...і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість. Рим. 12:2.
2009 № 9
Стор. 11 А це був приклад нам, щоб ми не були, як вони.
Christian Mission EBENEZER
P.O. Box 12050 Lexington KY 40580
ЕКСТРЕМАЛЬНІ НУЖДИ
Закінчилося літо. Бог дав благодатний час для молоді та місіонерів провести євангелізаційні служіння по містах та селах України, Росії. Наша молодь (Lexington, КY; Columbus, OH; Cleveland, OH; Chicago, IL; і ряд інших міст) виїжджала на місіонерські поля. Читайте детальніше на стор. 3-4.
Повідомляємо про те, що організовується короткотривала місіонерська поїздка на острів Гаїті з 2 по 13 січня 2010 р. Основна мета: побудова дому молитви, який розвалився внаслідок сильного шторму. Громада із 100-150 членів залишилась під відкритим небом і в результаті своєї убогості не спроможна на самодопомогу. Бажаючі прийняти участь, одержати інформацію, звертайтеся по тел: 440-3361567, Василь Лавришин. www.sfgschool.org
“маєш тих, хто тримається наук Валаама, що навчав був Балака, покласти спотикання перед синами Ізраїлю, щоб їли ідольські жертви і розпусту чинили” Одкр.2:14.
Сили адові не сплять, кидаючи всю свою лють і злобу проти Божих вибранців. І навіть якщо не можуть зламати їх тюрми і вогонь, тортури і навіть смерть – не полишають наміру “звести, коли можна і вибраних” (Матвія 24:24). І для цього не цураються жодними методами. Якщо переслідування не приносять бажаного результату, міняють тактику, щоб приспати і обезсилити Божий народ, і в кінці кінців знищити. Наука Валаама замінила переслідування і в багатьох випадках має більший успіх... Стор. 2 Я хочу засвидетельствовать, где я был, чтобы те молодые люди, кто на этом пути (или думают туда идти), услышали и туда не шли. И чтобы те, кто это услышат, в ту сторону даже не смотрели. Я хочу говорить не о себе, а о Господе, Который спасает. Аллилуйя! Слава Ему! Если бы не Господь, я бы сегодня не был живым. Он здесь есть среди нас и говорит к каждому сердцу, чтобы мы поняли, что без Него нет дороги. А с Господом всегда хорошо!
Стор.12
«СВОБОДА»
Дитяча Сторінка
Стор. 9
Електронна ера прогрес, чи?
Cтор. 2
Свідчення колишнього рок-музиканта Я народився у Вірменії, у сім’ї вчених, найменшим серед інших братів. Я був допитливим і ставив батькові запитання, на які навіть він (учений) не міг мені дати зрозумілої відповіді. Тепер я розумію, що на багато запитань мені міг дати відповідь лише Бог. Я добре навчався в школі і батьки думали, що я піду їхнім шляхом. Але з малих років я захопився музикою, у третьому класі я десь придбав гітару й навчався грати. Я не просив батьків мені в цьому допомогти. Я думав, що саме музика заповнить потребу моєї шукаючої душі. Я настільки захопився музикою, що навіть спав, обіймаючи гітару. a в шостому класі я створив музичний гурт. Стор.8
№7 Хеловін — свято чи данина дияволу? Як би дивно це не звучало, але про більшість свят нам задовго наперед нагадують ... магазини. Так сталося і цього року: щойно закінчився період, коли батьки готували, а точніше – закупляли необхідні речі для навчального року своїх дітей, - як на прилавках біля входів у магазини почали з'являтися товари, призначені для святкування одного дня, а вірніше одного вечора в році із дивною назвою - Хеловін. Для більшості із нас це нове і незвичне святкування, яке важко зрозуміти, пояснити, і яке (у внутрішньому чоловікові) викликає неприйняття, незважаючи на “фан” святкуючих, різноманіття костюмів, багатство дивних фантазій, які часто виражаються у неприємних або навіть страшних формах ...
Стор. 8
2009 № 9
CTOP. 2
А це був приклад нам, щоб ми не були, як вони. Книга Об'явлення, 2 розділ, 13 і 14 вірші: “Я знаю діла твої, і що де ти живеш, там престол сатани. І тримаєш ти Ймення Моє, і ти не відкинувся від віри Моєї навіть за днів, коли в вас, де живе сатана, був убитий Антипа, свідок Мій вірний. Але трохи Я маю на тебе, бо маєш там тих, хто тримається науки Валаама, що навчав був Балака покласти спотикання перед синами Ізраїлю, щоб їли ідольські жертви й розпусту чинили”. “Ти живеш там, де престол сатани...” – читаючи ці слова, так і хочеться бути подалі від такого страшного місця... В книзі Йова (1:7 і 2:2) сатана говорить Господу: “Я мандрував по землі та й перейшов її”. Для всіх нас застереження – не можна розслаблятись ні на мить, тому що: “...супротивник ваш – диявол – ходить ричачи, як лев, що шукає пожерти кого...” (1 Петра 5:8), і разом з тим нагадування – кожну мить ми потребуємо Господнього захисту і охорони. Мандрував, перейшов, ходить..., а тут “в вас живе”, – місце, певно, величезного скупчення демонських сил, сатанинської армії, місце, де виношуються плани проти вірних Господніх слуг, проти Христової Церкви – як звести, як обманути, як приспати пильність, як розслабити Христових послідовників, щоб вони не змогли виконувати Боже повеління звіщати Євангелію, заснули – і в кінці кінців сатана хоче їх знищити. Але слава Богу – Христос сказав: “Я побудую Церкву Мою і сили адові не переможуть її!” (Матвія 16:18). Як не дивно, але “в вас, де живе сатана” ... була церква Христова. Ми можемо тільки уявити лють і злобу сил темряви, які ніяк не могли змиритися з тим, що там (де “престол сатани”) були вірні Христові послідовники. Звичайно, церква в Пергамі переживала переслідування та гоніння. В декількох коротеньких словах описує нам Слово Боже: “в вас, де живе сатана, убитий Антипа, Мій вірний свідок”. Можливо, не один вірний свідок Христовий був убитий в Пергамі в той час, але церква Христова залишалась... І не тільки в Пергамі, в багатьох інших місцях і країнах в різні часи багато вірних прапороносців правди Божої було вбито, замучено, спалено, закатовано – “тих, котрих весь світ не вартий був...” (Євр.17:38), але Церква Христова залишалась і залишається по сьогоднішній день, тому що так сказав наш Господь, Ісус Христос: “Сили адові її не переможуть” (Матвія 16:18). Ще є живі свідки і з нашого народу, котрі могли б засвідчити про роки, проведені далеко від сімей і рідних, від Церкви за вірність Господу, за небажання іти на компроміс, за правду Божу. Не всі повернулись додому, багато втратили здоров'я, але вони залишилися вірні Господу. Їхнє життя –
яскравий приклад для молодого покоління наших днів... І мовби здається, що можна було б заспокоїтись: Христос веде своїх вірних, Церква Господня є на землі, але вже наступний 14-й вірш 2го розділу Об'явлення: “маєш тих, хто тримається науки Валаама, що навчав був Балака, покласти спотикання перед синами Ізраїлю, щоб їли ідольські жертви і розпусту чинили”. Сили адові не сплять, кидаючи всю свою лють і злобу проти Божих вибранців. І навіть якщо їх не можуть зламати тюрми і вогонь, тортури і навіть смерть – не полишають наміру “звести, коли можна і вибраних” (Матвія 24:24). І для цього не цураються жодними методами. Якщо переслідування не приносять бажаного результату, міняють тактику, щоб приспати і обезсилити Божий народ, і в кінці кінців знищити. Наука Валаама замінила переслідування і в багатьох випадках має більший успіх... У сиву давнину народ Ізраїльський підходив до кордонів Моавського царя Балака і дуже його налякав, тому що був благословенний Богом, а відтак сильнішим і непереможним. Ось тільки декілька характеристик Божого народу: “Народ пробуває самітно, а серед людей не рахується” (Числа 23:9). Божий народ святий – відділений для Бога. “Не видно страждання між Яковом і не примітно нещастя в Ізраїлі – з ним Господь Його Бог” (Числа 23:21) – весь секрет благополуччя, охорони від нещастя і страждання – коли з нами є Господь і Господь є нашим Богом, ми відділені для Бога. “Блаженний той люд, що Богом у нього є Господь, блаженний народ, що Він вибрав на спадок собі” (Пс.33:12). Далі проголошує Валаам: “Бога, що вивів їх (Ізраїль) з Єгипту, Він для нього як міць однорожця! Бо нема ворожби поміж Яковом і чарів нема між Ізраїлем” (Числа 23:22-23). Так і хочеться згадати мудрого Соломона, котрий сказав: “Ім'я Господа – сильна башта, до неї втече справедливий і буде безпечний” (Пр. 18:10). Як би хотілось донести сьогоднішньому поколінню християн, що найбільшим скарбом є не розкіш і багатство, не вища освіта чи посада, не фінанси і дорогоцінності, а Боже благословіння, Божа присутність і охорона, Божа підтримка і опора. Валаам розумів, що Боже благословіння для Ізраїлю не тільки в Божій силі і допомозі, а також в красі і поезії, вже в 24 розділі книги Чисел з 5-го вірша читаємо: “Які, Якове, гарні намети твої, місця перебування твого, Ізраїлю! Вони розтяглися, немов ті долини, немов ті садки понад річкою, вони як дерева алойні, що Господь насадив, як кедри над водами!” ...І знову повторює: “Бог для нього як міць однорожця... хто благословляє тебе, той благословенний, а хто проклинає тебе – той проклятий!” Яка невимовна Господня дбайливість і турбота про свій народ! “І запалав гнів Балаків на Валаама…” (Числа 24:10). Звичайно, що ні в Пергамі (де престол сатани), ні в Моаві (де вороги Божого народу) не були в захваті від такого добробуту Господніх вибранців, від Божих благословінь для них, Божої охорони і захисту, від невимовної краси, що не ззовні, а з середини, від непереможності Божого народу, коли з ними їхній Бог – горить гнів Балака, палає гнів сатани – а воювати з вибранцями Божими немає сенсу, перемогти – ніяких шансів, бо “немає ворожби поміж Яковом, і чарів нема між Ізраїлем”... А що якщо не воювати, а подружитися? – Наука Валаама: нам невідомі подробиці тих переговорів з Балаком, але вже 25 розділ книги вони лише приваблюють дітей та дорослих, щоб вони придбали ті речі, а виробники зробили на них гроші. А що це негативно впливає на людей, це їм байдуже. Одного разу прийшлося чути, як молодь хвалилась хто скільки текст-меседжів вислав за місяць. Хтось — 5 тисяч. А один сказав: “Я знаю одну сестру, що 5 тисяч за один день вислала”. Зробіть підсумок і порахуйте: скільки часу потрачено? Якщо на одне повідомлення втрачено лише 20 секунд. Це майже неможливо зробити за добу. Чи ви колинебудь пробували прочитати текст-меседж у ваших дітей? А варто звернути на це увагу. Їх розмова часто складається з коротких слів, знаків, але це не те, що жахає. Справа у тім, що те (що не раз вони пишуть один одному) було б соромно сказати в присутності один одному в вічі. Питання, які вони задають, ти б ніколи не задав у присутності тієї людини, а тим більше: в гурті людей. Чи це не наштовхує нас на думку, що дуже часто цей метод таємний і брудний, де друзі можуть вислати вам фото не тільки свого обличчя, а як мама народила, і представити себе в повній мірі для знайомства. Жахає
Електронна ера — прогрес, чи? Недавно зайшов до одного магазину і запитав у продавця: скільки футів матеріалу в рулоні? Вона мені відповіла, що 30 ярдів (1 ярд – це 3 фути) тобто 900 футів. Я почав заперечувати, що ні, не 900, а 90 футів. І коли вона побачила мою впевненість, взяла калькулятор, перевірила і почала вибачатись, що вона помилилась. Чи ж це важко в розумі помножити 3 на 30, чи треба калькулятор брати? Тій жіночці-продавщиці було приблизно 30 років. Напрошується запитання: що робить електроніка в нашому житті? Нажаль, вона робить нас (вибачте) тупішими, якщо користуватись постійно цими приладами. Одного разу одна жінка запитала свою сусідку: “Чому твій син не спілкується з моїм сином?” Вона відповіла: “Як він може спілкуватися з ним, якщо у твого сина немає „email” (електронної пошти)?” Чи не тому діти, які проводять багато часу за комп'ютером, не тільки відстають в розвитку інтелектуально, морально, а навіть – фізично. Про це ніхто не пише на упаковках комп'ютерів чи електронних ігор, але це жахлива правда. Напрошується висновок, що не всі виробництва зацікавлені у нормальному розвитку ваших дітей, а
Чисел з перших слів вражає страшною трагедією: “І осівся Ізраїль у Шіттімі, і народ зачав ходити на розпусту до моавських дочок, а вони закликали народ до жертв їхнім богам – і народ їв і вклонявся їхнім богам. І Ізраїль приліпився до пеорського Ваала. І запалав Господній гнів на Ізраїля” (Числа 25:1-3). Так просто (без жодного пострілу, без меча чи списа, без багатотисячних полків) здобута перемога над Божим народом. Мимоволі згадуються слова пророка Ісаї: “Ми стали такими, немов би відвіку ти не панував над нами, немовби не кликалось над нами ймення Твоє” (Ісаї 63:19). Всього на всього подружились із цим світом – і Господь відступив. Ізраїльтяни стали ворожими Богу. Отже, “наука Валаама” – хитрий і підступний план ворога душ людських – подружитись із світом, від Моава до Пергаму, від Пергаму до сьогоднішніх днів – він діє і з сумом приходиться констатувати: має величезний успіх. Там, де сатана не зміг перемогти, застосовуючи гоніння і тюрми, тортури і смерть – Церква Христова вистояла, бо була під Божою опікою і Бог був з нею – сьогодні ж не раз терпить поразку тому, що відкликається на запрошення цього світу – дружити. Певно тому таке актуальне попередження Ап. Якова: “Чи ж ви не знаєте, що дружба зі світом – то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається” (Якова 4:4). І все, більше немає Божого благословіння, Божої підтримки, Божої охорони, Божої краси. Падають загиблі не від ворожого війська і зброї, падають, бо вигубив їх Господь (5 Кн. Мойсея 4:3).
Як колись закликали Моавські дочки Ізраїльський народ до жертов їхнім богам, так і сьогодні з усіх сторін лунають запрошення: “Послухайте музику нашу – вона вам сподобається, погляньте на нашу моду, чи ювелірні прикраси – вони такі привабливі. Почитайте нашу літературу, чи Інтернет – знайдете багато цікавого, а скільки інших занять і звабливих речей пропонується взамін на дружбу. І багато хто відкликається, нажаль, і сьогодні, і багато хто падає вражений. Вже не до Ізраїльтян, а до нас лунають слова Того, Хто має меча обосічного: “Тож покайся! Коли ж ні, то до тебе прийду незабаром, і воюватиму з ними мечем Своїх уст” (Об’явлення 2:16). Хвала нашому Господу, який не хоче смерті того, хто гине і показує вихід через Слово Своє: “До чужого ярма не впрягайтесь з невірними, бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла із темрявою... Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? – і особливо цінні слова, які дають нам надію і віру – Бо Ви храм Бога живого, як Бог прорік: “Поселюсь серед них і ходитиму і буду їм Богом, а вони будуть народом Моїм! Вийдіть тому з-поміж них, та й відділіться, – каже Господь, – і не торкайтесь нечистого – і Я вас прийму, буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете, – говорить Господь Вседержитель” (2 Кор. 6:14, 16-18). “… То ж народ пробуває самітно, а серед людей не рахується...” Віктор Москалюк, Версеєлс, Кентаки, 2 вересня 2009 року
те, що сьогодні діти, яким 10-13 років, уже володіють мобільними телефонами і батьки (не задумуючись) їм дозволяють мати необмежений план на текст-меседжі. Бо діти їм пояснили, що так обійдеться дешевше 5 дол. на місяць. І вони скільки хочуть спілкуються з своїми друзями. Але чи ви, шановні батьки, вникали в цей таємний світ? Певно ви б заплатили 5000 дол., щоб забрати в дітей ці мобільні телефони. Але коли не раз доходить до цього, то ви зауважуєте, що ви нібито забираєте у дитини життя. І бачиш, що дитина живе в хаті, але вона немовби чужа, живе в іншому світі. Чи не час бити тривогу? Технічна мова зводить нас до рівня техніки, де немає почуттів сорому, відповідальності. Один брат сказав, що вислав другому текст-меседж і написав, щоб він пробачив йому. Але Слово Боже каже нам: піди до брата твого, якщо ти завинив перед ним. Шановні християни, Христос прийшов, щоб дати нам життя і життя з подостатком. А ворог – щоб вкрасти, вбити та погубити. І тому будьте обережні, користуючись новими технологіями електроніки. Пильнуйте, щоб ворог не виконував свій брудний бізнес у нашому житті.
2009 № 9
CTOP. 3 Минуло гаряче літо, але не забуваються приємні хвилини, які ми пережили під час нашої місіонерської поїздки до України. За неповних два тижні (саме стільки тривала наша поїздка) ми отримали багато задоволення та побачили у всьому благословляючу руку нашого Господа. Були різні моменти у нашому служінні, про що я нижче трошки опишу, але не дивлячись на труднощі, ми не втрачали надії і віри в те, що Слово Боже, котре сильніше і гостріше від меча обосічного, буде залишатися в людських серцях і робити свою працю. Отож, прибувши нашою «американською» групою (14 чоловік) в Сумську область, ми відразу влилися в працю, котра була розписана по щоденному графіку. До нас приєдналась маленька група зі Львова, а також місцеві місіонери були для нас великою підтримкою. День в нас починався з молитви, сніданку і тоді приступали до роботи. Кожен з нас мав відповідну ділянку праці. Чергування на кухні, приготування обіду, вечері, припало на долю кожного. Сестри проводили «дитячі табори» з місцевими дітьми, де розказували дітям біблійні історії, вивчали пісні, робили арт-проекти (що їм дуже подобалось), грали в пізнавальні ігри і так проводили час. Ми полюбили цих дітей, було сумно з ними прощатися, відповідно: і їм з нами. Коли сестри займалися з дітьми, брати не марнували часу, а допомагали в реконструкції маленького молитовного будинку тієї місцевості, де ми знаходились. А ще інша частина групи ходила по різних селах і місцях, розносячи запрошення на євангелізації, котрі ми проводили щодня, а також залишали для людей Нові Завіти. Ми не були тільки в одному селі, але переїжджали в інше, де так само виконували подібну
працю. Нас не зупиняла сильна спека, якою ми напевно теж випробовувались. Хоч деякі люди закривали ворота перед нами, не хотіли слухати, були такі, що кричали, сперечалися і звинувачували нас. Але ми не зупинялись і продовжували нести вістку про Бога (хоч деколи і приходило знеохочення і сумніви). Та з надією на Господа ми продовжували свою місію: донести знедоленим душам, полоненим гріхом, вістку спасіння. Згадується один чоловік, щирий католик. Ми стратили годину з ним в дискусії про віру і як потрібно служити Богу, на що він нам в кінці розмови відповів, показуючи місця з Біблії, доводячи його думку, що ми являємось «послідовниками і служителями сатани», що він послав нас у світ, щоб ввести праведного в гріх та обман. Але й опісля таких людей Бог обновляв наші сили і бажання, після нашої молитви проводжав нас до воріт приємних людей, котрі хотіли нас слухати, підбадьорювали нас, навіть молилися разом з нами. Ми могли пережити в якійсь мірі слова Христа, коли Він сказав, що будуть гнати вас і всіляко наговорювати на вас, але веселіться, бо це одне з блаженств християнина. Євангелізації також стали для нас пам'ятними. Хоч не бувало такого, що багато людей каялося, але ми бачили, що люди були зворушені і зацікавлені у слуханні Слова Божого. Після кожної євангелізації до нас підходили люди і задавали багато запитань і просили, щоб ми молилися за них. Одне дуже цікаве служіння пройшло першого дня на новому місці. Ми не змогли співати з музикою, бо був похорон – один чоловік зарізав свого сина, коли вони сперечалися. На початку служіння замітили, що під’їхав молодий чоловік з старшим чоловіком в машині. Нам передали, що це він зі своїм другим сином. Хоч вони
Проект "Надія" У нашій 3-денній місіонерській поїздці (з 26 липня по 9 серпня, 2009 року) до сиротинця "Рідна оселя", що у селі Микільське, Кіровоградської області, взяло участь 26 людей з різних міст США. Молодь з Чикаго, Клівленда, Колумбуса, Рочестера та Канади, вирушили у поїздку з однією метою – поділитися Божою любов'ю з дітками, що знаходяться там на утриманні, які так її потребують. Більшість дітей, що живуть у сиротинці, мають живих батьків (або ж когось із родини), але ситуація, в якій жили ці діти, змусила державу втрутитися, відібрати дітей від їхніх батьків і поселити їх у сиротинець. У більшості дітей батьки чи родичі є алкоголіками або наркоманами і знущаються з дітей, б'ють їх, не забезпечують їжею, утримують дітей в небезпечному і антисанітарному середовищі. Ці діти з малих років не знають любові. Тому однією з наших головних цілей було показати цим приниженим і ображеним дітям що любов є, і той Бог, Якому ми служимо, є Богом любові. Нашою найбільшою трудністю в цій місіонерській подорожі стало те, як саме ми маємо показати їм цю любов, виявити їм те, про що вони не мають найменшої уяви. Цю Божу любов ми виявили у любові до цих діток. Ми
поїхали, коли ми закінчували служіння, і ніхто не мав можливості підійти і поговорити з ним, але ми були дуже раді, що він послухав Слово Боже. Коли був вільний час від нашої духовної праці, ми трудилися фізично; брати допомагали рубати дрова, а сестри приводили в порядок будинки старших людей з місцевих жителів. Всі ходили провідувати хворих, старих, інвалідів. Більшість жителів Сумської області – бідні, безробітні, п’ють горілку і живуть безцільним життям. Наша праця за ті два тижні – лише маленька частинка великої ниви, що Бог приготував для людей, які готові прийняти цей поклик. В одній пісні є такі слова: «Слухай! Чуєш Спасів голос: «Хто з вас стане до діла? Ниві білі, повний колос – хто збере мої жнива?» Любий голос Спаса кличе й нагороду обіця. Хто з нас перший радо скаже: «Посилай мене, ось я!» Як не можеш ти далеко нести добру новину, то знайдеш усюди, брате, впавшу душу не одну». Тож нехай в нас завжди буде бажання знаходити знедолені і поневолені гріхом душі і навертати їх на дорогу спасіння. Можливо ти не можеш красномовно говорити, але своїм життям, поведінкою можеш показати дорогу до Христа. Тому наша просьба до Вас, дорогі брати та сестри, – моліться за тих місцевих місіонерів, котрі живуть і трудяться на тих великих нивах і несуть благу вість до людей, що так далеко від Бога. Їм потрібна Божа сила, підтримка, помазання і провід Духа Святого! Допоможімо своїми молитвами, і Ви станете учасниками і співпрацівниками на тій ниві! Нехай благословить і
Вас у тому Господь!
Зоряна Боєчко, Lexington KY
показували їм, що є люди на світі, які не хочуть їх образити, які їх люблять і турбуються про них, і, найважливіше, це те, що на небі є Господь, Який любить їх і ніколи не залишить. Бог відчинив дитячі серця до нас і до слова Божого! Діти найстаршої групи, яким уже по 12-16 років, в кінці одного із щоденних біблійних занять вийшли наперед і попросили Бога ввійти в їхні серця, простити їм їхні гріхи і змінити їхнє життя. Двоє сестер вийшли наперед в класі і попросили нас молитись, щоб Бог очистив їх і допоміг їм залишити куріння. По закінченню двох тижнів перебування в сиротинці ми не могли повірити: невже це ті самі діти, з якими ми починали працювати два тижні тому назад? Вони сильно змінилися в кращий бік, відкривши свої серця і до нас і до Божого Слова. Було дуже сумно розлучатися з цими дітьми, але з Божою допомогою ми надіємось побачитися знову наступного року і продовжувати сіяти насіння Божої Любові в їхні серця. Дякую кожному, хто підтримав нашу місіонерську групу (чи то фінансово, чи у молитвах), і нехай Господь Вас рясно благословить!
Олександр Яхницький
2009 № 9
CTOP. 4 Молодь Церкви «Благодать» (м. Колумбус) задіяна у багатьох служіннях і любить проводити час з різними людьми. Особливо їй подобається молодіжне спілкування та молитовні служіння, де молоді люди можуть ділитися один з одним про Бога та Його прекрасну любов до нас. Вони завжди готові та люблять ділитися доброю новиною та словом підбадьорення з кожним, хто потребує того. З цієї причини група молоді регулярно навідує людей похилого віку у будинку для престарілих. Двічі на місяць десять-п'ятнадцять молодих людей збираються в домі для престарілих, щоб принести слово підбадьорення для тих, хто там проживає. Ми співаємо для них, читаємо їм Біблію, інколи розказуємо свідчення або вірші, щоб підкріпити їх віру, подати надію. Усі вони – люди старшого віку, проживають в окремих кімнатах, і їхні діти не часто навідують їх, тому вони завжди раді бачити нас, завжди зустрічають нас широкою та щирою посмішкою. Вони співають разом з нами, і я можу з впевненістю
сказати, як одразу підіймається їхній настрій, і мені
Поездка в Мексику.
переехать границу в другом месте. Мы поехали на тот проездной пункт и на наше удивление, мы переехали без проблем. Наши автомобили даже не проверяли. Первое место, в которое мы поехали, было Энсенада. В Энсенаде мы посетили многие деревни, в которых мы проповедовали, пели и раздавали продукты. В основном, эти деревни имели церкви, и когда мы туда приезжали, мы заходили в церковь, а потом ездили вокруг и через мощные колонки говорили людям той деревни, что в церкви будет служение и будут раздавать подарки. Когда люди собирались, мы проповедовали или рассказывали свидетельства, потом пели несколько песен, которые мы выучили на испанском языке, и молились за людей. Многие выходили вперёд и молились с нами, а потом оставались после служения, прося молиться за них по отдельности. Мы молились за их нужды, и чтобы Бог вошёл в их сердца. После служения мы раздавали продукты и другие вещи, что были в наших автомобилях. Хоть Мексика находится по соседству с Соединёнными Штатами, между двумя странами существует огромная разница в стиле жизни её людей. Как только мы въехали в Мексику, я сразу это заметил. Дороги полны выбоин и часто без твердого покрытия. Дома построены с подручного материала. Поддоны – популярный строительный материал в деревнях. Люди спят на грязных
матрасах, а кровать – там роскошь. В Тиджуане мы посетили свалку. Жизнь людей здесь заключается в том, что каждый день они роются в мусоре, который привозят грузовики с города, ища еду и материалы для переработки. Эти люди живут на этих свалках мусора и зарабатывают деньги, собирая всё, что перерабатывается и что можно поменять на деньги. Уже три раза я имел возможность поехать в Мексику. Каждый раз я еду туда, осознавая насколько я благословенный, живя в процветающей стране. Эти поездки заставляют меня забыть все свои проблемы, которые есть в моей жизни и благодарить Бога за всё, что я имею. Я ни в чём не лучше этих людей, которые должны существовать, роясь в мусоре, но через Божью милость я живу в такой благословенной стране, как Соединённые Штаты, в которой мы имеем всё, что нам нужно. Моё пожелание каждому, кто читает эту статью: поезжайте в Мексику, посмотрите и оцените, какое мы имеем благословение, что живём в такой роскоши. Мексика — страна, граничащая с Соединёнными Штатами, но стиль жизни там совершенно другой. Спасибо всем, кто пожертвовал для этой поездки продукты, одежду, финансы и молился о нас. Да благословит Вас Бог!
одежда. Первый заезд принёс много переживаний, мы не знали до конца как провести это время с детьми, какая будет у неверующих детей реакция. Дети вели себя плохо, и порою казалось, что нам не хватит сил и мудрости что-то исправить. Тогда мы по согласию брали пост с молитвой и взывали к Богу, понимая, что только Божье присутствие способно изменить этих непослушных детей. И Господь приходил к нам Своим присутствием. Мы это сильно ощущали на вечерних собраниях, дети были очень внимательны, послушны, приходило смирение, и некоторые из подростков плакали, слыша наши псалмы и свидетельства. Время собраний стало увеличиваться, собрания проходили более 2-х часов. Дети принимали в служении активное участие и не хотели расставаться. В одном из таких собраний 20 детей вышли на покаяние. Слава Богу! Второй заезд был особый тем, что в основном дети были неверующие и с неблагополучных семей от 8 до 15 лет. Было много непослушания, сквернословия, некоторые сразу хотели уехать домой – узнав правила поведения здесь. При проверке у некоторых обнаружились вши, кое-кто заболел, и многие другие происшествия заставляли нас обращаться к Богу в молитве за помощью. Два дня
подряд проводили цепочные молитвы по пол часа с утра до вечера с детьми и учителями, прося у Бога милости и мудрости. Господь выходил нам на встречу. У детей появилось желание молиться. Видя ответы на молитвы, они задавали много вопросов. И в этой смене почти все дети вышли на призыв к покаянию. Слава Богу! Ксюша 12-и лет впервые о Боге услышала здесь на отдыхе и уверовала, когда совершали молитву о её исцелении. Ксюша страдала болью в животе и медсестра после многих попыток сказала, что ничем не может ей помочь. Шли дни, девочке становилось всё хуже, она не могла сходить в туалет. После принятия каких-то медикаментов открылась рвота, и не оставалось ничего другого, как только молиться. После молитвы ей стало легко, но к вечеру та же проблема. Позвали братьев, снова молитва, Ксюше стало легче, но проблема не ушла. И после третей молитвы и беседы о грехах девочка осознала, что ей нужно просить прощения у Бога за свои грехи. Она свидетельствовала: «Я никогда не слышала о Боге и не верила в Него, но после того, как вы впервые помолились за меня, мне стало легко, и я впервые поверила, что есть Бог. И когда вы молились за меня второй и третий раз, я уже верила, что Бог поможет». После покаяния она прибежала ко мне и радостно
Молодежь Церкви «Благодать» города Колумбус имеет много возможностей ездить в миссионерские поездки и проповедовать Слово Божье. Наша молодёжь ездит в миссионерские поездки на Украину, Россию, Аргентину, Мексику и другие страны. Самая последняя поездка была в г. Баджа в Мексике. Группа, которая поехала в эту поездку, состояла из шести человек, включая меня. Мы проехали приблизительно 50 часов до Мексики на рабочем автомобиле (вене), в котором были установлены сиденья, окна были расположены только на одной стороне и в конце вена были установлены металлические бруски. Люди из нашей церкви пожертвовали одежду и продукты, чтобы мы могли их завести в Мексику, и мы загрузили как можно больше заднюю часть вена. В Сакраменто (Калифорния), мы встретились с Николаем Сущиком, который уже более 140 раз пересекал границу с Мексикой, и загрузили ещё один вен продуктами. Хоть было очень трудно пересечь границу между Соединёнными Штатами и Мексикой веном, загруженным продуктами, но Бог вышел на помощь. Мы отправили один вен вперёд, чтобы посмотреть: сможет ли он без проблем пересечь границу, но он был возвращён пограничным патрулём, который посоветовал нам
«Смотрите не презирайте ни одного из малых этих» «Если не обратитесь и не будете, как дети, не войдёте в Царство Небесное» *** Интересно заметить, что люди в основном приходят к Богу в раннем возрасте, будучи детьми или подростками. Мы поступаем мудро, вкладывая в будущее детей, приводя их к Иисусу. Этим летом группа из 10 человек (из пяти церквей США) отправилась в Россию (Чувашская Республика и Нижегородская область) для поддержки миссионерского труда. У нас была цель: познакомить детей с Иисусом. Для детей это был отдых, а для нас отдых был уже дома. Труд с детьми и подростками всегда сложный и требует особого внимания и прилежности. Проводилось три заезда по шесть дней с разным количеством детей (36, 53, 42). Присутствовали дети от 3-х до 15-и лет. Здесь были не только дети из поместных церквей, но также соседи, знакомые, дети с приюта, сироты и просто бедные дети. Все они имели возможность слышать о Боге. Некоторые из родителей просили взять детей, чтобы они хотя бы нормально поели, потому что мы кормили детей 5 раз в день. Для некоторых нужна была новая обувь и
приємно, що наша молодь робить хорошу справу. У цих людей завжди є що розказати і коли ми прощаємося, вони дякують нам і запрошують нас
ще. А одна з мешканців будинку престарілих раніше була професійною оперною співачкою і знає декілька слів російською мовою, вона любить співати разом з нами, хоч її голос вже слабкий. Я заохочую всю християнську молодь розпочинати відвідувати помісні доми престарілих, тому що я знаю важливість цього служіння. Воно в щасливих усмішках цих людей! Коли надходять свята, ми відвідуємо їх також, приносимо подарунки і ще раз нагадуємо про те, що у цьому світі є люди, які турбуються про них. Особисто я ніколи не знала, як самотньо почувають себе ці старші люди, доки не почала відвідувати будинок престарілих. Вони просто люблять, коли молоді люди приходять до них і проводять час з ними, спілкуючись про Бога і бачити, як підіймається наступне покоління християн. Для мене великим благословенням є те, що я можу приймати участь у цьому служінні та брати уроки для себе самої.
Діана Мелещук
Анатолий Мелещук
2009 № 9
CTOP. 5 сказала: «Дядя Веня, я во всём покаялась перед Богом и теперь у меня ничего не болит, всё хорошо». Слава Богу! Юля 14-и лет впервые на таком отдыхе. Уже на второй день она сказала, что сбежит домой, потому что ей здесь не нравится. Юля сильно отличалась от всех остальных, она одевалась только в чёрную одежду, говорила, что принадлежит к какой-то группе людей, которые сидят на кладбище, гадают и делают многое другое. После призыва к покаянию в грехах она вместе с другими вышла вперёд, из её глаз текли слёзы, она не понимала, что с ней происходит. Она впервые просила прощения у Бога. От счастья она не знала, что делать. А при отъезде плакала и не хотела уезжать. Слава Богу! На третьем заезде Господь коснулся сердец
подростков. На одном из вечерних собраний они не могли дождаться, когда можно будет исповедаться и помолиться. На следующий день вся старшая группа (18 человек) пошла на исповедь и молитву к братьямслужителям. Пришла победа, и некоторых детей Господь крестил Духом Святым. Слава Господу! Были также проведены евангелизации по сёлам, мы навещали больных, многодетных и бедных, оказывая им помощь. За всё слава Богу! Слава Богу и за все трудности, которые встретились в труде с детьми, были препятствия и со стороны властей и других людей, которые хотели помешать этому делу. Господь многому нас научил. Страх и переживания – всё позади! Как можно отблагодарить Бога за всю ту радость и благословение, что мы пережили?! Об этом хочется
рассказать Вам, друзья. Благодарим Братьев и Сестёр из разных церквей, которые откликнулись на поддержку детского служения в России. Изменилась не только жизнь детей России, но и жизнь нашей молодёжи из США, которая увидела плод своего труда. Пусть ещё многие христиане загорятся желанием Благовестия! Слава Богу! После нашего отъезда местные миссионеры продолжают нелёгкий труд с этими детьми. Сегодня в Чувашской республике и Нижегородской области трудятся около 26 миссионеров (в основном все из Украины – из миссии «Голос Надії»). Они сердечно просят усиленной молитвенной поддержки в это трудное время, когда становится всё меньше возможности достичь детей с Благой Вестью. Вениамин Высоцкий
Раєм не заманиш, і пеклом не залякаєш...
місцевого населення, розчарованого незавершеними спробами служителів інших конфесій підняти духовний запал, тяжкі умови проживання в умовах підвищеного радіаційного фону – усе це, звичайно, важко давалося. Спочатку, як розповідає брат Юра, навіть у молитві не сповнювався силою, щось наче стояло клубком у горлі. Тоді ж старші служителі вирішили помолитися, щоб Господь поблагословив будинок, в якому проживали місіонери та їх майбутню працю. Ми часто просимо Господа навчити нас любити ближнього. Але як же зможемо навчитися, якщо на практиці не прикладемо зусиль пожертвувати власним часом, інтересами, цілями заради блага брата свого, а тим більше, заради навернення не спасенної душі. Під час місіонерства приходить впевненість у спасінні, в особливому призначенні від Бога. Сестра Гаяне, родом з Острозького району, служить діткам, проводить з ними заняття, духовні розмови. «Не було такого дня, щоб у нашому домі не велися бесіди. Діти прагнуть почути про Ісуса. Вони бачать, як ми любимо їх, а ми пояснюємо, що Господь любить у тисячі разів більше. Ми їх годуємо, допомагаємо з одягом, граємо в різні пізнавальні ігри. Зараз їхні серця найбільш відкриті для Слова Божого», – ділиться враженнями сестра Гаяне. Місіонерка Галина Рабійчук працює теж з молоддю та куховарить для великої спільної сім’ї дітей та молоді, які збираються у дружньому колі на зібрання. Проживають місіонери в орендованому будинку, зробили внутрішній ремонт, та поки що в домі нема водопроводу, тому й митися доводиться надворі під спеціальним прилаштуванням. Та це не стає на заваді, коли бачиш радісні очі дітей, бачиш, як змінюється їхній світогляд, ставлення до батьків. Сестра Гаяне розповіла мені про одну дівчинку, мама якої відвідує церкву. Дівчина якийсь час ходила на зібрання, проте пізніше, здружившись із представниками неформальної молодіжної культури «готами», почала все більше віддалятися від Бога і віруючих. Світоглядними орієнтирами готів є віра у потойбічний світ, володарем якого є сили зла, поклоняючись їм та складаючи з ними клятву, нібито потрапляєш під їх опіку і залежність. Часто можна побачити по місту молодих людей, одягнених у чорний одяг з пофарбованим у чорний колір волоссям та нігтями та з купою металічних предметів на тілі – це і є готи. Дівчина потрапила під їхній вплив, навіть здійснила один із їхніх ритуалів. Вочевидь, слуга темряви чатував саме на неї і йому вдалося зловити Божу дитину у свої тенета. Вечорами дівчина боялася темноти, а спати взагалі не могла, снилися жахливі картини, щось душило в грудях. Життя
стало сірим, буденним, вона втратила сенс жити далі. Гаяне помітила ці зміни, а потім дівчина і сама поділилася своєю проблемою. Пізніше до групи місіонерів та служителів, які молилися за дівчину, долучився відповідальний за місіонерське служіння місії «Добрий Самарянин» Олег Гайдаров. Дівчині полегшало, однак для цілковитого звільнення потрібне щиросердне покаяння. Якось прогулюючись з Гаяне, дівчина зупинилася і переляканим поглядом показала, що на верхівці безлюдної багатоповерхівки стоять її колишні друзі «готи», які з погрозами вже попереджували дівчину про свій приїзд з міста Києва та наміри розібратися із “нав’язливою християнською спільнотою”, яка збиває їхню подружку з “правильної” дороги. Навіть відстань не завадила. Гаяне забрала дівчину до місіонерського будинку, а ввечері провела додому. Турбота за іншого є обов’язком місіонера, який вже не живе власними проблемами і переживаннями, а переживаннями іншого, намагаючись все більше і більше приводити своє життя у відповідність до біблійних слів: «ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13). Вже чотири роки для Божої слави в Народичах трудиться Юрій Бричка. Зараз у церкві восьмеро людей, які тримаються Божого Слова та служать Господу, багато є й таких, які піддавшись спокусам, відступили (чи просто не встояли). Часто люди приходять до Бога з надією отримати гуманітарну допомогу, а коли отримують, повертаються назад до гріховного минулого, так і не зрозумівши, що Ісус (а не матеріальні блага) є метою життя щирого християнина. Якось (по закінченню місіонерського перебування у Народичах) один із служителів охарактеризував духовний стан місцевого населення такими словами: “Раєм не заманиш і пеклом не залякаєш”, – хоча, як стверджує місіонерка Гаяне, свідчення про потребу покаяння лише тоді торкається молодих сердець, коли попереджуєш, що за усі наші гріхи та помилки нам доведеться розплачуватися. Як написано у Законі Божому: “Не обманюйтеся, – Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!” Ірина Наумець, журналіст ХТРК місії “Добрий Самарянин”, м. Рівне *** Наші брати і сестри трудяться, жертвуючи і здоров’ям, і часом, а нагорода їхня на небі. У земному житті їм нелегко. Вони потребують нашої, найперше, молитовної, духовної та матеріальної підтримки. Дорогі християни, не всіх Господь покликав на місіонерську працю, але участь у ній може взяти кожен. Якщо Ви маєте можливість підтримати матеріально, усі свої пожертвування надсилайте на адресу: Christian Mission “Ebenezer” (з поміткою: на місіонерське служіння) PO Box 12050 Lexington, KY 40580-2050 Phone: 859-552-0596 E-mail: info@cmebenezer.com
У зоні обов’язкового відселення почуваєш себе відкинутим суспільством та цивілізацією. Поодинокі будинки, вулиці з розбитим асфальтом, порожні багатоповерхівки у центрі міста, зарості, крізь які проглядаються сліди побуту – усе це можна побачити у місті Народичі, що в Житомирській області. Саме це місто і ряд ближніх до нього потрапили в зону обов’язкового відселення у зв’язку із підвищеним радіаційним фоном після вибуху Чорнобильської АЕС. *** За 80 км від Чорнобиля відчутно змінюється самопочуття та й раціон харчування обмежується лише продуктами, привезеними з інших районів. Якщо для нас чорниця – це вітамін, для народичан – це скупчення радіонуклідів. 23 роки тому місто полишили 9 тис. людей, знайшовши пристанище здебільшого у краях Тернопільщини. Наразі у місті проживає 2 тис. 500 людей, а в народичанській школі навчається лише 500 дітей. Безробітні, незайняті, ображені життям, люди спиваються, деградують, а діти поповнюють інтернати або без діла вештаються вулицями міста. Полишені людьми будинки придбати у власність неможливо, їх можна лише брати в оренду у сільради, тому усі, кому не вистачає грошей на власне житло, з'їжджаються до Народичів. Саме тому тут багатонаціональний склад населення: від циган, молдаван, білорусів до росіян. Уже четвертий рік у Народичах живе і працює посланий Рівненською місією “Добрий Самарянин” місіонер Юрій Бричка, який несе людям добру звістку про вічну любов Всемогутнього Бога та допомагає відвернутися від грішного життя. Проведенням недільної школи займається Тетяна Петраковська. До групи місіонерів, що трудяться у Народичах, навесні приєдналися Гаяне Бадалян та Рабійчук Галина. Покликані Богом на відповідальне служіння людям м. Народичі, вони щодня у палкій молитві просять Бога дати мудрості та наповнити їхні серця Духом Святим для бездоганного служіння. «Мене направили у Народичі, – розповідає брат Юра. – До мене тут уже розпочали роботу брати, однак сил у них вистачило ненадовго. Я приїхав на допомогу, а сталося так, що згодом залишився у Народичах сам». Постійні духовні атаки, неприйняття з боку
2009 № 9
СТОР. 6 Мене звуть Женя, мені 22 роки, живу в місті Києві. В 14-річному віці я вперше спробував наркотики і через деякий час зрозумів, що вже залежу від них: я міцно потрапив на гачок диявольської принади, я був у рабстві гріха. За сім років, що я коловся, я втратив все. У мене була порушена самосвідомість, моє відношення до родини, мене ніщо не цікавило, мій світогляд, сенс життя, почуття були розбиті. Було зруйновано все, я втратив будь-який інтерес до життя. Батьки, родичі – всі відмовилися, відвернулися від мене. Бачачи мій стан, вони розуміли, що мені ніхто не допоможе. Все було загублено. Але, слава Богу, я зустрів людей – це були християни. Вони пробудили в мені інтерес до життя, до Христа, розповіли мені, що Він може цілком змінити людину, врятувати її. Вони порадили поїхати в Бучу, у реабілітаційний центр. Там я побачив багато людей — уже вільних і щасливих. Мене це торкнулося і я в це повірив. Так воно і вийшло. Ніяка лікарня чи турбота з боку людей, а Ісус Христос ввійшов в моє життя, відновив моє життя, відновив усе загублене: родину, дав друзів, і головне – дав Свою любов, сенс життя. І все це Він дарує по Своїй милості і любові до людей.
w e N
«Они перешли от смерти в жизнь»
# 36 З’їзд Збуж DVD $10
Це та подібні свідчення Ви можете прослухати на диску.
32 свидетельства в МР-3 бывших наркоманов и алкоголиков — $10
«НОВАЯ СИМФОНИЯ» $ 18.00
Укр. та Рoc. Букварі $10
Великий тлумачний словник сучасної української мови
В «Новой симфонии» 22 тыс. ключевых слов и 100 тыс. ссылок. Эта книга будет особенно полезна проповедникам, студентам, учителям Воскресных школ, всем изучающим Библию.
Словник містить близько 250 тис. слів і словосполучень
$75 “Жизнь
New
Книга прошита, в твердой цветной обложке, рассчитана на длительное использование.
христианской семьи»
$ 10.00
• Книга «Жизнь христианской семьи» наполнена событиями повседневной семейной жизни: шумом детей, напряженным графиком, смешными событиями, семейными обедами, малыми и большими бедами, ожиданиями будущих матерей, служением, верой и душевной болью. Предназначена как для отцов, желающих вести свои семьи дорогой истины, так и для матерей, стремящихся к безмятежности бабушек, а пока часто расстраиваю щихся от происходящего; она предназначена для юношей и девушек, сталкивающихся со встречными ветрами юности; она предназначена для родителей, старающихся избежать суеты, а также для тех, кто желает быть честным с самим собой и со своей семьей, кто желает быть освященным Господом.
«Леоні та її друзі»
$ 9.00 Як перенести страждання і зберегти вірність Богу серед тяжких випробувань? У «Леоні та її друзі – непереможні біженці» - історія про дівчинку -сироту з дворянської р о д и н и , я к а потрапила в сім’ю протестантів та з ними розділила всі труднощі того часу. Пригоди, переслідування, чисте кохання, дружба – все це завжди так захоплює читача, і воно є в цій книзі. Але крім цього Ви знайдете відповідь на питання: чи не залишає Небесний Отець Своїх дітей в годину випробування...
«Пробудження»
$30 Hовое издание "Словаря русского языка" С.И. Ожегова около 100 000 слов, научных терминов, диалектизмов и архаизмов
Збірку християнської прози Андрія Левчука під назвою “Пробудження” складають оповідання про життя і служіння Господу простих українських селян позаминулого століття. Автор, спираючись на спогади віруючих старожилів, майстерно змальовує впевнений поступ євангельського руху в Україні. Андрій Левчук (нар. 1928) навернувся до Бога ще в роки Великої Вітчизняної війни. Водне хрещення прийняв у 1946 році в баптистській церкві міста Хмельницький, де невдовзі став регентом хору, а з часом – пресвітером. За незгоду з прийняттям (під тиском держструктур) офіційним керівництвом братства неєвангельських документів провів у неволі десять років. З крахом державного атеїзму у середині 80-х років 20 століття брав активну участь у євангелізаційних заходах у межах Запорізької області.
Вірші Олександра Войтицького
$ 5
$ 8.00
«Чей улей лучше?»
$ 8.00
Эта книга для тех, кто ещё не стал взрослым, но уже не считает себя ребёнком. Рассказы о подростках, о мальчиках и девочках, связанным с одним общим «героем» – маленькой пчёлкой, которая «перелетает» из рассказа в рассказ и соединяет внешне не связанные истории в е д и н о е и ц е л о е повествование. Героям книги постоянно приходиться делать выбор – между правдою и ложью, между добром и злом, между Богом и грехом. Эта книга поможет читателям, перед которыми стоят такие же вопросы, дать правильный ответ и сделать верный выбор – избрать Иисуса Христа своим Другом, Учителем и Господом. 125 стр. Виручені фінанси використовуються для підтримки місіонерської діяльності та служіння милосердя. Щоб
зробити замовлення, дзвоніть:
859-312-4344, Славік
Ціни на відправки: CD/DVD $3.00 перші СD/DVD тоді $1 наступні Книжки
$4.OO перші Книжки тоді $1 наступні
Словник
Відправка $7 Якщо ви замовляєте 10 і більше, то відправка буде безплатною.
2009 № 9
CTOP. 7
Зернятко Тато прийшов з роботи радісний. – Поглянь, що я тобі приніс, – він розкрив свою величезну долоню перед носом Андрійка. – Яке маленьке! – подивився хлопчик на зернятко в татовій руці. – Маленьке, та золоте. – Золоте? Справді?! – Авжеж, справді. – Ні-і, – хлопчик мотнув головою, – воно не блищить, як мамина обручка. – Золоте не тільки те, що блищить. Золоте те, що добро приносить. Принеси-но горщика, ми земельки в нього насиплемо, й зернятко наше посіємо. Гарненько поллємо. Тепер треба зачекати. – Чого зачекати? – здивувався хлопчик. – Незабаром побачиш. Час ішов непомітно. У горщику проклюнувся зелений пагінець. Андрійко старанно поливав своє «золото». І ось наприкінці літа на сонячному віконці з’вився колосок із зернятками. – Тату, вони такі ж самі, як те, що ми з тобою посадили. – Так, тільки зерняток тепер багато, – тато посміхнувся. – Одного не стало, щоб народилося багато. Те зерно золоте, котре життя дає. Нехай і в твоєму серденьку ростуть тільки золоті зернятка добра.
МАКСИМКОВА ТІНЬ – Хлопчики, пора лягати спати, – покликала мама з кухні. – Але, мамо, – застогнав Максимко, – я зараз будую башту. – Він почав швидко класти один кубик на інший. – Я не можу так все лишити, як є! – подумав він. – Але, мамо! – відізвався вслід за ним його молодший брат Дмитрик. – Я також граюсь. – Дмитрик грався іншими дерев’яними кубиками на столі в гостинній кімнаті. Максимко подивився на зажмурене лице Дмитрика. Він давно не бачив таким свого молодшого брата. – Максимко, – покликала його знову мама, – що я сказала? Щось у маминому голосі підказало Максимкові, що йому справді треба чим скоріше закінчити гру. Не сказавши ні слова, він тихо пішов на кухню. Кубики залишилися лежати на підлозі в гостинній – там, де він грався з ними. Дмитрик також облишив свої кубики на столі і став поруч з Максимком. – Тепер почистіть зуби, – сказала мама хлопчикам. – Я поклала ваші зубні щітки на вмивальнику. Максимко взяв свою щітку і почав помаленьку чистити зуби. Він все ще думав про башту, яку він будував, чи закінчить її завтра? Чи Дмитрик до того часу не встигне її розламати?
! й у б р а ф Роз
– Максимко, ви вже почистили зуби? – спитала мама через декілька хвилин. – Час іти спати. Я зараз прийду до вашої кімнати і покладу спати Дмитрика. Максимко здригнувся, бо в ту мить він літав десь понад хмарами і не збирався л я г ат и сп а т и . По в е рн ув ш и с ь д о вмивальника, він побачив, що Дмитрик також здригнувся і повернувся до вмивальника. Максимко ледь не розсміявся! Чому Дмитрик копіює всі його рухи?! Недовго Максимко думав про молодшого брата. Він скоро перевдягнувся в піжаму і пішов до сусідньої кімнати, щоб перед сном ще раз подивитись на свою башту. «Мені так хочеться її закінчити!», – подумав Максимко. Взяв два кубики і поклав їх на башту. Дмитрик також зайшов до кімнати, сів поруч, намірився гратися. Мама запримітила їх там через декілька хвилин: – Максимку! Дмитрику! – викрикнула вона і стала мовчки дивитися на хлопчиків суворим поглядом. Максимко відразу розгубився, тоді мама взяла братів за руки, підвела їх до канапи, сіла, посадовила Дмитрика собі на коліно. Максимко відразу забув про свою башту. Все, що він тепер хотів, щоб як швидше лягти спати. Про що зараз буде говорити мама? – Дмитрик – ще маленький, – почала мама, – він вважає, що ти – великий і розумний, і тому постійно копіює тебе; він також старається говорити, як ти. Діма – це твоя маленька тінь і твоє відлуння. Максимко винувато посміхнувся, згадавши, яким був Дмитрик, коли він здригнувся і поспішно почав чистити зуби. Дмитрик скопіював кожний його рух – один до одного. – Ти повинен бути добрим хлопчиком, Максимку, щоб у Дмитрика був добрий приклад. Дмитрику, іди разом з Максимком спати і лягай в ліжечко. Я прийду через декілька хвилин. Максим пішов до своєї кімнати. Слідом за ним тінню послідкував Дмитрик. Максим взяв його за руку, зрозумівши, що йому потрібно робити і робити тільки добре. Щоб Дмитрик, подібно тіні, все робив так, як він.
Мал. Інни Черешні
2009 № 9
CTOP. 8
Свідчення колишнього
рок-музиканта Але я почав погано вчитися в школі, мої батьки побачили, що я можу не піти їхніми стопами, образилися на мене, перестерігали, лаяли, навіть побили. Але всі їхні зусилля виявилися марними. Потім вони махнули на мене рукою. Я ж не просто захопився звичайною музикою, а обрав для себе (як вважав) особливо просунутий стиль музики – рок. У 1984 р. я поїхав до армії (до Німеччини), батько мені сказав, що я згадаю його слова, пошкодую, що його не слухав. Але на службі я потрапив до рок-гурта і фактично не бачив ніякої армії. Я лише грав – вдень і вночі, настільки захопився рок-музикою, що став ненормальним, мене вже ніщо і ніхто навколо не цікавив: ні батьки, ні оточуючі люди, ні події, я не думав створювати сім’ю. Я тоді вирішив, що маю якось особливо вирізнятися і ззовні, адже я – рок-музикант. Я відпустив довге волосся. Не стриг його багато років. Хочу зауважити, що у Вірменії взагалі не прийнято було, щоб чоловік мав довге волосся, яке має жінка. На той час я фактично був такий один у всій Вірменії. Мене дуже засуджували, коли я йшов по вулиці, у мене кидали всілякі предмети. Але я нікого не слухав. Зі своїм гуртом я давав різні концерти не лише у Вірменії, але й в інших країнах. Під час виступу я цілком був поглинений рок-музикою, міг робити такі речі на сцені, що просто так це зробити неможливо. Зі мною на сцені відбувалися надприродні речі. Тепер я розумію, що мною тоді керував диявольський дух. Під час концерту я мовби відключався від усього навколо. Але закінчувався виступ, і я почував усередині себе величезну порожнечу. Я не одержував внутрішнього задоволення від рок-музики. Нам влаштовували овації, але я дивився мовби крізь юрбу, я дедалі більше розумів, що це не те, що заповнить порожнечу моєї душі. Я хотів миру та спокою, а його не було. У нашому гурті постійно були сварки,
неполадки, конфлікти. Що примітно, на той час я ніколи не бачив Біблії. Чув, що є особливі духовні книги в церкві. Але саме тоді я почав писати духовні пісні: про віру, про Бога, про Христа, про пекло. Саме в той час я випадково зустрів на вулиці свого колегу по музиці і довідався, що він став віруючим. Я попросив у нього Новий Заповіт усього на кілька днів. Він мені дав цю книгу і сказав, що дає мені її назавжди. Я зрадів. Тоді я вперше тримав у руках не гітару, а Слово Боже. Я тоді ще мав довге волосся та бороду. Я почав читати Новий Заповіт і відчув, що в моїй душі щось відбувається. Потім я зустрів знову того чоловіка, він запросив мене до церкви. Разом з ним я поїхав до церкви – до Єревану. Це був 1991 рік. Там було багато людей, близько 800 чоловік. Мені вперше у житті стало соромно за свій зовнішній вигляд. Мені ніхто нічого не казав і навіть не дивився в мій бік, але мені було дуже ніяково. Я уважно слухав проповідь, потім проповідник запитав, хто хоче прийняти Ісуса Христа, я відразу підняв дві руки… Я прийшов додому і знову почав читати Новий Заповіт і коли дійшов до місця в 1 Коринтян, де написано, чи не соромно чоловікові мати довге волосся... Навіть природа навчає, що це ганебно. Я пішов до спальні і молився, просив пробачення. Я відразу поголив бороду, а потім пішов до перукарні стригти волосся. Та жінка, що мене стригла, зараз уже віруюча.... Коли мене обстригли, я побачив себе іншою людиною. Я відчув, що можу бути воістину вільним. Мій брат мене спочатку не впізнав в новому вигляді. Він здивувався і запитав, хто це міг умовити мене обстригти волосся. Я сказав, що це Ісус Христос. Потім моїм родичам дійшло, що я став посправжньому віруючим, для них це було не меншою ганьбою, ніж моє захоплення рок-музикою. Вони вигнали мене з дому. Батько сказав, що я пропаду, помру з голоду, бо я не мав ніякої професії, не вмів нічого іншого робити, я лише грав. Але Бог не
Хеловін — свято чи данина дияволу? Що ж це за свято, коли старші і молодші люди у химерному вбранні ходять від хати до хати, змагаючись у тому, хто кого більше налякає, де діти, наряджені у принцес, супергероїв або навіть відьом, кричать від страху і захоплення, за вечір назбируючи більше хеловін-цукерок, ніж на параді в честь Дня незалежності? Навіть неглибокі дослідження показують на язичницьке коріння в його походженні. Своїми початками Хеловін іде до народів Кельтської групи* і святкування якого відмічало кінець сезону збирання врожаю, заготовлення зимових запасів та переміщення худоби (домашніх тварин) до зимувальних приміщень. Окрім того давні кельти вірили в те, що саме 31 жовтня зникає межа, або розділення між світом мертвих та живих. Коли мертві (або їхні духи) приходять до живих, стаючи причиною хвороб, проблем, пошкодження зимових запасів, захворювання худоби. Святкування часто включало розпалювання вогнища, в яке вкидали кістки домашніх тварин. Невід'ємною частиною цього свята було переодягання у образ різноманітних персонажів, що (за давньою кельтською традицією) імітувало образ злих духів. Так, у Шотландії молоді люди наряджалися мерцями, одягаючи білий балахонний одяг та набілюючи, або навпаки, – начорнюючи обличчя, розфарбовуючи себе для підкреслення ефекту мертвого тіла. На сьогодні у підготовці та святкуванні домінують уяви про смерть, зло, окультизм, магію, міфічні створіння. Найбільш популярними персонажами для переодягання є диявол, духи, демони, відьми, зомбі, вампіри, мумії, пірати, скелети і т. п. Сама назва Хеловін (Halloween) є скороченою формою від All Hallows Evening - Вечір всіх святих, а точніше вечір Дня всіх святих. Цей день (31 жовтня)
був святковим днем у декількох Північно-Європейських народів, згідно з їхньою язичницькою традицією — аж поки Папи Григорій ІІІ та Григорій IV у 8 столітті перенесли святкування Дня Всіх Святих на 1 листопада (щоб таким чином замінити язичницьке свято – християнським). У результаті – до наших днів дійшла християнська назва, язичницька форма та обряди – усе разом підкріплене комерційним стимулом до прибутку, виливається у стиль життя, який через рекламу та бажання урізноманітнити сірі р о бо чі б уд н і – адаптовується дорослими та дітьми без роздумів про по хо д же нн я, значення та наслідки. На превеликий жаль, б а г а т о американських цер ко в в ді л яю ть місце цьому святкуванню, незважаючи на те, що на погодження цього свята дають свою дань дияволу. Де ж місце євангельського християнина у цьому святкуванні? Я вірю, що ми можемо зробити більше, ніж просто замкнути двері та вимкнути усе світло у нашій оселі, даючи тим самим знак: “не турбувати”. Спершу – пояснімо нашим дітям, навчімо їх. Нехай вони знають про історію, походження і природу речей та подій, навчімо їх із Слова Божого про духовний світ та його реальність та природу. Наступне: переважна більшість святкуючих не знають про походження та значення Хеловіну – розкажімо і пояснімо їм, нехай відкриються їхні очі. Нехай наше життя та слова з любов'ю покажуть їм різницю між святом темряви і нечистих сил та
залишив мене, дотепер ні я, ні моя сім’я не були голодними. Я вже читав Новий Заповіт, але продовжував виступати зі своїм рок-гуртом на сцені. Після одного концерту до мене підійшов шанувальник і сказав (думаючи, що каже мені комплімент): «Ти такий сліпуче гарний був під час концерту, як диявол!» Ці слова привели мене в жах. У ті дні я думав, як би мені сказати колегам про те, що я не хочу більше з ними грати, я не мав рішучості відразу порвати з гуртом, але після таких слів я вже не вагався і одразу залишив гурт. Це було за один день до того, як я обстриг волосся, а ще через чотири дні я був хрещений Духом Святим. Коли я увірував, я вже іншими очима подивився довкола себе, на навколишній світ. Я зрозумів, що люди гинуть у гріхах та невір'ї. Як їм донести благу звістку про Ісуса Христа? Книгу, християнську брошуру даєш – не хочуть брати... І тоді я за натхненням від Духа Святого написав сценарій фільму. Це було нове для християн Вірменії. Але пастор моєї церкви помолився і погодився втілити цей задум у життя. Вийшов фільм за назвою «Історії з реального життя». Це – аматорський фільм. Я не був актором та режисером, ми просто мали бачення від Господа. Спочатку цей фільм пустили для загального перегляду по одному світському каналу кабельного телебачення. Деякі люди обурювалися, але я помітив, що після демонстрації цього фільму в церквах людей помітно побільшало. Потім цей фільм переклали російською мовою. Зі своїм свідченням на DVD та фільмом я приїхав до України. Потім я написав сценарій другого і третього фільму. Наразі ці фільми не мають повної ліцензії для загального перегляду. Але сподіваюся, що незабаром глядачі зможуть побачити і ці фільми, які вже зняті на більш професійному рівні. На закінчення свого короткого свідчення хотів би з усією відповідальністю сказати людям (і християнам теж), що захоплюються рок-музикою, такі слова: ця музика виходить з пекла і людину, що захоплюється таким стилем музики, теж тягне до пекла. Мені багато шанувальників казали, що не бачили іншої людини, більш відданої рок-музиці, ніж я. Я пройшов через це і знаю, що кажу. Зараз я приїхав до України і готовий до відкритого діалогу з бажаючими зі мною поспілкуватися, зустрітися або придбати моє свідчення та фільми.
Норайр Фаградян, тел.: 80956389067, 80983607132. E-maіl: ararattvm@yandex.ru світлом Христа. Потім: чому б нам не наготувати Євангелій або християнської літератури, увімкнути все світло і зустрічати “святкуючих” привітним словом та подарунком не для того, щоб задобрити духів мертвих, а для спасіння душ, які самі не знають, що і для чого вони святкують. Або написати чи висвітити слова “Бог є світло і в Ньому немає ніякої темряви” на плакаті чи на дверях гаража в нашому будинку. Але понад усе – пам'ятаймо слова Христа – “між мертвими і живими покладена велика безодня” (Лк. 16:26) і не можуть вони турбувати живих хворобами чи прокляттям. Апостол Іван радить: “Улюблений, не робися подібним до лихого, а до доброго: доброчинець від Бога, а злочинець Бога не бачив” (3 Ів. 1:11). Пам'ятаймо ці слова, живімо ними і Бог миру буде з нами.
Олександр Синюк, Народжений 31 жовтня. Милістю Божою буду згадувати 32 роки Божих благословінь. synyuk@sbcglobal.net _________________________________________
* Народи Кельтської групи, або Кельтські країни — райони в сучасній Європі, заселені носіями кельтської культури, особливо кельтських мов. Від середини 20 століття, люди багатьох країв та регіонів використовували 'кельтість', аби охарактеризувати свою ідентичність. Із часом, ці країни й регіони стали широко відомі, як сучасні кельти. На сьогодні: Шотландія, Ірландія, о. Мейн, Уельс, Корнвол та Британія. У написанні статті використовувалася інформація із www.wikipedia.org
2009 № 9
CTOP. 9
«СВОБОДА»
Свобода людська — роблю все, що хочу. Свобода в Христі — роблю те, що правильно. «Если Сын освободит вас, то истинно свободны будете» (Евангелие от Иоанна 8 глава, 36 стих). Слава Богу, дорогие братья и сёстры! Я вырос в верующей семье, и с раннего возраста отец и мама водили меня на собрание. Я был послушный. Отец у нас был строгий и держал дисциплину. Я благодарю Бога, что отец был таким. Помню, что последний раз я был на собрании, когда ходил в 7-й класс, и собрание было на Новый год. Всё собрание становилось на колени, и благодарило Бога за прошедший год, за то, что Господь сохранил и довёл до этого места. Я помню, тогда встал и быстро вышел. После этого я не был в собрании ни разу, до того момента, когда мне исполнилось уже 39 лет. Я хочу сказать тем родителям и матерям, чтобы молились за детей, и чтобы у них никогда не опускались руки в молитвах. Потому что молитва имеет направление, действие, и достигает цели. Моя мама молилась так, а когда мне исполнилось 39 лет, пришёл ответ на те молитвы. Родители, молитесь! Дорогая молодежь, послушайте, как враг меня уводил. Я не хотел бы этого говорить, но послушайте и возьмите урок, сделайте вывод. Когда я вышел из церкви, то включился в другой поток. Молодёжь мирская была совсем другая: безрассудная, вздорная, любила танцы. В девятом классе школы я организовал инструментальный ансамбль, нас послушать собирались в школе все. Меня это поднимало и ослепляло. Но чтобы стоять перед большой публикой, чтобы была смелость вести вечера молодежи, я делал то же, что и все артисты и музыканты практикуют… И меня они так научили: перед выходом выпивать стакан вина. И в первую очередь все эти выступления начинались с вина. Я не знал, что это вино меня заведёт так далеко и заберёт всё. И повело оно меня после окончания школы в клуб, потом повело играть по свадьбам до армии. В армии было с этим строго, слава за это Богу, и два года я не знал, что такое спиртное. Пришёл из армии и снова вернулся к тому зелью сатанинскому. Оно ведёт в заблуждение и доводит до того, что враг имеет к человеку прямой доступ. Наркоман приходит скорее к концу, жизнь обрывается рано, но алкоголь не такой быстрый, уничтожение наступает много позже. Ещё более медленно действуют пиво и сигареты, люди не видят сразу результат, но этим оно и опаснее всего, потому что люди вообще не бодрствуют, а разрушение всё равно наступит. Я был на Украине недавно и меня поразило и побило то, что я видел совсем ещё юных и молодых с банкой пива в руке и сигаретой… А самое страшное это то, что бывает, что даже среди верующих, в церквах, молодёжь тайно этим занимается. Дорогие братья и сёстры, пришёл я из армии, но не переменился, вернулся к своему занятию. Нашлась компания, начались новые проблемы. Думал, что если женюсь, то тогда всё изменится. Вижу, что кочусь туда, куда не нужно. Женился, дом есть, жили благополучно, детки, семья, достаток был, но алкоголь меня не оставил. Кто-то тоже думает, что силён сам себя остановить, но нет. Проходит время, и эта страсть борет человека, и он возвращается на старое с намного большим рвением и безумием. Это борет человека, потому что за этой страстью стоят сатанинские духи. Вы не думайте, что оно так просто, как иногда кажется. Если бы вам Господь открыл, что делается в духовном мире вокруг нас, вы бы просто не выдержали. Но Слава Богу, что Господь поставил возле каждого из нас Своего Ангела-хранителя, и Господь хранит вас, братья и сёстры. А я дальше катился и катился. Иногда бросал пить, но опять и опять возвращался. Однажды видел во сне Иисуса Христа: я поднялся на гору, увидел Его и упал на колени. А Он говорит: «Я пришёл судить людей». Я говорю: «Господи, прости меня». После этого увиденного во сне, я не имел покоя с месяц. Росла тревога, а друзья тянули в свою сторону, в алкоголь. И когда суета с друзьями и выпивкой всё-таки заглушили тот сон, я стал полностью беспечным. Я буду говорить сжато, только самые важные моменты для вас, друзья, чтобы вы туда не попали, в эту ловушку врага. Для чего он пришёл? Украсть, убить и погубить. Украсть веру, убить тело и погубить душу. Это и есть его цель. Это суть его существования. Дорогие братья и сестры, он губит людей особенно через алкоголь. Помню, собрались мы семьями с детьми, чтобы отдохнуть на ставках. Может, кто знает? Я сам с Тернопольщины, городок Кременец, там много ставков есть. Набрали всего: взяли еды, палатки, всё для рыбалки. Но только приехали на место, собирается дождь. Собрались ставить палатки, чтобы спрятаться самим и вещи спрятать. Поставили только две палатки, как сорвалась буря, гром. Мы только успели заскочить в палатку, вижу в крыше дырка. Я только пальцем туда, чтобы показать всем, что якобы, течёт. И тут я услышал шипящий звук, а в соседней палатке услышал треск, как от проскакивающей искры. Я потерял сознание. Когда пришёл в себя, вижу, у меня руки скручены назад, ноги скручены назад, я лежу. Потихоньку стал шевелиться, понял, что в меня ударила молния. Удар прошёл от пальца, через руку, потом через весь позвоночник в ноги. На тех местах были ожоги, была красная полоса через тело, линия.
Вернулся домой, рассказал маме. Она говорит: «С тобою говорит Бог». Я говорю: «Какой Бог? Случай меня спас!» Я всё ещё не верил. И после того у меня началось ещё большее противление. Соседи, верующие, у нас были. Они говорили: «Иди на собрание! Иди, а то пропадёшь». Я обижался на них: «У вас свой сын есть. Ему и говорите». Когда я был трезвый, они так увещевали меня. Когда же я шёл выпивший, то они отстранялись от меня, прятались. Я думал: «Ага, боятся меня!» Я тогда не понимал, что они имеют мудрость от Бога: не трогай пьяного, когда протрезвится, тогда говори с ним. Но теперь я благодарен тем людям, что говорили мне, что мама моя молилась. А мама молилась, не переставала. Уже трое детей у меня было. Старшая дочь увидела меня, мою жизнь, увидела жизнь моей мамы, верующей, и сама покаялась. А я ещё не мог покаяться. Дошло до того, что моя жена не выдержала всего этого и ушла. Оставила этих троих детей мне и ушла. Остался я один. Мне ещё хуже стало. Думаю: что мне делать? Я решил, пойду, выпью, чтобы забыться. И до того допился, что у меня началась белая горячка. В народе это называется «белка», а мы, верующие, знаем, что это враг теперь имеет прямой доступ к телу человека. Я видел все эти нечистые духи, которые ходили за мной. Теперь они имели доступ к телу: щипали. У нас на улице гадалка жила. Мне посоветовали: иди к ней, она поможет. И вот я иду не к Богу, а иду к гадалке. Пришёл к ней, прошу: помоги. Она говорит: «Ты – штунда, я тебе не помогу». Я говорю: «Я – неверующий». «Ну, раз, ты – неверующий, то вот тебе проскурка, свяченая вода, и как только они придут, то ежь эту проскурку, пей эту воду, и говори «Отче наш». Думаю, хорошо. Только пришёл, они – ко мне, я давай есть это, запивать, и «Отче наш» говорить, они – исчезли. Я обрадовался: значит, попы помогают! Только сел, опять заглядывают. Я хочу вам это рассказать только для одного: предостеречь вас, и вас, молодёжь, что есть реальный духовный мир, не шутите с грехом. Он вас заведёт в ад. Я боялся заснуть. Ведь знал из свидетельств мамы, что есть ад, пекло. И из-за того, что та вся реальность за мной ходила, я думал, что если только засну, они меня туда и утащат. Боюсь, страх. Враг уже так меня изнурил, что очень и очень хотел спать. Накрывался с головой, но бес (чувствую) по мне ходит, одеяло открывает и дышит на меня. Запах от его дыхания очень неприятный. Прошу уже маму молиться за меня. Только становимся на колени, молимся Богу, появляются руки, и враг потирает своими ладонями. Только мы сильнее молимся, уже рукоплещет. Мы ещё сильнее молимся, потому что прошу об этом маму, жить хочется, жить же так хочется! Когда мы сильнее молимся, тогда эти руки уже в барабан бьют, и звучит барабанная музыка. Гремит, стучит, сильный такой звук, резкий. И тогда я смолкал, и уже из-за этого треска и гула не мог больше молиться. Дорогие братья и сёстры, вся эта музыка с барабанами, все эти роки, не давайте даже себе слушать это, никогда! Потому что оно делает свою работу. Много же этих рок-песен есть. Вижу, как сегодня старые хорошие псалмы переделывают на этот современный барабанный ритм, – всё это от сатаны, это его работа. Вникайте, будьте осторожны! Те псалмы, которые приближают к Богу, те слушайте и пойте. Но эти, грохочущие, это не музыка, это – не Божье... До утра я сильно мучался, не спал. А тогда ещё гадалка сказала, что если это (первое) не поможет, то сделай второе: пойдешь к колодцу и там будешь делать то и то… Думаю, сделаю. Но враг уже так приступал к плоти, что и руки меня не слушались, и я сам падал. Вдруг пришла мысль: если я подойду близко к колодцу, нагнусь рукой за ведром, то меня бесы столкнут в воду. Враг тогда меня погубит прямо там, в колодце. Решил, что не пойду туда. Мучило одно: как освободиться? В церкви уже заявляли мою нужду. Церковь молится, дома молятся. На другой день приходит одна сестра и спрашивает: «Вечером пойдёшь на молитву?» Говорю: «Пойду!» Я уже не думал, что про меня другие будут думать, или что будут говорить, тогда уже о таком не думаешь. Помните того слепого, когда люди заставляли его молчать, а он кричал ещё громче: «Сын Давидов, помилуй меня!» Он знал, что если пропустит этот момент, то останется слепым, и он пошёл, а там был Иисус. Аллилуйя! Слава Богу! Пришёл я на молитву, вижу, брат читает Слово. А я уже не слушал, как он читает, у меня только одно желание – чтобы помолились за меня, чтобы мне освободиться, чтобы моя душа стала свободной. Чувствую, что душа идёт прямо в ад, нет спасения, что делать? Тогда я опускаюсь на колени и прошу: «Братья, сестры, помолитесь, чтобы Господь меня освободил от этих злых духов, чтобы я стал свободным». Я стою на коленях, молюсь, и началась свершаться молитва. Я говорю: «Господи, прости! Если ты меня спасёшь, то где бы я ни был, я буду везде свидетельствовать и говорить про Твою милость и про Твоё великое спасение. И только мы помолились, я встал с молитвы, мы ещё немножко поговорили, и уже иду домой. Думаю: есть ли они ещё или уже нету? А они же раньше следовали за мной сзади постоянно. Ещё я забыл сказать, что обращался к врачам. Они меня положили под капельницы на 5 или 6 часов, чтобы снять это всё. Дело в том, что когда ставят диагноз «белая горячка», то признают поражение мозга, или даже разложение. Когда враг имеет такой большой доступ, то хочет уничтожить человека, чтобы тот лишился рассудка. Если кто лишился рассудка, такому человеку уже нет покаяния. Уже враг его заводит: либо топятся, либо вешаются либо бросаются под что-то. Вот такая его цель. Мне врачи не помогли. А я после молитвы иду домой, оглянулся, нет никого.
Пришёл домой, смотрю вокруг, нет никого. Раньше я этих духов нечистых не видел только тогда, когда смотрел прямо перед собой. А если поверну голову или взгляд в сторону, то сразу всех их видел. Дома осмотрелся, вижу, опять их нет. Поел. Братья и сестры, как я лёг спать, то я уже спал, как тот младенец после купания. Вы видели, как спит дитя после того, как его накупали хорошо? Кажется, что там и дитя и все Ангелы, которые его охраняют. Вот так и я спал. Я долго спал. Наконец проснулся, а мама сразу спрашивает: «Пойдёшь в служение?» Как раз четверг был и у нас по четвергам есть вечером служение. Пришёл в служение, а там опять брат-проповедник проповедует. А я думаю: «Господи, скорее бы он проповедовал, чтобы мне уже каяться». Только он окончил проповедь, я сразу же выхожу и говорю: «Я хочу каяться и служить Господу». Церковь молится, и с того часа Господь даёт силу и победу. С того дня от меня отошло курево и алкоголь. Кроме того, от долгого употребления алкоголя терпит поражение печень. Проверили меня врачи на обследовании и говорят: «Да тебя с твоим давлением можно брать в космонавты». Господь сделал исцеление! Слава Богу! Я стал ходить в собрание. Скоро после этого Господь меня Духом Святым крестил. Принял я и водное крещение. После этого пошёл мой младший сын со мной в собрание, покаялся. Бог его Духом Святым крестил, и сейчас служит Богу. Дочка моя старшая вышла замуж, уже пять детей у них. Уехала в Сакраменто и оттуда позвонила мне и вызвала меня в Америку. Я приехал. Вам наверно интересно, что с моей женой случилось? Вы знаете, после того, как Господь меня освободил, а в Слове написано: «Кого Сын освободит, тот истинно будет свободным», Господь дал мне силы прощения. Я простил, и у меня на неё не было обиды, ничего не было. Кроме того, что дал Бог мне силы прощения, то дал так, что я стал за неё молиться. И вы знаете, я за неё постоянно молился. Когда ни склоню колени, всегда про неё вспомню в молитве. И молитва не была какая-то длинная, говорил: «Господи, прости её, поверни её к покаянию. Ты же её тоже любишь. А то, что она ушла от меня, то я виноват, Господи». Знаете, прошло немного времени, я тут, в Америке, звонят мне и говорят, что покаялась моя жена. Жена пришла к Богу! Стала членом церкви. Я оформляю документы, еду назад в Украину, расписываюсь с ней опять. Сходимся, делаю документы, и теперь жду, чтобы она сюда приехала. Дорогие братья и сёстры, что делает Господь! Это – милость Бога. Я хочу сказать вам, братья и сёстры, дорогие матери, родители. НЕ ОПУСКАЙТЕ РУК! Бывает очень тяжело, но не опускайте рук. Господь всегда слышит молитвы. Мой отец не дожил, не увидел ответа на свои молитвы, чтобы сын покаялся, но мама дождалась и увидела. Слава Богу! Дорогие молодые, не ждите беды, а идите к Господу, потому что Господь хочет вас освободить. Не бойтесь, что кто-то будет на вас пальцем показывать и смеяться. Я ещё никогда не видел, чтобы когда каются, то показывали бы пальцем и смеялись, нет, Церковь плачет, славит Бога, и хоры Ангелов славят Бога и произносят хвалу. Идите, если вас сегодня побуждает Дух Святой покаяться. Иди и покайся, не откладывай на завтра, потому что завтра может и не настать. Обычно оно и не настаёт. Я ещё пару моментов к этому добавлю. У меня был друг, такой же как я когда-то, пьяница. Я говорю ему: «Алик, друг, брось эту водку!» А он говорит: «Завтра». Пришёл я завтра, а ответ всё тот же. Я приходил и третьего и десятого дня, но отговорка всё та же. Начала его жена пить. Я говорю: «Тамара, ты же видишь, что делается!» А она: «Та мы ещё успеем, пойдём позже, завтра». Вы знаете, когда женщина начинает пить, буквально год, и она спивается. Нужен только один год, и если она регулярно пьёт, за год спивается. Настало то «завтра»: жена умерла из -за разложения печени. Я прошу: «Друг, Алик! Посмотри, Бог меня спас!» И вы знаете, из всех моих бывших друзей, которые потом плевали на меня, как только не обзывали, только он один сказал: «Ты правильно сделал, что пошёл в собрание». Я продолжал: «Я – свидетель, что живой Бог, который исцелил меня, и твоя жена свидетель того, что нету того «завтра». Тем более его брата жена – верующая. Но пришло то «завтра», и он не встал с постели, умер. Ещё один случай. Ещё один из тех пьяниц, с кем я пил, Алёша. Говорю: «Слушай, друг, покайся! Покайся, потому что в погибель идёшь!» А он: «Завтра». На завтра нашли его замёрзшим под забором. И ещё. Побудил меня Бог одному человеку позвонить. Я с ним раньше работал и пил. Звоню, прошу: «Покайся». Он плачет в ответ, говорит: «Хорошо, пойду и завтра же покаюсь». На утро нашли его под забором, убили его. За четыре года, от всех моих бывших «друзей» больше двадцати человек ушло в вечность из-за этой водки. Что делает сатана через водку! Дорогой брат, сестра, дорогая молодёжь, слушай и никогда не смотри в ту сторону. Ты спроси того, кто там уже был и он тебе никогда не скажет туда идти. А почему наша молодежь хочет туда? Что там? Да погибель одна. Не иди и не ищи. Если Господь к тебе прикасается, иди на покаяние, и Он тебя спасёт. Он – любовь, мы свидетели, говорим вам, что Он пришёл, чтобы взыскать погибшее. Церковь, молитесь за молодёжь, она очень хорошая, но стойте в проломе за неё, потому что за неё идёт война. И пусть благословит вас Господь. Пусть даст силы и мудрости правильно поступать в доме вашем, чтобы то благословение было на вас, в собрании, на ваших домах и на детях ваших, а Богу пусть будет слава вовеки. Аминь .
2009 № 9
CTOP. 10
“Дорога до покаяння” Правдива історія покаяння однієї сім'ї. Тимофій, який так любив своє село, землю, на якій працював з самого дитинства, змушений був залишати усе по причині неспокою, втікаючи від лінії фронту. З самого ранку він з дружиною Параскою і двома дітками залишив свою обжиту оселю, примкнувши до біженців, які направлялися в сторону східної України. З продуктами та необхідною одежею, Параска не забула взяти з дому іконку і хрест, з яким вона ніколи не розлучалася. Дорога була дуже небезпечною. Часто колону біженців розганяли перестрілки, після чого залишалось багато поранених мирних жителів. Параска всю дорогу не переставала молитись: "Боже збережи нас з малими дітками". Під час однієї перестрілки Параска лише встигла дітей заховати під віз, як над її головою просвистіла куля, яка влучила в ногу їхнього коня. Кінь від болю заіржав, але залишився стояти на ногах. "Слава тобі, Господи, не впав," прошепотіла Параска, не перестаючи хреститись. Коли навколо стихло - всі повиходили з-під возів. Тимофій, перев'язавши рану коневі, рушив далі в дорогу. Навкруги все було таке прекрасне. Яке чудове все те, що Господь створив. Весняний ліс наповнювався співом пташок, які славили свого Творця. Лише від людей, прекрасного Божого творіння, не було чути подяки Господу. Не було видно спокою. На одній зупинці біженців перестріла колона солдат. Один солдат підійшов до Тимофієвого воза: "Гей, такий кінь, для фронту потрібний" і почав розпрягати коня. Параска тихо молилась, а діти притулившись до неї, здавалось, що й не дихали. "Кінь хороший, але поранений", - сказав Тимофій, показуючи на ногу коня. “Розв'яжи рану” - скомандував солдат. Тимофій розв'язав ногу коневі, на якій виднілася глибока свіжа рана від кулі. Солдат, лаючись, відійшов до інших людей. "Якби не ця рана, то ми залишились би вже без коня"- промовив Тимофій. "О, як нам треба бути вдячними за милість Божу," - перехрестившись, тихо зідхнула Параска. Ніколи не думали Тимофій і Параска, що шукаючи спокою на землі, їм прийдеться перенести стільки труднощів. Продукти, які були в запасі, вже давно кінчились. Сусіди, які разом з ними виїхали з сіл західної України, майже всі пороз'їжджалися по різних місцях. Надійшла осінь, а Тимофій з Параскою все ще в дорозі. Конечною їхньою зупинкою стало місто Саратов. Далі їхати було неможливо, бо захворіла їхня маленька донечка. В цей час серед біженців дуже поширились страшні вірусні хвороби (скарлатина, тиф). Залишивши дітей на станції самих, Тимофій з Параскою пішли шукати квартиру. Серце Параски тривожилось за меншу донечку і вона просила, щоб Тимофій ішов сам. Але хвилину помовчавши, Тимофій сказав: "Ти знаєш, жінко, що я не вмію просити. В тебе це краще виходить. Хати тут не бідні, я думаю, що ми довго не затримаємось. Я маленьку добре замотав в одіяло, а Наталочка її потримає". Так і зробили: посадили Наталю на землі, а їй на руки поклали замотану маленьку сестричку. Заходили вони майже в кожну хату, але як щиро Параска не просилась, місця для кватирантів ніде не знайшлось. Місто вже майже закінчувалось. Від духовної втоми Тимофій з Параскою ішли далі з опущеними головами. Хати на окраїні міста були на вигляд набагато біднішими і здавалось, що вся надія була втрачена. Помолившись, Параска ввійшла в небагату хату на кінці вулиці. На зустріч вийшла білява жінка середнього віку. “Прошу, приміть біженців на квартиру, як не можете на квартиру, то хоч дозвольте переночувати з двома маленькими дітками”. “Заходьте, я не можу вам відмовити” - відповіла жінка приємним голосом. Повертаючись за дітками, вони всю дорогу бігли. Параску
лише тривожила одна думка: як там її хворе дитя. А коли підійшла до дітей, то сльози наповнили її очі. Наталочка, як просили її батьки, з місця не зрушилась, міцно тримаючи сестричку. Але дівчинка ніжками розмотала одіяло і ноги у неї від холоду аж посиніли. Тимофій готовий був покарати Наталю, але Параска заступилась за неї. "О, Тимофію, вона так старалась міцно тримати дитя, що до краю втомилась". Коли підійшли до знайденої квартири, дитя на руках у Параски тихо лежало, але дихання в тих маленьких грудях було дуже важке. Жінка відпустила їм кімнату, а сама з дітьми переселилася на кухню. Коли Тимофій хотів помолитись на ніч, то не знайшов в кімнаті жодної ікони. Що за дивна ця жінка? Добре, що з дому захватили святу Богородицю, перед якою Тимофій, помолившись, одразу заснув. Спала і Наталя. Тільки Параска, тримаючи на руках хвору донечку, і хвилинки до ранку не заснула. Вона то хрестилась перед іконою, то схиляла коліна й тихо шепотіла молитви. Дитя було гаряче, як жаринка, але ніхто не чув його плачу. Зранку, коли всі повставали, дитя дихало ще важче. Тимофій пода вся зареєструватись в міській раді, а Пар а с ка си ді ла з хвор ою дочечкою на руках і плакала. В кімнату ввійшла хазяйка з склянкою пареного молока і, коли побачила заплакану жінку з дитям на руках, одразу зрозуміла, що дитятко захворіло. Навіть коли притулила руку до голівки - дитятко навіть очей не розкрило, воно було гаряче, як вуглинка, губки та ніжки покриті були водяними прищами, деякі вже полопали і ставали ранками. Негайно потрібно було викликати лікаря. Параска через сльози промовила: “Біля вас так близенько церква, я хотіла б замовити молебень. Бог поможе, оздоровить дитятко, бо лікарю доведеться дуже дорого заплатити”. Хазяйка мовчала, а дівчинка, яка стояла поряд з мамою, тихо промовила: "А ми не ходимо в цю церкву, хоч вона і близько". "Я все таки покличу лікаря," - тихим голосом промовила жінка. Коли жінка вийшла з кімнати, Параска глибоко задумалась: і що це за людина? Невже вона не вірить в Бога? Невдовзі жінка повернулась із поважним чоловіком, який представився лікарем. Він був дуже ввічливим і, коли обслухав дитя, то співчутливим голосом відповів: "На превеликий жаль я вже нічим не зможу допомогти вашій донечці. Вона ще може доживе до завтра". Вколов укол і дав якусь мікстуру, але дитя і губи не могло розтулити - вони були в ранах. Коли Параска підняла очі, то побачила, що її хазяйка стояла з очима, повними сліз. В Параски мовби щось обірвалось в середині, і їй здавалось, що все потемніло. Вона вже не чула, як тихо плакала, притулившись до неї, Наталочка. Параска ледь чутно прошептала: “Господи, не залиш нас, я хочу бути з Тобою”. Дитятко тяжко дихало, але ніхто не чув ні стогону, ні плачу цього маленького ангелятка. Десь над ранок дитятко заснуло вічним сном. Тимофій подався до церкви, щоб договоритись зі священиком про похорон, а їхня добра господиня шила для померлої дівчинки платтячко. Сльози в неї не переставали литись з очей. Яке чудне серце в цієї доброї жінки. Вона була вдова але, не дивлячись на свої труднощі, готова була розділити з ними усе, що мала. Коли привіз Тимофій маленьку труну, то вдова вже дошила платтячко. Одягаючи, Параска обливала своє дитятко сльозами. Коли повернувся Тимофій від священика і сказав ціну, яку він запросив за похорон, то горе їхнє здавалось стало набагато більшим. Прийдеться хоронити без священика. Не можу я своє дитятко хоронити без молитви, - заливалась сльозами Параска. Тихий голос хазяйки заставив її замислитись: "Не
Посмішка. Посмішка не коштує гроші, але багато дає. Вона збагачує тих, хто її отримує, не робить біднішими тих, хто її дарує. Триває вона лиш хвилину, а в пам'яті залишається інколи назавжди. Ніхто не є настільки багатий, щоб обійтись без неї. І нема бідняка, який би став від неї багатший. Вона створює щастя в домі, породжує атмосферу доброзичливості і служить паролем для друзів. Вона — натхнення для втомлених, світло для тих, хто впав на дусі, сонячний промінь для засмучених, а також — найкраща протидія від неприємностей. А разом з тим, її не можна купити, випросити, позичити чи вкрасти, бо вона сама по собі нінащо не годиться, якщо її добровільно не віддали.
плач, Параско, якщо ви будете згідні, то я попрошу своїх братів і сестер, вони без грошей похоронять ваше дитятко і помоляться молитвою Господньою”. Тимофій мовчав, а Параска тихо проказала, як би вона була вдячна цим добрим людям, якби вони змогли помолитись над її дитям. З ранку на подвір'ї біля гробу зібралось немало людей. Всі вони зі сльозами на очах глибоко співчували Тимофію і Парасці. Тимофій запалив куплену в церкві свічку, а хрестика положили на груди дочечки. При кожній сказаній молитві Тимофій з Параскаю не переставали хреститись. Кожне прочитане слово ніби падало в її розм'якле серце, а коли проспівали “Вірую”, їй здавалося, що це була ангельська пісня. На другий день хазяйка запросила Параску піти з нею на служіння. Тимофій в цей час подався на базар, щоб обміняти дещо на хліб. Положення в сім'ї було нелегким. Заробити мало коли вдавалось. Був прекрасний недільний день. Параска швидко зібрала Наталочку і пішла, минаючи церкву, біля якої вони жили. Вона йшла на служіння Богу, як сказала її хазяйка. Вона уявляла якийсь незвичайний храм, в якому вона зможе зустрітись з живим Богом і тому, коли вони підійшли до звичайної хати, - вона була дуже здивованою. В кімнаті, в яку вони зайшли, не було жодної іконки, лише на стіні висіло дві рамочки, на яких було щось написано. Параска мало вміла читати, так що те, що було там написано, мало цікавило її. В кімнаті стояв тільки стіл і лавки. На столі лежала Біблія і якісь книжки, мабуть пісенники. Людей було небагато. Ввійшовши в кімнату, її хазяйка стала на коліна і тихо прошептала якусь молитву. Параска знала багато молитов напам'ять і тому не вагаючись прихилила коліна поряд з нею і тихо промовила завчену напам'ять молитву і коли та підвелась, вона так само встала. Разом вони сіли з дітьми на лавці і, коли всі піднялися і заспівали пісню, Параска піднялася разом з ними. Вона не знала слів тієї пісні, але кожне проспіване слово для неї було молитвою і вона швидко його запам'ятовувала: "Не пройди, Иисус, меня Ты". Ніби глибоке благання лилось із самого серця віруючих. І коли після прочитаних слів з Біблії та проповіді проповідник закликав до молитви, то Параска вже не повторяла завчену молитву, а лише в сльозах кликала: "Боже, не пройди мимо мене!" При світлі Божого Слова і дії Духа Святого вона побачила себе грішною і не гідною милості Господньої. Коли в останній проповіді було прочитано Слово Боже (Матфія, 11:28-30), проповідник закликав до молитви. Параска першою схилила коліна і віддала своє серце Господу. Всі гаряче молились за цю зранену овечку, яку знайшов Ісус і дарував їй Свій спокій. З яким сердечним спокоєм повернулась Параска додому! Тимофій помітив переміну на обличчі Параски, але нічого не запитав, але Параска не змогла вдержати радості, яку дав для неї Небесний Отець: "Тимофію, я така щаслива, що Ісус дарував мені спокій. Він простив мене, тепер я така щаслива, я зустрінусь з своєю донечкою в небі. Як би я хотіла, Тимофію, щоб ти пішов зі мною на служіння і одержав сердечний спокій". Тимофій не міг збагнути всього, що говорила для нього його жінка. Він сердито нахмурив брови: “Я не розумію тебе, Параско, ти при своєму розумі?” “Тимофію, я зустрілась з людьми, які так близькі з Богом. Вони так багато нам допомогли. Ця небагата вдова дала нам притулок в своїй хаті. Ці віруючі люди похоронили наше дитя. В їхньому житті я побачила Ісуса”. “Замовчи, Параско, як же можна так казати за цих антихристів. Хіба ти не бачила, що на похороні ніхто з них жодного разу не перехрестився. Я сам не радий, що дозволив їм похоронити наше дитя”.
Продовження в наступному номері
Цікаві вислови. Диявол пробує продати нам тонучу яхту. Зверху грає музика, бал, все весело, світломузика — але ця людина поволі тоне. * * * Якщо твоя релігія не змінила тебе і твого життя, потрібно поміняти твою релігію. * * * Якщо ти зустрівся зі мною, а потім залишив і забув мене, то ти не втратив нічого. Якщо ж ти зустрівся з Христом, а потім залишив та забув Його, то ти втратив все. * * * Щоб твій настрій піднявся, пам'ятай, що не все так погано, у декого справи значно гірші. * * * Люди відкидають Біблію не тому, що вона суперечить собі, а тому, що вона суперечить їм
Цікаво замітити. Після огляду дому господаря реалтор прочитав список для реклами, яку хотів розмістити в газеті для продажу. Господар зауважив, що все, що є у його домі — це все, що він хотів мати у своєму житті. І він передумав продавати його. Як часто ми не реалізовуємо того, що все, що нам потрібно, ми вже маємо.
2009 № 9
CTOP. 11
ЕКСТРЕМАЛЬНІ НУЖДИ Слава Богу, дорога Церква Ісуса Христа. Нас звати Міщук Олександр Вікторович і Радзіх Віталій Валерійович. На сьогоднішній день ми є місіонерами в Полтавській області Лубенського рну, в селі Карпилівка. Уже йде третій місяць, як ми тут працюємо. Приїхавши на Полтавщину, ми не мали де одразу зупинитися, бо в селі Карпилівка не було де жити. Тому ми зупинилися в селі Лазірки в хаті одного віруючого брата. Щодня ми їдемо велосипедами 11 км до Карпилівки. У цьому селі нещодавно увірував один чоловік середніх років. Він почав відвідувати служіння, які ми раз на
тиждень проводимо в домі культури. Сільська влада дуже добре до нас відноситься, зокрема: сільський голова, директор дому культури. А завідуюча бібліотекою (бібліотека також в домі культури) віруюча. Тому нам надали приміщення в домі культури безкоштовно. Поки що ми проводимо служіння один раз на тиждень, скоро будемо проводити двічі на тиждень, як зможемо вже переїхати жити в Карпилівку. Дякуючи Богу, чоловік, що увірував, надав нам свою стару хату на тимчасове проживання. Ми зараз там робимо ремонт, бо вона для житла не зовсім придатна. Але
кращого варіанту ми не знайшли. А починати з чогось треба, щоб постійно жити на місці євангелізації. Ми молимося, щоб Бог благословив нас надбати місіонерську хатинку для постійного житла місіонерів. Село Карпилівка дуже старовинне, засноване в 988 році. Хоч на сьогодні налічує небагато жителів (до 400 осіб). Але Бог так само відкриває двері для праці у сусідньому селі Духове, яке трохи більше, ніж Карпилівка. Нас туди влада також запрошує проводити служіння. Щиро Міщук Олександр Радзіх Віталій
У цій хатині, де наші брати наразі проживають, навіть підлоги немає, але вони не занепадають духом. У даний час є можливість придбати стару школу прямо в центрі села. Вона дерев'яна, але обкладена цеглою, площі цього приміщення достатньо для проживання і для молитовного дому. За нього просять $4.500 (можливо можна буде домовитись за $4000). Саме головне, що люди мають відкрите серце для сприйняття Слова Божого і хотілось, щоб у Карпилівці був дім молитви, куди люди могли б приходити до Бога. Якщо у Вас є питання, дзвоніть за тел.: 859 552 0596. Павло Чубарук. Ваші пожертви вишліть з поміткою: Карпилівка — дім молитви. 3.Двері металопластикові (зовнішні та внутрішні загального користування) – 14 шт., загальною вартістю 3725 $ Шановні друзі, брати та сестри! Благодійний Фонд 4. Двері (внутрішні, міжкімнатні) – 57 шт., загальною "Дитячі Стежинки" звертається до Вас з проханням вартістю - 3500 $ фінансової підтримки на проведення будівництва Центру Загальна вартість – 15100 $ (П'ятнадцять тисяч сто опіки дітей – сиріт (далі – Дитячий Центр). доларів США) В сьогоднішній, нелегкий час фінансової кризи ми постійно бачимо Божу допомогу в проведенні Попередньо дякуємо Вам та бажаємо Господнього будівництва Дитячого Центру і це ще більше переконує благословення! нас у Господній волі на звершення даного служіння. За З повагою Президент Благодійного Фонду “Дитячі рік будівництва Дитячого Центру, ми змогли виконати Стежинки” Микола Шагаров перший етап загально – будівельних робіт (мурування та Якщо Ви можете і хочете допомогти на цю нужду, монтаж даху) і тепер підійшли до другого етапу вишліть вашу пожертву з поміткою “На Дитячі будівельних робіт – електромонтажу і штукатурки. Стежинки”. Попереду зима і для того, щоб можна було виконувати роботи в зимовий період, нам потрібні кошти на закупівлю вікон та дверей. У нас немає потрібних фінансів на придбання вище згаданих матеріалів і тому звертаємось до Вас про фінансову підтримку. Ми віримо, що Ви підтримаєте наше прохання та допоможете нам у придбанні даних матеріалів.
Слава Ісусу Христу!
Кількість та вартість вище згаданих матеріалів: 1. Металопластикові вікна – 57 шт., загальною вартістю 6500 $ 2. Балконний металопластиковий пройом загальною вартістю - 1375 $
В даний час під реконструкцією
Як так щоб не сваритись? Дві порівняно молоді сім’ї жили в одному будинку. В одній завжди були сварки. Так одного разу повертаючись з роботи цей чоловік зауважив сусіда який повертався з роботи. Не постукавши у двері відчинив їх. А дружина на той час мила підлогу і відро з водою стояло якраз за дверима, і розлив воду по коридору. От зараз почнеться подумав сусід зупинившись за кутом і почав слухати. Але на його подив він почув: -Вибач мені мила, що я такий необачний. Вибач мене, то я не подумала і поставила відро навпроти дверей. -Та ні, я винуватий. -Та ні, я винувата. І він побачив як обоє швидко почали збирати воду. З подиву він швидко побіг додому, вхопивши жінку за руку почав її тягнути до сусідів щоб вона подивилася як вони дружно разом виправляють свою проблему. І каже до неї: Я ніяк не розумію, вони обоє винуваті і в них мир. А ми завжди праві один перед одним і завжди сваримось. :::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::: Чи ж мир не дорожчий нашої правоти. Чи ж і Христос щоб спасти нас і примирити нас з Богом узяв на себе усю нашу вину.
Останні новини з місіонерських полів Полтавщини Не зважаючи на те, що здавалося проповідь Євангелії вже давно вільно лунає в Україні (по радіо, телебаченню, через євангелізації – особисті і загальні), але видно, що жителі віддалених селищ практично нічого не знають про Ісуса Христа, про спасіння. Тому можна сказати без перебільшення так: праці на Полтавській Божій ниві – непочатий край. В останні роки на Полтавщині місіонери стали трудитися і проповідувати Євангелію не тільки по містах (районних центрах), а й селах. Більше того, вони переїжджають в селища на постійне місце проживання. Це радує, тому що фактич но вони стають місцевими жителями і вже (як би важко не було) мусять провадити подальшу працю, служіння. Ця праця була би унеможливлена, якби не постійна допомога віруючих (християн-емігрантів) через діючі християнські місії. Певно, що в цьому був промисел Божий, Божа воля, якої Ви є виконавцями! Слава Господу! Дякуємо Вам (зокрема місії “Ebenezer”) за значну допомогу в матеріальній підтримці нашої праці, її розширення. Щиро дякуємо за Ваші постійні молитви, духовне підбадьорення. Так само приємно, що (особливо влітку) до нас приїжджають групи християнської слов’янської молоді з США, які дуже інтенсивно допомагають в проведенні різноманітних духовних заходів, починаючи від індивідуальних бесід з жителями селищ, загальних євангелізацій, допомозі в інтернатах для дітей-сиріт і будинках престарілих. Слід зазначити, що в основних містах (районних центрах) Полтавщини сформовані церкви, є рукопокладені служителі, які можуть надавати (хоч порівняно й невелику) різнобічну допомогу молодим місіонерам, що приїжджають на нові точки у віддалені села для праці. Сподіваємося на нашу подальшу співпрацю. Геннадій Андросов, місіонер, журналіст.
2009 № 9
CTOP. 12
Свинячий грип – вірус H1N1 Свинячий грип вже проявився у всіх 50 штатах Америки. Лікарі кажуть, що 98% сьогоднішніх захворювань на грип походять від цього вірусу, H1N1. Сезон на звичайний грип тільки починається. H1N1 впливає найбільше на малих дітей та підлітків. Державне міністерство здоров’я вже замовило 45 мільйонів доз вакцин проти H1N1, які будуть готові до середини жовтня. До того часу, щоб не захворіти, рекомендують часто МИТИ РУКИ. http:// cnnwire.blogs.cnn.com/2009/09/11/h1n1-flu-has -spread-to-all-50-states/
з 26 лютого по 9 березня (марта), 2010 року.
Найстарша людина в світі У Los Angeles, California, 11-го серпня померла Gertrude Baines, найстарша людина на планеті. Вона народилась 6-го квітня 1894 року правнучкою афро-американських рабів. Baines ніколи не думала, що доживе до того дня, коли виберуть афро-американського президента. Для її віку вона була досить здоровою і відійшла при повній свідомості. Її лікар думає, що вона отримала інфаркт серця під час сну. Їй було 115 років. http:// www.msnbc.msn.com/id/32799091/ns/us_newslife/
P. S. Ми гарантуємо цю ціну до 1 листопада (місця обмежені) Please visit our website www.cmebenezer.com you can buy online and get more Information.
Медична реформа У Washington D.C президент Obama та демократична партія у Конгресі пробують створити закон, який переведе медичну страховку під н а г л я д т а фо ндування держави. Крім фінансових питань, цей закон підіймає питання морального компромісу. Деякі говорять, що державна страховка буде покривати кошти абортів, які будуть рахуватись медичними процедурами. Багато громадян організовують демонстрації, щоб протестувати проти пропихання цього закону. Американські пастори закликають людей до молитви, посту та покаяння. http:// www.christiantelegraph.com/issue6881.html
Павлу Пейчеву, голові узбекського баптистського союзу, та двом співробітникам грозить три роки ув'язнення. Влада звинувачує їх у тому, що вони не платили податків та вчили дітей про Біблію в літньому таборі, проти волі батьків. Вони відмовляються від всякої вини і кажуть, що як релігійна організація, податки не вимагаються з баптистського союзу. Вони також кажуть, що батьки знали, куди вони посилали своїх дітей, бо вони підписували документи, дозволяючи вхід в табір. Комітет релігійних справ та прокурор Ташкенту відмовились коментувати цю справу. Дата суду ще не визначена. http://www.christiantelegraph.com/issue6880.html
Якщо Ви бажаєте персонально отримувати газету “Відродження”, заповніть цей бланк і відішліть нам.
ПІДПИСНИЙ БЛАНК
Так, я бажаю отримувати “Відродження”
Пишіть англійською мовою:
FIRST NAME: ____________________________ LAST NAME: ____________________________ ADDRESS: ____________________________ _____________________________ TEL: ( )_________-___________
$ ____ Висилаю мою пожертву на “Відродження” Ваші запитання, пропозиції, відгуки відсилайте на нашy адресy.
Наша адреса: Christian Mission EBENEZER PO Box 12050 Lexington, KY 40580-2050 Email: info@cmebenezer.com
Дитячий табір в Узбекистані
Переслідування в Ірані Іранська держава дуже сильно п е р е с л і д у є християнські церкви, які знаходяться у межах країни. Двоє іранських жінокхристиян, Maryam Rostampour (27) та Marzieh Amirizadeh Esmaeilabad (30), за свою віру сьогодні сидять у тюрмі “Евін” в Тегерані, яка вважається однією з найгірших тюрем у світі. Їх арештовано 5-го березня за те, що вони “діяли проти національної охорони” і “приймали участь у нелегальних зборах”. 9-го серпня жінок поставили перед революційним судом Ірану, де суддя вимагав, щоб вони відреклися від віри. Вони сказали, що вони цього не зроблять і не жаліють, що повірили в Христа. Ці жінки ще продовжують бути ув’язнені. http:// washingtontimes.com/news/2009/sep/10/jailediranians-stand-by-god/
Вишліть це разом з Вашою пожертвою
ВАШІ ПОЖЕРТВИ!!! Карпилівка, дім молитви............$ _________ Дитячі Стежинки....................$ ___________ Місіонери………………...…..$___________ Діти-сироти………………….$___________ Медичний Реаб. Центр……...$___________ Нарко-Алко Реаб. Центр…....$___________ Де найбільш потрібно……….$___________ “ВІДРОДЖЕННЯ’’…….........$___________ Бажаю щомісячно підтримувати вказане служіння. Відповідальний за випуск: Павло Чубарук, тел. (859)552-0596. Відповідальна за розповсюдження: Людмила Леськів, тел. (859)421-6185. Коректура: Геннадій Андросов, тел. +3 8(05355)4-85-56. Дизайнер: Алекс Чубарук e-mail, alex@cmebenenzer.com
Газета видається за рахунок добровільних пожертвувань читачів. Редакція не завжди поділяє погляди авторів і залишає за собою право