Місто_32

ГАСТРОНОМІЯ

| ДЕСЕРТИ

МІСТО | 1

2 | МІСТО

МІСТО | 3

Івано-Франківськ Суспільно-політичний журнал Засновник: Редюк Віталій Миколайович Продюсери проєкту: Оксана Мельник Володимир Калин Головний редактор: Тетяна Соболик Журналісти: Наталя Мостова Вікторія Пасайлюк Провокація – Марта Баранецька Спорт – Роман Стельмах Літредактор – Мар’яна Бодак Дизайн та верстка: Олександра Афанасьєва Комерційний директор Анна Угорчак тел.: (066) 389 93 19 Відділ реклами Ольга Мельник тел.: (050) 433 04 37; (097) 240 51 55 Мар’яна Шевчук тел.: (099) 090 80 89; (098) 803 52 88 Лідія Когут тел.: (066) 642 65 58; (096) 744 31 51 Людмила Небола тел.: (050) 202 70 52 Віталія Вікуловська тел.: (099) 242 77 94 Мар’яна Яськів тел.: (095) 001 10 72 Свідоцтво про державну реєстрацію: ІФ№263Р від 31. 10. 2016 Друк: Друкарня «Wolf»: м. Львів, вул. Городоцька, 4/17 тел.: (0342) 290 10 12 Загальний наклад: 10 000 примірників Редакційна пошта: mistomagazine@gmail.com Телефон редакції: (068) 753 44 04 (з 9:00 до 21:00)

матеріали, позначені цим символом, друкуються на правах реклами. Погляди авторів не завжди збігаються із позицією редакції. Передрук матеріалів допускається за погодженням з редакцією. За достовірність реклами несе відповідальність рекламодавець. Юридичний супровід – юридична компанія «MORIS GROUP».

4 | МІСТО

МІСТО | 5

ЖИТТЯ

| ПОГЛЯД

Зможемо пристосуватися? Лариса Мончак

Останні місяці всі новини, приватні розмови і навіть думки зводилися до одного — коронавірус. І не тільки у нас, в усьому світі. Біда, кажуть, об’єднує. Не факт, звісно, що ми об’єдналися фізично, скоріше навпаки, але проблеми у нас все ж спільні…

фото: Тарас Волошин

6 | МІСТО

ЖИТТЯ

П

лани на відпустку за кордоном накрилися мідним тазом. Авіакомпанії несуть шалені збитки, курорти потерпають від відсутності туристів. Економіка більшості країн тріщить по швах. А ми, просидівши не один тиждень під замком карантину, розгублено чухаємо голови: що ж буде далі? Доведеться перехворіти чи «пронесе»? Оголосять карантин ще раз восени чи не оголосять? Витримає медицина чи ні? А що буде з гривнею? Де, врешті-решт, взяти гроші?

Ці запитання, мов надокучливі мухи, рояться в голові, і відповідей на них годі знайти. Кажуть, після коронавірусу світ уже ніколи не буде таким, як колись. І це правильно. Так було завжди, пандемії накладали величезний відбиток на життя суспільства: змінювалися людські звички, моральні цінності, з’являлися нові напрямки в культурі і мистецтві, економіка підлаштовувалася під нові реалії. А що найперше зміниться у нашому сучасному житті? На що слід звернути увагу? Бо аналізувати, як було колись, – це одне, а пережити все на власній шкурі – зовсім інше. Думаю, найбільший наш виклик – навчитися пристосовуватись. Ми, по правді, і так майстри у цій справі. Теперішнє життя таке стрімке, що без уміння пристосовуватися геть важко. Це колись

| ПОГЛЯД

нові знання з‘являлися вкрай рідко, і, щоб бути освіченим, достатньо було навчитися лише тому, що знали твої батьки. Зараз інакше. Кожне нове покоління мусить освоїти набагато більший багаж знань, ніж попереднє. Постійно з‘являються якісь нові слова, ґаджети, автомобілі. Мода змінюється не те, що щороку, а щосезону, а колись же сукні, костюми і пальта носилися десятиліттями… І ми змушені пристосовуватися, вчитися жити в цьому швидкому темпі – хочеш чи не хочеш… А тут – коронавірус. Ще один виклик, про який раніше не думалось, не гадалося.

Хоча, якщо би ми були уважнішими, то почули б епідеміологів, які не раз попереджали, що така ймовірність дуже висока, і рано чи пізно нам доведеться зіткнутися з подібною хворобою, тому варто приготуватися. А ще прислухалися би до вчених, які криком кричали, що через брак фінансування їхня подальша діяльність і наука в цілому під загрозою знищення. І, можливо, прискорили б реформування медицини, яка у нас перманентно знаходиться у стані виживання, і дуже дивно, що ще досі якось функціонує.

Ми, на жаль, не дослухалися. Увесь світ, зрештою, зробив ту ж саму помилку. Фінансування науки і медицини далеко не завжди в пріоритеті. А в нашій країні – й поготів, майже завжди здійснюється за залишковим принципом. Гроші тратяться на інше. Але наука, освіта, культура і охорона здоров‘я – це те, що в ідеальному суспільстві завжди мало би бути на першому місті. Шкода, що нам так далеко до ідеалу… Так ось, на мою думку, ми мусимо зрозуміти, що пандемія не перша й не остання, і постаратися пристосуватися до цього. Як найрозумніше це зробити? Чітко визначитися у пріоритетах. Усвідомити нарешті, що медичне обладнання цінніше за дорогі

МІСТО | 7

ЖИТТЯ

| ПОГЛЯД

автівки для чиновників, зарплати лікарів не повинні поступатися зарплатам менеджерів у приватних фірмах, і найголовніше – наука повинна фінансуватися достойно. Наука – це те, на що нам ніколи не має бути шкода грошей. Це те, що йде попереду, це прогрес, а якщо ми ніяк не будемо вкладатися у майбутнє, то чи наступить воно для нас взагалі? Якщо зараз ми нетерпляче чекаємо на вакцину і ефективні ліки від нового вірусу, то повинні запитати: а хто це має винайти? Чи ці люди мають відповідні лабораторії, чи ми дали їм грошей на реактиви? Коли приходить біда, одразу стає зрозумілим, що насправді є важливим. І, даруйте, жоден політик не в змозі врятувати від смертельної хвороби, але саме він визначає, куди спрямувати кошти. І обирає, звісно, не науку, а те, що ближче до нього… Не треба дивуватися, що замість книжок у нас часто читають гороскопи, а замість сучасних препаратів лікуються замовляннями. Якщо в країні гине наукова думка, вслід за нею гине просвітництво, а далі – деградація суспільства. І це лише на перший погляд здається, що наука – це щось ефемерне і відірване від реального життя. Насправді, це найперше наш захист – і від хвороб, і від ворогів, і від кліматичних катастроф… Наука – це технології. А без них сучасна людина безсила… Ще одне «пристосування» – навчитися бути економнішими. І це не зовсім про те, щоб тратити менше грошей (хоча, і про це теж). Ми повинні пам‘ятати, що ресурси Землі вичерпні, ми вже досить багато всього перепсували, а апетити все ростуть і ростуть. Що попереду – невідомо. Нас знову попереджають: будуть посухи, урагани, інші кліматичні катастрофи. Але ми знову не чуємо, як і тоді, коли попереджали про потенційну небезпеку вірусів.

Світ, який сидить під карантином, – закриті садочки, школи, магазини, кінотеатри і навіть парки – це здавалося абсолютно неможливим. Так от. Завтра з нами може статися ще щось «неможливе» – голод, наприклад, чи якась інша біда. Ми нічого не робимо, щоб запобігти чи приготуватися. Так само, як

8 | МІСТО

і з коронавірусом: закуповувати захисні халати і ШВЛ почали лише тоді, коли у лікарнях уже лежали хворі. То може нам слід все ж прислухатися до попереджень науковців? Схаменутися і трохи пригальмувати? Подбати про екологію нарешті. Подивитися на те, чи кожен з нас окремо і країна в цілому раціонально використовує природні багатства? І задуматися, чи готові ми до майбутніх викликів?

Звісно, коронавірус нам підкинув дуже багато тем для роздумів. Був час подумати і про духовність, і про стосунки між людьми, і про організацію праці в умовах самоізоляції… Все це ми повинні переосмислити, зробити висновки і пристосуватися до обставин. Пристосуватися – означає навчитися раціонально використовувати те, що маємо, позбутися слабких місць і навчитися захищатися від майбутніх викликів (при цьому мислячи раціонально і всіляко підтримуючи науку). Кажуть, виживає сильніший. Ні! З точки зору еволюції, виживає пристосованіший. Можливо, нам знову треба скласти своєрідний екзамен? Схалявити не вдасться, і автоматом теж не зарахують. Як гадаєте, на скільки балів можна розраховувати?

Спортивно-відпочинковий комплекс

«Садова Гора Gartenberg»

Якщо ви хочете втекти від буднів, відпочити на природі, розвантажитись та просто провести яскраво час, до ваших послуг «Садова Гора Gartenberg». На території комплексу – все, що потрібно для якісного відпочинку зі спортивним спрямуванням. Велика простора територія, свіже заміське повітря, а головне – близьке розташування до міста, тож вам не доведеться витрачати багато часу на дорогу.

• Мангал-зона • Альтанки • Сауна • Затишні дерев’яні котеджі • Мініфутбольне поле • Професійний баскетбольний майданчик • Спортивна риболовля

Це ідеальне місце для святкування корпоративів, днів народжень та сімейних свят, адже тут буде весело як дорослим, так і дітям.

ЗАПРОШУЄМО!

м. Івано-Франківськ, с. Колодіївка, тел.: (050) 373 72 73, (067) 372 72 73 /garden.gartenberg /sadova_gora_garteberg МІСТО | 9

ЖИТТЯ

| ЧОТИРИЛАПІ

Хто на кого схожий? Наталя Мостова

Кажуть, що домашні тварини завжди схожі на своїх господарів. І якщо не зовні, то бодай темпераментом. «МІСТО» перевіряло цю теорію на відомих франківцях та їхніх улюбленцях.

10 | МІСТО

ЖИТТЯ

| ЧОТИРИЛАПІ

«Гарна собаня – розумна, тиха, – говорить Андрій.

– І любить нас дуже-дуже – це відчувається. Собаки з притулків дуже вдячні господарям, так усі кажуть».

Тетяна Терсенова-Заводовська і Капучіно

У домі Тетяни Терсенової-Заводовської, власниці модельного агентства, експерта з етикету, стилю і дефіле, завжди були тварини: коти, собаки, хом’яки, навіть білка і голуби. Але собаки – це особлива любов. Тож коли півтора року тому помер домашній улюбленець лабрадор Арчі, в оселі стало дуже порожньо.

Під час благодійного аукціону для «Дому Сірка» Тетяна пообіцяла собі врятувати якесь безпритульне собаченя. Шукала довго. Щодня показувала чоловікові фотографії різних знедолених чотирилапих, але він навідріз відмовлявся – дуже тужив за Арчі. А коли показала Капучіно, зразу ж вигукнув: «Беремо!». Волонтери ще жартували, що песику неабияк пощастило – потрапив у семизірковий готель. Маленьке, перелякане і брудне цуценя ще довго боялося вийти зі своєї хатки, яку для нього облаштували. Так переполошилося, що знову кудись віднесуть. Волонтери назвали його Капучіно, або скорочено Капа, – через окрас кольору капучино. Щоправда, потім виявилося, що то просто була дуже брудна шерсть.

Андрій Філіппський і Лінда

«Ні, я точно не подібний на Лінду, – сміється редактор газети «Репортер» Андрій Філіппський. – Я різкий, не надто стриманий, а вона все ж таки мудра й тиха. Можливо, як дружина Наталя, але та теж нічого не боїться».

На радощах Тетяна поділилася своєю історією в соцмережі, опублікувала фото собані. Але деякі люди почали таке виписувати… «Ви ж статусна жінка, а взяли якесь зачухане песеня…». Тетяна навіть відповідати не хотіла на таке невігластво. Замість неї чудово відповіла якась панянка: «Гонитва за породистими псами – це компенсація власної безпородності».

Цього собаку сім’я Філіппських п’ять років тому взяла з притулку. Дитинство у песика було нелегке. Принаймні Лінда мала страшний вигляд. Волонтери забрали її від горе-господарів, які били пса і не годували.

Пам’ять про жорстоке минуле і досі нагадує про себе: собака дуже боязкий на вулиці, страшиться великих псів і гучних звуків. І навіть якщо великий пес підходить лише привітатися, Лінда з переляку гарчить – і знайомство закінчується сваркою. «Доводиться брати на руки, аби ніхто не з’їв», – сміється редактор.

Лінда з перших днів обрала собі головного лідера в домі – така честь випала Наталі. Андрій – теж шеф, але нижчий за рангом. Волонтери казали їм, що, як правило, для пса головним стає той, хто забрав його з клітки. Лінду забирала Наталя.

З домашнім котиком песик начебто знайшов спільну мову – живуть, як кішка з собакою. Можуть спокійно лежати на дивані ледь не в обіймах, а потім зненацька або кицька б’є Лінду по носі, або Лінда раптом згадує, що це ж кішка, і починає гарчати. Але це швидше демонстрація, хто в домі господар. «Я не впевнений, що Лінда може кусатися, – усміхається Андрій. – Вона просто імітує свою суворість». Найкраще собака почувається у горах. Там Лінда нічого не боїться, бігає, не зупиняючись. І так може дві доби. А спить лише у наметі з господарями.

МІСТО | 11

ЖИТТЯ

| ЧОТИРИЛАПІ

Тетянин чоловік обожнює Капу – чи не щодня повторює: «Ну звідки ж це щастя взялося?!». Взагалі між ними є якийсь зв’язок. Разом миють автівку, гуляють багато разів на день. Собаня навіть впізнає звук мотора його машини – хутко мчить до воріт зустрічати. А Тетяну песик сприймає як свою подушку.

Малечу всі так бавлять, що іноді господар каже: «Слухай, я уже не знаю, хто в кого живе: Капа у нас чи ми – у Капи». Якщо сім’я їде кудись відпочивати, то лише з песиком. А якось їхали за кордон, то собаню мусили залишити вдома, але знайшли жінку, котра жила в їхньому будинку і доглядала за хвостиком. У готель для тварин Капу вирішили не віддавати – аби не робити їй стресу. Іноді здається, що Капа розуміє людську мову, ба більше, знає правила етикету. Після прогулянки сама витирає лапки. Всі гості найперше просять показати це видовище.

Щоранку, коли Тетяна сходить на перший поверх, за рогом уже чатує Капа і кумедно вистрибує на ноги, начебто нападає. «Поки не оближе мене сотню разів, не заспокоїться, – сміється жінка. – Кажу їй: «Капа, я ж лише щойно вмилася!».

Віктор Кімакович і Пунто

Англійський пойнтер Пунто у червні відсвяткував свої 11 років. Сім’я влаштувала для нього справжнє собаче свято – діти накупили в зоомагазині спеціальних кісточок-смаколиків, а для всіх решта був тортик.

«Але полювати – це його природа, – каже Віктор.

– Він там щасливий. У новорічну ніч, коли навколо бухкають петарди і феєрверки, Пунто стає збудженим і аж увихається біля вікон. Йому здається, що надворі відбувається полювання, всі стріляють… А яке полювання без Пунто?».

Собака неймовірно компанійський і навіть не дуже любить гавкати. Якщо з кімнати, де він спить, усі переходять в іншу кімнату, Пунто прокидається і теж суне туди – аби лиш бути разом. Йому треба людей, своїх людей. А бути самому вдома – взагалі катастрофа. «Чи схожі ми? – усміхається Віктор. – О, так! Ні я, ні Пунто не любимо скандалів і галасу».

Тарас Прохасько і Фрузя з Мартіном

Обидва котики письменника Тараса Прохаська мали травматичне пережиття – так сталося, що понад рік тварини мешкали в порожньому домі, без людей, Тарас лише приходив їх погодувати. Тепер пухнастики вже переселилися до квартири і вибрали свої улюбленці місця. Красень-Мартін, хоч і без одного ока, зате подібний на коротконогого тигра або степового лева, цілими днями висиджує на балконі на перилах. А коли набридне, починає нявкати – аби відчинили двері. Дуже кумедно було, коли під час карантину по всій безлюдній Стометрівці лунало його нявкання.

А ось Фрузя дуже схожа на норвезьку лісову кішку, а чоло й очі – як у Сократа або видатного гуцульського різьбяра Василя Турчиняка, який жив на початку минулого століття. Вона балкона не любить, має свої сховки в помешканні. А спить лише біля Тараса.

Пес уже старенький, проте не втратив доброї форми. Оскільки порода – мисливська, то й полює він уже багато-багато років. Директор обласного департаменту освіти, науки та молодіжної політики Віктор Кімакович постійно бере його з собою на полювання на птахів. Ось тільки останнім часом всі домашні трохи зляться, кажуть, що хвостик потім вертається додому дуже втомлений.

12 | МІСТО

Руслана Василюк та її кішки, собака, щур, черепаха і лебідь

Дім директорки КП «Центр розвитку міста і рекреації» Руслани Василюк переповнений різноманітною живністю: три породисті кішки Арчібальд, Майлі і Річчі, собака хаскі Декстер, рибки, черепаха, щур і маленький лебідь. Щоправда, останній невдовзі переселиться на лебедине озеро, що в міському парку.

ЖИТТЯ

| ЧОТИРИЛАПІ

Наталя Микула й Еліс

Заступниці директора департаменту освіти і науки Наталі Микулі породисту кішечку колеги подарували на іменини. Везли аж зі столиці. Пухнастик навіть має свій паспорт. Офіційно вона Еліс, але вдома кличуть Аліса. «Люблю їх всіх дуже-дуже, – усміхається Руслана.

– А так багато їх є, напевно, завдяки моїм дітлахам».

Як вони всі вживаються разом? Прекрасно! Собака мешкає надворі. Коти одразу подружилися з крихіткою-лебедем і навіть трохи бояться його. Пухнастики сприймають птаху ніби інопланетянина. До речі, якщо лебідь першим встигає добігти до миски з котячим кормом, то залюбки ласує, а коти навіть не насмілюються протестувати – чемно спостерігають собі збоку. Рибками любить милуватися найменше кошеня, а щур і черепаха – взагалі самітники.

Киця дуже схожа на свою господиню, має такий самий темперамент – поважна, розмірена і шляхетна. «Вона не буде бавитися з кожним, – усміхається Наталя. – Я теж дуже обережна з вибором друзів».

А ще Аліса дуже не любить, коли господиня кудись їде. Напередодні кішечка обов’язково цілу ніч вилежується на валізі, а коли Наталя повертається, пухнастик ще кілька годин гнівається. Демонстративно повертається до жінки хвостиком і не відгукується. Аж поки вона не візьме на руки, почне гладити і осипати ласкавими словами.

Ростислав Держипільський і Оскар

Багато років поспіль директор Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. І. Франка мріяв про чорного пуделя – такого, як мав у дитинстві. Але собаку не заводив, бо мешкав у квартирі – не дуже зручно.

Аж якось на його день народження, якраз перед прем’єрою вистави «Оскар і Рожева пані», студенти подарували Ростиславу чорного кудлатого пуделя. Саме в той момент до кабінету зайшла Ірма Вітовська і сказала: «О! Ну все – маєш Оскара». Так цуценя отримало свою кличку. До речі, песика привезли зі Львова, він мешкав біля самісінького Оперного театру. Ростислав каже, що вони з Оскаром дуже схожі – обоє артистичні і з крутим норовом. Найбільше господарю до вподоби, коли його пудель не підстрижений, він тоді стає такий кудлатий – викапана овечка. Під час карантину Оскар був саме таким, адже не лише люди не мали де робити зачіски, але й пси. МІСТО | 13

ЖИТТЯ

| КОНФЛІКТИ

Сусіди:

на стежці війни Вікторія Пасайлюк

Коли людина живе в багатоквартирному будинку, то мусить зважати на сусідів. Але не всі так роблять, тому й спалахують конфлікти між мешканцями, які згодом можуть перерости і у справжню ворожнечу. Як сусіди вирішують суперечки між собою і якою є реакція правоохоронців на такі сутички, дізнавалося «МІСТО».

14 | МІСТО

ЖИТТЯ

Фактор страху

Для того, щоб знайти героїв цієї статті, ми написали оголошення у соціальній мережі «Фейсбук». Як відомо, там чимало людей, охочих повчити, поспілкуватися, зрештою, просто виговоритись. Відгукнулося досить багато користувачів зі своїми історіями співіснування з прикрими сусідами, а також рекомендаціями, як поводитися в тих чи інших випадках. Найчастіше пропонували вирішувати спори із сусідами з допомогою правоохоронців. Дехто радив не ступати на стежку війни, а просто змиритись. Були й оригінальні поради, приміром, самим стати проблемними сусідами, на місяць здати квартиру в оренду ромам чи навіть молитися за конфліктних мешканців.

| КОНФЛІКТИ

приїхав додому і застав у дворі поліцейських. Протоколи, поняті, арешт... Виявилось, один із хлопців був не сином, як думали мешканці будинку, а чоловіком цієї жінки. Ба більше, він був серійним злодієм, якого підозрювали в 15 крадіжках.

Про цю історію у лютому цього року писали всі місцеві ЗМІ. Чоловіка правоохоронці затримали, а в ході досудового розслідування з’ясувалося, що він пошкоджував вікна, проникав у помешкання громадян і скоював крадіжки. Вартість викраденого становила понад 200 тисяч гривень.

Сусіди Олега Кушніра полюбляють гучні гулянки. Вечорами влаштовували п’янки та забави, а прохання чоловіка поводити себе тихіше ігнорували. А якщо і реагували на зауваження, то доволі агресивно. Коли Олег уже пригрозив поліцією, стало дещо спокійніше.

Виявилось, один із хлопців був не сином, як думали мешканці будинку, а чоловіком цієї жінки. Ба більше, він був серійним злодієм, якого підозрювали в 15 крадіжках

Коли не щастить тричі

Тоді ж, під час обшуку, правоохоронці вилучили знаряддя злочину та частину викрадених речей. Відомо, що раніше чоловіка вже притягували до кримінальної відповідальності за вчинення схожих злочинів. То був шок, згадує Володимир. Бо ж на вигляд наче спокійні, законослухняні люди.

Конфлікт був повністю вичерпаний, коли чоловік повернувся зі Сходу. «Знаючи, хто я, вони повністю перестали мене турбувати. Думаю, зіграв свою роль фактор страху», – констатує Олег.

Володимиру Калину «пощастило» з сусідами тричі. І всі три випадки стосуються квартирантів. «Коли ти живеш у під’їзді, то всіх своїх сусідів знаєш і розумієш, чим, так би мовити, вони дихають. З квартирантами дещо інша ситуація. Невідомо, що це за люди. На перший погляд, непогана сім’я, діти, а потім випливає різне», – розповідає франківець.

Згадує, поселилась у будинку жінка з чотирма синами, як видалося спочатку. Перше враження – непогана сім’я з Богородчан, найстаршому сину 17 років, чоловік, мабуть, десь на заробітках. Здавалося, що все в родині добре. Менший хлопчик навіть приходив колядувати, тому жодних підозр щодо новоселів не виникало. А одного дня Володимир

Інші сусіди, кілька студентів медичного університету, що разом винаймають квартиру в будинку, в якому проживає Володимир, теж, як спершу здалося, були цілком спокійні. Відкритих конфліктів з ними не було, тому й проблемними їх назвати важко. За винятком того, що вони ненароком розбивали автомобілі, припарковані в дворі. Якось студенти придбали собі одну на всіх машину на іноземних номерах, а добре кермувати ще не навчились. То й побили кілька авто у дворі будинку. Так було кілька разів, згадує Володимир, але самі студенти не зізнавалися в цьому і поводилися так, наче ні при чому. Засікти їх вдалося

МІСТО | 15

ЖИТТЯ

| КОНФЛІКТИ

завдяки камерам відеоспостереження. Зрештою, хлопцям довелося визнати свою вину. Вони навіть погодилися відшкодувати завдані збитки, але так цього і не зробили. Мешканці будинку поліцією погрожували, однак залучати правоохоронців не стали. Дехто і досі боїться залишати біля будинку своє авто, щоб не застати його пом’ятим. «Словом, коли їх у дворі нема, ми почуваємося спокійніше», – підсумовує Володимир Калин. Були й «двіжові» сусіди, яких прозвали Воровайки. Вдень вони любили поспати, а опівночі починали активно тусити. Спочатку, розповідає Володимир, було важко знайти управу на галасливих сусідів. Особливо потерпали мешканці суміжних квартир. Потім знайшовся несподіваний вихід – прикрим сусідам просто почали вимикати рубильник. Врешті Воровайки з’їхали.

Ідеальна тиша

Серед охочих поговорити на запропоновану нами у фейсбуці тему знайшлися і самі так звані проблемні сусіди. Сніжана (прізвище назвати відмовилась) з чоловіком і донькою переїхала на квартиру, в якій зараз проживають, близько шести з половиною років тому. Після народження другої дитини у подружжя почались суперечки. Тож якось сусід прийшов до Сніжаниного чоловіка на роботу з претензіями, що через їхню голосну сварку у них дитина налякалась і плакала. «Почнемо з того, що зранку ми не сварилися, – каже Сніжана. – По-друге, ми не могли голосно сваритися, бо у нас двоє маленьких дітей, тож стараємось не конфліктувати».

Сніжанин чоловік мовчки вислухав претензії, кивнув головою, мовляв, добре, я вас зрозумів. Не хотів сперечатись, оскільки цей сусід був його клієнтом на роботі.

Деякий час скарг не було. Але пізніше до чоловіка вдруге прийшли з наріканнями від сусідів – цього разу бабуся. Розповідала про те, що з чоловіком Сніжана одна, а насправді – зовсім інша. Мовляв, поки він на роботі, Сніжана своїх дітей мало не вбиває і, звісно, неправильно їх виховує.

Того дня пані Сніжана справді кричала на старшу доньку. Дівчинка розсипала по квартирі дитячу присипку, і в жінки здали нерви. Натомість сусіди

16 | МІСТО

зробили негативні висновки, погрожували викликати поліцію та соціальну службу. Після почутого у відповідь: «Викликайте!» – страхати припинили.

«Ми не боїмося, у нас діти нагодовані, одягнені, нічого не потребують. Нехай викликають! Нехай прийдуть додому, в садочок, нехай попитають. Те, що я кричу, – це одна справа. Але це двоє дітей, з ними не завжди буває легко», – підсумовує жінка. З іншими сусідами, розповідає, ніяких суперечок. Тож, припускає, сусідська дитина звикла до ідеальної тиші, а в багатоквартирному будинку це неможливо.

Якось чоловік просив поради у своєму пості. Питав, чи мають право сусіди тримати свиню у напівприватному будинку у центральній частині міста «Почалися проблеми тоді, коли в них народилася дитина. Раніше з їхнього боку до нас час від часу долинала гра на піаніно. Втім, мої діти привчені до шуму, тому це їм не заважало. І я не скаржилася. А от коли в сусідів народилась дитина, то вони, скоріш за все, привчили її до ідеальної тиші, і найменший шум їх дратував», – пояснює, як розуміє причини невдоволення сусідів, Сніжана.

Проблеми бувають різні

Люди у соцмережі діляться різними історіями, зокрема і смішними, і не надто веселими.

Наприклад, якось чоловік просив поради у своєму пості. Питав, чи мають право сусіди тримати свиню у напівприватному будинку у центральній частині міста. Традиційно, як це буває в мережі, коментатори розділилися на два табори: одні підтримали автора допису, що вважає недоречним і некомфортним таке сусідство, а інші відверто насміхались з нього. Обговорити ситуацію для цього матеріалу автор публікації, на жаль, відмовився.

ЖИТТЯ

| КОНФЛІКТИ

Для декого проблемою стає те, що сусіди надто гучно кохаються. Зазвичай такі сім’ї навіть не здогадуються, що спричиняють дискомфорт іншим мешканцям. Тому тут є тільки один вихід – прямо сказати про проблему. Саме так зробила пані Надія. Згадує, молодий чоловік після зауваження почервонів від сорому, але більше шуму не було. Олександра ж обрала більш оригінальний варіант – написала записку і підсунула під двері занадто гучним коханцям. Каже, допомогло. «Дурепа облила мене холодною водою, бо їй захотілось освіжитися в той час, коли я курила і пила каву на своєму балконі. Їй не пощастило, бо у відповідь в неї полетіла гаряча кава. Більше не лізла», – описує конфлікт з жорсткою розв’язкою одна з коментаторок у фейсбуці.

А от інша дописувачка зробила, так би мовити, хід конем. Сусідів, невдоволених гучними гулянками, переконала влаштовувати вечірки разом.

Немає значення, чи сусід є власником, чи орендарем квартири – в будь-якого мешканця рівні сусідські права

Рівні сусідські права

Як розповідає речниця ГУНП в Івано-Франківській області Христина Мриглід, з початку року в Івано-Франківську було зареєстровано 196 сварок між сусідами. В середньому за місяць буває 30 звернень, незважаючи на пору року. А от порушення тиші найчастіше фіксують влітку, з початку року уже більш як 1000 звернень з цього приводу.

Причинами сусідських міжусобиць найчастіше стають невгамовні діти, шум, куріння в під’їздах. До порушень тиші зараховують також дрібне хуліганство та нічні галасливі посиденьки на лавці. Ремонтні роботи

не можна проводити з 21 до 8 год. Після 22 години заборонений також побутовий шум, тобто музика, гучні розмови. Якщо порушення тиші відбувається вдень, то показники шуму рідко перевищують встановлені норми. А вночі бригада санстанції просто не приїде через відсутність нічного графіка роботи – вони працюють до 18 години. Штрафи для порушників-фізичних осіб – від 85 до 255 грн та від 255 до 510 грн за дії, вчинені повторно.

Куріння в під’їзді карається штрафом на суму від 51 до 170 грн. Бувають випадки, коли поліції не відчиняють двері, але патрульні приїжджають повторно. Інколи чекають чи відбирають заяву з цього приводу.

Викликати поліцію, якщо ви впевнені в тому, що конкретний сусід порушує ваше право на тишу чи чинить інші протиправні дії, потрібно. Немає значення, чи сусід є власником, чи орендарем квартири – в будь-якого мешканця рівні сусідські права.

У конфліктних ситуаціях звернення до власника квартири може стати хіба що додатковим важелем впливу на ситуацію. Так само не відіграє ролі громадянство. Якщо порушником вашого спокою є сусід-іноземець, сміливо викликайте правоохоронців. Згідно із законодавством, будь-яка людина, що перебуває на території України, має дотримуватись законів нашої держави та нести відповідальність за їх порушення. МІСТО | 17

ЖИТТЯ

| ДУМКИ

Франківські селяни та містяни: чи є різниця між людьми

Людмила Оленюк

Поділ людей на так званих селян та містян – традиція не нова. Але чи коректний він у ХХІ столітті? Тим більше, що часто слово «селянин» вживають у негативному контексті. «МІСТО» дізналось, чи є в ІваноФранківську корінні жителі, хто такі містяни та селяни і яка між ними різниця.

18 | МІСТО

ЖИТТЯ

Некоректно казати «понаїхали»

| ДУМКИ

«Мені здається, що у випадку Івано-Франківська поділ людей на містян та селян є некоректний. Наше місто після Другої світової війни фактично повністю сформоване з людей, що не походять з нього. Серед них багато селян. Івано-Франківськ – обласний центр, він є магнітом для людей зі всіх районів Прикарпаття.

Для того, щоб адаптуватись до якихось традицій міста, потрібний певний час. Люди, що приходять у місто, налаштовані по-різному. Дехто не почуває себе на своєму місці, живе ніби у чужій атмосфері і несе з собою всі правила та звичаї своєї малої батьківщини. Але є люди, які дуже добре і пластично міняються та розуміють, що будь-яке місто – це певний конгломерат, що має свої закономірності.

1. ВОЛОДИМИР КАЛИН, керівник провідних медіапроєктів: «В Івано-Франківську одиниці можуть сказати, що вони корінні мешканці міста. Я знаю десь зо п’ять людей, чиї предки були тут ще за часів Австрії та Польщі. Так склалось історично, що українців у нас було небагато, а корінне населення, що тут проживало, або було знищене в час репресій та війни, або саме покинуло місто.

Люди, які згодом переселились в Івано-Франківськ, не мають стосунку до корінного населення. Тому казати, що хтось корінний містянин, а хтось селянин, – неправильно. Дуже некоректно казати «понаїхали», бо більшість людей в місті – не місцеві. Наприклад, мої батьки з приміських сіл, і я не встидаюся цього.

З Івано-Франківськом все було дуже трагічно, бо він перестав існувати як демографічний феномен у 1944 році. Залишились дуже мінімальні вкраплення людей з того міста, що було колись. Тому Франківськ можна вважати молодим, оскільки історія його мешканців, які є тепер, почалась у 1944-1945 роках. Я вважаю, що однією із перемог Івано-Франківська стала міграція людей із довколишніх сіл. Саме вони зробили Івано-Франківськ українським. А після Другої світової війни він був і мав шанс залишитись російськомовним».

За ознакою толерантності до вандалізму

Ділити людей за їхнім походженням та місцем народження некоректно. Важлива лише поведінка. Я можу назвати чимало людей, які, хоч і народились в Івано-Франківську, але поводяться некультурно. І навпаки, є багато тих, хто живе в глухих селах і поводиться толерантно, стримано, культурно. Різниця між селянами та корінними містянами може бути хіба в якихось дрібних ментальних речах, а на поведінку походження і місце народження людини не впливає».

Вони зробили ІваноФранківськ українським

3. РОСТИСЛАВ ШПУК, підприємець, блогер, фотограф і співзасновник відкритого мистецького простору «Підземний Перехід Ваґабундо»: «Навіть глухе місце проживання чи походження не заважає стати людиною світу. Немає ж перепон здобувати розуміння, читаючи умовних Ортегу-і-Гассета чи Бодріяра, живучи за горою. І навпаки, естетичний чужинець може вирости на Сотці.

2. ТАРАС ПРОХАСЬКО, письменник:

Поділ людей на селян та містян відбувається по лінії ставлення, розуміння, інклюзивності особи – включеності її у сприйняття сучасних процесів і готовності відповідати за свої дії. І тут постає питання штучно створеної безвідповідальності: це ненормально, що депутати, які вирішують питання забудови історичного центру, обрані здебільшого приєднаними до міста селами, де явка на виборах висока, бо шлях до дільниці пролягає мало не через церкву. Такі обранці можуть руйнувати місто, а їхні виборці, навіть про це не здогадуючись, через віддаленість МІСТО | 19

ЖИТТЯ

| ДУМКИ

і незацікавленість, обиратимуть їх і далі. Наслідків вже унаочнено предостатньо.

Але, наприклад, автор нашої унікальної ратуші і костелу Христа Царя, Станіслав Треля, теж народився в далекому селі. Будь-яка родова ідентичність не може бути відштовхуючою чи неприйнятною, інакшість лише додає цікавості. А останні політичні події у світі – від США до Криму – і без того відкрили шлюзи для групової ненависті широко, як ніколи. Тому з поділом на своїх і чужих для мене все просто – він пролягає за ознакою толерантності до вандалізму. Який, на жаль, є наразі нашою загальною притаманністю: ми навіть державу спочатку кілька років будуємо, потім кілька років руйнуємо, як-от зараз, потім знову відбудовуємо, і цей блудний рух по колу віддає вічністю.

є чимось фатальним. Спосіб життя все одно є формотворчим, а гроші концентруються у містах. Плюс наші люди є переважно конформістами. Якщо їм не вигідно, вони не тримаються традиції й легко переходять на свіжий триб життя. Тому місцева полеміка між селом і містом радше культурно-побутова, аніж цивілізаційна або соціальна. Адміністративне приєднання до Франківська кількох сіл абсолютно нічого тут не змінить. А те, що люди результату і люди процесу, бува, дратують одне одного, то це було завжди й завжди буде. До цього варто ставитися по-філософськи».

Шлях у нікуди

Так от, є люди з розумінням, які вміють все збагнути і ставляться з трепетом до того, що цінне, а не просто «своє», бо розум – він щедрий, йому хочеться обмінюватись і ділитись, запрошувати всіх до проби естетичного задоволення, яке він отримує з відчуттям дійсності. Якщо він чогось не вловлює, тоді з легкістю дає до себе достукатись, приймає пояснення і переосмислює. А є дурість – вона злостива, вандал прагне позбавити можливості користуватись будь-яким предметом інших, привласнюючи його або знищуючи. І ми живемо в ситуації, коли переважило ось це друге. Хоч тікай у якесь село. Але ж є шанс залишитись для нього чужим, і не факт, що його тут же не приєднають до міста».

Люди результату та люди процесу

5. ОКСАНА МЕЛЬНИК, директорка з маркетингу міжнародної будівельної компанії «M GROUP DEVELOPMENT»: «Як на мене, це образливо – ділити людей за таким принципом, тим більше, що в суспільстві склався негативний стереотип і «селом» можуть називати людину, яку хочуть принизити.

Яка різниця, хто і де народився? Мої батьки колись також переїхали з села в місто, бо шукали кращих можливостей для реалізації себе. Сучасна молодь також цього прагне. І це цілком виправдано. Хочеться, щоб всі нарешті зрозуміли, що не роз’єднуватися нам треба за якимись ознаками, а об’єднуватися, бо ми українці, ми нація. І пам’ятати, що завдяки селу у нас ще зберігаються якісь народні традиції.

4. ВОЛОДИМИР ЄШКІЛЄВ, український прозаїк, поет: «Різниця в світогляді містян і селян тепер, зрозуміло, не така очевидна, як у XIX столітті. Але вона є. Містяни, це, умовно кажучи, люди результату, з мисленням, спрямованим на візію майбутнього, селяни – переважно люди процесу, для яких важливішою є візія сьогодення, «тут-буття».

Кожне місто, окрім всього іншого, є таким собі агрегатом адаптації, що пропонує ментальним селянам (а іноді й змушує їх) працювати на результат. Франківськ не є винятком. Особливістю нашого міста є те, що воно не встигає адаптувати ментальних селян, які переселяються до міста останні 75 років. Переселенців дуже багато. Це породжує певний побутовий дискомфорт для ментальних містян, але не 20 | МІСТО

Взагалі, зараз кожен когось хоче «попустити», щоб виглядати кращим на його фоні. Але це шлях у нікуди. Треба самому розвиватися, реалізовуватися».

ЖИТТЯ

Зневага до селян від колишніх селян

| ДУМКИ

Зневага до сільських жителів здебільшого є від колишніх сільських жителів, які, напевне, в місті ще не адаптувались, але вже мають квартири і думають, що вони містяни. Такий поділ доцільний тільки стосовно місця, де ти живеш, як піклуєшся про нього і як переживаєш за його добробут.

До речі, корінні жителі Івано-Франківська є, і багато. Це люди, які декілька поколінь жили і живуть у місті. Але не забуваймо про те, що все і так почалось із села».

Етнічно ідентичні

6. МИРОСЛАВ КОШИК, історик: «Поділ на селян та містян, звичайно, є закономірним. Люди, які живуть в місті, – містяни. Люди, що живуть в селі, – селяни. Він склався ще з часів античної Греції.

Але в цьому випадку говоримо не про місце проживання, а про манеру поведінки. Тоді немає значення, де живе людина. Так само нема значення, приїхала вона в місто рік чи двадцять років тому. Важливо тільки те, як вона себе поводить. Проживання в місті, як і в будь-якому населеному пункті, має свої певні правила та навіть обмеження. Я вважаю недоцільним ділити жителів Івано-Франківська на селян та містян, бо справа тільки у внутрішній культурі. Коли людина живе в місті 30 років, а свинить на вулицях, то вона навіть не селянин і не містянин. Це звичайний пролетарій і совок. Тому на культурних і некультурних людей ділити можна.

7. ЛІДІЯ ШКРІБЛЯК, директорка кінотеатру «Люм’єр»: «Звичайно, всі люди різні. Але категоризація людей на містян чи селян недоречна. Ми всі етнічно ідентичні. В такі важкі часи в світі та в нашій державі треба шукати те, що нас об’єднує, і триматись разом». МІСТО | 21

ЖИТТЯ

| ПРОВОКАЦІЯ

Чия дитина плаче? Марта Баранецька

Дитина для матері – найдорожче. Тому свою малечу мама ніколи не погодиться віддати, не дасть образити і, звичайно ж, ніколи не покине. Це інстинкт на рівні тваринного, але чому ж тоді діти часом опиняються наодинці серед натовпу? фото: Тарас Волошин

22 | МІСТО

ЖИТТЯ

Ця ідея вперше зародилася, коли я гуляла по магазинах. Біля однієї із крамниць у центрі Івано-Франківська часто бачу дитячі візки. Матусі забігають в магазин (хай навіть на кілька хвилин), а візок із дитиною залишають на вулиці. Може, річ у тому, що не всі приміщення пристосовані для маломобільних груп населення та людей із дитячими візочками: немає зручних під’їздів, пандусів. А може, тому, що вибір гелю для душу, скарбу і нової туші – це надто важливе заняття. У поліції зазначають, що в Івано-Франківську діти губляться доволі часто, приблизно раз на один-два тижні. Здебільшого це трішки старші діти, які пересуваються самі, але буває, що малюків залишають зачиненими в автомобілі або зоставляють десь візок.

Діти губляться доволі часто, приблизно раз на один-два тижні

| ПРОВОКАЦІЯ

Цього разу спробувати себе у ролі горе-мами вирішила і я. Для того, щоб перевірити реакцію людей, мені треба було буквально забути на вулиці маля.

Звісно, використовувати для експерименту живе дитя я не хотіла (та і хто б мені його довірив!). Тому вирішила зробити інакше: дістала дитячий візок, в який поселився рожевий іграшковий ведмедик та... портативна колонка, яка мала б пронизливо плакати, щоб привертати увагу франківців. Аби все видавалось більш натуральним, потрібно було лише знайти візочок, що добре закривається і ховає уявне немовля, і якісний запис дитячого плачу, яким я керувала через телефон.

Поганою мамою, до речі, мене визнали ще до початку експерименту, на етапі налаштування техніки. Адже коли я стояла на вулиці і дивилася у смартфон, а поруч у візочку розривалася від сліз «дитина», якась жіночка співчутливо глянула на візок, а потім плюнула мені просто під ноги, промовляючи: «Тьху на тебе, мама ще називається!».

Лише нещодавно у Франківську сімейство залишило трирічну дитину зачиненою в авто. Вона сиділа у салоні, згодом сама вибралася з автівки надвір, де її побачив якийсь хлопчина і повів за собою. На щастя, дитина не постраждала. І дивує тут навіть не це, а те, як взагалі можна забути десь людину, хай навіть ще маленьку? Для мене це неприйнятно, і я (може, я думаю так лише зараз) ніколи не залишила б своє немовля у візку просто неба. Бувало, кілька разів я навіть підходила і чекала біля візка на повернення якоїсь горе-мами. Часом бачила загублених дітей і шукала з ними маму-тата. Просто, щоб знати, що з дитиною все добре.

МІСТО | 23

ЖИТТЯ

| ПРОВОКАЦІЯ

Спершу візок я залишила на Стометрівці біля стоматологічної клініки. Сіла перепочити на лавку, займалася своїми справами, одночасно поглядаючи на фотографа, який сховався між людей неподалік. Похитувала візок, а сама «досліджувала» людей і спробувала вгадати, хто ж поведеться.

Поруч сиділи дві жінки. У мене був шанс.

Тому я зробила вигляд, що мені дуже потрібно порозмовляти по телефону, та на трішки відлучилася від свого чада. А сама стала за рогом і спостерігала за реакцією людей. Візочок не привертав нічиєї уваги хвилин 15, хай там як гучно всередині верещала «дитина». Запускала я плач на своєму телефоні – «дитя» плакало то тихіше, то зовсім голосно. Спочатку я трошки не розрахувала із гучністю, тому моя електронна дитина верещала на все середмістя. І все одно біля візка не було жодної душі. На нього дивилися, хтось пригальмовував на секунду, але не підходив ніхто. Проте коли перехожі відходили трішки далі (де якраз і стояла я), починали бурхливо обговорювати, як так можна лишити маля і не зважати на його сльози. Хоча 24 | МІСТО

вони, до речі, теж не реагували, бо ж до дитини ніхто не підійшов.

Потім візочок залишився стояти просто посеред Вічевого майдану. Люди розглядали його – і знову ніхто не підходив. Навіть з цікавості. І це дивно, бо люди у нас допитливі, а у фільмах жахів все найцікавіше якраз починається через крикливе створіння незрозумілого походження.

Візочок не привертав нічиєї уваги хвилин 15, хай там як гучно всередині верещала «дитина» Та все ж одну особу візочок із дитиною дуже стурбував. Продавчиня морозива спершу оглядалася на нього кілька разів і навіть робила спроби підійти, та щось її стримувало. Стримувало, аж поки візок не... поїхав в її сторону! Зізнаюся, цей трюк був не продуманий, просто хтось (ой, то була я!) забув заблокувати колеса, а оскільки візок легенький і немовляти всередині нема, його

легко понесло вітром. Довелося продавчиню трішки заспокоїти і пояснити, що там моя «дитина» і ситуація під контролем.

Потім я вирішила переміститися до скверу Міцкевича. Тут завжди спокійно, навіть у робочий день, поки всі кудись поспішають, час мовби зупинився: люди п’ють каву та їдять морозиво. Відпочивають у скверику й мами. Я присіла на одну із лавок зі своєю «дитиною», трішки зачекала і відійшла знову – начебто поговорити по телефону. Знову низка здивованих поглядів – і більше нічого.

Розвеселила мене хіба компанія хлопців, які на дитячий плач відреагували... втечею. Вони сиділи на сусідній лавці і, коли моя портативна колонка заплакала дитячим голосом, просто висловили своє невдоволення і відсіли трохи далі. А згодом у цьому ж парку мого візка мало не вкрали роми.

Насправді вони виявили чи не найбільше уваги до дитини, намагались заглянути у щільно закритий візок, навіть питали у відпочивальників, де мама дитини і як давно вона відсутня. А потім, ще трохи покрутившись, штовхнули візок і кудись разом із ним попрямували.

ЖИТТЯ

Я так швидко ще ніколи не бігла! Збоку могло видатися, що мама справді дуже переживає за дитину, але ж насправді це просто чужий візок, в якому техніка (теж чужа) та ще й м’яка іграшка дитини, тобто теоретично я могла отримати прочухана одразу від трьох людей. Я таки догнала ромів і поцікавилася, куди ж вони повезли моє «чадо». Рятівники пояснили, що хотіли просто почекати маму (себто мене), щоб дитина була у безпеці. А з місця зрушили, щоб її заспокоїти. Ну що ж, спасибі.

Дуже серйозно на одинокий візок реагували діти. Вони тягнули батьків за руки, спиняли біля візочка, підбігали до нього самі і повідомляли всіх навколо, що тут біда або, наприклад, «ляля плак-плак». Біля лавки на вулиці Лесі Українки дитина змусила маму стояти біля моєї «малечі» хвилин 10, аж поки я не повернулася. Цікаво, чому саме дітей так хвилювала доля іншої дитини? Може, у них є якесь неписане правило не кидати своїх у біді? А може, просто поки ти дитина, то ще добрий і чуйний?

Дуже серйозно на одинокий візок реагували діти. Вони тягнули батьків за руки, спиняли біля візочка, підбігали до нього самі і повідомляли всіх навколо Не відзначилися великим співчуттям і чоловіки. Хоча у супермаркеті «Сільпо» у центрі міста на плач дитини у покинутому візочку відреагував охоронець. Він стояв на вході і час від часу поглядав на візок, намагався акуратно заспокоїти дитину і дочекався,

| ПРОВОКАЦІЯ

поки я повернуся із купленими продуктами. Повідомив, що дитина плаче, і попросив так її не залишати. Біля ще одного магазину жінка побачила мій візок, з якого долинав дитячий плач, подивилася, поруч лишила свій візок та й пішла всередину. Так і стояли два самотні візки, у яких моє штучне заплакане маля і її – цілком справжнісіньке. Довелося швидко змінити локацію і вимкнути плач із колонки, щоб вже чиясь дитина заспокоїлась. Насправді я чекала більш бурхливої реакції, може, тому, що сама ніколи б не пройшла повз. Можливо, якби дитині було років 3 – 4 і вона плакала й кликала маму, то і фідбек оточення був би більшим. Та все ж знайшлися люди, котрих хвилювала доля дитини, але жодного разу не настільки, щоб викликати поліцію. В управлінні патрульної поліції зазначають, що випадки, коли дитина залишається сама на вулицях Франківська, – далеко не рідкість. Для того, щоб допомогти малечі, перехожим радять залишатися біля дитини і одразу телефонувати патрульним та у швидку допомогу. Працівники «швидкої» мають на місці перевірити стан дитини, чи вона не хвора, не переохолоджена або голодна, а далі її доля залежить від віку: зовсім маленьких дітей відвозять в Івано-Франківську міську дитячу клінічну лікарню на Чорновола, трішки старших забирають у поліцейський відділок. Там з дитиною спілкуються і намагаються встановити особу батьків. Якщо не вдається або ж якщо батьки нетверезі чи з інших причин не можуть забрати дитину, її відправляють в Івано-Франківський центр соціально-психологічної реабілітації дітей на Набережній.

Якщо ви стали свідком такої ситуації – залишайтеся біля дитини і одразу викличте поліцію та швидку допомогу. Нехай працівники «швидкої» подбають про здоров’я малечі, а працівники ювенальної превенції допоможуть знайти її батьків.

МІСТО | 25

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

Кум Наталя Мостова

Він не любить, коли вояків називають ветеранами, – війна ще не закінчилася.

51-річний прикарпатський боєць ДУК «Правий сектор» Віталій Котляров із позивним Кум три роки волонтерив на Сході, а тоді й сам пішов воювати. Боєць уміє варити фронтовий борщ і талановито перевтілюватися в лігві ворога, а на Майдані ніхто з його сотні не загинув. Повернувшись додому, замість того, аби відновлюватися, воїн мимоволі встряв у судову тяганину, що триває уже три роки.

26 | МІСТО

ЖИТТЯ

«Хлопці, я свій!»

«Моє покоління почало дорослішати при Горбачові, тоді повіяло демократією, – замислено починає розповідати про себе Віталій. – У львівському інституті середовище було і революційне, й ідейне. Всі хотіли змін. Я був серед «рухівців», не раз пересікався з Чорноволом. Хороший був дядько, інтелігентний, любив поговорити з молоддю. Якщо зустрічав його десь на вулиці, він завжди піднімав капелюха і казав: «Доброго здоров’я!» Часто повторював, що комуністів треба пхати з Верховної Ради. Давно вже це було…» Поранення на Майдані його оминули – Віталій щасливчик по житті. Хоча там постійно доводилося ходити, як по мінному полю. Каже, що найбільш скажені були кримські і харківські «беркути», вони одразу були готові вбивати. Траплялося, тітушки виманювали Віталія за межі Майдану. Що там з ним мало статися, навіть страшно уявити. «У нашій сотні були люди, які потім виявилися засланими. Один такий втерся до нас писарем, – розповідає Кум. – Коли писав списки з іменами і номерами телефонів (ми вели такі списки заради контролю), то аж потім з’ясувалося, що він робив те все під копірку. І щовечора після наради сотників засланець кудись ішов. Якось за ним прослідкували – той чолов’яга щоразу комусь телефонував і доповідав. А коли помітив, що на нього звернули увагу, моментально щезнув. І через кілька днів призначив мені зустріч за межами барикад, неподалік від метро. Ми бачили, що там уже чекала засада. Тому пішли компанією, десь так сотня чоловік. Трохи постояли, почекали – ніхто так і не з’явився. Ще б пак».

А бувало, що Віталій ходив у розвідку просто у лігво ворога – в Маріїнський парк. Готувався ретельно. Не голився три дні, одягнув спортивний костюм, знайшов цигарки, які випускали в Донецькій облас-

| ІСТОРІЇ З АТО

ті, і навіть запасся соняшниковим насінням. Випив сто грамів – щоб тхнуло. «Робив усе, аби мати зачуханий вигляд», – сміється Віталій.

Зайшов до парку, притерся біля вогнища, навколо якого товпилися тітушки (їм платили по 100 гривень на день, і вони повинні були робити масовку). А ось за парканом дислокувалися більш круті – бойовики в камуфляжах зі зброєю, які мали виловлювати майданівців. Цим платили значно більше – по 500 гривень за день.

Коли за три роки війни ти з’їздив два рази на передову, отримав медаль за гуманітарну участь в АТО, то це зовсім не свідчить, що ти дійсно волонтер Віталієва історія була типова – приїхав з Горлівки підзаробити. Хоча він старався більше слухати, аніж балакати. «Але там і слухати не було кого – позбирали алкашню, – розповідає боєць. – Ну, про що вони можуть говорити? Аби швидше гроші отримати, аби випити, аби якусь халявку урвати… Серед того контингенту боронь боже почати говорити про якісь мудрі речі – викриють. Тому я косив під тупого». Якось він намагався потрапити за паркан до бойовиків, але зрозумів, що викриють однозначно, адже новеньких вони допитували ґрунтовно: звідки, кого знає тощо. Віталій би точно проколовся, адже ніколи в житті не бував у Горлівці.

До речі, чоловікові ледве вдалося вирватися з Маріїнського парку, адже міліціянти, які стояли по периметру, нікого не випускали. Він сказав, що метнеться по пляшку, перескочив паркан і дав драпака. МІСТО | 27

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

Та найсмішніше було, коли Віталій прийшов до Жовтневого палацу, а його не впускають. Адже мав вигляд типового тітушки. «Хлопці, я свій!» – «Ага, розкажеш…» Мусили кликати начальника охорони, аж тоді все з’ясувалося. Прикарпатець після своєї розвідки бив на сполох, доводив, що терміново треба озброюватися, робити бойові загони, бо махати плакатами і прапорами, як під час Помаранчевої революції, цього разу замало. Суне серйозна загроза. Його чомусь не слухали, гальмували, мовляв, ми ж мирне зібрання, не треба проявляти агресію.

19 лютого, напередодні розстрілу Небесної сотні, майданівця попередили, що намічається операція «Бумеранг» – буде відступ міліції і будуть провокатори, які підбиватимуть, аби люди кинулися вперед, і там їх розстріляють. «Щоправда, за нашими відомостями, розстріляти мали значно більше, бо ж планували стріляти з кулемета, на Інститутській мало бути просто кладовище, – каже Віталій. – Думаю, більшість ментів тоді відмовилися стріляти. Я своїм хлопцям одразу сказав не йти в атаку, бо це пастка. І в мене в сотні ніхто не загинув – я цим пишаюся».

Нерідко чоловіки приїжджали із заробітків у відпустку і замість відпочинку йшли на передову. Повоювали, а тоді знову на роботу за кордон. Приїжджали навіть з Америки Не мав ілюзій

Коли почалася війна, Віталій доправляв допомогу воякам на Схід. Побратими йому так і сказали: «На бойових позиціях вдосталь молодих хлопців, здорових і відважних, але є проблема в тилу. Ти маєш організаторський талант, займися волонтерством». Комусь треба було засукати рукави і гарувати. «Коли за три роки війни ти з’їздив два рази на передову, отримав медаль за 28 | МІСТО

гуманітарну участь в АТО, то це зовсім не свідчить, що ти дійсно волонтер, – каже Кум. – І коли ти витягнув з кишені двісті гривень і дав на вояків, це теж не свідчить про справжнє волонтерство. Насправді це тяжка праця: організувати всі процеси, зліпити їх докупи, ходити з простягнутою рукою, бити комусь на совість… Я робив це три роки». Були такі часи, що чоловік їхав на Схід аж тричі за місяць.

З часом ентузіазм у водіїв почав згасати, не дуже хотіли їздити. Тож Віталій знайшов бус на виплату, купив за свої гроші. На ньому від’їздив у зону АТО аж пів сотні разів.

А поїздки були всякі: і окопи копали, і авто ламалося, і в лапи ворога мало не втрапили. Кум пам’ятає, як у 2014-му разом із волонтерами їздили по точках 5-го батальйону. Не знаючи місцевості, попхалися через Амвросіївку в бік Савур-могили. Але далеко не дісталися. Залізничний переїзд. Шлагбаум. Будка. Мішки. Ніякого прапора. Волонтери наблизилися: «Слава Україні!». Якийсь чолов’яга моментально кидається в будку за підмогою. Віталій все второпав: «Сепари! Ноги!». Поки водій розвертається, Кум стріляє з вікна. Проїжджають кілька кілометрів, зупиняються віддихатися біля магазину. Йдуть купити води. Але вже з автоматом у руках. Всередині чоловіки в камуфляжі, а на руках георгіївські стрічки. Дубль два. «Я на нього, він – на мене, – розповідає боєць. – У нього за плечем теж зброя. Я махаю пальцем – аби навіть не здумав дриґатися. Ми швиденько позадкували в бус – і на ногу. Веселий день тоді видався». У 2017-му і Кум взяв до рук зброю. Воював під Авдіївкою у

лавах ДУК «Правий сектор». Зазвичай добровольці воювали по кілька місяців, а потім міняли один одного. Нерідко чоловіки приїжджали із заробітків у відпустку і замість відпочинку йшли на передову. Повоювали, а тоді знову на роботу за кордон. Приїжджали навіть з Америки. А були добровольці, які постійно на фронті. Хоча більш як рік ніхто не здатен витримати і фізично, і морально. Було таке, що сам командир відправляв людину додому трохи перепочити. Кум воював три місяці. Цілу зиму. Каже, що не було важко, бо не мав ілюзій про війну. За роки волонтерства встиг всякого надивитися.

Із забезпеченням на той час не було проблем. Боєприпасів вистачало. Їжі вдосталь. До речі, Віталій весь час заохочував бійців не лінуватися готувати гарячі страви, а не їсти тушонки ложками. «Вони ж ще молоді, не думали, що потім все життя від виразки мордуватимуться, – усміхається Кум. – Ясно, що після бою втомлений, невиспаний – нема ні часу, ні натхнення, аби варити їсти. Легше відкрити консерву – та й по всьому. Але я таки мотивував їх зварити борщику. Хлопців вдавалося хутко зорганізувати: один чистив картоплю, другий нарізав цибулю, хтось буряк тушив».

Завжди бракувало оптики. А обстріли постійні. Зранку прилітало по кілька РПГ, на кожному фломастером написані нецензурні «привіти». Потім затишшя до обіду. І далі бухкав фестиваль аж до темноти. Вночі постійні простріли – про всяк випадок, бо ж у тепловізор всього не побачиш.

ЖИТТЯ

Удома почалася нова катавасія. Прийшли поліціанти, провели в гаражі обшук – шукали вибухонебезпечні предмети Коли приїжджала ОБСЄ, мало бути затишшя. «З нашого боку ж вічне перемир’я, – сумно всміхається Кум. – Таке враження, що й війни ніколи не було». Та найцікавіше, що за спинами ОБСЄшників, з боку ворога, працювали бетоновози, крани, екскаватори – кипіла робота. Будували. Таку позицію сконструювали! Під прикриттям ОБСЄ. «І це відбувалося повсюди, не лише в нас», – каже Віталій.

Коли боєць поїхав на передову вдруге, здоров’я здало. Чи ноги переморозив, чи через харчування… Пальці на нозі так сильно розпухли, що спати не міг. Місцеві лікарі лиш хрестик йодом намалювали на нозі, жартома запропонували відрізати пальця і дали мазь із написом: «Від усього». Як виявилося потім, то подагра. Кум мусив вернутися додому.

Абсурд!

Удома почалася нова катавасія. Прийшли поліціанти, провели в гаражі обшук – шукали вибухонебезпечні предмети. Справа в тім, що Віталій з дитинства займається різними музейними експона-

| ІСТОРІЇ З АТО

тами, колекціонує залишки боєприпасів, вишукує старовинні порожні снаряди, відновлює бункери. Дещо віддає у Музей історії Надвірнянщини, щось – у Музей визвольної боротьби імені С. Бандери, що в Івано-Франківську, декотрі речі дарує приватним колекціонерам.

Незважаючи на те, що всі знахідки були муляжами, звичайними корпусами, поліціанти викликали вибухотехніків. «Ті нічого не знайшли, але, видно, їм дали наказ… Словом, частину моєї колекції забрали, – розповідає боєць. – Як потім з’ясувалося, вони те все вивезли на полігон, обклали своєю вибухівкою, підірвали, потім ці осколки позбирали та віддали на експертизу, яка показала там залишки вибухової речовини. Абсурд! А далі мені пред’явили звинувачення щодо неправомірного поводження з вибухонебезпечними предметами». Віталій каже, що поліціантам просто потрібен був статистичний показник. От і вчепилися. Суд тягнеться вже третій рік. Чоловік міг би закінчити цю справу за один день, визнавши себе винним, – як пропонував прокурор. У результаті сплатив би 10 тисяч гривень за експертизу, штраф, отримав би щонайменше два роки умовного покарання. А судимість тягне за собою безліч неприємностей. Наприклад, скасування дозволу на зброю.

«Так, я люблю зброю, як і більшість хлопців, – каже Кум. – Але також треба розуміти, що війна не закінчилася. Та й далеко ходити не треба – за 300 км від нас, у Придністров’ї, стоять російські війська. Не десь там на Сході, а під самим носом».

МІСТО | 29

30 | МІСТО

МІСТО | 31

ПРОЄКТИ

| КРЕАТИВ

«Чарівна карета»: як батьки творять казку, аби врятувати дитині життя Наталя Мостова

Через важку недугу сина сімейна пара з Городенки віднайшла у собі величезний креативний талант. Не маючи ані знань, ані досвіду, вони відкрили сімейну майстерню, де вже шість років творять казкові будиночки з мініатюрними килимками і фіраночками, барвисті карети, іменні комодики і ще багато всього чарівного. А на зароблені гроші возять свого хворого хлопчика за кордон на реабілітації. Саме тому 11-річна дитина досі жива. Батьки дуже вірять, що любов змінює все, навіть безнадійні діагнози.

32 | МІСТО

ПРОЄКТИ

| КРЕАТИВ

Хлопчик народився здоровий, нормально розвивався. А через рік батьки помітили лячні зміни. Дитина не могла самостійно сидіти, погано тримала голівку. Відтоді почалися митарства по лікарнях. Шість неврологічних діагнозів так і не підтвердилися. Найбільше медики схиляються до генетичного захворювання – синдром Лея, і воно не лікується ніде в світі. Це важка недуга, що повільно вбиває дитину, яка з цією хворобою зазвичай живе максимум два роки. «Ми пройшли так багато обстежень, що ви собі навіть уявити не можете, і в Україні, і в Польщі, – каже Ірина. – Але в певний момент ми просто зупинилися. Вирішили більше не втрачати безцінного часу, а вчитися жити з тим, що маємо, і якось давати тому раду, рухатися вперед». Було боляче, але подружжя повірило, що любов змінює все, навіть безнадійні діагнози.

Якось Іра почала молитися: «Боже, я не хочу більше ні в кого просити, будь ласка, вклади у наші руки ремесло, яке б давало ресурси на лікування нашого хлопчика»

Юліанчику таки допомогли реабілітації і в Україні, і за кордоном, фахівці борються за кожну його волосинку. Хлопчик хоч і відстає у розвитку і не говорить, але принаймні уже повзає, іноді сам стоїть біля опори.

Спершу сім’я діставала гроші, де могла, бо з чоловікової зарплати не вдавалося назбирати. Тоді дуже підтримували друзі і знайомі, просто небайдужі люди, котрі перейнялися їхньою історією. Якось Іра, вимучена постійними зборами грошей, пішла до церкви, вклякла на коліна і так щиро почала молитися: «Боже, я не хочу більше ні в кого просити, будь ласка, вклади у наші руки ремесло, яке б давало ресурси на лікування нашого хлопчика. Я готова робити будь-що…»

Крила сім’ї

І Володя, й Іра добре пам’ятають той день. Напередодні медики якраз повідомили про підозру на синдром Лея, виснажені батьки приїхали з лікарні. Полягали спати. А вдосвіта Іра зненацька прокинулася, бо відчула, що чоловіка немає поруч. Вона вийшла надвір, а на ґанку – водоспад з каменю, який Володимир змайстрував за ніч. Він ніколи в житті цього не робив, лиш іноді переглядав тематичні відео в мережі.

Максимум – два роки

Інтерв’ю з Володимиром та Іриною Татаровими переносилося кілька разів. Їхньому Юліанчику знову дошкуляє ларингіт – хлопчика дуже болить, він неспокійний. Ще донедавна була велика біда з тими ларингітами, щомісяця Іра з сином мусили лягати в лікарню, іноді Юліанчик навіть потрапляв у реанімацію – такі сильні спазми були. Але тепер трохи легше. «Першою у нас народилася Настуня, потім Юліанчик… – розповідає мама. – З його народженням наше звичне життя заповнили поїздки на консультації до лікарів різного профілю та реабілітації, пошук ліків і спеціального харчування…»

МІСТО | 33

ПРОЄКТИ

| КРЕАТИВ Ба більше, невдовзі так склалися обставини, що чоловік мусив звільнитися з фірми, де працював торговим представником. Сім’я ризикнула і відкрила свою майстерню «Чарівна карета», тим паче замовлень уже не бракувало. Та й ця справа дає можливість працювати, перебуваючи вдома, що вкрай важливо для постійного лікування сина.

Майстерню обладнали в літній кухні. Спершу Володимир спробував працювати ручним лобзиком, створюючи оригінальні елементи декору з фанери: підноси, іменні скриньки, написи, лялькові будиночки. Кожне замовлення було за індивідуальним ескізом. Першими і постійними клієнтами стали друзі, знайомі, а також люди, серця яких відкривала історія про Юліанчика.

Вона вийшла надвір, а на ґанку – водоспад з каменю, який Володимир змайстрував за ніч. Він ніколи в житті цього не робив, лиш іноді переглядав тематичні відео в мережі

«Що це?» – майже вигукнула дружина. «Ірусю, ти читала що то за така хвороба в Юліанчика? Я прочитав і жахнувся». Батька настільки переповнили емоції, що, аби не здуріти, він узявся рятувати себе творчістю. Володю так захопило це ремесло, що воно одразу стало його хобі: робив замки, вази, фонтани...

34 | МІСТО

Сьогодні Володя вже працює з фрезерним станком, використовує техніку гравірування, розробляє емблеми, логотипи, вивіски, створює декорації, іменні подарунки, речі домашнього вжитку, дитячі будиночки і навіть макети Міста Добра. А дружина додає тепла душі та вносить барв до кожного виробу, розфарбовуючи їх акриловими фарбами й декоруючи в техніці декупаж з використанням натурального мережива. Жінка також відкрила у собі творчий талант. Хоча обоє за освітою психологи.

«Чарівна карета» – це крила нашої сім'ї, – каже Іра. – Ми маємо сторінку в фейсбуці, там розказуємо і показуємо нашу майстерню. Шукаючи подарунок, люди можуть підібрати теплі вироби ручної роботи: будиночки для Барбі та Лол, дитячі меблі, скриньки, скарбнички, холдери на медалі, монограми, підноси, цукерниці, салфетниці, великодній та різдвяний декор. А ми зможемо їздити з Юліанчиком на реабілітацію».

Іра називає вироби теплими, бо вони створені з душею. Дуже часто замовники не мають підготовленого ескізу, а покладаються на фантазію майстра, бо імпонує його стиль. Володя каже, що любить імпровізувати і вигадувати щось оригінальне. До речі, їхній найбільший дитячий будиночок був двоповерховим і заввишки аж 150 см.

ПРОЄКТИ

| КРЕАТИВ

Під час усього процесу Юліанчик завжди поряд із мамою, у візочку, на ліжечку або у вертикалізаторі – усе творять разом. А Настя фотографує, саме її світлини потім потрапляють на фейсбук-сторінку майстерні. Дівчинка вміє вибрати правильний ракурс, гарно обробити світлини, поєднати кольори. Буває, мама попросить зазнимкувати черговий виріб, але донька має багато навчання, тому відмовляє. Однак уже через кілька хвилин стрімголов біжить до мами: «Я вже йду до тебе, не можу дивитися, як ти виставляєш не той ракурс…»

А ще Татарови мріють створити музей унікальних лялькових будиночків власного виробництва, на кшталт музею «Domkow dla lalek» у Варшаві, хочуть, щоб кожен дорослий повірив у казку, зміг перенестися в дитинство і відчув себе безтурботно й щасливо.

Татарови мріють створити музей унікальних лялькових будиночків власного виробництва, на кшталт музею «Domkow dla lalek» у Варшаві, хочуть, щоб кожен дорослий повірив у казку

Про мрії

Юліанчик весь час усміхається, варто лиш заговорити до нього чи видати якийсь звук – уже регоче. А найбільше тішиться, коли тато тулиться до нього своїм непоголеним обличчям.

Також Іра міркує про онлайн-платформу, де батьки хворих дітей могли б продавати свої вироби, адже таких є дуже багато. Аби бодай вистачило купити підгузки і дитяче харчування. Часто ці батьки залишаються вдома наодинці зі своїми дітлахами, шукають шляхи розвитку і знаходять себе у творчості. Однак із подальшою реалізацією проблемно. Не всі вміють майстерно продавати. І так багато краси, яка могла б рятувати цей світ, просто ховається за зачиненими дверима. Часто назавжди.

Батьки говорять, що старша Настуня ніколи не ревнувала їх до брата, не гнівалася, що навколо нього весь час так багато уваги. Ця сім’я має за правило все робити разом, навіть на реабілітації чи по лікарнях донька теж їде з усіма.

«Пам’ятаю, Настя ще була геть маленька, – розповідає Володимир, – і коли ми їхали з Юліанчиком у чергову лікарню в інше місто, то завжди її лишали вдома. З часом помітили, що перед кожним таким від’їздом у доньки починав боліти животик, чи голова, чи ще щось. І один мудрий педіатр підказав нам, що це звичайна психосоматика. Дитина так хоче поїхати з усією сім’єю, що аж починає хворіти. І відтоді ми завжди лише разом».

Ще донедавна Настя мала ціль всього свого життя – зробити так, аби братик почав ходити. Батьки колись сказали дівчинці: коли Юліанчик почне ходити, вони всією сім’єю поїдуть на море. «Я теж мрію про море, – сумно всміхається Іра. – Це наша мрія – сім’я і море». МІСТО | 35

ПРОЄКТИ

| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ

Таємниці храму на пагорбі Ольга Рега

Дерев’яна церква у селі Росільна могла би стати втіленням мрій кінематографістів: розташована на високому пагорбі, поміж кремезних дубів і старовинного цвинтаря. А всередині відчувається той особливий спокій, який завжди панує у стінах, де десятки поколінь промовляли свої молитви. Храм пережив не одне лихоліття і нині височіє, виділяючись своєю скромною та витонченою красою. Та вже понад півтора століття тут не лунають церковні співи. Парафіяни перебралися у новий храм, але про старенький не забули і тепер хочуть, щоб про нього дізнався світ.

36 | МІСТО

ПРОЄКТИ

| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ

Секрети давньої святині

Історія дерев’яної церкви святого Архистратига Михаїла починається всередині XVII століття. Місцеві мешканці навіть називають точну дату будівництва – 1640 рік. Роман Курилів в минулому сільський голова Росільної, розповідає, що колись під престолом знайшли пляшку із захованим посланням про церкву – своєрідну «капсулу часу». Припускає, що там могли бути детальніші дані про храм, втім, дістатися до документа – зась. Якось намагалися: змістили престол, та вмить здійнялася сильна буря, люди злякалися і поклали святиню на місце. На диво, вітер одразу стих, парафіяни побачили у тому вищий знак і більше до розгадки таємниці не поверталися. Та це не єдиний секрет старенького храму. Багато років він не діє – всередині XIX століття громада звела нову церкву (у ній тепер парафія Православної церкви України), а до старенької навідувалися хіба що на Великодні свята. Та незважаючи на це, храм зберігся майже ідеально. Люди пояснюють це вигідним розташуванням – на вершині пагорба будівля добре обвівається вітрами, тож дерев’яні стіни залишаються сухими і так швидко не руйнуються. Втім, як пояснити той факт, що у XX столітті навіть полум’я двох світових війн не зачепило стареньку церкву?

Якось намагалися: змістили престол, та вмить здійнялася сильна буря, люди злякалися і поклали святиню на місце. На диво, вітер одразу стих

МІСТО | 37

ПРОЄКТИ

| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ

Як пояснити той факт, що у XX столітті навіть полум’я двох світових війн не зачепило стареньку церкву?

Замість церкви – будинок трауру

Воєнні снаряди пролетіли повз, а радянська влада таки намагалася «влучити» і позбутися храму. У 80-х роках партійні діячі взялися за недіючі церкви області. Тож Роман Курилів отримав завдання і для росільнянської придумати нове призначення. Передавати до музею просто неба – не варіант, бо ж люди не пробачать, відкривати експозицію на місці – також не годиться, бо хто ж ходитиме на виставки посеред кладовища? Рішення прийшло само собою, якраз у той момент, коли треба було доповідати керівництву.

«Я цілу ніч не спав і думаю: ну що я можу сказати? Так нічого й не придумав, – пригадує Роман Курилів. – А вже коли спитали, що я буду робити, то ніби Бог дав мені розум, я просвітився. Кажу: роблю будинок трауру. Таким чином церква застрахувалася. Прийшлося зробити той будинок трауру. Щоправда, відспівувати покійників там так ніхто і не хотів. Але церква завдяки цьому збереглася».

Втрачені лики

У роки незалежності, після відродження Української греко-католицької церкви, у стареньку святиню на декілька років повернулося життя. Доки будувалася нова церква, богослужіння 38 | МІСТО

відправляли у храмі на пагорбі. А після переїзду з часом забрали з собою і давній іконостас. На нього роки все ж вплинули згубно, багато ликів святих пошкоджені, тому люди вирішили рятувати образи. Один із них – «Спас Пантократор» – вже побував у реставраційній майстерні автора проєкту «Врятуймо скарби разом!», завідувача відділу реставрації Івано-Франківського краєзнавчого музею Валерія Твердохліба.

«Ікона була у важкому стані, – каже Валерій Твердохліб. – Ми розчистили записи і виявили декілька шарів: дійшли до XVIII століття, а також розкрили окремі фрагменти XVII століття. Таким чином підтвердили датування: іконостасу, як і церкві, справді понад три століття». Інші реліквії також потребують порятунку. Фрагменти зображень на багатьох іконах втрачені безповоротно. Тож нині ініціативні мешканці Росільної ставлять перед собою завдання зберегти святиню. Уродженець села Богдан Стеблецький пригадує, як колись сюди йшли дорослі і діти, навколо вирувало життя. «У будь-яку погоду, взимку чи влітку, в хурделицю чи дощ люди сходилися сюди. І навіть після того, як збудували нову церкву, продовжували дбати про стареньку святиню, – розповідає чоловік. – Тепер церква – пам’ятка місцевого значення. І ми, як парафія, вже зобов’язані пильнувати її».

Нині Богдан Стеблецький один із ідейних натхненників відродження цього храму. Чоловік мріє, що до дерев’яної церкви будуть навідуватися туристи, оскільки це місце унікальне та сповнене енергетикою мільйонів молитов. А ще люди хочуть повернути пам’ятці автентичний вигляд – навіть бляху на куполі замінити ґонтом. Але все традиційно впирається в кошти. Наразі парафіяни намагаються власними силами відреставрувати храм та іконостас, та все ж сподіваються на підтримку небайдужих. Адже такі церкви – це надбання всієї нації, і з кожним роком їхня цінність лише зростатиме.

МІСТО | 39

40 | МІСТО

МІСТО | 41

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

Як народилася Сирія: столітнє коріння сучасного конфлікту

Богдан Скаврон

Сто років тому на Близькому Сході утворилася держава, яка за короткий час свого існування (8 березня – 24 липня 1920 року) виявила джерела тих внутрішніх конфліктів, які не втихають у Сирії дотепер.

42 | МІСТО

СВІТ

К

раїна ця була значно більших розмірів, ніж сучасна, роздерта громадянською війною та ворожими інтервенціями Сирійська Арабська Республіка. Тодішнє королівство Сирія включало в себе, зокрема, територію сучасного Лівану, населеного здебільшого представниками християнських конфесій.

«Область між Таврськими горами, Середземним морем, Синайським півостровом, Сирійською пустелею та Месопотамією – площею 280 000 квадратних кілометрів (площа теперішньої Сирійської Республіки трохи більш як 180 тис. кв. км. – Авт.) – це Сирія. Вона була приєднана до халіфату Аббасидів під час поширення ісламу та відтоді залишається під владою мусульман, увійшовши до складу Османської імперії у XVI столітті. Тривалий час ця країна була ареною спустошливих воєн, втратила колишній розквіт і зараз – за винятком частин Леванту, населених маронітами (християнська католицька конфесія.

– Авт.) та друзами (ісмаїлітська секта ісламу. – Авт.)

– нагадує безплідний пустир», – писала про виникнення нової монархії на Близькому Сході тогочасна австрійська газета «Reichspost». Штучно створена держава, кордони якої були сформовані без врахування етнічного та релігійного складу населення, ніколи не була монолітною країною. Тут досі не сформувалася національність «сирієць». В османську епоху в Сирії часто відбувалися повстання релігійно-етнічних спільнот, яких тут завжди було більше, ніж в будь-якій іншій частині світу.

«Населення Сирії складає трохи більш ніж 3 мільйони, дві третини з яких становлять мусульмани, переважно арабського походження. Є також близько 600 тисяч католиків, 300 тисяч православних та 100 тисяч євреїв. Сирія, безумовно, має найбільшу суміш релігійних течій серед усіх країн світу: окрім римо-католицької конфесії, тут існує ще десяток християнських сект, велика фрагментація серед мусульманських конфесій – справжня релігійна мозаїка»,

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

– описували ситуацію в цій державі сто років тому журналісти «Reichspost».

Головним супротивником Османської імперії, в якій панували турки, стало арабське населення цієї території. Арабські лідери планували поширити свою владу аж до Єгипту та Аравійського півострова, відновивши давній халіфат – владу спадкоємців пророка Магомета.

Для втілення таких ідей арабам-мусульманам не вистачало єдності – давній поділ ісламу на сунітів та шиїтів, які вважають одне одного відступниками, в Сирії доповнюється існуванням представників різних відгалужень, зокрема ісламських течій друзів та алавітів (до останніх належить династія нинішнього президента Сирії Башара Асада. – Авт.).

Сирія віддавна належала до сфери інтересів Франції, яка ще в ХІХ столітті надсилала сюди свої гуманітарні місії, дбаючи про медицину та освіту місцевих мешканців та водночас посилюючи свій політичний вплив Окрім християнських громад у Лівані, на території Сирії компактно проживали також курди (різнорелігійна етнічна група. – Авт.), які у той час теж мали сподівання на утворення власної держави, та вірмени, країна яких за сприятливих обставин могла простягтися на території між теперішньою Сирією та Туреччиною. У 1920 році США претендували на мандат від Ліги Націй (попередниці ООН. – Авт.) на зовнішнє управління Вірменією, кордони якої мали би в такому разі поширитися далеко за межі сучасної держави. Але таку ідею американського президента Вудро Вільсона не підтримав сенат США. МІСТО | 43

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ на трон еміра (принца) Фейсала, який був командувачем Північної армії Арабського повстання проти Османської імперії та союзником британців. Плани цього представника арабського клану Хашимітів, який вважався прямим нащадком пророка Мухаммеда, були значно масштабніші, ніж просто бути королем Сирії. За задумом Фейсала, до його великої держави повинна була увійти уся територія арабського світу — від Сирії до Аравійського півострова та Єгипту. Заради цього він навіть досягнув порозуміння з лідерами тогочасних сіоністів, які мали свій центр у Британії, щодо переселення в Палестину євреїв, які планували відновити там давню державу Ізраїль.

«Плани принца Фейсала виглядають як новітня Аравійська імперія, в якій він претендує на роль лідера. Дотепер Британія була здатна впоратися з цим бажанням», – описувала наміри сирійського монарха газета «Wiener Morgenzeitung». Національний конгрес Сирії не тільки проголосив Фейсала королем арабів, але й уклав політичний та економічний союз із сусіднім Іраком, зажадавши у світової спільноти визнання незалежності. Така пропозиція викликала негативну реакцію насамперед у Франції. Невдоволення таким станом речей виявляли також у тих частинах королівства, які були населені християнами або мусульманами інших релігійних спрямувань та етнічного походження. Зокрема, у місті Бейрут ліванські націоналісти скликали Раду християнських лідерів і проголосили незалежність Лівану від Сирії.

Відсутність єдності у країні, розірваній внутрішніми релігійно-етнічними суперечностями, призвела до того, що королівство Сирія перестало існувати у липні 1920 року Мандати Ліги Націй над новоутвореними державами Близького Сходу прагнули отримати також переможці у Першій світовій війні – Велика Британія та Франція – насамперед для контролю над економікою багатих на нафту регіонів. Сирія віддавна належала до сфери інтересів Франції, яка ще в ХІХ столітті надсилала сюди свої гуманітарні місії, дбаючи про медицину та освіту місцевих мешканців та водночас посилюючи свій політичний вплив.

«На цей мандат Франція претендує, зважаючи на свої давні традиційні відносини із Сирією та на основі таємного договору від 1916 року. Її претензії визнають інші союзники, зокрема Англія, яка теж претендує на мандат на Месопотамію (теперішній Ірак. – Авт.) та Палестину», – пояснювала політичну ситуацію тогочасна газета «Wiener Morgenzeitung». Після завершення Першої світової війни формально владу в Сирії було передано Національному конгресу, представницькому органу, вибори до якого відбулися навесні 1919 року. Але цей сирійський парламент не бажав будувати демократичної республіки і вже менш ніж через рік проголосив утворення незалежного королівства Сирія, запросивши 44 | МІСТО

Відсутність єдності у країні, розірваній внутрішніми релігійно-етнічними суперечностями, призвела до того, що королівство Сирія перестало існувати у липні 1920 року. Після того, як Франція отримала жаданий мандат від Ліги Націй, принцу Фейсалу висунули ультиматум: співпраця з французьким урядом або зречення престолу. Принц Фейсал погодився співпрацювати з французами, сподіваючись, що з часом йому вдасться змінити ситуацію та втілити свої плани щодо відновлення халіфату на всій арабській території. Однак командування армії його не підтримало. Молодий військовий міністр Юсеф аль-Азмех послав загони арабських воїнів на бій з французами. Після розгрому армійських підрозділів на території, населеній мусульманами, ще три роки вівся партизанський збройний опір. Лише у переважно християнському Лівані французів зустріли як визволителів...

Французи покинули Сирію в 1946 році. Тоді було відновлено державний суверенітет цієї країни в республіканській формі. Але внутрішні суперечності, викликані постійними етноконфесійними суперечностями, в Сирії не були вирішені.

У 1958 році, ніби виконуючи бажання принца Фейсала про велику арабську державу, Сирія та Єгипет утворили Об'єднану Арабську Республіку, яку очолив єгипетський лідер. Але вже через кілька років сирійські офіцери здійснили військовий переворот, проголосивши утворення Сирійської Арабської Республіки. Після низки бунтів і зміни урядів у 1966 році до влади в країні прийшла антиамериканська партія лівого спрямування Баас, до якої належав і батько нинішнього президента країни Башара Асада. Новий режим пішов на союз навіть із Сирійською комуністичною партією, а до складу уряду було включено видних комуністів. Наприкінці 1970-х років активізувалися виступи проти політики уряду з боку сирійських ісламістів.

СВІТ

Кілька самостійних ісламістських течій почали кампанію, спрямовану проти правлячого режиму, організувавши у 1977–1978 роках серію нападів на урядові об'єкти і вбивства відомих державних і партійних діячів. Згодом «брати-мусульмани» підняли відкритий заколот проти влади з гаслами, спрямованими на встановлення ісламського порядку в Сирії. Цей бунт було жорстоко придушено армією, але його наслідком стало створення Національного союзу за визволення Сирії, куди увійшли угруповання, що об'єдналися в Ісламський фронт, та інші підпільні організації, які протистояли режиму. Відлунням тих подій стало теперішнє протистояння між прихильниками уряду Башара Асада та його противниками, яке у березні 2011 року набуло форми громадянсько-партизанської війни.

Туреччина, володіючи другою за потужністю армією в НАТО, претендує на роль регіонального жандарма і силою диктує свої правила Від 2011 року в країні триває громадянська війна, в якій режиму президента-диктатора Башара Асада протистоять озброєні опозиціонери та ісламські радикали. Країни Заходу й арабські монархії звинувачували владу Сирії у невиправдано жорстокому придушенні опозиційних виступів. Офіційний Дамаск заявляє, що застосовує силу проти озброєних груп терористів, які намагаються дестабілізувати ситуацію в країні. За даними ООН, загальна кількість жертв конфлікту в Сирії становить майже 70 тисяч осіб, близько 1,5 млн стали біженцями, щонайменше 3,6 млн чоловік – внутрішньо переміщеними особами. Як і сто років тому, внутрішніми суперечностями знову користуються великі геополітичні гравці. Туреччина, володіючи другою за потужністю армією в НАТО, претендує на роль регіонального

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

жандарма і силою диктує свої правила, здійснивши наприкінці 2019 року інтервенцію на територію сусідньої країни. Сирійський президент різко критикує втручання Туреччини у внутрішній конфлікт і перебування турецьких військових на сирійській землі розглядає як відкриту агресію.

Башар Асад у протистоянні з турками та внутрішньою опозицією сподівається на продовження підтримки з боку Росії та Ірану, завдяки яким він зумів відновити контроль над більшістю територій Сирії. Проте для Росії яка має на території Сирії власну військову базу на Середземному морі, повна перемога Асада зовсім не важлива. Фінальним акордом сирійської операції у Кремлі бачать зрежисоване за російського посередництва політичне завершення конфлікту, яке повинне посилити імідж РФ як впливового медіатора.

Водночас невдоволення Росії викликає загравання Дамаска з арабськими монархіями, як-от Об'єднаними Арабськими Еміратами та Саудівською Аравією, які надають підтримку сирійським мусульманам-сунітам і користуються при цьому підтримкою США.

Шиїтський Іран традиційно підтримує сирійського президента Асада та терористів «Хезболли», що наносять удари по Ізраїлю із сирійської території та влаштовують вбивства у християнських кварталах Лівану. У Тегерані занепокоєні можливістю порозуміння між Туреччиною та Росією із сирійського питання, тому Асада підштовхують до активних військових дій. Незважаючи на епідемію коронавірусу, з території Ірану продовжує поступати озброєння силам режиму, паралельно посилюється присутність іранських угруповань у державі. На зростання впливу Ірану в сусідній країні з тривогою дивляться в Ізраїлі. Ізраїльтяни продовжують завдавати ударів по іранських позиціях у Сирії, хоча й не беруть на себе безпосередньої відповідальності за ці атаки. Проте в Тель-Авіві стверджують, що протидія іранській експансії триватиме до повного витіснення іранців із Сирії. На десятому році громадянської війни, як у далекому 1920-му, територія цієї штучно утвореної країни знову нагадує безплідний пустир…

МІСТО | 45

СВІТ

| НАШІ НА ЗАРОБІТКАХ

Канада не для слабкодухих: як франківська сім’я виборювала місце на чужині Наталя Мостова

Одного дня вони просто зробили це: звільнилися з престижних робіт, продали авто, аби мати гроші на дорогу, і з маленькою донечкою полетіли до Канади. Два роки тяжкої праці на чужині трохи підірвали здоров’я, але загартували характер цієї сім’ї і вже дали результати. Кажуть, що подолали свою смугу перешкод лише завдяки «принципу шпагату».

46 | МІСТО

СВІТ

| НАШІ НА ЗАРОБІТКАХ

«Є такий принцип шпагату серед успішних людей. Я колись прочитала про нього в одному з дописів у фейсбуці, – розповідає 37-річна Наталя Карп’як.

– Коли ми сідаємо на фізичний шпагат, то тягнемо м’язи до болю і фіксуємо. Трохи зайшли за біль – і досить. Через деякий час сідаємо легко на весь шпагат. Схожа штука працює і з цілями. Ми заходимо трохи далі зони комфорту і закріплюємося. Звикаємо. Потім знову трохи далі. І так постійно. Минає час – і ми отримуємо успіх. Мені цей принцип дуже відгукується. Але проблема в тому, що багато людей не готові тягнути м’язи далі болю. Багато хто дивиться на успішну людину і говорить, що їй пощастило. Але вони й гадки не мають, скільки вона доклала зусиль, щоб зробити це. Скільки дискомфорту пройшла, поки не «сіла на свій шпагат». У Канаді теж витримували далеко не всі приїжджі. Декотрі сім’ї їхали додому вже через тиждень. Сім’я Карп’яків витримала. Кажуть: щоб інтегруватися, треба щонайменше два роки. Коли тільки приїжджаєш, нічого не подобається, починаєш все порівнювати з Україною, і остання, звісно, виграє, бо ж це домівка, про неї пам’ятається лише хороше.

І ще дуже важлива підтримка одне одного, бо коли за перших труднощів дружина або чоловік починає бити по живому, мовляв, я ж казав, що так буде, то вже нічого не клеїться.

Страшно досі

Наталя Карп’як до 2014-го багато років працювала в банку, обіймала посаду керівника відділення. Потім була менеджером у фірмі, яка займалася ролетами, – хороша робота, яка забезпечувала фінансову незалежність. Ось тільки там доводилося майже жити.

Чоловік Богдан теж стрімко просувався по кар’єрі – на державній службі. Сім’я мала власну квартиру в центрі Івано-Франківська, автівку, словом, не бідували. Потім народилася донечка, Наталя пішла в декретну відпустку. Ось відтоді все і почалося.

Багато хто дивиться на успішну людину і говорить, що їй пощастило. Але вони й гадки не мають, скільки вона доклала зусиль, щоб зробити це. Скільки дискомфорту пройшла, поки не «сіла на свій шпагат» «У мене тоді нарешті з’явився час на саморозвиток, – усміхається жінка. – Я подумала, що більше не хочу вертатися до звичного життя, наприклад, працювати на роботі з ранку до пізнього вечора. Тим паче, коли вдома чекає малюк. А глобально у мене почався сильний опір існуючій системі, на мене морально тиснуло, що постійно від тебе очікують, що ти даси якісь хабарі чи «віддячиш», а я такого патологічно не сприймаю. За будь-якого випадку треба всюди шукати якихось знайомих, аби помогли вирішити те чи інше питання… І ще багато всього. Я зрозуміла, що хочу жити по-іншому».

Канада не була самоціллю. Просто туди ще раніше переїхала Наталчина знайома, проконсультувала її з усіх важливих питань, і тема вибору країни вирішилась сама собою. Причому франківка не планувала виживати на чужині за рахунок низькооплачуваної фізичної роботи, вона розглядала лише те, що їй вдавалося найкраще, – інтелектуальну працю. До речі, Богдан підтримав шалений задум, але тільки якщо вся сім’я буде разом. «Я завжди хотіла вчитися в університеті за кордоном, але банк затягнув мене на купу років. А потім вийшла заміж і взагалі відкинула цю ідею. Принаймні не в цьому житті», – сміється Наталя. Почалася робота над підготовкою документів до вступу в університет. Найголовніше, слід було підтвердити знання мови на потрібному академічному рівні, довести, що здатна вчитися, а не просто давати собі раду в банку чи в магазині.

Сім’я продала авто і гараж, аби вистачило на переліт. До речі, ризик був величезний, адже цілком імовірно, що на кордоні їх могли просто не впустити. Полетіли в дуже символічну дату – якраз на День Незалежності України. «Чи страшно було? – усміхається Наталя. – Страшно і досі».

Іноземці тут гарують

Сім’я оселилася в провінції Саскачеван. Тут найсуворіші зими в Канаді. До цього Наталя досі не може звикнути. Надворі морози можуть тижнями сягати позначки -40 градусів. Люди, які працюють надворі, мають зимові куртки з акумуляторним підігрівом – без них не обійтися. МІСТО | 47

СВІТ

| НАШІ НА ЗАРОБІТКАХ ти кравцем і йде вивчати цю справу, все життя пропрацювавши, наприклад, керівником фінансової компанії. Канадці слухають себе і шукають себе. «Один із наших викладачів, якому вже за 50 років, одного дня просто пересів на лави студентів, бо хотів глибше дослідити тему, яка його дуже цікавила, і написати наукову роботу», – розповідає жінка. Крім того, Наталя добре вчилася, тому в кожному семестрі отримувала непогану стипендію, якою вдавалося покривати все навчання. У червні вона стала випускницею, отримала диплом.

«Те, що канадці вивчають 4-5 років, іноземці осягають за два, – усміхається франківка. – Іноземці зазвичай беруть значно більше предметів – аби швидше отримати диплом і заробляти на життя. Так, це величезне навантаження, але і мотивація немала. Пам’ятаю, всі свої вихідні я проводила, втупившись у ком’ютер. Іноземці тут гарують, а канадці вчаться в своє задоволення».

У перший же тиждень пара купила авто, яке в Канаді просто musthave. Машиною здебільшого користується чоловік – йому потрібніше.

На початках орендували маленький будиночок у більш-менш пристойному мікрорайоні, адже можна втрапити і в такий, де до сусідів часто навідуватиметься поліція. Але витрати на утримання житла, особливо взимку, виявилися надто великими, та й транспортне сполучення було паскудне. «І все було б нічого, якби не люта канадська зима, – сміється Наталя. – У мінус сорок вичікувати автобус на зупинці не дуже приємно». Тому дуже скоро сім’я переїхала у квартиру.

Взагалі канадці мешкають у приватних будиночках, багатоповерхівок майже нема. Максимум – три поверхи. Там живуть іноземці, юні канадці, які випробовують свою незалежність від батьків, і літні канадці (старші за 80 років), бо їм уже важко утримувати власний будинок. Вони його продають і купують квартиру, але в такому 48 | МІСТО

домі, де живуть люди без дітей. А на решту грошей пенсіонери подорожують.

Богдан пішов працювати на меблеву фабрику – влаштуватися допомогли знайомі українці. Для людини, яка щойно приїхала в Канаду, знайти працю не так вже й легко. Найперше тому, що немає ніякої кредитної історії, а для місцевих роботодавців і банків – це кіт у мішку. Нема довіри. Наталя почала вчитися на магістратурі на «Державному управлінні» і влаштувалася на неповний робочий день консультантом у мережевий магазин одягу. В магістратурі на цій спеціальності не вимагали якогось вузького спеціалізованого освітнього бекграунду. Адже потім можна було працювати в будь-якій сфері державного сектору. Так, у групі разом із Наталею вчилися лікарі, юристи, вчителі, економісти і навіть мікробіологи.

В Україні не прийнято глобально міняти професію, тоді як у Канаді це нормальне явище. У 50 років людина може вирішити ста-

Канадські дитсадки тотально відрізняються від українських. Наприклад, дітей не перевдягають на час денного сну. Крім того, малюки сплять у тапочках. Чому? На випадок пожежі До речі, незважаючи на те, що рівень Наталчиної англійської був навіть вищий, ніж вимагалося, жінка ще кілька тижнів не могла позбутися мовного бар’єра. Не хотіла говорити зайвого, коментувати, хотілося просто замкнутися. Але розговоритися таки довелося за тиждень після приїзду – коли почалося навчання в університеті. Хоча перші дні голова аж тріщала, адже подумки жінка все перекладала на українську. Каже, що тепер побутові справи їй зручніше обговорювати українською, а ось різні політичні та економічні теми – все-таки англійською, в голові вже закарбувалися десятки слів, які просто недоречно перекладати.

СВІТ

У планах – аби і чоловік пішов вчитися до університету. У Канаді цінують інтелект і добре платять за нього. Але вчитися – важко. Не кожен канадець зможе. Ступінь магістра у Канаді мають лише 15% населення. Тому стипендія в магістратурі вища, ніж зарплата в робітничого. «Це одна із причин, чому я тут, – каже Наталя. – Я хотіла жити в країні, де розумова праця високо цінується».

Де волонтериш?

Перші пів року грошей ні на що не вистачало. Чоловікові платили мінімальну зарплату – 1600 доларів. Оренда житла разом із комуналкою тягнула близько тисячі доларів, дитсадок – 700, під час щотижневих закупів у супермаркеті обмежували себе, старалися не перевищити суму в 50 доларів. З фруктів дозволяли купувати собі лише банани. Дуже заважало, що подумки всі ціни вони переводили на гривні, і цифри були лячними.

Дворічну Анну батьки готували до переїзду ще в Україні, дівчинка дивилася мультики лише англійською мовою. Коли приїхали в Канаду, маля вміло англійською лише рахувати до десяти. У дитсадку пощастило – вихователька Орися мала галицьке коріння і так-сяк могла говорити ламаною українською мовою. Але з часом Анюта швидко переключилася на англійську і тепер будує українські речення з англійською граматикою. Наприклад, каже: «Мамо, дай мені е печиво» або «Ти хочеш морозиво о шоколадку?». Або перекручує: «джампати, юзати, нокати…». Канадські дитсадки тотально відрізняються від українських. Наприклад, дітей не перевдягають на час денного сну. Крім того, малюки сплять у тапочках. Чому? На випадок пожежі – аби хутко мобілізуватися і покинути приміщення. Так записано в інструкції з пожежної безпеки, і ніхто нею тут не нехтує. Дітей виховують самостійними і креативними, основний акцент роблять на тому, що кожна дитина унікальна і має свій талант.

А раз на місяць кожен із батьків мусить дві години поволонтерити в дитсадку, тобто поприбирати, бо ж прибиральниць там немає, а наводять лад самі вихователі в кінці кожного дня. Або ж можна на 20 доларів купити мийних засобів, туалетного паперу, змінного одягу для дітей тощо.

У Канаді кожен має займатися якимсь волонтерством, це пунктик до робочого досвіду, який обов’язково записують у резюме. Питання «Де волонтериш?» ставлять всюди і всім. Наталя з чоловіком волонтерять в центрі української культури. Там їхня донька відвідує суботню українську школу. Сім’я допомагає раз на місяць організовувати великі українські вечері.

| НАШІ НА ЗАРОБІТКАХ

Усі живуть за рахунок кредитів. Інакше ніяк – будиночок коштує від 300 тисяч доларів.

У провінції дуже багато етнічних українців, та й по Канаді загалом. Перші українські емігранти були вихідцями з інтелігенції, але на чужині мусили стати фермерами. Однак своїх дітей муштрували, що освіта – це важливо. Саме тому тепер так багато українців у канадському уряді. Повсюди українські прізвища. У кафе і супермаркетах продають морожені деруни, голубці і вареники, до речі, останні називаються «п’єрогіс» – від нашого слова «пироги». Цікаво, що у Канаді є три із чотирьох пам’ятників жертвам Голодомору. Четвертий – у Києві. Коли наступають поминальні дні, то в уряді організовують панахиду, на неї приходять усі урядовці провінції. Спершу співають канадський гімн, потім український.

У Канаді є три із чотирьох пам’ятників жертвам Голодомору. Четвертий – у Києві А ще раз у рік в місті відбувається свято презентації різних культур. Дійство проходить у великому експоцентрі. Зазвичай найбільше людей товпиться біля українського павільйону – там можна смачно поїсти і завжди весело.

Їм не видно невдач

Тепер Наталя працює не в магазині, а на провінційний уряд. У відділі, де розробляють закони оподаткування нерухомості і контролюють організації, що займаються її оцінкою. Свою роботу жінка обожнює, каже, що їй не просто пощастило, а це логічний результат важкої дворічної праці, титанічної наполегливості, безсоння і ризику. «Люди бачать верхівку айсберга, – каже Наталя. – Але їм не видно багатьох невдач, підірваного здоров’я, дитини, яка плаче…». В Україну сім’ю тягне, бо сумують за рідними і друзями. «Чи припускаю я, що ми вернемося назад? Хіба візу не продовжать», – каже Наталя, додаючи, що після канадського досвіду масштабного мислення навряд чи зможе реалізуватися професійно в Івано-Франківську, хіба в Києві, але мегаполіси – не для неї.

Можна смачно поїсти і завжди весело

У Канаді геть інші цінності. Ніхто не звертає увагу на зовнішність, людям навіть байдуже до брудного взуття, хіба прийдеш весь у болоті. Якщо у черевиків відпадають чи стираються набійки, то взуття просто викидають. Якось місцеві журналісти написали статтю про майстра з ремонту взуття – він був єдиним у місті. Канадці легко ставляться до змін і переїздів, не звикли пускати коріння і прив’язуватися до чогось.

МІСТО | 49

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

Стежками Південної Америки: парад комуністів, смажені морські свинки і жебраки-революціонери Наталя Мостова

Довідка

Назар Днесь – франківський дизайнер, 32 роки. Освіта – вища, здобув спеціальність архітектора у Львівській політехніці.

Назар Днесь разом зі своєю коханою за одну мандрівку побували аж у семи країнах Південної Америки. У цьому матеріалі розповідаємо лише про три з них, оскільки про решту вже писали в попередніх випусках.

50 | МІСТО

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

Уругвай: де люди?

З одного боку море, а з другого – поля і пасовиська з коровами. Ось вам і Уругвай. Друзі попереджали: «Що ви там забули? Там нема на що дивитися. Це не та країна, куди хочеться повернутися!» Але ми мали самі то перевірити, тим паче мандрували по континенту – чому б не заглянути і в Уругвай. Хтозна, коли трапилася б ще така нагода.

Колись до Уругваю їздили відпочивати аргентинці, чилійці. Бо гарні пляжі, та й дешево було. Але за останні років п’ять ціни підскочили просто неймовірно

Перше враження – куди поділися люди? Вулиці майже порожні. Навіть у столиці. Навіть у самісінькому центрі міста і на головному ринку. Як виявилося, густота населення дуже мала. Корів удвічі більше. Тут багато чого дивного. Наприклад, коли починає дощити, будь-яка робота припиняється, ніхто нічого не робить і уругвайці печуть собі млинці. Вони їх обожнюють.

Колись до Уругваю їздили відпочивати аргентинці, чилійці. Бо гарні пляжі, та й дешево було. Вони скупили там майже всю нерухомість вздовж узбережжя. Але за останні років п’ять ціни підскочили просто неймовірно. Тож більшість апартаментів тепер пустує. Під час піщаних буревіїв чимало будиночків замітає по самісінький дах. Якщо там ніхто не живе, то потім можна і не знайти ті хатини.

Країна виявилася однією з найдорожчих у Південній Америці. За дев’ять днів ми витратили 300 доларів. Двісті – на оренду мопедів, решта пішло на їжу. Причому це були якісь сосиски підозрілої якості, макарони… Часто перебивалися мівіною, яку просто запарювали гарячою водою, котру брали на заправках. Ночували у наметі. Одного разу орендували кімнату в місцевого айтішника. Він був такий здивований: «А чого ви сюди приїхали?» – «Нам цікава ваша країна». – «Тут нічого цікавого нема».

– «Як? Тут так гарно…» Уругваєць засміявся. «А куди б ти порадив нам сходити, що побачити?» – «Ну, підіть… у центр». – «А окрім центру?» – «…». МІСТО | 51

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

З цікавого, що ми бачили, – це гігантська рука на узбережжі, яка ніби топиться в піску, – як пам’ять про потопельників і нагадування про обережність. Також ми побували в незвичній комуні, до якої йшли пустелею аж 15 км. Ще кілька десятків років тому на цій місцині заселилися хіпі, творчі люди. Жили без електроенергії та інших благ цивілізації. Але виявилося, що зараз комуна стала урбанізованою, є генератори, туди привозять туристів на екскурсії. Тому було не настільки цікаво – так, все гарно і по-мистецькому, однак аж надто штучно. Навіть не зустріли жодного дивака, швидше ми такими видавались. А ще в Уругваї не вигідно мати бізнес, тим паче успішний. Що ти багатший – то більше податків платиш. Там узагалі вигідніше не працювати і жити на соцвиплати. До речі, в країні легалізована проституція, одностатеві шлюби і вживання марихуани.

Влада хотіла вирішити цю проблему, побудувала їм бюджетне житло, заселила, але через деякий час жебраки попродавали нові помешкання і знову вернулися до нетрів у центрі.

Парагвай дуже бідний. Довгий час держава брала участь у війнах. Ще донедавна там тривала революція, яку організували жебраки

Парагвай: у пахві континенту

Цю країну на континенті називають латиноамериканською пахвою. Річ у тім, що Парагвай дуже бідний. Довгий час держава брала участь у війнах. Ще донедавна там тривала революція, яку організували жебраки. Роки минали, а революціонери так і стовбичили в центрі столиці – просто навпроти будівлі уряду. І навіть змайстрували собі коробки-хатини з картону, обтягнутого брезентом, – так утворився цілий мікрорайон з нетрищами, який у всіх путівниках зазначений як небезпечне місце. Ми заглядали до тих житлових коробок – так звані мешканці сплять і сидять на матрацах, але в кожній халабуді є плазмовий телевізор на підлозі. Містяни дуже зляться на жебраків-революціонерів і називають їх звичайними ледацюгами, які ще й частенько полюбляють грати у футбол у фонтані.

52 | МІСТО

У столиці впадає в око шикарна архітектура, щоправда, дуже занедбана. Під час прогулянки ми надибали сучасну класну бібліотеку. До нас одразу підбіг охоронець, покликав директора. Той із запалом розповів історію міста і бібліотеки, все показав. Взагалі у Парагваї до туриста ставляться як до президента. Можливо, тому що сюди рідко хто приїжджає. Люди, які йшли назустріч по вулиці, віталися з нами, всміхалися, питали звідки. Ось тільки про Україну мало хто знав. Варіантів, де така країна, було безліч: від «біля Канади» до «під Францією».

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

Розваг вистачає. Можна навіть сходити глибоко в джунглі до племен. Щоправда, така екскурсія коштувала 900 доларів з людини. До речі, в джунглях живуть і неконтактні племена, тому самому туди не рекомендується навіть рипатися – можуть убити або просто з’їсти.

Бізнес в Еквадорі працює на повну. Одразу з трьох різних музеїв запрошують туристів, запевняючи, що саме їхній музей пролягає через екватор. І кожен тягне у свій бік. Де істина – не дуже зрозуміло. Вхід у музей – близько 30 доларів. А після відвідин у паспорті ставлять печатки, що ти побував на екваторі. Після такого і сувенірів ніяких не треба.

На обід в Еквадорі можна скуштувати… смажену морську свинку. За 30 доларів. На вигляд – шкіра з жиром і страшнезні зуби Коли місцеві почули, що ми хотіли б побувати і в сусідній Колумбії, але не маємо візи, розсміялися і сказали, що то взагалі не проблема. Мовляв, є непомітний прохід, крізь який можна потрапити до Колумбії. Ось тільки вони не продумали, як би ми повернулися звідтіля додому.

Еквадор: як на картинці

Тропічний клімат, тепле море, численні водоспади і красиві озера, казкова природа – все як на картинці. Ціни – дешеві. Майже за безцінь можна поласувати і фруктами, і рибою.

У столиці Еквадору є багато старовинної архітектури, але також і чимало сучасної величі: хмарочоси, широкі дороги, гігантські парки. Вразили десятки спортивних полів, які розташовані одне за одним. Еквадорці – ще ті спортсмени. Це їхнє улюблене дозвілля на вихідні.

Також нам «пощастило» потрапити на парад комуністів, хоча їм там мало хто був радий. А ще запам’яталося, що повсюди є міняйли-валютники, які припрошують до обміну, хоча в країні ходить і місцева валюта, і долари. Однак, як правило, турист про це дізнається аж пізніше – коли вже поміняв гроші. Ми навіть бачили кумедний пам’ятник міняйлові. А на обід в Еквадорі можна скуштувати… смажену морську свинку. За 30 доларів. На вигляд – шкіра з жиром і страшнезні зуби. Та й ніхто з місцевих не сказав, що це смачно, тому ми так і не спробували.

МІСТО | 53

НАШІ ДІТИ

| РІДКІСТЬ

Вітаємо, у вас четвірня! Вікторія Пасайлюк

Бути матір’ю трьох чи навіть двох дітей у сучасних реаліях – це вже досягнення. А народити й виховати одночасно четверо дітей – справжня рідкість і неймовірний успіх. Коли у березні цього року Україну сколихнула новина про народження четвірні в Кропивницькому, журналісти «МІСТА» вирішили дізнатися про такі випадки на Прикарпатті.

54 | МІСТО

НАШІ ДІТИ

Таких небагато

Начальник департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської облдержадміністрації Володимир Богданович Дзьомбак розповів, що в обласному пологовому був зареєстрований тільки один випадок народження четвірні з часів незалежної України. Це було у 2005 році. Діти, на жаль, не вижили. За допомогою оголошення в соціальній мережі «Фейсбук» журналісти «МІСТА» дізналися, що є ще дві сім’ї на Прикарпатті, в яких народилася четвірня, – обидві з Коломийського району. Однак поспілкуватися вдалося лише з однією родиною. Оксана та Василь Кучирини залюбки поділилися моментами свого життя, труднощами, з якими довелося зіштовхнутися, і як воно – бути батьками четвірні.

У 2007 році народилося четверо янголят у сім’ї, що родом з села Печеніжин Коломийського району. Довгих 17 років Оксана Кучирин не могла мати дітей. Після всіх цих років безпліддя з допомогою франківських та київських медиків в сім’ї народилося одразу четверо малят.

Ще один шанс

«У мене один посил, коли я спілкуюся з журналістами, – для тих жінок, які вже втратили надію. Щоб вони розуміли, що шанс завжди є», – каже пані Оксана, мама четвернят.

Оксана та Василь Кучирини все своє життя мріяли про дітей. Однак доля розпорядилась по-іншому і жінці поставили діагноз – безпліддя. Медики в один голос твердили, що дітей в Оксани бути не може. Але подружжя не втрачало надії і довгі роки чекало на диво, а після відвідин Зарваниці та Анниної гори в Чернівецькій області у них з’явився ще один шанс.

| РІДКІСТЬ

Оскільки дітки були недоношені, то і дихати самостійно не могли, пізніше почалися супутні діагнози. Четвернятам одразу ввели ліки, щоб підтримувати легені. Спочатку було складно, розповідає жінка, але з Божою допомогою всі труднощі сім’я переборола, і вже у березні щасливі батьки поїхали додому.

«Якщо дуже захотіти, то все вийде», – каже героїня.

Дивом залишився живий

Три хлопчики і дівчинка народилися 26 листопада. Три роки перед тим того ж самого дня чоловік пані Оксани Василь повертався додому зі столиці – з Помаранчевої революції. Дорогою додому потрапив у серйозну ДТП. Дивом залишився живий. Через три роки в цей же день сталася ще одна визначна подія – цього разу радісна. Бог подарував подружжю четвернят – у день релігійного свята Івана Золотоустого. Сумнівів не було, що один з хлопчиків має бути Іванком. Другого назвали Миколою, третій – Василь. Дівчинка отримала ім’я Даринка, тобто дарована.

Маленькими батьки одягали дітей однаково. Зараз вони цього не люблять, бо не хочуть привертати увагу «Церква ці імена гарно вшановує, тому і так подумали. Та й ходитимуть одне до одного в гості на іменини», – сміється пані Оксана.

З кожним етапом Перші три роки зі сном було нові проблеми Батьки вдвох не справлялися, тому доводилось задуже важко. Прокинеться лучати няньок. Спершу було по дві няні через день: одна дитина – прокинуться дві одного дня, дві – наступного. Оскільки дітки були недоношені, слабкі, важливо було привозити їх регувсі. Жінка згадує, бувало, лярно на масаж. на годиннику п’ята ранку, а «Треба було, щоб вони рухалися, а не тільки спали. Вони ж кілограмові народилися», – розповідає вона ще навіть не лягала жінка. Методом штучного запліднення в Прикарпатському центрі репродукції людини жінка завагітніла. Це було в квітні 2007 року, перед тим їй продували маткові труби. Проходила лікування спочатку в Івано-Франківську, а потім в Києві. Згадує, спершу на УЗД прогнозували трійню, а два тижні потому повідомили про четверте серцебиття. Вагітність проходила легко, каже пані Оксана. А от лікарі вважали навпаки – складнощі були в тому, що має народитися четвірня. Близько пів року пані Оксана перебувала в Києві в лікарні. Три місяці до пологів в 4-му пологовому будинку на Оболоні і три з половиною опісля – в «Охматдиті». Народила жінка у віці 40 років. До пологового приїхало близько 100 фахівців, а саму жінку оперувало троє лікарів. З’явилися маленькі українці на світ на 28-му тижні методом кесаревого розтину. Першими світ побачили хлопчики, які важили 1390, 1080 та 1370 грамів. Дівчинка з’явилася останньою, її вага була 1300 грамів.

Няньок наймали до трьох років, їхні послуги оплачували самостійно. До восьмої вечора вони працювали, а далі батьки справлялася самі. Перші три роки зі сном було дуже важко. Прокинеться одна дитина – прокинуться всі. Жінка згадує, бувало, на годиннику п’ята ранку, а вона ще навіть не лягала. Пані Оксана розповідає, що приходили родичі, допомагали. Оскільки жінка народила уже у старшому віці, то і родичі теж були немолоді. Вони трохи могли побавити дітей, але вночі жінка залишалася сама.

Зараз четвернятам по 12 років. Живуть дітки мирно, нерозлийвода. З одного боку, з віком стає все легше, каже пані Оксана, але з кожним етапом з’являються нові проблеми. Як кажуть, малі діти – малі проблеми, великі діти – великі проблеми. Приготувати їсти на чотирьох, доглядати за усіма, допомогти з домашніми завданнями – на все потрібен час. От, наприклад, на те, щоб допомогти синам і доньці з уроками, пані Оксана витрачає чотири години – по годині на кожну дитину. МІСТО | 55

НАШІ ДІТИ

| РІДКІСТЬ

Стало важче також і в матеріальному плані. Коли справа доходить до оновлення гардеробу, бувають складнощі. Особливо у серпні, коли потрібно скупитись до нового навчального року. Чотири курточки, чотири спортивні костюми, шкільна форма для усіх, канцтовари, рюкзаки – на все це треба викласти чималу суму. Але Оксана та Василь не жаліються. Коли ввечері дивляться на своїх чотирьох ангеликів, досі не вірять власному щастю. Маленькими батьки одягали дітей однаково. Зараз вони цього не люблять, бо не хочуть привертати увагу. Якщо Оксана купує речі схожого фасону, то кольори обов’язково мають відрізнятися. Так і розрізнити їх легше. Вчителі інколи плутають, але вже всі звикли.

У школі дітям ведеться добре. Початкову освіту Іванко, Василько, Миколка та Даринка здобули в Печеніжинській середній школі. Зараз вже другий рік навчаються в Коломийському ліцеї №9. З учителями та однокласниками спільну мову знайшли, дітям в ліцеї подобається. «Та і їм не страшно, їх четверо. Якщо в школі навчальних підручників не вистачає, то дають один на чотирьох. Мовляв, вони все одно з однієї сім’ї», – каже пані Оксана.

Діти вчаться непогано. Зараз навчання – то їхня основна робота та обов’язок, каже мама четвірні. Пані Оксана має статус тимчасово безробітної. Дитячий

56 | МІСТО

будинок-інтернат, в якому жінка працювала вихователькою, перепрофілювали. Оксанину посаду скоротили. Чоловік – підприємець, займається продажем будматеріалів.

Завагітніти четвірнею природним шляхом теоретично можливо, але на практиці це вкрай рідкісне явище «Може, діти і хотіли б мати щось більше, ніж у них є. У матеріальному плані. А так ми звичайна середньостатистична сім’я, маємо новий одноповерховий будинок, живемо непогано. Є хліб і до хліба, і слава Богу», – каже пані Оксана.

Дякувати є кому

Коли народились діти, область виплатила премію в 150 тис. грн як першій зареєстрованій четвірні в Івано-Франківській області. Допомогла також і районна рада – придбали дві подвійні колиски. До трьох років жінка отримувала по 624 грн у місяць на всіх чотирьох. Допомога була мінімальна, оскільки батько приватний підприємець. Також виплатили по 10 тис. грн за кожну дитину за перші пологи. На цьому допомога від держави закінчилась.

Хоча, розповідає пані Оксана, багато кому ще можна подякувати. Люди не залишилися осторонь. Приміром, ліки, які підтримують легені, сім’ї дістала Ірена Кільчицька, від газети «Експрес» була проведена акція «Від серця до серця», а відома громадська діячка Влада Литовченко подарувала сім’ї 1000 доларів. І це ще далеко не все. «Дуже багато кому можна подякувати. Світ не без добрих людей», – підсумовує пані Оксана.

Четвернята – це рідкість

Володимир Дзьомбак каже, що завагітніти четвірнею природним шляхом теоретично можливо, але на практиці це вкрай рідкісне явище. Зазвичай багатоплідна вагітність відбувається методом репродуктивних технологій. Хоча і це дуже ризиковано з огляду на виношуваність – у такому випадку більша ймовірність передчасних пологів. Згідно із законодавством, репродуктивним методом дозволяється мати не більше двох дітей, і репродуктологи цим не нехтують. «Безумовно, краще, щоб була одна дитинка, але була доношеною і народилася здоровою, ніж три і більше, але щось сталося», – констатує начальник департаменту охорони здоров’я ОДА.

ЯКІСНЕ РІШЕННЯ У ВАШОМУ ІНТЕР’ЄРІ Останніми роками люди все більше надають перевагу натуральним продуктам, виготовленим з екологічної сировини, оскільки це набагато безпечніше як для здоров’я, так і для навколишнього середовища. Є клієнти, що замовляють класику, а є такі, що обирають мінімалізм. У салоні «Екокухні» знайдуть підхід до будь-кого, адже тут вважають, що питання моди на меблі особистісне: все залежить від смаку та вподобань людини. Тож індивідуальний підхід до замовлень в салоні «Екокухні» гарантований. Кожна кухня є ексклюзивною, адже тут працюють над тим, щоб виріб був унікальним та відрізнявся від інших.

Алгоритм дій замовлення кухні: 1) Візит до салону, спілкування із кваліфікованим менеджером, що ознайомлює із можливими варіантами замовлення, вибір кухні, обмін контактами.

2) Робота дизайнера: приїзд на об’єкт, заміри спеціальними професійними засобами.

«Екокухні» – це меблі, що на 90% складаються із натуральної деревини. Усі вироби виготовлені в Україні з українського матеріалу, зокрема з таких порід дерев, як дуб і ясен.

Для створення екомеблів використовують обладнання німецького виробництва. Тому можна з упевненістю стверджувати, що всі вироби є надійними та високоякісними. А з екологічної точки зору, кращого матеріалу за дерево немає. Фурнітура – виключно австрійського бренду «BLUM», що є провідним виробником фурнітури у світі.

Варіанти стільниць можуть бути різними: від термовологостійких деревинно-стружкових плит до акрилу та кварциту. Усе залежить від побажань замовника. Корпус – із 18-міліметрових ДСП вітчизняного виробництва (першого сорту), які йдуть на експорт.

3) Опрацювання замовлення дизайнером, погодження клієнтом 3-D зображення проєкту разом із наочними взірцями усіх матеріалів, що будуть використані у виробі.

4) Підписання договору із вказаними часовими рамками, вартістю та умовами виконання замовлення.

5) Робота монтажної бригади, яка готує, упаковує, везе виріб на об’єкт та монтує його.

6) Підписання акта прийому-передачі та вручення гарантійного талона. Чимало наших клієнтів уже стали постійними, зробили 4-5 замовлень і продовжують рекомендувати компанію знайомим. Адже кухня – це місце в домі, де сім'я проводить найбільше часу, тому вона повинна бути досконалою!

Ми до ваших послуг!

Отже, кухні виготовляються із найкращих відбірних матеріалів, представлених на ринку меблевої індустрії.

Крім того, фаховою є робота дизайнерів із понад 15-річним досвідом, котрі беруть участь у різноманітних тренінгах та виставках, так би мовити, йдуть у ногу з часом. Спеціалісти удосконалюють різні стилі кухонь, пропонують клієнтам підбір вбудованої техніки та оптимальне і практичне розміщення меблів. У салоні «Екокухні» діють акції, знижки, є подарунки для покупців.

Можливе виготовлення меблів для клієнтів з усієї України, є досвід співпраці із замовниками з інших держав (Канади, Ірландії, Франції, Іспанії, Чехії). На фурнітуру надається пожиттєва гарантія, на виріб – 3 роки.

м. Івано-Франківськ, вул. Слобідська, 2, тел.: 068) 553 88 88

e-mail: ekokuhni.if@gmail.com МІСТО | 57

НАШІ ДІТИ

| ІНТИМНА СФЕРА

Порно до 18:

онлайн-бізнес без цензури Наталя Джулай

Він був старшим. Оля закохалась. Довіряла, віддавалась. Бунтувала проти контролю батьків. Вживала алкоголь, наркотики, не думаючи про наслідки. Робила все, що пропонував хлопець. Робила все, щоб бути популярною. Оля не чекала підлості та вірила у вічну любов. Але раптово все закінчилось. Її використали і викинули. Але це було не найстрашніше. Одного дня однокласник надіслав фото, на якому була вона. Оголена. Це фото вона робила колись для свого хлопця. Потім однокласник надсилає їй відео. На ньому Іра п’яна, практично без свідомості, займається сексом зі своїм хлопцем. Не підозрюючи, що камера ввімкнена...

58 | МІСТО

НАШІ ДІТИ

Публічна ганьба

Закриті групи у телеграм-каналах – це місце, де нелегальний бізнес залишається безкарним. Месенджер практично не контролюється поліцією, бо має високий рівень шифрування інформації. Тут дозволено все. З одного боку, у групу може долучитися кожен, переглядати вміст. З другого, простежити, куди веде нитка і хто є організатором, доволі непросто. Принаймні у наш час у нашій країні. Один із таких каналів має назву «Позорище» (назву цього чату та наступних, про які йдеться у матеріалі, змінено, щоб уникнути популяризації. – Авт.). Тут зібрані фото та відео інтимного характеру, покликані принизити і висміяти дівчат з Івано-Франківська та області. Неповнолітніх, у нетверезому стані, оголених. Другий канал з аналогічним вмістом – «Вульгарні».

Є багато фотографій, які дівчата робили самі: селфі, відображення у дзеркалі, видно обличчя. Ймовірно, надсилали хлопцям. Окрім фото, у повідомленні є підписи: ім’я дівчини, іноді прізвище, вік, звідки вона та детальний опис її «позору».

| ІНТИМНА СФЕРА

Огданський, практикуючий психолог, зовнішній консультант та супервізор МБФ «Альянс громадського здоров’я». – Такі переживання сприяють ізоляції та підвищують ризик вразливості до розвитку поведінкових та емоційних труднощів, віктимної поведінки (підвищений ризик стати жертвою насилля, зокрема внаслідок порушення вміння захищати свої особисті кордони). Є загроза також від ставлення оточення, якщо їхні фото побачать інші: осуд, приниження, булінг».

Є багато фотографій, які дівчата робили самі: селфі, відображення у дзеркалі, видно обличчя. Ймовірно, надсилали хлопцям

Наприклад: дівчина 16 років, вказано ім’я та прізвище. Лежить гола на підлозі, швидше за все, без свідомості. Її фотографують хлопці, вставивши в кадр свої руки, показуючи великий палець. Інтимні зони затерто. Однак на більшості фото видно обличчя і вказано особисту інформацію про дівчат. Практично усім їм немає 18 років.

Знаходжу старшу дівчину, їй 21. На фото вона з дитиною… І додані фото, де вона фотографує себе голою. В описі не лише її ім’я, а й маленької дитини, а ще точна адреса проживання дівчини і посилання на її сторінку у соцмережі. Пишуть, що вживає наркотики. Усі повідомлення з метою висміяти, принизити дівчат, обізвати. У кожному – причина «позору». Як почуваються такі дівчата, які знайшли свої інтимні фото в інтернеті?

«Страх, що це хтось ще може побачити, відчуття сорому та провини. Це створює підґрунтя для залякування, шантажу, насилля, – пояснює Ігор

Для тих, кому мало

Регулярно у телеграм-каналі з дівчатами, які «зганьбилися», рекламують закритий чат під назвою «Приват». Показують тизери відео без цензури. Вхід 50 грн. Я вирішила заплатити і побачити більше. Написала контакту під ніком Сатана, який додає у «Приват». Він скинув мені номер банківської карти, перераховую гроші. Виявилося, що це група із порнографічними матеріалами.

МІСТО | 59

НАШІ ДІТИ

| ІНТИМНА СФЕРА За словами юристки, розміщення у телеграм-каналах, створення окремих платних чатів з фото- та відеоматеріалами порнографічного характеру містять ознаки складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 301 Кримінального кодексу України.

Згідно з санкцією статті, збут чи розповсюдження порно караються штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 3 років.

Фото геніталій, домашнє порно. Також з іменами та інформацією про дівчат, більшість неповнолітні. У каналу 500 підписників. А це у конвертації 50 грн за вхід – 25 000 для власника чату. До речі, вже за місяць після того, як я підписалась на «Приват», ціна за вступ зросла утричі – до 150 грн з однієї людини… На каналі публікують безліч порнострічок з дівчатами, інформацією про них та приниженнями у тексті. І 500 глядачів, які чекають нового контенту щодня.

Не так давно, у березні, через телеграм-канали з порно спалахнув великий скандал у Південній Кореї. ЗМІ поширили інформацію про десятки жертв, фото та відео інтимного характеру з якими поширювали у таких чатах. Багато із них – неповнолітні. Реакція громадськості була бурхливою. Понад 2,3 мільйона людей підписали петицію на вебсайті президентського Блакитного дому, в якій закликали владу публічно назвати та розкрити обличчя підозрюваного, який організував злочинний бізнес. Поліція ідентифікувала підозрюваного як 24-річного недавнього випускника, який був головним редактором газети коледжу. Понад 1,6 мільйона осіб у Південній Кореї також підписали окрему петицію, в якій закликали оприлюднити особу кожного користувача цих чатів.

А що загрожує організаторам таких злочинів у нас і як зреагує громадськість? Закон України «Про захист суспільної моралі» розмежовує еротичний і порнографічний характер фотографій. Еротичні мають на меті продемонструвати оголене тіло в естетичному ключі і не є образливими, а на фото порнографічного характеру зображені статеві акти, геніталії.

60 | МІСТО

Кримінальної відповідальності за поширення еротичних фото в Україні не передбачено. Однак у цьому випадку можна захистити свої права іншим шляхом. Відповідно до частини 1 статті 308 Цивільного кодексу України фото та інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи.

Регулярно у телеграм-каналі з дівчатами, які «зганьбилися», рекламують закритий чат під назвою «Приват». Показують тизери відео без цензури. Вхід 50 грн. «Крім того, інтимні фото в інтернеті – це порушення статті 32 Конституції України, – пояснює Ірина Іванів, юристка Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «Legal Group». – У ній закріплено таке: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, статті 297 ЦКУ, що гарантує право на повагу до честі і гідності людини». Якщо еротичні фото уже розповсюджені в інтернеті, то особа, права якої порушили, може звернутися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 статті 16 ЦКУ.

Якщо на фото- і відеоматеріалах зображена неповнолітня особа, такі дії кваліфікуються за частиною 4 статті 301 КК України та караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. Але потерпіла має звернутися до правоохоронних органів, щоб кримінальне провадження відкрили.

У поліції запевняють, що злочини, які скоюються в інтернет-просторі, не залишаються поза її увагою. «Ми здійснюємо повноцінне документування вчинення таких злочинів, – говорить Тарас Мороз, начальник відділу протидії кіберзлочинам в Івано-Франківській області. – Відділ проводить постійний моніторинг мережі інтернет з метою виявлення, недопущення та профілактики кіберзлочинів, а також покрокове розслідування аналогічно до злочинів, які вчиняються у реальному житті».

Чому вони це роблять?

«Перший мотив – пошуки нового досвіду. Підлітки експериментують у різних сферах. Зокрема, із вживанням психоактивних речовин, зовнішністю та іміджем, ризикованими діями тощо, – пояснює психолог Ігор Огданський. – Якщо інші шляхи до пошуку власної ідентичності (уявлення про себе, ототожнення себе з кимось важливим, значимим) закриті, то це більш активно відбувається через інтимну сферу». Ще одна з причин пов’язана з вихвалянням, аби підвищити свій статус серед однолітків чи старших та стати «своїм». Часто підлітки ідуть на радикальні кроки, щоб влитися у колектив. Це стосується і тих, хто організовує телеграм-канали інтимного характеру, і тих, хто надсилає матеріали для розміщення там.

Причиною такої поведінки можуть бути і різні порушення, зокрема у розвитку емоційної сфе-

НАШІ ДІТИ

ри: від нестачі любові, підтримки, емоційного тепла, ніжності. У такому разі йдеться про сексуалізацію потреб: є потреба у близьких стосунках, а це переходить у небажаний сексуальний контакт, пояснює психолог. Рідше мова може йти про певні психічні порушення та поведінкові відхилення. «Один з варіантів – через схильність до насилля шляхом приниження та демонстрації своєї сили та влади. Як правило, це може бути пов’язане із власним досвідом насилля, причому частіше у хлопців від мами. Крім того, мова може йти про відігрування власних невдач, у тому числі в інтимній сфері, помсту», – каже Ігор Огданський.

У підлітків є проблема авторитетів, яких просто не існує. Ні зовнішніх, ні внутрішніх І все ж деякі із цих груп є платними, тому мотивом, звісно, може бути отримання фінансової вигоди. Організатори чатів із порновмістом заробляють. Хай як би там було, але завжди знайдеться аудиторія, яка шукає інформацію про інтимну сферу людського життя та насилля. А поки є попит, власники злочинного бізнесу будуть знаходити нові шляхи для пропозицій.

Тепер з’ясуємо, що можуть зробити батьки, діти яких потрапили у подібну ситуацію.

На переконання психотерапевтки та дитячої психологині Яни Ліщук, у такій ситуації потрібна підтримка і розуміння, що саме відбувається, як підлітку, так, власне, і батькам. «У підлітків є проблема авторитетів, яких просто не існує. Ні зовнішніх, ні внутрішніх. А також деякі особливості у трансформації головного мозку. Лімбічна система відповідає за емоції. Це центр задоволення, який вперше яскраво спрацьовує від статичного збудження (алкоголь/наркотики/секс). Тільки формується префронтальна кора, яка відповідає за контроль і саморегуляцію. Це означає, що від підлітка не варто очікувати здатності формувати причинно-наслідкові зв’язки своїх дій. Це означає, що підліток не може думати і рефлексувати, йому потрібно діяти. Мозок кричить: «Зроби щось, щоб знову відчути це задоволення!» А гальма не працюють», – пояснює причини підліткової поведінки спеціалістка.

| ІНТИМНА СФЕРА

• Причини ситуації і наслідки/ реакції – це індивідуальна історія кожного підлітка і сім’ї.

• Більшість речей, які не влаштовують дорослих, підліток не здатен осягнути, тому що мозок ще не здатен цього зробити. Просто це прийміть.

• Кордони і правила потрібні підліткам – вони хочуть кордонів. Головне, щоб ці межі не порушували вікових потреб. Тут звертаємо увагу батьків: наскільки вам вдається вибудовувати і втримувати такі рамки?

• Є потреби, які неможливо задовольнити з батьками. Наприклад, батьки не завжди можуть підтримати підлітка. Для цього підлітку важливо мати контакт зі стабільним, стійким, надійним дорослим, щоб принести складний досвід дорослому і прожити його поряд. Погодьтесь, що з батьками це не завжди можливо. Цю роль можна довірити психологу, який буде супроводжувати і підтримувати. Завдання психолога не забрати біль, а провести і бути поряд.

Поради психолога для батьків:

• Пам’ятати, що соціальне виключення, неприйняття колективом підліток переживає на рівні фізичного болю. За це відповідає одна і та ж зона мозку.

МІСТО | 61

ЗДОРОВ’Я

| ЖІНОЧЕ

Дитина для незнайомців Євгенія Ступ'як

У березні, на початку карантину, в Україні розгорівся гучний «сурогатний» скандал. Спровокувало його відео, яке виклала в мережу клініка репродуктивної медицини «BioTexСom». На ньому біологічним батькам-іноземцям показували 46 немовлят, які були народжені для них українками. Ці діти просто застрягли в Україні через закриті кордони. На відео одразу ж відреагувала Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова, згодом Уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба. Комерція, експлуатація жінки, порушення прав дитини – такі фрази фігурували у скандалі. Та попри всі дискусії очевидним став беззаперечний факт – в Україні сурогатне материнство не просто є, воно процвітає. Хто вдається до надання таких послуг, чому і скільки це коштує, розбиралося «МІСТО».

62 | МІСТО

ЗДОРОВ’Я

Благородство за гроші

На пошуки тих, хто виношував чужу дитину, ми пішли найпростішим шляхом. Написали пост у фейсбуці в одній з «мамських» груп, мовляв, готуємо журналістський матеріал, хто готовий поділитися своєю історією – пишіть у приват. Під постом одразу ж почався «жах на 200 коментів» з традиційними для цієї теми тезами з градацією від «продати дитину за гроші» до «здійснити чиюсь мрію». Та все ж… у приватні повідомлення таки написали дві жінки, які на правах анонімності зголосилися розповісти про свій досвід сурогатного материнства.

Історія перша

Для зручності назвемо нашу першу героїню Яна. Їй зараз 21, чоловік на рік старший, у молодої сім’ї є маленька донечка. Трохи більше ніж рік тому Яна виносила і народила хлопчика для пари з Японії.

Каже, що на думку про сурогатне материнство її наштовхнуло оголошення в газеті: «Нам було потрібне власне житло, я бачила, що чоловік багато працює і нас забезпечує, але розуміла, що на квартиру йому не заробити, а все життя їздити з дитиною по орендованих не хотілося». «Чоловік одразу був дуже проти, він казав, що дитину ми не будемо продавати, так не можна, – продовжує Яна. – Я йому говорила, що все ж таки то буде не наша дитина. І я його вмовила, то було більше моє рішення».

Далі жінка почала шукати інформацію в мережі, знайшла клініку, заповнила анкету. Вік від 18 до 38, наявність хоча б однієї власної дитини і щоб ця дитина і сама жінка були здоровими – такими були вимоги до потенційної сурогатної матері.

Як каже Яна, з нею працювало відповідне агентство, яке уже зі свого боку взаємодіяло з клінікою. Зателефонували, запросили приїхати до Києва для огляду і здачі аналізів. Через два тижні повідомили, що все гаразд, вона підходить. «Близько місяця тривала підготовка – препарати, уколи, далі підсадка. Перший ембріон не прижився, мені дали місяць відпочити, а потім все те ж саме. І на цей раз усе вийшло», – розповідає Яна.

Чи знала жінка, чию дитину виношує? «Ми з ними не знайомилися, знала лиш те, що це японці і вони довго не могли мати дітей, зі мною у них була не перша спроба, попередні були невдалі. Знали тільки їхні імена, бо підписувала договір разом з куратором – у нього була довіреність від батьків». Сама вагітність проходила дуже добре – ні токсикозу, ні ускладнень, продовжує Яна, жила вдома,

| ЖІНОЧЕ

раз на два тижні їздили на огляди. Щоб легше морально пережити цю ситуацію, просто налаштувала себе, що це не її дитина, і весь час відволікалася на донечку. До речі, жінка каже, що ніякого супроводу психолога не було. Лиш на початку проходила стандартний огляд у психолога за місцем проживання, бо потрібна була довідка для агентства.

Про гроші. Під час вагітності агентство оплачувало всі транспортні витрати та аналізи, також давали 200 доларів на місяць – на їжу та одяг. Коли уже підтвердили вагітність – заплатили 500 доларів, а після пологів – 12 тисяч.

Під час вагітності агентство оплачувало всі транспортні витрати та аналізи, також давали 200 доларів на місяць – на їжу та одяг. Коли уже підтвердили вагітність – заплатили 500 доларів, а після пологів – 12 тисяч «На 36-му тижні ми укладали договір з місцевою лікарнею, що я буду там народжувати, все оплачував куратор, вони знали, що я сурогатна мама, – розповідає Яна. – На 38-му тижні треба було їхати на огляд, щоб вирішувати, класти мене в лікарню чи ні, але якраз вночі перед поїздкою почалися перейми, тож поїхала зразу народжувати. Народила буквально за дві години. Хлопчика я, звісно, бачила, навіть більше – оскільки батьки не встигли на пологи, то мене попросили побути з ним. І 5 днів я була з ним у пологовому». Жінка каже, що після цього віддати дитину для неї не було проблематично. Просто весь той час вона дуже хотіла додому, до доньки. Забирали їх з пологового біологічні батьки, вони попросили Яну про особисте знайомство, привезли подарунки.

«Знаєте, той момент, коли вони побачили свою дитину, був справді вражаючим, – всміхається Яна. – Хлопчик заплакав, і тато розплакався разом із ним, було видно, що вони дуже хотіли і чекали цієї дитини і що вони будуть її любити». Вже наступного дня жінка у нотаріуса написала відмову від дитини і поїхала додому. Ще два тижні пішло на тест ДНК – його потрібно робити, щоб батьки могли вивезти дитину. «Після того підписала решту документів і зі мною повністю розрахувалися», – каже жінка.

МІСТО | 63

ЗДОРОВ’Я

| ЖІНОЧЕ

Чи змогла молода пара купити власне житло? Так. Чи пішла б Яна на програму ще раз? Каже, не знає, нема зараз такої потреби.

Історія друга

Інша наша героїня – Юля, їй за 30, у 2018 році вона виносила дитину для пари з Іспанії.

«Просто якось натрапила на рекламу цього агентства, задумалася, – розповідає вона. – Ясно, що це в основному було заради грошей. Допомогти іншим – це все добре, але у нас був борг за машину, розпочате будівництво. Ми обговорили все з чоловіком, погодили, тим більше, що зі здоров'ям у мене все гаразд, своїх четверо здорових дітей, і я вирішила, що можу стати сурогатною матір'ю».

Вимоги були стандартні: мати хоча б одну власну здорову дитину, бути повністю здоровою, не палити, не вживати алкоголю, мати можливість їздити до Києва на обстеження, а на останні два місяці потрібно було переїхати до столиці. «Там вони поселяють на квартиру, оплачують житло, ти маєш бути під їхнім наглядом, бо термін великий, можна уже народити», – пояснює жінка. Про те, що Юля буде сурогатною матір’ю, окрім неї і чоловіка, більше ніхто не знав. «Про це і не можна було розказувати, поки не народиться дитина, я підписувала відповідні документи, – каже жінка. – Працювала з дому, нікуди особливо не виходила, сама худенька, животик був невеликий, тим більше, що останні місяці припали на зиму, то ніхто зайвих питань і не ставив».

Завагітніти Юлі вдалося з першої спроби. З біологічними батьками малюка вона познайомилася на самому початку історії – при підписанні договору. Це була пара з Іспанії, років під 40. «Я не розпитувала про їхню передісторію, вважаю, що це не потрібно, бо кожна сім'я має свої проблеми. Якщо вони вже звернулися у клініку, значить, це вже був останній варіант».

Юля теж каже, що психолог з нею не працював. «Я вважаю, тут важливо, щоб жінка була морально сильна, я від початку продумувала, як це буде, налаштовувала себе, що це не моя дитина, – ділиться вона. – Мені от найважче було розлучатися зі своїми чотирма дітьми. Коли я приїхала в Київ, то просто тиждень плакала. А коли народила, було таке полегшення! В голові одна думка – щоб встигнути до дітей на новорічні свята». Юлі робили кесарів розтин, оскільки плід лежав сідничками донизу. Після операції хлопчика одразу ж повезли у палату до біологічних батьків, які прилетіли на пологи. «Коли я прийшла до них, вони і дякували, і плакали, дуже емоційно було. Ми, до речі, до цих пір спілкуємося у фейсбуці, вони мені висилають фото, я от їх вітала з першим днем народження сина».

І про гроші. Юля каже, що за участь у програмі отримала 15 тисяч євро. «Кожного місяця платять 200 євро, частину суми на шостому місяці, а остаточний розрахунок був у нотаріуса, коли написала відмову від дитини. Ага, і ще 2 тисячі доплатили за кесарів розтин». Чи пішла б у програму вдруге? Можливо, здоров'я дозволяє. Але шукала б агентство з більшою оплатою. «Тепер знаю, які там є нюанси, біологічні батьки оплачують за ці послуги 50-60 тисяч євро. Хай би на ці всі процедури й аналізи клініка витрачала 20 тисяч, а все решту – це їхній чистий прибуток».

64 | МІСТО

Дірка в законі

«Дитина – як товар, жінка – як інкубатор» – на таких тезах наполягали омбудсмени Денісова і Кулеба, коли розгорівся згаданий вище скандал. Денісова тоді наголосила, що «ситуація із наданням послуг сурогатного материнства є масовою та системною, а держава не вживає всіх належних заходів щодо захисту прав дітей та гідного ставлення до них. Тож у результаті Україна стає країною-донором народження для іноземців дітей, долю яких вона не може проконтролювати». Кулеба висловився ще жорсткіше, він прирівняв сурогатне материнство до рабства. «Адже по суті це експлуатація жінки, – заявив він. – Рабство, на яке вона погоджується через бідність. І ніколи б не погодилася, якби не заробіток». Позиція обох омбудсменів: сурогатне материнство, як мінімум, треба врегулювати на законодавчому рівні, як максимум, – заборонити надавати такі послуги іноземним громадянам.

Сурогатне материнство – це допоміжна репродуктивна технологія, при застосуванні якої жінка добровільно погоджується завагітніти з метою виносити та народити біологічно чужу їй дитину, яка буде потім віддана на виховання іншим особам – генетичним батькам Як воно зараз? Сурогатне материнство на комерційній основі в Україні цілком законне. Воно регулюється лиш кількома законодавчими актами. Так, ст. 123 Сімейного кодексу встановлює, що в разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. Крім того, українське законодавство дозволяє іноземцям користуватися послугами сурогатних матерів. Згідно з наказом МОЗ № 744, якщо батьки дитини, народженої сурогатною матір’ю, є іноземними громадянами, вони повідомляють адресу тимчасового проживання до моменту оформлення документів та виїзду з країни для здійснення патронажу спеціалістами з педіатрії та спостереження. Наступним суб’єктом правовідносин є сурогатна матір. Відповідно до наказу МОЗ № 774, нею може бути виключно повнолітня дієздатна жінка, яка має власну здорову дитину, за наявності добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань.

Третім суб’єктом є медичний заклад, відповідальний за здійснення всіх необхідних процедур. Згідно з наказами МОЗ № 24 та 774, методики допоміжних репродуктивних технологій здійснюють лише спеціалісти, які мають необхідні професійні навички, виключно в акредитованих закладах охорони здоров’я за вибором пацієнтів.

ЗДОРОВ’Я

Як бачимо, все доволі просто і поле для такої діяльності мало чим обмежене. Тож обидва омбудсмени наполягають на прийнятті закону про сурогатне материнство або хоча б на внесенні змін до чинного законодавства, запровадження більш жорстких умов ліцензування клінік та відповідальності за порушення. І у Верховній Раді вже зареєстрували відповідний проєкт. Але от теза про пряму заборону залишилася лиш словами. Як не крути – бізнес там таки масштабний. До речі, більшість діток, які були на відео, що спровокувало скандал, нині уже за кордоном – їхні батьки за допомогою омбудсмена та МЗС отримали дозвіл на в'їзд у країну.

А як у них Німеччина

У Німеччині заборонено штучне запліднення шляхом відбору гамет з найкращими показниками. Правопорушникам загрожує рік позбавлення волі або ж штраф. Так само покарання несуть всі, хто брав участь з медичної сторони, безкарною залишається лише сурогатна мати.

США

Сурогатне материнство в США офіційно дозволено тільки у восьми штатах. Однак чотири штати (Арізона, Нью-Йорк, Юта і Ва-

шингтон), а також федеральний округ Колумбія вважають сурогатне материнство незаконним. В інших штатах рішення приймають залежно від обставин.

Грузія

У Грузії з 1997 року «донація яйцеклітин, сперми і сурогатне материнство» є законними. Згідно з цим законом донор яйцеклітин або сурогатна мама не можуть стати батьками дитини.

Індія

Індія вже встигла отримати негласну назву «світового центру сурогатного материнства». Згідно з місцевими законами новонароджене немовля відразу ж віддають генетичним батькам, і сурогатна мама не має на нього жодних прав.

Іспанія

Сурогатне материнство в Іспанії заборонено, хоча не є кримінально караним.

Франція

Сурогатне материнство у Франції заборонено. І навіть якщо французи проводять подібну процедуру за межами Франції, громадянства дитині не надають.

Велика Британія

Законодавство Великої Британії ставиться терпимо до сурогатного материнства.

| ЖІНОЧЕ

У 1990 році парламент Сполученого Королівства прийняв закон про сурогатне материнство. Цим же законом було створено Департамент штучного запліднення й ембріології, який повинен контролювати і регулювати процес запліднення invitro.

Італія

Законодавство Італії передбачає позбавлення волі на строк від трьох місяців до двох років і штраф у розмірі від 600 000 до 1 млн євро тим особам, які в будь-якій формі надають послуги з донорства або сурогатного материнства, організують і рекламують їх на території Італії. Однак італійським громадянам не заборонено користуватися такими послугами за кордоном.

Ізраїль

Сурогатне материнство допускається лише щодо гетеросексуальних подружніх пар і тільки в тому випадку, коли сурогатна мати, яка є громадянкою Ізраїлю, не має генетичного споріднення з дитиною, не пов'язана спорідненістю ні з одним з названих (генетичних) батьків і належить до тієї ж релігії, що і названа мати. Необхідно також отримати схвалення комітету, що складається з соціальних працівників, лікарів і релігійних діячів.

МІСТО | 65

ЗДОРОВ’Я

| ТОПТЕМА

Жіночий лікар

всупереч стереотипам Неординарна особистість, в якій поєднується стільки різних граней: любов до музики та спорту, риболовлі та літератури, але головне, що треба знати про героя нашої обкладинки, – він лікар. Кандидат медичних наук, лікаргінеколог, онкогінеколог Калуської ЦРЛ та ЛДЦ «Мед-Атлант», визнаний професіоналом року у своїй галузі, Павло Долик – людина, з якою можна розмовляти годинами, якщо вдасться знайти вікно у його щільному графіку. Скориставшись карантином, виловили Павла на відверту розмову не лише про роботу, а й сім’ю, час для себе та захоплення.

66 | МІСТО

ЗДОРОВ’Я

| ТОПТЕМА

Іноді жінки бояться або соромляться йти на прийом до чоловіка-гінеколога, навіть знаючи, що він відмінний лікар. Що ви могли б сказати таким пацієнткам? Можливо, є моменти, які їм навпаки простіше обговорювати з лікарем чоловіком? Мені, чесно, не зрозуміла істерія щодо чоловіків-гінекологів. Деякі жінки не ходять на прийом до мужчин, інші ж вважають найкращими гінекологами саме чоловіків. Це все упередження і забобони. Статева приналежність лікаря абсолютно не впливає на якість надання медичної допомоги. Сучасна, впевнена в собі жінка повинна сприймати лікаря як професіонала своєї справи, незважаючи на гендерну приналежність.

Лікарі, зокрема й гінекологи, трішки психологи. Чи є у вас перевірені методи, які дозволяють налагодити контакт з пацієнткою, завоювати її довіру, вибудувати ефективну взаємодію? У кабінеті лікаря-гінеколога жінка оголює не тільки тіло, а часом і душу. Тому, якщо кожен лікар має бути психологом (і до того ж хорошим), то гінеколог удвічі. Не дарма ж кажуть, що крісло гінеколога іноді схоже на кушетку психотерапевта, адже щоб допомогти жінці, треба її душевно відчути. Є такі ситуації, коли на жінку треба натиснути, є такі, коли треба пошкодувати чи налаштувати, підготувати до терпіння. Впевненість та довіра до свого лікаря здатна переконати людину систематично дбати про своє здоров’я. З якими проблемами пацієнтки звертаються до вас найчастіше? Чи траплялися у вашій практиці унікальні випадки?

На першому місці у структурі гінекологічних захворювань знаходяться запальні захворювання жіночих статевих органів. Дуже часто працюємо з порушенням менструальних функцій, з передпухлинними захворюваннями шийки матки, тіла матки, яєчників, доброякісними пухлинами – намагаємося не допустити розвитку онкологічних захворювань. Я займаюся оперативною гінекологією, тому більшість жінок звертаються саме для проведення оперативного лікування. Унікальною була в нас операція у жінки, яка мала вроджену ваду розвитку – відсутність піхви

та матки. Ми виконали реконструктивну операцію – сформували піхву. Дана пацієнтка зможе вести повноцінне статеве життя, а в подальшому бути донором яйцеклітини і таким чином стати матір’ю.

зберігати об’єктивність, тому завжди розповідаю про плюси і мінуси можливих способів лікування. Остаточне рішення залишається за пацієнтом. Яким би не був діагноз, лікуватися потрібно, головне своєчасно почати.

Онкопатології зустрічаються часто?

Вашим основним напрямком діяльності є оперативна гінекологія з використанням сучасних методик хірургічних втручань. Розкажіть про це.

Часто. За останні роки рак дуже «помолодшав». У порівнянні з іншими видами онкологічних захворювань гінекологічний зустрічається досить часто. Зараз приходять молоді жінки з наявними запущеними формами онкології. Причинами є безліч факторів, якийсь конкретний назвати вкрай важко. В основному – генетична схильність. Які у вас головні принципи в роботі?

Чесність та професіоналізм. Інколи пацієнти приходять до хірурга в надії, що лікування обійдеться без операції. Я вже звик до того, що доводиться говорити речі, які важко чути та усвідомити. Але, як лікар, зобов’язаний

Лапароскопія – це оперативний доступ шляхом введення в живіт через 5- чи 10-міліметрові отвори провідників (троакарів). У ці отвори вводяться спеціальні інструменти і камера. І тоді під час операції зображення виводиться на медичний монітор. На нині лапароскопічно можливо провести операцію практично у всіх випадках, незалежно від розміру пухлини чи її розташування. Які переваги лапароскопічних операцій?

Їх багато. Основними я б назвав швидку реабілітацію та косметичМІСТО | 67

ЗДОРОВ’Я

| ТОПТЕМА

ний ефект. Після лапароскопічних операцій пацієнти повертаються до звичного життя скоріше, ніж після класичних, до то ж без післяопераційних рубців. Лапароскопія дає можливість кращої візуалізації пухлини. І як наслідок — ефективнішого лікування. Недарма цей метод вважається золотим стандартом у хірургічному лікуванні безпліддя і застосовується для оперування онкологічних захворювань. «Мед-Атлант» – єдина приватна клініка на Прикарпатті, де ми проводимо онкологічні операції, зокрема й лапароскопічно. Крім того, з командою ми вперше в області зробили лапароскопічну операцію при раку тіла матки і зараз використовуємо цей метод для успішного хірургічного лікування цього захворювання.

А як щодо естетичної гінекології. Чи популярний цей напрям? Сучасні жінки дедалі частіше наважуються позбутись проблем, через які відчувають дискомфорт або комплекси, до прикладу, змінити розмір, форму, симетрію статевих губ (лабіопластика), відновити цноту (гіменопластка), звузити або розширити піхву і т. п. Потреба в таких операціях здебільшого є тоді, коли наявні післяпологові розриви, опущення стінок піхви та матки, нетримання або затримка сечі. Такі операції є абсолютно безпечними і мають відмінний косметичний ефект. Ваш тато також онкогінеколог. Чому ви вирішили продовжити лікарську династію та піти стопами батька? Чи були якісь сумніви у виборі фаху або спеціалізації? Ще зі школи я знав, що хочу бути лікарем. Щодо спеціалізації вагань також не було. Це був мій свідомий вибір. Ні мій брат, ні моя сестра не пов’язали свій професійний шлях з медициною. Кожен з нас міг самостійно обирати собі фах. Я зупинився на медицині. Щоб працювати в цій сфері, потрібно мати велике бажання та любити її по-справжньому.

Тато є для мене прикладом, порадником, мудрим наставником та авторитетом. Я дуже ціную його підтримку. Нам завжди є про що обговорити. Якщо в родинному колі ми надто захоплюємося розмовами про робочі питання, нас одразу зупиняють (посміхається). А дружина до роботи не ревнує? Як відреагувала при знайомстві, коли дізналася, ким ви працюєте? Ні, до роботи не ревнує, радше до того часу, який там проводжу. Зазвичай, мій день починається о 6 ранку. О 7 йду в спортзал, а з 8-ї вже на роботі. Щодня маю по кілька операцій. Спланувати, коли буду вдома, дуже проблематично. Часом це 22-23 година, а іноді й 68 | МІСТО

перша ночі. Плюс нічні чергування, тож часу, який міг би присвяти найріднішим, бракує. Але дружина розуміє мій ритм життя. Ми познайомилися, коли я навчався в інтернатурі, тож було відомо, ким працюватиму. Вона для мене найкращий друг, моя опора та підтримка. За що я їй дуже вдячний. Моя сім’я – моє найбільше натхнення, місце, звідки черпаю сили. Після напружених робочих буднів, операцій, спілкування з пацієнтками треба відновлювати сили. Що для вас є найкращим перезавантаженням?

Дуже люблю риболовлю. Ось уже кілька років займаюся нею професійно – їжджу на змагання, є членом Федерації риболовного спорту. Якщо просто порибалити час не завжди знайдеться, то чемпіонати стараюсь не пропускати. Подобається активна риболовля з човна, обожнюю сам процес, коли від твоїх дій залежить, впіймаєш ти рибу чи ні. Це справжнє мистецтво. Якби ще не мав біля себе телефона, то міг би повністю перезавантажитися. А так все одно тримаю руку на пульсі справ.

ЗДОРОВ’Я

Ви такий завзятий рибалка! Яку найбільшу рибу впіймали та що з нею зробили?

Спеціалізуюся на ловлі хижої риби. Мій рекорд – 7-кілограмова щука. Рибу рідко беремо додому, зазвичай відпускаємо. Іноді, якщо їдемо з ночівлею, готуємо на вогні. У вас є велике татуювання. Як наважилися зробити? Тату зробив собі на 30-річчя. Обрав малюнок, який подобається візуально і має зміст. Раніше ви доволі серйозно захоплювалися музикою, впродовж 10 років мали свій гурт «4FRONT». Яке місце зараз вона займає у вашому житті?

Якісно та професійно робити все, що ти любиш, неможливо. Музика – це дуже класно. Але коли прийшов час визначитися з пріоритетами, сконцентрував свою увагу на медицині. На все потрібен час. Робити щось в пів сили – не для мене. Створюючи музику, ми могли цілими днями і ночами працювати на студії, заглиблюючись в творчий процес. Зараз я собі такого дозволити не можу, тож наразі місця в моєму житті для музики зовсім не залишилося. Можливо, колись допишу кілька пісень та альбом для свого

| ТОПТЕМА

сина. Дуже тішить, що він любить мої пісні. Сам вмикає, підспівує. Але поки що прививаю йому любов до риболовлі.

ний режим надто виснажливий та нездоровий для організму.

Читати любите? Чи часу вистачає лише на слухання книг в аудіоформаті?

Так, не можу без цього жити. Цілі рухають нами як у професії, так й у житті. Інакше – потонеш у рутині. Щоб зарядитися, отримати імпульс іти вперед, спілкуюсь з колегами, їду на конференції, навчання. У житті так само. Щороку ставлю перед собою ціль. Наприклад, участь у змаганнях чи захист дисертації. Керуюсь принципом, що все можливо – головне бажання.

Раніше багато читав, а зараз в основному професійну літературу, художню – рідше. Імпонує фентезі, серед український авторів – Макс Кідрук. Постійно купую собі нові книжки, але поки вони чекають своєї черги на полиці. Аудіокниги не сприймаю. Пробував слухати в авто – не те. Люблю взяти паперове видання в руки та зануритися в читання. Серед ваших захоплень знайшлося місце й для бодібілдингу. Ви навіть брали участь у змаганнях. Для чого вам цей досвід? Поставив собі ціль виступити на змаганнях – і досягнув її. Спортом займаюся ще зі школи (з невеликими перервами). Регулярно ходжу в зал, є кандидатом в майстри спорту з жиму штанги лежачи. До участі в змаганнях активно готувався 3 місяці. За цей час скинув 17 кг. Що це мені дало? Досвід, емоції, дисципліну, вміння контролювати своє тіло в плані харчування, розуміння того, що як стиль життя такий спортив-

Ви постійно ставите перед собою виклики?

Що далі? Про що мрієте?

Мрію провести унікальну операцію, яку до мене ніхто не виконував і яку в майбутньому назвуть за автором. Якщо б вас попросили дати одну найважливішу пораду жінкам, які будуть читати цю статтю, що б ви сказали?

Свідомо ставтеся до свого здоров’я. Не забувайте відвідувати свого гінеколога регулярно, а не раз в 5 років. Профілактика – це важливо, не обманюйте себе і не робіть це на відчіпного. Це простіше, аніж вирішувати потім серйозні проблеми. МІСТО | 69

Замовте свою картку постійного клієнта

на 22% знижки за телефоном: (066) 784 64 04

ДОСТАВКА БЕЗКОШТОВНА ikra.if 70 | МІСТО

ikra.if

м. Івано-Франківськ, вул. Вагилевича, 8 тел.: (0342) 53 90 18; (066) 784 64 04 www.ikra.if.ua

Немає мінімальної суми замовлення

На фото: Tricky Nicki Фото: Сергій Горічок Ретуш: Лілія Микитюк

МІСТО | 71

СПОРТ

| НОВІ УМОВИ

Спорт на карантині Роман Стельмах

Коронавірусний карантин різко увірвався в наше життя та змінив його до невпізнанності. Найбільше від обмежень постраждала економіка: закриваються підприємства та заклади, зростає кількість безробітних. Та за цими проблемами не слід забувати і про спорт, який теж вимушений виживати та підлаштовуватися під нові умови. Тож в якому стані зараз івано-франківський спорт?

72 | МІСТО

СПОРТ

Карантин – це потужний удар

Востаннє Івано-Франківськ бачив міжнародні змагання з великою кількістю учасників та вболівальників ще на початку березня. Чемпіонат світу зі спортивної ходьби в місті проводили «на межі» – про карантин уже говорили, та обмеження почалися лише згодом. Усі масові заходи заборонили. Відповідно, закрили і всі спортивні центри й арени. Та навіть у такій складній ситуації в міському департаменті молоді та спорту помітили позитив.

«Хто був свідомий, то шукав способи самостійно займатися та підтримувати форму. Можна бачити, як люди активно займаються на берегах водойм. У рази збільшилася кількість велосипедистів», – каже директор департаменту Віталій Матешко. Найбільше постраждали професійні спортсмени. Особливо ті, хто займався у закритих залах, – їм довелося тренуватися у домашніх умовах.

«Найважче плавцям – відвідування басейнів досі не дозволено. Коли практики з водою немає, тримати себе у формі дуже тяжко. Проте вони молодці! Вигадують різноманітні імітаційні вправи, працюють з резиною, тренажерами і дають собі раду», – зауважує Віталій Матешко.

Через впровадження обмежень у місті було скасовано проведення близько 60 спортивних заходів. Сума збитків сягає 300 тисяч гривень. При цьому на розвиток муніципального олімпійського спорту в міському бюджеті було передбачено 1,5 мільйона гривень, неолімпійського – мільйон. Зараз у міській раді планують поступово відновлювати заняття спортом. Зокрема, у дошкільних навчальних закладах при мінімальному контакті дітей між собою. Займатися можуть і люди з особливими потребами у фізкультурно-оздоровчому центрі по вул. Симоненка, 3-В. З 1 червня відновилися тренування у дитячо-юнацьких спортивних школах з обмеженням до 10 осіб. Втім, у разі погіршення ситуації із захворюваністю такі тренування доведеться припинити.

| НОВІ УМОВИ

«Якщо ситуація не покращиться, у нас є план «Б», – розповідає Віталій Матешко. – Ми активізуємо роботу з проведення онлайн-тренувань. За ці місяці ми навчилися, як швидко переходити на цей напрямок. Багато провідних тренерів в онлайн-режимі проводитимуть тренування в домашніх умовах».

Через впровадження обмежень у місті було скасовано проведення близько 60 спортивних заходів Футбол тримається

«Карантин зачепив абсолютно всі команди. Два місяці гравці нічого не робили. В них були індивідуальні програми, але я це називаю фізкультурою» – так описує вплив карантину на ФК «Прикарпаття» головний тренер команди Володимир Ковалюк. Його підопічні тренуються вже кілька тижнів. Та їхня форма далека від оптимальної. «Все те, що ми натренували на зимових зборах в Туреччині, знівелювалося. Довелося починати з нуля», – зауважує пан Володимир. Але для тих, хто переживав за «Прикарпаття», є й хороші новини. Карантинні обмеження спустошили казну клубу не так сильно, як цього боялися. Звісно, впали до нуля продажі атрибутики та квитків. Та для бюджету ці статті доходу ніколи не були ключовими. А от фінансування з міського бюджету не припинилося. Ба більше, на початку епідемії працівники клубу та гравці пожертвували половину місячної платні на потреби медиків – з власної ініціативи.

«Здоров’я людей – головне. Ми віддали половину квітневої платні на потреби медиків. Я вважаю, що це правильно. Гроші ми ще заробимо. А ці люди приходять на футбол, ми переживаємо за них так само, як вони за нас», – розмірковує Володимир Ковалюк. МІСТО | 73

СПОРТ

| НОВІ УМОВИ Що стосується абонементів на матчі, то вони дійсні до кінця сезону. Проте якщо ситуація погіршиться і сезон завершать достроково, вони втратять свою чинність. Тоді в клубі вирішуватимуть, як допомогти власникам сезонних квитків.

Ціль команди на сезон – незмінна. «Наше завдання не змінилося – потрапити у десятку найкращих. У будь-якому разі ми будемо намагатися показувати хороший футбол», – обіцяє Володимир Ковалюк.

Переживають легко До речі, про здоров’я. Весь штат «Прикарпаття» пройшов ПЛР-тестування – COVID-19 не виявили ні в кого. На фоні львівських «Карпат», де зараз лютує епідемія, інформація про івано-франківських футболістів не може не тішити. Свою першу домашню гру «Прикарпаття» проти одеського «Чорноморця» проведе без глядачів. Не через карантин – клуб відбуває дисциплінарне покарання. Та повернення вболівальників на трибуни у клубі таки розглядають.

«Вже на наступні матчі, сподіваюся, епідемія піде на спад, і ми запросимо якомога більше вболівальників. Вони найкращі в країні. Бо підтримують нас не лише, коли ми перемагаємо, а й коли програємо», – каже Володимир Ковалюк.

74 | МІСТО

Для тих, хто переживав за «Прикарпаття», є й хороші новини. Карантинні обмеження спустошили казну клубу не так сильно, як цього боялися «Все залежатиме від рішень уряду. Зараз розглядається питання про допуск на трибуни 25% від загальної місткості стадіону. Поки нічого конкретного сказати не можу», – додає він.

Для івано-франківського баскетбольного клубу «Говерла» сезон у Вищій лізі завершився достроково. Рішення про припинення змагань у двох найелітніших дивізіонах ФБУ ухвалила ще в березні. За результатами зіграних матчів «ведмеді» посіли 7-му сходинку у групі «2». «Те, що не дограли чемпіонат, звісно, погано. І ще пів року не гратимемо. Окрім двох команд у ВЮБЛ, ми заявили ще студентську команду. В принципі, були всі шанси потрапити у фінал чотирьох. Федерація оголосила, що він таки відбудеться – в серпні або у вересні», – розповідає директор клубу Андрій Дроздов. На сьогодні команди клубу поступово відновлюють тренування. В залі дозволили займа-

СПОРТ

| НОВІ УМОВИ

«Передусім карантин вдарив по спортивних амбіціях. У першій шістці залишилися команди, які були готові показувати гарну та гідну гру. Багато команд могли зробити сюрприз в другому етапі чемпіонату. Але спортивні амбіції закінчилися тим, що чемпіонат завершився. Підсумки підбили за результатами першого кола», – каже виконавчий директор клубу Олег Ковальський. Після послаблення обмежень команда зібралася на тренування. До того гравці підтримували форму індивідуально. «Ми провели тиждень тренувань, метою яких була зустріч з гравцями, обговорення завдань на наступний сезон, як ми будемо відпочивати і коли розпочнемо підготовку. Було проведено матч з командою «Ураган-2», де ми підбили підсумки спортивного сезону», – розповідає пан Ковальський. Також «Ураган» попрощався з Юрієм Когутом та капітаном Андрієм Федюком – двома гравцями, у яких закінчилися контракти.

Передусім карантин вдарив по спортивних амбіціях

тись зі старшими. В обмеженому режимі «Говерла» планує працювати до 10 липня. Потім – три тижні канікул, після яких розпочнеться підготовка до наступного сезону.

Андрій Дроздов відзначає, що серйозної шкоди карантин клубу не завдав. Зокрема, у фінансовому плані все стабільно. «У нас і так небагато фінансів. ОДА, обласна і частково міська ради – три основні спонсори клубу. За ці кошти ми і живемо. Всі фінансові зобов’язання були виконані, тож з цього погляду «Говерла» не постраждала», – розповідає директор. Під час карантину вихованці академії «Говерли» активно долучалися до благодійних ініціатив. Зокрема, запропонували

свою допомогу під час проведення толоки у спортивному комплексі, що на вулиці Бандери.

Стратегія клубу незмінна: ставка на молодь. «Головна команда поки продовжує грати у Вищій лізі. В нас залишилися тільки діти, грати будуть наші вихованці. Але все може бути – ми можемо грати і в Суперлізі, і в Першій лізі. А може, чемпіонат взагалі не почнеться через епідемію», – розмірковує Андрій Дроздов.

Кінець амбіціям

НФК «Ураган» пандемію коронавірусу зустрів на третьому місці у турнірній таблиці регулярного чемпіонату. Та змагання завершилися достроково.

Під час карантину в гравців команди проблем зі здоров’ям не було. Вони регулярно інформували медичну службу клубу про свій стан. «Якби в когось виникли симптоми – ми б про це знали», – зауважує Олег Ковальський. На сьогодні гравці у відпустках і, за їхніми словами, максимально ізольовані. Тестування ПЛР вони пройдуть на початку підготовки до наступного сезону. Фінансово «Ураган» не постраждав. Продаж квитків та атрибутики, як і у випадку з «Прикарпаттям», не є основним доходом клубу. «Зобов’язання спонсори виконали. Оскільки заплановані виїзди та підготовка були скасовані, кошти на них вдалося зекономити», – каже пан Ковальський. «Гадаю, найбільше в цьому випадку постраждали вболівальники, які хотіли побачити чергові баталії на майданчику і підтримати своїх гравців», – додає він. МІСТО | 75

СПОРТ

| ТРЕНУВАННЯ

Спортом я займаюся давно: починала із танців, аеробіки, продовжила, працюючи груповим та персональним тренером. У сфері спорту, зокрема фітнесу, я вже 8 років, протягом яких відбулося багато перевтілень дівчат, які довірилися мені. Вони змінилися зовнішньо, а відповідно зазнало змін і їхнє сприйняття себе як прекрасної половини людства. Це чудовий результат, коли клієнтки почувають себе комфортно і в гармонії із собою.

Mixfit – це завжди щось нове і цікаве, тому що поєднує в собі силові, функціональні, а інколи і танцювальні рухи. Тобто це заняття із творчим підходом, під час яких просто не може бути скучно. Не треба забувати і про пілатес, після якого спина вам тільки подякує.

Запрошую на заняття у спортивний клуб «Hazard», якщо у вас є ціль та бажання працювати над собою. Для цього у нас ви знайдете все і навіть більше!

Романів Лілія

76 | МІСТО

СПОРТ

| ТРЕНУВАННЯ

Оксана Дремлюга Дівчина є майстром спорту зі спортивної гімнастики, входила до складу збірної команди України. За час своєї професійної кар'єри стала призеркою багатьох українських та міжнародних змагань. У фітнесі 8 років. Оксана є сертифікованим спеціалістом із класичної аеробіки, силового тренінгу, степ-аеробіки, функціональних петель, стретчингу, пілатесу (l рівня), а також реабілітаційного тренінгу. Крім того, Оксана – надзвичайно позитивна людина та наставник, що допоможе з легкістю досягти поставлених цілей!

м. Івано-Франківськ, вул. Симоненка, 11-А, біля супермаркету «АТБ» тел.: (068) 000 11 57, (066) 000 11 57 /Hazard SportClub

/hazardgym

МІСТО | 77

78 | МІСТО

МІСТО | 79

КУЛЬТУРА

| РЕКОМЕНДУЄМО

Що почитати:

радить Юрій Андрухович Наталя Мостова

У п’ятірці книг, які читачам журналу «МІСТО» рекомендує письменник Юрій Андрухович, є два класичні твори і три літературні новинки.

80 | МІСТО

КУЛЬТУРА

| РЕКОМЕНДУЄМО

1. Джованні Боккаччо «Декамерон».

Обов’язково в перекладі Миколи Лукаша: щоби підтримати загальнокарантинну тематику.

2. Данієль Дефо «Життя і незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо». Посібник із долання негативних наслідків самоізоляції, хоча, зважаючи на П’ятницю, неповної.

3. Девід Лінч і Крістін МакKенна «Кімната снів». Тим, кого автор «Твін Пікс» та низки інших фільмів, що їх називають культовими, вже затягнув у свою паралельну реальність, повинна дуже зайти ця його паралельна біографія.

4. Ростислав Шпук «Модельний ряд. Хроніки».

Фундаментальна психоделічна розвідка з потужною метахімією, що витоками своїми сягає «Діалогів» Платона й увінчується монологами Парфьона. Книга, без якої не обійтися тим, хто ніяк не втямить, у чому сенс і призначення міста Франківська, але дуже хотів би втямити.

5. Софія Андрухович «Амадока».

Цей роман письменник радить не тому, що авторкою є його донька, а тому що Юрій Андрухович каже, що вже й не згадає, коли востаннє читав щось настільки ж сильне, вражаюче і захопливе. МІСТО | 81

82 | МІСТО

МІСТО | 83

84 | МІСТО

МІСТО | 85

«Fazenda GARD»– якісні яйця до вашого столу Ми – те, що ми їмо. Тому дуже важливо, щоб продукція, якою харчуємося, була якісною та поживною. Вирощування курей та виробництво яєць органічними методами передбачає утримання птахів у здоровому, безпечному та комфортному середовищі, а відтак – і отримання якісного продукту, який надходить до споживача. ЧИМ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ЗВИЧАЙНІ МАГАЗИННІ ЯЙЦЯ ВІД ОРГАНІЧНИХ?

Неодноразові дослідження вчених доводять, що органічні яйця та м’ясо птиці «вільного вигулу» значно поживніші для харчування, ніж продукція конвенційного птахівництва, де курей утримують у клітках, без доступу до свіжого повітря та зелених пасовищ. Вони абсолютно безпечні та корисні для дорослих і дітей.

«ЩАСЛИВА» КУРКА – СМАЧНЕ ЯЙЦЕ.

Органічне сільське господарство передусім дбає про забезпечення гуманних умов вирощування тварин, наближених до природного способу їхнього життя, – це «вільний вигул» птахів на свіжому повітрі, чиста джерельна вода та натуральні продукти харчування. Утримання курей у клітках обмежує прояв їхньої природної поведінки (самостійний пошук їжі, розправляння крил, копирсання у землі), як наслідок, тварини зазнають постійного стресу. А це водночас знижує загальну резистентність організму птахів і їхню опірність хворобам, погіршує апетит та зменшує засвоюваність кормів. При цьому виникають розлади травлення, втрачаються прирости маси тіла. Що стосується продукції, отриманої від тварин у стані стресу, то таке м'ясо досить часто 86 | МІСТО

має ознаки DFD та PSE. Адже при тривалому стресі у птахів перед забоєм виникає порушення обмінних процесів. Кури, що проживають у штучних умовах, кволі, часто хворіють, тому в такому виді тваринництва антибіотикотерапія є звичним явищем.

Дослідження стверджують, що органічні кури, які знаходяться на природній здоровій дієті, бігають зеленими луками та полюють на комах, дають більш корисні для людини продукти харчування. А ще яйця органічних курей мають вищий вміст жирних амінокислот Омега-3, а також вітамінів А та Е.

ОРГАНІЧНІ ЯЙЦЯ – ДЖЕРЕЛО ВІТАМІНІВ ТА ЕНЕРГІЇ: ◀«вільний вигул» курей на чистому повітрі та сонці сприяє засвоєнню вітаміну D, який дуже важливий для нашого організму; ◀ на відміну від звичайних яєць масового виробництва, органічні яйця містять на третину менше холестерину та на чверть – насичених жирів;

◀ приблизно на 67% більше вітаміну А, що сприяє здоровому розвитку зубів, кісток, м’яких тканин та необхідний для підтримки зору;

◀ удвічі більше вітаміну Е, що діє як антиоксидант, захищаючи клітини організму від шкідливої дії

БІЗНЕС

навколишнього середовища, відповідає за здоров’я кровоносної системи і якість крові;

◀ до 4-х разів більше корисних Омега-3 кислот, що позитивно впливають на роботу серця, зменшують рівень холестерину та тиск крові, знижують ризик виникнення діабету, інсульту, ревматоїдного артриту, раку.

КОРИСТЬ ДЛЯ ЕКОСИСТЕМИ.

Органічне птахівництво несе користь не тільки для здоров’я людини, але й для природного середовища в цілому. Птахи на «вільному вигулі» полюють на комах, жуків, поїдають бур’яни, здійснюючи природний контроль за розповсюдженням шкідників культурних рослин та одночасно удобрюючи ґрунт своїм послідом.

| ВИРОБНИЦТВО

країнах світу. Вона стимулює природну поведінку курей-несучок та призводить до відмінних результатів. Гнізда спроєктовані з використанням інновацій компанії «Vencomatic», зокрема конструкції Vencomat, підлогового настилу, що перекидається, і стрічки яйцезбору. Завдяки цим технічним новинкам можна збирати максимальну кількість столових яєць відмінної якості. ТМ «Fazenda GARD» – єдина на Західній Україні, котра користується цією прогресивною технологією для збору яєць. Крім того, яйця проходять постійну перевірку та сертифікацію якості.

Якщо ви турбуєтесь про власне здоров’я, своїх діток та хочете споживати якісні продукти – купуйте яйця ТМ «Fazenda GARD».

«FAZENDA GARD» – ТОРГОВА МАРКА ІЗ ДОМАШНІМ СМАКОМ.

Це молода сімейна компанія, яка робить все згідно з європейськими стандартами та вимогами. Ідея створення даного господарства виникла після ретельного дослідження ринку. Як виявилося, ця ніша не заповнена і потребує розвитку. Засновник «Fazenda GARD» Тарас Чорний має чималий досвід роботи на подібній екофермі у Данії. Тепер він намагається втілити його у життя в Україні та вже має помітні успіхи. Це smart-ферма, оскільки весь процес роботи автоматизований та комп’ютеризований, кури постійно під наглядом не лише професійних людей, але й професійної техніки.

ТЕХНОЛОГІЯ «VENCOMATIC» – ГАРАНТІЯ ПОЗИТИВНОГО РЕЗУЛЬТАТУ РОБОТИ.

Це система для утримання і вирощування птиці в точній відповідності до потреб тварин, а також з урахуванням місцевих умов і особливостей у різних

Яйця курячі ТМ «Fazenda GARD» можна придбати в: • екомагазинах міста Івано-Франківська; • магазинах ТМ «Рибак»; • ТМ «Барбарис»; • ТМ «Тростянецький»; • гіпермаркеті «Велмарт». Івано-Франківська область, Рогатинський район, село Бабухів. тел.: (098) 542 01 33 МІСТО | 87

БІЗНЕС

| ДЕЛІКАТЕСИ

«Mushlya»: смакує всім!

Нещодавно в Івано-Франківську відбулося відкриття ресторану «Mushlya» сім’ї ресторанів Діми Борисова. Це заклад формату fast casual з делікатесними морепродуктами, ресторанними подачами і демократичними цінами від 39 гривень за страву. Час очікування замовлення – всього 5-10 хвилин.

«Mushlya» в Івано-Франківську працює без жодних бронювань та передзамовлень, виключно у форматі живої черги, та готова прийняти понад сотню гостей одночасно.

ЗАПРОШУЄМО!

«MUSHLYA» – ЦЕ МІСЦЕ, ДЕ ВЕЧІРКА НІКОЛИ НЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ!

ДМИТРО ОПАНАСЕНКО – бренд-шеф сім’ї ресторанів Діми Борисова

м. Івано-Франківськ, вул. Мельничука, 16–Б, тел.: (093) 199 88 33 /mushlya.if /mushlyaIF ІРИНА ВІНТОНЯК – шеф-кухар ресторану «Mushlya» 88 | МІСТО

м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 42а тел.: (034) 271 56 56, (050) 615 96 50, (067) 381 89 02

МІСТО | 89

БІЗНЕС

| НАДІЙНІСТЬ

Консалтингова компанія

«Успіх»:

МИ ВБЕРЕЖЕМО ВАШ БІЗНЕС!

Консалтингова компанія «Успіх» – надійний партнер для малого та середнього бізнесу у вирішенні питань ведення бухгалтерії та оподаткуванні. Сучасні реалії – пандемія та криза – є випробуванням, подолання якого потребує правильного підходу.

Наша команда тримає руку на пульсі всіх законодавчих нововведень, а отже, наші клієнти завжди вчасно поінформовані і застраховані від помилок та втрат. Власникам бізнесу необхідний час та світла голова для нових ідей, ми ж зі свого боку ділимось професійними секретами з оптимізації бізнес-процесів та допомагаємо підвищити продуктивність. Карантин – не вирок! Це час для вдосконалення та шанс для виходу на новий рівень!

Тож нехай міцне здоров’я та успіх стануть нашими незмінними супутниками в жииті!

м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 49, тел.: (096) 099 13 26, (0342) 742 610, (066) 800 25 57 uspihif@gmail.com

90 | МІСТО

БІЗНЕС

| ЯКІСТЬ

«Фортеця-Модуль»:

коли ремонт – це задоволення! Ремонт – це те, з чим рано чи пізно стикається кожен. А ось зробити цей процес чимось схожим на стихійне лихо чи насолоджуватися кожним його етапом – вирішувати вже вам. Компанія «Фортеця-Модуль» пропонує якісно новий підхід у сфері будівництва і надання ремонтних послуг. Сумніваєтесь? Ось вам аргументи, щоб розвіяти всі сумніви:

• Тут ви отримаєте професійну консультацію фахівця, який розповість про всі нюанси підбору і поєднання сучасних відтінків і текстур.

• Компанія використовує виключно сертифіковані матеріали високої якості, обираючи екологічні та надійні, які уже перевірили у своїй роботі. Роздивитися та доторкнутися до них ви можете у спеціалізованому магазині «Фортеця-Модуль».

• Прозорість і відповідальність – основні принципи роботи компанії. А чітко прописаний кошторис і строге дотримання всіх термінів виконання – головна перевага серед конкурентів. Будьте певні: ваш ремонт не матиме шансів затягнутися!

• Дотримання чистоти під час роботи – золоте правило наших майстрів.

• Власний автопарк компанії дає змогу оперативно організувати перевезення матеріалів на об’єкт, тож не буде потреби просити родичів/друзів/сусідів про допомогу – всіма технічними аспектами займається компанія. «Фортеця-Модуль» назавжди змінить ваше уявлення про сучасний ремонт! Звертайтесь та переконайтесь! Адже лише тут якісні послуги та матеріали за найдоступнішими цінами!

Увага!

Усім постраждалим від повені гарантуємо додаткові знижки на матеріали та послуги, а також швидке виконання усіх ремонтних робіт.

P.S. Пропозиція дійсна до 25 липня 2020 р.

м. Івано-Франківськ, вул. Івасюка, 86 тел.: 080 060 01 05 (безкоштовно) (095) 771 01 05 (Viber) м. Коломия, вул. Січових Стрільців, 12/5 тел.: 080 060 01 05 (безкоштовно) (097) 903 60 17 (Viber) /Фортеця Модуль /fortess_module_llc fortess-module.com МІСТО | 91

БІЗНЕС

| ЛІДЕРИ

ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНЕ ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ РЕСТОРАНІВ, БАРІВ ТА КАФЕ: справжня європейська якість в Україні! Компанія з Івано-Франківська – одна з лідерів у сфері технологій та обладнання для ресторанного бізнесу в Україні. Ресторани, бари, кафе, заклади швидкого харчування, піцерії – для будь-якого гастрономічного закладу «Європрофтех» – надійний та серйозний партнер. Особливо приємно, що за якісним обладнанням та високим сервісом не потрібно їхати десь далеко, скажімо, до столиці. Налагодивши власний імпорт та вибудувавши дилерську мережу по всій Україні, ця команда професіоналів облаштувала свій головний офіс у серці Прикарпаття. У чому секрет успіху компанії, дізнавалися у виконавчого директора Галини Пачоси. Хто Ваші постачальники?

Компанія «Європрофтех» напряму співпрацює зі знаними у світі брендами, що дозволяє забезпечити оптимальне співвідношення ціни та якості. З 2014 року ми є ексклюзивним представником німецької ТМ «GGM Gastro International» – найбільшого імпортера та експортера професійного обладнання для ресторанів на європейському ринку. Динаміка росту цього молодого бренду вражає. Якщо на початку своєї діяльності компанія складалася лише з кількох працівників, то сьогодні тут працює більше ніж 700 співробітників в п’ятнадцяти різних країнах. Загальна площа розміщення компанії складає 268 000 м² , з них забудованої площі близько 50 000 м². З 2020 року вона збільшиться до 90 000 м². Особлива гордість компанії «GGM Gastro International» – це більше 700 тис. задоволених клієнтів з 127 країн світу.

92 | МІСТО

БІЗНЕС

Чому обирають «Європрофтех»?

Майже 15 років успішного досвіду на ринку, більше ніж 10 тис. найменувань товарів, тисячі задоволених клієнтів. Ми готові забезпечити своїх партнерів усім, що потрібно для безперебійної роботи їхнього бізнесу і навіть більше. Від столової виделки до конвеєрної печі для піци чи холодильника для дозрівання м’яса – серед широкого розмаїття товарів нашої компанії кожен заклад зможе знайти те, що йому потрібно. Окрім того, ми готові оперативно реагувати на запити найвибагливіших клієнтів та йти назустріч у реалізації їхніх найексклюзивніших замовлень.

| ЛІДЕРИ

Ми здійснюємо оперативну доставку нашої продукції по всій Україні з можливістю замовлення виробів як гуртом, так і вроздріб. На замовлений товар не потрібно чекати пару місяців – клієнт може бути певний, що впродовж кількох тижнів він буде у нього. До того ж, доставка в межах області у нас безкоштовна. Ще одна наша перевага – ремонт та обслуговування в авторизованому сервісному центрі на вулиці Івасюка, 34, який здійснює ремонт придбаної у нас техніки – швидко, якісно та без проблем. Ми дбаємо про те, щоб кожен отримував у нас не лише надійне кухонне обладнання, а й бездоганний сервіс. Усі ці переваги в комплексі дають нам можливість впевнено себе почувати серед лідерів цього сегменту ринку.

Ваші переваги?

Окрім великого асортименту гастрономічного обладнання, ми можемо запропонувати своїм клієнтам кращі умови співпраці. Це не лише фахова допомога у виборі посуду та інвентарю, а й можливість отримати проєкт ресторану чи іншого закладу «під ключ». Надаємо комплекс послуг з технологічного проєктування, оснащення та сервісного обслуговування. Фактично готуємо та запускаємо ресторан від А до Я. Враховуємо усі параметри та ретельно плануємо кожну деталь в оснащенні ще на етапі проєктування, що суттєво економить час та кошти інвестора на вирішенні форс-мажорів, на зразок непродуманої системи зливу, вентиляції тощо.

«Європрофтех» – 15 років надійного партнерства! м. Івано-Франківськ, вул. Довга, 20б тел.: (095) 403 28 59, (067) 341 05 22 e-mail: europroftech@ukr.net • ggmgastro.com • europroftech.net

/Європрофтех

/europroftech МІСТО | 93

94 | МІСТО

МІСТО | 95

На фото: координатор клубу Вікторія Гаврилюк, засновниця клубу Оксана Мельник Фото: Дмитро Садовий Одяг: дизайнер Вікторія Белей Макіяж: Ольга Satin

НАС НАДИХАЄ КОЖНА ЖІНКА Ми створили клуб, у якому комфортно всім. Наші учасниці доводять, що жінка унікальна, талановита, самодостатня, цінна, щаслива. Вона вміє поєднувати різні ролі і робить це гармонійно. Вона не встигає все, вона обирає пріоритети. Вона змінюється, відкривається, стає кращою. Вона як весна: наповнює всіх любов'ю та енергією. Вона як квітка: потребує ніжності, турботи, підтримки.

Реєструйтеся в нашому клубі, щоб ваша весна з нами стала початком великих змін.

Тел.: (050) 859 86 62 @ladysuccessclub 96 | МІСТО

МІСТО | 97

98 | МІСТО

МІСТО | 99

100 100

КВАРТИР

КВАРТИР

ЗА ПОДАРУНКОВОЮ ЦІНОЮ

7880грн м² 7880 грн м² 15 АВТО

ЗА ПОДАРУНКОВОЮ ЦІНОЮ

ДЛЯ МЕШКАНЦІВ МІСТА

ДЛЯ МЕШКАНЦІВ МІСТА

15 АВТО

В ПОДАРУНОК КЛІЄНТАМ КОМПАНІЇ

1

В ПОДАРУНОК АВТОБУС З БЕЗПЛАТНИМ ПРОЇЗДОМ КЛІЄНТАМ КОМПАНІЇ

1

АВТОБУС

154

100 154

| МІСТО

З БЕЗПЛАТНИМ ПРОЇЗДОМ