Креденс №6 (травень, 2010) by Kredens

Марія Титаренко: США - це різні світи у пастці трьох літер

Україна "дімократична"

cc. 4-5

cc. 8-9

Душевні обсервації

cc. 12-13

№

газета студентів-журналістів

Від редактора:

Анастасія ЗАДОРОЖНА

а парах за партами все рідше можна побачити студентів із «кислим» виразом обличчя, якщо взагалі їх можна побачити. Так, це одна з проблем викладачів, а в кінці навчального року – наша, – відсутність на парах студентів, себто – нас. Бо вийшовши з факультету і йдучи на лекцію в головний корпус, студенти дивним чином губляться по дорозі, у них навіть знаходиться час пройтися парком ім. Івана Франка (більшість студентів саме там і загубилось). Інше виправдання відсутності студентів – нежить, «прихворілість». «А що?! Якраз сезон!» Така лихоманка починається і в

закоханих, та й в одинаків (рідше). Можна тепер цілу ніч гуляти під місяцем, звісно, якщо не почне падати дощ … Стільки з’являється місць для тієї лихоманки! А скільки свят!!! Позаздрить будь-який студент (і навіть викладач) іншої країни. Всі свята дивним чином припадають саме на другий семестр, тож студентська печінка просто не має часу байдикувати. Весь організм збирає сили для навчання… печінки засвоювати такий об’єм «інформації», а саме: пиво, горілку, вино… Залишається лише дивуватися, як ще «бідні» студенти доходять до своїх парт і пишуть конспекти. Кожен день – свято. У нас, наприклад, в універі вчиться стільки ортодоксальних християн (за кількістю прогулів після святкування

6, травень 2010

р.

складається враження, що всі вони ледь не ченці), ветеранів війни, і безліч «трудяг», яким треба декілька днів на відпочинок після святкувань. А як інакше? Ще й у різноманітних мітингах треба взяти участь, наприклад, розігнати прихильників комуністів – весела розвага. Це ж прикольніше, ніж сидіти на парах. А головне, це ще й корисна справа –фізичні вправи, як-не-як. Аби вистачило сил й надалі святкувати прихід Весни, бажаю усім згадати такі милозвучні слова, як «сесія» – і це не чергове засідання Верховної Ради України, пригадати «талон» – і він ніяк не має у вас асоціюватися із мандрівкою у трамваї. Тож успіхів на сесії, а вона… ще ближча, ніж літо. Весна! Енергійно-жива і позитивна! ;)

Vox media ОТАР ДОВЖЕНКО:

«У мене алергія на телебачення» Для кожного телевізор – це невід’ємний предмет домашнього інтер’єру. Хтось любить дивитися нескінченні серіальні саги, хтось – розважальні шоу, а дехто обмежується новинними блоками. Ще кілька десятків років тому людство жило у полоні блакитного екрану і думка Персі Таненбаума («Якщо у лісі впало дерево, а телебачення цього не показало, то чи впало дерево насправді?») була цілком обгрунтованою. Сьогодні телебачення втрачає свої позиції через надмірну популяризацію Інтернету. Про можливість реанімації слави телевізора, проблеми та перспективи українського телепростору ми говорили із оглядачем видання «Телекритика», медіадослідником Отаром Довженком. ─ Отаре, чи думали Ви під час свого навчання на факультеті журналістики про те, що працюватимете у сфері медіакритики? ─ Чесно кажучи, ні. Хоча в університеті моя наукова робота була пов’язана із теорією і практикою журналістики. У часи Помаранчевої революції я почав активно дописувати до кількох інтернет-видань. Якось Наталія Лігачова, шеф-редактор «Телекритики», написала мені смс-ку із пропозицією написати матеріал для їхнього видання. Пам’ятаю, що критикував тоді один із випусків програми Єгора Соболєва «Чи на п’ять?». Взагалі робота телеоглядача полягає не лише у тому, аби розкритикувати проект, але й у тому, щоб знайти позитивні моменти, виокремити тенденції, проаналізувати. ─ Ви були заступником шефредактора «Телекритики» протягом трьох років, курували інтернет-версію видання. Зараз Ви є звичайним медіаоглядачем. Який статус кращий? ─ Теперішній статус мене цілком задовольняє. По-перше, з’явилося більше часу, є можливість обмірковувати певні явища, а не видавати їх галопом на-гора.

По-друге, зараз можу писати 2-3 матеріали на тиждень – це більше, ніж писав тоді. Зміна статусів – це зміна пріоритетів. Я не хотів виконувати роботу менеджера. Крім того, я працював дистанційно, живучи у Львові. З одного боку позитив у тому, що маєш змогу більше зосередитися, мінус – нема постійного зв’язку з редакцією. ─ Отаре, Ви аналізуєте телепродукт, а самі дивитеся телевізор чи обмежуєтеся Інтернетом? ─ Мушу дивитися, бо це потрібно для роботи, хоча це зазвичай не приносить мені задоволення. Взагалі у мене професійна алергія на телебачення. ─ Мабуть, неможливо одностайно стверджувати, що всі проекти на нашому телебаченні погані. Чи є такі програми, які рекомендуєте для перегляду? ─ Мені дуже подобається шоу «Україна має талант». Принаймні я ще не чув жодного негативного відгуку на цей проект. Також люблю переглядати щоденні випуски «Шустер live». На відміну від п’ятничного політичного шоу, ці випуски відрізняються аналітичним і оперативним форматом. ─ Разом з Ігорем Кулясом Ви розпочали проект медіаграмот-

ності у «Телекритиці». Розкажіть детальніше про цю ініціативу. ─ Проект стартував з літа минулого року і триває досі. Основна ціль цієї ініціативи – навчити глядачів відрізняти зерно від полови, правду від неправди, не дозволити маніпулювати своєю свідомістю. Ігор Куляс зробив величезну, героїчну роботу – докладний моніторинг новин усіх каналів. Хоча проект із підвищення медіаграмотності адресований масовому споживачеві, він є цінним і для тележурналістів. Наші матеріали викривають порушення професійних стандартів певними працівниками ЗМІ. ─ Якщо ми говоримо про новинні випуски на нашому телебаченні, то бачимо сумну тенденцію: аудиторія надає перевагу тим телеканалам, які керуються постулатами «новин для Барбоса», використовують «попсові» прийоми для висвітлення подій. Як виправити це стереотипне бачення глядача? ─ Мабуть, я не відкрию Америки, коли скажу, що наше людство загалом є попсовим. Звісно ми рекомендуємо нашим глядачам якісні новини. «Телекритика» щорічно нагороджує найкращі інформаційні команди телеканалів

премією «Фаворит телепреси». Кілька років поспіль перемагає команда СТБ, зокрема й із новинною програмою «Вікна». Якщо ж візьмемо до уваги сьогоднішні рейтинги, то справді лідирують новини «Інтера» і «1+1». Тут дуже проста відповідь. Новини «Інтера» асоціюються у багатьох людей із центральним радянським телебаченням, тому на підсвідомому рівні є ще певна вироблена колишньою системою глядацька довіра. Команда «1+1» апелює до людських інстинктів. Згідно з моніторингом, це абсолютний чемпіон за кількістю порушень професійних стандартів. На жаль, заради видовищ «плюси» жертвують якістю. Загалом думаю, що звички і вподобання глядача можна змінити, над цим ми зараз працюємо. Але реципієнт новин «1+1» ніколи повністю не «перейде», наприклад, на «Вікна» СТБ, бо це залежить не лише від його смаків, але від загального світобачення. ─ Нещодавно на сайті «Телекритики» Ви опублікували матеріал, де аналізуєте мовне питання в Україні. Країна переживає антитабачниківські страйки, практично щодня чуємо нові заяви перших осіб держави. Чи

Vox media здійснить нова влада всі свої «біло-блакитні» мрії? Яку роль у цьому зіграють медіа? ─ Сьогодні журналістика перебуває у шоковому стані. Ніхто до кінця не вірив, що Янукович стане президентом. Щодо мовного питання, то російська мова навряд чи отримає конституційний статус другої державної, але нова влада не реагуватиме на порушення закону в цій сфері, і русифікація відбуватиметься стихійно. Акції протесту – це добре, але повністю проблему вони не вирішать. Якось я робив невеличке опитування, результати якого показали, що 90% людей хочуть брати участь у масових заходах, але значна частина – лише за умови, що їхній щоденний ритм життя не буде порушений. Фактично люди хочуть мітингувати перед екраном телевізора, на жаль. ─ Що ж до свободи медіа, то тут історія набагато печальніша.

Не є таємницею, що у ніч виборів, коли результат став очевидний, до Януковича прибули «на поклон» власники всіх центральних телеканалів. Недавно ми побачили нові «обличчя» НТКУ. Ймовірно, зміни відбуватимуться в напрямку тотального контролю, але не безпосереднього, а опосередкованого – через власників найпопулярніших медіа. ─ Це означає, що нам, молодому поколінню журналістів, про свободу слова треба забути? ─ Свобода слова – це поняття індивідуальне. У часи кучмізму ми мали дуже багато свободи слова на рівні особистостей, журналістів, але вона обмежувалась на етапі виходу в друк або ефір. Впродовж останніх 5 років ця свобода поступово викорінювалась саме в душах журналістів. За нової влади і можливості, і бажання казати правду в журналіс-

тів стане менше. Я вважаю, що нинішня ситуація у державі – це виклик для журналістики, відбудеться своєрідна фільтрація: ті, кому судилося бути справжніми журналістами, втримаються на плаву, слабші – відійдуть. ─ Повернімося до питання критики. Які важелі впливу сучасної медіакритики при такому стані речей? ─ Ми пишемо, аудиторія робить висновки. Є широкі маси, які сприймають нашу роботу позитивно, а є своєрідна «медійна тусовка», якій далеко не все до вподоби. Бувало таке, що після наших матеріалів закривали програму, звільняли людей. Деякі медіаменеджери, почувши слово «Телекритика», відразу кладуть слухавку. Бувають випадки, коли журналісти звертаються до нас, дякують за те, що вказали на хиби. Деколи і мені роблять слушні зауваження. Через одноманіт-

3 ність медійного продукту часом здається, що сказати вже нічого – все написано. І це найбільша проблема. Якби не було достойної критики, то стан речей був би набагато печальнішим. ─ Які риси допомагають пересічному журналістові стати медіакритиком? Чи можливо вивести якусь загальну формулу? ─ Найперше треба добре знати медійне середовище, мати широкі інформаційні горизонти і гуманітарний бекґраунд. Потрібно не лише дивитися телевізор, але й перебувати у безпосередньому контакті із журналістським середовищем, бо екран – це ще не все. Неможливо вивести якесь загальне правило, адже ми пишемо на різні теми і працюємо в різних форматах. Ми мусимо бути жорсткими, але давати певні аванси тим, хто на них заслуговує. Розмовляла Юліана ЛАВРИШ

Сайт

«Телекритика» заснувала у 2001 році Наталія Лігачова. Для підтримки сайту було засновано громадську організацію «Телекритика», яка працювала у партнерстві з МГО «Інтерньюз-Україна». З часом жанровий та тематичний спектр видання розширився, воно почало висвітлювати події медіапростору та медіаринку України, проводити систематичний моніторинг та якісний аналіз інформаційного телевізійного контенту, виконувало роль майданчика для професійної та суспільної дискусії. «Телекритика» відіграла вагому роль у так званій «журналістській революції», що передувала Помаранчевій революції 2004 року.

Журнал

«Телекритика» ─ спеціалізоване видання дискусій про медіа — виходить щомісяця з 2004 року. У 2004-2006 роках готувався колективом ГО «Телекритика». Наприкінці 2007 року відбувся ребрендинг видання: нова концепція, дизайн, розроблений Олесею Савенко, та унікальний контент, що не дублював сайт ТК, забезпечили зростання популярності та впливовості журналу. На початку 2009 року журнал знов змінив стиль. У 2007 році для ефективнішого розвитку та просування проекту було створено ТОВ «Телекритика». Партнером засновників «Телекритики» став медіахолдинг «Главред-медіа». Поява приватного інвестора дозволила у 2007 році провести ребрендинг сайту та журналу, залучати комерційну рекламу, збільшити штат редакції. Протягом 2006-2007 року аудиторія сайту «Телекритика» зросла у 4 рази і продовжує динамічно зростати. У 2008 році на базі «Телекритики» стартував сайт «Дуся» - розважально-інформаційне видання блогового типу про зірок медіа та медійні плітки. Напівлегендарна особистість Дусю Катасонову, що стала відомою завдяки гострому язику та безкомпромісності, люблять всіх журналісти із почуттям гумору та нелюблять більшість медіаменеджерів.

Працюють

над проектом “Телекритика“: журналісти - Євгенія Продаєва, Марина Баранівська, Світлана Остапа, Наталія Данькова, Мар’яна Закусило, Світлана Кореновська, Марія Руденко, Світлана Лихограй. літературні редактори - Катріна Хаддад, Тетяна Нестерчук, Олеся Мамчич, більдредактор Валерій Милосердов, фотограф - Яна Новоселова, арт-директор - Микола Шиманський.

Народився у Запоріжжі 1981 року. Змалку жив у Дніпропетровську. Закінчив факультет журналістики Дніпропетровського національного університету, вступив до аспірантури. З 20 років живе у Львові. Тут почав займатися художньою творчістю, 2005 року вийшла книжка «Квітослава», деякі твори перекладені та видані англійською і німецькою мовою. З 2005 року співпрацює з інтернетвиданням «Телекритика», у 2006-2009 роках – заступник шеф-редактора проекту «Телекритика», виконував обов'язки редактора сайту telekritika.ua. З 2009 – оглядач «Телекритики». Дописує до багатьох українських та деяких закордонних видань.

Обличчя журфаку

раїна хот-догів і кока-коли, екстремальних гірок, мегаполісів і ковбоїв. Ми звикли бачити Америку крізь призму цих стереотипів. Можливо, для європейців і до сьогодні цей континент залишається незрозумілою Вест-Індією (на кшталт колумбівської), адже осмислити повністю американську багатогранність надзвичайно важко. Про різношаровість Америки, її систему освіти, ноу-хау наукової сфери ми говорили із минулорічним стипендіатом Фулбрайта, асистентом кафедри зарубіжної преси та інформації Марією Титаренко.

МАРIЯ ТИТАРЕНКО: ─ Маріє Олексіївно, розкажіть про те, як можна отримати стипендію імені Фулбрайта. Як безпосередньо Вам вдалося її отримати? ─ Передовсім зауважу, що в рамках програми академічних обмінів імені Фулбрайта є ціла низка різних стипендій: для студентів та випускників вишів, для молодих викладачів та дослідників (власне моя стипендія), для кандидатів та докторів наук тощо. Характеристики стипендій, вимоги до оформлення документів, терміни подачі та інше можна прочитати на фулбрайтівському сайті – http://www.fulbright.org. ua/. Окрім того, нещодавно започатковано семінари із підготовки есеїв для аплікантів (у київському офісі Програми) – гадаю, це дуже корисно для конкурсантів, адже кожна програма має свою специфіку. Коли я подавалася на стипендію (травень 2008-го), таких семінарів ще не було, тож довелося питати досвіду у колишніх фулбрайтівців, зокрема Майкла Найдана, Наталі Габор, Тараса Лиля, яким безмежно вдячна за допомогу. Важливо також налагодити контакти із університетами, що спеціалізуються у задекларо-

«США — це різні світи у пастці трьох літер»

ваному вами дослідженні і які були би зацікавленні у співпраці з вами (листування, запрошення, – все береться до уваги). Плюс ретельність, наполегливість, витримка (конкурсні етапи тривають більш як півроку), вдосконалення англійської, віра в себе та підтримка рідних й друзів, – і per aspera ad America :) ─ У Америці ви працювали у науковій сфері, таким чином могли ознайомитися із заокеанськими принципами освіти. Які плюси і мінуси Ви вбачаєте у концепціях американської вищої школи? ─ Модель американської освіти – ринково орієнтована (примат корисного знання), а відтак тут є як свої мінуси, так і плюси: вузька спеціалізація не дає ґрунтовного знання із фундаментальних дисциплін, але готує професіонала вузької ніші, в якій йому легко працевлаштуватися. Аналогічна амбівалентність і в тому, що студент сам обирає предмети, себто сам формує свою навчальну програму: з одного боку, він вивчає те, що вважає за потрібне або ж цікаве, але з іншого, це може призвести до профанації науки, адже часто студент обирає міждисциплі-

нарні предмети, не маючи знання із базової дисципліни; або фокусується на модних тенденціях, не маючи класичного підґрунтя. Ще один парадокс – технологізація навчання: прекрасне оснащення найновішими технологіями кампусів, бібліотек, конференційних залів, студій, авдиторій для студентів із обмеженими можливостями тощо. Однак за все це платить студент, а відповідно, часто стосунки студент-викладач зводяться до моделі «клієнт-надавач послуг» та формули «задовольнити потребу студента». Однозначні плюси: політика спортивної культури серед студентства; волонтерська робота на благо суспільства; відкритість до міжнародного академічного обміну; стипендії від бібліотек для праці студента із їхніми архівами (!) і, між іншим, – безкоштовна кава для студентів у бібліотеках під час сесії :) ─ Які, на Вашу думку, ноу-хау американської освіти можна впровадити в українське навчання? ─ Виокремлю три моменти. Перший – створення електронної внутрішньої університетської мережі (як-от «Angel» у Пеннсильванському університеті PSU), у якій кожен

студент та викладач має власну поштову скриньку, бібліотечний рахунок (всі замовлення можна робити електронно); кожен курс має свій веб-ресурс із необхідними матеріалами, тестами (якщо студент не пройшов тесту на основі поточного заняття, не може вийти на матеріали наступного), студентськими роботами та коментарями на них, чатом тощо. Момент другий (більш реалістичний): міжфакультетський відкритий конкурс візуалізованих дипломних/аспірантських робіт (у вигляді постерів), що їх можна протягом конкурсного дня оглядати та спілкуватися із авторами. Нарешті, момент третій (для викладачів): запровадити так званий саббатікал (sabbatical) – це річне стажуваннявідпустка викладача за рахунок університету у будь-якому куточку світу (на вибір самого викладача) задля його професійного зросту (дається раз на сім років). Втім, гадаю, що на впровадження таких-от ноу-хау, маємо наразі саме «ноу». ─ В Америці Ви брали участь у різноманітних наукових конференціях. Які перспективи сучасної української науки у загальносвітовому вимірі? ─ Тут варто уточнити, якої саме української науки: чи йдеться

Обличчя журфаку то грішимо такою самою короткозорістю… ─ Ми можемо багато читати про ту чи іншу країну, але подорож, проживання у тому ж соціумі, спілкування завжди вносять корективи у наш сформований світогляд. Чи можете поділитися тими рефлексіями, котрі змінили ваше бачення про Америку на 180 градусів? ─ Якщо коротко, то найбільше прозріння – Америка неймовірно різна: Америка мегаполісів (із триповерховим підземним метро), Америка студентських містечок (де ніхто не зачиняє дверей на ключ), Америка фермерська (майже українське село), Америка розпусна (Лас-Вегас), Америка цнотлива (міста Амішів та Менонітів), Америка джентльменська (Південь), Америка розкішної дикої природи (Парк Йосеміті), Америка індіанських резервацій, перетворених на інфраструктуру казино (Саламанка, штат НьюЙорк)… Тож, про США не варто говорити узагальнено, – це різні світи у пастці трьох літер. ─ Якщо би Вам запропонували написати про Америку лише одним реченням, як би ви подали відповідь? ─ Дякую за найскладніше для мене запитання... Америка – це Задзеркалля, де можна випробувати себе на справжність.

Як за допомогою малюнку Ви б зобразили українського та американського студента?

Дякую за спонуку до креативності – тримайте зарисовку: це погляд із викладацької катедри.

>> >> >> >> >>

про власне україністику, а чи про науки загалом, а зокрема журналістику. Якщо про україністику, то, за словами професора україністики в університеті Торонто Максима Тарнавського, перспектива – колосальна, зокрема після Помаранчевої революції, а також після вступу Польщі та Чехії до Євросоюзу (далебі, славістика вже не зводиться виключно до русистики). Якщо ідеться про журналістику, то з мого власного конференційного досвіду в США (5 конференцій із трьома виступами), доводиться прикро констатувати, що попри наявний в Україні блискучий науковий потенціал, він практично не оприсутнюється за океаном, вочевидь, через брак коштів. Окрім того, науковий дискурс в Україні загерметизований передовсім мовно: автори не перекладають власні тексти, не виходять на міжнародний рівень. ─ Ви розповідали, що під час перебування в Америці мали змогу поспілкуватися із представниками інших національностей. Якими очима дивляться на Україну по той бік кордону? ─ Різними. Часто сліпими (Україна = terra incognita). Часом у промосковському моноклі (Україна=Росія). Часом у затемнених окулярах (Чорнобиль), або у помаранчевих (революція), або крізь спортивні біноклі (Шевченко, Клички). Оптика цих «лінз» змінюється залежно від розташування тої чи іншої країни щодо України: чим ближче, тим більше знають (і навпаки). Але й ми час-

Розмовляла Юліана ЛАВРИШ

СПРАВЖНЯ АМЕРИКА Протягом року мого життя і навчання у США по програмі FLEX (програма обміну майбутніх лідерів) я полюбила цю країну. Ви, звісно, запитаєте чому? Адже серед українців переважає думка, що американці – люди, для яких гроші є найвищою цінністю, що вони не є щирими, хоча майже завжди посміхаються, що американці не переобтяж’ують себе знаннями, особливо щодо всього, що не стосується Америки та не можуть жити без фастфуду та шопінгу. На перший погляд, так воно і є. Але лише на перший погляд. Я постараюсь довести це на прикладі життя моєї американської родини. Півроку я жила в чудовій сім’ї з чотирма дітьми в штаті Вісконсін в містечку Каско. Коли я виїжджала на навчання в США, мені було тільки 15 років, і я, чесно кажучи, трохи боялася, чи буде мені в чужій родині затишно. Та навіть для такої домашньої дитини як я побоювання виявилися марними. Мої американські батьки, Філ та Рус Пірсони, стали для мене справді рідними людьми. Тато – лікар-ветеринар, мама – секретар в поліклініці, троє доньок – студентка та дві школярки і син-студент. Родина релігійна, щонеділі ми всі їздили до церкви. З ними я відчувала себе любленою дитиною, за яку переживають, успіхами якої тішаться. Я ходила полювати на оленів з татом Філом, разом ми їздили на велосипедах по околицях, вигулювали двох ротвейлерів. До речі, під час цих прогулянок ми не забували (на відміну від ерудованих власників собак в Україні) прибирати за своїми улюбленцями після від-

правлення ними природніх потреб. Робилося це не на вулицях великого міста, а в невеличкому містечку з населенням 3 тисячі мешканців, в штаті, де основним заняттям є сільське господарство. Навіть на такому простому прикладі можна позаздрити цій нехай, як комусь здається, показній любові до власної землі. Чи не завадило б це нам у європейському Львові? В школі я брала участь в постановці справжнього мюзикла «Цілком Сучасна Міллі», моя дружня родина в повному складі була на всіх трьох! показах вистави. Коли я виграла літературний конкурс серед школярів 11 класів штату Вісконсін, Рус привітала мене: «Ми були впевнені, що ти переможеш». А моя найменша сестричка Анна – сама доброта і щирість, аж світиться вся, ніби хоче огорнути цілий світ своєю лагідністю та обдарувати всіх ласкою. Такі речі просто неможливо вдавати, це є природнім та непоказним, тому я можу впевнено сказати: американці добрі і щирі. Так, американці знають ціну грошей, вміють рахувати кожен зароблений долар. Та це не означає, що гроші для них найвища цінність. Старша донька в моїй приймаючій родині – Брітта, студентка, на рік відклала своє навчання в коледжі та поїхала в Мексику з цілою командою молодих американців будувати будинки для найбідніших людей цієї країни. Чи є гроші найважливішим для Брітти та її друзів? Чи, може, їх не цікавить нічого, крім Америки? Чи знаємо багато українських студентів, які так чинять? Прагнення допомогти тому, хто цього потребує, звичне для Америки, є традицією американської культури. І це мені теж сподобалось. Тепер щодо фаст фуду та шопінгу – тут мені, зізнаюсь, важко щось заперечити. Хоча в родині, де я жила, щодня готували обід. Американці дійсно люблять свої гамбургери та значну частину часу проводять у маркетах. То й що? Нам ще доведеться досить багато працювати, щоб зробити нормою поведінки звичайну буденну ввічливість. Чи скоро в нас стане звичною справедливість в оцінці знань учнів у школі, характерна для Америки, чи зможемо побудувати таку Україну, щоб кожен з нас пишався своєю країною так, як це властиво американцям. На жаль, все це сьогодні не норма для нас. Ірина ФЕДИК, ЖРН-31

Квазіжурналістика

I до ворожки не ходи... Щ

одня дізнаюсь про себе щось нове. Зі шпальт газет, з екрану телевізора, з монітора комп’ютера. Сьогодні, волею астролога, - я мазун та егоїст, головне заняття якого любов, завтра – прихильник справедливості та порозуміння. Ні, я не зірка кіно і не олімпійська чемпіонка, всього лиш заручниця гороскопів. Зодіакальні прогнози та передбачення майбутнього тепер мало кого дивують. Будь-яке газетне видання може дозволити собі провести майстер-клас із провидництва, не кажучи вже про інтернетресурси. Китайський, японський, кельтський, зороастрійський, гороскоп майя і друїдів, еротичне і навіть антикризове віщування – ще не увесь список астрологічних побрехеньок, якими нас щодня годують ті чи інші медіа. Кажуть, люди, впевнені у собі, такого ніколи не прочитають. Натомість, слабкодухі, вразливі особи з дому не вийдуть, не знаючи, що віщує день прийдешній. Так чи інакше, а лженострадамуси і псевдованги суттєво впливають на людську підсвідомість. Найчастіше, за словами психологів, у період статевого дозрівання. Звідки беруть свої унікальні прогнози українські видання? Невже кожна редакція чи телеканал “утримує” у своїй команді кваліфікованого провидця? Медіа експерт Гендерного інформаційноаналітичного центру “КРОНА” Микола Сухомлин думає інакше. Здійснивши моніторинг сайтів з пропозиції пошуку роботи, він натрапив на примітивне, з першого погляду, оголошення: “Потрібні журналісти або автори”. Нічого не підозрюючи, Микола звернувся за вказаною електронною адресою. І ось що отримав у відповідь: “Итак. Что требуется. Сочинять ежедневный гороскоп. Ежедневно 12 текстов. По одному тексту для каждого знака Зодиака. Длина каждого текста – не менее 300, но не более 400 символов, включая пробелы. Хочу

предупредить. Тексты не должны повторятся и тем более не должны заимствоваться с каких либо сайтов или продающихся по всюду книг… Оплата 4500 рублей в месяц… Робота по сути своей – ежедневная. Но, разумеется, нет нужды работать каждый день можно сочинять и вперед“. Виявляється, у журналістики відкрилось ще одне дихання, – такий собі професіональний астрооглядач. Головна зброя астрооглядача – фантазія і бурхлива уява. Трішки сліз, трішки оптимізму – і матеріал готовий задовольняти потреби нужденних. І з появою нової галузі з”явилось більше вакансій у редакціях, які пророкують майбутнє. То ж студентам факультетів журналістики не варто передчасно хвилюватися про кар”єру. А от видання, що їх “скосила” криза, не поспішають влаштовувати на роботу астрооглядачів. Мовляв, дорого. Краще передрукувати з маловідомого інтернетресурсу чи нечитабельної газетки. Скопіював пророчі слова, вставив на потрібну сторінку – і подав читачеві під ніс. Один з найпопулярніших розважальних сайтів – ignio.ru оприлюднив свого часу список грішників та інформаційних злодіїв, що поцупили у них зодіакальні прогнози. Рекордсмени – “Комсомольская правда в Карелии”, газета “Эстония”, ТВ- 26(канал ТРК Університет), сайт знайомств на nightstar.ru , та ще близько 20 медіа-ресурсів. На щастя, крадіїв українського походження не виявлено. Ще один популярний сайт прогнозів - Orakul.ukr.net. Тут користувачі мають змогу зареєструватися, ба, навіть вибрати розмір і дизайн сторінки. Мовляв, на колір і смак - товариш не всяк. Керівники цього інтернет-видання пропонують такі типи дизайну :”Гламур” (ймовірно, для любителів святкової буденності),”Емо” (назва говорить сама за себе),

шарж Олени ЛЕВЧУК

«Головне заняття терезів – любов. Кохати і бути коханою – ось їхня єдина мрія. Вони ненавидять попріки, сцени, ускладнення. Вони мазуни, егоїсти, але ласкаві і дуже добрі, як діти.» (інформаційний портал «Бершадь»)

“Ліптон” (важко зрозуміти, чому відомий бренд сюди приписали), “Мінімал” та “Сонячний” (для скромних та оптимістично настроєних користувачів, відповідно). Історія зберегла тисячі випадків, коли пророкування були неправдивими. Скажімо, Гітлеру Міжнародний конгрес астрологів до самої смерті пророкував світле майбутнє Німеччини та її фюрера. Астрологи свого часу “втішили” французького філософа та письменника Вольтера, напророкувавши йому смерть у 30 років. Як не дивно, коли Вольтеру виповнилося 60, він видав свій останній памфлет. Власне, тут філософ просив вибачення в астрології, що так багато прожив. Не змогли навіщувати зірки і вбивства Джона Кеннеді. А навпаки, передбачили його переобрання на пост президента. Неодноразово проводили експерименти на правдивість гороскопів. Два психологи, доктор Сильверман з Рузвельтського університету і доктор Вітнер із

Стокгольмського державного коледжу, провели тест на відповідність особових меж астрологічному прогнозу. Вони попросили 130 студентів і викладачів оцінити свої якості (агресивність, творчі здібності, честолюбство і пристосовність. Кожного з них попросили запросити близького друга, якому також запропонували відповісти на вказані питання стосовно характеру цього студента чи викладача. Крім того, ті, що брали участь в опитуванні, заповнили стандартну анкету і вказали точний час свого народження, свій сонячний і місячний знаки. Астрологи ознайомилися з цими визначальними особовими характеристиками. Аналіз результатів показав відсутність якогонебудь зв’язку між самоописом учасників опитування, описом їх друзів або їх рейтингом за результатами психологічних тестів і характеристиками, гороскопами, що приписувалися їм. Отож, приходимо до висновку, що пророкування астроло-

Фоторепортаж гів не завжди підтверджуються досвідом. Натомість ЗМІ тяжіють до використання таких мотивів у своїх матеріалах. Яскравим прикладом гри на астрологічних фактах є Парламентські вибори у 2007 році. “Дамі престол нададуть і без спору. Вибір, очищення, захист та знову. Словесна чума засмердіти не зможе. Вона без війни ту чуму переможе”. Такі начебто пророкування французького астролога Нострадамуса лунали з екранів у 2007 році. Не треба бути Кашпіровським, аби здогадатися, що йшлося про теперішнього прем”єра, а не про зловіщу конотопську відьму Наталію Вітренко. Крім Нострадамуса, зміни в Україні передбачала Ванга. Взяти хоча б тридцятисекундний ролик, де провидиця пророкувала Україні хороші часи, “коли прийде древнє вчення воїнства білого”. Нехитра істина – воїном світла вважали ту ж прем”єрку. Сама ж Юлія Володимирівна ухилялася від відповіді і заперечувала свою причетність до реклами. Видатний “бульварогордонівський” віщун Павло Глоба – бронзовий призер у висвітленні владного матріархату. Ще з початку 90-х років він пророкує, що влада в Україні належатиме жінці. І ось вам… Дочекались таки тої рятівниці…Газета “Народний оглядач” ще у 2001 році писала: “Це може видатися смішним і наївним, але багато астрологів , у тому числі й Глоба, бачать у долі України жінку з гетьманською булавою”. Гетьманської булави леді Ю ще не здобула, і знову упустила нагоду, про що свідчать останні президентські вибори. Так чи інакше, ЗМІ і політики сьогодні всіляко містифікують астрологічну дійсність, переспівуючи її на свій лад. Це своэю чергою добряче б’є по народу, який уже стомився “пережовувати інформацію”. Прогнози і гороскопи породжують невпевненість, залежність і навіть розчарування. Людина не може самостійно прийняти важливе рішення, не проконсультувавшись перед тим з астрологічним порадником. Вкотре шукаючи свій знак серед зодіакальної плеяди, задумайтесь, чи справді вам це потрібно. Можливо, краще залишити усе в таємниці, самому творити свою долю, а не підпорядковуватися вигадкам звичайного астрооглядача. Ірина ВАНЬО

фото Романа БАЛУКА

Cтуденти протестують проти призначення Дмитра Табачника міністром освіти і науки України. У Львові 17 березня 2010 року відбулась акція на центральних вулицях міста і завершилася мітингом під стінами Львівської облради. Участь у мітингу взяли близько 5 тисяч людей. А 23 березня 2010 року організовано живий ланцюг між університетом ім. І.Франка, Львівською політехнікою та залізничним вокзалом. Цим шляхом вони передавали ”залікову книжку Дмитра Табачника”, а потім з залізничного вокзалу відправили її до Тернополя, звідки вона поїхала і до інших міст України.

Політика

Україна

<<дімократична>>: чи перетвориться Табачник на Тютюнника? Відомий український журналіст Роман Скрипін часто повторює, що Україна – це унікальна держава. Ці слова ще раз підтвердив розподіл портфелів у новому уряді Миколи Азарова.

ені завжди було цікаво, навіщо ілюзіоністам, фокусникам чи подібним пройдисвітам гарні асистентки? Відповідь проста – для відволікання уваги. Поки майстри обману виконують нехитрі трюки, дівчата маніпулюють пильністю аудиторії. А чим «велика політика» відрізняється від маленького цирку? Гадаю, нічим. Поки нова влада ділить декорації та сфери впливу, вітчизняне суспільство дискутує про українську мову та різницю між Сходом та Заходом. З 10 березня роль асистентки фокусника виконує Дмитро Табачник – новий міністр освіти та науки України.

Як усе починалось

9 березня Президент Віктор Янукович під час вручення Шевченківської премії на Чернечій горі у Каневі заявив, що українська буде єдиною державною мовою в Україні. Цього ж дня на заяву відреагував голова Державної думи РФ Борис Гризлов, який, мабуть, теж захоплюється творчістю Тараса Шевченка. «Мені здається, що це не зовсім правильний шлях, по якому можна йти… Вважаю, тут можна було б подумати, поспілкуватися з народом, вивчити відповідні посили і ухвалити інше рішення», – сказав Гризлов. За словами голови Держдуми РФ, українці чекають від нової влади перших конкретних кроків щодо статусу російської мови. Дивно, чому

очікування українців почали формувати і оголошувати з Держдуми РФ, яка розташована за промовистою адресою – вул. Охотний Ряд? Ну що ж, наступного дня Віктор Янукович «поспілкувавшись» (уявляю, які червоні телефони були в Києві) «вивчив посили», «подумав» і обрав «правильний шлях». Результат: Дмитро Табачник – міністр освіти. Голова уряду Микола Азаров, очевидно, теж отримує якісь «посили космосу», що заважають розмовляти українською, яку так щиро почав захищати Президент.

Спалювання книг

14 березня у Сімферополі відбулась зустріч активістів ПСПУ. На тлі російського триколору та портретів очільника Наталії Вітренко учасники мітингу спалювати підручники з новітньої історії України. Акцію провели активісти кримської молодіжної організації «Прорив». За словами Надії Полякової, лідера руху «Київська Русь», це була ініціатива студентів з різних вишів Криму. Вони не хочуть миритись з «відредагованою» історією, де, на їхню думку, перекручені події Другої Світової війни та поплічників фашистів називають національними героями. Як виявилось згодом, спалювання було «символічним». Згорілими обкладинками-ксерокопіями «Новітньої історії України», насправді, виявилися зовсім інші книги: підручники з хімії та біології, розповіді Ярослава Гашека та

збірник віршів Євгена Еліссева «Лосиний острів», журнали «Навколо Світу» і «Роман-газета». Львів одразу відреагував на цю акцію. Молодь зібрала книги з історії СРСР, КПРС, іншу радянську літературу і… «Всі чекали, що ми спалюватимемо підручники, а ми спеціально використали їх на благі цілі – здали в макулатуру», – сказав організатор акції Андрій Бень. Спалювання книг – символ репресій з ідеологічних міркувань і придушення свободи слова, його асоціюють з приходом нацистів до влади у Німеччині. До слова, новий міністр освіти марить «відредагованою» історією і часто порівнює галичан з нацистами, не шкодуючи ганебних епітетів.

ІНТЕРнаціональний погляд

Журналісти люблять жартувати, мовляв, якщо про подію не «написала» «Українська правда» і не «показав» «Інтер», значить, вона не відбулась. Призначення нового уряду, зважаючи на цю логіку, відбулось! Євгеній Кісєльов пошурхотів вусами і присвятив одну «Велику політику» обговоренню нових міністрів. Відповідних гостей запросив – Ірину Фаріон та Олеся Бузину. Ті люди,

по суті, самі як теми, але їхня полеміка цього разу стосувалась міністра освіти та науки. «Я вважаю, що призначення Дмитра Табачника – це одне із найвдаліших рішень нового президента Януковича (…) Ті, хто зараз звинувачують Дмитра Володимировича в українофобії, забувають, що у 90-тих роках він і Кучма проводили українізацію і таким активним способом, що це виховало антикучмівську аудиторію! Вона й здійснила Помаранчеву революцію!» – сказав Бузина. Лише у березні 2010 вся країна з уст Олеся Бузини дізналась, хто ж це вигадав події 2004 року, виявляється, головними помаранчевими ідеологами був екс-президент Кучма і псевдоісторик Табачник! Не стерпівши такої демагогії, Ірина Фаріон сказала, що новий міністр освіти – не причина, а наслідок, назвала його аморальною людиною і поставила під сумнів законність уряду Азарова. «Проблема полягає в тому, що цей чоловік, як і увесь уряд, абсолютно нелегітимні. Бо обирали його не фракцією, а із «тушок» (блискуче слово, яке створили журналісти!), то це ставить під сумнів взагалі можливість такого уряду працювати і, сподіваюсь, його робота скоро закінчиться!» – зауважила Ірина Дмитрівна. Справді, висло-

Політика ви Табачника шокують навіть тих людей, що не вважають Україну своєю Батьківщиною. «Галічіна практічєскі нє імєєт нічєго общєго с народом велікой України ні в мєнтальном, ні в конфесіональном, ні в лінгвістічєском і політічєском плане. У нас разниє врагі і разниє саюзнікі, боліє того, наши союзнікі, даже батья іх, врагі, а іх гєрої – Бандера і Шухєвіч для нас убійци, прєдателі і пасобнікі гітлєровскіх палачєй» – Ірина Фаріон зацитувала Дмитра Табачника. Режисери одразу вивели на студійний екран результати опитування. 33% присутніх проголосували за відставку Табачника, 67% – проти. Мені ж це нагадало інший проект «Інтера». У «Великих українцях» лідером був Степан Бандера, але в останні дні все змінилось. Першим став Ярослав Мудрий, другим – Микола Амосов, а Бандера - лише третім. «Я знав до проекту, що готується «вкидання голосів» за деякі кандидатури, представлені у нашій десятці. «Мені було відомо, що Ярослав Мудрий — один із них», – сказав свого часу шеф-редактор проекту Вахтанг Кіпіані. Він, як і ведуча Ганна Гомонай, вимагали перерахунку результатів голосування. Натомість, продюсер «Великих українців» Єгор Бенкендорф (нині – президент НТКУ) назвав Кіпіані «грузином із великою фантазією». Тому, чи варто довіряти опитуванням «в кривому ефірі» – осо-

биста справа кожного телеглядача. «Найгірше у призначенні Табачника те, що Україна розділилась. Передвиборча риторика «я буду Президентом усієї України», «я об’єднаю» і – перше ж призначення розділяє країну. Усе дуже просто. Якщо ми почитаємо Дмитра Володимировича, прекрасного публіциста, то дізнаємось, що галичани – це лакеї, які не навчились мити руки, і радить їм якщо не покинути Україну, то бодай всі інститути влади. Він ділить людей за походженням і ставить діагноз: якщо ти народився в Галичині, то ти не можеш бути при владі, не маєш права жити в Україні. Як називається ця позиція? Хто витісняє певних людей у країні? Хто називає за національною ознакою лакеями? Що це за система переконань? Це – ксенофобія» – підсумував письменник Дмитро Капранов.

Міністр-реформатор

Іван Вакарчук був міністром освіти з грудня 2007 по березень 2010 року. За цей час він здійснив чимало позитивних реформ. Найбільш важливим було запровадження всеукраїнського ЗНО. Як свідчать результати незалежних соціологічних опитувань, понад 83% відсотки учасників тестувань та їх рідних довіряють результатам оцінювання. «Викладаю історію уже 8 років, — говорить Олександр Зінченко. Однак проводжу семінари тільки три місяці. Цьогорічний другий

курс, якому я викладаю спеціалізовані історичні дисципліни, просто блискучий! Особливо, якщо порівнювати його з попередниками. У мене є студенти, що читають з листа скоропис 15 століття! Ходив, думав: що сталось? Потім дізнався у деканаті, що це курс, який набрали за незалежним тестуванням. Вони перші, хто почав своє життя у виші з чіткого усвідомлення: крім знань, немає іншого шляху до успіху. І… їм цікаво вчитись! Раніше я був розчарований, адже “позвонкі”, “блатнякі” та інші “пільговики” навіть не розуміли, а для чого їм все це?! Таких студентів було багато, тепер ситуація змінилася!» Натомість новий міністр освіти та науки називає усі реформи Вакарчука профанацією і піддає, на його думку, нищівній критиці. Дмитро Табачник вважає, що шкільний атестат повинен значніше впливати на вступ до вишу. Зараз існує така формула: 600 балів як максимум за тести і 12 - за середнім балом атестату. «За такої системи є мотивація до навчання. Але навіть якщо вчився у школі погано, скажімо, хвороби чи посварився із вчителем, чи директором, то є можливість все виправити на тестах. За пропозицією Табачника (200 балів за атестат + університетські вступні іспити) вже нічого не виправиш! І як іспити повертають корупцію у виші, так і збільшення ваги балів атестату повертають корупцію у школи. Цього не було три роки!» —

Студентський мітинг 17 березня у Львові зібрав декілька тисяч противників Дмитра Табачника

9 говорить Леся Оробець, народний депутат України від «НУНС». Отже, чи стане Табачник Тютюнником? Чи зможе позбутись українофобії? Вивчити і пропагувати справжню історію України? Ніколи! Та можливість добряче обсмалити вуса не втратить! Христина ГОРОБЕЦЬ

Кут зору “Табачника геть”, — саме цими словами живе сьогодні львівське студентство. Особисто я займаю нейтральну позицію у проведенні подібних заворушень, бо не вірю, що такими методами ми можемо щось змінити. Так, львівські спудеї показують гарний приклад того, як треба боротись за свободу слова та право вибору, але чи доцільно це зараз? Значна частина молодих людей іде на мітинг з однією метою - прогуляти заняття, в той час, коли мотивація має бути іншою. В результаті отримуємо лише насмішки з боку влади. Я брала участь у мітингу, що був проведений 23-го березня. Так, мене вразило усе побачене: і кількість людей, і урочисте передавання псевдозаліковки Дмитра Табачника, і дух, що витав поміж нами. Але хочу сказати, що такі дійства варто проводити на вищому рівні, бо те, що я побачила — це всього лише масова екскурсія містом Лева під гаслом “Слава Україні”. Хотілось би бачити невпинний потік людей, який перекриває дорогу автомобілям, довгогодинні затори на вулицях, гучні сигнали і збуджених водїв маршруток. А, як наслідок, супе речка з представниками охоронної служби і т.ін. Можливо, тоді хтось би почав непокоїтись... Дмитро Табачник — не така вже й проста особистість, його не усунеш від влади звичайними мітингами лише з однієї причини — за ним серйозні люди, і щоб “видалити” Табачника, треба змінити УСЮ владу. Звісно, це не та людина, яка повинна займати посаду міністра освіти, але ви подумайте, чи ті ви студенти, які гідні навчання у Франковому університеті? І чи зміниться щось у вашому менталітеті, світобаченні, свідомості із приходом іншого міністра? Як вирішиться головоломка із Табачником покаже час. А от навчання — особистий складний процес, який не повинен залежати від керівної особи. Юлія ГРИЦЕНКО

Art Cool

«Якщо фільм стає популярним – це бізнес, а якщо не стає – мистецтво.» (Карло Понті) Пересічна людина здебільшого поділяє фільми на три види. Перший – так званий «фільм хороший». У головних ролях - відомі актори. Герой обов’язково повинен бути красивим, натовкти пику» негативному персонажу за перші ж 15 хвилин фільму, мати відношення до любовної історії (він – красивий, але поганий хлопець, закохується у неї – не дуже красиву, але добру дівчину, і згодом вони обоє стають красивими і добрими), ну і на завершення – весілля. Другий – «фільм поганий», - тобто все як і в першому випадку, лише у кінці обійшлося без весілля. І варіант третій – «фільм дивний», тобто титри вже йдуть, а ти досі сидиш, відкривши рота , і не розумієш - про що ж фільм… Так, він спричинив переворот твоєї свідомості. Отож, до третього різновиду й відносимо концептуальне кіно. У концептуальному мистецтві ідею твору (концепція) ставлять вище, ніж технічну досконалість його створення. Саме тому воно не розраховане на масовість, для якої «картинка» є важливішою за «подію» і «її суть». Одним з найяскравіших представників концептуального кіно вважають американського кінорежисера й сценариста Джима Джармуша, який прославився як незалежний режисер авторського кіно. Народилася майбутня зірка 22 січня 1953 року у місті Акрон, штат Огайо. Навчався спочатку на факультеті журналістики, згодом перевівся на англійську літературу. У1975 році перед закінченням університету майбутній митець за програмою обміну студентів переїхав до Парижу. Там почав вивчати творчість відомих режисерів Французького Сінематографу. Це й стало поштовхом до початку режисерської кар’єри. Тож після закінчення університету він вступив до кіношколи при Нью-Йоркському університеті. Під час навчання Джим влаштовується помічником у легендарного режисера Ніколаса Рея, з яким працює над зйомками документальної стрічки «Блискавка над водою»(1980р.). Співпраця з відомою людиною у галузі кіно позитивно вплинула на Джима Джармуша. Починаючи вже з

Режисер

незалежного кіно 1980 року, він працює над зйомками власних кінострічок. Першою ластівкою молодого режисера став фільм «Вихідний без кінця», який знімали на любительську камеру. А вже у 1982 році виходить наступна стрічка «Новий Світ» - тридцятихвилинна короткометражка, з якої автор пізніше створив повнометражну картину «Набагато дивніше, ніж в раю». Саме за цей фільм Джим Джармуш у 1984 році отримав нагороду «Золота камера» на Каннському фестивалі у номінації “За кращий режисерський дебют”. Але на цьому його нагороди не закінчуються. У1993 році стрічка «Кава й сигарети» отримує Золоту пальмову гілку Каннського фестивалю за кращий короткометражний фільм. Джим Джармуш відомий своєю любов’ю до зйомок, що складаються з кількох історій. Тому у 2003 році з цієї шестихвилинної картини він знімає однойменний фільм, який складається з 11 новел. Тут улюблені актори і му-

зиканти режисера курять, п’ють еспресо та ведуть бесіди на різні теми. У1989 році виходить стрічка «Таємничий поїзд», а в 1991 – «Ніч на землі» - історії з життя таксистів у різних країнах за одну ніч. Один зі своїх найкращих кінопроектів – фільм «Мрець», з Джоні Деппом у головній ролі - Джим знімає у 1995 році. Саме з цієї стрічки молодий Депп починає своє сходження до акторської слави. І саме цей містичний вестерн критики, як не дивно, оцінили лише через кілька років після його прем’єри у Каннах. Наступним був не менш відомий фільм «Песпривид:шлях самурая»(1999р.), після якого Джармуш взяв шестилітню творчу відпустку.

Повернувся відомий режисер у світове кіно в 2005 році з новою стрічкою «Зламані квіти», яка отримала Гран-прі в Каннах.

Своїм останнім шедевром Джим потішив ще у 2009 році, презентуючи фільм « Межі контролю». У стрічці знялися Джон Херт, Гаэль Гарсія Берналь,Тильда Свінтон, Ісаак де Банколе та Білл Мюрей. За версією кінокритиків саме цей фільм є найкращою стрічкою за останніх 10 років у світі концептуального кіно. Адже Джармуш зумів в одній стрічці зняти все те, що прагнули показати інші режисери у своїх роботах. Кожен епізод у фільмі спонукає до роздумів, кожна репліка змушує задуматись. Через усю стрічку проходить фраза: « Тому, хто вважає, що він кращий за інших, варто піти на кладовище. Там він побачить, що життя – це лише пригоршня піску.» Головний герой під час подорожі Іспанією зустрічається з різними людьми, які в процесі розмови відкривають йому істину всього: музики, мистецтва, танцю та й, зрештою, – життя. Альфред Хічкок казав, що кіно складається з великого екрану та крісел, які ми повинні заповнити. То ж вищезгаданий фільм і справді варто переглянути, а крісла біля екрану – заповнити якомога тісніше. Можливо, у процесі перегляду вам відкриється істина про «межі» і «контроль». І сам фільм дозволить віднайти щось важливе або зрозуміти себе. Чи, може, ви на п’ятій хвилині перегляду вимкнете його, кажучи «відстій!». Все ж велике мистецтво кіно полягає не в русі тіла, крутих авто чи веселих картинках, а в русі думок та душі. І саме це у кожній картині нам намагається довести культовий режисер сучасності, майстер концептуального кіно – Джим Джармуш. Уляна ЛЕГКА

Art Cool

І закохався вовк у ягня «Сутінки» («Twilight») – романтично-фант ас тичний фільм, знятий за мотивами книги Стефані Маєр «Сутінки». Ця книга, як відомо, швидко завоювала статус бестселера в Америці та Європі‚ а світові касові збори фільму стали сюрпризом навіть для творців. Прокат становив 370 млн. доларів. «Сутінки» відразу завоювали любов українців, а точніше – юних українок. У «Сутінках» автор описала надзвичайно романтичну історію кохання вампіра та дівчини. Сама ж книга була опублікована у 2005 році, і вона була першою частиною чотиритомної саги «Сутінки». Книга розповідає про Ізабеллу (Беллу) Свон, яка після переїзду із Фенікса у маленьке містечко Форкс, закохується у вампіра Едварда Каллена. Їхні взаємини стають для героїні небезпечними. Роман супроводжується сиквелами «Молодий місяць», «Затемнення» та «Світанок». На сьогодні книгу перекладено більш, ніж двадцятьма мовами світу. Цікавим є і оформлення книги. Зображення яблука на обкладинці означає заборонений плід із Біблії‚ як і кохання героїв. «Сутінки» отримала чимало схвальних відгуків критиків. «The Times» зазначила, що книга «ідеально передала почуття підлітків». Amazon.com назвав книгу «глибоко романтичною та неймовірно захопливою». «Сутінки» мала визнання та безліч нагород: Вибір видавців (New York Times); Одна з найкращих книг для дітей (Publishers Weekly); Книга‚

Головні герої стрічки - Крістен Стюарт у ролі Белли Свон та Роберт Паттісон у ролі Едварда Каллена. що увійшла в десятку найкращих книг для підлітків (American Library Association); Бестселер №1 (New York Times). Після успіху книги однойменний фільм добряче «нашумів», залишивши після себе справжню хвилю захоплених й критичних відгуків.

Вампірський гламур або любов до гробу Як відомо, основною причиною критики фільму «Сутінки» стало «класичне трактування» підліткового кохання. Таємничий прекрасний Едвард – втілення «поганого хлопця» та зразкова татова доня Белла, яка обов’язково в нього закохується… «Що тут особливого? На думку спадають лише любовні романи і шекспі-

рівські Ромео та Джульєтта», – скажете ви. Однак, я змушена зауважити, що все не так просто. І закиди про те, що фільм – черговий продукт невибагливої масової культури, не завжди себе виправдовують. Чому ж ця історія так зворушила кілька мільйонів школярок у цілому світі? Погоджуюсь, що і роман, і кінострічка «Сутінки» деякою мірою належать до того потужного пласту масової культури, який обслуговує дівчат-підлітків, штампуючи історії про «красиве» кохання. Але що в цьому поганого?! Раніше юні панянки теж шаленіли від розповідей про «вічне кохання» хлопця і дівчини, яких могла розлучити лише смерть. Кохання Белли й Едварда

далеке від «дорослих» почуттів. Фільм, де нема сексу, зрад і сварок. Хіба такий він вже нудний? Невже перше кохання таке нецікаве? Не вірю, що ніхто не мріяв про подібні почуття чи про такі «піднесені» стосунки: якщо любов – то з першого погляду та до гробу, зрада тут карається смертю, а хеппі-ендом є такий довгоочікуваний перший поцілунок. Чому у нашому суспільстві не залишилось місця для цнотливого кохання? Невже це стало так банально і прозаїчно? Популярна книга плюс нехитра екранізація із красивими та молодими акторами – ось рецепт фільму «Сутінки». Насолоджуйтесь!:) Лідія БАТІГ

Основну частину фільму «Сутінки» знімали в Портленді (Орегон), також і у місті Сент Хеленс, зокрема у школі, в якій вчаться головні герої фільму (Kalama High School). Композицію «Never Think» до саундтреку «Сутінків» написав виконавець головної ролі Роберт Паттісон. Режисером стала Кетрін Гардвік, а виконавцями головних ролей обрали Крістен Стюарт (Белла Свон) та Роберта Паттісона (Едвард Каллен). Сценарій написала Меліса Розенберг.

Душевні обсервації

ВОНА НАГАДУЄ ВЕСНУ

***

Вона нагадує весну. Привітну, сонячну, красиву. Бува усміхнено-щасливу, А іноді - замріяно-сумну.

Край сонця похилились ясени. Ну, як воно без ніжності кохати? Писатиму тобі лиш восени, Коли і сонцю вже не можна довіряти.

Напевно, вирвалась зі сну, Щоб все навколо освітити. Її не можна не любити. Вона нагадує весну.

Писатиму тобі лише слова, Без жодних знаків розділових, Коли в душі іще весна жива, І присмак не схололої любові.

Здається, дівчина земна! І за спиною крил не має. Чому ж так впевнено літає? А може, то і є весна?

А не писатиму лише з країн, В яких захоче серце зупинитись… Ти збережи рукописи мої, Тобі любов моя ще буде снитись.

Юля ГРИЦЕНКО

Оля ГОЛОВЕЦЬКА

ЛЮБИ ЖИТТЯ

ПРО СЛОВА

Не плач! Не плачуть сильні люди... Не плач! Усе колись мине. Не плач! Бо щастя іще буде Й забудеться сумне.

Поет насправді теж художник. У нього фарби — то слова. Та малювати ними можна, Якщо фантазія жива.

Радій! Життя лиш раз дається! Радій, Вже плакала колись. Радій! Плекай весну у серці І просто усміхнись. Сховай Свій відчай у кишеню. Сховай, а краще загуби!!! Малюй По чорному зеленим. Життя своє люби... Юля ГРИЦЕНКО

Змішай зелені і рожеві, Додай краплину жовтизни, І затанцює на папері Портрет спізнілої весни. Тепер малюй ясне проміння На фоні золото-дібров. Легка, замріяно-осіння З-під пензля випливе любов. Змішай добро і гарний настрій, Тепло і усмішку змішай. Ти намалюй для світу щастя, І по шматочку всім роздай. Не бійся з пензликом погратись! Словами вже не говори Навчись словами малювати! І вивчи їхні кольори... Юля ГРИЦЕНКО

СНІП ПШЕНИЦІ Злилися дві думки стрімкою рікою, Злились чуттів двох згублені струмки. І стали роси із небес водою, Постали мулом зрошені піски. Любові дві сльози злились, Та не зійшлись у серці два чуття, Лиш біль бо спільним є у них, Та дім у першого – душа. Дві страсті є в житті людському: Несправедливості налите поле Та часу серп у полі тому. Як хочеш жити Й буть щасливим, Навчись стернею босоніж ходити… Петро РАДЕЙКО

Душевні обсервації ПО-ВЕСНЯНОМУ Обгорни мене в есняним ранковим сонцем… Ніжно та дбайливо, неначе теплим пледом у холодну зимову ніч. Одягни на мою тендітну шию перли із морського дна. А потім розцілуй її всю. Лоскіт від твоїх вуст гратиме мені на нервах? Пусте! Я зірву із себ е намисто, як зривають одяг несамовиті коханці. Йому місце у морських глибинах. Втім, скоріше, на шиї найкрасивішої русалки. І аж ніяк не на моїй.

Обгорни мене в есняною усмішкою… Так, неначе вона – моя остання надія… Обгорни нею мої очі, щоб і вони усміхалися. А мої губи нехай вона щомиті цілує. Усмішка Чеширського Кота… Трішки хитрувата, а водночас така бажана. Обгорни мене в есняним вальсом… Кожним кроком витанцьовуючи свої па.

Обгорни мене в есняним цвітом… А потім теплими пелюстками своїх губ поцілуй мої долоні.

Відчуваєш, які вони позимовому холодні? Я ними збирала дорогоцінне каміння на снігу три місяці поспіль. Ліпила з них корали. Навмисне, аби потім розірвати їх у себ е на шиї. Аби розірвати ланцюг цих зимових нестерпних днів… Обгорни мене в есняним співом… Мелодійним, неначе стук серця у закоханих. Чуєш, як грає в есна? Аж виливається талими водами з б ер егів наших тіл. Може, затопить у собі моє гор е, мій біль, мій страх. А може, утопить мене в тобі…

Закрути у вирі любові та ніжності, вигадуючи свої пер елітні ключі у нотному зошиті. Я – твоя пташка. Твій солов ейко у музиці та горобчик у долонях. Я - твоя мавка у снах… Я – твоя принада… Я – твоя мрія… Твоя в есна… Обгорни мене в есняним дощем… І, може, я стану в еселкою після нього… Обгорни мене в есняним настроєм… І я тобі посміхнуся… Обгорни мене в есняною казкою… І, можливо, я з тобою засну… Обгорни мене щорічними в еснами… Так, неначе ця для мене остання… Оксана ДОЛІНСЬКА

13 Не будіть у мені звіра...

«Я тебе ненавиджу!» – не раз зопалу кидаємо цими словами, наче багнюкою, в обличчя дорогим людям. «Ти зіпсував мені все життя…», «Якби не ти, усе склалося б значно краще…», «Ліпше тебе взагалі би не було…» На що здатна людина після кільканадцяти років спільного життя чи довговічної дружби? Кажуть, що від кохання до ненависті – один крок. І як легко, не задумуючись, його зробити! Адже ми, люди, повні агресії та надмірної злостивості, схильні без жодних вагань піддаватися шаленим емоціям. Бо з часом, гадаю, приходить і прозріння. Ми помічаємо усі вади, які колись видавалися родзинками особистісної неповторності. Лінь, байдужість, страх, плач і навіть почерк, який тепер просто виводить нас із себе. Адже як можна писати так незграбно?! Можна зненавидіти своїх найкращих друзів, і, здавалося б, безмежно люблячих батьків, брата чи сестру. Та найчастіше здатна рознервувати твоя друга половинка, яку ти обіцяв кохати вічно. «Нарешті не доведеться більше тобі готувати, вимучуючись довгими годинами біля плити», – скаже розгнівана дружина. «А мені не доведеться засиджуватись на роботі до ночі, аби якнайбільше заробити для тебе грошей», – спалахне розлючений чоловік. «Нарешті не хвилюватимуся через твої вештання по кафе з такими ж, як і ти, друзями», - злостиво тішиться дружина. «А мені не доведеться слухати твої вічні істерики», – вдоволено говорить чоловік. Ми породжуємо ненависть у собі через дрібниці, які в той відповідальний момент видаються беззаперечними фактами власної правоти та переконливості. Інколи змушує червоніти від злості не лише той, з ким пліч-о-пліч провів півжиття, а й зовсім незнайома людина. Викликає негативні емоції чи навіть злість її ненапрасований одяг, неакуратна зачіска, занадто дзвінкий голос, один недбалий рух чи невдало сказане слово. Навіть обгризені нігті чи відсутній ґудзик. Будьяка річ, що не відповідає нашим смакам чи принципам може спровокувати антипатію або навіть агресивну поведінку. Читаємо заголовки в газеті: «Вітчим розстріляв співмешканця своєї пасербиці», «Тіло вбитого зятя закопували всією сімєю» чи «Чоловік жорстоко розправився зі своїм сусідом». Майже кожен такий випадок починається із сімейних чвар чи сусідських лайок. То чи не варто навчитися стримувати у собі надмірні емоції і не випускати на волю свого «злісного хом’ячка»? Оксана ДОЛІНСЬКА

DVD 14 Теорія і практика

зради

Що таке зрада? Віроломство, ницість, зло, нещирість? Можливо. Проте я точно знаю, що перш за все зрада – це крах! Прірва, потрапивши в яку, людина приречена завжди, де і з ким вона б не була, відчувати докір (від людей, від того, кого зрадила, від власного сумління...) І жити з цим просто нестерпно... Чи доводилось Вам колинебудь брехати коханій людині?

Захлинаючись у власних словах, нескінченно шукати пояснення, вигадувати аргументи, переконувати численними усмішками, поглядами, сльозами, і врешті, словами? І так щодня. Намагатись приховати безмірне почуття провини, не видати себе зайвим блиском очей після вчорашньої зустрічі... Ні, не з ним, єдиним і рідним. З тим, якого доля підсунула, щоб укотре все зіпсувати. Але ж Він не дізнається. Втім, це лише флірт, нічого особливого, нічого серйозного... Навесні так потрібні свіжі відчуття, а з ним все давно стало буденним...

Брехня надто помітна, коли про неї говорять, правда ж...

А якщо про неї мовчати? Днями, тижнями, місяцями тримати в собі кожне слово, кожен погляд зі вчорашньої випадкової розмови. Якусь коротку мить жити не його доторками, плакати не від його образ, цілувати не його фото. Так нестерпно і важко не думати про це. Зрада всюди переслідує думки, вона стала частиною тебе, врізалась у твою свідомість і ніби гризе тебе зсередини: «Коли ж ти нарешті зізнаєшся?» А тим часом ти продовжуєш помилятись. Щоразу запевняєш себе, що це сталося востаннє, і водночас знаєш напевне, що не зможеш заспокоїтись, якщо це не повториться ще раз... Разочок... Одненький! І ти

мовчиш, продовжуєш бавитись в цю гру так вправно, що Він, твій вірний і «єдиний», досі нічого не підозрює...

Брехня обтяжує, вона забирає сили, забирає спокій, забирає будь-який шанс на щастя. Але врешті ти вчишся з цим жити.

Видається, тобі навіть пасує той неспокій. Проте минає час... багато часу.. Ти оглядаєшся назад і розумієш, якою безглуздою та непотрібною була ота зрада. Усвідомлюєш, настільки сильно кохаєш свою половинку. Тобі вже не потрібні ці пристрасні поцілунки «на стороні», тебе вже не цікавлять його неординарні погляди на життя. Хочеться просто бути поряд з тим, хто справді робить твоє життя кращим. Але ж рано чи пізно все таємне стає явним. Кожна брехня, кожна молекула, часточка зради виходить на поверхню. Найдорожча людинка, найрідніша, раптом перетворюється на чужу й холодну. І як цього можна було не помітити?

Ти гарячково починаєш рятувати стосунки, які от-от зруйнуються. Хоч будувати все заново виявиться надто складним завданням... І добре, якщо тобі вистачить сил, а йому кохання до тебе, щоб все зрозуміти, вибачити і ...забути. Останнє, звісно, неможливо. Він завжди триматиме в серці глибоке розчарування і образу, йому буде важко цілувати тебе, не думаючи, як ці уста, найрідніші уста, торкались когось іншого...Йому завжди болітиме ота твоя випадкова зрада. І головне – він вже ніколи не зможе довіряти тобі так, як раніше. Але він мовчатиме...

Якщо пробачить...

Бережіть своє кохання! Не падайте до ями зрад, бо з неї не так легко вибратись... Її важко засипати, а ще важче, відмитись від її смердючого бруду! Вчіться цінувати справжні почуття, сьогодні їх так рідко можна зустріти. Уляна ДЕПУТОВИЧ

Гра

“University” Houses “Лекція” - збільшує захист +1. “Семінар” - збільшує атаку +1. “Буфет” - збільшує мораль. “Вбиральня” - говорить вам про недоліки ваших ворогів, але знижує мораль. “Общага” - нічого не додає, навіть зменшує, але монстрам від 1 до 5-го рівнів дуже подобається. “Бібліотека” - збільшує знання на +5. В основному застосовується монстрами до 5-го рівня в розмовній мові у фразах типу: “Незабаром сесія, треба б у бібліотеку сходити”.

Skills

“Списування” (початкове) - дає вам 10% - шанс списати на іспиті. “Списування” (просунуте) - дає вам 50% - шанс списати на іспиті. “Списування” (експерт) - дає вам 99% - шанс списати на іспиті. “Дипломатія” (початкове) - ви зможете підкупити препода, але не вашого. “Дипломатія” (просунуте) - ви зможете домовитися зі своїм преподом. “Дипломатія” (експерт) - “Який іспит? Китайська мова? Зараз докурю та піду здавати.” “Маркетинг” (початкове) - дає шанс написати курсову. “Маркетинг” (просунуте) - дає шанс зрозуміти курсову. “Маркетинг” (Експерт) - дає шанс дати зрозуміти монстрам нижчого рівня, що вони зовсім не знають маркетингу.

Artefacts

“Довідка, що хворів” - збільшує захист на +2. “Пиво 0,5″ - збільшує мораль на +5. “Пиво 2 л.” - збільшує уразливість перед демонами 6 і вище рівнів, однак мораль +100. “Конспект” - збільшує знання на +5. “Копія конспекту” - збільшує знання +1, зменшує гроші -3грн. “Курсова” - гарний артефакт, компіляція інших артефактів – нейтралізує монстрів 6 - 7-го рівнів. “Шпаргалка” - знання +10. “Шпаргалка з цього предмету” - знання +20. “Шпаргалка з цього питання” - знання +40. “Тато викладач кафедри” - Ultіmаtе артефакт, збільшує всі параметри на +50.

Time “Семестр” - у цей час монстри 1-5-го рівнів активно розмножуються в спорудженнях “Общага”. “Сесія” - у цей час монстрів 1-5-го рівнів активно розмножують монстри 6-9-го рівнів.

New Game Load Save Options Help Exit

Жанр: Посеместрова суміш стратегії та RРG. Вимоги: Середня освіта й вище, 2 звивини й більше, бажана наявність жарто-прискорювача сумісного з Еvgеnіу Fоrсе, при відсутності такого необхідні щільні якісні навушники. Розробник: Міністерство осіти України за мотивами книг відомого автора фантаста Ст.Біра. Видавець: Кафедра Економічної кібернетики Операційі вимоги: Фіг його знає який, але працює.

Монстри 1-ого рівня:

Monsters

“Студенти-першокурсники” - нешкідливі монстри, групуюься у загони по 20-25 чоловік. Часто для апгрейду відвідують “лекції” й “семінари” (див. нижче). При наявності у вас монстрів 6-ого рівня – розбігаються… Мають слабке закляття “А ми цього в школі не вчили”, що ні на кого не діє. Монстри 2-ого рівня: “Студенти другокурсники” - апгрейднуті першокурсники. Ще нічого не вміють, але вже дивляться на першокурсників звисока. Групуються загонами по 5-6 чоловік. Без постронної допомоги знахоять “Вбиральню”. Закляття вдосконалено до “А на лекціях цього не казали”, що іноді діє на монстрів вищого рівня. “Солдати” – студенти після невдалої зустрічі з монстрами вищих рівнів Монстри 3-ого рівня: “Студенти третьокурсники” . Вже не бояться монстрів шостого рівня, але дуже нестійкі до монстрів сьомого рівня і вище. З погордою дивляться на другокурсників, взагалі не помічають першокурсників. При магічних атаках вищих монстрів уміють захищатися закляттям “грати дурника”. Монстри 4-ого рівня: “Студенти четвертокурсники” - “просунуті” третьокурсники. На нижчих монстрів і не дивляться. Мають захисне закляття “Уже майже готова” до магії “Коли здаси бакалаврську?”, а також закляття “Морозко” для монстрів 6-го рівня і вище. З’являється параметр “Нахабність”, що зростає щотижня в ніч на неділю. У новій версії гри з’явилися нові монстри “Баклани” - ті ж четвертокурсники, тільки при переході на наступний рівень додається артефакт “Бакланский диплом” і за замовчуванням монстр відпускається на волю, тому це одні із найбільш злісних і нахабних монстрів. Монстри 5-ого рівня: “Дипломники” – жорстокі монстри. Мають імунітет проти магії “Якщо не з’явитеся на пару, вас відрахують!” У новій версії з’явилися два види нових монстрів: “Фахівці” – у попередніх версіях – “п’ятикурсники”, що мають артефакт “Диплом баклана”. Максимальо просунуті. Зі споруд і будинків відвідують тільки Дипломи. Курсові. Реферати. Роботи на замовлення. Все для студента! Все для здачі

“Буфет”, “Вбиральню” й “Общагу”. Хоч і є монстрами 5-го рівня, але насправді бояться тільки монстрів 8 й 9-го рівнів. “Магістри” – найбільш невивчений вид монстрів, багато хто вважає, що їх взагалі немає, а згадка про них – жарт розробників. Монстри 6-го рівня: “Аспіранти” – абсолютно неоднорідна група монстрів. Мораль (настрій) і мана залежать від коливань температури на полюсах Марса й середньомісячної норми опадів у Зімбабве. Залежно від цього можуть приєнатися до вашого загону з метою атаки монстрів вищого рівня. Знайти їх на карті, коли вони терміново потрібні, неможливо. Де вони є та куди зникають, ніхто не знає. Монстри 7-го рівня: “Асистент” – рідкісний різновид монстрів. Зазвичай після зустрічі з ним з’являється бонус “Залік” та/або “Атестація”. “Доцент” – основний монстр. У бої проти монстрів 1-5-го рівня верткий, жорсткий і хитрий. Використовує закляття “Перекличка”, яке збільшує шанси монстрів 1-го та 2-го рівнів стати “Солдатом”. “Професор” – цей вид монстрів володіє найсильнішою магією. Вступати в бій з ним монстрам нижчих рівнів треба лише провівши серйозну попередню підготовку, і маючи у запасі необхідні артефакти. Полюбляє атакувати закляттями поки в супротивника не закінчитися мана (mоnеу?). Деякі мають навичку Маркетинг на рівні Експерт. Монстри 8-го рівня: “Рада кафедри” – збори монстрів. Практично завжди атакують монстрів 1-3-х рівнів, заманивши їх у свій замок “Кафедра” всім скопом, тому в атакованих практично немає шансів відбитися, іноді допомагають заклинання “Морозко” та “Грати дурника” Монстри 9-го рівня: “Зав Каф” – міфічна істота вищого рівня. Володіє найбільш потужним закляттям “Ну що, будемо відраховувати?”. Монстри нижчих рівнів, особливо 1 та 2-го, побачивши його розбігаються й ховаються.

New online RPG

“University” Official site

Нам потрібні Ваші ідеї! kredensnew@gmail.com

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА!!!!

ОДА

P.S. <<антенному>> другові

абуть, така вже доля студентська: бути бідними і кататись на електротранспорті. Хвала вищим силам, там ще діють пільги. Правда, пільги діють не лише для студентів, безкоштовно покататись багато охочих. Якщо опинитись не в тому місці, не в той час, то хоч-не-хоч, а хвиля натовпу з тролейбуса (а це переважно бабусі й такі ж студенти, як ти) занесе у салон. Завше знайдуться ті, кого хвиля занести чи то забуде, чи то не встигне. Вони з усіх сил будуть втрамбовуватись у бідненький чудо-транспорт. Прикметно, найкраще з таким завданням справляються «немічні» бабусі. Вони і самі в транспорт залізуть, і ще як мінімум трьох пасажирів запхають. Про те, що двері зачиняються і транспорт починає рух повідомляють досить рідко. Пасажири, як правило, про це ді-

знаються із скрипіння і зойкання, на кшталт: «Моя рука!!!» Якщо пощастить дотягтись до поруччя і триматись – добре, якщо ні – теж не біда. Падати нема куди. Важливо передати квиточок на компостер, але ще важливіше, аби той квиточок повернувся. Цей процес схожий на лотерею. Під час поїздки можеш відчути себе й рибкою. Якщо точніше, то шпротом, бо їх теж складають так, що вони не можуть рухатись. Тролейбус – це місце найтіснішого спілкування між людьми. Буквально. Можна стільки всього дізнатись! Наприклад, хтось дбає про свій імунітет і на рік наперед наївся цибулі. Одна подруга розповідає іншій перебіг останнього побачення у деталях. Бабусі ж обговорюють нового священика, поілтику і ціни на петрушку. Найбільше мене дивують оті бабусі. Ну

куди можна їхати о восьмій ранку? Та ще й кумедні такі, завше обвішані купою пакунків. «Чим більше сумок, тим крутіша бабка. В них там своя ієрархія», – каже мій друг Таркус. А тим часом тролейбусик доповз до Привокзальної. Хвиля люду виносить тих, хто не встиг зачепитись за поруччя. Стає майже порожньо. Переважно тут відбувається дислокація «тролейбусного війська». Ті, хто залишився в салоні, можуть

Студії й пари, як кіно і німці Студенти – народ сам по собі цікавий, специфічний та оригінальний, тому найменш поширеним заняттям на парах є чемне конспектування лекцій викладача. Кому це потрібно, коли є купа набагато цікавіших і важливіших справ? Наприклад, у деяких людей конспект складається лише з малюночків, шаржів, зарисовок, та, навіть, повноцінних коміксів на кілька сторінок. Часами також трапляється й таке, що несподівано на парі до студента приходить муза. От і виливається тоді студентський талант на стіни та парти, втілюється у тих же малюнках, яким забракло місця у зошиті. Буває і таке, що муза перетворюється у величні істини життя, кострубато

видряпані на парті невідомими авторами. Цензурних слів там дуже мало, бо, як правило, хтось когось кудись посилає. Все-таки трапляються і справжні перли: цитати філософів, математичні формули, таємничий обмін¸ зашифрований азбукою Морзе посланнями: «Не бийте мух! Вони, як птахи…» «Dum spiro – spero» «Ноги босі, спина в глині. Зразу видно, що з Волині» «Тут була Вася» «Ніцше помер, Шопенгауер помер, і мені щось зле…» «Хочеться їсти і заміж…» «Тут було жорстоко вбито час.» «Навчання – не вовк: його не пристрелиш. А жаль…»

«Математики! Не обписуйте наші стіни своїми формулами. Журналісти» «Ти, звичайно, не Венера, але щось венеричне в тобі та є…» Навіть слухаючи найнуднішу лекцію, можна вловити перли викладача: «І як вам засмагалось біля монітора?» «Запишіть… Ми це запишемо, аби зараз закреслити.» «А пам’ятаєте, як Нео в першій Матриці до провидиці вперше пішов? От бачите, це ви пам’ятаєте, а третій закон Ньютона ні!» «Подивіться на мене, перед вами молекула вуглецю» «Нехай он той жовтий квадрат

зручно вмоститися на вільних кріслах. Якійсь тітоньці забракло місця, аби сісти. «Ну й молодь тепер пішла! Ніхто навіть не встане!» – говорить вона. І ця її фраза явно адресована до сухенької дівчинкиблондинки років шістнадцяти, а не до двох бритоголових пацанчиків у спортивних костюмчиках «Адідас», і тої ж фірми кепочках (як вони кажуть, «на юпітєр»). Так і кортить в неї спитати, а яка ж молодь була за її часів? Але не встигаю. Кінцева буде для наглядності синьою кулею» «Пропіловий спирт пити не можна, тому його формулу писати не будемо» «Студенте, ви мені брешете, але я вам вірю» «Отож, партизани, починаю допит з минулої теми.» «Коли князь Володимир, за традицією помер, почались міжусобиці.» «Знання не передаються статевим шляхом.» Як не крути, але на кожній парі можна почерпнути щось корисне. Якщо з розумом взятись до справи¸ можна до кінця навчання видати книжку «Крилаті вислови від…» або ж «Істина в простому. Написи на партах». А так можна і перший мільйон заробити :) Сторінку підготувала Ірина ЗДРОК ( Капа Гретен)

Засновник: факультет журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Шеф-редактори: Тетяна ХОМЕНКО Ігор ПОЛЯНСЬКИЙ Редактор: Анастасія Задорожна Адреса редакції: Літературні редактори: “Креденс”, м. Львів, Ірина Ваньо вул. Генерала Чупринки, 49/304 Христина ГОРОБЕЦЬ e-mail: kredensnew@gmail.com Верстка і дизайн: Тарас Назарук Ілюстрування: Костянтин Мельников

Видавець: Журнал думки і чину «Листи до приятелів« Св. КВ №15207-3779Р від 12.05.2009 р. Наклад: 1000 прим. Редакція може не поділяти думку авторів публікацій. За достовірність фактів відповідають автори. У газеті використано фотоматеріали та ілюстрації з мережі Інтернет.

Друк: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка. Зам. №