П
ерші українці з'явились у Нью-Йорку ще у 17 столітті, коли на той час молоде місто входило до складу колоніальних володінь Нідерландів та мало свою попередню назву “Новий Амстердам”. Проте, масово переселятись до Нью-Йорка українці почали у 1870-х роках, сформувавши першу хвилю міграції. Новоприбулі – переважно, заробітчани з західноукраїнських земель (Закарпаття та Лемківщини), що тоді належали Австро-Угорщині. Менш чисельна друга хвиля, спричинена більшовицькою окупацією, Голодомором та злиднями, припала на період між двома світовими війнами. Після закінчення Другої світової сталася третя хвиля міграції, сформована високоосвіченими переселенцями (науковцями, вчителями, студентами, лікарями, діячами мистецтв, інженерами, юристами), що залишили свої домівки під час нацистської навали або втікали від політичних переслідувань радянського режиму. Остання, четверта хвиля – з середини 1980-х до 1990-х років – була пов’язана зі скрутною економічною ситуацію спочатку в занепадаючому СРСР, а потім – в незалежній Україні. Прибуваючи до Нью-Йорка, українці найчастіше селилися між 3-ю авеню та авеню Ей і східними 6-ю та 10-ю вулицями Нижнього Мангеттена, а також в довколишніх кварталах. Чисельність українського населення цієї території почала рости настільки стрімко, сягнувши у 1950-х роках позначки 60 тисяч осіб, що її нарекли Маленькою Україною. Вона стала домівкою однієї з найбільших емігрантських громад українців у світі. Подвижницькою працею багатьох поколінь патріотичних, побожних і талановитих мігрантів тут, хоч і далеко від Батьківщини, по-справжньому розцвіли українська культура, духовність та підприємницька ініціативність. А Маленька Україна стала серцем нашої діаспори не лише Нью-Йорка, але й США загалом. Тут відкрились українські церкви, школи, наукові, культурні та освітні організації, магазини, ресторани, кредитні спілки та навіть музей. Деякий час на зламі тисячоліть в Маленькій Україні жив і творив знаменитий український художник Іван Марчук – один зі 100 геніїв сучасності за версією британської газети “Телеграф”. Сьогодні територія Маленької України адміністративно входить до району Іст-Віллидж (East Village, що дослівно перекладається як “східне село”) – зaгалом, студентського району, який прихистив у себе гуртожитки Нью-Йоркського університету та навчальні корпуси коледжу Купер-Юніон. В зв’язку з джентрифікацією (реконструкція і оновлення будівель в раніше непривабливих частинах міста) та, як наслідок, ростом цін на житло, значна частина українських діаспорян, що компактно мешкали в Маленькій Україні, за останні десятиліття 20 століття переселилися до інших ділянок Нью-Йорка (передусім, Брукліна і Квінза) та в передмістя “Великого Яблука”. Там проживання значно дешевше. Проте, засновані ними організації, заклади та установи успішно функціонують в Іст-Віллидж і дотепер. А українські діаспоряни приїжджають сюди з усіх куточків міста та навіть інших штатів в різних справах: на богослужіння, навчання, відвідування музейних виставок, наукових конференцій чи фестивалю, або для магазинних закупок, оформлення кредиту й на смачний обід з українськими стравами. Не слід думати, що українське життя НьюЙорку обмежується лише територією ІстВіллидж. Українські церкви, школи, культурні та наукові установи можна зустріти і в інших районах Нью-Йорка, зокрема й поза межами Мангеттена.
12
February 2020 Ukrainian People
УКРАЇНСЬКИЙ НЬЮ-ЙОРК Цікаві місця в Нью-Йорку, де можна зустріти Україну Владислав Пеньонжко Нью-Йорк – місце проживання однієї з найчисельніших українських діаспорних громад в Північній Америці. Згідно з переписом населення за 2010 рік, загалом в цьому інтернаціональному мегаполісі та його передмістях мешкають майже 71 000 етнічних українців.
Вулиця Тараса Шевченка Напевне, чи не найбільша гордість та досягнення української громади в НьюЙорку – це нанесення на карту престижного мангеттенського району імені символа українського народу, Тараса Шевченка. Так, саме йому присвячена Тарас-Шевченко-плейс (Taras Shevchenko Place) – затишна вулиця довжиною в один квартал у Іст-Віллидж, що сполучає східні 6-ту і 7-му вулиці неподалік 2-ї авеню. Вулиця отримала свою теперішню назву замість попередньої, “Холл-плейс”, у 1978 році згідно з рішенням міської ради Нью-Йорка та на прохання численної української діаспори. Звісно, де знайти краще місце для імені великого Кобзаря, як не в серці легендарної Маленької України! До речі, в багатому творчому доробку Тараса Григоровича є також рядки, присвячені Америці. Шевченко в своїй поемі “Юродивий” обрав саме першого президента США Джорджа Вашингтона як приклад для наслідування українцям: “...Коли Ми діждемося Вашингтона З новим і праведним законом?”.
Щоправда, історія Тарас-Шевченко-плейс не була безхмарною. В 2001 році вулицю планували ліквідувати, відвівши частину її території під забудову, та натомість облаштувати пішохідну доріжку або сквер. Проте, через значний спротив української громади від цих планів, врешті, відмовились. На Тарас-Шевченко-плейс знаходяться три будівлі: Українська католицька церква св. Юра, навчальний корпус коледжу Купер-Юніон та ще одна навчальна будівля, яка одночасно вміщує Академію св. Юра, Академію Ла-Салль та Школу українознавства при ОУА “Самопоміч”. Ефектна модерністська споруда, що займає цілий квартал із західної сторони Тарас-Шевченко-плейс – це корпус престижного приватного коледжу інноваційної освіти в галузі мистецтва, архітектури та інженерії Купер-Юніон (повна назва: Cooper Union for the Advancement of Science and Art). Корпус зведений у 2009 році замість старої двоповерхової будівлі, а його проект розробив відомий архітектор, лауреат Прітцкерівської премії (своєрідний аналог Нобелівської в архітектурі) Том Мейн з компанії “Морфозіс”. Вартість будівництва Купер-Сквер, 41 сягнула близько півтораста мільйонів доларів, і частину цих коштів пожертвували колишні випускники коледжу.
