Місто №25 by Женя Ступ як

МІСТО | 1

...ДЕ ФАНТАЗІЇ СТАЮТЬ РЕАЛЬНІСТЮ 2 | МІСТО

ТРЦ «ВЕЛЕС», м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 225 а www.veles.in.ua /@veles.in.ua /veles.trc

На ній: сукня «RUBIN», взуття «SANDALINO». На ньому: костюм та взуття «ALLIGATTOR», окуляри «ОПТИКА ЛЮКСОР».

МІСТО | 3

ПОЛІТИКА

| ДУМКИ ЛЮТОГО

Івано-Франківськ

Суспільно-політичний журнал Засновник: Редюк Віталій Миколайович

Головний редактор: Тетяна Соболик тел.: (095) 821 56 08 е-mail: editor@mi100.info Журналісти: Ірина Федоляк Наталя Мостова Богдан Скаврон Наталя Сербин Роман Стельмах За кермом - Микола Гурак

Літредактор – Мар’яна Бодак Дизайн та верстка: Олександра Афанасьєва

Реклама: (066) 389 93 19 Свідоцтво про державну реєстрацію: ІФ№263Р від 31. 10. 2016 Друк: Друкарня «Wolf»: м. Львів, вул. Городоцька, 4/17 тел.: (0342) 290 10 12 Загальний наклад: 10 000 примірників

матеріали, позначені цим символом, друкуються на правах реклами. Погляди авторів не завжди збігаються із позицією редакції. Передрук матеріалів допускається за погодженням з редакцією. За достовірність реклами несе відповідальність рекламодавець. Юридичний супровід – юридична компанія «MORIS GROUP».

2019, №25 4 | МІСТО

«Місто легендарних бієнале «Імпреза» та «Станіславського феномену», місто середовищне й атмосферне сьогодні відчуває нестачу інституцій, просторів та сцен, на яких можна втілювати експериментальні мистецькі тренди. Ми хочемо, щоб «Ваґабундо» став публічним місцем особливого мистецтва. Це була дуже давня мрія – мати простір, не залежний ні від кого. Все те, що було в нашому місті, було обласним, муніципальним, ще якимось. За цими місцями стояв якийсь мішок із грошима, який іноді казав: «Щось не так, крок вліво, крок вправо – і я вас вижену». Це було дуже сумно, тож ми вирішили створити своє місце, вільне від таких речей», – письменник Юрій Андрухович, про створення «Підземного переходу «Ваґабундо», 08.02.2019 р. «У нас не працює Яремчанський міський суд, але чомусь ніхто не робить з цього трагедії. А трагедія є. Крім того, явка в суд є незадовільною і катастрофічною – потерпілі, свідки, іноді навіть обвинувачені просто не приходять до суду. Потім доводиться оголошувати розшук і так далі. Все це затягує розгляд справ на довгі роки. Крім того, можна відзначити ріст повторної злочинності, зокрема серед тих, хто вийшов по «закону Савченко», – Богдан Кукурудз, секретар судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду, про тривожний стан справ у галузі, 11.02.2019 р. «Весь транспорт повинен бути комунальним, тоді працює система єдиного квитка. 99% великих міст Європи працюють за такою схемою. Я був у Польщі, в Німеччині, в Австрії – вивчав систему громадського транспорту і дивився, як все працює там. Ключовою ідеєю є те, що громадський транспорт не має бути дуже дешевим. Але існувати він повинен, інакше місто чекатиме транспортний колапс. Це вже давно зрозуміли в Європі – міста там дбають про екологію і комфорт своїх жителів, пересаджуючи людей на громадський транспорт. А щоб це було вигідно, тарифи завжди нижчі за рентабельні – різницю платить міський бюджет. Це нормальна практика», – Віталій Голутяк, директор КП «Електроавтотранс», про дорогий громадський транспорт та дешеві перевезення, 15.02.2019 р.

ПОЛІТИКА

«За два роки частка комунального транспорту на міському ринку перевезень має сягнути 50%. Зараз ця цифра складає 24%, тобто кожен четвертий пасажир у Франківську сьогодні користується комунальним транспортом. Є спротив приватних перевізників, їм це не подобається, хоча ми знаходимо певний компроміс – процес йде поступово. Щоб у Франківську був лише комунальний громадський транспорт, потрібно 160-180 великих автобусів. Жоден бюджет такого навантаження не витримає, навіть з залученими коштами. Тому ми будемо щороку купувати по 30-35 одиниць і вводити 2-3 маршрути. Таким чином, за деякий час матимемо величезну мережу комунального транспорту», – Руслан Марцінків, міський голова Івано-Франківська, про плани щодо розвитку комунального транспорту, 17.02.2019 р. «Власне, назва збірки «Країна за Збручем» – це гра слів, посилання на те, де публікувались твори автора. Всього у книзі 55 есеїв короткої прози. Тематика творів – від Криму, безвізу та мовного питання до особистих тем. В момент написання есе вже думав про те, що вони увійдуть у збірку і сформують самодостатню книгу. Це діялось одночасно – написання для «Збруча» та «Країни», і звичайно, що, коли ти поринаєш у якусь тему, вона якийсь час не відпускає. Пишучи серйозний текст, я іноді думав: але ж до цього можна підійти і з іншого, веселішого боку! Тому писав на різні теми – зовсім різні, але якось тематично пов’язані історії, щоб вони перегукувались», – Олександр Бойченко, письменник та літературний критик, про нову збірку есеїв, серйозні та веселі тексти, 20.02.2019 р. «Кількість дітей в інтернатних закладах скорочується, вони переходять в інклюзивні класи звичайних шкіл – саме тому і потрібне реформування. Тлумацький та Микуличинський інтернати будуть ліквідовані, замість них будуть нові заклади, скоріш за все – інклюзивно-ресурсні центри. Більшість працівників ми пропонуємо влаштувати в інклюзивні класи простих шкіл, а без роботи не залишиться ніхто. Умови для дітей ми перевіряємо, по кожній дитині приймається окреме рішення щодо нової школи. З кожною дитиною окремо працюватимуть педагоги, і не буде такого, що про чиїсь потреби забудуть», – Віктор Кімакович, директор департаменту освіти, науки та молодіжної політики обласної державної адміністрації, про масштабну реформу інтернатів Івано-Франківщини, 21.02.2019 р. «Експлуатація птахів для фотопослуг – жахливе дійство. Такі розваги мали б відійти у минуле, а не бути візитівкою туристичного міста. Мешканці Яремче неодноразово звертались до влади з пропозиціями та вимогами припинити цей злочин. Але після вилучення чергової партії беркутів ці «підприємці» заводять нових, і проблема залишається невирішеною. Гуцульщина – одна з перлин України. Ми разом маємо дбати про те, аби майбутні покоління, бачили унікальність цього краю, з тою неймовірною природою, котра ще збереглася. Давай-

| ДУМКИ ЛЮТОГО

те боронити її разом і бути дійсно цивілізованим, законослухняним та прогресивним суспільством. Прошу Вас, пане мер, докласти зусиль та припинити знущання над цими неймовірними птахами», – Ірма Вітовська-Ванца, заслужена артистка України, про цивілізоване суспільство і експлуатацію тварин, 26.02.2019 р. «Ми презентували альбом, який є підсумком нашої роботи. Він ілюструє багаторічний системний процес рятування творів давнього мистецтва силами місцевої громади. Це складна монографія, яка показує історію проекту, містить в собі каталог ікон нашої виставки та проектів, відгуки відомих людей міста та меценатів. Ця книга – подяка людям, які були ці роки з нами. Допомагали та підтримували нас. І я думаю, що це буде не остання книга в нашому проекті», – Валерій Твердохліб, завідувач відділу реставрації Івано-Франківського краєзнавчого музею та автор проекту «Врятуємо скарби разом!», про підсумки багаторічної роботи, 27.02.2019 р. «За три місяці на Прикарпатті розмитнили 5055 «євроблях», і бюджет отримав 316 мільйонів гривень прибутку. В середньому сума податків з одного автомобіля склала 62 тисячі гривень. Митниця працювала на піковій потужності. Тепер пільговий період закінчився, і черги до нас практично зникли. Розмитнити своє авто на іноземній реєстрації можна буде до 24 травня – вже за повною ставкою. Потім власників таких машин будуть штрафувати. За перевищення строку тимчасового ввезення на 30 діб передбачено штраф у 170 тисяч гривень або конфіскацію авто. За керування «євробляхою» також будуть штрафувати. Я б порадив всім власникам «євроблях» не чекати 24 травня, а розмитнити своє авто зараз і спати спокійно. Штрафи передбачено серйозні», – Василь Ватаманюк, начальник Івано-Франківської митниці ДФС, про європейські «бляхи» і українські штрафи, 27.02.2019 р. «Іконостас – це особливий вид мистецтва, який розміщується в храмах і повинен привертати увагу віруючих до вівтарної частини храму, до таїнств. Це зображальна історія, на іконах показують події і Старого Завіту, і Нового, а також християнських святих. Іконостас повинен враховувати, зокрема, і особливості храму, де він розміщений – розміри, оздоблення тощо. А ще зображення будь-кого зі святих має свої канонічні особливості, яких іконописець зобов’язаний дотримуватись. Це і одяг, і зачіски з бородами, і предмети, які святі тримають у руках. Неможливо собі уявити ікону Святого Петра без ключів від Раю в руці. Така вимога іконографії – церковної науки про зображення святих», – Ірина Чмелик, кандидатка мистецтвознавства та доцентка ПНУ, про ікони та канони, 28.02.2019 р.

МІСТО | 5

+380 730 733 133; +380 672 990 708 +48 605 824 918 mgroupdev@gmail.com mgroup.world

ПОЛЬЩА

4 000 м² комерційної нерухомості, 63 000 м² житла, 6 | МІСТО 1 300 паркомісць

Житловий комплекс «Столичні вежі» розміщений над річкою Вислок. Тут перед нами відкривається чудова панорама міста. Поряд знаходяться торговорозважальний комплекс «Millenium Hall», Жешувський університет, філармонія та старовинний замок поблизу площі Ринок.

«CAPITAL TOWERS» м. Жешув

МІЖНАРОДНА КОМПАНІЯ «M GROUP DEVELOPMENT» Жешув • Варшава • Краків • Братислава • Закопане • Івано-Франківськ • Житомир • Рівне • Яремче • Київ • Вінниця

«СМАРАГДОВІ ВЕЖІ» м. Івано-Франківськ

Торгові центри сполучені унікальним скляним пішохідним мостом

УКРАЇНА

АПАРТ-ГОТЕЛЬ ЯРЕМЧЕ «ПРЕЗИДЕНТ ХОЛ» м. Житомир

310 000 м² комерційної нерухомості, 820 000 м² житла, МІСТО | 7 16 000 паркомісць

ВЛАДА

| ЗМІНИ

Реформа довіри та відповідальності Наталя Сербин

Реформи в Україні стали способом життя для багатьох. Часто це набір інструментів, якими кожна нова влада намагається змінити державу. Оскільки після Революції Гідності українські політики взялися за капітальний ремонт країни, то п’ять років суспільство спостерігає, як демонтують стару систему і формують нову, як скасовують старі інституції, приймають нові закони, призначають і звільняють міністрів. Процес вартий уваги, але люди вимагають результату і кращого життя. Реальні зміни очевидні, де є успіх – там є ефект. Реформа, яка по-особливому цікава і важлива для кожного громадянина України, – це створення патрульної поліції. Процес перевтілення поганого міліціонера в доброго поліцейського відбувся. Та як буде далі – стане це стабільною реальністю чи залишиться казковою мікрореформою?

8 | МІСТО

ВЛАДА

Люди повірили

Не міліція, а поліція, не страх, а довіра, не покарання, а попередження і відповідальність – з такими цінностями в 2015 році стартувала реформа поліції в Україні. Патрульні стали новим, здоровим сегментом правоохоронної системи, який формувався прозоро, відкрито, на умовах здорової конкуренції. Успішний приклад руйнування системи зсередини, незважаючи на опір та перешкоди. Люди повірили, що поліцейський може бути чесним і добрим, що це не герой американського фільму, а реальна людина.

То як просувається реформа сьогодні? За три роки нову поліцію звинуватили в усіх гріхах правоохоронної системи. Зауважимо, часто без вагомих на це підстав. Адже патрульний дбає про порядок і безпеку, а вироки порушникам і злочинцям виносять судді. Натомість в очах людей поліцейський може все. Ніхто не хоче розбиратися в деталях. Злочинці повинні сидіти в тюрмах – з такою вимогою закінчився Майдан, тому люди чекають справедливих покарань. Три роки тому дві сотні поліцейських перед прикарпатською громадою склали присягу, тоді на одне місце претендувало 27 кандидатів. Великий запит на роботу в новій патрульній поліції згасила тільки відкрита конкуренція серед кандидатів. У результаті 208 найкращих патрульних розпочали роботу. Сьогодні ситуація дещо інша. Дефіцит працівників, який спостерігається на ринку праці України, відчутний і в патрульній поліції. Набір на службу проводять постійно, кожен може спробувати стати поліцейським, держава забезпечує навчання, проживання і навіть певні виплати, проте охочих обмаль. Чому така протилежна тенденція закріпилася після трьох років реформи? Як розповідає начальник Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Володимир Голубош, не всі масово звільняються. Декотрі йдуть просто на підвищення, в інші підрозділи. «Патрульна поліція – це перша сходинка в кар’єрі поліцейського, люди працюють 2-3 роки, здобувають мінімальний досвід і далі пробують себе в оперативних підрозділах, карному розшуку, управлінні захисту економіки, де є

| ЗМІНИ

можливість продовжувати кар’єру, – каже Голубош. – Наприклад, наш заступник командира батальйону став начальником відділу поліції у Тлумачі. Це означає, що люди розвиваються».

Якщо проаналізувати трирічну реформу детально і в цифрах, то ситуація в місті складалася так: • у 2016 році – звільнено 8, зі служби в поліції – 5, переведено до інших органів Національної поліції – 3; • у 2017 році – звільнено 40, зі служби в поліції – 26, переведено до інших органів Національної поліції – 14; • у 2018 році – звільнено 53, зі служби в поліції – 35, переведено до інших органів Національної поліції – 18; • у січні 2019 року – звільнено 7, зі служби в поліції – 3, переведено до інших органів Національної поліції зі служби в поліції – 4. Як бачимо, зростає кількість звільнених, але й справді, на підтвердження слів начальника Нацполіції, серед них чимало і тих, які переводяться в інші підрозділи. Зі слів самих працівників патрульної поліції, основна причина звільнення – це низька заробітна плата.

Не міліція, а поліція, не страх, а довіра, не покарання, а попередження і відповідальність – з такими цінностями в 2015 році стартувала реформа МІСТО | 9

ВЛАДА

| ЗМІНИ

Найгірше – незахищеність

Мар’ян Сербін із Калуша звільнився зі служби у травні 2017 року. Причина цього не одна. Проте головна – низька заробітна плата (на руки він отримував 8100 грн). Каже, з таким об’ємом роботи і професійними ризиками зарплата повинна бути 25 000 гривень.

«Виконання обов’язків патрульного вимагає дуже багато зусиль. Я з Калуша, і мені, аби встигнути на роботу, потрібно було о 5 ранку вставати, прасувати, добре поснідати, бо патрульний не забезпечується харчуванням, добратися до Івано-Франківська і на 8 годину бути на службі, і так до 20-ї, – розповідає колишній поліцейський. – Інколи служба могла затягнутися через терміновий виклик, затримання та медосвідчення п’яного водія. Одного разу так тривало до першої ночі».

Коли приїжджаєш додому, відіспишся і наче маєш вихідний, але й не зовсім. Знову треба йти, бо тренінги, стрільбища, охорона громадського порядку, супровід публічних осіб Коли приїжджаєш додому, відіспишся шість годин – і наче маєш вихідний, але й не зовсім. Як продовжує Мар’ян Сербін, знову треба йти, бо тренінги, стрільбища, охорона громадського порядку, супровід публічних осіб. У результаті, за місяць всього лише 2-3 повноцінні вихідні.

Проте він визнає, що навіть з такими умовами можна було б змиритися, бо ж люди живуть і на меншу заробітну плату. Найгірше для Мар’яна – це незахищеність поліцейського. «Працюєш, ходиш в суди, бо на тебе скаржаться ті, кого затримуєш. Тебе то звільняють, то поновлюють. Морально і психологічно це виснажує. Хочеться бути захищеним і нормально виконувати роботу», – акцентує екс-поліцейський. Після звільнення Мар’ян поновився на попередній роботі (ДП «Калуська ТЕЦ»), втім планує їхати працювати за кордон. Володимир Голубош погоджується з тим, що це проблема, але додає, що ситуація змінюється на краще: «Минулого року всі патрульні очікували підвищення заробітної плати. З нового року, тобто у 10 | МІСТО

2019, всім поліцейським в Україні підняли зарплату. Те, чого сподівались, виправдовується. Було б гірше, якби нічого не відбулося».

Він додає, що Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков анонсував старт програми, за якою поліцейські зможуть придбати квартири в лізинг. У кожному управлінні створена окрема посада, на якій людина займається підготовкою та збором документів для осіб, що хочуть отримати житло в лізинг. Крім того, наголошує, патрульні можуть користуватися соціальною інфраструктурою Міністерства внутрішніх справ: поліклініками, лікарнями, санаторіями, дитячими садочками. Більшість цих об’єктів – спадок ще з Радянського Союзу, їхній стан не найкращий, тому зрозуміло, що якщо орієнтуватися на міжнародну практику, то є до чого прагнути і в чому вдосконалюватися. Та якісна соціальна політика залежить від економічної ситуації в державі. Бідна держава – низькі соціальні стандарти.

Матеріальне забезпечення

Не менш важливим питанням є матеріальне забезпечення роботи патрульної поліції. Комфортні автомобілі, нова форма – це далеко не всі витрати, які потрібно закрити, щоб забезпечити повноцінне функціонування служби. Керівництво місцевої патрульної поліції стверджує, що фінансування достатнє. Навіть незважаючи на те, що патрульна поліція не є юридичною особою і процес отримання коштів супроводжується бюрократичними процедурами, основні статті витрат закриваються на центральному рівні.

Але не все так гладко, є і скарги від самих патрульних. Наприклад, нещодавно поліцейські поскаржилися на те, що змушені самі мити службові автомобілі. З такою проблемою звернулися до центрального керівництва і, відповідно, не зовсім знайшли порозуміння із місцевим управлінням, яке за фактом скандалу проінформувало патрульних про те, що на цю послугу проводяться тендери і є салон, який повинен обслуговувати автомобілі…

Реформа продовжується

Незважаючи на виклики, з якими стикаються патрульні, реформа продовжується, реалізовуються нові проекти. Так, в 2019 році в усіх школах Івано-Франківська, а частково і області розпочали роботу шкільні офіцери. Беручи до уваги, що в Україні гострою є проблема булінгу, серед школярів розповсюджуються легкі наркотики, шкільні поліцейські допомагають вирішувати ці щоденні питання. У

ВЛАДА

цьому напрямку патрульна поліція тісно співпрацює з інститутами громадянського суспільства. Спільно організовують літні табори для дітей, де проводять просвітницькі заходи.

Не менш важливим досягненням у роботі поліції є створення окремого підрозділу ТОР – групи тактико-оперативного реагування. Працівники спецпідрозділу проходять навчання з американськими та канадськими поліцейськими, і їхня основна робота направлена на важкі виклики: розбій, масові бійки тощо.

Велику увагу патрульна поліція приділяє законодавчим ініціативам. Що це означає? Часто слабке і недосконале законодавство фактично нівелює всю роботу патрульних. Протоколи, які складають поліцейські, масово оскаржують у судах. Наприклад, водії, які грубо порушують правила дорожнього руху і сідають п’яні за кермо, в більшості випадків не несуть за це жодної відповідальності. Так, у 2018 році в Івано-Франківську за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення було складено 1015 протоколів. Всі були направлені в суд. Суд розглянув 777, з них закрито 278, що становить 35,8%.

Основні причини закриття: •90 справ – на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП (відсутність події і складу адміністративного правопорушення); •186 справ – на підставі п. 7 (закінчення строків розгляду); •1 справа – на підставі ст. 21 КУпАП (передано на розгляд трудового колективу); •1 справа – на підставі ст. 22 (малозначність).

| ЗМІНИ

Часто слабке і недосконале законодавство фактично нівелює всю роботу патрульних. Протоколи, які складають поліцейські, масово оскаржують у судах Виходить, що левову частку справ закривають у зв’язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення передбачених строків.

Начальник управління Володимир Голубош зазначає, що скасувати протокол дуже просто і це недоліки законодавства. Проте скоро будуть зміни. «Насправді, коли збільшився штраф за ст. 130 з 3400 до 10 200 грн, вже два роки пройшло. Ми очікували зменшення кількості нетверезих водіїв за кермом, але ситуація не змінилася. Розуміємо, що людей цифра 10 200 не лякає, тому мусять відбутися зміни в законодавстві», – каже він.

Отже, реформа працює, можливо, робота патрульної поліції зараз не є вже такою яскравою, як на старті, але є люди, які добре виконують свою справу. Незважаючи ні на що, вони рятують життя громадян, оберігають дітей, дбають про порядок у місті, навчаються, роблять кар’єру. Нині Івано-Франківськ патрулює 120 поліцейських, 20% працівників у штаті не вистачає, тому кожен співробітник на вагу золота. І саме ці люди тримають ядро реформи, не здаються. Їх критикують, а вони мовчки вдосконалюються, їх провокують, а вони впевнено працюють, вони, як і всі люди, помиляються. Та варто пам’ятати, що будь-яка реформа передбачає зміни не тільки в системі, а й у свідомості людей, тому її результат залежить від кожного з нас.

МІСТО | 11

ВЛАДА

| СПРАВИ

«Ціна» суддівської печатки Наталя Сербин

Коли ми приходимо в суд, то очікуємо від цієї інституції досить багато, значення має все: умови, меблі, зручності, як поводять себе працівники, як нас обслуговують та з нами розмовляють. Адже це орган, який в усі часи асоціювався з найвищими суспільними цінностями. Та найголовніше – від суду ми як громадяни прагнемо отримати захист та правову безпеку, яка є нерідко визначальним критерієм при обранні країни для життя.

12 | МІСТО

ВЛАДА

Однак, якщо говорити про нинішню українську феміду відверто, зауважимо, що ця інституція, яка повинна захищати права та свободи наших громадян, давно згубила свій авторитет і довіру. Суддів часто безцеремонно обзивають корупціонерами, їхні рішення вважають нечесними і такими, що можна купити за гроші, а ведення судових справ у людей асоціюється з бюрократією та затяжними непрозорими процесами. І вся ця правова оказія відбувається у «похилого віку» будівлях, які ніхто роками не ремонтує, а їхній вигляд віддзеркалює стан суддівської гілки влади, яка ламана, але аж ніяк не реформована. Варто згадати і потрібно завжди пам’ятати, що реформування судів – це одна з вимог Революції Гідності, яка була омита кров’ю невинних людей, за вбивство яких ніхто досі не відповів. На жаль, навіть у цих історично важливих справах українські судді не знайшли сміливості винести чесні вироки в ім’я українського народу, що повстав проти системи Януковича.

Суддів часто безцеремонно обзивають корупціонерами, їхні рішення вважають нечесними і такими, що можна купити за гроші Шкода, але навіть у комунікації з людьми, яка є найбільш вагомою в проведенні реформи, досі превалює канцелярська радянська риторика, націлена на монолог, а не на діалог. І беручи до уваги, що в кожної людини складаються з фемідою свої відносини, – хтось сидить на лаві підсудних, хтось моніторить і контролює діяльність судів, хтось там працює, а хтось за все своє життя ніколи і не звертався до суду, тому гадки не має, як працює цей орган і про які реформи йде мова, – якісного обслуговування вимагають усі. Бо суд – це не тільки судові рішення, засідання, ухвали, постанови, це ще низка суміжних послуг, які часто мають інформаційний характер, але без яких неможливо обійтись.

Складно уявити, що суд може надавати напівпослугу і що в цій, на перший погляд, строгій до кожного папірчика і впорядкованій установі може бути продумана схема, в якій представники суду, недовиконуючи свої обов’язки, створюють сприятливі

| СПРАВИ

умови для ведення «коридорного» бізнесу.

В Івано-Франківському міському суді на необізнаності громадян і забюрократизованості процедур можна заробляти. Дріб’язкове заробітчанство, яке стало уже поганим тоном функціонування державних установ України, не оминуло і цієї інстанції. Ця добре організована суддівська бюрократія успішно функціонує в супроводі неввічливих працівників канцелярії, які за 27 років не оновили навіть свого лексичного запасу: «Ви невчасно прийшли», «Ви що, не можете прочитати?», «Ви щось таке вимагаєте!» Усе можна зрозуміти, ми живі люди, в когось поганий настрій, в канцеляріях переважно низькі зарплати, суди в стані реформи, але от важко второпати: чому форму заяви на отримання копії рішення суду потрібно шукати в коридорі в якійсь старій папці, а копію цієї заяви можна зробити тільки в пані, яка має торговельно-кавову точку в коридорі, і це коштує 8 грн? А на додачу саме ця пані консультує, як заповнити заяву, пропонує її навіть оформити на комп’ютері, звісно, за окрему плату. Пані не працює у суді, хоч і могла би бути доброю працівницею суддівської канцелярії, але, мабуть, її заробітки значно вищі, ніж у тих, хто там сидить. Та й в інших державних установах торгівля бланками і послуги з копіювання – це окремі неофіційні відділення. Дивно, але факт.

Дивно, але факт: у приміщенні суду можна орендувати кавалок коридору і займатися бізнесом. Звісно, що попит на цю послугу формується завдяки стабільній, витонченій суддівській бюрократії. Усі ж розуміють, що не кожен може відкрити торгову точку в суді. То хто ж дав дозвіл?

Дивно, але факт: у приміщенні суду можна орендувати кавалок коридору і займатися бізнесом Коли справа дійшла до предметного з’ясовування, хто дозволив там вести бізнес, то журналістка «МІСТА» дослідила, що все просто. Розпорядниками приміщення є Апеляційний суд Івано-Франківської області та Івано-Франківська обласна рада. Саме оці структури здають в оренду аж три квадратні метри підприємцю Пришляк І.В. «для ведення гос МІСТО | 13

ВЛАДА

| СПРАВИ

подарської діяльності», а саме – розміщення копіювальної техніки. Вартість оренди – 300 грн за м кв. Договір укладений на 2 роки і діє до 07.11.2019 року. Як цей підприємець дізнався, що в суді здається три квадрати і що там є потреба робити копії і варити каву суддям, мабуть, це окрема історія домовленостей і містечкового лобізму «своїх».

Середня заробітна плата людини, яка опрацьовує запити, становить у середньому 2643 – 3500 грн Андрій Малєєв, суддя Апеляційного суду в Івано-Франківській області, розповідає, що щодня в суд надходять сотні документів. Коли він працював у міському суді, то було по 500 документів, їх треба було зареєструвати. На кожен документ витрачається мінімум 5 хвилин, у результаті отримуємо

14 | МІСТО

кілька днів безперервної роботи. «Ми захлиналися, один документ проходив дуже тяжкий шлях реєстрації і займав так багато робочого часу суду, що ми зрозуміли – не справляємося, – розповідає Малєєв. – Почали думати. Децентралізували облік. Тобто зробили облік за відповідними напрямками (справами), от звідти взялися оті форми заяв у коридорі». Суддя визнає: бюрократія є, бо на діяльність суду як на сервісну організацію ніхто не дивився, тільки зараз про це почали говорити, і це зустрічає певний опір, особливо серед тих людей, які все життя працювали в суді. А ще ця бюрократія закручена навколо мокрої печатки і підпису судді. Кожен документ потрібно скріпити підписом і засвідчити печаткою. Печатка в суді одна, підписів стільки ж, скільки суддів, або є ще певні особи, які мають повноваження підписувати. «Особисто мені інколи в день доводилося по 200-300 рішень підписувати», – каже він. За інформацією Івано-Франківського міського суду, за 2018 рік сюди надійшло 57057 документів.

Зокрема:

• 21250 документів по справах;

• 7835 запитів на видачу копії судових документів.

Усю цю кількість запитів обслуговує чотири працівники, в той час, як загальна чисельність працівників апарату суду – 40 осіб. Однак до цього переліку не входять секретарі судових засідань, помічники суддів та технічний персонал, а також працівники, що перебувають у декретній відпустці. До обробки запитів долучають секретарів та консультантів суддів. Середня заробітна плата людини, яка опрацьовує запити, становить у середньому 2643 – 3500 грн. Якщо звести ці показники, виходить, що один працівник за рік обробив приблизно 14 264 запити. Бюрократія перемогла здоровий глузд. І це в час суддівської реформи та розвитку інформаційних технологій. Та чи можна уявити собі реформу судів без докорінної зміни самої системи обслуговування людей? Як бачимо, хоч які новації впроваджуються, хоч скільки суддів звільняється, без довіри суспільства неможливо провести повноцінної реформи.

МІСТО | 15

ВЛАДА

| ПРАЦЯ

10 незручних запитань Ігореві Росипайлу, керівнику територіального управління Держпраці Ірина Федоляк

Територіальне управління Держпраці Івано-Франківської області створене у 2015 році шляхом реорганізації територіального управління Держгірпромнагляду та територіальної державної інспекції з питань праці в Івано-Франківській області. Структура заснована задля реалізації державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятості населення, загальнообов’язкового державного соціального страхування, надання соціальних послуг тощо. У листопаді 2015 року управління очолив екс-депутат ІваноФранківської міської ради Ігор Росипайло. «МІСТО» поспілкувалося з керівником структури щодо корупції в управлінні, ситуації на ринку праці області, міграційних процесів, шкідливих умов роботи та багатьох інших питань. 16 | МІСТО

ВЛАДА

За якими критеріями оцінюється робота управління? Як розраховуються плани: кількість підприємств, які треба перевірити, штрафи, які слід накласти?

Управління працює за принципом ризик-орієнтованого підходу. Це та методика перевірки суб’єктів господарювання, що використовується у Європі. Тобто ніхто не ходить по всіх підприємствах, а розраховуються ризикові категорії, чинники, за якими будь-який суб’єкт господарювання попадає в ризикову категорію. Керівники тих підприємств, які нічого не порушують, розуміють, що їх ніхто перевіряти не буде. Це позиція держави не втручатися в роботу бізнесу за умови, що він працює відповідно до чинного законодавства. Як установа ми жодних реєстрів не ведемо, інформацію отримуємо від інших державних органів. Ми також здійснюємо контроль за охороною праці. Підхід тут інший, який передбачає планову діяльність відповідно до категорії підприємства. План складаємо наперед, і кожен на нашому сайті може побачити, йдемо ми на перевірку на його підприємство чи ні.

Скількох фізичних та юридичних осіб, котрі вели незаконну діяльність, виявили працівники управління з 2015 по 2019 роки? Ця цифра зростає чи спадає?

Ми рухаємося у двох напрямках: трудове законодавство та охорона праці. Якщо брати до уваги 2018 рік, за цей період проводилося понад 700 інспекційних відвідувань. В об’єктиві перевірок не лише нелегальна праця, а й дотримання мінімальних гарантій, затримка заробітної плати тощо. За минулий рік виявили 1,5 тисячі нелегальних працівників. Порівнювати цю цифру з показниками попередніх років змісту немає з однієї причини. Якщо брати до уваги 2017 рік, з нелегальною зайнятістю ми боролися самостійно. Відколи постановою Кабінету Міністрів до цього процесу долучилися інші державні органи, територіальні громади, відбулася потужна інформаційна кампанія, змінилася кількість людей, яка працювала над вирішенням проблеми. Фактична кількість застрахованих людей в Україні впродовж 2018-го року збільшилася на півмільйона.

Розкажіть про ринок праці в Україні. Працівників якої кваліфікації не вистачає? Як впливають на нього міграційні процеси? Міграція – це позитивний чи негативний процес, як з ним боротися? Це питання скоріше до Центру зайнятості, але ми також сформували такий собі паспорт зайнятості в області. Таким чином можна визначити галузі, де можуть бути нелегальні працівники. Наразі є потреба роботодавців у кваліфікованій робочій силі. У будівельній галузі не вистачає кранівників, майстрів, мулярів, штукатурів, людей, які виконують не підсобні роботи, а обов’язки майстра. Наприклад, у сільському господарстві це трактористи. Ті, хто кваліфіковано може виконувати усі ці роботи, шукає місце праці за кордоном. Тож, з одного боку, є потреба у працівниках. А з іншого – відбувається реформування центральної виконавчої влади, відтак багато людей з вищою економічною, юридичною освітою залишаються без місця праці, і в цій сфері є надлишок робочої сили. Міграція, на мою особисту думку, – це негативне явище. Коли люди їдуть з власної країни, бо деінде кращі умови, – це погано. Хотілося б, щоб і умови праці, і заробітна плата в Україні були такими, щоб

| ПРАЦЯ

людина працювала тут. Проте трудова міграція була і буде завжди, певний відсоток мігрантів існував, існує й існуватиме у будь-якій країні. Але він має бути розумним. Цифрами, який він в Україні, я не володію, адже ми це не відслідковуємо, але переконаний, що немалий. Щоб показник міграції знижувався, має бути політика держави, як прив’язати людину до робочого місця. Для цього є простий пакет соціальних гарантій. На Заході працівникам видають кредит на будинок, машину чи квартиру. Тоді людина розуміє, що може із власної зарплати щомісяця сплачувати ці кошти, водночас залишається на роботі багато років поспіль, адже, звільнившись, не зможе платити борги. Але тримати людей можна лише певним рівнем заробітної плати.

А в управлінні Держпраці рівень зарплат можна назвати відповідним, таким, що змусить задуматися над спокусою брати чи вимагати хабар? Корупція тут існує?

На це питання завжди відповідаю, що зарплата має бути достойною. На нині інспектор мав би мати зовсім іншу заробітну плату. Завжди існуватиме корупційний ризик, коли можливість впливу на суб’єкт господарювання буде значно більшою, ніж місячний оклад інспектора. Кожен мій тиждень починається з наради, я працівникам кажу дуже прості речі. Можливо, рівень зарплати не такий, який вони б хотіли, проте наша робота має бути відкритою, чесною і відповідати чинному законодавству. Будь-яка неприємна ситуація, яка може статися, матиме негативні наслідки для їхньої сім’ї, організації. Тож чи варто робити кроки, які можуть за собою потягнути неприємності? Однозначно, що ні. Рівнем заробітної плати в управлінні задоволені ті, для кого робота тут перша. Особисто я вважаю, що працівники мали б мати набагато вищу зарплату, ніж є зараз.

У червні минулого року у місцевих ЗМІ гучно прогриміла справа інспектора управління Держпраці, якому пропонували гроші за зменшення розміру штрафу. Як ви відреагували на ситуацію? Це єдиний випадок корупції в управлінні?

Було надзвичайно прикро. Будь-що, що відбувається з окремими працівниками, впливає, зокрема, і на мене як керівника, і на роботу усього управління й структуру в цілому. Але ж кожному в душу не заглянеш. Ведемо постійну роботу, надаємо роз’яснення, але все одно ніхто не може бути на 100% проконтрольований 24 години на добу. Той випадок, про який ви говорите, це не зовсім корупційні дії, то, ймовірніше, шахрайство, допомога в оформленні документів. Але це не має значення, адже така ситуація неприємна для усього колективу. На жаль, це не єдиний випадок, були у нас й інші, можливо, не такі кричущі. Одного разу інспекторові запропонували 20 літрів пального, він погодився і відповідальність за це несе особисто. Незважаючи на те, буде рішення суду чи ні, кожен інспектор повинен розуміти, що він втратить роботу, і має для себе приймати рішення, варто це робити чи ні.

Умови праці на підприємствах Івано-Франківської області відповідні? У якій галузі, на якому підприємстві, у якій сфері особисто ви не погодилися б працювати і чому?

Не бачу жодної галузі, де працювати не можна. Якщо говорити про охорону праці, то підходи до неї різні: хтось доганяє європейські підприємства, а інші МІСТО | 17

ВЛАДА

| ПРАЦЯ

не розуміють, що робити. Неприпустимих випадків порушень прав працівників немає. Водночас є галузі із високим рівнем травматизму. Це прикро констатувати, але у 2018 році був приріст смертельних випадків по області. Передусім це стосується соціально-культурної сфери – школи, лікарні, клуби і т. д. Починаємо аналізувати ситуації, з’ясовуємо, що це ДТП. Будь-яка аварія, що стається з працівниками в робочий час, підпадає під розгляд управління Держпраці. Що стосується інших галузей, це управління лісового господарства. Люди працюють просто неба і нехтують правилами безпеки та засобами особистого захисту. У будівництві також доволі високий показник.

Пригадуєте, наприкінці 2017 року був обвал у Католицький

школі на Шевченка в Івано-Франківську, там загинули люди. Що вдалося з’ясувати? Знайшли винних?

Там було технологічне порушення і загинула людина, яка відповідала за безпеку на тому будівельному майданчику. Ми це розбирали, вивчали кваліфікацію цієї людини. Виявилося, що це був один з перших майстрів в області, який впроваджував монолітно-каркасне будівництво, кращого майстра годі було шукати. Ми констатували, що через значний період роботи в одній сфері людина так впевнена у тому, що вона робить, що в деяких моментах легковажить. Крім того, коли обвал починався, там було чути нехарактерний звук, тож забігати на будівництво і дивитися, що там не так, не можна було. Це тисячі тонн бетону, там ніяка підпорка

б не допомогла. Вийшло так, що людина, яка знала і вміла, загинула від власної легковажності та невиконання посадової інструкції.

Нерідко буває ситуація, коли зарплата виплачується офіційно, а її частина все одно залишається у тіні. Що робите, щоб такого не було? Це непрості випадки. Зустрічаючись із роботодавцями та працівниками, ми часто порушуємо це питання. Пріоритетним завданням для нас була легалізація працівників, багато хто з працедавців після цього починає платити мінімальну заробітну плату. Для виявлення зарплати в конверті повинні бути два складники. По-перше, працівник має чітко сказати, що він отримує таку зарплату, по-друге, на підприємстві слід це зафіксувати, а зробити таке дуже важко. Ми будемо шукати інші шляхи, як це виявляти і перевіряти.

І ви, і ваша дружина є співвласниками кредитної спілки. Наскільки успішна така діяльність? Чи не суперечить вона роботі в державних органах? У цій фінансовій структурі ви були головою правління чи мова про якусь іншу діяльність? Так, я був головою цієї установи до 2013 року. Мав у цій організації певний внесок, він так і залишився. Наскільки мені відомо, ця фінустанова уже не здійснює жодної діяльності, тож повернути свій внесок навряд чи зможу. Але декларувати його потрібно.

Незабаром слід подавати декларацію. Наскільки зросли/ знизилися ваші доходи за рік? Що нового вписуватимете в декларацію: квартиру, машину, відпочинок на Багамах? Ще кілька років тому ви були депутатом міської ради, чи плануєте продовжити політичну діяльність?

Доходи мої будуть на рівні минулого року. Оскільки оклад держслужбовців дещо підвищився, то, мабуть, буде позитивна динаміка. А щодо майна нічого нового не придбав, все, що було в минулому та інших роках, залишається без змін. Робота депутата дуже цікава, але поки що я над цим не задумуюся. Я держслужбовець, політичною діяльністю не займаюся. Коли будуть місцеві вибори, тоді буду приймати рішення. Зараз не займаюся і не планую. 18 | МІСТО

МІСТО | 19

ВЛАДА

| ДУМКИ

А що після виборів? Наталя Мостова

Передвиборча істерія довкола життя опісля президентських перегонів є навряд чи виправданою – переконують декотрі експерти. Україна рухається чітким курсом у напрямку цивілізованих країн, і будь-який обраний президент може цей процес лише пришвидшити чи сповільнити, проте аж ніяк не здатен зупинити. Інші ж вважають, що треба бути вкрай обережними – після виборів може змінитися все.

20 | МІСТО

ВЛАДА

Юрій Друк, керуючий філією «Укрексімбанку» в Івано-Франківську Незалежно від результату, думаю, вибори принесуть зміни в країні. Зазвичай якщо після виборів конкретні особи не змінюються, то все одно навіть з погляду політології під час другого терміну президент отримує трохи іншу мотивацію, ніж досі. Взагалі, сам факт того, що вибори відбудуться і на наступні п’ять років знову сформується визначеність з приводу першої особи, для багатьох економічних агентів у суспільстві буде знаком того, що найближчі півдесятиліття можна працювати без кардинальних змін економічного і політичного курсу. В економістів є такий закон: «Не так важливо, які функціонують економічні правила, як те, що вони будуть стабільними». Тому найголовніший результат виборів, незалежно від переможця, – сформування чіткої політичної та економічної визначеності на більшменш тривалий період часу.

Ірма Вітовська, акторка Ми всі сподіваємося на позитивні зміни. Ситуація й так складна. Корупцію треба долати щонайменше ще років десять, вона у кожній шпарині життя. Необхідно довго змінювати свідомість. З іншого

боку, дуже боюся, що України може не стати. Бо ж змінити курс реформ і рух країни можна дуже швидко – і повторити сторічну історію зі всіма «красивими» похідними: тортурами, репресіями, знищенням української мови і т. д. І люди вже нічого не зроблять, тим паче є стільки неадекватних. Ну як можна вестися на обіцянки про тарифи, адже це не в компетенції президента?! Народ узагалі не розбирається в конституційних повноваженнях очільника країни, Кабміну, Верховної Ради. Голосувати треба не серцем і емоціями, а холодним розумом.

Ігор Ткач, інформаційний аналітик Загалом, політичний сезон 2019-2020 рр. є дуже важливим в історії України, це питання того, що врешті переможе в державі – революція чи контрреволюція. Чи принесуть вибори Президента України 2019 року зміни в країні, залежить передусім від того, хто опиниться в п’ятірці лідерів перегонів, хто вийде в другий тур виборів і хто стане новим президентом.

Чому важлива п’ятірка лідерів? Справа в тому, що в парламентсько-президентській республіці має величезне значення конфігурація парламенту. Від цього насамперед напряму залежить, яким буде уряд – коаліційним чи ні, він буде більше сильним чи більше стабільним. Також залежить, чи новий президент зможе легко знайти підтримку парламенту у своїх ініціативах. Якщо парламент не буде налаштований на тісну і швидку співпрацю, нас може чекати нова політична криза і навіть дострокові вибори народних депутатів. Якщо ж президент цілком буде домінувати над парламентом, можемо отримати дисбаланс у владі та неабияке політичне розбещення виконавчої вертикалі. Найкращим варіантом, на мою думку, буде, якщо вибір

| ДУМКИ

українців на президентських виборах сприятиме розвитку вже вибраного геополітичного курсу держави – подалі від Росії та її сателітів, ближче до цивілізованого світу, де є високі стандарти виробництва, обслуговування, торгівлі і, як наслідок, висока якість життя громадян.

І цей вибір не повинен бути тільки одиничним актом. Обрану владу треба пильнувати, критикувати, але й, де вона на це заслуговує, підтримувати. Так чи інакше завжди треба пам’ятати про інтереси сусіда-агресора, всі рішення доведеться обов’язково зважувати і щодо цього пункту. На жаль, війна так швидко, як би нам хотілося, не закінчиться, ми ще всі повоюємо там. Пам’ятаймо, що Президент України не тільки Верховний головнокомандувач ЗСУ, але й визначає засади зовнішньої політики – це ще один наш фронт, фронт дипломатії, і там дуже важливо для нас перемагати й мати союзників. А от щодо парламентських виборів, то тут усе набагато складніше – маємо обов’язок вибудувати для президента розумну конструктивну противагу, яка мала б складатися як із пропрезидентського курсу політики, так і всіх політичних запобіжників. В Україні мають працювати інституції і повинна народитися справжня політика, в тому числі і регіональна.

Володимир Калин, керівник медіапроектів У будь-якому випадку зміни в країні будуть. І цей процес не є прямо залежним від виборів. Тому що наші люди не є апатичними, більшість прагне змін і впроваджує їх на своїх місцях. Те, що відбудеться після президентських виборів, може або прискорити цей процес, або сповільнити, але точно позитивні зміни вже неможливо зупинити. Напевно, люди дещо хвилюються, наскільки поміняється вектор країни після президент МІСТО | 21

ВЛАДА

| ДУМКИ

ських перегонів. Думаю, навіть якщо якийсь дуже проросійський президент і з’явиться, він усе одно вже не зможе повернути країну в зворотному від цивілізованих держав напрямку.

Василь Андріїв, заступник голови правління Івано-Франківської міської асоціації учасників АТО Мирослав Кошик, історик, інформаційний аналітик Будь-яка річ, котра стається, приносить зміни. Хоча не думаю, що зміни після виборів будуть якимись кардинальними. Щоразу маємо передвиборчу істерію, що вибори стануть вирішальними і остаточними. Так відбувається перед кожними президентськими перегонами. Розгортається персоніфікація добра і зла. А насправді це агітаційні методи прославлення або очорнення того чи іншого кандидата. У нас постійно присутнє бажання зробити вибори вирішальними, мовляв, далі або світле майбутнє, або смерть. А це приводить до того, що такі питання і з’являються – чи буде краще після виборів? У будь-якому разі Україна не змінить свого шляху на євроінтеграцію. Швидше чи повільніше – залежатиме від того, кого ми оберемо. Україна не повернеться в лоно Росії. А якщо і будуть такі спроби, то почнуться заворушення – і нічого з того не вдасться.

Важливо усвідомити, що ніякого психозу і тим паче загрози державності України нема і не буде. Якщо так думати, то це означає не поважати підвалин нашої державності. Жоден президент не зможе знищити державу Україна. Вже Янукович спробував – і бачите, що з того вийшло. Україна рухається і буде рухатися в Європу. Тому нічого страшного не варто очікувати – це звичайні вибори президента, які, до речі, є генеральною репетицією перед парламентськими перегонами, котрі будуть набагато важливіші. Адже восени ми будемо обирати тих людей, які приймають закони, за якими ми живемо. 22 | МІСТО

Ці президентські вибори є вкрай важливими, зокрема і в контексті парламентських. Зважаючи на динамічний ріст популізму, стає трохи страшнувато щодо майбутнього вибору більшості населення. Але той курс, який нині обраний, курс на ЄС, НАТО, є для нас вкрай важливим, особливо у ветеранському середовищі. Дуже негативним фактором є те, що окремі кандидати декларують порожні обіцянки, а люди вкотре вірять і вчергове помиляться. Найбільше побоювання – знову не стати рабами системи «старшого брата». Адже це може розгорнути не тільки широкомасштабну війну, але й громадянське протистояння всередині країни. Людям треба включити розум і свідомість, бо ці вибори можуть стати без перебільшення вирішальними. Судячи з кандидатів, їхньої риторики і спонсорів, йдеться про майбутній напрямок руху усієї держави: йти під ярмо Росії чи проєвропейським курсом. Останній насправді декларують дуже мало кандидатів.

Сергій Адамович, історик

Після цих виборів не бачу можливості суттєвих змін. Може бути варіант маніпулювання війною, можливо, рух у бік Росії або взагалі – хаос у державному правлінні. Суспільство, думаю, перебуває у стані глибокої кризи, і не лише соціально-економічної. Багато українців просто не бачать майбутнього, а в таких випадках люди шукають собі месію. Однак на цю роль нікого немає.

Місько Батяр, блогер

Вибори однозначно принесуть певні зміни, але які саме – гадки не маю. Не знаю, який клан переможе. Більшість людей у країні дуже розчарована, планують вибирати мало не будь-кого, аби лише не чинного президента. До прикладу, люди не так Юлю люблять, як ненавидять Порошенка. На щастя, зараз молодь активно просинається, обговорює політичні питання.

ШАНОВНІ ПРИКАРПАТЦІ! Щиро вітаю вас із ВОСКРЕСІННЯМ ХРИСТОВИМ! Бажаю, щоб світлі Великодні свята принесли мир, добро та радість у ваші оселі! Хай час, проведений разом із близькими, надихає та сповнює сил! Добробуту, здоров’я та благополуччя вам та вашим родинам!

ТАРАС ВИНОГРАДНИК, депутат обласної ради

МІСТО | 23

ВЛАДА

| ЗА КЕРМОМ

«А де я маю стати?!» Микола Гурак

Розмови про зміни в організації дорожнього руху в Івано-Франківську почалися у 2011 році. Тоді у міській раді прийняли програму, котра передбачала створення пішохідної зони у середмісті. Планували, що перекриття центру для руху транспорту буде поетапним. На під’їздах хотіли облаштувати паркінги, а в’їзд до центру вирішили зробити платним. Заїзд одні пропонували зробити з вулиці Галицької, другі – зі Старозамкової. Треті це називали не дуже розумним рішенням і вказували на вулицю Леся Курбаса. Та коли зайшла мова про капітальний ремонт площі Міцкевича й вулиці Лесі Українки, а потім і про їх повне перекриття для руху, стало зрозуміло, що франківців очікують зміни.

24 | МІСТО

ВЛАДА

| ЗА КЕРМОМ

Кількість транспорту збільшилася, а ширина вулиць – ні. Звісно, що кілька років тому проблема вільного паркомісця також була актуальною, та все ж не такою гострою, як зараз. Хоч водії і тоді так само шукали місця, де машину можна було би залишити безкоштовно. Лишали на тротуарах, пішохідних переходах, у пішохідних зонах чи просто на дорозі. Багато хто ще може пригадати повністю зайняту припаркованими авто вулицю Січових Стрільців. Від 1996 року монополістом паркування в Івано-Франківську було комунальне підприємство «Технічний центр «Сервіс-авто».У найкращі свої часи підприємство мало в обслуговуванні 28 майданчиків і чотири паркінги. Після того, як «Сервіс-авто» очолив Андрій Строїч, паркувальників, які працювали легально, почали різко скорочувати. Паркувальні майданчики стали давати в оренду приватним підприємцям. Ті сплачували «Сервіс-авто» фіксовану суму, решту забирали собі. Автомобілісти не звикли платити за паркування. Та й мало хто вірив, що якісь гроші доходять до міського бюджету. Комунальна казна й справді не отримувала прогнозованого доходу від паркування, а підприємство лише нарощувало свої борги. Держава встановила паркувальний збір та плату за землю, і комунальне підприємство, яке фактично вже й так існувало лише на паперах, стало дихати на ладан. 26 квітня 2018 року на сесії міської ради депутати проголосували за ліквідацію «Сервіс-авто».

Тим часом влада вже практикувала договори з приватними операторами паркування. Уряд зобов’язав їх встановити вартісні паркомати. Так готівка з рук водіїв до рук паркувальників мала б не потрапляти. Виникла нова проблема – більшість водіїв не мали бажання платити, змусити їх це зробити не було кому, а закон передбачав підстави для уникнення відповідальності за неоплачене паркування. Укладання офіційних договорів між міською радою та підприємцями фактично легалізувало паркувальників у яскравих камізельках. Готівку в руки вони брати не мали би, а лише виконувати функції консультанта. Насправді ж паркувальники наглядають, аби платили всі. Ще у 2016 році місто поділили на зони паркування. Якщо зрозуміліше – паркомісця у Франківську поділили для підприємців.

Тоді, у серпні, засідав тендерний комітет. Єдиним претендентом на «лот №1», а саме так офіційно називали паркомісця у середмісті, став молодий та амбітний Микола Гавриляк.

На початку Старозамкової поставили шлагбаум і будку, та для людей, котрі мешкають у центрі, в’їзд був безкоштовний. Як і для авто, котрі обслуговували магазини й фірми Підприємець хотів орендувати 22 паркомісця на площі Ринок

(біля ратуші), 20 місць – на Галицькій (від вулиці Кардинала Любомира Гузара (колишньої Новгородської) до ресторану «ФранКо») і 26 місць в ареалі Старозамкової (в’їзд зі Шпитальної). Згідно з умовами договору, міська рада вклала в облаштування паркомісць трохи більше мільйона гривень. За три місяці Гавриляк ці інвестиції мав повернути, а потім щомісяця віддавати місту десятину від заробітку. На 20 місць для паркування повинен бути один автомат. У середмісті управління транспорту встановило лише два, інші ж мали укомплектувати підприємці. Підприємство «Ярко-ІФ», яке виграло другий лот, мало інші умови. Його працівники повинні були до середини вересня облаштувати 263 місця для паркування, а потім віддавати до міського бюджету 5% доходу. «Ярко-ІФ» отримало площі на Грушевського, ВагилевиМІСТО | 25

ВЛАДА

| ЗА КЕРМОМ

ча, Незалежності, Січових Стрільців, Дністровській, Галицькій (від центру до магазину «Галичанка») і Військових Ветеранів. До того підприємство торгувало автотоварами й організовувало виставки, у виді діяльності також прописали консультації у сфері оподаткування та комерційної діяльності.

Третій лот виграла підприємиця Тетяна Катамай. Місту вона обіцяла 20% від доходів за утримання 233 паркомісць, котрі мала привести до ладу за два місяці. Катамай дісталися ділянки на площі Міцкевича, Північному бульварі, вулицях Лесі Українки, Сотника Мартинця, Привокзальній, Тичини, Новгородській (нині Кардинала Любомира Гузара) і Низовій. Паркування в центрі тоді коштувало 10 грн за годину, абонемент на день – 120 грн, на місяць – 1200 грн. На інших парковках – 3 грн/год. На початку Старозамкової поставили шлагбаум і будку, та для людей, котрі мешкають у центрі, в’їзд був безкоштовний. Як і для авто, котрі обслуговували магазини й фірми. Проти шлагбаума виступили ті, хто лише працював у центрі й не мав прописки, а отже, мусив платити, коли залишав авто під офісом. Очолив процес юрист Ігор Фріс, який через Вищий господарський суд домігся визнання незаконним встановлення шлагбаумів, які «обмежують рух транспорту власників та користувачів майна, яке розташоване в центрі міста». Чи то подіяли судові позови, чи бажання міської влади змінити організацію руху, але у квітні 2018 року в’їзд до ратуші перестав бути платним. Микола Гавриляк повідомив, що чекатиме на новий проект організації роботи першої паркувальної зони і новий конкурс. Шлагбаум підняли догори, з будки зникли 26 | МІСТО

оператори – так тривало до серпня, поки не відбувся новий тендер.

Відповідати за паркування біля ратуші доручили Уляні Сочавській. До того вона надавала міській раді та сільрадам приміських сіл послуги з озеленення, обрізки й видалення дерев та кущів, отримуючи сотні тисяч гривень з міського бюджету.

Великі надії на зменшення кількості авто на центральних вулицях подавала ідея будівництва підземного паркінгу. Забудовник, який звів там житловий квартал, обіцяв багаторівневий безкоштовний паркінг, але, певно, про нього «забули». Інші три лоти виграв єдиний учасник конкурсу – підприємство «Ярко-ІФ». Переможцям поставили технічні вимоги – паркомат на кожні 20 місць, облаштовані місця для людей з інвалідністю (не менш як 10%), нанесення розмітки, встановлення знаків, наявність відеофіксації, прибирання території… Вартість паркування у центрі збільшили до 20 грн/год., в інших зонах – 6 і 9 грн/год. Для учасників бойових дій передбачили пільги.

ВЛАДА

Та вже через кілька місяців, у грудні 2018 року, виконком перерозподілив зони паркування і допустив більше підприємств і підприємців до організації платного паркування. Правда, обслуговувати центр залишилася вже згадана вище Уляна Сочавська. В’їзд до першої паркувальної зони залишився зі Старозамкової, але виїзд облаштували на перехресті вулиць Галицька і Дністровська. Олександру Ярощуку («Ярко-ІФ»), крім тих місць для паркування, котрі вже були в обслуговуванні, додали місця на Лепкого, Мельника, Франка, Гнатюка, Шевченка, на центральній частині Гетьмана Мазепи й Бельведерської та кількох бічних вулицях. Збирати гроші за паркування на вулицях Сотника Мартинця, Привокзальній, Новгородській (Кардинала Любомира Гузара), Низовій, Тичини і Північному бульварі довірили підприємцю Петришин. Біля «Пасажу Гартенбергів» оператором паркування визначили підприємство «Мальва Плюс», на Бельведерській – «Вотум», а Дністровській – «Торговий сервіс».

Великі надії на зменшення кількості авто на центральних вулицях подавала ідея будівництва підземного паркінгу. Для нього довго шукали місце і вирішили збудувати на Мельника. У серпні 2017 року його відкрили, але очікуваного результату це не дало. Паркінг функціонує і зараз, вільних місць вдосталь, година паркування вартує 6 грн. Забудовник, який звів там житловий квартал, обіцяв багаторівневий безкоштовний паркінг, але, певно, про нього «забули». Відомо, що зараз міська рада веде перемовини із підприємцем, аби вже наявний паркінг став безоплатним. До речі, за раніше безкоштовні місця на Мельника, біля квіткового базару, вже також треба платити.

шити автівку можна біля готелю «Надія». Як довше – треба платити.

На початку 2018 року у міській раді пропонували зробити паркування електромобілів безкоштовним. А ще – встановити зарядні установки, безкоштовні для користувачів. Проте поки що це залишається лише ідеєю. Зараз парування авто у центрі міста вже коштує 30 грн/год. Зникла опція так званого гостьового в’їзду – як маєте когось забрати біля ратуші, будьте готові викласти 20 грн. Саме таку суму будуть правити на виїзді. Місячний абонемент на паркування у першій зоні коштує 2038 грн, а в інших – 1030 грн. Година за межами центру коштує 10 грн. Учасники бойових дій платять менше – 6 грн/год. у центрі й 3 грн/год. за його межами. Для порівняння: година паркування у середмісті Львова коштує 15 грн, на закритих паркінгах – 20 грн, а трохи далі – лише 5 грн.

Загалом, усі паркувальні майданчики, які з’являються у місті, не вирішують проблеми недостатності місць, а лише облагороджують хаотичне паркування. Як це виглядає? Частину дороги ремонтують, наносять розмітку, встановлюють знаки і віддають під паркомісця. Яскравий приклад – вулиці Франка або Військових Ветеранів. У міській раді вирішувати проблему планують за допомогою будівництва автостоянок. Рік тому міський голова говорив про інвестора, який готовий збудувати підземний паркінг на місці теперішнього майданчика для паркування біля міської ради, але віз і нині там. Багаторівневі паркінги заплановані на Мельника та

| ЗА КЕРМОМ

Шота Руставелі (біля «Прикарпаттятрансгазу»). А ще – біля універмагу «Прикарпаття», але охочих інвестувати в їх будівництво на цей час немає. Недавно зміни до законодавства легалізували новий інститут муніципальних інспекторів з паркування, та у Франківську їх поки нема. Муніципали отримали повноваження не лише штрафувати за порушення правил паркування, а й евакуйовувати авто. Безперечно, що евакуація зле припаркованих карів сприятиме більш безпечному і вільному руху як пішоходів, так й інших учасників руху. Та мерія має ще одну мотивацію – штрафи за порушення, послуги евакуатора і плату за зберігання авто порушник мав би сплачувати до міської казни. Влада вже домовляється з власниками арештмайданчика і шукає для купівлі гідний евакуатор. Правда, здійснювати евакуацію поки планують у присутності поліції.

Нові повноваження у цій сфері отримали й поліцейські – для винесення постанови за порушення ПДР присутність водія вже не обов’язкова. Постанову можуть залишати на лобовому склі. Правда, це поки не працює, бо інші норми законів ще врегульовують, та й папір і фарба мають бути спеціальні. Штраф – 255 грн, а якщо автомобіль заважає руху чи створює небезпеку для пішоходів, то 510 грн. Зрештою, заплановане мерії вдається. В’їзд до центру дорогий, середмістя стає пішохідним, під’їзди до центру ускладнені через припарковані автомобілі, а багато водіїв і далі шукають, де залишити свій автомобіль, аби не платити за його паркування.

Не забрав машини з тротуарів і підземний паркінг на Грушевського. Навпроти «білого дому» у підвалі новобудови облаштували паркомісця, та мало хто знає, що вони там є.

Аби зекономити й не їхати в першу паркувальну зону, дехто залишає свої авто на облаштованих стоянках на вулиці Січових Стрільців. Донедавна як безкоштовну стоянку також використовували територію на початку вулиці Коновальця. Земля там формально належить трьом людям, і тепер стоянка там платна. До 45 хвилин безоплатно залиМІСТО | 27

НОВІ ГРАНДІОЗНІ ПРОЕКТИ ЄВРОПЕЙСЬКА ЯКІСТЬ ЗА ДОСТУПНИМИ ЦІНАМИ ПЕРЕХРЕСТЯ ГАЛИЦЬКА-ТРОЛЕЙБУСНА

ВІКНА

ФАСАД

ДВЕРІ

ПЕРИЛА

СХОДИ

алюмінієві вікна, 2-камерні енергозберігаючі склопакети

вентильовані фасади, утеплення мінватою 10 см

броньовані вогнетривкі двері українського виробництва

перила з нержавіючої сталі

гранітні сходи

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ 28 | МІСТО

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 www.mgroup.world

«СМАРАГДОВІ ВЕЖІ» В МІКРОРАЙОНІ ПАСІЧНА Ліцензія № 201303796 від 19.05.2017

ПІШОХІДНИЙ МІСТ ТОРГОВО-РОЗВАЖАЛЬНІ ЦЕНТРИ ПЛОЩЕЮ 15 000 м² ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ! (0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

МІСТО | 29

ГРОШІ

| ДОСВІД

Як ми в Польщі на заробітках були Ютас Станіславський

Це історія про пару з Івано-Франківська, яка ще півроку тому навіть не думала ні про які заробітки. Обом трохи більше за 30, вони вже давно розпізнали власні таланти, розвивалися в улюбленій професії… Рубіконом стало рішення купити хату в кредит. Аби не волочити борговий тягар купу років, надумали їхати попрацювати на поляків. Подейкували, там можна заробити швидко і багато…

30 | МІСТО

ГРОШІ

«По-моєму, чувак, нас кинули»

«По-моєму, чувак, нас кинули…» – лунали в голові слова з пісні Кузьми, коли ми опинилися у варшавському офісі рекрутингової агенції. Ще вчора отримали свої робочі візи і стрімголов помчали в дорогу. А вже сьогодні - як обухом по голові: «Але ж зараз лише 19 грудня. Хіба ваш рекрутер не повідомив, що праця на складі почнеться аж з 3-го січня? Доти поляки святкують…»

| ДОСВІД

самісіньким вказівником «Piastów» уже юрмилися темно-сині хмари. Можливо, колись П’ястув прокляли якісь ображені українські заробітчани. Бо там їх хоч греблю гати.

Будинок, де ми мали жити, був великим, двоповерховим і дуже холодним. Попри це дім був охайний, спільні кухня і ванна кімната, пральна машина, нові меблі, Wі-Fі, раз на тиждень приходила прибиральниця.

Працівники агенції здивовано повитріщалися на нас із Оксаною, але вже через кілька секунд продовжили робити свої справи, мовляв, та ну їх… Чергові неотесані українські «кошенята», які щось наплутали… Ми мали працювати на складі автозапчастин, що під Варшавою. Візу відкрили одразу на півроку, бо ж і плани були глобальні. Ця праця, як запевняла наша рекрутерка Олена, мала б задовольнити усі наші вимоги. А їх було всього дві: зарплата повинна бути не меншою ніж 800 доларів, і ще одне – дуже важкого не тягатимемо. Не хочеться потім усі кровно зароблені витратити на лікарні й аптеки.

Олена сказала прибути якомога швидше, бо на складі вже чекають. Увечері перед від’їздом горе-рекрутерка ще раз уточнила, чи все гаразд. «Так, Олено, все без змін. Завтра вдосвіта вирушаємо. До обіду будемо у Варшаві». – «Добре. Супер. Щасливо добратися». Так ось. Ми сиділи у варшавському офісі, злі та розгублені: «Чому нас не попередили? Як такі недбалі фахівці можуть працювати з людьми, та ще й у сфері міжнародного працевлаштування? І найголовніше – що тепер робити?..» До речі, Олені ми дуже довіряли, бо свого часу вона жила в Івано-Франківську і працювала в одній компанії з моєю Оксаною. Вони не були подругами, але непоганими колегами однозначно.

Керівник агенції Стефан почав з’ясовувати ситуацію. Зателефонував до нашої горе-рекрутерки, адже вона жила зовсім в іншому кінці Польщі. Дали мені слухавку: «Олено, в чому справа? Як так могло статися?» – «Я дуже перепрошую. Сама дізналася тільки вчора ввечері». – «Але ж ми вирушали вранці наступного дня, і ви це знали! Ви мали достатньо часу повідомити!» – «Мені справді дуже шкода. Повірте – я не навмисно. Фірма надасть вам житло до 3-го січня безкоштовно. Знайдіть у цьому і плюс – трохи відпочинете, зустрінете Новий рік у Варшаві…» Я обірвав зв’язок – Олена мимрила щось неадекватне, не було сенсу продовжувати безглузду балаканину. Ця жіночка просто «облажалася», а через свою пихатість і на думці не мала визнавати власну непрофесійність. Щасти цій панянці. Закони карми ніхто не скасовував.

Місто, прокляте заробітчанами

Людина планує, а Бог керує. Збиралися на роботу, а вийшло, що тепер повинні два тижні тупо відсидіти в її очікуванні. Бозна-де в чужій країні.

Житло було в П’ястуві – маленькому містечку за 20 хвилин електричкою від Варшави. Дивно, але там ніколи не було сонця. За півтора місяця жодного разу навіть найменшого сонячного промінчика. Коли навколишній простір заливало сонячне сяйво, над

На порозі зустріла дівчина років вісімнадцяти, і всі наші запитання «що, де, куди?» взяла на себе. Настя з Ковеля працювала на складі другий місяць і, судячи з її розповіді, була не особливо задоволена: робота фізично дуже важка, а зарплата невисока, принаймні в перші кілька місяців. Дівчина вже збирала валізи додому. «Але всі люди різні», – подумав я, тому не звернув уваги на її враження.

Вперше їхали на роботу з радістю, навіть не здогадуючись, як швидко вона зміниться ненавистю Ми побрели на загальну кухню нагріти води, аби випити чаю. Звідти доносився жіночий вереск: «Яка скотина знов залишила брудний посуд?! Ви вже мене дістали!» Сувора і розлючена панянка років за 40 намагалася викрити порушника. Вже через кілька хвилин молодий заспаний хлопчина, винувато опустивши голову, пошкандибав до умивальника. Ми зітхнули з полегшенням: «Принаймні чисто в цьому домі точно буде».

На сотню один нормальний прийде

Вперше їхали на роботу з радістю, навіть не здогадуючись, як швидко вона зміниться ненавистю. Інструктаж з технічної безпеки, пройдена медична комісія «на папері», підписання договору – все скінчилося за годину. Потім групу наймитів-новачків повели на склад.

Моя цікавість губилася у тисячах квадратних метрів приміщення, бігала між полицями, зазирала в коробки із запчастинами, чіплялася за шини, акумулятори, глушники і ресори… Я був щиро захоплений. Трохи насторожували працівники, які блискавично швидко проносилися зі своїми робочими возиками, МІСТО | 31

ГРОШІ

| ДОСВІД

заваленими товарами. «Мабуть, кудись дуже спізнюється, – подумав я після чергового чувака в синій робі, який мало не зніс мене з ніг. – Бо ж не може людина в такому темпі працювати всі вісім годин зміни». Як потім виявилося, ще й як може. Ба більше – мусить! Випробувано на собі. Ми з Оксаною працювали на різних поверхах. Робота полягала в тому, щоб за допомогою сканера збирати замовлення. На поверсі п’ять секторів. У кожному приблизно по п’ятдесят довжелезних рядів, у яких по понад півсотні різних видів товару. Будь-яке замовлення має бути зібране на конкретний час. Спізнюватися не можна, бо тоді бригадирів-поляків залишають без премії, тож вони стають дуже люті. Треба було бути максимально швидким і при цьому ще й феноменально уважним. Якщо не той товар опиниться у пачці із замовленням чи чогось бракуватиме – мінус 100 злотих. Навчання тривало чотири дні, протягом яких за кожним новачком закріпили досвідченого працівника, котрий мав його «школити». Мене навчала 25-річна Мар’яна з Волині, яка з першої ж хвилини аніскілечки не приховувала, наскільки я її дратую. Точніше не особисто я, а те, що мусить мене вчити. За цей час вона б могла набігати собі на кілька сотень злотих більше, ніж тепер матиме.

Мою Оксану вчила 46-річна Ксенія з Вінниччини, яка одразу при знайомстві з іронічною посмішкою заявила: «Гм… Ще одна Оксана… Всі Оксани, яких я тут навчала, зрештою звільнялися, не протримавшись і кількох місяців. Навіть не знаю, чому так». Оце так мотивація з першого дня, еге ж?! Хоча жіночка виявилася досить нормальною, добре пояснювала всі нюанси, підказувала і допомагала. Вона працювала на цьому складі вже два роки, заробляла чи не найбільше з усіх на своїй зміні – десь 800 доларів. Знала, як тут називається і виглядає кожен ґвинтик. А починала з відділу сортування – одного з найскладніших. Там часто доводилося підіймати дуже важкі коробки. Вже через кілька тижнів її почав мордувати біль унизу живота, а потім і кровотеча, що не припинялася два місяці. «Чому ви не поїхали додому?» – моя Оксана була шокована її історією. «Яке додому? А позичені гроші за візу й інші витрати хто би віддав? Я мусила відробити хоча б ту суму. 32 | МІСТО

А потім втягнулася, перевели на інший поверх, там було легше… Я ще тут трохи попрацюю, а потім додому. Дуже хочу. Але вже назавжди. Втомилася. Працюватиму поваром на місцевій відпочинковій базі. Мене вже там давно чекають».

Я потрапив працювати на такий поверх, де за місцевою легендою керував злючий польський бригадир-самодур. Але кому, як не мені, руйнувати міфи. Рафаель здавався безпощадним. Казали, що він безцеремонно штрафував і звільняв людей за будь-яку дрібницю. Коли заробітчани, з якими ми мешкали в одному домі, дізналися, що я потрапив працювати до Рафаеля, хапалися за голови і радили терміново просити про переведення на якийсь інший поверх. Але я вирішив самотужки розібратися, чи справді Рафаель такий страшний, як його малюють.

Одна пара в своїй кімнаті спілкувалася українською, а при всіх – ламаною російською. Це так смішно, аж гидко. А одного разу жіночка із Запоріжжя відрізала нам: «Ви такі хороші. Хоч і з Західної України» На зборах він постійно на когось кричав. Однак я починав розуміти цього бригадира і навіть підтримувати. Працівники самі накликали на себе гнів. Хоч там працювали і поляки, але здебільшого недбалими були саме українці. Робота вимагала швидкості, тому вони не прибирали за собою сміття, а це гора порожніх коробок, брали товар у заборонених місцях і порушували ще багато інших правил – це ламало всю систему і відповідно ускладнювало роботу всім. Рафаель був настільки підступним, чи то пак розлюченим недбальством українців, що час від часу робив різні перевірки на чесність і добросовісність. Одного дня аж три перевірки попалися мені. Нічого не підозрюючи, я просто виконав свою роботу чесно – так, як звик. Рафаель був шокований. Він розповів мені про все і виписав премію сто злотих.

Коли я звільнявся зі складу, так званий злющий бригадир дуже шкодував: «На сотню один нормальний прийде – і той звільняється».

Виживемо?

Тривав третій тиждень праці. Вона ставала все більш ненависною, наростало розчарування. Фізичне навантаження було величезним, про швидкість узагалі мовчу. Вже не дивували зграї працівників, що проносилися мимо з возиком, як коні, запряжені до підводи. Я сам став як кінь. Раніше не міг навіть встигнути розгледіти бігуна. Тепер біжу поруч і можу навіть з ним говорити. А ще на ходу збирати запчастини для замовлення. Якщо зрівняти за відстанями, то на початку зміни я вибігав з Франківська і до кінця робочого часу добігав майже до Галича. Оксану пресував бригадир Марчін. Він постійно підганяв: «Шибко!» – і повторював, що це не її робота і в неї тут нічого не вдасться. Як з’ясувалося потім, Марчін застосовував таку тактику до всіх новачків. Дурнуватий підхід, звісно ж, нікого не мотивував. Чи не кожен другий працівник ненавидів цю роботу і шукав якоїсь альтернативи. Одна з польських кадрових агенцій навіть розірвала контракт зі складом, тому що люди масово звільнялися в перший же місяць. Крім того, дуже насторожували малі зарплати. Нам пояснювали приблизно так: «Розумієте, це робота, де ви спершу працюєте на власний авторитет. Перших три-чотири місяці зарплата буде мала, десь 350-500 доларів. А потім, якщо втягнетеся, то буде рости».

Перепрошую, «втягнетеся» – тобто виживете? І взагалі, я їхав на заробітки не авторитет заробляти, а одразу гарувати за відповідні гроші.

Пан Арек злився

Ненависть викликали українці і в нашому житловому будинку. Розкидані недопалки біля входу, порожні пляшки хаотично валялися у зоні кухні, особливо після вихідного дня, залишене сміття, брудний посуд... Прибиральниця не справлялася. Пан Арек, власник будинку, злився. Просив. Влаштовував збори з проханнями, а далі з ультиматумами… Ще б

ГРОШІ

пак! Іноді там таке творилося… Якось одна пані з Рівного пиячила до ранку, а потім «зловила білочку», з’ясовуючи з усіма мешканцями, хто вкрав її одяг з пральки, не помічаючи навіть, що вбрання в неї в руках. Хоча через два дні та жіночка десь зникла… Може, від сорому, а може, поїхала додому за новим одягом.

Я злився більше, ніж пан Арек. Я хотів спокою, а отримував свинство. В тих пиятиках ми участі не брали. По-перше, не цікаво, а по-друге, я не зміг би чути, як прикро, що тепер в Росію вони не можуть їхати через цю «братоубійствєнну вайну». Якось на кухні навіть довелося змусити молодика вимкнути відеоролик з російських каналів. Я все менше міг себе контролювати. Навіть ті, котрі приїхали зі Львова чи Рівного, мовчки їх підтримували, посміхаючись.

Намилилися додому

Хоча на роботі траплялися і гарні моменти. Одного дня мене відправили в інший сектор. Поляк-бригадир одразу завантажив роботою і кожних десять хвилин змінював завдання, ніби випробовуючи нерви. «Ты с Украины?» – хтось звернувся до мене російською з добрячим грузинським акцентом. «Да», – чомусь російською відповів я. «Меня зовут Иракли». – «А мене Ютас». – «Украинец и грузин – братья. Мы тут, у поляков, как рабы». – «Десь так…» – не задумуючись, відповів я, аби підтримати співрозмовника, і поринув у роботу. «Дзєнькує, пшепрашам, до відзеня…» – бурмотав він собі під ніс, заучуючи польську мову. «У вас в Украине война, да? Много русских?» – Іраклі знову звернувся до мене і, не чекаючи відповіді, додав: «Эти суки и мой дом когда-то розбомбили...»

Далі ми спілкувалися відверто і без упину. Він розповідав про свою війну, а я бачив у тих розповідях свою, далі вже я повідав власну історію, а він замислено мовчав… Більше ми не бачились. Незабаром Іраклі написав мені у соцмережі, казав, що звільнився зі складу, бо то дурна робота, влаштувався на значно легшу працю – на фірму з утилізації побутової техніки, де заробляв удвічі більше. Кликав до себе, але в нас із Оксаною вже були інші плани – ми намилилися додому.

| ДОСВІД

ніяк не могли скласти докупи свої напхані торби. Я запропонував допомогу. Розговорилися. Довгий час вони працювали десь у глибокому польському селі, складали одяг – пекельна праця. За 8 злотих у годину. Щоб ви розуміли – це майже задарма. Тепер ось їдуть на нову роботу – на рибний завод, платять на два злотих більше. Кажуть, що там важко і холодно, але нічого – якось буде.

Дорогою я багато міркував. Чужа країна чужа в усьому. Поляк не буде гнути спину за 2500 злотих. Поляк не буде терпіти твої промахи і не завжди похвалить твої успіхи. Ти – наймит, і завдання в тебе одне – гарувати Дорогою додому в автобусі панувала воістину «святкова» атмосфера. Їхали самі заробітчани. Хтось танцював, хтось їв варені яйця (шляк би їх трафив). У повітрі перегар і дикий сморід поту. Бідні люди, напевно, працювали в тяжких умовах, не мали води – і тепер тікали додому. Спітнілий чолов’яга, який постійно метався туди-сюди, час від часу запихав руки в кишеню штанів, де прямокутником випиналася пачка грошей. Переконувався, що все на місці. Дорогою я багато міркував. Чужа країна чужа в усьому. Поляк не буде гнути спину за 2500 злотих. Поляк не буде терпіти твої промахи і не завжди похвалить твої успіхи. Ти – наймит, і завдання в тебе одне – гарувати. І вони в принципі не зобов’язані якось по-іншому ставитися до заробітчан. Мабуть. Ми, українці, нічого з цим не робимо. Ми не хочемо бути чесними. Не хочемо совісно виконувати свої обов’язки – десь та й треба здурити, ну бодай раз – аби потім мати чим похвалитися перед іншими такими самими. Ми навіть не можемо підтримати і захистити своїх земляків. Мабуть, ми заслуговуємо на таке. Тож маємо те, що маємо. А ми не згідні з цим і тому їдемо додому. Якщо подамся знову до Польщі на працю, то винятково за своєю улюбленою професією і тільки туди, де відповідатиму лише за власні дії.

P.S. Днями на наші зарплатні картки надійшли гроші за місяць пекельної праці на складі. В Оксани – 10 000 гривень, а в мене – аж 10 700. У мене трохи більше, бо ж премія – за чесність.

Якось буде

Багатьом та робота на складі була до снаги. Попри важкість і невідповідну зарплатню. Люди, які на рідній стороні бачили лиш нещасних кілька тисяч гривень щомісяця, цінуватимуть таку працю. Та й Європу трохи побачать.

Пам’ятаю трьох панянок на варшавському автовокзалі. Одразу видно – українки-заробітчанки. Це читалося в їхньому погляді. Розумієте, про що я? Ще й було зрозуміло, що ці дівчата-жінки родом із такої глушини, де чорт говорить на добраніч. В однієї з них на зачовганих підборах були повністю стерті набійки, натомість стирчали якісь цвяшки. Панянки МІСТО | 33

ГРОШІ

| РИЗИКИ

Дешево за кордон:

які сюрпризи готує лоукост Людмила Оленюк

Ви хочете поїхати за кордон, але при цьому зекономити? Бажаєте максимальної зручності й плануєте подорож літаком? У цьому допоможуть лоукости.

34 | МІСТО

ГРОШІ

ешеві квитки на літак в іншу країну – це не вигадка, а досить популярний спосіб подорожувати. Наприклад, у Ніццу з Києва можна полетіти всього за 25 євро, зі Львова у Париж – за 26 євро. Якщо гарно пошукати, то знайдете багато цікавих пропозицій. Проте щоб не втрапити у халепу і не «попасти» на гроші, треба гарно підготуватись до польоту, перечитати правила тої чи іншої авіакомпанії та дізнатися всі нюанси. Звичайно ж, бувають ситуації, яких ви передбачити не можете, але зауважте: від рівня ваших знань про лоукости залежить наповненість вашого гаманця та успіх мандрівки.

Запам’ятайте, якщо ви користуєтесь послугами лоукостів, то надзвичайної зручності під час перельоту можете не чекати. Також розраховуйте на те, що за великий багаж доведеться платити (а у деяких випадках реєструвати його), а ще замінити квиток може бути проблематично. «МІСТО» з перших уст дізнавалось, у які пригоди потрапляли люди, обравши дешеві польоти.

Ви не зареєстрували багаж

Перший наш герой, франківець Володимир Калин, на собі перевірив, що буде, якщо не зареєструвати багаж. «Треба бути дуже уважним, коли купуєш квиток. Навіть більше, ніж коли підписуєш договір із банком», – наголошує чоловік. При купівлі квитка є багато прихованих нюансів. Про них люди можуть навіть не здогадуватись, адже кожна компанія має свої правила, які іноді змінюються. Франківець пояснює, що часто люди звикають до одних умов і просто роблять все автоматично, не надто замислюючись.

| РИЗИКИ

І саме через це перед посадкою можна потрапити у халепу та заплатити штраф.

Історія Володимира почалася з того, що він із сім’єю хотів дешево полетіти з Будапешта в Португалію. Крім того, що він узяв квитки в авіакомпанії Wizz Air, додатково ще близько 10 євро заплатив за свій багаж. «Все окей. Ти заплатив – і щасливий. За типовим правилом береш свій невеликий чемоданчик і йдеш на борт літака. Думаєш, що проблем немає», – пригадує чоловік. Проте на півдорозі виявляється, що правила помінялися, і от ця невелика поклажа, яку Володимир так старанно тримав у руках, вже належить до іншого виду багажу. А його перед посадкою обов’язково треба зареєструвати. «Ти собі спокійно проходиш безпековий контроль, стаєш у чергу, і, коли йдеш у літак, тобі кажуть, що багаж не зареєстрований. Натомість ти пояснюєш, що заплатив за нього, але нікого вже це не обходить – ти не виконав маленької формальності», – аргументує франківець. Далі ж перед чоловіком з’явились два варіанти розв’язку проблеми: або нікуди не летіти, або заплатити ще 27 євро, що майже у три рази більше за ціну того багажу. Спочатку він намагався якось словесно вирішити питання, мовляв, після покупки квитка авіакомпанія йому періодично надсилала рекламні листи, але чомусь у жодному не було написано про реєстрацію багажу. Вже в аеропорту, на безпековому контролі, йому все одно ніхто не вказав на проблеми із багажем. Чомусь це виплило тільки перед посадкою, за 40 хвилин після закінчення реєстрації. «Склалося враження, якщо ти трошки неуважний, то компанія цим вигідно скористається… Думаю, це зроблено спеціально», – підсумовує Володимир. Потім, порівнюючи свій квиток із квитками дітей, він все-таки знайшов написану маленькими словами вказівку: прийти на годину швидше та зареєструвати багаж.

МІСТО | 35

ГРОШІ

| РИЗИКИ

Пригода Володимира закінчилася тим, що додаткові гроші він все-таки заплатив. Каже, що виходу іншого просто не було, адже літак вже готовий був злетіти. Згодом чоловік зрозумів свою помилку і пояснює її тим, що раніше такого правила не було, адже невелику валізу можна було без проблем нести з собою на борт.

Володимир знає багато не дуже приємних історій із лоукостами, у які потрапляли його родичі та знайомі. Тому він наголошує: «Завжди треба бути готовим, що твій рейс можуть скасувати». І якщо ти спланував пересадку чи забронював готель – будь готовий, що можеш все втратити. Незважаючи на це, франківець радить людям користуватись лоукостами, бо це дуже вигідно. Правда, до такої подорожі треба готуватись, як до війни.

Ваш рейс скасували

Із проблемами через скасування рейсу стикнувся інший іванофранківець – Олександр Заславський. Він із сім’єю планував полетіти у Венецію. Квитки шукали довго, знайшли в італійського лоукоста Ernest Airlines. Туди і назад купили за кілька місяців до подорожі. Загалом квитки для трьох осіб обійшлися в 330 євро. Ще 130 вартувало бронювання готелю на три дні. Спочатку все було добре і нічого не виказувало біди, та випадково вони дізналися, що всі рейси зі Львова до Венеції скасували. «Ми два дні думали, що робити. А потім зателефонували на гарячу лінію авіакомпанії», – розповідає Олександр. Операторам франківці пояснили, чому телефонують, а ті підтвердили скасування рейсів. Мовляв, не вигідно відправляти літак у Венецію. Ні Олександр, ні його дружина не могли зрозуміти, чому цю важливу інформацію вони дізналися від третіх осіб. Оператори на це сказали, що просто всіх пасажирів ще не встигли повідомити.

Не дивно, що потім Олександр завів мову про повернення коштів за квитки. Йому порадили через Інтернет подати відповідний запит. Проте не тільки в цьому була проблема. Франківці наперед забронювали готель і заплатили за це. Коли виявилось, що подорожі не буде, звернулись у готель, щоб анулювати замовлення та повернути кошти. Але там відмовили. Мовляв, так вони працюють. Як-не-як, родина витратила на цю подорож чимало, тому захотіли добитись справедливості в авіакомпанії. У запит на повернення коштів за квитки вони додали вартість бронювання готелю, адже саме через скасований рейс трапилась ця ситуа36 | МІСТО

ція. На повернення грошей, – і то невідомо, чи усієї суми, – треба чекати два місяці. «Я надіюсь, що гроші віддадуть. Дівчина з гарячої лінії запевнила, що служба відшкодувань розгляне нашу ситуацію», – сподівається Олександр. Він так само, як Володимир Калин, запевняє, що користуватися лоукостами вигідно. Проте треба пам’ятати: ви не застраховані від таких-от несподіванок.

Можливо, альтернативу?

Киянка Аліна Кропачова також постраждала через скасування рейсу. Одного разу в неї були проблеми із вищезгаданим Ernest Airlines. Аліна мала летіти із Києва у Рим на зустріч. Вона вчасно приїхала в аеропорт у Жуляни, пройшла реєстрацію, сіла в літак… і дві години провела у ньому. За цей час людям пропонували воду безкоштовно, але були й ті, котрі зголодніли. Відповідно за харчі вони мусили платити. «А в літаку бутерброд коштує половину моєї плати за комуналку», – порівнює жінка.

ГРОШІ

Після двох годин очікування літак так і не полетів. Пілот вибачився перед пасажирами та пояснив, що через сильний туман неможливо піднятись у небо. Людей відправили назад в аеропорт, де їм повідомили, що рейс взагалі скасували. Того дня, справді, жоден літак із цього аеропорту не полетів.

Оскільки на Аліну чекали в Римі, авіакомпанія їй запропонувала альтернативу – наступного дня полетіти або до Мілана, або до Неаполя. Проте компенсувати вартість поїздки з цих міст до Рима жінці ніхто не збирався. Як такого вибору киянка не мала, тому взяла квитки до Неаполя та назад до Києва (це виходило найдешевше). Наступного дня історія вже з новим рейсом почала повторюватись. Спочатку виліт відклали на одну годину, а потім ще на одну. Жінка зрозуміла, що на зустріч не встигає і сенсу летіти немає ніякого. На квитки Аліна витратила приблизно 5800 гривень. В аеропорту вона запитала працівників, чи може здати проїзні документи і чи отримає назад свої гроші. Її запевнили, що все гаразд, але відшкодування буде тільки через шість тижнів. Аліна пояснює, що цей час ще не пройшов, та виникли вже нові проблеми. Виявилось, що вона здала квитки через 2 години 50 хвилин з часу відправлення літака. А отримати компенсацію може, якщо рейс затримують більш ніж на три години. Жінка все ж сподівається, що кошти їй повернуть: «Мені не треба компенсації. Хочу просто отримати гроші за квитки».

Це природа

Іванофранківка Юлія Карбашевська через скасування рейсу також втратила немалі гроші, які їй точно ніхто не поверне. Вона із чоловіком та дітьми мали летіти із румунського міста Сучави до Мілана. Квитки обійшлися у 3100 гривень. З України до аеропорту за кордоном вирішили їхати на машині,

| РИЗИКИ

бо так виходило дешевше. На місці вони пройшли реєстрацію та чекали на посадку в літак. Та ось вийшла чи то працівниця аеропорту, чи то стюардеса і сказала щось своєю мовою. Юлія каже, що в Румунії таке часто зустрічається, адже старші люди не говорять англійською. «Всі почали розходитися, а ми сиділи із двома дітьми і не розуміли, що відбувається», – пригадує жінка. Згодом ламаною англійською їм все ж пояснили, що рейс скасували через туман. Штамп у паспорті на виліт франківцям просто перекреслили ручкою і вивели їх з аеропорту. Потім почався ажіотаж – пасажири почали ломитися до стійок, щоб отримати хоча б якусь інформацію. Добралися до стійки і Юлія з чоловіком та дітьми. Їм запропонували вилетіти із Сучави через три дні. Але Юлія відмовилась, бо в Мілан вони летіли на хрестини. Вихід в аеропорту все-таки знайшли – дали сім’ї інші квитки. Правда, виліт був через два дні з міста Ясси, яке майже за 150 км від Сучави.

Як результат, чоловік та жінка з дітьми серед ночі опинились у незнайомому місті, без житла та їжі. Протягом двох днів вони витратили додаткових 150 євро на незаплановану подорож. Також своїм коштом довелось їхати в Ясси. Опинившись у Мілані, Юлія почала дізнаватись, чи компенсують їм ці несподівані витрати. Проте авіакомпанія, посилаючись на природні умови, які від них не залежать, відмовилась віддавати хоча б якісь гроші.

P. S. Це тільки маленька частинка тих пригод, які можуть вас чекати у подорожах лоукостами. Тож попри вигоду, до такого польоту треба підготуватись і морально, і фізично, а також знати про ймовірні сюрпризи. Та незважаючи на все, кожен сам має вирішити: летіти дорого, ризикувати за малу ціну чи сидіти вдома.

МІСТО | 37

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

Чий Карабах? Богдан Скаврон

Уже двадцять п’ять років на території Азербайджану існує самопроголошена Нагірно-Карабаська республіка із здебільшого вірменським населенням. Невизнана світовою спільнотою держава виникла на місці найкривавішої «гарячої точки» з часів розпаду Радянського Союзу, яка тепер знову загрожує вибухнути масштабною війною.

38 | МІСТО

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

До 1994 року на спірних землях між Вірменією та Азербайджаном тривав збройний конфлікт, жертвами якого стало 110 тисяч осіб: 40 тисяч було убито в ході бойових дій, а 70 тисяч – поранено. Зважаючи на те, що на 11,5 тисячах квадратних кілометрів здебільшого гірської території Нагірного Карабаху проживає всього 150 тисяч осіб (за даними перепису 2015 року), людські втрати у цьому протистоянні дуже великі. Дотепер у зоні замороженого конфлікту відбуваються збройні сутички, сторони звинувачують одна одну в обстрілах прикордонних територій. Найбільше загострення, відоме під назвою Чотириденна війна, відбулося на початку квітня 2016 року. Тоді збройні сили Азербайджану розпочали активні наступальні дії по всій довжині лінії зіткнення із застосуванням танків, артилерії, систем залпового вогню та військово-повітряних сил. Масовані атаки азербайджанці згодом пояснили реакцією на обстріли з боку Нагірного Карабаху, які призвели до жертв серед мирного населення.

У відповідь вірменська армія перекинула на територію НКР ракетно-артилерійську бригаду, на озброєнні якої перебувають тактичні ракетні комплекси «Точка-У» і реактивні системи залпового вогню «Смерч», за такої підтримки збройні сили Карабаху перейшли у контрнаступ. На території невизнаної республіки було оголошено мобілізацію, на фронт подалися добровольці, поширилися чутки, що на стороні Азербайджану воює цілий підрозділ ІДІЛ.

Нагірний Карабах був роздроблений – на одній частині було сформовано автономію, а решту розчинили в адміністративних районах радянського Азербайджану Цей спалах бойових дій на Кавказі аналітики пояснюють зміною геополітичної ситуації в близькосхідному регіоні. Саме на початку 2016 року через інтервенцію Росії в Сирію істотно погіршились стосунки між основними союзниками сторін конфлікту – Росією й Туреччиною. Росія традиційно підтримувала Вірменію, натомість Туреччина стояла за етнічно та релігійно близький їй Азербайджан.

Черговий виток ескалації карабаського конфлікту може спричинити значне погіршення російсько-американських дипломатичних стосунків, яке спостерігається останнім часом. Після припинення дії ракетної угоди (про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності) взаємовідносини США та Росії відкотилися на рівень 1985 року – з новою гонкою озброєнь, військовим протистоянням на території інших держав та проявами сучасної «гібридної війни», яка замінила давнішу «холодну війну» між наддержавами. Цього року американський сенатор Даніель Коутс, якого Трамп призначив директором національної розвідки США, зарахував ситуацію довкола Нагірного Карабаху до світових загроз, припустивши, що у збройний конфлікт між Вірменією та Азербайджаном може втрутитися Російська Федерація. Такий розвиток подій може призвести до того, що спірна територія стане ще однією зоною протистояння світових держав та регіональних лідерів.

У січні 2019 року президент Вірменії Нікол Пашинян анонсував нову політику врегулювання карабаського конфлікту. Він не уточнив, у чому саме вона полягатиме, але підкреслив, що «формула Левона Тер-Петросяна (першого вірменського президента, який стояв біля витоків руху карабаських сепаратистів) – території в обмін на мир (передача Азербайджану районів навколо Нагірного Карабаху з так званого поясу безпеки в обмін на підписання мирного договору) – не може навіть обговорюватися».

У лютому цього ж року прихильники Пашиняна жорстко відреагували на чергові висловлювання послідовників Тер-Петросяна з приводу територіальних поступок Азербайджану. Разом з тим в Азербайджані теж не наміряються відмовлятися від окупованих Вірменією територій і мають для цього не тільки юридичні підстави, але й економічний інтерес. Попри свою невелику площу Нагірний Карабах є джерелом цінних ресурсів – тут на розвіданих ще в радянські часи покладах працює потужний комбінат з переробки золота та міді, на гідроелектростанції виробляється чималий надлишок електроенергії, відкрилося рибопромислове підприємство з виготовлення чорної ікри (обсяг виробництва – до 30 тонн у рік), розвивається туризм на базі бальнеологічної здравниці, яка славиться своїми мінеральними водами та термальними джерелами.

У полеміці з опонентами азербайджанські політики часто наголошують на тому, що Азербайджан має більше практичних підстав на те, щоб опікуватися Нагірним Карабахом, оскільки країна є більш економічно розвинутою, володіє запасами нафти та газу, потужною транспортною мережею трубопроводів тощо. Натомість Вірменія, за твердженням ображених сусідів, як держава приречена на економічний занепад і внаслідок цього її населення все більше розпорошується у діаспорі. Треба сказати, що обидві сусідні держави вважають Нагірний Карабах частиною своїх історичних земель. На сайті президента Вірменії цю територію називають Арцах – таку країну в складі давньої Великої Вірменії згадують античні географи та історики, зокрема Страбон і Плутарх. Від 387 року Арцах належав до Східновірменської держави, яка була окупована Персією (тепер – Іран). Під час арабського панування ці землі також входили до вірменського намісництва.

«Із середини XVIII століття почалося проникнення тюркських кочових племен на північ Арцаху, що призвело до сутичок з місцевими вірменами», – йдеться на офіційному сайті вірменського президенМІСТО | 39

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ шення про відторгнення Нагірного Карабаху від Вірменії з умовою сформування на цих вірменських територіях національної автономії з широкими правами у складі Азербайджанської РСР.

Так Нагірний Карабах був роздроблений – на одній частині було сформовано автономію, а решту розчинили в адміністративних районах радянського Азербайджану, при цьому ліквідувавши фізичний і географічний кордон цієї території із Вірменією. Отже, карабаська проблема була не вирішена, а заморожена майже на 70 років.

та, ніби з натяком на давні загарбницькі інтереси предків сучасних азербайджанців. На сайті ж президента Азербайджану – трохи інша історія. Територію Азербайджану названо одним із осередків культури, який спричинив розвиток сучасної цивілізації, про що свідчить знайдена на території Нагірного Карабаху щелепа первісної «азихської людини» (азихантропа), яка жила тут 300-400 тисяч років тому. Традицію державності упорядники офіційного історичного нарису також виводять із незапам’ятних часів – дописемного IV-III тисячоліття до нашої ери. Серед великих держав згадується Кавказька Албанія, осколки якої у вигляді карабаських князівств до XVIII століття чинили спротив будьяким загарбникам.

Однак усе це справи дуже давнього минулого. Насправді ж історія конфлікту триває упродовж останньої сотні років, відколи з розпадом Російської імперії з’явилися незалежні демократичні республіки Вірменії та Азербайджану. У 1918 році обидві незалежні держави опинилися у центрі запеклої боротьби між країнами Антанти, Туреччиною, Росією та Персією і водночас почали територіальні суперечки за володіння Нагірним Карабахом. У кривавому протистоянні, яке тривало упродовж 1918-20 років, азербайджанські збройні формування активно підтримували регулярні турецькі війська. За цей час було знищено сотні вірменських сіл, влаштовано різанину вірменів 40 | МІСТО

у азербайджанській столиці, однак в Нагірному Карабасі агресори зустріли серйозний збройний опір. На конфлікт відреагувало світове співтовариство: Ліга Націй (попередник ООН) визнала Нагірний Карабах спірною територією, з чим погодилися всі залучені в конфлікт сторони, в тому числі Азербайджан.

Зрештою обидві республіки були окуповані більшовицькою Росією. На основі відмови радянського Азербайджану від домагань на спірні території Вірменія у червні 1921 року оголосила Нагірний Карабах своєю невід’ємною частиною.

У Єревані навіть не збираються виконувати резолюції Ради Безпеки ООН про деокупацію захопленої території, розраховуючи на допомогу Росії Однак вже невдовзі більшовицьке керівництво Росії в контексті політики сприяння «світовій комуністичній революції», в якій Туреччині відводилася роль «факела революції на Сході», змінила своє ставлення до Азербайджану і до проблеми Нагірного Карабаху. Під безпосереднім тиском Сталіна (за легендою, це був нічний телефонний дзвінок) було прийняте рі-

…Почалось усе 21 лютого 1988 року, коли в Єревані пройшов величезний мітинг на підтримку виходу Карабаху зі складу Азербайджанської РСР. Наступного дня акція переросла у масові зіткнення, у результаті яких загинуло двоє азербайджанців, десятки людей було поранено. Вночі 27 лютого почалися погроми в азербайджанському Сумгаїті, під час яких загинули вірмени та азербайджанці. Азербайджан покинули 300 тисяч вірменів. З Вірменії втекло 120 тисяч азербайджанців. Після того, як обидві сторони сформували загони самооборони, почалися криваві локальні сутички. На початку 1990 року сторони задіяли артилерійську зброю. У Баку почалися масові погроми вірменів, і Москва ввела в місто повітряно-десантні війська. 10 грудня 1991 року в Нагірному Карабаху відбувся референдум, після якого в регіоні розпочалась повномасштабна війна між Азербайджаном і, фактично, Вірменією. У результаті успішних бойових дій вірмени окупували сім азербайджанських районів навколо Нагірного Карабаху, а далі військові операції з використанням авіації, танків і артилерії перекинулися на ширшу територію Азербайджану і на вірменоазербайджанський кордон.

У 1994 році в Бішкеку Нагірний Карабах (Вірменія) і Азербайджан за посередництвом Москви підписали протокол, на підставі якого була досягнута домовленість про припинення вогню. При цьому вірменська сторона акцентувала на історичній приналежності Карабаху до Вірменії та на праві народів на самовизначення. Азербайджан вказував на принцип непорушності кордонів. Дотепер позиції конфліктуючих держав не змінилися. Азербайджан намагається впливати на невизнану респу-

СВІТ

бліку економічними методами, а також застосовує дипломатичний тиск на Єреван, поєднуючи його з короткочасними бойовими діями у відповідь на провокації бойовиків НКР. Свої зусилля зосереджує на деокупації семи азербайджанських районів навколо колишньої автономної області, сподіваючись, що таким чином істотно підірве матеріально-технічне постачання Нагірного Карабаху і ліквідує добре укріплену буферну зону навколо сепаратистської республіки. Позицію Баку послідовно підтримують США і Європейський Союз, які з меркантильних енергетичних і геополітичних причин є політичними союзниками Баку і категоричними прихильниками мирного врегулювання карабаського конфлікту. Окрім того, країни Заходу усвідомлюють, що Нагірний Карабах може стати ще одним (після Сирії) місцем військового протистояння між Росією та Туреччиною.

Вірменія надає Нагірному Карабаху матеріальну допомогу, хоч і не визнає офіційно його незалежності. У Єревані навіть не збираються виконувати резолюції Ради Безпеки ООН про деокупацію захопленої території, розраховуючи на допомогу Росії (у вірменському місті Гюмрі дисло-

кується російська військова база, і між державами підписана угода про взаємодопомогу) у випадку повномасштабної війни з Азербайджаном.

Для початку масштабної війни росіянам, як досвідченим провокаторам, достатньо імітувати напад Туреччини на територію Вірменії Власне Росію називають головною причиною затяжного протистояння в Нагірному Карабасі. Для реалізації мрії про євразійську імперію Путіну потрібен слабкий Південний Кавказ, де Москва буде головною зовнішньою силою, яка надає військову допомогу і контролює потоки каспійської нафти в регіоні. Є підозри, що саме Росія провокує військові конфлікти між Азербайджаном і Вірменією для того, щоб в потрібний час виступити в ролі успішного миротворця. Разом з тим Азербайджан має особливі дружні стосунки з

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

Туреччиною. Окрім політичних, країни мають доволі тісні військові контакти: в азербайджанському анклаві Нахічевань присутні турецькі офіцери, військові інструктори і спецпризначенці. Туреччина проводить з Азербайджаном спільні військові навчання й уважно спостерігає за ситуацією на лінії зіткнення. Баку й Анкара формально не укладали військового союзу, однак практично весь офіцерський корпус Азербайджану, починаючи з майора, навчався у військових навчальних закладах Туреччини. Для початку масштабної війни росіянам, як досвідченим провокаторам, достатньо імітувати напад Туреччини на територію Вірменії. Це дасть Москві формальний привід почати бойові дії проти Анкари. Водночас Туреччині теж ніщо не заважає розпочати окремі гібридні військові акції проти вірменських і, при потребі, російських військ. Для цього достатньо спороти шеврони з камуфляжу й відправити кілька тисяч своїх солдатів у «відпустку». Такий сценарій загрожує прямим збройним контактом ЗС РФ з другою за величиною армією в Європі. Наслідки такої конфронтації є вкрай небезпечними і непередбачуваними не лише для Кавказького регіону.

МІСТО | 41

СВІТ

| ВІКНО В ЄВРОПУ

Туманні перспективи

Туманного Альбіону Богдан Скаврон

В історії Великої Британії дивним чином переплелися наслідки імперських амбіцій, які спонукали до розширення території, та прояви острівного менталітету, які призводили до відокремленості від решти Європи.

42 | МІСТО

СВІТ

Ще зовсім недавно, у XVIII столітті, Британська імперія займала одну п’яту частину суші, на якій проживала чверть усього людства, тепер 58 держав у світі відзначають свій день незалежності як визволення від британських колонізаторів. Водночас острівне становище метрополії, завдяки якому впродовж останньої тисячі років Британські острови не топтав чобіт іноземного окупанта, створювало у самих британців ілюзію стабільності, безпеки та самодостатності. «Я часто зауважував за своїми приятелями-британцями, що вони протиставляють себе мешканцям інших європейських країн, говорять: от європейці роблять так, а ми – інакше. Хоча за історією, культурою та географією це абсолютно європейська країна», – зауважив у розмові з журналістом «МІСТА» відомий український поет, колишній львів’янин Володимир Олейко, який вже два десятки років живе у Лондоні.

Одвічне прагнення до політичного та економічного лідерства, яке неможливе без міжнародної співпраці, поряд із замкнутістю на власних інтересах яскраво виявляється у нинішній ситуації із Brexit. Як відомо, Велика Британія була серед першої трійки країн, з яких почалося розширення та власне утворення Євросоюзу. Ще у 1973 році Туманний Альбіон разом із Ірландією та Данією долучився до шістки держав-засновниць Європейської економічної спільноти (ЄЕС), предтечі нинішньої політично-економічної спільноти. Увесь цей час британці трималися зосібна, не вступаючи до зони дії Шенгенської угоди та зберігаючи власну валюту. І ось 29 березня 2019 року Велика Британія повинна повністю припинити своє членство в ЄС. Вихід із Євросоюзу нагадує Гамлетові вагання: бути чи не бути? Громадська думка з цього приводу розділилася буквально навпіл, про що красномовно засвідчили результати проведеного у червні 2016 року референдуму – 52 відсотки за Brexit, 48 – проти. Такий поділ у суспільстві виявляється навіть на побутовому рівні.

«У мене по сусідству живе родина із чотирьох осіб, то двоє з них голосували за те, щоб лишатися в Євросоюзі, а двоє – проти. І це не призводить до сімейних конфліктів, просто кожен зробив свій вибір. Багато хто з британців тепер говорить, що Камерон (колишній прем’єр-міністр, який підтримав проведення референдуму щодо Brexit) догрався у демократію», – розповідав ще один наш співвітчизник, який мешкає на Британських островах, галичанин Андрій Веринда. Пригадуючи референдум про вихід з Євросоюзу, співрозмовники «МІСТА» зауважують, що склалося

| ВІКНО В ЄВРОПУ

враження, ніби британський екс-прем’єр заради перемоги на виборах загравав з електоратом обіцянкою провести плебісцит, будучи впевненим, що більшість не підтримає такої перспективи. При цьому він недооцінив розмаху популістської пропаганди прихильників Brexit, які переконували, що дбають про економічну безпеку і добробут британців, та розбурхували ксенофобські настрої острів’ян. Основні тези політиків, які закликали до виходу з ЄС, зводилися до проблеми мігрантів, небажання «годувати всю Європу» та захисту громадян від зазіхань на їхні робочі місця і соціальні пільги з боку мешканців бідніших країн Євросоюзу – насамперед Польщі, Румунії, країн Балтії тощо.

Вихід із Євросоюзу нагадує Гамлетові вагання: бути чи не бути? Громадська думка з цього приводу розділилася буквально навпіл, про що красномовно засвідчили результати проведеного у червні 2016 року референдуму «Якогось значного напливу мігрантів за останні роки я не бачив. Сам донедавна працював у фірмі, де, крім мене, був ще тільки один іноземець. Тепер маю роботу на підприємстві, де важко знайти британця, але це американська компанія, тут справжній вавилон. Я спілкуюся «українською» англійською, тобто англійськими словами, але в українських мовних конструкціях. І при цьому всі мене прекрасно розуміють», – зауважив Андрій Веринда. В організації референдуму про Brexit оглядачі вбачають російський слід, зумовлений бажанням Кремля в такий спосіб розхитати і послабити Євросоюз та змусити його відмовитися від антиросійських санкцій. Британська газета «The Observer» провела розслідування про зв’язки головного спонсора цього плебісциту (проведення референдуму – дороге задоволення) Аарона Бенкса з російськими високопосадовцями, зокрема з послом Росії в Лондоні Олександром Яковенком. Під час цих зустрічей Бенксу начебто пропонували вигідно придбати золоті копальні.

Голосування щодо Brexit також виявило давні протиріччя всередині Сполученого Королівства між давніми кельтськими територіями та власне Англією. МІСТО | 43

СВІТ

| ВІКНО В ЄВРОПУ

Не випадково жителі Шотландії та Північної Ірландії переважно були проти виходу з Євросоюзу, на відміну від англійців та більш лояльних до офіційного Лондона валлійців. До речі, багатонаціональна британська столиця (за статистикою, 25% людей, що проживають в Лондоні, народилися в іншій країні) також була за те, щоб залишитися в ЄС. Долю референдуму вирішили голоси мешканців тих регіонів, де чужоземця побачиш не так вже й часто. «Коли говоримо про Британію, треба розуміти про різницю між валлійцями, шотландцями і власне англійцями. Британія – це все-таки уламок імперії, яка об’єднує народи, які хоч і розмовляють однією мовою, але мають власну історію і власну культуру. Відомі проблеми з Шотландією, де досі багато шотландців виступають за незалежність. Я був минулого літа в Північному Уельсі і переконався, що багато валлійців досі пам’ятають рідну мову і користуються нею в побуті», – розповідав Володимир Олейко. Як відомо, в Уельсі, Шотландії та Північній Ірландії є місцевий уряд, який відповідає за внутрішню політику і справи у сферах здоров’я, освіти, культури, транспорту, навколишнього середовища. Але такої автономії частині політиків замало. Найбільші відцентрові сили, які загрожують розколоти нинішню монархічну державу, як завжди, проявляють шотландці, де в суспільстві мають відчутний вплив націоналістичні партії, які час від часу ініціюють проведення референдумів про незалежність. Наразі встановленою формою державного устрою на британських островах є парламентська

монархія, якою номінально керує англійська королева Єлизавета ІІ. Це означає, що парламент та уряд Сполученого Королівства обирають громадяни, а прем’єр-міністр має більшу владу, ніж монарх, роль якого радше представницька.

Однак привілеї правительки Великої Британії, яка до того ж формально очолює 15 країн Співдружності націй (серед них – Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ямайка та багато інших острівних держав), насправді вражають. Королева Єлизавета володіє повним імунітетом до кримінального переслідування, у неї немає паспорта, але вона мандрує світом без жодних бюрократичних перепон, а у Віндзорському палаці для неї встановлено банківський термінал, яким вона може користуватися без обмежень.

У королеви є особистий придворний поет, який отримує зарплату вином, також їй належать всі британські лебеді. Як глава англіканської церкви вона має право призначати єпископів та архієпископів, а уряд Австралії може відправити у відставку в повному складі

Окрім того, у королеви є особистий придворний поет, який отримує зарплату вином, також їй належать всі британські лебеді. Як глава англіканської церкви вона має право призначати єпископів та архієпископів, а уряд Австралії може відправити у відставку в повному складі. До 2011 року королева володіла повноваженнями розпускати також і британський парламент та призначати дострокові вибори. Але тепер цю норму закону змінили і розпуск парламенту можливий тільки за підтримки 2/3 палати громад.

«Ставлення до монархії різне в різних регіонах. Найменша підтримка у британської корони в Шотландії, яка мала власних королів та аристократичні клани. В історичній Англії теж не все так просто: тут є багато прихильників республіканського устрою. Але вважається, що королівська родина є гарантом стабільності, запобігає радикальним змінам, робить процеси лагіднішими. Зрештою, багато британців підтримують королівську родину хоча б тому, що вона є важливим джерелом доходу для економіки країни: туристи, особливо з Північної Америки, приїжджають до Лондона для того, щоб доторкнутися до живої історії, побачити Віндзорський замок – найбільшу у світі королівську резиденцію – та, якщо поталанить, саму королеву», – зауважив Володимир Олейко.

Загалом у Великій Британії чимало різних дивовиж: когось ваблять знамениті та оповиті міфами мегалітичні споруди в Стоунгенджі та озеро Лох-Нес із його містичним чудовиськом, а хтось їде сюди милуватися шпилем готичного собору в Солсбері. До речі, солсберійський собор Діви Марії відомий не тільки найвищим в Англії церковним шпилем, але й годинником, створеним ще в кінці XIV століття, який вважається найстарішим справним годинниковим механізмом у світі. «Британія надзвичайно цікава не тільки історією і культурою, але й природою, своїми різноманітними ландшафтами, зміну яких можна спостерігати під час мандрівки з півночі на південь. У Шотландії відсутні дерева, тут лише гори і верескові поля – це дуже романтично і гарно, але це фактично тундра. А на півдні країни зустрічаються субтропічні рослини, дуже часто пальми ростуть на відкритому повітрі», – зауважив Володимир Олейко.

Любителів відпочинку на приро-

44 | МІСТО

СВІТ

ді вабить Лейк-Дистрикт – національний парк «Озерний край», розташований у графстві Камбрія. Тут чимало розваг для туристів та надзвичайно мальовничі пейзажі (до речі, на території парку розташована гора Скофел-Пайк – найвища точка Англії). Химерні урвища Юрського узбережжя вражають не тільки красою, а й давністю. Породи узбережжя Дорсетширу і Східного Девонширу належать до мезозойської ери і охоплюють період 185 мільйонів років. Ця стрімчаста берегова лінія протяжністю 155 кілометрів була першим природним об’єктом Великої Британії, занесеним до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Ще одна пам’ятка світового значення – Дорога гігантів, розташована в Північній Ірландії неподалік від міста Бушмілс. Ця незвичайна прибережна місцевість утворилася в результаті давнього виверження вулкана (ймовірно, 50-60 мільйонів років тому) і має вигляд близько 40 тисяч базальтових колон, з’єднаних між собою.

| ВІКНО В ЄВРОПУ

дотепер. Улітку в замок можна потрапити на екскурсію, в іншу пору – прогулятися його околицями. Він вражає не тільки своїми розмірами (Алник, до речі, другий за величиною населений замок Англії після Віндзорського палацу), але й розкішною архітектурою. Не випадково тут знімали деякі сцени для фільму «Гаррі Поттер».

До речі, віднедавна одним із пунктів туристичного паломництва стала платформа 9 3\4 на залізничній станції Кінг-Крос у Лондоні, з якої найпопулярніша та найзаможніша британська письменниця Джоан Роулінг відправляла героїв свого книжкового серіалу про Гаррі Поттера до казкового Гоґвортса. «Моїм найбільшим здивуванням після приїзду до Лондона було те, що тут насправді дуже мало туманів. Згодом я з’ясував, що насправді ці тумани існували ще в ті часи, коли в столиці Британії користувалися вугіллям для опалення, тоді через високу вологість повітря утворювався такий смог», – зауважив Володимир Олейко.

Ще одним зруйнованим стереотипом виявилася стриманість в емоціях та незворушність англійських джентльменів. За словами співрозмовника «МІСТА», несподіванкою для нього було те, як британці прощаються з рідними чи близькими.

«Якщо у нас відповідно до традиції похорон є обрядом оплакування, то в Британії це називається святкуванням життя людини. Люди збираються, обговорюють різні моменти із життя, часто згадують якісь курйози, а потім ідуть в паб. Під час самого похорону може грати музика, і не обов’язково сумна. Британія більш секуляризована держава, ніж Україна, тут релігія не має такого впливу на загальну поведінку і життя в суспільстві», – зазначив британський українець Володимир Олейко.

Довідка

Грошова одиниця у Великій Британії – фунт стерлінгів (GBP).

За курсом Нацбанку встановлений такий обмін: 10 GBP – 13.06 USD, 10 GBP – 11,52 EUR, 10 GBP – 351,21 UAH.

А до англійського міста Бат у графстві Сомерсет приїжджають рятуватися від хвороб на тутешніх гарячих джерелах. З листопада до квітня тут діють бальнеологічні заклади із дуже давньою історією: цілющі води з температурою вище 45 градусів облюбували ще римляни, які прийшли на Туманний Альбіон у першому столітті нової ери. «З історичної точки зору цікавими є прекрасно збережені замки. Оскільки країна не знала іноземної окупації тисячу років, тут не було такої руйнації, як у континентальній Європі. Очевидно, існують об’єкти, які для багатьох невідомі. Я, наприклад, відкрив для себе шахту, якій уже понад 2000 років, де добували руду і виплавляли бронзу, вироби з якої продавали у цілій Європі», – розповідав Володимир Олейко. Одним із найбільш вражаючих британських замків називають замок Алник, який розташований на півночі Англії. Його заснував ще в XI столітті герцог Нортумберлендський, чиї нащадки живуть тут

Обміняти валюту можна в банках, обмінних пунктах, у деяких поштових відділеннях та готелях, а також в аеропортах і на вокзалах (обмінники там працюють цілодобово). Найбільш вигідний курс – у банках. При обміні потрібен паспорт. Банки у Великобританії працюють, як правило, з понеділка до п’ятниці, з 9.00 / 9.30 до 15.30 / 16.30; деякі відділення великих банків відкриті і в суботу. Банкомати поширені повсюдно. Серед кредитних карт практично скрізь приймають American Express, MasterCard і Visa.

Головною відмінністю під час пересування у Великій Британії автомобілем є лівосторонній дорожній рух. Також тут передбачена плата за проїзд деякими ділянками доріг. Єдина платна автомагістраль – М6 – розташована на північ від Бірмінгема. Також оплачується проїзд деякими тунелями та мостами. Розмір плати залежить від категорії транспортного засобу, яких визначено аж шість, а також від дня тижня і часу доби (у вихідні та вночі – дешевше). Вартість проїзду легковим автомобілем без причепа становить від 3,80 до 5,90 фунта стерлінгів незалежно від відстані. Оплата здійснюється на пунктах в’їзду на автомагістраль в будьякий спосіб – карткою чи готівкою. Детальніші розцінки можна дізнатися на сайті МІСТО | 45

ЖИТТЯ

| НАШІ ДІТИ

Тиск авторитетом Що робити, якщо школа нова, а вчителі – не дуже Марта Баранецька

Історії про штурхани та покарання від учителів у школах, лінійку в руках та крики на уроці, здавалося б, можна забути. Нова українська школа вважає, що кожна дитина має бути особливою, а процес навчання – цікавим і простим. Від дітей більше не можна нічого вимагати: у дитячому садку потрібно спілкуватися і гратись, а в школі вчитися із задоволенням. Так це хочуть бачити освітяни, про таку освіту для своїх дітей мріють батьки. Та що робити, якщо школа – нова, а вихователі і вчителі й досі старого гарту?

46 | МІСТО

ЖИТТЯ

Не наділена талантами

Здавалося б, страшні історії з дитсадків та початкових класів варто залишити у далекому минулому, але і сьогодні батьки стикаються з тими ж проблемами. Дитина повертається у сльозах і відмовляється йти у садок чи школу? Замість того, щоб сварити своє чадо, варто готуватися до щирої розмови із вчителем. Історія Анни Копчак почалася з того, що після першого відвідування дитячого садка донька сказала, що вихователька на неї кричала. Коли пані Анна познайомилась із працівницею садка, зрозуміла, що у тої просто така манера розмовляти – гучно та на підвищених тонах. «Я почала працювати з дитиною, пояснювати, що вихователька її любить, просто Бог дав такий голос. Ніби за якийсь час ми цю проблему подолали, але донька плакала щоразу, коли йшла в садок», – згадує Анна.

Згодом стало зрозуміло, що справа не лише в гучному голосі виховательки. З часом дівчинка просто перестала просити вибачення. З’ясувалося, якщо дитина раптом провинилася, вихователька викликала її на середину килима і примушувала вибачатись при всій групі. Спостерігаючи за тим, як вихователька карає інших дітей, дівчинка стала замкнутою. «Донька постійно боялася, що і її спіткає така ж доля. Побачивши це кілька разів, моя дитина припинила вибачатися взагалі – і вдома, і в садочку. Вона просто казала, що їй страшно, хоча раніше таких проблем не було», – згадує мама. Активний відпочинок і дитячі забави цей педагог не дуже любила, тому на вулицю виходила пізніше

| НАШІ ДІТИ

за всіх, бігати за малечею (зокрема, через поважний вік) не могла, а вбирати дітей просила у максимально простий і зручний одяг, без замків та шнурівок, щоб легше було з ним упоратись. Щоб не перевантажувати себе, літня вихователька почала давати дітям якомога менше віршиків на дитячих святах, деяким їх не діставалося і зовсім. Коли засмучена дитина підійшла до мами і розповіла, що дуже хоче виступати, Анна звернулася із цим до виховательки, щоб хоча б на наступному святі дитина мала таку нагоду. Та замість розуміння почула лише, що її дитина не наділена талантами.

Якщо дитина раптом провинилася, вихователька викликала її на середину килима і примушувала вибачатись при всій групі «Вона розпалила скандал і сказала, що моя дитина не талановита. Мовляв, з цим нічого не поробиш, хтось має талант, хтось його не має. Тут мій терпець уже увірвався, і я врешті висказала все, що про неї думаю. Цей конфлікт відбувся через два з половиною роки згладжування кутів. Почути, що мою дитину Бог не нагородив талантами, – це вже була крайня межа. Після розмови на підвищених тонах вихователька просто ігнорувала дитину: не звертала на неї уваги, не запитувала на заняттях. А одного разу із криками відмовилася читати доньці книжку – я ще не встигла вийти із садка, тому стала свідком цього», – розповідає мати дівчинки. МІСТО | 47

ЖИТТЯ

| НАШІ ДІТИ

Заручники старої системи

Бувають проблемні ситуації і в початкових класах. Так, мати маленької школярки Юлія Потапчук довідалась, що її дитина отримує стусани від вчительки, і пішла владнати конфлікт особисто. Ще в першому класі донька відмовлялася йти у школу і плакала. Зізнатися мамі, що отримує стусани чи лінійкою по руках, дитина не наважувалась, а мама і собі не могла зрозуміти, в чому проблема.

«Знаєте, є в класах хлопці-хулігани, а у мене донька – тиха і спокійна дівчинка. Дитина не пояснювала, в чому справа. Дізналася від більш балакучого однокласника, що моя донька отримує від вчителя по шиї, якщо неправильно щось скаже чи напише. Особисто дитина розповіла мені про це значно пізніше», – згадує пані Юлія.

Щоб не перевантажувати себе, літня вихователька почала давати дітям якомога менше віршиків на дитячих святах, деяким їх не діставалося і зовсім У школі мама звернулася до вчительки, а також поскаржилась керівництву. Жінка згадує, що була налаштована вороже, але конфлікт вдалося розв’язати розмовою. За її словами, є вчителі, на яких діти жаліються і не хочуть ходити на уроки, бо ті, наприклад, підвищують голос, і залежить це не лише від віку педагога, а деяких дуже люблять.

Багато жінок розповідають схожі історії. Діти отримують стусани і не отримують уваги, вихователям 48 | МІСТО

важко звикнути до того, що малеча хоче гратися і бачить світ по-особливому. Часто такі конфлікти у садках та початковій школі стають причинами психологічних проблем, призводять з часом до замкнутості дитини. Проте скаржитися лише на освітян батьки не поспішають. Мами розповідають, що є чудові педагоги, які розуміють і люблять дітей, втім стали заручниками старої системи.

Стати союзниками

«Радянське виховання» полягає, за словами самих батьків, у намаганні зрівняти всіх дітей під один зразок. У часи стереотипів не прийнято було виділятися, не важливо – кращий ти чи гірший. Читати – не раніше та не пізніше, якщо малювати, то лише конкретними кольорами, якщо писати – обов’язково правою рукою, навіть якщо дитина шульга.

«Таких підходів в освіті зараз ще залишається дуже багато. Хтось придумав міф, що радянська освіта – найкраща у світі. І ми досі його експлуатуємо. Пора зізнатися самим собі, що це не так, і почати робити зміни», – переконана багатодітна мама Людмила Лінник. У Людмилиному розумінні «радянська освіта» – це тиск авторитету, коли не враховуються індивідуальні особливості дитини. І хоча переважно вона стає на бік дитини, готова розбиратися у проблемі та владнати її разом. Успішна мати вважає, що у вихованні дітей має бути місце співпраці, а не протистоянню. «Знаєте, у нас комунікація на рівні батьки-вчителі відбувається, як правило, таким чином: батьки йдуть у школу не для того, щоб знайти порозуміння і діяти спільно з учителем в інтересах дитини, а «зараз я покажу цій козі! Буде знати, як чіпати мою кровиночку!» Це деструктивний підхід, але більшість батьків поводиться саме так», – пояснює Людмила.

ЖИТТЯ

На її думку, дуже важливо давати своїй дитині розуміння того, що вчитель – теж людина, а значить, він може і помилятися, і чогось не знати, і робити неправильні або й відверто погані речі. Батькам і вчителям треба зрозуміти, що вони – союзники. Потрібно нарешті перестати боротися і почати взаємодіяти.

Нарівні з дитиною

Так само освітяни вважають, що бути вчителем – це покликання. Цю професію потрібно відчувати, а в новій українській школі постійно розвиватися і знати, коли час піти на відпочинок.

Саме на вчителеві тримається реформа освіти в усі часи. Тому він має йти в ногу з часом, бути творчим, незалежним, конкурентоспроможним. Сучасна освіта каже, що вчитель має опуститися на рівень дитини. Місія сучасного вчителя – не лише самому вчитися, але й навчати дітей бути гнучкими, адаптуватися до змін, вміти самостійно здобувати, засвоювати і застосовувати знання. Такою роль вчителя бачать у департаменті освіти і намагаються якомога більше допомогти педагогам звикнути до умов сучасного світу. «Для вчителів проводили дуже багато навчань і практичних занять, ділили їх на групи, де педагоги самі виступали дітьми – всі нюанси вони мали відчути на

собі. Сучасний вчитель – психолог, лідер, професіонал, успішна людина», – розповідає Світлана Бойчук, головний спеціаліст з питань загальної середньої освіти департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради.

У нас комунікація на рівні батьки-вчителі відбувається, як правило, таким чином: батьки йдуть у школу з думкою: «зараз я покажу цій козі! Буде знати, як чіпати мою кровиночку!» Виховання і навчання по-новому полягає у системі партнерства. Тобто діти, батьки і вчителі мають працювати разом. А батьки можуть ставати учасниками навчального процесу. Сьогодні ніхто не питає, чи може батько прийти на урок до дитини, – мама чи тато можуть навіть взяти участь у навчальному процесі. «Бувають ситуації, коли учнів потрібно слухати. Особливо це стосується сучасних технологій.

| НАШІ ДІТИ

Вчителі розказують про випадки, коли дитина підказувала, як варто користуватися мультимедійною дошкою, на яку кнопку натиснути. Як у такій ситуації діяти? Подякувати за допомогу, а не кричати чи ображатися», – пояснює освітянка. Щоб знати, що потрібно дітям, і уникнути проблем, обов’язково потрібно спілкуватися. Розмовляти зі своєю дитиною і розв’язувати проблеми у школі. Втім, до роботи в нових умовах готові далеко не всі. Як наслідок, цього року в Івано-Франківську вже були випадки, коли батьки звертали увагу на роботу того чи іншого вчителя, висловлювали небажання бачити його наступного року. «Те, що працювало 20 років тому, сьогодні потрібно змінити або відмовитися від цього категорично. Є таке поняття, як педагогічне вигорання. І хай яким висококласним вчитель був колись, настає час, коли не та пам’ять, важко засвоїти нову інформацію, навіть мовлення не те. Діти потребують активного вчителя, впевненого, який веде за собою, вони хочуть гратися, а гра має бути навчальна і позитивна. Якщо вчитель розуміє, що йому важко працювати із першачками, варто порадитися із директором, можливо, взяти інші години, а в початковій школі – дати дорогу новим педагогам», – підсумовує Світлана Бойчук.

МІСТО | 49

ЖИТТЯ

| НАВЧАННЯ

Прикарпатський університет – в освітньому просторі України Прикарпатський національний університет – найбільший заклад вищої освіти на Івано-Франківщині, в якому сьогодні навчається близько 16 тисяч студентів. Університет акредитований за найвищим, ІV рівнем акредитації, входить до 10 найкращих закладів вищої освіти західного регіону країни. Займає 14-у позицію серед більш ніж 200 університетів України за показниками міжнародної наукометричної бази Scopus (цитовані англомовні публікації). університеті здійснюється підготовка фахівців за 64 спеціальностями, проводиться плідна науково-дослідна та інноваційна діяльність. Тут працюють 79 кафедр, серед науково-педагогічних працівників яких є 148 докторів наук, професорів та 627 кандидатів наук, доцентів. До рейтингу 50 найкращих науковців України сьогодні входить професор університету, завідувач кафедри біохімії та біотехнології Володимир Лущак. Серед молодих вчених країни в 50 найкращих входять кандидати наук Олег Лущак та Ольга Кубрак. Доцент кафедри біохімії та біотехнології, кандидат біологічних наук Марія Байляк - серед переможців Першої української премії «Для жінок у науці». За весь час своєї діяльності у закладі вищої освіти було підготовлено понад 140 тисяч фахівців. Університет вже багато років активно працює у загальноєвропейському просторі вищої освіти та підтримує тісні зв’язки з багатьма науковими та навчальними закладами світу, зокрема США, КНР, Туреччини. Вагомим чинником для розвитку національної освіти в університеті вважають насамперед партнерство із провідними університетами Центральної 50 | МІСТО

Європи. Впродовж п’яти останніх років Прикарпатський університет вдало реалізує магістерські програми подвійних дипломів за 12 спеціальностями: «Міжнародні відносини», «Право», «Інформатика», «Прикладна математика», «Статистика», «Фізика та астрономія», «Філософія», «Туризм», «Початкова освіта», «Політологія», «Археологія», «Фізична культура і спорт», - де студент магістратури має можливість навчатися одночасно і в Україні, і в провідних університетах Республіки Польща. Магістерська програма за кордоном для студентів Прикарпатського університету є безкоштовною. Сьогодні партнерами Прикарпатського є Варшавський університет, Краківська гірничо-металургійна академія,

Жешувський університет, Університет Марії Кюрі-Склодовської у Любліні, Краківська академія імені Анджея Фрича Моджевського, Академія імені Якуба з Парадижу в Гожові Великопольському, Педагогічний університет імені Комісії Національної Едукації в м.Краків, Поморська академія в Слупську. Щодо міжнародних освітніх проектів, то восени минулого року вперше за часи української незалежності університет отримав статус грантхолдера у рамках програми «Еразмус+». Загальний бюджет проекту – 900 тисяч євро. Йдеться про модернізацію педагогічної вищої освіти з використання інноваційних інструментів викладання. Очікуваний результат – значне підвищення якості вищої педагогічної освіти та покращен-

ЖИТТЯ

| НАВЧАННЯ

ня цифрових та дидактичних компетенцій майбутніх вчителів шкіл.

Університет також реалізує кілька потужних грантових проектів у межах програми «Erasmus + K2». Отримав від уряду України фінансову підтримку на створення Міжнародного центру зустрічей студентської молоді України та Польщі. Разом з Варшавським університетом та у співпраці з Управлінням ДСНС в Івано-Франківській області бере участь у відновленні астрономічної обсерваторії на горі Піп Іван та створенні на її базі Міжнародного наукового центру «Обсерваторія». У цьому контексті варто зазначити, що 22 лютого 2019 року відбулося підписання Грантової угоди між Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника та Міністерством інвестицій і розвитку Республіки Польща щодо проекту «Адаптація колишньої обсерваторії на горі Піп Іван для потреб високогірного рятувального центру» у межах програми ЄС транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна (PL-BU-UA) 2014-2020. Сьогодні Прикарпатський університет успішно реалізовує концепцію, притаманну європейським університетам, – займається не лише освітою та навчанням, але й допомагає розвиватися регіонові, на території якого працює. Створений у 2018 році завдяки гранту Європейського Союзу проектно-освітній центр «Агенти змін» Прикарпатського університету активно веде підготовку фахівців із реалізації різноманітних інвестиційних та інноваційних проектів, зокрема для місцевих територіальних громад. Викладачі університету та запрошені ними експерти у практично щотижневих тренінгах навчають усіх зацікавлених, як користатися різноманітними програмами ЄС для підтримки підприємницьких проектів. Відповідно до підписаного спільного меморандуму з Івано-Франківським регіональним відділенням Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» університет в особі офісу «Агенти змін» розпочав співпрацю в контексті децентралізаційних процесів, які сьогодні відбуваються в Україні. Міжнародна стратегія Прикарпатського університету відображає його орієнтацію на підготовку молоді до життєдіяльності у глобалізованому світі та співпрацю з іншими країнами з метою покращення якості освіти.

Богдана Засідко, прес-служба Прикарпатського університету МІСТО | 51

ЖИТТЯ

| ОБЩИНИ

Шалом, галіціянери! Наталя Мостова

«МІСТО» розпочинає серію публікацій про іноземні общини, котрі є в ІваноФранківську: як вони живуть і чим цікаві. Першою стане іудейська громада. Колись євреїв тут було дуже багато, а нині – найменше в Україні, лише до двох сотень. Отже, читайте – чому так відбулося, а ще про будинки на єврейських кістках, цінну бібліотеку в синагозі, ставлення євреїв до слова «жид», чому в Франківську майже не лишилося молодих євреїв, де в місті можна спробувати справжню кошерну їжу і навіть трішки про Тіну Кароль.

52 | МІСТО

ЖИТТЯ

| ОБЩИНИ

Бо вперті

На початку ХХ століття Галичина була краєм, де скупченість єврейського населення була однією з найвищих у світі. Євреїв Галичини називали галіціянерами, бо вперті. Своїм одягом, манерами, мовою та дотриманням ортодоксального іудаїзму вони різко відрізнялися від решти населення. У Станиславові євреї жили з часу його заснування. У 1662 році Андрій Потоцький видав привілей, яким надав їм довічне право проживати в місті, заснувати школу, лазню і синагогу. Вже на початок 1900-х євреї володіли багатьма підприємствами, крамницями, корчмами. Тоді в місті євреїв було понад 40 тисяч. Але в 1941-му за два роки німці вбили або вивезли майже всіх. З тих, хто пройшов гето й вижив, лишилося 150. Повертатися до міста євреї почали в повоєнний період. На офіційному рівні про відродження іудейської громади в Івано-Франківську заговорили на початку 1990-х. Тоді євреї домоглися повернення однієї з 56 синагог, які були в місті в довоєнний період. А при храмі організували широку освітню систему. Майже 10 років поспіль функціонувала спеціальна школа для дітей, а потім хто виріс, а хто – мігрував.

«Востаннє на нас налетіли у 1987-му, – пригадує рабин Івано-Франківського регіону Мойше Лейб Колесник. – Ми якраз зібралися на Новий рік, аби помолитися. І гебуха приперлася. Дідусів поштрафували на страшні суми «за незаконное религиозное сборище». А вже через кілька місяців я відкрив курси івриту. Спершу викладав для кількох десятків, а вже незабаром в аудиторії щодня сиділо по 120 слухачів».

Роби – буде

Мойше Лейб Колеснику зараз 62 роки. Офіційно він виконує обов’язки рабина вже 28 років, а ще ж до того часу довго ховався із громадою десь по закутках.

Народився у Станиславові. Мама, житомирянка, приїхала сюди після війни, а батько з Полтавської області. Цікаво, що Мойше Колесник – єдиний в Україні рабин лише з українським громадянством. «Якось так завис», – усміхається чоловік.

Зараз в усій Україні євреїв на третину менше, ніж було у Львові перед Другою світовою війною. В Івано-Франківську живуть не більш як 200 євреїв. З кінця 80-х років за кордон виїхало понад 90% тих, що були. Здебільшого в Ізраїль, також у США, Німеччину. «Кожна людина шукає, де їй краще, – каже рабин. – І це нормально. Люди хочуть жити по-людськи. Їм нема коли чекати «свєтлого будущєго». А моє діло солдатське – не буду ж я це все, що тут є, закривати». Мойше Колесник пригадує, як на початку 80-х дідусі з общини говорили, що треба терміново тікати за кордон, мовляв, кому тут, у Станиславові, потрібне те і служіння, і синагоги… «А вчитель мій казав так: «Роби – буде. Не будеш робити – нічого не буде», – говорить рабин.

Так не годиться

У синагозі Мойше Колесник зберігає кілька сотень старовинних книг, здебільшого релігійного змісту. Тим книжкам десь по 150-200 років, і збиралися вони звідусіль. Коли наприкінці 80-х євреї почали поволі виїжджати з України, то рабин мотався повсюди, аби позбирати в них ті книги. Найбільше – із Закарпаття, бо там свого часу не все встигли знищити. А на Галичині все винищили.

Як розповідає рабин, на Прикарпатті є 53 місця поховань євреїв. В Івано-Франківську їх два: давній цвинтар XVII століття, на місці якого побудували кінотеатр «Космос», і кладовище в районі міського озера, де були масові розстріли.

«Коли маємо час і можливість, перевозимо знайдене на кладовище, що за озером, – каже Мойше Колесник. – Ми обгородили багато єврейських цвинтарів, поставили пам’ятники на розстрільних місцях. А багато цвинтарів уже знищено».

Свого часу радянська влада почала роздавати присадибні ділянки в області, але багато з них – на єврейських гробах. Плити, які були на кладовищах, люди повикидали, а хтось навіть виклав доріжку біля свого обійстя.

У Станиславові євреї жили з часу його заснування. У 1662 році Андрій Потоцький видав привілей, яким надав їм довічне право проживати в місті «Таких історій є безліч у нашому Ланчині, – розповідає житель села Михайло Голіней. – Але знаєте що? Тих, котрі тоді покрали, понищили найбільше плит, уже немає серед живих. А якщо і є ще на цьому світі, то мордуються, бо більшість дуже хворі, МІСТО | 53

ЖИТТЯ

| ОБЩИНИ ково ламати історичні споруди і «вляпати» там 12 поверхів. Так не годиться».

Свята субота

Чим живе єврейська община в Івано-Франківську? «За останніх 3500 років у нас, дякувати Богові, все якось однаково залишається, – сміється рабин. – Нічого не міняється. Помолилися, повчилися…» Зазвичай до синагоги приходять старші євреї, бо молодих уже майже немає. «Всі роз’їхалися, як я вже казав, – зазначає рабин. – У місті єврейських дітей лишилося, може, семеро». Цікаво, що Тіна Кароль, коли ще жила в Івано-Франківську, не часто ходила до синагоги. Тим паче у неї лише батько – єврей. Але дівчина час від часу їздила на відпочинкові табори в горах разом із єврейською спільнотою. Рабин пам’ятає, як під час однієї із таких поїздок вона в автобусі співала разом з усіма.

хтось узагалі на інвалідних візках. Причому йдеться про цілі покоління: і батьки, і діти, і внуки. Бо покійника чіпати не можна».

«Я часто згадую одного гуцула, – додає рабин, – якого зустрів у горах. Ми тоді шукали місця поховання євреїв. Виходить старезний гуцул і каже: «Ади… Вони хтят цвинтарної землі? Будут мали…» Мойше Колесник каже, що таких місць достатньо і в Івано-Франківську. Наприклад, нинішній кінотеатр «Космос». Після німецької окупації на тому цвинтарі вже не було кого ховати і він стояв закинутий. У 1963-му побудували кінотеатр. Рабин згадує, як ще малим ходив із мамою попри новозведений кінотеатр і в обох аж мурашки по шкірі бігали.

Свого часу радянська влада почала роздавати присадибні ділянки в області, але багато з них – на єврейських гробах Як зазначає у своїй публікації в газеті «Репортер» краєзнавець Іван Бондарев, відтоді плити з єв54 | МІСТО

рейського цвинтаря можна побачити у різних місцях Івано-Франківська. З них робили фундамент пам’ятника чекістам на Валах, бордюри на вулиці Короля Данила, у скверику за «Космосом» досі інколи трапляються їхні залишки.

Ще одне масове єврейське поховання знаходиться під дорогою, яка з’єднує вулиці Бельведерську і Короля Данила. Поруч стоїть цілий квартал новобудов. Під час німецької окупації ця місцевість називалася площа Вандлера. Влітку 1942 року за напад на українського поліцая фашисти стратили тут 1000 єврейських заручників. Очевидець тих подій Юліуш Фоєрман у своєму щоденнику описує стандартно страшну процедуру: євреїв роздягали догола, вони лягали в яму, їх розстрілювали. Екзекуція тривала чотири години. Потім зверху висипали дві підводи негашеного вапна й закидали землею. Споруд синагог, які в Станиславові лишилися після війни, за останні 25 років зламали багацько, а на тих місцях чого тільки не наставили: і торгових центрів, і крамничок... «Цілу війну перестояли, а наш час не витримали, – сумно всміхається рабин. – Франківськ – гарне місто, чистеньке, але ж й історію важливо берегти. Я розумію, що людям десь треба жити, але ж для цього не обов’яз-

Єврейська родина Ігоря Фріса – одна з тих небагатьох, котрі залишилися в Івано-Франківську. Чоловік добре пам’ятає часи, коли до синагоги можна було вже відкрито ходити. Він каже, що місцевій єврейській общині дуже пощастило – завдяки юридичній обізнаності її членів змогли правильно оформити у власність релігійної громади і будівлю синагоги, і земельну ділянку, де вона розташована.

Існує аж 39 видів робіт, котрі заборонені євреям у суботу У п’ятницю ввечері за 15 хвилин до заходу сонця у єврейських сім’ях запалюють свічки, моляться, починають трапезу, а потім благословення на суботу. Наступного дня йдуть до синагоги, знову моляться, але вже трохи більше, далі всі за стіл – трапеза. На свята відбуваються ще й різні навчання. Колись такі зустрічі проводили значно частіше, а тепер людей можна зібрати лише по суботах і в святкові дні. Цікаво, що існує аж 39 видів робіт, котрі заборонені євреям у суботу. Наприклад, не можна вмикати світло в приміщенні, бо пробиваєш дірку в світах. Хоча можна натякнути неєврею це зробити, наприклад: «Щось темно

ЖИТТЯ

у кімнаті…» Але самому клацати по вимикачу заборонено. Якщо варити їсти, то лише на вогні. Також не можна переносити будь-які предмети по громадській території (тобто більш як за два метри від власного помешкання) ані в кишенях, ані в руках. Ключі можна закріпити на поясі. Мобільний телефон узагалі повинен бути вимкнений, і до грошей торкатися – зась.

«Головний принцип такий – усі роботи, які виконувалися при будівництві храму в пустелі і похідні від них, заборонені, – пояснює рабин. – Все це детально розписано в трактаті «Шаббат». Всевишній творив світ шість днів, а на сьомий відпочивав. Тому все, що треба для суботи, готується заздалегідь: вариться, шквариться, прибирається…» Хоча Ігор Фріс каже, що його сім’я досить неконсервативна, вони не дотримуються всіх правил кашруту. «Я все-таки виховувався в Радянському Союзі, – пояснює чоловік. – Але ми відзначаємо основні єврейські свята, всі збираємося, готуємо відповідні страви, читаємо Талмуд… Також у суботу я принципово не працюю».

До речі, скуштувати справжньої кошерної їжі в Івано-Франківську зараз нема де, хіба лише в гостях у когось із єврейських сімей, ну і по суботах у синагозі. Рабин розповідає, що м’ясо обходиться досить дорого, адже його треба замовляти в інших областях в спеціальних місцях, де худобу ріжуть за правилами шехити (ритуального забою) – щоб тварина не відчувала страху і болю, щоб була повністю здоровою. «Я колись вчився на такого різника, – розповідає Мойше Колесник, – але так і не зміг. Не можу зарізати тварини». До речі, більшість худоби різники закуповують саме на Прикарпатті, бо вона тут здоровіша, ніж в інших регіонах України.

| ОБЩИНИ

«Жид» – образливо?

Рабин каже, що етнонім «жид» вважає образливим, але тільки серед освіченого товариства. «Коли я десь пхаюся по гірських селах, то питаюся в місцевої бабці, де є жидівське окописко, бо інакше і не говориться, – пояснює Мойше Колесник. – Бабця просто не зрозуміє по-іншому. Та й вона навіть не каже то зі злом». Щодо популярних байок про єврейську хитрість і хист до збагачення рабин тільки сміється: «До війни 80 відсотків єврейського населення – голодрань чорна. А ті решта відсотків хто? Зрозуміло, що є люди, в яких руки ростуть звідки треба чи які працюють руками, але голова при цьому не відсутня». Ігор Фріс часто зіштовхувався з побутовим антисемітизмом ще в школі. Хлопчаки обзивалися, розбірки нерідко закінчувалися бійкою.

Етнонім «жид» вважає образливим, але тільки серед освіченого товариства Ба більше, раз на рік на стінах синагоги негідники мазюкають свастику або якусь іншу гидоту. Щоразу доводиться замальовувати. «По-різному буває, – продовжує Ігор Фріс. – Часом коли дискутую чи сперечаюся з кимось на якусь абсолютно цивільну тему, кінцевим аргументом співрозмовника чомусь стає моя національність. А я на таке дуже погано реагую, можу і по пиці надавати».

Синагога. Початок ХХ століття

МІСТО | 55

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

Честь маю воювати Наталя Мостова

Армія працює тихо, але жорстко й ефективно. У 2014-му українська незалежність була над прірвою. І хлопціпатріоти просто зробили свою роботу. Й далі роблять. Оцінки давати і помилки шукати, сидячи вдома на дивані, звісно, легше, але ось тільки реальних масштабів звідти геть не видно. 56-річний старший лейтенант, командир взводу 503-го окремого батальйону морської піхоти Віктор Гладій ніколи не береться судити, він просто воює. Уже п’ятий рік. Каже: стоятиме, скільки знадобиться, адже Батьківщину треба захищати постійно. 56 | МІСТО

ЖИТТЯ

Йому завжди щастило з комбатами. Після служби у добровольчому батальйоні «Крук» Віктор хотів піти у «важкі» війська – аби випробувати власні сили, та й екстремальні умови більше до снаги. У десантні війська не взяли через вік. А в морській піхоті просто комбат пішов назустріч. Коли дізнався, що прикарпатець півтора року відслужив у батальйоні «Крук», питання одразу закрили – цього було достатньо, аби зрозуміти, що це за боєць. Свій позивний Віктор не хоче назвати, адже він зараз у відпустці, а вже скоро знову на війну. «Нас відслідковують, – пояснює воїн. – Наприклад, під час нещодавньої ротації отримав від сепарів два повідомлення з погрозами. Тому або прізвище, або позивний».

Болячки не беруть

Віктор багато років пропрацював на Бурштинській теплоелектростанції. А коли почався Майдан, наче друге дихання з’явилося. Вочевидь, поклик крові, адже обоє рідних дядьків – полковники, та й дід пройшов війну, а ще – дуже любив Україну і гуморески про козаків.

| ІСТОРІЇ З АТО

Там не було пенсіонерів. Останньому кошовому отаману Запорозької Січі Петру Калнишевському було 83 роки, коли російські війська його схопили і кинули на Соловки. Там він прожив аж до 113 років. Весь час жив у ямі, майже зрісся із землею. Але тримався. «Ось на таких треба рівнятися», – каже Гладій.

Хоча Віктор і розміняв шостий десяток, але під час тренувань не помічав особливої різниці між собою і молодими бійцями. Коли здавали крос, він не дуже й відставав – прибіг другим. Прикарпатець мав добру фізичну підготовку, бо все життя займався греблею. «Тим, хто живе в Бурштині, сам Бог велів цим займатися», – сміється чоловік.

Віктор каже: відколи на війні, болячки навіть не беруть. У таких умовах організм чудово мобілізується і працює, як треба. Є стимул бути здоровим – захищати Батьківщину. «Для мене це не тільки святий обов’язок, але і величезна честь, – продовжує командир. – Пам’ятаю свою першу ротацію. Гаряча точка. Я тоді стояв посеред трьох доріг, які вели у саме пекло боїв. І було таке відчуття, що за спиною ціла країна, а я, ось тут зі зброєю в руках, не пускаю туди ворога. Неймовірне відчуття!»

«Я давно захопився історією козацтва, – каже Віктор. – Переконаний, що ті войовничі гени нам передалися. Так, вони роками нищилися, але у відповідний момент коріння все одно почало проростати. Це ніби поклик предків, який ти просто не можеш ігнорувати. Феномен! Звичайні люди пішли обороняти землю і воюють не гірше за професійних найманців».

Віктор каже: відколи на війні, болячки навіть не беруть. У таких умовах організм чудово мобілізується і працює, як треба Того дня він був на роботі. За плечима уже мав важкі місяці на Майдані. Дивився в інтернеті чергові новини про ситуацію в країні. Раптом різко підвівся і з усієї сили гепнув кулаком по столу. Заспокоївся лише тоді, коли нарешті опинився в батальйоні серед добровольців. Що таке українська війна? Це коли 22-річний і 50-літній офіцери разом їдуть воювати. Як у козаків.

МІСТО | 57

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

Ніби у раю

Під час другої ротації була справжня війна. Артилерія з обох боків працювала цілодобово. Канонада. Аби вижити, треба було, щоб просто пощастило. Ніби в рулетку граєш. «Про смерть не варто міркувати, – каже Віктор. – Про це нехай думає Бог. А нам краще мислити про життя». Але він був готовий померти. Ще на Майдані. На війну прикарпатець прийшов уже з внутрішньою підготовкою – почувався потенційним смертником. «Все минулося одразу по прибутті на фронт, – продовжує боєць. – Все виявилося значно простіше. На роздуми про страхи більше не було часу. Ми тоді лиш приїхали на позицію вперше в житті, й одразу включився міномет – почався обстріл. Всі позапихалися в бліндаж, як оселедці. А потім звиклося».

Він був готовий померти. Ще на Майдані. На війну прикарпатець прийшов уже з внутрішньою підготовкою – почувався потенційним смертником Напади страху на війні можуть застати бійця геть зненацька. Віктор добре пам’ятає ту ніч. Був сильний обстріл. Він зайшов на «кукушку» (спостережний пункт). У темноті лиш тільки й чутно було, як кулі навколо свистять. «І ось в одну мить я розумію, що не можу вийти з «кукушки» – страх напав, – пригадує чоловік. – Щось на кшталт приступу. Я тоді вже не перший рік воював… Але щось таке

58 | МІСТО

відбувалося, що я не міг опанувати. Перемкнуло – і хоч умри. Варто було лише змусити себе зробити перший крок, а далі ноги самі пішли – і страх кудись розвіявся». Віктор каже, що поступово організм звикає до напруження і віддушину знаходиш у якихось коротких моментах. Наприклад, коли все село, де хати вже давно покинуті, у травні заросло тюльпанами. Дивишся зачаровано і милуєшся. Потім все село в черешнях. Або в абрикосах. Далі – виноград дозріває… «Іноді здавалося, ніби ти десь у раю опинився», – всміхається боєць.

Це надихає

«Головна готовність воювати – це бажання, – замислено каже Віктор. – Несамовите бажання. Ідеологія і віра є найсильнішою зброєю будь-якої армії».

У 2014-му незалежність була над прірвою. І хлопці-патріоти просто зробили свою роботу. Й далі роблять. Оцінки давати і помилки шукати, сидячи вдома на дивані, звісно, легше, але ось тільки реальних масштабів звідти геть не видно. «Я, наприклад, ніколи не критикую генштаб, вище керівництво, – каже Віктор. – Тому що я перебуваю на зовсім іншому рівні. Їм видно значно більші масштаби, вони бачать загальну картину. Тому безглуздо судити, опираючись тільки на власні знання і бачення. Менше треба коментувати. Та й ніде не буває без помилок».

Коли Віктор повертається на цивілку, то ніби потрапляє в інший світ – якийсь такий кволий і розмірений. Не раз, коли йшов одягнений у формі, люди на вулиці просто підходили і обіймали. А якась дівчинка заглянула у самі вічі і промовила: «Дякую». Командир каже: стоятиме на фронті, скільки знадобиться. Батьківщину треба захищати постійно: «Це ж ціла країна, народ… І це неабияк надихає».

МІСТО | 59

НОВІ ГРАНДІОЗНІ ПРОЕКТИ

ВІКНА

ФАСАД

ДВЕРІ

ПЕРИЛА

СХОДИ

алюмінієві вікна, 2-камерні енергозберігаючі склопакети

вентильовані фасади, утеплення мінватою 10 см

броньовані вогнетривкі двері українського виробництва

перила з нержавіючої сталі

гранітні сходи

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ 60 | МІСТО

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 www.mgroup.world

«ПРЕСТИЖ ТАУН» в межах вулиць Вовчинецька та Хмельницького Ліцензія № 201303796 від 19.05.2017

ЄВРОПЕЙСЬКА ЯКІСТЬ ЗА ДОСТУПНИМИ ЦІНАМИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ! (0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

МІСТО | 61

ЖИТТЯ

| ПРАВИЛА

Моветон у бізнес-етикеті Топ-5 настанов від Тамари Марзаганової Наталя Мостова

Досягають успіху ті, у кого є не тільки розумні ідеї, підприємницький хист і креативність, а й знання правил бізнес-етикету. У цьому переконана Тамара Марзаганова – консультантка зі світського та ділового етикету, fashion-порадниця, авторка тренінгів із самопрезентації та стилю, етикету і пластики тіла. Неправильне вітання чи недоречний зовнішній вигляд можуть усе зруйнувати. Фахівець радить, на що слід звернути увагу.

1. Вітання та рукостискання

У ділових стосунках на першому місці завжди стоїть статус, потім – вік, далі – гендерні відмінності. Тому не варто, намагаючись проявити повагу, першим простягати руку для рукостискання своєму безпосередньому керівникові або людині, вищій за статусом, це може бути сприйнято неоднозначно. Варто зазначити, що рукостискання слід супроводжувати зоровим контактом. Також воно повинно бути міцним та впевненим, навіть якщо ви жінка. З правилами вітання все навпаки. За міжнародними стандартами ділового етикету і протоколу, першим вітається молодший за статусом, і тут важливо не переплутати. 62 | МІСТО

ЖИТТЯ

2. Зовнішній вигляд

| ПРАВИЛА

Під час ділової зустрічі ні в якому разі не слід класти смартфон на стіл, навіть екраном донизу. Натомість налаштуйте телефон на беззвучний режим і заховайте або покладіть поруч. Украй неввічливим вважається перериватися на розмови під час зустрічі, це є прямим виявом неповаги у бізнес-етикеті. Також не варто класти на стіл ключі від авто, портмоне, гаманці та будь-які інші предмети.

4. Візитні картки

У діловому етикеті вважається неприйнятним робити акцент на статевій належності. Жінка в бізнесі – це перш за все професіонал, а потім уже – пані, а не навпаки. Щоб чоловік сприймав жінку як ділового партнера, а не милувався красивим вигином її стегна, не рекомендується вбирати надто облягаючий чи відвертий одяг, відкрите взуття на високих підборах, масивні блискучі аксесуари і все те, що відволікатиме учасників робочого процесу від основної мети. Ділова жінка повинна приваблювати партнерів по бізнесу своїм інтелектом, смаком та професійними рисами так само, як і чоловік, і, повірте, тут не буває дрібниць. Це не заклик стати безликою істотою. Дуже важливо завжди залишатися самим собою. Вищим пілотажем вважається, коли ділова жінка може продемонструвати всі свої достоїнства, не виходячи за рамки ділової культури. Щодо чоловіків, то варто зазначити, що класичний офіційний костюм не має бути нудним. По суті, найважливіше – підтримувати баланс між правилами ділового дрес-коду та модою. Не варто старатися видаватися занадто ідеальним, так чоловік ризикує перетворити свій одяг на уніформу і мати шаблонний та непримітний вигляд. Але і з деталями варто бути обережним, в іншому разі чоловік матиме такий вигляд, немов увесь час провів біля дзеркала. «Ні!» браслетам, персням та надто крикливим аксесуарам, які відволікатимуть увагу від суті справи. Також слід бути дуже обережними з принтом у горошок, смужку, гусячі лапки. Не варто поєднувати більш як два узори, відтінки, принти або текстури одягу. Така манера одягатися може викликати настороженість та неповагу до чоловіка. Рекомендується обмежитись основними аксесуарами: елегантний годинник, пара запонок, ремінь, який гарно поєднується із взуттям, та стильні сонцезахисні окуляри.

При обміні візитними картками вважається неприйнятним дістати смартфон, зробити фотографію візитки і повернути її назад власнику або ж недбало закинути в сумочку чи портмоне. Отримавши візитівку, подивіться на неї, затримайте погляд на кілька секунд та вивчіть з обох боків. Ваша візитна картка повинна мати цінність. На її розробку витратили час, гроші та певні зусилля. Тому не варто роздавати її всім направо і наліво. Якщо ж ви вирішили дати свою візитівку співрозмовнику, обов’язково скеруйте картку текстом до людини.

5. Непунктуальність

3. Смартфон на столі Непунктуальних людей у діловому середовищі серйозно не сприймають. Повага до чужого часу та володіння тайм-менеджментом є основою основ у бізнесовому світі. Бути професійним управлінцем або ж харизматичним працівником, який подає великі надії, і при цьому постійно спізнюватися є неприпустимим. З часом буде винесено вердикт: ненадійний, такий, що відстає від ритму сучасного життя, не здатний розставляти пріоритети, з яким не варто будувати довготривалого співробітництва. МІСТО | 63

ЖИТТЯ

| ПОГЛЯД

Вежа за плечем

Лариса Мончак

Наша телевізійна вежа, звісно, не змагається за популярність з іншими вежами. Їй ще далеко до того, аби за її зображенням на листівці безпомилково вгадувалося місто, в якому вона розташована. Кажуть, був у нас випадок, коли якихось горе-емігрантів висадили у Франківську, показали здалеку телевежу, мовляв, все, приїхали, ви в Парижі. І люди повірили. Але, найімовірніше, це напівлегенда-напіванекдот, тому краще сприймати цю байку як жарт. Хоча… Погодьтеся, наша вежа все ж трохи схожа на Ейфелеву. Та й Франківськ…Ні, ще не Париж, але що з того? Фото: Тарас Волошин

64 | МІСТО

ЖИТТЯ

| ПОГЛЯД

Коли я в зовсім ще юному віці оселилася в Івано-Франківську, все для мене попервах було дивним: здавалося б, маленьке місто, якщо порівнювати з Києвом, звідки я приїхала, а чомусь таке заплутане і незрозуміле! Вулички вузькі і не паралельні, провулки короткі і нелогічно розташовані, і все навколо ніби й гарне і миле, але так і норовить зачарувати і проковтнути навік. Одним словом, я боялася загубитися. Але дуже хотілося скоріше вивчити місто, зрозуміти його логіку і розібратися в плутанині вулиць. І поки звикала, знайшла гарний орієнтир – телевізійну вежу. Її було видно майже звідусіль, а оскільки я жила біля пологового будинку, то не варто було хвилюватися: підняла очі, побачила свою вежу-рятівницю – і пішла в її напрямку. А там вже легко зорієнтуватися. От відтоді і полюбила її. Звикла, що вона поряд, як добра подруга. Не дасть загубитися і врятує від паніки. Подовгу дивилася з вікна своєї кімнати і уявляла, як навколо неї шугають персонажі Гоголя і Булгакова. Тоді вона мені здавалася дуже загадковою і трохи містичною, особливо вночі. В юності чомусь завжди хочеться все бачити в містичному сяйві. А зараз вежа така рідна й звична, що навіть не уявляю, як можна було б жити без неї. Вона для мене як серце Франківська, без неї ніяк. І коли в’їжджаєш у місто з боку Тисмениці, навіть інколи захоплює дух – ось вона, струнка красуня, гостинно зустрічає тебе, чекає в нашому особистому… ні, не Парижі… в нашому маленькому, милому, затишному майже Парижі – рідному Івано-Франківську. Коли її освітили вогнями, – вбрали в нову ошатну сукню, – я раділа, мов дитина. Заглядала ввечері у вікно, плескала в долоні, захоплюючись красою своєї подруги і радіючи, що з’явився ще один символ Івано-Франківська. Як завжди, знаходились критики, які казали, що можна було зробити краще, що вежу спотворили, даремно тільки гроші потратили, і взагалі, все навколо погано і телевежа тому приклад. Я такі балачки брала близько до серця, ніби критикували мене особисто, і щиро обурювалася: «Люди! Хіба ви не бачите? Вона ж красуня!» Мені страшенно хотілося, щоб кожен мешканець міста підняв очі й усміхнувся: «Франківськ стає крутим. Файно!» Зараз уже всі звикли до нового вигляду вежі, аж так, що й забули, якою вона була раніше. І впевнена, навіть найзатятіші критики не хотіли б, щоб освітлення забрали або замінили на якесь інше.

МІСТО | 65

ЖИТТЯ

| ПОГЛЯД

Бо вежа таки дійсно красуня. Особливо ввечері, коли засвічує свої вогні. Тоді вона ніби зависає над містом, дбайливо огорнута оксамитовим чорним небом. А як взимку падає густий сніг чи коли небо затягується літньою імлою, вежа просто мов казкова чарівна паличка, що її загубила яка-небудь велетенська фея, поспішаючи у своїх фейських справах. Отак летіла нічним небом, побачила внизу красиве місто, замилувалася – і впустила своє знаряддя праці.

Іноді я уявляю Франківськ із верхівки телевежі. Звідти, напевно, наш невпинний рух вулицями здається мурашником. Нагорі спокійно, час пливе розмірено, день змінює ніч, ніч приходить на зміну дню… А внизу метушня. Бігають заклопотані люди, один за одним снують автобуси, хтось поряд народжується, комусь надівають на палець обручку, університетські аудиторії заповнюють нові студенти, виростають, мов гриби після дощу, будинки, в них заселяються люди, які п’ять разів на тиждень зранку вибігають зі своїх квартир, щоби ввечері повернутися назад… А вежа стоїть, з’єднує місто з хмарами, проводжає у вирій птахів і зустрічає перший сніг, щоранку першою вітається з сонцем і щоночі заглядає в очі зорям… У неї там, нагорі, час тече по-іншому… Моя підліткова звичка досі живе зі мною. Я зовсім не боюся заблудитися, почуваюся в цьому місті як риба в воді, знаю безліч його тріщинок і секретиків. Але, як і колись, часто піднімаю голову, щоби перевірити, чи вежа в полі зору. Щоб завжди мати впевненість, що вона ось тут, за спиною, і, поки я крокую мокрою бруківкою, супроводжує мене венами-вулицями. Звісно, я розумію, що вежа збудована зовсім не для того, щоби бути мені дороговказом. Вона має іншу важливу функцію – забезпечує місто телепокриттям. Завдяки її службі в десятках тисяч домівок люди переглядають телепрограми. Але я цю високу красуню вважаю своєю колєжанкою. Нехай це по-дитячому, але, йдучи, скажімо, по Чорновола, відчуваю у себе за плечем її присутність. І навіть якщо вежу закривають будинки, знаю, що ось-ось вирине її верхівка, націлена в небо. Тому час від часу обертаюся і перепитую поглядом: – Ти тут? І хай там що, відповідь завжди одна: – Я поряд… 66 | МІСТО

На фото: Мельникович Гуцул хуліган Фото: Сергій Горічок

МІСТО | 67

ЖИТТЯ

| КРИТИКА

ТОП-10

проблем Івано-Франківська за версією користувачів Facebook Вікторія Пасайлюк

Івано-Франківськ уже не перший рік називають одним із найкомфортніших міст України. Така собі своєрідна частинка Європи в Карпатах. Сюди приїжджає чимало туристів, щоб помилуватися затишними двориками, вишуканими архітектурними спорудами, насолодитися розкішними краєвидами. Подорожні отримують неабияке задоволення, відпочиваючи тут, а от самі місцеві жителі стверджують, що не все так чудово, як здається на перший погляд.

Фото: Мар’ян Николюк 68 | МІСТО

ЖИТТЯ

кожному місті, в кожній області, в кожному населеному пункті нашої держави є певні проблеми. Це цілком нормально, але в Івано-Франківську їх хоч греблю гати. Принаймні в цьому переконані місцеві жителі, висловлюючи у соціальних мережах свою позицію стосовно благоустрою міста. За їхніми словами, у Франківську незліченна кількість проблем, які вимагають негайного вирішення. І про ці негаразди неодмінно потрібно зробити допис у мережі. Саме тому редакція журналу «МІСТО» вирішила скласти ТОП найважливіших проблем Івано-Франківська і з компетентними людьми остаточно з’ясувати, які з них є справді суттєвими і потребують вирішення, а які – лише витвір бурхливої фантазії «диванних критиків».

ПРОБЛЕМА №10. Продукція з «сюрпризами»

Тенденцією 2018-го року стало постити в інтернеті фото товарів із супермаркетів, у яких вийшов термін придатності, або ж страв із «сюрпризами» з місцевих закладів харчування. Під «сюрпризами» мається на увазі продукція, в якій присутня різноманітна комашня, а то й гірше. Цукерки з хробаками, салат «Цезар» з равликом, дротик у випічці – це ще далеко не всі прикрощі, з якими час від часу зіштовхуються франківці. Такі новини журналісти інтернет-видання «mi100. info» іронічно зараховують до рубрики «Делікатес». Бо ж випадків, коли містяни знаходять у продукції магазинів такі собі бонуси, дедалі більшає. А може, просто зараз ніхто про це не мовчить? Схожі пости коментатори здебільшого сприймають дуже саркастично і майже в один голос твердять, що то «бонус» від торгової марки. Однак також знаходиться і багато невдоволених, що цілком природно.

Хто має це контролювати та перевіряти торгові центри й заклади харчування, журналісти «МІСТА» розпитали у начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області Романа Гурського. «Проводити планові перевірки мережевих закладів та торгових точок ми не маємо юридичного права. А позапланові перевірки здійснюються лише за зверненням фізичних осіб. Звертаються до нас з цього питання часто».

| КРИТИКА

ПРОБЛЕМА №9. Все, що стосується паркування

Не менш гострою проблемою Івано-Франківська вже не перший рік є паркування автомобілів. Відповідальні за це структури намагаються вирішити її – впорядковують паркінги та декларують створення нових. Темі паркування в мережі присвячено чимало дописів від франківців та франківок. «Місто для людей чи місто для машин?» – запитують деякі з них у своїх публікаціях. До проблеми паркування в історичній частині міста звертався не один житель обласного центру. Зокрема, в місцевих групах чимало постів про це явище поблизу івано-франківської ратуші. А боротьба за територію біля площі Ринок ведеться вже кілька років. Пішоходи наполягають віддати цю ділянку їм, але й для водіїв це ласий шматок.

Проблема паркування в місті навіть призвела до появи нової категорії людей в Івано-Франківську – «авторагулів». Дописів на цю тему в мережі можна знайти безліч, але, незважаючи на постійну критику в місцевих групах, паркування у невстановленому місці – поширене явище. Як бачить ситуацію з паркуванням в Івано-Франківську начальник управління транспорту та зв’язку Олег Ганчак, дізнавалися журналісти «МІСТА». «Сьогодні в місті паркувальних місць, звісно, недостатньо, але ми активно працюємо над цією проблемою. Зараз на погодженні в поліції Паспорти автостоянок. Це додатково систематизує і впорядкує цей напрямок роботи. Окрім того, аби ретельніше контролювати цю ситуацію, ми подали пропозицію в міську раду найняти інспекторів з паркування, які займатимуться впорядкуванням паркування, контролюватимуть ситуацію на стоянках та вказуватимуть на порушників».

ПРОБЛЕМА №8. Обережно – балкони!

До резонансних проблем Івано-Франківська місцеві активісти зараховують також руйнування фасадів старих будинків. За останній рік це явище стало дуже поширеним, а сама тема нищення пам’яток архітектури болюча не тільки для поціновувачів історичної спадщини міста, але й для тих, хто просто хоче вціліти у «балконопаді». Фото з карнизами та балконами, що обвалюються, в мережі постять мало не щодня. Найбільшого розголосу та обурення серед МІСТО | 69

ЖИТТЯ

| КРИТИКА

франківців набрала новина про балкон, що обвалився разом із 87-літньою жінкою влітку минулого року. Пенсіонерка згодом померла в лікарні, а містяни у цьому звинувачували місцеву владу.

Хто має нести відповідальність за подібні ситуації та яка зараз загалом картина зі старими балконами й карнизами в Івано-Франківську, «МІСТО» дізнавалося в Ореста Кошика, директора департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини. «На 2019 рік виділені кошти в рамках Програми охорони культурної спадщини на 2019-21 роки. Промоніторили ситуацію із фасадами будинків і найперше будемо направляти ці кошти на реставраційні роботи елементів фасадів, в тому числі і балконів. Хотів би ще наголосити на тому, що згідно із законодавством власники приміщень у пам’ятках архітектури теж несуть відповідальність за збереження пам’ятки архітектури в належному стані. Кожен будинок має своїх власників та управителів, і насамперед вони відповідальні за своє майно та за його збереження».

но-Франківськ. Люди переконані, що місто повинне мати більш доглянутий вигляд. А для цього потрібно цивілізовано впорядкувати місця для торгівлі.

Про те, як місцеві органи влади ведуть боротьбу зі стихійною торгівлею, журналістам «МІСТА» розповів Мирослав Федорків, начальник управління комунальної політики департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою. «Проблема стихійної торгівлі в місті насправді дуже давня, і викорінити її непросто. Але все ж силами працівників інспекції з благоустрою ми намагаємось обмежувати випадки несанкціонованої торгівлі та не допускати появи нових місць торгівлі «з землі». На злісних порушників правил торгівлі інспектори складають протоколи. Проте слід визнати, що це точкові заходи, а проблему потрібно вирішувати комплексно. Адже для багатьох людей продаж продуктів, вирощених у домашньому господарстві, є однією з небагатьох статей доходу в сімейному бюджеті, особливо коли мова йде про людей пенсійного віку. Ми переконані, що заборонити таке явище практично неможливо. Його можна лише впорядкувати, тобто надати людям можливість продавати свої продукти в цивілізованих умовах на локальних міні-ринках, які в багатьох країнах Європи називаються Local Market. Перша спроба облаштувати такий міні-базарчик була реалізована на вул. Гетьмана Мазепи, 177. Також ми маємо намір вивчати досвід інших країн Європи та окремих українських міст у цьому питанні, щоб знайти вирішення проблеми для Івано-Франківська».

ПРОБЛЕМА №6. Розподілення місцевого бюджету

ПРОБЛЕМА №7. Стихійна торгівля в місті

До питання масової торгівлі у невстановлених місцях повертаються знову і знову, проте думки «мережевих активістів» часто розходяться. Одні вважають, що кожен виживає, як може, а торгівля для багатьох – єдиний варіант хоч якось прогодувати себе та свою родину. Інша сторона вказує на те, що стихійна торгівля не тільки заважає місцевим жителям, але й суттєво псує враження туристів про Іва70 | МІСТО

За словами «диванних експертів», ще однією важливою проблемою міста є неправильне розподілення бюджету органами місцевої влади. Найбільш дискусійною стала ідея мера встановити пам’ятник жабі. А ще в мережі точилися жваві суперечки стосовно новорічних арок вартістю 3 млн грн, що були встановлені на Стометрівці взимку. Зауважимо, що виграти тендер на закупівлю світлодіодної арки вдалося не з першого разу. Тільки четверта спроба викупити ілюмінацію завершилася вдало. На думку дописувачів, ці кошти можна було вкласти в ремонти доріг, але до цієї теми дійде черга пізніше… Наскільки це забаганки міської ради, «МІСТО» дізнавалося у голови «Антикорупційної платформи» Христини Зелінської.

ЖИТТЯ

«Справді, в соцмережах можна знайти чимало критичних постів щодо розподілу коштів бюджету міста. Мовляв, замість придбання арок чи встановлення пам’ятника жабі краще витрачати гроші на благоустрій міста. Якщо аналізувати видаткову частину бюджету розвитку, то міська рада таки закладає левову частку коштів на благоустрій міста, будівництво та поповнення статутних капіталів комунальних підприємств. Наприклад, бюджет розвитку Івано-Франківська на 2019-й передбачає витрати на благоустрій в розмірі 149,2 млн грн. Про це не слід забувати і стежити, чи часом підрядник не асфальтує дорогу у сніг, чи виконує вчасно роботи тощо. Звичайно, придбання пам’ятника жабі – непріоритетна витрата взагалі. Але, зрештою, для того, аби франківці могли більше вирішувати, як і на що витрачати бюджетні кошти, правильніше було б, якби міська рада закладала на майбутнє в рази більшу частину коштів для «бюджету участі». Відтак це збільшить шанси мешканців задовольняти свої поточні спільні потреби та ще більше залучатися до розподілу витрат».

ПРОБЛЕМА №5. Водії-грубіяни

Маршрутки, тролейбуси та водії комунального транспорту – ще одна гаряча тема. У Facebook знаходимо постійні скарги на стан транспорту і графік його руху. Пасажири описують, як неодноразово добиралися до пункту призначення в «зручності та комфорті», а деякі й «каталися просто неба».

Найбільше обурення у франківців викликає поведінка водіїв. У групах Facebook є безліч постів про те, як водії маршруток чи тролейбусів грубіянять пасажирам. Ба більше – деколи навіть виганяють з транспорту. Так, в одному з дописів ширилась історія про водія «пижика», що вигнав дитину, бо та не мала при собі учнівського квитка. І, судячи зі схожих публікацій, такі випадки не поодинокі. Дехто з дописувачів «передавав пристрасний привіт водію однієї з міських маршруток, який вирішив закінчити свій маршрут о 19:22, не попереджаючи про це пасажирів».

| КРИТИКА

ПРОБЛЕМА №4. Сміття й сміттєві баки

До теми забруднення Франківська та сміття дописувачі повертаються знову і знову. Проблема має багато аспектів. Когось турбує сортування сміття, хтось чекає, коли поставлять нові урни на певній території, дехто вважає найбільшими винуватцями засмічення міста самих мешканців.

Бували випадки, коли користувачі соціальних мереж двічі, а то й тричі писали пости про сміття на певній ділянці, на які, проте, не було жодної реакції. Також бачимо, що проблема прибирання сміття стосується не тільки зупинок громадського транспорту та околиць – публікації у Facebook свідчать про те, що гори сміття можна побачити і в середмісті. Найбільше це помітно під час свят, зокрема в новорічну ніч. Директор КП «Муніципальна дорожня компанія» на своїй сторінці у соціальній мережі публікував світлини, на яких зображено все, що залишилось після новорічного концерту. Працівникам довелося зібрати причіп сміття, яке після святкування люди покинули на майдані. Буває, дописувачі намагаються спрямувати на шлях істинний людей, які викидають сміття у недозволених місцях. Наскільки дієві такі пости, ми дізнавалися у директора департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Михайла Смушака.

«За останні два-три роки в місті додатково на різних локаціях встановили до півтисячі нових урн. Щодо зупинок, то основні з них прибирає управління транспорту і зв’язку. Якщо на зупинці є МАФ, то його власник зобов’язаний прибирати в межах зупинки. А щодо сміття поза урнами – його ж хтось викидає? Проблема не в наявності урн, а в наявності совісті і відповідальності. Вихована і відповідальна людина ніколи не дозволить собі викинути сміття у невстановленому місці».

ПРОБЛЕМА №3. Роми й безхатьки

Як на таку поведінку водіїв реагують відповідні структури, «МІСТО» дізнавалося в начальника управління транспорту та зв’язку Олега Ганчака.

«Ситуація з водіями-порушниками активно контролюється. Щодо порушників ми вдаємося до різного роду заходів та покарань: догани, адміністративні стягнення водіям, штрафи перевізникам, що порушують морально-етичні норми, а також звільнення». МІСТО | 71

ЖИТТЯ

| КРИТИКА

Роми, безхатьки, роми-безхатьки – ще одна з актуальних тем для дискусій, а отже, є й проблемою всього Івано-Франківська. Роми – не завжди безхатьки, а безхатьки – не завжди роми. Але є в них дещо спільне – днями вештатися містом та випрошувати кошти на їжу, пляшку чи операцію. І все б нічого, якби не одне «але» – серед них величезна кількість шахраїв. Про це неодноразово розповідали «детективи Facebook», викладаючи фото- та навіть відеодокази. Тегнути відповідні структури «диванні активісти» не забувають. Журналісти «МІСТА» вже неодноразово зверталися до проблеми як ромів у місті, так і безхатьків, і досліджували їх з різних точок зору. Жебраків найрізноманітніших національностей з фіктивними документами щодня викривають також працівники «Муніципальної варти» Івано-Франківська.

комісії. Аналогічно ми намагаємося восени боротися зі спалюванням сухого листя. Хоча насправді у цих випадках потрібно проводити роз’яснювальну роботу, соціальні акції та створювати соціальну рекламу для того, щоб пояснити людям згубність таких дій».

ПРОБЛЕМА №1. Дороги, дороги і ще раз дороги

Яка ситуація сьогодні, ми розпитали у начальника відділу екологічної безпеки «Муніципальної варти» Антона Макойди. «Жебраків та ромів на території міста велика кількість. Відповідальності за жебракування немає. Але працівники «Муніципальної варти» систематично проводять профілактичні бесіди з особами, які жебракують».

ПРОБЛЕМА №2. Спалювання листя

Проблема наче вже така поширена, заїжджена, обговорювана, здавалось би, вже нуднувата, але ж ні…Місцеві користувачі соціальних мереж знову і знову повертаються до теми доріг.

Якщо спочатку містяни серйозно описували цю проблему, вимагали пояснень та просили франківську владу вирішувати питання з дорогами, то зараз вже дедалі більше іронічних й саркастичних публікацій.

Масове спалювання сухої трави в Івано-Франківську – це сезонна проблема. З нею переважно зіштовхуються восени та навесні, коли господарі готують земельні ділянки до зими та прибирають територію після того, як зійде сніг.

Люди звикли палити суху траву і часто навіть не замислюються над тим, якої шкоди це може завдати здоров’ю. Якщо більша частина населення вже давно вдається до утилізації залишків рослинності, то ще знаходяться й такі, що активно застосовують дідівські методи. Крім того, це головна їхня відмовка на усі зауваження. Більшість франківських користувачів соціальної мережі Facebook за те, щоб листя переробляти на добриво. Про це свідчать неодноразові опитування та пости в місцевих групах. Особливо скаржаться жителі з хронічними захворюваннями, зокрема з астмою. Однак знаходяться такі собі ревні ґазди, які не зважають ні на масові скарги в мережі, ні на органи влади.

Як вирішується ця проблема в місті, нам розповів Мирослав Федорків, начальник управління комунальної політики департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою. «Щодо проблеми спалювання трави – інспектори за можливості складають протоколи, за наслідками яких порушники отримують штрафи на адмін72 | МІСТО

Хтось висуває свої пропозиції стосовно ремонту доріг, бо знає, як правильно і як краще. У деяких публікаціях люди дякують за вчасно «розчищені» дороги взимку, а хтось ямковий ремонт на пасічнянському мості називає «сучасними нанотехнологіями». Зустрічаються й пости такого типу: «М-м-м, походу рили і щось пішло не так».

Щоб задовольнити допитливість наших читачів, ми звернулися до Михайла Смушака, директора департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою, за коментарем про ситуацію на дорогах. «На багатьох вулицях міста після зимового періоду є чимало ям, які подекуди глибокі. Щоб забезпечити проїзд, їх оперативно заробляють холодним асфальтобетоном. Це єдиний матеріал, яким можна працювати при низьких температурах, які ми мали взимку. При цьому така забивка холодним асфальтом – це тимчасовий захід, щоб забезпечити проїзд. До шести місяців. Далі потрібно переробляти плановим поточним ремонтом. Чому на багатьох вулицях у нас ями після зими? Тому, що кожна вулиця має певний міжремонтний термін – 10-15 років. Тобто ми провели капітальний ремонт вулиці, за 10 років має бути новий капітальний ремонт. А у нас є деякі вулиці, які не ремонтували близько 40 років. А капітальні ремонти своєчасно не проводяться, бо немає грошей. Максимум, на що є кошти, – це на заробляння ям. Цього року департамент планує завершити ремонт вул. Гетьмана Мазепи, але тільки від Довженка до Гординського. До центру грошей уже немає. Також є дві маленькі вулички в середмісті – Крушельницької і Курбаса. А ще – вулиця Івана-Павла ІІ».

Коли пісна страва = смачна:

ЛАУНЖ-БАР «KALE»

знайомить із новинками меню Великий піст – це завжди певні випробування, які ведуть до позитивних змін. Це час переосмислення й очищення. Ресторан «KALE» поважає традиції і право кожного на дотримання посту, тому вводить окреме оновлене меню: з 14 березня до 30 квітня ми зустрічаємо своїх гостей корисними пісними стравами, які подарують відчуття легкості, бадьорості і ситості! Для тих, хто думає, що їжа під час Великого посту одноманітна, шеф-кухар «KALE» разом зі своєю командою підготували страви, які доведуть протилежне. Ми розробили унікальні і неймовірно різноманітні кулінарні новинки, спробувавши які, ви переконаєтеся у тому, що піст – це насправді смачно! А насолодитися сповна пісними стравами ви зможете в одному з трьох залів закладу! Вони повністю відокремлені один від одного, що створює максимум зручностей для всіх гостей «KALE». Час у веселій компанії друзів чи тихий вечір у колі сім’ї – у нас буде комфортно з будь-якої нагоди! Раді вас вітати!

м. Івано-Франківськ, вул. Низова, 3, тел.: (099) 610 60 12; (068) 510 50 18 /kale lounge bar /kaleloungebar

МІСТО | 73

ЖИТТЯ

| ВИВОБНИЦТВО

«Ґудвеллі Україна» та бджолярі Прикарпаття уклали меморандум про співпрацю В Івано-Франківській ОДА представники потужного агоровиробника - компанії «Ґудвеллі Україна», обласного і районних органів влади та бджолярі обговорили необхідність злагодженої взаємодії між усіма, хто має стосунок до роботи в полі, та підписали документ про співпрацю.

74 | МІСТО

ЖИТТЯ

Під час зустрічі виступили заступник директора департаменту агропромислового розвитку, начальник управління економіки та тваринництва Івано-Франківської ОДА Степан Вінтонович, начальники відділів агропромислового розвитку Галицької РДА Володимир Бакалярчик і Калуської РДА Галина Матківська, голови ГО «Спілка пасічників Прикарпаття» Іван Юсько, Галицької спілки пасічників Роман Бобик, ГО «Спілка пасічників Калущини» Микола Шевчук, директор з питань розвитку та комунікації ТзОВ «Ґудвеллі Україна» Любов Богачевська, керівник відділу рослинництва цієї компанії Нільс Єнсен та інші. Любов Богачевська у своєму виступі наголосила на готовності ТзОВ «Ґудвеллі Україна» дотримуватися принципу соціальної відповідальності перед зацікавленими сторонами: і громадами, і пасічниками – не на словах, а на ділі, конкретними щоденними справами:

«На теренах Прикарпаття наша компанія працює більше 15 років. За цей час ми неодноразово доводили, що соціальна відповідальність «Ґудвеллі Україна» – це не один-два благодійні проекти на рік, а системна та послідовна робота кожного дня. Тому, усвідомлюючи свою відповідальність перед іншими, зокрема й перед бджолярами, зобов’язуємося вести відповідальне бізнес-виробництво і з повагою ставитися до їхньої роботи. Підписавши цей меморандум, ми робимо вагомий крок до координації наших дій у майбутньому». Керівник відділу рослинництва «Ґудвеллі Україна» Нільс Єнсен підкреслив важливість цієї події для налагодження конструктивного діалогу: «Розпочавши процес співпраці, ми демонструємо повагу один до одного, бажання зрозуміти потреби усіх сторін, що працюють у полях. Це дуже позитивний процес та початок конструктивного спілкування».

| ВИВОБНИЦТВО

Після урочистого підписання документа учасники заходу висловили сподівання, що ця ініціатива не обмежиться вищевказаними сторонами, а стане добрим прикладом для інших та пошириться на територію всієї області.

Окрім підписання меморандуму, компанія «Ґудвеллі Україна» впродовж минулих років розробила та впровадила інші форми співпраці з бджолярами. Зокрема, стала одним із спонсорів фестивалю «Меди Прикарпаття», котрий проводить ГО «Спілка пасічників Прикарпаття», та брала активну участь в інших заходах спілки. Також для бджолярів з ГО «Галицька спілка пасічників» компанія «Гудвеллі» організувала навчальні семінари і підтримала реалізацію проекту «Збереження та покращення генофонду аборигенної Карпатської породи бджіл в Галицькому районі». «Ґудвеллі Україна» такою ж мірою співпрацює і з незареєстрованими пасічниками, які не є членами спілок, запрошуючи їх до участі в навчальних семінарах та інших заходах. На Калущині ініційовано створення громадського об’єднання пасічників. Тож робота у цьому напрямку триває.

Калуський район, село Копанки, вул. Лісова, 1 «Goodvalley Ukraine» Калуш, A/C 81, Івано-Франківська обл. 77300, UA Україна e-mail: ukraine@goodvalley.com тел.: (0472) 6 24 15 МІСТО | 75

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

Країна, що не забувається Наталя Мостова

Поїздка в Ізраїль кілька років тому стала подарунком, який Віктор Анушкевичус презентував дружині: вона давно мріяла побувати в цій країні. Тим паче видалася прекрасна нагода – 30-ліття подружнього життя. До речі, під час мандрівки пара й обвінчалася – у Кані Галілейській, там, де Ісус Христос здійснив своє перше чудо, перетворивши воду на вино.

Довідка

Віктор Анушкевичус – екс-мер Івано-Франківська. 56 років. Одружений, батько трьох синів і дідусь двох онуків. 76 | МІСТО

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

Пам’ятаю до дрібниць

Поїздку в Ізраїль я пам’ятаю до дрібниць, таке просто не забувається. За тиждень вдалося побувати скрізь. Тим паче я вже добре знав історію Ізраїлю, також переглянув чудесний фільм «Ісус з Назарета» Франко Дзефиреллі. Стрічка один в один знята за Біблією, добре показана філософія християнства – всім рекомендую.

Неймовірне місце – Гора Блаженств, що на березі Галілейського моря. Саме там Ісус обрав дванадцять своїх апостолів і виголосив Нагірну проповідь У нас був чудесний керівник групи, виходець із Києва, він один із п’яти гідів з пострадянського простору, який розмовляє українською. Всі екскурсії були виключно нашою мовою. Крім того, з початком війни на Донбасі гід дотримується принципової позиції – якщо приїжджає туристична

група з України, він проводить свою програму лише українською мовою.

Назарет, Вифлеєм, Єрусалим… Це міста, які, мабуть, варто побачити кожному. У багатьох місцях були особливі внутрішні трансформації. Наприклад, у храмі Різдва Христового, що у Вифлеємі. Там відчувався сильний внутрішній трепет завдяки лише самій атмосфері.

Інше неймовірне місце – Гора Блаженств, що на березі Галілейського моря. Саме там Ісус обрав дванадцять своїх апостолів і виголосив Нагірну проповідь. У 1937 році тут побудували католицький храм на честь Заповідей блаженств. Він має восьмикутну форму, всередині церкви у верхній частині розташовані вісім вітра-

жів, на яких латиною написані вісім блаженств. Прекрасний краєвид на Галілейське море можна спостерігати з відкритої галереї церкви. Під час літургії я там відчув незвичайне умиротворення, не хотілося більше нікуди йти.

Також мене вразила синагога в Капернаумі, так звана «Біла синагога», споруджена у IV ст. н. е., – єдине місце Капернаума, що згадується в Євангелії. До наших днів від синагоги збереглися лише руїни. Пам’ятаю, як під час відвідування тієї синагоги гід сказав: «Шановні пані та панове, вдумайтеся, ви зараз стоїте на підлозі, по якій ходив Ісус. Це автентична підлога». До речі, у Капернаумі збереглися руїни будинку апостола Петра, в якого Ісус гостював. Христос

МІСТО | 77

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

провів у цьому місті більшу частину свого місіонерського життя. Одного разу, перебуваючи в Капернаумі, Ісус сказав: «А ти, Капернауме, що «до неба піднісся, – аж до аду ти зійдеш. Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день». Його пророцтва збулися: сьогодні міста Капернаум не існує. Його було дощенту зруйновано під час Іудейської війни (І ст. н. е.), і після того місто так і не відродилося. Вже майже дві тисячі років Капернаум лежить у руїнах.

У Гетсиманському саду є Церква Всіх Націй, котру побудували на фінансування всіх християнських країн, окрім Росії Гарні відчуття були і на горі Фавор. Її схили поросли вічнозеленими дубами, оливами, акацією, ліщиною, олеандром, кущами диких троянд і жасмину. Одна з ключових євангельських подій відбулася саме тут. На горі Фавор Ісус Христос постав перед трьома учнями у всій своїй божественній славі. У Гетсиманському саду є Церква Всіх Націй, котру побудували на фінансування всіх християнських країн, окрім Росії.

Приємний маркетинг

Гарний випадок трапився, коли ми були на території Палестинської автономії. Всі учасники нашої групи були вдягнені у вишивані сорочки, в руках – українські прапори. Коли ми йшли до храму Різдва Господнього, місцеві мусульмани на всю вулицю увімкнули… український гімн. Крім того, якийсь палестинець навіть спромігся вимовити: «Слава Україні!», а інший: «Путіну капут!» Так, я розумію, що це потужний маркетинговий хід, але ж як приємно було. До речі, мав там нагоду поспілкуватися з одним арабом у готелі. Він належить до категорії не войовничих. Чоловік сказав дуже цікаву фразу про те,

78 | МІСТО

що дуже багато місцевих конфліктів приносяться ззовні. Він вважає, що жар війни, що постійно тліє в Ізраїлі, час від часу спалахує саме через зовнішні чинники. А войовничі євреї і палестинці слугують лише інструментом. Інший місцевий житель розповідав мені, що євреї і араби на війні навчилися гроші заробляти. Мовляв, сторони заздалегідь домовляються, коли стрілятимуть одне по одному. А потім країни-донори зразу ж гроші платять.

«Може, я просто старію»

Побувати на Святій Землі я раджу навіть атеїстам. Їм це буде корисно з погляду філософії. Просто порозважати. Усі релігії ніби різняться між собою, але філософська основа у них спільна. Та й з пізнавального боку Ізраїль неймовірно цікавий, адже це багатовікова історія багатьох народів. Останнім часом усе частіше ловлю себе на думці, що моя віра укріпилася. До прикладу, тепер я щовечора молюся – відчуваю таку внутрішню потребу. Не знаю, пов’язано це з поїздкою до Ізраїлю чи я просто старію.

Смачні новинки весни: від закусок до десерту

Апгрейд мережі закладів «Легенда» Улюблена мережа закладів франківців «Легенда» тішить своїх гостей кулінарними апгрейдами, які вражають унікальним смаком. Від основних страв і закусок до десерту й ексклюзивного сорту кави — знайомимо з новинками!

Шніцель із телячої або свинячої вирізки під соусом

Десерт «Французький поцілунок»

Хрустка зовні і соковита всередині, ця страва не залишить осторонь навіть найвибагливішого гурмана. Подаємо м’ясо з різними гарнірами, а готуємо виключно з-під ножа.

Ніжні маренги з кремом із маскарпоне та фруктами — новий десерт ресторану «ЛегендаЦентр», легкість якого нагадує про літо. Стане ідеальним завершенням вашої вишуканої вечері.

Мідії під сиром пармезан

Запашна новинка всіх закладів «Легенда» — кава Columbia Supremo Santa Sofia (100% арабіка) — чудово бадьорить і надихає на втілення усіх сміливих ідей!

Тепер щодня до 15:00 ви зможете насолодитися у нас філіжанкою кави, придбавши її зі знижкою 50%.

ЗАПРОШУЄМО СКУШТУВАТИ НОВИНКИ НАШОГО МЕНЮ ТА ОБРАТИ СВОЇХ ФАВОРИТІВ BON APPETIT! Мідії — це вже делікатес, а якщо вони подані з найсмачнішим із сирів, їхній смак неможливо забути! Скуштувати новинку як удвох, так і великою компанією можна у «Легенді-Паб».

«Легенда Центр» – площа Ринок, 18а, тел.: (050) 338 25 38, «Легенда» – вул. Івасюка, 25, тел.: (050) 373 90 24, «Легенда Паб» – вул. Незалежності, 34а, тел.: (050) 378 83 00. МІСТО | 79

ЗДОРОВ’Я

| УСПІХ

Наталія Гейко:

«Оптика Твого Міста» – це справа мого життя»

Потрібно продіагностувати зір, підібрати гарну оправу чи модні сонцезахисні окуляри? «Оптика Твого Міста» – це той заклад, де про здоров’я очей, найновіші методики лікування та тренди сезону знають усе. Але про роботу сьогодні ні слова. У наших постійних партнерів – ювілей! Час піднести келих шампанського та згадати, якими були ці десять років становлення. Про злети та падіння, підтримку на непростому шляху та згуртовану команду однодумців дізнавалися в ідейного натхненника та власниці мережі салонів оптик, Наталії Гейко.

80 | МІСТО

ЗДОРОВ’Я

| УСПІХ

«Оптиці Твого Міста» – 10 років. Це солідний термін, який дає чудову нагоду призупинитися та, озирнувшись назад, оцінити, скільки за цей час зроблено. Чим пишаєтеся найбільше?

Якщо все починалося зі звичайного підбору окулярів, обстеження зору, підбору контактної корекції та придбання сонцезахисних окулярів, то сьогодні ми вже вийшли на якісно інший рівень. Крім того, що проводимо повний розширений офтальмологічний огляд з подальшим лікуванням, також використовуємо сучасні методи діагностики внутрішніх структур ока – оптичну когерентну томографію (ОСТ), яка дає можливість виявити ураження сітківки та зорового нерва на структурному рівні й виявити ранні прояви патологій ока. «Оптика Твого Міста» – єдиний приватний заклад в місті, який проводить очне протезування. Ще однією новинкою у нас є перший приватний глаукомний кабінет в області, обстеження в якому дозволяють виявити глаукому на ранніх стадіях.

За десять років ми виросли та досягнули немалих висот. Два роки тому був проведений ребрендинг компанії зі зміною назви. І зупинятися на цьому абсолютно не збираємося. Лише набирати обертів. Особливо продуктивними в плані розвитку були минулі кілька років, коли кожні 5-6 місяців ми впроваджували нові проекти. Тож якщо підсумувати, то у нас багато результатів роботи, якими пишаюся. Найбільше тим, що здійснилася моя давня мрія - «Оптика Твого Міста» стала ліцензованим закладом з правом на медичну практику, де ми проводимо діагностику та лікування. А ще у 2018-му ви розширилися – стали мережею…

Так, відкрили ще один заклад у Коломиї. Там надаємо такий же об’єм послуг, як в Івано-Франківську: повний розширений офтальмологічний огляд з підбором окулярів та лікуванням. Окрім того, проводимо дитяче апаратне плеоптичне лікування. У Коломиї також ведуть прийом лікарі вищої категорії. У планах на майбутнє ще багато нових проектів та відкриття нових оптик в інших містах. Знаю, що велику увагу приділяєте технічному оснащенню своїх закладів. На якому устаткуванні

працюють фахівці «Оптики Твого Міста»?

Одна з суттєвих преваг нашої мережі в тому, що ми працюємо на новітньому обладнанні. Для того, щоб йти у ногу з часом, постійно оновлюємо та доповнюємо устаткування, апарати для діагностики та лікування зору, співпрацюючи з провідними виробниками у цій сфері. Працюємо над тим, щоб людина, прийшовши до нас, могла отримати повний спектр послуг у цій сфері, без довгих очікувань у загальних чергах у поліклініках чи лікарнях. Зараз «Оптика Твого Міста» – безперечний лідер. А пригадуєте, як усе починалося? Як народилася сама ідея? Почалося все з мрії (посміхається). Мені завжди хотілося мати власну справу. А оскільки найбільшою моєю пристрастю завжди були окуляри, вирішила обрати саме цей напрям і народилася ідея створити оптику. Починали зовсім маленьким колективом. Не скажу, що було легко та просто, але тоді, на початковому етапі, мене дуже підтримала моя родина, за що я їй безмежно вдячна. Не боялися ризикувати? За ці роки однозначно були і складні моменти. Що не давало скласти руки, розчаруватися? За десять років пережили чимало випробувань: і стрибки валюти, і епідемію грипу, коли покупці не ходили в магазини, і революцію, і війну. Найбільша моя опора у житті тоді й зараз – це мої батьки, які мене підтримують з перших кроків на цьому

шляху. А ще мій великий мотиватор - це мій колектив, який не втомлюється дивувати. Це професіонали, з якими приємно мати справу, люди, які надихають. Вони завжди сповнені ідей та готові разом працювати для їх втілення. Сміливо можу сказати, що ми команда, яка дивиться в одному напрямку. І саме завдяки цьому отримуємо ті якісні результати, які маємо зараз. Переконана, якщо кожен буде думати лише про себе, дбати про свої інтереси, то діла не буде. Запорука успіху в нашій справі – ефективна командна гра! За якими критеріями підбираєте працівників? Що головніше: професійні чи людські якості?

Як вже казала, у нас працюють чудові офтальмологи – всі лікарі вищої категорії, які є справжніми професіоналами своєї справи. Що стосується консультантів, які першими починають спілкування з клієнтом, то тут для мене визначальними факторами є комунікабельність, відкритість, чесність та бажання розвиватися. Наявність чи відсутність досвіду - не є вирішальним аргументом. Якщо бачу в кандидата бажання працювати, ентузіазм, я готова йому сприяти. Ми всього навчаємо, допомагаємо освоїти професію. Що для Вас принципове у роботі?

Вважаю, що ключовий аспект у будь-якій сфері обслуговування, зокрема і в нашій, – це сервіс, уважне та ввічливе ставлення до людини. Тому головний акцент робимо на високу якість обслуговування та лікування. Переконана, що задоволений клієнт обов’язково повернеться до нас знову. МІСТО | 81

ЗДОРОВ’Я

| УСПІХ смак та гаманець. Ми охоплюємо усі сегменти та маємо що запропонувати широкому колу споживачів. У нас є оправи вартістю від 100 гривень для тих, у кого обмежений бюджет, і ексклюзивні оправи відомих брендів. Тож підібрати окуляри у нас зможе кожен. Вибір великий. А для постійних клієнтів завжди робимо приємні знижки! У Вас у кабінеті багато відзнак, нагород. Ви активно берете участь у модних подіях нашого міста, а от свою благодійну діяльність не надто афішуєте. Чому?

Лікарський склад оптики в м. Івано-Франківськ Лікарський склад оптики в м. Коломия

Справді, ми беремо участь у заходах різного масштабу та спрямування. Це і медична сфера: симпозіуми, конгреси та навчальні семінари для лікарів, - та зовсім інший напрямок - благодійні акції, фешн-події, де представляємо нові колекції сезону. Що стосується благодійності, я прихильник біблійної мудрості «Нехай ліва рука твоя не знає, що робить права». Такими речами не хвалимося. Але лікарі міських та районних лікарень знають, що в «Оптиці Твого Міста» лікуємо та безкоштовно виготовляємо окуляри для учасників АТО, дітей з малозабезпечених та багатодітних сімей, дітей-сиріт. Також у нас є добра традиція співпраці з дитячими будинками: проводимо обстеження їхніх вихованців та у разі необхідності робимо окуляри.

Ще я прихильник чесних та довірливих стосунків з клієнтом. Якщо людина замовляє німецькі лінзи, то вона може бути впевнена, що отримає німецькі. Коли обирає брендову оправу, то це оригінальна річ з усіма відповідними сертифікатами. Авторитет та імідж «Оптики Твого Міста» напрацьовані роками копіткої праці. І ніколи не буду цим ризикувати. Люди нам довіряють, і ми це цінуємо. У нас працюють висококласні спеціалісти, які несуть відповідальність за призначене лікування. Плюс дуже широкий асортимент послуг.

Назвіть, будь ласка, хоча б одне з основних правил, яким керуєтеся як керівник? Якщо в нас на даний час немає того, що потрібно клієнту, то цей запит ми характеризуємо як втрачений продаж. У подальшому ми ретельно відслідковуємо такі 82 | МІСТО

ситуації та працюємо над тим, щоб у нас завжди було що запропонувати клієнту, навіть найбільш вибагливому. Минулого року на грандіозному святкуванні річниці «Оптики Твого Міста» зібралося близько двох сотень людей. Це все ваші постійні клієнти?

Насправді постійних клієнтів у нас ще більше. За десяток років ми здобули довіру багатьох іванофранківців, за цей час добре вивчили їхні смаки та вподобання. Коли я відвідую виставки, підбираючи нові колекції, можу доволі точно передбачити, кому з клієнтів сподобається та чи інша модель. І це дуже приємно. На якого клієнта орієнтуєтеся?

Асортимент «Оптики Твого Міста» розрахований на будь-який

Про плани на майбутнє теж волієте не говорити?

Так, і не тому, що забобонна (сміється). Я прихильник того, щоб менше говорити, а більше робити. Скажу просто: 10 років – це точно не фініш, а тільки старт. Планів у нас ще багато. Що найпрекрасніше у Вашій роботі?

«Оптика Твого Міста» – це справа мого життя. Зараз моя робота це те місце, де я щаслива. Мені довелося подолати багато життєвих труднощів. Одні двері зачинялися, інші – відчинялися. Я зустрічала чимало добрих і не дуже хороших людей. Але весь цей досвід – і гіркий, і приємний – зробив свою справу: я стала тим ким, я є зараз. Він допоміг мені маленькими кроками прийти до своєї великої мети. Сьогодні, зробивши правильні висновки, із вдячністю відпускаю минуле і тих, хто у ньому.

ЗДОРОВ’Я

| УСПІХ

Чи не заважає активна професійна діяльність особистому життю?

Абсолютно ні. Я навчилася тримати баланс між особистим та роботою. Тож навіть при такій зайнятості встигаю бачитися з друзями, заводити нові знайомства та подорожувати. Люблю пізнавати світ. Це заряджає та стимулює. Повертаюся з мандрівок завжди з новими силами та натхненням. Разом з тим, афішувати своє особисте життя та виносити його на загал не поспішаю. Не роблю цього тому, що вважаю: щастя любить тишу (посміхається). Ви побували в багатьох країнах, яка з них справила найбільше враження?

З країн, які мене вразили, можу виокремити США, штат Каліфорнія, Лос-Анджелес, Беверлі-Гіллз. Якщо треба було б в один день повністю змінити своє місце проживання, то обрала б цю частину світу. У Європі мене зачарував своїм шармом Париж. Це те місто, в яке б я залюбки поверталася знову й знову. Як вважаєте, у чому секрет Вашого успіху?

Головне робити те, що любиш. Така справа завжди приречена на успіх. Також важливо мати довкола себе людей, які будь поруч за будь-яких обставин. Таких, які не тільки втішать під час невдач, а й щиро розділять миті успіху. Життя переконало, саме вони – на вагу золота. Що б Ви порадили та побажали людям, котрі лише думають про власну справу, шукають свій шлях у бізнесі?

Мріям властиво збуватися. Я б побажала ніколи не сумніватися у своїх силах. Вірте в себе! Не бійтеся ні змін, ні майбутнього, ні того, що щось може піти не так. Якщо у вас є ціль, йдіть до неї крок за кроком. Лежачи на дивані, вона сама на впаде на вас з неба. Обов’язково дійте. А ще навчіться слухати себе, бо глибоко в душі ви давно знаєте правильні відповіді на усі запитання. м. Івано-Франківськ, вул. Сотника Мартинця, 4 тел.: (095) 078 19 41 м. Коломия, вул. Мазепи, 79Б тел.: (098) 080 50 79 /optukatvogomistaua /optukatvogomista Образ на обкладинці: Костюм: ANNA YAKOVENKO, прикраси: «MINE accessories»

МІСТО | 83

СПОРТ

| ВІДКРИТТЯ

«ХАЗАРД» – новий спортивний клуб в Івано-Франківську

84 | МІСТО

У НАШОМУ МІСТІ ВІДБУЛОСЯ ДОВГООЧІКУВАНЕ СЕНСАЦІЙНЕ ВІДКРИТТЯ НАЙКРУТІШОГО СПОРТИВНОГО КЛУБУ «ХАЗАРД»!

ТІЛЬКИ ТУТ: • сучасні американські тренажери; • найбільша кросфіт-станція; • велика кардіозона з сучасним обладнанням; • простора фітнес-студія; • окремий бійцівський зал, де проводитимуться заняття з боксу, боротьби та змішаних єдиноборств.

Будемо раді бачити вас за адресою: вул. Симоненка, 11А, біля супермаркету «АТБ»

Стежте за нами у Фейсбуці та Інстаграмі. /Hazard SportClub

/hazardgym МІСТО | 85

ЗДОРОВ’Я

| РИЗИКИ

Надворі тепло, а діти – в лікарні Наталя Мостова

З настанням весни різко зростає кількість дитячих травм і нещасних випадків. Часто в цьому винні батьки. Лікарі попереджають: сезонних небезпек є значно більше, ніж здається.

86 | МІСТО

ЗДОРОВ’Я

| РИЗИКИ

Аби зрозуміти цю тенденцію, багато мудрувати не треба: у весняно-літній період діти дуже багато часу проводять надворі, адже мають канікули. Гуляють здебільшого самі, без ретельного нагляду дорослих. Так частішають випадки ран, переломів, опіків, пошкодження зв’язок, забої… Катання на велосипеді, роликах, скейті, лазіння по деревах, участь в активних іграх – можливостей для травмування предосить. Завідувач відділення травматології і ортопедії обласної дитячої лікарні Юрій Балюк розповідає, що найчастіше трапляється побутовий травматизм, до прикладу, нерідко дітлахи падають у відкриті люки чи приземляються з дерев.

Дітки віком до одного року частенько потрапляють у лікарню із черепно-мозковими травмами. Батьки залишають малечу без нагляду на пеленальному столику, а дитя скочується на землю.

З підлітками взагалі інша ситуація. Коли надворі теплішає, доволі часто вони гуртуються і збираються в якихось закинутих недобудовах і там, наприклад, пробують алкоголь. Як наслідок – падають з висоти. «Проблема ще й у тому, що багато батьків зараз на заробітках за кордоном, – додає лікар. – Бабусі-дідусі не завжди встигають вслідкувати».

Найчастіше трапляється побутовий травматизм, до прикладу, нерідко дітлахи падають у відкриті люки чи приземляються з дерев Також батьки геть безвідповідально ставляться до опіків. А навіть невелика площа опіку часом може призвести до інфікування і важких станів, приміром, сепсису. У міській дитячій поліклініці з настанням весни кількість маленьких пацієнтів теж суттєво зростає. Як розповідає ортопед-травматолог Андрій Шуфлат, багато звернень через травми гомілки, отримані під час їзди на гіроскутері чи гіроборді. Великою мірою через те, що під час катання на цих електричних транспорт-

них засобах діти вмудряються ще й розглядати щось у телефоні чи відволікатися на якісь інші речі. Тому часто перепони на шляху лишаються непоміченими, а це може бути не лише бордюр, але навіть і автівка.

Також забувають про мінімальне захисне спорядження: на голову, коліна, лікті… Це стосується в тому числі і катання на велосипеді та роликах.

«А на пішохідних переходах діти взагалі не вміють поводитися, – каже Юрій Балюк. – З потеплінням на дорогах сходить сніг і натомість виростають численні ями. Водії одночасно намагаються і маневрувати, аби в яму не втрапити, і слідкувати за рухом на дорозі. А так не завжди вдається. Необачність і безвідповідальність дітей ще більше підсилюють ризики».

Антоніна Надбережна, завідувачка хірургічного відділення структурного підрозділу «Міська дитяча поліклініка», нагадує і про рани від укусів собак, котів і навіть щурів. Бодай незначний укус через одяг може спричинити біду. Тим паче дуже багато дітей зараз не мають щеплень від стовбняка. Тож у випадку укусу треба негайно звернутися до лікаря-рабіолога. Також медик наголошує на небезпеці кліщів. Якщо раніше ця проблема активувалася з березня по травень, то протягом останніх п’яти років у дітей почали масово виявляти кліщі з березня по листопад. Нагадаємо, ці невеликі створіння можуть переносити збудники як вірусних, так і бактеріальних захворювань. Йдеться і про таку небезпечну недугу, як кліщовий бореліоз (хвороба Лайма). Першим проявом за-

хворювання є почервоніння на місці присмоктування кліща, головний біль, ломота в усьому тілі і млявість. Якщо не провести лікування на ранній стадії, хвороба може призвести до ураження різних органів.

Коли надворі теплішає, підлітки доволі часто збираються в якихось закинутих недобудовах і там, наприклад, пробують алкоголь. Як наслідок – падають з висоти «Наприклад, після прогулянки в парку дитину треба неодмінно оглянути, – каже Антоніна Надбережна. – Щойно кліщ присмоктався, він не дає жодних больових відчуттів. А ось коли починає вже впиватися, викликає алергічні реакції. Кліща обов’язково необхідно забрати. Що довше він перебуває в організмі, то триваліше викидає свою отруйну речовину». Медик наголошує, що батькам не варто проявляти ініціативу і самотужки витягувати кліща – це може мати негативні наслідки. Лікарю значно легше витягнути кліща, коли кровопивця ще цілий. Тоді як залишені обірвані частинки кліща доведеться видаляти уже шляхом знеболення, а так малеча значно більше мордується. Тож, побачивши в дитини кліща, треба негайно звернутися до лікаря.

МІСТО | 87

ПРОЕКТИ

| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ

Доторкнутися до минулого Ольга Рега

На другому поверсі Івано-Франківського краєзнавчого музею є виставкова зала, що буквально зачаровує з першого погляду. Там експонуються десятки творів, відреставрованих у межах проекту «Врятуймо скарби разом!»: ікони, скульптури та інші сакральні артефакти. А на чільному місці – величезний камінь із вигравіюваним старослов’янською мовою текстом. Він чи не найстаріший із представлених на виставці реліквій – це наріжний камінь першої української церкви міста.

88 | МІСТО

ПРОЕКТИ

Відкриття і таємниці

У 2012 році місто сколихнула сенсаційна звістка: під час реконструкції престолу в Архикатедральному соборі Воскресіння було знайдено камінь. Його розчистили і змогли прочитати напис: «Сей угольний камінь знайдений 18 мая 1895 в Станиславові при копаню фундаментів під божницю (синагогу – ред.), где стояла давнійшеруска церков Воведеньска, вмуровано в головнім престолі катедри Станиславівскої на дни перенесеня молей св. о.Николая 1907. Василій Фацієвич митрат. архіпресвітер». «Справа в тому, що локалізація церкви Введення – одна з найскладніших історичних проблем. Бо знаємо, що колись були церкви Воскресіння, Святого Миколая і Успенська, – розповідає завідувачка відділу археології Івано-Франківського краєзнавчого музею Марія Вуянко. – А Введенська церква залишалася спірним питанням. Про неї дискутували ще польські дослідники, і в наш час всі історики міста думали, де ж вона могла розташовуватися. Якраз відкриття цього каменя в 2012 році показало нам, де стояла церква».

Працівники краєзнавчого музею почали досліджувати камінь та виявили на зворотному боці ще один напис. Прочитати його було дуже складно, адже пам’ятку вкривав товстий шар забруднень. Над розшифруванням тексту працювали дослідники та філологи, робота була доволі клопіткою. Проте воно того вартувало – старовинний напис таки прочитали. Правда, історичних загадок після цього тільки побільшало. «Коли ми почали читати, то там відкрилася така інформація, що це храм «Воскресенія Господа Бога і Спаса нашего Ісуса Христа і Воведенія Пресвятия Богородиці і присно Діви Марії», – пригадує Марія

| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ

Вуянко. – Якщо ти не в темі, то виникає загадка: як – і Воскресіння, і Введення? А на зворотному боці – тільки Введення. І вже не знаєш, де є правда. Про те, що найдавніша українська церква мала титул Воскресіння, дослідники писали. А от другий титул – це була величезна загадка і проблема. Далі читаємо, що цей храм був побудований 4 травня 1670. Це друга загадка, тому що в попередніх дослідженнях ми бачили і 1601 рік, й інші датування».

Подвійний титул пов’язаний з тим, що в церкві була облаштована каплиця. Така традиція була поширеною в українських храмах Дослідниця здогадувалася, що подвійний титул пов’язаний з тим, що в церкві була облаштована каплиця. Така традиція була поширеною в українських храмах. Ця версія підтвердилася під час роботи з архівними документами. У візитаціях Марія Вуянко прочитала назву «Каплиця Воведенія»: «Повністю підтвердилося, що у церкві Воскресіння була каплиця Введення Пресвятої Богородиці. Якраз цей камінь дав неоціненну інформацію. Передусім ми знаємо локалізацію церкви – на місці теперішньої синагоги. У 1895 році, коли він був знайдений, там уже закладалися фундаменти. Звідси ми можемо і реконструкцію вже іншу робити: оскільки була капличка, то архітектурно інтер’єр зовсім інакше виглядав. Також у візитаціях написано, що церква Воскресіння будована у 1601 році. Очевидно, вона була ще в селі Заболоття, і цей титул перейшов на міську церкву, яка будувалася вже в 1670 році і мала два титули». МІСТО | 89

ПРОЕКТИ

| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ

У тексті також згадуються благодійники, котрі жертвували кошти на храм, – мешканці міста. Перше ім’я – Феодор-священик – це був перший священик в українській станиславівській церкві, а далі: Георгій, Іван, Василь, Петро; та рідкісні: Христофор, Елевтерій, Лавер. На боковому торці викарбувані імена жінок-жертводавців, зокрема: Марія, Анастасія, а на нижньому – ім’я майстра, який працював над каменем,– Стефан Муляр.

Те, що цей камінь з пізнього Середньовіччя зберігся, – унікальне явище не лише для історії Івано-Франківська, а й для всієї історичної науки «Взагалі таких наріжних каменів дуже мало, переважно вони зберігаються у підмурівках храмів, – відзначає Марія Вуянко. – А те, що цей камінь з пізнього Середньовіччя зберігся, – унікальне явище не лише для історії Івано-Франківська, а й для всієї історичної науки».

90 | МІСТО

Повернення історичної пам’яті

Нині камінь експонується в Івано-Франківському краєзнавчому музеї. Побачити його на власні очі може кожен. «Ми виставили цю пам’ятку, бо це надзвичайно важливо для історії міста, – розповідає завідувач відділу реставрації краєзнавчого музею, автор проекту «Врятуймо скарби разом!» Валерій Твердохліб. – Оскільки тема проекту «Врятуймо скарби разом!» – повернення сакральних реліквій, ми розуміли, що не можемо оминути найважливіші для нашого міста артефакти, адже йдеться і про повернення історичної пам’яті. Те, що люди мають можливість оглянути їх у ратуші, – унікальна можливість. Ми не знаємо, як довго триватиме виставка. Поки що керівництво церкви дозволило нам продовжити експонування».

Дослідники, реставратори і краєзнавці вже декілька років виношують ідею зробити копію наріжного каменя, щоб про історію дізналося якомога більше франківців та гостей міста. «Була ідея, скажімо, виготовити бронзову копію каменя і встановити в центрі міста, біля пам’ятного знака першій українській церкві, – ділиться намірами Валерій Твердохліб. – Можливо, за підтримки меценатів чи влади нам вдасться це зробити. Це був би унікальний символ для міста, який розповідав би про його минуле. Ми живемо в дуже цікавий час – повертаємо історичну пам’ять».

Замовте свою картку постійного клієнта

на 22% знижки за телефоном: (066) 784 64 04

ДОСТАВКА БЕЗКОШТОВНА ikra.if

ikra.if

м. Івано-Франківськ, вул. Вагилевича, 8 тел.: (0342) 53 90 18; (066) 784 64 04 www.ikra.if.ua

Немає мінімальної суми МІСТО | замовлення

ПРОЕКТИ

| НАДІЯ Є

Мрія про центр реабілітації Ірина Федоляк

Людина в інвалідному візку значно сильніша, ніж всі думають. Так вважає Надія Стефурак, керівник благодійної організації «Світла Надія», і на власному прикладі це доводить.

92 | МІСТО

ПРОЕКТИ

| НАДІЯ Є

Горе-ялинка

Трагедія Надію спіткала у 22 роки у рідному селі Забережжя на Богородчанщині. 5 січня дівчина пішла до лісу по ялинку. Довго ходити хащами не хотілося, тим паче на очі потрапила красуня, яка росла неподалік. Дівчина вилізла на дерево, проте не помітила, що воно внизу було підрізане. Разом із важким стовбуром Надія впала додолу. Знепритомніла, майже добу пролежала в зимовому лісі.

«Я не замерзла. Мабуть, Бог мене для чогось врятував. Вже минув 21 рік, відколи я у візочку», – пригадує жінка.

Сила духу

Розуміла, що мами у неї немає, тож необхідно самій брати себе в руки і ставити на ноги, розповідає Надія. Намагалася не падати духом, зібратися із силами. У той період її підтримали працівники Мальтійської служби допомоги, а ще пізніше жінці запропонували займатися спортом.

Спорт багато змінив у її житті, таким чином змогла поліпшити своє самопочуття, здоров’я. Коли починала, не могла виїхати на горб, скочувалася назад. Тренер казав: «Хочеш – займайся, показуй результат». І займалася, дуже багато працювала над собою. Шанс показати результат випав у Ванкувері на Параолімпіаді. Серед призерів імені Надії Стефурак не було, але члени команди допомогли спортсменці грошима: врешті-решт вона змогла купити власний автомобіль, на який збирала гроші і багато в чому собі відмовляла. Авто нині для жінки незамінне, вона навіть не знає, що б робила без нього, як могла б зі всім справлятися.

вувати різноманітні заходи та концерти. Цим хотіла довести, що після трагедії життя не закінчується. Її запрошували на різні зустрічі у школи, щоб показати приклад дітям. Жінка зрозуміла, що приклад потрібен не лише здоровим…

Коли починала тоді проводили ледь цим займатися, не неКонцерти в кожному селі. Великої коривід них не було, проте це була усвідомлювала, що сті нагода сказати батькам дітей з в Богородчанському інвалідністю про можливість згуртуватися, об’єднатися між собою. районі так багато дітей з інвалідніп’ятірка стю, багато важких Перша На першу масштабну зустріч, яку проводили члени товариства хворих, лежачих Після закінчення спортивної кар’єри Надія почала організо-

«Світла Надія», заснованого Надією Стефурак, приїхали 22 дітей, на наступну – понад 40, за шість місяців їх стало понад 100.

Одні батьки переказували іншим, організація розросталася. У липні 2018 року усі разом відсвяткували п’ять років її діяльності. Дітей ставало все більше, Надія не знала, що далі робити, як усім допомогти. Коли починала цим займатися, не усвідомлювала, що в Богородчанському районі так багато дітей з інвалідністю, багато важких хворих, лежачих.

Світ не без добрих людей, багато хто допомагав. Дехто давав продукти, інші – памперси. Одного дня пані Надії подарували комп’ютер, тоді вона змогла зареєструватися у соціальних мережах, відтак більше людей дізналися про діяльність організації, допомоги також побільшало.

Жінка розуміє, що залишити все зараз не може, адже ніхто інший цими дітьми займатися не буде. МІСТО | 93

ПРОЕКТИ

| НАДІЯ Є

Якщо б це була державна робота, людина б отримувала зарплату, а так – альтруїстів немає. Одного дня уже хотіла все залишити, але батьки просили не робити цього, а діти без неї відмовилися їхати на чергову екскурсію.

Підопічні

Пані Надія вважає, що дітей з інвалідністю не треба жаліти: під час руху вони розвиваються. Багато батьків цього не розуміють, після першої сльози шкодують, а це має зворотну дію і результат, на який потім боляче дивитися.

Самі ж батьки дуже потребують підтримки. Окремі – фінансової, адже їхнім дітям необхідно проводити медичні процедури, возити на реабілітацію, бо ж пропустиш один раз – і весь прогрес зійде нанівець. Інші – моральної. Пані Надія часто є й психологом, вислуховує усіх, намагається щось порадити. Не усі відразу можуть прийняти факт, що їхня дитина не така, як інші, і їй треба приділяти набагато більше часу та уваги. Волонтерка знає про всіх своїх підопічних, про кожного може розповісти, пригадати історію знайомства та назвати діагноз. І адресу, адже систематично розвозить допомогу, знає, кому що потрібно, який розмір памперсів треба передати в ту чи іншу хату, кому потрібні ходунці, а кому – гроші на реабілітацію, кому – костюм чи сукню на свято, а кому – теплі речі.

Волонтерка знає про всіх своїх підопічних, про кожного може розповісти, пригадати історію знайомства та назвати діагноз Одна з підопічних сімей проживає у селищі міського типу Солотвин Богородчанського району. Оксана Карук – мати чотирьох дітей, троє з них з інвалідністю. З чоловіком життя не склалося, дітей жінка виховує сама. Дуже підтримує її мама – і за дітьми пригляне, і в господарстві допоможе.

Найстарший син пані Оксани, Андрій, самостійний. Він живе у Франківську, працює, сам оплачує за житло і рідним допомагає. 94 | МІСТО

Дві доньки, Люба і Надя, – двійнята. Народилися раніше зазначеного терміну – у 7,5 місяців, вади у них вроджені. Дівчата уже дорослі, їм от-от виповниться по 18 років. Люба живе в Івано-Франківську, навчається в коледжі. Проблеми зі здоров’ям у дівчини незначні, правда, їй необхідно систематично пити ліки. У Наді ДЦП, а також атрофія зорового нерва, вона не бачить. Дівчина не говорить, зате все відчуває. Після перенесеної недавно вітрянки уже й не сидить, вона прикута до ліжка. Систематично дівчині необхідно проходити лікування у Києві, Івано-Франківську чи Трускавці. Назбирати потрібну на лікування суму важко, тож пані Оксана просить людей про допомогу. Наймолодший у родині Женя, він переніс операцію на серці. Крім того, у нього проблеми і з очима – міопія високого ступеня, через три роки дитині мають присвоїти групу інвалідності.

Центр реабілітації Колись під час зібрання Надія Стефурак почула від однієї мами гірку правду: «Наші діти нікому не потрібні». У гірських селах часто навіть заїзду до будинків немає, а в дощ чи сніг сюди й поготів не проїдеш – дороги розлазяться. Крім того, у людей немає належного медичного супроводу, догляду реабілітологів,

масажистів… І навіть постійного спілкування.

Відтак виникла ідея створити реабілітаційний центр, якого в Богородчанському районі досі немає. Батькам стало б простіше, їм не треба було б дітей на масаж чи процедури возити до Івано-Франківська.

Колись під час зібрання Надія Стефурак почула від однієї мами гірку правду: «Наші діти нікому не потрібні» «У центрі мають працювати лікар-реабілітолог, масажист, психолог. У такому великому районі, де багато хворих дітей, такий заклад необхідний. Приміщення місцева влада уже виділила, ремонт ми там зробили, залишилось відремонтувати санвузол, умеблювати кімнати – і можна відкривати», – ділиться планами пані Надія. Актуальним залишається питання оплати праці людям, які там будуть працювати. Трохи грошей в організації є, проте працівники центру не можуть залежати від непостійних надходжень. Надія Стефурак все-таки сподівається, що місцева влада кілька вільних ставок зможе знайти.

« ШЛЯХ ДО ЄВРОПИ»

супутник — «AMOS-7», 4,0є W частота прийому — 12410,5 мГц символьна швидкість — 20833 поляризація — горизонтальна корекція помилок — FEC 7/8

тел. приймальні: (0342)75 80 50, комерційного відділу :(0342)55 21 12 e-mail:info@galtv.if.ua

МІСТО | 95

СПОРТ

| ЖИТИ СПОВНА

Коли вік не проблема Роман Стельмах

Не піду сьогодні на пробіжку, бо ж занадто холодно, або ж спекотно, або зарано, або запізно – лінощі змушують нас шукати сотні причин, аби не працювати над собою, не займатися тим, що є корисним і приносить нам задоволення. Лежачи на дивані чи попиваючи смачну каву у кав’ярні і роздумуючи над сенсом буття, ми не помічаємо, як більшість із нас марнує день за днем. Натомість герої цього тексту живуть сповна – і це попри похилий вік. Пробігти 60 кілометрів у горах? Легко! І 68 років у паспорті цьому не завада. Історії людей, які ми розповімо, доводять: спорт – це не просто слово.

96 | МІСТО

СПОРТ

| ЖИТИ СПОВНА

Гори – це прекрасно

Помітити Івана Кухара серед перехожих на вулиці нескладно – незважаючи на доволі поважний вік (а йому 62 роки), чоловік носить бороду та стильну зачіску. Комунікабельний та доброзичливий, він, окрім всього, знімається у рекламних фотосесіях. Та справжнім захопленням для пана Івана є гори. Альпінізмом він зацікавився майже 40 років тому. Це було неначе кохання з першого погляду, яке триває й донині. «У 76-78 роках я служив у Радянській армії і перебував у Грузії та Вірменії. Там неодноразово доводилося ходити в гори. З тих пір і захоплююся цим», – згадує Іван Кухар.

Повернувшись після армії до Івано-Франківська, новоспечений альпініст вступив до місцевого спортивного клубу «Авангард». Удома Іван Кухар розпочав регулярні сходження на карпатські вершини. А найбільшого успіху він досягнув у 1982 році на Кавказі. «Найвищою моєю вершиною стала гора Ельбрус (найвища гора Кавказького хребта. Висота – 5642 м. – Ред.). Не сказав би, що воно було аж так важко. На той час у мене була хороша акліматизація, – розповідає чоловік. – Наметове містечко у нас було на висоті 4 тисячі метрів. Ми то вниз сходили, то підіймалися вгору». Опорним пунктом під час сходження для туристів тоді став так званий «Притулок 11» – триповерхова дерев’яна будівля, обшита металом. Іван Кухар згадує, як пункт дощенту згорів у полум’ї.

«У 98-му році німецькі туристи, які проживали в пункті, випадково його спалили. У них були дві каністри – одна з водою, друга з газоліном. Хотіли долити в казанок води, а каністру взяли з газоліном. І крапля потрапила у багаття… Будиночок згорів ущент», – розповідає альпініст.

Під час того сходження у 1982-му з 40 людей до вершини дійшли лише десятеро. Четверо з них – іванофранківці Під час того сходження у 1982-му з 40 людей до вершини дійшли лише десятеро. Четверо з них – іванофранківці. Іван Кухар згадує: справжні труднощі почалися, коли довелося транспортувати вниз двох скелелазів. На висоті 4300 метрів у членів групи розпочалися напади так званої гірської хвороби. Чоловік пояснює, що проявлялася недуга по-різному: хтось плакав, хтось істерично сміявся, а хтось кидався їжею.

І хоч зараз пану Іванові вже 62, він продовжує ходити в гори. Чоловік бере участь у чемпіонатах України зі скелелазіння. Зокрема, в ролі судді. А ще – веде школу зимового мандрівництва для пластунів. Серед улюблених карпатських вершин – Говерла та Петрос.

«Петрос мені дуже такий величавий. Минулого року, як снігові заняття з пластунами проводили, там перед тим зійшло дві лавини. В одному місці була снігова стіна заввишки 6-7 метрів. Ми на ній відпрацьовували використання льодоруба при спуску вниз. Загнаний по вінця у сніг льодоруб витримує вагу до 120 кілограмів», – розповідає скелелаз.

Перевірити надійність льодоруба пан Іван попросив свого колегу – вийшло доволі весело. «Колєґа був зі мною – скромно важив 105 кілограмів. Нам треба було «піддослідного кролика». А в нього прізвище Круль. Та й я кажу: знайшовся піддослідний Крулик», – сміється він.

Минулої зими пан Іван вкотре піднімався на вершину Петроса. Температура повітря падала нижче -25 градусів за Цельсієм, сходження було неймовірно складним. Та для Івана Кухара це було дрібницею. Головне – краса, яку він побачив на вершині.

«Мотивація у мене дуже проста – краса гір. Вік цьому не завада. Колись ми, звісно, бігали, як олені. Ну, а тепер помалу пересуваємося. І хоч спорядження старе і вік поважний, ми виходимо на вершину в своє задоволення. Старі, сиві і бородаті діди», – з гумором каже пан Іван. Складнощів при улюбленому занятті Івану Кухару додають чотири операції, після яких він відновлювався майже 10 років. Зізнається: найважче було відмовитися від звичного режиму. Та незважаючи на це, чоловік відчуває себе молодим.

«Гори – це стиль життя. Це кредо так засіло в душу, що вже є життєвою необхідністю», – каже Іван Кухар. МІСТО | 97

СПОРТ

| ЖИТИ СПОВНА конфлікт, нас загнали під землю – я в протиракетній обороні служив. Ми носили захисні костюми, виходити назовні не можна було, а курити – й поготів. Так і кинув», – згадує він. Реакція родичів на спортивне захоплення пана Василя була неоднозначною, а подекуди – негативною. Особливо гостро переживав син – вмовляв батька, аби той схаменувся і беріг себе. А той не сперечався. Каже, такі суперечки – лише марна трата часу. І робив собі своє.

«Підтримує мене внучка. Їй 21 рік, вона трикратна чемпіонка світу з таеквондо. Коли вона в 6 років захотіла на це єдиноборство, то всі в родині були проти. А я її підтримав. Ми при зустрічі завжди даємо одне одному «п’ять», – розповідає Василь Кричун.

Марафонець

«Мені 72 роки. Прекрасно себе почуваю! Слава Богу, дай Бог всім!» Так починаємо розмову із Василем Кричуном – мабуть, найвідомішим в Івано-Франківську легкоатлетом-ветераном. Чоловік почав активно займатися спортом 12 років тому, коли переїхав зі старої квартири. «Балкон нового житла виходив на стадіон школи №22. Я вже ніде тоді не працював. Бачив, як школярі бігають – перша зміна, друга зміна. Та й я спробував. І як спробував, то вже маю за спиною 389 змагань. Це і біг, і велоспорт, і орієнтування, і легка атлетика, стрибки, метання, спортивна ходьба», – розповідає пан Василь. Каже, що з усього йому найбільше подобається біг. Півмарафон чи марафон – немає значення. Чи то біг на дистанції 60 м на час, чи то забіг «на виживання» протяжністю 60 км.

«То був забіг «Чорногора». Десь так кілометрів 15 від гори Піп Іван. Потім – на її вершину. І, відповідно, шість вершин, які мають найвище 2 кілометри. І так від однієї вершини до другої. Ми підіймалися на вершину, фіксувалися – і аж на Петрос, на Закарпаття. Це зайняло в мене 10 годин чи 12 – уже й не пам’ятаю. Тоді мені було 68 років», – згадує Василь Кричун. Чоловік каже: не знав, чи вдасться йому завершити забіг. Просто біг – і все.

«Я от збираюся відзначити 73-й день народження на вершині Го98 | МІСТО

верли. Туди я піднімуся уже 95-й раз», – зазначає він.

У чому секрет такої форми, пан Василь і сам не знає.

«Я думаю, що це пов’язано з моїм дитинством, яке провів у Косівському районі. 18 років я жив в екологічно чистому середовищі. Натуральні продукти, все власного виробництва. Можливо, імунітет заклався. А так весь час займався фізичною працею», – міркує він.

За 12 років занять спортом у Василя Кричуна назбиралося 350 нагород – медалей та грамот. Та на цьому чоловік зупинятися не збирається і ставить собі амбітні цілі, як-от: стати чемпіоном світу у 86 чи оновити книгу рекордів у 101 При цьому свого часу Василь Кричун мав і шкідливі звички. Каже, курити почав ще у другому класі, коли йому було 9 років. Тоді це було «престижно».

«А потім, під час служби в армії, коли почався арабо-ізраїльський

З початком активних фізичних занять пан Василь змінив режим харчування. Ось уже 8 років не вживає спиртного, став набагато менше їсти.

«А ще я харчуюся сонячною енергією. Коли сонце лише встає, годину-півтори можна це робити з розплющеними очима. І коли заходить – теж. І протягом дня, навіть якщо із заплющеними очима, все одно енергія потрапляє. Долонями можна ловити енергію, п’ятами. Пояснити цей механізм я не можу», – каже він. «Можу бігати весь день і не відчувати голоду. Я не відчуваю потреби їсти. Не жити, щоб їсти, а їсти, щоб жити. Коли відчуваєш голод, тоді їси. До організму треба прислухатися. Грушка в мене деколи може стояти тиждень. Їду я на змагання, а дружина нервує: вона дуже гарно готує і хоче, щоб я наївся. І кричить на мене: з’їж ту грушку або забери з собою в Київ. А я тільки відчиняю холодильник – і мене починає теліпати», – додає він. За 12 років занять спортом у Василя Кричуна назбиралося 350 нагород – медалей та грамот. Та на цьому чоловік зупинятися не збирається і ставить собі амбітні цілі, як-от: стати чемпіоном світу у 86 чи оновити книгу рекордів у 101.

Головне – це команда

Найкраще Ярослава Остафійчука знають в Івано-Франківському медуніверситеті. Ось уже майже 40 років він працює там на кафедрі фізичної реабілітації та фізич-

СПОРТ

ного виховання. 64-річний чоловік активно виступає на всеукраїнських змаганнях з легкої атлетики, де представляє збірну області серед ветеранів. До речі, в одній команді з ним виступає і Василь Кричун.

Спортом пан Ярослав почав займатися ще в дитинстві – біг, плавання, ковзани. По завершенні навчання у школі пройшов конкурс і вступив до фізкультурного технікуму на спеціалізацію «футбол». «Після технікуму пішов до армії, служив в авіації. Потрапив до Росії, тож почав займатися лижним спортом. Там я неодноразово ставав призером військового багатоборства», – згадує чоловік.

Мотивації пану Ярославові не позичати: окрім забігів на час, він бере участь і в півмарафонах. Не зупиняють чоловіка навіть травми У 1975 році він очолив спортивний клуб медичного інституту. «У той час займався багатоборством, брав участь у змаганнях з велоспорту. Ми сформували команду із зимових видів спорту і поїхали на перші змагання у Харків, де виграли естафету 4 на 5. Це був перший наш успіх. А пізніше команда медичного університету вигравала в спартакіадах медичних вузів України», – розповідає Ярослав Остафійчук.

Так, з часом викладач ІФНМУ перейшов у ветеранський спорт. «Мене запросили до складу збірної команди області. Для мене це було престижно. Я продовжував підтримувати спортивну форму. Але особливих зу-

| ЖИТИ СПОВНА

силь не докладав – на базі тієї підготовки, яка в мене була, я показував непогані результати», – каже він. «Перша моя поїздка у складі команди завершилася завоюванням Кубка України з легкої атлетики. Після цього ветеранський спорт став набирати все більших обертів. Недавно у складі команди я захищав честь Прикарпаття в Києві. Там завоював друге місце в бігу на 60 метрів – пробіг дистанцію за 9,71 секунди», – розповідає спортсмен. І хоч вік уже не молодий, Ярослав Остафійчук каже: почуває себе впевнено.

«Є категорія людей, які в такому віці, як колись казав Амосов, «човгають вулицями міста». А я почуваю себе впевнено. Стараюся ходити пішки. Можливо, впливає на мене і те, що я є працівником кафедри фізичного виховання. Щоденно я зі студентами не тільки теоретично, але й практично», – міркує він. Мотивації пану Ярославові не позичати: окрім забігів на час, він бере участь і в півмарафонах. Не зупиняють чоловіка навіть травми.

«Я дотримуюся принципу «Спокій воду п’є, а неспокій – мед». І взагалі, людина так створена, що вона повинна рухатися, – каже пан Ярослав. – Найкращі у світі ліки – це фізичні вправи. Як і більшість людей, я не застрахований від проблем зі здоров’ям. Переважно мучать травми. Але якби всі люди були, як я, то медики б перетворилися на консультантів зі здорового способу життя». За своє життя Ярослав Остафійчук зрозумів важливу річ – усьому має бути міра. Особливо це стосується спиртного. На свята чи на посиденьках з колегами – не більше невеличкого келишка вина.

«Я не ставлю собі якоїсь мети. Тішуся лише з того, що можу принести користь команді», – каже він.

МІСТО | 99

НОВІ ГРАНДІОЗНІ ПРОЕКТИ

ВІКНА

ФАСАД

ДВЕРІ

ПЕРИЛА

СХОДИ

алюмінієві вікна, 2-камерні енергозберігаючі склопакети

вентильовані фасади, утеплення мінватою 10 см

броньовані вогнетривкі двері українського виробництва

перила з нержавіючої сталі

гранітні сходи

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ 100 | МІСТО

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 www.mgroup.world

«RIVER PARK III» вул. Галицька Ліцензія № 201303796 від 19.05.2017

ЄВРОПЕЙСЬКА ЯКІСТЬ ЗА ДОСТУПНИМИ ЦІНАМИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ! (0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

МІСТО | 101

КУЛЬТУРА

| ІНТЕР’ВЮ

Олександр Педан: «Мені не подобається слово «шоумен» Роман Стельмах

В Івано-Франківську майже весь день на ногах. Спершу презентація проекту та заняття спортом з дітьми. Потім безліч інтерв’ю – телеканалам, радіостанціям та друкованим виданням. І при цьому – неймовірна енергія і постійна усмішка на обличчі. В Олександра Педана за спиною десятки телепроектів. А недавно він спробував себе в ролі актора в спектаклі «Ladies’ Night. Kyiv Style» і створив власний YouTube-канал «Педан может». Та мало хто задумується: а що ж залишається за кадром? Про це, про стосунки з родиною і колегами, роботу, хобі і скандал на відборі на «Євробачення» – в інтерв’ю для журналу «МІСТО». 102 | МІСТО

КУЛЬТУРА

В Івано-Франківську ти не вперше. Ще й катався сьогодні на таксі. Як тобі місто? Давно такого не було – таксист не взяв грошей. Причому я йому кажу: «Ну тоді хоч селфі?» А він: «Це із задоволенням!» (сміється)

Я люблю Франківськ. Він живий, у нього є душа. Він емоційний, не штучно створений. Є багато міст в Україні, які створені штучно, Радянським Союзом. Там не пахне історією. А тут вона вже, починаючи з вокзалу… Франківськ мені дуже комфортний. Ну, і на відміну від великих міст, як-от Львова чи Києва, він не такий «зажраний». Хоча так не можна казати (сміється). Хотів би переїхати?

У Франику буде затісно. У мене є певна популярність, люди впізнають. Київ більший, там легко загубитися. Тут же хочеться ходити ногами. А це не так просто з моєю професією. Мені комфортно в Києві. Я знаю все: де побігати, куди звернутися. І я ж маю думати про дітей, а не про себе. Тобі часто доводиться подорожувати. Важко переносиш дорогу?

Раніше було легше. А зараз мені 37 років… Ще й живу за таким графіком, що в мене рік за півтора. З постійними переїздами та

перельотами, як у кожного артиста, ми «зношуємся» неабияк. Якщо раніше я міг не поспати ніч і далі гульбанити чи працювати, то зараз вже одна недоспана ніч дається взнаки. От у мене була підготовка до спектаклю, чотири дні репетицій поспіль, ще й довелося доставити одну нічну зйомку для YouTube. Саме нічну, до 5 ранку. Зрештою, голос зірвався і я себе погано почуваю. Ким ти себе ідентифікуєш? Артист, ведучий, шоумен?

Я би хотів називатися класним сім’янином, я батько двох дітей. Я маю на увазі професію.

Мені не подобається слово «шоумен». Якби ми були десь у Штатах або Європі, то, в принципі, я шоумен. У нас це трохи інше поняття. Кожен другий – шоумен, це ж так круто… А я не люблю ходити на тусівки, тому я такий собі шоумен. Телеведучий – напевне, так. І подобається, що зараз я лідер спортивного руху «JuniorZ». Це для мене дуже важливо. Нарешті знайшов, де я ще можу бути корисним. Не завжди на телебаченні чи в блогах ти можеш давати багато користі. Ми підкорюємося нашому глядачеві і робимо той контент, який він хоче бачити. А це не завжди щось корисне.

| ІНТЕР’ВЮ

Повернімося до переїздів. Найважчим був переїзд у Київ?

Було по-різному. Спочатку красиво і жваво. Я приїхав у Comedy. Давно цього хотів, відчував себе на своєму місці. Але потім мене хотіли викинути – з певних причин я не сподобався продюсерам. Довелося кілька місяців доводити, що я підходжу на роль ведучого. Довелося неабияк попрацювати. А коли ти вже приїхав у Київ, повертатися у маленьке містечко взагалі не хочеться. Навіть не хочеш собі це уявляти. На жаль, у нас так налаштовують себе: якщо повертаєшся, то тільки лузером.

Я ще й одружений уже був, мав дитину. Майже півтора року жив на два міста – Київ та Хмельницький. Важка історія, особливо для сім’ї. І добре, що ми вчасно це відчули, – дружина переїхала з Лєрою (Валерія, донька Олександра Педана – ред.) до Києва. Мені довелося взяти квартиру в кредит і влізти по вуха. Але якщо когось це вбиває, то мене мотивувало. Я просто більше працював. Щодо роботи. В людей існує такий стереотип: мовляв, постояти перед камерою і щось поговорити насправді дуже легко. Як у тебе відбувається робочий процес? У тебе безліч проектів, що залишається за кадром? МІСТО | 103

КУЛЬТУРА

| ІНТЕР’ВЮ була дисципліна. Друге – ніхто ж не знає, як ми знімаємо. Це може тривати кілька діб. Чотири дні пул, ти заходиш в студію і можеш спати по 4 години на день. А цілий день на ногах. У мене був проект, який вів у різних образах (йдеться про проект «Пакуй валізи» на «Новому каналі» – ред.). Як-от в образі Леді Гаги. У мене були «кабли» 13 чи 17 см, накладні нігті, які потім відривали хвилин 40. Я відстояв на ногах десять годин. Десять! Це не така легка робота. До того ж емоційна. Наприклад, є проект «Дешево та сердито». Я знімав 11 епізодів 9 місяців. Об’їздив усю Україну в пошуках чогось справді нашого. Один епізод у нас займав дев’ять днів, плюс трохи перерви. Я не бачив сім’ї і, як заробітчанин, їздив по всій країні. І морально ти дійсно викладаєшся на всі сто. Після кожного концерту ти пустий, бо віддаєш усю енергію. Вдома мої сімейні знають, що наступного дня я можу бути навіть трохи злим і агресивним. І це не залежить від мене. На жаль, вони теж від цього страждають.

І найголовніше – це нестабільна робота. Артисти входять у групу ризику для кредиторів. В усьому світі не дуже хочуть видавати кредити артистам. Сьогодні ти популярний, в тебе є гроші. А завтра – ні. Про тебе всі забули за кілька місяців – і все, грошей нема. А ти артист, ти ж не хочеш іти на завод. Ти постійно у стресі. Проте я люблю свою роботу (сміється)… Тебе ніколи не пробивало на емоції?

У мене є діти. Я працюю вже не для себе. Для себе вже напрацювався, сам собі все довів. Тепер хочу, щоб мої діти класно росли. Забезпечити їм якісну освіту, поставити на ноги – дати те, чого в мене не було. Оце класна мотивація. То ти ніколи не впадав у відчай, не плакав? Люди думають, що це робота мрії. А останнім часом з’явився блогінг, і всі діти хочуть стати блогерами, бо ж блогери наче нічого не роблять і просто отримують гроші. Насправді навіть на YouTube треба працювати. Я знаю блогерів-мільйонників, які дійсно успішні. Вони працюють не менше, ніж артисти на телебаченні. Це реально робота. Ти маєш 104 | МІСТО

підготувати шоу, організувати його. А в блогінгу ти і виконавець, і ведучий, і продюсер, і режисер – виконуєш кільканадцять функцій. Це не легко. Я півроку бився, щоб здобути 200 тисяч підписників на YouTube. Про телебачення взагалі не кажу! Перше – в мене є контракт, за яким, якщо я не прийду або запізнюсь, то буду оштрафований. Це потрібно для того, щоб

Та пробивало! І сльози були, і відчай. Але я не кидав роботи.

Ваше тріо у «Підйомі» – ти, Фреймут і Притула. Саме тоді ви заробили свою популярність. Опісля були ще кілька проектів. А потім Ольга Фреймут пішла з «Нового каналу» на «1+1». Ти з нею ще спілкуєшся? Ми з нею не били горшки, щоб не спілкуватися. В Олі теж діти,

КУЛЬТУРА

їй треба було заробляти гроші. Вона йшла кар’єрними сходами вверх. Ми нормально спілкуємся. Єдине – у нас немає часу. Навіть з Притулою немає часу бачитись… Ми бачимось або на зйомках «Хто зверху?», або на корпоративах, які ведемо разом, або раз на кілька років збираємося чоловічою компанією посидіти і виговоритись. З Фреймут ми переписуємося, вітаємо одне одного з днем народження. Ти відомий на всю країну ведучий. Для чого тобі YouTube-канал? І чому ведеш його російською мовою?

Не те, щоб я орієнтувався на Росію. У мене 80% аудиторії – українці. Веду повністю україномовний інстаграм, де 88% українців. Просто так легше. Мені треба спілкуватися з блогерами. Загалом, YouTube – це суто комерційний проект і челендж для себе. Я його назвав «Педан может», тому що хотів дізнатися, можу я чи ні? Нашого брата, тобто артистів, там не чекають. Це окреме життя, це окремий світ. Але те, що в мене зараз майже 220 тисяч підписників, свідчить, що я все ж справляюся. Це майданчик для експериментів. Те, чого я не можу зробити на телебаченні. От гра в мафію – я пропонував її на каналі, але мені відмовили. А на YouTube гра в мафію у мене збирає 300, 500, 800 тисяч переглядів. Це цікаво. До того ж це бізнес. Тобто на Instagram та YouTube можна заробляти, і я заробляю.

| ІНТЕР’ВЮ

А яка позиція артистів? Хіба дівчата, батьки яких живуть у Криму, винні в цьому? Їхні батьки – колаборанти, бо працюють в окупаційній владі. А дівчата де? Тут.

Ми ж не можемо диктувати нашим батькам. Тут складна ситуація… Я не знаю, що з цим робити. Загалом, хотів би, щоб все це було більш розважальним. Я за те, щоб люди вмикали телебачення і не шукали тільки щось погане. Цього навколо вистачає з головою. Я б хотів, щоб ми шукали нові таланти, щоб з’являлися нові українські артисти, які б «пушили» український шоубіз далі. Я проти політизації. У нас вистачає політики.

Ти був ведучим національного відбору на «Євробачення» у 2016му. Що думаєш про цьогорічний відбір? Чи можна було такого уникнути?

Я вважаю, що треба було такого уникнути. Не буду висловлюватися, аби не образити моїх колег. Просто пофантазуємо, що буде наступного року. Я б на місці артистів не пішов на відбір. Топові артисти, які могли б представляти Україну на «Євробаченні», можуть побоятися. Побоятися, що на них «нариють» якийсь компромат. А їм скандалів не треба. Вважаю, що цей конкурс має бути аполітичним. Шоу-бізнес, телебачення мають бути більш розважальними. Я хочу, щоб люди відволікалися. Тобто позиція артистів щодо ситуації в країні не важлива? МІСТО | 105

«BEAUTYMANIA» Салон «BEAUTYMANIA» знаходиться в самому центрі м Івано-Франківськ. У нас велика палітра гель-лаків, матеріалів для декорування, укріплення і лікування нігтьової пластини. • Манікюр та педикюр (у салоні, що по вул. Незалежності, 29 ,оф. 6, є можливість робити ці процедури одночасно), нарощення нігтів, дизайн, укріплення, моделювання нігтьової пластини. Інструменти проходять такі етапи стерилізації: дезинфікуючий розчин, ультразвук, сухожар. Одноразові набори для кожного клієнта. • Послуги депіляції.

• Усі види масажу: загальний, лікувальний, антицелюлітний, вакуумно-роликовий, стоун-терапія.

• Косметологічні процедури для обличчя, ультразвукова чистка обличчя, ефективна лікувальна програма від вугрів, прищів, чорних цяток; безголкова мезотерапія, СПА-догляд за шкірою рук.

м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 12, тел.: (095) 01 999 25, вул. Незалежності, 29, оф. 6, тел.: (095) 54 080 11 106 | МІСТО

/beautymania_ukraine/

МІСТО | 107

ТРЕНД 2019 РОКУ — УСПІШНА ТА ЩАСЛИВА ЖІНКА! ОТРИМАЙТЕ В «ШКОЛІ УСПІШНОЇ ЛЕДІ» УНІКАЛЬНІ ЗНАННЯ ЗІ СТВОРЕННЯ ОСОБИСТОГО БРЕНДУ Реєструйтесь у «Клубі успішної леді», щоб знайти нове і комфортне коло жіночого спілкування та підтримки, за телефоном: (050) 859 86 62 Одяг: Манана Богачевська Фото: Дмитро Садовий

Засновниця клубу Оксана Мельник

Координатор клубу Вікторія Гаврилюк

108 | МІСТО

МІСТО | 109

Яскраво та душевно! Так пройшов урочистий фінал другого сезону соціального проекту «BEFORE&AFTER» від торгово-розважального центру «Велес». Цього року на проект зареєструвалося понад 40 франківчанок, з-поміж яких експертне журі відібрало трьох фіналісток: Ольгу Найду, Христину Юхнович та Оксану Черниш. Саме вони пройшли повне перевтілення «ДО» та «ПІСЛЯ».

Учасниці безкоштовно отримали послуги психолога, тренера, дієтолога, косметолога, перукаря та візажиста, разом зі стилістом підібрали модні образи для фотосесії в магазинах торгового центру «Велес» і стали справжніми фотомоделями.

Партнери проекту: психолог Вікторія Гаврилюк; персональний шопер-стиліст Катя Жураківська; салон краси «ЛШ Studio»; спорт-клуб «Альянс»; фотостудія «Enjoy»; центр інноваційної естетики та косметології «Fine Line». Інформаційні партнери події: обласне телебачення «Галичина» та журнал «Місто». Це перевтілення переможниці проекту - сміливої та дуже активної Ольги Найди. Вона мама двох дітей, любляча дружина та успішний торговий менеджер. Стиліст підібрав для неї зручні, практичні та водночас жіночні комплекти вбрання. Повсякденний та вечірній образи від магазинів ТРЦ «Велес»: одяг від «PAOLA»; сукня від Olya Mak з «Brand House Elite», клатч від «City Line»; прикраси з натурального каміння від «Fursa fashion», взуття та рюкзак від «Sandalino».

Яскравим видалось перевтілення Христини Юхнович. Вона мама двох дітей та дружина, працює менеджером. Експерти проекту рекомендували дівчині вести здоровий спосіб життя та не боятися бути різною. Тому обрали для неї зручний одяг як яскравих, так і пастельних кольорів. Повсякденний та вечірній образи від магазинів ТРЦ «Велес»: одяг від «Andre Tan», сукня та пальто від «PAOLA», клатч від «City Line», взуття та рюкзак від «Sandalino».

У справжню фотомодель перетворилась мама трьох дітей Оксана Черниш. Для стрункої дівчини було розроблено комлекс фізичних вправ для корегування фігури, а також підібрано багатошарові об’ємні комплекти одягу. Повсякденний та вечірній образи від магазинів ТРЦ «Велес»: одяг та сумка від «Andre Tan», худі від «G.Boutique», сукня від «Oksana Chorna», взуття від «Sandalino», клатч від «City Line», прикраси від «Fursa fashion».

110 | МІСТО

м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 225 а www.veles.in.ua /@veles.in.ua /veles.trc

Команда проекту: Вікторія Гаврилюк – психолог, Лілія Шершун – засновниця салону краси «ЛШ Studio», Анна Федьків – керуюча мережі спортклубів «Альянс», Юлія Яницька – fashion-фотограф, Катя Жураківська – персональний стиліст і шопер, Ольга Барило – автор проекту. МІСТО | 111

112 | МІСТО

16 березня в ресторані «Прованс» відбулася щорічна фешн-подія «Наречена 2019». Цікаві фотозони від агенцій «Весільний ескіз», «L’amour», «F’art» і «Майстерня Музи» створили надзвичайну атмосферу свята. Дует ведучих «Свої люди» та «Якубович» підкреслили шарм події, а шоу-балет «JUICE» задав їй ритму. Насолодитися чудовим співом та віртуозною грою на скрипці від Софії Михащук змогли всі глядачі. Дівчата від агенції «Redruta» при Університеті Короля Данила продемонстрували сукні від українського бренду «Tetiana Kuzmenko» та майстрині з ткатцтва Зоряни Господарюк. Стиліст Віталія Струк і візажист Софія Онищук розповіли про тренди макіяжу та зачісок у 2019-2020 рр. Детально про те, як зафіксувати найщасливіші моменти в житті на фото і відео розповіли рекламна агенція «Lampa group» та «КРЕК дизайн» (фотограф Роман Петришак). Доповнити ваше свято елегантністю допоможуть весільні автомобільні кортежі від «Іквапрокат», а створити феєричне шоу зі спецефектами – компанія «СПАЛАХ». Будь-яка пара після весілля хоче поїхати на відпочинок, експертом у пошуку найактуальніших варіантів із створення незабутніх вражень є «Геліос тур». Весільний танець – це поєднанання двох людей в одне ціле, його створить керівник хореографічного відділення мистецького центру «АКТОРКО» Анна Тарас. Для того, щоб свято вийшло на 200%, ми рекомендуємо агенцію «Carambola-event» - найкращі кейтеринги на ваше весілля. Створення неперевершених емоцій та драйвового настрою від гурту «Solo Way Band». Інформаційний партнер - журнал «МІСТО».

МІСТО | 113

АПАРТ-ГОТЕЛЬ «ЯРЕМЧЕ» «M Group Development» презентує новий рівень комфорту, який успішно поєднує відпочинок та роботу. Розпочинаємо будівництво готелю всесвітньо відомого бренду, де ви зможете придбати апартаменти преміум-класу для розкішного відпочинку й отримувати стабільний дохід від здавання їх в оренду. Високий рівень брендового готелю та його переваги: • ідеальне місцезнаходження – курортна зона; • номерний фонд з 200 номерів;

• європейські стандарти надання сервісу за вимогами брендового готелю;

• цілодобові послуги рецепції, клінінгу, охорони та обслуговування номерів;

• інфраструктура: підземний паркінг, магазини, ресторани, дитяча кімната, фітнес-центр;

• SPA-зона, 4 басейни: 2 внутрішні і 2 зовнішні, один з яких – rooftop (на даху), а другий – infinity pool (пейзажний); • сервіс для спортсменів;

• безкоштовний трансфер до гірськолижних витягів;

• управління готелю провідними менеджерами Європи.

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ 114 | МІСТО

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 www.mgroup.world

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ! (0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

МІСТО | 113 115

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ! (0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08 116 | МІСТО