Êíèãà Пðîïîâ³äíèêà (Екклезіаста) Книгу цю написав невідомий учень Школи Мудрих у Палестині десь на початку ²² ст. äî Ð.Õ. А приписано її цареві Соломонові, бо тоді було зазвичай найкращі твори вида вати від імені якоїсь видатної особи. Автором її Соломон не міг бути з двох причин. Перше, Соломон царював у 1015-975 рр., тобто в Х ст. до Р. Х. а книга Проповідника написана на початку ІІ ст. до Р.Х. По-друге, книга написана грецькою мовою. Та як би там не було, Проповідник розбирає питання про глузд людського життя на Землі. Мовляв, хоч людина й бачить, що у природі панують постійні закони і шо на Землі є багато доброго, проте розв’язати усі проблеми свого Я, свого буття людина неспро можна. Зневірившись у всьому, навіть у справедливості, яку на Землі раз у раз порушу ють, Проповідник приходить до висновку, що людина обмежена і вона не в силі збагнути Боже Провидіння. Тому їй залишається одне: виконуючи щоденну працю, з вдячністю ко ристуватися тими благами, які посилає Божа рука. Іншими словами, людина повинна схи лятися перед Божою волею і виконувати її, бо в тому полягає весь смисл людського бут тя на Землі.
1
1 Ñëîâà ìóäðåöÿ,* ñèíà Äàâèäîâîãî, öàðÿ â ªðóñà
ëèì³: 2 «Óсе ìàðíе! − êàæå ìóäðåöü, усе ò³ëüêè äàðåìíà òðàòà ÷àñó! 3 Ñê³ëüêè ò³º¿ êîðèñò³ ìຠëþäè íа ï³ä ñîíöåì, âàæêî ïðàöþþ÷è? 4 Ïîêîë³ííÿ â³äõîäÿòü, ³ ïîêîë³í íÿ ïðèõîäÿòü, à Çåìëÿ ïðîáóâຠïîâ³ê: 5 ñîíöå ñõîäèòü ³ ñîíöå çàõîäèòü, ‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡ *1 Мудрець ‡ â ñïèñêàõ ізр. кохелет, ãðåöüêе екклезіаст, óêð. мудрець, філософ, проповід ник; òîé, õòî ïðîìîâëÿº ïåðåä ãðîìàäîþ, çáîðàìè. *2 Марнота − âñå òå, ùî íå âêàçóº ëþäèí³ äîðîãó, íà ÿê³é âîíà ìîæå ðîçâ’ÿçàòè ïðî áëåìó ñâîãî ß. Ìóäðåöü ä³éøîâ âèñíîâêó, ùî ç ëþäñüêî¿ òî÷êè çîðó нема такого роз в'язання.
881
íà÷å ïîñï³øຠäî òîãî ì³ñöÿ, çâ³ä êè çàâòðà éîìó òðåáà çíîâó ç³éòè; 6 â³òåð ⳺ íà ï³âäåíü, àëå îïè íÿºòüñÿ íà ï³âíî÷³, − òàê ïî êðóãó âåðòàºòüñÿ òóäè, çâ³äêè é ïðèé øîâ; 7 âñ³ ð³êè òå÷óòü â ìîðå, àëå ìî ðå íå íàïîâíþºòüñÿ, áî âîíè ïî âåðòàþòüñÿ òóäè, çâ³äêè ìàþòü çíîâó òåêòè. 8 Íàäòî ñëàáê³ ñëîâà, ùîá ëþ äèíà ìîãëà âèñëîâèòè âñå, áî îêî íå íàñèòèòüñÿ áà÷åíèì, à âóõî íå íàïîâíèòüñÿ ïî÷óòèì. 9 Ùî áóëî êîëèñü, òå áóäå ³ â ìàéáóòíüîìó; ùî ðîáèëîñÿ − òå é áóäå ðîáèòèñÿ, ³ íåìà í³÷îãî íîâî ãî ï³ä ñîíöåì. 10 ²íîä³ êàæóòü: «Îñü íîâå!» Òà