Креденс №11 (спецвипуск, січень, 2011)

Історія в символах: печатки Університету с. 4 газета студентів-журналістів

Іван Франко і Львів: помешкання патрона

сс. 10-13

сс. 14-15 Спецвипуск, січень 2011

З першим 350-річчям, Університете!

Vox populi

Мар’яна Сич

Фото Ярослава ТАБІНСЬКОГО

У

ніверситет — це стільки наполегливої праці, стільки сліз і радощів, перемог і поразок, стільки приємних вражень! За два роки навчання ще не було такого моменту, коли б я пошкодувала, що обрала саме цей навчальний заклад. Адже для мене університет, а також два факультети — філологічний і журналістики, — стали новою домівкою, новим світом. Якщо кількома словами — це мить великих змін. Коли переступила поріг рідного факультету, я справді відчула для себе щось близьке і рідне, а зараз розумію, що це — моє покликання. Університет — це вже школа для дорослих. Складні життєві ситуації, важкі випробування, гартування сили духу. Тут можна не тільки здобути необхіднні знання, щоб стати майстром своєї справи, але й вивчити найважчий предмет — життя. Приємне спілкування і з викладачами. Багато із них вже стали для мене приятелями, а не лише наставниками. Знайшла тут справжніх, перевірених серцем і часом друзів... Я люблю свій (не побоюсь цього слова), Університет!

Олена Аксіментьєва: жити наукою

р.

2

Ювілей

З днем

Що є Університет? Наша alma mater — дух боротьби, поклоніння слову, осередок науки, культури, пізнання світу і любов до Батьківщини, бо вона осяяна іменем «вічного революціонера», глибокого патріота — Івана Франка. Основна ідея Університету на віки — творити науку, здобувати і давати освіту, шукати істину, міцніти духом. Справді, саме виш дав змогу усім розкривати свої таланти, відкриваючи при цьому кожному окремий неповторний шлях самореалізації, бо лише від нас залежить, — що ми виберемо і якою дорогою підемо. Слухаючи розповіді поважних професорів про їхні студентські роки, малюємо в уяві ностальгічну картину:

«Гідність академії і титул Університету»

В

ідомо, що до середини XVII сторіччя в Україні не було жодного вищого навчального закладу. Осередками тодішнього освітнього та культурного життя були церковні братства. Шляхетська Польща чинила опір створенню вищих шкіл, що могли стати небезпечними культурними та політичними центрами. Однак 1658 року, згідно зі статтями Гадяцької угоди між Україною та Річчю Посполитою, польський уряд зобов’язався відкрити у майбутньому в Україні дві школи-академії. Першу — у Києві, другу — там, де знайдеться для цього відповідне місце. Академіям надавали такі ж права, якими користувався Краківський університет. Тоді ж єзуїтський орден у справі захисту католицизму в Україні покладав чималі надії на свій осередок у Львові. Єзуїти з’явились у Львові наприкінці XVI сторіччя і 1608 року відкрили у нашому місті свою середню школу-колегію. У XVII столітті вона занепала, але була відновлена за покровительства польських магнатів. Єзуїти постійно домагалися перетворення своєї колегії в академію, адже розуміли можливість створення на основі братської школи у Львові університету. 20 січня 1661 року, після неодноразових клопотань членів ордену, король Польщі Ян ІІ Казимир підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом

викладання усіх тодішніх університетських дисциплін, присудження учених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора.

1758 року король Август ІІІ затвердив диплом від 20 січня 1661 року, і аж до 1773 року Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералові єзуїтів у Римі. Університет очолював ректор. Приміщення університету було поблизу сучасної вулиці Краківської. Однак навчальний заклад купував і будував нові зали, мав свою бібліотеку і найбільшу друкарню у Львові. Університет складався з двох факультетів — філософського і теологічного. Історичні джерела засвідчують, що 1667 року виш налічував 500 студентів та 8 викладачів. У середині XVIII сторіччя кількість студентів збільшилася до 700 осіб, викладачів — до 17. Серед них було три чверті поляків, решта — українці та представники інших національностей. На філософському факультеті студіювали філософську систему Аристотеля. Це сукупність логіки, фізики й метафізики, розглядали також елементи математики, астрономії, біології, метеорології, у складі метафізики — питання психології та етики. Також вивчали грецьку мову, історію, географію. Навчання тут тривало до трьох років. Після закінчення факультету можна було здобувати богословську освіту. На теологічному факультеті навчалися довше — чотири роки. Тут

читали лекції з історії церкви, вивчали Старий і Новий Заповіт, догматичне і моральне богословіє, канонічне право, казуїстику, староєврейську мову. Наукові знання розширювались. У зв’язку з розвитком природничих наук, у XVIII сторіччі у навчальному процесі університету відбулися зміни. 1774 року було відкрито кафедру математики, її очолив професор Гродзіцький — автор підручника з архітектури і математики. Того ж року створено математично-фізичний кабінет, відкрито університетську астрономічну обсерваторію. Окремими предметами стали мови — польська, французька, німецька, а також географія та історія.

1772 року Галичина увійшла до складу Австрійської імперії. Уряд імператора Йосифа ІІ, з метою централізації та германізації, приділяв значну увагу освіті. Після розпуску ордену Єзуїтів 1773 року, університет закрили. Але виш став основою для Йосифінського університету, якому передали приміщення, що належало колись ордену Пресвятої Трійці. Персональний склад викладачів та бюджет університету був визначений 17 червня 1784 року урядовим рішенням. У жовтні того ж року видано диплом та інструкцію для університетської адміністрації. Виш складався із чотирьох факультетів: філософського, юридичного, медичного і теологічного. Урочисте відкриття університету відбулось 16 листопада 1784 року.

Ювілей

3

народження Тебе, Alma Mater!

довжелезні коридори, що нагадують лабіринт, старенькі сходи, якими пройшла незліченна кількість людей, високі стіни, які пам’ятають усіх і кожного, alma mater, що за три з половиною століття була школою при колегії, академією, університетом. Час летить, але вічне залишається незмінним. Цікаво, однак найбільше пишаємося своїм навчанням у Львівському університеті тільки-но вступивши на перший курс. Адже тоді трохи розгублений студент радіє: «Я йду тими самими сходами, якими ступав Іван Франко!» З часом оте піднесення затьмарюють півторагодинні лекції, до яких учорашній школяр ще не звик, перші іспити, перші непорозуміння. Здавалося б,

це — дрібниці, але за ними ми забуваємо, для чого прийшли і яку мету перед собою ставимо. З перших днів навчання студентам намагаються прищепити серйозне ставлення до всіх предметів, акцентуючи, що важливо серед усього знайти своє — те, чому хочеш присвятити життя, а не лише осягнути УСЕ. Коли нас запитують, де ми навчаємось, у відповідь часто чують коротке «у Франка». Ми маємо бути горді з того, що є студентами чи викладачами Львівського національного університету імені Івана Франка, адже саме він формує наші особистості, відкриває давні тра-

диції, вказує нам шлях, яким треба йти без страху і з вірою у себе. Пам’ятаймо, що ми — творці тієї історії, яку залишимо у спадок нащадкам. Нам пощастило здобувати освіту у ювілейний для університету час, коли йому виповнюється 350 років. Важливо, щоб кожен із нас замислився над тим, що залишить після себе і, що не менш важливо, що він понесе у майбутнє. З днем народження Тебе, Університете! Юлія ГРИЦЕНКО Фото Олега ГОРДІЙЧУКА

1784 року була створена гімназія, яка займалася підготовкою абітурієнтів. Навчання велось латинською та німецькою мовами, а тривало воно 5 років. Перші три роки студенти навчалися за програмою філософського факультету. Він був загальноосвітнім. Згодом студенти мали змогу поглиблювати знання у галузі окремих наук, або переходити на один з вищих факультетів — юридичний, медичний чи теологічний. 1825 року було відкрито кафедру польської мови і літератури. У 1787 році при теологічному факультеті функціонував studium Ruthenum — українські курси з дворічним навчанням українською мовою. Діяли вони до 1806 року. Львівський університет перших десятиліть пов’язаний з видатними діячами українського відродження — Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким, Юрієм Гуцою. Події польського національно-визволь­ ного повстання 1830–1831 років та рево-

люції 1848 року сильно вплинули на університет. Активну участь у цих подіях брала студентська молодь. Під час листопадового повстання згоріла наукова бібліотека, яка на той час нараховувала 51 тисячу томів. У листопаді 1891 року австрійський імператор Франц Йосиф І розпорядився відкрити медичний факультет. Це відбулося 9 вересня 1894 року. Кожен факультет мав своє керівництво, яке складалось із ради професорів або колегії, до якої входили декан, продекан, усі професори і два виборні представники від доцентів. У вересні 1894 року було утворено університетський архів, йому передано всі справи і книги, видані до 1848 року. Кількісний склад викладачів університету постійно збільшувався. Якщо у 1850/51 навчальному році було всього 27 викладачів, то вже у 1913/14 навч. році —

169. Студентство Львівського університету теж поділялося на певні категорії: звичайні студенти (ординарні), надзвичайні студенти (екстраординарні) та вільні слухачі. Вільнослухачами були й жінки, які відвідували лекції за домовленістю з викладачами. У 1851 р. в університеті навчалося 699 студентів (з них на юридичному факультеті — 302 особи, на філософському — 89, на теологічному — 308), у 1890/91 навч. році їх було вже 1255 (відповідно по факультетах: 683, 189, 358 осіб), у 1900/01 — 2060 студентів (юридичний факультет — 1284 особи, філософський факультет — 309, медичний факультет — 127 і теологічний факультет — 340), а в 1913/14 навч. році — аж 5871 студент (відповідно: 3493, 1229, 971 і 358 осіб).

1897 року жінкам дозволили навчатися на філософському факультеті, а 1900 — на медичному факультеті та відділі фармацевтики. 

4

Ювілей

Історія в символах

Я

ким б очевидним не було все, що нас оточує, кожен знає, що навколо ще багато таємниць! Я вирішила розгадати (чи то дослідити) одну з таких таємниць — печатки Львівського університету всіх часів. Напередодні ювілею Університету пропоную екскурс в історію символів Львівського національного університету імені Івана Франка. У пошуках матеріалу завітала до Музею історії Університету. Продемонструвати і прокоментувати печатки Університету люб’язно погодився завідувач музею Юрій Гудима: — Світ знаків, що їх створили люди, вивчають різні науки, насамперед історичні. Наприклад, криптографія, символіка, емблематика, епіграфіка. Їх розрізняють навіть студенти-історики. Але свідомо чи несвідомо знаками користуються всі. Природа багатьох знаків — дуже складна. Важливе значення в житті суспільства мають документи, а суттєвою частиною документа є печатка. Печатки як історичне джерело вивчає сфрагістика, або ж сигілографія. Сфрагістика Львівського університету є цікавим матеріа-

1

лом для досліджень. За майже чотири століття витворено чимало власних символів, які, відповідно, відображають певну епоху, є своєрідним знаком часу. Вони знаменують цінності, які сприймають чи не поділяють люди різних історичних епох, різних поглядів, одні символи пропагують, інші — замовчують. Але є правда. Її корисно знати, щоби бути самим собою. Незважаючи на політичні обставини, Львівський університет ніколи не відступав і не відступає від академічних ідеалів. Це найважливіше. Важко осмислити історію Університету за 350 років. Цим займаються історики. Наочно минуле Львівського університету можна простежити, наприклад, за його печатками різних часів. Були й інші печатки та штампи — факультетів, структурних підрозділів і служб. Їх розмаїття представлено в архівах. У музеї формуємо електронну базу цього й іншого матеріалу. З його частиною можна буде ознайомитися уже невдовзі в музейній експозиції. Загалом, тема для досліджень — відкрита.

Найдавнішою є печатка ректора Єзуїтської академії. У 1661р. грамотою польського короля Яна ІІ Казимира Львівська єзуїтська колегія була реформована в університет. Печатка датується вісімнадцятим століттям. У центрі монограма з хрестом, що означає «Ісус». По периметру — напис «Rector Universitatis Leopol Societatis Jesu», що означає «Ректор львівського університету Товариства Ісуса».

Наступна печатка походить з іншого історичного періоду (часів, коли Галичина входила до складу Австрійської імперії). 16 листопада 1784 року, згідно з привілеєм імператора Йосифа ІІ від 21 жовтня 1784 року, відбулося відновлення у Львові університету з чотирма факультетами: теології, права, філософським і медичним. Центральним зображенням є щит, поділений на п’ять полів (це герби частин Галичини). Також помітно, що в центрі є малий щит з монограмою: «Йосиф ІІ». Печатка має напис: «Sigillium Universitatis Regiae Leopoliensis», що в перекладі — «Печатка королівського львівського університету». 

Для більшості студентів навчання було платним. Безкоштовно навчались лише майбутні теологи. Були також і стипендії.Стипендійний фонд складався переважно з пожертвувань приватних осіб. Найвідомішими були стипендійні фонди імені Кароля Людвіка, Словацького, Цалевича, Гаєцького. Студенти мали гуртожитки, проте кількість місць у них була обмежена. На юридичному, філософському і теологічному факультетах навчання тривало чотири роки, на медичному — п’ять, на фармацевтичному відділі медичного факультету — два або три роки. Навчальний рік поділявся на два семестри: зимовий (жовтень — початок

березня) та літній (кінець квітня — кінець липня). Студенти мали право вибору навчальних дисциплін. До 70-х років XIX сторіччя навчання на всіх факультетах відбувалось в основному німецькою мовою, на теологічному — латинською; кілька дисциплін читали українською та польською мовами. 27 квітня 1869 року польська мова спеціальним розпорядженням імператора була визнана офіційною в цілому краю — поступово відбувалася полонізація Львівського університету.

1870 року польською мовою викладали 13 предметів, німецькою — 46, латинською — 13 і українською — 7. 4 липня 1871 року імператор Франц Йосиф І видав розпорядження

3 2

1817 року австрійський імператор Франц І повернув Університетові всі права (якийсь час він іменувався ліцеєм), і назву «Університет». Печатка залишилась такою самою, з невеликими змінами, найсуттєвішою з яких була монограма у центрі з написом «FІ» («Франц І»). На печатці є напис «Sigillium Universitatis Regiae Leopoliensis» («Печатка королівського львівського університету»)

про скасування обмежень на читання лекцій польською і українською мовами на юридичному і філософському факультетах. Уже в 1906 р. польською мовою читали 185 предметів, німецькою — 5, латинською — 14 і українською — 19. У 70-х роках XIX сторіччя на філософському факультеті Львівського університету навчався Іван Франко — всесвітньовідомий український мислитель, письменник, вчений, перекладач, політичний та громадський діяч. На початку 1880 було створено кафедру географії, яку очолив професор Антоній Реман (1840–1917), відомий працями з фізичної географії Карпат.

5

Ювілей

4

5

Автор наступної печатки — Володимир Лісовський, створив її 1923 року. Головний символ печатки трисвічник, що позначає Світло, Просвіту, Знання. Зображення укладено у восьмигранник. По колу — напис «Печать українського університету».

8

Остання чинна печатка датована 1999 роком, коли університетові надано статус національного. Бачимо напис «Міністерство освіти і науки України. Львівський національний університет імені Івана Франка». У центрі — герб України.

Українську філологію викладають в університеті з 1848 року, коли кафедру «Руської філології» очолив Яків Головацький (1814–1888), автор праць «Граматика руського языка» та «Народные песни Галицкой и Угорской Руси». Після розпаду Австро-Угорської імперії Галичину захопила Польща. Міністерство віровизнань і освіти Польщі бере Львівський університет під свою опіку, і присвює йому ім’я короля Яна Казимира. Протягом двохтрьох років було звільнено з роботи всіх професорів і доцентів української національності, українській молоді обмеженим доступ до навчання в університеті.

Нову печатку було прийнято 1929 року. У центрі розташований картуш, на ньому — білий орел — герб Польщі. На тлі орла видно монограму «ICR» («Ян Казимир Король»). За картушем — два берла — символи королівської і ректорської влади. Корона увінчує цю символіку і напис «Sigillium Universitatis Regiae Ioaneo Casimirianae Leopoliensis» («Львівський університет імені Яна Казимира»).

7

6

17 вересня 1939 року, Червона армія, за наказом наркома оборони Ворошилова, розпочала Визвольний похід. За десять днів Західна Україна і Західна Білорусія були окуповані. Всі ми чули про «золотий вересень». Але саме в цей період Львівському університетові присвоїли ім’я Івана Франка. Печатка 1939 року містить зображення серпа і молота на тлі п’ятикутної зірки. Навколо зображення вид­ но напис «Львівський державний університет».

Згодом герб змінюється. Центральним зображенням стає радянська символіка — герб УРСР. По колу напис «Народний комісаріат освіти УРСР. Львівський державний університет імені Івана Франка». Проте, зважаючи на останні події, бачимо, що сьогодні вже діє не Міністерство освіти і науки України, а Міністерство освіти, науки, молоді і спорту України. Невже знову треба змінювати печатку?.. Насправді ж у символах приховано набагато більше. Ознайомлення із головними печатками університету

різних часів — лише маленька частина розгадки великої таємниці. Бачимо, що кожна із печаток таїть у собі не тільки елементи культури, науки чи політики. Кожна із цих печаток — це період історії, дух якої сьогодні потрапив на ці сторінки.

За кількістю студентів Львівський університет був одним з найбільших у Польщі. З 1919/20 до 1937/38 навчального року їхня кількість збільшилася з 2647 до 5026 осіб. Був упроваджений принцип «numerus clausus» — не більше, ніж 15% українцівабітурієнтів і більше, ніж 50% поляків.

23 квітня 1923 р. Львівському університету було передано будинок колишнього Галицького сейму, який і став головним корпусом університету. У міжвоєнний період були відкриті нові кафедри на медичному факультеті: кафедра біології (1920), технології ліків (1932), фармацевтичної хімії (1932), охорони здоров’я

та історії медицини (1930), мікробіології (1936). У 1925–1935 роках в університеті функціонували кафедри арабської, ста­ро­ єврейсько-арамейської, турецької, монгольської, індійської, іранської філології та історії Сходу. За статтями таємного протоколу до угоди СРСР з Німеччиною від 23 серпня 1939 року Західна Україна потрапила в зону впливу Радянського Союзу. 22 вересня 1939 р. у Львів увійшли радянські війська. Відповідно до Статуту про вищу школу СРСР, проведено докорінну організаційну перебудову університету як вищого навчального закладу з 

Юлія гриценко

6

Ювілей

«С

порт — сила, яка врятує наш світ. Над ним і досі майорить прапор оптимізму. У ньому дотримуються правил і поважають суперника», — такі слова ще кілька десятків років тому сказав Джон Голсуорсі. Він — відомий англійський прозаїк і драматург, лауреат Нобелівської премії у галузі літератури. Для нашого Університету його слова — це незламна істина. Адже спорту у нас приділяють чимало часу та уваги: діють різноманітні секції, проводять Спартакіади та інші змагання. Головне — бажання займатися, розвивати себе, але, на жаль, його багатьом із нас не вистачає. Про студентів, які зробили зусилля над собою та їхні успіхи розповімо далі.

Дев’ятеро із дванадцяти каратистів національної збірної України, які влітку брали участь у чемпіонаті світу — представники Франкового університету. Непогане досягнення, чи не так? До слова, голова Спортивного клубу нашої Альмаматер Юрій Яремчук — майстер спорту міжнародного класу з карате-до. Як відомо, цей вид спорту — не лише бойове мистецтво — це ціла філософія: «Каратедо — це засіб захисту й метод гармонійного самовдосконалення, а не нападу і руйнування. Завдяки цьому воно й здобуло таку популярність», — цитуємо Юрія Ярославовича.

Японський шлях

▲Львівська школа карате-до — найсильніша в Україні. Доцент кафедри фізичного виховання і спорту, голова Спортивного клубу ЛНУ імені Івана Франка, майстер спорту міжнародного класу, заслужений тренер України Юрій Яремчук (на фото праворуч) разом зі своїм вихованцем, чемпіоном України з карате-до (версія SKIF) Володимиром Прокопівим.

Аби детальніше дізнатися про спортивне життя університету ми вирішили порозмовляти із уже згадуваним Юрієм Яремчуком. Спершу запитали в заслуженого тренера України про найвидатніші досягнення наших студентів за останній

час: «Їх багато. Найчастіше у змаганнях світового та європейського рівня беруть участь дві секції — дзюдо-самбо та карате, інколи шахісти. Але вони останнім часом стали менше їздити. У нас є призерки чемпіонату світу з дзюдо-самбо. Вершин ми досягали і на чемпіонатах Європи та світу з карате. Найбільше змагань за семестр припадає саме на ці дисципліни. В середньому до 15 змагань проводять між каратистами, 10-12 — між самбістамидзюдоїстами. Масштаб змагань різний — від українського до європейського рівнів.

Але 70 відсотків усіх тих відряджень — це за свої або ж за кошти федерацій чи збірних команд України. Загалом, якщо спортсмен їде на чемпіонат світу, то він їде не сам по собі, а як член національної збірної. Відповідно, відрядження оплачує федерація цього виду спорту. Якщо коштів немає, але людина може знайти спонсорів — вона це робить. Як правило, університет ще оплачує відрядження на українські змагання, але не на міжнародні». Розповів Юрій Ярославович і про перешкоди, які виникають на шляху українських студентів, які займаються

 безоплатним і вільним навчанням для всіх громадян. Теологічний факультет було ліквідовано. Медичний (із фармацевтичним відділом) реорганізовано в медичний інститут. У жовтні 1939 року створені нові кафедри: історії марксизму-ленінізму, діалектичного та історичного матеріалізму, політичної економії, української мови, української літератури, російської мови, російської літератури, історії СРСР, історії України, фізичного виховання. На початку 1940 року в університеті було п’ять факультетів: історичний, юридичний, філологічний, фізико-математичний, природничий.

Указом від 8 січня 1940 року Президія Верховної Ради УРСР присвоїла Львівському державному університету ім’я видатного українського письменника і мислителя Івана Франка.

1942 року німецька окупаційна влада закрила вищі школи в Україні. До Німеччини вивезли обладнання кабінетів і лабораторій фізико-математичного і хімічного факультетів, бібліотеку кафедри фольклору та етнографії, яка налічувала 15 тис. томів. З наукової бібліотеки університету, в якій було зруйновано головний читальний зал, вивезено 20 тис. томів найцінніших книг, близько 5 тис. стародруків та інкунабул, 500 цінних рукописів.

Після війни в університеті тривали структурні зміни. 1945 рік — створено хімічний факультет. Наприкінці 1950 року зі складу філологічного факультету як окрема структурна одиниця виділяється факультет іноземної філології. Отже, всього в університеті діяло дев’ять факультетів. Водночас відкрилися нові кафедри, кількість яких збільшилась до 71. У 1953 р. на базі фізико-математичного факультету утворилися два нових: механікоматематичний і фізичний, а з 1975 р. — механіко-математичний факультет поділився на математичний та факультет прикладної математики і механіки.

90% потенціалу — не використовуємо

Ювілей

7

Франкового Університету спортом: «Будь-який спортсмен росте завдяки змаганням. Якщо він не матиме змоги брати в них участь, то згасне. Адже не буде стимулу, бажання чи можливості себе перевірити. А це все дуже швидко замінюється іншими заняттями: чи то комп’ютером, чи надмірними гуляннями, чи будь-чим. Таких людей шкода, бо у нас є талановиті спортсмени. Та й загалом в Україні високий потенціал, але на 90% його не використовують». Причиною цього тренер називає недостатню кількість коштів, або ж їхню відсутність. А все через те, що часто чиновники не розуміють специфіки росту і розвитку спортсменів. Однак, є і приємні моменти: «Влітку наша збірна їздила на чемпіонат світу з карате. Мені приємно, що в Університеті знайшли кошти, аби допомогти спортсменам. З дванадцяти осіб національної збірної дев’ятеро представляли наш навчальний заклад. Ми звернулися з проханням до керівництва і нам не відмовили. Знайшли кошти, яких би ми самі просто не змогли отримати. Команда, могла поїхати у складі трьох, можливо, чотирьох спортсменів. А це національна збірна України… Отож керівництво в певних випадках підтримує нас».

Сприяємо розвитку нових видів

Переглянувши заслуги студентів нашого Університету за останнє півріччя, розуміємо багатогранність їхніх захоплень. На початку навчального року третьокурсник з географічного факультету Андрій Вовк їздив у Розенхем. У цьому невеликому німецькому місті відбувалася Відкрита першість країни серед молоді з шахів. Приємно констатувати, що Андрій посів перше місце. Також золото виборола і представниця четвертого 1959 року для викладання іноземних мов на неспеціальних факультетах створено загальноуніверситетську кафедру іноземних (англійської і німецької) мов. Для підготовки працівників преси у 1953 р. у складі філологічного факультету було відкрито кафедру журналістики, а з наступного року організовано окремий факультет журналістики. Із проголошенням незалежності для Львівського університету настали істотні зміни. 1990 року виш очолив професор, доктор фізико-математичних наук Іван Вакарчук.

1992 рік — відкрито факультет міжнародних відносин, філософський факультет;

курсу факультету міжнародних відносин Кузик Ольга. Її вид — кінний спорт, а змагання відбувалися у Чернівцях. Це був один із Етапів кубку Буковини. Чимало турнірів відбувалося й у Львові. До прикладу, на «ХІІІ Всеукраїнському спортивному фестивалі серед студентів» Франковий Університет був представлений у таких видах, як настільний теніс, шахи, бадмінтон. Наші студенти грали також у волейбол, баскетбол та міні-футбол. До слова, нещодавно була створена жіноча збірна Університету з міні-футболу. Її представниці на вище згаданому турнірі посіли друге місце. «Приємно, що у нас створюються нові секції які раніше не культивувалися. Є тренери-фахівці, які запропонували додати до навчального процесу групу спортивного вдосконалення (секції — Авт.) з міні-футболу. Їм виділили час для занять. Раніше займалися лише чоловіки, тепер маємо і жіночу збірну. Тренер зібрав групу дівчат. Згуртував їх. Підучив трішки і вийшло так, що ми вже маємо певне призове місце»,— прокоментував появу нової секції голова Спортивного клубу Юрій Яремчук. В Університеті стараються сприяти розвитку нових видів спорту: «У них так би мовити «випробувальний термін». Новим видам дають спочатку, припустимо, лише одне заняття на тиждень. Аби вони показали, що можуть вивчити впродовж якогось часу. Побачимо результат — виділимо більше занять. Я за те, щоб студентам дали більше годин. Тоді був би швидший ріст, але є фактори, які від нас не залежить».

Бойові мистецтва — обличчя Університету

Про досягнення наших студентів у карате-до, дзюдо та самбо ми уже згадували. Тепер розповімо детальніше.

1997 — факультет доуніверситетської підготовки. У 1992 році засновано Інститут історичних досліджень. Очолив його доктор історичних наук Ярослав Грицак.

11 жовтня 1999 року Указом Президента України Львівському державному університету імені Івана Франка надано статус «національний». Сьогодні Львівський національний університет імені Івана Франка є одним із провідних вищих навчальних закладів України та Європи. У структурі Університету функціонують 18 факультетів, Інститут післядипломної освіти, 3 коледжі, 7 науково-дослідних інститутів, Астрономічна обсерваторія, Бо-

Треті місця з карате-до на Міжнародному турнірі «Luxemburg open», який відбувався у вересні, посіли Ольга Чайковська та Віталій Стойко. Дві бронзи, одне срібло та золото здобули наші студенти у Кубку Львівської області з цього ж виду спорту. У жовтні каратисти їздили до Австрії на Міжнародний турнір «Wiena open» і привезли до Львова чотири золоті та дві бронзові медалі. Ми запитали у Юрія Яремчука, наскільки важливими для університету є студенти, які досягають таких вершин: «Справді, ми пишаємося тим, що є такі спортсмени. Ці студенти хочуть не тільки здобути вищу освіту, а ще й вдосконалитися у своєму виді спорту. Тим паче, це професіонали міжнародного класу. Наприклад, минулого року чотири спортсмени-каратисти виконали норматив «майстер спорту міжнародного класу». Вважаю, що жоден вид спорту в нас не може похвалитися такими ж досягненнями. І це не тому, що я веду карате і вони мої учні. Це не мої учні. Це клуб «Юніон», з яким ми тісно співпрацюємо, і його учні. Вони обирають саме наш Університет для здобуття освіти, а не інститут фізкультури. Хоча як спортсмени, швидше мали б бути там, аніж у нас. Мені приємно, що вони обирають наш виш. Це свідчить про те, що люди не просто хочуть бути сильними спортсменами. Вони хочуть ще й працювати на перспективу. Адже не завжди спортсмен стає хорошим тренером, не завжди він після закінчення кар’єри хоче й далі працювати в спорті. Дехто хоче бути гуманітарієм — юристом, міжнародником. Але спорт залишається частиною його життя». — поділився думками Юрій Ярославович. Тетяна БУЧОК

танічний сад, Наукова бібліотека, 6 музеїв. Здійснюється підготовка фахівців відповідно до отриманих ліцензій за 16 галузями, 52 напрямами та 91 спеціальністю. Сьогодні в Університеті функціонує 130 кафедр. На фронтоні головного корпусу Львівського національного університету — гасло: «Patriae decori civibus educandis» («Освічені громадяни — окраса Батьківщини»). Підготувала Христина ГОРОБЕЦЬ

8

Студжиття

Недоступне стає доступним

М

ені завжди імпонував той факт, що у часі заліковоекзаменаційної сесії увага студентів до дошки оголошень значно посилюється. Не те що у мирні та спокійні часи семестрових буднів. Як показують власні спотереження та досвід, близько семи осіб з десяти просто таки ігнорують важливі повідомлення та пропозиції, зокрема, пов’язані із навчанням та працею за кордоном. А дарма. Поки ти щохвилини оновлюєш свій профіль «в контакте» чи на «фейсбуці», в пошуках чогось екстрагіперультрацікавого, твої однолітки не граються у віртуальних героїв, а, навпаки, здійснюють реальні та потужні інвестиції у власне майбутнє. Зокрема — завдяки участі у міжнародних програмах для студентів. Старий добрий «Tempus», «AIESEC», «Erasmus Mundus», «Work and Travel» і ще близько сотні перспективних програм щороку відчиняють свої двері перед українськими студентами.

На гачку у шахраїв

Про міжнародні студентські програми бодай раз, але чув кожен студент. Та навіть при величезному бажані через надмірну стереотипність не наважився подати заявку на участь. Мовляв, не варто ризикувати тим, що маєш, і хтозна, які небезпеки чатують у чужій країні. Незнання традицій, страх опинитися на вулиці, відсутність фінансів породжують виправдані сумніви. В Інтернеті псевдопропозицій хоч греблю гати. Інформаційний ресурс «UNISTUDY», який уже близько 5 років подає корисну інформацію про навчальні програми за кордоном, докладає усіх зусиль, аби вчасно виявити такі випадки шахрайства.

Нещодавно, як повідомляє «UNISTUDY», один із псевдофондів «World Scholars Alumni Foundation» розпочав розсилку з проханням перерахувати 200 доларів, аби стати членом їхньої організації та отримувати стипендію: «Зрозуміло, що жоден фонд не може ставити такі умови. Окрім грошей, вони вимагали зробити відбитки пальців, що взагалі схоже на міжнародний злочинний задум». Тим паче, в Інтернеті немає жоднісінького посилання на відгуки минулорічних учасників, — а це перший критерій виявлення організацій-шахраїв. Ще одна особливість їхньої діяльності — необгрунтоване прохання перерахувати кошти. Зазвичай, аби отримувати навчальну стипендію, студенти надсилають свої проекти, роботи, врешті-решт — заповнені анкети, і, в результаті відбору, стають учасниками. Та в жодному випадку солідні міжнародні організації не вимагають пересилання грошей до заповнення анкети.

Небилиці з народної криниці

Подолавши страх перед країною та перевпевнившись у легальності програми, студент підсвідомо готує ще одну «відмазку». «Обирають лише найрозумніших. Або тих, хто вчасно дізнався, кому заплатити», — приблизно так можна окреслити ще один стереотип стосовно упередженого ставлення до навчання за кордоном. «У програмах беруть участь не найгідніші, а ті, хто насамперед знав про саму можливість», — стверджує учасник 32 міжнародних проектів Андрій Ушаков. За словами рекордсмена, стипендії часто виграють абсолютно випадкові люди, які вміють дати гідну мотивацію своєму бажанню навчатися в обраній країні. Активна молодь — вона і в Європі активна, то чому ж не дати їй шанс проявити себе у найпопулярніших вишах світу. Щодо хабарів за участь у програмі, то це трапляється вкрай рідко. Зазвичай, оформляючи заявку на участь

через електронну пошту, ви не бачите організаторів на перших етапах. Тож і домовитися наперед практично неможливо. Існує безліч платних проектів, особливо, якщо це стосується соціальних та професійних стажувань. Міжнародна молодіжна організація «AIESEC» об’єднує активну молодь зі 107 країн світу. Проте стажування тут платне — від 1000 до 3000 тисяч гривень. На думку організаторів, стажування передусім спрямовані на набуття практичного досвіду, а сума є символічною і використовується для координації проектів організації. Найдорожче навчання у США, до прикладу, становить 3000 доларів за семестр, найдешевше — 500. Що стосується оплати за участь у «Work and Travel», то вона цілком виправдана, оскільки включає можливість вдалого заробітку (подекуди учасникам вдається заробити до 6-7 тисяч доларів за програму) та цікаву подорож США. Тому учасникам безкоштовних проетів не обов’язково нести хабаря — краще скористатися послугою платних програм — так і совість чиста, і все законно. Знання іноземної мови — ще одна перепона на шляху потенційних учасників. Міф про перфектне знання іноземної мови варто раз і назавжди прибрати із власної свідомості. Звісно, той, хто досконало володіє англійською, має більше шансів на успішне навчання чи роботу. Це — або перекладачі, або ті, хто заговорив англійською ще у садку. Студентам же достатньо мати середній рівень потрібної іноземної, щоб реалізувати себе у навчанні. А решту — можна здобути, удосконалюючи спілкування з безпосередніми носіями тієї чи іншої мови, а не теоретиками.

ЗалишитиСЯ чи залишити?

Опоненти міжнародної студентської співпраці (а таких, як на диво, сьогодні чимало) безпідставно звинувачують міжнародні організації у так званому зомбуванні студентів. Мов-

9

Студжиття

▲ Закордонний диплом для українського роботодавця — переконливий аргумент. ляв, учасники неохоче повертаються на Батьківщину і не можуть уже більше адаптуватися до тутешніх реалій. Власне, вони і є авторами нісенітниці про те, що наших студентів там принижують та не сприймають. Після закінчення навчальної програми її учасник оцінює свіжим оком рівень життя в Україні. Він, звісно, значно нижчий, ніж у Європі та Америці, — тож ні про яке зомбування тут не йдеться. Роман Котів, учасник програми «Work and Travel», близько 4 місяців працював у готелі «Hilton», що у містечку Глендейл (Каліфорнія). Попри хороший заробіток та високий рівень англійської, студент без вагань повернувся додому. «Вважаю, що свою місію виконав, — каже Роман. — Окрім колосального досвіду, вражень та знайомств, довелось відстоювати і національні інтереси. Більшість мешканців містечка не знали про існування України як окремої незалежної держави. У свідомості «глендейлівців» вона все ще залишається частиною великої Росії, тож довелось розвіяти ці стереотипи». Тому, участь українських студентів у міжнародних проектах можна вітати, оскільки вони частково формують уявлення іноземця про Україну. Як би не було прикро, фінансові питання та кар’єрний ріст є ключовим аргументом на користь зарубіжжя. Через стабільну економічну ситуацію за кордоном, молодому українцеві легше створити тут власний бізнес, відкласти

гроші на житло, а то й узяти його у кредит. Тим більше, якщо він здобув освіту в одному з найпрестижніших закордонних вишів. Але, як свідчить статистика, більшість студентів-міжнародників таки повертається додому. Причини різні: небажання зливатися з іноземною культурою, покидати рідних, особливо коли закордонний диплом для українського роботодавця є переконливим аргументом. Міжнародне стажування, волонтерство чи будь-який інший різновид програми передовсім сприяє усвідомленню власної недосконалості та рішучій боротьбі з нею, а вже потім учасник вирішує — чи скористатися європейським досвідом на благо України, чи в ім’я власних інтересів.

Галопом по Європах

Навчання та робота за кордоном не така вже й недоступна, як здається на перший погляд. Спершу треба визначитися із країною та обрати тип програми (освітня, кваліфікована праця за кордоном, громадська діяльність, стажування, підробіток, волонтерські, культурні проекти). Наступний крок — вчасна реєстрація та аргументовані відповіді на запитання анкети. Ось коротка характеристика деяких програм.

«Work&Travel» — популярна літня програма студентського обміну, що передбачає некваліфіковану роботу та покращення мовного рівня. В Україні діє більш як десять років. Вакансії за програмою відбираються на конкурсній

основі — чим швидше студент подасть заявку — тим кращу вакансію зможе потім отримати. До участі в програмі Work and Travel допускаються тільки студенти денного відділення вищих навчальних закладів віком 18-25 років, які володіють мовою на розмовному рівні. Вартість програми — близько 2 тис. доларів. Програма «Erasmus Mundus», — започаткована Європейським Союзом у 2004 році для країн, які не входять до ЄС. Свою назву одержала від гуманіста і теолога Еразма Роттердамського, який любив мандрувати Європою. Студенти старших курсів або ж науковці з різних країн, включаючи Україну, мають змогу отримувати стипендії від ЄС для продовження навчання або проведення наукових досліджень у країнах ЄС. Висока мотивація навчання, хороші оцінки та володіння англійською — основні прерогативи участі у програмі. Розмір стипендій учасників складає: для студентів Магістерської програми з ЄС максимально 13 000 € на рік, з поза меж ЄС — 24 000 € на рік.

«AIESEC» — міжнародна молодіжна організація, що об’єднує активну молодь зі 107 країн світу. За словами організаторів, надає кожному можливість розвиватися як лідеру та має на меті здійснення позитивних змін в суспільстві. Включає понад 1 600 кращих університетів по усьому світу та передбачає досвід роботи у соціальних і бізнес-проектах AIESEC. Ірина Ваньо

Довідка Корисні посилання для охочих вчитися та працювати за кордоном.

■«UNISTUDY» Інформація про усі міжнародні освітні програми та навчання за кордоном. http://unistudy.org.ua/ ■«Work&Travel» Офіційна програма студентського обміну Державного департаменту США http://www.workandtravel.org.ua/ ■«Tempus» Національний Темпус-офіс в Україні http://www.tempus.org.ua ■«Erasmus Mundus» Освітня програма ЄС http://eacea.ec.europa.eu/erasmus_ mundus/index_en.php ■«Taizé» Міжнародна християнська екуменічна спільнота http://www.taize.fr/uk ■«Aiesec» Міжнародна молодіжна організація http://www.aiesec.lviv.ua/

10

Vivat academia!

Олена Аксіментьєва:

П

рисвятивши понад 30 років науковій діяльності в стінах Франкового Університету, Олена Ігорівна і надалі продовжує вкладати всю душу у власні винаходи. Про свої досягнення в галузі хімії пані Олена розповіла «Креденсу» особисто.

— Мені відомо, що впродовж останніх років Ви дуже часто подавали заявки на патентування власних винаходів. На чому вони базуються?

— Кожен винахід обов’язково містить такі елементи, як аналоги, тобто подібні речі, які робляться у світі, обов’язково треба, щоб запропонований винахід був кращим. Винахід — це така пропозиція, таке технічне рішення, яке перевершує світові розробки. Але для того, щоб захистити винахід, треба знайти найкращу світову розробку, подібну до вашої, яка називається прототипом. Наші винаходи, зазвичай, значно перевищують світові аналоги. Наприклад, ми розробили електропровідний полімерний клей. У промисловості є такі струмопровідні клеї, які виготовляють переважно на основі епоксидних смол із певною кількістю дрібного порошкового срібла. Такий клей, по-перше, дорогий, по-друге, він не рівномірний, тому що полімер легенький, а срібло важке і щоразу осідає. Його потрібно постійно збовтувати, намастити, а потім отверджувати, тому що епоксид отверджується при температурі 100–170 градусів (за Цельсієм). А не кожен виріб витримає таку обробку. Ми розробили такий клей, який має ту саму епоксидну складову, але замість срібла ми даємо електропровідний полімер. У результаті виходить рівномірна композиція, тому що обидва полімери

▲ Старший науковий співробітник, доктор хімічних наук,

автор понад 400 наукових робіт, в тому числі двох монографій, понад 145 статей та 35 авторських свідоцтв і патентів на винаходи.

мають майже однакову густину, а електропровідний полімер, який ми додали, виступає одночасно отвердником. Тобто, склеювання відбувається на повітрі без нагріву, тому його можна використовувати у будь-яких умовах. Це така напівпобутова розробка, яку можна застосувати в електротехнічній промисловості, там, де потрібні електропровідні контакти, та й, зрештою, будь-де.

— Цей винахід застосовують десь на практиці?

— Для того, щоб продавати цей клей, потрібно налагодити його виробництво. А

для цього потрібні інвестори та інвестиції. Цей винахід порівняно недавній і ми його виставляємо як розробку Університету. На жаль, інвестора ми ще не знайшли. Стосовно винаходів, то великий пласт роботи ми присвятили розробці джерел струму (батарейок). Джерела струму, які ми запропонували, теж створені на основі екологічно безпечних матеріалів. В їхній основі — прототип, або — аналог. Це звичайна батарейка (до прикладу, ртутно‑цинкова). Вона дорога. А ми, наприклад, замість одного ртутного електроду, використовуємо інший електропровідний

Наукові досягнення Франкового Університету

Львівський національний Широку популярність і Цінний внесок у світову науку зробиуніверситет імені Івана Франка славу у світовій математичній ли фізики того часу, які працювали у Львіввпевнено можна назвати помітнауці здобув також керівник ському університеті. Л. Інфельду належать ним науковим центром, що зробив університетської матецікаві дослідження з інтерпревагомий внесок у розвиток і украматичної школи Степан тації співвідношення неознаїнської, і світової науки. Банах, який працюченості, нелінійної електродиВажливі наукові відкриття в вав у напрямку теорії наміки та проблеми рівняння Університеті були здійснені у ХХ функцій дійсної змінруху. В. Рубінович став першостолітті. У 1925-му році львівський ної. Його праця «Теовідкривачем правил відбору Л.Інфельд математик Г. Штейнгауз зробив порія лінійних операцій» при переходах електронів в відомлення, яке належить до перших у світі мала великий вплив на подальші доатомах при квадрувальному публікацій з розділу математики, що пізні- слідження в галузі функціонального випромінюванні, що мали веше одержало назву теорії ігор. аналізу багатьох математиків світу. лике значення у подальших С.Банах

Vivat academia!

11

«Науковець — це такий стан душі, це не просто професія» полімер як катодний матеріал. Він легенький, дешевший і не потрібує категоричної зміни технології виробництва. Ми постаралися вписатися в існуючі стандарти. Одна з наших останніх розробок — сенсори експрес-контролю свіжості продуктів. Це досить важлива розробка. Вона базується на використанні полімерних плівок, які легко змінюють своє забарвлення під дією газів (аміаку, H²S), що виділяються при псуванні продуктів. Якщо продукт свіжий, плівка матиме світло-зелене забарвлення. Якщо він трішечки зіпсується, плівка різко змінює свій колір на синій. Такі зміни відбуваються навіть тоді, коли ще не розрізниш чи продукт зіпсований, але такі процеси вже відбуваються. Сенсор реагує навіть на дуже малу кількість газів. Коли продукт уже дуже зіпсований, тоді цей сенсор дає світло-буре забарвлення, яке вказує на те, що продукт взагалі не придатний для вживання. Ми планували, що такі сенсори могли б застосовувати, наприклад, на гуртовнях. Їх поставили, і не треба власникам щодня шукати зіпсований продукт. Окрім цього, за допомогою оптоволоконних систем можна передавати оптичний сигнал. Результати діяльності сенсора можна передавати на монітор. Також такі сенсори могли б застосовуватися у супермаркетах. Зараз ми працюємо над розробкою дешевих гнучких сенсорів також на полімерній основі. При чому навіть після декількох заморозок продуктів сенсор однаково покаже, чи вони придатні для споживання. Окрім цього, сенсор реагує лише на ті продукти, де справді є м’ясо. Скажімо, на сосиски і сардельки він не реагуватиме. Для споживача цей винахід був би дуже корисний. Проте, мабуть, єдині, хто

міг би нас підтримати в цьому, це Асоціація з прав споживачів, певні інститути захисту здоров’я, санстанція. На жаль, більше у нас немає зацікавлених людей. Як з’ясувалося, бізнес, супермаркети теж у цьому не зацікавлені.

— Чи можна створити такі сенсори, які б реагували не лише на м’ясо, а й на інші продукти харчування?

— Звісно! Ми над цим працюємо. Нещодавно спільно з Національним університетом ветеринарної медицини і біотехнологій ми розробили такі сенсори, які реагують на вміст спирту (етанолу), і зараз займаємося їхнім патентуванням. Такі сенсори передовсім можна використовувати у харчовій промисловості, також у кондитерській і парфумерній. А завдяки здатності реагувати навіть на дуже малий вміст етанолу, наприклад, у подиху людини, їх можна застосовувати також у ДАЇ. Перевагою цих сенсорів є те, що вони працюють навіть при кімнатній температурі, тобто їм не потрібні спеціальні системи чи то підігріву, чи певної адаптації сигналу та ін. Ці прилади працюють за принципом зміни опору. Тобто, плівка органічних напівпровідників під дією етанолових випарів змінює своє забарвлення.

— Загалом, в Україні або за кордоном були якісь подібні винаходи?

— Були. Сама процедура патентування полягає в тому, що ми перевіряємо нашу розробку на патентну чистоту, тобто — чи не повторює вона того, що було зроблено, але вона мусить обов’язково ґрунтуватися на тому, що було винайдено у світі. Так от, такі сенсори на етанол — є, але вчені використовують плівки шкідливих неорганічних напівпровідників (оксиди кадмію, телуру та ін.). Для того, щоб такі сенсори стали чутливими і почали

працювати, їх треба розігрівати мінімум до 200–300 градусів. Тоді під той сенсор знизу підводиться система нагріву. Це знову ж таки дорого і незручно. Крім цього, його чутливість до етанолу не перевищує 80. Це означає співвідношення сигналу з етанолом і без нього. І це непогана чутливість. Але те, що ми досягаємо, — становить декілька тисяч за рахунок використання органічних напівпровідників. Ми нещодавно отримали патент на сенсори з наноструктурованими поверхнями, які розроблялися спільно з ученими Черкаськиого національного університету. Ці сенсори дають змогу визначити наявність вітаміну B1.

— Цей сенсор можна застосовувати у харчовій промисловості?

— Так. Вітамін B1 і в харчовій промисловості може бути, і в галузі медицини. Зазвичай, він міститься у ліках для покращення стану нервової системи та роботи серця. Дуже важливо, щоб вітаміни B1 і B2 були у продуктах дитячого харчування. Існують навіть різні методики визначення наявності цих вітамінів. Стосовно вольтамперометричних методик, то тут використовують ртутні крапаючі електроди, а у деяких випадках — платинові. Це стосується відомих аналогів. Платинові електроди, звісно, вже не такі шкідливі, але ж вони дорогі. А ми запропонували нікелеві. Нікель стабільний і не дорогий, але сам по собі, він не такий активний, як платина. Але коли ми на нього нанесли оці наночастинки, то активували поверхню сенсора настільки, що вона перевищила навіть активність платинових електродів. Це така наша розробка у світлі нанотехнологій. Ми працюємо також і з гібридними матеріалами, які створюємо на основі 

винаходів в галузі квантової багато локальних відкриттів, зареєстровано у 1972–1992 роках. У 1990 механіки. що мали менший вплив на по- році було зафіксовано 41 авторське свідоСтосовно геології, то найдальший розвиток науки. У цтво про винаходи, у 1991-му — 33, у 1992важливішим досягненням у цій 1974 році при університетській му — 32. За словами пані Ірини, винаходи галузі було створення у 1922 Науково-дослідній частині (НДЧ) переважно стосувалися двох галузей нароці З. Вейбергом першої у під керівництвом Суміуки — хімії та електроніки. Час від світі кафедри кристалографії. шевської Н.Й. створено часу заявки на патентування виНа початку ХХ століття світове відділ, який зайнявся находів подавали також фізики. визнання здобули також праці реєстрацією та патенВелику кількість відкриттів пані З.Вейберг біолога І. Бадіяна в галузі цитуванням винаходів. Ірина пояснює тим, що в той час тології бактерій. Він встановив наявність Сьогодні — це відділ з питань інтебув досить великий штат наукодиференціальних ядерних структур у міко- лектуальної власності. Провідний вих працівників, було дуже багато бактеріях. інженер НДЧ Ірина Поліщук, яка гарних госпдоговірних тем і їхніх Упродовж минулого століття у Фран- працює у відділі з 1988-го року, замовників, сучасна апаратура, ковому Університеті було зроблено також каже, що найбільше винаходів було на якій можна було працювати.  І.Бадіян

12

Vivat academia!

органічних і неорганічних тематика — це приблизно напівпровідників. Ці мате100–110 тисяч гривень в ріали використовуються рік. Але у нас п’ять співяк оптичні, тобто як матеробітників. Їм же треба ріали дисплеїв. Усі дисплеї зарплату заплатити, відтелефонів, цифрових пускні, лікарняні, треба годинників створені на купити якісь реактиви, основі рідких кристалів, комп’ютери, у відрядженвиробництво яких дуже ня поїхати. У нас ситуаобмежене. А самі вони ція критична. Переважно дуже дорогі. Працюючи персонал працює на півбагато років з полімераставки. ми, ми побачили, що деЗараз, на жаль, наякі з них мають здатність уку не підтримують як слід. змінювати своє забарвЗвідки у нас візьмуться лення під дією електричнобелівські лауреати за ного струму. такого ставлення взага▲ Олена Аксіментьєва (на фото праворуч) представ— Що нового вдалолі до науки і за такої підляє доповідь у Ягелонському університеті на міжся розробити на основі тримки! народній конференції (м. Краків, липень 2004 р.). цього відкриття?

— Я не дуже розумію — Маємо вже два задії держави: з одного явлені винаходи. Один з них з’ясувалося, це не лише наша проблема, боку вона виділяє кошти — це дисплей, точніше — електрохромний вона існує в усьому світі. Сам винахідник на наукові розробки, а з іншого — не елемент, який може змінювати свій колір повинен ходити і шукати інвестора. Сьо- дає змоги втілити їх у життя. Як Ви оціпід дією невеликої напруги без додаван- годні у провідних університетах існують нюєте такі дії? ня барвників, що дає змогу отримувати спеціальні служби, які цим займаються.

— Зараз відбувається реорганізація. кольорове зображення. Крім цього, ми В Америці всі націлені на прибуток. У Всю науку влада виділяє в окрему струкще зробили нанохромний матеріал, тобто нас немає такої не те що мотивації, ми так туру, яка виконує функції мало не якоїсь ввели туди діоксид титану, внаслідок чого не виховані. Нам би сказали: що ви про допоміжної ланки, яка не є основною, підвищили контрастність елемента. У цьо- гроші думаєте, гроші — це останнє. Нам хоча й називається Міністерством освіти і му плані ми співпрацюємо з Львівською постійно говорять, що «Університет — це науки. Знову там засіли люди, які вимагаполітехнікою. не місце, де заробляють гроші. Якщо ви ють від нас: давайте — впроваджуйте! Ну — Чому не вдається усі ці винаходи хочете заробити гроші, то шукайте собі ми впровадимо, але ж нам потрібна якась втілити у життя, через брак коштів? інше місце, де ви можете це зробити». Та- допомога, потрібні фахівці, які тим займа— Та у нас нестача усього: і облад- ким чином, ми наші розробки оформляє- лися б. У нас таких менеджерів немає. А нання, і коштів, і людей. Я ж не можу сама мо у вигляді патентів, статей. Дуже шкода, це основне — знайти посередника між виабсолютно все робити. У мене є співробіт- що ці ідеї не знаходять своєї реалізації, не нахідником та інвестором. ники, але вони теж завантажені роботою. продаються. Винахідник — що ви від нього хоче— Чи можна реалізувати власні ви— А держава не виділяє жодних ко- те?! Він постійно з головою у своїх винахонаходи за кордоном? штів на винахідництво? дах. Де він буде бігати? Та нехай він за цей — Стосовно співпраці з іноземними — Держава дає нам кошти на час ще щось придумає. І, можливо, сидить партнерами. Для того, щоб налагодити науково-дослідну роботу. Це підтримка той інвестор і думає — куди ж би вкласти таку співпрацю, треба мати міжнарод- фундаментальної науки вищої школи. Під- свої кошти, щоб заробити. Але він не має ний патент. Одначе, щоб отримати такий тримує, інакше нас би тут не було, якби інформації. От були б такі менеджерипатент, треба 6–7 тисяч євро. Звісно, такі нас держава не підтримувала. Універси- посередники… Але ми ще до цього прогроші не може заплатити ні наша держа- тет підтримує. Ця підтримка для нас дуже сто не дозріли. Наше суспільство поки що ва, ні тим більше, Університет. Платить важлива, бо вона дає нам змогу якось не має таких людей, хоча, коли запитуєш інвестор, який би був зацікавлений у вижити, але в 6–7 тисяч євро ми вкласти студента, на кого він вчиться, мало не всі впровадженні такої розробки. Проте, як навряд чи зможемо. От, наприклад, наша відповідають — на менеджера! Всі у нас

Однак, уже в 1994-му році кількість заявок різко скоротилася до семи. У цей час відбувається розвал науки, шаленне скорочення штату науковців, тематик стало дуже мало, апаратура майже не оновлюється. Внаслідок цього стало дуже важко працювати, тому, відповідно, молодь втратила інтерес до науки. Якщо й подають заявки, то в основному тільки аспіранти для того, щоб підтвердити рівень своєї наукової роботи як дисертаційної. Сьогодні серед винахідників Львівського національного університету імені Івана Франка лідерами по кількості винаходів є хіміки та біологи. Час від часу заявки

на патентування винаходу подають також фізики та науковці з галузі електроніки. Ось низка найвідоміших винахідників нашого Університету, які впродовж останніх років постійно подають заявки на патентування власних винаходів: Хіміки ■ Група аспірантів під керівництвом М.Д.Обушака, які працюють з органічними речовинами, що виявляють різні протимікробні властивості.

■ Група хіміків під керівництвом Ю.В.Стадника, які вивчають та покращують властивості інтерметалітів, що використовуються як термоелектричні матеріали.

■ Група М.О.Ковбус, до якої входять О.М.Герцик та Л.М.Беднарська. Вони вивчають властивості аморфних сплавів і, в результаті вивчення, розробляють технології та

Vivat academia!

13

менеджери, а менеджменту як такого, принаймні по наукових розробках, немає.

— А от що є стимулом Ваших винаходів? Адже Ви знаєте, що навіть цікавий, вартий уваги винахід не зможете впровадити у виробництво. Вам цього не дадуть зробити?!

— Знаєте, лікарі дають клятву Гіппократа, коли закінчують медичний виш, і я думаю, що, незалежно від того, де той лікар працюватиме, він повинен лікувати людей. Навіть якщо знає, що помре та людина, яку він лікує, він повинен їй допомагати. Я вважаю, що науковець — це такий стан душі, це не просто професія. І коли ви їдете у відпустку чи вдома варите ввечері борщ, однаково у вас в голові ваша робота, ви думаєте: як би те зробити, а як — те… Просто ми без цього жити не можемо. Я кажу, що у нас дуже маленьке фінансування, але ми вдячні за те, що нам хоч дають можливість цим займатися. Ми від того щасливі. Я не хочу іншої роботи, хоча могла викладати і в Польщі, і в Америц. Але я цього хочу, я це люблю, я без цього жити не можу.

— Але ж можна ту саму роботу виконувати за кордоном і теж вкладати туди свою душу, і при цьому мати краще ставлення до себе з боку держави?!

— За кордоном — так. За кордоном краще ставлення. Я вже казала, що у мене була можливість залишитись за кордоном, але я не захотіла, я подумала: а хто тут залишиться? Ну, давайте всі виїдемо за кордон! По-друге, я тут працюю вже впродовж 30-ти років. Дуже багато є нових ідей, які я б хотіла реалізувати. І зараз залишати це все і їхати за кордон? Там своя тематика. Коли мені пропонували в Солтлейксіті залишитися на роботі, оскільки я співпрацюю із закордонними дослідниками органічного магнетизму, я задумалась над тим, що там втілюватиму чужі ідеї і все це йтиме під маркою їхнього університету.

У нас дуже багато талановитих людей виїхало за кордон. Професор Гринь зараз займає досить високу посаду в Німеччині, професор Печарський працює в Америці і т. ін. Але вони всі вже громадяни інших країн і не входять до списку українських вчених. Слава Богу, що держава нас хоч трохи підтримує. Якби тут не було жодної копійки, лабораторії, нічого, то, звісно, я б поїхала туди. Тому що наше життя не безмежне, і науковець, як і артист, і як спортсмен має свій час, щоб себе якось в житті реалізувати. І якщо спортсмен має час до 30-ти років, співак трошки більше, то науковець має все життя, але ж життя хочеться справді реалізувати, а не доживати віку.

— У Вас є дуже багато різних винаходів у галузі фізичної хімії. А чи є у Вас якісь нагороди?

— Аякже! У мене є і нагороди, і подяки. Я нагороджена грамотою Львівської облдержадміністрації «За винахідницьку діяльність», грамотою Департаменту інтелектуальної власності України. Минулого року я здобула дуже високу нагороду від Міністерства освіти і науки «За наукові досягнення».

— Про Нобелівську премію ніколи не думали?

— Нобелівську премію з моєї тематики вже дали, але не мені (усміхається). Всі мої винаходи ґрунтуються на застосуванні електропровідних полімерів. Електропровідність самих полімерів довго здавалася якимось науковим курйозом. Тому свого часу мені довелося подолати дуже багато упереджень і перепон і з боку фізиків, і наших хіміків, які стверджували, що так не буває. Про це я мала змогу прочитати у московській бібліотеці, бо у нас таких книжок не було. У 2000-му році за дослідження з цієї тематики була присуджена Нобелівська премія американцям і японцям, які першими почали ці дослідження. Однак для нас дуже велике досягнення на факультеті, що люди одержали державні премії «За наукові досягнення».

— А чи є наш університет членом міжнародної співпраці між університетами?

— Обов’язково. Дуже інтенсивно наш університет співпрацює з польськими. Зокрема, я тісно співпрацюю з польськими хіміками. Також відбувається співпраця з німецькими університетами, американськими, словенськими, угорськими, французькими.

— У чому полягає співпраця? У спільних розробках?

— Так. Я, наприклад, співпрацюю з Польщею. З польськими колегами познайомилась на конференції. Вони ознайомилися з моїми статтями, запросили до себе. Мої винаходи вони перевіряли на сучасному обладнанні. Згодом польські винахідники відкрили також, що полімери є також парамагнітні. Зараз ми працюємо над спільним проектом, який фінансує Міністерство вищої освіти і науки Польщі.

— Які перспективи цієї співпраці для Вас?

— По-перше, спілкування з польськими науковцями і обмін думками. Подруге, у них прекрасне обладнання. Ми на нашому обладнанні не можемо зробити таких експериментів. По-третє, вони мають кращі шанси з патентуванням. Наш українсько-польський проект розрахований на три роки. Кінцева мета — створення органічного магнетика, щоби він був як пластмаса, але намагнічувався. Звісно, патент на цей винахід буде польський. З іншого боку, Україна від цього отримає те, що в статтях, які я пишу для Польщі, буде вказано, що автор — український. Також там зазначатиметься Львівський університет, що повинно підняти наш рейтинг, і з цими досягненнями ознайомиться широке коло читачів. Навіть те, що ми створюємо якісь сенсори, дисплеї, це не основна наша робота. Основна наша робота — це все-таки фундаментальна наука. Нові закономірності, закони. І якщо вони не увійшли до світової скарбниці — марна наша праця. Розмовляла Іванка Хрущак

способи їх виготовлення з покращенням їхніх характеристик та займаються розширенням галузей їхнього застосування.

■ Група аспіранів під керівництвом Т.Я.Врублевської займається пошуком способів визначення осмію.

■ Представники кафедри аналітичної хімії: Т.Я.Врублевська, В.О.Василечко, Г.В.Грищук та Я.М.Каличак, працюють над способами визначення і використання певних елементів (галію і тербію).

Біологи ■ Група під керівництвом В.О.Федоренка (кафедра генетики) виготовляє різні штами і патентує їх.

■ Н.М.Джура (кафедра фізіології рослин) досліджує ґрунти, забруднені нафтою, та працює над пошуком способів очищення цих ґрунтів за допомогою певних типів рослин.

■ В.А.Бурда та Н.О.Сибірна займаються вивченням властивостей різних речовин з метою покращення стану здоров’я у хворих на діабет.

■ Представники кафедри мікробіології під керівництвом С.П.Гудзя працюють над пошуком різних способів очищення води за допомогою сіркобактерій.

■ В.І.Баранов і М.Я.Гавриляк (кафедра фізіології та екології) займаються пошуками різних способів очищення ґрунтів від важких металів. Це переважно дослідження ґрунтів у місцях природного обвалу вугільних шахт.

■ Науковий співробітник ботанічного саду К.О.Скварко спільно з В.В.Карп’яком (кафедра органічної хімії) займаються розробкою деяких речовин та їх дослідженням за допомогою рослин. Підготувала Іванка Хрущак

14

— … Надіюсь, що мені сподобається те помешкання. А яка ж ціна?

— Жид дорожиться троха. Прийдеться ще поторгуватися. Хоче за обі партії по 25 ринських місячно.

— Значить, разом 50 місячно або 600 річно? І кажете, що в добрім місці?

— Можуть пан меценас бути певні! Я би на лихе навіть не дивився.

— І се, по вашій думці, дорого?

— Ну, як на Львів, то не було б дорого, але як на наше місто, то троха солоно. Треба буде поторгуватися. Думаю, що коли пану меценасові сподобається хата і схочуть наймити на рік, то він дасть за 500 ринських.

— Ну, се було б дуже гарно!

— Чи вже пан меценас готові? Можемо зараз піти оглянути (Іван Франко «Перехресні стежки») Авторові цих рядків не раз доводилося чути такі ж слова. Адже Франко змінив не одне житло, щоб врешті-решт оселитися у власному помешканні. Частенько кусалися й ціни на них. Доводилося економити на собі та своїй сім’ї, щоб мати змогу платити за квартиру. Бо ж гроші за письменницьку та журналістську діяльність були такими мізерними, що аж сміх. Та це не стало на заваді, Франко любив свою справу і, як можемо бачити це сьогодні, робив її скрупульозно та віддано.

Львів та Франко…

Здається, вічно закохані одне в одного. Доля українського світила складалася так, що Львів відігравав у ній дуже

Світогляд

Іван Франко і Львів: помешкання письменника важливу роль. Він то оберігав Франка, то не міг утримути у межах своїх кордонів. Письменник же то проклинав його, то тужив за ним, то називав рідним. Так і жили, сварилися й мирилися, як закохані. А й справді, не вподобати собі це місто дуже складно. Іван Франко прожив у Львові сорок років із шістдесяти. Перший зв’язок із цим містом утворився навесні 1874 року, коли юний поет надіслав свої вірші до журналу «Друг». А вже за рік Іван Франко вступає до Львівського університету. Відтоді й почалися його поневіряння по квартирах Львова.

Ще молодим

Перше помешкання Івана Франка, на жаль, не збереглося. Це була бойківська кам’яниця, що знаходилася на площі Галицькій, 7. Тут, на першому поверсі будинку, студент І. Франко мешкав зі студентами Михайлом Павликом та Ярославом Рошкевичем на початку 1876 року. І саме тут молодий письменник написав драму «Три князі на один престол». У 1880 році до приїзду Франца Йосифа бойківську кам’яницю знесли. Із січня 1877 року Іван Франко винаймає одну з кімнат у прачки Йосифи Федоровички, що мешкала на Бенедиктинській площі № 1. Хоча кімнатку Франка отруювали задуха і випари білизни, саме у цьому помешканні Франко був щасливим, адже він кохав Ольгу Рошкевич і мав надії на благословення її батька. Однак, старий, який спершу покладав великі надії на І. Франка, згодом заборонив йому бачитися зі своєю донькою.

5 березня 1877 р. вранці на Бенедиктинську площу прийшов комісар поліції і заарештував Франка за участь у таємній соціалістичній організації. Впродовж року юнака тримали у в’язниці. Сестра Ольги Михайлина Рошкевич зга-

дує: «Після арешту Франка батько був обурений. Мій брат возив йому в тюрму чисту білизну. Листи Франка до сестри конфісковував батько... Заручини було зірвано». Після виходу з Кармелітської в’язниці, втративши наречену Ольгу Рошкевич, яку батько примусив вийти заміж за іншого, Франко оселився у помешканні М. Павлика, що знаходилося на вул. Каменярів, 4 (вул. Кляйнівська). Там він винаймав фронтову кімнату з кухнею. А навпроти саме будували дім, і, можливо, саме тому у стінах цієї квартири з’явилося оповідання «Муляр», згодом поезія «Каменярі». Звідси ж Іван Франко пішов на нетривалу військову службу. У той час, коли він мешкав на вулиці Кляйнівській, студенти позичали у нього різноманітну літературу, бо ж у нього вже тоді була потужна бібліотека. Розповідали, що Франко голодував, але від книжки не відмовлявся ніколи.

Львівська мандрівка

У 1886 році Іван Франко одружився з Ольгою Хоружинською. Її посаг, що дали батьки на придбання помешкання у Львові, письменник витратив на видавництво журналу «Життя і Слово». Тому більшу частину життя подружжю довелося винаймати квартири, переїжджаючи з місця на місце. При цьому жили вони лише на скромні заробітки, отримані за журналістську та письменницьку роботу Франка. Можна тільки уявити, як складно їм було. Особливо непристосованій до життя у Львові киянці Олі. Відсутність служниці, маленькі статки спричинилися до серйозної психічної хвороби. Однак, незважаючи на неї, Ольга викохала Франкові трьох дітей, — добрих помічників і друзів. Перша квартира, яку винаймало подружжя Франків у 1886 році, знаходилася на вулиці Голубова, 9 (тепер вул. Л. Глібова). Щомісяця за помешкання

Світогляд

15 ◄ Львівський-меморіальний му-

зей Івана Франка (вул. Франка, 152), де письменник мешкав з 1902 по 1915 рік.

◄ Частину грошей на будівництво

назбирали студенти, іншу довелося позичати у банку.

◄ Коли сім’я перебралася до

нового помешкання, у хаті було холодно, комини диміли на кімнати, дах затікав. А електрику до будинку провели аж через 8 років після смерті Франка, у 1924 році.

◄ Тут Франко створив філософську

поему «Мойсей», численні поетичні збірки, наукові праці. Але, зрештою, тут він через 14 років і помер.

їм доводилося платити 30 крон, тоді як, заробіток Івана Франка у 1887-1888 рр. у газеті «Kurier Lwowski» становив 75 крон. Через погані умови та високу платню у 1887 році сім’я перебралася у нове помешкання на вулиці Стрийській, 6. Тут у поета народився син Андрій і в тому ж році вийшла збірка віршів «З вершин і низин». На жаль, споруди на цих вулицях не збереглися. У помешканні на вул. Зиблікєвіча, 10 (тепер вул. І. Франка, 32), в яке письменник перебрався у листопаді 1887 року, народилися діти поета — сини Тарас, Петро і донька Ганна. Тут Іван Франко редагував журнал «Народ», приймав друзів — Лесю Українку, Михайла Коцюбинського. У цьому домі минули наймиліші роки зростання Франкових дітей. Сам будинок належав професору Львівської політехніки Тулле. Сусідами Франка була родина художника Казімєжа Сіхульского, яка обожнювала Карпати і гуцульське життя. З дітьми Франка в той час товаришувала Софія Олеськів. Ходила на прогулянки під Цитадель, возилася на санях в Єзуїтському городі. Дівчина таємно заздрила малим Франкам, адже у них було багато домашніх тварин: черепаха, дві морські свинки, бузько з поламаним крилом і навіть жаби. У родині Франків дітям показували вистави, купували багато книжок, передплачували часопис «Дзвінок». Маленька Ганнуся Франко, одягнена у народний український стрій, таємно від своєї мами, яка була православною, ходила до Першого Причастя у жіночий Василіанський монастир на вулиці Зиблікєвіча. Вересень 1895 рік… вулиця Кшижова (тепер вул. Ген. Чупринки, 12)…

остання винаймувана квартира Франків. У той час сини письменника навчалися у школі Марії Магдалини, дружина хворіла і Франкові часто доводилося піклуватися про усіх. Щоразу, коли Франко переїжджав на нове помешкання, візники, за львівським звичаєм, простягаючи руку «на пиво», примовляли до нього: «Дай, Боже, щастя на помешканні, а звідси щоб ми перевезли Вас у вашу власну хату».

Своє рідне

Це ще не всі помешкання Львова, де жив Франко. Однак, зрозуміло те, що велося йому у житті нелегко. Обираючи між комфортним житлом і творчістю, він завжди надавав перевагу останньому. Тому лише тоді, коли старшому синові Франка виповнилося 15 років, у жовтні 1902 році, сім’я нарешті переїхала до власного будинку, що знаходився на вулиці Вінцента Понінського, 4 (тепер вул. Івана Франка, 152). Частину грошей на будівництво назбирали студенти, іншу довелося позичати в банку. Франко взяв субсидію у розмірі 12 тисяч золотих на 37 років. Однак, повернути кредит Франко так і не встиг. Ще 10 років після його смерті борг виплачували його діти. Сьогодні, це Літературно-меморіальний музей Івана Франка. А тоді, це була вілла, збудована польськими будівельниками і, за спогадами сина письменника, навмисно збудована дуже недбало. Коли сім’я у жовтні 1902 року перебралася до нового помешкання, у хаті було холодно, комини диміли на кімнати, дах затікав. А електрику до будинку провели аж за 8 років після смерті Франка, у 1924 році. Умеблювання дому було

▲ Личаківське кладовище.

Останнє «помешкання» Івана Франка.

скромне, як описує син Тарас, «залізні ліжка, прості столи, тверді крісла». Та попри це все у рідному домі Франко писав найбільше. Тут він створив філософську поему «Мойсей», численні поетичні збірки, наукові праці. Але, зрештою, тут він через 14 років і помер. Останнім помешканням Франка у Львові, у якому він перебуває досі, є Личаківське кладовище. І хтозна, може, саме там він знайшов той спокій, якого не мав за життя. Оксана Долінська

16

Гурток навчання гри на сопілках

У Гуртку навчання гри на сопілках, що заснований у 2000 році, проводять навчання студентів різного спрямування: гра в ансамблі сопілкарів і набуття знань керівника цього колективу та гра в духовому оркестрі. «Сопілкарство — велика надія на відродження музикальності української нації. Воно й справді існує в нашій країні, проте не має дуже великої популярності серед сучасної молоді. Та мало хто знає, що саме гра на сопілці позитивно впливає на здоров‘я. У момент затримки дихання організм здатний очищатися від значної кількості шкідливих клітин і дістає відразу до куріння та алкоголю», — ділиться з нами інформацією керівник колективу Ярослав Мазур. Щоб стати сопілкарем достатньо лише мати сопілку та бажання навчатися.

Гурток бального танцю «Еліта»

«Еліта» — наймолодший гурток у Центрі дозвілля та культури. Заснувала його у 2009 році Тетяна Сивик. За такий маленький відрізок часу, колектив зумів скомпонувати чимало прекрасних номерів, виступити у конкурсах та концертах в Університеті та поза його межами. У програму входять: вальс, віденський вальс, фокстрот, танго та квікстеп — до стандартної програми та самба, румба, ча-ча-ча, пасодобль і джайв — до латиноамериканської. Тут вас навчать не лише танцювати, але й жити танцем. Якщо ви відчуваєте себе естетом, бажаєте бути леді та джентльменами і намагаєтеся досягнути досконалості — вам сюди.

Art Cool

Креативно?..

Усе починалося з ідей. Так ще у далекому 1947 році в університетському профспілковому комітеті виникла думка: «А чому б нам не організувати студентський клуб?». І вже сьогодні наш клуб — це осередок культурного життя Університету. Саме в ньому ми можемо зустріти усе різноманіття художніх жанрів, інтерпретованих студентами. Його колективи мають звання народних і прославили себе не в одній країні світу. З його допомогою чимало студентів простелили собі нові стежки у світ. А зветься він, як частинка чогось Франкового, — «Лис Микита» — Центр культури та дозвілля Львівського національного університету імені Івана Франка. Вже впродовж багатьох років естетичному розвитку особистості студента, вихованню в молоді моральних і культурних якостей, національної свідомості, розвитку та пропаганді культури і мистецтва та творчих обдарувань студентів, присвячена нелегка робота усіх працівників Центру культури та дозвілля Університету. Щорічно Центр проводить чимало культурних заходів, більшість з яких стали традиційними: Фестиваль мистецтв «Таланти Франкового Університету», Урочиста академія «Франкова весна», присвячена вшануванню пам’яті І.Я.Франка, заходи, присвячені вшануванню загиблих вояків УСС і УГА. «Наразі відбувається підготовка мистецьких колективів до святкувань,

присвячених відзначенню 350-річчя заснування Університету, до святкових заходів та до Шевченківського концерту. Чимало заходів організовують активні студенти з різних факультетів. Ми з радістю при потребі допомагаємо їм і в організаційних, і в творчих питаннях. Адже значну частину різноманітних заходів організовують саме вони. Ось, наприклад, «КВК», гра «Що? Де? Коли?», «Танці з викладачами», «Міс факультету», «Андріївські вечорниці» тощо», — говорить директор Центру Мирослава Булатова. Окрім заходів, на фак ультетах створюється чимало мистецьких гуртків, вагоме місце серед яких займають студентські театри. Наприклад, театр факультету іноземних мов «Акрополіс». На фестивалі «Таланти Франкового Уні-

Народний дівочий хор «Ліра»

Народна капела бандуристок «Зоряниця»

На філологічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка у 1999 році був створений дівочий хор «Ліра». Ініціатором створення цього колективу став Тарас Юрійович Салига, який на той час був деканом філологічного факультету, а засновником — Заслужений діяч мистецтв України Микола Кулик. Учасниками цього колективу є лише дівчата. Духовна музика, численні обробки українських народних пісень, авторські твори класиків європейської та української музики і сучасних композиторів у виконанні «Ліри» передають пісню з такою витонченістю, що, мабуть, і соловейко позаздрив би їхньому вмінню і таланту.

Справжнім серцем народності є у нас капела бандуристок «Зоряниця». Заснувала її Зіновія Сичак 1982 року. Усі концерти «Зоряниці» побудовані так, аби щонайповніше розкрити слухачам багатство, багатогранність і мелодійність української пісні у супроводі бандури. У 2007 році великим концертом у стінах Львівського національного університету імені Івана Франка капела відсвяткувала своє 25-річчя. Якщо ви закохані в народну пісню, у дзвінкий дівочий спів, у гру на унікальних українських інструментах бандурі та кобзі, аналогів яким немає у світі, то знайдете друзів у Народній капелі бандуристок «Зоряниця».

Art Cool

Супер!

верситету» вони представили виставу «Назар Стодоля» за мотивами однойменної п‘єси Т. Шевченка. А нещодавно у них відбулася прем‘єра вистави «Хазяїн» (І.Карпенка-Карого). Ще одним театральним колективом, який бере свій початок від «Талантів Франкового Університету», є «Нуль дихання» філологічного факультету. Перша їхня вистава не справила належного враження на журі, щоб потрапити у наступний тур фестивалю. Проте друга спроба була більше ніж просто вдалою. Зал і судді оцінили їхню акторську майстерність. І вони посіли перше місце. Уже доволі відомим в університетському середовищі є студентський театральний колектив «Коробка». Це група студентів із різних факультетів під керівництвом випускниці факультету культури і мистецтв Інни Павлюк, які не можуть уявити свого життя без театру. У їхньому доробку — вертепне дійство, дитяча казка і вистава за творами українських драматургів-класиків. Свій творчий потенціал студенти можуть реалізувати на більш професійному рівні — у мистецьких колективах Центру культури та дозвілля.

Гурт «Нота Бена»

Цікаву історію про заснування гурту «Нота Бена» повідала нам Мирослава Михайлівна: «Із вересня місяця цього року до мене підійшов хлопець і попросив приміщення для репетицій гурту музикантів. Звісно, я їм відмовила, бо маємо брак приміщень. Хлопець пішов, але майже щодня повертався із товаришем і виконував свої музичні композиції на сходах Центру. Наше, так би мовити, знайомство відбулося на фестивалі «Таланти Франкового Університету». Вони виступали у номінації вокально-інструментальні гурти, але в різних колективах. Зараз вони об‘єдналися і своєю грою та цілеспрямованістю таки досягли мети — попри щільний графік ми все-таки виділили їм час та місце для репетицій. Покладаємо великі надії, що згодом наших колективів стане на один більше».

Народний ансамбль пісні і танцю «Черемош»

Народний камерний оркестр

14 жовтня 2011 року Народний камерний оркестр відзначатиме своє 30-річчя. Від часу створення (керівникомзасновником був Сергій Бурко) колектив став школою виховання сучасної української еліти в кращих європейських традиціях, творчою лабораторією аматорів музики. Чимало студентів різних факультетів Університету, а також випускників, аспірантів, викладачів та науковців мають змогу пізнати чудовий світ музичного мистецтва. Репертуар колективу складається з творів композиторів різних стилів і епох, музика — вражаюча. Їхні композиції немов створюють новий світ у нашій уяві.

17

Одним із найпошанованіших колективів є Народний ансамбль пісні і танцю «Черемош». Його історія починається з 1963 року. Біля витоків «Черемошу» стали талановиті митці: диригент Володимир Панасюк, керівник оркестру Тарас Ремешило, хореограф Пилип Сех. «А було це так: на одному із концертів ЛНУ виступав ансамбль «Веснянка» Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка. Їхній виступ так вразив ректора, що після недовгих перемовин було вирішено створити щось схоже: «А чому це в Києві є, а у Львові немає?» — повідав нам керівник та балетмейстер ансамблю Василь Піпаш. Це один із найстаріших колективів не тільки Університету, а й Львівщини. Виступає Черемош майже на усіх заходах, які проводить Університет, місто, область, столиця. Учасниками є теперішні та колишні студенти Університету. «Черемош» — це яскраве відображення фольклору західних регіонів України. Це щира українська пісня, виконана хором, мелодійна музика Карпат, відтворена оркестром, та запальні танці, які не дозволять сумувати жодному з нас.

Народна чоловіча хорова капела «Прометей»

«Коли я вперше побачила стільки співочих чоловіків на сцені, не повірила своїм очам. Проте, почувши їхній спів, подумала — ось вона — справжня українська гордість!» — поділилася враженнями студентка філологічного факультету Ірина після виступу Народної чоловічої хорової капели «Прометей». Започаткована у квітні 1965 року аматорами хорового співу Олексієм Волинцем (1965-1970), який став її першим художнім керівником, та ентузіастом хорової справи Богданом Старицьким — першим старостою та солістом, 31 травня 2011 року «Прометей» відзначатиме своє 45-річчя. Об’єднавши у своїх лавах палких прихильників хорового співу — робітників, службовців, учителів, учених, капела є яскравим осередком хорової культури та поборником ідей музичного просвітянства. Вона завжди популяризувала кращі зразки хорового співу для чоловічих голосів.

Модерн-балет (гурток сучасного танцю)

Бере свої початки ще з 2000 року. Учасники колективу — студенти з різними рівнями хореографічної підготовки: і ті, хто зі шкільної парти займався танцями, і ті, хто просто любить танцювати. Керівник Віра Коссак зуміла перетворити танці на справжнє мистецтво. Кожен її номер — це драматична постановка, своєрідна лабораторія народження вільної пластики з різноманітними стилями сучасної хореографії: хіп-хоп, диско, джаз, модерн, елементи акробатики, художньої гімнастики. Підготувала Ольга Грабчак

18

Душевні обсервації

Ольга Савальська

***

Із мороку потяг втікав. Під співи зачумлених ранків Хтось в дощ проводжав коханку, Хтось точно когось чекав. Їй завше снилася тиша. Так вперше приходить прозріння — Кидаєш траву, паління, Людей — отих, наймиліших. Купляєш квиток. Не вперше Потяги, як самодури Втікають. Стріла-зажура Здожене. Рейки не брешуть. Вона. І безумний спокій. Лиш вітер волоссям грався, І дивно, що світ не розпався На сотні маленьких років, На кілька годин і мить. Вона замоталась шаллю, А спогад тонкою вуаллю В самотній душі не спить.

О

ля Савальська, без сумніву, є однією з найцікавіших і найактивніших учасниць нашої літературної студії. Я вважаю, що вона має все необхідне для того, щоб знайти себе в літературі — талант, відкритість до світу, вміння зауважувати те суттєве, що залишається поза увагою інших, і бажання вдосконалюватися. Мені сподобалася її щирість і безпосередність висловлювання (чи то у віршах, чи то у прозі), те, що вона не ховається за готові мовні штампи, не наслідує чужих поетичних формул, а намагається йти своїм шляхом. Бажаю їй успіхів на цьому шляху! Галина Крук

***

І сльози. Безмовно вічні. Сховатися б, Бога ради, Допоки ще розум не зрадив, Допоки не стала річчю. На захід. Бігти. Летіти. Хай потяг стинає простір Вона буде просто гостем На святі вмирання квітів.

Хмари клубочками бігли по небу синьому. Небо лякалось і в очі твої ховалося. Дощ танцював, і не було нічого дивного В тому, що двоє людей назавжди прощалися. Щастя з долоньки стрибнуло у лапи досвіду. Хтось заридав, коли я не підняла слухавку. Благословенні, що йшли по воді до Господа. Хай їхня віра в любов буде для нас наукою.

Проти.Ночі

Зодягнена в довгу футболку вгортаєш розхристану душу у кавові зерна безсоння. Ніщо не врятує від ночі, невчасних сусідів та тихого стукоту в грудях. Коли ти сама самотою сміється стіна спопелілого сонця чи сірого смутку. І кава, яку допиваєш як кару за свою жіночу незламність, уже не дає порятунку.

Не Ма Ра Мар Го

Натиснула на свої сліди на холоднім піску. Відчула, як спокій мерця просочився у груди. Непомітна масна цятка, схожа на риби луску, Засвербіла під ковдрою… Горло здавила застуда. Ти влізла в повний вагон — тендітна принцеса п’явок. Дим сигарет на шиї вліпив тобі свій засос. Заходили люди — виходили чорні мари! Когось потягло на секс, когось — на словесний понос. А ти, моя люба Марго, трималася гордо й струнко. Недовго лишалось тобі, можливо, станції три. Можливо дві… Щось загриміло лунко. Тебе повалили на землю, забувши правила гри. Ти не кричала, Марго… Чому ти, Марго, не кричала? Очі — озера світла — вп’ялися в ліхтарі. Життя, наче пісок, сочилось сльозами й мовчало По твоїй шкірі, Марго, по тіла згрубілій корі. Лиш пальці, мов кігті щура, трималися за повітря І рвали на клапті світ, безвартісний і тривкий. Так ми вживаєм любов… Так зачинаються діти, Що виродками стають у тиші, як кров, гливкій. Марго! Моя люба Марго! Зависла під небесами! Вставай, одягайся, Марго. Додому тобі пора. Тільки з лиця зітри ударів чорні заграви, Бо ти ж не мара, Марго, чуєш, ти ж не мара.

19

Душевні обсервації ***

Галина Крук

час від часу я гірша від часу — я псую навіть те,

що йому не під силу: розкладаю слова на заперечні частки,

взагалі позбавляю їх слова, розриваю зв’язки з близькими доводжу перше-ліпше складносурядне чи складнопідрядне речення

до самозречення змішую грішне з праведним

просте — ускладнюю чиїсь окуляри рожеві роздавлюю думкою задньою підрізаю мріям крила,

наступаю на горло власній пісні (якщо вдасться) словом: розбиваю серце собі й одному дебілу,

який свято вірить, що це — на щастя.

Психоаналіз

Галко, сонце, не стій над душею,

і так того світла катма життя прекрасне,

та мусить рано чи пізно скінчитись на кушетці між Фройдом й Лаканом

Галко, остання війна виганя з наших тіл дітей, жінок і старих,

як біса — молитва після неї — нічого страшного

вона — вакцинація від слинявого пафосу миру,

безпечного сексу націй слухай, Галко, у світі вже стільки мільйонів померло на СНІД,

більше, ніж в останній війні

а ми з тобою живі —

і це щось таки значить!.. після довгих розлук відвикаєм від ніжності і все стається зазвичай так швидко і передчасно що ж — happy end у житті,

як і в цій неостанній війні, штука малоймовірна

хоч правду кажу тобі, Галко, повір — життя прекрасне...

Я

читала її вірші ще у школі, переписувала їх у блокнот, а про неї не знала нічого, окрім імені й прізвища. Галина Крук. Її рядки проймали якось аж надто глибоко. Завжди у котромусь із тих рядків я залишалася. Залишалася надовго... Тривання у її словах було болючим, бо змушувало думати над тим, як і чому. Як і чому жити, любити, прощатися… Але насамперед — як і чому писати. Це і було головним, це, на щастя, не є другорядним і зараз. Щира дяка за це, Галино… Ольга Савальська

***

з кількох забутих кадрів випускного касету перемотуєш навспак на погляд свій, потуплений в підлогу на серце, міцно стиснуте в кулак на довгі нігті внутрішнього бунту, які вростають в тіло і болять і зріє у тобі, немов фурункул, нікому не потрібна правда-мать а як дозріє — різатимеш в вічі батькам і всім по той бік барикад бо на полях поем педагогічних і досі мертві з косами стоять як вижив ти у тих боях без правил, де кожен сам за себе проти всіх?

— що робить з нами те, що не вбиває?

— питає син, прибившись до своїх і ти з вершини батьківських нотацій вичитуєш незгідному йому що все не так, що він не має рації гадаєш, бунт придушено, одначе ти виграв бій, але програв війну.

***

Голомозий сусідський хлопчак із дитинства твого

так і не виріс, незважаючи на час,

що несе нас все далі і далі від тих берегів. Його голова, стрижена на літо довоєнною машинкою, не вкрилася знову м'якими каштановими кучерями. Ні, він не втопився,

поблизу ж не було глибокої ріки, хіба що час, який мляво тече, підмиваючи береги. Його мати, забувшись, часто виходила на поріг кликати його із веселих хлоп'ячих забав, з яких так важко вчасно повернутися додому, і він не повертався.

Навіть уночі.

Навіть узимку. Навіть коли ти зовсім виросла і помітила раптом, що твій син називається так само...

20

P.S.

Кросворд «Журналістський» ПО ВЕРТИКАЛІ: 1. Тематична доповідь, написана на основі критичного огляду літературних та інших джерел.

2. ... Вагилевич — один із зачинателів нової української літератури в Галичині, який у 1848 році став редактором української газети«Дневник руський».

4. Повітряний простір, у якому поширюються радіохвилі.

5. ... Онуфрів — доцент факультету журналістики.

6. Невеликий пристрій, який є надійним посередником між журналістом і комп’ютером.

8. Заслужений професор Франкового Університету, заслужений журналіст України, відомий публіцист і теоретик українських засобів масової інформації.

9. Декан факультету журналістики.

11. Друкувальний пристрій, яким часто користуються журналісти.

12. Студент, який безмежно відданий рідному факультетові.

17. Доцент кафедри зарубіжної преси та інформації.

18. Періодичне друковане видання.

19. Редакційні збори.

23. Жанр, суть якого у несподіваній журналістській перевірці, обстеженні чогось.

24. Львівська телерадіокомпанія.

ПО ГОРИЗОНТАЛІ: 1. Коротке заперечення, зауваження, висловлені з місця ораторові. 3. Факультетська газета. 7. Підрозділ вищого навчального закладу. 10. Вчена ... факультету. 13. Оформлення обличчя тележурналіста перед виходом в ефір.

14. Наукова праця, в якій докладно розглянуто конкретне питання чи окрему проблему. 15. Вчене звання або посада викладача вищої школи. 16. Відома українська телеведуча. 20. Збірка релігійних приписів і заборон, що становлять основу моральності. 21. У рік цього звіра на університетській карті з’явився Видавничий центр. 22. Жанр газетно-журнальної публіцистики. 25. Професор кафедри української преси, упорядник трьох томів хрестоматії «Українська преса». 26. Їх на факультеті журналістики п’ять. 27. Державне спеціалізоване видавництво дитячої літератури, якому 19 лютого 2010 року надано статус національного.

Шеф-редактори:

Засновник:

Тетяна ХОМЕНКО Ігор ПОЛЯНСЬКИЙ Мар’ян ЛОЗИНСЬКИЙ

Головний редактор:

Анастасія Задорожна

Заступник головного редактора: Юлія Гриценко

Літературний редактор: Тетяна ХОМЕНКО

Верстка і дизайн:

Анастасія Задорожна

Фоторепортер:

Роман БАЛУК

факультет журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Адреса редакції: “Креденс”, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 49/304 e-mail: kredens_lviv@ukr.net http://www.kredens.lviv.ua Друк: ЛНУ імені Івана Франка. Видавничий центр Зам. № Наклад: 500 прим.

Видавець: Журнал думки і чину «Листи до Приятелів» Св. КВ №15207-3779Р від 12.05.2009 р. Редакція може не поділяти думку авторів публікацій. За достовірність фактів відповідають автори. У газеті використано фото­ матеріали та ілюстрації з мережі Інтернет.