40_ by №5 №5

qŠ`ŠhqŠhj`

У Володимирі-Волинському з 23.09 по 29.09 3 хлопчики 3 дівчаток народилися 8 пар одружилися 1 особа померла

1 ЖОВТНЯ

вшановується пам‘ять святої Аріадни. У народі цей день називався Орина, журавлиний літ. Якщо на Орину журавлі відлетять, то на Покрову (14 жовтня) буде перший мороз; якщо ні, то до Артемового дня (2 листопада) на мороз годі й чекати – «сльота стоятиме». Яка погода 1 жовтня, така буде і 1 квітня.

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ГАЗЕТА

Пт

Чт

Сб

Нд

+6... +130 +5... +150 +7... +180 +9... +200

Шановні читачі!

ЖОВТНЯ

2015

ЧЕТВЕР

з наступного четверга газета «Рідне місто» розповсюджується знову БЕЗКОШТОВНО!

№40 (314)

ВОЛОДИМИР

ВІДКРИВСЯ НОВИЙ МАГАЗИН! Вул.Князя Василька,3 (площа Героїв).

секонд хенд & євро сток

ВІВТОРОК Повне оновлення товару СЕРЕДА Повне оновлення «люкса» на вагу Широкий асортимент, хороша якість, приємні ціни! Чекаємо на вас!

Завітайте до нас у магазин! Вул.20 Липня, 8а (поблизу гімназії)

ПНІ ДОСТУ

НИ ЦІІН

Людмила Процюк разом із своєю похресницею Софійкою

Іменинниці Софія та Надія Бражнікови прийшли до свого храму на свято

²ìåíèííèö³ äî ñâîãî õðàìó ïîñï³øàëè… 30 вересня церква вшановує пам’ять великомучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Того ж дня відбулося перше богослужіння у храмі цих святих, будівництво якого завершується у нашому місті.

Тетяна ПАЛАЄВСЬКА Розпочалося усе з хресної ходи від собору Різдва Христового до місця будівництва церкви Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Після святкової служби, яку відправив настоятель храму протоієрей Євген Рябець разом із іншими священиками, було освячено велику ікону великомучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії.

Її новозбудованій церкві подарував луцький благодійник Олександр Киця, який, до речі, колись мешкав у нашому місті. Після служби Божої отець Євген подякував багатьом прихожанам, а особливо володимирчанину Івану Дудку, за допомогу, надану під час будівництва храму. На храмове свято того дня прийшло чимало городян. Серед них і самі винуватиці свята, іменинниці Віри, Надійки, Люби та Софійки. Маленькі, дорослі, старенькі. Всі прийшли у храм щиро помолитися у цей святковий день та почути слова Божого благословення. - Ми з донечкою обидві прийшли на це свято, бо вона - Софійка, а я - Надія,

- пояснює нам молода жіночка. – Сьогодні у нас день ангела, а в цього новозбудованого храму – свято. Думаю, що в подальшому ми станемо активними прихожанами і поповнимо вже немалу церковну громаду. Того святкового дня біля храму ми встріли ще одну Софійку з хрещеною мамою Людмилою. - Наша Софійка сьогодні святкує свій перший день народження, - розповідає пані Людмила. – Рік тому настоятель цього храму отець Євген її охрестив. Пам’ятаю, він тоді був дуже зайнятий, цілісінькими днями перебував на будівництві, але таки знайшов вільну годину і охрестив нашу дівчинку. Тепер це наша церква, а отець Євген – наш душпастир.

а також:

канцелярія

ПРАЛЬНІ, МИЮЧІ ТА ВІДБІЛЮЮЧІ ЗАСОБИ Засоби особистої гігієни, підгузники, супутні товари

АКТУАЛЬНО

№40 1 ЖОВТНЯ 2015 РОКУ

РІДНЕ МІСТО

Ìèêîëà Ã³íàéëî: «² â ñâÿòà, ³ â áóäí³ ìè áåðåæåìî ñïîê³é íàøî¿ äåðæàâè...» Уже минуло чимало часу, як отець Микола Гінайло, керівник міського благодійного фонду «Матері Божої Неустанної Помочі», відбув на фронт. Нині майор Гінайло виконує обов’язки заступника командира 14-ї ОМБр із роботи з особовим складом й не перестає там, на передовій, бути душпастирем для наших бійців.

Тетяна ПАЛАЄВСЬКА Останнім часом наше спілкування з Миколою Архиповичем відбувається переважно у телефонному режимі. Попри свою зайнятість, він завжди знайде кілька вільних хвилин, аби розповісти, що в хлопців (мається на увазі військовослужбовців 14-ї бригади) нового, кого відправили у відпустку, хто з рідних країв до них навідувався. Чергова наша розмова теж розпочалася з того, що отець Микола розповів, що, дякувати Богу, всі військовослужбовці нашої бригади живі-здорові й з усією відповідальністю оберігають рідну землю від ненависного окупанта. - Днями наші військовослужбовці мали можливість побачити виступ чудової співачки, заслуженої артистки України Жанни Боднарук. Вона приїхала на Схід разом із своїм чоловіком, Анатолієм Карпенком, - розповідає Микола Архипович. – Дійство пройшло без пафосу, без штучності та надуманих реверансів. У залі лунала гарна українська пісня, а в перервах відбувалося невимушене спілкування із захопленою публікою, більша частина якої – військовослужбовці 14-ї ОМБр. Ми слухали чудові пісні у виконанні пані Жанни, а після концерту довго розмовляли з нею та її чоловіком про музику під час війни, про українське суспільство перед обличчям чужоземної агресії та про багато

Фото на згадку зі співачкою Жанною Боднарук іншого. Такі концерти – чудові моменти, які полегшують дні служби нашим бійцям. Так приємно чути рідну українську пісню, нашу мелодійну мову. Заступник командира бригади розповів нам, що, попри перемир’я, ворог зброю не поспішає ховати, щоразу про себе нагадує, обстрілюючи наші позиції. Але хлопці готові до всього. - Ми знаємо, хто проти нас, спостерігаємо за ворогом, бачимо, яка в нього техніка. Знаємо про його пересування, концентрацію... Іноді снайпер стріляє по наших позиціях. Але хитро так стріляє, не для того, щоб когось убити, а просто, аби залякати, деморалізувати. Ви ж знаєте, в сєпарів там між собою зараз іде гризня. Різні угрупування між собою ворогують, - продовжує пан Гінайло. - А ми тримаємося, мусимо дотримуватися Мінських домовленостей, які підписав наш головнокомандувач. Мусимо, аби показати, що ми, українці, сповідуємо європейські цінності, дотримуємося даного слова. Щодо стосунків із місцевим населенням, то тут, каже Микола Архипович, усе просто.

- Ми їм допомагаємо, чим можемо, а вони дякують добрим словом, приязним ставленням. Хоча й не всі. І продукти передаємо, і ремонтні роботи допомагаємо виконувати. У нас узагалі дуже добре налагоджена співпраця з представниками тамтешніх органів місцевого самоврядування, - розповідає отець Микола. – Наші бійці з великим задоволенням допомагають населенню. Їм теж набридла війна, військова форма, вони нудьгують за домашньою роботою, за своїми дітьми, тому в години затишшя шукають собі звичні в цивільному житті заняття. Ви знаєте, жити на лінії зіткнення – це щоденна величезна загроза життю, здоров’ю, майну. Ці люди, які пізнали голод, холод і розруху, нині з повагою ставляться до наших військових. Буває, прийдеш на ринок щось купувати, а вони: «Ви на ціну не дивіться, для вас буде знижка...» Запитую, з якого це дива? А вони кажуть: «За те, що нашу землю бороните...» Донбас – особлива земля, зі своїми традиціями, своїми поглядами на життя. Там люди (як, зрештою, й у нас) дуже важко працюють. Їх обстрілюють, а вони за себе не пережи-

Ç äîðîãè íå çâîäèòü çàïëàêàí³ î÷³ – ÷åêàº ñèíà îä ðàíêó äî íî÷³… Щодня ми дивимося, чуємо й читаємо про війну на сході країни. І щоразу неабияка тривога охоплює кожного з нас, обсідають різні сумні думки. Ще тяжче тим, у кого сини, чоловіки, брати чи друзі воюють у зоні АТО. Але найважче солдатським матерям. Їхні діти здебільшого приховують від них найгірше. Тому жінкам залишається лише здогадуватися, що пережили чи переживають їхні кровиночки. Кожна мама «служить» у тому ж батальйоні, частині й роті, де служить її дитина. Душею, серцем, думками вона переживає все те, що й її дитина. Просто на відстані. І від цього їй, напевно, ще важче.

Тетяна ПАЛАЄВСЬКА Ось уже більше року Тарас Папежук виконує бойові завдання в зоні АТО. Біографію 28-річного парубка можна вмістити в декілька рядків: школа, вуз, армія. Нині Тарас перебуває у складі 14-ї ОМБр на передньому краю оборони. А для його мами, Галини Йосипівни, яка має ще двох молодших синів, розпочався новий етап у житті, наповнений невідомими раніше турботами та переживаннями. Галина Папежук – вчителька третьої одинадцятирічки ВолодимираВолинського. Вже майже три десятки літ вона навчає молодших школярів і тішиться тим, що стільки часу віддає улюбленій справі. А більше року серце жінки не на місці - її найстарший син, Тарас Папежук, військовослужбовець 14-ї ОМБр, виконує свій обов’язок перед Батьківщиною, захищаючи її цілісність і суверенітет на сході країни.

- Тарас - військовослужбовецьконтрактник, - розповідає мама про сина. - Син закінчив технічний вуз, але чомусь зацікавився військовою справою і пішов служити за контрактом. Напередодні всіх цих подій на Донбасі вдруге підписав контракт, а коли почалися бойові дії, потрапив у Донецьку область. Знаю, що він солдат зенітного ракетно-артилерійського дивізіону, раніше був у підпорядкуванні начальника протиповітряної оборони тоді ще 51-ї ОМБр, підполковника Василя Спасьонова. Дуже переживав, коли загинув його командир. Проте майже нічого ніколи не розповідав. Ні мені, ні моїй мамі, ні своїм

меншим братам. Коли сталася трагедія неподалік Волновахи, Тарас разом із іншими військовослужбовцями був на Сході. Я коли почула, що так жорстоко розправилися з нашими хлопцями, то ледь себе опанувала. Добре, колеги підтримали, заспокоїли. Остаточно заспокоїлася лише тоді, коли почула його голос по телефону. Спілкуючись із військовослужбовцями, які були на Сході або ж нині там перебувають, дуже часто доводилося чути: справжній чоловік ніколи не розповість усієї правди своїм рідним та близьким. Їх потрібно берегти. Пам’ятаю, як один солдатик казав: «Моя мама плакала, плаче і буде плакати... Мені це болить, але хіба у чоловіка є інший вихід, коли вирішується доля України?» Тарас ніколи ні про що рідним не розповідав. На запитання «Як ти там?» він сухо відповідав, що в нього все добре, довкола все спокійно. Та серце матері не перехитриш. Воно не знало спокою ні вдень, ні вночі. Жінка ночами молилася Богу і просила, аби вберіг синочка від ворожої кулі. Материн-

вають, думають про те, що корова вибухів злякається і молоко перестане давати. Я весь час говорю нашим військовослужбовцям: і ми, і вони – діти однієї, єдиної країни. І нам, і їм потрібно важкою працею заробляти собі на хліб насущний. Днями в Інтернеті з’явилася неперевірена інформація, яка мала на меті скомпрометувати нашу бригаду. Я маю на увазі випадок із п’яним командиром, який із компанією роз’їжджав по Одесі. Пресслужба 14-ї ОМБр була змушена зробити заяву, що офіцери, фігуранти цих скандальних матеріалів, до нашої бригади жодного відношення не мають. На даний час особоське серце - це найбільше вмістилище у світі, бо у ньому - найпалкіша і найвідданіша любов. Така ж і материнська молитва. Чому так? Бо мати завжди молиться щиро. Інакше не вміє. - У минулому році Тарас приїхав у відпустку якраз напередодні Дня вчителя, - продовжує пані Галина. – Для мене це було найкращим подарунком до свята. Тоді він кілька місяців був удома, а потім - знову на Схід. І знову місяці чекань та переживань. Живу і сподіваюся обійняти свою дитину, хоча й переконана, що син повернеться уже не таким, як був раніше. Війна його змінила. Він помужнів, проте став замкнутим, мовчазним. Галина Йосипівна щодень із надією та тривогою чекає дзвінка від сина, щоб знати напевно, що він живий і з ним усе гаразд. Дивують жінку запитання деяких цікавих: «Навіщо ти його відпустила?» На це жінка завжди має відповідь: «Мій син – самостійна доросла людина. Йому видніше, яку дорогу в житті обрати…» Дуже хочеться підтримати цих мужніх жінок добрим, теплим і щирим словом. Здається, якщо вони витримають усі ці випробування, то й усі, хто біля них, вистоять у ці нелегкі для всіх нас часи, не зламаються. - Більше року я сподіваюся, що осьось - і все закінчиться. Ну, ще хай місяцьдва - і буде кінець цій війні. Час іде, хлопці гинуть, міста руйнуються, і кінця-краю цим жахіттям не видно, - продовжує пані Галина. - Ми - матері, жінки - повинні бути сильними, а головне - допомагати і будь-що підтримувати своїх синів, чоловіків, братів. Ми ж як другий фронт, як їхній надійний тил, який завжди має бути потужним та незрушним. Напередодні Дня вчителя, який в Україні відзначається у першу неділю жовтня, ми хочемо привітати Галину Папежук з її професійним святом та побажати їй, аби той, кого вона найбільше чекає з війни, нарешті, повернувся додому. І хай кожна матір, яка чекає свого сина з війни, якнайшвидше відчує його міцні обійми, найдорожчі за все на світі.

вий склад 14-ї бригади під безпосереднім командуванням нашого командира бригади захищає суверенітет та територіальну цілісність України у зоні АТО. Про що говорить ця інформація? Про те, що нашу бригаду будь-що хочуть скомпрометувати, а значить, її бояться. А якщо бояться – значить поважають. Принагідно висловлюю глибоку вдячність усім, хто допомагає нашим хлопцям. Хто, можливо, відриває від себе останнє й ділиться з нами… Ви навіть уявити собі не можете, як хлопці тішаться кожній вісточці, посилці, кожному дитячому малюнку, кожному щирому, теплому слову. Для них дуже важливо знати, що про них удома пам’ятають, що їх цінують, що їх люблять і на них чекають. Пам’ятайте, що слова й емоції, які ви адресуєте хлопцям на передову, мають для них величезне значення, чинять на них неабиякий вплив. А тому вкотре повторюю: не скупіться на добре слово й щиру подяку для наших вояків. Цьогоріч наша держава вперше відзначатиме День захисника України 14 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці. Скоріше за все, цей святковий день Микола Архипович разом із військовослужбовцями 14-ї ОМБр зустрічатиме на Сході, в зоні антитерористичної операції. Зважаючи на те, отець Микола передає усім володимирчанам вітання. - Від імені командування 14-ї ОМБр та особового складу дякуємо вам, дорогі володимирчани, за вашу постійну підтримку та щиру молитву. Віримо, що вже дуже скоро наші українські свята ми будемо відзначати всі разом, в мирній, єдиній, квітучій Україні! - сказав на завершення нашої розмови заступник командира бригади майор Микола Гінайло.

Протестували дорожники 28 вересня працівники Володимир-Волинської філії дорожньоексплуатаційної дільниці з 11.00 до 13.00 перекрили рух на трасі Устилуг – Луцьк – Рівне навпроти своєї контори. Протестувальники вимагали виплатити заробітну плату, яку їм заборгували за майже 7 місяців. Цього ж дня під стінами облдержадміністрації відбувся пікет працівників ДП «Волинський облавтодор», які також вимагали виплатити їм заробітну плату. Із протестувальниками спілкувався директор департаменту інфраструктури Волинської ОДА Іван Мирка, який зазначив, що облдержадміністрація не є розпорядником коштів, але усіма можливими методами сприятиме тому, щоб дорожники отримали зарплату.

Вручено ордер на двокімнатну квартиру Надія Мазур, яка була позбавлена батьківського піклування, навчалася у спеціалізованій школі-інтернаті «Центр освіти та соціальнопедагогічної підтримки», проживала у Волинському соціальному гуртожитку для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, отримала ордер на двокімнатну квартиру на вулиці Луцькій. У квартирі дівчина проживатиме із сестрою Софією.

До Дня музики З нагоди Міжнародного дня музики військовий оркестр запрошує на концертну програму, яка відбудеться 2 жовтня о 15.00 у клубі військової частини В0259. А дитяча музична школа цього дня о 16.30 чекає на шанувальників академічного мистецтва.

№40 1 ЖОВТНЯ 2015 РОКУ

НОВИНИ

РІДНЕ МІСТО

Ïðî îñòàííþ ñåñ³þ 6 ñêëèêàííÿ òà íîâó áóä³âåëüíó áðèãàäó 2 жовтня відбудеться позачергова сесія Володимир-Волинської міської ради, повідомив міський голова Петро Саганюк під час щовівторкової пресконференції.

Рина ЛІДНИЦЬКА - Є низка робочих питань, які потрібно оперативно вирішити. Маємо суттєве перевиконання бюджету за останній місяць, тому плануємо внести певні корективи до використання цих коштів. Думаємо додати грошей на потреби освіти. Ну і, звісно, хотілося би подякувати депутатам цієї каденції за роботу, адже це остання сесія 6 скликання. - Як зараз міська влада підтримує військових? - У першу чергу намагаємося допомагати сім’ям загиблих. Зараз завершується ремонт будинку, де проживає родина Упоро-

вих, окрім того, для них придбано квартиру. У цьому році ми придбали уже 4 квартири для родин загиблих героїв. Дуже надіємося, що до кінця року зможемо купити ще кілька. Кошти на придбання такого житла у розмірі 70 відсотків виділяє держава, а 30 відсотків - із міського бюджету. Хочеться, аби держава якомога швидше виділяла свою частку, а ми свою маємо. При купівлі квартири обов’язково враховуємо побажання родини. Загалом на всі питання, які піднімають учасники АТО, ми намагаємося оперативно реагувати. Також постійно спілкуюся з командиром нашої 14 бригади полковником Олександром Жакуном, майором Миколою Гінайлом. У всіх наших хлопців бойовий настрій. Днями очікуємо від бригади чергову заявку про необхідне їм на фронті. Як тільки вона до нас надійде, будемо оперативно збирати те, чого наші

Сьогодні практично вся країна живе проблемами українських військовослужбовців. Однак хтось переймається ними лише на словах, а інші реально допомагають. У середу, 30 вересня, на плацу 14-ї окремої механізованої бригади міський голова Петро Саганюк та депутат обласної ради Валентин Кошельник зустрілися з військовослужбовцями та передали їм два позашляховики.

військові потребують. Сьогодні армія потрохи стає на ноги, радує, що вже таких кричущих потреб, які були рік тому, немає. - Яка ситуація з ділянкою під нове кладовище? - Бачу, що за допомогою певних доброзичливців у лапках вирішення цього гострого питання затягується. Тому розглядаємо інші можливі ділянки: в районі цегельного заводу, де частина міських земель, а частина району; можливо, в районі полігону – з правого боку по дорозі на Ковель. Думаємо, шукаємо, радимося, адже чекати вже немає часу. - Ви говорили на нараді про можливе створення комунального будівельного підрозділу. З чим це пов’язано? -У цьому році місто має значне перевиконання бюджету, відповідно збільшилося фінансування на проведення ремонтних та будівельних робіт. А ось своєчасно та оперативно використовувати

ці кошти стає дещо проблемно. Підрядні організації, з якими співпрацюємо (КП «Промжитлобуд» та приватний підприємець Полянський), нині мають дуже багато роботи. А зараз нам надійшло ще й 360 тисяч гривень на ремонт даху інфекційного відділення Володимир-Волинського територіального медичного об’єднання. Тож на часі питання створення ще однієї будівельної організації, аби більш оперативно працювати. - Яка подальша доля медичного коледжу? - Поки незрозуміла. Тільки-но у власників починалися проблеми з цією установою, Сергій Ковальчук мав намір викупити цей навчальний заклад і передати місту, аби коледж і надалі працював. Але луцькі власники таку ціну встановили, що склалося враження, ніби він побудований із золотої цегли.

Два позашляховики для військових

Тетяна ПАЛАЄВСЬКА У місті теж відбудуться різноманітні заходи. Про один із таких розповідає директор культурно-мистецького центру Катерина Петрович. - Разом із колективом наших однодумців ми плануємо організувати предметно-

Шановні люди похилого віку, ветерани!

1 жовтня у нашій державі відзначається День людей похилого віку та День ветерана. Висловлюю щиру повагу та глибоку вдячність вам, шановні наші ветерани, за високу громадянську свідомість, розуміння і толерантність, важливий внесок у розбудову нашої держави, міста ВолодимираВолинського. Бажаю вам міцного здоров‘я, щасливої долі, радості, добра та віри в краще життя, добробуту вашим сім‘ям. Володимир Коломий, заступник начальника управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету міської ради

АНОНС 2 жовтня о 10.00 у залі засідань виконкому міської ради відбудеться позачергова, сорок сьома сесія міської ради шостого скликання.

Жовтневі «прямі лінії» у міськвиконкомі

6 жовтня з мешканцями міста спілкуватиметься перший заступник міського голови Микола Веремчук, телефон 3-57-02; 13 жовтня - міський голова Петро Саганюк, телефон 3- 57-00; 20 жовтня - секретар міської ради, заступник міського голови Олег Свідерський, телефон 3-57-04. Телефонуйте з 10.00 до 11.00.

службовців, Валентин Іванович зазначив: - Сьогодні нам тяжко стояти перед вами, бо ви воюєте, а ми - ні. Однак у вічі вам можемо дивитися сміло, адже не стоїмо осторонь тих потреб, з якими ви стикаєтеся. Для мене військова частина, яка дислокується у нашому місті, завжди була і буде рідною, адже свого часу я тут служив. З полковником Маратом Бригадиром ми знайомі дуже давно, оскільки разом навчались у військовому училищі. Саме Марат Вікторович

повідомив, що нашим бійцям не вистачає автомобілів, і попросив допомогти придбати автівки. Звісно, я не міг не відреагувати. За підтримки міської влади, депутата Верховної Ради Ігоря Гузя вдалося купити два позашляховики. Полковник Марат Бригадир від імені усього особового складу 14-ї ОМБр подякував Валентину Кошельнику за такий важливий для військовослужбовців подарунок.

Нашим військовим… І про наших військових!

Цьогоріч 14 жовтня країна вперше відзначатиме День захисника України. Чимало заходів буде присвячено цій даті. Українці вітатимуть військовослужбовців, поминатимуть тих бійців, які загинули, захищаючи рідну державу, згадуватимуть кращі традиції українського козацтва – фундатора українського війська.

Шановні освітяни!

Щиро вітаю вас із професійним святом – Днем учителя! Важко уявити життя сучасної дитини без мудрого наставника, педагога. У долі кожної людини вчитель залишає особливий слід. Завдяки вашій невтомній праці та педагогічній майстерності у класах та аудиторіях формуються справжні громадяни, яким завтра будувати нову Україну. Ми прагнемо економічного, соціального і культурного зростання міста. Досягнути цього можна, лише забезпечивши рівні умови для отримання якісної, доступної, інтегрованої в європейський простір освіти. Щиро вдячний вам, дорогі вчителі, викладачі, за самовіддану працю, безмежну любов до професії. Бажаю вам міцного здоров’я, життєвого оптимізму, родинного затишку й щедрого врожаю на педагогічній ниві. Міський голова Петро Саганюк

6 жовтня о 16.00 в дитячій музичній школі з концертною програмою «Віолончельна пектораль» виступить академічний камерний оркестр «Кантабіле» Волинської обласної філармонії. Виконавці: Ярослав Мигаль, Олександр Пірієв (віолончель). Вхід для дорослих – 30 грн., для дітей – 15 грн.

Лілія ПАРАФІН Очільник міста подякував бійцям за те, що з честю та гідністю захищають країну від ворога. - Ви - наша гордість, надія на щасливе майбутнє. Міська влада завжди намагалася підтримувати військовослужбовців нашої бригади, реагувати на всі прохання та сприяти у вирішенні певних питань. Не залишаються байдужими і мешканці міста, - зазначив міський голова. - Сьогодні я хотів би подякувати депутату обласної ради Валентину Кошельнику, депутату Верховної Ради Ігорю Гузю за те, що не стоять осторонь проблем наших бійців. Нині ви робите чималий вклад в обороноздатність 14-ї бригади, адже придбані вами автомобілі вкрай необхідні військовим на Сході. В присутності бійців Валентин Кошельник передав ключі від автівок заступникові командира 14-ї ОМБр полковнику Маратові Бригадиру. Звертаючись до військово-

документальну виставку (ще працюємо над її назвою). Основою цієї виставки мають стати особисті речі учасників війни на Сході, - пояснює пані Катерина. - В якості експонатів можуть бути представлені трофеї наших військовослужбовців, учасників АТО, світлини, обереги та талісмани, які захищали життя бійців у зоні бойових дій. Можливо, у когось збереглися бойові прапори, дитячі листи.

Пані Катерина пояснила, що задумка цього проекту проста, але дуже важлива - привернення уваги до подій на Сході, збереження пам’яті про мужність наших військовослужбовців, привід ще раз осмислити події, котрі сталися в Україні протягом останніх двох років. - У нас залишилося дуже мало часу, тому ми просимо відгукнутися наших бійців. Приносьте нам усе, що полегшувало вам життя у зоні АТО, все, що служило вам оберегом, розповідає Катерина. - Чекаємо вас із експонатами в культурно-мистецькому центрі (тел. 2-06-20), а також у редакції газети «Рідне місто» (вул. Ковельська, 10, тел. 3-51-50).

Òðàôóíêè

Обікрали квартиру товариша

До чергової частини Володимир-Волинського МВ УМВС України у Волинській області звернулася жителька міста. Жінка розповіла правоохоронцям, що з її квартири викрадено пневматичну гвинтівку та 2600 гривень. Працівники міліції, провівши оперативно-розшукові та слідчі дії, встановили, хто здійснив крадіжку. Зловмисниками виявилися товариші сина заявниці, 17-річний та 18-річний юнаки.

Вони проникли у квартиру через відчинене вікно. Слідчим відділенням розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 (крадіжка) Кримінального кодексу України. Тепер хлопцям загрожує покарання у вигляді позбавлення волі від трьох до шести років. Аліна МАТУСЕВИЧ, помічник начальника Володимир-Волинського міськвідділу внутрішніх справ по взаємодії з громадськістю

До уваги підприємців міста! 1 жовтня о 14.30 у залі засідань міськвиконкому відбудеться зустріч «за круглим столом» на тему «Трудовим відносинам – законну силу». Під час зустрічі обговорюватимуться наступні питання: 1. Порядок здійснення індексації заробітної плати. 2. Легальні трудові відносини - запорука успішного бізнесу. 3. Різне. Окрім того, можна буде отримати необхідні роз’яснення від працівників Володимир-Волинської ОДПІ, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Галина ПОЛІЩУК, директор ФПП «Бізнес-Центр»

Вимагайте квитки при оплаті проїзду Відповідно до правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, пасажир повинен мати квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу. Квиток – це своєрідний договір між пасажиром та перевізником, і водій зобов’язаний видавати його у будь-якому виді громадського транспорту. Доволі великою проблемою нашого громадського автомобільного транспорту є відсутність обліку пасажирів, а відповідно і готівки. Так, за словами деяких перевізників, вони працюють за збитковим тарифом. Але як можна говорити про збиток, коли кількість пасажирів ніде не облікується? Відтак, немає правдивої інформації про дохід перевізників. Пасажири повинні вимагати квиток при оплаті проїзду, оскільки він є доказом, що ваші кошти не пішли на фінансування тіньової економіки, а повернулись у вигляді податків до бюджету. Змінюйте свої звички, вимагайте квитки при оплаті проїзду в громадському транспорті.

Зросла мінімальна зарплата збільшено розмір ЄСВ З 1 вересня мінімальна заробітна плата та прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 1378 гривень. Для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, з 1 вересня мінімальний розмір єдиного внеску становитиме 478,17 грн. Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - 23 426 грн. Ігор ПАКУЛЕЦЬ, начальник Володимир-Волинської ОДПІ

№40 1 ЖОВТНЯ 2015 РОКУ

РІДНЕ МІСТО

НА ЧАСІ

Освіта – це вулик безкінечних новацій, здобутків та щоденних перемог гомольця… Ці навчальні заклади – флагмани освіти в нашій державі. Приємно, що їхні лави поповнили випускники нашої гімназії. Ще додам. Їхні здобутки – це результат спільної праці як наших педагогів, так і батьків гімназистів. Я завжди кажу, що коли тримається так званий трикутник плідної співпраці (педагоги, батьки, а на вершині - діти), то хороший результат, повірте, не забариться. Кілька років тому йшлося про те, що початкової школи в гімназії взагалі не буде. Але минав час, і з кожним роком на свято першого дзвоника все більше першачків поповнювали чималу гімназійну родину. - Гімназія – це заклад нового типу, який дає знання, починаючи з п’ятого класу. Тобто п’ятий клас – це перший гімназійний, - тлумачить директор закладу. – Враховуючи специфіку нашого невеличкого міста, ознайомившись із досвідом колег, ми побачили, що в невеличких містах проблематично сформувати навчальний заклад, у якому навчання починається з п’ятого класу. Повинна бути основа (мається на увазі початкова школа), сформована саме зі своїх учнів. Луцьк – набагато більше місто, ніж наше, але й там у гімназіях є початкові класи. Ми щороку працюємо над покращенням матеріально-технічної бази гімназії. Цьогоріч, зокрема, проведено капітальний ремонт корпусу №2 на суму 852 тисячі гривень: фасад, заміна вікон на енергозберігаючі. Придбано також за позабюджетні кошти енергозберігаючі двері та вікно на суму 5тисяч гривень. Цьогоріч гімназія теж поповнилася новими педагогічними кадрами - Наш педагогічний колектив потужний, досвідчений, у ньому працюють люди, які вміють і хочуть працювати, - продовжує Олександр Степанович. - Кожного року наш колектив поповнюють молоді педагоги. Спочатку ми підписуємо з ними контракт на рік. Вони працюють, ми придивляємося до них, вони - до нас. За той час нам уже видно, чи має ця людина бажання в нас працювати, чи вміє вона контактувати з дітьми. Особливу увагу звертаємо на бажання молодого вчителя самовдосконалюватися, працювати над собою. Нам дуже важливо, хто працюватиме з нашими дітьми, хто віддаватиме їм частинку свого серця. На завершення наші співрозмовники привітали усіх освітян міста з Днем учителя і побажали, аби цей святковий день подарував їм повагу учнів, відданість колег і вищу нагороду відчуття щастя від своєї професії.

Не встигло стихнути відлуння першого дзвоника, не встигли звикнути до шкільної форми і розсістися в класах метушливі школярі, як на порозі чергове осіннє свято - День учителя.

Тетяна ПАЛАЄВСЬКА Напередодні свята ми вирішили зустрітися з тими, хто очолює чи не найбільші навчальні заклади у місті, з директорами другої одинадцятирічки, НВК «ЗОШ№3ліцей» та гімназії ім. О.Цинкаловського. Цим досвідченим поважним чоловікам найбільше відомо, з якими проблемами та здобутками їхні навчальні заклади зустрічатимуть цьогорічне професійне свято освітян. Для директора другої одинадцятирічки Валерія Мосіюка цей рік є роком подвійного ювілею. Валерій Іванович відзначатиме 35-річчя з початку своєї трудової діяльності та 25-річчя перебування на посаді директора навчального закладу. Проте, каже директор, особливим цей навчальний рік для нього не буде, бо справ, як завжди, вистачає. - Під час минулого навчального року і підготовки школи до нового навчального року всі зусилля були спрямовані на підвищення рівня комфорту, безпеки дітей, забезпечення належного санітарно-епідеміологічного стану в навчальному закладі, - розповідає директор. - Для цього з бюджетних коштів витрачено 616130 гривень. Бюджетні кошти в основному використали на безоплатне харчування учнів 1-4 класів та дітей пільгових категорій, на проведення поточних ремонтів коридорів школи, інші потреби. Було також придбано 13 комп’ютерів, закупили енергозберігаючі лампи. З фонду розвитку міста 432706 гривень витратили на ремонт шкільної їдальні, на повну заміну на енергозберігаючі вхідних дверей – 49553 грн. У другій одинадцятирічці належну увагу приділяють навчально-виховному процесу. - На сьогодні в нашому навчальному закладі працюють високоосвічені кваліфіковані вчителі, - продовжив Валерій Іванович. - Це дає можливість здійснювати важливу і відповідальну задачу: навчати і виховувати справжнього громадянина нашої держави – всебічно розвиненого, цілеспрямованого і готового жити в сучасному демократичному суспільстві. У 2015-2016 навчальному році у школі працює 124 педагогічних працівники, навчається 1254 учнів у 46 класах.

Директор другої одинадцятирічки Валерій Іванович Мосіюк

Анатолій Степанович Матвейчук, директор навчально-виховного комплексу «ЗОШ №3-ліцей»

Олександр Степанович Романюк, директор гімназії ім. О.Цинкаловського

У кожного шкільного випуску своя історія. Серед випускників є такі, які продовжують навчатися у вузах, є і такі, що знаходять інший спосіб самореалізуватися. Але практика показує, що всі вони залишаються людьми, поповнюють нашу міську громаду. А для нас, для педагогів, головне, щоб діти були духовно здоровими, стійкими та міцними, могли самі встояти під напливом спокус сучасного суспільства. За результатами попереднього навчального року, свідоцтво з відзнакою отримали 20 випускників 9-х класів зі 111 учнів (18%), золоту медаль – 9 випускників (23%), срібну – 2 (5%) із загальної кількості (39 учнів) одинадцятикласників. Результативність участі школярів у конкурсах у порівнянні з попереднім навчальним роком зросла на 5% (з розрахунку кількості виконаних робіт та призових місць). Я завжди кажу: якщо є якісь позитивні зрушення та здобутки, то колектив школи працює недарма. Анатолій Степанович Матвейчук директорує у навчально-виховному комплексі «ЗОШ №3-ліцей» уже шість років, а педагогічного стажу в нього майже три десятка літ. Справу свою Анатолій Степанович любить, сміючись, каже, що займається нею всі 24 години на добу, бо шкільні проблеми навіть удома його знаходять. - Минуло лише три тижні навчання, а здається, що вже стільки часу пройшло після першого дзвоника. За роботою час збігає, як вода, - каже Анатолій Степанович. - Я хочу подякувати міській владі, батькам, які допомогли літом зробити якісний ремонт навчального закладу, адже все це створює

комфортні умови для навчання учнів та роботи вчителів. Цьогоріч ми провели якісний ремонт деяких приміщень школи. З метою енергозбереження замінено лампи денного світла на енергозберігаючі. Власними силами та за допомогою спонсорів відремонтовано кімнату музею школи. За кошти з бюджету розвитку міста встановлено металопластикові вікна. Також відремонтовано навчальну кухню в кабінеті обслуговуючої праці, частково проведено асфальтування пришкільної території. Тішить те, що з кожним роком до нас приходить усе більше діток. Коли я прийшов у цей навчальний заклад, то тут навчалося біля тисячі учнів. На сьогодні зросла і кількість учнів (1106), і кількість педагогів. Ми цьогоріч відкрили п’ять повноцінних перших класів! Батьки ведуть до нас своїх дітей, а це означає, що нам довіряють і надіються, що ми докладемо максимум зусиль, аби дати учням той багаж знань, який допоможе їм у майбутньому. У цьому році в нас з’явилася така категорія діток, батьки яких беруть або брали участь в антитерористичній операції, діти загиблих в АТО. Таким учням ми приділяємо особливу увагу, докладаємо максимум зусиль, аби вони комфортно почували себе в стінах нашого навчального закладу. Цьогоріч наш навчальний заклад поповнився новими педагогічними кадрами, серед яких є моя колишня учениця та випускниця третьої одинадцятирічки. Думаю, що це буде гідна заміна досвідченим учителям, які пішли на заслужений відпочинок. У цьому році наш заклад також готується до

свого 75-річчя. Цю подію ми скоріше за все будемо відзначати наприкінці листопада. На завершення розмови Анатолій Степанович розповів, що всі здобутки, якими школа може пишатися по праву, можливі не лише завдяки праці директора, а й праці всього педагогічного колективу. - У нас чудові вчителі. Кожен із них жертвує своїм вільним часом, щоб послужити дітям, приділити увагу і зігріти своєю увагою та турботою їхні серця, посіяти в них те духовне насіння, яке в недалекому майбутньому принесе гарні плоди, - пояснює Анатолій Степанович. - Ми віримо в це і сподіваємося. Школа в наш час повинна по-справжньому виконувати свою просвітню місію. І якщо кількість учнів у нашому закладі з кожним роком зростає, то це вже говорить про те, що ми на правильному шляху! Олександр Романюк, директор гімназії ім. О.Цинкаловського, каже, що результатом роботи педагогічного колективу, який він уже стільки років очолює, є те, що за підсумками ЗНО серед семи з половиною тисяч навчальних закладів України гімназія посіла 105 місце. - Трохи попереду нас ще два навчальних заклади Волині – обласний ліцей та Луцька гімназія ім. М.Кравчука, - пояснює Олександр Степанович. – Такий результат показує, що ми даємо якісні знання нашим вихованцям, які підтверджують їх під час ЗНО. Національний університет «КиєвоМогилянська академія», Державний університет ім. Т.Шевченка, Національний університет «Львівська політехніка», Національний медичний університет ім. О.О. Бо-

«Волиняночка» відкрила ще одну групу Віднині дошкільний навчальний заклад №7 «Волиняночка» - це найбільший дитячий садочок в області. Донедавна тут функціонувало 13 груп, які відвідувало 380 дітей. Нещодавно відбулося відкриття ще однієї групи. Тож у ДНЗ виховуватиметься понад 400 дітей.

Лілія ПАРАФІН На відкриття нової групи прибуло чимало гостей, серед яких - начальник управління освіти Дмитро Здіховський та міський голова Петро Саганюк. Вихованці садочку підготували для присутніх концертну програму. Після цього Петро Данилович та Дмитро

У місті 20 іменних стипендіатів

Андрійович урочисто розрізали червону стрічку при вході до нової групи.

29 вересня міський голова Петро Саганюк вручив посвідчення іменних стипендіатів 20 хлопцям та дівчатам, які навчаються у загальноосвітніх навчальних закладах, вищому професійному училищі, педагогічному та агротехнічному коледжах. Вітаючи кращих учнів та студентів, очільник міста зазначив, що Володимир-Волинський гордиться ними. Міський голова подякував хлопцям та дівчатам за успішне навчання, побажав міцного здоров’я, добра, щасливої життєвої дороги.

Потім усі присутні мали можливість оглянути, в яких умовах перебуватиме

Чотири перемоги в чотирьох іграх

26 вересня відбулися ігри третього туру вищої дитячо-юнацької футбольної ліги. Приємно, що володимир-волинці усі свої ігри з однолітками з «Говерли» (Ужгород») виграли. На виїзді команда «BRW-ВІК» U-14 закінчила гру з рахунком 1:3, U-16 – з 0:4, вдома наша команда U-15 отримала перемогу – 1:0, U-17 – 3:1. Команди «BRW-ВІК» U-14,U-16 та U-17 перебувають на других місцях турнірних таблиць у своїх групах, U-15 посідає четверте місце.

малеча. У новоствореній групі досить простора, світла ігрова кімната з гарними меблями та новими іграшками. У санвузлі розташована душова кабіна, у спальні - двоповерхові ліжечка з новими матрацами, ковдрами, подушечками та постільною білизною. Міський голова Петро Саганюк привітав батьків, вихованців і працівників дошкільного навчального закладу з відкриттям ще однієї групи. Очільник міста прийшов не з порожніми руками, а з подарунком – м’яким великим килимом, на якому гратиметься малеча. - У нашому місті вже понад 7 років немає черг до садочку. Ми робимо все, аби перебування дітей у дошкільних навчальних закладах було комфортним, - зазначив міський голова. - Три роки тому в цьому садочку ми відкрили нову групу, і ось нині відкриваємо ще одну. А

Наші самбісти привезли срібло

це означає, що в місті народжуються дітки, місто живе та розвивається. Священик освятив новостворену групу та благословив діток і працівників садочку. - У минулому році нам було виділено 300 тисяч гривень із обласного бюджету для відкриття нової групи, - зазначила Лариса Вяльцева, завідуюча дитячим садочком. - До кінця року були завершені усі роботи. Ми провели не тільки ремонт групи, а й обладнали вхід: встановили нові сходи, виклали доріжку з костки. У липні з міського бюджету нам виділили 100 тисяч гривень. За ці гроші ми придбали нові сучасні меблі, посуд, білизну та все інше, що було потрібно. Дякую міській владі, ремонтній бригаді та всім, хто долучився до відкриття цієї групи. Переконана, що діткам тут буде комфортно та затишно.

Нещодавно в місті Мукачево Закарпатської області проходив фінал кубка України з боротьби самбо та бойового розділу самбо. У змаганнях брали участь близько чотирьохсот учасників із різних областей України. Команда з нашої області зайняла друге місце. Володимир-Волинський на змаганнях представляли тренер з боротьби самбо та дзюдо Роман Горошкевич та його вихованці Вадим Ілляшенко та Роман УваровБроде. Роман Горошкевич (на фото) зайняв друге місце у ваговій категорії понад 100 кг. Спортсмени висловлюють вдячність Сергію Михайловичу Ковальчуку, засновнику ПП «Укр-Петроль», за допомогу у поїздці на турнір.

РІДНЕ МІСТО

№40 1 ЖОВТНЯ 2015 РОКУ

З ЖИТТЯ ГЕРОЇВ

Ðîìàí Ìàðòèíþê: «Íà â³éí³ íåìàº ì³ñöÿ äëÿ ñåíòèìåíò³â…» Нещодавно нам випала нагода поспілкуватися з людиною, відомою нині на всю Україну. Півтора року тому цей чоловік стояв біля витоків волонтерського руху на Володимирщині та Волині, а потім… пішов на фронт добровольцем. Мова йде про володимирчанина Романа Мартинюка, в минулому – волонтера, а нині - бійця протитанкового дивізіону 14-ї окремої механізованої бригади. Улучивши момент, коли Роман перебував у Володимирі, адже приїхав у коротку відпустку, ми напросилися на інтерв’ю, аби розпитати в героя про минуле й сьогодення, про те, яка вона, війна, як ведеться на фронті нашим хлопцям. Розпочали з минулого, такого тепер уже далекого й такого тоді, навесні 2014, страшного. Адже невідомість, очікування війни для багатьох, можливо, були страшнішими, ніж сама війна.

Рина ЛІДНИЦЬКА - Романе, Ви були першим із тих, хто у Володимирі почав займатися волонтерством… - Не хотів би акцентувати увагу на тому, хто першим, а хто другим почав це робити. Останнім часом на цьому й так багато хто спекулює, - розпочинає розмову наш співбесідник. – Починати розказувати, напевно, треба ще з Майдану. Перша моя поїздка туди відбулася в середині січня, після прийняття так званих «драконівських» законів. Побув на Майдані кілька днів, ходив, спостерігав. Побачив речі, які мені дуже сподобалися, а були й такі, які не сподобалися категорично. Вдруге разом із дружиною та парою друзів поїхав на Майдан 19 лютого. Пробули ми там цілий день, який видався відносно спокійним, і надвечір поїхали додому. А 20 лютого сталося те, що сталося… Очевидно, якби з нами не було жінок, ми з другом залишись би в Києві. Й хтозна, може, тоді все би склалося інакше… А потім був Крим, псевдореферендум 16 березня. Коли через ЗМІ спостерігав за тим, що відбувається, бачив людей із автоматами, зрозумів – це війна… 16 березня ввечері ми зібралися в приміщенні другої школи, в класі військової підготовки. Було нас чоловік 50, і ми довго говорили про те, що будемо робити, якщо війна й справді розпочнеться. Це була адекватна захисна реакція свідомих людей на те, що відбувається. Насамперед усіх цікавило питання, в якому стані наша бригада. Недовго думаючи, пішли про це розпитати. Комбриг Володимир Яцків прийняв нас, був приємно здивований нашим візитом, ми поговорили. В процесі розмови командир бригади озвучив її найнагальніші потреби. З цього все й розпочалося: почали думати, що треба, де його взяти, як зробити. В сусідньому Нововолинську в цей час відбувалося те ж саме - вже 17 березня делегація звідти з запитаннями «Що будемо робити?», «Як будемо захищатися?», «Чим допомогти?» приїхала до Володимира Яцківа. Потім зайнялися ремонтом військової техніки, кількість людей, які хотіли допомогти, з кожним днем зростала. До слова, з тих, хто навесні 2014 розпочинав волонтерський рух, засвітилися одиниці. Більшість же тих, хто щось лагодив, привозив, діставав, незаслужено залишилися поза кадром і газетними шпальтами. Тому, якщо говорити про волонтерський рух у Володимирі, то його започаткування - не моя заслуга й не якихось інших окремих особистостей. Це був рух, започаткований сотнями, якщо не тисячами людей одночасно. Чого вартий лише той факт, що за якийсь тиждень після псевдореферендуму в Криму фактично ціле місто працювало над ремонтом військової техніки. При цьому ніхто не хотів ні слави, ні грошей, просто робив те, що міг: ремонтував, шукав потрібні запчастини або гроші на них.

Коли розпочалася мобілізація й у бригаду почали тисячами прибувати люди, ремонт техніки відійшов на другий план. Мобілізованим потрібні були одяг, взуття, намети, ліжка. Шукали це все і привозили. Коли бригада виїхала на Рівненський полігон, почали доставляти необхідне для наших бійців туди. Їздили через день. А потім бригада вирушила на Схід. Почалися поїздки туди. Вже після другої відстань у 1200 км в один бік стала звичною, все якось спростилося: якщо до перших поїздок довго готувався, то потім… Вранці прокинувся - й до обіду виїхав. Дорогою на Схід кожного разу заїжджав на завод бронежилетів, що в місті Ворзель під Києвом. Проблема з бронежилетами тоді стояла дуже гостро, адже купити їх було ніде, а держава їх бійцям ще не видавала. До слова, першими гроші на бронежилет для свого колеги Миколи Бондарука зібрали працівники Володимир-Волинської філії «Волиньобленерго». Але отримати бронежилет Микола не встиг, він загинув 22 травня під Волновахою… А зібрані йому на бронежилет гроші пішли на похорон… Фактично під час кожної поїздки на Схід, а більшість із них ми виконали з волонтером із Нововолинська Валерієм Курстаком, який і досі кожного тижня їздить у зону АТО, ми на заводі у Ворзелі купували близько 100 бронежилетів. В цілому впродовж минулого літа завезли нашим хлопцям близько 2 тисяч бронежилетів. І я щасливий думати, що комусь вони врятували життя. Хоча було по-різному. Приміром, ми маємо гроші на 200 бронежилетів, а завод може нам видати тільки 100, бо почав виконувати державне замовлення чи з якихось інших причин. А в зошиті записані прізвища 200 бійців, яким ми маємо привезти бронежилети, бо їхні рідні зібрали й передали нам гроші, повірили нам. Але бронежилетів тільки 100, й треба вибрати, кому їх віддати. А як вибрати?! Що казати тим, кому не привіз бронежилета? Пояснював, що не зміг його купити, обіцяв привезти наступного разу. Дехто розумів, дехто – ні… Не приховуватиму, дуже важко переживав такі моменти, адже гроші на бронежилет для того чи іншого бійця в мене, а бронежилета я не привіз… А якщо з цим бійцем щось станеться?.. Вже після того, як завершилася епопея з бронежилетами, я повною мірою зрозумів, яку величезну відповідальність за людські життя й здоров’я на себе брав.

Приїжджаючи на завод й купуючи один бронежилет за 1900 гривень, ми знали, що деякі працівники заводу продавали такий бронежилет, виписавши його в якості зарплати, допомоги, авансу, за 2900 гривень. Тобто, забираючи з заводу 100 бронежилетів, ми забирали в його працівників 100 тисяч гривень прибутку. Тож можете собі уявити, наскільки на заводі нам були «раді», з якими обличчями відвантажували нам ці бронежилети. Рятувало нас знайомство з директором заводу Юрієм Євтушенком, людиною відповідальною й патріотично налаштованою. Фактично для нас, під наше прохання він і створив бронежилети, які ми купували: вийняв із «Корсара» пластину 4-го класу й поставив у дешевший «Панцир». Новий удосконалений бронежилет був укороченим, легким, для теплої пори року – те, що треба. Наприкінці серпня минулого року наша

Реактивний дивізіон із великодніми подарунками з Володимира. Роман Мартинюк на передньому плані в центрі діяльність змістилася в напрямку перевезення вояків, яких ми забирали із зони АТО додому, у відпустки, й відвозили назад, везучи на Схід допомогу військовим. Бувало навіть так, що по кількадесят людей везли додому. Так тривало до кінця вересня, поки нашу бригаду не вивели в місце постійної дислокації. В жовтні стало відомо, що 51-у бригаду розформовують, на її базі формуватимуть 14-у (я досі не розумію, для чого було розформовувати 51-у, якщо на її базі створили таку ж саму механізовану бригаду, тільки з іншим номером). Я на той час уже припинив поїздки на Схід. Не хотів знайомитися з іншими бригадами, підрозділами. Натомість тут, у Володимирі, практично щодня зустрічався з нашими вояками, намагався допомогти, чим міг: чи то з папером, необхідним для друку тонн документів, чи з комп’ютерною технікою, когось кудись треба було відвезти чи просто надати моральну підтримку. Коли сформувалася 14-а бригада, був призначений новий її командир, Олександр Жакун, з’явилися нові офіцери, ми дуже швидко знайшли спільну мову, розпочалася допомога 14-ій бригаді. Так тривало аж до грудня, поки я сам не пішов на фронт. На той момент на Волині були вже сотні волонтерів, тож моя ніша не залишилася порожньою. - Коли Ви стали військовослужбовцем ЗСУ й чому прийняли таке рішення? - Офіційно військовослужбовцем став 12 лютого нинішнього року. Але на фронт поїхав ще в грудні з реактивним артилерійським дивізіоном 14-ї бригади. Справа в тому, що вдома, в мирному житті я тоді вже не знаходив собі місця, а мобілізація на той час не проводилася. Не мав змоги й вступити на службу за контрактом, бо це складна й тривала процедура. Тому з бійцями реактивного дивізіону, яких непогано знав, напросився на Схід у якості цивільного. Сподівався, що буду корисним. Майже 2 місяці пробув у Старобільску Луганської області з нашими реактивниками. А потім у військкоматі про мене згадали: мобілізувався, пройшов відповідне навчання й наприкінці березня повернувся до своїх хлопців у реактивний дивізіон. Звичайно, мені було легше, ніж іншим мобілізованим, адже завдяки зимовому «підготовчому» курсу знав і людей, і місцевість, обстановку й правила цієї гібридної війни. А з початку серпня я в протитанковому дивізіоні 14-ї ОМБр. Річ у тім, що протитанковий дивізіон 51-ї бригади в 2014 році, під час іловайських подій, зазнав значних втрат - і людських, і техніки: з трьох батарей дивізіону залишилась одна, яка вже в складі 14-ї бригади виїхала на фронт. Тоді й прийшло розуміння, що треба доформовувати дивізіон. Почали формувати ще 2 батареї протитанкового дивізіону, підтягуючи людей, мобілізованих під час 5-ї та 6-ї хвиль мобілізації. Втім, бійців усе одно не вистачало, й для того, аби доукомплектувати дивізіон, туди з реактивного перевели 10 осіб, серед яких і я. Командир протитанкового дивізіону 14-ї бригади, капітан Микола Мосійчук, «родом» теж із реактивного дивізіону. До речі, незважаючи на надзвичайно криваву минулорічну військову кампанію, іловайські та дебальцевські події, реактивний дивізіон вийшов із неї без втрат, не було поранених, тим паче загиблих. Чого вартий лише вихід із Іловайського «котла», де батареями реактивного дивізіону командував на той час

майор, командир гаубичного самохідного артилерійського дивізіону 51-ї ОМБр, а нині вже підполковник Сергій Фураєв. І сталося так, що реактивники вийшли, а сам Сергій Фураєв потрапив у полон, з якого ми на нього чекали впродовж довгого й страшного року. Ця війна, я не відкрию вам нічого нового, війна артилерій. Як відомо, артилерія – бог війни, тому що в військовій справі вона вирішує дуже багато. Так було в роки Другої світової, так є зараз, можливо, навіть у більшій мірі, ніж тоді. У цій війні вже сформувалася більш-менш стабільна лінія фронту, й будь-які спроби її змінити, посунути, захопити якийсь населений пункт наштовхуються на відповідь артилерії. Об’єми роботи в артилеристів надзвичайно великі. Уявіть собі: реактивний дивізіон 51-ї бригади в складі 18 БМ-21 «Град» влітку минулого року за два з половиною місяці випустив близько 100 тисяч реактивних снарядів. Якщо говорити в об’ємах, то це близько 125 вагонів… Й це тільки один реактивний дивізіон однієї бригади. Отака війна. Мене Бог милував від «котлів», обстрілів таких, які були минулого року під Зеленопіллям чи під тим же Іловайськом. На мою думку, в порівнянні з хлопцями, які вижили в Іловайському «котлі», в Дебальцевському, я й усі інші, хто там не був, взагалі пороху не нюхали. Тому героєм себе аж ніяк не вважаю, просто виконую поставлені переді мною завдання. На війни немає місця для сентиментів, роздумів, дискусій: надійшла команда стріляти – стріляєш, надійшла команда їхати в небезпечне місце – їдеш, думаючи при цьому, як, виконуючи завдання, вижити самому й зберегти людей, які поряд із тобою. Тому, якщо проїжджаємо по відкритій ділянці, то, певна річ, їдемо швидко. Якщо рухаємося вночі, то намагаємося зайвий раз не світити фарами, автомат кожен завжди тримає напоготові, на кожному бронежилет. Як родина сприйняла те, що я йду на фронт? Зрозуміло, рідні були не в захваті. Але змирилися, тим паче, що я пройшов тривалішу підготовку, ніж будь-хто інший із мобілізованих. Та й, крім того, якщо хтось іде на фронт, то це не означає, що він має загинути чи отримати поранення. Зрештою, ніхто з нас не знає, де й яка смерть кому судилася, на фронті чи в мирному житті… Хоча мої рідні, дружина Ірина, мама Галина Василівна, доньки Софія й Катруся, як і рідні інших вояків, кожного разу, коли чують про загострення ситуації на фронті, дуже хвилюються, телефонують. Я заспокоюю. Та, зрештою, рідні знають, що я скоро повернуся. - Що насправді зараз відбувається на фронті? - Там стало тихіше. Внаслідок обстрілу ворогом Сартани, що біля Маріуполя, де донедавна дислокувалася наша бригада, загинули мирні жителі. Після цього ворог одразу ж запросив перемир’я. Після цього масштабних артилерійських обстрілів ні в секторі «М», ні в інших секторах не було. Артилерія стихла, але поодинокі сутички, обстріли з мінометів тривають (під час підготовки даного матеріалу з’явилася інформація про обстріл проросійськими бойовиками селища Мар’їнка, що на Донеччині, внаслідок чого було поранено 4 бійців – авт.). Так, обстрілом «привітали» нас і на нових позиціях, на які нещодавно переїхала наша бригада.

Що стосується ставлення до нас місцевого населення, то на Луганщині ми не мали з цим ніяких проблем, люди ставилися до нас адекватно, ситуація була зрозумілою. На Донеччині, в секторі «М», ми були вже більш насторожені, хоча Маріуполь та його околиці й демонструють проукраїнські настрої. Тепер же, на новому місці, ставлення до нас стримане, я сказав би, приховано негативне. Візуально це ніяк не проявляється, адже демонструвати неповагу чи відверту неприязнь до військових навряд чи хтось наважиться. Втім, відчувається, що багато хто з місцевих тримає камінь за пазухою. Можливо, це пов’язано з близькістю населених пунктів до окупованого Донецька. До слова, в згадуваній місцевості практично відсутнє українське телебачення, що нас неприємно здивувало. Місцеві жителі там, на підконтрольних Україні територіях, віддавна дивляться, яка «хунта», які «бандерівці». Про те, який рівень інформаційної пропаганди за лінією фронту, я боюся навіть думати. Тому мене непокоїть те, як ми повертатимемо окуповані території в Україну, із чим ми там стикнемося. До слова, зараз багато хто робить маніпуляції на ґрунті мови: якщо ти не розмовляєш українською, значить, ти ворог. Навіть Георгія Туку, в минулому волонтера, а нині голову Луганської ОДА, окремі особистості клюють за те, що він у соціальній мережі дописує російською. А як же тоді Сергій Фураєв, якого ми понад рік чекали з полону? На службі й у побуті він розмовляє російською, то що, і його зарахувати до ворогів? Те ж саме стосується й сотень, якщо не тисяч інших військовослужбовців чи волонтерів, які розмовляють російською, але воюють за Україну, люблять її всім серцем. Нещодавно десь прочитав, що за час війни в Україні сформувалося небачене явище – український російськомовний націоналізм. І це правда. Я в жодному разі не виступаю за те, аби російську зробити другою державною чи надати їй якийсь особливий статус. Державна мова в Україні має бути одна – українська, але не треба влаштовувати полювання на відьом, дискримінувати людей за мовною ознакою. Інакше ми далеко зайдемо… - Нещодавно в соціальних мережах з’явилась інформація про те, що з дня на день можуть оголосити про завершення АТО… - Я бачив подібну інформацію. Не здивуюся, якщо Президент дійсно оголосить про завершення АТО. З одного боку, це має нас тішити, адже в такому випадку бойові дії мають припинитися взагалі, перестануть гинути українці. Втім, назвати це голосним словом «перемога», особливо в контексті останніх змін до Конституції, навряд чи випадає… Для того, аби припинилася війна, обидві сторони мають повністю скласти зброю й відвести важке озброєння. Ви вірите в те, що противник виведе озброєння з території України? Чи стане нинішнє перемир’я тим миром, на який ми сподівалися? Чи здобудемо ми те, за що воювали, за що загинули наші хлопці?.. Важко сказати. - Вас кличуть у політику? - Довгий час я намагався дистанціюватися від політики. Потім ще довше думав над тим, чи відгукуватися на пропозиції, які надходять. Можна, звичайно, сховати голову в пісок, робити вигляд, що нічого не відбувається. Але настав, напевно, час зробити крок у політику. Чи зможу я згодом пишатися прийнятим рішенням, а чи шкодуватиму про нього, не знаю… Знаю лише, що починаю робити щось нове для себе, хочу бути в процесі, не хочу стояти осторонь доленосних подій у державі, сподіваюся на довіру з боку виборців, маю намір допомогти втілити прагнення людей у життя. Чи вдасться мені це, покаже час. Наразі ж про те, з якою політичною силою йду на вибори, промовчу. Та й, зрештою, навіть якщо політика з мене не вийде, я нічого не втрачу, бо маю чим займатися в житті: поки що я у війську, а там… На мене чекає родина, новий дім, який упродовж двох років чекає, коли прикладу до нього руки, підприємницькі справи. Одним словом, нудьгувати не доведеться.

№40 1 ЖОВТНЯ 2015 РОКУ

РІДНЕ МІСТО

НАБОЛІЛО

Місце зустрічі змінити не можна, або

Що насправді наркомани роблять у лікарні? Наркоманія… Скільки болю у цьому одному слові, скільки зламаних доль та понівечених життів. Наркотична залежність - це своєрідна форма рабства, яка забирає у людини свободу, матеріальні та моральні цінності.

Лілія ПАРАФІН Скільки нині в Україні живе ін’єкційних наркоманів, точно не знає ніхто. Медичний облік, який ведуть наркологи, це лише маленька частина реальної картини. Сім’я, друзі, робота, навчання, їжа, здоров’я - усе це для наркозалежних відходить на задній план. Ніщо для них не може бути кращим за наркотичний кайф, і ніщо не може бути страшнішим за ломку. У цей період наркомани здатні на вбивство, крадіжку, зраду, аби тільки дістати потрібну дозу дурману. Останніми роками чимало наркозалежних можна зустріти у ВолодимирВолинському територіальному медичному об’єднанні. Щодня вони збираються біля входу до лікарні з боку пологового будинку, приходять до приймального відділення або сидять у кафе. Більшість пацієнтів лікарні з насторогою дивляться на наркозалежних, не розуміючи, що цих людей так притягує до медичного закладу. Нещодавно до редакції звернулася жінка, якій колись довелося стикнутися з наркоманією. - Довгий час зі мною по сусідству жив наркоман. Тож я добре знаю, на що здатні такі люди, тому відверто боюся їх і остерігаюся, - говорить жінка. – Коли б не прийшла до лікарні, там завжди є наркомани. Кажуть, нібито в приймальному відділенні їм безкоштовно видають дози. Не розумію, навіщо адміністрація медичного закладу це робить. Наркомани можуть бути інфіковані різними захворюваннями, а в лікарні сила-силенна людей. Мені, наприклад,

страшно йти поряд із цими особами. Часто бачила, як вони просять цигарки, плюють де заманеться, нецензурно висловлюються. Зауваження їм ніхто із перехожих зробити не може, бо всі бояться. Думаю, є чимало людей, які невдоволені тим, що на території лікарні вештаються наркомани. Чому щодня, як діти до школи, до лікарні приходять наркозалежні, ми поцікавились у лікаря-нарколога Володимир-Волинського ТМО Валентини Миколаївни Хом’юк. - Наркоманія – це хвороба, дуже страшна хвороба, вилікувати яку вкрай важко, говорить Валентина Миколаївна. - Коли наркозалежному потрібна доза, він не може думати більше ні про що, намагається дістати її будь-якою ціною. У такому стані залежні від наркотиків люди часто чинять кримінальні правопорушення. Ін’єкційні наркозалежні ризикують заразитися і бути переносниками багатьох хвороб, серед яких і ВІЛ/СНІД. Саме для того, щоб зменшити кількість ін’єкційних наркоманів, Міжнародний благодійний фонд «Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД» започаткував метадонову програму. Це замісна терапія, суть якої полягає у тому, що наркозалежну людину лікують метадоном - синтетичним замінником наркотиків. Пацієнт не отримує від цього препарату кайфу, але у нього немає ломки. Тобто метадон знімає фізичну залежність. В Україні така програма діє на державному рівні уже багато років. ВолодимирВолинське ТМО долучилося до неї у 2009 році. Нині у нас на обліку перебуває 121 наркозалежний (16 жителів району, решта – міста). З них 24 є добровільними учасниками метадонової програми. Це люди, які пройшли стаціонарне лікування, і воно для них недієве. У приймальному відділенні ТМО відведений спеціальний кабінет, у якому щодня, з 9 до 10 години, медичні працівники видають таблетовану речовину метадон. Кожному пацієнтові підбираємо індивідуальну дозу. Випивають її

обов’язково під наглядом медпрацівників. Раніше ми давали цей синтетичний замінник у таблетках, однак нині, відповідно до наказу, розтовкуємо їх у порошок. Ця програма має багато переваг. За рахунок неї вдається взяти під контроль наркоманію. Після безкоштовної дози учасникам терапії не потрібно думати, де взяти гроші на вуличну ширку, красти, виносити останнє з дому. В результаті зменшилася кількість кримінальних порушень наркозалежними. Вживання таблеток замість ін’єкцій зменшує ризик поширення ВІЛ-інфекції. Але є й зворотний бік медалі: метадон швидко викликає звикання, позбутися якого вельми складно. Коли програма була започаткована, то передбачалося, що протягом 6 місяців можна повністю позбутися залежності від наркотиків. Однак на практиці все виявилося абсолютно не так. За допомогою метадону ми знімаємо фізичну залежність, а от психологічна залишається. Медичним методом її ніколи не вилікувати. Позбавившись опіумної залежності, люди стають метадонозалежними. Що стосується їхнього перебування на території медичного закладу, то адміністрація лікарні не може їм цього заборонити. Для нас вони пацієнти. Тому мають повне право сидіти в кафе або на лавці біля ТМО. Хотілося б відзначити, що в останні роки у нас спостерігається тенденція до зменшення кількості людей, які вживають ін’єкційні наркотики. Років десять тому на обліку було 300 таких наркозалежних, нині - 121. Нових ін’єкційних наркоманів у нас немає, в основному всі з великим стажем. Є такі, які вже більше 20 років вживають наркотики ін’єкційним способом. Вирізнити наркозалежних з-поміж інших пацієнтів медичного закладу нескладно. Здебільшого їх виказує зовнішній вигляд, та й збираються вони завжди разом. Близько 10-ї години кілька чоловік стоять біля входу у ТМО з боку по-

логового будинку, хтось сидить просто на сходах. Це ті, хто вже отримав дозу і не поспішає йти додому. Не встигла я поставити їм запитання, як купа аргументів посипалася у відповідь. Відразу стало зрозуміло: ці люди добре обізнані щодо своїх прав. Вони спокійно називають себе наркоманами, не приховуючи того, що у лікарню прийшли по чергову дозу. - Ми нічим не відрізняємося від інших пацієнтів, - говорить один із чоловіків. – Хтось залежний від інсуліну, а ми - від метадону. У багатьох із нас є сім’ї, діти. З роботою, правда, важко, бо нас неохоче беруть. На запитання, куди саме пробував влаштуватися на роботу і коли востаннє працював, чоловік відповіді так і не дав.

Метадон - синтетичний опіоїд, за механізмом дії на організм він схожий на морфін, але відрізняється від нього хімічною структурою. Метадон уперше був синтезований у Німеччині в 1937 році. Під час Другої світової війни його використовували як ефективний знеболювальний засіб. Тоді метадон мав назву долафін.

Олена - одна із учасниць метадонової програми. Вже шість років вона із чоловіком щоранку приходить у приймальне відділення лікарні, аби отримати чергову дозу ліків. - Наркотики почала вживати на початку двотисячних. Будучи студенткою, зустрічалася з хлопцем, який виявився наркоманом, - розповідає жінка. - Якось запропонував і мені спробувати. Спочатку думала, що зможу кинути, коли захочу. А вперше відчувши ломку, зрозуміла: я - залежна. У моєму житті був лише один сенс – доза. Діставати її з кожним днем ставало все важче. Передати словами, що таке ломка, просто нереально. Разом із чоловіком намагалися будь-якими способами шукати гроші, аби придбати вуличну ширку. Коли стали учасниками метадонової програми, життя наше змінилося. Отримавши зранку у лікарні дозу, ми цілий день живемо нормальним життям, тверезо мислимо. - Завдяки тому, що нам видають мета дон, шанс нормально жити отримали не тільки ми, а й наші батьки, - говорить інша жінка, у якої також за плечима не один рік вживання ін’єкційних наркотиків. – Страшно згадати про те, що я виробляла вдома, аби тільки знайти гроші. Не знаю, як мої батьки це витримали і пережили. Я крала, виносила все, що можна було продати, для мене не існувало ні рідних, ні друзів. Сьогодні я все одно залежна, але після дози метадону в мене немає ломки. Стало легше жити не тільки мені, а й моїм рідним. Чимало з цих людей жалкують про те, що свого часу в погоні за примарою присіли на голку. Метадонова програма для них - як рятівний жилет для потопаючого. Хоча є серед них і такі, які й досі мріють відчути наркотичний кайф, і якби їм хтось запропонував справжній наркотик, хтозна, чи вони би відмовилися.

Майданчик-примара, або Обіцянка-цяцянка, а дитині не радість

В Україні вкотре розпочалася виборча кампанія. Чому вкотре? Та тому, що за 24 роки незалежності вибори в нашій країні проходили частіше за будь-яке дійство. У результаті українці обирали п’ять президентів та народних депутатів України восьми скликань (450 помножити на 8... Уявляєте, скільки народних депутатів ми вже встигли обрати!), десятки тисяч депутатів обласних, міських, районних та селищних рад. Проте така кількість обранців абсолютно не вплинула на добробут мільйонів пересічних українців. Бо в нашій країні слова й далі розходяться з ділом.

Тетяна ПАЛАЄВСЬКА Наближаються вибори до місцевих рад, які пройдуть 25 жовтня. І чим ближче до цієї дати, тим більш активними стають наші кандидати. Вони чубляться, сперечаються та наввипередки намагаються догодити громаді. І ще не забувають якомога голосніше «лаяти» в сторону влади, яка, мовляв, дуже погана та нечесна, а вони білі та пухнасті. А ще вони (кандидати) активно беруть участь у різних заходах: світяться на різноманітних урочистостях, іноді протестують та переконують, що для них доля рідного міста важливіша за все на світі. А ще перед виборами у місті різко зростає кількість благо-

дійників, які готові віддати кругленькі суми на допомогу військовим, церкві, садочкам-школам та всім, хто цього потребує. І роблять вони це обов’язково привселюдно, не соромлячись зайвий раз нагадувати про себе, коханих. Проте мало хто з кандидатів розповідає електорату про зміст своїх передвиборних програм, мало хто ділиться з виборцем, чим насправді будуть займатися, коли прийдуть до влади. За останні виборні роки модним стало встановлювати дитячі майданчики у громадських місцях, у подвір’ях багатоповерхівок. Одні дійсно стали окрасою міста і доброю забавкою для місцевої малечі. Інші через свій аварійний стан та неприглядний вигляд перетворилися на так звані пам’ятники передвиборчих обіцянок. Один із

таких майданчиків ми знайшли на подвір’ї будинку №70, що по вулиці Ковельській. Якщо бути більш точними, то не майданчик, а те, що від нього залишилося. Про нього нам розповіли самі мешканці цього будинку, зателефонувавши у редакцію. Кажуть: «Прийдіть, подивіться, який «чудовий» майданчик встановили нам напередодні минулих місцевих виборів. А після того, як усе на власні очі побачите, порадите нам, яким передвиборчим обіцянкам вірити...» Прийшли, оглянули місце, де колись був дитячий майданчик. Щоправда, про те, що він дійсно був дитячим, нагадує хіба що напис «Зайчик, посміхнись!», зроблений на будівлі, що неподалік. Біля цього кооперативного будинку ми стріли пані Світлану, яка мешкає у першому під’їзді. Жінка розповіла, що цей майданчик виріс біля їхнього будинку кілька років тому. За яких точно обставин, вона не пам’ятає, але це було точно напередодні чергових виборів. І знає, що з’явився майданчик з ініціативи тодішнього кандидата пана Юнака. - Нам би й не завадило мати на подвір’ї місце для дитячих забав, - ділиться з нами пані Світлана. – Наші мами зі своєю малечею ходять до інших будинків, де є хороші, а

головне цілі майданчики. Колись у нас облаштували баскетбольний майданчик. Діти іноді там збиралися, бавилися, але згодом щити понищили, і стежки до майданчика поросли травою. Як бачите, майданчик повністю заасфальтований, місце не дуже підходить малечі для забав. Якби дитинка впала з гойдалки на асфальт, то вона би добряче покалічилася. Ми й не бачили, коли ті «ініціатори» привезли гойдалки. Просто посеред майданчика вкопали гойдалку і поставили дитячу гірку. Останню взагалі нічим не прикріпили, не вкопали, просто поставили посеред асфальтованого майданчика. Казали, що потім ще пісочницю привезуть, але так

вона й не доїхала до нас. Гірка згодом розвалилася, деревину розтягнули, а гойдалку поламали. Тепер це стало місцем, де збирається не малеча, а любителі оковитої. Був час, коли й наркомани тут збиралися. Потім стільки шприців там валялося! - У нас і без того чимало проблем, - долучається до розмови ще одна мешканка цього будинку, Євгенія Антонівна. – А майданчик дійсно тоді поставили як-небудь, не закріпили його як слід. Дехто з батьків навіть боявся відпускати свою дитину на ті гойдалки. З часом замість малечі там почали збиратися, як ми між собою кажемо, аморальні елементи. Вони ту гірку раздругий перекинули, вона й розвалилася. Голова цього кооперативного будинку Марія Михайлівна розповіла, що точно пам’ятає, коли і за яких обставин цей дитячий майданчик з’явився на прибудинковій території. - Цей майданчик ставився за підтримки пана Юнака ще перед минулими виборами, десь років п’ять тому, - розповідає нам пані Марія. – Мені здається, що хтось із будинку звертався до нього з проханням про встановлення майданчика, але я вже й не пригадаю, хто саме. Ви бачили, що залишилося від майданчика? Як кажуть, ріжки та ніжки. Робити добрі справи теж слід на совість, а не абияк, для галочки.

Цемент, шифер, гіпсокартон і комплектуючі, руберойд, бітум, мінвата, пінопласт, ДВП, ДСП, фанера OSB, будівельні суміші

-покрівельні матеріали; -комплектуючі; -водостічні системи; -замірювання, доставка, монтаж.

та БАГАТО ІНШОГО

ГУРТІВНЯ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ м.Володимир-Волинський, вул.Привокзальна, 1б Тел. 99-7-93, 093-8103021, 098-6341102, 099-2320599

я! Акціей Кл чий ю арму70 грн. від

ВСЕ ДЛЯ ДАХУ Всі види будівельних та ремонтних робіт. Тел.(067)332 67 90, (093)144 16 58.

пропонує у широкому асортименті:

Гуртівня будівельних матеріалів ЛІДЕР + БАРАНЕК – Діють акційні ціни на

160 грн. КОРОЇД 105 грн.

Ринок УСВ, конт.№ 159.

Ñòèëüíi ñïîðòèâíi êîñòþìè

- ґрунт-фарбу - шпильку, гайку,шайбу - клей для газоблоків (43 грн.)

ëåãiíñè êîëãîòêè

ëîñèíè

íèæíþ áiëèçíó

Наша адреса: вул. Гайдамацька, 24 (колишня вул.Чапаєва), тел.(097)9122368, (095)3548543, (03342) 3-57-47

Висока якість, доступні ціни! Ринок УСВ, конт.№16 (при вході)

№40 1 ЖОВТНЯ 2015 РОКУ

ОГОЛОШЕННЯ ТА РЕКЛАМА

РІДНЕ МІСТО

Весільний салон «Вікторія»: -вечірні та весільні сукні; -весільні аксесуари; -оформлення авто; -українські народні костюми; -сумочки-клатчі; -букети із цукерок. Адреса: вул.Князя Василька, 6Б, тел.(067)45 79 777. ПрАТ «Володимир-Волинське АТП-10707» потрібні на роботу: -спеціаліст на посаду головного економіста; -слюсар з ремонту автомобілів (знання електропроводки автомобіля) – 1 вакансія; -водій автотранспортних засобів (категорія «Д») – 3 вакансії. По довідки звертатися за тел. 2-17-15, вул.Ковельська, 181.

ШВИДКА ДОПОМОГА вашому комп’ютеру!

ÂÀÊÀÍÑ²¯

Âîëîäèìèð-Âîëèíñüêîãî ì³ñüêðàéîííîãî öåíòðó çàéíÿòîñò³ Характеристика вакансії

З/п

бармен

2 500

бухгалтер

2 000

водій автотранспортних засобів

2 500

водій автотранспортних засобів

1 700

водій автотранспортних засобів

1 479,60

водій навантажувача

2 500

головний бухгалтер

2 000

касир квитковий

1 380

касир торговельного залу

2 000

кондитер

3 000

кореспондент

1 400

кухар

2 000

кухар

1 461,60

кухонний робітник

1 800

маляр

2 180

машиніст холодильних установок

2 615

менеджер (управитель) з логістики

2 500

механік

1 380

мийник посуду

1 500

мийник посуду

1 378

обліковець

1 800

оператор заправних станцій

1400 (2)

оператор комп‘ютерного набору

КОМЕРЦІЙНА ПРОПОЗИЦІЯ Позичу гроші під відсотки. Тел.(097)4369804. Послуги автоевакуатора. Тел.(093)760 78 78, (097)183 87 25. Надаємо послуги екскаватором ЮМЗ (рачок). Тел.(066)591 03 43, (093)611 31 38. Цілодобово! Послуги евакуатора.

Вантажопідйомність 10 т. Тел. (063)795 22 45. Регулювання пластикових вікон. Якісно, швидко, доступні ціни. Тел. (093)065 45 16. Продам контейнер на продовольчому ринку. Ціна договірна. Тел. (063)989 95 11.

ВИЙ НО

Магазин

Будівельні матеріали (вул.Туполєва, 3, навпроти військкомату) Тел. (093)119 77 84

ПРИВАТНІ ОГОЛОШЕННЯ НЕРУХОМІСТЬ

ПРОДАЖ 1-кімн.кв., 5 пов. 5-пов.буд. у центрі міста. Тел.(093)008 58 14. 2-кімн.квартиру на землі в місті, заг. пл.43,7 м кв. З сот. землі, хлів. Тел. (063)992 46 25. 2-кімн.кв., пл.48,9 м кв., у в/м №2 на 1-пов. 5-пов.буд. Тел.(3-30-62 після 19.00), (067)893 81 48. 2-кімн.квартиру у центрі міста (2 поверх 4-пов.буд.). Тел.(093)328 21 98. 2-кімн.кв., пл.49,9 м кв., 4 пов. 5-пов. буд., в/м №2. Ціна за домовленістю. Тел.(095)135 00 35. 3-кімн.кв. покращеного планування на 3-му пов. 5-поверхового будинку по вул.Карбишева, житл. пл.75,9 м кв. Тел.(093)647 09 87. Терміново! Півбудинку, пл.35,6 м кв., 2.4 сотки землі. Газ, лічильники. Довідки за тел.(063)992 45 86. 3-кімн.квартиру на 4 пов. 9-пов. будинку. Дорогий ремонт. Тел. (063)795 22 45. Терміново! 4-кімн.квартиру по вул. Ковельській. 2 поверх, євровікна. Ціна - 27000 у.о. Тел.(066)964 55 54, (068)562 21 66. Будинок. Тел.(097)436 98 04. Зем.ділянку, пл.0,20га, у с.Зимне 1. Тел.(093)654 29 04, (093) 655 45 60. Зем.діл. у с.Шистів, пл.50 соток. Є старий будинок, сад, город. Ціна договірна. Тел.(093)815 83 69. АВТОРИНОК FIAT Fiorino, 1995 р.в., 1.7 d, після капремонту, титанові диски, груз/ пасажир. Ціна договірна. Тел.063 683 88 27. Mercedes-Benz Vito 110, 1999 р.в., 2.2 CDI, зелений колір. Ціна договірна. Тел.(067)590 45 24. РІЗНЕ М‘ясо нутрій та живих нутрій.Тел. (063) 122 35 77. Газову плиту «Брест-03» (ширина 50см), холодильник «LG», б/в, у хорошому стані. Тел.(095)578 43 35, (067)296 27 96. Газову плиту, витяжку, кухонну мийку, трельяж. Тел.(093)256 79 04. Диван-софу, м’який куточок, стінку, віконні рами (для теплиці), міжкімнатні дер.двері. Тел.(099)353 39 07, (093)384 56 88. В’єтнамських поросят, вік 9 тижнів. Недорого! Тел.(098)827 57 32. Меблі б/в, сервант, трельяж, письмовий стіл (старого зразка) в хорошому стані. Тел.(096)102 89 06. Бруківку, б/в, товщина 6 см, в-во ПП

«Володимирбрук», ціна 105 грн./м кв. Тел.(067)893 81 43. Піддони дерев’яні. Тел.(097)982 43 24. Холодильник «Snaige 15 Е», б/в, в хорошому стані. Тел.2-60-89, (095)514 49 13, (098)247 23 27, (063)359 48 61. Цемент, економні системи електроопалення, бруси, балки. Тел. (097)121 44 26.

КУПЛЮ Коней, корів, биків, телиць і ДОРІЗИ. Тел.(067)361 66 09, (095)329 47 84. Корів, биків, коней, телиць і ДОРІЗИ. Тел.(067)332 74 33. Чорнозем. Тел.(063)424 37 37. Дрова. Тел.(066)475 33 63. Б/в: холодильники, морозильні камери, газові колонки, котли, плити, пральні машини, телевізори, комп’ютери (рад.в-ва) та радіодеталі. Тел.(096)340 85 25. Куплю картоплю для харчових потреб. Тел.(093)120 70 65.

Цемент, гіпсокартон і комплектуючі, мінеральна вата, пінопласт, будівельні суміші й багато інших товарів для будівництва Гарні ціни, широкий вибір! Будуйте разом із нами!

Будуйте разом із нами!

Все для даху: імецька металочерепиця, профнастил; лист оцинкований; бітумна черепиця; ондулін; водостічні системи.

А також вікна, двері, сайдинг, софіт, сітка, мінвата та ін.

Звертайтеся за адресою: вул.Ковельська, 191 а (навпроти с-ту «Вопак»), телефонуйте: (063)280 84 55, (068)628 25 88. Ортопедичні та каркасні матраци від виробника різних розмірів. Тел.(093)453 52 52.

Послуги вантажним авто ЗІЛ-130 (самоскид). Тел.(066)591 03 43, (093)611 31 38.

Дитячі візки

ВИНАЙМУ 1-2 кімн. кв. з меблями. Тел. (093)81 099 29.

РОБОТА Потрібен продавець непродовольчих товарів. З/п 1700-2500 грн. Тел. (050)528 37 42. Потрібні кухар, офіціант, бармен. Тел.(067)361 50 45. Потрібні офіціант і бармен. (096)433 76 73, (063)122 37 51. На роботу потрібен бухгалтер. Тел. (093)218 47 76, (066)197 92 08. На роботу потрібні різноробочі. Тел. (093)588 65 96. Потрібні кухар, водій. Тел. (063)149 97 73. Потрібні офіціант, водій та кондитер. Тел. (093) 814 25 00.

БРУС, КРОКВИ, БАЛКИ 50, 40, 30, 25 мм. Приймаємо індивідуальні замовлення. Доставка.

050 378 59 45, 067 370 65 00. Металопластикові

вікна

підвіконники, відливи, жалюзі, ролети, протимоскітні сітки

ДІЄ ГНУЧКА СИСТЕМА ЗНИЖОК Ринок «УСВ», контейнер №159. Вул.Ковельська, 87 (біля м-ну «М’ясна хата»). Телефонуйте: 3-56-70, (097)608 95 98, (050)378 64-59.

ОРЕНДА ЗДАМ В оренду торгівельні приміщення за адресою: вул.Гайдамацька, 24. Тел. (063)795 22 45. 1-кімн.квартиру в центрі міста. Тел. (066)082 23 35, (093)425 38 25, (067)778 98 46. 1-кімн.кв. на 3 пов., у центрі міста. Усі зручності. Автономне опалення. Тел.(066)082 23 35, (093)425 38 25, (067)778 98 46. 2-кімн.кв. по вул.Гоголя, 21 (р-н вул. Княгині Ольги) за переїздом, без меблів. Тел.(063)697 29 57.

Інтернет - у села. Супутникове телебачення. Прошивка та ремонт тюнерів. Тел.(097)859 83 35, (093)725 84 74.

Дошка обрізна та необрізна:

• н

• • • • •

РЕМОНТ, ПРОДАЖ РЕМОНТ, КОМП’ЮТЕРІВ, НОУТБУКІВ.

Килими Доріжки Ковролін

Вул. Драгоманова, 16А (біля стадіону “Олімп”) тел. 3-80-07, (097) 78 87 086.

Постільна білизна

ПП «Котедж» надає послуги:

Сумки, барсетки, клатчі, гаманці, парасолі, шкарпетки, підколінники

• виготовлення і налагоджування систем опалення; • установлення котлів, рекуператорів; • установлення вузлів і приладів обліку теплової енергії, водопостачання, водовідведення; • влаштування систем внутрішнього і зовнішнього водопостачання, водовідведення, теплопостачання; • виготовлення і монтаж металоконструкцій, балконних решіток, огорожі, воріт, систем вентиляції, аспірації, водостоків.

Звертайтеся за адресою: м.Володимир-Волинський, вул.20 Липня, 8а. Телефонуйте: 3-88-18, (067)361 03 50, (063)546 58 28, (093)384 50 32.

Ліцензія АЕ №180908, вид.11.12.2012 р.

ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ:

Кошелюк Михайло Остапович, 1928 р.н.

1 400

оператор котельні

1 770

офіціант

1 380

офіціант

2 500

пекар

1 400

пекар

1 500

прибиральник територій

1 380

приймальник замовлень

1 380

продавець непродовольчих товарів

1 392