Diaspora ФЕСТИВАЛЬ КОЛЯДОК У ВІННІПЕЗІ “МУЗИКА НАС ОБ'ЄДНУЄ” “Music Brings us Together” FESTIVAL OF CAROLS at Winnipeg
Бог предвічний народився, Прийшов днесь із небес, Щоб спасти люд свій весь, І утішився. (Колядка “Бог предвічний народився”)
14 і 15 грудня 2019 року в місті Вінніпег, Канада, вiдбувся щорічний фестиваль колядок “Музика нас об'єднує”. Під купол Української Катoлицької Митрoпoличої Катедри Святих Вoлoдимира й Ольги полинули чудесні мелодії колядок, щедрівок, різдвяних народних пісень у виконанні хoрових колективів іменi О. Кoшиця та хoру “Joie de Vivre”. Фестиваль продовжив традиції хорового мистецтва, закладені тут знаменитим Олександром Кошицем.
Норберт К. Іван / Norbert K. Iwan Фото автора
С
аме Вінніпег прийняв в свої обійми великого маестро Олександра Кошиця, коли в 1940-х роках виявився непотрібним в Америці. Люди швидко забули, що, власне, з подачі Кошиця українська пісня стала всесвітнім брендом ще на початку ХХ століття, як це сталося з “Щедриком” Леонтовича. Саме у Вінніпезі під впливом Кошиця розпочав свою діяльність відомий молодий диригент Володимир Климків (Walter Klymkiw), який в 1951 році очолив хор молоді Українського Національного Об’єднання, організований в 1946 році Галиною Хам. У 1967 році хор змінив назву на “хор ім. О. Кошиця”, і В. Климків керував ним до 1990 року. У 1992-му канадський колектив став лауреатом Національної премії ім. Тараса Шевченка. Саме у цьому чудовому канадському місті провінції Манітоба, де міцно пустила коріння велика українська громада, було започатковано знаменитий “Фестиваль колядок”. Він був організований понад двадцять років тому Володимиром Климківим, учнем Кошиця. Ідея полягала в тому, щоб об’єднати українську громаду й поділитися зі світом своєю багатою спадщиною різдвяної музики та співу. Спочатку хор імені Кошиця виступав приймаючою стороною фестивалю. Пізніше Климків передав його Українському Осередку Культури і Освіти, і тепер “Фестиваль колядок” є щорічною традицією української діаспори Вінніпега.
34
January 2020 Ukrainian People
Під час фестивалю гості насолоджувалися чудовим співом хoру iменi О. Кoшиця Українськoї Катoлицькoї Митрoпoличoї Катедри Святих Вoлoдимира й Ольги (О. Koshetz Choir) та хoру “Joie de Vivre” (диригенти – Мирослава Пачес, Стюрт Сладден та Елізабет Садлер). У їхньому виконанні прозвучали колядки “Слава Во Вишніх Богу”, “Дивная новина”, “Небо і земля”, “Небо вкрилося зорями”, “Пречиста Діва”, “Тешуть теслі”, “Славен Єси” та інші. На завершення усі хористи заспівали старовинну українську колядку “Бог предвічний народився”, її пiдхопив увесь зал. Так єднаються люди на землі, а ангели – на Небесах. *** Професійні хори в Канаді були організовані українською діаспорою ще на початку 19 сторіччя; центром навчання хорового мистецтва став Вінніпег. У репертуарах хорових капел звучали українські народні пісні в обробці М. Лисенка, П. Лещинського, Ф. Колесси та інших. Проте, саме Володимир Климків став тим керманичем, який залишив глибокий слід в українсько-канадській музичній історії. Володимир Климків народився 3 жовтня 1926 року в селі Саранчуки Бережанського району Тернопільської області, відомого своєю героїчною національно-визвольною боротьбою. У 1928 році його батьки емігрували до Канади. Кажуть, що у житті Волтер мав три пристрасті: свою сім’ю, свою громаду і музику. Кошиць, його дружина Тетяна та доктор Павло Маценко сприяли захопленню Климківа українською музикою. З хором молоді Українського Національного Об’єднання він провів тисячі виступів по всій Канаді та іншим континентах, а також здійснив чотири важливі поїздки в Україну. Найважливішою нагородою для Климківа стала медаль імені Тараса Шевченка, якою його нагородили в Києві у 1992 році. Помер 4 грудня 2000 року у Вінніпезі. Життя Володимира Климківа, як і музичних геніїв українського народу Леонтовича й Кошиця, було справжнім мистецьким подвигом, здійсненим на ниві хорового мистецтва. “Отже, бачимо народ, який чує в собі молоду, буйну силу, рветься на волю з вікової неволі. Тепер він піснею бореться за існування, і якщо би пісня була державою, то Україна зайняла би перше місце поміж народами” (Берлінська газета, 1922).
