МІСТО | 1
ШОПІНГ ТА РОЗВАГИ ДЛЯ ВСІЄЇ СІМ’Ї Магазини одягу, взуття, аксесуарів та гаджетів, кав’ярні, піцерія, бістро-бар, кінотеатр, ролердром, боулінг, пінг-понг, тир, атракціони для дорослих та дітей.
2 | МІСТО
15 РОКIВ РАЗОМ!
ТРЦ «ВЕЛЕС» м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 225 а www.veles.in.ua /@veles.in.ua /veles.trc МІСТО | 3
+380 730 733 133; +380 672 990 708 +48 605 824 918 mgroupdev@gmail.com www.mgroup.world Ліцензія № 201303796 від 19.05.2017
«CAPITAL TOWERS» м. Жешув
ПОЛЬЩА Проєкт «Line House» – це житловий комплекс із підземним паркінгом, розташований у спокійному та мальовничому куточку міста – районі вулиці Кароліни Богуславьоней. «Line House» запланований поряд із зеленою зоною, має хороше сполучення з центром Жешува та швидкий доступ до автомагістралі.
«LINE HOUSE» м. Жешув
4 000 м² комерційної нерухомості, 63 000 м² житла, 1 300 паркомісць
4 | МІСТО
МІЖНАРОДНА КОМПАНІЯ «M GROUP DEVELOPMENT» Жешув • Краків • Катовіце • Познань • Варшава • Закопане • Івано-Франківськ • Житомир • Рівне • Яремче • Київ • Вінниця • Львів
КОТЕДЖНЕ МІСТЕЧКО «КИЇВ» м. Київ
УКРАЇНА АПАРТ-ГОТЕЛЬ «ЯРЕМЧЕ» м. Яремче
«DREAM TOWN» м. Івано-Франківськ
«ПРЕЗИДЕНТ ХОЛ» м. Житомир
310 000 м² комерційної нерухомості, 820 000 м² житла, 16 000 паркомісць
МІСТО | 5
ПОЛІТИКА
| ДУМКИ ЖОВТНЯ-ЛИСТОПАДА
Івано-Франківськ
Суспільно-політичний журнал Засновник: Редюк Віталій Миколайович
Головний редактор: Тетяна Соболик Журналісти: Наталя Мостова Богдан Скаврон Наталя Джулай Наталя Сербин Спорт – Роман Стельмах Провокація – Марта Баранецька За кермом – Микола Гурак Літредактор – Мар’яна Бодак Дизайн та верстка: Олександра Афанасьєва
«Я створила перший україномовний математичний instagram-ресурс. Там є різні корисні матеріали, кілька хештегів, категорії, наприклад, підготовка до ЗНО, а ще окремі хештеги для кожного класу. Тут вже 200 дописів, 100 тем та 3000 підписників. У мене тепер є ідея записувати прямі ефіри і «сторіз» для учнів. Сучасні діти розумні та креативні», – Мар'яна Уляк, вчителька математики з Калуша, про школу та інстаграм, 08.10.2019 р.
Реклама: (066) 389 93 19 Свідоцтво про державну реєстрацію: ІФ№263Р від 31. 10. 2016 Друк: Друкарня «Wolf»: м. Львів, вул. Городоцька, 4/17 тел.: (0342) 290 10 12 Загальний наклад: 10 000 примірників Редакційна пошта: mistomagazine@gmail.com Телефон редакції: (068) 753 44 04 (з 9:00 до 21:00)
матеріали, позначені цим символом, друкуються на правах реклами. Погляди авторів не завжди збігаються із позицією редакції. Передрук матеріалів допускається за погодженням з редакцією. За достовірність реклами несе відповідальність рекламодавець. Юридичний супровід – юридична компанія «MORIS GROUP».
2019, №30 6 | МІСТО
«Ми вирішили встановити рекорд і зробити це у знаковий для України день вшанування захисників. У міру своїх можливостей як спортсмени вносимо свій вклад у популяризацію спорту та відзначення героїв, які захищають Україну. Ми зрушили з місця та протягнули танк T-72 на 3 метри 35 см. Подяка всім коломиянам за підтримку, ми це відчували і нас це надихало!» – Володимир Пиндус, володар титулу «Найсильніша людина Прикарпаття», про рекорди і силу, 15.10.2019 р.
«У наших сусідів-європейців питання інклюзії уже давно вирішено. Ми цього не відчуваємо, але коли отримуємо травму чи доглядаємо за людьми з інвалідністю, розуміємо, як бракує допоміжних елементів. Мова йде про пандуси, підйомники чи низькі тротуари. Ми будемо працювати у цьому руслі. У майбутній Стратегії розвитку Івано-Франківщини на 2021-2027 роки одним із ключових напрямків є забезпечення доступності, забезпеченості, мінімізації будь-яких бар’єрів, пов’язаних з мобільністю маломобільних груп та людей з інвалідністю», – Дмитро Романюк, заступник голови Івано-Франківської ОДА, про бар’єри та потребу їх ліквідувати, 16.10.2019 р.
ПОЛІТИКА
| ДУМКИ ЖОВТНЯ-ЛИСТОПАДА
«Історія і трагедія ЗУНР може повторитися. Старші люди повинні готувати молодь до того, що може відбутися, нагадувати про уроки історії. Нам слід позбутися всіх партійних розбіжностей і об’єднатися, щоб недопустити повторення трагедії втрати української державності», – Геннадій Гриценко, братчик ОУН-УПА, про циклічність історії та її невивчені уроки, 01.11.2019 р. «Я втомився доводити свою невинуватість. У людей логіка така: сидить – отже, винний. А у в’язниці, кого не спитай, всі кажуть, що не винні, принаймні чи не кожен вважає себе несправедливо засудженим. Я можу багато чого розповідати про свою невинуватість, але вагу мають лише факти. Коли будь-який толковий юрист вникне в мою справу, то одразу зрозуміє, що вона сфабрикована. Були допити, побиття, маніпуляції», – Михайло Кузнєцов, франківський «довічник», який вже 25 років каже, що не винен у вбивстві родини глухонімих, 19.10.2019 р.
«Роботодавцям складно приймати ветеранів, тому що вони думають про їхню нестабільність, схильність до алкоголю чи наркотиків. Наприклад, колишні бійці успішно проходять співбесіду, а в резюме вказують, що вони ветерани війни, і їм уже не передзвонюють, навіть якщо ті мають певну освіту чи є добрими фахівцями. А якщо хтось дуже наполегливий телефонує сам, то у відповідь чує просто «ви нам не підходите» – без жодних пояснень», – Наталія Прядка, менеджерка проєкту «Ветерани: від діалогу до працевлаштування», про непросту долю атовців у цивільному житті, 21.10.2019 р.
«Церква не може стояти осторонь тих проблем, які насуваються на українців. ВІЛ/СНІД – це хвороба, яка прогресує сьогодні. І ми бачимо, які наслідки несе увесь світ, усе людство. Зокрема і Україна є одним з лідерів у цьому. Це дуже прикро констатувати. Та ми повинні сказати правду і знайти ті шляхи, щоб допомогти тим людям, які стали ВІЛ-інфікованими, і на майбутнє убезпечити наших громадян, щоб вони не увійшли в цю страшну недугу», – отець Володимир Чорній, директор БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ», про ризики і допомогу, 24.10.2019 р.
«Я захищав своє життя, життя своєї дружини і своєї родини, свій дім. До мене увірвалися двоє п’яних чоловіків і почали бити мене і мою жінку. Що я мав би зробити? Що б ви зробили на моєму місці? Сталося те, що сталося. Потім я сам викликав поліцію», – атовець Микола Федьків, затриманий за звинуваченням у вбивстві, 04.11.2019 р.
«Держава недофінансовує 65 мільйонів гривень на зарплати франківським вчителям, 30 мільйонів для нової української школи, 11 мільйонів премій вчителям ПТНЗ. Мова за один рік. За ці гроші ми могли б провести 325 ремонтів шкільних територій, або збудувати 260 нових ігрових майданчиків, або відремонтувати 216 систем опалення. Або, як варіант, втілити 650 малих проєктів бюджету участі. Тож наші інтереси треба відстоювати спільно», – Руслан Марцінків, міський голова Івано-Франківська, про втрачені можливості і брак грошей, 05.11.2019 р.
«Часто атовці з ПТСР, коли повертаються додому, шукають автомат. Мирні звуки можуть сприйматися як військові. Наприклад, навіть тоді, коли щось впало на землю, чайник виключився, щось зашелестіло. Так вони реагують, бо виживали на інстинктах і мали швидко навчитися виживати. Вони часто прикривають обличчя, вдома закривають вікна і штори, не бажаючи бачити сонячного світла. Таких хлопців треба «викупати» в любові, настільки їм потрібна підтримка. У жодному разі на них не можна підвищувати голос, не конфліктувати і не сперечатися. Удома потрібно зберігати спокій і тишу. Адже їм по суті не так потрібен психолог, як правильна людина поруч», – Іванна Гусениця, психологиня з Калуша, про посттравматичний стресовий розлад – серйозну проблему ветеранів АТО, 17.11.2019 р.
МІСТО | 7
ВЛАДА
| СТАН РЕФОРМ
Старі правила нової влади Наталя Сербин
Кожна держава – мов архітектурний комплекс, що складається з великої кількості споруд – державних інституцій. Що міцніші інституції, то сильніша держава. В Україні роками відбувається формування та реформування державних структур. Фундаментом у цій складній організаційній формі є суди, прокуратура та поліція. Три гілки, на які хоче «сісти» чи не кожен топовий політик держави. Спочатку очолити, а потім гнути в потрібні сторони. Основною проблемою України є корупція, яку неможливо подолати через слабкі інституції. Ручне управління правоохоронними структурами, політичний тиск на суддів призвели до глобальної корумпованості влади всіх рівнів. Фактично країна в глухому куті. Суспільство загалом схиляється до корумпованого способу життя. Жити за законом мало хто хоче.
8 | МІСТО
ВЛАДА
Україні цього року відбулися президентські та парламентські вибори, в результаті Президентом став Володимир Зеленський, а його політична сила здобула більшість у парламенті. Це означає, що президент і його команда мають всі можливості впроваджувати реформи та виконувати передвиборчі обіцянки.
У МВС все ті ж
Міністерство внутрішніх справ і надалі залишилося під контролем Арсена Авакова. Правоохоронна гілка влади в руках політика, якому суспільство неодноразово давало негативну оцінку і вимагало відставки, але чомусь новообраному президенту забракло сміливості та політичної волі, аби реалізувати запит громадян. Варто згадати, що Арсен Аваков очолює міністерство ще з часів Революції Гідності. У постмайданівський період він розпочав реформу Національної поліції України, яка передбачала повне перезавантаження поліції, подолання корупції та звільнення представників старої міліції, які не змогли пройти переатестацію. Всі, мабуть, пам’ятають багатонадійний початок – піар, селфі, красиві патрульні, нові авто. Та коли реформа торкнулася ключових структурних підрозділів Нацполіції, стара система швидко включила запобіжники. У результаті переатестація працівників поліції була провалена, висновки атестаційних комісій мали тільки рекомендаційний характер, поліцейські масово оскаржили свої звільнення в судах і повернулися на роботу. Найуспішнішою ланкою реформи є патрульна поліція, проте і вона сьогодні потерпає від дефіциту працівників через низькі заробітні плати та моральне виснаження. На жаль, патрульна поліція на очах втрачає авторитет суспільства.
| СТАН РЕФОРМ
єкт №1032) Отож відтепер не Генеральна прокуратура, а Офіс генерального прокурора. Закон передбачає зміну структури прокуратури: регіональні прокуратури стануть обласними, а місцеві – окружними. Відбудеться ліквідація військової прокуратури. Прокурори повинні пройти атестацію, а також скоротиться штат з 15 000 до 10 000 осіб. Прокурорам збільшать заробітні плати, оклад прокурора окружної прокуратури зросте з 12 до 15 прожиткових мінімумів, з 2021 року він становитиме 20 прожиткових мінімумів, а з 2022 року – 25 мінімумів. Генеральний прокурор може мати два заступники, а також згідно з новими змінами зможе створювати спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу генерального прокурора. Реформа перспективна, та чи вдасться новій владі перезавантажити систему, час покаже.
Найбільшою загрозою реформи прокуратури може бути неефективна атестація прокурорів, як це було з Нацполіцією. Та все залежить від прописаних механізмів Найбільшою загрозою реформи може бути неефективна атестація прокурорів, як це було з Нацполіцією. Та все залежить від прописаних механізмів: якщо буде невідповідність закону, прокурори зможуть результати атестаційних комісій оскаржувати в судах.
Президент і його команда мають всі можливості впроваджувати реформи та виконувати передвиборчі обіцянки Фактично на ключових посадах залишилися старі працівники. Системна корупція успішно реанімувалася. У слідчих діях визначальним є політичний інтерес, а не закон. Національна поліція як інструмент влади залишилася в руках однієї людини, яка на власний розсуд і відповідно до своїх політичних переконань визначає, кого карати, а кого помилувати. Таке функціонування одного з найважливіших міністерств держави явно не в інтересах українців, крім того, це ахіллесова п’ята державної безпеки.
Інша прокуратура
Генеральним прокурором України став Рябошапка Руслан. Акцентувати увагу на його біографічних даних чи регаліях не так важливо, бо це політична посада. Після його призначення в парламенті почали обговорювати основні напрямки реформування прокуратури. У результаті 19 вересня 2019 року Президент України Володимир Зеленський підписав закон про реформування органів прокуратури (законопроМІСТО | 9
ВЛАДА
| СТАН РЕФОРМ
Що передбачає судова реформа?
Суди мають найнижчий рівень довіри суспільства в Україні. Реформу судової системи розпочав ще Леонід Кучма у 2002 році, і вона досі триває. Кожен новий президент намагається під свої цілі писати закон для суддів. Нинішня влада також взялася за реформування судів. Президент створив експертну групу для оцінки судової реформи, яка визнала її недієвою. «Нам потрібна молода кров», – зазначив В. Зеленський. 16 жовтня парламент прийняв законопроєкт №1008 від 29.08.2019
Насамперед потрібно розуміти, що реформа фактично стосуватиметься тільки Верховного Суду, не зачіпатиме суди нижчих інстанцій, багато з яких справді потребує «молодої крові».
З найважливішого – перезапуск Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС), ключовою тут є повна зміна правил призначення нових членів. Воно відбуватиметься через конкурсну комісію, яка формуватиметься у відповідних пропорціях Вищою радою правосуддя, міжнародними експертами, останні будуть мати право вето на будь-яку фігуру. В минулому ВККС обиралася з’їздом суддів, Верховною Радою, президентом. Ці зміни експерти оцінюють позитивно. Також буде створена Комісія з питань доброчесності та етики при Вищій раді правосуддя (ВРП), що перевірятиме на доброчесність всіх членів та кандидатів в члени Вищої ради правосуддя, ВККС, суддів Верховного Суду.
Планується суттєве зменшення кількості суддів Верховного Суду України – з максимально 200 до 100 осіб. Тут виникає правова колізія, бо судді Верховного Суду пройшли всі конкурси і були призначені довічно. На якій підставі і за яким принципом зараз 100 суддів залишать і майже 100 звільнять – невідомо. Також скорочення кількості суддів є необґрунтованим, бо суди завалені справами. Щодня до Верховного Суду надходить близько 360 справ. «Зменшення кількості суддів в умовах такого обсягу звернень громадян до суду призведе до затягування розгляду справ, накопичення справ та, зрештою, до обмеження доступу до правосуддя», – зазначає голова ВСУ Валентина Данішевська. На такі зміни різко відреагували міжнародні експерти: представництво ЄС, Рада Європи, МВФ та посли G7.
Найбільшою проблемою закону є збереження та посилення Вищої ради правосуддя – органу, який може призначати й звільняти суддів і загалом відповідає за врядування в судовій системі. Її очищення згідно з новим законом мала б провести етична комісія, але це лиш частково вирішує проблему. Також варто згадати, що нещодавно президент Зеленський призначив за своєю квотою нового члена Вищої ради правосуддя – Оксану Блажівську, дочку колишнього заступника Генпрокурора Пшонки та сестру судді Верховного Суду. Хіба це «нова кров»?! І найзагрозливішим у цій реформі є те, що всі нові позитивні і не зовсім обґрунтовані зміни може заблокувати Окружний адмінсуд міста Києва, до закону не внесені правки, які б виводили конкурсну та етичну комісії з-під юрисдикції цього суду.
Як бачимо, наступні роки в Україні знову будуть проходити під стабільним гаслом «ми в стані реформ». На практиці це означає, що багато інституцій і структур не будуть повноцінно функціонувати, тому послуга, яку має отримати громадянин України в суді, прокуратурі чи поліції, не буде повною та якісною. 10 | МІСТО
Планується зменшення кількості суддів Верховного Суду – з максимально 200 до 100 осіб. Але судді були призначені довічно. На якій підставі звільнять половину – невідомо
МІСТО | 11
ЖИТТЯ
| НОВЕ
Розкол адвокатури: що означає скасування монополії Наталя Джулай
Сьогодні людина, якій потрібен захист у суді, змушена обирати один з варіантів: запросити адвоката і платити йому чималі гроші або ж представляти свої інтереси самостійно. Зі скасуванням адвокатської монополії з’явиться ще один вихід – запросити юриста або іншу особу.
12 | МІСТО
ЖИТТЯ
| НОВЕ
МІСТО | 13
ЖИТТЯ
| НОВЕ
резидент Володимир Зеленський запропонував прибрати з Конституції України норму про монополію адвокатури. Ця новина розділила правників. Національна асоціація адвокатів України (НААУ) заявила про наступ на незалежність адвокатури та спроби її ліквідації, з чим погодилось багато правників. Але і прихильників скасування монополії знайшлось чимало. Новий закон залишить адвокатам лише захист від кримінального обвинувачення. Скасування монополії адвокатури означає, що бути представником у суді зможе навіть людина без юридичної освіти. То як це вплине на адвокатів, юристів та звичайних людей?
Невідкладні зміни
29 серпня, у день першого засідання Верховної Ради 9-го скликання, Зеленський зареєстрував у парламенті проєкт закону про скасування адвокатської монополії.
Законопроєкт №1013 є невідкладним та вносить зміни до Конституції України. Його прийняли швидко та без зайвих обговорень. Подібна ситуація була у 2016 році, коли з таким же поспіхом запровадили адвокатську монополію. Новий проєкт відправили на експертизу до Конституційного Суду (КСУ), і його таки визнали конституційним.
«Конституційний суд України визнав законопроєкт про внесення змін до Конституції України щодо скасування адвокатської монополії таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України», – йдеться у висновку КСУ від 31 жовтня. Ухвалюючи рішення, КСУ виходив з того, що запропоновані зміни «розширюють можливості здійснення представництва в суді». Тепер Верховна Рада має проголосувати за ухвалення закону в цілому.
Що ж змінилося? Зі статті 131-2, якою доповнили Конституцію у 2016 році, вирізано текст, що лише адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Також прибрали винятки щодо представництва в суді. Пропонується залишити наступне: «Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює захист особи від кримінального обвинувачення».
Скасування монополії адвокатури означає, що бути представником у суді зможе навіть людина без юридичної освіти Звідки взялась монополія
Адвокатська монополія – практика, яка існує у багатьох країнах. В Україні її запровадження відбувалося поетапно за президентства Петра Порошенка. У 2017 році вона з’явилася у Верховному і Касаційному судах, у 2018 – у судах апеляційної та першої інстанції. Передбачалося, що з 1 січня 2020 року лише прокурори й адвокати представлятимуть у судах органи державної влади та місцевого самоврядування.
Адвокатська монополія не поширюється лише на спори у трудових відносинах та малозначні спори – у цих випадках представником у суді може бути будь-яка повнолітня дієздатна особа. Це стосується усіх процесуальних кодексів, крім Кримінального і Кодексу про адміністративні правопорушення. Предмет спору малозначних справ не має перевищувати 100 прожиткових мінімумів, тобто на сьогоднішній день – близько 190 тис. грн. Але у деяких випадках суд може визнати малозначною й іншу справу, де ціна позову не перевищує 500 прожиткових мінімумів, а це вже 950 тис. грн. Тобто на ділі адвокатська монополія не така вже й монополія, адже чинний закон передбачає низку винятків. 14 | МІСТО
У пояснювальній записці зазначено, що метою таких змін є «забезпечення права кожного на отримання професійної правничої допомоги через скасування адвокатської монополії на надання такої допомоги».
Однак, якщо задуматися, то хто, як не адвокат, зможе забезпечити право на отримання саме професійної правничої допомоги?..
Чому адвокати проти
Національна асоціація адвокатів України (НААУ) направила до комітету Верховної Ради з правової політики звернення, в якому зазначила, що законопроєкт 1013 безпосередньо зачіпає інтереси адвокатури. За міжнародними стандартами, НААУ як єдина професійна організація адвокатури повинна бути стороною консультацій при обговоренні такого законопроєкту.
«Ми просили комітет відкласти розгляд цього питання, провести обговорення і тільки потім висловлювати позицію у висновку комітету до законопроєкту, – пояснила голова НААУ Лідія Ізовітова. – Нас не послухали, і прикро було те, що на засіданні комітету 9 вересня 11 адвокатів, які є членами цього комітету, проголосували за скасування монополії». Вона вважає, що скасування виключного права адвокатів на представництво у судах є порушенням статей Основного закону, які забороняють звуження обсягу прав і свобод громадян. І наголошує, що держава втратить набагато більше без адвокатського представництва її інтересів у судах. До речі, Європейський суд з прав людини, розглядаючи у 2019 році питання адвокатської монополії (справа «Молдавська проти України»), визнав, що
ЖИТТЯ
адвокатська монополія жодним чином не порушує права на справедливий суд, гарантованого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже для забезпечення ефективного захисту особи можуть вимагатися конкретні юридичні кваліфікації. Врешті наприкінці вересня комітет Верхвоної Ради таки запропонував НААУ обговорити проблемні питання щодо скасування адвокатської монополії. Наразі також в Україні працює експерт Ради Європи з цільовою місією щодо результатів впровадження монополії адвокатів на представництво в судах.
Плюси
ЗНЯТТЯ ШТУЧНИХ БАР’ЄРІВ. Наразі тих, хто хоче отримати право на заняття адвокатською діяльністю, дуже багато. На свідоцтво адвоката можна чекати у черзі рік, а то й більше. Скасування адвокатської монополії послабить цей потік і дозволить фахівцям займатися роботою вже зараз. Кожен правник без свідоцтва адвоката зможе представляти інтереси осіб у судах цивільної, господарської та адміністративної юрисдикції.
МЕНШЕ ВИТРАТ. Головний аргумент ініціаторів законопроєкту – зайві бюджетні витрати. Зараз державні та комунальні підприємства змушені наймати адвокатів для представництва своїх інтересів у судах замість того, щоб цим займалися внутрішні юристи. Витрат поменшає також у представників бізнесу та громадян: можна буде зекономити на послугах адвоката.
«ЗЕЛЕНЕ СВІТЛО» ДЛЯ ЮРИСТІВ. Нинішнє законодавство передбачає піврічне стажування для тих, хто хоче стати адвокатом. Якщо підрахувати, це 4 години кожного робочого дня, що є досить проблематично для юристів, що вже працюють. Скасування монополії дозволило б штатним юристам більше працювати у судах, бо поки що вони можуть бути представниками лише у вузькій категорії справ.
| НОВЕ
ШИРШИЙ ВИБІР. Сьогодні далеко не кожен має власного адвоката на випадок неприємних ситуацій. Скасування монополії розширює коло захисників у суді, тому обирати можна буде і між юристами та правозахисниками. Часто хороші фахівці консультують клієнтів і навіть інших адвокатів щодо захисту, не маючи посвідчення адвоката. З новими змінами Конституції такий консультант зможе стати захисником.
Хто, як не адвокат, зможе забезпечити право на отримання саме професійної правничої допомоги? Мінуси
НЕНАЛЕЖНА ДОПОМОГА. Існують ризики зростання кількості випадків отримання послуг неналежної якості, оскільки новий закон дозволить практикувати у судах навіть тим, хто не має юридичної освіти. Дилетанти, не маючи відповідних знань і навиків, можуть обіцяти за невелику плату представляти інтереси сторони, яка пошкодує грошей на адвоката. ЗМЕНШЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. Наразі для адвокатів передбачена загроза накладення дисциплінарного стягнення, і вона є стимулом недопущення зловживань процесуальними правами. Скасування монополії адвокатури означає, що такої відповідальності не буде, адже усі інші, кому відкриють доступ до роботи у судах, не матимуть таких стягнень.
НІЧОГО ТАЄМНОГО. Для якісного захисту громадян і державних органів потрібно, щоб захисник зберігав адвокатську таємницю. До прикладу, його не можуть допитати у справі, в якій він є захисником. Скасування монополії послаблює ті механізми
МІСТО | 15
ЖИТТЯ
| НОВЕ
захисту клієнтів, які існують зараз, адже якщо у суді представником є не адвокат, права на таємницю у захисника не буде.
Точки зору:
АДВОКАТІВ ПОМЕНШАЄ. Багато адвокатів призупинить свою діяльність, щоб не сплачувати щорічних внесків, не підвищувати кваліфікації, не платити податків тощо.
МЕНШЕ КОНТРОЛЮ. Наразі кожен адвокат перебуває під професійним контролем органів адвокатського самоврядування – Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та Ради адвокатів. До них завжди можна звернутися зі скаргою на адвоката, якщо є претензії до роботи. Такого контролю не буде для неадвокатів, які будуть представниками у суді.
СУПЕРЕЧНОСТІ. Незрозумілими залишаються багато моментів. Наприклад, як представник без статусу адвоката може зібрати всі докази і подати їх до суду разом з позовною заявою? Поки що йдеться про зміни лише у Конституції, які не торкаються закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і процесуальних кодексів. Через такі розбіжності монополія адвокатури може продовжувати існувати на практиці.
Світовий досвід
Введення монополії адвокатури в Україні було запозиченням досвіду багатьох розвинених держав світу. Сьогодні монополія існує у США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, в усіх країнах Латинської Америки.
Туреччина, Італія, Німеччина – країни, в яких діє адвокатура на всіх рівнях судового представництва. В Японії провадження такої діяльності без статусу адвоката вважається злочином.
Сьогодні монополія існує у США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, в усіх країнах Латинської Америки
Андрій РОМАНЮК, адвокат, кандидат юридичних наук: «Моє ставлення більшою мірою негативне, але не тому, що я не підтримую ідею скасування так званої адвокатської монополії, а тому, що проти постійних змін до Конституції, які кожен президент вважає за потрібне ініціювати. Цінність Конституції в її стабільності. З цих же підстав я був і проти внесення змін до Конституції з метою запровадження цієї монополії. Хоча загалом я проти будь-якої монополії, в тому числі адвокатської, хоча й сам адвокат. Не думаю, що таке скасування кардинально вплине на адвокатів, хороший адвокат завжди матиме роботу. Чи відчують зміни люди? Певною мірою так, хоча лише у відносно невеликій кількості справ. Річ у тому, що такий термін як «адвокатська монополія» досить умовний і багато в чому притягнутий за вуха. Насправді якоїсь реальної монополії адвокатів у судах навіть за чинної редакції Конституції не було. Конституція дозволяє в законі передбачати винятки, при яких не тільки адвокати можуть представляти інтереси осіб, які беруть участь у справі».
У Греції існує адвокатська монополія на надання консультаційних послуг, професійне судове і частково позасудове представництво.У Люксембурзі особам, які не є адвокатами, забороняється провадити судове та позасудове представництво, консультаційну діяльність з юридичних питань. У Франції ніхто, крім адвокатів, не може надавати платні консультації з правових питань третім особам. Іспанія має адвокатську монополію як на професійне судове представництво, так і на провадження консультаційної діяльності у сфері права.
В Австрії представляти інтереси осіб у всіх судових і несудових установах можуть виключно адвокати. Винятки передбачені для нотаріусів, аудиторів, патентних повірених і об’єднань роботодавців.
Проте є країни, які обходяться без монополії адвокатури. Наприклад, вимоги до представника у Швеції незначні, це може бути не юрист. Сторона має право вести свою справу через будь-якого захисника, вимога придатності низька, і адвокат не повинен бути юристом. 16 | МІСТО
Зореслава КУДИБА, провідний юрист юридичної компанії «Moris Group»:
ЖИТТЯ
«Скасування адвокатської монополії – це крок назад у реформуванні системи судочинства. Адже судочинство – це не лише суд, а й учасники судового процесу, які здійснюють значний вплив на систему загалом. Такі зміни погіршать професійну якість захисту осіб у судах, знизиться рівень довіри суспільства до правосуддя. Крім того, будь-яка особа, навіть без юридичної освіти, зможе вести справу в суді, а це може спричинити подання значної кількості необґрунтованих скарг, клопотань поза межами вимог, які ставляться до судового процесу. Також це зовсім не сприятиме розвитку інституту медіації, коли з обох сторін перебувають професіонали і вони чітко розуміють перспективи вирішення спору. Сам клієнт буде позбавлений таких атрибутів, як адвокатська таємниця, адвокатська етика, зокрема заборони адвокату представляти інтереси осіб, які були опонентами його клієнтів в минулому».
| НОВЕ
спільстві помилково склався стереотип, що виключне право на представництво в судах адвокати пролобіювали собі, щоб більше заробляти. Адвокатська монополія про інше. Основна мета – забезпечення високої якості надання правової допомоги. Інше питання, що сучасний стан адвокатури в Україні зараз далекий від ідеального. Тут є широке поле для реформ. Однак скасування адвокатської монополії не вирішить проблемних питань. З поверненням на ринок значної кількості юристів, які пропонуватимуть представництво в судах, збільшиться ризик надання непрофесійної правової допомоги. Скасування монополії – це, безумовно, крок назад».
Роман КОТИК, правозахисник без юридичної освіти, який виграв 4 справи у Європейському суді з прав людини: «Для мене монополія – це загнивання, і я однозначно за її скасування. Хоча сам не адвокат і не юрист, але маю багаторічну юридичну практику. Після введення адвокатської монополії послуги адвокатів зросли у ціні вдвічі, а то й більше. Банальна справа про аліменти займає 15-30 хвилин часу адвоката, а гонорар за роботу –500-1000 грн. Це велика сума для жінки, яка не має від чоловіка ніякої допомоги і йде до суду. Візьмемо до прикладу газову монополію – якість газу падає, але немає стороннього постачальника, немає вибору і немає конкуренції. Держава певною мірою втручається, але вона є дуже неповоротким керівником. Скасування адвокатської монополії дасть ту ж конкуренцію, а це однозначно покращить якість послуг».
Михайло РОМАНЮК, партнер юридичної фірми «Romaniuk&Partners», адвокат, кандидат юридичних наук: «Питання адвокатської монополії складне, і однозначної позиції всередині самого адвокатського середовища немає. Я особисто за монополію, однак не в тому вигляді, в якому вона існує зараз. У су-
Тетяна ВОЙЦЕХОВСЬКА, адвокат:
«Мінусів скасування адвокатської монополії багато. Плюс – можливо, економія бюджетних коштів на надання безоплатної правової допомоги. Проте і це сумнівно, оскільки це торкнеться витрат на адміністрування, а не на оплату роботи адвокатів. Реформа адвокатури, яка передбачувано включала і прийняття нового профільного закону, або потребує коригування, або завершиться, так і не почавшись. На жаль, дві третини адвокатів, згідно з опитуванням Economist UA, не обізнані з президентським законопроєктом, який ставить адвоката в такі умови, коли він буде думати не про захист свого клієнта, а про кількість запитів, про те, чи не прийдуть завтра до нього з обшуком. Видається, що такий варіант «правової держави» передбачає ручне керування усією цією сферою». МІСТО | 17
ВЛАДА
| ЗАХИСТ
Війна і держава Наталя Сербин
Україна понад п’ять років веде війну з Росією. Відчуття небезпеки, втрата території, загибель людей на фронті – це щоденні новинні факти з життя країни. Тисячі бійців повертаються додому і везутьз собою не тільки бойові нагороди, але й біль, страждання, фізичні та психологічні травми. В мирному житті солдати потребують соціальної допомоги, опіки та розуміння. Як адаптувати воїнів до повсякденного життя – це питання ставить перед собою кожна держава, яка веде бойові дії. На перший погляд, все наче просто: з одного боку, держава повинна соціально захиcтити ветеранів та їхні родини, з другого, – швидко реагувати на наслідки війни, впроваджуючи різносторонні програми психологічної адаптації.
18 | МІСТО
ВЛАДА
Державна програма психологічної реабілітації
В Україні запрацювало Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Вирішення основних проблем військових в компетенції однієї структури. Соціальні програми та зобов’язання перед ветеранами держава виконує, також діє окрема програма їх психологічної реабілітації. Щороку вони мають можливість пройти її за кошти держави. Для цього ветерану потрібно звернутися до районного органу соціального захисту за місцем реєстрації, або за місцем фактичного проживання, або за місцем розташування військової частини. Після цього вибрати реабілітаційну установу із запропонованого органом соціального захисту переліку і подати відповідний пакет документів. Далі укладається тристороння угода із органом соцзахисту та реабілітаційною установою. Загалом вартість державної реабілітації на одного ветерана становить близько 11 000 грн. Також держава покриває проїзд до місця реабілітації.
Станом на жовтень 2019 року в Івано-Франківській області 38 бійців отримали таку можливість. Як бачимо, охочих не так багато. Якщо наведену вище цифру зіставити із загальною кількістю учасників бойових дій, які є на обліку в області, а це 8317 учасників АТО, то це крапля в морі. (Наведені цифри – дані департаменту соціальної політики Івано-Франківської ОДА. Відповідь №СЕ-227 від 03.10.2019 р.) Виникає логічне запитання – чому так мало ветеранів користується державною програмою реабілітації? Причини як у невизнанні ветеранами своїх проблем, так і в довгій процедурі оформлення потрібних документів. Держава неспроможна швидко і вчасно надати допомогу ветерану. І найвагоміше – це негативний досвід реалізації державних реабілітаційних
| ЗАХИСТ
програм. І тут мова йде про самі заклади реабілітації. Часто структури, які беруться за психологічне відновлення ветеранів, формально втілюють гарно прописані програми, а на практиці якісної реабілітації не проводять. Ветерани, пройшовши довгу бюрократичну процедуру оформлення направлення на реабілітацію, в результаті повертаються розчаровані і не хочуть більше з державними програмами мати справи. Особливо така практика була поширена, коли психологічною реабілітацією займалася Державна служба у справах ветеранів – структура, яка діяла до створення Міністерства ветеранів.
Вартість державної реабілітації на одного ветерана становить близько 11 000 грн. За 2019 рік в Івано-Франківській області 38 бійців отримали таку можливість. Як бачимо, охочих не так багато Місцева психологічна підтримка ветеранів
Крім державної програми реабілітації ветеранів, на рівні областей та органів місцевого самоврядування працюють локальні програми психологічного відновлення бійців. В Івано-Франківській області обласна рада прийняла програму, згідно з якою цього року на психологічну реабілітацію виділено 600 тис. грн. До реалізації програми залучають інститути громадянського суспільства, що займаються психологічною реабілітацією бійців, і вони на конкурсних умовах отримують фінансування. Таку успішну МІСТО | 19
ВЛАДА
| ЗАХИСТ
практику ініціювали волонтери та ветерани області, і вона вже другий рік поспіль успішно втілюється. Також в області та в Івано-Франківську діє програма духовного відновлення ветеранів – паломницькі тури в Меджугор’є. Основний принцип – «кошти йдуть за ветераном»: хто хоче здійснити паломницький тур – отримує цільову фінансову допомогу на поїздку.
Однак найбільша проблема з тими бійцями, які не визнають своїх травм. Вони шукають порятунку в алкоголі, і зрештою це призводить до важких наслідків Вищезгадані програми – це можливості для ветеранів, які відкриті до співпраці. Однак найбільша проблема з тими бійцями, які не визнають своїх травм. Вони шукають порятунку в алкоголі, і зрештою це призводить до важких наслідків. З такими складними випадками працюють спеціалізовані психіатричні заклади, також допомагати беруться самі ж ветерани-побратими та ветеранські організації. Так, за інформацією Івано-Франківської обласної психоневрологічної лікарні №3, за 2019 рік тут проліковано 537 учасників АТО, в комунальному закладі «Івано-Франківський обласний госпіталь ветеранів війни» м. Коломия – 530. Цифра досить велика. Окремо з цих даних потрібно виділити осіб з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), таких випадків в області зафіксовано 65. ПТСР – це найскладніша травма після війни, дії солдата в стані ПТСР абсолютно непередбачувані, що становить загрозу для мирного населення. Якщо не лікувати ПТСР, це може призвести до суїциду.
за. Ніхто не знає, як живуть ветерани, які виклики мають їхні родини, який їхній психологічний стан, скільки бійців закінчили життя самогубством. За п’ять років війни держава так і не змогла побудувати системного підходу до вирішення проблем адаптації військових, не зуміла організувати заходів, які б давали змогу працювати на випередження, а не лиш реагувати, коли виникне проблема. 11 тисяч гривень у рік на лікування в психіатричній лікарні – це ті послуги, які може отримати травмований солдат у вирішенні своїх психологічних проблем.
Певну частину відповідальності за наслідки війни взяли на себе ветеранські та волонтерські організації, вони самотужки організовують реабілітаційні програми, залучаючи донорів. Основний принцип – комплексний підхід до психологічної реабілітації, що передбачена не тільки для ветеранів, але й для їхніх сімей. З найскладнішими ветеранами працюють самі ж бійці. В Івано-Франківській області діє будинок ветеранів «Бандерівський Схрон», де воїни можуть жити, працювати і психологічно відновлюватися. Такі проєкти найефективніші, вони доступні для кожного бійця, викликають довіру, бо їх організовують ветерани або волонтери, тобто працюють за принципом «рівний – рівному». На жаль, ці програми не підтримані на державному рівні, хоч це унікальний досвід, який приїжджають досліджувати навіть іноземці.
Тягар наслідків війни ліг на плечах тих, хто поряд. Дружини військових, родичі, діти, друзі, побратими – вони змушені самотужки працювати з травмами ветеранів Роль держави в психологічному відновленні ветеранів як була, так і залишається дуже мізерною. Навіть у новоствореного Міністерства ветеранів немає системного підходу до вирішення проблеми. Хоч як прикро, але тягар наслідків війни ліг на плечах тих, хто поряд. Дружини військових, родичі, діти, друзі, побратими – вони змушені самотужки працювати з травмами ветеранів. У той же час тема війни все менше хвилює суспільство, а авторитет військових і повага до них з кожним роком стають все більш формальними.
Для того, аби статистика не була такою болючою, держава має працювати над профілактикою проблем ветеранів. Для цього має здійснюватися якісний моніторинг психологічного стану ветеранів. За інформацією Івано-Франківського обласного департаменту соціальної політики та Івано-Франківського обласного військового комісаріату, «моніторингом займається Івано-Франківська обласна психоневрологічна лікарня №3 та військові районні комісаріати в разі повторного проходження медичної комісії на предмет придатності до військової служби». Це означає, що системного моніторингу стану ветеранів жодна служба не здійснює, і в цьому є найбільша загро20 | МІСТО
МІСТО | 21
ЖИТТЯ
| ІСТОРІЇ З АТО
Піт артилериста рятує кров солдата Наталя Мостова
З війни ніхто ніколи цілковито не вертається, частина душі лишається там назавжди – переконаний івано-франківський артилерист Сергій Мисько. Зараз бійцю лише 30 років, а він уже був командиром на фронті. Хлопці самі його вибрали. За час своєї війни Сергій втратив сім’ю, але знайшов справжнє кохання. Коли нарешті вернувся додому, люди часто казали, що його очі стали якимись холодними, що в тих очах більше не видно життя.
22 | МІСТО
ЖИТТЯ
| ІСТОРІЇ З АТО
«Давайте повістку – і я поїхав»
Коли Сергій прийшов до військового комісара, той запитав: «Ти взагалі розумієш, куди їдеш? Там війна. Можна більше не вернутися». – «Я все розумію. Давайте повістку – і я поїхав».
Його призвали у серпні 2014-го під час третьої хвилі мобілізації. Хоча хлопець просився ще з лютого. «Яка була моя справжня мотивація?.. – замислено каже він. – Напевно, хай як би банально це звучало, я просто не міг лишатися осторонь. Та й я все-таки офіцер запасу, свого часу давав присягу. І взагалі я – чоловік, а отже, захищати землю – мій обов’язок. Не піти на війну – це якось геть не по-чоловічому. Все просто». Сергій каже, що бійці третьої хвилі чітко усвідомлювали, куди йдуть і що там коїться. Бо, приміром, перші добровольці ще не знали, що там будуть «гради», стрілянина, авіація…
Справжня війна виявилася інакшою, ніж розповідали в інституті. Довелося вчитися наново, хоча й не було на чому Франківець з усмішкою згадує своє навчання на військовій кафедрі в інституті: «Не повірите, але там нам розказували, що головний ворог – це Америка. І це було ще якихось років 10 тому. Відставні офіцери втовкмачували, мовляв, хоч у США є супутники, а в Росії і Україні й досі все роблять олівцем на папері, однак, незважаючи на це, ми в будь-якому разі кращі. Ось такі нісенітниці студенти мусили слухати і тихенько сміялися в кулачок».
Справжня війна виявилася інакшою, ніж розповідали в інституті. Довелося вчитися наново, хоча й не було на чому вчитися. «Кути розраховували вручну олівцем – жах», – сміється Сергій.
Воєнна романтика
Спершу хлопця скерували в тил, два тижні пробув на рівненському полігоні і взагалі не зрозумів, що він там робить. Сергій рвався туди, де гаряче. Зрештою боєць таки став частиною 4-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади. «Четвертий батальйон був унікальний тим, що в 2014-му році це була спроба наших військ створити батальйони з артилерією, – пояснює вояка. – А я дуже хотів бути артилеристом, бо й знання декотрі мав ще з кафедри. Принаймні мав уявлення, яке те все на вигляд і як стріляє».
14 жовтня, якраз на Покрови, хлопці вперше увійшли в зону бойових дій – в село Кримське. Заходили вночі. 40 км на броньованих машинах. Сергій і досі пам’ятає кожну хвилину. «Спочатку ти навіть не розумієш, куди приїхав, – ділиться він. – Перша ротація… Ніч… Виходиш – романтика… Безкрає поле… Вдихаєш повітря на повні груди… І раптом гукають: «Ховайтеся! Хлопці, ви що, з глузду з’їхали? Тут повсюди снайпери. Не забувайте, куди прибули».
Сергія одразу призначили заступником командира. Він хоч і молодий, але ще на полігоні встиг заробити собі авторитет. «Ми з хлопцями все робили разом, – каже франківець. – Офіцери завжди були разом із солдатами на передовій. Жили в одній палатці. Якщо доводилося спати просто на землі, отже – всі на землі. На всі бойові виїзди – теж разом. Так і здобувають авторитет і повагу». На початках хлопцям наказали жити на невеличкому півострівці біля Кримського, і стріляти теж мали звідти. Командир, якого побратими кликали Людина-Війна, глянув на карту, хитнув головою і відрубав: «Ні… Ми ж тут як на долоні. Ми з хлопцями тут не будемо дислокуватися. Самі собі знайдемо безпечне місце». «Потім навіть командир батальйону не знав, де ми живемо, – усміхається Сергій. – Зустрічалися на нейтральних територіях. Аби уникнути зливу інформації. Бо ж знаєте, як воно буває ненароком?..»
А вони розмістилися в посадках і до середини листопада жили взагалі без бліндажів і палаток – часу не було, хлопці весь час воювали. Артилеристи спали не більш як дві години на добу. «Згодом стає важко думати, рахувати… – каже боєць. – Але потроху звикаєш. Навіть майже не хворієш. У стресовій ситуації організм адаптується і захищає себе. Лиш додому приїжджаєш – і все, одразу злягаєш з якоюсь болячкою». Аби не замерзнути, на ніч розпалювали вогнище, яке з усіх боків закривали шматами, – щоб ворог не засік. Так багато спальників погоріло, бо під час сну мимоволі підсуваєшся до тепла. «У мене якось навіть форма на спині зайнялася, – сміється Сергій. – Якраз і проснувся від того. Добре, що це була форма від волонтерів – британська, вона не горить так сильно, лише тліє. Бо наша (та, що старого зразка) моментально спалахує».
МІСТО | 23
ЖИТТЯ
| ІСТОРІЇ З АТО укриваєшся. Тоді нарешті відчуваєш справжній смак війни. Приходить розуміння цінності життя, точніше – його переоцінки. І ти вже знаєш, що є головним, – сім’я і близькі люди».
Сергій згадує, як у серпні 2015го були під Авдіївкою. Тоді російські війська накрили «градами» всі поля. 15-тонну металеву машину повністю розірвало на шматки, які рознесло аж на кілометр. Пряме попадання. «І ось тоді, коли ти лежиш під «градами», – каже боєць, – думаєш тільки про найближчих: «А як же дружина? Дитина? Сім’я? А якщо більше не побачу їх?»
«Ворог боявся нас»
Перший бій стався одразу на наступний день після входу в зону бойових дій. Тоді якраз брали в оточення 32-й блокпост. Артилеристи мали відкрити вогонь, аби хлопців там не зачепили. «І тоді теорія починає вилазити в практику, – сміється боєць. – У кожного щось не вдається… Спішиш… Промахуєшся… Вираховуєш дуже швидко, але тебе все одно підганяють… Крики, нерви… Командир на тебе кричить, аби ти швидше рахував, а ти – на підлеглих… Словом, бойова ситуація. І так потроху починали втягуватися». У Кримському артилеристи дуже гарно спрацювали – лише за два місяці випустили 13 000 снарядів. Коли під час ротації вони віддали свої самохідні установки, хлопцям сказали, що це справжня дивина, що вони взагалі ще їздять. За всіма нормами і показниками ті установки вже давно були металобрухтом.
«Ворог боявся нас, – знову всміхається Сергій. – Ми привчили його боятися нас. Не шкодували для них снарядів. Стріляли по всьому, що рухалося. Коли ми виїжджали на позицію, то терористи одразу зникали, вони розуміли – краще не рипатися, бо добряче отримають на горіхи. Піт артилериста рятує кров солдата». Бувало таке, що хлопці щойно відпрацювали, заходили в бліндаж – і знову по рації викликають: «Виїжджайте назад!» Вдягнулися, поїхали. «Стільки супів так було розлито, – сміється Сергій. – Лиш починаєш їсти, і вже команда працювати. 24 | МІСТО
У 2015-му році часто приходили воювати хлопці, котрі, як потім з’ясовувалося, насправді не хотіли там бути. Вони всього боялися. Найменший постріл – і вже просилися додому. «Такий вояка просто не є бойовою одиницею і тому не може брати участі у веденні війни разом з іншими бійцями, – каже Сергій. – Але тут немає нічого ганебного. Такі хлопці можуть принести користь у тилу, наприклад, сидіти з паперами чи їсти готувати».
У 2015-му році часто приходили воювати хлопці, котрі, як потім з’ясовувалося, насправді не хотіли там бути. Вони всього боялися. Найменший постріл – і вже просилися додому Найважче вояку згадувати перші повідомлення про «двохсотих». Тоді до кінця усвідомлюєш, що відбувається навколо. Романтика війни враз тане. «Коли тільки заїжджаєш і починаєш стріляти, то ніби все гаразд, – розповідає хлопець. – З ворожого боку немає відповіді. Ти думаєш: «А чого ж це розказували, ніби тут так страшно?» Попрацювали, відпочили, кави попили… А далі звістки про перших загиблих, по тобі луплять перші «гради» – тікаєш, ледь
Солдатам не можна вірити?
Часто війна стає нещадним фільтром для сімейних стосунків. І Сергій це дуже добре затямив. Поки він був на фронті, дружина вирішила розлучитися. Звістка застала бійця на фронті. Було дуже важко на душі, але страшні бої не давали потонути в депресії. Однак уже незабаром життя Сергія круто змінилося, під час служби в Лисичанську він зустрів свою кохану Анастасію, яка згодом стала дружиною і переїхала до Франківська.
Вони познайомилися під час другої ротації бійця. Коли вперше побачили одне одного, дівчина подумала, чого це він такий зарозумілий, замкнутий, ні з ким не хоче говорити. А коли дізналася, що цей молодий хлопець ще й командир, то взагалі розсміялася – нізащо не хотіла вірити. А ось
ЖИТТЯ
Сергій закохався з першого погляду – одразу знав, що Анастасія стане його дружиною, казав, що забере з собою. Дівчина не вірила, говорила, що солдатам не можна вірити. А дарма.
«Настя і її сім’я з самого початку війни були проукраїнські, – розповідає Сергій. – А взагалі в Лисичанську місцевим людям не раз доводилося пояснювати, чому ми з хлопцями тут. Вони твердо вірили, що ми прийшли не захищати Україну, а лише заради Порошенка. Я казав: «Уявіть – до вас додому вдеруться чужинці, відберуть кімнату… Ви що робитимете? Захищатимете свою власність?» Місцеві дуже натерпілися від сепаратистів. Стільки розбоїв було. Загарбники ходили з автоматами по квартирах і вимагали дати все, що їм забаглося, – так би мовити, на потреби ДНР/ЛНР». Анастасія відверто боялася їхати на Прикарпаття – наслухалася байок про бандерівців. Думала, що тут мало не вбивають за російську мову. Вже після першого дня у Франківську дівчина була шокована. «Тут зовсім інше життя, – казала вона. – Інші люди, більш доброзичливі, такі сучасні і хазяйновиті… У Лисичанську стоятиме супутникова тарілка на будиночку, який вже майже розвалюється, зате можна дивитися російське телебачення. А на Франківщині все навпаки – спершу охайне подвір’я і хатина, а потім усе решта». Нині Анастасія розмовляє лише українською, це її принципова позиція.
Кожен рятується, як може
Коли Сергій вернувся з війни, спершу навіть писати було важко – відучився. Пішов працювати на свою колишню роботу в Центрі надання адміністративних послуг, по-новому вивчав що й до чого, бо геть усе
| ІСТОРІЇ З АТО
забув. Тепер Сергій вже на посаді заступника керівника. «З військовим досвідом легше керувати, – усміхається боєць. – Відчуваєш, коли треба повестися різкіше чи суворіше. Та й з клієнтами спілкуватися стало простіше, особливо легко мені даються розмови з військовими. Тим паче, коли їм у чомусь відмовляють, буває, зразу починаються крики, сварки, мовляв, я ж учасник бойових дій, а ти хто такий?.. Коли до таких розумників підходжу я і розповідаю, де був більше року, їхня інтонація моментально міняється: «Вибач, друже…»
У Лисичанську стоятиме супутникова тарілка на будиночку, який майже розвалюється, зате можна дивитися російське телебачення. А на Франківщині – спершу охайне подвір’я і хатина, а потім усе решта Коли Сергій тільки вернувся додому, знайомі часто казали, що його очі стали якимись холодними, що в тих очах життя не видно взагалі. «Всі вояки проходять важкий період адаптації до цивілки, – говорить боєць. – Кожен рятується, як може. Мене витягнула сім’я. Настя не пхалася мені в душу, але завжди була готова вислухати». Сергій впевнений, що з війни ніхто ніколи цілковито не вертається. Частина душі лишається там назавжди.
МІСТО | 25
ЖИТТЯ
| ІСТОРІЯ
Станіславів – джерело молодості Ми ходимо своїм містом щодня, як сто років тому ходили ним інші люди. Декого вже давно немає. Дехто ще пам’ятає, чим жило, куди рухалося, кого приймало, що чуло наше місто, коли воно ще називалося Станіславовом. Історію довоєнного Станіславова вже кілька років досліджує молодий історик із Торунського університету Ярослав Краснодембський. Він шукає відомості в архівах, приватних колекціях, розмовляє з людьми. Недавно Ярослав поспілкувався із Адамом Єжи Хованцем, багаторічним віцедиректором Дому Книги у Кракові, сином довоєнного президента Станіславова Вацлава Хованця, який керував містом з 1924 по 1935 роки. Адам Єжи Хованець з автором інтерв'ю Ярославом Краснодембським. Фото: Євгена Сала
26 | МІСТО
ЖИТТЯ
Ви вже багато років проживаєте у Кракові, який називають культурною столицею Польщі, але попри це часто у спогадах повертаєтеся до часів свого дитинства і молодості, які провели в провінційному Станіславові. Це така туга за безтурботним життям президентського сина?
Це спогади про найприємніший період мого життя. Я полюбив це місто, бо мені було там дуже добре. Один із багатьох молодих людей того часу, я опинився у таких щасливих обставинах, що батьки мої були заможними. Однак я жодним чином своєю поведінкою не демонстрував свого привілейованого становища. Я взагалі тоді про такі речі не думав.
[Станіслав] Вельпель дізнався про цей випадок і звільнив того водія з роботи. Я не знав його особисто, тому сприйняв цей факт доволі байдуже. Однак коли приїхав у частину, пожежники обступили мене і почали говорити: «Юрчику, ти не знаєш, що трапилося, звільнили водія, який залишився без шматка хліба, не має за що жити». Повернувшись додому, я доволі дипломатично почав з батьком розмову. Наступного дня батько зателефонував до керівника і сказав: «Пане товаришу, візьміть його назад на роботу».
До школи я пішов одразу до четвертого класу, а до того навчався вдома. Правду кажучи, коли я пішов до школи, охопив мене певний страх, якого дома я не мав. Я потрапив у середовище незнайомих, чужих мені людей. Вони не знали, чий я син. Наді мною вирішили пожартувати: мені казали сидіти непорушно, склавши руки ззаду. Я сидів так до кінця заняття, нерухомо, наче мумія. Товариші потім з того сміялися. Якось дійшло навіть до бійки, але я був міцний і не піддався. Наш домашній лікар сказав, що мені треба трохи послабити навантаження, бо інакше матиму гіпертонію м’язів. Я й далі не надавав значення своєму привілейованому станови-
| ІСТОРІЯ
щу, хоча воно, звісно, було. Іноді ловив себе на тому, коли батько важко захворів і чужі люди різного віку спиняли мене і питали: «Як татко почувається?»
Всі знали моє захоплення кіньми. Коли я ще навчався вдома, вчительки скаржилися на мене. Одна з них сказала батькам: «Він наче одержимий – варто йому лише почути тупіт копит з вулиці Сапєжинської чи Ґославського, в ту ж мить зривається і летить до вікна». Я так шаленів за кіньми, що якось цілком серйозно попросив батька купити мені одного. А він тоді запитав: «А де ж ти його триматимеш?» На що я відповів: «Я знайшов тут таке місце в салоні, з маленькою нішею, столиком і двома кріселками». На жаль, тато лише розсміявся з того, бо це було неможливо.
Батько зробив мене єдиним головним спадкоємцем маєтку. Коли я ходив на прийоми до родини Дворських, які просили, аби Юрчик прийшов, одного дня почувся дуже чужим. Я попросив, аби пані Дворська зателефонувала додому. Мене запитали: «Юрчику, чому ти хочеш повертатися додому?» Тоді я лише сказав, що люблю свій дім. Батька дуже розчулила моя відповідь, і він пізніше записав ці слова у заповіті.
Адам Єжи Хованець з мамою Яніною і сестрою Марисею. Архіви А. Є. Хованця.
Коли батько ще керував пожежною охороною міста, я любив бувати на території частини. Всі знали, чий я син, тому відповідно до мене і ставилися. Мене часто садили до автомобілів. Через мене зверталися з усілякими проханнями до мого батька. Пожежники не раз казали: «Юрчику, маю вже не надто свіжі капці, чи ти міг би попросити татка, аби видав мені нові?» Наступного разу хтось інший просив про нові штани. Пожежники звертали увагу на свій зовнішній вигляд. Загалом мені вдавалося задовольнити їхні прохання. Квінтесенцією цього став один випадок. Батько мав їхати на засідання сейму до Варшави. Водій, який мав його везти, не приїхав по нього. Забув. Батькові, на щастя, вдалося знайти попутний транспорт. Керівник служби
Адам Єжи Хованець на позиченому коні біля вілли Хованцівка в Яремчому. Архіви А. Є. Хованця.
МІСТО | 27
ЖИТТЯ
| ІСТОРІЯ Кам'яниця Хованців, Національна бібліотека у Варшаві.
У Станіславові, як і у Кракові, ви жили в самому центрі міста, на найвідомішій вулиці Сапєжинській, яка сьогодні називається Незалежності. Якою була Сапєжинська в міжвоєнне двадцятиліття, чи справді заслуговувала, аби називатися «салоном міста»?
Відповім на це так. Це доволі дискусійне питання: що є «салоном міста», а що ні. Звісно, були різні привабливі місця. Наприклад, «салоном міста» була вулиця Липова, яка тягнулася до улюбленого багатьма парку Ромашкана. З огляду на свій статус, безперечно, вулиця Сапєжинська заслуговувала на таку назву. Як на ті часи, це була дуже жвава вулиця. Біля нас на перетині Сапєжинської і Ґловацького стояв поліціянт, який регулював рух, коли десь-колись там проїздив транспорт. Найвідоміші фірми мали там свої садиби (тепер би ми сказали офіси. – Прим. «МІСТО». Там була позичальня книжок, якою користувалася мама. Я повертав її книжки, але просив, як вона радила, щоби порекомендували щось цікаве для мамусі. Пан з позичальні привертав мою увагу своїм олівцем, який постійно тримав за вухом. У нашій кам’яниці була цукерня Кровіцького, сиділи там переважно офіцери. Їхні балачки були зазвичай про І Світову війну, а мене це дуже цікавило, бо вдома часто говорили про політику. Порівнюючи із сучасними кав’ярнями, то з певністю можу сказати, що вирізнялася особливою атмосферою кав’ярня «Уніон», яка була просто під моєю кімнатою. Вночі звідти долинали легенькі звуки джазової музики, це була неймовірна приємність, музика діяла на мене як снодійне. «Уніон» мав добру репутацію, якщо з якоїсь причини хтось перебував у Станіславові, то ця особа обов’язково зупинялася в тому готелі. На дверях готелю стояв швейцар Берґер, а власником закладу був єврей. 28 | МІСТО
Сапєжинську справді вважали репрезантаційним центром міста, а ринок був торговельним місцем. Це була, скажімо так, вулиця, що єднала два краї міста: район «Гірки» з одного боку і район «Бельведер» – з другого. Часто, коли я зустрічаюся зі старими мешканцями Станіславова, розповідають мені про свій дім, в якому жили до війни. Іноді говорять, що їхній дім не був такий великий і такий гарний, яким його запам’ятали. Ви, напевно, не можете такого сказати, бо донині кам’яниця Хованців є однією з найгарніших у Станіславові…
Той будинок був найкращим з усіх. Можна сказати, був головним. Єдиним конкурентом був хіба що будинок Гаусвальда. Це був люксусовий дім. Був дуже добре продуманий, з ліфтами. Мав індивідуальне центральне опалення, однак ми палили вугілля у печах, бо хтось сказав, що центральне опалення сушить повітря. У бабусі на четвертому поверсі висіла величезна наполеонівська картина Войцеха Коссака. Батьки не вкладали грошей у мистецтво, просто купували картини, аби пасували до загального інтер’єру в будинку. Зі сторони Сапєжинської були родинні кімнати, а зі сторони Ґославського – репрезентаційна частина, готова будь-якої миті прийняти гостей, наприклад, віцепрем’єра Броніслава Пєрацького, який товаришував з батьком. Він часто перевіряв магістрат як міністр внутрішніх справ. Окрім того, приїздили до нас різні достойники з Варшави. Зазвичай зустрічі починалися в салоні, пізніше переносилися до їдальні в наріжній кімнаті, де був стіл для 20 гостей. Це були напівофіційні зустрічі, не було ніяких танців. Я завжди залишав прихилені двері, аби чути їхні розмови. Тому я добре орієнтувався у довоєнній політиці.
ЖИТТЯ
Прикрашені казарми у день полкового свята. Архіви А. Є. Хованця.
| ІСТОРІЯ
хокей. Влітку на частині тих площ встановлювали тенісні корти.
Якось до війни, приїхавши в Краків до бабусі, ми пішли до пожежної частини, батько представився офіцерові, який влаштував нам екскурсію. Я задивлявся на ті автомобілі, такі старомодні, менші і вужчі, ніж ті, що були в Станіславові. У нас була сучасна пожежна охорона, бо кінну ліквідували під кінець 20-х років. Мені лише бракувало машин на гусеницях, аби можна було їздити в гірській місцевості. У розмовах станіславів’яни звертають увагу на чудово організовані паради з нагоди 3 травня і 11 листопада. Напевно, ви не могли не бачити тих всіх урочистостей, проживаючи на Сапєжинській? Вас також, як і всіх хлопців, захоплювали військові?
Звісно. Паради в Станіславові, як порівняти зі Львовом чи Краковом, були не такі ефектні. В шерензі йшло четверо солдатів, тоді як у Львові, наприклад, восьмеро. Попереду йшла піхота, далі артилерія, і закривала парад кавалерія. Мене вабили всі підрозділи. Зрештою, я й сам їздив кіньми. Мені подобалися офіцери в парадних одностроях, штанах з лампасами по обидва боки, які залежно від того чи іншого полку мали свій колір. Офіцери мали спеціальні черевики з лакованої шкіри, які сягали трохи вище кісточок. Окрім того, кожні штани мали ґумочку, яка заходила під п’яту, щоби штани не вилазили з черевиків. Я зачудовано спостерігав, як офіцери ходили в острогах.
Станіславову пощастило не бути знищеним, як Тернопіль, під час ІІ Світової війни. Найважливіші будинки вціліли, в тому числі ті, що були збудовані за каденції вашого батька. Чи, окрім свого дому, ви ще маєте якесь близьке серцю місце в Станіславові? Це, звісно ж, пожежна частина, яка розташувалася у сучасних приміщеннях і мала сучасне спорядження. На другому поверсі, де були чергові відділи, двері відчинялися наче в шафу, а посередині був стовп, [пожежник] хапався руками і з’їздив додолу. Таким чином кільканадцять пожежників за хвилину вже були в машині, а там на них чекали шолом, сокира, пояс і т. д. [Пожежник] одягався вже тоді, як машина рушала. Окремо були майстерні, тренувальна вежа. У приміщеннях пожежної охорони в усій Польщі була також швидка допомога. Зараз окремо. У Станіславові швидка була в лівому крилі пожежки на вулиці Камінського, а у Кракові – в правому. Каретки стояли в гаражах пожежної охорони, дві або три на все місто. Не було такого тижня, аби я не прийшов до пожежної охорони, особливо коли їхав ровером. Взимку там влаштовували ковзанку. Я навіть маю слід з того часу, коли впав під час гри у
Цікаво, що рекрути з великим жалем покидали військо. Їм подобалося бути солдатами. Найкращим доказом цього було те, що як їхали у відпустку, то не знімали мундирів, на відміну від наших повоєнних часів. Навіть пам’ятаю, як в Яремчому у найбільшу спеку гуцул, який служив у кавалерії, мав остроги, черевики з халявами, шаблю на боці. Коли я запитав його: «Івасю, чому ти так ходиш», почув лише: «Я військовий, я військовий».
Коли я був дитиною, батьки купили мені і товаришам комплект військового вбрання. Під час однієї з урочистих зустрічей у батьків запросили генерала [Казимира] Лукоського. Няня Ганнуся повідомила, що хтось прийшов. Ми вийшли на коридор, до головного передпокою, нас вишикували в ряд, і коли увійшов генерал, ми всі стали струнко, демонструючи зброю. Він віддав нам честь і пройшов попри нас. Це було неймовірне відчуття. На жаль, товариші, які тоді були зі мною, загинули на війні. Розмовляв Ярослав Краснодембський
Оригінал опубліковано в «Кур’єрі Галіційському» №8, травень 2019 року. Переклад з польської: Володимир Гарматюк. Продовження у наступному номері МІСТО | 29
ЖИТТЯ
| ТІНЬОВИЙ БІЗНЕС
Відкриваю бордель, або Скільки коштує секс Наталя Джулай
Проституція, або – толерантніше – комерційний секс, – це тіньовий бізнес в Україні. Кожен погодиться, що до нього причетні впливові люди і там крутяться великі гроші. Проте реалії секс-бізнесу жорстокі: насильство клієнтів над секс-працівниками, дискримінація, наркотики, експлуатація неповнолітніх, поширення небезпечних захворювань... Але чи думають про це ті, хто готовий ризикнути? Секс-працівникам загрожує штраф або громадські роботи, власникам борделів – до 15 років у в’язниці. Проте незважаючи на закон, завжди знайдуться ті, хто готовий платити за секс, та ті, хто на цьому заробляє.
30 | МІСТО
ЖИТТЯ
Іду в сутенери
Проституція продовжує існувати на узбіччях доріг, але вона проникла і в інтернет. Соціальні мережі та сайти знайомств рясніють пропозиціями нелегального заробітку: дівчата зголошуються «танцювати» за кордоном, оголюються на камеру за гроші, ідуть працювати «масажистками» в інтим-салони. І погоджуються на секс, аби заробити. Цього року на Івано-Франківщині склали 18 адміністративних протоколів за проституцію, з них 13 у Франківську, повідомили в Головному управлінні Національної поліції області. Всього зареєстровано 6 кримінальних справ щодо організації місць розпусти, 6 осіб заарештували. Крім того, відкрито 11 кримінальних проваджень за фактом сутенерства, заарештували 6 людей.
Найгучніша справа, про яку повідомляли ЗМІ, – викриття роботи двох борделів в Івано-Франківську. Повіями працювали 10 мешканок різних областей. Організаторів бізнесу було двоє: франківець та житель Запоріжжя. Вони змушували жінок займатись проституцією та вживати наркотики. Також вишукували повій, які працювали без сутенера, і змушували обслуговувати клієнтів їхніх борделів. Інформація про пошук «працівниць» поширювалася в інтернеті. Цим займалися дві адміністраторки, які працювали також і проститутками.
| ТІНЬОВИЙ БІЗНЕС
Найгучніша справа, про яку повідомляли ЗМІ, – викриття роботи двох борделів в ІваноФранківську Першим мені написав Андрій, 21 рік. Високий спортивний хлопець, чомусь на світлинах прикриває обличчя.
«Привіт, красуне». – «Привіт. Кажу одразу: я тут не для особистого спілкування, а по роботі. Маю пропозицію». – «Ну давай». – «В Івано-Франківську планується відкриття закладу інтим-характеру, клієнти переважно багаті люди з інших міст, іноземці. Наші філії успішно працюють в Києві та Одесі». – «Я б так не зміг, якщо чесно». – «Прибуток дуже хороший. Якщо не цікавить, кажи одразу, припиняємо розмову». – «Я би швидше хотів стати клієнтом... Хоча залежить від того, скільки платять. Класичний секс, жінки до 40. 200$». Маю першого «працівника» для свого нового борделю. Спочатку думала, що не погодиться. Але що більше пропонувала таку роботу незнайомцям, то більше переконувалася, що доволі багато людей не проти сексу за гроші.
Даміан, 26 років, іноземець. Пропонував мені свої послуги безкоштовно. «Яка сума змусила б тебе погодитись на таку роботу?» – питаю. «300 доларів», – відповів він. Ще 8 хлопців відмовились працювати у борделі. 8 з 10 – така собі статистика. Поки є враження, що франківські чоловіки не готові поступатися власними принципами.
Я вирішила теж пошукати онлайн тих, хто готовий заробити на сексі.
«Кожен має ціну, за яку він погодився би зайнятись сексом з кимось іншим, – вважає психолог Андріан Побережник. – Але тут точно є обмеження, і такі обмеження у кожного свої. Коли людина сидить в інтернеті, то завжди є можливість там назватись вигаданим ім'ям із вигаданим життям. Ми живемо в епоху постіронії і нарцисизму, тому в інтернеті загалом легше говорити та вивантажувати контент, яким у реальному житті соромно було б поділитись». Отже, «відкриваю» власний бордель і починаю пошуки працівників на сайтах знайомств та у соцмережах. З’ясуємо, чи справді кожен має свою ціну. BADOO. Це чи не найпопулярніше місце для знайомств. Тут напряму без зайвих загравань і розмов пропонують секс. І досить поширений варіант – секс без зобов’язань. Принаймні так мені розповідали знайомі, які там зареєстровані.
Починаємо з чоловіків. Мене звати Олеся, 31 рік, у профіль додаю кілька фото не дуже відомої акторки. Фільтрую «наживку» за містом – Івано-Франківськ та віком – 21-30 років. Спочатку лайкаю потенційних кандидатів, потім чекаю сердечко у відповідь, лише тоді відкривається чат для спілкування.
А як щодо дівчат? Я вирішила «змінити стать»: хочу бути Сергієм. Але редагувати налаштування свого профілю в Badoo я не змогла. Мій акаунт заблокували: «Нам стало відомо, що ти порушуєш наші умови користування. Якщо ти вважаєш, що це помилка, будь ласка, напиши нам». MAMBA. Також популярний додаток для швидких знайомств. Нарешті реєструюся як Сергій. Пишу дівчатам: «Привіт. Цікавить можливість добре заробити?» – і далі розповідаю вигадану історію про інтим-заклад для багатих клієнтів і що шукаю працівниць. Пояснюю, що спочатку онлайн-діалог, кандидат озвучує бажану оплату, потім співбесіда наживо і підписання договору. Нібито без ризиків. «Та я не погоджуся на таке, тому що погляди в житті у мене інші, – написала 23-річна Оксана. – Я ніколи не думала над тим, на яку суму зможу погодитись. І не хочу. Повага до себе важливіша».
Такою ж різкою була наступна жінка: «Я що, схожа на проститутку? З чого ти вирішив, що маєш право мені таке писати… Це жесть», – обурилась 31-річна Наталя.
Написала у Mamba 10 жінкам, відповіді – однозначне ні. Через кілька днів мій профіль заблокували, як і на Badoo. FACЕBOOK. Я припустила, що жінок відштовхує, коли таку роботу пропонує чоловік, і зареєструвалася як Катя Стасюк. Написала одразу 10 жінкам, які «лайкають» пости і залишають коментарі у групі «Знайомства в Івано-Франківську». МІСТО | 31
ЖИТТЯ
| ТІНЬОВИЙ БІЗНЕС Розмір, будова тіла, тривалість статевого акту?» – «Клієнти мають різні вподобання, тому це не так важливо». – «Тільки жінки, без збочень. Вік не має значення. 2000 гривень за акт».
Із 10 чоловіків, яким я написала на Lovе.ua, погодились 7! Продовжую шукати серед жінок.
Секс – також залежність
Олена, 29 років. Знову надсилаю текст про відкриття борделю в Івано-Франківську і всі переваги такої роботи. Але цю жінку, виявилось, я зачепила за живе. Раніше вона була повією. Люба, 18 років. Приваблива дівчина з довгим темним волоссям. Пишу докладне повідомлення про «елітний» бордель, пропоную роботу. «Не знаю, може, я не підійду», – пише Люба. «Подумай, скільки хотіла б заробити. Якщо пишу тобі, значить, підходиш», – пояснюю я. «У день чи за скільки?» – «На день. І за одного клієнта, наприклад». – «За одного – не знаю. Десь 700 гривень». – «Які категорії хотіла б?» – «Може бути класика або груповий секс».
Працювати в інтим-закладі погодились ще двоє жінок, їх я знайшла у групі «Знайомства 18+». 34-річна Ольга спочатку вагалась, писала, що подумає, бо «якось страшно». Потім вирішила, що готова працювати за 20 тисяч гривень на місяць. Мар’яна, якій 29, написала, що хоче 1000 гривень за одного клієнта і що має подругу, яка також зацікавилась моєю пропозицією. Отже, чотирьох «працівниць» уже маю. Але чому вони так легко погоджуються?
«Є низка різних причин, чому люди йдуть на секс за гроші: від цікавості і бажання поекспериментувати до наслідків насилля, психотравми та пошуку заробітку, – пояснює психолог і гештальт-терапевт Ігор Огданський. – Також може мати місце примус, тиск. Але віртуальна згода ще не означає проституція. Саме тому люди легко йдуть на таке. Інтернет дає анонімність та відсутність впевненості у тому, з ким ви спілкувалися насправді». LOVЕ.UA. У мене склалося враження, що на цьому сайті майже всі чоловіки погодилися б працювати у борделі.
Микола, 36 років. Солідний мужчина з лисиною. Сказав одразу, що не проти, ще й уточнив, чи робота постійна. «Жінки до 40 років, класичний секс», – пише він про те, на що готовий. «Скільки б хотіли отримувати грошей?» – питаю. «Я не знаю тарифів у такій сфері послуг. Можна буде потім змінити суму?» – «Так, але перша цифра за вами». – «П’ятсот гривень». Міша, 34 роки. Високий худорлявий брюнет. Не проти старших жінок, головна вимога – до 60 років, не старші. За один статевий акт просить 1000 гривень.
Тарас, 27 років. Єдиний з усіх опитаних спитав про стан здоров’я клієнтів, чи це безпечно для нього: «Я не проти і групового сексу, БДСМ ніколи не пробував. Але я зацікавлений у вашій пропозиції, тому можете розраховувати на мене. 1500 грн за класику, груповий 2000. Я думаю, чоловікам важче годину трудитись, аніж дівчатам просто лежати».
Роман, 36 років. На фото симпатичний впевнений у собі хлопець, але єдиний з усіх «кандидатів» засумнівався, чи він нам підійде за певними параметрами. «Які вимоги до кандидата? Крім ціни і категорії. 32 | МІСТО
«Я знаю, що це не твої фотки і що ти ніякий не Сергій. Але напишу тобі щось. Просто ніколи не говорила про це ні з ким, а ти ніхто. Тобі можу сказати. Колись я була молода і хотіла грошей і робила десь те, про що ти пишеш. Хлопці самі клеїлись до мене в інтернеті і пропонували гроші, а я просто давала номер картки. І їхала з ними в готель. І скажу тобі, що погана в тебе робота. І мені шкода тих, хто на таке погодиться. Бо це все затягує і ламає життя. Надіюсь, тебе колись посадять» – ось таку відповідь отримала я від Олени.
Ще одна жінка зацікавилась. «Не знаю… це незаконно», – реагує Оксана на мою пропозицію працювати в інтим-закладі. «А яка сума змусила б завагатися?» – пишу. «Сума – це можна домовитися. Просто, щоб без ризиків для життя і здоров’я. Я подумаю. Мені 36 років, не думаю, що підійду… Але пропозиція гарна». – «Клієнти мають різні вподобання. Подумайте про ціну і відпишіть, будь ласка». – «Година зустрічі 1000 гривень».
Цього року на ІваноФранківщині склали 18 адміністративних протоколів за проституцію, з них 13 у Франківську Врешті «купити» на Lovе.ua вирішили і мене! 37-річний киянин Артем запропонував 1500 доларів «спонсорства» за постійні «зустрічі». Секс двічі на тиждень, платить авансом…
І наостанок найсумніша для мене історія, про Ніку. Симпатична блондинка, 36 років, видно з фото, що любить подорожувати. «Ні, я не для такої роботи точно, – написала вона. – Але можете детально розказати про умови і який заробіток?» Розписую про відсутність ризиків, що компанія серйозна і бере на себе витрати щодо гігієни, здоров’я і т. д. «Я просто ніколи не працювала у цій сфері. А заробіток мені потрібний дуже. Але в мене двоє дітей. Наскільки це конфіденційно? Ось що мене турбує. Скільки можна реально заробити? Питаю вас як близьку людину… Чи краще не працювати у цій сфері?» – поділилася Ніка. Я не змогла нічого відповісти на це повідомлення... «Секс – це також залежність, це щось зовнішнє, в чому ми бачимо опору, розрядку, коли не можемо знайти цієї опори в собі, – пояснює психотерапевт і психолог Роман Федорик. – Ті жінки, які займалися проституцією, говорили мені так: неприємно це визнавати, але робота приносить мені задоволення. Проституція – це також певний вид контакту і
ЖИТТЯ
любові. Повії – це завжди жінки, в яких не було люблячих батьків, переважно у них не було тата. Або батько не був присутній емоційно, і дитина не відчувала, що батько її помічає, не було тактильного контакту. Такі люди часто не зважають на закон та моральні принципи. Йдучи в кримінал, вони бунтують та агресують проти батька, хочуть ніби помститися йому».
Загалом я написала на різних сайтах та у соцмережах 20 чоловікам віком 21-36 років, з них 9 погодилися на секс за гроші. Із 50 жінок віком 18-36 років на проституцію готові піти 10.
Держава проти?
Заняття проституцією карається Законом.
Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає для порушників штраф від 170 до 255 гривень.
У Кримінальному кодексі з проституцією пов’язані три статті. Стаття 149 (Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини) передбачає покарання позбавленням волі на строк до 15 років. Стаття 302 (Створення або утримання місць розпусти і звідництво) і стаття 303 (Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією) передбачають покарання від штрафу 850 – 8500 грн та громадських робіт до 7 років за ґратами. До речі, коли у повії є лише один клієнт, який платить за секс, – це не проституція. Згідно з законом, партнерів має бути мінімум троє і «закінченим заняття проституцією є з моменту надання сексуальних послуг в третій раз», йдеться у коментарі до ст. 303 Кримінального кодексу.
готове до легалізації проституції».
Новопризначений голова Національної поліції Ігор Клименко в одному з останніх інтерв'ю заявив, що підтримує узаконення проституції в Україні: «Якщо на державному рівні буде прийнято цивілізоване законодавче рішення щодо легалізації проституції, напевно, так, я за. Тому що ми все одно цієї проблеми не позбудемося».
Без захисту
Правозахисна організація Аmnesty International наголошує на декриміналізації проституції. Вона дозволяє зробити усіх без винятку працівників секс-індустрії суб’єктами права, тобто тими, хто працюватиме за законом і кого цей закон захищатиме. Також існує шведська модель боротьби з проституцією – це правова концепція, спрямована на боротьбу з попитом. Цю систему було запроваджено у Швеції 1999 року, вона передбачає кримінальну відповідальність для сутенерів і клієнтів проституції та звільняє від відповідальності тих, хто працював у сфері проституції. Останнім пропонують допомогу, зокрема психологічну, правову і матеріальну підтримку.
За різними даними, від 60 до 100 тисяч українок займаються проституцією. І майже кожна страждає від агресії клієнтів. Підтримки від держави і соціального захисту працівники секс-бізнесу не мають. А от ризиків чимало. «Якщо говорити про наслідки, то найбільше ризиків у самій роботі: люди надають сексуальні послуги часто під впливом тис-
| ТІНЬОВИЙ БІЗНЕС
ку, коли це поза межами закону, пов’язано з наркотиками. І стають жертвами або учасниками правопорушень, – говорить психолог Ігор Огданський. – Це прикро і для суспільства, і для учасників таких злочинів. Другий ризик – розповсюдження інфекційних захворювань. Як правило, люди, які погоджуються бути секс-працівниками, мають складні життєві історії, особистий досвід насилля. Але така робота не вплине на психічний стан, бо зазвичай у цих людей вже є проблеми емоційного характеру». Однак психолог Наталія Мухітдінова не погоджується з тим, що робота у сфері проституції не впливає на психіку.
«Переважно люди йдуть у проституцію через невідчуття цінності себе. Сприймають себе як об’єкт, неістоту, а тому можуть віддати себе, так би мовити, у користування, – пояснює вона. – Ціну за секс-послуги визначають від рівня власних потреб, рівня відчуття своєї цінності. Жінки, які переживають себе як дешевий об’єкт, хочуть вкласти у себе гроші: купити дорогу косметику і дорогу білизну, щоб коштувати дорого. Я працювала з чоловіками, які регулярно користувалися повіями, і вони не вважали повію людиною, а лише послугою. Найбільший ризик у занятті проституцією – це спустошення, якщо говорити про емоційну сторону. На таку роботу ідуть дуже багато залежних людей, наприклад, наркомани, шопоголіки. Дівчатам здається, що це найпростіший спосіб заробітку. Найдраматичніше, що з такою роботою стирається душа».
Натомість Європа отримує мільйони доларів податків від комерційного сексу. Там повії захищені законом, мають медичну страховку та зобов’язані регулярно проходити медогляд. Держави, в яких проституція легальна, гарантують захист від будь-якої форми насилля та примусової праці. Це, зокрема, Німеччина, Нідерланди, Швейцарія, Латвія, Бразилія.
В Україні дискусії щодо легалізації проституції тривають кілька років. Відповідний законопроєкт був у Верховній Раді ще у 2015 році. Однак його автор, депутат Андрій Немировський, сам відкликав власну пропозицію з парламенту, бо «суспільство ще не МІСТО | 33
ЖИТТЯ
| ПРОВОКАЦІЯ
І до ворожки не ходи Марта Баранецька
Українці часто забобонні. Спльовують з чола, носять червоні нитки і спіднє навиворіт, бояться чорних котів і розсипаної солі. Ще й у нас куди не глянь – одні лише карпатські віщунки і мольфари. І навіть у ХХІ столітті в ІваноФранківську на кожен мікрорайон є хоча б одна бабка, яка викачує яйцем усілякі недуги, зливає на віск та ворожить. І що більше охочих взнати або навіть виправити свою долю, то більше людей роблять на цьому непоганий бізнес.
34 | МІСТО
ЖИТТЯ
юди сліпо довіряють бабкам і несуть їм тисячі гривень, щоб почути, що станеться через рік, чому пиячить чоловік та як повернути коханого. До кожної з ворожок – довгі черги, історії про те, як вона допомогла «сусідці Галині», розходяться шаленими темпами. До деяких клієнти готові приїжджати за тисячі кілометрів. У когось з ворожбитів ці сили нібито з’являються після певної події, комусь дар, за їхніми словами, передають предки, а деякі і самі сідають вчитися бути трішки чарівницею чи чарівником. Кажуть, що здебільшого люди, наділені силою, часто мають складні долі, бо ворожіння і всі похідні – великий гріх. Вірити в надприродне чи не вірити – особистий вибір кожного. Але у тому, що в цій сфері чимало охочих зрубати копійку, сумнівів нема. Я вирішила пошукати магію у Франківську – знайти місцевих ворожок, хіромантів та екстрасенсів та віддати свою долю в їхні (обов’язково чарівні) руки. Вигадала навіть історію: мій чоловік під час чергової сварки зібрав речі і пішов з дому, поїхав на Схід воювати. Зв’язатися із ним я не можу, тому не знаю, чи він зараз на фронті, чи живий-здоровий і головне – що нас чекає у майбутньому. Кожного разу я вирішувала змінювати не лише своє ім’я та історію, але й фото та інформацію про свого «коханого».
Зібрати адреси місцевих ворожок було доволі просто. У справах магічних добре працює так зване сарафанне радіо: люди масово передають одне одному інформацію про «жінку, яка точно щось знає», оголошення висять на стовпах, їх друкують в газетах та в інтернеті. Ось, наприклад, Ведена розмістила на сайті оголошення і готова допомогти в будь-якій ситуації: «Приворот або фінансове благополуччя в майбутньому, можна також звернутися з питання зняття негативу або накладення захисту як на себе, так і на дитину, будинок або бізнес, щоб ніхто не зруйнував і не забрав собі». В оголошенні вказано, що вона приймає в Івано-Франківську, але під час телефонної розмови з'ясувалося, що жінка поїхала до Києва. Але хіба це проблема, якщо тепер ворожити і приворожувати можна онлайн? Інтеграція сучасних
технологій у наше життя сягнула того рівня, що жінка може шукати мого чоловіка по телефону. Я скидаю Ведені на вайбер фото, ім'я та дату народження коханого, своє фото, і під час телефонної розмови вона за допомогою маятника шукає мою любов. Заплатити за таку допомогу потрібно щонайменше 500 гривень.
У справах магічних добре працює так зване сарафанне радіо: люди масово передають одне одному інформацію про «жінку, яка точно щось знає», оголошення висять на стовпах, їх друкують в газетах та в інтернеті Я вивчила техніку. Ви і самі можете її повторити! Візьміть маятник (нитку з кулькою чи каблучкою, ну, у крайньому разі дармовис якийсь магічний) і розгорніть карту України. Обертайте магічний маятник, водночас насупте брови і мимріть щось собі під носа – бажано молитву, але можете просто бубоніти. Маятник має вказати на область. Тоді відкрийте карту області і шукайте те саме місто. Потім беріть карту міста, ну і так далі – поки не знатимете, де ваша любов ділася. А карти Таро зможуть показати приблизно, в якому він приміщенні – на горищі там чи у підвалі. Уявила, як я в чужому місті
| ПРОВОКАЦІЯ
заходжу в чужий будинок і видаю, мовляв, карти сказали, що тут мій суджений… Бо мій «знайшовся» десь у Золочеві на Харківщині. Ще одне оголошення на цьому ж сайті привело мене до мага Андрія. Він приймає в Івано-Франківську і наголошує, що «не програмує і не віщує, а бачить і допомагає». З 1995 року він працює для людей (молитви, замовляння, ритуали, обереги, добре слово) з усього світу.
На прийом я до нього потрапити не змогла, а ось «добрих слів» почула на пів життя вперед. Феміністок наполегливо прошу утриматись від прочитання наступного абзацу. Маг Андрій близько п’яти хвилин просто ображав у моїй особі весь жіночий рід: «Як це, посварилися із чоловіком, як сержант міг посміти сваритися з генералом? Ви взагалі не маєте права думати і щось вирішувати, ви просто матка, і ось що буває, коли матка виконує функції голови. Та ваш батько вас заміж віддав, щоб ви чоловікові служили, а не менструювали тут біля нього! Ви собі психотерапевта знайдіть, але обов’язково чоловіка, бо лікар, президент, водій – це все чоловічі професії, жінка може бути шльондрою, ну максимум нянькою!» Після цієї тиради він сказав звертатися, коли навчусь слухати чоловіків, і поклав слухавку.
Якщо вважати хамство суперсилою, то рівних йому, безумовно, немає.
Франківські ворожки дуже схожі між собою. Вони приймають у власному домі, здебільшого на кухні чи у вітальні за столиком. Поширені у нас карти Таро, ворожіння на звичайних гральних картах та зливання на віск. МІСТО | 35
ЖИТТЯ
| ПРОВОКАЦІЯ мого коханого. Це дуже просто: я роздруковую його фото, качаю по ньому куряче яйце за годинниковою стрілкою, а моя гадалка на телефоні молиться за наше щастя. Дорого, але інакше не буде, бо та брюнетка «наробила йому ще й на здоров’я» і, якщо яйце не викачувати, він буде хворіти. Я слухала її пояснення і намагалась не розсміятися, а вона понад десять разів наголосила на тому, що завтра зранку (обов’язково!) мушу переслати гроші.
Кажуть, що ці люди обов’язково мусять брати гроші за свої послуги, але не мають казати чіткої ціни. Та фіксована вартість у них є, здебільшого це 100-300 гривень за сеанс. Чула також про жінку, яка приймає за їжу, – одна клієнтка начебто везла їй кілограм телятини.
Як це відбувається: ти сидиш у черзі на прийом, де жінки тихенько обговорюють свої проблеми. Коли заходиш, тебе найперше питають ім’я та що турбує. Після цього починають викидати на стіл карти або зливати у миску з водою над твоєю головою гарячий віск. Віск зливають, до речі, з молитвою і біля образів, тому ворожки кажуть, що це не є гріхом. Потім уважно розглядають картину із воску чи то комбінацію карт і розповідають, що бачать: важливі події, конкретних людей, дорогу, проблеми тощо. Здебільшого відштовхуються від того, що ти казала на початку, і ставлять багато питань. Зважаючи на те, що я приходила зі словами: «Чоловік поїхав на Схід після сварки, і я не знаю, де він», у відповідь я чула приблизно одне і те ж: поїхав, бо ображений; перебуває далеко від батьківського дому; поїхав до іншої жінки. Потім у мене акуратно випитували деталі, щоб брехати більш розгорнуто. І так, саме брехати, бо людини, про яку я питала, й історій, які розповідала, не було ніколи в житті.
«Ти відчуваєш, що він раптово став сам не свій, ви почали більше сваритися. Ти не винна, а він тебе не розуміє і зривається, і ревнує» – ось таких, як правило, загальних фраз, можна почути багато, 36 | МІСТО
90% з них підійдуть до ситуації в кожній сім’ї. Ці люди також добре читають емоції і слідкують, як ви реагуєте на ті чи інші слова. І як тільки чують: «Так-так, як ви це побачили? Ви абсолютно праві, допоможіть мені», починають розкручувати клієнта на додаткові послуги. Так, ворожка Люда мало не витягла з мене 23 тисячі гривень за повернення коханого. Приймає вона по телефону, сеанс оплачують на банківську картку чи поповнюють рахунок мобільного. 200 гривень – ціна, здавалось би, невисока. Вона спитала, що мене турбує, і почала викладати гральні карти, коментуючи значення кожної з них.
«Бачу чоловіка. Біля нього бачу даму… Якого кольору у вас волосся? Світле? Бачу світлу даму! Ви, кажете, посварилися? Бачу між вами горе і біду. І дорогу бачу. Він же мав їхати, так? Кажете, ви сварилися і він пішов? Все правильно кажу? Так його інша жінка приворожила!» – десь ось так Люда вміло «бачила» нашу ситуацію. З’ясувалося, що його відворожила якась брюнетка з іншого міста, через це ми і розійшлися. Про те, що він воює на Сході, жінка якось призабула, тому почала розповідати, що мій чоловік має роботу, пов’язану із дорогою (скільки десятків професій могли б підійти під цей опис?). Коли я нагадала, що він на війні, вона швидко виправилась і сказала, що це, видно, вони переїжджали там з місця на місце. Але то все дурниці, бо вона може повернути мені його назад! Коштує така радість 23 тисячі гривень. 82 дні поспіль ми по телефону мали викачувати яйце на
Я її питаю про майбутнє, а вона мені: «Коли зможете скинути гроші?» Кажу, що не маю, а вона: «Тоді знайдіть, бо чоловік помре!» І так по колу... Сказала, що маю лише вісім тисяч. «Скидайте вісім, але обов’язково! Коли? О котрій? Обіцяєте?» – напирає Люда у відповідь. Ну і так далі. А ще я у жодному разі не мала права нікому казати, що я з нею спілкувалася і що перекидаю їй гроші. Певно, щоб мене, ідіотку наївну, не відмовили від дурної затії.
Повернути назад ворожка може коханого за 23 тисячі гривень. 82 дні поспіль ми по телефону мали викачувати яйце Домовились, що зранку я надішлю гроші, а вона ще з опівночі почне за мене молитися. Я вирішила шахрайку здивувати і зранку зателефонувала їй у сльозах: «Ви не уявляєте! Ваші молитви подіяли! Чоловік під ранок повернувся!»
Її реакцію треба було чути. Пауза на кілька секунд, тоді здивоване, майже дике: «Як вернувся?!!» Після цього вона криком просила мене негайно перекинути 23 тисячі. Але ні, вибачте! Я вже знаю, що ви шахрайка, і доплачувати за це не планую.
Дорогою до наступної ворожки я вислухала від таксиста, як його дівчина приворожувала. Жінка «долила у борщ своєї місячної крові, і він від того дурним зробився». Чоловік переконував мене, що краще з таким не жартувати. Він розповідав, що йому про приворот із кров’ю сказала таємнича бабка із сусідньої області і вона, це одразу видно, має велику силу.
ЖИТТЯ
Одна з місцевих ворожок краще за інших зуміла створити образ загадкової чародійки. Жінка була така потайна, що у телефонній розмові не хотіла сказати, ні як її звати, ні де саме вона приймає. Вона спершу взагалі представилася менеджеркою і сказала, що повідомить, де буде прийом, лише за пів години-годину до візиту. Тому я стрімголов летіла на Симоненка не знати до кого. Ворожка попросила мене взяти із собою якусь річ чоловіка, спільне фото та свячену воду. Ну я і взяла футболку тата, фото зі знайомим з 2015 року та баночку води з-під крана – дуже цікаво було, чи побачить жінка, що святив воду максимум «Водоекотехпром». З’ясувалося, що приймати мене вона буде таки особисто. Спершу я хотіла зайти із другом, але його прогнали з під’їзду.
Ну, що я скажу, магія твориться в орендованих квартирах! Принаймні саме таким було це житло: жодних речей, взуття в коридорі, рушників – нічого, окрім меблів. До речі, магічних штук також не було: ні тобі карт Таро, ні свічок, ікон, хрестів, тарілок і маятників – усього, що я бачила в попередніх ворожок.
Ворожка попросила мене взяти із собою якусь річ чоловіка, спільне фото та свячену воду. Ну я і взяла футболку тата, фото зі знайомим з 2015 року та баночку води з-під крана
| ПРОВОКАЦІЯ
нувала мені зняти прокляття всього за 300 гривень. Я залишила їй святу воду і втекла з хати, щоб нібито зняти гроші з картки, аби позбутися порчі. Втекла і не вернулася. Були випадки і не такі кричущі. Одна ворожка виявилася не бабкою-шарлатанкою, а стильною молодою жінкою і, ймовірно, крутим психологом. Вона розмовляла зі мною як жінка із жінкою, радила і жартувала. Вона подивилася на фото мого потенційного «чоловіка зі Сходу» і одразу сказала, що він не поїхав нікуди, розповіла про його характер і навіть знала чи вгадала, де саме за кордоном він бував. Вона мене і справді зацікавила, тому розмовляли ми щиро. Не знаю, чи допомагають їй карти, але ця жінка вміє слухати і давати класні поради, тому їй і 300 гривень віддати було не шкода, бо вийшло щось між посиденьками із подругою та сеансом у психолога. Ще від однієї я почула, що мій вояка на Сході і вона бачила сон, що ми переможемо у війні. Вже байдуже, що мого чоловіка не існує, лиш би сон віщим виявився!
Загалом, на брехні мене не спіймав ніхто, хоча усі на словах – справжні чарівники з суперекстрасенсорними здібностями, відкритими чакрами та ясними третіми очима. Біда і лихо на мене теж не напосілися, ніхто не прокляв і не врік – наступні дні провела весело, бо розповідала друзям, як кілька днів у ворожок пропадала.
Жінка взяла «святу» воду з-під крана, спитавши, скільки часу вона у мене стоїть. А коли почула, що її звідкись привезла моя мама, зауважила, що вона відчуває силу святої води. З-під крана! Звичайно, сильна, з такими-то цінами за комуналку!
Однією рукою вона почала натирати мені долоню, іншою – взяла в руки айфон з відкритим фото мого «чоловіка» і... впустила його на стіл. У мене аж серце завмерло. Саме в той момент вона сказала слово «прокляття», і тому моє «ой!» звучало дуже правдоподібно. Виявляється, мій чоловік не поїхав на Схід, а залишився на Прикарпатті. Просто його від мене відвернуло. Цього разу не через приворот, а через родинне прокляття.
Його на мою сім’ю нібито наслали ще давно, тому мій тато став алкоголіком, а через нього я почала вживати «наркотічєскі вєщєства». Для уточнення: ми обоє не вживаємо, і я навіть намагалась пояснити це безіменній віщунці, але проти магії я безсила. Одного разу, каже ворожка, я була дуже п’яна, і з того часу у нас із чоловіком почалися проблеми. Але він їй не надто сподобався, бо вона питала, чи не хочу я часом, щоб до мене приворожили якогось бізнесмена. Буде багатий, на руках носити… Це, правда, дорожче, але буду при великих грошах! Але я ж тепер знаю, що найбільші гроші водяться у ворожок, і бізнесмени мене не цікавлять – виключно мольфари, відьмаки і віщуни. Вона хвилин зо двадцять натирала мені руку і переконувала в тому, що я наркоманка з родинним прокляттям. І хоча спочатку я з нею сперечалась, згодом вирішила підіграти невдасі-відьмі і навіть пустила сльозу. Вона запропоМІСТО | 37
ЖИТТЯ
| НА ВОЛІ
Життя після зони Наталя Мостова
Люди виходять з тюрми, і на волі вони нікому не потрібні. Декотрі засуджені так і кажуть: «У колонії надійніше – знаю, що завтра дадуть їсти, у що вдягнутися, буде де спати… А там, на волі, що?» Після звільнення з в’язниці лише одиницям вдається виборсатися і кардинально змінити життя. Гарних історій дуже мало, але все ж вони є. І насамперед варто пам’ятати, що соціалізація ув’язнених – це безпека всього суспільства.
38 | МІСТО
ЖИТТЯ
То все ілюзії
«Коли сидів перший раз, наслухався чимало байок. У всіх в’язнів були наполеонівські плани після виходу на волю. Один збирався зайнятися спортом, другий хотів відкрити бізнес, третій – сім’ю завести… Здебільшого то все виявляється ілюзіями. Бо ж від себе нікуди не дінешся. А я вже тоді підсвідомо розумів – якщо не прийду до Бога, то просто здохну». 49-річний іванофранківець Степан Ковальчук має за плечима три судимості. Щоразу – за наркотики. «У 90-х, коли я тільки почав вживати, було дуже модно слухати рок, – згадує чоловік. – Майже всі кумири-виконавці вживали наркоту. Хотілося бути такими, як вони». На фото: Степан Ковальчук
Перші два роки Степан навіть не розумів, що став наркозалежним. Вважав це просто своїм захопленням. Зрозумів, куди вляпався, лише будучи у відрядженні за кордоном. Коли закінчилися наркотики, почалася ломка. За Степана було кому боротися. Він із хорошої, забезпеченої сім’ї. Батьки возили сина по клініках, реабілітаційних центрах, витрачали купу коштів на лікування – все даремно.
Коли сидів третій раз, мало не помер. І від ломки, і від паралічу всього правого боку – Степан уже не міг підводитися. Не їв, не пив, не спав. Температура тіла +40 трималася два тижні. «Я рукою проводив по губах, – розповідає він, – і шкіра злізала». Чоловік помирав. У тюремній лікарні ледве зняли чоботи – тіло так напухло.
Діагностували туберкульоз легень. Попереду світило ще три роки на зоні. «Я знав, що просто не виживу, – каже Степан. – Вирішив скоїти самогубство. Приготував лезо. І чекав, поки в палаті всі заснуть. Прокручував у голові все своє життя. Прощався з життям. І ось у цей момент згадав, що десь чув, начебто самогубці не потрапляють у Царство Боже, а одразу в пекло. Мені стало лячно – тут не жив, а мучився і після смерті теж буду в пеклі. Почувався у безвиході. Якщо є Бог і пекло існує, то я туди однозначно попаду».
Степан сховав лезо і заволав до неба: «Господи, якщо ти справді є, то або спаси, або убий мене Ти». Далі почалися дива. Бажання курити кудись зникло, про наркотики взагалі перестав думати. «У мене було таке відчуття, ніби Бог чекав усі ці роки, коли я здамся і звернуся до Нього», – усміхається Степан. На суд до чоловіка прийшло багато вірян-протестантів, які протягом усього засідання молилися. «Як працівник прокуратури я запрошую три роки позбавлення волі. А як людина я взагалі не буду
| НА ВОЛІ
проти, якщо йому нічого не дадуть», – раптом сказав на суді прокурор, який ще недавно верещав до Степана, що він би таких тільки й стріляв. «Так діє Бог і щира молитва», – усміхається чоловік. Йому дали два роки умовно і звільнили просто в залі суду – це було неймовірно.
Чоловіка поклали в тубдиспансер. Лікарі казали, що бідоласі лишилося два місяці. А одного дня в гості прийшли віряни і довго молилися над Степаном за його зцілення. Через півтора тижні шоковані медики сказали, що туберкульозу більше нема. Після всього пережитого Степан захотів служити Богові і людям. Приєднався до християнської спільноти, там же зустрів свою майбутню дружину. Нині вони виховують двох дітей, мають сімейний бізнес, а ще Степан є тюремним капеланом. Регулярно відвідує в’язнів по всій області, проповідує, ділиться власним досвідом. «Я бачу, як вони міняються, – каже чоловік. – І знаю, як достукатися до їхніх сердець».
Проблему соціалізації після виходу з в’язниці Степан вбачає перш за все у способі мислення колишніх засуджених. Більшість цих людей уже запрограмована на певний сценарій – на злочини чи просто нещасне життя. І це може тягнутися ще від батьків. Багатьом лишається просто рости в злочинній кар’єрі. Навіть якщо є прагнення до змін, людині дуже важко трансформувати свій звичний спосіб мислення, свій рівень свідомості. Одиницям вдається виборсатися. Бо все – в голові. Бували випадки, що й справді після тюрми починали бізнес, але дуже швидко розорялися або влізали в якісь махінації і все одно прогорали. Ну бо не вміють вести бізнес чесно, адже живуть за старим сценарієм або не здатні мислити як успішні підприємці.
Степан сховав лезо і заволав до неба: «Господи, якщо ти справді є, то або спаси, або убий мене Ти». Далі почалися дива Степан каже, що його місія – якраз перезавантажити їхній розум, пояснити, що жалюгідне життя не є їхньою долею, що все можливо змінити. Часом капелан втовкмачує засудженому, в якого за плечима вже не один термін, що він здатен помінятися, той слухає-слухає, а потім як відріже: «Я з 14 років у тюрмі. Я просто не вмію жити по-іншому». Тоді Степан по крупинці розказує, яким може бути інше майбутнє.
Чоловік каже, що у в’язниці сидить дуже багато талановитих і розумних людей, іноді навіть геніїв, але вони просто скерували звої здібності у кримінальне русло.
Штамп уже є – сидів
Начальник Коломийської виправної колонії №41 Тарас Катрич каже, що люди виходять з тюрми на волю і вони там нікому не потрібні. Декотрі засуджені так і кажуть: «У колонії надійніше – знаю, що завтра дадуть їсти, у що вдягнутися, буде де спати… А там, на волі, що?» МІСТО | 39
ЖИТТЯ
| НА ВОЛІ «Деколи людина потрапляє до в’язниці, бо випадково оступилася, – ну ж всяке буває в житті, – каже начальник Івано-Франківського міськрайонного відділу філії державної установи «Центр пробації» Анатолій Абраменко. – Але штамп уже є – сидів. При працевлаштуванні скажуть принести довідку про несудимість, і ніхто там не буде слухати історію життя, розбиратися, за що саме сидів. Але ж є різниця: людину судили за численні крадіжки чи за те, що стала винуватцем аварії». «Довідка про несудимість обов’язкова лише у держструктурах і в економічній сфері, – продовжує Ірина Максимова, голова правління ГО «Жіночий ресурсний центр», яка допомагає колишнім і нинішнім ув’язненим жінкам. – Але фактично інформацію самотужки перевіряють майже на будь-якому місці роботи. Доступ до відповідної бази даних МВС нескладно отримати. Пам’ятаю одного чоловіка, який 10 років як звільнився з тюрми і влаштовувався охоронцем у звичайний магазин одягу. І йому відмовили, бо з’ясували, що був судимий».
Як пояснює Іван Гурик, дуже багато залежить від оточення на волі. Будучи за ґратами, в'язень може проявляти себе з найкращого боку, бо там є режим, графік і дисципліна. Але вийшовши на волю, не маючи роботи, психологічної підтримки і корисних соціальних зв’язків, людина часто просто змушена шукати ці зв’язки в оточенні таких самих колишніх в’язнів, котрі ведуть далеко не найліпший спосіб життя. А ось Іван Гурик, заступник начальника Івано-Франківської установи виконання покарань (№12) із соціально-виховної та психологічної роботи, розповідає, що серед засуджених, котрих залишили в слідчому ізоляторі (ті, що вперше туди потрапили і на невеликий термін), дуже малий відсоток людей, які вертаються сюди назад. Іван Гурик працює в установі вже 20 років, і за цей час лише четверо таких засуджених знову там опинилися. Раніше держава взагалі не займалася засудженими, котрі звільняються з місць позбавлення волі. А тепер є служба пробації, яка виконує цю функцію. Також є громадські організації, які помагають соціалізуватися, знайти роботу, зробити потрібні документи тощо.
За словами начальниці обласної філії Центру пробації Оксани Устимчук, за три місяці до звільнення засудженого з ним працюють у рамках пенітенціарної пробації. Передусім працівники пробації з’ясовують, чи буде куди повернутися такій особі після звільнення, чи придатне те житло, в якому вона планувала мешкати, чи є рідні, які підтримають на етапі соціальної адаптації. Якщо ж немає ні житла, ні рідних, то шукають організації та притулки, де таку людину влаштують. Але з цим в області проблемно. Наприклад, у Франківську можуть запропонувати лише Будинок нічного перебування, в Калуші – соціальний гуртожиток, у Коломиї – «Карітас». І на цьому все. Тоді як в інших областях є спеціальні реабілітаційні центри для звільнених засуджених. Не менш проблемним є і питання працевлаштування. Оксана Устимчук каже, що працівники пробації надають сприяння у пошуку потенційної роботи, але результат значною мірою залежить і від самої людини. Найчастіше йдуть працювати на будівництво. Щоправда, далеко не всі хочуть працювати фізично. Рідше, але такі випадки також є, влаштовуються і на заводи. Однак, як правило, тоді за потенційного працівника хтось має замовити слівце про його благонадійність. 40 | МІСТО
У в’язниці сидить дуже багато талановитих і розумних людей, іноді навіть геніїв, але вони просто скерували звої здібності у кримінальне русло Ірина Максимова каже, що жінкам після виходу з тюрми у рази важче, ніж чоловікам. Менталітет у нас такий – мовляв, якщо сидів чоловік, то ще більш-менш прийнятно, а якщо жінка, то це вже майже не людина. Їй взагалі практично нереально влаштуватися на роботу. У будь-якому разі чоловік завжди може піти ящики вантажити, а жінка що? Здебільшого йдуть прибирати вулиці або на швейне виробництво, бо ж у тюрмах часто виконують роботу швачки. Звісно, є засуджені, котрі до ув’язнення мали високий рівень життя, тоді їм легше потім соціалізуватися. «Наприклад, в одній колонії сиділи прокурорка, яку затримали на хабарі, – пригадує Ірина Максимова, – і бухгалтерка, яку підставили на велику суму грошей».
«Я не вмію жити нормально»
40-річна Оксана Николюк (ім’я вигадане), яка зараз живе на Франківщині, пів життя сиділа на наркотиках. Довела себе до такого жалюгідного стану, що міліціанти навіть не хотіли її в тюрму забирати. Сепсис, початкова стадія гангрени, цироз, пієлонефрит і ще купа різних болячок. У 30 років жінка все-таки опинилася за ґратами – за вбивство. Тієї ночі до хати приперся п’яний зна-
ЖИТТЯ
йомий, вимагав наркотики. Оксана мала, але принципово не хотіла віддавати. Двометровий здоровань вибив двері, почав лупцювати її маму, бабцю. Жінка вхопила те, що перше трапилося під руку, – ніж і вдарила непроханого гостя в ногу та виштовхала з квартири. Чоловік пішов, але потім стік кров’ю і помер.
Оксану засудили до семи років. У тюрмі не було можливості вживати наркотики, тому дуже швидко пішла на поправку. «Я розуміла, що моє життя котиться під три чорти, – згадує Оксана. – Купа років вживала. Мені лише 30 років. Через сім вийду. І що? Робити нічого не вмію. Страшно було». Далі найцікавіше. За ґратами жінка закрутила любов теж із засудженим – по переписці. Іноді їм дозволяли побачення. Так Оксана завагітніла.
За ґратами жінка закрутила любов теж із засудженим – по переписці. Іноді їм дозволяли побачення. Так Оксана завагітніла Коли жінка дізналася, робити аборт було запізно. Вона сильно злякалася, бо мала багато хвороб, та й попереду ще роки за ґратами. Дитину ж навіть не було кому забрати, бо Оксанина мама весь час пиячила. Батькові дитини нічого не збиралася розповідати, бо йому б і так було байдуже: «Він був справжнісінький «вор», який жив лише по поняттях. Тим паче я для нього була черговою інтрижкою». Найцікавіше, що з вагітністю жінки її печінка і нирки повністю відновилися. Всі біохімічні показники були в нормі. «Тоді я відчула, що ніби нарешті сенс життя з’явився, – каже Оксана. – Але також подумала, що зовсім не вмію жити нормально».
| НА ВОЛІ
Жінка почала звертатися до Бога: «Якщо Ти є, то зміни щось у моїй голові і зроби так, щоб я стала хорошою мамою». Психологічно вона і досі хотіла колотися, але з нормальним материнством це було не сумісно. «Я з жахом згадувала дітей своїх знайомих наркоманів, – говорить Оксана. – Вони недоїдали, постійно нюхали ацетон, їх били. А найгірше було, коли в хаті варився наркотик. Тоді дітлахів так залякували, аби вони ні звуку не видали, бо, не дай боже, міліціянти прийдуть і почують, що в квартирі хтось є». З часом жінка й справді почала мінятися, більше не тягнуло ні до наркотику, ні до цигарок. Почала ходити в капличку при колонії.
Оксану випустили умовно достроково. Вона вернулася додому. З донькою. Мати померла. На щастя, хоч власне помешкання лишилося. Щоправда, більше схоже на сарай. Влаштуватися кудись на роботу було нереально, адже в містечку Оксану знав кожен собака. Ніхто не вірив у те, що вона змінилася. Спершу жінка трохи прибирала вулиці, пізніше пішла механіком на завод, адже розумілася на цій справі. Потім на роботі нею не могли натішитися. Далі Оксана почала активно брати участь у різних тренінгах і семінарах для жінок, які були ув’язнені. Також зацікавилася правозахисною діяльністю, консультувала інших жінок, котрі опинилися у схожих обставинах. Зрештою заснувала власну громадську організацію, вступила до університету. Одружилася з давнім знайомим. Він теж колишній наркоман і засуджений, але тепер і Оксана, і її чоловік стали частиною місцевої християнської спільноти. Уже виховують аж трьох дітей. Днями жінка зустріла свого старого друга, наркомана. Він так здивовано глянув на неї і видушив: «Оксано, мені якби хтось колись сказав, що ти станеш нормальною, я би спорив на все на світі, що таке неможливо. За будь-кого би повірив, але не за тебе. Он як воно у житті буває…».
МІСТО | 41
ЖИТТЯ
| ОБЩИНИ
Гаряча кров і бізнесова жилка Чим живуть азербайджанці у Франківську Наталя Мостова
Кажуть, азербайджанці хитрі і надто запальні, вміють заробити і не пускають своїх жінок працювати. Правда це чи стереотипи, знають прикарпатські азербайджанці, котрі ще багато років тому об’єдналися тут у діаспору. Нині вона налічує близько сотні людей. Старші здебільшого займаються бізнесом і наукою, а молоді по-різному: декотрі хочуть вертатися на батьківщину, а дехто навіть планує іти в українську армію.
42 | МІСТО
ЖИТТЯ
| ОБЩИНИ
Дурень не зможе бути хитрим
Де у Франківську точно можна зустріти азербайджанців? На продуктовому ринку. Вони тут торгують уже роками. Один із найстарших – 53-річний Октай Гасімов. У його мінікабінеті висить велика фотографія з офіційної зустрічі Петра Порошенка з президентом Азербайджану. Поруч – уривок з Корану, вишитий на полотні. Октай живе у Франківську вже 33 роки, має українське громадянство і добре говорить українською. Служив тут в армії, далі вирішив лишитися. Каже, просто так вийшло. Найважче було звикнути до клімату. Азербайджан – країна сонця, а тут часто дощить і сиро. Його дружина – азербайджанка, діти вчаться в ІФНТУНГ на спеціальності, пов’язаній з нафтогазовою промисловістю.
Азербайджанець пам’ятає, як колись власників бізнесу на базарах зневажливо називали торгашами чи спекулянтами, а тепер усе змінилося, люди стали обізнаними і сучасними Спершу Октай працював на водоканалі. Потім із земляками побудували теплиці в Ямниці і самотужки вирощували на продаж гвоздики і троянди – на початку 90-х цих квітів у Франківську дуже бракувало. Потім переорієнтували свій бізнес на продаж гречки й інших круп, далі перейшли на овочі і фрукти, і так повелося аж по сьогодні. Тож Октай на місцевому ринку вже справжній старожил, працює тут аж три десятки років. Азербайджанець пам’ятає, як колись власників бізнесу на базарах зневажливо називали торгашами чи спекулянтами, а тепер усе змінилося, люди стали обізнаними і сучасними, тому кличуть комерсантів лише приватними підприємцями або бізнесменами. «Я ніколи на таке не ображався, – усміхається Октай. – Нехай торгаш… Зате завжди мав за що жити. Та в будь-якому разі ба-
зар є базар. Коли кажу людям, де працюю, зразу ж кривляться, наче тут заробляють якісь останні люди. Не второпаю, чому люди так думають. Може, вважають, що на ринку їх дурять, але в супермаркетах більше обманюють».
Октай каже, що вміння заробляти гроші в азербайджанців у крові. Як пояснює чоловік, цей талант ще здавна у них передається крізь покоління. Ще за Радянського Союзу чи не кожен третій азербайджанець возив продавати свої фрукти в усі навколишні країни – там, де такі смаколики були дефіцитом через холодний клімат.
«Хурма, гранати, лимони, апельсини – все це росте у саду кожного азербайджанця, – продовжує чоловік. – Пам’ятаю, в Україну гнали вагони фруктів, а звідти привозили додому картоплю».
Часто можна почути, мовляв, азербайджанці дуже хитрі і краще бути обачним, бо можуть обманути. Октай обурюється: «Нісенітниця! Обманути може будь-хто. Люди завжди діляться на хороших і поганих – незалежно від нації. А щодо хитрості… Дурень ніколи не зможе бути хитрим. А азербайджанці ніколи не були дурнями». МІСТО | 43
ЖИТТЯ
| ОБЩИНИ
Сила – в єдності
«Коли у Франківську говорять про азербайджанців, то найперше згадують базар. Але ж серед місцевих азербайджанців є купа науковців, архітекторів, лікарів, музикантів, викладачів… Просто вони непомітні, а на базарі всі на видноті», – сміється голова обласної діаспори Конгресу азербайджанців України 46-літній Матлаб Наджафов, який 30 років живе в Івано-Франківську. Цього часу йому було предостатньо, щоб знати і вживати такі галицькі слова, як вуйко і бараболя. До речі, саме в гості до свого вуйка Матлаб колись приїхав із рідної землі. Питав тоді дядька: «Як ти можеш так довго тут жити?»
Якщо азербайджанець поставив собі ціль, він досягне її всупереч усьому, ніколи не лишить справу на пів дорозі. Впертість зашкалює майже в кожного Місцеві азербайджанці гуртуються на свої свята. Одне з найважливіших – у березні. Йдеться про Новруз – свято початку нового року, відзначається в день весняного рівнодення. Походження цього свята сягає своїм корінням дописемної епохи історії людства.
Найперше проводять традиційну підготовку до свята, яка отримала назву чершембе. Вона займає чотири тижні, по тижневі на кожну з чотирьох стихій, які потрібно вшанувати і пробудити, адже лише коли вони прокинуться, зможе прийти новий рік. До чотирьох стихій відносять вогонь, воду, землю та вітер. Наприклад, у тиждень вогню проводять різноманітні обряди з полум’ям, які здебільшого символізують очищення. До цих обрядів належать підпалювання феєрверків та стрибки через вогнище. Стрибнути через вогонь потрібно сім разів, при цьому приспівуючи пісні, в яких люди просять у вогню забрати їхні проблеми та незгоди і замінити їх теплом та енергією. Франківські азербайджанці також палять вогнище у себе на подвір’ях. Матлаб сміється, що сусіди вже звикли. На новорічному столі має бути сім традиційних страв, серед яких плов, риба, кюкю (вегетаріанська страва зі збитих яєць, які потім змішуються з різними інгредієнтами). Також на столі обов’язково мають бути натуральні соки, різні види горіхів, сухофрукти і солодощі.
Зрештою Матлаб вступив до франківського університету на спеціальність, пов’язану з автомобільним господарством, планував через кілька років перевестися у виш в Баку. «Не так сталось, як гадалось, – усміхається чоловік. – Я так здружився з одногрупниками, та й вони не хотіли мене відпускати, бо я найкраще знав математику, фізику і всім помагав. Словом, так комфортно почувався в цьому місті, що вирішив лишитися». Нині Матлаб керує власною транспортною компанією. Одружений з азербайджанкою, мають двох дітей. Чоловік говорить, що найбільше галичани подобаються тим, що люблять і поважають свою мову.
Чоловік каже, що проти інших областей на Прикарпатті дуже мало азербайджанців – приблизно 57 сімей. Найбільше – в Києві та Одесі. «Наша спільнота найперше має на меті доносити всю правду про азербайджанців, – пояснює Матлаб. – Ми даємо інтерв’ю, беремо участь у міжкультурних ярмарках… Також хочеться, аби наші діти плекали рідну мову і традиції, бо це дуже важливо для кожної нації. Зрештою, община і для того, аби підтримувати одне одного. Бо ж сила – в єдності». 44 | МІСТО
До речі, покуштувати національну азербайджанську кухню можна лише в гостях у місцевих представників цієї нації. У Франківську немає жодного кафе з азербайджанськими стравами. «Я пробував відкрити такий заклад, – розповідає Матлаб. – Але не пішло, бо ресторанній справі треба цілковито віддаватися, а мені бракує часу».
Впертість зашкалює
34-річний Фаган Зіядов лише недавно в Франківську, хоча років 10 тому гостював тут у родичів, більшість із них живуть на Прикарпатті, мають власний бізнес. Наразі Фаган приїхав трохи попрацювати, зараз наглядає за торговою точкою на ринку. Каже, в Азербайджані такі ж базари, як і в Франківську, ось тільки вдома прийнято ще й багато торгуватися, це ціле мистецтво. «Пам’ятаю, одного разу президент Азербайджану сказав таку гумореску, – розповідає Матлаб Наджафов, – мовляв, якщо у космосі відкрити базар, то азербайджанці першими будуть там».
В азербайджанських чоловіків кипить гаряча кров, і вони самі про те кажуть. Якщо азербайджанець поставив собі ціль, він досягне її всупереч усьому, ніколи не лишить справу на пів дорозі. Впертість зашкалює майже в кожного. «Можливо, саме тому більшість азербайджанців мають якийсь бізнес, – каже Матлаб. – Бо вони просто не звикли опускати рук, здаватися. А в бізнесі завжди багато перешкод і
ЖИТТЯ
| ОБЩИНИ
проблем. Виграє найстійкіший. Тому хоч куди потрапив би азербайджанець, він ніколи не вмре з голоду». Керівник діаспори відзначає і неймовірну гостинність азербайджанців. «Якщо ви прийдете в хату до азербайджанця, він віддасть останній кусень хліба, – усміхається чоловік. – Якщо ви заблукали, азербайджанець кине свою роботу, хай яка важлива вона була б, але піде помагати».
В Азербайджані найбільше поважають дві категорії людей: старих і дітей. А сім’я – це святиня. «Взагалі на Кавказі прийнято споконвіків, що жінка дбає про домашнє вогнище, а чоловік іде заробляти, аби всій сім’ї вистачало, – каже Октай. – Якщо чоловік і жінка міняються ролями в парі, то для нас це соромно».
Дівчата кажуть, що коли переїдуть до Азербайджану, обов’язково повезуть із собою рецепти борщу і вареників – ці страви фантастично смачні Нармін і Айнур Фатуллаєви – рідні сестри, обоє вчаться у франківських університетах. Коли вони були ще геть малими, сім’я переїхала до Франківська. Але після закінчення вишів дівчата планують жити і працювати в Азербайджані. Кажуть, що тамтешні порядки їм більше до душі, особливо стосовно сімейних традицій. «В Азербайджані жінку бережуть як зіницю ока, – каже Нармін. – Якщо вона хоче йти на роботу, то без проблем і лише заради власного задоволення. Чоловік подбає про комфорт і все решта – аби вона лише мала достатньо часу для сім’ї, для себе і домашньої атмосфери. У нас жінки не звикли так багато і важко працювати, як в Україні». «Наші батьки змалку виховують нас як принцес, – додає Айнур. – Але і ми з сестрою майже ніколи не перечимо їм, проте завжди все обговорюємо разом, радимося. У нашій культурі батьків і взагалі старших людей прийнято дуже поважати». Сестри кажуть: коли переїдуть до Азербайджану, обов’язково повезуть із собою рецепти борщу і вареників – ці страви фантастично смачні.
Скоро війна закінчиться
Коли в Україні почалася війна на Сході, то ніхто з місцевих азербайджанців не вернувся на батьківщину. Кажуть, Україна стала їхнім домом, незважаючи на те, що тут почали стріляти. «Зараз повсюди стріляють, – замислено каже Октай. – Сирія, Грузія…» «Коли тільки анексували Крим, ми одразу знали, що далі – війна, – додає Матлаб. – Ми вже тоді застерігали про це на різних зустрічах у Києві». Недавно син Матлаба заявив батькові, що після закінчення навчання хоче піти в українську армію і стояти за Україну. Азербайджанці знають, що таке війна, на їхній землі теж стріляли свого часу. До речі, події розгорталися за тим самим сценарієм, що й нині в Україні. Вірмени окупували територію Карабаху, котра належала азербайджанцям. А вірменських військових активно підтримували росіяни. «Скоро війна в Україні закінчиться, – каже Октай, дивлячись просто у вічі. – От побачите...»
МІСТО | 45
ЖИТТЯ
| ПОГЛЯД
Розмова з привидом
Лариса Мончак
Сиджу на лавці в палаці Потоцьких і розглядаю листок, що його бережно, мов дитину, поклав мені вітер на коліно: «На, побав трохи, поки я займаюся іншими справами». Притримую його пальцем, щоб не втік непосида ганяти з братами асфальтом, і милуюся тендітними прожилками на напівпрозорому тільці. У нього в житті була лише одна весна, одне літо, одна осінь. І все. У мене їх на кілька десятків більше. У міста, що нас оточує, їх більше на кілька сотень. фото: Тарас Волошин
46 | МІСТО
ЖИТТЯ
| ПОГЛЯД
У кожного своє життя, свої часові відтинки… Але осіннє сонце так ніжно стирає грані реальності, що в якусь мить виникає відчуття спорідненості з усім світом – ніби я, листок і місто були і будемо завжди.
Може, й так… Може, прожилками крихкого листка тече моя кров, може, стіни вузьких провулків пам’ятають луну від моїх швидких кроків ще з часів до мого народження, може, вітер носить містом цей листок уже сотні років…
Заплющила очі й уявила, що поряд на лавці сидить Анджей Потоцький, саме той, що більш як три з половиною століття тому заснував Станиславів. Не хочу зараз думати, якою людиною він був, чи хотіла б я мати його серед друзів, якби ми жили в один час… Намріяла його для того, щоб очима засновника подивитися на сучасний Франківськ. Чи уявляв він собі, коли давав цьому місту ім’я свого сина, яким воно буде через століття? Чи пишався б ним, якби мав змогу побачити зараз? Чи міг передбачити, скільки усього випаде на долю цього містечка між двома Бистрицями?
Я щиро люблю своє місто і вважаю його суперкомфортним, затишним, зручним і мирним. Мені важко усвідомити, що Івано-Франківськ не завжди таким був, що тут проливалася кров і руйнувалися долі. Місто переходило з рук у руки від однієї імперії до іншої, організовувалися полювання на опришків, спалахували пожежі, йшли бої, влаштовували гето… І все це не десь далеко, все це ось тут, на вулицях, якими ми ходимо щодня… Що б ти сказав, Анджею, якби побачив наше міське озеро? Пишався би? А якби дізнався, скільки євреїв було по-звірячому вбито зовсім поряд? Чи сподобалася би тобі сучасна ратуша? А як почувався би за кілька кроків від неї, на вулиці Страчених? Страшна назва, чи не так?..
Колись я з жахом дізналася, що моя домівка розташована в межах колишнього гето. Тобто я жила там, де півстоліття тому (всього лиш!) вмирали люди, яких фашисти оголосили злочинцями тільки за те, що вони народилися євреями. Це не вкладалося в голові. Звісно, я знала про Голокост і концтабори, про страждання євреїв і ромів під час Другої світової війни, але осмислити і прийняти, що такі страшні події відбувалися тут, у моєму місті, саме на тих вулицях, де я мешкаю, було вкрай важко. Бо це здається нереальним. Навіть звірством таке не назвеш, бо звірі так не поводяться. Та хоч як би важко було повірити – це БУЛО! Це правда, яку не можна забувати. Ми у своєму щасливому й безтурботному житті втратили звичку цікавитися тим, що було раніше, а мали б пам’ятати і повсякчас питати себе: як сталося, що людство в двадцятому столітті (зовсім недавно, на відстані одного подиху від нас, сучасних) раптом сказилося? І де гарантія, що цей сказ ніколи не повернеться?.. Так, я знаю, Анджею, що ти, засновуючи місто, зовсім не керувався ідеями гуманізму. Навряд чи ти мріяв, що тут завжди пануватимуть мир і всепоглинаюча любов. Але ж, напевно, і не хотів, щоб тутешні вулиці були скроплені кров’ю і слізьми…
МІСТО | 47
ЖИТТЯ
| ПОГЛЯД
Але досить… Осінній лагідний день, делікатне сонце, прозоре повітря… Хочеться вірити, Анджею, що ти був би задоволений побаченим. Бо ж місто зараз таки надзвичайно гарне і з кожним роком стає все красивішим. Та й, по правді, в нашій історії є сторінки, якими варто пишатися. Хоча б той факт, що в місті тривалий час жили в мирі три великі громади — поляки, євреї та українці. Чи це не прекрасне свідчення того, що люди, керуючись здоровим глуздом, завжди можуть домовитися, організуватися і мирно співіснувати? Я вдячна тобі, Анджею, що заснував місто, в якому через три століття я народила свого сина. Вдячна, що живу тут, працюю, мені у Франківську комфортно і тепло… Але я не забуваю, що так тут було не завжди. Відчуваю себе складовою історії, маленькою цеглинкою на доріжці, що веде з минулого в майбутнє. Вірю, що в цьому майбутньому будуть виключно світлі сторінки. Чомусь саме тут, на подвір’ї твого палацу, думки завжди повертаються до минувшини. Переконана, більшість відповідей на питання сьогодення можна знайти в історії. Шкода, що багато містян навіть і близько не знають, як жило місто протягом останніх століть… Не можна думати, що щось ніколи не повториться. Все завжди повторюється. Можливо, з якимись нюансами і відмінностями, але повторюється. І якщо я проти гето і резервацій, то мушу пам’ятати про них! Якщо ненавиджу війну, то зроблю все, щоб не пустити її на власні вулиці, і не дозволю чужим імперіям битися за моє місто! Іноді відчайдушно хочеться достукатися до людей: «Озирніться! Ви маєте минуле. У ньому – сценарій майбутнього. Бо все, все, абсолютно все в цьому житті може повторитися. Будьте обачні у своїх рішеннях, адже ви – не відірвані від гілки листки, у яких лише одна весна, одне літо і одна осінь. Ви – творці історії, від вас залежатиме, як у цьому місті житимуть наступні покоління». …Листок крихкий. У будь-яку мить розсиплеться порохом під пальцями. Поряд зі мною на лавці – привид. Але я жива і реальна.
Підводжуся з лавки, повертаю вітрові листок, підморгую через плече Потоцькому і виходжу за межі його палацу. Попереду місто, залите сонцем, огорнуте осінньою меланхолією. Я щиро всміхаюся. Я наповнена минулим, але гостро відчуваю цінність поточного моменту. Роблю крок у майбутнє…
48 | МІСТО
• • • • • • • • •
Паспортний сервіс - оформлення закордонних паспортів PROSTOR - мережа магазинів краси та догляду 1 соціальна аптека АТБ супермаркет IFranko - техніка apple, аксесуари Золото/срібло - ювелірні вироби. Обмін на брухт VN Jewerly - прикраси, біжутерія UMAMI sushi/кав'ярня London look - жіночий та чоловічий одяг, взуття, галантерея
• Present If - оригінальні упаковки та подарунки, гелеві та повітряні кульки, фотозони. Букети фруктові, квіткові та з різних делікатесів • City brand - молодіжний одяг • CLIO - одяг • Розумник - дитячі товари, канцтовари, товари для офісу • Love sushi - місце для справжніх поціновувачів суші + доставка • Original service - виготовлення ключів • KELVI - парфуми • Brider - мережа зоомагазинів • Сирок/ковбаска - фермерські продукти, товари з Європи, здорове харчування
МІСТО | 49
ЖИТТЯ
| ЗА КЕРМОМ
Механіка чи автомат? Микола Гурак
Під час купівлі автомобіля тип коробки передач є одним з ключових факторів вибору. Чим відрізняється механіка від автомата, робота чи варіатора і яка підійде саме вам? Нумо розбиратися.
50 | МІСТО
ЖИТТЯ
Основне призначення коробки передач – змінювати тягу на колесах та швидкість їх обертання. Сила, яку виробляє двигун, подається через трансмісію на ведучі колеса. Хоча ми починали говорити про чотири варіанти коробок передач, все ж основними є два типи – з ручним керуванням (механіка) й автоматична. А вже остання може бути варіатором, роботом або класичним автоматом. Водію перемикати передачі не треба, проте різниця таки є в самій конструкції.
Найдоступніший вид автомобільної трансмісії – механічна коробка передач. Йде за основу в багатьох бюджетних моделях авто. Це система шестерень, потрібного поєднання яких водій досягає за допомогою перемикання ручки. У комплекті – обов’язково муфта зчеплення. Всі маніпуляції з коробкою водій супроводжує натисканням на педаль, яка управляє муфтою. Така процедура трохи клопітка і не дуже зручна. Особливо у міських заторах.
| ЗА КЕРМОМ
Класична автоматична коробка передач – найбільш шанована у своєму класі. Водію треба вибрати лише напрям руху – вперед або назад, а решту маніпуляцій з перемиканням швидкостей виконує автоматика. Це найстаріший вид автоматичної трансмісії. А отже, вже перевірений часом і надійний. Як правило, автомати мають чотири режими роботи: Park (P) – режим парковки;
Neutral (N) – нейтральна передача; Reverse (R) – задня передача; Drive (D) – рух вперед.
Зручність – головна перевага. Ви ставите коробку в положення D і до моменту паркування можете про неї не згадувати. Нема ніякого зчеплення, є лише дві педалі – газ і гальма. При початку руху на підйомі не варто переживати, що авто покотиться назад, – такого не буває. І навіть якщо не тиснути на гальма.
Автомобіль з автоматичною коробкою передач витрачає пального в середньому на 1015% більше, ніж такий же з механічною трансмісією Коробка-робот може бути і найдешевшим, і найдорожчим варіантом автоматичної коробки. Простіший тип – звичайна механічна коробка зі зчепленням, до якої приєднані електропроводи. Якраз вони і звільняють водія від мануалки – за командою електроніки дроти витискають зчеплення і пересувають важіль перемикання передач.
Механічна коробка вирізняється економічністю, дешевизною і надійністю. Вона дозволяє завести авто «з накату», буксирувати його і рухатись на «нейтралці» Запорукою тривалої експлуатації механіки є контроль рівня мастила у картері коробки та дотримання оптимального діапазону швидкостей для кожної передачі. Важливо уникати пробуксовок на місці, а задню передачу варто вмикати лише після повної зупинки автомобіля. Механічна коробка вирізняється економічністю, дешевизною і надійністю. Вона дозволяє завести авто «з накату», буксирувати його і рухатись на «нейтралці». Також машини з механічною коробкою легше заводяться на морозі. Мінуси механіки – більш складне управління автомобілем і зчеплення, яке легко вивести з ладу при невмілій експлуатації. Якщо зчеплення не спалити, то прослужить воно 100-150 тис. км.
Проте дешеві роботи не такі вправні, як досвідчені водії. Під час зміни передач машину може неприємно смикати, розгін – нерівний. Преселективна коробка-робот – найбільш складна і найдорожча. Це ніби дві коробки передач в одному корпусі. Перемиканням тут теж керує електронний блок, але будова коробки дозволяє динамічно прискорюватись і бездоганно переключати швидкості. Ця перевага – головний аргумент на користь преселективної коробки і її використання у спортивних автомобілях. Але такі роботи дорогі й самі по собі, й в ремонті.
МІСТО | 51
ЖИТТЯ
| ЗА КЕРМОМ
Роботизовані коробки на автомобілях зустрічаються рідко. Найчастіше встановлюють їх Volkswagen, Toyota, Ford і Opel. Основні причини несправності – порушення правил експлуатації та граничний термін служби. Несправності зчеплення супроводжує буксування – різкий старт з місця або втрата обертального моменту на швидкості. Причиною цього може бути знос веденого диска, корзини зчеплення чи витискного підшипника.
Машини з роботизованою коробкою передач можна буксирувати. Як і механіка, робот допомагає економити пальне при русі «накатом». Навіть новачкові легко керувати авто з роботизованою коробкою. Проте нагадаємо – такі коробки складні за будовою, дорогі та не завжди надійні.
У варіаторах шестерні взагалі відсутні, замість них – розсувні шківи, які з’єднує металевий ремінь. У русі шківи змінюють свій діаметр, що збільшує чи зменшує обертальний момент. Це комфортно, без ривків і вібрації, та й варіатори дешевші, ніж інші автомати. Слабке місце – ремінь, бо його заміна потребує повного розбирання коробки. Слід врахувати, що через максимум 150 тис. км пробігу ремінь треба замінити. Він дорогий, але якщо проігнорувати заміну, то коробку можна вбити повністю. Варіатори не витримують їзди на великих швидкостях, у заторах та бездоріжжям. Загалом, автомобіль з великим пробігом на варіаторі купувати не варто, новий – можна. Мінус варіатора – він забирає потужність автомобіля. Наприклад, Subaru Outback чи Subaru Forester декларують двигуни з об’ємом 2,5, потужність яких 150-170 кінських сил. При замірі на колінвалі така потужність справді є, але вже на колесах після варіатора лишається лише 100 кінських сил. Subaru ставить якісні варіатори, але вони доволі вибагливі.
Хочете машину з автоматом – наполегливо радимо самому потестити кожен з видів коробки Якщо при переключенні передач чути скрегіт, шум або гул – це перший тривожний дзвінок. Після нього вже треба телефонувати на сервіс. Ще передумовою до ремонту коробки можуть стати масні сліди під автомобілем (протікають сальники). Вмикаєте передачу, а машина не їде. А коли їде, то ривками або під час руху ручка сама повертається у режим нейтральної передачі – ознаки близького ремонту.
Ремонт механічних коробок передач відносно недорогий. Наприклад, заміна мастила коштуватиме до 200 грн. Хоча ця процедура для механіки не така важлива, як для автоматів. Автоматичні коробки передач ремонтувати важче. Побутує думка, що коробку-автомат ремонтувати нерентабельно та й фахівців бракує. Кажуть, простіше знайти іншу коробку й замінити її повністю. Та в Івано-Франківську є майстри, готові обіцяти не лише ремонт, а й гарантію. СТО, які беруться за ремонт автоматичних коробок передач, є на околицях міста – у Підліссі, Крихівцях, Угринові… Ціни – різні. Демонтаж-монтаж коробки-автомата коштує від 1500 до 3500 грн, ремонт – від $250 до $400. Заміна мастила у коробці коштує 500-800 грн, а гідроблок промиють за 1500 грн. Хочете машину з автоматом – наполегливо радимо самому потестити кожен з видів коробки. Вибір типу автоматичної коробки передач на конкретну модель автомобіля виробники пропонують дуже рідко, тому доведеться вибирати між уподобаним типом трансмісії та автівкою, яка сподобалась. Невміле перемикання передач призводить до швидкого зносу зчеплення
Агресивна їзда - найчастіша причина поломки варіаторів Автомобіль з автоматичною коробкою передач витрачає пального в середньому на 10-15% більше, ніж такий же з механічною трансмісією. Недоліками автоматичних коробок також вважають повільне перемикання передач, меншу надійність, більшу вартість і неможливість буксирування. Існує досить поширена помилка, що перемикання в режим «N» (нейтральний) дозволяє економити пальне. Цього робити ні в якому разі не можна, бо він є екстреним і призначений зазвичай для буксирування автомобіля лише на короткі відстані. 52 | МІСТО
МІСТО | 53
ГРАНДІОЗНІ ПРОЄКТИ
«DREAM TOWN» Ліцензія № 201303796 від 19.05.2017
54 | МІСТО
м. Івано-Франківськ, вул. Бандери-Коновальця
www.mgroup.world
ПРОДАЖ КВАРТИР тел.: (0342) 50 11 50, (066) 299 07 08, (067) 299 07 08 МІСТО | 55
СВІТ
| ГАРЯЧІ ТОЧКИ
Битва за Курдистан Богдан Скаврон
Цієї країни не існує на політичній карті світу, хоча понад тридцятимільйонний народ курдів, який населяє частини Сирії, Іраку, Ірану та Туреччини, вважається одним із найдавніших і веде своє походження від славетних колись мідійців, які змагалися у могутності з персами та ассирійцями.
56 | МІСТО
СВІТ
урди упродовж століть жили на перетині перського, арабського та тюркського впливів на Близькому Сході і завжди перебували у складі різних імперій. Короткочасне проголошення королівства Курдистан у 1920-х роках було єдиною та безуспішною спробою державотворення, якщо не враховувати такого ж нетривалого існування у першій половині минулого століття Араратської республіки в Туреччині та Мехабадської – в Ірані. Після того, як у 1923 році на території іракського Курдистану було виявлено нафту, територію, населену курдами, поділили між Великою Британією, Францією та Туреччиною. Дотепер ця країна роздерта на шматки. У ранньому середньовіччі «курдами» називали всіх вільних кочовиків на гірських пасовищах і цей термін мав десь таке ж значення, як «козак». У своїй більшості представники цього народу сповідують іслам сунітського спрямування, хоча є серед них і частина мусульман-шиїтів. Невеликий відсоток курдів належить до єзидів, релігія яких увібрала елементи зороастризму, юдаїзиму, християнства та ісламу. Розмовляють курди на п’яти діалектах, найпоширеніші з яких – курманджі та сорані, але навіть вони суттєво відрізняються між собою.
У 1978 році у Туреччині, у південно-східних районах якої живе майже половина усіх курдів, виникла Курдська робітнича партія (КРП) – військово-політична організація марксистського спрямування, яка поставила собі за мету створити суверенну державу. У середині 1980-х років КРП розпочала партизанську війну проти турецької влади, яка дискримінувала курдів: використання курдської мови було заборонено, курдська національність не визнавалась (офіційна влада Туреччини називала курдів «гірськими турками»). Відголосок цього давнього протистояння пролунав на весь світ 9 жовтня 2019 року, коли турецька армія розпочала війну проти курдських збройних формувань на території сусідньої Сирії. У Сирії курди населяють північно-східні, прикордонні з Туреччиною території. Під час громадянської війни, яка триває в цій
країні останні сім років, курдські збройні загони стали основою Сирійських демократичних сил (SDF), опозиційних до президента Сирії Башира Асада, і при сприянні США відіграли ключову роль у битві проти джихадистів Ісламської держави, захопивши більшу частину території, яку вона колись контролювала.
Туреччина сприймає існування курдських озброєних підрозділів на своїх кордонах як загрозу державній безпеці Туреччина сприймає існування курдських озброєних підрозділів на своїх кордонах як загрозу державній безпеці. Бійців із курдських загонів народної оборони (YPG) Анкара вважає «терористами» і послідовниками забороненої в Туреччині Робітничої партії Курдистану, яка ось уже понад три десятиліття воює за курдську автономію. Утворення під час громадянської війни у сирійській провінції Роджава, населеної курдами, автономної Демократичної федерації Північної Сирії, в якій успішно здійснюється самоуправління, сприймається в Туреччині як приклад для наслідування турецькими курдами і зародок Великого Курдистану, що включатиме й турецькі території. Щоб не допустити тісних контактів між курдськими територія-
| ГАРЯЧІ ТОЧКИ
ми Туреччини та Сирії, турецький президент Реджеп Таїп Ердоган вирішив створити так звану «зону безпеки» – 20-кілометрову смугу на сирійській прикордонній території.
Формальним приводом для цього стало вирішення проблеми сирійських біженців: на цю територію мають намір перенести табори для 2 мільйонів втікачів від громадянської війни із тих 3,6 мільйона, які нині перебувають у Туреччині. Таким чином турецька влада не тільки посилює свій контроль над прикордонними територіями сусідньої держави, але й розріджує її етнічний склад біженцями, серед яких практично немає сирійських курдів.
Раніше приблизно тисяча військовослужбовців США, які дислокувалися на базах у північно-східній Сирії, створювали буфер на цій території, стримуючи протистояння різношерстих арабських угруповань, які діють тут від початку громадянської війни, та курдських загонів самооборони. Тому спершу планувалося, що створенням «зони безпеки» Туреччина займатиметься спільно з американською адміністрацією. На вимогу США їхні курдські союзники розібрали прикордонні укріплення. Але після цього турецький президент Ердоган раптом заявив, що впорається із цією справою самостійно.
Треба сказати, що Туреччина, хоч і є членом НАТО, але вже проводила без узгодження із країнами-учасниками Альянсу транскордонні бойові операції у 2016 і 2018 роках з метою стримування курдських загонів YPG. МІСТО | 57
СВІТ
| ГАРЯЧІ ТОЧКИ ставить під сумнів запевнення президента Туреччини Ердогана, що він прагне знищити «коридор терору» на територіях, які контролюються курдами у Сирії біля південного кордону Туреччини, та встановити там мир. «Наслідки, які матиме ця операція, важко спрогнозувати, – зауважує британське онлайн-видання Elaph. – Курди не стануть єдиними, хто програє внаслідок операції. Це також може завдати удару по успішній міжнародній боротьбі проти тероризму: бойовики терористичного угруповання «Ісламська держава», які перебувають на територіях, контрольованих курдами, можуть скористатися хаосом, щоб поширити свій вплив на весь регіон».
Після виведення військ США із районів, розташованих уздовж сирійського кордону з Туреччиною, Вашингтон оголосив, що триматиметься осторонь планованої турецької операції проти курдських сил у північно-східній Сирії. У відповідь курдські сили заявили, що США завдали їм «удару в спину», турецький наступ «проллє кров тисяч невинних мирних жителів» і може прокласти шлях до відродження Ісламської держави.
Втративши головного союзника, курди змушені були звернутися за допомогою до уряду. Зрештою представники SDF домовилися з Асадом, щоб урядова сирійська армія розгорнула свої підрозділи вздовж кордону і протистояла турецькому наступові.
Тим часом, щоб підготуватися до вторгнення, Туреччина підтримувала на території Сирії озброєні групи арабських угруповань, які також виступають проти SDF. У відеороликах, які публікувалися після початку вторгнення, щодо курдських бойовиків використовували мову релігійної ворожнечі, щоб виправдати боротьбу з ними. Таким чином агресія Туреччини ще більше розбурхала внутрішні конфлікти на півночі Сирії. Світова спільнота критично відреагувала на вторгнення Туреччини на територію суверенної Сирії: США вдалися до жорстких економічних санкцій, Німеччина і Франція заявили, що заблокують експорт зброї до Туреччини, оскільки вона може бути використана в Сирії. 58 | МІСТО
Але намірів Ердогана така реакція не зупинила. 9 жовтня 2019 року турецькі військові літаки розпочали бомбардування території Сирії вздовж кордону, десятки тисяч людей знову стали біженцями. У відповідь на обурення європейців турецький лідер пригрозив відкрити кордони в ЄС для сирійських біженців (серед яких чимало колишніх бойовиків ІДІЛ), що може стати причиною для нової хвилі терактів у Європі.
Внаслідок турецької агресії десятки цивільних осіб були вбиті, а 150 тисяч були змушені покинути свої домівки Турецьке військо – за чисельністю друге найбільше в НАТО після американського. Протягом перших п’яти днів штурму турецькі сухопутні війська вели бойові дії у малонаселених, переважно арабських за населенням районах Сирії. Але густонаселені, переважно курдські райони на заході і сході також потрапили під обстріли.
Повідомлялося, що внаслідок турецької агресії десятки цивільних осіб були вбиті, а 150 тисяч були змушені покинути свої домівки. Тим часом сім’ї підозрюваних в участі в ІД, які утримувалися в тутешніх таборах, розбіглися після обстрілів. Останній факт
У таборах на території курдської автономії в Сирії перебувають десятки тисяч полонених бойовиків «Ісламської держави». Тепер курдам не до охорони таборів, тож в'язні почали розбігатися, в результаті чого навіть з'явилися повідомлення про нові атаки ІД. Таким чином турецька агресія цілком може стати причиною відродження загрози з боку радикального ісламістського тероризму в Сирії та регіоні. «Турецька військова операція матиме вплив на стабільність на усьому Близькому Сході, – висловив думку в інтерв’ю DW військовий експерт з Лівану Нізар Абделькадер. – Сирійська криза стане ще більш складною, і спроба знайти політичне рішення навряд чи вже буде можливою».
Вторгнення шкодить також і самій Туреччині, оскільки уряд країни нав'язує своєму населенню «нескінченну війну» проти курдів. Після того, як США озброїли та здійснили військовий вишкіл курдських загонів самооборони, видання прогнозує довгу та затяжну війну з ними турецьких збройних сил. Для Туреччини вона може стати чимось на зразок В'єтнамської війни для США – виснажливою боротьбою, у якій навряд чи вдасться отримати перемогу. Далі ситуація довкола турецького вторгнення може розвиватися за кількома сценаріями. Сирійські курди, які вже пішли на примирення з режимом Асада, можуть погодитися на самоліквідацію автономії, внаслідок чого Дамаск поверне собі контроль над її територією, а підрозділи сирійських збройних сил і їхніх російських союзників займуть позиції на лінії зіткнення турків з курдами.
СВІТ
«Зіткнення між турецькими і сирійськими силами вже відбуваються, але вони локальні. Чи призведе це до гарячої фази війни між Туреччиною і Сирією, залежить від двох речей: готовності Ердогана йти до кінця і результатів його закулісних переговорів з Росією», – зауважив Ігаль Левін, співзасновник Центру вивчення повстанських рухів.
Як свідчать оприлюднені домовленості, курдські підрозділи повинні увійти до складу 5-го ударного корпусу сирійської армії, який контролюється Росією. Таким чином Кремль може перетворитися на головного покровителя курдів. Це так само може не влаштувати бойовиків Робітничої партії Курдистану, які, очевидно, не увійдуть до армії Асада, а подадуться в гори, де продовжать партизанську боротьбу. Тобто спокою в цьому випадку теж не передбачається. Інший сценарій передбачає успішні переговори між ключовими сторонами в сирійському конфлікті, який передував турецькому вторгненню. Вирішення сирійського конфлікту шляхом мирних переговорів могло б додати президенту США Дональду Трампу авторитету в очах виборців перед майбутніми президентськими перегонами, які відбудуться наступного року. Однак зовнішня політика США для американців є чимось менш важливим, ніж внутрішнє життя країни, тому Трамп хоч і намагається грати роль миротворця, але відсторонено від подій.
«У нас є три варіанти: направити туди тисячі військовослужбовців і здобути військову перемогу, нанести серйозний удар по Туреччині фінансовими заходами і санкціями або виступити посередниками для досягнення домовленості між Туреччиною і курдами», – написав Трамп у своєму акаунті в твіттері.
| ГАРЯЧІ ТОЧКИ
Експерти називають декілька причин такої нейтральної позиції адміністрації Трампа: зменшення залежності США від імпорту нафти через зростання внутрішнього видобутку та концентрація Вашингтона на протистоянні з Китаєм, який стає дедалі могутнішим. Нинішні наміри Трампа, вважають аналітики, полягають у тому, щоб «продавати союзникам зброю – але не обов'язково їх захищати».
Кремль може перетворитися на головного покровителя курдів. Це так само може не влаштувати бойовиків Робітничої партії Курдистану В арабській пресі виведення американських військ із Сирії вже розцінили як зраду курдів, які були партнерами США у боротьбі проти ІД. «Те ж саме вони можуть зробити і з іншими партнерами», – припускає арабське онлайн-видання Rai al-youm. Цікаво, що будь-яке загострення в Сирії – від збройного конфлікту з Туреччиною до активізації радикальних ісламістських угруповань – гратиме на користь Україні. Адже Росії, яка почала все більше вгрузати у курдській проблемі, не вистачатиме ресурсів для активної підтримки своїх маріонеток на окупованій частині Донбасу. Щодо самих курдів, то за теперішньої ситуації, яка змусила їх звернутися за підтримкою до Кремля, їм ще довго судилося залишатися бездержавним народом.
МІСТО | 59
СВІТ
| ВІКНО В ЄВРОПУ
Королівство щасливих Богдан Скаврон
Данія впевнено очолює рейтинг країн із найвищим показником рівня щастя серед населення. За даними досліджень, проведених в Лестерському університеті Англії, данці – найщасливіші та найбезтурботніші люди у світі.
60 | МІСТО
СВІТ
ака ситуація може видатися дивною для невеличкої скандинавської країни з доволі похмурим кліматом, не багатої на природні ресурси, територія якої розсипана на пів тисячі дрібних островів між Ютландією та Зеландією.
Однак данці почуваються щасливими в державі, яка дозволяє їм мати достаток, вищий від середнього, і почуватися захищеними та заможними громадянами.
Не випадково Данія лідирує у низці інших світових рейтингів – за якістю життя, здоров’я, освіти, захисту громадянських прав і свобод, рівності і процвітання. Високий рівень життя данців зумовлений насамперед одним із найвищих у світі номінальним валовим внутрішнім продуктом (ВВП) на душу населення. При цьому частка промисловості у ВВП Данії становить понад 40%, а майже 60% (!) її промислової продукції експортується. Таким чином, данці ніби підтверджують тисячолітню купецьку славу своїх давніх предків, засновників торгової гавані – так перекладається назва столиці країни – Копенгагена.
Звичайно, нащадки вікінгів, які тисячу років тому прокладали через Київ шлях із варяг у греки (до речі, є припущення, що засновник князівської династії Київської Русі Рюрик походив із Ютландії, тобто фактично був данцем), торгують тепер зовсім іншим товаром. Насамперед данці славляться своїми ІТ-технологіями, які використовують у цілому світі. Мабуть, найвідомішою є технологія Bluetooth (у перекладі з англійської – синій зуб), яка походить від прізвиська середньовічного короля Данії Гаральда I Синьозубого. Цього монарха вважали майстром переговорів, який умів налагоджувати спілкування навіть між ворогуючими партіями, тому така назва цілком згодилася для технології, що дозволяє різним пристроям спілкуватися один з одним. З цієї ж причини у логотипі Bluetooth використані дві давні руни, які є ініціалами цього короля.
Ще одним знаменитим винаходом данців, який підкорив цілий світ, є дитячий конструктор Lego. До речі, його назва є скороченням від данської фрази «leg godt», що у перекладі значить «грайте добре».
| ВІКНО В ЄВРОПУ
Завдяки успішній міжнародній торгівлі у Данії спостерігається постійний великий профіцит у торговому балансі. Відповідно ця країна стоїть на першому місці в світі за обсягом зовнішньоторговельного обороту на душу населення. Сталий економічний розвиток, якого вдалося досягти завдяки впровадженню інновацій, використанню високих технологій, складного і високотехнологічного машинобудування, високопродуктивного м’ясо-молочного агарного сектора, дозволив сформувати в Данії суспільство доволі заможних людей. Згідно зі звітом Nykredit, у середньому данець володіє статком 538 тисяч крон ($76 000). Причому ця цифра не є середнім арифметичним між прибутками мультимільйонерів та жебрацьким заробітком рядових працівників. Данія, окрім всього переліченого, також посідає одну з провідних позицій у рейтингу країн з найкращими показниками рівності доходів. Тут усі заробляють багато, але однаково. Сприяє цьому податок на індивідуальний дохід, який є одним з найвищих у світі. Тобто, розмір заробітку у данців, звичайно, залежить від сфери діяльності та фахового рівня, але після відрахування пропорційного до отриманого доходу податку вони отримують приблизно однакову суму.
Сталий економічний розвиток, якого вдалося досягти завдяки інноваціям, високим технологіям, машинобудуванню, продуктивному агарному сектору, дозволив сформувати в Данії суспільство заможних людей Окрім податків, із зарплати працівників також знімають заощадження на майбутню пенсію – в трудових контрактах у данців часто прописують розмір (переважно 5 відсотків) пенсійних відрахувань. Окрім того, автоматизована система списує із зарплатного рахунку оплату за комунальні послуги, навчання, курси і тому подібне. Саме тому зарплата на карточку тут приходить всім одночасно 1 числа кожного місяця, щоб забезпечити всі ці взаєморозрахунки. Коштами, які відкладені «на пенсію», у Данії переважно займаються спеціальні фонди, які пропонують майбутнім пенсіонерам вкладати гроші в акції провідних світових компаній і у такий спосіб збільшувати розмір майбутньої пенсії. У цій країні прийнято бути фінансово грамотним і розбиратися в цінних паперах, багато данців грають на біржі, і загалом – тут уміють рахувати гроші.
Багато тутешніх побутових традицій сформувалися саме через необхідність зекономити на видатках. Скажімо, робочий день данців починається о 8 ранку, а закінчується о 16.00, оскільки більшість магазинів тут працює лише до 17-18.00, бо що довше працює магазин, то більше доведеться платити податків його власнику. Так само не випадково улюблений транспортний засіб данців – велосипед, який у Копенгагені можна взяти напрокат безкоштовно, а в інших містах – за
МІСТО | 61
СВІТ
| ВІКНО В ЄВРОПУ
помірну ціну. Справа в тому, що купувати автомобіль тут невигідно через величезний податок на володіння цим видом транспорту – він тут один з найвищих у Європі й перевищує вартість автомобіля. Можна зменшити розмір податку, але для цього доведеться переобладнати своє легкове авто у вантажне. Також через високий податок на нерухомість тут немає надзвичайно розкішних вілл та маєтків. Данці віддають перевагу скромнішому житлу. Хоча столиця країни Копенгаген вражає мандрівників пишною архітектурою. «У Копенгагені архітектура або старовинна, але в добре збереженому стані, або повністю нова, але вишукана і не надмірна. Наприклад, біля давнього будинку спокійно може стояти новобудова в стилі хай-тек, але не свічка на 25 поверхів, а приблизно тих же розмірів, що й сусідні старовинні будинки. Високих будинків в Копенгагені я майже не зустрічав», – пригадував галичанин Володимир Прокопів, який нещодавно повернувся із поїздки у Данію.
промісах різноманітних політичних партій. Цікаво, що данці мають специфічне почуття гумору і якось навіть обрали в парламент коміка-популіста, який обіцяв, зокрема, забезпечити постійний попутний вітер на велодоріжках.
Та в своїй більшості данська еліта завжди відрізнялася високою політичною відповідальністю перед своїми громадянами, незалежністю поведінки і рідкісним стратегічним мисленням. Для данців не характерний стадний інстинкт, як для мешканців багатьох інших країн ЄС, вони не сприймають того, що може нашкодити їхнім національним інтересам.
Яскравим прикладом такої незалежної позиції була історія, пов’язана із нацистською окупацією Данії під час Другої світової війни. Спершу король Крістіан Х відмовився виконувати розпорядження окупантів щодо спеціальних нашивок на одяг для місцевих євреїв, заявивши, що стане першим, хто носитиме жовту зірку Давида, а згодом, щоб врятувати місцевих євреїв, їх усіх за його наказом човнами переправили до нейтральної Швеції. Так само незалежно Данія поводиться і в складі Євросоюзу, вступ до якого теж супроводжувався відстоюванням власних інтересів. Заявки на членство ця скандинавська країна подавала двічі разом з Великою Британією, Норвегією та Ірландією – у 1961 та 1967 роках. Однак в обох випадках президент Франції Шарль де Голль наклав вето на членство Великої Британії у ЄС, і Данія, не бажаючи вступати без Великої Британії, також залишилася поза Європейським Союзом. Лише у січні 1973 року разом з Великою Британією та Ірландією Данія стала членом ЄС.
Мабуть, найочевиднішим проявом високих технологій в Данії є метро в Копенгагені, яке обслуговує пасажирів без водіїв. Тутешні автобуси також мають цікаву особливість – вони можуть нахилятися вправо, тим самим полегшуючи посадку інвалідам і батькам з дітьми в колясках. Крім того, в транспорті є безкоштовний вай-фай: для того, щоб до нього підключитися, потрібно лише ввести свій ідентифікатор. Попри загальну заможність у данців немає звички виставляти напоказ свої статки. Данці ходять в простих джинсах, їздять на велосипедах та недорогих авто, живуть у комфортних, але недорогих помешканнях. Навіть тамтешні королі й принци, ніби соромлячись свого аристократичного походження, намагаються поводитися якомога простіше.
«Дивує порівняна доступність резиденцій монаршої родини. Не всюди в Європі ви зможете стояти під вікнами будинку, де зараз перебуває принц або принцеса. При цьому сама будівля не оточена загонами поліції та охорони», – розповідав «МІСТОВІ» Володимир Прокопів.
Данія – конституційна монархія, де королева виконує роль голови держави, а уряд формується з парламенту, «фолкетингу», який складається зі 179 депутатів, які представляють різні округи: 4 з них обирають від Гренландії та Фарерських островів. Для формування уряду у Данії не потрібна парламентська більшість, політика країни заснована на ком62 | МІСТО
Тут усі заробляють багато, але однаково. Сприяє цьому податок на індивідуальний дохід, який є одним з найвищих у світі Ще одним показовим прикладом незалежної поведінки було голосування проти Маастрихтської угоди, що сприйнялося як затримання просування на шляху до єдиної Європи, на референдумі у 1992 році. Данія також проголосувала проти приєднання до європейської валюти євро на референдумі 2000 року. Ця країна досі не приєдналася до єврозони, відмовилася від єдиного європейського громадянства та участі в загальній системі безпеки. Під час міграційної кризи, яка охопила ЄС, данці, замість приймати біженців, посилили імміграційне законодавство, різко скоротивши в’їзд іммігрантів в країну, незважаючи на жорстку критику з боку ЄС і правозахисників. Зрештою тут було законодавчо прийнято примусову асиміляцію, за якою до 2030 року всі прибулі в країну мають бути асимільовані та інтегровані у данське суспільство. До речі, поки іноземець у Данії не оволодіє доволі складною для вимови данською мовою, він не вважатиметься тут повністю своїм. Зорієнтованість держави на забезпечення інтересів насамперед власних громадян має своє відображення навіть у ставленні в Данії до туристів.
«Попри велику кількість туристів Копенгаген не назвеш туристичним містом. Якихось вказівників до
СВІТ
туристичних об’єктів я не зустрічав. Взагалі жодного. Тому без карти чи навігатора бажані об’єкти знайти буде складно. Помітно, що для данців важливішим є власний комфорт, аніж комфорт гостей міста. У Львові, наприклад, весь центр – це кафе та ресторани, в Копенгагені такого нема. Натомість багато відпочинкових зон та коворкінгів», – розповідав Володимир Прокопів.
Оскільки погода в Данії далеко не курортна, – весь рік температура не перевищує +10-20 градусів, а літо від зими відрізняється лише тим, що дощ стає трохи теплішим, – туристи не їдуть сюди, щоб повалятися на пляжах. До речі, через брак сонця місцеві жителі не закривають вікна фіранками і тримають їх в ідеальній чистоті. Здається, навіть пам’ятник астроному Тихо Браге, біля якого полюбляють фотографуватися туристи, стоїть, підставивши обличчя променям неласкавого данського сонця.
Копенгаген справді можна назвати містом монументів. Пам’ятники тут на кожному кроці. Навіть дивно, що найпопулярнішим є пам’ятник Русалоньці
| ВІКНО В ЄВРОПУ
ний ансамбль королівської резиденції Амалієнборг, Музей кораблів вікінгів, де демонструють торговельні й бойові судна, підняті археологами з дна фіорду Роскілде, а також нову Карлсберзьку гліптотеку – музей шедеврів скульптури та гліптики єгипетського, грецького, етруського й римського мистецтва, де зберігаються роботи французьких художників та скульпторів, а також картини данського золотого віку. Не оминають туристи один із найвідоміших парків розваг у Європі «Тіволі», який був відкритий ще 1843 року і став праобразом для Діснейленду. Вечорами тут виблискують понад 100 тисяч електричних ліхтариків. Один з адреналінових атракціонів – звивиста й перекручена американська гірка «Демон».
Ще однією привабою Копенгагена є така собі «держава в державі» Християнія, яка має особливий напівлегальний статус. У 1970-х роках у покинутих військових казармах оселилася колонія хіпі зі своїми неформальними законами. На входах до цього кварталу лежать великі камені, які неодноразово забирав уряд, але які завжди повертали на місце жителі Християнії. Тепер тут діє кілька артгалерей та концертних залів, працюють крамнички, де, крім екологічних продуктів, книжок та аудіодисків, можна придбати також заборонену в Данії марихуану. Щоправда, навесні цього року поліція провела рейд по тутешньому «ринку трави» і діяльність його на якийсь час була припинена. Окрім того, влада вирішила навести нарешті лад у оформленні власності щодо колишніх військових казарм. Мешканцям Християнії запропонували викупити нерухомість за заниженими цінами, ті ж приміщення, які залишаться без власника, муніципалітет здаватиме в оренду. Чи відродиться після цього тут давнє життя у традиціях хіпі – невідомо. Але у Данії не люблять, коли одні щасливі люди заважають щастю інших.
Довідка
Данія в Євросоюзі зберегла власну валюту – крону, яка ділиться на 100 ере.
Курс данської крони до інших валют такий: за 100 данських крон треба заплатити 373,5 українських гривень, 15 доларів або 13,4 євро. У Данії не передбачена плата за використання автомобільних доріг. Оплаті підлягає тільки проїзд мостами Storebæltsforbindelsen (міст Великий Бельт) і Øresundsbron (Ересуннський міст). Міст Великий Бельт – підвісний міст протяжністю 18 км, який перетинає однойменну протоку і з’єднує острови Фюн і Зеландія. Вартість проїзду для легкових автомобілів завдовжки до 3 метрів становить 130 данських крон (18 євро), до 6 метрів – 245 крон (35 євро). Штраф за проїзд без оплати – 500 данських крон (67 євро).
«Копенгаген справді можна назвати містом монументів. Пам’ятники тут на кожному кроці. Навіть дивно, що найпопулярнішим є пам’ятник Русалоньці», – зауважив Володимир Прокопів.
Окрім споглядання пам’ятників на постійному данському вітрі, туристам радять відвідати архітектур-
Ересуннський міст прокладений через протоку Ересунн і з'єднує столицю Данії Копенгаген і шведське місто Мальме. Ересуннський міст має протяжність 7,845 м. За проїзд легкового автомобіля завдовжки до 6 метрів треба заплатити 385 крон (53 євро). Подробиці про способи оплати та вартість проїзду для різних категорій транспорту – на сайті https://autotraveler.ru/denmark
МІСТО | 63
СВІТ
| НАШІ ЗА КОРДОНОМ
Віра Кікцьо: «Моя ланка роботи – фільми та телесеріали» Надія Грабовецька
Понад двадцять років тому Віра Кікцьо з мамою виїхала з Тлумача на постійне проживання у Швецію. Прикарпатка у Стокгольмі стала координаторкою й асистенткою монтажу у найпопулярнішій компанії світу з виробництва фільмів та телесеріалів «Warner Bros». Віро, ти у 1999 році покинула наше маленьке містечко. Як тобі було там, у Швеції, на перших порах?
Краще не питай. Я була малою і дуже сумувала за Тлумачем, за бабусею, за друзями. Не раз і плакала. Але минав час і призвичаїлася. Одразу як приїхала, вступила в інтернаціональну школу. У ті далекі роки ще мало було емігрантів, тому у класі вчилися діти різних вікових категорій. Усі уроки були виключно шведською мовою. За картинками вивчала найпоширеніші слова, потім розв’язували кросворди. За рік повністю вивчила мову і отримала диплом. Потім перевелась у маленьку християнську школу, у якій навчалась до 9 класу, опісля – ще три роки гімназії. В інтернаціональній школі була єдиною українкою, та ще й білошкірою, зі світлим волоссям. Пригадую випадок, коли робили шкільний фотоальбом, то мене посадили в 64 | МІСТО
СВІТ
| НАШІ ЗА КОРДОНОМ
центр, після цього діти мене трохи сторонились. Правда, казали, що буде легше пробитись у житті. У класі я здружилась якраз з африканками, бо чомусь саме вони нагадували мені українців: скромні, живі, відкриті і веселі. Шведи, навпаки, закриті, тихі і спокійні. Мабуть, навчатись у шведській школі, за невідомою програмою тобі було важко?
Навпаки, легше, аніж в Україні. Наприклад, математика давалась на відмінно, там інша система. У сьомому класі я вивчала те, що в Україні в четвертому. У Швеції всі предмети подаються в більш доступній ігровій формі, домашнього завдання немає або надлегке.
У сьомому класі я вивчала те, що в Україні в четвертому. У Швеції всі предмети подаються в більш доступній ігровій формі, домашнього завдання немає або надлегке Куди вступила після гімназії?
Швеція – вільна країна. Якщо дитина, наприклад, не може визначитись, яку обрати професію, то бере паузу. І батьки на неї не тиснуть. Так вчинила і я, два роки шукала себе. Виявилося, що після гімназії обрала не свій напрямок – економіку. А мене тягнуло до творчості. І я пробувала себе, як кажуть, шукати. За ці два роки встигла, як це не дивно, попрацювати у закладі швидкого харчування «Макдональдс», а також у клубі «Патрисія», який мав незвичну форму корабля. Але на цьому не зупинилась. І що, знайшла себе?
Не одразу. У нелегкі години малювала. Це робила і в дитинстві. Перша моя листівка, оздоблена оригінальними узорами, до речі, була для мами. Це було моє захоплення, яке і надалі не давало спокою. Після паузи вступила до університету у Мальме (Malmo University), впродовж року обирала різні креативні курси: медіа, художні, кінематографічні, оформ-
ляла студентські газети. У той час малювала на сумках, взутті та одязі. У мережі «Фейсбук» знайшла оголошення, що шукають ілюстратора у йога-центр. Для власниці (з якою ми зараз близько дружимо) виконала художнє оформлення зали. Далі ми робили різні проєкти, їздили на фестивалі, але найціннішим проєктом для мене став вихід нашої спільної книги «Веселкова їжа». Власниця йога-центру – сучасна шаманка та вегетеріанка, знає безліч смачних рецептів живої їжі, тому мені спало на думку видати книгу. Знайшла відомого шведського фотографа, який втілював мої ідеї на фото. Також свої малюнки продавала на ринках, де познайомилася з дівчиною із Туреччини, котра
порекомендувала мене як художницю для оформлення бетонної міської галереї, де я розмальовувала ескалатор. Робота забрала у мене три дні. А навчання в університеті ти оплачувала сама?
У Швеції інша система оплати і кредитування. Наука безкоштовна, але кредит на проживання, харчування бере кожен студент. Відсоток мізерний, на той час я вже мала шведське громадянство, тому держава ще й мені платила. Після Мальме вступила в університет в місто Норрчепінг (Linkoping University). Бо тоді вже добре зрозуміла, що мене цікавить медіанапрямок. МІСТО | 65
СВІТ
| НАШІ ЗА КОРДОНОМ
Ми виховувалися на мультфільмах і фільмах телекомпанії «Warner Bros». Чи мріяла ти, що колись станеш частиною цієї команди?
Звичайно, що навіть не уявляла! Це був для мене довгий шлях, проте милий і дорогий. Спершу була на практиці на телебаченні – асистенткою у шоу «Зважені та щасливі». Було цікаво спостерігати за творенням цього всесвітньо відомого шоу. Потім був проєкт «Мастер-шеф». Але самі зйомки не приносили задоволення, бо вони виснажливі (працюєш вдень і вночі, немає чіткого графіка роботи). Тому я обрала post production, тобто роботу після зйомок. Передивляюсь відзнятий матеріал, усуваю недопрацювання і вже відредагований передаю клієнту.
Швеція – вільна країна. Якщо дитина, наприклад, не може визначитись, яку обрати професію, то бере паузу. І батьки на неї не тиснуть Так після практики залишилася працювати на чотири роки у компанії «Metter-televichoon».
А у 2017 році, коли у соцмережах вибухнула масштабна соціальна акція-флешмоб проти секс-насильства під назвою «Me too», всі жінки презентували себе і підтримували одна одну. Ризикнула написати у фейсбук під цим хештегом, хто я, звідки, що роблю і ким хочу стати. Мені написала жінка: «Вау! Нам така потрібна. «Warner Bros». Мене запросили на співбесіду у найбільшу компанію з виробництва фільмів та телесеріалів. Шефу я одразу сподобалась. Як зараз пам’ятаю, він вдарив 66 | МІСТО
долонею по столу і сказав: «Ти прийнята! Підписуємо контракт!» Я не вірила! Так вже рік працюю у «Warner Bros». Моя ланка роботи – фільми та телесеріали. Я сама розробила план, за яким творю, маю вже своїх практикантів. Тепер працюю над серіалом «Люби мене». Думаю, незабаром він вийде в Україні. У компанії я зайняла свою нішу, ми чудова дружна команда. Весь офіс завішаний моїми витинанками – це ще одне хобі з дитинства, якого навчила мене моя бабуся Марія.
СВІТ
| НАШІ ЗА КОРДОНОМ
Мабуть, недаремно кажуть, що більшості українців притаманна непереборна ностальгія. Чи не виникає у тебе бажання повернутися?
Тільки в гості. Там, у Швеції, моє буденне життя. А ностальгія хіба за рідними. Сумую за атмосферою бабусиної кухні, нашими посиденьками, балачками... У моєї мами, коли вона поїхала з України, була більша ностальгія, ніж у мене. Але і вона себе знайшла – влаштовувала зустрічі з українцями, разом святкували наші традиційні свята, організовували фестивалі. А чим займаєшся у вільний час?
Маю дуже сильний потяг до природи. Вдома, наприклад, маю багато глиняних горщиків, в яких на балконі вирощую авокадо, диню, яблука, кукурудзу, лимони. З дитинства дуже люблю тварин, мабуть, тому я вегетеріанка, але їм рибу. У Швеції зі мною живуть дві кішки. З друзями часто вибираємося на природу, у ліс, влаштовуємо пікніки. Тепер через глобальне потепління у Швеції +30, наша країна не пристосована до такої аномалії, багато компаній змушені переобладнувати свої виробництва. Якщо чесно, то і мене це дуже турбує. Скажи, ми, українці, дійсно відрізняємося від скандинавів?
Я навіть говорила про це з бабусею. Ментальність шведів інша. Тут люди живуть. Наведу простий приклад. Якщо взяти буханець хліба, то наші хапатимуть найласіший і найбільший шматок, а там поділять його на рівні частини і ніхто не намагатиметься якнайшвидше взяти. Коли у Швеції в аеропорту проходила паспорт-контроль, то наших помітила здалеку: летять без черги, штовхаються (сміється). Там люди інші, вони живуть для задоволення, для себе, для дітей, родини. Вони нікуди не поспішають, не рвуться, не обговорюють одне одного. Навіть не задумуються, чи погано бути феміністом чи, приміром, гомосексуалістом. Там нормально бути не таким, як усі. Кожен живе для себе, думає про себе і живе у своє задоволення. Думаю, що невдовзі і в Україні так житимуть. Бо наші люди розумні і терпимі, вони давно заслуговують кращого майбутнього.
Мене запросили на співбесіду у найбільшу компанію з виробництва фільмів та телесеріалів. Шефу я одразу сподобалась. Як зараз пам’ятаю, він вдарив долонею по столу і сказав: «Ти прийнята! Підписуємо контракт!»
МІСТО | 67
МАНДРИ
| ПУТІВНИК
Люди – як роботи: п’ять днів у Токіо Наталя Мостова
Тут нема заторів – ні людських, ні транспортних, нема пилу, злості, правда, і людська відкритість теж не завжди є. Ярема Стецик із дружиною свій час для двох розсіювали аж у Японії.
Довідка
Ярема Стецик – художник, дизайнер. 44 роки. Випускник Прикарпатського університету імені В. Стефаника, спеціальність – вчитель малювання. Одружений, п’ятеро дітей.
68 | МІСТО
МАНДРИ
| ПУТІВНИК
Ціна не має значення
Аби відкрили візу до Японії, треба показати чітко спланований і продуманий маршрут. Ми розробили його, але тільки заради отримання документів. Приїхавши в Токіо, весь час імпровізували. Там цікаво навіть просто блукати вулицями. Фактично, весь час, коли ми не спали, швендяли по місту. У столиці Японії одразу видно: технології рулять. Машин, котрі літають, ми не бачили, але кожен сантиметр використаний з розумом. На дорогах – жодної ямки. Ручки від дверей ніколи не будуть тиснути в руку. Місцеві урбаністи все продумали до дрібниць. У нас, як звикли, має бути і трохи зручно, і трохи недорого, і ще й трохи гарно. А в Японії в пріоритеті зручність та безпечність, а лише тоді естетика, скільки все це коштуватиме – взагалі не має значення.
Місцеві урбаністи все продумали до дрібниць. У нас, як звикли, має бути і трохи зручно, і трохи недорого, і ще й трохи гарно Чистота ліній і зовнішня простота архітектурних форм, помножені на функціональність і високу технологічність, роблять Токіо дуже комфортним, попри його мегаполісність і високу щільність забудови. Від ретельності і точності виконання отримуєш чисте задоволення. Видається доволі делікатний діалог: з боку людей – повага, що виражається максимальним піклуванням про збудоване, а з боку збудованого – максимально можлива зручність і функціональність. Саме тому незряча людина йде тут так само впевнено і з такою ж швидкістю, як і зряча. Взагалі в мене було таке враження: те, що в нас є зараз, у Японії було ще сотню років тому.
Чи не єдиним слабким місцем Токіо є інфраструктура для велосипедистів. Вони дуже часто їдуть просто проїжджою частиною, але здебільшого тротуарами. Створюється незначний азійський хаос.
Але все одно тут нема заторів – ні людських, ні транспортних, нема пилу, злості, щоправда, і відкритість теж не завжди є.
Вкрай мало парків і скверів. На кожній вулиці є капличка. Нам навіть вдалося знайти в Токіо християнську церкву, і ще й побували там на літургії.
Ще одне цікаве спостереження – лише десь на день третій ми побачили пташку, це була ворона. Навіть не знаю, як пояснити цей феномен, чому в Токіо немає ні птахів, ні собак, ні щурів, ні котів – взагалі нічого живого, крім людей. Роботів ми теж не бачили, однак насправді роботами в Японії є люди. МІСТО | 69
МАНДРИ
| ПУТІВНИК
Не торкаються одне одного
Місцеві працюють багато і масово. До того ж роблять це дуже точно і режимно. День розписаний по секундах. Якщо робочий день триває до 17.30, то вже о 17.40 з офісу-хмарочоса організованою чергою вийдуть всі працівники. При чому через одні двері. Через десять хвилин після закінчення робочих годин приміщення миттєво спорожніє. Ми з дружиною не раз зачаровано спостерігали за цим процесом.
Чи вітаються японці за руки? Вони навіть не торкаються одне одного. Дехто дуже знайомий, вітаючись, може просто в очі подивитись Чи вітаються японці за руки? Вони навіть не торкаються одне одного. Дехто дуже знайомий, вітаючись, може просто в очі подивитись. У натовпі не торкаються одне одного навіть одягом. За п’ять днів нас майже ніхто не торкнувся. Тут усі поважають мікропростори. На другий день я перестав фотографувати японців, бо побачив таку реакцію, ніби я на них зброю націлював. Тут не прийняті порожні теревені і не звикли просто так вбивати час, наприклад, посеред робочого дня. Якби японець потрапив в Україну, наприклад, до Франківська, то підозрюю, що він би мав великий стрес. 70 | МІСТО
Батьки з дітлахами в сумках мають молодий і завзятий вигляд. У повсякденні більшість японців дотримуються схожого стилю – чорні штани, біла сорочка, застебнута на останній ґудзик. У жінок майже однакові зачіски – каре з чілкою. Ми також помітили, що японці дуже бережуть свою білу шкіру, навіть у похмурий день жінки ходили з парасольками. Люди готові помогти незнайомцям, причому роблять це від душі. У ту хвилину вони можуть покинути свою роботу, аби цілковито вникнути в твою проблему і вирішити її. До прикладу, якщо ви запитаєте зустрічного японця про висоту Фудзіями, то не сумнівайтеся, що він все покине і піде роздруковувати для вас необхідну інформацію з інтернету, а на додачу ще й подарує енциклопедію. У Токіо туристів обмаль. Місцеві найчастіше думали, що ми з дружиною – американці. Бо всі, хто не японці, – неодмінно зі США.
МАНДРИ
| ПУТІВНИК
Кожен знайде щось своє
У Токіо готелі страшенно дорогі. Також хотілося б розвіяти стереотип, начебто там усі помешкання дуже крихітних розмірів, мовляв, японці живуть мало не в сірникових коробках. До прикладу, наш номер у готелі був досить великий.
Та й машини у місцевих доволі габаритні. Іноді місце для автівки може дорівнювати розміру житла. До речі, у подорож ми прихопили рулетку, тому багато чого там переміряли. Наприклад, матрац на двоспальному ліжку в номері. Його ширина всього 115 см. І це зручно. У нас при проєктуваннях прийнято ставити 160 см або й 180 см. І ще обов’язково дві тумби, кожна з яких шириною щонайменше 50 см. І, як правило, переговори про зменшення розмірів у нас важко просуваються.
Цікаво, що на одній вулиці між хатинами часто можна побачити ділянки з невеличкими цвинтарями – так зване ефективне використання простору. Облуплених стін у Токіо майже ніде нема. У будь-якому разі таку дивину треба добряче пошукати. Кожен двір віддраяний, відшкрябаний і пофарбований.
Якщо ви запитаєте зустрічного японця про висоту Фудзіями, то не сумнівайтеся, що він все покине і піде роздруковувати для вас необхідну інформацію з інтернету, а на додачу ще й подарує енциклопедію Коли було трохи часу, то я насолоджувався японським телебаченням. Це так смішно! Щоб ви розуміли: наше місцеве телебачення років десять тому було в кілька разів професійнішим, ніж нинішнє в Японії. Словом, із цим у них справжня катастрофа. Як не дивно, але в японській столиці ми не побачили жодного суші-бару. А ось ,більше тисячі «Старбаксів» явно формують моду і зміст.
Загалом, я б не радив нічого конкретного тим, хто планує подорожувати до Японії. Бо в цій країні кожен знайде щось своє. Ми з дружиною шукали нові емоції – і знайшли їх. Японія – досить цікавий маршрут. Не знаю, чи коли-небудь ми ще там опинимося. Як випаде така нагода, то неодмінно. МІСТО | 71
ГРАНДІОЗНІ ПРОЄКТИ
«PRESTIGE TOWN» Ліцензія № 201303796 від 19.05.2017
72 | МІСТО
м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька та Хмельницького
www.mgroup.world
ПРОДАЖ КВАРТИР тел.: (0342) 50 11 50, (066) 299 07 08, (067) 299 07 08 МІСТО | 73
НАШІ ДІТИ
| ОСВІТА
У садочок – поза чергою Євгенія Ступ'як
Тема дитячих садків в Івано-Франківську завжди актуальна, та найбільшого загострення вона набуває перед початком нового навчального року. Коли в електронному реєстрі висвітлюється список діток, які в садочки проходять, разом з тим там же вимальовується велика червона лінія – під нею список тих, кому не пощастило. Тоді загострення починається у батьків – якщо треба, а місця нема, що робити і до кого звертатися? І майже завжди в таких випадках звучить чарівне слово «комісія». Його з надією повторюють мами у дворах, туди радять подаватися знайомі працівники садків, навколо нього витають сотні історій про взяли/не взяли…
74 | МІСТО
НАШІ ДІТИ
| ОСВІТА
Обставини – складні і не дуже
Почнемо, як то кажуть, спочатку. Отже, в 2012 в Івано-Франківську запровадили систему електронної реєстрації до дошкільних навчальних закладів. І вже з січня 2013 набір до садків відбувається виключно згідно з цим реєстром. Мотивація проста і всім відома – уникнути хабарництва і кумівства.
Насправді на практиці все дуже просто. Після народження малюка одразу ж – і це важливо! – потрібно взяти паспорт одного з батьків і свідоцтво про народження дитини та іти в ЦНАП. Там вам видадуть реєстраційну картку з номером, якою у черзі є ваша дитина. Все, чекаємо свого часу. На жаль, коли той час приходить, для більшості батьків, які хочуть віддати малюка в ясельну групу, настає розчарування. І це легко перевірити, зайшовши у сам реєстр. Буквально у кожен із садків у черзі на ясла понад сотню діток, а беруть близько 40-50. Логічно, що перевагу мають ті, хто народився швидше: в основному проходять народжені восени і взимку. А от мамам і татам серпневих можна хіба поспівчувати.
І тут практично єдиним варіантом, коли дитину можуть зарахувати до садка поза чергою, є комісія. Для цієї статті ми провели опитування у соцмережах, просили поділитися досвідом тих, хто проходив через саму комісію. Відгуки доволі неоднозначні. З простішого: відгукнулися дві дружини учасників бойових дій – мовляв, так, ходили на комісію і таким чином діти пішли у садки. Ну, зрозуміло, мають право. Зі складнішого: мами писали, що комісія не прислухається, навіть якщо обставини справді скрутні, «лиш нерви потріпали». «От у березні цього року ми подавалися на комісію, бо дитині якраз виповнилося три і я мала виходити з декрету на державну роботу, – розказує франківка Оксана Іванків (ім'я змінено. – ред.) – Ще як ми подавали документи, вони зразу сказали, що даремно я іду, бо нічого мені не світить. Тобто те, що мені треба вийти на роботу, аби її не втратити, – це не привід. Але на комісію я все ж прийшла і була дуже здивована, коли переді мною багатьох дітей взяли, в тому числі дитину відомого і доволі не бідного франківця, а мені відмовили. Я розумію, що там були сім'ї зі складними історіями, але все ж…» Жінка каже, що у результаті їй довелося продовжити декрет ще на рік. «Мені тоді чітко сказали: перекантуйтеся десь ці місяці, а у вересні подавайтеся знову, не гарантія, що візьмуть, але попробувати можна. До речі, на тій нашій комісії були батьки, які подавалися уже втретє-четверте, і їх взяли», – розповідає пані Оксана. Ще інші мами обурювалися, що така комісія взагалі не має права на існування – черга то черга, а для пільговиків і так існує окрема.
«От, наприклад, моя дитина не проходить по черзі, ми з чоловіком обоє працюємо, змушені були віддати у приватний садок, який коштує немало, – ділиться Наталія Куриш. – А хтось іде через комісію і тим самим ще більше відсуває мою дитину вниз по черзі, тобто забирає її місце». До речі, подивитися, скільки дітей пройшло у ваш садок через комісію, посунувши вашу дитину, можна. Для цього треба зайти у реєстр на сайті dity.if.ua, вибрати садок, вікову групу і натиснути поле «Архів реєстру». Далі вам виб'є список зарахованих діток, біля тих, які пройшли через комісію, буде примітка «Зараховано по комісії».
Буквально у кожен із садків у черзі на ясла понад сотню діток, а беруть близько 40-50. Логічно, що перевагу мають ті, хто народився швидше: в основному проходять народжені восени і взимку Життя непередбачуване
Що ж це за комісія така і як вона працює? «У місті діє положення про порядок загальної міської електронної реєстрації дітей, відповідно до цієї електронної черги всі дітки міста поступають в той чи інший садок, – розповідає директор міського департаменту освіти Ігор Максимчук. – Звісно, є певні неврегульовані питання – життєві. І тому створена комісія, яка якраз і врегульовує питання, які потребують додаткового вивчення. Допустимо, до міста для служби приїжджає сім'я військовослужбовців, батько працює льотчиком у військовій частині, мама – на іншій роботі, і дитина має потрапити в дошкільний заклад. Звісно, що та дитина не може бути в електронній черзі, тому що вони не жили у місті. Бувають питання, коли сім'я опинилася у складній життєвій ситуації. От до нас на комісію звернувся батько – троє дітей, дружина померла, дитина не проходила за електронною чергою, а йому треба іти на роботу… Бувають люди, які мають певну інвалідність. Дуже багато до нас є звернень від вимушених переселенців». МІСТО | 75
НАШІ ДІТИ
| ОСВІТА
У склад цієї комісії входить сам керівник департаменту освіти, голова гуманітарної комісії міськради, секретар міськради, керівник служби у справах дітей, керуючий справами виконкому, керівник-практик з дошкільного закладу, два спеціалісти з департаменту освіти і реєстратор, який веде електронну чергу у ЦНАПі.
«Повірте, до нас приходять люди з дуже нелегкими історіями, і деколи морально важко випитувати всі нюанси, – каже І.Максимчук. – Але я розумію, що ця комісія повинна існувати, бо хтось мусить приймати певне рішення, і комісійно – це найкращий варіант». Сама комісія працює залежно від потреби. Якщо брати минулий навчальний рік, то таких засідань було чотири, на кожну комісію виносять понад 30 питань, люди готують відповідні документи, пишуть заяви у департаменті, подають підтвердні довідки. «Звісно, є заяви різного характеру, буває, що ми відмовляємо. От, наприклад, не потрапляє за електронною чергою, бо пізно стали. Є батьки, які просто хочуть віддати дитину в садок, бо просто хочуть», – додає він.
Ігор Максимчук запевняє, що на комісії немає якогось шаблону. Кого точно візьмуть, так це дитину працівників того садка. «Нам зараз не вистачає людей – на кухню, технічних працівників, помічників вихователів. У нас дуже розширена мережа інклюзивної освіти, і помічників вихователів, які працюють з інклюзивними дітьми, теж бракує», – пояснює директор. Також у цьому переліку діти переведених військовослужбовців та учасників АТО. «Різні комісії по-різному проходять, – каже І.Максимчук, – буває, що 60% звернень задовольняють. Найчастіше на цю комісію ідуть люди, які справді того потребують, але є й інші… Подекуди і артистизм люди включають. Але коли відчиняються двері і людина заходить, ти вже бачиш – треба їй та комі76 | МІСТО
сія чи ні. Бувають дуже складні випадки: от чоловік взяв великі кредити, виїхав за кордон – і з кінцями. І молода мама лишилася з дитиною, виплачує кредити і не знає, що далі робити». Востаннє комісія збиралася у травні, а наступну планують на початок вересня.
«У серпні черга рухома, у нас приблизно десь 3 тисячі дітей поступили у школи з садків. Ну, і черга, відповідно, піднімається на 3 тисячі дітей. Там треба відслідковувати, які діти потрапили в ту чи іншу групу, можливо, діти, батьки яких написали заяви на комісію, автоматично потраплять…»
Якщо брати минулий навчальний рік, то таких засідань було чотири, на кожну комісію виносять понад 30 питань, люди готують відповідні документи, пишуть заяви у департаменті, подають підтвердні довідки Ігор Максимчук визнає, що найбільш гостра проблема у місті з ясельними групами. «Держава дає батькові чи мамі декретну відпустку до 3 років, через різні обставини багато батьків хочуть швидше дати дитину в садок. Навіть та мама, яка не працює. Тому найбільший ажіотаж у нас з дітьми ясельного віку. Щодо дітей від 3 до 6 років, то в місті 97% їх охоплені дошкільною освітою, в Україні ця цифра 75%. Якби у нас, згідно з чинним законодавством, у садки ішли діти з 3 років, у місті не було б питань з потраплянням у ДНЗ».
НАШІ ДІТИ
Черга рухається завжди
Ігор Максимчук запевняє, що у Франківську з садками далеко не критична ситуація. Так, лиш за останні 4 роки у місті відкрили 8 дошкільних закладів. «Буквально на виході садок на Хоткевича, 11-А «Подоляночка», інтенсивно будується садок на Каскаді біля 25 школи, великий, сучасний. Зараз десь почнуться роботи в колишньому приміщенні департаменту освіти – на Бандери. Вже залито фундамент в Опришівцях. Щороку мережа збільшується, і це правда. І навіть цього року ми в «Калиновій Слободі» відриваємо ще одну групу, і ще одну групу в школі-садку №3, яка десь через рік перетвориться у повноцінний дошкільний заклад». А ті, хто проґавив свою чергу, автоматично пересуваються на зарахування уже на наступний навчальний рік.
«Буде і друга хвиля зарахування в садки, і третя, і десята, – розказує Людмила Чмелик, методист методично-інформаційного центру департаменту освіти, – от завідувачі подають дані, які діти поступили, які ні, реєстратори вносять дані до реєстру і пересувають ту умовну риску на ту
кількість дітей, які не поступили. Кожні два тижні іде таке оновлення, ми завжди батькам кажемо, щоб кожні два тижні відстежували своє місце в реєстрі. От у нас був такий випадок: батько наполягав, ходив на комісії, ми йому казали: стежте за реєстром, ми ж бачимо вже з практики, що ви пройдете. Він стежив вересень – нема, жовтень – нема, він більше і не дивився, в листопаді дитина пройшла, у грудні він приходить до нас скаржитися, бо пропустив чергу».
Батько наполягав, ходив на комісії, ми йому казали: стежте за реєстром, ми ж бачимо вже з практики, що ви пройдете. Він стежив вересень – нема, жовтень – нема, він більше і не дивився, в листопаді дитина пройшла
| ОСВІТА
Плюс є такі моменти – діти вибувають, і не таємниця, що в садках збільшують наповнюваність груп. «Дивимося, де є така можливість, де дітки не всі ходять, тобто якщо кількість ліжечок дозволяє взяти більшу кількість дітей, то ми це робимо», – каже методист. І ще кілька слів про пільгову чергу. Вона є окремою і для чітко перелічених категорій: діти-сироти; діти, позбавлені батьківського піклування; діти-інваліди; діти з багатодітних сімей, де є двоє і більше дітей дошкільного віку; діти працівників ДНЗ, шкіл і позашкільних закладів освіти; діти переведених військовослужбовців; діти учасників АТО. Як кажуть у департаменті, в кожну ясельну групу дають одну дитину з цієї черги, в старші – по дві. Мінус цієї черги, що тут батьки не мають змоги обрати садок. Точніше, мають, але це теж право перших у черзі, інші уже вибирають з того, що лишається. Ось така ситуація. На завершення можемо хіба дати пораду тим, хто лиш задумується про нащадків. Аби не мати ніяких проблем з поступленням, плануйте народження на осінь. І це цілком серйозно.
МІСТО | 77
НАШІ ДІТИ
| МАЛЮКИ
«Первісток» – світ щасливого дитинства Щасливі діти – задоволені батьки. Нещодавно ясла-садок «Первісток» відзначив першу річницю своєї роботи. Чому серед дошкільних закладів іванофранківці обрали для своїх малюків саме цей, дізнавалися у них з перших вуст. Олена Феценець
«Найкраще дитина розвивається, коли росте в любові. Таке середовище для нашої донечки ми знайшли тут, у «Первістку». І повірте, ми маємо з чим порівняти. Це наш п’ятий садок, проте єдиний, в який дитина щоранку йде з радістю. Для мене – це найголовніший показник того, що ми обрали правильний заклад. Тут чудові вихователі, справжні професіонали, які знаходять підхід до дитини, ставляться до неї доброзичливо, граються та навчають з любов’ю. Щодня я отримую від них інформацію про те, що моя дитина їла, як почувалася та поводилася.
Також мені, як працюючій мамі, дуже зручно, що в садку діють різні гуртки, вивчаються іноземні мови, тож не потрібно возити дитину ще на додаткові заняття. А вільний час ми можемо проводити разом».
Ігор Лось
«Чому «Первісток»? Тому, що для дітей тут створені прекрасні умови перебування, а батькам не потрібно роками стояти в черзі та хвилюватися, отримає твоя дитина місце в садку чи ні. Потрапивши сюди, не потрібно перейматися оновленням матеріально-технічної бази, витрачати не це свій час, гроші та нерви.
Ще одна перевага «Первістка» – зручне розташування в центральній частині міста. Але найголовніша – це, звісно, вихователі та колектив садочка, який створює всі умови для розвитку дітей. Адже жодне сучасне оснащення чи комфортні умови нічого не варті без персоналу. А він тут прекрасний».
Наталія Ємельянова
«Первісток» нам сподобався з першого візиту, і позитивне враження від закладу зберігається досі. Тут хороший колектив, привітні вихователі та цікаві заняття для малечі. Суттєвими перевагами цього приватного дитсадочка є нові просторі сучасно обладнані приміщення та зручне розташування. Важливо, що адміністрація та колектив садочка завжди йде назустріч батькам, уважно ставиться до прохань та побажань, які виникають».
Людмила Белей
«Садок подобається тим, що тут дбають про повноцінний розвиток дитини – як розумовий, так і фізичний. Коли донька в «Первістку», я впевнена, що про неї піклуються та впродовж дня вона зайнята корисними справами. Тут її перший колектив, де вона вчиться взаємодіяти з іншими. Для мене важливо, що в закладі є власне огороджене подвір’я, де малюки гуляють та рухаються. Цим не завжди можуть похвалитися інші приватні садки Івано-Франківська. Тож садочком я задоволена».
ЦІКАВО знати.
Як отримати компенсацію витрат на навчання дитини в приватному садочку?
Нині в Україні діє кілька програм, завдяки яким можна частково компенсувати гроші, витрачені на приватний дитячий садок. Однак лише за умови, якщо він має ліцензію на здійснення освітньої діяльності. «Первісток» належить саме до таких. Отже, батьки можуть скористатися такими можливостями: •Державною програмою «Муніципальна няня». Якщо дитина до трьох років відвідує приватний дитсадок, батьки, звернувшись в органи соцзахисту, отримують відшкодування. Його розмір становить близько 1700 грн щомісяця, незалежно від того, чи працює мама, чи перебуває в декреті. •Також батьки, які отримують офіційну заробітну плату, мають право на податкову знижку за оплачені освітні послуги, зокрема й за ті, що надаються приватними садочками. Розмір компенсації розраховується індивідуально. Він залежить від розміру доходів батьків та становить 18% від суми, витраченої на оплат навчання дитини.
м. Івано-Франківськ, вул. Національної Гвардії, 3б, тел.: (050) 780 09 29 www.pervistok.com.ua 78 | МІСТО
МІСТО | 79
ПРОЄКТИ
| ДОБРІ СПРАВИ
Замінити рибу на вудку Як живуть сироти з інвалідністю в «Оселі Віри, Надії та Любові» Наталя Мостова
Тихі ночі, душ із теплою водою, миття посуду і телевізор з двома сотнями каналів – звичні для більшості побутові дрібнички для декого є справжнім дарунком долі. В Обертині на Тлумаччині облаштували «Оселю Віри, Надії та Любові» – житло для повнолітніх сиріт з інвалідністю, які досі жили тільки в інтернатах. Там усе по-іншому, адже це простір, де мешканці вчаться брати відповідальність за свою свободу. І як виявилося, така свобода потрібна далеко не всім. Будиночок підтриманого проживання став першим в Україні проєктом такого типу, до якого долучилася влада. Влітку тут оселилися четверо мешканців. «МІСТО» завітало до них у гості.
80 | МІСТО
ПРОЄКТИ
| ДОБРІ СПРАВИ
велосипеді, однак її ніхто ніколи цього не вчив. Час від часу Люба насмілюється мріяти навіть про власний будиночок, хоча б дуже крихітний, але свій. Там би було багато картин і квітів.
37-річний Ігор Човпило теж із Залучанського дитячого будинку-інтернату. В чоловіка проблеми зі ступнями. Можливо, якби в дитинстві йому зробили операцію, то Ігор зміг би ходити. А зараз лише повзає. Зате вміє виготовляти красиві свічки, які гарно пахнуть.
27-річна Уляна Белей, вихованка Залучанського дитячого будинку-інтернату, відома як «дівчина, що малює ротом». Так вона вже створила не один десяток чудесних картин. Через нерозвинені руки і ноги дівчина пересувається на візку, але зі сторонньою допомогою. У приміщенні може рухатися самостійно, повзаючи з боку на бік. Зараз Уляна навчається їздити на електричному візку, в неї такого раніше ніколи не було. Крім того, візком вона керує правою рукою, яку досі дівчина практично не використовувала, адже звикла виконувати чимало дій лише ротом (писати, малювати, користуватися телефоном чи планшетом). Уляна вже майже без зупинок долає суттєві відстані (до 1 км), а також пробує їздити ділянками дороги, які попередньо навіть не планувалися для руху її візком. Витривалість руки щоразу збільшується, вправність покращується, впевненість керування потрохи зростає. 34-річна Любов Оробець спершу жила в Коломийському дитячому будинку-інтернаті, а потім її перевели до Погонянського психоневрологічного інтернату. Вона любить і вишивати, і малювати – все залежить від настрою. Малює природу, квіти, а людину ще не вміє, однак обов’язково планує навчитися. А ще Люба дуже би хотіла кататися на
МІСТО | 81
ПРОЄКТИ
| ДОБРІ СПРАВИ
37-річна Яна Хазанюк, яка раніше теж перебувала у Залучанському будинку-інтернаті, має проблеми з ногами, тому їй дуже важко ходити. А ще постійно мордується від високого артеріального тиску. Дівчина здебільшого сидить і в цей час шиє іграшки з фетру або вишиває.
альне житло, пристосування інфраструктури тощо».
Будиночок знайшли в селищі Обертин, що в Тлумацькому районі. Власник продав стару хатину за шість тисяч доларів. Аби вона стала справжнім домом для неповносправних сиріт, потрібно було зробити дуже багато. Насамперед – реконструкцію будинку як ззовні, так і всередині. Облаштували хатинку так, щоб неповносправні мешканці могли вільно пересуватися домом та територією і комфортно почувалися там. Виконали роботи з монтажу нової системи опалення, водопостачання та водовідведення. У більшій частині будинку змонтовано систему «тепла підлога», адже двоє мешканців пересуваються лише поповзом. Заведена холодна вода з колодязя, в який опущено глибинний насос. Будинок має прибудову, яка стала однією з кімнат, літню кухню та інші будівлі, які теж будуть використані для потреб спільноти, зокрема під майстерню. Після завершення ремонту отримали 125 кв. м корисної площі будинку. І придбання будинку, і ремонт здійснили за рахунок благодійників. Багато підприємств робили чималі знижки на різні матеріали і роботи. Загалом витратили близько мільйона гривень.
Усіх цих людей об’єднала «Оселя Віри, Надії та Любові». Чому саме вони? Бо одні з найбільш здібних і фізично більш-менш самостійні. Досі вони знали лише життя в інтернатах, а тепер ділять спільний простір свободи і кардинально інших буднів.
Не потребуючі, а потрібні
Що таке підтримане проживання? Більшість людей в Україні й близько не розуміє, про що йдеться. Торік у березні керівник БФ «Українська благодійницька мережа» Василь Футерко провів першу презентацію концепції підтриманого проживання – форми влаштування сиріт з інвалідністю, що полягає, зокрема, у їхньому проживанні у невеликих групових будиночках в межах громади, з можливостями брати активну участь у громадському житті, працювати та заробляти кошти, не лише отримувати допомогу, але й допомагати іншим. Такі будиночки є новизною для України, але звичними для розвинутих держав, які давно відмовилися від інтернатних закладів, подібних до тих, які наша держава успадкувала від СРСР. Уперше процес створення мережі осередків підтриманого проживання почався у Європі та США ще у 60-х роках минулого століття.
«Основне завдання – покласти край нелюдському існуванню сиріт з інвалідністю в інтернатах та створити для них життєве середовище з новими можливостями у спільнотах підтриманого проживання, де вони будуть не лише потребуючими, але й потрібними, – пояснює Василь Футерко. – Хочеться повернути їм бажання жити і робити щось для себе, займатись якоюсь справою, тим паче багато інтернатівців, незважаючи на інвалідність, можуть бути корисними суспільству. Ці сироти можуть не просто споживати бюджетні кошти, але й щось віддавати навзаєм. Я вже не раз казав, що в наших інтернатах перебуває дуже багато випадкових людей, вони могли би себе реалізувати в соціумі – якщо би були створені відповідні можливості: навчання, нагода отримати соці82 | МІСТО
Наразі фінансування «Оселі Віри, Надії та Любові» (а це витрати на харчування, комуналку, мінімальну зарплату асистентам) здійснюється через соціальне замовлення – практика надання соціальних послуг, розповсюджена в розвинутих державах. Суть моделі у тому, що місцева влада є замовником послуг, які необхідні людям з інвалідністю, а виконавцями є недержавні структури. Так, протягом п’яти місяців з обласного бюджету виділили близько 170 тисяч гривень на обслуговування «Оселі».
Що там узагалі буде відбуватися?
В Обертині дуже легко знайти «Оселю Віри, Надії та Любові». І не тому, що вона на видноті, навпаки – хатина схована у лабіринті сільських домівок. Просто будь-хто з місцевих покаже дорогу, варто лише запитати, як дійти до будиночка з сиротами. Здається, немає таких, котрі б не знали, про що мова.
Від автостанції Обертина до «Оселі» йти десь хвилин двадцять. З центральної асфальтованої дороги треба звернути в одну з вуличок, там починається кам’яниста, горбиста стежина, котра і веде до помешкання інтернатівців. Що далі, то спокійніше стає навколо: все менше автівок, коней з фірами і людей на велосипедах. Все більше тиші, пташиного співу і псячого гавкоту. «Оселю» неможливо не помітити – біля паркана височіє ошатна табличка з назвою. Хвіртка не замкнена. На подвір’ї прибрано. Біля хати акуратно поскладані інвалідні візки. Крізь відчинене вікно чутний сміх і розмови.
Двері відчиняє приємна жінка, усміхається, навіть не питаючи, хто і звідки, запрошує до помешкання.
«Отак впускаєте чужу людину і не цікавитеся, хто я?» – сміючись, каже журналістка. «А ми вже звикли, щодня маємо різних гостей: місцеві, волонтери, давні друзі наших мешканців…» – відповідає жвава жінка. Це асистентка Любов Легкіх. Нині її зміна, а взагалі має ще трьох напарниць, заступають на одну добу. Сідаємо на кухні, жінка готує чай. «Коли почула про цю роботу, то спершу навіть не думала погоджуватися, – розповідає асистентка.
ПРОЄКТИ
– Чесно кажучи, боялася. Мені сказали, що треба помагати неповносправним дітям, а які вони і як поводяться, могла лиш здогадуватися. Я остерігалася, що будуть агресивні. А тоді все ж вирішила спробувати. Коли перший раз побачила цих сиріт, то подумала: «Які ж це діти? Наймолодшій 27 років». Але ми зразу порозумілися, було ясно, що це спокійні люди, з якими не буде жодних неприємностей».
Сусіди теж спочатку насторожено ставилися до «Оселі», не розуміли, що там взагалі буде відбуватися. Ходили дивитися, говорили з мешканцями і так зрештою заспокоїлися. Тепер весь час забігають у гості. Іноді частують свіжими сиром, сметаною, молоком. Особливо часто приходить старенька Кароліна Михайлівна, вона самотня, любить теревенити з Уляною і Любою, розповідає дівчатам про своє життя.
Тепер знають, що вже вдома
У будинку прибрано і охайно, гарний дизайн інтер’єру, нові меблі. Є кухня, вітальня, кімната, де сплять дівчата, а на другому поверсі чоловіча кімната. У просторій ванній кімнаті знайшлося місце і для котячого лоточка. Недавно Любі привезли її кішечку Софію, котра жила з жінкою в психоневрологічному диспансері. Активний ранок в «Оселі» починається десь о 8-9-й. Асистентка готує сніданок, але мешканці допомагають, наприклад, нарізати салат, почистити овочі, засервірувати стіл. Меню розписане на цілий тиждень. Нині вранці тут їли вівсяні пластівці з сухофруктами, булочку з медом і чай. На обід запланований рибний суп, гречаники, теплий салат з буряка та моркви, узвар. На вечерю – запіканка з капусти, хліб, узвар. А перед сном перекусять йогуртом і печивом.
Після сніданку кожен займається своїми справами. Ігор одразу вмикає телевізор дивитися свій улюблений серіал, дівчата щось переглядають в інтернеті. Якщо надворі гарна погода, йдуть гуляти. Ігор з Яною – на подвір’ї, бо далі їм фізично важко. А ось Люба з Уляною можуть дістатися аж до центру Обертина. Уляна на візку, а Люба супроводжує. Потім час для навчання. До речі, вже незабаром до сиріт будуть приходити шкільні вчителі. Кожен собі навіть обирав предмет, котрий бажав би вивчати. Уляна хотіла англійську, Люба – письмо, Ігор і Яна – читання. Про математику чомусь не згадав ніхто, однак вона все одно буде.
Окрім цього, в кожного мешканця є своє хобі. Ігор дуже соромиться, але все ж показує журналістці свічки, які він нещодавно виготовив. Навчився цього ремесла в інтернаті. Кожна свічка різної форми, кольору і навіть аромату, змішуються пахощі кориці, троянди і лимона. Яна дістає з шухляди іграшки з фетру, які вона пошила: сніговик, ангелик, чобіток… Охоче позує для фотографії. Уляна і Люба хваляться своїми малюнками, мають мольберти, багато фарб… У листопаді у Франківську в Музеї мистецтв Прикарпаття відбулася виставка їхніх робіт. Під час адаптації до життя в «Оселі» найбільш незвичною для них виявилася тиша, яка панує і увечері, і вночі, адже ці сироти більше звикли до неспокійних ночей в інтернатах. Також несподіваною стала можливість вільно користуватися душем з теплою водою. І найголовніше – вони самостійно миються. А ще телевізор. Волонтери налаштували
| ДОБРІ СПРАВИ
його, хоча над цим треба ще попрацювати, адже просто губишся серед понад 200 каналів.
«Найбільше, що мене вразило в перші дні, – розповідає асистентка Любов, – що кожен визирав з кімнати і, перш ніж вийти, обов’язково питав: «Можна?» Чи можна піти в туалет, чи можна піти попити води, чи можна телевізор дивитися… – все питали. Тепер уже знають, що вони вдома, і самостійно вирішують, що і коли робити». З самого початку у будиночку склали графік миття посуду, навіть художньо оформили його. Мешканцям це непросто, адже жоден із них ніколи раніше не мив посуд, тому те, що для багатьох може видаватися звичайною побутовою дрібницею, для мешканців «Оселі» є великим кроком уперед. Також сироти з допомогою асистентів освоюють нові для них побутові прилади: електричний чайник, пральну машину, мультиварку. А ще вони прибирають – хто як може, звісно. Люба добре справляється з порохотягом, Яна складає речі в кімнаті, витирає пил.
«Я б не сказав, що у цих сиріт є якась розумова відсталість, котра, можливо, написана в їхніх медичних документах, – говорить Василь Футерко. – Швидше за все, це просто звичайна педагогічна занедбаність. Їх ніхто не навчав елементарних речей: читати, писати, пізнавати навколишній світ…»
До речі, Люба найкраще вміє читати і писати, бо ще в інтернаті цього вчилася. Крім того, недавно вона ще й почала працювати. Вдалося влаштуватися в кооператив в Обертині, де заготовляють сухофрукти. Люба там різала яблука, клала їх сушити. Поки вона не працює, бо зараз не сезон – немає сировини.
Інтернат дає все готове, а в спільноті допомога має закінчуватися там, де починаються можливості Свобода передбачає відповідальність
Цікаво, що далеко не кожен виявився готовим до свободи, яку пропонують в «Оселі». Яна заселилася в будиночок найпізніше з усіх – лише у вересні. Адже якраз звільнилося місце – вихованець Залучанського будинку-інтернату Василь Рибарук сказав, що більше не хоче мешкати в «Оселі». Свобода передбачає відповідальність, до якої хлопець виявився не готовим. Василь не розумів, навіщо йому мити за собою посуд, не хотів вчитися писати, здебільшого лежав і слухав музику в навушниках. Інтернат дає все готове, а в спільноті допомога має закінчуватися там, де починаються можливості, зазначає Василь Футерко. Вони з мешканцями ще на початку домовилися, що будуть усе обговорювати, ділитися тим, що турбує. Василь Рибарук час від часу говорив, що, напевно, хоче назад до інтернату, а потім сказав, що вже остаточно вирішив.
«Найскладніші завдання, пов’язані з адаптацією, налаштуванням на новий життєвий лад, здобуттям навичок, у наших мешканців ще попереду, – каже Василь Футерко. – Щоб замінити рибу на вудку, треба пройти чимало проміжних ланок, а десятки років життя в умовах інтернатів накладають надзвичайно сильний відбиток на становлення особистості». МІСТО | 83
ПРОЄКТИ
| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ
Нерозкрита загадка покровителя студентства Ольга Рега
Коли заходиш до реставраційної майстерні Івано-Франківського краєзнавчого музею, на якусь мить виникає бажання привітатися з невисоким скромним юнаком. З першого погляду і не збагнеш, що це скульптура, а не жива людина, бо створена так майстерно, що одразу напрошується питання: хто ж автор цього дива? итончена скульптура довгі роки зберігалася у фондах Краєзнавчого музею, аж доки стала частиною реставраційного проєкту «Врятуймо скарби разом!», який має на меті збереження сакральних реліквій. Інформації про твір практично не було, тож фахівцям доводилося самотужки визначати, хто ж, власне, цей святий. Перший пазл для розкриття історії цієї скульптури був буквально на поверхні – на одязі святого зображений герб ордену єзуїтів. У ході досліджень встановили, що це постать святого Алоїзія Гонзаги – монаха, члена єзуїтського ордену, який вважається покровителем молоді та студентства. У парі з цією скульптурою йде ще одна – засновника ордену єзуїтів святого Ігнатія Лойоли. Вона досі чекає своєї черги на реставрацію. Обидва твори майстерно виконані, що свідчить про високий освітній рівень автора. Реставратор Соломія Сташків-Олійник розповідає: «Скульптура Алоїзія Гонзаги виготовлена з дотриманням усіх технологій, анатомічно правильно і мистецьки досконало. Ймовірно, в руках він тримав лілію, яка є одним із атрибутів цього святого. Але вона втрачена, як і частина пальців на руках». Про те, хто виготовив цю скульптуру, дослідники можуть лише здогадуватися.
Єзуїти прийшли до Станиславова на початку XVIII століття, спорудили костел і колегіум. Костел єзуїтів будувався на тому місці, де розташований сучасний катедральний собор УГКЦ. Коштів на його спорудження тодішні керманичі міста Потоцькі не шкодували. Особливо щедро до оздоблення храму долучилася дружина магната Вікторія. Для оформлення інтер’єру костелу вона продала свою колекцію канарок, яких страшенно любила. Не тому, що інших джерел для фінансування не було, просто хотіла таким чином принести власну жертву для розбудови сакральної споруди. У 1729 році костел був урочисто відкритий. 84 | МІСТО
Перший пазл для розкриття історії цієї скульптури був буквально на поверхні – на одязі святого зображений герб ордену єзуїтів
ПРОЄКТИ
| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ
Соломія Сташків-Олійник шукала в українських та польських джерелах свідчення про майстрів, які працювали над оздобленням костелу. І натрапила на згадку про тесляра Шаффла із провінції Тіроль, що в Австрії, який працював над інтер’єром станиславівського костелу. На жаль, звичаю залишати ім’я майстра на творах, які виконувалися для релігійних споруд, не було. Тож можна лише припускати, над якими саме скульптурами працював Шаффл і чи була серед них постать Алоїзія Гонзаги.
Через слабкий фундамент за деякий час на стінах костелу з’явилися тріщини, тож його розібрали і взялися перебудовувати. «Відкрили нову сакральну споруду у 1763 році і перейменували із костелу Святого Духа і Непорочного Зачаття Діви Марії на костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і святого Алоїзія Гонзаги. Такі дані вдалося відшукати у польських джерелах, – каже Соломія Сташків-Олійник. – Дещо пізніше був виготовлений новий вівтар патрона костелу – святого Алоїзія Гонзаги». Проте підтверджень або ж спростувань того, що наша скульптура походить із відновленого костелу, немає.
Через слабкий фундамент за деякий час на стінах костелу з’явилися тріщини, тож його розібрали і взялися перебудовувати У 70-х роках XVIII століття австрійська влада заборонила орден єзуїтів, костел закрили, а подальша доля мистецьких творів, що прикрашали вівтарі, достеменно не відома. Згодом приміщення костелу передали греко-католицькій церкві, і зараз цю будівлю знають передусім як собор Святого Воскресіння.
А от єзуїти пізніше таки повернулися до Станиславова і звели ще один костел. Він розташований на початку вулиці Грюнвальдської (нині там – Свято-Троїцький кафедральний собор). Служили вони у цій будівлі до приходу радянської влади у 1939 році.
Питання, у який саме період перебування єзуїтів у місті була створена скульптура Алоїзія Гонзаги, залишається відкритим. Проте очевидним є те, що у часи служіння ордену в Станиславові мешканці з особливою шаною ставилися до цього святого. А враховуючи, що місто мало єзуїтський колегіум, постать Алоїзія Гонзаги, який вважається покровителем студентства, ймовірно, мала особливе значення.
Нині реставрація скульптури Алоїзія Гонзаги вже практично на фініші, а от історія святині досі оповита таємницями й загадками. І дослідники, немов ребус, збирають по фрагментах цілісну картину минулого. Недавно твір уперше показали широкому загалу: до Дня студента його презентували на виставці у Краєзнавчому музеї. МІСТО | 85
ГРАНДІОЗНІ ПРОЄКТИ
«СМАРАГДОВІ ВЕЖІ» 86 | МІСТО
Ліцензія № 201303796 Ліцензіявід№19.05.2017 201303796 від 19.05.2017
м. Івано-Франківськ,
вул. Галицька-Тролейбусна
www.mgroup.world
ПРОДАЖ КВАРТИР тел.: (0342) 50 11 50, (066) 299 07 08, (067) 299 07 08 МІСТО | 87
ЗДОРОВ’Я
| МОЖЛИВОСТІ
Наталія Шнайдер: на тета-хвилі
Усі грані її особистості годі перелічити: сертифікований тренер ThetaHealing, тета-коуч Інституту Знань тета-хілінг (THInK) США, лікар, бізнес-тренер, лайф-коуч, автор жіночих тренінгів та власниця бізнесу. При цьому щаслива жінка та мама трьох дітей. Після 20 років вивчення духовних практик та наукових відкриттів, які пов’язані з роботою мозку, квантовою фізикою та закритими ресурсами людини, Наталя віднайшла технологію, яка дає можливість людям дуже швидко змінити життя на краще. Ним виявився тета-хілінг. Що це за методика та як її освоїти, дізнавалися у Наталії Шнайдер з перших уст.
88 | МІСТО
ЗДОРОВ’Я
Наталю, розкажіть, будь ласка, що таке тета-хілінг. У чому суть цієї методики та як вона працює?
Тета-хілінг – це ефективний психологічний метод роботи з підсвідомістю, який дає миттєву трансформацію. Відкритий у 1995 році американкою Віанною Стайбл, він давно відомий у всьому світі. Однак для України відносно новий. Якщо коротко описати його суть, то це медитація, яка сприяє фізичному, психологічному та духовному зціленню. Для того, щоб відкрити доступ до підсвідомості, ми переводимо мозок у тета-стан та знаходимо межові установки, які визначають нашу поведінку та життя в цілому. Усунувши їх, перепрограмовуємо себе на успішне щасливе та гармонійне життя. «Зцілення» у методі – це відновлення цілісності та позитивні зміни. Як ТХ з’явився у Вашому житті? Чим зацікавив?
Багато років я шукала та вивчала альтернативні методи лікування. Мені, як лікарю, було цікаво зцілювати пацієнтів на відстані та миттєво. Ключовим запитом було те, щоб людина не ходила роками у медустанови, а задіювала власний потенціал. Було очевидно: якщо забрати «корінь» проблеми – підсвідомі вигоди хвороби, то наслідки зникнуть самі собою. Найбільше в ТХ мене вразила простота та результативність методу, а також можливість зцілити гени. Ще одна причина, чому я прийшла в тета-хілінг, була потреба власного зцілення. Оскільки у нашій родині спадкова схильність до онкозахворювань, мені хотілося не лише вирішити свої проблеми зі здоров’ям, але й зробити усе, щоб вона не передалася моїм дітям. І Вам вдалося досягнути бажаного?
Після операції, перебуваючи на гормональній замісній терапії, я побачила, як можна вирівнювати гормони самостійно. Звучить фантастично? Але це правда. Завдяки ТХ я відмовилася від ліків. Коли на власному досвіді переконалася, що тета-хілінг працює, з’явилося бажання поглибити свої знання та помагати людям. Де та у кого навчалися?
На перше своє навчання в Київ я їхала, не до кінця розуміючи, що це за метод. Думала, що буду застосовувати його для себе та своєї сім’ї. Та виявилося, що у Бога були свої плани. Спробувавши на собі потужну силу ТХ, я захотіла поділитися цим з іншими. Перш ніж почати викладання, я пройшла навчання у засновниці методу Віанни Стайбл та отримала міжнародний сертифікат. Відтоді постійно консультую, проводжу в Івано-Франківську та в інших містах України курси з тета-хілінгу: базовий, просунутий та глибинні «розкопки». Водночас продовжую поглиблювати власні знання та регулярно вчуся. Чи складно було Вам, як медику, повірити в цей метод?
Я вчу інших лише того, що роблю сама та в чому переконалася на власному досвіді. ТХ – науковий метод, що опирається на сучасні відкриття у сфері квантової фізики та водночас це чарівна паличка,
| МОЖЛИВОСТІ
якою треба вміти користуватися. Я знаю, як він діє, та передаю це знання іншим. По-іншому воно не працює. Які проблеми можна вирішувати за допомогою ТХ?
Будь-які! Така універсальність – це ще одна його перевага. Здоров’я, стосунки, гроші – ТХ можна застосувати для вирішення широкого спектру питань. Більшість людей приходить, щоб «пропрацювати» себе у різних сферах. ТХ глибоко змінює підсвідомість, шаблони поведінки, дає можливість утворити нові нейронні зв’язки, зійти з заїждженої колії на нову дорогу життя. Він максимально простий, тож будь-яка людина може ним користуватися. Ваша діяльність не обмежується курсами та індивідуальними консультаціями. Ви з сестрою заснували онлайн -школу квантового розвитку, регулярно проводите зцілюючі ефіри наживо у соцмержах. Для чого?
Для мене це дуже цінний спосіб бути корисною іншим. Тож якщо хтось не має можливості прийти на курси чи консультацію, отримує знання під час ефірів і може одразу використати їх для свого блага.
Багато наших проєктів народжуються спонтанно, в потоці. Працюючи з жінками, я побачила, що багато мають питання на тему сексу. А як вирішувати їх, вони не знають. В інтернеті ви знайдете безліч інформації та відеороликів про те, як задовільнити чоловіка. А от про те, як подарувати насолоду жінці, про 11 видів оргазму говорять нечасто. Так, у нас із Світланою виникла ідея проєкту «Культура сексу», де ми розбираємся з цією важливою темою. Його головна ціль – змінити свідомість наших жінок, навчити їх бути щасливими, повірити у свою цінність. А в глобальному сенсі – принести мир та щастя сім’ї. У Вас із Світланою багато спільних проєктів. Ви і сестри, і колеги, і кращі подруги. Так було завжди?
Ні, в дитинстві було дещо по-іншому (посміхається.) Але якщо серйозно, то я дуже вдячна Богу, що маю таку цілеспрямовану сестру-однодумицю. Кожна з нас сильна по-своєму. Об’єднуючись разом, ми множимо свою силу у кілька разів і отримуємо в результаті дуже особливу синергію. Ви багато подорожуєте. Це ділові поїздки чи все ж більше для душі? Давно навчилася уміло все поєднувати, тому що подорожувати дійсно обожнюю. Якщо виставити пріоритети, то мандри однозначно будуть вгорі списку. Зараз, коли я їду на навчання, планую поїздку так, щоб не тільки поповнити свої знання, але й водночас побачити країну, набратися нових вражень. Серед улюблених країн – Австрія, Швейцарія, Ісландія. Остання вразила своїми контрастами. Тут на одній території співіснують холод та тепло, льодовики та гарячі джерела. Мені дуже подобається поєднання гір та води. Бачити її, бути коло неї – для мене життєва необхідність. І не важливо, що це – озеро, море, басейн, річка чи навіть ванна. Так я наповнююся силами й енергією. Як проходить Ваш день? Чи маєте обов’язкові ритуали, наприклад, уранці? МІСТО | 89
ЗДОРОВ’Я
| МОЖЛИВОСТІ
Прокидаюся о 5 годині. Зранку нікуди не поспішаю та не біжу. Не встаю з ліжка, поки не «запущу» свій день: наповнюю його та людей, з якими маю зустрітися, безумовною любов’ю. Залежно від моїх планів та цілей роблю медитацію або маніфестацію бажаного. До 7 години випиваю 4 склянки води з наміром. Кажуть, що про мрії не можна розповідати, бо тоді вони не здійсняться. Ваші мрії – таємниця?
Ні, я вважаю, що про них можна та потрібно говорити. А раптом хтось захоче вам зробити сюрприз чи подарунок? Знаючи про ваші бажання, оточуючим буде значно легше їх здійснити.
Незнання своїх бажань – це зазвичай наслідок хаосу в думках. Коли я питаю, чого ви хочете, люди часто губляться та не знають, що відповісти, тож
кажуть: «Усе». А конкретно? Мовчать. Уявіть, що хтось приймає ваше замовлення і готовий дати вам бажане, сформулюйте, чого ви прагнете. Особисто я свої мрії добре знаю. Їх у мене багато, великих, глобальних, як-от: онлайн-школа міжнародного рівня та великий семиповерховий оздоровчий центр для жінок. Є мрії менші, так би мовити, щоденні. Усі вони – наче тренажер для мозку, допомагають весь час тримати фокус уваги на важливому. Що б Ви побажали читачам?
Від усього серця бажаю кожному зрозуміти свою цінність. Прийняти у своє життя три ключові програми – любов до себе, прийняття та усвідомлення «я – цінна/ий». Це рішення виведе вас на зовсім інший щабель!
Лайфхак благополуччя від Наталії Шнайдер: 4 склянки води Більше 6 років я вивчаю, практикую, пропагую та навчаю культури пиття води. Чому така особлива увага саме до цієї теми? Бо це ключ до благополуччя у всіх сферах.
У Німеччині після операції до мене кожні 30 хвилин заходила медсестра і запитувала, скільки води я випила. На приліжковому столику завжди стояло багато пляшок з водою. Найперше контролювали прийом води, а не ліків. Такий підхід мене, як лікаря, дуже вразив. І саме відтоді почалася історія з вивчення впливу води на організм. Ще раніше мені трапилася історія про одного воєнного лікаря у тюрмі, який лікував усіх хворих однією лиш водою. Звідки така цілюща сила? А все просто. Кожна клітинка нашого тіла складається приблизно на 70% з води. У тілі новонародженого її 85%, у старших людей – 50%. При старінні ми втрачаємо воду. Наш мозок складається на 90% з води, тому коли її бракує, найпершим відчуваємо розумове виснаження. Ви мало їсте, а поправляєтеся? Причина також може бути в недостатньому споживанні води. За переробку рідини відповідають нирки, а жирів – печінка. Якщо в організмі мало води, печінка починає допомагати ниркам і не справляється зі своєю основною функцією. Так починають відкладатися жири. Тож якщо хочете зменшити вагу – пийте воду! Ви починаєте свій день з кави? Тоді пам'ятайте, що кофеїн виводить воду з організму, тож її кількість у своєму раціоні потрібно збільшити! Наукою доведено: вода має пам'ять, і цим потрібно уміло користуватися. Візьміть собі за звичку починати свій ранок з 4 склянок води.
Моя схема пиття: Перед тим, як випити воду, налаштуйтеся. Розітріть активно долоні (цей рух активізує всі точки організму, додає енергії) і, тримаючи їх на 1 см від склянки, проговоріть те, чого бажаєте. Не стримуйтесь у своїх мріях! Так ви програмуйте себе на їх здійснення. •1 склянка – за здоров'я (наприклад, все, що ви ХОЧЕТЕ в плані здоров'я, краси, молодості: «Я здорова, красива, молода, приваблива»);
•2 склянка – за розвиток, успішний бізнес («Мій бізнес розвивається, приносить прибуток» і т. д.); •3 склянка – за наповнення енергією грошей і достатку;
•4 склянка – за емоційний стан («Я знаю, як відчувати себе красивою, бажаною, мудрою, розумною).
Намір може бути різний, залежно від ваших потреб. Я зараз вивчаю англійську, тому четверту склянку п'ю, уявляючи, що дуже легко запам'ятовую нові слова і вільно розмовляю цією мовою. Ви запитаєте, а чому немає склянки з водою за сім'ю, дітей, батьків...? Усе просто: якщо ви будете щасливі і здорові, то щасливими і здоровими будуть усі навколо. Тому займіться собою, і всім буде щастя! 90 | МІСТО
/nataliyashnayder
тел.: (067) 802 87 43
Одяг:
МІСТО | 91
ЗДОРОВ’Я
| ХАЛАТНІСТЬ
Коли помилка лікаря коштує життя Вікторія Пасайлюк
Лікарі – це люди, на яких покладають, так би мовити, останні надії. Медичний працівник може допомогти, порадити, вилікувати як фізичні, так і душевні рани, врятувати життя. Але не кожна рана може загоїтися, не кожну хворобу можливо вилікувати, не кожна операція закінчується успішно.
92 | МІСТО
ЗДОРОВ’Я
| ХАЛАТНІСТЬ
се більше пліток точиться навколо медичних працівників, все більше скарг реєструють на лікарів, все більше кримінальних справ порушують проти них. Халатність чи помилку лікаря, на відміну від працівників інших галузей, довести важко. Чи пам’ятає хтось про випадок на Прикарпатті, коли лікарська вина була доведена, а винні отримали сповна? «МІСТО» розповідає історії трьох людей, які втратили найрідніших – маму, дружину, доньку – через ймовірну халатність медперсоналу.
Могла ще трішки пожити
Літо, 2016 рік. Переддень святкування Дня медика якраз збігся зі святом Пресвятої Трійці. Давидова Ніна Петрівна 18 червня викликала швидку медичну допомогу для матері, в якої сильний біль у нозі. Працівники «швидкої», оглянувши хвору, одразу сказали, що то тромбоз. Пацієнтку забрали в міську клінічну лікарню, що на Матейка, в медичний заклад занесли на ношах, оскільки жінка пересуватися самостійно не могла. У лікарні черговий оглянув ногу і підтвердив, що то тромбоз, але для точного діагнозу, звісно, потрібна була консультація хірурга. Черговий хірургічного відділення Галюк Володимир Михайлович оглянув ногу, направив на УЗД. За даними ультразвукової діагностики повідомив, що ознак тромбозу немає. Викликали ще травматолога, той оглянув і помацав ногу. «Голочкою так поколов-поколов до коліна, а там мама ойкнула», – згадує Ніна Петрівна. З травматологом дійшли висновку, що нога справді не чутлива, поторкав рукою – прохолодна. Натомість хірург стверджував, що ознак тромбозу немає – то артроз. Хтось із лікарів, згадує пані Ніна, сказав: якщо лікар-хірург бере на себе відповідальність, хай засвідчить це письмово. Так і зробив, а всі, хто оглядав хвору перед тим (і казав, що то тромбоз), промовчали – вирішили, що помилилися.
Лікар призначив знеболювальні препарати і сказав у вівторок, 21
червня, звернутися до дільничного лікаря, щоб той призначив лікування. «Що, я їй дам нові ноги?» – згадує жінка слова хірурга Галюка.
Жінки поїхали додому. Вночі, близько 2-ї години вже наступної доби, маму Ніни Петрівни знову дуже почала боліти нога. «Коли тільки настає відмирання, нерви ще реагують, тому в мами почалися сильні болі», – пояснює жінка. Вони знову викликали «швидку», виклик, до речі, ніде не зафіксований. Медики швидкої допомоги знову вкололи знеболювальне, що і порадили робити Ніні Петрівні, якщо і далі в матері болітиме нога. Так Анастасія Генріхівна терпіла біль, який весь час давав про себе знати, аж до вівторка. Понеділок був вихідним, у вівторок викликали лікаря з п’ятої поліклініки (мама там перебувала на обліку). Після планового щоденного прийому прибув лікар, викликав хірурга, оглянули хвору ногу і одразу сказали: «Тут тільки ампутувати!»
У лікарні на Мазепи лікар приймального відділення Пиптюк спитав: «Чому ж ви в суботу не привезли маму?» Пані Ніна розповіла, що привозила, показала результати обстеження, також пред’явила доклінічний протокол, у якому є вся інформація про виклики «швидкої» і прізвища всіх, хто приймав того дня (в суботу). Побачивши в документах і довідках прізвище Галюк, черговий хірург одразу замішався. «Ну якщо Галюк написав…» – згадує пані Ніна реакцію лікаря. У результаті жінці повідомили, що залишається тільки ампутувати ногу, але і жодних гарантій не давали. Зробили операцію. До 4
липня пані Анастасія пролежала в лікарні. Після виписки, 6 липня, приїхали на перев’язку, а в жінки некроз (передчасна загибель і руйнування клітини в живому організмі під дією факторів, найчастіше критичного ушкодження). Пані Ніна також згадує, що на момент виписки навіть не зрослися шви, рана була досі відкритою. «Приписали ще антисептик, щоб обтирати рани. Після перев’язки поїхали додому, а наступної ночі, близько 3-ї години, мама прокинулась, покликала мене… і її не стало», – з важким серцем розповідає Ніна Петрівна.
Героїня згадує, як перед операцією прийшла в лікарню до горе-хірурга, який поставив неправильний діагноз. На місці тоді його не застала, тож написала записку, в якій залишила свій номер і попросила перетелефонувати. «Я просто хотіла подивитися йому в очі. Якби він одразу поставив правильний діагноз, все могло би обійтися. А ті, хто розуміли це і промовчали, автоматично стають співучасниками злочину», – акцентує Ніна Петрівна. Жінка наголошує, що звинувачує лікаря не у смерті матері, а в неналежному виконанні своїх обов’язків. Саме з цієї причини і написала заяву у поліцію. Щоправда, справу порушили аж через рік – одразу було багато клопотів з організацією похорону та потрібен був час, щоб пережити горе...
«У 2017 році відкрили кримінальне провадження, але всі активні дії почалися аж через рік. До того справу закривали і знову поновлювали. Цікаво, що історія хвороби з лікарні зникла і до справи її долучити не змогли», – згадує пані Ніна. МІСТО | 93
ЗДОРОВ’Я
| ХАЛАТНІСТЬ
14 червня 2019 року слідча Сова Марія Олексіївна винесла постанову про закриття цієї справи, не сказавши про це пані Ніні. Цікаво, що в липні цього року Ніна Петрівна і слідча Сова спілкувалися телефоном і остання навіть словом не обмовилась про закриття кримінального провадження. Однак повідомила, що на той момент вона була у відпустці, тому зможе продовжити розслідування, коли повернеться до роботи… Найцікавішим в цьому є те, що це був не просто місячний відпочинок, а декретна відпустка. Про те, що справу вже вкотре закрили, Ніна Петрівна дізналась аж 15 жовтня 2019 року, але цього разу вирішила вже не оскаржувати.
Подарувала життя, а сама пішла з нього
Осінь, 2019 рік. У неділю, 6 жовтня, в нашому міському пологовому будинку померла 27-річна породілля Наталя Цуцяк. Її чоловік Любомир розповідає, що його кохана завжди була відповідальною, у всьому в неї був порядок.
Перед вагітністю, 20 грудня 2018 року, Наталя пережила операцію видалення кісти на яєчнику у франківському Центрі репродукції людини. Операція пройшла легко, без ускладнень. Тому, коли в січні подружжя дізналося про вагітність, лікарі запевнили їх, що жодних протипоказань немає, можна народжувати. До березня жінка спостерігалася у гінеколога, а згодом стала на облік у жіночу консультацію №1, що на Січових Стрільців. Лікар – Уляна Ігорівна Яворська. «Вагітність проходила дуже легко, не було навіть токсикозу. Всі показники були в нормі впродовж всього спостереження», – розповідає чоловік породіллі Любомир Цуцяк. До речі, він намагався вмовити дружину на кесареве – боявся природних пологів, бо це була перша вагітність. Лікарі ж наполягали на тому, що вагітність протікає легко, все буде добре і народжувати слід природним шляхом. Дату пологів призначили на 23 вересня, з 30-го жінка вже була у стаціонарі, її помістили у відділ патології, оскільки дитина була переношена.
3 жовтня подружжя мало відмічати четверту річницю весілля. До цієї дати дружина дуже хотіла подарувати чоловікові дитину і просила лікарів, щоб того дня її прокесерили. Однак знову відмова.
На вихідні, 5 і 6 жовтня, Наталю відпустили додому, сказали, що в понеділок будуть стимулювати. У суботу ввечері, о 18:20, Наталя помітила, що почали відходити води, чоловіка повідомила про це через 40 хвилин. Близько 21-ї години прибули до перинатального, оглянули, сказали, що перейми ще слабкі, відкриття лише на 4 пальці, а води тільки починають відходити. Тому вирішили чекати до ранку: якщо не розродиться – будуть стимулювати пологи. Зателефонували і до Яворської – сказала відпочивати, а вранці вона приїде. Чоловік пробув з коханою до пізньої ночі і навіть міняв пелюшки – на той момент води були чисті. О першій ночі медики все ж вмовили його поїхати додому, о шостій ранку чоловік повернувся до закладу назад. Наталя тоді скаржилась на нудоту.
Вранці відбулася перезмінка, прибула й Уляна Яворська. До того часу суттєвих змін не було, тому о сьомій годині прийняли рішення стимулювати. 94 | МІСТО
«Жартома лікарка-гінеколог сказала, що треба родити до 13-ї години, бо має концерт у дочки. Чи це якось вплинуло на подальші дії, чи то був просто жарт, ми так і не знаємо», – згадує чоловік.
Далі виявилось, що в Наталі гарячка, спочатку було 37.4, потім дійшла до 38. Дали антибіотик, щоб збити температуру. Відкриття і досі було недостатнім для пологів.
Для додаткової стимуляції відправили Наталю розминатися на м’ячик, казали ходити, сідати на крісло... Наталя все робила, як їй веліли лікарі. Намагалися докласти максимум зусиль, щоб медикам було легше прийняти пологи і взагалі, щоб все було добре. «Не хотіла собою обтяжувати лікарів», – наголошує Любомир. Після всіх процедур робили огляд, щоб бачити, як просувається ситуація. Далі було прийнято рішення зробити ще одну спинальну анестезію (одна вже була введена раніше). Після одного з оглядів почали відходити зелені, брудні води, і тоді лікарі зрозуміли, що щось пішло не так. Чоловікові в цей момент сказали вийти з пологової зали, він спочатку не хотів, але все ж був змушений послухати лікарів – стояв біля дверей.
Картина була тяжка і страшна, дружина була вся червона і навіть не відчувала потуг. Чоловік бачив не все, але з-за дверей було чутно слова «вакуум» та «щипці». Каже, навіть не помітив, коли дитину забрали і обрізали пуповину. Тоді прийшов дитячий лікар і забрав немовля в реанімацію. З Наталею, сказали лікарі, буде все добре, тому увага на деякий час переключилась на дитину. Тоді чоловік бігав то в аптеку по ліки, то в дитячу реанімацію. Пізніше піднявся до Наталії і побачив біля неї натовп лікарів. Кожен щось робив – хтось міряв тиск, хтось намагався намацати пульс. На той момент чоловік вирішив, що дружина все ще відходить від наркозу. «Коли я зайшла до моєї доньки, вона вся була синя і в кисневій масці, руки холодні, очі йшли під лоба і закочувалися. Дитина жалілась, що їй було холодно. Її накрили ковдрами, щоб зігріти, а коли відкрили і провели рукою по животу, цівкою пішла кров. Я зрозуміла, що це недобре, що це внутрішня кровотеча», – розповідає мама породіллі Оксана. Рідні почали бити на сполох. Зібралась екстрена бригада, яка почала рятувати Наталю. До того моменту ніхто з медперсоналу не подавав сигналу тривоги, керівництво про цю ситуацію теж не інформували. Проте було надто пізно – врятувати молоду матір медикам не вдалося.
«Дуже важко говорити, бо це є моя дитина. Мені просто болить серце, кричить душа, біль, туга і жаль розпирають груди… Але я хочу, щоб всі знали, що моя дитина здорова і обстежена пішла народжувати…» – ридаючи, розповідає пані Оксана. Рідні загиблої написали заяву в поліцію, і проти працівників перинатального порушили кримінальне провадження за статтею 140 (ч. 1) ККУ за невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. Родичі сподіваються знайти винних у тому, що сталося.
Життя тільки починалося
Минув рік з трагедії, яка сталась у сім’ї Кузюків і сколихнула все Прикарпаття – коли чотирирічна дівчинка померла в лікарні від опіків. Тоді батьки
ЗДОРОВ’Я
| ХАЛАТНІСТЬ
звинуватили лікарів у недбальстві. Зараз Юлія Кузюк, мама дитинки, не готова розмовляти з журналістами на цю тему – переповідати те, що сталося, і переживати ті емоції знову надто боляче. Саме тому «МІСТО» вирішило розповісти історію, про яку прочитали у ЗМІ.
обов’язків – через халатність медика померла молода породілля, без матері залишилось троє неповнолітніх дітей. Тоді суд ухвалив для обвинуваченого найвищу міру покарання, передбачену відповідною статтею Кримінального кодексу, – позбавлення волі на один рік.
Дівчинку одразу забрали на рентген, 30% тіла було обпечено. Після цього госпіталізували в реанімаційне відділення дитячої лікарні, що на Коновальця.
Вінницька область, 2018 рік. Лікар Вінницької міської станції швидкої допомоги недооцінив важкість стану 38-річного чоловіка, який хворів серцево-судинним захворюванням, погано ознайомився з його історією хвороби та встановив неправильний діагноз, що призвело до передчасної смерті пацієнта. У Вінницькому міському суді таки довели провину лікаря та призначили йому покарання у вигляді двох років позбавлення волі.
Осінь, 2018 рік. Приблизно рік тому одного жовтневого дня чотирирічну Евелінку Кузюк привезли в лікарню зі страшними опіками – вдома дівчинка перевернула на себе каструлю з кип’ятком. Дитина була вдома з бабусею. Евелінка забралась на відкриті дверцята духової шафи, коли на плиті варився бульйон, – і перевернула кип’яток на себе.
Лікування тривало п'ять днів, трагедія трапилася на шостий. Дитину щодня доглядали медики, за час перебування в лікарні зробили дві перев’язки під наркозом, друга – остання. Батьків у реанімацію не пускали, тож вони залишалися ночувати у своєму авто під вікнами лікарні. Пізніше медики повідомляли, що дівчинка іде на поправку і її навіть буде переведено до опікового відділення найближчим часом. Це дуже обнадіювало, адже лікар казав, що з усіх опікових маленька Евелінка одужує найшвидше.
Після чергової перев’язки 10 жовтня дитину весь час хилило на сон. На сполох не били, тому що дівчинці ввели додаткове снодійне, щоб замінити катетер. На прохання батьків побути біля їхньої дитини, поки вона не відійде повністю від дії наркозу, медперсонал відмовив, мотивуючи це тим, що не дозволено. В ту ніч батьки залишили медсестрі їжу для донечки і попросили нагодувати її, як тільки прокинеться. Так вони і не дізналися, чи була їхня Евелінка голодна, не встигли. В телефонних розмовах медики казали батькам, що дитина ще спить, вранці повідомили те саме, хоча насправді вона вже відійшла в інший світ.
У смерті доньки батьки звинувачували лікарів і за цим фактом написали заяву в поліцію. На сьогодні відомо, що досудове розслідування триває за ч. 2 ст. 140 Кримінального кодексу України. Ухвалою слідчого судді призначено комісійну судово-медичну експертизу.
Прессекретар поліції Івано-Франківщини Лідія Бойко повідомила нам, що ухвалою слідчого судді виконавцем СМЕ є Комунальний заклад «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради».
Чернігівська область, 2016 рік. Через халатність лікаря-анестезіолога померла молода породілля, новонароджений прожив півтора місяця. Через три роки таки довели провину лікаря та вироком суду його було засуджено до двох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади та займатися лікарською діяльністю строком на два роки.
Донецька область, 2015 рік. У Донецькій області вироком апеляційного суду засуджено лікарів, винних у смерті чотирирічної дитини. Тоді медики не надали необхідної медичної допомоги, що спричинило смерть дитини. Суд призначив покарання у вигляді одного та двох років обмеження волі з позбавленням прав обіймати посади в галузі охорони здоров’я терміном на два роки.
Чернівці, 2011 рік. На операційному столі в хірурга Ігора Пірожка, який працював у Чернівцях, померла жінка – поставив неправильний діагноз, в результаті оперував не те, що треба було. Судове розслідування тривало близько трьох років і у 2014 хірурга таки визнали винним – заборонили займатися лікарською діяльністю строком на п’ять років і зобов’язали виплатити моральну компенсацію сім’ї померлої жінки у розмірі 75 тисяч гривень. Однак через два місяці цей лікар уже працював у Рівненській обласній лікарні – його амністували. Із відповіді на запит у Генеральну прокуратуру України ми з’ясували, що у 2013 році було зареєстровано 1333 відкриті кримінальні провадження за ст. 140 КК України, з них лише 14 було направлено до суду. А з січня по вересень 2019 року порушили 713 таких справ, проте жодна з них так і не була направлена до суду.
P.S. Історії, що наведені вище, записані виключно зі слів постраждалих. Ми не намагаємось зараз довести провину лікарів, а лише хочемо, щоб, прочитавши ці історії, медичні працівники задумались, чи ту професію вони обрали.
До теми:
“МІСТУ” також стало цікаво, чи є все ж таки шанси довести провину лікаря в суді. Покопирсавшись інтернет-простором, ми знайшли лічені новини з різних міст України про те, що все-таки можливо посадити медика за халатне ставлення до своїх обов’язків. Закарпаття, 2017 рік. Суд визнав винним лікаря Хустської лікарні у невиконанні його професійних
МІСТО | 95
СПОРТ
| МАРАФОНЕЦЬ
Біжи, Таране, біжи!.. Роман Стельмах
Микола Таран – івано-франківський інженер, який став відомим завдяки… бігу. За три роки він подолав десятки марафонів на дистанціях від 21 і навіть до 100 км! І відкрив для себе новий світ. Як біг перетворився на наркотик, як заради цього хлопець пожертвував власним здоров’ям і як телеведуча Марічка Падалко надихає спортсмена – відповіді на ці питання знайшло «МІСТО».
96 | МІСТО
СПОРТ
Як усе починалося
«Я бігав з дитинства. Як інші діти, мав чимось зайнятися. Тож спробував усе – і дзюдо, і волейбол…» – так розповідає Микола Таран про своє знайомство зі спортом. Що буде бігати на величезні відстані, тоді й подумати не міг.
Проте свій шлях обрав, коли вступив до вишу: під час розподілу по завершенні першого курсу хлопець зупинився на легкій атлетиці.
«На першому тренуванні нас заганяли так, що вже нічого не хотів. Та якось я себе «перемучив» – зрозумів, що мені це потрібно. А з часом тренування та навантаження почали мені подобатися. На другому курсі я уже проводив заняття з фізкультури для однокурсників», – розповідає Микола.
Микола постійно збільшував навантаження – як на тренуваннях, так і на змаганнях. 50 км, 73 км і навіть 100 км! Відстань його не лякала Після завершення навчання в університеті улюбленої справи хлопець вже не покинув – продовжив підтримувати форму. Біг, тренажерний зал і навіть важка робота – та нічого надзвичайного. До 2016 року.
«Тоді я дізнався про півмарафони! Свій перший пробіг в Одесі. Біг там, аби дожити (сміється). Дістався до фінішу – і шукав, де швидка допомога. Я ж майже не готувався – в травні дізнався про забіг, а в червні вже треба було бігти. Люди ж готуються по 14 тижнів!» – згадує бігун. Каже, через спеку люди
| МАРАФОНЕЦЬ
тоді валилися з ніг. Йому й самому стало погано вже в кінці дистанції. Та незабаром був Івано-Франківський півмарафон. А далі – ще близько 50 стартів за 3 роки.
Біг на виживання
Микола постійно збільшував навантаження – як на тренуваннях, так і на змаганнях. 50 км, 73 км і навіть 100 км! Відстань його не лякала.
Аби отримати новий досвід і гострі відчуття, Микола Таран вирішив спробувати власні сили у гонці на виживання – Spartan Race. У 2018 році такі змагання проводили у Польщі. Там івано-франківський ультрамарафонець подолав дистанцію у 12 км. Перешкоди на шляху давалися без особливих складнощів – Миколі вдалося посісти четверте місце. Та це була лише розвідка. Вже у 2019 році він взяв максимальну дистанцію – 50 км. Старт відбувся у польському місті Криниця. Там іванофранківець ще й потрапив у халепу – одну ніч довелося провести на вулиці, бо місця для ночівлі не знайшов. Та, як виявилося згодом, на результат це не вплинуло.
«Я не знав, що на мене чекає. З’ясувалося, що стартувати треба вгору, тож про біг спочатку взагалі не йшлося! Звісно, на шляху були й легкі перешкоди, як-от: перестрибнути або вилізти на канат. Але інколи доводилося нести на собі колоду чи ядро або ж пірнати у холодну воду – і це все на швидкість!» – розповідає спортсмен.
За правилами гонки на виживання, що більше перешкод подолає спортсмен, то краще для нього. За кожне пропущене випробування Миколі потрібно було робити так званий кросфітівський комплекс – відтиснутися від землі і підстрибнути. І так 30 підходів! МІСТО | 97
СПОРТ
| МАРАФОНЕЦЬ «Спочатку біжиш і думаєш, як подолати перших 50 км. А вже потім скидаєш швидкість, адже головне завдання – добігти», – розповідає спортсмен.
Забіг відбувався у Києві, на Трухановому острові. Учасникам потрібно було подолати 12 кіл. Дощило весь день, тож враження у Миколи не з найкращих.
«У голові все вимикалося – всі дратували одне одного! Одна і та ж людина постійно миготіла перед очима, і її справді хотілося вдарити, – зізнається бігун. – Траса не була налаштована для вечірнього бігу. Та й бігати по колу дуже важко – організм швидше втомлюється».
Американська мрія
Великий американський забіг – давня мрія Миколи. І аби її реалізувати, він знехтував власним здоров’ям – відмовився від операції на нозі й полетів бігати на інший континент.
«Перші 10 були ще терпимими. А далі – руки вже не слухалися», – згадує він. Та Миколі пощастило – не піддалися лише 5 перешкод із 60. Найважче, каже, було із метанням списа.
«Під час першого підходу я просто спробував, а під час другого навіть не намагався. Знав, що не впораюся, бо зі 100% влучно кидають лише 30%», – пояснює він. Шлях для бігунів був побудований так, що легші перешкоди були на початку, важчі – ближче до фінішу, коли всі вже втомлені. А ще – завдання на пам’ять.
«Потрібно було запам’ятати десятизначний код. Я знайшов щось гостре і просто вишкріб його на руці. Якби помилився хоч в одній цифрі – довелося б знову 30 разів відтискатися і підстрибувати», – розповідає Микола.
«Найважче було йти вгору, коли на тобі ще 50 кілограмів. Останні 10 км потрібно було нести десятилітрову банку, набиту піском. Нести її я вже не міг – просто котив по землі, – додає він. – Знав, коли добіжу – отримаю футболку. Тепер, коли бачу людину в такій футболці, розумію, що вона пережила». 98 | МІСТО
Каже: до фінішу ледь дійшов. Та найбільше боявся, що його результат не зарахують: дистанцію подолав за більш ніж 9 годин, а думав, що треба за 7.
«Але я не читав регламенту – ніколи цього не роблю. А там чітко вказано, що 7 годин – це найкращий час за дистанцію. А насправді бігти можна було від 7 ранку до 11 вечора», – пояснює він. На фініші Микола не звернув уваги, коли побачив своє ім’я на табло. Про те, що йому вдалося зробити, розповіли спортсменки з України.
«Дівчата з України сказали, що я в призах! Я так зрадів, думаю, нарешті похвалюся вдома, що поїхав на старт не просто так (сміється). Так я кваліфікувався на чемпіонат світу зі Spartan Race», – розповідає він. Ейфорію від отриманого результату не зіпсувала навіть ночівля посеред вулиці – кращого місця після змагань Миколі знайти не вдалося. Втім, гонка на виживання – це ще далеко не все. Дистанцію у 100 км Микола Таран теж підкорив – щоправда, в Україні. Та цим він не пишається – мовляв, не закордонний старт.
«Я завжди хотів побувати в Америці. Запланував собі найближчий старт, який був. Щойно відкрилася реєстрація на марафон – одразу зареєструвався. Пів року нікому не казав, що братиму участь», – згадує Микола.
Великий американський забіг – давня мрія Миколи. І аби її реалізувати, він знехтував власним здоров’ям – відмовився від операції на нозі й полетів бігати на інший континент Найближчим стартом виявився Skechers Performance Los Angeles Marathon. Перед тим Микола весь рік пробігав із травмованим пальцем. Тож перед відльотом постав непростий вибір: оперувати чи бігти? «Але все-таки я вирішив поїхати і відмовитися від операції. Цілий тиждень я обмотував палець – що більше я ходив, то більше він кровоточив. Та під час забігу після 21 кілометра кров йшла так, що
СПОРТ
просочувалася через кросівок. Та болю я не відчував – він був потім. Та чи вартувало воно того? Не можу сказати», – розповідає спортсмен.
Та з першого разу «американська мрія» обернулася розчаруванням. Микола планував один результат, а вийшов зовсім інший. Ще й на половині дистанції його схопила судома, тож до фінішу він уже йшов.
«Забіг нічого мені не приніс. Ніхто не знав, що я біжу. А в списку учасників мене ще й вказали представником Норвегії – України там чомусь не було. Добре, що хоч дали обирати країну», – ділиться емоціями Микола. Чоловік розповідає, що неприємності в нього почалися ще до початку забігу – він ледве його не пропустив.
«Зміна часового поясу на мене погано вплинула. День перед стартом я не спав. Уночі вдалося заснути. А прокидаюся – година до старту! Швидко зібрався, викликав таксі – до місця не доїхав, адже вулиці були перекриті. Та якось-таки встиг. У Лос-Анджелесі мені не пощастило», – згадує Микола. Та здаватися на цьому він не збирається. Попереду – реванш.
| МАРАФОНЕЦЬ
А надихає Миколу… Марічка Падалко. Відома телеведуча займається бігом уже кілька років і закликає долучатися інших А от кумира в івано-франківського ультрамарафонця немає. Каже: не хоче повторювати чи перевершувати чиїхось результатів. «Я беру закордонні старти не заради фото чи медалей. Я хочу пізнавати щось нове! Хочу відкривати для себе новий світ, знаходити нових друзів, дивитися, як вони живуть», – пояснює він. «Можна бути прикладом для своїх близьких. Коли в мене буде сім’я, я подаватиму приклад. Бігаю я – бігають всі!» – додає він.
Біг і не тільки
Захоплення бігом відкрило перед Миколою Тараном нові горизонти. Так він прийшов і в спортивну журналістику. Зокрема, пише статті для журналу «The runners». А ще – займається пейсмейкерством.
«Якщо на великих забігах учасник хоче пробігти за визначений час, то є інша людина, яка їй в цьому допоможе, – пейсмейкер. Це досвідчений спортсмен, який готовий допомогти іншим бігунам, довести їх до фінішу», – пояснює Микола. Кількість пейсмейкерів залежить від дистанції. 21 км – 8 пейсмейкерів, 42 км – від 12 до 14. В Україні Микола виконував функції пейсмейкера майже на всіх великих забігах. Ще двічі – за кордоном, у Мінську та Кишиневі. Тепер у планах Миколи – провести масштабний благодійний забіг.
«Я дуже хочу організувати благодійний забіг на підтримку онкохворих дітей. Зараз веду переговори з однією дуже крутою дівчиною, яка теж займається такою благодійністю. І ми з нею плануємо провести 24-годинний забіг в Києві», – розповідає він.
Покинути біг неможливо
Регулярні подорожі, медалі і досягнуті цілі – це чудово, каже Микола. Та все ж неодноразово з’являлось бажання покинути біг.
«Бувають моменти, коли я не розумію, для чого це роблю. Просто посеред траси хочу перестати бігти. Ледь не щоразу думаю: навіщо я тут? нащо мені бігти? Але коли згадую, який шлях подолав і чого від мене очікують люди, всі сумніви зникають», – розповідає спортсмен.
«А щодо особистих планів… Хочеться побувати там, де я буду єдиним представником України. Наприклад, в Гренландії. В Лондоні хочу бігти 100 км. І взяти 80 км в Осло і 100 км – у Єгипті», – додає Микола. А ще – підкорити Казбек. Чому? Бо не вистачає екстриму і нових цілей для реалізації.
Мотивація у Миколи доволі проста – біг робить людину здоровішою. Біг – це ліки від багатьох проблем.
«Хочеш бути здоровим – бігай. Хочеш вирішити проблеми – бігай. Хочеш подумати – бігай. Коли я біг 100 кілометрів, то так надумався! (сміється)». А надихає Миколу… Марічка Падалко. Відома телеведуча займається бігом уже кілька років і закликає долучатися інших.
«Марічка дуже крута жінка! Вона має прекрасний вигляд саме завдяки бігу. Вона мотивує людей, і я захоплююся нею», – каже Микола. МІСТО | 99
СПОРТ
| НОВЕ
Будь у формі з Kangoo Jumps! Навіть у постійних тренуваннях може з'явитися рутина, через яку пропадає бажання займатися. Щоб цього не сталося, потрібно урізноманітнювати навантаження і додавати до тренувального процесу щось новеньке. Наприклад, заняття з Kangoo Jumps! Марія БАЧИНСЬКА – магістр фізичної культури та спорту, магістр фізичної реабілітації. Майстер спорту України з веслування на байдарках і каное. Працює фізичним терапевтом (реабілітологом), займається реабілатацією дорослих та дітей з різними неврологічними та ортопедичними проблемами. Міжнародний ліцензований фітнес-інструктор Kangoo Jumps, персональний тренер у спортивному клубі «Hazard». Сертифікований спеціаліст в галузі дієтології та нутріціології. Досвід роботи понад 8 років. Маріє, розкажіть, будь ласка, що таке Kangoo Jumps та як його використовують на тренуванні?
Kangoo Jumps – це спеціальне взуття на пружинах, яке зовні нагадує лижні черевики. З їхньою допомогою ми активно стрибаємо та рухаємося під час тренування. Конструкцію черевиків розробили ще у 1994 році. Канадський ортопед Грегорі Легкхтман створив їх для реабілітації після операцій на спині та ногах. Однак згодом почали активно використовувати і для фітнес-тренувань. Все завдяки їхнім унікальним властивостям. Адже заняття у такому взутті більш безпечні для спини та суглобів. Водночас вони дозволяють спалити більше калорій і відмінно підтягнути тіло. При цьому використання Kangoo Jumps дарує можливість урізноманітнити тренування, зробити їх веселішими та динамічнішими. Як проходить тренування з Kangoo Jumps?
Тренування складається з елементів аеробіки, танців і силових вправ. Рухи виконують під ритмічну музику. В середньому воно триває 55-60 хвилин. 100 | МІСТО
Заняття з Kangoo Jumps відбувається у групі у спеціально обладнаному залі, хоча в теплу пору можна тренуватися й на свіжому повітрі. Яка користь і переваги таких тренувань в порівнянні з іншими видами фітнесу?
Kangoo Jumps став досить популярним фітнес-напрямком завдяки багатьом факторам. З його допомогою можна досягнути різних цілей: • спалити 700-1000 калорій за годину; • скинути зайву вагу;
• зміцнити м'язи преса, сідниць, стегон і ніг; • зміцнити серцево-судинну систему;
• зменшити навантаження на хребет, коліна і тазостегнові суглоби; • розвинути витривалість і координацію; • сформувати гарну поставу;
• поліпшити роботу вестибулярного апарату;
• підняти настрій і урізноманітнити заняття спортом. Перевага Kangoo Jumps ще й у тому, що ним можна займатися у будь-якому віці. А завдяки тому, що джампери важать близько 2 кг кожен, під час тренування кардіо поєднується з силовим навантаженням.
Чи існують протипокази до занять Kangoo Jumps? Так, для занять Kangoo Jumps існують деякі протипокази. Зокрема, вагітність, гіпертонія, цукровий діабет, шийний спондильоз.
Що необхідно брати з собою на тренування? Яка повинна бути форма? Спортивна форма повинна бути зручною: лосини/шорти/спідниця-шорти, футболка/майка/ топ. Високі бавовняні (не синтетичні) шкарпетки, а ще краще гетри або гольфи (підколінки/надколінки), в ідеалі компресійні.
Особисто я часто купляю спортивний одяг в українських виробників, одним з яких є @itfit_ itfit. Цей бренд одягу виготовлений виключно з спеціалізованої сертифікованої тканини європейського виробника для занять спортом, що дозволяє шкірі дихати при фізичних навантаженнях різної складності та почуватися при цьому максимально комфортно. І звичайно ж, не забувайте про воду – мінімум 0,5 л! Буде драйвово!
м. Івано-Франківськ, вул. Симоненка, 11-А, біля супермаркету «АТБ» тел.: (068) 000 11 57, (066) 000 11 57 /Hazard SportClub
/hazardgym
МІСТО | 101
КУЛЬТУРА
| ПОДІЯ
Восьмий перегляд сучасного польського кіно в Івано-Франківську Фільмом «Кур’єр» режисера Владислава Пасіковскєґо розпочався Восьмий перегляд сучасного польського кіно «Під Високим Замком» в Івано-Франківську, який тривав з 8 до 14 листопада. Впродовж цих днів у Центрі польської культури та європейського діалогу діяла виставка «Ян Новак-Єзьораньскі. Місія: Польща», присвячена біографії легендарного кур’єра із Варшави. Кожен із представлених фільмів – комедія, драма, побутовий фільм чи історичний – показав частину сучасної Польщі, про яку хотіли розказати організатори цього заходу.
Друзів і гостей привітала віцеконсул Катажина Солек з Генерального Консульства Республіки Польща у Львові. «Восьмий випуск Перегляду – це виняткова подія хоча б зважаючи на те, що ми в очікуванні свята Незалежності Польщі. Як і у Львові, так і в Івано-Франківську цей захід надзвичайно популярний і на постійно вписався у календар культурних подій двох міст. Перегляд організований як і для українських жителів міста, так і для місцевих поляків», – сказала віцеконсул. Присутній на урочистості мер міста Руслан Марцінків подякував Генеральному Консульству РП у
102 | МІСТО
Львові і Центру польської культури та європейського діалогу за організацію цьогорічного Перегляду. «В Івано-Франківську відбувається багато подій, які показують, що поляки та українці є друзями і ніщо нас не розділить, ніщо нас не змінить, бо ми маємо набагато більше спільного», – зазначив міський голова.
На гостей, які взяли участь в урочистому відкритті Перегляду, чекали червоний килим, келих шампанського та унікальна фотозона. Цього разу фоном для світлин на пам’ять була кольорова композиція із кадрами фільмів цьогорічного Перегляду. Організатором Восьмого перегляду є Генеральне Консульство РП у Львові у співпраці із Центром польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську.
МІСТО | 103
Консалтингова компанія «УСПІХ» Дорогі наші колеги, партнери, друзі, всі, хто був з нами в році, що минає, і всі, кого ми зустрінемо в новому! Ми проводжаємо черговий рік, і проводжаємо його з вдячністю. Адже разом з ним до нас прийшло стільки всього незабутнього! Кожен здобуток, кожен успіх тих, хто нам довірився, сприймаємо як власний! І хай у 2019-му не все завжди вдавалося легко, хай деякі стежки були аж надто звивистими, але вони лише вказували нам альтернативні варіанти шляху, роблячи сильнішими, мудрішими і кращими. Ми підбиваємо підсумки і водночас загадуємо нові бажання, ставимо нові цілі – новорічні свята така чудова для цього пора! І знаєте, чим ми відрізняємося від тих, хто складає довжелезні новорічні списки планів та справ? Тим, що таки їх виконуємо! Отож, сповнені мрій, надій та оптимізму, щиро бажаємо вам і собі реалізації всіх планів і задумів, а також невичерпного натхнення, завзятості і снаги для їхнього втілення! Від усього серця вітаємо кожного з вас, надсилаючи найщиріші побажання любові і добра, затишку і миру вам та вашим родинам! Хай кожен новий день буде для вас незабутнім! Адже тільки так приходить відчуття наповненості від того, що робиш. Бажаємо вам відчувати те саме, що відчуваємо ми, радіючи кожному вашому успіху! Це таке невимовне натхнення бачити, як маленька частинка нас живе у тому, що робите ви! Будьте успішними, будьте, як писала неймовірна Ліна Костенко, взаємно ввічливими, будьте найкращими! А ми будемо поруч!
104 | МІСТО
МІСТО | 105
Сестрички Ніна (5 років), Тереза і Ліза (по 4 роки) КОПАНИЦІ з мамою Тетяною У сім’ї дівчаток Новий рік і Різдво – особливі події, які завжди проходять у великому родинному колі. 31 грудня зазвичай – це неспішне прикрашання красуні-ялинки, перевтілення сестричок у чарівних принцес, а коли годинник проб’є 12 разів, маленькі красуні вже солодко і міцно... сплять! Саме в цей день, як ніколи, вони засинають строго за режимом, тому для батьків новорічна ніч стає романтичним часом удвох. Різдво – це незмінно зустріч усієї великої родини, яка з’їжджається з різних міст, щоби це важливе свято провести у затишній сімейній атмосфері. І, звісно, Ніна, Тереза і Ліза – центр уваги під час сімейного святкування. Щороку дівчатка дивують усіх виконанням нових колядок, їхня улюблена – «Хай Ісус, мале дитя!».
106 | МІСТО
Адам АЛЬ-ТАРІФІ, 4 роки
«Не обов’язково бути українцем, щоб любити Україну» Передноворічні дні для йорданської сім’ї хлопчика Адама – це чарівна машина часу, здатна повертати в приємні спогади про рік, що минає. У цей час вся сім’я загадує свої заповітні бажання, щиро бажаючи і всім українцям родинного затишку, сімейного добробуту, миру і добра. Нехай новий 2020 рік принесе усім нам багато щастя, приємних подій! Віримо, що такі цінності, як мир, спокій та злагода запанують у нашій країні.
З Новим роком!
МІСТО | 107
Знаходиться в самому серці Івано-Франківська
• МАНІКЮР • НАРОЩЕННЯ НІГТІВ • ГЕЛЕВА КОРЕКЦІЯ • ПЕДИКЮР (можливість робити одночасно з манікюром) • ВСІ ВИДИ МАСАЖУ: класичний, антицелюлітний вакуумно-роликовий, лікувальний • ВОСКОВА ДЕПІЛЯЦІЯ • КОСМЕТОЛОГ • НАРОЩЕННЯ ВОЛОССЯ • ДОГЛЯДОВІ ПРОЦЕДУРИ ДЛЯ ВОЛОССЯ: ботокс, біксіпластія
м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 12, тел.: (095) 01 999 25, вул. Незалежності, 29, оф. 6, тел.: (095) 54 080 11 108 | МІСТО
/beautymania_ukraine/
МІСТО | 109
110 | МІСТО
МІСТО | 111
Замовте свою картку постійного клієнта
на 22% знижки за телефоном: (066) 784 64 04
ДОСТАВКА БЕЗКОШТОВНА ikra.if 112 | МІСТО
ikra.if
м. Івано-Франківськ, вул. Вагилевича, 8 тел.: (0342) 53 90 18; (066) 784 64 04 www.ikra.if.ua
Немає мінімальної суми замовлення
ПРОФЕСІЙНЕ ОБЛАДНАННЯ для піцерій • кафе • ресторанів
ОФІЦІЙНИЙ ПРЕДСТАВНИК В УКРАЇНІ
тел.: (067) 341 05 22; (050) 273 64 57 м. Івано-Франківськ, вул. Довга, 20б e-mail: europroftech@ukr.net ggmgastro.com europroftech.net МІСТО | 113
114 | МІСТО
МІСТО | 115
БІЗНЕС
| КОНКУРС
Мільйон на розвиток:
«Ґудвеллі Україна» оголосила переможців грантової програми
Рекордний грантовий фонд у розмірі мільйон гривень скерувала цьогоріч агрокомпанія «Ґудвеллі Україна» на розвиток громад-партнерів. Щоб отримати кошти, охочим було потрібно не лише подати проєкт, але й отримати підтримку в онлайн-голосуванні та представити його членам компетентного журі, що складалося із представників компанії, обласної влади та небюджетних структур.
За словами директорки з питань розвитку компанії та комунікацій Любові Богачевської-Єнсен, для «Ґудвеллі Україна» досвід проведення конкурсу грантів був першим: «Розподіл коштів соціального фонду давно став доброю традицією нашої компанії, що регулярно проводиться двічі на рік. Однак з нагоди 15-річного ювілею ми вирішили додатково спрямували 1 млн грн на конкурс грантів, у якому громади Прикарпаття могли отримати фінансування. Таким чином, ми прагнули спонукати їх до активних дій. І хоча для компанії це був новий досвід, він був дуже цінний».
Всього на участь у програмі надійшло 29 заявок з різних сіл та ОТГ. Більшість – на оновлення об’єктів сільської медицини чи освіти. Низка проєктів передбачала і новації, зокрема, у сфері охорони довкілля. Громадська організація «Асоціація випускників ІФН116 | МІСТО
ТУНГ» пропонувала зорганізувати екологічні гуртки у семи школах населених пунктів, де працює компанія «Ґудвеллі Україна», які досліджуватимуть стан повітря.Серед поданих проєктів до наступного етапу пройшли лише 17, які набрали понад 50 голосів серед інтернет-користувачів. Голосування відбувалося в соцмережі «Фейсбук» та на офіційному сайті компанії «Ґудвеллі Україна». П’ять з них, які мали найбільше голосів за результатами онлайн-голосування, отримали додаткових п’ять балів. Загалом за проєкти віддали 12000 голосів. Фінальні презентації та виступи конкурсантів супроводжувалася інфографікою, фотоілюстраціями і відеозверненнями. Заради перемоги деякі з них навіть співали. Підтримати переобладнання школи із Кропивника приїхали самі учні. І ось вона – хвилююча мить: оголошення переможців.
БІЗНЕС
| КОНКУРС
громади. Відтепер пацієнтам не потрібно шукати цю послугу в інших закладах, простоювати в чергах, втрачаючи свій час. Придбання обладнання сприятиме поліпшенню якості обслуговування, доступності ультразвукового обстеження, виявленню патологій на ранніх стадіях захворювання, зменшенню захворюваності та смертності жителів ОТГ.
Третє місце посіли та по 50 тис. гривень розділили між собою проєкти Ланівської сільської ради (модернізація системи вуличного освітлення), Войнилівської ОТГ (реконструкція системи опалення Середнянської гімназії) та ГО «Надія-2017» з села Лука, що передбачає капітальний ремонт місцевої школи.
Авторка останнього проєкту Ірина Зомчак наголосила, що будівля школи потребує капітального ремонту, його тут не було вже понад пів століття. У навчальному закладі потрібна негайна заміна всіх вікон та дверей. Окрім того, у приміщенні необхідно встановити опалення. Щоб мати вплив на ситуацію, що склалася, небайдужі місцеві мешканці створили у селі громадську організацію, яка не сидить склавши руки, а самостійно шукає вирішення проблеми.
Перше місце у конкурсі грантів «15 років сталого розвитку разом з компанією «Ґудвеллі Україна» здобув лідер інтернет-голосування, проєкт спортивної бази села Копанки, на облаштування якої буде виділено пів мільйона гривень. «Першим етапом конкурсу було голосування. Саме тоді наш проєкт отримав першу значну підтримку від людей. За нас проголосували близько чотирьох тисяч прикарпатців. Саме тоді ми зрозуміли, що проєкт має велике значення для громади та буде жити, – розповів його автор Мар’ян Бунга. – Нам була потрібна точка опори і «Ґудвеллі Україна» її надала. Тепер долучитись до будівництва школи готові також і місцеві підприємці».
Представляючи ідею, її автор наголосив, що в Копанках і в довколишніх селах є багато охочих займатися спортом, однак відсутня матеріальна база й активні люди, які б посприяли вирішенню цього питання. М.Бунга зазначив, що спортивна база буде розташована на території місцевого стадіону і поблизу навчального закладу, що сприятиме проведенню спортивних змагань міжшкільного, районного та обласного рівнів.
«Наші люди – велика сила, ми не чекаємо на те, що хтось прийде і щось зробить для нас. Ми хочемо щось зробити для наших дітей і щоб сусідні села могли брати з нас приклад», – каже активістка. Обираючи переможців, журі брало до уваги такі критерії, як актуальність, сталість проєктів, залучення інших джерел фінансування, ефективність використання коштів, якісні і кількісні результати. Звертаючись до присутніх, генеральний директор ТзОВ «Ґудвеллі Україна» Крістіан Брокоп Якобсен наголосив, що насамперед оцінювалась доцільність реалізації проєктів, а не виступи їхніх авторів.
«Я дуже вражений тим, наскільки ви були залучені в підготовку, презентацію проєкту, і я побачив ту вашу дію сьогодні. Немає значення, які результати будуть нині, продовжуйте боротися за зміни у вашому селі і за те місце, де ви живете. А «Ґудвеллі» все одно буде поруч і наступних років. Ми й надалі продовжуватимемо програму допомоги громадам із соціального фонду», – наголосив гендиректор компанії.
Наразі жителі села власними силами упорядкували стадіон, встановили місця для сидіння вболівальників, за сприяння селищної ради придбали газонокосарку, створили футбольну секцію, яка в майбутньому повинна перерости в футбольну школу. Після реалізації проєкту планують встановити тренажери, облаштують сучасний майданчик, де проводитимуть змагання з мініфутболу, баскетболу, волейболу. Тож втілення цієї ідеї допоможе залучити до спорту не лише дітей з Копанок, але й з довколишніх сіл. Друге місце в конкурсі здобула Верхнянська ОТГ, яка отримала 350 тис. грн на придбання УЗД-апарату. Це спільний проєкт медиків, місцевої влади і громадської організації. Купівля УЗД-апарату, за словами Ірини Маліборської, головного лікаря КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Верхнянської ОТГ», це можливість надавати якісні діагностичні послуги для більш ніж 10 тис. жителів
Калуський район, село Копанки, вул. Лісова, 1 «Goodvalley Ukraine» Калуш, A/C 81, Івано-Франківська обл. 77300, UA Україна e-mail: ukraine@goodvalley.com тел.: (0472) 6 24 15 МІСТО | 117
З наступаючим Новим Роком та Різдвяними Святами!
118 | МІСТО
ЗАПРОШУЄМО НА СВЯТКУВАННЯ НОВОРІЧНИХ КОРПОРАТИВІВ!
МІСТО | 119
БУДУЄМО ЄВРОПУ В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ 9 проєктів збудовано і здано в експлуатацію На сьогодні будівельна компанія «M GROUP DEVELOPMENT» збудувала і здала в експлуатацію 9 неймовірних проєктів. Це сучасне житло високої якості, яке зведено із застосуванням інноваційних технологій та відповідає високим європейським стандартам. Спортивні дитячі майданчики, підземні паркінги, власна охорона та величезна кількість інших переваг якісного житла від «M GROUP DEVELOPMENT» вже знайшли багато поціновувачів в Україні та Європі. З кожним роком кількість задоволених клієнтів компанії невпинно зростає.
120 | МІСТО
МІСТО | 121
122 | МІСТО
МІСТО | 123
ВИЗНАННЯ НА ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ РІВНІ
«МАСШТАБНЕ БУДІВНИЦТВО У ЄВРОПІ» «ЛІДЕР РИНКУ ЖИТЛА ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ»
«НАЙКРАЩА ДИВЕЛОПЕРСЬКА КОМПАНІЯ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА»
№1 124 | МІСТО
186
Ліцензія № 201303796 від 19.05.2017