Украинская техническая газета №183-184

Питання руба

Світ

IT

Маркетинг

Після бурі

Тонкі штучки

Із чистого аркуша

Влада країни вживає реальних заходів у розробці сланцевих пластів

Низка революцій, що прокотилися Північною Африкою та Близьким Сходом, вразила планету. Та що змінилося в економіці цих держав?

Черговий виток спіралі розвитку інформаційних технологій повертає до життя майже забуту концепцію користувальницьких терміналів

Активісти з Херсона вважають, що мало залучити туриста в Україну — його треба зуміти змусити приїхати знову

Стор. 5

Стор. 6

Стор. 18

Стор. 10

Сланцевий газ: панацея чи ілюзія?

Щотижневик Виходить щовівторка

www.eutg.net

№ 28–29 (183–184) 2 серпня 2011 року

Кооперація в авіації Успіх розвитку й можливість виходу на нові міжнародні ринки в українському авіапромі пов'язують зі зміцненням коопераційних зв'язків, насамперед із російськими партнерами

Стор. 12–13

Ірина КОНДРАТЬЄВА

«Азовсталь» одержала інвестиції Олександр УСОВ Українські металурги, звичайно, добре знають усі сильні й слабкі боки своєї галузі. Якийсь час ситуація на світовому ринку складалася більш-менш сприятливо для наших метзаводів. Однак події останніх двох-трьох років не тільки докорінно підірвали основу традиційного добробуту галузі, який ще з радянських часів ґрунтується на дешевих і наддешевих

енергоносіях, а й, схоже, виробили в українців — якщо не в усіх, то в багатьох — упевненість у тому, що більше радянської «лафи» не буде.

Ця впевненість, звичайно, уже позитивний момент, хоча на вітчизняному експертному просторі повно висновків фахівців про те, що технологічне відставання української металургії від відповідних сфер промисловості Європейсько-

го Союзу й навіть Росії таке велике, що його не можна подолати навіть у середньостроковій перспективі. І що ж у таких кризових умовах робити нашим металургам — здаватися на милість більш сильного й удачливого конкурента чи рухатися вперед, попри труднощі, опиратися їм і сподіватися на кінцевий успіх?

Стор. 9

Продукція українських авіабудівників є серйозним конкурентом аналогам провідних закордонних компаній, хоча умови створення новинок і модернізованих варіантів техніки зовсім різні.

У Європі, США, країнах Далекосхідного й Середньоазіатського регіонів авіаційну промисловість стабільно підтримують на державному рівні, вкладаючи мільярдні кошти в наукову й виробничу бази. В Україні, незважаючи на численні заяви політиків про пріоритетність вітчизняного авіабудування, багато ключових програм, здатних приносити державі дійсно «золоті яйця», буксують щороку. Насамперед — через зволікання з ухваленням рішень, спрямованих на підтримку й розвиток галузі, а також недостатнє фінансування перспективних комерційних проектів із боку держави. Але навіть в умовах дефіциту коштів наші авіабудівники з деяких позицій упевнено випереджають зарубіжних конкурентів. Серед тих, хто не здається — державне підприємство «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г.Івченка» (ДП «Івченко-Прогрес»). Сьогодні тут працюють над декількома проектами зі створення нових високоекономічних і високоефективних авіаційних двигунів, які, безперечно, «знайдуть» свої літаки й посядуть належне місце на внутрішньому й міжнародному ринках.

Вода — Донбасу Микола СТОЛЯРОВ Компанія «Вода Донбасу» (Донецьк) ініціювала створення на гідротехнічних об’єктах підприємства малих ГЕС, які стануть надійною допомогою в енергозабезпеченні регіону.

Мала ГЕС — малий і червінчик, однак він крім того, що ціну має, ще й цілком уписується в розроб-

лену в країні стратегію з широкого використання поновлюваних джерел енергії. Планується, що в Донецькій області першою її дасть мала ГЕС на Павлопольському водоймищі Тельманівського району. У компанії вже розпочали створення бізнес-плану, розробку техніко-економічного обґрунтування спорудження станції.

Стор. 15

2

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Тут і тепер

До відкриттів — разом

Цитати тижня

Олена ЗЕЛЕНІНА Україна й Росія підписали установчі документи українськоросійського технопарку «Слобожанщина».

Олександр Нарбут Експерт з енергетичних питань

Знижки (на газ. — Ред.) мають одержувати тільки великі споживачі, як правило, промислові. Така модель є на ринках Європи та інших країн. Це гостра необхідність для України. У іншому разі ніяких бюджетних ресурсів не вистачить для субсидування всього населення, як це робиться в нас.

Василь Горбаль Народний депутат від Партії регіонів

А літаки самі не літають

Тут скоріше треба говорити про відсутність єдиної методології щодо власне цих злочинів (пов’язаних зі зловживанням державними коштами. — Ред.)… Зараз фактично всі правоохоронні органи, а також фінінспекція розслідують ці справи, і досить часто за різною методологією.

Микола СТОЛЯРОВ Для цього їм потрібні злітнопосадкові смуги. Кращу з них в Україні, та й у всій Європі, побудовано і здано в експлуатацію у міжнародному аеропорті Донецька. Пряма, як стріла, вона здатна приймати всі наявні у світі типи літаків, у тому числі Аербаси, Боїнги й славетний А-380.

Сергій Тігіпко Віце-прем’єр-міністр — міністр соціальної політики Світ такий глобальний і так залежить від економіки США, що коли не ухвалити остаточного рішення, то це приведе до девальвації долара... Якщо компроміс не буде знайдено, реакція настане наступного дня: у нас гривня фактично прив’язана до долара, для нас може бути дуже погана ситуація.

Одним абзацем У Дніпропетровській області невідомі знищили відому фабрику.

Протягом півстоліття на фабриці «Петриківський розпис» виготовляли розписані вручну сувеніри, але останнім часом діяв лише цех із виготовлення сировини, а двадцять майстрів розписували тарілки вдома. 24 липня на очах у працівників фабрики невідомі демонтували преси в цеху заготівок. За словами майстрів, відновити унікальне обладнання неможливо. Зараз правоохоронці з’ясовують, хто демонтував обладнання. «Альону» спустили на воду.

У ВАТ «Херсонський суднобудівний завод» відбулася урочиста церемонія спуску на воду реконструйованого суховантажного судна «Алена» для російської компанії «Шипчарт». Судно 1991 року будівництва модернізоване на клас Російського морського регістра судноплавства за проектом Морського інженерного бюро (Одеса). Його міцність збільшилась у 2 рази, дедвейт — із 3,8 тис. до 6 тис. тонн, а термін експлуатації подовжено на 10 — 15 років. В Одесі може з’явитися метро. Канатне.

Одеська мерія запропонувала концепцію міської пасажирської логістики з використанням канатного метро, що дозволить жителям віддалених «спальних» районів діставатися центру на екологічно чистому транспорті за 30 хвилин. Автори концепції — учені Анатолій Короткий і Олексій Панфілов.

Адреса редакції: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 28а

Засновник і видавець — колектив редакції «УТГ»

www.eutg.net Е. пошта: info@tehnichka.com ПРИ ВИКОРИСТАННІ МАТЕРІАЛІВ ПОСИЛАННЯ НА «УТГ» ОБОВ’ЯЗКОВЕ.

91034, м Луганськ, вул. Ломоносова, 98в.

Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 12993-1877Р від 20.08.2007 р., видано Міністерством юстиції України.

Ця подія відбулася в Москві на виставці «20 років СНД: до нових обріїв партнерства», де демонструвалися експозиції Вірменії, Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Киргизстану, Молдови, Туркменистану, України та Російської Федерації, а також відбулося 50-те засідання Економічної ради СНД. За погодженою концепцією, технопарк створять у формі публічного акціонерного товариства, засновниками якого з українського боку стало ПАТ «ФЕД», Харківський національний університет ім. В.М.Каразіна, Харківський національний університет радіоелектроніки, індустріальний парк «Рогань», із російської сторони — Білго-

Випробувано нову злітну смугу нашим українським, найбільшим у світі літаком Ан-225. «Мрія» спочатку покружляла над Донецьком, над «Донбас-Ареною», чим чимало здивувала й навіть налякала жителів шахтарського міста. Потім літак м’яко приземлився, засвідчивши тим світові стандарти, за якими будувалася злітна смуга. Аеродромне господарство Донецька починалося ще в минулому столітті — із ґрунтової смуги. Потім на місце-

Коли верстався номер

вому аеродромі побудували бетонку в один кілометр, а в 70-ті роки її подовжили до 2,5 км. Сучасна злітнопосадкова смуга довжиною вже 4200 метрів коштувала державі $225 млн. Довірили будівництво фахівцям компанії «Альтком». Роботи стартували влітку 2007-го. У цілому вони — частина державної програми підготовки до проведення в Україні фіналу чемпіонату Європи з футболу. Однак, як відзначив віце-прем’єр міністр — міністр інфраструктури

У Донбасі — чорна п’ятниця

Вибух метано-повітряної суміші прогримів у західному фланговому вентиляційному хіднику №23 шахти «Суходільська-Східна» (Луганська обл.). Трагедія сталася глибокої ночі 29 липня на значній глибині — горизонті 915 метрів.

На час аварії в шахті було 252 людини. У небезпечній зоні перебували 28 гірників. Уранці повідомили про загибель 17 шахтарів, троє з опіками й травмами доправлені до лікарні, доля ще дев’яти залишалася невідомою. Інші працівники евакуйовані.

У перші ж години на «Суходільську-Східну» прибули 12 воєнізованих гірничорятувальних частин, для ліквідації наслідків аварії залучені фахівці, управління МВС України, головного управління МНС у Луганській області, медицини катастроф та інші. Розгорнуто центр психологічної допомоги. На місце трагедії вилетів Президент України Віктор Янукович. Для з’ясування причин вибуху створено урядову комісію, яку очолив міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко.

Головний редактор Іван Спасокукоцький тел. 044 278 42 37, e-mail: ivanspas@tehnichka.com РЕДАКЦІЯ: Людмила Гречаник — редактор відділу технічної думки тел. 0642 34-72-47 e-mail: tehnomysl@tehnichka.com

Борис Колесніков, якби навіть не було Євро-2012, місто обов’язково побудувало б таку смугу, оскільки воно дуже потребувало її. Новобудова зайняла площу в 270 га, а покриття смуги — 520 тис. м2. У них вкладено 650 тис. м3 надзвичайно міцного бетону марки М-450 і 700 тонн арматури. Такі технічні характеристики смуги. Разом же з терміналом, будівництво якого вже закінчується, Донецьк зможе приймати й відправляти за рік до п’яти мільйонів пасажирів.

Олександр Білиловець — редактор інтернет-ресурсу еUTG.net, тел. 044 278-42-37 e-mail: bililovets@tehnichka.com

Уранці того ж дня аварія сталася і в Донецькій області. У шахтоуправлінні ім. В.М.Бажанова ДП «Макіїввугілля» зруйнований баштовий копер стовбура №1 висотою 68,7 м, споруджений ще в 1953 році. Є жертви. На місці події працює комісія Держгірпромнагляду. А трьома днями раніше, 26 липня, через обвалення порід покрівлі на шахті «Родинська» ДП «Красноармійськвугілля» загинули три гірники... За інформацією прес-служб Держгірпромнагляду і Луганської ОДА

ВІДДІЛ РЕКЛАМИ: Ганна Шумакова — тел./факс:

ВІДДІЛ ПЕРЕДПЛАТИ: Дмитро Баранов — тел./факс: (044) 278 42 37

Ігор Павлюк — редактор відділу промисловості

Любов Соловйова — тел./факс:

тел. 044 278-42-37 e-mail: pavluk@tehnichka.com;

e-mail: podpiska@tehnichka.com

(0642) 59 93 91 тел.: (0642) 59 93 92,

Мастила нового покоління

Денис ІВАНЕНКО Компанія «Шелл» запустила на українському ринку вдосконалену лінійку індустріальних мастил і трансмісійних рідин. Степан Васильєв, начальник відділу продажів транспортних та індустріальних мастильних матеріалів компанії «Шелл» в Україні, пояснив: «З лінійки виключили продукти зі схожими властивостями, замінили дещо застарілі продукти на мастильні матеріали, у виробництві яких використовується більш досконала формула. Також ми додали синтетичні продукти й мастильні матеріали спеціального призначення». Нова лінійка представлена головними родинами мастильних матеріалів, кожен з яких забезпечує більш ефективні рівні захисту — мінеральні, півсинтетичні й синтетичні продукти. Кожна родина продуктів класифікована відповідно до рівнів, у тому числі Shell Tellus (гідравлічні мастила), Shell Omala (редукторні мастила), Shell Corena (компресорні мастила), Shell Gadus (повний спектр мастил), Shell Tonna (мастила напрямні ковзання).

Газета видається українською та російською мовами

(044) 278 42 37, тел.: (097) 534 23 04, Позиція авторів публікацій не завжди

e-mail: reklama@tehnichka.com

родський державний дослідний університет, російські промислово-фінансові групи. Початковий статутний фонд — $200 млн. Об’єкти технопарку планують розмістити на виробничих площах об’єднання «ФЕД». Спеціалізація українськоросійського парку — ядерні технології в енергетиці та охороні здоров’я, нові технології в агропромисловому комплексі, енергозбереження та нові способи виробництва енергії, авіація, верстатобудування, інноваційна мехатроніка, інформаційнокомунікаційні технології, приладобудування, нові матеріали, біомедицина, біо- і нанотехнології.

збігається з позицією редакції. Редакція залишає за собою право виправляти матеріали та рецензувати рукописи. За зміст рекламних оголошень відповідає рекламодавець.Матеріали, позначені (R), публікуються на правах реклами.

За достовірність наведених у матеріалах фактів відповідають автори публікацій.

Передплатні індекси: українською мовою — 99309 російською мовою — 99340 Номер віддрукований офсетним способом на друкарському комплексі ТОВ «Прес-Експрес». Адреса: 91040, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 89а. Тел. (0624) 50-08-54

НАКЛАД МІСЯЦЯ 28000 прим. Замовлення № 1509

3

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Тут і тепер Наука СПІВРОБІТНИЦТВО Індонезія зацікавилася луганськими металургійними заводами. Індонезійська компанія Krakatau Steel звернулася в посольство для вивчення можливості співробітництва з металургійними підприємствами Луганської області, повідомляє прес-служба ЛОДА. Керівники області розраховують на плідне економічне співробітництво із цією країною. Український концерн «Ядерне паливо» і казахська атомна компанія «Казатомпром» вивчають можливість спільної розробки уранових родовищ в обох країнах. Під час візиту української делегації в Казахстан сторони обговорили питання виготовлення контрольновимірювальних приладів для видобутку урану, реабілітації територій і підземних вод після виведення з експлуатації уранових рудників. Казахстанській стороні був представлений український досвід використання технології видобутку урану шляхом підземного свердловинного вилуговування.

ЦИФРА Середньостатистичний українець може заробити на двокімнатну квартиру площею 75 м2 за 20—30 років, говориться в аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України. Жителеві Пакистану, щоб купити таку квартиру, довелося б працювати 40,6 року. У Росії купити «двушку» можна через 26 років, у Білорусі — через 28 років, у Бразилії доведеться попрацювати 6,3 року, у Німеччині — 4,4, а в США — 2,7 року. Одержати житло за квартирною чергою у нас узагалі неможливо. В аналітичній записці говориться, що на це потрібно близько 100 років.

зокрема хімічна й легка промисловість, сільське господарство. Оскільки понад 35% банків, які працюють в Україні — з Євросоюзу, банківська система також може потерпіти від цього.

У Криму за півроку зі збиткових виведено 46 підприємств. За результатами контрольноперевірчої роботи їм донарахований податок на прибуток у розмірі 2,1 млн грн, повідомляє прес-служба Державної податкової адміністрації в АР Крим.

ФІНАНСИ Гривня — друга за недооціненістю валюта у світі. Журнал The Economist опублікував черговий «індекс Big Mac», який дозволяє оцінити цінність валют за теорією паритету купівельної спроможності. За основу береться ціна біг-мака в США, де він коштує $3,73. Якщо в якійсь країні біг-мак дорожче, то валюта цієї країни переоцінена, якщо ж менше — валюта недооцінена, і курс долара має бути нижче. В Україні біг-мак коштує 14,5 грн, тобто $1,84. За курсу долара 7,9 грн національна валюта недооцінена на 51%. Отже, долар в Україні має коштувати 3,88 грн. Відповідно до індексу, українська гривня є другою за недооціненістю валютою у світі, на першому місці — аргентинське песо. Кредитний рейтинг України підвищився, але ризики залишаються. Міжнародне рейтингове агентство Fitch поліпшило прогноз довгострокового рейтингу України щодо зобов’язань у іноземній і національній валюті зі «стабільного» до «позитивного». Агентство також підтвердило довгостроковий і короткостроковий рейтинг України на рівні В. Це означає наявність значних кредитних ризиків, однак при цьому залишається обмежена «подушка безпеки»: наразі фінансові зобов’язання виконуються, але здатність робити подальші виплати залежить від сприятливої ділової та економічної кон’юнктури.

ЕКОНОМІКА

ПРОМИСЛОВІСТЬ

Учені прогнозують швидке зростання української економіки, говориться в дослідженні, оприлюдненому Інститутом світової політики. Європейські вчені вважають, що економічне зростання буде поступовим, українці ж прогнозують економічний вибух. Також дослідники припускають тісне співробітництво України з Євросоюзом. Відзначається, що Україна стане більш залежною від зовнішніх чинників — політичних або економічних, а також залишиться позаблоковою державою.

Україна — восьма серед світових виробників сталі. Випуск сталі в Україні в червні збільшився на 18,1% у порівнянні із червнем 2010 року — до 2,970 млн т. Таким чином, Україна втрималася на 8-му місці в списку країн — лі-

Боргова криза країн єврозони негативно позначиться на нашій економіці, уважає Володимир Олексюк, експерт аналітичного департаменту X-Trade Brokers Ukraine. Тільки експорт товарів із країни в Євросоюз може скоротитися на 2—3% — до $12,7 млрд у порівнянні з $14 млрд у 2010 році. Імпорт при цьому зменшиться на 7% — до $17,8 млрд. Істотно можуть постраждати й деякі сектори економіки України,

дерів із виробництва сталі. У десятці, за даними World Steel Association (WSA), — Китай, Японія, США, Індія, Південна Корея, Росія, Німеччина, Україна, Бразилія й Туреччина.

«Антонов» і «Фіолент» збільшують прибуток. ДП «Антонов» (м. Київ) у січнічервні цього року збільшило чистий прибуток у 2,6 раза в порівнянні з аналогічним періодом 2010 року

— до 102,412 млн грн. Валовий дохід від реалізації збільшився на 25,5% — до 1 млрд 234,511 млн грн. А сімферопольський завод «Фіолент», один із провідних виробників електроінструментів у СНД, у січні-червні збільшив чистий прибуток на 72,3% у порівнянні із січнемчервнем 2010 року — до 6,686 млн грн. Його чистий дохід від реалізації продукції за перше півріччя зріс на 3,5% — до 89,751 млн грн.

ВАТ «Турбоатом» виготовило й здало під відвантаження два модулі конденсатора для Ростовської АЕС. У липні проведена кольорова дефектоскопія трубок конденсатора після вальцювання й обварення, мо-

дулі пройшли пневмовипробування й прийняті замовником. Обладнання планується відвантажити до кінця місяця.

Випуск промислової продукції в Донецькій області зріс майже на 20%. За січень-червень 2011 року її загальний обсяг збільшився в порівнянні з аналогічним періодом 2010 року на 17,3%. У червні промислове виробництво залишилося на рівні попереднього місяця, а в порівнянні із червнем минулого року зросло на 19,6%. Зростання виробництва досягнуть на підприємствах усіх основних видів промислової діяльності.

вища вуглеводнів у західних регіонах і Полтавській області. Дуже важливо, що в Eni є сучасні технології з інтенсифікації видобутку природного газу.

Від газової залежності Україну позбавлять... американські вчені. Американська компанія IHS CERA підготує до осені поточного року дослідження «Природний газ та енергетичне майбутнє України». Консультанти мають намір сконцентрувати свої зусилля на вивченні можливостей для рятування України від тягаря російської газової залежності. Компанія планує проаналізувати перспективу використання скрапленого газу й можливості збільшення видобутку природного газу, розробку родовищ нетрадиційного газу, а також вивчити всі проблемні моменти газотранспортної системи. Японська компанія Asuka Green Investment виявила інтерес до видобутку метану із шахт Донецької області, заявив під час візиту на ДП «Артемвугілля» президент компанії Коїші Морохаші. Уже у вересні цього року в Горлівку приїдуть технічні фахівці й гірничі інженери компанії, які проведуть обстеження діючих шахт. Потім треба буде скласти технічну документацію. Після підписання договорів між ДП «Артемвугілля» і компанією Asuka Green Investment буде завезене й змонтоване необхідне для збору газу обладнання. Вінницькі енергетики йдуть назустріч сонцю. Компанія «Енергоінвест» (Вінниця), яка спеціалізується на виробництві електроенергії з поновлю-

«Енергоатом» оголосив тендер на відновлення конструкцій для добудування енергоблоків ХАЕС. «Хмельницька АЕС», відособлений підрозділ НАЕК «Енергоатом», оголосила торги на ремонтновідновлювальні роботи наявних конструкцій енергоблоків №3 і №4, добудування яких планується до 2016 року. Італійський нафтогазовий концерн починає видобуток нафти й газу в Україні. Вичерпання запасів вуглеводнів у Адріатичне море підштовхнуло італійський нафтогазовий концерн Eni інвестувати у видобуток вуглеводнів в Україні, заявив голова служби Держгеонадр Едуард Ставицький. За його словами, пріоритетними напрямками для Eni в Україні є родо-

АВТО

У Севастополі проходить народний кастинг... тролейбусів. Недавно місто одержало 20 млн грн на відновлення тролейбусного парку, відбулася презентація трьох нових тролейбусів: корпорації «Богдан», дніпропетровського «Південмашу» й Львівського автозаводу. Голова Севастопольської міської державної адміністрації Володимир Яцуба відзначив, що представлені тролейбуси за своїми характеристиками схожі, і кращий буде обрано за результатами народного голосування.

АПК Херсонщина в 2011 році зібрала найбільший урожай за роки незалежності. За станом на кінець липня прогнозні показники збору ранніх зернових культур в області становлять 2,2 — 2,4 млн т, заявив голова облдержадміністрації Микола Костяк. Це найбільший урожай на Херсонщині за останні 20 років і один із найбільших із початку 50-х років. 70—75% зібраного зерна — продовольче, середня врожайність — 30—32 ц/га.

ТРАНСПОРТ

ПЕК Шахти Донбасу випереджають план у середньому на 10%. На Луганщині з початку року видобуто 15 млн 72,6 тис. т палива, завдання виконано на 109,2%, повідомляє головне управління промисловості й розвитку інфраструктури облдержадміністрації. А вуглевидобувними підприємствами Донецької області за 6 місяців видобуто 18 млн т вугілля — на 2,4 млн більше відповідного періоду 2010 року. Обсяг видобутку коксівного вугілля за півроку становив 9,1 млн т, що на 0,8 млн т більше, ніж за 6 місяців 2010 року.

Зараз опоряджається прилегла територія. Лікарню планують відкрити до вересня-жовтня.

ваних джерел, має намір до кінця 2013 року інвестувати 60 млн грн у будівництво сонячної електростанції в районі села Слобода Бушанська. Станцію потужністю 1,78 МВт буде побудовано на земельній ділянці площею 3,1 га. Очікуваний термін окупності СЕС — 6 років.

БУДІВНИЦТВО У Києві побудують 26 нових станцій метро. До 2020 року в столиці планується збільшити експлуатаційну довжину ліній Київського метрополітену на 37,6 км, повідомляє прес-служба Міністерства інфраструктури України. Пропонується додатково ввести в експлуатацію 26 станцій, чотири пересадних вузли, два входи (виходи) на діючих станціях, три електродепо, майстерні з ремонту ескалаторів, а також колію для обкатування вагонів довжиною 1,2 км і тягову підстанцію. Завершено будівельні роботи в 7-й міській лікарні Луганська, зруйнованій торік вибухом балонного газу.

«Укрзалізниця» виділить 9 млн грн на обслуговування пасажирів з обмеженими фізичними можливостями. Значний обсяг робіт уже виконано. Реконструйовано пандус біля входу в приміську касову залу вокзалу станції Львів, установлена тактильна карта розташування приміщень вокзалу станції Суми, обладнані звуковими орієнтирами вокзали станцій Вінниця й Хмельницький.

ЄВРО-2012 Фахівці УЄФА прогнозують країні чималий прибуток від чемпіонату Євро-2012 дасть Україні великі дивіденди, такі як інфраструктура, нові робочі місця й збільшення туристичного потоку, заявив виконавчий директор компанії UEFA Events SA Девід Тейлор. Хоча основний фінансовий дохід одержить УЄФА, підготовка до чемпіонату дозволить реконструювати й побудувати нові спортивні арени, модернізувати аеропорти. Говорячи про підготовку до турніру, Тейлор оцінив готовність України на рівні 80%. Підготувала Анна ГРЕЧАНИК за матеріалами УНІАН, РІА Новини-Україна, ЛІГА-Новини, ІнтерфаксУкраїна, Укррудпром, АПК-інформ

4

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

ПЕК

Ключ до енергонезалежності Будівництво СПГ-термінала для України дасть найбільший ефект у випадку одночасної розробки родовищ на шельфі й видобутку газу зі сланцевих пластів Дмитро ТИМЧУК

часно Вільнюс розраховує на те, що здійснення проекту з будівництва термінала створить конкурентні умови на газовому ринку й знизить ціну палива, яке поставляється з Росії, для споживачів приблизно на 30%. А з березня 2011 року на повну ведеться спорудження термінала в місті Свино-

Свиноуйсьце має стати частиною створюваного в Європейському Союзі енергетичного коридору «Північ — Південь». Передбачається, що СПГ-термінал у перспективі буде підключений до трубопровідної системи Центральної та Південної Європи, забезпечуючи поставки газу в європейські країни, які не мають виходу до моря. Досить повчальна для України історія з політизацією польського проекту. Будівництво СПГ-термінала, що вже почалося, зчинило серйозну дипломатичну метушню довкола нього. Польський об’єкт споруджується на відстані близько 70 км від точки виходу з Балтійського моря на територію Німеччини газопроводу «Північний потік» (Nord

уйсьце на північному заході Польщі біля самого кордону з Німеччиною (Польща закуповує приблизно 60% споживаного газу в Росії, одержуючи від неї щорічно близько 10 млрд кубометрів цих вуглеводнів). Консорціум із польських, італійських, французьких і канадських фірм планує вкласти в цей найбільший інвестиційний проект в історії постсоціалістичної Польщі приблизно 725 млн євро. Із 2014 року термінал, оператором якого стане компанія Polskie LNG, зможе щорічно приймати до 5 млрд м3 палива (основний постачальник — Катар), що становить близько 30% споживаного наразі в Польщі газу. Після будівництва додаткового газового сховища потужність термінала зросте до 7,7 млрд кубометрів. За задумом Варшави, об’єкт у

Stream), першу вітку якого буде здано в експлуатацію восени 2011 року і який призначений для поставок газу в Європу в обхід України. Варшава звернулася до Росії та Німеччини із проханням збільшити глибину проходження труби Nord Stream для безпечного заходу в порт Свиноуйсьце великих танкерів зі скрапленим газом. Будівництво в Польщі СПГ-термінала викликало різку негативну реакцію з боку учасників Nord Stream, і Німеччина спробувала заблокувати в ЄС виділення коштів на польський об’єкт. Аргументом при цьому було те, що цей проект може завдати шкоди довкіллю (як пам’ятаємо, раніше країни регіону висловлювали такі ж побоювання із приводу самого Nord Stream, на що в Берліні й Москві особливо не відреагували).

Говорячи про енергетичну безпеку нашої держави, слід акцентувати увагу на проектах трьох видів. По-перше, розробку власних родовищ вуглеводнів, насамперед на шельфі Чорного та Азовського морів. Початкові сумарні ресурси вуглеводнів українського сектора акваторії оцінені в 1531,9 млн т умовного палива, причому на цей час видобуто лише близько 4% цих запасів (на материковій частині — близько 70%). Другий напрямок — видобуток сланцевого газу, запаси якого, за оцінками геологічного агентства США, становлять 1,5—2,5 трлн м3. І третій напрямок, найреалістичніший за термінами та можливостями, — будівництво термінала з прийому та регазифікації скрапленого природного газу (СПГ- або LNG-термінал) на березі Чорного моря.

Докладно

Польський приклад Ідея будівництва Україною такого термінала стала активно обговорюватися торік, виходячи з досвіду європейських країн. В умовах, коли Росія наполегливо вимагає від країн ЄС укладати довгострокові контракти, ті вхопилися за можливість закуповувати дешевий скраплений природний газ, від міжнародних закупівель якого відмовляються США. Сполучені Штати, як відомо, зробили ставку на власний сланцевий газ, тому на спотовому ринку ціна палива майже вдвічі нижча, ніж у РФ. Таким чином, європейцям удалося знайти потужну альтернативу «Газпрому». На початку 2011 року, вивчивши досвід інших країн, за проектування й будівництво СПГ-терміналів активно взялися країни колишнього соцтабору й СРСР, які прагнуть зменшити залежність від російських поставок вуглеводнів. Так, у Литві на початку 2011 року після конфлікту з «Газпромом», який знизив ціну для Латвії та Естонії та залишив її незмінною для Вільнюса, почався розгляд можливості створення такого термінала. Відповідно до останніх заяв литовського керівництва спорудження може початися вже цього року із запуском його в роботу до 2014-го. Прагнучи знизити вартість робіт, литовська держкомпанія Klaipedos nafta пропонує не будівництво, а оренду плавучого СПГ-термінала, що дозволить країні обійтися без величезних кредитів. Одно-

Мінськ хоче приєднатися За інформацією «Комерсант-Україна» допомогти з будівництвом СПГ-термінала Україні запропонувала... Білорусь. Сусіди готові інвестувати в будівництво об’єкта 500 млн доларів, сподіваючись у такий спосіб збільшити його потужність до 17—18 млрд куб. м. Кошти, інвестовані Білоруссю, можуть бути виплачені протягом трьох років по 167 млн дол. щорічно. Поставки через СПГ-термінал у перспективі дозволили б Білорусі відмовитися від імпорту фактично половини споживаного російського газу.

Варшава, у свою чергу, пояснює роздратування учасників Nord Stream тим, що СПГ-термінал створить серйозну конкуренцію «Газпрому». До речі, Україні варто було б уважно придивитися до польської стратегії енергетичної безпеки: крім розрахунку на скраплений газ Польща, як і Україна, має чималі запаси сланцевого газу, на який також робить ставку в забезпеченні в найближчому майбутньому власної енергетичної політики.

Якщо розібратися

Лише три роки? Вивчивши досвід ЄС, Київ ухопився за ідею будівництва СПГ-термінала, і це до-

сить розумно. Було заявлено, що український термінал на узбережжі Чорного моря побудують протягом двох років, затративши від $750 млн до $1 млрд, його потужність становитиме 10 млрд м3 на рік. У презентації, підготовленій Агентством з інвестицій та управління національними проектами України, зазначено, що «проект дозволить скоротити витрати на імпорт газу в країну на 15—20%». Для України питання зниження вартості газу більш ніж актуальне, але — головне — закупівля скрапленого палива зменшить залежність від «Газпрому», що дасть можливість і надалі формувати позитивну для себе цінову політику. Зауважимо, що дані щодо проекту весь час змінюються: так, у червні голова Державного агентства України з питань інвестицій Владислав Каськів під час візиту в Нью-Йорк (де він обговорив плани будівництва термінала з компаніями Exxon Mobil Corp, Halliburton Ко і Chevron Corp) повідомив, що вартість будівництва становитиме вже $1,5 млрд.

При цьому, за його словами, ціна газу на об’єкті буде менше $200 за тисячу кубометрів. «Україна очікує, що термінал для обробки двох мільярдів кубометрів газу почне функціонувати в 2013 році», — відзначив Каськів, додавши: ємність зросте до 5 млрд м3 до 2016 року й 10 млрд тільки до 2020-го (пізніше було названо 2017 р.). Роботи з будівництва координує українське держпідприємство «Національний проект «LNG-термінал», при цьому їх планують завершити в 2014 році. Хоча вже є певні зміни в строках: відповідно до попередніх заяв, розробка технікоекономічного обґрунтування будівництва термінала мала завершитися влітку 2011 року, але фактично конкурс на таку розробку оголошений тільки 6 липня. Остаточна вартість спорудження СПГ-термінала стане відома тільки після розробки ТЕО, однак уже можна сказати, що разом зі згаданою сумою $0,75—$1 млрд на спорудження самого термінала облаштованість інфраструктури обернеться додатковими $170— $360 млн. Плюс урізання в газотранспортну систему — $100—$460 млн, але точні суми можуть бути відомі тільки після вибору конкретної площадки. Що ж до постачальників скрапленого газу, то наприкінці квітня цього року президенти України та Азербайджану вже домовилися про те, що Баку щорічно поставлятиме в Україну кілька мільярдів кубометрів газу для СПГ-термінала (досягнуто попередньої згоди на поставку від 2 до 10 млрд м3 на рік, однак сьогодні є проблемою виробництво Азербайджаном скрапленого газу). Країною, яка може брати участь у будівництві, називається також Катар, який активно бере участь у створенні таких об’єктів у Європі. Ще кілька країн Середньої Африки, Близького Сходу та Перської затоки можуть стати постачальниками газу, однак тут проблема — прокладання Туреччиною Стамбульського каналу, який дублює Босфор, що дозволить проходити в Чорне море великотоннажним СПГ-танкерам.

У комплексі У Росії й деяких українських експертних колах ідея будівництва українського СПГ-термінала викликала бурхливу критику. Так, представники «Газпрому» і, наприклад, фахівці провідної української інвестиційної компанії Concorde Capital твердять, що до 2016 року, коли об’єкт вийде на повну потужність, ціна

скрапленого газу, завезеного танкерами, зрівняється із ціною трубопровідного газу, що позбавить сенсу роботу новобуду. У той же час більшість українських експертів уважає, що в найближчій перспективі такого зближення цін не буде. До речі, ці дані ґрунтуються на аналітичних обрахунках структур ЄС. У будь-якому разі вже сам факт створення потужної конкуренції «Газпрому» цілком відповідає прагненню Києва позбутися критичної газової залежності від Росії. Правда, у цьому випадку велику роль відіграє те, хто буде власником СПГтермінала. Голова Держагентства з інвестицій та управління нацпроектами Владислав Каськів говорить, що ідеальне рішення — створення консорціуму, до якого ввійшли б власники газу в особі, наприклад, державної нафтової компанії Азербайджанської Республіки SOCAR і його споживачів в особі українських промисловців. У той же час більшість експертів ринку упевнені, що СПГ-термінал споруджуватиметься під конкретну бізнес-структуру (як очікується, частка приватного капіталу в цьому проекті, хоч він і названий «національним», становитиме близько 75%), а отже, метою будівництва буде не зниження ціни на вуглеводні, а прагнення на них максимально заробити. Для України в такому разі, зрозуміло, ціна на газ значно не зміниться. Але це вже інше питання, для нас у цьому випадку принципове те, що будівництво термінала об’єктивно відповідає інтересам держави. У той же час із будівництвом Туреччиною Стамбульського каналу (що дозволить без проблем поставляти СПГ в Україну із Середньої Африки, Близького Сходу та Перської затоки) і одночасною розробкою родовищ у Чорному морі, а також власних запасів сланцевого газу Україна може стати вже в недалекій перспективі важливим енерготранспортним вузлом і для забезпечення газом країн Східної та Центральної Європи. Усе, що треба при цьому, — розгляд усіх енергетичних і енерготранспортних проектів у комплексі. Це в підсумку стане гарантією енергетичної безпеки України й відіграє важливу роль у забезпеченні такої і ЄС. Ця стратегія може мати колосальні не тільки внутрішні (енергетична незалежність), а й зовнішньополітичні (діалог із ЄС) наслідки з безумовними глобальними вигодами для України.

5

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Питання руба

Сланцевий газ: панацея чи ілюзія? Влада країни вживає реальних заходів у розробці сланцевих пластів Олександр ЛЕОНОВ, директор центру прикладних політичних досліджень «Пента» Усередині літа зазвичай не дуже багато новин. Але цього разу сезон відпусток вийшов донезмоги гарячим. У другій декаді липня стало відомо про те, що Кабмін своєю постановою зарахував сланцевий газ до корисних копалин загальнодержавного значення. Очевидно, що це рішення треба розглядати в контексті торішнього позитивного голосування Верховної Ради, яким вона звільнила від ліцензування пошук і розвідку, видобуток корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення. Зіставивши дві події, можна дійти простого висновку: Кабінет Міністрів від заяв про те, що розглядає видобуток сланцевого газу як серйозний елемент енергетичної безпеки країни, перейшов до дій.

Докладно

Сланцева революція Два минулі роки серйозно змінили ситуацію на світовому ринку газу. Почалося все із сенсаційного повідомлення агентства Bloomberg про те, що в 2009 році США випередили Росію й вийшли на перше місце у світі з обсягу як газу, що видобувається, так і товарного, призначеного для продажу. Причому найважливішою частиною повідомлення було ось що: у США приріст забезпечено насамперед за рахунок розробки сланцевих родовищ. Динаміка росту дійсно вражає: у 2007 році в Штатах видобуто 34 млрд кубометрів цього вуглеводню, а в 2009-му — понад 50 млрд. За деякими прогнозами, видобуток сланцевого газу в США до 2015 року може збільшитися до 180 млрд м3 на рік. А в 2020-му, відповідно до оцінок Ziff Energy, у Північній Америці видобуватимуть уже 900 млрд м3 газу на рік (у 2000-му — 723,5 млрд м3). Більша частина приросту буде забезпечена завдяки саме сланцевому газу. Як уважає, зокрема, аналітик із Barclays Capital Том Дрісколл, у 2013 році розробка сланцевих пластів забезпечить до 40% споживання газу в США, поступово заміщаючи традиційні родовища, що виснажуються. При цьому аналітики констатують, що збільшення за останні роки альтернативного видобутку газу із застосуванням нових способів привело до зниження вартості газу та комунальних платежів. Ціна на газ в Америці впала вдвічі протягом 2009 року. Американський досвід досить зацікавив європейців, і тому в Техасі, Оклахомі та Пенсільванії нафтовики й геологи з Італії та Норвегії вчаться видобувати газ із чорного сланцю. Європейські компанії купують частки в сланце-

вих родовищах на території США, щоб освоїти нові технології буріння. Інвестують у нову галузь британська BP та італійська Eni. Американські нафтогазові гіганти також цікавляться сланцевими покладами на території Польщі, Швеції та Німеччині. Розвідувальне буріння вже здійснюється в Німеччині та Угорщині, у Польщі активніша від інших ConocoPhilips — її роботи поки на етапі сейсморозвідки. Слід зауважити, що магічний вплив на інвесторів чинять просто астрономічні цифри потенційних запасів сланцевого газу. Так, за даними Кембриджської асоціації енергетичних досліджень (CERA), альтернативні газові резерви становлять приблизно 16 квадрильйонів кубічних футів, тобто приблизно вдвічі перевищують нинішні достовірні резерви. Великі родовища виявлено у Швеції, Китаї, США, Бразилії, Австралії та Прибалтійському басейні. Останнє особливо цікаво, адже цей басейн розташований на території Естонії та Ленінградської області Росії. Схоже, у найближчі роки альтернативний газ стане основою якщо не для серйозної конкуренції, то для серйозного стримування цін на газ, що поставляється «Газпромом» у Європу. Тепер же експерти говорять, що сланцевим газом починає цікавитися й Китай. Як повідомляє агентство Bloomberg, найбільша енергокомпанія КНР PetroChina оцінює запаси сланцевих газів у Китаї в 45 трлн кубометрів. Відповідно до звіту, підготовленого British Petroleum, це більше, ніж доведені запаси газу в самій Росії. До видобутку сланцевого газу готуються в Індії, Австралії і далі в усьому світі. У цей проект уже вклали величезні ресурси: британська BP інвестувала $1,3 млрд у родовища Теха-

су, норвезька StatoilHydro — $3,4 млрд у спільне підприємство з Chesapeake Energy. Голландці з Shell уже купили ліцензії на розробку надр Польщі та Німеччини. Якщо ж вірити зарубіжним джерелам (наприклад, британським і американським), то в самій Україні теж є значні запаси сланцевого газу. Більш того, Shell уважає найперспективнішими для буріння сланцевого газу дві країни — Швецію та Україну.

декілька європейських компаній. Відомо, що найбільша польська компанія PKN Orlen має намір розпочати розробку сланцевих родовищ газу в Україні. Відповідну угоду підписано 8 грудня минулого року президентом PKN Orlen Яцеком Кравецем і міністром охорони навколишнього природного середовища України Миколою Злочевським. У свою чергу на Донбас іде відоме в нашій країні СП «ТНК-BP». Його дочірня

Якщо розібратися

структура — ТОВ «ТНК-ВР Розвідка й видобуток Україна» — торік підписала з місцевою владою угоди про геологорозвідку й наступну промислову розробку покладів сланцевого газу в Донецькій і Луганській областях. І це зовсім не весь список претендентів. Наприкінці минулого року ДК «Укргазвидобуток» провела переговори із представниками американської енергетичної компанії Chevron Corporation. Активний інтерес до українських запасів сланцевого газу проявляє Shell. Одна із найбільших у світі нафтових компаній — Total — теж зацікавилася видобутком в Україні сланцевого газу й метану. Ще у квітні канадці повідомили про підписання договору з Eurogas про оцінку запасів родовищ у Західній Україні. Від цієї гонитви намагається не відстати і російський газовий монополіст. У третій декаді грудня 2010 року «Газпром» і «Нафтогаз України» підписали меморандум про створення спільного підприємства для видобутку метану з вугільних пластів, що працюватиме на

Енергетична надія України Згадки про запаси сланцевого газу на нинішній території України з’явилися ще за часів Австро-Угорської імперії. Нині Геологічне агентство США оцінює їх у 1,5—2,5 трлн кубометрів; у Мінприроди — більш ніж у 30 трлн. Як відзначає експерт із питань енергетики Богдан Соколовський, в Україні є 2 типи сланців, які становлять інтерес. Це «газові» сланці, поклади яких є в Карпатському регіоні, і так звані молодші, «горючі сланці», поклади яких виявлено в Центральній Україні. За його словами, більшменш розвіданим є Бовтиське родовище на межі Кіровоградської та Черкаської областей. І хоча експерти цілком справедливо відзначають, що говорити про величезні підтверджені резерви, м’яко кажучи, рано, оптимізм вселяє цілком солідна черга бажаючих розробляти українські сланцеві запаси. Зацікавленість уже висловили американські, російські та

території України. Правда, експерти вже засумнівалися в щирості намірів російських партнерів, оскільки в наших сусідів нема ні відповідних вільних коштів, ні сучасних технологій, ні економічної або політичної мотивації. На думку фахівців, створенням таких спільних російсько-українських газових підприємств Росія хоче не інвестувати в розробку альтернативних російському газу джерел, а заморозити ці проекти, щоб не допустити туди іноземних інвесторів. Правда, на думку експерта з енергетичних питань Валентина Землянського, монополії у видобутку сланців в Україні не має бути. «Ринок сланцевого газу — висококонкурентний... Якби ми говорили про те, що зайшли тільки росіяни або тільки європейські компанії, але присутні також американські, російські, тобто немає монополізму, хто б що не говорив. Вони конкуруватимуть між собою, тому певної заморозки родовищ не буде», — відзначив експерт. Не все просто й зі згаданими іноземними інвесторами. Вони досить наполегливо й прозоро натякають на необхідність зміни умов інвестування — і рішення Кабінету Міністрів і Верховної Ради не що інше, як серйозний крок назустріч світовим енергетичним гігантам. Звичайно, незважаючи на досить непогані перспективи видобутку сланцю в Україні, говорити, що наша країна (або європейські країни в цілому) зможе відмовитися від імпорту газу з Росії й арабських держав, сьогодні ще дуже рано. Але вже зараз він є досить серйозним фактором, що визначає майбутнє і європейського, і світового газового ринку.

Аспект

Підводне каміння У липні сенат Франції заборонив метод видобутку корисних копалин, що має назву «гідророзрив пласта». Таким чином, як відзначає Bloomberg, Франція стала першою країною, де законодавчо заблокований видобуток сланцевого газу. В Асоціації нафтовиків Франції вже заявили, що засуджують розпорядження сенаторів. І, проте, відмахуватися від причин, що змусили французів ухвалити таке рішення, не можна. Головна з них — такий важливий для європейського виборця екологічний аспект. Річ у тім,

що видобуток сланцевого газу вимагає використання більших обсягів води, яка змішується з піском і хімікаліями. Аналіз, проведений у американському штаті Вайомінг, де є значні поклади сланців, показує: ці хімічні речовини здатні проникати в підґрунтові води. Звичайно, в Америці з її величезною територією можна без особливих проблем бурити десятки тисяч свердловин на ділянках у тисячі квадратних кілометрів. Густонаселеність Європи й насиченість її різними комунікаціями можуть стати проблемою. З іншого боку, саме розвинена комунікація може зробити видобуток дуже рентабельним. Адже свердловина й споживач газу — поруч. Дуже відрізняються й оцінки собівартості видобутку сланцевого газу. Деякі компанії заявили про собівартість $100 за тис. м3 (наприклад, у США), інші говорили про діапазон $210—$280. Якщо врахувати, що собівартість видобутку традиційного газу — $80—$90, ціна російського газу на кордоні з Україною — $297, а в третьому кварталі може досягти $350, у четвертому й зовсім перевищити $400, то розмова про розробку родовищ сланцевого газу набуває зовсім іншого забарвлення.

Упритул

Час змін Про те, що час розмов минув, свідчать не тільки рішення законодавчої й виконавчої гілок влади. Про серйозні наміри забезпечити енергетичну незалежність, у тому числі й за рахунок сланцевого газу, свідчать спроби вищих посадових осіб держави дати відповіді на проблемні запитання, пов’язані з його видобутком з надр. Про це 1 липня повідомив перший віце-прем’єрміністр України Андрій Клюєв, відзначивши, що сьогодні в Україні фахівці вивчають американський досвід видобутку сланцевого газу. Раніше перший віце-прем’єр-міністр уже заявляв, що Україна має намір придбати технології з видобутку сланцевого газу. А це означає, що за досить рішучих і успішних дій української влади дуже скоро може змінитися ситуація не тільки в енергетиці нашої країни й у її завжди непростих взаєминах з Росією. Зміниться геополітична ситуація на континенті, де Київ зможе відігравати серйозну роль.

6

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Світ

Після бурі Низка революцій, що прокотилися Північною Африкою та Близьким Сходом, вразила планету. Та що змінилося в економіці цих держав? Денис ІВАНЕНКО Перша половина року була відзначена протестами у країнах арабського світу, що логічно перейшли в справжні революції. Розколовся Судан, повалені режими в Єгипті й Тунісі, фактично те саме відбувається в Лівії, деякі країни Близького Сходу ціною неймовірних зусиль керівництва ледь уникли такої долі. Експерти заговорили про «перезавантаження» цих держав і цілих регіонів і майбутні якісні зміни в їх внутрішній і зовнішній політиці та економіці. Однак напевне сподівання молоді, що протестує, ще довго називатимуть несправдженими з цілком очевидних причин.

Докладно

Судан: південний маневр 9 липня цього року набув чинності суверенний статус Південного Судану. Таким чином, на Африканському континенті з’явилася нова держава за рахунок відокремлення частини території власне Судану. Не вдаючись у політичні подробиці, відзначимо, що на території новоствореної держави за останні півстоліття відбулися дві громадянські війни — 17- і 22-літня. Регіон являв собою казан, у якому кипіли пристрасті релігійного, етнічного й — куди ж без цього! — економічного характеру. У Південному Судані є нафта... Площа країни (майже 620 тис. км2) трохи більше території України. Цікаво, що, згадуючи цей регіон, ми відразу уявляємо безжиттєву пустелю, але Південному Судану щодо цього пощастило. Більша його частина вкрита лісами, а посушливий період триває лише один місяць на рік. Як же вони збираються жити? Зробимо невеликий історичний екскурс. На початку 90-х років у Судані — злиденній аграрній країні — до влади прийшов Омар Хасан Ахмед альБашир, який відразу зрозумів: реальні кошти для утримання влади може дати не менш реальний і затребуваний у світі ресурс — «чорне золото». Добовий видобуток нафти зріс до 800 тис. барелів (1 барель — 159 л), у країні побудували чотири НПЗ — усі на півночі. Провели й нафтопровід із Південного Судану, де залягає 75% запасів нафти країни, у Порт-Судан. Регіоном зацікавився Китай, який вклав мільярдні інвестиції. Усе б добре, от тільки погляди на життя в товариша аль-Башира не дуже припали до душі корін-

ному населенню Південного Судану. Жорстка ісламістська модель держави, яка спирається на сильну армію, і силові методи «напоумлення» незадоволених породили відповідну опозицію, що й привело в підсумку до відокремлення регіону. Факт, звичайно, позитивний, от тільки яким чином будуватиметься економіка Південного Судану, поки незрозуміло. Молодою країною управляють колишні польові командири — особистості енергійні й колоритні, але, схоже, вони не зовсім розуміють, як керувати державою. Просто качати нафту не вийде, оскільки нафтопровід веде в Судан, та й нафтопереробні підприємства теж там. Із Хартумом відносини, м’яко кажучи, прохолодні. У колишній метрополії ніхто й пальцем не поворухне, щоб допомогти заколотникам. Отже, треба будувати новий нафтопровід — проект начебто вже є, але піде він «десятою дорогою» — аж на південь, оминаючи розвинені регіони і споживачів. Те саме стосується й іншої головної статті доходу — експорту деревини: у Центральній Африці багато її не продаси, усім своєї вистачає. А гроші потрібні хоча б на закупівлю озброєнь, тут до ворожки не ходи — Хартум за першої ж нагоди постарається повернути відокремлений регіон. Утім, міністр інвестицій Південного Судану Ойяй Ден Аджак говорить про необхідність міжнародного освоєння нафтоносних надр країни, у яких міститься не менше трьох мільярдів тонн «чорного золота». У перекладі з мови дипломатії це означає прохання про підтримку з боку країн Заходу, але насамперед — США, які дуже зацікавлені в додатковому джерелі вуглеводнів. Тоді й щодо Хартума можна буде заспокоїтися. Принаймні на якийсь час...

Єгипет: опудало для туристів Із початку року лихоманить і Єгипет. Мільйони людей нарешті виплеснули невдоволення результатами правління Хосні Мубарака, який був при владі з 1981 року. Вимоги висувалися цілком конкретні: скасувати уведений у країні надзвичайний стан, розв’язати проблеми безробіття, низького рівня життя, підвищення цін на продовольство, підвищити мінімальну заробітну плату тощо. Головною причиною такого безрадісного становища в країні слід назвати те, що в Єгипті протя-

гом тридцяти років беззмінно правив один клан, наближений до президента. Упевненість у непохитності своєї влади дозволяла Хосні Мубараку дивитися крізь пальці на стан економіки й потреби простого населення Єгипту. У підсумку після торгів і створення перехідного уряду в країні різко «оновилися файли», після чого, зрештою, був заарештований сам Хосні Мубарак. І йому тепер не позаздриш. Влада змінилася — країною керує так звана Військова рада, але опозиція регулярно виходить на вулицю з акціями протесту, оскільки, звичайно, майже нічого не змінилося. Справа, по-перше, у тому, що заворушення в країні добряче підкосили головну галузь економіки Єгипту — туризм. Усе зрозуміло:

потенційні гості країни на берегах Нілу бояться їхати туди, де можна постраждати. Але ж туризм для Єгипту — це не тільки уливання в бюджет, а й робочі місця, можливість заробити простим людям. По-друге, виникли проблеми із проходженням суден, переважно нафтових танкерів, через Суецький канал. А це теж гроші. До того ж великі міжнародні організації знизили фінансові рейтинги країни. Ну і найголовніше — від зміни місць доданків сума, як відомо, не змінюється: суспільство, що принаймні останні 30 років жило в тотально корумпованій системі, не може взяти й видужати за пару місяців.

Туніс: ті самі обличчя У січні в Тунісі сталася так звана Жасминова революція. У країні протягом півстоліття правили два авто-

ритарних президенти поспіль. Зрештою 23-літньому керівництву країною одіозного Бен Алі і його родичів було покладено край. До влади прийшов перехідний уряд. Проте народ знов виходить на вулиці, журналісти як і раніше скаржиться на жорстке обмеження свободи слова, молодь — на неможливість улаштуватися на пристойну роботу і так далі. Країна зазнала величезних збитків унаслідок заворушень — зруйновано багато будинків, а прямі й непрямі фінансові втрати становлять мільярди доларів. Треба повертати в країну туристів і налагоджувати роботу підприємств інших галузей економіки. Усе це треба «розгрібати» новій-старій владі, більшість представників якої мають досить поважний вік.

Революцію ж робила переважно молодь, яка вимагає якісно нових життєвих стандартів тут і тепер. Або хоча б руху в їхньому напрямку...

Лівія: хиткий статус Можливо, зараховувати сюди Лівію не зовсім коректно, оскільки і де-юре, і де-факто ситуація в цій північноафриканській країні невизначена. Утім, як і підсумки тривалого протистояння між військами, відданими Муаммару Каддафі, і повстанцями. Обидві сторони контролюють свою частину країни, США та Велика Британія визнали повстанську раду легітимним урядом. Багато що залежатиме від того, наскільки міцні нерви в Каддафі — залишить він межі країни під тиском Заходу чи вчепиться зубами у владу. Знову констатуємо: у Лівії є нафта. На жаль, не можна чітко визначити «чорних» і «білих» у подіях, що відбуваються в цій країні. В Україні чітко визначилися два діаметрально протилежних погляди. Відповідно до першого з них, Каддафі створив мало не рай земний, де всі блага безкоштовні й доступні, а погані американці вирішили відібрати в нього нафту. Другий погляд: цивілізований світ добрався до вбивці планетарного масштабу, який жорстоко пригнічував свій народ, і нарешті з ним покінчать. Істина напевно неоднозначна. Дійсно, Муаммар Каддафі завдяки доходам від нафти зумів створити певний оазис добробуту, що забезпечував йому якщо не підтримку, то принаймні нейтралітет із боку «підданих». Однак навіть золота клітка завжди буде кліткою... Про діяння лівійських терористів у 80-х роках минулого століття узагалі говорити багато не треба. Очевидно, що Лівії потрібне «перезавантаження». І напевно не тільки політичне, а й економічне, адже однією нафтою жити завжди не будеш, треба розвивати інші галузі — від туризму до промисловості.

Якщо розібратися

Недореволюції Як бачимо, починали всі «за здоров’я», а от про конкретний позитив можна говорити хіба що стосовно Південного Судану, який завдяки незалежності позбувся авторитарної влади Хартума. Економічна ситуація у всіх «оновлених» поки не найкраща, але звинувачувати в цьому революції, мабуть, не варто. Кажуть, що не можна запрягати візок поперед коня. Саме таким візком є нині еліти згаданих держав, а також підвалини їхніх суспільств. Десятки, а фактично сотні років корупції та порушення прав людини не можна скасувати однією революцією. І так само неможливо запустити здорові економічні й соціальні механізми. Інша проблема — однобічність у розвитку. Економіки всіх цих держав ґрунтуються або на видобутку енергоресурсів, або на туризмі. І у разі якихось потрясінь у межах країни з гуркотом відвалюється туризм, а нафта перетворюється на яблуко розбрату. Твердо на ногах зможе встояти лише держава із всебічно розвиненим господарством, більш гнучким і життєздатним. І допомогти із цим можуть виключно реформи, заохочення різних видів бізнесу. Звичайно, напрошується аналогія з вітчизняними підходами до розвитку економіки країни. Як і раніше, нашими пріоритетами залишаються металургія, вуглепром і сільське господарство — безперечно, найважливіші галузі, які, утім, виробляють сировину, у кращому разі напівфабрикати. Як тільки починаються проблеми в одній із цих сфер господарювання (падіння цін на метал, посуха тощо), відповідних проблем зазнає економіка країни в цілому. Тобто реформи, судячи з досвіду «перезавантажених» країн, повинні мати подвійну мету: зміни у відносинах населення й влади плюс збільшення кількості пріоритетних галузей економіки.

7

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Інфраструктура

Будівництво віку — чи вистачить віку? Роботи зі спорудження Подільсько-Воскресенського мостового переходу все-таки ведуться, хоч і не так швидко, як хотілося б Костянтин ЄГОРОВ У липні після більш ніж річного простою будова, з якою більшість киян пов’язує надії на розв’язання транспортної проблеми у сполученні між Лівим і Правим берегом Києва, знову виявила ознаки життя. На ПодільськоВоскресенському переході почався монтаж арки моста. Це не може не обнадіювати киян, які ще пам’ятають банер на в’їзді на Московський міст із боку Оболоні: «Метро на Троєщину — до 2011 року»...

Докладно

Про проект Об’єкт, про який ідеться, — наразі наймасштабніше й одночасно найдорожче будівництво столиці України. Він унікальний як за технічним рішенням, так і за застосовуваним обладнанням. У складі переходу має бути сім мостів: через Райдужне озеро, Десенку, Дніпро й чотири через гавань, три з яких уже узгоджені, четвертий (приблизно на місці старого моста) у процесі розгляду. Найбільший міст через Дніпро (довжина понад 350 м, вага понад 15 тис. т) має забезпечувати рух автомобілів і поїздів метро. Нормативи, згідно з якими ведуться роботи, ухвалені в 2006 році. Відповідно до них мінімальний розрахунковий термін служби моста становитиме не менше 100 років. Серед інших рішень, що забезпечують довголіття споруди, у проекті передбачена найдосконаліша з наявних метил-акрилатова гідроізоляція. Гарантія постачальника на неї — 50 років. Таким чином, протягом століття міст потребуватиме ремонту не більше трьох разів. Застосовувані барвники відповідають міжнародному стандарту ISO-12-9-44 і являють собою епоксидний барвник із цинковим наповненням. Ці технології дозволять екс-

плуатувати міст після першого фарбування до 15 років. У проект закладене й принципово нове асфальтобетонне покриття за назвою «мастикасфальт», розроблене швейцарською фірмою. Такий матеріал припускає безремонтний період до 30 років і період гарантійної експлуатації до 15 років без ремонту. Планувалося, що будівництво, розпочате ще 2003 року, завершиться у 2010-му, однак недостатнє фінансування відклало дату закінчення робіт на невизначений час.

Про конструкцію Міст унікальний за багатьма характеристиками. Конструктивно він являє собою 346-метрову безрозпірну арку. Ширина проїзної частини моста — 36 м, що забезпечить 6 смуг руху. Висота арки над рівнем води — 74 м. Переріз балки, з якої скла-

дається арка, — 3х5 м. Товщина металу балок — 40 мм. Вага кожної звареної секції — близько 100 т, двох зібраних арок разом із балкою жорсткості — 15 тис. т. У підмурок чотирьох опорних точок арки вже залито по 600 м3 бетону. Але крім основних шести секцій арки є й додаткові блоки, які ставляться між цими секціями, кожен вагою по 60 т. Коли поздовжні арки буде зібрано, їх з’єднають фермами в поперечному напрямку. Загальна вага цих поперечних вітрових зв’язків — 1200 т.

Довідка «УТГ»

«Чотири з половиною» замість семи Перший генеральний план столиці Радянської України в післявоєнний період було складено 1966 року. Навіть у той час, коли населення Києва ледь перевищувало 500 тис. чоловік, було передбачено сім мостів через Дніпро. Зараз, на межі 2012 року, місто більше, як мінімум, у шість разів, не враховуючи транзитного населення. Проте ми маємо «чотири з половиною» мости через Дніпро, оскільки міст Кірпи досі не закінчено. А кількість офіційно зареєстрованого в столиці автотранспорту вже перевищила мільйон одиниць.

Балка моста поки зібрана на 90 см вище проектної оцінки для того, щоб, коли буде сконструйована арка й заведені ванти, балка опустилася й перенесла вагу конструкції з тимчасових опор на саму арку. Зараз міст утримується на тимчасових трубчастих конструкціях, які дозволяють вести зварювальні й монтажні роботи. Вони не тільки приймають на себе вагу моста, а й захищають пролітні конструкції від поздовжніх і поперечних зсувів. Геодезичний контроль за положенням мостових конструкцій здійснюють будівельники, як мінімум, двічі на день, а іноді й частіше. Це необхідно у зв’язку з постійним впливом на тимчасові опори течії ріки, а точність складання, незважаючи на масштаб споруди, вимірюється буквально міліметрами.

для монтажу балок моста на заводі «Ленінська кузня» за участю й коштом ТОВ «Планета міст». Його вантажопідйомність — 680 т, а висота стріли — 93 м, що приблизно відповідає 30-поверховому будинку. Розмір основного понтона, на якому монтується стріла, — 97х16 м, але в робочому положенні до основного понтона пристібаються ще два понтони розміром 15х 43 м, утворюючи Т-подібну платформу водотоннажністю близько 2150 т. Маса стріли крана — 750 т, а всього крана у складеному вигляді — близько 3000 т. Зібрано його ще два роки тому й зараз він є одним із найбільш вантажопідйомних у Європі. Цікаво, що з метою скорочення термінів будівництва розробка технічної документації й роботи в матеріалі велися фактично одночасно. Дві спарені стріли кра-

Коли ж арку моста скомпонують цілком, усі тимчасові конструкції демонтують, і ніщо не заважатиме судноплавству. В остаточному варіанті балка моста утримуватиметься вантами перерізом 93 мм, які виготовлені на спецзамовлення «Мостобуду» в Німеччині й уже закуплені й завезені на склад. Частина комплектувальних і деталей знаходиться у Воронежі, їх доставлять у Київ залізницею, причому на залізничну платформу вміщається тільки половина секції вагою близько 50 т. Отже, для перевезення однієї балки, на зразок піднятої минулого тижня, потрібно 12 вагонів. Конструкція надходить у розібраному вигляді і складається в єдиний виріб уже на стапелі біля підніжжя моста.

на конструктивно об’єднані в одну консоль, при цьому кожен гак працює індивідуально. Це дало можливість мостобудівникам більш точно маніпулювати вантажем під час установлення балок моста в проектне положення. Будівництво й проектування механізму коштувало 50 млн грн.

Про кран Особливий інтерес становить плавучий кран, який дістав навіть власне ім’я — «Захарій». Він спеціально розроблений і складений

Монтаж арки Наразі дві балки з боку Рибальського півострова вже встановлені в проектне положення. Готові ще дві балки, що є складовою арки. Вони знаходяться на березі на стапелях. Передбачається, що їх установлять протягом найближчих двох місяців. Підйом і фіксація балки в спеціальних кріпленнях тривали майже півдня, оскільки швидкість підйому — 77 см на хвилину, а висота до проектної оцінки — понад 60 м. Крім того, підхоплюючи вантаж із берегових опор, треба було тримати його у висячому положенні не менше години для перевірки на-

дійності роботи всіх вузлів крана на це навантаження, адже вантаж такої маси в Україні ще не піднімався. Від самого початку передбачалося, що вага кожної балки, що складена з 6 секцій і має довжину 76 м, становитиме 600 тонн, однак пізніше під балку встановили шпренгель — тимчасову конструкцію вагою 40 т, яка компенсує деформацію бал-

ки. Потім понтон із краном і вантажем у підвішеному стані буксирувався й жорстко швартувався біля тимчасових опор моста. Як повідомив начальник будівництва Сергій Ісаєв, шпренгель як елемент не передбачався в первісному варіанті. Конструкцію було розроблено пізніше. Суть її в тому, що балка вагою 600 т, перебуваючи в проектному положенні, певною мірою прогинається під власною вагою. Шпренгель компенсує цю деформацію. Допоміжну конструкцію розробляв інститут «Гіпробудміст». Сергій Ісаєв також повідомив і те, що спочатку «Мостобуд» не планував монтувати секції цього року, але пізніше вирішили всетаки виконати цю роботу на прохання замовника — «Київавтодору», оскільки всі секції були вже зібрані на стапелях і готові до складання. Таким чином, як сказав фахівець, «ми хотіли показати замовникові й інвесто-

рові, що об’єкт живий і треба його фінансувати».

Якщо розібратися Якби не фінансові проблеми, міст давно вже працював би й давав користь місту. Починаючи з 2008 року рівень інвестицій тільки падає. За даними керівника групи нагляду інституту «Київсоюздорпроект» Едварда Годика, у розпал будівництва в 2005—2006 роках роботи зі спорудження мостового переходу велися одночасно на 5—6 ділянках силами 20 мостозагонів. Зараз же на об’єкті працює лише близько 150 чоловік. Такий розвиток подій, може, улаштовує незговірливих дачників, та ніяк не радує жителів Троєщини, яким доведеться ще не рік і не два загоряти в пробках на Московському мосту. На превеликий подив, керівництво КМДА планує відкрити рух мостом вже наступного року. Про це, зокрема, нас повідомив керівник архітектурно-планувального управління КМДА Сергій Броневицький. Правда, для цього треба буде виконати значний обсяг будівельномонтажних робіт, у тому числі закінчити спорудження автомобільної естакади над гаванню довжиною більше кілометра й з’єднати Поділ із Рибальським півостровом. До того ж не розв’язано земельне питання з вантажним портом, не відселені мешканці гуртожитку заводу «Ленінська кузня», який потрапляє в зону забудови. На думку будівників моста, якби не було проблем із фінансуванням, а земельні питання розв’язали вчасно, весь мостовий перехід дійсно можна було завершити до 2013 року. Перехід же можна здавати в експлуатацію поетапно, щоб він приносив хоч якусь користь киянам, але, на жаль, знову проблема в грошах. За фахівцями й технікою діло не стане.

8

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Основний ресурс

Відродження атомної епохи Український ядерний університет об'єднає зусилля вчених і виробничників у розвитку сучасних наукових засад урановидобутку й атомної енергетики в цілому, а також у підготовці кваліфікованих кадрів для галузі Володимир ОТРОЩЕНКО Знову планетарна енергетика на роздоріжжі. Паливна квадрига «нафта — газ — вугілля — уран» тупцює на місці, рветься хоробро вперед або на ходу заміняє корінних на підпряжних... Глобальна криза 2008—2009 років прискорила зміну світових енергетичних парадигм у напрямку ядерного палива. Увага як до урану, так і до вугілля особливо посилилася в 2009-му через газову «війну» Кремля з Банковою, у яку втягнули і ЄС. Закрутилися нові ядерні програми, і новий виток подорожчання ядерного палива, здавалося, уже не стримати.

Що в надрах? Весь світ, у тому числі «стара» Європа, майже погодився на новий ядерний ренесанс. Але потім трапилася Фукусіма, і ФРН із Італією вирішили відмовитися від «мирного» атома. А Україна знову буде вугільноенергетичною. То де ж «світлий і чистий» шлях енергопостачання людства? На багато глобальних запитань постаралися відповісти автори проекту «Український ядерний університет» під час бесіди з кореспондентом «УТГ» про цілі та за-

Олег Хоменко

вдання нової корпоративної науково-освітньої установи, яку планується відкрити вже наступного року.

— Не будемо песимістами!

— говорить Олег Хоменко, доцент, кандидат технічних наук, начальник науководослідної частини Національного гірничого університету (НДЧ НГУ). — Уран і плутоній, на основі яких дають енергію АЕС в усьому світі, — паливо майбутнього. На нього так чи інакше вимушено перейде цивілізація в найближчі півсто-

ліття — у міру того, як вичерпуватимуться вуглеводні. Але поки наші атомники використовують уран із надр тільки на третину.

— Ще в 30-ті роки професор ДГІ (нині НГУ) Йосип Танатар відкрив уран біля Жовтих Вод. Через 30 років він пішов на створення атомного щита Радянського Союзу. Що сьогодні є в наших надрах?

— Ми маємо сировинну базу у вигляді 12 детально розвіданих уранових покладів і шахт біля них, розташованих переважно в Кіровоградській області й зосереджених у двох рудних вузлах — Кіровоградському й Новокостянтинівському. Підготовлені до розробки родовища Садове, Сафонівське, Ново-Гур’ївське й Сурське. За нинішніх темпів використання ядерного палива цими запасами, які видобуваються тільки підземним способом, країна буде забезпечена більше 100 років. До цього слід додати уран із 15 промислових родовищ пісковикового типу (за градацією МАГАТЕ), придатних для більш екологічно прийнятного підземного вилуговування (СПВ). Також необхідно задіяти ресурсний потенціал із видобутку та збагачення цирконію й одержання з нього трубного прокату для ТВЕЛів ядерної чистоти 0,005%. Насамперед це стосується Вільногірського родовища ЗАТ «Кримський титан». Першочергове завдання й найближча перспектива — дорозвідка рудопроявів і видобуток урану на неглибоких місцевих покладах способом підземного вилуговування.

— Зрозуміло, що наявність розвинутої атомної

енергетики дає державі статус країни з високими технологіями. Крім того, тенденції у сфері «уранового» навчання в різних державах мають свою специфіку й безпосередньо залежать від загальної ситуації в економіці тієї або іншої країни, параметрів системи освіти, стану науки і техніки. А як у нас, все гаразд чи зовсім погано?

— Поки не дуже добре, — відповідає О. Хоменко.

— Такі «стовпи» галузі, як ДП «Цирконій» і ДП «Смоли» (колишній ПХЗ, Дніпродзержинськ), ДП «Український науково-дослідний проектно-розвідувальний інститут промислової технології» (Жовті Води), майже не мають зв’язків із місцевими навчальними закладами. Хоча в країні є повний комплекс навчальних, наукових, проектних і геологічних установ, пов’язаних із блоками ядерного паливного циклу (ЯПЦ), їхні зусилля не скоординовані для досягнення енергетичного суверенітету. Але саме в період структурної перебудови нашої енергетики після всесвітньої кризи постала необхідність у прискореному впровадженні інноваційних підходів у підготовці фахівців і в широкому застосуванні новітніх науково обґрунтованих технологій розробки уранових родовищ. Це завдання не просто актуальне, а стратегічне для досягнення Україною енергетичної незалежності. Вітчизняна наука зобов’язана використовувати політекономічні й соціальні чинники у якісно іншій іпостасі відповідно до сучасних ринкових умов.

Довідка «УТГ» Засновниками Українського ядерного університету (УЯУ) стали 9 освітніх установ, 2 наукових центри і 3 підприємства галузі. До установ вищої інженерної освіти належать НГУ, УДХТУ, КТУ, КІРЛ (Кировоградський інститут розвитку людини «Україна») і СНУЯЕП. До середніх професійних — Дніпрорудненський індустріальний технікум, гірничий технікум КТУ, Жовтоводський промколедж ДНУ. А також ПТУ № 16 (с. Мала Віска, Кіровоградська обл.), по одному ПТУ в Кіровограді, Запоріжжі та Жовтих Водах, які потім реорганізують у енергетичні коледжі.

Ядерний, інноваційний, корпоративний — У США близько 3500 університетів і коледжів. В Україні їх понад 800. Але кількість ще не означає вміння та якість. Для чого нам ще один «універ»?

Олександр Шашенко

— Після розвалу СРСР почався різкий спад у розвідці, розробці та переробці уранових руд, — говорить Олександр Шашенко, професор, доктор технічних наук, проректор НГУ.

— Припинилася і цілеспрямована підготовка фахівців для атомної галузі. Але в ХХІ столітті створення сировинної бази ядерної енергетики багато в чому залежатиме від формування нової наукової школи з пошуку та розробки уранових родовищ, підготовки молодих фахівців, озброєних глибокими знаннями з геології, техніки розвідки та геотехнології уранових родовищ. Навчання кадрів для уранової промисловості в Союзі здійснювалося переважно в профільних ВНЗ РРФСР. Після 1991 року завдання підготовки відповідних фахівців дуже загострилося в незалежній Україні. В останні 10 років основні підрозділи ДП «СхідГЗК» забезпечувалися новими кадрами технологічного та хімічного профілю переважно за рахунок інженерів із ВНЗ Дніпропетровська — НГУ й хіміко-технологічного (УДХТУ). Ще кадри для атомної індустрії готують у Севастопольському національному університеті ядер-

ної енергії та промисловості (СНУЯЕП) і Криворізькому технічному університеті (КТУ). І все-таки добрих фахівців мало.

— Як у Висоцького: «Я б в Москве с киркой уран нашел при такой повышенной зарплате»?

— На жаль, профільна підготовка студентів фактично не враховує особливість уранової галузі. Аналіз програм із головних дисциплін наших ВНЗ свідчить про те, що в лекційному циклі майже немає матеріалів з уранової промисловості. Також нема в необхідному обсязі виробничої практики студентів на підприємствах атомпрому, фактично не проводиться перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців галузі. Без цього виконати завдання з динамічного розвитку ядерної енергетики буде неможливо. Ось чому необхідні термінові інвестиції в підготовку геологів, геофізиків, технологів та гірників, які спеціалізуватимуться на створенні ураново-сировинної бази. Надзвичайно важливе зараз перевидання навчальної літератури з уранової геології, створення нових електронних підручників і навчальних посібників, а також науково-довідкової літератури з урахуванням сучасного стану мінеральносировинної бази урану, принципів ринкових відносин у сфері надрокористування.

— Список навчальних закладів, які ввійшли в УЯУ, вражає. Такого конгломерату «ПТУколедж-університетвиробництво» в Україні ще не було?

— Вивчення досвіду зі створення освітнього кон-

подібними в США та Європі). Створення Українського ядерного університету доцільне на базі НГУ, який має добрі традиції з підготовки висококласних фахівців для атомної індустрії колишнього СРСР. Назву такі відомі імена: Герой Соцпраці С.Волощук, Герой Узбекистану М.Кучерський, видобувачі урану в НДР, Чехії та Болгарії, гірничі інженери Ю.Каменєв, О.Колоколов, П.Митрофанов, В.Корсунь. Уран у спекотних і далеких Кизилкумах шукали й видобували випускники ДГІ В.Цирульников, А.Бєлоцерковець, А.Вагіс. На етапі становлення УЯУ саме Гірничий університет може стати головним координаційним центром, і тому на співробітників його підрозділів покладають основні організаційні функції. Структури УЯУ створюються в кожній організації, яка входить до корпоративного університету. Наші фахівці братимуть участь у реалізації важливих науково-педагогічних і науково-технічних напрямків фактично з усього комплексу гірничих наук і суміжних із ними дисциплін. І, зрозуміло, у реальному співробітництві з партнерськими організаціями з Росії, Казахстану, Китаю, США.

— Яке наукове підґрунтя роботи нового університету?

— Наукову діяльність забезпечать ДП «УкрНДПІПТ» (Жовті Води), ДП «НДГРІ» (Кривий Ріг), а також творчі колективи вчених ВНЗ IV рівня акредитації — членів УЯУ. Комплексні НДДКР охоплюють такі напрямки роботи ЯПЦ: науковий супровід діяльності урановидобувних і паливно-переробних

Цифра Сьогодні у світі будується 53 атомних блоки, діють 439. 136 реакторів проектують і ще майже 300 запропоновані до будівництва. Про свої наміри розвивати атомну енергетику заявили десятки країн — від В’єтнаму до Марокко. сорціуму «Російський ядерний інноваційний університет» і казахського Національного ядерного центру (а це корпоративні навчальні заклади) показало, що головні завдання таких організацій — підготовка фахівців для підприємств і установ урановидобувної індустрії, усебічний розвиток ЯПЦ шляхом сполучення освітнього, наукового та виробничого компонентів і встановлення партнерських зв’язків у сфері ядерної енергетики. Корпоративний університет — це ВНЗконгломерат із головним офісом і своїми представництвами в організаціяхпартнерах (за аналогією з

підприємств галузі; оперативна наукова допомога у розв’язанні актуальних науково-технічних проблем, розробка та вдосконалення технологій видобутку урану методами підземного, кучного й блокового вилуговування, розробка заходів щодо нейтралізації впливу урано-цирконієвої індустрії на довкілля. Провідними промисловими підприємствами об’єднання стануть ДП «СхідГЗК» і Запорізька АЕС. Головні напрямки діяльності УЯУ у виробничій сфері — організація практики студентів на уранових підприємствах України й країн-партнерів.

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

9

Вуглепром

«Азовсталь» одержала інвестиції

Наші люди в Аппалачах

Група «Метінвест» модернізує на маріупольському меткомбінаті знаменитий прокатний стан «3600»

Олександр УСОВ

Олександр УСОВ Початок на стор. 1

Однією з українських структур, яка має намір виводити свій бізнес на нові конкурентні рівні, є група «Метінвест». Ми вже писали про велику програму реконструкції на деяких металургійних підприємствах, які представляють на світовому ринку цей холдинг. Тепер черга дійшла й до товстолистового цеху маріупольського комбінату «Азовсталь» — відомого із часів Радянського Союзу, майже легендарного прокатного стану «3600». У липні офіційно оголосили про початок активної фази реалізації проекту з реконструкції цього об’єкта. Мета нинішньої реконструкції — уведення в експлуатацію комплексу обладнання з виробництва високоміцного листового прокату зі сталі категорій міцності Х80 і Х90. Обладнання поставить у Маріуполь добре відомий у світі німецький машинобудівний концерн SMS-Siemag, який має великий досвід ділового співробітництва із провідними світовими металургійними компаніями. Із загальної суми капіталовкладень $63 млн, виділеної групою «Метінвест» на реалізацію довгострокової програми модернізації та

реконструкції підприємств холдингу, близько $20 млн підуть на оплату контракту з німецькою фірмою. Перші контрактні поставки обладнання було заплановано на кінець липня. На вересень цього року намічене зупинення стану «3600» на капітальний ремонт. У наступний період спеціалісти фірми-постачальника змонтують установку контрольованого охолодження прока-

ту й роликоправильну машину, а також забезпечать навчання місцевого персоналу підприємства. І вже в жовтні 2011 року має відбутися пуск усього комплексу обладнання. Чого ж хочуть досягти маріупольські металурги співробітництвом із німецьким концерном SMS-Siemag? За словами фахівців, після уведення в експлуатацію нового обладнання можна буде перейти на стані «3600» до контрольованого термомеханічного процесу з наступним регламентованим прискореним охолодженням металу. Це, у свою чергу, дозволить досягти механічних характеристик прокату, для досягнення яких зараз додають у сталь легувальні елементи. Уже підраховано, що, знизивши в такий спосіб уміст легувальних елементів на 20% за збереження заданого рівня міцності сталі, металурги одержать 3-відсоткове зменшення собівартості у виробництві штрипсових марок сталі. Крім того, підвищення категорії міцності прокату, виробленого на «Азовсталі», дозволить зменшити товщину стінки високоміцних труб великого діаметра для газо- і нафтопроводів високого тиску. Відзначимо, що такі труби виготовляються на Харцизькому трубно-

му заводі, який також перебуває в структурі групи «Метінвест». «Реалізація таких проектів необхідна компанії, щоб відповідати мінливим вимогам і сподіванням споживачів у майбутньому. Нам слід стати ще більш клієнтоорієнтованими й розвиватися далі», — цитує прес-служба холдингу Олександра Погожева, директора дивізіону сталі й прокату «Метінвесту».

Група «Метінвест» активно реанімує закриті американські шахти з видобутку коксівного вугілля Так вже ведеться, що і вся наша країна в цілому, і вітчизняні бізнесмени окремо вважають за велику удачу, навіть велику честь, інвестиції з-за кордону. Особливим шиком уважається одержати такі фінансові вливання без надмірних і часом відверто кабальних умов із боку західного партнера. І все частіше здається, що іншого — тобто коли українські бізнес і гроші освоюють можливості економік інших держав світу — у принципі бути не може...

Докладно

На радість Вірджинії всієї 13 липня маленьке американське містечко Софія в штаті Західна Вірджинія мало не на руках носило своїх довгоочікуваних гостей — бізнесменів із далекої й не зовсім ще відомої в тутешніх місцях країни — України. Атмосферу свята доповнювали традиційні стрічки, які дружно розрізають перед початком доброї й корисної справи, безліч різнобарвних кульок у небі й паровоз, який попихкував на старті, точніше, залізничний вантажний склад, «до горловини» засипаний найдорожчим, що є в Софії, — високоякісним вугіллям. Український холдинг «Метінвест» запустив в експлуатацію місцеву вугільну шахту Affinity. Мабуть, революційний образ паровоза, який «летить уперед», у цьому випадку цілком доречний, якщо мати на увазі, що шахту було закрито через її нерентабельність ще в 1985 році. І майже ніхто тут, у тому числі й мер Софії Денні Барр, сам колишній гірник, не вірив, що «годувальниця» оживе знову. І тим більше ніхто не думав, що рятівниками стануть українці. Відкрите вуглевидобувне підприємство входить до складу американської Affinity Coal Company, що у свою чергу є частиною великої інтегрованої United Coal Company (UCC). За оцінками експертів, реанімація Affinity абсолютно виправдана з економічної й технічної точок зору. Значні запаси високоякісного коксівного вугілля залягають тут на порівняно невеликій глибині у вигляді потужних пластів, що дозволяє використовувати під час його видобут-

ку сучасне високопродуктивне обладнання й прогресивні технології. При цьому щорічний видобуток 1,4 млн тонн металургійного вугілля, під який спроектована шахта в Софії, забезпечать лише 250 працівників, що робить продукцію підприємства ще більш рентабельною. Керівництво компанії, яка експлуатує реанімовану шахту, не приховувало задоволення із цього приводу. «Ми дуже раді, що цей проект, який включає в себе чотири суперсекції й сучасну збагачувальну фабрику, було завершено точно в строк, — сказав Дейл Берчфілд, президент Affinity Coal Company. — Ми особливо пишаємося тим, що керівництво групи «Метінвест» взяло участь у церемонії, і цінуємо його довіру до цього стратегічного для «Метінвесту» проекту». Іншими словами, усього цього могло й не бути, якби не $111 млн інвестицій від української групи компаній. І навіть знаменита американська заповзятливість у цьому випадку не допомогла.

Якщо розібратися

Вугільний приціл Український холдинг придбав United Coal Company ще 2009 року. Ще раніше заговорили про те, що придбання такого серйозного активу (за оцінками аналітиків, запаси компанії нараховують майже 170 млн т вугілля; UCC — найбільша видобувна компанія, яка працює в Аппалацькому басейні, розвіданих запасів якого вистачить приблизно на 250 років активної експлуатації) дасть можливість «Метінвесту» довести забезпечення своїх металургійних підприємств коксівним вугіллям із нинішніх 50% до 100%. За твердженням експерта інвестиційної компанії Dragon Capital Сергія Гайди, «такий крок лідера українського металургійного ринку цілком логічний з огляду на те, що сама Україна не в змозі в повному обсязі забезпечити підприємства холдингу власним коксівним вугіллям». Відзначимо, що шахта Affinity — аж ніяк не перше підприємство в Західній Вірджинії, яке український «Метінвест» витяг із еконо-

мічного забуття. У жовтні минулого року в тій же Софії холдинг відновив експлуатацію шахти Raleigh, закритої 20 років тому з тієї ж причини, що й Affinity. 40 млн т вугілля, які залягають у її надрах, вистачить на 25 років безперебійної роботи. Що ж до майбутніх проектів, то Майкл Зервос, президент UCC, виступаючи на церемонії відкриття шахти Affinity, заявив, що наступним кроком «Метінвесту» в Західній Вірджинії стане вкладання коштів у від-

наразі вилучити легше, можна припустити: надалі видобуток життєво необхідного для металургії ресурсу може скорочуватися в геометричній прогресії. Іншим фактором ризику для вітчизняних металургів, які мають справу з надзвичайно великою конкуренцією на світовому ринку, є невідповідність якості українського вугілля сучасним вимогам металургійного виробництва. Справді, складно сподіватися на високі якісні характеристики виробленого металу, а також запобігти підвищеній витраті коксу в процесі виготовлення чавуну, якщо українське коксівне вугілля містить від півтора до трьох відсотків сірки. Третю причину підвищеної уваги «Метінвесту» до Пів-

Майкл Зервос

родження ще одного вуглевидобувного підприємства — Roaring Creek (компанія Carter Roag Coal входить до складу UCC). За його словами, на цій шахті видобуватимуть до 2 млн т вугілля на рік. Таким чином, United Coal Company разом з усіма своїми дочірніми фірмами, завдяки фінансововиробничій політиці «Метінвесту», до 2014 року загалом вироблятиме більше 8 млн т «чорного золота». Приблизно 85% всього сумарного видобутку припадатиме на високоякісне коксівне вугілля. Отже, за вугільну галузь Західної Вірджинії, яка відроджується після десятків років стагнації, можна бути спокійним. У той же час багато хто може перейнятися запитанням: а яка нам, українцям, користь від цих американських гараздів?

Три «за» Відповідно до оцінок українських експертів, у тому числі й представників «Метінвесту», попри багату гірничу історію України та її гідне місце у світовому вугільному клубі, наша країна не тільки в найближчі роки, а й у довгостроковій перспективі приречена на відчутний дефіцит власної коксівної сировини. Показово в цьому зв’язку те, що в останні роки її видобуток в Україні весь час падав. Якщо врахувати до того ж, що видобувається найперше те, що

нічноамериканського континенту обумовили вимоги економічності металургійного виробництва, які в останні роки набули особливої гостроти у зв’язку з істотним зростанням світових цін на природний газ. Ми вже писали про те, що в програмах реконструкції та модернізації декількох металургійних гігантів групи «Метінвест» передбачено поступовий перехід від спалювання в доменних печах «чистого» природного газу на технологію вдування пиловугільного палива (ПВП). Відзначимо, що ця ще радянських часів розробка наразі активно використовується у виробництві чавуну в багатьох металургійних країнах, у тому числі й у США. В Америці до того ж залягають й найбагатші поклади вугілля, яке більшою мірою, ніж українське, придатне для цієї технології. З огляду на всі ці чинники, неважко зрозуміти, що американська вугільна експансія «Метінвесту», яка, можливо, комусь може здатися на перший погляд не дуже патріотичною, в остаточному підсумку має привести до зміцнення позицій українських металургів на перенапруженому світовому ринку. Як кажуть, з усіма можливими наслідками для економіки України й соціальними гарантіями для працівників галузі, що являє собою один зі стовпів національного економічного зростання.

10

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Маркетинг

Із чистого аркуша

перетворилася на кнопку Backward (назад). Львів став відкритим світу, Харків — розумним містом («Kharkov — smart city»), Крим — перлиною світу, а Донецьк — діловою столицею України. Начебто, звичайно, можна й так. Але як же все це співвідноситься з вищезгаданим «генеральним слоганом» МЗС «Україна. Рух швидкісною трасою»?

— Запросили мене пару днів тому на захід, присвячений обговоренню бренду моєї рідної Херсонської області, — говорить Наталя Матковська. — І хоча зібралися там люди без надмірного пафосу, які люблять свою малу батьківщину і розуміють «суть питання», мене однаково не залишало відчуття, що все якось не так... і досі не залишає. Тому ви-

милкові потреби, малюють емоційні взаємозв’язки між щастям в особистому житті й уживанням, скажімо, майонезу певної марки! І саме тут полягає причина першої поширеної проблеми. Якщо завдяки розкрученому бренду певної торговельної марки майонезу його починають купувати, то мету майже досягнуто (але ж на смак фактично всі майонези схожі). Що ж до бренду території, то треба розуміти: коли в результаті масштабної реклами бренду міста або країни турист туди приїжджає, мета не може вважатися досягнутою. Адже це тільки перший крок. Турист, побачивши країну, везе із собою емоції. І саме ті почуття, які виникають у цієї людини при згадці про країну, у якій він був, і є брендом. І якщо рекламований бренд не збігається з тим, який він бачить у реальному житті, то людина почувається ошуканою. Він їде із країни «антирекламним агентом», який розповість всім друзям і знайомим, що в цю країну (місто) їхати він

гато й завзято працювати. А ще — правильно аналізувати інформацію за сегментами і цільовими групами.

— Якщо згадати розкручені бренди торговельних марок, стає зрозуміло, що автоматичне копіювання раніше використаної успішної промоушн-кампанії без вдумливого налаштування на ментальну специфіку не матиме результату. Про це багато написано. Продумуючи кампанію з просування бренду, треба пам’ятати: виключно креативноемоційний акцент виправданий лише тоді, коли товар об’єктивно добре відомий або чимось вирізняється від аналогічних. Україна — маловідома територія. Є окремі широковідомі міста, а країна залишається «терра інкогніта» для середнього європейця, азіата, американця, — говорить Наталя. — Коли в конкурентній боротьбі за туриста країни, які добре відомі світу й мають схожі риси (наприклад, Австрія й Німеччина), грають відблисками емоцій, а не силою своїх «змістовних

рішила я розібратися в суті брендингу, адже що ближче до істини, то зрозуміліше, що ж ми не так робимо. Багато що пояснює сам процес народження поняття. Батько «територіального брендингу» Саймон Анхольт говорив, що країни й нації можуть бути прирівнені до торговельних марок і брендів. Отут і перший підступ. Головна мета бренду торговельної марки — стати фарватером, яким покупець проходить повз аналогічні торговельні марки-конкуренти і потрапляє просто в обійми «правильного товару». Але ж аналогічні товари найчастіше майже не відрізняються один від одного. Високопрофесійні фахівці реклами й PR, щоб викликати в покупців бажаний рефлекс, придумують додаткові характеристики, викликають по-

не рекомендує. Тому доки в жителів країни, яка займається своїм брендингом, не буде розуміння, що брендинг — це інструмент серйозних ментальних і інфраструктурних змін, ніяких поліпшень у сприйнятті цієї країни світовою спільнотою не буде. А від гарного логотипа й привабливого слогана за відсутності змін у певних сферах ставлення до міста або іншого територіального об’єкта може навіть погіршитися. Я слухав Наталю й розумів, як багато ще треба зробити і громадянам, і можновладцям у нашій країні, щоб Україна стала цікавою світу. Змагання за світовий капітал сьогодні ведуть три-чотири десятки країн, які мають більш зрозумілі правила, стабільну громадську згоду, більший ВВП. Щоб вирізнитися, треба ба-

м’язів», то це логічно. Коли ж невідома світу Україна винаходить емоційні сентенції (називаючи це брендом) і думає, що завдяки цьому світова спільнота її знатиме й цікавитиметься, це виглядає несерйозно. Домогтися гармонічного входженння українського продукту й народу в сучасний глобальний світ, напевно, можна. Але це стане фактом, тільки якщо за справу візьмуться професіонали, особисто зацікавлені в її успіху. Громадяни в інформаційному суспільстві вже точно не передоручатимуть свої шанси безвідповідальним міністерствам. Час оформляти суспільні експертні співтовариства й брати на себе відповідальність за вироблення виразної й цивілізованої політики, у тому числі інформаційної.

Активісти з Херсона вважають, що мало залучити туриста в Україну — його треба зуміти змусити приїхати знову В’ячеслав ГОЛОВЧЕНКО Більше року тому в Херсоні народилася громадська ініціатива — просування позитивного іміджу України. Оригінальна ідея масовано інформувати сітьову спільноту саме якісною, позитивною, а не «каналізаційною» інформацією народилася в Наталі Матковської та її друзів. Сайт розвитку туризму в Україні UkraineCityGuide. com весь час оновлюється трьома мовами інформацією про події, яка, на думку його редакторів і авторів, має викликати бажання приїхати в Україну й на власні очі побачити все.

«Швидкісна» — у лапках — Мені дуже не подобалося, коли іноземці про нашу батьківщину говорять переважно як про місце проживання дуже доступних і гарненьких жінок, — із цього й почала свої аргументи Наталя, коли ми познайомилися. — Ми довго й завзято пропонували свої послуги МЗС і туристичному агентству Мінкультури. Усі дивувалися і ... нічого не робили для просування країни. Певним сплеском був епізод із талісманами Євро-2012, які хтось на власний розсуд замовив, а після громадської обструкції цих «пуголовків» спробував «засунути» у небуття. Зовсім недавно представники МЗС у рамках «Стратегії позиціонування України за кордоном» подарували світу новий логотип і «генеральний слоган» «Ukraine.

Moving in the fast lane» («Україна. Рух швидкісною трасою»), — веде далі Матковська. — Можна, звичайно, купити безліч біг-бордів хоч у всіх країнах світу з написом «Ukraine. Mooving in the fast lane». Можна запустити рекламні ролики на всіх телеканалах і радіостанціях світу, заповнити банерами із цим слоганом усі сайти. І в результаті кожна людина, почувши слово «Україна», відчуватиме енергію руху. Та що з ними буде, якщо ці люди приїдуть в Україну, щоб насолодитися відчуттям швидкості? — запитує наша співбесідниця.

— Потрапивши в нашу країну, вони не знайдуть ні автобана, ні доступного Wi-Fi, проїдуть у швидкому поїзді, який не розганяється більше 100 кілометрів на годину. А якщо побувають у селі,

Наталя Матковська

то потім все життя розповідатимуть, що Україна злетіла із траси світового розвитку років 50 тому й не здатна виїхати назад, щоб почати набирати швидкість. Таким чином, якщо слоган, розроблений МЗС, пропагувати у світі, нічого не змінюючи в межах країни, то він викличе недовіру до українського суспільства. У житті Наталі був період, коли вона, тоді депутат Херсонської міськради, прагнула щось змінити, зокрема разом з однодумцями з Одеси намагалася реформувати сферу молодіжної політики шляхом створення системи залучення молоді до участі в розв’язанні проблем міста й країни.

Якщо розібратися

Що таке «бренд» Розв’язанню будь-яких конкретних проблем нашого життя нерідко заважає брак коштів. Економіка потребує припливу інвестицій. А хто «вливатиме» гроші в міста й села, які мало того що вбиті, та ще й інформаційно закриті? То тут, то там виникають громадські групи й команди професіоналів, які багато чули про магічне слово БРЕНД. Спроби «забрендувати» українські міста тривають перманентно вже кілька років, виник навіть некомерційний проект «Брендування міст — справа городян», у рамках якого група ентузіастів допомагала жителям окремих територій самовизначитися. Були бренд-сесії в Одесі й Миколаєві. Одесити, щоправда, не прийняли запропонований образ усміхненого сонця й «моря вражень», а в Миколаєві поки не прижився бренд «місто адміралів». Київ став «містом, у яке хочеться повернутися» («Kyiv. The city to come back»), а літера «К»

Ювілей: ціна доступна 20 років незалежності України за кордоном святкуватимуть досить масштабно — українські посольства в усьому світі із цієї нагоди організовують близько 600 святкових заходів. Та чи поліпшить це імідж країни — питання суперечливе.

Будуть не тільки традиційні прийоми в посольствах, а й концерти, художні виставки, конференції та багато чого іншого. Так, планується покласти квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку в Берісо (Аргентина) і князеві Володимирові в Лондоні, у Брюсселі обіцяють концерт колективу «Піккардійська терція», а в Сінгапурі — тиждень національної кухні. «З огляду на сезон відпусток деякі заходи можуть тривати до жовтня. У 84 українських установах за кордоном 24 серпня піднімуть державний прапор, а в 36 країнах покладуть квіти до пам’ятників видатним українським діячам», — повідомляє голова пресслужби Міністерства закордонних справ Олександр Дікусаров. Усе це позитивно позначиться на міжнародному іміджі України, уважають у МЗС. До речі, на відміну від самої України, урочистості за кордоном будуть не дуже витратними — міністерство розраховує на власні кошти. «Які гроші потрібні на покладання квітів або підняття державного прапора? — коментує О.Дікусаров. — Це й так відбувається щорічно, просто зараз заходи будуть більш урочистими». Та чи покращить такий розмах святкування імідж України за кордоном? Експерти й опозиція так не вважають. Наприклад, член парламентського Комітету з іноземних справ, депутат від БЮТ Олексій Логвіненко говорить, що святкування Дня незалежності України в таких масштабах у всьому світі не пам’ятає й не бачить у цьому особливого сенсу. «Немає такої кількості держав, скільки заплановано заходів. Я хочу, щоб з’явився додатковий інтерес до України, але концертами цього не домогтися. Треба показувати світу те, що конкурентно й привабливо, — від розвитку демократії до якої-небудь «залізки», яка виробляється тільки в нас», — переконаний депутат. Підготувала Анна ГРЕЧАНИК

11

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Наука — виробництву

Створювачі гірничих машин

«Щит», «Темп» та інші

Лариса ЛАЗОРЕНКО Однією з головних умов зростання видобутку вугілля фактично в кожній із програм реформування української вугільної галузі, які ухвалювалися протягом останніх 20 років, ставилося відновлення гірничої техніки. Сьогодні, коли в галузь приходить приватний інвестор, цю проблему нарешті може бути розв’язано повною мірою. Ідеться не тільки про фінансування, а й про розвиток бази для створення гірничодобувної техніки нового покоління. У всякому разі, такий прецедент уже є: донецька компанія «Гірничі машини» створила власний інженерно-технічний центр для проектування нового гірничо-шахтного обладнання. Про це — бесіда з генеральним директором ТОВ «ІТЦ «Гірничі машини» Віктором Кучмою.

— Вікторе Павловичу, які цілі ставилися й чого вже вдалося досягти за час роботи інженернотехнічного центру? Проблеми з підбором кадрів виникали?

— Власний інжиніринговий центр створений у НВК «Гірничі машини» не дуже давно — наприкінці 2010 року. Його мета — цілком задовольнити потреби підприємств компанії в конструкторськотехнологічній підготовці виробництва. Найперше це стосується створення принципово но-

вчають передові технології виробництва вузлів та деталей гірничо-шахтного обладнання, застосовувані у світовій практиці. Зокрема, технології гальванопокриттів, плазмового (порошкового) напилювання, поверхневого зміцнення деталей для одержання високих ресурсних показників. Вивчаються та впроваджуються у виробництво передові технології металообробки, методи виготовлення високоточних деталей литтям. Сьогодні наші інженери працюють над удосконаленням технологій як виробництва облад-

Фахівці ІТЦ на виставці (зліва направо) А. Онуфрієнко, А. Корольчук, А. Ромашов, В. Кучма

вих зразків техніки в усіх напрямках продуктових груп — очисні комбайни, секції механізованого кріплення, прохідницькі машини, скребкові та стрічкові конвеєри, піднімальні машини, вентилятори, лебідки, шахтний транспорт, електрообладнання, обладнання для відкритих гірничих робіт — і об’єднання в єдине ціле комплексу обладнання для гірничої промисловості. Зараз у інженерно-технічному центрі працює більше трьохсот кращих фахівців України та країн СНД у галузі розроблення та модернізації гірничо-шахтного обладнання. Професіонали розуміють, що в нас цікава робота, яка дозволяє вирішувати амбіційні завдання.

нання, так і видобутку корисних копалин. В останньому напрямку створюються сучасні механізовані та автоматизовані очисні комплекси. Активно розвивається співробітництво із провідними виробниками систем управління для ГШО. Розроблені та використовуються технології для відпрацьовування крутих і крутопадаючих пластів, щитової виїмки за допомогою агрегатів типу АНЩ. Наразі такі технології застосовуються не тільки в Україні, а й у Ки-

— Які технології використовуються — в яких є аналоги у світовій практиці чи виключно свої? Чи є власні проривні розробки у виробництві гірничих машин?

— Фахівці інженерно-технічного центру активно ви-

УКД400. Новокузнецьк

Гірники Горлівки взяли курс на механізацію видобутку вугілля Микола СТОЛЯРОВ

Конструктор департаменту прохідницького обладнання В. Долотов (ліворуч) і керівник департаменту М. Демченко

таї, В’єтнамі, Іспанії і є одними із найнадійніших і найбезпечніших для відпрацьовування викидонебезпечних пластів зі складними гірничо-геологічними умовами.

— Наскільки ваші новації затребувані на ринку? Недавно «Гірничі машини» на російській виставці здобули високі нагороди, розкажіть про це. У чому полягають конкурентні переваги вашої техніки?

— Якщо говорити про сучасний машинобудівний ринок, не тільки український, а і європейський у цілому, то продукція нашого холдингу там, безперечно, затребувана. Приклад тому – наша перемога на XVIII міжнародній спеціалізованій виставці «Вугілля Росії й Майнінг», яка проходила з 7 по 10 червня в Новокузнецьку (див. «УТГ», № 23 (178) від 21 червня 2011 р. – Ред.). Гран-прі нам вручили за представлений на експозиції компанії очисний комбайн для тонких вугільних пластів УКД400, який не має аналогів в Україні. Фахівці інженерно-технічного центру вдосконалили його за декількома напрямками, що зробило його продуктивнішим та надійнішим. Крім того, золотої медалі в номінації «Кращий експонат» була визнана гідною й піддирально-навантажувальна машина МПР. Вона викликала на виставці великий інтерес у машинобудівних компаній і потенційних клієнтів, по-перше, завдяки невеликим габаритам, подруге — своїм технічним рі-

шенням (поворот виконавчого органа на 180 градусів, перевантажувача — на кут ± 90 градусів). До речі, цього року у виставці в Новокузнецьку взяли участь понад 600 експонатів із 22 країн, таких як Німеччина, Велика Британія, Іспанія, Індія, Японія, США, тож, самі розумієте, конкуренція була серйозна.

— Наскільки перспективно, на вашу думку, у сьогоднішніх українських реаліях займатися розробками нової техніки?

— Удосконалення наявного й розробка нового гірничошахтного обладнання, безперечно, перспективний напрямок у машинобудуванні. Сьогодні більшість українських вугільних підприємств працюють у надзвичайно складних технічних умовах: у Донбасі, наприклад, на десятках шахт досі діють молоткові лави, шахтарі працюють на зношеному й застарілому обладнанні. У такій ситуації для вугільних підприємств необхідна високопродуктивна техніка, яка забезпечуватиме високі темпи видобутку й прохідки за мінімальних витрат. Інженерно-технічний центр задіяний у програмах, які стосуються розвитку вітчизняної вугільної галузі. Так, у рамках програми механізації очисних і підготовчих вибоїв і енергозбереження на шахтах центрального району Донбасу, ухваленої Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, наші фахівці працюють над модернізацією щитових комплексів і вдосконаленням комбайна КПВ. Використовуючи це обладнання, шахти ЦРД можуть вийти на якісно новий рівень вуглевидобутку, поліпшивши при цьому умови роботи шахтарів. Установлення модернізованих комбайнів і щитових агрегатів у шахтах із пластами крутого падіння дозволить залишити в минулому ручну працю, максимально знизити енерговитрати вугільних підприємств і збільшити видобуток вугілля за рахунок заміни застарілого обладнання.

На державному підприємстві «Артемвугілля» (Горлівка, Донецька область) розпочали експеримент. Тут мають намір дати відставку споконвічному інструменту гірників — відбійному молотку й перекласти ручну працю людей на сталеві «плечі» машин. Що це означає у конкретних умовах і на що чекають тут від експерименту, розповів «УТГ» директор із виробництва ДП «Артемвугілля» Олександр Деружинський.

— До складу підприємства сьогодні входять чотири шахти: імені Гайового, імені Калініна, імені Леніна й імені Рум’янцева. Усі вони видобувають вугілля на крутому падінні — тобто із крутопадаючих пластів. Загалом цього року передбачається дати 600 тисяч тонн вугілля.

— Олександре Івановичу, 600 тисяч тонн — це, здається, небагато в порівнянні з мільйонами тонн палива, які можуть дати шахти на пологому падінні ...

— У крутого падіння такий же крутий характер, вугілля видобувати тут зовсім непросто, та й глибини наших шахт уже досягли кілометрової позначки. Механізувати ж видобуток із крутопадаючих пластів завжди було непросто, тому й робилася ставка на так званий молотковий видобуток вугілля. Одна бригада в 15 чоловік, одна лава, один результат у 150 тонн вугілля за зміну.

— За рахунок чого ж вирішено було зробити ривок у вуглевидобутку?

— Шлях тут тільки один — упровадити на крутому падінні нові гірничі машини. Ідеться про щитові агрегати й комбайни вітчизняного виробництва — Горлівського машинобудівного заводу. Порівняємо продуктивність праці «на молотку» і щитовому агрегаті: 15 забійників за зміну видобувають 150 тонн вугілля, а щитовий агрегат із двома машиністами — 350—500 тонн. Показово, що «Щитом» цілком можна управляти й дистанційно.

— Однак при цьому забійники стануть просто не потрібні...

— Що й треба було довести. Зараз при нашому профтехучилищі №9 ми організували перенавчання забійників на комбайнерів та операторів щитових агрегатів. Крім того, що колишні гірники очисного вибою знайдуть собі роботу на інших дільницях, на поверхні. У цілому ж ми зможе-

мо багато в чому відмовитися від відбійного молотка, праця людей полегшає, її умови — покращають, а самих забійників на наших шахтах стане істотно менше.

— Чи багато техніки надійде у вибої шахт вашого підприємства?

— На шахті імені Леніна ми сьогодні розвиваємо горизонт на глибині 1100 метрів. Тут уже працює один агрегат 2АНЩ, додамо ще один, і до нового року повністю уведемо в експлуатацію новий горизонт. На шахті імені Калініна ми вдалися до експерименту, застосувавши вузькозахоплювальний комбайн КПВ. Суть експерименту в тому, що рубати вугілля КПВ буде не знизу вгору, як раніше, а навпаки — згори вниз. Отже, не треба чекати, поки агрегат зніме смужку. Кріпити гірничу виробку за ним можна відразу ж. Але не тільки в цьому перевага нової машини: у лаві вона зможе замінити десяток забійників, при цьому дасть вугілля вдвічі-втричі більше. Ще один комбайн — «Темп» — дамо на шахту імені Рум’янцева. Нова техніка прийде й на шахту Гайового. Тут вугілля рубатимуть два щитових агрегати. До всієї цієї техніки додамо ще 4—5 агрегатів, і вже наступного року замість 600 тисяч тонн видобудемо більше мільйона тонн вугілля.

— Де ж взяти грошей на такий парк гірничих машин?

— Їх виділяє Мінвуглепром України. Факт цей досить символічний: держава не відмовляється від шахт крутого падіння, підтримує їх, більш того, ставить завдання разом зі збільшенням вуглевидобутку вивести частину людей з-під землі або поліпшити умови їхньої праці.

— Відбійні молотки працюють на стисненому повітрі, гірнича техніка — на електроенергії. Чи не буде небезпечним переведення шахт на електрику?

— Ми це врахували. До спільної роботи долучили вчених Макіївського науково-дослідного інституту, який спеціалізується на проблемах безпеки праці гірників. Уся техніка, яка надходить сьогодні на шахти, має кілька ступенів захисту. Словом, електрика стане не нашим супротивником, а навпаки. Перші ж результати нашого курсу на механізацію вуглевидобутку одержимо вже в найближчі місяці.

12

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Авіапром

Кооперація в авіації Успіх розвитку й можливість виходу на нові міжнародні ринки в українському авіапромі пов'язують зі зміцненням коопераційних зв'язків, насамперед із російськими партнерами Ірина КОНДРАТЬЄВА Початок на стор. 1

лентних кінських сил). Завдяки співвісному гвинтовентилятору та іншим оригінальним конструкційним рішенням ми домоглися максимальної економічності й забезпечили високі аеродинамічні характеристики літака, які наразі є кращими у світі. До кінця поточного року модернізуємо 5 двигунів для Ан-70. На сьогодні в нас є певний заділ у матеріальній частині з чотирьох двигунів. Робота триває за планом, держвипробування намічено на 2012 рік. Якщо будуть замовлення на літак, то ми з 2013-го готові розпочати серійне виробництво й протягом 2014 року вийти на річний обсяг не менше 30 модернізованих двигунів. Для успішного виконання цього завдання в першу чергу потрібні замовлення від міністерств оборони України та Росії. До речі, усі зауваження з Д-27 усунуто ще 7 років тому, про це є відповідні документи, підписані російським міністерством оборони. У Європі аналогічний літак з’явиться не раніше 2018 року, тож у нас є всі шанси стати одним із лідерів на світових ринках. Але за умови фінансування програми, яка не перший рік буксує саме через брак грошей. Хоча для її реалізації коштів тре-

Д-436-148, призначених для встановлення на пасажирські машини нового Про вирішення перспекпокоління корпорації «Антивних і поточних затонов». У роботі дві модивдань розповідає генефікації для літака-амфібії ральний конструктор, кеБе-200 з більшою злітною рівник підприємства Ігор тягою — 7500—8200 кгс Федорович Кравченко: (попередні варіанти мали — Науково-дослідна ро6400—6830 кгс). Але й це бота зі створення двине межа, уже активно прогунів нового поколінробляється створення двиня для літаків і вертольогуна тягою 8400 кгс для тів різних класів і різних родини літаків Ан-178 країн-виробників — один (перспективний україніз ключових напрямків діІгор Кравченко — генеральний яльності нашого підпри- конструктор, керівник ДП «Івченко- ський ближньомагістральний транспортний літак на ємства. Тематика дуже ве- Прогрес» базі Ан-148 вантажопідлика, тому зупинюся на ті вертольота Мі-26. У грудйомністю 18—20 тонн). тих позиціях, які вже нані поточного року ми плаЗаймаємося також модерповнені конкретикою. Нануємо завершити складання нізацією Д-18Т для важкосамперед відзначу, що у вепершого двигуна Д-136-2. го транспортного рампового ресні минулого року ми поВід свого попередника він літака Ан-124 («Руслан»). ставили два нових двигуни відрізнятиметься підвищеРобимо його більш еколоАІ-450М у Ростов-на-Дону ною потужністю (на 10% гічним, менш гучним, із фадля вертольота Мі-2М. вище, ніж у Д-136) і можлиДо початку проведення деком (Fadec — автономвістю експлуатації в спекотавіаційно-космічного салоний електронно-цифровий них регіонах за температури ну МАКС-2011, який відбуконтролер двигуна). Доля повітря до +30°С, що сприяє деться в місті Жуковськоцього двигуна цілком залеуспішному виведенню верму (РФ) у середині серпня, жить від умов реалізації відтольота на ринок Південноцей вертоліт має піднятися в повідної програми. СамоСхідної Азії. повітря. Не сумніваюся, що тужки, без фінансової допоКрім високої потужноснаші двигуни будуть на вимоги держави, таку глобальті він відрізняється ще масоті —у прямому й перенослою питомою вагою й низьному значенні слова. кою питомою витратою паВедеться активна робота над родиною двигунів АІ- лива. Таких переваг удало450 (потужністю 450 к. с.), ся домогтися завдяки оптипризначених для дводви- мізації параметрів робочого гунних вертольотів Ка-226, циклу, а також застосуванАнсат, Мі-2М різного засто- ню високоміцних матеріасування в класі вантажопід- лів і прогресивних технолойомності 1500—4000 кг. Ця гій під час виготовлення депрограма реалізується ра- талей та вузлів двигуна. У зом з АТ «Мотор Січ» (За- принципі, це абсолютно нопоріжжя) і нашими партне- вий мотор для нового «цифрами з кооперації в Украї- рового варіанта» вертольоні та Росії власним коштом та Мі-26. Програма ухвалепідприємств. Але всі витра- на в 2011 році й реалізується ти окупляться з лишком, разом із АТ «Мотор Січ». Із Складальний цех ДП «Івченко-Прогрес» коли ми вийдемо з цими погляду ринку, вона безпро- ну тему ми не потягнемо. За ба в 20 разів менше, ніж для грашна. Вертоліт Мі-26 екс- сприятливих же умов змо- аналогічної програми франдвигунами на ринок. Серед найперспектив- плуатується більше 20 років жемо з нашими російськими цузького літака А400М. ніших також турбоваль- і не має аналогів. партнерами — ВАТ «Керівна Не можна не згадати й про ний газотурбінний двигун Що ж до двигунів для літа- компанія «Об’єднана дви- нашу участь у програмі зі Д-136-2, який створюється ків, тут насамперед слід від- гунобудівна корпорація», створення двигуна ПД-14 для найпотужнішого у сві- значити розвиток родини федеральне державне під- для ближньо- і середньо-

Двигуни, створені в ДП «Івченко-Прогрес»

приємство «Центральний інститут авіаційного моторобудування ім. П.І.Баранова», федеральне державне унітарне підприємство «Блискавка», ВАТ «Омське машинобудівне конструкторське бюро» — протягом п’яти років зробити двигун для нової модифікації «Руслана». Наступний напрямок — двигун Д-27 для військовотранспортного літака Ан-70. Це перший у світі турбогвинтовентиляторний двигун із максимальною потужністю 14000 е.к.с. (еквіва-

магістральних пасажирських літаків серії МС-21, які розробляються російською авіабудівною корпорацією «Іркут» у співробітництві з конструкторським бюро ім. Яковлєва. В АТ «Мотор Січ» уже виготовляють деталі для камери згоряння цього двигуна. Чи вигідне наше партнерство Росії? Звичайно. Але останнім часом у деяких колах РФ з’явилися ідеї поставити замість нашого двигуна на МС-21 інші, виробництва «Пратт-Вітні». У зв’язку із чим хотілося б

Довідка «УТГ» На рахунку ДП «Івченко-Прогрес» близько сотні оригінальних конструкторських розробок для авіаційної та наземної техніки. Запорізькі газотурбінні авіадвигуни застосовують на 54 типах літальних апаратів у 122 країнах і успішно експлуатують близько 50 авіакомпаній світу. За останні 20 років розроблено близько 15 типів нових газотурбінних двигунів. На підприємстві працюють 3500 чоловік, із них 1700 — інженери, безпосередньо в КБ — близько 700 чоловік. Середній вік співробітників — 43—45 років. Підприємство має одну з кращих у Європі експериментальну базу, яка дозволяє створювати надійні конкурентоспроможні двигуни. відзначити, що в росіян уже є негативний досвід у таких проектах. Досить згадати історію зі встановленням моторів фірми «Роллс-Ройс» на Ту-204. Прихильники цієї угоди дуже сподівалися, що російські літаки з англійськими моторами будуть затребувані у різних країнах світу, однак цього не сталося. Те саме буде і з літаками МС-21, на які дуже чекають у Росії, але навряд чи їх купуватимуть закордонні авіакомпанії. Бо європейські й американські споживачі насамперед прагнуть підтримувати своїх виробників, зберігати й забезпечувати робочі місця у своїх державах. Щоб плани були реальними, усе це треба передбачати і враховувати. Особливе місце серед наших новинок належить двигуну АІ-28 для пасажирських літаків на 80—130 місць, у тому числі для Ан-148. Уже сформоване технічне завдання на двигун, що дуже важливо для подальшого руху вперед. Інакше кажучи, ми маємо чітке уявлення про літаки, на яких встановлюватимуться нові двигуни, і можемо ставити конкретні завдання перед КБ і виробничниками. Думаємо, що цю програму вдасться завершити протягом 5—6 років. Такий короткий термін обґрунтований набутим раніше досвідом у реалізації

аналогічних завдань. Але, як і в багатьох інших випадках, про які я вже згадував, багато що залежатиме від позиції держави щодо фінансового наповнення цієї програми.

Пліч-о-пліч Історично склалося так, що ДП «Івченко-Прогрес» майже в усіх напрямках тісно співробітничає з десятками українських і російських партнерів, які знаходять можливість інвестувати в старі й нові програми. Завдяки об’єднанню не за наказом згори, а внаслідок спільної професійної діяльності й бажання піднятися на нові висоти запорізькі двигунобудівники зберегли й примножили свій потенціал. Відносини між всіма кооперантами максимально довірчі. Нерідко достатньо лише слова честі керівника, щоб процес, як кажуть, пішов. Така довіра ґрунтується на бездоганній діловій репутації й дотриманні традицій. Зокрема, Ігор Федорович Кравченко, який очолює ДП «Івченко-Прогрес» із лютого 2010 року, активно й безкомпромісно продовжує політику свого попередника — талановитого українського конструктора Федора Михайловича Муравченка. У тому числі докладає чимало сил для пошуку та реалізації перспективних

13

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Авіапром програм разом із російськими партнерами. Не секрет, що у вартості двигунів, розроблюваних зараз у Запоріжжі, 50—70% — ціна російських комплектувальних, металів, інших матеріалів і праця російських розробників. Особливе місце серед ділових партнерів «Івченко-Прогресу» належить федеральному державному унітарному підприємству «Науково-виробничий центр газотурбобудування «Салют» (ФДУП «НВЦ газотурбобудування «Салют»). Кілька місяців тому тут змінилося керівництво — генеральний директор Юрій Єлисєєв облишив посаду, яку він обіймав із 1997 року. Слідом за цим на деяких інтернет-порталах з’явилося повідомлення про можливу відмову «Салюту» від спільних програм з українськими партнерами з двигунів для літаків Як-130, Ан-148, Бе200 і Ан-70. Серед основних причин називалася необхідність платити Україні роялті (англ. royalty — компенсація за використання патентів, авторських прав, природних ресурсів тощо). Генеральний конструктор ДП «Івченко-Прогрес» І.Кравченко спростував цю інформацію й піддав сумніву компетентність анонімних джерел, на які посилалися ЗМІ. Він відзначив, що питання переходу до нової форми співробітництва Росії й України порушувалося не на рівні «Салюту», а під час офіційної російськоукраїнської зустрічі наприкінці травня цього року. Обговорювалася лише можливість і доцільність створення спільного підприємства з перспективних двигунів, що відбито в протоколі засідання. На прес-конференції для представників російських ЗМІ, яка відбулася в ДП «Івченко-Прогрес» 15 липня, І.Кравченко дав більш докладний коментар із цього приводу: — Навіщо «Салюту» припиняти взаємини з «Прогресом»? Адже в нас спільні перспективні програми, вихід з яких невигідний жодній зі сторін. Але навіть якщо гіпотетично допус-

тити таке, програма з двигуна Д-27 може зупинитися, у чому російська сторона навряд чи зацікавлена. Те саме і з двигуном для літака Як-130. Невже Росія вийде із цієї програми й скаже, що двигун АІ-222-25 їй не потрібний? Під ці програми вже «заряджено» багато підприємств, тисячі людей забезпечені стабільною роботою, одержують заробітну плату й упевнені в завтрашньому дні. Продукція, вироблена разом із «Салютом», затребувана на рин-

ний пристрій, який треба не просто накреслити на папері, а відчути його й зрозуміти, сприймаючи як живий організм. Недарма його порівнюють із серцем людини. Треба враховувати й втрати матеріальної частини під час дослідних випробувань на стендах підприємства. Дослідний мотор, наприклад Д-436, коштує, як мінімум, 10 мільйонів доларів. Сторінка технічної інформації з нового двигуна оцінюється приблизно в 3 тисячі доларів. Тож коли

Авіаційні двигуни

ку авіабудування. Відмовлятися від таких програм нереально й нелогічно. Це те саме, що одержати зарплату й викинути всі гроші на вулиці, а додому прийти з порожнім гаманцем. Безперечно, навіть між такими солідними партнерами, як ДП «ІвченкоПрогрес» і ФДУП «НВЦ газотурбобудування «Салют», які поважають один одного, подеколи виникають суперечності, але їх з’ясовують у робочому порядку. Що ж до виплати роялті (росіяни нібито хочуть відмовитися від сплати), ця умова чітко прописана в офіційній угоді сторін. Сума роялті обґрунтована багатьма умовами і конкретними витратами на створення кожного двигуна протягом 30—40 років. У тому числі інтелектуальними. Фахівці добре знають, що перш ніж конструктор виросте до рівня компонувальника, він поламає десяток моторів вартістю по 10 мільйонів доларів! Інакше нічому не навчиться, адже авіаційний мотор — надзвичайно складДвигун АІ-450

йдеться про виплату роялті, усі цифри обговорюються й затверджуються під час двосторонніх переговорів.

Плюси й мінуси незалежності Тема створення спільних українсько-російських підприємств не нова, періодично вона порушується як у Росії, так і в Україні. Керівництво ДП «ІвченкоПрогрес» таку можливість у принципі не виключає, але

й поспішних кроків у цьому напрямку не робить. Запорізькі двигунобудівники зайняли чітку позицію: спільне підприємство вигідне тоді, коли віддача від нього є адекватною для всіх учасників проекту. Наприклад, має сенс створення українськоросійського СП із двигуна Д-27, оскільки він ще на стадії освоєння серійного виробництва. У цю програму треба вкласти солідні кошти, і форма спільного підприємства саме могла б допомогти у з’ясуванні деяких спірних питань. У тому числі щодо розмірів роялті. Створюючи таке підприємство, можна ще на стадії розробки двигуна прописати, скільки відсотків прибутку матиме той або інший учасник СП. Але коли продукт створений, затребуваний на ринку, коли в нього вкладені власні чималі кошти, то навряд чи є сенс із кимось об’єднуватися в одне підприємство. Принаймні треба дуже ретельно обміркувати, до чого це може призвести. Не менш активно обговорюється в ЗМІ тема приватизації ДП «Івченко-Прогрес» і однойменної корпорації. Що може дати відмова від державної залежності?

— Це дуже непросте запитання, — уважає Ігор Кравченко. — Щоб приватизувати таке підприємство, як наше, має бути створена особлива законодавча база. Насамперед треба подбати про те, щоб за жодних умов ДП «Івченко-Прогрес» або

Коли проллється фінансовий дощ Проект програми економічного й соціального розвитку на 2012 рік, розроблений Міністерством економіки України, передбачає надання державної підтримки вітчизняному авіапрому в 2012 році в розмірі 1,5 млрд грн ($190 млн), у тому числі впровадження довгострокового фінансування авіабудівних компаній під держгарантії. Крім того, на наступний рік програмою передбачеінше аналогічне підприємство не зміг купити несумлінний конкурент, який має на меті нейтралізувати, вивести його з ладу. Тобто на державному рівні необхідно створити механізм захисту конкурентоспроможних і рентабельних підприємств. Але, з іншого боку, навіть за умови ухвалення всіх необхідних законів чи варто державі відмовлятися від прав власника на всі сто відсотків? Швидше за все, логічніше після приватизації залишити за собою певну частку акцій підприємства. Таке практикується в усіх державах, де займаються авіабудуванням. Так, наприклад, в Італії та Франції частка держави в підприємствах авіаційної промисловості досягає 30—35%. Глибина приватизації залежить від умов і законів із захисту наукомістких підприємств, які діють у конкретній країні. В Україні законодавче поле зовсім не ідеальне, тому приватизація держпід-

но близько $200 млн приватних інвестицій у авіаційний сектор. Державні й приватні інвестиції передбачається виділити на створення середньомагістрального транспортного літака Ан-70, забезпечення серійного виробництва літаків Ан-140 і Ан-148, розробку й серійне виробництво турбореактивного двоконтурного двигуна АІ-28 для перспективних модифікацій літаків. приємств авіапрому може обернутися ні багато ні мало зникненням всієї галузі. І заради чого? Щоб догодити сьогодні амбіціям тих або інших українських політиків або піти на поводу в закордонних лобістів? Потім потрібно буде багато років для відновлення втрачених можливостей. У ДП «Івченко-Прогрес» наводять як доказ такі факти: щоб виростити грамотного конструктора, треба 10 років, для підготовки компонувальника — приблизно 20, а на запуск усього комплексу зі створення двигунів, як мінімум, 30—40 років. При цьому треба весь час вкладати колосальні кошти в розвиток підприємства, сподіваючись на віддачу у віддаленій перспективі. Яка держава зможе дозволити собі такі ігри на вибування з мільярдними втратами? Запитання, напевно, риторичне. Зрозуміло одне: якщо Україна втратить авіабудування, їй більше ніколи не дадуть піднятися в небо.

14

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Економіка

Золота Памплона В умовах економічної нестабільності все більшої ваги набувають коштовні метали Володимир ОТРОЩЕНКО «Інвестори бачать у золоті спосіб страхування інфляційних ризиків. Люди друкують гроші, а золото дорожчає... Я не продаю золото, але причин купувати його може бути дуже багато», — заявив інвестор і голова сінгапурської Rogers Holdings Джим Роджерс. Певне, він уважно дивився комедійний вестерн «Бандитки», де Селма Хайєк у ролі грабіжниці банків на Дикому Заході говорить: «Гроші мають бути забезпечені золотом! Без золота папір нічого не вартий!» І то правда.

«Дороже тысячи в кредит – наличный грош» Наприкінці минулого року в газеті «2000» експерт В.Інгульський заявив нітрохи не вагаючись: «Два-три роки тому досить вигідним вкладенням було золото, але зараз купувати цей коштовний метал, мабуть, не варто. Сьогодні золото є надто ризиковим активом, по-перше, через його переоціненість, а по-друге, через уразливість до всіляких політичних ударів». У той же час видавець бюлетеня The Gloom Boom & Doom Report Марк Фабер уважає, що вартість долара в найближче десятиліття знизиться до… нуля. Він назвав голову Федеральної резервної системи (ФРС) США Бена Бернанке «учнем Гуттенберга (створювача перших друкарень у Європі.— Прим. авт.), який дуже добре навчився друкувати гроші». Зростання обсягу кредитування в останні роки в декілька разів перевищувало збільшення обсягу ВВП, і пузир надувався. А щоб фінансувати величезний дефіцит бюджету, треба й надалі друкований верстат тримати ввімкненим, що призведе до повного знецінювання долара, уважає М.Фабер. «Але й інші валюти також поводитимуться не набагато краще, вони всі знецінюватимуться... Гроші треба вкладати в золото, срібло, платину, паладій, купувати нерухомість або вкладати їх у акціонерний капітал, — упевнений він. — Найстрашніше — це зберігати кошти в грошах».

Цифра У 2010 році перше місце у світі з видобутку золота — 340 т (+8%) посів Китай, і це вже п’ятий рік поспіль.

Схоже, світ знову занедужав «золотою лихоманкою». За розрахунками експертів зі швейцарської LGT Capital Management, для коштовних металів настають золоті часи, адже майбутнє непевне й налякані європейською кризою інвестори хочуть захистити свої кошти від можливих потрясінь. Так, інвестиційний попит на золоті злитки 2010 року збільшився до 300 т із 187 т у 2009-му, а в 2011-му досягне 400 тонн. А от збільшення видобутку золота найближчим часом буде досить штучним. Воно станеться за рахунок того, що невеликі родовища одержать інвестиції завдяки зростанню цін на золото, уважає Марк Брістоу, президент Randgold Resources із Канади. «Однак цього недостатньо, щоб підтримувати збільшення видобутку в довгостроковій перспективі, на термін 10—20 років... Галузь матиме справу з довгостроковим зниженням обсягів і якості металу, що видобувається. У далекій перспективі зниження пропозиції на ринку золота зможе додатково підтримати підвищення цін на нього», — прогнозує Брістоу. То навіщо ж у надрах длубатися на кілометрових глибинах і з величезними витратами? Виявилося, що золоті, срібні й бронзові медалі для призерів зимових Олімпійських і Паралімпійських ігор у Ванкувері-2010 містили метали з перероблених телевізорів, комп’ютерів та інших гаджетів. Як повідомив портал «Популярна механіка», канадський концерн Teck Resources відлив ці медалі разом із компанією Royal Canadian Mint. Коштовні метали для медалей отримували з катодно-променевих трубок, комп’ютерних блоків і друкованих плат переплавленням. Трохи металургії й хімії — от вам і «олімпійське золото» без усяких шахт і копалень! У цілому ж добуте золото покриває тільки 62% світового попиту

на нього, а 31% прибуває на ринок після переробки золотого брухту.

У золотих резервах — сірячинна правда Восени 2010-го виникло дивне й підступне запитання: чи є в США реальний золотий запас? Його поставив епатажний конгресмен Рон Пол, який був незалежним кандидатом у президенти Штатів: «Може, узагалі у Форт-Ноксі й підвалах ФРС Нью-Йорка, наших головних золотих засіках, тисяч тонн злитків і сліду немає?

тобто приблизно $1,5 тис. за унцію золота й $40 за унцію срібла. Аналогічний закон готовий ухвалити й штат Вірджинія. Золото стало ще однією головною «тихою гаванню» для інвесторів. Так, найбільший американський банк Goldman Sachs, який має дещо підмочену репутацію, передбачав, що золото до кінця 2010-го коштуватиме 1265 $/унція, а в 2011-му — близько 1465 $/унція. А набагато рідша й коштовніша платина може коштувати в 2012-му на рівні 2800$/ унція. Прогноз справдився й навіть різко перевершив себе. Через проблеми з держборгом США в неймовірні 14 трлн у.о. і ймовірного зниження кредитного рейтингу наддержави ціна унції золота 15 липня дійшла до $1580. І краю збільшенню не видно... Побоювання щодо відновлення світової економіки вийшли на перший план після того, як рейтингове агентство S&P понизило кредитний рейтинг Греції на два пункти, а агентство Moody’s помістило рейтинг цієї країни в список на перегляд із можливістю зниження. «Зниження рейтингу Греції показало важливу роль спокійної гавані, яку зараз віді-

Анекдот у тему «Відмова від долара як від резервної валюти неминуча», — сказав чиновник і попросив хабар золотим стограмовим злитком. Адже їхня відкрита ревізія останній раз проводилася аж у 1953 році! Хочу ще раз нагадати, що золото з початку року подорожчало на 25%, а інвестфонди в усьому світі нагромадили його в реальному вигляді 2078 т. То є цей коштовний метал у США чи це нова грандіозна фікція?» Він також запропонував кардинальне перетворення фінсистеми: поряд зі звичайними «баксами» увести в обіг купюри, забезпечені коштовними металами зі ЗВР, а також повновагі золоті й срібні доларові монети. Його послухали. Мормонський штат Юта ухвалив «золотий стандарт». Тепер скрізь можна розплачуватися золотими й срібними монетами місцевого карбування, наприклад, 25-доларовими «голками». Згідно з «Актом про законні платіжні кошти від 2011 року» (Legal Tender Act of 2011), відтепер викарбувані американським Монетним двором золоті й срібні інвестиційні монети (вагою від 0,1 до 1 унції й номіналом від $5 до $50) і American Silver Eagle (вагою 1 унція й номіналом $1) можуть прийматися для оплати за реальною вартістю коштовного металу, який міститься в них,

грають коштовні метали», — говорить Білл О’Нейл, засновник Logic Advisors. І відразу виникла інша проблема: на початку цього року ТК «НТБ-Ділові новини» повідомив, що в ЄС не вистачає банківських сейфів для зберігання золота в злитках приватними клієнтами...

Скарби: фантастика й реальність У знаменитій фантастичній утопії Івана Єфремова «Туманність Андромеди» говориться про підводну знахідку — величезну скульптуру коня. Люди зі світлих комуністичних часів провели іс-

торичний аналіз і з’ясували: надзвичайно безглузде використання майже 400 тонн коштовного металу було пов’язане зі зникненням золотого запасу цілої країни. «Тоді золото було еквівалентом вартості праці. Злочинні правителі, винні в тиранії й розоренні народу, перш ніж зникнути, утікши в іншу країну... зібрали весь запас золота й відлили з нього статую, яку поставили на найбільш людній площі головного міста держави. Ніхто не зміг знайти золота...» Ет, не знав тоді видатний палеонтолог і письменник ні про золотий запас, який щез у надрах Держбанку СРСР, Іспанії, ні про те, що через півстоліття після виходу його книги зникне десь «золото партії», ні що знайдуть суперскарб у індійському храмі. Спеціально створена група чиновників із уряду Індії мала відкрити останнє із шести сховищ у храмі Шрі Радманабхасвамі (м. Трівандрам, шт. Керала), запечатаних у XVI столітті. У підземеллях цього індуїстського святилища було знайдено скарб у вигляді тонн золота в злитках, мішків золотих монет і самоцвітів, оцінений дуже приблизно в 1 трлн рупій (близько $22—25 млрд). Те, що вже вдалося знайти, вражає уяву навіть спокушених шукачів скарбів, а найбільшу цінність становить півтораметрова статуя бога Вішну, відлита із золота, і перлинно-золоте намисто довжиною близько 5 м. Щоб реально оцінити вартість «алмазів у кам’яних печерах», економісти підрахували: це сумарні золоті запаси Чилі й Хорватії разом, або 2/3 золотих запасів України, або загальна вартість капіталів Р.Абрамовича (Євраз-Груп-«Челсі») і В. Вексельберга («Ренова»Сколкове). І ще є думка, що частина скарбів через історичне й художнє значення просто не має ціни. Схожі за масштабом багатства є тільки в палаці махараджи Джай Сінгха II у Джайпурі, тож Індія знову підтвердила репутацію країни чудес.

Долар проти... Поява євро показала, що інтеграція валют — не просто віяння моди. Хоча час єдиної валюти ще не настав, цілком імовірне формування декількох валютних центрів: кожному регіону — по валюті, і всі задоволені. Ідеї є. Наприклад, в арабському світі буде...

Динар затоки, він же халіджі. Єдину валюту Саудівської Аравії, Кувейту, Катару й Бахрейну почали обговорювати кілька років тому, коли долар почав дешевшати й нафтові країни зазнавали збитків. Ідеї заважає недостатня гармонізація національних фінансів і нескоординовані антикризові заходи, тож халіджі планують увести не раніше 2015 року. Тим часом колиска людства — Африка — виношує ідею власної загальноконтинентальної валюти. Афро. Найбільш суперечлива з єдиних валют. За ідеєю, до 2028 року вона має почати діяти на території всього Африканського Союзу, а це 53 держави (крім Марокко). Але всі вони дуже різні за рівнем економічного розвитку. До того ж Кабо-Верде рветься в єврозону, а деякі країни хочуть бачити своєю валютою ранд ПАР. Утім, до 2028 року ще дожити треба. А поки є й більш перспективна валюта. Амеро. Він може стати грошима Північноамериканського Союзу (США, Канади та Мексики). Раціональне зерно в цієї ідеї, звичайно, є, та є і одна «маленька» проблема — решта світу, для якої введення амеро рівносильне новій кризі: американські долари, яких повно у світі, можуть знецінитися. Азіо. І така є, причому має всі шанси стати справжньою регіональною валютою. Азіо відображає валютні котирування 13 азіатських країн. Єдине, що може їй перешкодити, — конкуренція з великим і жахливим юанєм. Узагалі не гроші. Є й радикальні ідеї. Наприклад, рівняти всі платіжні одиниці за золотим стандартом, як це було в додоларовий період. Американець Едгар Кан пропонує ввести валюту «час-долар». А деякі вчені вважають, що система паперових грошей застаріла, і замінити її можна розрахунками в... кВт·год. Підготувала Анна ГРЕЧАНИК

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

15

Енергоефективність

Вода — Донбасу Микола СТОЛЯРОВ Початок на стор. 1

— До малих належать ГЕС потужністю до десяти мегаватів, — пояснює начальник відділу технічного й стратегічного розвитку КП «Компанія «Вода Донбасу» Олександр Кривцов. — Свого часу їхньою мережею було вкрито територію всієї України, на шістдесяті роки їх налічувалося до півтори тисячі. Однак будівництво потужних теплових і атомних станцій відсунуло малу гідроенергетику на другий план. До вісімдесятих років малих ГЕС, за даними асоціації «Укргідроенерго», залишилося менше сотні, а їхня потужність трохи перевищувала 111,7 МВт. І це при тому, що гідропотенціал малих і середніх водних артерій України з її 63 тисячами річок і водотоків перевищує 8 мільярдів кВт·год.

— Що дало поштовх новому розвитку малої гідроенергетики в Україні?

— Насамперед, уведення так званого «зеленого» тарифу. Галузь стала привабливою як для бізнесу, так і для підприємств. Якщо раніше малі ГЕС продавали електроенергію по 0,20 копійки за кіловат-годину, то сьогодні на енергоринку вона вчет-

веро дорожче. Зросла й увага держави до малої гідроенергетики. Розроблено стратегію її розвитку, відповідно до якої до 2030 року в загальному балансі електроенергії країни частка малих ГЕС має збільшитися до 1%, а їхня загальна потужність — становити 3,5 мільярда кВт·год.

— Компанія «Вода Донбасу», яка має очищати, транспортувати й безперебійно постачати водою підприємства й населення регіону, у малій гідроенергетиці теж не новачок?

— Ще в 1958 році ми побудували малу гідроелектростанцію на водоймищі Червоного Оскола. Відтоді вона вірою й правдою служить як компанії, так і споживачам.

Микола СТОЛЯРОВ

Енергія нової станції пішла на потреби Новоазовського району Донецької області. Про новобудову, її значення для Новоазовська, перспективи розвитку «зеленої» енергетики в найбагатшому на вітер місці Приазов’я нашому кореспондентові розповів голова районної держадміністрації Іван Болбот.

— Як говорять учені, саме до нас простягнувся повітряний коридор із калмицьких степів, така собі повітряна труба. Можливо, Олександр Пушкін, який проїжджав нашою місциною, саме тут написав свої славетні рядки «Ветер, ветер, ты могуч».

— Поетичне пророцтво збулося?

— Не відразу. Спочатку ми поставили першу станцію — Новоазовську. Однак

— А є де будувати? Адже посушливий Донбас — це не Карпати...

— Не прибіднятимемось. У Донецькій області, наприклад, налічується 287 малих річок. Крім того, є декілька великих водоймищ — Ханжонковське, Ольховське, Верхньокальміуське. Саме вони сьогодні привертають увагу фахівців. Павлопольське ж водоймище розглядають як місце завтрашньої новобудови. Передбачувана потужність майбутньої ГЕС — 1,5 МВт.

Могутній вітер У приазовському степу сьогодні можна знімати фантастичні фільми. І декорацій не треба — їх цілком замінить засіяний потужними вітровими установками місцевий ландшафт. Саме тут відбувся пуск першої черги ТОВ «Вітряний парк».

Її потужність невелика, лише 3,6 МВт. Однак, помноживши це число на більш ніж півстоліття бездоганної роботи, ми одержимо солідну цифру. Із введенням «зеленого» тарифу вона істотно збільшилася. Власне, це й навело керівництво компанії на думку розглянути можливість будівництва цілої мережі таких малих ГЕС.

оснастили її малопотужними установками лише в 100 кВт, їхня сумарна потужність була невеликою. Зараз запускається новий вітряний парк, де кожна установка майже сто метрів заввишки і розмахом лопатей 48 метрів здатна давати вже 2,5 МВт.

— І скільки таких агрегатів сьогодні виходить на робочий режим?

— Поки десять. А загалом вітряний парк включить у себе 43 вітроустановки, сумарна потужність яких, відповідно до проекту, становитиме 107,5 МВт.

— Що це означає для споживача?

— За добу у власному будинку або квартирі ви використовуєте не більше 5 кіловатів. Поділимо 1,5 мегавата на 5, вийде ціле невелике місто з 30 тисячами будинків або квартир. Окупиться станція вже за пару років і стане надійним постачальником електроенергії. Загалом таких малих ГЕС у Донецькій області можна по— Багато це чи мало?

— Вистачить і для нашого міста, і для всього району, де мешкає сьогодні понад 30 тисяч людей. Частину виробленої енергії парк поставлятиме в енергетичну систему України. Таким чином буде реалізовано спільний українсько-німецький проект із виробництва «зеленої» енергії. Цілком він буде втілений до 2014 року й коштуватиме партнерам 1,8 мільярда гривень. Зауважимо, що держава не витратить на це ні копійки.

— Які перспективи «зеленої» енергетики найбільш «вітряного» району?

— Дотепер ми одержували все обладнання з Німеччини, вона ж передала укра-

будувати, за попередніми розрахунками, 5—6. Кожна коштуватиме кілька мільйонів гривень. Гроші невеликі, зате користь безперечна. Головне, регіон одержить додаткові гарантії стійкого енергопостачання, причому на ресурсах, які ніколи не закінчуються. Це один із найефективніших напрямків розвитку поновлюваних джерел енергії, серед його переваг — екологічна безпека, а також швидка окупність і висока рентабельність. Крім того, мала гідроенергетика — технологічно освоєний і порівняно недорогий метод виробництва електроенергії.

— А що це дасть самій компанії?

— Для транспортування води, її очищення ми сьогодні використовуємо багато електроенергії, на закупівлю якої на рік іде до 477 мільйонів гривень. Маючи мережу своїх станцій, ми зможемо істотно знизити ці витрати, що позначиться на економіці підприємства й, в остаточному підсумку, на ціні води для споживачів. Від редакції Відродження малих ГЕС — усеукраїнська тенденція. Про досвід будівництва та відновлення електростанцій такого типу в Черкаській області ми писали в одному з попередніх номерів газети (див. №24-25 (180) від 28 червня 2011, «Великі можливості малих ГЕС» ). їнській стороні й свої технології. Вітер вимагає до себе найраціональнішого підходу, комп’ютеризації, щоб і швидко вловлювати його, і з максимальною користю управляти ним. Однак уже найближчим часом краматорський завод «Енергомашспецсталь» має намір разом із німецькими колегами налагодити випуск вітроустановок. Голова правління компанії Fuhrlander AG Йоахім Фурлендер так і сказав: «Ми прибули сюди не тільки, щоб зробити підмурок, виготовити тут трансформатор або вежу — це буде в будь-якому разі. Ми привезли в Краматорськ свою технологію з тією метою, щоб 80% вітроустановок виготовляти в Україні».

— А що дасть цей проект вашому району, крім енергозабезпечення?

Усередині вежі вітрогенератора — складне електронне обладнання

— По-перше, це сто додаткових робочих місць. Погодьтесь, у сільській місцевості у звичайних умовах відкрити їх зовсім не легко. По-друге, вітряний парк — це також імідж району, його бренд. Крім того, у перспективі він зможе не тільки виробляти енергію, а й приймати туристів.

Будиночок із казки Олександр БРУСЕНСЬКИЙ Для здешевлення будівництва винахідливі індивідуальні забудовники часом застосовують нетрадиційні матеріали. Наприклад, зводять будинки зі склотари або бляшанок з-під пива. Однак конкуренти цегли використовуються не тільки з меркантильних міркувань. Останнім часом українці все частіше віддають перевагу так званому екологічно чистому житлу, споруджуючи його з підручних матеріалів. Приміром, із соломи.

Так, у селі Кротенки на Пол- ни, його змазують розчином тавщині завершують будів- глини й вапна, і будинок пеництво першого в області ретворюється на такий собі солом’яного будинку. Його термос, що добре тримає тевласник, мешканець облас- пло. У будинку полтавчанина ного центру Віктор Олексі- два джерела опалення: камін йович не шкодує, що зважив- (завдяки особливій системі ся на експеримент: будинок із витяжки виконує і роль русьсолом’яними стінами теплий, кої пічки) і невелика пічка, що дешевий у експлуатації, дов- обігріває інші приміщення. За говічний і зводиться з віднос- словами представників фірми, но недорогих екологічно чис- яка зводить будинок, на його тих матеріалів. Для муруван- опалення протягом року треня стін у ньому замість цегли ба не більше п’яти кубометрів використовують солом’яні дров. Газ підводити нема поблоки. За підрахунками, на треби, а електрика в будинїхнє придбання для будинку ку буде. Що ж до вогнестійкості, площею трохи більше 100 м2 необхідно лише дві тисячі солом’яний будинок, відверто кажучи, ненадійний. Але гривень. Про переваги будинків із со- будівельники запевняють, що ломи розповіли представники глиняно-вапняна штукатурфірми, яка спеціалізується на ка витримає відкритий вогонь їхньому будівництві, — Ігор і протягом 2,5 години. ПроекОлександр. В Україні їх поки танти дають на таке житло не більше десятка, але спра- 80 років гарантії. Хоча заувава ця, на думку будівельни- жують, що в Європі, де вже ків, перспективна. Технологія будівництва солом’яного будинку майже така ж, як і звичайного цегляного. Заливають фундамент, установлюють дерев’яні бруси. Виготовляють солом’яні блоки розміром 60х120х70 см, які нагадують тюки Цей будинок стане першим на Полтавщині, на полі в жнива. Їх зведеним із соломи пресують із житньої соло- давно споруджують будинми. Причому нічим її не об- ки із соломи, вони стоять по робляють, як дехто вважає, 150 років і більше. Запорука адже блоки — екологічно довголіття такого приміщенчистий матеріал. Створювачі ня — дерев’яний каркас. У бусолом’яного будинку поясню- динку Віктора Олексійовича ють це тим, що житню солому його зроблено із сосни. Предне їдять гризуни. ставники фірми говорять, що Коли фундамент готовий і сосновий брус, герметизовазакріплені дерев’яні бруси, ний розчином глини й вапна, блоки «голять» — спеціаль- стоятиме до 400 років. А якщо ним інструментом зрізають каркас виготовити із клена солому з боку, яким вони сти- — на сотню років довше. Але куються, для щільнішого при- обійдеться це дорожче. лягання, після чого закладаІ, нарешті, про ціну. Будіють ними простір між брусавельники називають суму — 4 ми. Потім спресовують, зотис. грн за квадратний метр. внішній бік будинку ще раз Це при тому, що будинок із «голять», а солом’яні стіни соломи здадуть «під ключ» обтягують металевою сіткою. за 4—5 місяців. Будинок плоДах укривають не соломою, щею до 140 м2 з усіма новітніа сучасними покрівельними ми технологіями, у тому чисматеріалами. Унизу біля фунлі сонячними батареями, обідаменту прокладають ще одну йдеться в середньому в 60 тиметалеву сітку із дрібними косяч «зелених». Віктор Олекмірками, щоб у соломі не зимували гризуни. Далі стіни сійович від сонячних батарей усередині й зовні штукатурять відмовився, бо є опалення, і сумішшю глини й вапна. Коли це значно удешевило будіввсе готово, будинок не відріз- ництво. За його підрахунками, житло коштуватиме $40нити від цегляного. Віктор Олексійович задово- 45 тис. Гроші чималі, але гослений, що соломою утеплять і подар уважає, що добротний горище, де теж будуть житло- екологічний будинок, де легві кімнати. Так само, як і сті- ко дихати, того вартий.

16

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Newstrino

Багато світла з нічого Учені змусили вакуум народити потоки фотонів Анатолій ЛЕМИШ Одне із найдивніших передбачень квантової теорії — те, що вакуум не є абсолютною порожнечею. Насправді в ньому повно віртуальних частинок, які за певних умов то з’являються, то знову зникають, наче кролики в капелюсі у фокусника. Довго «пощупати» цих «звіренят» не вдавалося.

Але в травні цього року вчені з Технологічного університету Чалмерса в Ґетеборзі (Швеція) провели експеримент і витягли потоки фотонів з вакууму, тобто ніби «виявили» заховані в ньому віртуальні частинки. Таким чином вони підтвердили найважливішу засаду квантової теорії. Частинки, породжувані вакуумом, називають віртуальними, оскільки їхнє існування дуже коротке. Відповідно до сучасних уявлень, вони народжуються пaрами «частинка — античастинка» і зникають у результаті аннігіляції. Так, віртуальна пара «електрон — позитрон» анігілює з утворенням віртуального фотона, який знову перетворюється на електрон-позитронну пару, і т.д. Народження й знищення віртуальних частинок і є квантовими флуктуаціями.

Для елементарних частинок вакуум — це просто нижчий енергетичний стан відповідних частинці полів. І якщо полю, яке перебуває у вакуумному стані, надати достатню енергію, то відбувається його порушення, тобто народження частинок, квантів цього поля. Як же «вибити» віртуальні частинки з вакууму? Першими такий теоретичний метод запропонували голландський фізик Хендрік Казимір і його колега Дірк Полдер у 1948 році. Вони дійшли висновку, що між двома дуже близько розташованими паралельними гладкими площинами має виникати сила тяжіння, обумовлена тільки квантовими ефектами у вакуумі. Такий ефект можна порівняти з відомими випадками несподіваного притягання й зіткнення кораблів у морі. Коли два лайнери, які розгойдуються з боку в бік під час сильного хвилювання, опиняються на відстані менше 40 м один від одного, у просторі між ними припиняється хвилювання. Спокійне море між корпусами створює менший тиск, у результаті виникає сила, яка прагне притягти їх. Такий же ефект, припустив Казимір, має спостері-

гатися й між двома дзеркалами у вакуумі. Його можна образно описати як «негативний тиск», коли вакуум позбавлений не тільки звичайних частинок, а й частини віртуальних, тобто з нього відкачали все й ще трохи. Це гіпотетичне явище було названо «ефектом Казиміра». Сила тяжіння обернено пропорційна четвертому ступеню відстані між пластинами, тобто зі зменшенням відстані різко зростає. Але навіть за субмікронних відстаней вона залишається такою малою, що експериментально виявити ефект Казиміра вдалося тільки через десять років після його прогнозування, а провести безпосередні виміри — у 1996 році. Пізніше було придумано інший можливий експеримент. Згідно з теорією, схо-

Квантова фізика глибоко замислилася: дослідження не виявили «зернистості» простору. Це ставить хрест на декількох сучасних фізичних теоріях Анатолій ЛЕМИШ

Дві найбільші фізичні теорії ХХ століття існують поруч, ніби не помічаючи, що одна з одною не зовсім стикуються. ЗТВ описує космічні об’єкти, виходячи з постулату, що простір — безперервне гладке середовище. Навпаки, уся квантова теорія ґрунтується на припущенні про зернистий характер простору. Звичайно, у своїй науковій практиці астрономам, які вивча-

ють зірки й галактики, не доводиться мати справу із квантовими ефектами, так само фізики-ядерники майже не зустрічаються з явищами, описуваними ЗТВ. Тому в повсякденній роботі фізиків-практиків ця суперечність не дуже помітна. Проте наявний серйозний теоретичний дискомфорт через поділ сучасної фізики на два табори. Є й інший парадокс: квантова теорія працює добре, видає багато точних результатів. Та от невдача: квантову природу самого простору досі не виявлено. Протягом усього минулого століття тривали спроби створити об’єднану загальну теорію. Її не зміг подужати Ейнштейн, на ній зламали зуби десятки не менш талановитих учених. Щоб якось укласти спостережувані фізиками ефекти в чіткі постулати й формули, було придумано гіпотези різного ступеня екзотич-

же явище можна спостерігати, якщо розігнати дзеркало у вакуумі до швидкості, близької до швидкості світла. Під час руху його поверхня поглинала б енергію віртуальних частинок, а потім випускала б її у вигляді реальних фотонів. Але як технічно виконати такий експеримент?

5 відсотків від швидкості світла Крістофер Вілсон та його колеги з Технологічного університету Чалмерса в Ґетеборзі розв’язали це хитре завдання: досить змусити дзеркало коливати-

Ефект Казиміра: між двома провідними пластинами, розташованими на відстані декількох десятків або сотень нанометрів, народжуються тільки віртуальні фотони з довжинами хвиль, кратними відстані. Поза пластинами — будь-які віртуальні фотони. Так флуктуації вакууму штовхають пластини назустріч одна одній (ілюстрація Gerald Cleaver, Richard Obousy)

Зерно розбрату

У липні група європейських учених під керівництвом доктора Філіппа Лорана повідомила, що найретельніші спроби виявити квантування простору (тобто знайти дрібні «комірки», на які він, відповідно до теорії, має ділитися) завершилися фіаско. Відкриття квантування допомогло б «зшити» два основних фізичних стовпи — загальну теорію відносності (ЗТВ) і квантову теорію.

Світло з вакууму

ності. Як, наприклад, теорія струн. Це напрямок математичної фізики, який вивчає динаміку та взаємодії не точкових частинок, а одномірних протяжних об’єктів. Вона ґрунтується на гіпотезі, що всі елементарні частинки і їхні фундаментальні взаємодії виникають у результаті коливань і взаємодій ультрамікроскопічних квантових струн. Передбачається також, що наш чотиривимірний простір-час є поодиноким випадком загального багатомірного простору. За іншою гіпотезою, «цеглинками» нашого світу є не струни, а квантові петлі. Так чи інакше, у всіх цих теоріях головною невизначеною величиною були характеристики розмірів зерен, струн, петель. Учені вважали, що мінімально можливий поперечник зерна простору або мінімальна довжина в природі — 1,6·10-35 м (так звана планківська довжина). Для

порівняння: діаметр електрона – 2,8·10-12 м, кварка – 10-18 м. Як бачимо, між гіпотетичним «зерном простору» та електроном таке ж провалля в розмірах, як між електроном і земною кулею. Скільки загадкових суб’ядерних, субкваркових явищ може приховуватися в такій безодні! Однак для хоча б побіжного підтвердження всіх цих теорій треба було довести, що «зерна простору» дійсно існують, і визначити їх приблизні розміри.

Похорон теорії струн Як же поєднати в одному спостереженні космічні відстані й квантові явища? Теорія передбачала: простір, якщо він зернистий, має поляризувати гаммавипромінювання, яке проходить крізь нього. Відповідно до розрахунків, маленькі зерна впливають на промені світла в просторі, змушуючи їх обертатися в площині, перпендикулярній напрямку руху, і змінювати напрямок. За високих енергій промені мають скручуватися більше, ніж за низьких, і ця різниця в поляризації може бути вико-

ся з величезною частотою. Тоді воно теж має «іскритися» фотонами. Для експерименту вони використовували надпровідний квантовий інтерференційний прилад (superconducting quantum interference device, SQUID), надзвичайно чутливий до магнітних полів. У цьому пристрої мініатюрна металева петля із двома спеціальними контактами — надпровідниками, відокремленими один від одного тонким шаром діелектрика, піддавалася впливу змінного магнітного поля, що коливається із частотою 11 млрд разів на секунду. Під впливом поля петля робила коливання з невеликою амплітудою, але розвивала при цьому швидкість, що дорівнювала 5% від швидкості світла. Такої, за розрахунками, було достатньо, щоб «підштовхнути» віртуальні частинки до виходу з вакууму й виявити динамічний ефект Казиміра. Остудивши установку до досить низької температури, фізики спробували зареєструвати кванти ристана для оцінки розмірів квантового зерна. Але щоб ефект був спостережуваним, потужність випромінювання й пройдена ним відстань мають бути дійсно астрономічних масштабів. Можливим джерелом гамма-променів, уважають учені, можуть бути дуже потужні гамма-спалахи, які відбуваються, коли масивна зірка колапсує в нейтронну або наднову. Тривають вони від декількох секунд до хвилин, але на цей короткий час «освітлюють» цілі галактики. Ступінь впливу зернистості простору на поляризацію випромінювання залежить від його енергії, тому якщо простір дійсно «квантується», то гамма-промені мають приходити з різною поляризацією, залежно від енергії конкретних частинок. Для своїх обчислень група фізиків із Франції, Італії та Іспанії скористалася результатами вимірів європейського космічного телескопа Integral, його зйомкою гамма-спалаху GRB 041219A, який відбувся 19 грудня 2004 року. Відстань до джерела становила щонайменше 300 млн світлових років. Це був дуже вдалий випадок, який дозволив перевіри-

електромагнітного випромінювання, які народжуються, — і виявили надвисокочастотні фотони, які «вистрибнули» з вакууму, причому їхня частота дорівнювала половині частоти коливання дзеркала. Саме такі дані прогнозувала квантова теорія. Висновки цих досліджень можуть стати неоціненною допомогою вченим, які займаються вивченням так званої радіації Хокінга — енергії, випромінюваної чорними дірами. Ті ж самі принципи квантової механіки, які примушують «іскритися» дзеркало, що рухається, змушують чорні діри «палати» різними видами випромінювання. Безперечно, відкриття шведських фізиків гідне уваги. Якщо поліпшити характеристики експерименту, можна побудувати генератор віртуальних частинок і вилучити з порожнього простору необмежену кількість енергії. А може, удасться сконструювати двигун зовсім нового типу для космічного корабля.

Довідка «УТГ» Квантова теорія — «зонтичний» термін, який охоплює весь комплекс теорій квантової фізики. ти сучасні уявлення. Спалах був таким потужним, що Міжнародна обсерваторія гамма-променів змогла записати його в деталях. Після обробки даних учені дійшли висновку: ніякої зміни поляризації гаммапроменів під час цього спалаху не спостерігалося. Але ж ці виміри були в тисячу разів точніше, ніж усі попередні. Це не означає, що простір гладкий і не складається з елементарних «комірок», але вони, у всякому разі, мають бути менше 10-48 м. Це принаймні у 13 разів (!) менше, ніж передбачалося досі. Керівник групи доктор Філіпп Лоран висловлюється обережно: «Ми одержали дуже важливий результат для фундаментальної науки. Ця експериментальна оцінка поховала деякі різновиди теорії струн і петлевої теорії гравітації». Загальна теорія відносності й квантова теорія знову не знайшли спільних точок...

17

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Четвертий рівень

Обізнаний — отже озброєний:

Передбачити й розвиватися

економічна безпека очима вченого Безпека життєдіяльності, пожежна безпека, техногенна... До числа цих уже звичних напрямків у останні роки активно входить ще один — економічна безпека. Одна з наукових шкіл утворилася в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля: недавно тут відкрилася спеціалізована вчена рада із захисту дисертацій відповідної тематики, а на найближчий час заплановане відкриття нової навчальної спеціальності. Про проблеми та перспективи нового напрямку розповідає голова ради — доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту та економічної безпеки Ганна Козаченко (на фото).

— Ганно Володимирівно, відкриття вченої ради — доказ зростання наукового інтересу до проблем економічної безпеки. Із чим це пов’язано?

— Зараз, за моїми оцінками, спостерігається друга хвиля інтересу до цієї проблеми. Перша припала на початок 2000-х. Публікації того часу порівняно нечисленні. Економічну безпеку розуміли у двох аспектах. По-перше, як фізичний захист активів підприємства — простіше кажучи, щоб не вкрали те, що належить власникові. По-друге — як захист інформації. Адже ні для кого не секрет, що можна винести три тонни металу, але ця втрата буде нічим у порівнянні із двома вкраденими аркушами із цифрами. Тим же часом датовані й перші роботи нашої кафедри в галузі економічної безпеки. Наша монографія стала однією з перших, із неї не покористувався тільки ледачий — такі, на жаль, сьогоднішні реалії. До середини минулого десятиліття інтерес зійшов нанівець. Таке часто трапляється в науці: на «верхньому» рівні тема вичерпала свій ресурс, а глибше ніхто копати не хоче. Але економічна безпека виявилася затребуваною не тільки вченими, а й практиками; по суті, саме їхній інтерес до проблеми породив другу хвилю.

— Чи готова управлінська наука вже запропонувати бізнесу практичні розробки?

— Так, готова. Наприклад, з однією з найбільших в Україні інтегрованих промислових структур — Метінвест-холдингом — ми активно співробітничаємо з першого дня її створення. За п’ять років виконали для них серію серйозних наукових розробок. Одна з останніх тем у рамках удосконалення відповідної системи — методика для оцінювання роботи служби економічної безпеки. Завдання актуаль-

не: є підрозділ — треба знати результати його діяльності. Добра робота бухгалтерії — це, приміром, відсутність претензій із боку податківців. Зі службою економічної безпеки складніше. Можна орієнтуватися на фінансові показники: мовляв, якщо вони високі, то безпека добра. Але фінансисти — як патологоанатоми, вони констатують ситуацію. Прекрасної цифри, яка фігурує у вчорашньому звіті, сьогодні — у реальності — може вже й не бути. Ми пропонуємо враховувати не тільки фінансові потоки.

— Рада приймає дисертації з двох спеціальностей: економічної безпеки держави та суб’єктів господарської діяльності...

— Економічну безпеку необхідно забезпечувати на всіх рівнях. Потрібна вертикаль. Зараз у нас є верхній і нижній її рівні. Перший — це Рада національної безпеки та оборони України, яка має реалізовувати стратегію економічної безпеки країни. Другий — це відповідні служби на підприємствах. Організацій без цих підрозділів, напев-

но, уже немає. Інша річ, що не всі адекватно розуміють економічну безпеку. Запитую в директора, чи є в них служба економічної безпеки. «Є», — відповідає, і показує: он, бачите, хлопець із написом на спині «охорона»... Але економічна безпека — це не тільки розміщення секьюриті на вході й виході підприємства. Ми намагаємося формувати правильне бачення. Що в цій вертикалі упущено, то це регіон. Я не можу назвати структуру, яка займається економічною безпекою на рівні області, щось на кшталт РНБО. Так, на регіональному рівні не всі аспекти економічної безпеки мають такі чітко окреслені прояви, як у масштабах держави. Але деякі — продовольча, демографічна безпека — звичайно, актуальні.

— Які напрямки досліджень у галузі економічної безпеки, на ваш погляд, перспективні?

— Економічна безпека сьогодні переходить із розряду понять у розряд категорій. Предметне поле широке, напрямків дослідження багато й усі вони дуже перспективні. Можу сказати, які теми цікаві особисто для мене. Ключове поняття в теорії безпеки — загроза — сама по собі наукова проблематика. Будь-яке явище не таке страшне й некероване, якщо його вдається описати кількісно. Тому дуже перспективно навчитися описувати загрози системами показників. Далі треба оцінити, що вигідніше: розробити й впровадити заходи щодо запобігання або усунення загрози чи чекати, поки тебе «накриє». Причому загрози дуже динамічні: уранці баланс схиляється до одного варіанта, а ввечорі все може змінитися. Це наче грозова хмара: буває, поки біжиш за парасолькою, вона вже щезла. Ще один перспективний напрямок — інформацій-

на безпека. Тут традиційно розглядають технічні аспекти: паролі, бар’єри, доступи... Як на мене, не менш важливий аспект тут — це люди, проблеми кадрової безпеки, лояльності персоналу. Сучасним підприємствам не вистачає усвідомлення, що головною цінністю є саме людина. Не впевнена, що хоч чверть підприємств це визнає — чесно, а не декларативно. Я переконана, що ставлення до персоналу виключно як до одного з ресурсів — серйозна загроза безпеці.

— Рад із економічної безпеки в Україні лише чотири. Усі вони працюють на базі сформованих наукових шкіл, «живлять» їх новими фахівцями. Ви плануєте залишати молодих кандидатів наук у себе?

— Звичайно, так. Однак цільове призначення тих, хто захищається в нашій раді, може бути різним: це і ті, хто далі розвиватиме наукову школу економічної безпеки, і ті, хто готуватиме професійних керівників. Останнє особливо важливо, оскільки саме зараз наша кафедра ліцензує дві нові програми магістерської підготовки з декількох специфічних категорій.

— Може, варто починати раніше, із бакалаврів?

— Західна модель менеджмент-освіти взагалі не передбачає підготовку керівників із першого курсу. Щоб управляти, необхідно досконально знати об’єкт управління. Наприклад, ви — лікар, знаєте анатомію, фізіологію тощо, але відчуваєте, що для управління лікарнею знань вам не вистачає. Тоді ви йдете й заробляєте диплом MВ — магістра бізнес-адміністрування. У них МВА — це фактично єдина специфічна категорія. У практиці вітчизняної освіти є безліч напрямків підготовки в рамках специфічних категорій. Сьогодні на кафедрі є всі умови — і кадровий склад, і створений теоретичний базис, і науково-методичний досвід — для двох магістратур: «Управління фінансовоекономічною безпекою» і «Бізнес-адміністрування». Потребу нашого регіону в керівниках такого профілю важко переоцінити.

Розмовляв Святослав РИБНІКОВ

Дмитро СТЕФАНОВИЧ Експертний семінар Організації Об’єднаних Націй із промислового розвитку (ЮНІДО) «Концепція розвитку Центру передбачення в Україні – загальнонаціональної мережі передбачення з метою обміну та моніторингу» був присвячений створенню на базі НТУУ «КПІ» національного форсайт-центру.

нальних програм розвитку науки, технологій та інновацій. Очікується також що він надаватиме консультативні послуги з методології передбачення країнам регіону. Учасники науково-практичного семінару розглянули концепцію форсайтцентру як одного з ефективних інструментів ухвалення рішень не лише на рівні уряду України, а й на рівні регіональної та місцевої влади й менеджменту окремих підприємств, обговорили загальні питання його створення та досвід діяльності таких структур у інших країнах світу.

– Ми співпрацюємо з ЮНІДО з 2000 року, – відзначив на відкритті семінару ректор університету, академік НАН України Михайло Згуровський. – За ці роки реалізовано кілька спільних проектів. Найбільш значущий – «Започаткування та функціонування в Україні Національної програми чистого виробництва», логічним завершенням якого стало створення у 2009 році на базі нашого університету Центру з більш чистого виробництва – так званої «зеленої індустрії». Його ефекВиступає заступник керівника Державного тивність уже доведе- агентства з питань науки, інновацій но практично: майже та інформатизації України Віктор Івченко два десятка підприСклад учасників семінаємств, розташованих в різру дуже солідний: заступних регіонах України, упроник керівника Державновадили у себе запропоновані центром технологічні рі- го агентства з питань нашення, які забезпечують за- уки, інновацій та інфорощадження ресурсів і змен- матизації України Віктор шення енерговитрат у про- Івченко, перший заступцесі виробництва та мінімі- ник міністра аграрної полізують шкідливий вплив під- тики та продовольства Авприємств на довкілля. Ство- тономної Республіки Крим рення Центру передбачення Ольга Шевчук, радник міні– наступний крок на шляху стра економічного розвитку і торгівлі України Людминашого партнерства. Головна мета діяльнос- ла Мусіна, керівник відділу ті національного форсайт- з питань конкурентоспроцентру – організація комп- можності, модернізації та лексу заходів із розробки партнерства ЮНІДО Нільта впровадження техноло- ген Таш, експерт ЮНІДО гій наукового передбачення Тетяна Чернявська, кооррозвитку вітчизняної еко- динатор проектів Швейцарноміки, окремих її галузей ської агенції з розвитку та Світлана та підприємств. Шляхом за- співробітництва представники стосування методології пе- Грищенко, інстиредбачення, розвитку люд- науково-дослідних ських ресурсів у цій сфе- тутів, вітчизняних і закоррі та заохочення міжнарод- донних неурядових органіного співробітництва центр зацій, до сфери діяльності сприятиме й надаватиме до- яких належать питання інпомогу уряду України у роз- новацій, розвитку науки та робці та реалізації націо- промисловості.

Довідка «УТГ» ЮНІДО – Організація Об’єднаних Націй із промислового розвитку (англ. UNIDO - United Nations Industrial Development Organization) – спеціальна установа ООН, мета діяльності якої полягає у сприянні промисловому розвитку та прискоренні індустріалізації країн, що розвиваються, шляхом мобілізації національних і міжнародних ресурсів. Створена 1966 року. ЮНІДО об’єднує 171 державу. Україна увійшла до її складу у 1985 році. Оперативна діяльність полягає в наданні технічної допомоги країнам у здійсненні конкретних проектів та розробці регіональних довгострокових стратегій розвитку.

18

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

IT Шпальта редактора

Тонкі штучки Черговий виток спіралі розвитку інформаційних технологій повертає до життя майже забуту концепцію користувальницьких терміналів Владислав МИРОНОВИЧ

Із різною швидкістю Іван СПАСОКУКОЦЬКИЙ Останній місяць на пострадянському інтернет-просторі відзначився серією гучних витоків інформації. У відкритому доступі опинилися тексти СМС-повідомлень частини абонентів одного з російських операторів мобільного зв’язку, виписки з транзакцій клієнтів великого українського (точніше — навіть міжнародного) банку, перелік покупців досить специфічного інтернет-магазина. Фінальним акордом стала добірка документів із грифом «для службового користування», які належать різним державним органам Російської Федерації. Названі «зливи» — не результат діяльності чергового Джуліана Ассанжа або іншого «борця за правду». Усе набагато прозаїчніше — винуватцями подій стали неживі програми, а саме — пошукові боти таких систем, як Яндекс і Google. Як відомо, пошукові роботи призначені для того, щоб перебирати інтернет-сторінки й заносити інформацію про них у базу даних пошуковика. Грубо кажучи, робот «заходить» на сторінку, запам’ятовує її вміст, знаходить гіперпосилання, які ведуть з неї, переходить по них і повторює процес заново. «Пошук цілей» для індексування може провадитись і за рахунок інших джерел, наприклад, із використанням посилань, доступних у «фірмових» системах моніторингу відвідуваності сайтів, пропонованих пошуковиками. Більшість власників сайтів використовують ту або іншу систему цього типу. Витоку даних можна було б легко запобігти одним із декількох простих способів, реалізація кожного з яких вимагає лічених хвилин роботи. Чому це не було зроблено? Очевидно, власники сайтів (особливо це стосується державних органів і великих компаній) живуть в іншому масштабі часу. Розроблені ще в дев’яності або побудовані за принципами того часу веб-сторінки не відповідають вимогам сьогоднішнього дня. У світі ІТ один місяць — уже значний відрізок часу, і тому організації, для яких десять років — не строк, ніколи не зможуть угнатися за розвитком таких технологій.

Звичні для всіх стаціонарні ПК потроху йдуть із нашого життя. У користувальницькому сегменті їх витісняють ноутбуки й нетбуки, а не дуже давно до них приєдналися й планшети. У корпоративному ж сегменті зараз спостерігається тенденція переходу на так звані тонкі й нульові клієнти. Про те, що це таке й у чому їх переваги перед звичайними ПК, ми й поговоримо далі.

Нічого, крім необхідного Принципові відмінності тонкого клієнта від ПК — відсутність жорсткого диска й використання спеціалізованої локальної ОС (одне з головних завдань якої — організація сесії зв’язку з термінальним сервером для роботи користувача). Тонкий клієнт звичайно не містить рухливих деталей і виконується в спеціалізованих корпусах із пасивним охолодженням. (За бажання таке можна зробити й зі звичайним ПК, тому не слід плутати тонкий клієнт із моноблочним комп’ютером або slim-ПК.) У більшості випадків тонкий клієнт має мінімальну апаратну конфігурацію. Замість жорсткого диска для завантаження локальної

Те, що нове — це добре забуте старе, твердження, може, і не безперечне, але досить правдиве. У 60-ті роки, коли про персональні комп’ютери і згадки не було, обчислення робилися на потужних (і надзвичайно габаритних!) центральних комп’ютерах. Доступ до них здійснювався за допомогою клієнтських терміналів із мінімальною функціональністю, які не могли самостійно провадити якісь сер- Компактний комп’ютер US110 йозні обчислен- виробництва компанії NEC, ня. Поява на призначений для використання ринку перших як тонкий клієнт. Габарити — 150х94х30,4 мм, вага — 350 г ПК і розвиток комп’ютерної інфраструк- ОС використовується DOM тури в цілому привели до (DiskOnModule) — спецітого, що в дев’яностих- альний модуль із роз’ємом двохтисячних роках лево- IDE, флеш-пам’яттю та міва частка роботи виконува- кросхемою, яка реалізує лася на повнофункціональ- логіку жорсткого диска. У них стаціонарних ПК. Цен- BIOS такий модуль визнатральні комп’ютери мережі чається як звичайний він(сервера) відігравали роль честер. У деяких конфігукоординаційних центрів раціях тонкий клієнт зароботи корпоративної ме- вантажує операційну систережі, місця зберігання за- му мережею із сервера, вигальних даних, але тільки користовуючи спеціальчастково і в останню чергу ні протоколи, наприклад використовувалися як за- PXE, BOOTP, DHCP, TFTP гальний обчислювальний і Remote Installation Services ресурс.

(RIS). Сьогодні історія роЩо ж до технічних харакбить новий виток. По- теристик тонких клієнтів, всюдне поширення потуж- то вони, залежно від ціноних дата-центрів, упрова- вої категорії (а ціна на такі дження хмарних техноло- пристрої коливається від гій не тільки в корпоратив- $140—150 до $600—620), ному, а й навіть у користу- можуть бути різними. Навальницькому сегменті, по- приклад, бюджетні моделі всюдна віртуалізація робо- оснащуються простенькими чого процесу приводить до ARM-процесорами з тактотого, що, здавалося б, за- вою частотою від 400 МГц, буті й витіснені клієнтські оперативною пам’яттю обтермінали одержують дру- сягом від 128 Мб, твердоге життя. Нікого не здиву- тільними накопичувачаєш тим, що за допомогою ми (SSD) від 256 Мб (хоча є «хмари» або центрів об- моделі і з меншим обсягом), робки даних (ЦОД) навіть декількома USB-портами на найслабших нетбуках та сітьовим інтерфейсом. А можна виконувати дуже ре- от моделі топ-рівня за свосурсомісткі завдання. Саме їми параметрами (крім обтому тонкі й нульові клієн- сягу флеш-пам’яті) можуть ти знову стають затребува- не поступатися навіть неними. поганим нетбукам, маючи,

робляються на сервері, знижується загроза хакерських атак і локальних вірусних епідемій, зростає продуктивність праці співробітників унаслідок відсутності доступу до ігор, сторонніх додатків і онлайн-спілкування. Недоліком тонких клієнтів є досить серйозні (щодо продуктивності та надійності) вимоги до центрального сервера, наявність у клієнтів SSD-накопичувача й ОС (що робить такі пристрої всетаки потенційно уразливими для кіберзлочинців), а також фактично цілковиту залежність пристрою від доступу до центрального сервера.

наприклад, процесор Intel Atom із частотою 1,66 ГГц, 2 Гб ОЗП й 4 Гб флеш-пам’яті. Що ж до операційних систем, то деякі виробники (наприклад HP) використовують ОС власної розробки, інші — Windows Embedded різних версій, треті — Unixподібні або Linux. Деякі моделі (причому в різних цінових категоріях) навіть мають убудований веб- Помножимо браузер. І ще один немало- на нуль важний чинник — усі тонкі На початку статті ми згаклієнти мають дуже низьке дували не тільки тонкі, а енергоспоживання (до 65— й нульові клієнти. Чим же 70 Вт) і вагу (до 2 кг). другі відрізняються від перОкрема категорія — так ших? Основною ідеєю нузвані перехідні моделі. Це льових клієнтів є перенесистеми топ-рівня, які наближаються за своїми ха- сення всієї роботи на сервер. рактеристиками до стаціо- У них, на відміну від тоннарних ПК. У них викорис- ких, немає ні процесора, ні товуються повноцінні про- оперативної пам’яті й SSDцесори (Intel Celeron, AMD накопичувача, і ніякого, наPhenom та ін.), обсяг опера- віть урізаного, ПЗ. Фактичтивної пам’яті досягає 6 Гб, но нульовий клієнт — мініє також убудований дис- атюрний пристрій із декільплей. Ціна на такі пристрої кома інтерфейсами для підключення мережі, маніпудосягає $1000. Можна сформулювати ляторів, монітора та ін. У кілька головних переваг випадку з тонким клієнтом тонких клієнтів для серед- 75—80% обчислень відбуваніх і великих компаній. По- ється на сервері, а решта — перше, це реальне скоро- на терміналі. Нульовий же чення витрат. Навіть якщо дозволяє перенести на серне брати до уваги знижен- вер 100% обчислень, залиня витрат на електроенер- шаючись фактично просто гію, то можна істотно за- сполучною ланкою між коощаджувати, наприклад, на ристувачем і сервером. переобладнанні. Не секрет, Технічний бік роботи нущо комплектація звичайних льового клієнта дуже проПК застаріває раз на 2—4 стий. Після підключенроки. Тобто компанії, скажі- ня термінал звертаєтьмо, із сотнею робочих стан- ся до DHCP-сервера, одерцій, один раз за цей пері- жує свою IP-адресу й прохоод доводиться багато запла- дить авторизацію в брокері тити за заміну комплекту- з’єднань. Після цього корисвальних або закупівлю но- тувач може ввійти в систему вих ПК. У випадку викорис- й одержати доступ до персотання тонких клієнтів треба нальної віртуальної машилише оновити «залізо» й ПЗ ни, на якій він і виконуватина сервері. Крім того, завдя- ме всю свою роботу. Оскільки відсутності рухомих частин і малих навантажень термін служби комплектувальних тонких клієнтів значно вище, ніж у звичайних комп’ютерів. По-друге, в умовах ве- Портативний ликої компанії викорис- нульовий клієнт від компанії Fujitsu тання таких пристро- дозволяє використовувати наявні їв значно спрощує мо- персональні комп’ютери й ноутбуки ніторинг, обслуговуван- як віртуальні робочі місця ня, управління й налашту- ки вся робота відбувається вання користувальницьких у віртуальному середовищі, терміналів. У такій ситуації для повноцінного функціороль системного адміністра- нування нульових клієнтів тора фактично обмежується необхідні гіпервізори — обслуговуванням сервера й програми або апаратні схеперіодичним моніторингом ми, які забезпечують одночасне виконання декількох стану бази клієнтів. По-третє, істотно підвищу- операційних систем на тому хост-компьютері. ється інформаційна безпе- самому ка компанії, оскільки майже Гіпервізор також забезпечує всі дані зберігаються й об- ізоляцію операційних сис-

Класичний нульовий клієнт Dell FX100

тем одна від одної, захист і безпеку, поділ ресурсів між різними запущеними ОС і керування ресурсами. Приклади гіпервізорів, що використовуються в нульових клієнтах, — це Microsoft Hyper-V, Citrix, vSphere. Через свою уніфікованість моделі нульових клієнтів від різних виробників майже не відрізняються. Відмінності можуть полягати в кількості й типі інтерфейсних роз’ємів, у формі пристрою та інших параметрах. Головна ж класифікаційна ознака — наявність або відсутність у пристрої інтегрованого монітора. Якщо такого нема, то обов’язково є графічні інтерфейси (VGA, DVI-I) і можливість підключати декілька моніторів одночасно. Моделі з інтегрованими моніторами мають стандартні широкодіагональні дисплеї з діагоналлю 17—24 дюйми. У таких рішеннях підключення другого монітора найчастіше неможливе. Переваги в нульових клієнтів майже ті самі, що й у тонких, а от плюси перших перед тонкими полягають в меншій вартості пристроїв, ще більшій простоті в обслуговуванні та абсолютній неуразливості (оскільки дані не зберігаються на пристрої, а ОС просто немає) щодо інформаційної безпеки. Оплачувати це доводиться ще більшими вимогами до надійності, продуктивності серверів і стабільності (а також пропускної здатності) локальної мережі або інтернет-з’єднання. У цілому тонкі й нульові клієнти — добре рішення для середніх і великих компаній як у організації роботи, так і в економії коштів. З огляду на те, що такі рішення виробляють такі маститі гравці ІТ-ринку, як HP, Fujitsu, NEC, Dell і Oracle, можна не сумніватися не тільки в якості пристроїв, а й у їхній перспективності: такі великі компанії грошей на вітер не кидають. І хоч тенденція переходу від стаціонарних ПК до термінальних поки тільки окреслюється, згодом частка тонких і нульових клієнтів у корпоративному сегменті обов’язково збільшуватиметься.

19

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

IT

Розділяй і обчислюй

ко стрибкоподібно: випускаються клієнти для непідтримуваних раніше операційних систем пристроїв, оптимізується код, до проекту підключаються нові користувачі.

GRID-системи наочно ілюструють закон переходу кількості в якість Андрій БЄЛОКРИНИЦЬКИЙ У 1949 році журнал «Популярна механіка» написав, що в майбутньому комп’ютери важитимуть не більше півтори тонни. Тоді, на світанку розвитку обчислювальних пристроїв, ніхто й уявити собі не міг, яку величезну продуктивність ПК зможуть продемонструвати вже через кілька десятиліть. Лише через двадцять років розвиток комп’ютерів дозволив відправити першу людину на Місяць. Відтоді технології пішли ще далі: будь-який сучасний смартфон значно продуктивніший за комп’ютер NASA, що використовувався наприкінці 60-х років.

Швидкість процесорів подвоюється в середньому кожні 18 місяців. Це приводить до того, що суперкомп’ютери, на яких ще недавно лежала оборона цілих держав, зараз можна порівнювати з калькуляторами. На світ чекає черговий перехід кількості в якість, завдяки якому доступну обчислювальну потужність можна буде підняти на недосяжний колись рівень. Ключову роль у новому «квантовому стрибку» відіграє Інтернет. Будьякий користувальницький комп’ютер, яким би потужним він не був, неможливо використовувати для більш-менш серйозних розрахунків. Однак за допомогою Всесвітньої павутини навіть розташовані в різних кінцях світу ПК можна поєднувати в надпотужні обчислювальні мережі. Такі кластери називають «розподіленими мережами» або GRID (від англ. grid — ґрати, мережа).

Мурахи проти динозаврів Щоб краще уявити собі можливості GRID, треба порівняти їх із суперкомп’ютерами — найпотужнішими комп’ютерами на планеті, які використовуються переважно з науково-дослідною метою. Наразі перший рядок у рейтингу найпродуктивніших комп’ютерів займає K computer, швидкодія якого оцінюється в 8 Пфлопс (8·1015 флопс — операцій із плаваючою комою на секунду). Tianhe-1A, який іде за ним, уже значно повільніше і його швидкість — лише 2,5—4,5 Пфлопс. Замикає першу десятку Roadrunner,

продуктивність якого ледь перевищує 1 Пфлопс. Японський K computer потрапив на перший рядок лише влітку 2011 року, а до цього перше місце в рейтингу найшвидших обчислювальних систем займала мережа розподілених обчислень Boinc, на базі якої працює більше 60 проектів. Ще в травні 2010 року Boinc де-

13 комп’ютерів, які працюють американським ентузіастом)

монструвала продуктивність у 5,2 Pflops, тобто вдвічі більше, ніж у найпотужнішого суперкомп’ютера на той час. Із запуском K computer системи GRID не втратили своєї переваги, оскільки в ті ж 8 Pflops зараз оцінюють продуктивність розподіленої мережі Folding@home. Пару років тому здавалося, що GRID — системи вже готові відправити в нокаут удару суперкомп’ютери. Поки ці прогнози не збулися, однак проста арифметика показує, що мережі розподілених обчислень усе-таки домінуватимуть за швидкістю, просто це станеться трохи пізніше, ніж очікувалося. Крім продуктивності в GRID є й інша важлива перевага. Їх можна використовувати фактично безкоштовно, у той час як на будівництво потужного комп’ютера можна витратити мільйони доларів, але через пару років він однаково застаріє.

Чудеса в решеті Перш ніж ми дізнаємося, чому майбутнє серйозних обчислень — за GRID, а не за суперкомп’ютерами (які, утім, нікуди не зникнуть), треба докладніше зу-

пинитися на тому, що ж це за мережі. Кілька комп’ютерів завжди розв’язують розпаралелюване завдання швидше. Проблеми виникають тоді, коли завдання на них треба копіювати, приміром, із фізичного носія. Якщо ПК розташовані в різних містах, то час, витрачений на дорогу, нівелює всі переваги

у

GRID

(система

складена

від використання декількох обчислювальних блоків. Із появою Інтернету цю проблему вдалося розв’язати — комп’ютери в будь-якій точці планети можуть одержувати завдання для розрахунків синхронно. Сучасна мережа розподілених обчислень складається зі звичайних ПК, на яких користувачі запускають програму (клієнт), що одержує завдання для розрахунку. Обчислення можуть виконуватися від декількох хвилин до декількох днів, після чого застосунок відправляє отримані результати назад. З огляду на те, що в деяких проектах беруть участь по декілька сотень тисяч комп’ютерів, розрахунки провадяться дуже швидко, хоч і не всі ПК доступні 24 години на добу. Розрахунки можна робити не тільки на персональних комп’ютерах. Для цих потреб добре підходять і ігрові консолі. Так, PlayStation 3 успішно використовують у проекті Folding@home. Дуже довго консоль навіть випереджала за продуктивністю звичайні комп’ютери, поки розробники не випустили оптимізовані клієнти для багатоядерних процесорів і графічних прискорювачів. Продуктивність GRID весь час зростає, причому нерід-

Обчислювальні потужності для всіх, недорого Розподілені обчислення сьогодні застосовують фактично в будь-якій галузі науки: астрономії, фізиці, хімії, біології, медицині, математиці та багатьох інших. У медицині комп’ютери найчастіше дозволяють краще зрозуміти можливості людського організму, допомагають у пошуку ефективних ліків. Найвідоміший проект Folding@ home займається симуляцією згортання білків для розробки нових медикаментів проти раку, хвороби Альцгеймера та інших захворювань. F@H — не єдиний такий проект. Декілька великих організацій і інститутів розробили схожі програми для моделювання поводження білків. Популярним останнім часом стало й прогнозування клімату. На комп’ютерах користувачів шукають найточніші моделі його опису. Для цього як вихідна інформація в ПК вносяться коректні дані, скажімо, двохсотлітньої давнини, після чого комп’ютер тестує різні моделі в пошуку тих, які видають результат, найближчий до наявного зараз. Фізики й астрономи завжди робили багато розрахунків, і саме їм, як ніко-

талі все-таки відправляють для обрахування на доступні ПК ентузіастів. Говорять, що коли винахід починають масово застосовувати з комерційною метою, можна вважати, що він довів свою життєздатність і має майбутнє. У зв’язку із цим слід відзначити цікавий факт: зовсім недавно на інфраструктурі BOINC запущений проект BURP, призначений для рендерингу 3D графіки, тобто для використання розподілених мереж у розв’язанні звичайних побутових завдань. Звідси ми плавно перейдемо до того, що відбудеться з GRID у найближчому майбутньому.

У майбутнє разом Системи GRID чимось схожі на пірингові мережі P2P (BitTorrent, eMule). Швидко скачати файл будь-якої миті можна завдяки тому, що у світі завжди увімкнена певна кількість комп’ютерів, які роздають цей файл. Імовірно, у майбутньому з такою ж легкістю ми зможемо одержувати доступ не до файлів, а до обчислювальних ресурсів інших комп’ютерів. Усе, що треба для цього — розробити спеціальну програмну платформу, яка дозволятиме застосовувати ПК як осередок обчислювальної системи. У невеликих масштабах такі експерименти вже проводяться. Наприклад, досить популярний клієнт обміну текстовими повідомленнями

Найближчим часом можна чекати на серію послідовних стрибків продуктивності GRID мереж. Завдяки переходу на обчислення за допомогою відеокарт мережі зможуть значно збільшити швидкодію, оскільки процесори графічних прискорювачів виконують специфічні розрахунки набагато швидше центральних процесорів. За наступні п’ять років продуктивність GRID цілком може підвищитись у 10 разів і навіть більше. Для порівняння, швидкодія Folding@home зросла в 7 разів за попередні 3,5 роки, і темпи зростання лише збільшуються з часом. Можливо, слід чекати й випуску GRID-клієнтів для мобільних пристроїв. Сучасні смартфони за продуктивністю майже зрівнялися з консолями поточного покоління, а саме останні дозволили кілька років тому проекту Folding@home увійти до Книги рекордів Гіннесса як найшвидшому обчислювальному кластеру у світі. Смартфони цілком можуть робити розрахунки й під час підзарядки, тому користувачам не доведеться буде турбуватися про їхню автономність. Більшість учасників GRID віддає обчислювальну потужність свого комп’ютера безкоштовно, розуміючи, що ці розрахунки ведуть не до якихось абстрактних цілей, а до цілком конкретних результатів. Виходячи зі своїх інтересів будь-яка людина завжди може знайти цікавий для неї проект: хтось із дитинства захоплювався астрономією і розшифровуватиме сигнали, отримані з космосу, хтось захоче допомогти в створенні ліків від невиліковних поки хвороб, а хтось шукатиме докази математичної гіпотези. Деякі проекти навіть мають невелике фінансування, тому у разі досягнення певних результатів виплачують грошову винагороду користувачеві, на комп’ютері якого було знайдено рішення завдання.

Машинний зал K computer (фрагмент)

А що в нас?

му іншому, стали в пригоді нові обчислювальні потужності. За допомогою GRID ведуть пошук гравітаційних хвиль у проекті Einstein@ home, установлюють структуру Чумацького Шляху (MilkyWay@home) і навіть шукають сигнали інших цивілізацій (SETI@home). Великий адронний колайдер також робить частину розрахунків у GRID. Для основних обчислень у нього є і власний суперкомп’ютер, однак деякі другорядні де-

Підключаючись до проектів GRID, користувач найчастіше може вказати команду або країну, від якої він бере участь. Усі віртуальні бали, отримані ним за успішно обраховані завдання, також зараховуватимуться в скарбничку обраної країни. За статистикою сайта distributed.org.ua, у деяких проектах Україна займає дуже високі місця, у тому числі й перші. У середньому ж на платформі Boinc ми зараз на 41-му місці.

Digsby уже кілька років поширюється з убудованим модулем Digsby Research Module, який під час простою комп’ютера використовує процесор для різних наукових обчислень. Звичайно, у майбутньому було б краще, щоб такі модулі вбудовувалися безпосередньо в операційну систему, або, скажімо, у драйвера відеокарти, але при цьому залишали користувачеві можливість відключити програму будь-коли.

20

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Автопром

Корисна ретроспектива Із кожним поколінням автомобіль кращає. Щоб цілком оцінити цей факт, іноді не зайве озирнутися назад. Після чого — замилуватися, зрадіти, а то й здивуватися Олександр НІКОЛАЄНКО

Простіше — краще Уявіть собі конструкцію: розподільний вал розташований внизу двигуна, а не вгорі, як у сучасних моторах, і приводиться в рух шестірнею від колінчастого вала, а не ременем або ланцюгом. У легковому авто відстань від розподільного вала до самих клапанів — не менше 20—30 см. Щоб передати зусилля й змусити клапан відкритися, між кулачками розподільного вала й верхнім штовхачем розташована штанга — металевий прут. А щоб, нарешті, змусити клапан відкритися вниз, рух із напрямку «вгору» перетворюється на протилежний коромислом. Уфф... Складно не тільки для опису, а й, мабуть, для розуміння. Особливо на тлі сучасної конструкції, де розподільний вал розташований безпосередньо над клапаном і його ексцентричні кулачки під час обертання натискають на цей клапан. От і весь газорозподільний механізм. Власники перших ВАЗівських «вісімок» захоплювалися не тільки простотою та надійністю такого виконання клапанного механізму, а й непогрішними тепловими проміжками, які навіть за недбалого обслуговування цілком обходилися без регулювань по 50—60 тис. км і більше. На відміну, наприклад, від двигунів «ГАЗ» 402-ї серії з нижнім розподільним валом (випускалися аж до 2003 року), проміжки в яких катастрофічно змінювалися вже за пробігу 5 тис. км. Тільки уявіть собі коефіцієнт теплового розширення штанги довжиною кілька десятків сантиметрів, коли двигун розігріваєтся до робочої температури! Та й сама система регулювання проміжку являла собою болт із контргайкою. У той же час на сучасному двигуні проміжок регулюється підкладанням товстої металевої шайби, яка, на відміну від контргайки, не має властивості «відпускатися» та роз-

кручуватися, завдяки чому зберігає встановлений тепловий проміжок кілька десятків тисяч кілометрів пробігу. Ну а те, що схема з нижнім розподільним валом майже цілком виключає можливість конструктивного використання більше двох клапанів на циліндр — ще один привід вигукнути, подивившись на сучасну конструкцію: «І чому до цього не додумалися раніше? Адже це очевидно!» Для більшого ж ефекту слід додати, що аж до другої половини ХХ століття в моторобудуванні застосовувалася ще більш недосконала система ГРМ: не тільки з нижнім розташуванням розподільного вала, а й... самих клапанів. У такій конструкції і повітряно-бензинову суміш, і відпрацьовані гази через довгі труби підводили до розташованої нижче системи клапанного механізму!

й будова його досить непроста: дюралевий корпус із десятками каналів і камер, поплавець із голчастим клапаном, жиклери, прискорювальний насос, заслінка «підсмоктування», економайзери потужності й примусового холостого ходу, механічні та електромагнітні клапани... Тепер це різноманіття замінене розпилювачем інжектора й електронним блоком керування з датчиками, які їх обслуговують (зокрема, температури, положення дросельної заслінки). Утім, незважаючи на те, що перші інжекторні системи на автомобілі з’явилися на початку 50-х років, справжню революцію в системах живлення цей пристрій зміг зробити лише в парі з ще одним винаходом — лямбдазондом. Цей датчик на основі оксиду цирконію, запропонований компанією Bosch

Без камери в колесі стало набагато краще

Утім, задля справедливості треба сказати, що сам привід (шестерінчастий) у цих випадках був фактично вічним, на відміну від ременів і ланцюгів, які рвуться, розтягуються й вимагають періодичної заміни. Ще більше вражає еволюція системи живлення двигуна, яку теж спрощено. Аж до 2006 року в Україні можна було придбати новий автомобіль із карбюратором. Той, хто хоча б раз мав справу з цією дивовижною конструкцією, знає, наскільки він примхливий, неточний в дозуванні суміші й вимогливий в обслуговуванні. Та

Камера — абсолютно зайва частина колеса

у 1976-му, «уміє» визначати залишкову кількість кисню у відпрацьованих газах. За рахунок цього моторобудівники одержали інструмент контролю процесу приготування суміші «на ходу» й змогли відтворити в системі живлення стехіометричну (ідеальну, близько 14,7:1) суміш із повітря й палива. Що не тільки сприятливо позначилося на потужності, а й вивело економічність авто на новий рівень. Якщо вже говорити про систему живлення в цілому, то в минуле разом із карбюратором пішов і механічний бензонасос — річ примхли-

Найкращий винахід — лямбда-зонд

ва й ламка, на відміну від ресурсного й надійного електричного нагнітача. Система запалювання за минулі кілька десятиліть теж змінилася кардинально. Ще недавно утворенням іскри «завідував» переривник, механічна конструкція якого швидко зношувалася й на високих обертах просто не встигала замикатисярозмикатися. Крім того, він потребував постійного регулювання проміжку. Не кра-

на шина. Власне, це тепер вона стала звичайною — безкамерною. Пару ж десятків років тому населення Радянського Союзу користувалося виключно камерними шинами, якщо не враховувати невелику партію автомобілів «Москвич-407» 1960 року, укомплектованих безкамерними покришками. Під час монтажу камерної шини потрібна була мало не хірургійна охайність: будьякий камінчик, порошинка й

Порада «бувалого»

Кривий стартер

ще працював і механічний рознощик, який обертався на одному валу з переривником і розподіляв уже посилений котушкою електричний заряд по свічках. Головною проблемою рознощика було підгоряння контактів, які доводилося регулярно чистити. Вуглик, який передавав струм на обертовий «бігунок», просто стирався й періодично потребував заміни. Регулятор кута випередження запалювання теж мав механічну конструкцію й працював відразу від двох приводів — відцентрового, який змінював випередження залежно від обертів, і вакуумного, який вносив додаткову корекцію залежно від навантаження. Замість усього цього тепер електронний блок керування, який видає вже готовий заряд у потрібний час і потрібної тривалості для кожної свічки. А датчик детонації, уперше застосований саме в електронній системі запалювання, звільняє власника від необхідності регулювання, якщо автомобіль заправляється бензином із різним (але в розумних межах!) октановим числом. Якщо подумки провести конкурс на краще спрощення в автомобілі, то безперечним переможцем стане... звичай-

Інжектор

побігає швидкому зниженню тиску або навіть цілком герметизує прокол. Що це означає з огляду на безпеку руху, думаю, пояснювати не треба. Оце дійсно спрощення. А треба було тільки викинути камеру! Єдиний недолік безкамерної шини — її неможливо змонтувати «у польових умовах»: щоб повітря «посадило» покришку на диск, треба швидко створити великий тиск, а на це здатний лише потужний компресор. Тому аптечка для ремонту безкамерних шин містить спеціальні «грибочки», які інструментом можна заправити всередину покришки через прокол, після чого, потягнувши за «ніжку», притиснути тильний бік липкого «капелюшка» до внутрішньої поверхні шини. Усе це робиться без демонтажу покришки й дозволяє без пригод завершити подорож.

навіть піщинка, які потрапили між камерою й покришкою, дуже швидко протирали дірку, яка також могла утворитися від простого тертя камери об шину, для запобігання чого під час монтажу внутрішній бік покришки треба було пересипати тальком. Різкий старт із прокручуванням коліс або екстрене гальмування могло викликати зсув камери й відрив «соска» — ніпеля камери. Наїзд на цвях гарантовано призводив до втрати тиску протягом декількох секунд. Будь-яке пошкодження камери на великих швидкостях викликало аварійну ситуацію: колесо моментально втрачало тиск, а порожня шина чинила великий опір коченню. Як наслідок —автомобіль заносило. Інша річ безкамерна шина, винайдена, до слова, ще 1903 року працівником компанії Goodyear американцем Лінчфілдом. Ніпель вставлений безпосередньо в диск, а тиск повітря, розпираючи покришку зсередини, притискає її краї до диска. Спеціальний в’язкий шар гуми, нанесений на борти, герметизує місце стику. Такий же шар розташований паралельно біговому сектору всередині шини. Навіть у випадку проколу він заповнює отвір і за-

Якщо ви опинилися далеко від цивілізації, запасне колесо пробите, а відремонтувати шину нема ніякої можливості без демонтажу, є (правда, не найлегший) спосіб «посадити» її на диск без компресора після завершення ремонту. Викручуємо золотник на кожному із цілих коліс, накачуємо його до тиску 3,5 атмосфери (це безпечно), від’єднуємо шланг від корпуса насоса й надягаємо на ніпель монтованого колеса (золотник теж має бути викручений). Повітря, яке надходить із цілого колеса під великим тиском, цілком здатне замінити компресор.

Туга за рудиментами Стартер сказав «вжи-ии...и...» і замовчав. Потужна аудіосистема не тільки допомогла чудово провести час на безлюдній піщаній косі, а й фактично повністю посадила акумулятор. Від спроб утрьох розштовхати двотонний джип на піску нас звільнила коробка-автомат. Ет, сюди б старий добрий «кривий стартер», як жартома називали заводну ручку, яка обов’язково була в комплекті більшості радянських автомобілів... Сучасні джипи можуть усе — подолати болото, затяг-

Система привода клапанів із нижнім розподільним валом

21

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Автопром ти себе лебідкою майже на вертикальну скелю й проїхати дном ріки. Але навіть споряджені для «Кемел-трофі» вони звільнені від такої чудової можливості — завести двигун за допомогою сили м’язів. Шкода... У підсумку наш вікенд закінчився глибокою ніччю, і дорога додому коштувала чималих нервів і чималих грошей готівкою — хто ж задарма ризикне їхати незрозуміло куди піском, щоб лише дати «прикурити»... Доливаючи дорогу «незамерзайку» у бачок, який порожніє кожні півгодини, мимоволі зі смутком згадуєш ще один старезний пристрій — двірники фар. Їх замінила система омивачів під тиском, здатна витратити чотири літри рідини за декілька «пшиків». Не сперечатимусь, що для більшості сучасних автомобілів, це, мабуть, єдиний спосіб очистити фігурні фари. Але наскільки ефективніше та економічніше був простий механічний очисник на «ВАЗ-2107», якому пари літрів «незамерзайки» вистачало принаймні на кілька днів... Звичайно, цільне скло вікна передніх дверей виглядає досить естетично, особливо якщо воно ще й безрамкове. Але так зручно було, відкривши «вітровичок» у «Жигулях», спрямувати потік повітря в обличчя або, навпаки, «на витяжку»... Задля справедливості відзначимо, що кватирка була також даниною тодішньої автомоди й знахідкою для зловмисника: замочок нагрівався сигаретою й «випаювався», після чого віконце елементарно відчинялося. Зате слово «шприц-маслянка» не викликає в колишніх водіїв нічого, крім здригання від спогадів про години, проведені «під машиною». Утім, майже всі сучасні джипи також «шприцюються» під час ТО в середньому по 10—12 точках промаслення (проти 16 у «Волги» «ГАЗ-24»). Безперечно, нерозумно ностальгувати за сидіннямидиванами, шкворневою підвіскою або триступеневими коробками передач. Але подеколи озиратися назад усетаки варто. Хоча б для того, щоб порадіти за сьогодення. Або переконатися, що деякі конструктивні особливості старих авто забуті дарма. Чому підтвердження — усе той же торсіон, який поступово відроджується в сучасних моделях (передня підвіска MitsubisgiPajeroSport, VWTransporterT4, задня на вантажопасажирському RenaultKangoo) і дає неперевершений комфорт підвіски разом із чудовою керованістю.

На суміжжі механіки та електроніки Розшифровуємо абревіатури DCT і DSG Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ Якщо швидко переглянути пропозиції автодилерів, то в графі «коробки передач» усе частіше зустрічається складна назва «преселективна» або «роботизована механічна» КПП. Авто з такими агрегатами перебувають у верхньому ціновому діапазоні, тому ця опція вважається «крутим наворотом» для забезпечених покупців і високотехнологічною «фішкою» для ентузіастів. Але, певне, уже незабаром ми побачимо такі трансмісії на більш доступних іномарках (інженерна думка вітчизняного автопрому не може подужати навіть розумну АКПП), тому час розібратися із принципом їхньої роботи.

Не плутаймося у скороченнях Латинське скорочене позначення преселективної або коробки передач із подвійним зчепленням — DCT (від англ. dual clutch transmission). Але піонером у серійному впровадженні таких КПП стала компанія Volkswagen. Саме тому преселективні коробки часто узагальнено називають DSG (Direct-Shift Gearbox) — від маркетингової назви, придуманої німецькою компанією. Другим найбільшим упроваджувачем технології стала компанія Ford, європейський підрозділ якої спільно з фахівцями фірми Getrag розробив лінійку Powershift, яка концептуально ґрунтується на тих же принципах, що й DSG. Але щоб рекламні буклети виглядали більш солідно, автовиробники використовують різні скорочення для позначення одного й того ж агрегата: PDK (Porsche), SST (Mitsubishi), DCG (BMW). Приміром, Audi експлуатує назву S-tronic, хоча ці КПП майже не відрізняються від фольксвагенівських DSG (обидві компанії входять до Volkswagen Audi Group).

Згадуємо матчастину Гігантська світова індустрія автопрому досі не розібралася із проблемою оптимальної передачі крутного моменту із двигуна на колеса. А саме на цьому етапі відбуваєть-

ся найбільша втрата КПП, і без того не найефективнішого двигуна внутрішнього згоряння. Радянські авто безальтернативно комплектувалися механічними КПП, тому вони історично ближче вітчизняному автолюбителеві. Перемикання передачі в ній відбувається шляхом натискання педалі зчеплення, яке від’єднує двигун від КПП і припиняє подачу силового потоку до коробки. За допомогою важеля водій вибирає потрібну передачу, зубчаста муфта переміщається від однієї шестірні до іншої, синхронізатори вирівнюють швидкість обертання муфти, передача безударно вмикається, а водій відпускає педаль зчеплення, повторно з’єднуючи двигун із трансмісією. Із появою в нас іномарок у життя автолюбителів входять гідромеханічні «автомати», які відразу полюбили новачки й ті, хто любить комфорт. За передачу силового потоку тут відповідає електроніка за участю муфти зчеплення, конвертора й набору планетарної передачі, а пульсацію тяги згладжує гідротрансформатор. Однак гідравлічні втрати з’їдають багато потужності, збільшують витрату палива. Останнім часом багато автовиробників упритул зайнялися модернізацією та впровадженням варіаторів (безступеневих КПП) — одним із видів «автоматів», що використовує рухливу систему шківів і ремінь для створення нескінченної безлічі передатних співвідношень на широкому діапазоні обертів. Однак вони, як і раніше, не справляються з передачею великого крутного моменту.

Сухі й мокрі Коробка передач із подвійним зчепленням — друге покоління роботизованих механічних (півавтоматичних) КПП. Вона має вхідний і проміжний вали для розміщення шестірень, зчеплення й синхронізатори, чим дуже нагадує стандартну «механіку». Але її головна особливість — подвійний вал (як відомо, у стандартної механічної трансмісії всі шестірні передач розташовані на одно-

му вхідному валу). Конструктивно внутрішній вал розташований усередині порожнього зовнішнього. На останній «повішені» парні передачі, у той час як на внутрішній — непарні. Для кожного вала передбачене незалежне зчеплення. Таким чином, під час розгону на непарній передачі наступна, парна, уже ввімкнена (звідси й назва — преселективна). Під час перемикання потік потужності не припиняється: непарне зчеплення розмикається, а парне синхронно замикається. Далі — аналогічно, але на рівень вище. Цей процес відбувається за участю комп’ютера, соленоїдів і гідравліки, тому педалі зчеплення в авто з DCT немає.

ного моменту, але витрачають багато енергії. Тому така трансмісія в парі зі «слабкими» моторами не дає виграшу у витраті палива (один з основних плюсів DCT). Приміром, у Volkswagen Group її встановлювали тільки на автомобілі мінімум із 140-сильними двигунами. Слабші мотори звичайно агрегуються із преселективними «семиступками» із двомасовим маховиком і «сухими» зчепленнями, які технологічно мало чим відрізняються від використовуваних у МКПП. Основне нововведення трансмісії — мастилонасос із електроприводом, який вмикається тільки коли тиск падає нижче критичного мінімуму, не забираючи без необхідності потужність

із п’ятої передачі «мехатроніка» намагається перейти відповідно до закладеного алгоритму на щабель вище, у той час як для необхідного водію прискорення необхідна знижена передача. Виходить секундна (а іноді й більше) затримка й відчутний поштовх, оскільки автоматика, «усвідомивши» помилку, змінює попередньо ввімкнену шосту передачу на другу або третю. З іншого боку, майже в усіх таких КПП передбачений ручний режим перемикання, реалізований через звичний важіль КПП або екзотичними підкермовими «пелюстками», як, наприклад, у автомобілях VW. Крім того, півавтоматичні коробки, на відміну від звичайного «автомата», не витримують тривалого пробуксовування; вони піддані механічному зношуванню на початку руху або під час руху з малою швидкістю. Однак датчики весь час стежать за

«Непарне» зчеплення (замкнене) Зовнішній вал «Парне» зчеплення (розімкнене)

Внутрішній вал

До диференціала

Від двигуна

4-я передача 6-я передача

Задня передача

5-я передача 7-я передача

2-ая передача (попередньо обрана)

3-я передача 1-а передача (увімкнена)

Схема роботи 7-ступеневої трансмісії DSG і S-tronic (розгін на 1-й передачі). Суцільною стрілкою показаний потік потужності

Перші преселективні коробки (спільного виробництва Borg-Warner і VW) оснащувалися «мокрими» зчепленнями, тобто багатошаровими наборами фрикційних дисків, які використовують гідравлічний тиск для ввімкнення. Коли зчеплення ввімкнене, тиск усередині поршня розтискає пружини й набір дисків зчеплення притискається до фіксованої пластини тиску. Фрикційні диски мають зубці такого ж розміру й такої ж форми, що й пази барабана зчеплення. Він, у свою чергу, з’єднаний із набором шестірень, які одержують крутний момент. Після роз’єднання зчеплення тиск рідини усередині поршня знижується, пружини поршня стискаються, тиск набору дисків слабшає. Обертаючись у мастилі, фрикційні диски ефективно охолоджуються й забезпечують передачу великого крут-

Довідка «УТГ» Ідею КПП із подвійним зчепленням у 30-х роках минулого століття сформулював Адольф Кегресс, більш відомий «підвіскою Кегресса» (гумові гусениці замість ведучих коліс заднього моста). Audi і Porsche взяли цю концепцію на озброєння лише в середині 80-х і тільки для гоночних автомобілів. У 1985 році Quattro Sport S1 з DCT виграв Pikes Peakперегони-підйом на висоту 4300 м. А в 1986-му Porsche 962C переміг у 1000-кілометровому заїзді прототипів у Монці — це була перша перемога автомобіля, оснащеного напівавтоматичною КПП, яка перемикається «пелюстками» на кермі.

у двигуна. Однак ця спільна розробка компаній VW і LuK може впоратися тільки з 250 Н·м крутного моменту.

«Pro», але не без «contra» КПП із подвійним зчепленням заощаджує паливо завдяки майже безперервному потоку потужності від двигуна до трансмісії. Відповідно до різних досліджень, DCTкоробка може заощаджувати від 5% до 10—15% палива. У реальних показниках це близько 800 л на 100 тис. км пробігу, хоча на практиці ці цифри трохи менше. Інша позитивна характеристика — динаміка розгону авто. Перемикання передачі вгору укладається у 8 мс, у той час як на «механіку» навіть досвідченому водієві потрібно до 0,5 с. Подібно до автоматичної коробки, на невеликих підйомах машину втримує «антивідкочування», а на горизонтальних ділянках вона котиться на мінімальній швидкості. Однак DCT успадкувала недолік АКПП, який дратує багатьох водіїв, — інертність, або, простіше кажучи, «тупість» роботи КПП. Під час різкого прискорення, наприклад,

нагріванням дисків і навантаженням, задіюючи зчеплення по черзі (авто рушає з першої або другої передачі); іноді на короткий час можуть замикатися навіть обидва (наприклад, під час старту в гору). Однак проблеми «заміни зчеплення» кожні 100—150 тис. км пробігу, з якою мають справу власники авто з «ручкою», у «мехатроніки» немає: агрегат робиться нерозбірним і ремонту не підлягає. У той же час товщина накладок допускає зношування фрикційного матеріалу на 3,5 мм (на прикладі DSG-7) у розрахунку на 250—300 тис. км за умови акуратного стилю водіння. Очевидно, що прецизійна електроніка коробок із подвійним зчепленням складніше своїх механічних «колег», тому вартість її вище. Утім, різниця не така істотна, як кілька років тому, і «мехатроніка» уже перебуває в ціновій категорії АКПП. Приміром, вартість Skoda Octavia A5 1.8 TSI із МКПП, АКПП і DSG у київських автосалонах — близько $24000, $25300 і $26800 відповідно. До речі, лінійка останнього покоління VW узагалі не комплектується гідромеханічними «автоматами».

22

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

Terra incognita

П’ять тисяч років в одному кургані Ольга БОГЛЕВСЬКА Запорізькі археологи зробили чергові вражаючі відкриття — знайшли артефакти давніх цивілізацій

Був курган — стане завод У новому археологічному сезоні запорізькі фахівці зі стародавностей уже зібрали щедрий «урожай». Найбільший інтерес науковців і пересічної публіки привернули артефакти, днями добуті з непоказного зовні кургану поблизу райцентру Токмак. Експедиція археологічної лабораторії Запорізького національного університету знайшла тут предмети побуту, які датуються абсолютно різними історичними епохами — від III тис. до н.е. до XVIII — XIX століть. Крім того, у ньому було 13 давніх поховань різного часу. Таким чином, в одній могильній пам’ятці представлена історія п’яти тисячоріч відразу! Токмацький курган піднімався над полем лише на метр, оскільки був уже сильно розораний. Як археологічний об’єкт його знайшли порівняно недавно і, як виявилося, вчасно: пам’ятка розташована на території, де планують побудувати феросплавний завод. Відповідно до законодавства в таких випадках перед початком промислових земляних робіт місцевість мають вивчити археологи.

Глиняний горщик — хоч бери й готуй Поховання часів катакомбної культури

хованням невеликий насип — могильний знак. Пройшли інші племена — «впустили» своїх померлих у той же курган і досипали його. Таке повторювалося протягом тисячоліть. Тому кількість поховань у курганах іноді перевищує сотню. У токмацькому кургані глибина центральної могили — 3,4 м від його поверхні. Першою похованою тут люди-

ною був представник ямної культури, який помер 5 тис. років тому. Знайдений археологами скелет частково зруйнований — час зробив свою справу, але кістки лежали в анатомічному по-

На території Запорізької області розташовано більше 6 тис. курганів. Багато з них поступово зникають з лиця землі через неуцтво орендарів угідь: нові власники розорюють пагорби випадково або навмисне. Крім того, вони весь час піддаються набігам мисливців за стародавніми скарбами. Професійні археологи не встигають досліджувати могильні пам’ятки раніше, оскільки держава виділяє дуже мало коштів на розкопки. Тому не виключено, що невдовзі українські кургани залишаться тільки на фото й малюнках.

Жива кров — У будь-якому давньому кургані поховання розташовуються ніби поверхами, але не одне над одним, а по всій площі могильника, — розповідає Геннадій Тощев. — Кочівники ховали одноплемінників, споруджуючи над по-

Предмети побуту, які були в кургані, відповідають цій же історичній епосі й свідчать про те, що дикі кочівники знали гончарне ремесло й навіть зачатки образотворчого мистецтва. Зі знахідок епохи ямної культури археологи демонструють керамічну миску з пишним, як на той час, орнаментом на дні й глиняний виріб циліндричної форми, у якому учасники експедиції з фантазією розгледіли фалічний символ.

Горщики з кургану в Токмаці

Довідка «УТГ»

Експедиція, якою керують доценти кандидати історичних наук Геннадій Тощев і Світлана Андрух, оперативно розпочали розкопки. Бригада фахівців працювала два тижні з ранку до ночі, попри спеку й зливи, і вже першого дня її зусилля було винагороджено: у ґрунті відразу проявилися контури поховань.

похоронної конструкції. Катакомба складалася із вхідного колодязя й похоронної камери. Через ще 2 тис. років у могилі було поховання сарматів, а найпізніше зроблене тут у XI — XII століттях нашої ери, у часи перебування половецьких племен у нинішніх південноукраїнських степах. Загалом у кургані знайшли 13 людських скелетів і один кенотаф — символічне поховання когось, хто, імовірно, загинув на чужині.

рядку. Можливо, ця людина мала високий соціальний статус, про що свідчить глибина могили (родичі доклали зусиль, щоб забезпечити їй гідне загробне життя) і чудово збережена циновка, яка цілком перекривала поховання зверху. На кістках збереглися сліди червоної фарби: в епоху ямної культури тіла померлих ховали, вкриваючи перед тим червоною вохрою. Історики вважають, що вона символізувала живу кров, тобто життя тривало й після смерті. Через тисячу років тут з’явилися поховання іншої археологічної культури — катакомбної, яка дістала таку назву саме за особливостями

Представники катакомбної культури поклали до своїх небіжчиків два глиняних горщики. Один із них, із насічками по всьому діаметру горловини, зберігся майже цілим. Інший потріскався, частково розпався на шматки, але, з огляду на його вік — близько 4 тис. років, зберігся чудово. Ще з кургану витягли сарматську посудину, а також горщик, що, на відміну від усіх попередніх, зроблений на гончарному крузі, з монограмою (клеймом майстра) на дні й датується вже XVIII — XIX століттями нашої ери. Імовірно, це сліди діяльності шукачів скарбів позаминулого століття, які просто принесли його із собою й забули. А поруч із кістками половця лежав овальний фрагмент виробу з бересту, можливо, залишок берестяного козубця. Його могли використовувати як сагайдак для стріл або коробочку для зберігання дрібних речей. Усі знахідки після обробки археологи передадуть у Запорізький обласний краєзнавчий музей. Вивчення курганів надзвичайно важливе для історичної науки, оскільки традиції поховання містять у собі єдині доступні нам достовірні відомості про племена, які не мали писемності.

На Південний полюс — із Божою допомогою Олександр ЛЯСКОВСЬКИЙ Сьогодні, як і двісті років тому, Антарктида зберігає безліч таємниць і притягує до себе дослідників із усього світу. Україна не залишається осторонь. І хоча кожна експедиція на Льодовий материк — подія неординарна, як і люди, які беруть участь у ній, усе-таки міжнародний проект майбутнього року «Полюс — Полюс» обіцяє стати безпрецедентним.

Його старт запланований на вересень — жовтень 2012 року. Одне з головних завдань — переліт на літаку «Дуглас» із Північного полюса Землі на Південний, в Антарктиду, для більш детального вивчення стану льодовиків у цих місцях: учені із тривогою відзначають, що на полюсах Землі формуються непередбачені умови для їхнього крижаного покриття.

— За підрахунками міжнародних дослідників, через глобальне танення льодовиків 2012 рік може стати останнім, коли можна буде злетіти безпосередньо з Північного полюса, — говорить Микола Несправа (на знімку), настоятель храму ікони Божої Матері «Іверська» в Дніпропетровську, керівник однієї з експедицій проекту, у якій візьмуть участь служителі православної церкви й українські полярники. — Наша мета — на початковому етапі, у лютому наступного року, дістатися станції «Академік Вернадський» і за допомогою вчених з Української академії наук перевірити працездатність обладнання, призначеного для глибинних досліджень підводного шельфу Антарктиди. Згодом це має стати відправною точкою в реалізації проекту «Полюс — Полюс». Микола Несправа — із династії військових. У 1990 році вступив у Рязанське вище повітряно-десантне командне училище, однак незабаром залишив його й пішов у монастир при КиєвоПечерській лаврі. Вступив у семінарію, потім у духовну академію. Згодом закінчив московський Православний гуманітарний і Прешевський національний університети (Словаччина), Інститут міжнародних відносин

при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Він доктор богослов’я й доктор філософії, член Європейської й радник Російської академій природознавства, член-кореспондент Української академії наук, викладач Дніпропетровського університету економіки й права, журналіст і телеведучий. Брав участь у археологічних експедиціях, у тому числі в легендарній операції на острові Хортиця з підняття запорізької бригантини. Крім того, Микола — заслужений майстер спорту з бігу на середні дистанції, був кандидатом у олімпійську збірну України. Володіє навичка-

людина, яка володіє навичками технічного дайвінгу.

— Учасники експерименту мають пірнути на глибину приблизно 80 метрів і протестувати обладнання польсько-італійської компанії «Санті». Це підводний костюм, здатний обігрівати людину, — пояснює Микола Несправа. — Раніше таке специфічне спорядження використовували тільки льотчики й космонавти. Наші випробування мають стати новою сторінкою в дослідженні морських глибин і відкрити можливість для проведення експериментів. Алгоритм виконання завдання передбачає декілька послідовних операцій. Готуючись до занурення, дослідник надягає костюм і бере із собою спеціальний акумулятор, що виробляє струм силою 9 амперів, що, проходячи через нагрівальні елементи, створює необхідне тепло, забезпечуючи комфортні умови для його власника. Використовуючи різні режими роботи, ми має-

Довідка «УТГ» Технічний дайвінг — занурення у водне середовище більш ніж на 40 метрів, що вимагає стадії декомпресії, із використанням різних газових сумішей, які змінюють протягом усього занурення. Відрізняється значною кількістю небезпек і великим ризиком, вимагає використання складного обладнання в ситуаціях, коли прямий вихід до поверхні неможливий без проведення декомпресійних процедур. ми високоточної стрільби, освоює пілотування літаком, готуючись стати третім пілотом під час перельоту з Північного на Південний полюс. Після зустрічі з Андрієм Макаревичем, уже бувши настоятелем храму, Микола Вікторович серйозно захопився технодайвінгом. Пірнав у Білому, Червоному, Середземному, Чорному морях, Атлантичному та Індійському океанах. З огляду на його високу кваліфікацію та великий досвід, а також те, що це буде спільна експедиція православної церкви й українських полярників, йому довірили керувати колективом дніпропетровських дайвінгістів, яким доручено провести випробування нового підводного спорядження. Таке може використовувати лише

мо зрозуміти, чи придатне це обладнання для проведення досліджень у водному середовищі Антарктики. Залишається додати, що в рамках власного проекту «Записки пілігрима, або Жива паралель» для вивчення культури й способу життя народів, що зникають, Микола Несправа має намір прожити якийсь час у племені острівної держави Папуа — Нова Гвінея.

До речі Храм, побудований Миколою, став місцем паломництва жителів міста й області. На території церкви — ілюмінація, безліч квітів, невеликий зоопарк, клітки з різнобарвними папугами й павичами, які вільно гуляють у вольєрах.

Відповіді на кросворд (стор. 24)

ГОРИЗОНТАЛЬ: 3. Марсо. 7. Захід. 11. Зграя. 12. Тріо. 13. Юрба. 14. Бокал. 15. Лікар. 16. Ряжка. 19. Ріпа. 21. Ефір. 22. Кредо. 23. Зубр. 25. Дурак. 26. Серце. 29. Астат. 32. Богатир. 33. Крос. 36. Кашмір. 39. Авізо. 40. Ватрушка. 44. Злак. 46. Парта. 47. Керн. 48. Реверсія. 51. Нетто. 52. Гніздо.

55. Лайм. 58. Драйзер. 59. Іврит. 62. Епоха. 63. Утиск. 65. Смак. 67. Гіпюр. 68. Альт. 69. Кадр. 71. Азарт. 74. Ротор. 75. Радіо. 76. Іглу. 77. Ізюм. 78. Штамп. 79. Салют. 80. Кабан. ВЕРТИКАЛЬ: 1. Ягня. 2. Каяк. 4. Абонент. 5. Староста. 6. Орлі. 7. Зола. 8. Хокку. 9. Дюрер. 10. Облік. 16. Рядок. 17. Жорно. 18. Акка. 20. Пором. 23. Зебра. 24. Багор. 27. Аташе. 28. Аркан. 30. Стікс. 31. Акопян. 34. Реле. 35. Саке. 37. Шираз. 38. Іванов. 41. Татри. 42. Укол. 43. Край. 44. Зрада.

45. Аврал. 49. Розум. 50. Ігрек. 53. Ікона. 54. Діаграма. 56. Алича. 57. Макет. 60. Репліка. 61. Тура. Фото автора й з архіву 64. Фляга. 65. Струс. 66. Автол. 69. Кріт. 70. Дрюк. 72. Зять. 73. Рюма. Геннадія ТОЩЕВА

№ 28–29 (183–184)

2 серпня 2011 року

23

Закон збереження думки

Червоний, жовтий, зелений Святослав РИБНІКОВ Червоний пігмент крові, жовтий — жовчі, зелений — листя. Такі «барви життя» видатного німецького хіміка Ганса Фішера, який розшифрував природу цих складних органічних сполук і здійснив їхній синтез у лабораторних умовах. 27 липня виповнилося 130 років від дня його народження.

Гансу важко було не стати хіміком: його батько, Ейген Фішер, був директором вісбаденської Kalle&Co — на той час великої фабрики з виробництва барвників, а ще для душі їздив у Штутгарт, де за сумісництвом був приват-доцентом хімії у Вищій технічній школі. Утім, батько, заохочуючи інтерес сина до хімії, свій життєвий вибір йому не нав’язував. Закінчивши гімназію, юнак не зміг визначитися, що ж йому ближче — хімія чи медицина. У підсумку пішов учитися відразу на дві спеціальності, спочатку в Лозанні, а потім у Марбурзі. Диплом хіміка здобув у 1904-му, а ліцензію на лікарську практи-

ку — двома роками пізніше. Правда, більше за практичне лікування його вабила наука, і ще два наступні роки він провів у Мюнхені, працюючи над докторською дисертацією з медицини. Свої медичні інновації Ганс Фішер упроваджував у Другій мюнхенській клініці. Але вже через рік один із метрів німецької хімії Еміль Фішер переманив колегуоднофамільця до себе, у Перший берлінський хімічний інститут. Тут Ганс нарешті знайшов те, що шукав багато років — тему на суміжжі хімії та медицини. Його ранні роботи тих років присвячені хімії білкових і вуглеводневих комплексів. Фішер

установив, що гемоглобін є складним білком, який містить крім суто білкової частини — глобіну небілковий компонент — гем, який, власне, і відповідає за зв’язування й перенесення кисню. Результатом цих досліджень стало розшифрування структури гема і його синтез, за що Ганс Фішер здобув Нобелівську премію з хімії 1930 року. Але це сталося пізніше. А поки ж, повернувшись у Мюнхен, молодий біохімік присвятив себе батьківській тематиці — пігментам, тільки не текстильним, а біологічним. Першим об’єктом вивчення був білірубін жовчі. Правда, щодо синтезу білірубін виявився непіддатливим — Фішеру вдалося одержати його в останню чергу, у 1931 році. Двома роками раніше вченому «підкорився» гем, а в 1927-му — порфірин, вихідна сполука, що є складовою багатьох пігментів. Причому, як виявилося, не тільки тваринних, а й рослинних: у 1940 році Фішер установив будову двох ключових

учасників процесу фотосинтезу — хлорофілів a і b. «Дослідження Фішера показали, що природа, попри її непомірну розмаїтість, ощадливо використовує стандартний будівельний матеріал для виробництва таких, здавалося б, різних речовин, як хлорофіл і гем», — так охарактеризував роботу вченого, який представляв його на церемонії вручення Нобелівської премії, член Шведської королівської академії наук Седербаум. Інтерес Фішера до порфірину та його похідних виник ще у студентські роки: його керівником у Марбурзі був Теодор Цинке, чиїм ім’ям сьогодні названо не одну реакцію, пов’язану з перетвореннями азотвмісних гетероциклів. До речі, недавно, у 2007-му, ім’я видатного органіка знову потрапило на перші шпальти наукової періодики: відразу дві групи хіміків, японські та американські, повідомили про відкриття нової складної гетероциклічної сполуки, однак, як з’ясувалося невдовзі, не розпізнали в проведеному синтезі реакцію, відкриту Цинке сто років тому. Фішер же тоді виявив, що в основі надзвичайно склад-

них, високомолекулярних біологічних пігментів порфіринового ряду — один із його «старих знайомих», простий п’ятичленний гетероцикл пірол. Саме пошук механізмів зв’язування пірольних кілець у «різнобарвні» комплекси став справою всього життя вченого. Красномовним визнанням його авторитету у своїй галузі є той факт, що на запит «хімія піролу» пошукові системи одним із перших видають посилання на однойменний фішерівський підручник... 1937 року — книга досі залишається класикою, маючи насамперед не історичну, а практичну цінність. Ганс Фішер викладав у декількох великих європейських університетах: три роки читав фізіологію в Мюнхенському інституті фізіології, але потім зайнявся виключно хімією — із 1916 року викладав медичну хімію в Інсбруці, із 1918-го — органіку у Відні, а в 1921-му знову повернувся в рідний Мюнхен, у Вищу технічну школу, де працював до кінця життя. Для багатьох знайомство з Гансом Фішером було своєрідним талісманом. Адольф Віндаус, який запросив колегу на своє місце в Інсбру-

ці, визнаний гідним Нобелівської премії з хімії 1928 року — за відкриття структури стероїдів та їхнього зв’язку з вітамінами; роком раніше найвищу наукову нагороду за вивчення хімії жовчних кислот та їхніх похідних здобув Генріх Віланд — той самий, місце якого Фішер свого часу заступив у Мюнхені... Напевно, ніякої містики тут нема — просто ця людина мала дивовижну дослідницьку енергетику: там, де він з’являвся, формувалися нові наукові школи, відбувалися революційні відкриття. Він був справжнім служителем науки, який не уявляв свого життя поза нею. У 1917-му, після ускладнення туберкульозу, ученому видалили нирку, і протягом року він не міг працювати. Дуже журився, але знайшов сили повернутися до нормального життя. 31 березня 1945 року Ганс Фішер покінчив із собою — в останніх запеклих боях Другої світової війни радянською авіацією було зруйновано його мюнхенський інститут... Пам’ять про цю світлу людину на землі живе у вдячних нащадках, а на небі — в іменному місячному кратері.

Архіtech не естетичне та економічно виправдане вирішення цієї проблеми — одне з актуальних завдань біо-теку.

Алюмінієві огірки Анна ГРЕЧАНИК Цей стиль, який недавно прийшов у наші міста, — не що інше, як діалог із природою мовою архітектури

Розглядаючи архітектурні шедеври в стилі хай-тек, мимоволі замислюєшся: як жити в будинку, від якого віє холодом, — сріблястометалеві кольори, чіткі геометричні форми, прагматичність і функціональність? Саме так уявляли майбутнє в 1970-ті роки, коли цей новаторський стиль тільки зароджувався. Через десять років стало зрозуміло, що нове століття буде віком біотехнологій, оскільки природа все-таки досконаліша, ніж хай-теківська тотальна стерильність. А віяння часу, як ніде, відображаються саме в архітектурі. Так з’явився біо-тек.

Теорія Якщо чесно, то говорити про повноцінний стиль поки рано — біо-тек ще занадто молодий: головні його шедеври з’явилися в середині 2000-х. Наприклад, знаменитий «лондонський огірок» (він же пер-

ший екологічний хмарочос Мері-Екс) виріс у 2004 році. Дійсно, цей рух тільки починає розвиватися, його дослідна складова переважає поки практичну, і проблем тут чимало. На відміну

дуватиме форми живої природи, які весь час самооновлюються. Звідси й несподівані метафори, які посилюють схожість архітектурних конструкцій із живими організмами: одні будівлі ма-

Ніколас Грімшоу. Проект «Едем»

від хай-теку, архітектурна виразність конструкцій будинків біо-теку досягається запозиченням природних форм. Як і будь-який молодий стиль, він дещо провокативний: тут і незграбні краплі, і елегантні хвилеподібні форми, і рвані фрактали. Але щоб бути поміченим, треба кинути виклик старому. Виклик біо-теку ґрунтується на вірі в можливість нової системи організації середовища проживання, яка більше нага-

Довідка «УТГ» Фрактал (лат. Fractus — дроблений, зламаний, розбитий) — складна геометрична фігура із властивістю самоподібності, тобто складена з декількох частин, кожна з яких схожа на всю фігуру в цілому.

ють міцні «м’язи», «кістяк», «шкіру» й схожі на атлетів, в інших обіграно нашу тілесну подібність до інших форм життя. Можна зустріти й покриття будинків, які нагадують вигадливими поверхнями мушлі молюсків, бані, що копіюють контури яєчної шкаралупи, прозорі ґрати, схожі на переплетення гілок. І, звичайно ж, концепція біо-теку передбачає не тільки непряме, а й пряме використання живої природи в архітектурі — елементи ландшафту, живі рослини. Але копіювання природних форм може спричинити появу в архітектурній споруді нефункціональних зон. Гід-

тому біо-тек дістав такий розвиток на батьківщині архітектора, а Національний космічний центр Великої Британії схожий Практика чи то на кокон гігантУтім, незважаючи на всі ської комахи, чи то на труднощі росту, новий стиль кістяк динозавра. Ще уже встиг обзавестися ше- одним знаковим тводеврами й геніями. Так, рінням Грімшоу став один із піонерів біо-теку, проект «Едем» — ботаКен Янг, визнає, що хма- нічний сад у графстві рочос антиекологічний за Корнуолл: дві орансвоєю суттю, однак сам май- жереї з декількох геостер створює саме багато- дезичних куполів, під поверхівки. Його проекти якими зібрано рослиексплуатуються з мінімаль- ни з усього світу. Куними витратами природ- поли складаються із «Лондонський огірок» Нормана Фостера них та енергетичних ресур- сотень шестикутників і де- А у д и т о р і о - Д е - Т е н е р і ф е сів — це так звані біокліма- кількох п’ятикутників, які (Канарські острови), який тичні хмарочоси. Норман з’єднують всю конструкцію. здалеку можна переплутаФостер, автор уже згаданого Кожен елемент виготовле- ти з дивовижною морською «лондонського огірка», пра- ний із міцного світлопро- твариною. Але головним цює над сучасними сітчасти- никного пластику. Із висо- його шедевром по праву ми оболонками. Його вежу ти пташиного польоту бота- вважається Місто мистецтв Херст (Нью-Йорк), яка на- нічний сад нагадує величез- і наук у Валенсії. Оперний гадує одночасно фрактал і ну гусеницю. театр, планетарій, театр лаА справжнім символом но- зерних постановок, наукоалмаз, уже назвали симбіозом минулого, сьогодення вої естетики, мабуть, мож- вий музей і океанографічта майбутнього. Інший ге- на назвати творіння іспанця ний парк були розташовані ній біотехнічної архітектури Сантьяго Калатрава: хма- на території сучасного міс— англієць Ніколас Грімшоу рочос Turning Torso у Шве- та, немов металевий Парк — президент Королівської ції, Художній музей Мілу- юрського періоду... академії мистецтв. Певне, окі, а також оперний театр Утім, усіх авторів та їхніх робіт уже не перелічити: талановитих архітекторів, які розвивають біо-тек, чимало, тому у світі стає усе більше алюмінієвих огірків, сталевих птахів, скляних квітів. І схоже, саме вони визначатимуть обличчя будь-якого великого міста в найближчому майбутньому — діалог із природою вийшов на новий рівень. Місто мистецтв і наук у Валенсії. Архітектор Сантьяго Калатрава

24

№ 28–29 (183–184)

Угода з дияволом Не треба добре знати італійську, зокрема її болонський діалект, щоб зрозуміти: назва нової моделі Ducati Diavel перекладається як «диявол».

Diavel став другим після більш ніж 20-літньої перерви круїзером (мотоциклом, призначеним для тривалих поїздок) у модельному ряді компанії Ducati, відомої своїми спортивними байками. Двигун «залізного коня» є доробленою версією 2-циліндрового 1,2-кубового мотора із чотирма клапанами на циліндр і десмодромним (безпружинним) механізмом газорозподілу Testastretta від супербайка Ducati 1198. До назви мотора додалося закінчення «11°», оскільки після доробки кут клапана зменшився з 41° до 11°. Система впорскування — електронна Mitsubishi з еліптични-

ми дросельними заслінками Mikuni. Легка система випуску оснащена каталітичним конвертером, парними датчиками кисню й «двоствольним» алюмінієвим глушником. Зчеплення багатодискове, мокре, із гідравлічним приводом; гальмова система — Brembo. Переднє колесо — 14-спицеве, легкосплавне, із шиною 120/70, ведуче заднє — 14-спицеве куте легкосплавне, із шиною 240/45 марки ZR 17 Pirelli Diablo Rosso II. Вага байка лише 207 кг із «базовим» алюмінієвопластиковим оздобленням, карбонова версія — на 3 кг легше. Приладова панель оснащена повноколірним TFTекраном. Із його допомогою можна контролювати основні показники й вибирати режим їзди між Sport, Touring і Urban. Для кожного з них ха-

Монітор «блискавично відреагує» Із мого, як і з вашого, комп’ютерного монітора виходять два кабелі — живлення й підключення до відеоадаптера. Останніх можна нарахувати як мінімум ще три варіації залежно від класу дисплея. Але оскільки мінімалізм останнім часом — головний тренд виробників електроніки, компанія Apple зменшила кількість «шнурків» до одного, представивши перший у світі монітор з інтерфейсом підключення Thunderbolt.

Незважаючи на позиціонування Apple як створювача «елітних» гаджетів, у яких стиль — усе, а технічні характеристики — щось

2 серпня 2011 року

рактерні свої рівні роботи протибуксувальної системи, потужності двигуна й чутливості ABS. Так, наприклад, у міському режимі потужність Testastretta обмежується 100 к.с., що робить байк більш керованим на низьких швидкостях. У туристичному й спортивному режимах силовий агрегат видає «на-гора» 162 к.с. із крутним моментом 127 Н·м. Якщо майбутній Фауст мешкає в США, вартість «угоди» становитиме $17 тис. для базової версії й 20 тис.

— для карбонової. На відміну від заокеанських колег, російські дилери подбали про те, щоб громадяни не продешевили, «продаючи» свою душу, тому в РФ на Ducati Diavel вивішений цінник «$30—35 тис.». Ціни на новинку в Україні поки уточнюються, але в нас, як відомо, держава й продавці не менш «турботливі».

Монітор Apple Thunderbolt www.eutg.net Display (бренд-менеджери примудрилися використаПередплата на«Українську технічну газету» на друге півріччя ти в назві всі ключові слова) 2011 року триває! Вартість передплати така сама і становить не першочергове, американ- побудований на базі матриська корпорація іноді всти- ці IPS із діагоналлю 27 дюйна 1 міс. – 21 грн 40 коп. на 4 міс. – 85 грн 60 коп. гає впровадити у свої роз- мів (розрізнення 2560х1440) робки інноваційні рішення. і звичними кутами огляду Передплатні індекси: 99340 — російською, 99309 — українською Порт Thunderbolt (з англ. 178°. Маркетологи називаВідділ передплати: тел. (044) 278-42-37, (0642) 59-93-92 — «блискавка») ґрунтують новинку «просунутою тел./факс (0642) 59-93-91, podpiska@tehnichka.com ється на технологіях PCI док-станцією» для ноутбуків Express 2.0 і DisplayPort і заMacBook Pro або MacBook мінить у «яблучних» проСКАНВОРД дуктах роз’єм mini-Display, Air. У нього вбудовані веб4 літери: Аврал Радіо Ми вирішили спростити вам життя і надати готові відпоякий уже став стандартним. камера FaceTime HD, акусАкка Розум Автол віді. Ось вони — ідуть за алфавітом і розкладені по купВін має пропускну здатність тична система 2.1, інтегроАльт Ротор Азарт ках відповідно до кількості букв у слові. Вам залишило10 Гб/с, дозволяє підключа- ваний зарядний пристрій Дрюк Рядок Алича ся тільки підібрати кожному слову його місце. Примітка: ти FullHD-пристрої для пе- для ноутбуків MagSafe, три Ефір Ряжка Аркан букви І та Ї, а також Г та Ґ – взаємозамінні. редачі відео високої чіткос- порти USB 2.0, один порт Злак Салют Астат ті, а також здійснювати ви- FireWire 800 і гігабітний сіЗола Серце Аташе сокошвидкісну передачу да- тьовий інтерфейс Ethernet. Зубр Стікс Багор них на зовнішні накопичу- А розрекламований порт Зять Струс Бокал вачі або периферійне облад- Thunderbolt розрахований Іглу Татри Гіпюр нання за допомогою єдино- на п’ять сумісних пристроїв. Ізюм Утиск Дурак го проводу. Через нього ж У зв’язку з тим, що Apple Кадр Фляга Дюрер здійснюється «підживлення» заявила про цілковиту відКаяк енергією до 10 Вт. Хокку Епоха мову від використання у своКерн Шираз Жорно їх продуктах білого кольору Край Штамп Захід (який став із початку 2000-х Кріт 6 літер: Зграя візитівкою дизайнерів комКрос Акопян Зебра панії), корпус Thunderbolt Лайм Гніздо Зрада Display виконаний з аноОрлі Іванов Іврит дованого алюмінію й чорРеле Кашмір Ігрек них вставок. Початок продаРіпа 7 літер: Ікона жів у США намічений на кіРюма Абонент Кабан нець вересня за ціною $999. Саке Богатир Кредо Аналогічна за характерисСмак Драйзер Лікар тиками версія монітора, але Тріо Репліка Макет Тура без «блискавкового» порту 8 літер: Марсо Укол — Apple LED Cinema Display, Ватрушка Нетто Юрба продається в УкраїДіаграма Облік Ягня ні за 11—12 тис. грн. Відповіді на сканворд — на шпальтах номера Реверсія 5 літер: Парта Підготував Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ Склала Оксана БАЛАЗАНОВА Авізо Староста Пором