Креденс №3 (листопад, 2007)

“Підкамінь” + “Ту Стань!” гулянки для тих, кому вниз...

cс. 4-5

Експеримент: “Хто ми без інформаційної клітки?"

c. 11

газета студентів-журналістів

Київ, Кіровоград: з України по сторінці, думці, враженні...

cc. 12-13

спецвипуск газети “Молодіжні конкурсні сканворди і кросворди”

№ 3, листопад 2007 р.

Від редакторів

Опитування номера

Христина НОГА

Ùî ìè ÷èòàºìî?

3 курс 1. Джоан Роулінг “Гаррі Поттер і рокові реліквії” 2. П а у л о К о е л ь й о “Алхімік” 3. Пауло Коельйо “Відьма з Протобелло”, Генрик Сенкевич “Камо Грядеши”, Панас Мирний “Повія”, Джек Лондон “Мартін Іден” 4. Пауло Коельйо “Вероніка вирішує померти”, Габріель Гарсіа Маркес “Сто років самотності”, “Полковнику ніхто не пише”, Іван Франко “Лель і Полель”, Еріх Марія Ремарк “Троє товаришів”, “Тріумфальна арка”, Арчибальд Кронін “Замок Броуді”, Моріс Метерлінк “Синій птах”, Іван Нечуй-Левицький “Хмари”, Михайло Булгаков “Майстер і Маргарита”

“Креденс” - то не просто газета, то – стан душі. Така собі мрія, що частково знайшла прихисток на 16 сторінках, котрі ви зараз тримаєте в руках. Зрештою, це лише рефлексія, прозовий коктейль з дрібкою лірики, до смаку, унцією гумору, ложечкою філософії, щедро заправлений добротним креативом. Тож і пити його слід обережно: маленькими ковточками, вдихаючи запах творчості, смакуючи кожну думку. Смачного ;)

Ольга КОНОПКА

http://scessia.livejournal.com/

Звертаюся до теми інформаційного містилища: від голих фактів до алюзій на ілюзії. Для мене “Креденс” має декілька змістів: сховок, мрія, маленька дитина. Щоб створити оте дитяточко (текстово-ілюстраційний ансамбль, що його тримаєте в руках), потрібно було його собі вимріяти, повірити у мрію і втілити її у життя. Сам процес “творення” виглядав доволі таємничо та інтимно. І нехай цей настрій залишиться для читача у подарунок. До нових зустрічей! http://bapbapa-serafym.livejournal.com/

Настрій номера

Ôîòî Äìèòðà ÁÓ×ÊÀ

4 курс 1. Габріель Гарсіа Маркес “Сто років самотності” 2. Оксана Забужко “Notre Dame d’Ukraine” 3. Марія Матіос “Майже ніколи не навпаки”, Платон “Держава”, Джованні Бокаччо”Декамерон”, Юрій Андрухович “Таємниця”.

4. Ернест Хемінгуей “Старий і море”, Вера Генріксен “Королівське дзеркало”, Умберто Еко “Ім’я рози”, Юстейн Гордер “У дзеркалі, у загадці”, Еріх Марія Ремарк “Три товариші”.

5. Марія Матіос “Нація. Одкровення, “Солодка Даруся”,Патрік Зюськінд “Парфуми”, Пауло Коельйо “Вероніка вирішує померти”

Не закладайте метеликами сторінок – вони живі. Не писатиму тут ані про ознаки магічного реалізму Маркеса, ані про історію цієї дивної книги (успіх якої Габріелеві приніс синій кіт), ані про рекордну кількість накладів і перекладів роману, від якого, втім, автор відрікся,мов від “халтури”. Ні,писатиму,далебіг, про дещо інше, що невтаємниченим видаватиметься, либонь, езоповою мовою. Пережити “Сто років самотності” за три дні – що лягти на колії, зачувши сигнал швидкісного потяга. Розчавлена. Розсипана на сотні бананових метеликів; розмальована на сімнадцять хрестів, що не змиваються; виплавлена на тисячі солодких рибок Урсули; замотана у простирадла речень, що в них годі здійнятися над землею Макондо. Чи варто перейти крізь товщу книги й кожною клітинкою просочитися родом Буендіа, перехворіти на їхні смерті, туги, народження, мовчання, інцести, ініціації, плутанину душ і привидів, нарешті,на Її Величність Літературу, – вирішувати тобі. Це було моє перше знайомство із Маркесом, читаючи, розчаровано поверталася до титули, - невже це розрекламований метр? Непевність трималася довго,ба навіть спровокувала злочинно зазирнути на передостанні сторінки,а там – ті самі імена і той самий виклад. Тож безповоротно заплутуючись в іменах і подіях,я змушувала себе читати далі, прорубуючи джунглі Макондо у напрямку до міста,а вийшла несподівано до… моря,як Хосе Аркадіо. До моря,яке осліпило мене зсередини,і я злетіла,як Ремедіос Прекрасна. А потім розбилась у смерч. Адже так (і не інакше!) мало бути. Мав бути отой фатальний смерч, закручений одним-єдиним помахом пера Маркеса, – бога, який вирішував долі і перевтілювався у кожного з Буендіа. У кожнісінького,окрім тебе,що читаєш і маєш сам лікувати себе від тої інфекції, що як зараза безсоння, а з нею і повне забуття, засмоктує тебе у болото, з якого таки вийшов живим перший Ауреліано,але чи ти? Час спресовувався,і останні долі героїв виписано поготів не так прискіпливо,як перші. Зі смертю першого Буендіа вмирає серце роману. Із відходом Урсули – його душа. Колесо без осердя закрутило у своє ґравітаційне поле усі землі та долі навколо, а тому зникло усе, щоб більше ніколи не відродитися. І не дивуйся,що від початку роману знатимеш заздалегідь його кінець. Бо ж автор мав за мету не сюжет, ні, а щось глибше, куди завше пірнатиметься зі страхом втопитися,зі страхом наковтатися гнилої дощової води, простояної майже п’ять років у багнюках Макондо, збовтаних із гниллю тварин і неба. Воістину, це - епічне полотно,із забігами наперед, ніби фальстарт; із поворотами назад,мов квазіфініш; Сізіфова естафета тривалістю сто років; із кровообігом в одній герметичній рурі (літературі?), подекуди розгерметизованій Маркесом,з якої виливалося в море, куди скинули три тисячі доль, про які ніхто не знав або не наважився знати. Ті злощасні двісті вагонів – теж книга Маркеса, який розстріляв тебе на площі в Макондо задовго до загибелі міста чи біля стіни цвинтаря; вивіз лабіринтами твого сумління з країни, розташованої в межах книжкових маргінесів; а сам сидів тоді на плечах одного із Буендіа, переповідаючи правду, яку вважали нісенітницею, що її вкотре ти самотньо читатимеш і, відкладаючи книгу на чергове плюс-мінус століття, щоразу ляскатимеш сторінками останнього метелика Макондо.

Найбільшим дефіцитом сучасного цивілізованого світу є радість. Не задоволення, не насолода, не веселість. Ні! Радість як глибоке, поcтійне відчуття тепла від усвідомлення того, що живемо на пречудовому Божому світі. Справдешньої радості якраз бракує через орієнтир гендлярсько-фарисейської (делікатніше: комерційно-маніпулятивної) цивілізації на зиск, гедонізм і релятивізм. На Заході закономірно й утвердився стереотип-орієнтир anything goes (“все минає”).

Однак найголовніше не минає і не мине докрайвіку. Основне змістове ядро історії залишається незмінним. Одне покоління може помилятися,людство назагал – ніколи. “У центрі світового водовороту все ще живе і говорить Бог. Бог справжній, як у давні часи. Велика душа світу справедлива” (Томас Карлейль). Отже, щоб не очужинити, тобто умертвити себе, маємо глянути на людину як на Боготвірний феномен.

Відтак метою життя стає духовний розвиток, осягнення гармонії душі, розуму і тіла. Про це мріяли, це пропагували емблематичні постаті усіх народів. Давно доведено, що свобода людини без істини вироджується у свавілля, ненависть, зажерливість. Рівно ж доведено, що будь-яка реформа, крім моральної, безперспективна. Історія випрацювала безліч варіантів облаштування життя. У “сухому” підсумку все зводиться до того, якій потрібно бути людині. Рабом, що дбає лише про виживання будь-якою ціною? Споживачем, який дбає про “насолодження” життям – теж будь-якою ціною? За правильну відповідь не треба присуджувати премії. Щасливою може бути лише творча людина, яка усвідомлює, що має розвиватися, жити, орієнтуючись на вічні ідеали. Це стосується кожного,хто,вписуючись у вселенську гармонію, готує у земному житті своє повернення у царство Боже,де ми одержимо тіло духовне. Наша кінцева мета – повернення до вічного духовного неба. Невмирущі закони життя, духовні й моральні істини виразно зазначені у релігіях – найстійкіших інформаційних системах. “Людина – істота релігійна. Релігія є основою громадянського суспільства” (Е. Берк). Цілісність віри,мислення й відчуття – ось та всемогутня сила,яка звалює імперії,мілітарну і фінансову могутність.

Звідси орієнтир для журналістів – плекати світоглядні орієнтири повноцінності буття. Найголовніше сказано давно. Треба лише зібрати докупи усі плодотворні ідеї, які власне (а не інтереси!) рухають світом, добре осмислити,враховуючи нові виклики історії. Так вийдемо на новий синтез,матимемо несхибний компас на ХХІ сторіччя. І збудуться прогнози маніфесту “Молодої України”, висловлені 75 років тому у нашому княжому місті Перемишлі: “Діймо солідарно,вчімося стійко,захоплено – і тоді Україна стане найкращою піснею у молитві світу до Бога”.

Борис ПОТЯТИННИК

SURPRISE TRIP

МЕДІАКРИТИКА

Йосип ЛОСЬ

ОРІЄНТИРИ

ЖИВЕ ТОЙ, ХТО ТВОРИТЬ!

Òðè êîëîíêè

Марія ТИТАРЕНКО

“100 РОКІВ САМОТНОСТІ” , АБО КНИГА, В ЯКІЙ ДОСІ ВИСИХАЄ, МОВ БІЛИЗНА, САНСКРИТ

ДАЛЕБІГ

2

Ця подія благополучно оминула увагу пильного ока громадськості і журналістів. А тим часом з нашими колегами повелися, м’яко кажучи, некоректно. Тим паче, що йдеться про журналістів американських, тобто не дуже звичних до безцеремонного чи навіть хамського ставлення. Підозрюю, що у них теж є свої “регіонали-калашникови”, проте руки розпускати остерігаються. Річ у тому,що Білий дім зумисне обманув ЗМІ у зв’язку з візитом Президента Буша до Іраку. Прес-служба Білого дому підтвердила кореспондентові CNN, що справді на початку вересня передала у ЗМІ помилковий графік робочого дня Джорджа Буша, тримаючи у таємниці заплановану поїздку до Іраку. Журналісти,які зголосилися летіти з Президентом,знали,що вони прямують до Австралії на міжнародний саміт. І от їх один по одному викликає Дана Перімо, заступник голови прес-служби, для таємничої розмови. Мовляв, у цьому світі всяке трапляється, а літаки іноді збиваються з курсу... Усієї правди пані Періно їм, звісно,так і не сказала. Хіба ж можна цим журналюгам довіряти конфіденційну інформацію? Тим часом уночі, в супроводі лише однієї машини охорони, Буш виїжджає з Білого дому й опиняється в одному з ангарів авіабази Ендрюс під Вашингтоном, де вже чекає заправлений президентський літак. У цей же ангар в’їжджають два мікроавтобуси із заштореними віконцями: привезли дещо спантеличених журналістів. Представники таємної служби, не гаючись, заходилися відбирати в них ноутбуки та мобілки. Далі вони опиняються в літаку, де теж зашторені ілюмінатори. Цей момент викликає змішані почуття суму і гордості за нашу журналістську професію: влада часто зневажає нашого брата, хоч, водночас, і побоюється. Нарешті літак піднімається в нічне небо і тільки тепер журналістам повідомляють про зміну маршруту: разом із Президентом вони летять на базу ВПС США Аль-Асад в іракській провінції Анбар. Усміхнена стюардеса разом із міцними напоями (мабуть, щоб вгамувати нерви і зняти стрес) повертає пишучій братії відібрану електроніку. Проте вмикати ще не можна, щоб вороги за сигналом, бува, не визначили місцеперебування президентського літака. Я був впевнений,що ця історія викличе обурені відгуки і коментарі. Проте,на мій подив,інтернет-пошук вивів лише на одне-однісіньке коротке повідомлення про Surprise Tri p. А той час Всесвітня павутина підкинула інфомацію про містифікацію незрівнянно більшого масштабу. 130 американських експертів (інженерів та архітекторів) на вересневу річницю найгучнішого в історії людства терористичного нападу зібралися в каліфорнійському місті Окленді й оприлюднили шокуючий висновок: таран двох авіалайнерів не міг розвалити веж-близнюків Світового торгового центру в 2001 році. Детальний аналіз фото- та відеоматеріалів і численні свідчення очевидців спростовують цей міф і доводять, що таран був лише свого роду інформаційним приводом для преси, таким собі прикриттям заздалегідь спланованого і успішно здійсненого,“демонтажу” півкілометрових близнюківхмародерів за допомогою закладеної в будинки вибухівки. Проте система безпеки заледве чи допустила би,щоб на таке доволі складне мінування спромоглися терористи. Висновок цих експертів вказує на справжнього замовника теракту – когось поки що невідомого в урядових колах США. Справді, чому не завдати психологічного удару власній країні і світовій спільноті,використовуючи ласих на сенсації ЗМІ? Чи справді це так – інше запитання. Але тут вкотре замислюємося над нездоланною суперечністю між таємними інтересами держави та журналістським обов’язком казати правду.

3

Ñâiò-ñâiòëèíà

Ôîòî ÐÓÄί

Ôîòî Ìàð’ÿíè ËίÊ

Ôîòî _N_A_S_A_

Ôîòî Iãîðÿ ÕÎÌÈ×À

Ôîòî Ìàð’ÿíè ËίÊ

4

Ñâiòîì ïîøåïêè

Обидва фестивалі засновані зовсім недавно, – “Ту стань!” проводився вдруге, а “Підкамінь” – взагалі вперше. Обидва проходять майже одночасно, один – наприкінці серпня, інший – на початку вересня. Обидва на Львівщині. Обидва більш-менш однотипні. Обидва негласно конкурують. І на “Ту стані!”, і на “Підкамені” головним музичним гостем був гурт “Кому Вниз”. Обидва фести мав за честь відвідати я. Щодо останньої спільної риси “Підкаменя” і “Ту стані!”, то про витрачений час не шкодую. Багато незабутніх вражень, багато позитивних емоцій. Поділитися є чим…

“Підкамінь” +

Юрій МЕЛЬНИК

Ôðàÿð-áîãàòèð. Ïiäêàìiíü

Á

уло це давним-давно, ще коли цар Хмель в наших краях правив. Один загадковий богатир, імені якого не зберегла історія, йшов з Карпатських гір на північ і ніс на плечах величезну кам’яну брилу. І мала та брила довжини, щоб не збрехати, сімдесят ліктів – такою була великою. Не знаю, не знаю, нащо він так далеко ніс ту каменюку. Можна, звісно, припустити, що в такий спосіб силач просто “викабелювався” перед русокосими карпатськими гуцулками (мовляв, дивіться, який я сильний, скалу підняв і несу). Так чи інакше, а подолавши чимало шляху, наш герой дещо втратив колишній геркулесівський ентузіазм і вирішив позбутися своєї ноші. Не вигадав нічого кращого – виніс каменя на високий пагорб і вмостив на самому вершечку. Так з того часу і стоїть він на півночі Львівської області, за кілька кілометрів від Бродів. У XIII сторіччі на сусідньому з каменем пагорбі побудували домініканський монастир, а згодом неподалік монастиря і каменя виросло невелике поселення. Назва йому красива і логічна: Підкамінь. Минуло багато років… Сьогодні в селищі Підкамінь проживає близь-

ко 2,5 тисяч людей. Усі вони дуже привітні. Один місцевий житель – п’яненький дідусь із капелюхом під пахвою, якого я зустрів біля церковної брами, – наполегливо переконував мене йти додому і на службу не чекати, бо “служби нині не буде, нині субота, а служба тільки в неділю, так що йди додому”. Мої аргументи стосовно архітектурної цікавості до храму залишились поза його увагою – “йди додому”, тай годі. Чоловік так і не дав мені по-людськи роздивитися церкву. Оповита легендами величезна кам’яна брила на горі, середньовічний монастир, мури якого пережили не одну пожежу, Вознесенський костел, що є архітектурним шедевром XVII сторіччя, численні глибокі печери в скелях – ось навіть неповний список достоїнств Підкаменя. Кращого місця для проведення етно-фолкового фестивалю годі й шукати.

ної частини фортеці вже давно немає. Тустань і прилеглі до неї території включені до історико-культурного заповідника, на території якого 8-9 вересня і проходив фестиваль. Першого дня від ранку гості розважалися на різноманітних атракціях, стилі-

Ëèöàðñüêi ïîºäèíêè. Òóñòàíü.

Æ

ителі села Урич Сколівського району, – що розкинулося неподалік від Тустанської фортеці, – мають свою легенду про походження її назви (…тут зупинися, воїне! Чуєш? Ту стань!... ). За підкамінську вона нічим не гірша, але досить вже легенд. Історія датує спорудження фортеці Тустань дев’ятим сторіччям. Унікальним був спосіб її будівництва: в скелях видовбували спеціальні пази, за допомогою яких закріплювали дерев’яну конструкцію споруди. Пази збереглися дотепер і це дало можливість реконструкторам точно відтворити забудову навіть у XXI сторіччі, коли дерев’я-

зованих під середньовіччя: стрільба з лука, перехід по колоді, що хитається, перетягування каната. Я пробував вилазити вгору по вертикальній жердині, за що перевдягнена в давньоукраїнську міщанку дівчина втулила мені мішечок пряників.

Не можу не згадати про розрекламованих Тустанських лицарів, вони – невід’ємний номер програми фестивалю. В обід, коли гості до Урича ще тільки з’їжджалися, лицарі влаштували таку-от комедію: поділилися на дві ватаги – по п’ятнадцять завзятих вояк у кожній, – і так собі моклошилися стінка на стінку. Мечі сокири і списи дзвеніли об шоломи і кольчуги, сипалися іскри, іржали коні …, доки одному з лицарів не розбили носа. Бідолаха впав на спину, зняв шолома і закривавленим ротом як гаркне на свого приятеля: “Дебіл!!!”. Битву зупинили і почали заново. Пораненого вивели медики. Воювали хлопці не просто так – призом для війська-переможця мала бути жінка. Саме так ведучий представив милу панянку, що бігала полем бою і спокусливо задирала спідницю – жінка. За сценарієм, визначити переможця повинен був князь (на “Тустані” був свій князь, одягнений в дорогі середньовічні шати і все таке), але князь перед виходом не сцену, мабуть, трохи випив середньовічної горілочки, бо, вихопивши у ведучого мікрофон, почав молоти несусвітні дурниці. Однак, з його слів можна було зрозуміти, що обидва війська гідні перемоги, а тому серцем жінки, згідно з його рішенням, будуть володіти по черзі то одні, то інші. Бідолашна жінка. Добряче насміявшись, я залишив лицарів разом з їхньою жінкою і подався в ліс, до свого табору, їсти зупу. Повернувся вже надвечір, лицарі саме штурмували фортецю, дерев’яну будівлю, прикриту з боків

5

Ñâiòîì ïîøåïêè частоколом. Одна ватага штурмувала, інша обороняла. Ця битва, порівняно з обідньою, виглядала повною халтурою – в темряві у шоломах майже нічого не видно і лицарі були змушені познімати їх, а йти у сміливий поєдинок з незахищеною головою боялися. Тож замість битися, вояки лише цнотливо дзюбали одне одного кінчиками списів. Великий князь до вечора впився вже остаточно і ледве перебирав язиком. Говорив щось про сили неба, сили землі, сили неба і знов-таки сили неба, – на що народ реагував поблажливими насмішками, – потім заявив, що всі лицарі обидвох ватаг перемогли (навіть той, якому ще в обід розбили носа) і не лише лицарі – глядачі, гості фестивалю можуть вважати себе переможцями, адже вони “перемогли самі себе і один одного”. Поза тим, князь знову перевів тему на сили землі і сили неба, під його маячню з-за куліс з’явилося триголове паперове чудовисько – Змій-Горинич,

шуміли і деренчали. Натомість виступ “Кому Вниз” на “Підкамені” вдався на славу. Площа перед сценою, увесь день порожня і німа, заповнюється зголоднілим на якісну музику народом, причому, ледь не кожен другий гість фесту виявляється скін-хедом із витягнутою вбік правою рукою. Принаймні на час концерту. Харизматичний Андрій Середа з компанією виконують старі знайомі треки, яким уже років десять-п’ятнадцять: про Микиту Швачку, про Суботівську церкву, про індійського бога Шиву, про птаху Нахтігаль, та багато інших безсмертних пісень. Над сценою здіймається гора, на горі – величезний камінь, а на камені майорить український прапор. Враження досі не відпускають…

яке зупинилося серед глядачів і безцеремонно заплювало їх вогнем. Комусь пощастило пригнутися, а когось таки добряче обсипало іскрами. Дракона у відповідь щедро обматюкали і він покірно забрався геть. У князя ведучий вирвав мікрофон.

Íi÷íi ðîçáîðêè. Òóñòàíü.

“Ту Стань” Ã

Êîíöåðò. Ïiäêàìiíü.

урти “Тарасова ніч”, “ДримбаДаДзига”, “Замкова Тінь”, “Пропала Грамота”, “ТІК”, “Гуцул Каліпсо” на Підкамені, “Львівські менестрелі”, “Дивні”, Оксана Муха на Тустані – все це дуже мило, весело, цікаво і захопливо, але добра половина гостей обох фестивалів з’їхалася в Урич та Підкамінь лише для того, аби послухати-побачити виступ легендарної київського рок-гурту “Кому Вниз”, хед-лайнера обох фестивалів. Організатори „Тустані” так захопилися створенням неповторної середньовічної атмосфери, що про якісну музичну апаратуру не подбали зовсім. Позичили в Урицькому клубі пару допотопних колонок, які впродовж концерту тільки

Ï

оїхав зі мною на “Ту стань!”, серед інших, і такий трохи смішний чувак на ім’я Тарас. До поїздки його не знав. Вже після тустанського виступу “Кому Вниз” ми невеликою групою йдемо до наших наметів, які стояли недалеко в лісі. І тут якийсь п’яний тип поцікавився в Тараса, чи він бува не піонер. Тарас не відреагував, навіть оком не змигнув, мовчки пройшов повз. До наметів було хвилин десять ходу і поки ми йшли, Тарас набирався злості. Біля намету, коли я, вкрай змучений, розгортав свій спальний мішок, Тарас вирішив, що не може отак просто подарувати тому типу образу власної гідності – треба знову піти до сцени і розібратися з ним. “Жартує” подумав я і пішов за дерева (у справах), а коли повернувся, Тараса вже не було. Ми, нічого

не вдієш, мусили йти навздогін, помагати Тарасові в його безглуздих “качелях”. Було близько другої ночі. На сцені догравав фінальні композиції гурт “Русичі”, а ми, як придурки, лазили між людей, шукали за нашим буйним товаришем. Знайшли. Тарас задумано сидів на плоті і

Фото з сайтів http://tustan.com.ua та http://pidkamin.ridne.net роздивлявся навколишню публіку. На запитання “що ти тут робиш” Тарас відповів, що шукає дублянських пацанів, які начебто мали бути йому за “кришу”. Багато сил, багато нервів пішло на те, щоб відтягти його до намету і вкласти спати. Коли нам це врешті вдалося, годинник висвітлив пів на четверту.

Ðàíêîâà àïàòiÿ. Ïiäêàìiíü.

Ï

рокинувся від того, що заспане, слабо кероване тіло якогось

сусіда гепнулося на мій намет. Т і л о підвелося і, аби не насварили, швидко втекло. На таких фестивалях, як “Підкамінь” не обов’язково пити, щоб

вранці страждати від похмілля. Я вийшов на свіже повітря, прогулятися, пошукати, може, хто води мінеральної позичить. Навколо – мляві, апатичні напівтрупи, стоять з тупими виразами обличчя і, як я, шукають мінеральної води. Як і я, сновигають туди-сюди і важко дихають. Хлопець з сусіднього намету шкребе ложкою в порожній тарілці, натякаючи старшій сестрі, що зголоднів. Сестра не звертає уваги, сидить мовчки і гріє руки над давно погаслим вогнищем. Інша сусідка миє запаскуджений вчора посуд – також мовчки. Там далі – сцена, на якій вчора виступали “Кому Вниз”. Сьогодні вона порожня. Тільки м’яті пластикові пляшки з-під пива, посіяні наметовим містечком, доводять, що вчорашній день – не сон. Вдосталь наспоглядавшись на руїни фестивалю “Підкамінь”, я вирішив повернутися до палатки і ще трохи поспати. З превеликими труднощами знайшов свій переносний дім і тільки коли вдруге вліз до нього, зауважив що там, окрім мене, спить ще троє людей, причому двох із них бачу вперше і не пам’ятаю, щоб вчора пускав їх до себе на ніч. Отакий він, ранок на Підкамені…

6 “Ну, от, навіть квіти зів’яли, вони ж не такі терплячі і витривалі, як я. І як відучити її запізнюватись?...” – думаєш ти, чекаючи на дівчину, яка традиційно запізнюється майже на годину. Не нудьгуй, краще шукай… Ні, не іншу дівчину, а спосіб відучити її запізнюватись на побачення. Я маю для тебе кілька порад, які, зрештою, актуальні не лише для дівчат, а й для хлопців.

Чому ми запізнюємося? Кожному з нас доводилося на когось чекати, або ж змушувати чекати нас. І в першому, і в другому випадку були якісь там причини, обставини, які затримали або тебе, або твоїх друзів. Найчастіше причини запізнень бувають такі: – Перша і найважливіша причина, якщо йдеться про вранішню зустріч, – це, звісно, “Ну, проспав я…” Усі ми любимо щось цікавеньке почитати перед сном, подивитися якийсь фільм, розважитись до пізна (або й до ранку) на дискотеці… а про те, що наступного дня треба прокинутись рано і піти на якусь там зустріч, згадуємо тільки вранці (якщо згадуємо).

– Не менш популярна причина запізнень – громадський транспорт. Звісно, можна вийти з дому, університету, роботи на годину-півтори раніше. Але це ще не є гарантією, що ти прийдеш вчасно на чергову здибанку.

– Причиною запізнень може бути й несправність годинника, або ж те, що ти його взагалі не маєш. Здавалося б, годинник – річ непотрібна… котра година можна запитати і у когось із перехожих або глянути на свій мобільний телефон, який лежить десь там у сумці. Та чомусь буває дуже важко встежити за часом, якщо на руці немає годинника.

– Часто люди запізнюються через зустріч з якимось давнім знайомим. Скажімо, поспішаєш ти

Ñëîâî ïåðøîêóðñíèêàì на здибанку, навіть не запізнюєшся, аж раптом тобі назустріч іде людина, з якою ви не бачились дуже давно. Слово до слова, кава за кавою, а хтось, із ким ти домовився зустрітися, уже згадує тебе злим і далеко не тихим словом. Усі запізнення можна поділити на ненавмисні (найпоширеніші їх види

я вже називала) і навмисні. Поговоримо про другі. Отже, заплановано запізнюються: – На побачення. Так вже повелося, що дівчата запізнюються на 10, 20 хвилин, інколи на годину (все залежить від впевненості дівчини у терплячості свого кавалера). Зазвичай, дівчата просто хочуть змусити

нюх чекав на тебе не одну хвилину. Якщо таке повториться кілька разів, то одного чудового дня друг не витримає і запитає, чому ти примушуєш його стільки чекати. А після серйозної розмови вже ніхто й ніколи не буде запізнюватись на зустрічі. Принаймні на ті, які ви будете призначати один одному.

Знову спізнилася!

Від душі

Öâiò ïàïîðîòi Крихітний світ..., я ступаю ногою і торкаюсь твоєї межі. Коли озираюсь праворуч, бачу букет зів’ялих квітів, а ліворуч – “цвіт папороті”, який мені ніколи не дістати. Хочу простягнути руку, щоб зірвати троянду І відчути її аромат, але не можу. Пізніше мої пальці ранить щось колюче... ба, це ж трояндовий зелений пагін. Соромно зізнаватися, троянду я не зірвала... даремно. А світ стає дедалі мізернішим. Я потопаю в його безмежному морі, задихаюсь у просторі, що не вабить мене, а, навпаки, відштовхує. Водночас, у моїй душі вирують обурення і страх. Вони возз’єднуються в єдине ціле. І породжують порожнечу. Ні! Я йтиму цим світом, стежиною, всіяною росою, що омиватиме мої ноги. Я пройду цією дорогою, де на мене чекатиме моя троянда. Тоді світ стане велетнем... САША КРАВІЦ

хлопця понервуватися. Щоправда, є й такі, які просто не встигають “навести марафет” (це я про зачіску, макіяж, манікюр тощо). Бідному й нещасному “принцові” залишається одне: тупцювати на місці біля якого-небудь там пам’ятника, де найчастіше призначають зустрічі, із зів’ялим букетом квітів (троянди та ромашки не такі терплячі, як люди).

– У гості. Незважаючи на те, що на листівці вказано точну годину, на яку тебе чекають, правила хорошого тону дозволяють спізнитися щонайменше на 10–15 хвилин. Мабуть, щоб ніхто не подумав, що запрошений прийшов страшенно голодний і йому кортить якнайшвидше вмоститися за столом.

Краще пізно, ніж ніколи? Спочатку спробуємо навчити пунктуальності друзів. Треба ж на комусь проекспериментувати. Отже, якщо твій друг-знайомий має звичку запізнюватись, є кілька способів допомогти йому стати пунктуальним: Спосіб перший. Домовляєшся з ним про зустріч на якусь конкретну годину. Але оскільки ти точно знаєш, що ще не було такого, аби твій товариш прийшов вчасно, – навмисно запізнюєшся. До того ж, запізнюєшся так, щоб друг-запіз-

Спосіб другий може призвести до сварки з другом-знайомим. Тож перш ніж втілити його в життя, зваж усі “за” і “проти”. А йдеться ось про що. Як я вже казала, чекати когось дуже важко. Відчуваєш себе якимсь недоумком, коли в нервовому очікуванні щосекунди поглядаєш на годинника та перебираєш у голові усі можливі причини запізнення. Якщо з тобою часто трапляється таке, до того ж тобі доводиться чекати одну і ту ж людину, то, коли тобі терпець урветься, можеш піти геть. А якщо не хочеш порушувати своєї душевної рівноваги сварками, суперечками, хто частіше запізнюється і кому на кого доводиться чекати довше, можеш скористатися третім варіантом. Він дуже простий. До прикладу, ти домовилася зустрітися з другом (подругою) о 16.20. Але ж ти точно знаєш, що він (вона) затримується у середньому хвилин на 10. Що ж робити? Приходиш на місце зустрічі о пів на п’яту. Всі задоволені, ніхто ні на кого не чекав. Якщо ж говорити про власні запізнення і про те, як із ними боротися, то найпростіший спосіб – купити годинник і перевести велику стрілку вперед на стільки, на скільки маєш звичку запізнюватися. До речі, не завадило б перевести й інші годинники у помешканні.

P.S. Ой, мушу бігти! Запізнююся. Юля БІЛЕЦЬКА Фото: http:/photodom.com

Фотофакт

Чайник-мандрівник Фото Ìàð³ї ЯÊÎÍÞÊ

Ñëîâî ïåðøîêóðñíèêàì Кожен з нас бачить і відчуває, скільки проблем має сьогоднішній світ, скільки в ньому болю, який спрямований на знищення людини. Тому зараз на першому місці стоїть сім’я, як джерело духовності, чистоти, сили волі, щоб молода людина не боялася жити повно і повноцінно. Саме так відзначив Мирослав Стельмахович: “Сім’я – це життєвий осередок, що приводить на світ божий, плекає найвищу цілісність людства – дітей, цвіт нації, майбутнє народу”. Тому батьки повинні дбати про виховання своїх дітей, але, як бачимо на практиці, - це досить велика, серйозна і дуже відповідальна справа, і ця справа, звісно, важка. Багато батьків ставляться до виховання дітей легковажно. Буває так, що серед усієї цієї метушні: роботи, кар’єри, слави – вони забувають про своїх кровинок. Здебільшого це все робиться так: “На тобі те, на тобі се. Сиди і займайся, а я не маю часу, бо...” І що ми бачимо? Поки дорослі на роботі, дітей виховує ТБ. Вчить хитро і непомітно. Така собі ненав’язлива, непомітна пропаганда розпусти в дитячих передачах. Улюблені герої дітей - “Бригада”. Котигорошка замінили Міккі-Маусом, а замість крутого Мілкі - “бригади крутих” до вибору, до кольору, в “натурє, з панятіямі” і горою трупів. А послухати лише як розмовляють між собою діти на вулиці, вуха в’януть. На зауваження вчительки учень відповідає: “Фільтруйте базар, Ірино Миколаївно”. І тут, коли починають жалітися сусіди, скаржитись вчителі, і до того всього вас викликають у відділення

міліції, тому що ваш син чи донечка непорядно себе поводили на людях (це ще дрібнич- ки), ви одразу ж починаєте займатися вихованням. І тут на згадку приходить старе українське повір’я: “Вчи дитя, коли воно упопе­ рек лави лежить”. Непороз у мінн я в

сина (доню) надто багато йому (їй) дозволяють. Нещодавно я сама стала свідком одного такого діалогу, коли син заявляє матері: “Я хочу машину! Коли вже купите? Як для початку, то хоча

Äèò

èíà

òÿ

ãàð ÷è æè ò

сім’ї найчастіше виникають, коли дитині доводиться вибирати. Це може бути вибір професії. Здебільшого це питання вирішують батьки, незважаючи на те, хоче цього дитина чи ні. А як же власний вибір? Немає. Є лише: “Ми так вирішили – все!” У той же час доводиться спостерігати, коли батьки, маючи одного

òÿ

Життя - малина?

У

народі студентськім існує повір’я: “Що ж це за студент без гуртожитка?!” Ти не відчув усієї насолоди життя, коли хоч би тиждень не прожив у цьому “райському куточку” наших буднів. “Я був шокований!” - так прокоментував перші враження від своєї нової оселі 1-курсник Андрій. Так, призвичаїтися до нових умов маминим синочкам і дочкам, які щойно залишили домашню оселю, дуже важко. Цікаво, що гуртожиток суттєво змінює світоглядну позицію юних “гризунів” граніту науки. Скажімо, студентка 4 курсу Таня стверджує, що у гуртожитку нормально,а подекуди і чудово, А що ж перший курс? Для них той самісінький “заклад втрачених душ” постає у подобі пекла. Та все-таки жити у колективі надзвичайно цікаво і пізнавально. Насамперед,уважно вивчивши сусідів по кімнаті,ти з часом (за пару невиспаних ночей) знайдеш у них стільки негативних якостей,стільки згадаєш “культурних” слів, що можна буде спокійно скласти новенький словник. До речі, цікаві факти я почула у відповідь на зауваження про культуру мови від студента першокурсника Васька. “Так, я ж в гуртожитку живу!” – гордовито промовив він. “Гм,” - по-

думала я і... посперечалася (що було потім – з етичних міркувань писати не буду). Та й у тобі відкриваються тисячі нових якостей: залізне терпіння, здатність засинати “під канонади (які б) розвіяли в прах чужинців у зелених мундирах”, у тебе з’являється звірячий апетит і постійне бажання як не спати, то принаймні щось “погризти” (часто об’єктом поживи стають чиїсь нерви). І лише найвідважніші (переважно першокурсники) намагаються ще й щосьтаки вивчити у цьому гаморі. І, о диво, лише студентам це під силу.

?

б «мерс а ” , роки все ж таки”. А мама щасливими очима дивиться на сина і втішає його: “Скоро, скоро, Мар’янчику!” А уявімо собі, що було мама сказала, що не ку-

б, якби пить? Відомо, що людина не народжується з готовою моральною свідомістю і моральними поглядами, вона не

У миру студенти – святі мученики народного життя. Якби ж ви знали,як вони люблять бігти зранку на пару після 3-годинного міцного сну! З цим навіть не зрівняються японці, які звикли спати 6 годин на добу. А чи знаєте ви,хто найкращі друзі студентів у гуртожитку? Помиляються викладачі, які думають, що це підручники й конспекти. Звісно ж, це домашні улюбленці (мишки й тарганчики) і звір модерну - мобільний телефон. Для чого у гуртожитку такі беззахисні тваринки, згадані вище, пояснювати не потрібно. Хто, як не вони, допомагають доїдати залишки їжі, а як чудово побігати за цими милими створіннями із капцями в руках! Після одного такого кросу навколо столу розумієш, що краще жити з ними у мирі. Ну, про мобільний писати нічого. Ним не лише можна

7 має уявлення про добро і зло. Все це вона здобуває у процесі свого життя, діяльності та спілкування, завдяки цілеспрямованому впливу батьків. Тому повинні пам’ятати, що діти завжди беруть приклад з дорослих. Саме роль батька в сім’ї дитина оцінює через призму його ставлення до жінки-матері. Якщо батько береже, шанує, звеличує свою любов до матері, то ця любов діє на дитину, як лірична музика, як чудова казка. Любов батька до матері дарує дітям щастя, радість, найсвітліші почуття, бо любов - це багатство людської душі. “Мої діти – це мої найкращі ролі”,- заявив якось на радіо сучасний український актор Остап Ступка. Так само, за словами митця, професія, діти, думки про майбутнє - три важливі речі в його житті. Кожному батькові та матері варто не тільки прочитати, але й глибоко осмислити слова А. Макаренка, звернені до батьків: “Наші діти, – писав він, – це майбутні батьки і матері, вони теж будуть виховувати своїх дітей. Наші діти повинні виростати прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але це ще не все. Наші діти – це наша старість, це наша провина перед іншими людьми, перед цілою країною”. Також звертаюся до тих, хто тільки починає будувати сім’ю. Пам’ятайте, що життя прожити – не поле перейти. Впродовж життя будуть радісні зустрічі, щастя сімейного життя, але будуть і гіркота втрат, розчарувань. Тому треба сприймати їх як реальність - сміливо і гідно. Марічка ДМИТРІВ Фото: http:/photodom.com

погратись, а й вдало пограти на нервах інших, гучно увімкнувши музику або до ранку виливаючи душу ще одному такому ж відчайдухові, як ти сам. А як вам той факт, що часто у черзі до туалету можна стояти до позеленіння в очах, у ванній кімнаті митися з думкою: “Боже, змилуйся,

пронеси!” (защіпка ж на дверях ледьледь дихає). Ну,а яке задоволення по декілька разів на день вибігати і збігати з 9 поверху, прокидатися вранці під бренькіт усіх наявних у кімнаті будильників і відчувати солодкий аромат тиждень непраних шкарпеток! Та як би там не було, жити в гуртожитку прикольно, адже це одна з найбільших шкіл життя,де починають формуватися наші далекі від істини “Я”... Алла САДОВНИК Фото Ігоря ХОМИЧА

8

Pro et contra Те, що відбувається сьогодні з так званою “слабшою половинкою” людства, важко описати кількома реченнями. Здавалося б, доба гноблення жінки нарешті минула, і вона може ніжністю реалізувати себе. Якщо ти хочеш розібратися в суті проблеми, то помічаєш безліч суперечнос-

тей. Ким є жінка сьогодні: рівноправним членом суспільства чи собакою, якій просто подовжили ланцюг настільки, щоб вона дотягувалась до миски? Впродовж двадцяти століть жінка сумлінно виконувала відведену їй чоловіком роль “...берегині домашнього вогнища” і ось, одного дня, вона раптово прокинулась,помітила, що зачинена в найміцнішій за всю історію людства клітці В очах суспільства, як стверджує відомий теоретик фемінізму – дружина геніального письменника Сартра, Сімона де Бовуар, у своїй книзі “Друга стать”, жінка є вторинною, чоловік же первинний. Все, що довкола нас, наше суспільство, побудоване чоловіком і для чоловіка. В цьому світі жінка, як особистість, а не додаток до чоловіка, не має місця! Російський мовознавець І. Сандомирська вважає, що навіть словник описує жінку як продукт чоловічого “потягу” і як об’єкт “чоловічого споживання”. “Перших” це повністю влаштовує, а “других”? Судячи з багатьох історичних фактів, жінки робили чимало спроб діяти всупереч нав’язаних чоловіком догмам, та це часто закінчувалось невдачею. В чому ж причина? Можливо жінка пішла не тим шляхом? Від безвиході вона почала імітувати чоловіка. Адже в чоловічому світі, щоб чогось досягти,потрібно на нього ж і перетворитись,

Андрухович Ю. Таємниця. Замість роману. – Харків: Фоліо, 2007. – 478 с. Видається, що в сучасному читацькому середовищі відновлюється мода на читання патріархів! Нинішній читач вимогливий, навіть більше – вибагливий, тому відповіддю на його потреби може стати лише якісний літературний продукт. Очікуваним дивом від Ю. Андруховича виявилася “Таємниця”. Під час перебування в Берліні у 2005-2006 роках він задумав і уже працював над новим романом, про

якщо ж не перетворитись, то, хоча б, уподібнитись йому. Саме так і сталося – жінки намагаються бути подібними на чоловіків, ні в чому не поступатись їм, і стають ...другорядними мужчинами, жалюгідною копією,спотворюючи при цьому свою власну,неповторну сутність. А що ж “господарі”?

Злата УГРИН Вони шалено б’ють на сполох, але не через острах перед тим, що жінка понівечить свою екзистенцію, а через страх перед таким собі Спартаком у спідниці (так сказали б вони самі), який сковує їхні рухи. Хто ж пратиме шкарпетки, мовляв, якщо жінка шматуватиме зубами і думками серце свого тисячолітнього гнобителя? Прикриватись, дякувати Богові, їм є чим: заголовки у газетах, проблеми, які обговорюють на ток-шоу, звучать найчастіше так: “Куди поділася жінка?”, “Жіночність зникає” та інше. Та що це за жіночність? Що стоїть за цим словом, як не низка вимріяних,вигаданих та прищеплених жінці примарних понять? Навіть найжалюгідніший чоловік втішається думкою, що не народився жінкою, ототожнюючи себе з апостолом Павлом, Ніцше та Кантом, а своє зневажливе ставлення до жінки може підтвердити хоча б словами Блаженного Августина, який стверджує, що “жінка – хир-

який знаємо лиш те, що його ніби-то автор знищив власноруч. Причиною такого несподіваного рішення стала “Таємниця”. В процесі розшифровування і переписування справжніх розмов автора із таємничим німецьким журналістом Андрухович так захопився, що зосередився тільки на “замість-романі”. Саме автор пропонує вважати на сьогодні “Таємницю” своєю найважливішою книжкою. З-посеред різних інтерпретацій, а хто ж таки цей таємничий німецький журналіст Егон Альт, повно версій. Журналіст, який “десятки разів поперечитував усе з виданого Андруховичем в німецьких і англійських

лява і химерна тварина”, чи того ж Ніцше, для якого призначення жінки зводиться всього лиш до “відпочинку героя”! Коли ж з’являється щось інше, не дотичне до створеного стереотипу, чоловік розгублюється, він не може здогадатись із ким має справу, адже звик трактувати

цю “другу стать” , як “своє ребро”, як нещасне створіння, що намагається перебороти “комплекс кастрації”.* Сама лише розгубленість, врешті-решт підстав для надто сильних хвилювань немає! Чому? Жінка не наважується піти докінця, перестати підігравати чоловікові. Цілковита відмова від своєї другорядності означала б для неї – позбутись усіх вигод, ризикувати, вона змушена була б прийняти увесь тягар свободи і самостійно шукати свою роль. А це не так уже й легко! Тим паче, що в уяву молодої дівчини суспільство втовкмачило переконання у її нижчості. Сьогодні жінка невільна. Невільна, насамперед, внутрішньо. Вона невтомно підкреслює свою слабкість, боячись втратити привілеї, забуваючи, що має набагато суттєвіші переваги, набагато цінніші здобутки, першим з яких є ВОНА САМА. Скільки ще століть має минути, аби жінка остаточно наважилась на свободу? Адже вона може і мусить зайняти належне і гідне місце у світі. За словами відомого індійського філософа і містика Ото: “Жінка повинна віднайти у своїй душі власний потенціал, розвиваючи його, її чекає прекрасне майбутнє!” *Критикована Сімоною де Бовуар теорія 3. Фройда, за якою “... коли дівчинці минає п’ять років, вона виявляє анатомічну сексуальну різницю між статями й реагує на вісутність пеніса комплексом кастрації...”

Òàºìíèöÿ перекладах, тричі відвідав Україну і тричі, але щоразу по-іншому, був заскочений і захоплений нею”, чий “лист і справді сильно вирізнявся на тлі тих, що їх зазвичай присилають німецькі журналісти, коли запрошують на інтерв’ю”, виявився щасливцем, який спричинився до народження “Таємниці”. Дозволю собі висловити невеличке припущення про природу присутності його у творчій біографії Андрухо-

вича. Найімовірніше, що в такій ролі виступило фройдівське alter ego. Тим більше, що такого “літературного критика і журналіста” просто не існувало. Автор дає змогу уважному читачеві замислитися над таким варіантом. Те саме alter ego, а не конкретна особа змушує глибше проникнути у світ автора, так само з ним посміятися з напису на коробці сірників “Союз ветеранов Афганистана”, так само

9

Êîëüîðîâi ñêåëüöÿ бителя, але “Нічною вартою” можна назвати не лише екранізацію твору Сергія Лук’яненка, а й фільм про долю Рембрандта. Нікіта Міхалков приїхав на острів Лідо з бажанням отримати другого “Золотого лева” за римейк психологічної драми “12 розгніваних чоловіків”, назва якого стала набагато лаконічнішою за прототип – просто “12”.

Ірина КУЗЬМІНА Велетенська сталева куля розбиває білосніжну стіну фасаду Палацу кіно у Венеції… У пересічних людей одразу виникне асоціація з жахливим кадром хроніки якоїсь невідомої війни. Кіноманам це нагадає фінал одного фільму, де знаменитий Палац на острові Лідо перетворюється на руїну. Дизайнер Данте Фарретті задрапірував фасад білою тканиною, розірваною важкою кулею, що слугує вечорами ще й проекційним екраном, саме для того, щоб перед гостями та відвідува-

Фото: http:/photodom.com

У кіно триває війна “Своїм фільмом я хотів сказати ось що: важливо не те, справедлива ця війна по-вашому чи ні, – ви повинні знати, що там відбувається просто зараз. Час розплющити очі”, – саме з такими благородними намірами привіз на Венеціанський кінофестиваль свою “Долину Ела” Пол Хаггіс (“Зіткнення”, “Крихітка на мільйон доларів”). Фільм присвячений війні в Іраку. Багато хто сприйняв назву фільму, як своєрідний натяк, адже, якщо заглянути

за “Горбату гору” щойно виповнилося два роки, а у нього вже з’явився “молодший братик”. Кіно Лі “про дорослих і для дорослих” “Порочний зв’язок” стало найкращим цього року у Венеції. Бредові Піттові також доведеться пошукати у своєму помешканні місце для нагороди за найкращу чоловічу роль. Парадоксально звучатиме наступне повідомлення: Кейт Бланшетт отримала “Лева” за найкращу жіночу роль, бо чудово перевтілилась у чоловіка. Щоб не ображати росіян, журі довелось виявити винахідливість і, поімпровізувавши, ні з того, ні з сього вигадати приз – “Спеціального лева”, якого Пол Верховен і вручив Нікіті Міхалкову.

Новий колір венеціанського „“Лева” “Горбата гора” цьогорічного переможця Енга Лі таки два роки тому зробила переворот у свідомості органі-

Ó êàäði: îñiííié âiòåð iç Âåíåöi¿ чами 64-го Венеціанського кінофестивалю промайнув спогад про великого Федеріко Фелліні і його “Репетицію оркестру”, та підготував серце і розум до свята кіно.

Кузня новинок світового кінопрокату “У світі не існує іншого такого фестивалю, де майже 90% становлять світові прем’єри, і де зі світових прем’єр на 100% складена конкурсна програма. Це означає, що продюсери і прокатники саме у Венеції вирішують, які фільми йтимуть восени і взимку”, – сказав голова Венеціанського кінофестивалю Марко Мюллер. Йому є чим пишатись, адже цього року на святі кіно було

акредитовано 12 тисяч журналістів, а кількість відвідувачів щодня, з 29 серпня по 8 вересня, перевищувала 50 тисяч.

Верховен і режисер минулорічного претендента на “Оскар” фільму “Вавилон” Алехандро Гонсалес Іньярріту з Мексики.

У журі – тільки режисери

Улюбленці острова Лідо

Найкращу серед 22 стрічок з 10 країн цього року визначали лише режисери. Головним над „даруванням” “Золотих левів” у 2007 році був китаєць Чжан Імоу (“Будинок літаючих кинджалів”, “Прокляття Золотої квітки”). Його колегами-суддями стали Катрін Брейя (лауреат”Оскара” 1993 року за відомий українському глядачеві фільм “Піаніно”), італієць Еммануїле Кріалезе, Джейн Кемпіон з Нової Зеландії, турок Ферзан Озпетек, знаменитий голландець Пол

Серед калейдоскопу фільмів найбільше шансів зібрати біля екрану максимальну кількість кіноглядачів мав вестерн “Як боягузливий Роберт Форд вбив Джессі Джеймса” з Бредом Піттом у головній ролі. На розсуд виключно режисерського журі представлені й дві біографічні стрічки: “Мене тут немає” Тодда Хейнса, де роль Боба Ділана зіграла австралійська актриса Кейт Бланшетт, та “Нічна варта”. Можливо, це й незвично для вуха українського кінолю-

÷è ãðà? із благоговінням згадувати бабцю автора, яка “дванадцятилітньою дитиною спостерігала за Францом Фердинандом фон Габсбургом у фіакрі”, заснування Бу-Ба-Бу і ще багато всього цікавого. Звичайно, той самий “літературний критик і журналіст” міг про все прочитати у попередніх творах Ю. Андруховича, але звідки ж йому знати, що вони настільки значущі для нього, що він хоче знову до них поверну-

Ірина БЕРЕЗОВСЬКА тися? Чи не найвірогіднішою версією про встановлення особи Егона Альта є версія про авторське alter ego. Навіть ім’я журналіста Егона Альта є

до Біблії, то саме в долині Ела Давид зустрівся з Голіафом… Ідея режисера видається зрозумілою, проте відповідь на запитання: “Хто є хто?” – можна отримати, лише переглянувши стрічку. Життю американських вояків у популярному серед кіномитців Іраку присвятив свій фільм “Відредаговано цензурою” і Брайан Де Пальма. Саме у такий спосіб, за словами режисера, треба змінювати хід історії цієї війни. Видається, що й серед найвідоміших представників світової режисерської еліти не перевелися мрійники…

Переможців не судять Енг Лі претендує на звання улюбленця острова Лідо, адже його “Золотому левові”

ледь прихованою транскрипцією з латинки. З усього видно, що Ю. Андрухович, наш “патріарх в екзилі”, – один з homo ludens (“людина, яка грається” – термін нідерландського історика культури Йогана Гейзінги). Він бавиться у текст, в тексті, а відтак і з текстом. Текст стає потрібним для самореалізації людини, яка творить. Хоча все людське життя переслідує гра: ігри у владних інстанціях, етикет, спорт також містять елемент гри. Читач, який сприймає текст, вступає у гру також і стає водночас і гравцем, і іграшкою. Проте перед тим варто було б з’ясувати, чи в

заторів свята кіно у Венеції. У 2007 році на світ з’явився “Блакитний лев”, на який претендували і претендуватимуть у майбутньому фільми, що висвітлюють тему гомосексуалізму. Такий вияв боротьби із гомофобією міг з’явитись ще 2003-го, але чомусь втілився у життя лише два роки по тому, як “Горбата гора” стала тріумфатором кіноекрану.

А де ми? Можливо, це писати зайво, але жоден український фільм не був представлений у програмі Венеціанського кінофестивалю. Здається, український кінематограф надовго заховався у тіні “Золотої пальмової гілки” Ігоря Стрембіцького.

нашому літературному просторі читачі готові до таких ігор. Буває, що гра, яка не підлягає контролю, спричиняється до руйнації тексту та гравців: і адресата, і адресанта. Подорожуючи лабіринтами Андруховича, розумієш, що грати можна лише за правилами. Гра задля гри в культурі – короткочасна, надовго залишається лиш гра Слова. Схоже, автор погоджується зі мною: „всі ми, і цей світ разом з нами, належимо іншому, значно більшому від нас Авторові, і є його не цілком випадковою вигадкою”. То хто з ким грає, пане Юрку?

10

ок

Ïðîáëåìà

д

ві

нц

я

–

Ірина ПАКОШ

ож рт гу

РОДНИМИ ПОВІР‘ЯМИ ВИСОКОСНІ РОКИ ВВАЖАЮТЬ НЕСПРИЯТЛИВИМИ ДЛЯ ШЛЮБІВ) УКЛАДЕНО ПОНАД У 2005 – ВЖЕ ПОНАД 334 ТИС., А У 2006 РОЦІ В УКРАЇНІ БУЛО УКЛАДЕНО БІЛЬШЕ НІЖ 354 ТИС. ШЛЮБІВ.

де подружжя не завжди витримує випробування. Адже найперше, що може зруйнувати сім’ю, – це проблема житла. Жити з батьками – не найкращий вихід, а винаймати окрему квартиру спроможні не всі студенти. Якщо ви вирішили таки узаконити свої стосунки і хочете жити у гуртожитку, то маєте написати заяву і додати до неї копію свідоцтва про укладення шлюбу. Вам повинні надати окрему кімнату. Саме повинні, але чи нададуть – питання спірне. Зараз у наших університетських гуртожитках проживає 10 студентських сімей. Загалом, це непогане вирішення проблеми. Але немає гарантії, що ви отримаєте окрему кімнату, адже гуртожитки не можуть умістити усіх, хто цього бажає. Видавалося б, уже розпочався навчальний рік і все вирішено, але понад 60 студентів претендують на 30 місць. Інша проблема – це фінансова спроможність молодят. Жити на гроші батьків якось неетично та й потрібно підтвердити і довести, що молоде подружжя спроможне саме

про себе подбати. Ось тоді починають переводитись на заочну форму навчання чи брати вільне відвідування. Та найбільше проблем виникає, коли у молодій сім’ї народжується дитинка. Адже, щоб виховати чадо, студенти повинні бути відповідальними і чітко усвідомлювати, на що вони зважилися. Здебільшого, шлюби заради дитини не є міцними і швидко розпадаються. Принаймні, це засвідчує статистика. Звісно, важко виховувати дитину, коли друзі ходять на концерти і розважаються, а молоді батьки змушені сидіти біля візочка. Якщо немає кохання, то дуже швидко дорікання і розчарування приглушать почуття обов’язку. Після весілля молодій дружині варто подбати про свої документи, адже, якщо вона взяла прізвище чоловіка, то повинна написати заяву в деканат, де у заліковій книжці мають змінити прізвище і поставити печатку, а також треба виготовити новий студентський квиток. Мабуть, шлюб у студентські ро-­ ки – випробування для особистостей, адже для справжнього кохання, як писав Олександр Дюма, немає нічого неможливого.

З-

пі

У 2004 РОЦІ (ЗА НА-

278 ТИС. ШЛЮБІВ.

в

валося б, нам більше властива віра у кохання, аніж копирсання у психології відносин, але соціологія диктує правду – ми приймаємо її. Студенти – народ впертий, і якщо вони вирішили побратися, то вже ніякі розважливі слова не переконають їх у протилежному. Та й навіщо? Тут є свої “за” і “проти”. Перше “за” – це те, що більшість студентських шлюбів укладається в ім’я кохання. Такий союз, як твердять соціологи і вчені, з роками лише міцнішає, тоді як ранні шлюби, які були вмотивовані чимось іншим, розпадаються через п’ять-сім років. Другим “за” буде те, що молоді люди мають набагато більшу здатність до адаптації, ніж старші. Тобто студентам легше звикнути один до одного, до різноманітних звичок, негативних проявів характеру та іншого. Вважається, що ранній шлюб обов’язково приречений на загибель. Чому? Наводять декілька аргументів. По-перше, стикаючись із побутом моло-

і

юбов, любов, любов... Що вона тільки не робить із нашими студентськими мізками, як тільки не викручує наш світогляд і не перевертає старі погляди на життя. Студентські роки чимало людей називають найкращими у житті. Посиденьки після пар (чи під час – не має значення), прогулянки, рейди за місто і фестивалі, що не кажіть, а життя направду прекрасне, а студентське – ще краще. І тут живе романтика: у брудних гуртожитських коридорах, у струнах старої гітари, у маленьких ватрах, у невеличкому парку навпроти альма-матер. А коли ще приходить кохання, то все... Світ стає зовсім іншим. Тоді ж через свій максималізм молоді люди хочуть узаконити свої стосунки. Хоча, як свідчать соціологічні опитування, сучасне студентство (86,4% хлопців і 87,9% дівчат) основною запорукою щасливого сімейного життя вважає не кохання, а взаєморозуміння. Відповідь цілком дорослої людини, виважена і аргументована, але де ж те божевілля, що штовхає багатьох на необдумані вчинки?... Дивно, зда-

ит

Л

Ôîòî Iãîðÿ ÕÎÌÈ×À

Åêñïåðèìåíò - ëàáîðàòîðiÿ Як перетворитись на неандертальця: посібник для “чайників” 1 день, 24 години, 1440 хвилин або 86400 секунд без можливості розгорнути книгу,ввімкнути телевізор, комп’ютер чи радіо, поспілкуватися з друзями, вийти за межі квартири. Потрібно зважати на те, що це все з власної волі і при здоровому (хоча…) глузді. Ще за день до початку цей експеримент з перетворення людини ХХ сторіччя у неандертальця змушував здригатись. Напередодні ввечері довелось розкрити геніальний задум батькам, щоб вони не подумали, що я належу до якоїсь аскетичної секти, побачивши, що я цілісінький день тиняюсь по квартирі без діла і, найдивніше, з закритим ротом. Замість захоплення моєю силою волі пролунало питання: “А порохотяг належить до засобів комунікації?” Я, звісно ж, поспішила запевнити, що користування порохо-

Розумні вуйки-науковці дослідили, що без їжі людина протягне близько місяця, без води – кілька днів, без повітр’я – лічені хвилини. А скільки часу може прожити сучасна урбанізована людина без інформації, та ще й в повному технологічному вакуумі? Без усіх тих засобів комунікації, до яких звикли з дитинства: книг, газет, телебачення, Інтернету та, навіть, без банального спілкування з батьками чи друзями (я вже не кажу про телефонні розмови, sms та інші чудасії телефонії :)) Хтось скептично усміхнеться, кажучи, що це не складно. А ви спробуйте хоча б день випробувати у такий спосіб силу волі.

11 а потім дивуюся: чого робота така халтурна?... Та за хвилин 40 вже не могла зосередитись. Чогось не вистачає. Чого? Музики. Щойно моя нога вступає на територію квартири, відразу вмикаю яку-небудь музику. Аби грала. Це як повітря. Ніколи не вимикаю – ні в строгий піст, ні під час сімейного трауру. Ніколи! А тут – доба. Страх. Я почала робити якісь прибирання, переклала усі папірці, зошити, не розгортаючи, по декілька разів. Хотілося припинити ці тортури і робити що-небудь. Вночі кімната без будь-якого звуку викликає дуже негативні емоції. Аби хоч якось полегшити свої страждання, я запалила свічку і вимкнула світло. Потрібно було додуматися до такого відразу, а не опівночі. Знаєте, вся знервованість кудись зникла,я змогла чітко мислити, щось розпланувати, обдумати свою поведінку, адже на це ніколи немає часу. Інформація краде наш час. Інтернет, телебачення, радіо,

Хто ми без інформаційної клітки?.. тягом, як єдиною ланкою зв’язку між людиною у замкненому просторі і суспільством, зіпсує увесь експеримент. Після цього зацікавленість у моїх пошуках у галузі психології (як і до моєї персони загалом) з батьківського боку просто зникла. Впродовж дня, присвяченого незабутньому побаченню лише з самою собою, у мене двічі з’являлись риси Спайдермена, що проявлялись у бажанні дертись на стінку. Години “великої депресії”: 14.30–16.00 і 19.00–21.00. Це саме час плавного переходу від активної фізичної діяльності (прибирання, сортування книг, гардеробу і спортивного орієнтування по квартирі) до не менш активної розумової діяльності (розкладання на поличках власних думок). Трепанація мозку без анестезії до жодних позитивних наслідків не призвела, окрім цілком реального прогнозу про перенесення раніше анонсованої втрати психічної дієздатності з 24.00 на 19.30. Бажання уявити себе на місці людини минулого,яка існувала без всіх „діток” науково-технічного прогресу, швидко перетекло в агресивне ставлення до жителів планети Земля, не хворих на техніко-комунікоманію. Діагноз можна ставити за такими симптомами: божевільний блиск в очах, нервове посіпування при вигляді будьякої літератури, траурний одяг на знак жалоби за згаслим монітором доброго друга комп’ютера і бажання поговорити з ким-небудь про що-небудь. Втома – єдине, що наповнило інформаційний вакуум опівночі. Усе,як у Попелюшки,тільки навпаки: телефон знову став пристроєм для спілкування,а не маленькою річчю,призначеною лише для забивання цвяхів,замість „Чорного квадрата” Малевича, на екрані телевізора застрибали кольорові фігурки…З того щастя я просто… лягла спати. Результат експерименту не такий вже й поганий, адже найбільше мені бракувало живого спілкування.

Коли довкола море тиші…

9.00. Прокинулась. Вирішувала дилему, чи варто задля точності експерименту використовувати кавоварку? З іншого боку, терти паличку об паличку якось зовсім абсурдно. Підозріло довго смакувала вранішню каву…

10.00–12.00. Одноманітна механічна робота добряче відволікає від патологічного думання. Усі ці прибирання,витирання пилу,перекладання з купки на купку, з вішака на вішак…

12.00–14.00. Коли нічого робити, прокидається звірячий апетит. Подумки (жодних калькуляторів!) підраховую суму пройдених кілометрів маршрутом: кімната-коридор-кухня. Маніпулючи власною свідомістю, змушую себе повірити, що холодильник – теж засіб комунікації. Периметр пересування зменшився до розмірів власної кімнати. Самоізоляція?..

16.00. Цікава тенденція. Читати не дозволено, але очі постійно намагаються вихопити звідкись шматок тексту: упаковка майонезу, палітурка книги, календар на стіні. Голодний мозок прагне інформації,неймовірним зусиллям змушую його дотримуватись тимчасової “дієти”…

17.00. Абсолютна тиша починає гнітити. Розмовляти з собою – це вже патологія, тож, зрештою, відчиняю вікно і гаю (саме гаю) добру годину часу, розглядаючи перехожих.

18.00. Помаленьку божеволію. Психотерапевтичні сеанси та глибоко філософські розмови з домашнім улюбленцем не дали жодного результату. З важкою психологічною травмою та виглядом “не займайся дурницями” пташка втекла до клітки, здійснювати вечірній моціон.

20.00. Починаю розуміти античних філософів. І то чим довше сиджу в цій кімнаті, тим глибше усвідомлюю глибинну сутність усіх ейдосів, анамнезисів та ентелехій. І це лише один день, а що, коли помножити його на

десятки, сотні інших, абсолютно ідентичних…

21.00. Читати заборонено, але ж писати можна. Проте муза втекла кудись далеко і навіть носа звідти вистромлювати не хоче. Білосніжний листочок гнітить ще більше, ніж абсолютна тиша, тож вдосконалююсь в образотворчому мистецтві сюрреалізму. Вийшло щось подібне на “Обличчя війни”. Не варто, певно,забирати хліб у Далі…

22.00. Знайшла собі нового улюбленця. Двогодинне споглядання жовтогарячої стіни навпроти дало позитивний результат. Павучок, що мирно снував павутину у куточку став новим кращим другом. Сублімувалась на виборі прізвиська, обираючи між Фрейдом та Дідро. Вирішила не вникати в дослідження тваринної фізіогноміки (а таке існує?) і назвала банально: “Пухнастик”.

23.00. Дивитись на зорі – романтичне заняття. Особливо тоді, коли починаєш скаженіти від безцільного сидіння,лежання,ходіння,знову сидіння. Отак просто дивитись і не думати ні про що і ні про кого. Відчуваєш себе частиною чогось вічного… Заспокоює, медитую.

23.59. Нарешті! Мабуть,найважчий день мого життя завершується. Шалена втома повільно наповнює кожну клітинку, очі злипаються самі. Резюме дня: я таки занадто Людина, щоб жити в інформаційному вакуумі.

Як одуріти за 24 години Спочатку думала: як це я витерплю без книг та Інтернету? Звісно,отак відразу нічого не робити важко,і сіла щось писати. Спершу було нормально, доволі швидко сконцентрувалась на потрібному і робота пішла дуже швидко, на відміну від мого звичного ритуалу, коли на написання чогось витрачаю чотири години. За цей час випиваю кілька горняток чаю, переговорюся в асьці з 2–3 людьми,

спілкування. Так, без усього переліченого і життя немає, але... і хвилини дуже швидко минають з ними. Наступні 11 годин я проспала. І знову взялась за якусь роботу. Яка, в принципі, нікому не потрібна. Переписала конспекти за три тижні з усіх папірців, ксероксів. От тільки сусіди увімкнули щось жахливе. Вони, так би мовити, тонкі поціновувачі російського шансону. І що я могла зробити? Вперше відчула себе шалено безпомічного людиною, бо зазвичай врубую їм у відповідь якесь замогильне завивання, але так, щоб половина будинку чула. А тут... не можна. І вже за годину я впіймала себе на тому, що розмовляю сама з собою. Загалом, я доволі мовчазна особа,але раптово виявила,що можу розмовляти без упину, коли навколо нічого не відбувається. Останні три години я тинялася по кімнаті і не знала чим себе зайняти. Що такого зробити?... Потім батько увімкнув телевізор,і я чула абсолютно кожнісіньке слово: то якісь вигуки коментатора футбольного матчу, то диктора, який читав новини, то уривки передвиборчих реклам. Чомусь відразу з’явилось відчуття, що повільно божеволію. Залишалось 5 хвилин. Я кинулася на балкон, де було дуже тихо і жодних звуків, які б дратували мене, не було. Ха! Я маю силу волі, виявляється:))) Ірина КУЗЬМІНА Христина НОГА Ірина ПАКОШ

12

Âiòàííÿ iç Êiðîâîãðàäó!

Наталка БАРДАЛИМ

такому втручанні, призводять до безпліддя, звуження маткових труб, що є загрозою виникнення позаматкової вагітності. Такі патологічні порушення є сприятливим фоном для розвитку онкологічних захворювань шийки і тіла матки, яєчників.

– Чи впливає аборт на психічне здоров’я жінки?

– Впливає, і дуже часто. Жінка усвідомлює значення свого вчинку і часто шкодує про скоєне,але вже запізно. Також існує можливість виникнення так званого “синдрому вини”, що вже є психологічною проблемою.

– Чи впливає аборт на здоров’я дітей, народжених при наступних вагітностях?

Ви коли-небудь думали про те, чи змогли б Ви вбити людину? Позбавити життя іншу свідому істоту, єдиною провиною якої є лише природне бажання жити? Чи могли б Ви забрати в неї перший ковток повітря, тепло маминих долонь, можливість пробігтися босоніж по траві і усміхнутись до сонячних зайчиків на стіні? Чи могли б Ви украсти в неї травневий дощ і щиру татову усмішку, спів пташок і перший поцілунок? Чи могли б Ви позбавити людство нового Шекспіра чи Ейнштейна, нової Людини?

“Украсти перший поцілунок”, або... чого варте життя Через випробування такими болючими роздумами має пройти кожна жінка, що йде на аборт, і, врешті-решт, винести вирок маленькому життю всередині себе і собі самій. Адже,обираючи аборт, Ви ризикуєте відмовитись від материнського щастя і турбот не лише на кілька найближчих років, а й на все життя. Безпліддя – страшна кара за необдуманий вибір. Чи готові Ви поставити на карту сонне сопіння біля своїх грудей, першу усмішку і перший боязкий крок,щасливий блиск оченят і малесенькі смішні долоньки, що навіть уві сні шукають Вашого тепла? Зрозуміти всю відповідальність і всі можливі наслідки аборту нам допоможе Світлана Іванівна Драч, лікар гінеколог Кіровоградського Центру репродуктивного здоров’я, до якої ми звернулись за консультаційною допомогою.

– Аборт – це операція на жіночому організмі чи припинення існування новозародженого?

– На жаль, аборт поєднує в собі і вбивство нового життя, і непоправну шкоду організму жінки. Протягом усього внутрішньоутробного розвитку новий людський організм не може вважатися частиною тіла матері. Його не можна прирівнювати до органу чи частини органу материнського організму. Тому очевидно, що аборт на будь-якому етапі вагітності є навмисним перериванням життя маленької людини як біологічного індивідууму. Аборт – механічне переривання вагітності шляхом хірургічного втручання в порожнину матки. За даними наукових досліджень, з третього дня вагітності кожна клітинка жіночого тіла знає про зародження нового організму. Всі системи і органи працюють на нове життя, що зародилося в материнському лоні. З кожним днем цей процес співпраці двох організмів набирає обертів,тому раптове штучне переривання цього природного стану викликає в організмі жінки значні порушення. Стрес, що отримує жінка

Інформація до роздумів: Життя людини починається не з народження, а з моменту зачаття. Вже найперша клітина (зигота) є неповторною особистістю і містить всю інформацію про людину: її стать, риси обличчя, будову всіх білків, групу крові, здібності. Через декілька днів після зачаття у дитини формуються дихальна, нервова і травна системи, внутрішні органи. Через 18 днів починає битися серце. На 21 день починає функціонувати її власна система кровообігу, кров дитини не змішується з кров’ю матері і може відрізнятись від неї за групою. На 42 день (6 тижнів) формуються ніжки, ручки, очі, ніс, вуха, за допомогою спеціального приладу можна зробити енцефалограму мозку. У 6 тижнів маля здійснює перші рухи, хоча мати не відчуває їх,оскільки дитя важить лише близько 30 грамів.

У 8 тижнів дитинка може смоктати пальчик і тримає покладений їй на долоньку предмет, зовсім як новонароджене немовля. Вона відчуває біль і відсмикує ручку, якщо її вколоти. У 10 - 11 тижнів дитина настільки маленька, що могла б стояти на мізинці свого батька, але в неї вже можна зняти відбитки пальців, вона рухає очима, язиком. Вона частіше ковтає навколоплідні води, якщо їх підсолодити,і перестає ковтати, якщо вони гіркі. У 11-12 тижнів маля дихає, реагує на світло,тепло, шум. Усі системи його органів повністю сформовані. У 14 тижнів серце дитини перекачує 24 літри крові за добу. Вона засинає і прокидається разом із матір’ю. Якщо на неї направити яскраве світло, вона закриє обличчя руками. Аборти роблять до 12 тижнів вагітності...

під час аборту не можна порівняти ні з яким іншим. За шкалою стресів, розробленою науковцями, стрес при аборті має найвищий бал.

– Світлано Іванівно, розкажіть, будь ласка, детальніше про негативний вплив такого оперативного втручання на жіночий організм та його репродуктивні можливості.

– На жаль, наші жінки не розуміють всієї складності і серйозності такої операції, сприймаючи її як нескладну амбулаторну операцію. В той же час проведення операції аборту неможливе без механічного ушкодження статевих органів жінки. Це натомість призводить до травматизації та ерозії шийки матки, Цервікальній недостатності (при наступній вагітності шийка просто не в змозі утримати плід). Особливо небезпечним є ушкодження порожнини матки,незмінним наслідком якого є утворення рубців і погіршення кровообігу в системі “мати-плід” при наступних вагітностях. Запальні процеси, що часто виникають при

- Звісно. Значні зміни в порожнині матки, викликані абортом, призводять до ускладнень під час наступних вагітностей, погіршення кровообігу від матері до дитини, кисневої недостатності плоду і, як наслідок, негативного впливу на розумові здібності майбутньої дитинки.

– Світлано Іванівно, наслідки механічного аборту нам зрозумілі. А що Ви можете сказати про медикаментозний метод переривання вагітності?

– Шкода від медикаментозного методу не менша, ніж від механічного. В основі такого методу лежить те саме припинення життя нового організму, що й при звичайному аборті, тільки за допомогою медичних препаратів. Проте ці препарати вбивають не лише клітини плоду, а й усі клітини в організмі жінки, що швидко розмножуються і розвиваються, наприклад, клітини крові. Такий принцип їх дії. Фактор механічної шкоди організму замінюється біологічною шкодою.

Історія для душі

ЩОДЕННИК НЕНАРОДЖЕННОЇ ДИТИНИ 5 жовтня. Сьогодні почалося моє життя, хоча мої батьки про це ще не знають. Я дівчинка, у мене буде світле волосся і блакитні очі. Все це визначено, навіть те, що я буду любити квіти.

19 жовтня. Деякі вважають, що я ще не людина. Але я справжня людина, так само, як маленька крихітка хліба – також хліб. Моя мама є, і я теж є.

23 жовтня. Я вже вмію відкривати ротик. Подумати тільки, через рік я навчуся сміятися, а потім і говорити. Я знаю, що моїм першим словом буде “мама”.

25 жовтня. Сьогодні почало битися моє серце.

2 листопада. Я щодня хоч трішки, а росту. Мої руки і ноги починають набувати форми.

12 листопада. В мене формуються пальчики – смішно, які вони маленькі. Я зможу гладити ними мамине волосся.

20 листопада. Тільки сьогодні лікар сказав моїй мамі, що я живу тут, під її серцем. Яка вона, напевно, щаслива!

13 грудня. Я вже трохи бачу. Коли мама принесе мене у світ, він буде повний сонячного світла і квітів.

24 грудня. Цікаво, чи чує мама тихий стукіт мого серця? Воно б’ється так рівно. В тебе буде здорова маленька донечка, мамо!

28 грудня. Сьогодні моя мама мене вбила... Газета “Світло Православ’я”

13

Iç Êèéîâà... òà é äî Ëüâîâà

Мумі-мама

Єжі РУДЬ

РУДА Покажіть мені людину, яка любить ходити до стоматолога. Покажіть – і я власними руками збудую цьому герою пам’ятник прямо на Майдані Незалежності, трошки лівіше від Баби Галі. Бо, особисто мені, у нічних жахіттях сниться не Фредді Крюгер, не ікластий вампір і, навіть, не Сірьожа Жуков, а саме дяді і тьоті у білих халатах, що стоять біля бормашини, тримають у руках різне своє страшне причандалля і єхидно посміхаються. Стоматолог – творець наших доль! Саме він виносить страшні вердикти на кшталт: “Отого, отого і отого зуба потрібно видалити, а отого, отого й отого запломбувати”. А одного чудового дня Вашому стоматологу може видатись, що Ваші зубки не є за своєю формою ідеально рівними і ось воно – брекети! Не т р е б а в т р ач ат и с в ідомість, писати заповіт, шукати найближчий монастир і приміряти на себе чернецьку рясу відповідного розміру, все одно у ній щонайкраще Ви будете схожі на товстого придуркуватого пінгвіна. Брекети – це не просто прикольно. Брекети – це супермегакруто! Адже: ЦЬОМІ-ЦЬОМІ Ви навіть не можете уявити, як то у цьому ділі корисна штука – брекети! Коли Ви цілуєте свою пассію, вони приносять море надзвичайно гострих відчуттів і приємно массажують язик. І вже через кілька днів Ви матимете репутацію найкращого цілувальника у своєму районі, а охочі будуть записуватися у чергу до зошита на 96 аркушів. “ЗАЖИГАТЬ” (пожежі тут ні до чого) А чи знаєте Ви, що найкрутіші діскобої і діскодєвочки ніколи не забудуть одягнути брекети перед тим, як затусити до чергового нічного клубу? Як це чому? Вони ж так файно відбивають промені ультрафіолету, що залишитись непомітним просто неможливо! І під кінець вечірки захоплених представників протилежної статі доведеться відганяти за допомогою розмахувань сумки над головою, а потім, схопивши за руку найдостойнішого з них, стрибати у таксі і оперативно тікати з місця події. Відчуй себе справжньою зіркою, яку переслідує натовп фанатів!

У кожній країні є казкар, з яким асоціюється ціла епоха. У Німеччині – це легендарні Брати Грімм, у Данії – Ганс Крістіан Андерсен. Для Фінляндії і Швеції – це,безперечно,Туве Янссон. Ви можете запитати,чому відразу для двох країн? Бо,живучи у Фінляндії і милуючись її пейзажами,Туве завжди залишалася шведкою, бо народилася у цій країні. Цей патріотизм передався і її книжкам, які були написані шведською, але все по порядку... Народилася Туве Янссон в Хельсінкі, у творчій родині (мати – Сігне Хаммарстен – була художницею-пейзажисткою, а тато – Вітор Янссон – був скульптором), тож творчий шлях був написаний на роду. Спочатку Туве захоплювалася скульптурою,годинами просиджуючи зі своєю тітонькою Інгред за ліпленням усіляких вигадливих фігурок. Інгред була прекрасною тітонькою: її енергійність заряджали фантазію дитини і саме їй, через багато років, Туве завдячуватиме образом Мумімами. Цей образ, як і багато інших, виник одного літнього ранку,під час гри з друзями і братом Ларсом. За легендою, яку любила переповідати сама Туве Янссон,вони з братом посперечалися про те, хто намалює кращого героя і розповість про нього. Так на стіні дому Янссонів появився маленький Мумі-Тролль. Він так припав до душі матері Туве,що вона віднесла кілька її малюнків до журналу Garm,де сама працювала ілюстратором. А за тиждень шестирічна Туве намалювала перший комікс до нього. Ніхто тоді ще і не знав, що комікси Янссон з’являтимуться на шпальтах журналу впродовж 33-х років. А поки,закінчивши середню школу, Туве вирішила серйозно зайнятися живописом і переїхала до Швеції, у сім’ю свого дядька, де закінчила художню школу. Далі було навчання в Парижі та Стокгольмі, повернення у рідні Хельсінкі, близько 20 виставок в Фінляндії і Швеції. Саме в цей час становлення народилася перша ілюс-

трована книжка – “Маленькі Тролі і потоп”. Чекати її видання довелося майже 7 років, але Туве не сумувала, бо в її життя прийшла “третя велика любов” – театр. Вона охоче допомагала дитячим і студентським театрам із декораціями, сама писала п’єси.

Після видання книжки Туве зрозуміла, що за час її написання так зблизилася з персонажами, що не могла вже їх відпустити. Через рік вийшло продовження “Мумі-Тролль і комета”, а наступна – “Шапка чарівника” викликала справжній “мумі-бум” у всьому світі. Далі було ще 12 книжок,перекладених тридцятьма мовами світу. Проте на Туве такий успіх не дуже вплинув. Вона так само душевно усміхалася, як дитина, ніби-то і не помічаючи свого віку. Так вона посміхалася і коли на неї, наче з торби, посипалися нагороди (піком з яких була медаль імені Ганса Крістіана Андерсена у 1966 році), і коли за її творами почали ставити п’єси і, навіть, оперети.

Туве, пояснювала свою популярність: „Вигаданий світ моїх мумі-тролів – це світ, за яким, мабуть, глибоко в душі сумує кожен із нас”. А коли у неї запитували, що найбільше сприяло її творчості, називала три речі: родина, дім, свобода. “Якби не дитячі роки, що ми проводили з родиною на морі, то я б ніколи не почала писати, а дім... Дім для мене – це завжди світло, завжди тепло, місце, де тебе чекають близькі, готується смачна їжа і тепла постіль. Це нездоланна цитадель безпеки і любові, одна думка про яку може подолати усі перепони і куди завжди можна повернутися. Але найважливіша з них свобода. Адже кожен має право на творче самовираження, оскільки вільна у своїх проявах сама природа, увесь навколишній світ”. Пізні її роботи не мали первісної яскравості і легкості,і вже менше були схожі на казки для дітей, це швидше, був певний відбиток самого життя Янссон і її бажання передати своє знання новому поколінню, щоб застерегти від повторення її помилок. Хоча, можливо, це був геніальний хід самої письменниці – адже читач дорослішав, а з ним дорослішали і самі герої. Туве Янссон померла у віці 86 років у червні 2001. Останні роки вона прожила усамітнено, як і більшу частину свого життя. І хоч, на думку багатьох, заслуговувала на Нобелівську премію в галузі літератури, публічність ніколи не була важливою для Янссон. Адже більше значення для неї мали розуміння і схвалення близьких і рідних їй людей. Завдяки їм вона створювала і відточувала своє унікальне мистецтво. Збереження індивідуальності, проте, не означало зневагу до пошановувачів. Навпаки, так довго, як могла, Туве Янссон відповідала на всі листи своїх читачів особисто і від руки. Такою була Туве Мартіна Янссон, чиї розповіді і казки вже протягом 70 років знаходять нових поціновувачів. Бо в кожному з нас живе дитина, що одного дня мріє повернутися у країну казок.

Брекети - бо ми того варті! ГЛАМУРНЄНЬКО Якщо брекети не витримані в одному стилі із браслетом та ланцюжком – це справжній моветон. Проте, якщо їх колір личить до кольору Ваших очей та шкарпеток, Ви – справжній стиляга. У кращих будинках Парижу безумовно оцінять Ваш тонкий смак! Також, зараз дуже актуальні брекети у формі блакитних чи рожевих метеликів.

ҐОТІШНЕНЬКО Брекети-черепи. Ваші друзі будуть зеленіти від заздрощів, дивлячись на таку красу. ПАЗІТІФФ Вченими-парапсихологами доведено, що брекети притягують позитивну енергію з Космосу. Тож саме з їхньою допомогою ви досягнете остаточної Гармонії з навколишнім світом. Ніяка медитація не порівняється з тим, що дають брекети!

Ну і, наприкінці, – результат. Коли після одного-двох років носіння цих чудових аксесуарів Ви їх знімете зі сльозами на очах (бо скільки ж усього разом пережили, то ж вже частинка душі!), то Ваші зуби матимуть такий гарнюній вигляд, що усі оті тьоті із реклам зубної пасти на Вашому тлі виглядатимуть максимум чорнобілими ксерокопіями. Так що, брекети форева! Вдягаймо їх – бо ми того варті!

14

Ìåðåæåâå

Ш

ма

Пісок вбивається у волосся. Сидячи на чомусь холодному, ховаю обличчя в коліна, обійнявши їх руками. Кілька подихів незнайомого досі повітря пронизує мене свіжістю, маною до прохолоди. Я відкриваю очі і повільно підіймаю голову, легкий розвіювалась і залишалась крапливечірній бриз дає про себе ною у моїй пам’яті. знати, кидаючи на мою Nashe lito “Я вдома!” – вигукнуло щось зі шкіру маленькі часточки середини. Все це було творінням моєї піску. Виникає відчуття уяви, уяви кращого світу. Виявляєтьлегкого масажу, так приємно ся, думки були відлунням минулого, і лоскотно, відчуття до якого і я вже був тут раніше. З одного боку, звикаєш відразу і після якого Дайте грози... хоч трішечки... ну цей світ збудований моїми польотане хочеш розлучатися з ним. “хоч би чвертку”... щоб очистила цей ми фантазії, з іншого ж, він просто На повіках очей пісок, зв’язаний світ від скверни хоча б у моїй уяві, існував і кожна деталь остаточно краплинами солоної води. Вона щоб вимила з моєю душі нафіг весь довершувала мою фантазію. Я хочу по всьому обличчі краплина за негатив і чорні думки... це ж просто... залишитися тут і не повертатися краплиною стікає!!! додолу. Одна тільки дайте грози... справжньої, з туди, де щодня мрію про тебе, де потрапила на мої тремтячі від громом, із блискавкою, з величезними люди борються, щоб отримати тебе, холоду уста і принесла з собою і рясними краплями... а коли отримують твою частинку, то відчуття вологи. Мене це не хвиДайте грози, щоб стало кидають на розсуд вітру, бо вірять, лює, адже перед моїми очима розлегше, щоб стало веселіше, щоб що зможуть отримати й інший, бількривається широкий вид на океан, я змок до нитки, а потім лежав ший шматок. Вони мають свій шлях і, на безкінечну пустелю води. Мені і пив гарячий чай із медом та рано чи пізно, повертаються до себе хочеться бувати в ньому ще і ще. лимоном.... Дайте грози, щоб, додому, у свій такий знайомий, такий Організм знемагає від дитячого попивши чаю, я говорив із Тією, що рідний, як обійми матері, світ. неутримання, непідвладності Від усіх НА Світі Найдорожча, і щоб Мій світ знайшов мене сам, я чарозуму. Думки примушують за вікном шумів дощ, і щоб від ЇЇ голосу сто заглядав сюди. Коли я тут бував, його лізти в прохолодну воду мені було затишно і гарно... то кожна піщинка землі ділилась зі знов і знов, щоб принести своєДайте грози! Хіба вам шкода? Я мною своїми враженнями, своїм жиму господареві задоволення тям, одержуючи таке очікуване рообов’язково поверну... водою з крана... від відчуття справжнього зуміння, таку легкість. Рідна земля скільки потрібно... Лиш дайте життя. наділяє особливою енергією, здаєтьгрози... Щоб мені стало страшно і Зайшовши до води, я прося, що хвороби – це міф, який пов’яплив до маленького весело водночас, щоб я міг пройтися заний із негативними помислами. острівця із каменів. прохолодним і мокрим асфальтом, Я, мов дитина, – така ж Ставши на нього, я щоб міг збирати краплини з яскравого озирнувся. У виразі зеленого листя... мого обличчя з’явились Дайте грози, щоб змила вона ознаки здивування, неувесь пил, яким покрилися вулиці, віри в те, що бачать мої будинки, дерева і ми з вами... дайте очі. Здавалось, що слова є грози, щоб захотілося сонця... лише допоміжним інструДайте грози просто так... ментом для керування і пе редавання своєму єству, своїй посивіло небо просинню душі тонів і кольорів пережитих розгорнулося плином ночей емоцій. У голові починають з’явколір чаю в горнятку – осені, лятись ті ж образи, що виникали, колір світу – її очей коли я звертався до мрій. Невже зрожевіло вікно туманами все те, що було уявою в моєму дипрохилитися б через край тинстві, існує у фізичному втілені, серце скучило за обманами має форму, запах, колір, має враза болючими “прощавай”... жаючий розмір? Невже втілені не сміється мені, не плачеться історії представляються в такій розливається молоком красі? Звідкілясь лине музика, дуже скоро нам все пробачиться спокійна, легка, не хочеться її вивчати, просто піддатись на протече гомінким струмком... солодкі звуки мелодії. Чи могло заховатися б від вчорашнього бути щось прекрасніше від цієї попроситися до лелек безмелодії? Здається, що я її вже десь хай заберуть мене пропащого турботна, така ж тендітна, чув, ніби вона пробивалась із мене, куди-небудь аби – далеко... в мені немає ні краплі зла і ненависті. коли я зовсім не керував своїм тілом,  Я просто не усвідомлюю існування коли думки видавались важкими, щоб я вертався один цих речей – це робить моє тіло міцїх ворушити, коли я просто падав від серед літа і площ, нішим і здоровішим. Здається, я пророзумового виснаження в обійми рідносеред сірих картин, довжую рости далі. Ровиток мого тіла го ліжка, і ще не зовсім перейшовши до що писав мені дощ, і розуму був призупинений лише стану спокою і абсолютної легкості, я чув серед тихих життів словами і думками про невдачі та відзвуки людей, а навздогін за ними – музику. йшов тихенько пів-Я чуття себе чужим у цьому світі, не роТільки-но я хотів схопити її, прислухатись, і шалено хотів зуміння довколишніх не давало роззнайти джерело поширення, як вона мати друга-коня. він поніс би мене LiveJournal (LJ, Живий журнал) — один з найпопулярніших блоґу широкі степи, сервісів у світі, створений у 1999 році інформатиком Бредом Фіцпаттам, де вітер жене риком. Свої рахунки тут мають близько 10 мільйонів користувачів трав і сонця снопи. інтернету. Зареєструвавши свій блоґ в мережі LJ, ви можете робити я ковтав би росу записи (особисті, тільки для друзів, для усіх), організовувати групи і качався б в траві. друзів, створювати спільноти за інтересами, коментувати записи поселив би красу інших користувачів LJ, довідатися багато нової інформації та у своїй у крові. просто спілкуватися з творчими, неперезалишився би там до останніх часів, січними, цікавими людьми. але тільки не сам я би бути хотів.

будь ласочка.....

то

чок Pl

ра

крити uson увесь eпотенціал us мого єства, їхer нього світла, що так і прагне на волю. Вони – діти не мого світу, хай же знайдуть до- р о г у до рідного Дому, який також чекає на їхнє повернення. Мені здалось, що за цю мить споглядання в нову далечінь, я піднявся над водою. Поверхня, на якій я стояв, вивищилася над рівнем води, даючи мені змогу побачити нові й нові краєвиди цього с в і т у. Я захотів повернутися назад. Щоб потрапити до води, я схилився якомога ближче до прохолодної вологи, і вона наблизилась до моїх ступнів. Видавалось, що все навколо мене має свій розум і підтримує зі мною безпосередній контакт. Пірнувши у воду, повертався до свого старого-нового дому. Я ще не знаю, що мене там чекає, як відбудеться сам контакт із тим невідомим. Хай ці думки мене більше не турбують, я просто

ю

братиму те, що дає мені цей світ і віддаватиму йому свою любов та піклування. Ми знову разом, я йду до тебе. Відчуття внутрішнього збудження водночас зігріває і примушує рухати м’язи швидше і швидше. Нарешті берег – омріяний берег. Під ногами, уже розпечений під сонцем, білий, наче вицвілий від такого довгого перебування під палючими променями білого гіганта, пісок. Проходячи берегом, я знаходжу одяг, та прісну воду, якої так хотілося. Роблю кілька ковточків, жага втамована, і можна почати знову тверезо мислити. Чомусь я раніше не пам’ятаю ні одягу, ні води. З’являються різні думки, здогади. Не було нічого того, що дало б мені змогу зробити очевидні висновки. Краєчком ока вловлюю рух. Я відчуваю.... Лексика та пунктуація авторські

15

Iç øóõëÿäè...

У твоїх очах

Time is on my side Make your revenge friend make you alive Revenge is a dish stand just keep it cold try When the sun comes you know I break it with shadow – why?!

Easy come – easy go friend Who’s have this shadow?

Mine.

Most people exist that’s all But is this a life?!

The point is – anything but and always you’re all you do – cry – wrong why?!

You(!) put on a Do you mistakes light friend fascinating don’t be afraid but it was too strong...

Leave and forsake I’m afraiding the end I’m trapped isn’t it great? friend Never soon always late I’ve just suddenly waiting... melt Recession of You get past So sleepy I felt...

LeeLoo

...не потрібно комусь відчіпляти від втечі тричі ковдрою смілі слова недоречні тричі крапкою ставити речення вмілі і ховатися криками в шовку і в тілі не потрібно мені більше фото з-під осені сині хвилі пісок кроки пальцями босими дві сльозинки комп’ютери струть - не подібно і вивчати мовчати уже не потрібно я не хочу за поштовхом посмішок стежити пам’ятати три запахи кольору нежиті і електромережею власної пам’яті я не хочу так в очі себе собі зрадити ти філософ і чуєш дуель наших вічностей знаєш може це й краще – не датися більшості заховати трояндові глеки сміливості і вдихнути озон і піти підеш у зливу ти? не потрібно тримати за руку неторканість знати дотики пальців і різати молодість так лежати на дні свого озера з тишею кроки пам’яті в

В твоїх очах живу я, як сльозинка. Там тихо і спокійно, там мій дім. А кожна нерахована хвилинка Все кличе за собою: “Йдімо! Йдім!” В твоїх очах я бачу цілий всесвіт: Морську глибінь і височінь гори, Безмежність горизонтів не окреслить, Там найцінніші і небачені скарби.

Маленька дама, що сиділа при вікні (коли точніше, то на підвіконні) Зелені очі, руки ніжні та тонкі, і пасмо смутку у волоссі, що розсипалось по плечах, самотніх від пустої ночі. Лиш другий поверх (міг бути і девятий, та дарма) І шлях для мрій, думок, польотів, Тонка цигарка, кава, самота – маленька дама, що сидить на підвіконні. Ірина ЗНАСЬ

Куди прямує погляд твій, туди і я, Я бачу тільки те, що бачиш ти. Моєю стала доля вся твоя, Заполонили всі твої думки. Сльозинкою живу в твоїх очах, Тобою відчуваю і тобою бачу. І доти буду у твоїх руках, Допоки ти, мій ангел, не заплачеш. Оля МОГИЛЬНИЦЬКА

Небо заплющило око повікою-хмарою ночі. Звуки мажорні не рухають вухо – не чує, не хоче. Жовтий туман розливається манною між берегами. Спинами спимо ми, небо над прірвою пахне зірками. Саша ТАРАС

своїм вчорашнім залишити мандрувати холодностей поглядів масою не потрібно чомусь прикидатися мавкою ти якась мов печаль моя неодпечалена на Пекарській магно-­ лії – бачив? їх мало є сни – волоцюги тиняються хатою ковдрою вкриєш мовчи мовчатиму ти ранок ти ріжеш променем дрібно і шукати вже в тебе себе не потрібно...

LeeLoo

Вечір зламаних принципів А мені байдуже ти і що ти вирішив. Я знаю одне – принципи суперечать твоїм бажанням. А бажання сильніші за принципи, завжди сильніші. А ще коли поряд спокуса. А ще коли спокуса зваблює не бездумно, а послуговуючись найрізноманітнішими хитрими способами. І ти починаєш йти на поступки самому собі, “обходити закон”. Так не можна, а проте “трішки можна”. Наївний. Задоволення однієї потреби призводить до появи іншої, яку також мусиш вдовольнити. Наркотик, якого ти боявся. Ти вже на нього підсів, зробивши малесенький крок не туди, куди мав намір іти. Цілунки, обійми, розмови, хміль... Ніч, місяць, дощ... Внутрішній дворик, шал, напівсухі рушники...

– Більше? Ще?

– Більше. Ще. Отак ламаються принципи. Але тобі вже також байдуже. Ти змінив рішення. І вважаєш, що воно твоє і більше нічиє. Ну що ж, вважай так і надалі. Не боїшся наркотиків і прагнеш їх спожити, хай навіть смертельну дозу – вперше і востаннє. Varvara_Serafym

16

P.S “Хліб і вода – сніданок чемпіона”

õ

à òð

C

Доброго дня, шановні читачі! Сьогодні ми ведемо свій репортаж із кухні. Ні, не просто кухні, зі студентської кухні гуртожитку №3 (Інформація на правах реклами). Із чудовою студентською кухнею вам все по... „по плечу”. Сьгодні ми будемо готувати їжу, без якої не можна уявити собі нашого життя. Це буде хліб і вода. Без хліба важко уявити сніданок, вечерю чи обід. Для приготування хліба нам пригодиться сам хліб. Страва потребує копіткої праці і сталевої витримки, тому не кожному вдасться її приготувати, але ви не засмучуйтесь... вже готову можна потягнути в сусіда. Так-от, беремо хліб, бажано який є, а якщо нема, то треба позичити, бо як тоді ми його приготуємо?

Приготували? Добре, тепер візьміть його в руки і не віддавайте оцим голодним із обгризеними зошитами – хай далі гризуть граніт, чи то папір, науки. Робимо розріз хлібини на n-паралельних пластин (тут головне вдало вибрати розбиття). Якщо хлібопродукт дуже черствий, то можна взяти бензопилу або, ще краще, болгарку. Тепер миємо її, я мав на увазі сковороду, хоча і болгарку теж можна було б помити. Далі перед вами постає складне запитаня: чи сипати в неї олію чи кидати жир (мова йде про сковорідку!), я надаю перевагу тому, що є в наявності або змішую одне і інше. Іф ( плитка ввімкнена = 0) зен плитка. Ввімкнути (це обов’язковий етап) (Синтаксис паскаля в народній інтерпретації). Тепер розміщуємо шматочки хліба так, щоб площа яку вони займають була найбільшою.

Підсмажуємо до хрусткої золотистої скоринки і перевертаємо на іншу сторону. Дуже смакує білий хліб, приготований таким методом (методом смаження на сковорідці з використанням жиру або олії). Так от натираємо оті смачні, свіжі апетитні шматочки часником і йдемо готувати воду. Аж 2 О з різними домішками будемо варити в каструлі, хоча це не принципово. Доводимо до кипіння і ... і знімаємо. Додаємо приправ (можна чай або каву +цукор, хоча це теж за смаком) і насолоджуємося хлібом із водою. Як сказав один мій знайомий: “Хліб і вода – сніданок чемпіона”. Смачного!

Êóëiíàðíi ðåöåïòè âiä Ñòðàõà Смажена картопля Сьогодні в нас особлива страва, це просто шедевр кулінарії, який зможе приготувати кожен. Розпочнемо... Смажитимемо картоплю! Для цього нам потрібна сама картопля! Тут мав бути реферат на 15 сторінок про картоплю і її види, історію появи в Європі, але оскільки ми люди не дурні, то реферати вже всі здали давно, ще на заліковій літній сесії. Пам’ятайте, є картопля 3-х видів: 1) передали з дому – досить непогана картопля, але нести дуже влом; 2) сам пішов і купив – що мало ймовірно; 3) сусідська картопля – найкорисніша, найпоживніна і найсмачніша. Так-от виберем отой третій, найнай сорт. Вибираємо найбільші бульби, бо, як відомо, їх найлегше чистити.

Плавними рухами ножа ніжно знімаємо з картоплі все, потім її оголену, ставим у воду і повільними масажними спіралеподібними рухами змиваємо з неї все зайве. Наступний ДУЖЕ важливий етап, про який ні в якому разі не можна забути. Тут потрібна хірургічна точність і великий досвід. Холодно безжальний гострий ніж розрізає цю білу тендітну беззахисну поживну кульку на декілька паралельних пластин (тут бажано до краю тільки вести ніж, не розрізаючи повністю, що дуже полегшує нарізку картоплі) ... (А ЗАРАЗ Я ЙДУ ЇСТИ, ТОМУ ДОПИШУ ПОТІМ) ... (Я ПОВЕРНУВСЯ) ...соломкою. (АЙ ПОЇВ!!!! ФАЙНО ПІШЛИ ПЕЛЬМЕНІ... ЕХ...) Про що я? А-а-а, після того як картопля порізана, шукаєм сковороду. Впевнено беремо її в ліву руку і заливаєм водою, додаєм Гали і по-

чинаємо мити. Миєм як для себе, як посуд, який додому везем, а не так, як коли повертаєм сусідам позичену каструлю. Кидаємо в розжарену сковорідку жиру свинячого або олії соняшникової і чекаєм поки то все розігріється. А ще прикольніше зробити як в першому пості з салом... А тепер, кидаємо холодну мокру картоплю на розпалену гарячу злу сковорідку і відстрибуєм чим подалі, поки картопля і жир вирішать, хто з них має більше прав бути на плиті (як правило, все закінчується компромісом і залишаються обоє). У приготуванні основне не забувати помішуватити. Мішати можна як тим, хто на кухні, так і тим, хто сидить у кімнаті. А якщо ви ще при цьому комусь насолите, то це додасть гостроти і пікантності приготуванню. Відомі кулінари радять солити за п’ять хвилин до приготування їжі, а

мені подобається солити з перших хвилин, тоді підсмажені знизу шматочки при помішуванні випливають на верх і, посолені, дуже добре смакують, – за що і люблю смажити картоплю. Поки всі чекають на їжу, Ви, як шеф-кухар, можете смакувати нею в процесі готування. Останній штрих: дуже-дуже-дуже неповторного смаку і аромату дає тонко нарізаний часник, якщо його додати за п’ять хвилин до повної готовності. Це щось неймовірне – люди, бачачи ваші щасливі зранку очі, відступаються в переповненій маршрутці, і охороні на прохідній вистачає одного тільки “Добрий день” і ніяких перепусток, студентських також не треба. Часник – супер ! СМАЧНОЇ І КОРИСНОЇ ЇЖІ!

Шеф-редактори:

Засновник: факультет журналісти-

Редактори:

Видавець: СПД-ФО Хомин Б.І. Св. КВ №5442 від 05.09.2001

ки ЛНУ ім. І.Франка

Тетяна ХОМЕНКО Ігор ПОЛЯНСЬКИЙ Ольга КОНОПКА Христина НОГА

спецвипуск газети “Молодіжні конкурсні сканворди і кросворди”

Наклад: 1000 прим.

Літературні редактори:

Наталка ЛЕХ Ольга МОГИЛЬНИЦЬКА

Верстка та дизайн: Ольга КОНОПКА

Фотокореспондент: Ігор ХОМИЧ

Позаштатні кореспонденти:

Київ: РУДА Єжі РУДЬ Кіровоград: Наталка БАРДАЛИМ Анна САРАПІОН

Адреса редакції: “Креденс”, м. Львів, вул. Пасічна, 62/Б, кв. 416 e-mail: kredensnew@gmail.com

Редакція може не поділяти думку авторів публікацій. За достовірність фактів відповідають автори. У газеті використані фотоматеріали та ілюстрації з мережі Інтернет.

Друк: ДП ВПП МОУ “Армія України”. Зам. №