Л і т е рат у р н а сто р і н к а
Пускаю душу в Чорногору Марія Влад Марія Миколаївна Влад (Ганцяк) народилася 25 серпня 1940 року в селі Розтоки Косівського району Івано-Франківської області. Письменниця, журналістка, громадська діячка. Авторка трьох прозових книжок, численних ліричних та релігійних збірок. Працювала журналісткою, зокрема в газеті “Літературна Україна”, і редактором журналу Welcome to Ukraine. На Українському радіо вела культурологічні програми. Збірка Марії Влад “Грають у дримби вітри” була яскравим явищем у літературному процесі 70-х років минулого сторіччя. Критики ставили ім’я молодої поетеси поруч із іменами Драча та Вінграновського, що вважалися натоді вершинами української поезії. 2003 року стала лауреатом премії “Благовіст” за книжку “Який цей світ”. В 2009 році дипломантка конкурсу “Коронація слова” за роман “Святий Йосиф Обручник”. Марію Влад нагороджено офіцерським Хрестом з мечами, орденом княгині Ольги III ступеня та журналістською відзнакою “Золоте перо”.
...Пускаю душу в Чорногору. На ціле літо. Най пасе. Там така паша!.. Ходіть, пускайте свої, злучаймо разом. Я вам дещо покажу. Я тут знаю. Дивіться, гора Данциж на заході, 1822 метри висоти. А ота, сиво-фіолетова, – я її називаю Стара гора, бо вона вирізнена з межи зелених, вона їм прабабка, певно, була берегом, сама собою, коли оці решта верхи чинили дно польодовикового океану. Той океан сягав аж Чорного моря. Відтак все опадав нижче, зсувався, змалів до моря. Там і остався, а тут з його дна постали наші Карпати. А ота, що я показую вам, Стара гора, лілова висина, — то П’єтрос, має
60
February 2020 Ukrainian People
2020 метрів. Отам далі – Погане місце, властива Чорногора, і далі Піп Іван, на 2 метри тільки вищий від П’єтроса. Говерла з ними не міряється, бо має аж 2061 метр. Вона гонорово глядить убік, на своє дітище – Прут, що протікає межи нею і Спицями. Але Спиці мають ще один потік, що біжить між ними і Мунчелом (2002 м), – Бистрець. На схід від Мунчела – джерела Дземброні. А ото, на самій румунській з нами границі, у межі із полониною Радул, – шпиль Стіг. Круглобока піраміда в 1655 метрів, названа Стогом, зажила світової
слави: на Стогу Довбуш щовесни провадив “установчі збори” опришківського руху. Звідси зачиналося. Про Сокільський, що має 900 метрів і згори скидається на верблюда, я би вам розказувала довго, бо ця скала підпирає оборончою фортецею і моє село. За соколину зіркість оспівали її українські солов’ї. Ця скала, що впритул відвисає над Черемошем, не пустила колись монголо-татарську орду в наші гірські села. Перед неї, повід Тюдева є Татарський потік, його ще називають Кривавий, бо чуріла ним у Черемош поганська кров, і за ним уже вража нога не ступила. Тут, коло потоку Сикавка,
що білогривим конем рветься із Сокільського повід села Рожен просто через дорогу у ріку, щоразу оживає моє змучене серце, вертаючи з блудних доріг. А, не доходячи метрів зо сто з долу, прогресивні сили краю наприкінці XIX століття поклали білу камінну плиту з написом по одну сторону: “Борітеся, поборете!” і по другу: “Схаменіться, будьте люди, Бо лихо вам буде, Розкуються незабаром Заковані люде. Настане суд...” Ні Україна, ні Європа ще повністю не віддали шани великомученикові за правду Тарасові Шевченкові, цьому вічному борцеві проти
