1914 1918

16 Norwegian Journal of development of the International Science No 42/2020 NATIONAL MOBILIZATION IN EUROPEAN COUNTRIES AT THE BEGINNING OF THE FIRST WORLD WAR (1914-1918)

Kotova S.

Historian Faculty of Philosophy of Taras Shevchenko National University of Kyiv

НАЦІОНАЛЬНА МОБІЛІЗАЦІЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ НА ПОЧАТКУ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914-1918)

Котова С.

історик, співробітник філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Abstract

The article deals with the common and different thematic blocks for the formation of the "the enemy image" and national mobilization in historical narratives and promotional writing of Great Britain, Germany and Russia at the beginning of the First World War (1914-1918). The activity of scientists and the thematic focus of their texts depended on the level of organization of propaganda in Great Britain, Germany and Russia. The determination of the main enemy on the fronts was the leading topic of scientific work.

Анотація

У статті розглянуто спільні і відмінні тематичні блоки для формування «образу ворога» і національної мобілізації в історичних наративах і публіцистичних творах Великої Британії, Німеччини і Росії на початку Першої світової війни (1914-1918). Активність науковців та тематична спрямованість їхніх текстів залежали від рівня організації пропаганди у Великій Британії, Німеччині та Росії, значимості висвітлюваної проблематики та визначеності головного ворога на фронтах.

Keywords: First World War, national mobilization, propaganda, historical narratives, promotional writing.

Ключові слова: Перша світова війна, національна мобілізація, пропаганда, історичні наративи, публіцистика.

Постановка проблеми. Перша світова війна стала «тотальною війною», де ідеологічні баталії набули не менш важливого значення, ніж військові битви. В сучасній історіографії зазначають, що саме з цього часу бере свої витоки феномен «інформаційної війни» [4, c. 70; 8, c. 28]. Протягом війни публіцисти формувалипевні погляди і думки, впливали на духовний стан армії та населення країни, налаштовували до дій. Періодична преса в роки війни стала домінуючим засобом масової інформації та продемонструвала своє значення в справі формування «образу ворога» [14, 27, p. 35; 37, p. 2]. Публіцисти і вчені-гуманітарії сприяли вкоріненню в громадянську свідомість ворожого ставлення до супротивників на рівні «історичної культури», адже з початку ХХ ст. «будівництво минулого» перестало бути прерогативою професійних істориків. Публіцисти на аматорському рівні пропонували суспільству «образи минулого» у вигляді «наративних шаблонів» та сприяли формуванню стереотипів масової свідомості, які були вигідними в той момент державній владі [10, c. 62; 11, c. 17].

Історіографія проблеми. Американський політолог Г. Лассуелл, аналізуючи досвід Першої світової війни, першим звернув увагу на важливість інформаційних війн в сучасному світі. Згідно з його точки зору, пропаганда виступає як одне з трьох головних знарядь боротьби з ворогом, поряд з військовим та економічним тиском [8]. Організацію офіційної британської пропаганди в різні періоди війни, її методи та зміст, форми проведення в США і ворогуючих країнах на широкій джерельній базі дослідив М. Сандерс [37]. Цей напрям тематично був продовжений Г. Мессінгером, котрий дослідив роль державних інституцій у розгортанні пропагандистської війни, роль преси у піднесенні патріотичних почуттів британців, ролі пропагандистських установ у діючій армії тощо [30]. Значення британської преси у воєнній пропаганді, формуванні суспільних настроїв розглянув Р. Таддок-Трой [34]. Серед праць, присвячених розвитку націоналізму, шовінізму і мілітаризму в Німеччині напередодні і на початку світової війни, виділимо фундаментальні дослідження, ґрунтовані на ретельному опрацюванні джерел, П. Валькенхорста і С. Мюллера [40, 33]. Методологія дослідження базується на працях українського вченого С. Стельмаха [15].

Мета статті. Визначити спільні і відмінні тематичні блоки для формування «образу ворога» і національної мобілізації в історичних наративах і публіцистичних творах Великої Британії, Німеччини і Росії на початку Першої світової війни (19141918).

Виклад основного матеріалу. Російські інтелектуали в перші місяці війни забули колишні політичні та ідеологічні чвари і об’єдналися перед лицем спільного ворога. Помітний вплив на російську інтелігенцію справила сформульована партією кадетів доктрина «ліберального патріотизму». Її положення включали ідею «внутрішнього миру», тобто примирення з урядом заради перемоги, спільного протистояння з владою проти революції та обґрунтувала російський імперіалізм як засіб «визволення» слов’янських народів і Європи, але водночас вона виводила ідею про те, що війна повинна сприяти внутрішнім реформам, запорукою чого мав

Norwegian Journal of development of the International Science No 42/2020 17 стати союз з «демократичними націями» [19, c. 355- за Росію» [9, с. 136, 140, 150]. Автор наголосив, що 366]. Віддзеркаленням їх поглядів можна вважати відповідальність за розв’язання війни лежить саме журнал «Русская мысль», тому що періодичне ви- на німецькому урядові. Літературознавець Б. Єйдання виходило за сприянням кадетів П. Струве та хенбаум заперечував дієвість ліберальної моделі О. Кізіветтера та ретранслювала весь спектр патрі- міжнародних відносин, запропоновану в кінці отичної думки Росії, крім пацифістської ідеології. ХVІІ ст. французьким мислителем абатом СенПублікації російських вчених-гуманітаріїв на сторі- П’єром в трактаті «Проект вічного миру», який вванках журналу переважно були в жанрі наукової пу- жав європейську війну неможливим явищем через бліцистики. Його особливість полягала в тому, що спорідненість матеріальної культури: «Німеччина публіцистичні за формою статті супроводжувалися не помітила, що політична культура з часів Сенрозгорнутою науковою аргументацією, яка підкріп- П’єра змінилася і те що уряд, наважився “з гордості лювався авторитетом вченого [18]. чи з примхи” викликати на війну решту європейсь-

Вчені-гуманітарії допомагали владі проводити ких держав, став в один день, в одну годину — “вомеморіальну політику, яка слугувала частиною на- рогом усіх народів”. Дійсно, не завадило б німецьціональної ідеологічної мобілізації. Вони сприяли кому уряду заглянути перед оголошенням війни в реставрації національних історичних міфів, форму- утопічний трактат про “вічний мир”!» Б. Єйхенвали позитивний образ власної нації, утверджували баум доходить висновку, що Німеччина «пережиїї волю до влади та претензії на національну пере- ває гострий період політичного божевілля, коли фавагу, не враховуючи при цьому коммеморації сусі- тальна тяга до самогубства, заглушає голос розуму дніх країн. Також автори утверджували в свідомо- і совісті» [17, c. 117-118]. сті росіян «колективну пам’ять переможців», яка Німеччина забула про свої власні традиції та претендувала на єдине правильне трактування істо- повернулася до таких форм ведення війни, від яких рії [2, c. 284, 288]. «Образ війни» замальовувався на Європа давно вже відмовилась: «замкнені в тюрмах шпальтах «Русской мысли» як «велика європейська і на бойнях, мирні мандрівники, примушені прибивійна» та «історична катастрофа» у П. Струве. рати стайні і солдатські приміщення, вигнані на С. Булгаков вважав, що війна це «нова історична польові роботи, побиті прикладами та позбавлені межа, що завершує цілу світову епоху». В. Іванов харчів; жінки, роздягнені догола або систематично називав війну «вселенською справою людства як запльовані; хворі із зірваними пов’язками, накладеєдності соборної», а Г. Рачинський однозначно ви- ними після операції; породіллі, вислані на другий значав її світовою [3, c. 108; 6, c. 97; 16, c. 168-170]. день після пологів; діти, які померли від поневірянь

На початку війни для російських і британських на очах матерів; цілі міста зазнали систематичного публіцистів та вчених-гуманітаріїв головною те- розгрому, — кров холоне при думці про ці звірства, мою була відповідальність Німеччини за і голова відмовляється зрозуміти таке повальне берозв’язання війни. У 1914 р. майже всі політичні зумство». Головну причину «морального занепаду матеріали публіцистів проводили думку про спра- та здичавіння» народу «мислителів та поетів» та ведливий і оборонний характер війни для Росії. «джерело обурливих звірств і знущань, якими суЛ. Слонімський у статті «Фатальний союз» писав, часні німці осквернили країну Гете, Шиллера, Кащо війна почалася з вини Австрії, яку підтримала нта і Бетховена» Е. Грімм вбачав у культивуванні Німеччина. Німецько-австрійський союз він назвав сили на національному рівні в Німеччині [5, c. 77, «джерелом хронічної тривоги в Європі», протиста- 90]. вляючи йому «оборонний» франко-російський У статті С. Котляревського «Війна за мир» Нісоюз [12, с. 340-348]. Через три місяці цей же автор меччина постає агресором, яка прагне досягти війпокладав головну провину за розв’язання війни на ськової гегемонії в Європі та за її межами. С. КотНімеччину, використовуючи епітети зразка «манія ляревський відкидав виправдання німців поняттям національної величі», «безумство», «своєрідна пси- «превентивної війни» виключно для забезпечення хіка» німців, переконуючи читачів, що війна при- захисту національного інтересу та збереження ненесе Німеччині лише економічні біди [13]. Редак- обхідного для життя простору, адже Німеччина на тор «Вестника Европы» К. Арсеньєв порівнював початок ХХ ст. мала доволі сильну «опорну міць» війну з кампанією 1812 р. проти Наполеона I і ви- на європейській арені. С. Котляревський підкрессловлював надію на швидке торжество миру і демо- лює, що колосальний приріст населення, чисельна кратії в Європі: «якщо нескінченні і безмежні армія, економічний підйом сприяли реалізації проозброєння призвели до війни, то війна, можливо, відної мети німецької зовнішньої політики — підсскасує в майбутньому їх необхідність і народи з’єд- тупного збільшення власної сили та могутності ченаються у велику родину». Юрист та історик барон рез війну, яка стала специфічним продовженням Б. Нольде в статті «Початок війни» стверджував, політичної гри на міжнародній арені [7, c. 95]. що згідно з уявленнями німецького уряду в Росії Подібної точки зору дотримувався П. Струве було дві течії: «панславізм» та вірні Німеччині «ро- стверджуючи, що «агресивне політичне мислення зумні консервативні кола», які мали подолати пан- по суті перестало бути політичним. Політичні ріславістів. Проте сталося по-іншому: перемогу здо- шення стали будуватися за зразком рішень стратебув прослов’янський напрямок. Також російська гічних. Політика потрапила в полон до стратегії. дипломатія змогла подолати ізоляціонізм часів Коли знаменитий засновник наукової стратегії КлаКримської війни та об’єднала довкола своєї полі- узевіц вчив, що війна є “продовженням політики, тики всю Європу, яка оголосила «хрестовий похід лише тільки іншими засобами”, то він мав саме на

18 Norwegian Journal of development of the International Science No 42/2020 увазі, що війна є засобом для мети, на яку вказує Берліна, який не міг залишити свого союзника наополітика. Якщо таке співвідношення стратегії і по- динці у майбутньому конфлікті з Францією і Ролітики, то остання повинна управляти першою, а не сією. «Англійці повинні мати найбільшу симпатію навпаки». З початком війни «прусський мілітаризм, до німецького імператора в цей момент, оскільки як вершитель світової політики, загубився в її скла- він зіткнувся з рішенням, найбільш важливим в судних сплетіннях та призвів до катастрофи. часній історії Європи… І якщо він вирішить на коП. Струве повністю покладав на Німеччину про- ристь миру, він врятує цивілізацію Європи» [42, p. вину та відповідальність за розв’язання війни 18]. 1914 р. До того ж він пророкував її поразку та мо- Однак вже восени 1914 р. ситуація змінюється рально-політичну кризу для величезної частини ні- докорінно і в британській публіцистиці головна мецького народу після програшу їх країни. провина за розв’язання війни покладається на Німе-

Лейтмотив провини всього німецького народу, ччину. «Ми знаємо, хто справжній агресор… Не а не лише імператора та уряду Німеччини, все час- Франція хотіла війни. Більшість згодна з тим, що тіше з’являється на сторінках російської масової Франція продемонструвала відмінну стриманість… періодики наприкінці 1914 р. Так, М. Арцибашев в Я не думаю, що Росія бажала війни, попри те, що альманасі «Війна», складеному з публіцистичних і вона в неї вступила». І хоча з самого початку балкахудожніх нарисів сучасних письменників і поетів, нської кризи, Німеччина демонструвала неоднознастверджував, що війни не відбулася, якби не було чні наміри, але опубліковане листування її Мінісна те волі Вільгельма, але війна не відбулася, якби терства закордонних справ переконливо доводить, не було на це волі всього німецького народу. Голо- що Німеччина готувалася до масштабної європейвний жах сучасної війни полягає «не в тому, що ської війни — переконував британський автор [35, пролита кров, не в тому, що стріляють гармати, ґва- p. 3-4]. Йому вторив інший, котрий вбачав основу лтують жінок і гинуть діти, а в тому, що дух гра- причину війні у зростанні військової могутності Нібежу, насильства і вбивства, дух полум’яної ворож- меччини та її мілітаризмі: «Нинішня боротьба — це нечі, давній закон дикуна, який проголошував, що перш за все боротьба за свободу проти мілітаризло, скоєне мені — є зло, а зло, скоєне іншому — є зму… Він контролював життя нації. Пруссія оволодобро, досі сильний і немає надії на його зникнення діла Німеччиною, а Німеччина перетворилась на в людській природі ... Звичайно, нинішня війна за- сильний озброєний табір в центрі Європи, і не прокінчиться. Звичайно, Німеччина буде розчавлена. сто оборонний, а відверто агресивний. Більше всіх Звичайно, кровожерною люті тевтонських полчищ мілітаризм Німеччини винен у гонці озброєнь в Євбуде покладена межа» [1]. ропі» [20, p. 17].

Як уже зазначалося, британські інтелектуали з Подібні думки були характерні і для досить ліпочатком війни доволі довго позбавлялися із узви- берального щодо Німеччини дискурсу. Зокрема, вічаєними штампами щодо Німеччини і німецької ку- домий англіканський теолог, професор богослов’я льтури загалом. Тісні міжособистісні зв’язки з ні- в Оксфорді У. Сандей був переконаний, що справмецькими культурними діячами та представниками жня вина за розв’язання світової війни лежить на науки формували уявлення про певну духовну та Німеччині та Австро-Угорщині. Британія не могла інтелектуальну спорідненість. Тому восени 1914 р. стояти осторонь і спостерігати за поразкою Франабсолютно не дивними були настрої подібні насту- ції. Громадська думка в Німеччині, мілітаристські пним: «Ні, ми не можемо ненавидіти, чи звинувачу- доктрини, які знаходили своє відображення в пресі вати людей взагалі. І вже точно не окремих німців, та озвучувалися її громадськими діячами свідчили яких ми знаємо. Я тільки що отримав лист від мо- про те, що Німеччина «була найбільш амбіційною і лодого Фріца Хакманна, який був в Оксфорді в небезпечною державою в Європі». Водночас, автор останній семестр і приніс мені вступ від німецького намагався донести до читачів думку про те, що в вченого-античника з Берліну: чарівний лист, напо- ставленні народів один до одного лежать непорозувнений вдячністю за друзів, з якими я його позна- міння і штучно створені в публічному просторі уяйомив. Я пам’ятаю його сонячну посмішку і його влення про «не справжню Німеччину» і «не справуклін із клацанням каблуками. Тепер він воює жню Британію». «Ми думаємо про неї (Німеччину. проти нас… А ще є Пол Маасс, молодий доктор фі- – С.К.) як про благородну націю, у якої в певний час лософії, котрий нещодавно одружився. Незадовго щось пішло не так. Іноді це відбувається як з окредо цього він прислав мені світлину свого сина мими людьми, так і з деякими націями, які на деУльфа і ми обмінялися деякими жартами про пог- який час протягом всього періоду свого існування ляд Ульфа на мудрість, його знання грецької і його відходять від основних ліній світового прогресу…» владні звички. І тепер, звичайно, Мааас із своїм [36, p. 109]. полком і ми зробимо все можливе щоб його вбити, Нарешті, в інтелектуальному дискурсі і публіа потім змусимо голодати Ульфа та його мати» [32, чному просторі Великої Британії остаточно утверp. 8]. джується думка, яка була чітко означена вже згаду-

Британські автори в серпні 1914 р. доволі обе- ваним вище істориком Р. Мюіром, який переконурежно висловлювалися в своїх публіцистичних ви- вав британців, що Німеччина задовго до австроступах щодо вини Німеччини у розв’язанні війни, сербського конфлікту готувалася до війни, і вона перекладаючи провину більшою мірою на Австро- планувала почати її якщо не в 1914 р., то в наступУгорщину, яка провокувала Німеччину. Більше ному році, прикриваючись гаслами про мир. «Отже, того, вони навіть намагалися виправдати політику ось три пункти обвинувачуваного заключення

Norwegian Journal of development of the International Science No 42/2020 19 проти Німеччини: 1) ця війна, найбільш жахлива в та письменник і філософ Р. Ойкен — опублікували історії людства, була почата Німеччиною; 2) вона звернення, в якому зазначали, що «Англія викориспланувала і готувала її роками і стала наслідком її товує в боротьбі проти германізму слов’янську і нажадібності та агресії; 3) вона була здійснена таким півазіатську силу; вона воює не лише на стороні вачином, що назавжди принижує Німецьку державу, рварів, але й на стороні моральної несправедливодемонструючи її ворогом всього, що є найсвятішим сті» [26, s. 5]. Саме Англія несе відповідальність за в людській цивілізації» [31, p. 44]. У Передмові до перетворення локальної європейської війни, яку розбірника документів зовнішньополітичних ві- зпочала Росія без будь-яких причин, на світову домств воюючих країн, які висвітлювали події на- війну проти культури, переконували німецькі вчені. передодні та в перші місяці війни, зазначалося: Розглядаючи германофобські настрої в Північній «дійсні причини нинішньої пожежі створювалися Америці Р. Ойкен звертав увагу на те, що німці попротягом багатьох років, і, хоча, зовні справедливо, винні доводити суспільству нейтральних країн дущо Австрія оголосила про початок військових дій мку про те, що справжньою причиною війни стала проти Сербії, вивчення попередніх подій покаже, не підтримка Німеччини свого союзника Австрощо справжня причина великої європейської війни Угорщини у конфлікті з Сербією, а довоєнна євро— амбіції Німеччини. Німеччина, і особливо німе- пейська політика Франції та Росії, підтримана Ангцький імператор —оскільки ми повністю відмовля- лією. На цьому фоні будь-які звинувачення Німечємося вірити в те, що німецький народ в цілому ба- чини у «мілітаризмі» є безпідставними, а аргументи жав війни — проводили агресивну політику… Ні- противників, котрі на основі поширення в німецьмеччина з початку ХХ століття постійно кому суспільстві ідей Бернгарді називають німецьпорушувала європейський мир, розпалюючи супе- ких інтелектуалів «бернгардистами», є абсолютно речки, усіма способами просуваючи власні амбіції несправедливими, оскільки «далеко не всі схвалюна схід і захід, постійно намагаючись збільшити вали його ідеї» [25]. свою колоніальну імперію» [22, p. XXV]. У популярному в німецькому суспільстві збір-

Водночас, в британському публічному прос- нику статей відомих вчених-гуманітаріїв «Німечторі необхідно було змінити ставлення суспільства чина і світова війна» були вміщені статті про агреі подолати окремі стереотипи до союзників по сивну політику європейських держав, об’єднаних у війні. Насамперед, йшлося про Росію, знання про розділ «Силова політика (Machtpolitik) наших ворояку британських верств були досить поверховими. гів», в яких, з точки зору німецьких авторів, довоПри цьому ставилося завдання продемонструвати, дилась їхня вина у розв’язанні війни [23, 41]. Водз одного боку, безпідставність німецьких звинува- ночас, окремі німецькі інтелектуали звертали увагу чень у «варварстві» всього російського, а з другого на те, що втручання Англії у європейський конф— підкреслити тривалі зв’язки Росії і Німеччини, і лікт був необхідний консервативним колам для те, що остання була значною мірою зобов’язана Ро- того, щоб ліквідувати ірландську кризу, яка, після сії в становленні державності та німецької єдності. невдалих спроб мирного врегулювання, загрожуПри цьому британські автори були переконані в вала небезпекою громадянської війни. Германотому, що негативне ставлення британців до Росії фобські настрої англійської преси консорціуму бастало наслідком культивованих і завезених з Німе- рона Норкліффа, на переконання німецького авччини стереотипів. Зміна такого погляду досяга- тора, багато в чому несуть відповідальність за лася шляхом інтервенції в тогочасний гуманітар- розв’язання війни, але не відображають весь спектр ний дискурс сюжетів на історичні теми, які мали думок британських політиків і суспільства, хоча і переконати читача, що саме Німеччина під час бал- впливають на урядову позицію [38]. Ця думка мала канської кризи принизила Росію, яка не могла від- реальне підґрунтя, оскільки, як твердять сучасні домовитися від своєї допомоги братським для неї пів- слідники, напередодні війни медійний консорціум денним слов’янам, попри те, що її військова могут- Норкліффа контролював 40 % ранкових, 45 % вечіність була підірвана російсько-японською війною рніх і 15 % недільних видань. У роки війни Норк1904-1905 рр. «Приниження, яке було нанесено Ро- ліфф став головним бенефіціарієм посилення сії, викликало в країні обурення, оскільки воно було впливу преси і «втручався в процес прийняття бринанесено в той момент, коли політика російського танських рішень з найбільш нагальних проблем, з уряду найбільш точно відповідала потребам нації». якими зіштовхувалась нація, від вербовки і цензури Підступна політика Берліна і Відня стосовно Росії, у пресі в 1914 р. до пропаганди і мирного врегулюна думку британського автора, полягала в тому, що вання у 1918 р… він вважав своїм обов’язком, як обидві столиці були переконані, що саме Росія пос- британського патріота, підштовхувати політиків, лаблює їхні позиції на Балканах. І з цього моменту які коливалися, до нових зусиль заради перемоги у німецькі державні діячі почали говорити про «ро- війні будь-якою ціною» [39, p. 123]. сійську небезпеку» і про майбутній конфлікт між «Великодушний Альбіон» («Großmütiges німецькою «культурою» та російським «варварст- Albion»), за висловом У. Віламовича-Мюлендорфа, вом» [21, p. 13, 17]. який звинувачував Німеччину в «прусському мілі-

Німецькі вчені та інтелектуали практично од- таризмі», сам ставав об’єктом критики за політику ноголосно покладали вину за розв’язання війни на стосовно Ірландії і власних колоній [193, s. 32-33]. своїх противників, звинувачуючи передусім Анг- Справжньої ж причиною війни, на думку Е. Марлію. Так, вже в серпні 1914 р. впливові німецькі ін- кса, став імперіалізм, який проявлявся не лише в телектуали — природознавець і філософ Е. Геккель

20 Norwegian Journal of development of the International Science No 42/2020 прагненні економічного домінування, але й духов- пулярних брошур, а також монографічних виданного і культурного переважання над іншими, що нях, де науковці підкреслювали свою приналежпроявилося в поширенні ідей «панславізму», «тюр- ність до провідних університетів. кізму», «австрійсько-угорського славізму», а тому нинішня війна є «війною культур» [29, s. 4-5]. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

На переконання німецьких вчених-гуманіта- 1. Арцыбашев М.К. Война // Война: Альмаріїв причиною того, що Росія розв’язала війну став нах. 2-е изд. – Москва: Меч, 1914. – С. 5-15. панславізм, який був впливовою ідеологічною і по- 2. Ассман А. Длинная тень прошлого: Мемолітичною силою напередодні війни. Вони характе- риальная культура и историческая политика. –ризували його не як «культурну течію, а як особ- Москва: Новое литературное обозрение, 2014. –ливу військово-політичну силу, спрямовану на під- 328 с. корення східних і південних слов’ян» [28, s. 3]. 3. Булгаков С.Н. Русские думы // Русская Панславізм, переконував німецький економіст і іс- мысль. – 1914. № 12. – С. 108-115. торик, є абсолютним ворогом Німеччини в цій війні 4. Гейдорн Г. Монополии. Пресса. Война. Исі, враховуючи, що сучасна Росія за відомими стати- следования внешней политики Германии с 1902 по стичними даним не є «виключно православною 1914 год. Роль прессы в подготовке Первой мирокраїною», а включає мільйони не православного на- вой войны. – Москва: Прогресс, 1964. –573 c. селення, релігійне питання стає одним із основних 5. Гримм Э.Д. Пьяные илоты. Немецкие бесу цій війні. чинства и европейская культура // Русская мысль. –

Цю думку поширювали і численні популярні 1914. – № 8-9. – С. 76-93. брошури (їхній обсяг значно перевищував аналогі- 6. Иванов В.И. Вселенское дело // Русская чні британські видання), в яких давалася оцінка зо- мысль. – 1914. – № 12. – С. 97-107. внішній політиці Великої Британії, Росії, їхньому 7. Котляревский С.А. Война за мир // Русская економічному розвитку, німецькому впливу на по- мысль. – 1914. – № 10. – С. 94-98. літичний, економічний і культурний розвиток Росії 8. Лассуэлл Г. Техника пропаганды в мироз виразною ідеєю німецького «культуртрегерства» вой войне. – М., Л.: Издательство военной политив подоланні східної «варваризації». Типовий прик- ческой литературы, 1929. –212 с. лад німецької оцінки зовнішньої політики Великої 9. Нольде Б.Э. Начало войны // Русская Британії та Росії напередодні війни на Балкансь- мысль. – 1914. – № 10. – С. 127-164. кому півострові: «Найбільш сумну роль відіграла 10. Сенявская Е.С. Противники России в войАнглія… Одне можна сказати напевно: і Росія і Ан- нах ХХ века: Эволюция «образа врага» в сознании глія стали сербськими могильщиками» [24, s. 187]. армии и общества. – Москва: Российская политиче-

Висновки. Протягом Першої світової війни до ская энциклопедия, 2006. –288 с. формування «образу ворога» активно підключи- 11. Сенявская Е.С. Психология войны в ХХ лися практично всі вчені-гуманітарії воюючих веке: исторический опыт России. – Москва: Российкраїн. В переважній більшості їхні публіцистичні ская политическая энциклопедия, 1999. –383 с. тексти були спрямовані на власне суспільство і фо- 12. Слонимский Л. З. Фатальный союз // Вестрмувало всередині країн уявлення про ворога, яке ник Европы. – 1914. – № 8 (Август). – С. 340-348. мало піднести патріотичні почуття та забезпечити 13. Слонимский Л.З. Что нужно было Гермавнутрішню стабільність. Активність та тематична нии? // Вестник Европы. – 1914. – № 12 (Декабрь). спрямованість залежали від рівня організації про- – С. 287-294. паганди у Великій Британії, Німеччині та Росії, зна- 14. Суржик Д.В. Англо-германская информачимості висвітлюваної проблематики та визначено- ционная война в США в годы Первой мировой сті головного ворога на фронтах. войны // Междисциплинарный научно-аналитиче-

В Росії, зважаючи на низький організаційний ский и образовательный журнал Пространство и рівень пропаганди на державному рівні, ініціатива время. – 2013. – № 1 (11). – С. 88-93. належала самим вченим-гуманітаріям, а роль орга- 15. Стельмах С.П. Роль соціального контексту нізаційних центрів взяли на себе т.зв. «товсті жур- в історії історіографії (на прикладі становлення нінали» соціально-політичного, науково-популяр- мецької історичної науки ХІХ століття) // Вісник ного і літературного спрямування, які вміщували Дніпропетровського університету. Історія та археопропагандистські матеріали, спрямовані, насампе- логія. – 2017. – Вип. 25 (1). – С. 166-174. ред, проти головного ворога Росії — Німеччини. В 16. Струве П.Б. Суд истории // Русская мысль. цьому питанні політична приналежність авторів, – 1914. – № 8-9. – С. 167-178. або ж їхні політичні симпатії, не відігравали відчу- 17. Эйхенбаум Б.М. Проблема «вечного мира» тної ролі, оскільки спільною інтенцією для них // Русская мысль. – 1914. № 8-9. – С. 116-119. була «духовна мобілізація» у «війні культур», яка 18. Тихонов В.В. Пропаганда прошлым: росскладала ідеологічну основу війни. Характерною сийские историки в годы Первой мировой войны // ознакою для Росії було те, що переважна більшість История: электронный научно-образовательный інтелектуалів та вчених-гуманітарії позиціонували журнал. – 2012. – Вып. 3(11): Знания о прошлом в себе поза академічними центрами та університе- политико-правовых практиках переходных периотами. Натомість у Великій Британії та Німеччині дов всемирной истории. URL: http://mes.igh.ru/ maпропагандистські тексти публікувалися у серіях по- gazine/content/propaganda-proshlim.html

Norwegian Journal of development of the International Science No 42/2020 21 19. Шелохаев В.В. Разработка кадетами наци- 31. Muir R. Britain’s Case against Germany. An онального вопроса в годы Первой мировой войны // Examination of the Historical Background of the GerПервая мировая война: Пролог XX века. – М., 1998. man Action in 1914. – New York, Manchester, 1914. –– С. 355-366. 220 p. 20. Adams W.G.S. The responsibility for the war. 32. Murray G. Thoughts on the war Author. –– London: H. Milford, Oxford University Press, 1914. London: H. Milford, Oxford University Press, 1914. –– 20 p. 19 p. 21. Chirol I.V. Germany and «the fear of Russia». 33. Müller S.O. Die Nation als Waffe und Forstel– London: H. Milford, Oxford University Press, 1914. lung. Nationalismus in Deutschland und Großbritanien – 20 p. im Ersten Weltkrieg. – Göttingen, 2002. – 427 s. 22. Courtney W.L. Introductory // Kennedy J. M. 34. Paddock Troy R. E. A call to Arms: PropaHow the War Begann. – London, New York, Toronto, ganda, public opinion, and newspapers in the Great 1914. – P. V-XXVII. War. – Westport, Connecticut: Praeger Publishers, 23. Darmstädter P. Die Machtpolitik Frankreichs 2004. –212 p. // Hitze O., Meinecke F., Oncken H., Schumacher H. 35. Sanday W. The Deeper Causes of the War. –(Hrsg.) Deutschland und der Weltkrieg. – Leipzig, London, 1914. –120 p. 1915. – S. 323-347. 36. Sanday W. The meaning of the war for Ger24. Gorčević S. Russland und Serbien von 1804- many and Great Britain: an attempt at synthesis. – Ox1915 nach Urkunden der Geheinarchive von St. Peter- ford: The Clarendon press, 1915. –124 p. burg und Paris und des Wiener Archivs. – München, 37. Sanders M.L. British Propaganda During the 1916. –187 s. First World War, 1914–18. – London: Macmillan, 25. Eucken R. Deutschfeindliche Strömungen in 1983. –320 p. Amerika // Berliner Tageblatts. Wochen-Ausgabe. – 38. Sieper E. England und der Krieg. Wer trägt die 1915. – 19. Januar. – S. 2. Schuld // Berliner Tageblatts. Wochen-Ausgabe. 1915. 26. Haeckel und Eucken gegen England // Berli- 26. Januar. S. 2. ner Tageblatts. Wochen-Ausgabe. – 1914. – 20. Au- 39. Thompson L. J. Fleet Street Colossus: The gust. – S. 5. Rise and Fall of Northcliffe, 1896–1922 // 27. Mackenzie J.M. Propaganda and Empire. The Parliamentary History. – Edinburgh University Press. –Manipulation of British Public Opinion, 1880-1960. Volume 25. – Part 1. – 2006. – Р. 115-138. (Studies in Imperialism). – Manchester: Manchester 40. Wankenhorst P. Nation. Volk. Rasse. RadikaUniversity Press, 1985. ler Nationalismus im Deutschen Keiserreich. 189028. Jastrow J. Gegen wen führen wir Krieg? // 1914. – Berlin. 2007. –410 s. Berliner Tageblatts. Wochen-Ausgabe. – 1914. – 13. 41. Wartsch F. Die Machtpolitik Englands // Hitze August. – S. 3. O., Meinecke F., Oncken H., Schumacher H. (Hrsg.) 29. Marcks E. Der Imperialismus und der Welt- Deutschland und der Weltkrieg. – Leipzig, 1915. – S. krieg. Vortrag gehalten in der Gethe-Stiftung zu Dres- 297-322. den am 9. Oktober 1915. – Leipzig, 1915. – 26 s. 42. Wilkinson H.S. August 1914 the coming of 30. Messinger G. British Propaganda and the State the war. – London: H. Milford, Oxford University in the First World War. – Manchester: Manchester Uni- Press, 1914. – 89 p. versity Press, 1992. –240 p.