Украинская техническая газета №122-123

№18-19 (122-123) 4 травня 2010 року

E-mail: info@tehnichka.com

www.tehnichka.com

Виходить щовівторка

Ставка на якість

У НОМЕРІ: РЕЗОНАНС

Завоювавши Європу, полтавські котуни, виготовлені за допомогою новітньої техніки та технологій, підкорюють терени Азії

Ан летить у Росію? Звістка про те, що українська влада має намір передати Росії контроль над авіабудівним концерном «Антонов», щоб одержати знижку на газ, викликала серйозний резонанс Стор. 4-5

ЧЕТВЕРТИЙ РІВЕНЬ Великі зміни після перерви Умови системі освіти диктуватимуть економіка, ринок праці й... демографічна яма Стор. 8–9

ОСНОВНИЙ РЕСУРС Сланцевий переворот Нові технології видобутку енергоресурсів докорінно змінюють ситуацію на світовому ринку вуглеводнів Стор. 11

ТЕХНОСФЕРА Улучити в точку Принципово новий редуктор із просторовою точковою системою зачеплення зубців успішно пройшов випробування Стор. 13 Світлана ІСАЧЕНКО Навіть у кризу Полтавський ГЗК не припиняє говорити про розвиток. Своєчасна диверсифікація ринків збуту, коли третину продукції вдалося переорієнтувати з Європи на Китай, і широкомасштабні програми техпереозброєння дозволили успішно завершити драматичний для багатьох вітчизняних підприємств минулий рік і навіть спрацювати краще, ніж у докризовому 2008 році, перевиконавши планові показники з

видобутку руди, виробництва концентрату й котунів із власної сировини. При цьому важливо врахувати, що половину продукції комбінату зараз становлять високоякісні котуни з 65-відсотковим умістом заліза. Якби виробляли, як передбачено стандартною технологією, тільки 62-гі котуни, то обсяг виробництва становив би не 8,69 млн тонн, а понад 10 млн тонн. Але кількісні показники ринок не цікавлять. Закінчення на стор. 10–11

Буксир для цирконію Витягти унікальне підприємство з боргової ями допоможе виробництво металевого гафнію, затребуваного в атомній енергетиці

Біопаливо й держава: чи реальний альянс? Просто продавати сировину для альтернативної енергетики на Захід невигідно — значно розумніше використовувати її в Україні Стор. 15

Зробити зливки «золотими» Щоб створити в країні холдинг із сучасним титановим продуктом «на виході», є все, крім остаточного рішення Герман ДУБИНІН

Ірина КОНДРАТЬЄВА

Більше року минуло відтоді, як на казенному підприємстві «Запорізький титано-магнієвий комбінат» був випущений перший зливок титану. За цей час ЗТМК освоїв виробництво злитків і слябів (стрічкових литих заготівок) і сформував портфель замовлень. Правда, поки не вдається домогтися стійкої кооперації з іншими підприємствами, завдяки якій можна було б виробляти, зокрема, деталі зі стратегічного металу. І знову — проблема нерозвиненості внутрішнього ринку...

Державне науково-виробниче підприємство «Цирконій» (м. Дніпродзержинськ) — один із майбутніх учасників програми «Ядерне паливо України». Чому майбутніх? Тому що з 2002 року ДНВП «Цирконій» ніяк не вибереться з банкрутства. Виробництво ядерночистого цирконію, необхідного для виробництва елементів тепловидільних складань атомного реактора, майже не діє. Обладнання простоює та старіє, а підприємство, замість того щоб модернізувати та відновлювати потужності, змушене докладати чимало зусиль на пошук коштів для погашення мільйонних кредиторських боргів і оплати поточних податкових нарахувань. Закінчення на стор. 6–7

ЕНЕРГОЕФЕКТИВНІСТЬ

Процес плавки зливка

Закінчення на стор. 12

2 Вівторок,

Українська технічна газета

4 т р а в н я 2 010 №18-19 (122-123)

ТУТ І ТЕПЕР

Бюджетний діалог

Ге н е р а л ь н и й д и р е к т о р суднобудівного підприємства «Севмаш» Микола Калістратов і голова Чорноморського суднобудівного заводу (м. Миколаїв) Дмитро Мордовенко 28 квітня підписали угоду про співробітництво.

«Вікрамадітья» корабелів

Микола Азаров

Н Прем’єр-міністр України

Цей бюджет не можна назвати навіть добрим, не може він бути добрим, коли економіка в кризі. Але він реалістичний. Цей бюджет дасть нашій економіці й нашому бізнесу впевненість у тому, що ми виборсаємося з тієї глибокої ями, куди потрапили за останні два роки». Анастасія Головач Аналітик компанії «Ренесанс Капітал (Україна)»

Як і раніше, бюджет досить амбіційний. Очевидно, уряд робитиме великий акцент саме на детінізацію, інакше складно пояснити, як за зростання ВВП на 3,7% та інфляції 13,1% податкові надходження зростуть на 30— 40%». Віктор Пінзеник

Екс-міністр фінансів

Я не хотів би, щоб ми жили ілюзіями. Ніхто країну не рятуватиме. Це проблема самої країни... Країна повинна сама проводити лікування».

а думку керівників підприємств, однією з найважливіших точок взаємодії заводів може стати ремонт і переобладнання індійського авіаносця «Вікрамадітья». У 1982 році цей авіанесучий крейсер, який тоді мав назву «Баку», а пізніше «Адмірал Горшков», був побудований на Чорноморському суднобудівному заводі. Тепер авіаносець народжується вдруге, проходячи модернізацію та ремонт на «Севмаші». Раніше Олексій Петрін, керівник суднобудівного субхолдингу, куди входить чорноморський завод, заявив, що українські корабели готові докласти максимум зусиль для організації взаємовигідного співробітництва в галузі надводного суднобудування, нафтогазових та інших взаємовигідних проектів.

Ти — мені, я — тобі Ефект + безпека Єврокомісія передала Україні спеціальний документ, спрямований на створення нової основи та атмосфери двостороннього співробітництва.

Я

к повідомило ІТАР-ТАРС, шестисторінковий документ містить звернену до Києва вимогу щодо проведення вісімнадцяти реформ. Їхня реалізація, за словами представників ЄС, відкриє шлях для збільшення розмірів допомоги Києву з боку Євросоюзу. Реформи стосуються політичної, законодавчої та економічної сфер, у тому числі питання макроекономіки, фінансової та банківської систем, енергетичного сектора, охорони довкілля, транспорту. Підхід Єврокомісії полягає в тому, що тільки при виконанні Україною кожного з побажань ЄС Брюссель у відповідь зробить крок назустріч Києву.

Відлуння війни

«Здесь звоном скорбь озвучена негромко...» — ці слова вилито на дзвоні на честь Великої Перемоги Микола СТОЛЯРОВ На ливарній дільниці Донецького металургійного заводу ЗАТ «Донецьксталь» він 1273-й ліком. Але зовсім особливий. У метал додані гільзи, зібрані на СаурМогилі, біля підніжжя якої, звільняючи Донбас, загинуло майже сто тисяч радянських солдатів.

штатної ситуації — метал не можна «сполошити». Вага нового благовісту — 850 кілограмів. Звичайно, були в донецьких майстрів і більш масштабні дзвони. Примі-

У спеціальному конструкторському бюро «Укрелектромаш» (Харків), яке входить до індустріальної групи УПЕК, почалося розроблення електробезпечної переносної дренажної помпи в комплекті з понижувальним трансформатором для теплових мереж та інших підприємств житлово-комунального господарства.

П

омпа ЦПО-30-7-У* призначена для вирішення одного зі складних завдань, з якими мають справу комунальні служби, — відкачування води температурою до 100°С. При цьому конструкція помпи виключає можливість ураження обслугового персоналу електричним струмом.

ром, один із них, відлитий для пушкінських місць у Росії, важив більше десяти тонн. Але річ зовсім не у вазі, а в призначенні дзенькоту, чия пісня повинна стати поминальною молитвою за тих, хто загинув на фронтах Великої Вітчизняної. А голос у таких молитов неголосний, щиросердий, зворушливий... Колектив ливарників на ДМЗ невеликий — лише з десяток працівників.

– В

иробництво дзвонів — справа делікатна, — розповідає начальник дільниці Сергій Самолов, — голос дзвону треба вміти поставити й зберегти. Тому наші майстри кинули в киплячий метал лише кілька жмень латунних гільз. Однак і цього було досить, щоб з’явилася нова нотка, неголосно й проникливо зазвучало відлуння війни. Крім того, деякі гільзи були «сирими», інші — нестріляними, невикористаними. Тож боялися поза-

Засновник і видавець ТОВ «Промислова безпека» 03039, м. Київ, проспект Науки, 10

www. tehnichka.com E-mail: info@tehnichka.com

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 28а 91034, м Луганськ, вул. Ломоносова, 98а.

Майстри ливарної дільниці

Головний редактор Сергій ПРАСОЛОВ (тел. 0642 34-72-47, e-mail: editor@tehnichka.com)

РЕДАКЦІЯ: Світлана Ісаченко - заступник головного редактора (тел. 044 221-06-51, e-mail: isachenkosv@tehnichka.com) Людмила Мельникова — відповідальний секретар (тел. 0642 34-72-47) Свідоцтво Людмила Гречаник — відділ технічної думки про державну реєстрацію (тел. 0642 34-72-47, e-mail: tehnomysl@tehnichka.com); КВ № 12993-1877Р Марина Савінова — відділ науки та освіти від 20.08.2007 р., (тел. 0642 34-72-47, e-mail: otdelnauki@tehnichka.com); видано Міністерством Ігор Павлюк — відділ промисловості юстиції України. (тел. 044 440-82-09, e-mail: pavluk@tehnichka.com);

ВІДДІЛ РЕКЛАМИ: Антон Яременко - моб.тел.: (098) 007 03 02, Ганна Бусова - тел./факс: (0642) 59 93 91, тел.: (0642) 59 93 92, e-mail: reklama@tehnichka.com ВІДДІЛ ПЕРЕДПЛАТИ: Дмитро Баранов - тел./факс: (044) 440 82 09, тел.: (044) 221 06 50 Любов Соловйова - тел./факс: (0642) 59 93 91 тел.: (0642) 59 93 92, e-mail: podpiska@tehnichka.com

«Відмітна риса виробу, — говорить директор СКБ Олександр Чкалов, — максимальна орієнтація на роботу спеціальних мобільних бригад житлово-комунальних підприємств у надзвичайних умовах: експлуатація водних і теплових магістралей ЖКГ міст, а також осушення підвалів, льохів, ґрунту, відкачування забруднених стічних, дощових, фільтраційних вод із затоплених посудин глибиною до 7 м із продуктивністю 30 м3/год.». Перші дослідні зразки помпи ЦПО-30-7-У* розробники мають намір представити вже восени поточного року. Серійний випуск нового продукту планується організувати в IV кварталі 2010 року на ХЕЛЗ «Укрелектромаш».

Усе робиться за суворими канонами, виробленими не одним поколінням майстрів. Скульптором «військового» дзвону став Олександр Доценко, художником — Анастасія Гайдарь, голос благовісту ставив і випробовував Олександр Андрєєв. Основне місце в обрядовому ряді відповідно до канонів займають рельєфні зображення трьох ікон — Казанської Божої Матері, Георгія Побідоносця й лик Архістратига Михайла. Спочатку дзвін хотіли встановити на вершині меморіального комплексу «СаурМогила», серед широкого степу біля міста Сніжного. Але потім від цієї ідеї довелося відмовитися. Навіть благовісту важко суперничати з тишею тутешніх місць. З ініціативи міського голови Донецька Олександра Лукьянченка дзвінблаговіст вирішено встановити в парку імені Ленінського комсомолу України — поруч із меморіалом «Твоїм визволителям, Донбасе» спорудять красиву дзвіницю. Дзвін буде врочисто відкритий на святкуванні 65-річчя Великої Перемоги.

Газета видається українською та російською мовами

ПЕРЕДПЛАТНІ ІНДЕКСИ:

За достовірність наведених у матеріалах фактів відповідають автори публікацій.

українською мовою — 99309 99309; російською мовою — 99340 99340.

Позиція авторів публікацій не завжди збі гається з позицією редакції. Редакція залишає за собою право виправляти матеріали та рецензувати рукописи. За зміст рекламних оголошень відповідає рекламодавець. Матеріали, позначені (R), публікуються на правах реклами. При ВИКОРИСТАННІ матерІалІв ПОСИЛАННЯ на «УТГ» ОБОВ’ЯЗКОВЕ.

Номер віддрукований офсетним способом на друкарському комплексі ТОВ «Прес-Експрес». Адреса: 91040, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 89а. Тел. (0624) 50-08-54 ЗАГАЛЬНИЙ НАКЛАД 15282 прим., українською мовою 4672 прим., російською мовою 104150 прим. ЗАМОВЛЕННЯ № 1003

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010 №18-19 (122-123)

3

ТУТ І ТЕПЕР ЕКОНОМІКА Україна й Міжнародний валютний фонд узгодили основну текстову частину угоди про співробітництво, відповідно до якої нова програма передбачає виділення кредиту в розмірі $19 млрд на 2,5 року. Про це повідомив віце-прем’єр України Сергій Тігіпко за підсумками переговорів української делегації з керівництвом МВФ у Вашингтоні.

Для успішного співробітництва із МВФ надзвичайно важливими є реальні кроки з реформування економіки. «Треба говорити про новий податковий кодекс, що спростить оподатковування для бізнесу, про зниження податків, дерегулювання, приватизацію об’єктів, якими держава керує неефективно. Серйозний блок реформ ми зараз намагаємося закласти. Якщо вдасться, то це дійсно додасть оптимізму в розгляді питання по Україні Радою директорів МВФ», — заявив С.Тігіпко. Якщо нову програму співробітництва із МВФ буде підписано, Україна може очікувати перший транш уже в червні. Міжнародний валютний фонд очікує зростання валового внутрішнього продукту України в 2010 році на рівні 3,7%, що відповідає прогнозу українського уряду, тоді як у жовтні минулого року МВФ був песимістичнішим щодо перспектив української економіки та оцінював збільшення ВВП цього року в 2,7%. Відповідно до Світового економічного прогнозу, оприлюдненого Фондом, у 2011 році МВФ прогнозує прискорення відновлення української економіки до 4,1%. При цьому в середньостроковій перспективі Фонд також прогнозує зростання економіки України, зокрема, у 2015-му очікується збільшення ВВП на 4%. Щодо інфляції в документі зазначено, що в 2010 році вона може сповільнитися в країні до 9,4% (грудень до грудня) з 12,3% у 2009-му.

ПЕК Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) підвищила роздрібні тарифи енергопостачальних компаній на травень ц.р. в середньому на 4,5% у порівнянні з установленими для квітня. Зокрема, роздрібний тариф для споживачів першого класу напруги для всіх обленерго підвищений на 4,9% — до 50,92 коп. за кВт∙год. (без ПДВ), тариф для споживачів другого класу — на 4% — до 66,85 коп. за кВт∙год. (без ПДВ). Нагадаємо, у березні й квітні ц.р. комісія зберігала рівень роздрібних тарифів, зафіксованих для лютого цього року. З початку року НКРЕ підвищила рівень роздрібних тарифів енергопостачальних компаній для споживачів першого класу на 7,6%, для споживачів другого класу — на 6,6%.

Національна комісія регулювання електроенергетики передбачила в тарифі енергогенерувальної компанії ТОВ «Східенерго» інвестиційну складову 209 млн грн на реконструкцію енергоблоку №4 Зуївської ТЕС. Інвестнадбавка в тарифі компанії діятиме з травня 2010 по квітень 2016 року й становитиме 2,9 млн грн щомісяця. Загальна вартість реконструкції оцінюється в 302 млн грн. Як повідомив представник «Східенерго», у процесі реконструкції встановлену потужність блоку планується збільшити на 15 МВт, збільшення додаткової маневреності блоку становитиме 45 МВт. Видатки умовного палива скоротяться до 342 грам/кВт∙год.

На 39,5%, до 19,566 млрд грн, у січні-березні 2010 року добувна промисловість України збільшила обсяги реалізованої продукції в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Відповідно до повідомлення Держкомстату України, частка добувної промисловості в загальному обсязі реалізованої продукції промисловістю України становила 10,2%. Крім того, за три місяці підприємства, які добувають паливноенергетичні корисні копалини, наростили реалізацію на 38,5%, до 10,316 млрд грн. Їхня частка становила 5,4%. Підприємства, які добувають корисні копалини, крім паливно-енергетичних, збільшили реалізацію на 40,5%, до 9,249 млрд грн. Їхня частка — 4,8%.

Стратегічна пільга зберегла преференції на електроенергію для вуглевидобувних підприємств. Про це повідомив заступник начальника управління цінової політики в електроенергетиці НКРЕ Руслан Кайдаш. За його словами, підвищення цін на електроенергію для цієї категорії споживачів призведе до збільшення вартості вугільної продукції та, як наслідок, до зростання оптової та кінцевої ціни на електроенергію для всіх груп споживачів. «З огляду на це скасування пільгового тарифу для вуглевидобувних підприємств на цьому етапі є недоцільним», — сказав представник НКРЕ.

У 2010 році ЗАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» планує випустити близько 60 тис. автомобілів, із них половину — на експорт. Голова правління ЗАТ «ЗАЗ» Микола Євдокименко відзначив, що більшість країн дотує своє автомобільне виробництво на рівні від $300 млн до $7 млрд, тому й українцям варто поборотися за свого покупця. Керівництво заводу вважає, що виходом зі складної економічної ситуації може стати введення розумного тарифного регулювання автомобільного ринку. Голова Запорізької облдержадміністрації Борис Петров заявив, що влада області має намір порушити питання про допомогу ЗАЗу на рівні уряду.

ПРОМИСЛОВІСТЬ Завдяки постійній модернізації обладнання, яке виробляється, «Азовмаш» виходить на нові ринки. Недавно підприємство уклало контракт на поставку двох клапанів гарячого дуття діаметром 1100 мм для доменної печі №1 металургійного комбінату US Steel Serbia (м. Смедерово, Сербія). «Азовмаш» тісно співробітничає із сербськими колегами, виготовляючи металургійне обладнання. У першому кварталі цього року для них відправлені вузли завантажувального пристрою. При виконанні нового замовлення азовмашівські конструктори виконали всі технічні умови, пропоновані до виробів замовниками. Завод «Макіївкокс» (Макіївка, Донецька область), який входить до групи «Донецьксталь», планує завершити будівництво нової коксової батареї до кінця 2010 року. За словами Валерія Хилька, генерального директора групи «Енерго», яка керує українськими активами «Донецьксталі», проектна потужність нової коксової батареї становитиме близько 350 тис. тонн на рік, вартість будівництва — близько $30 млн. Після завершення будівництва батареї на «Макіївкоксі» та у випадку сприятливої ситуації на ринку планується будівництво коксової батареї на Ясинівському коксохімічному заводі (Донецька область).

БУДІВНИЦТВО Міністерство регіональної політики та будівництва провело моніторинг всіх недобудованих об’єктів в Україні. За словами міністра регіонального розвитку та будівництва України Володимира Яцуби, міністерство вже має повний аналіз недобудованих об’єктів. Він попередив керівників областей, що ті забудовники, які використовували кошти «не за призначенням», не матимуть під-

тримки від міністерства ні в кредитуванні, ні ще в чомусь, щоб відновити будівництво. На думку міністра, на добудування житлових об’єктів, що мають 70% готовності, необхідно 6 млрд грн. Він висловив надію, що цього року на таких об’єктах роботи буде повністю завершено. ТРАНСПОРТ Мінтранс може об’єднати підприємства водних шляхів. За дорученням міністра транспорту та зв’язку України Костянтина Єфименка Мінтрансзв’язку розглядає можливість об’єднання трьох морських підприємств: ДП «Укрводшлях», ДП «Устьдунайводшлях» і ДП «Чорноморсько-азовське виробничоексплуатаційне управління морських шляхів», що дозволить підвищити ефективність їхньої діяльності. «Ці три структури виконують однорідні функції. Тому зараз ми розглядаємо доцільність і можливі варіанти їхньо-

го об’єднання, що дозволить посилити вплив цієї структури й цілеспрямовано її розвивати», — сказав міністр.

ФІНАНСИ Проблемна заборгованість у активах банків у першому кварталі 2010 року скоротилася на 5,5. Про це журналістам заявив заступник голови НБУ Анатолій Шаповалов. На його думку, у банківському секторі спостерігаються стабільні позитивні тенденції. «Ситуація поліпшується. Відновлюються депозити — з початку року збільшилися депозити фізичних і юридичних осіб на 20 млрд грн. Збільшується статутний капітал — на 6% з початку року», — сказав він.

АПК Аграрії для посівної кампанії забезпечені дизельним паливом на 97%, ЗЗР — на 70% і на 94% — добривами.

Потреба сільгосптоваровиробників у паливі на весняно-польові роботи оцінюється в 422,6 тис. тонн дизпалива й 110,9 тис. тонн бензину. За оперативною інформацією, аграрії придбали 409,7 тис. тонн дизпалива, що становить 97% від потреби, і 108,5 тис. тонн бензину — 98% від потреби на весь комплекс робіт. Для проведення весняно-польових робіт буде використано понад 320 тис. тракторів, із них 135 тис. — індивідуальних власників і фермерських господарств; більше 375 тис. одиниць ґрунтообробних машин і посівних комплексів. Готовність тракторів становить 97%, а ґрунтовидобувної та посівної техніки — майже 98%, що на рівні аналогічного періоду минулого року Україна готова закупити 2 тис. комбайнів у компанії «Ростсільмаш» за умови кредитування покупки Російською Федерацією. «Ми домовилися, що «Ростсільмаш» активно інвестуватиме в створення робочих місць в Україні, розвиватиме кооперацію, а Україна готова закупити 2 тисячі комбайнів виробництва нашого заводу за умови, що Російська Федерація дасть кредит Україні під цей проект», — повідомив президент асоціації виробників сільськогосподарської техніки Росії «Росагромаш», голова ради директорів промислового холдингу «Нова співдружність» (до якого входить компанія «Ростсільмаш») Костянтин Бабкін. Щодо термінів реалізації домовленостей він повідомив, що все залежить від того, коли й на яких умовах Росія видасть кредит. «Ми припускаємо, що питання може вирішитися протягом декількох місяців, щоб ми встигли до збору врожаю поставити ці 2 тисячі комбайнів», — додав він. Підготували Людмила МЕЛЬНИКОВА та Денис КИРКАЧ за матеріалами УНІАН, ЛігаБізнес, АПК-інформ, e-news.com.ua, РІА Новини-Україна

4

Українська технічна газета

№18-19 (122-123) В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010

РЕЗОНАНС

Ан летить у Росію? Звістка про те, що українська влада має намір передати Росії контроль над авіабудівним концерном «Антонов», щоб одержати знижку на газ, викликала серйозний резонанс Дмитро ТИМЧУК

ДОКЛАДНО

Ідеться про міжурядову угоду, підписану в пакеті «газових домовленостей» 21 квітня в Харкові.

50%+1 акція ДАК «Антонов» переходять у власність ВАТ «Об’єднана авіабудівна корпорація» корпорація» (РФ) в обмін на акції додаткової емісії ОАК. Ще напередодні зустрічі створювалася «політична база» під майбутні угоди. Варто згадати хоча б заяву віце-прем’єра РФ Ігоря Сечина, який відзначив, що Україна може розраховувати на знижку в ціні на російський газ, але повинна запропонувати щось натомість.

ПЕРСПЕКТИВИ ВІТЧИЗНЯНОГО АВІАПРОМУ

М

осква мала намір надати Україні одноразове 20-відсоткове зниження ціни на газ протягом 2010 року. Однак українська сторона домагалася гарантії більш прийнятної ціни на довгострокову перспективу. В обмін на газові поступки пропонувалися різні варіанти. Наприклад, з боку України — співробітництво в атомній сфері, зокрема в будівництві третього й четвертого блоків Хмельницької АЕС, із боку РФ — спорудження в Україні заводу з виробництва ядерного палива. Але виявилося, що предметом торгу стало базування Чорноморського флоту РФ на українській території та українське авіабудування. Схоже, ідея віддати український авіапром росіянам в обмін на дешевий газ належить самій Росії. Посол РФ в Україні Михайло Зурабов виступив із заявою про те, що нинішні домовленості є економічно вигідними як Росії, так і Україні. І відразу уточнив, що перед зустріччю російською стороною розглядалися різні варіанти для розв’язання цієї проблеми, у тому числі проекти у сфері авіабудування. Що цікаво, в Україні про укладену угоду довідалися випадково. 22 квітня міський голова Запоріжжя Євген Карташов заявив, що між обома країнами підписані документи про створення СП «у галузі авіапрому». Якщо говорити про практичну реалізацію документа, то, дійсно, спільне підприємство за участю українських і російських авіабудівників уже з моменту його появи мало б «робочі» проекти. Адже робота над створенням перспективних літаків за участю обох сторін по суті не припинялася. Разом із тим сфера авіабудування в Україні зазнає нелегкої реформи, необхідність у якій постала давно (насамперед — для підвищення ефективності виробництва та просування продукції на ринку) і яку прискорила криза.

Ан-158

Д

вадцятого квітня на ДП «Антонов» презентували новий регіональний реактивний 99-місний літак Ан-158. За словами конструкторів, цей літак нового покоління відповідає найсучаснішим вимогам безпеки та екологічності польотів, перевершуючи з багатьох характеристик свого попередника. Ціна одного літака в різній комплектації становитиме близько $25—30 млн, і вже є замовлення — наступного року «антонівці» планують по-

широкій міжнародній кооперації, 28 квітня переданий експлуатантові — українській авіакомпанії «Аеросвіт». Цей літак стане другим Ан-148, що працює під прапором цієї авіакомпанії.

— Ми дуже задоволені тим, як показав себе Ан-148, — говорить в.о. генерального директора авіакомпанії «Аеросвіт» Є.Трескунов.

— Пасажирам, які літали на ньому як на внутрішньоукраїнських, так і на міжнародних маршрутах, літак також сподобався. Він дуже комфортабельний, із багажної місткості йому немає рівних. За словами керівника авіакомпанії, «Аеросвіт» зацікавлений також у використанні 99-місно-

зеляж. Уже зараз починають списувати вантажні літаки Ан-26 і Ан-32. Через два роки цей процес досягне піка, і застарілі моделі ми запропонуємо замінити Ан-178», — заявив президент компанії «Мотор Cіч» В’ячеслав Богуслаєв (його підприємство проектуватиме й вироблятиме двигуни для літака). Вантажопідйомність нового літака становитиме 15—20 тонн. На підготовку проекту, виробництво дослідного зразка та його випробування потрібно близько двох років і приблизно $150 млн. Основними ринками збуту стануть Росія, країни Близького Сходу й Африки. Як повідомило РІА Новини, у Росії в Ан-178 зацікавлене міністерство оборони, яке раніше оголосило про програму заміни військово-транспортних літаків, а також авіакомпанії, які працюють у Сибіру й на Крайній Півночі. Загальний ринок збуту оцінюється в 700—800 машин протягом 10—12 років.

Ан-158

28 квітня з аеродрому ДП «Антонов» уперше піднявся в небо новий регіональний реактивний 99-місний літак Ан-158, будівництво якого завершено на підприємстві днями. Після приземлення в аеропорту «Київ-Антонов» (м.Гостомель) командир екіпажу — льотчиквипробувач першого класу Сергій Трошин, другий пілот — льотчик-випробувач першого класу Андрій Спасибо та інженер-випробувач Микола Сидоренко доповіли генеральному конструкторові Дмитрові Ківі про успішне виконання польотного завдання: «На всіх висотах літак показав себе стійким і керованим. Зауважень в екіпажу до пілотування літака нема». У заході взяли участь керівники держави на чолі із Президентом України Віктором Януковичем, представники авіакомпаній, підприємств-партнерів. Вітаючи колектив ДП «Антонов» з успішним виконанням чергового етапу програми «Ан-158», ставити 10 таких машин. Намір придбати близько 70 Ан-158 уже висловили авіаперевізники з Росії, України, країн Азії, Африки та Латинської Америки. У створенні Ан-158, як і його попередника Ан-148, взяли участь понад 200 підприємств із 15 країн світу, у тому числі російські.

Ан-148 Регіональний реактивний літак нового покоління, призначений для перевезення 68—85 пасажирів на регіональних лініях, розроблений на ДП «Антонов» за участю провідних конструкторських бюро, НДІ та авіаційних підприємств України, Росії та інших країн світу. Перший серійний Ан-148, виготовлений на ДП «Антонов» у

Президент відзначив: «Це знаменна подія для всіх, хто розробляв і будував цей літак, у тому числі для 34 підприємств України, 120 — Росії та партнерів з інших 13 країн. Ця програма не тільки економічно вигідна. Вона — яскравий приклад того, що Україна є високорозвиненою країною».

— Попереду – робота з виконання літних сертифікаційних випробувань та із запуску літака в серійне виробництво, — розповідає генеральний конструктор Дмитро Ківа. — На нього вже чекають авіакомпанії. Адже експлуатантові вигідно займатися перевезеннями, використовуючи родину літаків, у цьому випадку — Ан-148, Ан-158, які, відрізняючись пасажировмісністю, мають високий ступінь уніфікації. А це означає, що в них загальна система навчання льотчиків, технічного обслуговування та ремонту. За матеріалами прес-служби ДП «Антонов»

го Ан-158, що стане ефективним доповненням Ан-148.

— У цих літаків є великі перспективи на ринку саме як у родини, — відзначив Є.Трескунов.

— Адже для того, щоб бути конкурентоспроможними, авіаперевізники прагнуть до мінімальних витрат. Цього можна досягти, використовуючи літаки однієї родини з максимальною сумісністю систем, обладнання, запасних частин, техобслуговування.

Ан-178 ДП «Антонов» розпочало розроблення нового транспортного літака — Ан-178, який поставлятиметься насамперед у Росію. «У проект будуть внесені стандартні для вантажної версії зміни. Приміром, розширений фю-

Ан-74 У лютому на виставці в Делі (Індія) були представлені нові варіанти багатоцільового літака Ан-74 — транспортний і морський патрульний. «Нові варіанти Ан-74 можуть знайти якнайширше застосування в Індії, виконуючи завдання цивільних відомств, ВМФ, берегової охорони й ВПС. Створення цих літаків може об’єднати також зусилля авіаційних підприємств України та Індії», — говорилося в повідомленні «Антонова». Відбулися переговори про участь у проекті індійських компаній HBE і HAL. Вітчизняний виробник заявив, що має намір запропонувати індійським партнерам співробітництво за програмою створен-

ня нових пасажирського й транспортного літаків на основі родини реактивних лайнерів нового покоління Ан-148/-158/-168.

МС-21 У квітні агентство АРМСТАРС повідомило, що ДП «Антонов» може взяти участь у проектуванні російського літака МС-21. Президент Об’єднаної авіабудівної корпорації Олексій Федоров сказав: «Під час робочого проектування ми не виключаємо можливості підключення «антонівців». За технічним рівнем МС-21 істотно перевершуватиме магістральні цивільні повітряні судна, які експлуатуються зараз. Перший політ відбудеться 2014 року».

Ан-70 Ну й, звичайно, щодо українсько-російського авіаційного співробітництва слід згадати багатостраждальний проект військово-транспортного літака Ан-70, від участі в якому Росія то відмовлялася, то, розуміючи його безперечну перспективність, знову приєднувалася. Сторони зобов’язалися налагодити спільне виробництво, випробування та сертифікацію. За умовами договору серійний випуск Ан-70 планується почати в 2011 році. Остаточне складання перших двох літаків відбудеться на київському авіазаводі «Авіант». Двигуни для літаків вироблятиме запорізька компанія «Мотор Січ». У цілому, за погодженими сторонами оцінками, сума, яку належить витратити на програму будівництва Ан-70 Україні та Росії, становить близько $1,5 млрд. Перші Ан-70, вироблені «Авіантом», куплять ВПС України. Ще одним замовником Ан-70Т (цивільна версія Ан-70) стане найбільша російська вантажотранспортна авіакомпанія «Волга-Дніпро». Про намір купувати Ан-70 заявили також у МНС Росії.

ДО РЕЧІ КИТАЙСЬКИЙ ПАРТНЕР ікаво, що на початку жовтня 2009 року в ЗМІ з’явилася інформація про те, що представники українського ДП «Антонов» ведуть переговори з китайською авіаційною корпорацією AVIC про створення спільного підприємства, яке має стати базою для майбутнього виробництва літаків Ан-70 у КНР. «Основна мета співробітництва з Китаєм — спільні розробки нової техніки. Завдання полягає в тому, щоб не тільки продавати інженерні знання, а й налагодити виробництво в Китаї», — пояснив заступник головного конструктора ДП «Антонов» Геннадій Габрук. При цьому відзначалося, що для «антонівців» Китай — партнер, «який дозволить мінімізувати залежність України від співробітництва з Росією в будівництві літаків».

Ц

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010 №18-19 (122-123)

5

ВІЛЬНІ РЯДКИ УПРИТУЛ ЗАРУЧНИКИ ВЕЛИКОЇ ПОЛІТИКИ аким чином, незважаючи на кризу й на «похолодання» у відносинах Києва та Москви до початку 2010 року, український авіапром непогано виживав і при цьому активно розвивав зв’язки з Росією. Передача ж контролю над ДП «Антонов» не тільки робить сумнівними можливі вигоди від наступних угод, а й загрожує укладанню декількох контрактів, переговори з яких зараз ведуть українські виробники із третіми країнами. У той же час експерти зазначають, що для можливої інтеграції українського й російського авіапромів необхідно завершити процес корпоратизації та акціонування ДП «Антонов». Наприклад, експерт Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Сергій Згурець заявив, що «такої структури, як ВАТ «Антонов», просто немає. Є державне підприємство — без жодних пакетів акцій. Зате є «Стратегія розвитку авіапрому України», ухвалена ще в 2008 році, у якій дійсно робиться ставка на використання ринкових механізмів для реформування та розвитку. Зокрема, шляхом приватизації підприємств із залученням іноземних інвестицій з урахуванням особливостей високотехнологічної галузі за збереження впливу держави на ухвалення стратегічних рішень». І дійсно, процес корпоратизації (перетворення підприємств на кінцевому етапі трансформації на акціонерні товариства) в українському оборонно-промисловому комплексі тільки почався. У той же час у Росії держава є одним з акціонерів, здатним впливати на ключові рішення. З огляду на це можна дійти двох висновків. Якщо навіть створять спільну українськоросійську авіаційну корпорацію, якою керуватимуть росіяни, про контрольний пакет акцій ітиметься ще не скоро. З іншого боку, сам процес триватиме під контролем Росії. Для вітчизняних авіабудівників (а точніше — не для них, а для держави Україна) це не дуже добре... І, по-друге, корпорація перебуватиме під контролем навіть не бізнесменів, які орієнтуються насамперед на фінансову вигоду, а російських урядовців і політиків, і це вже зовсім погано. Бо означає одне: український авіапром стане заручником великої політики. А це навіть за дуже великої дружби з Росією не завжди відповідатиме нашим національним інтересам.

Т

Морський вузол газових проблем Олена ЗЕЛЕНІНА Харківський газовий договір між Україною та Росією розбурхав вітчизняний політикум. «Ув’язка» досягнутих угод із пролонгацією строків оренди Чорноморським флотом військово-морської бази в Криму багато політиків зустріли «непарламентськими» аргументами, залишивши поза дискусією найважливіше — «формулу» газу.

Т

им часом і в Україні, і в Росії перші експертні оцінки неоднозначні. Приміром, керівник Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський уважає, що зниження ціни на газ позитивно позначиться на споживачах, але не розв’яже основної проблеми — високої енергоємності та низької енергоефективності українського виробництва. На думку енергетичних експертів Ільдара Газизулліна та Олександра Нарбута, головна проблема в тому, що досягнуто домовленості про знижки, а не про зміну формули, за якою розраховується ціна газу.

Валерій Боровик

У російських експертів свої претензії. Генеральний директор Фонду національної енергобезпеки Костянтин Симонов переконаний, що економічне питання дістало політичного рішення. За його словами, Росія прагнула до європейського ціноутворення, але перейшла «з Україною на відносини, схожі з тими, які склалися ... у газовій сфері з Білоруссю». Генеральний директор Інформаційно-аналітичного центру з вивчення суспільнополітичних процесів на пострадянському просторі МДУ імені М.В.Ломоносова Олексій Власов заявив, що втрати «Газпрому» Росія зможе компенсувати, одержавши доступ до активів у інших секторах економіки. Валерій Боровик, голова правління альянсу «Нова енергія України», громадської організації, яка об’єднує компанії нафтогазового комплексу, а також виробників енергозбережного обладнання, упевнений, що

міждержавна угода — програш нової влади як у газовій, так і в економіко-політичній сфері.

— Це величезний провал, бо всі провідні європейські компанії, які закуповують великі обсяги природного газу в РАТ «Газпром», під час кризи домоглися зниження цін на газ від 15 до 20 відсотків і вище без додаткових поступок зі свого боку.

— Чому ви вважаєте домовленість із Чорноморського флоту Росії додатковою поступкою? Невже для більшості громадян України термін його базування дорожче від власного добробуту?

— Давайте підрахуємо, якою повинна бути відповідно до світової практики оплата за базування таких флотів. Ринку їхнього базування нема, але усереднена цифра по світу — мільярд доларів на рік. Цю цифру свого часу назвав ще Євген Марчук, коли, бувши прем’єр-міністром, вів перші переговори з укладання базового договору, у якому обговорювалися умови оренди. На сьогоднішній день у світі існує профіцит газу, який «тисне» на тарифну політику й знижує його ціну. Більш того, під час кризи ціни визначає той, хто платить гроші. Україна належить до країн, які справно платять за газ. Найближчим часом не очікується різкого пожвавлення економіки, що б не говорили голови урядів. Пожвавлення є, але дуже слабке й повільне — і в Німеччині, і в США. А разом із ними й у світі, бо монстри — Америка та Німеччина — тягнуть за собою всі економіки. Отже, різкого збільшення споживання природного газу не буде. Саме тому я стверджую, що всі уряди, незалежно від того, були вони інтеграційними (як заявляє нинішня влада) чи дотримувалися національних інтересів (як заявляла попередня),

під час візитів у Москву укладали чергові газові контракти гірші від попереднього.

— Це пов’язано з агресивною політикою РАТ «Газпром» чи з невмінням нашої влади захищати національні інтереси?

— Позиція «Газпрому» завжди є не просто жорсткою, а єдиною. У нас же, якщо один учасник переговорів щось підписує, на нього накидається сто собак (прошу пробачити мені таке різке порівняння). Ми слабкі, бо граємо розчепіреною п’ятірнею, а не єдиним кулаком. Ну й, безперечно, не буває без особистих інтересів. У кожному уряді присутній такий аспект.

— У цьому випадку — інтересів великих корпорацій, які заощаджують кошти на модернізації?

— Про модернізацію саме і йдеться. У Європі наперед обрахували зростання цін на природний газ і подбали про енергозбе-

І в нас має бути пакет документів, які свідчать про те, що держава вибирає енергозбереження своїм стратегічним курсом. Для цього треба змінити свідомість не тільки міністра палива й енергетики, а й усіх керівників у країні — від голови держави до директорів підприємств. Немає потреби щороку просити Росію зменшити нам ціну на газ. Краще створити умови для інвестицій у розвиток альтернативних джерел енергії й через 10 років розв’язати проблему.

— Як ви оцінюєте перспективи створення газотранспортного консорціуму?

— У політиці, на жаль, домінують дві полярні точки зору. Перша, мовляв, це зрадництво національних інтересів, друга — єдиний вихід для України. Не розглядаючи по суті систему формування газотранспортного консорціуму, політики висловлюються гаслами. Проте є різні виходи із ситуації. Газотранспортна система приватизована майже у всіх країнах, які ввійшли до Євросоюзу, а ще вчора перебували у Варшавському блоці. По-різному це відбувалося. У Румунії, Хорватії, приміром, 50% плюс одна акція у власності держави. У такий спосіб вони залучили інвесторів і модернізували свої системи. Хоча порівняно з українською їхні газотранспортні системи мізерні, але й нам не слід боятися приватизації. Треба лише обговорювати, на яких умовах. Є й інший вихід, що був чітко підтверджений на саміті в Брюсселі. Підписано заяву провідних інвесторів, які бажають

У нас має бути пакет документів, які свідчать про те, що держава вибирає енергозбереження своїм стратегічним курсом. Для цього треба змінити свідомість не тільки міністра палива й енергетики, а й усіх керівників у країні — від голови держави до директорів підприємств. реження. Я вивчав досвід Німеччини. Там була ухвалена спеціальна державна програма. Держава в особі міністерства промисловості й економіки створила Фонд підтримки енергозбереження, який кожному покупцеві альтернативного енергетичного обладнання компенсує 50% фінансових витрат. Німці вважають, що коли протягом 10 років вкладати такі кошти, істотно знизиться залежність країни від імпорту газу. Приблизно кожне третє домоволодіння в Німеччині переобладнане на використання альтернативних джерел енергії.

інвестувати в ГТС за підтримки Європейської комісії. Основні вимоги, чітко виписані в цій заяві: незалежність оператора ГТС, прозорість і відкритість власника ГТС відповідно до міжнародних фінансових стандартів і практики, комерційно привабливі тарифи тощо. Загалом сім пунктів. Це дуже добрий вихід. Чому? Бо Україна підписала Енергетичну хартію Європи й прагне до прозорості газового ринку. Повірте, якщо ми підемо шляхом європейської декларації, завтра інвестори вишикуються в чергу. Це не дивно — таких проектів у світі одиниці.

6

Українська технічна газета

№18-19 (122-123) В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010

ПРІОРИТЕТИ

Буксир для цирконію Витягти унікальне підприємство з боргової ями допоможе виробництво металевого гафнію, затребуваного в атомній енергетиці Ірина КОНДРАТЬЄВА БУДУВАТИ ЧИ ПРАЦЮВАТИ? иконуючий обов’язки генерального директора ДНВП «Цирконій» Леонід Громок (на знімку) має намір докорінно змінити ситуацію. Через 2—3 місяці він прогнозує вихід підприємства зі стадії банкрутства, після чого воно перейде від пасивного збування часу до інтенсивної роботи на всіх дільницях унікального заводу.

— Леоніде Івановичу, наскільки «Цирконій» може стати затребуваним в нинішній непростій економічній і політичній ситуації?

— Нагадаю, що торік ухвалена державна програма «Ядерне паливо України», у якій розвитку цирконієвого виробництва приділяється цілий розділ. Від цієї програми ніхто не відмовляється, тож про незатребуваність підприємства говорити не можна. Але затребуваним повною мірою воно стане тільки якщо реалізуватиметься держпрограма. У іншому разі виробництво ядерно-чистого цирконію може перейти в площину комерційного проекту, заради чого не варто навіть починати його реанімацію, бо це занадто дороге задоволення.

— Якщо «ядерна програма» не почне діяти найближчим часом, завод припинить своє існування?

— У жодному разі. Підприємство за можливості повинне й працюватиме. Для старту програми «Ядерне паливо України» цього року є сприятливі передумови. Після ухвалення бюджету й визначення джерел фінансування ми продовжимо модернізацію. А на цьому етапі зосередимо зусилля на випуску металевого гафнію, що має великий попит у тій же атомній енергетиці. Дніпродзержинський завод — єдиний у СНД, що випускає металевий гафній. Це виробництво довго не було затребуваним або працювало з мінімальним навантаженням, але цього року передбачається укласти довгострокові контракти з гафнію із замовниками з далекого зарубіжжя. Із ким саме — поки не можу сказати. Почекаємо остаточного вирішення питання. А от у тому, що майбутні контракти дозволять завантажити потужності з виробництва металевого гафнію на 100% і навіть більше, ніяких сумнівів немає.

— Про які обсяги йдеться?

— Перш ніж відповісти на це запитання, слід сказати, що в природі цирконій і гафній «живуть» паралельно. От тільки властивості в них різні. Якщо цирконій пропускає нейтрони, то гафній їх затримує. Тому в атомній енергетиці цінується такий цирконій, у якому вміст гафнію мінімальний. У Дніпродзержинську ще за часів Союзу були освоєні обидва виробництва. Причому застосовувані технології дозволяли одержувати продукцію найвищої якості. Приміром, уміст гафнію в цирконії українського виробництва разів у п’ять менше, ніж у такій же продукції російського. Ці технології працюють і сьогодні, хоча багато обладнання фізично й морально застаріло.

В

Початок на стор. 1

Проте в нас є всі умови для випуску 8 тонн гафнію на рік. На перший погляд, це небагато. Але якщо врахувати, що в природній цирконієвій сировині співвідношення гафнію до цирконію — один до 50, то стане зрозуміло, чому річні обсяги обчислюються не сотнями й навіть не десятками тонн, як іншої металевої продукції.

— Що це дасть підприємству? Наскільки ефективно зможе воно виконувати свою частину програми зі створення ядерного палива України?

— Виробництво гафнію дуже вигідне як окрема складова діяльності ДНВП «Цирконій». Досить сказати, що на світових ринках 1 кг цієї продукції коштує сьогодні близько 200 доларів. Але це не єдина його економічна перевага. Виробництво гафнію дозволить на 15—20% знизити собівартість металевого цирконію. Отже — підвищити його конкурентоспроможність і одержати гарантовані замовлення з боку не тільки України, а й зарубіжних атомних енергокомпаній.

Дільниця екстракційного поділу цирконію та гафнію

ту не існує технології, яка дозволяє вилучати гафній із такої хімічної суміші. А на ДНВП «Цирконій» готові його прийняти й переробити. ЗУПИНКА НА ВИМОГ У амовлення на гафній у заводу є й сьогодні. Але робота ведеться дуже неритмічно. Зокрема, на початку квітня його виробництво довелося зупинити. Від

З

ВІЗИТІВКА Леонід ГРОМОК У 1968 р. закінчив фізико-технічний факультет Томського політехнічного інституту. Працював на уранових рудниках у Краснокам’янці Читинської області (Росія), Учкудуку (Узбекистан), заступником директора проектного інституту та керівником науково-технічного центру з поводження з радіоактивними відходами в м. Жовті Води.

1992—2003 рр. — генеральний директор українського державного об’єднання «Радон».

2003—2010 рр. — обіймав декілька посад у Мінпаливенерго, очолював департамент ядерної енергетики атомної промисловості. З 4 березня 2010 р. виконує обов’язки генерального директора ДНВП «Цирконій» у м. Дніпродзержинську. ГАФНІЄВИЙ «ПИРІГ» Щоб повноцінно вирішувати обидва завдання — із випуску ядерно-чистого цирконію та його «природного супутника» — металевого гафнію, необхідно виконати, як мінімум, дві умови. Забезпечити стабільні поставки сировини й створити сучасне виробництво. Із сировинною базою в Україні все гаразд — із запасів цирконієвої руди вона входить до п’ятірки світових лідерів. Насамперед, ідеться про Вільногірське родовище, розроблюване із середини ХХ століття. Інші розвідані родовища також дозволяють складати довгострокові плани з виробництва металевого гафнію. До того ж стабільний випуск і високий попит на цю продукцію напевно залучать інвесторів відповідного рівня, які захочуть розраховувати на свою частину гафнієвого «пирога». У дніпродзержинського підприємства останнім часом з’явилася можливість випускати металевий гафній зі складної сировини — усіляких побічних продуктів цирконієвого виробництва, у тому числі з високим ступенем забруднення. Як повідомив Леонід Громок, одна із зарубіжних фірм вийшла із пропозицією переробляти складну сировину, у якій уміст гафнію становить 70%. У жодній іншій країні сві-

Центральної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки Державного комітету ядерного регулювання України на завод надійшло розпорядження №3521/12, яке забороняє використання Сухачевського хвостосховища, у якому ДНВП «Цирконій» розміщало рідкі технологічні відходи 4-го класу небезпеки (малонебезпечні, які сполучаються з уже наявними відходами в карті хвостосховища). Хвостосховище розташоване за межами заводу й міста Дніпродзержинська. Його побудували в 80-х роках спеціально для прийому відходів виробництва Придніпровського хімічного заводу. Від заводу до сховища був прокладений пульпопровід, яким технологічно небезпечні відходи, у тому числі після переробки уранової руди, транспортувалися автоматично, за допомогою примусового перекачування через ланцюг помпової станції. Але за останні роки система транспортування відходів, яка перебуває у веденні підприємства-банкрута (балансотримач — державне підприємство «Придніпровський гідрометалургійний завод») повністю зруйнована й знищена. За різними оцінками, державі завдано матеріальних збитків на суму від 10 і вище млн грн. Ця обставина змусила ДНВП «Цирконій» перейти на іншу схему транспорту-

вання відходів до місця складування. Під ці потреби переобладнали кілька вантажних автомобілів, підготували обслуговий персонал і комплект дозвільних документів, узгоджених із СЕС Міністерства охорони здоров’я України, Баглейським райвиконкомом м. Дніпродзержинська, Державтоінспекцією та іншими інстанціями на право переміщення відходів. Цього виявилося мало. Як з’ясувалося, ані законний власник колишньої системи транспортування відходів ДП «ПГМЗ», ані якась інша організація або структура не мають ліцензії на право експлуатації Сухачевського хвостосховища. Тому процес складування всіх видів відходів із квітня зупинено. А разом із ним зупинене й виробництво металевого гафнію.

ДОВІДКА «УТГ» Друга секція хвостосховища для збирання відходів хімічного виробництва 4 класу небезпеки введена в експлуатацію в 1984 році. Проектна ємність заповнення чаші другої секції хвостосховища «Сухачевське» — 22,5 млн м3, а наразі вільного обсягу не менше 13 млн м3. Порушення ритму скидання рідких відходів загострює й без того непросту екологічну ситуацію в районі хвостосховища. Інтенсивне випаровування рідини призводить до утворення сухих пляжів. Вітер здіймає разом із пилом шкідливі речовини в повітря й розносить на багато кілометрів. Зниження рівня поверхні води в чаші хвостосховища спричиняє ерозію гідрозахисних споруд, відшарування гідрозахисного глиняноплівкового екрана днища й бічних поверхонь чаші та проникнення шкідливих речовин у ґрунтові води. ВИХІД ІЗ ГЛУХОГО КУ ТА иконуючий обов’язки генерального директора ДНВП «Цирконій» Леонід Громок уважає, що розв’язати проблему можна єдиним шляхом: терміново передати права на експлуатацію Сухачевського хвостосховища державному підприємству «Бар’єр». Це спеціалізоване підприємство, створене Міністерством палива та енергетики України в 2000 році для здійснення рекультиваційновідбудовних робіт на забруднених територіях і поводження з відходами переробки уранових руд колишнього уранового виробництва ВО «Придніпровський хімічний завод».

В

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010 №18-19 (122-123)

7

SOSтан Але щоб одержати відповідну ліцензію й долучити до свого господарства ще один об’єкт, ДП «Бар’єр» має прийняти на баланс те, що хоче йому передати ДП «ПГМЗ». У тому числі давно зниклий пульпопровід і чотири розграбовані гідропомпові станції.

— Звичайно, «Бар’єр» сліпо не підписуватиме акти приймання-передачі й не прийматиме те, чого не існує, — говорить Леонід Іванович. — Тому треба терміново створювати комісію, яка складе реальний перелік переданих об’єктів, визначить стан чаші для складування цих відходів і підготує акт передачі. Після цього Мінпаливенерго зможе ухвалити відповідне рішення про передачу другої секції Сухачевського хвостосховища на баланс «Бар’єра», а ми відновимо виробництво гафнію. Це можна зробити протягом двох тижнів.

«Арсенал» стріляє холостими

НАПЕРЕДОДНІ ВЕЛИКОГО БУДІВНИЦТВА ромислова площадка колишнього ВО «ПХЗ» ідеально підходить для будівництва всього виробничого комплексу з фабрикації ядерного палива, уважає Л.Громок. Підстави для таких висновків досить серйозні. По-перше, сама площадка вже в значній стадії готовності — тут збереглися й діють всі необхідні комунікації. По-друге, тут перебувають два із семи учасників держпрограми «Ядерне паливо України» — ДНВП «Цирконій» і ДП «Смоли». По-третє, цілком можливо побудувати в Дніпродзержинську трубопрокатний завод для виробництва цирконієвих труб, і такий варіант треба розглядати як реальний і перспективний. Це буде для держави набагато дешевше, ніж вкладати кошти в модернізацію ДП «Завод прецизійних труб» (м. Дніпропетровськ). І, нарешті, поставити крапку в цьому питанні має будівництво заводу з фабрикації ядерного палива. А надалі, як уважає Л.Громок, неминуче доведеться будувати також новий завод із виробництва ядерно-чистого цирконію. Тільки так можна збільшити обсяги виробництва й виконати державну програму. Не виключено, що на порядок денний рано або пізно буде поставлено також питання про включення в одне велике підприємство або об’єднання держпідприємств, які працюють сьогодні на проммайданчику колишнього ВО «ПХЗ» у самостійному режимі. Л.Громок уважає такий підхід цілком логічним і економічно виправданим, бо всі вони підпорядковані Міністерству палива та енергетики України. Але наразі керівника «Цирконію» набагато більше від об’єднання цих підприємств хвилює кадрове питання. На заводі не вистачає менеджерів, які здатні й уміють вирішувати економічні завдання. А без сучасного менеджменту на швидкий успіх годі й сподіватися.

ІЗ ПЕРШИХ УСТ

П

ДОВІДКА «УТГ» Відповідно до Державної цільової економічної програми «Ядерне паливо України» запуск першої черги оновленого комплексу цирконієвого виробництва намічений на 2013 рік. На ці потреби закладено 1,5 млрд грн у цінах 2009-го. У 2010 році ДНВП «Цирконій» має одержати певну суму з Держбюджету, надалі фінансування проекту модернізації передбачено з різних джерел.

Найстаріше промислове підприємство Києва переживає не кращі часи — ситуація близька до критичної Микола ПОЛІЩУК Завод, який працював переважно на оборонну промисловість, нині втратив майже всю інфраструктуру. Його поліклініка відійшла у ведення міста, а в колишній Будинок культури хочуть переселити зал органної музики з Миколаївського костьолу. Сьогодні на «Арсеналі» працює у вісім разів менше людей, ніж за радянських часів, і однаково роботи для всіх не вистачає. А недавно розпочата реорганізація спричинила масові протести працівників, які вважають її провісником чергових скорочень.

Олена Смілива Голова профспілкового комітету «Арсеналу»

«НАВІТЬ БРЕНДУ «ЗАВОД «АРСЕНА Л» УЖЕ НЕМА».

– У

чому причини такого жалюгідного стану одного із флагманів промисловості УРСР?

— Завод випускав спеціальну техніку, а військове замовлення щороку зменшувалося, відповідно зменшувалися й обсяги виробництва, — говорить профспілковий лідер. — Кілька разів порушувалося питання визнання «Арсеналу» банкрутом. У 2004 році нас узагалі вивели з ведення Міністерства оборони й перепідпорядкували Національному космічному агентству України (до речі, саме агентство розмістилося в одному з корпусів «Арсеналу»). Потім відокремилося центральне конструкторське бюро, яке стало самостійним підприємством і торгувало своїми розробками. Зрозуміло, у комерційному плані КБ було легше знайти свою нішу на ринку, ніж масовому виробникові.

— Чи вживали спроб виправити ситуацію?

— Завод «Арсенал» — підприємство державне, режимне, тобто навіть пустити на свою територію орендарів або якось розпорядитися майном без згоди держави ми не можемо. Із приводу малого завантаження потужностей трудовий колектив торік зустрічався з тодішнім прем’єром Юлією Тимошенко. Результатом спілкування став протокол про те, що Кабінет Міністрів і відповідні відомства розроблять програму сталого розвитку заводу. Жоден пункт цього документа не було виконано, усе залишилося просто обіцянками. Зате у квітні ми довідаємося про те, що підприємство «реформується» шляхом ліквідації та передачі всіх його потужностей тому самому конструкторському бюро, яке колись відокремилося від нас. Тобто приєднали більше до меншого...

— Які перспективи в такого СП?

— Ми не впевнені, що нове об’єднання зможе й захоче вирішувати проблеми заводу. У ЦКБ розробляли дослідні зразки продукції, а ми провадили серійний випуск. Ми майже у відкриту чуємо, що замість налагодження масового виробництва нас просто скоротять через непотрібність. Хоча на ліквідацію не давав згоди ані трудовий колектив заводу, ані Антимонопольний комітет.

Тим часом сам «Арсенал» уже виведений із реєстру держпідприємств, навіть бренду «завод «Арсенал» уже немає — ми тепер називаємося Казенним підприємством спеціального машинобудування.

ДОКЛАДНО ЩО ВИПУСКАЄ ЗАВОД. ПОКИ... оловна військово-космічна складова продукції «Арсеналу» на сьогодні — це унікальні оптико-електронні системи орієнтування. Розроблені на заводі авіаційні нашоломні системи цілевказу використовуються на літаках типів Міг-29 і Су-27 у комплексі зі створеними також на заводі «Арсенал» голівками самонаведення для ракет «повітря-повітря». У процесі конверсії підприємство освоїло виробництво високоточного обладнання обліку газу. Арсенальські побутові й промислові газові лічильники роторного типу відрізняються малими габаритами, високою чутливістю, великим діапазоном вимірів, підвищеною надійністю й технічним ресурсом. На заводі випускають банківську техніку — пристрої для перерахування грошових квитків «Банкнота» і дефектоскоп ДД-1, призначений для перевірки справжності засобів платежу та цінних паперів. За допомогою оптичних приладів і люмінесцентних ламп дефектоскоп може провадити контроль водяних знаків, наявності флуоресціювальних волокон у папері, визначати мітки, що гарантують справжність банкноти, виявляти механічні та хімічні підчищення, підробку підписів. Разом із Міністерством охорони здоров’я на заводі розроблені експресіндикатори АК-11А, які автоматично визначають одинадцять параметрів крові й концентрацію гемоглобінних складових. На замовлення МВС на «Арсеналі» виробляють світлофори СДС-2 і СДС-3 на світловипромінювальних діодах. Їхня конструкція має найвищу антивандальну надійність, у кілька разів зменшує енергоспоживання й виключає виникнення сонячного відблиску. Як і раніше, завод випускає фототехніку, біноклі, підзорні труби, лінзи та іншу оптику.

Г

До речі, побутову продукцію можна купити у фірмовому магазині «Арсеналу» на колишній заводській прохідній на розі Московської вулиці та Арсенальної площі. Тут продаються лічильники газу, мікроскопи, аналізатори крові й лічильники банкнот упереміш із грубо зробленими столами для кафе. Є тут і годинники спільного підприємства «Луч-Арсенал», яке, можливо, теж незабаром буде змушене згорнути свою роботу. Окремо слід згадати про ті самі фотоапарати «Київ», які навряд чи в Києві можна знайти, хіба що в колекціонерів оптики. У магазині побачиш і техніку, яка на наших очах втрачає споживче значення, але при цьому набуває антикварної цінності...

ДОВІДКА «УТГ» ПЕРЕКУЄМО ГАРМАТИ НА ФОТОАПАРАТИ атою заснування заводу «Арсенал» уважають 1764 рік, коли за часів правління Катерини II було видано «Положення про Київську арсенальну команду». Хоча фактично збройові майстерні в місті з’явилися одночасно зі спорудженням Київської фортеці на початку XVIII століття. Однак гармати тут лили задовго до цього, зокрема, під час Північної війни 1700—1721 років із Києва в Москву було відправлено 140 гармат. У першій половині XIX століття Росії довелося вести кілька воєн. У технічне оснащення російських військ чималий внесок зробили й київські вмільці. Так, зброю Київського арсеналу, вивезену в Москву, Тулу, Муром, було згодом використано в знаменитій Бородинській битві. Про вагомий внесок арсенальців у переможне завершення російсько-турецької війни свідчить установлений 1833 року біля стін «Арсеналу» пам’ятник — шість пірамід із трофейної турецької зброї. У 1854-му підприємство перевели на територію Нової Печерської фортеці, де воно розташоване досі. У 20-ті роки ХХ століття на заводі крім військової техніки виготовлялися лемеші для плугів, вози, сокири, замки та інший сільськогосподарський інвентар. Після закінчення війни, із другої половини 1945 року, на заводі «Арсенал» почалося перепрофілювання та створення нового виробництва — оптичного. У 1947-му в експлуатацію були уведені оптичний і складальний цехи й розпочато випуск фотоапаратів «Київ», об’єктивів, геодезичних приладів. Одним із найвідоміших цивільних виробів заводу є фототехніка, історія якої почалася з першої масової фотокамери «Київ-2» у 1949 році. Фотоапарати, створені арсенальцями, використовувалися при фотозйомці з борту космічних кораблів «Восток» і «Союз», а також у відкритому космосі. Утім, продукція побутового призначення для заводу завжди являла собою супутнє виробництво, яке ніяк не могло зрівнятися з обсягом військових замовлень. До речі, у радянському режимі таємності навіть телефони «Арсеналу», розташованого в самому центрі міста, були засекречені, їх не давала держдовідка, а адреси величезного підприємства були відсутні в довідниках.

Д

8

Українська технічна газета

№18-19 (122-123) В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010

ЧЕТВЕРТИЙ РІВЕНЬ

Великі зміни після перерви Умови системі освіти диктуватимуть економіка, ринок праці й... демографічна яма Колегія Міністерства освіти та науки України «Про підсумкову діяльність вищих навчальних закладів у 2008—2009 навчальному році та основні напрямки роботи на 2010 рік», що відбулася в Харкові, фактично стала презентацією основних реформ вузівської системи. За підсумками її роботи представлені нові стандарти вищої освіти, відбиті в законі, мета якого — створити нові правила гри на освітньому ринку й зробити українські вищі навчальні заклади конкурентоспроможними. Валентина ГАТАШ

У

засіданні взяли участь віцепрем’єр-міністр України Володимир Семиноженко, міністр освіти та науки Дмитро Табачник, ректори українських

їв значно перевищує потреби й у регіонах. У Тернопільській області, попри її інфраструктуру, ліцензію на підготовку фахівців з економіки та підприємництва мають дві третини ВНЗ. Перетворення педагогічних, політехнічних та інших профільних ВНЗ на класичні університети зовсім не завжди супроводжується якісними змінами в їхній діяльності. Інший приклад. До початку 90-х років юристів в Україні готували трохи більше десяти ВНЗ. Зараз — більше двохсот! Ким і де потім працюють ці випускники? Соціально-економічна доцільність мережі ВНЗ — одне з найскладніших питань системи вищої освіти. Необхідна її оптимізація, уважають у міністерстві. Розміщення держзамовлення має погоджуватися з потребами регіонального ринку праці й профілем ВНЗ. НАПЕРЕДОДНІ АРМАГЕДДОНУ? к же оптимізувати систему? Можна, скажімо, почекати кілька років, поки все вирішиться природним шляхом — за рахунок зменшення кількості абітурієнтів. Уже нинішнього року 380 тисяч випускників України очікують понад 700 тисяч ліцензованих місць дозволеного прийому на перший курс. У 2011-му школи закінчать ще на третину менше учнів. А в 2012 році масового випуску через введення «дванадцятирічки» взагалі не буде. ВНЗ зможуть покладатися на профтехучилища й нечисленні школи, які працюють за експериментальними програмами, а також на тих, хто вступатиме вдругеутретє. Уже цього року вперше конкуруватимуть не так абітурієнти за місце у ВНЗ, як ВНЗ — за абітурієнта. У результаті, як мінімум, третині вищих навчальних закладів загрожує закриття. Як образно висло-

Я

Дмитро Табачник

ВНЗ, народні депутати, начальники регіональних управлінь освіти та науки, представники закладів освіти різного рівня та профспілки працівників освіти та науки. ОБЛИЧЧЯМ ДО СПОЖИВАЧА іколи ще проблема якості освіти в Україні не мала такого важливого ідеологічного, економічного та соціального значення, як сьогодні, — відзначив у своєму виступі міністр освіти та науки Дмитро Табачник. Відповідно до цього посилання розроблені пріоритети розвитку. Серед них — можливість здобути якісну освіту незалежно від соціального стану, місця проживання, віку; відповідність вітчизняної освіти світовим стандартам і вимогам; навчання талановитої молоді в найавторитетніших ВНЗ України й світу. Міністр зауважив, що вироблені пріоритети треба розглядати в контексті економічних реформ, орієнтуючи освіту на споживача. ВНЗ поки мало зважають на замовників і споживачів освітніх послуг. Вони набирають студентів без урахування реальних потреб ринку праці, нерідко орієнтуючись лише на бажання абітурієнтів здобути престижну спеціальність. Такий формалізм, на думку Дмитра Табачника, поряд із гонитвою за багатопрофільністю веде ВНЗ до втрати свого обличчя — і наукового, і навчального. Аналіз регіональних ринків освітніх послуг, проведений міністерством, дав невтішні результати. Приміром, у Києві економістів і менеджерів готують усі вищі навчальні заклади (крім хіба що медичного університету). Підготовка гуманітарі-

– Н

вився один із ректорів, через демографічну ситуацію на вищу освіту України «чекає Армагеддон». На думку Дмитра Табачника, шлях вичікування не годиться і з державної, і з суспільної точки зору — його наслідки можуть бути трагічними. Велику, непопулярну й складну роботу з оптимізації мережі ВНЗ треба починати вже зараз. Це і створення укрупнених ВНЗ, і боротьба з дублюванням напрямків підготов-

Виступає віце-прем’єр-міністр України Володимир Семиноженко

ки за спеціальностями, і інші заходи. До 2015-го середня кількість випускників становитиме не більше 270 тисяч, тому вже сьогодні кожний ВНЗ повинен розпочати розроблення плану свого розвитку. Примусово об’єднувати університети міністерство не планує, однак створюватиме умови для того, щоб вони добровільно шукали шляхи до об’єднання, підвищуючи якість своєї роботи. Приміром, очну магістратуру перенесуть у великі навчальні заклади, у визнані університети. Заочну ж і зовсім скасують, як і підготовку студентів за непрофільними для ВНЗ спеціальностями. Ці та інші заходи автоматично спричинять скорочення кількості ВНЗ в Україні, закриття найслабших навчальних закладів, спеціальностей, нечисленних кафедр і напрямків підготовки. «Липовій» освіті треба покласти край. Дмитро Табачник закликав ректорів вищих навчальних закладів зрозуміти, що це неминуча ситуація, і стати «на позиції державного педагогічного реалізму». Міністр не залишив осторонь і практику набуття ВНЗ статусу національних університетів — їх в Україні вже більше сотні! На його думку, єдиний результат — знецінення почесного статусу плюс зайве навантаження на держбюджет. Те ж стосується й недавно уведеного статусу — науково-дослідний університет. Передбачалося, що вони зможуть самостійно стимулювати створення інноваційно-інвестиційного середовища й частково фінансуватися за допомо-

гою галузевої економіки та бізнесу. Однак статус був уведений поспішно, без ретельного вивчення можливостей університетів. Тому необхідно розробити систему об’єктивних критеріїв, а саму процедуру зробити відкритою, із залученням громадськості. АВТОНОМІЯ ВНЗ — ЗАСІБ ЧИ МЕТА? чора я підписав указ, який дозволяє університетам вести на-

– У

вчальний процес для іноземців не тільки українською, а й російською та будь-якою іншою мовою відповідно до побажань студентів і можливостей ВНЗ, — заявив Дмитро Табачник. — Так ми зможемо збільшити обмілілий за останні роки приплив іноземних студентів. Це крок до автономії державних університетів, робота яких зараз жорстко регламентована нормами законодавства. Автономія стане наріжним каменем нового закону про вищу освіту. Вона має бути пов’язана як із процедурою фінансування ВНЗ, так і з їхньою відповідальністю за підготовку фахівців і результати наукової роботи. Історичного досвіду автономії, що існує в університетах інших країн, в Україні нема, тому треба формувати суспільно-державні органи управління системою вищої освіти. Приміром, поступово передавати основні функції управління науковими й навчальними процесами науковим радам. Зміни чекають і на студентів. Як повідомив Дмитро Табачник, аналіз успішності їхнього навчання свідчить: нерідко держава оплачує навчання молодих людей, які не будуть висококласними фахівцями. Такий стан справ змушує міністерство найближчим часом розробити методики персоніфікованого розподілу держзамовлення серед студентів за результатами конкурсного відбору при вступі, а також підписання з ними контрактів на умови використання держзамовлення на весь період навчання. У європейських країнах є два концептуальних підходи до оплати навчання у ВНЗ. Це стипендія або грант, які звільняють студента від оплати й частково покривають проживання, або довгострокові кредити, які треба повернути. Зазвичай так чи інакше субсидіюється весь період навчання. В основі фінансування навчання — персоніфікована його оплата. При цьому Міністерство освіти та науки лобіюватиме збільшення держзамовлення як стратегічного курсу держави, оскільки інвестиції в освіту визнані у світі найефективнішими. Так, уже цього року буде дещо збільшене державне замовлення на молодших фахівців, бакалаврів і заочну форму навчання. Також відновлять держзамовлення за тими напрямами та спеціальностями, за якими торік вони були безпідставно скасовані або істотно зменшені. До підготовки фахівців і магістрів підхід один — сумарна кількість таких місць має становити не менше 95% від обсягу випуску бакалаврів цього року. Насамкінець Дмитро Табачник закликав працівників вищої школи до плідної дискусії, зауваживши, що «суспільство знань через якість знань може стати українською національною ідеєю», яка консолідує все суспільство.

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010 №18-19 (122-123)

9

ЧЕТВЕРТИЙ РІВЕНЬ Із виступу віце-прем’єр-міністра України Володимира Семиноженка: — Дослідницький університет передусім має бути автономним науковонавчальним закладом з акцентом на високорезультативній науковій діяльності європейського рівня. За визначенням жоден з українських університетів сьогодні не є дослідницьким. Треба перетворити дослідницькі університети на сильні економічні суб’єкти, які мають високу самостійність. Треба стерти межу між термінами «дослідження» — «дипломна робота», «викладач» — «учений». Сучасні освіта, наука — це не сфера дотацій, а найпотужніший двигун економічного та соціального розвитку. Пропоную почати з 6 пілотних університетів, наприклад класичних і політехнічних ВНЗ Харкова, Києва, Львова. Поставити їм найвищу дослідницьку та наукову планку. Надати автономію та фінансування терміном на 5 років. І зобов’язати звітувати про результати щороку. Упевнений, саме вони стануть першими кандидатами на входження до топ-500 найкращих світових ВНЗ... До 2015 року Україна має піднятися принаймні на 50-ту сходинку світового рейтингу конкурентоспроможності. Тому ми розпочинаємо масштабний проект модернізації національної освітньої системи відповідно до потреб нової високотехнологічної економіки. Маємо вийти на системне бачення необхідних освіті реформ, метою яких є якість і конкурентоспроможність. Що маємо зробити? Сформувати адекватну структуру спеціальностей з урахуванням потреб національної економіки на п’ятирічну перспективу. Маємо усвідомлювати, що структура національної економіки змінюватиметься. Зростатимуть інноваційна й технологічна складові, розвиватимуться технології шостого укладу. Маємо створити систему державного замовлення та диференційованої підтримки спеціальностей відповідно до їх внеску в розвиток нової економіки. Маємо підпорядкувати Болонський процес потребам вітчизняної економіки й специфіці національної освітньої системи. Класичні здобутки нашої освіти необхідно зберігати і посилювати... Україна має активно долучатися до міжнародних програм моніторингу якості освіти. Участь у дослідженні TIMSS відкрила Україні досить непривабливу картину якості математичної та природничої освіти. Країна також має приєднатися до міжнародної системи оцінювання знань PISA. Упевнений, ми отримаємо більш точні координати того, де знаходимось. Прошу колег надати свої пропозиції щодо цих проблем. Правильно обрані орієнтири і поставлена мета освітніх реформ дозволять Україні вже до 2015 року бути серед 15 лідерів у сфері природничо-математичної освіти. Позиції української освіти в міжнародних рейтингах пропоную вважати оцінкою, виставленою передусім українській владі.

Гаряча справа Українська металургія потребує модернізації. Хто провадитиме її завтра? Про це бесіда з деканом металургійного факультету Національної металургійної академії, професором, доктором технічних наук, завідувачем кафедри теорії металургійних процесів Людмилою Камкіною — Людмило Володимирівно, як за нинішніх умов найстаріший факультет академії планує забезпечити себе студентами?

— Звичайно, через «демографічну яму» 1991—1993 років приплив студентів у найближчі роки різко знизиться. Хто працюватиме в основному бюджетотворчому секторі — проблема і для нас, і для держави. Ми робимо ставку на випускників технікумів і коледжів гірничометалургійного напряму й молодь із повною середньою освітою. На превеликий жаль, багатьом із них бракує базових знань із основних природничих наук. Ми навіть створили лекторій для тих, хто відстає з фізики, хімії, вищої математики. Є бажання — учитимуться далі.

— Як ви оцінюєте результати використання Болонської системи в навчанні майбутніх металургів? Є обґрунтована думка, що радянська система політехнічної освіти була більш досконалою...

— Уважаю, що це абсолютно правильно. Наша класична політехнічна й фахова освіта була кращою у світі. Так, завдяки Болонському процесу вже існує взаємне визнання «подвійних» дипломів металургів між нашою академією та Гірничою Академією Фрайбурга (ФРН), університетами Гельсінкі й Стокгольма. Є тісна й реальна інтеграція в науково-викладацькій роботі з оригінальних навчальних процесів із ВНЗ Росії, Ірану, Польщі... Але однаково мінусів у Болонської системи набагато більше, ніж плюсів. Адже як виходить? Відучився, «модулі» склав, а до конкретної технічної спеціальності інтересу не набув... Така система багато в чому корупційна, особливо для нашої країни. Критерій істини — практика. Раніше існували ознайомлювальні, виробничі та спеціальні практики — біля горна та печі, на станах і ад’юстажах. При цьому за успішну роботу на виробничих практиках заводи і гроші плати-

ли, і справжній робочий розряд присвоювали. А потім студенти вели прикладні науково-дослідні роботи, які використовувалися на виробництві. Студент бачив себе в реальних умовах майбутньої роботи, підприємства бачили свого потенційного співробітника. А «Болонка» — як декоративний собачка. Гарна, але не дуже корисна в наших умовах.

— У металургії «корисне» й «нове» — синоніми?

Людмила Камкіна

— Це серйозне запитання. Приміром, на нашому факультеті розроблені нові технології поліпшення якості мартенівської сталі. І хоча багато хто цей техпроцес «ховає», однаково в мартенах сталь виходить кращою та якіснішою. Особливо це стосується «залізничного» металу — для рейок, коліс і деталей швидкісних поїздів. Над проблемами інтенсифікації мартенівської плавки активно працює наш професор Ганна Стовпченко. На факультетських кафедрах металургії сталі, теорії металургійних процесів та електрометалургії точаться постійні наукові суперечки: може, занадто рано ми намагаємося забути старі добрі мартенівські печі й занадто швидко будуємо нові конвертери та електропечі? Шкода, що власникам меткомбінатів ця проблема наче й не цікава...

З іншого боку, назву створену в НМетАУ нову футерівку для конвертерів підвищеної стійкості з використанням інноваційних хромо-магнезитових вогнетривів. Ця технологічно красива робота вже впроваджена на Дніпропетровському металургійному заводі ім. Петровського та «Криворіжсталі». Тому не все нове добре тільки через те, що «нове», і не все старе забувається тому, що воно погане. Тут багато складних, неоднозначних питань. Головне в тому, щоб наука в навчальному процесі була організаційною та інноваційною ланкою, яка поєднує викладачів і студентів у прагненні вирішити проблеми сучасного металургійного виробництва. І зараз ми, у принципі, чітко орієнтовані на перспективи прикладних досліджень. Один з останніх прикладів — нашим ученим удалося вирішити проблему наявності цинку в пилогазових сумішах для сталеплавильного цеху на молдавському металургійному заводі в придністровській Рибниці.

— Чи співробітничає факультет із металургійними заводами та ВНЗ України?

— І не тільки України. Розвиток науково-навчальних зв’язків із ВНЗ Євросоюзу істотно підвищив статус нашої академії, причому як освітній, так і матеріальний. Сьогодні ми маємо можливість відправляти наших студентів у європейські країни, щоб вони довідалися про металургійні новинки й повернулися додому для роботи на користь України — як би пафосно це не звучало! Зараз на факультеті ми використовуємо найсучасніші технічні засоби навчання, у тому числі чудові новітні електронні мікроскопи від знаменитої «Karl Zeiss» з розрізненням у Х100000. Тому наші вчені й студенти можуть досліджувати металургійні процеси на нанорівні. Ми давно (раніше дуже тісно, зараз — менше) співробітничаємо з колегами із Кривого Рогу, знаменитої «Петрівки», сталеварами Нижньодніпровського трубного заводу. А керівництво меткомбінату «АрселорМітталКривий Ріг» минулого року замовило двох наших кращих студентів-сталеплавильників для роботи на металургійному заводі в Африці. Вони пройшли безліч тестів, співбесід за фахом і особистісними якостями... Але все одно на закордонну роботу не потрапили. Така реальна «затребуваність» наших інженерних кадрів! Розмовляв Володимир ОТРОЩЕНКО

Ліпше менше, та краще Кількість вищих навчальних закладів у Росії щороку збільшується. За даними Росстату, у 2007—2008 навчальному році їх було 1108 (для порівняння: у 1993—1994 рр. — 626 ВНЗ, 2000— 2001 рр. — 965, 2004—2005 рр. — 1071). Відповідно й кількість студентів щороку зростає. Ці процеси відбуваються на тлі щорічного зменшення кількості випускників шкіл.

М

іністр освіти та науки РФ Андрій Фурсенко вже неодноразово повідомляв про плани закрити більшу частину ВНЗ. На думку представників міністерства, у країні має залишитися не більше 50 університетів і 150—200 інститутів. Не виключено, що реформа вищої освіти стартує в Росії вже цієї осені. На думку Андрія Фурсенка, сьогодні більшість російських ВНЗ не відповідає тим жорстким вимогам, які повинні висуватися до таких навчальних закладів. Тому необхідна неупереджена оцінка їхньої діяльності. Графік проведення перевірок уже

складено, крім того, не виключено, що навчальні заклади можуть бути піддані перевірці поза графіком, якщо на те буде запит регіону або спілки ректорів. Поки незрозуміло, за якими критеріями оцінюватимуться російські університети, академії та інститути й на кого буде покладено повноваження з проведення перевірок. Список нових критеріїв і норм, яким повинен відповідати ВНЗ, що дає якісну освіту, поки розробляється.

— Безперечно, у проведенні реформи зі скорочення кількості недоброякісних ВНЗ є сенс: ліпше менше, та краще, — уважає декан філософського факультету УрДУ ім. О.Горького Олександр Перцев. — У нас є ВНЗ, які дійсно відстають, у них немає докторів, немає вчених рад. Крім того, фінансування ВНЗ сьогодні не відповідає об’єктивній необхідності. Тому цілком доцільно з п’яти навчальних закладів зробити один, але за умови гідного фінансування. Вся проблема в тому, що поки незрозуміло, хто повинен вирішувати, який ВНЗ відповідає стандартам, а який — ні.

10

Українська технічна газета

№18-19 (122-123) В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010

ПРІОРИТЕТИ

Ставка на якість

Завоювавши Європу, полтавські котуни, виготовлені за допомогою новітньої техніки та технологій, підкорюють терени Азії

Світлана ІСАЧЕНКО Про досягнення та перспективи Полтавського ГЗК розповідає його генеральний директор Віктор Лотоус.

— Вікторе Вікторовичу, як зараз справи з поставками на традиційний для вас європейський ринок?

— У принципі, зростання активності на європейському ринку почалося вже з четвертого кварталу минулого року. Зараз обсяг поставок наших залізорудних котунів на металургійні підприємства Західної та Східної Європи зріс до рівня докризового періоду. Наші традиційні напрямки — Австрія, Словаччина, Чехія, Сербія, Туреччина. Також значну частину продукції експортуємо в Китай. І, звичайно ж, перспективними для нас є підприємства Німеччини та Японії.

— Що японці — задоволені пробною партією котунів, які ви наприкінці минулого року поставили на один із їхніх заводів?

— Робити якісь остаточні висновки зарано. Зараз саме обробляються результати роботи із цією партією сировини. За попередньою інформацією, її якісні показники відповідають вимогам наших потенційних японських покупців.

— Вітчизняні виробники ЗС дружно й досить успішно завойовують азіатський ринок. Вам там не тісно? З «Метінвестом», Запорізьким залізорудним комбінатом, часом, одне одного ліктями не штовхаєте?

— Азіатський ринок такий ємний, що, по суті, ми ніякої конкуренції не відчуваємо. Більш того, якби могли виробляти більше котунів, то, думаю, з успіхом продавали б у цьому регіоні — у тому числі й у Китай — ще більше продукції.

— Це залежить багато в чому від обсягів видобутку руди. А ви от взяли й віддали свій дозвіл на користування надрами перспективного Єристовського родовища. Його промисловим розробленням тепер займається однойменний ГЗК. Зрозуміло, що це було рішення компанії. Як визначатиметься співробітництво між вашим і Єристовським гірничо-збагачувальними комбінатами, розташованими, по суті, на одній промплощадці?

— Полтавський і Єристовський ГЗК є активами компанії «Ферекспо» і функціонуватимуть незалежно один від одного. Єристовський ГЗК — абсолютно самостійне підприємство, окрема юридична особа й розвивається за своїм бізнеспланом. Щоб оптимізувати нашу діяльність і не створювати паралельні підрозділи, плануємо спільно використовувати допоміжні виробництва — їдальні, медико-санітарну частину, цех мереж і підстанцій, постачання. Тобто плануєПочаток на стор. 1

мо роботу таким чином, щоб одержувати додаткові переваги від синергії взаємодії двох незалежних підприємств. На Єристовському кар’єрі вже вийнято близько 5 млн кубометрів розкриву, він переважно складується на площадці, де заплановане будівництво заводу «Ворскласталь». Доти, доки не введуть у експлуатацію Єристовську фабрику, руда цього кар’єру

ня залучали компанію «Тургіс» (її штабквартира розташована в ПАР), фахівці якої допомогли нам оптимізувати кар’єр з урахуванням нинішніх ринкових реалій і вимог. Усі інші розробки, напрацювання, проектні рішення виконував інститут «Південгіпроруда» (Харків). Завдяки цьому ми можемо незабаром вийти на щорічний обсяг видобутку руди в 32 млн тонн. Одне із завдань, які стоять перед нами, — збільшення обсягів видобутку багатої на залізо руди для виробництва високоякісних котунів із вмістом заліза 65%. Тому інтенсивно проводимо розкривні роботи в діючому кар’єрі Дніпровського рудоуправління «Полтавське» гірничозбагачувального комбінату. Це дасть нам можливість поступово збільшити видобуток так званої руди К22, що найповніше відповідає технологічним вимогам для виробництва котунів із 65-відсотковим умістом заліза.

ВІЗИТІВКА Віктор ЛОТОУС Народився в 1964 р. у м. Кривий Ріг (Дніпропетровська область). Освіта: Криворізький гірничорудний інститут (1986 р.), Київський національний економічний університет (1995 р.). Працював гірничим майстром, начальником дільниці, головним інженером дробильної фабрики, начальником виробничого відділу комбінату, головним інженером Полтавського гірничо-збагачувального комбінату. Із квітня 2007 р. — голова правління — генеральний директор ВАТ «Полтавський ГЗК». перероблятиметься на наших потужностях, як це й передбачено планами розвитку компанії.

— У будь-якому разі, за сьогоднішньої ситуації вам треба думати про інтенсивну модернізацію свого кар’єру, який експлуатується вже півстоліття.

— Ми про це ніколи й не забували. Старі проекти розвитку кар’єру, частина яких розроблена ще за радянських часів, передбачали різні варіанти стратегії роботи підприємства, припускали використання іншого обладнання. Востаннє проект переглядали у 2008 році. Ми зробили його переоцінку з метою збільшення обсягів видобутку руди з огляду на нову ринкову ситуацію й нові можливості придбання високопродуктивного обладнання. У нашому кар’єрі з’явилися автомобілі вантажопідйомністю 180 тонн, екскаватори з ємністю ковша 15 метрів кубічних, бурові верстати від світових виробників. Все це дозволяє збільшити його продуктивність як з розкриву, так і з руди без збільшення витрат на трудові ресурси. Можна сказати, що проект модернізації експлуатованих нами родовищ являє собою перегляд кінцевих контурів діючого кар’єру з урахуванням застосування більш продуктивного обладнання. Для інжинірингових робіт на етапі техніко-економічного обґрунтуван-

Адже ми працюємо за довгостроковими контрактами, і є певні вимоги наших споживачів до якості продукції. Через пару років плануємо повністю перейти на 65-ті котуни.

— За рахунок чого? Тут однією рудою не обійтися.

— Збільшення обсягу високоякісних котунів із 65-відсотковим умістом заліза в структурі товарної продукції досягатиметься завдяки впровадженню нових технологій і технологічних поліпшень. Роботу ведемо із двох напрямків. Насамперед ми плануємо будівництво флотаційної дільниці №2, яка дозволить переробляти бідну руду К23 на котуни із вмістом заліза 65%. Зараз тривають передпроектні роботи, і тоді ми одержимо остаточні дані, які допоможуть нам чітко визначитися, які капітальні витрати й часові рамки будуть потрібні для реалізації цього проекту.

— Ви чимдуж намагаєтеся задовольнити вимоги споживачів, знижуєте питомі норми витрат з основних ресурсів. А якщо «Укрзалізниця» все-таки підвищить тарифи на вантажні перевезення, наскільки це позначиться на роботі орієнтованого на експорт ГЗК?

ДОВІДКА «УТГ» ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (м.Комсомольськ, Полтавська область) — один із найбільших вітчизняних виробників та експортерів залізорудної сировини. Заснований у 1970 році на Горішнє-Плавнинському і Лавриковському родовищах залізистих кварцитів Кременчуцької магнітної аномалії із загальними запасами корисних копалин у 2,43 млрд тонн. Має повний технологічний цикл — від видобутку кар’єрним способом сирої руди до виробництва підготовленої сировини для металургійних заводів. У 1994 році перетворений на відкрите акціонерне товариство, а в 1995—2001 роках повністю приватизований. 97,31% акцій ПГЗК належать фірмі Ferrexpo AG (Швейцарія), 100% акцій якої володіє Ferrexpo plc. Компанія зареєстрована на Лондонській фондовій біржі в червні 2007 р. Мажоритарним акціонером Ferrexpo з 51% акцій є український бізнесмен Костянтин Жеваго (група банку «Фінанси і кредит»).

— Звичайно, такі рішення не поліпшують конкурентоспроможність нашої продукції та гірничодобувної галузі в цілому. Сьогодні вартість залізничних тарифів і перевалки вантажу становить близько 20% у структурі витрат нашого ГЗК. Це досить вагома частина. До того ж усі тарифи на перевезення та перевалку в портах містять у собі ПДВ, незважаючи на те, що наша продукція йде на експорт. У результаті кошти підприємства заморожуються на невизначений термін. Фактично ми кредитуємо державу. При цьому підвищення тарифів на послуги природних монополій не поліпшує сервіс й не пов’язане з якістю послуг.

— Якось ви сказали, що аби уникнути фінансових і виробничих помилок використовуєте тільки ті програми, які вже впроваджені на аналогічних підприємствах США, Бразилії. Судячи з результатів, така тактика себе виправдовує. Підприємство й далі її дотримуватиметься?

— Так, ми не хочемо гаяти час і витрачати кошти на розроблення нового обладнання й технологій — воліємо використовувати те, що вже апробовано. З урахуванням завдань, поставлених перед нами акціонерами, і в жорстких часових рамках ринкової ситуації намагаємося максимально застосовувати досвід, напрацьований іншими підприємствами. Це стосується насамперед збільшення обсягів видобутку руди й модернізації дільниці флотації. Проекти, які можуть окупитися в короткостроковій перспективі, протягом 2—3 років, безпосередньо пов’язані з ефективністю роботи підприємства. Є декілька великих проектів і підпроектів, які дозволяють реалізувати ці плани в найкоротший термін. Один із них — дільниця флотації, про яку я вже згадував. У її будівництві ми маємо намір використовувати апробовану технологію з урахуванням досвіду та напрацювань світових лідерів галузі й виробників обладнання. Ми не хочемо проводити експерименти на підприємстві, не розуміючи, які витрати необхідні для досягнення потрібного результату. Тому плануємо використовувати технології, які вже показали добру результативність. З іншого боку, ми реалісти й готові в окремих випадках провадити доведення технологій з урахуванням умов роботи нашого гірничо-збагачувального комбінату. Це стосується й нового обладнання. Наша мета — застосовувати й використовувати у своєму виробництві продукцію високотехнологічних компаній, які зарекомендували себе на ринках залізорудної сировини не тільки надійністю пропонованого ними обладнання, а й добрими економічними показниками його роботи. Для кар’єру, приміром, придбали в «Марубені Корпорейшн» унікальне

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010 №18-19 (122-123)

11

ОСНОВНИЙ РЕСУРС обладнання — два гідравлічних екскаватори Hitachi EX-3600 із ЗІПом і п’ять самоскидів Hitachi EH3500.

— Кого залучаєте до технічного переозброєння?

— Цього року плануємо проводити роботи з автоматизації й техпереозброєння збагачувальної фабрики. Використовуємо обладнання Новокраматорського машинобудівного заводу — насамперед млини й різні запасні частини. Також використовуємо помпи компанії «Метсо». Крім цього, плануємо придбати магнітні сепаратори вітчизняного виробництва. Наприкінці лютого на ГЗК успішно завершена заміна вінця виробництва фірми David Brown (ПАР) на випалювальній печі третьої технологічної лінії. Зараз розглядаємо питання про купівлю трьох установок сухої магнітної сепарації.

— У вас був контракт із Новокраматорським машинобудівним заводом на поставку драглайнів для будівництва Єристовського кар’єру. Наскільки ефективна вітчизняна техніка? Чи всетаки закордонна краще?

— Дійсно, є контракт на 6 екскаваторів, і ми вже придбали п’ять із них. Ці екскаватори змонтовані і добре показали себе в дії. Більш того, у нас уже є досвід роботи з такими машинами — вони раніше експлуатувалися в кар’єрі Дніпровського рудоуправління й зарекомендували себе як надійна, високопродуктивна техніка. Коли ми підписували контракт, ці екскаватори були набагато дешевше від імпортних аналогів. З урахуванням співвідношення ціни та якості такий вибір був і залишається оптимальним. Тому можна з упевненістю сказати, що в Україні є техніка, однозначно не гірша від закордонної. Хочу зауважити: ми оцінювали вибір і з урахуванням сервісного обслуговування — НКМЗ розташований в Україні, є люди, які можуть експлуатувати драглайн, вирішені питання з поставками запасних частин, організацією складу запасних частин безпосередньо на території комбінату, щоб забезпечити найвищий коефіцієнт технічної готовності. Ми не могли б усього цього забезпечити, придбавши закордонну техніку. Хоча, треба сказати, з українськими виробниками питання сервісу вирішується зі скрипом. Тільки зараз підходимо до такого рівня відносин, за якого вони не лише поставлятимуть техніку, а й гарантуватимуть високий коефіцієнт технічної готовності протягом усього терміну служби обладнання, яке ми купуємо.

— З якими фірмами співробітничає Полтавський ГЗК із поставок обладнання?

— З питань придбання обладнання співробітничаємо з новими фірмамивиробниками. Це насамперед компанія «Цепелін» — офіційний дилер фірми «Катерпіллер». Працюємо з компанією «Юромаш», що поставляє в Україну автомобілі й екскаватори «Хітачі». Купуємо екскаватори «Комацу». Як я вже відзначив, купуємо техніку як закордонних, так і українських виробників. Для цеху виробництва котунів купуємо обладнання й запасні частини в компанії «Метсо». У сфері автоматизації активно працюємо з компанією КСК (м. Київ). Тобто можна сказати, що на Полтавському ГЗК зараз повною мірою представлена техніка кращих світових і українських виробників. Основний акцент у придбанні техніки робимо на те, щоб вона високоефективно працювала. Останнім часом майже цілком відмовилися від купівлі техніки без сервісного обслуговування. Найперше це стосується імпортного обладнання. Ми розглядаємо варіанти поставок обладнання із сервісним обслуговуванням, що передбачає і поставку запасних частин, і виконання ремонтних робіт.

Сланцевий переворот Нові технології видобутку енергоресурсів докорінно змінюють ситуацію на світовому ринку вуглеводнів Іван СПАСОКУКОЦЬКИЙ Імпорт блакитного палива в Україну за минулий рік становив понад $7 млрд. Звичайно, за такого рівня споживання події, що відбуваються на газовому ринку, мають першорядне значення для нашої економіки й політики.

Р

инок газу сьогодні — типовий «ринок продавця»: попит значно перевищує пропозицію. Зрозуміло, що продавець може сміливо нав’язувати покупцеві свою ціну та умови поставок товару. Різні заміни природному газу (біогаз, альтернативна енергетика) поки не в змозі помітно вплинути на сформовану систему. Сланцевий газ може все змінити. Ресурс, який раніше вважався даремним через складнощі й високі витрати його видобутку, завдяки новим технологіям починає витісняти природного «побратима».

АМЕРИКАНСЬКА ІСТОРІЯ орік США вперше обігнали Російську Федерацію не тільки з видобутку природного газу (642 млрд кубометрів проти 582), а й із його продажу. Це стало можливим саме завдяки сланцевому газу, видобуток якого в США тільки за 2008 рік зріс удвічі. «Сланець» дозволив американцям майже повністю відмовитися від імпорту скрапленого природного газу. За даними міністерства енергетики США, тільки розвідані запаси цього палива на території країни становлять 3,6 трлн кубометрів, при цьому загальний обсяг оцінюється в 17,5 трлн кубометрів (для порівняння: запаси найбільшого в Європі Астраханського газоконденсатного родовища становлять приблизно 2,5 трлн кубометрів). Щороку обсяг розвіданих запасів збільшується за рахунок нових родовищ. На думку деяких американських аналітиків, до 2020 року половина газу, виробленого в країнах Північної Америки, добуватиметься зі сланцевих порід. Переконливості прогнозу додає й те, що аналогічні розробки вже почалися в Канаді, де недавно також виявили кілька великих родовищ.

фахівці компанії запропонували використовувати для сланцевих порід технології спрямованого (горизонтального) буріння й гідророзриву пласта, розроблені ще десятиліття тому. За спрямованого буріння бур входить у пласт під кутом у 90°, а потім поступово відхиляється від вертикального напрямку й рухається паралельно земній поверхні. Це дозволяє збільшити площу пласта, охоплювану однією свердловиною. На момент розробки технологія спрямованого буріння була дуже дорогою, але в дев’яностих роках витрати вдалося значно знизити завдяки використанню нових методів і матеріалів.

Т

ТЕХНОЛОГІЇ ершу комерційну свердловину в сланцевих пластах пробурено в 1821 році «батьком сланцевого газу» Вільямом Хартом у м. Фредонія, штат Нью-Йорк. Однак промисловці швидко втратили інтерес до сланців, які відрізняються щільністю й низькою пористістю, а газ залягає в невеликих ізольованих «кишенях». Щоб добути його, треба бурити безліч свердловин, кожна з яких дасть лише дуже невеликий обсяг коштовного ресурсу. Інтерес до нетрадиційного енергоносія спалахнув у США в сімдесяті роки минулого століття, коли загострилася проблема енергетичної безпеки. Результатом розвідницьких геологічних робіт були чотири найбільші сланцеві структури, багаті на природний газ. Але через падіння цін на нафту у вісімдесятих роках розробки відповідних технологій були згорнуті. Промисловий видобуток сланцевого газу надалі вели кілька невеликих компаній, найактивнішою з яких була Chesapeake Energy (сьогодні — на другому місці в США за обсягами видобутку). Споживання газу в США збільшувалося, і

П

Суть методу гідророзриву полягає у створенні високопровідної тріщини в цільовому пласті для забезпечення припливу флюїду, що видобувається (у цьому випадку — сланцевого газу). У горизонтальну свердловину під тиском накачують суміш із піску, води й спеціальних хімікалій, що руйнує перегородки газових «кишень», дозволяючи уникнути буріння десятків «одноразових» вертикальних свердловин. Для максимального ефекту перед гідророзривом провадиться тривимірне сейсмічне моделювання. ДЕШЕВИЙ ГАЗ ДЛЯ ВСІХ омпанії поступово накопичували досвід, удосконалювали методики видобутку й модернізували застосовуване обладнання. І от у 2008 році в галузі стався справжній прорив. Лише за рік видобуток сланцевого газу збільшився на 71%, склавши 10% від загального обсягу видобутку газу. Прорив стався завдяки падінню витрат до розмірів, порівнянних із фінансовими вкладеннями при видобутку газу із традиційних родовищ. За заявою компанії Chesapeake Energy, її витрати на видобуток становлять у середньому $100 за тисячу кубометрів газу. Видобуток традиційного блакитного палива, як правило, коштує трохи менше. Однак собівартість природного газу, який видобувається у звичайний спосіб, передбачає також витрати на транспортування до споживача, зокрема на утримання дорогих газотранспортних систем. У той же час багато великих сланцевих родовищ розташовані безпосередньо на території країн-споживачів. У будь-якому разі наявність великих запасів сланцевого газу встановлює верхню планку ціни на природний газ. Адже за зростання ціни за кубометр імпортного енергоресурсу вище рівня в $120—150 вигідніше відмовитися від закупівель і розробляти сланцеві родовища. А за даними Міжнародного енергетичного агент-

К

ства, світові запаси сланцевого газу сягають 456 трлн кубометрів. І це консервативна оцінка. Керівник департаменту нафтовидобутку Техаського університету Стефен Холдич уважає, що з появою нових технологій запаси палива, які технічно можна видобути з надр, треба збільшити в 9 разів. Якщо він має рацію, то природного газу у світі в кілька разів більше, ніж вугілля, і на найближче тисячоріччя його резерви невичерпні. Поклади сланцю, з якого можна добувати газ, досить великі. Крім США, їх відкрито в Австралії, Китаї, декількох країнах Західної Європи, Польщі та Україні. Оцінку газосланцевого потенціалу нашої країни ще тільки належить зробити. А от Польща може стати великим постачальником газу для Європи й повністю задовольнити власні потреби в паливі вже найближчим часом. У північних і центральних районах країни залягає близько 1,36 трлн кубометрів газу, розробку яких американська компанія ConocoPhillips почне вже в травні цього року. Якщо оцінюваний потенціал Польщі буде підтверджено, загальні запаси газу в ЄС зростуть відразу на 47%. Поява на ринку великих обсягів сланцевого газу вперше за багато років може зрушити баланс у бік значного збільшення пропозиції. На думку Тома Дрисколла з британського інвестиційного банку Barclays Capital, ринку потрібно не менше 20 років, щоб знову досягти рівноваги. Для нашої країни це може стати шансом позбутися енергетичної залежності й розвивати економіку без урахування інтересів його постачальників.

ДУМКА ЕКСПЕРТА Володимир Саприкін Директор енергетичних програм Центру Разумкова

— Видобуток сланцевого газу вже вплинув на ринок США, де майже цілком відмовилися від закупівель скрапленого природного газу, — він перейшов до інших покупців, у тому числі й до європейських, за зниженою ціною. У свою чергу дешевий скраплений газ зменшив ціни на блакитне паливо взагалі. У Європі трубопровідний газ (наприклад російський) почав поступатися своїми позиціями. Норвегія та Алжир пом’якшили умови поставок у Європу. Під цим тиском Росія була змушена вдатися до поступок. «Газпром» звільнив 15% природного газу від цінової прив’язки до нафти й зменшив обсяги обов’язкового відбору цього енергоресурсу для Туреччини та Словаччини. Однак про вплив сланцевого газу, який видобувається в Європі, на регіональний ринок говорити зарано — жодного кубометра поки не видобуто. Зараз тільки ведуться розвідувальні й підготовчі роботи. Перспективи є, але детальні прогнози робити поки передчасно.

А ЯК У НАС ПРЕС-СЛУЖБА ДК «УКРГАЗВИДОБУ ТОК» «Зараз наша компанія не видобуває природний газ зі сланцевих порід. І ми не виняток. В Україні близько 20 газодобувних компаній, з яких 4 — державні, решта — приватні, і жодна з них не розробляє сланцевий газ. Теоретично можуть існувати плани з освоєння сланцевих родовищ, однак сьогодні це справа далекого майбутнього. Оцінювати перспективи українського сланцю як потенційного джерела природного газу ще зарано».

12

Українська технічна газета

№18-19 (122-123) В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010

ПІДПРИЄМСТВО

Зробити зливки «золотими» Щоб створити в країні холдинг із сучасним титановим продуктом «на виході», є все, крім остаточного рішення Герман ДУБИНІН

Ф

інансово-економічна криза підштовхнула підприємство до пошуку нових шляхів розвитку. Виплавка з концентрату титанової губки (напівфабрикату) уже недостатньо виправдовувала поточні витрати. Маркетингова служба й керівництво комбінату вивчили титановий ринок — для нього характерні десятилітні цикли. Продукція ЗТМК завжди була затребувана, але з 2006 року почали знижуватися ціни на титанову губку. У 2009-му вони й зовсім упали до 3 доларів за 1 кг. Було вирішено: для розвитку виробництва треба мати, як говорять ливарники, «наступний переділ». Зливки, звичайно, теж напівфабрикат, але з більшою доданою вартістю. Відповідно вони набагато рентабельніші. Та й на ринку можуть коштувати в 3—4 рази дорожче від титанової губки.

— Кожен переділ у металургії — це зростання доданої вартості, — говорить віце-президент Запорізької торгово-промислової палати Дамір Бікулов. — Якщо тонна чорного металу коштує $400–800, то та ж тонна, але вже в автомобілі, оцінюється в $50– 60 тисяч. Державі вигідно створювати підприємства з високим рівнем переробки. Збільшення доданої вартості — це база для відрахувань у бюджети. До кроку на новий рівень розвитку тут готувалися давно. Кабмін затвердив «Програму технічного переозброєння титанового виробництва казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на 2006–2011 роки». ЗТМК — єдине підприємство в Україні та Європі, яке виробляє «крилатий» метал. Питання, чому ЗТМК сьогодні перебуває в непростому фінансово-економічному становищі порівняно із зарубіжними конкурентами, знаходить свою відповідь, у тому числі й у технічній галузі. Сплеск цін на світовому ринку титану, що спостерігався в 2006–2007 роках, не змусив тоді замислитися про те, що прибуток необхідно грамотно інвестувати. Актуальним було питання модернізації, яке передбачає збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Що є складовими конкурентоспроможності будьПочаток на стор. 1

якого підприємства. Ця робота на комбінаті проводилася, однак на початку 2008 року заходи щодо технічного переозброєння фактично було припинено. Акцент змістився у напрямку розвитку дільниць наступних переділів титану. В умовах світової економічної кризи, а також зважаючи на те, що основним джерелом фінансування були власні кошти ЗТМК, комбінат у підсумку втратив можливості для технічного переозброєння. Проект створення виробництва титанових зливків також не дістав належного розвитку.

— У 2006—2008 роках закуповувалося нестандартне спеціальне обладнання, матеріали для того, щоб проект стартував. Після закінчення будівельномонтажних робіт у грудні 2008 року було отримано перший зливок титану, — розповідає помічник гендиректора ЗТМК Анатолій Матвієнко. — Із цього часу почалися «гарячі» випробування електронно-променевої установки з виплавки титанових зливків і слябів. Ця технологія розроблена разом із НВЦ «Титан» та Інститутом титану. На комбінат приїжджали фахівці з налагодження обладнання, з їхньою допомогою наші плавильники освоювали цей метод. Адже обладнання нове, складне, високотехнологічне, його треба було випробувати з усіх боків, протестувати. СИРОВИНА — СВОЯ оловна перевага проекту «Український титановий зливок» — вся необхідна сировина є, нічого закуповувати не треба, крім видаткових матеріалів для функціонування установки. Крім того, якщо говорити спрощено, печі підприємства невибагливі в паливі. Для виплавки зливків і слябів можна використовувати як брикети, так і недроблені блоки титану губчастого, губку різних фракцій, а також шматки брухту із цього металу. Між КП «ЗТМК» і НВЦ «Титан» підписаний договір, у рамках якого комбінат поставляє титан губчастий для виробництва за давальницькою схемою. За останні 3 місяці на потужностях НВЦ «Титан» виплавлено близько 40 зливків для поставки за кордон за укладеними контрактами. І тамтешні клієнти не скаржаться.

— Ще один аргумент. Титан, на відміну від чорних металів, не

Г

ДОВІДКА «УТГ» УСЕ ЗА КОРДОН У 2009 році комбінат експортував продукції на суму 275,1 млн грн, що становить 90% від загального обсягу реалізації. ЗТМК — єдине в Україні та Європі підприємство з виробництва губчастого титану, яке також випускає титанові зливки й сляби. Проектна потужність — 18 тис. тонн металевого губчастого титану на рік. Комбінат реалізує продукцію, використовувану переважно в космічній галузі, на зовнішніх ринках. Кількість працівників — 3500.

квотується, тобто не підлягає обмеженням. Якщо інші метали доцільно продавати в Європу, де їх «докачують», то цей — ні, — пояснює Бікулов. Для держави логічно звернути увагу на цей напрямок. Як народжується зливок?

— Титан відновлюється в спеціальних посудинах — ретортах, — пояснює начальник виробничого відділу Юрій Єфименко. — Потім утворюються більші блоки масою до 4 тонн. Є й до 1 тонни. Їх можна завантажувати в піч для плавки зливків не дроблячи, виключивши процеси одержання шматків та їхнє брикетування. Операція з подрібнення тут

дарту AS9100-B у виробництві титанових зливків і слябів. Це відкриває дорогу для просування продукції в аерокосмічному секторі.

— На сьогодні в нас є сертифікат Bureau Veritas ISO 9001 із якості, — розповідає начальник технічного відділу ЗТМК Ігор Оверченко. — Проведена відповідна процедура від інших провідних виробників у тих країнах, до переліку постачальників яких ми включені. У 2009 році отримані сертифікати від всесвітньо відомих компаній Perryman Company (США), ТIMET (США), SAES getters (Італія), а також японської Daido

Підготовка до відвантаження зливка

не потрібна. Головний плюс у тому, що виплавка виробу відбувається в один переплав (на відміну від вакуумно-дугових печей, де необхідно два). Це потрібно для того, щоб не було зайвих домішок. Хоча продукцію запоріжців поки купує переважно закордон, сам проект дає можливості для розвитку цієї галузі в Україні.

— Сьогодні комбінат має перспективний портфель замовлень на вітчизняну титанову продукцію, — зауважує генеральний директор ЗТМК Віталій Кучук.

— Це дозволить завантажити роботою відразу два державних підприємства — наше й НВЦ «Титан», з яким ми активно співробітничаємо. Для ЗТМК успішна реалізація проекту має стратегічне значення. Виробляючи якісний продукт із більш високою доданою вартістю, комбінат зможе зарекомендувати себе як постачальник матеріалів відповідального призначення для застосування в аерокосмічній галузі. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ — ЗІ ЗНАКОМ ПИТАННЯ ЧИ БЕЗ?

Н

а сучасний ринок без «аусвайса» не пробитися, тому доводиться бути відкритими для споживачів і партнерів, закріплювати параметри виробництва в європейських документах. На ЗТМК розроблений план якості із сертифікації відповідно до вимог аерокосмічного стан-

Steel Corp. Створено план для задоволення вимог аерокосмічного стандарту AS9100-B. — Основний споживач наших зливків — азіатський ринок, — говорить гендиректор ЗТМК Віталій Кучук. — Китайський уряд активно підтримує й фінансує закупівлі губчастого титану в державний резерв. Саме цей ринок у період кризи продемонстрував стабільний попит на таку продукцію. На жаль, цього не скажеш про український уряд. Із моменту впровадження проекту з освоєння виробництва титанових зливків витрачено 37,7 млн грн власних коштів підприємства. Ніякого бюджетного фінансування, на жаль, не було. І поки не передбачається, на відміну від Росії, Китаю та Казахстану, де за 2006– 2009 роки витрачено близько $100 млн державних грошей на оснащення титанової галузі.

УПРИТУЛ ЛАНКИ Є — ЛАНЦЮГА НЕМАЄ ітчизняна промисловість переважно закуповує титан у інших країнах. Навіть у докризовий період український ринок споживав лише від 1,5 до 2 тис. тонн стратегічного металу на рік. ЗТМК виробляв за кращих часів близько 10 тис. тонн, потім трохи зменшив обсяги. Але ж один із показників здоров’я економіки — запит на високотехнологічну продукцію, у тому числі титан. У нас є машинобудівні підприємства, яким потрібні тита-

В

нові вироби, взяти хоча б «Мотор Січ». Учасниками масштабного проекту кооперації могли б стати й металурги, які мають прокатні стани. Адже ЗТМК не може поки встановити в себе таке дороге обладнання. Планів багато. На комбінаті є розробки з виробництва зливків, легованих різними металами, алюмінієм, киснем тощо. У проекті — випуск сплавів, які можуть бути застосовані в дуже вузькому секторі споживання. Але вони мають більшу додану вартість, тобто можуть дати високий дохід. Перспективи можна побачити, і без «рожевих окулярів», якщо ретельно проаналізувати, що ми маємо. Найпарадоксальніше, що все необхідне в країні є, треба тільки зв’язати ці «блоки»: родовища титанових руд, Вільногірський ГЗК, який ефективно працює, «мозок» — досвідчених фахівців у галузі титану (Інститут титану й Інститут електрозварювання ім. Патона). Свого часу подейкували про створення холдингу «Титан України». Якщо перейти до справи, то вислів «український титановий прокат», поки гіпотетичний, набуде реального змісту. Але головне — на все це потрібні чималі кошти.

— У нас є родовища, але їхнє розроблення поки обмежено. Саме тому доцільно створювати максимально повний цикл виробництва, — говорить Дамір Бікулов. — Перспективи кооперації цілком реальні. Чималі можливості в «Мотор Січі», де виготовляють турбіни, авіадвигуни, ракетну техніку. І, до речі, інвестиційна привабливість країни залежить від того, наскільки ці чинники компактні — ресурси, електроенергія, кваліфікований персонал. А поки що задум із виробництва має два напрями: виплавка зливків, легованих за спеціальною технологією, й освоєння нового виду продукції — зливків титану й сплавів на його основі. Для впровадження проекту в повному обсязі необхідно ще знайти близько 25 млн грн. Росія та Китай активно розвивають внутрішній ринок споживання титану. Чи не час і нам? Що ж потрібно від держави? По-перше, щоб почала діяти урядова постанова про пільговий тариф на електроенергію для комбінату. Адже дорогі кіловати в Україні ставлять не тільки ЗТМК, а й багатьох українських виробників у неконкурентні умови щодо зарубіжних підприємств. По-друге, необхідне створення державної програми, спрямованої на розвиток внутрішнього ринку споживання титанової продукції. По-третє, — вирішення питання про довгострокове кредитування. У Мінпромполітики вже проведено декілька нарад і робочих зустрічей, спрямованих на стабілізацію ситуації на ЗТМК і ЗАлК.

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010 №18-19 (122-123)

13

ТЕХНОСФЕРА

Улучити в точку

фію «унікальною й такою, що дає відповіді на те, у якому напрямку треба розвивати редукторну науку та практику». Принципово новий редуктор із просторовою точковою системою Позиції супротивників точкового зачеплення евольвентних зубців було злазачеплення зубців успішно пройшов випробування мано тільки після успішних випробуАлла МІРОШНИЧЕНКО дотиком розрахункові напруги досягають вань. Адже за всіма канонами класичної дуже великих значень, які не мають ніякого теорії, зубці редуктора повинні були злаНа ДП науково-виробничий комплекс га- відношення до реальних величин. Так ви- матися. Але всупереч прогнозам песимісзотурбобудування «Зоря»—«Машпроект» никли твердження про неможливість ство- тів, у дослідного зразка, у порівнянні зі (Миколаїв) успішно завершилися випро- рення зубчастих передач із точковою систе- штатним редуктором, навантажувальна здатність із контактних напруг була вище бування дослідного редуктора, створено- мою зачеплення зубців. у 2,25 раза, а з напруг вигину — у 1,7. Професор Олексій Попов, працюючи го на основі нової теорії контактної міц— Під час випробувань редуктор зронад удосконаленням зубчастих передач, ності пружно стиснених тіл. Автор іннобив 128 мільйонів циклів, що відповідає піддав сумніву цей постулат. І дійшов виваційної розробки — професор Олексій Попов, завідувач кафедри механіки та конструювання машин Національного ВІЗИТІВКА університету кораблебудування, акадеОлексій ПОПОВ мік Академії наук суднобудування УкраїНародився в 1938 році в Тамбові (Росія). Після зани, доктор технічних наук (на знімку). кінчення Миколаївського кораблебудівного інституту в 1964 році протягом дев’яти років працюТЕОРІЯ... осі в редукторобудуванні, яке ґрун- вав інженером-конструктором у відділі міцності КБ тується на класичній теорії кон- «Машпроект» (м. Миколаїв). У 1971 році закінчив аспірантуру в Інституті матактної міцності пружно стиснених тіл шинобудування АН СРСР (м. Москва). У 1972-му заГенріха Герца, використовувалися зубчаспрошений до МКІ на викладацьку роботу. У 1988 ті передачі з лінійним зачепленням зубців. році успішно захистив докторську дисертацію й За 130 років, що минули з часу її створення, здобув учене звання професора. На рахунку Олексія техніка пішла далеко вперед, зросли й вимоПавловича понад 400 наукових праць. ги до зубчастих передач, без яких неможлиУ процесі роботи над своєю теорією, яка тривала 12 років, професор Попов одерво уявити собі сучасне машинобудування. жав в Україні 90 патентів, ще 10 у стадії захисту. А якщо рахувати з авторськими У 30-ті роки редуктор, який передає потужсвідоцтвами радянського періоду, то кількість його винаходів сягає 150. ність у 15—18 тис. к.с. з коловою швидкістю

Д

25 м/с, уважався важконавантаженим і високошвидкісним. Сьогодні нерідко в редукторах колові швидкості досягають 175—225 м/с, а передана потужність — 110 МВт, або 150 тис. к.с. Але потреби в переданих наван-

сновку про перевагу точкового контакту, який і було покладено в основу нової теорії контактної міцності пружно стиснених тіл. На її базі згодом була розроблена зубчаста передача із точковою системою зачеплення. Навантажувальна здатність у неї в 1,6—2,3 раза вище, ніж у традиційних редукторів, а масо-габаритні показники на 30—40% нижче, рівень зниження вібрації й шуму становить від 15 до 25 децибелів.

...І ПРАКТИКА ак уже узвичаєно, що всьому новому й прогресивному важко торувати собі шлях. От і в цьому випадку багато колег професора Попова відмовлялися вірити розрахункам. Для підтвердження нової теорії контактної міцності були проведені експериментальні дослідження на моделях, які імітують реальні умови взаємодії зубців. При цьому розрахункові й дослідні дані майже збіглися. Але й після цього супротивники нової теорії не склали зброї, заявляючи: «Ви завдаєте шкоди світовому редукторобудуванню». Однак не всі фахівці в галузі сучасного редукторобудування робили такі відверті «зізнання». Так, наприклад, один із провідних учених у галузі зубчастих передач, генеральний директор НВЦ «Редуктори та приводи» (Росія), головний редактор однойменного журналу Валерій Парубець одразу підтримав миколаївського вченого, назвавши його моногра-

Т

Дослідний зразок

таженнях увесь час збільшуються, і традиційним зубчастим передачам дедалі складніше впоратися із завданнями. Тому протягом ХХ століття, особливо в другій його половині, неодноразово вживали спроб створення нових конструкцій із новими видами зачеплень і новими профілями зубців. Так, були розроблені зубчасті зачеплення з арковими, еволютними, енкаїтними профілями зубця, передача Новикова. Однак всі ці розробки так і не змогли замінити традиційні передачі з лінійним зачепленням. Необхідно зазначити, що критичні зауваження на адресу традиційних зубчастих передач справедливі лише щодо лінійного контакту зубців. Річ у тім, що за класичною теорією контактної міцності із точковим

Одна голова добре, а тридцять — краще Ірина КОНДРАТЬЄВА Учені Дніпропетровської, Запорізької та Кіровоградської Кіров оградської областей готові визначити на найнагальніші йнагальніші проблеми регіону, а потім запропонувати шляхи їхнього вирішення. Про це вони заявили на першому організаційному засіданні оновленого складу ради Придніпровського наукового центру (ПНЦ) НАН України та Міністерства освіти та науки, яке відбулося в Дніпро Дніп роп петровську. етровську.

Д

о ради входять 30 провідних учених регіону — академіки, членикореспонденти й доктори наук. Більшість із них очолює структурні підрозділи ПНЦ — секції, комісії та кластери, створені з різних напрямів науки. Зібравшись за «круглим столом», учені відверто говорили про наболіле. Про те, що за останні роки роль вітчизняної науки у розв’язанні найважливіших стратегічних завдань зниже-

нормам. Рівень шуму та вібрації нового виробу нижче на 12 децибелів, — розповідає професор Попов. Борис Ісаков, колишній головний конструктор ДП НВКГ «Зоря»—«Машпроект», де проводилися випробування, підтверджує: — Тепер, коли випробування редуктора успішно завершені й блискучі розробки О.П. Попова підтвердилися, перед конструкторами й технологами відкрилися нові можливості щодо удосконалення й розвитку сучасного редукторобудування». Редуктор, який пройшов випробування, працюватиме в системі двигуна заводського випробного комплексу. Але Олексій Попов уважає, що повноцінною

на підприємстві дорогого обладнання. Адже зубчасті колеса для нового редуктора виготовлені в Запоріжжі на заводі ЗАТ «Мотор Сiч», оскільки це одне із двох підприємств в Україні, де є дорогі, високоточні зубошліфувальні верстати німецького виробництва. Передбачаючи таку ситуацію, кілька років тому професор Попов розробив ще один варіант зубчастої передачі із просторовою точковою системою зачеплення. Суть його в тому, що зубці шестірні повернено відносно зубців колеса на певний кут у площині, що проходить через вісь обертання шестірні. Для нарізування зубців шестірні вже можуть використовуватися верстати вітчизняного виробництва. Сьогодні ця розробка запатентована, і найближчим часом на підприємстві почнуться дослідження моделей контакту. Після завершення експериментів буде ухвалено рішення щодо можливості упровадження передач із точковим контактом зубців у серійне виробництво. Але й тут на нову розробку чекають традиційні для нашої промисловості проблеми. Мабуть, найголовніша з них — хронічна нестача коштів. Замовники найчастіше скептично ставляться до новинок, а просувати на ринок новий виріб власним коштом нашим підприємствам важко через обмежені фінансові можливості. У той же час нова зубчаста передача має величезний економічний потенціал.

— Якщо її застосувати на відомому редукторі М3, діаметр колеса якого становить 3,2 метра, то економія тільки на матеріалі становитиме більше тонни високолегованої сталі. За нинішніми цінами це «тягне» приблизно на 12—16 тисяч доларів, — говорить професор Попов. Олексій Павлович не виключає, що його редуктор через рік-два може з’явитися в Китаї. Протягом декількох років він читав лекції з редукторобудування китайським фахівцям. Представники цієї країни часто відвідували НВК і активно цікавилися новими розробками, у тому

ПОПОВ — ГЕРЦУ Принципові відмінності нової теорії контактної міцності від класичної — у двох основних моментах. По-перше, у класичній теорії Герца не видно взаємозв’язку між півосями еліптичної площадки деформації й наведеними радіусами кривизни у двох взаємно перпендикулярних площинах, а по-друге, у ній відсутній причинно-наслідковий зв’язок між функціями контактних деформацій і контактних напруг. перемогою нової теорії був би запуск у серійне виробництво редуктора з новим типом зачеплення. На думку начальника відділу редукторів НВКГ «Зоря»—«Машпроект» Олександра Мироненка, такі високі навантажувальні характеристики нового зубчастого зачеплення на сьогоднішній день не мають аналогів у світовому редукторобудуванні, однак упровадження у виробництво зубчастих передач із просторовою точковою системою зачеплення зубів стримує відсутність

числі й зубчастою передачею з точковою системою зачеплення. До речі, новинками зацікавились і англійці, і французи, але китайці були особливо активні. Хотілося б все-таки, щоб нашими науковими розробками, а відповідно й економічним ефектом, у першу чергу змогли скористатися українські підприємства. А для цього від влади необхідна чітка державна інноваційна політика, а від представників бізнесу — цілком виправданий, «зкалькульований» ризик.

но до критичної межі. Що якість багатьох видів промислової продукції вже помітно поступається зарубіжним аналогам. І в той же час пропозиції вчених залишаються поза увагою промисловців, власників підприємств. Чи можна виправити ситуацію, не дозволити Україні скотитися до рівня країн із найвідсталішими технологіями? Члени ради ПНЦ одностайні в думці: звичайно, можна. І починати цю роботу треба вже зараз на місцевому та регіональному рівнях.

Як відзначив голова ПНЦ, академік НАН України Анатолій Булат, у керівництва центру є чітке бачення, що і як треба робити задля розвитку науки, освіти, виробництва, сільського господарства та економіки Придніпров’я в цілому. На цьому етапі стоїть завдання узгодити плани вчених із місцевими, регіональними та державними органами влади, а потім затвердити їх до обов’язкового виконання. Це стане реальним і дієвим кроком на шляху подолання наявних проблем.

14

Українська технічна газета

№18-19 (122-123) В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010

SOSтан

«Вічний вогонь» Донбасу У регіоні вже півстоліття палають терикони, але щоб вирішити проблему, у відповідальних органів немає чи то грошей, чи то бажання...

Кілька років тому, спілкуючись із луганськими луганськ ими журналістами, експосол Австрії в Україні Міхаель Міїс захоплено розповідав про рукотворні гори з важковимовною назвою «терикони», які вразили його західноєвропейську уяву. Якби пан амбасадор знав, скільки проблем проблем від них місцевим жителям, у захваті б не був. Денис КИРКАЧ ХАЙ БУДЕ КОНУС араз важко сказати, хто під час проектування шахт першим запропонував «складати» відпрацьовану при вуглевидобутку породу в конусоподібні гори. Але саме форма дала назву візитівці Донбасу. Слово «терикон», або «териконник», походить від французьких «тerri» (відвал породи) та «сonique» (ко-

З

нічний). Мало того, що рукотворні гори займають величезні території. Вони ще й горять, стаючи у буквальному значенні головним болем для вугільних регіонів. Основним «винуватцем» горіння териконів уважається пірит — мінерал, який є сполукою заліза й сірки. Скупчення його частинок є поживним середовищем для тіонових бактерій, які в процесі життєдіяльності виділяють велику кількість тепла. Далі за діло береться кисень: взаємодіючи з розігрітими парами сірки та різних сполук заліза, він викликає їхнє самозапалювання. Процес посилюється вугіллям, яке, як відомо, чудово горить. Температура усередині терикона досягає 1200°С. Під час горіння виділяються токсичні газоподібні речовини. Серед них

ОФІЦІЙНО Володимир Фічов

Заступник міністра вугільної промисловості України

Вугільна галузь країни налічує 931 породний відвал. Із них діючих — 127. Сьогодні констатується факт горіння 147 недіючих породних відвалів, і це, на жаль, є одним з основних джерел забруднення повітря. Одразу зазначу, що роботи з формування породних відвалів, а також безпосередньо їх рекультивація та гасіння входять до технологічного процесу видобутку вугілля, а витрати на проведення цих робіт закладаються у собівартість вугільної продукції. Є наказ Мінвуглепрому України від 08.02.2006 «Про вдосконалення структури екологічної служби Міністерства вугільної промисловості України», відповідно до якого підприємства вугільної промисловості щорічно розробляють Плани заходів із вирішення питань охорони довкілля та екологічної безпеки. Розділ наказу «Охорона земельних ресурсів і надр» передбачає роботи з формування, рекультивації та гасіння породних відвалів.

— сірчистий ангідрид, оксид вуглецю та сірководень. Дрібні частинки з азбесту, миш’яку та важких металів, які утворюються під час згоряння, здатні безперешкодно потрапляти в організм людини, викликаючи необоротні процеси отруєння. Ті, хто наприкінці 40-х — початку 50-х років минулого століття (саме на цей період припадає бурхливе шахтобудівництво на Донбасі) розробляв вугільні родовища й заселяв шахтарські території, не замислювалися про такі згубні наслідки. Не до того було — країна потребувала вугілля. Уперше про те, що людей треба селити якнайдалі від териконів, заговорили в 1966 році, коли вибух терикона шахти ім. Димитрова (м. Красноармійськ Донецької області) знищив житлове селище. Загинуло більше 60 чоловік. Була визначена п’ятисотметрова санітарна зона, у межах якої навколо шахтних «гір» не повинно бути жодної житлової споруди. При цьому, щоправда, не уточнили, що робити з уже наявними селищами. Питання зависло... Будувати й експлуатувати конусоподібні терикони офіційно заборонили лише за років перебудови. Їх замінили пологі відвали — принципово нова технологія утилізації відходів вуглевидобутку: шари породи пересипали вогнетривкою речовиною (переважно глинами), що запобігало доступу кисню. Але на нову технологію перейшли зовсім не всі шахти. Урятувати себе й регіон від «кону-

Що до фінансування, то воно здійснюється за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів (ст.42 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Крім того, виконавчі та розпорядчі органи місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції також організують розроблення місцевих екологічних програм; формують і використовують місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів; погоджують поточні та перспективні плани роботи підприємств, установ та організацій із питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів (ст. 19 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Торік роботи з гасіння велись тільки на 16 породних відвалах, на що витрачено майже 4 млн грн. На рекультивацію породних відвалів та земель за 2009 рік державними підприємствами галузі витрачено близько 30 млн грн. Ще 2 млн грн — на утилізацію відходів. До речі, Міністерством вугільної промисловості подані пропозиції до Державного бюджету, де передбачені витрати на проведення рекультиваційних заходів на шахтах, що закриватимуться.

сів», що горять, вони теж не поспішають. НА ТЕРИКОНОВИХ ПРОТЯГАХ а даними держуправління охорони навколишнього природного середовища в Луганській області, у регіоні горять 66 териконів. Їхнє займання зафіксоване ще на початку 60-х, майже одночасно з уведенням у експлуатацію. Саме так сталося з породним відвалом №3, який належить шахті ім. Мельникова ВАТ «Лисичанськвугілля». Таким, що горить, він визнаний у 1965-му, через рік після появи. У санзону потрапили 74 житлові будівлі. Вони досі там. Без малого півстоліття терикон «радує» місцевих жителів вічним димом і «спертим» повітрям. «Весь час живу в селищі, — розповідає оператор котельні Галина Совко. — Не пам’ятаю, щоб терикон не димів». «Вітер як подує, то й пил летить, — підтримує її сусід, пенсіонер Микола Жук. — От і зараз териконовий протяг...» І дійсно, у повітрі відчувається характерний неприємний запах. «Усі ми — жертви терикона, — веде далі Галина Миколаївна. — Подивіться на наших старих, вони всі глухі й сліпі, ледве ходять. Яке тут може бути здоров’я?» «Я з 1970 року на шахті працював, — говорить колишній гірник Олександр Волков. — Як сипали породу, так і сиплять. Жодного разу не бачив, щоб терикон гасили». Породний відвал №3 — діючий. У цьому зізнався директор шахти Володимир Федоренко: «Щоб змінити технологію, потрібні мільйони бюджетних коштів. Шахта таких грошей не має й навряд чи заробить. Перенести відвал або рекультивувати самотужки ми теж не можемо». Ще у вісімдесятих роках у декількох кілометрах від вугільного підприємства планувалося будівництво плоского відвалу. Він мав приймати породу із трьох прилеглих шахт: ім. Мельникова, «Привольнянської» та «Новодружківської». Загальна вартість запланованих робіт — 364 мільйони радянських рублів. Розпад Союзу й наступні роки нестабільності в галузі не дозволили втілити цей задум у життя. Зараз шахтне керівництво не проти повернутися до проекту часів перебудови, але грошей на його реалізацію, так само як і на гасіння палаючого відвалу, у підприємства немає. «Це величезна робота, величезні кошти. Самотужки

З

ми її не подужаємо за всього нашого бажання. Усіх грошей, які ми заробляємо, не вистачить для того, щоб здійснити проект гасіння пожежі. Можна заборонити експлуатувати шахту, але від цього не полегшає — породний відвал все одно горітиме», — пояснив Володимир Федоренко (на знімку). «Породних відвалів, що горять, у нас нема, лише тимчасові вогнища займання», — говорить головний технолог із охорони природи ВАТ «Лисичанськвугілля» Наталя Луб’яниченко. На неї, як на фахівця, відповідального за питання екології, у телефонній розмові послався генеральний директор ВАТ В’ячеслав Теросипов. Однак в облуправлінні охорони навколишнього й природного середовища зовсім інша інформація, яка суперечить словам головного технолога. Лисичанське вугільне об’єднання може «похвалитися» чотирма палаючими породними відвалами. Причому

Володимир Федоренко

всі експлуатуються — на них вивантажують породу.

— Є правила безпеки у вугільних шахтах, де, серед іншого, розписане й те, як треба утилізувати відходи. Галузева наука працювала над цим питанням десятки років, — говорить перший заступник начальника управління Володимир Плющев. — Проте в Луганській області щодо териконів цих правила не дотримуються. За словами урядовця, «Лисичанськвугілля» не має дозвільних документів на жоден із діючих породних відвалів. Гасити їх навіть не починали. Хоча це є обов’язком шахти.

— Підприємство видобуває вугілля, — веде далі Володимир Плющев. — Нелогічно думати: ми випускаємо продукцію, дістаємо прибуток, а за нами, мовляв, нехай прибере держава. Не буває такого. На жаль, буває. На тому ж «Лисичанськвугіллі» часткову рекультивацію відпрацьованих териконів востаннє проводили в 90-х роках. СВЕРДЛОВСЬКИЙ СМ СМОГ ОГ Свердловському регіоні ситуація ще гірше. Тут із 24 породних відвалів горять 15. Селище шахти ім. Свердлова у вологу погоду оповите туманами. «Горить терикон. Ми

У

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010 №18-19 (122-123)

15

ЕНЕРГОЕФЕКТИВНІСТЬ

Біопаливо й держава: чи реальний альянс?

ДОВІДКА Відособлене підприємство «Шахта ім. Мельникова», яке входить до відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (єдине в Україні вугільне ВАТ, що належить державі), за обсягами видобутку є лідером у своєму об’єднанні. Торік підприємство рапортувало про видачу на-гора півмільйона тонн вугілля. У той час як загальний план об’єднання, що складається із чотирьох шахт, — 910 тис. тонн. часто граємо на вулиці біля нього, просто більше нема де, і стає зле. Голова часто болить, стукає в скронях», — скаржиться одинадцятирічна Влада. За кілька днів до нашої розмови дівчинка вийшла з лікарні. Лежала з вегетосудинною дистонією. Зараз скаржиться на щитівку й запаморочення. У школі, де вчиться Влада, про териконовий дим говорять із побоюванням. Але визнають, що не впливати на здоров’я дітей відвал не може: школа розташована в п’ятисотметровій санзоні від місця загоряння. Там же — лікарня й значна частина житлового фонду. У зоні відселення й будинок пенсіонерки Раїси Станіславівни. Жінка не може стримати сліз: від териконових димів порятунку немає ніде. Про необроблені шість соток городу годі й казати, тільки засмутишся. Її сусідка Любов Іванівна на здоров’я ніколи не скаржилася, як і інші. Однак після колективного візиту в профілакторій з’ясувалося, що всім їм давно необхідна допомога кардіолога. «Нам як тиск поміряли — у шоці всі були», — згадує вона. Голова громадської організації «Еко-регіон» Олена Степанець, яка теж мешкає недалеко від терикона, твердить, що переважно мешканці селища хворіють на порушення обміну речовин, ендокринної системи й схильні до захворювань органів дихання... Керівництво ДП «Свердловантрациту» все-таки почало гасити терикон. Зрізають верхній шар, заливають вогнище загоряння, здіймаючи дим, якому так «раді» у селищі. Породу складують тут же, на шахтній промплощадці. Переробляти вміст терикона свердловські вугільники не можуть. «Збагачувальної фабрики в нас немає. Нам треба або її побудувати, або возити породу на інші фабрики», — говорив два роки тому заступник технічного директора «Свердловантрациту» Павло Маклаєв. Відтоді ситуація не змінилася. СПАСИБІ РІДНІЙ МЕРІЇ! ідприємство зрозуміти можна: воно гроші заробляє. Але чому місцеві ради

– П

Просто продавати сировину для альтернативної енергетики на Захід невигідно — значно розумніше використовувати її в Україні Іван СПАСОКУКОЦЬКИЙ Український біопаливний форум, який відбувся у Києві 22—23 квітня, зібрав експертів, представників провідних компаній і держорганів, пов’язаних із визначенням політики в галузі. Центральною темою стала стратегія розвитку альтернативної енергетики в Україні. слухають їх, переносячи рік у рік своїми рішеннями строки гасіння породних відвалів? — обурювався перший заступник начальника Луганського облуправління екології Володимир Плющев. — А жителі скаржаться на «горільники» у наше управління, в екоінспекцію, та не в органи місцевої влади. Поки голови рад поводяться таким чином, і ми зробити нічого не зможемо. Звичайно, можна говорити, що вугільні об’єднання не мають фінансових можливостей рекультивувати й гасити конусоподібні породні відвали, які віджили своє. А голови територій захищають найчастіше єдині бюджетотворчі підприємства.

— Це не дивно. Адже в більшості шахтарських територій радами керують вихідці з вугільних підприємств. От і лобіюють їхні інтереси, — пояснює дії «гірняцьких» міських голів голова громадської організації «Еко-регіон» Олена Степанець.

— Депутати Червонопартизанської міськради (околиці Свердловська) перенесли строки гасіння своїх відвалів «через брак коштів» — таке формулювання зазначено в рішенні сесії. У цьому випадку грошей немає в ДП «Свердловантрацит». Однак свердловський міський голова Олександр Шмальц, який колись працював на цьому вугільному підприємстві, в інтерв’ю місцевим ЗМІ заявляв, що терикони не є небезпечними, вони — честь і доблесть гірняцької праці, а проблеми з їхнього гасіння штучно роздмухують політопоненти... У Свердловському регіоні перші загоряння зафіксовані ще в 1958 році. Рішенням недавньої сесії виконкому місцевої ради новий графік гасіння п’ятнадцяти відвалів затверджений до... 2016 року. Тобто дихати небезпечним гаром місцевим жителям, та й самим працівникам шахт, у тому числі керівництву, доведеться ще кілька років. В інших гірняцьких районах строки гасіння відкладено взагалі на невизначений термін. Фото автора

Т

рьома ключовими проблемами, на яких зосередили увагу учасники форуму, були питання пошуку інвестицій, ринків збуту продукції та взаємин між виробниками та державою. Сьогоднішню ситуацію із кредитними коштами голова Асоціації учасників ринку альтернативних видів палива та енергії України Віталій Давій охарактеризував так: «Сьогодні великі проблеми з інвестиціями. Немає грошей ні «коротких», ні «довгих», залучити кредити в європейських інститутів на пропонованих ними умовах досить складно».

2010-й повинен стати роком альянсу між виробниками біопалива та державою, оскільки участь підприємств альтернативної енергетики в інфраструктурних проектах здатна одночасно розв’язати проблеми як підприємств, так і житловокомунального комплексу країни. Схожу точку зору висловив і заступник міністра житловокомунального господарства України Олександр Мазурчак. Він звернув увагу на те, що інфраструктура в Україні в поганому технічному стані, морально застаріла та з енергетичних витрат мінімум удвічі менш ефективна, ніж у розвинених країнах світу. Саме біопаливо може стати тим рішенням, що дозволить модернізувати вітчизняну «комуналку», привівши її у відповідність до вимог сьогоднішнього дня. Міністерство ЖКГ насамперед уважає за необхідне підтримати перехід на альтернативні енергоресурси опалювальних систем у невеликих містах. Прикладом такого проекту може бути програма, реалізована сьогодні у Вознесенську (Миколаївська область). Схожих проектів у міністерства більше сотні, однак поки їх можна розглядати тільки як пілотні — про масштабний перехід на біопаливо говорити зарано.

ЯКЩО РОЗІБРАТИСЯ СТВОРИТИ ПОВНИЙ ЦИКЛ айже всі виробники вітчизняних пелетів і брикетів орієнтовані на продаж своєї продукції в Польщу (сюди експортується 60—70% вироблених енергоресурсів), Німеччину й Чехію. При цьому внутрішній ринок твердого біопалива усе

М

ще в зародковому стані. Середня ціна на пелети на українському ринку — близько 100 євро за тонну, тоді як у Європейському Союзі сягає 200 євро. Політика ЄС передбачає збільшення частки твердого біопалива в структурі споживання енергетичних ресурсів. А можливості сільського господарства в більшості країн Заходу не дозволяють забезпечити дедалі більший попит. Тамара Ядчишин, представниця Інституту ґрунтознавства та агрохімії (Пулави, Польща), так прокоментувала перспективи експорту українського біопалива в Польщу: «Як член Європейського Союзу, Польща зобов’язана враховувати спільну політику щодо альтернативної енергії, яка була представлена 10 січня 2008 року. Відповідно до неї ми повинні розширити використання поновлюваних джерел енергії на 15% до 2020 року. Потужності сільського господарства Польщі недостатні для виконання цих зобов’язань, тому попит на українське біопаливо зростатиме». Здавалося б, зростання попиту за кордоном вирішує проблему збуту. Однак розвиток внутрішнього ринку має для компаній-виробників набагато більше значення, ніж може здатися на перший погляд. Вся справа в інвестиціях. Продаж продукції в себе в країні дозволяє одержати фінансові ресурси за рахунок використання механізмів Кіотського протоколу. Як відомо, при переході на біопаливо відбувається скорочення викидів двоокису вуглецю в атмосферу. «Звільнена» в результаті квота на викид парникового газу може бути продана, а сума, одержана від її продажу, дозволяє покрити 20—30% вартості біопаливного проекту. Природно, на ці гроші виробник претендує тільки в тому разі, якщо спалювання біопалива відбувається на території України. Активне впровадження таких проектів у житлово-комунальному комплексі країни має ще одну важливу інвестиційну перевагу. Організації, найбільш схильні вкладати гроші в альтернативну енергетику, такі як Міжнародна фінансова корпорація або Європейський банк реконструкції та розвитку, воліють інвестувати кошти у великі, вертикально-інтегровані проекти. Іншими словами, створення в Україні підприємств із повним біопаливним циклом — від виробництва та переробки сировини до використання готового продукту — дозволило б залучити значні інвестиції. Велике значення має також законодавче стимулювання розвитку «зеленої енергетики». На жаль, сьогодні закони, що регу-

люють біопаливну галузь в Україні, містять декілька суперечностей і потребують доопрацювання. Про намір найближчим часом подати на розгляд Верховної Ради ряд доопрацьованих законів повідомив присутній на конференції заступник завідувача секретаріату Комітету ВРУ з питань паливно-енергетичного комплексу Олександр Матвійчук. Важливим позитивним імпульсом до розвитку ринку повинні стати законодавчі зміни, які набрали чинності з 1 січня 2010 року й передбачають податкові преференції для біопаливних компаній. Серед цих змін, зокрема, є норма про скасування податку на прибуток для підприємств альтернативної енергетики. Однак, за словами присутніх на форумі керівників, сьогодні ця норма реально не працює.

ТОЧКА ЗОРУ Леонід Крігер Голова групи компаній «Крігер»:

«Я спробував пройти шлях для одержання преференцій, обіцяних державою...»

— Наша держава нічого не зробила для того, щоб «зелена енергетика» і взагалі альтернативна енергетика як така з’явилися на ринку України. Це реалії. Твердять, що державою ухвалено безліч постанов, щоб ми могли реально заробляти й примножувати добробут країни. Є чотири документи із приводу пільг для підприємств, які працюють у галузі біопалива. Так, починаючи з 1 січня таким компаніям дозволяється застосування бонусної амортизації в розмірі 50% від балансової вартості нової техніки, вони звільняються від податку на прибуток. Я спробував пройти шлях для одержання преференцій, обіцяних державою. Однак ніяких бонусів я не одержав і не одержу ще дуже довго. Є постанова Кабінету Міністрів, відповідно до якої для підприємств альтернативної енергетики передбачений механізм здешевлення кредитів. Вона настільки мудрована, що проходження лабіринту, передбаченого цим документом, неможливе. Постанова працює з 18 листопада 2009 року, і прецедентів одержання передбачених нею преференций немає й не передбачається. Сьогодні жодне з українських підприємств альтернативної енергетики не є прибутковим — усі в найкращому разі ледь животіють. Якщо ми не впливатимемо на чиновників, не підказуватимемо, то саме собою нічого не буде.

16

Українська технічна газета

№18-19 (122-123) В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010

СВЯТО

9 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ Капітан медичної служби, начальник аптеки хірургічного шпиталю Борис Мельниченко зустрів весну 1945-го у Відні. Як наближали Велику Перемогу військові медики? Сьогодні, через 65 років, таке важливе й дороге кожне свідчення, кожне живе слово про ті далекі героїчні роки. Ірина КОНДРАТЬЄВА

З

араз Борису Павловичу Мельниченку 91 рік. Але про військові події він пам’ятає й розповідає в таких деталях, немов усе було вчора. Обурюється із приводу поведінки деяких своїх командирів, які більше переймалися власним добробутом, ніж долею та здоров’ям підлеглих. Дякує людям, які допомагали йому вижити у важких ситуаціях. Пишається, що із честю пройшов усі випробування, хоча жодного разу не ходив в атаки й не стріляв фашистів в упор. Він був звичайним фармацевтом, начальником шпитальної аптеки. ФАРМАЦЕВТІВ ГОТУВА ЛИ ДО ВІЙНИ о кінця випускної сесії залишалося ще кілька днів, коли по радіо пролунало повідомлення про напад гітлерівської армії на Радянський Союз. Для всіх це було несподіваним і шокувальним. Та тільки не для випускників Дніпропетровського фармацевтичного інституту. Уже з кінця квітня військові з ромбиками в петлицях докладно інструктували майбутніх фармацевтів, що вони мають робити, якщо почнеться війна.

— Нас строєм виводили в найближчий парк і розповідали, що робити в разі війни, — згадує Борис Павлович. — Говорили, що ми не маємо права їхати куди-небудь із міста за власною ініціативою. Усі були зобов’язані чекати команди з військкомату. Тож ми добре знали, до чого треба готуватися. І коли в неділю 22 червня я увімкнув уранці в гуртожитку радіо, то за самою тільки інтонацією й двома-трьома словами, сказаними Молотовим, відразу зрозумів: війна почалася. Попри загальний ажіотаж (першого ж дня в місті почалася паніка, були розграбовані багато магазинів і склади), випускники склали останні іспити й одержали дипломи. Б.П. Мельниченко — із відзнакою. Через місяць його призвали в армію й направили в 959-й стрілецький полк Південного фронту начальником медичного постачання. Його служба фактично почалася з відступу. Залишивши Дніпропетровськ і Верхньодніпровськ, полк повільно просувався в напрямку Білої Церкви. Зброї майже не було. Все майно завантажили на хури, а люди йшли поруч. Колона розтяглася на кілька кілометрів. Тією ж дорогою й у тому ж напрямку, обганяючи їх, їхали вантажівки, довер-

Д

ху навантажені тюками з одягом та меблями. На одній із них височів величезний чорний рояль. А в кабінах поруч із водіями сиділи військовослужбовці, які обіймали високі пости.

— Набагато розумніше було б використовувати ці вантажівки для перекидання військ, — з обуренням згадує ветеран. — Адже якби в нас був транспорт, ми могли б приїхати на позиції швид-

теку й доганяти шпиталь. Упаковуючи аптечні запаси, Борис Мельниченко відбракував невелику партію крові, призначеної для переливання, — добігав кінця термін її придатності. Він доповів про це начальникові 2-го хірургічного відділення шпиталю капітанові Логінову й запитав, що робити із цією кров’ю, чи можна її знищити. Реакція капітана здивувала й змусила добряче понервувати начальника аптеки.

— Заходимо ми в намет, де лежали важкопоранені, — згадує Борис Павлович. — Логінов пішов уздовж покалічених людей, біля кожного зупинявся й говорив,

на станції Ерчі німці, відступаючи, кинули ешелон, у складі якого — вагони з лікарськими препаратами й перев’язним матеріалом, милицями, гіпсом, декількома рентгенапаратами. Начальник аптеки ХППШ вирішив все по-своєму. Він відібрав за табелем те, що було необхідно для шпиталю та аптеки. За трилітрову сулію з латинським написом «Spiritus absolutus» «найняв» порожню вантажівку, яка проходила повз станцію, і повернувся в диспози-

На фронті життя ше, обкопатися, зайняти оборону й зустріти ворога як належить. А так довелося перес уватися зі швидкістю черепахи. Потім довідалися, що водночас з нами рухалися й передові частини супротивника. Вони опинилися під Києвом набагато раніше від нас. Під час відступу начальник медпостачання підхопив серйозну інфекцію, потрапив до шпиталю й довго лікувався. А коли видужав, потрапив уже в іншу — 46-ту армію ІІ Українського фронту. Він став начальником аптеки хірургічного польового пересувного шпиталю (ХППШ) армії й залишався на цій посаді до кінця війни. ЛІКИ ЗАМІНИЛА... КРОВ 1943 році армійський шпиталь опинився неподалік від Дніпропетровська, у селі Одар’ївка. На той час радянські війська перейшли в наступ, тому медсанчастина на одному місці довго не затримувалася. Нерідко бувало так: тільки-но медики влаштуються, привезуть поранених із попереднього місця дислокації, розгорнуть аптеку, як надходить наказ згортатися й рухатися далі, на захід. Так сталося й у Одар’ївці. Більшість поранених і всю шпитальну обслугу на вантажівках перевезли в інше село, до одержання особливих розпоряджень залишилися тільки Мельниченко з його аптекою й близько 20 важкопоранених, яких не можна було транспортувати. Незабаром надійшов новий наказ: терміново згорнути ап-

У

дивлячись в очі, жахливі речі: ти помреш до вечора, ти — через пару годин, а ти — завтра. Я готовий був застрелити його за таку жорстокість, бо багато хто дійсно був на волосинку від смерті. Але, закінчивши цей дивний об-

цію своєї частини з купою медикаментів. За правилами, всі виявлені ліки необхідно було відправити на дослідження в лабораторію, щоб переконатися в їхній безпеці. Але на це було потрібно аж 3 місяці. А в шпиталь надходили все нові й нові поранені, страждали й гинули через нестачу ліків, хоч вони й лежали поруч. Капітан Мельниченко ухвалив нестандартне рішення: всі конфісковані ліки випробовувати на собі. Взяв комірну книгу, розкреслив її. В одній графі записував назву препарату, в іншій — норму прийому, у третій — результат. Випробування велися в присутності медсестри й санітара шпиталю. Через кілька годин, переконавшись у безпеці тих або інших ліків, начальник аптеки передавав всю партію для лікуванБорис Мельниченко ня поранених. Однак ініціатива, як відомо, хід, капітан звернувся вже до всіх карається, і Мельниченко ледь поранених. Він заявив, що є єдиний не потрапив під трибунал. Один спосіб для порятунку — випити по з офіцерів написав на нього дофлакону людської крові. нос. Армійське начальство почаПісля такої «артпідготовки» по- ло серйозний розгляд. Але в підранені погодилися. Мельниченко сумку його навіть похвалили за те, дуже переживав, однак сперечатися що взяв на себе відповідальність і зі старшим за званням, а тим біль- забезпечив продуктивне лікуванше заборонити це, він не міг. Од- ня поранених. Наклеп порвали на нак через пару днів усі, хто випив очах у доказувача, і на цьому все кров, почувалися набагато краще, закінчилося. і їх змогли без особливого ризиЦе був не єдиний випадок, ку перевезти на нове місце, де був коли, дбаючи про поповнення розташований шпиталь. Найголо- шпитальних запасів, начальник вніше — ніхто з тих солдатів дій- аптеки ризикував не тільки свосно не помер. Кров, нехай і про- їм здоров’ям, а й життям. Однострочена, урятувала їм життя й го разу йому довелося вирушити допомогла одужати. мало не в лігво ворога, щоб дістати один із найдефіцитніших ЛЮДИНА-ЛАБОРАТОРІЯ на той час препаратів — силь1944 році хірургічний по- ний антисептик сульфідин. Для льовий пересувний шпи- потреб шпитальної аптеки його таль разом із 46-ю армією пе- видавали на центральному апребував на території Угорщи- течному складі раз на місяць, ни. Точилися важкі бої, пора- лише по 50—100 грамів. Довонених було дуже багато, а лі- дилося заощаджувати. Коли раків не вистачало. Одного разу дянські війська ввійшли в БудаМельниченка повідомили, що пешт, Мельниченко попросив у

У

Стіна плачу. Позначка — мінус вісім Микола СТОЛЯРОВ На восьмиметровій глибині однієї з виробок ТОВ «Артемівськ тем івськ вайнері» (більш відомого як Артемівський завод шампанських вин) спорудять пам’ятник, названий Стіною плачу. 9 травня тут буде запалено вогонь на згадку про жертв фашизму.

П

ередісторія пам’ятника трагічна. На початку січня 1942-го фашисти опустили в алебастрову виробку більше трьох тисяч євреїв. Загнані в одну з камер люди були тут наглухо за-

муровані. Розкрили камеру тільки через місяці — у вересні 1943 року, коли звільнили місто. І виявили муміфіковані рештки більше трьох тисяч загиблих від ядухи людей. На згадку про цю трагедію на її місці спорудили меморіал. Три скорботні фігури: простягнуті до неба руки, затиснені від нестачі повітря роти... Біля підніжжя пам’ятника — «Книга скорботи». Всі ці роки жителі Артемівська вписують у неї імена закатованих. Сьогодні їх уже більше двох тисяч.

— Підземна частина нашого заводу — це більше 25 гектарів, — розповідає начальник екскурсійного

начальства дозволу піти в розвідку на знаменитий фармацевтичний завод. У місті ще стріляли, але завод працював, немов і війни не було. Дуже ризикуючи, Мельниченко почав переговори з персоналом, який ніяк не хотів розуміти, що шукає радянський військовий. У підсумку його все-таки відвели на склад і видали аж 30 кілограмів потрібного препарату. У шпиталі він урочисто розподілив диво-ліки між відділеннями, і цього вистачило до кінця війни. Тепер усі поранені без проблем одержували антисептик, видужували набагато швидше, а декому він буквально рятував життя. ДОРОГИЙ ТРОФЕЙ очинав війну Борис Павлович рядовим, а закінчив у званні капітана медичної служби. За сумлінну службу нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, а День Перемоги зустрів у Австрії. Травневого ранку він ішов гарною вулицею у Відні, милувався архітектурою. Раптом прочитав на одному з будинків, що це будинок Іоганна Штрауса. Дуже кортіло подивитися, як жив великий композитор. Борис Павлович увійшов у будинок: тиша, у кімнаті нікого немає. Він помітив фісгармонію й почав одним пальцем награвати «Виходила на берег Катюша». Раптом у стіні відчинилися двері, які відразу важко були помітити. Літній чоловік тривожно запитав німецькою: «Що ви хочете?» Мельниченко спочатку розгубився, потім відповів німецькою: «Я дуже люблю музику Іоганна Штрауса». Чоловік попросив зачекати, а сам зник за дверима. «Усе, зараз повернеться з автоматом і пристрілить мене», — подумав Борис Павлович. Через кілька хвилин двері знову відчинилися, і чоловік простягнув непрошеному гостеві... ноти, сказавши, що це найдорожче, що він може подарувати шанувальникові таланта Штрауса. А ноти були не прості — на них зберігся дарчий напис із автографом великого композитора. Мельниченко після війни привіз ці ноти в Дніпродзержинськ, зберігав кілька років, а потім віддав знайомому скрипковому майстрові. Тоді він навіть не замислювався, наскільки цінним був його австрійський «трофей».

П

відділу Юрій Корольов. — Підприємство йде на глибину до 80 метрів. За всі роки роботи винороби Артемівська в жодній виробці, у жодній штольні або галереї ніколи не бачили крапель вологи на стелях і стінах. Все абсолютно сухо, такий вже матеріал у виробках — алебастр. Після відкриття меморіалу він дивним чином «заплакав». Солонуваті краплі, наче людські сльози, стікають пам’ятником. Нам довелося навіть спорудити своєрідний дах над ним. Звідси й назва меморіалу — Стіна плачу. Щорічно на початку січня, у день загибелі людей, біля Стіни плачу проводиться мітинг-реквієм. У День Перемоги тут знову запалять вогонь Пам’яті...

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010 №18-19 (122-123)

17

СВЯТО

Звичайний героїзм У багато разів...

— Які обов’язки були у вас — начальника зв’язку авіаескадрильї, флагманського повітряного стрільця-радиста?

— При наближенні до цілі я повинен був зв’язатися з радіостанцією наведення. Іноді надходили помилкові команди німецьких радистів, наприклад: «Ідіть на запасну ціль!», «Не бомбіть, там свої!» та інші. Мені ж терміново треба було за допомогою пароля встановити правдивість

Олександр ТКАЧ Колишній начальник зв’язку авіаескадрильї, флагманський повітряний стрілець-радист, кавалер ордена Червоної Зірки, двох орденів Вітчизняної війни II ступеня, ордена Богдана Хмельницького мешкає в Луганську на вулиці із символічною назвою — «Імені 30-річчя Перемоги».

П

авло Ніконішин народився в липні 1923 року в місті Старокостянтинів Хмельницької області. Свій фронтовий шлях почав молодшим лейтенантом у серпні 1944 року, а закінчив 10 травня 1945-го у званні гвардії лейтенанта. Перемогу, можна сказати, зустрів у повітрі, під час одиночного вильоту з м. Обер-Глогау до Праги із завданням доповідати штабу про відхід супротивника. Командиром екіпажу був майор В. Сулєв — Герой Радянського Союзу.

— Павле Миколайовичу, ви не любите розповідати про війну. Чому?

— Рідні знають, що я не вмію й не люблю говорити про війну перед диктофоном або телекамерою, школярами, молоддю, на зборах... Розумієте, не моє це, важко наче... От іноді мені говорять, що я герой, близьким це приємно. Ну який же я герой? Воював, як усі...

— Ваш перший бойовий виліт відбувся в 1944-му… Яким він запам’ятався «зеленому» молодшому лейтенантові? Адже вам

виповнився тільки двадцять один рік...

— Тоді я ще не розумів, що таке війна й бойовий виліт, страху майже не відчував. А от коли відчув запах гару, почув постріли зеніток, зрозумів, що це не жарти — наш літак можуть збити, а нас відправити на той світ. Просто пощастило: той виліт пройшов без «мессерів»...

— Ви літали на вітчизняних літаках? Яким було співвідношення військової авіації в радянських і німецьких військ?

— Ми літали на американських літаках «Бостон-5». На той час це були потужні машини з добрим озброєнням. Їх було два варіанти: важкий — із чотирма пушками спереду, двома мотогондольними кулеметами, спаркою у повітряного стрільцярадиста й гарматою в стрільця. Легкий варіант мав два кулемети спереду, а решту озброєння — як у важкого. У 1944-му наша перевага в повітрі була дуже значною.

інформації, це треба було зробити за дві-три хвилини, адже бомболюки були відкриті й били німецькі зенітки... Якщо летіли «мессери», я коректував вогонь стрільців-радистів і стрільців. Обов’язково вмикав фотоапарат, інакше бомбометання не зараховувалося.

— Який бойовий виліт особливо запам’ятався?

— У січні сорок п’ятого ми бомбили нафтоперегінний завод у м. Горлиці. Наших винищувачів прикриття зустріли три «мессери» — почався бій. Один «мессер» вирвався з бою. Рятуючись, він вклинився в наші лави... Став нижче фюзеляжу нашого літака, між ведучим і веденим. У нас не було стрільця, у попередньому бою його поранили осколком зенітки. Цей епізод тривав кілька секунд: я добре бачив німецького льотчика буквально у двох метрах — спітнілого, з переляканими очима, у салатовому підшоломнику. Потім його літак безперешкодно пішов із правим переворотом уперед, зі зниженням... Наприкінці війни за два збитих над містами Крейцепорт і Чоп «мессери» я одержав дві тисячі рублів, які відразу здав на відбудову народного господарства.

— Деякі політики й учені намагаються провести ревізію тієї страшної війни й Великої Перемоги, багато фактів і подій піддати сумніву. Що ви можете сказати, зокрема, про те, наскільки грамотним було командування радянською авіацією?

— До спроб переписати історію Великої Вітчизняної ставлюся категорично негативно, як і мої друзі-фронтовики, рідні й близькі мені люди. Звичайно, там є невідомі й неоднозначні сторінки, але їх треба «перечитувати» делікатно та об’єктивно, без політики та амбіцій... Що ж до командування авіацією, можу сказати однозначно: воно було досить грамотним.

Повітряний стрілець у безкозирці Майбутньому вченому-фізикові довелося надягти військову форму в неповні сімнадцять Євген СЕРГІЄНКО

Б

ув уже листопад сорок третього, коли оголосили мобілізацію в Червону Армію громадян 1926 року народження. Володя Толок народився 25 грудня, і йому, напевно, дали б відстрочку.

— У військкоматі мене зустріли привітно, — згадує членкореспондент Національної Академії наук України Володимир Тарасович Толок. — Медкомісію пройшов успішно, і мені запропонували на вибір танкове училище або ВПС. Я зауважив, що у ВПС беруть хлопців із шестикласною освітою, а в мене — всі дев’ять. Якось несолідно. Звичайно, танкове училище — там готують лейтенантів! Але одержав повістку: призначення — ВПС Чорноморського флоту. Так Володя Толок опинився в Абхазії, у Новому Афоні, у монастирі, де розміщалася об’єднана школа молодших авіаційних фахівців. Курсантам видали морську форму — роби, тільники, безкозирки. Близько року вони вивчали авіаозброєння, радіоапаратуру, несли вартову службу.

— Мені дуже подобалися заняття з прийому-передачі у телеграфний спосіб, абеткою Морзе, — розповідає Володимир Тарасович. — Вів їх старшина Денисов. Класний радист!

Толок досі із вдячністю згадує начальника школи полковника Баришникова, його заступника підполковника Буличова, капітана Володарського, інженеракапітана Редькіна, старшину Денисова — людей, які доклали чимало сил, щоб виховати з 17-літніх хлопчаків справжніх воїнів. Випускник школи молодших авіаційних фахівців стрілок-радист Володимир Толок одержав призначення в 13-й Червонопрапорний гвардійський Констанцський полк 2-ї мінно-торпедної дивізії.

— Чому «Констанцський», Володимире Тарасовичу?

— Наш полк брав участь у взятті румунського міста Констанца на Чорному морі, звідси й назва. Базувалися ми в Криму, у районі міста Саки.

Полк розміщався у військовому містечку, побудованому німцями під час окупації. Перша подія на новому місці — одержав новеньку безкозирку й георгіївську стрічечку: дві яскраві жовтогарячі смужки на чорному тлі й підпис золотом: «Повітряні сили ЧФ».

Літали ми на американських шт урмовиках-бомбар ду вальниках А-20, які дістали в нас назву «Бостони». Моя друга ескадрилья «працювала» над морем. В екіпажі — всі аси: командир Бодров, штурман Матвієнко, баштовий стрілець Ігнатов. І я («зелений» виняток) — стрілокрадист. Завдання звичайне — пошук і знищення підводних човнів супротивника, які ще залишилися в Чорному морі. Перемогу 18-літній повітряний стрілець-радист у морській безкозирці зустрів у шпиталі.

— Одного разу у польоті мотор відмовив, — згадує Толок.

— Летіли над морем, на щастя, недалеко від берега. Довелося стрибати з парашу-

Закінчивши його в лютому 1952 року, прийшов до Українського фізико-технічного інституту. У січні 1960-го в УФТІ приїхав Ігор Курчатов. Ознайомившись із роботами з керованого термоядерного синтезу, він поставив перед харківськими фізиками грандіозне завдання — побудувати найбільшу у світі термоядерну установку стелараторного типу. За рекомендацією директора УФТІ академіка Синельникова керівництво роботами зі стелараторної програми КурчаШтурмовик-бомбардувальник А-20 тов особисто доручив молодотом. Після «купання» потрапив у му фізикові-експериментаторові шпиталь із запаленням легенів. Володимирові Толоку. Більше 20 Так закінчилася моя фронтова років Володимир Тарасович очобіографія. лював відділення фізики плазми Після Великої Вітчизняної й керованих термоядерних реВолодимир Толок став студен- акцій, був першим заступником том відділення ядерної фізики директора інституту з науки. Під фізико-математичного факуль- його керівництвом сформувався тету Харківського університету. новий напрямок у галузі плазмо-

— Чи відповідає увага держави до ветеранів їхньому внеску в перемогу, стражданням і втратам?

— Особисто я значної допомоги не відчуваю, а мої рідні й близькі й зовсім уважають її «ніякою»... Щомісяця купую ліки в середньому на чотириста гривень. У санаторій я їхати не можу, бо маю пільгову вислугу тридцять років і календарних — двадцять два, а треба мати календарних двадцять п’ять років. Не долітав... Але буду несправедливий, якщо не скажу, що відчутною є знижка в сімдесят п’ять відсотків за оплату комунальних послуг. І за це спасибі...

— Після закінчення війни ви проходили службу в Київському, Приморському, Забайкальському військових округах, заочно закінчили Московський університет мистецтв і стали... художником.

— Я любив малювати з дитинства. Ріс без матері, виховувався в одному з київських інтернатів, там мені прищепили любов до творчості й мистецтва. Зараз у мене багато вільного часу, і я малюю картини для своїх рідних.

— Ваші побажання фронтовикам і всім читачам газети?

— По-перше, дякую за можливість висловитися — через газету це я роблю вперше, так вийшло... А побажання просте: добра й миру, добробуту й здоров’я. Сподівайтеся на краще! А ще... Майже в кожній родині знайдуться книги про Велику Вітчизняну, фотографії ріднихфронтовиків, тих, хто був у тилу... Перегляньте їх, відчуйте той час і нашу Перемогу!..

— Зі святом вас, Павле Миколайовичу! вих технологій — атомно-іонна металургія. На цій основі була створена ціла родина вакуумноплазмових установок «Булат», які дозволяють наносити на деталі машин та інструмент особливо міцне покриття. Дослідження з нагрівання й утримання плазми вперше в Союзі було почато в УФТІ на установці стелараторного типу «Сиріус». У 1970 році тут спорудили перший у світі торсатрон «Сатурн», в 1982-му — найбільший у світі «Ураган-3». Основна мета досліджень, проведених на останніх моделях торсатронів «Ураган-2ж» і «Ураган-Зм», полягає в демонстрації можливості квазістаціонарного втримання плазми високої густини за використання високочастотних методів її створення й нагрівання. Батьківщина високо оцінила працю доктора фізико-математичних наук, професора Володимира Тарасовича Толока. До бойових нагород — орденів Вітчизняної війни, «За мужність» додалися трудові — «Жовтневої революції» і «Знак Пошани». Ветеран ядерної галузі досі працює. Він радник генерального директора ННЦ ХФТІ, головний науковий співробітник наукового фізико-технологічного центру МОН і НАН України. Під керівництвом Володимира Толока розробляється нова технологія нанесення покриттів багатофункціонального призначення з більш низькою температурою випалу, що дозволить істотно розширити номенклатуру оброблюваних виробів. Ветеран залишається в строю.

18

Українська технічна газета

№18-19 (122-123) В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010

ЗНАЮ, ЯК

Сам у човні Анна ГРЕЧАНИК Ученому Луганського національного ног о університету, раціоналізаторові й винахідникові Вікторові Пащенку (на знімку) присвоєне звання дійсного члена Європейської академії природничих наук. Таку значну й нечасту для вітчизняної науки подію затьмарює одне: учений, який повернув повноцінне життя тисячам співгромадян, поки що не має змоги п поїхати оїхати на міжнародний медичний форум.

С

воєрідна прикмета нашого часу: звання сьогодні знецінилися — надто багато новоявлених академій, та й роздають нагороди часом не найбільш гідним. Але Віктор Гаврилович Пащенко це високе звання заслужив. Він першим у світі розробив і застосував оздоровчий тренажер із дозувальним пристроєм, який повернув до життя багатьох пацієнтів, прикутих до

ротьби й призером СРСР із вільної, потім тренером. Аж раптом — різкий поворот.

— Вікторе Гавриловичу, ваша спортивна кар’єра складалася успішно. Що змусило звернути на шлях винахідника?

— Спорт — це не самі лише рекорди та медалі, а й неминучі травми та необхідність реабілітації. Одного разу я познайомився з декількома вченими, які експериментували в галузі лікувальної фізкультури. Тоді й зрозумів, що найчастіше пацієнтам треба щось потужніше, ніж ЛФК. Так почався мій пошук. Я займався різними видами спорту й дійшов висновку, що для здоров’я немає нічого кращого від веслування. У веслярів життєва ємність легенів досягає 7000 см3, у той час, як у інших спортсменів, у борців, наприклад, вона близько 5000. До того ж під час

Тренажер Пащенка

ліжка після важких травм, поранень і операцій. Пристрій, який тепер названо його ім’ям, імітує ходьбу або біг, дозуючи й поступово збільшуючи навантаження залежно від стану хворого. У молодості вчений був чемпіоном України з класичної бо-

веслування працюють усі групи м’язів. Звичайно, воно підходить не всім і не завжди. От я й подумав про домашній човен. Для початку взяв звичайний і встановив у ньому прилади для дослідження роботи серця й легенів.

— Для дослідної діяльності потрібні спеціальні знання й відповідна освіта...

— Саме тому закінчив біологічний факультет ЛНУ імені Тараса Шевченка, потім медінститут, чотири роки працював у Німеччині, проводив численні експерименти в Лейпцизькому університеті. Головним завданням було знайти вигідне положення тіла для роботи серця й легенів. Займаючись із різними хворими, установив, що коли людина гребе «на себе», кров і легені найкраще насичуються киснем при 20 гребках на хвилину. У 1978 році подав першу заявку на винахід. До речі, висновок про мої дослідження робив академік Амосов.

— Де сьогодні застосовується тренажер Пащенка?

— Після повернення з Лейпцига були робота в луганських обласних кардіо- й тубдиспансерах, нові модифікації пристрою й нові патенти. Я адаптував свій тренажер для відділень хірургії, реанімації, гастроентерології. Зараз він застосовується в 15 сферах медицини. Навіть для студентів є варіант. У багатьох із них гастрит і сколіоз, тому добрий масаж хребта та органів черевної по-

рожнини не зашкодить. Але найцікавіший досвід, мабуть, пов’язаний із сурмачем, якому зробили операцію на легенях. Але ж легені для сурмача — це те саме, що руки для піаніста. Він не вірив, що зможе знову грати, але ми вирішили спробувати. Музикант лише два місяці займався на тренажері, а на трубі грає донині. Загалом у мене 32 патенти, що не так вже й багато, але всі вони впроваджені у виробництво. Більше 50 тисяч тренажерів вирушили в різні міста й села колись великої країни, та й за кордоном їх чимало.

— Розкажіть про ваші розробки для космічної та військової медицини.

— Якщо загалом, то я сконструював пристрій для підвищення працездатності космонавтів. Човен занадто громіздкий для космічного корабля, на борту має значення кожен грам. От я й адаптував тренажер до умов невагомості, закріпивши невеликий пристрій на кріслі космонавта. А потім виникли інші завдання, земні. Кінець 1980-х приніс чимало трагедій: Афганістан, Чорнобиль, Вірменія. Мені довелось побувати в Афганістані. Страшно було бачити в шпиталях збезножених солдат із численними травмами. Як змусити дихати людей із травмованими легенями, без ніг? Знову довелося адаптувати човново-гребний ергометр так, щоб на ньому можна було займатися просто на лікарняному ліжку.

— Зараз повноцінний тренажер коштує дорого, от я й міркую про створення бюджетної моделі. Адже як не банально, але здоров’я нації — запорука її процвітання.

— Ви педагог за покликанням, 10 років очолюєте Школу винахідників у Луганську. Невже цього можна навчитися?

— Зараз цілу палітру людських якостей замінили одним словом — креативність. Нехай буде так. Проте є методики, технологія створення винаходу. Школа з’явилася після того, як у Москві мене прийняли до Міжнародної академії авторів наукових відкриттів і винаходів і доручили створити її філію в Луганську. Зараз у Школі винахідників 45 людей, двоє з них — заслужені діячі науки й техніки, є викладачі, кандидати наук, студенти із чотирьох головних ВНЗ міста.

— Наскільки мені відомо, ви єдиний український учений, запрошений на Х Європейський медичний конгрес. І в конкурсі «Почесний учений Європи» братимете участь. Чого ви чекаєте від цих поїздок?

— Під час конкурсу напевно буде цікавий обмін досвідом із колегами, перспективне співробітництво. А от з Європейським медичним конгресом, що відбудеться влітку, поки не виходить. Ціна питання — 900 євро... Не треба думати, що вчені — дуже забезпечені люди. Та й ВНЗ у нас не дуже багаті. Мої звернення до різних інстанцій поки результату не дали.

— Чи можна сьогодні чекати на нові модифікації ваших тренажерів? Якими вони будуть?

— Залишається сподіватися, що у вас і цього разу все вийде. Адже змогли ж ви впровадити всі свої патенти, що вдається небагатьом.

— Воля до перемоги — це те, чого не відібрати в спортсмена. А я, напевно, так і залишився ним на все життя.

ставить 10 із двох десятків власних коней. Кожні скачки — обов’язково призові. У цьому сезоні у Львові їх буде небагато — лише 31. Іподром починають готувати до змагань 2012 року. Кращий скакун перегонів на Львівському іподромі візьме участь у розіграші Великого українського призу, вартістю... 8 тис. гривень. Для порівняння: най-

вищий, загальнодержавний за статусом, Приз президента Росії розігрується із заохочувальним фондом у $1,5 млн. Саме цим аргументом керівництву Львівського іподрому вдалося переконати чиновників Мінагрополітики виділити близько чотирьох мільйонів гривень на його реконструкцію та отримати дозвіл на проведення у 2012 році міжнародних змагань коней верхових порід.

Коней під ЄВРО підпрягають Роман ДИГАС Цьогорічний скаковий сезон на Львівському іподромі відкриють на День Перемоги. Зараз поруч з іподром іподромом ом та з використанням його технічної бази зводять стадіон до футбольного чемпіонату Європи. Паралельно з Євро2012 у Львові планують провести й міжнародні змагання вершників.

Л

ьвівський іподром був і є найновішим та най унікальнішим у країнах СНД. Певною мірою місто завдячує цим легендарному кавалеристу, маршалу Семену Михайловичу Будьонному. У перші повоєнні роки саме завдяки йому на околиці міста спорудили бігові доріжки для показових випробувань племінних скакунів державних кінних заводів України. У 1970-х роках цю територію

передали під цехи автобусного заводу, а натомість збудували повноцінний сучасний іподром. Як і 33 роки тому, іподром залишається цілісним майновим комплексом. На 88,5 га розташовані 5 стаєнь на дві сотні коней, ветеринарний лазарет та ізолятор, карантинна стайня, душова для племінних коней, два підземні переходи, конкурне поле, глядацькі трибуни на 260 місць, готель. Три призові доріжки: скакова трав’яна довжиною 1800 м, піщана (1600 м), піщано-гравійна (1500 м) дозволяють улаштовувати всі види скачок для коней будь-яких порід. Найціннішою є трав’яна доріжка. Вона стійка до ударів копит і за своєю ціною, стверджують працівники іподрому, навіть перевищує вартість газону сучасного футбольного поля. Її засіяли компонентом із 37 видів трав, спеціально підібраних у Львівському зоове-

теринарному інституті, а сам зелений килим вирощували 11 років. Тому для тренування коней використовують спеціальну робочу доріжку. Усупереч поширеній думці, кінські перегони влаштовують не заради спортивних змагань. Кожні скачки — фізичне випробування чистокровних порід коней для подальшого використання переможців у репродуктивній селекції або продажу. Згідно з цьогорічним наказом Мінагрополітики, у віданні якого залишається іподром, у Львів для випробувань привезуть племінних коней чистокровних верхових порід із кращих державних заводів України, репродукторів та від приватних власників. Найбільше прибуде з Деркульського й Стрілецького кінних заводів Луганщини та конезаводів «Міленіум», «АгроДонбас» і «Росія» Донецької області. ЗАТ «Львівський іподром» для участі в програмі селекції ви-

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010 №18-19 (122-123)

19

ЗАКОН ЗБЕРЕЖЕННЯ ДУМКИ

Щастя в повітрі не в’ється?

ТЕХНОВИНИ

До 150-річчя від дня народження видатного шотландського фізіолога Джона Скотта Холдейна, створювача декомпресійних таблиць, високогірного скафандра й шахтарської лампи

Нова графічна технологія ний посилається на результа- світової, ідентифікуючи за харак- Unlimited Detail стане ти дослідів із козами, однак ні тером уражень застосовувані нім- переворотом у відеоіндустрії для кого не була секретом скру- цями отруйні речовини. Результа-

Святослав РИБНІКОВ

Т

і, кого вабить морська безодня – професійні водолази або дайвери-аматори, добре знають про так звану бездекомпресійну межу — максимальний проміжок часу, після якого підніматися на поверхню треба з обов’язковими зупинками. Під час таких пауз відбувається декомпресія: із тканин організму виходять накопичені азот, гелій, водень. У нормальних умовах ці гази з біологічної точки зору інертні, однак у разі різкого перепаду тиску утворюють у крові пухирці, і наслідки цього можуть бути сумними — аж до паралічу й смерті. Розрахування безпечного сценарію підйому наукомістке й для користувача, як правило, непосильне, у сучасних умовах цю роботу за нирця робить спеціальний пристрій — декомпресіометр, або дайв-комп’ютер, який обчислює ступінь насичення організму тим або іншим газом, кількість зупинок, їхню глибину й тривалість. Якщо ж такого «дива техніки» під рукою нема, у хід ідуть перевірені часом декомпресійні таблиці. Два роки тому вони «відсвяткували» столітній ювілей, а 4 травня світ відзначає 150-річчя від дня народження їхнього створювача — видатного шотландського фізіолога Джона Скотта Холдейна. Джона Холдейна справедливо вважають основоположником фізіології дихання: йому належать фундаментальні праці з газообміну в легенях, перенесення газів кров’ю, про роль вуглекислого газу в регуляції дихання. До анналів науки назавжди ввійшли «апарат Холдейна» — сконструйований ученим

Картинка з «хмар»

прилад, який дозволив визначити склад альвеолярного повітря (він, до речі, виявився зовсім не ідентичним атмосферному, яке вдихається), і «ефект Холдейна» — установлена зворотна залежність між насиченістю крові киснем та її здатністю зв’язувати вуглекислий газ. І все-таки вважати цю людину виключно фізіологом — велике спрощення. Освіта й робота в нього були дійсно природничонауковими: закінчівши Единбурзький та Єнський університети, у 1884 році здобув ступінь доктора медицини, з 1887-го викладав фізіологію в Оксфорді й завідував декількома передовими дослідними лабораторіями в Донкастері й Бірмінгемі. А от інтереси його фізіологією не обмежувалися: сучасники одностайно визнавали його неперевершеним експертом з усіх питань, які стосуються дихання й повітря, — від підводного плавання й альпінізму до професійних захворювань і хімічної зброї. Величезну повагу Джон Холдейн заслужив самовідданим, героїчним ставленням до своєї роботи. В обґрунтуванні перших декомпресійних таблиць, розроблених у 1908 році для Королівського флоту, уче-

пульозна систематична експериментальна робота над самим собою. Вивчаючи токсичні ефекти різних речовин, Холдейн зачинявся в кімнаті, вдихав отруйні газові коктейлі й у напівнепритомності описував свій стан. Дослідження особливостей дихання, поводження газів у організмі під водою вивели Холдейна на більш загальні питання — про перебіг основних процесів життєдіяльності в екстремальних умовах. У 1913-му учений відвідав Сполучені Штати — керував високогірною експедицією на Пайкс-Пік. Тут, у Ске-

Сучасний декомпресіометр

лястих горах, на чотирикілометровій висоті, він вивчав дихання у розрідженій атмосфері. Наступну чверть століття Холдейн експериментував у цьому напрямку й у 1933 році винайшов перший високогірний скафандр. А от інше відрядження хоч і не було таким приємним, увінчалося практично цінним результатом дуже швидко: на прохання британського держсекретаря лорда Кітченера вчений здійснив «екскурсію» фронтами першої

том тієї поїздки став перший засіб індивідуального захисту — прообраз сучасного протигаза. І все-таки Джон Холдейн добре розумів, що і підводне плавання, і альпінізм для переважної більшості лише відпочинок, а війна — прояв дикості людської натури, який люди рано чи пізно подолають. Тому свої дослідження він сконцентрував на щоденних проблемах простих людей — професійній гігієні та охороні праці. Британці звикли бачити доктора Холдейна на місці чергової шахтної трагедії, де той вивчав отруєння вигарним газом і вугільним пилом. Вони навіть не дуже здивувалися, коли вчений заліз у каналізаційний колектор під палатою громад, щоб з’ясувати причини захворювань сантехніків, які обслуговували стоки... Колеги знали, що дослідження цієї людини зрештою увінчаються винайденням нової моделі респіратора або іншого пристрою для полегшання праці робітників. Один із таких винаходів — безпечна лампа для шахтарів, яка не тільки не провокувала вибух, а й інформувала про несприятливу газову ситуацію розміром язика полум’я, — не втратив своєї актуальності й донині, незважаючи на розвиток індустрії електронних газоаналізаторів. А придуманий Джоном Холдейном геніально простий метод попередження про підвищення вмісту в шахті вигарного газу — за допомогою канарок, які реагують на небезпеку раніше, ніж концентрація стане критичною для людини (унаслідок інтенсивнішого обміну речовин), — застосовувався в Англії аж до 1986 року.

З

її допомогою можна створювати на комп’ютері високоякісні зображення без будь-якої спеціальної апаратури. При використанні Unlimited Detail вся робота з відтворення графічного контенту здійснюється на центральному процесорі системи завдяки створенню масиву точок — «хмар точок», у якому й зберігається вся

геометрія окремої сцени. Unlimited Detail виводить на екран лише ті «хмари точок», які потрібні для побудови якісного зображення, дозволяючи одержати детальне й насичене зображення без залучення значних обчислювальних ресурсів.

Увесь світ у 3D В IBM створили тривимірну карту світу довжиною 22 і шириною 11 мікрометрів

К

арта створена на підкладці з полімерного матеріалу за новою оригінальною методикою. Вона складається з 500 тисяч пікселів, площа кожного з яких сягає 20 квадратних нанометрів. Створення тривало лише 2 хвилини 23 секунди. Така швидкість характерна для електроннопроменевої літографії, але при її використанні важко подолати розрізнення в 30 нанометрів, а нова технологія відразу ж подолала рубіж у 15 нанометрів. За матеріалами Popular Science підготувала Наталія ЧАЙКА

Передплачуйте у відділеннях «Укрпошти», передплатних агентствах, у відділі передплати редакції, а також на сайті www.tehnichka.com

Всеукраїнський виробничо-практичний журнал ПОНАД 100 СТОРІНОК КОРИСНОЇ ІНФОРМАЦІЇ!

- Новітні наукові розробки та дослідження - Ексклюзивні інтерв’ю - Додаток «Законодавство» - Коментарі юристів до нормативних актів - Міжнародний досвід: стандарти, право, практика - Матеріали розслідувань нещасних випадків на виробництві - Здоров’я та соціальний захист працівників

Все починається з технічної думки...

www.prombezpeka.com

Ми потрібні один одному!

м. Київ тел./факс: (044) 440-82-09, тел.: (044) 221-06-50 e-mail: podpiska_kiev@tehnichka.com

Передплачуйте у відділеннях «Укрпошти», передплатних агентствах, у відділі передплати редакції, а також на сайті www.tehnichka.com ВІДДІЛ ПЕРЕДПЛАТИ: м. Київ тел./факс: (044) 440-82-09, тел.: (044) 221-06-50 e-mail: podpiska@prombezpeka.com

ТРИВАЄ Т РИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА 2010 РІК Вартість передплати: на 1 міс. - 29,00 грн на 6 міс. - 174,00 грн на 8 міс. - 203,00 грн

м. Луганськ тел./факс: (0642) 59-93-91, тел.: (0642) 59-93-92 e-mail: podpiska@tehnichka.com

м. Луганськ тел./факс: (0642) 59-93-91, тел.: (0642) 59-93-92 e-mail: podpiska_lugansk@prombezpeka.com

ПЕРЕДПЛАТІТЬ ГАЗЕТУ НА 2010 РІК!

П Е Р Е Д П Л АТ Н И Й І Н Д Е К С :

99996

www.tehnichka.com

Передплатні індекси: українською мовою

російською мовою

99309

99340

Вартість передплати: на 1 міс. - 21,40 грн на 6 міс. - 128,40 грн на 8 міс. - 148,80 грн

20

Українська технічна газета

№18-19 (122-123) В і в т о р о к , 4 т р а в н я 2 010

ТРЕБА БАЧИТИ

Роботи-прибиральники виходять на вулиці Європи

РОЗСЛАБТЕСЯ!

КРОСВОРД

Італійські дослідники спільно з фахівцями з Іспанії, Британії, Швейцарії та Швеції розробили роботів для прибирання вулиць

В

они виконують різні функції. DustClean, чотириколісний робот-прибиральник, обладнаний щітками й пилососом, призначений для прибирання вулиць. Він «патрулює» вулиці за заданим маршрутом, звільняючи дорогу пішоходам і об’їжджаючи перешкоди.

Робот-сміттяр DustCart збирає залишені жителями міст сміттєві мішки й відвозить їх на переробку. Для його створення використана платформа від скутера Segway Robotic Mobility Platform. У висоту двоколісний робот досягає 150 см, важить 70 кг і переміщається зі швидкістю 1 м/с. Робот підключений до центрального контрольного пункту за допомогою бездротових передавачів. У такий спосіб він одержує маршрут. Для кращого орієнтування в просторі робот також обладнаний камерою та ультразвуковим маяком, а спеціальні датчики не дозволять йому натрапити на перешкоди та наїхати на пішоходів. Обидва роботи також оснащені сенсорами, які визначають уміст у повітрі бензолу, вуглецю й сірки. Працюють механічні прибиральники від літієвих батарей.

Японські таксопарки перейшли на електрику Американська компанія Better Place запустила в Японії перший у світі таксопарк із електромашинами

Т

ри перероблених із моделі Nissan Dualis електротаксі зі спеціально навченими водіями вже вийшли на маршрут. Автомобілі працюють на акумуляторних батареях, які заміняють на спеціальній станції. Однієї зарядки вистачає на 300 кілометрів. Викликати електротаксі можна по спеціальній телефонній лінії, а плата за проїзд на ньому така ж, як і на звичайному. Влада закликає місцевих жителів корист уватися цим видом транспор-

Жук на дні океану Південна Корея розробляє робота-підводника

т у, адже на таксі припадає 20% вихлопних викидів у атмосферу. Якщо проект буде успішним у Японії, її досвід перейматиму ть і в інших країнах.

З

а формою шестиногий робот нагадує великого жука. Він зможе плавати зі швидкістю 0,3 м/сек і пересуватися зі швидкістю 0,5 м/сек на глибині до 6 км. Робот досліджуватиме затонулі кораблі, а також вивчатиме морську фауну, для цього його обладнали камерою високого розрізнення й звуковими датчиками. Протягом 5 років уряд Південної Кореї планує виділити на розроблення таких пристроїв 13 млн євро.

ГОРИЗОНТАЛЬ: 1. Отвір в оці. 4. Ім’я внизу аркуша. 8. Одна з богинь помсти, жінка з поганою вдачею. 9. Подовжувачі ніг.

10. Горбачов у дитинстві. 12. Тістечко для Гулівера. 15. Газета, у якій працював Джанні Родарі. 16. Птах на болоті. 18. Дохла корова. 19. Мариновані пуп’янки. 20. Нижня частина топки з відходами горіння. 24. Пилок амброзії або цитруси, які провокують хворобу. 25. Процес обтягування меблів тканиною. 26. «Талія» земної кулі. 30. Закоханий раз і назавжди. 34. Обраний голова профспілки. 35. Українські гори. 36. Пустеля уздовж чилійського берега Тихого океану.

39. Подолання короткої дистанції. 41. Японський острів, біля якого російська ескадра Відповіді на кросворд, надрукований у №17 (121)

Дисплей, який завжди з вами Інтерактивний проектор Light Touch перетворює будь-яку плоску поверхню на сенсорний екран

У

Light Touch використана спеціальна голографічна лазерна проекційна технологія, яка створює картинку на відстані від об’єктива. Проектор дозволяє не тільки переглядати фотографії та відео, а й виконувати такі ж операції, як на звичайному сенсорному дисплеї. Управляється екран рухами пальців, які відслідковує інфрачервона сенсорна система. Пристрій має 2 Гб флеш-пам’яті та оснащений батарейкою, заряду якої вистачає на 2 години. Його можна підключити до комп’ютера через Wi-Fi і Bluetooth.

У чотири руки Робот Adept Quattro замінить людину на конвеєрі

Н

іхто не зможе впакувати товар швидше — за хвилину Adept Quattro виконує 300 операцій. Він являє собою обертову платформу із чотирма «руками», кожна з них зі спеціальним моторчиком. Раніше для цих потреб використовувалися механічні пакувальники із трьома маніпуляторами, при цьому роботи не давали бажаного результату. Чотири «руки» значно підвищать швидкість роботи, точність і вантажопідйомність робота й звільнять людину від такої монотонної роботи, як упаковування цукерок та печива.

За матеріалами ieee spectrum, Gizmodo, Popular Science підготувала Наталія ЧАЙКА

зазнала поразки. 42. Віз, у який упряжений ішак. 43. Вигук від переляку. 44. Золоті ворота Сан-Франциско. 46. Машина з левом на капоті. 47. Запалення суглоба. 48. Африканський лелека з важким дзьобом. 49. Паління через глечик. 50. Поле у вигляді полиці на схилі гори. ВЕРТИКАЛЬ: 1. Солила сніжки в діжці (пісен.). 2. Столиця XVІІІ Зимових Олімпійських ігор. 3. Монархія грибів, тварин або рослин. 5. Індіанці на головах панків. 6. Рудий і вусатий тарган. 7. Магазин «Дитячий ...». 10. Велика кістка, яка виступає під шкірою. 11. Приєднання мишки до комп’ютера.

13. Формальна пропозиція укласти угоду із зазначенням усіх необхідних умов. 14. Одна з робочих професій Петра Першого.

15. Друга команда бігунові. 17. Танок білого метелика Валерія Меладзе. 20. Крайній ступінь утоми. 21. Запашна квітка Софії Ротару.

22. Полтавка. 23. Тара для взуття. 27. Сумчастий пацюк Південної Америки. 28. Багаторазовий чемпіон із карате в Голівуді. 29. Американський пасажирський літак. 31.Овечий підліток. 32. Штани кавалериста. 33. Американське місто вітрів і мафіозі. 37. Ілюстрація до закону Менделєєва. 38. Художнє плетиво зі шнурів. 40. Метал, що використовують для кісткового протезування. 41. Комаха, яка співає в південній ночі. 45. Вежа на двох гусеницях. 46. Кішка на ім’я Рита.

Склала Оксана БА ЛАЗАНОВА ГОЛОВОЛОМКА «ЧИСЛОВЕ ДЕРЕВО» Розташуйте в кружках на дереві всі числа від 1 до 12. Якщо з кружка нагору виходять гілки, то число в цьому кружку повинне дорівнювати сумі чисел у найближчих кружках на цих гілках. Сума чисел у кружках на нижніх п’ятьох гілках повинна дорівнювати 45.

Рубрику веде Андрій ГЕРМАН

ШАШКИ Білі починають і виграють

В. ЗАДОРОЖНІЙ ЗАДОРОЖНІЙ,, майстер спорту