12B

№ 12, 2010 р.

Christian Mission EBENEZER

P.O. Box 12050 Lexington KY 40580

Чи справді я можу сказати разом із Давидом ці слова: Благослови, душе моя, Господа? Певно, що так, але лише тоді, коли згадаю всі Його добродійства. Тому не забуваймо Його ДОБРОДІЙСТВ. Як легко ми звикаємо до добра, спокою, матеріального достатку! У той час, коли сьогодні хтось не доїдає, діти вмирають з голоду, хтось терпить утиски, хтось змушений залишити обжите місце, рідних і стати блукачем на чужині лише за одне визнання імені Ісуса Христа. Хтось за зберігання Біблії живе під постійною загрозою смерті. Якщо в нас все гаразд, якщо в нас є достаток хліба, нам навіть якось важко уявити і повірити, що хтось в цей час не має крихти хліба... Звичайно, ми можемо поспівчувати, допомогти. І власне повинні, як щирі християни, співчувати, допомагати. Але, насамперед, ми повинні бути вдячними Богові, повинні віддати хвалу Богові. А це може від усього серця зробити людина лише тоді, коли вона цілком задоволена з того, що має... Ми живемо в мирному краї, в час свободи та миру. Чи я задоволений з цього? Чи я вдячний Богові за це? Апостол Павло каже, що ми, маючи денний харч і одяг, повинні бути задоволені з цього. Зауважте: маючи їжу всього на один день! Чи цього достатньо мені, щоб мій настрій піднявся, з’явилась усмішка на моїх устах, а серце наповнилося подякою Богові? Апостол Павло каже: ―Бо навчився я бути задоволеним із того, що маю‖ (Филип’ян, 4:11). Чи це так у нас? Чи я задоволений сьогодні моїм статком, автомобілем, житлом, чоловіком (жінкою), дітьми, батьками, церквою, країною, зарплатою, здоров'ям, своїм виглядом, положенням? Що насправді робить нас задоволеними? Чи не пора нам навчитися бути цілком задоволеними? Чи моє життя не стає подібним до життя людей цього світу, котрі спалюють роки свого життя в погоні за примарним щастям і ніяк не можуть зловити уявну жар-птицю? Отримав щось, а хочеться ще більше. Запас їжі в холодильнику маєш не лише на один день, а на цілий місяць. А одягом, що в твоєму гардеробі, можна зодягнути декілька бідних сімей, а ти нарікаєш, що тобі нема що вдягти на свято. Якщо це так, то ми уподібнюємося до

людей цього світу. Тому варто зупинитися і рішуче сказати: годі вже нарікати! Апостол Петро каже: ―Усе, що потрібне для життя та побожності, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою…‖ (2 Петр. 1:3). Чи ми пізнали істинне багатство, те багатство, яке маємо у Нім тут на землі і в вічності? Чи може я, як той брат блудного сина, скрививши губи, роблю заяву, що мені цього чи іншого не вистачає, у той час, коли Бог каже: ―Сину мій, все що Моє – твоє!‖ Чи користуємось ми Його багатствами? Чи може ворогові наших душ вдалося нас так обманути, що ми чомусь сьогодні виявляємо своє невдоволення, постійно нарікаємо? А псалмоспівець Давид проголошує: ―Благослови, душе моя, Господа!‖ Ці біблійні слова важливі та актуальні й сьогодні для кожного, хто має відвагу називатися і бути християнином. Саме осінньої пори ми в церкві маємо чудове свято — подяки Богові за врожай. І це не випадково, бо саме восени збирають врожаї з полів. Тож складімо Богові щиру подяку за врожай! Виявимо повне вдоволення з того, що ми маємо. Особливо подякуймо Богові за Його добродійства, згадаймо Його милості! Певно, що у кожного з нас таких милостей дуже багато. Написано, що Божа милість оновлюється кожного ранку (Плач Ієремії, 3:23). Уважно перегляньмо наше життя, і легко побачимо, що у нас так багато причин, щоб радіти в Господі і дякувати Йому! Дорогий друже, навіть якщо й справді твої обставини сьогодні занадто тісні, повір, тобі є за що дякувати Господу! Скажи разом з Давидом, що в тісноті Бог дає тобі простір і Господь, як світлом, осяє тебе на твоєму шляху (Псалом, 4:2). Благослови, душе моя, Господа і не забувай усі добродійства Його! Так, я від усього серця благословляю Господа, і ми будемо служити Йому!

№ 12, 2010 р.

CTOP. 2

Новости с Якутии Приветствуем вас, дорогие братья и сестры и все, кто поддерживает служение миссии «Today’s mission»! Предлагаем вашему вниманию письмо семьи Ерашовых с г. Ленска, Якутия. Леонид Ерашов является служителем-миссионером в церкви «Благодать» г. Ленска. Вместе с женой Маргаритой воспитывают сына Давида. Миссия «Today’s mission» материально поддерживает семью Ерашовых с вашей помощью! Да благословит вас Бог! «В июле я ездил на сессию в теологический институт, в г. Ангарск, Иркутской обл. Со мной ездили дети одной сестры из церкви. Они ездили в христианский молодежный лагерь на природе около г. Тулун. За эту поездку церковь молилась около года, и Господь ответил на молитву. Чтото собрали родители, со второй половиной помогли братья с миссии «Сегодня», дети в лагере получили крещение Св. Духом. Слава Господу! Также со мной в Ленск на служение центра приехали два брата, они сами проходили реабилитацию в центре г. Якутска, затем учились в библ.

Проекты миссии «Today’s mission» Приветствуем вас, дорогие братья и сестры и все, кто читает это письмо! Благодать вам и мир от Бога! Господь уже многое совершил чрез служение миссии «Today’s mission» в Якутии, но еще много всего необходимо свершить для того, чтобы Якутия была наполнена спасенными людьми! Поэтому верим, что с Божьим благословением и вашей помощью мы сможем сделать много для Царства Божьего! Предлагаем вам некоторые проекты миссии. Покупка здания для церкви «Благодать» в Ленске. Дом стоит $22000.00. Если вы желаете пожертвовать на этот проект, просим вас заполнить бланк с пометкой «Дом молитвы, Ленск», и выслать по нашему адресу вместе с вашим пожертвованием! В г. Ленске открылся реабилитационный центр! Необходима финансовая поддержка в

ЛЮБОВ БОЖА На початку вересня служитель церкви ХВЄ Полтавщини Володимир Бобик відвідав церкву ХВЄ «Любов Божа» с.м.т. Коцюбинське, Київської області. Вони там мали чудове богослужіння і, побачивши нагальну потребу в цій церкві, передали лист-звернення наступного змісту: «Звертається до Вас Церква Християн Віри Євангельської «Любов Божа» з смт. Коцюбинське, яке розташоване на околиці м. Києва. Наша церква на сьогодні нараховує понад 50 членів. Церква починала свій шлях ще в довоєнні часи і залишилась вірною Господу до цього часу. Усі ці роки ми збираємось в приватному будинку. Це є одним із стримуючих факторів для зростання церкви, тому що люди йдуть в Київські церкви, у яких є власні приміщення. А місцеві жителі не дуже охоче йдуть на зібрання до приватного будинку. Ми маємо бажання побудувати дім молитви, куди зможе прийти кожна людина і знайти спокій своїй душі. Це буде місце, яке об’єднуватиме молодь в чистому християнському спілкуванні, відриваючи її від вуличного життя. Молодь нашої церкви активно працює з невіруючими дітьми та підлітками, а також відвідує школи та інші навчальні заклади з духовно-

школе г. Омска, оттуда приехали на практику к нам. Сначала они жили у меня, но на данный момент мы сняли дом под центр реабилитации. С братьями проводим евангелизации, как личные, так и массовые, раздаем журналы и газеты. Продолжаем служение в колониях строгого и особого режима, на каждом служении (раз в неделю) бывает примерно 11 человек. Продолжаем распространять христианские фильмы, проповеди, духовную литературу, газеты. В начале сентября, 9 числа, у нас в церкви было крещение, было трое крещаемых, приезжал миссионер с п. Витим. В октябре в п. Витим также состоится крещение, мы планируем с братьями тоже поехать туда. В данный момент в нашей церкви 11 членов, на собрании присутствует от 15 до 20 человек. Продолжаем собирать документы на регистрацию, первый раз нам отказали, сейчас подаем второй раз. Б ла го да р им ва с за ваш у за б о ту, молитвы и участие в нашей жизни. Да благословит вас Господь! С любовью Христа семья Ерашовых!»

суме $300.00, на аренду временного помещения, пока не будет приобретено здание церкви. Если вы желаете пожертвовать на этот проект, просим вас заполнить бланк с пометкой «Реаб. Центр, Ленск», и выслать по нашем у адрес у в месте с ваш им пожертвованием! Планируется отправка миссионеров в поселок Пеледуй! Необходима финансовая поддержка на год – в суме $500.00 в месяц. Если вы желаете пожертвовать на этот проект, просим вас заполнить бланк с пометкой «Миссионеры, Пеледуй», и выслать по нашему адресу вместе с вашим пожертвованием! В течение всей зимы будут совершаться евангелизационные поездки на вездеходе «Урал», который миссия приобрела в апреле, 2009 года. Команда сможет достичь отдаленные поселки Якутии с проповедью Евангелия! Для совершения таких поездок необходимы финансы, чтобы подготовить машину к каждой поездке, а также просвітницькими програмами. Ми, як церква, беремо на себе відповідальність за моральне виховання підростаючого покоління нашого селища. З Божої ласки, влада селища (5 років тому) виділила нам місце під забудову для дому молитви. Весь цей час ми оформлювали необхідні документи та дозволи на будівництво і нарешті 3 серпня 2010 року ми розпочали будівництво. Власних коштів нам вистачило лише на оформлення документації та на початок будівництва. Ми бажаємо до зими закінчити полупідвал, тому ми звертаємось до Вас з проханням підтримати нас у молитві та фінансово. Слід зауважити, що оформлення документації і ціни на місця під забудову в межах Києва надзвичайно високі, і те, що ми отримали цю ділянку – справді чудо Боже. Нам би не хотілося втратити цей Божий подарунок, тому нам важливо продовжити будівництво. Ми наперед дякуємо Вам за Вашу допомогу, відкриті та щирі серця, бо діло служіння цього не тільки виповнює недостачі

необходимы ресурсы на солярку. Если вы желаете пожертвовать на этот проект, просим вас заполнить бланк и написать «Евангелизация, Урал», и выслать по нашему адресу вместе с вашим пожертвованием!

Бланк на пожертування «Миссионеры, Пеледуй» $____ «Реаб. Центр, Ленск» $____ «Дом молитвы, Ленск» $____ «Евангелизация, Урал» $____ Your Name:_______________________ Address:__________________________ __________________________ Tel:(___)_________________________ Today's Mission 1410 Hubbard Rd. Galloway, OH 43119 (614)-425-3198 todaymission@live.com святих, але й багатіє багатьма подяками Богові (2 Кор. 9:12). Хай Господь винагородить Вас рясними духовними і земними благословіннями і сторицею віддасть Вам за вашу жертву». Пастор Церкви Горобець В. А. (тел. +3 8 097 6550601, +3 8 044 9772827). Ваші пожертви надсилайте на адресу місії з поміткою (Церква Х В Є «Любов Божа» )

№ 12, 2010 р.

CTOP. 3

Лікарі поставили на моєму житті крапку, але не Бог… Справді, знайомство з Христом – це лише початок благословенного життя, а життя без Христа – його безнадійний кінець. Часто людина, переживаючи певні випробування, впадає в розпач і не може усвідомити, що без цих випробувань нам не дочекатися щасливого кінця. Страждання зближають людину з Господом, бо змушують її шукати Бога та спасіння для своєї душі, як це сталося у житті Галини Гриценко, жительки села Кухотська Воля Зарічненського р-ну. Тілесні страждання обернулися великою радістю, бо через них жінка почала шукати Божої присутності і покаялася. *** Галина пригадує атеїстичні часи Радянського Союзу, коли дітям забороняли слухати Слово Боже, примушували вступати до комсомолу. А тих, хто відмовлявся, залишаючись щирими християнами, ганьбили і висміювали. Галина яскраво пам’ятає одну зі своїх однокласниць, яку всі безцеремонно прозивали «штундою». Ще тоді Галина й гадки не мала, що колись і її так прозиватимуть. Дівчина народилася у невіруючій сім’ї. У селі, де вони проживали, довгий час не було жодної церкви. Згодом почали проводитися зібрання християн віри євангельської. Першою їх почала навідувати Галинина мама, а потім і батько, пізніше вони обоє покаялися і вступили в завіт з Господом. Галина ж не поспішала віддати своє життя на служіння Богу. З часом вийшла заміж, народила 2 дітей. Життя начебто було безхмарним і спокійним. «Здавалося, все було благополучно: чоловік не п’є, не курить, як кажуть, живемо душа в душу. Для чого ж нам Бог? – думала жінка. - Минуло близько 9 років нашого спільного життя, як у селі сформувалася церква християн віри євангельської. Я разом з чоловіком та дітьми старалася не пропускати жодного зібрання, хоча батьки чоловіка були категорично проти». Бог стукав до її серця, однак через страх перед людьми, через побоювання втратити прихильність з боку батьків чоловіка, сусідів, жінка не могла наважитися на покаяння. Начебто знала, що буде цілком служити Господу, але коли?.. Та зі Своєї превеликої милості Господь продовжував стукати, і цей стук звучав все гучніше й гучніше. Страшна несподіванка приголомшила молоду сім’ю. Галині поставили діагноз «червоний вовчак» дискоїдної форми. Впродовж 10 днів лікарняного режиму жінці робили переливання крові, даючи надію на одужання. Однак полегшення не приходило, щораз втрачала силу. Навіть перебування на сонці стало шкідливим, а згодом хворобу і зовсім не вдавалося приховати. Видимим симптомом стало тремтіння рук. «Вдома я довго не затримувалася, я йшла, їхала, шукала поради, - ділиться своїми спогадами Галина. - У районі я була сьомою жертвою цієї невиліковної хвороби. Як? Чому? Звідки? На що усі безпорадно розводили руками». Не встигла оговтатися від однієї новини, як настигла інша. Новий діагноз: ВСД, церебральна форма, гіперкнез верхніх кінцівок. Цей діагноз підтвердили і в медичних установах Білорусії. Смиряйся, сказали, якщо така хвороба існує, значить хтось повинен її носити. Та як смирятися, коли не можеш ні їсти приготувати, ні прибрати? Щодень усе гірше й гірше. «І голки в руках не втримаю, у воді теплій купатися не можу, розповідає, - аж тут мені промайнула думка: «От тобі і «штунди». Вони й за 12ма дітьми доглянуть, а я й за двома не можу». Галина готова вже була за допомогою і до знахаря звернутися, та Господь вчасно відвернув її від такого задуму. Тим часом хвороба прогресувала. Знову лікарняний режим. За аналізами ніяких проблем не виявлено, а руки продовжували тремтіти. За порадою лікаря Галина почала вживати (як лікувальний засіб) молозиво, а діти, вперше схиливши коліна перед Господом, молилися за одужання своєї мами. Однак зцілення не приходило. Згодом медики повідомили, що годі чекати на

ГОСПОДИ, ВКАЖИ МЕНІ ДОРОГУ ПРАВДИ, ПО ЯКІЙ Я МАЮ ЙТИ! Мені 32 роки. Коли я народилася, мої батьки вважали себе православними християнами, я була третьою дитиною в сім’ї. Моя мама робила багато милості людям, до цього привчала й мене. Біля нас жила старенька віруюча 90-річна жінка, я постійно їй допомагала, а вона молилася за мене. Коли мені було 14 років, вона сказала, що хоче дожити до дня мого покаяння. Я постійно думала про ці її слова і одного разу вийшла в засніжений сад, подивилася в небо і сказала: «Боже, я хочу Тобі служити, але не знаю куди піти, до якої церкви, бо так багато різних вір. Ісусе, вкажи мені правдиву дорогу, щоб я нею пішла...». Потім мені приснився сон: я побачила дім, в якому були люди, туди простували три жінки, і я пішла за ними. Вони зайшли всередину будинку, стали на коліна і почали просити Бога, щоб простив їм їхні гріхи. Вони покаялися, повернулися до мене і сказали, що Бог хоче, щоб і я так само зробила. Я прокинулася і думала над цим сном, а

покращення, виходу вже немає, мовляв, тиждень-другий, а далі жінка не зможе триматися на ногах і буде прикутою до ліжка. Усяка надія на життя втрачена. Якраз у той момент Галину запросили на молитовне зібрання у Зарічному, де проводилася молитва за зцілення немічних і хворих. Жінка і після цього не відчула оздоровлення. А Бог продовжував свою роботу. Наближався день народження старшої донечки, і Галина, зібравшись з силами, вирішила щось приготувати. У домі нікого не було, аж раптом жінці зробилося зле. «Я відчула разючий біль, розуміла, що мені потрібні ліки, повзла, але дістати їх не змогла, - описує свій стан. - Відчула, що це смерть, все, кінець. Не раз же боліло, але цього разу все було інакше. Раніше мене бентежило, як моїм дітям проживеться без мене, а тепер страшно стало не за дітей, не за чоловіка, а за свою душу. В одну мить зрозуміла, що помираю грішною, тому стала кричати, благати Господа дати мені можливість покаятися». Наступного дня Галину провідав місцевий пастор та диякони. Тепер вже її ніщо не стримувало. Вона відкрито заявила, що кається перед Господом і хоче Йому служити. Вістка про це облетіла всіх сусідів. Ставлення, як і передбачалося, змінилося, але їй вже було не до цього. Галина не переставала пити молозиво. Хоч руки ще й тремтіли, але в серці панував спокій. Зміни не забарилися. З часом зупинилося тремтіння рук, у що ніхто не міг повірити. Сл а в а Г о с п од у, п р ий ш л о зцілення. На одному із різдвяних зібрань Господь через пророка промовив до жінки: «Я услышал вопль твоих детей и я их пожалел». Галина плакала, усвідомлюючи, як довго не впускала до свого серця Господа, а діти в цей час ревно молилися за неї. Бог є любов і діє у відповідь на щирі молитви. Бо г явив милість і при народженні третьої донечки. З медичної точки зору Галині було заборонено народжувати дітей, та, незважаючи на це, вона завагітніла. Жоден лікар, як зізнається жінка, не хотів приймати пологи, переконуючи у тому, що вона з такою «енциклопедією хвороб» може померти, а дитина, якщо й народиться, то буде нездоровою. У яку тільки клініку не зверталася жінка, усі відмовлялися брати на себе відповідальність. Та Господь хотів, щоб Його Ім’я прославилося саме в Зарічному, де й чудом погодилися приймати пологи. Над Галиною працювала ціла бригада лікарів. «В операційній палаті була така метушня, що пацієнти із сусідніх палат подумали, що я помираю, - пригадує сестра Галина. - Всі молилися, лікарі теж. Бог був поряд зі мною до останньої хвилини, я відчувала Його підтримку». І ось народилася гарненька дівчинка, яка дивилася своїми великими очима і наче не могла зрозуміти, чому навколо така метушня, шумгам. Впродовж 10-денного обстеження у дитини не було виявлено ніяких відхилень від норми. Всупереч усім застереженням та прогнозам лікарів дівчинка здорова та енергійна. Якщо Господь щось дає, то без недоліків, і це воістину так. Тепер щотижня Галина разом із сім’єю відвідує богослужіння. Тож довіряймося нашому Творцеві, нашому Живому Богу! Він усе дає у свій час, знаючи усі наші потреби і переживання. Він ніколи не забариться з відповіддю. Віддаймо своє життя у Його руки! Ірина НАУМЕЦЬ, Микола ВАКУЛІЧ

наступної ночі мені приснився інший сон: я бачила людей в білому одязі, які приймали водне хрещення, тобто обіцяли служити Богу в добрій і чистій совісті. Мені знову сказали слова, що Бог бажає, щоб і я так само зробила. На третю ніч я бачила вогонь, тоді не розуміла, що то означає, але коли прочитала Євангелію, то зрозуміла, що Бог буде хрестити віруючих людей Духом Святим і вогнем... Після цих снів мене запросила сусідка на зібрання до церкви християн віри Євангельської. На тому зібранні були гості з Німеччини, яких супроводжував хор з Румунії. Було так багато людей, що повиймали вікна, щоб було всім чути. Коли проповідував священик з Німеччини, я плакала і не могла зупинитися, коли ж пролунав призив до покаяння, я не вчулася, як пішла вперед. Хоч я стояла трохи позаду інших людей, що також вийшли до молитви покаяння, але проповідник підійшов саме до мене, поклав на мене руки і довго молився за мене. Після молитви мені було так легко, що я мовби летіла додому. Вдома не лягала спати, а молилася всю ніч. Я пережила надзвичайну присутність Божу і зрозуміла, що це саме те, що шукала моя душа. І я залишилася в цій

церкві. Це було 5 серпня, 1992 р. Я тоді перейшла в 9-й клас. Коли я прийшла до школи, то усім однокласникам подарувала Нові Завіти. Я хотіла, щоб усі читали Боже Слово і вірили в Бога. Після цього я прийшла до тієї бабусі (вже 92-річної) і їй все розповіла, вона дуже зраділа і сказала, що тепер її Господь забере до Себе. Пройшло декілька тижнів, її син покликав мене до своєї матері. Вона лежала в постелі і сказала, що тепер відходить до Бога. Наостанок вона розказала мені свій сон, як вона прийшла на небо, де бачила гарний сад і вулиці з чистого золота. Там були прекрасні оселі, одна краща від іншої, їй показали чудову оселю, де вона буде жити. Але вона сказала, що недостойна там жити. Потім сам Христос їй сказав, що вона таки буде жити саме в тій оселі… Після нашої розмови та сестра через два дні відійшла до свого Господа, якого так любила. У нас в родині ніхто не був віруючим, мене сварили, що я пішла до євангельської церкви. Я дуже молилася за них, і через деякий час всі мої родичі покаялися. Я дякую Богу, що всі вони нині спасенні. Бог дав мені багато відповідей на мої молитви, являв мені милості, описати про які не вистачить місця в газеті. Сестра Надія, Івано-Франківщина. Тел.: 097-03-90-265.

№ 12, 2010 р.

CTOP. 4

Це не той спейс, де має бути ваш фейс! З уривки проповіді в церкві ХВЄ, м. Лексінгтон.

До недавнього часу я не чув, щоб хтось говорив на цю тему… Для вступу хотів дещо згадати з минувшини. Я бачив старі паспорти своїх батьків ще без фотографій. Старші брати мені розказували (я того вже не застав) про час паспортизації, коли вклеювали фотографії. Багато віруючих відмовлялися це робити, вбачаючи в фотографіях (в паспортах) знак антихриста. Хто відмовлявся фотографуватися на паспорт, того влада засуджувала і давала два роки в’язниці. Я не кажу, що вони це робили правильно, але вони це робили щиро – в страху Божому, боячись цим засмутити свого Господа. Вони так вірили, так і робили, я вірю, що їх Господь за це винагородить. Крайнощі в таких моментах не виправдовують себе. Але сьогодні, в сучасному християнстві (особливо серед молоді) є інша крайність. Багато молодих людей хочуть спілкуватися (і це притаманно кожній людині), але молоді люди не вибирають живе спілкування зі святими, а для цього вибирають Інтернет, де існує багато сайтів для віртуального спілкування. Вони ставлять свої фотографії на такі сайти, як фейс бук, спейс бук, май спейс, май фейс…. Нині виникає дуже багато різноманітних сайтів (на зразок однокласників), які пропонують усілякі задоволення і виконання бажань. Мало того, що ці сайти цілком світські, молоді християни й себе на фотографіях показують далеко не в християнському зовнішньому вигляді. На тих сайтах світські (недобрі) люди виставляють усіляку порнографію, і християни також ставлять свої фотографії поряд. Чи добре так робити? Не думаю. Якщо якась повія вживу, буде виставляти прилюдно свої принади, то навряд ми, як християни, будемо ставати поряд неї і виставляти себе (хоч і в скромнішому вигляді). Але в Інтернеті виявляється можна робити все, що завгодно. Але так чинять ті, що догоджають плоті, але не Богу. Коли моя дружина народила дитину, до нас підійшли і дали на підпис папір про згоду на те, щоб фото нашої новонародженої дитинки поставити в Інтернет. Я категорично не погодився. Я не хочу, щоб мою дитину розглядали усілякі недобрі люди. Молоді люди часто виставляють фото своїх діточок на світських сайтах, залишаючи відкритий доступ до цих фотографій усім, кому заманеться. Я не думаю, що це корисно для батьків і їхніх дітей. Не всі підряд просто так поглянуть на фото ваших діточок, я упевнений, що існує маса усіляких ворожбитів, сатаністів, які можуть спеціально на фото ваших діточок робити усілякі сеанси магії, ворожби. Я розумію, що ми можемо аргументувати, що ми віримо Богові, і не боїмося – нам і дітям нашим нічого не пошкодить. Але чи б ви добровільно віддали фотографію своєї дитини екстрасенсу чи ворожбиту? Напевно, що ні. Але чи не є це нашою згодою на це, коли ми виставляємо фотографії своїх дітей в Інтернеті для загального (відкритого) доступу?

Facebook і MySpace доводять дітей до самогубства. Глава католицької церкви Англії й Уельсу вважає, що такі сайти, як Facebook і MySpace змушують підлітків дивитися на дружбу як на "предмет споживання" і доводять їх до самогубства. Архієпископ Вінсент Ніколc заявив, що ці сайти заохочують підлітків вибудовувати "недовговічні відносини", що робить їх нездатними до боротьби в тих випадках, коли їхні соціальні зв'язки руйнуються. Він також додав, що Інтернет і мобільні телефони "обесчеловечивают" життя суспільства. Ця заява стала відповідною реакцією на смерть 15-річної школярки, що на минулому тижні прийняла смертельну дозу знеболюючого після того, як над нею посміялися на Bebo, ще одному інтернет -сайті подібного роду. Архієпископ заявив: "У мене є побоювання з приводу того, що надмірне чи майже виняткове використання текстових повідомлень і електронних листів означає, що як суспільство ми втрачаємо одну зі здібностей вибудовувати міжлюдське спілкування, що є необхідним, якщо ми хочемо жити разом і будувати суспільство", - заявив він. На його думку, занадто велика кількість електронної інформації знецінює людину, але ж саме людяність є важливою частиною громадського життя. Архієпископ обвинуватив соціальні

Х о ч у нагадати місце Писання (4 царств, 20 – 21 розділи). Захворів цар Єзекія, пророк йому сказав, що він помре, цар почав плакати і молитися до Бога, і Бог зцілив його і продовжив роки життя ще на 15 років. Хотів би особливу увагу звернути на відповідь Бога (4 Цар. 20:5): «Почув Я молитву твою, побачив Я сльозу твою!» Настільки Бог милосердний, що навіть відміняє те Слово, що сказав був раніше, коли бачить наше щире каяття, молитву, сльози. Хотілося б, що ми так само робили, як свого часу робив Єзекія. Але не робили так, як Єзекія зробив пізніше. Що ж сталося потім? Прийшли до нього в палац посли з Вавілону. Одразу наголошу, що все те, що приходить з Вавілону (в духовному змісті) є недобрим. Після їхніх відвідин прийшов Божий пророк до царя і запитав: «Що вони бачили в домі твоїм? І Єзекія сказав: Усе, що в домі моїм, вони бачили, не було речі, якої не показав би я їм у скарбницях своїх» (4 Цар. 20:15). Вирок Божий для царя Єзекії був суворим: «Ось приходять дні, і все, що в домі твоєму, і що були зібрали батьки твої аж до цього дня, буде винесене до Вавилону. Нічого не позостанеться, говорить Господь! А з синів твоїх, що вийдуть із тебе, яких ти породиш, декого заберуть, і вони будуть євнухами в палатах вавилонського царя!» (4 Цар. 20:1718). Єзекії б впасти на коліна і щиро каятися, але він втішився словом, що це все станеться не за його життя. Забув мабуть молитву, як щиро він молився під час своєї хвороби. Звичайно, можна прийти до висновку і сказати, що якби Єзекія не вихвалявся, що то все його, показав би послам з Вавилону славу Божу в Ізраїлі, то не було б такого вироку. Це так, але я скажу інше: Єзекія що зробив? Він все показав недобрим людям, і що відбулося? Все, що він показав, було забрано від нього. Я цей випадок співвідношу до фотографій також. Якщо вихваляємося фотографіями своїми (чи своїх дітей) перед недобрими людьми, то чи не може статися так, що це все буде забрано від нас? Ти показав свій дім людям світу цього, негідним людям, яким не варто було показувати і вихвалятися перед ними. Згадаю випадок з посланцями Божими до Лота (Буття, 19:1-9). Коли ті посланці увійшли в дім Лота, недобрі люди приступили до того дому, вимагаючи, щоб Лот вивів їх до них. Вони жадали вчинити над святими Божими наругу. У тих негідних людей чомусь не було інтересу до собі подібних, а одразу з’явився сильний інтерес до святих. Це саме стосується і наших відносин з цим грішним перелюбним світом. Ви виставили своє фото в середовищі негідних людей (Інтернету), то до вас одразу проявлять інтерес, щоби вам зробити зло. Ми під Божою охороною, але чи не спокушуємо Господа, коли добровільно йдемо (в даному випадку ставимо свої фотографії) в нечисте середовище, просякнуте гріхом? Я запевняю вас – не ставте фотографій своїх дітей і не дозволяйте їм ставити фотографії на ті брудні і непристойні сайти. Повірте, це не той спейс, куди варто ставити ваш фейс. Я не знав, що мої діти поставили туди свої фотографії, але коли я довідався про це, то вони послухали мене і забрали звідти свої фотографії. Сотні слуг диявола намагаються зробити так, щоб наші діти не служили Ісусу Христу, а служили дияволу. Сестри, ви отримали красу від батьків, не показуйте її Вавилону, нехай ваша краса залишиться вам і Господу. Знову нагадую слова Божі до Єзекії: «Почув Я молитву твою, побачив Я сльозу твою!» Нехай же й наші молитви і сльози почує й побачить Господь. Зробімо для цього рішучий крок віри до Бога.

мережі в тім, що вони убивають у дітях здатність дружити. Це неконтрольоване спілкування, за допомогою якого не можна побудувати повноцінне суспільство. "Серед молодих людей ключовим фактором, що приводить до самогубства, найчастіше є травма, отримана від недовговічних відносин. Вони кидаються з головою в дружбу чи в ланцюжок інтернетвідносин, а коли та розвалюється, вони почувають себе залишеними всіма, - говорить він. http://www.newsland.ru/News/Detaіl/іd/393359/cat/84/

Флірт на Facebook – причина 20% розлучень. Для більшості людей спілкування в соціальних мережах – зручний спосіб тримати зв'язок з родичами і друзями, однак для подружнього життя такі сайти, як Facebook, можуть мати фатальні наслідки, повідомляють британські ЗМІ. За даними британської юридичної фірми Dіvorce-Onlіne, кожне п'яте розлучення відбувається через те, що один з подружжя застав іншого зненацька за спілкуванням на сайті з особою протилежної статі в дуже недвозначному контексті. «Мій персонал мені не раз говорив, що багато наших клієнтів скаржаться, що довідалися щось про свого партнера через Facebook. Я вирішив з'ясувати, наскільки це поширено, - сказав керуючий директор компанії Марко Кінан. Який ж був мій подив, коли виявилося, що 20%

заяв на розлучення містять посилання на Facebook. Найпоширенішою причиною є листування з сексуальним ухилом». За словами експертів, спілкування в Інтернеті – велика спокуса для людей зі слабкою силою волі. Поки вони дозволяють собі зайве в Мережі, їхні «половинки» легко знаходять спосіб за допомогою того ж Інтернету фліртувати, і заводити цілі віртуальні романи. http://top.rbc.ru/wіldworld/22/12/2009/356592.shtml

Британські діти вважають, що Facebook важливіший родини. Результати дослідження, проведеного у Великобританії напередодні "Тижня родини", шокували британську громадськість, повідомляє газета The Sun. Соціологи опитали 3000 дорослих і 1000 дітей, і з'ясувалося, що дві третини батьків вважають родину найважливішим у житті своїх дітей, але згодні з ними лише 49% нащадків, тобто менше половини. 28% підлітків повідомили, що найважливіше в їхньому житті, це не гроші, не здоров'я, не спорт, не школа, не тварини, і звичайно, не батьки, а соціальна мережа Facebook. Саме вона впливає на них сильніше, ніж що-небудь інше. Між тим, менше чверті батьків, думали, що головну роль у житті їхніх дітей відіграють сучасні високі технології. Також з'ясувалося, що, насамперед, дана статистика відноситься до неповних родин. http:// stepandstep.com.ua/catalog/your-news/102061/brіtanskіe-detіschіtayut-chto-facebook-Vazhnee-semі.html

№ 12, 2010 р.

CTOP. 5 Через межу тисячоліть Господь продовжує шукати Собі людей, які вірно Йому будуть служити незалежно від обставин, злиднів, чи достатків, свободи, чи гонінь. Свого часу Ілля думав, що він один залишився серед вірних Богові, а Господь відповів йому, що зберіг Собі сім тисяч вірних, які не вклонялися Ваалові. Так часто (невидимо для людського ока) будується в дім духовний церква Господа нашого Ісуса Христа з вірних душ. Радіє серце, коли бачиш молодих людей, які (не дивлячись на принади цього світу і розкішність широкого шляху цього світу) вибирають вузьку стежину у слідуванню за Господом нашим Ісусом Христом. А ціль оправдує терпіння, насмішки, приниження з боку людей цього світу, і тому варто досягати царства небесного незалежно від ціни, яку не раз приходиться платити у слідуванні за Господом. Хотілося б запитати в цих молодих людей, які приймали водне хрещення: що спонукало їх зробити цей важливий крок, стати на вузьку стежину слідування за Христом?

— Що спонукало тебе прийняти водне хрещення?

— Я просто зрозуміла, що нема нічого кращого в моєму житті, як віддати свої молоді роки життя Богу, вчитися виконувати Його волю і жити тільки тим життям, яке Бог наперед визначив для мене.

— Я була переконана, що я вже готова служити Богу і мені потрібно віддати ціле своє життя тільки для Бога. – Альона.

— Я зробив рішення прийняти водне хрещення після тривалих роздумів над своїм життям. Я прийшов до висновку, що воно нічого не варте без Бога. Я хочу виповнити Божий план для мого життя. Бог — моя скеля і твердиня! Я хочу бути чистим, як золото, щоб бути переможцем у випробовуваннях. – Петро.

— Я знаю, що служіння Богу — це найкраще, що може бути в моєму житті, тому я захотіла віддати своє життя Йому саме в молодості. – Люда.

— Чому саме цього року?

— В моєму серці я відчував, що саме зараз вже пора віддати своє життя для Бога. – Петро.

— Я не думаю, що є різниця в тім, який рік – головне бути готовим скласти обітницю служити Богу, доки Бог нам дає цю чудову можливість, щоб не було занадто пізно. – Саша.

— Я просто відчувала готовою. – Мішель.

церковному оркестрі. Мені дуже подобається славити Бога тими т а л а н т а ми , я к и м и Ві н ме н і обдарував. – Соломія.

— Як твоє життя змінилось з часу хрещення?

— Від часу мого хрещення я бачу світ іншими очима; я відчуваю цінність життя. Буває так, що здається не може бути краще, так Бог благословляє. Але ворог не спить і часто намагається порушити цю радість а також посилає усякі спокуси. Через це я переконалась, що без бли зьк ост і з Бог ом неможливо в цім світі жити. – Яна.

набагато краще почала розуміти деталі вчення Ісуса Христа. – Яна.

— Яка твоя думка про церкву, в якій ти став членом?

— Чесно кажучи, мені дуже подобається саме наша церква і я би її не перемінила ні на яку іншу. – Альона.

— Мені подобається наша церква через те, що я відчуваю, як Дух Святий наповняє нас, і бачу чудеса, через які Боже ім’я прославляється. – Петро.

— Ставши членом церкви, який ти бажаєш нести труд?

— Ще не цілком впевнена. Але я молюся, щоб Бог мені показав яким способом я зможу як найкраще виконувати Його святу волю. Тим часом я стараюсь бути корисною (як тільки можу) у різних справах серед молоді, а також стараюсь свідчити тим людям, які ще не пізнали Бога і не знають, як з Ним добре. – Яна.

— Я ще не знаю, але хочу те, що Бог спланував для мене, хоч моя мрія — поїхати в місіонерську поїздку. Мішел.

— Мені подобається те, що наша молодь старається триматися разом і бути дружними, і також, що наш пастор дуже прямо звертається до всіх і до всього. Нехай його Бог благословить! – Люда.

— У мене, як християнки, тепер з'явилося більше обов’язків. Ставши членом церкви і склавши обіцянку перед Богом, я є відповідальна за мої слова і вчинки. – Анжела.

— Стало труднее, потому что теперь сатана больше атакует. И ещѐ теперь я чувствую ответственность своего слова, которое я дал Богу. Я знаю, что Иисус Христос этим не пренебрегает. – Костя. *** Дуже приємно відзначити те, що багато цих молодих людей, діти емігрантів, що вже народилися тут, в Америці, і вирішили йти шляхом своїх батьків, слідуючи за Господом. Але разом з цим хочеться також запитати й тебе, друже, а як ти? Чи ти прийняв правильне рішення? Чи ти в рядах Христових воїнів? Чи ти готовий в вірності звершувати свій

— Мені дуже подобається наша церква! Я завжди відчуваю Божу присутність у наших зібраннях. У нас прекрасні проповіді і благословенні молитви. В загальному, наша церква відіграла значну роль у моєму духовному житті, навчаючи мене, як правильно служити Богу. – Анжела.

— Чому ти вирішив стати членом саме цієї церкви, а не іншої, наприклад, американської?

— Для меня это не было выбором. Я вырос в этой церкви и не согласен с американскими методами служения Богу и как они служат Богу. – Костя.

— Я виростала і ходила в українську церкву все моє життя. Мені подобається це вчення, і я вірю, що ця церква допомагає мені духовно зростати. – Анжела.

— Я зараз вчителька недільної школи і співаю в молодіжному хорі, але я би хотіла, щоб я більше приймала участь в молодіжних зібраннях. – Люда.

— Служіння, яке я хотіла б виконувати в церкві, продовжувати співати соло і в молодіжному хорі, а також грати на скрипці в нашому

шлях спасіння? Можливо цей шлях невідомий для тебе, але поклавши свою долю на Його вівтар, як приємну жертву, цим самим ми виявляємо довіру Богові. Слідуй за Христом! Зроби правильний вибір на славу Христа та спасіння твоєї душі!

Клівленд, Огайо, пастор Ігор Вітрук

себе

— Чи ти навчився (навчилась) щось нового на підготовчих заняттях до водного хрещення?

— Так, я багато чого навчилася про віру, любов і про Духа Святого. – Люда.

— Я набагато глибше навчилася про Бога, духовний світ і про церкву. А також я отримала відповіді на багато моїх запитань. – Мішель.

— Не можу сказати, що я щось нове вивчила з кожним уроком, але я

№ 12, 2010 р.

CTOP. 6

"Остановки в пути". Лидия Кунахович

Мальчик, который жил дважды. Рассказы Гвенда Р. Стюард

«Остановки в пути» - сборник В эту книгу входит пятнадцать рассказов, стихов на разные темы которые перенесут тебя в Индонезию. христианской поэтессы Лидии Гвенду Стюард с ее семьей послал в эту Кунахович. Автор предлагает страну Бог. Ее муж работал там доктором и размышления о вере в Бога и о миссионером. Их дети быстро привыкли ко смысле жизни, обращает всему необычному. Вскоре у них внимание на принципы, по появились друзья, о жизни и приключениях к о т о р ы м д о л ж н ы которых ты сможешь здесь прочитать. осуществляться отношения Например, о Касии, который жил дважды, человека с Богом и другими людьми. Значительное или о внезапно прекратившейся буре, внимание уделено различным аспектам которая разразилась, когда Сухади плыл на пароме. христианской жизни.

$9

$7

Чей улей лучше? Истории о разных детях и одной пчелке Елена Микула

$9 $8

Эта книга для тех, кто еще не стал взрослым, но уже не считает себя ребенком. Рассказы о подростках, о мальчиках и девочках, связаны одним общим "героем" - маленькой пчелкой, которая "перелетает" из рассказа в рассказ и соединяет внешне не связанные истории в единое и цельное повествование. Героям книги постоянно приходиться делать выбор - между правдой и ложью, между добром и злом, между Богом и грехом. Эта книга поможет читателям, перед которыми стоят такие же вопросы, дать правильный ответ и сделать верный выбор избрать Иисуса Христа своим Другом, Учителем и Господом.

Леоні та ії друзі Непереможні біженці Бет Кум Харріс

Головні герої повісті, дівчина-сирота Леоні та родина Дуранд, змушені залишити батьківщину через релігійні амбіції Людовіка ХІV і католицьких священиків. Потрапивши у небезпеку, Гастон, Рейчел і члени їхньої родини вирішили уповати на Бога і залишатися вірними Йому будь-якою ціною.

$5

Сценки та Сценарії (християнська тематика) для церков та весіль

О, Господи, хотя бы ещѐ одну душу...

Элис Шевкенэк

$12

Элис Шевкенэк выросла на западе Канады и в возрасте 20-ти лет посвятила себя Христу. По окончанию Библейского Колледжа она энергично влилась в миссионерское служение. После основания церквей в Канаде, она продлила своѐ миссионерское служение в Азии и Европе более, чем на пять десятилетий. С верою и с постоянством она смиренно жила среди людей, игнорируя противостояния и преследования. Сестра Элис, как многие еѐ знают, соприкоснулась с многими судьбами посредством чудесного жизнеизменяющего Евангелия распятого Христа. Еѐ воспоминания сделают ваше чтение интересным и захватывающим.

New

Почему я уехал на запад

Автор этой книги– Константин Иванович Владяну– родился 18 мая 1938 г . В селе Пынзэряны Фалештского района, Молдавия. Его жизнь полна испытаний и приключений. Он чудом выжил во время голода в 1946-1947 гг. Когда советская власть изымала все продовольствие на территории Молдавии. И в школе, и в армии его преследовалии унижали только за то, что он был верующим человеком. После армии Константина Ивановича поставили на учет в КГБ как «опасного сектанта». Когда он работал на рефрижераторном судне, кагэбисты дважды избили его и поломали ребра. Его всячески ущемляли на работе, всегда заставляя выходить в ночную смену, а ночью его посещали кагэбисты, запугивая и угрожая смертью. Но Бог всегда расстраивал их замыслы. Страдала и его семья. После «прививки», сделанной медсестрой, дочь Наташа заболела и умерла в детской больнице. КГБ и врачи в ее смерти обвинили родителей, будто они принесли бочь в жертву Богу... По причине постоянных преследований за веру в Бога Константин Владяну вынужден был в 1979 году выехать в Канаду

Не забудьте додати за Пересилку: Kниги CD/DVD

Перша $4.00 $3.00

Наступні $1.00 $1.00

$15

$5

Псалмоспіви 1500

Незабаром Різдвяні Свята. Якщо би Ви хотіли впродовж цих свят заповнити Ваш дім чи авто чудовими різдвяними піснями, Ви можете придбати у нас 2 диски, на яких Ви почуєте колекції у виконанні гуртів ―Авен-Єзер‖, ―Крила Віри‖, ―Салім‖, ―Живе Каміння‖. Ці спеціальні збірки пісень можуть бути чудовим подарунком для Ваших ближніх, а разом з тим Ви пожертвуєте на діло Боже: для сиріт та дітей з

2 FOR $15 + SH УВАГА! Виручені фінанси використовуються для підтримки місіонерської діяльності та служіння милосердя.

Щоб зробити замовлення, дзвоніть: 859-312-4344, Славік.

№ 12, 2010 р.

CTOP. 7

В Ісуса є для нас час

ЗАГАДКИ

Один хлопчик захворів і ліг в своє ліжечко. Пройшло три дні, а він все не міг одужати. Мама міряла йому температуру по кілька разів на день і бачила, що вона вже доходить до сорока градусів. Нещасна матуся страшенно хвилювалася. Дмитрик був на йм е ншо ю ди т и но ю в сім `ї, а пр о найменшеньких, звичайно, турбуються найбільше. Лікар прийшов і пішов, не сказавши що з Дмитриком. Порахував пульс, подивився вушка, горло, послухав, як хлопчик дихає…

— Поки що нічого підозрілого не бачу. Треба почекати, може, пізніше виявляться ознаки хвороби. Час покаже. Чекати ж для всіх було дуже тяжко. Дмитрику не хотілося їсти, не хотілося гратися, він мовчки лежав на своєм у ліжечку. А всі ходили коло нього навшпиньки і розмовляли пошепки. Якось увечері тато почув, що синок кличе його.

— А що тобі, Дмитрику?

— Тату, а Ісус, певно, дуже зайнятий? В Нього завжди так багато роботи? Тато дуже здивувався, йому й до голови не приходило, що в Ісуса Христа може не вистачати часу кого-небудь вислухати і допомогти.

— Та ні не думаю, щоб Він комусь відмовив. Ти хочеш попросити?...

— Еге ж, щоб Він мене зцілив.

— Це добра думка. А ми, дорослі, чомусь забули, що Христос — то найкращий лікар…

Дмитрик сів на ліжечку, а тато схилився біля нього на коліна.

— Любий наш Господь, — почав тато, — ось перед Тобою цей нещасний маленький пацієнт. Він думає, що в Тебе нема часу, щоб допомогти йому, але я знаю, що в Тебе завжди є можливість допомогти тим, хто любить Тебе і покладає надію на Тебе. Просимо Тебе в Твоє ж ім`я: уздоров нашого Дмитрика. Амінь. І хлопчик сказав: «Амінь». Після цього він спокійно заснув. А вранці він був уже цілком здоровий і веселий. Мама зателефонувала лікареві, що Дмитрик уже снідає і все гаразд.

— Як, здивувався лікар, — і нема прищів, плям чи болю?

— Нема нічого! — сказала мама. — Бог нам допоміг. Для невіруючого лікаря це було незрозуміло. А для Дмитрика все було просто, головне, що в Ісуса знайшлася хвилинка, щоб вислухати його і тата. Господь, в Якого завжди є час для Своїх дітей, зцілив маленького хлопчика.

Що є солодше за мед? Котрий це птах ходив, літав, А що є сильне, як та смерть? Пророцтва жодного не знав, І що сягає аж до неба? Одної пам'ятної ночі, Що не заллє вода морів? Виконуючи звичай свій, Хто кращий від людських синів? І не свідомий в правді тій, Хто – скора поміч нам в потребах? Він виповнив слова пророчі?

Просіть і дано буде вам ... Багато років тому назад в Росії був страшний голод, і тисячі людей вмирали прямо на вулицях. Голодні ходили під вікнами, стукали в двері будинків, просили у перехожих хліба. В одній сім’ї від голоду померли батьки, і діти залишилися з бабусею. Їх було троє, і всі вони просили їсти. Бабуся плела різні речі і продавала свої вироби на базарі, але прибуток був малий, і сім’я постійно була в потребах. Настав день, коли в хаті не залишилось ані крихти хліба. Бабуся засумувала, але не подавала виду, щоб не бентежити дітей, і ввечері, як завжди, скликала їх на молитву. Тільки вона одна знала, що вони дійшли до останньої точки і що тільки Господь може їм тепер допомогти. Вона просила в Господа для дітей, хоч би шкориночку чорного хліба. Але її внучка осмілилась попросити в Бога цілий буханець! Діти лягли спати в той вечір голодні, і зранку в них все ще не було хліба. З повною впевненістю, що хліб неодмінно буде, дівчинка порадила бабусі нагострити ножа. Бабуся нагострила ніж, і діти цілий день чекали хліба.

Настав вечір, а хліба все не було. Діти знову лягли спати голодні. Раптом в двері хтось постукав. Бабуся відкрила і побачила на порозі чоловіка, в якому впізнала старого друга сім’ї, і поспішно впустила його в дім. Він був весь покритий снігом, дуже змерз і бабуся запропонувала йому сісти біля вогню і обігрітися. Роздягаючись, він сказав, що пройшов більше тридцяти кілометрів.

— Що привело тебе до нас? – запитала бабуся. Він відповів: -Вчора в обід я відчув сильне бажання відвідати вас. Щось всередині мене говорило, що ви в великих нестатках. Повернувшись до дітей, він сказав: — Ану, вгадайте, що я приніс? Дівчинка, яка молилась про хліб, сміливо сказала: — Я знаю. Ви принесли нам цілий буханець хліба.

— Вірно! Я справді приніс вам цілий буханець хліба, але як ти знала про це? Дівчинка розповіла про свою молитву, і друг цієї сім’ї з сльозами на очах дістав з-за пазухи цілий буханець хліба і дав його бабусі. До хліба не було ні масла, ні молока, але яка щаслива була сім’я в той вечір і як зміцнилася їх віра з того дня!

№ 12, 2010 р.

CTOP. 8 Скалічені дияволом долі є повсюди… Але, дякувати Богу, є й церкви і благодійники, яким небайдужі ті, хто в полоні гріха! Спільними зусиллями створюються центри, де опікуються такими категоріями людей. Таким закладом с т ав ― ПЕ НУ ЕЛ ‖ – х р ис т ия нс ь к ий реабілітаційний центр для алко- і наркозалежних, який розпочав свою працю в 2006 році в селі Замости, Турійського району, що на Волині. Основною ціллю заснування якого стала допомога тим, хто шукають визволення від духовної і фізичної залежності. Адже лише Господь може подарувати повноцінне життя, сповнене радості, любові і миру. Саме тому ті, хто усвідомили, в якій пастці знаходяться і вирішили змінити спосіб життя, звертаються до працівників центру, і з Господньою допомогою досягають поставленої мети. Протягом 5 років сумлінної праці більше сотні чоловіків пройшли реабілітацію. І, звичайно, хороші результати є: люди міняються і розпочинають нове ж и ття ! Д о к а з о м цього є свідчення самих реабілітантів. *** Н а о ч н и м прикладом того, що не лише діти з неблагополучних сімей потрапляють у безвихідь й шукають втіхи в алкоголі та наркотиках, є історія Євгенія з Житомирщини, який народився та виростав в сім’ї гінеколога. Його мама працювала вчителем музики, а отже й дитину виховували за моральними принципами. Проте будучи 4-річному віці Євгеній втратив батька, що також залишило відбиток на свідомості хлопчика. Після Чорнобильської катастрофи мати відправила Євгенія з братом до своїх батьків, а потім — у Житомир. Ще будучи хлопчаком, Євген почав курити, а в 15 років вживати легкі наркотики, а потім й опіум. Євгеній пробував звільнитись самотужки, проте все було марно, навіть неодноразове лікування в медичних закладах. За вживання та зберігання наркотиків відбував покарання у виправній колонії терміном в рік і п’ять місяців. Звільнившись у 25 років повернувся до попереднього способу життя. Євгеній вже тоді почав усвідомлювати, що йому необхідна допомога і він кликав до Бога. У 2007 році, дякуючи другу, дізнався про центр у с. Замости. Коли приїхав на місце, очікував, що почнеться ломка, яка за його прогнозами мала продовжуватись протягом двох тижнів і супроводжуватись безсонням та нервовими спалахами. Але, дякуючи молитвам братів, все обійшлося. Перші дні були дуже складними, адже колишні звички (особливо тютюнопаління) не давали про себе забути, але Бог по великій милості звільнив. Пройшовши реабілітацію, Євгеній повернувся

ПРОХАННЯ Дорогі друзі! Звертаємось до вас з проханням. Наше служіння реабілітаційного центру для алко– та наркозалежних поширюється. Ми хочемо відкрити ще один реабілітаційний центр на хуторі біля села Грибовиця, це приблизно за 10 км від Н о в о в о л и н с ь к а . Приватизована ділянка 0,7 га землі, є мурований хлів.

НАШІ ПОТРЕБИ

в Житомир, де Господь привів його в прийнявши водне хрещення, він став членом невеличку церкву, засновану місіонерами і навчає його нести вістку Євангелії усім, кого він зустрічає на вулицях міста. *** Наступна історія про Миколу, якому нині 38 років. Народився він в Прибалтиці (м. Рига). У 5-річному віці його забрали в дитбудинок, оскільки матір лишили батьківських прав. Після дитбудинку він побував і в місцях церкви ―Свята Трійця‖ в м. Нововолинськ. позбавлення волі. Згодом, відбувши Микола не хоче повертатись до минулого. покарання, одружився. Переїхав у м. Ковель, Тепер він бажає посвятити своє життя де в нього народились три доньки. Все ніби служінню Богу і мріє повернути сім’ю. йшло своєю чергою: сім’я, діти, затишок. Але *** згодом це все змінив алкоголь, який (як Тепер розповім і про те, як Бог вів мене до грабіжник) підкрався до Миколи, а слідом за покаяння. Мене звати Андрій, мені 28 років. ним і розгульне життя. Сім’я почала Народився я в м. Нововолинськ, дитинство р у й н у в а т и с ь , минало в радості, я відчував опіку і любов. розлучення, а там його й Коли мені було три роки, мама й тато понесло. Він виїхав в м. залишили мене, їх замінила бабуся, саме від Одесу, потім знову неї я й чув про Бога, хоча поверхнево. З повернувся в Ковель. алкоголем зустрівся в училищі, в 19 років Дружина прийняла й почав вживати інтенсивніше і до 26 років став простила його, проте так алкоголіком. Вирішив поїхати в котрийсь з не продовжувалось центрів, але не пройшовши повної реабілітації, довго. Він знову пішов я повернувся додому, де ще інтенсивніше від сім’ї, почав ще підсів на алкоголь, так і не оцінивши Божої сильніше пити, милості. Та, все-таки, я наважився поїхати в поневірятись по центр у с. Замости, саме тут Бог дав розуміння домівках друзів, а того, що лише в Ньому є свобода і я віддав згодом й на вулиці. Стан своє життя на служіння Йому. Бог благословив здоров’я став різко погіршуватись, і Микола мене, хрестивши Святим Духом і дав служіння потрапив до Ковельської лікарні з діагнозом – я є помічником наставника в центрі. запалення легень, гостра сердечна Ми разом з іншими реабілітантами недостатність, псоріаз шкіри. Згодом його допомагаємо стареньким й віруючим в селі, не перевели у Луцьку лікарню, де одного дня відмовляли й на прохання голови сільської лікар сказав, що вони зробили все можливе, і ради у допомозі благоустрою дитячого садка й порадив йому молитись, адже одна надія на кладовища. Бога. Так з кожним днем йому ставало все *** гірше, і однієї ночі, коли Ми вдячні Богу за Микола міг дихати лише служіння, яке несете стоячи на колінах біля Ви, за Вашу допомогу лікарняного ліжка (коли й підтримку! Такі лягав, то задихався, коли коротенькі свідчення ходив — шалено билось показують, що центри серце), він звернувся до для алкоі Бога і просив про наркозалежних є дуже милість. Тієї ночі він необхідними, адже залишився живим, і стан дуже часто саме тут здоров’я став вони вперше чують покращуватись. Микола про Голгофську вірить, що не за збігом жертву й ціну їхнього обставин в тій самій лікарні були й християни, життя, яке диявол усілякими зусиллями прагне які детально свідчили йому про Ісуса Христа й зруйнувати. Ще раз висловлюємо Богу й Вам запропонували поїхати в реабілітаційний вдячність за те, що піклуєтесь про тих, для центр. У деякій мірі Микола погодився тому, кого (здавалось) вже немає виходу. Рясних що йому нікуди було й податись. У центрі Господніх благословінь Вам! йому відкрився Господь, Християнські реабілітаційні центри в Україні виникли порівняно не так заспокоїв душу і дав давно. Але багато людей можуть сьогодні визнати, що такі заклади вносять надію, простивши всі провини. У центрі істотний вклад в оздоровлення суспільства, яке без перебільшення можна Микола знаходиться назвати хворим. «Наркоманія», «алкоголізм» досить сильно вразили майже рік. Цього літа, багатьох людей, особливо – молоде покоління. Деякі люди, піддані

Д і ля н к а р оз т а шо ва н а в гарному місці, біля лісу. До с. Грибовиця 4 км, до с. Соснина 2 км. У цих двох селах є наші дочірні церкви. В перспективі там можливо проводити дитячі табори. Дякуємо за кошти, які ви вже пожертвували і просимо по можливості допомогти нам у цій справі. Вартість ділянки 4,5 тис. дол. З повагою Ст. пресвітер Церкви «Святої Трійці» В. І. Грицак

наркотикам і алкоголю, шукають вихід (спосіб звільнитися від залежності) і варто зауважити, що саме в таких центрах їм можуть надати реальну допомогу. Не випадково такі центри називаються християнськими, тому що Христос – це та Особа, Котра може дати справжнє звільнення – і від наркотиків, і від алкоголізму – і від будь-якої іншої гріховної залежності. Ті, хто мають серйозну справу з наркозалежними людьми, переконують, що не існує медичних ліків для звільнення від наркотичної залежності. Лише Ісус Христос може дати наркоману реальне звільнення, свободу. В реабілітаційних центрах цілком на добровільних початках працюють люди, які присвятили своє життя на служіння Господу, служачи людям, від яких відвернулася держава і навіть рідні. Ваш вклад у цю благословенну справу буде цілком виправданий і внесений в Божу скарбницю на Небесах.

Ваші пожертви надсилайте на адресу місії з поміткою (Грибовиця)

№ 12, 2010 р.

CTOP. 9

«Одне життя на цьому світі – воно так скоро промине, лиш тільки те, що ти зробив для Бога – воно у вічності з тобою там буде». Ці слова б ули деві зом житт я Івана Дем’яновича Зінчика. Він їх прочитав, коли йому було 27 років, на стіні в кімнаті одного віруючого лікаря, до якого прийшов по медичну довідку для вступу в сільськогосподарський інститут. Ці слова так вразили його серце, що він поступив на навчання не в інститут, а в біблійну школу. Коли він навернувся до Бога, у нього було одне бажання: донести Євангелію с п а с і н н я ж и т е л я м багатостраждальної України. Як це йому вдалося, нехай скажуть мільйони українців, тих, що знали брата Івана особисто чи тільки – його голос. Християнські радіопередачі Зінчика лунають в радіо-ефірі вже сорок років! Іван Зінчик говорив завжди просто, щиро

і прямо, через це його любили представники всіх християнських конфесій. Вже дев’ять років, як Бог відізвав брата Івана в небесні оселі, але його голос продовжує лунати в радіопередачі «Жива Надія» на всю територію України. У цьому також особливість цієї радіопередачі. Дякуючи Богу, збереглися записи багатьох його проповідей на плівці, які за піклування Ненсі Зінчик (його доньки) реставруються (чистяться і переводяться в цифровий формат). Дякуючи Богу, Ненсі Зінчик знайшла підтримку серед ревних і вірних Богу християн для продовження справи свого батька. Саме їй Іван Зінчик заповів продовжити вести й надалі радіопередачу «Жива Надія». До праці радіопередачі долучилися деякі церкви, проповідники, пастори. Радіослухачі пишуть листи з запитанням: чому вони не чують проповіді пастора Зінчика? Тому працівники програми відкрили нове служіння: вони розсилають всім бажаючим касети з проповідями

ГОСПОДНЯ ДЕСНИЦЯ ЗАВЖДИ ОБЕРІГАЛА МЕНЕ! У кожної людини до Бога своя (особиста та неповторна) дорога. От і я хочу пові-дати, як 30 років назад (саме завдяки радіопередачі «Жива Надія») я пізнав Господа Ісуса Христа. Ще замолоду я працював шофером на кар'єрі в Гайвороні. Досить часто доводилося їздити в далекі рейси, у різні міста СРСР. Щоб не було сумно самому в кабіні, я завжди вмикав транзистор, слухав новини та пісні. Одного разу я виїхав у чергове відрядження І, як завжди, почав шукати на радіохвилях музику та раптом почув якусь мелодійну пісню, яку ніколи не чув раніше. Я прислухався, включив сильніше звук і думав, що ж то за дивовижний концерт транслюють, де всі слова про Бога? Доти я не чув нічого подібного. Закінчилася пісня і почав говорити проповідник. Мені його слова здалися простими й доступними. Мені навіть здалося, що той чоловік знає мене особисто. Потім я довідався, що то була християнська програма, яку вів Іван Зінчик і з якою я випадково вперше познайомився. Я почув незвичайні слова: «Про тебе, дорогий друже, все знає Бог і чекає тебе!» Ці слова заставили мене задуматися, як я жив до цього часу і що мене чекає попереду, у вічності. Пам'ятаю, як тоді сильно захвилювався, що зупинив автомобіль. Я уважно дослухав передачу до кінця, і коли проповідник призвав до молитви, то вперше в житті я став молитися до Бога. Я зрозумів, що мене кличе сам Господь Ісус Христос, щоб спасти мою грішну, загублену душу. Потім я завжди чекав наступної трансляції радіопередачі «Жива Надія». Отак, майже 30 років я просидів за кермом автомобіля. Доводилося працювати на різних машинах, але в першу чергу, приймаючи нову техніку, я скрізь дивився, чи є в кабіні справний радіоприймач. Коли розпочиналася радіо-передача, я зупиняв автомобіль, уважно слухав програму до кінця, молився і їхав далі. Дякуючи Богу, я жодного разу не потрапив в аварію. Мені заздрили товариші і запитували: чи я такий щас-ливчик, чи мені завжди попадається добра техніка? Я ж знав, що Господня десниця завжди мене оберігала від усякого лиха. Потім я у селі напитав християн, які так само слухають цю передачу і спілкувався з ними. А коли відкрився недалечко від моєї хати дім молитви, я з радістю побіг вже на перше богослужіння, куди й досі ходжу, будучи вже пенсіонером. Дякую Богу за пастора Івана Зінчика і за всіх, хто трудиться на Божій Ниві, доносячи людям Благу Звістку. Я також залюбки читаю дуже потрібну в цей час газету «Жива Надія» і даю читати іншим людям. Анатолій Мельник, Кіровоградщина.

пастора Зінчика, піснями, що лунають в радіопрограмах «Живої Надії». Так само бажаючі можуть отримати поштою Євангелію, Біблію, іншу християнську літературу. За свого життя пастор Зінчик видав чимало брошур, які до цього часу користуються попитом і багато разів перевидавалися. Для християн України передача «Жива Надія» так і залишилась передачею Зінчика. Можливо ще й тому, що естафету справи брата Івана прийняла саме його донька — Ненсі Зінчик. Раніше щороку до України приїжджав брат Іван Зінчик, тепер приїжджає його донька Ненсі. Під час місіонерських подорожей по Полтавщині Ненсі Зінчик відвідала практично всі місця служінь, які благословляв її тато. Пригадую її слова, сказані на відкритті дому молитви в Кременчуці: «Ми відвідали багато церков, де працював мій тато. Я вперше бачила, як водне хрещення приймають у річці біля Дніпра. Хоч я народилася в Канаді, та відчуваю, що тут моє коріння. Я тут себе почуваю, як серед своєї родини. Тепер я більше розумію свого тата, як він любив Бога і любив нарід України. Він передав цю любов і мені...». Дав би Бог, щоб ця любов Христа до людей палала і не вщухала в серцях мі с і он е р і в, п а с т ор і в, служителів, жертводавців, к о т р і т р уд я т ь с я н а Євангельській Божій ниві і

є співпрацівниками радіопередачі «Жива Надія». Бо лише любов Божа у серцях дітей Божих — вірний і надійний двигун справи Божої. Наостанок хотів наголосити, що радіопередача «Жива Надія» не є справою однієї людини (брата Івана Зінчика, чи Ненсі Зінчик), це — справа Божа, це справа кожного, хто вважає себе істинним християнином, це — справа всіх нас. Хотілося б, щоб так думали й інші служителі Церкви Божої. Не зважаючи на те, що нині започаткувалося багато нових християнських програм, місій, газет, журналів, «Жива Надія» має своє індивідуальне (і досить суттєве!) місце на широкій євангельській ниві нашої України. Були і є певні перешкоди в організації випуску радіопрограм, але радіопередача «Жива Надія» продовжує щотижня лунати в оселях жителів України. Дорогі християни, просимо Вас ревно молитися за працівників передачі, за її слухачів, за нашу Україну. Любі друзі, доки Бог продовжує цей чудовий час «літа сприятливого», спішімо до праці, щ о б с т а т и с п і в уч а с н и к а м и Господньої справи! Дорогий друже, прочитай знову слова девізу життя брата Івана Зінчика. Справді, земне життя дуже швидко проминає, і ніхто з нас не візьме нічого з собою, коли прийде час розлучатися з цією землею, але що зробив ти для справи Божої тут, на землі, залишиться з тобою й у вічності! Амінь. Геннадій Андросов.

ХРИСТОС ДАВ МОЄМУ УТОМЛЕНОМУ СЕРЦЮ СПОКІЙ Свідчення Лідії Шинкаренко, м. Миргород, Полтавщина. Пошуки щастя в цьому світі не принесли мені ніякої радості. Сімейні негаразди, зневіра в людях все більше робили мою душу одинокою. І якийсь великий тягар тиснув на неї. Людська зрада і нервові хвилювання приводили мене до того, що хотілося скоріше померти... І ось одного дня моя мама, знаючи, як часто мені буває тяжко в житті, запропонувала послухати радіопередачу «Жива Надія». Вона говорила, що коли послухає Івана Зінчика та ще й помолиться, то на душі стає легше й спокійніше. І я також почала слухати, спочатку під час виконання домашньої роботи, а згодом вже всілякі справи відкладала, а лише слухала і все частіше мої очі, під час програми, наповнювалися сльозами. Одного літнього вечора, в 1995 році, під час слухання передачі, Бог торкнувся мого серця. В сльозах я повторювала молитву за Іваном Зінчиком, а потім почала каятися і визнавати себе грішною перед Богом вже своїми словами. Перед моїми очима пройшло все моє гріховне життя і я зрозуміла, що воно мене веде тільки до пекла. Я щиро просила Бога простити мене. Через деякий час у моєму житті почали проходити великі зміни. Моє серце все частіше наповнювалося радістю, на душі було легко і хотілося всім робити добро. А мої очі все частіше дивилися на небо. Воно мені здавалося таким гарним і рідним. Відтоді я кожного дня молилася і просила допомоги у Бога, і Він завжди давав відповідь. Навіть фізично працювати було легко й швидко, здавалось, що хтось допомагає. Від тяжкої праці на будівництві моє здоров'я було незадовільне, тяжко було сідати й вставати, болів хребет. Та до лікарів я тоді не зверталась. І знову, слухаючи «Живу Надію», почула свідчення Жені Поліщук про її чудесне оздоровлення. Віруючи, що Бог мене бачить і чує, я щиро просила Бога про зцілення. Через тиждень слухаю, як свідчать в листах радіослухачі «Живої Надії» про оздоровлення і раптом із подивом зауважила, що я вже певний час не відчуваю болю в спині і легко сідаю й встаю. Я дуже зраділа, бо це ж Бог мене оздоровив. Слава Йому! Тоді я почала всім говорити, що мене Бог оздоровив і зняв болі в спині. У тому ж 1995 році Бог мене привів до Своєї Церкви, в котрій Він Сам перебуває Духом Святим, де всі Його діти славлять Ісуса за спасіння, яке Він приніс для всіх, хто полюбить Його. Я склала обітницю служити Богу доброю совістю. Ісус Христос примирив мене з усіма моїми ворогами, хрестив мене Духом Святим. Зараз я дуже щаслива з Ісусом. Він — моя охорона, допомога, втіха, надія. Христос дав моїй душі мир, утомленому серцю — спокій, наповнив моє життя змістом. І я хочу славити Бога тут, на землі, і вічно в Небесах за спасіння і за його вічну любов.

№ 12, 2010 р.

СТОР. 10 Настала ніч. У домі все затихло. Неначе лампа місяць засвітив. Схилившись на коліна біля ліжка, Вже в котрий раз я Господа молив. Ледь чутний дзвін почувся за спиною, Плеча торкнулась лагідна рука. Крилатого, що сяяв білизною, Побачив я в кімнаті юнака.

На себе я усе переміряв. Але з якою дивною любов’ю І співчуттям дивився Ангел мій! І я згадав... Згадав слова Павлові Про те, хто я – з дарами без плодів.

Я поскладав назад усе у скрині. Ми мовчки вийшли. Серце пік пожар. Помітив тут так само над дверима ―Ти не лякайся – твій Господь з тобою! Табличку: ―Подорожній інвентар‖.

– Із усмішкою він проговорив, – З обличчями, напоєними миром, – Твої молитви вже почуті Богом. Повз нас усе продовжували йти. Розглянуто усе, що ти просив. ―А що ж вони?‖ – ―А їм достатньо віри, Я проведу тебе в Його комори – Щоби дійти без цього до мети. Ти зможеш там побачити сповна, Я бачу ти не зовсім розумієш, Все, що тобі припало до вподоби...‖ Іще тобі учиться і рости... За руку взяв – розтанула стіна... Там, за дверима Віри є Надія, Ми опинились в довгім коридорі. До неї дуже довго треба йти. Пройшов неквапно згорблений дідусь. ―Невже і він... за тим же... до комори?‖ Дорога називається Любов’ю, Знов задзвеніло – Ангел посміхнувсь. Вона лише одна туди веде... Я ще прийду як-небудь за тобою, А ти молися і готуй себе!‖ ―Тобі сюди!‖ – вказав на двері зліва, А я старого поглядом провів. На тих дверях була табличка ―ВІРА‖. Спливала ніч. Дивились зорі в вікна. Прийшов по віру, значить‖, - зрозумів. Чи це було, чи може все приснив? Стояв я біля ліжка на колінах І про дари у Господа просив... За Ангелом ввійшов я до кімнати. ―Ось тут усе, чого жадаєш ти, *** Але при цьому треба пам’ятати: Настала ніч. Через морозні вікна Те, що одержиш, треба понести! В кімнату повний місяць заглядав.

Тобі я скрині всі повідчиняю – Дивися, що по серцю підійде: Отут торбина й стоптані сандалі Для того, хто в апостоли піде, Ось мантія, щоб з мудрістю судити, Сувої книг, щоби знання нести, Ось посох, щоби пастирем служити, Щоби овець для Господа пасти. А ось води цілющої два глеки – Для зцілення і для здійснення чуд, А тут лежить одежа із верети – Пророчого служіння атрибут‖. Лежали поряд гусла для псалмиста І окуляри Божі для ведінь, А ще незнаних мов канва барвиста, А ще... – Не перечислити служінь! ―А може ти у дзеркало заглянеш?‖ – Терплячий Ангел тихо запитав. І у вереті, в стоптаних сандалях, У окулярах, з посохом в руках

Прийшов до тями я у ті хвилини; Мов хвиля, сором серце обілляв: Неначе жінка в моднім магазині

Стояв я на колінах біля ліжка, В молитві своє серце виливав: ―О, Господи! Дорогою земною Чи ж я колись дійду до повноти?‖ І лагідно хтось мовив за спиною: ―Невже в дорозі так втомився ти?‖ ―Ти повернувся, друже білокрилий? Вже рік минув – я так тебе чекав...‖ ―Я теж чекав, - Він сів собі на килим, Я ні на мить тебе не покидав. Я знаю все – усі твої молитви, Я власноруч до Господа носив. Якби ти знав, які нелегкі битви Із ворогом за тебе проводив! Сповняються Господні обітниці – Отримав ти служіння і дари, І вже тепер радій і веселися Тому, що ще отримаєш згори. Ти трудишся – багато і завзято – І маєш ревність і Господній страх, Та зовсім не годиться знемагати І бути смутку у твоїх очах‖. ―Хіба ж я хочу! Та чомусь спокою

ПОДУМАЙ! «Коли б не Господь, що був з нами, нехай-но Ізраїль повість!» (Псалом, 123:1). Пропонуємо вам переглянути своє життя через призму цього Слова і дати відповіді на наступні запитання:  Де б я був?  Що зі мною було б?  Яка б була моя сім’я, батьки, діти?  Яка ціль життя?  На що міг я надіятися?  Хто був позаду тих незрозумілих мені обставин, коли (як кажуть люди) мені пощастило?

Нема у моїм серці доповна...‖ ―Ми трошки помандруємо з тобою‖ – За руку взяв. Розтанула стіна... Ми знов були у тому ж коридорі. Табличка ―ВІРА‖. Ангел запитав: ―Як будем йти?‖ – ―Дорогою любові‖ – Ти добрий учень – все запам’ятав‖. Ось дивний храм стоїть біля дороги. ―Хотілось би в середину зайти?‖ ―А чий це храм?‖ – Це храм Духа Святого І, може бути, що цей храм є ти‖. Й коли ми зупинились за порогом, Щоб музику послухать неземну, Туди-сюди забігали Тривоги, Зчинивши лемент, ніби на війну.

―Я знаю, що Тебе я розпинаю Учинками своїми кожний день!

А потім храм заповнили Турботи, Нас ледь не задушивши в тісноті. ―О, щоби йшла отут якась робота – Умови, прямо скажемо, не ті!‖

Так часто я псую Твою роботу, А хочеться віддячити Тобі. Мене не раз водив Ти на Голгофу... Мій Господи, молю – прости мені‖.

А як Бажання клунки із речами Заносити почали у вівтар, ―Чому вони безчинствують у храмі?!‖ В обуренні я Ангела спитав.

―Дитино! Чи ж тобі Я докоряю, Чи ж Я твої провини не простив? Тебе Я на Голгофу відсилаю, Щоб ти згадав, Хто перший полюбив.

―Ти маєш очі, маєш також вуха – Дивися, слухай, висновки роби.

Я знав тебе, коли тебе не було, Я вже любив, хоч ти ще був в гріхах! Старе минуло, назавжди минуло, То звідки ж в тебе сумніви і страх?

У храмі має все належать Духу, Що не від Духа – не пускай сюди!‖ Ми рушили за ним по шляху далі, Попереду простяглося село І дім один, такий знайомий, скраю... Це ж у дитинстві моєму було!

Гаряча хвиля груди захопила. ―Упізнаєш?‖ – спитався Ангел мій. То я сиджу у батька на колінах, І він – такий веселий, молодий. За шию обнімають рученята, І так надійно, затишно мені. ―Ти вмієш так сьогодні довіряти?‖ ―Я ж не дитина! Ну, звичайно, ні. А далі що?‖ –―А далі в нас вінчання. Ось йде до шлюбу пара молодих. Як думаєш – багато в них вагання?‖ ―Яке вагання, як кохання в них!‖ ―Ну що ж, чудово! От і ми з тобою Підходимо до нашої мети‖. Закінчилась дорога під горою. Вершина кам’яниста. Три хрести.

Ти ж сам казав – коли в людей кохання, Немає нездоланних перешкод. Люблю тебе! Відкинь свої вагання. Наскільки більший за людину Бог! І щоб тобі не знемагать в дорозі, Не думати – з чиєї це руки? – Тримай весь час сторожу на порозі, Щоби в твій храм не лізли чужаки. А той Завіт, що Я затвердив кров’ю, Нехай тобі нагадує, хто ти! І так удвох взаємною любов’ю Ми будемо іти до повноти...‖ Минула ніч. Уже у мої вікна Морозний ранок сонцем заглянув. Я плакав на колінах біля ліжка, А Ангел гладив голову мою.

Я нахилився, щоб до ніг припасти, Але не вчувся, як умить він зник. Лиш тихий голос задзвенів в кімнаті: Два з них порожні, а один... ―Я знаю‖,- ―Ну що ти! Я ж є твій співпрацівник...‖ О. Лазарук Помимо волі вирвалось з грудей. –

Слово Боже – окуляри для нашого духовного зору!

ПОРАДИ  Коли ти читаєш Слово Боже – поливаєш свою безсмертну душу.  Коли б ми пізнали себе – ми б розуміли інших людей (! Тим.

4:16).  Ми віримо, що Бог простив нас, коли ми попросили прощення у Нього, але часто не думаємо, що так само ми маємо простити ближньому, як Бог прощає нам! (Єф. 4:32).

 Шукай

Бога і ти Його обов’язково знайдеш, якщо будеш шукати, як голодний – хліба! (Ієремії, 29:13-14).  Той, Хто міг передбачити все твоє життя, чи не міг приготувати все необхідне для того, щоб ти його пройшов для Його слави! (2 Петр. 1:3).

№ 12, 2010 р.

CTOP. 11

ПОГЛЯД НА ПІВНІЧНУ КОРЕЮ Геннадій Андросов Коли я почав досліджувати матеріали історії виникнення КНДР (Північної Кореї), то прийшов до висновку, що ця країна породжена СРСР – в найгіршій його формі. Все те, що було в комуністично-атеїстичній ідеології Радянського Союзу, вилилося в набагато брутальнішій і вульгарнішій формі в Північній Кореї. Якщо в СРСР були квіточки, то в Кореї – ягідки. Північна Корея – країна за зачиненими дверима. СРСР вважали країною за залізною заслоною, мало людей у світі знали про істинний стан речей у цій країні, а ще менше знали правду жителі самої країни. В КНДР ситуація подібна. Не зважаючи на сучасні розвинені інформаційні технології (які в тисячі разів перевищують технології часу СРСР), мало людей у світі знають про достовірні новини з КНДР. Жителі ж самої Північної Кореї, які цілковито відрізані від оточуючого світу, і в яких розум з раннього дитинства промитий ідеологією релігії вищого керівництва країни, має хибну уяву про правду та про життя в інших країнах. Та все ж є люди, які змогли вирватися з КНДР і які були очевидцями того, що керівництво КНДР старанно приховує від сторонніх очей. Саме тепер вони свідчать про страхітливе положення речей в КНДР, про ті знущання, що терплять там люди – особливо християни. Свідчення однієї такої людини, І Сан Ок, пропонуємо вам, дорогі читачі, християни. *** Офіційна державна релігія чи, правильніше, ідеологія Північної Кореї називається чучхе. Вона створена Кім Ір Сеном, засновником сучасної Північної Кореї. Ця ідеологія прирівнює засновника країни до бога-царя і змушує жителів поклонятися Кім Ір Сену і його сину Кім Чен Іру. Ідеологію чучхе нав'язують дітям протягом усього періоду шкільного навчання. Абсолютне дотримання цього вчення є обов'язковим, а непокора призводить до суворого покарання. Частина вчення чучхе полягає в тому, що кожен громадянин зобов'язаний повідомляти про будь-яку діяльність ближнього, яка суперечить введених урядом правил. Діти зобов'язані шпигувати за родичами, сусідами і незнайомими та повідомляти відповідні інстанції про

І Сан Ок

Християнимученики наших днів Я народилася в місті Чхон Джин Північної Кореї, де прожила близько 50 років. У 1996 році по милості Господа я змогла разом із сином іммігрувати в Південну Корею. Я виросла в Північній Кореї і жила, не знаючи Бога. Нізащо, ні про що я була засуджена до страти, потім була помилувана і засуджена на довічні роботи в концтаборі для політв'язнів. Там я зустрілася з християнами Північної Кореї, що піддаються жахливим катуванням у концтаборі, і хотіла б розповісти вам про їхнє життя. Оскільки я закінчила економічний факультет в інституті імені Кім Ір Сена, то в концтаборі мене призначили на роботу у фінансовий відділ, і я стала займатися розрахунками і контролем виробництва шести тисяч політв'язнів. Через специфіку своєї роботи я могла вільно пересуватися по території концтабору, і бувати в різних його місцях. Одного разу мене викликав начальник і дуже серйозно сказав мені: «Із сьогоднішнього дня ти будеш працювати на особливому заводі, де зібралися божевільні недоумки. Ці психічно хворі ідіоти не вірять у партію і нашого вождя Кім Чен Іра, а вірять у Бога, тому будь насторожі, коли підеш туди. І ні в якому разі не дивися в їхні очі, а то й ти ще повіриш, як вони, у Бога. Але, дивися, у той день, коли я про це довідаюся, твоє життя відразу закінчиться». Коли я прийшла і побачила тих людей, я сильно злякалася і здивувалася, тому що вони не були схожі на людей. Вони працювали в розпеченої добіла печі з температурою вище 1500 градусів, і коли я бачила, як вони рухаються, я подумала, що це збіговисько якихось тварин, зрештою, якихось інопланетян, але ні в якому разі не людей. В усіх у них на голові не було ні волосся, обличчя – подібні до черепа, усі цілком беззубі. Ріст в усіх був дуже низький – 120-130 см. І коли вони рухалися, вони були схожі на притиснутих до землі карликів. Я підійшла ближче і подивилася на них. І була уражена. Усі ці люди прибули в концтабір здоровими, нормального зросту людьми, але через 16-18 годин пекельної роботи без їжі і відпочинку біля розпеченої печі, через температуру і постійні знущання і катування їхній хребет розм'якшився, зігнувся, у результаті чого вийшов горб, усе тіло зігнулося, і груди були майже притиснуті до живота. В усіх, хто був на цьому заводі, були знівечені тіла, усі вони стали виродками. Я думаю, що якщо людину покласти під прес і придавити, то й тоді не вийшло б того, у кого вони перетворилися.

у Північній Кореї, означає приректи себе на смерть. Більша частина світу не знає і не може уявити собі суворих реалій переслідувань християн у Північній Кореї. *** Ось свідчення одного християнина Північної Кореї: «Ми, як і раніше, служимо Кім Чен Іру і народ без тями від ідеології чучхе. Ми важко працюємо щодня, а їмо всього два рази на день. Наше харчування гірше свинячого корму. У нас немає одягу. І навіть якщо ми занедужаємо і будемо вмирати – у нас немає ліків і жодного лікування. Наше життя схоже на пекло... Я так багато хочу сказати, але сльози накочуються мені на очі, і я можу лише зітхати. Проте я справді вдячний Богу, Його послідовникам і вчителям, тому що моя родина пізнала Господа і ми живемо по Його благодаті і перебуваємо в Його любові. Ми молимося, щоб благодать Божа була на всіх людях Північної Кореї. Ми просимо, щоб ви усі також молилися про нас. Так, ми хочемо возз'єднання двох країн (Північної Кореї з Південною), але ми хочемо, щоб це відбулося під впливом Євангелія, а не просто як політичний крок. Ми хочемо, щоб хвала Богу у щирій молитві поширилася по будь-які підозрілі дії. всій землі. А до цього дня, якого ми дійсно очікуємо, ми Побоюючись розправ уряду, багато громадян будемо вчитися шляхам Його і твердо стояти у вірі». намагається залишити країну. У 1990-х рр. у Північній Кореї поширився голод, у результаті якого загинуло Християни, моліться за північну Корею!

1. У наш час більше 100 тисяч християн знаходяться майже 3 мільйони осіб. Голод перевищив страх багатьох корейців, і вони, набравшись мужності, ризикнули в трудових таборах КНДР. Моліться за безпеку тікати через кордон в Китай, незважаючи на загрозу християн у Північній Кореї. Моліться за надбання віри смерті в трудових таборах у випадку, якщо їх в істинного Бога корейців і захист тих, хто проповідує Христа в цій комуністичній країні. впіймають.

2. Моліться за тих християн, що (після втечі в *** У світі існує місія «Голос мучеників», яка в даний Китай, інші країни) прийняли Христа і готові час готує місіонерів для КНДР. Ці місіонери служать повернутися на батьківщину для проповіді Євангелії, не лише Небесному Царству, бо у випадку, якщо влада дивлячись на смертельну небезпеку.

3. Цілих 3 мільйони людей померли від голоду в Кореї з’ясує, хто вони, їх чекає вірна смерть. Кожен місіонер має північнокорейське походження і став період між 1994 і 2000 роками, у той час, коли християнином або перед утечею з Північної Кореї, або продовольчі склади армії були переповнені продуктами. після. Тепер ці відважні християни готові таємно Моліться, щоб продовольство і допомога діставалися повернутися на батьківщину, щоб там проповідувати тим, хто гостро їх потребує. Євангелію. Деякі з них будуть працювати серед Післямова. Історія свідчить, що жодна країна, північних корейців у Китаї. імперія не встоїть, якщо заснована на людській чи Західній людині важко зрозуміти, що християнство є диявольській ідеології. Настане час і сучасний уряд настільки небезпечним у Північній Кореї, що імена Північної Кореї буде повалений, династія Кімів буде (навіть померлих) християн приходиться приховувати, скинена. Якщо ми, християни в усьому світі, тому що будуть переслідувати родичів померлого згуртуємося в молитві за цю країну, то цей час християнина. Привселюдно заявити, що ти християнин наблизиться. До них постійно підходили наглядачі і не віддавали ніяких наказів. Вони просто били безпричинно працюючих батогами, зробленими з волячої шкіри. У цих людей, віруючих в Ісуса Христа, не було одягу. Спочатку мені здалося, що вони були одягнені в чорний одяг, але, підійшовши ближче, я побачила, що на них були усього лише гумові фартухи. Палаючі пекучі іскри і краплі розпеченого металу виривалися з печі на їхні сухі тіла, обпалюючи і спалюючи шкіру до такого ступеня, що вона цілком була в ранах і опіках і взагалі походила більше на шкіру диких тварин, ніж на шкіру людини. Одного разу я побачила таке, що важко передати словами, до такого ступеня це було огидно, жорстоко і жахливо. У той день у пообідній час, коли я відкрила двері заводу, усередині стояла мертва тиша. І от наглядачі зібрали сотні ув'язнених посередині залу і, блискаючи очима, стали голосно репетувати. Мені стало дуже страшно, і я не зважилася зайти усередину, а продовжувала спостерігати у відкриті двері. Наглядачі стали кричати: «Якщо хто-небудь з вас зважиться і відмовиться від віри в Бога, і пообіцяє вірити в партію і вождя, то ми відразу відпустимо його на волю і він буде жити». Після чого вони стали бити людей батогами і ногами. Але ніхто із сотень цих людей не вимовив ні слова, і усі вони в мовчанні переносили удари батогів і чобіт. Мені стало страшно й у душі з'явилося бажання, щоб хоч хтось з них вийшов уперед, і тоді б ці катування припинилися б над ним. Ну хоч би один зважився б. От про що були мої думки в ті хвилини. І, трясучись від страху і жаху, я спостерігала, як віруючі в Ісуса Христа люди, продовжували зберігати мовчання. Тоді головний наглядач підійшов до них і навмання вибрав 8 чоловік, і поклав їх на землю. Всі наглядачі накинулися на них і стали люто бити ногами, від чого через якусь мить християни перетворилися в криваве місиво, з переламаними хребтами і руками. І коли вони стогнали, ізвиваючись від болю, їхні вуста видавали стогін, але стогін був дуже дивним. У той момент я не знала, Хто Такий Господь і Хто Такий Бог. Тільки потім я довідалася, що в той момент, коли тріскотіли їхні кістки і черепи, і розривалися від ударів м'язи, схожий на жалісний стогін звук був воланням до Господа, вони стогнали ім'ям Ісуса Христа. Я не змогла передати і малої частини того болю і страждання, що було насправді. Наглядачі продовжували біснуватися і стали кричати: «Зараз ми подивимося, хто з нас буде жити, ви – віруючі в Бога, чи ми – віруючі у вождя і партію!». Принесли кипляче розпечене залізо і вилили на криваве місиво християн, умить живцем вони розплавилися, їхні кістки згоріли, і від їхніх тіл залишилося лише вугілля.

Я до такого ступеня була вражена, що відразу утекла з того місця, і дуже довго не могла закрити очі, тому що переді мною знову й знову з'являлася картина того, як згоряють тіла людей і перетворюються в купу попелу. Я не могла працювати, не могла спати. Я плакала, кричала гучним голосом, втрачала розум при спогаді про те, що відбулося. До того дня в моїй душі було місце для віри у вождя і партію, але після цього випадку я усвідомила, у що я повинна вірити. На тім місці я зрозуміла, що людина повинна міцно триматися Господа. У той момент я стала шукати Того Бога, Кому молилася в плині життя моя мати. Я всією душею стала шукати Бога: «Ті люди вмирали, згоряючи, ціною свого життя вірили в Бога! Бог, якщо Ти є на Небі, врятуй мене...». Я волала душею, у сні і наяву шукала, шукала і просила Бога. І от Господь почув мої щирі молитви. Один раз на місяць у концтаборі був день страти, і всіх 6000 ув'язнених саджали на землю, а в передній ряд саджали віруючих у Бога християн. Але для усіх віруючих у Бога, Сущого на Небесах, був відданий особливий наказ Кім Чен Іра, щоб усі вони при житті до дня смерті не дивилися на небо, тому вони були зобов'язані сидіти, схиляючи шию до колін і кладучи голову на землю. І після смерті для того, щоб вони не бачили неба, їм ламали шию, прив'язуючи голову до тіла, і закопували в глухому і темному місці. У той день усі віруючі сиділи, схиливши голову між колін у передньому ряді, а всі інші – за ними. Усі чекали, кого сьогодні присудять до смерті. І отут раптом голосним голосом начальник концтабору назвав моє ім'я. У той момент це було для мене як важкий удар молота по голові, ноги підкосилися, і наглядачі, підхопивши мене під руки, вивели на середину. І коли я встала перед усіма, начальник сказав: «По милості вождя і партії ти можеш піти звідси, ти вільна». У цей момент попереду сидячі віруючі, почувши про мою амністію, підняли голову, начебто вони знали, що відбулося між мною і Богом. Я подивилася в їхні очі – здавалося, вони щиро і посилено просили, говорячи: «Вийдеш звідси, розкажи про нас усьому світу». І дотепер у моїй душі світять їхні благаючі, прохальні очі. І я вірю в те, що Бог почув молитви моєї матері про мене, і вивів мене з того концтабору, у який можна тільки лише ввійти, а вийти тільки після смерті. Я вірю в те, що Бог врятував мене. Господь врятував мене і мого сина. Я не можу забути погляду тих християн із північно корейського концтабору. І я думаю, що вони – мученики заради Христа в нашому поколінні.Дорогі брати та сестри! Бажаю вам, щоб ви від усього серця дякували Бога за те, що ви живете у вільній країні, де можна вірити в Ісуса Христа! Прошу вас, обов'язково помоліться в ім'я Господа Ісуса Христа за Північну Корею!

№ 12, 2010 р.

CTOP. 12 складають 4,2 % населення Англії, індуси – 1,4 %, сикхи – 0,6 % , іудеї – 0,5 % і буддисти – 0,4 %.

США У США підлітку з а б о р о н и л и є ва н ге ліз ув а т и у бібліотеці 16-літньому підлітку Халеву Хенсону заборонили відвідувати бібліотечну мережу долини Чаттахучи в США протягом 6-ти місяців за прозелітизм. Як повідомляє Кірстен Едвардс, менеджер бібліотечної мережі, Хенсон наполегливо і багаторазово розпитував інших відвідувачів про «їхні релігійні погляди» і давав їм біблійні поради. Заборона почала діяти з 28 серпня. Халев відвідує домашню школу і є членом церкви «Асамблея Бога» у Феніксі, бере активну участь у молодіжному служінні. Торік під час однієї з конференцій він вирішив посвятити своє життя свідченню людям про Бога. За словами матері, її син трохи сором’язливий, але вона розповіла, що ще до подій в бібліотеці він намагався свідчити в магазинах і інших громадських місцях, але і відтіля його «попросили». Заборона на відвідування бібліотеки протриває до 28 лютого, і у випадку її порушення юнак понесе кримінальну відповідальність. За словами юнака, він не почуває себе ображеним чи приниженим: «Ми будемо продовжувати молитися за те, що ми робимо».

УКРАЇНА Янукович знехтував Українською Церквою, віддаючи перевагу Московській, вважають у партії «За Україну!» Партія "За Україну!" с т ур б о в а н а тим, що президент В і к т о р Янукович д е мо н с тр ує підтримку лише православній церкві Московського патріархату. На думку партії, такі дії "не роблять сприяння єднанню і згоді українських церков і християн, що належать до різних конфесій". Янукович і його оточення з першого дня перебування при владі демонструють цілковиту підтримку єдиній церковній установі – православній церкві Московського Патріархату. Наприклад, в день інаугурації Янукович одержав благословення винятково від Московського Патріарха Кирила, якого спеціально для цього запросили в Київ. Свято Великодня підтвердило, що президент і надалі продовжує плутати свою приналежність до церкви Московського Патріархату, на яку він має право як громадянин, зі своєю роллю і статусом глави незалежної української держави. Янукович разом з численним оточенням відвідав великоднє богослужіння винятково в УПЦ Московського Патріархату. При цьому президент проігнорував Службу Божу в

Українській Православній Церкві Київського Патріархату, Українській Автокефальній Православній Церкві й Українській Греко-Католицькій Церкві, чим не сприяв зміцненню поваги до всіх українських церков і згоді християн різних конфесій. «Такі дії – ланки одного ланцюга поруч з наступом нинішньої влади на українську мову, національну пам'ять, культуру, державотворення, політичний і е к о н о м і ч н и й суверенітет. .

КИРГИЗІЯ Т е р а к т у бішкекській синагозі: що врятувало євреїв? С л у ж б а національної безпеки Киргизії розслідує теракт, що відбувся ввечері 8-го вересня в синагозі Бішкека. У перший день єврейського свята там відбувся теракт – вибухнула бомба, начинена цвяхами і болтами. «Те, що ніхто не постраждав – це просто чудо. Початок святкування був намічений на 17:30 вечора, але в останній момент його перенесли на півгодини вперед. А бомбу кинули саме в 17:30. Вибух був сильний, але, слава Богу, ніхто не постраждав, тому що люди почали підходити пізніше», – розповів рабин Райхман. Тепер, після вибуху, ця єдина синагога в республіці посилено охороняється. Це не перший випадок нападу на синагогу в Бішкеку. Так, у розпал квітневої революції в Киргизстані, невідомі закидали синагогу палаючими

Якщо Ви бажаєте персонально отримувати газету ―Відродження‖, заповніть цей бланк і відішліть нам.

ПІДПИСНИЙ БЛАНК

Так, я бажаю отримувати ―Відродження‖

Пишіть англійською мовою:

FIRST NAME: ____________________________ LAST NAME: ____________________________ ADDRESS: ____________________________ _____________________________ TEL: ( )_________-___________

пляшками. Нападники до цих пір не піймані.

АНГЛІЯ Більшість б р и т а н ц і в дотепер вважають себе християнами Відповідно до офіційної статистики, більше семи з 10 британців стверджують, що вони християни. Хоч 71 відсоток населення заявили, що вони християни, тільки 1,5 відсотка заявили, що вони є геями чи бісексуалами, що складає лише близько 750.000 людей від загальної чисельності населення. Число значно нижче цифри, запропонованої урядом у 2005 році. Представники групи по захисту прав сексменшин Stonewall заявляють, що реальне число гомосексуалістів може бути вище, тому що багато хто з досліджень були проведені по телефонах чи по домівках, що, можливо, відбивало в людей бажання давати реальну відповідь. Дані опитування схвалив Євангельський Альянс, говорячи, що вони зміцнили у віруючих сміливість, щоб бути більш відкритими і виражати свою віру. Ця статистика стала гарною новиною для тих, хто вважає, що християнство повинне ще відігравати помітну роль у суспільному житті і показала, що приналежність до віри залишається сильною, незважаючи на зниження відвідуваності церков. Однак, число людей, що стверджують, що вони не мають жодної релігійної приналежності, збільшилося з 2001 року (15,1 відсотка населення заявили про це). Мусульмани

УЗБЕКИСТАН Християни усього світу просять звернутися до влади Узбекистану В останні роки різко зросло число необґр ун тованих поліцейських рейдів на церкви в Узбекистані: часті арешти і покарання у виді великих штрафів стають звичайною справою. Недавній рейд на Ташкентську міську церкву Христа вказує на прагнення офіційних структур закрити цю одну з найбільших і активних церков у столиці. Це відбувається, незважаючи на те, що церква з 1999 року має офіційну реєстрацію, строго слідує всім законоположенням, і ніколи не була замічена в яких-небудь порушеннях. Крім того, церква в останні два місяці проходила перевірку в Міністерстві юстиції. Християни Узбекистану склали звернення до Президента Республіки, а також просили представників міжнародної громадськості направити свої звернення в захист християн Узбекистану.

Barnabas Fund просить усіх своїх прихильників приєднатися до цього звернення, написавши лист Президенту Узбекистану, Комітету з релігії, в посольство Узбекистану у вашій країні: «Будьте тактовні і підкресліть, яку шкоду для репутації Узбекистану наносять подібні дії. Виразіть стурбованість у зв'язку з рейдами на церкви, арештами пасторів і інших християн, великими штрафами і конфіскацією церковного майна. Виразіть занепокоєння з приводу останнього рейду на Ташкентську церкву Христа. Відзначте, що арештовані не порушували закону, а сам рейд поліції був абсолютно необґрунтованим, без санкції і відбувався з грубими порушеннями законодавства».

Вишліть це разом з Вашою пожертвою

ВАШІ ПОЖЕРТВИ!!! Реаб. Центр «Грибовиця»................$ _________ Церква Х В Є «Любов Божа» ............$___________ Місіонер (ім’я та прізвище)…...$__________

Діти сироти............…………...$__________ Медичний Реаб. Центр………..$__________ Нарко-Алко Реаб. Центр……....$__________ Де найбільш потрібно……...….$__________ ―ВІДРОДЖЕННЯ’’………........$__________

$ ____ Висилаю мою пожертву на ―Відродження‖ Ваші запитання, пропозиції, відгуки відсилайте на нашy адресy.

Наша адреса: Christian Mission EBENEZER PO Box 12050 Lexington, KY 40580-2050 Email: info@cmebenezer.com

Відповідальний за випуск: Павло Чубарук, тел. (859)552-0596. Відповідальна за розповсюдження: Людмила Леськів, тел. (859)421-6185. Коректура: Геннадій Андросов, тел.: (704)303-9453, e-mail:giva.nadiya@gmail.com Дизайнер: Алекс Чубарук e-mail: alex@cmebenezer.com

Газета видається за рахунок добровільних пожертвувань читачів. Редакція не завжди поділяє погляди авторів і залишає за собою право редагувати подані статті.