Украинская техническая газета №100

№ 48 (100) 1 грудня 2009 року

E-mail: info@tehnichka.com

www.tehnichka.com

Виходить щовівторка

Ан-70: нове життя чи черговий фальстарт?

У НОМЕРІ: ЗНАЮ, ЯК Супердвигун по-українськи

Кінець 2009 року був досить плідним для «авіаційної України» щодо перспектив із різних проектів. І в першу чергу — з багатостраждального транспортного літака Ан-70.

Упровадити його у виробництво заважає лише інерційність мислення? Стор. 6

ПРІОРИТЕТИ Хліб без видовищ Чому при рекордному за багато років урожаї зерна ціна на хліб зростає? Стор. 9

СЕРЕДОВИЩЕ ПРОЖИВАННЯ У вікні все має бути прекрасним Теплоізоляція та вентиляція — речі несумісні? Стор. 13

АКТУАЛЬНО Імунітет: до бою готуйсь!

Стор. 4

Не самим лише манометром! Попри відсутність стабільного попиту на свою продукцію, унікальний завод «Еталон» шукає альтернативні шляхи розвитку виробництва Стор. 5

Паливо для нащадків: проблема чи подарунок? НАЕК «Енергоатом» готується до створення централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива в Чорнобильській зоні. Громадськість сприйняла новий проект без захвату Стор. 10

Модернізувати, і не тільки техніку Криза вимагала від хіміків нових підходів на всіх напрямах Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ Мабуть, мало хто чекав на підсумки роботи економічного саміту в Ялті з більшою тривогою, ніж українські хіміки. Адже від домовленості урядів України й Росії, у першу чергу з газових питань, безпосередньо залежить доля галузі. Ситуації сьогоднішній і перспективам її розвитку була присвячена Всеукраїнська галузева нарада «Хімічна промисловість України: тенденції, проблеми, прогноз на 2010 рік», яка відбулася напередодні саміту на базі сєверодонецького «Азоту». Закінчення на стор. 8

Чи можна допомогти імунній системі боротися із хвороботворними мікроорганізмами? Стор. 14

2 №48 (100) В і в т о р о к ,

Українська технічна газета

1 грудня 2009

ТУТ І ТЕПЕР

Інакше не скажеш...

«Турбоатом» поставив устаткування на Новочеркаську ГРЕС

Леонід Кучма

23 листопада ВАТ «Турбоатом» відвантажило російському замовникові систему регулювання для блоку №9 Новочеркаської ГРЕС ОГК-6. Контракт підписаний у квітні минулого року — український виробник зобов’язався поставити одновальну конденсаційну паротурбінну установку К-330 номінальною потужністю 330 МВт.

Екс-президент України

Те, що в Україні криза визначена аж ніяк не тільки зовнішніми факторами, очевидно. У нас ВВП упав у три-чотири рази більше, ніж у тих країнах, звідки криза прийшла, і вдвічі більше, ніж у наших ближніх сусідів. У нас полюблять порівнювати показники з Польщею. Але там скорочення ВВП немає. Там є приріст ВВП, хоча й дуже незначний, — усього 1%. Але це не спад у 18%, як у нас!» Вадим Карасьов

Директор Інституту глобальних стратегій

Треба зробити так, щоб олігархи платили податки в Україні. Ми й Росія залишаємося країнами, у яких немає прогресивного оподаткування. Неприпустимі великі розриви між доходами найбагатших і найбільш низькооплачуваних людей. Настав час відмовлятися від плоскої шкали оподаткування й уводити прогресивне». Валерій Литвицький

Керівник групи радників глави НБУ

Ми намагатимемося, щоб курс (долара. — Ред.) не «зашкалював», бо ми не любимо як велику ревальвацію, так і девальвацію. Поки що в нас немає підстав виймати гармату й стріляти по горобцях — ці коливання не є небезпечними. Якщо коливання повернуть на небажане, ми знаємо, як відреагувати: у потрібний час регулятор вийде з необхідними обсягами. Ми не дамо ринку рухатися різко як у напрямку падіння, так і у напрямку зростання».

Королівство Швеція ініціювало створення спеціалізованого фонду для підвищення енергоефективності в країнах Східної Європи. На установчому засіданні у Стокгольмі пріоритет у фінансуванні надано Україні.

Д

о участі у створенні фонду залучено Європейський банк реконструкції та розвитку (EBRD), Європейський інвестиційний банк (EIB), Північний інвестиційний банк (NIB),

Богатир для Японії Машинобудівники Краматорська повернулися на японський ринок Микола СТОЛЯРОВ

З

а словами інженера-маркетолога відділу гірничорудного й ковальськопресового обладнання Новокраматорського машинобудівного заводу Станіслава Шорохова, підприємство відправило на адресу фірми «Кобестілл» прес зусиллям до 10 тисяч тонно-сил. До дев’яностих років НКМЗ підтримував тісні ділові відносини з Японією. Потім була пауза, яка тривала багато років. Однак у Японії не забули українських партнерів. До них представники фірми «Кобестілл» і звернулися з новим замовленням. Прес-богатир у Краматорську спроектували самостій-

приватні фінансові інституції, Північну екологічну фінансову корпорацію (NEFCO) та Світовий Банк, представлений Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC). Як повідомив віце-прем’єр-міністр із питань європейської й міжнародної інтеграції Григорій Немиря, початковий фонд для реалізації ініціативи становитиме 100 млн євро. Причому ця сума може бути збільшена.

26 листопада в Стокгольмі відбулася міжнародна донорська конференція, де офіційно затверджена ініціатива ЄС Головний редактор Сергій ПРАСОЛОВ

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 28а 91034, м Луганськ, вул. Ломоносова, 98а. Засновник і видавець ТОВ «Промислова безпека» 03039, м. Київ, проспект Науки, 10

E-mail: info@tehnichka.com

о речі, К-330 — це пілотний проект «Турбоатому»: високоекономічна турбіна нового покоління, яка працюватиме в блоці з котлом із циркулюючим киплячим шаром (ЦКШ). Технологія спалювання вугілля в такому котлі дозволяє використовувати як паливо низькореакційне вугілля підвищеної зольності. При спалюванні останнього скорочується викид твердих частинок у атмосферу. Принцип роботи ЦКС забезпечує дотримання всіх європейських екологічних стандартів і дозволяє одержати високі показники економічності блоку в цілому й турбіни як його складової. Турбіна в комплексі зі ЦКС працюватиме з підвищеними параметрами пари, початкова температура якої 565°С. Цей контракт — успішне продовження робіт із технічного переоснащення парку турбін Новочеркаської ГРЕС. У 2005 р. на блоці № 6 пущена модернізована турбіна потужністю 310 МВт. Улітку 2009 року після проведення реконструкції введено в експлуатацію енергоблок № 7 з турбіною потужністю 325 МВт. Наприкінці цього року ВАТ «Турбоатом» планує повністю завершити виготовлення турбіни К-330 для Новочеркаської ГРЕС. Людмила КОРЧАШКІНА Фото автора

Першою одержить Україна? Тетяна Коврига

Д

Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 12993-1877Р від 20.08.2007 р., видано Міністерством юстиції України.

но. При куванні він розвиває зусилля до 8 тисяч тонно-сил, при штампуванні — до 10 тисяч.

«Мотор-Січ» виготовить двигуни для російських вертольотів

ДОВІДКА «УТГ» Виробництво ковальсько-пресових агрегатів на Новокраматорському машинобудівному заводі почалося в п’ятдесяті роки минулого століття. Тут створений прес-гігант зусиллям 75 тисяч тонно-сил, виготовлений для машинобудівників Уралу й занесений до Книги рекордів Гіннесса. Сьогодні в Краматорську створюються два нових преси для Індії, а разом із середини минулого століття на НКМЗ виготовлено понад два десятки агрегатів-силачів. у сфері енергоефективності й охорони навколишнього середовища. Україна представила на ній 50 пілотних проектів, які реалізовуватимуться у містах країни — як великих промислових, так і малих. У Національному агентстві з питань ефективного використання енергетичних ресурсів зазначають, що першочергова увага приділятиметься проектам, спрямованим на підвищення рівня енергоефективності у сфері комунального опалення, а також пов’язаним з охороною навколишнього середовища (зокрема переробки відходів та використання поновлюваних та альтернативних джерел енергії).

У

країнський виробник розпочав підготовку до виробництва нових двигунів МС-500В для легких вертольотів «Ансат». 85% від запланованих робіт буде здійснено безпосередньо на запорізькому підприємстві, решта — на Казанському вертолітному заводі за ліцензією «Мотор-Січі». Виробництво планується розпочати в грудні 2010 року, після завершення процедури сертифікації двигуна. У рамках проекту сторони мають намір створити спільне підприємство.

(тел. 0642 34-72-47, e-mail: editor@tehnichka.com)

РЕДАКЦІЯ: Світлана Ісаченко - заступник головного редактора (тел. 044 221-06-51, e-mail: isachenkosv@tehnichka.com) Людмила Мельникова — відповідальний секретар (тел. 0642 34-72-47) Людмила Гречаник — відділ технічної думки (тел. 0642 34-72-47, e-mail: tehnomysl@tehnichka.com); Марина Савінова — відділ науки та освіти (тел. 0642 34-72-47, e-mail: otdelnauki@tehnichka.com); Ігор Павлюк — відділ промисловості (тел. 044 440-82-09, e-mail: pavluk@tehnichka.com); Відділ маркетингу і реклами Любов Соловйова — менеджер (тел. 0642 59-93-91, 0642 59-93-92, e-mail: reklama@tehnichka.com, podpiska@tehnichka.com)

Газета видається українською та російською мовами ПЕРЕДПЛАТНІ ІНДЕКСИ: Позиція авторів публікацій не завжди збігається з позицією редакції. Редакція залишає за собою право виправляти матеріали та рецензувати рукописи.

українською мовою — 99309 99309; російською мовою — 99340 99340. Номер набраний і зверстаний у комп’ютерному центрі «УКРАЇНСЬКОЇ ТЕХНІЧНОЇ ГАЗЕТИ».

Номер віддрукований офсетним способом на друкарському комплексі ТОВ «Прес-Експрес». Адреса: 91040, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 89а. Тел. (0624) 50-08-54

За достовірність наведених у матеріалах фактів відповідають автори публікацій.

За зміст рекламних оголошень відповідає рекламодавець. Матеріали, позначені ®, публікуються на правах реклами.

При ВИКОРИСТАННІ матерІалІв ПОСИЛАННЯ на «УТГ» ОБОВ’ЯЗКОВЕ.

ЗАГАЛЬНИЙ НАКЛАД 15686 прим., українською мовою 4165 прим., російською мовою 11521 прим.

ЗАМОВЛЕННЯ № 2790

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 1 г р у д н я 2 0 0 9 №48 (100)

3

ТУТ І ТЕПЕР ПЕК Днями в Москві відбулася робоча зустріч голови правління ВАТ «Газпром» Олексія Міллера й голови правління НАК «Нафтогаз України» Олега Дубини. «За підсумками переговорів, відповідно до досягнутих домовленостей між керівниками урядів Росії та України, підписані доповнення до контракту купівлі-продажу природного газу від 19 січня 2009 року. Відповідно до доповнень річна контрактна кількість газу на 2010 рік установлена в обсязі 33,75 млрд м3. Підписаними документами закріплена також відсутність штрафних санкцій із обсягів споживання газу НАК «Нафтогаз України» в 2009 році», — говориться в повідомленні «Газпрому».

Питання не в поганих контрактах на природний газ, які вперше укладені між «Нафтогазом» і «Газпромом» без посередників. Річ у тім, що високі політики з усіх сил намагаються повернути на ринок RosUkrEnergo і забрати в народу 11 млрд м3 газу... Ціна на газ не змінюватиметься. Та й годі».

Міністерство палива й енергетики України прогнозує відсутність інтересу до проведення першого аукціону з доступу до перерізу для експорту електроенергії, запланованого на грудень поточного року, у зв’язку з погіршенням цінової кон’юнктури на європейських ринках електроенергії. «Ми проведемо цей аукціон, але, я думаю, бажаючих не буде. Зараз ціна на європейських ринках настільки нижче, що це невигідно — у Європі купити дешевше. Виходячи з цінової кон’юнктури просто може не бути покупців», — сказав міністр палива й енергетики Юрій Продан. Він відзначив, що погіршення цінової кон’юнктури вже позначилося на обсягах поставок української електроенергії з Бурштинського енергоострова східноєвропейським країнам.

Як повідомлялося раніше, нові газові угоди, підписані 24 листопада 2009 року між НАК «Нафтогаз» і ВАТ «Газпром», передбачають зниження обсягу поставок газу в Україну наступного року.

Учасники ринку відзначають, що українська електроенергія може втратити позиції в Європі через зниження ф’ючерсів на європейських ринках. Так, річні ф’ючерси на електроенергію в Німеччині на 2010 рік із 23 жовтня по 23 листопада 2009 року подешевшали на 8,1%, а на перший квартал наступного року — у середньому на 14,8% — до 43,36 євро за 1 МВт∙год. Національна комісія регулювання електроенергетики України наприкінці жовтня затвердила прогнозну оптову ринкову ціну на електроенергію на листопад у розмірі 425,56 грн за МВт∙год. (без ПДВ), що еквівалентне 35,9 євро за МВт∙год. За такою ціною українські енергопостачальні компанії, у тому числі держпідприємство «Укрінтеренерго», можуть купувати електроенергію для подальшого експорту. Ціна на газ для населення в 2010 році не змінюватиметься. «З 1 січня люди не відчують зміни ціни на газ, — сказала прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. — Ціна для промисловості на природний газ у першому півріччі не зміниться. Це називається стабільністю, весь 2009 рік ціна була стабільною. Крім того, ми давали пільги для хімічної й металургійної промисловості».

тиме до кінця року, а в листопаді вона перевищить позначку в 2 тис. грн. При цьому експерт прогнозує, що рівень безробіття за підсумками 2009 року становитиме 9,4%. ЦИФРА

Світу не вистачає

4 млн тонн

цукру.

Експорт не задовольнятиме попит, прогнозує впливова брокерська компанія зі Швейцарії. В Україні ціна зросла на 80%, але цього року нестачу солодкого піску компенсували за рахунок перехідних запасів. У 2010-му прогнозується нестача 250 — 300 тис. тонн. І нове зростання цін.

ФІНАНСИ Державний борг України наразі досяг 225 млрд грн у порівнянні з 130,7 млрд грн на початок 2009 року. Перший заступник глави секретаріату Президента України Олександр Шлапак нагадав, що закон про Державний бюджет на 2009 рік передбачає граничний розмір держборгу на кінець року в обсязі 193 млрд грн і допускає його збільшення лише у випадку недоодержання доходів. «Уже на 30 вересня, за даними уряду, держборг становив 205 мільярдів гривень, при тому, що уряд звітував про повне виконання держбюджету», — відзначив Шлапак. Він також висловив думку, що значну частину позикових коштів уряд витрачає неефективно й не за призначенням. Заборгованість із виплати заробітної плати в Україні протягом жовтня 2009 року скоротилася на 0,5%. За станом на 1 листопада її розмір становить 1 млрд 671 млн грн. Як повідомляє Держкомстат, у жовтні заборгованість із виплати заробітної плати на економічно активних підприємствах зменшилася на 3%. На 1 листопада її сума — 1 млрд 138,6 млн грн. Зокрема, на підприємствах державної форми власності борг із зарплати скоротився на 5%, інших форм власності — на 3%.

Аналітик Astrum Investment Management Олексій Блінов припустив, що реальні зарплати в Україні за підсумками поточного року можуть знизитися на 9,5%. У той же час, за його словами, номінальна зарплата в Україні стійко зроста-

«Ми бачимо з котирувань цукру у світі, що цукор істотно подорожчав — удвічі. Це свідчить про явний дисбаланс у попиті та пропозиції цукру. І, можливо, така тенденція триватиме й наступного року», — коментує ситуацію експерт фінансового ринку Микола Івченко.

ТРАНСПОРТ

Кабінет Міністрів України дозволив «Укравтодору» провести вексельні розрахунки з підрядниками, які відновлюють інфраструктуру шести західних областей, що потерпіли від стихійного лиха в 2008 році. За словами глави «Укравтодору» В. Гуржоса, векселедавцями за цією схемою будуть служби автомобільних доріг в Івано-Франківській, Закарпатській, Львівській і Чернівецькій областях. Видаватимуться перевідні векселі, у яких зазначається, що на суму оплати нараховуватимуться відсотки в розмірі ставки рефінансування НБУ, до якої також додасться 2,5% річних. Термін погашення цих векселів установлений з 1 вересня по 1 грудня 2012 року. У 2009 році на виконання робіт із відбудови інфраструктури, яка потерпіла внаслідок стихійного лиха в західних областях, планувалося виділити 676,9 млн грн, а фактично підрядні організації виконали робіт на 235,2 млн грн, з яких «Укравтодор» оплатив 14,5 млн грн. Наразі заборгованість перед підрядниками — 220,7 млн грн.

АПК Прем’єр-міністр України запевняє, що уряд до кінця року виконає бюджетні зобов’язання перед аграріями. Ю.Тимошенко відзначила, що в бюджеті на 2009 рік витрати на аграрний сектор відповідають показникам 2008-го й становлять 11 млрд грн. Однак на 20 листопада ц.р. уряд зміг профінансувати тільки 8 млрд грн. «Ми робимо все, щоб до кінця року виконати цифри, з яких взяли зобов’язання», — відзначила вона.

Прем’єр-міністр заявила, що дала завдання Міністерству фінансів та уряду «виправити ситуацію й до кінця року ввійти в усі планові цифри». Більша частина аграріїв, які планують інвестиції в техніку в 2010 році, незважаючи на важке економічне становище, мають намір купувати нову техніку імпортного виробництва. Про це свідчать дані опитування сільгоспвиробників України, яке «АПК-інформ» проводить двічі на рік. Ця обставина, за словами учасників ринку, обумовлена більш високою продуктивністю імпортної техніки, що у свою чергу приводить до значно менших втрат урожаю на відміну від техніки вітчизняного виробництва.

ЗВ’ЯЗОК Президент України Віктор Ющенко зупинив дію деяких положень розпорядження уряду про проведення конверсії смуг радіочастот, які в безперервному режимі використовуються Збройними Силами України й іншими спецкористувачами в інтересах національної безпеки й оборони держави, і передачу права на користування ними операторам мобільного зв’язку включно з іноземними інвесторами. Президент відзначив, що можливість фінансування заходів, пов’язаних із переозброєнням Збройних Сил України, інших спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу відповідними засобами, передбачена тільки починаючи відповідно з 2010 і 2012 років.

В.Ющенко зауважив, що уряд передбачив заходи, які призведуть до зниження рівня боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань, їхньої бойової готовності до оборони держави, а відповідно — до зниження рівня обороноздатності України, негативно вплинуть на виконання правоохоронними органами завдань із охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю, а отже, діяв усупереч нормам статті 17, пункту 7 статті 116 Конституції України. Підготувала Людмила МЕЛЬНИКОВА за матеріалами «УНІАН», «Інтерфакс-Україна», Держкомстату України, АПК-інформ, Mobus.com

4 №48 (100) В і в т о р о к ,

Українська технічна газета

1 грудня 2009

ВПК

Ан-70: нове життя чи черговий фальстарт? Дмитро ТИМЧУК 17 листопада представники Авіаційного науково-технічного комплексу ім. Антонова заявили, що Російська Федерація відновлює фінансування програми створення літака Ан-70. А під час п’ятого засідання комітету з питань економічного співробітництва Українсько-Російської міждержавної комісії 20 листопада з’ясувалося, що Київ схвалює рішення Москви повернутися в проект. Ще через три дні стало відомо, що міноборони РФ до кінця 2009 року перерахує АНТК ім. Антонова $5,2 млн на проведення держпрограми літних випробувань літака. «СУТИЧКА» З ІЛ-76

…П

ро Ан-70 з 1994 року, коли він зробив перший політ, написано чимало. Однак перспективи цього безумовного, на думку не тільки наших виробників, а й зарубіжних експертів, лідера в класі середньомагістральних військово-транспортних літаків до останнього часу залишалися такими ж непевними, як і 15 років тому. Утім, і зараз доцільніше говорити скоріше про наміри, ніж про реальні перспективи. Дивно, що унікальний літак вантажопідйомністю 47 тонн (фактично — майже важкий «транспортник», але здатний злітати з ґрунтових площадок лише 600 метрів завдовжки, він просто знахідка для ВПС в умовах сучасних бойових операцій), економічний, оснащений унікальною гвинтовентиляторною силовою установкою, з високою піднімальною силою крила, виявився на багато років нікому не потрібним. При тому, що такий літак затребуваний у всьому світі. Утім, причина проблем із проектом зрозуміла: самостійно Україна його втілити в життя не може (наразі йдеться про 30% комплектувальних українського виробництва, решта — російського), а історія взаємин із приводу Ан-70 з Росією і ЄС зовсім не проста. До 2004 року Росія постійно говорила про запуск і розкручування проекту, але все обмежувалося обіцянками, хоча російська сторона все-таки вклала, за даними українських експертів, на цей час близько $400 млн. Однак у 2004 році виявилося, що в держбюджеті РФ на наступний рік кошти на проект не передбачені. Тоді Україна, схоже, вирішила злякати Росію. У спеціалізованих виданнях з’явилися матеріали, які стверджують, що Україна вважає Китай країною, яка може замінити Росію в програмі Ан-70. Передумови для такого варіанта, здавалося, були: у вересні 2003 року підписаний масштабний меморандум про взаєморозуміння між АНТК ім. Антонова й Китайською корпорацією авіаційної промисловості (AVIC II). Він передбачав співробітництво з ряду транспортних літаків, у тому числі й із Ан-70. В АНТК ім. Анто-

нова тоді відзначали, що «прийняття Ан-70 на озброєння ВПС Народно-визвольної армії Китаю призведе до збільшення її мобільності». Також говорилося, що транспортні можливості й злітно-посадкові характеристики Ан-70, у тому числі здатність доставляти великогабаритні вантажі на необладнані площадки, можуть відіграти важливу роль у виконанні державної програми освоєння західних районів Китаю. Але на Росію «китайська карта» не подіяла, і в 2006 році вона заявила про остаточний вихід із проекту. Аргумент першими озвучили представники командування російських ВПС. За їхніми словами, Росії особливого сенсу брати участь у роботі над Ан-70 нема, оскільки в її ВПС є Іл-76 (літак із досить відмінними від Ан-70 характеристиками), і доцільніше фінансувати проекти з його модернізації. Потім настала довгострокова пауза. Якщо не вважати деяких сплесків активності за минулі п’ять років, то найвидатніша подія відбулася в серпні 2009 року. Під час московського авіаційного салону «МАКС-2009» в.о. міністра оборони України Вале-

ді «Авіант». Двигуни для літаків випустить запорізька компанія «Мотор Січ». У цілому, за погодженими сторонами оцінками, обсяг витрат, уже здійснених і майбутніх, становитиме близько $1,5 млрд. Перші Ан-70, вироблені «Авіантом», куплять ВПС України. Орієнтовна вартість одного повітряного судна — $35— 40 млн. Ще одним замовником Ан-70Т (цивільна версія Ан-70) стане найбільша російська вантажотранспортна авіакомпанія «Волга—Дніпро». Перші поставки літаків для неї будуть здійснені в 2013 році. Зауважимо: про реальні перспективи Ан-70, тобто про замовлення конкретних партій, і досі не говориться. Особливо спантеличує незацікавленість у ньому російських ВПС як найбільшого потенційного клієнта — там, як і раніше, роблять ставку на Іл-76. Таким чином, зараз ми спостерігаємо колишню історію: мовляв, виробляймо, а потім подивимося, кому це можна продати. КИТАЙСЬКИЙ АСПЕКТ

Ц

ікаво, що на початку жовтня цього року (тобто після під-

конструкторів створений модернізований варіант Y-7 — Ма-60, який надійшов у серійне виробництво в 2000 році. До того ж китайські конструктори без ліцензії налагодили виробництво вантажного літака Ан-12 під маркою Y-8, який зараз становить основу транспортного парку китайських ВПС. Аналітики припускають, що китайські авіабудівники зацікавилися Ан-70, бо планують саме за рахунок цієї моделі оновити свій парк військових вантажних літаків». Ураховується той факт, що китайський ринок — один із найперспективніших. Згідно з прогнозом європейської авіаційної компанії Airbus на 2009—2029 роки, найбільший попит на авіаційні перевезення буде саме в Китаї й країнах Південно-Східної Азії. Цю інформацію можна вважати спробою «додавити» росіян і змусити їх виконати підписаний на «МАКС-2009» договір, а також підстрахуванням на випадок нових «вибриків» з боку російських учасників проекту. Не виключено, що на китайців подіяв укладений у серпні договір з Росією, який і змусив їх ворушитися й згадати переговори 2004-го. ЯК УКРАЛИ ЛІТАК

З

рій Іващенко заявив про те, що Росія повертається в проект, а сам літак може надалі бути прийнятий на озброєння ВПС РФ. Зауважимо, Ан-70 уже перебуває на озброєнні українських ВПС — відповідну постанову Кабміну було підписано кілька років тому, але у військах цей літак так і не бачили, хіба що на випробуваннях. Стали відомі й деталі домовленостей. Міністерства оборони Росії й України під час авіасалону «МАКС-2009» підписали протокол про поновлення спільних робіт з Ан-70. Як повідомили в АНТК ім. Антонова, сторони зобов’язуються налагодити спільне виробництво, випробування і сертифікацію. За деякими даними, потреба у фінансуванні для завершення цих робіт – близько $100 млн. Видатки розподілятимуться нарівно між українською й російською сторонами. За умовами договору серійне виробництво планується почати 2011 року. Перші два літаки пройдуть остаточне складання на київському авіазаво-

писання договору з Росією в серпні) у деяких ЗМІ з’явилася інформація про те, що представники українського АНТК ведуть переговори з китайською авіаційною корпорацією AVIC про створення спільного підприємства. Нібито це СП має стати базою для майбутнього виробництва літаків Ан-70 у КНР. «Основна мета співробітництва з Китаєм — спільне розроблення нової техніки. Завдання полягає в тому, щоб не тільки продавати інженерні знання, а й налагодити виробництво в Китаї», — пояснив заступник головного конструктора АНТК ім. Антонова Геннадій Габрук. При цьому знову відзначалося, що для «антоновців» Китай — партнер, «який дозволить мінімізувати залежність України від співробітництва з Росією в будівництві літаків». У китайців уже є досвід використання й виробництва літаків українських конструкторів. На озброєнні в КНР перебувають вітчизняні Ан-2. За ліцензією в Китаї вироблялася копія Ан-24, який там дістав назву Y-7. За допомогою українських

ауважимо, що й у самій Україні не було кому кидати палиці в колеса проекту Ан-70. Зокрема, це стосується державних випробувань літака в ролі військово-транспортного. Так, не маючи коштів на проведення таких заходів, виробники й Міноборони України спробували здійснити цей захід за гроші... Пентагону. Під час навчань «Сі бриз-2009» у Криму влітку цього року Ан-70 повинен був пройти заключний етап державних випробувань. Під час навчань (які, як відомо, фінансуються американською стороною) з літака Ан-70 різними способами повинні були десантуватися підрозділи аеромобільних військ і морської піхоти Збройних Сил України. Але протест проросійських сил у Криму проти цих навчань, а потім штучне зволікання (фактично — відмова) Верховної Ради України із дозволом на їхнє проведення змусили Пентагон зовсім відмовитися від них. …Менш відома «західна історія» Ан-70, хоча там ще більше загадок, ніж у випадку з Росією. Кілька років тому автор цих рядків намагався порушити цю тему на сторінках української преси. Був і результат: у стінах Верховної Ради України один із народних депутатів, потрясаючи газетою із цією публікацією, вимагав від українських спецслужб розібратися в ситуації. Але цим все й закінчилося. Суть же в тому, що історія «співробітництва» України з європейськими країнами з проекту цього літака стала, мабуть, найбільш блискучою операцією розвідок європейських країн проти України щодо промислового шпигунства. Як відомо, напри-

кінці минулого сторіччя протягом декількох років європейці під обіцянки величезних контрактів на закупівлю українського літака викачували технічну документацію з виробників (зауважимо, що на етапі конструювання ціна одного Ан-70 визначалася сумою близько $50 млн, потім знизилася, але однаково становила не менше $30 млн, потреба ж тільки Франції й Німеччини на початку проекту оцінювалася не менш ніж у 125 таких «бортів»). В остаточному підсумку Європа від Ан-70 відмовилася на користь свого новоявленого проекту А-400М. Про успіх цієї операції може судити навіть неспеціаліст. По суті «замовниками» спецоперації є учасники концерну, який здійснює проект А-400М. Це, насамперед, німецькофранцузький концерн EADS, створений у 2000 році фактично спеціально під цей проект, до якого крім німецьких компаній входять також фінська фірма «Patria Industries». А також компанії MTU (Німеччина), Snecma (Франція), ITP (Іспанія), Techspace Aero (Бельгія). Можна припустити, що «клієнтами» є й деякі британські фірми, які беруть участь у створенні А-400М. До 2002 року в проекті також була присутня італійська компанія Fiat Avio.

ДО РЕЧІ

І

з приводу зв’язку між Ан-70 і А-400М доводилося свого часу спілкуватися з військовим аташе однієї з європейських країн, розвідка якої виявила найбільшу активність в «загальноєвропейській» операції з Ан-70 і явно перейшла рамки легальної діяльності. Коментувати ситуацію пан полковник тоді відмовився, аргументувавши тим, що посольства в комерційні відносини між приватними компаніями не втручаються. Але буквально через три місяці після розмови аташе достроково покинув Україну. І, як удалося довідатися з конфіденційних джерел у наших спецслужбах, відбулася передчасна ротація не без втручання українських контррозвідників: причиною були саме події навколо «розсекречення» для Європи Ан-70.

УПРИТУЛ КРОХИ ВІД КОЛИШНЬОГО ЗАХВАТУ...

У

будь-якому разі Ан-70 — це подія міжнародного масштабу. Але його реалізацію примудрилися так загаяти в часі, так профукати значну частину потужного потенціалу проекту й так безграмотно нівелювати за лінією міжнародного співробітництва, що колишнього захвату вже, на жаль, нема. Залишається сподіватися, що проект нарешті завершать.

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 1 г р у д н я 2 0 0 9 №48 (100)

5

ПЕРСПЕКТИВА

Не самим лише манометром! Попри відсутність стабільного попиту на свою продукцію, унікальний завод «Еталон» шукає альтернативні шляхи розвитку виробництва Микола СТОЛЯРОВ Спочатку передбачалося, що цей матеріал починатиметьcя рядком: «У Донецьку вмирає завод «Еталон». Те саме підприємство, створене ще у тридцяті роки минулого століття, яке з того часу вірою й правдою служило державі, бувши законодавцем у випуску вимірювальних приладів. Власне, якщо манометри в СРСР, а потім і на пострадянському просторі працювали як годинник, то це заслуга донецьких виробничників.

Однак завод не здавався, завзято шукав і сьогодні шукає свою нішу на ринку. Унікальний досвід, унікальні фахівці, унікальна база — і що ж, все це не потрібне країні? КУРС — НА ПРИЛАДИ ДЛЯ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ евже помилявся Менделєєв, який сказав: «Наука починається там, де починаються виміри»? Уразили на заводі такі, здавалося б, незначні дрібниці. Ось деякі з них: на дільницях «Еталону» всі двері обов’язково зачиняються, і це не просто да-

Н

Н

авіщо ж починати таким скорботним рядком? Вся річ у тім, що підприємство працює впівсили, є борги із зарплатні, на столі директора Юрія Сергійовича Євка (на знімку) інші неоплачені рахунки, сам завод живе поки з разових замовлень та невеликих продажів... Показово, що при цьому на складі «Еталону» готової продукції на 2,1 млн грн, що дорівнює тримісячному виробництву заводу. Причин такої затовареності декілька. Перша й найважливіша: у рідній країні в «Еталону» немає внутрішнього ринку. Ми мало будуємо, мало вводимо нових об’єктів, отже, нам мало потрібно обладнання для них, у тому числі й вимірювального. Якщо немає ринку внутрішнього, треба шукати зовнішні. Наприклад, Новокраматорський машинобудівний завод на 90% працює на зовнішні ринки, з того й живе. Головний споживач у НКМЗ — Росія. Вона ж була основним споживачем і в «Еталону». Завод відправляв туди 80% своєї продукції. Однак поки ми думали й гадали, сусіди не сиділи склавши руки — тепер у них свої вимірювальні прилади. Завод сьогодні й ціну на свої прилади скинув би, але така вже специфіка продукції «Еталону», що робиться вона суто під конкретного замовника. Є й ще одна причина: парадоксально, але це — якість виробів, а вона така, що прилади працюють багато років без заміни. Прилади, які повертаються на ремонт, для підприємства велика рідкість, розповідає Юрій Сергійович і констатує: виходить, і на цю сферу ставку робити не можна. Спробував було «Еталон» зосередитися на побутових газоаналізаторах. Компактні, чутливі та надійні, вони могли б стати справжніми сторожами для всілякого перевищення вмісту газу як у звичайних житлових будинках, так і на виробництві. Однак і тут невдача: через різке подорожчання комплектувальних прилад «не пішов». Принцип «добре дешевим не буває» ми проігнорували.

нина дбайливості, а суворе правило. При виготовленні деяких деталей майстер зайвий раз не візьме їх до рук, інакше просто не досягти точності в п’ятому ступені, тож тут мають значення і протяг із коридору, і тепла долоня. Шляхом спроб і помилок, тривалих роздумів і суперечок та вивчення попиту завод і його фахівці шукали нові напрями своєї роботи. На підприємстві врахували стару мудрість: якщо в нас мало грошей, нам треба багато думати. Те, що «Еталон», не залишаючи своєї основної спеціалізації, перейшов на виробництво приладів, пристроїв і агрегатів, необхідних у енергозбережних технологіях, — не данина моді. Мода мінлива й легковажна. Тут скоріше урахування реалій сьогодення. Є й свій досвід: наприклад, тільки за газ (20 тисяч м3 на місяць) заводу хоч-не-хоч потрібно 52 тис грн. Чималі платежі за тепло й гарячу воду. Але ж тут можна заощаджувати, скорочувати видатки.

— Був я недавно вдома в колеги з Німеччини, — розповідає Юрій Сергійович. — Його будинок вразив мене своєю економічністю. Вода з дахів, наприклад, надходить у спеціальні посудини й потім використовується для технічних потреб. На даху — сонячні батареї, тому тепла вода, можна сказати, дармова, хоча Німеччина — не Туреччина з її сонячною погодою й навіть не наш південь. У будинку немає радіаторів і розведення труб: тепло подається через «воздушки» з підвалу, і таких «малень-

ких хитрощів» тут повно. Цікаво, що закладалися вони ще в проект будинку, у його інжиніринг. Від самого початку, попередньо, заздалегідь. Таке непорушне правило. Ми із цим спізнилися, і нам обов’язково треба «сісти в цей поїзд». Це має стати нашою політикою, правилом, нормою, звичкою, нарешті. Що ж ми? Ми привселюдно забороняємо індивідуальне опалення, посилаючись на те, що це зруйнує наше комунальне господарство. Та добра добувши, кращого не шукають. Виходить, настогидло воно людині, це комунальне господарство. Сьогодні «Еталон» готовий запропонувати споживачам не один пристрій із серії «маленькі хитрощі» — від опріснювача до кавітатора. Щоб не вважали це за рекламу підприємства, перелік його продукції не наводитимемо, зупинимося лише на кавітаторі, до речі, розробці ще сімдесятих років, яка добре відома, але зависла в повітрі, як і безліч інших постарілих «новинок». Юрій Євко зауважує: «Анітрохи не претендуємо на відкриття Америки, ми не винахідники, ми йдемо у фарватері науки. Ми — виробничники, і запропоновану ідею втілюємо в металі». Але директор говорить не все. Задля справедливості додамо, що розробка того ж кавітатора фахівцями, конструкторами заводу доведена, відшліфована, виправлені недосконалості кавітаторів інших виробників. Споживачам пропонується агрегат, готовий до роботи хоч зараз. ЩО ТАКЕ «КАВІТАТОР» тепер про сам кавітатор — гідродинамічний нагрівач — агрегат, у якому вода гріє... сама себе. Так-так, без газу, вугілля, дрів і навіть популярної сьогодні соломи. Що ж до електрики, то вона служить тільки для того, щоб розігнати воду, створити умови, при яких у ній з’явилися б бульбашки — понауковому каверни. Ще трохи науки: в основу створюваних сьогодні на «Еталоні» агрегатів саме й покладений ефект кавітації. У Юрія Сергійовича свій метод переконання. Він пропонує пішки спуститися в підвал. Підвал як підвал. Тут раніше гріли воду для заводської лазні. Незграбний величезний котел, розведення труб.

— Все це тепер не потрібно, — пояснює Євко. — Замість цього невелика помпа, при ній кавітатор, пристрій, де й відбувається кавітаційний ефект, поруч два танки з водою, вони врізані в розведення. Директор пропонує подивитися на термометр.

А

На ньому 53°С.

— Отже, недавно увімкнули, — зауважує він. Екскурсія на цьому не закінчується. Прямуємо до заводської котельні — будівлі, яка нагадує цілий цех. Тут сьогодні розор — великий демонтаж. Щось доведеться винести, щось продати.

— Ет, якби знали ми рік тому, що вироблятимемо кавітатори, не купували б дві міні-котельні, — розповідає директор. — Пів«лимона» довелося викласти, хоча вчорашні нововведення, яким так раділи на заводі, сьогодні цілком могли б замінити власні кавітатори. Поки для себе завод зробив їх чотири. Три вже в роботі, один служить випробувачам.

—?

— Річ у тім, — пояснює Юрій Сергійович, — що самим тільки нагріванням води їхні переваги не обмежуються. От у мене в руках зрізи водопровідної труби. Один забитий накипом, дру-

гий після того, як воду по ньому подавали через кавітатор, — чистий і вільний. Це ще один плюс наших агрегатів. Але ж забиті батареї, водопровідні труби — бич комунальників, скільки таких труб їм доводиться просто викидати. Випробний кавітатор працює із шахтною водою, яка заливає після закриття шахти Донбасу. Воду на завод привезли з однієї з таких шахт. Тільки й того, що вона рідка. Щоб використовувати її, гірники будують складні споруди, хлорують, але для споживання придатна тільки незначна частина. От і виходить, що ми начебто біля води, але й без води. І це в посушливому Донбасі, де ціна їй особлива. Зараз «Еталон» працює в тісній співдружності з Інститутом медико-екологічних проблем Донбасу й вугільної промисловості Донецька. При позитивних аналізах заводські установки можна передавати на шахти. Які перспективи можуть відкритися для гірників, комунальників, для регіону в цілому!

АСПЕКТ СОЄВІ «КОРОВИ»

М

оже з’явитися інтерес до «Еталону» і в селян. Завод може селянам «поставляти» — не повірите! — «корів». Якщо точніше — «корів соєвих», здатних і молоко соєве давати, і сметану. Щоб не бути голослівними, наведемо кілька відгуків аграріїв. Це відгуки не про донецьку техніку, а про херсонську, але вона така сама, що й запущена в серію на донецькому «Еталоні». Отже... Директор товариства з обмеженою відповідальністю «Степ» Сумської області: «Соєва корова» виробництва інституту Текмаш – надійний і простий у роботі агрегат, завдяки якому ми маємо висококалорійне молоко для телят. Це дозволило значно підвищити середньодобовий приріст худоби — на 150 грамів. Окрім приготування кормів, ми отримуємо гарячу воду». Директор товариства з обмеженою відповідальністю «Реснянське», Краснопільський район Сумської області: «Наше підприємство придбало у Текмашу установку з переробки сої на молоко та сметану. Установку змонтовано просто на фермі, щоб запобігти транспортним витратам. Виробництво виявилося безвідходним та ефективним». У дослідному господарстві Асканійського інституту олійних культур УААН більше року в раціоні для відгодівлі бичків та телиць використовується соєве молоко, яке виготовляється на установці вітчизняного виробництва марки Тек СН. Завдяки новітній технології, реалізованій у цьому обладнанні, у складі отриманого продукту повністю зберігаються вітаміни та мінерали, які містяться в сої. Вартість одного літра соєвого молока, виробленого на установці Тек СН, — 5 копійок при використанні сої, вирощеної в господарстві, а в разі її закупівлі — 11 копійок, що в 2,5 раза дешевше за соєве молоко, отримане за допомогою традиційних технологій.

УПРИТУЛ НЕ ВТРАТИТИ Й ЗНАЙТИ одати тут, мабуть, нема чого. Хіба те, що кавітатори можуть також використовуватися для роботи з іншими сільгоспкультурами. А як це робиться, найкраще запитати на самому «Еталоні». Ринком з необмеженими можливостями для заводу можуть стати невеликі міста й селища, куди газ не дійшов, де не завжди просто з вугіллям, та й із дровами теж. Власне, це стосується й сіл України. От де кавітатори могли б стати в пригоді. А поки «Еталон» на свій страх і ризик запустив у серію перші тридцять агрегатів, сподіваючись на розуміння споживачів. Чи правильно робить завод, міняючи коней на переправі? Чи витримає Болівар? Хочеться вірити: витримає всупереч кризі.

Д

6 №48 (100) В і в т о р о к ,

Українська технічна газета

1 грудня 2009

ЗНАЮ, ЯК

Супердвигун по-українськи Упровадити його у виробництво заважає лише інерційність мислення? Олександр НІКОЛАЄНКО У Законі Парето зазначено: 20% зусиль дають 80% результату, а інші 80% зусиль — лише 20% результату. Якщо застосувати цей принцип до сучасного двигунобудування, то стане зрозуміло, що 20 найефективніших відсотків геть усі використані моторобудівниками ще в минулому столітті, і зараз конструктори змушені освоювати ті самі «невдячні» 80 сотих, збираючи лише крихти результату. Ситуацію можна змінити, твердить наш співвітчизник, механік і винахідник Андрій Ільчук (на знімку). Треба лише подивитися в корінь самої проблеми.

си низька екологічність і «ненажерливість» двотактного двигуна. Однак подивіться: у випадку пересування з невеликою швидкістю кінь або собака рухаються риссю, дрібочучи всіма чотирма кінцівками по черзі. Як тільки необхідна більша швидкість — тварина переходить на галоп, працюючи ногами попарно. Думаю, ви вже зрозуміли суть моєї ідеї: у момент старту й на середніх обертах, коли ефективність двотактного циклу вище, — змушувати мотор працювати за дво-

У

серйозності цієї заяви переконують три зареєстрованих патенти на нові способи керування двигуном внутрішнього згоряння. Передбачуваний ефект від упровадження цих відкриттів — подвоєння потужності при тому ж літражі й габаритних розмірах ДВЗ, збільшення крутного моменту вдвічі, поліпшення економічності й екологічності на 30%, використання раніше недосяжних режимів роботи двигуна. СВОЇМИ СЛОВАМИ — Отже, Андрію, у чому полягає новизна вашого підходу до способів керування двигуном?

— У чотиритактному двигуні колінчастий вал має зробити два оберти, щоб відбувся один робочий хід поршня в циліндрі (тобто відбулося згоряння паливної суміші). «Двотактник» же продуктивніше рівно вдвічі: оберт вала — робочий хід поршня. Однак така продуктивність багато коштує: при збільшенні обертів ускладнюється вентиляція й наповнюваність циліндра. А що ще важливіше, на високих частотах обертання колінчастого вала частина паливної суміші просто «летить» в атмосферу. Звід-

тактною схемою. Зі зростанням же обертів переводити двигун у чотиритактний режим роботи.

— А як реалізувати цей принцип керування на практиці?

— Розподільний вал заміняється на розподільний вал альтернативної конструкції — з парою кулачків замість одного на кожен клапан. Гідрокомпенсатори настроюються таким чином, щоб передавати зусилля від другого кулачка лише до певного числа обертів. Тепер мотор може переходити із двотактного режиму роботи на чотиритактний у міру зростання обертів.

— У чому суть інших винаходів?

— Другий, ще простіший спосіб керування ДВЗ полягає у зміні інерційності маховика. Будьякий моторист, який має відношення до автоспорту, підтвердить: при доведенні двигуна для кільцевих перегонів, де потрібний форсований високооберто-

вий двигун із підвищеною динамікою розгону, маховик максимально полегшують. Якщо ж потрібний двигун для кросу, де треба на найнижчих обертах виповзати з болота й бруду, маховик, навпаки, обважнюють і одержують мотор із підвищеними тяговими властивостями, високим крутним моментом на «низах», здатний тягти автомобіль довго майже на холостих обертах бездоріжжям. А чому б не об'єднати ці дві начебто несумісні властивості — просто зробивши важкий маховик таким, що відключається на певних обертах? У підсумку ми одержуємо двигун, який на «низах» поводиться як тракторний мотор, маючи високу стійкість роботи й високий крутний момент уже практично з холостих обертів. У разі ж підвищення обертів до певної межі частина маховика відключається, і двигун починає працювати у «спортивному» режимі, демонструючи високу динаміку. Безперечно, це найпростіший варіант зміни інерційності системи. Зрештою, зміна може бути східчастою, а у випадку гідронаповненого маховика — узагалі плавною.

— Ви згадували про нові, раніше недоступні режими роботи двигуна. Наприклад?

— По-перше, саме поняття холостих обертів тепер можна переглянути: зробивши маховик важче, можна знизити мінімальну частоту обертання колінчастого вала в рази. А на високих обертах такий маховик відключатиметься й не заважатиме роботі в динамічних режимах. Другий приклад: відключений маховик, який нагромадив під час розгону кінетичну енергію, може після зупинення, наприклад на світлофорі, допомогти двигуну стартувати, динамічніше розігнати автомобіль за рахунок використання акумульованої енергії.

— Наскільки я розумію, зараз йтиметься про останній ваш винахід.

— Так, третій принцип керування: зміна кількості циліндрів багатоциліндрового двигуна, у яких такт «робочий хід» відбувається одночасно. Спосіб містить у собі групу механізмів і розроблений для застосування разом із раніше запропонованими проектами на опозитному двигуні.

ТЕОРІЯ

Ф

ахівці-моторобудівники і досі послуговуються уявленнями, сформованими ще в 1824 році молодим французьким військовим інженером Саді Карно. У циклі Карно пропонується вважати принципово важливими факторами властивості нагрівання, охолодження, передачі теплоти й виконання роботи. Але цей набір факторів не є повним через те, що Карно необґрунтовано вивів із розгляду властивість інерційності системи. Таким чином, забезпечення оптимальних умов для ефективної роботи будь-якої теплової машини виходить за рамки рекомендацій, обумовлених його висновками, а в розпорядженні розробника з'являється можливість уводити в конструкцію двигуна системи, які забезпечують зростання ефективності роботи моторів іншими методами. Їхня суть випливає саме з факту виявлення неврахованого раніше фактора — інерційності системи. Тепер моторобудівники можуть не тільки підвищувати ефективність роботи моторів, збільшуючи температуру робочого процесу, а й учитися управляти мотором шляхом зміни інерції його рухомих мас. Ці можливості для транспортного двигунобудування дають той же ефект, що й дозвіл аплодувати двома руками замість спроб робити це долонею однієї руки.

…І ПРАКТИКА

В

икористовуючи ці «невраховані» можливості, Андрій Ільчук у 1999—2000 роках розробив і запатентував в Україні ряд нових технічних вирішень у галузі транспортного двигунобудування. Причому запатентовані саме способи керування транспортними моторами: кожен із них описує принципи дії великої групи механізмів. Запатентувати окремо кожен із цих механізмів передбачалося пізніше, під час практичних робіт із конкретними моделями двигунів. Здавалося б, залишилися дрібниці — утілити винаходи в життя й дати світу новий двигун із гордим ярликом «Зроблено в Україні». І спочатку ідеями Ільчука дійсно зацікавилися. За рекомендаціями академіка Харківського НДІ систем і машин Миколи Тернюка й тодішнього заступника міністра Богдана Нечая на Київському мотозаводі створили окрему лабораторію й утілили найпростіший із перерахованих способів керування. Так з'явився реально працюючий двигун для важкого мотоцикла «Хміль» із маховиком, який відключається (на знімку). Складений прототип довів справедливість та ефективність ідей Андрія на практиці. Мотоцикл навіть експонувався на виставці, присвяченій 10-річчю незалежності України. Після чого... проект було закрито!

ЧУЖИЙ ДОСВІД

Тим часом у Росії... Створення виробництва промислових двигунів нового покоління обійдеться в 1 млрд доларів і окупиться за 7 років Єдиний російський виробник дизельних локомотивів «Трансмашхолдинг» (ТМХ), «Атоменергомаш» і «Російські залізниці» мають намір створити міжгалузевий консорціум для розроблення в Росії промислових дизелів нового покоління. Також очікується входження в консорціум «Оборонпрому». Обговорюється ідея й із профільними міністерствами, зокрема мінекономрозвитку. Про це заявив голова ради директорів «Трансмашхолдингу» Андрій Бокарєв під час недавнього візиту прем’єр-міністра

РФ Володимира Путіна на «Коломенський завод», який входить до ТМХ. У ТМХ поки не коментують ці плани, посилаючись на те, що ще не визначено до кінця потреби всіх потенційних покупців нового дизеля. За словами Андрія Бокарєва, «зрозуміла, із цифрами, програма буде представлена в найближчі три місяці». Витрати на розроблення та організацію нового виробництва становитимуть близько $1 млрд. Планується, що випускатиметься близько 700 дизелів на рік. Потреби РЗ можуть покрити приблизно 20—

25% майбутнього виробництва. Щодо інших компаній-учасниць ясності поки немає. «Витрати великі й можуть окупитися тільки у випадку організації промислового виробництва», — зауважив А. Бокарєв. Він припускає, що фінансуванню проекту допоможе держава в рамках спеціально розробленої федеральної цільової програми. Однак прес-секретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков запевнив, що в цьому немає необхідності: «Сторони самі профінансують проект». Як відзначає Марина Алексєєнкова з «Ренесанс Капіталу», інвестицій у розмірі $1 млрд цілком достатньо для купівлі сучасної технології, її доопрацювання з урахуванням технічних потреб замовників і постановки на конвеєрне виробництво.

За оцінкою експерта, виторг майбутньої компанії може становити $100—250 млн на рік. «З маржею в 15% виробництво окупиться приблизно за сім років», — припускає М. Алексєєнкова. Нові двигуни потрібні для заміни морально застарілих російських дизелів при виробництві локомотивів, у резервних дизель-генераторах у системах безпеки АЕС і для потреб оборонного комплексу. При цьому планується вивести їх і на зарубіжні ринки. Зараз ТМХ вибирає іноземного партнера, на базі технологій якого й почнуться розробки російського двигуна. Переговори ведуться із General Electric, Cummins, Caterpillar, MTU, Wartsila, Stadler та іншими. (За інформацією РБК daily)

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 1 г р у д н я 2 0 0 9 №48 (100)

7

ПІДПРИЄМСТВО Ну а далі події розвивалися зовсім нелогічно. На зустрічах із керівниками профільних підприємств новаторство ідей Ільчука визнавали, та закінчувалося все відмовами. Ось неповний їхній перелік: Київський мотозавод: винахідника звільнили, роботи згорнули; Мелітопольський моторний завод, Запорізький автозавод, КБ «Прогрес» при «Мотор-Січ», Бориспільський автозавод — скрізь відмова; профільні інститути та університети — відмова, хоча авіаційний інститут має спільний з Андрієм патент, у просуванні якого не бере участі. Відмовили й у холдингу «Укртехнопром», який має необхідні виробничі потужності, і в декількох тюнінгових компаніях та майстернях. Проект пропонувався представникам «ВАЗ» і «ГАЗ» — результат той самий. То може, проблема не в консервативному мисленні вітчизняних чиновників, а в самих ідеях Ільчука? Чи, можливо, його винаходи не можна реалізувати на сьогоднішній день? Або, ще гірше, вони просто неспроможні (що, утім, спростовується наявністю патентів)? У 2005 році англійська інжинірингова компанія RICARDO оголосила про проект 2/4SIGHT. У його основі — реалізація способу керування двигуном шляхом зниження частоти робочих тактів у міру збільшення кількості обертів вала. Англійські фахівці виготовили однолітровий трициліндровий мотор, особливістю якого стала можливість переведення з двотактного режиму роботи на чотиритактний у міру збільшення кількості обертів. Уже на стенді цей мотор за своїми характеристиками перевершив показники шестициліндрового дволітрового двигуна з традиційним керуванням, забезпечивши перевагу з економічності й екологічності на 30%. Проект англійців переміг на європейській виставці AUTOCAR-2005 і вже освоєний у виробництві компанією GENERAL MOTORS. «Патенти англійців не мають пріоритету перед нашими. Їхні формули належать до сфери, описаної українськими патентами. На пропозицію про співробітництво англійська компанія не відповідає. Але ж вони реалізували лише третину із запропонованого мною!» — з болем говорить Андрій. А я згадую закон Вільфредо Парето «20/80» і дивуюся: чи могло італійцеві спасти на думку, що, залежно від національної приналежності, його закон може працювати «навпаки»? Що в деяких країнах необхідно спочатку головою пробити стіну з 80% нікому не потрібних дій і доказів, щоб, якщо не загинеш від струсу мозку, мати хоча б 20% результату. І що в деяких країнах мало народитися геніальним винахідником, треба ще... А що, власне, треба, країно?

На першій швидкості ВАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», засноване ще в 1856 році як паровозна майстерня, — одне з найстаріших підприємств «Укрзалізниці». Про перспективи розвитку ВАТ розповідає Степан Давидяк — виконувач обов’язків голови його правління.

— Що змінилося в роботі підприємства з часу вашого призначення його керівником? Які фінансові результати?

— Цей рік, без перебільшення, був нелегким. У першому півріччі працювали зі збитками, при невеликих обсягах виробництва. Довелося перейти на неповний робочий тиждень, що зумовило зниження рівня середньої зарплати. До мого призначення на посаду виконувача обов’язків голови правління завод перебував у складному фінансовому становищі. Оскільки працювали збитково, виникли проблеми з обіговими коштами, з’явилася кредиторська заборгованість. Проте затримок із виплатами зарплатні не було. Що вдалося змінити? У третьому кварталі цього року збільшено обсяг товарної продукції на 40%, а середньомісячний її випуск становить 8,7 млн грн, тоді як раніше — 6,3 мільйона. Ми вийшли на більшу прибутковість, цехи почали працювати у п’ятиденному режимі.

Кредиторська заборгованість на початку року становила 25 млн грн, а на 1 жовтня 2009 року вона зменшилася до 22 мільйонів. Щоправда, майже удвічі збільшилася заборгованість дебіторська. Дещо гірше нам почала платити за послуги Львівська залізниця.

— Чи знають Львівський локомотиворемонтний на зарубіжних ринках?

— На жаль, ринок послуг із ремонту електровозів поки що суто український, хоча вже були спроби вийти на міжнародний. Планували ремонтувати електровози для прибалтійських країн. Туди доставлено партію двигунів. Зараз працюємо над упровадженням нових технологій, які допоможуть подовжити термін їх експлуатації. Крім цього, розглядаємо можливість освоєння інших напрямів роботи, зокрема складання рейкових автобусів спільно з польською фірмою «Pesa». Є також проект виробництва вузькоколійних трамваїв, вже розроблено його техніко-економічне обґрунтування.

— Чи запроваджуєте інноваційні технології?

— Свого часу ми закупили новітнє німецьке обладнання для просочення якорів електричних машин. Воно забезпечує більше восьми атмосфер у вакуумі, що вдвічі-втричі подовжує експлуатацію двигунів електропоїздів. Ця технологія у нас уже освоєна — виготовили пробну партію двигунів.

— Розкажіть про проект заводу зі створення трамваїв для вузьких, так званих європейських колій.

— Поки що ніхто з вітчизняних виробників не конструює таких трамваїв. А ми маємо для їх виробництва достатні потуж-

ВІЗИТІВКА Степан Давидяк Народився 14 січня 1952 року. У 1979 році закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю інженер-економіст. У 1996-му здобув науковий ступінь кандидата економічних наук.

1972—1974 рр. — Львівський автобусний завод, слюсар.

1979—1991 рр.

— Львівський автобусний завод, майстер, провідний інже-

нер, начальник відділу організації праці та заробітної плати, заступник генерального директора з економічних питань.

1991—1997 рр. — ЛАЗ, голова правління.

1997—1998 рр. — Львівська ОДА, пер-

— Яка, на вашу думку, ситуація з локомотиворемонтною галуззю в Україні?

— Аналогічний завод, де ремонтують електровози, працює у Запоріжжі. Крім того, є ще таке саме підприємство у Дніпропетровську. Звісно, на залізниці зараз не найкращі фінансові часи. Тому дебіторська заборгованість — звичне явище. Є нагальні проблеми, пов’язані з економічною кризою, зокрема соціальні. Однак на нашому заводі, хоча тут працює понад півтори тисячі людей, звільнень за період кризи не було. Штат укомплектований. Наше завдання — дбати про нормальні умови для роботи персоналу.

— Чи потребує галузь якихось законодавчих ініціатив?

— Локомотиворемонтний завод — підприємство машинобудівного профілю, яке на 99 відсотків працює на «Укрзалізницю». Тому ми повністю залежимо від стратегії, яку вона диктує. Ми повинні мати план розвитку на наступні п’ять років. Сьогодні сформувати його неможливо. Залізниця обмежує нас у рівні рентабельності і, таким чином, впливає на можливості ін-

ший заступник голови.

1998—1999 рр.

— директор ДНДІ «Система».

1999—2005 рр. — ВАТ «ЛАЗ», президент.

2005 р. — керівник ТОВ «Юліос».

2006—2009 рр. — Львівська обласна рада, голова комісії з бюджету та соціальноекономічного розвитку. З 2009 року — виконувач обов’язків голови правління ВАТ «Львівський локомотиворемонтний завод».

вестування в галузь. Самостійно ми не маємо права ухвалювати такі рішення, бо повністю залежимо від «Укрзалізниці» та Міністерства транспорту. Сподіваюся, що після виборів буде чітка концепція розвитку галузі. Якщо такий документ з’явиться, завод може створювати на його основі свою концепцію розвитку. Поки ж я, як керівник, не можу взяти на освоєння інших видів продукції жодної копійки інвестицій.

— Які найближчі плани заводу?

— Найперше завдання — до кінця року працювати з прибутком і позбутися боргів. У другому півріччі 2010 року плануємо збільшити обсяги виробництва і завдяки цьому сплатити кредити, які нам дуже дорого обходяться, та максимально оплатити борги постачальникам, щоб своєчасно отримувати комплектувальні матеріали. Після того, як із цим упораємося, розпочнемо реалізацію програм з енергозбереження, зокрема замінимо енергозатратну котельню на нову, енергоощадну. Розмовляла Марія ДОРОТИЧ

ності та техніко-економічне обґрунтування проекту. Зараз Львівська міська рада переймається питанням його запуску. У Львові планують придбати спеціальні трамваї за кордоном, тобто цей транспортний сектор надалі розвиватиметься. Тим більше, що у чотирьох містах України є така мережа.

Зерновози прямують у порт З початку 2009 року залізниці України перевезли 17,078 млн тонн зернових вантажів. Показники за 11 місяців 2008 року значно нижче — 11,420 млн тонн. Цього року 5410 тис. тонн перевезла Південна залізниця, Одеська — 4044 тис. тонн, Південно-Західна — 3814 тис. тонн, Придніпровська — 2036 тис. тонн, Донецька — 902,2 тис. тонн і 870 тис. тонн — Львівська. Основні види зернових вантажів — пшени-

ця, ячмінь, зерно кукурудзи, насіння ріпаку й соняшнику. У середньому відвантажувалося 1163 вагони на добу. Майже 16 млн тонн зерна вже відправлено на експорт. До кінця листопада на припортових станціях, портових елеваторах, зерноперевалочних комплексах і на шляху проходження до них перебувало 5108 завантажених зерновозів. Із них найбільше — 2383 вагони — направлялися в Одеський порт, 667 — в Іллічівський і 637 — на станцію Чорноморська-ТІС. Катерина СЛАВСЬКА — за інформацією прес-служби Придніпровської залізниці

8 №48 (100) В і в т о р о к ,

Українська технічна газета

1 грудня 2009

ОСНОВНИЙ РЕСУРС

Модернізувати, і не тільки техніку Криза вимагала від хіміків нових підходів на всіх напрямах

Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ

УЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА рганізатори галузевої наради — Спілка хіміків України й галузева профспілка, підтримані Міністерством промислової політики. Про важливість моменту свідчила й присутність у Сєверодонецьку прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко. Текст її вступного слова невипадково містив історичний екскурс, у якому виникнення хімічної промисловості в Україні датоване ще до XVII століття. Давниною дійсно повіяло: половина основних виробничих фондів галузі вже дожили або доживають свого віку. Чи варто дивуватися, що в структурі виробництва домінують хімсировина, продукція низької технологічної переробки, міндобрива? Процес модернізації, створення нових потужностей на виробництвах основної хімії, який почався кілька років тому, загальмований або взагалі зупинений світовою фінансово-економічною кризою. Треба надати належне керівникам хімпідприємств, які не зневірились. Від держави просять тільки одного — не заважати залученню інвестицій. У хіміків щодо цього солідний досвід. На сєверодонецькому «Азоті» менш ніж за п’ять років, які минули після перетворення підприємства на акціонерне товариство, вклали у відновлення основних фондів 1,2 млрд грн. Збільшили ряд потужностей, комп’ютеризували, оптимізували управління технологічними процесами, скоротили енерговитрати й поліпшили екологічну ситуацію. Питомі витрати основної сировини — природного газу — зменшилися до світових параметрів. Та не все залежить від самих виробничників. Олексій Кунченко, президент ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот», окреслив парадоксальну ситуацію: — У нас багато говориться про енергозбережні технології. І

О

Початок на стор. 1

із законодавчо-нормативною базою справа теж зрушила. Є постанова Кабміну від 14 травня 2008 року «Питання завезення на митну територію України енергозбережних матеріалів, обладнання та комплектувальних». Наше об’єднання придбало одну когенераційну установку (із двох планованих) вартістю 6 млн євро. Це дасть можливість виробляти пару й електроенергію значно дешевше, ніж зараз, і забезпечить зниження собівартості продукції. Але на практиці потрапити до числа охоплених цією постановою не так вже й просто: немає чітко прописаного механізму. Коли ж держава реально стимулюватиме впровадження енергозбережних технологій? Із цього приводу я надіслав листа прем’єр-міністру України. Тимошенко поцікавилася: кому з присутніх не зрозуміло, що технологія когенерації — найбільш енергозбережна? Таких не було.

— Тоді чому неможливо пробитися з цією справою? — запи-

гарантії — з робочих місць, заробітної плати. На цьому акцентували увагу президент Спілки хіміків України Олексій Голубов і керівник галузевої профспілки Василь Мойсюк. Можна, напевно, перевести дух, підвести голову й подивитися — що далі? Про те, як треба розвивати галузь, говорилося багато. Але де взяти гроші? Закон про підтримку хімпідприємств (у першу чергу, тих, що випускають мінеральні добрива) поки між небом і землею. А вже чекають на аналогічну національну програму. Поки ж за прикладом гірничометалургійного комплексу розраховують на одержання під низькі відсотки довгострокових кредитів для модернізації й реконструкції. Реальністю це може стати тільки тоді, коли гарантом тут — на законодавчій основі — є держава. Добрі наміри щодо цього були висловлені. А тепер головне «хімічне» питання: як синтезувати інтереси держави й різних учасників ринку? Хіміки втрачають багатомільйонні обігові кошти через неповернення ПДВ і не мо-

ЦИФРА У півтора десятках підгалузей хімічного комплексу країни налічується близько чотирьох тисяч підприємств, які дають роботу 180 тисячам чоловік і випускають до шести тисяч видів і товарних марок продукції. тала глава уряду відповідальних чиновників.

— Людський фактор, — надаючи простір для інтерпретації, ємко пояснив один із них. НА ЩО СПОДІВАТИСЯ? а оцінкою експертів, вітчизняна хімпромисловість потрапила в зону найбільших втрат від кризи. Вона дуже залежить від кон’юнктури зовнішніх ринків збуту, імпорту природного газу й цін на нього, від енергозабезпечення. За три квартали нинішнього року (у порівнянні з таким же періодом попереднього) товарне виробництво в галузі впало на 30%. Зараз динаміка падіння, як відзначалося на нараді, сповільнилася, що дозволило якось витримувати соціальні

З

жуть нічого собі дозволити, але й держбюджет сьогодні не може обійтися без цих мільйонів, констатували головні спікери наради. Зійшлися на тому, що податківці складуть оптимальний графік повернення підприємствам стягненого, щоб була хоч якась динаміка. Треба зістикувати — уряд назвав це найважливішим чинни-

ком подальших позитивних зрушень — інтереси виробників міндобрив і споживачів-аграріїв. Держава начебто спробувала це зробити: тим, хто купує вітчизняні «вітаміни родючості», виділяються дотації. В остаточному підсумку українське виходить дешевшим від імпортного. Але дотування відбувається постфактум, і цей «пост» досить тривалий. А імпортні добрива на ринку дешевші просто тут і тепер. Хтось запропонував давати аграріям дотації, передбачивши це в законі про Держбюджет, або прийнятні цільові кредити на заключний квартал кожного року під закупівлю добрив за фіксованими цінами у вітчизняних виробників. Ті саме в цей період завантажені менше, ніж у передпосівний час, коли карбамід, аміачну селітру доцільніше продавати на зовнішній ринок дорожче. І виробництво, і реалізація продукції були б ритмічнішими. Залишається всім дійти згоди — уряд дає дозвіл. Як з’ясувалося, у Кабміні готові (принаймні морально — це відчувалося за тоном висловлень) навіть до протекціоністських заходів, щоб захистити внутрішній ринок — звичайно, у рамках міжнародних норм і за прикладом того, як роблять це за кордоном відносно української продукції. Іншого виходу немає, у тому переконують цифри. Внутрішній товарний ринок хімічної й нафтохімічної продукції за січень-вересень цього року становив майже 46 млрд грн. Обсяг реалізації продукції вітчизняного виробництва при цьому за фактичними цінами не досяг і 17 млрд грн, перевищивши три чверті рівня аналогічного показника 2008 року. Експортні ж поставки хім- і нафтохімпрому у вартісному обчисленні знизилися в 2,5 раза. Загальна частка імпортної продукції на внутрішньому хімічному ринку в останні місяці зросла до 70%. Президент ЗАТ «Украгрохімхолдинг» Сергій Лєсковський уразив усіх такою цифрою: «Нами вже втрачено 93% внутрішнього ринку складних мінеральних добрив». Прем’єр-міністр навіть перепитала, чи добре вона почула. Після чого в документах наради з’явилися слова «антидемпінгові розслідування», «перегляд мит», «квоти». Хіміки сподіваються побачити їх і в регламентувальних документах. На нараді також продекларовано прагнення до законодавчого встановлення повноцінного ринку природного газу в Україні, гнучкої ціни на блакитне паливо для виробників мінеральних добрив (а це близько 30% усього галузевого виробництва) відповідно до цін на аміак, азотні добрива на світовому ринку, кон’юнктури на сировинному ринку в 2010—2012 роках. Поки що хіміки опинилися у скрутній ситуації: ціни на їхню

продукцію впали, а на сировину для неї — зросли. Це поставило на межу виживання насамперед виробників міндобрив, для яких газ — основна технологічна сировина, на яку припадає в собівартості продукції до 70—80%. Рентабельність увійшла в серйозні мінуси, продукція втратила конкурентоспроможність. Такі самі підприємства в Росії мають ціну газу на засувці заводу $75 за 1 тис. м3; українські ж (з урахуванням транспортування газу й ПДВ) до постанови від 14 серпня оперували із ціною більш ніж у чотири рази більшою. Зниження до 1584 грн за 1000 м3 (без урахування ПДВ) склало близько 17% від діючої в Україні ціни. Відзначивши допомогу уряду, хіміки, проте, заявили: збитки їхніх підприємств не ліквідовані, а тільки зменшені. При високій експортабельності (до 70%) їхньої продукції ціни на неї на світових ринках і досі низькі — у 2,5—3 рази нижче, ніж у вересні 2008 року. Прогноз на світовому ринку хімічної продукції поки невтішний. У цьому зв’язку керівники хімпідприємств звернулися до уряду із проханням подовжити дію ухвалених цього року постанов Кабміну, спрямованих на стабілізацію ситуації в хімічному комплексі. Саме собою, галузь сподівається й на пролонгацію базового документа — Меморандуму уряду й хіміків. Прем’єр-міністр дала доручення подовжити дію всіх названих документів. Але поки лише на перший квартал наступного року. Утім, прямі закупівлі природного газу за межами нашої держави визнано за доцільне не обмежувати ні в часі, ні в просторі.

— Прикро ж, — сказав один із карпатських учасників наради, — нашій компаній належить непогане середньоазіатське родовище, ми видобуваємо газ, але продавати змушені аж ніяк не Україні. Як відомо, штрафів за недобір російського газу українській стороні не стягуватимуть. Побічно це теж підтверджує можливість диверсифікації закупівель. На нараді обговорювалося питання створення вертикально інтегрованих компаній із розроблення українських родовищ природного газу. Мінпромполітики й Мінприроди займуться ліцензуванням, переглядом пільг. Узагалі, тема альтернативної сировини порушувалася знову й знову. В Україні, скажімо, вистачає вугілля, і чому б із нього не одержувати газ? Однак, як говорили в кулуарах, треба з’ясувати не тільки «чому», а й «почім» і «як». Проте хіміки дійшли висновку, що необхідно змінити самі підходи до забезпечення своєї роботи. Ціни диктує ринок, і утриматися на ньому вдасться, модернізуючи не тільки техніку, а й виробничо-економічні відносини.

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 1 г р у д н я 2 0 0 9 №48 (100)

9

ПРІОРИТЕТИ

Хліб без видовищ Чому при рекордному за багато років урожаї зерна ціна на хліб зростає? Тетяна КОВРИГА Про це розмовляємо з головою Ради об’єднання підприємств хлібопекарської промисловості, генеральним директором «Укрхлібпрому» Олександром Васильченком — Хлібопекарська галузь — особливий сектор харчової промисловості. Він, безперечно, є головним із соціальної значущості. І не тільки тому, що «хліб усьому голова». Не менш важливий фактор — реакція суспільства на вартість нашої продукції. Останнім часом найменше коливання цін на хліб сприймається українцями як переддень голоду! У таких випадках про нас відразу згадують в уряді. Тільки чомусь не запитують, чим спричинене підвищення цін, а просто вказують наше «місце». Проте ціни на хліб ніколи не зростали так, як, наприклад, на м’ясо. Навіть якщо вартість хлібобулочних виробів підвищується на пару відсотків, це приблизно 10—15 копійок. Підрахуємо: людина за місяць з’їдає в середньому 20 буханців хліба, множимо на 15 копійок і одержуємо лише 3 гривні. Невже це така загрозлива сума? Здавалося б, ні. Але підтримки — ні в суспільстві, ні у влади — ми не знаходимо. Через це наша галузь є найбільш «зарегульованою».

— Так було завжди?

— Із часів розвалу Союзу — так. Кожен новий уряд із перших днів брався за регулювання цін на хлібобулочні вироби.

— Чим воно небезпечне для галузі?

— Можна назвати багато чинників. Головний із них — неможливість технічного переоснащення підприємств і впровадження нових технологій (у тому числі енергоефективних) через відсутність обігових коштів.

— Виробництво хліба — енергоємний процес?

— Не дуже, хоча основний енергоносій — газ. За останні п’ять років питомі витрати на одиницю випущеної продукції збільшилися приблизно в 5 разів. Насамперед це пов’язано з подорожчанням газу. Наведу приклад. Якщо в 2004 році в собівартості продукції було 2% газу й 1,1% електроенергії, то сьогодні відповідно 9% і 2,1%. Сумарно цей показник перевищує 10%.

— Це вже чимало…Чи планують підприємства знижувати енергоємність?

— Так, зараз вони активно працюють у цьому напрям-

ку. Процес непростий: «регульованість» ціноутворення не дозволяє закласти у вартість хоч якийсь мінімальний зазор, відповідно нема й коштів на модернізацію. У зв’язку з цим хочу сказати ще про одну особливість галузі. Наші основні споживачі енергоресурсів — печі. Майже половина з них має стару кам’яну кладку, яку треба довго розігрівати, зате потім можна використовувати цілодобово. Однак при нинішніх обсягах виробництва хліба підприємства не працюють у три зміни, відповідно використання печей із кам’яною кладкою економічно невигідне. Своїм досягненням ми вважаємо впровадження методики визначення питомих енерговитрат на одиницю випущеної продукції. Вона розроблена виключно для нашої галузі, нею послуговуються всі підприємства. Кожне

ВІЗИТІВКА

лузь піклувалася держава: хлібопекарське виробництво не обкладалося податком на прибуток. Сьогодні ситуація змінилася.

— Яка середня норма споживання хліба на одну людину?

— Близько 270 грамів на добу, на місяць — приблизно 100 кг. З них 62 кг пшеничного, решта — житній. Але фактично такого споживання нема, адже якщо поділити 2 млн тонн виробленого

По-друге, після того, як ми перейшли на одно- й двозмінний режими роботи, перед нами постала необхідність додаткового використання енергоресурсів. Як я вже говорив, половина наших печей — кам’яної кладки, їхні конструкції заплановані на цілодобову роботу, а нам зараз доводиться їх то зупиняти, то знову розігрівати. У результаті кладка печей сиплеться. Тому нам не залишається нічого,

Олександр Васильченко, голова Ради об’єднання підприємств хлібопекарської промисловості, генеральний директор «Укрхлібпрому», заслужений працівник промисловості України

У 1971 році закінчив механічний факультет Київського технологічного інституту харчової промисловості. Трудову діяльність почав того ж року інженером-механіком на Севастопольському хлібокомбінаті. У 1986-му очолив Кримське виробниче об’єднання хлібопекарської промисловості. з них щорічно розробляє заходи щодо зниження енерговитрат, регулярно проводиться й корекція норм питомих видатків. Крім того, підприємства проводять внутрішній енергоаудит.

— Скільки хлібобулочних виробів виготовляється сьогодні в Україні?

— Близько двох мільйонів тонн на рік. Для порівняння: у 1996 році випікали 6,7 млн тонн.

— У чому причина такого зниження обсягів виробництва?

— Їх декілька. У першу чергу — зменшення чисельності населення. Крім того, у радянські часи діяв принцип: хліб має бути на полицях магазинів цілодобово. Оскільки строк реалізації в нього короткий, то непродана продукція поверталася назад на хлібозаводи. При цьому в статистиці такий хліб ураховувався як проданий. І ще: раніше хліб коштував копійки, тому його використовували як корм для тварин, що значно підвищувало кількість продажів. Тоді хліб був дійсно соціально важливим продуктом, про га-

У 1997-му — головний інженер об’єднання «Укрхлібпром». З 2001-го — голова Ради об’єднання підприємств хлібопекарської промисловості, генеральний директор «Укрхлібпрому». Підприємства об’єднання розташовані в усіх областях, обсяги виробництва становлять 65% від загальноукраїнських.

за рік хліба на кількість українців, виходить лише 50 кг на місяць.

окрім як дві зміни пекти хліб, а одну — гріти повітря.

— Сьогодні деякі галузі промисловості рапортують про вихід із кризи. Яка ситуація у вас?

— Не можу сказати, що ми були серед тих, на кому сильно позначилися кризові процеси. Підприємства робили все можливе, щоб не допустити збоїв. Наша галузь — майже єдина, де не було ніяких зупинень, навіть незважаючи на певне падіння обсягів виробництва. Людей не скоротили, не нажили боргів із зарплати... Хоча зменшення обсягів, звичайно, мало негативні наслідки.

— Як розв’язати ці проблеми?

— Допомогти в цьому можуть два чинники: підвищення цін на продукцію або підтримка від держави. Якщо говорити про перший, то такий непопулярний крок дасть нам можливість замінити застарілі печі новими. Ми змушені вдаватися до цього, інакше галузь не виживе. Які сьогодні ціни на хлібобулочні вироби у світі? Півкілограмова булочка коштує приблизно 3 євро. Переведіть за курсом і порівняйте з українською ціною — виходить якихось пара центів. А нова піч коштує приблизно 100 тисяч євро. Чи можемо ми її купити? Або навіть просто замінити газовий пальник вартістю близько 20 тисяч євро? А їх для одного заводу потрібно, як правило, штук п’ять... От і поміркуйте самі, чи легко нашій галузі. З одного боку, ми не можемо підвищувати ціни на продукцію, бо хліб — соціально значущий продукт, з іншого — змушені зменшува-

— Які?

— По-перше, на ринок почали виходити нові малі компанії, які хочуть швидко завоювати споживача, зневажаючи при цьому деякими золотими правилами хлібопекаря. Почастішали випадки, коли свіжістю намагаються «затерти» якість. При цьому хліб швидко черствіє, кришиться... Через такі підприємства потерпає галузь у цілому, у тому числі й члени нашого об’єднання.

ти енерговитрати, бо споживаємо дорогий і ненадійний у поставках газ...

— Ваші пропозиції?

— Як на мене, насамперед треба розробити, а головне — упровадити державну програму підтримки хлібопекарської галузі, включивши в неї під номером один питання модернізації. Тоді, крім іншого, ми зможемо ще й підтримати вітчизняного виробника обладнання (раніше печі в Україні не випускалися, але буквально рік тому їхнє виробництво налагодили). То чому ж нам це не використовувати? Крім того, хотілося б обговорити з урядом вартість енергоресурсів. Наша галузь не одержує ніяких преференцій (як, наприклад, цукрова промисловість). Усе, що ми пропонуємо в цьому напрямку — скасувати 2-відсоткову надбавку. Це не багато в грошовому обчисленні, набагато важливіше — психологічний момент. Але поки й у цьому нас не підтримують. Крім того, ми просили розробити для нашої галузі лізингові схеми закупівлі нового енергоефективного обладнання. Але питання так і залишилося відкритим.

— Галуззю цікавляться міжнародні інвестори?

— Сьогодні немає жодного інвестора, який зацікавився нею. Більш того, і власники шоковані тим, що відбувається в галузі і навколо неї. Їхнє сьогоднішнє ставлення до своїх підприємств можна визначити приказкою «і нести важко, і кинути шкода». Щоб у нашу сферу прийшов інвестор, потрібні відповідні умови, яких поки нема. Власники теж неохоче вкладають свої гроші, бо вони не повертаються назад. Якщо в 1996 році середня рентабельність по галузі становила 15%, то сьогодні ми «з’їхали» до 5%.

— Чи варто очікувати подорожчання продукції найближчим часом?

— Різкого стрибка не буде. Хоча, за нашими підрахунками, економічно обґрунтованим може стати підвищення цін приблизно на 20%.

10 №48 (100) В і в т о р о к ,

Українська технічна газета

1 грудня 2009

ПИТАННЯ РУБА

Паливо для нащадків: проблема чи подарунок? Сергій ПОНОМАРЬОВ НАЕК «Енергоатом» готується до створення централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива в Чорнобильській зоні. Атомники розглядають об’єкт як невід’ємну ланку циклу виробництва електроенергії, у той час як громадськість сприйняла новий проект без захвату.

ЗБЕРІГАТИ ДОВГО Й НАДІЙНО еликим мінусом атомної енергетики є необхідність вирішення проблеми відпрацьованого ядерного палива (ВЯП). Річ у тім, що в ході керованої реакції на АЕС використовують лише 3—5% завантаженого в реактор палива. У процесі його «вигоряння» утворюється ізотоп урану й радіоактивний полоній — це вторинне паливо не можна використовувати в реакторі без додаткової обробки. А вона сьогодні дорожче, ніж використання «свіжого» палива. Тому атомники в усьому світі обрали тактику «відкладеного рішення»: відпрацьовані паливні складання охолоджуються у водяних басейнах протягом 3—5 років, а потім закладаються на тривале зберігання, поки вчені не знайдуть дешевий спосіб повторного використання палива або ж природний уран подорожчає настільки, що нинішні технології «відновлення» ВЯП стануть рентабельними. Чекати на це недовго: запаси урану у світі тануть, а ціни на нього зростають. Бурхливо розвиваються й наукові розробки зі створення реакторів наступного покоління (на швидких нейтронах і на важкій воді), і рентабельні способи довикористання ВЯП можуть з’явитися вже незабаром; їхнє застосування дасть економію до 25% природних запасів урану. Отже, йдеться не про поховання небезпечних відходів атомної енергетики, а про резервування цінних енергетичних матеріалів для наступних поколінь. Тому так само, як на кожній тепловій станції існує шлаковідвал, будь-яка АЕС має вирішувати питання зберігання ВЯП у спеціальному сховищі, яке являє собою, до речі, не просто траншею в землі, а цілий технічний комплекс. Довгі роки українські АЕС відправляли ВЯП у Росію. Там воно закладалося на зберігання, щоб потім у залитому рідким склом вигляді знову повернути-

БОРОТЬБА З «МОГИЛЬНИКОМ» ЯК СПОСІБ САМОРЕКЛАМИ ромадське обговорення питання створення ЦСВЯП показало, який сильний у свідомості українців постчорнобильский синдром. Психотравма, якої зазнали нації, стала ідеальною умовою для спекуляцій політиків: проект перекрутили в жупел «перетворення України на ядерний смітник всієї Європи» і зчинили галас про неприпустимість будівництва сховища. При цьому свідомо пішли на підміну понять: адже насправді будуватимуть не «могильник» атомних відходів, а склад палива майбутнього. Контрактом із компанією Нoltec зберігання ВЯП з інших країн не передбачене й технічно неможливе. Це забороняють і закони України. Однак такі «дрібниці» не стосуються ні політиканів, ні обивателя. Громадські слухання, проведені з питання будівництва ЦСВЯП у Славутичі, Поліському, Іванкові й селах 30-кілометрової зони, виявили байдуже ставлення жителів до проекту. Люди фактично вимагали великих соціальних компенсацій за свою згоду на спорудження сховища. У Київській облраді навіть була створена депутатська група для недопущення будівництва. Але найнепримиреннішу позицію зайняла Партія зелених України, яка виступила в парламенті з непрофесійною, але агресивною заявою, у якій закликала депутатів не ухвалювати закон про будівництво ЦСВЯП, а Президента України — ветувати його у випадку ухвалення. За їхніми словами, законопроект порушує відразу п’ять законів України! При цьому українських «зелених», певне, не тривожить ні браконьєрство біля українського узбережжя Чорного й Азовського морів, ні знищення природи забудовниками в Києві або заплави Дніпра й Десни намивом під котеджі, ні затоплення козацького Буго-Гарда водами Ташлицького гідровузла, ні плани будівництва Канівської ГАЕС мало не на могилі Тараса Шевченка, ні інші злочини проти природи й суспільства. «Зелені» закликають будувати СВЯП на кожній АЕС, однак три менших сховища обійдуться на 20% дорожче, ніж одне велике. В умовах нинішнього безгрошів’я, коли на станціях уже немає за що купити спецодяг і видаткові матеріали, «Енергоатом» виступатиме за централізоване СВЯП. А обізнані люди радять просто дочекатися кінця президентських виборів — до цього питання однаково не буде розв’язано.

Г

В

ЦІНА ПИТАННЯ

гнозується, але Україна вже узгодила питання спорудження з Білоруссю. НАЕК «Енергоатом» провів громадські слухання з питання створення сховища в населених пунктах 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС. Місяць тому Кабінет Міністрів подав проект закону про сховище ВЯП у парламент.

ся в Україну для вічного підземного поховання. Задоволення це дороге — за обробку й зберігання 1 кг ВЯП Україна платить понад $400. Крім того, одного дня наш сусід може з якихось причин відмовитися приймати українське ВЯП, і тоді нам доведеться зупиняти свої реактори. До речі, всі ядерні держави зберігають своє ВЯП у себе, і тільки Україна з Болгарією ніяк не можуть забути звичку возити його в Росію. Тим часом Україна вже має досвід будівництва сховища ВЯП. На початку 90-х років, коли Росія вперше пішла на загострення відносин із нашою країною, у керівництва найбільшої української АЕС — Запорізької — вистачило сміливості відмовитися від орієнтації на «старшого брата» і ухвалити рішення щодо будівництва власного СВЯП. Шлях від ідеї до її втілення виявився довгим: пробне завантаження сховища, побудованого за американською технологією за власні кошти ЗАЕС, відбулося лише у 2001 році. Але переваги нової схеми поводження з ВЯП показали країні необхідність розширити досвід запорожців на всю атомну енергетику України. У 2005—2006 роках відбувся тендер із підбору підрядника для реалізації проекту централізованого сховища ВЯП інших АЕС — Хмельницької, Рівненської й Південно-Української. Боротьба зчинилася тоді між групою українських компаній і американською компанією Holtec International, яка має досвід створення сховищ у різних країнах. Американці запропону-

— Річні експлуатаційні витрати з утримання централізованого схоу — Вартість контракту з компа- вища ВЯП — 20 млн доларів. нією н Holtec International на будів— Річна вартість послуг тимчаництво централізованого СВЯП — сового зберігання ВЯП у Росії — со 200 млн євро (джерело фінансування — $160 млн. іноземні інвестиції).

вали витончене технологічне вирішення, яке і визначило їхню перемогу в тендері: у контейнері Holtec можна і перевозити, і зберігати паливо. У грудні 2005 року НАЕК «Енергоатом» підписала контракт із переможцем тендера. Комплекс сховища включає 94 герметичних контейнери для зберігання 2500 паливних складань реакторів ВВЕР-1000 і 1080 складань реакторів ВВЕР-440. Плановий термін експлуатації сховища — 100 років. Контракт між компанією НАЕК «Енергоатом» і Holtec International передбачає два етапи. Перший (16 місяців) включає підготовку ТЕО проекту, його оцінку урядом, узгодження в міністерствах і відомствах, обговорення з громадськістю, узгодження з місцевими органами влади й затвердження парламентом. Другий етап (36 місяців) — ліцензування, будівництво та введення сховища в експлуатацію. Початку будівництва передують інвестекспертиза, затвердження проекту замовником, а також одержання ліцензії. ТЕО будівництва централізованого СВЯП розробив київський інститут «Енергопроект». Площадка для спорудження сховища обрана в Чорнобильській зоні. Мотивів у проектувальників було декілька. У «зону» обмежений доступ сторонніх, що немаловажливо з огляду на особливості об’єкта. Крім того, передбачалося, що створення пари сотень робочих місць у Чорнобильській зоні пожвавить її економіку (напевно, таке рішення ухвалив чиновник, який ніколи там не бував...). ТЕО будівництва сховища передбачає, що зона впливу об’єкта обмежена радіусом в 1 км і на суміжні країни не про-

КОМЕНТАРІ ЕКСПЕРТІВ Юрій Недашковський Президент ДП «НАЕК «Енергоатом»

— Сховище використовуватиметься виключно для власних потреб. Законодавство України не дозволяє приймати радіоактивні відходи з інших країн. Якщо ми відмовимося від будівництва власних сховищ, то до кінця строку експлуатації наших ядерних блоків, не кажучи вже про будівництво нових, повинні будемо заплатити Росії 2 млрд доларів, щоб вона переробила ВЯП і повернула його в Україну. А ми знову шукатимемо, де б розмістити це паливо... Якщо не ухвалять закон про розміщення ЦСВЯП, будуватимемо сховища на площадках АЕС. Закон дозволяє розміщати об’єкти на території АЕС, якщо вони входять до її технологічного циклу. Кріс Сінгх Президент компанії Holtec International —

— На відстані 100 м від контейнера з ВЯП ви одержите меншу дозу опромінення, ніж від сонячної радіації. Ланцюгова реакція там виключена фізично. Навіть якщо її спробують викликати спеціально, вона однаково не почнеться. …Будь-якої миті Росія може припинити ввезення ВЯП на свою територію. Якщо це трапиться, атомні реактори в Україні треба буде просто зупинити. Це фактично передача ключа від атомного реактора панові Путіну. Тобто справа тут не так у грошах — йдеться про національну безпеку. Ігор Грамоткін Директор Чорнобильської АЕС

— Проект будівництва СВЯП узгоджений. Ми внесли в нього декілька поправок, наприкінці листопада він буде представлений на затвердження держрегулятора. Думаю, що після закінчення експертизи, приблизно у квітні, ми зможемо розпочати роботи на об’єкті. Володимир Костерін Почесний голова Партії зелених України

— У той час, як провідні держави світу думають над тим, як зменшити негативний вплив промисловості на людину й довкілля, українські чиновники вирішили перетворити Україну на ядерний смітник. На їхню думку, густонаселена Київська область більш придатна для ядерних відходів, ніж безлюдні простори Росії.

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 1 г р у д н я 2 0 0 9 №48 (100)

11

РАКУРС

Енергозбереження — З Каліфорнії — замість нових реакторів у Придніпров’я Олена НЕПОКОРА Україні не потрібні нові потужності для виробництва додаткової енергії, якщо навчитися ефективно використовувати вже наявні. Така точка зору громадських організацій, які розробили альтернативну «Енергетичну стратегію України» й три роки стукають у зачинені урядові двері.

З

моменту завершення будівництва останнього європейського атомного реактора «Чернавода-2» у Румунії й включення його в глобальну енергосистему минуло 24 місяці. Будівництво реактора тривало аж 24 роки, тому на момент його закінчення всім уже було зрозуміло, що проект базується на надзвичайно застарілих і небезпечних технологіях. З того часу, попри загальні розмови про атомне відродження, світова атомна промисловість не поповнилася жодним новим енергоблоком. Тим часом тільки в 2008 році у світі побудовано на 27 ГВт вітрових електростанцій і на 6 ГВт — сонячних, що еквівалентно 27 і 6 новим атомним реакторам відповідно. У 2006 році в Україні ухвалена національна «Енергетична стратегія на період до 2030 року», відповідно до якої пріоритетними в енергетиці визнані вугільна й атомна промисловість. Тобто напрями, які вимагають величезних інвестицій. Не кажучи вже про екологію, вимоги до якої з боку світової громадськості зростають щороку. Поки цю програму ніхто не збирається переглядати, хоча нарікань економістів і промисловців чимало. Підводить голову й екологічна громадськість України. Про своє бачення майбутнього української енергетики, і зокрема атомної, у бліц-інтерв’ю «УТГ» розповів Дмитро Хмара (на знімку), координатор енергетичної програми Національного екологічного центру України (НЕЦУ).

— Світ, схоже, усе більше переходить від атомної енергетики до альтернативної. Чому в Україні цього не бачать? Може, нам це невигідно?

— Наразі у Фінляндії будується реактор «Олкілуото-3», у якому вже за 5 років роботи виявлені тисячі дефектів і недоліків. Крім того, кошторис, який становив спочатку 3 млрд євро, зріс, щонайменше, на 50%, і закінчення будівництва затримується мінімум на 3 роки. Такі самі проблеми існують і в інших країнах, зокрема в російської компанії «Атомбудекспорт», яка має намір добудувати два нових реактори на Хмельницькій атомній електростанції. У Болгарії при спорудженні АЕС «Белене» її

вартість зросла більш ніж на 1 млрд доларів ще до початку фактичного будівництва. Туреччина взагалі відмовилася від співробітництва з «Атомбудекспортом», оскільки вартість кіловат-години від «російської» АЕС становила б більше 20 центів, що перевищує вартість всіх інших джерел енергії. Ситуація, коли замовники потерпають від надмірних фінансових втрат при будівництві АЕС у зв’язку із затримкою робіт, технічними проблемами й перевитратами, стала постійним явищем у атомній енергетиці. У зв’язку з цим плани українського уряду будувати нові атомні енергоблоки на Хмельницькій АЕС здаються абсурдними. Вкладаючи кошти в атомну енергетику, ми лише гаємо час і марнуємо гроші.

— Чи є альтернатива «дешевій» атомній енергії?

— Звичайно, інакше екологи не виступали б так активно проти нав’язуваної нам безперспективної «стратегії». Набагато дешевшою альтернативою будівництву нових атомних потужностей в Україні є інвестиції в енергозбереження. З однієї гривні інвестицій у підвищення енергоефективності можна одержати в три-чотири рази більше енергії й повернути гроші вже за один-два сезони, тоді як в атомній енергетиці інвестиції вертаються протягом десятиліть, якщо вертаються взагалі. У тому ж 2006 році громадські організації розробили альтернативну «Енергетичну стратегію України» — підвищення енергоефективності плюс розвиток альтернативної енергетики: Україні не потрібні нові потужності для виробництва додаткової енергії, якщо навчитися ефективно використовувати вже наявні. Адже, за підрахунками фахівців, підвищення енергоефективності в промисловості й ЖКГ здатне дати ефект у третину всіх енергетичних ресурсів! Проводилися громадські слухання та конференції з проблем енергетичної безпеки України за участю представників Комітету ВР України з питань паливно-енергетичного комплексу, представників міністерств і промислових підприємств. На останній великій конференції 15 травня 2008 року ухвалена резолюція, одним із головних пунктів якої позначена необхідність зміни урядової енергетичної стратегії як безперспективної й такої, що здатна спричинити величезні труднощі для нашої країни. І резолюція, і доповіді, які звучали на цьому форумі, давно передані в уряд, але ніякої реакції досі немає. Незважаючи на окремі заяви членів уряду про необхідність розвитку вітро- і сонячної енергетики, країна живе за ухваленою тупиковою «Енергетичною стратегією...», а «Енергоатом» укладає свої нереальні плани.

КУДИ БІЛЬШЕ? З енергоспоживання в промисловості й ЖКГ Україна посідає одне з перших місць у світі, у 2—3 рази перевищуючи такий показник у Білорусі й Росії, у 5 разів — у Польщі й у 10 разів — у Данії.

!

Уже рік у Національній металургійній академії України працює перший і поки єдиний у країні навчальнотехнічний центр американської компанії НAAS Аutomation них галузях промисловості. До речі, у США в більш ніж 600 навчальних закладах установлено 1600 верстатів фірми HAAS для навчання студентів і виробничих технологів.

— Наш центр ставить собі цілком конкретні завдання, — говорить проректор НМетАУ з навчальної роботи, професор, лауреат Державної премії з науки й техніки Василь Терещенко, — підготовка кваліфікованих технологів з обробки матеріаОлександр Проволоцький із сертифікатом компанії НААS лів на верстатах із ЧПУ для різних галузей української індустрії; упровадження сучасної системи освіти з виВолодимир ОТРОЩЕНКО користанням логічного обладнання для майбутніх поколінь технологів та інжедин із залів центру являє собою нерів; створення бази для персональнонавчальну аудиторію, де є не тіль- го кар’єрного зростання. ки комп’ютери, а й симулятори — спеКомпанія НAAS Аutomation тісціальне обладнання, на якому можна іміно співробітничає зі створювачами різтувати процес програмування й виготовних продуктів і технологій. У результалення деталей. В УТЦ не тільки навчаті ВНЗ, де працюють такі центри, надають студентів академії, а й готують кваються всі можливості для навчання стуліфікованих фахівців із металообробки на верстатах із ЧПУ. А їх великий дефі- дентів виробничих технологій завтрашцит — більше трьохсот верстатів із «зо- нього дня.

— Відкриття такого центру — велика лотого штату» уже працюють в Україні. честь для НМетАУ, — уважає Олександр У центрі НМетАУ створений міцний Проволоцький.

— Багато підприємств навчально-методичний блок: основні інструменти навчання тут — монітори ПК (ПМЗ, ДМЗ, «Веста», «Інтерпайп-НТЗ») і найсучасніші верстати (приблизна вар- уже зацікавилися можливостями навчання своїх технологів та інженерів на тість кожного — більше 350 тис. грн). Проект перспективний і досить вигід- його базі. ний для обох сторін.

— Компанія з Каліфорнії сьогодні має близько 3000 таких центрів, які функціонують у різних країнах світу, — розповідає завідувач кафедри «Технологія машинобудування» професор, доктор технічних наук, заслужений діяч науки й техніки України Олександр Проволоцький. — Це дає молодим людям можливість пройти практичне навчання на високотехнологічних верстатах із ЧПУ й освоїти виробничі технології у творчій, дійсно захопливій атмосфері. Центри дозволяють студентам переконатися, що сучасне виробництво надає широкі можливості для їхнього професійного зростання у сфері високих технологій, які застосовуються в різВерстат НААS в УТЦ

О

ДОВІДКА «УТГ» Компанія HAAS Automation (м. Окснард, штат Каліфорнія, США) працює на машинобудівному ринку з 1983 року. Тут випускається вся гама вертикальних і горизонтальних обробних центрів і токарських верстатів із ЧПУ, поворотних столів і поворотних апаратів типу 5C. Компанія забезпечує сервісне обслуговування й технічну підтримку продукції, а також навчає фахівців для надійної експлуатації верстатів. У штаті HAAS працюють більше 25 фахівців із сервісу й 16 інженерів з експлуатації й навчання.

12 №48 (100) В і в т о р о к ,

Українська технічна газета

1 грудня 2009

ІНІЦІАТИВА

Фундамент «зеленого будівництва» Чи змінить «клімат» у будівництві законопроект, який приписує дотримуватися технологій Green Building? Ігор ПАВЛЮК Енергоощадні технології в Україні — як гасло «Я за мир в усьому світі» — декларація намірів, які не викликають сумнівів і роз’яснень. Але на практиці у нас досі зводять будівлі за нормами енергоспоживання 60-х років минулого сторіччя... Проте і в цій справі є зрушення. Більш того, є підстави сподіватися на державну стратегію.

Я

к наголосив під час «круглого столу» «Впровадження технології «зеленого будівництва» в Україні» народний депутат Костянтин Бондарєв (на знімку),

ти 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один квадратний метр будівлі. Несвоєчасне внесення необхідних коштів виллється в пеню в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку від несплаченої суми за кожен день прострочення. Грабіж? Проте авторами законопроекту пропонується вихід: замовник звільняється від сплати, якщо він має сертифікат «зеленого будівництва». Звів екологічну енергоощадну будівлю — працюй спокійно! Передбачається також пріоритетне кредитування спорудження таких об’єктів.

СЕРТИФІКАЦІЯ КРИТЕРІЇ ЧИСТОТИ ертифікація провадитиметься винятково під державним наглядом — порядок її здійснення затверджується Кабміном за поданням центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. В Україні до неї входитиме 31 критерій. Для порівняння: у Німеччині їх вдвічі більше — 62. Екологічні критерії, приміром, враховують кількість антропогенних викидів парникових газів, вплив на озоновий шар, потенціал окиснення, якість питної води в системі водопостачання, економічні — стабільність параметрів будівлі, обсяг витрат, пов’язаних з її експлуатацією, соціально-культурні та функціо-

С

ключовою ідеєю законопроекту «Про додаткові заходи зниження негативного впливу об’єктів будівництва на навколишнє середовище», зареєстрованого 8 жовтня цього року, є введення суспільної відповідальності бізнесу перед громадою. Його мета — «визначення правових та організаційних основ зниження впливу об’єктів будівництва на навколишнє середовище та стимулювання замовників об’єктів до будівництва екологічних споруд, які відповідають стандартам «зеленого будівництва». Простіше кажучи, пропонується створити для бізнесу такі умови, за яких буде вигідно зводити екологічні енергоощадні споруди.

нальні — енергоефективність, теплотехнічні показники, санітарно-гігієнічний стан, акустичні показники, ефективність архітектурно-технічного вирішення конструкції даху. А ще є критерії якості процесу (якість підготовки проектної документації, контроль за технічним станом будівлі), місцезнаходження (умови, розвиток інфраструктури, транспортні зв’язки), технічні (пожежна безпека, шумовий вплив, зручність прибирання).

ДОВІДКА «ЗЕЛЕНЕ БУДІВНИЦТВО» ехнології Green Building передбачають максимальне убезпечення від шкоди навколишньому середовищу та людям, які знаходяться в приміщеннях. І водночас — якомога більшу економію ресурсів. Наприклад, вікна в такій будівлі «дивляться» переважно на південь, щоб якомога довше не вмикати світло. Усі придатні поверхні плануються для розміщення сонячних батарей. Передбачено вентиляцію з поверненням тепла і повторне використання води. Крім того, вся ізоляцію в таких будівлях із нешкідливих матеріалів. Коротше кажучи, технологія «зеленого будівництва» оптимально поєднує екологічні принципи будівництва з вимогами до приміщень у великих містах. Проблемним залишається питання вартості, адже краще зазвичай озна-

Т

ПРОЕКТ БАТОГОМ І ПРЯНИКОМ а перший погляд, запропоновані в законопроекті зміни видаються черговою спробою обкласти забудовника новим податком. Замовник будівництва офісного приміщення (поки лише офісного) за тридцять днів до введення споруди в експлуатацію повинен сплатити до держбюджету компенсацію за вплив будівлі на навколишнє середовище, граничний розмір якої не повинен перевищува-

Н

Риболовля в... котельні Микола СТОЛЯРОВ У підсобному господарстві «Маріупольтепломережі» зважилися на експеримент з індустріального розведення розведення ... риби.

Ц

е перший такий досвід у комунальному господарстві Донецької області. Раніше підприємства тепломережі тільки надавали послуги, зараз у них буде й власна продукція. Комунальники вже закупили 12 резервуарів загальним обсягом 90 м3 і розмістили їх у підвальному приміщенні котельні 138-го кварталу міста. Придбали в компанії «Укракваіндустрія» технологію розведення риби й 90 тисяч мальків коропа й сома. Воду вирішили використовува-

ти звичайну, водопровідну — її ретельно очистили й профільтрували. Так було створено необхідну в таких випадках замкнену систему водопостачання. Отже, і витрати будуть мінімальними.

— Проблема не в резервуарах, і навіть не у воді, а в...трубі, — уважає керівник підсобного господарства «Маріупольтепломережі» Андрій Карташов. Тут необхідні роз’яснення. Іхтіологи впевнені: риба росте лише 4—5 місяців на рік, коли температура води не опускається нижче +15°C (решту часу вона спить). Як подовжити час росту риби, де взяти додаткове тепло, щоб зігріти воду? У Маріуполі звернули увагу на трубу котельні (до речі, найвищу в місті). Тепло з неї досі, як кажуть, гріло повітря. На його шля-

ху комунальники поставили бойлер. Так підсобне господарство «Маріупольтепломережі» одержало безкоштовний підігрів резервуарів для вирощування риби. Температура води тут зберігатиметься у межах +18°С, які й потрібні для росту коропів і сомів. Планується, що рибний цех працюватиме цілий рік. Більш того, виявилося, що тепла в трубі вистачить і для власного тепличного господарства. Але це поки в планах. Сьогодні ж «Маріупольтепломережі» запускає першу чергу свого підсобного господарства — коропового. Попереду — пуск «сомової лінії». Для неї будуть приготовлені резервуари на 120 м3 води (у кожному з них може вирощуватися до півтонни сомів).

чає дорожче. Директор із будівництва UDC-холдингу Анатолій Батрак запевняє, що екологічні принципи обійшлися компанії лише на 3% більше від вартості традиційного офісного приміщення. Разом з тим економія на опаленні та кондиціонуванні становить до 40%, на фасаді — 35%, вентиляції — до 10%, каналізації та водопостачанні — до 37%, на слабкострумових установках (лампочках, наприклад) — до 10%. Народний депутат Костянтин Бондарєв потенціал щорічної економії вбачає більшим ніж удвічі.

УПРИТУЛ УНИКНУ ТИ КРАЙНОЩІВ... провадження принципів екологічного будівництва в Україні, за якими починає працювати весь світ, — далекоглядна стратегія. Дасть Бог, і ми призвичаємося вкладати сьогодні, аби заощаджувати впродовж десятиріч. Проте часто на заваді стають не лише законодавчі приписи або ментальність бізнесу, а й невмирущий бюрократизм. Дуже емоційно з цього приводу висловився лауреат Державної премії з архітектури Георгій Духовичний: «А ви подивіться на будівельні норми! Чиновники вчепилися за норми не те що позавчорашнього дня, а такі, за якими працювати взагалі неможливо! Поки що в Україні немає необхідних для «зеленого будівництва» передумов». Георгій Самуїлович упевнений, що таке становище на користь «тимчасовикам», яких цікавить якнайшвидше отримання прибутку за абияк зведені споруди. З ним погодився представник німецької компанії Dress&Sommer Михайло Сатановський: рентабельність у зведенні нерухомості має становити не 2—3 роки, а 10—15. Водночас і представники юридичних фірм указали на ряд проблемних місць у тексті законопроекту, зокрема на тридцятиденний термін отримання сертифіката. Знаючи «темпи роботи» українських чиновників, неважко передбачити, що декому доведеться сплачувати пеню лише через те, що йому невчасно оформили документи... Тим не менш, важливо вже те, що в Україні з’явився такий законопроект і що він має підтримку представника ВР. Може, і вдасться подолати лобі «тимчасовиків» та започаткувати в будівництві нову сторінку. Зелену.

У

У «Маріупольтепломережах» мають намір піти далі — вирощувати не тільки товарну рибу, а й мальків. Уже незабаром тут виділять своє маткове стадо, а потім інкубуватимуть отриману ікру.

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 1 г р у д н я 2 0 0 9 №48 (100)

13

СЕРЕДОВИЩЕ ПРОЖИВАННЯ

У вікні все має бути прекрасним Теплоізоляція та вентиляція — речі нес умісні? Святослав РИБНІКОВ Про надзвичайну надзвичайну важливість оптимального мікроклімату фахівці говорили й говоритимуть, однак переважна більшість населення гігієну «справжньою медициною»,, на жаль, не ввамедициною» жає. Можливо, грипозний струс, який потроху сходить нанівець, не мине безслідно, і ми нарешті зрозуміємо: щоб бути здоровими, не обов’язково, як сказав відомий педіатр Євген Комаровський, «посилати татуся до аптеки за лікам ліками» и» — часом досить «зволожувати й провітрювати». А для початку необхідно побачити корінь зла, щоб знати, через що виника виникаєє «синдром хворого будинку» і як із ним боротися. ВІКНА: БАГАТОФУНКЦІОНА ЛЬНІ, ЯК WINDOWS... ьогодні вже ніхто з фахівців не сумнівається, що в поганій погоді в будинку в більшості випадків винні вікна – цей «елемент стінової або покрівельної конструкції, призначений для сполучення внутрішніх приміщень із навколишнім середовищем, природного освітлення приміщень, їх вентиляції, захисту від атмосферних, шумових впливів, який складається з віконного прорізу з косяками, віконного блока, системи ущільнення монтажних швів, підвіконної дошки, деталей зливу і облицювань», як визначає їх вітчизняне законодавство у ДСТУ Б В.2.6-23-2001. У комп’ютерників є такий анекдот. «Тату, а що таке багатофункціональність Windows?» — запитує син у Білла Гейтса, на що

С

ликою проблемою — у всякому разі, і римські плебеї, і пересічні жителі Піднебесної якщо й завішували віконний проріз, то хіба що тканиною, укриваючись не від холоду, а від допитливих поглядів. Нашим предкам із кліматом пощастило менше, тому вікна доводилося не тільки затягувати слюдою або бичачим міхуром, а й утеплювати на ніч усіля-

щеннях із природним провітрюванням становить 3 кубометри на годину на кожен квадратний метр квартири? Ні, якщо пустити процес на самоплив — при герметичності швів повітря самопливом у приміщення не надійде. І так, якщо докласти зусиль. ПРОВІТРЮЄМО, ПРОРІЗАЄМО, ПРОСВЕРДЛЮЄМО тже, якщо ви не поділяєте ідеї природовідповідності Руссо й мерзнути взимку вважаєте неправильним, оснащуйте металопластикові вікна якоюнебудь системою природної припливної вентиляції. Таких у світі придумали багато — правда, для більшості українців вони поки навдивовижу (у квартирі з припливною вентиляцією буває таке: витяжка в туалеті раптом починає працювати в «реверсному режимі» через те, що сусіди по стояку поставили в себе витяжні вентилятори, і до вас «задуває»). На йпр о с тіше — провітрювати квартиру: регулярно й уручну. Кому ліньки, може подумати про інші варіанти. Дешево й сердито припливну вентиляцію може забезпечити часткове видалення упорного ущільнення по зовнішньому й внутрішньому контурах вікна. Ущільнення знімається у верхній частині вікна, що виключає виникнення протягів, тому щодо застуд можна не перейматися. Якщо ж згодом ви захочете повернути вікну його первісний вигляд або встановити більш ефективну систему вентиляції, зробити це буде нескладно — сам металопластиковий профіль залишиться цілим і неушкодженим. Ідейно близьке, але технічно більш просунуте рішення — застосування перфорованого ущільнення: приплив повітря в цьому випадку відбувається завдяки видаленню ущільнення стулки із зовнішнього боку та встановленню перфорованого у внутрішній площині ущільнення. Однак по-справжньому добру припливну вентиляцію можуть забезпечити тільки спеціальні канали для повітря. Цілісністю профілю доведеться пожертвувати, але результат того вартий. Жахливої наскрізної дірки із рваними краями, звичайно, не утвориться: на вході й на виході каналу монтуються симпатичні вентиляційні ґрати. Не буде й протягів, бо встановлена на ви-

О

Металопластикове вікно із убудованим у профіль клапаном

кими віконницями й втулками. А узимку хату ще й опалювали, звичайно по-чорному. У таких умовах розумний вихід — поділ вікон за функціями: крім оглядових, «червоних», почали робити волокові — невеликі отвори під самою стелею, прообраз витяжної вентиляції. З XVIII століття дим почали пускати в трубу, і волокові віконця вийшли з широкого вжитку. А от припливною вентиляцією житлових приміщень спеціально ніхто не займався майже до другої половини минулого століття — уважалося, що із завданням забезпечення припливу свіжого повітря можуть впоратися звичайні оглядові вікна. Це припущення в цілому було виправдане — аж до 1954 року, коли німецька фірма Trocal за-

«Правильне» середовище проживання — запорука не тільки високої працездатності, а й доброго самопочуття. той відповідає: «Почекай, от зараз доформатую дискетку й покажу». Звичайні вікна якоюсь мірою схожі на однойменну операційну систему: на них теж покладена безліч всіляких функцій, з якими вони, на жаль, інколи одночасно впоратися не в змозі. Основний внутрішній конфлікт виникає між вимогами забезпечити захист від зовнішніх атмосферних впливів і шуму, з одного боку, і вентиляцію — з іншого. На ранніх етапах розвитку цивілізації вікна являли собою просто прорізи в стіні. Вентиляція була чудова, а от температура в приміщенні від зовнішньої майже не відрізнялася. У місцях із теплим кліматом це не було ве-

пластмас: він не гниє, не пліснявіє, не піддається корозії, не розсихається, не набухає, і ще багато різних «не». Один із небагатьох його недоліків — низька міцність, яка змушує бажаючих сконструювати з нього щось довговічне попередньо армувати пластик металом — що, власне, і зроблено в сучасних віконних профілях.

пустила в серійне виробництво пластиковий віконний профіль. Утім, прорубане на початку XVIII «вікно в Європу» на той час виявилося затягнутим залізною завісою, і до часів перебудови радянські люди про буржуазний прорив не знали — на жаль або на щастя. МІЖ СЦИЛЛОЮ Й ХАРИБДОЮ ьогодні вікна з профілем із полівінілхлориду, у побуті йменовані пластиковими або євровікнами, займають близько 60% світового ринку. Найдавніший синтетичний полімер, отриманий ще в 1835 році французьким хіміком Анрі Реньо, полівінілхлорид швидко став королем

С

Головним пріоритетом створювачів металопластикових вікон було підтримання теплоти в приміщенні — завдання, яке дерев’яні вікна виконують не дуже добре. Звичайно, «цілковита герметичність», якою так полюбляють вихвалятися виробники, — не більш як рекламний трюк, однак реальний рівень теплоізоляції, яку забезпечують євровікна, достатній для серйозного порушення природної вентиляції. І якщо від радону, формальдегіду та іншої гидоти, яка неминуче накопичується в сучасній квартирі, може врятувати витяжна вентиляція (витяжки в кухнях і санвузлах проектують здавна й працюють вони нормально), то приплив свіжого повітря ззовні під сумнівом. Через кожен метр шва сучасного металопластикового вікна за годину просочується не більше 0,1 м3 повітря — мізер у порівнянні з традиційними дерев’яними конструкціями з повітропроникністю швів до 10 м3/(м·год.). А тепер — увага, запитання: чи можливо з металопластиковими вікнами дотриматися норми, відповідно до якої мінімальна витрата зовнішнього повітря в житлових примі-

ході з каналу спеціальна мембрана при певній різниці тиску блокує рух повітря через вентиляційний канал. Ну а якщо оснастити канал зсередини однією або декількома стулками, вийде припливний клапан — найдосконаліший і найзручніший варіант системи домашньої припливної вентиляції. А ДЕРЕВО — КРАЩЕ! все-таки багато українців роблять вибір не на користь металопластикових вікон. Є ті, кого лякають попередження хіміків про мимовільний розпад полівінілхлориду, який починається років через десять експлуатації і супроводжується виділенням шкідливих хлорорганічних сполук, але частіше металопластик на цей час просто не по кишені. Як би то не було, якщо у вашій оселі дерев’яні вікна — поздоровляємо: проблем із вентиляцією у вас не буде. А от правильне утеплення не зашкодить — адже саме на дерев’яні вікна в будинках радянського будівництва припадає половина всіх енерговитрат. Таким шляхом пішли й активісти рівненської суспільної екологічної організації «Екоклуб», яка входить до складу Робочої групи неурядових екологічних організацій із питань зміни клімату й усіляко пропагує енергозбереження. Теплоізоляція дерев’яних вікон, зрозуміли там, — чудовий засіб розв’язання відразу двох проблем: екологічної й соціальної, і почали утепляти старі вікна в дитсадках, дитячих будинках і школах-інтернатах. Технологія нестандартна, хоч і без суперсучасних новацій: вікно знімається, прорізаються й прочищаються шви, кріпиться ізолювальна стрічка, перевіряються штапики, які фіксують скло, заливаються герметиком щілини, і «готовий продукт» повертається на своє місце. Все просто, але скільки тепла вдається подарувати малятам, які, звичайно, стають активними учасниками процесу!.. Дійсно: погода в домі – понад усе. Тепла вам!

І

ПРЯМА МОВА Андрій Мартинюк Голова ради «Екоклубу»

— Тепер дітям стане затишніше, а працівникам не доведеться щоосені використовувати кілограми вати та сотні метрів паперу, аби заклеїти щілини у вікнах. Крім того, така застаріла теплоізоляція не дозволяє провітрювати кімнати взимку, а це суперечить санітарно-гігієнічним вимогам. Наша ж теплоізоляція, за деякими оцінками, підвищує температуру взимку в приміщенні на 3—4 градуси при інших рівних умовах, а ще вона захищає від протягів і пилу. При правильній експлуатації вона служитиме 20 років.

14 №48 (100) В і в т о р о к ,

Українська технічна газета

1 грудня 2009

АКТУАЛЬНО

Імунітет: до бою готуйсь! Чи можна допомогти імунній системі боротися із хвороботворними мікроорганізмами? ІМУНІТЕТ — РІЧ ТОНКА

З

Валентина ГАТАШ Людина юдина щомиті контактує з патогенними мікробами, які перебувають у навколишньому середовищі. Протистоїть агресорам імунна система організму, яка створювалася й удосконалювалася протягом всієї еволюції. У кожного з нас є ціла армія з командним пунктом, підприємствами, які виробляють озброєння, солдатами й офіцерами різного роду військ. Як саме вона бореться із хвороботворними мікроорганізмами, у тому числі й із вірусом грипу? грипу?

редають перехоплені відомості про ворога Т-хелперам, які викликають на бойовище добірних бойовиків імунної системи. Це грізні В-лімфоцити й безжальні Т-кілери. В-лімфоцити роблять зброю — антитіла, які підходять до вірусу, як ключ до замка, зістиковуються з ним і нейтралі-

вичайно, така версія схеми роботи імунної системи спрощена — насправді вона влаштована незрівнянно складніше. У її роботі беруть участь багато органів і систем, а також безліч «родів військ» і «тилових підприємств», не згаданих тут. Відповідно складним поняттям є також імунітет, який фахівці визначають як сталість внутрішнього середовища організму, або генетичний гомеостаз. Фахівці розрізняють два види імунітету. Перший — специфічний — обороняє організм від конкретного хвороботворного мікроорганізму. Щоб його набути, треба перехворіти або зробити щеплення. Другий — загальний — ні на що не націлений, але у випадку інфікування може полегшити перебіг хвороби й знизити ризик небезпечних ускладнень. Наявність загального імунітету зале-

Метод вакцинації (від лат. vacca — корова) створив наприкінці XVIII століття англійський лікар Едвард Дженнер. Він помітив, що селянки, які перехворіли на безпечну коров’ячу віспу, не занедужують на віспу натуральну. Дженнер прищепив восьмирічному хлопчикові вміст пустули з руки хворої на коров’ячу віспу селянки, а потім спробував заразити його натуральною віспою. ПОГАНИЙ ЖАРТ ЕВОЛЮЦІЇ Хлопчик не захворів. Загадка грипу виявилася кби про процес заражен- складнішою. Хоча в 1918—1919 роках пандемія ня людини вірусом грипу «іспанки» вбила мільйони людей, вірус цього штаму можна було зняти фантастич- грипу був виділений лише в 1931 році з організму ний фільм, він точно став би лі- хворої свині. Перша вакцинація проти грипу дером прокату. Драматичні події відбулася в 1936 році.

Я

в цьому випадку розвиваються за всіма законами голлівудських блокбастерів (приміром, відомої стрічки «Чужий»). Потрапляючи в організм повітряно-крапельним шляхом, антиген, який виступає в ролі Чужого, міцно зчіплюється з поверхнею першої-ліпшої клітини і миттєво робить у місці контакту отвір, через який упорскує усередину свій геном. Із цього моменту всі ресурси окупованої клітини починають працювати на генетичного паразита — замість виконання своєї звичайної роботи вона із шаленою швидкістю створює клони Чужого. Розмножившись, населення колонії «підриває» клітину, яка дала йому притулок (тим самим убиваючи її), і вирушає на пошуки нового об’єкта для окупації. Весь цикл триває близько півгодини. Опинившись на порозі неминучої війни з агресором, організм оголошує про загальну мобілізацію. У бій ідуть клітинимакрофаги, здатні поглинати й перетравлювати чужорідні речовини в крові. Не справляючись із навалою Чужих, вони пе-

зують. А інші елементи імунної системи усувають його фізично. Т-кілери розшукують віруси, які зуміли замаскуватися або сховатися в клітинах, і знищують їх. Після розгрому Чужих Т-супресори віддають наказ про припинення вогню. Організм поступово переходить до мирного життя, на звичний режим функціонування, насилу виправляючи руйнування. Образ ворога заноситься до особливої бази даних — у разі повторної агресії імунна система буде вже напоготові. Однак мікробіологи недарма називають вірус грипу «поганим жартом еволюції». Залишаючись самим собою, він здатний так змінювати структуру, що при наступній зустрічі організм його не впізнає й повною мірою підключає сили опору лише тоді, коли захворювання вже розвинулося. От і виходить, що грип спостигає людство в нових і нових подобах, щораз відбираючи жертви з ослабленою імунною системою. Інакше кажучи, ця тема може стати основою для цілого серіалу.

жить від різних факторів, у тому числі генетичної спадковості, способу життя й стану навколишнього середовища. Фахівці Українського центру клінічної імунології на підставі своїх виїзних досліджень дійшли невтішного висновку: близько половини дорослих українців мають проблеми з імунітетом. Не варто надто покладатися на вживання фармпрепаратів або імуностимуляторів у період епідемії — на думку багатьох фахівців, між їхнім прийомом і кількістю захворілих явного зв’язку немає. Не кажучи вже про те, що така профілактика може зашкодити. Річ у тім, що симптоми зниженого імунітету можуть пояснюватися й іншими причинами: наявністю в людини невиявлених ендокринних порушень, хвороб серця, суглобних, аутоімунних і неврологічних проблем... Тож якщо у вас підозрюють порушення імунітету, не «ремонтуйте» його самотужки, а зверніться до лікаря. Можливо, сталася поломка конкретної ланки,

і без проведення імунограми не обійтися.

— Щоб визначити рівень бойової готовності «різних родів» імунних військ, ми беремо в пацієнта кров із пальця або вени, — розповідає лікар Центру імунопрофілактики й імунореабілітації Марія Баженова. — Потім проводимо зразки через різні тести. Визначаючи кількість різних імунних клітин, їхнє співвідношення й функціональну активність, зводимо результати всіх досліджень в імунограмі й з’ясовуємо, чи здатна ваша імунна система підтримувати гомеостаз організму. Фахівці розшифровують отримані дані, порівнюючи кожен показник із нормою. Знижені імунологічні показники відбивають недостатність захисту організму, що проявляється в людини в той або інший спосіб. Приміром, вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) вибірково вражає Т-хелпери, які беруть участь у регуляції імунної відповіді на інфекції й розвиток пухлин. Підвищені понад норму імунологічні показники також насторожують лікаря: приміром, збільшена кількість лімфоцитів у крові свідчить про наявність інфекції в організмі. Імунограму можна використовувати для уточнення діагнозу наявного нездужання або прогнозу захворювань, добірки необхідного імунокоректора, а також для відстеження динаміки процесу лікування. ВАКЦИНАЦІЯ — TO DO OR NOT TO DO?

Т

о чи варто вакцинуватися від грипу? Про це розмовляємо з кандидатом медичних наук, керівником Центру імунопрофілактики й імунореабілітації Андрієм Волянським (на знімку).

— Андрію Юрійовичу, чи варто робити щеплення від свинячого грипу?

— Вакцинація як засіб контролю над захворюваністю на грип визнана в усьому світі. Нічого кращого людство не винайшло. Однак зараз у нашому центрі (як

і в Україні взагалі) щеплення від свинячого грипу не роблять. Дві вакцини від грипу A(H1N1) британського й російського виробництва проходять зараз офіційну реєстрацію в Україні. Як розвиватимуться події далі, невідомо. Я раджу не гаяти часу й захиститися від грипу сезонного. Таке щеплення знижує також ризик захворювання на A(H1N1) і не перешкоджає подальшій вакцинації проти нього.

— Як відомо, населення зараз ставиться до вакцинації з побоюванням. Наскільки безпечне щеплення від сезонного грипу?

— У цих вакцинах немає живих вірусів грипу, тому щеплення переносяться легко. У крайньому разі, може на якийсь час з’явитися слабість і невелике підвищення температури. Якщо людина не впевнена, чи можна їй вакцинуватися, треба здати кров на аналіз і одержати точну відповідь. Імунітет виробляється між другим і третім тижнем після вакцинації й діє близько року.

— Проте навіть у тих країнах, де щеплення робиться безкоштовно, зовсім не всі люди вдаються до такого способу профілактики.

— Так, щеплення від грипу не обов’язкове — це особисте рішення кожної людини. Ті, хто довіряє вакцинам, іде до лікарів; хто сумнівається — поки бариться. Когось можуть зупинити протипоказання. Приміром, у рекомендаціях із застосування високоякісної французької вакцини «Ваксігрип» відзначено, що протипоказанням є наявність у пацієнта алергії на курячі яйця, неоміцин та деякі інші речовини. Не рекомендується її робити й у період гострого захворювання або загострення хронічної хвороби. Більш детальні рекомендації може дати лікар-імунолог.

— Відомо, що щеплення можуть мати побічний негативний ефект. Може, варто перехворіти на грип і набути імунітету проти нього, так би мовити, природним шляхом?

— Навіть якщо ви перехворіли більш-менш благополучно, організм змушений витратити на відновлення нормальної роботи всіх систем величезні ресурси. Але ж можна й не видужати, дістати ускладнення, заразити інших людей. При вакцинації ж захворювання не виникне, але імунна система «познайомиться» зі збудниками інфекції, навчиться розпізнавати їх при зустрічі й убивати, не дозволяючи розвинутися хвороботворному процесу.

Українська технічна газета

В і в т о р о к , 1 г р у д н я 2 0 0 9 №48 (100)

15

ЗАКОН ЗБЕРЕЖЕННЯ ДУМКИ

Ірраціональне, трансцендентне... а можливо, нормальне День числа е, який світова наукова спільнота відзначила 30 листопада, — привід для популяризації математичних знань Наталя ПРОВОРОВА Теоретики, для яких задоволення — розв’язання, здавалося б, нікому не потрібних абстрактних головоломок, більшості «прикладників» здаються диваками. Але природу числа е,, яке описує найрізноманітніші процеси — ріст бактерій, насичення розчинів, радіоактивний розпад, розширення галактик, зношування конструкцій, нагромадження капіталу — не зайве знати будь-якому фахівцеві: біологові й хімікові, фізикові й астрономові, матеріалознавцеві й економістові.

Ч

ому дорівнює границя виразу

при , яке наближається до нескінченності? Напевно, більшість розв’яже цю задачку не замислюючись: мовляв, відомо чому — числу е, це ж друга чудова границя! Але, відверто кажучи, задачу розв’язали не ви, просто позначивши шукане число однією буквою, а Якоб Бернуллі, який обчислив значення таємничої константи.

Сьогодні в числі е відомі два мільйони знаків після коми. Якби «Українська технічна газета» поставила собі шляхетну мету познайомити читачів із точним значенням, на це знадобилося б 12 повних номерів. Звичайно, така розкіш недозволенна. Тому доводиться користуватися наближеннями, наприклад, (так зване «правило Боїнга»). Якщо досить меншої точності підійде , або зовсім грубе (з точністю до сотої) . Ну а для просвітницьких потреб вистачить наближення звичайним дробом — 30/11, що дає збіг до одного знака після коми. Західний формат запису дат — 30/11 — і обумовив вибір Дня числа е. Давайте й ми на честь свята розв’яжемо задачку: як розбити число, щоб добуток частин був максимальним? Скільки множників брати й чому має дорівнювати кожен із них? Інтуїтивно здається, що частини повинні бути рівними, та от скільки їх взяти? Виявляється, розбивати на рівні частини необхідно так, щоб кожна була якнайближче до числа е — 2,71. Наприклад,

з усіх зображень числа 10 максимальний добуток дадуть чотири множники по 2,5 кожен. Для таких вправ округлення числа е до 2,71 цілком прийнятне. Спеціально для тих, кому потрібне досить точне значення експоненти, придумані мнемонічні правила. Радянським інженерам був добре відомий віршик: «Экспоненту помнить способ есть простой: две и семь десятых, дважды Лев Толстой» (мається на увазі два рази поспіль записаний рік народження письменника — 1828). Є варіанти «під західного користувача» — наприклад, правило, пов’язане з американським президентом Ендрю Джексоном (2 — кількість обрань, 7 — порядковий номер його президентства, 1828 — рік його обрання, який слід повторити двічі — на честь подвійного

обрання). Потрібна більша точність — будь ласка: «Мы порхали и блистали, но застряли в перевале, не признали наши крали авторалли». Випишіть підряд цифри, які відповідають кількості букв у цьому реченні; поставте кому після першої, і от вам заповітна основа натурального логарифма. Незважаючи на те, що значення числа е обчислив Якоб Бернуллі, константу частіше пов’язують з ім’ям іншого великого математика — Леонарда Ейлера (на знімку): це він в 1727 році став використовувати букву е при позначенні числа. Через це експоненту ще називають числом Ейлера. Чому саме е — історики гадають досі. Одні вважають «е» скороченням «експоненти», інші думають, що перші букви латинського алфавіту на той період уже широко використовувалися. Не виключено, хоч і малоймовірно, що Ейлер назвав число на свою честь. Навіть якщо остання версія правильна, можна вибачити геніальному математикові цю маленьку примху: якби це було незаслужено, нинішнє позначення не прижилося б — багато хто і до, і після Ейлера називав це число інакше. Наукові інтереси Леонарда Ейлера були надзвичайно різнобічні: він збагатив математику теоріями рядів і безперервних дробів, розробив прийоми інтегрування й вирішення диференціальних рівнянь, увів гаммафункцію з її оточенням, заклав

аналітичне підґрунтя механіки... Сто років тому Швейцарське товариство натуралістів почало випуск повного зібрання творів ученого: сімдесят п’ять основних («математичних») томів і вісім додаткових, із листуванням. На сьогодні серію ще повністю не видано. Говорять, що Ейлер не любив театр — на відміну від своєї дружини, яка змушувала його регулярно відвідувати вистави. Щоб не нудьгувати, він щораз підбирав собі цікаву задачку під силу — саме на час вистави. Як знати, може, саме в театрі задля розваги Ейлер спростував гіпотезу Ферма про те, що всі числа вигляду +1— прості: виявилося, що ділиться на... 641! Цілком імовірно, що театру ми завдячуємо й знаменитою формулою , яка зв’язала воєдино фундаментальні математичні константи (якщо, звичайно, не вважати зв’язком старий математичний жарт: «Нарешті знайдено останню цифру в записі числа π — нею виявилася... е»). Число е й сьогодні, через майже чотириста років після відкриття, загадкове. Відомо, що воно ірраціональне — не може бути представлене у вигляді відношення двох цілих чисел, більш того — трансцендентне, тобто не є коренем жодного багаточлена із цілими коефіцієнтами. А от над доказом або спростуванням його «нормальності» (нормальними називають числа, у записі яких всі цифри зустрічаються з однаковою ймовірністю) математики б’ються досі.

ПОЧАЛАСЯ ПЕРЕДПЛАТА НА 2010 РІК

Передплатити видання і

Передплачуйте у відділеннях «Укрпошти», передплатних агентствах, а також у відділі передплати редакції:

ви можете, звернувшись до поштових відділень, а також до передплатних агентств: БІЛА ЦЕРКВА Фрідман 4-97-04

Передплатне агентство «KSS» 33-52-89

БЕРДЯНСЬК Поплавська 70-344, 66-548

ДРОГОБИЧ Паращак 41-54-74

ВІННИЦЯ Бліц-Інформ 27-66-58

ЖИТОМИР Бліц-Інформ 36-04-00

ГОРЛІВКА А.В. Сервіс 55-30-00, 55-24-75 Колегія 55-25-82

ЗАПОРІЖЖЯ Бліц-Інформ 63-91-82 ПрессервісКур’єр 220-07-97 Меркурій 220-87-61

ДОНЕЦЬК Донбас-Де-Юре 382-68-25/26 Ідея 381-09-32 Кріотехніка 311-76-81 ДНІПРОПЕТРОВСЬК Меркурій 744-73-15, 744-16-61 СамітДніпропетровськ 370-44-23, 370-45-12

ІВАНОФРАНКІВСЬК Світ преси 4-91-88 Філіпова Н.О.

50-13-20 Бліц-Інформ 52-28-70 КИЇВ Бліц-Інформ 205-51-10 ВПА 502-02-22

Кондор 408-76-25 408-76-52 Статус 391-74-53 391-74-54 Прес-центр 536-11-75 Саміт 280-77-45 Передплатне агентство «KSS» 585-80-80 Меркурій 248-88-08 КІРОВОГРАД Бліц-Інформ 32-03-06 КРЕМЕНЧУК Меркурій 70-03-84 СамітКременчук 3-21-88 КРИВИЙ РІГ Бліц-Інформ 66-24-36 Кур’єрська службапередплати і доставки 04-04-94 СПД «Соколов» 404-82-71

ЛЬВІВ Ділова преса 70-34-68 Західний кур’єр 23-04-10 Фактор 41-83-91 ПресМаксимум 97-15-15 ЛУЦЬК Бліц-Інформ 72-05-48 МАРІУПОЛЬ Бліц-Інформ 33-54-98 МИКОЛАЇВ ТЕПС & С 47-47-75, 47-47-35 НОУ-ХАУ 47-20-03, 47-17-77 Саміт-Миколаїв 56-10-69

НОВОМОСКОВСЬК Меркурій 7-51-91 ОДЕСА Ласка 711-66-16 Пугачова 237-17-80 Агентство Наш Бізнес 718-06-08, 714-41-68

ПАВЛОГРАД Меркурій 6-00-93 ПОЛТАВА Агентство передплати АНП 50-93-10 Бліц-Інформ 50-92-61

НІКОПОЛЬ Ай-Джі-Електронікс 4-22-48

СЕВАСТОПОЛЬ Бліц-Інформ 55-44-51 Фактор-Преса 45-55-82

НОВОВОЛИНСЬК Мазурова 4-07-71

СІМФЕРОПОЛЬ БліцІнформ 249-300

Саміт-Крим 51-24-93 Флора 27-00-92 ФакторПреса 27-94-56 СУМИ ДІАДА 78-03-55 Еллада S 25-12-49

ТЕРНОПІЛЬ Попович 25-18-23 ХАРКІВ Фактор-Преса 738-29-73 Александрова 754-58-27

тел./факс: 0642-59-93-91 тел.: 0642-59-93-92

Передплатні індекси: українською мовою

російською мовою

99309

99340

Вартість передплати: на 1 міс. - 21,40 грн на 6 міс. - 128,40 грн на рік - 256,80 грн

ХЕРСОН Кобзар 42-09-09

Передплачуйте у відділеннях «Укрпошти», передплатних агентствах, а також у відділі передплати редакції:

ЧЕРНІВЦІ Ключук 57-03-17, 24-73-83

тел./факс: 0642-59-93-91 тел.: 0642-59-93-92

ЯЛТА Саміт-Крим 32-41-35

Передплату можна оформити в редакції, звернувшись до відділу передплати і реалізації за телефоном: (0642) 59-93-92, т/ф: (0642) 59-93-91, e-mail: podpiska@tehnichka.com

Передплатний індекс: 99996 Вартість передплати: на 1 міс. - 29,00 грн на 6 міс. - 174,00 грн на рік - 348,0 грн

16

Українська технічна газета

№48 (100) В і в т о р о к , 1 г р у д н я 2 0 0 9

ТРЕБА БАЧИТИ ТЕХНОАРТ

Людина, яка поставила мистецтво на конвеєр

У

РЕКЛАМА

ВІД КАВ’ЯРНІ ДО БІГБОРДУ, ДА ЛІ – СКРІЗЬ

Е

ра поп-арту — мистецтва для всіх — розпочинається в 50-ті роки. Звичайні речі, комікси, колажі, рекламні плакати стають його основою, і Енді Воргол, який захоплювався саме цим із дитинства, влучає в панівний настрій. Його прості, здавалося б, до примітивізму малюнки – банки «Кока-коли» та томатного супу «Кемпбелл» або символ долара у різних варіаціях стають ознакою часу: у розквіт епохи споживання мистецтво має бути масовим і доступним, як продукти в супермаркеті. Фірмовий стиль Воргола — це портрети знаменитостей: одне й те ж обличчя в різних, неймовірних кольорах — саме з цим асоціюється Воргол у більшості людей. Першою була Мерілін Монро, яка щойно (був 1962 рік) покінчила із собою. Згодом американця зацікавить соціалістичний агітпроп, і він у своїй манері намалює багато портретів Мао Цзедуна, чимало варіацій на тему серпа та молота, червоного Леніна на чорному тлі. Подібно до американця Форда, який за півстоліття до того перетворив автомобіль

Штучна гордість Берліна Німецький архітектор Якоб Тіггес побудує найбільшу штучну гору у світі

Г

ора 1 кілометр заввишки буде споруджена на місці аеропорту Темпельхоф і поповнить список визначних пам’яток Берліна. Архітектор планує створити природне середовище із флорою та фауною, де зможуть відпочивати місцеві жителі й туристи, а також місце для занять гірськолижним спортом. Проект, названий Якобом Тіггесом просто «Гора», має багато прихильників серед жителів Берліна, які вважають, що штучна гора — оригінальний спосіб вирізнитися з-поміж інших міст, мета яких — будівництво найвищих у світі будівель. У «Маніфесті «Гори» говориться: «Плаский і товстий Гамбург позеленіє від люті, багатому й колись гордому Мюнхену стане соромно за віддалену панораму Альп, а архітектори Близького Сходу, здатні втілити в життя будь-яку архітектурну утопію, негайно почнуть робити копії берлінської Гори».

Фото автора

Підготувала Наталія ЧАЙКА

РОЗСЛАБТЕСЯ!

ШАШКИ Білі починають та виграють

В. ЗАДОРОЖНІЙ, ЗАДОРОЖНІЙ, майстр спорту

1. f2-e3! f6-g5 (1...h8-g7 2. e3:g5 g7-h6 3. e1-f2! h6:f4 4. d2-e3 f4:d2 5. c3:e1 a5:c3 6. e1-d2 c3:g3 7. h2:b8 ×) 2. c3-d4 e5:c3 3. b4-c5! b6:f2 4. e1:e5 c3:e1 5. a3-b4 a5:c3 6. a1-b2! c3:a1 7. e5-f6 a1:g7 8. g1-f2 e1:g3 9. h2:b8 ×

РУСИН, ХОХОЛ ЧИ «ЛЮДИНА НІЗВІДКИ»? середині 90-х закарпатський поет Петро Мідянка написав вірші, на які музиканти із групи «Плач Єремії» створили відому пісню «Сервус, пане Воргол»: «Андрій Ворхола – русин чи хохол, греко-католик, ставленик поп-арту, Енді Воргол – це джаз і рокн-рол, куди до нього віршнику чи барду…» Справді, людина, яка згодом стала Енді Ворголом, при народженні звалася Андрієм Ворхолою (прізвище «Ворхола» зустрічається на Закарпатті). Батьки митця звали себе русинами, були греко-католиками й розмовляли тією мовою, яку найкраще розуміють у закарпатських селах. На початку ХХ століття вихідці з села Мікова, що неподалік словацьких Меджилаборців, як і тисячі їхніх карпатських соплемінників, рятувалися від злиднів за океаном. Батько майбутнього дизайнера Андрій Ворхола-старший вирушив до Америки перед першою світовою війною, і 1921 року родина оселилася в Пітсбурзі (Пенсильванія). Дату народження третього сина карпатських біженців не встановлено – не лише день (чи то 6 серпня, чи то 28 вересня), а й рік точно невідомий: називають і 1927-й, і 1928-й, і 1930-й. Маленький та кволий Андрійка-Енді зростав у робітничому кварталі брудного промислового Пітс бурга, потім було навчання на факультеті дизайну Каліфорнійського університету, де син бідних русинів виглядав білою вороною (навіть буквально – бо був дуже блідим) серед багатих однокурсників, згодом – робота у рекламних студіях НьюЙорка. Тут до художника приходить перший успіх, тоді ж він змінює своє ім’я на те,

із предмета розкоші на звичайний засіб пересування, Воргол зводить до рівня простого споживача «високе мистецтво». Звичайно, мистецтво для бідних – лубок, яскраві дешеві картинки з кішечками, оленями та лебедями, існувало завжди. Але поруч із кітчем процвітало мистецтво для обраних. Поп-арт на чолі з Ворголом нівелював цю різницю – не цінову, але сутнісну. Високе мистецтво та відвертий кітч у ньому змішались. Допоміг «фордівський» підхід: Енді Воргол поставив виробництво своїх картин буквально на конвеєр: робив фотографію чергового предмета «полароїдом», збільшував, переводив на шовк і методом шовкографії розмножував у численних варіаціях. Тисячі таких картин робилися учнями метра в його ньюйоркській студії, невипадково названій «Фабрикою». Окрім картин, які швидко продавалися за великі гроші, Воргол сотнями знімав авангардистські фільми, експериментуючи з технологіями зйомки та монтажу. Деякі з його новаторських прийомів згодом будуть застосовані у звичайному кінопроцесі. Стиль Воргола й сьогодні впізнаєш скрізь. Чи то ужгородська кав’ярня, яка оформлена «під Енді», чи рекламний плакат на вулиці Кракова у фірмовому стилі квадратиків з однотипними різнобарвними малюнками, чи квартира, прикрашена «ворголівськими» фотошпалерами. Отже, й українські іміджмейкери його не обминули... У словацьких Меджилаборцях колишній типовий будинок культури перетворений на Музей сучасного мистецтва Енді Воргола. Білий фасад прикрашений розтиражованим різнокольоровим портретом художника, біля входу – бронзова скульптура, на якій митець зображений під парасолькою з одних лише спиць. Саме це містечко сподівається на розвиток проекту «Warhol City» (місто Воргола), який наразі реалізується коштом Євросоюзу. На першому етапі, який вже відбувся, кілька фасадів звичайних житлових поверхівок розмальовано в дусі поп-арту, автобусні зупинки стилізовані під банки з-під томатного супу. На другому етапі планується звести у містечку скансен «Русинське село», куди перенесуть хату його батьків.

Відповідь на етюд, надрукований у №47 (99)

Уже кілька місяців у містах України майорять бігборди одного із претендентів на головне крісло держави. Одне й те ж обличчя зеленого, синього, червоного кольорів на неймовірних фонах – дизайнери цього агітпропу вочевидь не байдужі до творчості містера Енді Воргола. І мало хто знає, що натхненник поп-арту має українське коріння коріння.

за яким його згодом знатиме світ. Чи згадуватиме він колись про своє русинське походження? Мабуть, ні. Сам себе Воргол називав «людиною нізвідки» і тому найкомфортніше почувався в космополітичному Нью-Йорку, звичному до різних дивацтв.

Відповідь на японський кросворд, надрукований у №47 (99)

Олег СУПРУНЕНКО