Журнал "Антиквар": Місяць литовської фотографії в Києві #118

№ 4 · 2020

Антиквар

118

№ 4 (118) 2020 Тема номера: Місяць литовської фотографії в Києві

Антиквар

Журнал про мистецтво та колекціонування

NEXT AUCTION: НАЙБЛИЖЧИЙ АУКЦІОН:

Із замків і палаців: From castles кращі зразки and palaces образотворчого selected art and та прикладного works of art from мистецтва antiquity to the від старожитностей до ХХcentury століття 20th

25 вересня 2020 року Sept.

25, 2020 LIVE AUCTION Лот 231 Чудова російськаLot ікона 231 «Христос Пантократор» у срібному, A splendid Russian icon “Christus частково емальованому Pantokrator” with silver andокладі. partly Москва, 1895 р. enamelled oklad, Moscow, dated 1895

Детальнаinformation: інформація: Further

Лот 185 Вишукана російська Lot 185 A fine Russian neoclassical malachite tazza, St. Petersburg, неокласична малахітова чаша. circa 1820 Санкт-Петербург, бл. 1820 р.

www.hermann-historica.com www.hermann-historica.com

Лот 186 Two Срібна таця й тарілка, замовлені Lot 186 silver platters for Grand Duchess Olgaвеликої Nikolaevna Romanova of Russia, St.Романової, Petersburg, для княжни Ольги Миколаївни circa 1840 дочки Миколи I. Санкт-Петербург, бл. 1840 р.

Лот 245 Paul ПольMak Мак(St. (1891, СанктLot 245 Petersburg 1891 – 1967—Brussels) - nude with Петербург 1967, Брюссель). peacock feathers, dated 19491949 Оголена з павиним пір’ям.

Hermann Historica GmbH ❘ Bretonischer Ring 3 ❘ 85630 Grasbrunn / Munich - Germany ❘ contact@hermann-historica.com

від редакції

2020-й продовжує дивувати, назвімо це так… Півтора десятиліття наша редакція лише обережно час від часу торкалася теми фотографії як мистецького та колекційного напрямку. І от, маємо другий поспіль тематичний номер, повністю присвячений фотомистецтву. Цього разу — литовському. «Місяць литовської фотографії в Києві» (MOLPIK), що зараз одночасно триває на кількох київських майданчиках, для мене особисто розпочався під кінець минулого року, коли на запрошення аташе з питань культури Посольства Литовської Республіки в Україні Іни Кнюрєне я несподівано для себе опинилася спершу у Вільнюсі, а потім у Клайпеді. Там, у виставковому центрі Клайпедського відділення Спілки фото­

Журнал про мистецтво та колекціонування

Директор ВД «Антиквар» і головний редактор журналу Ганна Шерман shermanna@gmail.com тел.: +380 (67) 445-66-82 Упорядник номера Даріус Вайчекаускас

Головний редактор сайту «Антиквар», координатор видавничих проєктів: Анна Терлецька lasteann@gmail.com тел.: +380 (63) 217-10-27

Коректор: Світлана Школьник Переклад анотацій англійською Яків Кіпніс

Надруковано у ТОВ «Вістка» пер. Новопечерський, 5, м. Київ, 01042. Тел. +38 (044) 583 50 94

Науковий та літературний редактор: Тамара Васильєва vasylieva.tamara@gmail.com Арт-директор: Михайло Воронков

Розповсюдження та передплата Майя Мітальова тел.: +380 (67) 746-98-84 А нт и квар

| № 4 (118) 2 0 2 0

літні київські зустрічі, за дбайливу, ретельну, сумлінну, натхненну та якісну роботу над усім проєктом «MOLPIK» і присвяченим йому нашим спільним виданням. А особисто Даріусу — за побачення з морем. Загалом це вже четвертий (!) номер «Антиквара» литовського спрямування. Цього разу за підтримки Клайпедського відділення Спілки фотохудожників Литви та Інституту культури Литви. І ми пишаємось довірою. І це ще не все. У нашому «першому зошиті», який передує основ­ ній темі номера (читайте та зазд­ ріть!), — публікації про видавничі проєкти «Антиквара» за підтримки Українського культурного фонду: цьогорічний — з Національним музеєм «Київська картинна галерея» і торішній — з Національним академічним драматичним театром ім. Івана Франка. А також матеріали від наших постійних рекламодавців — аукціонних домів HERMANN HIS­ TO­RICA (Мюнхен) і Hargesheimer (Дюссельдорф). Ми вдячні усім нашим партнерам за цей черговий номер нашого часопису. Ганна Шерман, головний редактор

Журнал видається з жовтня 2006 року Видання зареєстровано у Міністерстві юстиції України Свідоцтво про реєстрацію: КВ №15001-3973ПР від 25 березня 2009 року

Усі права на матеріали, опубліковані у журналі «Антиквар», належать ТОВ «Видавничий дім „Антиквар“». Передрук без письмової згоди редакції заборонений. При використанні матеріалів посилання на «Антиквар» обов’язкове. Усі права застережено. Матеріали з позначкою публікуються на правах реклами. Редакція не несе відповідальності за достовірність інформації, що міститься в рекламних матеріалах. Надіслані тексти не рецензуються та не повертаються. Думки авторів статей, розміщених на наших сторінках, можуть не збігатися з позицією редакції.

Переклад з литовської Беатріче Белявців, Юрій Добряков

II

художників Литви, я познайомилася з куратором MOLPIK Даріусом Вайчекаускасом, — він якраз монтував експозицію попереднього українсько-литовського фотопроєкту. Неприкрита в усіх сенсах сюжетна жорсткість зображень, помножена на нетривалість розмови, не залишили мене у розпачі тільки тому, що Даріус погодився показати, де море. Неквапна розповідь про до- та післярадянську клайпедську минувшину завершилася перед поромом, який перевіз мене через затоку на Куршську косу. «Там треба трошки пройти лісом», — на прощання уточнив Даріус. Не певна, чи варто змальовувати той екзистенціальний стан, у якому, зійшовши на берег, я брела лісом крізь непроглядну грудневу балтійську мряку. Та раптом стало помітно, що це не зовсім-то й ліс: сосни, наче в прибалтійському кіно мого дитинства, розступалися, відкриваючи безмежжя простору і небо — поки що тільки його… Але отой гул, чутний усе ближче, — це вже море! Ще кілька кроків — і я його таки бачу! Отже, що я хочу висловити насправді — це відчуття захоплення і вдячності за сповнені творчого порозуміння та взаємної наснаги вже

Наклад 1500 прим. Ціна договірна. Підписано до друку 17.09.20 © «Антиквар», 2020

ISSN 2222-436X

Засновник і видавець ТОВ «Видавничий дім „Антиквар“» Адреса редакції та видавця вул. Володимирська, 5, оф. 6, Київ, 01001 Тел./факс: +380 (44) 278-39-28 antikvar.info@gmail.com antikvar.ua www.facebook.com/antikvarua/

На обкладинці: Рімалдас Вікшрайтіс. Забій. Валакбудіс, 1982

Антанас Суткус. Марафон на вулиці Університето. 1959

зміст VI Оновлення і традиція: пошуки балансу Інтерв’ю з генеральним директором Національного музею «Київська картинна галерея» Юрієм Вакуленком

60 Томас Пабедінскас Погляд зсередини Про творчість Рімалдаса Вікшрайтіса

X

64 «Я стал фотографом, потому что хотел жить свободно» Интервью с Рималдасом Викшрайтисом

«Я прагну жити майбутнім» Інтерв’ю з генеральним директором-художнім керівником Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Михайлом Захаревичем

XIV Об иконах и царях Торги «Русские и греческие иконы. Русское искусство» в дюссельдорфском аукционном доме Hargesheimer

70 Віргініюс Кінчінайтіс Уникаючи твого погляду Автопортрети Віолети Бубеліте 78 Агне Нарушите Предчувствие перемен Серия Гинтараса Зинкявичюса «Плакаты» 86 Игра с властью Интервью с доктором искусствоведения Агне Нарушите 90 Томас Пабединскас Современная литовская фотография: сегодня и завтра Темы, направления, тенденции

2

Місяць литовської фотографії в Києві Про програму фестивалю, що розпочнеться в українській столиці 22 вересня

12 Томас Пабединскас «От бранного слова до самой утончённой ноты…» История и поэзия литовской гуманистической фотографии 28 «Мы занимались контрабандой своей культуры» Интервью с Александрасом Мацияускасом 34 «Дневник фотографа» Фрагмент воспоминаний Юрия Рупина 44 «Мастер и Татьяна» О документальном фильме, посвящённом Витасу Луцкусу

102 Дангуолє Рушкєне «Деконструкції» Даріуса Вайчекаускаса: (з)нищення чи (с)творення? Нові інтерпретації існуючих фотозображень 110 Образ майбутнього через минуле Інтерв’ю з Валентином Однов’юном 116 «Не влюбляйся в реквизит» Проект Витаутаса Кумжи 120 Два солнца и восемь минут Серия Довиле Дагиене «Here Then, There Now»

46 Галина Глеба Инаковость: Виргилиюс Шонта и поиск себя Художник, стоявший в стороне от других 54 «Я — с мечтателями человечества!» О Йонасе Мекасе и выставке «Frozen Film Frames» в Муниципальной галерее «Лавра»

IV

А нт и квар

| № 4 (118) 2 0 2 0

122 «Забытая земля / Forgotten Land» О фотографиях Александра Чекменёва и совместном проекте Музея Харьковской школы фотографии и Клайпедского отделения Союза фотохудожников Литвы 126 Олександр Чекменьов: «Лілії» Нове видання Музею Харківської школи фотографії

VI Renewal and Tradition: The Search for Balance An interview with “Kyiv Art Gallery” National Museum CEO Yurii Vakulenko

64 “I became a photographer because I wanted to live in freedom” Interview with Rimaldas Vikšraitis

X

70 Virginijus Kinčinaitis Avoiding your gaze Violeta Bubelite’s self portraits

“I strive to live by the future” An interview with Ivan Franko National Academic Drama Theater’s CEO and artistic director Mykhailo Zakharevych

contents

XIV About icons and tsars «Russian and Greek icons. Russian art» auction at the Hargesheimer auction house in Düsseldorf 2

A Month of Lithuanian Photography in Kyiv About the festival’s program, which will begin on September 22

12 Tomas Pabedinskas “From a swear word to the most refined note…”

History and poetry of Lithuanian humanist photography 28 “We were smuggling our own culture out” Interview with Aleksandras Macijauskas

78 Agnė Narušytė Premonition of Change The “Posters” cycle of Gintaras Zinkevičius 86 Playing with the powers Interview with Doctor of Art History Agnė Narušytė 90 Tomas Pabedinskas Contemporary Lithuanian photography: Today and Tomorrow Topics, directions, and trends

34 “Photographer’s Diary” Fragment of Yurii Rupin’s memoirs 44 “The Master and Tatiana” Documentary about Vitas Luckus 46 Halyna Hleba Otherness: Virgilijus Šonta and the search for oneself The artist who stood on the sidelines

102 Danguolė Ruškienė Darius Vaičekauskas’ Deconstructions: Destruction or Creation?

New interpretations of existing photographs 110 Imaging the future through the past Interview with Valentyn Odnoviun 116 Don’t fall in love with a prop Vytautas Kumža’s project 120 Two Suns and Eight Minutes Dovilė Dagienė’s “Here Then, There Now” series

54 “I stand with the dreamers of humanity!”

About Jonas Mekas and the “Frozen Film Frames” exhibition at the “Lavra” Municipal Gallery 60 Tomas Pabedinskas Inside view About Rimaldas Vikšraitis’ creative work

122 Forgotten Land About Oleksandr Chekmeniov’s photography and the joint project of the Museum of Kharkiv School of Photography and the Klaipėda branch of the Lithuanian Photographers Union 126 Oleksandr Chekmeniov: “Lilies” New book of the Museum of Kharkiv School of Photography № 4 (118) 2 0 2 0

| А нт и квар

V

Renewal and Tradition: The Search for Balance A few months ago, the “Kyiv Art Gallery” National Museum, which will celebrate its centenary in autumn of 2022, began implementing a large-scale “Kyiv Art Gallery. Renewal” project with the support of the Ukrainian Cultural Foundation and in cooperation with the “Antikvar” publishing house. We are discussing the details of this new project which envisages the development of advanced visual communication, the introduction of modern museum technologies, and publication of three books with Yurii Vakulenko, CEO of the museum.

Оновлення і традиція: пошуки балансу Кілька місяців тому Національний музей «Київська картинна галерея», що восени 2022‑го відзначатиме свій сторічний ювілей, розпочав за підтримки Українського культурного фонду та в співпраці з видавничим домом «Антиквар» реалізацію масштабного проєкту «Київська картинна галерея. Оновлення». Про подробиці цього проєкту, який передбачає розробку нової візуальної комунікації, упровадження сучасних музейних технологій та видання трьох книг, ми говоримо з генеральним директором музею Юрієм Вакуленком.

— Юрію Євгеновичу, чи насправді була потреба в такому кардинальному оновленні? Адже музей успішно працює, проводить виставки, видає буклети та іншу друковану продукцію? Чого бракувало вам, співробітникам, відвідувачам?

— Потреба в оновленні концепції розвитку музею назріла досить давно. Ми відчуваємо зміни, що відбуваються в суспільстві, та намагаємося реагувати на них новими підходами в роботі. Адже добре розуміємо: якщо музей не розвиває свої технології й не відповідає запитам сучасності, він перетворюється на сховище. Водночас ми дуже шанобливо ставимося до історії галереї, її колекції, тому прагнемо всі питання щодо оновлення вирішувати виважено та уникати дій, які б могли порушити вже усталений баланс. Тож і надалі загальний лад експозиції залишатиметься

VI

А нт и квар

| № 4 (118) 2 0 2 0

таким, яким він є зараз. Основна ідейна складова проєкту спрямована на розробку айдентики та впровадження інструментів популяризації музею шляхом розширення функціональних можливостей нової версії сайту та висвітлення нашої діяльності через соціальні мережі.

— Поговорімо детальніше про айдентику, особ­ ливо з огляду на ребрендинг деяких інших музеїв. На що спирається «Київська картинна галерея» в розробці нового корпоративного стилю?

— Умовно кажучи, айдентика — це маркетинговий інструмент, покликаний через зовнішню форму якогось об’єкта чи предмета збудити новий інтерес до нього. Це ніби своєрідна обгортка. На мій погляд, айдентика «Київської картинної галереї» має стати

її «другою шкірою», котра не тільки оновлює, але й зміцнює існуючий порядок. Тому наш корпоративний стиль передусім ґрунтується на збереженні музейних традицій з упровадженням модерних підходів. Ми певні, що музей має свій нерв сучасності, і нова айдентика його виражає. Поки що змінилася тільки зовнішня форма, але в майбутньому це впливатиме і на внутрішній зміст музею, на його концептуальний розвиток. Це як у живописі: працюючи над картиною, художник безперервно спілкується зі своїм твором та отримує зворотний зв’язок, що й скеровує його надалі. Авторам, котрі твердять, що заздалегідь у найменших подробицях знають, як виглядатиме майбутнє полотно, я не вірю.

— Яким ви бачите новий веб-сайт «Київської картинної галереї»?

— Наш музей — один з перших культурних закладів у Києві, у котрих з’явилися власні веб-сайти. Наш існує з 2004 року, а нині ми використовуємо другу версію. Раніше сайт був головним джерелом доступу до новин музею, але зараз основним інформаційним рупором стали соціальні мережі. Тож функцію оперативного інформування про те, чим живе музей, ми покладаємо на SMM-комунікацію. Звісно, сайт, який має стати фундаментальною платформою музею, також розвиватиметься. Його остання версія вже містить нову айдентику та значно розширений спектр послуг для відвідувачів. Невдовзі на ньому буде розміщено 3D-тур, додано можливість

записатися онлайн на екскурсію, згодом з’явиться музейна інтернет-крамниця з альбомами, каталогами, іншою видавничою та сувенірною продукцією.

— Зараз до друку готуються три видання, які також є вагомою частиною проєкту «Київська картинна галерея. Оновлення»…

— До свого 100‑річчя музей ініціював низку видавничих проєктів. Серед тих, які підтримав Український культурний фонд, — «Путівник», що знайомить з усіма розділами колекції та містить розповіді про найвідоміші експонати, науковий каталог ікон XIII — початку XX століть і давньоруського декоративно-прикладного мистецтва, а також книга «Київські адреси Михайла Врубеля». Усі ці видання справді дуже потрібні, адже в новому «Путівнику» відображено зміни, що відбулися в музейній експозиції за останні роки; каталог ікон стане першим виданням, у якому представлені та докладно описані всі наші пам’ятки, а «Київські адреси…» нагадають про один з найважливіших, найщасливіших і найбільш плідних періодів у житті митця. І якщо Третьяковська галерея, приміром, може похвалитися масштабними полотнами художника, то ми пишаємося роботами його раннього, «київського періоду», коли формувався самобутній стиль Врубеля і народжувалися образи, до яких він потім не раз повертатиметься. Спеціально для цих видань ми оцифрували значну кількість зображень, але загалом цей процес вельми непростий, оскільки музейне зібрання № 4 (118) 2 0 2 0

| А нт и квар

VII

налічує сьогодні понад 13 тисяч творів. Щоб здійснити його повне оцифрування, принаймні половина наших співробітників мала б займатися тільки цим. Ще одне питання: які з сучасних носіїв цифрової інформації — найнадійніші для зберігання матеріалів такого обсягу? До речі, на сайті можна буде побачити не тільки твори з експозиції, а й ті, що знаходяться у фондах музею і зазвичай демонструються тільки на тимчасових виставках.

— З у п и н і м о с я н а су ч а с н и х т ех н ол о г і ях, бо в рамках проєкту передбачаються і онлайн-презентації?

— Так, презентація згаданих видань відбудеться саме в режимі онлайн. У цьому ж форматі ми нещодавно провели круглий стіл на тему «Айдентика музею: цілі, завдання, результати», в якому взяли участь наші партнери по проєкту, власне розробники нової візуальної комунікації та колеги з українських музеїв, котрі вже мають відповідний досвід. Але, певна річ, є події, що проходять у звичному форматі. Зокрема, у вересні відкрилася виставка «Київські адреси Михайла Врубеля», котра є самодостатньою і разом з тим тісно пов’язана з підготовкою видання, про яке ми щойно говорили. Для тих, хто не встиг або не мав змоги її побачити, ми записали відеоролик. Додам також, що під час карантину, коли майже три місяці люди не могли відвідувати галерею, ми не зупиняли роботу і постійно про себе нагадували: будували в музеї реальні тематичні експозиції та на їх основі створювали тизери, відеолекції, екскурсії. Тепер ми

VIII

А нт и квар

| № 4 (118) 2 0 2 0

налаштовані продовжувати виробництво цікавого відеоконтенту на постійній основі. У жовтні має відкритися виставка «Іконопис і давньоруське декоративно-прикладне мистецтво з колекції музею», до якої також буде знято відеоролик. Окрім сторінок музею на Facebook та Instagram, усі відеоролики можна буде дивитися на офіційному YouTube-каналі KNAG.MUSEUM. — Чи плануєте ви до ювілею проведення ремонтно-реставраційних робіт?

— Гадаю, спершу треба довести до ладу філію нашого музею — Мистецький центр «Шоколадний будинок». Нині він існує як експериментальний майданчик, де влаштовуються різноманітні виставки, концерти, кінопокази, граються спектаклі. Тобто у «Шоколадному будинку» можливо все, що відбувається в мистецтві. Після цього вже можна буде планувати якісь масштабні зміни в просторі «Київської картинної галереї». На щастя, само приміщення перебуває в доброму стані й жодного разу не потребувало капітального ремонту. Але є необхідність, наприклад, у переобладнанні фондосховища. В ідеальному варіанті на період робіт можна було б розмістити частину колекції в «Шоколадному будинку» або ж узагалі облаштувати там постійну експозицію, а для Мистецького центру шукати нове приміщення. Побачимо, як складатимуться обставини, і віритимемо в краще. Спілкувалася Христина Срібняк

“I strive to live by the future” At the end of August, a solemn event in honour of his 100th birthday took place at the Ivan Franko National Academic Drama Theater. Almost a third of this time the theatre had spent together with the People’s Artist of Ukraine, Corresponding Member of the National Academy of Arts of Ukraine Mykhailo Zakharevych, who soon turns 70. We have at least two reasons to meet with the theatre’s CEO and artistic director, who was also an initiator of publishing projects carried out last year in cooperation with “Antikvar” Publishing House, with the support of Ukrainian Cultural Foundation.

«Я прагну жити майбутнім» Наприкінці серпня в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбувся урочистий вечір на честь його 100‑річчя. Майже третину цього шляху театр пройшов разом з народним артистом України, членом-кореспондентом Національної академії мистецтв України Михайлом Захаревичем, якому днями виповниться 70. Отже, ми маємо щонайменше два приводи для зустрічі з генеральним директором-художнім керівником театру, котрий, крім іншого, був ініціатором видавничих проєктів, здійснених торік у співпраці з видавничим домом «Антиквар» за підтримки Українського культурного фонду.

X

А нт и квар

| № 4 (118) 2 0 2 0

Урочистий вечір на честь 100-річчя Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка

— Михайле Васильовичу, стався і справді знаменний збіг подій: ваша власна «кругла дата» та ювілей театру, який ви очолюєте близько 30 років. Зазвичай у подібних випадках запитують: «Чого ви хочете від життя?» Але я спитаю інакше: «Чого життя хоче від вас?» Адже такі дати завжди спонукають до певних підсумків.

— Життя хоче, щоб я витримав усі перипетії та негаразди, які відбуваються зараз у суспільстві. І так уже вийшло, що в різні роки мені як керівникові доводилося витягувати колективи з дуже складного стану — і творчого, і економічного. Отже, життя вимагало від мене високої відповідальності практично на кожному етапі. Цю відповідальність я відчував з дитинства, тому що батьки привчили мене до роботи з п’ятирічного віку, і я старався виправдовувати їхню довіру, а потім довіру колективів, у яких працював. Я не можу давати оцінку своїй діяльності — це мають зробити колеги та люди, що приходять до театру. Але якщо говорити про Театр Франка, то найголовнішим досягненням вважаю відкриття Камерної сцени. Це результат наполегливої праці, що розтягнулася на багато років. На початку 90‑х, коли я очолив театр як директор, у нас не було матеріальної бази для постановочної частини. Орендована площа на Хрещатику, 44, аж ніяк не відповідала потребам технічних цехів. Згодом вдалося переобладнати наше приміщення на проспекті Науки, а зараз ми думаємо над його реконструкцією. Усе це насправді дуже важливо, бо декорації, костюми, реквізит — це також велика частина успіху театру. Вдалося також привести до ладу наше транспортне господарство. Здавалося б, усе гаразд… Та сьогодні ми, я і весь світ, зіткнулися з Covid’ом і мусимо працювати в умовах карантину.

Це надзвичайно складно, але ми намагаємося чесно робити свою справу — випускати прем’єри, приймати глядачів.

— Важко уявити, яких зусиль усе це вимагає. Писали, що Цирк дю Солей розорився…

— Я це розумію… Але ми завжди дбали про те, щоб мати певний запас. По-перше, запас довіри глядачів, по‑друге, матеріальний запас, який не дозволить нам одного разу зупинитися, як той цирк. Отже, незважаючи на те, що ми кілька місяців не працювали, театр не збанкрутував. Усі свої ювілейні зобов’язання ми виконали, поставили спектакль «Украдене щастя» й навіть спромоглися без фінансової підтримки держави провести 27 серпня — у день народження нашого патрона Івана Франка — урочистий вечір. На ньому ми вкотре відчули себе членами великої театральної родини, яка береже свою історію, пишається своїми успіхами та вміє радіти успіхам інших. Нас не душить горезвісна жаба, що іноді робить нестерпним співіснування навіть в одному колективі. Я тішуся тим, що серед франківців немає чвар, що ми можемо відкрито дивитися в очі один одному, бо все це допомагає створювати якісний мистецький продукт. Адже коли на сцені два вороги грають любов, глядач у таку любов не повірить… Ще один момент, на який я би хотів звернути увагу, — зміна поколінь. Звісно, так має бути, але ми хочемо зберегти нашу родинну підтримку і дбаємо про те, щоб люди старшого покоління мали можливість бути причетними до життя театру до кінця своїх днів. Ми щасливі, коли бачимо успіх молодих акторів і повні зали на виставах режисерів-початківців, але нам так само важливо зберегти пам’ять про постановки минулих років. З огляду на це особливого № 4 (118) 2 0 2 0

| А нт и квар

XI

Книги, видані Театром ім. І. Франка в рамках спільного з «Антикваром» проєкту «100 років першій сцені України. 2020–1920» за підтримки Українського культурного фонду

значення набуває популяризація нашого мистецького спадку, зокрема за допомогою сучасних носіїв. Наприклад, минулого року в рамках спільного з «Антикваром» проєкту «100 років першій сцені України. 2020– 1920» було оцифровано та видано на флеш-носіях відеозаписи семи знакових франківських вистав.

— Потреба в подібній фіксації справді є. Нещодавно саме з такого флеш-носія ми показували в Університеті імені Карпенка-Ка­ ро­г о виставу «Кайдашева сім’я» 2007 року абі­ту­рієн­там-театро­знавцям.

— Ми хочемо й надалі продовжувати цю роботу. І дуже добре, що саме тепер, коли театр не може брати участь у фестивалях та їздити на гастролі, ми можемо показувати свої кращі вистави в записі, зокрема на YouTube, що є нашим офіційним партнером. Паралельно вже багато років ведеться робота зі збирання та опрацювання матеріалів щодо історії театру, діяльності наших видатних режисерів, акторів, сценографів. Торік до наших видань додалися монографія Ганни Веселовської, в якій досліджено 12‑річний період, коли художнім керівником театру був Богдан Ступка; перший в історії театру й узагалі в історії мистецтва альбом, присвячений художникам-франківцям; фотоальбом Віктора Марущенка «Франківці. Миттєвості», а також чотири альманахи, що розповідали про прем’єри останніх років. Сам я також упродовж довгого часу вивчав наші архіви та безліч інших матеріалів, що лягли в основу моєї монографії «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Динаміка соціокультурних перетворень 1920–2001 років». Зрозуміло, що підготовка таких видань і популяризація доробку франківців додає чимало роботи

XII

А нт и квар

| № 4 (118) 2 0 2 0

рекламному відділу, співробітникам нашої літературної частини. Тож я ще раз хочу подякувати Наталії Пономаренко, Анастасії Коржовій і всім тим, хто долучився до реалізації цього проєкту.

— Зараз важко планувати щось наперед, особливо коли йдеться про роботу такого великого колективу, як театр. Але, мабуть, є те, що ви хочете здійснити найближчим часом?

— Ми маємо чіткі плани на цей і наступний роки. Не знаємо тільки, чи відбудуться закордонні фестивалі, але сподіваємося, що відбудуться. Адже ми маємо намір активно просуватися на Схід у бік Китаю та на Захід — у бік усіх європейських країн. Я певен, що багато наших спектаклів гідні того, щоб показувати їх поруч із виставами берлінського чи празького театрів.

— Тобто франківські постановки органічно вписуються в сучасний європейський контекст?

— Безперечно. Навесні ми пересвідчились у цьому на Міжнародному фестивалі імені Імре Мадача в Будапешті, де показали дві вистави Дмитра Богомазова — «Коріолан» і «Morituri te salutanti». Ми виступали там в одному ряду з відомими театрами, які привези до Угорщини вельми серйозні сучасні постановки. Успіх франківців був величезний: нас визнали переможцями, про нас зняли фільм і вже запросили на наступний фестиваль. Тож ми хочемо їздити й хочемо співпрацювати з провідними іноземними режисерами. Першою ластівкою став Томас Меттлер з виставою «Стіна» на Камерній сцені. Це був досить цікавий та корисний досвід, бо швейцарському режисерові вдалося продемонструвати зовсім інший, незвичний для нашої школи рівень існування актора на сцені.

— Культурний вплив так і має здійснюватися — через безпосередні творчі контакти.

— Сподіваємося, що нам також випаде можливість попрацювати з Аттілою Віднянським, котрий вже кілька років є художнім керівником Угорського Національного театру, та з Оскарасом Коршуновасом… У Будапешті Віднянський мене питає: «Як ви, Михайле Васильовичу, оцінюєте наш фестиваль?» Кажу: «Рівень дуже високий». — «А які вистави найкращі?» Відповідаю: «Дві наші й одна ваша». До речі, після завершення кожної вистави влаштовувалися прес-конференції, на які збиралися понад 100 театрознавців, і абсолютно всі відзначали наш театр. Гадаю, це серйозний показник.

— Чи плануються ще якісь події, пов’язані з ювілеєм театру?

— Так, у жовтні ми проведемо науково-практичну конференцію. У нас існувала домовленість із багатьма театрознавцями з-за кордону, але, на жаль, зможуть приїхати не всі. Напевно, ви пам’ятаєте, що ми вже проводили конференцію в Інституті сучасного мистецтва, в якій поряд із досвідченими фахівцями брали участь студенти. На другу запрошено тільки «асів». Матеріали обох конференцій складатимуть дві частини наукової збірки, яку ми плануємо видати до кінця року. Звісно, коли б не пандемія, 2020 рік був би інакшим. Шкода, що ми не поїхали на Схід, шкода, що не провели фестиваль, який мав зібрати в Києві 10 провідних європейських театрів… І все‑таки я маю надію, що все це згодом відбудеться. Сподіваюся також, що будуть вирішені ті проблеми, котрі не вдалося вирішити до ювілею. Принаймні, коли я розповідав про них міністрові культури, він уважно мене вислухав, пообіцяв проаналізувати все та знайти спосіб допомогти. І я хочу йому подякувати, оскільки багато міністрів, що були до нього, навіть не слухали. Тож чекатимемо на позитивні результати… Жити минулим, хоч би яким славетним воно було, неможливо. Я прагну жити майбутнім, а цим майбутнім можуть стати тільки мрії про нові звершення. Спілкувалася Ганна Шерман

«Коріолан» В. Шекспіра (реж. Д. Богомазов). Сцена з вистави

«Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького (реж. П. Ільченко). Сцена з вистави

«Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника (реж. Д. Богомазов). Сцена з вистави № 4 (118) 2 0 2 0

| А нт и квар XIII

Об иконах и царях 13 и 14 ноября дюссельдорфский аукционный дом Hargesheimer проведёт специальные торги «Русские и греческие иконы. Русское искусство», на которых будет представлено немало выдающихся произведений изобразительного и прикладного искусства. Одним из топ-лотов предстоящего аукциона является монументальная икона Божией Матери «Страстная». Во многом она перекликается с иконографически идентичным образом из музея в Рек­ лингхаузене, написанным знаменитым критским мастером Андреасом Ритцосом (1421–1492). Особый интерес вызывает частично сохранившаяся надпись на нижнем крае иконы — вероятно, подпись иконописца. Если эту надпись удастся расшифровать, то стартовая цена лота в 65 000 евро несомненно возрастёт. Из русских иконописных памятников исторически наиболее значимым является монументальный (108 × 78 см) образ Святой Троицы Ветхозаветной, который можно смело назвать экспонатом музейного уровня. Подробная надпись на обороте содержит сведения о создании иконы и о том, как она попала в храм Преображения Господня, построенный в Белозерске по милости царя Алексея Михайловича (1629– 1676). Храм был освящён 6 августа 1682 года, а его главным украшением стала эта икона с мощами Святого Саввы, переданная из Саввино-Сторожевского монастыря преемником Алексея Михайловича, его сыном Фёдором Алексеевичем (1661–1682). Кроме того, в надписи упоминаются имена создателей образа, вологодских иконописцев Ермолая и Якова Сергеевых и Петра Семёнова, что в иконописи случается крайне редко. В соответствии с исторической значимостью и уникальностью памятника его стартовая цена составляет 165 000 евро. Ещё один царский подарок, но уже XIX века — подписная датированная икона с изображением святых Александра Невского и Марии Магдалины, исполненная в 1869 году К. Зубковым. Четыре года спустя для этой прекрасно написанной иконы был изготовлен оклад из позолоченного серебра. Из гравированной дарственной надписи на табличке узнаём, что Дар царя Фёдора Алексеевича Спасо-Преображенскому храму в Белозерске в 1682 г. Икона «Святая Троица Ветхозаветная» с частицей мощей Св. Саввы. Иконописцы Ер­мо­лай и Яков Сергеевы и Пётр Семёнов. Вологда / Москва. 1682. 108 × 78 см

XIV

А нт и квар

| № 4 (118) 2 0 2 0

Коллекция иконописи дополнена мастерски выполненными изделиями из серебра, золота, фарфора.

Дар цесаревича Александра Александровича Мартыновской богадельне в Нижнем Новгороде в 1873 году. Икона «Святые Александр Невский и Мария Магдалина». Иконописец К. Зубков. 1869

Икона «Иисус Христос с предстоящими Богородицей и Иоанном Крестителем». Копия с катапетасмы, принесённой в дар царём Иваном Грозным Хиландарскому монастырю на Афоне в 1556 году. Россия, конец XIX века

Не останется без внимания ценителей искусства и обширная подборка работ русских художников, в числе которых Иван Шишкин, Аполлинарий Васнецов, Альберт Бенуа, Владлен Гаврильчик и другие выдающиеся мастера, работавшие в царской России и в СССР. Особо следует отметить коллекцию русских пасхальных яиц из различных материалов, в которую входят превосходные работы миниатюристов Палеха и Мстёры конца XIX века. Уже скоро участники торгов смогут побороться за обладание этими драгоценными предметами, поистине достойными внимания царей.

Пасхальное яйцо. Россия, конец XIX — начало XX века

Царь Пётр I с орденом Андрея Первозванного в мундире Преображенского полка. Школа / окружение Луи Каравака (1684, Марсель — 1754, Санкт-Петербург). 100 × 76 см (без рамы) № 4 (118) 2 0 2 0

| А нт и квар

XV

Ромуалдас Ракаускас. Із циклу «Цвітіння» (фрагмент).

1974–1984

У 2020 році ми святкуємо тридцяту річницю відновлення незалежності Литви. Маючи намір змістовно відзначити цю важливу для нас дату, ми вирішили, що буде символічним розповісти про Литву та її стосунки зі світом за допомогою фотографії — відносно молодого виду мистецтва, потенціал якого розкрився в XX столітті. Саме тому фотографію можна сміливо називати ровесницею сучасної Литовської держави. Після радянської окупації природний розвиток фотографії в Литві був перерваний. Незважаючи на це, у 1960‑х роках вона пережила величезне піднесення. Литовське фотомистецтво відродилося зав­ дяки власному досвіду майстрів, їхньому відчуттю довколишнього світу, національної ідентичності, через прагнення вільного творчого самовираження. Це було справжнім подихом свободи, який вже не дозволив Литві заспокоїтися. Паралель між сучасною державою та формою модерного мистецтва видалася нам вельми цікавою особливо тому, що Литва має що сказати в цій царині. Переживши кілька етапів розвитку та виростивши не один десяток оригінальних майстрів, вона може пишатися своєю школою фотомистецтва, представники якої, як-от Антанас Суткус, Вітас Луцкус, Рімалдас Вікшрайтіс, Александрас Маціяускас, Ромуалдас Пожерскіс здобули всесвітнє визнання. Талановиті й сміливі, свого часу вони надихнули багатьох творчих людей з держав так званого східного блоку, а після падіння залізної завіси стали справжньою знахідкою для світу по інший її бік. Популярність литовської фотографії зростає і тепер, коли поряд з визнаними класиками успішно працюють майстри середнього та молодого поколінь. Ще у радянські роки литовських фотомитців пов’язували тісні стосунки з Україною. Між тодішніми союзними республіками відбувався активний обмін фотовиставками, українські автори брали участь у славетних семінарах у Ніді. Вітас Луцкус, Борис Михайлов, Віктор Марущенко були колегами, яких об’єднувала не тільки дружба, але й плідна творча взаємодія та взаємовплив. Навіть більше: один із

найяскравіших представників Харківської школи фотографії, засновник групи «Час» Юрій Рупін переїхав до Вільнюса, де жив і працював до кінця свого життя. Нині старі традиції продовжують фотографи, мистецтвознавці, арт-куратори вже незалежних Литви та України. У Литві проводяться виставки сучасної української фотографії, а українські шанувальники цього виду мистецтва знайомляться з творчістю литовських фотохудожників. Торік у Клайпеді розпочала діяльність резиденція фотографії, де вже побували молоді українські автори. Фотографи мають тут можливість творити, а дослідники — вивчати зв’язки двох країн у галузі фотографії. Ми хочемо вірити, що спілкування наших митців, яке має довгу історію, триватиме і надалі. Фотографія — мистецтво бачити світ. І на сторінках цього видання, до підготовки якого долучилися кращі литовські та українські фахівці, він розкривається очима литовських митців. Можливість дивитися на світ разом з людьми, які мають талант бачити та приймами його різним — поетичним, романтичним, реалістичним, трагікомічним, гротескним, іронічним, концептуальним, — дарує нам позитивний і вражаючий досвід. Адже, перефразовуючи Абрагама Маслоу, ми, відмежовуючись від власного внутрішнього пекла, виганяємо себе також із власного внутрішнього раю. Ми радіємо нагоді представити це видання і висловлюємо подяку нашим партнерам і спонсорам: Раді культури Литви, Інститутові культури Литви, Клайпедському відділу Спілки фотохудожників Литви, Посольству Литовської Республіки в Україні, Шяу­ ляйському музеєві фотографії, Музею Харківської школи фотографії (MOKSOP). Аташе з питань культури Посольства Литовської Республіки в Україні Іна Кнюрєне куратор проєкту Даріус Вайчекаускас № 4 (118) 2 0 2 0

| А нт и квар

1

де придбати наш журнал

Київ • Антикварні салони, галереї Антикварний салон «Дукат» вул. Володимирська, 5 Центр сучасного мистецтва «М17» вул. Антоновича, 104 • Музеї «Мистецький Арсенал» вул. Лаврська, 10-12 Музей української діаспори вул. Московська, 40б Музей Шолом-Алейхема вул. Велика Васильківська, 5а Нацiональний музей «Київська картинна галерея» вул. Терещенківська, 9 Національний музей історії України вул. Володимирська, 2 Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків вул. Терещенківська, 15

Національний музей українського народного декоративного мистецтва вул. Лаврська, 9 Національний заповідник «Софія Київська», виставкові зали “Хлібня” вул. Володимирська, 24 • Книжкові магазини Академкнига вул. Богдана Хмельницького, 42 «Антикварна і букіністична література. Класика» пл. Слави, 1 (ТЦ «Навігатор») Книжковий Клуб Булгакова Андріївський узвіз, 13 «Сяйво книги» вул. Велика Васильківська, 6 • Театри Київський національний академічний театр оперети вул. Велика Васильківська, 53/3 Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки вул. Богдана Хмельницького, 5

Оформити передплату на журнал можна через будь-яке поштове відділення зв’язку, а також через інтернет-ресурс www.presa.ua, передплатний індекс 96244

Журнал «Антиквар» — єдине в Україні науково-популярне періодичне видання про мистецтво та колекціо­ нування. Тематичні випуски журналу — це самодостатні видавничі проєкти, які представляють державні, приватні та корпоративні зібрання в широкому культурно-історичному контексті. Редакція пишається багаторічним співробітництвом з провідними українськими колекціонерами, музейниками, експертами арт-ринку, істориками, культурологами, мистецтвознавцями. З листопада 2006 року побачило світ понад 100 випусків «Антиквара». Численні передплатники отримують журнал у всіх регіонах України, а також у більшості країн Східної та Західної Європи, в Ізраїлі, США, Канаді, Австралії. З метою популяризації українського культурно-історичного та мистецького надбання частина текстів та окремі випуски публікуються англійською й російською мовами. Видавничий дім «Антик­вар» надає без­ кош­товну редакційну передплату на журнал усім художнім та історичним музеям, науковим і спеціалізованим бібліотекам України.

The “Antykvar” magazine is the only printed issue on art and collecting in Ukraine.

Thematic issues of the magazine are self-sufficient humanities projects which describe state, private and corporate collections, putting them in a broad cultural and historical context. The editorial team of the magazine is proud of its long-term cooperation with top Ukrainian collectors, museum workers, art market experts, historians, art critics, and journalists.

Since November 2006 more than 100 issues of the “Antykvar” magazine have been released. Our numerous sub­ scri­bers receive the printed issues across Ukraine, as well as in most countries in Eastern and Western Europe, as well as Israel, USA, Canada, and Australia.

To promote Ukrainian cultural, historical and artistic heritage, we publish a part of our articles and some issues of the “Antykvar” magazine in Russian and English.

The “Antykvar” Publishing House provides free subscription to all art and history museums, as well as to scientific and specialized libraries of Ukraine.