23-28 ЛИПНЯ VI ЛЬВІВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ КОРОТКОМЕТРАЖНИХ ФІЛЬМІВ WIZ-ART
WIZ-ART TIMES ЧАС КОРОТКИХ ІСТОРІЙ
КОРОТКИЙ МЕТР – ЦЕ МЕДІУМ МОЛОДИХ
Завжди розходяться експериментальні програми, дуже популярні музичні кліпи і документалістика. Люди люблять малобюджетні комедійні реклами, бо вони смішні, а мені подобаються більш серйозні роботи, тому я стараюся змішати одне з іншим і таким чином показати розмаїття.
Короткометражні фільми ніколи не стануть самодостатніми, адже здебільшого люди роблять їх для себе - щоб показати свою роботу ширшій кіноіндустрії чи просто розважитися. Навіть там, де раніше були гроші - в креативних музичних відео - за останні роки все змінилося, і грошей дуже мало.
в клуби. Лондонський фестиваль короткометражних фільмів виник у 2004 році, оскільки я хотів зібрати багатьох із тих андеґраундних режисерів в легітимний фестиваль із серйозними локаціями, але при цьому зберегти альтернативніші події. Наша аудиторія і досі складається з молоді та студентства, адже короткий метр - це медіум молодих; мало хто робить короткометражні фільми після 40 років! Але зараз я також працюю на авторитетні організації на зразок Британського кіноінституту. Я все ще намагаюся підтримувати зв’язок зі своїм андеґраундним корінням, підбираю роботи, які лишаються поза увагою.
Дехто вважає короткий метр “студентською” формою. Чи є у нього своя аудиторія у Великобританії? Ніхто не буде заперечувати, що багато короткометражних кінофестивалів притягують “друзів і родину” режисера. Наш фестиваль дає собі раду з більш широкою аудиторією. Ми працюємо з кінотеатрами, які показують незалежне чи іноземне кіно, тому люди звикли до різного. Тим не менше, це не порівняти з Європою, де фестивалі на зразок Клермон-Ферану чи Гамбурга збирають по кілька тисяч широкої аудиторії. У Великобританії короткий метр все ще вважається спеціалізованим, але ми існуємо вже 10 років, і люди знають, що буде фестиваль. Проте буває таке, що окрема кіноніч чи маленький фестиваль не може назбирати достатньо глядачів.
Які тенденції короткого метру можна прослідкувати на вашому кінофестивалі? Очевидно, що короткометражних фільмів стає більше. Бюджети зменшуються, і робити кіно тепер дешевше. Навіть порівняно з 1990-ми, коли все стало дешевшати, зараз буквально будь-хто може зробити пристойний фільм, використовуючи просту камеру і систему монтажу. Також, дедалі більше жінок знімають кіно: близько 35% фільмів, які ми показували на минулому фестивалі, зняті жінками.
Які програми користуються найбільшою популярністю?
Що треба, щоб короткометражне кіно стало самодостатнім?
Засновник Лондонського фестивалю короткометражних фільмів Філіп Ілсон відвідає Львів як член журі Wiz-Art 2013. Філіп пояснив Wiz-Art Times, чому короткометражок знімають все більше попри те, що самодостатність цього жанру не очевидна навіть для нього.
Wiz-Art - це мікровсесвіт, що живе за своїми законами. Наші закони - закони розповідей. Ми не знаємо географії та упереджень. Затиснуті у час і простір, ми пропростаємо в еру подиву. Наші короткі історії не викладають на торренти, не обговорюють у соцмережах і не показують в багатозальних кінотеатрах, але їх зняли люди, яким є що сказати. Це варте того, щоб вимкнути телефон. Попереду 6 днів яскравих фільмів, розривних вечірок і майстер-класів, а також 4 сторінки про кіно, що винесе мозок. Wiz-Art Times - час коротких історій!
Як виглядає аудиторія Лондонського фестивалю короткометражних фільмів і як вона змінилася за час його існування? Я працюю з коротким метром від 1994 року, з моменту заснування Ночі короткометражок Товариства Хеллоуїн. Спочатку ми були по вуха в андеґраунді – займалися тим, що не потрапляло в мейнстрім. У 1990-ті стався вибух дешевих технологій і DIY-кіно, а нам відкрився доступ до нових малобюджетних талантів. Серйозні фестивалі показували лише те, що надходило з кіношкіл чи мало державне фінансування. Товариство Хеллоуїн існувало впродовж 6 років, поєднуючи короткий метр з живою музикою, діджеями, картинками та перформансами, а наша аудиторія складалася з молоді і студенства, яке цим всім цікавилося і ходило
Що вам відомо про Україну та східноєвропейське кіно? Майже нічого. Я знаю трохи класики східноєвропейського кінематографу; нещодавно бачив чеський фільм “Валері і тиждень її чудес” з 1960-х, який мені дуже сподобався, а ще деякі фільми грузинського режисера Параджанова. Спілкувалася Надія Парфан
6 ЛЬВІВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ КОРОТКОМЕТРАЖНИХ ФІЛЬМІВ WIZ-ART У ЦИФРАХ
6 днів фестивалю
13 програм
30 акредитованих
20 режисерів
журналістів
110 коротких фільмів
1457 фільмів
надійшло до конкурсу
4 вечірки
з
39 країн світу
8 майстер-класів
9 локацій
30 волонтерів
4 тис. гривень
середня ціна авіаквитка для гостей фестивалю
ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ Я живу у Львові трохи більше двох років і за цей час лише кілька разів ходила в кіно. У більшості випадків це були даремно витрачені 50 грн. Мені дуже подобається дивитись кіно, але у Львові бракує цікавих показів. У кінотеатрах найчастіше показують типові голлівудські фільми, незалежні побачити практично неможливо. У Штатах ситуація подібна, бо в багатьох кінотеатрах крутять ті самі американські фільми. Але є місця з іноземним і незалежним кіно. Крім того, існують спеціальні організації і клуби, що показують артхаусні фільми та документалістику. На щастя, ситуація у Львові не така безнадійна – Wiz-Art врятував мене від голлівудської банальності і заповнив порожнечу. Звісно, час від часу приємно дивитися фільми, що дозволяють на дві години вимкнути мозок, але немає нічого більш цінного, ніж фільм, що надихає, дає уявлення про те, як живуть інші люди, змушує замислитися про власне життя. Кожні кілька місяців Wiz-Art організовує покази короткого метру з різних країн. Ці 5-10-хвилинні фільми описують життя людей у різних країнах, охоплюють різні теми і жанри. Я з нетерпінням чекаю на них, бо, з одного боку, ці покази дають змогу відчути себе частиною Львова і пережити їх разом з повною залою молодих львів’ян. А з іншого боку – я стаю ближчою до світу, адже багато фільмів (навіть ті, які не є документальними) показують справжні історії – а я вважаю, що в більшості голлівудських фільмів вони такими не є. Першим показом, на який я потрапила, були короткометражки з Німеччини. Мушу зізнатись, що ті фільми мене дуже вразили, зокрема, своєю щирістю. Ми вийшли із залу, переповнені емоціями. Як і багато інших сфер, кінокультура в Україні не дуже розвинена. Та замість того, щоб вічно скаржитися на ситуацію, люди повинні взяти справу в свої руки. Це саме те, що робить Wiz-Art, – приносить чудові фільми безпосередньо до львів’ян. І я за це дуже вдячна. Арета Ковальська