Місто 23

МІСТО | 1

ТРЦ «Велес», вул. Вовчинецька, 225 а www.veles.in.ua /@veles.in,ua /veles.trc 2 | МІСТО

ПАРТНЕРИ ПРОЕКТУ «Я-БРЕНД» - МАГАЗИНИ ОДЯГУ, ВЗУТТЯ ТА АКСЕСУАРІВ ТРЦ «ВЕЛЕС»: «Andre Tan», «MikleanN», «Exotique», «Оптика Люксор», «Скандал», «Zosia», «Koton», «Standard», «Climber», «Brand House Elite», «G Boutique», «Rubin» та зоомагазин «Брідер». Фотозвіт з події шукайте на сторінках 104-105

МІСТО | 3

ПОЛІТИКА

| ДУМКИ ЛИСТОПАДА І ГРУДНЯ

Івано-Франківськ

Суспільно-політичний журнал Засновник: Редюк Віталій Миколайович

Головний редактор: Тетяна Соболик тел.: (095) 821 56 08 е-mail: editor@mi100.info Журналісти: Оксана Пілянська Наталя Мостова Юлія Канюс Богдан Скаврон Наталя Сербин Спорт – Роман Стельмах Провокація - Марта Баранецька За кермом - Микола Гурак

Літредактор – Інна Сорока Дизайн та верстка: Олександра Афанасьєва

Реклама: (066) 389 93 19 Свідоцтво про державну реєстрацію: ІФ№263Р від 31. 10. 2016 Друк: Друкарня «Wolf»: м. Львів, вул. Городоцька, 4/17 тел.: (0342) 290 10 12

«Мого сина Романа комісували зі львівської Академії сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного. Хлопець заробив там дві виразки шлунка – дуже погано харчували. Все, як завжди, розкрадається. Спершу їх для картинки перевели на натівські стандарти, а далі помаленьку з’їхали на перловку та всіляку гидоту. Хлопця через стан здоров’я відрахували з третього курсу, хоча він вчився на відмінно. Лікарі пропонували змінити діагноз – за гроші. Син був дуже розчарований, він дійсно горів військовою справою. Коли Романа відрахували, на знак протесту проти такої несправедливості ще кілька хлопців покинули заклад. Скільки ж тому начальнику академії ще бракує? Наче ненаситна тварина. Мої свині й ті менше жеруть», – Олег Бутусін, доброволець АТО, про війну та корупцію, 02.11.2018 р.

Загальний наклад: 10 000 примірників

матеріали, позначені цим символом, друкуються на правах реклами. Погляди авторів не завжди збігаються із позицією редакції. Передрук матеріалів допускається за погодженням з редакцією. За достовірність реклами несе відповідальність рекламодавець.

«Наша рідна мова є символом України як незалежної держави. Ми пам’ятаємо, що створення самостійної країни починалося саме з боротьби за мову, бо українською промовляє дух нашої свободи. І тому українська мова має бути рідною для кожного, хто вважає себе українцем», – Марина Порошенко, перша леді України, про боротьбу за рідне, 09.11.2018 р.

Юридичний супровід – юридична компанія «MORIS GROUP».

2018, №23 «На нашому телебаченні є три ворожих канали і один напівворожий. Зокрема, «Інтер» – професійний,

4 | МІСТО

ПОЛІТИКА

але ворожий з усіх боків, тобто, люди свідомо шкодять Україні, тому що мають відповідного власника. Також ворожими є «NewsOne» та «112 Україна». До напівворожих можна зарахувати канал «Україна». Втім, ви маєте право дивитися, що завгодно, але з примруженим лівим оком. Брешуть часто і брешуть свідомо. Нерідко подають 70% правди, а 30% неправди, яка сильно впливає на ваше відчуття щодо того, що ви бачите», – Андрій Філіппський, головний редактор газети «Репортер», про медіаграмотність в епоху гібридної війни, 15.11.2018 р.

«Сталий розвиток – це дотримання балансу між задоволенням актуальних потреб громади та захист інтересів майбутніх поколінь. І енергоефективність якраз чудово «вписується» в цей баланс. За статистикою, зараз в Україні для опалення одного квадратного метра квартири використовується 220 кіловат-годин електроенергії на рік. При цьому в Польщі ця цифра складає 80 кВт\год, у Німеччині – взагалі 50. Тож у наш час питання енергоефективності є стратегічним», – Андрій Деркач, регіональний консультант з юридичних питань проекту «ПУЛЬС» Асоціації міст України, про пріоритети та витрати, 16.11.2018 р.

«Відповідно до медичної реформи, за пацієнтом тепер мають іти гроші. Але цих грошей ми наразі не побачили – у жовтні отримали зарплату й були дуже розчаровані нею. За минулий місяць я отримала 6200 грн, а до реформи мала 5600. При цьому внаслідок цієї реформи я мала приносити поліклініці 71 тис. грн, і отримувати 30% від них, тобто, приблизно 21 тис. У мене 760 пацієнтів із деклараціями. Мені дадуть мої законні гроші чи треба шукати другу роботу, щоб годувати двох дітей? Зарплата стала більшою аж на 600 гривень – хіба це реформа?», – Надія Юркевич, лікар-педіатр із 28-річним стажем роботи, про очікування від медреформи та реальність, 19.11.2018 р.

«85 років тому щодня на Сході України від штучного голоду помирали сотні людей. Ми хочемо пам’яттю про голод тих часів згуртувати українців та нагадати їм про те, що треба допомагати одне одному, особливо зараз, коли триває війна на Сході. Більш заможні люди можуть допомогти тим, кому пощастило менше. Наша мета – зібрати їжу для їдальні «Карітасу», а якщо люди даватимуть гроші, то ми їх передамо волонтерам і вони закуплять все необхідне», – Лев Давибіда, керівник обласного осе-

| ДУМКИ ЛИСТОПАДА І ГРУДНЯ

редку всеукраїнської організації «Пам’ять нації», про голод і пам’ять, 24.11.2018 р.

«Запуск чуток під час війни, в яких «правдива» інформація передається начебто від імені військових – це така стара технологія, що аж смішно. Перші згадки про подібну хитрість належать до часів Македонського. Росія використовувала її в Афганістані, і у часи Другої Світової. У трамвай, наприклад, сідали двоє військових і починали напівпошепки перемовлятися. Зрозуміло, що люди, які їхали поруч, думали, що військовим краще відомо про стан речей на фронті. А раз шепочуться – отже, то якісь таємниці. Так СРСР поширював через агентів потрібну інформацію. В час війни, коли люди відчувають небезпеку, вони схвильовані, їм дуже хочеться все передбачити і володіти ситуацією. А крім того, здаватися обізнаними і повідомити іншим сенсаційну новину. Але ж ми розумні й поламаємо росіянам їхню методичку!», – Марія Римар, прес-офіцер Управління СБУ в Івано-Франківській області, про чутки і дезінформацію, 27.11.2018 р.

«Ми думаємо про категорію проектів, які не зможуть стосуватись конкретного будинку чи двору – лише мікрорайону чи міста загалом. Втім, на практиці це не працює майже ніде, бо мешканців найбільше болить якраз їхній двір чи школа. І спочатку люди хочуть вирішення тих проблем, які до них найближче. Але кожен бюджет участі твориться під місто, де він втілюється. Ми детально обговоримо всі ці ідеї і категорії, після чого будемо приймати рішення», – Христина Костирко, координаторка проекту «Бюджет участі» та консультант міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа про наболіле і актуальне, 03.12.2018 р.

«Ухилянтів» є більше, ніж самих призовників. Щодо особистих прав, то до призовника не підійдеш, а коли починаєш говорити про обов’язок, то включається український менталітет: аби було добре в моїй хаті, а що в державі – побачу на дивані. Деякі юнаки, щойно отримують повістки, одразу перетинають кордон. Є навіть випадки, коли батьки призовника пояснюють, що він працює на роботі в Росії», – Юрій Мухін, старший офіцер по роботі з особовим складом та громадськістю Івано-Франківського обласного військового комісаріату, про патріотизм та менталітет, 04.12.2018 р.

МІСТО | 5

Європа стала ближчою з ЄВРОПЕЙСЬКА ЯКІСТЬ ЗА ДОСТУПНИМИ ЦІНАМИ

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ 6 | МІСТО

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 www.melnyk.if.ua

«CAPITAL TOWERS» Житловий комплекс «Capital Towers» («Столичні вежі») — 30 000 м² з дворівневим паркінгом, комерційними приміщеннями та житлом на ділянці, площею 1 га. І все це — у самому серці Жешува, з панорамою на стародавній замок та неподалік Площі Ринок (міської ратуші). Розташування житлового комплексу «Capital Towers» — зручне та комфортне, адже поруч — є великий торговий центр «Міленіум» та університетське містечко. А ще мальовнича набережна ріки Вислок — улюблене місце відпочинку місцевих жителів.

в м. Жешув, Польща

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ!

(0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

МІСТО | 7

БІЗНЕС

| БУДІВНИЦТВО

«M Group Development» гостинно запрошує своїх клієнтів до європейського офісу. Він розташований у польському місті Жешуві поруч із будівництвом комплексу «Capital Towers» («Столичні вежі»), за адресою: Aleja Kopisto 8B / 501, Rzeszów 35-315

8 | МІСТО

БІЗНЕС

| БУДІВНИЦТВО

ДОВІДКА:

Комплекс «Capital Towers» («Столичні вежі») розташований у бізнесово-розважальній зоні Жешува. Тут відкривається чудова панорама на місто. Поряд знаходяться торгово-розважальний комплекс «Millenium Hall», Жешувський університет, філармонія, а також одна з головних пам’яток міста — старовинний замок (недалеко від площі Ринок). Комплекс стане чудовою візитною карткою Жешува завдяки розташуванню, продуманому до дрібниць проекту та якісному виконанню передусім.

«Capital Towers» («Столичні вежі») стоїть на межі старого й нового міста у правобережній його частині, безпосередньо над рікою Віслок, біля території мікрорайону Мєшко І, в північно-західному куті перехрестя алеї Копісто та вул. Подвіслоче. Територія розташування з західної сторони безпосередньо межує з рікою Віслок, зі східної — з вулицею Подвіслоче, з північної сторони з ділянкою, що забудована 18-поверховим багатоквартирним будинком, а з південної –— з вулицею Копісто та замковим мостом.

На сьогодні зведено 4 поверхи житлового комплексу, який буде завершено в кінці 2020 року. Ажіотаж з продажу нерухомості (продано понад 60% житла) показує, що така нерухомість дуже затребувана, як у поляків, так і в українців, що купляють житло для себе або для вигідного інвестування в майбутнє.

Додамо, що клієнти можуть поспілкуватися з приводу купівлі нерухомості у житловому комплексі «Capital Towers» («Столичні вежі») українською мовою з фахівцем компанії, українкою: ALONA SHKVORCHENKO — спеціаліст із продажу; tel: +48 605 824 918 (Viber, WhatsApp)

alonas@capitaltowers.pl. ГОДИНИ РОБОТИ:

10:00 до 18:00 у будні

(за українським часом)

МІСТО | 9

ВЛАДА

| ЗМІНИ

Найамбітніші проекти року Наталя Сербин

2018-й для Івано-Франківська став роком реалізації великих проектів. Чи не вперше за останні роки в місті відбулися дійсно знакові зміни, які важко не помітити. Попри критику, скандали, відкриті кримінальні провадження міська влада дає голосні обіцянки і ще більш ефектно звітує про зроблене. Рекордний бюджет міста в сумі 3,2 млрд грн – це справді фінансові ресурси, з якими можна господарювати на широку ногу. Тож доцільно вказати, що теперішня влада у Франківську має чи не найсприятливіші умови, аби вирішувати в місті не тільки поточні проблеми, але й братися за стратегічні, закладати фундамент для майбутнього покоління. Фото: Мар’ян Николюк

10 | МІСТО

ВЛАДА

днією з найбільших проблем міста є нерозвинена інфраструктура. Івано-Франківськ розростається швидкими темпами. Сотні нових будинків, тисячі куплених квартир – і жодного стратегічного рішення щодо майбутнього розвитку міста, хоч із кожним роком все більш очевидним є дефіцит мостів, транспортних розв’язок, шкіл, дитячих садків, лікарень, парковок. З одного боку, спостерігаємо стрімкий розвиток будівельної галузі в місті і масштабну його забудову, з іншого – крім нового житла, не задовольняються першочергові потреби мешканців. А це вже завдання не бізнесу, а міської влади.

Інфраструктурний проект року

Мікрорайон міста, що перебуває зараз фактично на грані транспортного колапсу, – «Пасічна». Один міст – тисячі жителів, десятки новобудов – жодної нової школи, тисячі зданих квадратних метрів – і жодного парку. Мізерний комфорт – магазини, ринки, кафе, ігрові автомати… Ранкові і вечірні затори. Ось та реальність, в якій доводиться жити мешканцям цього мікрорайону. Виходячи з таких обставин, зрозуміло, що потрібно щось робити. І йдеться не лише про ремонт вулиць, благоустрій дворів і проведення фестивалів. Час братися за більш глобальні проблеми.

| ЗМІНИ

не головна тема, яку обговорюють у місті. Вона постійно обростає різними чутками та міфами. Аби не вдаватися в насичену хронологію подій, варто відзначити найважливіше. Міст справді будується, бо часто такі масштабні проекти залишаються тільки на словах або на папері, зупиняються, так і не розпочавшись. Роботи ведуться, міська влада звітує про кожен етап реалізації проекту, виконавцем якого є ТОВ «Мостобудівельний загін №112». Інша, менш світла сторона процесу – фінансування. Вартість робіт постійно зростає, і це не тисячі, а десятки мільйонів гривень з міського бюджету. Задекларована владою вартість коригується у сторону збільшення: стартували зі 120 млн грн – нині із додатково проведеними закупівлями вартість робіт складає уже майже 180 млн грн. В яку суму обійдеться Галицький міст, мабуть, буде відомо на фініші, коли роботи завершать, та найважливіше, аби об’єкт був якісно побудований.

Інвестиція року

2018-й можна назвати роком розвитку комунального транспорту, адже саме за цей час міська влада витратила 5.5 млн євро на закупівлю 29 низькопідлогових тролейбусів. Кошти на купівлю громадського транспорту для ДКП «Електроавтотранс» – це 4.5 млн – кредит ЄБРР і 1 млн – грант, який не треба буде повертати. Слід зазначити, що налагодження нормальної роботи громадського транспорту для Івано-Франківська є однією з найактуальніших проблем. Фактично, щороку перевізники вимагають підвищення цін на проїзд, але не готові покращувати умови перевезення. В цьому році вартість проїзду зросла з 4 до 5 грн. Якість послуги при цьому не змінилася: старі й брудні маршрутки, хамовиті водії, непрозора система оплати – це те, що отримують мешканці міста. Тому міська влада взяла курс на розбудову комунального транспорту: прокладають нові мережі тролейбусних ліній та закуповують самі ж транспортні засоби. Зараз парк ДКП «Електроавтотранс» налічує 62 транспортних засоби, з них 54 тролейбуси. Діє 10 маршрутів, з них 9 тролейбусних та 1 автобусний. Загальна протяжність контактної мережі – 63 км. Про рентабельність самого комунального підприємства і транспортної послуги загалом при ціні 2 грн за проїзд у тролейбусі й 5 грн – в автобусі, ще й при кількох тисячах пільговиків, говорити взагалі недоцільно. Громадський транспорт є нерентабельним, тому це послуга, яка щороку дотується з бюджету.

Так, у 2016-му міська влада пообіцяла побудувати ще один міст на Пасічну. Пообіцяла і робить. В березні 2016 року міський голова Руслан Марцінків заявив, що настав час розпочати будівництво другого моста через Бистрицю, адже назріла потреба в резервному шляху. Відтоді будівництво моста – чи МІСТО | 11

ВЛАДА

| ЗМІНИ

Видовище року

Окрім хліба, люди потребують видовищ. Головним видовищем року, мабуть, можна назвати яскраву гру футболістів МФК «Прикарпаття». Роками про клуб майже ніхто не згадував, окрім, хіба що, завзятих уболівальників, та нинішня влада вирішила розвивати його імідж під гаслом «Команда рідного міста». У результаті в Івано-Франківську знову зміцнів футбольний дух. За 2018 рік було проведено п’ять домашніх ігор (одна без глядачів) серед команд Другої ліги сезону 2017-2018 та дев’ять ігор серед команд Першої ліги сезону 2017-2018. В середньому за один матч реалізовують 600-650 квитків, у тому числі 400-420 – пільговим категоріям, крім того, на кожну гру видають 400-450 запрошень. Фактично, левова частка глядачів – це або запрошені, або пільговики. Отже, футбол – це справді промоційне видовище, яке міська рада влаштовує за бюджетні кошти. Так, згідно з отриманою від громадської організації «Міський футбольний клуб «Прикарпаття» відповіддю від 29.10.2018 №90, з міського бюджету надійшло 6 117 400 грн, з них на заробітну плату футболістів витрачено 3 135 800 грн.

Благоустрій року

Якщо говорити про знакові проекти Івано-Франківська, то неможливо не згадати про роботи, що ведуться біля міського озера, яке останніми роками є основним об’єктом скандалів і протиріч через знищення зеленої зони. Аби згасити критику, міська влада ще у 2017 році розпочала масштабний проект із благоустрою озера – запланували велосипедні,

12 | МІСТО

бігові та пішохідні доріжки навколо водойми, встановили лавки, урни, висадили дерева. На фото та презентаціях усе пафосно та красиво, але уже другий рік поспіль заплановане так і не можуть завершити. Хоча, зважаючи на вартість проекту, це чи не найдорожчий ремонт, що обходиться у 16 777 000.00 грн. Ремонти ведуться уже другий рік, активісти чи не кожної сесії звертаються до міської ради з приводу проблем, які виникають під час виконання робіт, щодо зловживань і халатності підрядника. За скаргами мешканців міста було відкрите навіть кримінальне провадження. Що ж зроблено, з’ясовуємо в замовника робіт.

ВЛАДА

| ЗМІНИ

Так, станом на вересень освоєно 7 536 640,68 грн. Виконано наступні роботи: • влаштовано тротуарні пішохідні доріжки і бігові доріжки від центрального входу на міське озеро і від рятувальної станції;

• прокладено силовий кабель (електричний) довжиною 2864,0 м. п.; • виконано частину будівельних робіт на спорудженні станції для моржів;

• виконано частину робіт із капітального ремонту станції для човнів.

До кінця поточного року заплановано виконати роботи із влаштування тротуарної доріжки (1600 м кв.), бігової доріжки (1140 м кв.), завершити будівництво станції для моржів і встановити покриття з дерев’яно-полімерного композиту на станції для човнів, якщо на те будуть сприятливі погодні умови. Однак важливо розуміти, що проект передбачає тільки благоустрій, про очищення озера не йдеться. Чи доречно було виділяти на це стільки мільйонів, коли навколо головної водойми міста зводять цілі комплекси новобудов? Забудовники, мабуть, мали б самі подбати про благоустрій та комфорт людей...

Найяскравіший ремонт року

Найдорожчий і найбільш яскравий ремонт року – реконструкція площі Міцкевича. Роботи, які мали бути завершені ще у 2017-му, затягнулися через те, що були складними і масштабними. Міська влада таки взялася за центральну частину міста. Було чимало критики і претензій щодо проекту, спротив і захист усього старого, та урядники безкомпромісно робили своє. І мабуть, вперше можна сказати, що ціна відповідає якості. Дорога бруківка, якісно виконані роботи, і найважливіше – після цього ремонту у центральній частині міста з’явилася ще одна пішохідна зона, що для іванофранківців було справжньою несподіванкою. Тож, якщо хочуть – можуть зробити добре.

Такими проектами та господарськими амбіціями запам’ятався 2018 рік. Попри складнощі, часто зловживання, а можливо, й елементарну некомпетентність в Івано-Франківську реалізовують великі проекти, з якими місто стає комфортнішим і кращим для життя. Основним пріоритетом міської влади є розвиток інфраструктури, ремонти, благоустрій, у той час як, зокрема, освіті й медицині, на жаль, приділяють менше уваги. 2018-й рік можна назвати роком скандальної, але масштабної господарки. МІСТО | 13

ВЛАДА

| ДУМКИ

2018-й –

рік реформ чи популізму? Наталя Мостова

«МІСТО» поцікавилося думкою громадських активістів з приводу темпу цьогорічних реформ та прогресу в різних сферах життя як на місцевому рівні, так і в країні загалом.

14 | МІСТО

ВЛАДА

| ДУМКИ

Найбільш мене вражають зміни в ЗСУ, бо я ніколи не забуду стан армії в 2014 році. А зараз, хоч війна продовжується, держава забезпечує військових і якісним одягом, і хорошим взуттям, і оптикою. Будують гуртожитки, організація харчування переходить на кардинально новий рівень. Також варто згадати створення контрактної системи. А ще ж контроль із боку волонтерів, які миттєво розголошують про будьякі зловживання та швидко доводять інформацію до вищого керівництва. Зараз наші вояки перемагають на міжнародних навчаннях, і це дуже круто й показує, як виросла українська армія. Також доброю ідеєю було створення патрульної поліції, я дуже вдячна хлопцям і дівчатам за їхню нелегку працю. Хочу побажати народним обранцям не зупинятись і приймати відповідні закони, які полегшать працю патрульних і розширять їхні можливості захищати порядок і нашу безпеку.

ВАДИМ ВОЙТИК, член виконкому Івано-Франківської міської ради

На державному рівні я б відзначив довгоочікуваний початок медичної реформи. Те, що лікарі почали шукати собі пацієнтів, переживати за репутацію, навіть розміщувати рекламу на Фейсбуці, – вже неабиякий прогрес. Сподіваюся, то лише частина справи, і далі все не забуксує, як із поліцією.

Друге – це зміни в житлово-комунальній сфері. Новий закон про компослуги, остаточна «смерть» балансоутримувачів та ринок управителів, постачальників енергоресурсів – великий крок. А ще – нові державно-будівельні норми. Важко описати, скільки нервів і місяців досі пішли на погодження проектів острівців безпеки чи нових прогресивних схем руху профільними фахівцями з поліцією, яка жила за нормами радянського минулого. Третє – прихід і розширення присутності лоукостів: «Ryanair», «Wizz Air» і т. д. Європа стала такою близькою, що той самий ще недавно обсміяний вікенд за кавою у Відні став реальністю навіть при наших статках.

Щодо місцевих ініціатив, то я, як людина критична, менший оптиміст. Хоча робиться чимало з розпочатого раніше. З головного, що ще не «вистрілило», але потребувало і потребує чималих зусиль, – реформа міських перевезень. Мова про електронний квиток. Крок за кроком ми наближаємось до революційно нової для нашого міста системи оплати та обліку пасажирських перевезень. Видима частина реалізації цього проекту – вже у 2019 році.

ВЕРОНІКА ДИЧКОВСЬКА, громадська активістка ГО «Промінь ІФ»

Для мене слово «реформа» асоціюється з капітальним ремонтом. Результат буде добрим, коли буде знесено старе і поламане, в дизайні враховано умови для зручності й комфорту, майстри виконують роботу кваліфіковано і відповідально, готують економічно обґрунтований кошторис і т. д. А ще треба бути готовим до винесення сміття і вимивання бруду. І головне – це все не робиться за день-два. Звісно, мені теж хочеться, щоб чарівною паличкою було – раз – і готово. Але вважаю, що в Україні там, де реформи роблять, а не імітують, зміни йдуть добрими темпами.

Коли лають владу, часто забувають про реформу децентралізації. Але тепер хто винен і що з цим робити – треба шукати поряд, у своєму населеному пункті.

З позитивних змін у медицині, які я бачу, – можна обирати сімейного лікаря, усувають масив паперових карток і довідок, усю інформацію переносять в електронну базу, вводять протоколи лікування. Тепер недобросовісний лікар не зможе призначити непотрібні добавки чи «фуфломіцини». Є дуже зручний сайт із пошуку необхідних діючих речовин, де вказані варіанти перевірених ліків та які медикаменти входять у соціальні програми. Правильність руху медреформи підтверджують і знайомі лікарі, котрі відповідальні перед пацієнтами і хочуть працювати для найкращого результату.

МИХАЙЛО ДЖОГОЛА, представник ГО «Центр Політичних Студій»

Найперше я б відзначив медичну реформу, оскільки маю кілька хороших прикладів того, як вона запустилася в громадах. Візьмімо Тлумацьку ОТГ. Там, приміром, я знаю, що молода лікарка, яка лиш прийшла працювати після медуніверситету, змогла підписати декларацію аж із 1800 людьми. Зараз її заробітна плата складає 15-16 тис. грн. Відтепер медик сам повинен дбати про власний рейтинг і авторитет серед населення. МІСТО | 15

ВЛАДА

| ДУМКИ

Також дуже добре ця реформа працює в Більшівцівській ОТГ, там теж створили комунальний заклад первинної медицини, де надають якісні послуги. У Старобогородчанській ОТГ в аналогічному закладі працюватимуть чотири лікарі сімейної медицини, які зможуть обслуговувати всю громаду. Позитивним у цій реформі є те, що відповідальність як лікаря, так і пацієнта забезпечить якісний нагляд за останніми, дасть змогу попередити і нівелювати багато захворювань. Тепер усі заклади охорони здоров’я працюють на себе.

І третя успішна реформа – закон, який дозволяє населеним пунктам приєднуватися до міст обласного значення, що дало можливість першим уже вибудовувати партнерські стосунки та оновлювати власну інфраструктуру, забезпечувати вищу якість життя для своїх мешканців.

Як на мене, зараз чиниться певний політичний тиск на Уляну Супрун і її команду. А пов’язано це з тим, що змінилася процедура закупівлі ліків. Раніше медикаменти закуповували в різних посередників, і їхня вартість для українців могла зростати в 1020 разів. А тепер МОЗ закуповує ліки в ЮНІСЕФу за значно дешевшими цінами. Відповідно, люди, які досі на тому наживалися, втратили схеми для заробітку. Але вони мають можливість політичного впливу через ЗМІ, різних ботів у соцмережах, які критикують цю реформу.

Щодо реформи децентралізації влади, то вона має і позитиви, і негативи, але все-таки, основний і величезний плюс у тому, що безпосередньо на місцях, об’єднуючи кілька населених пунктів, створюється громада, котра сама вирішуватиме, як розпоряджатися коштами. Громада більше не ходить на поклон в область чи до Києва. Ось тільки члени громад не завжди розуміють, що вони тепер самі собі ґазди.

ТАРАС СЛУЧИК, експерт Інституту політичної освіти

Цьогорічних реформ, які можна відзначити, небагато. Максимум – три. Найперше йдеться про законодавчу базу для утворення Вищого антикорупційного суду.

Далі – запровадження системи «ProZorro.Продажів», яка дозволяє через електронні аукціони онлайн продавати та здавати в оренду комунальне і державне майно. Це дає змогу збільшити дохідну частину державного чи місцевих бюджетів, а з іншого боку – кардинально підсилює активність малого і середнього бізнесу, коли він може брати участь у приватизації, фактично, онлайн.

16 | МІСТО

МИРОСЛАВ КОШИК, історик, блогер

Основні реформи (медична, пенсійна і освітня) були започатковані у 2017-му, а цього року вони якраз імплементуються. Хоч і дуже повільно, та й підводних течій багато. Тому поки що немає сенсу судити про їхню успішність, бо зараз є дуже багато заперечень, люди не бачать наявної користі, ще не можуть до кінця зрозуміти суті цих реформ.

Головним здобутком 2018 року можна, безсумнівно, назвати закон про мовні квоти на телебаченні і радіо. Нарешті українське телебачення й радіо почали бути такими, якими б мали стати вже давно, тобто українськими.

МІСТО | 17

НОВІ ГРАНДІОЗНІ ПРОЕКТИ ЄВРОПЕЙСЬКА ЯКІСТЬ ЗА ДОСТУПНИМИ ЦІНАМИ

ВІКНА

ФАСАД

ДВЕРІ

ПЕРИЛА

СХОДИ

алюмінієві вікна, 2-камерні енергозберігаючі склопакети

вентильовані фасади, утеплення мінватою 10 см

броньовані вогнетривкі двері українського виробництва

перила з нержавіючої сталі

гранітні сходи

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ 18 | МІСТО

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 www.melnyk.if.ua

«СМАРАГДОВІ ВЕЖІ» В МІКРОРАЙОНІ ПАСІЧНА Ліцензія № 201303796 від 19.05.2017

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ! МІСТО | 19

(0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

ГРОШІ

| ПРОВОКАЦІЯ

Що впало – те (не) пропало Марта Баранецька

Чи варто піднімати гроші, знайдені на вулиці? Звісно, якщо вірити у забобони, краще не треба. Дехто вважає, що нині знайдеш – потім неодмінно втратиш. Але ж часом суми, які бачиш під ногами на тротуарі, зовсім не маленькі, і спокуса одразу більша. Чи зможеш ти забрати їх собі? А якщо бачив, хто саме загубив?

Фото: Тарас Волошин

20 | МІСТО

ГРОШІ

| ПРОВОКАЦІЯ

Серед забобонних людей (до яких частково зараховую і себе) піднімати гроші, знайдені на вулиці, не прийнято. Кажуть, колись дріб’язок замовляли на хвороби чи проблеми – і разом із грошима, залишеними на дорозі, хтось підбирав і чужі біди. Номінал часто обирали саме невеликий – гроші, від яких можна просто відмовитися, мовляв, проблема чи хвороба тоді покинуть так само легко. Якщо ж використовували гроші більших номіналів – то і сила чаклувань над ними значно вища. Чи практикує це хтось зараз – сказати важко, однак про всяк випадок люди звикли не піднімати грошей, щоб не накликати біди. Є також думка, що знайти гроші зараз – означає втратити їх пізніше, до того ж, ту саму суму. Тому знайдені кошти радять не піднімати, а якщо і взяли їх із землі – краще одразу витратити, в ідеалі не на себе, а на добру справу. Але якщо ми і можемо пройти повз синеньку п’ятигривневу купюру, чи захочеться залишити на асфальті сто або двісті гривень? Мабуть, ні, бо ж зайвими гроші не бувають. У таких випадках люди значно менше думають про карму чи забобони, та і про власника купюр згадують нечасто.

Якщо ми і можемо пройти повз синеньку п’ятигривневу купюру, чи захочеться залишити на асфальті сто або двісті гривень? А якщо він іде просто біля вас? Уявіть ситуацію: на вулиці хтось перед вами впускає певну суму грошей (не важливо, скільки), чи наздоженете ви власника, щоб віддати втрачене? Або ж залишите собі, списавши це на подарунок долі? Та й сам перехожий винен, що такий неуважний! Кілька знайомих, яким я поставила це питання, запевнили: невелику суму віддали б без сумнівів, а ось щодо більшої – точно задумались би. І власника зовсім не шкода, хоча всім нам знайоме це відчуття – прийти додому і недорахуватися у гаманці чи кишені ста або двохсот гривень. Не смертельно, але приємного мало. Я вирішила з’ясувати, повернуться до мене усі «загублені» в

Івано-Франківську гроші, чи все ж доведеться зробити комусь подарунок.

Вибрати локацію, яку я щедро і неодноразово «засипатиму» кровно заробленими, було просто. Це мало бути жваве місце, де є багато людей різного віку та соціального статусу. Тому розпочати вирішила саме на «стометрівці». Де ж, як не там, можна побачити геть усіх? Поки йшли на «місце Х», зняли з картки гроші, розміняли і згадували, хто й скільки губив. Оскільки за легендою випасти купюри мали саме із кишені, поки я витягаю телефон, гадала, скільки грошей могла так посіяти – я ж у цьому майстер! Гроші, телефони, книжки – гублю і залишаю у кафе чи магазинах геть усе, нічого для Всесвіту не шкодую!

Зважаючи на те, який надворі був мороз, у мене взагалі закрадалися думки, що нікому тих грошей не треба буде. Чесно, в руки мерзла так, що й сама навіть власну долю не підняла б із землі. Не тому, що у мене все є, а тому, що холодно!

Розпочала експеримент із невеликої суми, бо втратити одразу 200 гривень було шкода. Двадцятка й п’ятдесятка, сховані в одну кишеню з телефоном, здалися мені ідеальною приманкою.

Збоку це мало б мати вигляд знайомства у стилі американських мелодрам: я йду засніженою вулицею, на волосся і вії падають сніжинки, виймаю телефон – на землю падають гроші. Красень, який іде мені назустріч, підбирає їх, наздоганяє таємничу незнайомку (себто мене) і в мить, коли МІСТО | 21

ГРОШІ

| ПРОВОКАЦІЯ

він каже: «Ви, здається, загубили…» – ми зустрічаємося поглядами у світлі передріздвяних ліхтарів…

У реальності: дістаючи синіми руками із синьої куртки телефон, я помітила дірку в кишені і витратила якийсь час на пошук грошей за підкладкою пуховика. Фотограф, що не хотів терпіти лихої долі, вирішив, що «знимкувати обов’язково потрібно із он того закладу, щоб було непомітно» (розумно, хто ж хоче мерзнути!). З другої чи третьої спроби гривеньки таки випадають на асфальт – і я майже одразу чую голос першого свого героя: «Ви тут, цей…»

– тикає пальцем на землю, де лежать мої гроші, і йде. Дякую і

думаю, що от я б ті гроші, мабуть, підняла, щоб віддати власнику в руки. Все ж, грошей я не позбулася навіть через півгодини гуляння туди-сюди «стометрівкою». Кожен перехожий кликав мене, показував на асфальті сліди моєї «незграбності» і йшов. Грошей ніхто не підняв – ні щоб сховати у свою кишеню, ні щоб віддати мені. Може, саме тому, що холодно, може, тому, що локація була символічна – біля дверей податкової.

вдосталь, знайти своїх героїв мало б бути нескладно. Так і вийшло, майже за годину 50, 100 чи 200 гривень мені повернули десятки разів. Я розглядала товар, відповідала на телефонні дзвінки, спускалася і піднімалася сходами – і щоразу мене гукали, наздоганяли та повертали загублене. Одна з жіночок навіть по-материнськи прочитала лекцію про те, що треба бути обачною, бо так можна і ключі, і документи загубити, а люди у нас злі і не повернуть. Якби ж ви тільки знали – повернуть!

Вирушила до універмагу. Там людей у післяобідню пору завжди

Грошей ніхто не підняв – ні щоб сховати у свою кишеню, ні щоб віддати мені. Може, саме тому, що холодно, може, тому, що локація була символічна – біля дверей податкової

Я вирішила бути хитрішою і підняти ставки, тобто, губити вже 100-150 гривень, і робити це у теплі.

Однак були і не такі позитивні випадки. Перші 100 гривень

22 | МІСТО

ГРОШІ

| ПРОВОКАЦІЯ

я «подарувала» незнайомцеві у тому ж таки універмазі. Не можу навіть сказати, кому, адже новий власник моїх грошей просто розчинився у натовпі. Зрадівши тому, що люди у нас щирі і грошики повертають, я продовжувала експеримент у гордій самотності, тому, коли хтось підняв купюру і не повернув мені її, зрозуміти, як саме гроші дістали ноги, я не змогла. Навмисне кілька разів пройшлася там, де купюра «випала», навіть питала у продавчинь, чи не бачили, щоб хтось знаходив гроші, але їх як корова язиком злизала! Наступна оказія трапилася випадково, саме коли я кавувала під час перерви. Очевидно, того, що розкидаюся грошима, мені було недостатньо, і решту у кав’ярні я також залишила. Не навмисне, але дівчинка-бариста бігла за мною на вулицю. Ну що ж, дякую! Далі я вирішила податися на вокзал – там, де гроші частенько просять і крадуть, хтось-таки точно захоче підібрати їх просто із землі.

Серед сотень людей також знайшлися чесні. Незважаючи на сумки і валізи, поспішаючи на потяг, вони все ж наздоганяли неуважну блондинку. На диво, гроші не опинилися в руках підозрілих осіб. Тому щоразу, коли я впускала купюру, була впевнена, що вона повернеться. Аж раптом озираюся – а ніхто за мною не біжить, щоб віддати згубу. І грошей моїх немає! Серед натовпу людей, які йшли поруч зі мною чи назустріч, я встигла навіть виділити для себе двох основних підозрюваних. Адже саме після того, як «загубила» 50 гривень, мене обігнав школяр років 11 і літня жінка. І якщо ще якось можна припустити, що гроші забрав собі хлопчина, то думати на пані не хочеться аж ніяк. Так я подарувала іще 50 гривень, і знову не знаю, кому. Сподіваюся, мої гроші витратили на щось потрібне і корисне. Через кілька днів схожий експеримент я провела у поліклініці на Чорновола. Там люди, що очікували прийому, теж виявилися добрими і щоразу повертали загублене. Проте одна із жінок замість того, щоб подати гроші чи просто сказати, що я їх загубила, пробубоніла чи то мені, чи то сама до себе щось про те, «яка то молодь пішла, такими грошима розкидаються, бо не треба дитині давати з собою такі гроші, ніякої поваги!». Але що зробиш, якщо

грошима розкидатися – то в мене робота така?

Одна із жінок замість того, щоб подати гроші чи просто сказати, що я їх загубила, пробубоніла чи то мені, чи то сама до себе щось про те, «яка то молодь пішла» Хлопчина-студент побачив мої аж 200 гривень на сходах і повернув зі словами: «Ну, але з вас тепер кава!». Мама маленької дівчинки віддавала мені купюру, паралельно пояснюючи доньці, що це «кака» і облизувати її не можна. Котрийсь із лікарів жартома спитав, чи це, бува, не хабар, що я гроші кидаю йому під ноги. Втім, щоразу навіть 200-гривнева купюра поверталася до мене назад. Схожу витівку я робила ще кілька разів у магазинах, тоді як спостерігати за реакцією інших

людей могли мої друзі. Коли я витягала телефон і з кишені випадали гроші (неважливо, яка сума), більшість людей, очевидно, навіть не задумувалася над тим, щоб забрати їх собі, бо тієї ж миті піднімали купюру чи просто кликали мене!

Не важливо, дорослий чи малий, чоловік чи жінка, засмучений чи в доброму гуморі – забирати чужого вони не хотіли. Так, за час експерименту я втратила 150 гривень, але насправді це дріб’язок, зважаючи на те, скільки разів гроші поверталися назад. Тому, якщо раптом ви трохи незграбні і можете загубити щось цінне, не переживайте: люди у нас добрі – і ваше до вас, скоріш за все, повернеться. Проте замість того, щоб носити гроші у кишенях, краще придбати гаманець, а втрачене відпускати з легкістю. Кажуть, загубивши гроші, варто подякувати Всесвіту за можливість комусь допомогти і, відповідно, розраховувати на поміч, коли вона справді необхідна вам. Уявіть, як зрадів той, хто знайшов ваші гроші! Ось і я так подумала, тому дякую за те, що мої 150 гривень підняли комусь настрій. І ще більше дякую за те, що все інше до мене повернулося! МІСТО | 23

ГРОШІ

| ЗА КЕРМОМ

ГБО на автомобіль: недоліки та переваги

Микола Гурак

Очі автомобілістів уже звикли до дорогих позашляховиків «Land Cruiser», «Range Rover» чи «Mercedes-Benz» на газових заправках. Чому навіть заможні керманичі переобладнують свої кари на «газ»? Чи вигідно це, скільки коштує газобалонне обладнання, де і як його встановлюють, чи треба реєструвати зміни, яка економія і як вибрати ГБО – ми спробували розібратись.

24 | МІСТО

ГРОШІ

становки можуть бути китайськими, російськими, прибалтійськими, польськими, та найкращими вважають італійські. Польське або прибалтійське ГБО можуть збирати з деталей від різних виробників, а якість китайського чи російського дотепер викликає багато сумнівів. Італійське ж обладнання – європейського стандарту, на ринку вже давно, а всі деталі – від одного виробника.

Різниця поколінь

Установка ГБО залежить від типу кара – карбюраторний, інжекторний або з прямим впорскуванням палива. Ринок ГБО дуже розвинутий, і систем у продажу дуже багато. Для карбюраторних авто підійде перше і друге покоління, для інжекторних – четверте і п’яте. Перше покоління ГБО не відповідає екологічним нормам, тому в Україні його заборонили ще у 2006 році, хоча продовжують встановлювати і зараз. Газову установку другого покоління можна встановлювати на автомобілі, які вже від’їздили більш ніж 25 років. Третє покоління ГБО майже ніхто не встановлює, таку установку можна зустріти хіба що на машинах, які пригнали з Європи.

Найпоширеніше – газове обладнання четвертого покоління. Воно найбільш економне і при цьому найменше знижує потужність автомобіля (до 10%). Четвертому поколінню треба, щоб редуктор був добре прогрітий, а газ – теплий. У п’ятому поколінні редуктора нема, тому втручатися у систему охолодження нема потреби. На СТО кажуть, що у цьому поколінні використовуються швидкі форсунки, які

| ЗА КЕРМОМ

часто виходять з ладу і дуже дорогі. ГБО-5 не стало популярним, бо потужність мотора збільшується лише на кілька відсотків, а коштує воно приблизно вдвічі дорожче, ніж ГБО-4. Та й до якості газу п’яте покоління дуже вибагливе.

Установочний комплект складається з виносного заправного пристрою (ВЗП), балона, редуктора, форсунок, мультиклапана, клапана-фільтра, газового фільтра, датчика тиску і температури газу, електронного блоку управління і перемикача «газ/бензин». ВЗП можуть врізати у бампер, помістити його під бампером або під кришкою бака. Встановлення на карбюраторне авто балона, мультиклапана, шлангів і редуктора займає близько двох годин. Монтаж «газу» на інжекторні автомобілі забере весь день. Треба встановити додаткові форсунки, налаштувати електроніку під конкретний автомобіль. Двигун із прямим впорскуванням палива переобладнують ще довше – газовий комп’ютер необхідно налаштувати так, щоб він впорскував не тільки газ, а й бензин.

Ціни на установки також різні, все залежить від типу автомобіля й комплектації обладнання. Наприклад, на карбюраторне авто «Жигулі» сьомої моделі вживане обладнання можна поставити за 2000 грн.

На 10-річну «Škoda Roomster» з об’ємом двигуна 1,4 м³ встановлення нової ГБО 4-го покоління коштує 390, 430 або ж 460 євро. За ці гроші СТО дає п’ятирічну гарантію на блок керування, який має функцію адаптації під бортовий комп’ютер. На інших СТО пропонують обладнання «з ліпших» і правлять за нього аж до 1000 євро, хоча гарантію дають лише на рік. Треба пам’ятати, що при встановленні ГБО на новий автомобіль можна втратити гарантію на нього. Повну або часткову гарантію на автомобіль можна

МІСТО | 25

ГРОШІ

| ЗА КЕРМОМ

зберегти при монтажі газової установки на фірмовому сервісі. Заводське ГБО в Україні є лише на «Renault Sandero». Ця модель дорожча за бензинову на 500 доларів, приблизно стільки ж просять офіційні дилери «Renault» і «Nissan» за установку ГБО на інші моделі, щоб зберегти заводську гарантію. Як додаткове обладнання, ГБО вказане у прайс-листах офіційних дилерів «ZAZ», «LADA», «Chevrolet», «Opel», «Geely», «SsangYong»...

Майстер на СТО підбирає кріплення, балон, шланги, трубки, форсунки, електроніку, редуктор і встановлює це обладнання на автомобіль. Потім – заправляють газом, перевіряють систему на герметичність, налаштовують бортовий комп’ютер.

Міфи про ГБО

Розуміємо, що газобалонне обладнання встановлюють з метою економії. Звісно, що ГБО має й недоліки, та багато з них – лише чутки. Найперше – це пошкодження кузова. Під час установки в кузові свердлять отвори для кріплення балона, під днищем кріплять газову магістраль, а під капотом – редуктор. Через кілька років місця кріплення можуть стати осередками корозії, тому потрібно потурбуватися про антикорозійну обробку всіх монтажних отворів.

Мають температурні обмеження і каталізатори, які є в більшості бензинових двигунів. У каталізаторі має згорати все, що не згоріло в циліндрі. При високій температурі каталізатор починає плавитись та перекриває вихлоп. Ризик плавлення каталізатора зростає при високих обертах двигуна. При низьких і середніх обертах ГБО шкоди мотору не завдає. Газ сушить двигун, і його не варто встановлювати на дорогі машини – побутує і така думка. Це так, але відбувається такий процес на великих обертах – понад 4000. Для мінімізації наслідків встановлюють довприск бензину. При навантаженні двигун нагрівається, а у бензині є масла, яких нема в газі. З часом після установки обладнання може з’явитися запах газу, навіть якщо з’єднання повністю герметичні. Це відбувається тому, що самі гумові шланги просочуються випарами. При використанні якісних шлангів такої проблеми не буде.

Офіційна реєстрація

Чи треба офіційно реєструвати установку ГБО на автомобіль? Відповідь однозначна – так. Деякі майстри, встановлюючи в гаражах уживані установки, розпускають чутки – мовляв, це не переобладнання і, відповідно, реєстрації воно не підлягає, тому й відповідальності жодної. Ймовірно, такі «майстри» самі бояться відповідальності або ж не можуть видати сертифікат, необхідний для офіційної реєстрації. Організації, які займаються встановленням ГБО, отримують дозвіл від Держгірпромнагляду. Після установки на кар газової системи СТО має надати відповідні сертифікати. Не отримавши їх, вписати зміни до реєстраційного документа автомобіля неможливо.

Щоб зареєструвати «газ» на легковий автомобіль, необхідно мати паспорт громадянина України, ідентифікаційний код, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (техпаспорт), сертифікат відповідності, свідоцтво про реєстрацію СТО й акт приймання-передачі автомобіля від СТО власнику. Останні три документи без проблем дає СТО, на якому встановили ГБО. Важливо: сертифікат відповідності має обмежений термін дії, тобто, на офіційну реєстрацію є лише 10 днів. Якщо замість циліндричного балона ставити так звану «таблетку», вона займе місце запаски. Запасне колесо подіти нікуди – або не возити його, або возити у багажнику.

Противники встановлення «газу» кажуть про високу ймовірність вибуху балона. Це зазвичай лише перебільшення. Конкретного факту вибуху газового балона на території області за кілька останніх років не зафіксовано. Сам газовий балон міцніший від бензинового бака, це факт. Крім того, є безліч захисних клапанів і механізмів, які спрацьовують у разі витоку газу. Звісно, якщо автомобіль уже горить, то ризик вибуху таки є. У місці підключення газового редуктора до системи охолодження двигуна інколи виникає розгерметизація. Це вирішується використанням якісних трійників, хомутів і патрубків.

Є застереження щодо встановлення «газу» на турбіновані мотори. Газ має більшу температуру горіння. Відповідно, температура вихлопних газів збільшує теплове навантаження на крильчатку турбіни і впливає на ресурс випускних клапанів.

26 | МІСТО

Крім документів, треба мати трохи грошей і кілька годин часу. В Івано-Франківську перереєстрацією автомобілів займається територіальний сервісний центр МВС. Розташований він на вулиці Євгена Коновальця, 433 – це зліва перед мостом у бік Чернієва.

У терміналі треба отримати талон із цифрою – це порядковий номер у черзі. Вас запросять до столика, де фахівець прийме всі документи та відправить на оглядовий майданчик до експерта, який перевіряє відповідність номерів, фотографує автомобіль і дає висновок. Далі – до каси, необхідно сплатити близько 350 грн, залежно від автомобіля. Нема охоти стояти в черзі – можна оплатити через термінал. Комісія і там, і там приблизно однакова – 15-20 грн. Потім знову треба вернутись до столика з фахівцем, відстояти в живій черзі, віддати висновок експерта й чек про оплату. Натомість отримуєте новий, ще теплий, техпаспорт – внизу справа буде напис «встановлено ГБО». Якщо ж не реєструвати «газ» офіційно, то є ризик заплатити державі ті самі гроші, але вже як штраф. Відповідальність за використання незареєстрованого ГБО передбачена ст. 121 КУпАП і тягне за собою штраф у розмірі 340 грн.

ГРОШІ

Чи вигідно?

Побутує думка, що «газ» на авто вигідний лише тим, кого автомобіль «годує»: таксистам, кур’єрам, торговим агентам... А ще – у кого двигуни з великою кубатурою – «газ» точно виправдає себе, нехай і не відразу. Ми вирішили порахувати, чи доцільно ставити ГБО на звичайний автомобіль.

на авто вигідне. Якщо ГБО працюватиме справно, витрати на його утримання будуть помірні, а економія коштів на паливо перекриватиме їх. Ще один плюс – подвійний запас ходу. Закінчився газ – їдемо на бензині, це зручно під час далеких подорожей. Мабуть, не варто ставити «газ»

| ЗА КЕРМОМ

тим, хто планує поміняти свого залізного коня (під час продажу «газ» не завжди є перевагою), хто їздить до 500 км щомісяця (термін окупності великий), і тим, у кого авто на гарантії (вона автоматично може зникнути). Відчутний мінус – вартість ГБО, яке вимагає разового вкладення коштів, хоча згодом себе повністю окупить.

За приклад беремо вже згадану «Škoda Roomster». За місяць вона пробігає в середньому 1000 км. Припускаємо, що в умовах міста на 100 км їй треба 8 літрів бензину. Зауважимо, що витрата газу десь на 15-20% більша. Отже, 10 літрів газу на 100 км пробігу. Літр А-95 коштує в середньому 33 грн, а газ продають по 16 грн. Щоб місяць їздити на бензині, треба викласти 2640 грн, а за газ потрібно віддати лише 1600 грн. Щомісяця – 1000 грн економії. Якщо встановити нове італійське ГБО четвертого покоління, яке коштує 12 000 – 13 000 грн, то воно окупиться за рік. Хто їздить більше – то й за півроку. А далі – вже чиста економія.

Обслуговувати ГБО (заміна повітряного фільтра, комп’ютерна діагностика) найкраще там, де його встановлювали. Ці послуги коштують 350 грн, а проходити ТО треба кожних 10 000 км пробігу. Навіть після цього економія очевидна. Виходить, що й при невеликому пробігу встановлення «газу»

МІСТО | 27

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

Ім’я їхнє – Легіон:

солдати віртуальної війни Богдан Скаврон

Армії світових держав створюють підрозділи для захисту свого кіберпростору та нанесення хакерських ударів у відповідь. З чим будуть боротися і які загрози відбиватимуть під час віртуальної війни бійці невидимого фронту?

28 | МІСТО

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

Ця глобальна війна вже триває, хоча в неї немає чіткої лінії розмежування і вона не призводить до порушень міждержавних кордонів та втрати територій. Її очевидними жертвами стають збої в роботі мереж та викрадення персональної інформації із переважно секретних баз даних. Донедавна хакерські атаки були лише хуліганськими витівками вправних інтернет-користувачів, об’єднаних у своєрідні спільноти. Тепер же вони часто бувають вплетені в проведення військово-політичних операцій і стають одним із елементів ведення сучасної так званої гібридної війни. Хакерські атаки з’явилися як забавка у середовищі просунутих юзерів безмежних просторів інтернету, така собі підліткова розвага заради можливості продемонструвати свою зверхність. Спершу ці вторгнення виявлялися як інтернет-вандалізм, який полягав у паплюженні сайтів, заміні їхнього змісту на образливі чи пропагандистські зображення. Часом такі кібератаки використовували як один зі способів тролінгу певної особи, діяльність якої учасники спільноти вважали неприйнятною. Під приціл хакерів потрапляли політичні діячі та журналісти, потім державні установи та приватні корпорації, і нарешті – цілі диктаторські режими.

Ідеологія повної свободи інтернету з доступом будь-якого користувача до інформації, яка зберігається у мережі, стала тим підґрунтям, на якому виросли всі організовані групи хакерів. Згадана кібервійна, оголошена диктаторам усього світу, була викликана насамперед тим, що в державах з авторитарним режимом запроваджується сувора цензура в мережі, блокується робота певних сайтів тощо. Борці за абсолютну свободу інтернету назвали себе «хактивістами», поєднавши в цьому визначенні поняття хакера, який втручається в роботу мереж, та активіста, який відстоює права людини. Перші групи хактивістів почали формуватися на платформах, які дозволяли розміщувати користувачам будь-яку інформацію, зберігаючи при цьому їхню анонімність. Це була така собі повна протилежність Фейсбуку – жодної цензури та обмежень, ніякого архіву публікацій і абсолютна безликість користувачів. Саме на таких ресурсах виникали ледь не всі відомі інтернет-меми, створю-

ючи при цьому враження, ніби це якась колективна свідомість породжує нові образи та продукує ідеї.

Більшість записів на створеному в жовтні 2003 року сайті «4chan» були зроблені під ніком «Anonymous», тобто «Невідомий». Під такою ж назвою почав існування розгалужений хакерський рух, який за останні 15 років провів кілька сотень успішних кібератак. «Анонімус» не має єдиного лідера, діяльність організації нагадує рух птахів у зграї, коли ситуативний вожак раптом задає напрямок для більшої частини спільноти. Завдяки цьому вони практично невловимі і непідконтрольні.

Перші групи хактивістів почали формуватися на платформах, які дозволяли розміщувати користувачам будь-яку інформацію, зберігаючи при цьому їхню анонімність. Це була така собі повна протилежність Фейсбуку Першою серйозною сутичкою для цієї хакерської групи став конфлікт із церквою саєнтології, яка спробувала видалити з мережі

відеоролик, що її компрометує. До порушень принципів вільного інтернету додалося те, що церква саєнтології має репутацію релігійної організації, яка жорстко контролює своїх членів, експлуатує їх фінансово та погрожує тим, хто відважується її покинути. Це стало додатковим стимулом для поборників повної свободи, якими вважають себе активісти «Анонімус». Вони провели успішну DDoS-атаку, паралізувавши роботу головного сайту церкви, переповнили її телефонні лінії дзвінками та нескінченними факсами.

Апогеєм цього протистояння стали вуличні акції біля центрів саєнтології у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Лондоні, Сіднеї, Тель-Авіві та інших великих містах, на яких тисячі прихильників «Анонімус» уперше з’явилися на людях. Багато хто тоді заховав своє обличчя за маскою Гая Фокса – героя популярного фільму «V – значить вендета». Відтоді ця маска стала символом «Анонімус».

Великого розголосу набула атака хактивістів на міжнародні платіжні системи «PayPal», «MasterCard» і «Visa», які відмовилися обслуговувати «WikiLeaks» – міжнародну організацію, що займається поширенням витоків таємної інформації. Свого часу «Анонімус» також «поклали» сайти Комісії США з виконання покарань, Європарламенту, Інтерполу та Ватикану. Потрапляли під їхній удар і російські ресурси – сайт президента Путіна kremlin.ru, Центрального банку cbr.ru та інтернет-видання lenta.ru. Кібервійну проти цілої держави діячі «Анонімус» вперше розв’я-

МІСТО | 29

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ Масові акції та гучні заяви «Анонімус» створюють враження численної та монолітної організації. Насправді ж учасники цієї групи дуже різні. Більшість із них – непрофесіонали з поверхневими знаннями про безпеку і проведення атак. Але є також добре підготовлені фахівці, які особливо себе не афішують. Часто це люди, в яких закладено інтерес просто зламати якусь систему, щоб дізнатися, як вона працює. Особливо просунуті хакери, дізнавшись правила, намагаються зрозуміти, як можна зробити все по-іншому. Насамперед це борці із системою, хоча згодом у них з’явився і фінансовий інтерес до хакерства.

зали в червні 2009 року, коли після виборів антиамериканського президента Ірану Махмуда Ахмадінежада в цій країні розпочалися масові протести. Хактивісти запропонували іранським бунтівникам інтернет-платформу для обміну інформацією, оскільки уряд заблокував роботу соцмереж. Окрім того, «Анонімус» були активними учасниками революційних подій «арабської весни» в Тунісі та Єгипті. У відповідь на цензуру та арешти блогерів, які критикували владу цих країн, хакери обвалили урядові сайти, а також інтернет-сторінки туніської фондової біржі й міністерства промисловості Тунісу.

Зрештою, хакери з «Анонімус» прославилися тим, що оголосили війну «Ісламській державі». Щоправда, особливих успіхів у цьому протистоянні не досягли, зустрівшись із серйозним супротивником. Ісламісти володіють власною розгалуженою мережею хакерів у різних країнах світу, які організовані за схожим принципом, що й «Анонімус», але чітко підпорядковані керівництву і самодіяльності не допускають. Найвідоміший ісламістський підрозділ – Кіберхаліфат, один із лідерів якого, Джунаїд Хусейн, був громадянином Великобританії, котрий емігрував у Сирію. Він прославився тим, що зламав персональну пошту тодішнього британського прем’єра Тоні Блера. Після загибелі хакера внаслідок однієї з атак безпілотників його соратники із Кіберхаліфату зламали 54 тисячі акаунтів у Twitter, розмістивши там номери телефонів керівників ФБР та ЦРУ.

30 | МІСТО

Останнім підтвердженням глобальних намірів «Анонімус» протистояти диктаторським режимам стала недавня кібератака на невеличку африканську країну Габон.

72 офіційних і урядових веб-сайти упали після їхніх DDoS-атак. Група атакувала всі інтернет-сторінки, що закінчуються на .ga разом з їхніми поштовими системами, зокрема веб-сайт габонського уряду.

Попри те, що уже чотири роки проти України ведеться так звана гібридна війна, яка широко включає застосування кібернетичних атак, у Збройних силах тільки починають формувати підрозділи із кібербезпеки «Anonymous» завжди буде боротися проти диктаторів і їхніх режимів. Ми будемо голосом для безмовних, відповідатимемо на безмовну корупцію, расизм або інші подібні зловживання», – проголосили у своїй заяві хактивісти після нападу на Габон. Традиційно відозва закінчувалась слоганом: «Ім’я наше – Легіон».

Ставлення до хакерів у суспільстві двояке: з одного боку, їх сприймають як вульгарних бандитів, що крадуть в інтернеті чужі кошти й секрети, з іншого – це свого роду робін гуди, що викривають махінації сильних світу цього і карають їх за брудні вчинки. Хай там як, але хакерів у всіх країнах переслідують правоохоронні органи. Нещодавно ФБР змогла завдати відчутного удару американським хактивістам, пред’явивши звинувачення публічним діячам «Анонімус» за кримінальними статтями. Віднедавна на зміну анархічним за своєю суттю хактивістам із «Анонімус» почали приходити спеціальні хакерські групи, які діють в інтересах держав і можуть бути пов’язані зі спецслужбами. Серед таких, зокрема, називають групу «APT29», яку підозрюють у співпраці зі Службою зовнішньої розвідки Росії.

Загалом спецслужби РФ побудували досить ефективну систему своїх кібервійськ, зробивши ставку не на штатні підрозділи, а на примусову взаємодію з державою хакерських груп. За словами експерта з питань кібербезпеки Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) Сергія Радкевича, спецслужби Росії домовляються з чорними хакерами, що вони закривають очі на їхній заробіток за допомогою хакерської діяльності взамін на співпрацю. «В іншому разі хакерам загрожує переслідування та в’язниця. Тому в Росії хакерські групи під прикриттям спецслужб безкарно займаються кіберзлочинністю. Окрім того, всі ІТ-компанії РФ вимушені співпрацювати зі спецслужбами. Відповідно, треба розуміти, що використання програмного забезпечення, яке

СВІТ

виготовлене або контролюється російськими компаніями, може призвести до небажаних наслідків», – зазначив експерт.

Інший, більш професійний підхід до налагодження власної системи кібербезпеки розвивають у США. У вересні 2014 року тут було оголошено про створення фактично нового роду військ – Кіберкомандування сухопутних військ. На сьогодні в його підпорядкуванні щонайменше дві бойові структури рівня бригади.

За словами експерта зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека» Тетяни Попової, американці своїм пріоритетом у розвитку кібербезпеки обрали інвестиції в кадровий потенціал. Окрім бойових підрозділів, тут створено навчальний заклад – US Army Cyber School (Fort Gordon), в якому відбувається формування «кібербійців». Вимоги до кандидатів надзвичайно високі. Для прикладу, студентами першого набору слухачів в Army Cyber School у 2014 році стало лише 20% від близько 700 охочих. Також дуже потужні підрозділи для кібератак існують у Китаї та Індії. Китайські агенти впливу уже понад десятиліття діють у мережі, займаючись соціальним хакінгом, тобто просуваючи свою пропаганду, а також здійснюючи атаки на геополітичних конкурентів. Індійці насамперед вирізняються працездатністю та чітким виконанням замовлень. Загалом ще у 2011 році 12 держав світу офіційно заявили про існування у них ІТ-служб, призначених для ведення не тільки оборонної, але й наступальної кібернетичної війни.

Попри те, що уже чотири роки проти України ведеться так звана гібридна війна, яка широко включає застосування кібернетичних атак, у Збройних силах тільки починають формувати підрозділи із кібербезпеки. Цьогорічна заява щодо створення «армії хакерів» секретаря РНБО Олександра Турчинова, у підпорядкуванні якого перебуває Національний центр кібербезпеки, поки що залишається нереалізованою.

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

госистему ПАТ «Прикарпаттяобленерго» експерти пов’язують з російською групою «Sandworm» та використанням вірусу-трояна «BlackEnergy», який запустив спеціальну програму «KillDisk», що не дає комп’ютерам завантажуватись.

Успішне проведення цієї хакерської атаки дало зрозуміти, що й інші стратегічні підприємства України можуть бути вражені подібними вірусами та шкідливим програмним забезпеченням. До цього переліку можуть потрапити АЕС, аеропорти, системи Укрзалізниці та інші об’єкти критичної інфраструктури України. Уже через рік, у грудні-2016, від хакерської атаки довелося оговтуватися державним сайтам та інформаційним ресурсам, серед яких – Мінфін та Держказначейство. Наслідком цих атак були затримки бюджетних виплат, а Кабмін змушений був виділити 280 млн грн на латання дір. У листопаді цього року під постійним пресингом Ddos-атак перебуває Міністерство з питань тимчасово окупованих територій. У відомстві заявили, що хакери протягом декількох днів здійснювали атаки на офіційний веб-сайт МінТОТ та поширювали спам. Припускають, що до здійснення цих атак також можуть бути причетні спецслужби Російської Федерації.

Із позитивних новин на українському фронті віртуальної війни можна вирізнити допомогу з підвищення кібербезпеки Збройних сил України, яку надає міжнародна спільнота, зокрема уряд США. За кошти американців проводять роботи з монтажу обладнання та інсталяції програмного забезпечення в Центрі оперативного реагування на кіберінциденти. Крім того, спільно з естонськими колегами розроблено проект зі створення кіберлабораторії на базі однієї з військових частин ЗСУ. Щоправда, коштів на його фінансування досі не знайшли. Загалом у штаб-квартиру НАТО було подано п’ять проектів з розвитку кібербезпеки української армії, однак всі вони наразі на розгляді.

Тож відбиватися від агресії в інтернеті наразі доводиться цивільним кіберпідрозділам, на які покладені ще й функції контролю за правопорушеннями всередині країни, та Службі зовнішньої розвідки. Зрозуміло, за таких умов важко протистояти кібератакам, яких лише за перші три роки війни, за офіційними даними, було близько семи тисяч. Найгучніші з них – атаки на сервери ЦВК під час президентської виборчої кампанії, на низку українських обленерго та сайти органів державної влади. За кожним із цих нападів простежується слід російських спецслужб. Метою атаки на сервери ЦВК у 2014 році була дискредитація виборів президента. За допомогою шпигунської програми тоді відбулося проникнення в системну мережу з викраденням інформації, яку потім у спотвореному вигляді використовували російські пропагандисти. Одним із результатів цього нападу було поширення телеканалами РФ інформації про лідерство націоналіста Дмитра Яроша на президентських перегонах.

Чорним днем для «Прикарпаттяобленерго» стало 23 грудня 2015 року, коли на значній території Івано-Франківської області в результаті спланованої кібернетичної операції було відключено майже три десятки підстанцій у десяти районах, а 230 тисяч мешканців області залишились без світла упродовж 1-6 годин. Проведення хакерської атаки на енерМІСТО | 31

СВІТ

| ВІКНО В ЄВРОПУ

Не Латвія: останні язичники Європи Богдан Скаврон

Колись значні частини земель України та Литви входили до складу однієї держави, і давня українська мова була офіційною у Великому князівстві Литовському. Через багато століть українці разом із литовцями схожими методами політичної боротьби здобували свою незалежність від Радянського Союзу, і саме з Вільнюса галицькі активісти привозили найбільше українського самвидаву та національної атрибутики. А віднедавна вулиці українських міст заповнили литовські «євробляхи», які разом із польськими номерами на придбаних за кордоном автомобілях стали сучасним виявом тяглості давньої співпраці наших народів…

32 | МІСТО

СВІТ

За радянських часів Литва була для українців таким собі доступним ерзац-закордоном, майже Європою і водночас частиною якоїсь химерної радянської Прибалтики. Причому її назву вперто плутали із сусідньою Латвією. Зрештою, доля трьох балтійських країн (Литви, Латвії та Естонії) після закінчення Другої світової війни і їх повторної окупації Радянським Союзом справді була дуже схожою. Світова спільнота на чолі зі США та Великою Британією упродовж півстоліття зберігала дипломатичне мовчання з приводу включення територій раніше незалежних республік до складу СРСР. При цьому єдиною офіційною позицією Держдепу США була так звана Декларація Веллеса 1940 року, яка засуджувала окупацію країн Балтії, не визнавала їх анексії, але не мала політичних наслідків (нещодавно схожу декларацію американська адміністрація озвучила також щодо анексованого Росією українського Криму).

| ВІКНО В ЄВРОПУ

на східну Балтику, територію давньої литовської держави значною мірою населяли слов’яни, тож його повною назвою було Велике князівство Литовське, Руське, Жемайтійське та інших земель. У час свого найбільшого розквіту ця держава займала усю територію нинішньої Білорусі, значну частину сучасної України, а також частину західноросійських земель, східної Польщі, Латвії і навіть Молдови, простягаючись від Балтійського до Чорного моря. Від 1385 року Литва перебувала в союзі з Польщею, укладеному для стримування невщухаючого натиску тевтонців. Коли ж на сході піднеслося потужне Московське царство, обидві держави об’єдналися в федеративну Річ Посполиту.

Уряди окупованих балтійських держав офіційно весь цей час перебували у вигнанні та мали свої дипломатичні місії в Лондоні. Їхня діяльність була визнана багатьма західними державами впродовж Холодної війни з Радянським Союзом, а з відновленням незалежності їх інтегрували в нові керівні установи.

Литва була першою з радянських республік, у якій проголосили Акт про відновлення незалежності, сталося це ще в березні 1990 року. Передувала цьому активна діяльність громадсько-політичного руху «Саюдіс» (у перекладі – «Рух»), який переміг на перших демократичних виборах до республіканського парламенту, а також неймовірний за кількістю учасників (аж 2 мільйони осіб!) живий ланцюг, який об’єднав столиці Естонії, Латвії та Литви, продемонструвавши прагнення населення цих країн звільнитися від півстолітньої окупації.

За радянських часів Литва була для українців таким собі доступним ерзац-закордоном, майже Європою і водночас частиною якоїсь химерної радянської Прибалтики. Причому її назву вперто плутали із сусідньою Латвією Виснажлива економічна блокада бунтівної Литви, запроваджена Москвою, та криваві події під час спроби захоплення спецназівцями Вільнюського телецентру у січні 1991 року, які забрали життя 14 осіб, були жертовною платою литовців за незалежність і повернення до Європи. До речі, всі три балтійські держави у травні 2004 року разом стали членами Євросоюзу.

Зате давніша історія Литви суттєво відрізняється від історичної долі двох інших балтійських держав. На відміну від північних сусідів, які після короткого спротиву увійшли до конфедерації німецьких князівств Лівонії, давні литовці успішно протистояли хрестоносцям Тевтонського ордену. Окрім язичницьких балтських племен, для навернення яких до християнства власне і затівалися всі ці хрестові походи

До унії з Польщею Велике князівство Литовське залишалося єдиною в Європі язичницькою державою, місцева шляхта продовжувала поклонятися давнім богам, серед яких був і відомий слов’янам громовержець Перкунас, син верховного бога Дієваса. Останні європейські язичники вірили також у духів, яких ототожнювали з природними об’єктами та явищами. Свої капища (алкаси) вони облаштовували на пагорбі поблизу якоїсь водойми, а біля ідола, встановленого по центру округлого святилища, завжди горів вічний вогонь – таким чином тут були присутні усі стихії одухотвореної природи, яким поклонялися язичники. Усі ритуали відбувалися в тіні крислатого дерева, найчастіше священного дуба.

Не випадково саме на території Литви, поблизу села Стелмуже, зберігся найдавніший у Європі дуб, вік якого, кажуть, перевищує півтори тисячі років. Висота цього дерева, яке ще пам’ятає, мабуть, і язичницькі жертвоприношення, і походи хрестоносців, становить 23 метри, у найтовстішій своїй частиМІСТО | 33

СВІТ

| ВІКНО В ЄВРОПУ тим, що, втративши оборонне призначення, тривалий час був князівською, а згодом і королівською резиденцією. У наші дні він прославився як середньовічний антураж для зйомок багатьох фільмів, зокрема тут знімалися епізоди знаменитого американського серіалу «Горець». Частину відреставрованих приміщень замку займає історичний музей, в якому можна довідатися про переселення до Тракаю у часи князя Вітовта із Криму дивного народу – караїмів, які збудували поруч власне поселення, а також про руйнування замку під час воєн із Московією (до речі, штурмувати укріплення допомагали тоді й українські козаки).

ні воно має 13 з половиною метрів в обхваті. 1916 року Стелмузький дуб реставрували, обтесали його дупло, вичистили гнилу деревину з нутра та встановили огородження навколо. У 1960 році його було оголошено пам’яткою природи. Цікаво, що найдовше опиралися прийняттю християнства литовські племена на території Жемайтії (Жмуді), яка найближче прилягала до земель Тевтонського ордену і навіть деякий час була під його окупацією. Щойно у 1413 році розпочалося хрещення цих земель польсько-литовським королем Ягайлом, щоб тим самим остаточно ліквідувати причину для походів сюди німецьких хрестоносців.

Хоча Жемайтія прийняла хрещення останньою в Європі, але саме тут знаходяться такі всесвітньо відомі місця християнського поклоніння, як каплиця Пресвятої Діви Марії у Шилува, що зветься «литовським Лурдом», та знаменита Гора Хрестів біля міста Шауляя.

Давній пагорб, на якому тепер встановлено понад сто тисяч хрестів, ікон та церковних реліквій, досі є загадковою та трохи моторошною пам’яткою, походження якої до кінця не з’ясоване. За легендою, на цьому місці колись стояла церква, яка під час шаленої грози із блискавками-перунами провалилася крізь землю разом із прихожанами. Відтоді на цьому місці вдосвіта буцімто можна зустріти процесію ченців-привидів. Більш реалістичні перекази

34 | МІСТО

стверджують, що земляний насип був частиною давнього укріплення князівських часів. Коли якось у місцевого феодала важко захворіла донька, він вкопав у цей пагорб хрест і попросив Бога врятувати її життя, його молитва була почута. Відтоді люди вкопують на цій горі хрести в надії, що їхні молитви будуть почуті, та здійснюють сюди прощі. Причому це місце приваблює паломників усіх конфесій – з-поміж християнських хрестів тут можна натрапити на іудейські написи та вірші з Корану. Один з хрестів установив навіть Папа Римський Іван Павло ІІ, коли у 1993 році відвідував Литву. Попри християнський зміст, вкладений в існування цього сакрального місця, від химерного нагромадження хрестів, прикрашених іконами та дзвіночками, які наповнюють містичними звуками простір навколо, досі віє духом давнього язичництва. Для багатьох литовців Гора Хрестів стала також символом непокори, адже в радянські часи давній місцевий звичай намагалися викоренити, а саме місце паломництва стерти з лиця землі бульдозерами. Для більшості ж відвідувачів сьогодні ця пам’ятка – просто цікавий та унікальний туристичний об’єкт.

Одним із найпопулярніших місць серед туристів, які приїжджають у Литву, є ще одне історичне місце – Тракайський замок, збудований на острові посеред озера Гальве за наказом великого князя Кейстута. Він відомий

Хто відвідує Вільнюс, не оминає замок Гедимінаса, із заснування якого фактично народилося це місто. Від нього залишилася тільки вежа на пагорбі, тепер тут розташований місцевий музей та оглядовий майданчик Та найбільше архітектурних пам’яток, зрозуміло, у сучасній столиці Литви – Вільнюсі. Треба сказати, що столичних міст у литовській державі було декілька: тимчасовою столицею раніше був Каунас, а першим головним містом давніх литовців було Кярнаве, від п’яти неприступних укріплень якого тепер залишились тільки пагорби, поміж яких проживають всього дві сотні місцевих селян.

Кожен, хто відвідує Вільнюс, не оминає замок Гедимінаса, із заснування якого фактично народилося це місто. Від нього залишилася тільки вежа на пагорбі, тепер тут розташований місцевий музей та оглядовий майданчик, з якого відкриваються неймовірні краєвиди литовської столиці з висоти пташиного лету. Величний костел Святої Анни також є символом Вільнюса (його зображення, як і вежі Гедимінаса, одне з найпопулярніших на сувенірній продукції) і вважається одним із

СВІТ

найпоказовіших взірців готичної архітектури. Ще одна сакральна споруда, собор Святих Владислава і Станіслава, є головним католицьким храмом країни. У 1921 році папа Бенедикт II присвоїв йому звання Малої базиліки. Собор усередині прикрашають фрески часів Пізнього Середньовіччя. Хоча в Литві немає ні теплого моря, ні засніжених гірських схилів, сюди приїжджають не тільки торкнутися давньої історії країни, але й на відпочинок. Такі міста, як Паланга, Клайпеда та Нерінга, розташовані на узбережжі Балтійського моря, чекають гостей, котрі не бояться температури води від + 17 до +20 градусів, з кінця травня до вересня.

Окрім того, у Клайпеді щорічно відбувається фестиваль «Свято моря», на який, зокрема, з’їжджаються любителі яхтингу. Також тут розташований знаменитий Морський музей, де можна спостерігати за мешканцями різних морів (навіть дельфінами та пінгвінами), а також побачити різні старовинні морські судна. Вражає відвідувачів також Музей бурштину в Паланзі, колекція якого налічує 28 тисяч експонатів, серед яких «бурштинове сонце» – один з найбільших самородків вагою понад 3,5 кг, котрий пережив дві спроби викрадення. Бурштин і вироби з нього – справжня гордість литовців. Торгівля «сонячним каменем» для прибалтійських народів була основою економіки з часів неоліту (до речі, один із давніх бурштинових торгових шляхів, за твердженням археологів, проходив і територією Галичини). А ще давні литовці називали бурштин «сльозами морської богині Юрате», яку Перкунас покарав за кохання до простого рибалки.

У той час, коли українські бізнесмени пишаються обладнаними на зручних схилах Карпат гірськолижними трасами, у Литві, де гір немає взагалі, для любителів швидкісного спуску литовці збудували центр зимових розваг «Снігова Арена». Це єдине місце у Східній Європі, де можна покататися на лижах навіть улітку. Тут побудовані три траси різних рівнів складності, серед яких є цілком професійна, що її використовують для тренувань спортсмени. Вартість такого задоволення цілком доступна – дітям вхід коштує від 6 євро, дорослим – від 14, щоправда, у вихідні та святкові дні ціни піднімають на 4-5 євро. Попри широкий спектр пропозицій для туризму в Литві, останнім часом поїздки українців до цієї країни пов’язані не так із відпочинком, як із можливістю заробити. Від початку безвізу найпопулярнішим способом заробітку став перегон придбаних тут автомобілів, які відомі у нас під назвою «євробляхи». Як розповів кореспондентові «МІСТА» один із таких заробітчан, молоді литовці досить приязні в спілкуванні, хоча вже майже не розуміють російської мови, зате майже кожен водій возить біля себе чистий аркуш паперу, щоб при першій-ліпшій нагоді написати розписку про продаж свого автомобіля, котру лише треба завірити у нотаріуса. Кажуть, така зговірливість литовців викликана рівнем життя у країні, який є одним із найнижчих у Євросоюзі. Мінімальна зарплата у Литві становить всього 400 євро, що для Європи дійсно дуже мало, враховуючи вартість комунальних послуг – 200-250 євро за двочи трикімнатну квартиру.

| ВІКНО В ЄВРОПУ

міста традиційно мають попит на кухарів, швачок, доглядальниць та хатніх робітниць.

Однак, повернувшись до європейської родини, далеко не всі мешканці країни одразу кинулися шукати комфорту, достатку та інших благ за відкритими кордонами Шенгенської зони, а самі поступово наповнюють сучасним духом Європи вулички своїх давніх міст. Яскравим виявом справжньої європейської ментальності стало утворення на території старої частини столичного Вільнюса «окремої республіки» Ужупіс (у перекладі – «Заріччя»). Колись тут, на березі річки Вільнялє, проживали в основному бідні верстви населення, тут було багато покинутих і занедбаних приміщень, в яких місцеві художники винаймали собі майстерні. Згодом у порожніх будівлях оселилися поети, музиканти та інші митці. Вони перетворили руїни на фантастичне містечко повної свободи, розфарбували стіни будинків, прикрасили вулиці невеликими скульптурами, відкрили художні галереї, сучасні арт-кафе та інші мистецькі території.

У республіки є свій прапор, герб і навіть своя конституція, що складається із 41 пункту, серед яких «Людина має право жити поруч з річкою Вільнялє, а Вільнялє – текти поруч з людиною», «Людина може бути вільною», «Людина має право доглядати собаку до кінця життя одного з них», «Людина має право лінуватися й нічого не робити», «Людина має право вмерти, але це не є її обов’язком» тощо. Усі ці права громадян Ужупіса написані різними мовами на дзеркальних табличках, які встановлені на вулиці Паупьо. Віднедавна текст цієї найоптимістичнішої з усіх європейських конституцій з’явився українською мовою, тож українські гості Ужупіса тепер також почувають себе тут майже як удома…

Довідка

Раніше національною валютою в Литві був лит. У січні 2015 року країна увійшла в зону євро, тож тепер для розрахунків тут використовують загальноєвропейську валюту. Обміняти гривні на євро у Литві можна практично в будь-якому пункті обміну, однак за невигідним курсом, і за обмін може стягуватися комісія, тому приїжджати сюди краще з євро. Автомобільні дороги у Литві платні тільки для вантажних автомобілів та автобусів. Однак під категорію вантажівок потрапляють невеликі фургони і пікапи (наприклад, «Pegault Boxer» або «Nissan Navara»), оплата також необхідна для мікроавтобусів місткістю понад 8 місць («Mercedes Sprinter»). Вартість віньєтки у 2018 році: 6 євро – 1 день, 14 євро – 7 днів, 28 євро – місяць, 304 євро – рік.

Не дивно, що за таких умов багато литовців поїхали на заробітки в багатші країни ЄС, тож місцевий ринок праці охоче приймає заробітчан з-за кордону. Особливо цінуються далекобійники. Також роботодавці завжди раді досвідченим мулярам, зварювальникам, бетонникам, штукатурам, електрикам та іншим фахівцям у сфері будівництва й ремонту. Великі МІСТО | 35

ЖИТТЯ

| ЗАПАМ’ЯТАЛОСЯ

Старий рік минає Ірина Федоляк

2018-й добігає кінця, тож саме час підбити його підсумки. «МІСТО» зібрало найцікавіші, найскандальніші події, ми виокремили неординарні постаті та незвичні ідеї, які запам’яталися франківцям.

2018

Завантаження...

36 | МІСТО

ЖИТТЯ

Подія року

«МІСТО» звернулося до своїх читачів із запитанням, яку подію в Івано-Франківську вони вважають найяскравішою і найзнаковішою. Більшість голосів отримав фестиваль «Porto Franko», який цього року набув статусу міжнародного і мав концепцію повітряного порту. Це той захід, довкола якого не вперше розгораються дискусії, обговорення, точаться суперечки. Та головне, що він не залишає байдужими. Чого лише вартий позаторічний скандал із муралами, які вперто «видерлись» на стіни будинків і розфарбували сірі стіни (чи, може, будні?) франківців яскравими барвами й абстрактними ідеями.

| ЗАПАМ’ЯТАЛОСЯ

«Хамерман Знищує Віруси» з китайським хором «Дін-Дон» виступали на території Палацу Потоцьких для обмеженої аудиторії, якій на той час виповнився 21 рік. Епатажними є не лише пісні гурту, а й сценічні костюми, різні для кожного виступу. Концерт точно не залишив байдужим і вкарбувався у пам’ять франківців: одні танцювали під російськомовні, дещо вульгарні пісні, інші критикували і засуджували перформанс. А міський голова Івано-Франківська вдався до радикальних заходів і навіть закликав вигнати усю «нечисту силу» із Палацу, покропивши його свяченою водою. Один із меценатів фестивалю, нардеп Олександр Шевченко, обіцяв надалі вводити табу на деякі заходи, що не вкладаються в норми суспільної моралі. Натомість організатори події усі закиди на свою адресу назвали спробою цензури, ба більше – інквізиції. Дехто з містян був так обурений аморальним виступом, що й заяву в правоохоронні органи написав. Кримінальне провадження правоохоронці зареєстрували за ч. 2 ст. 296 ККУ. Врешті-решт, історія мала позитивний фінал: гонорари гурту «ХЗВ» після скандалу в Івано-Франківську зросли вдвічі.

І цього року чого лише у «порту» не було: перформанси в Палаці Потоцьких, майстер-класи, гелікоптери, театральні постановки просто неба, аерофонія, кіно, виступи відомих виконавців. Жадан, Андрухович, Прохасько, Бумбокс, «Kozak System» та багато інших. Найепатажнішим, без сумніву, був виступ гурту «Хамерман Знищує Віруси», який водночас став і найскандальнішим.

Скандал року

Скромний Івано-Франківськ виявився не готовим до виступу голих хлопців у самих лише шкарпетках.

Фантазія року

Міжнародний фестиваль фентезі «Брама» відбувався в нашому місті з 1 по 7 жовтня. Майстеркласи від іменитих письменників, міжнародна конференція, гарячі дискусії, сучасне кіно, презентації, локації для дітей. Чи не найяскравішою подією фестивалю стала косплей-хода. Герої різноманітних казок, коміксів та фільмів пройшлися вулицями міста. Апогеєм дійства, як і фестивалю, стало визначення переможців фентезійного жанру, твори яких увійшли до книги з однойменною назвою. Найкращих авторів нагородили цінними подарунками на сцені Івано-Франківського драмтеатру.

МІСТО | 37

Ще одним масштабним подарунком для гостей фестивалю став показ фільму «Брама». Головну роль у ньому зіграла акторка з Івано-Франківська Ірма Вітовська, яка стала героїнею нашої наступної номінації.

Вчинок року

Акторка року

Восьмирічна Анечка Приймич із села Дубовиця Калуського району бореться за життя. Минулого року дівчинці діагностували злоякісне утворення – нейробластому позаочеревинного простору ІІІ стадії. Дитина проходить курс хіміотерапії, проте наразі пухлина така велика, що вирізати її не можна.

Уперше роль баби Прісі, яка живе в Чорнобильській зоні, Вітовська зіграла у постановці режисера Стаса Жиркова «Сталкери» в Київському академічному Молодому театрі.

Анечка давно мріяла про зустріч із відомим виконавцем Монатиком. Дитина обожнює його пісні, наприклад, «Кружит» може слухати годинами. Журналісти «МІСТА» написали про мрію дитини на сайті. І попри щільний графік, постійні концерти, роз’їзди й записи нових пісень Монатик знайшов час зустрітися зі своєю маленькою фанаткою. На своїй сторінці в Instagram співак написав пост про дівчинку та виклав фото й відеозвернення, де висловив впевненість у перемозі дитини над страшною недугою.

Ірма Вітовська отримала звання найкращої акторки 2018 року за роль баби Прісі у фільмі «Брама». У розмові з журналістом «МІСТА» Павло Ар’є, автор твору «На початку і наприкінці часів», на основі якого знята стрічка, відзначив самовідданість Вітовської та її неймовірну здатність до перевтілення. На його думку, роль ця надзвичайно складна, й наразі вклад акторки повною мірою не оцінений.

38 | МІСТО

ЖИТТЯ

Протистояння року

Улітку цього року в Івано-Франківську розгорівся конфлікт: на земельній ділянці біля школи №24 місцеві жителі мали намір облаштувати сквер, а будівельна компанія «Вертикаль» почала зводити там паркан. Люди намагалися перешкодити будівництву двох десятиповерхівок, звернулися до міського голови та правоохоронців. Як з’ясувалося, земельна ділянка, довкола якої розгорілося протистояння, перебуває у власності Управління Служби безпеки. Зрештою, протестувальники перекрили в’їзд на будівництво для того, щоб завадити роботам, зверталися до найрізноманітніших служб, проте безрезультатно. Пізніше активісти заявили про погрози, що надходять на їхню адресу, а також висловили побоювання за власне життя та здоров’я своїх рідних.

| ЗАПАМ’ЯТАЛОСЯ

Об’єкт року

У жовтні цього року «ПриватБанк» розпочав відбір компаній для продажу низки націоналізованих об’єктів, серед яких і найбільший в Україні гірськолижний комплекс «Буковель», котрий перейшов на баланс банку під час націоналізації фінустанови. Банк анонсував продаж половини території «Буковелю», на якій розташовані майже всі підйомники та 34 траси для спуску. Початкова ціна частини «Буковелю», що належить банку, становить майже 2,2 млрд грн. Ще у більш як мільярд гривень обійдеться покупка фешенебельного готелю «Radisson Blu Resort».

Сусідство року

Забаганка року

У вересні цього року міський голова ІваноФранківська Руслан Марцінків висловив ідею про встановлення пам’ятника жабі. Мер пояснив, що жаба буде не проста, а споконвічна, українська, колоритна, яка часто душить наших людей. Мовляв, ворога треба знати в лице. В мережі точилася жвава дискусія на цю тему.

Житлово-будівельний кооператив учасників АТО «Соціум» улітку цього року почав зведення висотного будинку на перетині вулиць Пулюя та Галицької. У місці, де жителі уже майже десять років борються проти спорудження багатоповерхівок. Пішли й до міського голови на прийом, той обіцяв підтримати людей. Натомість у Івано-Франківській міській асоціації учасників АТО пояснили, що земля – приватна, її викупили під забудову 10-поверхового будинку. Хоча через конфлікт із людьми готові піти на компроміс і кількість поверхів суттєво зменшити.

Попри все, виконком Івано-Франківської міськради погодився, що у парку культури й відпочинку жаба стане доречним доповненням довколишнього ландшафту. МІСТО | 39

ЖИТТЯ

| РЕПОРТАЖ

Подорож залізницею:

джекпот і лотерея вкупі Оксана Пілянська

Подорож залізницею – ніби лотерея: можуть трапитися інтелігентні сусіди, ввічливий провідник, більш-менш чисте купе. А може все бути по-іншому. І п’яні дебоші та брудні шкарпетки – не єдиний «джекпот» залізниці. Комфорт подорожі певною мірою залежить від спроможності гаманця. Але навіть найтугіший не здатен убезпечити від неприємностей. Подорож залізницею – очима пасажирів та провідників.

40 | МІСТО

ЖИТТЯ

| РЕПОРТАЖ

Історія 1. Очима пасажирів

Краматорськ за кількістю населення приблизно такий же, як Івано-Франківськ. А от залізничний вокзал у місті відчутно менший. Є різниця й у розвитку інфраструктури. За квартал від вокзалу – жодної кав’ярні, зате продуктові крамниці на кожному кроці. Каву можна купити у невеликому кіоску на вокзалі. На цьому зручності закінчуються. До моїх послуг ще окреме крісло у залі біля кас. Надворі досить холодно, на вокзалі також, але відчутно комфортніше.

Нарешті оголошують посадку – і кілька десятків людей, наче змовившись, кидаються до виходу. Надворі – мінус за Цельсієм, тож загальний ентузіазм дуже швидко змінюється нетерплячістю. Потяг запізнюється. Люди змерзли. Нарешті здалеку наростає світло, чутно протяжний гудок. Потяг, наче темний велет, насувається на платформу. На вигляд він майже як наша «Червона рута». Всі здивовано застигають. За інерцією кілька людей наближаються до вагонів, інші – нерішуче тупцюють на місці. Машиніст із цікавістю визирає з віконця локомотива. «Це Костянтинівка – Київ?» – недовірливо питає жінка. «Читати вмієте?» – чує на те в’їдливу відповідь машиніста. Уже зрозуміло, що ні, – це приміський потяг, який прибув на хвилину раніше за київський. Пасажири хіба що встигають прочитати напис, як він рушає. На його місце прибуває довгоочікуваний «київський». Він спізнився, тож люди трохи хвилюються, щоб встигнути на посадку за 5 хвилин. Провідник не питає документів. До речі, цим грішать практично всюди на залізниці. Хоча це питання безпеки (чи то пак її відсутності).

Перший сюрприз – постільна білизна. Точніше – рушник. Це не блакитний прямокутник, як звично, а сірувата довга вафельна шмата у плямах. Мої свіжовипрані кухонні ганчірки приблизно такі ж на вигляд Перший сюрприз – постільна білизна. Точніше – рушник. Це не блакитний прямокутник, як звично, а сірувата довга вафельна шмата у плямах. Мої свіжовипрані кухонні ганчірки приблизно такі ж на вигляд. Ні, ми так не домовлялися! Це взагалі якесь неподобство! Йду до провідника і прошу замінити. Він не розуміє моєї забаганки. «У мене вдома ганчірка на кухні чистіша!» – «Та вони чисті. Точно випрані!»

– намагається переконати мене провідник. Врешті відкриває шухляду й витягує звідти стопку рушників. І вони – точна копія мого. «Вибирайте, який хочете», – пропонує. Беру той, що всередині купки, й тішу себе думкою, що цей рушник мав би найменше контактувати із зовнішніми чинниками. Наприклад, із не дуже чистими руками провідника. Розгортаю – і там точно не менше плям, ніж на попередньому. Але вибору у мене нема. «Нам просто білизну вже давно поновлювали», – провідник бачить мою реакцію. Хай би вже той рушник був блакитним, може, хоч плями були б не такими разючими…

У туалеті мене чекає інше випробування: два малесенькі огризки, які колись, мабуть, були рулонами туалетного паперу. «Не думайте, що прискіпуюся… Але у вас у туалеті закінчився папір», – кажу провідникові. Він явно не радий мене бачити, але покірно обіцяє перевірити. Вирішую за 10 хвилин перевірити, як він перевірив. І що? Цієї розкоші у туалеті справді побільшало… на ще один огризок. Ну, гаразд. Може, ще комусь забракне. Бо мені вже якось незручно знову скаржитися. Туалет, до речі, не з нових, вакуумних, а звичайний – такий, відходи життєдіяльності з якого залишаються на залізничному полотні. Тому на станціях його закривають.

Прошу чай. І починаю себе накручувати. Згадую, скільки разів помічала погано вимиті горнятка і яку заразу можна підчепити через немитий посуд. Бачу, що не одна така, бо сусідка спокійно витягує з сумки пластикову чашку. Мабуть, перейму таку практику у наступній поїздці. За правилами, провідники миють горнятка в умивальнику, який є в їхньому купе. Але ж… люди ліниві, а вода у потягу лімітована. Чай, який приносить провідник, смачний. Але чомусь без фірмового пакування – звичайний «Принцеса Нурі. Високогірний». Маю кепський характер, тому могла б уже запідозрити провідника у відмиванні грошей, але такий чай подають усім. Та й дорогою до Краматорська також «Принцесою Нурі» пригощали. «Чай замовив», – сусід по купе явно в гуморі. «А що смішного»? – питаю підозріло. «Та провідник спитав мене, чи хочу щось до чаю». – «А, так, вони печиво ще продають чи вафлі». – «Ні, він про спиртне казав». – «Та ну, ви не так зрозуміли». – «Я точно все так зрозумів, – сердиться чоловік. – Він ще перепитав, чи я точно впевнений». Не знаю, чи вірити йому. Принаймні, мені провідник нічого не пропонував.

«Очкі в футлярє. Дєвочкі, не нада очкі?» – молодий хлопець тягне через купе сумку. «Це ми, мабуть, в Ізюмі», – сонно зауважує сусідка. Вона вже спала й прокинулася від надмірно голосної реклами. «Звідки знаєте?» – питаю. «Так у них же своя фабрика є». Згадую, що у Харкові пропонували купити постільну білизну. Цікаво, що могли б продавати у Франківську? «Маєте квиток?» – питаю хлопця, коли він прокладає свій маршрут назад. «Вам что?» – буркає він. Справді, чому це мене має обходити? Він – мій руйнівник міфів, адже донедавна я була певна, що така торгівля залишилася тільки в електричках. Такі продавці просто купують квитки до найближчої станції і в такий спосіб легально заходять до потяга. Їхня діяльність, очевидно, не порушує громадського спокою. Інакше чи могли б вони отак безперешкодно провадити свій маленький бізнес? МІСТО | 41

ЖИТТЯ

| РЕПОРТАЖ

Назустріч вагоном біжить дитина у футболці та шортах. І тут помічаю, що у вагоні просто нічим дихати – спека неймовірна. На коридорі – відчинені вікна, двері у купе також навстіж. «Що ж вони так накочегарили?» – невдоволено бурчить жінка. Вона, наслухана про собачий холод у потягах, вже аж вариться у теплому зимовому светрі. А мені ці відчинені вікна та спека посеред зими нагадують ситуацію із субсидіями: легше відчинити вікна, ніж «прикрутити» газ. Все одно заплатить держава. А далі аналогія взагалі до смішного подібна: свої витрати залізниця перекладе на плечі пасажирів, заклавши їх у вартість квитка. Субсидії, зрештою, все одно оплатять платники податків.

Провідники кажуть: раніше люди заходили у вагон і усміхалися. Зараз – безліч конфліктів. Часто – на рівному місці. І не тільки з провідниками, сваряться пасажири і між собою. Особливо дістали львів’яни – дуже прикрі люди «Вставайте. Приїхали. Суми». Розплющую очі – за вікном ніч. Нічого не розумію. Які Суми? Перед очима – усміхнений провідник. «Це ви мене мали розбудити», – подає голос сусідка з нижньої полиці. Ми з нею ще увечері помінялися місцями, і вона просила провідника, щоб допоміг їй не проспати станцію. Звісно ж, він нічого не забув і не переплутав. Просто не міг відмовити собі у дрібній помсті – за брудний рушник. Згадую, як хотіла акцентувати на нечистих фіранках, котрі ледь тримаються на металевій залізяці, що неприємно шкрябнула по шиї, мовби зазначаючи свої кордони перед непроханими пасажирами. Тоді вирішила бути толерантною. Мабуть, дарма.

42 | МІСТО

Історія 2. Очима провідників

«Інтерсіті» безбожно запізнюється, і з його лінивого ходу складається враження, що машиніст уже махнув рукою на дотримання графіка. Купе практично порожнє, більшість пасажирів вийшла у Львові, до Франківська залишилося кілька людей. Вони або дрімають, зручно витягнувши ноги, або бродять вагоном, знічев’я замовляючи чай. За вікном ніч, миготять тіні дерев. Авто здивовано застигають на переїздах, і їхній подив відтіняє світло ліхтарів. Вагон – з нових, зі зручностями. За бажанням можна замовити їжу. У кожному купе – по кілька примірників меню. Окремо стоїть кавовий автомат, у якому різноманіття напоїв. Чай чи каву, солодощі можна придбати у провідника.

У купе провідника – троє: двоє провідників та начальник потяга. Вони теж відчувають завершення поїздки, тому неспішно перемовляються та п’ють чай. Питаю, чи варто працювати провідником. Кажуть – ні. «По молодості, справді, багато романтики у цій професії видається. А з віком – вже здоров’я не те», – розповідає літня провідниця, жвава жінка, у якої обличчя не виказує віку. «Та передусім люди не ті», – докидає начальник потяга. Вона – молодша, зі втомленими очима, які сльозяться. Адже зір у працівників потяга страждає найперше. Треба багато писати, причому – під час руху. Важко сфокусуватися. Хронічні проблеми зі шлунком – інше професійне захворювання провідників: харчуються вони у потягу їжею з лоточків або всухом’ятку. Провідники кажуть: раніше люди заходили у вагон і усміхалися. Зараз – безліч конфліктів. Часто – на рівному місці. І не тільки з провідниками, сваряться пасажири і між собою. «Особливо дістали львів’яни – дуже прикрі люди», – не змовляючись, провідники спільно визначають регіональні особливості пасажирів. Лайки й сварки, звісно, докучають. Але ще більше непокоять дебоші, які пасажири влаштовують на п’яну і на тверезу голову. Нині у поїздах немає чергових правоохоронців. Тож їх доводиться викли-

ЖИТТЯ

| РЕПОРТАЖ

кати на найближчих станціях. Вирішення усіх конфліктів лягає на плечі провідників. Бачили і різанину, й навіть зґвалтування.

В обов’язки провідника входить прибирання вагонів, збір постільної білизни та відправка її у пральню. У потягах старого зразка провідники ще розпалюють вугіллям грубку. До речі, нестачу рушників чи посуду в кінці місяця провідники покривають зі своєї зарплати, яка в середньому у межах 6-7 тисяч гривень на місяць. Інколи за свій кошт можуть ще купувати засоби в туалет.

Провідники проводять більшість часу в потягах, відпочивають у проміжках між рейсами також тут. Кажуть: у поїздах підвищеної комфортності, звісно ж, краще працювати. Але прямого зв’язку між інтелігентністю пасажирів та вартістю квитків немає. І часто навпаки: якщо у людини є гроші на дорогий квиток, вона має і на випивку.

Нестачу рушників чи посуду в кінці місяця провідники покривають зі своєї зарплати, яка в середньому у межах 6-7 тисяч гривень на місяць. Інколи за свій кошт можуть ще купувати засоби в туалет Якщо сусіди сильно дошкулили, можна попросити провідника «переселити» до іншого купе. Але це – за наявності вільних місць. Насправді провідники не мають оперативної інформації про те, які квитки були продані уже після початку поїздки.

Історії з соцмереж

Пасажири української залізниці у соцмережах жваво обговорюють свої подорожі потягом. Із цих деталей складається цілісний пазл роботи залізниці. Андрій Роспотнюк, студент

«Досить часто в туалеті вагона немає туалетного паперу або

мила. Я попросив провідницю прокоментувати такий стан речей. Головні тези цієї розмови: 1. На рейс, тобто в два боки, наприклад Одеса – Київ – Одеса, за нормами дають по 2 рулони туалетного паперу і 2 шматки мила. Цитую: «Порахуйте кількість пасажирів і зрозумієте, чому його постійно бракує. Іноді нам приходиться докуповувати папір за свої кошти».

2. Є певна норма кількості проданих чаїв та кави. Якщо провідник не продав 100 склянок чаю, то оплачує непродані чаї з власної кишені». Вероніка Миронова, журналістка «Нового времени»:

«Сиджу у вагоні поїзда Київ – Львів, який їде 6 годин. Трохи працюю за власним столиком, поки телефон на зарядці в одній із чотирьох розеток у купе. Пишу і чекаю, поки офіціант принесе мені мою пасту «Болоньєзе», яку я замовила через мобільний додаток три хвилини тому. І тут приходить він – хлопець з обкладинки журналу, з голівудською усмішкою, і приносить мою пасту.

– Перепрошую, в нас закінчилися пластикові прибори, тому можу вам запропонувати лише металеві. Це не страшно?

– Ем-м-м, – розгублено дивлюся на нього і думаю, що я вже ладна руками їсти, але так не пасує. – Звичайно, влаштує!

– Добре. За хвилину все буде.

– Дякую, а я можу карткою розплатитися?

– Так, звичайно. Я підійду за півгодинки з терміналом і розрахую. Смачного! – і знов та усмішка. Мої двоє сусідів по купе сплять, а я смакую пасту, відклавши роботу, і розумію, що все це щастя

коштує мені загалом близько 20 євро! А потім згадую, як ще декілька років тому в потягу «уголёк» посеред ночі намагалася розштовхати п’яну провідницю і благала її закинути хоч трохи того клятого «уголька» в пічку, бо холодно було страшенно. І тоді за все те задоволення я теж платила 20 євро – тобто, 150 гривень». Станіслав Безушко, координатор «Київського діалогу» у Львові:

«Серед великої кількості «зради» навколо ПАТ «Укрзалізниця» хочу написати про дуже хорошу провідницю вагону №10 поїзду Ворохта – Івано-Франківськ – Київ. Під час руху з Ворохти до Львова поїзд затримали на 39 хв. Через це я міг не встигнути на пересадку в Києві до Краматорська. За ніч машиніст скоротив відставання, але ми все одно запізнювалися. У Фастові я попросив провідницю про допомогу. Вона зразу набрала начальника поїзда, той – машиністів, і сконтактував із вокзалом, щоб «Інтерсіті» до Краматорська затримали на 3-4 хв. Машиніст додав швидкості, і ми наздогнали графік ще на 3 хв. Цього вистачило, щоб я потрапив на потрібний поїзд вчасно. Укрзалізниця – це не тільки міністр, керівництво чи погані й не дуже вагони, це ще й хороші люди, які готові допомогти.

P.S. За свої 28 я двічі упродовж доби їхав у вагонах, повних військових, і жодного разу не чув такого перегару, як від пасажирів, що зайшли до мого вагону у Львові. В мене склалося враження, що я стою не у коридорі, а посеред випарів від спирту і клубів диму від папірос. Добре, що ніхто вже не мав сил пити у вагоні. МІСТО | 43

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

Бо війна! Наталя Мостова

З Росії до Івано-Франківська можна долетіти приблизно за 40 хвилин. Якщо танком їхати, то трохи довше – за добу ворог дістанеться до Прикарпаття. Майор івано-франківської військової авіаційної частини Василь Ткачук укотре нагадує: війна значно ближча, ніж здається людям у тилу. Ще вранці ти плануєш зустрітися «на каві» з давнім приятелем, купити подарунок доньці і нарешті дочитати книжку, а вже після обіду тебе викликають до військкомату, призивають на фронт. Бо війна!

44 | МІСТО

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

одного вояка на передовій був собака, вірний друг. Коли бійцю ставало особливо тяжко на душі, собака приходив до нього, сідав поруч, і так вони вдвох довгий час просто мовчали. Коли тварину розірвало міною, воїну наче півсерця відтяли. Такою є дружба на війні. Навіть із чотирилапими. На війні все дуже по-справжньому. Там усе просіюється, ніби крізь сито. Якщо правда, то без кольорів і відтінків: або чорна, або біла. Якщо зрада, то без виправдань. Якщо любов, то на все життя.

«Мене так тягне туди, – сумно всміхається Василь Ткачук. – На війні ти живеш тут і зараз, цінуєш кожен момент. Бо не знаєш, чи житимеш завтра. Коли їхав геть, здавалося, що там лишилася частинка мене».

Ніби десятки років воював

Коли був Майдан, Василь собі місця не знаходив. Як кадровий військовий, він не мав права брати участь у таких заходах, але серцем весь час був там. Боєць не міг спати, в душі все розривалося від безсилля. Покинути службу в армії теж не міг – багато років віддав цій справі, там було все його життя.

Як кадровий військовий, він не мав права брати участь у таких заходах, але серцем весь час був там Нарешті у військову частину прийшла перша телеграма про те, що потрібні бійці у зону АТО. Хто хоче, може зголошуватися. Василь хотів! Його скерували до десантників – у 95-ту аеромобільну бригаду.

«Те, що я у 2014 році потрапив на війну, було рішенням емоційним, – зізнається воїн. – Я так вихований – на історіях про УПА. Ми часто їздили на могили загиблих патріотів. Дух воїна ріс у мені змалку. І ось я вже 17-й рік в армії. Мене все життя готували до війни. І все одно, як виявилося, я не був готовим. Майже ніхто не був».

Василь прибув у червні, а хлопці там воювали ще з квітня. Багато з них уже втратили своїх побратимів, чимало були поранені. Новоприбулий боєць відчував, що психологічно він просто не доганяє цих хлопців. Вони мислять по-іншому. Те, що Василь міг лише уявляти, ці вояки вже встигли прожити. «Був штурм Ясинуватої, – пригадує військовий.

– У батальйоні розбирали ситуацію, тактику ведення бою. Я ж просто спостерігав, бо був ще дуже далеким від того всього. Я таке бачив лише під час бойових навчань, а тут усе в реалі. Наша розвідгрупа підбирається, щоб «зняти» передовий пост ворога. Я чітко розумію: коли вони дістануться до місця призначення, буде бійня. Невже це коїться насправді?».

МІСТО | 45

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

Все виправилось одразу після його першого бою. Василь миттєво включився, що й до чого. Ніби десятки років воював. Страх є завжди, і це нормально. З часом просто втягуєшся. Переважає дещо значно важливіше: братерство, підтримка, дух перемоги. У бій Василь завжди йшов лише з однією думкою – що неодмінно вернеться живим.

Страх є завжди, і це нормально. З часом просто втягуєшся. Переважає дещо значно важливіше: братерство, підтримка, дух перемоги

«Головне – опанувати страх, – пояснює воїн. – Бо коли йдеш у бій, а в тебе аж коліна трусяться, то це не діло. Тоді ти загроза для всієї команди. Аби загинути, багато розуму не треба. Коли мені було геть страшно, я молився – помагало».

«Я бачив смерть, і не одну»

На війні бувало багато різних випадків, які врізалися в пам’ять на все життя. «Діма… Лейтенант з 1-ї роти, командир взводу, – відводить очі Ткачук. – Він мав дуже глибокий погляд. Ми подружилися з самого початку. Того дня повернулися з виїзду, сиділи за столом, щось святкували… Діма з одним майором обговорювали небезпечну ситуацію, яка склалася на полі бою, коли

терміново комусь треба було поїхати в саме пекло. Майор казав: «Я не можу, в мене двоє дітей, мені треба їх ще виховати, вивчити, поставити на ноги». Діма тоді відповів йому: «А в мене ще немає дітей. І я би дуже хотів колись стати батьком…». Через місяць Діма загинув. Осколком знесло півголови. Він так ніколи і не стане татом. Він дуже любив свою дружину, казав, що вона в нього найкраща в світі… Часто сперечався з хлопцями, які нарікали на своїх жінок. Діма обурювався: «Але ж ви самі обирали собі дружин. Чому ви їх тепер не поважаєте?». Діма мріяв після війни обладнати сімейне гніздечко, складав гроші, щоб закупити меблі і зробити ремонт. Був натхненний і горів життям… Діма буде в моїй пам’яті назавжди». «Так, я бачив там смерть, і не одну, – продовжує воїн. – Я бачив смерті і вояків, і цивільних, і сепарів… З часом психіка призвичаюється до смерті. Але бачити, як вмирає твій друг, – це щось геть інше, страшнішого немає».

Через місяць Діма загинув. Осколком знесло півголови. Він так ніколи і не стане татом З іншого боку, війна затягує. Там усе просто і зрозуміло. Немає ніяких підводних течій. Головні проблеми – чи справна техніка, чи люди не голодні, чи є пальне, чи виставлені всі пости… Сіли гуртом, обмізкували, зробили. Головною віддушиною Василя на передовій була потужна підтримка рідних. Коли була можливість, телефонували всі: і мама, і четверо сестер, і кохана дівчина.

Василь пригадує – коли в 2014му в Слов’янську святкували День Незалежності, він був певен, що наступного року свято відзначатимуть уже в мирній країні і люди більше не будуть гинути. «Я був у цьому впевнений на 220 відсотків, – продовжує боєць. – Мені здавалося, максимум ще тиждень-два. Вересень – гора. А бачите, як склалося…».

46 | МІСТО

МІСТО | 47

ЖИТТЯ

| КРИМІНАЛ

Гірка «полуничка» Юлія Канюс

«У моїй смерті звинувачуйте батька, який систематично принижував і ґвалтував», – записку схожого змісту залишила 17-річна франківка, яка два роки тому самовільно пішла з життя. «Рідний ворог» досі не почув свого вироку, а матір дівчини й далі не вірить у страшну таємницю, через яку втратила доньку.

48 | МІСТО

ЖИТТЯ

| КРИМІНАЛ

Всі діти світу плачуть однією мовою, і сексуальні злочини проти них не мають ментальності й кордонів. На жаль, вони є непоодиноким явищем і на Прикарпатті. Лише за поточний рік поліцейські зареєстрували 8 кримінальних проваджень за сексуальні злочини проти неповнолітніх, у половині випадків підозрюваними є рідні дорослі. Через закритість цієї теми важко уявити, скільки ще подібних історій замовчано крізь сльози і назавжди зачинено у рідних стінах. Психотерапевти стверджують: їх сміливо можна множити на три… «Він приходив до мене, трирічної дівчинки, в кімнату і водив статевим органом по животі. Він – близький родич, якому в домі довіряли. Коли нарешті дорослі змогли помітити причину моєї замкнутості, то найгірше, що трапилося, – мене назвали дівчинкою-непотребом», – згадує фрагменти свого зґвалтованого дитинства франківка. Жінка змогла відтворити ці страшні спогади лише завдяки сеансам психотерапії. Свідомість стерла з пам’яті гидкі картинки з минулого, та їхні фрагменти руйнували її сьогодення. «Відчуття огиди, страху, безпорадності – це не зникає з роками. Не могла зрозуміти, звідки в мене неадекватна реакція на інформацію про дитяче зґвалтування, неправильне трактування стосунків між чоловіком та жінкою. Мене врятувала психотерапія. Три роки я боролася з цими комплексами й нарешті відчула себе щасливою», – розповідає франківка, що пережила сексуальний злочин у дитинстві.

Слід від забитого цвяха

Сексуальне насилля – це завжди в саме серце. Щоби зцілитися від цього, притупити відчуття жертви, дитині потрібна постійна підтримка вдома, у близькому оточенні. Але як бути у випадку, коли насильником є найближча людина? Загоїти таку рану надзвичайно важко. Статистика навіть цього року показує: такі злочини на Прикарпатті непоодинокі. Керівник ювенальної превенції Франківщини Алла Бойчук розповідає про чотири зафіксовані поліцією злочини на сексуальному ґрунті проти неповнолітніх дівчат, які вчиняли їхні татусі або вітчими.

«Це високий показник, зазвичай у рік фіксуємо 1-2 випадки сексуальних злочинів у сім’ї», – пояснює Бойчук. Такі кримінальні провадження розпочаті проти жителів Косова, Надвірної, Яремчі та Івано-Франківська. Кожне звернення – окрема історія, де працівникам правоохоронних органів треба побороти найсильнішу емоцію дитини – страх. Переважно жертвами домашніх ґвалтівників стають дівчатка-підлітки, але трапляється й розбещення маленьких дітей.

Всі діти світу плачуть однією мовою, і сексуальні злочини проти них не мають ментальності й кордонів «У Надвірній батько розбещував 6-річну доньку. Подружжя перебувало у процесі розлучення, проте спільно проживало в будинку. Одного разу матір дитини помітила незрозумілі рухи дівчинки і поцікавилась, чому вона так робить. Маленька пояснила, що так вчиняв батько. Пізніше у роботі з психологами дитина розповіла про сексуальні збочення, до яких її залучав рідний батько», – наводить приклад однієї з цьогорічних кримінальних справ поліціянтка. У цьому випадку в правоохоронні органи заявила мати дитини, але так трапляється далеко не завжди.

«У Косові мати 12-річної дівчинки поїхала за кордон, залишив-

ши її на 56-річного вітчима. Той, захмелівши, хизувався в селі, що має статеві стосунки і з дружиною, і з її донькою. Щоб викликати дівчину на розмову, потрібно було докласти чималих зусиль. У результаті дізналися, що розпусні дії чоловік вчиняв протягом тривалого часу», – наводить ще один приклад пані Алла.

У Яремчі, як розповідає поліціянтка, матір хоч і була поряд, та не помічала систематичних ґвалтувань своєї старшої доньки новим чоловіком. Не дивував жінку й той факт, що нерідний батько спав з донькою в одній кімнаті.

«У подружжя ще троє малих дітей, і він мотивував це тим, що не висипається з малечею, тому йшов до іншої кімнати, де спала падчерка», – пояснює дивну поведінку матері поліціянтка. На щастя, дівчинка знайшла в собі сміливість заявити про систематичні злочини вітчима до поліції. Вона знала, куди звернутися, адже у закладі, де навчається, працівники ювенальної превенції вели посилену роботу з молоддю. Кілька років тому учениця цієї освітньої установи наклала на себе руки начебто через те, що терпіла систематичні ґвалтування батька. Побутує думка, мовляв, збочене насилля над дітьми відбувається у неблагополучних сім’ях. Проте Алла Бойчук запевняє, що це далеко не так, а можливо, навіть навпаки. Як приклад, знов-таки наводить історію цьогорічного кримінального провадження, де обвинуваченим у ґвалтуваннях своєї 15-річної доньки є франківський підприємець.

«Чоловік і жінка мали свою справу. Сім’я спершу потрапила в поле зору через те, що дівчина МІСТО | 49

ЖИТТЯ

| КРИМІНАЛ

не відвідувала школу. Коли з нею проводили бесіду, зізнаватися у страшних речах вдома не хотіла. Коли запропонували пройти обстеження лікарів, то під страхом, що її огляне лікар-гінеколог, у всьому зізналася. Виявилось, що протягом півтора року батько, часто у присутності трирічного сина, мав статеві стосунки з донькою. Відчуваючи перед ним безкарність, дівчина поводила себе вільно», – описує історію домашнього насильства, яке мало місце в одній із франківських родин, пані Бойчук. Керівниця ювенальної превенції зазначає: зазвичай насильники не шкодують про те, що зробили. Пояснюють, що не вважають це злочином, а лише тим, що приносить задоволення. В непоодиноких випадках не хочуть бачити у цьому злочину і матері скривджених дівчаток.

раптом: «Я знаю заклад поруч» – взяв дітей за руку і повів. Це трапилося так швидко, що я не зорієнтувалася…» – розповідає бабуся скривдженої дитини.

За її словами, свідком злочинних дій став на два роки старший братик дівчинки. У результаті кривдника взяли під варту й розпочався суд, що триває досі. Показовим є те, що цей же юнак за неповний рік до випадку з дівчинкою вчинив розпусні дії проти ще однієї дитини – в туалеті одного з басейнів міста. Та відповідальності не поніс, адже, уникаючи осуду, батьки скривдженого хлопчика відмовилися від написання заяви про злочин.

Не помітили схильності хлопця й у храмі, де кривдник зустрів маленьку дівчинку. Настоятель храму Царя Христа на Майзлях о. Йосафат Хаймик, де, за словами бабусі скривдженої дівчинки, прислуговував хлопець, розповідає, що через дивну поведінку юнака не прийняли до вівтарної дружини.

«Він хотів, та священик, який керує вівтарною дружиною, сказав, що юнак поводиться недисципліновано, і не дозволив йому брати участь у прислуговуванні», – пояснює парох храму. Інформації про обвинувачення юнака у тяжкому злочині дивується, пояснюючи: хлопець поводився дивно, але проявів зацікавлення дітьми за ним не помічали.

Чи існує справедливе покарання?

«Так було в історії з дівчиною, котра скоїла суїцид. Попри те, що матір втратила доньку, вона досі не вірить, що чоловік вчиняв над нею сексуальну наругу», – акцентує пані Бойчук. Трапляється, що жінка узагалі пробачає чоловіка і після відбуття ним ув’язнення за сексуальний злочин проти дитини приймає назад додому. Тобто, потенційний насильник знову повертається в сім’ю.

Не можна мовчати

У дитячій свідомості не говорити про сексуальний злочин – це переконувати себе, що його немає. Та трапляється, що про такі речі воліють змовчати і дорослі.

Рік тому в туалеті популярного у Франківську гастрономічного закладу неповнолітній хлопець вчинив розпусні дії щодо трирічної дівчинки. Як розповіла її бабуся пані Лариса, вона з двома онуками і знайомою прихожанкою церкви поверталася з богослужіння.

Зазвичай насильники не шкодують про те, що зробили. Пояснюють, що не вважають це злочином, а лише тим, що приносить задоволення «Ми йшли стометрівкою, і до нас пристав хлопець, котрий прислуговував у храмі. Як виявилось, він знав мою знайому, через це з попутньою бесідою приєднався до нас. У центрі діти захотіли в туалет, я одразу не зорієнтувалася, куди можу їх відвести. А тут він 50 | МІСТО

За останні 10 років на Франківщині термін ув’язнення за сексуальні злочини проти неповнолітніх відбуває 19 осіб, ще кілька – в очікуванні свого вироку. До речі, саме цього року, згідно з даними поліції, зареєстровано найбільше таких кримінальних проваджень.

Гучні історії статевих злочинів проти дітей підштовхують суспільство до закликів збільшити покарання для педофілів і створити єдину базу таких злочинців. Ініціаторами створення такого реєстру виступають самі правоохоронці, та поки на законодавчому рівні це не підтримують. У сусідній Польщі для категорії таких злочинців застосовують медичну кастрацію, в Україні про це поки лиш говорять.

На сьогодні максимальний термін покарання для дитячого ґвалтівника – 15 років позбавлення волі.

Важке дитинство ніколи не закінчується

Психотерапевт Галина Дичковська розповідає, що люди ніколи не звертаються одразу з бажанням побороти наслідки домашнього насилля, котре мало місце в дитинстві. Та в процесі психотерапевтичної роботи така потреба з’являється практично у кожного.

«Люди розповідають про те, що болить на цей час: проблеми у сім’ї чи на роботі. Ми працюємо, і виявляється, що корінь цих негараздів у дитинстві, в пережитому досвіді насилля. І в третині таких випадків ідеться саме про фізичне насильство», – розповідає пані Галина. Психотерапевт акцентує, що насправді насильства над дітьми не побільшало, просто сьогодні люди частіше наважуються розповісти про нього.

«Коли з клієнтками розмовляю на тему сексуальних спогадів, то картинки насилля з дитинства вигуль-

ЖИТТЯ

кують між рядків. А звертатися пацієнтка могла з проблемою сексуального незадоволення чи навіть неспроможності зачати дитину, – розповідає психотерапевт Аурелія Боляк. – Особливо насилля накладає свій відбиток, коли страшні події відбувалися в сім’ї. Дитина списує все на свій рахунок. Формує установку «зі мною щось не так», і йде з нею в доросле життя». Щодо позиції насильника, пані Боляк каже, що зазвичай він відчуває, що має право так робити. Мовляв, дитина сама винна – виляє перед ним задом. Або ж пробують виправдати себе тим, що сексуально не задоволені з дорослою партнеркою.

Найгірше, що таку поведінку домашнього насильника маленька дитина може сприйняти за норму, адже в тісному світі дітей батьки – боги. Як пояснюють психологи, проблеми можуть трансформуватися і в стосунки дорослої жінки, коли у своє життя вона приведе насильника, адже у підсвідомості саме такі відносини трактуватимуться нею як ідеальні.

Дитяче порно

Чи вважати злочином ситуацію, коли дорослий споглядає процес сексуального насильства над дітьми у власне задоволення? У багатьох цивілізованих країнах суворе покарання передбачено не лише за безпосереднє насильство над дітьми, а й за споглядання такого процесу. В Україні ж дивитися дитячу «полуничку» не заборонено, проте за її розповсюдження можна понести кримінальну відповідальність. Працівник кіберполіції Іван Канюс розповідає, що за останній рік на Франківщині лише двом особам оголошено про підозру у розповсюдженні дитячої порнографії. «Практика доведення цих злочинів невелика, адже перспектива таких справ у судах не зовсім позитивна. Поки юристи, прокурори і судді не дійшли єдиної думки щодо кваліфікування таких справ. Роздавачі дитячого порно кажуть на свій захист, мовляв, не знали, що заборонені файли з їхнього комп’ютера може завантажувати ще хтось», – пояснює Канюс. Поліціянт розповідає, що в мережі існує ресурс, котрий узагальнює аналітичну інформацію про

| КРИМІНАЛ

користувачів, які обмінюються між собою протиправним контентом у вигляді дитячого порно. Згідно з його даними, за останній рік близько півтисячі користувачів на території нашої області завантажували і роздавали зі своїх комп’ютерів дитяче порно.

«Ця цифра доволі відносна, але вона дає хоча б приблизне уявлення про обіг протиправного контенту на Франківщині», – пояснює правоохоронець. Щодо того, хто зазвичай переглядає гірку дитячу «полуничку», Канюс каже, що, з досвіду його роботи, це чоловіки різного віку і статусу – від щойно одружених юнаків до мужчин у поважному віці. Зазвичай пояснення однакові: захотілося нових відчуттів.

Нам вдалося поспілкуватися з одним із тих, кого підозрюють у розповсюдженні дитячого порно. Франківець запевняє, що поліція неправомірно звинувачує його у злочині, і пояснює: дитячу «полуничку» завантажував винятково для задоволення власних потреб. Чоловік сам є батьком, тому особливо важко збагнути, чим привабив його заборонений контент. Окрім того, франківець пояснює, що проблем із психічним здоров’ям не має.

«Не вважаєте перегляд дитячого порно аморальним?» – «То краще дивитися на малоліток чи бабусь? Наскільки моральним є те, що сьогодні відбувається навколо нас?» – «Не боїтеся, що одного перегляду колись стане замало?» – «Кожен задовольняє свої потреби у власний спосіб. Можливо, навпаки, краще переглянути і не хотіти більшого. Тим паче, це не щодня. Перемкнуло щось, чому б не подивитися…». Шокувало, коли у даркнеті вдалося натрапити на книжку-інструкцію для педофілів. На 200 сторінках розділ за розділом описано, як шукати потенційну жертву, входити до неї в довіру, робити так, аби вона не розповіла дорослим. І навряд чи її завантажать лише для елементарної цікавості. Читати, дивитися, торкатися... Хто дасть гарантію, що завтра одна з цих тонких граней не перейде в іншу? Не поселить страх у маленьку душу дитини, яка, змужнівши, буде знов і знов повертатися у роль жертви. Несвідомо. Тому, що так було вдома. Бо цього не помітили дорослі, котрі мали захистити. Адже мовчання вводило в оману…

МІСТО | 51

НОВІ ГРАНДІОЗНІ ПРОЕКТИ

ВІКНА

ФАСАД

ДВЕРІ

ПЕРИЛА

СХОДИ

алюмінієві вікна, 2-камерні енергозберігаючі склопакети

вентильовані фасади, утеплення мінватою 10 см

броньовані вогнетривкі двері українського виробництва

перила з нержавіючої сталі

гранітні сходи

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ 52 | МІСТО

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 www.melnyk.if.ua

«ПРЕСТИЖ ТАУН» в межах вулиць Вовчинецька та Хмельницького Ліцензія № 201303796 від 19.05.2017

ЄВРОПЕЙСЬКА ЯКІСТЬ ЗА ДОСТУПНИМИ ЦІНАМИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ!

(0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

МІСТО | 53

ЖИТЯ

| УСПІХ

ЯК ЖИВЕТЬСЯ ПІСЛЯ ШОУ

Переможниця проекту «Модель ХL» про комплекси, зміни і відвертість Натяля Мостова

Рік тому франківчанка Марія Павлюк перемогла у проекті «Модель XL». Увесь цей час вона не байдикувала, насолоджуючись славою. Ба більше – дівчина каже, що не вважає себе зіркою, хоча люди на вулиці й досі підходять сфотографуватися, а дехто навіть просить дозволу доторкнутися. Отож, за цей рік Марія скинула 10 кілограмів, позбулася деяких комплексів, уклала контракт із закордонним модельним агентством, а в планах – відкрити у Івано-Франківську школу моделей «plus size».

54 | МІСТО

ЖИТЯ

| УСПІХ

ісля проекту в мене зникло багато комплексів стосовно свого тіла. Наприклад, розтяжки на животі унаслідок « вагітності. Тепер я розумію, що вони взагалі ніяк не заважають у роботі моделі. Розтяжки можна «зафотошопити». А взагалі – це природно. Більшість замовників цього не помічали. Лиш іноді дехто емоційно реагував: «О! В тебе є дитина! Як класно!». араз працюю над поповненням свого портфоліо. Як виявилося, для Європи важливіші фото в « купальниках або спідній білизні. Я орієнтуюся саме на закордонний ринок, оскільки це трохи вищий рівень, ніж в Україні». Туреччині працювала двічі по півтора місяці. Побачила багато відмінностей між їхнім стилем роботи і тим, що в Україні. « Найперше – це мова. Турецькі замовники далеко не всі розмовляють англійською. Тож ти приходиш на зйомку, одягаєшся і увесь час лише позуєш. Мовчки. В той же час в Україні весь процес супроводжується якимись бесідами, жартами тощо. І так працювати значно легше. Варто також зазначити, що у Туреччині більшість перукарів, візажистів, стилістів та дизайнерів – чоловіки. Менталітет – узагалі окрема тема. Наприклад, не дай Боже важко зітхнути. Вони сприймуть це, ніби в тебе трапилося якесь горе. Одразу зупиняють зйомку, телефонують до твого директора, запитують, що не так, у чому справа – чим модель не задоволена».

епер мені байдуже до фотосесій у купальнику чи спідній білизні. Я підкорегувала фігуру, але хочу ще. Зменшила живіт, бо в моделі « «plus size» він має бути плоским, фігура повинна бути схожа до піскового годинника. Зараз я важу приблизно 85 кілограмів, це на 10 менше, ніж тоді, коли виграла у проекті». все життя була дуже доброю, боялася висловити власну точку зору. Навіть батькам. Після проекту все змінилося. « Стала більш рішучою, відверто кажу, чого хочу». майбутньому думаю відкрити школу моделей. Поки набираюся досвіду. Мені часто кажуть: «Вже відкривай! Ти пропустиш « цю хвилю…». Однак я хочу зробити все на професійному рівні. Вчити дівчат я вже можу, але хочу їх потім працевлаштовувати, а для цього потрібно налагодити контакти як в Україні, так і за кордоном. Над цим зараз і працюю». МІСТО | 55

ЖИТЯ

| УСПІХ

кби я мала на меті схуднути, то вже б давно це зробила. Модель «plus size» повинна одягати речі, не менші за 48-й розмір. Тому я тримаюся в цих рамках. « Хоча я би все одно не стала дуже худою, ніколи такою не була». одель повинна бути безпроблемною дівчиною, в якої ніколи нічого не болить, яка завжди має гарний настрій і вміє грати різні ролі. І нікого не « хвилює, що наразі відбувається у твоєму особистому житті. Таке вміння приходить із досвідом». кось мені сказали – якщо хутко не переїду до Києва і не знайду собі продюсера, через півроку про мене всі забудуть. Аякже – взяла і переїхала. Мене « запрошували кілька разів на столичні гламурні тусовки, але я не бачу в них сенсу. Якщо захочу, то поїду на «VIVA! Найкрасивіші», але що від того зміниться для мене? Я не женуся за тимчасовим піаром. Аби про людину пам’ятали, вона має робити щось дійсно якісне і суттєве».

« 56 | МІСТО

ід час зйомок мені найкраще вдається емоція щастя. Як на мене, немає нічого простішого, ніж усміхатися. Головне – не перестаратися».

«

взагалі не вередлива модель. З усіма замовниками розходимося в теплих стосунках. Кажуть, що основна моя фішка – це красиве обличчя, яке виділяється з-поміж інших».

Україні звикли всіх використовувати. Особливо моделей. Хочуть, аби вони працювали майже задарма. Досить поширена ситуація, коли відомий бренд « пропонує моделі попрацювати за мізерну суму. Звичайно, я не погоджуюся. Добре знаю, наскільки це важка робота, і маю конкретну визначену ціну. Особливо після закордонного контракту. Зовсім не йдеться про якусь захмарну ціну, просто в Україні звикли постійно її збивати». іколи не зніматимуся оголеною, якщо мене про це не попередили і не заплатили відповідно. Хоча не все залежить від грошей – зйомка має бути естетич« ною і мистецькою, без натяків на вульгарність». ходила назаняття із вокалу. Мені дуже подобається співати. Але розумію – щоб стати хорошим вокалістом, треба багато « працювати, цілковито віддатися справі. Я не готова поки що. Наразі моїм пріоритетом є моделінг».

ЖИТЯ

| УСПІХ

агато хто думає – якщо я модель XL, то можу розслабитися і їсти все « підряд. Ні! Здебільшого вдома я готую гречку або відварюю макарони, приправлені маслом. Обожнюю ячмінну кашу. До цього – салат і куряча парова котлета чи індиче м’ясо або нежирна свинина. Обов’язково супи, але без засмажки. Намагаюся не вживати шкідливу їжу, як-от голубці, вареники чи піцу. Не тому, що погладшаю, а лиш тому, що потім погано почуваюся. Солодощі також вживаю обмежено, бо з’являється висип на обличчі. Як бачите, я правильно харчуюся, тому в мене нічого ніде «не висить», але водночас я і не худну». іколи не прошу, аби мене взяли на роботу, бо знаю, що не « залишуся за бортом. Портфоліо у мене чудове. Вже зараз маю кілька гарних пропозицій з-за кордону». Франківську люди на вулицях і досі впізнають мене. Багато хто не « підходить, лиш дивляться і перешіптуються. Частіше хочуть сфотографуватися. Одного разу людина навіть запитала, чи можна до мене доторкнутися. Мені було так дивно – я ж така сама, як і інші. Не вважаю себе зіркою. А найсмішніше, коли мене впізнають у маршрутці і не можуть відвести шокованих поглядів – люди, певно, думають, що я вже не можу їздити в громадському транспорті». не купую і ніколи не купувала одяг на секонд-хендах, тому що мені не « вдається там знайти собі щось добротне. Знаю, що там є класні речі, але на пошуки треба мати час і терпіння. Зазвичай купую вбрання у місцевих крамницях. Багато речей придбала в Туреччині. До речі, не раз зіштовхувалася з тим, що в магазинах брендового одягу максимальний розмір – це «М», а я ношу «ХL». МІСТО | 57

ТРЕНД 2019 РОКУ — УСПІШНА ТА ЩАСЛИВА ЖІНКА! ОТРИМАЙТЕ В «ШКОЛІ УСПІШНОЇ ЛЕДІ» УНІКАЛЬНІ ЗНАННЯ ЗІ СТВОРЕННЯ ОСОБИСТОГО БРЕНДУ Реєструйтесь в «Клубі успішної леді», щоб знайти нове і комфортне коло жіночого спілкування та підтримки за телефоном: (050) 859 86 62

Координатор клубу Вікторія Гаврилюк

Засновниця клубу Оксана Мельник

Одяг: Манана Богачевська Фото: Дмитро Садовий

58 | МІСТО

ВІТАЄМО З НОВИМ РОКОМ ТА РІЗДВЯНИМИ СВЯТАМИ!

Фото: Людмила Джус

МІСТО | 59

ПРОЕКТИ

| МІСТО УСПІШНИХ ЛЕДІ

Інна Сідлярчук:

«Вірте собі та в себе!» Інструктор з йоги, керівник йога-центру «Yogaifschoolsts», щаслива дружина та мама двох чарівних донечок. У свої 30 років Ви встигли успішно реалізуватися у різних сферах життя. Розкажіть, як знайшли свій шлях? Чому йога?

Йога дає відповіді на різні запитання: щодо здоров’я, зовнішньої та внутрішньої краси, про життя, про себе. Мене завжди страшенно цікавили питання про сенс існування – для чого я? хто я? і яку місію повинна нести? Вважаю, що життя не є випадковістю. Воно має визначену ціль і направлене на виконання певного божественного плану. І для досягнення цієї цілі нам надана можливість щомиті робити той чи інший вибір та приймати рішення. Моє життя – результат моїх рішень. Щоб зробити його максимально гармонійним та якісним, дотримуюся певних принципів. Що це за принципи?

Таких основних правил у мене три. Перше – ніколи нічого не бійся! Страх стримує нас від дуже багатьох речей: аби захищати те, що вважаємо правильним, щоб постояти за себе, від творчого прояву, від можливості бути неправим та робити помилки. А помилок насправді не існує, існує лише досвід!

Друге правило – завжди тримай увімкненим свій внутрішній детектор брехні. Дуже важливо бути впевненим у тому, що у всіх життєвих ситуаціях ти чесний перед самим собою та дотримуєшся саме своєї правди. З одного боку, ти щирий і не лицемірний, говориш про людей тільки те, що можеш сказати їм у вічі. З іншого, любиш себе і не дозволяєш іншим використовувати себе, не намагаєшся вгодити комусь усупереч своєму комфорту, лише заради похвали. Вас не повинно хвилювати, що подумають інші. Дуже глибокі, сильні принципи. А який же третій?

Бути настільки чуйним, наскільки це можливо! Розвивати усі свої найкращі риси: любов, доброту, готовність допомогти, розуміння, співчуття та ін. Залишайтеся такими в будь-яких, навіть складних ситуаціях. Любіть тварин. Не судіть людей строго, постарайтеся зрозуміти, чому вони зробили саме так. Аналізуйте і розумійте кожного. А головне – любіть! А як дієте, стикаючись із проблемами, неприємностями?

Спочатку слід прийняти ситуацію, а вже потім діяти! Що б не сталося тут і зараз, приймаю теперішнє так, ніби я його й вибрала. Завжди працюю з ним, а не проти нього. Стараюся зробити його своїм другом і союзником, а не ворогом. Це магічним чином змінює життя, тому обов’язково спробуйте! Як Вам вдається усе встигати? Поєднувати роботу, сім’ю, саморозвиток?

Ми часто втомлюємося не від того, що справ дуже багато, а від того, що розсіюємо свою енергію на непотрібне й неважливе. Щоби все встигати, потрібно чітко розставити пріорітети та концентруватися на важливому. З чого починається Ваш день?

Безперечно, з обіймів. Причому і починається, і закінчується. Навіть якщо за день зробити тільки це, то буде вже дуже багато (усміхається – ред.). Потім –­ духовна практика, молитва або медитація, це дуже мене наповнює та заряджає. Далі по-різному, залежить від плану дня, але в кожному з них є час на зустрічі, книги, час із дітками, тренування та чай. Що б ви побажали нашим читачам?

Одяг: «ISWEAR» /iswear_brand www.iswear.store Аксесуари: “ «MINE accessories» iswear.store

60 | МІСТО

Ніколи не забувайте мріяти! Адже саме мрії стають двигуном існування, і саме від них буде залежати смак і запах кожного вашого наступного дня.

Вважаю, що найкращою інвестицією є вклад у своє здоров’я та розвиток. Радію, що мала можливість пройти навчання у «Школі успішної леді». Бажаю всім вірити в себе та собі. Тоді омріяне стане дійсністю. А від себе запрошую на заняття з йоги та теплі розмови, які подарують здоров’я і гармонію.

ПРОЕКТИ

Леся Куцак

| МІСТО УСПІШНИХ ЛЕДІ

:

«Стався до інших так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе»

Підприємець, власниця магазину білизни, кравецьких додатків та фурнітури. Дружина, мама 12-річного Володимира. Як дізналися про «Клуб успішних леді»? Чому вирішили долучитися до цього жіночого кола? До участі у «Клубі успішних леді» мене надихнув син. Якось він сказав мені: «Мамо, у тебе таке усталене життя, спробуй щось новеньке, розшир коло свого спілкування». Я дуже люблю здобувати нові знання, розвиватися, самовдосконалюватися, постійно працювати над собою. Цікавлюся психологією, психосоматикою. Тож, коли побачила оголошення у соцемережах про набір у «Школу», не вагаючись, вирішила доєднатися. Ви понад десять років ведете власну справу. Як прийшли в бізнес? Чи вважаєте себе успішною?

Не існує єдиного мірила для всіх. Вважаю, що жінка успішна тоді, коли відчуває гармонію всередині, випромінює щастя і любов. Чітко знати свої пріоритети в житті – це вже половина успіху. Для мене головне – родина, розуміння близьких і рідних мені людей. За фахом я юрист, але жодного дня не працювала за спеціальністю. Коли народився мій син, я хотіла займатися тією справою, яка залишить достатньо часу для дитини. Я щаслива мама. Мій син для мене – найпотужніший мотиватор. Хочу бути для нього достойним прикладом. Що Вам потрібно, аби відчувати себе наповненою?

Найбільше люблю свій дім, створювати у ньому затишок та готувати. Коли чаклую на кухні над кулінарними шедеврами, забуваю про все на світі. До речі, вдається це мені легко та без надзвичайних зусиль. Головне – готувати з любов’ю та натхненням. То Ви справжня домосідка?

Аж ніяк. Я дуже люблю піші або велосипедні прогулянки. Кожного вечора, щоб легше заснути, обов’язково йду гуляти. До того ж, обожнюю подорожувати. Волію не купити собі нову сукню чи чобітки, але поїхати в нову подорож. Ми з сином уже встигли об’їхати пів-Європи, побувати на різних курортах. З кожної країни привожу рецепти оригінальних страв і обов’язково готую їх удома. А яка країна вразила Вас найбільше?

Великобританія. Дух старовини, велич та могуть Лондона, краса Шотландії, Уельсу – в цю країну закохалася з першого погляду. А коли побувала у старенькому селі поблизу Лондона, то ніби перенеслася в Середньовіччя з його вузькими вуличками, маленькими будиночкам, димарями. Особлива, неповторна атмосфера! Попри відсутність яскравих фарб, Англія все одно мені якась тепла та приємна. Може тому, що я люблю дощ? Зрозуміло, значить, погода не може зіпсувати Вам настрою. А як рятуєтеся від стресу?

Так, радіти життю я вмію за будь-якої погоди. Тішуся і сонечку, і дощу, і снігу. Не уявляю свого життя без молитви, теплих слів та обіймів. А зібратися з силами, зарядитися позитивом завжди допомагає приємне дружнє спілкування, музика, вогник каміну, горнятко теплого чаю: якихось півгодини – і сумні думки як рукою знімає. Що б Ви побажали нашим читачам у новому році?

Бажаю попри шалений ритм життя та великий потік інформації бути індивідуальними. Здобувати нові знання, розвиватися, самореалізовуватись. Відчувати гармонію душі й тіла, зосереджуватись на хорошому. Позитивне мислення дає енергію долати перешкоди і ставати більш успішними. Бажаю всім успіху й добра! Веселих і яскравих вражень у новому році!

Одяг: «ISWEAR» /iswear_brand www.iswear.store Аксесуари: «MINE accessories» iswear.store

МІСТО | 61

ПРОЕКТИ

| МІСТО УСПІШНИХ ЛЕДІ

Вікторія Дейнега:

«Якість та довіра – мої орієнтири в роботі» Власниця та керуюча мотелю «Еверест», щаслива дружина та мама 5 дітей Вікторіє, як Вам вдається поєднувати виховання п’яти дітей, управління бізнесом та при цьому чудово виглядати?

У будь-якій справі найголовніше – це бажання. Якщо чогось дійсно хочеш, то знайдеш спосіб, якщо ні – причину. Що для Вас головне в роботі?

Якість та комфорт наших гостей. Стараємося, щоб кожен клієнт почувався у нас затишно і по-домашньому, максимально уважно ставимося до гостей і їхніх побажань. Завжди націлюю персонал на те, що клієнт має бути задоволений. Довіра – це мій орієнтир у роботі. Якщо працівник виконує свої обов’язки якісно, необхідність тотального контролю відпадає. Якщо так працює кожен, то спільно, командними зусиллями отримуємо чудовий результат. Які якості допомагають Вам досягати цілей?

Наполегливість, десь навіть упертість, мужність. У бізнесі більше допомагають ці прагматичні чоловічі риси. Не люблю плисти по течії. Якщо маю ціль, іду до неї. Із ким Вам легше працювати, з жінками чи чоловіками? Чому?

Зі свого досвіду скажу, що для атмосфери в колективі добре, коли працюють і чоловіки, і жінки. Й хоча у нас переважно жіночий колектив, навіть один чоловік може змінити мікроклімат, урівноважити жіночу емоційність, додати стриманості. В будь-якому випадку, до кожного працівника потрібен свій підхід. Як плануєте свій день?

Чесно скажу, у мене немає чіткого плану на щодень. Маю плаваючий графік, і пов’язано це насамперед із дітьми. Коли в тебе їх п’ятеро, і наймолодшій усього 3 роки, чітко дотримуватися плану не завжди виходить. Тож якщо раніше я планувала все строго по годинах, зараз ставлюся до цього більш гнучко, щоб не створювати додаткового стресу. Звісно, важливі події планую, але без фанатизму. А якщо не знаєте, як діяти в тій чи іншій ситуації?

Якщо не знаю, як вирішити ситуацію, відпускаю її. І як правило, за дуже короткий проміжок часу життя обов’язково дає мені підказку. Чи то фраза сторонньої людини, чи навіть пост у соцмережах. Іноді відповідь на своє запитання можу знайти у книжці. Для цього відкриваю її на будь-якій сторінці і читаю. Тоді одразу відчуваю – ось відповідь на моє питання. Що приносить Вам найбільше задоволення?

Мені дуже подобається, коли збирається вся родина в мирі, злагоді, любові. Не обов’язково лише на свята, а просто, без особливої нагоди. Тоді на серці тепло й добре. Вважаю, що в нашій щоденній круговерті справ важливо пам’ятати про сім’ю, близьких. Що для Вас ідилія?

Це гармонія з партнером, із собою, підтримка сім’ї, взаєморозуміння по роботі з клієнтами та працівниками, легке вирішення завдань, правильні зв’язки з іншими людьми. У «Клубі успішних леді» Ви з перших днів його існування. Чим для Вас цікава участь у цьому проекті?

Клуб об’єднав дуже різних жінок, із різним баченням та життєвим досвідом. Кожна людина тут як книжка, котру читаєш і черпаєш з неї щось нове для себе – не тільки знання, але й корисні звички. Я шукала тут однодумців, жінок, з якими можна спілкуватися, обмінюватися досвідом, і знайшла. З кожної зустрічі чи майстер-класу беру для себе щось важливе та корисне.

За допомогою соціальних зв’язків легше досягнути успіху. Сьогодні не достатньо просто володіти знаннями, а маючи потрібні зв’язки, потрібно вміти їх правильно застосовувати. Моя улюблена фраза: «Один воїн не переможе ціле військо. Жодне створіння не виживе в ізоляції». Чого б Ви побажали читачам у новому році?

Одяг: «ISWEAR» Перш за все, вітаю всіх! Бажаю, щоб наступний рік став для кожного успішнішим, щоб утілилися всі Ваші мрії. А реалізація ідей та цілей вдавалася легко та приносила задоволення! /iswear_brand www.iswear.store Аксесуари: 62 | МІСТО«MINE accessories» iswear.store

ПРОЕКТИ

| МІСТО УСПІШНИХ ЛЕДІ

Уляна Литвин:

«Я перетворила своє хобі на роботу, тому працюю, кайфуючи» Арт-директор, маркетолог готелю «Grofa» та засновниця проекту «Love party place» Як шукали свій професійний шлях?

В університеті я вивчала економіку агропромислового комплексу. Тож із маркетингом познайомилася ще на другому курсі. Втім, тоді особливого бажання працювати в цій сфері у мене не з’явилося. Пробувала себе в якості ріелтора, перекладача, асистента керівника. Та, за винятком роботи флористом, я ніде надовго не затримувалася. Мені подобалося працювати з квітами та отримувати перепустки на концерти «RHCP», «The Prodigy», «Scorpions». Але доля склалася так, що, повернувшись до Івано-Франківська, я знайшла тут роботу маркетолога і зрозуміла – це моє. Сьогодні у мене дуже творча та різноманітна робота. Я працюю над тим, щоб гості нашого готелю отримували позитивні емоції, могли повноцінно відпочити та розважитись. Розкажіть, будь ласка, про Ваш новий проект «Love party place».

Це абсолютно новий формат, аналогів якому в Івано-Франківську наразі немає. Ми надаємо в оренду погодинно приміщення сучасного дизайну для проведення будь-якого свята чи заходу. Це не ресторан і не конференц-зал, це універсальний простір, де можна організувати вечірку, пограти в «Мафію», відгуляти дитяче свято, замовивши свою їжу та аніматорів. Або навпаки, скористатися проектором, екраном та стільцями і провести навчальний тренінг чи конференцію. Словом, усе, чого душа забажає. Величезний плюс такого формату в тому, що це простір виключно для Вашого заходу без сторонніх. Також ми допомагаємо з декораціями, апаратурою – все за запитом замовника. Як Вам вдається поєднувати такі активні діяльності?

Справді, я дуже багато їжджу, подорожую. Київ, Львів, Івано-Франківськ, Буковель. Ритм мого життя більш ніж насичений. Але я маю прекрасних фей – асистенток, які у всьому допомагають. Чи вважаєте себе успішною?

Я зробила вже багато, але не можу сказати, що пишаюся досягнутим. Це для мене буденність. Для когось я дуже успішна, зразок для наслідування, вони захоплюються тим, що я роблю і як. В очах інших мені ще є куди рости. За моїми відчуттями, назвати себе успішною зможу тоді, коли моя справа буде функціонувати без моєї безпосередньої участі. Що Вам допомогло стати такою, як Ви є зараз?

Моя особистість – це мій бренд. Прагну її вдосконалювати, але водночас хочу, щоб вона залишалася унікальною, а не копією когось. Мені вдалося знайти сферу, працюючи в якій, я буквально кайфую. Я перетворила своє хобі на роботу і щодня роблю те, що мені подобається. Навіть у дуже насичені справами дні я не відчуваю втоми. Найбільше задоволення мені приносить бачити результат своєї роботи. Що Вас привело у «Клуб успішних леді»?

Як Ви зрозуміли, я ніколи не сиджу на місці, ні в прямому, ні в переносному значенні. Мені ніколи не буває достатньо отриманих знань, завжди йду далі й далі. Як маркетолога, у «Школі леді» мене найбільше зацікавила тема побудови особистого бренду власне для жінок. Оскільки люблю нетворкінг – нові знайомства з цікавими особистостями також були дуже мотивуючими на надихаючими для мене.

Одяг: «ISWEAR» /iswear_brand www.iswear.store Аксесуари: «MINE accessories» iswear.store

Як проводите дозвілля, чи маєте досить вільного часу?

Востаннє, коли була в кіно, заснула там і проспала 1,5 години. Вільного часу не маю. Тому, якщо ходжу в заклади, то на ділові зустрічі. Єдине дозвілля, на яке у мене є час – це кіт Віскі, якого я свого часу підібрала в дворі зі зламаною лапкою. Тепер він зі мною на повідку усюди. Це моя візитна картка та улюбленець половини гостей готелю «Grofa» на «Буковелі». Що б ви побажали нашим читачам?

Не важливо, чи ви найманий працівник, чи власник бізнесу – любіть свою роботу. Виконуйте її на максимум, і тоді все вдасться! /ms_lytvynka /grofa_hotel /lp_place_if

МІСТО | 63

ПРОЕКТИ

| МІСТО УСПІШНИХ ЛЕДІ

Альона Калініченко: «Етикет – це ще одна мова, володіючи якою, ви здобуваєте впевненість та свободу!»

Альона Калініченко – експерт із питань етикету, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник. Автор і ведуча програм «Основи етикету для дітей», «Тонкощі столового етикету», «Тонкощі чайного етикету та складних десертів», «Діловий етикет», «Світська бесіда» та ін.

найкраще прививати їх із дитячих років. Існує думка, що правила етикету – це нудні пережитки минулого. Наскільки вони актуальні в наш час?

На мою думку, етикетні норми є фундаментом становлення особистості. Вони ґрунтуються переважно на законах філософії та психології. Знання етикетних правил і вміння їх застосовувати визначають повагу до себе, свого візаві чи опонента. Вони допомагають справити приємне враження та вийти з будь-якої ситуації достойно і красиво. Як казав Антон Павлович Чехов, «Хорошее воспитание не в том, что ты не прольёшь соуса на скатерть, а в том, что ты не заметишь, если это сделает кто-нибудь другой». Тому про неактуальність етикету як пережитку минулого говорити точно не можна. Але життя не стоїть на місці, все змінюється. Етикетні норми також?

Етикетні норми не просто зазнають змін, а й відроджуються та розвиваються. Так, до прикладу, сьогодні діловий етикет зазнав змін і формується з позиції гендерної рівності. Тобто, жінкам та чоловікам у діловій сфері відводяться рівні права, а значить, і правила «гри». Тож відповідно до гендерного паритету, розуміння «слабкої статі» не існує й не розглядається. Другий напрям етикетних норм – неоетикет чи цифровий етикет – це правила співжиття в електронному просторі. Він з’явився відносно недавно та є архіважливим, адже зараз гаджетами користується майже кожен. Ще одним новим напрямом є етикет вуличної їжі, так звані «street foot rules», які також слід знати, щоб виглядати гідно й упевнено.

Ви проводите курс «Тонкощі столового етикету та вишуканих манер» для дітей. Чому їх навчаєте?

Пані Альоно, Ви кандидат юридичних наук, маєте більш як тридцять праць у юридичній сфері, й раптом починаєте інтенсивно займатися проблемами етикету. Коли зрозуміли, що навчання добрим манерам – це Ваше?

Сьогодні кожен шукає себе, хоче робити ту справу, яка йде від серця. Одним зі способів знайти своє призначення є «робити те, що ти не можеш не робити». Я впевнена, що є клітинкою Всесвіту, яка може й хоче зробити його кращим через ті вміння, які вже закладені в мені самою природою. І Всесвіт мені відгукнувся. Спілкуючись із дівчатками в Містечку милосердя Святого Миколая, я зрозуміла, що зможу бути їм корисною, навчивши того, що знаю сама – добрим манерам.

Якщо говорити про розуміння важливості етикетних норм, то воно прийшло досить давно. Проживаючи в столиці, мені доводилося відвідувати різні заходи та спілкуватися з людьми різного статусу. Тоді й усвідомила, що для того, аби впевнено себе почувати в будь-якому товаристві, вирішувати справи, необхідно жити з цими нормами. Певна, що 64 | МІСТО

Цей курс – моє дитя (усміхається – ред.)! Він складається з трьох практичних майстер-класів, під час яких діти віком від 7 до 12 років вивчають культуру столового етикету, вчаться сервірувати стіл у різних стилях. Разом ми розбираємо правила користування приборами та серветками, дітки дізнаються, як бути гарним гостем та справляти приємне враження, про що розмовляти за столом, які теми є табу, а також практично відпрацьовують, як споживати складні страви. Як далі плануєте розвивати свою діяльність?

Найближчі плани можу анонсувати вже сьогодні. З нового року в Івано-Франківську буде проводитися курс «Тонкощі чайного етикету та складних десертів», який стартував у м. Києві. Чого б хотіли побажати читачам?

«Люди, будьте взаємно красивими», – радила нам Ліна Костенко. Від себе додам, що я впевнена: етикет – це не нудно! Етикет – це розумно! Етикет – це круто! Це маленькі правила, які допомагають жити достойно та формують впевнену особистість! Контактний телефон: (097) 935 27 38

Одяг: «ISWEAR» /iswear_brand www.iswear.store Аксесуари: «MINE accessories» iswear.store

«BEAUTYMANIA» Салон «BEAUTYMANIA» знаходиться в самому центрі м Івано-Франківськ. У нас велика палітра гель-лаків, матеріалів для декорування, укріплення і лікування нігтьової пластини.

• Манікюр та педикюр (у салоні, що по вул. Незалежності, 29 ,оф. 6, є можливість робити ці процедури одночасно), нарощення нігтів, дизайн, укріплення, моделювання нігтьової пластини. Інструменти проходять такі етапи стерилізації: дезинфікуючий розчин, ультразвук, сухожар. Одноразові набори для кожного клієнта.

• Послуги депіляції.

• Усі види масажу: загальний, лікувальний, антицелюлітний, вакуумно-роликовий, стоун-терапія.

• Косметологічні процедури для обличчя, ультразвукова чистка обличчя, ефективна лікувальна програма від вугрів, прищів, чорних цяток; безголкова мезотерапія, СПА-догляд за шкірою рук.

м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 12, тел.: (095) 01 999 25, вул. Незалежності, 29, оф. 6, тел.: (095) 54 080 11 /beautymania_ukraine/ МІСТО | 65

МІКРОСКОП У СТОМАТОЛОГІЇ Сьогодні ми все частіше бачимо стоматологів, які затосовують мікроскоп у своїй щоденній практиці. У багатьох виникає питання: для чого він їм? Невже шукають мікроби? Давайте поміркуємо. Лікарстоматолог може вилікувати тільки те, що побачить власними очима. Якщо крім них є ще й оптика, тоді з’являється можливість бачити все до найдрібніших деталей. СТОМАТОЛОГИ ВИКОРИСТОВУЮТЬ МІКРОСКОП ТЕПЕР ПРАКТИЧНО ДЛЯ ВСІХ МАНІПУЛЯЦІЙ:

• лікування кореневих каналів; • якісного пломбування каріозних порожнин; • незамінним є мікроскоп для ортопедичних робіт (виготовлення вінірів, коронок); • професійної гігієни; • навіть для відбілювання зубів, щоб видно було всі мікротріщини емалі, які попередньо заізольовують. Отже, застосування мікроскопа в роботі лікаря-стоматолога має безліч переваг.

ОЛЕКСАНДРА ДОВГАНИЧ, засновник Центру естетичної стоматології «АСТРЕЯ», лікар-стоматолог, кандидат медичних наук кафедри терапевтичної стоматології ІФНМУ:

Ідеальна візуалізація дозволяє досягти високої якісті маніпуляцій, які виконує лікар. Пацієнти платять не за обладнання, яким «напакований» кабінет, а за найкращий результат.

66 | МІСТО

м. Івано-Франківськ, вул. Європейська, 2 тел.: (095) 337 51 50, (066) 718 88 07, (096) 525 83 55

м. Івано-Франківськ, пл. Ринок,1, ТЦ «Галерея Н» тел.: (066) 018 10 78 lily.frankivsk МІСТО | 67

ПРОЕКТИ

| РЕЗУЛЬТАТ

«M.VISION»

Стоматологічна династія та світове визнання Добре відомі у Івано-Франківську, а також далеко за його межами засновники клініки «M.VISION» НАЗАРІЙ МИХАЙЛЮК та його батько БОГДАН належать до однієї з найкращих команд світу у сфері естетичної стоматології. За роки роботи в їхньому активі понад 1000 задокументованих клінічних результатів лікування, які підкріплені фото- та відеоматеріалами. Ба більше, два роки тому клініка «M.VISION» однією з перших у світі перевела лікування в повністю цифровий формат. Тут з нуля складали протоколи лікування, тестували нове обладнання. Але навіть після такого революційного кроку українські стоматологи не зупинилися на досягнутому. У 2018-му році вони відкрили новий центр естетичної стоматології в самому центрі Києва, де разом із командою спеціалістів з України та з-за кордону пропонують відвідувачам рівень послуг, аналогів якому в нашій державі немає: за допомогою цифрових 3D-технологій пацієнти можуть отримати нову посмішку за 4-5 днів. Ми завітали до клініки «M.VISION», щоб дізнатися про складові успіху, завдяки яким Михайлюкам вдалося досягти таких висот у професії.

68 | МІСТО

ПРОЕКТИ

Виступ у Маямі

Новий рік – це рубіж, коли підбивають підсумки та будують плани на майбутнє. 2018-й став важливою віхою в історії компанії, Ви відкрили нову клініку в Києві. Чому серед інших подібних закладів у столиці пацієнти обирають «M.VISION»?

Понад тисяча задокументованих клінічних результатів є серйозним аргументом для потенційних клієнтів, кількість яких постійно зростає. Одна з причин, чому пацієнти обирають стоматологічну клініку «M.VISION» – це якісний та швидкий результат. Отримати бездоганну посмішку за чотири-п’ять днів – хіба це не мрія? Досягати таких результатів нам допомагають три речі – власний багаторічний досвід роботи, найновіше цифрове обладнання та вузькопрофільні спеціалісти, залучені з інших країн. У нас працює міжнародна команда найкращих фахівців у своїх галузях: Густаво Джордані з Бразилії, Венчеслав Станков із Болгарії, Ставрос Пелеканос із Греції та Нуно Соуза Діас із Португалії. Якщо раніше, аби потрапити на консультації до таких фахівців, потрібно було летіти за кордон, тепер є змога зробити це, не залишаючи меж столиці. Вони прилітають до України, аби консультувати наших пацієнтів. І ви можете пройти всі необхідні процедури з естетичної реабілітації зубів в одному місці: від професійної гігієни до встановлення керамічних вінірів та імплантів. Цифровий підхід до лікування – беззаперечний козир «M.VISION». Розкажіть, які переваги він дає пацієнтам? Перш за все, він гарантує швидкість. Часи, коли треба було витрачати кілька тижнів, щоб постійно приходити до стоматолога для замірів, примірок, підгонок, залишилися в минулому. По-друге, цифрові технології дають можливість

| РЕЗУЛЬТАТ

Виступ у Лас-Вегасі

наперед побачити, як саме виглядатиме ваша посмішка. Для кожного пацієнта за допомогою комп’ютерного моделювання ми розробляємо mock-up (прототип кінцевого результату лікування). Таким чином, ще до початку лікування ви зрозумієте, як виглядатиме ваша нова посмішка, і зможете завчасно скоригувати всі нюанси – розмір зубів, їхню форму. Як відбувається встановлення вінірів? З яких етапів складається цей процес?

Перший візит завжди розпочинається з фото- та відеозйомки. Далі ми скануємо ротову порожнину інтраоральним сканером. Це займає лише 2 хвилини і є чудовою альтернативою неприємній процедурі зняття відбитків силіконовими матеріалами. Далі лікар за допомогою спеціального програмного забезпечення створює 3D-модель. По мережі дані за лічені секунди потрапляють до лабораторії, і її спеціаліст-технік одразу починає моделювати посмішку. Наша клініка має власну лабораторію, що дозволяє гарантувати якість на всіх етапах лікування. Минулого року «M.VISION Lab», якою впродовж багатьох років керує мій батько, отримала звання найкращої лабораторії України на премії «Stella International Beauty Awards». Цією нагородою відзначають провідних професіоналів у галузі естетичної медицини. Що відбувається після 3D-моделювання посмішки в лабораторії?

На 3D-принтері ми друкуємо модель та переносимо прототип посмішки пацієнту для оцінки майбутнього результату. Далі проводимо підготовку зубів і повторно їх скануємо. У лабораторії спеціальна система автоматизованого проектування CAD/CAM виготовляє ультратонкі керамічні вініри товщиною 0,2-0,3 мм. МІСТО | 69

ПРОЕКТИ

| РЕЗУЛЬТАТ

Як відбувається фіксація вінірів?

Процес триває 2-3 години і проходить під контролем мікроскопа з 22-кратним оптичним збільшенням. До речі, наша клініка стала першою у світі, яка почала використовувати стереомікроскопи на всіх етапах лікування. Під час фіксації вінірів пацієнт може слухати музику або одягти відеоокуляри й дивитися фільм, тож час пролітає непомітно. Завершується все фінальною фото- та відеозйомкою, яка наочно демонструє різницю до/ після. Приклади таких трансформацій ви можете переглянути на нашому сайті mvisionclinic.com. Якщо оцінити всю складність виконаних робіт можуть фахівці, то естетику фінального результату – кожен. Які переваги використання спеціальних інтраоральних сканерів під час роботи?

Завдяки періодичному процесу сканування ви можете спостерігати динаміку стану зубів: які з них і в якому темпі змінюються. Наша програма зробить прогноз розвитку і покаже, як виглядатимуть ваші зуби через 10, 15 і більше років. Окрім цього, ми можемо відновити ваш пошкоджений зуб на основі його цифрової копії з електронної бібліотеки – і новий буде повністю ідентичним, із точністю до 10 мікронів. До вас їдуть лікуватися не тільки з багатьох міст України, а й з Італії, Великобританії, Румунії та інших країн світу. Як люди дізнаються про вашу клініку?

Левову частку пацієнтів направляють до нас колеги, які проходили наші навчальні програми. Вони бачили фото- та відеоматеріали з практичними результатами, знайомі з цифровим підходом – тому довіряють нам. За останні 8 років я провів понад 300 навчальних виступів на міжнародних стоматологічних конгресах у 64 країнах світу, котрі відвідало більш як 20 тисяч спеціалістів. Серед них – лікарі, що працюють із Beyonce, Jay-Z, Сільвестром Сталлоне, Шерон Стоун та іншими голлівудськими зірками. Визнання американських колег, мабуть, найприємніше, адже «голлівудська» посмішка була і залишається світовим еталоном краси? Для мене, як патріота, найбільша радість – виступати на міжнародних конгресах, скажімо, у США, й показувати результатами своєї роботи, що стоматологія в нас розвивається на такому рівні,

70 | МІСТО

який не завжди можна знайти навіть за кордоном.

Наприклад, у Голлівуді я проводив тренінг для колег на міжнародному симпозіумі «Oral Design Hollywood». А в університетах Нью-Йорка, ЛосАнджелеса, Пенсильванії та Меріленду читав лекції для навчального складу. У чому секрет міжнародного успіху?

Ми з батьком відкрито ділимося результатами наших робіт. Маємо велику базу фото- та відеоматеріалів і можемо продемонструвати як практичні результати, так і увесь хід лікування, від і до. Колегам цікавий наш підхід до роботи, адже ми працюємо мінімально інвазивно, з використанням мікроскопів на всіх етапах для гарантії максимальної точності роботи. Коли два роки тому ми перевели клініку в повністю цифровий формат – були одними з перших у світі. З нуля складали протоколи лікування, тестували нове обладнання. Звісно, іноземним спеціалістам цікаво дізнатися більше про такі інноваційні методики. Чому, попри численні пропозиції переїхати за кордон, ви залишаєтесь працювати в Україні?

Ми хочемо, щоб українські пацієнти могли отримувати найвищий рівень стоматологічних послуг без необхідності летіти за кордон. Кваліфікована допомога, інноваційні методики цифрової медицини, якісний сервіс – усе це має бути доступним в Україні. Заради цього ми працюємо тут, впроваджуємо нові технології, завозимо вартісне обладнання, залучаємо міжнародних фахівців. Словом, робимо все можливе й неможливе для того, аби наші співгромадяни отримували найвищу якість естетичної медицини. А красиві та щирі посмішки пацієнтів – для нас найбільше визнання та успіх.

Детальніше про наші послуги: www.mvisionclinic.com м. Київ, вул. Кахи Бендукідзе, 2 м. Івано-Франківськ, вул. Франка, 25А Записатися на консультацію до клініки можна за телефоном: +38 (066) 058-87-95

ПРОЕКТИ

| РЕЗУЛЬТАТ

У пошуках чаші Грааля У новорічні канікули хочеться пригод і чарівної казки. В Україні справжня зимова казка, без сумніву, живе серед чудових гірських пейзажів Карпат, у Буковелі. Звичайно, існує чимало європейських гірськолижних курортів, але цей природний оазис тим і приємний, що тут вас чекає відпочинок на будьякий смак і гаманець. М’який клімат Карпат і особливий мікроклімат Буковеля, який з усіх боків прикритий горами від холодних вітрів, дозволяє насолодитися усіма красотами зими й не замерзнути! Навпроти гірськолижного підйомника 1R у відомому гірськолижному курорті «Буковель» знаходиться чарівний готель «Graal Resort». Саме тут ваша зимова казка стане реальністю! Цей готель – сучасна, виконана за європейськими стандартами будівля. Його номерний фонд становить 30 комфортабельних номерів категорії «стандарт», «напівлюкс», «делюкс» і «люкс». Комфорт перевищує всі очікування – розкішні номери вражають лаконічним інтер’єром і сучасним дизайном. Бар дивує багатим вибором напоїв, а українська та європейська кухні ресторану задовольнять найвибагливішого гурмана. Українські страви відображають колорит автентичної карпатської кухні, а європейське меню відрізняє вишуканість подачі та увага до деталей. У ресторані панує гостинна ненав’язлива атмосфера і доброзичливе обслуговування – тут усе створено для того, щоб гості не тільки отримали задоволення від неперевершеної трапези, але і приємно провели час. А після ситної вечері так приємно побалувати себе у новенькій фінській сауні, куди надходить кришталево чиста вода безпосередньо з карпатських джерел. До ваших послуг – професійні пармейстери, що володіють глибокими знаннями з ароматерапії, фітотерапії, водолікування й масажу. Це саме те, що необхідно для відновлення життєвих сил, оздоровлення й очищення душі та тіла після активного відпочинку на гірськолижних схилах. Але ж зимовий відпочинок у Буковелі – це не лише гірські лижі!

Ті, хто просто їдуть сюди відпочивати, знаходять безліч інших вражень. Можна покататися на ковзанах на величезному катку, летіти на санях по трасах для сноутюбінгу, вирушити на прогулянку по околицях на бігових лижах, конях або просто пішки. І не тільки відпочинком славиться готель «Graal Resort». Заслужив він і славу одного з найкращих місць для вирішення бізнесових питань. Багатофункціональний конференц-зал готелю – ідеальне місце для проведення семінарів, тренінгів та ділових зустрічей

на найвищому рівні. Зручний, стриманий інтер’єр і універсальне сучасне технічне оснащення дозволяє переобладнати зал під індивідуальні потреби найвимогливішого клієнта. Компетентний персонал готелю «Graal Resort» допоможе в організації та проведенні заходу будь-якої складності на бездоганному рівні.

«GRAAL RESORT» Буковель, урочище «Вишня», 306 +38 (050) 1 300 500 www.graal-resort.com graalresort@gmail.com /graal.resort.bukovel МІСТО | 71

ПРОЕКТИ

| ДОБРІ СПРАВИ

Стати «онуком» ніколи не пізно Як івано-франківські волонтери опікуються жителями геріатричного пансіонату Наталя Мостова

Небайдужі містяни започаткували благодійний проект «STAY». Кожен охочий може стати «онуком» для когось із літніх мешканців обласного геріатричного пансіонату, де вони доживають віку. Все, що потрібно – прийти раз на тиждень і зігріти самотніх стареньких теплим словом і увагою. Однак волонтери застерігають: «Добре думайте перед тим, як зголоситися. Це не іграшка і не тимчасовий вияв жалю. Це жива людина, яка чекатиме вас і якій буде дуже боляче, якщо ви перестанете приходити».

72 | МІСТО

ПРОЕКТИ

| ДОБРІ СПРАВИ

«Я б дуже хотів, щоб хтось прийшов до мене. Мені нічого не треба приносити, зовсім нічого, лиш би хтось прийшов», – каже 80-річний пан Іван. Він сліпий. Колись працював у шахті в Луганську, там і втратив зір. З рідних не має нікого. Пан Іван дуже любить щось смачненьке. Тішиться навіть яблуку, яке йому приносять із саду. Він дуже пригнічений і не вірить, що може бути хоч комусь потрібним.

84-річна пані Марія дуже хоче бодай деколи з’їсти домашньої зупки. В геріатричному пансіонаті жінка мешкає лиш три місяці. Каже, вона тут дуже нудьгує. Одного разу приходили гості, але вона їх нічим не частувала, бо не було що дати. «Я би дуже хотіла, аби хтось приходив сюди і йшов зі мною гуляти. А ще добре би було, якби мені привозили деколи зупки. Тут варять, але я б дуже хотіла домашньої, бо домашнє – то зовсім інше на смак, інше на запах. Та й більше нічого не хочу».

З життя 79-річної Яніни Кіндратівни можна писати книжку. Вона поховала чоловіка і сина, а після важкого перелому ноги потрапила до геріатричного пансіонату. Колись працювала в судмедекспертизі, зараз любить читати і розгадувати кросворди, а ще – ласувати карамельками та яблуками.

70-річний Михайло Миколайович мешкає в пансіонаті вже 22 роки! Спершу потрапив у психіатричне відділення в Снятині, а через рік перевівся в пансіонат. Був одружений, але дітей не мав. Із рідних до чоловіка не навідується ніхто: «Є рідні в мене, але вони геть не рідні. Отак і живу: якщо хтось із людей прийде, як оце ви, то трохи поговоримо». Чоловік любить читати, розгадувати кросворди й молитися на вервиці. У пансіонаті в пана Михайла є відповідальна місія: щонеділі та кожного свята чоловік допомагає священику у відправленні літургії. «Мені подобається допомагати, – каже він, – це моя молитва, я від того отримую полегшення».

У пансіонаті в пана Михайла є відповідальна місія: щонеділі та кожного свята чоловік допомагає священику у відправленні літургії 80-річна Ірина Іванівна народилася в польському місті Перемишлі, свого часу працювала бухгалтером. Має трьох дітей. Чоловік помер. В геріатричному пансіонаті бабуся мешкає 12-й рік. Любить багато читати, особливо польською мовою. Усміхаючись, каже, якщо б не читала, то, напевно, вже би здуріла. Доглядає за собою. Певна, що жінка завжди повинна гарно виглядати, тому постійно фарбує губи й нігті. Акуратна і дуже радіє, коли все на своїх місцях. Має маленький вівтарик у кімнаті, багато молиться. Каже: «В пансіонаті мало не півсвіту зібрано, тож треба вміти спілкуватися з усіма».

68-річна Дарина Іванівна мешкає в пансіонаті вісім років, прийшла разом із чоловіком, який помер чотири роки тому. Двоє їхніх дітей теж померли. В молодості любила танцювати і цілковито віддавалася сім’ї. Досі любить гарно виглядати: губи нафарбовані, брови підведені. На підвіконні – три рожеві пляшечки лаку для нігтів, а поруч вазони алое, які сама виростила. Дарина Іванівна любить вчити вірші і бути ведучою на заходах пансіонату.

91-річна пані Анастасія дуже хоче, аби їй хтось уголос почитав Біблію – це єдине, що жінка ще б хотіла в житті послухати. Своєї Біблії не має, але дуже мріє про неї. Родом бабуся із Рожнятівщини. П’ятнадцятирічною її забрали на роботу в Німеччину, потім вернулася додому, працювала на лісопосадці, варила їсти лісорубам. Двічі виходила заміж, але дітей Бог не дав. Перший чоловік дуже пиячив. Другий – помер. Тяжко працювала біля господарки. Потім заболіла нога і в лікарні її ампутували. Відтоді, а минуло вже 10 років, бабуся мешкає в пансіонаті. Надворі сама їздити боїться, переживає, що інвалідний візок перекинеться.

«Я хочу бути онуком»

Такі щемливі історії можна знайти на сторінці проекту «STAY», що в соцмережі Фейсбук. Біля кожної розповіді – світлина її героя. Фотографи-волонтери зробили фотосесію для сивочолих. Для них це було таке свято, в усіх аж очі горіли!

«STAY» з англійської перекладається як «залишатися», – пояснює ініціатор проекту, директор платформи соціальних інновацій «Трансформація» Ілона Мурзова. – Це слово відгукнулося мені. Це щось про самотню старість. Наша ініціатива дуже схожа на проект «Наставництво», де шукають друзів для дітей-сиріт».

Наразі в геріатричному пансіонаті є 180 мешканців. Пара формується на рік, а далі залежить від того, як складуться обставини. Як пояснює координатор «онуків» Любов Венгренюк, кожен охочий може зайти на сторінку проекту, аби переглянути світлини жителів пансіонату, їхні анкети-історії – можливо, хтось зі стареньких відгукнеться у вашому серці. Тоді лишається дрібничка – під обраною світлиною залишити коментар «Я хочу бути онуком». Наразі 10 людей уже стали «онуками», серед яких, до речі, лише дівчатка і жінки. «Якось один чоловік написав, чи можна, щоб до проекту долучилася його 10-літня донька, – пригадує Ілона, – бо вона дуже мріє про бабусю, оскільки рідної не має. Мене це так торкнуло». МІСТО | 73

ПРОЕКТИ

| ДОБРІ СПРАВИ «А мій «дідусь» Мирон Данилович дуже ерудований і вихований, – додає ще одна «онука» Уляна Гуменюк. – До речі, саме через це я його і вибрала. У нас схожі цінності, погляди на світ. Ми завжди маємо про що поговорити. Обоє любимо читати». Заходимо в палату до пана Мирона. Чоловік якраз задрімав за читанням.

На ліжку лежить пошарпана старенька книга. Детектив. «Любите детективи читати?» – запитуємо дідуся. «А в мене хіба є вибір? – сміється Мирон Данилович. – В тутешню бібліотеку люди віддають те, що їм у хаті не треба. Тут є книги, видані ще 1949 року. Там ще навіть є передмова-подяка товаришу Сталіну. Уявляєте?».

70-річний дідусь – лежачий, внаслідок хвороби в нього паралізовані ноги. А ще має діабет. Коли Уляна вперше прийшла навідати Мирона Даниловича, то не знала про цю недугу і принесла цілий пакет солодощів.

Наразі в геріатричному пансіонаті є 180 мешканців. Пара формується на рік, а далі залежить від того, як складуться обставини До речі, далеко не всі сивочолі погодилися шукати собі «онуків». Зізнаються: соромляться того, що опинилися в пансіонаті.

До кандидатів в «онуки» якихось особливих вимог немає. Головне – щоб совісно виконували взяті на себе обов’язки – провідували свого «дідуся» чи «бабусю» бодай раз на тиждень.

Наразі 10 людей уже стали «онуками», серед яких, до речі, лише дівчатка і жінки «Цим людям дуже й дуже самотньо. І все, чого їм хочеться, – трішки уваги. Якщо вам небайдужі ці долі, зголошуйтеся на те, аби стати «онуком» для конкретної людини – приїжджати до неї в гості хоча б раз у тиждень на годинку, – звернулася до спільноти в мережі учасниця проекту, франківська журналістка Любов Загоровська. – Але добре думайте перед тим, як зголоситися. Це не іграшка і не тимчасовий вияв жалю. Це жива людина, яка чекатиме вас і якій буде дуже боляче, якщо ви перестанете приходити».

«Бабуся вчить мене жити тут і зараз»

Середа – день для відвідин, який обрала собі «онука» Ілона Мурзова. Кожного тижня в цей день вона з гостинцями і гарним настроєм їде до геріатричного пансіонату, аби відвідати свою «бабусю» пані Наталю. Цього разу везе їй теплу безрукавку. «Щоразу, коли навідую цю стареньку, вона розповідає майже ті самі історії зі свого життя, – усміхається волонтерка. – Але я слухаю, бо все одно цікаво. Ця бабуся вчить мене жити тут і зараз».

74 | МІСТО

Своїх дітей чоловік не має, батьки давно померли, лиш іноді племінники провідують. Народився він в інтелігентній сім’ї, хоч і жили в селі, але батьки часто вибиралися до Львова в театр. Удома була велика бібліотека – близько півтисячі книг. А прочитав він за все своє життя більш як тисячу видань. Найдужче Мирон Данилович любить історичні праці.

«Ще давніше чув про одну книжку, і весь цей час мрію її прочитати – «Шлях аріїв» Юрія Канигіна, – зізнається чоловік. – Там автор подає цікаве тлумачення походження українців, нашої землі… Ви знали, що в українській мові і санскриті є багато спільного? Думаєте, випадково?». До речі, мрія пана Мирона, книжка «Шлях аріїв» в інтернеті коштує всього сотню гривень. Досить бюджетно, як для мрії, чи не так? Звісно, ми її подаруємо під час наступних відвідин. Мирон Данилович дуже тішиться, що в пансіонаті запрацював такий цікавий проект з «онуками»: «Що тут говорити… Красиві дівчата приходять… Маю з ким погомоніти про все на світі».

До палати заходять Ілона зі своєю «бабусею» Наталею. Обіймаються. Старенька дуже любить обійматися. А ще танцювати. Коли в пансіонаті влаштували танцювальний вечір, вона наважилася і запросила директора закладу на танець. «Я так довго вагалася, так соромилася це зробити, – сміється жінка. – Та коли почула звуки танго, просто не змогла втриматися». На запитання про свій вік лиш усміхається: «А не скажу!». «Але ми домовилися, що вона житиме до ста років!» – додає Ілона.

«Ніколи не шкодуй грошей, аби побувати десь у цікавому місці чи щось нове дізнатися, – якось сказав Мирон Данилович своїй «онуці» Уляні. – Враження – це найцінніше, що може бути. Потім на старості років вони тобі снитимуться».

МІСТО | 75

ПРОЕКТИ

| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ

Прошита кулями святиня Ольга Рега

Військові дії залишають шрами на людських долях, будівлях та навіть святинях. Дві світові війни, що сколихнули XX століття, досі нагадують про себе у різний спосіб: артилерійські снаряди, що так і не встигли вибухнути, безіменні могили солдатів… А ще – кулі й гільзи, якими буквально всипана прикарпатська земля. Іноді їх можна побачити у найнесподіваніших місцях. Як-от на іконах, що написані у позаминулому столітті. Такі болючі сліди війни залишилися, зокрема, на образах святих іконостаса, який незабаром займе своє почесне місце у храмі в селі Погоня.

76 | МІСТО

ПРОЕКТИ

| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ

сторія святині, прошитої десятками куль, губиться у ХХ столітті, проте вже на початку ХХІ століття вона буквально виринає із забуття. Невідомий іконостас потрапив до Івано-Франківського краєзнавчого музею, щоправда, навіть не був облікований як експонат, просто зберігався у приміщенні ратуші. Та й про сліди, залишені війною, музейники здогадалися не одразу.

Іконостас обстріляли під час Першої Світової війни. Після цього святиню перемальовували, сліди від куль зашпаклювали «Цей іконостас потрапив до музею у 80-х роках ХХ століття, але звідки саме його привезли, ми не знаємо, – розповідає завідувач відділу реставрації краєзнавчого музею Валерій Твердохліб. – Не виключено, що закривалась якась церква, іконостас розібрали і привезли

до ратуші, де він зберігався в одному з приміщень. Фрагменти іконостаса були дуже громіздкі і не вельми пасували до експозиції. Тож перед працівниками музею постала велика проблема – що з ними робити? У той час саме вийшов указ Леоніда Кучми про передачу культурних цінностей церквам. Тож наукова рада вирішила не обліковувати ці твори мистецтва, а просто передати

їх церкві у Погоні, оскільки там вони важливіші».

Всі частини іконостаса зібрали і передали ігумену монастиря Успення Матері Божої у Погоні Никодиму Гуралюку. Там святині зберігалися і немов чекали свого часу. У 2015 році отець Никодим звернувся до реставраційного відділу краєзнавчого музею з проханням провести реставрацію іконостаса, адже реліквія була у МІСТО | 77

ПРОЕКТИ

| ВРЯТУЙМО СКАРБИ РАЗОМ

дуже важкому стані. Коли фахівці взялися за роботу, були вражені побаченим. «У процесі реставрації ми виявили дуже цікаві факти, – пригадує Валерій Твердохліб. – Під шарами забруднень на рамі ікони «Тайна вечеря» знайшли напис олівцем «1808 року». Ікони були повністю перемальовані, а сам іконостас – сильно пошкоджений. Увесь прошитий свинцевими кулями. В іконі святого Миколая взагалі застряг патрон. Ми схиляємося до думки, що іконостас обстріляли під час Першої Світової війни. Після цього святиню перемальовували, сліди від куль зашпаклювали».

Святиня надзвичайно цінна з точки зору історії та набуває нового значення в умовах війни, яка триває на сході України Іконографія цієї святині, за словами Валерія Твердохліба, традиційна для XIX століття. Твори виконані у західноєвропейському стилі, притаманному для того періоду. Втім, ні про їхнього автора, ні про майстрів, котрі після обстрілу перемальовували іконостас, наразі нічого не відомо. Тим не менш, упевнений Валерій Твердохліб, святиня надзвичайно цінна з точки зору історії та набуває нового значення в умовах війни, яка триває на сході України: «Дуже символічно, що ми почали реставрацію у той час, коли в нашій державі відбуваються бойові дії. До того ми навіть не знали, що ікони прострілені». Символічно і те, що це не перша святиня зі слідами від куль у Погоні. Чудотворна ікона Матері

78 | МІСТО

Божої також прострілена. Реставратори вирішили не маскувати повністю «шрами» на іконах. Тож частково отвори від куль залишили – як символи тієї жахливої війни.

«Це відбитки історії, – розповідає отець Никодим Гуралюк. – Ми не хочемо закривати ті сліди, треба, щоб про них пам’ятали майбутні покоління. Тому так, як воно є, так і залишиться».

Замість того, щоби встановлювати у церкві новий іконостас, у Погоні свідомо вирішили зберегти старовинний, адже певні, що він має значно більшу цінність.

«200 років люди молилися коло тих ікон, – каже отець Никодим. – Ви собі не уявляєте, яка це цінність. Я був у світах, там є, наприклад, такі полотнища по півтисячі років, де вже ікон не видно, але люди коло того моляться, бо то цінність. А цьому іконостасу 200 років минуло. Він набирає цінності, і хочеться біля нього молитися».

За словами отця Никодима Гуралюка, іконостас встановлять у храмі Цариці Вервиці, який планують освятити у 2020 році. Тоді у Погоні святкуватимуть ювілей – відбудеться 25-та Міжнародна проща Вервиці.

ПРОГРАМА ДЛЯ ТИХ, ХТО ЛЮБИТЬ ДУМАТИ, РОЗВИВАТИ СВОЮ ЕРУДИЦІЮ. ВЕДУЧИЙ ОСТАП УКРАЇНЕЦЬ — ЛЮДИНА З ВЕЛИКИМ ДОСВІДОМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ЗМАГАНЬ ТА ЧУДОВИМ ПОЧУТТЯМ ГУМОРУ.

В СУБОТУ о 21:20 ТА НЕДІЛЮ о 10:20 на телеканалі «Галичина» – «Ігри інтелекту». Розумні — для розумних супутник — «AMOS-7», 4,0є W частота прийому — 12410,5 мГц символьна швидкість — 20833 поляризація — горизонтальна корекція помилок — FEC 7/8

тел. приймальні: (0342)75 80 50, комерційного відділу :(0342)55 21 12 e-mail:info@galtv.if.ua

МІСТО | 79

ПРОЕКТИ

| ДОСВІД

«Ґудвеллі Україна» «Корпоративна соціальна відповідальність – ефективний спосіб розвивати громаду разом» У сучасному світі корпоративна соціальна відповідальність стає новою філософією бізнесу, відповідно до якої компанії у своїй діяльності орієнтуються не тільки на отримання прибутку, але й також на розвиток громад. У компанії «Ґудвеллі Україна» соціальний фонд працює з 2011 року. За цей час реалізовано сотні проектів, спрямованих на покращення життя мешканців сіл, на території яких компанія здійснює свою діяльність. За цей час напрацьовано чималий досвід, який може бути успішним прикладом взаємодії бізнесу, влади та сільських громад.

«Працівники – це наша основа і опора, саме завдяки Вам ми досягаємо високих реультатів» — так завжди говорить Том Аксельгаард, засновник «Ґудвеллі Україна»

На фото: Святкова вечеря з працівниками, досвід роботи яких перетнув 10-річну позначку. Щороку рада директорів запрошує ювілярів згадати, як почалася їхня історія в компанії, подякувати за довіру і просто поспілкуватися у невимушеній атмосфері.

80 | МІСТО

ПРОЕКТИ

Реалізація соціальних програм – один із базових принципів ведення бізнесу в компанії «Ґудвеллі Україна». Головна мета роботи соціального фонду – сприяти розвиткові місцевої спільноти, покращити співпрацю, дбати про благоустрій сіл, приймати активну участь у житті громад та надавати фінансову підтримку. Крістіан Брокоп, генеральний директор

| ДОСВІД

соціальний пакет, зокрема, подарунки до Дня Св. Миколая, допомога на Великдень, участь у святкуваннях днів села.

Втім, принципова відмінність соціальних програм «Ґудвеллі Україна» в тому, що вони не обмежуються благодійністю, а спрямовані на спільний розвиток громад разом із місцевими жителями. Щоб допомога була ефективною, компанія впровадила цілісну систему з відкритим та прозорим механізмом прийняття рішень щодо фінансування того чи іншого проекту. Незалежно від масштабу допомоги, ключовий фактор, від якого залежить, буде проект підтриманий, чи ні – активна участь мешканців, їхня зацікавленість у вирішенні тієї чи іншої проблеми. Відтак, громади сіл, де компанія веде свою діяльність, мають можливість звернутися до ТзОВ «Ґудвеллі Україна» щодо отримання фінансової допомоги для реалізації певного проекту. Всі заявки публікуються онлайн, і охочі мають можливість проголосувати за певний проект. Остаточне рішення приймає соціальний комітет, враховуючи результати онлайн-голосування, на зустрічах, що відбуваються двічі на рік. Так компанія вибудовує діалог та працює безпосередньо з тими, хто потребує допомоги. Адже тільки таким чином можна точно сказати, що кошти витрачено за призначенням та ця соціальна діяльність принесла свої плоди й користь конкретним людям.

«Ґудвеллі Україна» активно сприяє громадам навколишніх сіл у забезпеченні їхніх поточних потреб. Хочу підкреслити, що необхідно розмежовувати поняття благодійності та корпоративно-соціальної відповідальності. Адже, впроваджуючи політику КСВ, компанія стає учасником розвитку місцевої громади. Саме це – наша мета, ми прагнемо бути надійним партнером для громади. Крім того, це сприяє формуванню відповідального ставлення громад до спільних проектів на їхніх територіях, підвищує рівень ініціативності й залученості. Ну і, звісно, таким чином компанія підтверджує статус доброго сусіда та позицію відповідального інвестора Прикарпаття.» — така позиція керівництва компанії. Загальний бюджет соціального фонду «Ґудвеллі Україна» за минулий 2018-й рік склав майже 2 млн грн – якщо бути точним, це 1 млн 920 тис. грн. Кошти були спрямовані на найбільш болючі та актуальні для громад сфери: благоустрій і розвиток інфраструктури, освіту, спорт, медицину, екологію, культуру. Проекти дуже різні за своїм масштабом і значенням, починаючи від ремонтів об’єктів соціальної сфери – садочків, церков, будинків культури та сільрад, і закінчуючи дорогами. Якщо підсумувати розподіл інвестиції, то, власне, 60% бюджету пішло на реалізацію різноманітних проектів, 30% – на ремонт доріг, 10% – на організацію заходів. Варто згадати, що крім соціального фонду фінансується так званий

Калуський район, село Копанки, вул. Лісова, 1 «Goodvalley Ukraine» Калуш, A/C 81, Івано-Франківська обл.

77300, UA Україна e-mail: ukraine@goodvalley.com тел.: (0472) 6 24 15 МІСТО | 81

ГАСТРОНОМІЯ

| ПОГЛЯД

Франківськ в ароматі кави Я страшенно люблю, як вона зітхає. Повільно, ліниво набирає повні груди повітря, на мить завмирає на піку наповненості і зітхає – несподівано швидко і втомлено. Я даю їй відпочити. Вдруге все відбувається трохи швидше. Третя спроба – остання, я ніколи не дозволяю їй зітхати вчетверте. Таке у нас правило – лише тричі. ці хвилини вона почувається актрисою, навколо якої крутиться увесь світ, і гостро потребує глядача. Її єдиний глядацький зал – це я, стою поряд, не відриваючи погляду від дійства, знаючи наперед увесь сценарій в деталях, але все ж із відчуттям, що ось-ось відбудеться таїнство. Іноді я намагаюся змінити ритуал і відмовляюся від ролі спостерігача – займаюся своїми ранковими справами. Вона сприймає це як неповагу, ображається і майже завжди мстить – змушує мити плиту, відтирати турку і шкодувати про втрачений час. Ні, кава не підступна, вона просто трохи примхлива. І їй конче потрібен глядач, інакше зітхання втрачають сенс і магія не відбувається.

82 | МІСТО

Лариса Мончак

ГАСТРОНОМІЯ

Так, я люблю каву, і, можливо, процес приготування подобається мені навіть більше, ніж саме смакування. Я зовсім не майстер у варінні цього напою, ба більше – намагаюся не пропонувати каву гостям, бо практично ніколи не вдається зварити її вдало для когось. Це якийсь дуже інтимний процес – медитація на межі між сном і пробудженням, де кожна дрібничка має сенс і вагу виключно для мене, і від дотримання ритуалу залежить результат. Усе це стосується лише ранкової кави. А та, що потім, серед дня, більше смакує мені у місті. Благо, зараз чимало цікавих закладів, де подають по-справжньому добру каву. Ну і, звісно, не тільки її. Франківськ перетворився на рай для гурманів – у нас смачна кухня за значно менші гроші, ніж в інших містах. І це не лише моя думка, так кажуть усі, хто мав можливість порівняти. А деякі наші ресторанчики і кафе вже поволі перетворюються на об’єкти, які туристи відмічають у своїх планах як ті, що обов’язково слід відвідати у перший же день. Я теж маю свої улюблені заклади, і хоч бувати в них вдається не так часто, як хотілося б, все ж вириваюся, щоб побути наодинці, подумати про своє в приємній обстановці і випити горнятко капучіно чи лате.

Сьогодні, щоб написати цей текст, я, власне, і завітала до одного з таких кафе. І може тому, що весь ранок думала про гарячу запашну каву, дорогою вихоплювала поглядом тих людей, які були зі мною на одній хвилі. Приміром, коли пропускала пішоходів, якийсь чоловік забарився на переході і заставив моє авто постояти трохи довше, але він ніс картонне горнятко з кавою і тримав його у витягнутій руці так

| ПОГЛЯД

уважно і бережно (навіть трохи смішно!), що я аж посміхнулася і подумки дозволила йому не поспішати – то ж кава, а з нею, дійсно, треба обходитись бережно. Потім припаркувалася в глухому провулку й одразу почула, як хтось дзвінко сміється. Роззирнулася і побачила неподалік жінку, яка голосніше, ніж треба, вичитувала когось по телефону: «Ну який ти розтелепаний! Ми де домовлялися зустрітися? Ну, а ти де? І де МІСТО | 83

ГАСТРОНОМІЯ

| ПОГЛЯД

ми тепер нап’ємося кави? Добре, давай десь біля ратуші». «Який ти розтелепаний!» – це так по-нашому, по-станіславськи, це одна з тих фразочок, які зайвий раз нагадують, що ти вдома… А пізніше, вже в кафе, я потайки і з величезним задоволенням спостерігала за трьома жінками під сімдесят, які мило щебетали за сусіднім столиком. Вони випили по філіжанці чорної кави і замовили після цього фреш. Насолоджувались напоями, спілкуванням і одна одною. Колись я бачила схожу картину у Відні: в одному з найстаріших кафе, про яке в довіднику туриста було написано, що тут віддавна мають за традицію зустрічатися пані після закупок, сиділи кілька літніх жінок і про щось, сміючись, розмовляли. А коли зібралися йти, до них підійшла власниця закладу, така ж старенька бабуся, зі всіма розцілувалася і подала одній коштурик, що висів на спинці крісла. Це було так мило, що я розчулилась і страшенно захотіла, щоб і наші жінки похилого віку вміли тішитись життям і час від часу теж ось так зустрічалися з подругами в кафе. І ось сьогодні бачу, що моя мрія майже здійснилася. Майже, бо ще далеко не всі

Фото: Тарас Волошин

84 | МІСТО

пенсіонери можуть дозволити собі таку розкіш, але все-таки щось змінюється, принаймні у поглядах на життя, і тепер головне – покращити їхнє матеріальне становище. До моїх сусідок не вийшов власник закладу, коли вони розраховувалися. Але вони цього й не чекали, бо їм було так добре втрьох, що вже навіть коли підвелися, не поспішали йти – так і стояли навколо столу з сумками і парасолями в руках і щось жваво навперебій обговорювали. Я неймовірно тішуся, що можу спостерігати такі картини. Люблю наш Франківськ, вважаю його своїм домом і насолоджуюся його кухнею, як своєю власною. На кухні ж-бо завжди відбуваються найтепліші зустрічі і найдушевніші розмови. Може, хтось заперечить, мовляв, десь у далеких краях готують смачніше. Але я не погоджусь. Якби якийсь іноземець запитав мене, куди піти і що скуштувати, щоб найкраще зрозуміти смак місцевої кухні, я б розгубилася. Бо у нас направду готують смачно все. За кордоном я часто для себе це відмічала: є щось надзвичайно смачне, така собі кулінарна візитівка, але зазвичай це одна-дві страви, а

все решта – так собі. У Франківську смачніше… Тому й пишаюся нашими кафе й ресторанами і вважаю, що наше місто, якщо й не ідеал у кулінарному плані, то точно не пасе задніх. І кава… Її ми теж уміємо варити. На місці львів’ян, які вважають себе найбільшими поціновувачами цього духмяного напою, я б уже почала хвилюватися, бо зовсім близько, практично під боком, непомітно виріс потужний, але поки що скромний конкурент. Наголошую – поки що! А якщо серйозно, наше місто – наче підліток, що вступає у юність, воно розквітає і гарнішає, стає все принаднішим і привабливішим, воно швидко розвивається і дивує не тільки гостей, а й своїх мешканців. У ньому добре жити. Справді добре жити… І хоч де б я була, а найсмачніше мені тут. Чи то на власній кухні, де щоранку напівсонна варю свою потаємну каву, чи в будь-якому з кафе, якими рясно всіяний центр міста. Я точно знаю, що наші офіціанти найпривітніші, наші інтер’єри найпродуманіші, наші меню найкреативніші і наша кава – найзапашніша!

МІСТО | 85

ГАСТРОНОМІЯ

| ПОДІЯ

«WINETIME FEST»: подія, що зігріла Івано-Франківськ 7-8 грудня вперше в Івано-Франківську відбувся «WHISKY FEST», організатором якого стала мережа гастромаркетів «WINETIME». Згадуємо, як це було.

«WHISKY FEST» — подія, яка зігріла наше місто. Це фестиваль, присвячений любителям та поціновувачам віскі. Його організовували для людей, які люблять спілкуватись і ділитися враженнями, хочуть навчатись та люблять весело проводити час. На фестивалі було представлено понад 100 позицій віскі з різних країн та регіонів. Знайти можна було навіть ексклюзивні варіанти напоїв, віскікурні яких вже закриті.

На фестиваль приїхало більш як 10 сомельє із різних куточків України. Тому крім дегустацій широкого асортименту віскі, усі охочі отримали консультації та поради від сомельє. Мали змогу поспілкуватись зі справжніми експертами.

На базі фестивалю проводилась лекція-дегустація від гуру міцних напоїв «WINETIME» Юрія Боєва. Для істинних любителів димного віскі відбулася сліпа дегустація чотирьох позицій під назвою «Димова завіса». Та йшлося не лише про віскі. На фестивалі можна було спробувати іспанське вино у гастропоєднанні з хамоном серрано та витриманим пармезаном. А

86 | МІСТО

устриці (яких за два дні відкрили понад 100) подавали у найкращих традиціях, разом з ігристим.

І на завершення – лекція від Павла Мнухіна, найкращого кавіста України-2017 на тему «Брутальний брют»: шість найкращих взірців брюту з різних країн дегустували наосліп. Для любителів пива на фестивалі можна було випити крафтового напою від пивоварень «Varvar Brew», «Театр пива «Правда», «SD Brewery», «Ципа», «Makar Beer», які представляли свої новорічні новинки.

На охочих перекусити чекав смачний та здоровий фастфуд від компанії «23 ресторани».

Розважити себе міг кожен. На фестивалі відбувалась професійна дегустація (капінг) кави від «Фабрики Кави», а також працювала флористика від майстерні «Вулиця Квітів». Крім цього, проводили розіграш подарунків та аукціон, на якому можна було придбати 15 позицій віскі. І все це, звичайно, під запальну музику. До зустрічі на нових подіях! Ласкаво просимо у світ нових смаків разом із «WINETIME»!

м. Івано-Франківськ, вул. Пилипа Орлика, 8 тел.: (0342) 55 95 12, Час роботи: 09:00-22:00 winetime.com.ua

МІСТО | 87

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

Китайська Венеція: як болото перетворили на місто Наталя Мостова

Довідка

Оксана Савчук – секретар Івано-Франківської міської ради. Випускниця ПНУ ім. В. Стефаника, магістр філології.

35 років, одружена, виховує шестирічного сина. Каже, до КНР варто їхати не лише заради таких мегаполісів, як Гонконг або Шанхай. Саме в невеличких містах можна вповні відчути справжній Китай. Шаосін – містечко, в якому офіційно зареєстровано чотири мільйони населення. Тут виготовляють рисове вино і збирають зелений чай. Його називають містом мостів або китайською Венецією.

88 | МІСТО

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

Чим зацікавила франківська делегація?

Минулого місяця делегація з Івано-Франківська взяла участь у ІІ Міжнародній конференції міст-побратимів, що відбувалася в китайському місті Шаосін. Ми презентували наше місто у сферах туризму й освіти для делегацій із Японії, Ефіопії, США, Кореї, Нової Зеландії, Австралії, Конго, Філіппін, Білорусі та інших країн. Долучитися до конференції нас запросила китайська сторона і, до речі, оплатила всі трансферні витрати.

Офіційні заходи тривали три дні. Нашою делегацією дуже зацікавилися китайські журналісти. Під час мого інтерв’ю їм найбільше кортіло почути якусь легенду про Карпати, оскільки ми позиціонували себе як представники туристичного краю. Нас вразило те, що відомий китайський письменник із Шаосіна свого часу переклав один із творів Івана Франка. У поїздках за кордоном люблю йти туди, куди не ведуть офіційні делегації. І цього разу було так само – мені вдалося зазирнути в чимало шпаринок життя Шаосіна.

Канали і мости замість болота

Шаосін є чимось на кшталт китайської Венеції, оскільки він практично весь складається з каналів і мостів. Останніх тут близько чотирьох тисяч. Каналами жителі пересуваються на човнах ву-пен, покритих тентами з чорної тканини. Човняр, як правило, носить традиційний китайський капелюх. Один із найоригінальніших мостів – «Вісімка», побудований у вигляді ієрогліфа «вісім». Ця кам’яна споруда стоїть уже вісім століть, висота мосту – близько п’яти метрів.

Місто виглядає як мініатюрний казковий світ. Ще кілька десятків років тому тут було звичайне болото, посеред якого дислокувалися халупки. Вздовж каналів простягаються довжелезні базари. Там можна купити що завгодно: одяг, їжу, сувеніри, свічки, які зазвичай несуть до Будди… З Китаю як подарунок везуть усе: годинники, прикраси, іграшки, телефони, віяла… Я придбала їхній традиційний набір горняток для китайської горілки. Ось тільки її не привезла. Але сам набір справді дуже красивий та оригінальний. Також не змогла не купити китайське національне вбрання, тільки приміряла гарний костюм – і в обнові пішла гуляти далі.

Місто виглядає як мініатюрний казковий світ. Ще кілька десятків років тому тут було звичайне болото, посеред якого дислокувалися халупки МІСТО | 89

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

У бідних районах місцеві мешкають у маленьких сараях. Миються і готують їжу часто просто надворі – в помешканні немає місця для цього. До речі, водою з крана тут не рекомендують навіть чистити зуби, вона досить брудна.

У Шаосіні підгледіла цікаву ідею, яку вже наступного року планую впровадити в Івано-Франківську. Це «живі» мурали – стіни-панно у вигляді квітів і кущів Цілий день китайці працюють, а ввечері збираються в кафе усією сім’єю, ба навіть родиною. Зазвичай це забігайлівки, де їжу подають в одноразовому посуді, але суть посиденьок зовсім в іншому – наговоритися і набутися одне з одним.

У пошуках їжі, що рухається

У Шаосіні підгледіла цікаву ідею, яку вже наступного року планую впровадити в Івано-Франківську. Це «живі» мурали – стіни-панно у вигляді квітів і кущів. Можливо, зробимо навіть із підсвічуванням уночі.

До речі, в Шаосіні майже ніхто не знає англійської. І ще цікаво – у кожній провінції Китаю говорять іншим діалектом, через це дуже часто китаєць не розуміє китайця.

90 | МІСТО

Під час поїздки ми потрапили на відкриття фестивалю рису й вина. Вино тут виготовляють також із рису. Такий алкогольний напій – родзинка міста Шаосін. Для його виробництва використовують спеціальні сорти рису з високим вмістом клейковини. У такому вині менше спирту, воно має терапевтичні властивості й покращує травлення. Рисове вино китайці вважають національним надбанням, його вживання було привілеєм даоських майстрів, тому цей напій забороняють експортувати за кордон у великих кількостях.

МАНДРИ

Узагалі, рисове вино можуть собі дозволити тільки люди з більш-менш високими статками.

| ПУТІВНИК

якихось жучків або плазунів. Дуже хотіла скуштувати. На жаль, так і не натрапила. Можливо, часу не вистачило. Зате вдосталь наласувалася смаженими свинячими хвостиками і рильцями з гострим соусом – неймовірно смачно. На базарах продають копчені або сирі тушки гусок, качок і курей, місцеві їх обожнюють. Причому весь процес приготування відбувається одразу за прилавком: тушки чистять, коптять і т. д. А збоку є столик, де можна з’їсти придбане м’ясо.

Про що мовчить Китай

Люди тут чітко дотримуються встановлених правил, на кожному кроці або поліціант, або камера відеоспостереження. В Китаї добре відчутний комуністичний режим, але про це не прийнято говорити. Жителі цієї країни дуже поважають свою владу. З дитинства в китайців виховують відданість правителю країни, тотальну довіру до нього.

Якщо китаєць десь завинить, то це швидше за все вплине на все його подальше життя. І найбільше – на розвиток кар’єри, а китайці цим неабияк переймаються. Китай – країна контрастів. У Пекіні, Шанхаї і Гонконгу чудово розуміють європейців. Ці міста, нині відомі в усьому світі, досягнули свого рівня буквально за останні 30 років. І це завдяки тому, що всі китайці невтомно працюють. Однак поруч із розвиненими мегаполісами є багато дотаційних міст і провінцій, які не мають жодної перспективи. Але про це Китай мовчить.

У бідних районах місцеві мешкають у маленьких сараях. Миються і готують їжу часто просто надворі – в помешканні немає місця для цього

Я довго шукала їжу, що рухається, наприклад МІСТО | 91

КУЛЬТУРА

| КІНО

Ірма Вітовська радить українське кіно Наталя Мостова

Читачам журналу «МІСТО» акторка Ірма Вітовська порадила п’ятірку цьогорічних українських фільмів, які становлять мистецьку вартість. Артистка вважає, що дуже важливо відроджувати таку практику дозвілля, коли різні покоління йдуть до кінотеатру дивитися українське кіно, адже підтримка національного кінематографу дуже важлива. А після перегляду фільму акторка рекомендує неодмінно завітати до кав’ярні, аби подискутувати про побачене.

«Брама»

му. Стрічку зняли за мотивами популярної п'єси Павла Ар'є «На початку і наприкінці часів», постановка якої мала великий успіх в театрах України та за кордоном.

Містичний сюжет розповідає про родину на чолі з бабою Прісею, яка проживає в Чорнобильській зоні відчуження. Головна героїня поїдає галюциногенні гриби, таким чином відкриваючи небачене іншим, товаришує з русалками та іншими містичними істотами зони. Раптово розмірене життя закінчується – баба Пріся отримує надприродний сигнал про катастрофу, яка відбудеться незабаром.

Фільм, де Ірма Вітовська постаріла на сорок років буквально за дві години, ввійшовши в образ баби Прісі. Для перевтілення їй накладали кілька шарів гри92 | МІСТО

«Баба Пріся – я називаю її роль-сповідь, – говорить Ірма Вітовська. – Тому що дуже багато речей, тотожних з моїми позиціями або моїм розумінням моєї країни. Чому так чи інакше відбувається з нами, відбувалося з нашими батьками. І розуміння, як нам далі бути з цими всіма скелетами, котрі з шаф вивалюються». Акторка пишається, що зіграла головну роль у цьому фільмі.

Називає стрічку аналізом української реальності на прикладі трьох поколінь. Життя в Чорнобильській зоні є своєрідною метафорою того, як Україна виходить із постколоніальної бездержавності, наскільки важливо, аби сталкери, тобто західний світ, допоміг виборсатися з цього чортового болота, де країна перебувала протягом десятиріч.

«Донбас»

Сюжет цієї трагікомедії складається з 13 епізодів про життя на непідконтрольній частині Донбасу, які плавно перетікають один в оден. Всі сюжети – це відео з YouTube, які режисер розширив до історій, котрі відтворили актори. Серед них сюжети з блокпостів, сцени в бомбосховищах, весілля, розправа над чоловіком, запідозреним у симпатіях до України, шахраї з мощами святих... Світова прем'єра стрічки відбулася в травні на 71-му Каннському міжнародному кінофестивалі, де стрічка отримала приз за найкращу режисуру в програмі «Осо-

КУЛЬТУРА

бливий погляд», а також стала фільмом-відкриттям. Провідний кінокритик впливового британського видання «The Guardian» Пітер Бредшоу сказав, що фільм «Донбас» – це зворотний бік медалі буйного бачення Кустурицею хаотичної війни в колишній Югославії. «Донбас» є недосконалим, але яскравим досягненням».

Український Оскарівський комітет оголосив фільм національним претендентом від України на номінацію премії «Оскар» в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою».

«Стрічка дає певний погляд на те, що там, на непідконтрольній території, власне, відбувається, – коментує Ірма Вітовська. – Місцеві люди стають заручниками вакханалії, коли до влади приходять особи з дуже низьким рівнем інтелекту, освіти і т. д. З погляду режисури це кіно дійсно якісне».

«Коли падають дерева»

| КІНО

«Герой мого часу»

Історія простої людини, що живе в обмеженому, подвійному світі та мріє переїхати до столиці у пошуках щастя. Головний герой комедії Жорік – один із тих, хто приїздить знайти краще життя. І місто тут також – один із головних героїв. Сповнений романтичних сподівань, Жорік готовий іти до своєї мрії та пристрасно за неї боротися з ударами долі. Його вороги – працівники ЖЕКу, сусіди без громадянської позиції та пафосний бомонд. Як і багато українців, Жорік прагне змінити свою країну, але постійно розчаровується, бо ніяк не вдається зробити це за кілька тижнів. Кінострічка стала повнометражним режисерським дебютом Тоні Ноябрьової. У липні на Одеському кінофестивалі режисерка отримала нагороду за найкращу режисуру. Публіка на показах сміялася, і навіть найсуворіші кінокритики мусили визнати, що фільм таки вдався. «Це своєрідна іронія на наше реальне життя, – вважає Ірма Вітовська. – Гадаю, кожному українцю варто подивитися цю стрічку».

«Міф»

Документальний фільм про життя та загибель Василя Сліпака, «Міфа» – українського оперного співака зі світовим ім’ям та унікальним голосом.

Однією з його найулюбленіших композицій була арія Мефістофеля. Саме від імені цього персонажа згодом Василь взяв собі псевдо – Міф.

Наші дні, українська глибинка. П’ятирічна Вітка – непосидюче дитя, якому цікаво досліджувати світ. Та дорослі завжди відволікають. Особливо двоюрідна сестра Лариса. Після смерті батька перед нею постав складний життєвий вибір. І зробити вона його хоче, керуючись власним серцем. Дівчина любить місцевого бандита Шрама і хоче втекти з ним подалі від людського осуду та сварок із родичами. Драма «Коли падають дерева» – це повнометражний дебют української режисерки Марисі Нікітюк. Сценарій до свого фільму вона написала сама і отримала за нього нагороду 69-го Каннського кінофестивалю у 2016 році. Грошова премія склала 10 тис. євро і була використана на подальше виробництво. Від Держкіно режисерка отримала 10 млн грн. Знімали у копродукції України, Польщі та Македонії. Прем’єра стрічки відбулась у програмі «Панорама» Берлінського кінофестивалю, де отримала схвальні відгуки кінокритиків.

Співак прожив у Франції 19 років і здобув усе: ім’я, улюблену роботу, вірних друзів і кохання. Він брав активну участь у Революції Гідності, очоливши демонстрації у Франції, а згодом створив потужну волонтерську організацію «Українське Братство».

Здавалося б, робив достатньо, як для людини творчої професії. Але Василь вирішив залишити сцену та багатообіцяючу кар’єру в Європі й стати до лав добровольців на сході України. Під час виконання бойової задачі Василь «Міф» Сліпак загинув від кулі снайпера. «Історія героїзму та самопожертви, яка змушує задуматись над власним життям, – каже Ірма Вітовська. – Це приклад подвигу духу, незламності й любові до своєї країни».

МІСТО | 93

НОВІ ГРАНДІОЗНІ ПРОЕКТИ

ВІКНА

ФАСАД

ДВЕРІ

ПЕРИЛА

СХОДИ

алюмінієві вікна, 2-камерні енергозберігаючі склопакети

вентильовані фасади, утеплення мінватою 10 см

броньовані вогнетривкі двері українського виробництва

перила з нержавіючої сталі

гранітні сходи

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ 94 | МІСТО

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 www.melnyk.if.ua

«RIVER PARK III» вул. Галицька Ліцензія № 201303796 від 19.05.2017

ЄВРОПЕЙСЬКА ЯКІСТЬ ЗА ДОСТУПНИМИ ЦІНАМИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ!

(0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

МІСТО | 95

ЗДОРОВ’Я

| ЗА ЖИТТЯ

Встань і йди:

історії тих, що перемогли рак Наталя Мостова

У стражданнях народжується сила – істина, яку добре затямили герої цієї статті. Вони вилікували рак і твердо впевнені, що їхня ремісія буде пожиттєва. Вони багато знають про цілющу силу прощення і любові, а ще навчилися ставити правильні запитання: не «За що?», а «Для чого?». Психотерапевти і онкологи підтверджують: у багатьох випадках рак – це крик душі.

96 | МІСТО

ЗДОРОВ’Я

| ЗА ЖИТТЯ

Не здаватися!

23-літній прикарпатець Ігор Сисак знає, що таке боротися за життя. Падати, підійматися і знову боротися. Заново падати і все одно – в бій. В 11 років у нього діагностували лімфому. Четверта стадія. Лікувався в «Охматдиті». «Я розумів, що дуже хворий, – сумно всміхається Ігор, – але тоді не так боявся раку, як того, від чого сахаються усі діти, – уколів. Боявся болю. Та коли лікарі запитували, як у мене справи, я завжди відповідав, що все добре. Навіть коли боліло до нестями». Хлопчина весь час був певен, що одужає, просто не бачив для себе іншого повороту подій. Перші сумніви закралися, коли помер друг, з яким потоваришував у лікарні. Потім і другого приятеля з’їв рак. Аж тоді Ігор почав замислюватися, наскільки серйозна ця хвороба.

Прикарпатець лікувався у стаціонарі вісім місяців. Ще два місяці хлопець із батьками мешкав у орендованій київській квартирі й ходив до лікарні на процедури. Потім нарешті поїхав додому і ще два роки приймав підтримуючу терапію. Під час здачі планових аналізів у хлопця виявили гепатит В. Інфекцію занесли під час переливання крові. Знову лікування.

Онкологи суворо наказували йому дотримуватися спеціального режиму аж до кінця життя: дієта, уникати сонячного проміння й особливо берегтися від усіх можливих травм. А Ігор так любив грати у футбол. Часто він казав мамі, що йде в гості до друга, а сам мчав ганяти м’яча. На цьому історія прикарпатця не закінчилася. Попереду чекало справжнє пекло. Того дня вони з товаришем їхали на мотоциклі до стадіону. За кермом був не Ігор. З-за повороту вискочила вантажівка. Хлопців занесло просто під неї. Ба більше, авто протягнуло їх ще метрів з 15. Перелом хребта і страшний вирок лікарів: «Ти більше не зможеш ходити».

«Але я ніколи їх не слухав, – усміхається Ігор. – Я знаю, що стану на ноги». Хоча спершу хлопець трохи впав духом, мордувався питанням, чому його переслідують такі складні випробування. Найважче було сидіти на стадіоні й дивитися, як хлопці грають у футбол. «Я спершу дуже злився, – зізнається Ігор.

– Намагався зрозуміти причину своїх бід, чому це відбувається саме зі мною. А потім усвідомив – гнів мені точно не поможе. Треба діяти і не здаватися». Невдовзі після травми стався рецидив – рак повернувся. Знову лікарняні палати і нова боротьба за життя. І вкотре перемога.

Із дня аварії минуло дев’ять років. Майже весь цей час Ігор працює над своїм тілом: удома виконує вправи, щотижня їздить до Івано-Франківська в реабілітаційний центр. До речі, сам водить авто. Каже, що живе повноцінним життям молодого хлопця: «Так, візок – це поки мій засіб пересування, але я живу, як усі люди». Час від часу відвідує з друзями нічні клуби. Планує зайнятись якимось видом параолімпійського спорту. Кілька років зустрічався з дівчиною. Саме це кохання давало йому наснагу до боротьби за одужання. Хоч пара і розійшлася, зараз Ігор найдужче мріє створити сім’ю, мати дітей. «Я добре знаю, що таке страшний діагноз і стан розпачу, – каже Ігор. – Але повірте – це не вирок. Ніколи не можна здаватися!»

33-річна коломиянка Уляна Гуменюк теж не здалася, ба більше – зустрічала хворобу з усмішкою. Навіть під час інтерв’ю дівчина з радістю згадує пережите лікування раку. «Чом би й ні? – дивується Уляна. – Я вдячна своїй хворобі, адже саме завдяки їй моє життя кардинально змінилося. На краще». Це сталося десять років тому. Першим забив на сполох тато, коли побачив в Уляни величезну родимку в ділянці грудної клітки. Наступного ж дня пішли до онколога. Лікар заспокоїв – нічого різати не треба, якщо не кровить, то краще не чіпати, аби не накликати якогось лиха. Через два дні Уляна прокинулася посеред ночі, бо нудило. Нічна сорочка на грудях була заплямлена – родимка почала кровити.

Меланома – рак шкіри. Страшна хвороба, яка дуже важко лікується на пізніх стадіях. Уляні пощастило – в неї була перша. Родимку терміново треба було висікати.

Попри візок молодий хлопець живе повноцінним життям. Час від часу відвідує з друзями нічні клуби. Планує зайнятись якимось видом параолімпійського спорту. Кілька років зустрічався з дівчиною «Пам’ятаю, зі мною в палаті лежали старші жінки і постійно бідкалися: «Ти така молода, а вже маєш таку страшну хворобу. Знаєш, дитино, звідси вже ніхто не виходить живим…». Я лише реготала з того: «Що за дурниці? Досить розкисати!» – згадує Уляна.

– Мені часто кажуть, що я надто наївна. Тато взагалі називає мене Алісою з країни чудес і нагадує, що треба вертатися на нашу планету. Зате я почуваюся прекрасно. Я розуміла, що у мене рак, але так і не пропустила його крізь себе, не дозволила заволодіти собою. Вихід бачила єдиний – боротися. Добре пам’ятаю свою фразу, яку сказала після почутого діагнозу: «Не знаю як, але я з цього вийду». У що людина вірить, те вона і отримує. Я вірила!». За день до операції коломиянка зустрілася зі своїм хлопцем, з котрим мала стосунки вже два роки. Він тоді сказав щось дуже страшне, те, що перевернуло

МІСТО | 97

ЗДОРОВ’Я

| ЗА ЖИТТЯ

її свідомість догори дриґом: «Мені не потрібна дівчина, яка лікується в онкодиспансері».

З очей наче полуда спала. «Я дійсно вдячна своїй хворобі, адже вона показала мені справжню суть людини, з якою я вже готова була поєднати своє майбутнє, – каже Уляна. – Я мало не зробила найбільшу помилку в житті. Навіть не гнівалася на того хлопця, щиро простила його, тим паче, образ на той момент уже накопичилося багато. Я просто тішилася, що нарешті прозріла».

Уляні потім ще кілька разів висікали родимки, які з’являлися. І рак більше не повернувся. На згадку лишився тільки шрам між грудьми. «Кажуть, саме в цьому місці в людини живе її душа», – усміхається коломиянка.

Коли людина дізнається про свій діагноз, то наступає перший етап – заперечення, далі – агресія і лише потім – прийняття Морально оклигати дівчині дуже допомогла книга Луїзи Хей «Зціли своє життя», де авторка, котра зцілилася від раку, пояснює психосоматичні причини будь-якої хвороби. Вона стверджує, що через тіло говорить душа. А ще Уляна багато молилася, псалми читає і досі – щоранку. «Можливо, Бог допускає випробування для тих людей, які здатні їх перенести, таким чином вони можуть стати сильнішими або мудрішими, чи навіть змінити якісь свої деструктивні установки, принципи, – міркує Уляна. – Головне – ставити правильне питання: не «За що?», а «Для чого?».

У песимістів рани довше загоюються

Щороку на Прикарпатті виявляють близько 4000 хворих на рак. З них 30% помирає протягом року після встановлення діагнозу.

Як пояснює заступник головного лікаря Прикарпатського клінічного онкологічного центру Павло Семенів, ризик рецидиву раку є завжди. Декотрі люди протягом життя хворіють цією недугою по чотири-п’ять разів, причому пухлина може мати абсолютно різну локалізацію. Людина, яка вилікувала рак, все одно перебуває на обліку в онкодиспансері пожиттєво. Перший рік вона обстежується раз на три місяці. Наступний – раз на шість місяців. А далі – лише раз на рік. Наразі на обліку в обласному онкодиспансері є 25 000 хворих. З них десь 15 000 перебувають там п’ять і більше років. І близько 150 людей на диспансерному контролі вже більш як 50 років. Коли людина дізнається про свій діагноз, то наступає перший етап – заперечення, далі – агресія і лише потім – прийняття. Павло Семенів зауважує, що оптимістично налаштовані хворі зазвичай швидше одужують, а в песимістів навіть рани довше загоюються.

Онкохірург Аліна Андріїв помітила, що досить часто рак має психосоматичні причини: «Нерідко це образа на маму або чоловіка. У хворих, які не хочуть відпустити образу, і лікування важко протікає.

98 | МІСТО

Пам’ятаю онкохвору жінку, котра багато років потерпала від чоловіка-тирана. Розлучилася. Але сказала, що все одно не пробачить йому до кінця своїх днів».

Прощати не за принципом раба

«Якщо ви поговорите відверто з пацієнтами, наприклад, кардіодиспансеру, то побачите ту ж саму картину, – запевняє психотерапевт Галина Дичковська. – Психосоматика онкології – це не обов’язково якась глибока образа. Але там точно є внутрішня травма. А ось характер цієї травми і її наслідки можуть бути дуже індивідуальними. У когось це переросте в онкологію, для іншого – у проблеми з серцем, а для декого – в якісь, наприклад, випадки ревматизму».

Внутрішньою травмою може бути що завгодно. Дуже часто це зрада, особливо у жінок. Але реакція на зраду в різних людей буде іншою: хтось впаде у глибоку депресію, у когось наступить інфаркт чи буде онкологія, а хтось спокійно прийме ситуацію і піде по життю далі – люди дуже різні. За роки роботи з онкохворими Галина Дичковська визначила важливу тенденцію – майже в усіх випадках у цих людей психотерапевт спостерігала схильність до самопокарання. Після певної пережитої травми людина часто несвідомо вирішує, що вона не гідна життя, або дуже картається і наче сама прирікає себе на покарання. Як правило, такі думки виникають на фоні заниженої самооцінки, реальних неетичних дій-«гріхів» чи навіть якихось фанатичних переконань.

«Пам’ятаю одного молодого чоловіка, – продовжує фахівець, – у якого діагностували рак простати. Згодом з’ясувалося, що він неймовірно картав себе через інтимний зв’язок із жінкою. Справа в тім, що чоловік вважав себе ревним християнином, відповідно, секс не в шлюбі для нього був великим гріхом. Бідолаха настільки мордував себе, що це зрештою вилилося в рак».

Часто буває, що онкологія, локалізована у статевих органах, є спровокованою категоричною релігійною установкою про гріховність статевості взагалі чи певних статевих дій зокрема. Буває, що люди за секс поза церковним шлюбом так картають себе, що це завершується раком. З дитячими онконедугами трохи інша ситуація. Психотерапевт пояснює – так може проявлятися емоційна програма батьків на самознищення чи самопокарання. А інколи дитина так «самоусувається», розуміючи, що вона зайва для батьків. На жаль, більшість таких процесів є несвідомими.

«Дуже часто люди перекладають своє здоров’я на медицину, – каже Галина Дичковська. – Важливо взяти відповідальність на себе. Людина йшла до цієї хвороби роками, але і їй під силу вийти з тої недуги. Рішення завжди за самою людиною: готова вона попрацювати над внутрішніми змінами, чи ні, готова простити когось або себе, чи ні». Проблема прощення не така проста, як може здатися на перший погляд. Інколи прощення «не працює», тому що людей вчать прощати, не розуміючи самої суті цього процесу. Часто вчать прощати за принципом раба: на завдану травму не відповідати агресією, ніяк не відповідати, а

ЗДОРОВ’Я

просто не бажати зла своєму кривднику. Але це не працює. Так просто неможливо простити. Прощення можливе лише коли болюча проблема вирішена. Наприклад, якщо жінку зрадив чоловік, це не означає, що він може її принижувати і зневажати, а вона має «прощенно» з цим жити. Завдання жінки в такій ситуації – виявити, де вона зрадила себе як жінка, як підняти власну самооцінку, як знайти правду своєї жіночності. Травмована людина має відчути себе переможцем у тій сфері, де їй завдали болю. Тільки тоді прощення буде справжнім.

Крізь сльози і біль

У 42-літньої Ангеліни Шостак із Бахмута десять років тому діагностували лімфому. Четверта стадія. Сім’я не дала впасти у відчай. Вони разом довго боролися і перемогли.

| ЗА ЖИТТЯ

не відриваючись від роботи. Але вже на другому тижні зрозуміла, що людина планує, а Бог керує. І таблеток стало не менше 30 на день, і вливань – не тільки за протоколом…».

«…Ми жили в режимі літак–клініка–літак–дім. 4-та ранку. Нам потрібно доїхати до аеропорту, літак о 6-й ранку. Мамуся збирає сумку, мене ставлять у вертикальне положення. До туалету – під руки, по квартирі – під руки. І кожну хвилину Андрійчиковий стривожений погляд: «Лінусю, ти як?..».«...Ранок 1-го вересня. Андрійко – на роботу, Мишко – в школу. Я стаю перед дзеркалом розчесати волосся. На гребінці залишається пасмо. Я проводжу рукою по волоссю – і просто знімаю його з голови. Сльози, гіркі сльози. Щоранку на подушці – волосся. Прошу Андрійка поголити мені голову. Відмовляється. Так я і заплітала щоранку свої три волосини, які залишилися…».

Каже, хвороба навчила її, що приводів для щастя є неймовірно багато і щодня. А ще в Ангеліни з’явилося хобі – вона створює надзвичайно креативні подушечки. Спершу шила їх для вояків у шпиталях, а згодом почали надходити замовлення від різних людей, і навіть з-за кордону. Також чотири роки тому жінка почала писати мемуари про свою боротьбу з раком. Уривки публікує на власній сторінці у соцмережі.

«…така чудова пара, ви такі молоді, вам би ще донечку… Мені так щемить серце, коли чую ці слова. Я тільки мило посміхаюся. Моя дітородна функція закінчилася в тому ж році, у якому почалося лікування. Клімакс. У 32 роки. Але я безмежно вдячна Господу за синочка!..».

Травмована людина має відчути себе переможцем у тій сфері, де їй завдали болю. Тільки тоді прощення буде справжнім

«…Все, що мені зараз доступно з фізичних навантажень, – це планка. Інфаркт кісткового мозку – і в цьому я оригінальна. І ще купа супутніх. Але я молодцем – як завжди. «Встань і йди!» – девіз крізь сльози і біль…».

«...Ще в літаку, полетівши на перший курс «хімії», я записала в телефон усі дати цих процедур. Усі шість – як планувалося спочатку. Так просто обчислити – курс 21 день. 1-3-й день: доксорубіцин – 60 мг, циклофосфамід – 2000 мг, етопозид – 1000 мг, месна – 1600 мг; на 8-й день: внутрішньовенно вінкристин – 2 мг і блеоміцин –15 мг. Плюс 15 таблеток у день. Читала, що багато хто лікується,

«…Болі. Болі такі, що навіть я не витримувала і кричала. Вигиналася дугою, скручувалася бубликом. Мамуся про себе молиться і ніколи не плаче при мені. Синові найважче носити це в собі – мама вмирає, коли тобі лише 16 років…».

«…Тепер я аж ніяк не еталон. Моя фігура далека від стандартів. Я більше не зможу позасмагати топлес – 25-сантиметровий шов від операції на легені проходить у тому числі і по моїй красивій лівій груді. Але я знаю, що все одно до біса приваблива…».

«…Я неодмінно напишу те, що пам’ятаю. Це буде книга-присвята моїй родині. Завдяки і заради якої я вижила: молитвам мамусі, словам сина «якщо мама помре, я на цьому світі не залишуся» і рукам Андрійчика, які завжди тримали мою руку…».

МІСТО | 99

СПОРТ

| ПЕРЕМОГИ

Підбиваючи підсумки Роман Стельмах

Рік 2018-й підходить до завершення, а отже, настав час підводити під ним риску. Томос для православної церкви, початок виборчої кампанії, воєнний стан – у шаленому інформаційному потоці люди забувають про таку важливу річ, як спорт. І дарма. Адже за цей спортивний рік в Івано-Франківську є що згадати, і спогади ці переважно позитивні.

100 | МІСТО

СПОРТ

Повернення до Першої ліги

Лише два сезони – саме стільки часу знадобилося івано-франківському «Прикарпаттю» для повернення у Першу лігу України з футболу. І це при тому, що ще у 2016-му на цю напіваматорську команду ніхто і ламаного гроша не ставив. Сезон 2017-2018 рр. видався для підопічних Володимира Ковалюка направду успішним. Так, вилетіли з Кубку України. Але ж як! Сенсаційна перемога над львівськими «Карпатами» протримається у пам’яті вболівальників ще багато років. Переповнені трибуни, фаєри, масова бійка з поліцейськими – такого «Галицького дербі» в Івано-Франківську ще не бачили. В чемпіонаті ж України здобутки у «Прикарпаття» були куди вагоміші – лише три (!) поразки за сезон, дві з них – у весняній частині чемпіонату. Франківська команда перетворилася на машину, яка не бачила на полі суперників. Як результат – заслужений вихід у Першу лігу. Хоча ні – заслужене повернення у Першу лігу.

| ПЕРЕМОГИ

дують на вихід у Прем’єр-лігу, борються за очки у кожному матчі. За 17 турів осінньої частини чемпіонату «Прикарпаття» зазнало 10 поразок, двічі ділило очки із суперниками й лише 5 разів перемогло. Проміжний результат – 10-те місце у турнірній таблиці. Сіллю на рану стала не зовсім зрозуміла поразка від закарпатського «Минаю» в Кубку України.

Звісно, нам би хотілося кращих результатів. Але команді, яка ще два роки тому бовталась у середині турнірної таблиці Другої ліги, такий дебют у лізі Першій можна записати в актив. Більшість поразок іванофранківці зазнали з різницею в один м’яч, при цьому вдалося забити 21 гол. Варто врахувати і постійні суддівські помилки не на користь івано-франківських футболістів. Умисними вони були, чи ні – розбиратися компетентним органам. Та якщо «Прикарпаття» підсилиться під час зимового міжсезоння (особливо гравцями лінії захисту), воно цілком зможе претендувати на місце у першій сімці.

Ставка на молодь

Неоднозначним 2018-й рік видався для івано-франківської «Говерли». Баскетбольні вболівальники дещо охололи до своєї команди після її вильоту із Суперліги у 2015-му. Насправді «Говерлі» ще дуже пощастило, адже через проблеми з фінансами їй загрожувало припинення існування. І ця загроза поставала ледь не щороку.

Якщо «Прикарпаття» підсилиться під час зимового міжсезоння (особливо гравцями лінії захисту), воно цілком зможе претендувати на місце у першій сімці

Однак ейфорія уболівальників розбилася об скелі реальності вже в першому турі нового сезону. Очевидно, що Перша ліга далеко не така, як Друга: вищий рівень фінансування, а команди, які претен-

Останні сезони команда провела у Вищій лізі – після Суперліги другому за престижністю баскетбольному дивізіоні. У 2018-му році «Говерла» була за крок до повторення минулорічного успіху, коли «ведмеді» здобули золоті медалі. Команді не без труднощів вдалося дійти до фіналу серії плей-оф. Та там «Говерла» зазнала болючої поразки від одеського «Динамо». Звісно, можна говорити про важкий графік та травмованих гравців, однак на результат це ніяк не вплинуло – срібні медалі й розпуск команди. Під час літнього міжсезоння «Говерла» опинилася на роздоріжжі перспектив. Перед клубом засвітилася надія повернення у Суперлігу – від керівництва Федерації баскетболу України надійшли неоднозначні запевнення у фінансовій допомозі. Мовляв, знайшли спонсора. До речі, мінімальний бюджет клубу для участі у Суперлізі складає 6 млн грн. А на відміну від того ж МФК «Прикарпаття», «Говерла» значних коштів від міста чи області не отримує.

За умов повернення у Суперлігу команду міг покинути теперішній тренер Павло Піскарьов, який чітко дав зрозуміти – хоче працювати виключно МІСТО | 101

СПОРТ

| ПЕРЕМОГИ

із молоддю на перспективу. У клубі передбачали і кардинально інший варіант розвитку подій. «Говерла» могла ще більше понизитись у класі і виступати у Першій лізі. Сама команда складалася б із молодих гравців. Узагалі, потрібно віддати менеджменту «ведмедів» належне – помилки минулого десятиліття вони врахували і тепер зовсім по-іншому дивляться на розвиток молоді. У структурі клубу було створено академію для різних вікових категорій. Фінансування для неї шукають усюди, де лише можна. І поки це дає результати. Питання прописки «Говерли» висіло у повітрі кілька тижнів. У результаті – ні Суперліга, ні Перша ліга. «Ведмеді» продовжили виступи у Вищій лізі, об’єднавши свої зусилля з Івано-Франківським коледжем фізичного виховання. Звідси і назва – «Говерла-КФВ».

В осінній частині регулярного чемпіонату «ведмеді» з 10 матчів виграли 7 і ще 3 – програли. Таким чином, «Говерла-КФВ» утримує третю сходинку у турнірній таблиці своєї підгрупи.

Біжать усі

Підбиваючи підсумки 2018-го року, не можна не згадати про Франківський півмарафон. Цей рік став п’ятим для півмарафону і наймасовішим за кількістю учасників. Для понад 1000 бігунів наприкінці вересня на півдня перекрили центральну частину Івано-Франківська.

Незважаючи на скарги водіїв, які були вимушені користуватися об’їзними дорогами, забіг був організований на найвищому рівні. Враховано минулорічні скарги, зокрема на фіксацію результатів та помилки волонтерів на маршрутах, тож цього разу учасники були цілком задоволені. До речі, більшість із них – не іванофранківці, а деякі й узагалі з інших країн.

102 | МІСТО

Дистанції Франківського півмарафону-2018 були такими ж, як і в минулі роки. Для дітей до 14 років організували три безкоштовні забіги: на 100, 500 і 1000 метрів – залежно від віку. Був благодійний двокілометровий забіг, а також п’яти- та десятикілометрові дистанції. Ну і, звісно ж, сам півмарафон – 21 км. Щодо групових забігів, то їх було два види: корпоративний та естафети. Обидва на трохи більш ніж 6 км. До цього варто додати і вже традиційні «кольоровий» та нічний забіги – такі собі репетиції перед півмарафоном.

Франківському півмарафону треба віддати належне – за 5 років його проведення біг став частиною масової культури в Івано-Франківську. Тепер від першого весняного потепління і до зимових холодів, прогулюючись вечірніми чи ранковими вулицями міста, завжди зустрінеш хоча б кількох бігунів.

Інтелектуальні ігри – теж спорт

Шаленої популярності в Івано-Франківську цього року набули інтелектуальні ігри на кшталт класичного «Що? Де? Коли?». Наймасовішою за залученням учасників серед них є «Mind Game», яка прийшла сюди 2016 року. А вже на початку 2018-го Івано-Франківськ прийняв фінал 4-го сезону Всеукраїнської ліги «Mind Game». Перемогу тоді здобула місцева команда під назвою «Абсолютно нова команда». До речі, восени у Львові тріумфатором чергового сезону Всеукраїнської ліги стала також івано-франківська команда «Погнута каска».

Вже рік як знайшла свою аудиторію в Івано-Франківську інтелектуально-розважальна гра «Глуздогерць». Зараз у місті триває уже другий її сезон. Від

СПОРТ

| ПЕРЕМОГИ

«Mind Game» вона відрізняється рівнем складності.

І «Глуздогерць», і «Mind Game» є франшизами, які до Івано-Франківська прийшли зі Львова. У кожної унікальна структура, але за своєю суттю це пабні квізи або ж пабні вікторини. Питання, на які відповідають команди, можуть бути і в стилі класичного «Що? Де? Коли?», і нестандартні фото-, аудіо- та відеопитання.

Цього року свою діяльність започаткувала і студія квізів «9 вал». Вона проводить свої однойменні квізи та ігри Всеукраїнської ліги «Bee Clever» зі спортивного «Що? Де? Коли?».

Структура «ЩДК» виглядає наступним чином: три тури по 12 здебільшого текстових запитань. Зрідка можуть бути роздаткові фото-, аудіо- та відеоматеріали. Питання не виводять на екран – їх треба сприймати на слух, що робить гру складнішою, порівняно з квізами. В останніх структура дещо інша: 9 турів по 10 питань, які виводять на екран. Часу на відповідь – одна хвилина.

У 2018 році Івано-Франківськ став справжнім лідером у сфері інтелектуальних ігор, причому стосується це не лише їхнього розвитку, а й результативності місцевих команд Незважаючи на жартівливі назви команд, як-от «Погнута каска», «Та й таке», «Діти капітана Моргана», квізи проходять в атмосфері здорової, але доволі жорсткої конкуренції. Ще б пак – зрідка можна зустріти людей без краплини азарту. У 2018 році Івано-Франківськ став справжнім лідером у сфері інтелектуальних ігор, причому стосується це не лише їхнього розвитку, а й результативності місцевих команд.

Нові традиції

2018-й став роком впровадження нових спортивних традицій. Так, з ініціативи Департаменту

молодіжної політики та спорту міської ради в Івано-Франківську щомісяця визначають найкращого спортсмена.

Критерії оцінки різні, здебільшого це успішні виступи на міжнародних змаганнях. Голосування за найкращого спортсмена місяця проводять у відкритому режимі в інтернеті. У разі однакової кількості голосів у кандидатів переможця обирає колегія спорту, до якої входять чиновники, спортсмени та журналісти. Переможцями ставали представники різних видів спорту: і лижники, і єдиноборці, і параолімпійці. Поки найбільше нагород зібрав юний таеквондист Віталій Соловей.

Найкращого спортсмена року визначать наприкінці грудня.

Насамкінець

Підбиваючи підсумки 2018-го року, можна виділити ще багато подій та спортсменів – і єдиноборців, і танцюристів, і шахістів, і плавців. Здобуваючи перемогу, кожен з них приносив славу не лише Україні, але й рідному Івано-Франківську.

Варто відзначити і розвиток спортивної інфраструктури в місті, як-от будівництво майданчиків та міні-футбольних полів. Тож спортивний 2018-й у Івано-Франківську був насиченим, багатогранним і, безумовно, успішним. МІСТО | 103

ОГЛЯДАЧ

| КОЛЕКЦІЇ

Відбувся черговий «Франківський подіум»! Усе було, як завжди, на високому рівні! Чудові колекції наших прикарпатських дизайнерів можуть прикрасити будь-який подіум світу! Ми побачили багато зовсім нових імен, дизайнерів із Перегінська, Тисмениці та Франківська. Дуже радіємо успіху нашої колишньої моделі, випускниці Міланської академії дизайну Ангеліни Сідляр. Загалом було представлено 14 колекцій від Тетяни Кузьменко, Надії Зайцевої, Романа Клим’юк, Ангеліни Сідляр, ТМ «TWINS», ТМ «Богемік концепт», Віталії Кулик, Вікторії Белей, Ольги Фербей, Ірини Зінченко, та нова колекція окулярів від «Оптики твого міста». Було багато розіграшів від дизайнерів, прем’єра пісні від Христини Олексин та захоплюючий виступ повітряної акробатки на полотнах. Дизайнер студії Марії Волосовської Сідляр Ангеліна, випускниця Європейського інституту дизайну в Мілані (Istituto Europeo di Design). Організатор свята – модельна агенція «Ювента».

104 | МІСТО

МІСТО | 105

ОГЛЯДАЧ

| ОСОБИСТОСТІ

Проект «Я-Бренд» від ТРЦ «Велес» Торгово-розважальний центр «Велес» реалізував модний проект «Я-Бренд». Його героями стали 14 цікавих особистостей, які розвивають різні галузі ІваноФранківська. Серед них – спортсмени, громадські діячі, актори, представники сфери моди, краси та здоров’я, медійні персони: Олександр Махно, Світлана Вакарчук, Катерина Мельничук, Лілія Шершун, Юрій та Ірина Вихованці, Владислав Тимчаюк, Юлія Карєва, Аліна Біневська, Олена Муха, Людмила Савляк, Дарія Марущак, Геннадій та Віра Акімови. У рамках проекту кожен з них взяв участь у fashion-фотосесії для іміджевого календаря на 2019 рік у стильних образах від магазинів одягу та взуття ТРЦ «Велес»:

«Andre Tan», «MikleanN», «Standard», «ОПТИКА ЛЮКСОР», «Brand House Elite», «CLIMBER», «Zosia», «KOTON», «G Boutique», «EXOTIQUE», «RUBIN» та зоомагазину «Брідер».

Брендовими обличчями «Велесу» на 2019 рік стала яскрава подружня пара, актори театру й кіно Юрій та Ірина Вихованці. А фаворитами глядацьких симпатій за результатами голосування в соціальних мережах – Аліна Біневська, Дарія Марущак та Світлана Вакарчук. Урочистий фінал відбувся в бістро-барі «Kraus House», де серед гостей свята були розіграні призи від організаторів проекту.

106 | МІСТО

Автори проекту керівник рекламного відділу ТРЦ «Велес» Ольга Барило та fashion-фотограф Юлія Яницька. Інформаційний партнер журнал МІСТО.

МІСТО | 107

ОГЛЯДАЧ

| ІВЕНТ

НАМ 6 РОКІВ! ВІДБУВСЯ 12 СЕЗОН ІМІДЖЕВОГО КОНКУРСУ КРАСИ ТА МОДИ «SFS F'W 2019» 30-го листопада у концертному холі «Platinum» відбувся 12-й сезон іміджевого конкурсу краси та моди «Star Face of the Season f’w 2019». У поєднанні з конкурсом краси пройшли покази від українських бутиків, брендів, салонів одягу та дизайнерів: «Andre Tan», «Nadia Zayceva», «ISWEAR», «Бомонд», «Alioth», «True Style», «Milavitsa», «Roy Robson», «OUI», «Calamar» та показ окулярів від «Оптики твого міста». Також шоу-програму доповнив «SoloWay Dance Centre».

Серед чоловіків «Зірковим обличчям сезону» став Роман Гавриленко. Номінації отримали також чоловіки: «Star Face of the Season Ist runner up» — Михайло Корсун, «Star Face of the Season lІnd runner up» — Соф‘ян Альшарман, «Audience Choice Award Internet» — Дребот Степан, «Audience Choice Award» — Варварук Соломон. Обличчям бренду «Оптика твого міста» став Любомир Кавецький, а бренду «Калуський бровар» — Віталій Гриців. Сертифікат на фотосесію від глянцевого видання «Like» отримав Михайло Корсун.

«Зірковим обличчям сезону» серед дівчат стала фантастична Христина Маланюк. Також номінації серед дівчат отримали: «Star Face of the Season Ist runner up» — Анжеліка Коропчук, «Star Face of the Season lІnd runner up» — Ольга Щавінська, «Audience Choice Award Internet» — Вікторія Шимановська, «Audience Choice Award» — Катерина Гуменюк. Обличчям бренду «Оптика твого міста» стала Світлана Халак, «Manhattan» — Даяна Квітчук, бренду «MINE accessories» – Ольга Щавінська, а «Калуського бровара» — Мар’яна Осташук. Номінацію «Найцікавіша співрозмовниця SFS f’w 2019» від ОТБ «Галичина» отримала Христина Турак. Сертифікат на фотосесію від глянцевого видання «Like» отримала Наталія Дем’яненко. Особливістю події став показ дитячого одягу «Yes!Kids» у поєднанні з показом одягу «Apogeya». Показ із дітьми та їхніми мамами став анонсом «Star Face of the Season KIDS», який відбудеться вже цієї весни. Генеральним партнером події став магазин аксесуарів «MINE accessories».

108 | МІСТО

МІСТО | 109

ОГЛЯДАЧ

| НАШІ ДІТИ

Kids Fashion Цього року черговий «Kids Fashion» організатори об’єднали з благодійним аукціоном «Краплинка серця дітям». Захід був красивим, динамічним, веселим та продуктивним! Були представлені дизайнерські колекції одягу від «Yes!kids», львівських «Рептилії» & «DETSKO», магазинів «Антошка», «Фімка» та Тетяни Кузьменко! За зібрані на аукціоні кошти було придбане музичне обладнання, солодощі та фрукти для центру соціальнопсихологічної реабілітації дітей-сиріт. Організатор свята – модельна агенція «Ювента».

110 | МІСТО

МІСТО | 111

НОВІ ГРАНДІОЗНІ ПРОЕКТИ

Ліцензія № 201303796 від 19.05.2017

«DREAM TOWN» в межах вулиць Бандери та Коновальця

ЄВРОПЕЙСЬКА ЯКІСТЬ ЗА ДОСТУПНИМИ ЦІНАМИ

ВІКНА

ФАСАД

ДВЕРІ

ПЕРИЛА

СХОДИ

алюмінієві вікна, 2-камерні енергозберігаючі склопакети

вентильовані фасади, утеплення мінватою 10 см

броньовані вогнетривкі двері українського виробництва

перила з нержавіючої сталі

гранітні сходи

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ! Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 112 | МІСТО www.melnyk.if.ua

(0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

На фото: Sonya Kay Фото: Сергій Горічок Ретуш: Лілія Микитюк

МІСТО | 113

АПАРТ-ГОТЕЛЬ «ЯРЕМЧЕ» «M Group Development» презентує новий рівень комфорту, який успішно поєднує відпочинок та роботу. Розпочинаємо будівництво готелю всесвітньо відомого бренду, де ви зможете придбати апартаменти преміум-класу для розкішного відпочинку й отримувати стабільний дохід від здавання їх в оренду. Високий рівень брендового готелю та його переваги: • ідеальне місцезнаходження – курортна зона; • номерний фонд з 200 номерів;

• європейські стандарти надання сервісу за вимогами брендового готелю;

• цілодобові послуги рецепції, клінінгу, охорони та обслуговування номерів;

• інфраструктура: підземний паркінг, магазини, ресторани, дитяча кімната, фітнес-центр;

• SPA-зона, 4 басейни: 2 внутрішні і 2 зовнішні, один з яких – rooftop (на даху), а другий – infinity pool (пейзажний); • сервіс для спортсменів;

• безкоштовний трансфер до гірськолижних витягів;

• управління готелю провідними менеджерами Європи.

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ 114 | МІСТО

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 www.melnyk.if.ua

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ!

(0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

МІСТО | 115

НОВОРІЧНІ ПОДАРУНКИ ВІД Ліцензія № 201303796 від 19.05.2017

КВАРТИРИ ЗА УНІКАЛЬНОЮ ЦІНОЮ

9 890грн м² АКЦІЯ ДІЄ ДО 25. 01. 2019 р.

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ! Відділ продажу: 116 | МІСТО

вул. Вовчинецька, 207 www.melnyk.if.ua

(0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08