...і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість. Рим. 12:2.
2009 № 10
ВІТАЄМО ВАС ЗІ СВЯТОМ РІЗДВА ХРИСТОВОГО! Christian Mission EBENEZER
P.O. Box 12050 Lexington KY 40580
Особлива подяка всім Вам, друзі, брати та сестри, за Ваш молитовний та фінансовий внесок на наш часопис «Відродження». Надіємось, що з Вашою подальшою підтримкою ми зможемо і надалі нести слово відради та потіхи, що відроджують в наших серцях добрі почуття та дії на славу Бога та спасіння безсмертних душ. Будьте благословенні! Редакція
У*В*А*Г*А
Об’являємо конкурс на кращу історію.
Що ти зробив для Господа? Коли людина відчуває, що їй потрібно ось вже зараз зустрітися з Богом, в її серці проходить переоцінка цінностей, для неї стають зовсім іншими справжні цінності: те, що було цінним в її очах все життя, раптом стає зовсім непотрібним і неважливим. Пригадую, як ми прийшли в гості до однієї 80-річної бабусі в селі Хомутець, що на Полтавщині, то вона раділа, що Бог дав їй покаяння в такому похилому віці, але водночас вона плакала й сумувала з приводу того, що нічого не встигла зробити для Господа. А вже потрібно помирати... Один чоловік в місті Пирятин (це також Полтавщина), який при здоров’ї був начальником нафтової бази, захворів і прикликав віруючих до себе (його жінка була віруючою). Бог по милості Своїй дав йому покаяння. Той чоловік, розуміючи, що його хвороба невиліковна (він помер через декілька днів після цього), сказав, що його мучить совість, що він нічого не зробив для Бога, для Божого діла. І він сказав братам: «У мене є «Волинянка», я хочу хоча б її віддати для Бога...». Його дорослі діти, хоч були заможними людьми, не зрозуміли вчинку свого батька. Але батько розумів, що йому прийдеться стати перед Богом. Можливо, що саме ця «Волинянка» для цієї душі буде записана там у Господа на небесах. Виникає запитання: що буде записано в нашому житті в скарбницю небесну? Одна жінка відгукнулася на потребу для місіонерів, про яку було надруковано в газеті «Відродження». Ось рядки з її листа: «Я висилаю на Карпилівку 50 $, бо мені жаль тих двох братиків, що стоять на тих розвалинах, а я сиджу в чистій домівці... Мені вже 75 років, я вже не все так розумію, як потрібно». Тішить те, що сестра зрозуміла все правильно. Це справді так, що не всі люди однакові і не всі мають однакове розуміння. Нажаль, є й такі християни в церкві, що тільки осуджують інших, а самі нічого не роблять. Доводилося чути, як один брат говорив, що ось приїхав місіонер з України до Америки «капусту косити». Коли такий брат слухає проповідь місіонера, нагальні потреби на місіонерських полях чи читає статтю (можливо навіть цю), то думає: о, вже закидає вудочку, щоб люди жертвували гроші. Я визнаю, що є багато недоліків, помилок, нажаль, є нечесні люди, що лише прикриваються ділом Божим. Можна привести багато (здавалося вагомих доказів) на захист нашої позиції, але чи повинно це стати приводом для того, щоб нічого не робити для діла Божого? Я не маю цілі доводити правоту людську, але задаю собі запитання: мені обов’язково прийдеться давати звіт, що я зробив для Господа, для того, щоб Царство Боже розширялося? І я би не хотів опинитися перед Богом з порожніми руками. Кожна людина постане перед Богом (і повірте, що це буде дуже скоро) і тоді буде вже запізно щось виправити. Але «ось тепер пора приємна, ось тепер день спасіння» (2
ДИТЯЧА СТОРІНКА
Згідно статистики, в середньому більшість емігрантів з України останньої еміграції в Америці проживають приблизно 20 років. За ці роки багато цікавих випадків та історій траплялося з нами. Це й мовний бар’єр, і адаптація в новій культурі, різні труднощі, переживання, де Господь не раз являв милість над нами. Тому запрошуємо усіх прийняти участь у цьому конкурсі. Це може бути просто цікавий випадок у Вашому житті, свідчення про милість Божу. Можливо Ви маєте корисну пораду, як наслідок пережитого, чим би Ви хотіли поділитися з ближнім. Кращі 10 історій будуть відзначені подарунком, а також опубліковані в наступних номерах газети. Прохання: якщо можна, надсилайте Ваші історії, надруковані на папері або ж вишліть електронною поштою на наш е-mail. Якщо будете писати від руки, пишіть виразно, щоб можна було легко прочитати. Ваші історії надсилайте на нашу адресу, яка поміщена на останній сторінці.
К*О*Н*К*У*Р*С
Кор. 6:2). «Тому оце, доки час маємо, робімо добро...» (Гал. 6:10). Геннадій Андросов
Свідчення: ―Покинутий матір’ю, але не забутий Богом‖ —
Стор. 3
Стр.7
ОСОБЛИВІ НУЖДИ Різдвяні подарунки для дітей-сиріт — Стор. 3 Місіонери потребують місце для проживання — Стор. 9
Міжцерковні Вісті Стор. 8
Ще раз про юність - Стор. 4
There will be a short-term missionary trip to Haiti, January 2-13, 2010. The main goal will be to build a church which collapsed as a result of a strong storm. The congregation of 100-150 people holds services outdoors as a result of their poverty. We will also be involved in medical assistance and children's ministry. MERRY CHRISTMAS to all our brothers and sisters in Christ, from SFG Youth Ministries. 2500 Nelson Blvd. Parma, OH 44134. 440-336-1567
2009 № 10
CTOP. 2
ДОБРО, ПОРОДЖЕНЕ ЗІ ЗЛА. Олександр Вернигор, проповідь.
Навколо
відбувається багато злих подій: землетруси, катастрофи, епідемії, війни. Часто невіруючі люди запитують: «Чому Бог допустив це?» І ми виступаємо адвокатами нашому Господу, ми захищаємо нашого Бога. Говоримо: «Бог був не в курсі справи. Він не знав. Він відвернувся в іншу галактику». Є навіть така християнська течія – деїзм. Деїсти стверджують, що міг відбутися такий випадок, про що Бог міг і не знати. Але я не вірю в таке вчення. Тому що я вірю, що Бог усе в усьому! Часто в нашому житті відбуваються певні потрясіння. Це може бути втрата роботи, може бути подряпав машину, може бути хвороба, можуть бути проблеми з дітьми, онуками. І ми молимося, говоримо: «Чому Бог допустив це?» Іноді християни починають навіть нарікати на Господа: «Якщо я ходжу правильно перед Господом, чому в моє життя приходить це зло? Чому Господь допускає труднощі, випробування в моє життя?» Але питання в іншому: чи я вірю, що Бог справді любить мене? Чи вірю я, що Він благий і Він бажає мені тільки добра? Він задає Іову 84 питання, на які Іов не міг відповісти. Людина може і не розуміти всього, що відбувається з нею. Але чи вірю я, що Бог, як і раніше, любить мене? Я хочу проповідувати на тему: «ДОБРО, ПОРОДЖЕНЕ ЗІ ЗЛА». Для початку я розповім історію з однієї християнської дитячої книжки. Жив один невіруючий цар. У нього був віруючий радник. Невіруючий цар розрізав плід манго і відрубав собі мізинець на руці. Радник поспішив швидше утішити свого царя. Він сказав: «Ти знаєш, царю, на все воля Божа!» Цар розгнівався на свого радника і сказав: «Мені, царю, ходити без мізинця – воля Божа? От воля Божа для тебе: сидіти у в'язниці!» І він відправив його до в'язниці. Після цього цар поїхав на полювання. І коли він полював, він відстав від свого почту. Дикуни тієї місцевості схопили його і вирішили принести в жертву тій богині, якій вони поклонялися. Вони розпалили багаття і хотіли було вже кинути царя в багаття. Але один дикун помітив, що в царя не вистачає мізинця. Він сказав: «Ми не можемо принести нашій богині жертву з вадою». І вони відпустили царя. Цар радісний побіг у своє царство. Перше, що він зробив – відпустив свого радника і сказав йому: «Дійсно, для мене була воля Божа залишитися без мізинця. Я невіруючий цар, але ти віруюча людина – чому Бог допустив тобі сидіти у в'язниці?» На що радник відповідав: «Ти знаєш, царю, якби я не опинився у в'язниці, я був би з тобою на полюванні. А в менето палець на місці». Ми часто просто не розуміємо волі Божої і починаємо нарікати на нашого Господа. Йосип потрапив до в'язниці і перше, що він шукає – виночерпія, не розуміючи, що сам Господь улаштував йому цю в'язницю. Перша наша реакція – скоріше вирватися з цієї в'язниці, у яку ми потрапили. І не розуміємо (і навіть не підозрюємо), що сам Господь міг оточити нас якимсь парканом, який тільки Він і може забрати. «Розваж Божий учинок, бо хто може те випростати, що Він покривив?» (Еклезіяста, 7:13) Ми молились: нехай промине мене чаша ця… Але якщо ця чаша ніяк не може нас проминути, значить не диявол, а Бог допустив це зло у наше життя. І хто може випрямити, якщо Він зробив щось кривим? Крім Нього – ніхто. «За доброго дня користай із добра, за злого ж розважуй: Одне й друге вчинив Бог на те, щоб людина нічого по собі не знайшла!» (Еклезіяста, 7:14). Виявляється, дні благополуччя від Господа, у які ми повинні користуватися благами. А в дні нещастя ми можемо міркувати: чому це відбулося в моєму житті? Якщо Бог люблячий, чому Він допустив це в моє життя? Августин написав: «Бог або щось допускає в наше життя, або Він сам робить намічене». Але чи вірю я, як і раніше (навіть якщо якісь труднощі приходять у моє життя), що Він благий, і що Він любить мене? Чи вірю я, що Він хоче досягти якихось благих цілей в моєму житті? А головна ціль Бога: щоб ми усі опинилися з Ним у Вічності. І Він може для цього використовувати абсолютно різні засоби. І один з таких засобів: щось скривити в нашому житті. Інше місце Священного Писання – Плач Ієремії, 3:36: «щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!», а 37-й вірш: «Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?» Виявляється деїсти були і в часи Ієремії. Вони говорили: «Буває... Так... Господь не бачить, прогледів щось...». Але 38 вірш спростовує подібні доктрини: «Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?» Пілат говорив Ісусу Христу: «Маю владу розіпнути Тебе або відпустити». На що Господь сказав: «Ти не мав би ніякої влади, якби не було дано тобі згори». Але всяке покарання, звичайно ж нам здається не радістю, а сумом. Вище тут сказано в 31 вірші: «Бо Господь не навіки ж покине! Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю». Не просто Бог сидів на небі, і Йому стало нудно, і Він вибрав якусь людину для експерименту. Ні, наш Господь благий! Наш Господь є любов! Тут сказано – не по призволенню серця Він карає синів людських. Яків говорить – Бог нікого не спокушає злом. Бог не посилає зло просто так, без причини, просто так, щоб його послати. Бог хоче, щоб через ті труднощі, у які ми потрапляємо, ми щось зрозуміли. Щоб ми з якогось зла могли витягти добро. Одна людина спостерігала за метеликом і вирішила йому допомогти швидше вибратися з кокона. Але людина витягла його завчасно і метелик назавжди залишився інвалідом. Він ніколи не зміг літати. Він плазував по цій землі… Бог так створив метелика, що коли він вилуплюється зі свого кокона, він перетерплює неймовірні страждання. Коли він вивільняє свої крильця, дивишся і думаєш, чому він так страждає? Але Бог його так створив, що звільняючи свої крильця з кокона, він розвиває мускулатуру своїх крил, щоб потім літати. Так і нас Господь іноді поміщає в якийсь божественний кокон, але ми не розуміємо цього і втікаємо від волі Божої. Хочемо скоріше вирватися, не розуміючи, що Сам Господь це скривив і хоче розвивати мускулатуру нашої віри, щоб ми могли парити на крилах нашої віри. Багато християн біжать від волі Божої і тому так багато духовних інвалідів, що плазують по цій землі і не можуть літати на крилах своєї віри. У книзі Ісаї (в 38 розділі) цар Єзекія говорить дивні слова, що узагалі не співзвучні із сучасним богослов'ям. Сучасне богослов'я говорить про те, що якщо ти християнин, то в тебе взагалі не повинно бути проблем, усі проблеми від диявола. Цар Єзекія говорить (38 :17): «Ось терпіння це вийшло мені на добро, Ти стримав від гробу гниття мою душу, бо Ти кинув за спину Свою всі гріхи мої». Може ми думаємо, що маємо досконале прощення, але от хтось нас скривдив і ми так образилися, що не можемо простити. Хоча Господь говорить, і як ви прощаєте, так і Я буду прощати. Може ми думаємо, що маємо досконалу радість, але от подряпали машину і радості наче й не було. Може ми думаємо, що маємо досконалу любов, але от хтось нас незаслужено обрахував або нас звільнили з роботи і цієї любові наче й не було. Але невже Господь не міг відгородити нас від усього цього? Так, звичайно ж міг! Але чому не відгородив? Священне Писання говорить: радуйтеся, браття, коли впадаєте в різні спокуси. Але чому радуватися? Хто радується, коли прийшла якась спокуса у ваше життя, якесь зло, якісь труднощі? І ви такі радісні. Ви задоволено промовляєте: нарешті те зло прийшло в моє життя. Так, усе життя чекав цього... Але ніхто так не каже. Ніхто не чекає спокус. Ніхто не чекає труднощів. Але чому Яків про це говорить? Святе Писання не може суперечити самому собі. Чому Яків говорить: радійте? Чому тут радіти? Радіти не самим спокусам, а тому доброму плоду, який виникне через ці спокуси. Потрібно радіти не самому злу, у яке ми попадаємо, а тому добру, що може народитися з цього зла. Я хочу подати кілька цілей, чому все-таки Бог допускає певні труднощі у наше життя. 1 ціль. Через труднощі Господь хоче навчити нас слухати Бога, що промовляє з Біблії. Легше
почитати Писання, чим почути Бога, що говорить. Коли ми щось проходимо у своєму житті, то Біблія для нас уже не теорія, а практика. Ми не просто її читаємо (щоб почитати), ми хочемо почути голос Божий на нашу ситуацію, на наше життя. Мартін Лютер говорить: «Якби не страждання, мені б ніколи не зрозуміти Писання». Ми починаємо розуміти Писання зовсім інакше. 2 ціль. Через труднощі Господь очищає нас. Для чого Він очищає всяку галузку? Щоб більше приносила плоду. Тому Він може обрізати всякі сухі листки, гілки мирської суєти, якихось світських цілей. Обрізати для чого? Для того, щоб ми могли приносити плід для Царства Божого. Він забирає усе, що відволікає нас від головної Божої мети, щоб ми насамперед шукали Царства Його і Правди Його. 3 ціль. Через труднощі Господь хоче навчити нас в усьому покладатися на Нього. Зараз так багато книг, що говорять: якщо ти помазаник Божий, то з тобою нічого не повинно відбутися поганого. Але апостол Павло говорить: «Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не надіялися навіть жити» (2 Кор. 1:8). Це говорить апостол. Він говорить про свою скорботу. Чому Бог допустив це в житті апостола Павла? І далі відповідь: «щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешає мертвих, що від смерті такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він» (2 Кор. 1:9-10). В апостола Павла було жало в плоті. І богослови сперечаються – що ж саме це було? Якщо теологічно покопатися, можна щось знайти. Але я думаю, що це не настільки важливо. Більш важливо, що Господь міг забрати це, але не забрав. Чому? Не важливо хто ми: апостол – не апостол, відомий – невідомий, освічений – неосвічений. Якщо ми вибрали, зробили рішення стати дітьми Божими, то Господь дасть нам відчути повну залежність від Нього. Слава Богові! І навчений був Мойсей мудрості єгипетської. Але вартувало Мойсеєві своїми власними силами щось почати робити – Господь зруйнував усі його плани. І Мойсеєві знадобилося багато років, щоб сказати цю крилату фразу: «я людина не красномовна». Тому коли ми щось проходимо у своєму житті, ми повинні зрозуміти одну з цілей, що Бог переслідує – Він хоче показати нам, що ми залежні від Нього. Це не означає, що ми повинні розкиснути, сказати, що від мене нічого не залежить, опустити руки, сказати, що я взагалі ні на що не здатний. Свята Біблія говорить – проходьте передлежаче вам поприще. 4 ціль. Через труднощі Господь підготовляє нас до служіння. Як ви думаєте, чи міг Господь Йосипа, минаючи рів і в'язницю, помістити відразу в царський палац? Так міг, звичайно! Він усемогутній Бог, Він усе може! Але чомусь Господу знадобився спочатку рів, потім в'язниця, тільки потім царський палац. Сам Господь пройшов це земне поприще. Для чого? Написано: щоб співчувати нам у немочах наших. Мені мало цікаві поради людей, що просто начиталися розумних книжок. Набагато цікавіша порада людини, що сама пройшла щось у своєму житті. І пройшла гідно. Вона зможе не просто дати якусь пораду, вона може співчувати в немочах. Вона може підказати, тому що сама щось проходила у своєму житті. 5 ціль. Через труднощі наші серця теплішають. Усякі маски зриваються. Гордість і зарозумілість падають до наших ніг. Ми розуміємо, що один без одного ми не можемо, без церкви не можемо. Ми починаємо бачити те, що раніш не бачили. Розуміти, що раніш не розуміли. Я пам'ятаю, у нашій церкві одна сестра занедужала, і вона хворіла більше року. Зараз її Господь зцілив. Слава Богові! Коли вона хворіла, вона сказала таку дивну фразу: «Якби не цей рак, я багато чого не зрозуміла б і не побачила». Отже, усякі труднощі, зло, випробування, спокуси, що приходять у наше життя, вони здаються нам непотрібними. Вони завжди нам здаються негативними. Ми навіть собі уявити не можемо, що з цього зла може народитися добро. Ми розуміємо, що воно прийшло в самий невідповідний момент. І воно б'є, як правило, в саме вразливе місце. І ми навіть уявити не можемо, що це може бути рука Божа. Що це Господь щось скривив у нашому житті. Зараз, аналізуючи своє життя, я розумію, що сіяв зло і пожинав зло. Але звертаючи погляд назад, я задаю питання Господеві: невже не можна було мене навернути більш гуманно, більш по-простому. Може не треба було стільки зла допускати в моє життя? Я був свідком багатьох смертей. Але оглядаючись назад, я розумію, якби не ця низка злих подій, хвороб, страху, смертей, це горде серце ніколи б не встало перед Богом на коліна. І тільки під натиском цього зла, я встав на коліна. І з цього зла народилося добро. На закінчення розповім одну історію. Старці ще пам'ятають ці часи, коли в Радянському Союзі за євангельську віру садили в табори. Жив один брат, Григорій, що безстрашно проповідував Євангеліє. Його піймали і дали 10 років таборів. До нього приставили наглядача, щоб знущатися над Григоріем, щоб він відрікся від віри. Прізвище цього наглядача було Травневий, тому що коли він був немовлям, батьки викинули його на вулицю. Працівники дитячого будинку знайшли його і краще нічого не могли придумати, як дати йому прізвище Травневий, тому що знайшли його в травні. І от ця людина виросла. Він ніколи не бачив у своєму житті ні добра, ні любові. Це була озлоблена людина. Він говорив Григорію: «Якщо твій Бог є любов, чому ти тут гниєш в цій в'язниці? Якщо твій Бог є любов, чому Він допустив, щоб мої батьки викинули мене, як собаку, на вулицю?» На що Григорій говорив: «Господь любить тебе. Ісус любить тебе». Травневий продовжував над ним знущатися. Через якийсь час Григорія перевели в інший табір. У таборі була жахлива атмосфера, голод. Через якийсь час у табір приїхав Травневий, але вже не як наглядач, а як ув'язнений. Багато хто помирав від голоду. І Травневий теж міг би вмерти, але Григорій ділився з ним останньою пайкою хліба, і той вижив. Травневий запитував: «Навіщо ти це робиш? Я ж знущався з тебе?» Але Григорій говорив: «Ісус любить тебе». У таборі всі були на одне лице: худі, лисі. Їх розрізняло тільки те, що на руці було написане ім'я, прізвище і номер. Одного разу у цьому таборі спалахнула епідемія тифу. Травневий потрапив у команду тих, хто хоронив померлих від тифу. І коли вони поховали всіх померлих, то адміністрація табору прийняла рішення розстріляти і тих, хто хоронив, у тому числі і Травневого. Їх замкнули в окремий барак, і ранком повинні були розстріляти. Григорій довідався про це і вночі пробрався в барак. І сказав Травневому: «Ранком тебе розстріляють, але в тебе є останній шанс. Я хочу вмерти за тебе, як Христос умер за усіх нас. Стирай з моєї руки моє прізвище й ім'я, а я зітру з твоєї руки твоє прізвище й ім'я. Пиши на моїй руці своє прізвище й ім'я, а я своє. Біжи в табір, я вмру замість тебе, як Христос умер за усіх нас. От тобі два листи – в одному молитва покаяння, інший лист, якщо звільнишся, передай моїм батькам». Травневий схопив листи й утік у табір. Ранком Григорія розстріляли. Травневий прочитав лист із молитвою покаяння – покаявся, став віруючим. Коли звільнився – розшукав батьків Григорія. Передав їм лист, у якому були такі слова: «Дорогі мама і тато, пробачте, що заподіюю вам біль. Я вмираю за цю людину, як Христос умер за усіх нас. Він носить зараз моє прізвище й ім'я. Якщо можете, прийміть його, як сина». Травневий розповів, як він знущався з їхнього сина, але вони його простили і прийняли, як сина. Для чого я розповів цю історію? Я думаю, чи могла ця людина покаятися просто так? Я думаю, що не могла. Бог бачить людське серце, серце Травневого було обділеним, якого батьки колись викинули на вулицю. Щоб те серце покаялося, знадобилася низка цих злих подій, щоб це озлоблене серце стало перед Богом на коліна. З цього зла народилося добро. 2000 років тому відбулося найбільше зло в історії людства. На голгофському хресті був розп'ятий наш Господь, Син Божий, Він був спотворений паче всіх людей. І люди, що стояли навколо цього хреста, навряд чи думали, що з цього зла може народитися добро. Він був спотворений паче всіх, але з цього зла народилося добро. Це ми з вами. Обмиті кров'ю Ісуса Христа, виправдані, прощені, що очікують вічності. Слава Господу!
2009 № 10
CTOP. 3
Покинутий матір’ю, але не забутий Богом Самотнім себе можна відчути навіть в оточенні найближчих і найрідніших людей. Ти можеш бути людиною високого статусу, володіти незліченною кількістю маєтків, користуватися пошаною у суспільстві, але бути самотнім. Йдучи вслід за майстерно вигаданою перспективою щастя, люди споконвіків шукають різних шляхів, аби позбутися самотності. Одні вбачають вихід в одруженні, інші – у зміні місця проживання, церкви чи оточення, а ще інші – з усіх сил намагаються втримати дорогих людей, чия любов безупинно вгасає, примусити їх полюбити себе. Це все вияви відчуття самотності. Клеймо самотності не є ознакою покинутих одиноких людей, в яких немає заможної родини чи захисту. Самотність – це стан душі, це відчуття духовної неповноти, пустоти, і що характерно, ці почуття проявляються часто саме у той час, коли всіма атрибутами щасливого життя ти вже заволодів. Річ у тім, що без Бога ти завжди будеш самотнім і цим клеймом диявол раз по раз буде лякати тебе. Самотність – це стан людини без Бога. Історія брата Дмитра – підтвердження цих слів. – Родився я на Волині. Тато за національністю – литовець, мама – циганка. Тут же на Волині у місті Ківерцях моя мама покинула мене, коли я був ще немовлям. Я потрапив до дитячого будинку. Коли мені виповнилося 7 років, мене направили у с. Збужжя (Любомльський район) у школу-інтернат, в якій на той час, а це був 1985 рік, перебувало більше 200 дітей. Переважно покинуті діти або ж діти, батьки яких були позбавлені батьківських прав. Пізніше нас перевели у школу с. Голово, де ми навчалися до 9го класу. У 12-річному віці я вперше почув про Господа. Своїми частенькими візитами та матеріальною допомогою нас, дітей-сиріт, потішали віруючі люди, які ділилися свідченнями про навернення до Господа Ісуса Христа, про Його милість до грішних людей, про вічну любов та милосердя. Їхня щирість, відкритість, простота була лише частинним відображенням Божого характеру. Якою ж тоді великою є любов Господня, що таким живим потоком вона проливається у людські серця? У школі-інтернаті батьківського тепла не відчуєш, не відчуєш тієї турботи і любові, ніхто не буде зважати на твої бажання, тому усі ми були обділені увагою. Жили у рамках дисциплінарного режиму. Харчувалися теж не найкраще. Я постійно хворів і весь час проводив у
лікарнях. Хвороба Боткіна настільки мене втомила, що я перебував у стані коми. Медичні працівники ставили непоправний діагноз – смерть. Та слава Богу за Його милосердя, через тиждень мій стан покращився, хоча й сили у своєму тілі я не відчував і у 12-річному віці важив всього 35 кг. Лікарі, дивлячись на мене, дивувалися і примовляли, начебто я родився у сорочці. На той час я ще не знав Господа, не пізнав Його любові, тому й не зміг засвідчити лікарям, що ніяка це не сорочка, а Живий Бог зберіг мене від неминучої смерті, що подібні простонародні приказки насправді є лиш оманливою підміною Божої милості та слави істинного Цілителя. Повністю одужавши, я продовжував вчитися. По закінченню 9-го класу переді мною нависло жахаюче питання, що робити далі, куди йти, де жити. Ми, випускники інтернату, стали нікому не потрібними. Кожному з нас дали по 7000 грн. і випустили у світ. Я усвідомлював, що на прожиток повинен заробляти власними руками і знаннями, набувати які я продовжив в училищі. Впродовж року я навчався у Тульчинському ПТУ на муляра-штукатура, пізніше ще три роки провчився, здобуваючи професію повара. У мене було бажання вчитися, тому я докладав зусиль. Навчаючись, дорослішаючи, я все більше почав задумуватися про своє життя. Мене не покидала думка знайти свою маму, але як це зробити, я не знав. Усі документи зберігалися в архіві, доступ до якого мали лише найбільш довірені працівники. Таємно від усіх я діставтаки документи і з’ясував відомості про свою сім’ю. Виявилося, увесь цей час вона була зовсім близько біля мене, проживала в Луцьку. Не гаючи часу, я поїхав на зустріч з мамою. У дверях будинку мене зустріла зовсім чужа жінка. Без емоцій, холодно і недоброзичливо вона навіть не хотіла зі мною говорити. Сусіди відгукувалися про неї не найкраще, мовляв, вживає алкоголь, курить, одним словом, живе не просто не по-Божому, а й не по-людськи. У такому образі її розмальовували і знайомі, і рідні люди. Коли я сказав, що я її син і хотів би відродити стосунки, повернути втрачене, у відповідь почув холодні слова: «Я не хочу тебе бачити». У розпачі я плакав, відчував, як тверда грудка у горлі, заважає мені висловити наболіле, зібравши останні сили, все ж таки проказав: «Ти вже мені не мама». В архіві я дізнався, що не був у мами одинаком. Неподалік Луцька проживали
мої рідні брати, з якими з Господньої волі я зміг зустрітися. З братами я підтримую контакт, а з мамою, на жаль, і по сьогодні стосунки не складаються. Вона мене не визнає за сина. Причиною цього є ненависне ставлення до мого батька, розлучившись з яким, вона покинула і мене. Зараз моя мама – вдова. Не прийнятий рідною матір’ю і відкинутий вже вдруге, я продовжував навчання, не зважаючи ні на які обставини. Під час навчання в училищі мене знайшов Той, Кого я і не шукав, але Який усе життя шукав зустрічі зі мною, щоб потішити моє зранене серце. До технікуму знову почали навідуватися віруючі, запрошуючи студентів на зібрання. Слухаючи їхні свідчення про Бога, я ставив собі запитання, чому Господь допустив такі обставини в моєму житті, чому я покинутий, одинокий. Йшов час, деякі з моїх однокурсників таки увірували в Ісуса Христа. Це спонукало мене відвідати зібрання і тепер їхнього запрошення я не проігнорував. Щоправда, йдучи до церкви, попередив, мовляв, я буду просто гостем, наміру змінювати віру не маю і нічого приймати не буду. У Любомлі я побував вперше на зібранні. У той день один служитель проповідував про блудного сина. Я вслухався, роздумував, нарешті, коли прозвучав заклик до покаяння, відчув, як сила Божої любові зливається нестримним потоком у моє серце, наповняє мене. Я стримував свої емоції, але хіба комунебудь можливо зупинити дію Духа Святого? Це наче бурхливий водопад благодаті, нестримна морська хвиля, повінь, що раптово нахлинула. Ця сила мене наповняла, спонукала встати та вийти наперед. Відчуваючи нестримний потік Божої сили, я чимдужче вхопився за лавку і з такою силою тримався за неї, що не помітив, як підняв її разом із усіма, хто на ній сидів. Це Дух Святий вивів мене наперед до покаяння. 1992 рік, рік зустрічі з Господом, рік, коли не я Його, а Він знайшов мене. Особливо запам’яталося, як під час одного служіння Господь через пророка промовив до мене: «Я тебе вибрав від утроби матері твоєї. Я вибрав тебе, щоб ти свідчив про Мене». У пророцтві Господь нагадав мені всю історію мого життя від початку до кінця. Я не міг збагнути, як незнайома людина може знати такі таємниці. Гамуючи моє здивування, Господній слуга впевнено відповів, що тільки Бог бачить глибини серця і відкриває їх для своїх ревних помічників. Свідкуючи про безмежну
Божу любов, Його довготерпіння і милосердя, я об’їздив близько 100 церков. Господь мене рясно благословив. Я маю дружину і трьох
Брат Дмитро із дружиною Галиною та дітками діток, у церкві несу дияконське служіння. У молитвах до нашого Небесного Отця прошу спасіння для своєї мами, хоча й вона залишилася до мене байдужою. Дорогий друже, як бачиш, трапляється в житті так, що й найрідніші люди наносять рани твоєму чутливому серцю. Господь же так ніколи не чинить, сутність Його характеру полягає в любові до свого творіння (любові незмінній вічній), у Ньому немає і тіні переміни. Він нездатний образити того, кого навіки полюбив. Натомість на всезагальну наругу і сором Він видав Себе Самого. Духовних і фізичних ран та потурань Він зазнав зі сторони тих, хто мав би прославити Його і полюбити. Христові плювали в обличчя, Його звинувачували в обмані і шукали моменту, аби докорити, Його не поважали і прагнули Його смерті. За добро Його розп’яли. А Він, знаючи волю Отця Небесного, прийняв тверде рішення терпіти, терпіти з любові до своїх гнобителів, терпіти, щоб спасти тебе і мене. Такі ж рани на Його тілі ми залишаємо і зараз, ми розпинаємо Його кожного разу, коли чинимо зло і беззаконня, коли не приймаємо благодаті спасіння, коли відвертаємося від розмови з Ним, нашим Творцем і Спасителем. Але є й інший шлях. Ти можеш порадувати Господа, прийнявши Його любов. Що вибираєш: розпинати чи покаятися і служити любові?
Записала Ірина НАУМЕЦЬ, журналіст ХТРК місії ―Добрий Самарянин‖ (м. Рівне).
Різдво це Божий подарунок Сина нам Різдво – свято, яке особливою радістю наповнене не тільки для дорослих, а саме для дітей. Можливо по тій причині, що Ісус Христос, коли народився на цю грішну землю, прийшов на неї так само, як і кожна людина, маленьким немовлятком. Саме діти (переважно учні недільної школи при церкві) готують на свято Різдва вірші, пісні, сценки на різдвяну тематику, і служать благословенням усім присутнім на святковому різдвяному богослужінні. По встановленій традиції дітям дарують подарунки (здебільшого це солодощі) в ім’я народженого Сина Божого, щоби Свято Різдва на все життя залишилося пам’ятним в дитячому серці. Відтоді, як з’явилася нагода євангелістам України вільно відвідувати ті чи інші місця з проповіддю Євангелії, християни намагаються донести свято Різдва до дітей, які з народження обділені батьківською увагою та любов’ю. Діти-сироти, інваліди, діти з малозабезпечених сімей, діти, які не мають де жити... Це біль нашого суспільства, результат намноження гріха. Нажаль, як гріх намножується, так само й таких дітей не меншає, а навпаки – більшає, не зважаючи на так званий технічний прогрес жителів планети Земля. Хто ж як не християни, зможуть не тільки вручити подарунки бідним діточкам, а сказати, що є люблячий Бог, Який вже не є безпорадним немовлятком, але Він пройшов цей земний шлях страждань, з самого народження не маючи де прихилити голову, народився в брудному хліву для худоби, а не в теплій
просторій і світлій хаті. З перших місяців його життя Ісуса намагалися вбити, його батьки мусили покинути свій дім і скитатися в Єгипті... Тому тепер Ісус, зазнавши таких страждань з дитинства, може співчувати діткам, які переживають складні обставини свого життя. Ісус Христос може зрозуміти кожне дитяче серце! Але Він не тільки співчуває, а може реально допомогти, потішити і підкріпити кожну людину. Ісус Христос (тільки Він!) може стати для кожної дитини проводирем її подальшого життя. Саме через тих людей, котрі зрозуміли Ким є для них Христос, сьогодні доноситься вістка спасіння цим ще зовсім маленьким та обездоленим серцям. Цей ніжний промінь доброти через незначний подарунок і тепле слово благовістя, відкриває дитячі серця для прийняття Господа нашого Ісуса Христа. Отож, подарунок — це тільки добра причина (як ключ до дитячого серця), щоб відчинити його, щоб увійшов Спаситель наш і ощасливив це обездолене серце навіки. А саме тому кожний із нас може стати цією причиною, прийнявши участь у цьому благодатному ділі. Нехай Вас рясно благословить Господь щиро віднестися до цього діла! Геннадій Андросов. Р. S. Ваші пожертви відсилайте на адресу місії ―Ebenezer”, що на останній сторінці, для цього виріжте та заповніть купон (блакитного кольору).
2009 № 10
CTOP. CTOP. 4 4
Ще раз про юність
Юність
– найкоротший період в нашому житті. Дитинство більш-менш довге, старість теж є довгою, і зрілі роки все-таки довго тягнуться. А юність мине так швидко, що й не помітите! Хочу сказати вам, друзі, на основі Слова Божого, що гріхи, вчинені в дитинстві, прощаються назавжди. «Пишу вам, діти, тому що прощені вам гріхи ради імені Його» (1Ін. 2:12). А ось гріхи, вчинені в юності, залишають слід на все життя. Читаємо: «Веселись, юначе, в юності твоїй, і хай вкушає серце твоє радощі в дні юності твоєї, і ходи шляхами серця твого і за баченням очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог приведе тебе на суд» (Екл. 11:9). Вчинки юності йдуть за нами все життя. Не знаю, чи думали ви колись, що в своєму житті зустрінетеся з вчинками юності? Я теж зустрічаюсь з вчинками своєї юності в своїх дітях. І не тільки в дітях. Кажу вам, друзі, що всі недобрі вчинки юності вас потім доженуть. А чи знаєте ви, як наздоганяють гріхи? До старості біжать гріхи юності за людиною. Прочитайте Псалом 25, де Авесалом гнався за Давидом. Ось тоді і був написаний цей гіркий гімн: «Гріхів юності моєї і переступив моїх не згадуй...Господи!» (Пс. 25:7). Бачите, друзі, юність наздогнала. Я пам’ятаю одне зібрання, де каялося дуже багато літніх людей. І один за одним говорили: «Господи, наздогнала мене юність моя». Юність ще називається шляхом. Читаємо: «Як юнаку утримувати в чистоті свій шлях? – Збереженням себе по слову Твоєму» (Пс.119:9). Юність – це період, коли берегти себе треба особливо. Дитинство – під охороною батьків, під охороною ангелів. У кожної дитини є ангел, який бачить лице Отця Небесного. А юність – це пора,
коли ми кажемо – Та що ви мене вчите? Мені вже чотирнадцять!... Юність – це час енергійний, але запам’ятайте, що радить Слово Боже: «Від юначих пожадливостей втікай». Бо від дитячих пожадливостей допомагає батьківський ремінець, але в юності про ремінець і мови не може бути; в юності ми вже самі несемо відповідальність за свої вчинки. Юність – початок служіння. Як правильно його розпочати? «Настав юнака на добру путь спочатку, і він не зверне з неї, коли й постаріє» (Пр. 22:6). Правильним має бути початок. Як ви думаєте, яке перше служіння звершив Христос одразу після хрещення? Молився... Юність – це пора, коли ми ведемо боротьбу зі спокусами. І ми не завжди в спокусах отримуємо перемогу. Перш ніж зустрітися зі спокусами, слід дещо звершити, як звершив Христос: «Коли ж хрестився весь народ, Ісус, охрестившись, молився» (Лк. 3:21). Таким чином Ісус почав своє служіння з молитви і закінчив його молитвою. Друзі, вирішення всіх наших життєвих питань слід починати з молитви!... Служіння юності починається з дому. Ті кілька років, які ви проживете в себе дома, залишаться для вас на все життя або благословенням, або карою. А якби за нами подивились, як ми проводимо свої дні вдома? Скажіть, якщо прийти до вас на роботу, чи можна буде вас покликати прямо на служіння? Один брат якось казав: «Ви знаєте, тут Америка: церква є церквою, а бізнес є бізнесом. Там одне, а тут інше». Але ж Слово Боже написане для всіх держав і всіх народів однаково. Ми свого часу станемо перед Господом з усіх держав, і не буде нам сказано: «А, це з Америки – ось сюди, бо у вас там такі закони... А це з Росії? Будь-ласка, туди...». Ні, по одному закону зустріне нас усіх Господь: згідно Свого Слова. І якщо ти ягня, то ти і вдома повинен бути ним же. Юні друзі, шануйте своїх батьків. У мене народився третій син, коли мене не було вдома... Телефонів не було, і я дуже хвилювався. Коли повернувся, дружина мені передала записку: «У нас третій син! Як тяжко він мені дістався! Я народила його без свідомості, лікарі мене ледве врятували». І коли Михайлу виповнилося 14, і я вперше почув, як він підвищив голос на маму і грубо їй відповів, я йому подарував цю записку: «Сину, це тобі подарунок від тата і мами. Ти важко мамі дістався. Більше ніколи мамі не груби». Прочитавши записку, він заплакав. З прощенням гріхів в дитинстві буває дуже просто: заступницька молитва батьків, кров Ісуса Христа і
Яке Ти, Небо? Надворі кінець червня. Достиглі вишні так і просяться на тарілку. Багато їх цього року. Після дощу налились солодким соком і тягнуть гілки додолу і вітерець сьогодні такий лагідний. Розвіває волосся на обличчі, мовби намагаючись розігнати сумні думки. Ось він дмухнув трохи дужче, перевернув одірваний із зошита аркуш і покотив по лавці ручку. - Дістати б її ...І чому вона так далеко закотилась? Я ж не дописала.., - чутно було в садку тихі слова нарікання. А ручка ж зовсім близько. Тільки ж як до неї дотягнутися зігнутими пальцями та ще й з інвалідного візка. «Де ж це мама?» - невдоволено подумала дівчина. Вже минуло дві години відтоді, як мати вивезла її у візку і, залишивши під вишнями в садку біля старої лавки, пішла полоти грядки. Мила дівчина з добрими вистражданими очима сиділа і з сумом дивилась на кулькову ручку неподалік від себе. - Хоча б хто-небудь підійшов! - з надією шепотіла самими губами. - І де ж цей сусідський Михайлик? Шкода, що він зараз не катається поблизу на велосипеді... А вітер-бешкетник геть розігрався і слідом за ручкою здмухнув і списаний аркуш паперу. «Ну от, що ж тепер я робитиму? - зітхнула тихо. - А небо?! Як же я забула про нього?» Дівчина повільно звела свої очі догори, де крізь китиці червоних вишень виднілись шматки літнього неба. «О, яке воно сьогодні, - радість наповнила її серце, - тут і блакить, і море, і білі лебедині пір’їнки... Яка краса! Господи, як же Ти прегарно створив для нас небо, як чудесно і мудро! І чому люди так рідко і мало дивляться вгору? Адже воно завжди таке різне: то перлово-блакитне зі смішними фігурками-хмарками, як було моє безтурботне дитинство, то чисте синє-синє, мов найніжніша юність; а буває з тяжкими скуйовдженими хмарами-велетнями, як наша марнота, зрілість зі своїми проблемами, і, зрештою, непривітне, темне і дощове, сіре, як мамина сива старість. А ще воно буває, як настрій: променисте й веселкове чи похмуре й слізливе». Та зараз дівчина не хоче думати про сіре і похмуре небо. Цієї хвилини воно таке миле, таке привабливе і добре, і тільки ластівки, як чорні коротенькі стріли, турбують його неземну голубінь. «Господи! Ти просто хотів, щоб я згадала про важливе! Щоб звела очі вгору і подякувала Тобі за цю благодать. Ти хочеш сказати мені: «Може годі писати? Руки втомилась. Ти ж так часто мрієш про небо, тож милуйся ним!» І дівчина сиділа, затамувавши подих і уважно вдивлялась у клаптик червневого неба, що пробігало перед її очима. А поруч під лавкою бився здмухнутий вітром аркуш паперу з недописаним віршем: «Я вже нічого не вмію, Хіба лиш сидіти й страждати. Та на
особисте дитяче «прости» грає велику роль. Але гріхи, скоєні в юності, звичним «прости» не знімаються. Для спасіння повинно бути: «Господи, прости!» Пам’ятаєте, як сказав блудний син: «Отче, я згрішив проти Неба і перед тобою!» А що далі сказав? «Буду тобі слугою». Згадайте покаяння Закхея: «Кого образив – відплачу вчетверо!» Хто не бажає в своєму житті нести гріховні наслідки своєї юності – віддячте своїм батькам. Почніть з батьківського дому жити правильно, це правильний початок в наступних ваших благословіннях. Правильно каявся блудний син: «Отче, я згрішив проти Неба». Друзі, приведіть в порядок свої стосунки з Небом. А якщо наведете порядок з Небом, а потім і з батьками – тоді в усьому буде порядок. Але й «віддам вчетверо» – теж слід пам’ятати. Зауважте, чому він отримав персня від батька? Бо його кроки були вірними. Послужіть своїм батькам, в чомусь їм допоможіть... Недавно я згадав один випадок. Я йшов на зібрання, коли був ще підлітком, тоді було свято Великодня. Вулиця була перекопана, і одна старенька бідна бабуся, взута в кирзові чоботи і з кирзовою валізою, не могла її перейти. Видно, що йшла в зібрання. Всі проходили повз неї. Що робити? І допомагати їй соромно, і лишити теж соромно. Ну, думаю, переведу її через дорогу і побіжу далі. Підхожу до неї й кажу: «Давайте, бабусю, я вам допоможу». А вона мені в руки дає свою валізу і назад не забирає, бо однією рукою за палицю тримається, а іншою за мене. Переступила через канаву і йде зі мною далі. Ну, думаю: «Влип!» Мені соромно, молодь дивиться. Іду з бабусею, а для мене вже Великдень не Великдень. Прийшли ми в зібрання. А вона всю дорогу йшла, молилася і мене благословляла... А в важку мить мого життя ці її молитви прийшли на пам’ять мені. Тоді на зібранні підійшла одна сестра, якій було років 50, і каже: «Хлопчику, за те, що ти не посоромився бабусі, й привів її в зібрання, Бог тебе помилує і рясно благословить». Друзі, хай таких молитов у вас буде більше. Накопичуйте їх. Швидко промайне юність, і батьки у вас не вічні. Ви скоро залишите батьківський дім, й услід за вами підуть їхні молитви і благословіння. Але підуть за вами й сльози батьків. Сьогодні це ще можна виправити, помолившись зараз вголос чи тихо. А вдома підійти до батьків, обійняти, попросити прощення і віддячити вчетверо. І тоді будьте спокійними: не дожене вас це, а благословення будуть супроводжувати все життя.
Костянтин Сисоєв
Небо! Небо! Небо! Небо. В цьому слові для мене заховане все – життя, боротьба, стремління, любов. Я не можу дивитись на твій нескінченний простір без тремтіння душі. І я не можу підняти на тебе очі, щоб на моїх повіках не з’явилась хоч одна кришталева сльоза, в якій відображаєшся ти – небо. А твоя неперевершена (надихаюча все моє нутро) красота!... Чистота твоєї блакиті полонить мене. Небо. Моя душа мовби виривається із тісної клітки цього марного життя і в пориві радості та чаруючій волі зливається з тобою, небо. О, як би я хотіла, щоб від неї надихало тією ж святою чистотою... Небо, твій нескінченний простір не може вмістити розум мій і тільки серце впокорюється і тремтить в німому захваті... Небесна голубінь! Що може бути ніжніше тебе, перед тобою змовкає все те, що найбільше на землі... Небо, ти неосяжне, неповторне, прекрасне. Коли я дивлюсь на тебе, я сміюсь, ні – я плачу, а більше мовчу, німію, тому що ти – небо.
Як ми знаємо Біблію??? 1. Ім’я другої жінки Авраама. 2. Ім’я матері Мойсея. 3. Ім’я прабабусі Давида. 4. Ім’я матері Соломона. 5. Ім’я пророка, якому Бог сказав взяти собі за жінку блудницю. 6. Ім’я мами Івана Хрестителя. 7. Ім’я 84-літньої вдови, що прийшла вклонитися новонародженому Ісусові. 8. Ім’я автора книги Дій Святих Апостолів. 9. Число книг Нового Заповіту. 10. Ім’я матері молодого Тимофія.
долю не нарікаю..».
Людмила Калашникова, м. Гайворон, Кіровоградщина.
Відповіді. див. на стор. 10
2009 № 10
CTOP. 5
Дорога до покаяння‖ Правдива історія покаяння однієї сім'ї. (Закінчення. Початок у попередньому номері) «Як же ти смієш так про них говорити, невже ти не бачив всього, що вони для нас зробили?». «Я не дозволю тобі, Параско, поміняти віру своїх батьків і забороняю тобі до них ходити!». Коли ввечері вони схилились для молитви, Тимофій помітив, що Параска ні разу не перехрестилась. Вона не говорила завчених молитов, губи її ледве ворушились, а з очей лились потоком сльози. Лише молитву «Отче наш» вона промовила разом з ним. Тимофій все думав: заспокоїться після похорону і в неї все пройде. Але коли перед Паскою Параска відмовилась іти до сповіді, Тимофія це привело до такого зла, що він готовий був її добре відлупити, хоч за все життя він не піднімав на неї своєї руки. До сповіді пішов сам і коли його сусід став прилюдно сміятись, що його жінка в штунди пішла, то він таки набрався сміливості добре відомстити Парасці. Але, відкривши двері, побачив Параску на колінах. З очей її потоком лились сльози, а губи ледве ворушились. Він одразу закрив двері і повернувся в кімнату після того, як трохи заспокоївся. Наближались свята. Парасці так хотілось разом помолитись з братами і сестрами. Хоч як страшно не було, але наважилась попросити в Тимофія: «Я прошу тебе, Тимофію, хоч в неділю відпусти мене не служіння». Вона помітила, як обличчя його налилось кров'ю, а очі стали злі, від яких її як мечем прорізав хто серце. «Якщо тільки підеш, то вб'ю на місці». Ще в суботу зранку зачав гострити сокиру, а коли Параска запитала для чого ти це робиш, - відповів: «Якщо підеш до штундів - відрубаю нею тобі голову». Цієї ночі Тимофій сказав, що не може спати з антихристом в кімнаті, і тому постелив собі в клуні. Сокиру поклав біля себе. Не могла спати в цю ніч Параска. Не переставала вона кликати до Ісуса. Не так страшила її смерть, як те, що її Тимофій може назавжди загинути. Десь за північ Параска почула несамовитий крик Тимофія. Вона швидко вийшла з кімнати і, коли підійшла до клуні, не могла збагнути, що твориться з чоловіком. Він, двома руками тримаючи голову, бігав по клуні і кричав, як від нестерпного болю. Коли Параска відкрила клуню то він, побачивши її, почав умовляти: «Відрубай, Параско, мені голову». Вона впала перед ним на коліна і в сердечній молитві благала: «Ісусе, помилуй мого чоловіка». З очей її лились сльози, а з душі виривались: «Ісусе, спаси!» Чоловік від болю впав і став битись головою по землі. В цей момент з правого вуха Тимофія виліз тарган. Він перестав кричати, все ще часто дихаючи. Він своїми очима побачив таргана перед тим, як Параска придушила його ногою. Вона знову схилилась перед Богом, дякуючи Йому за велику милість до її чоловіка. В неділю без слів, кивнувши головою, Тимофій дав Парасці згоду піти на служіння. З якою радістю і щирою подякою Богу зустріли Параску брати і сестри. Бог почув їхні молитви. Але недовго Парасці довелося прожити в місті, де знайшов її Ісус. Одного дня Тимофій повернувшись додому сказав: «Доведеться нам, жінко, повертатись додому, а то з голоду тут помремо. Роботи не маю, а хліб з кожним днем дорожчає. Підемо на Єкатеринбург» (тепер це місто Дніпропетровськ). Місто було побудоване на Дніпрі, вже в той час (до революції) там були фабрики і заводи. Їхали з надією, що Тимофій знайде роботу. Прощаючись з братами і сестрами в Саратові, вони в гарячій молитві віддали свою сестру Параску в руки Божі. Кожен давав їй адреси своїх родичів, так що майже на кожній вулиці Дніпропетровська Параска могла найти своїх братів і сестер в Господі. На той час Параска була вагітна і вже у Дніпропетровську в неї родився син Іван.
Квартиру зняли в одних віруючих стариків. Це були близькі Богу люди, і Параска мала можливість бути в служінні віруючих. Тимофій не хотів міняти віри своїх батьків, але Параску пускав на служіння, не забуваючи випадок з тарганом. Життя дня них стало легшим, бо Тимофій мав роботу і сім'я не була без хліба. Тут народились в них два сина, але час в країні став тривожним. Почалась революція і Тимофія призвали до війська. В армії він користувався авторитетом серед товаришів, і його вибрали депутатом на перший Ленінський з’їзд. Він навіть дав пропозицію на з’їзді давати старим людям пенсію. Цю пропозицію всі підтримали. Ленін говорив, що релігія для робочого класу не потрібна. Він підняв вверх свій револьвер і прилюдно сказав, що це його Бог. Слова Ісуса були такі: «хто візьме в руки меч той від меча і загине». Тому незабаром він загинув від меча, якого недавно називав своїм богом. В роки служби в армії Тимофій ще більше віддалився від Бога, хоч вважав, що віру батьків не залишив. Параска в ці роки, живучи в пригороді Дніпропетровська, в Капітановці, ще більше зблизилась з живим Богом. Вона не переставала молитись за свого чоловіка. Повернувшись, Тимофій і далі не міг терпіти віруючих і не міг простити своїй жінці, що вона змінила віру своїх батьків. Не думав він, що без Бога він ніщо. Мріяв заробити гроші, щоб повернутись додому, стати добрим хазяїном. Але після революції життя змінилось в гіршу сторону. Важко було навіть на хліб заробити, а тут ще й Тимофій захворів. Сили його залишали і коли він звернувся до лікарів, то вони сказали, що нічим йому не зможуть допомогти. Туберкульоз в той час був дуже поширеною хворобою. Параска часто ночі проводила біля чоловіка. Він не міг навіть і молока попити. Тяжко було Парасці думати, що Тимофій може померти, не пізнавши живого Бога. Одного разу вона наважилась йому сказати: «Якби ти тільки дав згоду, Тимофію, я б попросила, щоб брати прийшли і помолились. Ти став би здоровим. Хочеш я тобі розкажу, як Ісус оздоровив розслабленого? Можливо в нього не було не тільки сили, а й віри, але була його згода і віра тих, хто ніс його до Христа. Ісус і сьогодні той самий. Він сильний зцілити твоє тіло і душу». Тимофію було тяжко дихати і говорити. Безперервний кашель не давав йому спати. З сльозами на очах Параска стояла на колінах біля ліжка і чекала його згоди. «Якщо я отримаю зцілення, то тільки тоді повірю, що Бог є живий». Він дав згоду помолитись за нього. В церкві брати і сестри згодилися три дні постити і молитись за Парасчиного чоловіка. На четвертий день зранку Тимофій сказав до Параски: «Як мені запахло житнім хлібом і салом!» Параска швидко принесла йому скибку хліба і кусок сала і він став з таким апетитом їсти, що вона дивилася на нього очима, повними вдячності Господу. «Ти будеш жити, Тимофію. Бог укріпить твої сили. Нам же треба дякувати Господу». Вона опустилась на коліна біля ліжка і стала щиро дякувати Богу. Тимофій не знав як молитись. Він в житті ще не чув такої молитви, яка лилась з її уст. На очах у нього з'явилися сльози. Бог почав підготовлювати це серце для посіву. З кожним днем Тимофій ставав здоровішим. Раніше йому було важко по хаті пройтись, а тепер він майже не був у хаті. Дивлячись на свою жінку, він все більше оцінював її красу і добре (чутливе до людського болю) серце. В його затверділому серці проводив свою
Божественну дію Дух Святий. Він постійно ловив себе на думці, що він не достойний такої жінки, яку дарував йому Бог. Він бачив себе дуже грішним. А його Параска, ніби квітка, розквітла від сонячного проміння. Цілими днями він чув її ніжний голос, який наспівував пісень, яких він раніше ніколи не чув. Раніше Параска боялась при чоловікові не тільки молитись, але й співати, хоч спів для неї був частинкою її життя. В співі вона ніби відривалась від землі в тісній єдності з небесним Отцем. Тимофій прислуховувався до кожного слова: «Дай стряхнуть мне греховное бремя своѐ, дай мне выплакать всѐ пред Тобою. Дай мне в помощь святейшее имя Твоѐ, без Тебя я не справлюсь с собою». Коли здоров'я Тимофія покращало, Параска чекала, що він виявить бажання піти з нею на служіння, але Тимофій довго мовчав. В його душі ніби боролися дві сили. «Колись, іншим разом піду, тільки не завтра». «О, Тимофію, чому ти так довго заставляєш страждати свою душу? Подумай тільки, скільки ти мучився в своїй хворобі, чому так довго чекати, щоб виконати свою обітницю?» Тимофію від тих слів стало тривожно на душі. «Не говори так, Параско. Бог поможе мені виконати мою обіцянку». Коли Параска з дітьми пішла в зібрання, Тимофій одягнувся і, обминаючи свою вулицю, пішов в дім молитви, де збиралися віруючібаптисти. Всю дорогу він боровся з думками. Одна думка казала йому: «Зайди, подякуй, що вони молились за тебе, а штундою не будь, не ламай батьківської віри, бо і батьки твої служили Богу». Інша: «Так далі жити не можна, я хочу мати ту радість і спокій в своєму серці так, як має це моя жінка». Тимофій ввійшов в молитовний будинок, коли зібрання вже почалось. Усі віруючі стояли на колінах і молились. Тимофій також схилив коліна і повторював напам'ять завчені молитви. Коли всі встали, він також піднявся і сів на лаві. Всі заспівали вже знайому Тимофію пісню, яку не раз він чув від Параски: «Страшно бушует житейское море». Після пісні була проповідь. Проповідник прочитав притчу, яку Ісус розказав, коли Його запитали: «Хто мій ближній?» Це слово так торкнулося серця Тимофія, що він побачив себе в тому зраненому чоловікові, а в Самарянинові Ісуса. Сльози вдячності текли з його очей. Тимофія рідко хто бачив, щоб він плакав. Він і сам не розумів, що з ним робиться. Слово глибоко сіялось в його розм’якле серце. Йому здавалось, що всі говорили до нього, і коли остатній проповідник запитав, хто бажає примиритись з Богом і отримати радість спасіння, - Тимофій першим вийшов наперед для молитви. Параска з дітьми сиділа спереду і увесь час молилась: «Боже, допоможи моєму чоловікові виконати свою обіцянку». Коли вона молилась, Наталя торкнула її і тихо прошептала: «Мамо, тато прийшов». Сльози вдячності полились з її очей. Усі віруючі молились за Тимофія з щирою подякою Господу. Потому Тимофій встав і подякував усім, хто молився за його здоров'я. Пресвітер подарував йому Євангеліє, з яким він не розлучався до кінця свого життя. Насіння Слова Божого було посіяне в добрий грунт і свого часу принесло рясний плід. У цій баптистській церкві Тимофій і Параска прийняли водне хрещення, даючи Богу обітницю служити Йому в добрій і чистій совісті до кінця свого життя.
Таїсія Москалюк Columbus, Ohio
Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового. Коли бо хто думає, що він щось, бувши ніщо, сам себе той обмянює. Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому! Бо кожен нестиме свій власний тягар! А хто слова навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим. Не обманюйтесь,- Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо.Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!
Галатам 6:2-10
2009 № 10
СТОР. 6
―Ми дякуємо Богові завжди за всіх вас…‖ (1 Сол.1:2). Ми вдячні Богу, що Він дав нам милість разом з Вами протягом цього 2009 року послужити нуждам народу Його. Ось деякій перелік тих справ, які ми могли зробити цього року:
Різдвяні подарунки для дітей вулиці, в сиротинцях, інтернатах: 2050 дол. Частково чи повністю змогли задовольнити ці потреби і послужити благословінням в нуждах цих для Слави Божої. Сім’я Ткач втратила не тільки дім через пожежу, але й одну донечку. Це майже відбудований дім: 9000 дол. Були придбані будинки для місіонерів с. Малютинці, с. Карпилівка Полтавської обл.: 8500 дол. Благословили фінансово місіонерську школу: 1.000 дол. Пожертвували 1000 дол. для придбання корови та інкубатора в центрі реабілітації м. Соснівка Львівської обл. Також 800 дол. для побудови хліва. Пожертвували 1000 дол. для молодих місіонерів, що їздили на Сумщину, для ремонту домів молитви. Допомогли на будову сиротинського дому ―Дитячі стежини‖ – 5000 дол. Благословили братів для поїздки в Росію, м. Іркутськ – 700 дол. Постійна допомога дітям-сиротам у сиротинці сімейного типу ―Щаслива родина‖ с. Новоукраїнка – 5125 дол.
с. Малютинці
Підтримка місіонерів в різних регіонах України. Центр реабілітації для інвалідів, м.Нововолинськ – 4.600 дол. Ряд інших потреб місіонерів, багатодітних сімей, інвалідів, а також благодійні акції для невіруючих людей як засіб Євангелізації. Все це стало можливим при Вашій участі і благословінні Божому. Йому Єдиному Слава та Подяка!
―Дитячі стежини‖
―Бо діло служіння цього не тільки виповнює недостачі святих, але й багатіє багатьма подяками Богові. Досвідченням цього служіння вони хвалять Бога за послух Христовій Євангелії, що ви визнаєте її, та за щирість учасництва з ними й усіма‖ (2 Кор.9:12-13). Висловлюємо щиру подяку за підтримку, яка прийшла від Вас своєчасно в сумі 500 $. Ми щиро Вам дякуємо, бачимо в цьому милість Божу. Наша дитина має здорову ручку! Був час великого відчаю, ми думали, що лікарі не зможуть врятувати, так як рука дитини була дуже потрощена. Хлопчик всунув її в барабан пральної машинки. Але Бог милуючий явив велику щедрість. Всі кошти дав Бог, ми не мали можливості дати лікарям таку значну суму грошей. Ми ще раз дякуємо всім жертводавцям! Нехай і надалі Вашими серцями управляє Бог! Сім’я Праслових Висловлюємо щиру вдячність за Ваші чуйні серця. Вдячні також спонсорам, які пересилають кошти на місію «EBENEZER». З Вашою допомогою ми можемо годувати 100 дітей в спецшколі для бідних (800 дол.), підтримувати матеріально медико-реабілітаційний центр для інвалідів (3450 дол.). З Вашою допомогою ми змогли розширити господарство реабілітаційного центру для нарко - і алкозалежних людей в с. Замости (1500 дол.). А саме: придбати курей, які швидко ростуть і дають м’ясо, гарного коня, яким їздимо в ліс на заготівлю дров, а також возимо сіно. Ще хочемо подякувати за Ваш вклад в покупку трактора МТЗ – 82. Це взагалі велике благословення. Ми маємо церковне поле, а також поле в Замостах в реабілітаційному центрі. Кожен раз наймали трактор і платили великі кошти. Зараз завдячуючи Вам ми самі можемо обробляти поля. Дорогі друзі! Ще раз дякуємо Вам за все! В цьому році ми отримали велике благословення через Вашу місію. Хай Господь рясно поблагословить Вас, Ваші сім’ї, Ваші родини, Вашу церкву. Надіємось і на подальшу нашу співпрацю. З повагою: братерська рада Церкви «Святої Трійці», працівники медикореабілітаційного центру, центру реабілітації с. Замости, діти школи №9 і ст. пастор В. І. Грицак.
Християнська місія ―Добрий Самарянин‖ щиро дякує місії ―АвенЕзер‖ за фінансову допомогу в сумі $1000. Ці кошти ми використали для ремонту даху офісу ―Добрий Самарянин‖. Ми вдячні нашому Господу Ісусу Христу, що Він надихає і Вас разом з нами працювати для слави Його. Ми молимося і віримо, що Бог і надалі благословлятиме Ваше служіння і працю на ниві Його! Директор місії Р. Боришкевич, м. Рівне, Україна
―Щаслива родина‖ с. Новоукраїнка
Ми, сім’я Панчуків (Валентин та Лариса) – разом з нашими дітками – щиро дякуємо усім братам і сестрам, які проживають у США, за те, що протягом усього 2009 року Ви підтримували нашу сім’ю фінансово. Дякуємо усім Вам за те, що не залишаєтеся байдужими до нас і завжди допомагаєте нам та нашим діткам. Бажаємо Вам у наступному році: нехай не залишає Вас щастя, радість, благополуччя і те бажання допомагати тим, хто дійсно потребує цього. Нехай те добро, яке Ви чините, повернеться до Вас сторицею! Божих Вам благовловінь! З любов’ю сім’я Валентина та Лариси Панчуків. *** Дорога Церква Ісуса Христа! Любі брати та сестри! Сердечно дякуємо Вам за матеріальну підтримку для нашої сім’ї. Нам випало на долю жити в досить скрутному матеріальному становищі і якою вчасною була Ваша допомога, яку ми отримували протягом усього 2009 року. Ми молимося за Вас, щоб Господь рясно благословив Вас і подав Вам все необхідне на життя. Сім’я Славіка та Любові Булгару. Дорогі брати та сестри! Кожен з Вам має чудову можливість прилучитися до служіння сиротам, вдовам, багатодітним родинам – усім тим, хто на Вашу думку – має в цьому нагальну потребу. Ваші пожертвування надсилайте на адресу місії. Для цього заповніть бланк блакитного кольору, що розміщений на останній сторінці газети «Відродження».
2009 № 10
CTOP. 7
РІЗДВО Чи ви чули новину? Христос Народився! У маленькому місті Назареті, на півночі Ізраїлю, жила дівчина, ім’я якої було Марія. Одного дня їй з’явився Ангол Гавриїл, який повідомив про те, що вона отримала благодать від Бога і народить Сина і назве його Ісус, а Він буде сином Бога і Царству Його не буде кінця. Вона спитала: «Як же станеться це, коли мужа не знаю? » , Ангол відповів, що «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! » Марія тоді не була заміжня, але була заручена з чоловіком, якого звали Йосип. Ангол Господній теж з’явився йому у сні та сказав: «Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого. І вона народить Сина, ти ж даси йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів » . Коли Марія була вагітна, їй та Йосипу прийшлося піти в далеку дорогу, бо римський кесар Август наказав зробити перепис населення по всій його землі. Кожному треба було піти в місто своїх предків. Отже, Йосип та Марія вирушили у Віфлеєм. Така подорож тривала декілька днів. Марії прийшов час народжувати. «І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді
4
5
3
місця не стало для них... » У ту ніч, коли народився Ісус, на пасовиськах біля Віфлеєму, деякі пастухи не спали – пильнували отару свою. І Ангол Господній з’явився і промовив: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, який є Христос Господь. А ось вам ознака: дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». Як бачимо, для народження Спасителя цього світу Бог обрав не палац, а печеру, хлів. І спочатку розказав про цю подію не багатіям, а звичайним пастухам, які першими прийшли вклонитися Спасителю людства. Також до Нього прийшли мудреці. «І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, (...) й стала зверху, де Дитя було. (...) І вони впали ницьма і вклонились Йому. І відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну ». Так як цар Ірод хотів бути лише одним правителем, то наказав вбити всіх дітей від двох років і менше. Тому Йосип та Марія змушені були втікати до Єгипту. Так прийшов на цю грішну землю наш Спаситель. Залишивши славу неба, хори ангелів, щоб принести спасіння для тебе і для мене. А що ти зробив взамін для Нього? Пам’ятай, він чекає на тебе! Прийди до Ісуса Христа!!!
6
2 4
7
2
8 13 6
5 1
1
10
12
9
8
7
16 15
10
14
11 13
14
1
9
2
3
4
5
6
7
8
12
9
10 11 12 13 14
Юний читачу, прийми участь у
Оголошення!!! конкурсі. Намалюй малюнок про ВОСКРЕСІННЯ Ісуса Христа! Чий малюнок буде найкращий, той отримає подарунок! Не забудьте підписати ваш малюнок і вказати ваш вік!
1. Місто, в якому народився Ісус (Мт. 2:1). 2. В якій країні було це місто? (Лк. 2:4). 3. У пророцтві про Ісуса мовиться: «І ти, Віфлиєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з’явиться_____, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський» (Мт.2:6). 4. Що вказало шлях мудрецям до Ісуса? 5. Ангел сказав пастухам: «Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, який є _________Господь» (Лк.2:11). 6. «А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної ______ вартували отару свою» (Лк.2:8). 7. « І коли мав Він дванадцять років, вони за звичаєм на __________ пішли...» (Лк 2:42). 8. «Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що _________ родить, очищає її, щоб рясніше родила» (Ів.15:2). 9. Юдейській начальник, що таємно прийшов уночі до Ісуса (Ів. 3:1-2). 10. Ісусова колиска. 11. Хто вчинив суд над Ісусом? (Ів. 19:13-16). 12. Що принесли Немовляті Ісусу мудреці? (Мт. 2:11). 13. « __________нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм!» (Мт. 13:57). 14. В якому місті Ісус зробив перше чудо? (Ів. 2:1-11). 15. «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому ______і Пророки» (Мт. 7:12). 16. Приміщення, куди Марія та Йосип принесли Ісуса восьмого дня (Лк. 2:21,27).
Навколо білосніжні сніжинки В повітрі над нами кружляють, Врочисто і гарно ялинки Вогнями яскравими сяють. Ми свято різдвяне святкуєм, Вклоняючись Богу святому. Народні колядки скрізь чуєм, Та вся наша радість не в тому. Родився Христос не для того, Щоб радісне свято нам дати, Але, щоб звільнившись від злого, Могли ми дітьми Його стати. Щоб душі з неволі і рабства Вернути в небесні блакиті, І знову до Божого царства Направити душі розбиті. Це свято Бог дав не для тіла, Столи щоб святково накрити, Але, щоб в серцях наших віра Дала право вічно нам жити. Бог Сина послав нам сьогодні, Щоб з Богом душа примирилась, Щоб милість велика Господня Нам в Божому Сині явилась. Тому-то в це радісне свято Хай лине хвала Йому всюди, Хай усмішок буде багато, І радість наповняє груди. Для всіх цю новину звіщайте, І твердо за істину стійте, Всіх друзів сердечно вітайте: Христос народився, радійте!
2009 № 10
CTOP. 8
ДЕНЬ ПОДЯКИ Прийшла осінь, повіяв холодний вітер і за собою, ніби легким помахом руки, поніс опале жовте листя. Кожен з нас провів у дорогу пройдешнє літо і зустрів золоту пору року – осінь. Нагадалися: життя на рідній землі, збір врожаю, підготовка до зими. І хоч на чужій стороні ми не працюємо у полі, проте Бог рясно благословляє нас хлібом, здоров’ям і життям. Церква Християн Віри Євангельської ―Благодать‖ (що у м. Колумбусі) святкувала цього року подвійне свято: День Подяки та благословіння братів на дияконське служіння. Користуючись хорошою нагодою відвідати друзів і рідних, подякувати разом з церквою за Господні благословіння та дари, до Колумбусу з’їхалось чимало гостей із сусідніх штатів: Індіани, Кентак, Іллінойса, Небраски, а також і сусіди з Клівленда, та чимало гостей із самого Колумбуса. Був благословенний сонячний ранок неділі 25-го жовтня 2009 року. Урочисте зібрання розпочалось з молитви та старого доброго гімну ―Будем розсівати Слово Боже рано‖. На дияконське служіння за згодою церкви були вибрані двоє молодих братів: Віктор Шишло та Михайло Клімович. Разом зі своїми дружинами вони зайняли місця в перших рядах для прийняття духовної настанови. В. Язиков, пастор церкви м. Ірії (Пенсільванія)
Из Колумбуса в Якутию В июне 2009 года Господь позволил совершить очередную миссионерскую поездку в Якутию. С Божьей помощью и с молитвенной и финансовой поддержкой церкви «Благодать» г. Колумбуса и миссии «Today’s mission» я смог вылететь в далекую Якутию. В Москве я встретился с музыкантоммиссионером Владимиром Якубовичем из Беларуси, с которым мы уже вместе трудились в Якутии. Также к нам присоединилась выпускница МТИ – Мариэта Казарян, которая загорелась желанием быть миссионером в Якутии по детскому и молодежному служению. 5 Июня наша группа из 3 человек вылетела из Москвы в Якутск – центральный город Республики Якутия. Там нас встретил Максим Ким, пастор церкви «Благословение» г. Якутска. Бог призвал Максима к миссионерскому служению на севере 5 лет назад, там он женился, и теперь у семьи Ким 3 детей. За это время церковь выросла до 30 членов, открылся реабилитационный центр для мужчин. В центре примерно 20 человек проходит реабилитацию, могло бы быть больше, но не хватает места на большее количество людей. Два года назад церковь «Благословение» купила здание для богослужения и сейчас производит ремонт этого здания. Сразу, как только мы прилетели, нам пришлось подключиться к уличной евангелизации. Местные братья и сестры раздавали приглашения на богослужение и в центр реабилитации. На следующий день 7 Июня был праздник Троицы и в воскресение было праздничное служение, где мы смогли поучаствовать словом, а Владимир играл на саксофоне и пел. Служение проходило в небольшом помещении, где уже был сделан ремонт, там помещалось 50 человек, и весь зал был переполнен. На этом служении Бог благословил всех нас, потому что во время молитвы
зачитав місце зі Святого Письма та звернувся до братів із словом настанови та побажанням на їхню нелегку та відповідальну працю дияконів церкви. Сподобалась думка, яку висловив брат Язиков, стосовно Божого діла в церкві. Подібно до корабля у морі (якщо відхилитися всього на один градус з наміченого курсу), то вже ніколи не досягнеш своєї мети. Брат Богдан Степанюк з м. Лінкольн (Небраска) нагадав місце зі Слова Божого – 1 Сам. 16:7. Вибираючи Давида на царя для Ізраїлю, Бог вибирав не так, як люди, Він дивився на серце Давида і тому Його вибір був найточнішим. В настанову братам брат Богдан зачитав місце із 1 Тим. 3:8-10 – яким критеріям повинен відповідати диякон церкви і наголосив, яким повинен бути Божий слуга у церкві. А саме: чесним, не двомовним, не відданим вину, не користолюбним, жертовним, в якого присутні самоконтроль і віра в чистій совісті. Розважаючи про життя і служіння кандидатів у диякони, можемо зауважити, що всі названі якості є присутні в цих молодих братів: В. Шишло з юних років несе місіонерське служіння. Жодна поїздка до Росії, Мексики (чи іншої країни) не залишилася без плодів і блогословінь як для Господа так і для церкви. Брат М. Клімович також ніс нелегке служіння. Підростаюче покоління молоді церкви – наше завтрашнє майбутнє. Тому однією з важливих для громади справ є праця з молодими людьми в недільній школі. Звідси і починається духовне життя, напрямок служіння, пізнання та власний досвід переживання Бога для дітей. На такому вирішальному етапі життя вони потребують духовного наставника. Саме цим і займався брат Михайло. Цього року він, разом зі своїм другом Євгеном Стояновим, мали випуск старшої групи дітей недільної школи. Одного разу хтось сказав: ―Доки ми не навчимось працювати з малою дитиною, ми ніколи не зможемо працювати з дорослими людьми‖. Після всіх настанов була молитва благословіння. Спочатку молилася церква, опісля В. Шишло та його дружина Юлія. Пресвітер церкви А. Олеш та брат В. Михнюк помолилися та звершили рукопокладення. М. Клімович зі своєю дружиною молилися
наступними, а рукопокладення звершили пастор церкви з м. Кентаки Я. Боєчко та В. Язиков. Гарячі молитви, визнання своєї незначущості та повне покладання на Божу силу і підтримку – заклали сильні підвалини початку служіння молодих дияконів. Нелегка праця диякона у церкві, адже дияконство – це служіння, а диякон – це слуга. Бути слугою, порадником і наставником для такої великої церкви (погодьтеся) не легко. І багато ще попереду долин і підйомів, але з Божою поміччю, молитвою і розумінням церковної громади – все пройдуть служителі. Були привітання і побажання, а також на згадку про цей день від церкви братам подарували Біблії і вручили сертифікати про рукопокладення, на яких поставили свої підписи служителі, які звершили це служіння. Церква врочисто заспівала гімн ―Жить для Иисуса, с Ним умирать‖. Другу частину служіння розпочав брат І. Вітрук місцем Св. Письма 1 Хронік 29:10, де Давид віддав Богові зі щирістю серця те, що Бог в свою чергу дав для нього раніше. На закінчення служіння подяки брат В. Михнюк привів хороший приклад: все, що ми принесли до Бога на подяку, без мирної жертви є ніщо. Ми можемо жертвувати на Боже діло, робити великі справи, але мир у серці між нами і ближнім є причиною нашого успіху і завдатком того, чи прийме Господь наші подяки і жертви. По закінченню служіння церква піднесла подячну молитву Господу за рясний стіл благословінь і дарів, якими Він так щедро наділяв свій народ. Закінчилося служіння святковим обідом. Тут потрудилися всі члени церкви. Кожен мав можливість принести свій дар. Хороша атмосфера привітності та дружності у громаді ще більше розташувала серце дякувати Богові за Його доброту до свого народу. Завершилось свято у церкві ―Благодать‖! На серці вдячно і радісно, Бог дарує можливість та здоров’я, а рука Його благословінь над Його народом. Підсумком усього недільного дня звучать слова у 1му посланні Ап. Павла до Солунян 5:18: ―Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі‖.
Віталій Мельничук.
* * * * *
за крещение Святым Духом со знамением иных языков, Бог наполнил двух членов церкви Святым Духом, и они начали говорить и прославлять Бога на иных языках. Слава Богу! В понедельник 8 Июня мы с местными братьями собрались посетить Момский район с проповедью Евангелия. Кроме меня и Владимира к нам еще присоединился пастор тюремного служения по Якутии Дмитрий Червяков, который также является помощником пастора Максима. Нам пришлось лететь туда на самолете, потому что летом по-другому туда невозможно добраться. В одну сторону билет стоил $400.00 на одного человека. На севере все очень дорого, даже дороже чем в США, но мы понимали, что вкладываем эти деньги для того, чтобы еще многие услышали о Христе. Прилетели мы в поселок Хану, центральный поселок Момского района, в котором живут около 2-3 тысяч человек. Нас встретила одна верующая сестра Полина с поселка Соболох, где 2 года назад образовалась церковь. Остановились мы у родственников этой сестры. В этой семье произошло большое горе, муж внучки сестры Полины закончил жизнь самоубийством. И это не единственный случай в этом поселке и районе, люди пьют и заканчивают жизнь самоубийством, потому что не видят смысла жизни и, вдобавок, нет работы, нет денег и нет, чем заняться. В одном поселке этого района за пару дней до нашего приезда 4 человека закончили жизнь самоубийством в течение нескольких дней. Поэтому мы понимали
важность нашего прибытия туда и молились о том, чтобы нам дали разрешение побывать в разных поселках Момского района. Сразу после прилета мы встретились с главой администрации района. Разговаривали долго, пытались объяснить цель нашего приезда и насколько это важно, чтобы он нам разрешил побывать в разных местах. В конечном итоге глава района сказал: «К нам перед вами приезжал ответственный человек по делам религии из Якутска и сказал, чтоб никому не давать возможность заниматься религиозной деятельностью, кроме православных. Но, – продолжал он, – вам я разрешаю». Кроме того, он еще приказал директору культуры организовать все встречи! Слава Богу! На следующий день мы смогли провести евангелизацию в доме престарелых, библиотеке и вечером – в доме культуры. Владимир играл на саксофоне и пел, а также свидетельствовал о том, как Бог изменил его жизнь. Мы с Дмитрием представляли Новый Завет на якутском языке, 80 экземпляров которого мы смогли привезти на Момский улус, а также свидетельствовали о Боге, в котором нуждается каждый человек, живущий на земле. В конце евангелизаций мы молились за желающих и раздавали определенное количество Новых Заветов. Для того, чтобы другие имели возможность почитать Новый Завет на родном языке, мы в каждом поселке дарили по несколько книг в библиотеку. На следующий день, 10 Июня, мы отправились в поселок Сайды на лодке по реке Индигирка, куда мы добирались 2 часа. Мы с самого утра искали лодку, которая могла бы нас завести в этот поселок, но не могли никого найти, но мы молились, и Бог помог нам. В конечном итоге мы смогли найти лодку, правда заплатили $200.00 за дорогу, но это не так уж важно по сравнению с тем, что нам необходимо было
2009 № 10
CTOP. 9 быть там, потому что в этот поселок еще никто из евангельских христиан не приезжал с проповедью Евангелия, и многие не знали кто такой Бог! Поселок Сайды небольшой, с населением около 500 человек. Когда мы приехали в этот поселок, на берегу нас встречала одна женщина, она была директором дома культуры. По дороге в поселок она нам рассказала о том, что кто-то позвонил главе этого поселка с центрального поселка Хану и сказал, чтоб нас никто не принимал, потому что мы сектанты, а значит – ненормальные люди. Но эта женщина не послушалась и встретила нас. Перед евангелизацией привела нас к себе домой и накормила, а потом открыла дом культуры и пригласила людей. Мы никак не могли объяснить ее действия, но понимали, что это делает Господь! Слава Богу! Зал наполнился людьми. Многие из них впервые в жизни услышали о Боге. Евангелизация закончилась, а нас не хотели отпускать, просили, чтобы еще что-то спели и рассказали. После евангелизации нас еще раз накормила на дорогу директор дома культуры и приглашала, чтобы еще приезжали. По пути назад в поселок Хану, мы радовались и славили Бога за Его помощь и водительство. Был вечер, но еще было светло, потому что там светлые ночи. Я сидел на заднем сидении лодки, и когда мы разговаривали, наша лодка набрала много воды, так что вода была у моих ног, и я вовремя заметил и сообщил водителю лодки. Он был очень удивлен, что вода попала в лодку, так как у него стоит автоматический насос для выкачки воды, если она каким-то образом попадает в лодку. Но на этот раз воды набралась столько, что насос не успевал выкачивать. Мы остановились у берега и начали вычерпывать воду. Когда мы снова отправились в путь, водитель этой лодки нам сказал, что это бог солнца «баянай» гневается на нас, потому что мы не покормили реку по обычаю. Но мы ему сказали, что мы не утонули, а это говорит о том, что Бог нас сохранил от беды, а это значит, что Он сильнее «баяная», и тогда мы поблагодарили Бога и благополучно добрались обратно в Хану. На следующий день Господь позволил нам побывать в поселке Победа, Момского района. Туда мы также добирались на лодке. Поселок Победа имеет плохую славу в районе. В этом поселке живет примерно 700 человек населения. И только с этого поселка 4 человека сидят в тюрьме за совершения убийств. В этом поселке люди жестокие и агрессивные. Когда мы решили посетить Победу, нас отговаривали и говорили, чтобы мы туда не ехали, потому что нас могут там сильно избить, но мы понимали одно: мы должны попасть в этот поселок с проповедью Евангелия, потому что в этом поселке (как и в поселке Сайды) еще никто не проповедовал Евангелие. На удивление многих людей, которые нас предупреждали, все прошло благополучно, и там, с Господней помощью, мы смогли засвидетельствовать о Боге и раздать Евангелие на якутском языке. На следующий день мы поехали в поселок Соболох, который на расстоянии одного часа пути на лодке от Хану. В этом поселке нас встречало несколько верующих сестер, так как 2 года назад в этом поселке образовалась церковь. Проповедь
Дорогі брати та сестри! Ми вдячні Богові, що праця на Божій ниві на Полтавщині (Україна) продовжується. Зокрема в м. Гребінці (вузлова залізнична станція) заснована церква ХВЄ, яка нараховує зараз 15 членів. Там трудиться брат Андрій Загірний, який покаявся у 1994 р., зараз він одружений, має трьох дітей. У 2001 р. у нього з’явилося бажання трудитися місіонером, спочатку він для цього поїхав на Чернігівщину, а в 2003 році переїхав до Гребінки. Зараз постійно проживає в Гребінці (сім років орендує квартиру) і трудиться на Полтавщині. Так само в Гребінці трудяться дві сестри-місіонерки Галина Батюк і Валентина Лесько. Дякуючи Богу, церква має дім молитви, де ще проходять ремонтні роботи. Певний час у Гребінці н е м о ж л и в о б у л о й д у м а т и про придбання якогось житла для місіонера, а зараз у зв’язку з економічною кризою, ціни на житло в Гребінці впали вдвічі. І саме навпроти дому молитви продається чудовий дім! (прикладаємо фото). Ми просимо Вашої допомоги у придбанні
Евангелия достигла до этого поселка через сестру Ламару, которая была больна туберкулезом и лежала в тубдиспансере в Якутске. На то время пастор Максим (с другими братьями и сестрами) посещал это место с проповедью Евангелия. И когда она услышала о Боге, то покаялась и начала ходить в церковь, вскоре приняла водное крещение и поехала обратно в свой родной поселок Соболох не исцеленная физически, но исцеленная духовно. За один год она смогла привести 10 человек к Богу, некоторых из них пастор Максим впоследствии крестил. Вскоре после крещения новых членов церкви сестра Ламара умерла от туберкулеза, но церковь осталась! Слава Богу! А за последний год верующие сестры, которые остались в церкви, построили небольшое здание для богослужения на 40 человек. Это большое чудо, которое совершил Господь через этих сестер, потому что они своими силами и финансами смогли построить дом молитвы! Нам также было приятно видеть, что совершает Господь. Мы участвовали в освящении и благословении дома молитвы и провели в этом поселке 3 дня. Каждый день проводили служения и общения с членами церкви, совершили причастие. Приглашали новых людей, в результате мужчины начали приходить на служение, и мы с ними беседовали и молились! На одно служение пришла даже глава поселка, за которую мы имели возможность помолиться. Во время нашего пребывания там мы смогли провести две евангелизации, одну – в доме культуры а другую – в библиотеке. Мы также попали на праздник вывода скота на пастбище, и прежде чем этот праздник начался, брат Владимир обратился к народу со словами свидетельства о Боге и исполнил несколько песен. В понедельник 15 июня мы возвращались на самолете в Якутск, благодаря Бога за то, что Он совершил и продолжает совершать. Верим, что все то, что было сделано в этой поездке, принесет свой плод во время свое, потому что много церквей молились за эту поездку, и мы видели, как Бог все устроял и вел нас. Слава Богу! На следующий день Владимир Якубович улетел домой в Беларусь, Мариэта Казарян осталась в Якутске в церкви «Благословение», где и начала заниматься детским и молодежным служением. На сегодняшний день в церкви проходят детские и молодежные служения! Я остался в Якутске еще пару дней и имел возможность послужить в реабилитационном центре и в церкви. 17 июня я улетел в город Ленск, где 2 года назад мы с Божьей помощью начали проводить богослужения. Сейчас там несет пасторское служение Леонид Ерашов, который в 2008 году приехал с Ангарска (Иркутская область) миссионером в Ленск. На сегодня он женат и
они ожидают ребенка. Церковь «Благодать» в Ленске медленно, но уверенно растет. Сейчас там 10 членов церкви и еще 10, которые постоянно посещают церковь. Бог дал возможность также послужить словом и беседой с верующими и неверующими. Там я пробыл до 21 июня, а на следующий день мы с Леонидом и его женой Ритой на водной ракете поехали в поселок Витим, который находится между Якутией и Иркутской областью. В Витиме проживает около 15 тысяч человек, и в этом поселке нет ни одной христианской церкви. Это уже не первый раз, когда мы посещаем Витим. Когда в Витим поехал на работу наш брат Костя с Ленска, он там познакомился с одной верующей сестрой Татьяной, которая около двух лет назад приехала в Витим с Краснодара к своей дочери. Таким образом у нас началось общение с этой сестрой. Также, в прошлом году, Виктор Шишло из Колумбуса с братом Алексеем Мазановым побывали в Витиме. По дороге туда они познакомились с одной бабушкой, и она покаялась. Слава Богу! Поэтому мы уже знали, что нас там ожидают наши верующие сестры. Когда мы приехали в Витим, то увидели, что люди в этом поселке очень открытые к проповеди Евангелия. Зашли мы в один дом для того, чтобы рассказать о Боге и раздать христианскую литературу. Нас очень хорошо приняли, и когда мы начали беседовать, пришла еще одна женщина, и в результате нашего общения мы молились за этих женщин, и одна из них покаялась и приняла Христа как своего Спасителя! Слава Богу! Также власти этого поселка были очень открыты и готовы к сотрудничеству! Пробыли мы там 4 дня и нам надо было ехать обратно в Ленск, но так не хотелось ехать, потому что мы видели, как люди жаждут Слова Божья и готовы служить Богу. Мы были ограничены временем и понимали, что там необходимы постоянные миссионеры. Мы молились об этом, и Господь с помощью епископа Иркутской области Анатолия Боярчука зажег сердца Андрея и Ольги (одной семьи из Иркутской области), и они с помощью церкви «Благодать» города Колумбуса 3 октября 2009 г. приехали в Витим на постоянное служение! Слава Богу! 27 Июня я улетел в Иркутск, где смог посетить церковь «Благословение» города Ангарска и послужить там словом. Потом – с Иркутска на Москву, а с Москвы – домой! Я благодарен Богу за то, что во время поездки Он был с нами и благословлял нас. Также благодарен церквям, братьям и сестрам, которые молились и поддерживали нас! Пусть Бог вас благословит и укрепит! Также следующую поездку мы планируем на март 2010 года. С Господней помощью мы хотим на двух полно-приводных машинах (4х4) посетить те поселки, где еще никого не было с проповедью, и те поселки, где нет ни одной христианской церкви. Также хотим провести ряд евангелизаций в городе Якутске. Все желающие поехать (или получить больше информации) звоните по телефону: 614-4253198.
цього дому. Він оцінюється в 11 тисяч доларів. Частина коштів (4 тисячі ми вже зібрали). Якщо Ви можете допомогти, то будь ласка, прийміть участь у придбанні житла сім’ї місіонера. Ваш вклад сприятиме для успіху праці Божої! Степан Павлусь, обласний пресвітер Церкви ХВЄ Полтавщини (тел: + 3 8 050 76 59 072).
Михайло Роман, відповідальний за місіонерське служіння по Полтавщині (тел.: +3 8 050 19 77 678). Володимир Бобик, регіональний старший служитель Пирятинського та Гребінківського районів (тел.: +3 8 067 259 76 89).
С уважением Виктор Бурдак
2009 № 10
CTOP. 10 «Не дивіться назад, пам’ятайте про жінку Лотову...» З таким закликом звертається Максим Положенко до тих, хто вирішив стати на стежку благовісництва. За період місіонерства у Криму юнак переконався у тому, що лише у служінні ми наповняємося Божою благодаттю і лише вона є істинним джерелом, яке втамовує духовний голод. Про благовісницьку працю на Кримському півострові у розмові з братом Максимом, місіонером від місії «Добрий Самарянин» (м. Рівне): Максиме, чому ти вирішив благовістити Христове спасіння саме в Криму, переважаючим населенням якого є татари, мусульмани за віросповіданням. Чи відчував ти якесь особливе покликання у служінні населенню цього регіону, зокрема кримським татарам? - Ще до місіонерства я працював у Криму, тому цей край мені був добре знайомий. Якраз в той час піднімалося питання відкриття місіонерської точки в Криму, тому я відразу погодився їхати саме сюди. Разом з іншими братами та сестрами служимо людям цього регіону, молимося за них, сіємо Слово благодаті, а Господь зрощує. Він знає, як відкрити очі тим, хто Його не знає і не може пізнати в силу укорінених вірувань, основою яких не є Ісус Христос. Деякі татарські сім’ї на власні очі переконалися, як під час звершення молитви за їхню дитинку, Господь, до якого ми так ревно взивали, явив милість. Це зцілення було знаковим для тих, хто шукає істинного Божого лиця. Мені доводилося стикатися із радикальними мусульманами із течії «вакхабісти», які по-особливому величають Мухамеда – родоначальника ісламу. Я часто проводжу бесіди із представниками цього напрямку. Нещодавно Господь відкрив мені слово, з яким я звернусь при розмові із вакхабістом. У Біблії написано: «Але якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, - нехай буде проклятий!» (Гал. 1:8). Перебування у мусульманському середовищі, у середовищі несприйняття ніяк не зупиняло мене у служінні, а навпаки, додавало запалу. Переживання під час благовісницької праці в колі традиційних християн значно відрізняються від тих, які відчуваєш, коли служиш народам із чужинними релігійними переконаннями. Мусульмани знають про Христа, вірять у Його прихід, однак не визнають Його Спасителем. Духовна атмосфера різних регіонів України описується традиційними характеристиками, а тому звично чути, що на Заході люди богобійні, на Сході – збайдужілі і холодні, а який духовний стан населення Криму? - Значною частиною кримського населення, звичайно, є кримські татари, однак багато є і росіян та українців, тобто слов’ян. Серед людей, які сповідують традиційне християнство, можна зустріти і щирих християн, а не тільки таких, що християни за назвою. Хоча вони слідують церковній обрядовості, однак у їхньому серці палає любов до Господа. Їхня поведінка та зовнішній вигляд відповідають почесному званню «християнина». Проте одного їм не вистачає. Вони не докладають зусиль для поширення Царства Божого, а Господь закликає: «Ідіть та навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Трапляються серед традиційних християн і такі, віра яких полягає лиш у виконанні церковних уставів та звичаїв. Поза цим люди ніяким чином не засвідчують своїх переконань. Невідроджені духовно, вони лиш у церкві поводяться як християни, а поза її межами живуть світським життям. Я завжди таким повторюю, що віра без діл мертва.
Якими яскравими спогадами зі свого місіонерського служіння в Криму ти можеш з нами поділитися? - Як я уже казав, місіонерство – це служіння віри, а віра відкриває доступ до Божих можливостей. Пригадую, як з нагоди Різдва Христового ми вирішили провідати татарське поселення, в якому часто оселяються біженці. Роздавали подар унки, християнську літературу, Новий Заповіт, проводили бесіди. Серед нашої групи був один брат, татарин, у минулому переконаний мусульманин. Завітавши до оселі, він співав пісню по-татарськи «С креста стекающяя кровь делает сердце чистым вновь». Зненацька дівчина-татарка з родини, якій ми свідчили про Христа, зірвалася і побігла в кімнату. Увійшовши туди, ми побачили, як вона рвала на собі волосся, з носа текла кров. 19-річна дівчина була одержимою. Мати, певно, неодноразово бачила у своєї дитини подібні прояви, тому й не відмовила на наше прохання помолитися за її звільнення. Господь звільнив її від нечистого духа. Звершуючи молитву, ми запитували дівчин у, чи відч уває во на полегшення і чи варто продовжувати, а вона відказувала: «Моліться», вказуючи на те, що відчуває дієвість молитви. Для тієї татарської родини це було великим свідченням Божої сили та істинності віри в Живого Господа Ісуса Христа. Запам’ятався мені і випадок, коли після закінчення дитячого служіння, я вирішив зачекати, поки татари, полишивши свою роботу на виноградниках, повертатимуться додому. У моєму серці зародилося дерзновіння підійти до перехожих і завести розмову про Христа. Я співав псалми під гітару, проповідував, а довкола мене все більше згуртовувалися люди. Вони дякували нам за служіння. Йдучи додому, я з радості наче не відчував під собою ніг. Плідне служіння і є тим хлібом, який кормить мій дух. Чи легко жити татарам, які увірували в Ісуса Христа, у середовищі своїх друзів та родичів із радикальними переконаннями? - Я знайомий із кримськими татарами, які ще до покаяння та прийняття Ісуса Христа, жили всупереч мусульманським настановам. Ось чому їхній, так би мовити, перехід із мусульманства в християнство не був ажіотажем. Інша справа, коли каються татари радикальних течій ісламу. Тоді, ясна річ, це сприймаєтья вороже. У мусульманстві, як і у християнстві, є досить велика кількість традиційних вірян, які просто відносять себе до певної конфесії чи віри, але по вірі не живуть. Навернення у християнство вважаєтья зрадою культурній релігії лиш у тих сім’ях, в яких мусульманські обряди виконуються, як-то кажуть, з діда-прадіда. Родинний опір, духовні атаки стають особливо відчутними, якщо, приміром, чоловік сповідує мусульманство, а жінка – християнство. Це надзвичайно тяжко, тому велике Боже благословіння, коли кається уся сім’я. Впродовж місіонерського служіння чи переживав ти розчарування у своєму покликанні благовісника, чи огортав тебе страх, коли, порівнюючи своє життя і своїх друзів-однолітків, ти усвідомлював, що не маєш змоги подбати про матеріальну забезпеченість свого майбутнього? - Звісно, служіння Господу – це та праця, на якій ти роздаєш себе, а не чекаєш грошової чи матеріальної винагороди за свої здібності чи вміння, старання. Тому, напевно, в кожної людини, на початках місіонерської праці, виникала думка, а чи залишатися на цій дорозі чи, можливо, краще б було піти іншим шляхом, дбаючи за власні статки. Однак досвід пережитого підказує, що
1,5 доби у шлунку кита. Біблійна історія про 3-денне перебування Йони в шлунку кита знайшло собі практичне підтвердження у випадку з англійським моряком Джеймсом Бартлем, який перебував у шлунку кита півтора доби. В лютому-місяці 1895 року з китобійного судна «Західна зірка», що знаходилося поблизу Фолклендських островів, в погоню за китом було випущено дві шлюпки. Невдовзі китобої наздогнали і смертельно ранили величезне творіння. Звиваючись у передсмертних судорогах воно сильним ударом хвоста перекинуло одну шлюпку і всі, що були в ній, опинилися в воді. Друзям з іншої шлюпки вдалося витягнути всіх з води, окрім одного – на ймення Джеймс Бартелей. Вся ця боротьба зайняла досить часу. Нарешті кит затих. Переконавшись, що кит уже не живий, його витягнули на палубу і почали розрізати. Пройшло ще цілих 24 години, доки добралися до шлунку. Здивуванню китобоїв не було меж, коли там виявилося тіло зниклого Джеймса, який був без свідомості, але живий. Його поклали на ліжко, почали розтирати і поволі привели до почуттів. Перших декілька днів він знаходився ніби в стані одержимості, з нього неможливо було витягти жодного слова. Але через три тижні він прийшов в себе і зміг розповісти, як він себе почував у шлунку кита.
я на вірному шляху. Були часи «духовного похолодніння» у служінні, тоді я їхав на короткий час додому. Зізнаюсь, відчував, як той вогник віри, щастя і надії починав вгасати, вгасати під потоком депресійних думок про майбутнє. Мій духовний стан без служіння та церкви нагадує процес горіння без кисню. Дарований Богом під час служіння спокій та мир покидав моє серце. Зваживши усі за і проти, я все ж таки повертався і в розквіті сил продовжував йти вперед, долаючи і духовні, і фізичні перешкоди. Авжеж, місіонерство – це духовна боротьба. Щирий місіонер житиме вірою і не інакше. З боязні зробити крок віри, довіритися у всьому Господу багато молодих людей залишаються в церкві, не бажаючи продовжувати місіонерство. Таких я закликаю навчитися покладати надію лиш на Господа. Ап. Павло казав, що немає такої людин, яка б покинувши свій дім, рідних, друзів заради служіння Господу, не отримала від нього у стократ більше благословінь, ніж у буденному житті. Це слово надихає. Якось, відчуваючи у своєму серці хвилювання, я пішов помолитися в гори. Виливаючи перед Господом душу, я отримав відповідь, що Господь створив усе прекрасне у свій час і наповнив серце миром. Саме останні слова підбадьорили мене. Не маючи в серці миру, ми ніколи не зможемо бути задоволеними життям, а мир дає Бог. І щоб його отримати необхідно жити по Божій волі. Як християни, ми повинні відчувати на собі відповідальність за конкретне служіння, а не жити, підкоряючись забаганкам плоті. Господь дав нам слово і дозволив бути початком Божих творінь. Це слово здійснилося і під час мого служіння. Бог завжди посилає мене туди, де моє слово принесе потіху та користь для тих, хто слухає і потребує. Головне, довіритися Богу. З досвіду побаченого та пережитого скажи, чи всі, хто йде на місіонерську стежку мають у своєму серці єдиний мотив щирого служіння Господу, чи, можливо, переслідують інші цілі? - Дійсно, є люди, які до кінця не усвідомлюють суті місіонерського служіння, відповідальності, яку на себе беруть. Доводилося чути і про таких, які стають місіонерами заради того, щоб привернути до себе увагу протилежної статті, щоб стати помітним у церковній громаді. Служіння таких людей приречене на невдачу, бо в ньому ключовою ціллю є не Господь, а власні мотиви та інтереси. Це невірний шлях і необдуманий вибір. Не усвідомивши свого покликання, люди, які стали на стежку місіонерства з нещирих мотивів, швидко розчаровуються і бідкаються. Мовляв, якби залишився чи залишилася вдома, то досі б женився чи заміж вийшла. Люди себе постійно картають. Це наносить шкоду Божій справі. Зчасом ваш стан стане помітним і для невіруючих людей, служіння не матиме успіху, не матиме благословіння, бо ви до кінця не віддалися Богові, ви не повірили в Його обітниці, ви не живете вірою. Рано чи пізно це служіння зазнає краху. Господь же хоче надихнути вас, що благовісницька праця не є даремною в Божих очах. Наша винагорода буде, якщо й не на землі, то на небі. Що ти можеш побажати покликаним до місіонерства? - Висловлюючи побажання, хотілося б процитувати слова із першого соборного послання Петра: «Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та влада на віки вічні, амінь». Можна бути в епіцентрі служіння, але служити не Богу. Можна стремитися до служіння, але обрати не своє покликання. Можна докладати зусилля до служіння, але не мати сили його виконати. Щоб не було подібних ситуацій, треба мати особистий зв’язок з Богом і розуміти мету свого служіння. А ще, любі браття та сестри, не дивіться назад, пам’ятайте про жінку Лота. Розмовляла Ірина НАУМЕЦЬ, журналіст ХТРК місії «Добрий Самарянин» (м.Рівне)
«Я добре пам’ятаю, – розповідав він, – як удар хвоста підкинув мене у повітря. Як тільки я упав у воду, мене проковтнув кит, я попав в м’який та вузький канал, скороченн я яког о в олею -нев олею заставляли мене рухатися вперед. Цей рух продовжувався буквально якийсь момент, і я опинився в величезному темному мішку. Обмацавши простір навколо себе, я зрозумів, що знаходжусь в шлунку кита (мова йде про рід забитих китів Denticete). Хоч дихати було важко, але можливо, проте страшна спека, що оточила мене, та усвідомлення, що мені потрібно загинути в шлунку кита потроху затуманили мій розум, і я втратив свідомість. Надзвичайна пригода з моряком була підтверджена капітаном та усіма матросами «Західної Зірки». Після повернення до Англії Джеймса помістили для остаточного лікування в один із Лондонських госпіталів, але виявилося, що його загальний стан був у належному стані за винятком кольору тіла, яке потемніло внаслідок дії шлункового соку кита.
Відповіді до стор.6: 1. Хетура; 2. Йохавед; 3. Рут; 4. Вірсавія; 5. Осія; 6. Єлизавета; 7. Анна; 8. Лука; 9. (27); 10. Євнікія.
2009 № 10
CTOP. 11
Цікаві вислови
Список Євангельських Свят на 2010 Рік Дата: 1 Січня
Назва Свята та події зв'язані із святом: Новий Рік. Початок Нової Ери Обрізання немовляти або іменування 6 Січня** Богоявлення або-ж Хрищення Ісуса Христа 2 Лютого** Стрітення (Симон зустрів Христа в Божім Храмі) 25 Березня** Благовіщення (Добра Новина Марії від Ангела) 28 Березня* Вербна Неділя (Господній Вхід в Єрусалим)
Місце Святого Писання: Луки 2:21 Англійський король Георг Левит 12 написав на першій сторінці Біблії Матв 3:13-17; Маркa 1: 9-11 одному із своїх друзів: ―Шлях до Луки 2:25-35 щастя знаходиться не у виповненні власних бажань, а в безмовному Луки 1: 26-38 бажанні виконати своє Матв 21:1-11; Маркa 11:1-10 призначення‖. Луки 19:28-40 Підпис іншого на Біблії: ―Ця книга визволить тебе 2 Квітня* Велика П'ятниця або-ж Страсний Четвер Матв 26:17-29; Маркa 14:12-26 від гріха, або гріх позбавить тебе цієї книги‖. (Вечера Господня / Спомин) Луки 22:14-20; I Кор 11:23-30 Щоб читати Біблію — потрібно її любити, а щоб її 4 Квітня* Пасха (Воскресіння Христове) Матв 28; Марка 16 любити — потрібно її читати. Луки 24:1-12; I Кор 5:7-8 Хто бажає служити Богу, той шукає можливості, а хто не хоче — шукає причину. 11 Квітня* Неділя Хоми (Явлення Христа Хомі) Івана 20:8 Щоб попасти в пекло, потрібно зовсім нічого не 13 Травня* Вознесіння Ісуса Христа Дії 12:2-11 робити. 23 Травня* Трійця (Злиття Духа Святого на Апостолів) Дії 2 ―Зрозумів я, що все творить Бог, триває навіки, 6 Серпня** Преображення Господнє Матв 17:1-5; Марка 9:1-8 нічого до того не можна додати й нічого з того Луки 9:27-36 забрати; Бог робить усе так, щоб люди благоговіли Матв 1:18-21; 2:1-6; Луки 2:1перед Ним‖ (Екл. 3:14). 20 Молитва: ―Господь, дозволь бути завжди там, де 25 Грудня** Різдво Христове (Народження Ісуса Христа) Неділя Перший День Тижня (Христос воскрес у Неділю) Матв 28; Марка 16; Луки 24 Ти хотів би бачити мене; дозволь робити те, що Ти назначив мені виконувати на цій землі‖. Івана 20:1-10; Дії 20:6-7; ―Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а душа I Кор 16:2 мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеля моя * Усі ці свята святкуються від Пасхи і більшістю тримаються Єврейської Пасхи й мій Спаситель!‖ (Пс. 18:15). ** Ці свята тримаються одного числа та повторюються з року в рік
ЗАГРОЗИ ЦЬОГО СВІТУ!
―...Хіба ви не знаєте, що дружба зі світом – то ворожнеча проти Бога…‖ (Якова 4:4) Шановні батьки, дорогі читачі! Ми живемо так би мовити в мирний час, але в духовному світі не втихає боротьба за душі наших рідних, близьких, дітей. Враховуючи обставини, в яких ми живемо, ми повинні бути правильно озброєні для боротьби. Дух Святий звіщає, що багато хто розслабившись, не пильнують; не несеться молитва за дітей, як потрібно. Часто Слово Боже не читається в домах, а це наша зброя. Втрачені духовні стандарти, мірила та цінності. Внаслідок технічної модернізації, тактика ворога значно змінилася. Якщо колись, щоб поспілкуватися з друзями, потрібно було відлучитися з дому, то сьогодні не виходячи з дому можна годинами спілкуватися з друзями електронним способом. Якщо колись, щоб подивитися фільм, потрібно було піти до кінотеатру, то в наш час це можна зробити у власній кімнаті через Інтернет чи взяти в рент DVD і подивитися на комп’ютері чи навіть на міні DVD-плеєрі під одіялом на ліжку. Іншими словами: світ прийшов у наш дім, не потрібно іти десь його шукати чи відлучатись з дому, щоб з ним поспілкуватись. Тобто боротьба проходить часом прямо у нас перед очима і ми цього не помічаємо. Слово Боже застерігає нас, якщо ми вороже не настроєні проти світу, а дружньо відносимось до нього, то ми самі стаємо ворогами Богові. Статистика каже, що 30% тих, хто користується Інтернетом, використовує його в цілях перегляду порнографії. Чи ми вільні від цього, чи наші діти застраховані від цих сайтів? Що ми можемо зробити, щоб захистити їх? Існує
так звана безкоштовна програма К-9, яку легко можна поставити на комп’ютер і вона блокує різні непотрібні сайти, а також занотовує діяльність на Інтернеті, тобто ви можете перевірити, на які сайти ходили ваші діти коли вас не було вдома, або навіть пробували зайти та були зупинені. Ви легко можете встановити її і вам це не буде нічого коштувати. 1. Зайдіть на www.getk9.com 2. Кликніть на ―Download K9 today for free” на голубий кубик зправа вверху. 3. Заповніть форму і кликніть на ―Request License”. 4. Перевірте ваш e-mail – чи ви отримали License і завантажте link. 5. Встановіть програму, поставте ваш license номер і введіть пароль, коли в вас з’явиться той вибір. 6. Після встановлення зробіть restart на ваш комп’ютер і введіть цю адресу: http://127.0.0.1:2372/ 7. Кликніть на setup, введіть ваш пароль, виберіть default, як ваш рівень фільтрування сайтів. Всі непотрібні сайти будуть заблоковані! Якщо ви будете мати проблеми із встановкою або вам потрібна поміч, дзвоніть до бр. Даниїла по телефону (859) 755-4490 та залишіть повідомлення. Він передзвонить та допоможе.
Пам’ятаймо, що якщо наші діти не завантажені чимось добрим, вони завжди будуть шукати чим заповнити свій час. Чи бачать наші діти нас, як зразок Християнина вдома? Чи знаходимо ми час для спільної сімейної молитви, коли діти чують, як тато і мама моляться, і щоб вони могли вчитись від нас? Чи ви зауважили, що ваші діти в молитві подібні до вас, не раз можна почути від них ті ж самі фрази, якими ви користуєтеся у молитві. Але якщо ви не молитеся разом або дуже тихо, як ви сподіваєтеся, що ваші діти навчаться молитися? Одного разу маленький хлопчик запитав свого тата: «Чи ти, тату, також ходив до недільної школи, як був малий?» І батько відповів, що так. А він тоді каже: «Я думаю, що вона мені також не піде на користь». Сьогодні наше завдання створити атмосферу царства Божого в нашому домі, тоді світові не буде місця в ньому. Найважливіша проповідь для наших дітей: це наше життя. Мільйон свічок запалили на вулицях Сарагоси увечері 7 листопада. Одна свічка символізувала дитину, яка через аборт так і не з'явлася на світ. Мільйон рівно стільки дітей було вбито з часу прийняття закону про аборти у 1985 р. Найстаршим з них зараз було б 24 роки. http://www.credo-ua.org/2009/11/8163/
У Нью-Йорку провалений закон, що легалізує одностатеві ―шлюби‖
У Києві побудують Дім Біблії Українська Греко-Католицька Церква спільно з Українським біблійним товариством планують побудувати в Києві Дім Біблії, - повідомляє Християнський Мегапортал invictory. Про це стало відомо в ході зустрічі глави УГКЦ патріарха Любомира Гусара і президента Українського біблійного товариства Григорія Коменданта.
Переслідування Двоє християнських євангелістів в Ефіопії виграли апеляцію в суді проти свого ув'язнення, але залишаються бути ув’язненими. Їх неправдиво звинуватили в тому, що вони нібито давали гроші і подарунки людям за те, щоб вони поміняли свою віру. Але їх продовжують тримати, бо спів-в’язні кажуть, що вони говорили проти ефіопської православної церкви. http://www.christiannewstoday.com/ Christian_News_Report_400.html
Сенат штату Нью-Йорк не прийняв законопроект, що легалізує одностатеві шлюби після емоційних дебатів — повідомляє Християнський Мегапортал іnvіctory.org з посиланням на New York Tіmes. Демократи, у яких більшість у Сенаті, не могли протягти цей біль без голосів Республіканців, але жоден республіканський сенатор не проголосував за цю міру. Деякі демократи також проголосували проти. Католицький єпископ по штаті Нью-Йорк, що активно лобіював проти законопроекту, заявив, що він задоволений результатом голосування.
Голод Кожних 5 секунд десь у світі помирає дитина з голоду – але у нас більше їжі, ніж потрібно. Статистика Об'єднаних Націй (ООН) каже, що 1 мільярд людей страждають від голоду – це включає 6 мільйонів дітей, 1700 яких вмирають щодня. ООН буде пробувати давати фермерам в бідних країнах якусь допомогу, щоб запобігти кризі. http:// www.cnn.com/2009/WORLD/europe/11/17/italy.food.summit/index.html
2009 № 10
CTOP. 12
з 26 лютого по 9 березня (марта), 2010 року.
2 FOR $15 + SH
$10 Перша частина
Частина друга /цв. ил. и ноты/
$18
$10
$10
$ 10 ea Західна Україна. Війна. Долі людей у цей час перепліталися так неймовірно, що жоден автор не зміг би написати про це так, як написало життя. Молода дівчина Наталка, із села на Волині, рятує військовополоненого хлопця Ігоря. Ще зовсім молоді люди опинилися у самому вирії військових подій. Про те, як склалося їх життя, про любов, яка не згасає серед людської ненависті, та про всеперемагаючу віру в Бога оповідає ця повість.
Частина третя + Зошит
Шевчук Марійка Світ, який оточує Поурочна читанка Читанка з основ тебе, - багатий, "Хто придумав християнської етики цікавий і оцей світ?"для учнів неповторний. Коли своєрідне початкових класів. милуєшся чудовою джерело красою троянд, $55 духовності для напевне, й не дитини початкової думаєш про те, що їх школи. Вона $10 є більше шести тисяч розроблена на видів. допомогу духовному Виручені фінанси використовуються для підтримки місіонерської діяльності та служіння милосердя. Щоб зробити замовлення, становленню її дзвоніть: 859-312-4344, Славік особистості. Please visit our website www.cmebenezer.com you can buy online and get more Information.
Якщо Ви бажаєте персонально отримувати газету ―Відродження‖, заповніть цей бланк і відішліть нам.
ПІДПИСНИЙ БЛАНК
Так, я бажаю отримувати ―Відродження‖
Пишіть англійською мовою:
FIRST NAME: ____________________________ LAST NAME: ____________________________ ADDRESS: ____________________________ _____________________________ TEL: ( )_________-___________
$ ____ Висилаю мою пожертву на ―Відродження‖ Ваші запитання, пропозиції, відгуки відсилайте на нашy адресy.
Вишліть це разом з Вашою пожертвою
ВАШІ ПОЖЕРТВИ!!! На різдвяні подарунки............$ ___________ Дім для місіонерів...................$ ___________ Місіонери………………...…..$___________ Діти-сироти………………….$___________ Медичний Реаб. Центр……...$___________ Нарко-Алко Реаб. Центр…....$___________ Де найбільш потрібно……….$___________ ―ВІДРОДЖЕННЯ’’…….........$___________ Бажаю щомісячно підтримувати вказане служіння.
Відповідальний за випуск: Павло Чубарук, тел. (859)552-0596. Відповідальна за розповсюдження: Людмила Леськів, тел. (859)421-6185.
Наша адреса: Christian Mission EBENEZER PO Box 12050 Lexington, KY 40580-2050 Email: info@cmebenezer.com
Коректура: Геннадій Андросов, тел. (704)303-9453. Дизайнер: Алекс Чубарук, e-mail: alex@cmebenezer.com
Газета видається за рахунок добровільних пожертвувань читачів. Редакція не завжди поділяє погляди авторів і залишає за собою право редагувати подані статті.