МІСТО 31

МІСТО | 1

2 | |МІСТО 82 МІСТО

МІСТО | 3

4 | МІСТО

МІСТО | 5

ПОЛІТИКА

| ДУМКИ СІЧНЯ-ЛЮТОГО

Івано-Франківськ

Суспільно-політичний журнал Засновник: Редюк Віталій Миколайович

Головний редактор: Тетяна Соболик Журналісти: Наталя Мостова Наталя Джулай Вікторія Пасайлюк Марта Баранецька Спорт – Роман Стельмах За кермом – Микола Гурак Літредактор – Мар’яна Бодак Дизайн та верстка: Олександра Афанасьєва Реклама: (066) 389 93 19 Свідоцтво про державну реєстрацію: ІФ№263Р від 31. 10. 2016 Друк: Друкарня «Wolf»: м. Львів, вул. Городоцька, 4/17 тел.: (0342) 290 10 12 Загальний наклад: 10 000 примірників Редакційна пошта: mistomagazine@gmail.com Телефон редакції: (068) 753 44 04 (з 9:00 до 21:00)

матеріали, позначені цим символом, друкуються на правах реклами. Погляди авторів не завжди збігаються із позицією редакції. Передрук матеріалів допускається за погодженням з редакцією. За достовірність реклами несе відповідальність рекламодавець. Юридичний супровід – юридична компанія «MORIS GROUP».

2020, №31 6 | МІСТО

«Ріст мінімальної зарплати до 4723 гривень у 2020-му році – звісно, явище позитивне. Але якогось суттєвого зростання не сталося – 11,7%, з яких 5-6% неминуче з’їсть інфляція, не назвеш значним показником. А щодо пенсій, то запланований ріст у 8% ледве покриє інфляцію. Таким чином, краще жити пенсіонерам не стане. І це лише половина неприємностей – адже уряд водночас відв’язує мінімальну зарплату від тарифних розрядів. Це буде вигідно для бізнесу, але призведе до «зрівнялівки» зарплат на підприємствах, як у 1990-х роках. Тоді лікар і прибиральниця могли мати майже однакову зарплату. Це добре? Думаю, що ні», – Сергій Васильченко, кандидат економічних наук, доцент кафедри теоретичної і прикладної економіки Прикарпатського національного університету, про не надто позитивні цифри наступного року, 10.01.2020 р. «Як відомо, цьогоріч на Івано-Франківщині відбудеться заплановане скорочення 551 посадовця з числа працівників райдержадміністрацій. Середній їх вік – 41 рік, середній стаж роботи – 11 років. Переважно це економісти. Дехто працевлаштовується сам, хтось виходить на пенсію. Ми маємо 223 вакансії для цих людей, вони були підібрані відповідно до досвіду і спеціальностей. А ще 29 людей отримають роботу в кількох об'єднаних громадах», – Василь Цимбалюк, директор Івано-Франківського обласного центру зайнятості, про долі звільнених чиновників РДА, 13.01.2020 р. «Інвестори зараз дуже цікавляться Україною і Івано-Франківщиною, вони питають нас – хто там вже є, що вони роблять? Їх цікавлять реальні приклади успіху, історії компаній, які успішно працюють тут. І я приїхав, щоб все це побачити на власні очі, почути добрі новини. Для інвестора головним питанням завжди є верховенство права – прозорість судової системи, якісні закони та їх виконання, захист як майна, так і інтелектуальної власності. Великі компанії не люблять несподіванок. Вони працюють по цілому світі і хочуть стабільності. Іншим важливим питанням є люди – особливо деяких робітничих професій», – Андрій Гундер, президент Американської торговельної палати в Україні, про інтереси і потреби інвесторів, 16.01.2020 р. «Команда людей, яка працювала над фільмом «Віддана», ставила собі конкретнее завдання – знайти локації в Івано-Франківську. Тому туди їздили кілька експедицій, які контактували

ПОЛІТИКА

з місцевими людьми, котрі добре знають місто, істориками та культурологами. Однак з’ясувалося, що немає жодного місця, яке могло б слугувати натурою на знімальному майданчику, щоб у кадр не влазили пластикові вікна, білборди, зіпсована архітектура. Тоді вирішили виходити зі ситуації іншим чином», – Софія Андрухович, письменниця і авторка роману «Фелікс Австрія», про сумну долю франківських будинків, 18.01.2020 р. «Моя книга «Діброва» присвячена будівлі за адресою: вулиця Чорновола, 119-А. Її збудували в 1883 році як тюрму за часів Австро-Угорщини, звідти втікав перший український терорист Мирослав Січинський, свого часу там був концтабір, а зараз базується 114 бригада тактичної авіації. Тюрма «Діброва» була розрахована на 1000 в’язнів чоловічої статі православного та греко-католицького віросповідання. Фактично тут відбували покарання здебільшого українці. Вона була оточена п’ятиметровим муром. Там є старовинні потужні австрійські грати, вони збереглися досі – як і деякі малюнки, і кільця у підвалі, де знаходився карцер. Збереглось навіть меню – продукти, якими в тюрмі годували Січинського. І читаючи наші тюремні меню, розуміємо, що за часів Австрії годували краще», – Іван Бондарев, прикарпатський краєзнавець та журналіст, про багату історію одного будинку в Івано-Франківську, 23.01.2020 р. «Мене вразила стійкість наших хлопців. Туди навіть воду привезти було важко, а вони трималися 242 дні. До аеропорту вела одна дорога, і водії щоразу йшли на подвиг – бо там регулярно обстрілювали машини, були загиблі. І тим не менше вони ризикували життями – добровільно», – Андрій Фармуга, учасник боїв за Донецький аеропорт, про героїзм українських воїнів, 26.01.2020 р.

«2020-й рік буде непростим. Це буде і рік виборів, і рік остаточної трансформації системи місцевого самоврядування. Потрібно буде, наприклад, передати повноваження від обласної адміністрації до ще не існуючого виконавчого комітету обласної ради. При цьому ОДА усвідомлюватиме, що закінчуватиме свої повноваження, і багато чиновників сидітимуть на чемоданах. А облрада при цьому буде обрана нова. Ви уявляєте, що нас чекає?», – Олександр Сич, голова Івано-Франківської обласної ради, про непростий 2020-й рік, 27.01.2020 р.

| ДУМКИ СІЧНЯ-ЛЮТОГО

Продуктів вистачає. Націнка? Ні. Якщо на вас настукають, що ви під час такої ситуації наживаєтесь, то відразу приїдуть і заберуть ліцензію на право ведення бізнесу, це в кращому випадку. Вірус здебільшого чіпляється до тих, у кого слабкий імунітет або є якісь серйозні захворювання. Замовляйте на «AliЕxpress», їжте банани (хто ту маячню придумав?!), мийте руки і буде вам щастя!»

– франківець Олег Гутник, який проживає у Китаї, про міфи щодо коронавірусу, 02.02.2020 р. «Перевірив установу виконання покарань №12. Досить пристойний рівень як для установ, які довелось відвідувати. Без фантастичних досягнень, але і без відвертих жахів. З негативу – відсутні змішувачі та шланги для душу: що потече з труби, за те і дякуватимуть. Контингент трохи специфічний: довічники, жінки, чоловіки та діти під слідством. Традиційно надто багато тих, чиє перебування у СІЗО затягнулося (до 3 років). Також традиційно довічники перебувають у більш-менш пристойних умовах. Тут вони активно користуються бібліотекою та тенісним столом. Активно просять передбачити законом механізм заміни довічного позбавлення волі на обмежені строки покарання. Один із співрозмовників потрапив до в'язниці у 25-річному віці. Зараз йому вже 45. Співчуття стримує лише усвідомлення того, що за плечима кожного з них не менше 2 трупів», – Денис Малюська, міністр юстиції України, про перевірку однієї з франківських в’язниць, 09.02.2020 р. «Івано-Франківськ безпосередньо пов’язаний з фільмом «Портрет на тлі гір», адже місто виділило багато коштів на цей проєкт. Стосовно самого фільму, то до будинку, де жила Параска Плитка-Горицвіт, я потрапив зовсім випадково. Коли ми шукали ці плівки, то на початку думали, що там можуть бути фото Параджанова, який знімав там фільм «Тіні забутих предків». Цих фото ми так і не знайшли. Проте її світлини все ж зацікавили мене. Тоді і виникла ідея фільму. Він знятий у жанрі креативної документалістики. В ньому – таємничий зв’язок сьогодення і минулого, зображений на випадково знайдених плівках», – Максим Руденко, режисер та оператор, про історію створення фільму «Портрет на тлі гір», 10.02.2020 р.

«В Україні хвилюються за коронавірус в Китаї більше ніж за те, що відбувається в самій Україні. Не треба переживати за Китай! Тут знають, що робити. Все робиться швидко. Будуються лікарні, вулиці миються хлоркою, всюди перевіряють температуру і слідкують за пересуванням. Наступне.

МІСТО | 7

ГРОШІ

| СХЕМИ

Фальшиві гроші онлайн …

Наталя Джулай

Хочете придбати пів мільйона за 80 тисяч гривень? Це не цифри з пальця, а реальна вартість підроблених грошей в інтернеті. Їх збувають щодня у тематичних групах, де запевняють у якості фальшивок і залишають відгуки від сотень нібито задоволених клієнтів. Стати жертвою фальшивомонетників може кожен: зловмисники збувають по кілька банкнот у місцях масового скупчення людей. І ніхто не застрахований від того, що підробка може з’явитися і у його гаманці. Підроблені гроші розлітаються країною, і ця схема видається так добре сформованою і захищеною, що навіть поліція безсила.

8 | МІСТО

ГРОШІ

Інтернет-лігво

Саме в інтернеті зараз бум підроблених грошей. Фальшивки відкрито рекламують у різних соціальних мережах і продають за 30–50% від вартості номіналу. І придбати фальшивки може кожен: достатньо зв’язатися із продавцем та переказати гроші. Найбільше каналів, які торгують підробленою валютою, зосередилось у месенджері Telegram. Це платформа для обміну миттєвими повідомленнями, яку вважають захищеною від стеження. Тому не дивно, що саме там засіло багато шахраїв, зокрема і фальшивомонетників.

Торговці підробленими грошима працюють лише за стовідсотковою передоплатою. Обіцяють доставку до будь-якого міста України «закладкою» або післяплатою. Що ж таке «закладка»? Достатньо прокрутити повідомлення у будь-якому із таких чатів, щоб зрозуміти, про що йдеться. Так званий кур’єр, якого ще називають «кладмен», залишає пакунок із фальшивими грошима у певній точці, координати якої надсилають клієнту. Зазвичай це локації за містом або на околицях, де немає людей та будівель: ліс, закинуті приміщення. Причому клієнти у своїх відгуках скаржаться, що гроші так ретельно приховують, що не завжди вдається знайти з першого разу. Їх запаковують у картонні коробки, обмотують поліетиленом та скотчем.

| СХЕМИ

сході України, у так званих Донецькій та Луганській народних республіках. Продавці запевняють, що їхні фальшивки віддруковані на оригінальних верстатах і нічим не відрізняються від справжніх.

Схема та ж, що і у шахраїв у телеграм-каналах: повна попередня оплата, ніяких пробних замовлень на невелику суму, продаж лише партіями. Тільки от суми в даркнеті значно більші. Наприклад, один із таких сейлерів просить 0,43 біткоїна (3615 доларів) за 500 000 грн. Мінімальне замовлення – 150 000 грн. «Якість відмінна. Банкноти на вигляд не відрізнити, пахнуть і хрустять, як справжні, – запевняють в онлайн-магазині. – Деякі термінали (у детальному описі розкажемо) їх приймають, головне дотримуватись наших інструкцій. Доставка по Україні безкоштовна».

Інший онлайн-магазин пропонує 500 000 грн старого зразка за 80 000 грн і 90 000 грн за таку ж суму нового зразка. І таких продавців безліч.

Торговці підробленими грошима працюють лише за стовідсотковою передоплатою. Обіцяють доставку до будь-якого міста України Один із таких телеграм-каналів має назву Falsh UA і станом на січень 2020 року нараховує понад 10 000 підписників. У чаті пишуть, що їхні підробки практично не відрізняються від справжніх грошей і що їх приймають банківські термінали та банкомати. Продають банкноти номіналом у 200 та 500 грн, а також стодоларові 2009 і 2013 років випуску. Оплата через ЕasyPay, Qiwi, Bitcoin. «Пробний пак – ціна 1000 грн = 4500 грн, номінал 100/200/500 грн. Пак №1 – 1500 грн = 8000 грн, пак №2 5000 грн = 15 000 грн, пак №3 7000 = 20 000 грн», – повідомляють у месенджері. Інший канал GangstеrMonеy пропонує не лише гривні, а й російські рублі та американські долари. І ціни на фальшиві гроші тут нижчі. Так, 4500 грн = 15 000 грн, 15 000 грн = 50 000 грн, 50 доларів = 100 доларів, 400 доларів = 1000 доларів. Отримати замовлення можна навіть «Новою поштою».

«Гроші приймають усі термінали, крім «ПриватБанку», там може видати помилку. Гроші проходять перевірку на валютних машинках. Виявити підробку може лише експертиза», – переконують у телеграм-каналі.

Крім того, придбати підроблені гроші можна і у даркнеті – це зашифрована мережа, доступ до якої можливий лише через певне програмне забезпечення. І я знайшла безліч сайтів з такими оголошеннями за допомогою анонімного браузера. Розрахунок проводиться в електронній валюті Bitcoin. Переважно продають гривні, надруковані на

Невидимий кримінал

Найсмішніше, що між шахраями є супер- і навіть гіпершахраї. Люди у цих же інтернет-магазинах у відгуках скаржаться, що натрапити на «чесного» продавця фальшивих грошей не просто. Мовляв, не одного вже ошукали: клієнт гроші перерахував, а закладки так і не знайшов…

«Після проходження первинної перевірки ми встановлюємо, що 90% сторінок у соцмережах, через які нібито продають гроші, є фейковими, – говорить голова пресслужби Департаменту кіберполіції Юлія Квітко. – Оперативне супроводження кримінальних правопорушень, пов’язане з обігом фальшивих грошей, не належить до компетенції підрозділу. Але під час постійного моніторингу мережі інтернет у разі виявлення правопорушень інформація фіксується та передається на розгляд іншим підрозділам поліції за підслідністю». Фальшиві гроші стали доступними, і кожен може придбати їх в інтернеті. Але варто пам’ятати, що це кримінальне правопорушення. І фактично будь-який контакт із підробленими купюрами карається законом. Якщо підробки виявлять, відповідати за злочин будуть не тільки шахраї, а й люди, в руках яких випадково опинилися ці гроші. Тому коли до ваших рук потраплять банкноти, які вам здаватимуться підозрілими, – краще одразу викликайте поліцію за номером 102.

У статті 199 Кримінального кодексу України йдеться не лише про збут, а й про виготовлення, збері МІСТО | 9

ГРОШІ

| СХЕМИ

гання, придбання, перевезення і пересилання підроблених грошей. Покарання – від 3 до 7 років позбавлення волі. Якщо злочин повторився – до 10 років. А якщо він був вчинений організованою групою або в особливо великому розмірі, то загрожує до 12 років за ґратами з конфіскацією майна.

Лише за 2019 рік правоохоронні органи зафіксували на Івано-Франківщині 635 випадків збуту підроблених грошей. За цей період було відкрито 16 кримінальних справ за статтею 199 Кримінального кодексу. Про підозру повідомили лише одній особі, поінформували в Головному управлінні Національної поліції України в Івано-Франківській області.

Але чи розслідує поліція шахрайство саме онлайн? За минулий рік на Прикарпатті не зафіксовано жодного випадку торгівлі фальшивою валютою в інтернеті. Виходить, що злочинці, які продають підроблені гроші в онлайн-магазинах, залишаються непоміченими.

А тому і обіг фальшивої валюти у мережі – питання закрите.

«Упродовж 2019 року на території Івано-Франківської області не було зареєстровано фактів збуту підроблених грошей за допомогою інтернету, в тому числі з використанням соціальних мереж», – повідомив Артем Мікіш, тимчасовий виконувач обов’язків начальника обласного управління поліції.

Майже справжні

Фальшиві гривні, євро та долари стали з’являтися в обігу все частіше. Останній такий пік був у грудні, про це повідомляли у ЗМІ. Найчастіше гроші збували через каси фастфудів, у дрібних торгових точках, на автозаправках, ярмарках та в інших людних місцях.

У Національному банку України розповідають, що найпопулярніша серед шахраїв підроблена банкнота – 500 гривень зразка 2006 року випуску. 99% вилучених з обігу у першому півріччі 2019 року фальшивих грошей припадала

на такі банкноти: 500 грн (50% від загальної кількості вилучених підробок); 100 грн (24%); 200 грн (14%); 50 грн (11%).

Майже всі вилучені Нацбанком підробки були виготовлені на струменевих принтерах – 93%. Шахраї навіть навчилися імітувати фірмовий ультрафіолетовий захист купюри, тож на око відрізнити підробку досить складно. Ще 6% друкувались на лазерних принтерах та на копіювальних апаратах. Лише 1% припадає на більш якісні підробки, виготовлені поліграфічним способом. У тому ж Нацбанку закликають бути обережними навіть працівників банків. Однак у самих відділеннях запевняють: неможливо, щоб клієнти отримали у них підробку.

«Уся готівка, що надходить до банку, проходить обов’язкову автоматизовану перевірку відповідно до вимог Нацбанку. Ризику отримання клієнтом фальшивих купюр через касу банку або банкомат немає, – переконана виконавчий директор Незалежної асоціації банків України Олена Коробкова. – Всі фальшиві банкноти вилучаються».

Фальшиві гроші стали доступними, і кожен може придбати їх в інтернеті Так само про захищеність від фальшивих грошей говорять і у банках Івано-Франківська. «ПриватБанк» заявив, що жодного такого випадку не зафіксовано. Аналогічна ситуація і в «Ощадбанку».

«Випадків виявлення підроблених грошей у нас не було, принаймні за статистикою минулого року. У банкоматах і терміналах взагалі не може бути фальшивих грошей, бо ми їх, як правило, індексуємо і самі ж готуємо готівку для банкоматів, тому це апріорі виключено. Випадки можливі хіба по касовій роботі, але таких прецедентів за останній час не було», – повідомили в «Ощадбанку». Однак усі продавці фальшивих грошей в інтернеті переконують: і банки, і термінали приймають їхні банкноти... У будь-якому разі варто пам’ятати, що фальшиві гроші все-таки є в обігу. А тому треба знати, як відрізнити справжні гривню/євро/долар від підроблених.

10 | МІСТО

ГРОШІ

| СХЕМИ

Як перевірити гроші?

Захисні елементи будь-якої національної валюти підробити дуже складно, тому фальшиві гроші можна розпізнати навіть без спеціального обладнання. І хоч якими талановитими були б фальшивомонетники, ідеальну банкноту їм виготовити не вдасться.

Якщо вам до рук потрапила сумнівна банкнота – уважно розгляньте її. Відрізнити фальшиві гроші від справжніх досить легко, тому що вони не мають стандартних захисних елементів та значно програють у якості. Потрібно лише добре роздивитись кожну банкноту, перевірити її на дотик, просвічувати на світлі.

Усі продавці фальшивих грошей в інтернеті переконують: і банки, і термінали приймають їхні банкноти

Передусім слід звернути увагу на колір грошей. Підробки зазвичай відрізняються від справжніх банкнот у відтінках кольорів. Для прикладу, для створення гривні Нацбанк використовує оптико-змінні фарби, а шахраї для фальшивок – ні. Ці фарби дають можливість зображенням на гривнях переливатися і міняти колір при зміні кута зору на них.

Також варто знати фірмові банківські об’єкти захисту. До них належать рельєфність банкноти, полімерна стрічка і водяні знаки. Їх можна побачити, якщо просвічувати банкноту на світлі. Крім того, на банкноті є й інші елементи захисту, які можна розгледіти візуально через збільшувальне скло або за допомогою спеціального обладнання. Це зображення мікротекстів, елементи, які розпізнаються через ультрафіолетове та інфрачервоне світло і за допомогою машин для сортування грошей. Якщо вам до рук потрапила банкнота, яка не має одного із захисних елементів, значить, вона фальшива. Що робити з підробкою? Віднести до будь-якого банку, щоб передати до територіального управління Національного банку. При вилученні фальшивих банкнот їхню вартість банк не відшкодовує, а про факт вилучення з обігу фальшивок повідомляють у поліцію.

МІСТО | 11

ВЛАДА

| ПАРКУВАННЯ

Шукайте знаки! Микола Гурак

Восени минулого року вступив у дію закон, котрий передбачає фотофіксацію порушень правил паркування. Тепер штрафувати порушників можуть не лише поліцейські, а й інспектори з паркування, які є працівниками міської ради.

13 листопада 2019 року такі інспектори вперше вийшли на вулиці ІваноФранківська.

12 | МІСТО

ВЛАДА

| ПАРКУВАННЯ

«Паркування – одна з найбільш нагальних проблем Івано-Франківська, що потребує вирішення, – каже Андрій Гіглюк, начальник Управління транспорту і зв’язку міської ради. – Інспекторів з паркування ми впровадили, коли посадовим особам органів місцевого самоврядування дали повноваження притягувати до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху».

побачити автомобіль, припаркований з порушенням. Він має планшет, на який фотографує авто. Потім заповнює спеціальне повідомлення, яке залишає під щіткою склоочисника на лобовому склі.

На зайняття чотирьох вакантних посад інспекторів з паркування та однієї начальника відділу оголосили конкурс. І ніхто не прийшов. Обов’язковою умовою для участі в конкурсі була наявність юридичної освіти у кандидатів. Проте ті, хто має юридичну освіту і працює за спеціальністю, на зарплату інспекторів у 7-8 тисяч гривень не спокусилися. Тоді таку вимогу залишили лише для начальника відділу. На повторний конкурс уже прийшли п'ять кандидатів, і чотирьох з них прийняли на службу. Начальником відділу став Михайло Костельний, який має чималий досвід роботи у сфері правознавства.

Основна відмінність у роботі інспектора з паркування і поліцейського – відпадає потреба у присутності водія-порушника

Досвід франківські чиновники переймали у колег з Тернополя та Львова. Стало зрозуміло: аби інспектори з паркування були посадовими особами місцевого самоврядування (як того вимагає закон), їх треба ввести у штат виконавчого комітету. Тепер відділ інспекторів з паркування функціонує у складі Управління транспорту і зв’язку. У тексті цей відділ ми ще називатимемо інспекцією.

«Поліція має розроблені методичні рекомендації щодо бланків постанов про адміністративні порушення, – веде далі мову Андрій Гіглюк. – У нас таких рекомендацій нема, проте хотіли отримати продукт, максимально наближений до постанов, які використовує поліція. Так ми розробили і надрукували на спеціальному папері свої постанови, які мають ступінь захисту».

Основна відмінність у роботі інспектора з паркування і поліцейського – відпадає потреба у присутності водія-порушника. Поліцейські виносять постанову виключно на водія, який порушив, і лише у його присутності. Міському ж інспектору необхідно лише

Повідомлення – це звичайний бланк формату А4, роздрукований на принтері. Він не є документом суворої звітності, але в повідомленні вказують реквізити для сплати штрафу та статтю порушення правил. На початку роботи інспектори просто залишали його під щітками склоочисника. Та коли падає дощ чи сніг, повідомлення акуратно упаковують у захисний файл. Нагадуємо: листок на склі не є постановою про накладення штрафу, а лише інформаційним повідомленням про порушення.

Інспекторам за фотофіксацією відомі номерні знаки автомобіля. Маючи доступ до бази НАІС, отримують інформацію про власника транспортного засобу, на кого він зареєстрований. На цю особу інспектори виносять постанову і рекомендованим листом надсилають адресату за місцем реєстрації. В інспекції вважають, що власник точно знає, кому він передав автомобіль для керування – чи то за довіреністю, чи без неї. Власник має можливість зв’язатися з порушником або може сплатити замість нього, а вже потім з’ясовувати стосунки. Справу закриють, коли буде факт оплати штрафу. Не до кінця врегульоване й питання про притягнення до відповідальності водіїв транспортних засобів на іноземній реєстрації. В Івано-Франківську таких автомобілів помітно поменшало, але ними й далі

МІСТО | 13

ВЛАДА

| ПАРКУВАННЯ

часто користуються студенти-іноземці. В інспекції не хочуть зурочити, але кажуть, що вже є випадки добровільної сплати штрафу й іноземцями. Що каже закон? Він вимагає притягувати до відповідальності особу, яка ввезла автомобіль на територію України. Інспектори з паркування можуть звертатися до Держприкордонслужби та Державної фіскальної служби, які мають базу ввезених в Україну автомобілів. Копію постанов про порушення правил паркування надсилатимуть прикордонникам. Якщо іноземець, який ввіз в Україну автомобіль, не оплатить такі постанови, прикордонна служба зможе заборонити йому в’їзд в Україну до такої оплати.

Та поки що відділ інспекторів з паркування доступу до баз та реєстрів штрафів МВС не має. Інспекція вже звернулася з проханням про надання доступу до реєстру до Міністерства внутрішніх справ і Міністерства юстиції. Проте зараз база інспекції – це паперовий журнал реєстрації постанов. Якщо постанови інспекторів не вносять до державного реєстру, то виникає цілком логічне питання – чи буде виконавча служба примусово стягувати несплачені штрафи у подвійному розмірі? Період для добровільної оплати штрафу за скоєне порушення – це 30 календарних днів. Протягом 10 днів порушники можуть скористатися пільгою – сплатити лише половину суми штрафу, 50% від санкції статті. Після 10 днів штраф треба сплачувати вже у повному розмірі. На це дають ще 20 днів. Якщо й за цей час оплати нема, інспектори направляють листи до підрозділів Державної виконавчої служби за місцем проживання власника авто. У конверт вкладають копію постанови, квитанцію про відправлення рекомендованого листа з постановою для порушника та супровідний лист для відкриття справи про примусове стягнення штрафу за порушення правил дорожнього руху у сфері паркування.

Такі листи виконавцям інспекція вже направила, та відповіді поки не отримала. Чому? Бо почали цей процес лише недавно, а для розгляду звернення виконавча служба має 30 днів. Андрій Гіглюк чесно зізнається: попередніх чи «підкилимних» домовленостей з керівництвом виконавчої служби у них нема. Хоча Михайло Костельний, начальник відділу інспекторів з паркування, мав одну таку зустріч. Штрафи за порушення правил паркування є відносно невеликими, тому стягувати їх точно будуть. Поки чекають першого прецеденту – аби порушники розуміли невідворотність покарання. Керманичі, які залишили свої автомобілі на тривалий час і не побачили на склі повідомлення про порушення, можуть самостійно перевірити, чи нема їх у списках порушників. Усі фотографії порушень викладені у вільному доступі в інтернеті.

Аби переглянути світлини автомобілів, власники яких отримали чи мають отримати постанови про накладення штрафів, треба знайти сайт міської ради. У пошуковику достатньо ввести «мвкіф» та перейти на першу пропозицію. Це офіційний сайт міста. Вгорі є вкладка «Мешканцям», клікаємо. Обираємо розділ «Додаткова інформація», далі – «Відділ інспекторів з паркування». Натиснувши на гіперпосилання «Постанови порушень ПДР», ми переходимо на Google Диск. Він має три умовні розділи: «2019», «2020» та «Реквізити для сплати штрафу». Обравши рік порушення, можна вибрати місяць та день. Фотографії порушення доступні кожному, без обмежень.

Є чітке завдання для інспекції – спочатку опрацювати центр міста. Люди їдуть до ринку, ковзанки, ялинки – а місця всім не вистачає Може скластися враження, що здебільшого інспектори працюють у центральній частині міста. Проте в управлінні транспорту кажуть, що розробили вісім маршрутів, які повністю охоплюють територію міста. Кілька разів інспектори вже опрацьовували маршрути повністю, бо мають показати мешканцям міста, що служба працює. Порушення правил паркування у дворах, паркування на газонах – це теж компетенція інспекції. Звісно, що інспектор, який перебуває на маршруті, не буде кидати все і бігти за дзвінком в іншу частину міста. «Ми не є службою екстреного виклику, – каже Михайло Костельний. – Хоча до нас телефонують і телефонують. І мені особисто, і працівникам. Стаціонарного телефону відділ інспекторів з паркування поки не має – нам ще шукають приміщення. Люди працюють згідно з визначеним маршрутом. Наприклад, якщо виходять четверо інспекторів, то людина на маршруті через день. Ми не можемо бути всюди одночасно. Головне – системність». Міський голова Руслан Марцінків поставив чітке завдання для інспекції – спочатку опрацювати центр міста. Люди їдуть до ринку, ковзанки, ялинки – а місця всім не вистачає. Наступні ключові завдання – порядок на магістральних вулицях – Чорновола, Коновальця, Мазепи… Особливо там, де є рух громадського транспорту. В пріоритеті – комунальний транспорт, бо 12-метрові автобуси потребують великого радіусу повороту. Кинутий на дорозі автомобіль

14 | МІСТО

ЖИТТЯ

| ПАРКУВАННЯ

Злісним неплатникам штрафів в інспекції хочуть довести, що платити таки прийдеться

ускладнює проїзд та призводить до зриву графіків руху. Та от евакуація автомобілів – поки найбільш болюче питання для інспекції. Воно тягне за собою не лише необхідність евакуатора, а й ділянки для зберігання транспортних засобів. «Ми маємо домовленості з Управлінням патрульної поліції – інспектори з паркування телефонують 102, їде екіпаж, і вже патрульні здійснюють евакуацію, – пояснює Андрій Гіглюк. – Там є низка процедурних питань: евакуація, транспортування, цілодобова охорона…»

Чи сваряться патрульні з інспекторами за «хлібні місця»? Жодного випадку суперечок з поліцейськими щодо місця відпрацювання Андрій Гіглюк не пригадує. Каже, часто патрульні самі телефонують до інспекторів з паркування. Мовляв, хлопці, є робота, можете підходити. Випадки, коли порушники сваряться з інспекторами, досить часті. Причини стандартні: «я на п’ять хвилин», «тільки вибіг», «мені в аптеку»… Скарги є, навіть клянуть. Та здебільшого водії, коли бачать, що їхній автомобіль фотографують на планшет, швидко з’являються. Хтось стає до бесіди, а хтось різко сідає за кермо та втікає. Звісно, що бігти за ним ніхто не буде. Якщо сварка переходить межу, інспекторам рекомендують уникати силового протистояння, викликати поліцію та діяти виключно у правовому полі. Часто приходять скаржитися. Говорять багато, але до суду для

оскарження звернувся лише один водій. Начальник інспекції написав відзив на скаргу, розгляд ще триває. Поки що жодну постанову інспекторів з паркування ніхто не оскаржив. До речі, інспектори з паркування мають право контролювати й платні місця для паркування – чи обладнані вони паркоматами, чи сплачують водії за паркування. У міській раді нагадують: кожен водій повинен через паркомат оплатити за паркування, отримати чек і покласти його під лобове скло. Це доказ сумлінного водія. Графік інспекторів з паркування звичний для посадових осіб органів місцевого самоврядування, якими вони і є. З понеділка по четвер інспектори працюють з 8.00 до 17.15, у п’ятницю – до 16.00. Субота та неділя – вихідні.

Перебувати на маршруті весь час та виписувати повідомлення про порушення інспектори не можуть, бо мають багато іншої роботи. Те, що нафотографували на планшет, треба опрацювати. Наприклад, зайти в базу НАІС, отримати дані про власника, вписати їх у постанову, зареєструвати її у журналі, відправити рекомендованого листа. А ще – постійно моніторити терміни сплати штрафів, аби готувати листи до виконавчої служби. Ну і, звісно, опублікувати всі фото з планшета на сайті міської ради. Міський голова роботою відділу інспекторів з паркування задоволений. Від середини листопада чотири інспектори написали вже більш як 500 постанов. Половина

порушників штрафи вже оплатила добровільно, а це понад 80 000 гривень доходу до міського бюджету. Кількість інспекторів треба збільшувати, впевнені у міській раді. Звісно, що це додаткові витрати на заробітну плату, але інспекція показала, що може працювати і її робота дає результат. Злісним неплатникам штрафів в інспекції хочуть довести, що платити таки прийдеться. При збільшенні штату до 10 працівників інспекція планує повністю охопити місто та розглядає створення кол-центру, працівники якого зможуть приймати дзвінки про порушення правил паркування та направляти на місце інспекторів. В інспекції переконують, що «норми виробітку» чи «показників» працівникам не встановлюють. Завдання – не кількість, а якість, тобто збільшення відсотка сплачених штрафів. Статистика показує, що платить штрафи половина порушників, ця тенденція триває від початку роботи і мало змінюється.

Чи може порушник сплатити штраф готівкою одразу інспектору з паркування? Ні. Якщо інспектори сфотографували автомобіль і залишили повідомлення, можна йти з ним до банку оплачувати штраф. Або власник авто може дочекатися листа з постановою і штраф оплатити вже тоді. Квитанцію нікуди нести не треба. Чи зміниться стан паркування у місті після, вважаємо, успішного запуску нового відділу? Час покаже, та видається, що ентузіазм до роботи хлопці мають.

МІСТО | 15

ПІДСУМКИ

| В МЕРЕЖІ

Гучні ФБ-скандали Івано-Франківська 2019 року Вікторія Пасайлюк

З того часу, як інтернет увірвався в усі сфери нашого життя, теми й проблеми, які ми так звикли обговорювати між собою, зараз публічно висвітлюються в мережі. Цю тенденцію підхопив й Івано-Франківськ. Підбиваючи підсумки 2019-го, «МІСТО» пропонує згадати найгучніші ФБскандали минулого року.

16 | МІСТО

ПІДСУМКИ

Меню у франківській школі

У вересні минулого року в одній із франківських шкіл презентували нове меню за рецептами відомого кулінарного експерта Євгена Клопотенка. Однак вже того ж дня по обіді в мережі розгорнувся скандал – у «фейсбучній» групі «Франківчани» одна з мам школярів виклала обурливий допис про те, що «в шкільній їдальні приготували для зразка по три порції їжі за новим меню, сфотографували їх та відзвітувалися в потрібні органи», натомість дітям приготували зовсім інше. Так, замість апетитних чахобілі з куркою, салату з бурячком й сухариками та чаєм з липи школярів нагодували гречкою, капустою і маленьким шматочком м’яса.

| В МЕРЕЖІ

навчається в тому класі. У ньому йдеться, що дитина вивчила вірш українською, а на уроці вчителька сказала підняти руку тим учням, які вивчили мовою оригіналу, і доставила їм по одному балу. «Тих, хто вчив вірш українською, не питали, а ті, що па-рускі, – до оцінки ще плюс 1 бал. Це нормально?» – підсумувала питанням жінка свій допис. Відповіді були різноманітні – від висловлювань «Це нормально, не розпалюйте ненависть» до здивування і обурення діями педагога.

Ще один мовний скандал

Реакція користувачів не змусила себе довго чекати – допис поширили близько 600 людей, і скандал набрав розголосу. Тоді ж місцеві ЗМІ поспілкувалися з директоркою школи №25, яка пояснила, що гречка, яку подавали на обід, – теж з оновленого меню. А вже через деякий час автор скандальної публікації написала пост-спростування, в якому повідомила, що дирекція навчального закладу щиро зацікавлена у впровадженні нового харчування в школі.

Вчитель курить на уроці

Восени в Івано-Франківському вищому професійному училищі №13 вчитель курив у класі просто на уроці. На зауваження учня, хворого на астму, не реагував. Ба більше – ображав та навіть погрожував. Учні училища виклали відео інциденту в інтернет. Традиційно коментатори розділилися на два табори, один з яких обурився діями педагога, а інший припускав, що діти самі спровокували конфлікт. Тоді ж директор училища підтвердив, що відео справжнє і така ситуація дійсно була. Однак взявся захищати викладача, мовляв, у того був психологічний зрив. Сказав, що він хороший фахівець, до того ж важко вижити на зарплату в чотири тисячі гривень, а діти зараз непрості.

Сам же викладач стверджував, що його підставили – учні хотіли спровокувати його та зняти відео. Тоді ж він написав заяву на звільнення.

«У лукоморья дуб зеленый»

Осінь-2019. На уроці зарубіжної літератури вчителька ліцею імені Романа Шухевича віддала перевагу тим учням, які вивчили вірш відомого російського поета Олександра Пушкіна «Край лукомор’я дуб зелений» мовою оригіналу, – вони отримали додатковий бал. Допис про це поширила мама дитини, що

На початку 2019 року користувачі соцмереж активно обговорювали інцидент, який виник у потягу «Миколаїв – Івано-Франківськ». Тоді військово Службовець ЗСУ вимагав, щоб співробітницю потяга притягнули до відповідальності за відмову обслуговувати українською мовою. Коли чоловік попросив працівницю ресторану потяга обслуговувати його рідною мовою, вона відповіла, що «у ніх в Ніколаєвє всє так гаварят». Тоді пасажир звернувся до начальника потяга зі скаргою на працівницю та вимогою притягнути її до відповідальності. Це чоловік зняв на камеру та розмістив у соціальній мережі «Фейсбук».

Скандал одразу набрав розголосу, близько 60 тисяч переглядів на той час та неоднозначну реакцію коментаторів. Один із них зазначив: «Коли в Україні почнуть звільняти з роботи з формулюванням «невідповідність займаній посаді», і особливо з хлібних посад, всіх, хто не володіє або не використовує належним чином державну мову під час виконання своїх посадових обов’язків, от тоді ми побачимо якісь зміни в належному напрямку!»

Конфлікт у міській маршрутці

У жовтні в одній з франківських маршруток стався черговий конфлікт. Водій силоміць витягнув дівчину з автобуса і навіть трохи її пошарпав. Одразу знайшлися місцеві «блогери», які зняли інцидент на телефонну камеру та виклали в мережу. На кадрах було видно, що чоловік застосував фізичну силу до дівчини та викинув її з автобуса. Щоправда, і сама дівчина не сиділа склавши рук – штовхалася та копала водія.

Дехто назвав дівчину неадекватною, деякі писали, що вона нібито сама довела чоловіка до застосування сили. Загалом, поведінка і водія, і пасажирки викликала обурення коментаторів, а згодом в КП «Електроавтотранс» повідомили, що водія буде звільнено.

МІСТО | 17

ПІДСУМКИ

| В МЕРЕЖІ

Тепло VS краса: хто кого

Наступний скандал розгорівся навколо дитсадка «Карпатська казка». Боротьба за нього розпочалась на початку вересня – тоді художник Василь Стефанишин повідомив, що у ДНЗ почали утеплювати стіни з унікальним зґрафіто. Написав він коротко і ясно: «Країна варварів… і дебілів! Знищують один із найкращих розписів міста».

Одразу після поширення цього допису активістами-цінителями мистецтва роботи призупинили – посадовці почали вивчати мистецьку цінність зґрафіто. Але це вже обурило батьків вихованців садочка, які бажали для своїх чад тепла, а не зґрафіто.

Предметом публічного обговорення на інтернет-просторах стала конфліктна ситуація довкола перебування МІФу («Музей Івано-Франківська») в одному з приміщень комплексу палацу Потоцьких. Ініціаторка МІФу, активістка Марія Козакевич у дописі вказала, що «той, хто проти музею, той взагалі проти міста», і закликала не виселяти музей. Пост викликав хвилю обурливих коментарів.

Відповідь від керівника КП «Простір інноваційних креацій «Палац» Володимира Гайдара не забарилась – вже наступного дня на його сторінці з’явився допис, в якому він викладає свою точку зору на інцидент, а також розповідає про гірку історію реставрації одних із дверей палацу, які були взяті в роботу під егідою ініціативи «Франківськ, який треба берегти». Як підтвердження на офіційній сторінці КП ПІК «Палац» опублікували відео, в якому Володимир Гайдар та архітектор-реставратор Ігор Панчишин розповідають про ці двері з доказами – їх було знищено. Відео дуже швидко розлетілося мережею та викликало обурення як місцевих активістів, так і звичайних користувачів ФБ. Згодом Марія Козакевич свою провину визнала, мовляв, недогледіла, та запевнила, що із рештою дверей такого не було.

Міст: бути чи не бути

Конфлікт тривав близько двох місяців, і в підсумку вирішили зґрафіто поки не чіпати і змінити проєкт утеплення, якщо композицію визнають пам’яткою монументального мистецтва.

Будівництво нового моста через Бистрицю Солотвинську набуло широкого розголосу, в тому числі серед місцевих користувачів фейсбуку. Знайшлося чимало зацікавлених обговорити новий міст на Пасічну, на який чекає увесь Франківськ.

Франківськ, який треба берегти... Чи не треба?

Під час будівництва очікуваного моста щоразу постають проблеми – то відкладають термін здачі, то зростає вартість. І якщо спочатку говорилося, що міст буде зроблений за кошти міського й обласного бюджетів, то зараз місцева влада сподівається на фінансову допомогу з державної казни.

Такі новини викликали цілу зливу дописів у регіональних ФБ-групах від франківців. У них вони висловлюють своє обурення стосовно ситуації навколо будівництва моста. У той же час мер запевняє, що міст все-таки буде.

А перед Новим роком знайшлися сміливці, які повісили поблизу будівництва моста банер з надписом «Моста Не Буде». Одразу знайшлося чимало охочих сфотографувати такий «витвір» невідомих та викласти пост в соціальні мережі. Міський голова Руслан Марцінків назвав такі дії чорним піаром.

18 | МІСТО

МІСТО | 19

ПІДСУМКИ

| ДОБРО

Вчинки, які додають віри Наталя Сербин

Світ – це протистояння життя і смерті, добра і зла, любові і ненависті. У цій боротьбі кожен проходить свій шлях, здобуває унікальний досвід, перемагає і програє. Хтось бореться до кінця, а хтось опускає руки. Та є життєві історії, які надихають, додають віри і мотивують не здаватися у найважчі моменти. Є людські вчинки у 2019 році, які варто виокремити, згадати про них, бо саме вони можуть стати для когось підтримкою у важкий момент, додати віри у власному випробуванні, змінити погляди на світ, спонукати творити добро.

20 | МІСТО

ПІДСУМКИ

| ДОБРО

Жінці 34 роки, перші пологи, патологічні, передчасні, двоє дітей в утробі. Кесарів розтин, передчасне відшарування плаценти, маткова кровотеча, дистрес обох плодів. Як наслідок – поетапна хірургічна деваскуляризація матки (перев’язка маткових та яєчникових судин), постгеморагічна анемія, дренування черевної порожнини…

У таких важких умовах та з неймовірною кількістю ризиків прийшли на світ двоє дітей. Лікарі боролися за життя жінки і немовлят – хлопчиків завважки 1 кг 800 г та 1 кг 500 г. Дев’ять днів діти перебували в Івано-Франківській обласній дитячій клінічній лікарні. Так вдалося врятувати три життя.

Інвестиція у боротьбу з раком

Вчасне виявлення раку – це перший крок, щоб почати боротьбу з важкою хворобою. Правильно діагностувати – це можливість ідентифікувати проблему, а тоді визначитися з лікуванням. Неправильна діагностика – хибна боротьба, яка призводить до втрати життя.

Серце хлопчика знову б’ється

У сім’ї з Коломиї народився хлопчик. Пологи завершилися успішно, мама з дитям повернулися додому. Батьки не мали й гадки, що малюк хворий. Пройшов місяць, і дитина у важкому стані потрапила в Коломийську дитячу районну лікарню. У маляти виявили проблему з серцем, районні лікарі швидко направили маленького пацієнта в Івано-Франківську обласну дитячу клінічну лікарню. Діагноз – вроджена вада серця, критична коарктація аорти, яка загрожувала життю дитини. Вихід – термінова операція в Києві. Була важлива кожна хвилина.

Окрім важкого діагнозу, складність була і в тому, що більшість таких операцій планують завчасно, київські хірурги були зайняті, та франківські лікарі наполегливо шукали спеціаліста. Врешті дитину погодився прийняти Науково-практичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України.

На Прикарпатті більшість державних лікарень мають переважно низького рівня діагностичне обладнання, зношене або морально застаріле, яке не оновлюється через брак коштів. Зрештою хворі звертаються в приватні клініки, та це великі витрати, які не всім по кишені.

У грудні 2019 року в КНП «Прикарпатський клінічний онкологічний центр Івано-Франківської обласної ради» запрацював кабінет магнітно-резонансної томографії, який оснащений сучасним МРТ-апаратом з напруженістю магнітного поля 1,5 Тесла. Це велика інвестиція в боротьбу з раком, фактично золотий стандарт на етапі діагностики, зазначає медичний директор онкологічного центру Святослав Цибран, бо саме це обладнання дає можливість зробити діагностику всіх частин тіла, до того ж МРТ є сучасним та єдиним в області. Люди, які мають підозру на рак або діагностовані як онкохворі, можуть безкоштовно пройти обстеження. На день це приблизно 5–8 пацієнтів. Вартість МРТ-апарата – більш як 40 млн грн, основні кошти були виділені з держбюджету, незначна частина – з обласного. Варто зазначити, що за рік в обласному онкологічному центрі стаціонарно проліковується близько 8500 людей.

Вісім годин переїзду до Києва для батьків були вирішальними і, мабуть, найважчими в житті, але хлопчика довезли. Столичні медики були здивовані цьому і продовжили боротьбу за життя дитини. Операція пройшла успішно. Майже два місяці тривало лікування в Києві, а далі – друга, вже планова, операція, яка пройшла успішно. Як зазначає Уляна Сташко, лікарка, дитячий анестезіолог відділення інтенсивної терапії новонароджених дітей Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні, «завдяки відділенню інтенсивної терапії новонароджених, лікарям, медсестрам, які завжди докладають максимум зусиль до порятунку життя дітей, серце цього хлопчика б’ється, життя врятоване. Це наша спільна перемога».

Одна операція – три життя

Одна операція, в якій медики врятували життя трьох людей. Такі складні пологи прийняли в Івано-Франківському міському перинатальному центрі.

МІСТО | 21

ПІДСУМКИ

| ДОБРО

Собака втратив лапу, проте вижив

Катерина Гуменюк – франківська волонтерка, яка 10 років лікує та доглядає безпритульних тварин. За минулий рік вона пролікувала і прилаштувала кілька десятків собак та котів. З усіх важких історій, в які потрапляють тварини через людську байдужість та жорстокість, Катерина згадує порятунок Лапи (так звати собаку).

«То був кінець вересня, їдучи з Калуша, я побачила при дорозі собаку. Мене охопив жах: пес стрибав на трьох лапах, а замість задньої лапки стирчала обірвана кістка. Я почала гальмувати, зупинилась на узбіччі і побігла за ним. Пес злякався і почав тікати, спочатку в кущі, а далі в ліс – і зник з поля зору», – розповідає волонтерка. Катерина не здавалася і продовжила пошуки, зайшовши глибше в ліс, побачила стомленого, переляканого собаку, який намагався бігти, але не мав уже сил. Пес був виснажений і втратив багато крові. «Я почала спокійно підходити і говорити до собаки, наблизившись ближче, присіла і намагалася погладити. Бачила, що від мого голосу він заспокоївся. З собою не було бинта, аби перев’язати мордочку, щоб пес мене не вкусив, довелось знімати шнурівку. Врешті я взяла його на руки», – розповідає волонтерка. Жінка повезла собаку в клініку, його стан був критичний, та лікарі боролися за життя тварини. Наступного дня Лапу прооперували й ампутували залишок кінцівки. Зараз собака уже здоровий, перебуває на перетримці у волонтерів. Повернувшись до життя на трьох лапах, песик потребує любові, чекає друга на все життя, свого господаря.

Чорний лелека з Галича підкорив грецький острів Лесбос

Центр реабілітації диких тварин Галицького національного природного парку реалізовує проєкти з реабілітації диких тварин. За 2019 рік в центр поступило на реабілітацію 100 птахів та звірів, загалом на утриманні зараз 171 тварина 54 видів. За минулий рік реабілітовано та випущено в дику природу 47 особин. Центр є унікальним місцем, де хворі тварини отримують другий шанс на життя. Все це відбувається в умовах, максимально наближених до природних. До того ж центр має ціль не тільки вилікувати тварину, а й реабілітувати і уже здоровою відпустити в дику природу, повернути до повноцінного життя.

Кожна історія порятунку є унікальною та незабутньою. Про одну із них розповідає керівник Центру реабілітації диких тварин, заступник директора з наукової роботи Галицького НПП Володимир Бучко: «Трьох рідкісних чорних лелек наш центр отримав від Київського зоопарку. Птахи були вирощені в штучних умовах, тому прийшлося їх адаптовувати до життя в дикій природі. У центрі їх вчили здобувати їжу, полювати. Тут вони навчилися літати. Потім лелек таки вирішили випустити на волю. Їх закільцювали (індивідуальна позначка, яка дає можливість ідентифікувати птаха у бінокль) і наприкінці літа відвезли на річку Лімницю, там вони рибалили і поволі адаптувалися, а ми за ними спостерігали. Найцікавіше було, чи зможуть вони відлетіти в теплі краї. Один лелека через декілька тижнів прибився в с. Тустань Галицького району (далася взнаки прив’язаність до людей). Інший «подружився» з диким птахом цього ж виду і відлетів у сторону Африки. І тут найцікавіше: в січні 2019 року нас повідомили, що нашого галицького чорного лелеку сфотографували на грецькому острові Лесбос (це на півдорозі до місць зимівлі). І це неймовірна звістка, загалом дуже унікальна історія, бо птахи, виведені в штучних умовах, дуже рідко виживають в дикій природі».

Варто пам’ятати, що чорні лелеки є надзвичайно рідкісними, вони занесені до Червоної книги України. Володимир Бучко розповідає, що на Прикарпатті йому відомо тільки три гнізда, тому побачити такого птаха – приємна несподіванка.

22 | МІСТО

/Канал 402 /Канал 402

МІСТО | 23

24 | МІСТО

МІСТО | 25

ЖИТТЯ

| ЛЮДИ ВІРЯТЬ

Забобони: вірити чи ні Людмила Оленюк

Червона нитка береже від зла, чорний кіт його приносить, як і пусті відра. А ще через поріг нічого передавати не можна, шити на собі – також. Люди придумали чимало способів, щоб захистити себе. Серед них і забобони. Та чи справді вони варті уваги, як впливають на людей і звідки взялись, дізнавалось «МІСТО».

26 | МІСТО

ЖИТТЯ

| ЛЮДИ ВІРЯТЬ

Натомість франківець Любомир Зубик переконаний, що не можна говорити про малу, а особливо нехрещену, дитину добре. Мовляв, так її можна вректи. Краще вже сказати, що вона паскудна, а не гарна чи розумна. Існує ще чимало забобонів, у які хлопець вірить або може їх пояснити. Як не дивно, це сталось через науку. Любомир зацікавився забобонами, відколи почав вивчати етнологію. «У людей як у минулому, так і сьогодні існує потреба пояснити непояснюване. Якщо ми не бачимо видимих причин нещасть, то намагаємось це приписати якимось іншим силам. Тут і з’являються забобони», – каже Любомир.

Не вірю, вірю, все одно

Люди або вірять у забобони, або ні. Є ще ті, хто просто на них не зважає.

Наприклад, франківець Микола Демків зовсім не вірить у забобони. Хлопець неодноразово перевіряв, чи збуваються вони. Дійшов висновку – ні. Жартує, що якось випадково одягнув сорочку навиворіт, то, напевне, це врятувало його від вроків і тому він ще живий. Поширений забобон, що пташка, яка випадково потрапила до хати, віщує смерть, на переконання Миколи, також не діє. Пернаті залітали в його помешкання, але нічого поганого не трапилось. «Хоча, можливо, у світі хтось в цей момент помер, але людям властиво помирати, як і народжуватись», – каже Демків. Забобонність хлопець пов’язує з простими лінощами і бажанням людини передбачити майбутнє. А діють забобони тільки на тих людей, які щиро у них вірять, Микола ж вірить у себе.

Діють забобони тільки на тих людей, які щиро у них вірять

Наприклад, забобон, що червона нитка – це захист від вроків або зла. Франківець пояснює, що здавна червоний колір вважається помічним від магічних впливів. Забобон, що не можна вітатися чи передавати якусь річ через поріг, пішов також з давніх часів. Ще в давньослов’янських традиціях поріг був одним із місць, де ховали людей. А робити щось над прахом померлих вважалось неправильним, аргументує Любомир. Вірить франківець і в стукання по дереву після того, як сказав або подумав про щось погане. У давнину, за його поясненнями, вважали, що дерево – магічний захисник від чогось лихого. Щоправда, тоді люди не стукали по будь-якому дереву, мав бути особливий вид, наприклад, осика.

Інструкторка з йоги Валентина Голованова носить червоні нитки на правій руці та лівій нозі. Але це не пов’язане із нашими забобонами. Нитки їй дав вчитель на курсах з йоги. Кажуть, що вони гармонізують потоки енергії в тілі. За правилами, нитки треба носити до тих пір, поки ті самі не розв’яжуться чи не зітруться. «Кажуть, що у людей, які зняли нитку самі, щось недобре траплялось. Я ж не вірю, що це має на нас вплив. Але якщо ви в це вірите, краще зробіть так, щоб вам було спокійно», – пояснює Валентина. Проте вона сама знімати нитки не планує, чекатиме, поки самі розв’яжуться.

У забобони Валентина не вірить. Проте зізнається: якщо їй хтось дорогу з порожнім відром перейде, то краще вона обійде те місце. Раніше вона уникала і зустрічей з чорними котами, проте зараз вже на це не звертає уваги.

МІСТО | 27

ЖИТТЯ

| ЛЮДИ ВІРЯТЬ носить його як амулет і вірить, що завдяки йому буде в безпеці. «Але якщо ти не молишся, не робиш добрих справ, не відвідуєш літургії, не сповідаєшся, то жодна річ тебе не захистить», – переконаний отець Тузик.

Є забобон, пов’язаний зі святом Введення в храм Пресвятої Богородиці. Вважають, що у цей день першим у дім має зайти молодий чоловік з грішми – тоді весь рік у хаті всі будуть здорові і вестимуться гроші. Священник пояснює: у давнину, під час воєн чи сутичок, чоловіки були далеко від дому, і завжди була велика радість, коли вони заходили до хати. Проте це ніяк не можна пов’язати зі святом Введення, яке не має жодного стосунку до чоловіків, адже мова йде про те, що батьки Богородиці віддали її маленькою до храму. «То звідки таке взялось? Моє щастя, добробут, успіхи не залежать від того, хто прийде, куди прийде і коли. Це залежить від мене і від Бога», – каже Ігор Тузик.

Не розуміє отець і чимало похоронних забобонів. Наприклад, коли труну хитають над порогом або табуретки в хаті перевертають, щоб душа померлого на них не сіла, або закривають дзеркала, щоб її випадково не побачити. Ці речі можуть називати традиціями, та Ігор Тузик наголошує, що це відступництво.

Ідолопоклонство та духовна шизофренія

У церкви досить чітке трактування забобонів. Служитель храму Різдва Христового УГКЦ отець Ігор Тузик наголошує: забобони – це відхилення у вірі. Мовляв, якщо людина починає вірити не в Бога, а в інші речі, вона змінює об’єкт віри. А це вже ідолопоклонство. І воно суперечить першій заповіді Божій, порушення якої вважають важким гріхом. А забобонних людей навіть можна назвати боговідступниками. «Те, що люди вірять у Бога і одночасно в забобони, – це духовна шизофренія», – каже Ігор Тузик.

На його думку, забобоном є і віра в гороскопи. Колись школярка на уроці йому розповіла, що гороскоп прогнозував їй важкий і невдалий тиждень. Дівчинка вирішила, що не буде докладати зусиль до навчання. Мовляв, навіщо мучитися, якщо тиждень і так буде поганим. І він справді був поганим. «Але не через те, що так написали в гороскопі, а через те, що вона нічого не робила. Людина отримала те, на що запрограмувалась», – каже отець.

Ні добре, ні погане

Психологи пояснюють, що забобони можна поділити на загальні та індивідуальні. Саме віра людини в забобони визначає, чи спрацюють вони. А ще важливо, які емоції забобони викликають. Наприклад, чорна кішка перебігла вам дорогу – і у вас з’явилась думка, що тепер не пощастить. Оскільки ви про це вже подумали, то автоматично викликали певні емоції: тривогу або навіть страх. Так відбулось програмування на щось погане, певне навіювання.

У давнину вважали, що дерево – магічний захисник від чогось лихого. Щоправда, тоді люди не стукали по будь-якому дереву, мав бути особливий вид, наприклад, осика Отець також пояснює, що люди вірять у забобони, аби зняти з себе відповідальність за свій вибір і свої вчинки. Проте отець Ігор Тузик не заперечує, що забобонність можна пояснити і психологією. Якщо людині говорити постійно, що вона свиня, то вона повірить у це. Так само працюють і забобони. Чи можна якось звільнитись від забобонності? Священник впевнений, що так, – треба повірити в Бога.

До речі, є забобони, що стосуються релігії. Наприклад, забобоном може стати хрестик, якщо людина 28 | МІСТО

«Психіка працює так: якщо ти у щось віриш, думаєш про це і відповідно почуваєшся, то притягуєш події, які підтверджують, що забобон працює», – каже психологиня, кандидатка психологічних наук Катерина Лисенко.

ЖИТТЯ

Якщо людина не звертатиме на забобони уваги, то навіть коли щось і станеться, вона не пов’яже це з чорною кішкою чи порожнім відром, з яким їй перейшли дорогу. Натомість якщо налаштувати себе, що буде поганий день і вам не щаститиме, – обов’язково щось станеться. Ви знайдете виправдання навіть тому, що пішов дощ, а ви вийшли без парасольки або припаркувались не з першого разу. Так можна виробити власну систему забобонів – просто спостерігати, що і як у житті стається. Наприклад, ви знаєте, що, коли вам перейдуть дорогу з пустим відром, вам не пощастить. Все через те, що 10 разів вже щось ставалось. Катерина Лисенко пояснює, суттєву роль відіграє не сама ситуація, а те, як людина ставиться до неї.

А ще психологиня підтверджує, що люди мають схильність пояснювати свої успіхи, а особливо невдачі збігом якихось обставин, тобто забобонами. Так люди фактично знімають з себе відповідальність за свої дії, перекладаючи її на певні обставини. Адже набагато легше сказати, що вам сьогодні не пощастило, наприклад, через чийсь «поганий погляд». «Однозначно сказати, що забобони – дурниці і неправда, не можна. Все залежить від того,

наскільки людина адекватна. Та бувають ситуації, які ти не можеш до кінця пояснити», – каже Катерина Лисенко. Психологиня стверджує, забобони ні погані, ні хороші – вони нейтральні. Все залежить від того, наскільки віра в них впливає на життя людини. Якщо забобонність не створює проблем і труднощів, то в ній немає нічого поганого. Та якщо вона починає викликати дискомфорт, людина регулярно бачить якісь знаки негативного характеру, то однозначно треба звернутися до спеціаліста і розібратися у ситуації.

Забобони нейтральні до того часу, поки вони є нейтральними у впливі на людину. Якщо вони псують їй життя і настрій, вони є поганими «Забобони нейтральні до того часу, поки вони є нейтральними у впливі на людину. Якщо вони псують їй життя і настрій, вони

| ЛЮДИ ВІРЯТЬ

є поганими. Якщо вони настрій підіймають і сприяють тому, що людина себе краще почуває, – вони хороші, чому б ні», – пояснює Лисенко.

Людина може сама створити систему певних закономірностей, які буде потім сприймати як свої індивідуальні знаки. Наприклад, Катерина знає, якщо декілька днів дивиться на годинник і бачить 12:12, 14:14 і т. п. – у її житті станеться щось нове. Саме тому вона стає більш спостережлива, спокійніша, повільніша. Їй кіт перейшов дорогу. Що з того?! Їх живе багато в дворі, і якщо на кожного звертати увагу, то з дому не вийдеш! Вона не зациклюється на цьому.

«Якщо я вірю в Бога, то вірю. Якщо вірю, що я автор свого життя і несу відповідальність за нього, то я не буду вірити в забобони. Я ж не сумніваюсь у собі. Навіть якщо у моєму житті стається щось неправильне, я дивлюсь, де я можу зробити щось по-іншому, аби був кращий результат. Але це про дуже зрілих, свідомих, незалежних людей. У нас же люди на ментальному рівні схильні до віри у різні речі», – наголошує Катерина Лисенко. Отже, кожна людина вирішує для себе, вірити їй у забобони чи ні. Але найкраще – це довіряти собі і покладатися на власні сили.

МІСТО | 29

ЖИТТЯ

| ПРОВОКАЦІЯ

Сортування по-франківськи Марта Баранецька

Що швидше Україна рухається до Європи, то більше корисного ми намагаємося у неї перейняти. Так, закордонним вітром до нас занесло і звичку сортувати відходи. Тепер цього вимагає українське законодавство, ба більше – таке екологічно свідоме життя стає навіть модним. Але як привчити себе сортувати відходи у місті, яке ще не повністю пристосоване до цього? Ми тиждень чемно все сортували і готові вам розповісти, що куди викидати та чому бути екологічно свідомим у Франківську буває так складно. Фото: Тарас Волошин

30 | МІСТО

ЖИТТЯ

Про те, що планета скоро потоне у смітті, не задумувався лише той, у кого немає смартфона і доступу до інтернету. У світовий океан щороку потрапляє близько восьми мільйонів тонн сміття. Мережі рясніють страшними світлинами та історіями про риб і пташок, у нутрощах яких знаходять пластик, черепашок, яким до носа забиваються пластикові трубочки, і таке інше.

Тваринок людям здебільшого шкода, хоча всі екологічні загрози усвідомлює не кожен. А почати турбуватися про це важливо, бо Україна недавно ще й потрапила у десятку найбільш засмічених країн світу. В Івано-Франківську поруч живуть мешканці, які кричать про екологію чи не щохвилини, та ті, хто не має сили донести недопалок до смітника. Часом це одні і ті ж самі люди... Проте почати сортувати побутові відходи буває складно не лише для окремої людини, але й для міста загалом – бо ж не завжди є куди викидати старанно відсортоване сміття.

День 1. Знайомство

Перед тим, як почати сортувати, потрібно знати, що, куди і до чого. Тому я почала шукати поради для новачків. Для початку варто запастися кількома коробками/пакунками і терпінням. А можливо, ще й блокнотом і ручкою. Бо навіть сміття – це ціла наука, до того ж досить складна. От наче все зрозуміло: розділяємо пластик, папір, скло, органіку, для чого не можеш знайти контейнер – кидаєш у загальний. Та, на щастя, для таких, як я, навіть створили додаток на телефоні. Так і називається – «Сортуй». І там можна глянути, що куди викидати, і почитати важливі поради.

А тепер найцікавіше. Якщо ви заспокоювали себе тим, що, хоч ви й не найвидатніший інтелектуал, але ж знаєте, що, наприклад, папір піддається вторинній переробці, то… ні, не все так просто. Наприклад, туалетний папір, як і паперові рушники, серветки, паперовий посуд та багато іншого – не переробляється. Але ось гільза від туалетного паперу (картонна трубка, на якій тримається рулон) йде до макулатури. Офісний, глянцевий, кольоровий папір – теж до макулатури. А факсовий папір рециклінгу не піддається. Не

піддаються йому також обгортки з-під кисломолочного сиру, масла і лотки з-під яєць. А ще стіки від цукру. А ще чеки. А коробочки від молока і йогуртів треба збирати окремо. Продовжувати? Все відсортоване треба нести у спеціальні контейнери. В Івано-Франківську є правила сортування відходів і, згідно із ними, має бути чотири контейнери: жовтий – для металу і пластикових виробів, синій – для паперових відходів, зелений – для скла і виробів з нього, коричневий – для харчових та інших біовідходів. Уявіть собі смітник із чотирма акуратними контейнерами, а тепер згадайте, які переважно смітники у нашому місті: великі ящики, в які гамузом скидають усе, – про сортування навіть не йде мова.

День 2. Колекціонер

Я з радістю для себе зрозуміла, що мої домашні традиції допомагають планеті. Скільки себе пам’ятаю, ми окремо складали папір і навіть несли його у пункт приймання макулатури, окремо складали пластик і, як кожна порядна сім’я, маємо «пакет із пакетами».

Тому мені було трішки простіше з азами сортування. А поки я не розібралась, яке сміття куди треба викидати, вирішила чемно складати його довкола себе. В офісі виділила навіть пакетик (біорозкладний, але про нього згадаю пізніше) і попросила його не чіпати. Хотіла спершу зібрати все в один пакет, а потім віднести на смітник і там відсортувати в контейнери. Це у мене вийшло разу з третього, бо прибиральниця в офісі постійно викидала мій пакет, а я не встигала відвоювати його назад. Але я справді старалася. Потім із ним пішла до смітника і викинула: пляшки до пляшок, папір – до паперу (замість контейнера для паперу там стояла коробка, біля неї свідомі, як і я тепер, люди складали папір), все інше – до загального контейнера. Я тепер вже знала, що відходи, які не відсортують і не перероблять, захоронять, й хоча б на якихось 400 грамів мого сміття там стане менше. Спершу мені здавалося, що, аби не забруднювати середовище, їсти і пити потрібно виключно вдома і лише те, що продається без пакування, а взагалі – краще просто нічого не купувати.

| ПРОВОКАЦІЯ

День 3. «Без кулька»

Пластик – найбільший ворог екології, це всі знають. Кому приємно купатися в морі і відчути, що ноги торкнулася медуза?.. А потім виявляється, що це… кульочок. Але коли людина заходить у супермаркет і бачить їжу, інстинкти беруть гору – і ось вона вже згрібає цукерки, фрукти, овочі у надцятий пакет. Проте саме відмова від поліетиленових торбинок зробить нашу планету значно чистішою. Щосекунди у світі використовують 160 000 пластикових пакетів, і лише 1-3% з них потрапляють на повторну переробку. Решта – розкладатимуться, на що їм потрібно 300-700 років.

Як перестати їх використовувати? Тут навіть вигадувати нічого не потрібно, бо природа вже попрацювала за нас. Банани, яблука, цитрусові і ще багато всього росте у власному екологічно чистому пакуванні. Просто береш і несеш на вагу, потрібно наклеїти цінник – ліпиш його на шкірку і не використовуєш зайвого пакета. Також поліетиленові пакети радять замінити на екологічні тканинні торбинки. Вони легкі і не займають багато місця, їх можна використовувати багато разів.

Почала згадувати це, коли йшла за продуктами. Яблука, мандаринки несла на касу без пакета, там пояснювала касирці двічі чи тричі, що він мені справді не потрібен. Хоча я і не перша, хто так закупляється, і продавчині здебільшого розуміють, чому я без кулька, але кілька разів почула: «Та беріть, він же безкоштовний!». МІСТО | 31

ЖИТТЯ

| ПРОВОКАЦІЯ Поцікавилася, що робити, якщо потрібно замінити прокладку десь у людних місцях, в дорозі, в офісі. Кажуть, що її можна скрутити в умовний конвертик, покласти у пакуночок (тканинний, ми ж дбаємо про природу) і носити у сумці, поки не прийдеш додому. Думаю, більшість жінок не готова до таких кроків назустріч природі. Я теж не уявляю оце все прання і вивішування, скручування і складання використаних прокладок у сумку.

День 4. Кавоманка

Продукувати відходи я вмію прекрасно. Це зрозуміла за кількістю сміття довкола себе, а особливо за тим, скільки викидаю одноразових стаканчиків для кави. Дуже люблю цей напій.

Щодня звикла випивати 2-3 капучино (або й більше), тож підрахувала: щомісяця позбуваюся від 800900 картонних стаканчиків – чималенька така гірка виходить.

З’ясувалося, що одноразовий стакан для «кави з собою» теж не переробляється, тому вирішила шукати альтернативу. Свою термочашку періодично забуваю кинути в сумку, тому намагалася пити каву у закладі або обійтися без неї. А використані стакани для кави, які оселилися довкола комп’ютера, ми із колегами «переробили» з користю і креативом – зробили з них новорічну ялинку. Цим врятували живе деревце і зайнялися творчістю (а для людей, в чиїх венах тече еспресо, ще й тематичною).

Моя екочашка для кави створена із бамбукового волокна, має силіконову кришечку та манжетик. Вона чорна, хоча можна придбати чашки різних кольорів чи розмірів. Коли прийде її час, бамбукове волокно розкладеться, а поки можу сміливо казати: «Мені у свою». Деякі франківські заклади, щоб підтримати екологічну ініціативу, навіть пропонують символічну кількагривневу знижку для тих, хто замовляє каву у свою чашку чи термос. Головне – навчитися її не забувати та випадково не викинути у смітник, бо вони геть не дешеві.

День 5. Жіночі штучки

Я зависла над палеткою тіней. Картонна коробочка, у якій втрамбовані тіні у металевій підставці, а на іншій частині вклеєне дзеркальце. Ось і куди це все? Уявила, як доведеться роздирати ту коробочку, різати руки об дзеркальце, щоб все посортувати.

А потім задумалась, що дуже багато важливої для жінок продукції ніби створено для того, щоб засмічувати планету. Наступні кілька речень чоловіки можуть пропускати, бо у нас тут жіноча розмова… Ось що робити у «критичні дні»? Ви знали, що тампони, гігієнічні прокладки не піддаються переробці? За своє життя жінка викидає приблизно 11 000 таких засобів гігієни. Виявляється, екоактивісти вирішили і цю проблему. Одна знайома розповіла, що тепер користується багаторазовими тканинними прокладками. Вона кріпиться на білизну кнопками, а після використання переться, сушиться і використовується знову. Мама розповідала, що, поки не було одноразових прокладок, вони їх шили самі із тканини, вати та марлі. Ось це щось схоже.

32 | МІСТО

Але є ще менструальні чаші, які на вигляд, як бокал для вина з відбитою ніжкою, – чаша з хвостиком. Вона силіконова, її якось скручують, вставляють у піхву, а потім розкривають (намагаюся якомога м’якше описати цей процес). За якийсь час вона наповнюється виділеннями, які виливають, чашу промивають і використовують повторно. Чесно, поки що не маю наміру спробувати і бути настільки екофрендлі. Тож дізналася, що косметику, зубні щітки та нитки, тюбики, станки, ватні палички і ще 90% з арсеналу косметички не перероблятимуть.

День 6. Не пластиком єдиним

Хоч сортую сміття і знаю, яка подальша доля кожного стаканчика чи пакетика, я не надто зменшила кількість викинутого. Тому почала цікавитися, чим можна замінити вже звичні для нас предмети. Тепер популярні екосумки. Ці тканинні торбинки різних розмірів покликані замінити поліетиленові пакети. Купити їх можна фактично будь-де, навіть у супермаркетах. Знайти «свою» сумку зможе кожен, бо вони бувають абсолютно різних кольорів, з веселими принтами, вишивкою чи одноколірні, головне – коли біжиш у магазин, захопити її, а не купувати на касі пакет.

Замінити на екологічну можна також зубну щітку – у продажі є бамбукові, які розкладаються до двох років. Косметику бажано купувати у скляній, металевій чи дерев’яній тарі. А коли купуєте туалетний папір, обирайте не сніжно-білий, а той, що виготовляють із вторсировини. Губку для миття посуду можна замінити на люфу – це така пориста рослинка, яка добре виконує функції губки або спонжу для вмивання.

Наразі навіть створили додаток на телефоні. Так і називається – «Сортуй». І там можна глянути, що куди викидати, і почитати важливі поради Навіть дезодоранти можна замінити на кристали. Вперше я побачила такий ще кілька років тому і вважала, що це маркетинговий хід. Але ні, це камінчик, який роблять з галунів (коротенький урок хімії: це мінерали, подвійні водні сульфати алюмінію і лужних катіонів. У поширеному розумінні – всі подвійні солі сульфатної кислоти). Скільки років він використовується, не можу навіть сказати, бо вже забула, коли придбала, а він все є. Але це 100% органічна заміна, довговічна й оригінальна. І таких продуктів є безліч.

ЖИТТЯ

В одному з улюблених закладів саме цього тижня помітила зміну у пакуванні їжі із собою. Ще раніше вони замінили пакети, а згодом чашки/кришечки/ соломинки. Кажуть, що весь посуд для «takeaway» виготовлений із кукурудзяного чи картопляного крохмалю, взяли на пробу, щоб зрозуміти, який кращий. Згодом планують замінити також ложки, виделки та ножі. А ще там почали використовувати біорозкладні пакети. Коштують вони як великий паперовий пакет із плетеними ручками, але він швидко розкладеться і не страждатимуть дерева. Адміністраторка пояснює, що це досить складно і дорого, але для них важливі екологія та імідж, тому часом варто витратити більше грошей.

День 7. Сортуй і викидай

Усе сміття, яке ви гарно позбирали і посортували вдома, потрібно викинути у відповідні контейнери. Вони у місті є. Нам ще далеко до Європи, тому їх не знайдеш у кожному дворі, на кожній вулиці чи в кожній установі, але вони справді є.

Перед тим, як викидати сміття, потрібно переконатися (бажано тримаючи у руках список), що все правильно посортовано. Далі – пластикові пляшки скрутити, коробки й різноманітні упаковки – скласти і випустити зайве повітря. Згодом до цього звикаєш і робиш автоматично, але спершу це нагадує захопливу гру в безхатька.

| ПРОВОКАЦІЯ

є фірма, яка сортоване сміття з контейнерів для роздільного збору забирає, а іншу частину – сортує і продає на переробку.

Івано-Франківськ – поки не найкраще місто для тих, хто береже природу. На нас лише чекають всі ці екологічні новинки, кольорові красиві контейнери, у які люди не викидають будь-що, потужні сортувальні лінії чи сміттєпереробний завод. Це все ще буде.

Насправді навчитися сортувати відходи не так складно. Це як кататися на велосипеді: звикнеш – і потім робитимеш, не задумуючись. А ось куди викидати сміття, думати треба, бо ж бракує сучасних контейнерних майданчиків. Та й часом до смітника чи пункту прийому деяким людям пройтися важче, ніж написати пост про захист природи в соцмережах.

Здати вторсировину франківці можуть у десятках пунктів, зокрема: БАТАРЕЙКИ:

• Івано-Франківська міська рада,

• магазини косметики «Watsons»,

• гіпермаркет «Епіцентр» (вул. Івасюка, 17), • мережа «АТБ-маркет»,

• Івано-Франківський обласний театр ляльок (вул. Січових Стрільців, 27-А), • ЗШ № 4, № 10, № 11, № 25, ЗШЛ № 23;

ЛАМПИ РТУТЬВМІСНІ:

• ТОВ «Добробут ЕКО України» (вул. Чорновола, 155);

МАКУЛАТУРУ: • вул.

• вул.

• вул.

• вул.

• вул.

• вул.

• вул.

• вул.

Академіка Сахарова, 34, Вовчинецька, 90-А, Галицька, 112, Коновальця, 147, Набережна ім.Стефаника, 8-А, Незалежності, 81, Горбачевського, 7-А, Івасюка, 32,

• вул. Сірика, 1-А;

МЕТАЛОБРУХТ:

• ТОВ «Івано-Франківський Вторчормет» (вул. Хриплинська, 29),

• ТОВ «Добробут ЕКО України» (вул. Чорновола, 155); Папір можна окремо здати на макулатуру. На цьому ви, звісно, не заробите (приміром, мій величезний пакет паперу і картону, зібраного вдома, коштував аж 13 гривень), але будете точно знати, що він відправиться на переробку. Так само здати можна скляні пляшки та банки.

Є ще батарейки, ртутні термометри, люмінесцентні лампи. У Франківську діють пункти прийому, де такі небезпечні відходи можна здати. Звісно, потрібно знайти адресу в інтернеті, виділити час, щоб туди піти. З батарейками проблем нема – мені навіть не довелося шукати пункти прийому, побачила, що їх збирають у багатьох супермаркетах, можна залишити також в адмінбудівлі. Загалом, хто шукає – той знайде. Багато людей гадають, що сортувати сміття у Франківську немає сенсу, бо ж усе одно все звозять на одне сміттєзвалище. Проте чиновники кажуть:

КРИШКИ ВІД ПЕТ-ПЛЯШОК:

• супермаркет «Наш Край» (вул. Вовчинецька, 185), • Івано-Франківська станиця Національної скаутської організації «Пласт» (вул. Павлика, 10), • мережа «Тростянецький магазин»;

СКЛОТАРУ, СКЛЯНІ ПЛЯШКИ:

• екологічна компанія «Віза Вторма» (вул. Ботанічна, 10-А), • ТОВ «Добробут ЕКО України» (вул. Чорновола, 155), • вул. Івасюка, 32, • вул. Вовчинецька, 90-А, • вул. Горбачевського, 7-А, • вул. Сірика, 1-А.

МІСТО | 33

ЖИТТЯ

| ОРГАНІЗЦІЯ

Червоний Хрест: готові до співпраці чи ні? Вікторія Пасайлюк

Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця має на меті захист людського життя та здоров’я, запобігання людським стражданням та їх полегшення, незалежно від раси, релігійних та політичних поглядів. У цьому гуманітарному русі беруть участь добровольці з усього світу.

34 | МІСТО

ЖИТТЯ

| ОРГАНІЗЦІЯ

Товариство Червоного Хреста України складається з 26 організацій. В Косові діє районна організація, що підпорядковується Івано-Франківській ОО ТЧХ України. Місцева активістка та волонтерка Юлія Таринська, яка хоче до лав Товариства Червоного Хреста, але отримує відмову, стверджує, що в Косівській районній організації ТЧХУ нічого не робиться і її діяльність ніхто не контролює.

З чого все почалося

Юлія – активна волонтерка, громадська діячка, багато вільного часу присвячує благодійності. Жінка очолює фонд «Гуцульські волонтери» на місцевому рівні, бере під тимчасову опіку дітей, що опинилися в складних життєвих обставинах, і всебічно допомагає людям, які не в силах самостійно дати собі раду. Нерідко робить це за рахунок власних коштів. Щоб отримати бодай якусь допомогу, жінка звернулася до Косівської районної організації ТЧХУ, яку очолює Кабин Микола Миколайович, щоб дозволили їй користуватися службовим приміщенням товариства в благодійних цілях. Юлії відмовили.

Тоді вирішила піти іншим шляхом – попросилася стати волонтеркою товариства і разом допомагати нужденним. Однак і цього разу її спіткала невдача: керівник сказав, що добровольців вони не потребують і самі прекрасно справляються зі своєю роботою. Проте жодних результатів їхньої діяльності Юлія не помічала, а керівника взагалі, каже, важко знайти на своєму робочому місці.

Паралельно жінка почала займатися патронатом і вирішила пройти курси першої медичної допомоги. Спробувала знову звернутися до районної організації Товариства Червоного Хреста. Коли Юлія зателефонувала до Кабина, той бідкався, що не знає, хто має провести таке навчання, тому сказав, щоб прийшла до нього і він просто видасть сертифікат про закінчення курсів…

Дивно, бо у місцевій газеті «Гуцульський край» в одній зі статей 2016-го року про діяльність косівських червонохрестівців розповідалося про кваліфікованих спеціалістів-інструкторів, що проводять заняття з надання першої долікарської допомоги в організаціях та навчальних закладах району.

Дівчина каже, що попросилася стати волонтеркою товариства і разом допомагати нужденним. Однак її спіткала невдача: керівник сказав, що добровольців вони не потребують У цій же статті йшлося, що медико-соціальну допомогу патронажні сестри надають з понеділка по п’ятницю, з 10 до 15 години, вихідні – субота та неділя. Юлія стверджує, що вийти з керівником на контакт важко. На дверях його кабінету вказано, що прийом ведеться тільки по понеділках з 13:00. А на ділі –Кабин або десь поїхав, або буде наступного тижня, або зараз не має часу – чоловік постійно відкладає розмову на потім. Натомість пан Микола стверджує, що він завжди на зв’язку, а Юлії в очі ніколи не бачив і навіть не знає, яка вона на вигляд. Врешті Юлія Таринська офіційно оформила разом зі своєю командою волонтерів благодійний фонд.

Масажний кабінет і волонтери

Тим часом чоловік з оточення Кабина, колишній волонтер, зв’язався з Юлею і відверто розповів

про діяльність організації. У розмові з активісткою свідок спочатку попросив, щоби його ім’я та прізвище не розголошували, але погодився говорити анонімно. На жаль, спілкуватися з журналістами «МІСТА» напряму відмовився. Після того, як чоловік дізнався, що наша розмова записується на диктофон, відповів: «Я все розумію, але на все добре» – і кинув слухавку.

Втім деякі деталі він все ж розповів через Юлію. З його слів, Микола Миколайович продав службовий автомобіль, який призначався для допомоги нужденним, а кімнати приміщення районної організації ТЧХУ здає в оренду. В одній з них проводять косметологічні процедури, а в іншій діє масажний кабінет.

Після цієї розмови Таринська почала детально все дізнаватися. Щотижня ходили до Миколи Кабина. Активісти відправляли когось спостерігати, що відбувається в приміщеннях організації, фотографувати… Приходили до дівчат, які орендують приміщення, дізнавалися ціни на косметологічні процедури.

Журналістка «МІСТА» теж спробувала записатися на консультацію в косметологічний кабінет, який орендує приміщення в ТЧХ. Телефоном нам повідомили, що консультація безкоштовна, а от процедури вже платні. До прикладу, комбінована чистка обличчя коштує 300 грн. Точної адреси косметологічного кабінету нам не назвали, однак за описом він розташований якраз в районі приміщення товариства. А от масажист прямо сказав, що це приміщення Червоного Хреста. Ще розповів про розцінки – масаж спини коштує 120 грн, загальний на все тіло – 250 грн. Діють і спеціальні МІСТО | 35

ЖИТТЯ

| ОРГАНІЗЦІЯ

пільги для людей з інвалідністю І групи та самотніх пенсіонерів – для них послуга може бути безкоштовною. У телефонній розмові пан Кабин повідомив нам, що як масажист, так і дівчата, які нібито орендують приміщення, – їхні волонтери. Чоловік каже, що дівчата з косметологічного центру не платять за оренду, але оплачують комунальні послуги. Микола Кабин стверджує, що і копійки не отримував від дівчат і навіть готовий присягнути на Біблії.

З Таринською, каже, не зустрічався, а все, що вона говорить, – наклеп. Організація виконує свою роботу згідно з планом. Стверджує, що кожного дня він є на місці.

Підтримує колегу і керівник Івано-Франківської ОО ТЧХ Валерій Старченко. Він розповів, що зараз в приміщенні косівського ТЧХ функціонує масажний кабінет, в медико-соціальній кімнаті працюють волонтери, які надають допомогу нужденним, є навчальний клас, банк одягу та кабінет керівника. Люди отримують допомогу від організації, волонтери свого часу дуже допомогли Косівському району, в тому числі й Косівській ЦРЛ. Валерій Старченко обіцяє також, що в першому півріччі цього року у приміщенні товариства зроблять ремонт. Щоб привести усе до ладу, потрібні кошти, а з цим проблематично – влада грошей не виділяє. Пояснив пан Валерій і стосовно службового авто ЧХ – машину списали, бо завершився термін її експлуатації. А в косметологічному кабінеті, каже, підопічним ЧХ послуги надають безкоштовно. «На превеликий жаль, нам держава не дає жодної копійки, а кошти на комунальні послуги та інші потреби Червоного Хреста де взяти?» – резюмує Старченко.

Відновити справедливість

Юля розповіла, що неодноразово активісти надсилали звернення в Івано-Франківську обласну організацію Товариства Червоного Хреста з проханням відновити справедливість. Писали заяви всім колективом «Гуцульських волонтерів». Але їх ніхто не розглядав – одразу направляли на Косів.

Далі Юлія вдалася до дзвінків на гарячі лінії, писала звернення в столицю і навіть за кордон. Каже, аж тоді все зрушило з мертвої точки. В Косівській районній організації ТЧХУ почали метушитись, бігати з документами, познімали сторонні вивіски і навіть оформили дівчат-орендарів волонтерами.

Юля пригадує, як до неї приїжджав Микола Кабин додому з погрозами. Тоді її не було, тому все довелося вислуховувати Юлиному батькові – про те, щоб не пхала носа в чужі справи, заспокоїлась зі своєю бурхливою діяльністю і дала йому допрацювати до пенсії.

А ще Юлі Таринській телефонувала навіть донька Кабина. Просила лишити батька в спокої, бо, мовляв, через неї в нього станеться серцевий напад. Натомість пан Кабин каже, що такого не було. Стверджує, що жінка і у фейсбуці зводить на нього наклеп та обливає брудом.

Роботи було багато

Головою районної організації Товариства Червоного Хреста до теперішнього керівника була Баранюк (тоді ще Тимчук) Тамара Олексіївна. Вона прийшла працювати у 1980-х роках, спочатку волонтерам товариства надали куточок в лікарні, в одному з відділів, пізніше – інше приміщення з двома кімнатками.

У телефонній розмові пан Кабин повідомив нам, що як масажист, так і дівчата, які нібито орендують приміщення, – волонтери червоного Хреста Згодом товариство розрослося і для благодійної діяльності місця не вистачало, тому червонохрестівцям надали нове приміщення в центрі Косова з п’ятьма кімнатами. У них було обладнання під стоматологічний кабінет, а ще – масажний кабінет, зубопротезна лабораторія, банк гуманітарної допомоги. Там надавали безкоштовні послуги дітям-сиротам та всім потребуючим, а для інших громадян була відповідна тарифікація. «У нас був свій бухгалтер, свій рахунок у Косові. Ці кошти йшли на розвиток нашої діяльності», – пояснює Тамара Олексіївна. З населеними пунктами сільського типу працювали сестри милосердя, які допомагали нужденним. Також організовували безкоштовні обіди. До великих свят червонохрестівці винаймали зал, в якому влаштовували обіди для тих, хто того потребує. Пізніше вже у новому приміщенні ТЧХ виділили спеціальне місце для таких обідів. Пані Тамара розповіла, що тоді з Німеччини доставляли гуманітарну допомогу, товариству подарували автомобіль – машину швидкої допомоги марки «Volkswagen», яку організація використовувала у своїй діяльності.

Захищені законом

Оcкільки Товариство Червоного Хреста – міжнародна організація, вона не підконтрольна міській раді. Однак приміщення, яке винаймає Косівська районна організація ТЧХУ, – комунальне. За договором вартість суборенди для товариства складає 1 гривню в рік.

Міський голова Косова Юрій Плосконос зізнається, що такий стан справ в організації йому не до вподоби. Телефоном він розповів «МІСТУ», що зараз 36 | МІСТО

ЖИТТЯ

| ОРГАНІЗЦІЯ

в приміщенні, що його винаймає районний Червоний Хрест, повний занепад: грибок, безлад, жалюгідний вигляд, що не тягне навіть на «задовільно».

Мер каже, що зустрічався з керівником Івано-Франківської обласної організації Товариства Червоного Хреста Валерієм Старченком. Там обіцяли, що приїдуть.

«Я їм розповідав про Юлію, яка займається благодійністю. Навіщо їй шукати ще якесь приміщення, якщо у нас вже воно є, – то ж фактично одна й та сама робота. І було би логічно дати їм можливість працювати в приміщенні, яке вже використовується з благодійною метою. Але розуміння там я поки що не бачу».

Остаточні висновки, каже мер Косова, можна буде зробити після детального вивчення питання, проте припускає, що може йтися про неефективне використання майна громади. Врешті Плосконос додає: якщо дійде до претензій зі сторони міської ради, то це довести буде дуже важко. Мовляв, громадська організація захищена законом.

«Я обираю людей, які перевірені і яким я дійсно можу довіряти», – ділиться Старченко. А от волонтером жінка стати може, тільки, каже, з такою пропозицією до нього Юлія не зверталася. «Червоний Хрест – громадська організація, і держава нам має допомагати. Фінансової підтримки від влади Косова на виконання статутних завдань немає. Дякувати Богу, що багато років тому нам надали це приміщення, яке використовується згідно з нашими статутними вимогами. А просто брати чужу людину, бо їй потрібне це приміщення, то такого ніколи не буде», – наголошує Валерій Старченко.

Голови і Косівської районної, і обласної організацій Товари- Каже, якщо є якісь претензії чи проблеми, порядлюдина має приїхати до керівництва і все обговоства Червоного Хреста в один на рити, але пані Юлія цього не робила. голос стверджують, що Юлії ніколи не бачили й особисто з Патронажну скоротили нею не знайомі Микола Кабин очолює Косівську РО ТЧХ вже 20 «Ми пробували розібратися з нашим юристом. Наскільки я розумію, за договором вони не мали права взагалі здавати в оренду ці кімнати. Підозрюємо, це не безкоштовно і працює за певною схемою, – каже Юрій Плосконос. – Припустимо, місто здає в оренду благодійній організації приміщення за одну гривню, а ця організація здає те приміщення іншим людям за ринковою ціною. Фактично йдеться про розкрадання коштів громади».

В очі активістки не бачив

Голови і Косівської районної, і обласної організацій Товариства Червоного Хреста в один голос стверджують, що Юлії ніколи не бачили й особисто з нею не знайомі.

Валерій Старченко розповів, що Юлія хотіла стати головою Косівської РО ТЧХУ, але він їй відмовив.

років. Розповідає, Червоний Хрест безпосередньо опікується самотніми престарілими, багатодітними та людьми з інвалідністю. Раніше була патронажна служба, кожна медсестра мала своїх підопічних по різних населених пунктах. Зараз по всій Україні скоротили патронажну службу, тому роботи майже нема.

«Допомагаємо за можливості, чим можемо: ходунки, милиці, одяг. Коли звертаються – допомагаємо, не обходимо лікарню стороною», – каже пан Микола.

Розповідає, що зараз в Червоному Хресті працює 5 волонтерів. Загалом приміщення ЧХ складається з трьох кімнат, а решту забрали. А стоматкабінет, за його словами, викупили приватники у міської ради. Переконує, що не розуміє, чого хоче Юлія Таринська: «Чому вона не підійде до мене? Хоче співпраці – то працюймо разом, нічого не маємо проти. В понеділок у мене прийомний день, я стараюсь бути на місці – хай приходить».

МІСТО | 37

ЖИТТЯ

| ОБЩИНИ

Останній караїм Наталя Мостова

Від караїмської громади на Прикарпатті лишився тільки 80-річний Шимон Морткович з Галича, де караїми жили не одне століття. Тут і досі є вулиця Караїмська, ось тільки караїмів там більше не чути. Їхній дух зберігся лише в домі пана Шимона і його дружини, тут все ще готують кибин та бульбуляник і пам’ятають караїмську мову.

«Йой, ти, Шимку, караїме»

У паспорті він записаний як Семен, але при народженні батьки назвали Шимоном. «Коли отримував паспорт, то змінив ім’я, – усміхається караїм. – Ну бо не дуже любив його. Знаєте, так в’їлося ще з дитинства, коли мені казали: «Йой, ти, Шимку, караїме…». Чоловік розповідає, що колись місцеві недолюблювали караїмів, як і євреїв, вважали їх хитрими. «Може, й хитрі, але всі караїми завжди були дуже роботящими», – говорить пан Шимон. Батьки Шимона померли рано. Тато працював машиністом, мама була кравчинею, але під час пологів, коли народжувала Шимона, втратила зір. Його зі старшим братом не було кому доглянути, тому хлопців поділили між собою родичі. Йосифа виховувала мамина сестра в селі Залуква, а Шимона – тітка по татові, мешкали в Галичі.

Після навчання в школі й автодорожньому технікумі Шимон Морткович усе життя пропрацював водієм, возив начальство, змушений був вступити в компартію, але ніколи не цурався свого караїмського походження.

38 | МІСТО

ЖИТТЯ

Ніби інший світ

| ОБЩИНИ

Галицька спільнота караїмів

Історія галицьких караїмів починається давно. Ще в ХІІІ столітті князь Данило Галицький привіз у місто над Дністром 80 караїмських родин, у кожній по 5-6 осіб. Караїми в Галичі проживали переважно на вулиці Караїмській, яка тягнеться вздовж Дністра, беручи свій початок від металевого мосту через цю річку. Недавні ще ті часи, коли на вулиці Караїмській можна було почути лише караїмську мову. Вулиця також вражала чистотою і білизною будиночків. Здавалося, наче тут зовсім інший світ.

Перша відома грамота караїмів датується 1578 роком. Польський король Стефан Баторій підтвердив локаційний привілей галицьких караїмів і гарантував їм збереження давніх прав та звичаїв, надав право на проживання і безмитну торгівлю всякими товарами, зокрема спиртними напоями. Але право продукування і продажу горілки дозволялося лише на своїй вулиці.

були молоді караїми. У повоєнний час в Галичі залишилися переважно караїми старшого віку. Поступове зникнення громади стало неминучим процесом. Наразі в Україні проживає майже 1300 караїмів, зокрема 800 – на своїй історичній батьківщині, в Криму. У Галичі залишився тільки один – Шимон Морткович.

Караїми торгували худобою, воском, тютюном, сіллю і займалися землеробством. Одружувалися між своїми, щоб не асимілюва- Юдаїзм, християнство тися й іслам Зі встановленням у Галичині в

1772 році австро-угорської влади караїми Галича звернулися до уряду з проханням про полегшення їхніх умов. Уряд зменшив їм податки і зрівняв у правах із християнами.

Караїми торгували худобою, воском, тютюном, сіллю і займалися землеробством. Одружувалися між своїми, щоб не асимілюватися. До 70-х років ХХ століття їх не брали на військову службу, а під час Першої світової війни караїми служили виключно в санітарних загонах.

Ще в 1939 році у Галичі мешкало 122 караїми, об’єднані в 30 родин, з них 14 проживало на вулиці Караїмській. Караїмська громада Галича ніколи не була великою, а в ХХ ст. її чисельність дуже різко скоротилася – через епідемії тифу і холери, а ще багато мігрували під час та після Другої світової війни, причому здебільшого це

Караїми мають тюркське походження і майже юдейську віру. Це релігія, яка поєднує в собі риси юдаїзму, християнства та ісламу, ґрунтується на Старому Заповіті, який віряни мають читати та інтерпретувати самі, не покладаючись на сторонні авторитети. Прихильники цієї релігії мають назву караїми, що перекладається як читачі. Караїмізм відрізняється від трьох інших монотеїстичних релігій – юдаїзму, християнства та ісламу – тим, що, на відміну від кожної з них, не має жодних доповнень до Старого Заповіту – як-от до Талмуду у юдеїв, Нового Заповіту у християн та Корану у мусульман. Караїмізм сформувався у VIII ст. у Багдаді на теренах сучасного Іраку. Засновником релігії називають Ананбен Давида, який вважав Старий Заповіт настільки досконалим, що він не потребує

ані зміни, ані доповнення. Разом з тим караїми визнають трьох великих пророків: Мойсея, Ісуса і Мухаммеда.

Із 1959-го відправи у галицькій кенасі (караїмський храм) були заборонені, натомість там розмістили склади та майстерні. У 1986-му кенасу знесли, бо поряд зводили дев’ятиповерховий будинок. За ніч до знесення кенафи все цінне начиння галицькі караїми зуміли переховати, про акцію їх попередив тодішній голова райвиконкому. Шимон Морткович священні речі переховував у гаражі, хоч і був партійний та розумів, що ризикує. Частину караїмських скарбів дістали зі сховків й у 1999-му відправили з Галича у караїмську Малу кенасу в Євпаторії. А коли в 2004 році відкрили в Галичі Музей історії караїмів, пан Шимон віддав туди низку безцінних експонатів. У радянський час вулицю Караїмську перейменували на Щорса, а коли зруйнували кенасу, назву вулиці повернули. «Так ніби подачку кинули, мовляв, не маєте тепер кенаси, то хоч вулиця своя буде», – каже пан Шимон.

Караїмський зерет, тобто цвинтар, розмістився на пагорбі правого берега Дністра у селі Залуква. Саме тут знайшли свій вічний спочинок галицькі караїми. Збереглися надмогильні пам’ятники чи їх залишки. При погребінні покійника місце для могили вибирали біля поховань родичів, тому поряд розташовані різночасові поховання. Найстаріші пам’ятниМІСТО | 39

ЖИТТЯ

| ОБЩИНИ

ки датуються серединою XVІІІ століття. Є припущення, що до них належить надгробок на могилі очільника громади Йозефа, якого караїми називали Га-Машбір, тобто «той, що роздає знання».

Епітафії на окремих пам’ятниках викарбовано давньоєврейською мовою, яка є мовою культу караїмів. На інших подається польський переклад імені померлого та зазначення років життя за григоріанським календарем. Зустрічаються епітафії українською, іноді російською та польською мовами, які повідомляють лише ім’я та роки життя. Є також написи караїмською мовою в українській та польській транскрипціях. Цвинтар-зерет – унікальна пам’ятка історії і культури караїмів, єдиний зі збережених у Галичині. Більшість караїмських пам’яток знаходяться у Криму, зокрема у Євпаторії та Бахчисараї.

У радянський час вулицю Караїмську перейменували на Щорса, а коли зруйнували кенасу, назву вулиці повернули «Я – своє, він – своє»

Ще за Польщі та й у часи Радянського Союзу організовували міжреспубліканські з’їзди караїмів – для знайомства караїмської молоді, аби потім створювали сім’ї. На одному з таких з’їздів у Литві брат пана Шимона Йосиф познайомився із караїмкою з Москви і вже купа років живе в російській столиці. Взагалі вже на той час у Галичі лишилося дуже мало молодих караїмів, більшість повиїжджала до Польщі або в Прибалтику. Тож Шимон одружився, коли мав за 30 років. І так далеко, як брат, не шукав своєї долі, вподобав панянку з Галича, свою сусідку Тамару. Біда лише, що була вона християнкою. Караїмська родина дуже збурилася, довгий час не хотіли прийняти Тамару як свою. Вперше прийшли до Шимонової сім’ї в гості лише через два роки – невдовзі після народження донечки Наталі. «Я дуже старалася, навчилася готувати всі караїмські страви, – усміхається пані Тамара. – Слідувала всім їхнім традиціям. І з часом крига скресла. Взагалі караїмки були дуже вмілими господинями, встигали і смаколиків наготувати, і за хатою й дітьми доглянути, при цьому ще й були дуже освіченими жінками. До речі, на кухні вони завжди одягали саме білий фартух».

Якщо сутички і траплялися, то лише через міжрелігійні відмінності. Наприклад, субота для караїмів є священним днем, вони не працюють і не відвідують цвинтар. Але якраз на суботу припадало найбільше роботи, а сім’я ще й мала город. Шимонові тітки дуже гнівалися, особливо Яна Львівна – та, що очолювала караїмську громаду в Галичі.

Пан Шимон з дружиною майже пів століття разом. Кажуть, що зберегти добрі стосунки вдалося завдяки поступливому характеру чоловіка і терпінню дружини. «Семен уміє згладжувати кути – що є, то є, – усміхається пані Тамара, ніжно дивлячись на чоловіка. – Іноді вже б і посварилася, але він так майстерно розряджає напружену атмосферу, що регочеш і про все забуваєш». «Біля файної дружини і чоловік цвіте», – сміється караїм.

40 | МІСТО

У хаті Мортковичів багато образів, Тамара так і залишилася християнкою, а чоловік ніколи й не заперечував. Завжди поважали релігію одне одного. У сім’ї святкують і християнські свята, і юдейські. «Я – своє, він – своє», – каже пані Тамара.

Жінка й досі готує страви, рецепти яких їй передали старші караїмки. Коли ще в Галичі було більше караїмів, то вони збиралися у Мортковичів і пекли мацу (у юдеїв прісний хліб, який вживають під час одного з найважливіших свят Песаха). Тепер у їхньому домі гуртуються лиш діти і внуки, приходять, аби посмакувати, наприклад, бульбуляник – картопляний пиріг з м’ясом або кибин – пиріг, начинений рисом, цибулею і м’ясом качки. А пан Шимон адаптувався до християнських традицій і їсть свинину. Хоча його дружина добре пам’ятає, як у караїмів із цим було дуже суворо: «Коли до нас у гості приходила тітка Ліна, то кілька разів мене перепитувала, чи часом у тому посуді, який я подала, не варилася хоч колись свинина. Я мусила йти в кухню і показувати, що в посудній шафці стоїть спеціальний набір – для приготування караїмської їжі».

Тут добре

Шимон Морткович має чудовий вигляд і добре почувається. Двічі на рік їздить до друзів в Ізраїль: восени і навесні – коли загострюється астма. 20 років тому майже вся сім’я поїхала в Ізраїль, взявши квитки в один кінець. «Їхали з бідності, – пригадує пані Тамара. – Планували лишитися там жити. Шимон і доньки працювали, а я гляділа маленьку внучку. Потім повернулися додому, встигли заробити на квартиру». Поки подружжя Мортковичів згадує своє життя, на ліжку бубликом скрутився сіренький котик. Це Лапонька – подарунок від доньки, спершу кошеня купили для внука, але пухнастик виявився любителем подряпатися, тож віддали дідусеві й бабусі. Тут йому добре.

МІСТО | 41

ЖИТТЯ

| ВІДПОВІДАЛЬНИЙ БІЗНЕС

У партнерстві з місцевою громадою: підбито підсумки роботи в соціальній сфері За 2019 «Ґудвеллі Україна» виділила 5,3 мільйона гривень на фінансування соціальної сфери громад Прикарпаття. Досвід такої соціальної практики свідчить про те, що добросусідські відносини з жителями ІваноФранківської області є важливими як для самої компанії, так і для місцевих громад.

42 | МІСТО

ЖИТТЯ

Принцип партнерства з місцевою громадою – поряд з іншими європейськими цінностями – є засадничим у діяльності компанії «Ґудвеллі Україна» з перших днів роботи в 2004 році. За тривалі роки співпраці з селами Калуського і Галицького районів агрокомпанія все більше інтегрується з громадою і бере активну участь у її житті.

«Ми часто спілкуємося з громадами і спостерігаємо таку цікаву тенденцію: ініціатива зростає, з'являються активні діячі і створюються громадські організації. Віра людей в те, що вони можуть щось зробити для свого села спільними зусиллями з інвестором, зміцнюється. Відповідно, у 2019 році було більше заявок на спільне фінансування, що дало можливість втілити більше проєктів, корисних для соціальної сфери сільської місцевості», – зазначає фахівець з питань корпоративно-соціальної відповідальності Христина Бринда. Фокус Соціального фонду зосереджений на проєктах, які приносять максимум користі для всієї громади. Тому підтримка навчально-виховних закладів є одним із пріоритетів. «Минулого року компанія «Ґудвеллі Україна» виділила 10 тисяч гривень на заміну вхідних дверей у нашій школі, а також 20 тисяч гривень а рамках Соціального фонду на встановлення нового освітлення в навчальних класах, – розповідає Михайло Заблоцький, директор загальноосвітньої школи в селі Копанки Калуського району. – Для подачі заявки до Соціального фонду ми проводили громадські слухання, участь в яких брали батьки, педагогічний колектив, жителі села і представник компанії. Також ми активно залучали наших жителів до онлайн-голосування і радіємо, що маємо можливість покращити умови для навчання наших дітей».

| ВІДПОВІДАЛЬНИЙ БІЗНЕС

Співпраця компанії не обмежується громадськими організаціями, адже органи місцевого самоврядування найкраще знають ситуацію у населеному пункті та потреби його мешканців. Ярослав Озарко, голова Тустанської сільської ради Галицького району, дбає про розвиток спорту й інфраструктури в селі. «У 2019 році у нас була хороша співпраця з «Ґудвеллі Україна». Ми відкрили велике центральне футбольне поле, автобусну зупинку, зараз завершуємо встановлення футбольного поля з майданчиком зі штучним покриттям. За сприяння компанії ми заасфальтували вулицю Галицьку в селі Тустань. Загалом, відчувається присутність інвестора в селі, адже ми завжди можемо звернутися за допомогою у вирішенні повсякденних проблем як, наприклад, підтримка стану доріг і розчищення від снігу. Безумовно, бувають різні моменти в роботі, є і певні зауваження, поточні питання, які ми завжди можемо обговорити і знайти рішення разом з компанією», – зауважив сільський голова. Соціальна відповідальність передбачає активне залучення інвестора, представників місцевої влади і громадськості до розвитку сільської місцевості. Це сприяє формуванню відповідальнішого ставлення громад до спільних проєктів на їх територіях, підвищує рівень ініціативи та залучення. Ну і, звісно, таким чином компанія підтверджує статус доброго сусіда та позицію відповідального інвестора Прикарпаття. Калуський район, село Копанки, вул. Лісова, 1 «Goodvalley Ukraine» Калуш, A/C 81, Івано-Франківська обл.

77300, UA Україна e-mail: ukraine@goodvalley.com тел.: (050) 373 06 95

МІСТО | 43

БІЗНЕС

| ЗМІНИ

«УСПІХ» про головне

РРО для ФОП, або Кому потрібен касовий апарат у 2020 році? Законодавчі нововведення зазвичай спричиняють занепокоєння та лякають усіх, чи не так? Не виняток і підприємці, які чи не щодня зіштовхуються з потребою приймати правильні рішення. Особливо це зачіпає представників малого та середнього бізнесу, які в основному не мають у своєму розпорядженні досвіду штатних юристів. Куди ж звертатися? Адже підводних каменів, пересторог та ризиків, пов’язаних з їх недотриманням, чимало, а часу на осягнення нової інформації, обмаль. Тож головне наше завдання – заздалегідь підготуватися до будь-яких змін. КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ «УСПІХ» Коли?

З 19 квітня 2020 року.

Кому? Інтернет-магазинам,

турагентствам і туроператорам, продавцям ювелірних виробів, текстилю, вживаних товарів.

Коли? З 1 жовтня 2020 року. З 1 січня 2021 року використання РРО стане обов’язковим для всіх ФОП, окрім платників єдиного податку І групи, які здійснюють готівкову торгівлю на ринках.

Відповідаючи на найбільш поширені запити, що надходять від наших клієнтів, команда консалтингової компанії «УСПІХ» розпочинає актуальну рубрику для власників бізнесу та усіх, кому не байдужа ця тема. Даємо прості відповіді на складні запитання, пов’язані зі сферою законодавчих змін. Почнемо?

Знання, якими радимо озброїтися передусім, – запровадження програмного РРО (реєстратора розрахункових операцій) для ФОП. Відповідно до Закону про касові апарати для ФОП цьогоріч повинні почати їх використання нові категорії підприємців. Однак для окремих груп встановили різні терміни для внесення змін у свою діяльність. Й одразу з’явилося тисячі схожих переживань на кшталт: «А кому це зробити 44 | МІСТО

до квітня? Кому до жовтня? Коли почати конкретно мені? А що з лімітами?» тощо. Отже, про все за порядком.

КОЛИ І КОМУ СЛІД ЗАСТОСОВУВАТИ РРО? Кому?

ФОП, які продають складні побутові прилади, що підлягають гарантійному ремонту; лікарські засоби та вироби медичного призначення; перевищили річний обсяг доходу в 1 млн грн.

Коли? До 19 квітня 2020 року

включно.

Кому? ФОП, які надають платні послуги у сфері охорони здоров’я.

Мабуть, єдине позитивне нововведення – це збільшення ліміту граничного доходу для платників єдиного податку ІІ групи до 2,5 млн грн, але ці зміни почнуть діяти з 1 січня 2021 року.

Змін багато, проте нехай вони не відображаються на вашому успіху, адже що справді важливо – це послідовність і розуміння процесів, що відбуваються. З радістю станемо вашими супутниками на цій тернистій частині підприємницького шляху. Маєте питання і шукаєте на них професійну відповідь? Пишіть на нашу сторінку у Facebook — Консалтингова компанія «Успіх» — й отримайте від нас фідбек вже у наступному номері журналу «МІСТО».

м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 49, тел.: (096) 099 13 26, (066) 800 25 57, (03422) 74 26 10, uspihif@gmail.com

ДИЗАЙН-СТУДІЯ КВІТІВ

Сукня: Concept boutique «BOHEMIQUE»

м. Івано-Франківськ, вул. Мельника Квітковий ринок Магазин №18

МІСТО | 45

БІЗНЕС

| ВИРОБНИЦТВО

Руслан Терешко: «Маємо розвивати у Франківську економічний патріотизм»

Івано-Франківський локомотиворемонтний завод (ЛРЗ) міг зникнути, якби міська рада не ухвалила рішення викупити його у власність громади. Воно було неординарним, смілим й досі залишається прецедентом у практиці міських рад України. Про те, що від цього отримали місто, держава і чим нині живе колектив ЛРЗ, розповів депутат Івано-Франківської міської ради, голова депутатської фракції «ВО «Батьківщина», генеральний директор ПрАТ «ІваноФранківський локомотиворемонтний завод» Руслан Терешко. Руслане Володимировичу, рішення викупити акції ЛРЗ свого часу викликало неоднозначну реакцію – у нього були як пристрасні прихильники, так і противники. А що показав час?

Дуже часто міського голову (та і міську раду, бо депутати голосували за те, щоб виділити 34 млн грн на купівлю заводу) критикують за нецільове використання бюджетних коштів. Ставлять питання про те, наскільки цей актив є перспективним для громади, щоб можна було витрачати такі кошти. Але проаналізуємо: у 2019 році колектив ЛРЗ сплатив майже 20 млн грн податків. У нинішньому, думаю, сплатимо 23 мільйони. Тобто кумулятивний ефект від того, що місто викупило завод, вже перевищує суму видатків з міського бюджету. За два роки у вигляді податків повернулося більше коштів, ніж було витрачено.

Коли Ви очолили колектив локомотиворемонтного заводу після того, як місто викупило його акції на відкритому аукціоні, які найбільші виклики постали перед Вами? Як Ви з ними справлялися? Коли місто викупило завод і у жовтні 2017 року мене призначили директором, то ситуація була плачевною. Заборгованість перед кредиторами: банки, контрагенти, зарплата працівникам, Пенсійний фонд – перевищувала 19 млн грн і на рахунку заводу коштів не було. Навіть в адмінкорпусі не було тепла, бо завод відключили від газопостачання. А світло нам відключали ледь не щотижня.

Та за короткий період – кінець 2017-го – перші два місяці 2018-го – нам вдалося налагодити співпрацю з основним замовником – «Укрзалізницею» – і наповнити підприємство замовленнями. Почали надходити кошти. А у травні-червні ми вже могли самі собі «давати раду». І на кінець 2018 року зуміли навіть стати прибутковими.

46 | МІСТО

І є ще один момент, важливіший за гроші. Наші працівники не просто так попросили мене від імені їхніх сімей подякувати громаді міста і особисто міському голові, який був ініціатором ухвалення рішення придбати акції ЛРЗ, яке врятувало завод. Бо для них воно означало, що їхні батьки і чоловіки матимуть вдома роботу і зарплату, їм йтиме трудовий стаж і відрахування до Пенсійного фонду. Великою проблемою для підприємств є нині дефіцит кадрів. Як, на Ваш погляд, його подолати?

Поки завод перебував у «підвішеному стані», звільнилася третина колективу. Коли місто викупило його, з 300 працівників залишилося лише 200. Ми доклали максимум зусиль, аби зберегти робітників і спеціалістів. На той час середня зарплата становила 4-5 тис. грн. Сьогодні – більше 10 тисяч.

Також забезпечили безоплатний проїзд на роботу та з роботи тим нашим працівникам, які доїжджають потягами. Витрати на їх проїзд завод відшкодовує «Укрзалізниці». Але щоб зберегти людей і щоб вони мали бажання не лише ходити на роботу, а й працювати, є лише один спосіб – підвищувати зарплату. Кваліфікованому фахівцеві треба платити орієнтовно 500 доларів. Це – як стримуючий чинник, аби він не думав про Польщу.

БІЗНЕС

До речі, які перспективи колективу заводу на 2020 рік?

Нашим основним замовником залишається «Укрзалізниця». Але ми, крім участі у тендерах, які вона оголошує, намагаємося налагодити зв’язки і вже маємо досвід успішної співпраці з приватними замовниками — металургійними і гірничо-збагачувальними комбінатами, які мають рухому колійну техніку, що потребує ремонту. А також виходимо на зовнішні ринки. У нас налагодилася добра співпраця з білоруською залізницею. Міністр інфраструктури України Владислав Криклій під час робочої поїздки на Прикарпаття побував і на ЛРЗ. Які побажання, прохання висловили йому Ви та працівники заводу?

З міністром інфраструктури приїжджав і голова правління «Укрзалізниці» Євген Кравцов. Вони побували на заводі, зустрілися з трудовим колективом. Під час розмови з ними я акцентував на двох моментах. По-перше, постарався довести думку про те, що ми є надійним і вигідним партнером «Укрзалізниці». По-друге, розповів про основну проблему під час тендерів на «ProZorro». У кожному з них беруть участь кілька учасників. І колишні підприємства «Укрзалізниці», і приватні, але в основному — комерційні. Я б назвав їх навіть не підприємствами, а юридичними особами, бо вони зареєстровані здебільшого на квартирі. Подаючи заявку, вони демпінгують — дають дешевшу ціну. За кошт чого? У них немає інфраструктури. У документах пишуть, що орендують якісь виробничі приміщення, за договором підряду набирають працівників… Фактично — це юридична особа, за якою нічого немає. Нам конкурувати з ними складно, бо в нас — великий колектив, який об’єднує конструкторське бюро, яке ми відродили, відділ головного технолога, економістів… Словом, повністю інтегрована структура, яка забез-

| ВИРОБНИЦТВО

печує повний цикл виробництва — від проєктування виробу, складання кошторисної й технологічної документації й до випуску, власне, продукції. Руслане Володимировичу, як депутат міської ради і як керівник заводу, яким бачите перспективи розвитку Франківська?

Для розвитку міста важлива підтримка малого і середнього бізнесу. Це, звісно, зрозуміло, бо у нас велика кількість підприємців і підприємств, які наповнюють місцевий бюджет. Але, вважаю, слід зберегти та спробувати відновити і порівняно великі підприємства. Бо вони дають стабільну роботу і є великими платниками податків.

Івано-Франківськ останні роки тримається у топі рейтингів міст із комфортними умовами життя. Місто вкладає великі кошти з міського бюджету і в центральну частину Франківська, і в мікрорайони, створюючи відповідну інфраструктуру для зручного і затишного життя містян. Та для справжнього комфорту, крім гарних квартири і двору, доріг, потрібна ще й робота. Тому мій принцип такий: ми маємо розвивати у Франківську економічний територіальний патріотизм. Що він передбачає? Що навіть приватні підприємці, малі підприємства, особливо будівельна галузь, їхні засновники, власники і керівники повинні передусім думати, як вийти на пристойну офіційну оплату праці людям. А не декларувати мінімальну зарплату, сплачуючи з неї мінімальні податки. Звісно, з неї слід платити більші податки. Але сплативши їх, ми реінвестуємо ці кошти у місто, в розвиток його інфраструктури, у створення тих же комфортних умов для жителів Франківська. Тому оцей економічний і одночасно територіальний патріотизм, на моє переконання, має бути присутнім у діяльності кожного підприємця і керівника підприємства.

Матеріали з інтерв'ю Миколи Петричука

МІСТО | 47

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

Чистокровний лікує душі на фронті Наталя Мостова

Тисменицький парох Володимир Гринишин може не тільки молитися в церкві, але й чистити бульбу з вояками на передовій, дрова рубати і бліндажі копати. А ще він уміє зцілювати душі, понівечені війною.

Сам захотів служити людям

«Батьковий тато, тобто мій дідо Василь, був ковалем, але загинув за зв’язки з УПА, – розповідає 42-річний Володимир Гринишин, парох церкви Святого Миколая в Тисмениці. – Пам’ятаю, в кінці нашого городу був схрон, де ховали продукти на зимовий час, а ще – набої. У стайні під тим місцем, де стояли корови, була залізна бочка, там у разі облави таїлися упівці. Мій тато народився напівсиротою. Був добрим бухгалтером, але пішов стопами священника у підпіллі. Його мама була дуже проти, але однієї ночі їй приснився покійний чоловік, себто мій дід Василь, і сказав: «Не борони дитині йти до Бога». Так мій тато першим у родині пішов священничим шляхом, мав дар словом торкатися людських сердець, батькові проповіді й досі пам’ятають. Завдяки Богові, людям і йому Тисмениця зберегла греко-католицьку церкву».

48 | МІСТО

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

Володимир, як і тато, став священником. Сам захотів – бажав служити людям. «Знаєте, є послух, а є рабство… – каже він.

– Послух має бути свідомим, як і віра. Бо фанатизму ніде не треба, особливо в релігії».

У лютому 2015-го отець Володимир послухав голосу совісті і поїхав на Схід як капелан-доброволець. Потрапив на саму передову. Нащо йому було того служіння на фронті? «Можна було й тут молитися, в Тисмениці в церкві, – продовжує парох. – Але я відчував, що можу зробити дещо більше, та й на передовій дуже бракувало капеланів».

Останньою краплею стали слова дружини: «То добре, коли ти вмієш гарно говорити, можна і по телефону побалакати. Але коли ти є вдома, поруч, заговориш, обіймеш, то зовсім інша справа».

Впертий і не втікає додому

Священник потрапив у колишній кіровоградський добробат, який на 70% складався з вірян московського патріархату, і майже всі вони – російськомовні. Аж тут приїхав отець із самого лігва бандерівців. Його спершу лише так і називали – Чистокровний: розмовляє українською, греко-католик – повний комплект. Декотрі бійці навіть просили його не молитися разом з ними і над ними.

Капелан не рушав на війну в рожевих окулярах – добре знав, куди їде. Але все одно не до кінця розумів, що ж його там очікує Однак десь через три тижні капелана таки прийняли за свого – побачили, що впертий і не втікає додому, не лише молиться, але й трутнем не відсиджується: бульбу чистить, дрова рубає, бліндажі копає, буржуйку чистить…

«Першим підійшов солдат, якому стало дуже тяжко на душі, – пригадує отець Володимир. – Він майже потонув у депресії і розчаруванні. Запитав: «Як, батюшко, Бог на все це дивиться?» А я лише нагадав тому вояку істини, котрі він призабув. Бійцю трохи полегшало».

Капелан не рушав на війну в рожевих окулярах – добре знав, куди їде. Але все одно не до кінця розумів, що ж його там очікує. До дрібниць згадує перший день на фронті: дощ зі снігом, сльота… Мав переночувати на командному пункті. У кімнаті світила лише крихітна лампа, яка стояла на підлозі. А вікно забите пледом – аби знадвору ворог не бачив, що діється всередині. Незабаром був і його перший обстріл. У ті хвилини капелан забув усі правила безпеки, які досі штудіював. Страшно було. Щоправда, інстинкт самозбереження таки спрацював – священник автоматично впав на землю. Далі побіг у неправильному напрямку. «Мене з ніг збив

наш військовий, – усміхається отець Володимир. – Почув від нього набір «теплих» слів: «Куди летиш?..» Враз упізнав мене і на дрібку подобрішав: «Батюшко, ну якого біса ви туди попхалися?» А яка молитва під час першого обстрілу! Чиста, як сльоза. І надзвичайно коротка: Боже, аби лише сюди не прилетіло». З декотрими вояками спочатку капеланові доводилося не раз сперечатися. Був один солдат, який полюбляв теревенити про те, що жінка в хаті має всі три кути тримати, а чоловікова справа – лише матеріально забезпечувати. Капелан ніколи на таке не міг змовчати: «Поясни, чому лише дружина має прибирати, прати, мити по-

МІСТО | 49

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

суд, куховарити..? А ти приходиш з роботи – і одразу на диван із задертими ногами? Хіба це справедливо? Стань поруч і поможи їй! Не вмієш готувати їжу? То бодай начисть картоплі – твоя гідність від того не похитнеться. Де твоя участь у житті родини? І при цьому заглядаєшся на гарних і доглянутих жінок, еге ж? А як твоя дружина має стати такою, коли їй ніколи вгору глянути? Запам’ятай: сім’я – це одне ціле з двох половинок. Жінка має мати послух, але послух – це не рабство». Тоді багато хто говорив, що капелан – дивак і навіть підкаблучник.

Через деякий час цей хлопець потрапив до лікарні із застудою, і бабця зібралася всіма силами та поїхала його відвідати. Плакала, що дід хворий і дуже просить, аби хлопець до них терміново приїхав. Боєць того ж дня був у них в хаті. Дід просив пробачення, дякував, тоді зняв свій натільний медальйон із зображенням Богородиці і дав воякові зі словами: «Я хотів передати його комусь зі своїх синів. Вони на тій стороні... Я вже двічі просив їх навідатися додому, бо чую, що скоро не стане мене. Але ніхто так і не приїхав, сказали, що тут хунта всіх убиває. А ти був весь час поруч. Ти став мені як рідна дитина. Ця Матінка Божа все життя берегла мене, тож охоронятиме і тебе». «Після таких випадків ти розумієш, що Бог опікується кожним, – каже капелан. – Навіть останнім грішником».

«Нехай капеланчик нас благословить»

Коли декотрі хлопці, з якими служив отець Володимир, вже збиралися їхати додому, то сказали: «Нехай наш капеланчик нас благословить». Священник був вражений, адже добре пам’ятав, як його прийняли з самого початку. Згодом якийсь офіцер, родом із Кіровограда, якось прогугнів капелану: «Добре, батюшко, що ви сюди приїхали! Але де ж наші священники? Ті, що служать у московському патріархаті, ті, до кого ми ще змалку ходили на літургії?»

До сповіді вояки не вчащали, зате дуже потребували духовних розмов. Не раз бувало, що капелан правив літургію сам-самісінький. Було трохи прикро, але хлопці потім підходили і казали: «Батюшко, я бачив, що ви молилися, але я просто не мав коли – багато роботи». Нерідко служби Божі доводилося проводити просто на табуретці чи навіть на пеньку – це ж війна. Там люди дуже горнуться до Бога і хочуть мати бодай якийсь духовний куточок, де можна душу відвести.

Уявіть собі – прифронтове село, через яке недавно пройшли бої. Не кожна хата мала воду чи навіть місце, де помитися. Дехто не мав що їсти Траплялися і хлопці, які своїм великим серцем вразили отця Володимира. Він пригадує, як вони з бійцями дислокувалися біля селища Зайцеве. Місцеві жителі, м’яко кажучи, не любили українських бійців, але ті їм все одно помагали, продукти-дрова давали: «Уявіть собі – прифронтове село, через яке недавно пройшли бої. Не кожна хата мала воду чи навіть місце, де помитися. Дехто не мав що їсти. Пам’ятаю одного нашого юнака, який чогось прив’язався до сільської сім’ї дідуся і бабусі. Він їх дуже підтримував, чим міг. Бабця дякувала, а дід лише з-під лоба дивився і називав наших хлопців нацистами. А їхні діти ще й воювали на боці сепарів. Наші бійці і навіть я дорікали тому юнакові, мовляв, нащо він помагає невдячним. Але затятий хлопчина не вгавав повторювати, що добро все одно треба робити».

50 | МІСТО

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

Своїми байками йдіть забивайте голови іншим…» Отець Володимир просто молився за них. І один з тих вояків, коли їхав додому, потиснув капеланові руку і… попросив образок.

Під час однієї з ротацій найліпшим товаришем священника став мусульманин – кримський татарин, який утік з Криму і воював за Україну. Він по-своєму молився, а отець Володимир – по-своєму. Не раз балакали про релігію і поважали віру один одного, бо Бог – єдиний.

Колосальний духовний вплив на передовій мали навіть образки із зображенням Богородиці, які підписували для бійців віряни з Прикарпаття. Отець Володимир пригадує, як одного разу вони з медиками заїхали на якийсь взводний опорний пункт. Підійшов солдат і розговорився майже зі сльозами на очах: «Батюшко, пам’ятаєте, ви колись дали мені образок? Так ось… Цей образок… Словом, Богородиця сьогодні врятувала мені життя. Я довго молився до неї і просив підказки. І Діва Марія відгукнулася мені. Розумієте, днями моя кохана дівчина написала, що кидає мене, бо полюбила іншого. А я ж їй всім серцем був відданий… І я надумав, що нема більше сенсу жити. Підготував три патрони, бо Бог любить трійцю. Тоді почав молитися, відкрив образочок, а там пише: «Молимося, аби ти живий-здоровий вернувся додому»… Я думаю, це знак з Небес – ще не час мені туди». На передовій були й атеїсти. Щоправда, лише двоє. Розмова з капеланом у них була коротка: «Не треба наді мною молитися – не вірю в ці забобони…

Нерідко служби Божі доводилося проводити просто на табуретці чи навіть на пеньку – це ж війна Він змінився

«Я не хочу, аби про мене писали, я хочу розповідати про тих хлопців, що боронять наші кордони, – каже Володимир Гринишин. – Зазвичай вони не вміють говорити багато і гарно. Однак їхнє слово – вагоме. А більше й не треба, вони вже все засвідчили своїм життям».

Парох відслужив на передовій загалом майже рік і жодного разу не пошкодував. Він змінився. На життя глянув по-іншому, наприклад, вранішнє горня кави з дружиною чи вечірні посиденьки з дітьми тепер такі цінні, як ніколи. А ще війна зробила Володимира Гринишина іншим священником – більш глибоким, тепер він точно знає, що пішов шляхом свого істинного покликання.

МІСТО | 51

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЯ

Станіславів – джерело молодості Історію довоєнного Станіславова вже кілька років досліджує молодий історик із Торунського університету Ярослав Краснодембський. Він шукає відомості в архівах, приватних колекціях, розмовляє з людьми. Недавно Ярослав поспілкувався із Адамом Єжи Хованцем, багаторічним віцедиректором Дому Книги у Кракові, сином довоєнного президента Станіславова Вацлава Хованця, який керував містом з 1924 по 1935 роки. (Продовження. Початок у №30) Багатьох мешканців сучасного Івано-Франківська, певно, цікавить, як працював і жив поза роботою бургомістр Станіславова, який найдовше був при владі у міжвоєнному двадцятилітті.

Почнімо від початку. Близько дев’ятої вранці приходив до нас перукар Мандзюк, який мав перукарню в нашій кам’яниці. Він причісував і голив батька, який вже був вбраний. Далі, о десятій, батько йшов до магістрату. Працював там увесь день або їхав кудись як уповноважений. У будь-якому разі на обід не приходив. Тільки в неділю ми їли обід разом. Натомість возний брав банячки і приносив батькові добрий обід, який під наглядом мами готувала кухарка. Батько працював до шостої або сьомої вечора, потім переважно йшов у казино на вулиці Сапєжинській, де грав у бридж зі знайомим панством. І це тривало не раз до години одинадцятої, дванадцятої чи навіть першої ночі. Тому він так пізно наступного дня приходив до праці. Не раз залишався вдома, хтось до нас приходив. Лише в неділю ми разом проводили час. Суботи не були вихідними, але був коротший робочий день. Батько ніколи не брав відпустки на місяць. Лише раз на два роки батьки виїздили разом, і якщо проводили відпустку в Польщі, то лише в горах в Яремчому. Найчастіше все ж виїжджали за кордон, наприклад, до Чехословаччини чи Франції. А яку роль у Станіславові відігравали такі жінки, як дружина президента міста Яніна Хованець і бабуся Сабіна з дому Данкевичів? Передовсім була це дуже активна громадська діяльність. Бабуся фінансувала осередок для бідних і безробітних, це називалося «голодна кухня», яка

52 | МІСТО

Сабіна Хованцівна на тлі картини Войцеха Коссака «Польова кухня над Березиною» (Сучасний музей Опольської Сілезії в Ополі). Архіви А.Є. Хованця.

ЖИТТЯ

розташовувалася у винайнятому приміщенні. Там готували нормальні безкоштовні обіди для людей. Моя бабуся за тим наглядала і все те фінансувала. Натомість громадська робота моєї мами була зосереджена довкола Польського Білого Хреста. Йшлося про організацію необхідної освітньої допомоги солдатам. У кожному полку був відведений час на навчання, не пригадую, скільки воно тривало. Здається, все залежало від рівня знань рекрутованих. Біда в тому, що до Станіславова прибували рекрутовані з найзабитіших районів Польщі. Один хлоп називав сходи драбиною і йшов по них навприсядки. Бо він у себе сходів ніде не бачив. Найнижчий рівень мали рекрутовані з місцевостей, що побували під російською окупацією, – з Полісся і околиць Біловезької Пущі. Такі люди не вміли навіть підписатися. На заняттях ПБХ могли дізнатися про головні питання щодо держави, історії, гігієни.

Варто зазначити, що при середньому заробіткові чоловіка його дружина не працювала. Пересічні жінки займалися домом і кухнею. Ходили на прогулянки, закупи чи зустрічалися зі знайомими. Мама ще й займалася згаданою громадською діяльністю. Зокрема, збирала необхідні на діяльність ПБХ кошти. Організовувала бали, які відбувалися в домі залізничників на вулиці 3 Травня. Іншого разу в парку Ромашкана влаштувала чудову розвагу на свіжому повітрі. Там була естрада, на якій виступав балет. Чоловіки були в захваті від легко вбраних танцівниць. Аж раптом до мами прийшли їхні дружини, кілька пань, і кажуть: «Пані президентова, балагаємо вас, накажіть вже тим дівчатам, нехай йдуть геть». А як ви, будучи дитиною, проводили час в Станіславові?

Ми мали вдома домашнє кіно. Екран було прикріплено до стіни у кімнаті, а хтось один мав крутити ручку. На віддалі можна було побачити німі сцени. Що з тим апаратом сталося, не знаю. Зрештою, це мене перестало цікавити. Батько хотів, аби я займався музикою, і купив мені якось мандоліну. Якщо я й брав її до рук бодай 5 разів, то це вже дуже багато. Пізніше батьки вирішили, аби я зайнявся спортом. Тож було найнято фахівця, аби він вкрутив у стелю гак із товстою пружиною, яка закінчувалася наповненим

м’ячем. У підлозі був такий самий гак, але прихований. Коли я натягав пружину, боксував із тим м’ячем. Це тривало, може, з місяць. Я не мав ні в чому недостатку. Сприймав це як щось цілком нормальне. Лише тепер над цим замислююся… Пам’ятаю з тих часів цікаву забаву йойо. Виглядала вона більшменш так. Два шматки дерева чи металу з’єднували між собою і намотували на шнурок, на кінці якого була петелька. Йойо тримали на пальці і розмотували. Про це навіть був такий віршик: Йойо сьогодні – нова пошесть, Йойо тішить тупі голови.

В школах, офісах чи раді –

Всюди сьогодні зустрінеш йойо. На вулицях, на базарах

І в перукарнях крутять йойо пані.

Яка там криза, чого стогнати – З йойо лаври можна збирати. Тож сказати можна сміло: Усе місто зйойочіло.

| ІСТОРІЯ

СС у Львові, у якого під час війни захворіла дитина. Німецькі лікарі розводили руками, лише Ліліенфельд зміг поставити правильний діагноз, за що йому подарували життя. Ще один юридичний радник, шкільний товариш батька, адвокат найвищого ґатунку Бернард Зіффер. Батько залучив його як юридичного радника в банку. Євреї, зрештою, мали найкращу освіту.

В інших містах, де було так багато національностей, навіть доходило до сутичок. У Станіславові життя проходило без серйозного суспільного напруження, до чого, без перебільшення, спричинився мій батько. Після війни станіславів’ян розкидало по всій Польщі. Ви опинилися у Кракові, де також оселилося багато людей із цих країв. Ви зустрічалися з ними, розмовляли про те, що було, що буде далі? Чи спостерігали ви якісь відмінності в поведінці між тими, хто жив тут віддавна, і тими, хто змушений був покинути рідну землю?

Після війни не було жодних великих з’їздів колишніх мешканців Станіславова. Лише у 1989 році ми почали зустрічатися як Гурт Станіславів’ян. Коли ми бачилися з різними людьми, часто я чув місцеві пісні. Серед них на 10 осіб, може, шестеро походили зі Станіславова. Натура корінних мешканців Кракова була все ж іншою, вони були менш відкриті і привітні… Багато, як каже прислів’я, чужого не хотіли, але й свого не віддавали…

Президент Станіславова Вацлав Хованець. Національний цифровий архів.

У Станіславові жили люди різних національностей. З ким найчастіше ви тримали контакт – українцями чи євреями?

Передовсім з євреями. Деякі батькові вороги, наприклад Сейдлери, говорили про батька «жидівський татко». Однак йому не важливо було, хто якої національності: його цікавила індивідуальність кожної людини, тобто її здібності. І такого лікаря, як Натан Ліліенфельд, ніколи не було і не буде. Це був геній. Найкращим доказом був випадок із шефом

Що б ви хотіли сказати читачам на завершення цієї розмови? Часто міркую, коли сиджу собі, закриваю очі і прокручую все те собі подумки: панове, шануйте спогади, любіть їх суть, бо близько вже ваш фінал… [слова відсилають до пісні групи «Скальди» «Шануймо спогади»].

Розмовляв Ярослав Краснодембський. Оригінал опубліковано в «Кур’єрі Галіційському» №8, травень 2019 року. Переклад з польської: Володимир Гарматюк. МІСТО | 53

ПРОЄКТИ

| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ

Ікона з фільму Параджанова Ольга Рега

Її минуле пов’язують з опришківським рухом, вона назавжди увійшла в історію світового кінематографа завдяки стрічці «Тіні забутих предків» і, зберігшись у радянські часи, коли масово нищилися сакральні реліквії, ледь не зруйнувалася в незалежній Україні. Проте справжнім шедеврам судилася велика слава, тож ікона «Спас на престолі», зрештою, стала мистецьким феноменом не лише для Івано-Франківська, а й для всієї України. Її відновили у межах реставраційного проєкту «Врятуймо скарби разом!». І тепер, після десятиліть забуття, вона – на чільному місці серед перлин сакральної колекції Івано-Франківського краєзнавчого музею.

54 | МІСТО

ПРОЄКТИ

Врятована Параджановим

Тисячі експонатів, які є в експозиції Краєзнавчого музею, – то далеко не весь його скарб. Чимало творів сховані у фондах і роками чекають своєї черги на реставрацію. Серед них була й гуцульська ікона «Спас на престолі». Цю святиню дослідники датують 1773 роком, а походить вона зі старовинної дерев’яної церкви у Космачі, що на Косівщині. Є легенди, що у ній освячували зброю опришки, а, може, й сам Довбуш, бо ж невипадково її називали «церква Довбуша». Саме там ікону й побачив режисер Сергій Параджанов, коли шукав реліквії для зйомок свого фільму «Тіні забутих предків», і забрав разом з іншими святинями на кіностудію імені Довженка, де і створив для стрічки нову конструкцію іконостаса. У ньому використав образи з космацької церкви з іконостаса 1773 року та зі старішого – 17201730-х рр. Таким чином «Спас на престолі» став невід’ємною частиною шедевра світового кінематографа – фільму «Тіні забутих предків». Проте після тріумфу та міжнародного визнання стрічки для ікон, які з’явилися на екранах, настав тривалий період забуття. Радянська репресивна систе-

ма арештувала Параджанова, а святині із кіностудії Довженка розійшлися різними музеями України. Частину з них, в тому числі і «Спас на престолі», у 70-х роках XX століття вдалося повернути до Івано-Франківська. А от побувати у космацькій церкві їм більше не судилося.

Є легенди, що у ній освячували зброю опришки, а, може, й сам Довбуш, бо ж невипадково її називали «церква Довбуша» «У 1983 році космацька церква згоріла повністю. Є версії, що повстанці, як і опришки, також освячували у ній зброю. Через це храм у радянські часи хтось постійно хотів спалити, – розповідає завідувач відділу реставрації Краєзнавчого музею, автор проєкту «Врятуймо скарби разом!» Валерій Твердохліб. – Тож Параджанов по суті врятував ці твори, якщо поглянути з позиції історії. Адже вони могли просто згоріти разом із церквою. Проте за промислом Бога вони з’явилися у нашому музеї. Частина ікон

| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ

нині зберігається в Києві, одна є в Національному музеї імені Андрея Шептицького, одна у Львівській картинній галереї. Можливо, є і в інших музеях, але це треба досліджувати». Дивовижна історія цієї святині стала широко відомою тільки наприкінці 2019 року, коли її готували до експозиції у межах проєкту «Врятуймо скарби разом!». Донедавна про те, що образ «знімався» у кінострічці, знали тільки одиниці.

«Ікона тривалий час зберігалася у запасниках, і мало хто розумів, що вона була у фільмі. Одним із перших цю історію дослідив нині покійний мистецтвознавець Віктор Мельник, – пригадує Валерій Твердохліб. – Коли ми розпочали реставрацію, твір був у жахливому стані: значні забруднення, колони заклеєні папером, – це стало справжньою катастрофою для золота і срібла, якими вони були прикрашені. Ми зробили консервацію пам’ятки, проте реставраційні процеси можуть продовжуватися».

Подарунок до ювілею

Відреставрована ікона стала дарунком для відвідувачів Краєзнавчого музею з нагоди 10-ліття МІСТО | 55

ПРОЄКТИ

| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ

проєкту «Врятуймо скарби разом!». У його межах за ці роки відновлено сотні творів українського сакрального мистецтва й створено унікальну експозицію. І символічно, що тепер вона пов’язана із безсмертним творінням Параджанова.

ту, до землі, на якій ми живемо. І Валерій Твердохліб протягом 10 років робить те саме, але робить це сучасно, в контексті нової музеології. Ви тут, в Івано-Франківську, маєте просто маленький Лувр. Ця експозиція виглядає як експозиція найкращих музеїв світу».

Донедавна про те, Нові відкриття ікону «Спас на престощо образ «знімався» лі»Готуючи до презентації, автори проєку кінострічці, знали ту зробили низку несподіваних історичних відкриттів. З’ясувалотільки одиниці ся, що декілька творів, які вже є «Параджанов практично творив перше концептуальне мистецтво в Україні. Якщо в 1963 році це був Джозеф Кошут на Заході, то в 1964-1965 роках Параджанов – відеоконцептуаліст в українському мистецтві, – каже мистецтвознавець Богдан Мисюга. – І те, що робить Валерій Твердохліб і його колеги – Юрій Бакай і Ярема Стецик, вони навколо давніх сакральних творів творять новий контекст і дискурс. Це те, що хотів зробити Параджанов. І, можливо, тільки сьогодні стикнулися проєкт «Врятуймо скарби разом!» і Параджанов, який багато що не міг сказати словами. Він починав фільм з того, що знімав фактуру, каміння, хвилі, ріки, тим самим звертаючись до пам’яті, до ґрун-

56 | МІСТО

в експозиції Краєзнавчого музею, також були у конструкції старовинного космацького іконостаса,

ще частина – зберігається у Музеї мистецтв Прикарпаття. Вперше після зйомок «Тіней забутих предків» їх вдалося зібрати на єдиній виставці. «Ікона «Таємна вечеря» зберігалася у фондах Краєзнавчого музею, а її обрамлення було у нашому, – розповідає головний зберігач фондів Музею мистецтв Прикарпаття Віктор Доскалюк.

– Ми підписали договір на рік експонування, тож люди зможуть насолоджуватися результатами праці реставраторів та музейників. Таким чином ми доносимо пам’ять про фільм і про творчість народних майстрів, яку треба оберігати і популяризувати».

МІСТО | 57

Замовте свою картку постійного клієнта

на 22% знижки за телефоном: (066) 784 64 04

ДОСТАВКА БЕЗКОШТОВНА ikra.if 58 | МІСТО

ikra.if

м. Івано-Франківськ, вул. Вагилевича, 8 тел.: (0342) 53 90 18; (066) 784 64 04 www.ikra.if.ua

Немає мінімальної суми замовлення

для піцерій • кафе • ресторанів

ОФІЦІЙНИЙ ПРЕДСТАВНИК В УКРАЇНІ

тел.: (067) 341 05 22; (050) 273 64 57 м. Івано-Франківськ, вул. Довга, 20б e-mail: europroftech@ukr.net ggmgastro.com europroftech.net МІСТО | 59

60 | МІСТО

МІСТО | 61

ПРОЄКТИ

| ДОБРІ СПРАВИ

Як коломийські бізнесмени рятують світ Наталя Мостова

Великі справи потребують свідомих людей. Більше року тому кілька десятків коломийських підприємців об’єдналися і помагають потребуючим, творячи проєкт «Свідомий бізнес». За цей час їхніми руками втілено аж 12 благодійних справ. Щоправда, цій масштабній добрій ініціативі передувала болюча історія смерті одного життєрадісного хлопця з Коломиї.

62 | МІСТО

ПРОЄКТИ

| ДОБРІ СПРАВИ

Чувак, у тебе рак

26 листопада народився коломийський хлопчина, який мав натхненне, але коротке життя, подарував світу безмір добра й милосердя. Юнак, чиє життя сім місяців рятували мало не всією країною. Торік йому могло б виповнитися 26. Андрія Коника давно немає серед нас, але його слід і досі зігріває світ. Саме з важкої недуги Андрія почалася історія нинішнього благодійного фонду «Konyk Нelp» – організації, що втілює добрі справи. Порівняно малі, проте повні великої любові і пам’яті про найважливіше. «Ми сумуємо і молимось за того, хто змінив кожного з нас і з’єднав одне з одним, – каже директор фонду і найліпший друг Андрія Назар Тодорів. – За того, хто дав поштовх рухатись вперед, показав вартість життя і досі нас надихає».

Все почалося кілька років тому. Андрій любив музику і фотографувати, від цього хлопця випромінювалось світло, і він завжди був у русі… Але одного дня юнак дізнався, що хворий на рак крові. Лікування потребувало кілька мільйонів гривень.

«Це була найважча розмова у моєму житті – сказати другові, що він смертельно хворий, – пригадує Назар Тодорів. – Його батьки не могли це зробити самотужки, тому попросили мене. Я довго стояв перед палатою і ніяк не наважувався увійти. Не міг уявити, як сказати 23-річному хлопцю, який завжди життєрадісний, подорожує автостопом по світу, мовляв, чувак, знаєш, у тебе рак…». Андрій сприйняв звістку про свою хворобу досить стійко: «Ну що ж, будемо боротися».

Назар хутко об’єднав усіх небайдужих у команду, яку назвали «Konyk Нelp». Вони почали активно шукати гроші на лікування для друга. Що тільки не вигадували: благодійні аукціони, літературні вечори, акції… Залучили навіть відомих людей: Святослава Вакарчука, Віталія Кличка, Олександра Усика. «Якщо у тебе є висока ціль, то можна знайти і зробити те, що досі здавалося неймовірним, – усміхається Назар. – Тоді цілий всесвіт помагає». Хлопець присвятив цій справі весь свій час, тимчасово перестав працювати. Він понад усе на світі хотів, аби Андрій жив. Пересадку кісткового мозку активісти «Konyk Нelp» дуже хотіли зробити в Австрії, однак

кілька тамтешніх клінік відмовили. А ось у медичному закладі при жіночому монастирі пройнялися історією коломиянина і вже були готові прийняти хлопця, причому безкоштовно. «Це було справжнє диво, – сумно всміхається Назар. – Ми вийшли з тієї лікарні і ще десь хвилин 20 не могли повірити в такі чудеса».

авто марки «Ferrari», а є машина жигулі», – нахабно говорив консул. – Розумієш різницю?».

Так лікування в Австрії накрилося. Тому орієнтувалися на Білорусь. Але одного дня в Андрія підскочила температура. Через день хлопчина помер.

«Коли примчав до обласної лікарні, то ще встиг застати його живого, – розповідає Назар. – Андрія сильно судомило. Я обурився, чому медперсонал нічого не робить. На що отримав приголомшливу відповідь, мовляв, є нештатне положення не брати онкохворих до реанімації. Аби не псувалася статистика закладу. Я знавіснів. Аж тоді Андрія перевели до реанімації. Але вже було надто пізно».

Що тільки не вигадували: благодійні аукціони, літературні вечори, акції… Залучили навіть відомих людей: Святослава Вакарчука, Віталія Бо так правильно Після похорону команда «Konyk Кличка, ОлексанНelp» вирішила продовжувати допомагати потребуючим – в дра Усика Перш ніж вирушити до Австрії, Андрієві треба було поновити візу. Ніхто навіть подумати не міг, що в консульстві можуть виникнути якісь проблеми, адже австрійська клініка дала офіційне запрошення. Через кілька годин після подачі документів до Назара зателефонували з монастиря, мовляв, щойно зв’язувалися люди з консульства і вимагали від закладу страхування на мільйон євро. Хлопцю було страшенно соромно за таку катавасію, він одразу ж погнав назад в австрійське консульство. Там його нещадно відчитали – як це Назар насмілився везти на лікування в Австрію хлопця з країни третього світу. «Є

пам’ять про Андрія Коника. «Його смерть поміняла мене, поміняла нас всіх, – каже Назар. – Я глибинно усвідомив, що завтра може не настати». У 2017 році активісти зареєстрували однойменну благодійну організацію – «Konyk Нelp». Так значно легше збирати кошти, знайти приміщення і вигравати гранти.

Першою вагомою справою стало долучення до мітингу в Києві на підтримку людей, які стоять у «черзі смерті». Йдеться про те, що навіть за бажання українець не може пожертвувати органи після своєї смерті. За законом, лише родичі небіжчика можуть погодитися на те, щоб той став донором, МІСТО | 63

ПРОЄКТИ

| ДОБРІ СПРАВИ

але в жалобі вони цього здебільшого не роблять. Хворий і потенційний донор «зустрічаються» рідко, бо реєстрів донорів органів нема. Україна відправляє пацієнтів на закордонне лікування, але воно не покриває потреб усіх охочих. Одна пересадка органа в Білорусі коштує щонайменше 60 тисяч доларів. Держава фінансує закордонну трансплантологію, а пацієнти помирають у чергах. Тоді в столиці активісти вимагали додаткового фінансування за цією програмою. Коли Назар з однодумцями тільки збиралися до Києва, один коломийський підприємець запитав: «Нащо ви туди їдете? Ви ж просто жменька студентів. Ви й так не здатні нічого змінити». – «Ми їдемо, бо відчуваємо, що так правильно. Бо віримо в свою справу».

Їхній намет стояв під Кабміном. Коломияни дали безліч інтерв’ю столичним журналістам, пояснювали трагізм ситуації, розповідали історію Андрія Коника… Навіть Уляна Супрун приходила до того намету. Порадила йти на бюджетну комісію і просити, аби там проголосували. «Ми одразу ж зібрали манатки і почимчикували, – усміхається Назар. – Я навіть виступив перед чиновниками. І вони таки проголосували. Лишалося тільки пройти всі бюрократичні тяганини. Але в будь-якому разі це була наша маленька перемога. І гроші потім уряд все ж виділив. Шкода, Андрій їх не дочекався. Пам’ятаю, я ще зустрівся з тим коломийським бізнесменом, який не розумів, нащо ми їхали до Києва, і сказав йому: «Бачиш, чуваче, коли збираються разом багато маленьких крапельок, утворюється сильна гроза і міняє погоду». Цей випадок остаточно надихнув волонтерів «Konyk Нelp» продовжувати робити добрі справи.

«Якщо маю можливість, то чому не помогти?»

Загалом за три роки волонтери впровадили більш ніж сотню благодійних проєктів. Окрім цього, є сталі проєкти, такі як Коломийська академія розвитку (КАР), в рамках якої двічі на тиждень проходять різні цікаві заняття з дітьми-сиротами, малозабезпеченими і тими, чиї батьки загинули в АТО.

Також для таких самих дітей уже другий рік поспіль відбувається проєкт «Різдвяне диво». Дітлахи відвідують курорт у Буковелі, розважаються там. Звісно, все це проходить з подарунками від святого Миколая, якому допомагають волонтери.

Україна відправляє пацієнтів на закордонне лікування, але воно не покриває потреб усіх охочих А рік тому започаткували ініціативу «Свідомий бізнес». Щомісяця охочі коломийські підприємці збираються та вносять певну суму в загальну скарбничку і разом займаються благодійністю. Хтось дає 500 грн, хтось тисячу – все залежить від проєкту і масштабів розвитку підприємця. Бізнесмени самі обирають, як і кому допомагати. Наразі у цьому проєкті об’єдналися три десятки підприємців. Вже здійснили аж 12 добрих справ: встановлення витяжної системи в сиротинці Святого Миколая, організація поїздки в дельфінарій для «сонячних» людей, передано близько 1000 підгузків для потребуючих, заміна вікон і ринв у будинку-інтернаті, передано 24 крісла і 6 столів для їдальні безпритульних при БФ «Карітас», допомога в організації БФ «Крокус» та купівля їм комп’ютера, оплачена хіміотерапія для онкохворого Володимира Мазуркевича, проведення консультації для хворих з діагнозом сколіоз, закупівля інвентарю для занять ЛФК, передано 13 столиків для лежачих хворих, встановлення фотозони для збору коштів та стіни побажань хворим, купівля слухового апарата для дитини з вадами слуху... «Якщо маю можливість, то чому не помогти тим, хто опинився в скруті? – каже учасниця «Свідомого бізнесу» Марія Глиняйлюк. – Раніше допомагала,

64 | МІСТО

ПРОЄКТИ

| ДОБРІ СПРАВИ

але благодійність була «розпорошена» і часом була невпевнена, що допомагаю дійсно за необхідністю, а не аферистам чи тим, які шукають легкої наживи. А завдяки хлопцям з «Konyk Нelp» я точно і конкретно знаю, кого підтримую і як саме».

Ти не за себе просиш

«Чи складно мені просити гроші в людей? – замислено каже Назар. – Пам’ятаю, коли ми ще збирали кошти для Андрія, то вийшли з друзями в центр Коломиї, в руках мали скриньки… А люду було багато, бо ж якраз святкували Спаса. Мені спершу було якось соромно, почувався ніби жебраю. А мій друг сказав мені тоді золоті слова: «Ти не за себе просиш, а за нього». І враз мені стало все одно – я просто хочу помогти людині жити». Тепер вони не ходять зі скриньками, волонтерів уже добре знають, люди самі пропонують свою допомогу. Та й сторінка у фейсбуці активно працює. Активісти «Konyk Нelp» ніколи не збирають кошти на рахунок організації, це принципова позиція, лише на картку когось із родичів людини, котра потребує допомоги.

У проєкті об’єдналися три десятки підприємців, які уже здійснили 12 добрих справ

МІСТО | 65

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

Іранський Армагеддон Богдан Скаврон

На території, де понад 5 тисяч років тому виникла перша цивілізація, розгорається збройний конфлікт, що може перерости в останню світову війну.

66 | МІСТО

СВІТ

Давня Месопотамія, яка була колискою людської цивілізації, перетворилася на поле великого бою. Тут зіштовхнулися інтереси Ірану, який взяв на себе роль лідера неарабомовної частини мусульман, так званих шиїтів, та Сполучених Штатів Америки, які очолює неврівноважений та непередбачуваний Дональд Трамп. На початку цього року давнє протистояння між Іраном та США, яке триває від часу проголошення Ісламської республіки у 1979 році, перейшло у свою найгострішу фазу. Ареною збройного конфлікту стала територія сусіднього Іраку, в якому після повалення режиму Саддама Хусейна досі перебувають підрозділи американської армії та триває боротьба за владу.

Убивство генерала Сулеймані в Ірані розцінили як оголошення війни. Із цього приводу з’явилася гнівна відозва іранської Ради експертів ... У ніч на 3 січня 2020 року ракетним ударом з американського безпілотника в аеропорту столиці Іраку Багдада було вбито головного тіньового кардинала військових операцій Ірану в близькосхідному регіоні, керівника Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) Касема Сулеймані.

Майже одразу Іран відповів на загибель військового лідера обстрілом із дюжини ракет по двох американських військових базах, розташованих на території Іраку. Разом з тим, ніби з переляку, іранські військові збили в небі над Тегераном український

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

пасажирський літак, зробивши першими жертвами цього збройного конфлікту громадян ще кількох країн світу.

Убивство генерала Сулеймані в Ірані розцінили як оголошення війни. Із цього приводу з’явилася гнівна відозва іранської Ради експертів, до якої входять ісламські вчені-богослови, які виконують нагляд за органами державної влади і навіть мають право усунути Верховного лідера країни. «Це боягузьке вбивство здійснене в ісламській землі Іраку найманцями, які окупували цю землю, і тому є явним порушенням законів ісламу. Згідно з ісламськими вченнями, присутність невірних та їхніх військових баз на ісламських землях заборонена і з ними потрібно боротися», – йдеться у тексті цієї відозви.

Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї пригрозив США страшною помстою за вбивство Сулеймані, якого одразу було возвеличено як мученика, та оголосив у країні триденний траур. Смерть одного з лідерів Ісламської революції 1979 року, якого вважали стовпом військової могутності Ірану, розбурхала в суспільстві нову хвилю ненависті до США, на велелюдних похоронах генерала Сулеймані знову залунали вигуки «Смерть Омріко (так звучить перською мовою «Америка». – Авт.)!»

Генерал-лейтенант Касем Сулеймані був надзвичайно впливовою особою не тільки в Ірані, але й на цілому Близькому Сході. Він організовував військову підтримку шиїтських угруповань ХАМАС і «Хезболла» в Палестині та Лівані, допоміг уряду Башара Асада в Сирії разом із російськими військовими переломити хід громадянської війни та відбити стратегічні міста та території у повстанців. Крім того, Сулеймані відігравав важливу роль у формуванні політичної ситуації в Іраку, підтримую

МІСТО | 67

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

чи шиїтську організацію «Катаіб Хезболла», яка належить до Сил народного ополчення проти радикальної сунітської «Ісламської держави Іраку та Ліванту» (ІДІЛ) та водночас бореться проти американської присутності в Іраку. Коли американці завдали точкового ракетного удару в аеропорту Багдада, разом із іранським військовим лідером було ліквідовано польових командирів шиїтського ополчення Іраку Абу Махді аль-Мухандиса та Мухаммеда аль-Джабірі. Загалом тоді загинуло 12 осіб.

У США пояснили ліквідацію Касема Сулеймані тим, що саме він організував антиамериканські протести, які спалахнули в Іраку в останні дні 2019 року. Тоді під вигуки «смерть Америці» розлючений натовп взяв штурмом браму американського посольства в Багдаді і дощенту спалив будівлю прийому відвідувачів. В Ірані причиною атаки на посольство США називають американські авіаудари по опорних пунктах шиїтської організації «Катаіб Хезболла» в Сирії та Іраку, які пробудили ненависть місцевих жителів. Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї навіть репостнув твіт Трампа, зауваживши: «Якби ви були логічними, – а ви ними не є, – ви би побачили, що через ваші злочини у Іраку та Афганістані багато націй ненавидить вас».

Американці пояснювали торішні авіаудари по підрозділах «Катаіб Хезболли» тим, що ця організація була причетною до терактів на американських базах в Іраку, під час яких загинув один солдат США та ще 4 були серйозно травмовані. Ніколи раніше обстріли не закінчувалися загибеллю американських військових. Тому ударом у відповідь було знищено 68 | МІСТО

щонайменше 25 бойовиків «Катаіб Хезболли».

Ще у січні 2019 року Держсекретар США Майк Помпео проголосив, що американську політику на Близькому Сході буде зосереджено виключно на знищенні двох видів зла — «радикального ісламу» (мається на увазі насамперед ІДІЛ. – Авт.) та «іранської хвилі регіонального руйнування і глобальних кампаній терору». А вже через пів року Пентагон відправив на Близький Схід тисячу нових військовослужбовців. Керівник американського оборонного відомства Патрік Шенахен заявив, що це робиться у відповідь на ворожі дії іранських сил, зокрема на напад на танкери в Оманській затоці.

Взаємні звинувачення в агресивних діях, якими обмінюються Іран та США, тривають від початку існування Ісламської республіки, в яку перетворилася колишня перська монархія після революції 1979 року. Не випадково одним із головних епізодів тих подій був напад на американське посольство у Тегерані та захоплення заручників. Лідер Ісламської революції імам Хомейні ще кілька десятиліть тому заявляв, що «США не заслуговують на довіру і є «великим сатаною».

Незважаючи на те, що Іран вже десятки років перебуває під санкціями, люди тут живуть доволі непогано. Щоправда, самі іранці часто скаржаться на те, як їм важко Деяке потепління в міждержавних стосунках спостерігалося у період президентства в США Барака Обами. Тоді було знято обмеження на продаж іранської нафти, економіка країни почала підніматися. Але після того, як Дональд Трамп оголосив про вихід з ядерної угоди з Іраном і відновив санкції, ситуація знову дестабілізувалася. Відтоді Іран став більш агресивним: почалися атаки на землі, на воді і у повітрі. Почастішали напади на танкери у Перській та

Оманській затоках, на нафтову інфраструктуру американського союзника Саудівської Аравії, посилилася підтримка хуситських повстанців у Ємені. Водночас в Ірані знову розгорнули ядерну програму: створюють потужні центрифуги, видобувають та зберігають більше урану, ніж дозволено, збагачують його у підземному реакторі, який мав стати цивільною лабораторією, погрожують розробками балістичних ракет. Все це Тегеран робить у відповідь на політику «максимального тиску» з боку Білого дому, яка погіршує життя простих іранців, залишаючи їх без ліків, їжі, американської валюти на фоні економіки Ірану у стані вільного падіння (скорочення на 9,5% за 2019 рік).

«Незважаючи на те, що Іран вже десятки років перебуває під санкціями, люди тут живуть доволі непогано. Щоправда, самі іранці часто скаржаться на те, як їм важко. Але їхній середній клас значно заможніший, ніж в Україні. На мою думку, іранці порівнюють себе з багатими арабськими країнами, тож на їхньому тлі іранське життя не виглядає аж таким розкішним», – розповідала «МІСТУ» мандрівниця та блогерка Ольга Іващук, яка восени минулого року побувала в Ісламській республіці як туристка. За словами співрозмовниці «МІСТА», мінімальна зарплата в Ірані вища за українську. Водночас ціни на товари і послуги – значно нижчі (на продукти, комунальні послуги, бензин, проїзд у транспорті).

«Наприклад, проїзд у тегеранському метро коштував десь 3,5 грн на наші гроші. Проїзд дорожчим автобусом VIP-класу на відстань 300-400 км обійшовся у $45. Коли ми там були, на $1 можна було купити 11 літрів бензину (потім ціни дещо зросли, через що і почалися протести). Складається враження, що в Ірані кожен має машину. Жінок теж часто можна побачити за кермом», – розповідала мандрівниця. У масових протестах, які розпочалися в Ірані через рішення уряду ввести обмеження на продаж пального та підняти на нього ціну, іранська влада теж вбачала «руку Америки». Сотні тисяч іранців, які повиходили на вулиці та площі своїх міст, протестували не тільки проти економічної політики чинної влади, але й вимагали перетворити устрій в країні на більш вільний та демократичний.

СВІТ

«Якби тут раптом змінилася влада на світську і демократичну, вже через рік Іран би не відрізнявся від, наприклад, Туреччини», – вважає Ольга Іващук.

Однак влада втопила протести в крові. Щойно розпочалися заворушення, іранський режим «відрубав» інтернет усій країні на понад 70 годин і «спустив з ланцюга» силовиків, які не цурались навіть застосування вогнепальної зброї. У підсумку – від сотні до двохсот загиблих протестувальників, понад тисячу заарештованих. Після ракетного удару, яким за наказом Дональда Трампа було вбито фактично національного героя Ірану, будь-які спроби змінити життя в країні можуть бути розцінені як зрадницькі. Вбивство Сулеймані може зіграти на руку консервативним колам країни та змусити людей на деякий час забути про своє незадоволення соціально-економічним рівнем життя, спрямувавши агресію на зовнішнього ворога.

«До США й Ізраїлю іранці, з якими ми спілкувалися, висловлювали нейтральне ставлення, говорили: це влада робить нам такий імідж у світі, а ми не такі радикальні. На стінах колишнього посольства США в Тегерані митці малюють антиамериканські графіті, які схвалює офіційна влада. Навпроти – військова будівля з англійськими написами про те, що Штати – країна зла. Водночас удома деякі іранці по супутнику дивляться CNN, а в ресторанах п’ють «ворожу» кока-колу», – розповідала мандрівниця.

«проведення точної операції, під час якої американська база в Іраку була атакована без можливості оборонятися». Він також пообіцяв, що «з цього моменту Трамп точно не буде в безпеці в регіоні», у тому числі з огляду на «діяльність деяких груп».

Участь російських найманців чи інструкторів у цьому конфлікті поки не спостерігається, але спільний досвід ведення війни на території Сирії у росіян уже є До можливих ударів з боку проіранських угруповань приготувалися у Саудівській Аравії, яка не вперше розплачується за кроки свого союзника США. Торік Тегеран завдав кількох ударів по нафтових танкерах королівства, після чого безпілотники ударили по нафтових об'єктах Саудівської Аравії, вивівши з ладу приблизно половину нафтовидобувних потужностей країни.

Через повідомлення про вбивство Сулеймані уряд Ізраїлю скликав екстрену нараду з головами спецслужб і армії. Збройні сили

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

перевели в стан повної бойової готовності. На невизначений термін закрили ізраїльський гірськолижний курорт на горі Хермон, який вже не раз намагалися обстрілювати з боку Сирії. Закриті для туристів і Голанські висоти.

Оскільки разом із Сулеймані вбили впливового голову шиїтського угруповання Іраку Абу Махді Мухандіса, це суттєво ускладнило ситуацію в країні, яка найбільше постраждала від цього конфлікту. Уже через кілька годин після повідомлень про авіаудар лідери кількох іракських воєнізованих угруповань поклялися помститися Сполученим Штатам. Це збільшує ризик нападів на американські військові бази в Іраку, де зараз розквартировано близько 5 тисяч американських військових.

Росія залишається близьким союзником Ірану і буде надавати політичну та, можливо, матеріальну допомогу. Участь російських найманців чи інструкторів у цьому конфлікті поки не спостерігається, але спільний досвід ведення війни на території Сирії у росіян уже є. На щастя, Путін зараз більше зайнятий переформатуванням влади всередині країни і в роздмухуванні «гарячої точки» на Близькому Сході, яка може викликати останню битву цивілізацій, справжній біблійний Армагеддон, наразі не зацікавлений. Але це – до пори до часу.

Зрештою, придушення протестів та навіть посилення авториратизму в Ірані – це далеко не найгірший сценарій. Якби хвилям народного обурення вдалося знести режим аятол, який в певних колах мусульманського світу вважають занадто м’яким та ліберальним, до влади в Ірані можуть прийти значно радикальніші сили, які після загибелі Сулеймані будуть апелювати до загрози із Заходу. Будь-які серйозні проблеми в Ірані стануть проблемами для всього Близькосхідного регіону. Внаслідок активної зовнішньої політики Тегеран «зав'язав» на себе дуже багато регіональних процесів та проблем, відіграючи хоч консервативну та реакційну, але водночас стабілізуючу функцію. Без неї на весь регіон чекає ціла хвиля проблем та конфліктів. Речник іранського уряду Алі Рабії наразі подякував Корпусу вартових Ісламської революції за

МІСТО | 69

СВІТ

| НАШІ НА ЗАРОБІТКАХ

Вижити всупереч: як … франківець ґарував у Лондоні Наталя Мостова

«Наші люди кажуть, що дуже важко працюють в Україні. Не вірю!» Аби потрапити на роботу до Лондона, франківець Роман Джердж пройшов пекельну смугу перешкод: «кидалово» на тисячі доларів, ганебні афери і приниження. Чоловік 15 років працював на будівництві, здолавши складний шлях від звичайного роботяги без документів до поважного виконроба хмарочоса в центрі британської столиці. Натерпівся і надивився всякого, але сталева витримка не дала впасти. Якби не кохання, то, може, і не повернувся б до Франківська. Але й тут не пропав – відкрив свою справу і тепер працює лише по-англійськи.

70 | МІСТО

СВІТ

Хлопче, тобі уже 20

У середині 90-х Роман був перспективним юнаком – талановитий футболіст уже бачив свою блискавичну кар’єру в спорті. Мрії дали тріщину, коли він більше не зміг продовжувати навчання в університеті, – хлопцю катастрофічно бракувало грошей на життя.

Роман із багатодітної сім’ї, яка не вирізнялася достатком, тож сподіватися міг лише на себе. Юнак брався за будь-які підробітки, переважно на будівництвах, ремонтах. «Було дуже боляче, бо не міг займатися тим, що до душі, – розповідає Роман, – Вдома пилючилася купа грамот і відзнак зі спорту, але толку з того було мало. Я мав за щось їсти, вдягатися, десь жити…».

Одночасно з цим хлопець ще більше тренувався, і незабаром його запросили на оглядини у львівський футбольний клуб. Він пройшов проби, але через місяць сильно травмував коліно. У спорті поки довелося зробити паузу. І далі думати, як заробити на життя. Романові брати на той час працювали не один рік у Лондоні, кликали до себе: «Хлопче, тобі уже 20 років, а під ногами й досі нема ніякого фундаменту! Далі з’явиться сім’я… Зможеш її прогодувати?» «Я так не хотів лишати спорт, – усміхається Роман.

– Все життя в кросівках… Ніяк не міг уявити, що ґарую на будівництві». А довелося.

Злізай – приїхали

Потрапити працювати у Лондон тоді було геть непросто. Наприклад, Романів брат діставався туди, схований у фурі. Самому Романові теж довелося нелегко. Брати витратили дві тисячі доларів на його візу і решту документів. Бронь готелів потягнула ще три тисячі доларів. Тоді долар був по 2,10 грн, двокімнатну квартиру в центрі Франківська можна було купити за 10-12 тисяч доларів. На світанку в бориспільському аеропорту Романа очікувала посадка на літак. Пройшов два контролі,

| НАШІ НА ЗАРОБІТКАХ

під час третього викликали службу охорони. «Куди ви летите?» – запитали хлопця. «Ви що, не бачите? На Мальту. На курорт». План був такий, що під час пересадки в лондонському аеропорту Романа мали зустріти брати і забрати його звідтіля. «Ти? На Мальту відпочивати? – підсміюючись, перепитав працівник служби охорони. – У 20 років?!» – «А чом би й ні? Мій тато – відомий стоматолог, має гроші…» – «Юначе, можеш оповідати що завгодно, але я точно знаю, що ні на яку Мальту ти не летиш… Ти летиш у Лондон на заробітки». Гостра дискусія тривала ще хвилин десять, Роман усе більше агресував, адже на кону – купа позичених грошей, зусиль і, зрештою, його майбутнє. Коли хлопець уздрів у небі хвіст свого літака, мало не вибухнув від гніву. Злізай – приїхали. «Забери бабки, ми тобі знайдемо новий канал, – кричав у слухавку брат. – Просто забери назад свої бабки!» Але люди, які робили Романові візу і документи, зникли і не відповідали на його дзвінки.

Мрії дали тріщину, коли він більше не зміг продовжувати навчання в університеті, – хлопцю катастрофічно бракувало грошей на життя Шокований хлопець голий-босий вернувся додому, ледве вистачило на квиток. Їхав з однієї думкою: «От лайно, я попав на такі страшні гроші…» У містечку, де Роман тоді жив, можна було за ці кошти придбати дві квартири. Але упертий хлопець і не думав опускати рук, адже, ґаруючи в Україні, просто не реально було віддати такий велетенський борг. А в Польщі, певно, все життя мусив би батрачити. Тому він зважився спробувати вдруге. «А в мене хіба був вибір? – всміхається франківець. – Брати телефонували чи

МІСТО | 71

СВІТ

| НАШІ НА ЗАРОБІТКАХ

не кожен день і верещали, аби забрав у тих аферистів гроші. Але там уже давно слід зник. У ті часи було стільки «розводняків» з працевлаштування за кордоном. Та я мусив ризикувати, бо не було куди дітися».

Брати знайшли новий канал, але вже у Львові, Роман сам мав домовлятися, і його одразу попередили – там люди сковзкі і небезпечні. Хлопець не розгубився і попер у саме лігво.

«Борщ будеш?» – грізно запитала сувора жіночка з бігуді на голові. Відмовитися від її борщу було лячно, тому Роман кивнув головою. Він сидів у якійсь львівській квартирі з пошарпаними радянськими меблями і чекав на таємничого Васю, котрий мав усе «порішати». Василь виявився чолов’ягою з бородою і допотопною валізкою. Фраза «Я від Толіка, мента колишнього» одразу повела розмову в потрібне русло. «Прийдеш через місяць», – випалив Вася. «Ви що, жартуєте? – обурився хлопець. – Хочете – убийте мене просто тут і зараз, але я звідси ні ногою, поки не отримаю документів». – «А ти звідки взявся такий борзий?» – «А мені вже нічого втрачати. Гірше вже й так не буде…» – «Бачу, що ти нормальний малий… Тобі сьогодні пощастило!.. Ось твої нові документи!» «Я виріс на вулиці, а не біля маминої спідниці, – каже Роман. – Тому в тій ситуації зміг опанувати себе і не виказати страху». Тієї ж ночі франківець полетів до Лондона.

Сам-самісінький на чужині

«Агов, рідненькі! Ось де я! Скільки вже можна вас шукати?!»

– гукав щасливий Роман, коли нарешті побачив своїх братів у лондонському аеропорту. «Стули пельку, телепню! – прошипіли вони. – Тут не можна кричати». – «Пацани, ви чого такі якісь перестрашені?..» – «Ти не в Україні… Поводься розважливіше». «Я був вражений, коли опинився в їхньому аеропорту, – сміється Роман. – Очі розбігалися: один чорношкірий, другий з вузькими очима, третя в паранджі… Люду – море. Я такого ще ніколи в житті не бачив».

Під час контролю франківець лопотав байку про те, що він бізнесмен і приїхав на 11 днів у справах на виставку кондиціонерів. Вдалося. Роман навіть не одразу зрозумів, що йому повірили і впустили до країни. «А що, то вже все на цьому? – ніяк не міг оговтатися хлопець. – Чи ще щось має бути?» Роман із братами мешкали у великій дворівневій квартирі разом з іншими заробітчанамиукраїнцями. «Я тоді першого ж дня спробував чай із молоком, – каже він. – Коли мені запропонували, подумав, що це жарт. А виявилося смачно. Досі люблю».

Загалом в оселі було12 людей, по четверо в кімнаті. Романа одразу попередили: якщо ловлять поліціанти, то він забуває, де мешкає, – аби не накрили хату, повну нелегалів.

Франківець опинився у надзвичайно скрутному становищі: на голові колосальний борг, нема ні документів, ні знання англійської навіть на примітивному рівні. «Я не міг здатися, – каже Роман. – Моя путівка в Англію загалом обійшлася мені в позичених 12 тисяч доларів! Мусив вижити і протриматися всупереч усьому світові».

Отримання документів запхало чоловіка у ще більші борги. Ніхто особливо не спішив допомагати, а тим паче українці українцям. Ба більше, на той час у Лондоні працювало трохи більш як пів сотні Романових земляків, купа сусідів і друзів дитинства – майже ніхто і пальчиком не поворухнув, аби підказати бодай порадою. Всі мали хороші роботи, але дуже прибіднялися, що нічим не можуть помогти.

Українська бригада ґарувала як проклята, і то цілодобово. Мешкали у вагончиках біля будмайданчика. Ну як мешкали – просто спали, милися і їли. Решта часу – пріли на будові А коли Лондон вже просто кишів іммігрантами, то англійці запровадили закон: якщо впіймають нелегала-працівника, власника штрафують на кругленьку суму, ще й можуть запроторити за ґрати. Стало ще важче влаштуватися на роботу. Англійці злилися, бо заробітна плата падала. Людей у столиці і справді було незліченно. На невеликий шмат землі припадало близько 80 млн жителів, які все прибували і прибували. Українську і російську мови було чутно повсюди. «У Лондоні немає стільки англійців, як є нашого брата», – усміхається Роман.

Незабаром депортували одного з Романових братів, а другий одразу поїхав додому, бо надумав женитися. Роман лишився сам-самісінький на чужині.

Спершу влаштувався розвантажувати фури з гуманітарним одягом. Величезну вантажівку Роман самотужки опрацьовував всього за три години. Оплата залежала від 72 | МІСТО

СВІТ

кількості зробленого, тому крутився, як дзиґа. І все одно заробіток був мізерний – більш як 180 фунтів за тиждень франківець не заробляв, хоча його земляки отримували по 1000-1500 фунтів. Всі вони ґелґотали те саме: «Брате, ти розумієш, немає зараз роботи…»

Франківець допетрав, що без знання англійської нічого доброго йому не світить, тож почав вчити мову просто під час роботи. Щодня – по п’ять нових слів. Завдяки його чудовій зоровій пам’яті нові знання схоплював на льоту. Потім підвернулася робота на будівництві, за яку, до речі, треба було заплатити немало і наперед. Гроші брали не англійці, а українські так звані посередники. Спочатку було важко через мовний бар’єр. Виконроб казав принести молоток, а Роман приходив із відром. Хлопця нещадно лаяли, бо ситуація повторювалася регулярно. Так франківець вивчив англійську. «Головне – зробити мудре лице», – сміється він. Шеф був задоволений. Адже англійцям за таку роботу довелося б платити вдвічі більше. А українська бригада ґарувала як проклята, і то цілодобово. Мешкали у вагончиках біля будмайданчика. Ну як мешкали – просто спали, милися і їли. Решта часу – пріли на будові. Як наголошує Роман, саме в таких умовах найкраще відкладати гроші – їх нема коли і де тратити.

У підземеллі їхня бригада зводила станцію метро. Світу божого не бачили. Після першої зміни Роман так почувався, ніби всю ніч безпробудно пиячив, а покручені пальці ледве розгиналися. Зміна тривала 12 годин. Їсти чи курити треба було на ходу. Вентиляції нема. З тунелю хлопці виходили чорними. І так пів року.

«Наші люди кажуть, що важко працюють в Україні, – говорить Роман. – Не вірю. Пам’ятаю, недавно один знайомий поїхав на заробітки у Францію. Через місяць вернувся, скиглячи, що нема роботи. Питаю його: «А ти французькою говориш?» Мовчить. «А документи на роботу маєш?» Знову мовчить. «А що ти вмієш робити?» Мовчить».

Головне – повага

Франківець ще кілька років поневірявся по різних роботах. Свій борг він відробляв три з половиною роки.

Найважче було адаптуватися до ментальної самотності. Телевізор із українським телебаченням зміг підключити аж через два роки. Найдужче пекла ностальгія за домом на святкові вихідні – Різдво і Великдень. А ти сам у чотирьох стінах нидієш за тисячі кілометрів від рідної хати.

До речі, інтегруватися в місцевий соціум хотіли далеко не всі заробітчани. У Романа був такий знайомий, який 10 років пропрацював в Англії, але сам не міг купити телефон у магазині, бо жодного англійського слова не знав. Казав: «А чого я маю вчити їхню мову? Нехай мою вчать». Коли ж його «зловила» підшлункова, то слізно просив Романа поїхати з ним у лікарню, бо ж з медиками треба якось порозумітися.

«Безліч українців купа років живуть у Лондоні, але за цей час бачили тільки автобусну станцію і місце своєї праці, – розповідає чоловік. – Їм більше нічого не цікаво. Робота, хата і увечері сто грамів. Я так не міг. Займався спортом, грав у футбол з англійцями, вправлялися у кросфіті, привіз додому аж 16 медалей».

| НАШІ НА ЗАРОБІТКАХ

Після кількох років ґарування чорноробочим Романові це остогидло. З 7-ї ранку до 6-ї вечора – на будівництві. Потім брався за підробітки – до ночі прибирав офіси. Сім років без вихідних! Чоловік пішов на курси підвищення кваліфікації, аби потім мати можливість працювати виконробом. Швидко знайшлася гарна робота. Роман більше не робив фізично, але керував людьми на будівництві, налагоджував комунікації з партнерами. Та й зарплата – гідна, виросла втричі. І головне – повага.

«Я не здаюсь»

Роман Джердж 15 років пропрацював за кордоном на будівництві. Якби не кохання, то, може, і не повернувся би до Франківська.

Вдома продовжив заробляти у будівельній сфері. Спершу йому запропонували бути виконробом, але те, як там дотримуються техніки безпеки, не сподобалося Роману, тому відмовився. «Будівельники як не з бодуна, то в босоніжки взуті… А за всю роботу відповідальність мав нести я. Я не звик так недбало працювати», – каже він. Потім були роботи, пов’язані з озелененням. Але щось було не так, Роман не почувався на своєму місці. Та й зарплата не дуже влаштовувала.

Чоловік привіз з-за кордону невеличкий капітал, тому почав міркувати, аби десь вкласти гроші. Але куди? Перебирав мільйон варіантів, ночами прораховував Чоловік привіз з-за кордону невеличкий капітал, тому почав міркувати, аби десь вкласти гроші. Але куди? Перебирав мільйон варіантів, ночами прораховував. І все було не те. Аж раптом побачив якийсь коментар у соцмережі: «Чи хтось знає, де у Франківську можна випити каву вночі?» Люди писали, що, на жаль, нема де. Романа ніби струмом обпекло – це було те, що треба. Чоловік уже чітко знав, що повинен робити і що його точно чекає успіх, Роман просто відчував це. «Я подумав: таж я керував великою будовою в центрі Лондона, то що, не зможу каву продавати у Франківську?» – усміхається він. Зміг. І досить успішно. Нині Роман – власник двох цілодобових кав’ярень у центрі міста – і дуже з того щасливий. Клієнтів вистачає, і справа йому цікава. Але все одно щодня переживає, як буде далі. «Та я не здаюсь. Хай як би було – йду вперед, – усміхається Роман. – Не спробую – не буду знати. Колись мій викладач казав: аби збудувати будинок, треба почати хоча б забивати цвяхи».

Тепер чоловік із усмішкою згадує, як більшість знайомих відмовляла його від затії почати цей бізнес. Що тільки не казали: не вдасться, п’янчуги бушуватимуть ночами, навколо купа кав’ярень – пролетиш… «Якщо я вже впрігся в цю роботу, то йду до останнього», – відповідав Роман, слухаючи своє серце. Тепер він працює так, як звик в Англії – майже без вихідних: «Я не можу сказати, що англійці нічого не святкують, але в них нема такого, що нині відзначають день Петра, завтра – Василя і т.д. В англійців на першому місці – робота».

МІСТО | 73

ЗДОРОВ’Я

| ДОНОРСТВО

Реформа трансплантації: якщо хворий доживе … Наталя Джулай

Сьогодні в Україні діє презумпція незгоди. Це означає, що всі українці не згодні бути донорами після смерті. І хоча закон про трансплантацію у нашій країні чинний вже 20 років, ця тема досі є проблемною. Ні за які гроші купити нирку в чужої людини й пересадити її в українській лікарні не вийде, принаймні законним шляхом. Натомість у світі трупна трансплантація є поширеною і не обов’язково донором має бути хтось із рідних. Саме тому більшість їде оперуватися за кордон. Поки що закон просто блокує можливість трансплантацій в українських лікарнях. Електронна система донорів та реципієнтів мала запрацювати з січня, спростивши й оптимізувавши роботу у цій сфері. Але не судилося...

74 | МІСТО

ЗДОРОВ’Я

| ДОНОРСТВО

І живим, і мертвим

ківської міської ради. – Найважливіше – мати лабораторію, за допомогою якої можна визначити гістосумісність тканин донора і реципієнта, щоб пересаджений орган прижився і пацієнт не загинув. В Івано-Франківській центральній міській клінічній лікарні та Міській клінічній лікарні №1 є можливість діагностувати смерть мозку. Є навчені фахівці. Тобто міські лікарні вже готуються до трансплантації».

Аби діагностувати смерть головного мозку, необхідне відповідне медико-технічне забезпечення та дотримання певних процедур. Людину рятують до останнього, проводять усі можливі реанімаційні заходи, і лише після цього консиліум лікарів встановлює власне факт смерті. Далі оформлюють відповідний акт, де враховують клінічні діагностичні критерії, і розпочинається підготовка до трансплантації. Потенційний донор при цьому має перебувати на штучній вентиляції легенів і продовжувати дихати, що дозволить зберегти необхідний орган для трансплантації.

На 1 січня 2020 року на діалізі в області перебуває 426 людей, з них 70% потребують пересадки нирки

Ще 1999 року Верховна Рада затвердила Закон «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині». Він забороняв проводити трупну трансплантацію (пересадку органа від трупа живому реципієнту), якщо за життя людина не зголосилась стати донором. Тоді згоди питали у родичів померлого. На прийняття рішення є всього кілька годин, поки органи залишаються «живими» після смерті.

Але не кожен зможе стати донором. Це мають бути повнолітні дієздатні люди, здорові фізично і психічно. За бажанням у паспорті або у посвідченні водія можуть ставити відмітку про те, що людина є потенційним донором. Інформація про це зберігатиметься у системі впродовж 50 років. Людина може змінити своє рішення у будь-який момент. Щоб стати донором, українці мають подати відповідну заяву своєму сімейному лікарю, трансплант-координатору або лікарю медзакладу, який здійснюватиме трансплантацію. Згодом також буде можливість стати донором онлайн.

Фактично трансплантацію органів зараз можуть робити у Києві, Львові, Харкові, Дніпрі та Запоріжжі. Зміни до закону, прийняті у 2019 році, розширюють до 12 кількість таких медичних закладів. До списку додають Одесу, Ковель Волинської області та Черкаси. Івано-Франківськ теж готовий до трансплантацій. «Для проведення трансплантації органів не основне навчити хірургів, – зазначає Марія Бойко, начальник Управління охорони здоров’я Івано-Фран-

На 1 січня 2020 року на діалізі в області перебуває 426 людей, з них 70% потребують пересадки нирки. Багато прикарпатців очікують на пересадку серця, а трансплантація кісткового мозку потрібна переважно дітям. Один пацієнт потребує пересадки легень. Всього 65 мешканців Івано-Франківщини перенесли трансплантацію органів за останні роки – а це 53 пересаджені нирки, 2 пересадки кісткового мозку, 3 – серця та 7 – печінки. Причому лише у 2019 році таких операцій було 10.

«Більшість трансплантацій проводять за кордоном, – каже Богдан Вівчаренко, обласний позаштатний експерт з трансплантології Департаменту охорони здоров’я ІФ ОДА. – Переважно це Мінськ та Брест у Білорусі. Одного пацієнта оперували в Іспанії, ще чотирьох – в українських клініках (Київ та Львів)».

Ідеальна пара

У травні 2018 року парламент ухвалив закон стосовно трансплантації, який залишав чинною презумпцію незгоди, але запровадив можливість пересадки органів від неродинного донора. Вже тоді передбачалося створення електронних реєстрів. А у січні 2019 року почав діяти ще й закон про застосу МІСТО | 75

ЗДОРОВ’Я

| ДОНОРСТВО ник Управління охорони здоров’я Івано-Франківської міськради. – Ви багатьох людей знаєте, які б дали згоду віддати свої органи на донорство? Нирка, печінка, серце, легені, шкіра, рогівка ока… Я б погодилась, наприклад, мої діти також. Але для більшості це важка тема, дражлива». Координатор виявляє в реанімаційному відділенні потенційного донора, вносить дані померлого в інформаційну систему, якщо той дав згоду за життя, або ж спілкується з його родичами. Потім організовує сам процес трансплантації.

вання трансплантації анатомічних матеріалів людині. Розширили перелік осіб, які можуть стати донорами для родинної трансплантації: тепер це можуть бути двоюрідні брати і сестри, дядьки, тітки та племінники; а донорами кісткового мозку – брати і сестри від спільних батьків. Але, незважаючи на прийняті рішення, справа не зрушилась з місця. У листопаді заступник міністра охорони здоров’я Михайло Загрійчук, який відповідав за розвиток трансплантації в Україні, написав заяву на звільнення. У медичній спільноті вважають, що його змусили це зробити, бо він популяризував трансплантації саме в українських клініках. І вже за місяць після його звільнення Верховна Рада проголосувала перенести запуск системи трансплантації на 2021 рік.

«Основною перепоною на шляху збільшення кількості трансплантацій є відсутність донорів, що пов’язано з практично відсутністю практики констатації смерті головного мозку у відділеннях інтенсивної терапії. Коли фактично є смерть мозку, але не відбувається її діагностування», – підкреслили в Міністерстві охорони здоров’я. Відтермінування мотивували тим, що ще необхідно налагодити роботу Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ), що поки бракує медичного обладнання. І все ж 1 квітня система почне роботу в тестовому режимі.

76 | МІСТО

Пілотний проєкт включатиме ще й інформаційну систему трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин. Такі операції необхідні для лікування гематологічних та онкологічних захворювань, а також деяких генетичних і аутоімунних порушень.

Вартість пересадки серця за кордоном зараз – від 120 000 євро, що у 6 разів дорожче за аналогічну операцію в Україні Інформацію про усіх потенційних донорів зберігатимуть у захищених реєстрах. Такі системи є у багатьох країнах світу, і вони допомагають швидше знайти ідеального донора для пацієнта, який очікує на пересадку органа. Базами даних буде опікуватись державний орган «Центр трансплантології». Також буде система трансплантаційних округів.

Крім того, вводиться поняття трансплант-координатора – це лікар, який займається організацією проведення трансплантації. «Трансплант-координатор має знайти людину, яка погодиться віддати свій орган, і здійснити таку операцію. А в нинішньому суспільстві це насправді складно, – вважає Марія Бойко, началь-

Лікарі з різних областей вже пройшли відповідні курси на базі практик США та ЄС. Так, упродовж минулого року медики Івано-Франківщини навчалися на трансплант-координаторів у Запорізькій медичній академії післядипломної освіти МОЗ України. Це працівники центральної міської лікарні, першої міської, обласної та лікарень Калуша і Коломиї.

Мільйони у повітрі

На пілотний проєкт із запуску трансплантації в Україні лише у 2019 році було виділено 112 млн грн. Україна мала отримати у січні 2020-го захищену систему з 9 реєстрів, на яку вже витратили 26 мільйонів гривень. Але ці кошти зависли на рахунках Міністерства охорони здоров’я, адже запуск відклали.

18 грудня Кабінет Міністрів України продовжив на 2020 рік пілотний проєкт із трансплантації, що дозволить укласти договори з усіма ліцензованими надавачами медичної послуги.

«Можливість виконувати трансплантації повинна бути в усіх закладів, які хочуть і можуть це робити, – каже заступник міністра охорони здоров’я Дмитро Коваль. – Оплата за послуги з трансплантації повинна відбуватись незалежно від регіональної приналежності за однаковими для всіх тарифами. Для того, щоб отримати оплату послуг з трансплантації, закладам не потрібно оббивати пороги міністерства чи бути членами різноманітних робочих груп, необхідно просто відповідати критеріям».

Також Кабмін затвердив тарифи на послуги. Вартість алотрансплантації нирки від живого донора або донора-трупа – 323 798 грн. Ціна трансплантації серця, яку проводитимуть в українських

ЗДОРОВ’Я

| ДОНОРСТВО

лікарнях, зафіксована на рівні 535 280 грн. Пересадка печінки або частини печінки – 855 039 грн. А саме вилучення органів у донора-трупа коштуватиме 74 086 грн.

Для порівняння: вартість пересадки серця за кордоном зараз – від 120 000 євро, що у 6 разів дорожче за аналогічну операцію в Україні. Незважаючи на те, що в Україні є достатньо кваліфікованих кадрів, які можуть виконувати всі види трансплантацій, а лікарні заявляють про готовність, держава щорічно оплачує лікування українців у закордонних клініках.

У більшості розвинених країн донорство роблять модним – і саме це дозволяє рятувати більше життів. Такої інформаційної кампанії бракує Україні Програма «Лікування громадян за кордоном» існує з 2010 року. Відтоді МОЗ оплатило трансплантації для понад 1000 пацієнтів. Щороку кількість українців, які їдуть лікуватися за цією програмою, зростала, як і бюджет програми.

За цією програмою у 2019 році 320 людей отримали необхідні операції за межами України, на що було витрачено 689 948,9 тис. грн. Наприкінці минулого року уряд виділив ще 233,7 млн грн на «Лікування громадян за кордоном», на 2020 рік закладено ще понад мільярд гривень.

Лише на лікування українців у Індії МОЗ перерахувало $2,1 млн за минулі два роки. Зараз Білорусь та Індія проводять трансплантацію серця та легенів за вартістю, яку може собі дозволити держбюджет України. Вартість лікування одного пацієнта коливається від $95 тис. до $155 тис. залежно від діагнозу. Лікування в США чи в Німеччині перевищує цю суму в 5–10 разів.

«Близько 5000 осіб в нашій країні потребують трансплантації. Це страшна цифра. Тому не можемо сказати, що ми відразу припинимо відправляти пацієнтів лікуватися за кордон, – пояснила заступник голови комітету Верховної Ради з питань здоров’я нації Оксана Дмитрієва. – Однак з розгортанням системи трансплантації в нашій країні все менше буде людей, змушених їхати за кордон». Принаймні цього року операції з трансплантації органів точно не стануть масовими в українських лікарнях. Кошти бюджету 2019 року використають цього року саме на операції за кордоном. Держава повністю покриває всі витрати, в тому числі на лікарські засоби.

У більшості розвинених країн донорство роблять модним – і саме це дозволяє рятувати більше життів. Такої інформаційної кампанії бракує Україні.

«Велике значення має донесення інформації про трансплантацію і донорство до суспільства. У Польщі, Білорусі та інших країнах є багато соціальної реклами, спрямованої на заохочення донорства. У нас, навпаки, ця тема асоціюється з негативом, принаймні з того, що висвітлюють у ЗМІ, – каже обласний позаштатний експерт з трансплантології Богдан Вівчаренко. – Наприклад, багатьом дітям потрібна зараз пересадка кісткового мозку. Якби були донори, проблема б вирішилася в межах України і не треба було б їхати за кордон. Але люди навіть не знають, як стати донорами».

МІСТО | 77

78 | МІСТО

ЗДОРОВ’Я

| ПОСЛУГИ

Максим Колюшко: Ми подбаємо про вашу усмішку!

Доглянуті зуби вже давно стали обов’язковою ознакою успішної людини. Це те, що формує перше враження про людину, на що завжди звертають увагу співрозмовники. Ідеальні зубки – не міф, а вимога сучасності. Головне – сьогодні з легкістю можна виправити всі недоліки ротової порожнини, які псують ваш зовнішній вигляд. У нашій клініці ви зможете отримати всі види сучасних стоматологічних послуг:

• ламінати й люмініри – тонкі керамічні накладки на передні зуби, що дозволяють зробити усмішку привабливішою. Відмінність між ними – у товщині та вартості;

• елайнери – прозорі капи для виправлення прикусу. Вони легко знімаються і прості у використанні; • брекети – це спеціальний мікропротез, приклеєний до зуба і скріплений титановою дугою. Вони бувають металеві та керамічні, встановлюються за найсучаснішою системою індивідуального підбору;

• коронки – спеціальний мікропротез, що одягається на обточений зуб. Використовується у випадку, коли корінь зуба здоровий, а його верхню частину відновити неможливо; • імплантація – заміна відсутнього чи хворого зуба на штучний. Імплант складається із титанового штифта (аналог кореня зуба) та штучної коронки.

А ТАКОЖ: • ПРОФЕСІЙНА ГІГІЄНА ТА ВІДБІЛЮВАННЯ • ВИДАЛЕННЯ КОРІННИХ ЗУБІВ • ПЛОМБУВАННЯ ЗУБІВ

Хочете мати гарні зубки? Довіртесь професіоналам! м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, 55, ТзОВ «Асклепій», тел.: (099) 922 28 87, (096) 922 28 87

МІСТО | 79

ЗДОРОВ’Я

| МІФИ

Гіпноз – це не страшно Наталя Мостова

Практичний психолог Вікторія Гаврилюк розвіює найпоширеніші міфи про гіпнотерапію. А вона у цьому добре тямить, адже є сертифікованою гіпнотерапевткою і викладачкою в українській філії Professional Hypnosis Training Institute (Польща), авторкою і ведучою жіночих тренінгів. Фахівчиня стверджує, що гіпноз – це всього лише звичайний інструмент у психотерапії, яким можна ефективно вирішувати різні проблеми: залежності, страхи, комплекси, психосоматичні недуги, фобії... Все залежить від того, в яких руках опиниться цей інструмент. Міф №1. Гіпноз – це магія

Багато людей впевнені, що гіпноз – це щось потойбічне, чаклунське і суперечить релігії, а гіпнотизер володіє надприродними здібностями. Однак жодної містики в гіпнозі немає. Гіпнотерапія є окремим напрямком у медицині, а гіпнотизер – це дипломований спеціаліст у галузі психології та психіатрії. За допомогою своїх знань і практики він надає психологічну допомогу.

Гіпноз – один із методів психотерапії, що допомагає вирішити багато психологічних проблем. Найефективнішим він є в допомозі людям із залежностями, сексуальними комплексами, страхами, психосоматичними захворюваннями, фобіями, дитячими травмами, в лікуванні від заїкання.

Саме за допомогою гіпнозу можна знайти справжню причину проблеми пацієнта. Під час гіпнотичного сеансу можна сформувати в людини правильну установку, яка змінить її життя на краще.

Такі результати досягаються завдяки тому, що гіпнотизер працює саме з підсвідомістю. Під час гіпнотичного сеансу він вводить клієнта в стан трансу, під час якого послаблюється контроль свідомості, і усуває причини психологічних проблем.

Сам гіпноз не стирає пам’ять, він допомагає «забути» емоції, зв’язані з певною неприємною ситуацією.

80 | МІСТО

А після сеансу гіпнотерапії більшість клієнтів пам’ятає, що відбувалося з ними під час процедури.

Міф №2. Гіпноз – це сон

Досить поширена думка про те, що під час гіпнозу людина спить або перебуває в непритомному стані. Однак під час гіпнотичного сеансу клієнт може ходити, розмовляти, рухати частинами тіла і т. д. Хіба може це все робити людина під час сну? Гіпноз – стан сну і неспання одночасно, це транс, під час якого послаблюється антисугестивний бар’єр (психічні захисні засоби), який дає більший свідомий доступ до підсвідомості. А залежно від сугестій (навіювання) контроль і відчуття в тілі можна як посилити, так і відключити взагалі (наприклад, больовий фактор при операціях).

Міф №3. Людина під гіпнозом не може контролювати себе і ситуацію

Саме тому люди бояться іти на майстер-класи з гіпнозу чи на гіпнотерапію. Адже вважають, що гіпнотизер може змусити їх зробити що завгодно,

ЗДОРОВ’Я

навіть заподіяти насильство над кимось чи собою. Проте під час гіпнозу людина дуже добре усвідомлює все, що з нею відбувається. Тому в будь-яку секунду, якщо у неї виникне бажання вийти зі стану гіпнозу, вона зробить це одразу. Під час гіпнозу людина аж ніяк не є безпорадною. Вона може «виконувати накази» гіпнолога тільки в єдиному випадку – якщо це входить в її систему цінностей.

Так, під час гіпнотичного трансу свідомий контроль власних дій може послабитися, проте ніколи не вимикається повністю. Людина, коли є бажання, все може контролювати: вчинки, дії, слова і т. д. Якщо вона сама цього захоче, то під час трансу може набути максимального контролю над своїм тілом і свідомістю. Це чудова можливість за допомогою підсвідомості «повернути» собі повний контроль над собою.

Стереотип «наказів» гіпнологів і «повного підкорення» у людей з’явився через телевізійні шоу, в яких використовується сценічний гіпноз. Але варто зрозуміти, що сценічний гіпноз – це найперше шоу. Тоді як гіпнотерапія – це допомога людям у вирішенні психологічних проблем.

Міф про те, що гіпнозом можна зазомбувати, виник через телевізійні гіпнотичні шоу, секти, сіткові піраміди, циганів. Та насправді «вплив» у таких випадках ґрунтується лише на знанні тонкощів психології, маніпуляціях та спостережливості, а не на гіпнозі. Ввести людину в оману можна тоді, коли вона розсіяна. А сприяти цьому буде дуже багато факторів, наприклад, проблеми в людини, емоційна нестабільність і т. д. Якщо ж людина вольова, то на неї це все, звісно, не подіє. Адже гіпноз не є протистоянням волі.

Міф №4. Не всі піддаються гіпнозу

Є люди, які вважають, що гіпноз на них не діє. Проте це не так: гіпнозу піддаються абсолютно всі

| МІФИ

люди. Просто у кожного є своя сприйнятливість до нього. Близько 40% людей дуже швидко впадають в транс, інші 40% – трохи менше піддаються гіпнозу, а 20% можуть бути введені в гіпнотичний транс тільки досвідченим гіпнотизером.

На цей процес впливає дуже багато чинників: мотивація і настрій людини, стан її нервової системи, здатність (або нездатність) швидко розслаблятися, авторитет гіпнотизера, обстановка і т. д. Насправді ж людина може бути сприйнятливою до гіпнозу в різному ступені і в різні періоди свого життя. Гіпноз може не спрацювати лише в такій ситуації, коли людина відчуває страх або ж свідомо не хоче, щоб її загіпнотизували. Проте професійний гіпнотизер рано чи пізно зможе ввести в гіпноз будь-яку людину.

Міф №5. Гіпноз шкідливий для здоров'я

Насправді кожна людина впадає в стан трансу протягом життя багато разів, це є природним для неї, саме так «перезавантажується» наш мозок. Цей стан дуже схожий з гіпнотичним трансом, під час якого людина розслабляється і заспокоюється. То хіба може бути це небезпечним? Це радше природно і навіть необхідно. Насправді не було зафіксовано жодного випадку невиходу людини зі стану гіпнозу. Навпаки, ті люди, які проходили гіпноз, згадували свій стан як дуже позитивний, їхнє самопочуття покращувалося, вони були більш розслабленими та спокійними.

Ще в 50-х роках минулого століття гіпнотерапія була офіційно визнана психологічною асоціацією одним із методів лікування та рекомендована до застосування Інститутами охорони здоров'я. Звучить як фантастика, проте гіпноз застосовувався навіть під час оперативних втручань замість анестезії і наркозу.

МІСТО | 81

82 | МІСТО

МІСТО | 83

МАНДРИ

| ТРЕВЕЛ-РИНОК

Еволюція «КИЙ АВІА»: змінимо ваш погляд на подорожі

Подорожі – це та сфера нашого життя, яка за минулі десятиріччя змінилася кардинально. Нині кожен охочий може онлайн спланувати всі етапи своєї поїздки, а за допомогою смартфона забронювати квитки, готель, трансфер. Компанії зі стратегічним баченням йдуть в ногу з часом та пропонують своїм клієнтам якісно новий підхід до планування та організації мандрів. Серед них «КИЙ АВІА» – лідер на українському тревел-ринку. Які ще послуги, крім продажу авіаквитків, надають та за що їх цінують сотні тисяч клієнтів, дізнавалися у директорки Івано-Франківської філії «КИЙ АВІА» Катерини Шевченко.

Подорожі від А до Я

За роки роботи компанії у нашому місті сформувався стереотип, що «КИЙ АВІА» – це агенція авіакас...

«КИЙ АВІА» працює на ринку України з далекого 1992 року і починала свій шлях саме як агенція авіакас. Але відтоді відбулося багато змін, і зараз ми трансформувалися в туристичного провайдера з найбільшою в Україні кількістю сервісів та мережею офісів. Сфера діяльності компанії охоплює настільки широкий спектр послуг, що може перевершити очікування найвибагливішого мандрівника: пакетні тури для всієї родини, індивідуальне планування подорожей, квитки на всі види транспорту, готелі по всьому світу, ділові подорожі. Незалежно від мети мандрівки, її формату та пункту призначення, можна бути впевненим — всі турботи про її організацію ми візьмемо на себе. Це і візова підтримка, трансфери, страхування, ексклюзивні тури в будь-яку точку 84 | МІСТО

світу, індивідуальні рейси та чартери, оренда вілл, яхт, планування дозвілля, екскурсії – у «КИЙ АВІА» подбають про все. Замовнику залишається насолоджуватися новими враженнями або сконцентруватися на вирішенні своїх бізнес-завдань. Багато туристичних агенцій можуть сказати про себе подібне. У чому саме ваша унікальність?

Завдяки багаторічному досвіду та найширшій мережі ми є найбільшим стратегічним партнером для багатьох компаній в Україні та за кордоном. Прямі контракти з надійними постачальниками послуг (туроператорами, готелями, авіа- та транспортними компаніями тощо) дозволяють забезпечувати клієнтів ексклюзивними, прозорими цінами та пропозиціями. Нині ми маємо найбільшу в Україні базу прямих договорів з готелями, авіакомпаніями, туроператорами. Завдяки тісній співпраці з партнерами ми можемо вирішувати надскладні завдання, які не під силу маленькому туристичному агентству локального рівня.

Тарас Чорний,

директор мережі англомовних таборів «FaynoCamp» закордоном:

«Ми вже не перший рік відправляємо групи дітей до наших таборів та в екскурсійні тури. Для нас вкрай важлива їхня безпека. Саме тому ми довіряємо організацію групових перельотів лише «КИЙ АВІА», бо впевнені, що все буде добре. Одного разу навіть на практиці відчули рівень сервісу: наш рейс відмінили, і агенти «КИЙ АВІА» оперативно організували поселення дітей у готелі, харчування, а надалі – пересадку на інші рейси. Дітям не довелося мучитися в аеропорту, а деякі з них навіть летіли поряд з президентом».

«КИЙ АВІА» – №1 у взаємодіїз корпоративними клієнтами Хто він, клієнт «КИЙ АВІА»? Хто зазвичай звертається до вас за послугами?

Звісно, ми співпрацюємо з різними клієнтами, чи то студент, якому потрібен квиток на лоукост до Європи, чи керівник корпорації, якому необхідно організувати ексклюзивну подорож до Азії. Та як свідчить статистика за 2019 рік, «КИЙ АВІА» посіла перше місце серед турагенцій України із взаємодії саме з корпораціями. Серед наших клієнтів – українські та міжнародні компанії різного рівня та спрямування. Завдяки чому ви здобули лідерство?

Найперше завдяки надійному і мультифункціональному сервісу. Це організація відряджень по Україні та за кордон, забезпечення працівників компаній авіа-, залізничними чи автобусними квитками, бронювання готелів та трансферів по всьому світу. По-друге, це гнучкі умови оплати, які може собі дозволити лише потужний гравець на ринку, а також оптимізація звітності, коли можна мати документальну справу з одним партером, а не безліччю підрядників. Увесь цей комплекс послуг робить нашу компанію національним лідером з бізнес-тревелу.

Олексій Галушка, директор

філії ПрАТ «УКРТЕЛЕКОМ»:

«Вже більше 4 років всі відрядження наших співробітників ми організовуємо через «КИЙ АВІА». Це дуже зручно, бо протягом місяця маємо багато відряджень в різні куточки країни, а всі квитки, трансфери та готелі оплачуємо одним рахунком вже наступного місяця». Тобто для корпоративних клієнтів ви можете організувати відрядження «під ключ»?

Так, але відрядження – це не єдине, що ми організовуємо «під ключ». Також до нас звертаються за допомогою в організації ділових заходів, івентів та корпоративного відпочинку як в Україні, так і за кордоном. У нашому портфоліо більше тисячі заходів різного масштабу за рік. «КИЙ АВІА» подбає про все: локацію, кейтеринг, запрошення бізнес-тренерів чи зірок шоу-бізнесу і, звичайно ж, поселення та доставлення учасників з пункту А в пункт Б. Для великих груп за бажанням навіть можемо організувати окремий чартерний переліт.

Зачіска:

/zhekalo_beauty

МІСТО | 85

МАНДРИ

| ТРЕВЕЛ-РИНОК наших клієнтів – українські та міжнародні компанії різного рівня та спрямування, чиї співробітники мають відрядження як по Україні, так і за кордон. Завдяки чому ви здобули лідерство? Найперше завдяки надійному і мультифункціональному сервісу. Це організація відряджень по Україні та за кордон, забезпечення працівників компаній авіа-, залізничними чи автобусними квитками, бронювання готелів та трансферів по всьому світу.

По-друге, це гнучкі умови оплати, які може собі дозволити лише потужний гравець на ринку, а також оптимізація звітності, коли можна мати документальну справу з одним партером, а не безліччю підрядників.

Тарас Чорний, директор мережі англомовних таборів «FaynoCamp» за кордоном:

«Ми вже не перший рік відправляємо групи дітей до наших таборів та в екскурсійні тури. Для нас вкрай важлива їхня безпека. Саме тому ми довіряємо організацію групових перельотів лише «КИЙ АВІА», бо впевнені, що все буде добре. Одного разу навіть на практиці відчули рівень сервісу: наш рейс відмінили, і агенти «КИЙ АВІА» оперативно організували поселення дітей у готелі, харчування, а надалі – пересадку на інші рейси. Дітям не довелося мучитися в аеропорту, а деякі з них навіть летіли поряд на борту з президентом».

Додайте до цього можливість скористатися програмами лояльності, які надає «КИЙ АВІА» для корпоративних клієнтів від найбільших авіакомпаній світу чи мережевих готелів, і отримаєте додаткові привілеї при перельотах чи знижки на проживання. Цей комплекс послуг робить нашу компанію національним лідером з бізнес-тревелу.

Так, але відрядження – це не єдине, що ми організовуємо «під ключ». Також до нас звертаються за допомогою в організації ділових заходів, івентів та корпоративного відпочинку як в Україні, так і за кордоном. У нашому портфоліо більше тисячі заходів різного масштабу за рік. «КИЙ АВІА» подбає про все: локацію, кейтеринг, запрошення бізнес-тренерів чи зірок шоу-бізнесу і, звичайно ж, поселення та доставлення учасників з пункту А в пункт Б. Для великих груп за бажанням навіть можемо організувати окремий чартерний переліт та всі необхідні трансфери.

віцепрезидент Торговопромислової палати:

Хто він, клієнт «КИЙ АВІА»? Хто зазвичай звертається до вас за послугами?

86 | МІСТО

Тобто для корпоративних клієнтів ви можете організувати відрядження «під ключ»?

Ігор Бартків,

«КИЙ АВІА» – №1 у взаємодії з корпоративними клієнтами

Звісно, ми співпрацюємо з різними клієнтами, чи то студент, якому потрібен квиток на лоукост до Європи, чи керівник корпорації, якому необхідно організувати ексклюзивну подорож до Азії. Та, як свідчить статистика за 2019 рік, «КИЙ АВІА» посіла перше місце серед турагенцій України із взаємодії саме з корпораціями. Серед

трансфери та готелі оплачуємо одним рахунком вже наступного місяця».

Олексій Галушка, директор філії ПрАТ «УКРТЕЛЕКОМ»:

«Вже більше 4 років всі відрядження наших співробітників ми організовуємо через «КИЙ АВІА». Це дуже зручно, бо протягом місяця маємо багато відряджень в різні куточки країни, а всі квитки,

«З компанією «КИЙ АВІА» працюємо вже п'ятий рік, і враження виключно позитивні. Звичайно, що в епоху цифрових технологій багато хто може заперечити майбутнє традиційних В2С сервісів. Проте саме робота «КИЙ АВІА» підтверджує, що місце на ринку є для всіх. Саме клієнтоорієнтований проактивний підхід дозволяє їм далі відповідати найвибагливішим побажанням клієнтів. Особливо рекомендую послуги компанії в сегменті бізнес-подорожей. Там, де дуже важливо все організувати максимально комфортно в найкоротші терміни».

МАНДРИ

| ТРЕВЕЛ-РИНОК

Компетентна підтримка клієнтів у режимі 24/7

Як вам вдається тримати лідерство, коли весь світ переходить в режим онлайн?

Наші клієнти цінують нас найперше як надійного тревел-партнера, їм вкрай важливий високий рівень сервісу. Багато хто повертався до нас після неприємних форс-мажорів при самостійній купівлі онлайн – перенесення чи відміни рейсів, через які зривались усі плани, втрачали гроші. Коли виникає необхідність формування складних маршрутів, то це краще робити досвідченому агентові. Іноді клієнти й самі роблять помилки в прізвищі чи маршруті, вказують неправильні дати – і втрачають квитки. Також часто готелі, які клієнти бронювали на онлайн-сервісах, в підсумку коштують значно дорожче. Потрапивши у неприємну ситуацію, особливо у чужій країні, мандрівники стикаються з тим, що вирішити проблеми самостійно буває складно. Своїм же клієнтам «КИЙ АВІА» пропонує підтримку в режимі 24/7. Наш кваліфікований, з багаторічним досвідом персонал завжди оперативно вирішить будь-які питання. Розкажіть про команду «КИЙ АВІА» в Івано-Франківську.

В Івано-Франківську філія «КИЙ АВІА» працює з 2002 року. Коли я зайняла посаду директора філії, найбільше мене вразило те, що більшість агентів працює в «КИЙ АВІА» більше 10 років. Уявіть, який в них величезний досвід за плечима! Це дійсно ті люди, яким можна довірити свою подорож «із заплющеними очима». Які стратегічні плани у «КИЙ АВІА» на найближчий час?

Головне для нас – це не просто розвиток, а впровадження нових напрямів без втрати позицій лідера у вже існуючих. Наприклад, на 2020 рік ми плануємо приділяти значну увагу в’їзному туризму. Маємо на меті відкрити Україну для іноземних туристів зі всього світу, і я впевнена, у нас все вийде!

Валентин Валерійович, Кирик, генеральний директор «КИЙ АВІА»:

«Важливими є планування розвитку компанії – знайти відповідь на питання, де будемо через 2-3 роки; моделювання різних варіантів і продумування кроків на майбутнє; відстеження розвитку нових технологій та їх впливу на індустрію».

м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 10, тел.: (067) 209 35 10, (0342) 53 10 68 ifo@kiyavia.com kiyavia.com

МІСТО | 87

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

Ідеальна школа існує – у Фінляндії Наталя Мостова

Наталя Микула у Фінляндії була п’ять років тому, але і досі чудово пам’ятає тамтешню досконалу освітню систему. Ще б пак – у школах так чисто, що всі ходять у шкарпетках, є зимовий сад з триметровими деревами, на початку навчального року батьки купують дітям лише наплічники, директора не цікавить їжа в їдальні і ремонт даху, а вчителем бути – престижно. Поїздка до Фінляндії відбулася у складі делегації освітян з України, які знайомилися з освітою у містечку Ювяскюля, за 300 км від столиці. Наталя Микула вернулася додому натхненна і водночас трохи розчарована – так кортіло адаптувати отриманий досвід до наших реалій. Каже, те, що вона там побачила, лише тепер потроху починають впроваджувати в новій українській школі.

Довідка

Наталя Микула – заступниця директора Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради. Закінчила Івано-Франківський педагогічний інститут ім. В. Стефаника, спеціальність «Українська мова та література», Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, спеціальність «Державна служба», магістр. 53 роки.

88 | МІСТО

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

Зробити так, аби дитина зрозуміла все

У Фінляндії навчатися у школі починають у 7 років і з 1-го по 6-й клас всі предмети викладає один вчитель. Винятком може стати іноземна мова, іноді – музика.

Для нового навчального року батьки купують лише наплічник. Все решта дають у школі: канцтовари, а підручників аж два комплекти (для навчання в школі і вдома). Навчання, автобус до школи, якщо учень живе більш як за 2 км від неї, усе необхідне для занять і навіть стоматологічні послуги для дітей до 15 років (включаючи встановлення брекетів) – безкоштовні. Це досягається, зокрема, й через високі податки, що фінам не дуже подобається. За харчування в школі батьки теж не платять ні копійки. Крім того, директор цим питанням узагалі не займається. Коли ми питали його про харчування, той неабияк здивувався: «А який я маю стосунок до цього? Я забезпечую лише освітній процес». Директора фінської школи не цікавить ні ремонт закладу, ні оснащення. Батьки не йдуть сваритися до нього чи у департамент освіти, бо дітям щось не те дають їсти. Для цього є муніципальні служби.

Коли наша делегація мала екскурсію в початковій школі, на обід дітям давали суп з лосося, нарізані овочі і хліб з різними паштетами. Собівартість такого обіду – один євро і 16 євроцентів. Також є автомат з молоком, йогуртом, соком і негазованою водою. Меню складають, орієнтуючись на бажання дітей, батьків і збалансоване харчування. Їдальня там як звичайне кафе швидкого харчування, де кожна дитина сама собі набирає порцію. Усі початкові школи розташовані в окремих двоповерхових приміщеннях. Заклад закривається автоматично, тому потрапити туди може лише той, хто має спеціальний доступ.

Парти в класах не завжди стоять так, як ми звикли. В якихось кабінетах – одномісні, в інших – двомісні парти утворюють равлика, й більша частина учнів сидить обличчям одне до одного, боком до вчителя. До того ж парти – різного кольору.

Директора фінської школи не цікавить ні ремонт закладу, ні оснащення. Батьки не йдуть сваритися до нього чи у департамент освіти, бо дітям щось не те дають їсти. Для цього є муніципальні служби У коридорах висять дошки, стоїть кілька парт – тут асистент учителя може займатися з учнями, які пропустили або не до кінця зрозуміли матеріал. Це прямий обов’язок вчителя – зробити так, щоб дитина зрозуміла все на уроці або в додатковий час, і все – безкоштовно і не пов’язано з репетиторством. Такого поняття просто немає, це заборонено законом – аж до звільнення. МІСТО | 89

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

У школі – скляні внутрішні панорамні вікна. Йдучи коридором, можна бачити, що відбувається в класах. Зроблено це не для перевірок, бо вчителю тут довіряють, а оцінку його роботі дають, зокрема, і батьки – через шкільний сайт, який є частиною загальної освітньої системи Wilma й використовується як своєрідний електронний щоденник.

Більшість уроків – інтегровані, наприклад, математику поєднують із читанням і географією. А протягом тижня всі предмети вивчають крізь призму однієї теми: театр, космос, сім’я, мода тощо.

Дітей не викликають до дошки – аби не стресувати їх. Фінські школярі змалку не бояться відповісти неправильно. Вчитель завжди каже щось на кшталт: «Я тобою дуже задоволений, ти в будь-якому разі молодець». Таким чином кожен учень, навіть той, що не впорався із завданням, психологічно почувається комфортно.

Більшість уроків – інтегровані, наприклад, математику поєднують із читанням і географією. А протягом тижня всі предмети вивчають крізь призму однієї теми: театр, космос, сім’я, мода тощо Оцінки у школі – від 4 до 10 балів. Перші чотири роки оцінки не ставлять, з п’ятого класу вчитель може говорити про успішність дитини, виражену в оцінках, але виключно «тет-а-тет» у присутності обох батьків і самої дитини. Такі зустрічі зазвичай відбуваються кілька разів на рік. Батьківські збори узагалі проводять тільки раз на рік – до початку навчального року. Там нема такого, що батьки чи не щодня бігають до вчителя питатися про своїх дітей, як звикли в Україні. Звісно, якщо у батьків є запитання, то вони завжди можуть зателефонувати до педагога.

90 | МІСТО

Уроки починаються о 8-й ранку. Наймолодші мають навантаження 20 годин на тиждень, з третього класу – більше. Іноземну мову (зазвичай англійську) діти починають вивчати лише з третього класу. З четвертого класу починається ще й друга іноземна, з шостого – обов’язкова шведська, яка є другою державною мовою у Фінляндії. Мов для вивчення пропонують близько шести десятків, але обирають самі діти. Під час фізкультури взагалі немає такого поняття, як здача якихось нормативів. Натомість є руханки, розвивальні ігри і фітнес. Словом, йдеться про фізкультуру, яка приносить дитині задоволення, а не кольки в боку, бо – кров з носа – треба пробігти шість кіл. Про талмуди домашніх завдань маленькі фінські школярі навіть не чули. Натомість вчителі задають, наприклад, піти з батьками в музей. У ліцеї, тобто в найстарших класах, діти самі обирають профільні предмети. Тому там уже немає класів. Кожен учень має особистий розклад.

Оснащення – на найвищому рівні

Найбільше ми здивувалися, коли приїхали до гімназії. Уявіть, що в Україні до навчального закладу має прибути якась іноземна делегація. Там всі стоять на вухах: директор вже чекає з короваєм, діти – вмиті-зачесані… У Фінляндії, певно, довго би з такого реготали. Бо з нами ніхто і не збирався панькатися. Зустрів черговий адміністратор, повідомив, що директора, на жаль, поки нема, бо його робочий час починається трохи пізніше, тобто очільник не летить з самого рання до гімназії, бо мають приїхати іноземці. Крім того, коли директор з’явиться, то зможе присвятити гостям лише 45 хвилин. Але і черговий адміністратор не зміг нас супроводжувати, бо так само мав робочі обов’язки, які повинні бути виконані. Тому екскурсію закладом робили… дві школярки, які самі ж виявили ініціативу.

МАНДРИ

Пішли по кабінетах і були шоковані. Першим став кабінет музики, який більше схожий на нашу типову малу актову залу, та ще й з усіма можливими інструментами. Кожен учень на початку навчального року обирає інструмент, який вивчатиме цілий рік. Наприкінці школярі готують для батьків концерт – аби похизуватися тим, що вивчили. Закінчуючи школу, дитина вміє грати на 5-6 інструментах.

Потрапили ми і на урок історії. Учні якраз дивилися фільм про Другу світову війну й аналізували події. З історії на рік дається для вивчення 35 тем, фактично одна тема – на тиждень (2 уроки). На свій розсуд вчитель може пропустити якісь теми – його ніхто не контролює – натомість це велика особиста відповідальність. Підручники досить тонкі, більша частина – картинки, портрети, таблиці, діаграми. Кабінети з хімії схожі на справжні мінілабораторії, учні в білих халатах і зі скляними захисними окулярами, багацько різноманітних колб, посудин… Є навіть пральна і посудомийна машини для приведення одягу і посуду в придатний стан для наступних класів. А в кабінеті з біології є зимовий сад, де представлені всі відомі види рослин, які ростуть у Фінляндії. Наприклад, сосна заввишки три метри. Також є те, що не росте в країні. Під красивим мандариновим деревом я навіть сфотографувалась.

Оснащення і технічне забезпечення – на найвищому рівні. Щорічний бюджет школи – майже три мільйони євро. Коли на щось

не вистачає грошей, звертаються до муніципальних служб. Їхній представник приходить до закладу і перевіряє необхідність такого запиту.

Діти, прийшовши до школи, знімають верхній одяг – у кожного класу біля кабінету своя роздягальня – й роззуваються, ходять у приміщенні в шкарпетках Дуже вразила чистота. Діти, прийшовши до школи, знімають верхній одяг – у кожного класу біля кабінету своя роздягальня – й роззуваються, ходять у приміщенні в шкарпетках. Мене дуже цікавило, хто це все прибирає. Невже техпрацівники зі шваброю, як в Україні? Виявилося, що наприкінці робочого дня приїжджають працівники клінінгової компанії і до блиску пуцують всю школу.

26 людей на місце

Відвідавши Ювяскюльський університет, зокрема факультет підготовки вчителів, я зрозуміла, що це дуже популярний фах. Потрапити сюди на навчання не так вже і легко – 26 людей на місце. Серед студентів найбільше жінок, хоча у початкових школах Фінлян-

| ПУТІВНИК

дії працює близько 15% чоловіків.

Вступ до вишу відбувається двома етапами. До першого туру допускають усіх охочих. Це електронний тест, його питання є доступними для всіх протягом семи тижнів перед іспитом. Зрештою обирають лише 300 осіб. Далі претендентам влаштовують співбесіди, тестують на профпридатність, уміння поводитися, спілкуватися з учнями, на психологічну стійкість, проводять іспит з фінської мови і літератури. Такий підхід до відбору майбутніх вчителів гарантує, що випадкові люди не потраплять у галузь. Але до такої системи країна прийшла не одразу. Це розуміння з’явилося лише кілька десятиліть тому: відкинули традиційну для нас систему оцінювання, вчителів звільнили від непотрібної паперової роботи, а учням дали можливість перейти від неефективної системи запам’ятовування до розвитку мислення, й сьогодні юні фіни – серед тих, хто читає найбільше у світі.

Всі фінські вчителі працюють за контрактом, який укладають щороку. Тому кожен педагог зацікавлений у своєму професійному саморозвитку, адже інакше він просто залишиться без роботи.

Коли приїхала з Фінляндії додому, була натхненна, кортіло звернути гори, але водночас почувалася трохи розчарована – хотілося впроваджувати якось той досвід, проте, як це зробити, й гадки не було. Наразі можемо впливати хіба на сам підхід вчителів до викладання і взаємодії з дітьми. Бо ж все решта впирається у брак матеріально-технічного забезпечення.

МІСТО | 91

СПОРТ

| НАШІ ЧЕМПІОНИ

Закохана у більярд Роман Стельмах

Попри стереотипи інтелект відіграє у спорті одну із ключових ролей. Скажімо, продумування тактики на гру чи стратегії на всі змагання вимагає неабияких розумових здібностей. А ще – концентрації, наполегливості і любові до того, що робиш. Мабуть, саме ці фактори допомогли Яні Василовій заявити про себе на весь світ. Ще б пак, адже у 14 років дівчинка здобула бронзу на чемпіонаті світу з більярду. Про захоплення спортом та шлях до успіху Яна та її батько Сергій розповіли «МІСТУ».

92 | МІСТО

СПОРТ

| НАШІ ЧЕМПІОНИ

чинна чемпіонка світу. І хоч як батько вірив у свою доньку, все ж визнає – шанси були мінімальні. Та бронза – це величезний прогрес проти попереднього чемпіонату. Адже за рік до виступу у Білорусі Яна буквально пасла задніх. Тоді дівчинка не витримала тиску. З тих змагань були зроблені правильні висновки.

Захоплення з дитинства

У Сергія Василова дві доньки. Старша тяжіє до кулінарії. А от Яна ще маленькою почала проявляти інтерес до більярду.

«Батько сам колись вчився. І набуті знання хотів передати мені. Навіть поставив удома більярдний стіл. Мені тоді було всього 7 років, я й до стола не дотягувалася. Та вже за рік почала займатися. А в 9 уже брала участь у турнірах», – згадує спортсменка.

Для перемоги не вистачило досвіду

«Яна завжди з цікавістю спостерігала, як я граю. Йду в більярд – вона проситься зі мною. Їй було цікаво, як рухаються кулі, чому вони падають в лузу. І завжди просила дати їй спробувати. Я придивився – а в неї ж виходить!» – додає Сергій.

Ми зустрілися із Яною та Сергієм Василовими в одній із кав’ярень в центрі Івано-Франківська. П’ятнадцятирічна дівчинка, історію якої уже показували на центральному телебаченні, яку почали впізнавати, доволі скромна. Яна Василова виборола бронзову медаль на чемпіонаті світу з більярду у Мінську, який відбувся наприкінці минулого року. До виходу у фінал змагань не вистачило зовсім трохи. «Моїй суперниці було 18. А мені на час виступу – всього 14 років. Для перемоги на чемпіонаті не вистачило досвіду», – розповідає Яна.

Її батько і водночас тренер Сергій Василов відзначає: на тих змаганнях було 4-5 дівчат, які регулярно виступають на світових аренах. Тож навіть бронза – неабиякий успіх для юної більярдистки. «Я вірив, що вона може досягнути хорошого результату. Перед турніром ми багато працювали. Єдине, за що я переживав, – аби вона не зламалася психологічно. У багатьох видах спорту так є – спортсмен наче грає сильно, але через психологію програє», – каже Сергій.

Моральний стан Яни був у пріоритеті – тож батько налаштовував її на кожну гру, а інколи – і на кожну партію. «Тактика полягала в тому, що вона повинна грати у свою гру. І в жодному разі не підлаштовуватися під суперника. Чи то атакувальний більярд, чи пасивний. Головне – не показувати, що вона чогось боїться. Сумніваєшся – краще зроби пасивний удар. Адже через одну помилку можна програти усю зустріч», – розмірковує батько.

«Я знала, що можу досягти успіху. Лише треба було морально себе налаштувати. Після першої гри я зрозуміла, що зможу, – додає Яна. – Я не бачила нічого, окрім більярдного столу. Думала перед кожним ударом. Якщо припускалася помилки – заплющувала очі і аналізувала, що зробила не так». Василови провели у Мінську майже тиждень. Кожен день – неймовірно виснажливий в емоційному плані. Після кожної гри – аналіз навіть найменших дрібниць. І ось – півфінал. Там Яні протистояла

Яна Василова виборола бронзову медаль на чемпіонаті світу з більярду у Мінську. До виходу у фінал змагань не вистачило зовсім трохи Та, як виявилося, тренувати рідну дитину не так уже й просто. Спочатку Яна не сприймала свого батька як тренера.

«Вона постійно була на емоціях, ображалася через зауваження. Тож мені довелося наймати тренерів, аби ті з нею займалися», – пригадує Сергій. МІСТО | 93

СПОРТ

| НАШІ ЧЕМПІОНИ

Найважче було переживати поразки дитини, зізнається батько, адже вона страшенно не любить програвати, причому будь-кому.

«Найважчий період – це одна-дві години після невдачі. Я пояснюю їй, що вона зробила не так, а вона – в сльози! І одразу опускає руки», – розповідає Сергій.

«Просто я хотіла всього і одразу. А такого не буває – потрібно наполегливо працювати, – каже Яна. – Тепер свої поразки я сприймаю по-іншому. Налаштовую себе на тренування і аналізую, що зробила не так». Тренувальний процес дівчини – це не просто гра в більярд. Це дуже кропітка праця. Заняття – 5 разів на тиждень. Інколи – по 8(!) годин на день.

«Після школи приходить батько або тренер. Якщо дуже втомлена після уроків – тренуюся дві години. Якщо все добре – то й по 8 годин», – каже більярдистка.

Тренування з більярду стресу після школи не знімають – скоріше навпаки. Гра вимагає від спортсмена максимальної концентрації Тренування з більярду стресу після школи не знімають – скоріше навпаки. Гра вимагає від спортсмена максимальної концентрації. Сергій Василов пояснює: хорошому удару передують близько 10 кроків. Слід обрати правильну ситуацію, поставити правильну лінію, стати у правильну стійку, правильно взяти кий, зробити правильний замах, правильно побачити точку та влучити у лузу. Дуже багато «правильно». І якщо хоча б один крок зробити не так, як потрібно, якісного удару києм не вийде. «Тому з багажем думок після школи тренування слід мінімізувати. А якщо голова вільна – тоді усе й виходить краще», – відзначає Сергій.

94 | МІСТО

Під час тренувань Яна відточує техніку удару. Потім – працює з різних позицій і продумує тактику в залежності від ситуації. Далі – аналіз ігор зі змагань. І вже наприкінці може зіграти партію.

«Комбінацій є мільйони. Кулі ніколи не стоять однаково. А на професійному рівні їхнє розміщення треба визначати заздалегідь, – пояснює батько.

– Куди та куля полетить? Що вона зачепить? Чи потрібно її бити саме туди? Тоді приймаєш рішення – атакувати в цьому випадку чи грати пасивно».

Починати треба зі стійки

Аби грати у більярд як слід, потрібно починати із правильної стійки. «Стійка може змінюватися залежно від розташування кулі. Коли стійка правильна – можна грати. Новачкам є одна порада: потрібно бити кулю, а не штовхати», – каже Сергій Василов.

Також треба грамотно обрати тактику. Яна Василова пояснює: тут усе залежить від позиції куль на столі та суперника. Якщо він сильніший – за помилку покарає одразу. Наприклад, кладе з «одного кия» одразу 8 куль. Загалом, тактик є декілька. Пасивна передбачає перешкоджання супернику грати у його гру.

«Треба вдарити кулю так, аби вона зачепила два борти. Або борт і перекат через середину столу. Коли вдарив і відігрався, то нехай уже суперник думає, що робити далі. А потім вже починається психологічна гра – хто кого переламає. Більярд – як шахи: одна помилка – і все. Та водночас у більярді із 7:0 зустріч можна врятувати на 7:8», – каже Сергій. Яна Василова грає у «російський більярд», або ж «піраміду». Таких пірамід є декілька: вільна, комбінована та динамічна.

Динамічна піраміда грається однією червоною кулею. Коли забиваєш свою кулю – ставиш червону в будь-яку точку і вже забиваєш чужу кулю. Дві чужі поспіль забити можна, дві свої – ні. Комбінована піраміда передбачає гру тією ж червоною кулею,

СПОРТ

але забивати можна всі. Та після кожної забитої кулі гра починається із початкової точки. І вільна піраміда – там б’ються усі кулі. «У дитинстві я страшенно хотів грати у більярд, але не міг знайти тренерів. Думаю, в той час їх і не було. Я піддивлявся за гравцями, та пояснити мені саму техніку не міг ніхто. Зараз є відео, є безліч інформації в інтернеті. Тож головне – бажання», – каже Сергій Василов.

Сприйняття та перспективи

Бронзова медаль на чемпіонаті світу Яні Василовій тепер видається замалим здобутком. Дівчинка хоче більшого – призових місць на дорослому чемпіонаті. «Дорослі мене уже знають. Та раніше бувало так, що мене недооцінювали. Влітку, перед чемпіонатом світу, на одному турнірі я грала проти дорослої суперниці. Вона недооцінила мене і в результаті програла 3:0. Але це працює і в протилежному напрямку – я можу грати з молодшою суперницею, недооцінити її і програти. Тому до кожного суперника треба ставитися з однаковою повагою», – каже Яна. Зараз дівчинка готується до відбіркового турніру на чемпіонат світу, який відбудеться у Чернівцях. А ще попереду кілька комерційних турнірів.

Яна досягнула уже того рівня, коли на рівних протистоїть батьку, який більярдом займається усе життя.

«Я намагаюся зробити гру цікавішою. Можемо, наприклад, грати на піцу (сміється). Хоча зазвичай ми граємо партію, аби розбирати ситуації. Зіграли – і аналізуємо, що так, а що не так», – додає Сергій.

Бронзова медаль на чемпіонаті світу Яні Василовій тепер видається замалим здобутком. Дівчинка хоче більшого – призових місць на дорослому чемпіонаті

| НАШІ ЧЕМПІОНИ

«Тиск, який я зараз відчуваю, пов’язаний з моїми результатами. Тепер я боюся програти комусь слабшому. Коли в тебе такий рівень, то мимоволі зациклюєшся на тому, аби не припуститися навіть найменшої помилки», – додає вона. «Якщо говорити, що для мене означає більярд, то це все, чим я зараз займаюся і цікавлюся. Окрім навчання, звісно», – підсумовує Яна Василова. «Я вже ніколи не стану чемпіоном. А Яна в такому віці, що може повністю присвятити себе більярду», – додає Сергій Василов. І справді – чому б і ні?

Яна запевняє, що люди сприймають її, як і раніше, незважаючи на ранню спортивну славу.

«У школі спершу ніхто не знав про мій виступ на чемпіонаті світу. А потім, коли побачили сюжет про мене, вже почали вітати. Та якогось особливого ставлення я не відчуваю. Лише одного разу мене впізнали в аптеці. Питають: це вас показували по телевізору? Кажу: так. Це було доволі незвично», – розповідає спортсменка.

МІСТО | 95

96 | МІСТО

СПОРТ

| АЛЬТЕРНАТИВА

Ідеальний сітібайк

Двоколісний друг для кожного «Рух — це життя», — всім відома істина, яку, проте, в умовах сучасності і сидячого способу життя не всі підтримують. Звісно, заняття у спортзалі і біг — це добре, але є чудова альтернатива, котра задіює всі м’язи та сприяє хорошому самопочуттю. Пропонуємо вам катання на велосипеді. Це зручно, корисно і нескладно, тим більше, якщо ваш двоколісний друг має вбудований двигун. То ж, якщо ваше життя — постійний рух, ви вічно зайняті і вам не вистачає часу, то модель Turbo Vado 3.0 саме для вас.

Для тих, хто захоплюється поїздками по горах, — Turbo Levo Expert Carbon. Цей байк значно легший від попередніх версій за рахунок переднього трикутника із карбону і передових компонентів, серед яких вилка FOX 36 і задній амортизатор DPS.

Фірмовий потужний двигун Turbo Vado 3.0 працює безшумно, це ідеальний сітібайк, адже його налаштування роблять прискорення плавними і потужними, що є просто необхідністю в місті із постійними стартами біля світлофора. Максимальна швидкість байка – 28 км/год.

Режиму роботи батареї, що вбудована у велосипед, вистачить на всі заплановані справи, адже він економний та легкий. Для точнішого розрахунку можна використати Turbo Range Calculator. А стежити за загальним станом транспортного засобу допоможе новітній дисплей Turbo Connect (TCD-w), що відображає основні показники поїздки (швидкість, частоту обертання педалей, потужність, рівень заряду батареї і час), а також дозволяє переключатися між режимами.

Turbo Vado 3.0 має все, що необхідно для справжнього міського жителя, який дбає про свій час і безпеку: трансмісія на 9 швидкостей, надійні гідравлічні гальма, переднє і заднє світло, кріплення для крил і багажника.

Запланували собі шалені спуски та круті підйоми? Без проблем!

Turbo Levo — це повноцінний трейловий велосипед з оновленою рамою із максимально низьким центром ваги. Кут кермового стакана зміщений так, щоб на спусках ви почували себе максимально впевнено і з легкістю долали підйоми.

Що стосується запасу їзди, то батареї серії М2 зі збільшеною ємністю до 700 ват/год. мають достатньо потужності для довгих та яскравих пригод будь-якими горами. Із додатком Mission Control можна керувати батареєю, мотором, налаштовувати їхні характеристики, залежно від стилю вашої їзди.

м. Івано-Франківськ, вул. Андрія Мельника, 11, тел.: (050) 373 15 17

mtbbikeshop.com.ua | МІСТО

97

СПОРТ

| АДРЕНАЛІН

Екстрим:

щоб не проливав, а запалював кров Марта Баранецька

У житті сучасної людини вистачає стресу. Він переслідує нас у дорозі, вдома чи на роботі. Проте є люди, які навмисно шукають адреналіну, кажуть, щоб відчути себе живими. А де є попит, обов’язково буде пропозиція. На Прикарпатті є не лише любителі гострих пригод, але й природа, яка дозволяє відчути, як грає кров. Саме тому у нас створили сотні цікавинок для любителів екстриму. Але, на жаль, буває, що спорт і розваги стають смертельними…

98 | МІСТО

СПОРТ

| АДРЕНАЛІН

На Прикарпатті можна зайнятися скелелазінням, дельтапланеризмом чи парапланеризмом. Є також спелеотуризм – у Тлумацькому районі з інструктором можна побувати на екстремальній екскурсії у печерах. У місті Яремче та на Буковелі популярні квадротури, джипінг, рафтинг, роуп-джампінг, zippline. За кожну з таких послуг потрібно заплатити чимало, та туристи не шкодують грошей. А ось переконатися у безпеці часто забувають.

На одній із локацій, де влаштовують стрибки із мотузкою, журналісти «МІСТА» вирішили й самі перевірити техніку безпеки. Усі кріплення, карабіни та троси показують, є страхування, кілька разів наголошують на правилах користування атракціоном. Також питають, чи, бува, немає проблем зі здоров’ям, а ще кажуть, нетверезим до розваг зась.

Поки на схилах лежить сніг, сотні людей з’їжджаються на Буковель, щоб покататися на лижах чи сноуборді. Прокати спорядження ростуть як гриби після дощу, особливо обабіч дороги і ближче до курорту. Для того, щоб орендувати лижі, потрібно надати документи. Працівники прокату інструктують щодо спорядження, наголошують, що впевнені у його надійності, проте зазначають, що успіх поїздки залежить і від самого відпочивальника.

На Прикарпатті за 2019 рік сталося щонайменше чотири нещасні випадки, пов’язані із туризмом, а людей постраждало значно більше. Зокрема, у лютому двоє екстремалів померли на горі Піп Іван Чорногірський від переохолодження. Вони підіймалися на гору у складі групи з восьми осіб. Через складні погодні умови туристи звернулися за допомогою до рятувальників, однак двоє людей попрощалися із життям.

Законодавство України працює так, щоб не тиснути на бізнес, тому підприємців, котрі мають атракції, майже не перевіряють

У вересні загинув львів’янин, який перепливав Мертве озеро (Поляницьке) на дерев’яному плоті. Він не втримався на конструкції, впав у воду і потонув.

У серпні пара зі Львівщини травмувалася, стрибаючи із мотузкою з 28-метрової вежі у Буковелі. Під час стрибка розірвалася відтяжна шнурівка, яка утримувала маятник, хлопець і дівчина перелетіли і впали на бетон з іншого боку озера. На щастя, вони залишилися живі, але дістали багато травм.

Найбільше людей постраждало дорогою до сплаву річкою Чорний Черемош. Того травневого дня вантажний автомобіль, який перевозив туристів, зірвався з обриву заввишки близько 40 метрів та впав у річку. Загинули три людини, а двадцять – постраждали. З’ясувалося, що водій був напідпитку, затримали його та керівника громадської організації «Федерація рафтингу Прикарпаття». Очевидці аварії стверджували, що горя можна було уникнути.

Законодавство України працює так, щоб не тиснути на бізнес, тому підприємців, котрі мають атракції, майже не перевіряють. Вони самотужки збирають комісію, коли відкривають щось нове, і до них, поки не сталося біди, ніхто з перевіркою не прийде. А на облаштування багатьох розважальних атракціонів і взагалі не потрібно отримувати дозвіл. Уже коли трапляється нещасний випадок, техніку, працівників та рівень безпеки одразу кидаються перевіряти. Але трагедії і далі стаються, а люди й далі обирають екстрим. МІСТО | 99

СПОРТ

| АДРЕНАЛІН

Франківський екстремал Олександр Веркалець з екстримом на «ти» вже багато років. Займається скелелазінням, стрибає із мотузкою, подорожує в гори – пішки чи на велосипеді, стрибає із парашутом та багато іншого. Часом він користується послугами підприємців, але любить також вибратися в гори самостійно. Чоловік каже, що намагається мати власне спорядження – тільки так можна бути впевненим у його надійності. «Хто займається спортом серйозно, дбає про своє спорядження. Коли я йду в гори, мені краще самостійно перевірити кожну деталь, мотузку, карабін. Проблема наших відпочивальників у тому, що вони надто безпечні, а ще – люблять зекономити. Професійне спортивне спорядження і снаряди коштують чимало, так само недешеві самі послуги», – каже екстремал.

Так, за політ на дельтаплані та параплані тривалістю від 20 хвилин на Тлумаччині або Богородчанщині потрібно заплатити близько 800 гривень. Екстремальна тригодинна екскурсія у печерах коштуватиме 300 гривень. Покататись на квадроциклах – 800 гривень за годину для двох осіб, джипінг – від 350 грн за годину.

Аліна Гриньків майже все своє життя присвятила екстремальним видам спорту. Виросла дівчина поміж високих гір у селищі міського типу Ворохта, де весь час проводяться різні спортивні заходи: стрибки на лижах з трампліна, лижні перегони, гірськолижні змагання, змагання з рафтингу, гірські трейли. Вперше вона стала на лижі у чотири роки, а згодом спробувала багато екстремальних спортивних розваг: джипінг, фрірайд, рафтинг, скелелазіння, гірськолижний спорт, джампінг, квадроцикли, спортивний туризм, сноуборд, велоспорт, ролери. «Екстремальний вид спорту – це завжди небезпека. Якщо хоч одна сторона – організація, що надає обладнання, чи екстремал – поставиться несерйозно

100 | МІСТО

до обладнання і виконання своїх обов’язків, наслідки можуть бути фатальними. Найчастіше нещасні випадки трапляються через неуважність самого екстремала. Люди, котрі захоплюються такими видами спорту, мають своє спорядження, але більшість користується послугами підприємців», – розповідає дівчина.

Проблема наших відпочивальників у тому, що вони надто безпечні, а ще – люблять зекономити Екстремалка наголошує, що для безпечного відпочинку потрібно передусім ретельно перевірити спорядження та впевнитись у тому, що люди, котрі надають послуги, добросовісно ставляться до цього. Вибираючи активний відпочинок, Аліна обов’язково переглядає в інтернеті відгуки та рекомендації людей, котрі користувалися послугами.

«Культура активного відпочинку в нашій країні, на жаль, ще не є висока. Але люди, які вже почали займатися екстремальним видом спорту, не можуть від нього відмовитися. Це не тільки приносить радість, а й допомагає зняти стрес і будь-яке напруження, пов’язане з повсякденним життям та роботою», – впевнена Аліна. Начальник відділу туризму та міжнародної технічної допомоги Управління міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму й інвестицій Івано-Франківської облдержадміністрації Віталій Передерко каже, що нещасні випадки – результат того, що окремі громадяни послуги надають без дозволів, ліцензій, реєстрації підприємницької діяльності, належної перевірки стану атракцій.

СПОРТ

«У нас дуже ліберальне законодавство. Контроль майже відсутній. Планових перевірок немає, бо донедавна існувала заборона. А позапланові відбуваються вже постфактум. В останні роки у зв’язку з цим ситуація взагалі погіршилась», – пояснює посадовець. За його словами, необхідно навести лад у дозвільній системі, оскільки послуги з різних видів екстремального туризму та розваг мають підвищений рівень небезпеки. Перевірки мають бути постійні, а не позапланові, коли стаються трагічні випадки.

Крім того, туристи повинні бути більш відповідальними та не такими безпечними. Треба уважно і ретельно готуватись до гірських походів, повідомляти рятувальників про вихід на маршрут, проходити інструктажі, цікавитись у підприємців дозвільними документами, укладати договори на обслуговування і страхування.

механізовані атракціони, мають отримати дозвіл територіального органу з нагляду за охороною праці відповідно до вимог Державних нормативних актів про охорону праці. Коли відкривають нову атракцію, той, хто її експлуатує, повинен створити комісію і ввести в експлуатацію обладнання. За результатами перевірки складають акт про допуск атракціону до експлуатації та роблять відповідний запис у паспорті атракціону. «Відповідальність за безпечність несе сам суб’єкт господарювання. Згідно із законом позапланово здійснити перевірку ми не маємо права. Підприємець це створює, декларує і подає інформацію, а далі контролювати його ніхто не може, бо це може розцінюватися як тиск на бізнес», – розтлумачує Ігор Росипайло.

| АДРЕНАЛІН

Виходить, життя туристів виключно у руках підприємців. Лише на їхній совісті те, як працює атракціон та наскільки він безпечний, адже вони можуть зекономити на ремонті, перевірках, оновленні атракцій. Тому бути обачним варто кожному, хто хоче активно провести час.

Екстремальні пригоди – це враження на все життя. Але коли ви хочете гострих відчуттів, самі подбайте про те, щоб відпочинок не перетворився на кошмар. Поспілкуйтеся із підприємцем та інструктором, не соромтеся вимагати ще раз перевірити кріплення, попросіть переглянути документи, прочитайте відгуки. Тоді екстремальна розвага запам’ятається як дивовижна й приємна пригода та не залишить жодних болючих рубців і прикрих вражень.

Наразі необхідно навести лад у дозвільній системі, оскільки послуги з різних видів екстремального туризму та розваг мають підвищений рівень небезпеки В Управлінні Держпраці кажуть, що вони слідкують за станом атракціонів, але, за законом, на велику кількість таких розваг підприємцям не потрібні дозволи та прийти до них просто так із перевіркою не можна. Начальник Управління Держпраці в Івано-Франківській області Ігор Росипайло пояснює, що суб’єкт господарювання чи підприємство має відповідати за безпеку на своїх атракціях.

Є Правила будови і безпечної експлуатації атракціонної техніки, прийняті ще у 2006 році. Там прописані вимоги до будови, виготовлення, установлення, монтажу, безпечної експлуатації, ремонту та реконструкції стаціонарних, пересувних і мобільних атракціонів. У них зазначається, що суб’єкти господарювання, які мають намір експлуатувати атракціони, віднесені до атракціонів підвищеної небезпеки, а також дитячі МІСТО | 101

СПОРТ

| НАШІ ДІТИ

Семен Розметанюк:

«Справжнє щастя – це знайти себе» Знайти «своє» у житті – велика удача. І якщо декого довгий шлях до пошуку власного покликання приводить до лекцій на кшталт «10 способів, як знайти себе», то герой нашої статті – 12-річний Семен Розметанюк – є справжнім щасливчиком, адже твердо знає, куди рухається, і докладає максимум зусиль для досягнення успіху. Плавання, футбол, школа, участь у різноманітних змаганнях – дещиця того, чим живе і чого прагне цей активний і допитливий підліток. ром міських, обласних, міжобласних та всеукраїнських олімпіад, а також членом обласної збірної з плавання. Улюблені шкільні предмети – англійська мова і математика.

У школі має багато друзів, спілкування з однолітками та старшокласниками для нього є дуже важливим. Активно бере участь у шкільних спортивних подіях, спартакіадах, футбольних турнірах.

У початкових класах Семен був відмінником, а тепер через навантаження та участь у змаганнях менше зосереджений на уроках, а більше – на спорті. Та навіть попри це хлопчик має у навчанні високі результати, а з основних предметів завжди отримує «відмінно».

Має хист до вивчення іноземних мов. Іноземну вчить як у школі, так і з репетитором, також відвідує групові заняття. Кумир Семена — 23-кратний олімпійський чемпіон із плавання Майкл Фелпс. За вдачею Семен врівноважений, цілеспрямований, завжди впевнено йде до своєї мети. Він дуже комунікабельний, хороший товариш та вірний друг.

Щодо майбутньої професії, то хлопець ще не знає, ким хоче стати, але прагне пов’язати своє життя з плаванням: спочатку представляти Україну як спортсмен на змаганнях та, звичайно, олімпіаді, а пізніше, можливо, стати тренером. Кращий друг Семена — його молодший брат Богдан, для якого він є надійною опорою, захистом та зразком. І навіть ім’я для братика у свої півтора року вибрав сам. Вони проводять багато часу удвох, майже завжди разом, мають спільних друзів і спільні захоплення, але, як у справжніх чоловіків, не обходиться між ними і без суперечок.

Займається і захоплюється плаванням. Щодня має два тренування: вранці перед школою, о 7:45, та після школи. І так з понеділка до п’ятниці, а в суботу – сухе тренування у тренажерному залі. Також хлопчику подобається футбол, але наразі це тільки хобі, оскільки водний спорт забирає майже весь вільний час.

Семен дуже любить собак та коней, навіть займався верховою їздою, але, на жаль, тепер на таке зовсім не залишилось часу. Незважаючи на це, він все ще мріє купити власного коня і повернутися у цей спорт. Така самовіддана любов до спорту зародилася ще в чотири з половиною роки, коли почав раз у тиждень відвідувати басейн. З того часу Семен уже ніколи не покидав плавання, а тижневих тренувань, як і захоплення цим видом спорту, ставало тільки більше. У своїх неповних 12 років він виконав другий дорослий розряд з плавання, є постійним учасником та призе102 | МІСТО

Бажаємо Семенові нових перемог і здійснення усіх мрій та планів!

МІСТО | 103

КУЛЬТУРА

| ПОСТАТЬ

Від Верховини до Голлівуду: український режисер про супергеройське кіно, правила виживання в Лос-Анджелесі і трипільську магію Наталя Мостова

Незабаром до ІваноФранківська із воркшопом приїде Любомир Левицький – простий верховинський хлопчина, який зумів розпізнати свою суперсилу і почав знімати кіно в Україні і Голлівуді, бо, як колись казала його мудра бабця, у людини ноги мають бути вдома, а руки по всьому світу. Нині це один із небагатьох комерційно успішних вітчизняних режисерів, який називає себе аутсайдером української кінотусовки і котрого свого часу звинувачували в тому, що знімає «американщину». «А тепер усі так роблять, – говорить Любомир. – І мені не хочеться працювати там, де вже всі працюють. Мені подобається йти з мачете по джунглях і прорубувати нову дорогу». Тепер він робитиме супергеройське кіно, каже, що Україні зараз дуже потрібні нові герої, які живуть серед нас сьогодні та прийдуть завтра, – такі собі наші Ілони Маски та Стіви Джобси.

104 | МІСТО

Довідка

Любомир Левицький – режисер, кліпмейкер. Зняв такі стрічки, як «Штольня», «Ломбард», «Тіні незабутих предків». У ЛосАнджелесі працював над створенням свого першого американського фільму. Наразі повернувся до Києва та робить кіно про сучасних українських супергероїв, а ще став одним із членів журі в телепроєкті від «1+1 media» – «Mind Contest: Люди проти машин». Мета цього проєкту – перевірити гіпотезу про те, що штучний інтелект може протистояти людському та самостійно створювати оригінальний контент. Любомир каже: якщо переможе машина, то від розчарування він піде копати собі бункер глибоко в Карпатах.

КУЛЬТУРА

оли я приїхав у Лос-Анджелес, в мене була мета робити копродукційне кіно. Я поспілкувався з продюсерами на The Disney, Warner Bros., Sony Pictures, і мені порадили цього не робити. Бо це як з розетками: там – одні, тут – інші. І вони не просто різні, вони ще й з різним струмом. Потрібен час, щоб винайти «адаптер». Інакше не працюватиме. Тому там роблю американське кіно, а тут – українське. Американцям не потрібна Україна, бо вона далеко і вони її геть не знають. І ми не маємо що їм запропонувати, бо ми не Китай з кількамільярдним ринком. країнські фільми про війну на Сході мусили вийти на екран – це вимога часу. У такий складний період має бути пропаганда у хорошому розумінні цього слова, адже людям потрібно правильно декларувати деякі речі. Однак зараз, як на мене, необхідно трохи призупинити продакшн такого кіно. Досить тицяти пальцем у рану, яка болить. Тим паче на тему нинішньої війни немає дійсно класного сценарію, здебільшого це просто документальна хроніка. Якщо б я робив кіно такого жанру, то це обов’язково була б гіперболізація наших солдатів. Я б відійшов від суперреалістичності і зробив їх ще більшими героями, ніж вони є. Бо досі в сучасних українських воєнних фільмах я бачив вояків, які жаліються на життя. Не це потрібно показувати.

І

деї – це кредит згори. Якщо ми це не використовуємо, воно дається іншим людям. І муза може вже більше ніколи не прийти. Не використавши через лінь чи страх ту енергію, яка йде до нас із Космосу, ми потім автоматично потрапляємо в проблеми і депресії. Бо тоді вже в людини забирається все. Навіть у Біблії є такі слова: «У кого є, тому додасться, а в кого немає, в того відніметься».

| ПОСТАТЬ

У кіно, як і в моді, є свої тренди та цикли. Зараз наступила ера «коктейлів». Потрібно все змішувати та унікально подавати інодистриб’юторам та кінотеатрам варто б почати робити жорсткий відбір українських фільмів. Тому що скоро глядач остаточно втратить довіру до українського кіно, і навіть ту, яку вже здобув на сьогодні. Є багато цифрових платформ, як на мене, для телеконтенту категорії «B/С».

К

оли я роблю кастинги, то часто можу впевнено сказати, хто з акторів піде різко вверх і стане зіркою. Це відчутно. Там є потужна енергія.

70%

Голлівуду – це незалежне кіновиробництво. Там найголовніше – класний сценарій. Аби потрапити в Голлівуд, потрібні рекомендації і талант. І там немає блату. Голлівудські зірки – дуже інтелігентні люди. І ще це великі трудяги. Таланту в них десь на 30%, все решта – тяжка праця. Голлівуд, як яйце, – твердий лише зовні. Менеджери, агенти, юристи якраз і слугують твердою оболонкою, котра потрібна, аби всередину не потрапили паразити. МІСТО | 105

КУЛЬТУРА

| ПОСТАТЬ

Українські фільми про війну на Сході мусили вийти на екран – це вимога часу спілкуванні відомі голлівудські актори неймовірно прості. Коли був на «Золотому глобусі», то взагалі не мав відчуття, ніби потрапив на якусь пафосну тусовку. Натомість у Києві це буває досить часто. Колись моя бабця казала, що повний колос пшениці завжди гнеться донизу, а порожній завжди стирчить догори.

З

араз уже не потрібно нікуди їхати, щоб працювати на Голлівуд. У Києві є більше зйомок, ніж в Лос-Анджелесі, там великою мірою лишився тільки бізнес. У час, коли локальні ринки починають домінувати над міжнародними, сам по собі внутрішній український ринок є дуже перспективним місцем для нових кінопроєктів, з новими жанрами та експериментальними бізнес-моделями проєктів.

Х В

оча я дуже люблю Америку, але еміграція – це не для мене. Серед тих, хто емігрував, мало щасливих людей. Будучи в Україні, я можу зробити для неї значно більше.

Україні бракує хороших сценаристів, бо немає де їх вчити. Всі – самоучки, і я, до речі, теж. Справа навіть не в тім, аби просто написати гарний сценарій. Це треба ще й зробити для конкретної аудиторії і щоб було бюджетно для виробництва.

106 | МІСТО

Б

агато хто не в курсі, але в Україні існує компанія Filmotechnic, яка створює операторські крани та задає тренди в світовій кіноіндустрії. Саме так – задає тренди у нових технологічних інноваціях і якості. Від їхньої продукції захоплено скачуть такі хлопчики, як Джеймс Кемерон, Майкл Бей та сотні інших. А ще ними захоплюється американська кіноакадемія, і це принесло компанії два «Оскари» за унікальні винаходи. І все це створюється тут, у нас вдома, на цьому прекрасному заводі, який я жартома називаю «база Месників».

П

роблема багатьох українських режисерів у тому, що вони не розуміють, для якої саме аудиторії роблять кіно. А це половина успіху. Крім того, більшість українських продюсерів узагалі не тямить у правильній промокампанії.

Люди такі: розкажеш початок класного анекдота – і вони підуть за вами, щоб дізнатись продовження

Я

зараз готую дещо грандіозне – фільм з оригінальною історією і оригінальною подачею. Адаптував ідею супергеройського кіно типу «Marvel» до українських реалій. Фантастику замінив на містику, наш головний герой отримує свою суперсилу через трипільську магію древніх ритуалів. А ще там буде дуже багато екшену і гумору. Буде таке відчуття, наче ви прийшли в «Макдональдс», але з українською кухнею.

КУЛЬТУРА

І

дея такого фільму виникла, коли я дізнався одну круту реальну історію. У 1900 році під Полтавою жив журналіст Юрій Будяк – борець за правду. Одного дня він розчарувався в Україні і поїхав у Південну Африку, де якраз точилася англо-бурська війна. Спершу висвітлював ці події як журналіст, а потім вступив у лави бурської армії. Через рік став капітаном, і його кликали Капітан Україна. І якось до англійців приїхав їхній репортер, аби зробити матеріал про війну. Так сталось, що бури взяли його в полон, мали розстріляти. Однак Будяк виступив на захист журналіста-бранця – через професійну солідарність. Полоненого віддали англійцям, а ім’я його було Вінстон Черчілль.

П Н

ерестаньте просити – почніть пропонувати. Настав час неймовірних можливостей навколо. Сьогодні у вашому смартфоні більше можливостей, ніж колись у цілої кіностудії. Головне – знайти свою ідею та відкрити свою суперсилу, яка захована глибоко всередині вас. а мою думку, жанр історичного кіно на сьогодні завершив свій цикл. Не тільки в Україні, але і в світі. У кіно, як і в моді, є свої тренди та цикли. Зараз наступила ера «коктейлів». Потрібно все змішувати та унікально подавати. Також я думаю, що українцям потрібні нові герої, які живуть серед нас сьогодні та прийдуть завтра. Наші Ілони Маски та Стіви Джобси. Ми дуже багато дивимось назад. Так, звісно, хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього, але потрібно перестати жити минулим. Воно у нас всіх непросте, і віками Україна плаче. Думаю, досить. Ми маємо все для того, щоб бути щасливими й усміхатись. Достатньо завтра прокинутись зранку та повірити в себе та свою суперсилу. Вона є у кожного з нас, просто захована далеко за страхами і комплексами. Часто над нею сміялись у школі чи інституті. А вона є саме тим, що треба виставляти наперед і роз-

| ПОСТАТЬ

вивати. Тому досить жалітись на життя та чекати, що президент чи уряд має щось дати. Все, що нам мають дати, – це рівні права та безпеку. Бо людину захищає або зброя, або закон. Я підтримую другий варіант. ооНаша нація є однією з найвродливіших у світі. Наші землі – найродючіші у світі. Наші люди – суперталановиті в усіх галузях. Залишилось закінчити тільки кляту війну з Росією. Тому я не хочу знімати історичне кіно. Я не хочу більше дивитись назад, а хочу створювати героїв, які будуть вести нас вперед.

Л Х З

айфхак для фільммейкерів, яким потрібна мотивація: кожен ранок, коли прокидаєтесь і починаєте працювати, уявляйте не тільки безкінечні черги в касах на ваш фільм, але і їхню відсутність.

очеться створити український бренд блокбастерів.

наєте, що головне для продавця історій? Знайти ту історію, від якої мурашки на руці тільки від короткого її переказу. Тоді і в кіно вона спрацює. Найбільше помилок фільммейкери роблять саме на етапі вибору історії. Люди ж такі: розкажеш початок класного анекдота – і вони підуть за вами, щоб дізнатись продовження.

оли ти заблукав у житті і мордуєшся над тим, чим займатися, треба вертатися назад у дитинство. Там треба копирсатися і згадувати, що вдавалося найкраще, до чого душа тягнулася. У дитинстві всі відповіді про істинне призначення. Бо ж що більше дорослішаємо, то більше соціум і близьке оточення нав’язують різних установок і стандартів, у яких насправді немає істини для нас. Так ми відмовляємося від своїх мрій, і це неправильно. МІСТО | 107

КУЛЬТУРА

| ІДЕЯ

Оселя, де живе любов Цей будинок ламає шаблони про те, яким має бути затишне родинне гніздечко. Нетиповий для Івано-Франківщини чорний фасад впевнено виділяється на тлі довколишньої забудови в приміському Вовчинці. Однак свої цікавинки дім розкриває поступово.

108 | МІСТО

КУЛЬТУРА

| ІДЕЯ

Найбільш приголомшує одна із зовнішніх стін, яку перетворили на барвисте живописне полотно з яскравими фігурами трьох дівчаток розміром у три поверхи. Справжній витвір мистецтва, який не сплутаєш із жодним іншим. Здалеку він вражає своєю монументальністю, зблизька – реалістичністю. Особливо заворожує, коли біляві ангелики, зображені на фасаді, ніби сходять з полотна та разом з мамою гостинно зустрічають нас на порозі свого обійстя. Тоді розумієш, що цей дім не просто втілення бурхливої фантазії та смілива авантюра господарів, а їхня візитівка. Він без слів передає головні цінності, якими живе родина, – діти, подорожі та, звичайно ж, креативність. Прикрасити барвистим муралом не сірі, безликі бетонні плити багатоповерхівки, а власний новенький дім наважиться не кожен. Родина Копаниць не побоялася вдатися до такого сміливого експерименту. «З самого початку прагнули відійти від звичних шаблонів. Обрали нетиповий для України проєкт будинку з пологим дахом. Плануючи його дизайн ззовні та в інтер’єрі, фокусувалися найперше на нашій сім’ї та її інтересах. Були готові експериментувати. Найцінніше, що у нас є, – це наші діти. Уявити свого життя без наших трьох донечок ми не можемо! Попри те, що вони ще досить маленькі, з великим задоволенням подорожуємо. Обов’язково хотілося передати це в оздобленні. Тому запросили друга дитинства – художника Сергія Григоряна – намалювати в одній із кімнат величезну, на всю стіну, карту світу. Результат так сподобався, що ми вирішили, чому б не прикрасити зображенням фасад дому», – розповідає господиня будинку Тетяна. Передусім хотілося додати яскравості, фарб, які б прикрасили повсякденність. Як креативно декорувати стіни ззовні? Що має бути відображено на муралі? У голові народжувалося безліч ідей. Однак сміливі задуми наштовхувалися на скепсис інших: спершу і майстри, і художники, до яких зверталися, вважали це авантюрою. Але сміливці не здавалися, вірили у свій задум. Через друзів знайшли того, хто зумів втілити їхню мрію у життя. Ним виявився івано-франківський художник, засновник експериментального художнього об’єднання «ЕХО» Олесь Базюк.

«На роботу ми погодилися одразу. Спільну мову з господарями знайшли дуже швидко. Початкову концепцію муралу дещо видозмінили. Головну ідею – «Ми родина, що обожнює мандрувати» – зберегли. А от від наміру зображати визначні пам’ятки з різних країн світу відмовилися. Замінили їх на будиночки, які начебто намалювали діти. У руках у них – пензлик, валик та літачок – як символи здійснення мрій. Для створення ескізу провели фотозйомку, адже не кожна світлина підійде для перенесення на стіну. Тут важлива кожна деталь – міміка, жести, пози, навіть складочка на одязі», – зазначає Олесь Базюк. Далі закипіла робота: стіну перемалювали, поґрунтували, перенесли зображення. Погодні умови не надто сприяли процесові. Оскільки малювали влітку, творити можна було по кілька годин на добу: поки сонце не виходило на стіну. Через спеку пензлик з фарбою засихав майже миттєво. У дощ та вітер роботу теж призу-

пиняли. Щоб прискорити процес, працювали удвох з колегою Ольгою Мельничук. Вона – над фоном та будиночками, Олесь – над дітьми та ластівками. Останні, до слова, – спонтанна ідея художника. Спостерігаючи, як у дворі діти спілкуються між собою, зауважив, як близнятка швидко та легко розуміють одне одного, щебечучи, наче пташенята. Надихнувшись побаченим, вирішив додати в композицію зображення ластівок. Завдяки грі тіней створив оптичну ілюзію – ніби пташки літають. У результаті вийшла чудова метафора – всі діти рано чи пізно залишають дім, вилітаючи з гнізда. Попри примхи погоди, поступово, день за днем, народжувалася велетенська картина. Її ідейна натхненниця, господиня будинку, до кінця не вірила, що зображення вийде таким реалістичним. Каже, лише після того, як останні штрихи були зроблені і мурал постав у повній красі, зрозуміла, що результат перевершив усі очікування.

МІСТО | 109

КУЛЬТУРА

| ІДЕЯ

«Специфіка роботи з живописом, – пояснює Олесь Базюк, – полягає в тому, що він спершу схожий на розлиту фарбу. Лише в кінці роботи, коли прописуєш деталі, вони збираються в одне ціле, і все грає по-новому. До того ж, робота з технічною, а не художньою фарбою має свої особливості: вона не така пластична в нанесенні, більш прозора, серйозно змінює тон при висиханні. Всі ці нюанси слід враховувати, щоб отримати бажане. Та своє завдання як художника він бачить у тому, щоб картина вийшла красивою та технічно довершеною.

«Прагнув, щоб це велетенське полотно площею більше 70 квадратних метрів легко сприймалося глядачами, щоб вони не відчували, скільки сил та праці в нього було вкладено. А професійність зможуть оцінити мої колеги-художники. Мені ж не соромно за цю роботу», – каже з посмішкою Олесь Базюк. Після того, як мурал було завершено, не всі зрозуміли та оцінили незвичний підхід подружжя до оздоблення оселі. «Чому вибрали чорний колір? Це ж так непрактично!», «Навіщо вам живопис на стіні? Він вигорить!» – на такі критичні зауваження родина навчилася реагувати спокійно.

/likelihoodtk

110 | МІСТО

«Ми щасливі, що вдалося реалізувати свою мрію жити в будинку, який не схожий на інші. Чорний – чудовий фон для яскравого зображення. Його, до речі, захищено спеціальним покриттям – тож мурал служитиме не менше 50 років. А те, що у кожного свій смак та думка, – це нормально. Якщо весь час зважати на те, що люди скажуть, то нічого не досягнеш. Подорожуючи Європою, ми зустрічали схожі архітектурні рішення в Нідерландах. Там вони нікого не дивують. Тому хотілося, щоб у нас, в Україні, неординарних будинків було більше. Буде чудово, якщо наш приклад надихне інших до свободи творчості. Закликаю всіх не боятися своїх мрій, адже вони можуть здійснитися! Головне – вірити!» – підсумовує подружжя Копаниць.

МІСТО | 111

КУЛЬТУРА

| ФЕСТИВАЛЬ

Олена Тараріна: «Кожна людина сама вирішує, чи погоджуватися їй на те, що життя – це сірі будні, чи ні» Уже традиційно в березні в Івано-Франківську вп’яте відбудеться Міжнародний фестиваль особистісного розвитку і творчості «АRT-PRAKTIK». У програмі заходу: семінари, тренінги, майстер-класи від провідних майстрів та спеціалістів своєї справи. І, звичайно, улюблений багатьма спікер, ідейний натхненник та засновниця фестивалю Олена Тараріна. Напередодні фестивалю журналісти «МІСТА» дізналися у неї, що цікавого чекає на його учасників. щоб насолоджуватися. Цей поспіх немов наклеює на наше обличчя та серце маски, крізь які нам дуже складно почути Бога, а лише завдяки Йому ми здатні осягнути свої істинні цінності та потреби. Вважаю, дуже важливо, щоб людина у кожній своїй дії була на зв’язку з кимось великим. Якщо цього взаємозв’язку немає, вона не відчуває себе огорнутою потоком любові, який приймає її тут і зараз, такою, якою вона є. Тоді така людина стає схожою на жебрака, який випрошує цю любов в тих, хто сам голодний. І це велика проблема. Саме поняття «система цінностей» для багатьох є дуже абстрактним. Якщо запитати людей про те, що для них цінне, то більшість скаже, мабуть, що сім’я, діти, здоров’я…

Олена ТАРАРІНА – сертифікований навчаючий арт-терапевт, бізнес-тренер, коуч, президент Східноукраїнської асоціації арт-терапії, організатор міжнародних фестивалів, автор книг, метафоричних зображень, трансформаційних ігор, TV-експерт. Практичний психолог вищої категорії, кандидат педагогічних наук. Олено, цьогорічний «АRT-PRAKTIK» присвячено темі цінностей та пріоритетів. Чому це так важливо розібратися з тим, що насправді має для нас значення в житті? Сучасна людина має розрив у відчуттях власних цінностей. Ми обираємо поспішати замість того, 112 | МІСТО

Так, про це й мова. Саме тому, коли ми говоримо про цінності, на першому місці завжди повинен бути Бог. І тільки потім партнери, діти, здоров’я тощо. Якщо у своїй системі цінностей ми ставимо на перше місце когось або щось вище за Бога, то зазвичай саме у цій сфері життя починаються серйозні проблеми. Знаючи цю закономірність, можна легко зрозуміти, що втратимо найпершим те, до чого ми прив’язані найбільше. Те, що для нас важливіше, ніж Він. Для кожної людини після Бога йде своя система цінностей. І це не пов’язано ні з віком, ні з професією, ні з релігією. Це пов’язано з відповідями на три головні запитання: «Хто я?», «Хто ти?» і «Що моє?». Браян Трейсі каже, якщо у тебе немає цілі, то ти стаєш засобом для досягнення цілі інших. Тому дуже важливо, щоб у тебе була мрія, яку ти будеш реалізовувати, під яку ти будеш створювати можливості та ресурси. Минулого року вийшла Ваша книжка для підлітків та їхніх батьків «Бути собою. 10 гаджетів для щастя». У ній йдеться про те, як завдяки застосуванню морально-етичних принципів можна налагодити життя, впоратися зі складними ситуаціями. Тож вона теж про цінності? Є прекрасні слова: «Чим більше ми говоримо з дітьми про Бога та етику, тим менше ми говоримо з Богом про своїх дітей, коли вони виростуть». У своїй

КУЛЬТУРА

| ФЕСТИВАЛЬ

книзі я намагалася донести до читачів одвічну мудрість багатьох поколінь, що ґрунтується на загальнолюдських моральних принципах. Вона покликана допомагати батькам та їх дітям правильно у всьому розібратися. Прочитавши її, тинейджер зможе зрозуміти, як отримувати те, чого хочеш, як жити в мирі зі своїми батьками, як знаходити відповіді на найважливіші питання легко, як долати свої страхи та жити в гармонії з навколишнім світом. А батьки в цій книзі отримають цінні інструменти, як знаходити спільну мову зі своїми дітьми, вірити в потенціал своєї дитини і допомагати її реалізації. Чи є критерії, за якими можна самостійно визначити, які цінності управляють моїм життям? У психології є дуже проста, але при цьому надзвичайно хороша та дієва практика, яка допомагає розібратися з власними цінностями. Задайте собі три питання. Перше: «Що я буду робити сьогодні, якщо мені залишилося жити один рік?». Друге: «Що я буду робити, якщо мені залишилося жити місяць?». І третє: «Що я буду робити сьогодні, якщо я проживаю останній день свого життя?». Візьміть її за звичку. Якщо виконувати її щоранку, дякуючи Богові за те, що ви прокинулися, пам’ятаючи, що цей день може бути останнім, то неможливо, щоб у вашу голову та план на день прийшло щось неважливе. Адже тоді ви глибоко усвідомлюєте цінність кожної секунди свого життя, кожного свого подиху, того, що робите.

Цінності – річ постійна чи вони можуть змінюватися? Чи варто орієнтуватись на когось у визначенні своїх пріоритетів? Цінностям властиво змінюватися. Це може відбуватися як результат глибокого духовного росту людини, або, що відбувається значно частіше, внаслідок негативних переживань, які атакуютьнаше життя, щоб пробудити нас. Чи варто орієнтуватися? Звичайно, нам слід вивчати досвід інших людей, щоб зрозуміти, яка модель нам підходить найкраще. Можна приглядатися до людей, у яких є особистий результат, який вам імпонує. Обираючи взірець для себе, також варто перевірити, чи вони живуть так, як проповідують. Змінивши цінності можливо перебудувати своє життя?

Звичайно. Людина така істота, яка сама вирішує, чи погоджуватися їй на те, що життя – це сірі будні, чи ні. Коли ми починаємо усвідомлювати свої цінності, важливо бути максимально чесним із собою.

Запрошуємо на Міжнародний фестиваль особистісного розвитку і творчості «АRT-PRAKTIK», який відбудеться 14-15 березня в Івано-Франківську п’ятий рік поспіль. «АRТ-PRAKTIK» – це унікальна подія у сфері психології в Україні! Наша місія – розвиток психологічної культури української нації засобами мистецтва. І ми віримо: змінюючи себе – змінюємо світ навколо! Тема фестивалю – «Цінності та пріоритети». Деталі події – у ФБ (переходьте через QR-код). МІСТО | 113

КУЛЬТУРА

| ДИЗАЙН

' Decor & Design Expo

Мистецтво створення затишку! Виставка декору, предметів інтер’єру, товарів для дому, подарунків в ІваноФранківську та області! Дата: 14-15 березня 2020 року. Місце проведення: Platinum Hall (м. Івано-Франківськ, вул. Надрічна, 60). Організатор: «Be in Trend Group», засновниці – Алла Бойко й Аліна Біневська.

ТЕМАТИКИ 1. ПРЕДМЕТИ ДЕКОРУ ТА ІНТЕР’ЄРУ • Дизайнерські меблі • Штори і шпалери • Каміни

• Сучасна сантехніка

• Покриття для підлоги

• Декоративне освітлення • Ремонтні матеріали

2. HOME ART • Художня ковка • Вітражі

• Антикваріат • Картини

• Вироби сучасного мистецтва • Кераміка

• Флористика

3. HOME & GIFTS • Посуд та аксесуари • Домашній текстиль

• Подарунки та сувеніри • Етноатрибутика

• Свічки та підсвічники • Мило та аромаолії • Handmade

• Пасхальна атрибутика

4. OUTDOOR Trade Show • Ландшафтний дизайн • Садово-паркові меблі

• Садово-паркове освітлення

• Тенти, сонцезахисні системи

• Садова техніка, обладнання, інструмент • Барбекю

• Предмети екстер’єру 114 | МІСТО

КУЛЬТУРА

| ДИЗАЙН

ПЕРЕВАГИ ВИСТАВКИ • формати B2B та B2C

• останні колекції та нова продукція на ринку України

• залучення на виставку закупників з великих оптових, дистриб'юторських компаній і роздрібних покупців ринку декору та інтер'єру • семінари та презентації

• шалені знижки і гарячі ціни

АУДИТОРІЯ: дизайнери, представники цього сегменту ринку, кінцеві споживачі. УЧАСНИКИ: виробники, постачальники, дистриб'ютори декору і предметів інтер'єру.

Виставка Décor & Design Expo для компаній, брендів, які: • хочуть вийти на новий ринок збуту;

• заявити про себе як нову компанію/бренд;

• налагодити контакти з партнерами та клієнтами;

• покращити свою репутацію та бути в центрі уваги.

Виставка Décor & Design Expo для дизайнерів та декораторів, які: • цінують якість та професіоналізм; • стежать за тенденціями;

• прагнуть налагодити та розширити коло співпраці з партнерами; • мають на меті зарекомендувати себе як фахівця.

Виставка Décor & Design Expo для кінцевих споживачів, які:

• стежать за сучасними тенденціями в інтер’єрі та екстер’єрі; • дбають про затишок та комфорт у власній оселі й офісі; • обирають оригінальність та люблять креативні речі; • бажають купувати за вигідними цінами.

Під час виставки пройдуть семінари від івент-агенції «b.2you», спрямовані на розвиток бізнесу, для дизайнерів та всіх, хто планує ремонт: як зробити якісно і не переплатити тощо. Стежте за детальними анонсами!

У рамках «Décor & Design Expo II» відбудеться спецпроєкт «Хто в домі ґазда?!» – обговорення з відомими іванофранківцями питань облаштування оселі, домашнього побуту.

Ми знаємо, як важливо спланувати сімейне дозвілля, цікаве і змістовне для всіх! Ми подбали про ваш сімейний вікенд!

КВИТКИ НА ВИСТАВКУ «DECOR & DESIGN EXPO ІІ» ВЖЕ У ПРОДАЖУ в касах кінотеатру «Люм’єр». Вартість квитка – 100 грн.*, у день події – 150 грн.

*Квиток дає право входу на виставку протягом двох днів – 14-15 березня 2020 року. Квиток бере участь у розіграші вікенду в мальовничих Карпатах в готелі «Welland» та інших цінних призів. Вхід для дітей і програма для дітей (різнопланові заняття, аквагрим, аніматори) – БЕЗКОШТОВНО! Квиток потрібен тільки дорослим!

Дякуємо за сприяння у проведенні виставки генеральним партнерам: компанії «VisART Décor» та мережі салонів «МАКСИМУМ».

До зустрічі 14 та 15 березня 2020 року в Platinum Hall (м. Івано-Франківськ, вул. Надрічна, 60), сб.: 10:00-18:00, нд.: 10:00-17:00. Виникли запитання? Телефонуйте: (097) 770 77 37 і (099) 700 23 66

МІСТО | 115

КУЛЬТУРА

| ПОДІЯ

Ми знаємо про красу все! Першого грудня вдруге в Івано-Франківську відбулася найграндіозніша подія у сфері індустрії краси – «Beauty Congress». Учасники конгресу – професіонали різних напрямів індустрії краси, відвідувачі – фахівці, яких цікавлять професійні продукти і технології, та візитери в пошуках останніх трендів, кваліфікованих майстрів та засобів для щоденного догляду. Організатор події – компанія «Be in Trend Group», засновниці – Алла Бойко та Аліна Біневська.

На виставці були представлені найкращі бренди усіх напрямів індустрії краси, останні розробки торгових марок та компанії з різних міст України. Популярні beauty-майстри і технологи провели майстер-класи на стендах і відкритих майданчиках. Відвідувачі мали можливість придбати продукцію зі знижкою до 50%. Під час виставки «Beauty Congress II» відбувся II ВІДКРИТИЙ ЧЕМПІОНАТ З НІГТЬОВОЇ ЕСТЕТИКИ, організований ГО «Спілка чемпіонів України з нігтьової естетики». Головний суддя чемпіонату – Ольга Мюллер, провідний викладач з 14 сертифіктами міжнародного зразка. На чемпіонаті світу в Парижі Ольга ввійшла в п’ятірку чемпіонів з художнього розпису. Конкурсанти змагалися у чотирьох номінаціях: «Комбінований манікюр», «Викладний френч», заочна участь, тема «Китайський розпис: спогади літа», заочна участь, тема «Художній розпис: материнська любов».

Тут також відбувся II ЧЕМПІОНАТ З ПЕРУКАРСЬКОГО МИСТЕЦТВА, організований компанією з розвитку індустрії краси «SENSEI». Учасники чемпіонату показали свій професіоналізм у номінаціях: жіноча зачіска, чоловіча стрижка.

Тільки на «Beauty Congress II» усі охочі змогли ознайомитися з різноманітними напрямами beauty-індустрії, новинками, трендами, спробувати послуги і продукцію «в дії».

На заході провели авторські майстер-класи: Тетяна Гнибіда – «Макет брів за 10 хвилин», «Авторська техніка відтворення макету брів «Індивідуальність», «10 правил ідеальних брів», а також спілкувалися про рекламні фашки: за і проти; Тетяна Луценко – «Апаратна обробка тріщин та гіперкератозу»; Інна Вербовецька – «Фейсбілдинг, гімнастика для обличчя».

Візажисти мали нагоду зустрітися із зірковою колегою, суддею чемпіонатів, технологом Яною Штепою на показовому МК «Color Smoky». Фудкорт, шампанське, фотозони, шоу-програма, розіграш подарунків додали позитивних емоцій!

116 | МІСТО

Дякуємо партнерам події за підтримку і сприяння: клініко-діагностичному центру, «БРАСС: косметика для салонів краси», мережі фірмових крамниць «Вина Світу», «KOMILFO», «Beauty Box», «Bon Bon», Aсоціації б’юті-чемпіонатів, «SWAY», оздоровчому центру «TODA», «Lady Models», «Tsunami Sushi», «Ростерії кави».

Більше інформації на сайті: beauty-congress.if.ua МІСТО | 117

КУЛЬТУРА

| ДОБРО

Бал збирав гроші на благодійність Десятий ювілейний зимовий благодійний бал відбувся 24 січня в готельно-ресторанному комплексі «Лейбова гора» за підтримки директора Міжнародного благодійного фонду «Європейський розвиток Галичини» Ярослави Гоголь. Організаторами також стали Марта Паранюк та Ярослав Паранюк. Зібрані кошти (160 500 грн) передали на лікування чотирирічної Маргарити Гоголь, у якої вроджена вада грудного відділу хребта. У дівчинки рідкісна форма хвороби, дитині терміново потрібна операція за кордоном.

Під час балу відбувся благодійний аукціон, на якому були представлені різноманітні ексклюзивні речі від партнерів заходу – вишите плаття ручної роботи від бренду «Вуставка», кімоно олімпійського призера Романа Гонтюка, ручна протитанкова граната від військових 140 батальйону, сертифікати на книги з іменним підписом для власників від Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука та багато іншого. У програмі заходу також були виступ народного артиста України Анатолія Гнатюка, показ колекцій одягу дизайнера Тетяни Кузьменко та магазину «Andre Tan», музичне оформлення «Alter Band», танцювальний майстер-клас, розіграш подарунків. Ведучими дійства стали Тимур Мірошниченко та Роксолана Калин.

118 | МІСТО

КУЛЬТУРА

| ДОБРО

МІСТО | 119

МОДА

| ВІЗИТ

Дизайнер Андре Тан відвідав ТРЦ «Велес» та провів автограф-сесію для франківців 11 лютого Андре Тан зустрівся з шанувальниками свого таланту в брендовому магазині Andre Tan на 2 поверсі ТРЦ «Велес». Відомий модельєр виступив у ролі стиліста та надав персональну консультацію клієнтам магазину. Гості дізналися про модні тенденції на сезон весна-літо 2020. Усі охочі отримали автограф від Андре Тана.

120 | МІСТО

МОДА

| ВІЗИТ

МІСТО | 121

Знаходиться в самому серці Івано-Франківська

• МАНІКЮР • НАРОЩЕННЯ НІГТІВ • ГЕЛЕВА КОРЕКЦІЯ • ПЕДИКЮР (можливість робити одночасно з манікюром) • ВСІ ВИДИ МАСАЖУ: класичний, антицелюлітний вакуумно-роликовий, лікувальний • ВОСКОВА ДЕПІЛЯЦІЯ • КОСМЕТОЛОГ • НАРОЩЕННЯ ВОЛОССЯ • ДОГЛЯДОВІ ПРОЦЕДУРИ ДЛЯ ВОЛОССЯ: ботокс, біксіпластія

м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 12, тел.: (095) 01 999 25, вул. Незалежності, 29, оф. 6, тел.: (095) 54 080 11 122 | МІСТО

/beautymania_ukraine/

На фото: льотчик авіаційної ланки АЕ лейтенант Дмитро Шкаревський

і т о с и в а н и д ж в а З разом із МІСТО | 123

124 | МІСТО

МІСТО | 125

Зачіска: /oksana_zhekalo Макіяж: /olgasatin Прикраси з квітів: /lantana_if

Мар’яна Яремчук

«З дитинства я мріяла бути співачкою або офіцером і щаслива, що обидві мої мрії здійснилися. Я люблю свою роботу, адже люблю свою Батьківщину і горда носити звання капітана внутрішньої служби. На даний час я перебуваю у декретній відпустці. Дякую Богу, що подарував мені люблячу сім'ю, коханого чоловіка та чарівну донечку Марію. Наразі розвиваю свою сольну творчість, пишу нові композиції та беру активну участь у заходах нашого міста. Моїми улюбленими квітами є альстромерія та троянди. Іноді достатньо маленького букета, щоби подарувати приємні емоції та гарний настрій, адже кожній жінці потрібна увага».

126 | МІСТО

Ілона Кашуба,

різностороння особистість, захоплюється подорожами, вивченням іноземних мов, майбутній лікарстоматолог. Інстаграм — ilona.kashuba

Ілона переконана, що квіти — це залишки раю на землі, досконалі творіння природи, які схожі на людей: всі різні, але кожна гарна по-своєму. «Я впевнена, що дарувати квіти — це ідеальний спосіб не тільки виразити своє ставлення до людини — любов, повагу, приязнь, а й створити теплу, дружну атмосферу між двома, яку вже неможливо розтопити».

Зачіска: /oksana_zhekalo Макіяж: /olgasatin Прикраси з квітів: /lantana_if

МІСТО | 127

Анна Семкович, м. Калуш Студентка Прикарпатського університету, учениця Київської школи коучингу і комунікацій Єгора Йордека, тренер з пілатесу, стретчингу та аеробіки. Проходить навчання в клубі «Альянс»

«Оскільки я мама, одне з улюблених моїх занять — проводити час із донечкою. Окрім спорту, захоплююся танцями та книгами. Наразі мені почали подобатися червоні троянди. Справді. Раніше їх ніколи не помічала, а от тепер саме ці квіти, на мій погляд, символізують жінку, яка розквітає і чарує всіх своєю красою. Для мене букет в подарунок — це прояв уваги, поваги та довіри до мене як до жінки».

Зачіска: /oksana_zhekalo Макіяж: /olgasatin Прикраси з квітів: /lantana_if

128 | МІСТО

Зачіска: /oksana_zhekalo Макіяж: /olgasatin Прикраси з квітів: /lantana_if

Ольга Брайляк, м. Надвірна Бухгалтер, щаслива мама 10-річної донечки. Сильна і незалежна жінка, яка впевнено йде до своїх цілей.

«Отримати букет у подарунок для кожної жінки — це передусім приємний і такий бажаний вияв почуттів. Красиві, ніжні та витончені, вони є справжнім атрибутом жіночності... Мої найулюбленіші квіти — троянди, а навесні — це, звичайно, різнокольорові тюльпани — передчуття весни, аромат закоханості та легкої ейфорії в повітрі».

МІСТО | 129

Зачіска: /oksana_zhekalo Макіяж: /olgasatin Прикраси з квітів: /lantana_if

Яна Єжак,14 років

Школярка, займається моделінгом, вокалом, танцями, ведуча телепроєкту «Face Control» Для Яни квіти — це яскраві акценти, що прикрашають наші дні, створюючи гармонію і затишок довкола.

130 | МІСТО

Для дівчини отримувати квіти — це прояв уваги та любові, адже її тато завжди дарує улюблені квіткові композиції на різні святкові події. А цьогоріч у свій день народження Яна отримала букет улюблених білих троянд від загадкового прихильника. Емоції, які дарують такі несподіванки, не описати словами, адже квіти не тільки милують око, а й роблять жінку щасливою!

Таня П'янкова,

письменниця, поетеса, авторка 6 поетичних і прозових книг, резонансного роману «Чужі гріхи», організаторка літературномистецьких подій, співзасновниця і креативний директор літературної агенції «Зілля», маркетолог «Улюблені квіти — польові ромашки. Отримувати букет квітів — це як отримувати нагадування, що життя розкішне, але не вічне, тому треба не просто жити, треба квітнути».

Зачіска: /oksana_zhekalo Макіяж: /olgasatin Прикраси з квітів: /lantana_if

МІСТО | 131

Вікторія Гаврилюк Практичний психолог, сертифікований гіпнотерапевт та викладач в Professional Hypnosis Training Institute (Краків, Польща). Автор та ведуча тренінгів для жінок. Координатор жіночого клубу «Клуб успішної леді». «Улюблені квіти – троянди, особливо білі із ніжно-зеленим відтінком (аваланч). А рожеві троянди (аква) – то моя любов! Розглядаю кожну їхню пелюсточку, вдихаю аромат, просто медитую над ними, як над мандалою! А ще люблю білі тюльпани. А також поєднання жовтих і фіолетових тюльпанів в одному букеті. Квіти як жінки – ніжні, легкі, тендітні, прекрасні... Кожна жінка з дитинства має відчувати до себе увагу. Спочатку це батько, який дарує маленькій дівчинці та її мамі квіти. Звичайно, що така дівчинка виросте з розумінням своєї унікальності, вона не терпітиме неповаги до себе в дорослому житті. Квіти роблять жінку ще прекраснішою через світло в її очах, яке з’являється при спогляданні на них! Квіти змушують посміхнутися, відчути себе королевою та особливою! Квіти для жінки – це найкраще освідчення в почуттях. Квіти – це знак турботи та піклування про жінку! Саме в цьому їх магія та чарівна сила. Мій чоловік дарує мені квіти просто так, без особливих приводів. Це завжди розчулює мене до сліз! У такі хвилини я розумію, наскільки я кохана та щаслива. Знаю, що мій чоловік робить це, щоб принести мені радість. Він думає про мене! І я це дуже ціную! Даруйте жінкам квіти просто так, не чекаючи приводів, якщо хочете, щоб вони були щасливими!» Макіяж: Ольга Satin

132 | МІСТО

Оксана Мельник

Засновниця журналів «LIKE», «МІСТО», а також «Клубу успішної леді». Директор з маркетингу міжнародної будівельної компанії «M GROUP DEVELOPMENT».

«Я люблю квіти. Живі, яскраві, ароматні, вони завжди є у моєму домі. Вазу з улюбленими букетами ставлю якнайближче до себе чи то на кухні, чи на робочому столі. Квітковий аромат, що розповсюджується оселею, додає особливого настрою. Практично увесь рік в мене «мешкають» тюльпани, їх кольорове різноманіття радує око і щоразу дарує якісь нові емоції.

Мою любов до квітів знає чоловік, тому і з приводу, і без часто приносить додому цілі оберемки хрустких тюльпанів, дарує їх мені і нашим донечкам.

А ще я часто сама купую квіти, а коли потрапляю в квіткові магазини, то щоразу шукаю якісь нові для себе їх види. Намагаюся запам'ятати назву, але забуваю одразу ж за порогом. Та хіба це важливо, коли обіймаєш дивовижний дарунок природи, поцілований сонцем і наділений найвитонченішим ароматом».

МІСТО | 133

Квіти: дизайн-студія квітів «Peony»

Каміла Годованець, 9 років

Талановита дівчинка, яка розвиває себе у різних напрямах: сучасні танці, гімнастика, плавання, гра на фортепіано, повітряна акробатика, моделінг — фото і дефіле. Та понад усе Каміла любить малювати — особливо природу, тварин і сукні. Мріє стати знаменитим дизайнером. Улюблені її квіти — це троянди, хоча дуже любить, коли їй дарують різні. Вважає, що їхнє призначення — милувати людей своєю красою 134 | МІСТО

Квіти: дизайн-студія квітів «Peony»

Тамара Швадчина, юрист Захоплюється східними танцями, спортом, подорожами. Улюблена цитата — слова Коко Шанель: «Стримувати себе, коли прикро, і не влаштовувати сцен, коли боляче, — ось що таке ідеальна жінка». «Улюблені мої квіти — це ромашки! Грайливі, невимушені і ніжні. Асоціюються з душевною простотою і щирістю. Отримувати квіти від когось — це завжди приємна несподіванка. Стільки щастя, радості та позитивних емоцій від букета можуть відчувати тільки жінки!»

МІСТО | 135

Сестрички Антоніна (11 років) й Ангеліна (9 років) Малі та їхня мама Олена

Мама Олена — судовий експерт комп’ютерно-технічного відділу Івано-Франківського НДЕКЦ МВС, а також студентка Одеської юридичної академії.

Дівчатка — добрі і щирі, талановиті і творчі. Навчаються гри на фортепіано, займаються моделінгом, люблять малювати, танцювати, співати і подорожувати, стежать за стилем і в усьому допомагають мамі і бабусі. «Ми з дівчатками — кращі подруги й однаково сильно любимо квіти! Мої улюблені — це білі троянди або хризантеми, а також еустома та альстромерія... Люблю їх дарувати, а ще більше — отримувати.

Дівчатка можуть робити одна одній сюрпризи у вигляді букетиків. Ніколи б я не проміняла квіти на щось інше (цукерки, випивку чи гроші), для мене це найдорожчий і найцінніший подарунок».

Зачіска: /oksana_zhekalo Макіяж: /olgasatin Прикраси з квітів: /lantana_if

136 | МІСТО

На фото: координатор клубу Вікторія Гаврилюк, засновниця клубу Оксана Мельник Фото: Дмитро Садовий Одяг: дизайнер Вікторія Белей Макіяж: Ольга Satin

НАС НАДИХАЄ ВЕСНА І КОЖНА ЖІНКА Ми створили клуб, у якому комфортно всім. Наші учасниці доводять, що жінка унікальна, талановита, самодостатня, цінна, щаслива. Вона вміє поєднувати різні ролі, і робить це гармонійно. Вона не встигає все, вона обирає пріоритети. Вона змінюється, відкривається, стає кращою. Вона як весна: наповнює всіх любов'ю та енернією. Вона, як квітка: потребує ніжності, турботи, підтримки.

Реєструйтеся в нашому клубі, щоб ваша весна з нами стала початком великих змін.

Тел.: (050) 859 86 62 @ladysuccessclub МІСТО | 137

СПЕЦПРОЄКТ

Марина Мельник

Директорка, власниця і дизайнерка бутика «Salon Koroleva» Моя життєва філософія полягає в тому, що «життя вимірюється не тим, скільки в ньому років, а тим, скільки в цих роках справжнього життя».

Моя робота — моє натхнення. Ще у 2010 році зародилася ідея відкрити бізнес, який приноситиме не тільки фінансовий прибуток, але й буде цікавим і даруватиме радість іншим. З того часу з’явилася мрія створити салон «Salon Koroleva» — @salonkoroleva. За 10 років ми зарекомендували себе як один із кращих салонів України, що пропонує своїм клієнтам вишукані весільні та вечірні сукні за доступними цінами. Про салон знають не тільки жителі нашого міста, але й далеко за межами країни (Італія, Іспанія, США, Німеччина, Угорщина, Бразилія та навіть Мозамбік) і ми не збираємося на цьому зупинятися, – щодня робимо величезну роботу, щоби про нас дізналося якомога більше людей. Але найкраща реклама нашого салону — задоволені клієнти! Коли дивишся у їхні щасливі очі, то й сама відчуваєш себе щасливою людиною.

Мої захоплення — спорт, танці, подорожі. Взимку це завжди катання на лижах із друзями; влітку — відпочинок на пляжі та подорожі новими містами.

Подорожі для мене — завжди неймовірна пригода. За плечима вже понад 20 відвіданих країн і величезна кількість неймовірних міст, таких-як: Ріо-де-Жанейро, Париж, Мілан, Відень, Прага, Рим та багато інших. З кожної подорожі я повертаюся іншою, оновленою. «Мета — не місце, а здатність дивитися на світ по-іншому». Щоби досягти успіху, потрібно бути по-справжньому закоханим у свою справу. Я щаслива людина! У мене захоплива робота, коханий чоловік, справжні друзі та чудові батьки!

138 | МІСТО

Свій шлях у підприємницькій діяльності я розпочала у 2012 році, відкривши невеличкий масажний кабінет, який працював протягом трьох років. За цей час з’явилася велика кількість клієнтів та вдячних студентів, що опанували фах масажу. У 2015 році заснувала масажний салон «ЛЕО», який пізніше реорганізувала та перейменувала на «Масажний салон Ольги Соловчук». Протягом цих років я відвідала чотири чемпіонати України із масажу в Києві та Львові, на двох із яких стала переможцем у номінаціях «SMARF» та «SPA». Мій загальний стаж роботи становить вісім років. За час викладацької роботи мої курси масажу закінчили та отримали дипломи понад 300 випускників. Моє хобі — музика, написання віршів, пісень. Розпочала свою творчу діяльність у 14 років. Моя перша поезія — «Тебе ніколи не забуду» про перше кохання, яка незабаром стане піснею в стилі реп. До цього я записала вже чотири композиції, які доступні на YouTube. З однією із пісень — «Донечко моя» — ми виступали разом із моєю донькою Мар’яною в місцевій «Просвіті».

Ольга Соловчук Засновниця «Масажного салону Ольги Соловчук» та «Салону краси Ольги Соловчук». Дипломований спеціаліст із масажу з медичною освітою, вчитель. Переможниця кількох чемпіонатів. Творча особистість. Щаслива мама двох дітей Мої захоплення. Я дуже активна, тому люблю мандрівки, походи в гори, подорожі в цікаві країни, екстрим, танці, музику, спів у караоке, фотосесії, боулінг та більярд. Часто погляди на життя змінюються. Так і в мене: раніше не любила походи в гори, а цьогоріч підкорила аж чотири вершини.. Моя найбільша мрія дитинства — випустити кліп на власну пісню. А тепер мрію отримати кубок у наступному Чемпіонаті з масажу та випустити альбом із власними піснями. Моя ціль — здійснити ці мрії вже цього року. Ще однією мрією була поїздка в Таїланд, яка скоро теж здійсниться завдяки виграній путівці.

Моя візитівка в усіх успішних справах — чудовий настрій та усмішка на обличчі. Мій зовнішній вигляд дуже важливий для мене, оскільки я — обличчя масажного салону та салону краси. Регулярно відвідую б’юті-майстрів, роблю SPA-процедури, ходжу на масаж та спортивні танці. Задля саморозвитку проходжу різноманітні курси та тренінги.

/olha.solovchuk

/studiiamasazhu

/Ольга Соловчук

/ольга соловчук

тел.: (096) 694 69 39 «Масажний Салон Ольги Соловчук «Студія Масажу Ольги Соловчук»

Адреса: «Калинова слобода», вул. Слобідська, 10

Моє життєве кредо — займатися улюбленою справою, бути не байдужою та корисною для інших, досягати поставлених цілей та реалізовувати їх. Моя гордість та радість — це мої діти, син Юрій та донька Мар’яна, які надихають мене на подальші звершення та успіхи. МІСТО | 139 СПЕЦПРОЄКТ

СПЕЦПРОЄКТ

Анна Семкович «Життя — це гра, і в цю гру я граю за своїми правилами, чітко розуміючи, чого хочу». У свої 26 років я вміло поєдную роль мами та студентки. Навчаюся на факультеті «Загальна психологія» та в Києві на коуча, інструктора з пілатесу. У цілях — здобути сертифікацію інструктора з аеробіки та функціонального тренінгу в клубі «Альянс».

Для мене важливо робити те, що приносить задоволення та користь; щоби справа, якою я займаюся (спорт і психологія), приносила користь мені та моїй сім’ї, суспільству і моїй країні. У професійному плані важливо допомагати людям не тільки на фізичному рівні, але й моральному, психічному та духовному.

Я почуваюся щасливою, коли мій день ідеально спланований; коли я впевнено й поступово крокую до досягнення своєї мети та цілей; коли проводжу час із донечкою та сім’єю; коли бачу, як доня усміхається; коли достаток та злагода в родині й коли люди, які мене оточують, щасливі та задоволені. Ключем до успіху в моєму розумінні є вміння правильно розставляти пріоритети, грамотно прописувати цілі, комунікувати з людьми, зважати на емоції та відчуття близьких, завжди робити все з любов’ю.

Цікавий факт про мене: завдяки своїй наполегливості та дисципліні я схудла на 23 кілограми за 10 місяців і виграла в конкурсі «Міс Альянс 2019», що відкрило для мене нові горизонти для вдосконалення в професійній та творчій діяльності.

Спорт для мене із хобі переріс у стиль життя та сферу, у якій я плідно та стрімко працюю. Уся моя сім’я підтримує мене в цьому. Мама разом зі мною ходить на плавання, а з донькою залюбки проводжу час, тренуючись у залі. Мій ранок розпочинається із ранкових ритуалів: молитва, ложка меду та вода з лимоном, контрастний душ, мотиваційні відео, які я переглядаю, готуючи сніданок донечці, дві-три сторінки конспекту з навчання, зал. Якості, які я ціную в людях, — чесність, скромність, наполегливість, цілеспрямованість, простота, пунктуальність, дотримання свого слова. «Клуб успішної леді» для мене — це можливість долучитися до творчої та суспільно значущої громадської діяльності для розвитку жінок, проявити себе, розвинути свої здібності. Це можливість спілкуватися з тими людьми, якими захоплююся і з яких мені хотілося б брати приклад. Крім того, це змога бувати на цікавих та пізнавальних заходах, які проходять в Івано-Франківську. Дякую організаторам за таку чудову можливість!

140 | МІСТО

Зоряна Когут Співвласниця та директорка приватного підприємства «Металік-Плюс» у м. Калуш Моє гасло — «Будь щасливий у цю мить. Ця мить і є твоїм життям». Жити потрібно кожної хвилини. Не варто нічого відкладати на потім, щоби не втратити дорогоцінний час; радіти спілкуванню з рідними, виявляти свої почуття. Я переконана, що жити потрібно тут і зараз, цінувати кожен прожитий день.

Моя підтримка — це мої рідні. Саме вони мотивують на нові досягнення та перемоги, надають натхнення та віру, щоби рухатися вперед і не здаватися на шляху до поставленої мети. Подорожі для мене — найкраща інвестиція, яка ніколи не знеціниться! Я обожнюю подорожувати, відвідала низку країн. Намагаюся розширювати цей список, адже кожна мандрівка — окрема історія, яка змінює мене, мої погляди, дарує нові знайомства з цікавими людьми та їхніми культурами.

Для мене важливо не зупинятися і вдосконалювати свої навички в улюбленій справі, саморозвиватися й навчатися, завжди прагнути до кращого!

Мій шлях до успіху полягає в наполегливій праці та умінні ставити перед собою чіткі цілі й досягати їх, бачити в усьому можливість. Адже всі успішні люди — стратеги. Спорт для мене — невід’ємна частина життя. Завдяки йому я зберігаю своє тіло в тонусі, піклуюся про здоров‘я. Крім того, спорт дисциплінує, покращує мої життєві звички та витримку, що ґрунтуються на принципі «Ніколи не здаватися»!

Мій ранок розпочинається з того, що завжди після прокидання подумки стараюся налаштувати себе на вдалий день, випиваю одну склянку теплої води, що дає тілу сигнал до пробудження. За можливості починаю свій день якомога раніше, адже ймовірніше, що так він буде продуктивнішим. Мене надихає любов до своєї сім’ї та улюбленої справи, відомі люди та їхні історії успіху, красиві місця, хороші книги та фільми. У найближчому майбутньому бачу себе ще більш успішною жінкою, яка майстерно поєднує сім’ю, роботу та саморозвиток; зростає на професійному рівні, розширює горизонти своєї компанії та вдало впроваджує нові проєкти та ідеї в життя.

Відвідування «Клубу успішної леді» допомогло мені повірити у власні сили, я отримала нові знання та вміння. Це робота над собою, своїми манерами, почуттям стилю і внутрішньою красою. Клуб із найкращими викладачами та спікерами, креативною командою та цікавими лекціями, де можна черпати натхнення та мотивацію на майбутнє. Також це знайомства, які переросли в справжню дружбу та спільні подорожі.

СПЕЦПРОЄКТ СПЕЦПРОЄКТ МІСТО | 141

СПЕЦПРОЄКТ

Тетяна Веремчук Власниця двох зовсім різних напрямів бізнесу — агенції з працевлаштування за кордоном та туристичної агенції, які з 2005 року працюють у Західній Україні під ТМ «Надія Є», а також із 2018 року — засновниця мережі клінік «FINE LINE» Успішна жінка — це не пафос за кошт чоловіка чи батьків, це жінка, яку не зламало життя, яка вставала після поразок і йшла до кінця, до перемоги. Успішна жінка — це не тільки бізнес-вумен, це ще й людина з багатим внутрішнім світом та гармонією в собі.

Життя — це школа, тому, як і колись: щоб отримати добрі оцінки (результати), потрібно сідати за підручники, ходити на тренінги, удосконалюватись, рости разом із новими тенденціями та технологіями сьогодення. Пройшовши чималий шлях до успіху, я багато чому навчилася та зрозуміла. Мене ніколи не підводила моя життєва філософія: «Не думай, як зробити комусь зле, щоби тобі було добре, а думай про те, як стати кращим та конкурентоспроможним». Бажання і прагнення бути кращим у своїй справі допоможуть не тільки не зачорнити свого імені, а й здобути нові методи розвитку та самовдосконалення.

Цікавим фактом про мене є те, що я, знаючи якими темними є люди, завжди хочу в них бачити світло і сподіваюся, що вони стануть «чистими». У кожній проблемі я бачу можливість, у кожному падінні — ще вищий злет, у кожних витратах — інвестиції в розвиток, і в безнадії мене не покидає надія. За увесь час мого становлення життя зводило мене з різними людьми, за що і дякую, оскільки знайшла справжній ключ до успіху: не лінуйся, не заздри, не обманюй, будь чесним із собою, не копай ями ближньому, не бійся ні людей, ні труднощів, радій кожному малому успіху, а невдачі сприймай як урок – і тоді ніхто вашого не відніме, бо де правда, там і перемога!

Я дякую Богу за Його вірність у слові, яке Він залишив нам у Біблії. Від самого початку й до цього часу я бачу, яке правдиве Слово Боже, який правдивий Бог, бо всі, хто копав «під мене», сам попадав у свою яму.

Найбільше ціную в людях чесність та щирість, коли чорне є чорним, а біле — білим, бо лукавство та обман рано чи пізно стануть явними і вийдуть на поверхню, адже, як написано в Біблії: «Все таємне стає явним»!

142 | МІСТО

Галя Нечведа

Співзасновниця перукарні «Твій Шарм». Одружена, мама двох синів — Євгена і Тараса Я почуваюся щасливою зі своєю сім’єю та друзями.

Мене мотивують люди, які йдуть до своїх мрій. Щоби досягти успіху, потрібно наполегливо працювати та не зупинятися на досягнутому.

«Клуб успішної леді» для мене — це натхнення, знайомство із цікавими дівчатами, приємне спілкування, обмін досвідом. Справжня леді — це внутрішній стан, поєднання краси й розуму, енергія, яка живе всередині.

Найкраща робота на світі — те, чим я займаюся. Мені дуже подобається моя професія. Ще зі шкільних років мріяла бути перукарем, а з часом це стало невід’ємною частиною мого життя й невеличким бізнесом. Я дуже люблю людей. Світ у моїх очах — це світ без кордонів, без насильства, без зла. Мрію, щоби люди могли жити в мирі й не приносити болю один одному. Найдорожчі люди — це моя мама, родина, сини та чоловік. Це люди, без яких не уявляю свого життя.

СПЕЦПРОЄКТ МІСТО | 143

СПЕЦПРОЄКТ

Ірина Зінченко Дизайнерка одягу — пошиття ексклюзивних виробів: весільні, коктейльні, вечірні сукні; чоловічий, дитячий та повсякденний одяг. Власний бренд — «Iryna Zinchenko» Зараз у моїх пріоритетах саморозвиток. Іншими словами — «прагнення сьогодні бути кращою, ніж я була вчора». Успіх у більшості починаннях залежить від стійкої наполегливості. Це невід’ємна риса, щоби досягти своєї мети. Я обожнюю свою роботу! Мені подобається створювати одяг і допомагати клієнтам обрати саме те, що їм пасує. Саме вони надихають мене на створення нових образів.

Неодноразово брала участь у різних заходах в Івано-Франківську: «Вечірка для наречених», весільний фестиваль «Pasage Wedding Festival», «Креативний Франківськ». А також — у воркшопах в інших містах, на яких були мої сукні: «Весілля в Одесі», «Гангстерська Одеса», «Королівська сукня» (у замку Паланок), «Сакури» (Ужгород), «Весілля в стилі Боххо» (Буковель). А ще мої сукні були на воркшопі у Венеції! Уже вшосте стала учасницею «Франківського подіуму». А на Благодійному балу в ресторані «Лейбова гора» я отримала титул «Найгарніша сукня цього балу». Звісно, це була сукня власного бренду «Iryna Zinchenko».

Бог подарував мені двох чудових діток: сина Дмитра, якому 11 років, та донечку Анастасію, 5 з половиною років. Вони для мене — підтримка й опора в житті. І хоча мої діти ще дуже юні, вони постійно є для мене джерелом сили й енергії. Я щаслива мама!

м. Івано-Франківськ, вул. Двірська, 28,

тел.: (050) 960 53 96

/zinchenko_designer

144 | МІСТО

/Ательє студія Ірини Зінченко

Марія Белей Дизайнерка інтер’єру, власниця салону італійських меблів «Arredo eleganti», що розташований у м. Івано-Франківськ, вул. Мельника, 9-Б, та є представником понад 300 італійських меблевих фабрик.

Обожнюю красу навколо: красиві речі, красиві місця, красивих людей — духовно наповнених. Речі впливають на нас, наш настрій. А певний їхній набір здатний створити відповідну атмосферу — затишку, комфорту та гармонії… Я щаслива, коли можу відтворити для людини саме ту атмосферу, яка їй потрібна. Тому моя робота — це моє хобі, задоволення й любов. Найкращий подарунок — це вдячність клієнтів. Джерелом натхнення часто є роботи відомих італійських дизайнерів, нові колекції провідних фабрик.

Атмосфера, яку ви створите у своєму домі, відіграватиме важливу роль у тому, як ви почуватиметесь у ньому. Кожна окрема деталь може як доповнювати, так і руйнувати загальну картину. Тому наші меблі — це втілення досконалих форм та дизайну, кожен елемент яких гармонійно витворює загальну картину та підкреслює вашу індивідуальність.

СПЕЦПРОЄКТ МІСТО | 145

146 | МІСТО

МІСТО | 147

148 | МІСТО