. Одні гормони здатні підсилювати функцію, а інші - послаблювати. Отже, завдяки гормонам, що вироблюються в залозах внутрішньої секреції, здійснюється регуляція життєдіяльності організму. Злагоджена функція залоз внутрішньої секреції може порушуватися. Залози можуть виділяти гормони в надлишку і це супроводжується гіперфункцією їх (більше норми). В інших випадках залози можуть виробляти мало гормонів, тоді проявляється недостатність їх в організмі - гіпофункція (менше норми). Гіперфункція і гіпофункція призводять до порушення життєдіяльності організму, захворювань.

У процесі життєдіяльності організму в тканинах відбувається розщеплення білків, жирів і вуглеводів з виділенням енергії. Кінцеві продукти розпаду - вода, вуглекислий газ, аміак, сечовина, сечова кислота, фосфати та інші сполуки. Із тканин ці продукти дисиміляції переходять в кров, нею приносяться до органів виділення і через них виводяться з організму. У виведенні цих речовин беруть участь легені, шкіра, травний апарат і органи сечової системи. Більша частина продуктів дисиміляції виділяється через систему сечових органів. У цю систему входять нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечівник. Розмноження одна із основних властивостей організму, при якому забезпечується відтворення собі подібних та продовження існування виду на Землі. Для виконання функцій зв`язаних з розмноженням, у собак служить статевий апарат. Статевий апарат самця складається із сім`янників, або яєчок, сім`япроводів, предстательної залози, сечостатевого каналу і пениса. Статевий апарат самки складається із яєчників, яйцепроводів, матки і піхви. В`язка у собак являється безумовним статевим рефлексом. Вайбільш благоприємним для спарування з самцем вважається 10-14 день від початку тічки. Перша тічка після щеніння виявляється через 4-5 місяців. Тривалість вагітності 58-66 днів (в середньому 9 тижнів, або 63 дня). За вироблення специфічних речовин, які поступають в кров, - гормонів - відповідають особисті групи залоз. Вони і складають систему органів внутрішньої секреції. Гормони - це біологічно активні речовини, які в невеликих кількостях здатні робити на організм значний вплив. Гіперфункція

і

гіпофункція

призводять

до

порушення

життєдіяльності

організму,

захворювань.

-

Сечевод, сесовий міхур, сечівник, піхва, фолікула, тічка, в'язка, дисиміляція,

розщеплення, нирки, сечовиділення, насінники, семяпроводи, передміхурова залоза, пеніс, сечостатевої канал, яєчники, яйцепровід, клітор, піхва, яйцеклітина, гормони, органи внутрішньої секреції, гіперфункція, гіпофункція.

o §9. М’язова система, будова м’язів та їхні функції. М'язова система. Моделює тіло тварини, надаючи йому гнучкість. Величина і форма окремих м'язів обумовлені функціями, для виконання яких вони призначені. У виконанні рухової функції найбільше навантаження несуть м'язи кінцівок, спини та попереку. М'язи грудної клітки і живота забезпечують нормальне дихання тварини, а м'язи голови мають пряме відношення до нормальної діяльності травного апарату. У м'язах собак є невелика кількість сухожиль, внаслідок чого навіть у стоячій собаки переважає активна м'язова діяльність, тому для економії м'язової енергії вона вважає за краще лежати, а не стояти. Шкіряний покрив. Тіло собаки покрите шкірою, яка складається з трьох шарів надкожіци (епідермісу), власне шкіри і підшкірного шару. У власне шкірі розташовані цибулини волосся, потові, ароматичні і жирові залози, кровоносні і лімфатичні капіляри і нервові закінчення. У підшкірному шарі знаходиться жирова тканина. До похідних шкірного покриву відносяться волосся, м'якушки, твердий шкірний наконечник і шкірні залози. З надкожіци виростають пучки волосся, що мають загальну піхву. Кожен пучок складається з 3 товстих, довгого волосся (остьових), які утворюють покривну шерсть, і 6-12 коротких ніжних шерстинок підшерстя. Цибулини волосся знаходяться в глибині власне шкіри поодинці, але в шарі епідермісу зближуються і назовні з'являються вже з однією спільною воронки. Волосяний покрив оберігає собак від негативних впливів зовнішнього середовища. Шерсть у них еластична, блискуча, а за рахунок шкірного жиру має водовідштовхувальні властивості. Навесні і восени у собак спостерігається сезонна зміна вовни - линька. Навесні зимова шерсть замінюється більш рідкою, літньої, в якій майже відсутній підшерсток. У довгошерстих порід випадає під час линьки підшерсток затримується між остевими волоссям, утворюючи войлокообразной подушки, або джгути. Під час осінньої линьки спостерігається зворотний процес - відбувається збільшення густоти вовни, особливо за рахунок підвищення кількості підшерстя. Волосяний покрив у собак досить густий, різноманітний по довжині, твердості, гладкості і кучерявості. Найбільш густо він зосереджений на спині і дорсомедіальних поверхнях кінцівок. Волосся хвоста у собак деяких порід досягають значної довжини (пухнастий хвіст). Потоки волосся створюють вичіски на шиї, передньої і нижньої поверхнях грудей і верхніх частинах кінцівок. Шерстю не покриті лише мочка носа і м'якушки пальців лап. Кожен палець передньої і задньої кінцівки закінчується кігтем. Кіготь зазвичай торкається грунту, тому з віком притупляється. Кігті - рогові похідні шкіри. Кіготь

складається з кігтевого валика, з когтевим жолобом, віночка, стінки і підошви. Валик підвищення в місці переходу шкіри пальця в кіготь. В області валика розвинені всі шари шкіри і підшкірний шар. Епідерміс і дерма з валика переходять на кістковий жолоб дистальної фаланги, де епідерміс і формує жолоб кігтя, а потім його роговий шар спускається по віночку і стінці, покриваючи зверху ріг цих ділянок. Від віночка зростає трубчастий ріг, на стінці - листочковий. На підошві ріг м'який, в якому помітні трубочки. При сточуванні кігтя тонші бічні частини стінки сточуються швидше і кінчик кігтя залишається гострим. У собак дрібних порід ріг кігтя міцніше, ніж у великих. З шкірних залоз у собак є сальні, потові і ароматичні. Сальні залози є у всіх порід собак, але густота їх на тілі різна. У короткошерстих тварин з грубими покривними волоссям вони розвинені сильніше, а у собак з довгими і ніжними волоссям - слабше. Гущі вони на губах, спинної частини тулуба і вентральній поверхні грудей. Потові залози не розвинені і є лише в шкірі лап, тому собака не потіє. Підвищення температури у неї вирівнюється за рахунок прискорення дихання через відкритий рот і шляхом випаровування рідини з ротової порожнини. У шкірі є також ароматичні залози, що виділяють речовини з характерним для собак запахом. У зв'язку з цим тварин, що утримуються в квартирі, необхідно періодично мити з милом або шампунем. Молочні залози представлені множинним вим'ям з п'ятьма, рідше з чотирма пагорбами з кожного боку. На шкірі сосків є рідкісні ніжні волоски і сальні залози. На верхівці соска відкривається від 6 до 12 каналів. М'язи собаки, як і інших ссавців, діляться на групи за місцем розташування і виконуваної функції (рис. 2 ).

Рис. 2. Поверхнева мускулатура собаки

1 - грудинно-щитовидий м .; 2 - грудинно-під'язиковий м .; 3 - грудинно-головний м .; 4 - плечеголовний м .; 5 - плечеатлантний м .; 6 - дельтовидний м .; 7 - предостний м .; 8 - латеральна головка триголового м. плеча; 9 - плечовий м .; 10 - довга головка триголового м. плеча; 11 - трапецієвидний м .; 12 - найширший м. спини; 13 - косий черевний зовнішний м .; 14 - косий черевний внутрішний м .; 15 - напрягатель широкої стегнової фасції, а попереду від нього - кравецький м .; 16 - сідничний середний м .; 17 - сідничний поверхневий м .; 18 - хвостовий м .; 19 - двоголовий м. стегна; 20 напівсухожильний м .; 21 - полуперепончатий м .; 22 - прямий черевний м .; 23 - глибокий грудний м.

М'язи голови поділяються на мімічні і жувальні. Обидві групи добре розвинені. Кругові м'язи рота, очі є сфінктерами природних отворів. Решта мімічних м'языв одним кінцем вплітаються в кругові, іншим - закріплюються на кістках черепа. При русі відкривають природні отвори. Точки прикріплення і функції кругових м'язів рота, очей, щічної, верхній і нижній резцових, підборіддя, виличної, кликовый - без особливостей. Серед жувальних м'язів найбільш розвинені великий жувальний і скроневий. В цілому дія жувальних м'язів у собаки призводить до можливості широкого відкривання рота і сильного стискання щелеп. Висування нижньої щелепи вперед обмежена, а бічні рухи неможливі. Мускулатура стовбура тіла ділиться на дорсальну, вентральну, грудної клітки і черевної стінки. Довгі спинні і вентральні м'язи шиї, тулуба і хвоста в основному ті ж, що у інших ссавців. У порівнянні з копитними мають менше сухожильних прошарків і апоневрозів. Наприклад, найширший м'яз спини починається м'ясисто. Більш часті і краще розвинені з усіх боків м'язи шиї і хвоста, як короткі, так і довгі. Деякі м'язи поділяються на самостійні, наприклад напівостистий м'яз голови розділений на двубрюшний м'яз шиї і комплексний. В основному положення і функції м'язів стовбура, як у інших ссавців. Мускулатура кінцівок в проксимальних ланках така ж, як у інших тварин. Розвиток тих чи інших груп м'язів пояснюється особливостями суглобів. Так як ліктьовий суглоб у хижих двовісний, в ньому розвинені не тільки екстензори і флексори, кожен з яких виконує функцію відповідно до своєї назви (ліктьовий розгинач зап'ястя є екстензоров, т. к. закінчується на п'ятій п'ясткової кістки), а й ротатори: довгий і короткий супінатори, круглий і квадратний пронатори. Особливістю мускулатури, що діє на лапи є наявність коротких м'язів, що починаються на зап'ясті (заплюсни) або п'ясті (плюсне) і закінчуються на фалангах пальців. Це міжкісткові м'язи, червоподібні, долоні, короткі згиначі і абдуктор пальців і деякі інші. Поняття про м’язову втомленість та їхні причини. Фізичні якості м'язів. Робота м'язів. До фізичних властивостей м'язів відносять: силу,

швидкість скорочення, витривалість і тонус. Сила м'язів характеризується величиною максимального напруження, яке може розвинути м'яз під час свого збудження. Вона залежить від маси скоротливи білків: актину і міозину, кількості одночасно збуджених м'язових волокон, частоти нервових імпульсів, що надходять до м'яза. Чим більше в м'язі скоротливих білків, тим більша його сила і маса. Швидкість скорочення м'язів визначається часом, за який м'яз скорочується і розслаблюється. Чим коротший цей час, тим більша швидкість скорочення. М'язова система має повільні та швидкі м'язи. Повільні м'язи - це м'язи спини, литковий м'яз. До швидких м'язів відносять м'язи кисті руки, ока. Витривалість м'язів - це їхня здатність тривалий час підтримувати заданий ритм рухів. У стані спокою м'язи пружні й еластичні завдяки тургору м'язових клітин, тобто постійному тискові цитоплазми на мембрану. До м'язів постійно надходять нервові імпульси, які теж підтримують незначний тонус м'язів. Під час скорочення м'язи здатні виконувати механічну роботу. Розрізняють статичну і динамічну роботу. Статичну

роботу виконують м'язи собаки, коли вона не рухається

(стоїть) . У такому стані її м'язи перебувають у тривалому напруженні. Така робота м'язів дуже втомлива. Тому собаці дуже потрибен рух. Динамічну роботу м'язи виконують під час рухів собаки. При цьому скорочення м'язів чергується з їхнім розслабленням. Динамічна робота менш втомлива. Виконання тривалих рухів призводить до втоми м'язів. Час розвитку втоми залежить від характеру рухів. Втома внаслідок динамічної роботи настає насамперед через недостатнє постачання м'язів киснем, зменшення утворення енергії, накопичення продуктів розкладу вуглеводів. То корисна чи шкідлива втома? Здавалося б, відповідь очевидна - шкідлива. Але з фізіологічного погляду, втома - це корисне явище. Шкідлива перевтома. Існує дуже важлива біологічна закономірність: після закінчення рухів, які зумовили втому, в період відпочинку працездатність м'язів не тільки відновлюється, а й зростає, що пов'язано з пристосувальними механізмами організму. Це явище називають понадвідновленням. Завдяки цьому м'язи можуть виконувати ще більшу роботу, ніж до розвитку втоми. При цьому нова втома сприяє ще більшому понадвідновленню, а отже, й більшій працездатності. Таким чином, без втомлення неможливе підвищення працездатності м'язів. Така закономірність властива всім тканинам, органам і навіть нервовій системі. Чергування фізичних навантажень і відпочинку є одним із способів підтримання високої рухливості собаки.

Біомеханіка руху. Імпульс руху у собаки йде від задніх кінцівок; поштовх приймає крижі, що є опорою для задніх кінцівок. Оскільки крижі відчуває максимальні навантаження, складові його кістки таза і хребці зрослися в єдиний комплекс. Це найпотужніша кісткова і м'язова конструкція корпусу. Розглядаючи звід хребта як єдине ціле, ми бачимо, що при будь-яких рухах він працює на вигин. Зрозуміло, що точка перегину повинна бути на середині конструкції і навантаження в ній будуть максимальними. Грудний відділ мало згинаємо, тому точка перегину там перебувати не може. Поперек гнучкий, але високих навантажень не виносить, отже, перегин знаходиться на кордоні грудного і поперекового відділів. Таким чином, довжина грудного відділу становить половину довжини всього склепіння. Емпірично визначено, що довжина попереку дорівнює довжині крупа, і тоді співвідношення довжин спини, попереку і крупа становить 2: 1: 1 (виняток: хорти і сучасна німецька вівчарка). Центр тяжкісті досить сильно зміщений вперед, причому у стрибкових собак (квадратний формат) він знаходиться ближче до плечолопаткового зчленування, у собак рисистих (розтягнутий формат) - до задньої частини грудей. Якщо говорити про кінцівкі собаки, то, перш за все, слід зазначити, що тут дотримується принцип двох горизонталей, коли плечелопатковий і тазостегновий суглоби знаходяться на одній горизонталі, а ліктьовий і колінний - на інший. Бажано, щоб кути зчленувань були виражені - адже чим сильніше распрямлена кінцівка, тим менше амплітуда її руху. Однак цьому перешкоджає маса тіла собаки: чим собака важче, тим більше у неї распрямлени кінцівки. Чому? Тому що собаці навіть стояти на ногах з добре вираженими кутами зчленувань доводиться витрачаючи значних зусиль. І передні кінцівки (при погляді спереду), і задні (при погляді ззаду) у собак переважної більшості порід повинні бути паралельні, і всі їхні ланки повинні розташовуватися в одній площині. Лапи повинні бути зібрані в грудку, пальці зігнуті. Така будова дозволяє лапі працювати як амортизатор і менше пошкоджуватися. Хвіст використовується в якості керма під час руху швидкісними і не дуже важкими собаками. Довгий хвіст часто приносить багато незручностей, тому якщо його купірування дозволено стандартом, то це необхідно робити. Чим більше собака, тим правильніше вона повинна бути складена. Мастино з відхиленнями в будові кінцівок, наприклад, набагато менш функціональний, ніж бультер'єр точно з такими ж недоліками. Дрібні собаки набагато ефективніше компенсують анатомічні дефекти, ніж великі. Не слід забувати про те, що сила собаки залежить від поперечного перерізу м'язів. Таким чином, при збільшенні всіх лінійних розмірів вдвічі площа перетину

всіх м'язів збільшується в 4 рази, а маса, пропорційна об'єму тіла, зростає в 8 разів. Отже, при збільшенні розмірів собаки вдвічі без зміни особливостей конструкції вона стає вдвічі слабкіше. Схоже, межа розмірів псів встановлений самою природою, і намагатися його подолати - справа невдячна. Все дуже високі собаки відрізняються щодо свого зростання невеликою вагою. На цьому знайомство з біомеханіки ми і закінчимо.

У собак складна система м'язів, що забезпечує різноманітні рухи тіла. Найбільш розвинені м'язи кінцівок. Характерна особливість собак - наявність особливої підшкірної мускулатури, яка бере участь в терморегуляції, в спілкуванні тварин. М'язи виконують життєво важливу функцію рухову. У більшості ссавців в тому числі і у собаки особливо розвинені м'язи спини, кінцівок і їх поясів. При швидкому бігу собака пересувається

великими

стрибками,

згинаючи

і

розпрямляючи

тулуб,

по

черзі

відштовхуючись від землі, то передніми то задніми ногами. Сильні м'язи приводять в рух нижню щелепу. Собака здатна міцно утримувати видобуток ротом. Таким чином м'язова система ссавців досягає великого розвитку і складного диференціювання. скорочення м'язів забезпечують більшу рухливість і різноманітності руху, особливістю м'язової системи ссавців є наявність діафрагми, яка відділяє грудну порожнину від черевної, і великий розвиток підшкірної мускулатури. Підшкірна мускулатура утворює майже суцільний підшкірний шар. За допомогою підшкірних м'язів ссавці можуть рухати навіть невеликими ділянками шкіри. З фізіологічного погляду, втома - це корисне явище. Шкідлива перевтома. Чергування фізичних навантажень і відпочинку є одним із способів підтримання високої рухливості собаки.

М'язи, епідерміс, шкірний покрив, шерсть, линька, кіготь, сальні, потові, ароматичні залози, м'язова стомлюваність собаки, біомеханіка рухів собаки.

o §10. Нервова система. Нервова система та органи чуття. Нервова система є дуже складною і своєрідною по своєї будові і функціям системою організма. Її значення полягає в тому, що вона поєднує, узгоджує і регулює діяльність органів і систем, обумовлює оптимум функціонування. Нервова система забезпечує зв`язок організму з навколишнім середовищем. Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина з її відростками нейрон. Уся нервова система являє собою сукупність нейронів, які контактують один з одним за допомогою спеціальних апаратів — синапсів. За структурою і функціями розрізняють три типи нейронів: рецепторні, або чутливі (по них збудження передається із периферії до нервової системи); вставні, або проміжні, які передають імпульси, всередині нервової системи; ефекторні, або

рухові, нейрони, по яких імпульс

направляється до робочих органів - ефекторів (м`язів, залоз тощо). У нервовій системі виділяють центральну частину головний і спинний мозок (центральна нервова система), і периферичну, черепномозкових

яка і

представлена 31

парою

12-ма

спинномозкових

парами нервів

(периферична нервова система). На розрізах мозку видно, щ він складається із сірої і білої речовин. Сіра речовина утворюється скупченням нервових клітин (з початковими відділами, їхніх відростків), а біла речовина - це скуплення нервових волокон. У головному мозку, у різних його відділах, сіра і біла речовина розташована по-різному. В півкулях мозку і мозочку сіра речовина розташована на периферії, утворюючи зовні суцільний шар, який називають корою. Під корою міститься біла речовина, а в ній окремі скупчення сірої речовини — ядра. В інших відділах головного мозку біла речовина розташовується зовні, а сіра речовина у вигляді ядер - всередині. В спинному мозку біла речовина лежить по периферії, а сіра - в центрі і також утворює ядра. Ядра сірої речовини виконують роль центрів головного і спинного мозку, які регулюють діяльність органів (центр

слиновиділення, центр ковтання, центр дихання тощо).

Пучки нервових волокон (нерви) білої речовини зв`язують одні відділи головного і спинного мозку з іншими і виконують провідникову функцію - по них передають нервові імпульси. Головний і спинний мозок мають густу сітку кровоносних судин. Речовина мозку потребує постійного надходження кисню і поживних речовин. Порушення мозкового кровообігу може бути причиною різних патологічних станів (паралічів, втрати чутливості). Нерви, які відходять від головного і спинного мозку, дають гілки до всіх органів собаки, або як кажуть, іннервують всі органи. В органах є кінцеві нервові апарати - рецептори (чутливі, або аферентні, нервові закінчення) і ефектори (рухові, або еферентні, нервові закінчення, які викликають збудження робочого органа). За допомогою нервів і їхніх розгалужень здійснюється зв`язок центральної нервової системи з органами, і усі системи

органів

поєднуються в єдиний цілий організм. Багато нервів і їхніх розгалужень на периферії, крім мають

нервових нервові

волокон, вузли

(ганглії). Вони складаються із нейронів, відростки яких входять до складу нервів, і їхніх розгалужень (нервові сплетення).

Уся нервова система (центральна і периферична) поділяється функціонально на соматичну і автономну, або вегетативну. Соматична охоплює ті відділи центрально і периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м`язи і органи чуття. До автономної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалуженнями, які іннервують переважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції та ін. Автономна нервова система в свою чергу поділяється на симпатичну і парасимпатичну. Автономна нервова система іннервує весь організм у цілому, усі органи і тканини: залози, гладенькі м`язи, кровоносні судини, органи чуттів, нарешті головний і спинний мозок, тобто центральну нервову систему. Більшість органів іннервується одночасно як симпатичною, так і парасимпатичною нервовою системою, але вони діють на один і той самий орган протилежно. В цілому симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична відновлення її запасів у організмі. Чутливі імпульси від органів направляються по чутливих волокнах, спільних для вегетативної і соматичної нервової системи. Вищий контроль і регуляція функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, здійснюються корою великого мозку. Центри автономної нервової системи розташовані в середньому, довгастому і спинному мозку, а периферична частина складається із нервових вузлів і нервових волокон, які іннервують робочий орган. Від тіла нейрона (першого), який міститься в центральній нервовій

системі,

відходить

довгий

відросток,

що

утворює

пресинаптичне,

або

прегангліонарне, волокно. Воно переключається на другий нейрон, тіло якого міститься в периферичному вузлі (ганглії, сплетенні), від тіла цього нейрона відходить постсинаптичне (постгангліонарне) волокно до іннервованого органа. Симпатична частина автономної нервової системи бере початок у середній частині спинного мозку, де містяться тіла перших нейронів, відростки яких закінчуються в нервових вузлах двох симпатичних ланцюгів, що розташовані по обидві боки спереду хребта. В цих ланцюгах містяться тіла інших нейронів, відростки яких безпосередньо іннервують робочі органи. У вузлах перший і другий нейрони з`єднуються за допомогою синапсів. Парасимпатична частина автономної нервової системи утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому і довгастому мозку та сегментах крижового відділу спинного мозку. Парасимпатичні вузли, в яких знаходяться тіла других нейронів, розташовані в органах, на діяльність яких вони впливають. Автономна нервова система регулює і змінює фізіологічний стан тканин і органів, пристосовуючи їх до діяльності усього організму в умовах навколишнього середовища. Слід мати на увазі, що поділ нервової системи на соматичну і автономну, як і на

центральну і периферичну, носить умовний характер, бо усі відділи нервової системи анатомічно і функціонально зв`язані один з одним і працюють як єдине ціле. Будова і функції спинного мозку. Спинний мозок лежить у каналі хребта і являє собою тяж. Вгорі він безпосередньо переходить в головний (довгастий) мозок, а внизу закінчується конічним звуженням. Спинний мозок має два потовщення: шийне і поперекове, що відповідають місцям виходу із нього нервів, які йдуть до кінцівок. Від спинного мозку відходять 31 пара змішаних спинномозкових нервів, у яких є рухові волокна і чутливі волокна. Ділянка спинного мозку, від якої відходить пара нервів, називається нервовим сегментом, або сегментом спинного мозку. Кожний сегмент іннервує певні скелетні м’язи і ділянки шкіри. Спинний мозок здійснює дві функції: рефлекторну і провідникову. Як рефлекторний центр спинний мозок здатний здійснювати складні рухові вегетативні рефлекси. Аферентними (чутливими) шляхами він зв`язаний з рецепторами, а еферентними (руховими) - із скелетною мускулатурою й усіма внутрішніми органами. Довгими висхідними і низхідними шляхами спинний мозок сполучається двостороннім зв`язком периферію з головним мозком. Аферентні імпульси по провідних шляхах спинного мозку проводяться в головний мозок, даючи йому інформацію про всі зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі організму. По низхідних шляхах імпульси від головного мозку передаються до ефекторних нейронів спинного мозку, які і викликають або регулюють діяльність відповідних органів. o

Будова і функції відділів головного мозку. Головний мозок є центром вищої нервової діяльності тварини. Його маса становить 54-

125 г і відноситься до загальної маси тіла як 1:37. (Мал 10). Головний мозок розташований в порожнині черепа. У собаки загальна форма головного мозку залежить від форми черепа: вона то грушоподібна, то більш округла.

В ньому розрізняють

слідуючи відділи: довгастий мозок, задній мозок (який складається із моста і мозочка), середній мозок, проміжний гіпоталамус),

мозок

(таламус

великі

(передній, кінцевий мозок).

і

півкулі

Мал. 10. Повздовжній розріз головного мозку: 1 - продовгуватий мозок; 2 - мозочок; 3 - великі півкулі; 4 - кінцевий мозок; 5 - шишковидна залоза; 6 — гіпофіз.

Продовгуватий мозок є безпосереднім продовженням спинного мозку. Містить життєво важливі рефлекторні центри: дихання, обміну речовин, судинно-руховий, серцевої діяльності, ковтання, ссання, секреції травних залоз, а також центри захисних рефлексів - чихання, кашлю, моргання, сльозовиділення тощо. До заднього мозку відносяться міст і мозочок. Міст розташований між середнім і довгастим мозком. Внутрішня будова його нагадує будову довгастого мозку. Через міст проходять шляхи нервових імпульсів із нижчерозташованих відділів до вищих і в зворотному напрямку. Мозочок. Бере участь у регуляції м`язового тонусу координації рухів. До нього йдуть імпульси від спинного так й довгастого мозку. Мозочок через таламус зв`язаний з корою великих півкуль і регулює стан активності рухових центрів кори, але на функцію мозочка впливає і кора великих півкуль. Крім регуляції рухових функцій мозочок впливає на вегетативну нервову систему. Між заднім і проміжним мозком розташований середній мозок, який здійснює морфологічний і функціональний зв`язок цих функцій мозку. До складу середнього мозку входять пластинка, чотиригорбікового тіла, ніжки мозку і епіфіз. Середній мозок відіграє основну роль у регуляції тонусу скелетних м`язів. З переду середній мозок переходить у проміжний - складається із таламуса і гіпоталамуса. Функції проміжного мозку різноманітні. Він впливає майже на всі залози внутрішньої секреції, бере участь в емоційних і поведінкових реакціях тварин. Спереду проміжний мозок переходить у півкулі великого мозку, який представлений правою і лівою півкулями. Кора великих півкуль виконує важливі життєві функції організму. Діяльність всіх органів знаходиться під її контролем. В корі відбувається утворення умовних рефлексів, протікають процеси вищої нервової діяльності, які полягають в пристосуванні організму до зовнішнього середовища на основі безумовних рефлексів, які є і вироблених умовних рефлексів. В корі півкуль знаходяться рефлекторні центри та центри управління рефлексами. Центри являють собою певні області, які складаються із сірої речовини, які завідують певними функціями організму. Ці області тісно пов`язані між собою і мають вплив один на одного - тобто функціональна діяльність мозку протікає як єдине ціле. Вища нервова діяльність - сукупність рефлексів, які забезпечують різноманітні (найбільш досконалі) форми взаємозв`язку тварин з навколишнім середовищем і здійснюються за участю вищих відділів ЦНС (кори великого мозку, підкірки). Основу вищої нервової діяльності становлять умовні рефлекси, що утворюються на основі безумовних рефлексів.

Вища нервова діяльність здійснюється за рахунок двох основних нервових процесів збудження і гальмування. Під час дії умовних і безумовних подразників ці процеси виникають у корі мозку, де вони можуть поширюватися або концентруватися в обмеженій ділянці. Формування і характер вищої нервової діяльності різних тварин залежать від типу їхньої нервової системи. Вища нервова діяльність забезпечує найглибше і найдосконаліше пристосування організму до умов існування. В основі пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і гальмувати старі у відповідь на зміни в середовищі. Безумовні і умовні рефлекси. В основі регуляції різноманітної діяльності організму є функції нервової і ендокринної систем. Функції нервової системи проявляється шляхом рефлексів. Рефлекс - реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участю нервової системи, основна форма діяльності нервової системи організму. Це слово латинського походження і означає “відбиття". Звичайно рефлекс - не механічне відбиття, а вища форма біологічного відбиття із складними процесами обробки інформації - аналізу і синтезу. Найпростіші приклади рефлексів відомі кожному із повсякденного життя. Приймання їжі - це харчовий рефлекс. Кліпання повіками - рефлекс моргання. Вдих і видих - дихальний рефлекс. Зміна величини зіниць залежно від інтенсивності освітлення, зміна або підтримання

рівня

тиску

крові,

підсилення

або

послаблення перистальтики кишок, тонусу м`язів (ходіння, бігання) та інше - все це приклади рефлексів. Із цього невеликого переліку фізіологічних функцій видно,

що

усі

види

діяльності

організму

є

рефлекторними, з тією лише різницею, що одні функції здійснюється за рахунок простих рефлексів, а інші складних.

За

допомогою

рефлексів

відбувається

взаємодія між частинами тіла, а також організму із навколишнім середовищем. Рефлекси є однією із форм загальнобіологічної властивості - подразливості. Поняття “рефлекс” було введене французьким філософом і природодослідником Р. Декартом понад 300 років тому. Вчення про рефлекси розробили І.М.

Сєченов і І.П. Павлов. Ідею про рефлекторний характер діяльності мозку вперше висловив І.М. Сєченов у 1863 р. у книзі “Рефлекси головного мозку”. І.П. Павлов, використовуючи великий експериментальний матеріал, створив рефлекторну теорію і вчення про нервову діяльність. У наступні роки вчення про рефлекси розширювалось і доповнювалось учнями і послідовниками І.П. Павлова як у нашій країні, так і за кордоном. Фізіологічними експериментами встановлено, що діяльність нервової системи, а за її допомогою і всього організму носить рефлекторний характер. Комплекс ланок нервової системи, який здійснює збудження, називають рефлекторною дугою. Фактично це шлях рефлексу. Рефлекторна дуга складається із 5 ланок: 1) сприймаючий апарат (рецептори); 2) нервові волокна, які проводять збудження в центральну нервову систему (чутливі, доцентрові, аферентні); 3) нервові центри, де відбуваються обробка і перемикання збудження з чутливих нервових клітин на рухові; 4) рухові (відцентрові, еферентні) нервові волокна, по яких імпульси надходять до робочих органів (ефекторів); 5) робочий орган - м`яз, залоза тощо. Передавання імпульсів (збуджувальних або гальмівних) від однієї нервової клітини до іншої або від нейронів до клітин робочих органів здійснюється за допомогою синапсів (гр. synapsis - сполучення, зв`язок. У синапсі передача імпульсу здійснюється при допомозі медіаторів (посередників) - речовин, які виділяються в дуже незначних кількостях нервовими закінченнями. Мембрани сприймаючих клітин мають високу чутливість до медіаторів. Останні викликають їх збудження або гальмування залежно від властивості медіаторів і клітин. Після виконання своїх функцій медіатори руйнуються спеціальними ферментами, їхня дія припиняється. Усі види рефлексів І.П. Павлов поділив на дві групи: безумовні (природжені) і умовні (набуті). Безумовні рефлекси - це природжені реакції організму з допомогою нервової системи у відповідь на вплив подразників, це такі, які сформовані до моменту народження, вони спадкові. Безумовними їх називають тому, що для утворення їх не потрібно якихось умов. Біологічна роль цих рефлексів у тому, що вони зумовлюють існування новонароджених як у перші моменти після народження, так і в наступному житті, вони є основою для формування умовних рефлексів. Слід пам`ятати, що такий поділ рефлексів значною мірою умовний, бо вони взаємозв`язані, тісно переплетені настільки, що стають невіддільними, і в чистому вигляді їх виділити важко. Безумовні рефлекси разом з умовними забезпечують

пристосованість організмів до умов життя. Інстинкти - не що інше, як сукупність

послідовних

різноманітних безумовних рефлексів. Рефлекторна системи,

діяльність яка

нервової

складається

безумовних

і

умовних

зумовлює

усю

із

рефлексів,

різноманітність

функцій організму, у тому числі і поведінку. Умовні рефлекси - складні пристосувальні реакції, які утворюються в процесі життя на основі безумовних. На відміну від безумовних, умовним рефлексам не властива сталість. Вони можуть утворюватися і зникати в залежності від конкретних умов. Тому вони називаються умовними, тобто для формування їх необхідні умови. Ці рефлекси утворюються з участю кори великих півкуль. Про це свідчать досліди на тваринах, у яких видаляли кору. Вони втрачали здатність утворювати умовні рефлекси, але зберігали безумовні та раніше вироблені умовні.

Після народження, в процесі всього наступного життя, у тварин формуються умовні рефлекси, що підвищують пристосувальні можливості поведінки в умовах біологічної боротьби за існування. Виробляються умовні рефлекси на базі таких безумовних, як харчовий, захисний та інші, в поєднанні з конкретними умовами середовища, які виступають як умовні, так і безумовні подразники. У окремих видів ссавців вони можуть досягати високого розвитку, що у людей породжує роздуми про інтелект тварини. “Інтелект" тварин - не що інше, як система умовних і безумовних рефлексів, все те, що

складає першу сигнальну систему за І. П. Павловим. На запитання “чи думають тварини? ” можна відповісти, що вони думають, але по-своєму, по тваринному. Їхнє мислення конкретне, предметне, а не абстрактне (образне), як у людини. В основі розвитку такого мислення лежить збагачення життєвого досвіду умовними рефлексами, видозмінами безумовних рефлексів. Таким чином, умовні рефлекси в міру їх нагромадження збільшують здатність тварин до пристосування до постійно змінюваних умов існування. Аналогічним чином відбувається навчання тварин в умовах природи. Утворення умовних рефлексів іде швидше, якщо подразниками є звичайні для середовища предмети і явища. Завдяки умовним рефлексам, у комплексі з безумовними, тварини знаходять, добувають їжу, уникають небезпеки, будують житло, знаходять укриття, освоюють нові території для життя, орієнтуються на місцевості тощо. Шляхом виникнення умовних рефлексів здійснюється боротьба за існування, забезпечується збереження особин і видів. Гальмування умовних рефлексів. Вироблені умовні рефлекси за різних умов можуть згасати внаслідок гальмування. Так називають процеси, які приводять до послаблення або припинення збуджень. Це протилежне збудженню явище. Розрізняють зовнішнє і внутрішнє гальмування. Зовнішнє гальмування виникає у випадку, якщо в центральній нервовій системі з`являються збудження різної сили. Тоді більш сильне збудження гальмує більш слабке. Сильне збудження є зовнішнім по відношенню до слабкого, зовнішнім по відношенню до якого-небудь рефлексу. Звідси і походить назва цього виду гальмування. Внутрішнє гальмування виникає

при

умовного

непідкріплені

подразника.

Воно

виникає всередині дуги умовного рефлексу,

тому

внутрішнім. виробити

і

називається

Наприклад, умовний

якщо

рефлекс

-

харчову реакцію на дзвінок, а потім давати дзвінок і не підкріплювати його їжею, то харчова реакція на нього

згасне

і

навіть

зникне.

Відновлення годування відновлює умовний рефлекс, відбувається розгальмовування. Гальмування умовних рефлексів відбувається і тих випадках, коли змінюють умовні подразники , вводять додаткові подразники.

Явище гальмування в центральній нервовій системі виконує позитивну роль у житті. Разом з явищем збудження воно здійснює координацію рефлекторних механізмів організму. Так, акти вдиху і видиху, скорочення і розслаблення м`язів, підсилення і зниження ритму серця, перистальтики кишок, і т.д. є результатом взаємодії збудження і гальмування, послідовної зміни одним одного.

Значення нервової системи полягає в тому, що вона поєднує, узгоджує і регулює діяльність органів і систем, обумовлює оптимум функціонування. Нервова система забезпечує зв`язок організму з навколишнім середовищем. Уся нервова система (центральна і периферична) поділяється функціонально на соматичну і автономну, або вегетативну. Соматична охоплює ті відділи центрально і периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м`язи і органи чуття. До автономної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалуженнями, які іннервують переважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції та ін. Головний мозок є центром вищої нервової діяльності тварини. Його маса становить 54125 г і відноситься до загальної маси тіла як 1:37. Вища нервова діяльність забезпечує найглибше і найдосконаліше пристосування організму до умов існування. В основі пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і гальмувати старі у відповідь на зміни в середовищі. Безумовні рефлекси разом з умовними забезпечують пристосованість організмів до умов життя. Умовні рефлекси в міру їх нагромадження збільшують здатність тварин до

пристосування до постійно змінюваних умов існування.

Нервова система, нейрон, синапс, головний і спинний мозок, центральна нервова система, периферична нервова система, сіра і біла речовина, ганглії, соматична нервова система,

автономна, або вегетативна нервова система,

продовгуватий мозок,

мозочок, великі півкулі, кінцевий мозок, шишковидна залоза, гіпофіз, таламус, гіпоталамус, епіфіз, Вища нервова діяльність, безумовні і умовні рефлекси, рефлекторна дуга, інстинкт, рецептор, імпульс, “інтелект" тварин, гальмування умовних рефлексів, зовнішнє і внутрішнє гальмування.

o §11. Значення органів чуття. Будова і функції органів нюху, слуху,

зору, смаку, дотику. Нервова система розвивалася й удосконалювалася разом з розвитком і удосконаленням організму тварин. У процесі еволюційного розвитку в вищих тварин чутливі нервові закінчення спеціалізувалися та об`єднувалися в комплекси. Так утворилися органи зору, слуху, нюху та інші органи чуттів. Органи чуттів сприймають безліч сигналів, що йдуть із зовнішнього і внутрішнього середовищ організму, і передають інформацію про них у центральну нервову систему. Це допомагає тварині пристосовуватися до змін навколишнього середовища тією чи іншою поведінковою реакцією.

Уся система, яка забезпечує сприйняття, передачу і обробку інформації про певні явища внутрішнього чи зовнішнього середовища організму, названа аналізатором. Існують різні аналізатори, кожний аналізатор складається із сприймаючих утворів-рецепторів, нервів, що відходять від них, і відповідних ділянок кори і підкірки головного мозку, де й відбуваються остаточний аналіз і синтез збудження і формування відчуттів. Органи чуття є периферичними частинами аналізаторів. Вони зумовлюють такі основні види чутливості: нюх, смак, дотик, зір, слух, рівновагу і положення тіла в просторі.

Нюх - процес сприйняття запахів речовин. Елементи, які сприймають запахи речовин, розташовані в слизовій оболонці верхньої і частково середньої раковин. Вони представлені нюховими клітинами, рецепторами. Рецепторні клітини мають короткі периферичні відростки і довгі центральні. Тіла цих клітин розташовані в товщі слизової оболонки. Є дві теорії запахів: хімічна і фізична. За хімічною теорією, молекула пахучої речовини подразнює рецептор у тому разі, якщо її форма будови відповідає заглибині на поверхні мембрани рецептора (за аналогією відповідності між ключем і замком). Фізична теорія пояснює причину запаху тим, що молекулам пахучих речовин властиві електромагнітні коливання, частота яких у різних речовин неоднакова. Ці коливання й уловлюються рецепторами.

Класифікація запахів точно не розроблена. За однією з класифікацій вважають, що є сім основних запахів: камфорний, мускусний, квітковий, м`ятний, ефірний, гострий і гнильний. Усі інші запахи виникають в результаті змішування їх у певній пропорції. Собака має добре розвинутий нюх. Він може визначити наявність однієї молекули пахучої речовини в одному літрі повітря, а службовий собака здатний ідентифікувати запахи (запахи слідів людей та інших тварин серед безлічі різноманітних запахів). Тому собаку відносять до макросматиків. Якщо нюх собаки порівняти з нюхом людини, то він сильніший в мільйон разів. Собака володіє цікавим приладом - носом, за допомогою якого він може розпізнавати багато пахучих речовин, як природні, так і синтетичні. По

маленьким нюансам він здатний розрізняти декілька речовин, а так як всі живі об`єкти володіють специфічним тільки їм присущим запахом, то можливо навчити собаку впізнавати по запаху, наприклад, конкретну людину. Цю особливість і застосовують кінологи для дресирування собак. Експерименти по розшуку предметів дуже ефективні. Л. Лохнером були проведені такі досліди: дерев`яні гілочки чистили від запаху, витримуючи в печі деякий час. Після цього їх брали спеціальними щипцями. Із 10-20 контрольних гілочок собака повинен був вибрати одну, до якої торкалася певна людина. З`ясувалося, що достатньо було потримати галочку кінчиками пальців лише дві хвилини, щоб собака виділів її із всіх пред`явлених. Якщо гілочку брали всією рукою, то того ж ефекту досягали за декілька секунд. Якщо дослід ускладнювали і гілочку торкали дві людини, собака знову правильно вирішував цю задачу. Більше того, хоча собака завжди на початку експерименту нюхав тільки вимиту руку людини, він успішно відшукував гілочку, яка була в контакті з будь-якою іншою частиною тіла цієї людини. Цей досвід свідчить не тільки про унікальні здібності собак, але і про те, що кожна людина має певний індивідуальний запах, який відрізняє її від інших людей. Експерименти Л. Лохнера, а пізніше і Х. Калмуса показали, що собаки легко розрізняють людей, які не є родичами. Вони розпізнають будь-якого члена сім`ї, за винятком тих випадків, коли вони однояйцеві близнюки. В досвіді з близнюками собаки все ж вибирають хустку одного із них, хоча їм давали нюхати руку іншого. Якщо серед декількох хусток є дві, кожну із яких торкав лише один близнюк, собака приносить той, який попався йому першим. Цей досвід певно показує, що індивідуальний запах людини призначений генетично. Правда не ясно, із чого складається індивідуальний запах: із певних для кожної людини концентрацій пахучих речовин або є деякі речовини, які утворюють комбінації запахів, які має дана особа. Робота по сліду для собаки складніша за вибирання речей, так як сила запаху може змінюватись при переході з одного субстрату на інший, наприклад з ґрунту на асфальт. Лише дуже добре навчений собака може відшукати порушника по сліду. Один із перших досвідів по виявленню здібностей собак відшукувати людину по сліду поставив Романес в 1885 році. Він рухався попереду колони із 12 чоловік, які стояли в потилицю один одному, причому всі вони йшли слід в слід. Через 180 м шеренга розділилася: Романес і ще п`ять чоловік, які йшли за ним, пішли в одну сторону, а друга група із шести чоловік - в іншу. Пройшовши деяку відстань, учасники експерименту сховалися, і по сліду був пущений собака, який повинен був знайти свого господаря. Собака виконав його з дуже невеликою затримкою, із-за того що проскочив місце, де колонна розділилася. На підошвах ніг людини потові залози особливо багаточисельні. Нейхаус підрахував, що

якщо хоч б одна тисячна частка поту проникає через підошву черевик, то залишену людиною кількість масляної кислоти на поверхні сліду в мільйон разів більше, ніж необхідно собаці для ідентифікації сліду. Людина доки що не створила нічого подібного носу собаки по точності і надійності. Смак. У собаки смаковий аналізатор розвинутий значно гірше. Він дає інформацію про характер речовин, що надходять у ротову порожнину разом з кормом. Рецептори - смакові цибулини містяться в смакових сосочках слизової оболонки язика, піднебіння, у глотці й гортані. Смакові цибулини мають овальну форму й складаються з веретеноподібних смакових клітин з мікроворсинками й опорних клітин циліндричної форми. Крім смакових цибулин, у слизовій оболонці ротової порожнини і на язиці є рецептори, які сприймають доторкання, біль і температурні подразнення. Собака розрізняє солодкі, гіркі, кислі, солоні речовини та їх комбінації. Смаковий аналізатор відіграє важливу роль у діяльності апарату травлення. Собака отримує від їжі враження, яких ми отримати не можемо, може в дуже маленькому ступені. Нам дають суп, і ми його їмо як суміш з характерним смаком і запахом. Дайте собаці його понюхати або попробувати, і він зможе виділити в нього складові елементи. Між смаком і запахом у собак, як у багатьох тварин, існує нервовий зв`язок. Отримавши навик харчування від своїх пращурів, собаки ковтають їжу. Жувати її вони не рахують потрібним, тільки розривають на невеликі шматочки, які легше проходять по стравоходу. В процесі їжі собака головним чином рве м`ясо, наколює кликами і роздушує задніми зубами. Міцними великими корінними зубами дробить кістки на маленькі шматочки, які можливо проковтнути. Дотик (шкіряний аналізатор) виникає при подразненні рецепторів шкіри слизових оболонок. Збудження цих рецепторів виникає при доторканні, натискуванні, дії тепла і холоду та інши впливи. Ці рецептори розташовані в епідермісі та власне в шкірі. Будова їх не однакова, вони мають різну форму і різну функцію - одні сприймають дотик інші тиск, холод, тепло, біль. Деякі рецептори здатні одночасно сприймати механічні і температурні подразнення. Уся система, яка охоплює рецептори шкіри, нервові волокна і центри головного мозку, де відбувається прийом, аналіз в синтез збудження, складає шкіряний аналізатор. Зір - це біологічний процес, який забезпечує сприйняття форми, розмірів, кольорів предметів, що оточують. Орган зору складається із очного яблука і допоміжного апарату, які розташовані в очній заглибині. Очне яблуко має кулясту формулу і складається із трьох оболонок: зовнішньої -фіброзної, середньої - судинної і внутрішньої - сітчастої. Допоміжний апарат складається із

повік та м`язів, які рухають око. Задню поверхню повік вкриває оболонка - кон’юктива, а також належить слізний апарат, слізні залози виділяє секрет - сльози, в якому міститься лізоцим, що губно діє на мікроорганізми.

Поле зору у собак ширше нашого. Якщо прийняти за основу лінію горизонту, собака здатний бачити кожним оком на 50-70 градусів вищі неї, на 20-60 градусів нижче, на 100-125 градусів в сторону і на 30-45 градусів кожним оком по сторонам від носа (усередину). Звичайно, для різних порід ці цифри сильно розходяться. У собак з глибоко посадженими або випуклими очами інше поле зору.

Слух. Від чутливості, який забезпечує сприйняття звукових коливань. Завдяки слуху пізнається звукова частина навколишнього середовища. Користуючись слухом, собака

спроможний визначити напрям звуку і за ним - його джерело. Ця властивість дозволяє орієнтуватися в просторі. Орган слуху складається із трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Перші два служать для проведення звуків, третій містить звукосприймальний апарат і апарат рівноваги. Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною зовнішнім слуховим ходом. Вушна раковина вловлює і спрямовує звукові хвилі в слуховий хід. Зовнішній слуховий хід проводить звуки до барабанної перетинки. В його стінках є сальні залози, які виділяють вушну сірку. Середнє вухо розташоване між зовнішнім слуховим ходом і внутрішнім вухом. Воно складається із барабанної порожнини, яка через слухову (євстахієву) трубу сполучається з носоглоткою. Барабанна порожнина має барабанну перетинку, та містить три слухові кисточки, що сполучені між собою: молоточок, коваделко, стремінце. Ці кисточки передають звукові коливання з барабанної перетинки до овального вікна внутрішнього вуха, зменшуючи амплітуду і збільшуючи силу звука. Внутрішнє вухо являє собою систему порожнин і каналів. Воно виконує подвійну роль сприйняття звуків, а також регуляцію положення тіла в просторі. У собаки верхня межа слуху визначена в 35000 Гц. Крім цього собака уловлює ультразвуковий діапазон.

Органи чуттів сприймають безліч сигналів, що йдуть із зовнішнього і внутрішнього середовищ організму, і передають інформацію про них у центральну нервову систему. Це допомагає тварині пристосовуватися до змін навколишнього середовища тією чи іншою поведінковою реакцією. Уся система, яка забезпечує сприйняття, передачу і обробку інформації про певні явища внутрішнього чи зовнішнього середовища організму, названа аналізатором. Основні види чутливості собак: нюх, смак, дотик, зір, слух, рівновага і положення тіла в просторі. Собака має добре розвинутий нюх. А смаковий аналізатор собаки розвинутий значно гірше. Поле зору у собак ширше нашого. Завдяки слуху пізнається звукова частина навколишнього середовища. Користуючись слухом, собака спроможний визначити напрям звуку і за ним - його джерело.

Органи чуттів, аналізатори, нюх, смак, дотик, зір, слух, рівновага, положення тіла в просторі, теорії запахів, класифікація запахів, макросматики, очне яблуко, ніс, вухо.

§12. Рефлекторна діяльність у собак. Поняття про рефлекс. Роботи І.П. Павлова. Зворотний зв’язок. Безумовні рефлекси. Рефлекторний акт. Реакція поведінки. Інстинкт. Умовні рефлекси. Механізм створення умовного рефлексу. Природжена діяльність організму. Схем організації інстинктивної поведінки. Генетичні фактори поведінки. Вiдмiнностi умовних і безумовних рефлексів. Класифікація умовних рефлексів.

У природних умовах перелічені вище типи рефлекторних реакцій порівняно рідко зустрічаються в ізольованому вигляді. Набагато частіше вони утворюють складні динамічні системи, комплекси, які й складають фізіологічну основу цілісних поведінкових актів і пристосувальних навичок. Закономiрностi утворення i прояву умовних рефлексiв. Сигнали умовних рефлексiв. Умовним подразником може стати будь-який агент навколишнього зовнішнього або внутрішнього середовища, для якого організм має рецепторний апарат. До умовних подразників належить також час дії. Умовний подразник, який впливає через рецептори, може бути ізольованим або частиною

комплексного. Наприклад, приміщення, в якому виробляється умовний рефлекс, своїм виглядом, звуками, запахами, іншими подразниками входить як єдине ціле до складу комплексного умовного подразника. Комплексні подразники бувають одночасні (коли різні агенти діють одночасно), послідовні (окремі агенти розташовуються у визначеній послідовності) та ланцюгові (на ланцюгу подразників кожна ланка діє ізольовано одразу після попередньої). Агенти, які входять до складу комплексних подразників, можуть діяти на одну й ту ж сенсорну систему або на різні. Стадiї утворення умовних рефлексiв. У початкових стадіях утворення умовних рефлексів відповідна реакція виникає не тільки на підкріплюваний умовний подразник, але й на інші подразники тієї чи другої модальності. Це явище дістало назву узагальнення, або генералізації умовних рефлексів. У його основі лежить процес іррадіації збудження. Одразу за генералізацією умовного рефлексу, після поєднання умовного подразника з безумовним, настає стадія спеціалізації умовних рефлексів (умовна реакція приурочується до конкретного подразника і починає носити локальний характер). Важливу роль при цьому відіграє процес гальмування в корі великого мозку.

Механiзми утворення умовних рефлексiв. У процесі формування умовного рефлексу напрям руху нервових процесів у корі

великого мозку визначається механізмом і властивостями домінанти. Осередок збудження, що виникає в корі великого мозку від умовного стимулу, може іррадіювати в усі боки. Таким чином, домінанта забезпечує генералізацію умовного рефлексу, пошукову фазу поведінки. Наявність домінанти є умовою швидкого вироблення умовного рефлексу. Таким чином, першочергово виниклі функціональні зміни, які виражаються переважно в активізації нейромедіаторннх систем і апарата синтезу білка, потім набувають структурних змін і стають основою тривалих зв'язків, характерних для умовного рефлексу. Поняття про гальмування. В вищої нервової діяльності, що лежить в основі поведінки тварин, поряд з порушенням, яке проявляється в рефлекторної діяльності, постійно розвивається і гальмування, яке проявляється у придушенні рефлекторної діяльності. Гальмування, за допомогою якого досягається усунення в процесі дресирування всіх небажаних актів поведінки собаки, є виключно важливою стороною нервової діяльності, детальне знання якої абсолютно необхідно для правильної побудови прийомів дресирування та застосування собаки. Тому байдуже, який подразник викликав гальмування умовно-рефлекторної діяльності (подразник, що йде із зовнішнього світу або від внутрішніх органів собаки), він приведе до виникнення нового осередку збудження в корі головного мозку, і це вогнище послабить або усуне умовно-рефлекторну діяльність собаки.

Зовнiшнє гальмування. Зовнішнє (безумовне) гальмування виникає одразу, не потребує спеціального вироблення, є природженим, як і безумовні рефлекси. Воно виникає тоді, коли при роботі одного із центрів кори великого мозку внаслідок подразнення аферентних нервів приходить у дію інший центр. Відбувається своєрідний конфлікт, або конкуренція між цими нервовими осередками.

Умовнорефлекторна діяльність у кожному окремому випадку може бути затримана під впливом сторонніх зовнішніх подразників (поява нових предметів, звуків, запахів, зміна освітлення тощо), які зумовлюють орієнтовний рефлекс. Орієнтовний рефлекс – це чинник безумовного гальмування, який зустрічається найчастіше. Характеристика умовного гальмування. Внутрішнє (умовне) гальмування є специфічним для кори великого мозку, потребує вироблення, тренування певних умов. Первинно воно виникає в середині центральних нервових структур власне умовних рефлексів під впливом власних умовних подразників, які діють у особливих умовах. Основною умовою для виникнення внутрішнього гальмування є те, що за дією умовного подразника припиняється дія безумовного рефлексу, тобто відміняється підкріплення. Систематичний вплив умовного подразника без поєднання його з безумовним призводить до поступового ослаблення умовного рефлексу, а згодом і до його зникнення. Послаблення і зникнення умовного рефлексу свідчить не про руйнування, а лише про розрив тимчасового зв'язку, тобто про його гальмування. По-перше, зниклий рефлекс через деякий час відновлюється сам. По-друге, він відновлюється у разі дії сторонніх подразників (так зване розгальмування). Нарешті, рефлекс відновлюється навіть при одноразовому підкріпленні. Згасаюче гальмування. Згасаюче гальмування розвивається тоді, коли вироблений умовний рефлекс не підкріплюється

безумовним

подразником. гальмування

Згасаюче має

важливе

біологічне значення: завдяки згасаючому

гальмуванню

великий мозок звільняється від інформації, яка за даних умов втратила своє значення. Диференцiювальне гальмування. Диференціювальне гальмування розвивається тоді, коли із двох умовних подразників один

систематично

підкріплюється

безумовним

подразником,

а

дія

другого

не

підкріплюється. Внаслідок цього умовний рефлекс на перший подразник майже не змінюється, а умовний рефлекс на другий (диференціювальний) подразник поступово, хвилеподібне зменшується доти, доки не зникає зовсім. Умовне гальмування.

Умовне гальмування є різновидом диференціювального за таких обставин: якщо до умовного подразника додається новий агент і ця комбінація повторюється багато разів без підкріплення. Умовний подразник у вказаній комбінації втрачає свою сигнальну позитивну дію, а комбінація набуває гальмівного впливу.

Рефлекс як основна форма діяльності ЦНС. Рефлекс – це закономірна реакція організму на зміни зовнішнього або внутрішнього середовища, що здійснюється за участю ЦНС у відповідь на подразнення рецепторів. Рефлекси проявляються у виникненні або припиненні якої-небудь діяльності організму: скорочення м’язів, розширення судин, поява секреції і т. д. Принцип рефлекторної діяльності нервової системи обґрунтував у 1644 р. французький філософ і математик Рене Декарт. Термін рефлекс, означає “відображення “, запропонував чеський фізіолог Прохаска. І. Сєченов розвинув ідею про рефлекторну природу процесів, які протікають у головному мозку: “Всі акти свідомого і несвідомого життя є не що інше, як рефлекси.” І. Павлов створив вчення про умовні рефлекси. Класифікація рефлексів. № п/п 1 2 3 4

Класифікація рефлексів За біологічним значенням Залежно від місця розміщення рецепторів За розміщенням центральних ланок рефлексів За характером рефлекторної відповіді

Підвиди харчові; оборонні; статеві; орієнтувальні; позно-тонічні; локомоторні. екстерорецептивні (рецептори на зовнішній поверхні тіла); вісцеро- та інтерорецептивні (у внутрішніх органах і судинах); пропріорецептивні (у скелетних м’язах, суглобах, сухожиллях). спинальні (центри в спинному мозку); бульбарні (у довгастому мозку); мезенцефальні (у середньому мозку); діенцефальні (у прміжному мозку); кортикальні (у корі півкуль). моторні; секреторні; судинорухові.

Крім того рефлекси цілісного організму ділять на безумовні і умовні. Приклади найпростіших рефлексів: короткочасний удар по сухожиллю викликає скорочення розтягнутого м’яза (міотатичний рефлекс); дотик до рогівки ока викликає змикання повік (корнеальний рефлекс); освітлення ока яскравим світлом – звуження зіниці (зіничний рефлекс) та ін.

Рефлекторна дуга, її складові частини. Рефлекторною дугою називають шлях, яким поширюється збудження від рецепторів до ефекторів під час рефлексів. До її складу входять: - рецептори, що сприймають подразнення; - аферентні нейрони, що проводять збудження в ЦНС; - вставні нейрони, що проводять збудження до ефекторних нейронів; - еферентні нейрони, що проводять збудження з ЦНС до робочих органів; - ефектори, або робочі органи, діяльність яких змінюється у результаті рефлексу. Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів: рецепторного і ефекторного і одного синапсу між ними. Таку дугу називають двонейронною або моносинаптичною (такою є дуга міотатичного рефлексу). Однак, дуги більшості рефлексів є багатонейронними, або полісинаптичними (мають ще кілька вставних нейронів).

Рефлекси виникають внаслідок подразнення не одного, а багатьох рецепторів, які розміщуються на певній ділянці тіла. Ця ділянка тіла називається рефлексогенною зоною, або рецептивним полем рефлексу. Тому схеми рефлекторних дуг складаються з ряду аферентних, вставних і ефекторних нейронів і включають ряд паралельно розміщених синапсів. На сьогодні структуру рефлекторної дуги уявляють замкнутою, тобто у вигляді кільця. Рефлекторне кільце утворюється за рахунок зворотного зв’язку, який інформує ЦНС про виконання рефлекторного акту. Тоді ЦНС оцінює його і здійснює нові корегуючі впливи. Павлов Іван Петрович (14.09.1849 - 27.02.1936) - видатний російський фізіолог, творець вчення про вищу нервову діяльність.У його вченні одиницями поведінки виступають безумовні, вроджені релекси, що виникають у відповідь на певні (безумовні) подразники з зовнішнього середовища, і умовні рефлекси, що виникають після зв'язування спочатку байдужого подразника з безумовним. На цій основі їм було розроблено вчення про другу сигнальну систему, заснованої на слові. Умовний рефлекс — поняття, введене І.П. Павловим для позначення динамічної зв'язку між умовним подразником і реакцією індивіда, спочатку заснованою на безумовному позразнику. У ході експериментальних досліджень були визначені правила вироблення умовних

рефлексів:

спільне

пред'явлення

спочатку

індиферентного

і

безумовного

подразників при деякій відстроченого другого; за відсутності підкріплення умовного подразника безумовним тимчасовий зв'язок поступово загальмовується. Умовний рефлекс - термін, який вперше був використаний російським фізіологом І. П. Павловим для опису придбаного рефлексу, тобто не є (на відміну від безумовного рефлексу) вродженим, а тому властивого окремому індивіду, а не всім представникам даного виду. Коли на мову потрапляє лимонний сік, виділяється слина - це безумовний рефлекс. Однак слина може виділятися також при вигляді лимона або при звучанні слова "лимон" — це умовний релекс. Різниця полягає в тому, що вид лимона або звучання цього слова не завжди викликають виділення слини і до того ж можуть не надавати впливу на тих чи інших людей. Якщо умовний рефлекс виробляється на харчовому безумовному рефлексі, необхідно, щоб собака була досить голодна; нагодована собака буде слабко реагувати на харчове підкріплення, і умовний рефлекс буде вироблятися, повільно. Тому необхідно, щоб цей рефлекс був у досить возбудимом стані. З собаками, що не володіють вираженим активнооборонним рефлексом, повинна бути проведена відповідна робота по підвищенню його збудливості (вироблення злоби).

Якщо собака тільки присутній як глядач при виробленні умовного рефлексу в іншої собаки, то це може прискорити подальшу вироблення у неї того умовного рефлексу, пасивним свідком вироблення якого вона була. Безумовно-рефлекторна харчова реакція у собаки здійснюється наступним чином: їжа, потрапляючи в порожнину рота, дратує смакові клітини слизової оболонки мови, при цьому в нервових закінченнях почуває нерва виникає збудження, що передається до слинних центру, що знаходиться в довгастому мозку. Якщо одночасно з дачею їжі (або трохи раніше) перед собакою почне спалахувати електрична лампочка, в нервових закінченнях, що знаходяться в сітчастій оболонці ока, виникає збудження, яке дійде до потиличної долі кори великих півкуль (зорового коркового центру). Якщо навіть собака не отримала їжі,

спалахування

лампочки

буде

порушувати харчової корковий центр, а з

нього

збудження

піде

вниз

до

довгастого мозку, в якому збудиться слинних центр, який у свою чергу передасть збудження до слинної залозі, а остання відповість на це секрецією слини. Тут ми маємо рефлекторну дугу, яка замикається в корі головного мозку – цьому органі утворення тимчасових зв’язків. Будь зовнішній подразник, що сприймається органами почуттів тварини, може стати умовним сигналом будь безумовно-рефлекторної реакції організму. У процесі роботи І.П. Павлов відкрив і сформулював низку умов, необхідних для утворення умовних рефлексів: - Умовний та безумовний подразники повинні збігатися в часі. Наприклад, якщо звук дзвінка або загоряння лампочки з'єднати з годуванням, то ці, раніше байдужі подразники через кілька сполучень починають викликати у собаки харчову реакцію. Ця реакція на раніше байдужий подразник, який придбав тепер сигнальне значення для прояву харчової реакції, і є умовний рефлекс.

- Умовний подразник повинен трохи випереджати безумовний. Наприклад, при навчанні собаки ходіння поруч словесна команда «поруч» повинна дещо (на 1-2 секунди) передувати ривка повідцем, що викликає відповідну безумовно-рефлекторну реакцію. Умовний рефлекс може бути вироблений і якщо умовний подразник попереджає безумовний.

- Півкулі головного мозку тварини під час вироблення умовного рефлексу повинні бути вільні від інших видів діяльності. Якщо виробляти дресирування пса на невеликій відстані від суки в період тічки або на ділянці, де побувала така сука, статевої безумовний рефлекс неминуче буде ускладнювати вироблення умовного.

- Сила безумовного подразника при виробленні умовного рефлексу повинна бути більшою, ніж сила умовного подразника. Так, наприклад, умовний подразник великої сили (наприклад, сильний

звук,

окрик

і

т.п.)

може

загальмувати

у

собаки

прояв

безумовного

рефлексу(наприклад, харчового). Безумовний рефлекс у цей час повинен бути у досить возбудимом стані. Якщо умовний рефлекс виробляється на основі харчового, необхідно, щоб собака була досить голодна; нагодована собака буде слабко реагувати на харчове підкріплення, і умовний рефлекс буде вироблятися повільніше, ніж у голодною.

Основне в умовно рефлекторної діяльності — сигнальний принцип. Умовний подразник «сигналізує» про майбутній початок дії безумовного подразника, про настання тих чи інших подій, готуючи організм до них, викликаючи в ньому всі ті реакції, які зазвичай виникають при дії відповідного безумовного подразника. Вироблення умовних рефлексів — придбання тваринами елементарних знань про навколишнє його середовищі, про існуючі в ній закономірності. Умовний рефлекс забезпечує високу ступінь узагальнення: умовний подразник як би узагальнюється з безумовним і може тепер викликати всі ті реакції, які раніше викликав тільки безумовний подразник. Бринькання миски, з якої зазвичай годують собаку, або дзвінок, слідом за яким завжди слід м'ясо, узагальнюються з їжею, викликаючи секрецію слини і інші прояви харчової реакції. Отже, в умовному раздражителе якості чи властивості об'єктів зовнішнього світу перетворюються в їх ознаки. У той же час умовний рефлекс забезпечує високу ступінь відволікання від дійсності. Адже звуковий умовний харчовий подразник (дзвінок або стукіт миски, що викликають харчову реакцію) - лише звукові сигнали, а не сама їжа. Таким чином, умовний рефлекс, має, безсумнівно, фізіологічну природу, являє собою одночасно і психічне явище, елементарний психічний акт. Біологічне значення рефлексів полягає в тому, що вони контролюють, регулюють, координують функції внутрішніх органів і систем організму, забезпечують тонке, точне і досконале пристосування організму до навколишнього середовища.

o ПРИРОДЖЕНІ ФОРМИ ПОВЕДІНКИ. До природжених форм поведінки тварин і людини належать безумовні рефлекси, інстинкти, біологічні мотивації та емоції. Фізіологічні властивості безумовних рефлексів. Безумовні рефлекси виникають у відповідь на безпосереднє подразнення певного рецептивного поля і не потребують спеціальних умов. Стимули, які зумовлюють специфічну рефлекторну

реакцію,

називають

безумовними

подразниками.

Вони

можуть

бути

різноманітними і походять іззовні або з внутрішнього середовища організму. Безумовні рефлекси здійснюються за принципом стимул — відповідна реакція—зворотна аферентація (про результат дії). Безумовні рефлекси формуються й реалізуються за жорсткою генетичною програмою. Більшість із них проявляється відразу після появи істоти на світ. Деякі ж безумовні рефлекси (наприклад, статеві) формуються після народження у міру морфофункціонального дозрівання нервової, ендокринної та інших систем. Дуги безумовних рефлексів замикаються на різних рівнях ЦНС. Центральна частина дуги безумовного рефлексу має багаторівневу структуру, тобто складається з кількох гілок, які проходять через різні рівні ЦНС — спинний мозок, довгастий мозок, стовбурові центри тощо. Найвища частина дуги проходить через кору великого мозку і є кірковим представництвом певного безумовного рефлексу. Безумовні рефлекси носять видовий характер, тобто вони специфічні для представників того чи того виду. Внаслідок цього їх ще називають видовими рефлексами. Безумовні рефлекси

дуже

стійкі,

вони

зберігаються не тільки протягом життя

даної

тварини,

але

й

протягом існування виду, до якого належить

ця

тварина.

За

допомогою безумовних рефлексів здійснюється відносно постійний зв'язок організму з середовищем. Часто сила відповідної реакції на визначений подразник буває однаковою. Безумовні рефлекси мають специфічні рецептивні поля і можуть викликатися в разі дії на них адекватних подразників. Класифікація безумовних рефлексів. Запропоновано кілька класифікацій безумовних рефлексів залежно від характеру

подразнень, які їх зумовлюють, та біологічної ролі, рівня керування ЦНС тощо. Так, безумовні рефлекси ділять на рухові (локомоторні, статичні, статокінетичні тощо), вегетативні, або вісцеральні (харчові, статеві, дихальні, судинні тощо), орієнтовні (рефлекси за типом «що таке?»), захисні та ін.

o ІНСТИНКТИ. У формуванні цілісної поведінки тварин велику роль відіграють інстинкти. Інстинкт— це складна система безумовних рефлексів, які носять ланцюговий характер, де кінець однієї рефлекторної ланки є початком другої. За суттю інстинкти є комплексом простих безумовних рефлексів. Вони проявляються цілеспрямованою пристосувальною діяльністю, зумовленою природженими механізмами. Інстинкти діляться таким чином: - вітальні, або ті, що забезпечують фізичне виживання особи (питний, харчовий, оборонний); -

рольові,

у

тому

числі

статевий,

батьківський, територіальний, ієрархічний; саморозвитку (дослідницький, імітаційний, ігровий). Хоча інстинкти є видовими, в них можна виявити зумовлені нервової

елементи

індивідуальності,

природженими системи,

а

особливостями

також

навчанням,

набутим у період попереднього життя. Вираженість інстинкту залежить від багатьох чинників зовнішнього і внутрішнього середовища (від конкретної ситуації, метаболізму, гормональних впливів). Фази прояву інстинктивної діяльності. Будова ланцюжка рефлекторних актів у процесі розвитку інстинкту відбувається у дві . фази: перша — пошукова, друга — завершальна. В першу фазу прояви інстинктивної поведінки досить пластичні, залежать від конкретних, реальних умов. Завершальна ж фаза, навпаки, відзначається жорстким стереотипом, який залежить від анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи. На відміну від першої фази у другу фазу набуті компоненти відіграють незначну роль, а нерідко відсутні зовсім. Жорстка видова одноманітність інстинктів забезпечує зберігання життєво важливих функцій, спрямованих на виживання особи і виду незалежно від випадкових умов середовища. Біологічне значення інстинктів не обмежується лише організацією поведінки тварин. Вони є еволюційною основою

формування складніших форм поведінки.

o БІОЛОГІЧНІ МОТИВАЦІЇ. До природжених форм поведінки належать біологічні мотивації, «основні прагнення», які відображають зміни у внутрішньому, середовищі організму (яких-небудь його фізіологічних констант) і зв'язані з біологічними потребами — голодом, спрагою, статевим відчуттям тощо. Біологічні мотивації — поведінкові акти, спрямовані на пошуки спеціальних подразників у зовнішньому середовищі. Вони забезпечують задоволення виниклих певних внутрішніх потреб. Біологічні мотивації належать до нижчих, простих або первинних. Нервовим субстратом біологічних мотивацій є в основному гіпоталамічна ділянка мозку, де розташовані «центри» голоду, статевої й захисної поведінки. Мотиваційні збудження, які виникають тут, потім іррадіюють у висхідному напрямі в лімбічні структури і кору великого мозку, переважно в її передні відділи, де формуються програми цілеспрямованої дії, яка веде до задоволення вихідної біологічної потреби.

У дорослої особи природжена діяльність звичайно не проявляється в «чистому» вигляді, вона видозмінюється за рахунок набутих умовних рефлексів, які формуються в процесі онтогенезу. Деякі природжені рефлекси, наприклад, комплекс рухів, пов'язаних із смоктанням, хапальний рефлекс,

надзвичайно стійкі. Інші ж природжені рефлекси

вирізняються великою пластичністю або проявляються на відносно пізніх етапах розвитку, наприклад, статеві рефлекси. Діапазон природжених форм поведінки (так звані норми реакції) визначаэться генетичною програмою.

o НАБУТІ ФОРМИ ПОВЕДІНКИ. В основі набуття індивідуального досвіду лежить здатність до навчання. Під навчанням

розуміють процес, що полягає в появі адаптивних змін індивідуальної поведінки внаслідок набутого досвіду. Це можливо завдяки властивості організму зберігати певний строк елементи навчання, тобто властивості пам'яті. Стимулзалежне навчання. На ранніх етапах філо- та онтогенезу живих істот набуття індивідуального досвіду (навчання) має неасоційований, стимулзалежний характер. Воно обумовлено набором різних чинників і не потребує їх обов'язкового зв'язку з цілісною діяльністю організму. До цієї форми навчання належать сумаційний рефлекс, звикання, закарбування (імпринтинг), наслідування (імітація). Основою сумаційного рефлексу є явища сенсибілізації (підвищення чутливості до існуючих подразників) і фасилітації (полегшення запуску відповідної реакції). До таких рефлексів належать, наприклад, освоєння певного маршруту пересування, розрізнення їстівних та неїстівних продуктів тощо. Сумаційні рефлекси не можуть зберігатися тривалий час і після зникнення самостійно не відновлюються. Подразники, які їх зумовлюють, не мають спеціалізованого сигнального значення. Звикання становить собою таку форму навчання, яка характеризується стійким ослабленням

реакції

внаслідок

багаторазового

повторення

подразника,

що

не

супроводжується яким-небудь біологічно важливим агентом (харчовим, захисним тощо). Найпоширенішою формою звикання є орієнтовний рефлекс («що таке»?»), який проявляється повертанням голови, очей у напрямку джерела подразнення, висловленням здивування та ін. Основними чинниками розвитку цього рефлексу є новина і несподіваність та

значущість

подразника

для

організму.

При

повторному

подразненні

реакція

послаблюється і зникає (згасає). Особливою формою «одномоментного» навчання є імпринтинг (закарбовування), встановлений етологами стосовно новонароджених тварин. Імпринтинг спостерігається в постнатальннй період (критичний або чутливий), що триває від 6—8 год до 4— 5 діб. Явище імпринтингу є наслідком взаємодії індивідуального досвіду і природжених властивостей молодого організму. Отримана інформація швидко фіксується в механізмах пам'яті. Наслідування (імітація) полягає в тому, що тварини в своєму поводженні орієнтуються безпосередньо на дії інших тварин або людей, які їх оточують. Особливо це характерно для молодих організмів. На подальших етапах філо- та онтогенезу поведінка набуває все активнішого асоціативного ефектзалежного характеру, тобто визначається результатами контакту організму з навколишнім середовищем. До цієї форми навчання належать асоціації — умовні рефлекси.

o ЗАКОНОМІРНОСТІ УМОВНОРЕФЛЕКТОРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. Умовні рефлекси — це індивідуально набуті системні пристосувальні реакції тварин і людини, які виникають на підставі утворення в ЦНС тимчасового зв'язку між умовним (сигнальним) подразником і будь-яким безумовнорефлекторним актом. Біологічне значення такого рефлексу полягає в його сигнальності, тобто в набутті яким-небудь індиферентним подразником ролі запобіжного чинника, який сигналізує про настання подальших подій і готує організм до взаємодії з ними. За допомогою умовних рефлексів тварина або людина може уникнути небезпеки або підготуватися до прийому їжі, зустрічі із статевим партнером тощо. Фізіологічні властивості умовних рефлексів. Умовні рефлекси багато в чому відрізняються від безумовних. Передусім вони є індивідуальними рефлексами, набутими протягом життя даного організму. Умовні рефлекси виникають завдяки утворенню функціональних тимчасових зв'язків, прокладанню нових нервових шляхів у вищих відділах ЦНС внаслідок специфічної замкненої функції, яка є важливою фізіологічною властивістю цих відділів мозку. Умовні рефлекси лабільні за інтенсивністю і тривалістю. Це тимчасові рефлекси.

Рефлекторна дуга умовного рефлексу проходить в основному через кіркові структури, але елементи замикання її (особливо простих, елементарних умовних рефлексів) є й у підкіркових структурах. Завдяки складності рефлекторної дуги умовні рефлекси мають триваліший латентний період, ніж безумовні. Гальмування умовних рефлексів. Гальмування умовнорефлекторної діяльності, як і діяльності ЦНС в цілому, відіграє виняткову роль. Завдяки йому уточнюються умовні рефлекси відповідно до змінних умов або відбувається їх тимчасова відміна, якщо умовний подразник втратив своє сигнальне значення. Гальмування лежить також в основі уміння чекати, зберігати самовладання, розрізняти (диференціювати) схожі між собою умовні сигнали тощо. Крім того, гальмування

виконує й захисні функції стосовно нервових клітин у випадку впливу занадто сильних умовних подразників. Гальмівні процеси, які відбуваються в корі великого мозку, були розділені І. П. Павловим на дві групи: зовнішні, або безумовні, та внутрішні, або умовні. Зовнішнє (безумовне) гальмування виникає одразу, не потре бує спеціального вироблення, є природженим, як і безумовні рефлекси. Воно виникає тоді, коли при роботі одного із центрів кори

великого

подразнення приходить

у

мозку

внаслідок

аферентних

нервів

дію

центр.

інший

Відбувається своєрідний конфлікт, або конкуренція

між

осередками.

цими

нервовими

Умовнорефлекторна

діяльність у кожному окремому випадку може

бути

затримана

під

впливом

сторонніх зовнішніх подразників (поява нових предметів, звуків, запахів, зміни освітлення тощо), які зумовлюють орієнтовний рефлекс. Орієнтовний рефлекс — це чинник безумов ного гальмування, який зустрічається найчастіше. При багаторазовій дії гальмівна дія подразника слабшає, він втрачає свій гальмівний вплив на умовні рефлекси. Позамежне (охоронне) гальмування виникає переважно у разі дії сильних подразників або тривалого впливу помірної інтенсивності подразників. У чому полягає біологічне значення позамежного гальмування? За даними І. П. Павлова, цей вид гальмування відіграє захисну

роль.

Своєчасний

розвиток

гальмування

запобігає

небезпеці

глибокого

функціонального виснаження клітин кори великого мозку, яку може спричинити дія сильного умовного подразника. Гальму вання також сприяє відновленню метаболізму і працездатності нервових клітин, якщо вони під впливом позамежних подразників були виснажені. Внутрішнє (умовне) гальмування є специфічним для кори великого мозку, потребує вироблення, тренування певних умов. Первинно

воно

виникає

в

середині

центральних нервових структур власне умових рефлексів під впливом власних умовних

подразників,

які

діють

у

особливих умовах. Звідси й походить його назва

—

Основною

внутрішнє, умовою

для

або

умовне.

виникнення

внутрішнього гальмування є те, що за

дією умовного подразника припиняється дія безумовного рефлексу, тобто відміняється підкріплення. Як бачимо, ця умова прямо протилежна тій, при якій виробляється умовний рефлекс. Систематичний вплив умовного подразника без поєднання його з безумовним призводить до поступового ослаблення умовного рефлексу, а згодом і до його зникнення. Згасаюче

гальмування

розвивається

тоді,

коли

вироблений

умовний

рефлекс не

підкріплюється безумовним подразником. Воно має важливе біологічне значення: завдяки згасаючому гальмуванню .великий мозок звільняється від інформації, яка за даних умов втратила своє значення.

o Стадії поведінкового акту. Згідно з теорією функціональних систем (П. К. Анохін), фізіологічна архітектура поведінкового акту складається з таких послідовно змінних стадій: аферентного синтезу, прийняття рішення, акцептора результату дії, еферентного синтезу (або програми дії), формування власне дії (виконання програми поведінки), оцінки досягнутого результату. П. В. Симонов запропонував класифікацію інстинктивної поведінки тварин у вигляді поведінкових актів, складових потребо-емоційної основи поведінки: № п/п 1

Група Перша група

2

Друга група

3

Третя група

Поведінкові акти вітальні акти: харчової, питної, оборонний, регуляції сну-неспання, економії сил; рольові (зоосоциальной) акти: статевий, батьківський, емоційний, резонансу, «співпереживання», територіальний, ієрархічний; акти саморозвитку: дослідний, імітаційний, ігровий, подолання опору, свободи.

Генетичні фактори поведінки. Генетичні можливості організму називають ще нормою реакції, тому що вони визначають розмах реально наявних властивостей організму як результат взаємодії генотипу і середовища. Інакше кажучи, генами можуть бути закладені великі інтелектуальні можливості, які можна виявити лише при інтенсивної взаємодії із зовнішнім середовищем. Норма реакції передбачена природою ще й тому, що практика показала її мінливість: кожне наступне покоління тварин живе в трохи іншому навколишньому середовищі. Саме норма реакції забезпечує можливість зміни інстинктивної поведінки з урахуванням реальних

зовнішніх умов, щоб гарантувати благополучне існування організму. Норма реакції забезпечує мінливість поведінки в процесі індивідуального розвитку (онтогенезу), визначаючи кордони навчання. І насправді, навчити нашу собаку чомусь принципово новому, "не собачому», неможливо. Таким чином, з точки зору успадкованої поведінки дресирування є: - Відтворення інстинктивної поведінки у невластивій для нього стимуляції (наприклад, класичні умовні рефлекси); - Відтворення такої ж поведінки для задоволення невластивої потреби (наприклад, використання собак для пошуку наркотичних або вибухонебезпечних речовин); - Поєднання інстинктивних елементів поведінки у невластивої послідовності (так створюються багато номера циркового дресирування); - перебільшення або редукування вираженость спадкових форм поведінки і зниження або збільшення частоти їх відтворення. У генах тварини записано все те, що необхідно для підтримки ії власного життя і для того, щоб дати життя своїм дітям. Але генетично задані форми поведінки, що відображають накопичений видовий досвід попередніх поколінь, як згадувалося вище, виявляються недостатніми, щоб забезпечити активне існування особини в вероятностно мінливому середовищі. Адже чим більше ступінь її мінливості, тим менше цінність досвіду предків, тим в більшій мірі зростає необхідність в придбанні індивідуального досвіду. У процесі навчання у власному середовищі і в результаті дресирування тварини освоюють нові форми поведінки - поведінкові акти. Вони розмежовують елементи поведінки тварин від моменту виникнення потреби в чому-небудь до сигналу про її задоволення. Поведінковий акт може бути різного ступеня складності. Формується і здійснюється він в конкретних умовах і залежить від них.

o Еволюція поведінки собак. Філогенез - це історичне формування організмів, процес виникнення та історичного розвитку, еволюція поведінки собак, їх психіки. У постійній адаптації формувалися і оптимальні межі різноманітності ознак поведінки, від елементарних багатоклітинних організмів з простих рухових відповідей на подразники до хребетних, де формувалися складні поведінкові реакції. Основу будь-який з них зумовив генотип, направляючий мозкову діяльність тварин,іх конкретну поведінку. У ланцюзі філогенетичного розвитку генотип змінювався, зберігаючи поведінкові ознаки на рівні виду. Генетичні перетворення, таким чином, забезпечували, укладали угоди й зберігали матеріальні чинники багатьох ознак

поведінки. У філогенетичних стадіях поведінки помітно подобу поведінкових ознак предків і сучасних собак. Окремі, гомологічні зміни ознак поведінки можна розглядати як рівні розвитку їх в групі, популяції, лінії чи родини. Різноманітне використання собак на протязі тисячоліть призвело до появи безлічі нових поведінкових ознак, що збереглися природним і цілеспрямованим шляхом. Головними філогенетичними факторами їх збереження, звичайно, була спадковість. Зовнішнє середовище, безумовно, залишається необхідною умовою для цього. Воно змінювало і коригувало генетичну різноманітність, як і заводчики, які зберігають бажані ознаки поведінки тварини. Ознаки поведінки безсумнівно успадковуються, але треба враховувати вплив середовища. Виразність поведінки може залежати

також

від

материнського

впливу, і від статі тварини. При цьому не завжди дотримується Менделівській розподіл ознак, хоча він і проявляється для перших поколінь схрещування, але в наступних найчастіше порушується. Практика показує, що в більшості випадків відхилення в поведінці собак пов'язані не стільки з їх "генетикою", скільки з умовами розвитку, утримання та виховання тієї чи іншої особини. Отже, вплив і відповідальність людини - спочатку заводчика, вихователя, а потім і власника є визначальними. Кожна собака певним чином сприймає і оцінює ту чи іншу ситуацію, і найчастіше у кожної особини реакція індивідуальна. Проте, зі всієї різноманітності реакцій і зовнішніх проявів у індивідуумів складається специфічна видова поведінка.

o Генетика і феногенетика поведінки тварин. Вчення про індивідуальні відмінності вищої нервової діяльності та з'ясування відносної ролі вроджених і індивідуально придбаних компонентів поведінки неможливі без генетичного аналізу. Генетика дає можливість за допомогою схрещувань роз'єднувати і з'єднувати

в

гібридному

потомстві

ті

і

інші

особливості

поведінки

з

різними

морфофізіологічними властивостями організму і з'ясовувати кореляційні залежності між тими і іншими. Це відкриває новий тонкий метод вивчення залежності формування поведінки

від морфофізіологічних властивостей організму, який неможливий за допомогою інших методів. Вивчення генетики поведінки має велике значення для ряду проблем еволюційного вчення. Генетично зумовлені особливості поведінки тварин грають роль в структурі популяцій. Спадкові відмінності в поведінці зумовлюють утворення ізольованих популяцій різної чисельності, що має велике значення для темпу еволюційного процесу. Генетичні дослідження особливостей поведінки почалися незабаром після відкриття законів Менделя. Накопичився до теперішнього часу матеріал показує, що багато особливостей поведінки успадковуються за законами Менделя, проте в більшості випадків ряд факторів змінює картину їх успадкування. При вивченні оборонних реакцій вдалося виявити залежність спадкового здійснення ознак поведінки від різного функціонального стану організму. Дослідження, проведені на собаках, показали, що пасивно-оборонна реакція (лякливість, боягузтво), яка проявляється по відношенню до різних зовнішніх факторів, зумовлена генотипом. Проведене дослідження показало, що боязнь людини у собак - генотипично обумовлена ознака, що має домінантний чи неповністю домінантний характер успадкування. Прояв і вираз цієї властивості поведінки знаходиться у великій залежності від ряду умов. Характер розщеплення гібридів показав, що знайдені відмінності найлегше пояснити наявністю одного домінантного гена, що обумовлює низький поріг реакції собаки на зовнішні подразники. Однак, крім успадкування основного гена, на формування даної ознаки поведінки впливають велика кількість модифікаторів і зовнішні умови. Пасивно і активно-оборонна реакції успадковуються незалежно. Якщо вони виявляються у однієї і тієї ж особи, то формується своєрідне злобно-боягузлива поведінка. При різкому вираженні один з цих компонентів поведінки може повністю придушити прояв іншого. Це було показано застосуванням гибридологічного аналізу з паралельним використанням фармакологічних препаратів, що змінюють ступінь вираження окремих компонентів оборонного комплексу злобно-боягузливих собак. Аналіз спадкового здійснення оборонних реакцій поведінки показав, що їх прояв і вираз знаходяться у великій залежності від ступеня загальної збудливості тварини. Виявилося, що генетично обумовлені реакції поведінки можуть не проявитися у фенотипі тварини при малій ії збудливості. Однак потомство, отримане при схрещуванні таких тварин з збудливими особинами проявляє ясно виражену оборонну поведінку. У собак підвищена збудливість успадковується як домінантна або неповністю домінантна ознака. Надзвичайно важливим є для феногенетики поведінки питання про взаємовідносини

індивідуально придбаних і вроджених факторів. Принципово це питання не відрізняється від однієї з основних проблем феногенетики: впливу генотипу і зовнішніх чинників на формування морфологічних ознак. Вивезені в ненаселені людиною територію собаки дичавіють, як це сталося, наприклад, на Галапагоських островах, куди вони були доставлені іспанцями для знищення кіз, які були джерелом їжі для англійських піратів. Ця популяція здичавілих собак існує в даний час. Виловлені людиною цуценята легко приручаються. Генотипічні чинники відіграють значну роль у формуванні типологічних особливостей вищої нервової діяльності. У різних родинах собак, в яких проводилася селекція в напрямку ступеня сили (або слабкості) процесу збудження, спостерігалася кореляція по цих особливостях нервової діяльності між братами і сестрами в окремих пометах собак. Ступінь сили нервової системи пов'язана з полом: самці мають більш сильну нервову систему, ніж самки. Вище були викладені дані, що показують роль дії генів на формування поведінки особи на різних рівнях її індивідуального розвитку. Однак генотипические чинники, як це з'ясовано в даний час, роблять свій вплив на поведінку тварин також за допомогою встановлення різних взаємин між особинами в окремих спільнотах. Одним з найбільш добре вивчених шляхів, за допомогою якого генотип впливає на групову поведінку, є ступінь вираженості агресії по відношенню до особин свого виду. У будь-якому суспільстві хребетних тварин в результаті агресивності до особин свого виду встановлюється поведінкова ієрархія: одні особини виявляються «переважаючими», інші «підлеглими»; «Підлеглі» особини бояться «переважаючих». Ієрархічна система поведінки спільноти залежить від багатьох факторів. Як правило, молоді особини виявляються підлеглими старішим. Самці поза періодом розмноження виявляються переважаючими над самками. Однак в сезон розмноження самки починають переважати над самцями. Самки, які стоять на низькому ступені ієрархії спільноти, якщо вони спаровуються з агресивними, переважаючими самцями, самі починають займати переважне становище в суспільстві. Велику роль в тому місці, яке займе дана тварина в системі ієрархії, як показав ряд досліджень, грають генотипічні чинники. Таким чином, генотипически обумовлена агресивність по відношенню до особин свого виду має біологічне значення. По-перше, вона сприяє утворенню фізіологічно ізольованих груп біотипів, що є найважливішою умовою видоутворення. По-друге, створюючи ієрархічну систему поведінки, агресивність ставить найбільш слабких особин в найменш вигідні умови для розмноження, що сприяє негативному відбору найменш пристосованих особин. І нарешті, по-третє, агресивність по відношенню до особин свого виду приводит к

рівномірному розподілу особин одного і того ж виду по всій території проживання, що обумовлює її найбільш раціональне використання. Таким чином, специфіка дії генів зводиться до того, що вони не тільки відіграють найважливішу роль у формуванні поведінки окремої особини, а й значною мірою визначають взаємовідносини тварин в межах окремих спільнот, оказуючи тим самим вплив на формування структури популяції і хід еволюційного процесу.

o Факторі впливу на поведінку собаки: Генетичні (безумовні) рефлекси і їх генетично заданий взаємозв'язок. Накопичені протягом життя умовні рефлекси (реакції поведінки) і вироблений їх взаємозв'язок з вродженими рефлексами. Поточний психічний і фізичний стан собаки. Сильний вплив робить наявний життєвий досвід, індивідуальні особливості характеру, генетично обумовлені особливості інтелекту тварини. Поведінка тварин - це спосіб їх адаптації до навколишнього середовища за допомогою активного переміщення і спілкування між особинами, що забезпечує виживання і успішне відтворення як окремої тварини, так і виду в цілому. Якщо життя - найбільш складна форма існування матерії, то поведінка - найбільш складний прояв життєдіяльності. Все, що відбувається в організмі тварини - фізичні, хімічні, фізіологічні процеси, в кінцевому підсумку виявляється в зовнішній його активності, в поведінці. І навпаки, саме поведінка забезпечує нормальне відправлення всіх життєвих функцій. Виняткова складність поведінкових актів передбачає багатосторонній підхід до його вивчення. Говорячи про елементарну розумову діяльность тварин, не можна забувати про те, що вона якісно відрізняється від людського мислення. Генотипічні фактори відіграють велику роль у формуванні оборонної поведінки собак. Як відомо, оборонна поведінка тварин виражається в двох формах: пасивно і активно оборонної. Пасивно оборонна реакція проявляється в боязні різних нових подразників. Особливо велику і постійну боязнь виявляють собаки по відношенню до незнайомої людини. Активна оборонна реакція, сторожовий рефлекс найбільш яскраво проявляється також по відношенню до незнайомих для собаки людям. Активно оборонна реакція у собак виражається в двох формах: у вигляді облаювання незнайомої людини, однак без спроб вкусити його і зі спробою вкусити. І нарешті, у собаки може повністю бути відсутня активна оборонна реакція по відношенню до людини. Прояв і вираз оборонних реакцій знаходиться у великій залежності від рівня збудливості нервової системи: чим вище збудливість, тим інтенсивніше виражена оборонна реакція у тварини. При цьому збудливість - це також генетично обумовлена властивість організму.

Вища нервова діяльність являє собою результат взаємодії двох основних

нервових процесів - збудження і гальмування. Під впливом умовного сигналу в корі головного мозку формується вогнище збудження. З цього вогнища збудження іррадіює по корі головного мозку. Зовнішній прояв іррадіації збудження називається процесом генералізації, який полягає в можливості появи умовно рефлекторної реакції не тільки на даний стимул, але і на близькі до нього за параметрами подразники (наприклад, не тільки на звуковій тон певної висоти, який використовувався під час навчання, але і на інші звуки близьких діапазонів). Властивістю генералізації володіє і гальмівний процес. Вогнища збудження і гальмування мають властивість негативної індукції, завдяки якому на периферії вогнища збудження в корі з'являється вогнище гальмування, а на периферії вогнища гальмування відповідно осередок збудження. Процеси збудження і гальмування взаємодіють на основі не тільки їх іррадіації, але і концентрації; якщо іррадіації нервових процесів відповідає явище генералізації, то концентрація процесу порушення проявляється у формуванні диференційованих умовних рефлексів. Сам процес формування умовного рефлексу полягає в утворенні зв'язку між двома осередками порушення, викликаними умовним та безумовним подразниками. Біологічне значення рефлексів полягає в тому, що вони контролюють, регулюють, координують функції внутрішніх органів і систем організму, забезпечують тонке, точне і досконале пристосування організму до навколишнього середовища. Послаблення і зникнення умовного рефлексу свідчить не про руйнування, а лише про розрив тимчасового зв'язку, тобто про його гальмування. По-перше, зниклий рефлекс через деякий час відновлюється сам. По-друге, він відновлюється у разі дії сторонніх подразників (так зване розгальмування). Умовний рефлекс, має, безсумнівно, фізіологічну природу, являє собою одночасно і психічне явище, елементарний психічний акт. Умовні рефлекси — це індивідуально набуті системні пристосувальні реакції тварин і людини, які виникають на підставі утворення в ЦНС

тимчасового

зв'язку

між

умовним

(сигнальним)

подразником

і

будь-яким

безумовнорефлекторним актом. Біологічне значення такого рефлексу полягає в його сигнальності, тобто в набутті яким-небудь індиферентним подразником ролі запобіжного чинника, який сигналізує про настання подальших подій і готує організм до взаємодії з ними. До природжених форм поведінки тварин і людини належать безумовні рефлекси, інстинкти, біологічні мотивації та емоції. Інстинкт—це складна система безумовних рефлексів, які носять ланцюговий характер, де кінець однієї рефлекторної ланки є початком другої. За суттю інстинкти є комплексом

простих безумовних рефлексів. Говорячи про елементарної розумової діяльності тварин, не можна забувати про те, що вона якісно відрізняється від людського мислення.

Подразник, рецепторне поле, рефлекс (умовний і безумовний), рефлекторна дуга, генералізація, гальмування, збудження, іррадіація ,інстинкт, біологічні мотивації, сумаційний рефлекс, імпринтинг, звикання, закарбовування, імітація, асоціації, орієнтовний рефлекс, повединковий акт, норма реакції, наслідування.

Тема 2. Онтогенез, конституція і екстер’єр. o §13. Екстер’єр собак та конституція. Поняття про екстер’єр. Конституція та екстер’єр собаки. Конституція собаки - це його загальна будова, обумовлена анатомо-фізіологічними особливостями будови, спадковими факторами та виражається в характері вияву природних властивостей та службових якостей тварини. Природні властивості собаки - це біологічні та фізіологічні особливості тварини, що склалися еволюційно під впливом умов життя і впливу навколишнього середовища. До них відносяться: сила, спритність, сміливість, швидкість реакції, гострота слуху, зору, нюху, здатність вести боротьбу, швидко пристосовуватися до різних умов існування та ін. Під впливом людини багато природних якостей собаки удосконалювалися та формувалися в такі службові якості, як чуйність, уважність, здатність до дресирування, слухняність, відданість володарю, настороженість, пильність, недовірливість та злобність до сторонніх людей, здатність захищати себе та хазяїна, охороняти його речі, вести тривалий пошук по запахових слідах. Сукупність природних властивостей та необхідних якостей визначають придатність собаки до виконання тої чи іншої роботи і складає службову цінність тварини. Цінність службового собаки визначається здатністю до дресирування та робочими якостями, котрі багато в чому залежать від функціонального стану нервової системи тварини, обумовленого типологічними особливостями вищої нервової діяльності. Тип вищої нервової діяльності собаки носить спадковий характер і має тісний зв'язок з його конституціональними особливостями. Поняття "конституція" об'єднує всі властивості організму собаки, у тому числі його службові та розплідникові якості. З конституцією пов'язані здоров'я, життєстійкість, опірність організму, скороспілість, плодовитість, тривалість життя, працездатність та ін. Наявність таких загальнобіологічних властивостей у собаки складає племінну цінність тварини. Природні властивості та службові якості в різних собак навіть однієї породи виявляються неоднаково і залежать від багатьох факторів, але, головним чином, від конституціональних особливостей організму, що називаються типами конституції. Тип конституції собаки. Тип конституції собаки - це особливий вид його будови й поведінки, що склався на спадковій основі під впливом різних причин та факторів. Практично тип конституції

визначається за екстер'єрними ознаками, інтер'єрними показниками й особливостями поведінки собаки з урахуванням його працездатності. Конституція собак поділяється на п'ять основних типів.

Рис. Основні типи: 1 – сухий, 2 – сирий, 3 – міцний, 4 – грубий, 5 – ніжний.

1. Ніжний тип конституції. Тип вищої нервової діяльності слабкий (процеси збудження та гальмування слабкі, за силою та рухливістю неврівноважені). Поведінка відрізняється великою різноманітністю: є собаки надто рухливі (метушливі), в інших спостерігається обережність і пасивність. Основні реакції поведінки виявляються слабко, відрізняються нестійкістю, переважають орієнтувальна й пасивно-оборона реакції. Початкове утворення умовних рефлексів відбувається швидко, але вони легко гальмуються, з великим трудом формуються у складні навички і тому не досягають досконалості. Нервова система відрізняється високою чутливістю до всіх подразників. При високій аналітичній здатності синтетичні процеси нервової діяльності ослаблені. На сильні подразники умовні рефлекси не утворюються із-за замежового гальмування і неврозів при повторних і тривалих їх впливах. Будова ніжна. Кістяк слабко розвинений, тонкий. Мускулатура плоска, тонка, слабка. Сухожильно-зв'язочний апарат недостатньо розвинений. Суглоби виражені нерельєфно, слабкі. Шкіра тонка, ніжна, натягнута, складок не утворює. Підшкірна клітковина погано

розвинена. Обмін речовин незбалансований, собака часто має погані кондиції. Статевий диморфізм виражений слабко. Екстер'єрні статі виражені відповідно ніжному типу будови. Голова вузька, довга, з плоским лобом, гострою мордою і майже прямим профілем. Очі косо поставлені, повіки сухі, вилиці й надбровні дуги слабко розвинені. Шия суха, довга, високо поставлена. Груди вузькі, плоскі, живіт різко підтягнутий. Кінцівки довгі, собака здається високоногою. Ріст відбувається швидко, розвиток нерівномірний, формування закінчується рано, часто зустрічається недорозвиненість або перерозвиненість окремих органів та систем. Життєва стійкість, опірність низька. Собаки хворобливо переносять несприятливі умови, вимагають турботливого догляду, особливо режиму утримання, годування та службового використання. Дресирування утруднюється із-за нестійкості умовних рефлексів та складності формування навиків. Працездатність слабка, часто бувають відмови від роботи при службовому застосуванні у складній чи незвичайній обстановці. Тип ніжної конституції відмічається переважно в собак декоративних порід. У собак службових порід зустрічається рідко.

2. Сухий тип конституції. Тип вищої нервової діяльності сильний, рухливий, неврівноважений (збудження переважає над гальмуванням). Поведінка легко збудлива, невтримна, темпераментна. Рухи швидкі, різкі, енергійні, сильні. Основні реакції поведінки виявляються сильно, переважає активно-захисна реакція, часто у злобній формі. Початкові умовні рефлекси утворюються легко та швидко. Навички формуються з великим трудом, нестійкі, вимагають постійного закріплення та тренування. Витримка та диференціювання слабкі. Синтетичні функції нервової системи дещо ослаблені. На сильні подразники може відбутися перезбудження, але заборонне гальмування настає рідко. Будова суха. Кістяк тонкий, але міцний (компактний). Мускулатура тонка, довга, але сильна й витривала. Сухожильно-зв'язочний апарат та суглоби розвинені добре. Шкіра тонка, щільна, еластична, погано прилягає до тіла. Підшкірна клітчатка розвинена слабко. Обмін речовин відбувається інтенсивно. Статевий диморфізм виражений. Екстер'єрні статі виражені відповідно до загального типу будови. Голова відносно вузька, витягнутої форми, з плоским лобом та слабко вираженим переходом до морди. Морда загострена, за довжиною наближається до черепної частини, паралельна лінії лоба або опущена. Губи тонкі, сухі, щільно прилягають. Очі косо поставлені. Груди глибокі, відносно вузькі, овальної форми. Шия суха, довга, високо поставлена. Живіт підтягнутий вище лінії грудей. Кінцівки довгі, собака видається високоногим. Скакальні суглоби різко окреслені й

добре виражені. Ріст, розвиток та формування організму відбувається швидко й рано закінчується. Собаки життєстійкі при дотриманні певних умов утримання, годування, догляду та використання.

Початкове

дресирування

із-за

сильної

збудливості

утруднене.

При

систематичному дресируванні працездатність хороша. Собаки працюють активно, енергійно і майже не втомлюються. Сухий тип конституції переважно зустрічається у шотландських вівчарок (коллі) та ердельтер'єрів.

3. Міцний тип конституції. Тип вищої нервової діяльності, у більшості своїй сильний, врівноважений, рухливий. Поведінка спокійна, смілива, дещо стримана, легко керована. Рухи сильні, енергійні, упевнені, пластичні. Усі основні реакції поведінки виявляються активно, виражені сильно, легко та швидко змінюються. Умовні рефлекси, пов'язані як із процесами збудження, так і з процесами гальмування, утворюються легко. Сформовані з умовних рефлексів складні навички динамічні, легко закріплюються та довго зберігаються. Аналітичні та синтаксичні функції нервової системи протікають врівноважено. Диференціювання хороше. На сильні подразники замежне гальмування не настає. Будова міцна. Кістяк добре розвинений, масивний, але не грубий (компактний). Мускулатура масивна, щільна, сильна, рельєфно виражена. Сухожильно-зв'язочний апарат розвинений добре, міцний, суглоби виражені. Шкіра помірно товста, еластична, щільно натягнута, складок не утворює. Підшкірна клітчатка розвинена помірно. Обмін речовин відбувається інтенсивно. Гормональна система функціонально збалансована. Статевий діморфізм виражений добре. Екстер'єрні статі виражені пропорційно. Голова в черепній частині помірно широка, подовженої форми, з плоским чи дещо випуклим лобом то помірно вираженим переходом до морди. Морда за довжиною дорівнює приблизно довжині голови, з лінією лоба утворює паралельну лінію. Губи нетовсті, щільно прилягають. Очі, як правило, косо поставлені. Шия суха, пропорційна довжині голови, з широким горлом та добре розвиненим гребенем. Груди широкі, глибокі, овальної форми. Живіт помірно підтягнутий вище лінії грудей. Кінцівки помірно довгі, з добре розвиненими гомілками та сформованими кутами скакальних суглобів. Ріст, розвиток та формування організму відбувається поступово, рівномірно та відносно швидко закінчується. Собаки відрізняються життєстійкістю, добрим пристосуванням до різних, у тому числі й важких умов існування та використання. Легко та швидко піддаються різноманітному дресируванню, мають високу працездатність. Показують високі результати при службовому використанні.

Міцний тип конституції переважно зустрічається у німецьких вівчарок.

4. Грубий тип конституції. Тип вищої нервової діяльності сильний, врівноважений, малорухливий. Поведінка спокійна, смілива. Рухи нешвидкі, дещо незграбні, але сильні та впевнені. Основні реакції поведінки виражені активно, але протікають дещо застійно. Утворення умовних рефлексів та формування складних навичок у багатьох випадках утруднене. Утворені навички стереотипні, не сягають досконалості, але закріплюються стійко та зберігаються довго. На сильні подразники замежне гальмування не настає. Будова міцна, але виражена в грубих формах. Кістяк масивний, щільний, грубуватий. Мускулатура масивна, міцна, сильна. Сухожильно-зв'язочний аппарат розвинений добре, суглоби виражені нерельєфно. Шкіра товста, щільна, натягнута, але часто утворює складки в ділянці голови та шиї. Шерсть густа, добре розвинена, груба. Обмін речовин відбувається інтенсивно, збалансовано. Статевий діморфізм виражений. Екстер'єрні статі виражені відповідно до загальної будови. Голова груба, широка, масивна, вилицювата, з дещо випуклим лобом та вираженим переходом до морди. Морда тупа, масивна, утворює паралельну лінію з лінією лоба. Губи товсті, натягнуті або дещо відвислі. Очі поставлені відносно прямо, з сухими повіками. Груди глибокі, відносно вузькі, овальної форми. Шия коротка, масивна, низько поставлена. Живіт помірно підтягнутий. Кінцівки недовгі, з укороченими гомілками, з дещо випрямленими кутами колінних та скакальних суглобів. Ріст та розвиток організму відбувається дещо уповільнено, формування закінчується пізно.

Собаки

відрізняються

великою

життєстійкістю,

стійкістю

до

захворювань,

невибагливістю до умов утримання та годування, пристосованістю до місцевих умов. Складне дресирування утруднене. Після тривалого дресирування працездатність хороша. Грубий тип конституції переважно зустрічається у кавказьких та середньоазіатських вівчарок.

5. Сирий тип конституції. Тип вищої нервової діяльності сильний, врівноважений, інертний. Поведінка спокійна, флегматична, здається лінивою та байдужою. Рухи в'ялі, уповільнені, незграбні. Основні реакції поведінки виражені слабко, протікають уповільнено та застійно. Утворення умовних рефлексів та складних навичок відбувається повільно. Утворені навички стереотипні, утримуються міцно. Аналітичні процеси та синтетична діяльність нервової системи протікають уповільнено. Сильні або часто застосовувані подразники викликають пасивність тварини та гальмування нервової системи. Будова сира (рихла), виражена у грубих формах. Кістяк масивний, рихлий, грубий.

Мускулатура рихла, в'яла, слабка. Шерсть груба, добре розвинена. Шкіра груба, вільна, утворює складки. Підшкірна клітчатка розвинена добре. Процеси обміну речовин протікають уповільнено. Є схильність до ожиріння. Статевий діморфізм недостатньо виражений. Екстер'єрні статі виражені відповідно до загальної будови. Голова масивна, широка, вилицювата, коротка, з випуклим лобом та різким переходом до морди. Морда коротка, тупа, іноді піднята, з сильно розвиненими сирими, товстими, часто обвисаючими губами. Очі широко та прямо поставлені, глибоко сидять. Повіки сирі, відвислі. Шия коротка, низько поставлена, горло вузьке, гребінь масивний. Груди широкі, масивні, округлої форми. Живіт опущений. Кінцівки відносно короткі, з короткими гомілками та випрямленими кутами колінних та скакальних суглобів. Ріст відносно швидкий, розвиток повільний, формоутворення та дозрівання пізнє. Спостерігається рання старість та швидке дряхління. Життєстійкість слабка, зміна умов існування викликає хворобливий стан. Дресирування досягається з великими складностями. Працездатність низька із-за повільності та швидкої втомлюваності. Сирий тип конституції зустрічається переважно у сенбернарів та ньюфаундлендів. Окрім п'яти основних типів конституції собак як серед існуючих порід, так і в середині кожної породи, можна виділити перехідні типи: проміжні та комбіновані. Деякі породи та всередині породні групи займають проміжне положення між основними типами за двома рядами змінності. Перший ряд змінності - від ніжних типів до грубих зі всіма переходами. Ці типи виділяються, головним чином, за розвитком скелета, м'язевої тканини, шкіри та внутрішніх органів. Другий ряд - від сухих типів до сирих (знову ж з усіма переходами), що визначаються за розвитком з'єднувальної тканини, характером жировідкладень та обміну речовин, компактністю будови м'язової та кісткової тканини. У центрі кожного ряду знаходяться собаки найбажанішого - міцного типу конституції. Проміжними вважаються типи, що стоять між ніжним і міцним, грубим і міцним, сухим і міцним, сирим і міцним. Комбіновані типи, що поєднують ознаки двох рядів змінності: грубий сухий, грубий сирий, ніжний сухий, ніжний сирий, називаються змішаними. Ніжний сухий та ніжний сирий - украй виражені типи конституції зустрічаються рідко. З конституціональними рядами змінності існує генетичний зв'язок змінності функціональних властивостей нервової системи: з першим рядом (від ніжних до грубих) сила нервових процесів збудження та гальмування і пороги чутливості органів чуття, а з другим рядом (від сухих до сирих) - рухливість нервових процесів та швидкість змінюваності основних реакцій поведінки. Особливості цих зв'язків відомою мірою

відображені в характеристиці основних типів конституції собак. У назвах проміжних та змішаних типів на початку вказується більш виражений тип конституції, а в кінці - менш виражений. Наприклад, якщо в собаки проміжного типу конституції переважають ознаки міцності та менш виражені ознаки сухості, то пишуть міцний сухий. Собакам, у котрих переважають ознаки основного типу конституції та слабко виражені окремі ознаки другого типу, записують назву основного з додаванням елементів другого типу. Наприклад, міцний тип з елементами грубості. Конституцію собаки не можна установити, тим більше оцінити за одиночними, навіть яскраво вираженими ознаками. Тип конституції визначається та оцінюється за комплексом основних ознак у двох рядах змінності, виражених в особливостях екстер’єру, інтер'єра та поведінки собаки.

o Екстер'єр та кондиція собаки. Екстер'єр - це зовнішній вигляд собаки, виражений у статях, пропорціях, гармонійності та особливостях форм будови, властивих породі, статі, віку й типу конституції тварини. Являючись безпосереднім показником здоров'я, міцності і пристосування тварини до певних умов існування і застосування, екстер'єр має велике значення в відборі племінних і користувальних собак. Організм тварини являє собою єдине складне ціле, де всі частини взаємозв'язані і залежать один від другого. Ця залежність по зовнішньому вигляду може бути мало помітною або різко вираженою, в результаті чого кожна порода має свої форми і пропорції будови, обумовлені її продуктивністю, умовами зовнішнього середовища - годування, утримання, догляду і застосування. Статі - це окремі частини тіла собаки, що виконують певні функції організму, за котрими судять про здоров'я, витривалість, міцність будови, статевої та породної вираженості та, певною мірою, про племінну і службову цінність тварини. При вивчені статей відмічають селекційно-генетичні зв'язки зовнішніх форм тіла з корисними природними властивостями та певними робочими якостями тварини. Особливості будови визначають за гармонійністю та пропорційністю статури, ступенем розвиненості кістяка й мускулатури, за раціональністю кутів з'єднання окремих частин тіла й суглобних з'єднань, що забезпечують кращу рухливість, ресорність та стійкість тварини з мінімальними затратами енергії. ( Мал. 1)

Мал. 1. Частини тіла (статі) собаки: 1 - лоб; 2 - морда; 3 - мочка носа; 4 - скули; 5 - перехід від лоба до морди: 6 - затилок із затилочним бугром; 7 - шиї (7а - гребінь шиї; 7б - горло); 8 холка; 9 - спина; 10 - поясниця; 11 - круп; 12 - бокова частина грудей; 13 - груди; 14 - нижня частина грудей; 15 - живіт; 16 - пах; 17 - плече; 18 - лікоть; 19 - передпліччя; 20 - зап’ястя; 21 - п’ясть; 22 - передня лапа; 23 - сідалишний бугор; 24 - стегно; 25 - коліно; 26 - голень; 27 суглоб; 28 - п’ятка; 29 - плюсна; 30 - задня лапа; 31 - хвіст; 32 - подвздох (голодна ямка); 33 маклак; 34 - крайня плоть. Екстер'єр оцінюють найбільш розповсюдженим у кінології окомірним способом у стійці та в русі тварини. Окомірна оцінка основана на суб'єктивному висновку, думці, що склалася про зовнішній вигляд та розвиток тварини в цілому. Окомірну оцінку доповнюють промірами, зважуванням, а в необхідних випадках фотографуванням, кінозніманням, відеозаписом. Біометричні дані на собаку та інші відомості про нього складають об'єктивну характеристику особливостей будови тварини й використовуються у селекційній роботі. Огляд собаки виконують з відстані 4 метрів збоку, спереду та ззаду. Собака повинен стояти на горизонтальному майданчику та рівномірно спиратися на всі чотири кінцівки. Після загального огляду оцінюють окремі статі тіла за ділянками в певній послідовності. Статі голови. За статями голови можна скласти уявлення про багато з особливостей собаки. Величина голови та кісткові виступи дозволяють судити про розвиток усього кістяка, про грубість або ніжність конституції, про вираженість статевого диморфізму. Форма кісток черепа - одна з найбільш стійких ознак, за допомогою котрих можна встановити породність і типовість собаки. Голова буває грубою (тяжкою) чи сухою (легкою), вузькою чи широкою, довгою чи короткою. Визначення пропорційності довжини голови росту собаки та відповідності типу його будови складають основу описувальної оцінки всіх статей голови.

1 - голова клиноподібна, помірно широка в черепній частині, перехід від лоба до морди помітний, лінія морди паралельна лінії лоба, вуха стоячі, гостроконечні, мають форму рівностороннього трикутника; 2 - голова клиноподібна, довга, вузька, суха, перехід від лоба до морди плавний, малопомітний, вуха невеликі стоячі, з опущеними вперед кінцями; 3 - голова клиноподібна, довга, суха, перехід від лоба до морди малопомітний, вуха високо поставлені, висять на хрящах; 4 - голова вузька, легка, суха, морда загострена, опущена вниз, вуха висять;

5 - голова масивна, груба, з широким лобом, морда коротка, з товстими, але сухими губами, вуха широко поставлені, коротко купіровані; 6 - голова масивна, морда об'ємна, з відвислими губами, вуха високо поставлені, гостро й високо купіровані; 7 - голова з округлим випуклим лобом, різким переходом від лоба до морди, морда коротка, тупа, піднята, з товстими опущеними губами, вуха купіровані; 8 - голова масивна, сира, з випуклим лобом та різким переходом від лоба до морди, губи сирі, товсті, вуха високо поставлені, висять. Потилиця - верхня частина голови, де прикріплюються сухожилки шийних грудних та плечеголовних м'язів, що визначають силу ривків собаки під час боротьби. У собак різних порід та різного типу будови потилиця буває сильно або слабко вираженою. Лоб, у залежності від породної належності й типу будови собаки, може мати різну форму. Плоский лоб із малопомітним чи поступовим переходом до морди властивий собакам сухої будови й енергійної поведінки, а випуклий лоб із широким та різким переходом характерний для собак сирої будови й малорухливої поведінки. Морда - передня частина голови в поєднанні з іншими її частинами є породною ознакою собаки. Вона може бути гострою чи тупою, довгою чи короткою (відносно довжини лоба), піднятою доверху чи опущеною вниз. Мочка носа в більшості собак чорна. Допускається темно-коричнева й темно-сіра в собак білих та світлих забарвлень. Рожева мочка носа свідчить про відсутність пігменту в собаки та вважається вадою. У здорового собаки, що не спить, мочка носа завжди волога й холодна. Вилиці виражають ступінь розвитку вилицевих дуг та мускулатури голови. У собак із масивною головою вилиці випуклі, а в собак з легкою (сухою) головою вилиці слабко виражені, утворюють поступовий перехід до морди. Очі виражають функціональний стан нервової системи, норов, темперамент, емоційний настрій та стан здоров'я собаки. У залежності від породи вони бувають круглі, овальні, темні та світлі, у відповідності до загального забарвлення собаки, прямо поставлені (кути очей на одній лінії), косо поставлені (зовнішні кути очей вище внутрішніх). Вуха розрізняють за формою, величиною та поставом. Поєднання цих та інших ознак надає певних рис голові собаки, характерних тій чи іншій породі. Форма вух собак більшості порід нагадує рівнобедрений чи рівносторонній трикутник. Кінці вух можуть бути загострені чи закруглені. Вуха відносно величини голови бувають великі й маленькі, довгі й короткі, а також стоячі, напівстоячі й висячі. Стоячі вуха мають міцні, добре розвинені й еластичні хрящі, що утримують вушні

раковини в положенні вверх і вперед. Стоячі вуха, направлені в сторони, називаються розвішеними, що вказує на слабкість хрящів або флегматичний характер. Вуха, кінці котрих направлені до середньої лінії, називаються зближеними. Напівстоячі вуха із-за м'якості хрящів верхньої половини мають кінці, опущені вниз, вперед чи в сторони. У собак, що відносяться до порід зі стоячими вухами, напівстоячі вуха можуть бути спадковою вадою або наслідком рахіту й виснаження в молодому віці росту й розвитку. Звичайно в цуценят вуха починають підніматися з 2-місячного віку, і цей процес закінчується до 6-7 місяців. Висячі вуха бувають двох видів: висячі на хрящах та повністю висячі внаслідок м'якості хрящів усієї вушної раковини. Постав вух може бути високим та низьким (по відношенню розміщення основи вушної раковини до лінії лоба), вузьким та широким (по відношенню до середньої лінії лоба). В окремих порід собак вуха в цуценячому віці обрізають (купірують) за визначеною стандартом формою. Губи - шкірні складки, що утворюють краї рота. Вони бувають сухі, тонкі, натягнуті, щільно прилягаючи або сирі, утворюючі складки й відвисання, що називаються брилами. Для деяких собак брили є природною ознакою (боксер). Сухі губи частіше всього бувають у собак міцної будови, а товсті й відвислі свідчать про належність собаки до сирого типу конституції. Зуби відображають стан та особливості мінерального обміну речовин в організмі, виконують функції захисту й нападу. У собаки повинно бути 42 зуба. Виконуючи неоднакові функції, вони мають різну будову й назву: 12 різців, 4 клика, 26 корінних. Зуби повинні бути здоровими, білими, мати правильне змикання різців та кликів. Форма змикання зубів називається прикусом. Нормальним прикусом вважається ножицеподібний, коли при зімкнутих щелепах різці нижньої щелепи своїми передніми сторонами примикають до задньої сторони різців верхньої щелепи та при відкушуванні нагадують роботу ножиць. При змиканні клики нижньої щелепи входять у проміжки між крайніми різцями та кликами верхньої щелепи, утворюючи "замок", що забезпечує собаці міцну хватку. Різці у основи щелепи повинні бути розміщені в одну лінію. Любе відхилення від ножицеподібного прикусу, якщо це не обумовлено породою, вважається вадою і собака виключається із числа племінних. Прямий прикус - різці верхньої та нижньої щелепи ріжучими поверхнями впираються одна в одну як кліщі. Такий прикус називається кліщеподібним. При такому прикусі ріжучі поверхні різців передчасно сточуються. Недокус буває в собак із недорозвиненою нижньою щелепою, у результаті чого різці нижньої щелепи не доходять до лінії верхніх різців, а клики

верхньої щелепи, щільно прилягаючи до нижніх, сточують їх задню поверхню. При перекусі різці нижньої щелепи висуваються вперед за лінію верхніх різців, а клики нижньої щелепи щільно прилягають до окрайків верхньої щелепи, швидко стираючи їх. За характером стирання зубів та зміною форм прикусу визначають вік собаки. Надмірне стирання та зміна кольору зубів, порушення зубної емалі свідчать про порушення в організмі обміну речовин або про захворювання окремих почорнілих зубів. Статі шиї. У залежності від породної належності й типу будови собаки шия може бути сухою чи сирою, короткою чи довгою, поставленою високо чи низько й направленою вище чи нижче лінії кута 45 градусів до горизонту. Для кожної породи собак постав шиї визначений стандартом. У всіх випадках шия повинна бути сильною, рухливою, пропорційною довжині голови й іншим частинам тіла. На шиї визначають дві статі: гребінь та горло. Ступінь розвитку мускулатури гребеня виражає силу та спритність собаки при веденні боротьби. Широке чи вузьке горло свідчить про ступінь розвитку дихальної трубки (трахеї) та всієї легеневої системи. Статі тулуба. Основою тулуба є грудна клітина, черевна й тазова порожнини, де розміщені життєво важливі органи, які визначають витривалість собаки, працездатність та міцність будови. Холка - місце прикріплення потужних м'язів переду собаки, що визначають опорну й рухальну силу тварини. Вона повинна бути добре розвинена й виступати над лінією спини. Спина є продовженням холки і разом із крижами служить зв'язком, "мостом" переду із задом собаки, забезпечуючи передачу рухових поштовхів від задніх кінцівок. Спина повинна бути середньої довжини, прямою та широкою, з добре розвиненою мускулатурою. Горбата спина свідчить про загальне захворювання чи слабкість м'язів спини та задніх кінцівок. Провисання спини - ознака м’язової слабкості, що призводить до швидкої втомлюваності собаки. Крижі утворюють рухливий перехід від спини до крупа і разом зі спиною несе велике навантаження при русі собаки. У собак більшості службових порід вони повинні бути порівняно короткими, широкими, мускулистими і дещо випуклими. Собака з прямими та провислими крижами швидко втомлюється при русі, що відображається на його працездатності. Довгі й горбаті крижі - відхилення від норми. Круп - задня верхня частина тулуба, що об'єднує на крижах та кістках тазу потужну мускулатуру задніх у кінцівок. Круп повинен бути довгим, широким, помірно похилим до хвоста. Короткий та вузький круп - ознака м’язової слабкості задніх кінцівок. Горизонтальний та скошений круп свідчить про відхилення в поставі задніх кінцівок. Груди - передній відділ тулуба, який відповідає формі грудної клітини собаки. Вони

повинні бути об'ємними й мати овальну форму в поперечному перетині. Груди великого об'єму свідчать про добре розвинені легені, а овальна форма забезпечує найбільш повний вдих і видих. Об'єм грудей обумовлений їх глибиною, якщо їх нижня частина розміщена на одній лінії з ліктями або нижче них. Мілкі груди мають лінію вище лінії ліктів. Округлі (бочкоподібні) груди спостерігаються в сирих, тяжких та малорухливих собак. Вузькі мало об’ємні груди мають слабкі недорозвинені собаки. Бочкоподібні та вузькі груди викликають неправильний постав передніх кінцівок. Живіт - задня, нижня частина тулуба. Форма живота залежить від типу конституції та форми грудей собаки. При нормальному розвитку живіт повинен бути підтягнутий дещо вище лінії грудей. Опущений живіт зустрічається в собак сирої будови. Надміру підтягнутий (піджарий) живіт характерний для собак сухої будови та при хронічних захворюваннях шлунково-кишкового тракту. Пах - верхня бокова частина живота собаки між останнім ребром та маклоком. Ширина паха відповідає довжині крижів. Пах буває широкий, вузький, вільний, повний та запалий. Він відображає особливості будови, загальний розвиток та фізичний стан собаки. Маклок являє собою бугор підвздошної кістки таза, де прикріпляються сухожилки мускулатури задньої кінцівки. Добре розвинені маклоки свідчать про потужність мускулатури задніх кінцівок собаки. Хвіст у поєднанні з іншими статями є ознакою породної належності собаки. За допомогою хвоста собака забезпечує збалансованість рухів і виражає своє емоційне ставлення до різних об'єктів та ситуацій. За формою хвіст буває опущений (шаблевидний, гачком, поліном), піднятий (серпом, прутом, кільцем) та купірований (відрізаний) відповідно до вимог стандартів. За довжиною хвіст може бути коротким, якщо він не доходить до скакальних суглобів, та довгим - нижче скакальних суглобів. Статі передніх кінцівок. Передні кінцівки як важелі опори й відштовхування при пересуванні

собаки

оцінюються

за

ступенем

розвитку

кістково-м'язової

системи,

сухожильно-зв'язочного апарату окремих частин та їх функціональної взаємодії через кути суглобних з'єднань. Лопатка - верхня частина передньої кінцівки, що забезпечує підвіску, стійкість та вільний рух переда. Вона повинна бути довгою, широкою, покритою добре розвиненою мускулатурою та поставленою під кутом 45 градусів до горизонту. Коротка лопатка випрямляє плече та скорочує довжину кроку при русі собаки риссю. Плече повинно бути заповнене щільною рельєфною мускулатурою і мати кут з'єднання з лопаткою близький до прямого (90-100 градусів). Пряме плече (кут більше 100 градусів) обмежує винесення кінцівок та скорочує крок. Гостре плече (кут менше 90 градусів) дозволяє

собаці робити більш широкий крок, але при цьому він витрачає більше енергії, ніж при прямому плечі. Лопаточно-плечове з'єднання - це місце з'єднання лопатки з плечем. Лікоть - відросток ліктьової кістки, на котрому прикріплюються м'язи - розгиначі передньої кінцівки. При правильному поставі кінцівок лікті повинні нещільно прилягати до грудної клітини й бути направлені суворо назад. Розгортання ліктів назовні буває в широкотілих собак із клишоногістю всередину. Розгортання ліктів усередину спостерігається у вузькогрудих собак із розставленими в сторону кінцівками. Передпліччя оцінюється за ступенем розвитку променевої кістки й мускулатури в цій ділянці. Передпліччя повинні бути прямими, відвісно поставленими і за довжиною пропорційними лопатці, плечовій кістці й загальній будові собаки. Зап'ястя повинно мати добре розвинений сухожильно-зв'язочний апарат, знаходитися в одній площині з передпліччям і бути ширше його нижнього кінця. П’ясті функціонально забезпечують пом'якшення ударів кінцівок (ресорність) при стрибках, виражає міцність та ступінь розвитку кістяка. П’ясті повинні бути об'ємними й похилими під певним кутом, у залежності від будови, властивої собакам даної породи. Більш прямо поставлені й короткі п’ясті називаються торцевими, властиві собакам квадратного (укороченого) формату. Похилі (м'які) п’ясті характерні для собак подовженого (розтягнутого формату. Лапа передньої кінцівки повинна бути округлою, зібраною в грудку, зі щільно стиснутими, напівзігнутими (склепінчастими) пальцями. На передніх лапах є по 5 пальців із міцними кігтями, що злегка торкаються землі. П'ятий палець із внутрішнього боку не дістає землі. Вадою є м'які чи плоскі лапи (з випрямленими пальцями), великі чи маленькі (що не відповідають загальній будові), розпущені лапи (з широко розставленими пальцями та проміжками між ними). Постав передніх кінцівок вважається правильним, якщо вони стоять відвісно й паралельно одна до одної, забезпечуючи прямолінійні рухи ніг в одній площині. Вузький постав кінцівок буває при вузьких та плоских грудях, широкий - при бочкоподібній грудній клітині та надто широкому положенні лопаток. Широкий постав ніг часто супроводжується клишоногістю всередину (п'ясть та лапи направлені всередину), вузький - клишоногістю назовні (п'ясть та лапи вивернуті назовні). Статі задніх кінцівок. Задні кінцівки роблять потужні рухові поштовхи, сила котрих залежить від довжини стегна, гомілки, від раціонального поєднання кутів усіх суглобів та від ступеня розвиненості мускулатури заду. Стегно утворюється потужної згинальною та розгинальною мускулатурою

тазостегнового й колінного суглобів. Довжина стегна залежить від довжини стегнової кістки, котра повинна бути пропорційна довжині крупа. Коліно у своїй основі має колінну чашку з прикріпленими до неї сухожилками та зв'язками. Воно повинно бути округлене, малопомітне та знаходитися на одному рівні з ліктем. Кут, що утворюється стегновою та великою гомілковою кісткою, складає 125-135 градусів. Гомілка повинна бути довгою, мускулистою, направленою до горизонту під кутом 45 градусів. Скакальний суглоб приймає на себе сильні навантаження та забезпечує передачу рухових поштовхів при відштовхуванні від землі. Він повинен бути сухим, з добре вираженим п'яточним бугром та чітко позначеним суглобним кутом, який дорівнює 125-135 градусів. Плюсна забезпечує собаці стійку опору під час руху та стрибків. Вона повинна бути міцною, довгою, широкою та майже відвісно поставленою. Лапа задньої кінцівки - овальна, зі щільно стиснутими склепінчастими пальцями. На задніх лапах собаки є по 4 пальці. П'ятий палець зустрічається не завжди і називається прибулим. У деяких собак бувають по два та три прибулих пальці. Звичайно ці пальці відрізають невдовзі після народження цуценяти. Постав задніх кінцівок вважається правильним, якщо при огляді собаки ззаду ноги стоять прямо й паралельно одна до одної. Такий постав забезпечує прямолінійні пружні рухи собаки. Вузький постав зустрічається в собак зі слабкою мускулатурою заду й вузьким крупом. При зближеному поставі скакальні суглоби та плюсни сходяться разом, майже торкаючись один одного. Широкий постав частіше зустрічається у широкотілих, масивних порід собак, не пристосованих до швидких рухів. Бочкоподібний постав буває в собак із розгорнутими в сторони скакальними суглобами та зведеними всередину плюснами. У таких собак, як правило, спостерігається клишоногість усередину. При огляді собаки збоку можна спостерігати відхилення в поставі стегна, гомілки та плюсни. Прямий постав задніх кінцівок буває при відвісному положенні стегна та гомілки, унаслідок чого кути колінного та скакального суглобів випрямлені. Шаблистість задніх ніг зустрічається при надто косому положенні стегон та гомілок і при похило поставлених плюснах. Шаблистий постав пов'язаний зі слабкістю скакальних суглобів, що утворюють гострі кути.

o Волосяний покрив. Забарвлення. Волосяний покрив складається із шерсті й підшерстка. Шерсть складається з двох видів волос: остьового, що щільно закриває підшерсток по всьому тілу, і покривного, більш довгого та грубого, розміщеного в ділянці шиї, спини, стегон. При тривалому утриманні собак у теплих (квартирних) умовах протягом багатьох поколінь покривний волос тоншає, нещільно прилягає остьовий волос і не зберігає тепло. У короткошерсних собак покривний волос проходить слабко вираженою вузькою смугою по гребеню шиї та вздовж спини чи відсутній зовсім. Підшерсток - найкоротший і тонкий хвилястий волос, що зберігає внутрішнє тепло, запобігає переохолодженню організму собаки. Два рази на рік у собак буває сезонна зміна волос, що називається линянням. У собак, що живуть у квартирі, линяння відбувається менш інтенсивно, сезонність виражена не різко. На голові в собаки є дотикове волосся, що виділяється своєю довжиною та товщиною. Вони розміщені пучками над очима, на верхній губі та на підборідді. Колір волосся називається забарвленням. Він буває найрізноманітнішим і позначається відповідно до стандарту породи. Шерсть може бути одноколірною, двоколірною та багатоколірною. До одноколірних забарвлень собак відносяться: чорний, білий, рудий, коричневий. Чорне забарвлення у собак зустрічається в чистому вигляді, а також із коричневими, бурими, сірими підпалинами та з білими плямами на голові, ногах, грудях та хвості. При білому забарвленні волосяний покрив позбавлений пігментів, а мочка носа, краї губ та повік пігментовані в чорний або коричневий колір. Руде забарвлення має велику кількість відтінків і часто неоднорідний у різних частинах тіла (яскраво-рудий, світло-рудий, золотисто-рудий, палевий). Коричневе забарвлення буває різних відтінків, від світло-коричневого до темнокоричневого (бурого). Чепракове (двоколірне) забарвлення складається з новного - світлого кольору й темного чепрака, що покриває собаку зверху. Чепрак може бути чорним, бурим, сірим, різко окресленим від світлого тону або таким, що поступово переходить в нього. Зонарно-сіре забарвлення має зональну пігментацію волоса, тобто забарвлену та незабарвлену зони. Волос зонарно-сірого собаки має світлу основу, що переходить у чорне закінчення. Зонарно-руді собаки мають волос зі світлою основою та рудим кольором на кінці. Буре забарвлення властиве зонарно-сірим собакам із коричневим та чорним відтінком волос. Тигристе забарвлення характерне темними або чорними поперечними смугами на

рудому, бурому, палевому та сірому фоні. Більшість собак із тигристим забарвленням на морді мають темну маску. Плямисте забарвлення має основний фон білий і по ньому розміщені темні плями різної величини. Строкате забарвлення має основний фон темний, по котрому розкидані білі плями різної величини. Мармурове забарвлення зустрічається в собак зі світлим фоном, по котрому розкидані невеликі безформені, "змазані" темні плями. Прикмети та відмітини. Прикмети - різні ознаки, що відрізняють одного собаку від іншого. До особливих прикмет відносяться відмітини - природжені плями та смуги різної величини та форми, що зустрічаються на голові, грудях та кінцівках собаки. Вони можуть бути білого, світлого й темного кольору.

o Визначення віку. Вік собаки визначається по зубах та інших зовнішніх ознаках. При огляді зубів звертають увагу на зміну молочних зубів та ступінь стертості різців та кликів. Молочні зуби (різці) в цуценят починають прорізуватися на 18-25-й день після народження. До місячного віку цуценя має уже всі передні молочні зуби. Зміна молочних різців на постійні на обох щелепах відбувається між 4 та 5 місяцями. Клики міняються у віці 5-6 місяців. До 7 місяців у собаки виростають усі постійні зуби. До одного року зуби досягають нормального рівня. Різці гострі і їх ріжуча поверхня має форму "трилисника". У 2 роки стерті зачепи нижньої щелепи і починають стиратися середні. У 3 роки стерті середні різці нижньої щелепи і починають стиратися зачепи верхньої щелепи. У 4 роки стерті зачепи й починають стиратися середні різці верхньої щелепи. До 5 років стерті окрайки нижньої щелепи й починають стиратися клики. У 6 років стерті окрайки верхньої щелепи, клики тупі. У 7 років зачепи нижньої щелепи приймають зворотньоовальну форму. До 8 років середні різці щелепи приймають зворотньо-овальну форму. У 9 років зачепи верхньої щелепи приймають зворотньо-овальну форму. З 10-12 років починають випадати зуби: спочатку зачепи нижньої щелепи, потім верхньої. Таблиця 1 Визначення віку собаки по зубам (до шестирічного віку) Зміни в зубах

Зацепи нижні

Середні Верхні

нижні

Окрайки верхні

нижні

верхні

Час

прорізання

3-4

3

3-4

3

3-4

3

молочних зубів

тижні

Тижні

тижні

тижні

тижні

тижні

Час

2 - 2,5

3 - 3,5

4 - 4,5

Місяці

місяці

місяці

4-5

4-5

4-5

Місяців

місяців

місяців

стирання

трилисника молочних зубів Час

прорізання

постійних зубів

В один рік - все зуби цілі, яскраво-білого кольору Час

стирання

трилисника

1,5 - 2

3 - 3,5

2 - 2,5

4 - 4,5

5

6

року

Року

року

року

років

років

постійних зубів

Рис. Визначення віку собаки по зубам: 1 - зуби молодого собаки; 2 - зуби собаки двох років; 3 - зуби собаки трьох років; 4 - зуби собаки чотирьох років; 5 - зуби собаки п’яти років.

o Вимірювання собак. Вимірювання собак слід проводити на спеціально підготовленому майданчику з твердим та рівним покриттям. Можна користуватися переносним дерев'яним щитом, що не згинається, розміром не менше 2х5 м. Вимірювання собак краще проводити втрьох. Володар собаки тримає його, друга людина вимірює, третя записує проміри. Володар собаки повинен брати активну участь у процесі вимірювання і за необхідності заспокоювати тварину. Володаря знайомлять із порядком роботи та пояснюють, як правильно ставити та утримувати собаку у спокійному стані, як відволікати і вчасно заслоняти його голову, щоб собака не злякався вимірювальної палки й не покусав того, хто вимірює. На особливо злобних собак слід надягати намордник. Спочатку краще виконувати ті вимірювання, при котрих застосовується стрічка й циркуль, а коли собака звикне й почне спокійно ставитися до виконуваних маніпуляцій, переходять до вимірювання палкою. Вимірювальні інструменти слід прикладати точно до певного місця, щільно до тіла, але не вдавлюючи в нього. У довгошерсних собак із багатим підшерстком для більш точного промірювання слід розсувати шерсть у місці прикладання інструмента.

При оцінці собак за стандартом роблять три основних проміри: Висота в холці (ріст) визначається палкою (вимірювальною) від вищої точки в холці по вертикалі вниз до землі. Коса довжина тулуба визначається вимірювальною палкою від переднього виступу плечової кістки до середини сідалишного бугра. Обхват п'ястя вимірюється стрічкою у верхній третині п'ястя, безпосередньо під зап'ястним суглобом, вище основи п'ятого пальця. У випадках, коли необхідно більш точно визначити й порівняти деякі показники розвитку та будови собаки, роблять додаткові промірювання.

Для порівняння пропорцій тіла собак та співставляння екстер'єрних особливостей будови користуються індексами. Індекс - це відношення одного проміра до іншого, виражене в процентах. Для різних порід собак розроблені й визначені стандартами свої індекси: Індекс формату (розтягнутості) - відношення довжини собаки до висоти в холці. Індекс костистості (відносний розвиток кістяка) - відношення обхвата п'ястя до висоти собаки в холці. Індекс високоногості - відношення довжини ноги до висоти собаки в холці. Індекс масивності (відносний розвиток тулуба) - відношення обхвата грудей до висоти собаки в холці. Індекс довгоголовості (відносна довжина голови) - відношення довжини голови до висоти собаки в холці. Індекс широколобості - відношення ширини голови собаки до довжини голови. Грудний індекс (відносний розвиток грудей) - відношення ширини до глибини грудей. У племінному собаківництві можуть розроблятися та застосовуватися інші індекси. У практиці службового собаківництва частіше всього користуються першими двома індексами. Індекси служать додатковими співставляючими даними про будову тварини і не можуть замінити її індивідуального огляду та всебічної екстер'єрної оцінки. Кондицією називається рівень вгодованості, що залежить від годування, умов утримання, використання та здоров'я собаки. На кондицію впливає також і вік собаки.

Розрізняють такі види кондиції. Заводська кондиція характеризується доброю вгодованістю, міцною мускулатурою з невеликим шаром жиру, що ніби згладжує форми собаки. Шерстний покрив у такого собаки повинен бути лискучим, добре розвиненим. Заводську кондицію можуть мати тільки здорові собаки за умов доброго й повноцінного годування, правильного утримання та регулярного тренування. Заводська кондиція найбільш сприятлива для для племінного використання собаки, тому всі племінні собаки повинні знаходитися в заводській кондиції. Робоча кондиція близька до заводської. Але внаслідок посиленої роботи в собаки при добре розвиненій мускулатурі буває слабко розвинений жировий прошарок, і тому тварина не здається такою гладкою. При тривалому перебуванні під час роботи на відкритому повітрі й особливо при утриманні в холодному приміщенні шерстний покрив у собак більш розвинений, з багатим підшерстком. Недостатня кондиція характерна слабко розвиненому жировому прошарку або її відсутністю, маклоками, остистими відростками спинних хребців і навіть ребрами, які видаються, що особливо помітно в короткошерстних собак і легко прощупуються в довгошерстних. Шерсть часто тускла. Виснажена кондиція спостерігається, коли до вказаних вище ознак додається часткова атрофія, витонченість мускулатури, слабкість суглобів, тускла скуйовджена шерсть, хистка хода, млявість тощо. Жирна кондиція характеризується значним відкладенням жирового прошарку в підшкірній клітковині, що робить собаку округлою. Мускулатура нерельєфна, спина дуже широка, живіт не підтягнутий як треба. Собака при роботі швидко втомлюється, стає млявим. Як виснажена, так і жирна кондиція характеризують чи хворобливий стан собаки, чи недостатнє годування.

Конституція собаки - це його загальна будова, обумовлена анатомофізіологічними особливостями будови, спадковими факторами та виражається в характері вияву природних властивостей та службових якостей тварини. Сукупність природних властивостей та необхідних якостей визначають придатність собаки до виконання тої чи іншої роботи і складає службову цінність тварини. Екстер'єр - це зовнішній вигляд собаки, виражений у статях, пропорціях, гармонійності та особливостях форм будови, властивих породі, статі, віку й типу конституції тварини.

Являючись безпосереднім показником здоров'я, міцності і пристосування тварини до певних умов існування і застосування, екстер'єр має велике значення в відборі племінних і користувальних собак. Статі - це окремі частини тіла собаки, що виконують певні функції організму, за котрими судять про здоров'я, витривалість, міцність будови, статевої та породної вираженості та, певною мірою, про племінну і службову цінність тварини. Волосяний покрив складається із шерсті й підшерстка. Підшерсток найкоротший і тонкий хвилястий волос, що зберігає внутрішнє тепло, запобігає переохолодженню організму собаки. Колір волосся називається забарвленням. Вік собаки визначається по зубах та інших зовнішніх ознаках. Кондицією називається рівень вгодованості, що залежить від годування, умов утримання, використання та здоров'я собаки. На кондицію впливає також і вік собаки. Як виснажена, так і жирна кондиція характеризують чи хворобливий стан собаки, чи недостатнє годування.

Кондиція, екстер'єр, конституція собаки, статі собаки, потилиця, лоб, морда, мочка носа, вилиця, очі, вуха, губи, зуби, прикус, статі шиї, статі тулуба, холка, спина, крижі, круп, маклок, гриди, живіт, пах, хвіст, лопатка, плече, лікоть, передпліччя, зап'ястя, п'ясті, стегно, коліно, гомілка, скакальний суглоб, волосяний покрив, забарвлення, шерсть, підшорсток, вік собаки, вимірювання собак, індекс собаки.

o

§14. Походження та породи собак.

Походження собак.

5 тисяч років тому (за іншою версією 100 тисяч років тому) пращур собаки — вовк — прийшов до багаття первісної людини. А може, й узагалі не приходив, а просто мисливці принесли виводок малесеньких вовченят, і комусь із них пощастило — його не з'їли. І безпорадне маля залишилося жити — спочатку як іграшка й живий запас їжі. Але у вовка й лидини є одна спільна риса: вони зграйні тварини, соціальні, тобто кожен із них живе в зграї, серед схожих на нього. Вони разом здобувають їжу, охороняють територію, і, щоб координувати спільні дії, спілкуються за допомогою розвинутої системи знаків: звуків, жестів та поз. Можливо, й маленьке вовченя змогло влитися в нову — людську — зграю. Мабуть, так траплялося доволі часто, і вовченята виявилися корисними: вони мали кращий, ніж у людини,слух і нюх,

могли гарчанням попередити про наближення ворога, допомагали

заганяти здобич. І, може, тих, хто ставився до людини прихильно, не сахався, не намагався втекти, не виявляв агресії, не з'їдали відразу. Можливо, вони жили довго й пара таких «добрих» вовків навіть давала потомство — народжувалися по-дружньому налаштовані до людей вовченята. Так, напевно, почався відбір, селекція, на «гарне» ставлення до людей, тобто почалося одомашнювання собаки, чи, користаючись більш офіційним терміном, доместикація. За іншою версією, сміливі, дружньо налаштовані й розумні тварини трималися поблизу людини й харчувалися залишками здобутої на полюванні великої дичини. А потім почали приєднуватися до мисливців: допомагали заганяти, зупиняти звіра,

як вони це робили у

вовчій зграї. І дружньо налаштовані вовченята, що виросли поблизу людей, починали вважати їх членами своєї зграї. Вовк і людина могли знайти «спільну мову». Недарма, саме вовчі зграї приймали й виховували людських дітей, які опинилися в лісі. Тривалий час існували припущення, що пращурами собак могли бути не вовки, а якийсь інший вид з родини вовчих називалися такі як види шакали, койоти, гривасті вовки, ба навіть існували версії про походження собак від гієн чи лисиць тощо. Проте відкриття останніх десятиліть у царині молекулярної біології, що відгалузилися у нову науку гентику, однозначно довели, що собаки це лише підвид вовків. Вовки і зараз живуть у найрізноманітніших умовах. Їх ареал, тобто територія поширення, дуже широкий. А раніше 10 — 15 тисяч років тому, вовки були розповсюдженні ще більш широко. Вони були дуже різні — великі й маленькі, сірі, чорні, руді й майже білі, темні, світлі, із різним

малюнком на шерсті. Звісно, «первісні» напівдикі собаки, переселяючись разом із людьми по всьому світі, спарювалися і з аборигенними вовками, тож наявні різні лінії, але найзначнішим є вклад азійського вовка. Одомашнення вовків і їх еволюція у собак відбулась у проміжку між 5,5–16,3 тисячами років тому у долині ріки Янцзи у Китаї. Вчені з’ясували що усі породи собак у своєму ґенофонді мають 10 спільних гаплогруп, з яких усі присутні лише у янцзійських псів, а чим далі від Янцзи, тим менше гаплогруп містилося у ґенофонді. Так, у Центральному Китаї собаки мають лише 7 гаплогруп, у Пінічному Китаї та Південно-Східній Азії – по 5, а у Європі – 4. То ж висновок один, Китай – батьківщина собак, які еволюціонували від невеликої популяції вовків.

Найпевніше, найліпший друг людини, або як висловився Карл Лінней – Собака товариський, виник із одомашнених вовків не один, не два і навіть не три рази, а відбувалось це багаторазово у різні періоди історії і у різних місцях. Дикі родичі собаки. Домашні собаки належать до роду вовків Canis, який є центральним у сімействі собачих Canidae і включає, в цілому, великих представників. Крім собаки в цей рід входять: - Вовк;

- Шакал звичайний;

- Койот;

Шакали - дрібні представники роду, розміром з дрібну собаку. Чепрачний, смугастий і ефіопський види шакалів мешкають в Африці, звичайний шакал поширений в Південній Азії, на півдні Європи, на півночі і сході Африки. Основою їх харчування є дрібні гризуни, птахи, плазуни. Відомі вони і як "любителі" падали, залишків харчування великих тварин. Шакали живуть сім'ями, займаючи своє певну ділянку. Раніше вважалося, що потомство незабаром залишає батьків, але тепер з'ясувалося, що іноді молоді залишаються з батьками ще на один сезон, стаючи помічниками. Активне життя починається вночі, ретельно перевіряються свої ділянки, залишаються мітки, збирається інформація про сусідів, з'ясовуються відносини з ними, видобувається їжа для сімейства. Всупереч літературним

образам, шакали сміливі і кмітливі. На полюванні застосовують витончені прийоми, відволікаючи і заманюючи жертву. Часто тяжіє до людського житла, відрізняючись "нешанобливістю", підбираючи відходи, а іноді і крадучи домашню птицю. Койоти мешкають в Північній Америці, проживаючи і в пустелях, і в лісах. Вони більше шакалів, в змозі впоратися з більшою здобиччю, наприклад, вівцями, телятами. Часто поселяється поблизу житла людини, завдаючи йому масу незручностей. Завдяки хитрості і спритності, спритно уникає пасток. Зберігся у всіх регіонах. Вовк - найбільший звір з диких представників сімейства собачих. Він найбільш яскраво представляє весь рід Canis. Вони живуть зграями, в центрі якої стоїть пара дорослих тварин і кілька поколінь їх потомства. У північних підвидів часто зустрічаються зграї з великою кількістю дорослих особин. Величина зграї - важлива популяционная характеристика вовків. Сама зграя - це саморегулюючий механізм. Якщо щільність популяції низька, то зграї невеликі, відділення підростаючого покоління відбувається швидше. При сприятливих екологічних умовах щільність популяції зростає, в цьому випадку величина зграї збільшується, але до певної межі. При погіршенні екології, при народженні нового покоління, саме підлеглі вовки-самці самостійно залишають зграю, а самки виганяють найважливішою самкою. Розмножується і вирощує молодняк тільки одна — альфа-самка. Поняття про породу. Породи собак це окремі групи близькоспоріднених і зовні подібних один одному домашніх собак, що належать до підвиду Canis, мають характерні риси, які отримані шляхом селекції і підтримуються людиною, а також ведуть своє походження від відомої групи собак. Порода собак представлена значною кількістю індивідуальних собак, які стабільно передають певні характеристики протягом поколінь. Собаки однієї і тієї ж породи володіють схожими характеристиками в екстер'єрі та поведінці, спочатку тому, що вони походять від обраного набору предків, які мають однакові характеристики. Собаки певної породи виробляють на світ потомство, яке подібно батькам. Окрема собака ідентифікується, як представник породи, за допомогою підтвердження її походження на підставі генетичного аналізу або письмових реєстраційних записів про її походження. Без одного з цих підтверджень, ідентифікація приналежності собаки до будь-якої певної породи не є надійною. Такі реєстраційні записи називаються племінними книгами, які можуть вести індивідуали, клуби та інші організації. Шо таке порода. У світі налічується близько 400 порід собак. Серед них є породи, які поширені по всій земній кулі і нараховують величезну кількість особин як, наприклад, німецька вівчарка. Інші

обчислюються десятками особин або мають дуже вузьке поширення, наприклад, шарпей, ірландський вовкодав або мексиканський голий. Деякі породи відомі тільки в межах країни, де вони були виведені. До таких відносяться стабіхун - в Нідерландах, норбеттенхунд в північній Норвегії, словацька чувач в Чехословаччині. Необхідно відзначити, що серед диких тварин порід не існує. У дикій природі всередині виду виділяються деми, популяції, раси і підвиди. Порода - це підсумок доместикації тварин, здійсненої людиною. В деякій мірі порода домашніх тварин може бути прирівняна до підвиду в дикій природі. Видатний російський вчений М. А. Кравченко подає таке визначення породи: «Порода це створена людською працею, досить численна група домашніх тварин, що мають спільне походження і спільність ряду господарсько-корисних фізіологічних і морфологічних особливостей, досить стійко передаються у спадок. При відповідній роботі з породою вона здатна змінюватися в бажаному напрямку ». У більшості випадків поняття «порода собак» застосовується відносно групи собак, визнаної будь якою

кінологічної організацією. Поняття порода собак може також бути

використано відносно аборигенних, природних порід, що утворилися протягом часу у відповідь на конкретні умови зовнішнього середовища, в тому числі людини, з невеликим ступенем відбору або з повною відсутністю племінної роботи, здійснюваним людиною. Такі породи не задокументовані і найчастіше ідентифікуються тільки зовні, а також по своїх робочих функціями. Деякі сучасні (стандартизовані) породи собак ведуть своє походження від древніх порід собак. Одні аборигенні породи собак були визнані міжнародними кінологічними організаціями, інші ні, і їх збереженням і розведенням займаються окремі любителі собак і невеликі групи або клуби. Яскравим прикладом є історія першого такої аборигенної породи, як «алабай», яка була визнана різними організаціями під назвою «середньоазіатська вівчарка». Аборигенів собак насамперед відрізняє відсутність адаптації до умов мегаполісу, статевий диморфізм і великі внутрішньовидові коливання. За багато років спільного життя людини і собаки люди змогли виростити і відібрати величезну кількість порід, кожна з яких покликана нести власне призначення і використовуватися для різного роду потреб людини. Відмінні риси між породами можуть виражатися в характері, забарвленням шерсті, розмірі, вазі, а також застосуванні в житті. Породи собак представлені у вигляді окремих груп зовні подібних і близькоспоріднених домашніх собак. У них є характерні особливості, отримані в результаті селекції, такі собаки підтримуються людиною і ведуть своє походження від однієї з відомих груп собак. Порода собаки - це не науково певна біологічна класифікація, це група собак, обусловленая клубом

любителів собак або клубом любителів окремої породи. У понятті порода собак накопичена значна кількість індивідуальних представників, які протягом поколінь стабільно передають один дугу свої відмінні характеристики. Схожі характеристики в поведінці і екстер'єрі характерні для собак однієї і тієї ж породи йдуть від обраного набору предків, що володіли ідентичними характеристиками. Для кожної породи визначено окремий стандарт, в якому описується ідеальний тип тієї чи іншої породи, її недоліки. У зв'язку з тим, що стосовно окремих порід триває вдосконалення і розвиток, країна, де виводиться порода, має право змінювати або доповнювати стандарт. Кожен собаківник намагається вирощувати таких собак, які максимально наближені до стандарту. Собаці видається родовід у віці шести місяців, де вказуються всі предки до шостого коліна, а також перераховуються всі їх особливості. Зоологічна та продуктивна кваліфікація порід. Собаки-помічники. Собака поводир. Спеціально навчені собаки допомагають людині з різними фізичними вадами, сліпим, глухим, інвалідам.

Собаки-цілителі. Сенсорна здатність собак все частіше використовується для лікування і діагностики хворих людей. Фахівці з кінологічного центру в британському місті Ейлсбері навчають 17 собак-рятувальників чути гіпоглікемію носом. Собаки безпомилково визначають карциному легенів і молочної залози, принюхуючись до дихання людини. Крім діагностики хвороб собаки також широко використовуються для реабілітації хворих. Лікування людей за допомогою собак отримало назву каністерапія. Собаки-рятувальники. Унікальне собаче нюх рятувало життя багатьох людей. З XVII століття монахи

високогірного (майже 2500 метрів над рівнем моря) монастиря-притулку для подорожніх Сенбернар розташованого на небезпечному гірському перевалі в швейцарських Альпах спеціально навчали великих собак, названих згодом сенбернарами, для того, щоб знаходити людей, які потрапили в біду після сходу лавини або під час сніжної бурі. Собаки працювали в парі, виявивши людини, одна з них відправлялася в монастир за підмогою, інша залишалася зігрівати подорожнього. Навчений собака вловлює запах людини і його речей під двометровим шаром снігу. Сьогодні рятувальну службу собаки несуть не тільки в горах, але і в різних куточках світу, регіонах, схильних до землетрусів. З цією метою створена Міжнародна організації рятувальних собак (International Rescue Dog Organization). Собак спеціально навчають також і для служби порятунку на воді. Основний критерій відбору собаки: вона повинна впевнено почувати себе у воді. Найбільш підходящі по ряду показників для рятувальної служби вважаються собаки породи Ньюфаунленд. Собаки на війні. Історія застосування собак на війні багата і йде в далекі століття. Згідно з історичними документами у військовій справі собак стали використовувати понад шість тисяч років тому. Собаки були розвідниками, вартовими,

зв'язківцями,

переносили

депеші через лінію фронту, простягали телефонні

кабелі,

визначали

місцезнаходження хворих, допомагали доставляти боєприпаси потрапившим в оточення бійцям, працювали санітарами. Собаки-санітари по-пластунськи підповзали до поранених і підставляли пліч з медичної сумкою, чекаючи, поки боєць перев'яже рану. Собаки безпомилково могли відрізнити живу людину від загиблого, багато поранених перебували в несвідомому стані, тоді собаки облизували їх, щоб привести до тями. Вартові і розшукові собаки. Військові напрямки дресирування собак в XX столітті сформулювали курс дресирування, званий захисно-вартова служба.

По ньому готують собак - як розшукових (шукачів), сторожових, охоронців, так і конвойних. Підготовка таких собак включає в себе: - вибірку чужої речі - впізнання людини за запахом його речі; - охорону предмета або території; - затримання з вартування і конвоюванням; - обшук місцевості на предмет речей або людини. Мисливські собаки. Мисливські собаки спеціалізуються за способом полювання і виду дичини. Сама універсальна порода мисливських собак - лайка. Лайки використовуються в полюванні на хутрову дичину, лося, оленя, кабана, ведмедя, бобра, борову птицю і качку. Розшукавши звіра чи птаха, лайка привертає їхню увагу гавкотом і затримує до підходу мисливця. У собаках цінуються чуття, швидкість і правильність

пошуку,

облаювання,

стеження

голос

і

характер

звіра,

в'язкість

(наполегливість у переслідуванні дичини), ставлення до звіра або птаха. При полюванні на лося і оленя важливо майстерність постановки звіра. У роботі з ведмедем оцінюється відношення до сліду, сміливість, злостивість, прийомистість хваток і спритність. При полюванні на качок собака повинна вміти знаходити і подавати мисливцеві вбиту птицю.

Гончаки собаки призначені для полювання гоном. Знайшовши слід звіра, собака повинна переслідувати його з гавкотом до його знемоги або виставлення на мисливця. Окрему підгрупу становлять гончаки по кров'яному сліду. Властивості хороших гончих собак полягають в в'язкості (наполегливості в переслідуванні), вірності (гавкоті тільки по переслідуваної дичини), полазістості (умінні

розшукати

дичину),

(швидкості

гону),

(невтомності

під

переслідування),

параті

нестомчівості час

хорошому

тривалого голосу

(сильному, чистому , музичному та дзвінкому гавкоті), майстерності (навичках в роботі), хорошому чуттю, стайності (здатності гнати звіра зграєю, не відділяючись один від одного), свальчівості (швидкому зборі змички або зграї), рівності ніг (дружності стайного гону), позивістості (слухняності до виклику) і ввічливості (покорі мисливцеві, а також байдужості до худобі). Хорти собаки застосовуються для безружейной полювання на зайців і лисиць, яких собака хапае рухаючись. Найважливіші властивості хортів - здатність візуально знаходити звіра і не втрачати його під час переслідування (пильність), збудження побачивши звіра і лють в переслідуванні (жадібність до звіра), швидкість собаки і сила фінального кидка (жвавість і кидок), вміння не відставати від звіра на крутих поворотах і кидках його в сторону (спритність на угонку), завзятість в переслідуванні, витривалість (наполегливість і сила), вірність при кидку; точність кидка (участь в лові і поімістость), злагодженість собак під час переслідування; послух мисливцеві. Норні собаки тер'єри і такси використовуються для полювання на борсука і лисицю в норі. Робочими якостями є швидкість пошуку і переслідування дичини, злостивість до звіра; наполегливість в боротьбі (в'язкість); голос і слухняність мисливцеві.

Лягаві собаки використовуються для полювання на польову та болотну пернату дичину.

Користуючись

чуттям,

собака

розшукує птицю, зупиняється перед нею в характерній напруженої позі - «стійці», потім по команді мисливця кидається вперед і спугивает її під постріл, потім знаходить і приносить мисливцеві підстрілену дичину. При відборі робочих собак перевіряються дальність і вірність чуття, манера прічуіванія, швидкість і манера пошуку, потяжка і стійка, підводка, властивий породі стиль роботи, послух мисливцеві. Спанієлі і ретривери можуть подавати підстрілену дичину з води. Їздові собаки. В умовах крайньої Півночі собаки в якості їздових тварин для людей незамінні: вони витривалі,

безвідмовні,

віддані

хазяїнові, проходять по льоду і пухкому весняного снігу - там, де більші тварини (олені,

коні)

ковзають

або

провалюються. У пургу собаки прагнуть до житла, їх чуття і інстинкт замінюють компас. Їздова упряжка має одного або кілька ватажків, які організовують роботу, вибирають темп руху, дорогу серед торосів і т. п. Проводиться також вид спорту, де собаки тягти не сани, а візок з вантажем або людиною в ній - картинг. Пастуші собаки. Протягом багатьох століть собаки були незамінними помічниками людині для захисту і управління худобою, в цих цілях виведено безліч порід, які за сучасною класифікацією Міжнародної кінологічної федерації (FCI) виділені в окрему групу, з двома секціями пастуші і скотогонні. Часто в назвах пастуших порід присутня

назви

місцевості,

де

їх

розводили, Бергамськие, лапландська, шотландська, швейцарська, бельгійська вівчарки і багато інших.

І в наші дні фермери і раніше потребують допомоги собак. Пастухи відбирають найкмітливіших і слухняних, навчають їх працювати, проводять змагання, демонструючи мистецтво дресирування. Від пастуших собак (вівчарок) потрібна витривалість, працездатність, в день вони пробігають десятки кілометрів, при цьому вівчарка не повинна лякати і травмувати тварин, особливо таких полохливих, як вівці. Характерні породні якості вівчарок як здатність завжди бути напоготові, виявляти злостивість до сторонніх, відмінні здібності до навчання виявилися вельми придатні для виконання службово-розшукових, спортивних, військових та інших обов'язків. До групи Вівчарські і скотогонні собаки відносяться породи, які в даний час частіше використовуються як службові, спортивні, розшукові.

o Класифікація порід, прийнята FСІ (Міжнародна кінологічна

федерація). Дивись Додаток 1 (найбільш поширені породи собак). Ілюстративний матеріал. Породи службові, службово-спортивні, мисливські і декоративні. Людина почала використовувати собаку в першу чергу за її мисливські якості – здатність знаходити і наздоганяти здобич. Це було її основне призначення, закладене від природи. Собака належить до тих тварин, які повинні працювати. Це стосується всіх порід без винятку. Навіть види маленьких собак, які проводять все життя в міській квартирі, люблять поблукати дослідження нових територій, пошуках якої-небудь їжі або води. Вони відчувають у цьому природну потребу. Тому, бажаючи бачити у себе собаку щасливу, необхідно пам'ятати, для чого вона була створена з самого початку. Тоді не доведеться стикатися з проблемами, що виникають з тієї причини, що тварина не має можливості себе проявити. Якою б не була назва порід собак, що живуть в квартирі, потрібно обов'язково вигулювати тварин тривалий час кожен день і в будь-яку погоду. В

якійсь

мірі

це

дозволить

їм

реалізувати

себе

в

якості

мисливців.

Породи собак. Кінологічна Асоціація налічує понад 400 порід. Кількість їх з кожним роком збільшується. Породою називають групу собак, що мають спільне походження, подібні зовнішні риси, особливості поведінки і робочі якості, які стійко передаються по спадку. Кожна порода з'явилася в результаті виконаної племінної роботи у відповідності з соціальними та культурними потребами людини. З метою вдосконалення породи необхідно дотримувати ряд умов розведення, утримання, годівлі та вихованні собаки. Сучасні методи,

такі, наприклад, як ДНК-аналіз, дозволяють виводити нові види собак. Всі породи для зручності поділяють на групи: мисливські собаки, службові, декоративні та бійцівські. Кожна з них має свої особливості, що залежать від призначення тварини. o

Собаки для полювання. Порід, виведених спеціально для того, щоб разом з людиною брати участь у полюванні,

існує чимало. Цей вид діяльності вимагає від собак особливих навичок, значно більше ніж у інших видів. В залежності від того, на яку видобуток доведеться полювати, і підбирається відповідна

порода.

Але

всі

ці

собаки

мають

і

спільні

риси.

Їх об'єднує абсолютна безстрашність і лють по відношенню до видобутку. Мисливські собаки володіють стійкістю, прагненням боротися до останнього. Для них характерна кмітливість, швидкість реакції, вміння добре орієнтуватися в просторі. Цих собак не вважають домашніми улюбленцями і виховують, не социализируя з людьми і іншими тваринами. У них виробляють витривалість, здатність тривалий період під час полювання перебувати без їжі і переносити будь-яку негоду. Мисливські породи собак відрізняються і беззаперечною слухняністю, чітким виконанням команд та інструкцій. o

Мисливські породи. Універсальної собакою для полювання вважається лайка. З нею можна ходити і на

глухаря, і на кабана, і навіть на ведмедя. Важливо не використовувати в полюванні на великого звіра собаку, яка натаскана на дрібного, і навпаки. Існує багато видів лайок, і кожен хороший для певних цілей. Карело-фінська лайка має здібності для полювання на борову дичину, російсько-європейська підходить для хутрового звіра, західно-сибірська — для водоплавної дичини, а з східно-європейської лайкою можна сміливо йти на пошуки копитних. Гончі породи – невтомні переслідувачі. Їх завдання – ганяти звіра, поки його не пристрелить мисливець. Наполегливість, невтомність в переслідуванні, здатність не втрачати звіриний слід при будь-яких обставин – ось головні особливості цієї породи. Хорти – найдавніші мисливські породи собак. Здавна їх використовували для беззбройного полювання на зайця та лисицю. За допомогою свого чудового зору і чуття ці собаки знаходять звіра, після чого, розвинувши величезну швидкість, його наганяють і душать. Коли необхідно вигнати звіра з нори (лисицю, борсука, єнота), відмінними помічниками стануть норні собаки. Найбільш поширеними з них є жорсткошерстні фокстер'єри і такси. Вони, завдяки невеликому зростанню, легко проникають в нору за звіром. Такса до того ж може працювати як по зайцю, так і по тетереву. Лягаві – самі відповідні види собак для полювання на болотну, польову та водоплавну птицю. Їх розвинене чуття дозволяє виявляти зачаїлося дичину, підняти її на крило і розшукати вбиту птицю після пострілу господаря. Сетери, спанієлі, пойнтери також легко справляються з подібними завданнями.

o

Службові собаки До них відноситься ряд порід, які людина використовує для роботи. Використання

службових собак широко поширене у всьому світі. Вони допомагають вирішувати безліч найрізноманітніших завдань. Але всіх їх об'єднують загальні якості – це повна недовіра до стороннім людям, агресивність, висока здатність до дресирування і відданість своєму господареві. В цю групу входять собаки-поводирі, які супроводжують незрячих людей. Для них характерно повне ігнорування сторонніх подразників і володіння цілим рядом особливих якостей. Службові собаки виконують свою роботу на кордоні, в поліції, беручи участь в пошуку і затриманні злочинців, які заблукали в лісі грибників. Вони пасуть худобу, служать в якості засобу пересування на Крайній Півночі, рятують людей у засніжених горах. Часто використовуються ці собаки для охорони військових і народногосподарських об'єктів. Породи службових собак створювалися не один рік. Кожна з них володіє своїми індивідуальними якостями. Наприклад, особливістю пастуших собак є відсутність інстинкту мисливця. Це не дозволяє їм відволікатися від охорони стада, кидаючись по сліду за якимось звіром, відсутня і спокуса поласувати домашніми тваринами. Службові породи розводять також в спортивних цілях. Для цього собаку дресирують, беруть участь з нею у різних змаганнях, змаганнях і т. д. o

Породи службових собак Одним з найкращих сторожів вважається різеншнауцер. На військовій і цивільній службі

відмінно справляється зі своєю роботою ердельтер'єр. Ця собака чудово ладить з дітьми і здатна стати справжнім другом сім'ї. Найбільш врівноваженими, поступливими і учнями собаками є лабрадори. Завдяки своєму добродушному вподоби ці собаки для охорони майже не використовуються. Вони успішно справляються з роботою за пошуків вибухівки, наркотиків, людей, які опинилися під руїнами. Ротвейлер – зразок службового пса. Хоробрий, відважний, з міцним, міцним статурою, він володіє і силою, і розумом. Господар повинен уміти поводитися з такою собакою. Чудовим сторожем здатний стати пінчер. Найбільшою з собак цієї породи є найбільш відомий в нашій країні доберман. Його відрізняє гармонійну будову м'язистого тіла, чудове чуття та службові якості. Боксер — назва порід собак, що володіють відданим характером і дуже прив'язані до своїх господарів. Чудово можуть уживатися з іншими домашніми вихованцями і дуже негостинно зустрічають сторонніх. Німецька вівчарка вважається класичним прикладом службової собаки. Її зовнішній вигляд, що виражає готовність у будь-який момент кинутися на ворога, незалежність і впевненість у собі викликають побоювання у оточуючих. Але насправді ця собака володіє вмінням дружити досконало. З членами своєї сім'ї вівчарка веде себе, як

ласкавий кіт, завжди залишаючись для своїх господарів маленьким цуценям. o

Бійцівські собаки. До цього виду належить американський пітбультер'єр. В очах громадськості це, мабуть,

найнебезпечніша собака. Але насправді важко знайти більш ласкаву, віддану і життєрадісну породу, що володіє до того ж величезним запасом енергії і вродженим прагненням догодити своєму господареві. Піт відноситься до нечисленних порід собак, які настільки люблять людей, що раді будь-якому зустрічному. Участь в боях для нього зовсім необов'язково. Якщо його направити енергію в потрібне русло, піт прекрасно обходиться без бійок. Раніше цих собак залучали до полювання на щурів і лисиць, що проникають на територію ферми, до загону худоби. Сьогодні пітбультер'єри успішно конкурують в собачому спорті з представниками інших порід. Одна з найбільших порід собак – англійський мастиф. Це бійцівські собаки, які беруть участь у різних боях ще з часів правління Олександра Македонського. Їх використовували в ролі гладіаторів в боях проти ведмедів, левів і тигрів. Давно стертий заводчиками жага мастифів до битви. Сьогодні найчастіше це домашні собаки, вражаючі величезною прихильністю до господаря, добротою і толерантністю по відношенню до дітей. Предки бордоського дога були учасниками гладіаторських боїв. Завдяки успадкованої від них гарячої крові сьогодні ці собаки використовуються в нелегальних собачих боях. Всі бійцівські породи собак мають більш високий поріг больової чутливості, миттєву реакцію. Їх щелепи сильно розвинені. Ці собаки безстрашні, розумні і темпераментні. o

Декоративні породи Незважаючи на такі собаки найчастіше служать прикрасою будинку або навіть

аксесуаром, для них величезне значення має можливість вести повноцінне життя, властиву будь-собаці. Дуже важливо, щоб вони не стали "м'якою іграшкою" і змогли реалізувати свої тваринні інстинкти. Декоративні породи собак виводилися методом мініатюризації звичайних порід. Предками пуделя, левретки, тойтер'єра були колись великі мисливські собаки. Такі породи, як пекінес, японський хін, чихуахуа, з'явилися в результаті селекційної роботи як окраса життя людини. Незважаючи на те, що розміри і кумедний вигляд цих собачок роблять їх схожими на іграшкові, у вихованні і дресируванню вони потребують не менше, ніж німецька вівчарка або величезний мастиф. Інакше ці домашні собаки здатні замучити господарів своїми примхами. Найчисельнішою та популярної декоративної породою є пудель. Вважається, що вони особливо добре піддаються дресируванню і навчання. Можливо, тому в цирку найчастіше зустрічаються саме ці собаки. Французького бульдога відрізняє веселий і м'якосердий характер. Але при необхідності він цілком готовий постояти за себе. Популярні сьогодні

декоративні породи собак – це йоркширський тер'єр, володар шикарною вовни, мальтійська болонка, шарпей, далматин, мопс та інші. o

Їздові Собаки. Живуть століттями в суворих кліматичних умовах Крайньої Півночі, ці породи собак

мають особливий зовнішній вигляд. Їх міцне статура має в той же час легкий кістяк, довгі ноги і трохи витягнутий корпус. Така конституція дозволяє їм вільно почувати себе в глибокому снігу. Ці невибагливі тварини здатні працювати в найважчих умовах. Від морозу і сильного вітру захищає їх щільна, жорстка шерсть, підшерстя якої дуже теплий і густий. Їздові собаки використовуються для перевезення вантажів і людей. Вони беззаперечно підкоряються людині, але і здатні приймати самостійні рішення. Ці дуже доброзичливі, веселі і розумні тварини назавжди підкорили серця жителів Півночі, які вже не уявляють свого життя без собак. В якості транспортного засобу вони значно перевершують оленів своєю витривалістю і безвідмовністю. Крім того, собака завжди прагне в бік будинку, що дуже важливо при русі в сильну заметіль і завірюха. Не раз собачі упряжки рятували людей, що потрапили в лавину, розкопуючи сніг. o

Породи їздових собак. Види собак, пристосованих для транспортування, досить нечисленні. Найбільш відомі

маламут, сибірський хаскі і самоїд. Вони майже повністю зберегли якості своїх предків – північних їздових аборигенів. Маламут – порода, виведена ескімосами на Алясці. Ці собаки зовсім не вміють гавкати, замість цього вони видають звуки, схожі на бурчання. Вони дуже рухливі, добродушні, але часто проявляють упертість, намагаючись претендувати на роль лідера. Сибірський хаскі був виведений чукчами, коли для перевезення вантажів потрібна витривала собака. Навіть з важким вантажем в упряжці ці собаки здатні бігти без зупинки цілий день. Фізичне навантаження їм необхідна, тому при вмісті в квартирі її дуже не вистачає. Хаскі, як і маламути, не гавкають, але, нудьгуючи на самоті, можуть завити. Собаки дуже добрі, навіть чукчі використовували їх для зігрівання своїх дітей в чумах. Їздові собаки породи самоїд зовні нагадують ведмежат. Крім здатності перевозити важку поклажу, вага якої може перевищувати їх власний в півтора рази, ці тварини чудові охоронці. Вони товариські, надійні, не потребують до себе особливої уваги. Виведена порода кочовими племенами самоїдів в якості їздових собак, а також для охорони стад оленів. У порівнянні з перерахованими вище породами, деякими перевагами володіє чукотская їздовий собака. У неї обмін речовин білково-жирового типу, величезна працездатність і витривалість. Ці собаки мають високі ходові якості, легко навчаються і абсолютно пристосовані до суворих умов Чукотки. Вони сьогодні успішно використовуються не тільки в якості транспортного засобу

серед місцевого населення, але і в різних спортивних змаганнях. o

Велика чи маленька собака. Знаючи про те, які є види собак, і бажаючи придбати собаку для дому, слід в першу

чергу визначитися з породою. А для цього варто прикинути, якого розміру має бути майбутній вихованець, чи вистачить йому простору в квартирі і здатний буде господар забезпечити собаку повноцінним харчуванням, витримає бюджет нового члена сім'ї. Домашні улюбленці значних розмірів, безсумнівно, стануть хорошими охоронцями і захисниками. Всі види великих собак, як правило, відрізняються врівноваженим і спокійним характером. В якості такого чотириногого друга підійде ньюфаундленд, мастиф, сенбернар і, звичайно ж, німецька вівчарка. Для тісної міської квартири маленька собачка – цілком підходящий варіант. Вона навряд чи здатна забезпечити надійний захист, швидше, це тварина для душі. Найчастіше це спанієлі, мопси, чихуахуа, пинчери. Якщо ж у сім'ї є діти, то собака, звичайно ж, повинна відрізнятися дружелюбністю і не мати навіть найменших ознак агресії. В цьому випадку краще завести таку породу, як лабрадор, кокер-спанієль або коллі. Ці собаки можуть стійко виносити домагання дитини і будуть із задоволенням грати з ним, не завдаючи шкоди. Особливості поведінки собак різних порід. Особливості поведінки собак. Собака є єдиним хижаком, «по-справжньому» одомашненим людиною. Протягом десятків тисячоліть йшов відбір ознак, що представляють для людини найбільший господарський інтерес і в першу чергу поведінкових (охорона території, стада, комплекс охотніческого поведінки, взаємовідношення і контактність з власником і т. п.). Слід зазначити, що всі поведінкові ознаки напрацьовувалися і закріплювалися у тварин не шляхом простих умовних рефлексів стимул-реакція, тому бажання власників та відповідні дії собаки на команду не збігалися. Такі природні особливості поведінки пояснюються тим, що собака не є механізмом, яким машиніст управляє важелями заохочення і покарання. Разом з тим, не можна шукати в поведінці собак прямої аналогії з поведінкою людини. Особливості поведінки собак досить складні. Найбільш характерні вихідні і подібні риси їх формування вже описані на основі реакції індивідуумів в певній групі тварин і певною породі. Залежність поведінки собаки від її породи. Чи впливає порода собаки на її поведінку? Так, звичайно! З приводу багатьох собак не можна сказати, поганий або хороший у них характер, він може підходити вам або не підходити. Ми розповімо, які чинники вам слід врахувати при виборі породи, так щоб ваш собака ідеально підходив вам по усіх параметрах.

Розмір. Розмір собаки значною мірою визначає її силу. Вважається, що собака приблизно в три рази сильніше за людину тієї ж ваги, тобто 20-ти кілограмовий собака буде по силі рівний 60ти кілограмовому чоловікові. Правда, деякі породи відрізняються ще більшою силою, наприклад, тер'єри. Так, наприклад, якщо жінка з вагою 52 кг хоче завести собаку, з яким буде в змозі впоратися, то вона повинна звернути увагу на породу, представники якої в дорослому віці не перевищують 17-20 кг. Якщо ви вибираєте собаку для дитини, неважливо для прогулянок або спорту, вам необхідно підібрати породу, співвимірну вашій дитині. Правда сила не є єдиним чинником, яким визначається міра керованості собаки, оскільки існує безліч великих собак, які за своєю природою або ж в результаті навчання настільки слухняні, що з ними досить легко управлятися, незважаючи на їх розмір. Якщо ви плануєте завести собі собаку, який є поміссю різних порід, ви повинні проаналізувати габарити кожної із складових її порід. Загалом, з великим собакою вам потрібно буде приділяти більше часу для її навчання, а також для розвитку власних навичок по управлінню її поведінкою, особливо в громадських місцях. У великих собак спостерігається тенденція повільнішого дозрівання. Крім того, вони можуть заподіяти набагато більший збиток будинку, чим маленькі собаки, оскільки період їх дорослішання більш розтягнутий за часом. Великі собаки можуть завдати більше збитку, коли нападають на людей або вступають в бійку з іншими собаками. Крім того, вони можуть збити з ніг, якщо у вітанні стрибатимуть на людину, тому їх необхідно навчати не стрибати на людей. Великі собаки можуть під час прогулянки тягнути вас за повідець, тобто вам необхідно докласти більше зусиль, щоб навчити свого вихованця йти поряд з вами на вільному повідці без натягнення. Якщо великий собака належить до породи, яка вимагає грумінгу, вона зажадає ретельнішого догляду за шерстю і більше часу на сам процес, тобто вам доведеться навчити її довгий час стояти нерухомо і спокійно сприймати косметичні процедури. Догляд за шерстю. Шерсть собаки може підносити нам дивні сюрпризи. Прекрасному пуделеві, очевидно, буде потрібно професійний підхід. Якщо ви вибрали хорошого пуделя у хорошого заводчика і підшукали йому професійного грумера, вам все одно доведеться пройти навчання по догляду за його шерстю. Хороший грумер навчає вашого собаку правильній поведінці під час регулярних косметичних процедур, що, поза сумнівом, є одним з секретів прекрасного характеру, який демонструють багато пуделів. Собаки, яким не забезпечений необхідний професійний догляд за їх шерстю, здатні зіпсувати свій характер. Шерсть збивається в ковтуни, які натягують шкіру і ушкоджують її. У ранах, що утворилися, часто селяться

личинки комах. Коли хазяїн хоче погладити такого собаку, вона демонструє оборонну агресивну поведінку, побоюючись будь-якого дотику, який здатний заподіяти їй біль. Якщо ваш собака вимагає професійного грумерького відходу, ви повинні постійно його забезпечувати, а між візитами до грумеру вам доведеться самостійно розчісувати шерсть, щоб запобігти утворенню ковтунів. Для довгошерстих собак характерна більш підвищена температура тіла, залежно від якості їх шерсті. Від температури тіла залежить, наскільки близько собака захоче знаходитися у контакті з людьми. Так, короткошерстні собаки люблять забиратися в ліжко до своїх хазяїв і грітися під ковдрою, особливо це стосується маленьких порід (тій), для яких особливо важливо підтримувати тепло свого тіла. Тому якщо ви мрієте про таку собачку-"грілку", звернете увагу на маленькі короткошерстні породи. Правда, ви повинні будете навчити свою собачку навчитися носити спеціальний собачий одяг, який обереже її від холоду на вулиці під час прогулянки. Довгошерсті собаки можуть по-різному відноситися до господарських ласок. Так, якщо ви забезпечуєте своєму собаці регулярний догляд за шерстю, вона, видно, обожнюватиме, коли ви її гладитимете. Якщо ж собака покритий недоглянутою шерстю, її шкіра може стати занадто чутливою до будь-яких дотиків, тому перш ніж погладити такого собаку, слід забезпечити їй необхідний грумінг. Вам слід дуже ретельно обдумати вимоги по догляду за шерстю будь-якої породи, яку ви розглядаєте як свого вихованця. Рівень активності. Дуже активний собака, звичайно, відрізняється по поведінці від спокійнішої. Вам слід обернути на цю увагу, оскільки багато людей знаходять занадто активних собак надмірно настирними і їм потрібна швидше "диванна подушка". Для деяких людей дуже важливо, щоб собака не псував їх меблі. Тому їм краще вибрати маленьку собачку, для якої простору в кімнаті вистачатиме для ігор, і при цьому вона не ламатиме меблі. Або ж вам може припасти до душі маленька моторна собачка, яка бігатиме навколо будинку, не завдаючи збитку вашій обстановці. Великою перевагою для активних порід є їх здатність до самостійних тренувань. Таким собакам досить просто надати трохи вільного місця і декілька цікавих іграшок, щоб вони могли самі собі забезпечити необхідне фізичне навантаження. Особливо важливо це для тих, хто має декількох собак. Правда, деякі собаки не можуть тренуватися самі, тому вам знадобиться докласти деякі зусилля, щоб підтримувати їх фізичну форму. Щоб оцінити рівень активності породи і наскільки він підходитиме вам, ви повинні будете постаратися дізнатися якомога більше про цю породу, а краще постежити за нею особисто. Наприклад, можна запропонувати посидіти з собакою у відсутність хазяїв. Практичний досвід спілкування з нею надасть вам неоціниму допомогу в правильному виборі. Захист і охорона території.

У будь-якого собаки є природний інстинкт захисту і охорони своєї території. Однією із складових цього інстинкту є інстинкт самозбереження, а також захисту своєї зграї. Пес, який гавкає на людей, що наближаються до огорожі його зграї (сім'ї), охороняє свою територію. Якщо поряд з ним знаходиться сука, яка намагається наблизитися до огорожі, і він не дає їй до нього підійти - він її захищає. Він стає так, щоб виявитися між нею і потенційним чужаком. Якщо ви спостерігаєте за подібною сценою між двома собаками, які зазвичай прекрасно ладнають один з одним, ви помітите, що сука швидко поступається такій "агресії" з боку пса, оскільки вона розуміє її причину і те, що вона спрямована на її захист. Ця ж поведінка може перетворитися на переадресовану агресію, коли собаки позаду огорожі перезбуджують чимось з іншого боку. Така ситуація може стати небезпечною для собак, якщо їх ієрархічне положення в зграї не визначене, наприклад, якщо у вас два собаки однієї підлоги, які ще не визначилися з тим, хто з них є лідером. Проблемою у випадках небезпеки може стати прояв охоронного інстинкту у деяких порід, у яких на нім шляхом селекції був зроблений особливий акцент. Одним людям потрібний собака з помірно розвиненим охоронним інстинктом, інші потребують надійного охоронця і захисника. Будьте дуже уважні при виборі породи. Звертайте особливу увагу на наявність у неї охоронних якостей, інакше в гіпертрофованому виді вони можуть стати причиною трагедії.

Відкриття останніх десятиліть у царині молекулярної біології,

що

відгалузилися у нову науку гентику, однозначно довели, що собаки це лише підвид вовків. Домашні собаки належать до роду вовків Canis, який є центральним у сімействі собачих Canidae і включає, в цілому, великих представників. Крім собаки в цей рід входять:- Вовк; - Шакал звичайний; - Койот. Кінологічна Асоціація налічує понад 400 порід. Породи собак це окремі групи близькоспоріднених і зовні подібних один одному домашніх собак, що належать до підвиду Canis, мають характерні риси, які отримані шляхом селекції і підтримуються людиною, а також ведуть своє походження від відомої групи собак. Породи собак бувають службові, службово-спортивні, мисливські і декоративні.

Гаплогрупа, генофонд, племінна книга, доместикація тварин, стандарт породи, собаки — помічники, собаки — цілителі, каністерапія, в'язкість.

o §15. Розведення собак. Спочатку поняття "розведення" на мові собаківників означало те саме, що і "розмноження". Однак тепер всі, хто серйозно ставиться до розведення чистокровних собак, бачать мету своєї роботи не в збільшенні числа породистих собак, а в тому, щоб за допомогою певного підбору пар і відбору серед їх нащадків кращих, виявити і закріпити в породі характерні ознаки. Розкриття і розвиток певних спадкових задатків залежить, звичайно, і від конкретних умов утримання племінних собак, самого розвитку і вирощування молодняка. Найбільш часто розведення ведеться методом спарювання близьких родичів (інбридинг): двоюрідних брата і сестри, дядьки і племінниці, дідусі та онуки і т.д . Метод тісного близькоспорідненого розведення використовується рідше. Успіх цілеспрямованого розведення можливий тільки на основі вивчення племінних і породних достоїнств і недоліків собак декількох поколінь, точного знання походження кожної з племінних собак, ведення якомога більше докладних племінних записів і своєчасного їх вивчення. Підбір партнерів тільки по їх зовнішніми ознаками не має ніякого сенсу і безперспективний. Методи розведення. Методи розведення тварин: чистопородное, схрещування, гібридизація. МЕТОДИ РОЗВЕДЕННЯ. У собаківництві використовують всі три основні методи розведення: чистопородне розведення, схрещування і гібридизацію. Ці методи різні не тільки за формою, а й за отриманих результатів. Чистопородне розведення. Цей метод є основним при розведенні собак. Його завдання - збереження тих біологічних і господарських особливостей породи, які були створені усією попередньою племінною роботою, і їх вдосконалення в обраному напрямку. Вирішення цієї проблеми лежить в підтримці структури породи і управлінні її розвитком шляхом проведення ряду заходів: 1. Направлене виховання молодняка і створення для тварин умов, що відповідають обраним цілям використання тварин.

2. Підтримка достатньої для проведення відбору та підбору чисельності поголів'я.

3. Підтримка ієрархічної структури породи через її елементи - лінії, сімейства, внутрішньопорідні конституціональні і заводські типи.

4. Систематичне проведення відбору та підбору, заснованих на сучасних наукових

уявленнях. Вищою формою чистопородного розведення є розведення по лініях у вигляді оптимального використання оцінених виробників. Розведення по лініях дозволяє розділити породу або будь-яку групу всередині неї на окремі відносно неспоріднені між собою групи тварин і спланувати підбір так, щоб виключити випадкове родинне спаровування. При розведенні по лініях не слід забувати, що основною метою є вдосконалення породи в цілому через роботу з лініями, а не створення і поліпшення окремих ліній в породі Значення чистопородного розведення. Поняття про лінії і сімейства. Чистопородне розведення - це система спарювання тварин, що належать до однієї породи. Потомство, отримане від такого спарювання, називають чистопородним, збереження і вдосконалення породних якостей - головне завдання чистопородного розведення. Біологічні особливості цього методу розведення полягають в збереженні і посиленні спадковості тварин бажаного типу, які використовуються для племінних цілей в зоні поширення породи. Кожна тварина в породі має своєю індивідуальністю, своїми особливостями, які виражені не тільки у відмінностях по статурі, але і по здатності зберігати ці властивості в потомстві. Чим цінніша тварина, тим в більшій мірі йде накопичення, концентрація в породі його спадковості. Вміле використання потомства цінного виробника в процесі відбору та підбору утворює подібну за типом групу тварин — лінїї. Група жіночих особин, пов'язаних родинними зв'язками з родоначальницею по прямій материнській стороні родоводу, називається сімейством. Створення ліній і сімейств - справа повільна і копітка, здійснюється вона глибокої цілеспрямованої племінною роботою, яка полягає у тому, щоб перетворити гідності окремих тварин в гідності групові. Розрізняють генеалогічні і заводські лінії. Генеалогічна лінія являє собою групу тварин, що походять від одного загального родоначальника, яка може формуватися і без серйозної племінної роботи. Заводська лінія представлена групою тварин, об'єднаних не тільки спільністю походження, а й характеризується рядом ознак, значення яких в ній набагато перевищує стандарт породи, і підтримувана поглибленої племінної роботою. При створенні ліній можна виділити наступні основні етапи роботи: 1. Виділення родоначальника на основі оцінки його за якістю потомства.

2. Оптимальне використання родоначальника, створення родинної групи, досить великої для подальшого відбору.

3. Типізація лінії з виділенням в межах спорідненої групи декількох категорій тварин на основі їх всебічної оцінки.

4. Закріплення типу лінії шляхом внутрішньолінійного підбору із застосуванням родинних спаровувань різних ступенів залежно від якості конкретних тварин.

5. Збагачення лінії, тобто, спаровування з тваринами з інших ліній, які доповнюють своїми особливостями цінні якості даної лінії. Відзначимо, що в собаківництві украй складно організувати оцінку виробників за якістю потомства на науковій основі, тому часто у вигляді критерію для вибору виробника в якості родоначальника лінії служить його оцінка за походженням і власним фенотипом. СХРЕЩУВАННЯ. У собаківництві застосовують різні види схрещування, які відрізняються не біологічними особливостями вихідних порід і схемами схрещувань, а цілями.

1.

Вид схрещування Промислове

Характеристика При даному схрещуванні метою є отримання тварин, що володіють більшою працездатністю в порівнянні з вихідними породами. У собаківництві його можна використовувати в тих випадках, коли жодна з вихідних порід не підходить з якихось причин для використання в конкретних умовах, наприклад природно-кліматичних. Промислове схрещування застосовується для отримання

2.

Вступне

робочих собак в розплідниках. По-іншому ще називають «те, що підлило крові», застосовують в тих випадках, коли існуюча порода потребує деяких виправлень ознак або їх посилення, в

3.

Поглинальне

підвищенні

генетичної

досягається

шляхом

різноманітності одноразового

тварин.

Це

використання

виробника, обраного для поліпшення породи. Інша назва – перетворювальне. В основному використовують для докорінного поліпшення однієї породи за допомогою іншої, коли будь-яка порода не відповідає висунутим до неї вимогам, але не може бути

4.

Відтворювальне

відразу і повністю замінена іншою. Дане схрещування ставить собі за мету отримання нових порід, що поєднують в собі цінні властивості вихідних. Така необхідність виникає, коли представники жодної з наявних порід не відповідають зміненим соціальноекономічним

вимогам.

У

собаківництві

цей

вид

схрещування використовувався для створення великого числа порід. Необхідно розуміти, що при розведенні отриманих помісних тварин застосовують ті ж методи відбору і підбору, що і при чистопородному розведенні. ГІБРИДИЗАЦІЯ. Гібридизацію, або спаровування тварин різних видів, застосовують як для отримання пользовательних тварин, так і з метою створення нових порід. Споріднене розведення, його позитивні та негативні сторони.Однорідний і різнорідний підбір, їх значення та особливості. При підборі пари важливо враховувати всі їх слабкі місця і позитивні якості. Це забезпечить закріплення позитивних властивостей і ознак, усунення недоліків, а також підняття загальної породності. Злучка собак здійснюється в певному віці: для псів він становить два роки, а для сук з 1 року 6 місяців. Самця і племінну самку з’єднують для приплоду лише один раз на рік. Не слід об’єднувати в пару собак, які мають одні і ті ж недоліки. Наприклад, якщо в екстер’єрі суки є дефекти, то в пару їй необхідно підібрати кабелю з бездоганним екстер’єром, який не має таких недоліків. Сук, які в попередньому посліді дали гарне потомство, потрібно в’язати з тими ж кабелями або їх родичами (звичайно, якщо вони відповідають вимогам розведення і для цих сук підходять). Як свідчать практичні результати, комбінація кращого з кращим завжди дає потомство виключно високого класу. У процесі підбору важливо брати до уваги вік собак і їх спорідненість. Оптимально спарювати виробників, які досягли повної фізичної зрілості і не мають між собою спорідненості за походженням. Не бажано зводити молодих собак (по першому році племінного використання). Також не варто парувати двох старих собак і близьких родичів (сестру з братом, дочка з батьком і т. п.), оскільки це викличе послаблення отриманого потомства. Існує три види підбору пар. При однорідному підборі з метою закріплення цінних якостей підбирають суку і кобеля з числа кращих собак, схожих за походженням, конституції і службовим якостям. При разнородном підборі для вдосконалення відстає частини породи, партнери можуть відрізнятися за спадковості, типу конституції, поведінці, а також умов утримання. При зрівняльний підборі (при поєднанні особливостей різнорідного і однорідного підбору) підбирають собак одного класу, однак вони мають деякі відмінності в особливостях

поведінки, будови, віку, походження та ін. Собаки, відібрані для племінного використання і включені в план в’язок, обов’язково повинні бути здоровими. Перед в’язкої самку оглядає ветлікар, про що видається відповідна довідка. В’язки, як правило, здійснюються на десятий-чотирнадцятий день з моменту появи тічки. Другу злучку проводять через один-два дні після першої в’язки. Якщо через стан самця після другої в’язки зав’язана самка не принесла потомство, то в такому випадку надається право безкоштовно повторити в’язку з тим же самцем. ПІДБІР. Племінний підбір є одним із зоотехнічних прийомів, що дозволяють систематично удосконалювати поголів'я собак клубу і породи в цілому. У собаківництві він здійснюється по тих же принципах і формах, що і в тваринництві. При однорідному підборі підбирають пса і суку, відносно схожих за типом статури, робочими якостями, а часто і походженню. Його метою є посилення і консолідація вибраних ознак. На практиці цей принцип реалізується у вигляді підбору до кращих племінних сук кращих

псів.

Нині

використовують

однорідний

для

підбір

підтримки

і

є

найбільш

поширеним

вдосконалення

бажаних

прийомом, якостей

який собак.

Протилежністю однорідному підбору являється різнорідний підбір, коли до певного виробника підбирають ознак сук, що відрізняються від нього по ряду ознак. Серед аматорівсобаківників часто існує думка, що різнорідний підбір здатний попередити появу у нащадків тих недоліків, які є у кожного з батьків. Необхідно розуміти, що однорідний і різнорідний підбір може вестися одночасно за різними ознаками, тому не слід протиставляти їх один одному. Підбір може бути однорідним або різнорідним: - за конституцією; - за походженням; - за робочими якостями; - за віком; - по схожості і відмінності умов вирощування; - по мірі спорідненості. Міра спорідненості грає особливу роль, оскільки доводиться вирішувати питання про доцільність застосування спорідненого спаровування (інбридинга). Відомо, що інбридинг може зробити як позитивний вплив, так і викликати негативні наслідки (инб-редная депресія). Тому при його застосуванні треба враховувати ряд чинників, в першу чергу міра інбридинга. Міра інбридинга як коефіцієнт зростання гомозиготності при інбридингу може бути розрахований по формулі С. Райта або Д. Кисловского.

Міра спорідненого спаровування, допустимого для кожної породи, знаходиться в прямій залежності від технологій племінної роботи, а також від умов, в яких розводиться порода. У практиці тваринництва споріднені

спаровування

частіше

застосовуються на початкових етапах створення порід. До спорідненого спаровування прибігають також для отримання сильно инбредированных ліній з метою їх наступного кросу. Потомство від кросів таких ліній часто

має

підвищену

ознаки

гетерозису

мінливість

і

життєздатність. Крос ліній може бути і вимушеним заходом для попередження ефекту инбредной депресії. Для запобігання негативним наслідкам інбридинга необхідно ретельно оцінювати усе отримане потомство і жорстко вибраковувати усі особини, що мають які-небудь вади і недоліки. Выбракованных собак не можна допускати в племінне розведення, що не забороняє їх використання у рамках різних служб. Крім того, негативні наслідки інбридинга ослабляються при високій культурі проведення усіх зоотехнічних заходів і відповідних умовах розвитку, змісту і годування. Підкреслимо, що інбридинг можна проводити і на декількох собаках одночасно, але отримані результати, як правило, дуже суперечливі і не занадто задовільні. В цілому підбір необхідно вести, спираючись на знання про спадкоємство вибраних ознак, на характеристику поголів'я собак клубу і породи в цілому, а також на результати підбору за попередні роки.

o Поняття про відбір, підбір і систему племінної роботи в клубах

собаківництва. Відбір і підбір — основа селекційної роботи з собаками. Спрямоване вирощування - це цілеспрямована система впливу на індивідуальний розвиток тваринного різних факторів, що застосовується в певні періоди життя з метою формування у нього бажаних ознак і властивостей, закладених в генотипі.

ВІДБІР - це збереження більш пристосованих до певних життєвих умов або вибір людиною особин тварин, які найбільш задовольняють його вимогам і усунення менш пристосованих, гірших екземплярів. ПІДБІР - найбільш доцільне складання з відібраних тварин батьківських пар з наміром отримати від них потомство з бажаними якостями. Відбір і підбір тісно пов'язані між собою і

доповнюють

послідовними

один ланками

одного,

вони

є

єдиного

процесу

якісного вдосконалення окремих груп тварин, порід. Тому відбір і підбір - головний творчий фактор, головний момент або навіть основа всієї племінної роботи в собаківництві. Процес вдосконалення порід, що базується на єдності дії відбору і підбору, називають селекцією. Творчий характер процесу відбору і підбору

полягає

в

тому,

що

людина,

впливаючи на собак різними методами або прийомами, пов'язаними з їх змістом і розведенням, застосовуючи певні системи спарювання і схрещування, викликає появу тих чи інших якісних змін. У новому поколінні налічується вже більше тварин з такими ознаками і потрібні зміни виражені яскравіше. Знову відбирають на плем'я кращі екземпляри, вміло підбирають виробників для спарювання, отримуючи нове покоління. Так, при зміні декількох поколінь, вмілому використанні систематичного відбору і підбору бажані ухилення, спочатку ледь помітні лише у окремих тварин, стають добре вираженими ознаками властивими всієї популяції. Після того як зроблено відбір, тобто оцінка і залишення на плем'я кращих особин, здійснюють підбір, що як би завершує певний етап вдосконалення популяції, породи і спрямований на отримання нового покоління тварин бажаного якості. Саме за допомогою спрямованого підбору накопичуються, закріплюються цінні спадкові якості, забезпечуючи при кожній зміні поколінь безперервне вдосконалення племінного ядра і породи. Давно помічено, що не завжди цінні якості батьків передаються потомству. Результати підбору в основному залежать від спадкових якостей відібраних для спарювання тварин. Для

найбільш ефективного підбору та передбачення результатів спарювання кожного виробника з підібраними до нього суками необхідні глибокі і всебічні знання особливостей окремих тварин, популяцій і породи в цілому, даних племінного підбору минулих років. Ведення племінного обліку та родовідних записів. Документальне оформлення в'язок, щеніння сук, видача родовідних свідоцтв здійснюється в кінологічної організації (клубі, розпліднику, суспільстві). В'язка вважається офіційною (планової),

якщо

факт

спарювання

виробників відображений в акті в'язки і скріплений підписами власників собак і зданий в певні терміни до відділу реєстрації

в'язок

і

пологів

сук.

Народжені

цуценята

повинні

бути

оглянуті

фахівцем,

а

висновок

викладено в акті огляду посліду. Перед роздачею цуценята татуюються - їм ставиться клеймо (в вусі або в паху - в залежності від породи), яке згодом вказується в загальнопомітної картці, щенячого картці і, нарешті, в родоводі і дипломах по дресируванню. Найбільш сучасний метод ідентифікації цуценя (собаки) — мікрочіпування. На підставі акту в'язки і акта огляду посліду цуценятам видаються щенячі картки (метрики, довідки про походження). Щенячья картка надалі обмінюється на родовід документ, що підтверджує походження даного цуценя, але не дає безспірного права обов'язкової участі останнього в розведенні. Всі відомості про щенят посліду заносяться в щенячу картку.

o Статевий цикл собаки. Поняття про статеву зрілість і терміни її

настання у кабелів і сук.Тічка і в’язка сук. Щеніння, її тривалість та зовнішні ознаки. Пологи. З настанням статевої зрілості статеві залози собак виробляють специфічні гормони, які викликають у самок течку (еструс), статеве збудження, полювання і овуляцію; у самців – здатність до статевого акту. Терміни настання статевої зрілості залежать від багатьох факторів. Наприклад, собаки, що виросли в поганих умовах, розвиваються повільніше,

статева зрілість у них наступає пізніше, ніж у собак, вирощених в умовах гарного годівлі та утримання. Індивідуальні особливості організму собаки, кліматичні умови можуть також вплинути на терміни статевої зрілості. Племінна діяльність у сук в середньому триває до восьмирічного віку, у псів – до 9 – 10 років. Статевий цикл у сук характеризується великою тривалістю (від 4 до 8 місяців). “У природних умовах сука дає потомство лише один раз на рік, частіше навесні. Разом з тим добре організоване годування та утримання собаки значно скорочують інтервали між тічками – до 6 – 8 місяців. Суку можна парувати в першу ж течку, проте слід враховувати, що вона ще не отримала достатнього фізичного розвитку для вирощування повноцінного потомства, а це самим негативним чином вплине на її здоров’я. Ефективність племінної діяльності сук значно вище, якщо їх першим в’язку починають не раніше другої-третьої тічки, тобто у віці двох років. Перші ознаки тічки ідентичні у всіх порід сук і проявляються зазвичай у вигляді змін в їх зовнішніх статевих органах і поведінці. У цей період вони відчувають

сильне

статеве

збудження і охоче допускають самця,

прагнуть

втекти

від

свого господаря. Поява із зовнішніх статевих органів

кров’янисті-слизових

виділень є ознакою початку тічки. Виділення з статевої щілини мають специфічний запах, чим сильно привертають кобеля і підсилюють його статеву активність. Період тічки у суки триває приблизно 9-10 днів. А через 4 – 5 днів від початку тічки проявляються ознаки статевої охоти, які тривають зазвичай 2 – 3 дні. Найбільш сприятливий час для в’язки – напередодні овуляції (вихід з яєчників зрілих яйцеклітин). У нормі статева охота (період тічки, коли сука підпускає до себе кобеля) настає після припинення виділень або коли вони стають блідо-солом’яного кольору, петля сильно набухає і сука відводить свій хвіст убік. Зазвичай в’язка призначається на 10-й, 11-й або 12-й день з початку тічки (першого виділення з петлі крові). Для отримання якісного потомства племінних собак слід завчасно готувати до в’язки. Їх добре годують і містять так, щоб тварини мали відмінну вгодованість. Їх виснаження, як і ожиріння, знижує статеву активність і якість приплоду. Собаки, що допускаються до в’язки, повинні бути абсолютно здоровими.

Статева поведінка. Сука не підпускала кобеля, кобель не цікавився сукою або боявся її, або все-таки пов’язали насильно, але сука виявилася порожньою. Господар кожної собаки таврує ганьбою собаку партнера, (пес не поверне, сука агресивна не підпускає іт.п.), лає тих, хто порекомендував цю в’язку і починає сумніватися в своєму собаці. На собаку, особливо на кобеля, лягає звинувачення в безплідності, яке після повторної невдачі стає вироком. Її статеву поведінку регулюється естрального циклу. Циклічність залежить від продукції гормонів залозами внутрішньої секреції, гонадотропінів передньої долі гіпофіза, естрогенів фолікулами яєчника, прогестерону жовтими тілами яєчника. Без запліднення в естрального циклу розрізняють чотири періоди.

Проеструса – період початку тічки, що триває 7-10 днів. З піхви виділяються кров’янисті-слизові виділення, статеві губи (петля) при цьому набряклі, слизова піхви злегка гіперемована (набрякла і почервоніла). У цей період у суки у відповідь на залицяння псів розвивається статевий потяг, але вона їх ще не підпускає. Еструс (полювання) – власне тічка, триває 5-10 днів. У цей період сука відчуває сильне статеве збудження і охоче допускає кобеля, навіть може виявити непослух і втекти від господаря. Виділення з піхви стають майже безбарвними, канал шийки матки розкритий, слизова покрита слизом і гіперемована. З 9-го по 12-й день від початку тічки (першого дня проеструса) кожні три години відбувається овуляція – вихід дозрілих яйцеклітин. Готові до запліднення яйцеклітини спускаються у верхню третину яйцевода і знаходяться там до 8 діб, однак через 5 діб їх здатність до запліднення різко знижується. Термін початку овуляції варіює залежно від віку суки, у молодих він становить 6-12 годин після посветления виділень, у старих може розтягуватися до 7 діб. Метоеструс – період після тічки, що триває 30-60 днів. Статеве збудження припиняється, сука більше не підпускає кобеля. Спадає припухлість статевих губ, зменшується виділення слизу з піхви. На місці луснули фолікул утворюються жовті тіла. Вони виробляють гормон прогестерон, що гальмує подальшу овуляцію. Незапліднені яйцеклітини руйнуються. У суки на рік 1-2 циклу тічки, її тривалість і тривалість кожного періоду

встановлюється у кожної особини індивідуально, зазвичай на другому течку, перша може протікати змазано. Власнику суки необхідно точно відстежити початок і закінчення полювання. Зазвичай з наближенням періоду тічки, максимум за місяць мінімум за кілька діб до неї, в поведінку багатьох сук з’являється риса яка передвіщає її швидке поява – це мечение території. Сука під час прогулянки мочиться часто і по немногу в різних місцях, з кожним разом більш ретельно вибираючи місце для мічення. Таким способом вона позначає для псів своє місце знаходження. Зовні здається, що сука не шукає собі статевого партнера, але на практиці її думка є основним для спарювання. Вона не погодиться злучатися з будь-яким псом, спроби останнього насильно оволодіти нею не матимуть успіху. “Нахаба” отримає агресивний відсіч. У період тічки сука стає на ієрархічній драбині вище всіх псів округи, і це дає їй можливість самій вибирати партнера. “Чи поступиться” вона в першу чергу псові, якого добре знає, до якого раніше не проявляла агресії. Незнайомих “шанувальників”, крупніше себе, агресивних, сука зазвичай відкидає або погоджується на спаровування після тривалого залицяння, яке може тривати кілька діб. Собакою рухає інстинкт вибору кращих генів для свого потомства, їй байдужа естетична краса і порода партнера. Сука тільки по відомим їй ключовим сигналам визначає, на скільки підходить її дітям генотип даного самця. Заклик суки до спаровування, звернений до псові, виражається певною позою. Вона становит таз у шиї кобеля, морда відведена в сторону, погляд спрямований не на морду кобеля (прямий погляд у хижаків означає загрозу, виклик), хвіст відведений убік. Цією позою вона показує, що не агресивна, це важливий знак для пса – він може наблизитися до суку для спарювання, і воно відбудеться навіть після кількох невдалих спроб. Якщо кобель не відразу приступає до коші, сука через деякий час відновлює заклик. Оскільки кобель стоїть в ієрархічній драбині нижче течні суки, тому без її наполегливого заклику багато хто не зважаться до неї наблизитися. У кобеля статеві клітини – сперматозоїди, дозрівають постійно з настанням статевої зрілості. Теоретично статевозрілий кобель весь час готовий до запліднення. Регулювання здійснюється гормонами залоз внутрішньої секреції, гонадотропінів передньої долі гіпофіза, андрогенів сім’яників. Незважаючи на те, що сперматозоїди досягають верхньої третини яйцевода через 15 хвилин після коїтусу, запліднення відбувається не відразу. Спермії в статевих шляхах самки проходять процес капацитации (“дозрівання сперми”) триває 7 годин, за цей період відбувається зміни мембрани, навколишнього акросому. Тільки після цього сперматозоїд здатний запліднити яйцеклітину. Спермії зберігають життєздатність в статевих шляхах самки

близько 8 діб, але кожну добу їх здатність до запліднення знижується. Кобель починає активну залицяння за сукою в період еструса. До настання полювання, особливо досвідчений кобель, може ігнорувати самку і не чинити їй знаків

уваги.

При

зустрічі

з

збудженої сукою кобель насамперед намагається виразити її своє дружнє ставлення,

одночасно

він

“хвалиться” наочно демонструючи право на свою територію. Чим вище ієрархічне положення кобеля, тим впевненіше він тримається. Псові необхідно партнерці,

продемонструвати що

саме

він

може

забезпечити безпеку і прожиток її потомству. Досить часто, коли кобель закликає суку до спаровування, він спочатку

запрошує

її

пограти.

Заклик до гри пригнічує агресивність суки, і дозволяє псові наблизиться для залицяння. Він, наблизившись, облизує їй морду, вушні раковини і статеві органи, при цьому він не стане захищатися, якщо сука огризнеться, а відновить залицяння. Залицяння, якщо сука категорично не цурається, кобеля, завжди закінчується спарюванням. Естральний цикл встановлюється у кожної особини індивідуально. Так, він може збігатися з циклом матері, а може різко від нього відрізнятися. Іноді сука настільки боїться обраного господарем кобеля, що той не вирішується до неї наблизитися. Тому час для знайомства партнерів необхідно. Якщо сука за своєю природою боязлива, то краще її познайомити з псом заздалегідь на полюванні або спільних прогулянках. Це відноситься і до псові. Якщо він у Вас занадто “боязкий”, то познайомте його з партнеркою там, де він відчуває себе найбільш впевнено. Стрес, отриманий сукою під час перевезення до місця в’язки і незнайома обстановка, можуть стати причиною агресії до псові. Необхідно дати собаці час відпочити і заспокоїтися. Бувають випадки, коли суку за одну добу возять до кількох кобелям і дивуються, що вона їх не підпускає або залишається порожньою. Стрес гальмує репродуктивну систему, його вплив може викликати загибель яйцеклітин.

Заохочення господарем агресії суки до псові в період тічки, як спосіб запобігання від випадкової в’язки, або покарання кобеля в юності в момент здійснення ритуалу залицяння або садки, згодом приведуть до відмови собак від спаровування в присутності господаря. Господар у суки буде асоціюватися з необхідністю проявити агресію, а у кобеля – з покаранням. Правильний вибір племінного пса надзвичайно важливий, оскільки саме він робить величезний вплив на породу як у бік поліпшення, так і у бік погіршення, постільки поскільки він використовується значно більше, чим племінна сука. Нерозбірливе використання племінного пса, навіть якщо він і Чемпіон, може завдати неймовірної шкоди породі, особливо там, де є спадкові недоліки, наприклад, такі як прогресуюча атрофія сітківки ока, катаракта, тазостегнова або дисплазія, генетичним носієм якої може бути пес, не проявляючи сам при цьому ніяких ознак цих нездужань. Дуже важливо, щоб генетичні можливості суки були пов'язані з можливостями пса, оскільки кожен батько дає половину генетичного внеску в кожного щеняти. Тому також важливо щоб пес, підібраний для суки, не мав таких же як у неї недоліки. Іноді популярний в породі пес виявляється дуже препотентним - всьому потомству від будь-якої суки він передає свої хороші ознаки або хороші якості. Так буває, якщо ці ознаки визначаються домінантним геном, а пес по даній парі генів є повною домінантою. Слід пам'ятати, що часто препотентность пса лише маскує зовні недоліки суки, що передаються нею потомству. Щенята такого пса від однієї суки матимуть не тільки хороші зовнішні ознаки, але і хорошу спадковість, тобто отримають поодинці хорошому гену від кожного з батьків. Нащадки цього ж пса від інших сук, зовні такі ж вдалі, насправді успадкують від матерів небажану ознаку (і відповідальний за нього рецесивний ген), яка обов'язково виявиться в наступних поколіннях. Таким чином, для того, щоб потомство було чистим за якою-небудь ознакою, обумовленою домінантним геном, необхідно щоб обидва батько не несли рецесивного гена, що визначає зміну або погіршення цієї ознаки Як і племінний пес, племінна сука, незалежно від породи, повинна мати, перш за все, ідеальний характер. Як би прекрасно сука не виглядала, з поганим характером від неї мало користі. Сука повинна бути здоровою, достатньо для своєї породи великою, жіночною і порідною, повинна бути добре угодованою, багато гуляти, бути в хорошій кондиції і не мати захворювань, бути хорошого походження, тобто походити від плодовитих, легко народжуючих і довгоживучих предків. У період, передуючий розмноженню, необхідно провести наступні заходи: 1.

Повинні

бути

проведені

клінічний

огляд

і

оцінка

фізичного

стану

суки.

2. Необхідно визначити наявність зовнішніх і внутрішніх паразитів і при необхідності

провести курс лікування.

3. Провести вакцинацію сук проти різних захворювань з урахуванням епідеміологічного стану регіону.

4. Треба переконатися, що маса суки відповідає порідним особливостям. При необхідності потрібного скоректувати угодовану, використовуючи відповідне годування. Інакше можливе народження недоношених щенят, а також виникнення дистрофії у самки і зниження секреції молозива і молока. Якщо у суки в анамнезі були випадки інфекційних хвороб після вагітності, то повинні бути проведені бактеріологічні дослідження з визначенням чутливості бактерійних культур до різних антибіотиків. Всі ці заходи повинні бути проведені в період, передуючий розмноженню. Зазвичай ні пси, ні суки не здібні до відтворення до шести місяців. Частіше ця здатність виявляється у вісім місяців, а у деяких порід дозрівання наступає після дванадцяти місяців. Як правило, чим дрібніше порода, тим раніше дозрівають пес і сука фізично і психічно. Зазвичай раніше дозрівають собаки, що живуть в теплішому кліматі. як загальне правило, у багатьох дрібних порід перший сезон (тічка) наступає не раніше 11-12 місяців, і багато собаківників вважають, що їх можна без побоювань в'язати (але не раніше 11 місяців). Аргументом на користь в'язки дрібних порід в цьому віці є те, що у них в цей час менш затверділий кістяк і пологи будуть більш легки, ніж у суки, пов'язаної на 1-1.5 роки пізніше. У порід середнього розміру сезон наступає у віці 6 місяців і далі приходить через рівні інтервали. У цих порід суку можна в'язати безпечно на другий сезон. Багато крупних порід дозрівають ще пізніше і перша тічка може бути між 8 і 14 місяцями. Для більшості крупних порід краще не в'язати суку до третього сезону, тобто до віку 2-2.5 року. Але їх не слід в'язати вперше після 4 років. Якнайкраще поголів'я виходить, коли пес і сука знаходяться в розквіті. Отримання дуже ранніх пометов від суки обов'язково пригноблює її зростання, а суки, пов'язані дуже пізно, можуть мати труднощі при пологах. Племінного пса зазвичай можна використовувати для в'язки у віці близько 10 місяців (це відноситься до дрібних порід) другий раз його можна пов'язати у віці одного року, а вже з 14 місяців, якщо він активний, можна використовувати для регулярної племінної роботи. Племінний пес вимагає живильного корму і додаткового білка. Якщо пес схудлий, йому треба дати добре відпочити, поки він не видужає. Дуже часто використовуваний племінний пес добре не виглядатиме на виставках, а це дуже важливо.

Під час вагітності внутрішня температура тіла суки становить приблизно 38, 5-39 ° С. Це невелике підвищення пояснюється високою концентрацією прогестерону. В кінці вагітності його рівень різко падає, і температура знижується до 38 ° С. За 24-36 годин рівень гормону різко падає ще раз. Температура собаки стає ще нижче - 37 ° С. З настанням зіткнень вона знову починає підніматися і під час пологів може досягати 40 ° С. Шляхом щоденного дворазового контролю за температурою можна своєчасно дізнатися про пологи. Цей метод особливо ефективний з суками, в яких дуже мало (1-2) або дуже багато цуценят, тому що саме вони відчувають слабкість при пологових сутичках. Слід також зауважити, що у сук з великою кількістю цуценят вагітність проходить в більш короткі терміни. Перед початком пологів за ваги цуценят матка і плацента розтягуються, і таким чином активізується початок родового процесу. Відбувається підвищення внутрішньоматкового тиску. У період розкриття маткового зіву під впливом гормонів починається легке скорочення матки. Щеня повільно відокремлюються разом з плацентою від стінок і просуваються в напрямку шийки матки. Під впливом зіткнень вона розкривається. До цього моменту щеня ще оточений двома навколоплідними бульбашками. Ці родові сутички не видно, і їх можна визначити тільки по занепокоєння суки - вона дряпає підлогу, шукає темні кути для гнізда, оглядає і обнюхує свої сторони. Багато суки в цей період не їдять або їх нудить після годування. Цей період пологів може тривати 6-12 годин, іноді до 36 годин. Коли цуценя через шийку

проник

починається

в

період

піхву, вигнання

плода. При цьому зовнішній навколоплідний

міхур

розривається.

Відійшли

навколоплідних вод є важливим фактором проходження через

вузькі

для

безпечного

новонародженого родові

шляхи.

Рефлекторно викликані сутички посилюються черевним пресом (потугами). З моменту вилиття вод до народження цуценя може пройти 10 хвилин (максимально 1:00). Приблизно 60% цуценят народжуються головкою вперед (переднє кінцеве положення). У собаки також можливо заднє кінцеве положення (вперед ніжками) без родових порушень. Норма - це коли щеня народжується хребетним стовпом вгору (верхня позиція), так він краще може пристосуватися до вигину родового каналу. При нижньому положенні (спина вниз) або тазовому передлежанні, при поперечному положенні з черевним або спинним передлежанням можуть виникнути родові порушення - потрібно акушерська допомога. Після народження цуценя сука відразу ж починає його облизувати, звільняючи від навколоплідних оболонок, очищаючи ніс і рот малюка від слизу перед тим, як він зробить перший вдих, щоб оберегти від асфіксії. Мати перегризає пуповину і відокремлює цуценя від посліду. Плацента і залишки навколоплідних оболонок виходять, як правило, через 5-15 хвилин після народження кожного щеняти. Зазвичай сука з'їдає послід і вилизує навколоплідні води для підтримки чистоти на родовому ложе. Після пологів у суки настає післяпологовий період. Він характеризується особливими виділеннями - лохіями, що містять залишки плаценти, а так само відмерлі клітини і секрети маткових залоз. З 4-го тижня виділення повинні припинитися, матка скорочується до початкових розмірів і через три місяці готова до наступної вагітності. Імунна система цуценят підтримується перші три дні молозивом. 75% антитіл матері переноситься цуценятам саме таким чином. Очні щілини і слухові проходи цуценят при народженні щільно закриті. Очі відкриваються на 10 день і мають спочатку сіро-блакитний колір. У 3-4 тиждень очей починає фокусувати на 4-6 тижні утворюється зір. Вуха відкриваються приблизно на 13 день. Вага цуценят при народженні має подвоїтися протягом 10 днів, на другому тижні життя повинен вирости в 2-3 рази, а на третьому тижні в 6-8 разів в порівнянні з вагою при народженні. Догляд за цуценятами. Перші два тижні свого життя цуценята здебільшого сплять і їдять. У цей час годуєте суку чотири рази на день і надайте їй вільний доступ до води. Забезпечте достатню кількість кальцію в раціоні суки, поки вона вигодовує цуценят. Існують корми, спеціально призначені для годуючих сук і придатні також для цуценят, коли вони починають вживати тверду їжу. Якщо ви годуєте суку домашньою їжею, подбайте про додатковий кількості кальцію.

Більшість сук не люблять, щоб їх турбували в перші два-три тижні після пологів. Деякі суки в цей час стають агресивними, що може являти собою чималу проблему.

Якщо послід занадто великий і сука не в стані вигодувати всіх щенят, вам доведеться підгодовувати їх штучно за допомогою особливої пляшечки з

соскою та спеціальної

молочної суміші, призначеної для цуценят. Для сук від середнього до великого розміру нормальний послід складається з 6-10 цуценят. Якщо цуценят більше десяти, це може стати проблемою, хоча відомі випадки, коли сукам успішно вдавалося вигодувати і більше десяти цуценят. Слідкуйте за тим, щоб усі цуценята були нагодовані і в кожного був повний живіт. Якщо якісь щенята виглядають худими і наполегливо скиглять, вони, ймовірно, не отримують достатньо молока. Зазвичай підгодовують наступним чином: половина цуценят отримує штучне харчування, а друга половина в цей час смокче мати. Через три-чотири години при наступному годуванні порядок годування міняють на зворотний. На десятий-чотирнадцятий день у цуценят відкриваються очі, вони стають рухливими і виявляють боязкі спроби пограти один з одним. На третьому тижні їм слід запропонувати тверду їжу. Робіть це чотири рази в день. Можна пропонувати дитячі каші, консерви для собак або скоблене мясо. Як уже згадувалося вище, існують корми для цуценят промислового виробництва, вживати які, як правило, краще за все. Починаючи з двотижневого віку кожні два тижні давайте цуценятам глистогінні препарати у вигляді таблеток або суспензій. Дегельмінтизація важлива, тому що цуценята заражаються глистами ще в материнській утробі. Незалежно від того, наскільки ретельно був догляд, у більшості сук в якихось тканинах тіла є інкапсульовані личинки круглих глистів.

Під дією гормонів, що виділяються під час вагітності, личинки починають розвиватися і мігрувати крізь плаценту в тіла цуценят. Дегельмінтизацію суки також слід проводити кожні два тижні в період вигодовування цуценят, оскільки вона може знову заразитися, подлізивая щенячі нечистоти. Починаючи з тритижневого віку важливими стають контакти цуценят з людьми, оскільки необхідно, щоб вони звикли до рук. Якщо в цей період до цуценят приходять цікавляться ними відвідувачі, прийміть запобіжні заходи, щоб вони не передали вірусну інфекцію. Просіть відвідувачів роззуватися і мити руки перед тим, як вони будуть чіпати цуценят. Не менш важливо, щоб щенята з двох, тритижневого віку мали доступ до території, що безпосередньо прилягає до їх гнізда і призначеної для дефекації і сечовипускання. Цю територію можна покрити газетами або поставити на ній лоток з піском. Якщо стоїть тепла погода, можна дати їм доступ до трави біля будинку. Цуценята повинні відправлятися до нових господарів у віці від семи до восьми тижнів. Краще, щоб свою першу щеплення вони отримали до того, як покинули будинок. Більшість ветеринарів при вакцинації цілого посліду роблять знижки, до того ж вельми корисним буде ретельний ветеринарний огляд кожного щеняти перед його продажем.

Розведення чистокровних собак, бачить мету своєї роботи не в збільшенні числа породистих собак, а в тому, щоб за допомогою певного підбору пар і відбору серед їх нащадків кращих, виявити і закріпити в породі характерні ознаки. Успіх цілеспрямованого розведення можливий тільки на основі вивчення племінних і породних достоїнств і недоліків собак декількох поколінь, точного знання походження кожної з племінних собак, ведення якомога більше докладних племінних записів і своєчасного їх вивчення. Підбір партнерів тільки по їх зовнішніми ознаками не має ніякого сенсу і безперспективний. У собаківництві використовують всі три основні методи розведення: чистопородне розведення, схрещування і гібридизацію. Племінний підбір є одним із зоотехнічних прийомів, що дозволяють систематично удосконалювати поголів'я собак клубу і породи в цілому. У собаківництві він здійснюється по тих же принципах і формах, що і в тваринництві. При однорідному підборі підбирають пса і суку, відносно схожих за типом статури, робочими якостями, а часто і походженню. Його метою є посилення і консолідація вибраних

ознак. Нині однорідний підбір є найбільш поширеним прийомом, який використовують для підтримки і вдосконалення бажаних якостей собак. Протилежністю однорідному підбору являється різнорідний підбір, коли до певного виробника підбирають ознак сук, що відрізняються від нього по ряду ознак. В'язка вважається офіційною (планової), якщо факт спарювання виробників відображений в акті в'язки і скріплений підписами власників собак і зданий в певні терміни до відділу реєстрації в'язок і пологів сук. Народжені цуценята повинні бути оглянуті фахівцем, а висновок викладено в акті огляду посліду. З настанням статевої зрілості статеві залози собак виробляють специфічні гормони, які викликають у самок течку (еструс), статеве збудження, полювання і овуляцію; у самців – здатність до статевого акту. Терміни настання статевої зрілості залежать від багатьох факторів. Наприклад, собаки, що виросли в поганих умовах, розвиваються повільніше, статева зрілість у них наступає пізніше, ніж у собак, вирощених в умовах гарного годівлі та утримання.

Розведення, інбридинг, чистопородне розведення, схрещування, гібридизація, лінїї, сімейства, заводськи типи, відбор, підбір, споріднене розведення, однорідний підбір, різнорідний підбір, щеніння, родовідні свідоцтва, в'язка, мікрочипування, статева зрілість, тічка, пологи.

Тема 3. Годування та утримання. o §16. Утримання собак. Утримання тварин – обмеження природної волі собак, що виключає їхнє вільне переміщення за межами квартири, подвір'я окремого будинку, певної території. Умови утримання тварин повинні відповідати їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям. Умови утримання тварин повинні задовольняти їх природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності та інші потреби. Місце або зона для вигулу собак – огороджена або позначена попереджувальними знаками територія, на якій власник має право вигулювати собаку без намордника та повідка за умови дотримання вимог вигулу тварин. Місце утримання тварин повинно бути оснащено таким чином, щоб забезпечити необхідні простір, температуру повітря, режим вологості і вентиляції, природне освітлення та можливість контакту тварин із природним для них середовищем. Місце утримання тварин повинно забезпечити неможливість заподіяння шкоди третім особам внаслідок агресивної або непередбачуваної дії тварин. Утримання собак дозволяється: - у квартирах , в яких проживає одна сім’я – не більше однієї тварини; - на подвір’ях будинків , які належать громадянам на правах особистої власності , кількість тварин залежить від розміру та стану місця їх постійного утримання , на прив’язі або без неї , відповідно до біологічних , видових та індивідуальних особливостей тварин , санітарногігієнічних норм та дотримання правил добросусідства , за умови якщо огорожа присадибної земельної ділянки ( висотою не менш 2,5 м ) забезпечує ізоляцію тварин на всій території , виключаючи можливість втечі тварин на вулицю та за наявності попереджувального надпису при вході; - якщо кількість собак більше ніж 3 дорослі тварини, то власник (фізична особа) повинна зареєструвати свій розплідник або притулок (залежно від призначення) ; -

у квартирах, де проживає кілька сімей, лише за письмовою згодою всіх повнолітніх

мешканців квартири за умови дотримання норм співжиття . Не дозволяється утримувати собак у місцях загального користування (коридори , сходові клітини , колясочні , горища , підвали тощо ); - у притулках для тварин, які можуть створюватися громадськими і благодійними організаціями та фізичними особами. Притулки для тварин проводять свою діяльність за рахунок коштів їх власників , а також будь-яких інших не заборонених законом джерел. Притулки для тварин функціонують відповідно до Положення, яке затверджується

центральним органом виконавчої влади з питань ветеринарної медицини , в якому регулюється оптимальна чисельність утримуваних тварин з дотриманням санітарноепідеміологічного та екологічного законодавства.

Утримуючи собаку, її господар має знати і розуміти не тільки свої права, але й обов'язки, і усвідомлювати необхідність їх узгодження з правами і свободами інших людей. Не дотримуючись цих принципових положень, порушуючи відповідні правила поводження з собаками, ставлячи життя і здоров'я інших людей в небезпеку, господар собаки порушує свій конституційний обов'язок. Згідно з чинними правилами утримання домашніх тварин кожен власник зобов'язаний зареєструвати свого собаку; з реєстрацією видається один з трьох жетонів - білого, синього чи червоного кольору, що відповідає ступеню агресивності породи собаки і зумовлює режим його утримання, та реєстраційний номер. Цей жетон кріпиться на ошийнику собаки і ніколи не повинен зніматися; господар повинен вигулювати тварину у спеціально відведених місцях; собаки, віднесені до категорії охоронних чи бійцівських порід під час реєстрації (синій, червоний кольори), мають обов'язково носити намордники та вигулюватися на короткому повідку; господарі зобов'язані щорічно робити собакам щеплення та обстежувати їх на наявність сказу; сплачувати податок з тварини та виконувати інші обов'язки, невиконання яких становить для оточуючих небезпеку. Собаки бійцівських порід визнаються джерелом підвищеної небезпеки. Для них передбачений спеціальний правовий режим утримання. Собака може бути зброєю, причому настільки специфічною, що захиститись від неї традиційними способами неможливо. До таких належить бійцівська порода собак - бультер'єр, що може спричинити каліцтво та навіть вбивство дітей і дорослих громадян. Вигул цих собак без намордників вважається

неприпустимим. Утримання собак у вольєрах, на прив’язі, вільне утримання та в квартирі. Не в кожному будинку повинен бути собака, але кожний собака повинен мати будинок. Власники собак зобов'язані: Повідомляти протягом 10 днів в управління ветеринарної медицини про придбання собаки, а також про переїзд з ним в інший населений пункт і зареєструвати новопридбаних домашніх тварин протягом одного місяця з дати придбання; Щорічно надавати тварин для огляду, діагностичних досліджень, профілактичних щеплень від сказу і лікувально-профілактичних обробок до відповідних лікувальних установ ветеринарної медицини для отримання ветеринарного паспорта, в якому проставляється реєстраційний номер тварини; Вживати заходів для запобігання порушенню тваринами (собаками) тиші - попереджати гавкіт собак в приміщеннях і багатоквартирних будинках, де вони знаходяться, з 22:00 до 8:00 годин; При утриманні сторожових або потенційно небезпечних порід собак на власних або закріплених за фізичними або юридичними особами територіях, встановлювати таблички застерігаючого змісту при вході і по периметру об'єкта та виключити можливість самовільного виходу або втечі тварин; Не допускати боїв між тваринами; Не допускати забруднення екскрементами тварин приміщень, сходових клітин і майданчиків, коридорів, ліфтів і інші місця загального користування в будинках, а також двір, вулиці, площі, тротуари, стадіони, спортивні та дитячі майданчики, сквери, парки, газони, квітники і т. д. (Ця вимога не поширюється на власників собак-поводирів) і прибирати в усіх випадках екскременти за своїми тваринами;

Не допускати безконтрольного розмноження собак; Здавати трупи тварин і відходи в спеціалізовану установу або проводити поховання тварин в місцях, спеціально відведених для цієї мети в установленому порядку; Про захворювання або раптової загибелі тварини негайно повідомляти лікувальний заклад ветеринарної медицини; Негайно повідомляти травмпункти установ охорони здоров'я про випадки укусів або травмування собакою людини, а також доставляти до лікувальної установи ветеринарної медицини тварин, які нанесли або отримали укуси. Забезпечити наявність намордника, повідка, необхідних для здійснення вигулу домашньої тварини (собаки) поза місцем її постійного утримання; Попереджати можливість безконтрольного виходу (втечі) тварин за межі місця її утримання; Транспортувати, брати участь у виставках, спортивних змаганнях тощо, тільки при наявності реєстраційного свідоцтва і (або) ветеринарного паспорта з відміткою про проведену вакцинації проти зооантропонозов та інших особливо небезпечних інфекційних хвороб, здійснену не пізніше 1 року і не раніше 30 днів до транспортування тварини або участі в заході; Нести відповідальність за дії тварини щодо третіх осіб, за заподіяння шкоди здоров'ю чи життю людини або іншої тварини, а також майну людини - в разі, якщо має місце причинний зв'язок між дією тварини і заподіяною ним шкодою - крім випадків, коли собака виконує охоронні функції , і збиток був спровокований протиправними діями третьої особи, власника тварини або самої тварини; Відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану їх собакою громадянам, у встановленому чинним законодавством України порядке. Шкода, завдана твариною людині або майну людини або майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі власником тварини або особою, яка утримує собаку. Розмір збитку визначається в установленому законодавством порядку; Передавати тварин в користування іншим особам за умови забезпечення цих осіб відповідними засобами, необхідними для утримання тварин і поводження з ними. У цьому випадку власник зобов'язаний також передати ветеринарний паспорт. Користувачі зобов'язані дотримуватися правил в частині вимог щодо утримання та поводження з тваринами і несуть відповідальність за порушення цих вимог; Власники собак мають право: Захищати свої права та права тварин при їх обмеженні, в разі хуліганських дій, необгрунтованих нападів, а також дій, що провокують агресивні дії тварини. Власник

тварини має право забезпечувати її захист від посягань на життя з боку людини, якщо тварина не становить загрози життю і здоров'ю людини або дитини і не заподіяла тілесні ушкодження; Вигулювати і навчати собак в місцях і зонах, спеціально відведених та обладнаних для цієї мети, без повідків і намордників; Вимагати відшкодування збитків, завданих тварині з боку інших фізичних і юридичних осіб, в разі необґрунтованих нападів на тварину і хуліганських дій; Власникам собак забороняється: Утримувати собак без реєстрації; Продавати тварин поза спеціально визначеними для цього місцях; Вигулювати тварин особам, які знаходяться у стані алкогольного та наркотичного сп’яніння; Доручати вигул собак особам, яким не виповнилося 14 років, психічно хворим, визнаним недієздатними або фізично неспроможними керувати твариною; Купувати, продавати або дарувати тварин, транспортувати їх, брати участь в виставках, спортивних змаганнях та інших масових заходах, перевозити тварин всіма видами транспорту без відповідної ветеринарної довідки про проведення імунізації проти сказу. При цьому вакцинацію необхідно проводити з інтервалом не перевищуючим 12 місяців та не раніше ніж за 30 днів до початку зазначених заходів ; Здійснювати продаж або показ тварин без наявності відповідних ідентифікаційних, ветеринарних та інших супровідних документів; Розводити тварин зі спадковою закріпленою агресивністю; Залишати тварин бездоглядними або знищувати їх; Примушувати тварин до виконання неприродних для них дій, що призводять до травмувань; Проводити собачі бої та інші заходи, які допускають жорстокість по відношенню до тварини; Вирощувати собак з метою отримання з них м’яса і хутра; Умертвляти або залишати без нагляду тварин в разі неможливості їх подальшого утримання, викидати трупи собак в контейнери для збору твердих побутових відходів; Навчати собак атакувати людину в життєво важливі органи; Залишати тварин бездоглядними, а також, без їжі і води більше 8:00; Проводити (вигулювати) собаку за межі місця її постійного утримання без наявності на собаці нашийника, реєстраційного знака (прикріпленого до нашийника), повідця (довжиною не більше довгого 1,2 м) і намордника (крім собак дрібних порід і цуценят до 6-місячного

віку ); Вигулювати собак на газонах міста, в парках, скверах, площах при школах, дитячих навчальних закладах, адміністративних будинках, на території дитячих і спортивних майданчиків, стадіонів, пляжів, об'єктів природно-заповідного фонду, в місцях загального користування та масового відпочинку, не обладнаних місцями вигулу тварин, та інших громадських місцях без наявності коротких повідків і намордників (ця вимога не поширюється на тварин супроводу — собак-поводирів); Наводити (або приносити) тварин в приміщення магазинів (крім спеціалізованих магазинів для тварин), об'єкти громадського харчування, установи охорони здоров'я, освітні , культурні і спортивні установи, продовольчі ринки і інші громадські місця; Купати і мити тварину в громадських місцях купання, пляжах, ставках, фонтанах; Жорстоко поводитися з тваринами, викликати біль, фізичні і психічні травми тварині; Створювати такі умови утримання, або використовувати при утриманні таке обладнання, оснащення або інвентар, можуть травмувати тварину або нанести яку іншу шкоду його здоров'ю; Здійснювати інші дії, що викликають у тварин страх, біль, інші фізичні або моральні страждання, яких можна уникнути; Проводити досліди на тваринах (або надавати тварина для їх проведення), розводити тварин з виявленими генетичними змінами і патологіями, які завдають їм страждань або несумісні з природним життям тварин цього виду, або розводити тварин зі змінами в анатомії і фізіології, або розводити тварин зі спадково закріпленої підвищеною агресивністю тощо; Інші дії чи бездіяльність, що суперечить принципам захисту тварин від жорстокого поводження. Місця, дозволені для перебування (вигулу) собак. Місця вигулу собак діляться на місця вільного вигулу і місця обмеженого вигулу. Місця вільного вигулу - спеціально огороджені площадки для вільного вигулу з обслуговуванням (прибиранням) цієї території, а при відсутності таких виділених майданчиків - місця, офіційно визначені як можливі для вільного вигулу собак, (розташовані не ближче 100 м від житлових будинків - пустирі, і т . п.), по периметру яких встановлюються знаки про дозвіл вигулювати собак. У місцях вільного вигулу дозволяється вигул собак без повідків і намордників.

Місця обмеженого вигулу - малолюдні вулиці і провулків, де дозволяється вигул собак або в наморднику без повідця, або на повідку без намордника, а вигул собак порід, які потребують підвищеної уваги власника - обов'язково в наморднику. При появі в місцях вільного вигулу і місцях обмеженого вигулу людей або інших тварин особа, яка супроводжує собаку, повинна взяти її на поводок. Під час вигулу собак не допускається залишати їх без нагляду, крім випадків короткочасного (не більше 20 хвилин) залишення їх на час відвідування особою, супроводжує тварину, громадських закладів (магазинів, відділень зв'язку і т.д.). У таких випадках, якщо це не загрожує громадському порядку, безпеки тварини, інших людей або тварин, допускається залишення собак прив'язаними на короткому повідку біля входу в громадський заклад в наморднику. Таблички про заборону відвідування закладів та установ з тваринами, а також місця для прив'язі, повинні бути розташовані при вході у заклади. Місця, майданчики або зони для вигулу тварин повинні бути оснащені інформаційної вивіскою і відомостями про його призначення, а також табличками із зазначенням назв і телефонів установ, організацій і підприємств, які відповідають за санітарний стан цих місць для вигулу.

Вплив умов утримання на працездатність собак. САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО УТРИМАННЯ СОБАК. Вплив зовнішнього середовища на собак. Для того, щоб створити для собаки необхідні умови існування, за яких були б збережені його здоров’я та працездатність, насамперед необхідно знати, які фактори зовнішнього середовища сприятливі для нього, а які шкідливі. Істотний вплив на організм собаки мають умови зовнішнього середовища. Досить важливу роль при цьому відіграє газовий склад повітря (вміст кисню, азоту, вуглекислоти та водяної пари), фізичні властивості (вологість, температура, атмосферний тиск, швидкість руху повітря, опади), наявність у повітрі механічних домішок (пилу). На організм собаки негативно впливає тривале утримання у невеликих, непровітрюваних приміщеннях, а також високі концентрації в повітрі пилу, вихлопних газів автомобілів, водяної пари. Значною мірою на організм собаки впливає і ґрунт. Найсприятливіші для тварини піщані й супіщані ґрунти, які добре пропускають повітря і воду та швидко висихають після дощу, найменш сприятливі – глинисті й особливо мулисті ґрунти, які упродовж тривалого часу зберігають вологу та холод. Тому розміщення на них будок, вольєр небажане. Санітарно-гігієнічне значення клімату для собак. У районах з тривалою і суворою зимою у собак, яких утримують на вулиці в будках чи вольєрах, до настання холодів виростає довший і густіший шерстний покрив із густим підшерстям. В умовах жаркого сухого клімату шерстний покрив у собак цієї ж породи коротший, менш густий, а підшерстя у більшості випадків відсутнє. Санітарно-гігієнічне значення погоди для собак. У холодну та сиру погоду у собак відбувається посилення тепловіддачі. Якщо за цих умов собаку надто довго тримати на відкритому повітрі без руху, то він може простудитися або обморозитися. І навпаки, у сильну спеку у них можливі сонячні удари, а в жарку погоду за відсутності руху повітря й особливо за його високої вологості – теплові удари. Стійкість організму собаки до багатьох захворювань залежить від того, де її утримують. При утриманні собак у приміщенні вони стають чутливіші до холоду й простудних захворювань. Як засвідчили багаторічні спостереження, собаки однієї й тієї ж породи за однакових умов годівлі живуть довше, якщо утримуються у дворах, а не у квартирах. Умови та способи утримання собак. Нині в Україні практикують квартирне (кімнатне), дворове, групове та польове утримання собак. У містах переважна більшість собак утримується в квартирах. Найчастіше це

декоративні, а також мисливські і, рідше, службові собаки. При цьому необхідно суворо виконувати ветеринарно-санітарні та санітарно-епідеміологічні правила утримання собак у населених пунктах. Багаторічна практика показала повну можливість вирощування та утримання собак у таких умовах. Але якщо квартира перебуває у володінні кількох осіб чи є відомчим або службовим приміщенням, то утримання собак допускається лише за наявності згоди всіх повнолітніх мешканців даного житла. Крім того, слід визначити, чи ні в кого з них немає медичних протипоказань. Кімнатне утримання. При кімнатному утриманні собаці відводять постійне місце для відпочинку і сну. Воно має бути розташоване на достатній відстані від опалювальних пристроїв, дверей і по можливості захищене від протягів. Як правило, собаку розміщують у найбільш ізольованому спокійному місці коридору чи кімнати квартири. Не можна утримувати собаку в гуртожитках, місцях загального користування житлових будинків (сходових клітках, коридорах, горищах, підвалах, ліфтах, підсобних приміщеннях, кухнях, санвузлах), а також на балконах і лоджіях, у спальні та кухні. Собаку, що утримується в квартирі, слід виводити на вулицю кілька разів на день для відправлення її природних потреб (вигулювати). Крім того, при утриманні собаки в квартирі з нею необхідно робити спеціальні прогулянки на повітрі два рази на день тривалістю по 1 год кожна. Під час прогулянки собаці треба надавати можливість вдосталь побігати. При утриманні собак у квартирах килимок, на якому відпочиває собака, а також підлогу ретельно чистять пилососом. Підлогу, крім того, протирають вологою ганчіркою. Один раз на тиждень її миють водою з дезрозчином чи милом. За відсутності пилососа килимок виносять у двір і ретельно вибивають від пилу й шерсті. У період посиленої линьки собак, особливо довгошерстих, чистити килимок і підлогу рекомендується два рази на день (ранком і ввечері). Дворове утримання. У переважній більшості в сільській місцевості України застосовують дворове утримання собак. При цьому їх утримують як у стаціонарних, так і в розбірних дерев’яних будках. Місце для будки собаки повинно бути сухим, чистим та віддаленим від господарського приміщення на відстані не ближче 10 – 15 м. Її потрібно ставити в місцях, захищених від холодних вітрів, протягів, злив,

снігопадів та

інших несприятливих зовнішніх умов, а

в районах із жарким кліматом – від прямих сонячних променів (під деревами, навісами і т.п.). Майданчик, відведений під будку, добре втрамбовують, підсипають ґрунт для ухилу у бік стоку

на

відстані

довжини

ланцюга.

Оскільки

прив’язь

собаки вимагає всього шляху його вільного руху по обидва боки дроту, слід звільнити всю

прилеглу

територію

від

предметів, які можуть перешкодити

руху

тварини. У випадку вільного утримання собаки на присадибній ділянці останню треба надійно огородити. На зимовий період будки необхідно утеплювати (солома, сіно, очерет тощо). Підстилка міняється за необхідності (зволоження, замерзання). До заміни підстилка має щоденно перетрушуватися з видаленням з неї сміття. Використання підстилки, що була в уживанні, забороняється. Категорично забороняється утримання собак разом з іншими домашніми тваринами у корівниках, свинарниках, вівчарнях, оскільки наявність шкідливих речовин (аміак, вуглекислота, сірководень тощо) у повітрі цих приміщень негативно впливає на здоров’я та роботоздатність собаки. Забороняється також утримання собак у коморах, гаражах та інших закритих приміщеннях господарського призначення. Про наявність собаки на подвір’ї має бути зроблено попереджуючий напис при вході на територію. ДОГЛЯД ЗА СОБАКАМИ. Щоденний огляд собак. Стан зовнішнього покриву собаки відіграє особливу роль у забезпеченні її здоров’я. Пил, бруд, лупа, шкірні виділення, збираючись на шкірі, забруднюють її, погіршують обмін речовин, порушують правильне регулювання тепловіддачі і створюють сприятливі умови для появи вошей, бліх, кліщів, а також екземи й виникнення інших захворювань шкіри. Щоб уникнути цього, тіло собаки необхідно утримувати в чистоті, що досягається регулярним

чищенням, періодичним миттям і купанням. Чищення собак. Чистити собаку потрібно щоранку до годівлі і додатково після повернення його з прогулянки або роботи. Для догляду за шкірою собаки за кожним із них закріплюють спеціальний комплект предметів догляду, що складається з гребеня, щітки, скребниці, сукнини й чистої ганчірки. Гребінь використовується для розчісування шерсті, щітка – для чищення, скребниця – для очищення щітки, а сукнина – для протирання й пригладжування шерсті після чищення. Предмети догляду необхідно утримувати в чистоті, застосовувати тільки для собаки, за яким вони закріплені, і один раз на місяць піддавати їх профілактичній дезінфекції. Чистять тварину за певною послідовністю дій. Собаку ставлять праворуч від себе, беруть у праву руку гребінь і розчісують шерсть. Робити це необхідно за напрямком росту шерсті, інакше можна заподіяти собаці біль або подряпати шкіру, до чого тварина дуже чутлива. Розчісування шерсті починають з голови собаки, потім поступово переходять на шию, тулуб, хвіст і кінцівки. Під час догляду за собаками з густим підшерстям, необхідно стежити, щоб при розчісуванні підшерстя не виривалося. Після розчісування шерсті переходять до чищення собаки щіткою. Чистять її в тому ж порядку, як і розчісують, з тією лише різницею, що при чищенні треба водити щіткою не тільки за напрямком росту волосу, й проти нього. Починають з лівого боку, а потім переходять на правий. Щітку тримають у правій руці, а скребницю – в лівій. Особливо ретельно треба чистити голову, потилицю, вуха й місця, які собака не може дістати язиком й очистити самостійно. При чищенні пил, лупа і волос поступово забруднюють щітку. Після 5 – 6 таких рухів щітку поза собакою очищають об скребницю, яку очищають струшуючи. Особливо обережно слід чистити собаку під час весняного та осіннього линянь, коли шкіра тварини дуже чутлива. Після чищення шерсті щіткою приступають до чищення сукниною, в результаті чого шерсть стає гладкою і блискучою. Сукнину попередньо змочують у воді, а потім добре викручують. Вологою сукниною чистять так же само, як і щіткою. Якщо собака дратується і не дає себе чистити, то перед чищенням на неї необхідно надягти намордник. Миття й купання собак. Одним із засобів утримання тіла собаки в чистоті є регулярне його миття. Частота миття залежить від пори року й умов, за яких собака забруднюється. Узимку, коли у повітрі і на ґрунті немає пилу, собаку достатньо мити раз на два-три місяці. Улітку, коли пилу більше, собаку миють щодекади (миття можна поєднувати з купанням тварини). Мило при цьому

використовують будь-яке, лише б воно не подразнювало шкіру собаки. Собак, яких утримують у дворі, миють у теплу пору року. Як правило, вони швидко звикають до цієї процедури й охоче дозволяють себе мити. При митті шерсть собаки спочатку змочують теплою водою, після чого намилюють милом до появи рясної піни і ретельно втирають її у шерсть, а потім мильну піну змивають. Повторивши цю процедуру ще раз, собаку, що утримується у квартирі, витирають чистою ганчіркою. З метою запобігання простудним захворюванням, у холодну пору року собаку зразу після миття не можна випускати на вулицю. Тварину бажано купати ввечері і залишати після цього на всю ніч у сушарці, що влаштовується спеціально при приміщенні для миття, або ж у квартирі, за квартирного утримання. У теплу пору року витримувати собаку після миття в сушарці необов’язково. У цей період собаку миють у день, коли тепло, і насухо витирають після купання. Коли собаку утримують на дворі, то після миття її взагалі не витирають. Вона обсихає, енергійно струшуючи воду з шерсті. До повного висихання шерсті собаку рекомендується поводити на повідку, не дозволяючи їй лягати й валятися. Необхідно також стежити, щоб мильна вода не потрапляла в очі й вуха собаки.

Цуценят миють мильною піною або використовують для цього спеціальний шампунь. Слід пам’ятати, що за будь-якого способу миття необхідно якнайретельніше змивати із собак залишки піни, оскільки останні можуть подразнювати шкіру або навіть викликати захворювання (екзема). ВИГУЛ СОБАК. До комплексу заходів щодо догляду за собакою входять також обов’язкові щоденні

прогулянки з ним. Рух вкрай необхідний для здоров’я собаки: зміцнюються його м’язи, поліпшується діяльність легенів і серця, підвищується інтенсивність обміну речовин, посилюється апетит. Вигулювати тварин необхідно не менше двох разів на день. Тривалість кожної прогулянки має становити близько 1 год, а для собак, що утримуються в квартирах, не менше 1 год. Під час прогулянки собаці слід дати можливість побігати, пострибати. Але необхідно стежити за тим, щоб під час прогулянки він не стикався з іншими собаками, а також з кішками, не поїдав знайдений корм тощо. Холостих сук виводять на прогулянку в останню чергу, щоб не збуджувати кобелів. За квартирного утримання виводити собак з житлових приміщень, будинків, ізольованих територій у загальні двори, на вулицю можна тільки на короткому повідку та у наморднику, з прикріпленим до нашийника жетоном з номерним індивідуальним знаком, за винятком цуценят, що не досягли тримісячного віку. Потенційно небезпечних собак необхідно вигулювати тільки на короткому повідку (завдовжки до 1,2 метра) і в наморднику. У громадських місцях і місцях скупчення людей, при переході через вулицю, поблизу транспортних магістралей собаку треба брати на короткий поводок.

Забороняється відвідувати із собаками (крім собак-поводирів сліпих) магазини, організації громадського харчування, медичні, культурні й загальноосвітні установи та інші організації, крім спеціалізованих об’єктів для спільного із тваринами відвідування. Організації, підприємства, установи зобов’язані поміщати знаки про заборону відвідування об’єктів осіб із собаками та обладнувати місця для їхньої прив’язі. Забороняється вигул собак: - без особи, що супроводжує собаку; - без повідка; - особами в нетверезому стані;

- душевнохворими особами та особами, визнаними недієздатними; - без намордника (для собак, що вимагають особливої відповідальності власника); - дітям до 16 років забороняється вигулювати і купувати тварин без письмового дозволу батьків; - на дитячих і спортивних майданчиках; на охороняемих та інших подібних територіях; - на пляжах; - у місцях проведення масових заходів; - на стадіонах (крім випадків, коли на них проводиться виставка собак) під час проведення спортивних змагань; - на вокзалах, річкових портах, аеропортах і прилеглих до них територіях; - на відстані менше 30 метрів від житлових будинків. Особливості утримання сук у період тічки. Тічка – це циклічний процес зростання яйцеклітин і їх дозрівання. Весь цикл тічки можна розділити на 4 етапи: проеструс, еструс, метеструса (діеструс) і анеструс. Пустівкою або естральною активністю. називають перші три фази тічки – проеструс (початковий), еструс (лібідо, або період статевого полювання), метеструса (період загасання). За два тижні до тічки собака починає мітити територію. ви можете це помітити за кількістю сечовипускань на прогулянці. До речі, поглядайте і на саму сечу – немає в ній крові: кров у сечі – ознака циститу. У більшості сук за тиждень до початку пустовки змінюється поведінка. собака стає збудливою, активної і неслухняною, її апетит зменшується. Як змінюється повединка суки і які фізіологічні зміни відбуваються на кожному етапі тічки.

1. Проеструса. або предтечка триває приблизно від п’яти до дванадцяти днів (в середньому дев’ять). Що відбувається. В яєчниках йде швидке зростання і дозрівання фолікулів, в яких знаходяться яйцеклітини, слизова оболонка матки збільшується і потовщується. Що характерно. слабке набухання петлі, петля жорстка, мізерні кров’янисті рідкі виділення з піхви через 2-3 дні стають яскравими і досить рясними, до десятого дня виділення стають трохи світліше, відбувається почастішання сечовипускання; сука стає знервованою, неслухняною, грайливою і дуже активною, привабливою для псів, але їх до себе не підпускає.

2. Еструс. триває від двох до чотирнадцяти днів (в середньому п’ять-дев’ять). Що відбувається. Овуляція – процес, при якому дозрілі яйцеклітини, готові до запліднення, починають рухатися з лопнули фолікулів по фаллопієвих трубах прямо до матки; матка готується до потенційної вагітності. Зазвичай овуляція настає на початку циклу (на 11-13 або 12-15 день тічки) і триває від 3 до 5 днів (це індивідуально для кожної суки) в

цей час виділення світлішають, і настає період полювання. Якщо в період овуляції була проведена в’язка, швидше за все, сука завагітніє. Що характерно. Виділення стають не такими рясними, набувають слизовий характер, колір виділень – блідо-солом’яний або ж рожевий; петля опухає до максимального розміру, але більш м’яка; сука в цей період неспокійна, неслухняні, починає підпускати до себе кобеля, вона готова до спаровування. У цей період щоб уникнути небажаних в’язок слід вигулювати суку на короткому повідку – не сподівайтеся на послух у цей період.

3. Метеструса. або фаза статевого циклу, триває 60-70 днів. Що відбувається. Дозрівання яйцеклітин припиняється, той фолікул, з якого вийшла яйцеклітина, починає активно виробляти гормон для забезпечення нормального перебігу вагітності, пологів, а також лактації, матка готова до прийняття запліднених яйцеклітин. Що характерно. Сука перестає підпускати до себе кобеля і всіляко противиться спаровування. Протягом наступного тижня виділення закінчуються, набряклість статевих губ поступово спадає.

4. Анеструс. або фаза статевого спокою, триває від 90 до 150 днів залежно від багатьох факторів таких як пору року, якість годівлі та умов, в яких міститься сука, а також від присутності іншої течні суки – вона може спровокувати течку феромонами. Якщо запліднення яйцеклітини не сталося, то настає фаза спокою яєчників – в цей час запліднення неможливо. Перша тічка у сук померанских шпіців настає в період статевого дозрівання, тобто в 8-12 місяців . Середня тривалість тічки складає десь 18-20. а у деяких сук може тривати до 25 днів. Зазвичай тічки у сук трапляються два рази на рік з інтервалів в 6-8 місяців. Навіть якщо у сука тече раз в 9-10 місяців, це нормально, головне, щоб тічка була регулярної. Власнику слід звернутися за допомогою до ветеринару, якщо:  тічка нерегулярна;  тічка відбувається кожні 3-4 місяці або ж інтервал між тічками більше 9 місяців;  перша тічка почалася раніше 7 місяців або пізніше 15;  тривалість тічки менше 12 днів або ж більше місяця. Вкрай важливо дотримуватися особливих умов утримання суки в період тічки: - тримати в теплі і уникати протягів; - зменшити час прогулянок в холодну дощову погоду або якщо йде мокрий сніг; - не дозволяти сукі лежати чи сидіти на сирій траві і холодному мокрій підлозі – все це може

спровокувати появу застуди, яка, в свою чергу, може перейти в запалення матки.

Утримання тварин – обмеження природної волі собак, що виключає їхнє вільне переміщення за межами квартири, подвір'я окремого будинку, певної території. Умови утримання тварин повинні відповідати їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям. Умови утримання тварин повинні задовольняти їх природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності та інші потреби. Утримуючи собаку, її господар має знати і розуміти не тільки свої права, але й обов'язки, і усвідомлювати необхідність їх узгодження з правами і свободами інших людей. Не дотримуючись цих принципових положень, порушуючи відповідні правила поводження з собаками, ставлячи життя і здоров'я інших людей в небезпеку, господар собаки порушує свій конституційний обов'язок. Згідно з чинними правилами утримання домашніх тварин кожен власник зобов'язаний зареєструвати свого собаку. Місця вигулу собак діляться на місця вільного вигулу і місця обмеженого вигулу. Істотний вплив на організм собаки мають умови зовнішнього середовища. Досить важливу роль при цьому відіграє газовий склад повітря (вміст кисню, азоту, вуглекислоти та водяної пари), фізичні властивості (вологість, температура, атмосферний тиск, швидкість руху повітря, опади), наявність у повітрі механічних домішок (пилу). Нині в Україні практикують квартирне (кімнатне), дворове, групове та польове утримання собак. У містах переважна більшість собак утримується в квартирах. Найчастіше це декоративні, а також мисливські і, рідше, службові собаки.

У переважній більшості в

сільській місцевості України застосовують дворове утримання собак. Стан зовнішнього покриву собаки відіграє особливу роль у забезпеченні її здоров’я. Пил, бруд, лупа, шкірні виділення, збираючись на шкірі, забруднюють її, погіршують обмін речовин, порушують правильне регулювання тепловіддачі і створюють сприятливі умови для появи вошей, бліх, кліщів, а також екземи й виникнення інших захворювань шкіри. Щоб уникнути цього, тіло собаки необхідно утримувати в чистоті, що досягається регулярним чищенням, періодичним миттям і купанням. До комплексу заходів щодо догляду за собакою входять також обов’язкові щоденні прогулянки з ним. Рух вкрай необхідний для здоров’я собаки: зміцнюються його м’язи,

поліпшується діяльність легенів і серця, підвищується інтенсивність обміну речовин, посилюється апетит. Вкрай важливо дотримуватися особливих умов утримання суки в період тічки.

Утримання собак, умови утримання, місце або зона вигулу, вольєр, реєстраційний знак, нашийник, намордник, кімнатне утримання, дворове утримання, чищення собак, миття та купання собак, тічка, проеструс, еструс, метеструс, анеструс.

§17. Харчування собак. ГОДУВАННЯ СОБАК. Собака це нащадок, зокрема, вовка і відноситься до загону хижих, сімейства псових, т. е. За своєю природою вона хижак, який харчується м'ясом і кістками спійманих тварин. До цього пристосована і будова організму, зокрема травний тракт і зубна система. Тому ми повинні годувати їх відповідно до цих їх особливостей. Шлунок у собак має одну камеру (моногастрична), довжина кишечника в 6 разів перевищує довжину тіла, для порівняння у кішок - в 3 - 4, у овець - в 27 -29 разів. Місткість шлунка у собаки середнього розміру 2,0 - 2,5 л. Хоча зубна і травна системи характерні для хижака, в ході одомашнення і тривалого життя поруч з людиною собака стала фактично всеядною твариною, в її раціони включають м'ясо, рибу, субпродукти, м'ясо-кісткове, кісткове і рибне борошно, крупи та борошняні вироби, хліб, молоко, різні види овочів і зелені. Деяку частину раціону собаки можуть становити харчові відходи. Всі рослинні продукти, крім зелені, собакам згодовують у вареному вигляді, так як рослинний крохмаль і інші полісахариди в сирому вигляді собаками не засвоюються. Годування грає величезну, якщо, мабуть, найголовнішу роль у правильному вирощуванні здорової, міцної, екстер'єрної собаки. На жаль цим питанням часто не приділяється достатньої уваги. Слід пам'ятати, що основними кормами повинні бути корма тваринного походження і в першу чергу це м'ясорибний корми. Щоб правильно виростити собаку потрібно враховувати ці особливості при складанні раціону, дачі корму і т. п. У собак висока швидкість проходження корму по травному тракту: перші залишки з'їденого корму можуть виділятися через 8, а повне переварювання відбувається за 30 годин. Годувати бажано тільки сирими продуктами. Сира їжа завжди краще для собаки, ніж варена. У природі їжу їм ніхто не варить і їх організм в цьому випадку краще перетравлює і засвоюють поживні речовини. При вживанні вареної їжі ясна і стінки шлунка стають млявими. Варена їжа викликає захворювання зубів, жувальні м'язи слабшають, шлунковий сік виділяється слабо. Все це в результаті веде до порушення обміну речовин і захворювання

органів травлення. Собаки походять від вовків, які харчуються сирим м'ясом і отримують досить рослинного корму у вигляді вмісту кишечника і шлунка жертв, і поїдаючи рослинність. Необхідно давати в сирому вигляді і частину овочів. До цього потрібно привчати собаку зі щенячого віку. Спочатку дають натерту на дрібній тертці моркву, яблуко, капусту, і, коли собака звикає є їх, то в подальшому ніяких проблем не буде. Звичайно, це більш клопітно, більш трудомістке, але більш корисно і правильно. Собаки іноді влаштовують собі розвантажувальні дні, коли вони відмовляються від годівлі, або навіть постять весь день. Не змушуйте ії - поголодувати навіть корисно! Слід влаштовувати пости в обов'язковому порядку - пропускати одну годівлю в тиждень. Це сприяє очищенню шлунка від шлаків. До речі, з цією ж метою не бороніть поїдання трави. Часто після цього у собак буває блювота, що в даному випадку є нормальним явищем. Годування повинне здійснюватися доброякісними свіжими продуктами, хоча собака і менш схильна до розладу шлунка і отруєнь несвіжими продуктами, ніж людина. РЕЖИМ ГОДУВАННЯ. Раціон повинен складатися з різних кормів, бути смачним для собак і обов'язково включати корми тваринного походження. До правильної годівлі собаку привчають з першого дня появи в будинку. Під правильним годуванням мається на увазі не тільки правильне співвідношення і кількість корму, а й періодичність годування, так, наприклад, молодих собак потрібно годувати частіше. Цуценя в місячному віці слід годувати 5 - 6 разів на добу. Далі з 4х місяців зменшується кратність годування до 4 разів, а з 6-и місяців вже можна годувати собаку 3 рази на добу і приблизно в 1 рік 2 міс. - 1 рік 4 міс. її переводять на дворазове годування. Його можна зберігати до кінця життя собаки.

Велику роль відіграє і

періодичність годування. Ви повинні намагатися годувати собак завжди в один і той же час, чітко по годинах. Собаки звикають істи саме в цей час, у них виробляється умовний рефлекс, відбувається виділення шлункового соку, поедаемая їжа краще перетравлюється і засвоюється. Звикнувши приймати корм строго в певний час, собака в проміжках вже не намагається знайти корм, не відчуває "мук" голоду і не канючить подачок, а також легше відвикає від того, щоб підбирати корм на землі, але це за умови, що ви не підгодовуєте її між годуваннями. Коли ви годуєте собаку кілька разів на добу, тобто в щенячьем віці, то інтервали між годуваннями повинні бути рівними. Починайте, наприклад, перше годування о сьомій годині ранку, потім через 2,5 або 3 години, тобто кожне годування повинно бути відокремлене строго певною кількістю часу. Їжа повинна бути теплою, оптимально - 30 - 36 °

С. Занадто холодна або занадто гаряча їжа неприпустима. За консистенцією їжу, яка найбільш легкотравна для собаки, можна порівняти зі сметаною. Захоплення дачею різних бульйонів неприпустимо - це перевантаження організму водою, що веде до переповнення сечового міхура, запальним процесам. Необхідно готувати корм для собак спеціально, на 3 - 4 дні вже планувати дачу певних кормів, не можна різко змінювати раціон. Це може викликати розлад шлунка. Якщо Ви годуєте певним набором кормів досить тривалий час, потрібно просто замінювати два, три компонента, не змінюючи всієї сукупності. Тому найкраще заздалегідь запланувати і для себе усвідомити замінники для кожного виду корму. Намагайтеся купувати продукти відразу в достатній, на кілька днів, кількості, наприклад, крупи, овочі, і т.д. Краще годувати не одним видом корму з групи, а сумішшю різних. Заздалегідь підшукується і купується миска. Не дозволяєте підбирати їжу з підлоги. Краще годувати на підставці висотою на рівні ліктя. Все це привчить собаку є корм тільки з миски і тільки на своєму місці. Слідкуйте за тим, щоб собака не розкидала їжу, не виймала шматки і не розтягували по квартирі. Намагайтеся, щоб їжа була однорідною по консистенції, всі компоненти добре перемішані. Це робиться для того, щоб собака не тягала найбільш ласі шматочки і не залишала того, що не любить. Тому м'ясо дається дрібно нарізаним в їжу або після згодовування всієї їжі, але не до годівлі! Слідкуйте, щоб в корм не потрапляли дрібні кістки. Якщо собака не їсть корм, то не можна намагатися змусити її з'їсти, тим більше додавати ковбасу чи інші ласощі - у собак дуже швидко виробляється умовний рефлекс на це: "Я не хочу їсти, мені це не подобається, я почекаю і мені дадуть більше смачне". І виходить, що вона отримує раціон, який не забезпечує її правильний розвиток. Причому такі собаки мають поганий апетит, збочений смак, тому, якщо собака відмовилася від їжі - то нічого страшного заберіть і дайте цю їжу в наступний раз. Якщо не їсть знову, дайте її ще раз. Це відноситься тільки до доброякісних кормів: звичайно, якщо собака відмовляється є, наприклад, кислий корм, то чинить правильно. І нічого страшного, якщо Ваш улюбленець або улюблениця не поїв день-два. Вони не помруть з голоду, а деякий час поголодувавши, починають їсти. Здатність голодувати у них успадкована від вовків. Вовки можуть наїстися досхочу, а потім довго голодувати. І собаки без будь-якої шкоди для себе і свого здоров'я можуть голодувати до тижня. Давши їжу привчайте поїдати її відразу, не залишаючи. Для цього хвилин через 15 - 20 слід прибрати миску. За цей час собака з'їдає свою покладену норму. Крім цього давати шматочки можна тільки за роботу, за виконання команди у вигляді заохочення. Собака звикає, що їжа через 15 хвилин забирається, і буде відразу з'їдати її. Миска повинна бути трохи більше разової порції. Норма залежить від апетиту, фізичних особливостей собаки.

Слід пам'ятати, що взимку і під час линьки калорійність раціону повинна бути збільшена приблизно на 20 - 25%. У ці періоди тварини витрачають більшу кількість поживних речовин і енергії. Вагітним сукам треба поступово збільшувати калорійність і вміст протеїну, але без значного збільшення обсягу. СКЛАД РАЦІОНУ. Основу раціону собак становлять білкові корми тваринного походження. М'ясо сире пісне або середньої жирності може використовуватися від всіх домашніх тварин, воно може містити невеликі сухожилля і хрящі, а також трохи жиру. Частина м'яса в раціоні собак може бути замінена субпродуктами, отриманими при забої тварин. Мясокостний субпродукти. Голови, ноги, суглоби, кістки після обвалки туші містять білок низької біологічної цінності, багаті жиром. При використанні в годівлі молодняку до них необхідно додавати білкові корми. Варені кістки собакам краще не згодовувати, так як вони мають низьку поживну цінність і можуть привести до засмічення шлунка. Сирі кістки повинні бути в раціоні собаки не менше 2 - 3 разів на тиждень. Перед згодовуванням кістки рубають на частини, щоб собака могла їх гризти. Трубчасті кістки, які при розгризання дають гострі осколки, краще не згодовувати, так як осколки можуть поранити слизову оболонку травних органів собаки. Трубчасті кістки можна використовувати при приготуванні супів для собаки. Велика кількість кісток в раціоні собаки може привести до запору. Пташині субпродукти - нутрощі, шкіра, кістки, лапи, голови, шиї, скелети з обрізками жиру - мають високу енергетичну цінність, добре з'їдаються собаками. Курячі шиї можна давати цілком, або у вигляді фаршу, краще це робити не більше трьох разів на тиждень. На м'ясокомбінатах з окремих органів і частин тварин, а також туш цілком, з тих чи інших причин непридатних в їжу людям, шляхом висушування при високій температурі і розуміли отримують м'ясну і м'ясо-кісткове борошно. Ці корми містять повноцінний білок і можуть покривати 50% потреби собаки в білку м'ясо-рибних кормів. Дорослому собаці можна згодовувати до 100 г м'ясо-кісткового борошна в день в суміші з іншими кормами. Риба за якістю білка не поступається м'ясу, води містить від 50 до 90%. Якщо кількість риби в раціоні не перевищує 30% від м'ясо-рибних кормів раціону, то потреба собак у вітамінах A, D і В12 повністю задовольняється. За вмістом вітамінів В2, В6, пантотенової кислоти риба поступається м'ясу. Для нормального розвитку тварин не бажано давати риби більше 70% потреби собак в білку тваринного походження. Якщо згодовують необроблену рибу, то її кількість подвоюють. Рослинні корми в годівлі собак використовують як додаткові. Зазвичай вони не перевищують однієї третини поживності раціону.

Зернові - рис, вівсяні і пшеничні пластівці, ячмінні, житні, вівсяні дерть і борошно, макаронні вироби (локшина, вермішель), хліб, сухарі, крім двох останніх, інші продукти згодовують у вареному вигляді. У вареному вигляді зернові корми у собак засвоюються на 20% краще. Зернові корми у вигляді пластівців можна згодовувати сирими або завареними гарячим бульйоном. За дієтичним властивостям на першому місці стоїть вівсяна крупа. Однак тривале одностороннє годування цим продуктом небажано. Зернові продукти краще давати в суміші або чергувати. Надлишок крохмалю в раціоні собак призводить до ожиріння. Останнє особливо часто спостерігається при згодовуванні манної крупи і макаронних виробів, тому їх використовують в годуванні худих і ослаблених собак, в періоди інтенсивного росту молодняка. У раціони собак бажано включати невелику кількість пшеничних висівок, як джерело вітамінів групи В. Сирі овочі - морква, петрушка, салат, шніт-цибуля, листя кульбаби, кропива та інші трави можуть згодовуватися в сирому вигляді. Їх ретельно миють, потім подрібнюють на тертці, в міксері або дрібно рубають ножем, пропускають через м'ясорубку. У такому вигляді їх вводять в корм безпосередньо перед згодовуванням. Температурній обробці ці корми не піддають, оскільки під впливом високої температури велика частина вітамінів руйнується. Як джерело вітамінів і для профілактики зараження собак гельмінтами (глистами) їм щодня згодовують в суміші з іншими кормами по 10-15 г подрібненої цибулі або часнику. Залишки від харчування людини (харчові відходи) не можуть бути основою раціону собаки, так як часто містять підвищену кількість солі, прянощі, велика кількість вуглеводів і мало білків тваринного походження. З огляду на це харчові відходи включають в раціон собаки в обмежених кількостях. Не можна згодовувати собакам мариновані продукти, консервовані бензойної кислотою, цукерки, шоколад та інші солодощі. Не придатні для собак зіпсовані продукти харчування (кислим, запліснявілі і т.п.). В останні роки на ринку з'явилося багато готових кормів для домашніх тварин. Ці корми краще використовувати як один з компонентів раціону, додаючи до інших, більш природних кормів, або використовуючи їх обмежений час, зокрема: період виставки, виїзд за місто і т. п. Тривале годування консервованими кормами в якості єдиного корму часто приносить шкоду. Не рекомендується годування консервованими кормами молодняка молодше чотирьох місяців. Непрямими показниками адекватного забезпечення собаки поживними речовинами служать гарний настрій собаки, хороший апетит (собака повинна охоче поїдати свій раціон за 3 - 5 хвилин), робоча кондиція, тобто помірна вгодованість (повинні проглядатися 3 - 5 останніх ребер). Слід мати на увазі, що недокорм завдає менше шкоди, ніж перегодовування собаки. Надлишкова калорійність раціону, яка веде до надмірної ваги і ожиріння, негативно

позначиться на стані здоров'я і скоротить тривалість життя собаки. Худі живуть довше. Готові корми для собак. В останні роки великою популярністю стали користуватися готові корми для собак. Перші відомі спеціальні корми для собак з'явилися в Англії на початку минулого століття. В даний час їх виробляють багато фірм і асортимент таких кормів дуже різноманітний. Вони зручні в зберіганні та годування собак не займає багато часу. Корми можна розділити за змістом води і способу консервації, а також по живильній цінності. Вони пропонуються або як повноцінний раціон, що не потребує добавок, або як додаткове харчування або "частування". У повноцінному кормі містяться всі поживні речовини, необхідні собаці на конкретній стадії життєвого циклу, тобто вони призначені для годування, наприклад, дорослих собак або цуценят. Такі продукти не вимагають добавок, крім води, яка завжди повинна бути доступна. Додаткове харчування не призначене для використання в якості єдиного продукту в раціоні. У ньому може міститися велика кількість одних поживних речовин, але недостатньо інших. Такі види кормів повинні вживатися в їжу спільно з іншими готовими кормами, або домашньою їжею. Вологі корми представлені в продажу безліччю м'ясних, рибних консервів, а також на основі злаків. Ці консерви дуже зручні для годування

і

дуже

подобаються

собакам.

Звичайно найсмачнішими є м'ясні та рибні консерви, містять мало (або взагалі не містять) злаків або джерел вуглеводів, і випускаються у вигляді м'ясних і рибних шматочків

в

соусі

або

желе,

вологість

становить 70-80%. Консерви, в яких міститься значна

частина

злаків,

є

змішаними

продуктами з м'яса і злаків або з риби і злаків. Напіввологі корми. М'ясні харчові продукти для собак з вмістом води між 15 і 30%, часто містять штучні барвники та консерванти. Бактерії, гриби всередині або на поверхні харчових продуктів не можуть рости і "псувати" продукти, якщо вони сухі (містять до 12% вологи). Це досягається шляхом включення в рецептуру таких гігроскопічних речовин, як цукру, сіль або гліцерин, які "зв'язують" воду. Подальше запобігання їжі забезпечується або використанням консервантів, або підвищенням кислотності за допомогою органічних кислот. Ці харчові продукти можуть проводитися з найрізноманітніших інгредієнтів, в тому числі м'яса,

субпродуктів, соєвих або інших білково-овочевих концентратів, злаків, жирів і цукрів. Дана технологія дозволяє варіювати зміст води в широких межах, тому продукт може бути представлений як в сухий, так і напіввологій формі, які за зовнішнім виглядом нагадують рубаний м'ясний фарш або брикетоване м'ясо. Зазвичай продаються в поліетиленовій упаковці. Ці види кормів не мають сильного запаху, не висихають дуже швидко на повітрі, тому їх можна залишати в мисці, не побоюючись, що їжа втратить свою привабливість для собаки. Сухий корм. Найбільшою популярністю користуються сухі корми, які випускаються у вигляді гранул різної форми і величини, вологість 10-12%. Повнораціонний сухий корм для собак зазвичай призначений для певного періоду життя, тому складено таким чином, щоб в ньому містилася достатня кількість всіх поживних речовин, необхідних для даного життєвого періоду. Втрати поживних речовин, особливо вітамінів, не істотні, оскільки процес приготування триває недовго і не вимагає високих температур, а для того, щоб компенсувати втрати при обробці і зберіганні, використовують відповідні добавки. Оскільки ці корми сухі, вони не містять достатньої кількості води для розмноження бактерій або грибів, і можуть зберігатися багато місяців в холодному і сухому місці. Сухий корм для собак містить більш високі концентрації поживних речовин і енергії на одиницю ваги в порівнянні з вологим кормом, тому потрібно його менше. Його легко зберігати в домашніх умовах. Основним недоліком сухих продуктів є те, що вони мають гірші смакові якості в порівнянні з м'ясом або консервами. Сухі суміші для собак зазвичай згодовують разом з консервованим м'ясом або м'ясом в соусі, і, отже, в даному випадку проблема досягнення хороших смакових якостей не настільки важлива, як в разі використання тільки сухого корму. Високоякісні сухі продукти для собак добре ними з'їдаються і можуть використовуватися в якості єдиного виду корму. Поняття про поживні речовини, необхідні організму собаки.

K поживних речовин відносяться білки, жири, вуглеводи, неорганічні речовини: мікроелементи, мінеральні речовини, вода і вітаміни. Джерелами енергії служать білки, жири, вуглеводи. Вони поділяються на замінні і незамінні. До незамінних належать речовини, які не утворюються в організмі або утворюються в дуже невеликих кількостях: білок, деякі жирні кислоти, вітаміни, мінеральні речовини і вода. Надходження з їжею незамінних харчових речовин обов'язково.

Білки - азотовмісні органічні речовини, які становлять основну масу тіла тварини, забезпечують зростання, розвиток і нормальне протікання обмінних процесів в організмі (кров, серце, кістки ...). Білковий баланс розраховують на підставі азоту в білках. Білки розщеплюються до амінокислот. Амінокислоти всмоктуються з шлунково-кишкового тракту і з кров'ю надходять в усі органи і тканини. Вміст амінокислот в крові може помітно наростати, наприклад, при порушеннях функції нирок. Повноцінні білки, це білки, котрі розщеплюються до незамінних амінокислот, тобто таких які не синтезуються організмом і повинні надходити з їжею. Багатими амінокислотами є білки тваринного походження, які містяться в м'ясі, молоці, рибі, яйцях. Неповноцінні навпаки. Жири - Нейтральні жири розщеплюються в кишечнику до гліцерину і жирних кислот, сприяють всмоктуванню жиророзчинних вітамінів. жири тваринного походження (наприклад, курячий жир) містять незамінні жирні кислоти. Вони сприятливо впливають, наприклад, на стан шкіри і вовни. Жири вдвічі перевершують вуглеводи по калорійності і гірше засвоюються. Як енергетичний матеріал жири використовуються головним чином в стані спокою і при виконанні тривалої, не важкої фізичної роботи. Вуглеводи - основне джерело живлення клітин, вони не є незамінними, тому їх часто виключають з раціону собаки (Цукор, крохмаль, клітковина, тобто рослинна їжа, каші). Всі цукри, які надходять в організм розщеплюються розщеплюються до простих цукрів (прим. Глюкози), надлишки якої у вигляді глікогену відкладаються в печінці.

Неорганічні речовини: мікроелементи: мідь, цинк, залізо (наприклад, потрібно для гемоглобіну). Мінеральні речовини: кальцій і фосфор необхідні організму для росту і формування скелета і зубів. Безсольові дієти змінюють баланс мінералів в організмі. Вода, наприклад, розчиняє і переносить поживні речовини в організмі. Через високу теплоту випаровування вона забезпечує пристосування собак до температури навколишнього повітря і підтримання постійної температури тіла, щоб уникнути перегріву. Сталість певної кількості води в організмі собак є одним з головних умов нормальної життєдіяльності. Вітаміни - є функціонально активними речовинами, беруть участь в регулюванні процесів, що протікають в організмі. Поділяються на жиророзчинні, наприклад, А і Е і вітаміни, розчинні у воді В, С та ін.

Собака по своїй природі - хижак, який харчується м'ясом і кістками спійманих тварин. До цього пристосовані і будова організму, зокрема травний тракт і зубна система. Тому ми повинні годувати їх відповідно до цих їх особливостей. Годування грає величезну, якщо, мабуть, не найголовнішу роль у правильному вирощуванні здорової, міцної, екстер'єрної собаки. Основними кормами повинні бути корми тваринного походження і в першу чергу це м'ясо-рибні корми. Всі рослинні продукти, крім зелені, собакам згодовують у вареному вигляді, так як рослинний крохмаль і інші полісахариди в сирому вигляді собаками не засвоюються. Годувати бажано тільки сирими продуктами. Сира їжа завжди краще для собаки, ніж варена. У природі їжу їм ніхто не варить і їх організм в цьому випадку краще перетравлює і засвоюють поживні речовини. При вживанні вареної їжі ясна і стінки шлунка стають млявими. Варена їжа викликає захворювання зубів, жувальні м'язи слабшають, шлунковий сік виділяється слабо. Власники повинні намагатися годувати собак завжди в один і той же час, чітко по годинах. Собаки звикають є саме в цей час, у них виробляється умовний рефлекс, відбувається виділення шлункового соку, поедаемая їжа краще перетравлюється і засвоюється. Недокорм завдає менше шкоди, ніж перегодовування собаки.

Раціон, режим годування, готові корми, субпродукти, робоча кондиція собаки, недокорм, перегодовування.

§18. Хвороби собак і надання першої допомоги. Поняття про хвороби собак. Ознаки здорової і хворої собаки. Здорова собака - це весела тварина з блискучою шерстю, чистими і ясними очима, зі злегка вологим і холодним носом. Правда, остання ознака не завжди є достовірна. Здорова собака реагує на поклик господаря, охоче виконує команди. У здорової собаки апетит хороший, кишечник спорожняється регулярно, сечовипускання нормальне. Слизові оболонки рота, вік чисті блідо - рожевого кольору. Дихання рівне, правильне. Хвора собака помітно відрізняється від здорової. Будь-яке захворювання викликає в її організм цілий ряд більш-менш серйозних порушень. Хвора собака поводиться інакше, ніж здорова. Вона пригнічена, багато лежить, намагається забитися в темне місце, на поклик встає неохоче. При деяких хворобах собака, навпаки, не хоче лягати, довго стоїть і, тільки зовсім знесилившись, займає вимушену позу. Хвора собака або байдужа до оточуючих, або ненормально збуджена, дуже рухлива, може бути агресивною по відношенню до близьких їй людей. Здорова тварина відпочиває або спить в невимушеній позі, розпрямивши тулуб і витягнувши кінцівки. Хвора собака приймає вимушену позу, що сприяє зниженню больових або будь-яких неприємних відчуттів. Зокрема, при захворюванні серця собака стоїть, широко розставивши передні кінцівки - це полегшує дихання; пошкоджену кінцівку собака утримує у положенні; при сечокам'яній хворобі можлива кульгавість на задні ноги, відповідно хворий нирці і т. п. Поняття про незаразні і заразні хвороби. Коли людина заводить собі собаку – вона повністю бере відповідальність за неї на себе. І це виражається не тільки у прогулянках, годівлі і грою з собакою, а й у профілактиці і лікуванні хвороб. Жахливо бачити як твоя собака хворіє. І собаки, на відміну від людей не можуть сказати, що у них болить – тому визначити що собака захворіла і чим – непросте завдання для звичайної людини. Практично безпомилково це може зробити хороший ветеринарний лікар, який діагностує хворобу і призначить дієве лікування. Пам'ятайте, що самостійне лікування собаки може не тільки нашкодити їй, а й призвести до смерті. ЕНДОКРИННІ ХВОРОБИ СОБАК. Виникають при порушенні роботи ендокринних залоз, що не мають вихідного протоку і виділяють гормони в кров. Таких як гіпофіз, епіфіз, щитовидна залоза, вилочкова або зобна залоза, надниркові залози, внутрісекреторний відділи підшлункової та статевих залоз. Захворювання можуть протікати як з підвищенням, так і з пониженням функції залоз.

Діагностувати такі хвороби важко через те що їх симптоми з'являються тільки на останніх стадіях розвитку хвороби. Але при підозрі на наявність таких хвороб їх можна виявити при діагностиці собаки. o o

ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ СОБАК. Пов'язані з попаданням в організм собаки хвороботворних мікробів. Однак зараження

собаки може відбутися тільки при сприйнятливості її організму до інфекції. Як правило хворіють собаки з ослабленим імунітетом, ті, що хворіють іншими хворобами, щенята, старі собаки. Захворювання протікають швидко, часто небезпечні для життя тварини. Можуть поширюватися повітрям, при прямому контакті. Часто інфекційні хвороби протікають у вигляді епідемій.Інфекційні хвороби собак поділяються на вірусні (сказ, чума м’ясоїдних, інфекційний

гепатит, парвовірусний

ентерит, коронавірусний

ентерит, інфекційний

трахеобронхіт, хвороба Ауескі) і бактеріальні (лептоспіроз, сальмонельоз, туберкульоз).

o o

ХВОРОБИ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ. Діляться на хвороби серця і кровоносних судин. Захворювання найчастіше виникають у

дорослих собак. Серед них найпоширеніші – міокардит, міокардоз, ендокардит, пороки серця, перикардит, артеросклероз. o o

ХВОРОБИ РОТА, ГОРЛА, ВУХА І НОСА. Діляться на запальні, інфекційні, травматичні хвороби собак. Хвороби цих органів

виникають досить часто тому що вони першими стають на шляху проникнення інфекцій в

організм. Ці захворювання небезпечні тим, що їх складно помітити. Часто початковий період хвороби протікає без виражених симптомів і собака не проявляє видимих ознак захворювання. o o

ХВОРОБИ ОЧЕЙ. Теж не рідкість. Вони, як правило, зустрічаються у дорослих собак. Найчастіше це –

катаракта (помутніння кришталика ока), кератит (запалення рогівки ока), іридоцикліт (запалення райдужної оболонки і циліарного тіла), кон'юнктивіт (запалення кон'юнктиви). o o

ХВОРОБИ ШКІРИ. Різні за причинами і протіканням патологічні зміни шкіри, волосся, кігтів і видимих

слизових оболонок. Найвідоміші – екзема, дерматит, червона вовчанка, токсидермія, піодерміти, абсцес, флегмона. o

ХВОРОБИ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ. Найчастіше виникають через неправильне годування, поганої їжі або води. Це, зокрема,

такі хвороби собак – стоматит, паротит, фарингіт, закупорка стравоходу, гострий катаральний гастрит, хронічний катаральний гастрит, виразкова хвороба шлунку, гострий гастроентерит, хронічний гастроентерит, перитоніт, асцит. ХВОРОБИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ. Найбільш небезпечні у віці цуценят і після 8 років. При цих хворобах порушується робота всього організму. Страждає як скелет і м'язи собаки, так і внутрішні органи. Без допомоги людини, собака не здатна впоратися з багатьма захворюваннями і швидше за все, загине. Самі по собі – це дуже сильні й міцні тварини і при правильному догляді за ними доживають до старості. Якщо собаку правильно і вчасно годувати, то ніколи не виникне проблема зі шлунком, а саме такі хвороби як асцит і гастрит не будуть турбувати її. Якщо стежити за тим, щоб тварина завжди була чистою і вимитою, то такі хвороби як лишай, екзема і дерматит не загрожуватимуть Вашому вихованцеві, а карієс, хейліт, гінгівіт та стоматит не потурбують рот і горло собаки. Щоб якомога рідше виникали проблеми, необхідна профілактика різних захворювань. Адже якщо якомога раніше дізнатися про проблему, то справитися з нею буде набагато легше. Коли з собакою щось не так, то вона стане млявою, буде шукати такі місця в будинку, де б її ніхто не турбував, почне погано харчуватися. Помітивши все це, потрібно негайно звернутися до ветеринара, адже дорога кожна хвилина. Наприклад, при укусі кліща, часу дуже мало, йде ураження печінки, центральної нервової системи і всього організму в цілому,

щоб запобігти цьому, необхідно негайно зробити кілька уколів і крапельниці. Так само тварина може заразитися піроплазмозом, при якому, відбувається виведення гемоглобіну з організму і найсильніша лихоманка. Вчасно помічена проблема врятує життя вашому улюбленцю. Практично всі хвороби собак піддаються лікуванню, якщо вчасно дізнатися про них. Якщо Ви не знаєте, як і чим лікувати, проконсультуйтеся з ветеринаром.

o Надання першої допомоги. Техніка дачі ліків хворій собаці. Надання першої допомоги собаці. Надання долікарської допомоги. Приступаючи до надання долікарської допомоги постраждалому або несподівано хворому собаці, слід оцінити загальний стан тварини; з'ясувати причину травми або хвороби і по можливості постаратися швидко її усунути. Такими причинами найчастіше є: струм, сонячні промені, кровотечі, дія кислот і лугів, порушення дихання і сердечної діяльності з втратою свідомості. Надання першої допомоги може знадобиться у випадках: при електротравмі потрібно відключити джерело струму, при сонячному ударі затемнити приміщення або перенести собаку в тінь, при пораненні зупинити кровотечу, при опіках нейтралізувати вплив кислоти або лугу, при втраті свідомості провести штучне дихання. Зрозуміло, власник собаки повинен уміти поводитися з електрикою, кислотами і лугами, щоб, рятуючи собаку, самому не постраждати. Потрібно знати також і способи проведення штучного дихання у тварин. Форма надання подальшої допомоги залежить від того, чи стався з собакою нещасний випадок або вона захворіла. При пораненнях і опіках потрібно накласти пов'язку, спробувати зупинити кровотечу, при переломах - накласти шину. Якщо собака захворів, дати їй відповідні ліки. Як дати собаці ліки. Способи прийому лікарських препаратів можна розділити на добровільні і насильницькі. Добровільні методи застосовуються при збереженні у хворого тваринного апетиту. Ліки даються собакам з їжею. При лікуванні собак у такий спосіб можна давати пігулки, порошки, рідкі лікарські препарати. У дрібно порубані шматочки м'яса, фарш, сир, сир, рибу та ін. вкладається пігулка (ціла або стовчена) або всипається порошок. Якщо собака не їсть або ліки мають неприємний смак, воно вводиться в організм насильницьким способом.

Тут власникові собаки потрібний помічник. Хазяїн лівою або правою рукою обхоплює пику собаки і трохи стискує її, а вказівний і середній пальці руки вводить між щокою і зубами, відтягуючи щоку зовні. При цьому утворюється воронкоподібний отвір, в який помічник, підвівши рукою голову собаки догори, заливає ліки, заздалегідь змішавши його з рідиною, причому кількість рідини відповідає одному ковтку. Процедуру повторюють до тих пір, поки собака не отримає усі ліки. Існує ще один доступний власникові спосіб, але з його допомогою благається давати тільки пігулки і капсули. Він виконується таким чином: помічник фіксує голову собаки двома руками, причому великими і вказівними пальцями обох рук сильно натискає на щоки між верхньою і нижньою щелепами, широко відкриває рот собаки, трохи піднімаючи її голову догори. Власник кладе ліки на корінь мови собаки; лягти тут же закривається. Собака робить мимовільний ковтальний рух, і ліки виявляються таким, що проковтнуло. Як викликати блювоту. Для очищення шлунку від отрут і дрібних чужорідних предметів у собаки необхідно терміново викликати блювоту. Найпростішим засобом для цього служить харчова куховарська сіль. Розчин куховарської солі готується з розрахунку - одна чайна ложка солі на півлітра теплої води (можна і холодною). Готовий розчин заливається собаці за щоку. Інший спосіб викликання блювоти у собаки також простий і зручний. Собаку потрібно відпоювати великою кількістю звичайної води. При надлишковому вступі її в шлунок відбувається природний акт блювоти. Зовнішнє застосування ліків. На шкіру собаки ліків наносять у формі мазей, емульсій, розчинів, порошків і т. д. Способи застосування ліків різні: змазування, втирання, присипки, різні пов'язки на рани з лікарськими препаратами і ін. Лікарські препарати наносяться на чисту шкіру, заздалегідь звільнену від волосяного покриву. Інструмент, використовуваний для цих цілей, має бути чистим. Руки потрібно мити з милом як до, так і після процедури. Найчастіше буває необхідно змастити йодною настоянкою рани, подряпини, шкірні розростання. Беруть гладко застругану тонку паличку або сірник. На неї накручують невеликий шматочок вати так, щоб

кінчик палички був захований під шаром вати. Ватний тампон змочують йодною настоянкою. Потім легким дотиком змащують поверхню шкіри. Другий раз опускати ватний тампон в йодну настоянку не рекомендується, тому необхідно мати ще декілька приготованих паличок з ваткою, флакон з йодом має бути щільно закритим, інакше концентрація його підвищуватиметься за рахунок випару спирту, і при повторних змазуваннях ділянок шкіри може виникнути опік. Закапування очних крапель і закладання очної мазі. Очні краплі вводять собаці піпеткою. Перед кожним вживанням піпетки її слід спочатку промити теплою водою і перевірити, чи не розбитий її кінець. Очні краплі вводити собаці можна в будь-якому положенні. Вимивши руки, власник набирає в піпетку ліки. Пальцями лівої руки відтягує нижня повіка собаки, а пальцями правої руки, в, якою знаходиться піпетка, стискує її гумовий ковпачок. Закапавши дві краплі за повіку, ближче до внутрішнього кута ока, повіку відпускають. Надлишок ліків, які витекли з ока, видаляють тампоном вати. Вата для кожного ока має бути окремою. Очні краплі, як правило, зберігають не в холодильнику, а при кімнатній температурі. Очна мазь собаці закладається спеціальною скляною лопаткою, яку перед вживанням потрібно вимити і перевірити, чи не розбита вона. Лівою рукою відтягують нижню повіку собаки. Широким плоским кінцем скляної лопатки з невеликою кількістю мазі обережно торкаються століття у внутрішнього кута ока, змащуючи на внутрішню поверхню століття мазь з лопатки. Нанісши мазь, хазяїн зводить двома пальцями верхнє і нижнє повіки собаки і злегка масажує їх, щоб мазь рівномірно розподілялася по очному яблуку. Якщо мазь знаходиться в спеціальних тюбиках, можна обійтися без скляної лопатки: мазь видавлюють з тюбика на внутрішню поверхню нижнього століття. Легкий масаж повік обов'язковий. Непритомність Непритомністю називається раптова втрата свідомості у собаки внаслідок недостатнього наповнення кров'ю посудин головного мозку. До непритомності можуть привести болі від отриманих травм, щедра крововтрата, стомлення при транспортуванні, голод, стресові навантаження. При непритомності собаку нудить, вона падає, слизові оболонки бліднуть, пульс слабкий, дихання ледве помітне, поверхневе, кінцівки холодні. На кличку і команди собака не реагує. Передусім потрібно зняти усе, що утрудняє дихання: намордник, нашийник, шлею. На голову покласти пузир з льодом або хустку, змочену холодною водою, або просто поливати водою голову і тіло собаки. Покласти тварину так, щоб задня частина тіла була вища за голову і передні кінцівки, забезпечити доступ свіжого повітря, завдяки цьому посилиться приплив крові до головного мозку, і непритомність пройде. Коли собака прийде у свідомість, потрібно дати їй холодної води. Якщо вона не в змозі пити самостійно,

потрібно заливати воду невеликими порціями за щоку. Собаці слід надати спокій, напоїти міцно завареним, остудженим, але не холодним солодким чаєм. Годувати її можна не раніше чим за годину після відновлення нормального стану. Сонячний і тепловий удари. Сонячному і тепловому ударам схильні собаки будь-яких віків, підлоги і забарвлення Особливо часто страждають цуценята. Якщо не зробити своєчасної допомоги, то виникнуть серйозні ускладнення, які можуть закінчитися смертю тварини. Тепловий удар проявляється таким чином: собака падає, очі червоніють, дихання порушується, відзначаються блювота, пронос. Сердечна діяльність різко слабшає, температура підвищується до 40-42°. Собака може втратити свідомість. При сонячному ударі, викликаному прямими сонячними променями, перегрівання тіла тварини може і не бути, проте картина поразки така ж, як і при тепловому ударі. Собаку необхідно перенести в затінену ділянку або прохолодне приміщення, покласти на рівне місце, зняти нашийник, шлею, намордник. Тіло тварини обмити холодною водою або обернути вологим простирадлом, змоченим в холодній воді. На голову слід покласти пузир з льодом або компрес з холодної води. Якщо собака знаходиться у свідомості, її треба напоїти холодною водою. Якщо собака втратив свідомість і дихання порушилося, потрібно зробити штучне дихання і прийняти термінові заходи для доставки тварини у ветеринарну лікарню. Отруєння і допомога при них. Гострі, або раптові, отруєння собак - одна з актуальних проблем, що хвилюють собаківників. Собака може отруїтися отрутохімікатами, які широко використовуються для побутових потреб і в садово-городньому господарстві; овочами, що мають токсичні властивості, наприклад, зеленими бульбами картоплі; недоброякісним кормом. Слід пам'ятати, що найбільш схильний до отруєнь недогодований змарнілий собака, в їжі якої систематично бракує поживних речовин, вітамінів і мінеральних солей. Ознаки отруєння у собак різні. Залежно від хімічної структури отруйної речовини отруєння у собаки може проявлятися по-різному. Блискавичні і гострі випадки отруєння характеризуються раптовим виникненням і ясно вираженими клінічними проявами. Хронічне ж отруєння розвивається у собаки поступово, і відразу розпізнати його власникові або ветеринарному лікареві досить важко. Потрапивши в організм собаки, отрута вражає центральну нервову систему, шлунково-кишковий тракт, печінку, серце, легені, бруньки, шкіру. Основна картина блискавичного або гострого ураження тих або інших органів собаки виникає відразу ж після отруєння. Собака падає, голова у неї сіпається, вона скрегіт зубами. З'являються багатократна блювота, щедра слинотеча, можуть відзначатися судоми тіла. Собаки нерідко збуджені, свідомість їх затемнена, вони можуть бути схильні до

агресії. В деяких випадках отруєння, навпаки, собаки пригноблювані, в'ялі, на кличку не реагують, забиваються в темні кути. Протягом декількох годин у них розвиваються ураження окремих органів і настає смерть. Надання допомоги постраждалому собаці - важке завдання не лише для власників собак, але і для досвідчених ветеринарних лікарів, оскільки зазвичай дуже складно визначити, якою отрутою отруїлася тварина. Але проте долікарська допомога собаці має бути надана в найбільш короткий термін. При підозрі на отруєння або при явній картині отруєння необхідно передусім з'ясувати можливий характер отрути і шляху його проникнення в організм: через рот, органи дихання, шкіру. Виявлені на місці отруєння залишки корму, запахи газу, блювотні маси з характерним запахом і інші докази можуть допомогти швидко отримати уявлення про характер отрути. Тільки тоді можливо надати правильну допомогу постраждалому собаці. Надання допомоги складається з наступних заходів: - добитися припинення вступу отрути в організм собаки; якщо отрута поступила в шлунок, швидко вивести його з організму шляхом дачі блювотного; понизити концентрацію отрути в шлунково-кишковому тракті шляхом щедрого питва і викликання блювоти, постановкою очисних клізм; - понизити концентрацію отрут в крові кровопусканням і одночасним вступом внутрішньовенних розчинів глюкози, хлориду натрію та ін. (ця процедура виконується тільки ветеринарним лікарем); - у оперативному порядку відновити порушені функції організму собаки. Майже усі лікарські засоби - антидоти, тобто засоби по наданню допомоги отруєним собакам, засновані на взаємодії протиотрут з речовинами, що викликали отруєння. Як приклад можна привести нейтралізацію лугів кислотами і, навпаки, кислот лугами. Розчин марганцівки блідо-рожевого кольору окислює отруту органічного походження, тобто приводить його в неактивний стан. Для поглинання отрути, що знаходиться в шлунково-кишковому тракті, необхідно давати тваринам адсорбенти: активоване вугілля - карболен, палену магнезію, крейду, тальк, білу глину, молоко,

міцний

холодний

чай.

Щоб зменшити

всмоктування

отрут, слід

використовувати обволікаючі засоби: напоїти собаку слизовим відваром з геркулеса, рису і т. д., бажано з додаванням жиру або яєчного білку. Для якнайшвидшого виділення отрути з організму собаку насильно поять великою кількістю води або сечогінного чаю. Якщо отруйна речовина потрапила на поверхню тіла собаки, викликала ушкодження шерстного покриву, то найпростіший і вірніший спосіб надання першої допомоги - змивання отрути звичайною прохолодною водою, краще з милом. Якщо на шкіру потрапили отруйні речовини, які легко розчиняються в жирах, наприклад, хлорофос, і легко всмоктуються через

неушкоджений шкірний покрив, їх необхідно змивати тільки холодною водою, оскільки тепла вода різко збільшує всмоктування отрути через шкіру. Після надання першої долікарської допомоги необхідно терміново проконсультуватися у ветеринарного лікаря. Основні заразні хвороби собак. Коротке ознайомлення з основними заразними хворобами собак. Важливо знати основні симптоми хвороб і основи лікування, для того, щоб вчасно правильно встановити діагноз і надати допомогу своєму вихованцеві. Сказ собак, або водобоязнь, - вірусне, інфекційне захворювання, збудник якого міститься у великій кількості в слині і мозку загиблих від сказу тварин. Вірус сказу здатний проникати в організм лише через пошкоджену шкіру або слизисті оболонки рота, носа, очей (сказом можна заразитися при зніманні шкури з хворого звіра).

Найчастіше люди і звіри заражаються при укусі скаженим тваринам. Собаки, хворі сказом, після закінчення прихованого періоду хвороби тривалістю від 6 днів до декількох місяців гинуть. Ефективних засобів лікування тварин, що збісилися, немає. Укуси невідомих і бродячих собак особливо небезпечні тим, що в слині їх вірус сказу з'являється за 12-15 днів до прояву хвороби. На початку хвороби собака стає то незвично ласкавим, то похмурою, не слухається команди господаря, не йде на його заклик, ховається в темні місця, безпричинно гавкає, клацає зубами, неначе ловить мух, погляд неспокійний, розсіяний, вона відмовляється від звичайного корму, то починає з жадністю кусати і ковтати різні неїстівні предмети (солому, ганчірки, і т. п.). Далі, на стадії збудження, собака стає злим, втікає з будинку (зазвичай голова нахилена, хвіст опущений). Гавкіт скаженого собаки хрипкий, перехідний у виття, вона накидається на людей і тварин, кусає їх. До кінця хвороби у скаженого собаки настає параліч. Спочатку відвисає щелепа, з рота тече слина, а потім віднімається зад, і через 2-З дня тварина гине. Болі, пов'язані із спазмами в глотці, не дозволяють їй пити воду і заставляють дряпати лапами горло. Значно рідше зустрічається так звана "тиха форма", при

якій параліч настає швидко і собака не в змозі кусати і гавкати. Для боротьби із сказом існують заходи: 1) знищення бродячих собак, а також собак, покусаних скаженими тваринами; 2) утримання собак (якщо є підозріння, що вони покусані скаженими тваринами) в карантині не менше 6 мес.; З) профілактичне щеплення проти сказу. В разі захворювання собаки сказом необхідно повідомити про це ветеринарному лікареві або міліції. Покусана собакою людина повинна негайно піддатися профілактичним щепленням. Корисно видавити кров з укушеного місця і змастити його йодом або припекти розжареним залізом.

Чума собак - Гостре, широко поширене у всьому світі інфекційне захворювання. На чуму собак хворіють також лисиці, вовки, нірки і ін. Людина цією чумою не захворює, але може бути тривалий час носієм збудника хвороби, прихований період якої триває 5-7 днів, інколи до 1 міс. Вірус міститься у всіх виділеннях організму хворого і вірусоносія. До чуми особливо сприйнятливі щенята у віці від 2-З міс. до року. Собаки старше роки, що перехворіли чумою, стійкіші до неї. Випадки повторного захворювання собак чумою рідкі. При захворюванні температура тіла у собак підвищується до 40 градусів і вище, апетит поганої, ніс гарячий і сухий, мова незрідка обкладена, шерсть скуйовджена, очі запалені (Виділяється слизисте або гнійне виділення, що незрідка склеює віка). В більшості випадків через 2-З дня розвиваються хворобливі явища з боку кишечнику, органів дихання або нервової системи. При поразці кишечнику спостерігаються блювота, замок, що змінявся проносом, незрідка з домішкою крові. При поразці легенів тварина чхає, кашляє, з носа з'являються гнійні виділення, часто настільки рясні, що вони склеюють ніздрі і утрудняють дихання. При поразці нервової системи з'являються судоми, паралічі. Для успішного лікування чуми необхідно створити хороші гігієнічні умови, корм має бути всіляким, високоживильним і легкозасвоюваним, ліки можна давати лише по розпорядженню ветеринарного лікаря. При ускладненнях чуми застосовуються сульфамідні препарати, введення пеніциліну і сироватки. При доброякісному перебігу чуми на 12-15-й день настає одужання, після чого собаку треба берегти від простуди.

Заходи профілактики зараження і розповсюдження хвороб. Профілактика хвороб собак – це цілий комплекс ветеринарних, соціальних і санітарногігієнічних заходів, які спрямовані на попередження хвороб і усунення факторів ризику. Профілактика

захворювань

забезпечує

дешевше

і

легше

лікування!

Профілактика хвороб собак буває первинною і вторинною. Первинна профілактика хвороб

собак, тобто попередження хвороби, включає

вакцинацію і протипаразитарну обробку. Вторинна профілактика хвороб собак – це заходи, що спрямовані на діагностику захворювань на ранніх стадіях і попередження рецидивів. Вторинна профілактика включає диспансеризацію. Вакцинація, як міра профілактики хвороб кішок і собак, це введення в організм антигенного матеріалу з метою викликати імунітет до захворювання, що здатний запобігти зараженню або послабить його наслідки. Антигенним матеріалом виступають живі ослаблені мікроби або вбиті (інактивовані) мікроорганізми. Потрапляючи в організм, мікроби привертають до себе клітини-захисники, які створюють антитіла до них. Після цього антитіла знищують мікроби, а організм відкладає їх до себе в «комору». Якщо в організм потрапляють справжні шкідливі мікроби, тоді клітини-захисники прибирають чужака, використовуючи відкладений

матеріал,

виготовляють антитіла. Якщо організм не вакцинований, тоді він витрачає багато часу на виготовлення призводить розмноження

антитіл, до

що

швидкого мікробів.

Диспансеризація, як міра профілактики хвороб собак і кішок, являє собою регулярне обстеження тварини з урахуванням віку, статі, породи, умов утримання і перенесених раніше захворювань. Чим раніше виявленахвороба, тим легше вилікувати хворого. Рекомендується один раз на рік робити клінічний огляд тварини, загальний і біохімічний аналіз крові, аналіз сечі, ЕКГ. Одним з методів профілактики хвороб собак є протипаразитарна обробка. Основні паразити домашніх вихованців – глисти різних видів, блохи, кліщі, мухи та комарі. Паразити здатні пити кров тварини. Для маленьких тварин це може стати причиною анемії (втрати

крові). Також кровососи є переносниками багатьох захворювань – дирофіляріоз (серцеві глисти), піроплазмоз, дипилидиоз (огірковий ціп'як), бореліоз, туляремія, мікоплазмоз, бартонеллез, міксоматоз, гепатозооноз, ерліхіоз, рикетсіоз (хвороба котячої подряпини). Укуси комах викликають біль, свербіж, алергічну реакцію і навіть подразнення нервової системи.

Коли людина заводить собі собаку – вона повністю бере відповідальність за неї на себе. І це виражається не тільки у прогулянках, годівлі і грою з собакою, а й у профілактиці і лікуванні хвороб. Пам'ятайте, що самостійне лікування собаки може не тільки нашкодити їй, а й призвести до смерті. Здорова собака - це весела тварина з блискучою шерстю, чистими і ясними очима, зі злегка вологим і холодним носом. Хвора собака поводиться інакше, ніж здорова. Вона пригнічена, багато лежить, намагається забитися в темне місце, на поклик встає неохоче. Без допомоги людини, собака не здатна впоратися з багатьма захворюваннями і швидше за все, загине. Щоб якомога рідше виникали проблеми, необхідна профілактика різних захворювань. Адже якщо якомога раніше дізнатися про проблему, то справитися з нею буде набагато легше. Практично всі хвороби собак піддаються лікуванню, якщо вчасно дізнатися про них. Після надання собаки першої долікарської допомоги необхідно терміново проконсультуватися у ветеринарного лікаря. Профілактика хвороб собак буває первинною і вторинною. Заходи профілактики хвороб собак включають: - проведення один раз на рік вакцинації; - проведення один раз на квартал дегельмінтизації; - проведення один раз на місяць протипаразитарної обробки.

Ознаки здорової та хворої собаки, повединка хворої собаки, профілактика хвороб, ліування хвороб, ендокринні залози, гормони, інфекції, хвороботворні мікроби, імунітет, сказ, чума, долікарська допомога, профілактичне щеплення, профілактика хвороб, вакцінація, карантин.

Тема 4. Поведінка собаки. o §19. Зоопсихологічні особливості поведінки собак. Собака в родині

людини. Взаємовідносини хазяіна і собаки. В силу своїх особливостей і інстинктів, закладених природою, щеня вважає оточуючих його "членів сім'ї" своєрідною зграєю, а господаря - "ватажком". До решти знайомих і мало знайомих формується ставлення різного ступеня дружелюбності. З плином часу і за певних обставин "думка" собаки про окремих осіб може змінюватися. Так, погане враження про людину у собаки може легко змінитися, якщо останній приголубить її кілька разів. І, навпаки, дуже приємна людина може надовго, якщо не назавжди, втратити довіру в разі невідповідного поводження. Вся справа в тому, що собака дуже міцно, практично на все життя, запам'ятовує емоційні переживання, будь-які події або предмети. Раз познайомившись з собакою або людиною, пам'ятає їх все життя. Це стосується в основному дорослих собак. Цуценята ж в період зростання, незважаючи на відмінну пам'ять, мають ще слаборозвинене асоціативне мислення. Події, які відбулися у житті собаки, фіксуються пам'яттю в короткому ланцюжку подій. З плином часу такий ланцюжок обростає нашаруваннями пізніших і складних вражень. Хоча не виключено, що дорослі собаки досить чітко згадують багато щенячіх образів, якщо переживання їх було досить сильним. Є ще кілька особливостей, які господареві собаки необхідно знати. Перш за все, ступінь комунікабельності собак різних порід. Порядок перерахування можна почати з самих товариських собак, які не визнають нікого, крім свого господаря. Отже, спочатку йдуть всі спанієлі, потім англійські сетери, ірландські сетери і, нарешті, німецькі лягаві. Ці собаки відносяться дружелюбно майже до всіх людей, і не тільки до тих, з якими зустрічалися в період звикання. Такси, хорти, лайки, деякі тер'єри доброзичливі з більш-менш обмеженого кола осіб. Гончаки, ердельтер'єр, фокстер'єри, все сторожові і службові відчувають недовіру майже до всіх людей, а такі, як бультер'єр, - взагалі собаки одного господаря. Природні задатки собак необхідно враховувати при їх вихованні (не плутати зі звиканням). При вихованні формують характер собаки. Ніяка строгість і навіть суворість послідовних вимог не позначається на здатності собаки до звикання. Часто навіть трапляється так, що чим більш вимогливий господар, тим прив'язаною до нього собака. З іншого боку, вимогливість і жорстокість - не тотожні поняття. Вимогливість - виражається в рішучій, категоричній формі прохання до собаки виконати ту чи іншу команду, на відміну від жорстокості - вкрай суворого, безжального, нещадного відношення. Тому, безумовно, потрібно бути вимогливим до свого цуценяті, щоб виросла вихована собака, але не

жорстоким, інакше вийде озлоблений, неврівноважений, непередбачуваний в своїх вчинках вихованець. Великої шкоди вихованню наносять непослідовність вимог і їх спонтанність. В такому випадку у собак виробляється непослух і пристосуванство. Саме з такими собаками найчастіше і трапляються сутички їх власників. Закінчуються вони в кращому випадку легкими травмами. У собак бувають періоди, коли з'являється бажання переглянути сформовану ієрархію сформованих відносин, причому не тільки з членами сім'ї, а й з самим господарем. Перші наміри у деяких порід на верховенство в сім'ї виникають у віці 9-10 місяців, тобто в момент статевого дозрівання. Потім подібне може повторитися. Головне тут - вчасно вловити початок "бунту" і найсуворішим чином придушити, інакше в подальшому можна дуже сильно постраждати від свого вихованця. Спонукальних мотивів "стихійного протесту" собаки встановити практично неможливо. Зовнішні ж ознаки дуже характерні. Під час гри або в момент, коли господар жене собаку з дивана, з кімнати або хоче взяти собачу чашку з залишками недоїденою їжі, в чотириногого друга раптом жартівливе гарчання переходить на зле, волосся на загривку стає дибки, робиться спроба трохи сильніше вхопитися зубами за руку , ногу, а найчастіше взуття. Як вчинити власнику, щоб відразу не спровокувати напад? Спокійно, не поспішаючи, залишити своє заняття, спокійно і мовчки наблизитися до собаки, міцно вхопитися за шкуру на шиї і загривку, підняти зарвався вихованця в повітря і як слід потрясти з голосом. Перш ніж відпустити собаку, потрібно переконатися, що злісний настрій зник, поступившись місцем страху. Відпустивши, дуже уважно стежте за чотириногим другом, так як можна очікувати вторинного нападу (при цьому поводяться так само). Потім, не даючи схаменутися, різкими командами і, може бути, загрозою фізичної розправи проводжають собаку на місце. Протягом декількох годин, а може бути і днів, з нею потрібно поводитися дуже строго. Тривалість покарання залежить від характеру собаки. Результат виховного акту - позбавлення будь-яких надій у вихованця захопити провідне місце. Ні в якому разі не можна дати собаці хоч найменшою мірою відчути себе переможцем, причому не тільки по господаря як "ватажка", але і всіх членів сім'ї - особливо дітей. Ранні форми поведінки у собак можна розділити на прагнення до ласки, прояв ласки і групову активність. До 4-тижневого віку (в кінці перехідного періоду і початку періоду соціалізації, коли собаки найбільш схильні до встановлення соціальних контактів), відносини в посліді побудовані в першу чергу на першому типі поведінки матері - прояві ласки і турботи про щенят. Поведінка собаки визначає спадковість, але це не означає, що воно стереотипно, бо

собака дуже швидко навчається. Факт існування успадкованих відмінностей поведінки незаперечний, це доводять категорії порід зі специфічними системами поведінки і відмінності ці виникли в результаті направленного розведення собак для різних потреб. Людина тисячоліттями розводив і поліпшував породи і домігся наявності у них чудових, майже неймовірних здібностей. Спочатку заводчики, ймовірно, користувалися варіаціями поведінки, які спостерігали у окремих особин, потім комбінували при розведенні і залишали тварин з наявністю тих рис поведінки, в яких були зацікавлені. Таким чином виникли розбіжності порід в здібностях і поведінці, і деякі з них проявили великі здібності в окремих областях. Безсумнівно, у міру того, як собаки все краще реагували на складні команди, удосконалювалися і методи навчання. Здатність собаки дізнаватися, вчитися, запам'ятовувати і слухатися команд людини - відповідає умінню вовка дізнаватися і діяти разом з іншими членами зграї. Розрізняють вроджений хист собак і здатності, отримані і процесі навчання або виховання. Останні також удосконалюються належним тренуванням. При вивченні поведінки можна виділити три основних елементарних типа поведінкових актів. № п/п 1

2

3

Тип поведінки

Характеристика

Інстинкти

це вроджені, шаблонно виконуючи акти поведінки, які проявляються на дію строго специфічних подразників, як правило, при першій же зустрічі з ними. Так, наприклад, перша реакція новонародженого цуценя - це пошук соска матері; самка вперше родить дитинчати, без будь-якого навчання починає його вилизувати, перекушує пуповину, з'їдає послід і т. д. Акти поведінки, що Ці елементи навчання на відміну від інстинктів швидко формуються на виникають в разі повторення конкретних життєвих ситуацій. основі навчання До цієї категорії відносяться умовні рефлекси. При їх утворенні нейтральний подразник набуває сигнальне значення для тварини в результаті поєднання з подразником, що викликає інстинктивну реакцію. Вся дресирування тварин заснована сааме на такому поєднанні. Елементарна Кожна людина, що має справу з тваринами і особливо з розумова діяльність собаками, рано чи пізно стикається з такими формами поведінки, пояснити які тільки поєднанням умовних і безумовних рефлексів неможливо. У вищих тварин на базі їх спілкування, постійного ускладнення поведінки виникають елементи розумової діяльності, здатність до узагальнень, абстрагування, передбачення подій. В основі прихильності собаки до людини лежить явище імпринтингу і вродженого

рефлексу наслідування. Імпрінтінг, або запам’ятовування, проявляється у собак в період соціалізації, тобто, після

становлення функції зору і слуху. Вроджена здатність до імпринтингу і супроводжуюча його реакція порівняння проявляються у більшості видів вищих хребетних, характерна і для собак з раннього віку і визначає ставлення цуценяти до його оточення. У цей період життя цуценята - приблизно з тритижневого віку - легко виникають прихильності і до себе подібних і до людини. У цьому ранньому віці у цуценят дуже виражений "рефлекс проходження", тому вони часто біжать за абсолютно випадковими перехожими. У природних умовах цуценята імпрінтіруются на свою матір. Здатність до імпринтингу генетично зумовлена, але ознаки об'єкта импринтинга генетично детермінований. Об'єктом фіксації може стати будь-який досить великий і навіть неживий предмет. Так формується первинний зв'язок і прихильність цуценя до свого господаря. Швидше за все, щеня сприймає людину не як господаря а як свою матір. Тому, і ставлення людини до цуценяти має відповідати очікуванням цуценя, тобото, нагадувати його відносини з матір'ю. Щеня запам’ятовує кілька ознак батька (господаря): зоровий образ, його орієнтовні розміри, запах і звук. Тому щеня плутає свого господаря зі сторонньою людиною, якщо орієнтується тільки на його зоровий образ і величину. Після обнюхування людини він швидко виявляє помилку. Відшукати господаря цуценяті допомагають і звукові сигнали (голос господаря) Відомо, що щеня швидко звикає до своєї прізвисько. Однак кличку щеня довго асоціює з образом господаря, тобто, свою кличку перший час щеня до себе не відносить. Він її сприймає як звукову відмітну ознаку імпринту господаря. Перемикання клички на себе відбувається в процесі навчання пізніше. Вік імринтування пов'язаний з розвитком рецепторного апарату і сенсорних систем собаки в цілому. Становлення сенсорних систем, особливо формування центральних механізмів, розтягнуто в часі і займає у цуценяти близько 10 тижнів. Саме тому період імпринтингу у собак досить тривалий. Що виникає в результаті імпринтингу прихильність собаки до людини може тривати всю собаче життя. Це твердження справедливе, перш за все, по відношенню до сук. У псів, які прагнуть зайняти домінуюче становище в сім'ї, зв'язок слабшає при досягненні собакою зрілого віку. В окремих випадках від неї не залишається і сліду. Поведінка собаки змінюється під впливом факторів зовнішнього середовища, що відомо як научіння. Без навчання тварини не змогли б своєчасно і адекватно реагувати на зміни зовнішнього середовища. Розрізняють два типи навчання: навчення на основі освіти умовних рефлексів (по І.П. Павлову) і когнітивне (з елементами мислення) навчення. Між цими двома крайнощами розрізняють навчення типу "інсайт" і асоціативне научіння. У міру розвитку ЦНС у собаки

виявляються здібності до використання всіх типів навчання, завдяки чому в зрілому віці це тварина вражає різноманітністю і складністю своєї поведінки. Всі три описані вище параметра поведінки - інстинкти, навчання і елементарна розумова діяльність тісно взаємодіють один з одним. В екологічному аспекті значення їх різне.. Вроджені компоненти забезпечують стабільність системи поведінки, характерного для певного виду. На їх основі здійснюються адаптації до повільно і закономірно протікаючих змін зовнішнього середовища, як, наприклад, зміна пір року або чергування дня і ночі. Навчання і елементарна розумова діяльність забезпечують лабільність поведінки і дозволяють тваринам адаптуватися до швидко змінюваних факторів середовища. При вивченні поведінки важливе значення має ступінь вираженості того чи іншого акту поведінки. У собак різних порід є характерні форми поведінки. Поведінка собак, як і всіх тварин - це спосіб їх адаптації до навколишнього середовища за допомогою активного переміщення і спілкування між собою, що забезпечує їх виживання і успішне відтворення. Щеня налагоджує відносини з собаками, спілкуючись з матір'ю і іншими собаками. Через ігри цуценята вчаться, наскільки сильно можна кусатися і як, коли нападаєш або захищаєшся, відпрацьовуються елементи статевої поведінки та інші. Дослідження різних видів псових показують, що більш соціалізовані види - собаки, вовки, починають грати раніше і проводять в грі більше часу, ніж тварини, які віддають перевагу самотність - койоти, лисиці. Гра служить способом навчання життя в зграї. Вовченята починають затівати ігри-битви раніше, ніж щенята і більш запекло борються, хоча і несерйозно. Якщо все собаки впізнають один одного, які б не були їх зростання, будова і забарвлення, то це відбувається головним чином тому, що одне відмітна властивість у них залишається незмінна - запах. Собаки користуються в першу чергу своїм виключно тонким нюхом, як і вовки. Спілкування цуценя з людиною налагоджується в ході щенячі ігр та взаємодії з дітьми і дорослими. Тож не дивно, що собака, що походить з роду, який звик чуйно реагувати на міміку і вираження емоцій членів своєї суспільної групи, так добре розуміє свого господарялюдину. Собака звикла до людей, може зрозуміти багато з того, що ми самі висловлюємо несвідомо. Виділяють різні форми поведінки собак, які відображають різні аспекти їхнього життя загальні або приватні. Загальні форми поведінки, наприклад, комунікаційна, виражатися

через

-

маркувальну

поведінку,

демонстраційну.

яка може

Розрізняють

також

мисливський, статевий, харчовий, комфортний та інші стериотипи поведінки собак. Комфортна поведінка. Ось деякі елементи такої форми поведінки - собака облизує волосяний покрив і подушки лап. Коли облизується від надлишків води, то починає з лап.

Обкушує кігті, покусує окремі ділянки тіла і відразу облизує їх, чухається задніми лапами, чистить морду передніми лапами, зганяє ними наприклад комарів, мух, витирається мордою після їжі, потягується, позіхає. Останнє - це ознака гарного настрою, іноді зміщена реакція, невпевненість, або прохання погуляти. Це також один з елементів демонстраційної поведінки. Собаки люблять валятися на землі, в снігу, а також часто в смітті і навіть екскрементах вважається, що так вони чистять волосяний покрив і відбивають запах хижака, можливо, позбавляються від паразитів. Цікава думка деяких фахівців, які вважають, що собаки і вовки валяються на огидно пахнучої органічній речовині тому, що вони люблять виділяти "гострі" запахи, як і деякі люди, тобто, з естетичних міркувань. Досить поширений елемент поведінки - струшування. Цю дію легше можна простежити, коли шерсть у собаки намокає, після купання, дощу і т. п. Це і струшування води і приведення вовни в порядок. Можна іноді спровокувати струшування, скуйовдивши шерсть собаки. Собаки встряхиваются встаючи від сну, з лежання. А іноді це зміщена поведінка, що відбиває приємні

моменти.

Іноді

собака

струшується

перед

прогулянкою, ще й потягується, позіхає зі звуками. Струшування

починається

з

голови

і

поступово

переходить на тулуб і хвіст. Останній майже не струшується. Але от якщо собака сильно намокла, то вона струшує воду і з хвоста, причому так, що готова начебто його "відірвати". Мокра собака зазвичай після струшування намагається ще краще віджати свою шерсть, обтираючи про меблі в квартирі, про будь-які сухі і краще, м'які предмети. Валиться на бік і проповзає деяку відстань, відштовхуючись задніми ногами. А також перевертається на спину і звиваючись треться спиною. Все це може супроводжуватися збудженим гарчанням і уривчастим гавкотом. Більшу частину доби собака лежить. Відзначено кілька стереотипних поз відпочинку на боці, на животі, на спині - особливо цуценята і молоді собаки. Найчастіше відпочинок в позі на боці, також часто лежачи на животі, але лапи витягнуті в бік з одного боку, голова витягнута вперед і ця поза легко переходить в позу на боці, або головою повернутою до задніх кінцівок. Основну масу часу собака дрімає з закритими очима,

або лежить з відкритими, або напівзакритими. Рідше спить, але чуйно - це повільний, або спокійний сон. І спостерігаються періоди глибокого, неспокійного сну, які тривають хвилини і характеризуються такими зовнішніми ознаками, як попискування, тявканье, рух лапами. Це швидкий - парадоксальний сон. Зазвичай один-три такі періоди слідують один за іншим з невеликими проміжками спокійного сну. Домашні собаки близько 50% тривалості нічного сну проводять в коротких і частих циклах сон-пробудження. Маркувальна поведінка. Собакам властиво мічення території - це роблять і пси і суки сечею, як прийнято у псових. А так як вони захищають територію від прибульців навколо свого житла, багато зробили висновок, що мета цих позначок - визначення кордону, яку не повинні переступати без вашого дозволу. Можливо це вірно для диких представників псових, для домашнього собаки це спірно. Доведено, що домашні собаки не дотримуються ці прикордонні стовпи, зазвичай, вони лише додають свій особистий внесок і йдуть далі. Тепер, як правило, вважають, що це візитна картка, що тут пройшла та чи інша собака. Такі пахучі мітки дають інформацію про стать, вік, фізичний стан і здатності до розмноження собак. Але все ж собака окроплює все піднесені місця на кордонах території, одночасно принюхуючись до міток. Правда можливо, що у собак це просто місця інформації - хто був і що нового. Собака, яка мітить точку, явно економить запаси сечі, щоб вистачило на максимум міток. Дорослий пес може за прогулянку мітити до 40 точок, а часом і більше - до 80 за 4 години. І важливо їх правильне розміщення, вони стають найбільш помітні на рівні носа, тому собака і намагається поставити їх вище. А ще мітки ставляться на сечові точки вигулювати собак - і тут бажання перебити чужий запах і затвердити свій. Перші мітки ставляться, як правило, на природних межах території та на піднесених місцях, звідки запах розноситься далі. Ну і звичайно, в силу особливостей вигулу, собаки часто залишають мітки де попало. На освоєної ділянці ці мітки як правило постійні - це візитні і інформаційні точки. Існує ще акустична та тактильна сигналізація. Перша у собак багато в чому втратила своє значення. Тільки бурчання і гарчання можна розглядати як комунікаційний прояв, гавкіт і виття вже несуть дещо інше навантаження. Щенята видають цілий і ряд скулянини і верескливих звуків. Для підсисних цуценят звукові сигнали особливо важливі, так само як і тактильні.

Гавкіт - це спосіб спілкування не тільки з людиною, але і з іншими собаками. Це часто сигнал збору зграї. Якщо молодий вовк заблукав і опинився далеко від знайомих місць або членів зграї, цілою серією звукових сигналів він кличе зграю. Щенята і навіть собаки постарше, коли господар віддаляється, поводяться так само. Домашня собака гавкає біля будинку, надає йому таке ж значення, як і її предки - свого лігва. Схильність до гавкання у різних порід і собак різна. Менше гавкають ті, хто менше боїться, і вони більш небезпечні. Адже кажуть "собака гавкає, але не кусає". Бувають і винятки. І звичайно будь-яка собака дуже швидко вчиться гавкати і по команді і без команди, іноді від нудьги. Собаки гавкають при настороженості, страху і агресивності. Дуже часто він проявляється у вигляді зміщеної реакції, або у вигляді короткого "гава". Нерідко гавкіт переходить в безперервне виття. Чим собака впевненіше в собі і агресивніше налаштована, тим нижче тон гавкоту. Якщо вона перелякана, то тон гавкоту високий. При цьому висота тону гавкоту прямо пропорційна стану собаки. Крім стану занепокоєння собака гавкає коли необхідно, "по роботі" (наприклад на полюванні), щоб привернути увагу, а найчастіше щоб щось отримати. Також, гавкіт виступає у вигляді зміщеної реакції, наприклад, коли собака зустрічає господаря. Низьке бурчання - вираз агресивного стану, майже відсутність страху. Всі перераховані акустичні сигнали взаємопов'язані з певним положенням тіла, поставом вух, хвоста, мімікою. Демонстраційна поведінка. Колись предки собак жили в зграях, в яких дотримувалася сувора ієрархія. Собака висловлює своє ставлення до іншої особини певними сигналами (позами, рухами тіла, звуками і т. п.) - Своїм собачим язиком.

Мал. 42. Мал. 41 ілюструє запрошення пограти. Воно зазвичай супроводжується припаданням на передні кінцівки і пружинистими стрибками на прямих ногах. Пози інших собак висловлюють також спокій і впевненість у собі. Так поводяться домінантні, впевнені в собі собаки. Собака завжди поважає позицію суперника. Навіть в розпал запеклої сутички досить однієї з зчепилихся собак висловити підпорядкованість, як бійка припиняється. Тварини рідко коли б'ються до смерті. Головне, це встановити ранги і іноді доводити своє право на нього. Це звичайно не стосується бійцівських собак, виведених спеціально для боїв - вони будуть битися до кінця, якщо їх не розняти. На мал. 42 а відображена спроба довести свою перевагу, особливо, якщо ієрархічне положення не ясно, коли хвіст максимально закинути на спину, а вуха "подані" вперед. Так собака їсть і спостерігає (мал. 42 б, в). А це вже загроза (мал. 43 а), потрібно когось поставити на місце. Початок атаки (мал. 43 б). Хоча ці два положення можуть висловлювати і дещо інше.

Мал. 44. Мал. 43 а - атака впевненого і агресивного пса, рис. 43 6 - люта оборона у менш упевненою собаки. Мал. 44 а - поза підпорядкування собаці вищого рангу - вираз покірності. Мал. 44 6 - це повне підпорядкування, як ми говоримо "собака плазує", зокрема, вуха, максимально закладені. Мал. 45 а - прояв неспокою і легкого здивування - "щось не по собі, але не ясно чому". Мал. 456 - поза невпевненого опору. Як би роздвоєння поведінкових реакцій, з одного боку загроза, а з іншого - втеча. Мал. 45 в - збільшення попередньої реакції - неспокій і недовіруа посилені страхом. По особливому в різних ситуаціях собака скалить зуби: високий оскал, при якому шкіра у носа зібрана складками, висловлює загрозу. Оголені зуби, коли ніс не зморщений, а куточки рота відтягнуті назад, видає страх або невпевненість в собі, і чим більше вони відтягнуті вниз - тим більше страх. Хвіст також дає масу інформації. Але не тоді, коли хвіст відсутній (ротвейлер), або втратив практично свою рухливість. Коли він вільно звисає, трохи зігнутий, це нормальне положення,

коли собака їсть, або спостерігає, але в останньому випадку він трохи піднятий біля кореня. Коли тварина стривожена, підставу хвоста притиснуто, а сам він продовжує звисати. Але ось хвіст піднятий, це може бути і невелике порушення, і настороженість, і навіть неясна загроза. Хвіст піднятий вгору - це повне самовладання і впевненість в собі, як правило, при зустрічі зі знайомими собаками. Але ось друга половина хвоста трохи опускається і це вже загроза, а якщо навпаки - ще сильніше закидається на спину - це бажання довести свою перевагу, зазвичай при зустрічі сильної собаки з незнайомою. В останніх випадках ще й виділяється запах параанальних залоз, причому інтенсивно, щоб підкреслити

заявку

на

домінування.

Коли

хвіст

висить

між

ніг, це

визнання

підпорядкованості. А ось коли кінець його злегка загнутий вгору і задні ноги трохи зігнуті, то це слабка загроза, або заявка на оборону. Коли ж хвіст щільно притиснутий до живота - це повне підпорядкування, страх і навіть жах і відчайдушний втечу, часто з вереском. Домінантні собаки, або ті, хто на це претендує, як правило при зустрічах, ходять на прямих, як би "негнучких ногах". А підлеглі зазвичай пригинають голову і трохи присідають на передні лапи. Ті ж, хто обороняється, або намагається це зробити, наприклад, проти собаки вище рангом, присідає на задні ноги. Охарактеризуємо такі стани собак, як агресія і страх. Важливо знати, коли вона може напасти, або готова це зробити. Перше - собака оскалює різці та ікла. Чим останні сильніше оголені, тим сильніше агресія. Вона не відводить кути рота тому, так що збоку розріз рота здається коротким і прямим. Вуха завжди стирчать прямо вгору, "насторожено", вони зрушені один до одного і трохи вперед. Якщо вуха висять, то їх задні краю максимально віддалені від голови і самі вони подані вперед. На лобі можуть бути поздовжні складки. При

сильній агресії ще і мочка носа піднята вгору. Шерсть по хребту піднімається дибки смугою, при цьому, як правило, ця смуга пофарбована кілька темніше іншого фону. У довгошерстих собак цей ефект менш помітний. Погляд у собаки "жорсткий", вона його не відводить, а дивиться пильно на предмет агресії. Тіло все напружінілся, кінцівки распрямлени. Хвіст нерухомий і піднято. Крім мімічного, звукового і позиційного вираження агресії, собака намагається здаватися більше і вище. Все це щоб залякати противника і може бути уникнути "кровопролиття". Сильний страх, або паніку дуже рідко можна бачити у дорослих собак. Це скоріше властиво цуценятам. Тим більше що панічна втеча не виправдана, так як це тут же викликає енергійне переслідування - спрацьовує інстинкт. До того ж, будь-яка перелякана собака готова в тій чи іншій мірі дати відсіч, тобто захищатися. Тому код поведінки не завжди чіткий, так як частіше спостерігається прояв і агресії і страху одночасно. Чим більший страх відчуває собака, тим більше кути рота відтягнуті назад і вниз, вуха притиснуті до голови, щільно притиснута до шерсть, лоб разглажени. Собака припадає на передніх лапах до землі, піднімає голову, при цьому спина злегка прогинається, підтискає хвіст і трохи зад, відвертає морду і дивиться в бік, або скоса. Сильний страх може супроводжуватися вереском. Перелякана собака ніколи не подивиться пильно на суперника. Ця поза може перейти в позу оборони, коли собака все сильніше підтискає зад і майже сідає на нього, при цьому оскалівая зуби. І звичайно прояв таких станів може відрізнятися не тільки в різних порід, а й собак. Спілкування з іншими собаками. Тут часто можна бачити прояв зміщених і переадресованих реакцій. У першому випадку, якщо собака не може зробити якесь бажану дію це часто виражається в прояві інших реакцій, які як би дозволяють їй "розрядитися", зняти напругу, що нагромадилася. Ними можуть бути звукові сигнали (вереск, завивання, гавкіт і ін.), Або якісь ігрові моменти і навіть сечовипускання і дефекація. А ось переадресована реакція властива при агресивній поведінці і часто служить для додаткового підтвердження свого становища в зграї або коли агресія направлена на "заборонений" об'єкт, але вимагає виходу. Тоді об'єктом агресії стає хтось інший і необов'язково собака або людина, хоча можуть бути і вони. Це, до речі, може бути не тільки в собачої зграї, але в зграї людина — собака. Коли зустрічаються собаки однієї статі, то після обнюхування, відбувається демонстрація їхніх намірів, що можна добре бачити за характерними виразами морди, положенню хвоста, вух і т. п. Знайомі собаки обнюхують швидкоплинно і розходяться або затівають гру, якщо приятелі. В останньому випадку гра може початися як то кажуть з нальоту, без попереднього

обнюхування. Дружні взаємини у собак швидше визначаються особистими симпатіями і симпатіями господарів, ніж приналежністю до певної породи (хоча це теж грає свою роль), статтю, віком та ін. Приятелювання може виникнути між різними собаками. Взаємні прихильності легше виникають у молодих собак, гірше між уже дорослими собаками однієї статі і особливо псами. Але зазвичай для відносин дорослих собак однієї статі характерно суперництво і як наслідок, агресивність. Особливо це проявляється при зустрічі незнайомих собак. У всіх їхніх рухах протягає настороженість і напруженість, що видно за зовнішніми проявами. Тут результат зустрічі важко передбачити і залежить він не тільки від собак, а й від господарів. Як правило собаки поводяться агресивніше поблизу або поруч з господарем. Якщо в процесі протистояння спробувати взяти собаку на поводок, часто просто підійти, це спровокує бійку, навіть якщо вони вже розходяться. У взаємовідносинах собак між собою має значення маса факторів і це строго індивідуально. Тут дуже багато залежить від характеру собаки, від її індивідуальності. Упевнена в собі собака дає себе спокійно обнюхати, а кілька невпевнена злегка підтискає зад і опускає хвіст, як би йдучи від обнюхування. Така поведінка може бути властиво і при знаходженні на незнайомій території. А коли зустрічаються два впевнених в собі пса, тут часто можна бачити весь набір демонстрацій з метою психологічно подавити суперника. Це відноситься і до знайомих і незнайомих собак. Вони ходять навколо один одного з здибленої по хребту вовною, піднятими хвостами і настороженими вухами, періодично розходячись і роблячи позначки сечею. Після слід сходження з витягнутими мордами в сторону суперника. Самі вони напружені і як би готові до бою. Ці ходіння можуть супроводжуватися тихим глибоким гарчанням, навіть з оскаліванням зубів. Після таких демонстрацій собаки розходяться або відбувається бійка. Найчастіше господар сам її провокує. При постійному спілкуванні на прогулянках такі демонстрації між собаками не харчуються любові один до одного можуть через якийсь час припинитися і вони просто будуть ігнорувати один одного. Бійки - це болюче питання для власника. Але цього не потрібно панічно боятися. Адже бійки між собаками рідко бувають справжніми. Як правило це ще один рівень демонстрації і бажання затвердити свою перевагу. Зазвичай такі зіткнення відбуваються з гучним звуковим супроводом, але без будь-яких серйозних покусів. Адже в даному випадку бійка затіяна не для того щоб покусати, а щоб виявити чиюсь перевагу, якщо ніхто не хотів поступитися без бою. Таким чином сука може карати кобеля, якщо він їй просто набрид своїми докучаннями. Або доросла собака - щеня, надмірно нахабного і нешанобливого, або настирливого. У зграях здичавілих собак або провідних відносно вільний спосіб життя бійки звичайне явище. Це

скоріше не бійка, а трепка. Звичайно, бувають і винятки, як у бійцівських собак, яких постійно труять власники на інших собак, у собак з неврівноваженою психікою і ін. Статева поведінка. При зустрічі кобеля з сукою кобель може запропонувати пограти припадаючи на передні лапи, потім отпригівая в сторону і "посміхаючись" при цьому. Він може тикати її носом в шию, плечі і заклично поскулівала, або потявківать. При цьому підходить він при зустрічі завжди з піднятим хвостом і весь напружіненний. Після обнюхування слідує помах хвостом і запрошення до гри. Гра супроводжується стрімкими погонями, наскаківаніем один на одного і грайливими укусами. Якщо пропозиція пограти не приймається, то "приставання" присікаються гарчанням і верескливим гавканням з кидками в бік пса. Зазвичай після недовгого супроводу кобель відстає від такої дами. Рідше ініціатором знайомства виступає сука. У багатьох власників псів виникають проблеми при вигулі своєї собаки, коли в околицях з'являється тічна сука. Буває, що пси стають некерованими, тікають і навіть губляться. Можна домогтися деякого зміни статевої поведінки кобеля, в сторону його керованості. Думка, що пси розуміють, варто їм тільки відчути течні суку не зовсім вірно. У деяких прихильність до господаря, ранговая підпорядкованість і ступінь слухняності настільки високі, що по команді кобель відійде і від течні суки. Особливо керовані ті пси у яких "інструктором" по в'язанням виступає сам господар. І потрібно ще пам'ятати, що в зграях собак і вовків право на продовження роду має домінантний кобель в першу чергу і інші в'яжуться від випадку до випадку, а то і зовсім не в'яжуться. Таким чином, якщо у вас "нормальна" зграя, і ви її глава, то ваш пес повинен підкоритися.

Природні задатки собак необхідно враховувати при їх вихованні (не плутати зі звиканням). При вихованні формують характер собаки. Ніяка строгість і навіть суворість послідовних вимог не позначається на здатності собаки до звикання. Великої шкоди вихованню наносять непослідовність вимог і їх спонтанність. В такому випадку у собак виробляється непослух і пристосуванство. Саме з такими собаками найчастіше і трапляються сутички їх власників. В основі прихильності собаки до людини лежить явище імпринтингу і вродженого рефлексу прямування. Шенок знімає кілька ознак батька (господаря): зоровий образ, його орієнтовні розміри, запах і звук.

Поведінка собак, як і всіх тварин - це спосіб їх адаптації до навколишнього середовища за допомогою активного переміщення і спілкування між собою, що забезпечує їх виживання і успішне відтворення.

Зграя, ватажок, інстинкт, ласка, поведінкові акти, елементарна розумова діяльність,

імпринтинг,

вроджений

рефлекс

наслідування,

демонстраційне поведінка, обнюхування, статева поведінка.

маркувальне

поведінку,

o §20. Потреби та мотивації. Основним завданням власника при спілкуванні з собакою є встановлення такого рівня відносин, який в кінцевому результаті привів би до бажання собаки йти на контакт з господарем (потреба в спілкуванні), а також до бажання виконувати команди господаря (потреба до роботи). У ставленні до собак з боку людини існує дві в рівній мірі невірні крайності. З одного боку - сприйняття собаки виключно як механізму для виконання бажань господаря, а з іншого повне олюднення собаки. Однак собака - високоорганізована тварина, що живе хоча і при людині, але за своїми біологічними законами. Щоб успішно виховати собаку потрібно зрозуміти її. Теорія інстинктів пояснює частково «розумну» поведінку собаки, проте не складні ії форми. Поведінка собаки визначається природними біологічними і соціальними потребами. Незважаючи на те, що одночасно потреб у собаки може бути кілька, в кожен конкретний момент в реальну поведінку перетворюється лише найсильніша з потреб. Наприклад, якщо зараз собака грає, це не означає, що вона не хоче їсти або пити. Характер поведінки будь-якого живої істоти визначається в основному тієї потребою організму, яка в даний момент домінує. Цілеспрямована поведінка виникає, щоб задовольнити цю потребу:

Так, можна сказати, що мотивація визначає поведінкові реакції і дії. Залежно від різноманітних факторів, що впливають на собаку, один і той же стимул викликає різні реакції. Якщо собака навчається певної дії, за виконання якого слідує нагорода - ласощі (харчове заохочення), то у собаки виникає харчова мотивація: для того, щоб отримати ласощі, вона виконує певну дію. Але необхідно враховувати, що у собаки в будь-який момент може виникнути інша мотивація замість харчової. Наприклад, поряд можуть з'явитися інші собаки, і ваша захоче пограти або побитися з ними сильніше, ніж отримати ласощі. Тому перш, ніж лаяти собаку за невиконану команду, варто зрозуміти, з якої причини це

сталося. Мотивація визначається як спонукання, яке ґрунтується на деякій потреби, що визначає енергійність організму і її спрямованості. Причиною мети поведінкового акту будь-якої тварини є мотивація. Якщо в процесі дресирування є деяка мотивація або можливість її задоволення, то навчення приймає важливе смислове значення для вашого вихованця. Мотивацію можна класифікувати за видами потреб:

Збільшуючи відповідну потребу відповідно поставленому завданню дресирування можна отримати необхідну мотивацію. Наприклад, щоб посилити харчову потребу собаки необхідно пропустити парочку годувань, і потім використовувати потребу в їжі для дресирування, при цьому заохочуючи вихованця ласощами під час навчання. Структура дресирувального процесу включає в себе створення необхідної мотивації, алгоритм її задоволення, також створення умов альтернативного виконання заданої поведінки і введення стимулюючого контролю, тобто, команди. Поведінка собак демонструє, чому вони навчилися. Наше завдання - вплинути на собаку так, щоб вона вела себе відповідно нашим бажанням. Коли ми формуємо її поведінку, вона вчітся виключати неприйнятні вчинки і закріплювати прийнятні. Потреби і мотивації. Організм тварин і людини час від часу відчуває необхідність в будь-яких речовинах, продуктах, а також ситуаціях або інформації, потрібних йому для організації поточної або майбутньої поведінки, що, в кінцевому підсумку, забезпечує збереження його життя і можливість залишити потомство. Така необхідність у чому-небудь називається потребою. Наприклад, якщо ми з вами або наші собаки починаємо відчувати голод, то для його задоволення здійснюємо відповідну їжу добуваючу поведінку. Вважається, що потреба є причиною поведінки і безпричинної поведінки не буває. Однак, потреба викликає зміну поведінки тільки досягаючи певного рівня. У міру виснаження резервів, організм починає відчувати специфічне почуття голоду, яке змушує його змінити поведінку в бік задоволення апетиту. При цьому в центральній нервовій системі розвиваються такий стан і такі процеси, які організують і підтримують потрібну поведінку. Цей стан і відповідна йому діяльність нервової системи називаються мотивацією.

Мотивацію в біології трактують як активний стан мозкових структур або системноорганізоване збудження в центральній нервовій системі, які спонукають вищих тварин або людину до поведінки, спрямованої на задоволення своїх потреб. І. П. Павлов, фізіолог, звернув увагу на різні форми активної цілеспрямованої діяльності живих істот, які він назвав основними потягами організму. Серед основних потягів — потяг голоду й орієнтовно-дослідницька діяльність. Основні потяги організму — це саме така форма поведінкової діяльності, що, на відміну від рефлекторної діяльності як реакції на зовнішні стимули, навпаки, спрямована на пошук спеціальних подразників зовнішнього середовища. Термін "потяг" в останні роки в фізіології вживають рідко. Частіше використовують його синоніми: "спонукання" або "мотивація" (В іноземній літературі частіше застосовують поняття "драйв", що відповідає поняттю "основні потяги" організму. Стан мотивації відображає вираженість і якість потреби і є психічним її еквівалентом. Можна визначити мотивацію і як усвідомлене бажання. Виступаючи причиною поведінки, потреба одночасно є і причиною навчання. Адже прагнучи задовольнити наявну потребу, тварина освоює навички, необхідні для цього, навчається їм і тренує їх з точки зору найбільшої ефективності. А саме научіння, як і процес поведінки,

стає

доцільним

і

біологічно

важливим,

необхідним організму, так як призводить до задоволення нагальної потреби, сприяє збереженню та підтримці життя. Без такої мети і поведінку і навчання стають безглуздими і непотрібнимі, а безглуздого і непотрібного уникаємо і ми і наші собаки. Потреб існує стільки ж багато, скільки і спроб їх класифікувати. Найбільш вдалою вважається класифікація відомого російського вченого П. В. Симонова, який розділив потреби на 3 основні групи:

Коло потреб, а також деякі способи їх задоволення закладені в генетичній програмі тварини. Іноді відзначається перевага будь-якої потреби над іншими в силу спадкових причин або в результаті відповідного виховання. Як вже видно з наведеної класифікації, найбільш важливими є вітальні потреби, а серед них чільною - оборонна. І насправді, якщо ти не врятуєш своє життя, то вже ніколи не співаєш і не пограєш. Але інші потреби знаходяться в досить складних взаєминах між собою. Наприклад, при дресируванні ми як правило використовуємо харчову потребу нашої собаки, як універсальну причину поведінки, а лабораторні дослідження показали, що потреба в позитивних відчуттях набагато важливіша. Важливість для дресирувального процесу і доцільність використання відповідних потреб і мотивацій полягає в їх біологічно значущих властивостях. А саме в тому, що різні мотивації:

У загальному вигляді, біологічне значення мотивацій полягає в тому, що вони готують організм до певного, цілеспрямованого виду діяльності і підтримують необхідно довгий час цю діяльність до задоволення її потреби. З точки зору використання потреби і мотивації в дресирувальному процесі, їх можна представити в наступному вигляді: - Стадія створення доцільних потреб і мотивації, тобто коли ми створюємо причини, що викликають потрібну нам поведінку собаки.

- Стадія задоволення цієї потреби: подана команда дозволяє зробити конкретну дію, в результаті якої потреба задовольняється. Завдяки цій стадії кожна команда набуває прямий зв'язок з будь-якої потребою, а задоволення потреби стає підкріпленням цього дійства.

- Стадія зниження значущості початкової потреби. Згодом команда буде легко викликати певну дію, якщо створена пов'язана з нею потреба. Однак, у міру тренованості (багаторазового повторення), команда набуває властивість сама викликати цю потребу. Так що необхідність в спеціальному створенні відповідної потреби з часом відпадає. Точно так же команда стає пов'язаної з наступним за нею рухом і після досить тривалого повторення рухова реакція може набувати деяку автономність по відношенню до даної потреби.

Часто мотивації, спочатку використовуються для освоєння дій, згодом замінюються на оборонні, що гарантує більш стабільне відтворення необхідних дії. Справа полягає в тому, що первинно викликані потреби (такі як харчова, ігрова, соціальна) можуть в результаті конкуренції мотивацій програвати виникаючим спонтанним або нав'язаним навколишнім середовищем мотиваціям.

- Стадія автоматизації дії до навички. При багаторазовому повторенні (в результаті тренування) дія набуває властивостей підкріплення: правильно виконане воно викликає позитивні емоційні відчуття. При цьому початкова потреба перестає відігравати провідну роль у відтворенні даного поведінкового акту. У звичайних умовах організм відчуває не одну потребу, але, як правило, реалізується тільки одна. Рідко вдається вирішувати одночасно два завдання, тим більше якщо для задоволення різних потреб використовуються одні й ті ж виконавчі системи. Потреба і мотивація, які реалізувалися через поведінку, називаються домінуючими, а стають вони такими в результаті конкуренції мотивацій. Під час процесу конкуренції, організм виробляє оцінку наявних мотивацій з точки зору їх важливості, а також ймовірності задоволення в даних умовах і енергетичну "вартість" цього задоволення. Тому потреба, яку викликає дресирувальник, повинна бути такої вираженості, щоб витримати боротьбу з іншими потребами, які постійно виникають у собаки. Тільки тоді собака на тривалий час збереже працездатність і зацікавленість в роботі і не буде відволікатися на сторонні подразники. Найбільш частими помилками дресирувальника є недооцінка величини потреби і конкуренції мотивацій. Наприклад, ви знаєте, що для того щоб навчити собаку не тягти за повідок, необхідно подати команду "Тихіше!" і зробити гальмуючий ривок повідцем. Дуже часто ваш ривок не досягає достатньої сили, щоб викликати відповідну оборонну потребу і собака продовжує тягнути не звертаючи на вас уваги. Найчастіше потреба створюється позбавленням тварини чого-небудь. Наприклад, щоб створити харчову потребу потрібно якийсь час не годувати собаку або не давати їй довго бігати і гуляти для того, щоб створити потребу в фізичному навантаженні. Іноді потребу можна викликати безпосереднім впливом на тварину, наприклад ігрову або оборонну потреби. Але при цьому необхідно враховувати індивідуальні особливості своєї собаки. Для одних собак досить пропустити одне годування, щоб створити достатню харчову потребу, інших необхідно не погодувати цілу добу.

Класифікація потреб. Першим класифікував потреби А. Маслоу. Він розташував їх у формі

ієрархії.

Інакше

кажучи, поява однієї потреби звичайно

передує

задоволенню

іншої,

насущної. визначає

А. п'ять

більш Маслоу базових

потреб. Сьогодні існують різні підходи до класифікації потреб. Більшість науковців схильні класифікувати основні потреби на три основні типи: біологічні, соціальні та ідеальні. Ми зупінемося на біологічних. У своїх первинних біологічних формах потреба є нестачею в чомусь. Це відчуває організм. Як правило, те, чого потребують, перебуває в зовнішньому середовищі й необхідне для життєдіяльності організму. Біологічні потреби обумовлені необхідністю підтримувати сталість внутрішнього середовища організму — гомеостаз. Такі потреби виникають при відхиленні параметрів внутрішнього середовища організму від оптимального рівня й задовольняються при його досягненні. Біологічні потреби забезпечують нормальну життєдіяльність організму. Провідними біологічними потребами є: - харчова потреба, що характеризується зменшенням в організмі рівня поживних речовин; - питна потреба, пов'язана з підвищенням осмотичного тиску; - температурна потреба — у разі зміни температури тіла; - статева потреба тощо. Оскільки загальні потреби організму різноаспектні, тварини можуть одночасно відчувати кілька потреб. Однак завжди є провідний параметр загальної метаболічної потреби — домінуюча потреба, найбільш важлива для виживання особини або її роду, що будує поведінковий акт, спрямований на її задоволення. Особливе місце в цьому ряді посідає потреба в безпеці. Незадоволеність цієї потреби спричиняє такі відчуття, як тривога і страх. До біологічних потреб належить потреба в економії сили, яка спонукує людину шукати найкоротший, легкий та простий шлях досягнення мети. Будь-які, навіть незначні відхилення у внутрішньому середовищі організму негайно сприймаються численними рецепторами. Це баро-, механо-, термо-, осмо-, глюкорецептори і інші, тобто рецептори, що реагують на зміну тиску, на механічні, температурні дії, зміну

осмотичного тиску крові, вміст глюкози в крові. Такі рецептори знаходяться у внутрішніх органах (шлунку, печінці, серці), в стінках судин і різних структурах мозку (у гіпоталамусі, ретикулярній формації середнього мозку, довгастому мозку). Ці рецептори реагують на відхілення у внутрішньому середовищи собаки. Якщо ж відхилення у внутрішньому середовищі досягають таких величин, які не можуть компенсуватися гомеостатичною саморегуляцією, то включається другий механізм у вигляді спеціалізованої поведінки. Зрушення у внутрішньому середовищі, ініціюючі поведінку, відображають появу потреби. А сама поведінка, направлена на її задоволення, називають мотивованою поведінкою. Його відрізняє висока доцільність. Вона направлена на усунення небажаних зрушень у внутрішньому середовищі через взаємодію з певними об'єктами зовнішнього світу. Загальні властивості різних видів мотивації. Не дивлячись на те, що види мотивації розрізняються своєю спрямованістю і способами задоволення потреби, всім їм властиві деякі загальні риси. Під час будь-якої мотивації спостерігається активація моторної системи, хоча різні форми мотивації реалізуються в різних патернах рухового збудження. Збільшується середній рівень рухової активності. Зростає рухова активність на сенсорні стимули. Індиферентні подразники набувають здатності стимулювати тварину до руху. Зростання моторної активності властива голоду, люті і страху, цікавості. Єдиним виключенням, мабуть, є страх, коли тварина завмирає на місці. Зростання активності аферентних систем, що дозволяють тварині з більшою легкістю виявляти біологічно значущі і сигнальні подразники в навколишньому середовищі. Це виражається в зниженні сенсорних порогів, в посиленні орієнтовних реакцій. Зростання пошукової активності, яка носить цілеспрямований характер. Актуалізація пам'яті є необхідною ланкою для реалізації цілеспрямованої пошукової поведінки, перш за все образів мети і можливих способів їх досягнення. Загальні принципи і етапи формування навичок у собак. Незважаючи на поширену думку, що формування навички є простим, «одноступінчатим» процесом, практика дресирування підказує нам, що це далеко не так. Насправді процес формування будь-якого, навіть самого елементарного досвіду являє собою сукупність змінюючих один одного етапів. Ігнорування в процесі дресирування цього положення в цілому, так само як і пропуск одного з етапів, веде до грубих помилок. Нам здається доцільним виділити наступні етапи (кожен з яких в свою чергу ділитися на

більш дрібні підетапи):

Нижче, описуючи принципи формування досвіду, ми спробуємо обгрунтувати доцільність такого підрозділу. Перший етап.

1. Направлене збіднення дресирувальної ситуації. Заняття слід проводити вдома або в безлюдних місцях, з тим щоб обмежити ймовірність появи конкуруючих з базою мотивації: ігровий, статевої, оборонної та т. п. Якщо не дотримуватися цього правила, то процес навчання сильно ускладнюється - собака втрачає інтерес до роботи, можливі і нервово-психологічні перевантаження.

2. Вибір і формування базової домінуючої мотивації.

Вибір мотивації, на базі якої буде будуватися навчання собаки, залежить від характеру і складності формованогї навички, а також від стилю роботи і досвіду дресирувальника. Ми рекомендуємо на цьому етапі навчання використовувати в якості основних харчову мотивацію і мотивацію виборчого апетиту, а також різні форми ігрової мотивації (мається на увазі загальний курс дресирування). Дані рекомендації обумовлені тим, що саме в рамках реалізації зазначених мотивацій ми спостерігаємо з боку собаки максимальну зацікавленість у виконанні прийому, що в свою чергу підвищує стійкість діади «собака-дресирувальник» і покращує позитивний емоційний контакт між її членами. Іншими словами, щоб досягти бажаного підкріплення, собака дуже старається зрозуміти дресирувальника і виконати ті вимоги, які він до неї пред'являє. Таким чином, вибір адекватно поставленому завданню мотивації і створення у собаки стійкого мотиваційного стану, на основі якого буде формуватися навичка, є на першому етапі навчання первинним завданням дресирувальника.

3. Власне взаємні пояснення. Взаємні пояснення між дресирувальником і собакою будуть ефективні лише в тому випадку, якщо дресирувальник ясно уявляє собі той результат, якого домагається та чітко формує перед собакою поставлену задачу. Будь-який вплив на собаку за допомогою повідця, рук, ласощі, інтонацій, слів, команд і т. п. повинні проводиться осмислено і цілеспрямовано. Перераховані впливи на собаку з боку дресирувальника і відповідні дії собаки та її поведінка в цілому виконують функцію передачі необхідної інформації. Сукупність цих взаємодій забезпечує, таким чином, створення між ними своєрідного, але цілком зрозумілої «мови». «Мова» між членами діади «людина-собака» створюється в результаті їх «спілкування» ще на стадії знайомства (контакту). Надалі, в процесі дресирування, вона збагачується, так як при формуванні практично будь-якого нового навику вводяться нові елементи «мови». В кінцевому підсумку, «мова», яка існує між дресирувальником і собакою, дозволяє їм добре, часто з півслова, розуміти один одного, зберігати взаєморозуміння і взаємний інтерес, що в свою чергу обумовлюється тим, що кожна зі сторін має можливість досягати свого програмованого результату.

4. Визначення меж формування досвіду. Дресирувальник повинен мати чітке уявлення про те, що він підкріплює, а собака - не менше чітке уявлення про те, яка її поведінка бажана для дресирувальника. У процесі взаємодії двох функціональних систем дресирувальника і собаки повинен завжди досягатися загальний результат їх діяльності, тобто підтримуватися взаємна зацікавленість на максимально високому рівні. Іншими словами, дресирувальнику дуже важливо точно уявити кордон формованого навику і пояснити їх собаці. Собака повинна знати - її правильні дії підкріплюються позитивними впливами, неправильні - що не підкріплюються взагалі або

підкріплюються негативними впливами, тобто засвоїти кордону між «чорним» (помилковим) і «білим» (правильним).

5. Введення санкціонуючій команди, дозволяючій виконання навику. Для того щоб собака виконувала навички, яким її навчили своєчасно, використовуються санкціонуючи команди: «Сидіти», «Лежати», «До мене», «Стояти», «Поруч» і т. п. Санкціонуюча команда подається завжди перед початком впливів дресирувальника, спрямовуючи собаку на виконання навику. Надалі, на стадії автоматизації досвіду, санкціонуюча команда набуває значення стимулу, що запускає поведінку.

6. Введення санкціонуючій команди, що скасовує виконання навику. На всіх етапах дресирування виконання навику має завжди скасовуватися дресирувальником або командою «Гуляй» (в цей час собака не виконує ніякої команди, а просто відпочиває на повідку або без повідця), або іншою командою. Наприклад: команду «Сидіти» можна скасувати або командою «Гуляй». Або командами: «Стояти», «Лежати», «Поруч», «Фас» і т. п. Довільного «відходу» собаки з виконання навику без команди дресирувальника допускати не можна.

7. Дресирувальний контроль.

Дресирування собаки на всіх етапах формування навички, аж до повної його

автоматизації, повинна здійснюватися під постійним контролем технічних засобів (повідця, довгої мотузки, радіокерованого електронашийника і т. п.), за допомогою яких дресирувальник може завжди здійснювати корекцію поведінки, і саме в той момент, коли в цьому є необхідність.

8. Умовні підкріплюючі дії: «Добре» і «Фу». Залежно від характеру формованого навику застосовують позитивні або негативні умовні підкріплюючі дії або ж ті і інші. Умови впливу служать для того, щоб своєчасно і швидко пояснити собаці, що вона робить правильно, а що неправильно, тобто що в її діях є бажаним, для дресирувальника, а що ні. Умовні підкріплюючі дії застосовуються практично на всіх стадіях формування навички.

9. Режим підкріплень. На першому етапі формування досвіду застосовують стовідсотковий режим підкріплень. Тобто кожна правильна дія собаки завжди підкріплюється шматочком їжі (або грою).

10. Запровадження елементів контрастного методу дресирування. На першому етапі поряд з мотивацією (харчової або ігровий), в разі небажаних дій з боку собаки, слід формувати слабку форму мотивації активного уникнення неприємних впливів з боку дресирувальника. З цією метою вводяться пояснюючи і порівняно слабкі негативні впливи: ривки повідцем, натискання і підштовхування руками, загрозливі інтонації та ін. При цьому обов'язковим є дотримання наступного правила: відразу після застосування негативного впливу (в тому випадку, якщо тварина виправила свою помилку) має слідувати позитивний вплив, як у вигляді їжі, так і вигляді ласки. Це необхідно для зняття у собаки негативного емоційного стану. Застосування контрастного методу дресирування на цьому етапі дозволяє дресирувальнику чіткіше окреслити межі формованого навички, відтінити контраст між «чорним» і «білим».

11. Режим формування досвіду. Короткі періоди інтенсивної роботи з собакою обов'язково повинні чергуватися з не менш інтенсивними короткими періодами відпочинку, що дозволяє зберегти у собаки тривалу зацікавленість в роботі, постійну готовність до виконання навику, а також запобіжить нервово-психічні навантаження.

Другий етап.

1. Автоматизація навички. а) Направлене збіднення дрессирувальної обстановки. Як і на першому етапі ( «взаємні пояснення»), навчання собаки повинно проходити в безлюдних місцях, у відсутності інших собак. Автоматизація навички досягається багаторазовим повторенням досвіду під «жорстким» контролем технічних засобів з використанням ймовірнісної системи підкріплення. Необхідною умовою досягнення автоматизації досвіду є застосування «контрастного» методу дресирування (чергування позитивних і негативних підкріплюють впливів). У міру автоматизації частота і ймовірність позитивних підкріплючих впливів (наприклад, дача їжі) за виконання навику знижується, а ступінь негативних (в разі нечіткого виконання навику) зростає. Всі дії направлені на те, щоб домогтися чіткого і швидкого виконання навику. Впливу як направляючі, так і коригувальні виробляються дуже швидко і стереотипно. б) Підвищення вимог до точності виконання навику. На другому етапі навчання підвищується вимогливість з боку дресирувальника до чистоти і точності виконання навику. Так, наприклад, якщо на першому етапі навчання собака після команди «До мене» може підходити до дресирувальника з різною швидкістю,

часом відволікаючись на обстановочной стимули (собак, людей, різні шуми), то на другому етапі навчання від собаки потрібно домогтися, щоб підходи відбувалися тільки бігом і без відволікань на сторонні подразники. в) Посилення ступеня негативних підкріплючих впливів. В якості негативних підкріплючих впливів в основному використовують ривки повідцем різного ступеня сили. Поступово збільшення ступеня негативних впливів у разі небажаних дій собаки дозволяє підсилити мотивацію активного уникнення впливів дресирувальника, тобто створити мотивацію більш конкурентоспроможну, порівняно з харчової або ігровий. Тобто на цьому етапі починається поступова заміна вихідної базової мотивації (харчової або ігровий) на оборонну (мотивацію активного уникнення). г) Збільшення інтенсивності роботи дресирувальника. Всі дії на собаку - напрямні, коригувальні, позитивні і негативні, а також умовні виробляються дресирувальником відразу після виконання попередньої команди, дуже швидко і максимально стереотипно. Виробляючи зазначені дії, дресирувальник домагається виконання навику відразу після першої команди. д) Режим позитивних підкріплюючих впливів. На цьому етапі поступово вводиться імовірнісний режим підкріплення (75-80 відсотків). Застосування такої схеми, в умовах якої собака не знає точно, коли вона отримає підкріплення (але знає точно, що отримає), дозволяє підвищити її зацікавленість в роботі (наприклад, сформувати бажання заробити шматочок корму), уточнювати і змінювати кордони формованої навички, оскільки з'являється можливість напряму відбирати і підкріплювати бажані елементи поведінки собаки.

2. Автоматизація навички в умовах збагачення дрессирувальної обстановки. а) На цьому етапі остаточно визначаються межі формованої навички. б) Підвищується вимогливість до виконання навику, швидкості і точності його виконання (в залежності від обставин, в тому випадку, якщо собака з великими нервово-психічними витратами справляється з роботою в цих умовах, то дресирувальник повинен зробити як би крок назад, знизивши при цьому вимоги до собаки). в) Режим негативних підкріплюючих впливів. Поступове посилення ступеня негативних підкріплюючих впливів призводить до посилення мотивації уникнення неприємних впливів з боку дресирувальника. Сумарна кількість негативних впливів одночасно з їх посиленням знижується. Тобто на цій стадії контраст між негативними і позитивними впливами досягає максимуму. Однак, незважаючи на це, дресирувальник, вміло чергуючи позитивні і негативні впливи, повинен домогтися, щоб загальний емоційний фон у собаки в процесі роботи

залишався позитивним. г) Режим позитивних підкріплюючих впливів. Застосовується 50-60 відсотковий імовірнісний режим підкріплення (обов'язковим є застосування позитивних впливів відразу після негативних). Така схема приводить до посилення харчової мотивації і бажанням заробити винагороду. д) Збереження інтенсивності роботи дресирувальника. Дресирувальник повинен підтримувати високу інтенсивність роботи під час дресирування і при цьому домагатися виконання собакою навику відразу після першої команди.

3. Заключний етап автоматизації досвіду. Заняття проводяться в місцях, де багато відволікаючих чинників. а) Режим позитивних підкріплюючих впливів. На цьому етапі проводять поступове зменшення ймовірності отримання підкріплень від 50 відсотків до нуля. б) Режим негативних підкріплюючих впливів. Негативний вплив в разі відмови собаки від виконання навику застосовуються в 100 відсотках випадків невиконання та при цьому досягають значної сили. Поступове посилення ступеня негативних впливів дозволяє здійснити плавний переклад сформованого досвіду на базу мотивацій активного уникнення неприємних впливів з боку дресирувальника і при цьому зберегти загальний позитивний емоційний фон у собаки. в) Поступове зменшення кількості застосування умовних позитивних підкріплюючих впливів. г) Поступове збільшення кількості і тривалості виконань навичок, з обов'язковим чергуванням періодів роботи і відпочинку.

Третій етап. Критерієм автоматизації досвіду є швидке, точне і стереотипне виконання його відразу після першої команди дресирувальника (незалежно від навколишнього оточення). На етапі остаточної автоматизації досвіду значення команди різко зростає і починає відігравати вирішальну роль в управлінні поведінкою собаки. На цьому етапі навчання у собаки повністю відпадає необхідність в ухваленні якого небудь рішення, так як лише одна з програм поведінки в процесі дресирування завжди виявлялася високоефективної (тобто приводила до досягнення мети і результату), а всі інші виявлялися вкрай неефективними (так як або взагалі не підкріплювалися дресирувальником, або підкріплювалися негативними впливами). Автоматизація навички досягається наступними методичними прийомами. а) Імовірнісна схема позитивних підкріплюючих впливів з поступовим зниженням їх відносної кількості від етапу до етапу формування навички. б) Поступова заміна базових підкріплень (на основі яких формувався звичка, наприклад харчових) на не основні позитивні підкріплюючі дії (різні варіанти ласки, ігри і т. п.) і на умовні позитивні впливи (типу «Добре»). в) Застосування «контрастного» методу дресирування (своєчасного чергування негативних

підкріплюючих впливів з позитивними), основною метою якого є створення крім основної мотивації, на базі якої спочатку формується звичка (харчова або ігрова), додаткової мотивації активного уникнення неприємних впливів з боку дресирувальника. Суть методу полягає в тому, що в певний момент часу за рахунок цілеспрямованих впливів з боку дресирувальника мотивація уникнення стає домінуючою, після чого її знову змінює базова. г) Введення поступового і послідовного посилення негативних підкріплюючих впливів з боку дресирувальника при одночасному зменшенні їх кількості. Цей методичний прийом при водить до зростання контрасту між позитивними і негативними підкріплювальними впливами і практично до зміни взаємин між дресирувальником і собакою. При цьому мотивація активного уникнення собакою неприємних впливів з боку дресирувальника набуває яскраву соціальне забарвлення і фактично трансформується в

поведінці

підпорядкування дресирувальника як ватажкові (якщо вона раніше на сприймала дресирувальника як ватажка) з появою характерних поз підпорядкування. Це призводить також до того, що відбувається уточнення меж рольових функцій собаки в рамках відпрацьовується навички і по відношенню до дресирувальника. д) Поетапне збільшення вимогливості до чистоти і точності виконуваної навички (тобто дотримання етапних кордонів його виконання).

Це призводить до того, що докорінно перебудовуються відносини в діаді «людинасобака». На початку процесу формування досвіду стійкість, заснована на взаємній зацікавленості один в одному, була обумовлена із боку собаки бажанням в їжі або грі, а з боку дресирувальника зацікавленість у виконанні собакою певної навички. Наведена вище схема дресирування докорінно змінює ці відносини, у собаки і

дресирувальника з'являється взаємний інтерес до «правильної» роботі. Говорячи іншими словами, правильне виконання собакою відпрацьованого навику доставляє собаці таку ж радість, як якщо б вона за нього отримала харчове або ігрове підкріплення з боку дресирувальника. Після того як ми домоглися від собаки чіткого (відразу після команди) виконання навику в умовах збідненої дрессировальної обстановки, можна переходити до роботи з нею в ускладнених умовах: в присутності інших собак, сторонніх людей, шумів і т. п. Робити це слід поступово, за елементами. Так, наприклад, спочатку ми спробуємо відтворити навик посадки собаки де-небудь в кутку тихого скверу (на тихій вулиці), потім в більш людному місці, потім в місці для вигулу собак (в їх відсутність), в присутності однієї сторонньої собаки, що відноситься до нашій собаці індиферентно, і т. п. Незалежно від складності умов обстановки, в якій проходить дресирування, ми повинні завжди добиватися від собаки швидкого і чіткого виконання навику посадки відразу після першої команди. Однак в залежності від характеру цих умов ступінь ускладнення кордонів виконуваного навика (тривалість витримки в положенні сидячи, дальність відходу від собаки і т. п.), а також сумарний час роботи з собакою, що витрачається на відпрацювання навику посадки, необхідно строго регламентувати. Так як в залежності від характеру умов, в яких проходить дресирування, собака отримує більше або менше нервово-психічне навантаження, а працездатність нервової системи не безмежна, тому навантаження необхідно обмежувати. Собака завжди, незалежно від зовнішніх умов, чітко і швидко виконає навик посадки відразу після першої поданої нами команди, без застосування як позитивних (харчових), так і негативних підкріплюють впливів. Тільки після цього знімається поводок і з собакою продовжують працювати без повідця. Поступово умовне позитивне підкріплює вплив «Добре» застосовується все рідше і рідше, а потім замінюється просто мовчання дресирувальника. Для того щоб собака підносила предмети, їй необхідно відчувати в цьому певну потребу (інтерес). Навик апортировки може бути вироблений на базі різних потреб тварини: в їжі, грі, самозбереженні. Наприклад, ми з вами вирішили навчати собаку, використовуючи її потреба в їжі. За яких умов нам це вдається? По-перше, якщо ми зможемо зацікавити собаку, пояснивши їй, що, подавши апортіровочний предмет в руки власника, вона обов'язково отримає ласий шматочок; по-друге, якщо створимо такі умови, в яких харчова мотивація стане домінуючою. Щоб домогтися цього, ми організуємо годування собаки так, що основну частину свого раціону вона буде отримувати під час роботи. Саме це дозволить нам пояснити собаці, що для того щоб отримати їжу, потрібно працювати, і що, виконуючи необхідну роботу, можна

наїстися. При дотриманні цих умов харчова потреба легко трансформується в харчову мотивацію. А мотивація, в свою чергу, активізує в пам'яті тварини те, що пов'язано з процесом його навчання навику піднесення предметів і задоволення при цьому харчової потреби. Припустимо, що собака, якого ми дресируємо, має незначний досвід навчання апортуванню і тому не завжди точно і вміло подає предмет безпосередньо в руки власника. Однак робить вона це з великим бажанням. Побачивши палицю в руках дресирувальника, собака уважно спостерігає за його рухами, чекаючи команди "Апорт", помаху рукою і кидка предмета (в нашому випадку вона поводиться так тому, що хоче їсти). Одночасно з цим вона оцінює і навколишнє оточення. Знання обстановки необхідно собаці для того, щоб з випередженням у часі "планувати" свою діяльність, в тому числі і харчова поведінка. Наприклад, в тому випадку, якщо дресирувальник забув взяти з собою на заняття їжу або на дресирувальних майданчиках знаходяться "вороги" навченою собаки, то відпрацювання навику апортування на базі харчової мотивації навряд чи буде можлива. Але ось дресирувальник змахнув палицею і подав команду "Апорт"; собака, спостерігаючи за рухом його руки ще до того, як полетить палиця, визначає напрямок і дальність кидка, тобто миттєво оцінює характер обстановочную стимулів (напрямок, силу помаху). Помах руки і команда в даному випадку є санкціонуючими стимулами, тому відразу після кидка собака стрімко біжить до палиці. Собака з декількох програм поведінки вибирає одну і приймає єдине рішення з кількох можливих (адже напрямків бігу може бути багато). Місце падіння палиці собака визначає, використовуючи свою здатність до екстраполяції напрямку заздалегідь, тобто у неї, як і у нас з вами, є апарат передбачення результату поведінки - акцептор результату дії. Ось собака добігла і схопила палицю, але зробила це невдало і впустила її. Тварина негайно ж виправилася і бігом рушило в сторону власника. Піднісши предмет, собака зупинилася. Однак до того як господар узяв палицю в руки і подав команду "Дай!", Собака кинула її і потягнулася за ласощами. Але їжу вона не отримала, так як господар не схвалив її поведінки. Вказавши на палицю, він знову подав команду «Апорт!». Собака поскуліть, але потім виправилася - схопила палицю і подала її дресирувальника в руки, за що негайно ж отримала шматочок їжі, тобто досягла того результату, до якого весь час прагнула. Після того як результат досягнутий або не досягнуть (тобто тварина отримала або не отримало підкріплення), обов'язково оцінюється ефективність діяльності. Тварина зіставляє той результат, який був заздалегідь запланований, з результатом, отриманим в процесі поведінкової діяльності. Саме в момент цього зіставлення найбільш активно функціонує механізм передбачення результату поведінки.

Припустимо, що в процесі дресирування ми весь час допускаємо одну і ту ж помилку: як тільки собака підносить кинутий предмет, ми, не взявши його в руки, хвалимо її і дістаємо ласощі. Побачивши їжу, собака тягнеться до неї, чекаючи підкріплення, і кидає апортіровочний предмет. Але їжу не дають: для собаки реальний результат поведінки не відповідає очікуваному. В цьому випадку функціональна система поведінки тварини перебудовується, здійснюється нове виправлення програм поведінки, приймаються нові рішення, вживаються всі нові і нові спроби задоволення харчової потреби. Якщо ми жодного разу не дамо ласощі, то собака відмовиться від подальшого виконання навику. Це пояснюється тим, що сила харчової мотивації, що направляє поведінку, в зв'язку з нерезультативністю поведінки падає (тобто зменшується зацікавленість собаки в роботі). Це відбувається незважаючи на те, що потреба в їжі у собаки об'єктивно зберігається на колишньому рівні. Дресирувальнику слід також враховувати, що під час дресирування собаки в будь-який момент замість харчової може сформуватися і інша мотивація. Ось на дресирувальному майданчику з'являється інша собака. Вона досить агресивно налаштована по відношенню до нашої. І тут зникне харчова мотивація, а з нею і поведінку собаки, спрямоване на підношення предметів. Сильнішою стане мотивація, заснована на потреби собаки в самозбереженні. З'явиться поведінка уникнення або ж агресія. Якщо ж поруч виявляться друзі нашої собаки, то харчова мотивація може поступитися місцем ігровий. В цьому випадку заняття по апортировке все одно доведеться призупинити і помилуватися на граючих собак. Якщо собака наїдається під час заняття, домагаючись бажаного результату - повного задоволення харчової потреби - то функціональна система даного поведінки розпадається: харчова мотивація перестає домінувати, змінюється спрямованість поведінки собаки. Інакше кажучи, якщо під час занять раптом з'явилися інші собаки, то не зліться на свого друга за непослух, а почекайте трохи, поки харчова мотивація знову почне домінувати ( "голод не тітка"). Вчитися собаки люблять лише тоді, коли їм це цікаво, то є коли вони задовольняють ті чи інші свої потреби. Організм тварин час від часу відчуває необхідність в будь-яких речовинах або продуктах, а також у створенні певних ситуацій або в накопиченні інформації, потрібних йому для організації поточного або майбутнього поведінки, що в кінцевому підсумку забезпечує збереження його життя і можливість залишити потомство. Така необхідність у чому-небудь називається потребою. Виникші потреба викликає зміну поведінки, тільки якщо досягне певного рівня.

Наприклад, при нинішньому дефіциті поживних речовин знижується вміст глюкози в крові, що реєструється спеціальними рецепторами. Незначна втрата швидко відновлюється за рахунок оперативних резервів організму, тобто, гомеостатично і зовні ніяк не проявляється. У міру виснаження резервів організм починає відчувати специфічне почуття голоду, яке змушує його змінити поведінку в бік задоволення апетиту. При цьому в центральній нервовій системі розвиваються і такі процеси, які організують і підтримують потрібну поведінку. Ці процеси і відповідна їм діяльність нервової системи називаються мотивацією. Стан мотивації відображає ступінь вираженості і якість потреби - це психічний її еквівалент. Виступаючи причиною поведінки, потреба одночасно є і причиною навчання, адже, прагнучи задовольнити потребу, тварина освоює навички, необхідні для цього, домагаючись найбільшої їх ефективності. Мета навчання - задовольнити нагальну потребу. В кінцевому рахунку це сприяє збереженню і підтримці життя. Без такої мети і поведінку, і навчення стае безглуздим. Важливість і доцільність використання відповідних потреб і мотивацій для дресирувального процесу полягає в їх біологічно значущих властивості. Біологічне значення мотивацій полягає в тому, що вони:

Якщо існуюча потреба не може бути задоволена в даних умовах, тварина може або відмовитися від спроб домогтися бажаного, або задовольнити наступну за значимістю потребу, навіть якщо це і неадекватно навколишніх умов. Таку поведінку називають зміщеною активністю. Іноді тварина щоб уникнути фрустрації змінює «адреса» поведінки. Наприклад, собака в стані оборонної агресії, викликаної помічником, що знаходяться поза досяжністю, може завдати покуси стоїть поряд власнику. Така поведінка називають переадресованою активністю. Мотивація, і її роль в навчанні собаки. Робота з собакою заснована на позитивній мотивації і безконфліктності в процесі дресируванняі

є найбільш ефективною,

широко застосовується в сучасній кінології.

Причина такої популярності безконфліктного дресирування полягає в тому, що собака виконує команди за винагороду, яку вона отримає в разі успішно виконаної команди і вона отримує від цього задоволення, а не подачку, як це робиться після застосування механічних впливів на собаку.

При навчанні собаки найголовніше і найважливіше - це контакт між собакою і господарем! Домогтися цього можна тільки нормальним ставленням до собаки і використовуючи в дресирувальних процесі позитивні емоції і гру. Починати заняття з цуценям можна у віці 7ми - 8-ми тижнів. У цьому віці собака легко йде на контакт і з задоволенням грає. І це бажання грати саме час використовувати в «корисливих» цілях. Гра і буде тією позитивною мотивацією, яка буде нами використовуватися в дресирувальному процесі. Гра - це те, заради чого собака повинна прагнути виконати команду або комплекс команд знаючи, що після цього вона отримає свою улюблену іграшку і господар її похвалить і пограє з нею! Під час занять ініціювати гру повинні саме ви, а не собака. Віддаючи собаці мотиваційний предмет (іграшку) ви повинні так само і своєю поведінкою показати, що собака заслужено отримує свій приз - адже гра і саме іграшка і є нагорода за добре виконану команду. І навпаки - якщо собака самостійно намагається взяти іграшку без виконання команди - ви повинні припинити дану дію сухої і короткою командою: наприклад «ні», «не можна». На заняттях зі своєю собакою ви повинні бути повністю протилежні її поведінки: якщо собака дуже спокійна, робить щось не охоче, флегматичний, то вам потрібно бути більш активним, рухливим, намагатися своїм грайливим і емоційною поведінкою сприяти такому ж поведінки собаки. І навпаки: якщо собака надмірно активна, а вам потрібно виконати вправу, яка потребує витримки або спокою, ви повинні бути спокійні, команди вимовляються рівним, спокійним голосом, робиться якомога менше рухів руками. У процесі підготовки собаки потрібно пам'ятати про те, що не завжди під рукою буде ласощі для занять смако заохочувальним методом, і саме тому я рекомендую використовувати різні іграшки або аппортіровочние предмети для занять з собакою. Так само використання різних мотиваційних предметів (м'ячики, манери і т. п.) Корисно для залучення уваги собаки при підкликання. Наприклад, вам потрібно домогтися швидкого підходу собаки до вас і ви, звертаючи на себе увагу собаки, додатково показуєте їй її улюблену іграшку або предмет, з яким вона любить грати. Собака при підході до вас отримує цей предмет в якості нагороди. Також можна приділити увагу видобувному інстинкту собаки - отримуючи іграшку або мотиваційний предмет, собака тим самим, отримує свою здобич, а оскільки собака по природі своїй мисливець, видобувний інстинкт закладений в ній від природи, його також можна і потрібно використовувати в своїх цілях в ході дресирувального процесу. Таким чином, працюючи з різними предметами, в подальшому можна уникнути серйозних проблем з командою «апорт». Аппортіровка досить складна команда, і якщо до цього підійти не зовсім правильно, то можуть виникнути певні складнощі з відпрацюванням команди. Так само як позитивної мотивації можна використовувати команду «гуляй» - в той час коли обмеження свободи дій собаки буде негативною мотивацією.

Негативна мотивація використовується для припинення небажаних дій. Негативна мотивація може виглядати у вигляді заборони, сухий команди або ж фізичного впливу на собаку. Наприклад: собака, тягне поводок і не реагує на команду «поруч» буде рано чи пізно стримати провідником - в даному випадку це і буде негативна мотивація для собаки. Шість

наведених

обов'язковою

вище

умовою

правил

є

успішного

дресирування. Головна

умова

вмотивованою

дресирування полягає в тому, щоб собака бачила

винагороду,

яке

вона

може

отримати. Якщо вид винагороди викликає зайве збудження, здатність до пізнання буде гальмуватися і ви не отримаєте бажаного результату. У тому випадку, коли інтерес взагалі відсутній, мотивування просто не спрацює. Пропонована винагорода повинна бути досить приваблива, щоб утримувати всю увагу собаки на її власника без зайвого порушення, яке буде тільки відволікати собаку. Врешті-решт ми можемо просто змінити винагороду, щоб підтримувати у собаки средневозбудімий стійкий інтерес до отримання винагороди. Спочатку бажано проводити дресирування в безлюдних місцях, де ніщо не буде відволікати увагу собаки. Слід побудувати дресирування так, щоб собака, особливо на початковій стадії зосереджувала всю свою увагу на отриманні винагороди. Для початку спокійне п'ятихвилинне дресирування в домашніх умовах буде найоптимальнішим рішенням. Важливо кожен раз концентрувати свою увагу на відпрацюванні тільки однієї команди, поки собака її повністю не засвоїть. Яким би легким не видався вам процес навчання, не форсуйте його, пока не отримуете найкращі результати. В ідеальному варіанті ваша собака може бути мотивована навіть тим кормом, який вона отримує щодня. При дворазовому харчуванні і п'ятихвилинної дресируванні перед кожним прийомом їжі мотивування буде істотно посилено - собака буде біологічно стимульована в очікуванні їжі. У тому випадку, коли ви використовуєте спеціальну підгодівлю додатково до

денного раціону, щоб не перегодовувати собаку, навмисно зменшуйте денний раціон. У період, коли собака знаходиться на цій початковій стадії пізнання, ми повинні чітко собі уявляти, який прийом, яку команду, що ми вчимо. Якщо, наприклад, собака зрозуміла, що її заохотили за те, що вона доторкнулася лапою до господаря, тоді дуже важливо, щоб в подальшому ви заохочували її тільки за правильне виконання цієї команди. В іншому випадку ви зробите крок назад в дресируванні. У той же час, якщо собаці вдасться домогтися несподіваного прогресу, не поспішайте винагороджувати її до тих пір, поки не переконаєтеся: це невипадковість і це досягнення може бути повторено. Початок роботи методом мотивації. Мотивація іграшкою і їжею - це два елементи, які необхідні на першому рівні навчання собаки. Без мотивації не може бути напруги, без напруги не може бути спорту. Але, навчання точного виконання елементів не може бути, якщо собака надмірно мотивована. Собака повинна бути на середньому рівні мотивації - мотивована, але без хаотичності і з ясною головою. Мотивація предметом. На самому початку скористаємося тим, що цуценята невтомно грали один з одним. Після того як ви принесли цуценя додому і у цуценяти немає більше звичних партнерів в грі, цим незамінним партнером ви робите себе. Грою ви будуєте всі необхідні вам взаємини з собакою: довіра, взаєморозуміння, управління, залежність від вас.

Після перших ігор з вами, довірчого контакту і першою побудованою взаєминою з собакою, вводиться і видобувна гра. Собаки за своєю природою мисливці і все те, що рухається тут же має бути спіймано. Тому немає ніякої проблеми «змусити» цуценя рухатися за ганчіркою або тряпочной іграшкою. Такі догонялки за здобиччю закінчуються її ловом і поступово переходять в ловлю з боротьбою спійманої здобиччю. Собаці цікава «жива» гра, видобуток, тобто те, що рухається, а не знаходиться в статиці.

Таке «пожвавлення» робите ви і собака поступово сама приходить до висновку, що саме ви є рушійною силою «пожвавлення» видобутку і все цікаве відбувається біля вас. Не кидайте неконтрольовано предмети від вас. Все повинно бути на мотузочці і завжди повертатися до вас для «оживлення». Поступово щеня сам вже буде приносити вам предмети для «оживлення» і боротьби. Навик принесення вам предметів знадобиться вам для всього часу навчання собаки і в першу чергу для апортировки. В іграх з цуценям потрібно дотримуватися правил, недотримання яких може призвести до плачевних результатів: - Жодна гра не повинна бути непродумана і не бути вами керована. Саме ви встановлюєте початок і кінець і ЩО саме буде зроблено.

- Ніколи не вирвали речі з пащі щеняти. Окрадений молочний зуб - це дуже болючий досвід і може закінчиться недовірою до вас і небажанням з вами грати.

- Не забувати вчасно зупинитися. Мотивація їжею. В перші кроки навчання елементів команд незамінне саме харчова мотивація. За допомогою шматочка їжі можна точніше і спокійніше привести цуценя в потрібну позицію. Крім того, щеня ще не вміє працювати зі зміною станів і йому важко переходити від збудженого стану до спокійного концентрації. Тому важливо навчання елементів проробляти з харчової, не такою сильною мотоваціей, яка не доводить собаку до перемотіваціі. А ось у відпрацюванні прискорення предмети вже незамінний, тому що никая харчова мотивація не зрівнятися з видобувною мотивацією, що народжує напругу в роботі. Напруга і спокійна фаза. Найкраща напруга на об'єкт мотивації нічого не дасть дрессерувальнику, якщо собака не вміє її побудувати в фазі статики. Собака повинна навчитися зберігати напругу в будь-якій позиції. Напруга в статичному стані досягається лише достатньою

мотивацією.

Дрессувальник так повинен підбирати мотивацію, щоб собака була мотивована на її отримання в будь-якій позиції (стоячи, лежачи або сидячи). На початку навчання така напруга вибудовується лише на секунди і собака отримує цей об'єкт. Поступово фаза витримки напруги збільшується. При цьому потрібно не забувати, що собака вчиться в силу свого віку і темпераменту. Якщо ви почали навчання цуценя, то подовження фази напруги повинно подовжиться на рік.

При навчанні собаки напрузі потрібно не забувати про свою поведінку. Жодна собака не буде показувати належного напруги всім своїм корпусом, якщо ви будете стояти розслаблено і рухатися повільно. Навіщо, якщо ви не вважаєте за потрібне це робити? Вона дорівнює виключно на вас. Напруги домогтися і напругу підтримувати - це основа основ всієї дресирування МОТИВАЦІЇ ПЕРШОГО ПОРЯДКУ. Мотивації першого порядку є найбільшим пріоритетом по відношенню до всіх інших. Вони пов'язані з розвитком фактографічного і стереотипного рівнів психіки, а їх адекватність оцінюється по гостроті поведінкової реакції на відповідний стимул. Емоції, відповідні мотивацій першого порядку, ми називаємо голодом, спрагою, холодом, втомою і т. п. (Вони відображають фізіологічні потреби собаки) або люттю, гнівом, страхом - ці емоції служать проявом психологічних потреб. № п/п 1.

Категорії мотивації Конкуренція, конфліктність

2.

Самозахист

Характеристика Як показав Конрад Лоренц, конкуренція за основні ресурси виживання є найбільш пріоритетним і постійно діючої мотивацією будь-якої живої істоти, а зовнішнім її виразом служить агресія по відношенню до конкурента. Оскільки найбільш гостра конкуренція пов'язана з їжею і місцем існування, специфічними для даного виду, то в дикій природі найбільш імовірними конкурентами стають представники того ж виду або "суміжних" в біологічному сенсі видів, які поділяють з даними кормову базу і місця проживання, а також мають подібні їжедобиваючи механізми. У міжвидових відносинах конкуренція, а отже, і агресія можливі тільки при явних зазіханнях на їжу або житло. Другий варіант конкуренції відноситься до продовження роду і пов'язаний з шлюбним суперництвом. Ця мотивація особливо характерна для самців (хоча вона актуальна і для самок, але в останніх не завжди знаходить явне вираження в зовнішньому поведінці) і має місце практично у всіх видів, що володіють більш-менш розвиненою соціальною структурою і підлеглих дії статевого відбору. У міжвидових відносинах цей вид конкуренції позбавлений сенсу. Мотивація конкуренції, незалежно від її приводу, стримується відмовою суперника від боротьби (заспокійливе поведінку) в цьому випадку агресія припиняється. Мотивація самозахисту, обумовлена дією інстинкту самозбереження, також призводить до зовнішніх проявів агресії. Вона цілком і повністю залежить від конкретної ситуації і суб'єктивної оцінки ступеня загрози. Виявляється тільки на "критичної дистанції" у вигляді "реакції загнаного в кут щура". Особливо важливо те, що в цьому випадку агресія нічим не стримується - найбільш вірогідним результатом стає загибель одного з ворогів.

3.

Страх (уникнення)

4.

Їжедобувна мотивація

5.

Мотивації релаксації

6.

Мотивації обстеження середовища

Ця мотивація також обумовлюється інстинктом самозбереження і в певному сенсі являє собою зворотний бік агресії самозахисту - за умови низької самооцінки і перевершення загрози самозбереження знаходить вираз у поведінці страху. У прикладної зоопсихології розрізняють три основні ступені страху - переляк (одноразове прояв уникнення, пов'язане з конкретною ситуацією і дією якогонебудь дуже сильного стимулу); страх (стійка реакція уникнення на один і той же стимул) і боягузтво (генералізована реакція уникнення на різні стимули). Від ступеня прояву страху залежать і стримуючі цю мотивацію чинники. З точки зору проявів у зовнішнім поводженні вони схожі з агресією, але, як показав Конрад Лоренц, відрізняються від них по біологічному змістом і діють тільки в міжвидових відносинах (поведінку хижака по відношенню до видобутку). Їжедобувні мотивації є менш пріоритетними, ніж перераховані вище мотивації першого порядку і можуть стримуватися не тільки мотиваціями конкуренції, самозахисту та уникнення, а й іншими, що відносяться до більш високих рівнів психіки. Необхідно відзначити, що поведінка жертви стримуючим фактором не служить. Зняття напруги при фізичних і психічних перевантаженнях, запобігання організму і психіки від руйнівних зусиль і впливів з боку також є важливою умовою виживання, а тому відноситься до мотивацій першого порядку. Фізична релаксація реалізується головним чином в поведінці спокою і прагненні до нерухомості, тоді як психічна релаксація часто виражається в підвищеній руховій активності, аж до безцільного бігу по колу, дрібних рухів і тремтіння, що пояснюється дією загальних законів психомоторики. Мотивації релаксації в нормі мають дещо нижчий пріоритет, ніж іжедобувні мотивації, хоча іноді і змагаються з останніми. Вони відповідають процесу збору інформації про стан навколишнього середовища і про конкретну ситуацію для поповнення фактографічного рівня. Виявляються головним чином в незвичній обстановці або при появі незнайомих суб'єктів і об'єктів у вигляді орієнтовної зовнішньої поведінки.

МОТИВАЦІЇ ДРУГОГО ПОРЯДКУ. Мотивації другого порядку обумовлені розвитком стереотипного рівня психіки і пов'язані з продовженням роду, турботою про потомство і з груповим виживанням. Зовнішнім їх виразом служать загальновидові стереотипні форми поведінки, включаючи ритуальне, сексуальне і батьківське поводження. Емоції, відповідні другому порядку мотивацій, в побуті називаються потягом, суперництвом, батьківської ніжністю і т. п. № п/п

Категорії мотивації

Характеристика

1.

Мотивації сексуального партнерства

2.

Мотивації домінування

3.

Мотивації самоствердження

4.

Мотивації турботи потомство групового виживання

5.

Територіальні мотивації

про і

Всупереч поширеній думці, ці мотивації у собак не постійні, а активізуються тільки у течних сук і у псів в присутності потенційної партнерки. Поза періодів в'язки сексуальні мотивації відсутні, а відповідні поведінкові прояви повинні розглядатися або як пов'язані з мотивації домінування, або як відхилення від психічної норми. За своєю пріоритетності сексуальні мотивації межують з мотиваціями першого порядку, але можуть стримуватися мотиваціями, що відносяться до більш високих рівнів психіки (за умови достатнього їх розвитку). Сексуальні мотивації мають строго певні відповідності в спадково закріплених формах поведінки і прояви їх регулюються відповідним поведінкою партнера. Вони опосередковано пов'язані з статевим відбором як механізмом закріплення найбільш цінної спадковості і служать однією з основних функцій, що реалізують соціальну структуру зграї, виявляючи співвідношення прав і обов'язків індивідуумів. Ці мотивації слабо пов'язані з полом собаки, але активізуються тільки в присутності партнера, близького по соціальному рангу. Мотивації домінування мають відносно слабкій пріоритет: вони обумовлені ситуаційно і проявляються в основному за відсутності інших мотивацій не тільки першого, але й інших порядків. Ці мотивації відрізняються від мотивацій домінування тим, що, по-перше, не виявляють співвідношення сил партнерів, а спрямовані на підвищення самооцінки індивідуума безвідносно до партнера, а по-друге, потреба в самоствердженні може задовольнятися не тільки в суперництві з родичами. Відмінність мотивацій самоствердження від домінування полягає також і в тому, що ця група мотивацій не вимагає для свого прояви жорстко певних форм стереотипної поведінки. Вони можуть поєднуватися з мотиваціями домінування (особливо у віці дозрівання), загострюючи суперництво представників суміжних соціальних рангів. Віднесення цієї групи мотивацій до другого порядку досить умовно, оскільки в цілому ряді випадків вони успішно конкурують навіть з мотиваціями самозбереження (самовіддана поведінка, спрямована на благо конкретного партнера). У той же час ці мотивації пов'язані і з третім порядком (організація колективних дій), і навіть з п'ятим (альтруїстичне поводження, що не має на увазі блага конкретного індивідуума, але підпорядковане загальним інтересам групи). Мотивації турботи в формі батьківської поведінки активізуються насамперед фізіологічними факторами. Поведінкові знаки, що викликають стереотипне і, зокрема, батьківське поводження, іноді називають релизерами. Вони пов'язані з мотиваціями першого порядку (територіальна власність забезпечує розпорядження ресурсами виживання), але одночасно співвідносяться і з

6.

Ігрові мотивації

третім порядком, так як припускають розподіл цих ресурсів між членами спільноти. Віднесення територіальних мотивацій до другого порядку обумовлено тим, що вони реалізуються видоспецифічною ритуальною поведінкою, а також їх відносної пріоритетністю, поступається мотивацій першого порядку, але перевершує мотивації третього порядку. Територіальні мотивації призводять до досить гострого суперництва і можуть виражатися в агресивній поведінці. У міжвидових відносинах самі по собі територіальні мотивації не актуальні (різні види можуть безконфліктно ділити територію), але постійне порушення територіальних уявлень може призводити до наростання збудження і, як наслідок, до автоматичної поведінки вигнання конкурента. На складність ігрової поведінки звертали увагу багато зоопсихологів. Однак саме гра заслуговує на особливу увагу зоопсихолога, оскільки вона є одним з основних засобів формування психіки в дитячому і молодому віці. Ігрові мотивації віднесені до II порядку, з тієї причини, що ігри у тварин служать навчальним механізмом, що активізує стереотипні форми поведінки, властиві даному виду (а у собак - і цій породі). Однак в ході навчальних ігор формуються не тільки стандартні поведінкові програми, але і критерії їх використання, залежать від ситуації, поведінки партнера і т. п. За своєю пріоритетності ігрові мотивації можуть перевершувати всі інші мотивації другого порядку або супроводжувати їх (наприклад, сексуальна поведінка нерідко супроводжується грою, не обов'язково ритуальної).

МОТИВАЦІЇ ТРЕТЬОГО ПОРЯДКУ. До третього порядку відносяться головним чином мотивації дисципліни і підпорядкування, що забезпечують збереження соціальної структури і можливість організації колективних дій спільноти. З іншого боку, тут же виступають і протилежні першим мотивації самостійного прийняття рішень, основою яких служить добре розроблена система критеріального рівня психіки. Баланс двох категорій мотивацій третього порядку є важливою умовою формування бажаної поведінки і ефективних довгострокових впливів на психіку. Розвиток мотивацій підпорядкування і трансформація мотивацій прийняття рішень являє собою потужний засіб впливу на індивідуальний баланс мотивацій. № п/п 1.

Категорії мотивації Мотивації підпорядкування

2.

Мотивації

Характеристика Розвиваються в процесі соціалізації індивідуума і зовні виражаються в зміні критеріїв прийняття рішень і, відповідно, варіантів зовнішньої поведінки під впливом більш авторитетного і відповідального члена спільноти. Тлумачаться деякими зоопсихологами як своєрідний рефлекс

прийняття рішень

свободи, безпосередньо пов'язані з самооцінкою індивідуума і в багатьох випадках конкурують з мотиваціями підпорядкування. При аналізі психіки для практичних цілей необхідно розрізняти зміст прийнятих рішень, який визначається іншими мотиваціями, і власне мотивацію прийняття рішень, прагнення проявити самостійність в діях, яка в побуті найчастіше характеризується як загальний непослух. У тих випадках, коли мотивації прийняття рішення формуються в рівновагу і взаємодію з мотиваціями підпорядкування, вони можуть служити надійною основою для безконфліктної трансформації вимог з боку, свого роду "власних потреб" (образно кажучи, "треба" перетворюється в "хочу"). Необхідною умовою цього є надання тварині певної самостійності - в тих межах, в яких воно здатне приймати ефективні рішення. МОТИВАЦІЇ ЧЕТВЕРТОГО ПОРЯДКУ. Вони проявляються як самостійні мотивації лише в перевагах індівіуума, що стосуються всіх сторін його життя ( "подобається - не подобається", "люблю – НЕ люблю "," хочу - не хочу "," повинен - не обов'язково "і т. п.). До цього ж порядку відносяться і мотивації прихильності, які проявляються в відношенні індивідуума до інших суб'єктів. Мотивації четвертого порядку являють собою результат порівняння різних варіантів реалізації інших мотивацій - наприклад, вибір самки серед інших під дією загальної сексуальної мотивації; вибір улюбленої їжі; переваги в спілкуванні з кимось із господарів. Зовнішнім проявом мотивацій переваги і прихильності є бажання і емоції. Основною формою мотивацій четвертого порядку є прихильність, а вищої їх ступенем слід вважати залежність. МОТИВАЦІЇ П'ЯТОГО ПОРЯДКУ. Мотивації п'ятого порядку притаманні стайним тваринам. Вони пов'язані з усвідомленням структури соціальних відносин і забезпечують підтримання такої раціональної системи відносин, яка підвищує ймовірність колективного виживання. Тут ми зустрічаємося з усвідомленням узагальнених соціальних ролей без зосередження на індивідуальних перевагах і недоліках. Починаючи з п'ятого порядку, мотивації тваринного набувають яскраво виражений альтруїстичний характер, конкуруючи (при хорошому розвитку) з будь-якими егоїстичними мотиваціями. № п/п 1.

Категорії мотивації Мотивації приналежності до спільноти ( "свій

Характеристика Собаці як соціальної тварині властиве прагнення до активних взаємодій з іншими тваринами, причому не обов'язково з належними до того ж виду. Критерій "свій-чужий" може

- чужий")

2.

Мотивації "старшинства видів"

3.

Мотивації спілкування

набувати для собаки і міжвидової сенс, і відбувається це в тому випадку, коли на представників іншого виду переносяться внутрішньовидові соціальні уявлення, що відрізняються у собак великою різноманітністю і гнучкістю. У соціальні структури собак можуть на правах "своїх" включатися і інші тварини, і людина - для цього достатньо відповідності функціональних ролей по відношенню до собаки. В силу перенесення видових соціальних норм собака визнає за представником іншого виду, що входять на правах "умовного членства" в собаче співтовариство, певні права та обов'язки, будуючи так звану "умовну зграю". Зокрема, на цьому засновані пастуші функції собаки, що сприймає худобу як підлеглих членів спільноти, діями яких необхідно керувати. Охорона хазяйського майна також базується на визнанні "своїм" людину, якій це майно належить - в іншому випадку собака під час замаху на майно, залишене під охороною собаки, у тварини не включалися б мотивації конкуренції, змушують виганяти суперника. У дикій природі ці мотивації відсутні, а у домашнього собаки виробилися багатовіковим досвідом побудови соціальних відносин з людиною і іншими тваринами. Спостереження показують, що себе домашній собака вважає вправі домінувати над тваринами всіх інших видів, але визнання домінування будь-якої людини з числа "своїх" над будь-якою твариною стало для домашнього собаки нормою, порушення якої загрожує важкими наслідками для психіки в цілому. На людей, що не входять в усвідомлювану собакою соціальну структуру (тобто, "чужих"), старшинство видів не поширюється. Форми міжвидового спілкування у домашніх собак вкрай різноманітні: це і ласка, і гра, і взаємне навчання, і спільна діяльність, не кажучи вже про багатьох формах чисто побутового спілкування, спрямованого на задоволення нагальних потреб (звернення і прохання про їжу, прогулянці і т. п.). І форми спілкування, і потреби, що задовольняються в процесі взаємодій, самі по собі можуть ставитися до різних рівнів психіки - в залежності від переважаючого вмісту спілкування визначається тип контакту собаки з господарем.

МОТИВАЦІЇ ШОСТОГО ПОРЯДКУ. Вони пов'язані з потребою в пізнанні і з розвитком аналітичного мислення і логіки. Необхідно підкреслити, що шостий рівень психіки відповідає за пізнання, позбавлене безпосереднього прагматичного сенсу, і за поповнення не так фактографічної інформації, скільки відомостей про структури і взаємодії, про закони функціонування світу. Проявом мотивацій шостого порядку служить дослідницька поведінка, спрямована на об'єкти, що не грають безпосередньої ролі в житті собаки, а також на властивості і функції об'єктів та суб'єктів. Від орієнтовного поведінки воно відрізняється тим, що може

приймати ігрові та експериментальні форми, а собака в процесі дослідження може просити допомоги і пояснень у господаря. Дослідницькі гри відрізняються від навчальних, поперше, відсутністю прямого зв'язку з життєво важливими функціями і стереотипними формами поведінки, а по-друге, тим, що в них немає тренирующей складової, а отже, вони не потребують постійних і тривалих повторів. У домашнього собаки мотивації шостого порядку розвиваються тільки в процесі тісного спілкування з людиною і спільної діяльності, що вимагає від собаки аналітичного осмислення ситуації і побудови поведінкових стратегій. МОТИВАЦІЇ СЬОМОГО ПОРЯДКУ. Ці мотивації відповідають розумінню узагальнених закономірностей і мотивів поведінки людей, а також правил побудови відносин з видом-лідером, дозволяючи собаці прогнозувати і адекватно оцінювати поведінку не тільки власного господаря, але і сторонніх. Розвиток мотивацій сьомого порядку вимагає особливих умов формування психіки, і для більшості собак воно практично не досяжно. Явні поведінкові прояви відсутні. На практиці мотиваційний аналіз здійснюється шляхом спостереження за активністю зовнішньої поведінки і його змінами під дією діагностичних стимулів. Метод мотиваційного аналізу дозволяє встановити порівняльну пріоритетність тих чи інших мотивацій у конкретної собаки, а отже, виявити шляхи формування бажаної поведінки. У теорії і практиці дресирування зовнішні поведінкові вираження пріоритетних мотивацій називають переважаючими реакціями. Традиційно виділяються наступні поведінкові реакції: - Активно-оборонна (загрозлива або агресивна поведінка); - Пасивно-оборонна (поведінка страху і уникнення); - Харчова; - Орієнтовна (дослідницька); - Сексуальна. Неважко бачити, що ці домінуючі реакції відповідають п'яти з виділених нами мотивацій, що відносяться до першого і другого порядків. Щоб мати можливість повніше описати поведінку собаки, цей список має потребу в уточненні і розширенні. Відповідності мотивацій і зовнішніх поведінкових реакцій із зазначенням на що виявляють їх діагностичні стимули наведені в таблиці:

Мотивація Конкуренція Самозахист Страх Релаксація Обстеження

Поведінкова реакція Агресія Агресія Уникнення Спокій або рух Орієнтування (обнюхування) Харчова Залицяння Демонстрація сили

Діагностичний стимул Присутність конкурента Напад ворога Загроза Зняття напруги Незнайома обстановка або предмет Харчова Присутність їжі Сексуальна Присутність партнера Самоствердження Присутність будь-якого партнера Домінування Демонстрація сили, Присутність партнера, заступництво, примус близького за рангом Турбота про потомство Батьківські поведінка, Присутність свідомо заступництво, охорона слабкої партнера (щеня, кошеня, іграшки) Агресія або уникнення на певній Територіальна Наближення потенційного дистанції конкурента або ворога Дисципліна, підпорядкування Послух Розпорядження Вожака (собаки або людини) Прихильність Перевагу Присутність об'єкта прихильності (підлягає виявленню) "Свій чужий" Активне спілкування, Запрошення до контакту ритуальна поведінку Старшинство видів Заступництво або Присутність партнера примус іншого виду Спілкування Всі форми контакту Поведінка партнера Пізнання Дослідницька Наявність об'єкта дослідження, позбавленого прагматики Розуміння людини Залежить від ситуації Взаємна поведінка господаря і стороннього Визначивши структуру критеріїв прийняття рішень, можна виділити мотивації, що підлягають коригуванню. Посилюючи або послаблюючи мотивації, можна впливати на активність відповідних рівнів психіки і коректувати поведінку в довгостроковому режимі, впливаючи на сам процес прийняття рішень. Одночасно може виявитися і конфлікт мотивацій в тій чи іншій ситуації, який може призводити до психічних перевантажень різного ступеня тяжкості. Результати мотиваційного аналізу використовуються і для визначення заохочень і покарань, найбільш дієвих для даної тварини.

Поведінка собаки визначається природними біологічними і соціальними потребами. Незважаючи на те, що одночасно потреб у собаки може бути кілька, в кожен конкретний момент в реальну поведінку перетворюється лише найсильніша з потреб. Потреба є причиною поведінки і безпричинного поведінки не буває. Біологічне значення мотивацій полягає в тому, що вони готують організм до певного, цілеспрямованому виду діяльності і підтримують необхідно довгий час цю діяльність до задоволення відповідної потреби. Вчитися собаки люблять лише тоді, коли їм це цікаво, то є коли вони задовольняють ті чи інші свої потреби. Поведінкові знаки, що викликають стереотипне і, зокрема, батьківське поводження, називають релизерами.

Мотивація, потреба, стимул, домінуючі потреби і мотивації, дресирувальник, дресирування, апортировка, переадресувальна активність, релізери.

Тема 5. Дресирування. §21. Основи дресирування. Поведінка і навчання. З моменту народження до двотижневого віку у цуценят розвивається нюхова, тактильна і температурна чутливість. Приблизно в 2-3-тижневому віці у них відкриваються очі, одночасно збільшується і рухливість. На цій же стадії цуценята виявляють перші спроби соціальних взаємодій. Цуценятам слід контактувати з людиною на самих ранніх стадіях їх розвитку, щоб зменшити ймовірність формування поведінки уникнення. Тритижневі щенята, наведені на 10 хв в кімнату, де знаходився пасивний спостерігач, підходили і обстежили його. Спочатку таке обстеження було нескоординоване. Якщо цуценятам не показували спостерігача до 7тижневого віку, то їм було потрібно 2 дні, щоб звикнути до людини і почати наближатися і досліджувати його. Якщо цуценят тримали в ізоляції від людей до 14-тижневого віку, а потім поміщали в кімнату з пасивним спостерігачем, вони до нього не підходили. Основи навчання цуценя на перших кроках. Привчання до фізичного контакту. Одна з дуже важливих речей, до яких треба привчати кожну собаку - це спокійне відношення до фізичного контакту.

Ваша собака повинна добре ставитися до торкання і обмацуванню всього тіла. Вона повинна давати відкрити собі пащу і оглянути зуби і ясна, піднімати і масажувати лапи, стригти кігті і чистити вуха. Як власник собаки, ви скоро побачите, що чим більше собака привчена до фізичного контакту, тим краще. Ви зможете легше вирішити проблеми з поведінкою, і може бути, навіть зовсім уникнути їх. І ви побачите, що загальний контакт з собакою покращиться. Використовуємо безумовне і умовне підкріплення. Підкріплення підвищує ймовірність повторення поведінки в майбутньому. Говорячи простіше, підкріплення посилює відповідну поведінку. Деякі види підкріплення «об'єктивні»,

тобто собака їх отримує сама собою. У дресируванні підкріплення «суб'єктивно», тобто, ви як дресирувальник даєте його собаці з метою викликати дану поведінку в майбутньому. Знаєте ви це чи ні, ваші дії завжди підкріплюють щось, що робить собака. Неважливо, якої поведінки ви хочете домогтися від собаки, це завжди продукт того, що ви робили, щоб це підкріпити. Так що ви завжди повинні думати, що саме ви збираєтеся підкріпити, і як ви це робите. Давайте подивимося на «меню підкріплень». Дресирувальний «обмін». Дресирування, засноване на відборі поведінки за допомогою позитивного підкріплення, покоїться на «дресирувальних обмінах» між вами і вашою собакою. Простіше кажучи, ви говорите собаці: «Ти робиш те, що я хочу, і за це я тобі дам те, що ти хочеш». Тоді дресирувальний процес стає діалогом між вами. Собака дивиться на вас в очікуванні вказівок (інформації про те, що ви хочете від неї) і підтвердження правильності (що собака зробила саме це). Ваше завдання - бути зрозумілим, послідовним і чесним. Звук клацання, що видається клікером - основний шлях «розмовляти» з собакою під час дресирування. Це працює тому, що ви послідовно приносите собаці то, що «обіцяє» клацання, так що собака відчуває себе впевнено з цим однозначною відповіддю. Безумовне підкріплення.

Хоча існує кілька наукових визначень терміна «безумовне підкріплення», для цілей дресирування ми використовуємо наступне: «те, що собака« природно »хоче». Іншими словами, вам не треба привчати собаку хотіти це. Це «щось» може бути їжею, грою, і т. п. Це не те, що собаку треба «вчити» любити. Їжа - найпростіше безумовне підкріплення для використання в дресируванню, тому що харчовий інстинкт один з основних, і їжею простіше маніпулювати. Гра як безумовне підкріплення не настільки зручна (крім «змін» або святкування закінчення тренування), оскільки перериває заняття. Те

ж стосується і фізичного заохочення (гри або масаж). Умовне підкріплення. Умовне підкріплення - це те, що собаку «навчили» любити, пов'язуючи його появу з безумовним підкріпленням. У теорії, все, що завгодно, може бути умовним підкріпленням голос, свисток, клікер. Головний аргумент при виборі сигналу - зручність для дресирувальника.

- В наявності - воно повинно бути у вас з собою і має бути легко доступно для використання; - Постійним - Ви виробляєте у собаки асоціацію особливого звуку з безумовним підкріпленням, так що ви повинні мати можливість відтворювати цей звук однаково весь час; - Негайним - звук повинен бути дуже швидким, щоб ви могли його дуже точно застосовувати в потрібний момент. Фраза «Зараз ти був дуже хорошою собакою і добре, якщо ти зробиш так ще раз» не годиться. Подумайте про односкладових слів або короткому звуці; - Певним - умовне підкріплення повинно чітко асоціюватися з безумовним, і не повинно «розмиватися» асоціацією з чимось, що не відносяться до дресирувальних процесу. Слово «добре» не дуже ефективно як умовне підкріплення, оскільки ви його використовуєте і в інших ситуаціях крім дресирування; - Очевидним - собака повинна бути здатна розпізнавати й відрізняти його від всіх інших звуків. Спеціалізація і сенситивні періоди. Періоди розвитку собак: - У віці від 3 до 8 тижнів собаки добре навчаються тому, як їм взаємодіяти з іншими собаками, - Між 5 і 7-12 тижнями собаки вчаться взаємодіяти з людьми, - А в період з 10-12 тижнів до 16-20 тижнів собаки найкраще освоюють нові умови навколишнього середовища. Ці періоди назвали періодами соціалізації. Якщо собака своєчасно не піддавалася дії стимулів, на які їй доведеться реагувати на

відповідні періоди, то у неї можуть виникнути відхилення в поведінці, коли цей період настане. Наприклад, якщо собака ніколи не бачила людей, то вона може їх боятися і ніколи в своєму житті до них не підійде. Якщо ж собака з самого раннього дитинства контактувала з людьми - це ще не гарантія, що у неї не виникне труднощів - але їй простіше буде навчитися відповідним чином реагувати на людину. Зазначені тимчасові рамки мають на увазі тільки, що до цього віку поведінку і нервова система собак ще не сфокусовані на людях, але немає ніякої причини, щоб не знайомити їх з людьми в нових ситуаціях з можливо більш раннього часу. Спочатку увагу цуценят зосереджено на інших собаках, і це цілком логічно. Але слідом за цим собаки розширюють свій кругозір, включаючи сюди в першу чергу людей, а потім нові ситуації і об'єкти. Якщо собак позбавити нормальних контактів в ці періоди, існує ризик розвитку неадекватних або аномальних форм поведінки. Чим раніше собаки почнуть отримувати інформацію про навколишнє середовище, в якій їм доведеться жити (не відчуваючи почуття страху), тим краще. Якщо вони довгий час позбавлені будь-яких зовнішніх стимулів, то пізніше, зустрівшись з ними, можуть реагувати неадекватно. «Соціалізація» молодих собак важлива для становлення всіх форм їх поведінки; але вплив на цуценят повинен бути ощадним. соціальне «відчуття» найбільш інтенсивно розвивається у віці між 4 і 10 тижнями. Цуценята в цей час наближаються до будь-якого стимулу; але у віці близько 6 тижнів починають лякатися нових тварин і стають дуже розбірливими у своїх контактах. Стимули, що впливають на суспільне «почуття», можуть бути пов'язані з їжею. Агресивна поведінка (визначається тут як гавкіт, гарчання і укуси) у цуценят проявляється тільки при зазіханнях на їх їжу або який-небудь предмет (іграшки або кістки) з урахуванням ієрархічних відносин в посліді. Ці форми поведінки стають помітними у віці 5 тижнів або раніше. Цуценята найкраще реагують на предмети, наприклад на повідці, у віці від 5 до 9 тижнів. У 11-тижневому віці у цуценят формуються міцні ієрархічні зв'язку, остаточно стабілізується до 15 тижнів. Більшість міцних ієрархічних зв'язків не встановлюється доти, поки щеня не досягне соціальної зрілості, що наступає у віці 18-36 місяців.

У віці 8,5 тижнів цуценята, виховані в контакті з людьми, досліджують нові предмети набагато активніше, ніж виховані в розпліднику. Це не означає, що цуценят слід рано відокремлювати від матерів і виховувати в тісному контакті з людиною. Це означає тільки, що сенсорна стимуляція має велике значення для розвитку дослідницької поведінки. Раннє відділення цуценят від матерів, як було показано, несприятливо позначається на їх фізичному і поведінковому розвитку. Безумовно встановлено, що відбирання цуценят у віці 6 тижнів негативно впливає на їх фізичний стан і вагу. При ранньому відділенні цуценят зв'язку з людиною не стають тіснішими; тоді як фізичне здоров'я тварин від цього погіршується. Виховані в соціальній ізоляції дитинчата негативно реагували на звернення до них людини і демонстрували ворожість у відповідь на його наближення, тоді як собаки, які вчасно мали контакт з людьми (адекватна соціалізація), демонстрували нормальне доброзичливе ставлення і добре пристосовувалися до інших соціальних ситуацій.

Необхідно з самого народження привчати цуценят до людини і створювати для них різноманітні ситуації, використовуючи при цьому спокійний, доброзичливий підхід. Вкрай важливо, щоб господар починав зводити своїх цуценят з дорослими собаками у віці 3 тижнів, а з людьми - в 5 тижнів, і постійно пред'являли цуценятам нові ситуації. Якщо дитинчат не пред'являти відповідний стимул в той час, коли вони найбільш сприйнятливі саме до нього, то у них можуть розвинутися певні поведінкові порушення. Не треба відкладати знайомство тварин з різними умовами середовища, якщо, звичайно, ті не виявляють тривалий час зберігаються або дуже сильно виражених ознак страху або дистресу. Легкий переляк або дистрес грають адаптивну роль, і навчання тому, як виходити з конфлікту або ухилятися від небажаного контакту, становить одну з найважливіших завдань

соціального розвитку собаки. Поведінка цуценят характеризується значною індивідуальною мінливістю, і для частини з них більш раннє знайомство із зовнішнім світом може виявитися позитивним фактором. У віці 8,5 тижнів у цуценят формується перевагу певного місця для відправлення природних потреб, а в віці від 5 до 8,5 тижні вони дуже добре приручаються і вчаться ходити на повідку. цуценята відрізняються великою індивідуальністю поведінки і в межах одного посліду, і між позначками.

Нюхова, тактильна і температурна чутливість, фізичний контакт, безумовне і умовне підкріплення, дрессіровочний обмін, сенситивні періоди, періоди соціалізації, ієрархічні зв'язку, соціальна ізоляція, адекватна соціалізація.

o §22. Дресирування собак. Сутність дресирування полягає у виробленні у собаки умовних рефлексів, необхідних для управління її поведінкою. Дресирування включає в себе вплив на собаку певних подразників в певному режимі і послідовності з метою поступового вироблення необхідних навичок. Найголовнішим подразником для собаки є господар - дресирувальник. І тут впливає на собаку все - поза, одяг, запах, рух, жести, гучність і інтонація голосу, команди, міміка обличчя і інші фактори. Час початку дресирування не обмежений. Деякі навички ми вільно чи мимоволі виробляємо в цуценя з народження. І його дресирування-навчання триває постійно, протягом усього життя. Перш ніж починати займатися дресируванням, потрібно чітко усвідомити ряд понять і надалі дотримуватись їх неухильно. Перше і головне - потрібне безмежне терпіння і послідовність. Команди повинні бути короткими, вимовлятися чітко, з однаковою інтонацією. Словесне вираження команди не повинно змінюватися від заняття до заняття. Для собаки знайоме слово або набір слів пов'язані з послідовністю ряду дій. Тому їх зміна може привести до неадекватної відповіді. Команда вимовляється рівним тоном, підвищення голосу саме по собі вже покарання. Постійне покрикування притупляє сприйнятливість собаки, але не робить її покірною. Собака не розуміє сенсу слів, але чудово розрізняє інтонацію і тон сказаного. Команду добре супроводжувати відповідним жестом. Це дозволить працювати з собакою, коли немає можливості керувати нею голосом. Після кожного правильно виконаного прийому собаку слід похвалити, приголубити. Якщо хочете отримати слухняну, врівноважену собаку, то намагайтеся

уникати

покарання,

контрастний

метод

хороший,

але

краще

смакозаохочувальний. Досягти результатів цим способом можна не так швидко, зате дресирування для вашої собаки буде святом - адже вона отримує ласощі і похвалу від господаря. Однак цей метод не завжди спрацьовує з впертими собаками, а також коли ваша собака веде себе надто агресивно по відношенню до вас, бажаючи перехопити роль ватажка в зграї, роль лідера у вашій команді. Що ж стосується покарання, то вже підвищення тону команди говорить про ваше незадоволення, наступний етап - різкий, гучний окрик, ривок повідцем. І посилене покарання (яке слід виключити з практики вашої роботи з собакою, особливо з цуценятами) - удар прутом, батогом, струшування за шкірку або удар складеної газетою. У будь-якому випадку при роботі з собакою не вдаватися до побоїв, як покарання. Не можна карати собаку рукою, ногою або повідцем (хоча цього "спокуси" уникнути дуже

важко). Вона повинна відчувати до вас безмежну довіру. Якщо ви протягуєте до собаки руку то тільки щоб приголубити її. Собака не повинна боятися замаху рукою. Ніколи не плутайте покарання і побиття. Покарання - це не побої! Покарання дисциплінує собаку, привчає її до норм поведінки в суспільстві людини, змушує правильно виконувати набір необхідних дій. Початкові етапи дресирування - це привчання до клички, підкликання цуценя, привчання до спілкування з людиною, до охайності, тобто тим навичкам, які необхідні в повсякденному житті. З віком переходять до більш складних навичкок. Не можна починати відразу з складних понять. І привчаючи цуценя до критеріїв поведінки, намагайтеся зберігати їх незмінними, адже дозволивши йому раз якась агресивна дія, важко пояснити потім, чому не можна цього робити. Початкове дресирування цуценят повинне починатися з раннього віку і проводитися щодня, з урахуванням віку, породних і індивідуальних особливостей. Це повсякденне виховання цуценя в процесі життя і спілкування з господарем і з іншими людьми. Це привчання щеняти правильно реагувати з метою полегшення його змісту і подальшого дресирування. Одночасно в процесі виховання у цуценяти загальмовуються і зживають непотрібні, шкідливі звички. Цим досягається зручна і вигідна для хазяїна, членів його сім'ї та оточуючих правильна поведінка цуценя. Під початковим (виховним) дресируванням розуміється вироблення у цуценяти умовних рефлексів і нескладних навичок, що дозволяють за допомогою команд і жестів управляти його поведінкою. При цьому не повинні допускатися дві крайності: по-перше, не можна відмовлятися від дресирування в ранньому віці, по-друге, зловживати подачею команд і вимогами до щеняти на їх виконання. На відміну від дресирування дорослих собак, початкове дресирування цуценят не ставить собі за мету привчити їх негайно, чітко і безвідмовно иконувати команди, а лише правильно реагувати на них і виконувати, нехай навіть недостатньо чітко і без витримки. Успіх виховання цуценя залежить насамперед від умов, в яких відбувається його зростання і розвиток. Якщо ці умови сприятливі, то він добре росте і розвивається, успішно піддається вихованню і початковому дресируванню. Багато в чому успіх залежить і від того, наскільки методично правильно побудовано виховання, що, в свою чергу, визначається ступенем підготовленості господаря (дресирувальника) до даної ролі, наявності у нього відповідних знань і досвіду. Виховання цуценяти грає величезну роль у майбутній підготовці дорослого собаки для різних цілей. Зовсім не праві ті собаківники, які недооцінюють або, більше того, ігнорують значення виховання, вважаючи, що упущене в щенячьем віці можна компенсувати, надолужити, коли він виросте. Слід враховувати, що в щенячьем віці, особливо після досягнення 3 - 4-місячного віку, собаки дуже сприйнятливі до виховного

впливу з боку господаря, і упускати цей час нерозумно. Після відлучення від матері всі турботи по утриманню та вихованню цуценя лягають на господаря. Необхідно враховувати, що щеня за своїм розвитком і поведінці різко відрізняється від дорослої собаки. Він ще недостатньо сформувався і зміцнів, його життєвий досвід невеликий. Під час прогулянок і занять він швидко втомлюється, різко реагує на сильні зовнішні подразники (сторонніх людей, тварин, транспортні засоби). Заняття з цуценям повинні будуватися з урахуванням його віку і індивідуальних особливостей, але в усіх випадках повинні бути обережними, щадними. Механічні дії (натискання рукою, легкі ривки повідцем) можна застосовувати, але рідко, коли без них обійтися не можна, і, крім того, дуже обережно. Для вироблення необхідних навичок слід застосовувати не механічні дії, а ласощі, ігри, наслідування одноліткам і дорослим навченим собакам. У перші дні перебування у нового господаря щеня буде дуже сумувати за матер'ю, уникати відведеного для нього місця або практично не залишати його і скиглити. Лагідно і досить твердо починайте виховувати цуценя. При сильному занепокоєнні цуценя погладьте його на підлозі, заспокойте і трохи пограйте з ним. Дозвольте цуценяті полежати у ваших ніг, але не беріть його на руки і тим більше не | дозволяйте забиратися на диван чи ліжко. Під час прогулянок щеня має можливість знайомитися з різними предметами, людьми, тваринами і транспортними засобами. Тут важлива перша реакція на ці подразники, тому перші прогулянки повинні проводитися в спокійних місцях. Якщо щеня чого-небудь злякався, слід заспокоїти його погладжуванням, відвернути грою і дати ласощі, а при сильному переляку відвести цуценя, але через деякий час знову підвести до цього місця, предмету, тварині або людині, щоб він переконався, що вони не представляють для нього небезпеки. Стосовно сторонніх людей визначитися потрібно відразу. Якщо собака готується до виконання охоронних функцій або якихось інших, які потребують недовірливого, настороженого ставлення до сторонніх людей, в цьому випадку не можна допускати, щоб сторонні люди, в тому числі і близькі знайомі, пестили цуценя, грали з ним або годували. До сторонніх людей цуценята 3 - 4-місячного віку і старше повинні ставитися байдуже, спокійно, а в подальшому, в міру дорослішання - недовірливо і насторожено. Цуценята не повинні проявляти страху або злоби. Тому не заважайте їм насторожуватися і навіть на короткий час облаивать входящих в квартиру або в двір сторонніх людей. У той же час не дозволяйте стороннім людям проявляти до цуценят виражених загрозливих дій: при неодноразовому повторенні таких дій у собак виробляється підвищена злостивість або, гірше того, переляк і боягузтво. Якщо від цуценят надалі не потрібно вимагати прояви злостивості (пошуково-

рятувальна рудорозискна, санітарна і інші служби), то вони до всіх людей повинні ставитися ласкаво, доброзичливо і необхідність у забороні стороннім людям пестити їх відпадає. Цуценята за своїми спадковим якостям народжуються різні. Одні легше, а інші важче піддаються вихованню і початковому дресируванню. Але все ж звинувачувати в поганих вчинках слід не цуценя, а в першу чергу господаря за його помилки і неправильні дії при вихованні. Цуценята з поганими нахилами і вчинками не народжуються, а виростають внаслідок недостатнього за ними спостереження і поганого виховання. Щоб цуценята не дряпали і не гризли меблі, що частіше буває, коли щеня залишається один, не забувайте залишати йому різні іграшки. При спробі зробити небажані вчинки в вашій присутності негайно вимовіть заборонну команду "Фу!" і відволікаючи цуценя грою, а якщо це не допомагає, то слідом за командою "Фу!" нанесіть легкий удар газетою. Щоб щеня не жебракував під час прийому їжі людьми, його слід до цього нагодувати, а кожну спробу наблизитися до столу для жебракування негайно припиняйте командою "Місце!", Домагаючись її виконання, навіть якщо просто доведеться віднести його туди.

Необхідна продумана щоденна робота по вихованню цуценяти, терпляча і наполеглива. В результаті щеня повинен засвоїти, за які дії його заохотять погладжуванням і дачею ласощів, а за які покарають. Для виховання і початкового дресирування цуценя необхідний наступний інвентар: шлея, нашийник, повідець довгий і короткий, апортіровочні предмети, сумки для ласощів та інвентарю. З віком переходять до більш складних курсів дресирування собак. За характером і призначенням вироблених навичок дресирування поділяють на загальне і спеціальне (ЗКД і СКД). Навички слухняності виробляються у собаки в процесі курсу загального дресирування. Тут відпрацьовуються навички, необхідні в повсякденному спілкуванні з господарем,

членами сім'ї і оточуючими. Цей курс починається практично з народження цуценя (та ж частина команд і навичок, що й у виховній дресируванню, тільки вимоги до їх виконання більш жорсткі) і триває протягом усього життя. За загальним курсом дресирування перевіряються навички: рух собаки поруч з дресирувальником; показ прикусу у собаки і ставлення до намордника; посадка, укладка, стійка собаки; підхід до дресирувальника, повернення на місце; подача предмета; припинення небажаних дій; подолання перешкод легкоатлетичного бар'єру, глухого забору або окопу (допускається подолання похилої стіни висотою 1,6 м і шириною 1,5 м), наскрізних сходів і буму; відношення до пострілу. Це основа для подальшого дресирування собак по спеціальним службам, для вироблення спеціальних навичок в процесі курсу спеціального дресирування (СКД). Серед курсів загального дресирування є національні і міжнародні. Це стосується і спеціальних курсів. Найбільш широко використовуються об'єднані курси дресирування, що включають елементи і ЗКД і СКД, хоча поділ цих елементів видається більш правильним. Проходження курсів дресирування не тільки бажано, але й: необхідно, в тому числі і ЗКД. Думка, що після, наприклад, ЗКС (захисно-караульної служби) собака стане агресивною, не вірно. Так само як не вірно думка, що спеціальне дресирування спрямоване на розвиток злоби. У більшості країн навички і команди, що входять в загальний курс дресирування (слухняності) собак, будь-яких порід розрізняються незначно. Національний загальний курс дресирування - ЗКД (ступеня 3,2,1). ОКД включає наступні навички та команди. Привчання до господаря, прізвисько, нашийника, повідка, шлейки, намордника. Команди - "Місце!", "До мене!", "Сидіти!", "Стояти!", "Лежати!", "Поруч!", "Гуляй!", "Повзи!", "Фу!" (Припинення небажаних дій, і привчання не брати корм з рук сторонніх і з землі), «Апорт!», «Добре!», "Голос!", "Вперед!" (Лазіння по сходах, плавання), "Бар'єр!"

(Стрибок через огорожу 1 м, паркан до 1,8 м і канаву до 2 м), "Тихо!" (Уповільнення темпу руху). Привчання до роботи в групі, до звукових (пострілів) і світлових подразників. Привчання до господаря. Правильні взаємини (контакт) між дресирувальником і собакою встановлюються в процесі повсякденного спілкування і догляду за твариною. Господар повинен щодня оглядати, годувати, поїти і вигулювати собаку. Після того як собака звикне до господаря і стане йому довіряти, приступають до її систематичного дресируванню, що сприяє подальшому зміцненню взаємин з собакою. Обидиенс. Словосполучення «позитивне підкріплення» (ПП) означає одночасно і підхід, і метод. Обидва дуже важливі в філософії дресирування. Коли ми говоримо «підхід», маемо на увазі внутрішне переконання, або віру, в можливість собаки виконати завдання. Застосовуючи цей метод з розумом, і ви як дресирувальник, і собака розвинете цю віру у себе і один у одного. Як поступовий відбір поведінки допомагає отримати стабільне виконання навичок і впевненість собаки в можливості їх виконання? Давайте подивимося на навчання собаки сідати методом відбору поведінки. Собака сідає на землю (добре), але завалюється на стегно (погано). Ці якості виконання та інші (швидкість і уважність) - критерії, т. Е. Необхідні елементи правильного виконання вправи. Щоб навчити собаку сідати - або будь-якого іншого навику - правильно, вам потрібно знати критерії виконання, і продумати, як пояснити їх собаці. Кожен навик містить кілька критеріїв, і є логічна послідовність в їх дотриманні. Є кілька критеріїв хорошої посадки: 1) собака повинна стосуватися задом землі; 2) собака повинна сидіти збалансовано по осі «вперед-назад»; 3) собака повинна сидіти прямо по осі «право-ліво»;

4) посадка повинна бути швидкою; 5) собака повинна бути здатна сидіти тривалий час. Ви працюєте над одним критерієм за один раз. У посадці ви повинні спочатку заохочувати дотик задом землі. Потім ви вчите собаку правильної "механіці" посадки, щоб вона не завалювалася на стегно. Це вже «підвищення критеріїв»: сенс вправи тепер не «сісти на землю», а «сісти на землю прямо, не завалюючись». Коли собака засвоїть і цю нову вимогу, ви більше не заохочуєте розхлябану посадку, тільки пряму. У наукових термінах це «диференційоване підкріплення» (ДП). Ви заохочуєте не всі підряд, що робить собака, а тільки спроби певного типу або якості. Це не змінює правила «дресирувального договору». Ви як і раніше даєте собаці то, що вона хоче отримати в обмін на те, що вона робить для вас. Ви просто підвищуєте рівень вимог до виконання. Собаці тепер доводиться намагатися трохи більше і трохи більш послідовно, щоб отримати бажане. Потім ви можете закріпити правильну посадку тим, що між посадкою і клацанням / заохоченням буде проходити більше часу. Замість того, щоб клацати в момент торкання попою землі, ви збільшите час, відраховуючи одну секунду протягом кількох тренувань, потім три, чотири секунди і так далі. Цей процес не тільки покращує якість виконання вправи, він дає основу майбутньої витримці сидячи. Собака вчиться, що заохочення з'явиться; просто трохи пізніше. Ваше завдання - розуміти критерії кожної вправи і планувати, як їх відпрацьовувати в логічній послідовності. Коли ви це зробите, і збудуєте майстерність собаки, вона завжди буде впевнена в тому, що вона знає, що ви хочете, і в своїй здатності це зробити. «Технологія» дресирування дає не тільки потрібну поведінку, але і ставлення, яке вам потрібно. Два типи підкріплення. Підкріплення посилює поведінку. Є тільки два типи підкріплення: позитивне і негативне. Обидва покликані досягти одного і того ж результату - збільшити ймовірність того, що поведінка, за яким негайно слідує підкріплення, повториться. Навчання поведінці найкраще відбувається за допомогою позитивного підкріплення.

Звичайний

синонім

підкріплення - заохочення. Я не заперечую проти скорочень, але треба чітко розуміти різницю. Ви можете отримати заохочення за щось, що ви зробили в минулому, але без особливих очікувань того, що ви повторите це в майбутньому. Підкріплення ж завжди підсилює ту поведінку, яка його викликала. Позитивне підкріплення (+ П) означає, що ви даєте собаці щось бажане, щоб підкріпити (заохотити) поведінка, яке тільки що сталося (собака села і отримала печиво). Негативне підкріплення (П) означає, що ви забираєте щось бажане собакою, щоб підкріпити ту поведінку, яка тільки що сталося. Все дресирування за допомогою повідця засноване на негативному підкріпленні. Ви застосовуєте неприємне (смикаєте поводок), щоб викликати поведінку, і потім забираєте неприємне (послабляєте поводок), коли собака робить правильно (йде поруч, сідає, лягає і т.д.). У всіх цих випадках реакція собаки на команду відбувається, щоб уникнути ривка повідця. П вчить собаку, як уникнути неприємностей або покарання. Ви можете навчити собаку навичкам через негативне підкріплення, але ви завжди будете працювати - і боротися - з неприємним впливом і його униканням. Ось чому «мотиваційні» методи стали так популярні. Це спроба протидіяти неприємному характеру і наслідкам навчання на негативному підкріпленні. Позитивне підкріплення (обопільна перемога). Позитивне підкріплення - отримання собакою того, що вона хоче, у відповідь на запропоновану їй поведінку. Якщо собака села і ви дали їй ласощі, поведінка закріплюється. Імовірність того, що вона знову сяде, зростає, тому що це дія приносить приємний результат. Використання позитивного підкріплення - це одноступінчатий процес. Коли ви отримаєте потрібну вам поведінку, заохочуйте його.

Оперантное навчення вчить собаку «працювати, щоб заслужити» нагороду сівши, без найменшого негативного відтінку. Іншими словами, дресирувальник не реагує покаранням на те, що собака не сіла. Він просто позитивно реагує на посадку, коли вона трапляється. Спочатку це буде відбуватися випадково. Але оскільки посадка приносить заохочення, приємне собаці, вона буде сідати знову. Згодом собака узагальнює отриманий урок. Вона вивчає, що у неї є влада впливати на те, що відбувається: роби правильно, і з тобою будуть відбуватися хороші речі. Потім собака починає пред'являти поведінку сама, щоб викликати приємні наслідки, яких очікує. Поведінка стає Оперантною; тобто, за визначенням Скіннера, «поведінка управляє середовищем, щоб зробити наслідки». Ось чому оперантное навчення з позитивним підкріпленням, одного разу вивчене, легше використовувати, ніж традиційні методи, засновані на «корекції» або негативному підкріпленні. Дресирування з позитивним підкріпленням гармонізує бажання собаки і дресирувальника. Собака вчиться отримувати те, що хоче, роблячи те, що хочете ви. Коли рух розпочато, будь-яка нова вправа, якой ви вчите, буде проходити за тими ж правилами, і з досвідом вам буде все легше. Позитивне підкріплення вчить тварину не боятися нового. «І позитивне, і негативне підкріплення ефективно вчать, але вони вчать і іншим речам. У цьому вони відрізняються. Позитивне підкріплення дає нам свободу потурати своїй цікавості до вивчення нових варіантів. Негативне підкріплення прищеплює вузький поведінковий репертуар, залишаючи нас бояться нового, не вирішує досліджувати ». Собака, яка не боїться пробувати нові варіанти, буде готова прийняти нову поведінку, і буде краще сприймати «негативну інформацію». Що ми маемо на увазі під «негативною інформацією»? Коли собака робить помилку, ви можете захотіти повідомити їй, що вона помилилася, але так, щоб вона не почала боятися. Для цієї мети часто використовується слово «погано», тихо сказане в звичайному тоні. Це підказує собаці: «Це не те, спробуй ще раз». Правильно розвинене і застосоване, воно може допомогти собаці ще раз подумати, що саме треба зробити. Дресирування стає діалогом дресирувальника і собаки. Негативна інформація - це не негативне підкріплення. Вона працює тільки тому, що попереду чекає позитивне підкріплення. Собака розуміє, що треба зробити правильно, вона знає, що саме, так що вона може зрозуміти підказку, яка говорить, що вона збилася зі сліду, як інформацію, переробити її і повернутися на слід. Це не працює, якщо собака боїться помилитися! За відсутності страху, розум собаки стає вільним, і вона може працювати, не дивлячись на помилки. Це веде до ефективного виконання.

Різниця оперантним дресируванням та іншими видами. У дресируванні зазвичай процес починається з того, що дресирувальник дає собаці команду, яку вона не розуміє. А потім робить щось - ривок повідцем, щипок за вухо, наведення ласощами або удар струмом - що змушує собаку послухатися. Наведення ласощами і удар струмом - просто протилежні крайності одного і того ж: дати команду і змусити її виконати. Заснований на командах процес дресирування працює на негативному підкріпленні. Спочатку надходить слово, а потім ви змушуєте собаку виконати команду. Собака нерозуміє наказ і має тенденцію виробляти поведінку, нестійку до загасання. Оперантное навчення засноване на позитивному підкріпленні. Спочатку відбувається поведінка. Ви берете дії собаки, які вона висуває сама, і відбираєте з них те, що в результаті формує цілий навик. Ви не докладаєте до цього «слово», поки навик не сформований практично повністю. Так собака вчиться, що певне слово пов'язане з певною дією, яке завжди приносить бажаний результат. Навчіть собаку її прізвиську. Коли ми говоримо, що собака «повинна знати свою кличку», то маемо на увазі, що вона повинна реагувати на проголошення клички як на команду. Виконанням команди буде припинення того, що вона робила, і погляд на господаря. Навчання собаки прізвиську - це вироблення рефлекторної реакції. Відбувається це так само, як і будь-яке інше навчання. Ви п'ять-десять разів за кожне з п'яти або десяти занять називаєте кличку собаки, клацаєте і годуєте її. Коли голова собаки почне повертатися до вас без коливань, збільште час між реакцією і клацанням / заохоченням. Спочатку клацайте в момент повороту голови. Потім ви мовчки відраховуєте одну секунду, потім дві, три і т. п. перед тим, як клацнути. Залишайтеся на кожному етапі не менше одного дня. Наступний крок для вас - стояти нерухомо, дозволивши собаці вільно гуляти (в закритому просторі, для її безпеки), і назвати кличку. Спочатку собака, можливо, тільки поверне голову. Клацніть. Це спонукає собаку підійти до вас за ласощами. Це не підкликання. Клацання за те, що собака подивилася на вас, а не за те, що вона йде до вас. Коли собака підходить до вас за ласощами, ви можете повернути назад від неї на крок чи два після клацання. Це спонукає її рухатися швидше. Тепер кличка починає набувати значення підкликання. Мета цього навчання - виробити у собаки таку реакцію на кличку, щоб ви могли з легкістю «перемкнути» її на себе в складній ситуації. Це не тільки хороший механізм «безпеки», він незамінний і в рингу, де є зручною «ручку» для управління собакою без фізичного контакту.

Режими підкріплення. Коли ви починаєте навчання поведінці, ви заохочуєте в співвідношенні 1: 1. Тобто, одна дія собаки приносить один клацання (і одне заохочення). Це називається постійним підкріпленням. Головна мета - просто пояснити собаці, що є бажаною поведінкою. Коли собака починає розуміти, чого від неї хочуть, вам потрібно не тільки зберегти цю поведінку, але і закріпити ії. Закріпити - це зробити виконання дії не тільки більш стабільним, але й стійким до загасання. Є два способи досягти цього. Постійне підкріплення. Один спосіб - це зберігати 100% ий режим підкріплення, але поступово все збільшувати і збільшувати кількість повторень. Використовуючи багато повторень на кожній стадії розвитку, ви встановите дуже високе співвідношення вдалих спроб виконання до невдалим. Це дає вам можливість того, що швидше за все, ви отримаєте високий відсоток успіху. Головне правило при використанні цього варіанту заохочення - ви не повинні підвищувати складність дії, поки правильне виконання не складе 8 з 10 на кожному рівні навчання. Варіабельне підкріплення. Інший спосіб досягти цього - почати підкріплювати дії собаки в варіабельному режимі. Це означає, що замість співвідношення 1: 1 ви будете заохочувати собаку 2: 1, 3: 1 або навіть вище. Теоретично ви можете збільшувати співвідношення до нескінченності. Що і чому використовувати. Дресирувальники, що працюють оперантним методом, можуть сперечатися про перевагу того чи іншого режиму заохочення нескінченно. Все залежить від того, що вам треба отримати. Певні дії (наприклад, «рішення задач» - як вибірка) вимагають постійного підкріплення. Собака повинна знати, що вона має рацію, кожен раз. Інші дії - наприклад, тривалі, як витримка сидячи - можуть бути вироблені тільки при варіабельному режимі, тому що просто немає іншого способу навчити собаку зберігати положення або продовжувати діяти, поки ви затримуєте видачу заохочення на все більш тривалий час. Загалом, має перевагу при навчанні будь-якої дії, що вимагає точності - працювати з постійним підкріпленням і великою кількістю повторень. Згасання і варіабельне підкріплення. Вариабельне підкріплення працює натупним чином. Як тільки поведінка стає стабільною, ви перестаєте підкріплювати кожне його пред'явлення. Ви заохочуєте кожне друге або кожне третє виконання. Потім кожне четверте чи п'яте. Собака вчиться, що

підкріплення буде пізніше, але не знає, коли і який саме варіант виконання його принесе. Так що собака продовжує працювати під час відсутності підкріплення, намагаючись все більше і більше, щоб змусити вас зробити це. Вводимо команди. До того, як ви можете «назвати» поведінку за допомогою команди, тобто очікувати його виконання від собаки по особливому

сигналу або слову, поведінка повинна бути

оперантною - собака повинна його добровільно пред'являти, щоб отримати заохочення. Тільки тоді можна вводити ускладнення - поведінка підкріплюється тільки в тому випадку, коли пред'являється у відповідь на команду. Спочатку давайте розберемося, що таке команда. Диференціювальний подразник (ДР). Команда - стимул (подразник) для виконання поведінки, тобто щось, що викликає поведінку в певний час. Стимул не те ж саме, що заохочення. Подразник викликає поведінку; заохочення підсилює поведінку. Ми повинні відрізняти стимули, які викликають поведінку від подразників, які не викликають його. І ті, і інші - диференціювальні подразники. Ті, які викликають

поведінку,

позначаються

Sd.

Ті,

які

сприяють

зникненню поведінки - SΔ (S delta). Пам'ятайте слово «Ні»? Ось це воно.

Sd для одної поведінки може одночасно бути SΔ для іншої. Наприклад, команда сидіти, дана, коли собака стоїть, викликає поведінку сісти і припиняє поведінку стояти. Конкретна команда, таким чином, дає собаці знати, яке саме поведінка потрібна в даний момент (і тільки вона одна). Зараз це повинно прояснити, чому ви не називаєте дію будь-якої командою, поки ця дія повністю не сформована у собаки: собака не може чітко зрозуміти, що означає команда, тому що сама дія для неї ще не ясна. Якщо ви скажете «сидіти», чекаючи від собаки всього лише торкання попою землі, потім будете говорити «сидіти» про конкретну позицію сидячи, а потім додасте цю ж команду для положень перед і поряд з вами, то ви добре поясніть собаці, що «сидіти» належить до кількох схожих (але якісно різних!) дій. І оскільки ви додавали критерії по ходу тренувань, не виключивши як слід проміжні і більш не потрібні варіанти дій, то вийде, що ви постійно працюєте проти себе. Ви не даєте собаці чіткої інформації про те, як розібратися в цілій купі різних дій, яку ви все цілком називаєте «сидіти». Команда - диференціювальний подразник. Вона дає собаці інформацію про те, яку дію з усіх в її репертуарі потрібно саме зараз, тобто, яка поведінка принесе заохочення саме в даних обставинах. Зазвичай при початку навчання ви починаєте займатися в спокійній

обстановці, щоб допомогти собі і собаці ізолювати її дії від оточуючих факторів. Пізніше ви додаєте відволікань, і ви повинні навчити собаку, що команда означає те ж саме, що і раніше «в лабораторії». У тренуванні ми також дуже часто супроводжуємо команду різним тоном, рухами рук, корпусу, повідка і т. п. Більшість з цього трапляється несвідомо. Величезна частина часу, проведеного на тренуваннях, насправді витрачається на боротьбу з цими сторонніми дифференцировочними подразниками. Ось чому важливо обмежити додаткові стимули в початковому дресирувальному процесі. Наприклад, присутність гантелі має бути достатнім Sd, щоб запустити «апортировки». Коли ви дотреніруетесь до цього рівня, дуже просто ввести команду ( «Апорт», «Неси» - неважливо, яку). Тепер у вас два ДР працюють одночасно, і собака розуміє обидва. Якщо ви введете команду до того, як собака почне сприймати наявність гантелі як сигнал до апортировке, ви знову будете намагатися вивчити дві речі одразу: а) піднос предмета б) команду для тієї дії, яку собака ще не розуміє. Все це ускладнюється тим, що собаки сприймають набагато більше, ніж ми. Оскільки людина не може знати, що бачить, чує і чує собака, і ще менше про те, як вона це переробляє, ніхто не знає, які стимули собака насправді асоціює з даним поводженням. Все, що ми дійсно можемо знати - це сама поведінка. Щоб максимально ізолювати поведінку від випадкових непотрібних стимулів, ми повинні нейтралізувати їх якомога раніше.

Давайте

повернемося

до

більш

раннього наприклад навчання посадці відбором поведінки. Коли ви починаєте навчання, собака в основному знаходиться перед вами. Тепер припустимо, ви додаєте команду «Сидіти», що не відпрацювавши її спочатку з усіх мислимих положень. Для вас це здається неважливим. «Сидіти» означає попу на землі, собака сідає, всім все зрозуміло. Але для собаки місце посадки - це частина загальної топографії вправи. Коли ви спробуєте отримати посадку у ноги, собака спробує забігти перед вами, щоб сісти. Чому? Тому що посадка перед

вами - це те, як собака вивчила команду «Сидіти». Серед інших своїх переваг, відбір поведінки за допомогою оперантного навчання мінімізує (а точніше, зменшує майже до нуля) цю проблему. Ви працюєте з поведінкою, яка пропонує собака, і ви заохочуєте і удосконалите ыъ. Ви зовсім або майже не втручаєтеся. Ви не додаєте команду, поки не заохотили поведінку в різних ситуаціях і з різних позицій, і поведінка вже схоже на те, що ви хочете побачити в ідеалі. Три частини. Щоб поведінка траплялося «по команді», повинні бути присутніми три елементи: 1) подразник; 2) поведінка; 3) заохочення. Ми маємо справу з оперантною поведінкою, що означає, що ми вчимо собаку пропонувати дії в надії на заохочення. Заохочуючи певні дії, ми підвищуємо ймовірність того, що собака їх запропонує в майбутньому. Додаючи команду і заохочуючи виконання дії по команді, ми збільшуємо ймовірність того, що дія відбуватиметься тільки у відповідь на команду. Є ще одна причина, по якій треба спочатку вивчити дію, а потім вводити команду. Це забезпечує максимальну ймовірність успіху, оскільки ми збільшуємо ймовірність і без того часто повторюваної поведінки. Тепер і предмет, і команда стали дифференцірованними подразниками. Якщо ви вчите апортировке, оперантним дифференцірованим подразником буде гантель. Якщо ви почнете з дерев'яною гантелі, ви пізніше перенесете той же сенс і на металеву та шкіряну гантелі. Вам, природно, потрібно, щоб усі три різновиди означали для собаки один і той же: «Підніми мене». І неважливо, наскільки ускладниться вправу, всі ці дії покояться на трьох китах. Пауза і обмежена пропозиція. Іншим критичним елементом стимульного контролю є те, що дія повинна бути виконана негайно після команди. Під час навчання іноді треба давати собаці час збагнути, що треба робити. На змаганнях же собака повинна працювати максимально швидко. Пауза означає проміжок між командою і її виконанням. В ідеалі він становить 0, тобто «Нульова пауза». В укладанні на кличку, у собаки нульова пауза, коли вона «тисне на гальма», поки рука спортсмена піднімається в жесті. У русі поруч нульова пауза коли собака починає рухатися в момент згинання вашої лівої ноги і її відриву від землі.

Занадто легко створити собі проблеми, даючи собаці занадто багато часу на реакцію. Повільне підкликання може привести до повільної посадці, уповільнення на бар'єри і т. п. В оцінці часу реакції собаки не дозволяйте собі бути обдуреним міфами про породних властивості даної собаки, нібито впливають на час реакції. Навіть «повільна» собака може негайно реагувати на команду і виконувати дію без паузи. Якщо ви не навчили собаку реагувати негайно і працювати швидко, то ви можете перевчити її. Обмежена пропозиція - це один із способів скоротити паузу. Ви будете за допомогою заохочення зменшувати час від моменту подачі команди (або того сигналу, який запускає потрібну поведінку) до моменту, коли собака починає діяти. Наприклад, при навчанні апортировке відбором поведінки, ви виставляєте гантель у пащі собаки. Спочатку до того, як собака відкриє пащу і візьме її, пройде, скажімо, 10 секунд. Ви заохотьте взяття гантелі за цей проміжок часу. Через кілька успішних спроб собака візьме її через 8 секунд, і відтепер ви будете заохочувати тільки взяття не пізніше ніж через 8 секунд. Незабаром собака почне брати її ще швидше, і ви почнете заохочувати за більш швидкі спроби. І так далі. Що, якщо собака не взяла гантель в «встановлене» вами час? Ви просто забираєте гантель на секунду і потім знову показуєте її собаці. Прибираючи її, ви як би говорите собаці, що вона не може заслужити заохочення, реагуючи повільно. Не використовуйте при цьому ніяких слів. Пауза і випередження. Коли ви доведете паузу перед реакцією майже до нуля, ви швидше за все зіткнетеся з проблемою «попередження». Тобто, собака буде так націлена на роботу, що почне виконувати вправу раніше, ніж ви подасте їй сигнал. У обідієнс краще боротися з передчасними діями собаки, ніж розганяти повільну реакцію на команду. Але все ж і ця проблема може викликати ті ж наслідки, що і повна відмова собаки виконати команду. У вас є вузька доріжка, по якій іти в рішенні цієї проблеми: з одного боку, вам треба позбутися передбачення ваших дій собакою; з іншого боку, вам треба уникнути збільшення часу реакції на стимул. Ми знову повертаємося до четвертого елементу стимульного контролю: собака повинна виконувати тільки по команді. Від дресирувальника потрібно оцінити: 1) що викликало поведінку; 2) яку саме поведінку ви намагаетесь змінити; 3) як ця поведінка заохочувалась. Можна також подивитися на «наслідки», це ще один спосіб переглянути історію заохочення собаки. Чи вчасно ви клацали клікером? Заохочували ви неусвідомлено щось, що

в розвитку стало тої дією, яка зараз небажана? Якщо вважати, що ваші команди чотки і вільні від додаткових сигналів і що ви подаєте сигнал умовного заохочення вчасно, єдиний шлях вирішення проблеми попередження без уповільнення часу реакції собаки на стимул - це підкріплення стимульного контролю. У прикладі з «апортировки в зазначеному напрямку» можна відновити стомлений контроль, клацаючи і заохочуючи собаку за погляд на руку, коли вона починає подачу жесту. Коли собака вивчить цю паузу, почніть заохочувати її за те, що вона починає дію лише тоді, коли рука повністю витягнута вперед. Іншими словами, це форма «селективного заохочення». Коли собака дивиться на руку і працює по команді, ви можете знову «зібрати» вправу цілком. Зараз же досить пам'ятати, що головний принцип - «швидко, швидко, швидко». Це буде мати побічний ефект. Ваші заняття стануть чіткіше й ефективніше. У міру прогресу собака буде працювати швидше, скорочуючи дрессіровочний процес. Коли ви будете в рингу, ви будете працювати швидше, що допоможе бути більш уважними і не відволікатися. Генералізація (закріплення). Мене часто запитують «А що якщо ви з собакою потрапляєте в нову ситуацію, і вона не слухається? Якщо ви не коригуєте собаку фізично, то що ж ви робите?». Це піднімає питання закріплення, або правильніше,« генералізації ». Це область, де ви можете чітко побачити принципову різницю між клікер-дресируванням і традиційним дресируванням. У будь-якому дресируванні потрібно, щоб собака навчилася виконувати потрібні дії за будь-яких обставин. Головна мета навчання - стомлений контроль, тобто, «дана команда завжди і всюди означає дана дія». Щоб зрозуміти, наскільки добре вивчено навик, треба відпрацювати його з собакою в самих різних ситуаціях. У «традиційному» дресируванні тренер «закріплює» поведінку, поміщаючи собаку в ситуацію, де вона, швидше за все, зробить помилку, і «коригує» її за це. Наприклад, якщо ваша собака може сидіти одну хвилину у вашому задньому дворі, ви берете її в громадське місце і змушуєте там сидіти. Ви очікуєте, а іноді навіть сподіваєтеся, що вона зірве виконання вправи. Якщо так і відбувається, ви її від душі «коригуєте». Мета - навчити собаку, що одні й ті ж правила діють всюди. Слово «закріплення» - воно неточно, частково тому, що у нього сильний негативний підтекст. Він має на увазі провокацію собаки на помилку. Краще віддавати перевагу терміну «генералізація». Це підкреслює, що мета навчання навчити собаку застосовувати навички в різних ситуаціях, тобто навчити її працювати у великій різноманітності зовнішніх умов. Але метою «закріплення» не повинно бути «підставити собаку». Пам'ятайте, наша мета - навчити собаку домагатися успіху. Основним правилом відбору поведінки є наступне: «при введенні нового критерію

повинні бути полегшені попередні». Простіше кажучи, коли ви додаєте щось нове в вправи, ви повинні бути готові до того, що вже вивчений навик трохи «сповзе», поки нове не буде засвоєно. Коли новий елемент відпрацьований, вже існуючий рівень готовності собаки повернеться до раніше встановленої планки. Нове місце - це новий критерій. Коли ви ставите собаку в нову і незнайому для неї обстановку, ви повинні очікувати, що вона не буде працювати на тому ж рівні, якого вона вже досягла в «лабораторії». Це неминуче. Питання в тому, як ви поставитеся до цього. Якщо ви розціните відкат виконання як «помилку» і будете «коригувати» собаку, ви підете в невірному напрямку. Це не дасть собаці впевненості при роботі в незнайомих місцях. Так ви і не зможете пропрацювати всі можливі варіанти обстановки, які можуть зустрітися собаці за її спортивну кар'єру. Вам всього лише треба працювати над тим, щоб собака почувала себе спокійно в незнайомому місці взагалі. Фізична «корекція» - в кращому разі, дуже «сокирний» інструмент для цього. У гіршому - деструктивний. Коли ви ставите собаку в нове місце, ви повинні «повернутися в дитячий сад». Якщо собака може сидіти протягом однієї хвилини вдома, в новому місці почніть з 10 секунд і будуйте витримку заново. Якщо вона може пройти 30 кроків по прямій, почніть з п'яти кроків, і будуйте звідси. Якщо вона робить висилаючи на п'ятдесят кроків, почніть з висилати на 2-3 м, і працюйте далі. І так далі. Треба використовувати нову обстановку як навчальний фактор. Ви говорите собаці «Роби те ж саме, що і вдома». Це дозволяє вбити кількох зайців. По-перше, ви не тисніть на собаку завищеними очікуваннями. Ви просите всього лише зробити те, що їй легко на даному етапі підготовки на знайомій території. Це виключає стрес під час навчальних занять. По-друге, ви закріплюєте дії собаки тим, що повторюєте весь шлях навчання заново. Ви не просите собаку робити щось нове, тільки те, що вона вже і так давно знає, як робити. По-третє, ви зміцнюєте довіру собаки до вас. Вона вчиться, що коли вона потрапить в нову ситуацію, ви будете поряд і попросіть її зробити те, що вона вміє, а не щось нове і ризиковане або незрозуміле. Це підвищує ваш авторитет. По-четверте, ви зміцнюєте впевненість собаки в тому, що вона може працювати в будь-якій ситуації. Коли ви демонструете їй нові подразники і незнайомі місця, вона з досвідом почне переносити свої вміння в нові ситуації. Вона не була в цьому парку, але вона робила цю вправу в десяти інших парках. Згодом це стане звичним. Ланцюжок поведінки.

Ланцюжок поведінки - це вправа, що складається з різних, відомих дій, які повинні виконуватися в певній послідовності, зазвичай включає більше однієї команди (хоча можуть бути «міні-ланцюжка» всередині великого ланцюга, які виробляються по одній команді, наприклад, собака біжить вперед, підбирає гантель і повертається у фронтальну посадку - всі ці частини робляться по одній команді). Ланцюжок поведінки може бути однією нерозривному зв'язкою дій, або серією пов'язаних один з одним дій, або комбінацією з обох варіантів. Загальна характеристика - дії повинні проводитися в певній послідовності від начла до кінця, і кожна дія здійснюється за командою і повністю під стимульним контролем. Відбір дій для ланцюжка. Навчання «з кінця». При виконанні ланцюжка дій собака переходить від одного елемента до іншого. Кращий варіант навчання - «з кінця», тобто відпрацювання ланцюжка від кінцевого дії до першого. При цьому собака переходить від нового елемента до вже знайомого. Це дозволяє їй впевнено виконувати нову дію - вона знає, що буде далі. Інший найважливіший елемент відпрацювання з кінця - до того, як вставити нову «ланку» на його місце, воно повинно бути названо командою (тобто, собака повинна точно розуміти значення команди) і взято під стімульний контроль. Якщо я додаю дію в ланцюжок, воно повинно бути повністю відпрацьовано як самостійна дія. Інакше мені доведеться займатися і відпрацюванням самої дії, і його відпрацюванням в ланцюжку, що тільки плутає собаку. Коли дія займає своє місце в ланцюжку, вона набуває характеру заохочення. Це називеться «репертуарним підкріпленням». Сенс в тому, що всередині ланцюжка кожне наступне дію є заохоченням за попереднє. Зворотний бік - «репертуарний стимул» - кожне попереднє дію запускає наступне. Ось як це працює. Репертуарне підкріплення. Припустимо, ми маємо ланцюжок з дій А, Б і В. «Репертуарне підкріплення» просто означає, що команда (або інший стимул) виконати дію Б є заохоченням за правильне виконання дії А. Дуже хороший приклад цього - висилаючи в зазначеному напрямку і

апортировки з зазначенням. На тренуванні собака отримує можливість бігти в квадрат або до гантелі, тільки якщо вона добре зробить висилаючи до фішці. Якщо вона зробить висилаючи неправильно, я покличу її назад і перероблю. Коли собака з'ясує собі зв'язок між цими двома ланками ланцюжка, возможость продовжити вправу буде заохочувати висилаючи. І навпаки, відгук буде показувати їй, що висилаючи був зроблений погано (неважливо, що саме було не так - це я буду вирішувати при відпрацюванні висилати окремо; сенс в тому, що якщо дія А було виконано неправильно, дія Б не відбувається взагалі). Тепер підкріплення надходить тільки за дію Б. Поведінка А не заохочується клацанням. Єдине, що заохочує за дію А - це команда (або інший стимул) на виконання дії Б. Коли ви даєте собаці команду «Б», ви тим самим підтверджуєте їй, що «А» вона зробила правильно. Це «репертуарне підкріплення». «Репертуарний стимул». Це трапляється щораз, коли собака повинна виконати більше одної дії за єдиною командою. Дуже наочний приклад - апортировки. За однією команді «Апорт» собака повинна піти від вас, піти до гантелі, підняти її, повернутися до вас і сісти перед вами (утримання гантелі, поки ви її не заберете - це тривала дія). У цьому ланцюжку п'ять дій, але тільки одна команда. Слідуючи тій же формулі, отримуємо: Команда «А» → дію А → дію Б ... → дію Д = клік-шматок Ви навчили собаку кожній дії по команді, але коли ви зібрали їх все в ланцюжок, ви не можете позначати кожну дію командою. Що ж говорить собаці, коли і що робити? Кожне поведінка є стимулом для запуску наступного. Відхід від вас - сигнал шукати гантель. Знайти гантель означає взяти її в пащу. Підняття гантелі означає, що треба повернутися до вас. І так далі. «Репертуарний стимул» дозволяє вам створювати ланцюжок дій, які не перевчаючи кожне з них заново. Незалежно від того, що повинна принести собака, взяття предмета в пащу означає повернення до вас, що в свою чергу означає сісти перед вами. Собака вивчає ці сигнали і застосовує їх у всіх нових ситуаціях апортировки. Уникаємо згасання проміжних дій. Проміжною називається

будь-яка дія в ланцюжку, яка не підкріплюється прямо.

Наприклад, посадка перед початком підкликання - проміжна дія. На тренуванні ви зазвичай не заохочуєте посадку, але собака сідає перед вами. Типова помилка початківця дресирувальника - собака зривається з місця раніше, ніж почує команду. Чому? Що можна зробити, щоб прибрати це? Три основні елементи для розуміння проблеми: «репертуарне підкріплення», «репертуарний стимул» і «згасання». Простий факт - якщо ви зводите кілька дій в ланцюжок

і підкріплюєте тільки одне з них, інші будуть згасати.

Собака не лягає до кінця при

укладанні з підкликання, або відразу ж схоплюється. Або вона сідає перед вами, і до команди «Поруч» пересідає до лівої ноги. Що відбувається? Проміжну дію переживає згасання. Це відбувається тому, що ви не приділяли достатньо уваги його підкріпленню. У кожному разі дія йде не тому, що собака не знає, що повинна його зробити, а тому, що воно не підкріплювалося. Стімильний контроль теж руйнується. У його термінах «сидіти» означає «сісти на землю і сидіти так поки я не скажу тобі ще що-небудь робити». Коли собака приходить до вас без команди, ви втрачаєте цей стомлений контроль. Чому? Тому що собака отримує «репертуарний стимул». Ви пішли на інший кінець рингу, і собака розцінює це як сигнал підійти до вас. Підстави для цього - собака отримувала клік-шматок за те, що підходила до вас, а не за те, що залишалася далеко. Використання репертуарного підкріплення. Один із способів вирішити цю проблему - використовувати репертуарне підкріплення. Простіше кажучи, ви вимагаєте, щоб кожна дія була виконано правильно, перш ніж дозволити виконати наступну. Для того, щоб репертуарне підкріплення працювало, треба наполягати на тому, щоб кожен елемент ланцюжка був виконаний правильно. Так що якщо собака не лягла добре, ви перериваєте вправу і починаєте його заново. Вона не зможе закінчити вправу посадкою близько вас до тих пір, поки не виконає хорошу укладку. Тут присутній елемент «покарання», оскільки ви притримуєте заохочення (підхід до вас), очікувати якого ви вже привчили собаку раніше. Метою його, як і будь-якого іншого затримування підкріплення - викликати «згасаюций вибух». Вам потрібно, щоб собака сфокусувалася на тої дії, яке має принести заохочення, і поліпшила його виконання. Використання ізольованого підкріплення. Інший спосіб вирішити цю проблему - використовувати ізольоване підкріплення. Тобто ви ізолюєте цей елемент і підкріплюєте його окремо, а потім знову включаєте його в ланцюжок. Не дозволяйти собаці перейти до дії Б, поки він не зробить А правильно. При використанні ізольованого підкріплення заохочуваті тільки А окремо. В дресируванні використовуються обидва варіанти, і намагаюся використовувати їх до того, як проблема з'явиться.Часто відпрацьовуються окремі елементи, щоб нагадати собаці, що вони теж мають свою цінність і їх треба робити добре. Позбавляємося від клікера. Незалежно від того, чим ви користуєтеся в дресируванні, головний і необхідний аспект дресирування - це позбавлення від інструментів, які допомагають вам на тренуванні.

Базові навички. До того, як ви і ваша собака будете готові почати серйозну роботу з підготовки до змагань, вам треба закласти фундамент для навчання, давши собаці широкий набір базових навичок. Базове вміння - це основні, вивчені дії, які ви можете включити в іншу, більш складну дію і в ланцюжок дій. Якщо ви навчитеся думати термінами базових навичок, то вам буде легше правильно оцінити проблеми виступу (повільна посадка, неправильна посадка у фронті) з точки зору базової підготовки та більш точно зрозуміти причину і рішення. Спочатку закладіть фундамент. Основні базові навички для обідієнс такі: - мішені; - увага; - вміння користуватися задніми ногами; - сидіти; - лежати; - стояти; - витримка; - рух зліва; - неформальне підкликання; - неформальна апортировка; - стрибки; - рух по жесту ( направо-наліво); - відсилаючи до мішені; - знайди те, що пахне мною. Все, крім стрибків, і в зазначеній послідовності, ви можете почати робити з десятитижневим щеням. Цуценята добре вчаться. Вони маленькі «губки», і готові вбирати все хороше, що трапляється їм на шляху. Робота над базовими вміннями не дуже багато вимагає від них. Це хороший спосіб навчити цуценя, не перевантажуючи його. Якщо вам здається дивним, що можна займатися апортировки, висилаючи і вибіркою до того, як серйозно зайнятися рухом поруч, подумайте ось про що. Всі ці «базові вміння» для собаки або природні, або вони використовують її вроджені здібності. Набагато простіше для собак навчитися основам вправ, необхідних в старших класах, ніж вивчити (або, скоріше, «змиритися») з рухом поруч в початковому класі. Робота над базовими навичками дозволяє вам закласти основи вправ вищого рівня обідієнс і підтримувати їх до тих пір, поки вам не буде потрібно формалізувати їх у вигляді вправи. Коли вони все у вас є, вам треба всього лише сформувати їх для обідієнс або будьякого іншого виду спорту з собаками або навіть прикладного застосування.

Ці заняття безцінні і для власника. Це дає вам безліч ігор для спілкування з собакою, і всі вони роблять собаку більш уважною до вас. Аджилити. ОСНОВИ НАВЧАННЯ Аджилити. Аджилити - це дивовижний вид спорту. У ньому поєднується велика концентрація собаки на своєму хендлер і максимальна швидкість, ідеальне управління і дивовижна спритність. І все це можна назвати одним словом - гра, гра, від якої отримують величезне задоволення як людина, так і його собака.

Але щоб дійсно отримувати задоволення від занять аджилити і досягти високих результатів на змаганнях, необхідно правильно вибирати методики дресирування і планувати фізичні навантаження. Відразу обмовимося, аджилити - це той вид спорту, де механічні методи дресирування не прийнятні! Собака повинна бажати долати перешкоди, їй робота на трасі повинна подобатися! Тільки зрозумівши і прийнявши це, ви можете займатися аджилити! Створюємо баланс між мотивацією і послухом. Вибираючи і навчаючи собаку для аджилити, ми сподіваємося на бажане поєднання ентузіазму і слухняності. Перебір або недолік чогось одного - це проблема. Займатися і виступати з собакою з недоліком ентузіазму нудно і неприємно. Всі сили йдуть тільки на підтримку у собаки настрою. Ці собаки швидко видихаються і вимикаються. Заняття і виступи з собакою з недоліком слухняності дратують і засмучують. Ми весь час боремося за те, щоб собака початку нас чути. Такі собаки отримують задоволення від занять, але ось їх дресирувальники - немає. Наша мета - ідеальний баланс мотивації і контролю. Щоб досягти цієї симетрії, треба

точно оцінити темперамент собаки і потім сфокусуватися на тій техніці навчання, яка допоможе впоратися з його слабкими сторонами. Роль темпераменту. Деякі цуценята народжуються з видатним темпераментом, енергійні, впевнені в собі. Інші боязкими, тихими і обережними. Якщо ви вибираєте цуценя для аджилити, перший варіант підійде вам більше. Це не означає, що щеня другого типу не зможе стати хорошою собакою для аджилити. Однак потрібно деяку кількість часу і зусиль (і ще трохи удачі), щоб ця собака впевнено і з задоволенням брала участь в заняттях і змаганнях по аджилити. І все ж ви будете боротися з натурою, можливо, роками. Багатьом людям недоступна розкіш вибору собаки для аджилити, заснованого на точній оцінці темпераменту. Вони «підсаджуються» на аджилити з тієї собакою, яка у них вже є, і борються з проблемами в міру їх появи. Одна з перешкод на шляху до успіху - то, що у людей немає ясного і об'єктивного бачення темпераменту їх собаки. Його затуляють помилкове розуміння і завищені очікування. Люди формують спотворене уявлення про власну собаку, тому що знаходяться дуже близько до неї для реалістичної оцінки. Для того, щоб оцінити характер вашої собаки для аджилити, необхідно подивитися на неї з боку, об'єктивно. Постарайтеся не брати до уваги ваше заздалегідь придуману думку, і просто подивіться на типову поведінку і реакції вашої собаки. Ще краще попросити двох-трьох чоловік, яким ви довіряєте, оцінити вашу собаку. Який тип собаки у вас? Ми робимо дуже простий розподіл собак за типами: собаки, які не отримують задоволення ( «повільні»), і собаки, які отримують надто багато задоволення ( «божевільні»). Більшість собак можна поділити по цій класифікації, але є і собаки, які не так чітко підпадають під характеристики. Вони можуть здаватися комбінацією обох типів. До того ж, собака може переходити з одного типу в інший після дресирування. Для початкової класифікації дайте відповідь на питання «так» чи «ні». «Так» означає, що це типово для вашої собаки. «Ні» - що так буває рідко або ніколи не буває. Дайте відповідь на питання для обох типів. Ваші відповіді допоможуть вам зрозуміти, що краще описує вашу собаку. Треба пам'ятати, що буває складно розрізнити ненавчених темпераментну собаку і справді «божевільну». Якщо ви ще не закінчили базове навчання собаки, не можна звинувачувати її за прояв темпераменту. Спочатку навчіть собаку, а потім оцініть її ще раз. № Тип собаки п/п 1. Повільна собака

Характеристика Не завжди вкладається в контрольний час? Нюхає, відволікається або йде в «сутінкову зону» під час

2.

Божевільна собака

занять або змагань? Біжить швидше на тренуваннях, а не на змаганнях? Не любить занадто багато руху і хаос? Сповільнюється або повністю відмовляється від роботи, якщо ви заплуталися, забули трасу або зробили помилку, яка перериває рух по трасі? Має явні зміни швидкості (повільно стартує, швидко фінішує)? Оббігає або відмовляється долати деякі перешкоди? Зривається зі старту без команди? Носиться по рингу, іноді долаючи то, що виявляється на шляху? Повністю втрачає самовладання (гавкає, рветься), коли бачить або чує аджилити? Злітає з верху зонових снарядів, щоб бігти далі? Гавкає, стрибає або крутиться, коли ви намагаєтеся уповільнити або зупинити її? Зауважує улюблене перешкода і долає його, незалежно від того, що робите ви? Регулярно зістрибує зі столу, ледь його торкнувшись, або завмирає на ньому стоячи або пригнувшись, або займає потрібне положення дуже повільно?

РОЛЬ НАВЧАННЯ: повільні собаки. Хоча все собаки тільки виграють від базового навчання, часто потрібно зосередитися саме на тих вправах, які допомагають у вирішенні тієї чи іншої проблеми - нестачі швидкості або контролю. Дуже важливо не перепозичають з повільною собакою зайвим контролем. Собаки цього типу стануть бігати ще повільніше і обережніше, а це зовсім не те, що нам потрібно. Якщо у вас є найменші сумніви з приводу того, до якого типу належить ваша собака, спочатку займайтеся з нею тільки швидкістю. Потім, якщо ви дійсно заклали хорошу основу і ваша собака швидка і весела на тренуваннях і змаганнях, ви можете збалансовано додати вправи на контроль. Слідкуйте за настроєм вашої собаки, щоб не передавити її. Посилення мотивації. Наша головна мета - щоб собака дійсно любила аджилити. Ставлення - це все. Неважливо, що собака «знає» все снаряди, якщо вона не любить аджилити. Якщо аджилити для неї - обов'язкова робота, у вашій собаки ніколи не буде швидкості і ентузіазму, які і складають цей захоплюючий спорт. Найшвидший спосіб убити радість і ентузіазм - це наполягати на досконало в кожній незначні деталі. Не бути дріб'язковими! Хоча ми і хочемо, щоб собаки були точні, нам треба в першу чергу заохочувати радість і ентузіазм. Все це починається з вашого

підходу. Ви повинні розслабитися і отримувати задоволення.

Аджилити - не серйозна справа, а гра. Якщо ви в це не вірите, не повірить і ваша собака. Ваше головне завдання як тренера повинна бути в тому, щоб прищепити собаці сильне

бажання грати і працювати з вами. Треба бути цікавим та інтригуючим. Треба відплачувати дорогим заохоченням. У багатьох випадках повільних собаки не грають з власниками не так на аджилити. Ось звідки треба починати. № п/п 1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Вправи «Включення» собаки

Характеристика

Перед тим, як почати тренування, вам треба привести собаку «в настрій». Тоді вона енергійна і збуджена. Вона активна і бадьора. Вона може стрибати, крутитися або гавкати. Поки вона сфокусована на вас і зацікавлена в спільній діяльності, вона готова працювати. Ваше завдання - з'ясувати, що цікавить вашу собаку. Спробуйте вправи, запропоновані нижче, і будь-які інші, які тільки зможете придумати. Не здавайтеся відразу. Іноді, якщо ви продовжите займатися вправою, яке не вийшло відразу, собака адаптується і почне його робити. «Стартове слово» Зв'яжіть для собаки якесь слово або фразу з усіма хорошими речами. Вимовляєте це слово перед початком гри, виходом на вулицю або годуванням. Зазвичай вибирають «Готовий?» «Два шматочка» Візьміть два шматочки ласощів, які добре катаються і видні собаці. Киньте один шматочок на два метри вперед і пустіть собаку за ним командою «Вперед». Коли вона добіжить до шматочка і з'їсть його, покличте її по імені і киньте другий шматочок в протилежну сторону, знову сказавши «Вперед». Ця гра змушує собаку бути активною і рухатися. Коли вона зрозуміє сенс гри, можна кидати шматочки далі. «Гонитва за Покажіть собаці шматок її улюблених ласощів і покладіть ласощами» його в двох метрах попереду неї. Легенько притримуйте її (за груди, а не за нашийник), вимовляючи ваше «стартове слово». Відпустіть її з командою «Вперед» і біжіть наввипередки до ласощів. Спочатку давайте собаці вигравати. Кладіть шматочок все далі і далі. Коли собака дійсно полюбить гру, іноді добігти до їжі першим і вдавайте, що з'їли шматочок. «Полювання на Прив'яжіть іграшку на мотузку або гумку, щоб розвивати іграшку» азарт собаки. Покачайте перед нею іграшкою, потім хаотично смикайте її в різні боки і від собаки. Нехай собака зловить іграшку і злегка потягне. Можна поводити іграшкою навколо голови собаки, а потім швидко потягнути від неї. «Швидкі трюки» Більшість собак знає кілька трюків. Попросіть собаку швидко показати їх. Найкраще годяться трюки, які вимагають швидкого руху (крутитися, задкувати назад). Лай по команді теж прекрасно годиться для повільних собак, вони заводяться від нього. Вам треба, щоб собака рухалася, була активна і збуджена. Кидайте їй заохочення, щоб вона продовжувала хотіти працювати. «Особливе частування» Прибережіть улюблені ласощі вашої собаки для занять. і «джек-пот» Ласощі, яке використовується рідко, цінується більше. Те збудження, яке ваша собака відчуває при вигляді особливої «вкусняшки», перенесеться і на вид діяльності, пов'язаної з цими ласощами. І не скупіться. Джек-пот - це велика порція

ласощі відразу, повну жменю. Можна також згодовувати собаці один шматочок за іншим протягом 30 секунд, це теж справить на неї враження. Важливо, щоб ваша собака була радісною і збудженої перед початком роботи. Треба, щоб вона підійшла до тренування в чудовому настрої. Непомітний перехід від гри до тренування. Деякі роблять дуже видиму відмінність між грою і тренуванням. Гра - це щось легке, просте і веселе, але тренування - справа серйозна. Собаки швидко розуміють цю зміну підходу і реагують відповідно. Змінилося вираз обличчя, інтонація, руху говорять вашої собаці, що гра і тренування - різні речі. В ідеалі ж собака не повинна знати про існування цієї різниці. Непомітний перехід від гри до тренуванні означає, що обидва процеси йдуть одночасно, без відмінності між ними. Сплануйте заздалегідь, як ви будете це робити. Наприклад, можна почати грати в «Два шматочка», потім вимовити ваші «заповітні слова» «Готовий?», Повернутися і попросити собаку зробити бар'єр-тунель. Потім негайно продовжити грати в «Два шматочка». Щоб зробити цей перехід непомітним, треба заздалегідь приготувати і ласощі, і зв'язку з снарядів. Коли ви почнете заняття, вам треба, щоб одна діяльність плавно переходила в іншу і назад. Ще один приклад - почати заняття з «Гонки за ласощами», перейти до короткої зв'язці (наприклад, «змійці»), в кінці вправи зробити кілька трюків, пройти «змійку» назад і закінчити джек-потом. Деталі кожного заняття можуть бути різними, головне - зберігати плавність переходів. Розминка для повільних собак. Основна увага під час розминки треба приділяти приведенню собаки в радісний і збуджений стан. Треба максимально продумати розминку, що не менше, ніж сам забіг. Те, що відбувається за 10 хвилин до старту, життєво важливо для успіху на трасі. По-перше, треба розрахувати час, який ви виділите на розминку. Багато повільні собаки «перегорають», якщо їм доводиться занадто довго чекати. Можна спланувати довгу прогулянку і іншу фізичну активність на більш ранній час, щоб потім прибрати собаку в клітку і випустити її безпосередньо перед забігом. Тоді у вас залишиться трохи часу, щоб розім'яти м'язи і привести собаку в веселий настрій. Виберіть для розминки ті вправи, які найбільше подобаються вашій собаці. Більше уваги приділіть тим, які вимагають швидкого руху, і заохочуйте їх від душі. Це не час для роботи на витримку або послух. Ці типи вправ вводять собаку в більш пасивний стан, а це зовсім не те, що вам потрібно. Перехід від розминки в ринг теж повинен бути якомога більш

непомітним. Не треба, щоб ваша собака знала, що є відмінність між веселощами за рингом і роботою всередині. Повинно бути весело. Будьте обережні з розминкою бар'єром. Якщо він знаходиться в людному місці на проході, багато собак можуть нервувати і затиснутися. В такому випадку краще взагалі їм не користуватися. Якщо ж у вас є можливість розім'ятися на бар'єрі, застосовуйте ті ж принципи, що наведені вище. Заохочуйте активні рухи. Не просіть про витримку або слухняності. Стартова лінія для «повільних» собак. Знову згадуємо правила для повільних собак: їх треба підтримувати в активному і радісному стані. Якщо ви зазвичай залишаєте собаку на старті і виходите вперед, спробуйте залишити її стоячи, а не сидячи або лежачи. Витримка стоячи менше травмує м'яких, чутливих собак. Не хочеться втрачати радість і уважність, які ви тільки що викликали грамотно спланованої розминкою. Коли ви далеко виходите на трасу, собака починає нервувати, турбуватися і втрачати з вами зв'язок. Сплануйте проходження траси таким чином, щоб залишитися ближче до собаки і рухатися разом з нею. Іноді можна посадити собаку під кутом до старту, щоб ви могли зробити пару кроків убік (щоб обійти бар'єр). Потім ви починаєте рухатися разом з собакою (собака садиться так, що їй доводиться зробити дугу, щоб вийти на правильну траєкторію, і таким чином ви виграєте у неї кілька метрів). Або можна зробити старт з розвороту, коли ви з собакою стоїте спиною до стартового бар'єра. Потім ви обводите собаку навколо себе і направляєте її через перший бар'єр. Таким чином ви теж отримуєте невелику фору, поки собака розгортається навколо вас. Неважливо, який варіант старту ви виберете, пам'ятайте тільки, що ваша собака швидше стартує і буде більш впевнена, якщо з нею будете налаштовані на забіг. Зосередьтеся на собаці, а не на виступі попередньої пари. Вам треба дати собаці 100% уваги. РОЛЬ НАВЧАННЯ: "Божевільної" СОБАКИ. «Божевільні» собаки представляють свій набір проблем. Часто для них рух і дію самі по собі є заохоченням. Дуже важко утримувати таку собаку в відносно спокійному і «адекватному» стані, а не дозволяти їй бездумно реагувати на подразники навколишнього середовища. Нам потрібно, щоб собака знаходилася на оптимальному рівні збудження. Недолік збудження веде до тьмяного і млявого виступу ( «повільні» собаки), а надлишок - до надмірного збудження і гіперактивному ( «божевільні» собаки). Так що, хоч ми і не хочемо, щоб наші собаки були повільними і ледачими, нам також не хочеться, щоб вони бігали по стелі. Наближення до будь-якої з крайнощів створює проблеми. Подразники і критична дистанція.

«Божевільні» собаки часто автоматично реагують на певні подразники навколо. Це можуть бути вид інший собаки, що біжить по трасі або звук гойдалок. Ці подразники перевищують допустимий для даної собаки поріг, і вона реагує надмірним збудженням. Вона тягне поводок і гавкає. Вона не так добре реагує (або взагалі не реагує) на ваші команди. Коли ви обчисліть подразники для вашої собаки, ви зможете спланувати, як навчити собаку залишатися під контролем поблизу від них. Перший фактор, який треба розглянути, це критична дистанція: точка, в якій ваша собака занадто близько до подразника і не реагує на вас. Вам треба буде працювати з собакою на межі цієї точки - досить близько, щоб подразник був сильний, недостатньо близько, щоб собака відключалася. № п/п 1.

Вправи

Характеристика

Продовжуємо думати

2.

Дотик долоні

3.

Тупни по нозі

4.

«Спати!»

5.

«Повільні ласощі»

6.

«Ривок до ласощів»

7.

«Ближче»

Заохочуйте вашу собаку за свідоме виконання добре знайомих команд. Вам треба розробити репертуар маленьких трюків і вправ, щоб зайняти ними собаку, поки ви чекаєте старту. Вони не повинні вимагати від собаки багато руху і активності. Всі трюки, описані нижче, легко вивчити з клікером. Це основна вправа в нашій програмі. Навчіть собаку стосуватися вашої долоні носом. Ставте руку перед собою, збоку від себе, і просите собаку торкнутися її. Тримайте руку низько. Це спокійне вправу, не треба давати собаці стрибати. Навчіть собаку стосуватися вашої ступні лапою або носом. Як варіант, можна попросити собаку лягти, а потім торкнутися вашої ноги. Навчіть собаку класти морду між лапами в положенні лежачи. Збільшуйте тривалість «сну» і відстань до вас. Водите ласощами перед носом собаки. Якщо вона потягнеться за ним, подайте ваш сигнал про незаохочень ( «Ні», «Упс»), і повільно приберіть ласощі. Собака повинна залишатися нерухомою, поки ви не дозволите їй взяти ласощі. Коли вона зрозуміє сенс вправи, можна рухати ласощами дуже повільно. Ця вправа вчить собаку бути терплячою і чекати вашого дозволу отримати те, що вона хоче. Покладіть шматок ласощі приблизно в метрі від собаки. Тримайте її на повідку так, щоб вона не могла його дістати. Чи не натягуйте повідець. Собака повинна подивитися на вас і чекати вашої роздільною команди. Якщо вона просто дивиться на ласощі, чекайте. Як тільки вона подивиться в вашу сторону, дозвольте їй взяти шматочок. Коли собака зрозуміє цю вправу, ви зможете збільшувати час витримки. Ці вправи вчать собаку працювати близько вас. Ми вчимо собак ходити у лівої ноги по команді «Поруч» і у правій по команді «Ближче», і сідати. У цій вправі собака повинна перебувати у вашій ноги в той час, як ви робите маленькі кроки вправо, вліво, вперед і назад. Це вчить вашу собаку

звертати увагу навіть на самі незначні ваші рухи. Розминка для «божевільних». Розминка для таких собак повинна бути спрямована на те, щоб ваша собака залишалася під контролем, відносно спокійною і вдумливої. Нам треба, щоб вона була «в собі» і реагувала на ваші команди, а не перепорушувалися і концентрувалася на навколишнє оточення. Пам'ятайте про критичній відстані і подразників, що діють на вашу собаку. Вам треба розігріти собаку, при цьому зберігши у неї низький рівень збудження, щоб вона була в змозі думати. Спробуйте вправи, описані вище. Використовуйте дуже привабливе ласощі, коли працюєте з собакою близько до місця дії. Їй потрібен додатковий стимул, щоб сфокусуватися на вас коли поруч знаходиться щось дуже відволікає. Ми частенько вранці перед змаганнями зупиняємося у «Макдоналдс» і купуємо там ранкове меню в якості спеціального заохочення для наших собак. Оскільки вони ніколи не отримують ці продукти вдома, це справляє на них велике враження і дозволяє нам утримувати їх увагу у рингу. Використовуйте розминку бар'єр, щоб відпрацювати і заохотити витримку і керованість. Нехай собака стрибне бар'єр, потім підійде до вашої нозі і сяде, потім знову стрибне, і так далі. Можна залишити собаку «на старті» і відійти, і попросити кого-небудь підійти і заохотити її ласощами. А можете дозволити собаці стрибнути бар'єр і заохотити її, або повернутися і заохотити її на місці. Ваше завдання при розминці на бар'єрі = заохочувати собаку за самоконтроль і слухняність. Коли у вас така собака, яку дуже легко «зриває з котушок», вам треба вести себе абсолютно спокійно. Ваша поведінка має показувати, що ви уважні і розслаблені. Ваші стрес і нервозність тільки підкріплюють хвилювання і збудження собаки. Намагайтеся бути уважним і зібраним тренером і хендлером, а не виснаженим і смиканим. Витримка на старті у «божевільних» собак. Продовжуйте вести себе спокійно і на лінії старту. Навіть якщо ваша собака перевозбуждается і божеволіє, коли ви входите в ринг, залишайтеся розслабленими і дотримуйтесь звичайного ритуалу. Вам потрібен план того, як ви будете готувати собаку перед стартовим бар'єром. Ви також повинні мати чітке уявлення про те, якою має бути витримка. Непогано навчити собаку автоматично сідати на старті. Для цього на тренуванні підійдіть до бар'єра з собакою на повідку і зупиніться. Коли вона сяде, швидко зніміть з неї повідець і дозвольте стрибнути бар'єр. Якщо вона не сідає, чекайте. Нехай сама з'ясує, що тільки посадка дає право побігати аджилити. Якщо вона не сяде протягом деякого часу (близько 30 секунд), просто підіть від бар'єру, зробіть коротку перерву і спробуйте знову.

Це навчання робить витримку собаки на старті її завданням, а не вашої. Якщо вона сидить до дозволу рухатися, вона бігає по трасі. Якщо вона зривається до команди, її прибирають з поля і дають тайм-аут. Вибір за собакою. Один варіант веде до того результату, який бажаний собаці; другий - немає. Якщо ви будете регулярно це робити на тренуванні, собака навчиться контролювати себе, поки їй не скомандують бігти, оскільки це в її інтересах. Розкрийте ПОТЕНЦІАЛ ВАШОЇ СОБАКИ. Знання того, до якого типу належить ваша собака, дуже багато значить для занять і виступів. Точне визначення типу вашої собаки життєво важливо для підбору ефективної програми тренування. Дресирування - не "всеразмерная» одяг. Неважливо, наскільки добре метод або техніка навчання себе зарекомендували на інших собаках, можливо, це не найкращий вибір саме для вашої собаки. Аналізуйте ваші дії і підхід, а також методи, які ви використовуєте. Пам'ятайте, що ваші емоції і упередженість грають величезну роль в рівні збудження вашої собаки і її любові до занять і змагань. Головна мета нашої програми максимізувати потенціал вашої собаки, щоб ви обидва отримували задоволення. Однак ця програма не обмежена рамками аджилити. Вища мета - поглибити та посилити ваші відносини з собакою через позитивні і взаємно приємні заняття.

Сутність дресирування полягає у виробленні у собаки умовних рефлексів, необхідних для управління її поведінкою. Дресирування включає в себе вплив на собаку певних подразників в певному режимі і послідовності з метою поступового вироблення необхідних навичок. Під час дресування впливає на собаку все - поза, одяг, запах, рух, жести, гучність і інтонація голосу, команди, міміка обличчя і інші фактори. Якщо хочете отримати слухняну, врівноважену собаку, то намагайтеся уникати покарання. Ніколи не плутайте покарання і побиття. Покарання - це не побої! Покарання дисциплінує собаку, привчає її до норм поведінки в суспільстві людини, змушує правильно виконувати набір необхідних дій.

Дресування,

дресувальник,

виховне

дресування,

нашийник,

повідець,

апортіровочні предмети, парфорс, обидиенс, позитивне і негативне підкриплення, операнте дресування, генералізація, ланцюжок поведеники, подразники, критична дистанція.

o §23. Виховання собаки. Слід розрізняти у вихованні собаки два періоди: підготовчий і основний курс дресирування. Підготовче виховання — та ж дресирування, завдання якої — навчити цуценя правильно поводитися серед інших собак, з матірю, своїми братами і сестрами, а потім і серед людей, прищепити йому загальноприйняті норми поведінки і дружби. Під дресируванням у вузькому сенсі мається на увазі навчання собаки виконанню різних завдань. Виховання цуценят, незалежно від породи, зводиться до одного й того ж, а дресирування собак різних порід проводиться за різними програмами і методам. Виховання цуценяти можна умовно розділити на три фази. № п/п 1

2

3

Фаза

Характеристика

Перша фаза Щеня повинен засвоїти, що являють собою його брати і сестри, проходить до усвідомити права та обовязки кожного члена цього колективу, а відбирання від також навчитися їх виконувати. Він повинен навчитися грати, матері нападати і захищатися, добувати корм, але в той же самий час і відучитися від впертості і егоїзму. Якщо поспостерігати за сукою, яка виховує своїх цуценят, то видно, що вона з великою любовю і умінням навчає їх ігор, веселощів, жвавості, але якщо потрібно, то досить різко карає за кожну провину. Друга фаза Зазвичай це відбувається у віці 6-8 тижнів, коли цуценя необхідно виховання навчити правилам життя поруч з людиною. Вночі він не повинен цуценяти скиглити, повинен спати тільки на своїй лежанці, не справляти починається нужду де попало, не гризти взуття, інші речі і предмети в будинку, після передачі їсти в один і той же час в одному і тому ж місці, не просити їжу зі його в новий столу господаря, не лизати в обличчя дітей і ще багато іншого, чого будинок не змогла навчити його мати. З прогулянки Щеня повинен звикнути ходити на повідку, нічого не підбирати з почнеться землі, його слід відучити лякати людей і тварин, він повинен третя фаза розуміти команди «фу!» І «до мене!», якщо бігає без повідка. виховання, яка межує з дресируванням Двомісячний цуценя в новому будинку у веселій і радісній грі з людьми швидко забуває

про матір, але коли настає ніч і все в будинку затихає, він починає нудьгувати. Слід набратися терпіння і не дозволяти нікому з домашніх підходити до цуценяти. Тоді він, стомлений денними іграми і враженнями, незабаром засне міцним сном і лише буде повискувати уві сні. У більшості випадків цуценя вже через дві-три ночі забуває про свою колишню веселу і галасливу компанію. Але якщо виявити співчуття і підійти до цуценяти вночі, то він буде скиглити всю ніч безперервно, а наслідки такої помилки можуть простягнутися через всю подальшу спільне життя. Якщо місце для цуценяти обрано вдало, то він скоро, іноді за один

день, звикне до нього. Поки цуценя не звикне до нового будинку, можна підкладати йому теплу грілку на ніч. Вибір місця для туалету є важливою і серйозною проблемою. Поки цуценя ще зовсім маленький, він залишає калюжки де попало. Недосвідчений собаківник часто реагує на калюжі дуже грубо, тицяючи цуценя носом у них. Це призводить до того, що цуценя перестає йому довіряти. Вживати покарання як по відношенню до цуценяти, так і до дорослого собаці потрібно тільки в тих випадках, коли вдається безпосередньо застати їх при проступок, а в інших випадках покарань слід уникати. Коли цуценя необхідно покарати, його беруть за загривок, легенько струшують і відносять в ящик з піском, де ласкавим голосом і погладжуванням по спинці вмовляють закінчити розпочату процедуру справляння. Якщо в будинку все буде догори дном після щенячі ігор, то ні в якому разі не слід карати собаку. Щоб привчити щеняти до порядку, існує лише один вірний шлях. Калюжу треба добре витерти, промити дезинфікуючим засобом або обробити дезодорантом, а ганчірку віднести в те місце, де стоїть ящик з піском або туди, де цуценяті дозволено відходити. Ганчірку, яка використовується для витирання калюж після цуценя, потрібно поступово зміщувати у бік вхідних дверей, щоб з часом винести її на вулицю, де дорослу собаку передбачається вигулювати згодом. Після проведення всіх необхідних щеплень потрібно витримати цуценя в будинку 4 дні, щоб виробився імунітет. Після цього виводити на прогулянки, спочатку ненадовго, а потім і на більш тривалий час подалі від будинку. Але попередньо цуценя варто привчити до нашийника і повідка. З цього і починається третя фаза виховання. Цуценяті слід почати одягати нашийник, який повинен бути за розміром, тоді цуценя досить скоро до нього звикне. Вулиця несе в собі тисячі різних запахів, звуків, яскраве світло, швидкість, небезпеку. Щеня вже на першій прогулянці піддається стресу. Тому перший раз потрібно постаратися вивести цуценя в саме спокійний час дня, коли мало машин і людей. Але навіть тоді він отримає дуже багато нових вражень та емоцій. Собака часто знаходить на вулиці предмети, які приваблюють її своїм запахом і смаком. Вона не проти взяти їх у зуби й проковтнути. Але це може бути надзвичайно небезпечно для її здоровя. Як правило, це бувають викинуті зіпсовані продукти, які можуть викликати не тільки захворювання шлунково-кишкового тракту, а й інші хвороби, а іноді привести до важких отруєнь із летальним результатом. Іноді ці шматки можуть бути спеціально отруєними. Не можна також дозволяти випадковим перехожим пригощати собаку, оскільки наміру їх невідомі. Щоб серйозно і надовго відучити собаку піднімати шматки з землі, доведеться провести суворий, але дуже корисний для майбутнього життя собаки урок. Не всі породи собак

відучуються підбирати з землі. Часто собака буває хитріший і далеко від хазяїна все одно візьме шматок. Краще її підкликати на ласощі, даючи його замість того, що вона впустила по дорозі. Не можна допускати полювання собаки на гризунів, голубів, курей, оскільки вона завжди супроводжується не тільки ризиком для життя всієї цієї живності, а й для самого собаки та її господаря. Для відучення від цього краще всього застосовувати дрессіровочний нашийник. Тільки таке виховання може дати відносно достатню гарантію, що сусіди не прийдуть скаржитися на собаку, а вона сама залишиться цілою і неушкодженою. Молода собака, зустрічаючи інших собак, як правило, радіє. Дорослі собаки зазвичай ставляться до молодих поблажливо. Але щеня підростає і іноді справа доходить до зясування відносин за допомогою зубів. У цих випадках господарі собак можуть скористатися своїм правом власника і розтягнути забіяк. Для цього треба разом із господарем іншого собаки синхронно схопити забіяк за хвости або за задні ноги і розтягнути в різні боки, після чого відкинути їх від себе, щоб уникнути укусу, зловити за нашийник і взяти на поводок. Те ж саме може здійснити і один з господарів собак, якщо іншого в даний момент немає поблизу. Для разняття собак він повинен схопити за хвіст або за ноги перемагає собаку і відкинути її якомога далі, якщо перемагає ваша собака, то її потрібно відразу взяти на поводок, тоді інша собака втече. Якщо ж виявиться так, що програє битву ваша собака, то навіть коли ви візьмете її на поводок, збережеться небезпека нападу з боку чужої собаки. Однак і її можна втихомирити сильним, гучним криком. На вулиці собаку щодня підстерігають несподіванки, на які вона реагує відповідно зі своїми інстинктами, рефлексами та досвідом. Для того щоб уникнути непотрібних стресів, фізичних і психічних наслідків, слід бути гранично уважним і обережним. Це однаковою мірою стосується й добре вимуштруваних і навчених собак. Собака з господарем на вулиці повинна йти на повідку. Вигул не тільки можливість для собаки справити свої природні потреби. Під час прогулянки господар може виховувати та дресирувати собаку — тренінг має велике значення для її правильного фізичного розвитку. Необхідно памятати, що собакам корисно спілкуватися між собою. Вигул слід вимірювати не в годинах, а в кілометрах. У теплу пору року для тварин будьякого віку корисно плавання. Щоб привчити собаку до води (примушувати не потрібно), господар з допомогою гри повинен примусти

її увійти в воду (наприклад, тікаючи від

собаки, граючи з яким-небудь предметом на мілководдя), а також використовуючи наслідувальний метод виховання, коли собака починає грати в воді разом з іншими собаками. Правильний контакт полягає в умінні господаря пробудити в собаці інтерес до себе, своїх

дій і командам за допомогою ігор. Найбільший інтерес зазвичай викликають рухливі ігри з яким-небудь предметом (іграшка, паличка, мяч) або, наприклад, втікання від собаки — господар ховається (але спостерігає за собакою, щоб вона не загубилася), а коли собака його знаходить, жестами та інтонацією показує їй свою радість. У грі господар стає партнером собаки і повинен показати їй, що грає із задоволенням. Для того щоб зацікавити собаку грою з яким-небудь предметом (паличкою або іншою іграшкою), можна використовувати прийом пожвавлення нерухомого предмета: підштовхувати його ногою, підкидати, ворушити їм, тим самим, залучаючи собаку включитися в гру.

Дресирування собак. Дресирування собаки — це формування у собаки навичок, які необхідні дрессировальнику. Виховувати та дресирувати необхідно всіх собак в незалежності від їх розмірів, породної приналежності й місця проживання. Якщо господар не в змозі впливати на поведінку собаки, то будь-яка, навіть найменша собачка може викликати проблеми, відповідальність за які повністю лягає на власника. Для комфортного життя з собакою достатньо вихованості та навичок на кшталт підзиву, вміння ходити на повідці та будь-якої з фіксуючих команд. Для тих, хто хоче

більшого, можно навчитись, на приклад, піднесенню предметів та подоланню перешкод. Це розвиває у собаки спритність, силу, впевненість. Собак дресирують для розшукової, караульної, пошуково-рятувальної служб. При виборі курсу дресирування слід враховувати породні особливості й індивідуальні схильності собаки. Контакт господаря зі своїм вихованцем та уміння господаря пробудити в собаці інтерес до занять — основа виховання й дресирування собаки. Господар повинен навчитися прораховувати будь-які вчинки собаки й бути готовим реагувати на них своєчасно та адекватно

.

Основний принцип дресирування — зацікавленість собаки у роботі . Інший, не менш важливий, принцип — від простого до складного. Команда хазяїна є законом для собаки, вона не повинна ухилятися від виконання команди. Якщо собака не виконує тієї чи іншої дії, хазяїн повинен подбати про мотивацію.

Це застосування заохочувальних способів за

формулою: команда — спонукає дію — заохочення (собака при цьому не повинна бути надто сита). Звертайте увагу на інтонації. Всі бажані дії собаки заохочуються, а небажані присікаються або перемиканням уваги собаки на інший обєкт, або покаранням. Заохочення ласощами, погладжуванням, грою повинно бути приємно собаці. До того ж вона повинна розуміти, що і господар щиро радіє її успіхам. Заохочення звичайно треба відразу після дії собаки або під час дії. Покарання ж має бути коротким і в момент небажаної дії, а також відповідним проступку собаки. Покарання можливо у вигляді окрику або фізичного впливу (ривок, удар хлистом). При покарання слід враховувати індивідуальні особливості психіки і вік собаки. Основні навички управління собакою: - Підхід до господаря; - Рух собаки поруч з господарем (на повідку і без повідка); - Байдуже ставлення собаки до корму; - Байдуже ставлення собаки до намордника; - Повернення собаки на місце; - Припинення небажаних дій собаки (команда «Фу!); - Байдуже ставлення собаки до сильних звукових подразників (наприклад, пострілам). Підхід до хазяїна — основна команда з управління собакою. Якщо собака бездоганно виконує її, значить будуть виключені неприємні інциденти. Використовуючи намордник у повсякденному житті, слід керуватися наступними моментами: - Намордник повинен бути добре підігнаний (не малий і не великий).

- Неприємні відчуття при надяганні намордника та перебування в ньому собаки треба компенсувати ласощами. Не варто часто вживати команду «Фу!» — Її використовують при необхідності сильно впливати на собаку (наприклад, у випадку агресії по відношенню до сторонній людині). В інших випадках використовуйте інтонацію і команди «Гуляй!», «До мене!, Поруч!». Не дозволяйте собаці підбирати корм, розкиданий по землі. Навичка відпрацьовують, проводячи собаку на довгому повідку по ділянці, на якому розкидані ласощів. Команда «Фу!» Повинна супроводжувати кожну спробу собаки підняти корм із землі; закріпити команду ривком повідка.

У загальний курс дресирування входить також навчання собаки долати перешкоди. Щоб уникнути травм у процесі дресирування не рекомендується користуватися строгим нашийником. До стрибків через перешкоду (глухий паркан) собаку починають привчати з невеликої висоти, поступово збільшуючи її до 180-200 см. Тут використовують команду «Барєр». При навчанні собаки подолання перешкод дуже важливо використати зацікавленість собаки. Яку б службу або вид дресирування ви не вибрали, основне — повне взаєморозуміння з собакою і її готовність підкоритися вам. Виховання та початкові етапи дресирування. Багато власників, які вперше купляють собаку, задають собі питання: „З якого віку потрібно виховувати та дресирувати цуценя?” Насправді виховання починається з першої ж хвилини, відколи Ви принесли своє цуценя додому. З перших днів багато часу проводьте, спілкуючись з цуценям. Звичайно, воно ще не розуміє Ваших слів, але таким чином вже вчиться розрізняти інтонацію Вашого голосу: ласкава, радісна при зустрічі, небезпечна (коли вчинки цуценяти можуть загрожувати його здоров’ю або життю), різка інтонація (заборона) та азартна, коли Ви запрошуєте цуценя погратися. Цуценята та дорослі собаки своєрідно реагують на інтонацію і тембр голосу господаря, вирізняють кожен відтінок голосу, що необхідно використовувати будуючи взаємовідносини. Чи потрібно карати цуценя і дорослу собаку? Собаку інколи потрібно карати за непослух, але перед тим як це зробити, переконайтеся, що вона справді добряче завинила. У випадку несправедливого покарання, Ви надовго може втрати контакт зі своїм улюбленцем, відновити який буде важко. Не варто карати собаку за провину після того, як пройшов певний час її „поганого вчинку”, бо тварина не зможе пов’язати минулу провину із покаранням. Добре, коли Ви виховаєте свою собаку так, щоб для її покарання вистарчало лише Вашого підвищеного тону. Однак, якщо Ви все ж змушені застосувати фізичне покарання, ніколи не використовуйте палку, поводок чи інші предмети – для цього достатньо потріпати цуценя за загривок, або легенько вдарити собаку по спині, використовуючи скручені в трубочку газету чи журнал. Ніколи не карайте собаку рукою - тварина повинна змалку довіряти Вашим рукам: рука гладить її, з руки вона отримує їжу, рука лікує її рани. Коли собака вдячна – вона облизує Вам руки. Не варто пантеличити собаку таким методом покарання – Ви не досягнете жодних успіхів у вихованні та дресируванні і втратите контакт з нею та довіру до себе. Пам’ятайте: із забитого та заляканого цуценяти Ви ніколи не зможете виховати справжнього вірного друга. Виховання та дресирування повинні базуватись на взаєморозумінні.

Коли Вашому цуценяті вже зроблені усі прививки, і Ви не боїтеся зараження на прогулянці небезпечними інфекційними захворюваннями, необхідно привчити його до чистоти. Після того як цуценя прокинеться, поїсть або ж Ви просто помітите, що воно зараз зробить калюжку на паркеті – негайно виведіть його на вулицю. Коли цуценя зрозуміє для чого його виводять, переходьте на регулярні прогулянки в один і той самий час. Поступово цуценя звикне своєчасно проситись на двір, а потім і терпіти до наступної прогулянки. У віці від 3 до 4,5 місяців цуценя необхідно вигулювати не менш, аніж 6-ть разів на день. Поступово кількість прогулянок зменшують, одночасно збільшуючи їх тривалість. Дорослу собаку (після року) достатньо вигулювати двічі на день. До свого імені цуценя звикає дуже швидко, протягом кількох днів. Сама КЛИЧКА є командою та засобом привертання уваги собаки. З першого дня перебування цуценяти у Вас вдома, часто називайте його по імені. Коли цуценя почне реагувати на це слово, повернувши голову, або зупинившись під час гри, відразу ж похваліть його, погладьте, пригостіть чимось смачненьким.

Обов’язково

кличте

цуценя,

коли

ставите

йому

миску

з

кормом.

З першого ж дня привчайте цуценя до його місця – це килимок, чи лежанка, де воно дуже швидко, почувши команду “Місце“, сама буде йти на свою підстилку. Не забувайте, кожен раз, після виконаної команди хвалити цуценя. Вміння подолання перешкод у собаки. Навчання собаки подолання перешкод позитивно діє на вестибулярний апарат собаки, а також на її фізичну форму. Відпрацьовувати команду «барєр» і стрибки через різні перешкоди потрібно починати з самого раннього віку. Висота перешкод повинна відповідати віку собаки і рівню її розвитку, а також породі — чим більше і важче собака, тим більше їй потрібно часу, щоб звикнути до великих фізичних навантажень. Зазвичай бар'єр висотою 1 м 50 см долають 10-місячні собаки, а до цього віку можна стрибати тільки через невисокі бар'єри. Ці заняття допомагають зміцнити лапи. Як правило, для щеняти до 6-7 місяців висота барєру приблизно повинна бути не вище його зросту. Навчання собаки подолання перешкод слід починати в суху погоду, щоб перешкоди не були ні слизькі, ні обмерзлі щоб уникнути травм і щоб у собаки не залишилося неприємних відчуттів від стрибків у процесі навчання. Під час подолання перешкод на собаці має бути досить широкий і мякий нашийник, шкіряний або матеряний, за який господар міг би підстрахувати собаку. Ні в якому разі не можна пускати собаку на перешкоди в строгому нашийнику, в зашморгу, не слід пускати собаку на сходи з пристебнутим до нашийника повідком, так як поводок може зачепитися за що-небудь. При подоланні перешкод повинна дотримуватися

безпека, як дресирувальника, так і собаки. Заохочення і покарання собаки. Всі бажані дії собаки необхідно заохочувати, а небажані припиняти покаранням чи перемиканням уваги на інший обєкт (наприклад: щеня, граючи, не хоче віддавати річ; господар в цьому випадку повинен скомандувати «Дай! І

відразу протягнути собаці її

улюблені ласощі; собака, перемикаючись на корм, відпускає цю річ). Заохочення має слідувати відразу після дії собаки або під час дії. Заохочувати можна ласощами, погладжуванням, грою з улюбленим предметом. При цьому господар має висловлювати свої позитивні емоції зрозуміло для собаки. Покарання має бути відповідним проступку собаки, коротким за тривалістю і слідувати в момент вчинення небажаної дії. Воно може виражатися в окрик або фізичній дії (ривок повідцем,

удар

хлистом).

Сила

покарання

також

обумовлюється

індивідуальними

особливостями нервової системи і віком собаки. Заохочувати і карати собаку повинен тільки господар. Собака це повинна сприймати як вплив господаря. Підхід до господаря - вироблення навику у собаки. Зацікавлений підхід собаки на перший поклик хазяїна — основа управління собакою. Цьому слід навчити собаку в першу чергу, інакше вона може потрапити під машину або загубитися. Цей навик допоможе запобігти і інші небажані інциденти. Для цього її необхідно зацікавити, розпочавши гру. Наприклад, в процесі ігри, підкликаючи собаку, можна ховатися або тікати від собаки, або просто присісти, тобто прийняти незвичайну для собаки позу, або почати грати з паличкою. У процесі такої гри собаці подається команда до мене і, коли собака підбіжить, треба похвалити її словами добре, до мене, заохотити ласощами і продемонструвати свою радість. Навичка підходу до господаря повинна вироблятися у собаки під час усіх прогулянок. Для цього в кишені у господаря завжди повинно бути ласощі для собаки. Щоб закріпити навичку, необхідно протягом прогулянки кілька разів у різних ситуаціях підкликати до себе собаку, зацікавлюючи і заохочуючи її радісними інтонаціями і шматочками ласощів. Слід врахувати, що у собаки не повинен виробитися небажаний стереотип — підкликають тільки для того, щоб взяти на поводок і піти додому. Для цього в процесі прогулянки собаку слід кілька разів підкликати (для тренування), а потім, після заохочення, знову відпускати погуляти. Відпрацьовувати подзив слід до тих пір, поки собака, зайнята, наприклад, грою з іншими

тваринами, не почне спокійно і швидко реагувати на першу ж команду господаря. Навичка переповзання у собаки. Перш ніж приступити до навчання собаки переповзати, вона повинна добре і чітко виконувати команду «лежати». Господар з допомогою команди лежати укладає собаку, показує їй ласощі або улюблену іграшку і, не даючи їй вставати (лівою рукою притискає холку собаки до землі, праву руку просуває вперед по ходу руху собаки), спонукає її рухатися за шматочком або за іграшкою. Як тільки собака проповзе перші кілька кроків, господар заохочує собаку шматочком (звучить команда «добре»), виймає інший шматочок і спонукає собаку повзти далі за наступним. Якщо господар працює з іграшкою, то на зупинці він хвалить собаку цією іграшкою, але потім забирає її знову, укладає собаку і спонукає її проповзти вже більшу відстань. Деякі дресирувальники вдаються до іншого способу: кладуть іграшку на відстані кількох метрів від собаки, укладають її за допомогою команди лежати і, не даючи вставати, притискаючи холку до землі, спонукають собаку повзти до іграшки командою повзи, або посилають собаку на місце, притримуючи її за загривок. Навичка вважається виробленою, коли собака по команді дресирувальника самостійно проповзає необхідну відстань і припиняє повзти після поданої іншої команди. Охорона речей - як розвинути цей навик у собаки? Охорона речей — це навичка, повязаний із захисно-караульної службою собаки. Річчю в даному випадку називають територію, на яку поширюється охорона собаки. Всі навички охорони і захисту виробляються у собаки тільки тоді, коли вона досконало володіє навичками послуху і господар може їй управляти. Особливо це стосується таких навичок, як підхід до дресирувальника і припинення небажаних дій. Собака повинен охороняти річ і припиняти спроби зловмисників цю річ забрати всіма доступними способами собаці, але в той же час вона не повинна кидатися на спокійно проходять людей, які не роблять ніяких спроб відібрати у неї цю річ. Після того як собака відігнала зловмисників від речі, вона повинна самостійно повернутися до речі і продовжувати її охороняти, чекаючи господаря. Даний навик виробляється у собаки тоді, коли вона вже навчена кусатися.

Намордник. Як привчити собаку до намордника. Намордник — це ремінна або дротяна сітка, що надівається на морду собаки.

У громадському транспорті, в місцях великого скупчення людей, в деяких інших ситуаціях собаці необхідно надіти намордник. Розмір намордника повинен бути більше, ніж морда собаки, щоб не завдавати їй незручностей при диханні, щоб собака міг вільно відкривати рот в

наморднику і висовувати язик. Через намордник господар повинен вміти погодувати

собаку ласощами, намордник не повинен заважати жування. Намордники бувають металеві та шкіряні. Головне, щоб він був достатньо міцним, легко надягав і підходив собаці за розміром, а металеві частини не стосувалися морди собаки. Чим раніше господар почне привчати свого цуценя до намордника, тим простіше йому буде це зробити. Перший раз надіти на собаку намордник не просто, для цього всередину намордника потрібно покласти шматочок ласощів і запропонувати його собаці. Через якийсь час, коли вона буде сміливо брати ласощі, потрібно швидким рухом (заздалегідь відкинувши лямку) надіти намордник. Перший час, поки собака не звикне до чужорідного предмету на своїй морді, її необхідно відволікати грою, постійно через отвори в наморднику підгодовувати ласощами. Всі спроби скинути намордник повинні господарем припинятися командами фу або ривком повідця з одночасним проголошенням команди. Можна також відвернути собаку будь-якими діями, наприклад, пробіжками або годуванням. У перший час намордник надівається на 10-15 секунд, потім знімається, а собака заохочується і гуляє без намордника. Через якийсь час все слід повторити і так до тих пір, поки собака не стане спокійно ставитися до намордника і тривалий час в ньому перебувати, не намагаючись його зняти. Спочатку собака в наморднику буде відчувати себе пригніченою. Але поступово, чим довше буде собака перебувати в наморднику, тим швидше вона до нього звикне і перестане звертати на нього увагу. Дресирування собак для подолання сходів. Сходи — це споруда у вигляді ряду ступенів для підйому і спуску; використовується для навчання собак під час змагань. Спочатку долати сходи господарю доведеться разом з собакою, причому він повинен підстрахувати собаку, щоб вона не впала і щоб лапи її не проскакували між сходинками. Для цього правою рукою потрібно взяти собаку за нашийник, а лівою підтримувати її під живіт або пропустити поводок в неї під животом так, щоб можна було керувати корпусом собаки. У перший раз, потрібно не поспішаючи як би внести собаку наверх, заохочуючи і підбадьорюючи її по дорозі. Нагорі зупинитися, погодувати і заспокоїти собаку, а потім повільно спуститися вниз (розганятися при спуску не буде). Після закінчення подолання

снаряда знову слід заохотити собаку ласощами і похвалою. При подоланні сходів господар повинен бути обережний; триматися за поручні. Як правило, складність у собаки викликає підйом по сходах. Під час подолання сходів поводок не пристібається до нашийника (при падінні собака може задушити на нашийнику, повиснувши на висоті), він повинен бути в руках господаря і не повинен звисати, щоб не зачепитися за що-небудь. Під час занять слід використовувати тільки мякий нашийник. Направляти собаку на самостійне подолання сходів можна тільки в тому випадку, коли є впевненість, що вона не впаде. Перш ніж пускати собаку на самостійне подолання перешкоди слід використовувати наступну вправу: господар стоїть на верхньому майданчику сходів (помічник тримає собаку внизу) і кличе її. У цьому випадку собаку на першій половині підйому підстраховує помічник, а нагорі вже сам господар може до неї встигнути. Потім помічник піднімається, утримує собаку нагорі, а господар спускається на землю і, стоячи перед трапом, кличе собаку. Затримка зловмисника собакою. Усі захисні та охоронні навички собаки виробляються на дресирувальних майданчиках під керівництвом інструкторів. Навичка затримання сприяє виробленню в подальшому інших навичок, необхідних в життєвих та побутових ситуаціях, повязаних головним чином із захистом свого господаря. Навичка затримання порушника, який йде на собаку в лоб з криками, вимахуючи палицею або стеком, вимагає від неї серйозної підготовки, і далеко не кожна, навіть дуже активна собака здатна швидко оволодіти таким навиком. Спочатку підготовка собаки виробляється на привязі за безпосередньої участі та психологічної підтримки господаря, а потім, коли у собаки в достатній мірі вироблена злість на сторонніх зловмисників і впевнена хватка, можна переходити до роботи на відстані. Виробивши навик переслідування і затримання, переходять до контратаки порушника, нападу з різних укриттів, тобто собака готується до різних ситуацій, які можуть виникнути в житті. Моделювати зіткнення необхідно в найрізноманітніших умовах — це може відбуватися в підїзді, машині, квартирі. Важливо, щоб собака не розгубилася і могла впевнено діяти в будьякій ситуації. Навчений собака, подолавши на високій швидкості відстань у десятки метрів, може без господаря знешкодити атакуючу її людину.

Дресирування собак з вироблення витримки. Витримка — це вміння собаки виконувати команду до тих пір, поки вона не почує наступну. При навчанні собаки посадці, укладанні або стійці слід домагатися не тільки того, щоб собака моментально виконувала ці команди, а й відпрацьовувати витримку. Спочатку витримка відпрацьовується у ноги господаря, який садить, кладе або ставить собаку, тримає її якийсь час в цьому положенні, періодично заохочуючи погладжуванням або ласощами. Тільки після того як собака навчиться чітко виконувати команди у ноги господаря і досить довго, близько хвилини, знаходиться в нерухомому положенні, господар може відходити від собаки (на один крок, потім на два). Потім можна обійти собаку, поступово збільшуючи радіус, але кожен раз повертаючись і заохочуючи за те, що вона правильно виконує команду. Якщо собака змінює становище на неправильне, господар швидко повертається до собаки і фіксує її в початковому положенні, суворо повторюючи команду, потім знову відходить від собаки. Як і при виробленні будь-якого іншого прийому тут необхідно терпіння. Спочатку господар тільки на секунду відходить від собаки (повертаючись, відразу заохочує), потім поступово збільшує час і відстань. Відпрацьовувати витримку потрібно на досить тривалий час (на 10 хвилин і більше), щоб господар міг залишити собаку на необхідний термін. Поступово збільшувати відстань між господарем і собакою можна тільки після того, коли собака навчилася бездоганно виконувати команду на попередньому відстані. Якщо собака команду не виконує, слід відразу підбігти до собаки і перевести її в потрібне положення. Покидаючи собаки під час дресирування на велику відстань, ви завжди повинні її бачити, щоб у будь-який момент виправити її помилки. Тільки після того, як один прийом буде добре освоєний, можна переходити до наступного. Якщо ви дорожите своїм собакою, не варто залишати її чекати вас біля магазину, навіть на привязі, навіть якщо добре вироблена витримка у собаки, тому що завжди знайдеться спосіб відвести будь-яку собаку. Після вироблення у собаки команд сидіти, стояти, лежати, а також витяги на кожному з цих прийомів можна приступити до дресирування собаки в комплексі — послідовно переводити її з одного стану в інше через якийсь час, витримуючи в заданому положенні. Спочатку це потрібно робити недалеко від собаки, практично впритул до неї, для того щоб вона не рухалася, виконуючи команди. Потім поступово можна збільшувати відстань.

Дресирування собак з подолання буму. Бум — брус на стійках з сходнями по краях; використовується в навчанні собак та змаганнях. Навчання собаки подолання буму слід починати з невисокого перешкоди з широкими східцями, як найменш страшного для собаки. Спочатку (при подоланні будь-якого буму) обовязково слід її підтримувати. Зазвичай це робиться так: права рука тримає собаку за нашийник, ліва підтримує під живіт, причому зазвичай собака знаходиться зліва від господаря. Перший час господар практично проносить собаку на руках по буму, приблизно в середині буму він зупиняється, хвалить собаку, оглажівать її, дає ласощі і продовжує рухатися далі, не даючи собаці поспішати або зістрибувати з буму. Відпускати собаку не слід, щоб вона не впала, так як больові відчуття запамятаються їй надовго і дуже важко буде змусити її забратися на бум ще раз. Після благополучного завершення вправи собаку слід заохотити ласощами і своїми позитивними емоціями. Бум для початку повинен бути якомога ширше (як лавочка), і лише з часом, у міру росту майстерності собаки цю вправу можна ускладнити (бум стає вище). Після кожної вправи собака повинна заохочується ласощами і радістю господаря. Для собаки особливо складний підйом на бум по трапу і спуск з нього, в цей час господар повинен бути особливо уважний. Подолання бар’єру. Бар’єр, перешкода (стінка, перекладина) поставлена на шляху собаки; використовується під час навчання собаки та змаганнях. Подолання собакою нормативного стандартного барєру (180 см;) вимагає від собаки хорошої фізичної підготовки, яка, в свою чергу, залежить від віку собаки, від того, наскільки вона сформувалася і від її стрибкового тренінгів. З маленьким цуценям, місяців до шести, не варто долати перешкоди вище його власного росту. Навчання будується на грі, а не на примусі. Зазвичай господар, якщо барєр невисокий, переступає через нього на іншу сторону, підкликаючи до себе собаку, і допомагає їй перебратися до нього. Після того як собака подолала барєр, він заохочує її шматочком ласощів. Якщо собака відмовляється від стрибка, йде в бік, не робить жодних спроб, то господар повинен зацікавити собаку, наприклад, кинувши за барєр улюблену собачу іграшку. Дуже добре собаки навчаються цій вправі, коли господар з собакою грає в догонялочкі, в грі він непомітно підводить собаку до перешкоди і перестрибує сам разом з нею, даючи команду барєр зспонукає інтонацією. Перед тим як вчити собаку долати глухий паркан, дуже корисно освоїти їй підготовче

вправу — стрибки через барєр-будиночок (курінь або гірку). Для собаки він менш важкий, поступово висоту будиночка збільшують, зрушуючи стінки. Якщо собака не хоче долати барєр разом з господарем або не стрибає за іграшкою, варто спробувати такий спосіб. Інструктор або помічник тримає собаку на одній стороні барєру, господар йде на протилежну сторону і поплескує зверху по барєру рукою, спонукаючи собаку стрибнути до нього, а потім починає поступово відходити від барєра в протилежний від собаки бік, продовжуючи підкликати її до себе. У той момент, коли собака починає рватися до господаря, помічник, не даючи собаці обійти барєр праворуч або ліворуч, допомагає їй перестрибнути через нього, підсаджуючи її ззаду. Господар зустрічає собаку з розпростертими обіймами, заохочує її ласощами і погладжуванням. Легкоатлетичний барєр собака долає безопорним стрибком, не торкаючись його. Навчання цьому стрибка проходить одночасно із стрибками через глухий, слабкий паркан. Собаці надається можливість подолати легкоатлетичний барєр, коли вона вже добре перестрибує через інші барєри. Щоб собака на початку навчання не проходила під верхньою планкою барєру, отвір в барєрі можна завісити тканиною або закрити фанерою.

У вихованні собаки виділяють два періоди: підготовчий і основний курс дресирування. Дресирування собаки — це вироблення в собаки навичок, необхідних для людини. Дресирування необхідна будь собаці, незалежно від її розмірів, породної приналежності й місця проживання. Контакт господаря зі своїм вихованцем — основа основ виховання й дресирування собаки. На цій основі будується вироблення в собаки всіх бажаних навичок. Ніколи не карайте собаку рукою - тварина повинна змалку довіряти Вашим рукам: рука гладить її, з руки вона отримує їжу, рука лікує її рани. Коли собака вдячна – вона облизує Вам руки. Заохочувати собаку можна ласощами, погладжуванням, грою з улюбленим предметом. При цьому господар має висловлювати свої позитивні емоції зрозуміло для собаки.

Основний та підготовчий курс дресування, нашийник, повідок, клікер, заохочення та покарання собак, намордник, кличка, бум.

o §24. Методика дресирування. Уявлення про методику вироблення

умовних рефлексів. Методика вироблення умовних рефлексів. Формування небажаних навичок і звичок. Способи корекції поведінки. Методи дресирування собаки — це комплекс способів і прийомів, за допомогою яких у дресированої тварини виробляються умовні рефлекси. При дресируванні застосовують чотири основних методи: механічний, смакозаохочувальний, контрастний і наслідувальний. Механічний метод полягає в тому, що умовний подразник підкріплюється механічним натисканням на крижі, ривком за поводок. Наприклад, команда «Сидіти!» супроводжується натисканням рукою у ділянці попереку й натягуванням повідка вгору і назад. Таким способом можна виробити багато чого, але не все. Зокрема, не можна виробити навики вибирання предметів за запахом. Крім того, механічна дія нерідко викликає у собаки боязнь дресирувальника і пригнічений стан. Тому дресирувальник повинен вміло користуватися механічним методом, не допускати частих і тривалих больових дій, враховувати індивідуальні особливості поведінки собаки. Смакозаохочувальний метод. При цьому методі умовний подразник підкріплюється даванкою тварині ласощів. Так, команда «До мене!» супроводжується показом собаці ласощів, а коли він підійде, дресирувальник

віддає

йому

їх.

Смакозаохочувальний метод застосовують для вироблення загальнодисциплінарних і спеціальних навиків. Умовні рефлекси на основі харчового підкріплення виробляються швидко і добре. Крім того, собака активно працює, посилюється його прихильність до дресирувальника. Проте не всі навики можна виробити таким способом, тому смакозаохочувальний метод частіше застосовують у поєднанні з механічним. Контрастний метод полягає в тому, що дія умовного подразника підкріпляється механічним, а потім харчовим. Наприклад, подавши команду «Сидіти!», натискають у ділянці попереку і натягують поводок вгору й назад, і коли собака сяде, дають йому ласощі. Контрастний метод сприяє чіткій, безвідмовній роботі тварини в різних умовах. Крім того завдяки смаковому заохоченню він сприяє підтриманню та посиленню відданості собаки дресирувальникові. Наслідувальний метод ґрунтується на використанні природної особливості організму тварини повторити дії іншої тварини. Так, досить одному собаці зчинити галас, як на його гавкання починають реагувати й інші. Наслідувальний метод застосовують при навчанні собак подоланню перешкод,

затриманню втікача, виявленню гавкання за командою, а також при виховному дресируванні щенят. Дресирування собак. Основні положення. Методика дресирування собак — це науково обгрунтовані системи вироблення у собак комплексу навичок, необхідні їх застосування на певної роботі. Техніка дресирування — це способи на собаку відповідними подразниками під час вироблення конкретного умовного рефлексу. Весь процес підготовки службових собак складається з з трьох основних етапів: підготовчого, основного курсу дресирування та спеціальної підготовки собак. Підготовче дресирування має на меті виробити в молоді собак комплекс початкових умовних рефлексів. Це — основа розробки навичок службового призначення. Основний курс дресирування у підготовці службових собак здійснюється, зазвичай, у відомчих навчальних підрозділах. Тривалість курсу залежить як від попередньої підготовленості собак, і кількості і забезпечення якості навичок, необхідних собаці, призначеною для спеціальної служби. Після закінчення основного курсу дресирування собаки тренуються в підрозділах з метою вдосконалення раніше вироблених умовних рефлексів з урахуванням конкретної службової обстановки. Усі прийоми дресирування поділяються на загальнодисціплінарні і спеціальні. Загальнодисціплінарними , чи прийомами загальної дресирування, називаються такі, у процесі відпрацювання яких виробляються умовні рефлекси, дисциплинуючи собаку, які роблять її слухняною. Більшість загальнодисіплинарних общедисциплинарних навичок є базою розробки спеціальних навичок в усіх видів службових собак. Спеціальні прийоми призначені на підготовку собак до виконання певних службових завдань. Кількість і різноманітні види спеціальних прийомів визначається призначенням собаки. Спорядження для відпрацювання прийомів дресирування. При дресируванні собак необхідно

мати

комплект

спеціального

спорядження

індивідуального

і

групового

користування. Индивидуальними засобами є:

звичайний

(металевий)

і

суворий

нашийники,

короткий (1—1,5 м ) і довгий

(10—12 м) повідці, намордник, ланцюг. З іншого боку: Суворий нашийник (парфорс) застосовується для дресирування собак, недостатньо чутливих до звичайних за силою больовим подразникам. Він є затяжний нашийник з шипами внутрішній боці. Апортировочні предмети йдуть на привчання собаки подноске предметів. Найчастіше за все вони дерев'яні, у вигляді гантелі, Довжина такого апортировочного предмету 20—25 см, діаметр на кінцях 5—6 см, посередині 3—4 см. Сумка для ласощів з міцної матерії розміром15x15 см. Клапан сумки повинен надійно застібатися. Хлист служить для нанесення собакам у разі потреби недужих ударів. Изготавливается зі

шкіри

чи

кожзаменителей.

Штирь

використовується

для

прив'язування

собак.

Изготавливается з металу. Дресирувальний костюм (куртка і штани), дресирувальне пальто, спеціальні рукави, пальто громадянське, хлист шкіряний, пістолет стартовий, контейнери зі набором різноманітних предметів для вибірки речей, індуктори. Останні застосовують для привчання собаки не брати корм з землі. З іншого боку, під час привчання собаки до сильних звуковим і світловим подразникам використовується стартовий пістолет чи навчальна гвинтівка, світло фар мотоцикла чи автомобіля,взривпакети, освітлювальні ракети тощо. Вимоги, які пред'являються для занять дресування: У процесі роботи дресирувальник повинен суворо дотримуватися таких засадничих правил: 1. Починаючи дресирування, уважно вивчити особливості поведінки собаки, привчити собаку й лише після цього починати роботу.

2. Необхідно продумати план дресирування кожного заняття, вивчити методику вироблення намічених умовних рефлексів підручником, отримати консультацію у досвідчених дресирувальників. Рекомендується вести короткий облік процесу дресирування собаки.

3. Суворо дотримуватися основного правила вироблення умовного рефлексу: умовний подразник (команду, жест) застосовувати трохи раніше безумовного чи, в у крайньому випадку, одночасно.

4. Команди не змінювати, а надавати їм відповідну інтонацію і уважно треба стежити за правильністю і чіткістю подачі команд і жестів.

5. Не нервувати, недопускати

брутальності й зайвої пестощів. Бути вимогливим і

наполегливим, не забуваючи заохочувати кожну правильну дію собаки.

6.Дрессировку проводити за принципом: від легкого до важкого, від простого до складного.

7. Не втомлювати собаку одноманітністю вправ, урізноманітнити заняття, прагнучи зберегти зацікавленість собаки у виконанні різних дій.

8. Уважно ознайомитися з фізичним станом собаки.

9. Необхідно вміло користуватися коротким і довгим повідцями як засобом, дисциплінуючим собаку, що дозволяє чітко управляти її поведінкою. Поводки застосовуються, зазвичай, для підкріплення команди чи жесту як ривка, стримування і легкого підтягування. Не можна карати собаку повідком.

10. Займатися з собакою рекомендується 2–3 раза у день, краще перед годівлею, та за 2–3 години після годівлі. Методика і способи підготовки собак по прийомів общедисциплинарного циклу. Прийоми дресирування. Дрессировка собак завжди повинна починатися з загальних прийомів. Завдяки цим прийомам у собак виробляються навички, які дозволять забезпечити управління поведінкою, встановлюючи необхідний контакт з дресирувальником, закладут основу для спеціальної підготовки. Кожен прийом дресирування підрозділяється на такі стадії: Перша стадія — виховання початкової дії на визначений умовний подразник (звукову команду, жест тощо.). І на цій стадії дресирувальник має вирішити два завдання: спонукати собаку виконати потрібну дію та спробу виробити початковий умовний зв'язок на команду. На цій стадії собака «ще не вміє» чітко розрізняти команди, і може виявляти помилкові дії. Дрессировщик повинен загальмовувати помилкові дії собаки і закріплювати дачею ласощів лише правильно виконані. На цій стадії дресирувальник ще може долати вплив відволікаючих подразників. Тому заняття слід здійснювати обстановці, котра має найменшу кількість відволікаючих подразників. Друга стадія — ускладнення спочатку виробленого досвіду. Наприклад, у процесі підходу собаки до дресирувальника за командою «До мене» таким ускладненням є закріплення певного становища собаки у лівої ноги дресирувальника. Слід домагатися, щоб собака чітко розрізняла застосовувані команди. Третя стадія — закріплення отрабативаемого досвіду у різних умовах довкілля. Встановлення правильних взаємовідносини дресирувальника з собакою. Щоб розпочати дресирування, дресирувальник повинен передусім встановити контакти з собакою. Це досягається виробленням собаці таких умовних рефлексів, що забезпечують «довіру», а надалі і «прихильність» її до свого дресирувальника. У процесі привчання собаки до дресирувальника в неї виробляються умовні рефлекси на його голос, зовнішній вигляд і властивий йому запах. Внаслідок цього собака починає

поступово відрізняти свого дресирувальника з інших людей. Під час привчання собаки до дресирувальника основним безумовним подразником є харчової. Важливе значення також має вигулювання собаки і регулярний догляд (чистка, купання). Приучая собаку себе, слід категорично забороняти стороннім особам давати їй їжу чи ласощі. При встановленні правильних взаємовідносин дресирувальника з собакою найбільш можливі такі помилки: 1) надмірно грубе, невитримане поводження з собакою, що викликає прояв оборонної реакції і затрудняющее приучення собаки; 2) зайве ласкаве звернення, часта і недоречна гра, й т. п., виводящая собаку з «підпорядкування» дресирувальнику; 3) боязке, боязке і нерішуче поводження з собакою, викликає в неї недовіру й настороженість. Привчання до кличці, нашийника і повідка. Кличка допомагає управляти поведінкою собаки завжди, коли дресирувальнику необхідно залучити її «увагу». При дресируванню прізвисько має будь-якої команді лише тому випадку, коли собака відволікається від дресирувальника чи тоді, коли треба посилити її увагу. Привчання собаки до кличці найкраще починати під час годування. Тримаючи до рук посуд з їжею, дресирувальник повинен підійти до собаці і вимовити 2-3 рази прізвисько тварини ласкавої інтонацією. Після цього він надає собаці їжу, і знову 2-3 рази повторює прізвисько. Крім їжі, можна використовувати «ласощі». Основними можливими помилками дресирувальника під час привчання собаки до кличці є: 1) занадто різке і гучне прізвисько, спроможне викликати, особливо в молодий собаки, прояв «боязкості» і «страху»; 2) зловживання прізвиськом без підкріплення її ласощами. Якщо прізвисько занадто часто вимовляти над іншими командами, собаці може з'явитися небажаний зв'язок і їївона почне виконувати команди тільки після прізвиська. Привчання до нашийника і повідка найкраще поєднувати з вигуливанням. Дресирувальник, називаючи прізвисько собаки, надіває їй нашийник і відволікає грою і ласощами. Через 3—5 хв. (особливо, якщо собака починає виявляти занепокоєння) нашийник слід зняти. Щойно собака заспокоїться, його надягають знову. Це вправу повторюють 2-3 рази. Коли собака звикне до нашийника, її треба привчати до повідка. Відвертаючи собаку грою і ласощами, дресирувальник ліпить до нашийника повідець і знову відволікає собаку грою, не обмежуючи її рухів.

Потім взяв кінець повідця і почінає прогулянку з собакою, пускаючи її вільно. Щойно собака звикне до повідка, його треба легко натягнути і обмежити темп руху собаки. Пройшовши в такий спосіб 30—40 м, слід надати ласощі. Це вправу рекомендується повторити 2-3 рази. До основних можливих помилок при опрацюванні цього прийому ставляться: 1) застосування команди «Поруч» і ривків від початку привчання собаки до повідку. Такі дії посилюють «страх» повідця і викликають «недовіру» до дресирувальника; 2) використання повідця замість нагайки, що викликає у собаки боязкість дресирувальника, який тримає повідець; 3) занадто вільне або занадто туге надягання нашийника. Підхід собаки до дресирувальника. За командою «До мене» чи жесту (різке опускання на стегно правої руки, здійнятого бік рівня плеча) собака повинна швидко підбігти до дресирувальника, обійти справа і сісти в його лівої ноги. Дрессировщик виводить собаку на короткій мотузці на місце заняття, зупинившись, подає собаці команду «Гуляй» і дає можливість від себе всю довжину повідця. У цьому кінець повідця він бере у ліві руку, а правої руці тримає ласощі. Після невеликої витримки він привертає мою увагу собаки прізвиськом, вимовляє команду «До мене» і, показуючи ласощі на долоні правої руки, спонукає собаку підійти себе. Підхід собаки заохочується ласощами. Щойно собака почне швидко підходитимемо до дресирувальника, прізвисько варто використовувати лише для

відволікання; подальші вправи потрібно проводить на

довгому повідку. Якщо собака підходить мляво й повільно, потрібно швидко відбігти кілька кроків тому, повторюючи у своїй команду «До мене». Щойно собака почне підходити за командою «До мене», її треба привчити до обходу дресирувальника справа та сідання у лівої ноги. І тому дресирувальник бере в правицю ласощі, показує собаці, відводить руку за спину і швидко перекладає ласощі у ліві руку, залучаючи собаку до свого лівого стегна. Коли собака почне швидко обходити дресирувальника і зупинятися в його лівої ноги, слід привчити її до посадки. Перед тим, як дати собаці ласощі, дресирувальник, використовуючи команду «Сидіти», змушує її сісти і після цього дає ласощі. Неправильную посадку треба ж виправляти. Привчати собаку підходити по жесту можна одержати після того, як у собаки на команду «До мене» виробиться чіткий умовний рефлекс і вона підходитимемо до дресирувальника по першої звуковий команді. Коли собака привчиться чітко й безвідмовно підходитимемо до дресувальника, слід ускладнювати умови заняття. Там, коли собака, відгукуючись будь-якої сторонній подразник,

не виконує команду «До мене», можна застосувати ривок повідком, але повторну команду «До мене» чи жест потрібно подати після невеличкий витримки (1,5—2 сек.). Рекомендується також використовувати загрозливу інтонацію. Для хорошого закріплення собаці досвіду підходу необхідно тренувати їх у різних умовах і із різних положень. Найбільш частими помилками при опрацюванні цього прийому є: 1) надмірно часте використання прізвиська собаки команді «До мене», у результаті собаці виникає небажаний зв'язок; 2) тривале одночасне застосування жесту і команди, виробляючі собаці умовний рефлекс на комплексний подразник. І тут собака не знає: виконувати команду чи жест роздільно; 3) неправильна посадка у лівої ноги дресирувальника; 4) зловживання ривками при подзиве; 5) дача ласощі правої рукою, у результаті собака буде заходити вперед, прагнучи зупинитися праворуч від дресирувальника. Посадка собаки. За командою «Сидіти» чи жесту дресирувальника (згинання в лікті правої руки, піднятою вертикально долонею назовні) собака повинна сісти і не змінювати цього положення до наступній команди чи жесту. Собаку, що знаходиться у лівої ноги, потрібно притримувати за повідець у нашийника (з відривом 15—20 див), щоб собака не могла підстрибувати. Дрессировщик бере ласощі в правицю поволі піднімає його над головою собаки, вимовляючи у своїй команду «Сидіти». Руку, у якій перебуває ласощі, потрібно заносити до холці. Вигляд і запах ласощі збуджують собаку, він неспроможна підстрибувати, щоб дістати ласощі. Вона напружено стежить за нею, усі наведені вище активізується і, нарешті, сідає. Щойно собака села, дресирувальник знову повторює команду «Сидіти» і заохочує її ласощами. При спробі собаки стати дресирувальник знову повторює команду «Сидіти» в загрозливою інтонації, супроводжуючи її різкішим ривком повідця і більше сильним натисканням на круп. Щойно собака почне виконувати команду «Сидіти», слід домагатися витримки у тому становищі. І тому рекомендується заохочувати собаку ласощами не відразу після посадки, а ще через 1—2 хв. При намаганні собаки змінити становище подається команда «Сидіти» в загрозливою інтонації і, якщо потрібно, застосовується вплив ривком повідця і натисканням руки. Поступово витримку слід збільшувати (до 5 хв.); у своїй позі собака повинна залишатися навіть, коли дресирувальник відступає від неї. Свій відхід від собаки він повинен попереджати командою «Сидіти». Добре виконане дію необхідно закріплювати заохоченням.

Відійшовши від собаки яка стоїть на довжину короткого повідця, дресирувальник, бажаючи посадити собаку, подає жест, який спочатку супроводжує командою «Сидіти». Надалі подача команди дедалі більше затримується, та застосовується лише тому випадку, якщо собака не сідає по жесту. Ускладнюючи цей прийом, слід змушувати собаку сідати із різних положень. Рух поруч із дресирувальником. Рух поруч із дресирувальником привчає собаку перебувати біля дресирувальника за різних темпах руху, тоді як у час зупинки — самостійно сідати. За командою «Поруч» чи жесту (легке поплескування лівицею зі свого стегну) собака має рухатися поруч із дресирувальником, не відстаючи його й не забігаючи вперед більш як на половину свого тулуба. Поставивши собаку у лівої ноги, дресирувальник починає поступальну ходу. Заодно він бере лівицею повідець (в 20—30 див від нашийника) так, щоб він вільно ковзався в руці, кінець повідця згортає на кілька петель, щільно прилеглих друг до друга (гармошка), й остаточно утискає у правій руці. Намагаючись собаки забігти уперед, чи відхилитися убік дресирувальник вимовляє команду «Поруч» в наказовій інтонації і правої рукою робить ривок повідком. Якщо собака відстає, то дресирувальник, вимовляючи команду «Поруч», прискорює рух та легенями

ривками

повідця

вирівнює

собаку.

Якщо

собака

боїться

слідувати

за

дресирувальником, потрібно спонукати її до руху до ласощами. І тому дресирувальник кладе на долоню правої руки ласощі. Пройшовши кілька кроків, потрібно підкріпити правильний рух собаки. Переконавшись у тому, що собака чітко виконує команду «Поруч» під час руху по прямий, слід вводити повороти під різними кутами та змінювати темп руху. Перед поворотом слід попереджати собаку командою «Поруч». При повороті направо команда «Поруч» супроводжується ривком повідця убік повороту; при поворотах наліво дресирувальник після команди «Поруч» злегка осаджує собаку тому ривком повідця, при повороті колом подає команду «Поруч» і робить поворот через праве плече. Подальше ускладнення у відпрацюванні цього досвіду полягає у приученні собаки до жесту і до руху без повідця. Для привчання собаки до руху без повідця потрібно спочатку проводити вправу з опущеним на землю повідком. Надалі повідець знімається і дресирувальник управляє рухом собаки з допомогою жесту і команди. Остаточне закріплення досвіду руху собаки у ноги дресирувальника проводиться там, де існують різні відривають подразники. Основними можливими помилками при опрацюванні цього прийому є:

1) порушення основного принципу вироблення умовного рефлексу, на команду — застосування «ривка повідком» раніше команди; 2) зловживання надмірно частими та з сильними ривками; 3) подача команди у однієї інтонації; 4) тривале використання натягнутого повідця; 5) відсутність періодичних підкріплень команди. Перехід у вільне становище. Цей прийом повинен привчити собаку за командою «Гуляй» чи жесту (рух правої руки уперед із одночасним нахилом корпуса та винесенням вперед правої ноги) відходити від дресирувальника і вчасно приймати вільне становище. Цей прийом слід відпрацьовувати разом з прийомами «підхід собаки до дресирувальника» і «рух поруч із дресирувальником». Собака перебуває близько дресирувальника, позивається команду «Гуляй». Якщо собака не відходить, слід пробігти із нею трохи кроків, повторюючи

команду «Гуляй» з ласкавої

інтонацією. Щойно собака відійде від ноги дресирувальника, потрібно уповільнити крок і відстати. Давши собацівигуляться 3—5 хв., її підкликають й знову повторюють дану вправу. Основними помилками при опрацюванні цього прийому є: 1) мляві руху дресирувальника під час подачі команди; 2) надмірне захоплення грою привигуливании, що викликає встановлення небажаного зв'язку, — після команди «Гуляй» відразу переходити до гри; Укладка собаки. За командою «Лежати» чи жесту дресирувальника (швидке опускання правої руки, витягнутої вперед лише на рівні плеча долонею вниз) собака повинна лягти і залишилися на місці, не змінювати цього положення до наступній команди. Початковий етап приучення собаки до укладки робиться з становища посадки. Посадивши собаку у лівої ноги і притримуючи повідець у лівій руці близько нашийника, щоб собака окремо не змогла підвестися й вирушити вперед, дресирувальник бере в правицю ласощі. Щойно собака потягнеться за ласощами, дресирувальник вимовляє команду «Лежати» та поступово опускає руку з ласощами вниз. Прагнучи дістати ласощі, собака лягає. Щоб привчити собаку до витримці, слід після укладання за командою лівицею, належної на холку, злегка притискати собаку до землі, а ласощі давати не відразу, а ще через 3—5 сік, поступово дедалі більше подовжуючи цей час. Можна також використовувати інший метод: дресирувальник, вимовляючи команду «Лежати», лівицею натискає на холку собаки, а правої обхоплює зап'ястя її передніх ніг і

витягує їх уперед. Це змушує собаку лягти. Після цього, притримуючи собаку за холку, повторює команду «Лежати» і заохочує собаку. Подальші ускладнення вводяться по тому, як собака почне виконувати вкладання за командою і до двох хвилин. Слід домогтися витримки укладання при відході від собаки на довжину короткого повідця. Якщо собака після відходу дресирувальника намагаються змінити становище, його знову повторює команду «Лежати» в загрозливії інтонації, застосовуючи за необхідності ривок повідком. Надалі, поклавши собаку за командою, слід відходити від неї у різних напрямах, обходити собаку навколо, зупинятися позаду неї і т.п. При чіткому і безвідмовному виконанні собакою команди «Лежати» з відривом короткого повідця слід привчити її до укладки по жесту. З іншого боку, рекомендується змушувати собаку лягати із різних положень. Основними можливими помилками при опрацюванні цього прийому є: 1) відсутність правильного укладання; 2) прискорений перехід до занять на довгому повідку без закріплення витримки під час роботи на короткій мотузці. Стійка. За командою «Стояти» чи жесту (права полусогнутая рука піднімається долонею догори, трохи нижче плеча дресирувальника) дресирувальника собака має стати із будь-якого становища і залишилися стоячи, не змінювати цього положення до наступній команди-жеста. Початковий умовний рефлекс на команду «Стояти» найкраще виробляти під час щоденної чистки. Дресирувальник вимовляє команду «Стояти» і долонею лівої руки, занесений під живіт собаки, примушує її стати. Надалі даний навик слід відпрацьовувати з цього становища сидячи. Посадивши собаку у лівої ноги, дресирувальник подає команду «Стояти» і, нагинаючи до неї, підхоплює її під живіт лівицею, примушуючи стати. Потім, притримуючи собаку лічені секунди у тому становищі, його знову повторює команду «Стояти» і заохочує собаку. Відійшовши від стоячої собаки, дресирувальник уважно стежить з нею. При намаганні собаки зійти з місця, подається команда «Стояти» в загрозливою інтонації і дресирувальник швидко наближається до собаці і заохочує її. При відпрацюванні витримки стійки з відривом довгого повідця,

слід самому підходитимемо до собаці і рідше підкликати її себе. Час

витримки можна подовжувати лише поступово. Остаточне закріплення зазначеного досвіду проводиться за допомогою вправ, під час яких становище «стояти» відпрацьовується комплексно з прийомами посадки і укладання. У

цьому необхідно домагатися від собаки чіткого диференціювання команд «Стояти», «Сидіти» і «Лежати», і навіть відповідних жестів. Основними помилками, можливими при опрацюванні цього прийому, є: 1) надмірний тиск рукою на живіт собаки, викликається страх руки дресирувальника; 2) сильний ривок повідком, що змушує собаку як вставати, а й сходити з місця та що ускладнює відпрацювання витримки; 3) часті подзиви собаки з положення «стояти» ведуть до слабкої витримці. Повернення на місце. За командою «Місце» і відповідного жесту (витягування правої руки вперед, у бік того місця, яким має піти собака) собака повинна швидко повернутися намісце, позначене будьяким предметом, лягти біля нього і зберігати це положення до наступної команди. Поклавши у певному місці будь-якої предмет, добре відомий собаці (рукавичку, чи підстилку, де зазвичай відпочиває собака), дресирувальник підводить її до покладеному предмета і, подаючи команди («Місце», «Лежати»), спонукає її лягти біля предмета, підкріплюючи дії тваринного ласощами. Потім відходить на невеличке (3—5 м) відстань і підкликає собаку. Після незначною витримки собаки у ноги дресирувальник бере в правицю ласощі. Надалі, повторивши кілька разів команду «Місце» і залучаючи собаку ласощами, відводить в місце, вкладає і заохочує. Після кількох вправ дресирувальник, подаючи команду «Місце», сам намагається відставати собаки, примушуючи її повернутися в місце за командою. Правильне дію собаки заохочується. До місця посилання слід поступово збільшувати до 15 метрів і більш. На наступних занять із відпрацюванні цього досвіду слід чергувати посил собаки на місце з подзивом, повторюючи це більше трьох-чотирьох разів у протягом одного заняття. Згодом заняття ускладнюють — збільшують час витримки собаки на місці, спочатку у присутності дресирувальника, потім у його відсутність. Видержку за відсутності дресирувальника відпрацьовують так. Уложив собаку у предмета, дресирувальник відходить за укриття. За її спробах зірвати витримку подається команда «Місце» в загрозливою інтонацією. Основними помилками при опрацюванні цього прийому є: 1) неправильна і далека укладка собаки від предмета; 2) підкріплення ласощами при кожному подзиву собаки з місця, що призводить до з того що собака мляво відступає від дресирувальника і надто повільно повертається на місце; 3) повернення собаки на одне і теж місце, у результаті собака не реагує розташування предмета; 4) використання аппортированого предмету як предмету для позначення місця, що веде до

того, що собака прагне взяти й принести предмет. Подача кинутого предмету. За командою «Аппорт» чи жесту (жест правої руки у бік предмета) собака повинна швидко принести кинутий предмет і сісти близько лівої ноги дресирувальника, не кидаючи предмет до команди «Дай». Привчати собаку до подачі предмета слід починати в щенячому віці, у процесі гри. Взмахивая аппортировочним предметом перед мордою цуценя, дресирувальник хіба що залучає його до гри. Водночас він мовить команду «Аппорт». Щойно щеня схопить предмет, потрібно злегка тягти його себе; це змусить цуценя міцно тримати аппорт. Переконавшись у цьому, що щеня тримає предмет досить міцно, потрібно відпустити предмет і після невеличкий витримки, подавши команду «Дай», взяти йго у цуценя. Щоб щеня легко віддав предмет, слід, вимовляючи команду «Дай», запропонувати йому ласощі. Побачивши ласощі до рук дресирувальника, щеня відразу віддає предмет. Поступово потрібно збільшувати витримку — змушувати цуценя довше тримати предмет у пащі; рекомендується також дозволяти щеняті тримати апорт під час руху поруч із і за підходу до дресувальника.. Слід також сказати привчити цуценя брати предмети з землі. І тому дресирувальник, кидає його за землю, вимовляючи команду «Аппорт». Ласощі треба давати тільки після взяття предмета з пащі цуценя за командою «Дай». Дорослу собаку можна привчати до подачі кинутого предмета двома шляхами. Перший аналогічний способу, яким привчають цуценя. Двигая предмет перед собакою, дресирувальник спонукає її схопити предмет. Одночасно вимовляється команда «Аппорт». Після цього за невеликою витримки, за командою «Дай» дресирувальник бере від собаки предмет і заохочує її. Надалі слід змушувати собаку піднімати предмет з землі. Другий спосіб привчання собаки грунтується у тому, що дресирувальник насильно відкриває пащу собаки і вкладає предмет, притримуючи рукою нижню щелепу. Одночасно подає команду «Аппорт», повторюючи її два рази і заохочуючи собаку вигуком «Добре». Через 5—10 сік. він мовить команду «Дай», заохочуючи собаку ласощами. Домігшись того, що собака хапає предмет за командою «Аппорт» особисто від дресирувальника чи з землі, потрібно ускладнювати заняття. Насамперед рекомендується привчити собаку підносити предмет з різних відстаней. Потім треба не позичати у собаки принесений предмет, а змушувати її підносити його з обходом дресирувальника і посадкою у лівої ноги. Основні помилки при відпрацюванні аппортировки: 1) надання собаці можливості грати вже з подносимим предметом;

2) поспішний перехід до приученню подавати річ із будь-якої відстані; 3) наявність ласощів у руці дресирувальника, що веде до з того що собака передчасно викидає річ з пащі. Подолання перешкод. Початкове приучення собаки до подолання перешкод проводиться на спеціально пристосованих снарядах (бар'єр, бум, драбина, канава). Для подолання перешкод, виконання стрибків використовується команда «Бар'єр»; для подолань перешкод шляхом лазания чи переходу — команда «Уперед». Привчаючи собаку до подолання перешкод, треба дотримуватись наступних правил: 1) розпочинати з найбільш легких вправ; 2) не проводити відразу після годівлі собак; 3) ускладнювати вправи поступово з урахуванням фізичного стану собаки. Привчання собаки до подолання бар'єра, буму і драбини проводиться одночасно у різної послідовності. Для початкового привчання використовується бар'єр заввишки від 30 см до 1 м. Тримаючи собаку на повідку, дресирувальник швидко підходить чи біжить із нею до бар'єра й промовляючи перед перешкодою команду «Бар'єр», стрибає чрез нього, захоплюючи у себе собаку. Після стрибка собаку заохочують ласощами, оглаживанием і вигуком «Добре». Так повторюється три-чотири рази. На наступних заняттях дресирувальник підбігає з собакою до бар'єра і спонукає її до стрибка командою «Бар'єр», але сам він не стрибає. Зупинившись перед перешкодою, він надає собаці можливість зробити стрибок. У час стрибка собаки дресирувальник швидко переходить в іншу бік бар'єра де він заохочує собаку. Домігшись того, що собака почне стрибати через бар'єр лише з однієї команді, потрібно переходити до ускладнень: збільшення висоти бар'єра і приучення собаки захоплюватися передніми лапами за верхню дошку і, підтягуючись, перестрибувати через перепону. Якщо потрібно, дресирувальник підтримує собаку в останній момент стрибка. Після цього швидко перебігає на протилежний бік бар'єра і заохочує собаку. Привчання до стрибків через канаву виробляється аналогічно описаного. Основні можливі помилки: 1) збільшення висоти бар'єра не враховуючи фізичних можливостей собаки; 2) зловживання кількістю стрибків, що викликає перенапруження собаки. Бум. За командою «Уперед» собака повинна переходити через бум (колоду), рухаючись попереду дресирувальника з відривом як один метр. Дресерувальник, тримаючи собаку у

лівої ноги, наближається до буму. Узявши за повідець близько нашийника і подаючи команду «Уперед», він спонукає собаку зійти по дошці укосу на бум. Після цього дресирувальник знову подає команду «Уперед» і підтягуванням повідця, і навіть своїм рухом поруч із собакою спонукає її іти по буму. Якщо собака втрачає рівновагу, потрібно підтримати її лівицею під живіт і підбадьорити. Намагання собаки зістрибнути з буму дресирувальник долає командою «Уперед» в загрозливою інтонації і ривками повідця примушує її продовжити рух. Коли собака почне проходити через бум лише з однієї команді «Уперед», вправи ускладнюються: собаку привчають до руху без повідця, відпрацьовується уповільнений темп переходу через бум, дресирувальник їде позаду собаки. Остаточне закріплення цього досвіду виробляється шляхом вправ у різних умовах (перехід собаки по колоді чи дошці, перекиненої, через канави). І тут собака за командою «Уперед» і жесту йде попереду дресирувальника. Основні помилки: 1) застосування сильних ривків повідця із метою змусити собаку на бум; 2) недостатній контроль над собакою, у результаті вона багаторазово плигає з буму. Драбина. За командою «Уперед» собака повинна піднятися по драбині і після витримки спуститися зі східців по подзиву дресирувальника. Для вироблення у собаці цього досвіду слід спочатку використовувати сходи з широкими сходами. Тримаючи собаку на короткій мотузці, дресирувальник наближається до драбині і, подаючи команду «Уперед», піднімається за нею разом із собакою, заохочуючи її. Щойно собака буде за командою «Уперед» вільно сходити звичайною драбині, заняття потрібно перенести на спеціальні навчальні сходи. При початковому дресируванню собаку слід тримати на короткій мотузці, котра потім замінюється довгим. На перших заняттях дресирувальник повинен підніматися і спускатися зі східців разом із собакою. Підійшовши до драбині з пологими широкими сходами, позивається команду «Уперед» і, тримаючи собаку правої рукою за повідець у нашийника, повільно піднімається із нею сходами. Іноді необхідно допомагати собаці — переставляти її лапи зі сходинки на сходинку. Після цього невеликою витримки можна розпочати спуск. Під час привчання собаки до спуску дресирувальник повинен бути трохи попереду неї. Надалі собаку можна пускати без повідця. Основні помилки: 1) використання за початкової дресируванню драбини, яка має вузькі щаблі, з більшими на проміжками з-поміж них;

2) невчасне попередження падіння собаки; 3) пуск собаки на сходи без відпрацювання необхідної витримки на майданчику драбини; 4) пуск собаки сходами з волочащимся повідком, ускладнює її рух. У воді. За командою «Уперед» собака повинна вільно увійті воду і плисти у зазначеному напрямі. Приступаючи до опрацювання цього прийому, насамперед потрібно привчити собаку до того що, щоб віна не боялася води. Тому починати заняття потрібно у теплі дні. Знаходячись у води та підкликаючи себе собаку, дресирувальник показує ласощі, яким заохочує їх у той час, коли він входить у воду. Якщо собака відмовляється у воду, треба взяти в руки, занести в води і поставити неподалік берега. Після цього необхідно намагатися відвести собаку глибше. Якщо, потрапивши на глибоке місце, собака, намагаючись утриматися воді, почне бити передніми лапами, слід притримувати її під живіт, подаючи команду «Уперед». Основні помилки при опрацюванні цього прийому: 1) кидання собаки в воду, що викликає «страх води»; 2) приучення до плавання відразу на глибокому місці в швидко поточної воді. Байдужість до знайденого корму. Вироблення відмови брати ласощі чи їжу особисто від чужу людину чи їжу, знайдену землі, має велику практичного значення. Початкові вправи проводяться в час годівлі собаки. Посадивши чи поклавши собаку, дресирувальник ставить перед ній посуд з їжею. Намагання собаки підійти до їжі дресирувальник препиняє використовуючи команду «Фу», потім знову примушує собаку прийняти колишній стан. Після витримки собаки перед їжею протягом 20—30 сек. дресирувальник за командою «Візьми» дозволяє їй забирати їжу. У наступних вправах витримка собаки перед їжею доводиться до 3—5 хв. Подальша проробка цього прийому зводиться до того що, що дресирувальник кладе на землю ласощі і за спробі собаки взяти його подає команду «Фу», супроводжувану сильним ривком повідця. На наступних заняттях шматки м'яса, кістки, хліб заздалегідь розкидаються помічником у певних місцях. Тримаючи собаку на повідку, дресирувальник підходить із нею до місць, де було розкидано корм, й починає прогулюватись у різних напрямах, старанно спостерігаючи за собакою. При спробі собаки взяти їжу з землі подається команда «Фу» в загрозливою інтонації, супроводжувана сильним ривком повідця. Подальші вправи проводяться з участю помічника.Дрессировщик тримає собаку на

короткій мотузці чи прив'язує її до стовпа, дереву, огорожі, стаючи позаду собаки. Помічник, виходить через укриття та поступово наближається до собаці, ласкаво називаючи його на прізвисько і пропонуючи ласощі. Якщо собака зробить спробу взяти ласощі, дресирувальник подає команду «Фу», супроводжувану ривком повідця. Ускладнення цього прийому у тому, що дресирувальник, прив'язавши собаку за ланцюг і одягнувши її у суворий нашийник з довгою повідком, поступово відступає від собаки. Підійшовший через укриття помічник «пропонує» собаці ласощі. І тут дресирувальник йде від собаки. Помічник, підходящий до собаці, тримає лише у руці корм, а інший (позаду) — гнучкий пруть, щільний солом'яний джгут чи хлист. Якщо собака намагається схопити їжу, помічник завдає їй несподіваний удар лозиною вздовж тіла. Такий удар викликає в собаки прояв оборонного рефлексу і гальмування харчового рефлексу. Основні помилки: 1) притягнення до занять завжди одного і того ж помічника та проведення дресирування щодо одному й тому ж самому місці; 2) використання одного виду їжі. Поняття про дресирування. Дресирування від французького слова «дресер», що в перекладі означає навчати тварину. Дресирування - це послідовне, спрямоване привчання тварин до вчинення в певних умовах різноманітних складних дій, необхідних для несення служби або виконання роботи. Ці дії собака здійснює за сигналами (словесним командами, жестами рукою і ін) дресирувальника. Поряд з цим у собак загальмовують прояв непотрібних і заважають роботі рефлексів (дій). Одночасно з виробленням необхідних навичок у собаки загальмовують прояв голосової реакції (гавкоту) на різні подразники. Навички - це дії собаки, які в результаті тривалого повторення у відповідь на дії подразника стали виявлятися як би автоматично. Навички тварин неусвідомлені. Вони виробляються в ході пристосування до навколишніх умов і цілеспрямованого дресирування. Зазвичай звичка - це послідовне прояв собакою кількох позитивних і гальмівних умовних рефлексів. Собаки порівняно легко піддаються різноманітному дресируванню завдяки наявності в них високорозвиненої нервової системи і добре розвинених органів почуттів (нюху, слуху, зору). В сучасних умовах собак дресирують для розшукової, вартової, караульної, їздовий, захисно-караульної, пастушої та інших служб. Собак використовують і для інших видів діяльності: навчають перенесення легких вантажів, буксирування лижників, виконання ролі поводирів сліпих, рятувальній службі і т. п.

Прийнято розрізняти дресирування загальне і спеціальне, а також тренування службових собак. Існують вітчизняні та зарубіжні види дресирування собак. Вітчизняні види дресирування. Загальний курс дресирування. У процесі загального дресирування закладаються основи для подальшої підготовки собак до спеціальній служби, виробляється загальна слухняність, дисципліна поведінки, вдосконалюється контакт дресирувальника з собакою. Дресирувальник вивчає особливості поведінки своєї собаки. Для подальшого спеціального дресирування більшість прийомів загального дресирування є допоміжними. Кращі результати у вихованні чотириногого друга досягаються в тому випадку, якщо вироблення корисних умовних рефлексів починати з щенячьего віку. Захисно-вартова служба. Основне призначення захисно-караульної собаки - бути захисником і хранителем свого господаря. Тому вона повинна бути добре фізично розвинена, мати хорошу мускулатуру, нормальну зубну систему, володіти тонким нюхом і слухом. Служба розшуку. Основне призначення розшукових собак - розшук людей по їх невидимим запахам, затримання і конвоювання затриманих. Вони використовуються для обшуку місцевості і приміщень з метою виявлення сховалися людей, їх слідів і речей, для сторожової служби, вибірки людини і речі. Пошукові собаки можуть обробляти сліди, не тільки прокладених недавно ( «гарячі»), а й середньої та великої давності (до 10-12 годин з моменту прокладки слідів і більше), до того ж на великій відстані (до 25-30 км). Тому дресирування собак для розшукової служби вимагає більшого часу, майстерності і наполегливості від дресирувальника, ніж для інших видів служби. Керована міська собака. Поява КМС продиктовано розвитком вітчизняного собаківництва, виникненням потреби орієнтації на призначену для користувача, а не спортивну систему дресирування, більш підходящу для пересічних собаківників-любителів. Програма має чітку соціальну спрямованість. Вона розрахована в першу чергу на собаківника, який бажає добре адаптувати свою собаку до умов сучасного міста, виховати в ній спокійне ставлення до сторонніх людей, іншим тварин і транспорту, виробити витримку і надійне виконання простих команд. Види спортивного дресирування.

1. Обідієнс (Cлухняність).

2. Танці з собакою (Кінологічний Фрістайл ).

Фрістайл – це вид спортивного дресирування, за правилами якого господар зі своєю собакою повинен виконати танець під музику. Музику господар вибирає самостійно. Вейтпуллінг (демонстрація тяглової сили собаки). Вейтпуллінг - це вид спорту, за правилами якої собака повинна перетягнути вантаж, який розташовується на платформі, на відстань 3-5 метрів. На змаганнях з Вейтпуллінгу враховується вага вантажу, який змогла перетягнути собака, і швидкість перетягування. Аджилити (спортивне дресирування). Аджилити призначені для швидкісних собак різних порід, від малих до великих порід собак. Аджилити - це спортивна дресирування, за правилами якої собака повинна вміти безпомилково долати снаряди (бум, бар'єр-будиночок, бар'єри), які розставлені на трасі в певній послідовності. У Аджилити враховується швидкість проходження траси.

БЕЗУМОВНІ І УМОВНІ РЕФЛЕКСИ. Вивчення діяльності нервової системи показало, що її відповіді на різні подразнення протікають за рефлекторним принципом. Приймання їжі, кліпання повік, вдих і видих — усе це рефлекси. Поняття «рефлекс» було введено французьким ученим Р. Декартом більше 300 років тому. Усі рефлекторні реакції організму на різні подразники І. П. Павлов розділив на дві групи: безумовні і умовні рефлекси. Безумовні рефлекси — це природжені рефлекси, що передаються спадково, сформовані до моменту народження. Вони є видовими, відносно постійні, здійснюються за участю

спинного мозку, стовбура і підкіркових ядер головного мозку. Ці рефлекси знаходяться під контролем кори головного мозку. Біологічна роль природжених рефлексів полягає в тому, що вони забезпечують існування в перші моменти після народження, а в подальшому житті є основою для вироблення умовних рефлексів. Сукупність складних послідовних, спадково обумовлених актів поведінки, характерних для осіб даного виду за певних умов, називається інстинктом. Проте безумовні рефлекси не можуть забезпечити пристосування організму до зміни умов зовнішнього середовища. Такі пристосування здійснюються завдяки умовним рефлексам. Умовні рефлекси — це рефлекси, що набуваються протягом життя на базі безумовних рефлексів під впливом певних чинників зовнішнього середовища. Умовні рефлекси є індивідуальними: той або інший рефлекс може бути присутній у одних особин виду і відсутній у інших. При зміні умов зовнішнього середовища одні умовні рефлекси можуть зникати, а інші — виникати. Для вироблення умовних рефлексів не потрібен специфічний подразник. Вони виникають на будь-які умовні подразники. Для їх утворення повинні виконуватися три умови:

1) дія умовного подразника повинна обов'язково співпадати в часі з безумовним (у собаки вигляд і запах м'яса викликає слиновиділення, якщо показ його кілька разів поєднувався з їжею); 2) початок дії умовного подразника повинен дещо передувати дії безумовного (для утворення у собаки умовного слиновидільного рефлексу на дзвінок потрібно, щоб він починав дзвонити за 5—30 с до подачі корму та якийсь час супроводжував їжу); 3) умовний подразник повинен неодноразово підкріплюватися дією безумовного подразника. Механізм утворення умовного рефлексу полягає у встановленні тимчасового зв'язку між двома вогнищами збудження в корі головного мозку, наприклад між центром зору і центром слиновиділення. Після декількох поєднань умовного і безумовного подразників тимчасовий зв'язок, виникаючий у результаті розповсюдження збудження в цих центрах, стає більш міцним. Завдяки наявності такого зв'язку дія одного умовного подразника без підкріплення безумовним викликає виникнення другого вогнища збудження й у відповідь реакцію, відповідну безумовному рефлексу.

Умовні рефлекси сприяють пристосуванню організму до умов зовнішнього середовища (досконалішому орієнтуванню в змінних умовах, уникненню небезпеки, усуненню шкідливих дій). Вироблені умовні рефлекси при зміні умов середовища можуть втрачати своє значення і угасати в результаті гальмування.

Гальмування — це процеси, які приводять до послаблення або припинення збудження в центральній нервовій системі. Розрізняють зовнішнє і внутрішнє гальмування. Зовнішнє гальмування розвивається в результаті дії нового зовнішнього досить сильного подразника, який приводить до виникнення нового вогнища збудження в корі. Це вогнище збудження викликає гальмування старого. Внутрішнє гальмування розвивається поступово. Основною умовою його виникнення є відсутність підкріплення умовного подразника безумовним. В процесі вирощування та утримання собаки у неї можуть формуватися навички, які виражаються в деструктивній або асоціальній поведінці, поведінці що заважає керувати або використовувати собаку. Така поведінка називається небажаною. Причини небажаної поведінки собак в основному визначаються недостатньою кінологічної грамотністю їх власників. Основні, опорні положення, якими слід керуватися собаківникові при виробленні будьякого досвіду у тварин.

1. Уміння правильно аналізувати поведінку собаки в цілому і конкретно в процесі вироблення кожного навику окремо з урахуванням виявлених індивідуальних особливостей тварини. Зокрема, загального типу зовнішньої поведінки, переважної реакції, індивідуальних особливостей прояву умовних рефлексів на різні подразники, типові ознаки зовнішнього прояву емоцій у собаки та інші особливості придбаних і розважливих форм поведінки. Все це дає дресирувальникові можливість передбачити реакції тварини на всілякі впливу самого дресирувальника

і

різноманітних

подразників

навколишнього

оточення

в

процесі

дресирування. Дослідженнями встановлено, що без долі емоцій придбання нових навичок взагалі не відбувається. Дресирувати собак до годування рекомендується для того, щоб емоції голоду отримали найбільше вираження у тварини. У поняття техніка розробки досвіду включаються різні методи та всі ті різноманітні прийоми (дії), якими дресирувальник домагається від тварини прояви навичок. Один і той же

навик може бути вироблений різними методами (механічним та ін), і дії дресирувальника, тобто прийоми, які він використовує для вироблення навичок, будуть дуже різними. Вироблення одного і того ж навика на команду і жест теж здійснюється різними прийомами.

2. Чітке знання і дотримання всіх умов вироблення рефлексів (навичок) у собак. Особливо слід звернути увагу на вміння правильно здійснювати підкріплення умовного подразника (команди, жесту та ін) безумовним (дати ласощі, натиснути на певні частини тіла собаки та ін.) У початковий період вироблення будь-якого досвіду підкріплення застосовують, в основному, систематично. Як тільки навик починає виявлятися на сигнал (команду, жест тощо), підкріплення доцільно застосовувати все рідше і рідше, в невизначеному порядку. Собака весь час чекає підкріплення (після дії умовного сигналу), але коли воно буде, після якого по рахунку вправи залишається для неї невідомим. Часткове підкріплення умовних подразників (до 50 відсотків) не ускладнює вироблення рефлексу і значно уповільнює його згасання при подальшому повному скасуванню підкріплювального впливу. Невизначеність, характерна для часткового підкріплення, веде до активізації апарату емоцій, який справляє свій стимулюючий вплив на механізм формування умовного рефлексу (навички).

3. Дотримання режиму вправ і достатнього інтервалу (часу) між вправами для ефективного формування рефлексу і попередження розвитку охоронного гальмування (передресерування). На початку розробки досвіду кількість вправ має бути мінімальним - для загальних навичок у середньому від 10 до 20 вправ в день, а інтервали між ними від 2 до 5 і більше хвилин з урахуванням особливостей собаки і її навичок. Далі тривалість інтервалів між вправами необхідно міняти: скорочувати, подовжувати (у різних варіантах) і т. п. Кількість вправ з вироблення одного і того ж досвіду спочатку слід поступово збільшувати, а потім скорочувати до мінімуму. Тут потрібно враховувати характер навиків (при виробленні складних навичок кількість вправ зменшують, при виробленні простих - збільшують), характер підкріплення умовних подразників (при харчовому підкріпленні кількість вправ можна збільшити, при механічному - зменшити), індивідуальні особливості поведінки собаки і швидкість формування виробляється навички , ступінь стомлюваності (на активних, сильних собак навантаження збільшується, на слабких зменшується) і т. п.

4. При виробленні кожного навику окремо чи загальних і спеціальних навичок в цілому слід завжди дотримуватися принципу від простого до складного. На кожному занятті рекомендується виробляти один основний навик в необхідному поєднанні з деякими раніше виробленими, поступово ускладнюючи й удосконалюючи їх.

При цьому потрібно вибирати таку послідовність, щоб один навик не впливав негативно на закріплення іншого. Способи корекції поведінки собаки. Види агресії у собак, її ознаки та способи корекції. Як працювати з агресією. Як правило, агресія собаки починається зі звичайного неслухняностіі легких укусів, які на перший погляд здадуться вам легкої пустощами. Далі собака почне демонструвати загрозливі пози, гарчати і надавати прямий непокору. Треба адекватно оцінювати поведінку собаки і запобігати розвитку агресії. Агресія у собак – явище досить часте, і пов’язане воно в основному з невмілим поводженням з твариною: поганим розведенням, неправильним утриманням та вихованням. Надмірні покарання, неправильні і невиправдані заохочення, брак спілкування з людьми, незахищеність від нападок невихованих дітей приводять до агресивної поведінки. Існують явні ознаки агресивності собаки, які слід виявляти і коригувати. Ми розглянемо найбільш часто зустрічаються види агресії, її ознаки та способи корекції. Якщо з перерахованих ознак ви виявите два і більше у своєї собаки, обов’язково зверніться до інструктора-дресирувальника. Основна частина форм агресивної поведінки носить небажаний характер, проте деякі види агресії використовуються у дресируванні робочих собак і є бажаними в певних умовах. Так, зокрема, територіальна агресія використовується для підготовки вартових собак, захисна – у підготовці спортивних і поліцейських собак. Тому в практичному собаківництві часто стоїть завдання розвинути потрібну форму поведінки, але в той же час не дати проявитися небажаним формам агресії. Собаки – це стайні тварини, і свою сім’ю Homo sapiens вони сприймають як частину своєї зграї. Привівши цуценя в будинок і залучаючи його до правил і порядків всередині сім’ї, потрібно звертати увагу на те, яке місце займає новий друг по відношенню до членів сім’ї. Потрібно виділити йому нішу в ієрархії після всіх членів сім’ї, особливо після дітей, і завжди строго дотримуватися цього місця. Собака повинна розуміти, хто тут господар і кого потрібно слухатися. Щоб у майбутньому не виникало ніяких інцидентів, слід в сім’ї заздалегідь обумовити всі правила. Неприпустимо, щоб один член сім’ї дозволяв щось робити, а інший забороняв, це може стати пусковим механізмом для розвитку агресії.

– Чи не дозволяти собаці лягати на диван чи ліжко господаря. Ложі собаки повинно знаходитися нижче і бути менш комфортним, ніж у вас. Це своєрідна імітація поведінки ватажка в зграї, який спить на більш комфортному і кращому місці, ніж собака рангом нижче. Стежити за виконанням команд. Якщо пес ігнорує вас або йде при подачі вже одного разу відпрацьованої команди, вживайте заходів. Не можна повторювати команду багато разів.

Собака повинна виконувати команду з першого, максимум з другого разу. Залучайте до виховної роботи всю сім’ю. З раннього віку знайомте цуценя зі всілякими предметами і явищами нашого повсякденного життя. Беріть його з собою скрізь. При цьому уважно стежте, щоб ніщо не заподіяло собаці шкоди або сильно її не злякало. Якщо щось налякало вашого улюбленця, присядьте, погладьте і словами заспокойте його. Нехай він відчує вашу підтримку і впевненість. Не бийте в такому випадку собаку за непослух, не завдавати їй біль або фізичний дискомфорт. Заспокойте, заохотите хорошу поведінку. Не підвищуйте голос, стежте, щоб дратівливі чинники не повторювалися, і дотримуйтесь спокій, навіть якщо собака кусається. Більшість конфліктів псів закінчується тільки демонстрацією загроз, якщо не втручаються власники. Але якщо який-небудь із власників спробує запобігти нібито назріваючу бійку, то один з псів може зважитися на атаку. Доведеться розбороняти собак, які можуть отримати травми і при цьому ще й вкусити будь-кого з власників. Якщо поруч є Тічна сука, потрібно ізолювати її або псів. У такі періоди можна давати кобелям заспокійливі або обробляти суку спеціальними спреями, перебивався запах, так як інстинкти розмноження у псів дуже сильні і можуть доставити масу клопоту. Позитивні результати дає проходження з собакою курсу слухняності та корекція її ієрархічного положення в сім’ї. Деякі собаки під час погоні за «жертвою» легше припиняють її по команді “лежати!», А інші – по команді «до мене!». Про трабативается це, наприклад, під час гри з предметами: ви кидаєте предмет і укладаєте біжучий за ним собаку (якщо потрібно, використовуйте довгий повідець або дрессіровочний нашийник). Одночасно це допоможе вашому твердженням як лідера зграї і поліпшить управління собакою. Агресивно налаштована собака злегка вигинає спину, підтискає хвіст, оголює ікла і різці, притискає вуха до голови. Найчастіше тварина лише імітує напад і не збирається кусати по-справжньому. При цьому його передні лапи широко розставлені, морда злегка опущена, голова тримається на рівні спини, намагається не дивитися в очі. Якщо ви не спровокуєте собаку, атаки не відбудеться. Головне – не повертатися до собаки спиною. Якщо вуха собаки стоять сторчма, на морді з’явилися складки навколо очей і на лобі, а ніс витягнуть і пащу оскалом, значить, собака не боїться вас і готова до атаки. Шерсть у такого собаки вздиблена, очі червоніють, зіниця розширена, і тварина пильно дивиться вам в очі. Якщо хвіст піднятий вгору і енергійно рухається, тварина впевнене у перемозі, ймовірність нападу зростає, і ви можете бути укушені. При зустрічі з собакою варто дотримуватися кількох простих правил, що забезпечують безпеку. Ніколи не дражніть собак, не кричіть, що не провокуйте їх на агресію. Також не

можна підкрадатися, раптово і голосно звертатися до її господареві, робити різкі рухи. Будьяке з перерахованих дій означає для собаки напад на неї, її господаря або територію, і вона може агресивно відреагувати. Небажана поведінка, як і будь-яка інша поведінка, формується за загальними біологічними законами. Перед тим, як розпочати коригувальні дії потрібно, перш за все, слід постаратися зрозуміти, в чому причина відхилень в поведінці собаки. Іноді справа просто в неадекватних умовах утримання - якщо є можливість їх змінити, то проблема зникає сама собою. Якщо ж справа не просто в умовах, то змінити поведінку собаки можна двома шляхами - шляхом, так би мовити, медичним (точніше, ветеринарним), і шляхом виховання, точніше, перевиховання. Медичний шлях обіцяє безсумнівний успіх тільки тоді, коли відхилення пов'язані з хворобою або фізичною травмою. Тут все зрозуміло - ви лікуєте собаку, одночасно знищуючи причини змін поведінки. Один з поширених способів зміни поведінки - кастрація. Вважається, що кастровані тварини стають спокійнішими і слухняними. Насправді це далеко не так або, у всякому разі, не так просто. Характеристики нервової системи, такі як збудливість, врівноваженість і сила, при кастрації дорослого тваринного не змінюються або змінюються дуже неоднозначно. Практично кастрація ефективна при гіперсексуальності та деяких (тільки деяких!) Проявах підвищеної агресивності. У псів кастрація може знижувати агресивність на адресу господаря, коли вона пов'язана з домінуванням, хоча теж не завжди. Але у собаки, що має звичай кидатися на сторонніх людей, кастрація зазвичай впливає на агресивність не сильніше, ніж купірування вух. У сук при кастрації агресивність взагалі зазвичай підвищується, за винятком випадків, коли агресивність пов'язана з течкой. Більшість небажаних форм поведінки набагато надійніше блокуються правильним вихованням і дресируванням. Шлях виховання (або перевиховання) - в більшості випадків найперспективніший спосіб корекції небажаної поведінки, що дає передбачуваний і стабільний результат. У цьому сходяться всі фахівці з поведінки собак. Але шлях цей вимагає часу, сил і терпіння. Викорінення непотрібних звичок може зажадати декількох місяців наполегливої роботи. Роботи - це не означає, що вам потрібно займатися з собакою по кілька годин на добу. Але це означає, що вам доведеться протягом досить довгого часу ретельно стежити за собою і послідовно дотримуватися певних правил поводження з собакою. Це буває дуже непросто, тим більше, що може зажадати відмови від звичних і приємних для вас форм спілкування з псом. Корекція поведінки - справа досить тонка. В кожному випадку необхідно враховувати

особливості поведінки і собаки, і господаря, і оточуючих їх людей, в першу чергу членів сім'ї. Слід уважно і неупереджено поспостерігати і за собакою, і за собою. Причини поганої поведінки. Нічого на світі не буває безпричинним. Навіть якщо причина не очевидна, це не означає, що її немає, просто ми до неї не докопалися. І тому давайте погодимося з тим, що причина поганої поведінки є завжди, і часто навіть не одна. Як формується погану поведінку і чому з ним важко боротися? І погана і добра поведінка, це перш за все поведінка, тобто видимі нами реакції і дії тварини. Причиною будь-якої поведінки вважається поява будь-якої потреби (бажання) тварини і поведінка завжди буває направлена на задоволення бажання або, іншими словами, усунення (зниження) потреби. До речі, дії тварини від моменту виникнення потреби до моменту її задоволення, називається поведінковим актом. Дресируючи тварина, ми самі створюємо у нього потрібну нам потреба і самі ж пропонуємо шлях до її задоволенню. Наприклад, для того щоб навчити собаку посадці ми можемо скористатися її бажанням є (харчової потребою). Для цього ми часто вже не годуємо собаку перед дресируванням, щоб підвищити її харчову потребу. А потім пропонуємо собаці сісти за певною команді для того, щоб отримати шматочок їжі, тобто задовольнити наявну в неї харчову потребу. Задоволення наявної потреби в дресируванню називається підкріпленням. Факт задоволення потреби (підкріплення) сприймається собакою позитивно і сприяє закріпленню в пам'яті дії, яке привело до нього. В результаті багаторазового повторення дію заучується тваринам, легко викликається командою і відтворюється незалежно від оточуючих умов, тобто стає навиком. Але потреби виникають у наших собак і під час нашої відсутності. Наприклад, коли собака залишається одна і відчуває потребу в їжі, вона починає сама шукати шляхи задоволення свого голоду. І якщо ви не так ретельно прибрали їжу як хотілося б, собака добереться до неї і задовольнить свій апетит. Потреби, які і допомагають нам і заважають нам, прийнято ділити на три великі групи. № Потреби Характеристика п/п 1. Життєзабезпечення Це харчова, питна, оборонні потреби, потреба в сні, рухової навантаженні, позитивних відчуттях тощо. Незадоволення якійсь із 2.

3.

Зоосоціальні

цих потреб призводить до загибелі тварини. Сюди відносять статеві, батьківські, територіальні потреби,

Саморозвитку

потреба в групі і формуванні групових ієрархічних взаємин. До такої групи відносяться такі потреби: потреба в свободі, наслідувальну потреба, потреба в грі, потреба в новій інформації і

інші. Будь-яка з перерахованих потреб, не будучи задоволеною, може бути причиною поганої поведінки наших собак, якщо ми не допоможемо задовольнити її або не підкажете правильного шляху для її задоволення. Найчастіше доводиться стикатися з харчової потребою, потребою в рухової навантаженні, потребою в позитивних відчуттях, потребою в грі і нової інформації. Дуже часто наші собаки хуліганять, щоб отримати задоволення. Усунути небажану поведінку, в основі якого лежить незадоволена потреба, легше, ніж позбутися від невмотивованого поведінки. Чому так важко боротися з поганою поведінкою? Ну хоча б тому, що всі вони призводять до виникнення позитивних емоцій у собаки. А потреба в позитивних емоціях одна з провідних у живих організмів. Людина ж пропонує собаці навички поведінки, пов'язані в основному з негативним підкріпленням, як, наприклад в класичній дресируванню, що, природно, викликає у собаки бажання самої формувати свою поведінку. А по-друге, ми помиляємося, вважаючи що тварини починають навчатися досить пізно. Як показали дослідження, умовні рефлекси утворюються у цуценят відразу ж після народження, буквально з першої хвилини життя. Спочатку формуються нюхові і тактильні рефлекси, а потім, у міру дозрівання і інших аналізаторів, інші. Так що коли ми зазвичай приступаємо до виховання свого цуценя, у нього вже є в запасі кілька дюжин відпрацьованих навичок Є ще третя причина, по якій негативне поведінка виробляється швидко, а усувається з працею. Справа в тому, що научение у молодих тварин відбувається за типом так званого фіксації (імпринтингу), яке характеризується надзвичайною швидкістю і фіксацією результатів в пам'яті легко і надовго. По всьому тому перевиховання вимагає наполегливості, послідовності, терпіння і впертості з боку господаря. Виховання і перевиховання. Метод 1. Формування відсутності небажаного поведінки. І так, наші собаки починають набувати досвіду, і поганий і хороший, відразу після того як з'явилися на світ. Наше завдання запропонувати їм хороші форми поведінки, до того як вони самі займуться своїм вихованням. Наприклад, вирощування і тривале утримання цуценя в замкнутому просторі (квартирі, дворі, розпліднику) призводить до того, що собака починає боятися всього незнайомого. Не чекаючи цього, виносьте або виводите цуценя на вулицю якомога раніше і якомога раніше знайомте його з тією обстановкою в якій він має жити, гуляти або працювати. І команда підходу до господаря, і прихильність до нього формуються легко і на все життя,

якщо почати працювати над ними з 2-х місячного віку цуценя. Чим далі, тим важче. Перші місяці життя щеняти виводите його гуляти тільки на повідку. Постійний контроль дозволить направити поведінку цуценя в потрібне русло і контролювати його. Не залишайте цуценя без уваги, постійно грайте з ним не даючи йому часу і можливості на все інше і непристойна. Після прогулянки щеня повинен бути дуже втомленим, тоді додому він прийде відпочивати, його рухова і руйнівна активність будуть значно знижені.

Метод 2. Усунення можливості здійснення небажаної поведінки. Сенс цього методу полягає в усуненні фізичної можливості вчинення неугодного вам поведінки. Наприклад, собака в глухому наморднику НЕ підбере їжу з землі, ати, не вкусить людину або собаку, не зашкодить домашніх тварин і не вкусить ваших домочадців. Намордник завадить собаці зіпсувати меблі, взуття, проводи й електроніку, коли вона залишається в квартирі одна, але за умови, що собака намордник не зніме. Такого ж ефекту можна досягти, якщо посадити собаку в клітку, на прив'язь, залишати її в кімнаті, позбавленої цінних для вас речей або прибрати поза межами досяжності собакою все те, що не призначається для її зубів.

Щоб собака не тікала, її водять на повідку, прогулюють на обгородженій ділянці. Спосіб усунення фізичної можливості вчинення небажаної поведінки не усуває потреби (мотивації) лежить в його основі і не пропонує освоїти іншої форми поведінки. Але, не допускаючи повторень поганої поведінки, перешкоджає його закріпленню. Якщо ж господар собаки дуже постійний і наполегливий в застосуванні цього способу, то, оскільки багато, небажані для людини форми поведінки собаки характерні для періоду її дитинства, спосіб може допомогти благополучно минути їх. Метод 3. Покарання. Ми дуже часто користуємося цим терміном, об'єднуючи під його ім'ям всі неприємні і болючі впливу на собаку, тим самим заплутуючи ще більше і так заплутану справу виховання і дресирування. Тому, до речі, нам важко погодитися з твердженням, що покарання не можна використовувати виховуючи і дресируючи, що воно малоефективно, що існують інші більш гуманні та дієві способи, наприклад негативне підкріплення. Покарання - це такі наші неприємні для собаки або больові впливу, які ми здійснюємо вже після непотрібного нам або неправильного з нашої точки зору поведінки собаки. Тобто, між проступком нашого пса і нашими впливами проходить якийсь час. Це головна відмінність покарання. А якщо неприємну дію з нашого боку відбувається відразу після закінчення небажаного поведінки або під час його, то це вже називається негативним підкріпленням. Другою відмінністю покарання є його неминучість. Як би себе не вела провинилася собака після проступку, ми вважаємо, що її слід покарати. Чому покарання найчастіше бездіяльно? Тому, що як наслідок дуже віддалене від причини (проступку). Уявіть собі - ви караєте собаку через годину після того, як вона з'їла

ваші тапочки. Протягом цього часу собака ще зробила з десяток нешкідливих вчинків. Як же їй зрозуміти яка саме дія призвело до небажаних наслідків? Природа змушує її пов'язувати наслідки з останнім за часом дією, що собака і робить. Покарання не вчить, не дає інформацію тварині про те, яке ж поведінка правильне. Покарання може допомогти, коли воно не дуже далеко відставлено і дуже сильне або несподіване і незвичне, коли поведінка, з яким ви боретеся, не надто закріпилося у собаки. Метод 4. Негативне підкріплення. У разі наявності підкріплення умовний рефлекс називають позитивним (підкріплювати) і негативним або гальмівним (неподкрепляемих), в разі відсутності безумовного впливу. При такому підході больові впливу на собаку можна вважати підкріпленням позитивним для того дії, яке ми виробляємо. Наприклад, коли відпрацьовуємо рух собаки поруч з собою. А дія, яке виробляється за допомогою болю - оборонним позитивним рефлексом. Насправді, собака робить потрібну нам дії йдучи від болю, запобігаючи її, тобто обороняється. У оперантному дресируванні, підкріпленням вважається будь-який вплив на збільшення чи зменшення ймовірність повторення в майбутньому попереднього його впливу поведінки. В такому випадку, позитивним підкріпленням вважається вплив, яке збільшує в майбутньому ймовірність попереднього дії. Іншими словами, тварина прагне до отримання позитивного підкріплення. Момент отримання позитивного підкріплення завжди позитивно емоційний. І, навпаки, тварина прагне уникнути негативного підкріплення. Факт негативного підкріплення викликає негативні (негативні) емоції і знижує ймовірність повторення в майбутньому поведінки приводить до нього. Незадоволення потреби вважається в оперантной дресируванню потужним негативним підкріпленням. Негативне підкріплення - дуже ефективний спосіб формування поведінки, але це не робить його кращим. Нам чомусь здається, що правильне хорошу поведінку це норма. Так і повинно бути і чого тут радіти і хвалити? Тому і не помічаємо, а що найгірше і не підкріплює позитивно потрібне нам поведінку. Ми його начебто не бачимо, а звертаємо увагу тільки на огріхи. Але занадто часте застосування негативного підкріплення призводить, особливо у цуценят, до появи боязкості, невпевненості в собі, тривожності і відбиває бажання від самого процесу дресирування. Тому, що собака в першу чергу починає розуміти - поява нового навику збільшує можливість додаткового отримання негативного підкріплення. А його вона, природно, прагне уникнути. Чому вчить команда "ФУ!" А нічому. Тому що це навіть не команда! І собаки, відчуваючи це, реагують на це буквосполучення як бог на душу покладе. Одні не звертають уваги і продовжують робити те, що почали робити - доїдати, долаівать,

докусивать і наздоганяти. Інші, хоч і звертають увагу, але гарячково закінчують розпочате, щоб потім з кислим видом підійти до господаря. Треті, приймаючи винуватий вигляд, доробляють справу, а потім довго кокетують на відстані. Четверті, підібгавши хвіст, панічно тікають, п'яті - відразу підходять до господаря і тільки шості, насправді, все кинувши, продовжують прогулянку. Чому не команда? Як відомо, команда (що дозволяє, що запускає, що санкціонує, що викликає поведінковий акт стимул або подразник), дає інформацію собаці про щось конкретне, що необхідно в даний момент зробити. А буквосполучення "ФУ!" просто є сигналом-передвісником болю або інших неприємностей. Звуковий сигнал, що передує натуральному негативного підкріплення (удару, в даному випадку), набуває його властивості і стає умовним негативним підкріпленням. Якщо, звичайно, стає. Щоб сигнал був значущим, тобто щоб собака звертала на нього увагу і враховувала наслідки, він повинен супроводжуватися досить сильним натуральним негативним підкріпленням - болем. Слід ще додати, що "Фу!", Це універсальне умовне негативне підкріплення, хоча б тому, що ми намагаємося використовувати його у всіх випадках неналежну поведінку з боку наших собак. До того ж, функцію условногого негативного підкріплення з часом починають набувати і інші специфічні слова і інтонації, які ми зазвичай вживаємо човгаючи собаку. Використання умовного негативного підкріплення, має свої проблеми, недарма з'явився навіть термін: "зафуківаніе". З одного - сигнал "Фу!" Підкріплюється недостатньо і тому не стає значущим. З іншого - вимовляється так часто, а підкріплюється так рідко, що швидко втрачає своє значення. З третього, самої сумної боку, підкріплення буває нерідко надмірної сили і собака починає боятися як сигналу, так і людини, яка її подала, як джерело негативного підкріплення. І вся печаль в тому, що домігшись значущості сигналу, ми даємо тим самим, прекрасний важіль управління нашою собакою стороннім людям. Якщо виникає необхідність управління собакою на відстані, коли вона без повідця, ефективніше буде подати якусь відпрацьовану до навику команду ( "ДО МЕНЕ!", "СТОЯТИ!" Або "СИДІТИ!"). Це допомагає частіше. А якщо собака відволікається під час роботи, досить повторити робочу виконавчу команду і при необхідності підкріпити її. Застосовуючи негативне підкріплення, ви також повинні навчитися припиняти його відразу ж, як тільки поведінка собаки покращився (змінилося) хоч трошки, і обов'язково давати можливість тварині компенсувати наявність негативних емоцій отриманням позитивного підкріплення. Метод 5. Згашения. Згашенням прийнято називати зниження вираженості будь-якої реакції або дії тварини, зменшення ймовірності або кратності його появи, а то і повного зникнення в результаті

усунення того, що його підкріплює. Згашення поведінкових реакцій є дуже поширене явище в природі і має важливе біологічне значення, так як сприяє усуненню тих умовних рефлексів і навичок, які стали вже непотрібними і непотрібними. Уявіть собі, що було б, якби всі утворилися в різний час умовні рефлекси, що перестали відповідати новим умовам, залишалися на все життя. Ми з вами так би і билися в стіну, де раніше були двері, а не стали б шукати обхідних шляхів або не навчилися б перелазити через неї. Іншими словами і ми з вами і наші собаки настільки розумні, щоб не займатися марними справами. Тому сенс цього методу боротьби з небажаною поведінкою полягає в тому, щоб зробити цю поведінку безглуздим для нашої собаки, тобто позбавити його найважливішого, того, що є підкріпленням цього поведінки позбавити його результату. Але виявилося, що відучення за цим методом вимагає часу і тренування. Тобто собаці потрібен час для того, щоб переконатися в безглуздості своєї поведінки і відрізнити випадковість від закономірності. Поведінка собаки, як і наше характеризується ще і стабільністю. Природа і в цьому права, якщо ми в разі невдачі будемо відразу міняти свою поведінку то ніколи нічого не доб'ємося. Так і собака, вона повинна кілька разів переконатися в постійності нових умов. Ви повинні не один раз (а швидше за все, багато разів) дати зрозуміти собаці, що її поведінка вже ні до чого не призводить. Небажану поведінку згасає тим легше і швидше, ніж менш воно посилилося, тобто чим раніше ми помічаємо погану поведінку і чим раніше починаємо застосовувати метод угашения, тим більший успіх нас чекає. У збудливих тварин угашение поведінки виробляється важче і повільніше, ніж у більш спокійних. Швидкість згашення також знаходиться в зворотній залежності від біологічної значущості підкріплення, тобто від того наскільки важливий для собаки результат поганого поводження. Сита собака легше відучується брати шматочки від чужих людей, а голодна досить довго буде повторювати спроби вихопити їжу з долоні. Сюрпризом методу згашення є те, що здавалося б зникла поведінка через деякий час саме по собі відновлюється. А якщо ви допустили помилку і хтось без вашого відома, наприклад, хоча б один раз за допомогою хитрості підгодував собаку, яка вже перестала брати корм з чужих долонь, згаслі поведінку відновлюється швидко, часто на довго, а іноді і на завжди. Згашения відновлюється тим швидше, чим воно було міцніше (звичніше для собаки) і чим слабкіший воно було загальмоване, тобто чим менше часу ви тренували відучення. Крім того успіх при згашеніи сильно залежить від початкового режиму підкріплення якщо під час вироблення небажаної поведінки і протягом якогось часу, поки ви не боретеся з

ним, режим підкріплення такий, що перехід до умов угашения не надто помітний, то згашення відбуватиметься досить повільно. Нагадаємо особливості методу згасання, які можна розглядати і як правила: - Згасання тренується; - Зникнення поведінки відбувається не відразу, а після більш-менш тривалої процедури вироблення; - Згасання небажаного поведінки відбувається тим швидше, чим частіше створюють умови його прояви без підкріплення; - Згасла реакція може відновитися сама по собі; - Якщо після згашення поведінки відбудеться його підкріплення, то угашения поведінку знову відновлюється; - Повторне згашення поведінки дає більше гарантій його непоявленія в майбутньому. Метод 6. Звикання. Звиканням називають зниження вираженості або відсутність поведінкових реакцій при повторюваних або тривало діючих подразників, які не мають серйозних наслідків і не несуть в даний момент скільки-небудь важливої інформації для організму. До речі, звикання вважається формою навчання, яке іноді ще називають негативним навчанням. Особливістю такої форми набуття досвіду є не освоєння нових поведінкових реакцій, а втрата або ослаблення вже наявних. А біологічне значення полягає в тому, що для виживання або поліпшення умов існування тварина повинна вміти розрізняти істотні (наприклад, небезпечні) і несуттєві для нього подразники і пригнічувати реакції на несуттєві, а також правильно реагувати на корисні або небезпечні подразники. Про звикання частіше згадують коли собака чогось боїться, наприклад автомобілів, поїздів, гучного шуму, інших сильних і незвичайних подразників або тривало гавкає на звук кроків сусідів по сходовому майданчику. Знання властивостей звикання допоможе вам виростити хорошу собаку і не допустити помилок, особливо в період з другого до четвертого місяця його життя, коли щеня всього боїться. Тварина може звикнути до будь-яких дратівливим впливів з якими щодня зустрічається і не відповідати на них орієнтовною або оборонної реакціями: світловим (зоровим), слуховим, температурним, тактильним, смаковим, запахових і навіть больовим. Розвиток звикання характеризується кількома закономірностями, якими можна користуватися як правилами при використанні цього методу корекції поведінки: 1. Повторювані подразники призводять до зниження величини вихідної реакції (поява байдужості).

2. Припинення застосування даних подразників призводить до поступового відновлення

відповідної реакції.

3. Звикання розвивається швидше і має велику міцність після повторюваних серій застосування подразників і припинення їх застосування до відновлення відповідної реакції.

4. Швидкість розвитку і ступінь вираженості звикання знаходяться в прямій залежності від частоти пред'явлення подразника.

5. Звикання настає швидше при меншій силі подразника. Сильні подразники можуть або зовсім не викликати звикання, або приводити до перекручення реакції.

6. Звикання до одного подразника може полегшити його по відношенню до інших близьким за характером подразників.

7. Пред'явлення іншого сильного подразника може призводити до скасування звикання. Наприклад, покарання собаки може привести до відновлення боязні пострілу. Швидкість виникнення звикання і ступінь його вираженості залежить від специфічності подразника, його новизни, сили, віку собаки, її індивідуальних особливостей, минулого досвіду життя. І якщо подразник больовий, незнайомий і досить сильний, початкова реакція може не перейти в дослідну, а завершитися оборонної. Метод 7. Орієнтовне гальмування. Під гальмуванням, до речі, прийнято розуміти зниження вираженості або зникнення будь-якої реакції або дії тварини. Тобто, якщо ми змушуємо зникати або змінюватися якусь поведінку наших собак, можемо сміливо говорити, що ми його загальмували. При вивченні умовно-рефлекторної діяльності було відмічено, що почалася або поточна діяльність тваринного припиняється або значно змінюється при дії подразників, що викликають орієнтовну реакцію. А якщо сторонній подразник починає діяти до початку або одночасно з дією умовного подразника, то умовний рефлекс може зовсім не виявитися. Як правило, будь-які нові або незвичні подразники зовнішнього світу призводять до появи складних реакцій, спрямованих на краще їх сприйняття, необхідне для аналізу біологічного значення цих подразників для тварини, що і називають орієнтовною реакцій, а іноді відволіканням. Тобто, коли ми і наші собаки, чуємо або бачимо, що-небудь дуже нове або незвичайне, ми припиняємо займатися тим, чим так захоплено займалися до цього, щоб з'ясувати, що це там таке відбувається і чим це може нам загрожувати. Тривалість орієнтовної реакції і її вираженість залежить від сили подразника і його незвичайності (новизни), а також від індивідуальних особливостей собаки. Тому в одних випадках припинена діяльність відновлюється майже відразу ж, після припинення дії стороннього подразника, а в інших може бути відсутнім від декількох годин до декількох років. В якості подразників використовуваних для припинення небажаної поведінки можна

використовувати звукові явища (бавовна в долоні, постріл дитячого пістолета, дзвін кинутого в сторону собаки строго нашийника, ланцюжки або металевої банки з-під кави, набитою гайками, вигук або крик), зорові і світлові ( раптово впав перед мордою предмет, можна використовувати фотографічну спалах), тактильні (раптові, несподівані дотик того ж кинутого суворого нашийника або дроби випущеної з рогатки) і все що ви можете придумати, аби це було незвичайним для собаки. Метод орієнтовного гальмування може бути корисний у багатьох випадках. Наприклад, ваша собака підійшла до смітнику і потягнулася до великої і апетитною з її точки зору кістки. Ось тут-то саме час кинути якомога ближче до неї бляшанку з гайками, строгий нашийник або включити автомобільну сирену. Точно також, якщо собака безпричинно кидається на перехожих, спробуйте потрапити їй в бік кинутим строгим нашийником - біль невелика, але несподіванка зіграє свою роль. Небажану поведінку від одного уроку може і не зникнути, а при повторенні намагайтеся застосовувати інші подразники, інакше до постійно застосовуваних розвинеться звикання. Метод 8. Вироблення несумісної поведінки. Сенс цього методу полягає в тому, що вам ні з чим і ні з ким не потрібно боротися, ваше завдання чисто дресирувальний, просто потрібно виробити у собаки ще один навик, виконання якого б не дозволяло їй здійснювати небажаний вчинок. Зробити це не важко, так як давно помічено, що може бути одночасно в двох місцях фізично неможливо, як і здійснювати два однаково складних дії. Тобто сидіти і одночасно чесати лапою пліч не важко, але клянчити у столу і виконувати господарську команду "Місце!" Одночасно, неможливо. І так, вироблення несумісного поведінки один з кращих способів боротьби з собакою, але вимагає фантазії для винаходу нового навику, часу і наполегливості від господаря по його формуванню.

Дресирування собак - цікава, захоплююча, але в той же час і досить складна справа. Дуже важливо наполегливо і систематично працювати з цуценятами і молодими собаками по їх вихованню і початковому дресируванню. Необхідно також регулярно дресирувати дорослих собак і при відборі племінних виробників враховувати їх робочі якості. Дресирування собак починається з виховання дресирування. Відпрацювання цієї програми слід надавати

першочергового значення, так як вона є основою подальшої спеціального дресирування. Методи дресирування собаки — це комплекс способів і прийомів, за допомогою яких у дресированої тварини виробляються умовні рефлекси. Техніка дресирування — це способи впливутна собаку відповідними подразниками під час вироблення конкретного умовного рефлексу. Безумовні рефлекси — це природжені рефлекси, що передаються спадково, сформовані до моменту народження. Безумовні рефлекси не можуть забезпечити пристосування організму до зміни умов зовнішнього середовища. Такі пристосування здійснюються завдяки умовним рефлексам. Умовні рефлекси — це рефлекси, що набуваються протягом життя на базі безумовних рефлексів під впливом певних чинників зовнішнього середовища.

Дресування ,підготовче дресування, індивідуальне та групове спорядження для дресури, нашийник, повідец, намордник, ланцюг, подразники, безумовні і умовні рефлекси, гальмування, небажа повединка, покарання, негативне підкриплення ,згашення ,звикання, орієнтовне гальмування, повединкова реакція.

o §25. Змагання з собаками. Спортивні змагання собак і з собаками виникли в Західній Європі в XIX ст., завдяки прагненню зберегти робочі якості, в першу чергу, службових собак.

У нас в країні ще в 70-х роках проводилися оглядизмагання. Тобто собаки службових порід не допускалися на екстер'єрний ринг, якщо вони успішно не проходили змагання (слухняність, вибірка, охорона та ін.). Таким чином без дійсного

отдрессівання

собака

не

отримувала

екстер'єрну

оцінку

і

не

могла

використовуватися як племінна. Пізніше огляди - змагання скасували і племінна собака повинна була мати крім екстер-ерной оцінки дипломи по ОКД для середньої вікової групи (1,5 - 2,5 м) і по ЗКС - для старшої (старше 2,5 років). Практикувалося це і в мисливському собаківництві, де до племінного використання допускалися лише собаки обов'язково мають робочі дипломи (у лайок, наприклад, по білку, качці, кабану і ін.). У Німеччині, наприклад, німецька вівчарка не отримає на виставці оцінку "відмінно", якщо успішно не пройшла змагання за системою Шутцхунд. Щоб отримати титул Sieger (чемпіон), собака повинна мати оцінку "відмінно", як мінімум Shutzhund I (Sch 1), KKL- 1 (оцінка "відм.", Рекомендована до розведення), здати випробування на витривалість (пробігти 19,3 км , тобто 12 миль) - AD і не страждати дисплазією тазостегнового суглоба. У нас в державі до розведення будуть допускатися тільки собаки які мають кьорунг (допуск в розведення). Собака повинна мати документ про походження, клеймо, вік не менше 18 міс., Дипломи по дресируванню, оцінку екстер'єру не нижче "дуже добре", медичний

висновок про відсутність дисплазії тазостегнових суглобів і підтвердження випробувань на витривалість. Тест на витривалість включає пробіг собакою дистанції 20 км з двома перервами на відпочинок: після пробігу 8 км на 15 хв. і в кінці 15 км на 20 хв. Собака повинна бігти нормальної риссю на повідку. Втомлені собаки знімаються з перевірки. Маючи все це собака допускається до кьорунг - де головне, це перевірка психіки. І як підсумок допуск до розведення на 2 роки і після повторного проходження - довічний. І, до речі, таких собак, що представляють племінну цінність і їх цуценят дуже важко купити і вивезти за кордон. Багато разів нам доводилося чути, що вони (вставте сюди будьяку країну) не хочуть продавати своїх кращих собак. В основному ми отримуємо від них собак-компаньйонів, але не робітників. Щоб купити хороших собак, потрібно провести дослідження, мати зв'язки і купу грошей ". Це сказано про європейські країни і це говорять американці, що ж говорити тоді про тих собак, яких привозять до нас. В даний час у нас в багатьох клубах (а їх за деякими даними близько 400) собаки можуть використовуватися як племінні отримавши тільки оцінку "на столі". Це приблизно як в США (система приватних розплідників), коли власник може пов'язати свою собаку з ким хоче не маючи якісь дипломи, тільки родоводи. Кожен сам відповідає за якість своїх тварин. Звичайно, є чудові собаки, але також і величезна кількість не просто посередніх, а собак з вадами розвитку та екстер'єру. У світі існує кілька систем спортивних змагань для собак. Це видовищний і захоплюючий спорт. У нас, наприклад, змагання з багатоборства зі службовими собаками були досить популярні. Змагання проводяться окремо по річному та зимового багатоборства. В даний час - з п'ятиборства, триборства та зимового багатоборства Літне багатоборство включає кілька вправ. Біг на 100 м. Подолання 300 м смуги перешкод: легкоатлетичний бар'єр (висотою для юнаків, дівчат та жінок 76,2 см, для чоловіків - 91,4 см), ставиться два бар'єру - для спортсмена і собаки; глухий паркан (висота 1,8, ширина - 2 м); наскрізна сходи (висота 3, довжина 7 м); гранатометання в ціль потрапити в вертикальний коло діаметром 2 м з трьох спроб (відстані для чоловіків 25 м, інших - 15 м, маса гранати відповідно - 700 і 500 г); переповзання ділянки (довжина 10, ширина 2, висота 0,5 м); стрибок через окоп (довжина 1,5 м); бум (довжина 8,5, висота 1, ширина колоди 0,18 м). Затримання: стрільба з положення стоячи (три мішені з п'яти пострілів на відстані 10 м, діаметр мішені 6 см); затримання порушника. Результат спортсмена визначається за сумою очок набраних спортсменом і собакою в кожній вправі багатоборства. Враховується час і правильність виконання вправи. Змагаючись за програмою п'ятиборства, спортсмен стріляє з малокаліберної гвинтівки,

пропливає вільним стилем 50 метрів (ці вправи виконуються без собаки), пробігає 1500 метрів кросу з собакою і вона затримує "порушника". Останньою долається 300 метрова смуга перешкод. На ній розташовується легкоатлетичний бар'єр, глухий паркан, сходи, ділянка гранатометання, ділянка переповзання, окоп і бум. У триборстві спортсмен пробігає 1500 метрів кросу, при цьому в середині дистанції стріляє в ціль з пневматичного пістолета. На фініші кросу виробляється затримання "порушника". Подолання смуги перешкод аналогічно п'ятиборства. Зимове багатоборство для всіх спортсменів включає буксирування лижника собакою на 800 м (два кола по 400 м) з виконанням інших вправ. Стрільба з пневматичної гвинтівки, метання гранат в ціль (як в літньому багатоборство). Проходження трьох воріт шириною 2 м, що утворюють зигзаг. Проводяться і естафети. Літня складається з трьох етапів: 1-легкоатлетичний бар'єр, глухий паркан; 2-наскрізна сходи, метання гранат, переповзання; 3-подолання окопу, буму і финиширование. Зимова естафета складається з декількох етапів (не менше трьох) повного зимового багатоборства. У всіх видах багатоборства враховується час проходження дистанції і чистота виконання вправ. Залежно від показаних результатів учасник може отримати різні спортивні розряди і звання до Майстра спорту включно. Зараз змагання в основному проводяться по закордонним аналогам. Найбільш популярні в усьому світі змагання з аджилити. Аджилити - це багатоборстві з собаками по подоланню смуги перешкод. Вперше були показані на виставці "Крафт" в 80-х роках, в 1989р. аджилити було визнано FCI як вид спорту. У 1991 р було прийнято правила, а в 1992 р проведено Чемпіонат Європи. Ці змагання, в даний час популярні і у нас, проводяться в закритому приміщенні і на відкритому повітрі і вимагають від собаки дуже хорошого слухняності і взаємодії з дресирувальником. Суть змагання - подолання собаками різних перешкод без помилок, розвиток їх тями і спритності. Тому учасники змагань повинні бути знайомі з елементами дресирування і основами слухняності. На трасі встановлюються перешкоди, розташування яких визначає її труднощі і швидкість проходження. Дистанція повинна бути пройдена собакою в межах встановленого часу, а перешкоди повинні бути подолані в правильному порядку. Майданчик, необхідна для споруди траси, повинна мати розміри не менше 20 х 40 м. Якщо передбачається установка двох трас - між ними повинна бути перегородка або відстань не менше 10 м. Фактична довжина дистанції повинна бути від 100 до 200м. Залежно від категорії складності, від собаки потрібно подолання від 12 до 20 перешкод, включаючи не менше 7 стрибкових. Ширина стрибкових перешкод (здвоєний бар'єр, стінка або віадук) має

максимально 0,55 м для Стандарту і 0,35 м для Міні. Стрибкова система (комбінований стрибок: два або три перешкоди вважаються одним) має максимальну відстань між складовими 5 кроків (близько 3,5 м). Кожна складова одиниця (перешкода) оцінюється окремо. Ці комбіновані стрибкові системи можуть складатися тільки з бар'єрів з планками. Відстань між двома наступними один за одним перешкодами варіюється від 5 до 7 м. Затверджені перешкоди: бар'єр; гойдалки; м'який тунель; віадук (або стінка); паркан (Арама); шина (обруч); стіл; слалом; стрибок в довжину; бум; жорсткий тунель; стрибок через воду. Аджилити - це змагання в майстерності, а не в швидкості. При визначенні першості перевагу отримує собака, що має меншу кількість помилок на трасі. Час береться до уваги тільки в разі рівності суми штрафних очок. Штрафується відставання від контрольного часу проходження дистанції, дотик бар'єру, падіння перешкоди, неправильне його подолання і т.п. Також є максимальний час проходження траси, прострочивши його собака знімається. Гонки на собаках. У 1985 році була створена IFSS (International Federation of Sleddog Sport) - Міжнародна федерація гонок на собаках. В її завдання входить вдосконалення змагань, їх однаковість, організація чемпіонатів світу. Географія країн, що входять у федерацію дуже широка - США, Німеччина, Угорщина - всього 23 національні асоціації і 4 асоційовані члени. Бажають вступити навіть такі країни, як Камерун, Аргентина. Сезон гонок триває з листопада по квітень. У Північній Америці майже половина гонщиків - жінки. У 1994 році в гонці на собаках від Анкоріджа до Нома протяжністю 1846 км брало участь 52 упряжки, а серед учасників були і 6 жінок. Кінцева мета федерації визнання гонок на собаках - олімпійським видом спорту і в 1988 в Калгарі і в 1992 в Альбервиле гонки на собаках передували відкриття Олімпіади. Існують два популярних стилю цього виду спорту. Ном-стиль - свою назву отримав по місту Ном на Алясці (аляскинський стиль). Це упряжка в середньому з 10-12 собак, запряжених в нарти, а гонщик стоїть позаду на полозах, а не сидить як прийнято у нас на півночі. Собаки беруть участь зазвичай з 2-х річного віку. І гонки іноді тривають навіть і 2 тижні. Такі гонки пред'являють дуже жорсткі вимоги до витривалості собак. Про популярність гонок говорить той факт, що в США виведена з метою участі в гонках особлива порода ескімоських лайок - айдіторо - налічує вже 400 собак. Ставилося за мету отримати кращу собаку для гонок. Пулка-стиль - зі Скандинавії. Собака тягне не нарти, а волокушу, до якої фалом причеплений гонщик на лижах. Різновид цього стилю - скіджорінг (skijoring) - буксирування лижника - тут немає вилікуєш. Скіджорінг - зимові змагання з собаками. Сюди входять дві лижні гонки на дистанцію 2 км для юнаків і дівчат та 3 км - для чоловіків і жінок. Змагання

проводяться відповідно до "Правил змагань Міжнародної федерації гонок на собаках". Допускається проведення гонок на 1-3 собаках і на укороченою дистанції. Вейт-пуллінг як вид спорту зародився на золотих копальнях Аляски і Канади для демонстрації тяглової сили собаки і по- служив ще одним яскравим прикладом любові цієї тварини до свого господаря. Вейт-пулл влаштовуються всюди в США, особливо популярні ці змагання в західних штатах. Як правило, їх проводять одночасно з гонками санних собачих упряжок, виставками собак або ж вони стають частиною будь-якого зимового фестивалю. Дуже цікаві змагання на снігу (там, зрозуміло, де він буває) але більш поширеними стають змагання на колісних візках, які не залежать від клімату і сезону. Правила не допускає, щоб учасниками були непідготовлені собаки, так що ви не зможете, заплативши за вхід, вийти на майданчик з нетренованій собакою. Знайомити собаку із збруєю треба починати зі щенячого віку, пристосувавши для цього найпростіші постромки, що закінчуються на спині, під хвостом. Не можна дозволяти тварині тягати великі тяжкості, поки у нього остаточно не сформувалися м'язи і скелет. У різних порід цей період закінчується в різний час, приблизно від року до двох років. Звичайно, найідеальніший - починати тренування з самого раннього віку. Перші навички щеня повинен отримати в шість-вісім тижнів від народження. У чотири місяці він повинен знати основні команди, особливо "Жди!" і пішов!". Дуже важливо також навчити його залишатися спокійним у присутності багатьох інших собак. Звичка до суспільства собак і великого натовпу людей не дозволять вашому вихованцеві розгубитися в той момент, коли треба зосередитися і почати тягнути. Здатність сконцентрувати свою увагу є величезним гідністю собаки-тягача. Дуже важливо, зрозуміло, тримати собаку в хорошій спортивній формі. Флайбол - це нова спортивна командна гра собаки з м'ячем. Вперше в 1990 р почав проводити змагання Британський Кеннел-клуб. Дві команди стартують одночасно на двох доріжках. Кожна собака повинна чисто подолати 4 перешкоди, натиснути на педаль ящика, зловити вилетів м'яч і з м'ячем в зубах повернутися назад через ті ж перешкоди. Наступна собака стартує по перетин лінії фінішу попередньої. Пропущене перешкоду, або втрата м'яча ведуть за собою додатковий старт собаки останньої в команді. Виграє та команда, яка швидше подолає перешкоди, принісши всі м'ячі. Ящик з м'ячами повинен мати педальний механізм і м'яч повинен пролетіти в будь-яку сторону на 60 см. Ящик у кожної команди свій і м'ячі теж. Бар'єри не ширше 60 см, зовнішні стійки не вище 90 см. Висота бар'єру визначається, як висота від плеча до землі найменшої собаки мінус 10 см. Відстань між доріжками не менше 3 м, ширина доріжки 1 м. Відстань між стартом і першим бар'єром - 2м, між бар'єрами - Зм, між останнім бар'єром і ящиком -

5м. Обслуговують змагання двоє суддів - основний на старті і помічник у ящика. В команді по 4 основні собаки і 2 запасні. Проводяться чемпіонати і з ловлі тарілочок, наприклад в США. У багатьох країнах цей вид спорту популярний. Дуже популярні в багатьох країнах собачі перегони. Перші офіційні перегони були проведені в Англії в правління Генріха УШ. Грейхаунди з 16 в. розлучалися для участі в перегонах, це їх головне заняття і сьогодні. Їх тренують з 6 міс. віку, і спортивна кар'єра триває до 7 -8 років. Швидкість, яку розвивають собаки досягає 50 - 60 км / год. Змагання проводяться або на відкритій місцевості в гонитві за живим зайцем - завжди в парі і стежить за цим суддя на коні. Або на бігової доріжки стадіону за керованим по радіо "зайцем". УІПП використовувався для цькування зайців і кроликів і для змагань з бігу. Бігу на прямій доріжці за "зайцем" довжиною 183 м, самі жваві пробігають за 12 сек. Салукі на бігових доріжках, хоча і не так жваво, як грейхаунд, зате витривалість. Змагання собак-щуроловів. Собаки щуролови поширені по всьому світу, як і ці гризуни. Поява таких собак призвело до появи і нового виду розваг - показовим битвам собак з щурами. При цьому враховувалася і кількість щурів і час витрачений на їх умертвіння. І звичайно, як і на всіх подібних змаганнях, полягали парі і робилися грошові ставки. Такі видовища були досить розповсюджені в багатьох країнах ще в XIX столітті. Такі змагання проводилися на дерев'яних аренах, влаштованих у вигляді чаші, звідки щур не могла вистрибнути, або втекти. На цю арену випускали щурів і потім собаку і дивилися скільки щурів собака знищувала за певний проміжок часу, зазвичай за хвилину. Змагання проводилися іноді і на час, протягом якого собака знищувала стільки щурів, скільки важила сама. Стежили за виконанням правил судді - хронометрист і суддя, який визначає кількість мертвих щурів. У сумнівному випадку суддя брав щура, клав в центр намальованого на столі кола і три рази бив спеціальною паличкою. Якщо щур вилазила з кола, вона вважалася живою і поверталася на арену, де собака повинна була її прикінчити. При цьому додатково витрачений час Плюсувати. Або щура могли просто не зарахувати. У таких змаганнях від собаки потрібне вміння спіймати щура, миттєво умертвити її (бажано одним укусом) кинути і тут же зловити наступну. Хороші бійці повинні були витрачати на щура близько 4 -5 с. Переможцями в таких змаганнях, як правило, були бультер'єри. Найбільшим щуроловом всіх часів визнаний бультер'єр на прізвисько Біллі вагою 11,8 кг. За 5 років (з 1820 по 1824 г.) він знищив 4000 щурів в змаганнях сумарною тривалістю 17 год. Це велике досягнення, враховуючи, що Біллі був сліпий на одне око. Найвидатнішою перемогою стало умертвіння 100 щурів за 5 хв. 30 з на арені Тайфон Стріт, Вестмінстер, Лондон, 23 квітня

1825 р Іншим видатним щуроловом визнана сука цієї ж породи по кличці Дженні Лінд. 12 липня 1853 року в "Ульє" на Олд Кроссхолд Стріт, Ліверпуль, вона мала за 3 години убити 500 щурів, а вона впоралася з ними за 1 годину 36 хв.

Спортивні змагання собак і з собаками виникли в Західній Європі в XIX ст., завдяки прагненню зберегти робочі якості, в першу чергу, службових собак. Зараз змагання в основному проводяться по закордонним аналогам. Найбільш популярні в усьому світі змагання з аджилити. Аджилити - це багатоборстві з собаками по подоланню смуги перешкод.

Кьорунг, екстер'єр, аджилити, ном-стиль, пулка-стиль, вейт-пуллінг, флайбол.

Глосарій Альвеола - інцева частина дихального апарату легень, основний функціональний елемент легень, через стінку якого здійснюється газообмін. Аналізатори - складні нервові механізми вищих тварин, що здійснюють сприймання й аналіз подразнень з зовнішнього і внутрішнього середовища. Артерії - циліндричні трубки по яких кров тече від серця до органів і тканин. Атлант - перший шийний хребець у хребетних, крім риб, який з'єднується з потиличною кісткою черепа. Безпритульні тварини - домашні тварини, що залишилися без догляду людини або утворили напіввільні угруповання, здатні розмножуватися поза контролем людини. Безумовний рефлекс - це спадково закріплена форма реагування на біологічно значущі дії зовнішнього світу або зміни внутрішнього середовища організму. Біоетика - нормативне знання, що охоплює моральну проблематику, пов'язану з розвитком біомедичних наук, які стосуються питань генетики, медичних досліджень, терапії, турботи про здоров'я і життя людини. Біологічні мотивації - це спонукання, потяг до дії організму, спрямоване на пошук ознак у зовнішньому середовищі, необхідних для задоволення внутрішньої потреби організму. Вакцинація

-

це введення

антигенного

матеріалу

для

вироблення

імунітету

до

захворювання. Ватажок – вожак стада. Вени - кровоносні судини, які транспортують кров з капілярів у напрямку до серця. Вилиці - опукла кістка черепа, що міститься між оком і верхньою щелепою. Вік - тривалість життя тварини, рослини. Волосяний покрив - складова частина захисного покриву ссавців. Вольєр - навмисне ізольований майданчик з дахом або відкритий, організований для напіввільного утримання дрібних тварин чи копитних на вільному повітрі. Вуглекислий газ - безколірний газ, без запаху, володіє злегка кислим смаком. Вухо - це орган у хребетних тварин, що працює для сприйняття звуку та підтримання рівноваги у просторі. Газообмін - процес обміну газами між організмом і зовнішнім середовищем. Гальмування - особливий нервовий процес, що проявляється в послабленні або повній відсутності відповідної реакції на подразнення. Гаплогрупа - група схожих гаплотипів, які поділяють також загальний поліморфізм одного нуклеотиду.

Гельмінтози - це захворювання, що викликаються паразитарними організмами - гельмінтами (глистами). Генофонд - поняття з популяційної генетики, що описує сукупність всіх генних варіацій (алелей) певної популяції. Гібридизація - процес отримання гібридів, в основі якого лежить об'єднання генетичного матеріалу різних клітин в одній клітині. Гіперфункція - посилення діяльності (функції) якого-небудь органа, тканини, системи. Гіпофункція - недостатня діяльність (функція) будь-якого органа, тканини, системи, що призводить до порушення життєдіяльності організму. Гомілка - частина скелету нижньої кінцівки між коліном і гомілковостопним суглобом, яка у ссавців складається з великої і малої гомілкових кісток. Гормони - це біологічно-активні речовини, які в незначних кількостях справляють сильний гуморальний вплив на обмін речовин, ріст, розвиток, функції різноманітних органів тіла. Гортань - дихальна трубка і голосовий апарат. Губа - кожна з двох шкірно-м'язових рухомих складок, що утворюють краї рота у тварин. Гуманне ставлення до тварин - неспричинення жорстокості тваринам, уважне, любовне, добре ставлення до тварин, співчуття до них, повага до їхнього життя, прав і свобод, сприяння їхньому благу, бути їм корисними, надавати їм допомогу, покращувати якість життя тварин. Дихання

-

це

сукупність

процесів,які

забезпечують

надходження

в

організм

кисню,використання його в окиснювальних процесах і видалення з організму вуглекислого газу. Діафрагма - грудочеревна перепона, яка відмежовує грудну порожнину від черевної, служить для розширення легенів. Долікарська допомога - комплекс медичних заходів, спрямованих на надання медичної допомоги при невідкладних станах. Доместикація тварин (одомашнення) - процес зміни популяції тварин або рослин за допомогою селекції, в результаті якого вони стають пристосованими до утримання в неволі та використання людиною. Дотик - це сприйняття форми, величини, густини, температури різних предметів. Дресирування - комплекс навчальних дій над тваринами для вироблення і закріплення різних умовних рефлексів і навичок. Екстер'єр - комплекс зовнішнього вигляду, зовнішніх форм в цілому та особливостей окремих частин тіла собаки, властивих її породі і статтю. Ендокринні залози - це залози внутрішньої секреції, які виділяють у кров речовини різної

будови (гормони), які здатні в дуже малих концентраціях цілеспрямовано впливати на діяльність інших органів і тканин організму. Епідерміс - зовнішній шар шкіри, представлений багатошаровим плоским ороговілим епітелієм, в якому розташовуються три типи відрощатих клітин. Епістрофей - другий шийний хребець у людини, ссавців, птахів, плазунів і земноводяних. Етологія - польова дисципліна зоології, що вивчає поведінку тварин. Живіт - частина тіла, що являє собою черевну порожнину та її стінки. Забарвлення - колір або відтінок кольору тварин. Загривок - це місце на спині тварини, де закінчується шия і починається спина. Заохочення - метод мотивації, протилежний покаранню. Збудження - фізіологічний процес, який виникає в кожній живій клітині чи тканині будьякого організму як реакція на подразнення. Звикання - це поступове зменшення відповідної реакції як результат триваючої або повторюваної стимуляції в нормальних умовах. Зграя - системна цілісність, структурована група ссавців, риб або птахів, зазвичай одного виду, що перебувають у схожому біологічному стані, активно підтримують взаємний контакт і що координують свої дії. Зір - відчуття (сенсоорне відчуття), що дозволяє сприймати світло; колір та зовнішню структуру навколишнього світу у вигляді зображення або картини. Зуби - орган в ротовій порожнині хребетних тварин, використовуються для розкушування і пережовування їжі, а також з метою нападу і захисту. Зубна формула - система опису зубів у ссавців у якій враховуються як тип, так і розташування зубів. Ікла - конусоподібні зуби, які служать для розривання й утримання їжі. Імітація - значить наслідувати. Імпринтинг - фіксація в пам'яті ознак об'єктів при формуванні або корекції вроджених поведінкових актів. Імунітет - сукупність захисних механізмів, які допомагають організму боротися з чужорідними чинниками: бактеріями, вірусами, найпростішими, гельмінтами, їхніми токсинами, різноманітними хімічними речовинами, тощо. Індекс собаки - це відношення одного проміру до іншого, виражене у відсотках. Інстинкт - це сукупність рухових актів і складних форм поведінки, властивих тварині певного виду, що виникають у відповідь на подразники зовнішнього або внутрішнього середовища і можливі завдяки високій збудливості нервових центрів, пов'язпної зі здійсненням цих актів.

Інфекція - це взаємодія патогенних мікроорганізмів з макроорганізмом (людиною, тваринам, рослиною) в певних умовах, в результаті чого може виникнути інфекційне захворювання. Інбридинг - схрещування близькоспоріднених організмів. Іррадіація - це поширення нервового процесу з місця, де він виник, на навколишні нервові центри. Каністерапія - це нетрадиційна психотерапевтична методика лікування і реабілітації, для якої використовуються спеціально відібрані тварини. Капіляри - найтонші кровоносні судини, що виконують основну функцію кровоносної системи щодо обміну речовин між кров'ю та тканинами, відіграють роль гістогематичного бар'єра, а також забезпечують мікроциркуляцію. Карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи на обмеження контактів інфікованої або підозрілої на інфікування особи (осіб), тварини, на рівні країни або між державами, що застосовуються для запобігання поширенню деяких небезпечних інфекційних хвороб. Карантинний майданчик - спеціально обладнані приміщення або частини приміщень, які призначені для тимчасового утримання домашніх тварин у разі їх вилову чи тимчасової ізоляції Кастрація - видалення статевих залоз хірургічним способом або виключення їхньої функції хімічним чи іншими методами. «Кеннел клуб» - Лондонський клуб собаківництва, найбільша в Англії організація, що займається реєстрацією чистокровних собак і порід собак. Кіготь - рогове утворення на кінцях кінцівок у наземних хребетних тварин, зокрема ссавціів, птахів і деяких плазунів. Кінологія - наука про собак, виведення порід собак, дресування собак, історію походження собак. Кінцівки - частина тіла тварин, що слугує, як правило, органом пересування. Кличка – ім’я чи прізвисько, що надається домашнім тваринам. Клікер – це невелика пластикова або металева коробочка, що застосовується в процесі дресирування, після натискання на яку, видається досить тихе клацання. Колінний суглоб - суглоб, що з'єднує стегно з гомілкою, а саме стегнову кістку з великогомілковою кісткою. Коліно - суглоб, що з'єднує стегно з гомілкою, а саме стегнову кістку з великогомілковою кісткою. Конституція собаки – це її конкретна статура, обумовлена анатомо-фізіологічними особливостями будови, спадковими факторами і виражається в характері прояву природних властивостей і робочих якостей тварини.

Крижі - велика кістка трикутної форми, розташована в основі хребта, утворює верхню задню частину порожнини тазу, подібно клину розташовуючись між двома тазовими кістками. Кров - рідка сполучна тканина організму тварин, що виконує важливі функції в забезпеченні його життєдіяльності. Кровоносні судини - складові серцево-судинної системи, які забезпечують швидкий транспорт крові до усіх органів тіла, забезпечуючи обмін речовин між кров'ю та навколишніми тканинами. Круп – задня частина деяких тварин (в основному коней). Ланцюг - виріб, що складається з окремих твердих ланок, які шарнірно з'єднані між собою. Легені - арні органи, що забезпечують диханням тварини, що постачають киснем гемоглобін і виводять вуглекислий газ з організму. Линька - процес зміни покривів тварин, має різноманітний характер. Лімфа - прозора рідина, за своєю структурою схожа на плазму крові, проте не містить еритроцитів, і тромбоцитів, але містить багато видів лімфоцитів, близько п'яти тисяч, та макрофагів (білі кров'яні тільця, що беруть участь в хімічному поглинанні чужорідних мікроорганізмів). Лоб - верхня надочна частина морди тварини. Лопатка - кістка поясу верхніх кінцівок, яка забезпечує з'єднання плечової кістки з ключицею. Маклок - виступаючий вперед і в сторону бугор крила клубової кістки. Макросматики – тварини, у яких значно розвинена нюхова система. Мікрочипування - проведення ідентифікації тварини шляхом імплантації в її тіло спеціальної капсули з мікрочипом (траспондером), що має унікальний код. Місце або зона вигулу - територія, на якій власник має право вигулювати собаку без намордника та повідка. Моляри - найбільші постійні зуби верхньої і нижньої щелепи; мають 2 чи 3 корені і жувальну поверхню, що утворена трьома, чотирма чи п'ятьма горбками. Морда - передня частина голови тварини. Мотивація - це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають особину до діяльності, задають межі і форми діяльності і додають цій діяльності спрямованість, орієнтовану на досягнення певних цілей. М'язи - органи тіла тварин, що складаються з м'язової тканини, здатної скорочуватися під впливом нервових імпульсів. Намордник – ременева або металева сітка, що надягається на морду собаці.

Наслідування - це усвідомлене або неусвідомлене повторення (копіювання) зразка або приклада. Нашийник – кільце (ременеве, металічне) із застібкою, що надягається на шию тварині. Негативне підкріплення - це вилучення, видалення стимулу, що викликає негативно забарвлену емоційну реакцію, і тому також приводить до посилення певних поведінкових реакцій. Нирки - парні органи виділення, розташовані в черевній порожнині з обох боків хребта. Ніздря - один з двох каналів носа, від пункту, де вони роздвоюються до зовнішнього отвору. Ніс - це орган, початковий відділ дихальних шляхів у хребетних тварин, розташований на морді, що виконує роль дихання, сприйняття запаху та мовлення. Норма реакції - амплітуди адаптації, що визначають межі мінливості організму, яка виникає під дією факторів середовища і контрольована його генотипом. Носова порожнина - порожнина тіла, в якій у тварин розміщуються органи нюху та через яку відбувається дихання. Нюх - це сприйняття запахів різних речовин. Око - парний сенсорний орган тварин, що володіє здатністю сприймати електромагнітне випромінювання в видимому діапазоні довжин хвиль і забезпечує функцію зору. Органи чуттів - спеціалізовані органи, через які нервова система отримує подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовищ і сприймає ці подразнення у вигляді відчуттів. Орієнтовний рефлекс - складна реакція тварин на новизну стимулу, названа В. П. Павловим рефлексом «що таке?». Очне яблуко - парне утворення неправильної кулястої форми, розташоване в кожній з очних западин (орбіт) черепа тварин. Пах - частина нижнього краю черевної області, що примикає до стегна. Передсердя - відділ серця, у який надходить кров з вен. Печінка - велика залоза зовнішньої та внутрішньої секреції у хребетних та деяких інших тварин. Підбір - це спрямована система парувань відібраних тварин для отримання потомства з бажаними якостями. Підготовче дресирування - дресирування, завдання якого – навчити цуценя правильно поводитися серед інших собак, з матір’ю, своїми братами і сестрами, а потім і серед людей, прищепити йому загальноприйняті норми поведінки і дружби. Підшлункова залоза - це залоза внутрішньої та зовнішньої секреції, розташована позаду шлунка, складається з частини (головки), тіла і хвоста. Підшорсток - коротка м'яка шерсть більшості ссавців, що росте під довшою й цупкішою.

Племінна книга - книга, куди записують плем. тварин, які відповідають стандарту породи, для обліку їхніх плем. і продуктивних якостей та походження. Плече - найбільш проксимальний сегмент тіла, що прикріпляється до тулуба за допомогою плечового суглоба. Поведінковий акт – одна завершена складна дія, яка починається сприйняттям навколишнього світу і відповідної реакції на нього з метою досягти бажаного або позбавитися від небажаного. Подразник - це різка зміна у зовнішньому або внутрішньому середовищах організму достатньої сили та інтенсивності, яке викликає збудження. Поживна речовина - необхідна для життя і росту організму, хімічна речовина, яку організм отримує з навколишнього середовища. Покарання - це такі наші дії, неприємні для собаки, або больові дії, які ми здійснюємо вже після непотрібної нам, або неправильної, з нашої точки зору, поведінки собаки. Пологи - це етапний фізіологічний процес, в ході якого відбувається вигнання плоду, а також виділення навколоплідних вод, плодових оболонок і плаценти через природні родові шляхи. Потилиця - задня частина голови тварини над шиєю. Потові залози - прості, звичайно нерозгалужені трубчасті залози шкіри більшості ссавців (крім китоподібних, кротів, лінивцевих, деяких ластоногих і сиреноподібних), у т.ч. людини; утворюють і виділяють піт. Потреба - це необхідність у чомусь, бажання володіти певними речами, відчуття нестачі, якщо бажання залишається незадоволеним. Премоляри - два зуби, які розташовані в зубному ряду дорослої людини з обох сторін щелеп за іклами перед молярами. Прикус - співвідношення верхніх і нижніх зубних рядів при їх змиканні. Притулок для тварин - тимчасовий штучний прихисток для тварин, які опинилися в невластивому для них середовищі існування. Проеструс - це період дозрівання фолікула. Раціон - норма харчових продуктів для людей і норма кормів для годівлі тварин на певний термін. Ребра - парні кістки осьового скелету хребетних тварин (за винятком безщелепних), що з'єднуються з хребтом. Релізери - зорові, слухові, нюхові сигнали та інші подразники, які викликають статеве збудження за механізмом умовно-рефлекторного зв'язку. Рефлекс - це здійснювана за участю нервової системи у відповідь реакція організму на подразнення, що виходять із зовнішньої або внутрішнього середовища.

Рефлекторна дуга - шлях проходження нервового імпульсу від рецептора до органа виконавця функції, анатомічна основа рефлексу. Рецепторне поле - це сукупність рецепторів, які замикаються на один нейрон того чи іншого рівня нервової системи. Рівновага - стан тіла, при якому відсутнє переміщення будь-яких його точок під дією прикладених сил. Різці - передні зуби плоскої форми у людини або тварини, які використовуються для кусання їжі. Ротоглотка - ередня частина глотки; бокові та задня її стінки є продовженням відповідних стінок носоглотки та продовжуючись донизу переходять на нижній відділ глотки. Сальні залози - залози шкіри, секрет яких служить жирової мастилом для волосся і поверхні шкіри. Селезінка - непарний, видовженої форми периферійний орган лімфоїдного кровотворення та імунного захисту, розміщений глибоко в задній частині лівого підребер'я. Сензитивні періоди - найсприятливіші для розвитку певних психічних періоди, що визначають психічний розвиток і мають вирішальне значення для навчання і виховання. Серце - це м'язовий порожнистий орган кровоносної системи, який своїми ритмічними скороченнями прокачує кров або гемолімфу через судини тіла, забезпечуючи таким чином живлення і дихання тканин. Сечовід - парний орган, що виконує функцію виведення сечі з нирки в сечовий міхур. Сечовиділення - процес виведення сечі (через сечовий міхур) з організму тварини. Сечовий міхур - непарний порожнистий м'язовий орган видільної системи, який лежить у передній частині порожнини малого тазу і служить для накопичення витікаючої з нирок сечі і періодичного її виведення через сечовипускний канал. Сказ - гостре вірусне інфекційне захворювання людини і теплокровних тварин, при якому відбувається специфічне ураження центральної нервової системи, що у людей та більшості вищих тварин закінчується смертельно. Службове собаківництво - сукупність методів дресирування собак для службових цілей (в рятувальних службах, правоохоронній діяльності). Слух - одне з зовнішніх чуттів, що дає можливість сприймати звуки, мову за допомогою спеціального органа — вуха. Смак - це сприйняття смакових властивостей речовин, що поступають в ротову порожнину. Соціальна

ізоляція

-

соціальне

явище,

при

якому

відбувається

усунення індивіда або соціальної групи від інших індивідів або соціальних груп в результаті припинення або різкого скорочення соціальних контактів і взаємодій.

Спина - задня сторона тулуба, що тягнеться від нижньої частини шиї до попереку. Статева зрілість - досягнення організмом такого ступеня фізичного і біологічного розвитку та формування, при якому всі статеві відправлення являють собою фізіологічно нормальну функцію і не викликають розладу здоров'я чи інших шкідливих наслідків. Статі собаки – частини тіла. Стегно - частина задньої кінцівки у тварин, птахів, комах і т. д. між тазостегновим і колінним суглобами. Стерилізація - знищення всіх організмів та агентів, здатних розповсюджуватись (наприклад, бактерії, пріони і віруси), з поверхонь, медичного обладнання, харчових продуктів або біологічних середовищ. Стимул - це зовнішні подразники, що сприяють підвищенню інтенсивності певних мотивів у діях. Стравохід - порожниста м'язева трубка, яка з'єднує між собою глотку та шлунок. Субпродукти - це внутрішні органи, голови, ноги, хвости, вим'я, м'ясна виріз, одержувані при переробці забійних тварин. Сумаційний рефлекс - короткочасний набутий умовний рефлекс, що зумовлений подразниками без

спеціалізованого

явищ сенсибілізації (чутливості

до

сигнального діючих

значення і

подразників)

формується і фасилітації

на

підставі

(полегшення

проведення інформації і запуску відповідної реакції). Тазостегновий суглоб - великий механізм, що забезпечує правильну поставу, активні рухи і утримує вагу тіла. Тимчасова ізоляція тварин (карантинування) - заходи щодо запобігання занесенню заразних захворювань, що передбачають тимчасове ізольоване утримання тварин та проведення необхідних лабораторно-діагностичних досліджень тварин, які надійшли до притулку. Тічка або еструс - психофізіологічний стан самок ссавців, який передує спарюванню. Трахея - орган дихальної системи, що лежить спереду від стравоходу, заходячи в грудну порожнину через верхній її отвір. Умовні рефлекси - індивідуальні, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів. Ферменти - це глобулярні білки, які допомагають протікати всім клітинним процесам. Фолікул - це компонент яєчника, що містить яйцеклітину, він оточений епітеліальними клітинами і декількома шарами сполучної тканини. Хвіст - відділ сегментованого тіла, розташований за анальним отвором і не містить кишечника.

Хоани - внутрішні отвори носа хребетних тварин, що сполучають носову порожнину з глоткою. Холка - місце на хребті між лопатками чотириногої тварини. Хребетний стовп - частина скелета, яка є головною віссю та опорою тіла. Череп - це складний конгломерат кісток різної будови, функції і походження, об'єднаних у єдине морфо-функціональне ціле. Чистопородне розведення - спаровування тварин належать до однієї породи. Чума

-

зоонозна природно-осередкова

бактеріальна

інфекційна

хвороба,

що

характеризується гарячкою, тяжкою інтоксикацією, геморагічним синдромом, серозногеморагічним ураженням легень, лімфатичної системи з утворенням бубонів, нерідким септичним перебігом і високою летальністю. Шерсть - це волосяний покрив тварин, придатний для виготовлення текстильних та валя льно-повстяних виробів. Шкірний покрив - зовнішній шар тіла тваринного, безпосередньо дотичний з зовнішнім середовищем. Шлунковий сік - досить складний за своїм складом травний сік, який виробляється різними клітинами слизової оболонки шлунка. Шлунок - це розширена частина травного каналу, розташована між стравоходом і кишками. Щелепи - органи різного походження, переважно тверді (скелетні) структури, розташовані в області ротового отвору, що слугують для захоплення і подрібнення їжі. Яєчник - це парний орган статевої системи, в якому утворюються яйцеклітини.

Корисні посилання: http://www.rottweiler-digital.com/category/kategorien/doc/ - соревнование для ротвейлеров. http://dogcity.ru/dress/podrobnee/pravila_i_normativi/pravila_ipo_s_2012_goda/ - правила по дрессировке. http://druzjasobak.narod.ru/pages/pages/notes/train/skd/ipo.html

—

международные

нормативы по дрессировке. http://www.alenstal.lv/tag/ipo - Правила Чемпионатов WUSV с 01.01.2016. http://dogschool.ru/node/316 — базовая подготовка по аджилити. http://dogschool.ru/taxonomy/term/22 — дрессировка аджилити. http://uku.com.ua/sport_work/index.html — положения кинологии в украине. http://uku.com.ua/sport_work/pravila/obidiens.html — положение о судействе по кинологии в украине. http://dogsport.od.ua/index.php/deyat/16-programmy-i-normativy/48-mezhdunarodnye-pravilaobidiens-1-2-2012-g — международные правила обидиенс. http://dogschool.ru/node/208. Новые правила по обидиенс. http://dogsport.od.ua/index.php/deyat/16-programmy-i-normativy/53-pravila-obidiens-mkna-2011-2015-g-g — правила обидиенс. http://www.kssp.ru/index.htm — дрессировка собак. http://dogsport.od.ua/index.php/publikatsii/knigi — литература по кинологии. http://dogschool.ru/node/182 — дрессировка собак действия с кликером. http://dogschool.ru/node/183 — дрессировка с кликером. http://dogschool.ru/node/59 — кликер дрессировка.

- http://youtu.be/Fi9Yos8fhME, - http://youtu.be/ILucVslVqgI.видеоуроки дрессировки. http://clicker-training.jimdo.com/%D0%BE %D0%B1%D1%83%D1%87%D0%B0%D1%8E%D1%89%D0%B8%D0%B5-%D0%BC %D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%B0%D0%BB%D1%8B/

-

обучающие

видеоролики. http://www.komanda-azart.com/a_lesson.html - уроки послушания. http://www.komanda-azart.com/video_obuch.html, видео послушание. http://dogschool.ru/taxonomy/term/27 (http://dogschool.ru/node/93) — обидиенс. http://dogschool-ru.livejournal.com/336107.html — видео змей. http://dogschool.ru/node/84 — видео по обидиенс. http://dressirovka-sobak.com.ua/shkola-yunyih-kinologov-besplatno-dlya-detey-do-17-let/ -

дрессировка собак-компаньонов http://dogschool.ru/node/182 —

http://dogschool.ru/node/183 действия с кликером.

http://dogschool.ru/node/59 — кликер дрессировка для обидиенс. http://www.uku.com.ua/sport_work/pravila/zks_ispytaniya.html http://www.varlay.com.ua/index.php?idname=22var83 — служебные собаки http://dressirovka-sobak.com.ua/shkola-yunyih-kinologov-besplatno-dlya-detey-do-17-let/ видеоуроки по дрессировке. http://dogschool.ru/taxonomy/term/22. http://dogschool.ru/node/316 - сайты аджилити.