ПЕРША КНИГА
ХРОНІК Слово «хроніка» точно передає ізраїльську назву «дівре-га-йямім», що означає «події часу», «літопис». Це короткий нарис історії юдейського народу від самого початку світу і до падіння юдейської суверенної держави під ударами халдеїв (вавілонян). Обидві книги Хронік за змістом поділяються на чотири частини. У першій частині (розділи 1-9) подано родовід – генеалогію від Адама до царя Давида. Друга охоплює царювання Давида, розповідає про підготовку до побудови храму, адміністративні реформи, заповіти нащадкам (розділи 10-29). У третій описано царювання Соломона (ІІ розділи1-9). У четвертій мова йде про наступників Соломона, які, за винятком Йосафата, Єзекії та Йосії, відвернулися від Господа; наприкінці подано едикт перського царя Кіра про повернення юдеїв до Палестини (розділи 10-36). Повторюючи поодинокі місця з історії, автор підкреслював виключно релігійний бік життя Ізраїля. У житті вибраного народу він вбачав своєрідну божественну прагматику: щоразу, коли Ізраїль був вірний Богові, йому велося добре на Землі, і навпаки, при кожному відступі на нього спадала тяжка кара. Ця ідея присутня і в книгах Суддів та Царів. За свідченням давніх християнських та ізраїльських вчених автором «Хронік» був священник і письменник Езра. Така думка підтверджується тим, що обидві книги «Хронік» були написані з точки зору священника, яким являвся Езра. Крім цього останні вірші ІІ книги Хронік (36:22-23) повторюються в книзі Езри (1:1-3).Є й інші свідчення на підтвердження цього авторства. Зруйнування Єрусалима Навуходоносором, а також наступні 70 років вавілонського полону розвіяли багато сподівань та ідеалів юдеїв як народу Завіту. Тому вигнанці, які повернулися відбудовувати Єрусалим і храм, потребували духовної основи. Вона полягала у відновленні в пам’яті народу історії відкуплення та майбутньої надії. Книги хронік і були написані як відповідь на ці потреби повернених вигнанців.
527