Дайджест медичної освіти. № 4 ОСІНЬ 2018

1918

Дайджест медичної освіти Е-Часопис НМАПО імені П. Л. Шупика | № 4 ОСІНЬ 2018

АКАДЕМІЇ

100

РОКІВ

ОРФЕЙ: цивілізація ­ проти варварства Євро­пейські освітні традиції­ у вищій медичній школі України Галина БЕКЕТОВА: «П’ятдесят відсотків здоров’я людини пов’язані з її способом життя»

VIR BONUS – SEMPER TIRO

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

СВІТОВА НАУКА Синдром порушення активності та уваги й межовий розлад особистості: що спільного?

У

пацієнтів із синдромом порушення активності та уваги (СПАУ) й межовим розладом особистості (наприклад, ме­жовий і антисоціальний розлад особистості, поведінковий розлад ­ у дітей) можна простежити схожі зміни в симетричних ділянках мозку. Це означає, що ці два типи розладів можуть розглядатися як споріднені, й увага під час встановлення діагнозу має бути приділена обом станам. Принаймні, про це свідчать дослідження науковців з Каролінського інституту (Швеція), опубліковані в журналі Молекулярна психіатрія (Molecular Psychiatry, online 14 August 2018, doi: 10.1038/ s41380-018-0202-6). Результати можуть поглибити розуміння обох станів.

Тривалі клінічні спостереження засвідчили, що особи зі СПАУ також мають емоційні проб­леми – такі, як хаотичні емоційні відгуки, тривога і депресія. При цьому кореляцію між СПАУ й ослабленою емоційною регуляцією встановлено не було. Однак автори деяких теорій припускали, що обидва стани закорінені в дисфункції, пов’язаній із тим, як мозок регулює інформаційні процеси. Нові дослідження дозволили висунути цю гіпотезу завдяки наочній демонстрації того, як СПАУ і певні риси емоційної нестабільності (зокрема, поведінковий розлад у дітей) пов’язані зі схожими, паралельними змінами в мозку. «Ми навіть можемо назвати їх споріднени­ми станами, оскільки в їхній основі лежать подібні моз­кові ме­ханізми», – наголошує Предраг Петрович, доцент кафедри клінічних досліджень з нейронауки в Ка­ ролінському інституті і психіатр-консультант в Півні­ чній Стокгольмський психіатричній клініці.

2

Дослідження охопило понад тисячу дорослих людей. Завдяки МРТ команда змогла показати, як синдром порушення активності та уваги і риси поведінкового розладу у пацієнтів виявлялися через зменшення об’єму мозку і площі поверхні в частинах лобної долі і прилеглих ділянках. Уражені мозкові ділянки переважно перекривались, але дослідники також виявили специфічні зміни, що стосувалися симптомів СПАУ або симптомів, які спостерігаються при поведінкових розладах. «Наші результати важливі передусім для пацієнтів з емоційною нестабільністю – в багатьох випадках їхні скарги трактувалися скептично й вони відчували фрустрацію, бо їх не сприймали серйозно, – сказав доктор Петрович. – Тепер ми знаємо, – це пов’язано зі змінами в мозку, що їх спостерігають у пацієнтів зі СПАУ, а такі зміни потребують ширшого розуміння і кращого діагнозу». Дослідження було частиною IMAGEN-project – фінансованої ЄС співпраці кількох європейських країн, що має на меті поглибити розуміння того, як розви­ ваються мозок і поведінка. Завдяки цій науковій роботі з’явилася надія не тільки на поліпшення діаг­ ностики, а й на збільшення ефективності лікування – люди із діагнозом СПАУ зможуть отримувати специфічну терапію, яка допоможе їм успішніше керувати емоціями. «Ми також потребуємо більше досліджень, які допоможуть зрозуміти, чи може централізоване медикаментозне лікування, що його отримують пацієнти зі СПАУ, давати позитивні результати також у лікуванні людей із межовим розладом особистості», – наголосив доктор Петрович. Переклад Ірини БОРИСЮК Докладніше про це: https://ki.se/en/news/similar-changes-in-the-brainsof-patients-with-adhd-and-emotional-instability

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

100 РОКІВ І ОДИН ДЕНЬ СТІЙКОСТІ, ДОСКОНАЛОСТІ ТА ВІДДАНОСТІ

С

вяткування сотої річниці з дня заснування Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика унаочнило бездоганне дотримання нею девізу «Стабільність. Досконалість. Відданість – Virtus. Excellentia. Fidelitas». Дводенні урочистості були позначені досконалим смаком, тонким відчуттям стилю та глибокою відданістю закладу, своїм вчителям і колегам, які стояли біля його витоків, – і це відзначили як високі закордонні й вітчизняні гості, так і слухачі Академії.

Прикметно, що сучасне сприйняття НМАПО імені П.Л. Шупика, як одного з найдемократичніших закладів вищої медичної освіти, бере свій початок ще 1918 року, адже сам Клінічний інститут для вдосконалення лікарів був заснований групою талановитих київських медиків-ентузіастів, а не внаслідок політичного рішення.

1 листопада 2018 року в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася урочиста вистава з нагоди святкування 100-річчя від заснування Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика.

Свої вітання та побажання провідному закладу післядипломної медичної та фармацевтичної освіти України передали Президент України Петро Порошенко, спікер Верховної Ради України Андрій Парубій, Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, предстоятель Української православної церкви Київського патріархату патріарх Київський Філарет, предстоятель Української православної церкви митрополит Київський Онуфрій. В урочистостях взяли участь керівник апарату Президента України Олексій Дніпров, перший заступник

3

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

4

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

5

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

голови Верховної Ради України Ірина Геращенко, заступник голови Комітету Верховної Ради України з пи­ тань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко, директор департаменту гуманітарної та соціальної політики Кабінету Міністрів України Віталій Коблош, заступники міністра охорони здоров’я Роман Ілик та міністра ос­віти та науки Павло Хобзей, президенти НАМН та НАПН України академіки Віталій Цимбалюк та Василь Кремінь, член Президії НАН України академік Сергій Комісаренко, директори департаментів охорони здоров’я Київської обласної та Київської міської адміністрацій, представники департаментів охорони здоров’я регіонів України, представники релігійних конфесій, керівники медичних служб Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної служби України з над-

6

звичайних ситуацій, ректори та представники закладів вищої медичної та фармацевтичної освіти з усіх регіонів України. На святкування завітали іноземні гості – професор Томмі Лінне (координатор співробітництва з Каролінським Інститутом, Швеція), Лю Цзиньхуа (заві­ дувач відділення акушерства та гінекології Шанхайської 9-ої Народної лікарні, Китай), Ван Пін (завідувач відділення гінекології лікарні «Шугуан» при Шанхайському університеті традиційної китайської медицини), Мубаріз Алієв (завідувач відділу загальної хірургії Навчально-хірургічної клініки Азербайджанського медичного університету, Азейбарджан) та Людмила Євтушенко (директор видавництва «Профессиональ­ ные издания», Білорусь).

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

Під час урочистостей відбулось погашення спеціальної поштової марки, присвяченої Академії, та була пре­зентована монета номіналом 2 гривні «100 років НМАПО імені П.Л. Шупика». Щира та творча атмосфера заходу об’єднала освітян, науковців, лікарів – найвищих професіоналів сфери охорони здоров’я і тих, хто тільки починає свій шлях у медицині. Видатні працівники Академії удостоїлись численних високих державних та галузевих нагород, грамот і медалей, а процедура нагородження тривала й наступного дня. Так, згідно з Указом Президента України Орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня нагороджено про­ ­фесора Івана Зозулю, завідувача кафедри меди­цини невідкладних станів, Орденом «За заслуги» І ступеня – професора Юрія Вдовиченка, першого проректора; Орденом «За заслуги» ІІ ступеня – профе­сора Олексія Павленка, завідувача кафедри стоматології; Орденом княгині Ольги ІІ ступеня – професора Ніну Гойду, професора кафедри управління охоро­ною здоров’я; Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня – професора Наталію Харченко, завідувача кафедри гастроентерології, дієтології та ендоскопії; почесними званнями: «Заслужений діяч науки і техніки України» – професора Віталія Біду, завідувача кафедри ортопе-

дичної стоматології, «Заслужений лікар України» – про­фесора Валерія Сільченка, професора кафедри патологічної та топографічної анатомії; «Заслужений працівник фармації України» – професора Раїсу Кори­ т­нюк, професора кафедри фармацевтичної технології і біофармації; «Заслужений працівник охорони здо­ ров’я України» – Тетяну Коломійченко, провідного наукового співробітника кафедри акушерства, гінеколо­ гії і репродуктології, та Володимира Суменка, завідувача лабораторії Клініки репродуктивних технологій УДІР; медаллю «За працю і звитягу» – Юрія Соханя, проректора з адміністративно-господарської роботи. До уваги гостей було представлено фільм і театралізоване дійство про історію та розвиток Академії, видатних постатей, які працювали в закладі, здобутки за 100-річчя роботи та напрями розвитку Академії на майбутнє. До глядачів зі сцени зверталися корифеї НМАПО імені П. Л. Шупика, друзі та партнери, і звісно ж клінічні ординатори та аспіранти, які подякували своїм вчителям за знання, досвід і приділену їм увагу. Урочистості продовжились 2 листопада в межах науково-практичної конференції з міжнародною участю «Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика – століття лідерства та інновацій в медичній і фармацевтичній освіті та науці».

7

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

Вітальне слово та доповідь про історію Академії виголосив ректор академік Юрій Вороненко. З доповідями перед учасниками конференції виступили професор Каролінського інституту Ангеліка Лінден Хірш­ берг, академіки НАМН України професори Володимир Коваленко та Василь Лазоришинець, чл.-кор. НАМН України професори: Наталія Горовенко, Борис Тоду­ ров, Олександр Усенко, Борис Маньковський, Єлиза­ вета Шунько та Вячеслав Камінський та професор Озар Мінцер. Урочистості відбулися, Академія повернулася до сво­ го інтенсивного робочого графіку, і вже за два тижні успішно пройшла ресертифікаційний аудит щодо від­ по­відності системі менеджменту якості ISO 9001:2015.

8

І ніби на підтвердження думки давніх римлян, що людина не може любити те, чого не знає, заходи з відзначення ювілею тривають: розпочала роботу нова експозиція Музею, на офіційному сайті оприлюднюються матеріали про історію і сучасні досягнення НМАПО та її колективу, планується публікація ювілей­ них видань та інших матеріалів, присвячених святкуванню славетної дати. Сторіччя – це водночас епоха для нашого закладу і країни, а з іншого – лише мить світової історії. Тож, підсумовуючи та вшановуючи тих, хто заклав фундамент Академії, ставимо нові амбітні цілі у служінні народові України.

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

ХРОНІКА Зустріч з представником Трастового фонду НАТО з медичної реабілітації

7

листопада 2018 року відбулася зустріч адміністрації Академії з керівником проекту Трастового фонду НАТО з меди­ ч­ної реабілітації в Україні Наталією Мель­ниченко, на якій обговорювалась можливість подачі Академією заявки на отримання гранту на професійну підготовку лікарів з питань PR&M (Physical medicine and rehabilitation – Спортивна медицина та реабілітація) з видачею сертифіката міжнародного зразка.

У перемовинах також взяла участь Оксана Сивак, співзасновник ГО «Ініціатива E+», та представник ГО «Медичний проектний центр» (м. Київ, Україна), яка займається консолідацією зусиль експертів та громадськості по створенню дієвої системи соціальної, психологічної, медичної реабілітації в Україні. Окрім адміністрації, Академію представив завідувач кафедри медичної реабілітації, фізіотерапії і спортивної медицини Олександр Владимиров. Кафедра активно займається проблемами та перспективами розвитку фізичної та реабілітаційної медицини, впро­ ваджує світовий досвід. Нагадуємо, що цього року Генеральна асамблея Європейського товариства фізичної та реабілітаційної медицини (ESPRM), у якій взяли участь 64 іноземні делегати, відбулась за активної підтримки кафедри медичної реабілітації, фізіотерапії і спортивної медицини.

Перший проректор проф. Юрій Вдовиченко озна­йо­ мив гостей з основними напрямами роботи Ака­де­ мії та звернув увагу на те, що Академія бере участь у розробці типових освітніх програм, виконуючи координаційну роль у сфері післядипломної підготовки лікарів в Україні. Проректор з міжнародних зв’язків та науково-педагогічної роботи з іноземними громадянами проф. Олеся Гульчій наголосила на відкритості та готовності Академії до впровадження нового напрямку підготовки фахівців у сфері реабілітації. Проректор з науково-педагогічної та лікувальної роботи проф. Раїса Моісеєнко звернула увагу на те, що навчально-матеріальна база Академії на належному рівні забезпечує якісне виконання навчальних планів і програм. Клініко-практична підготовка слухачів здійснюється на 214 клінічних базах, четверта частина з яких є майданчиком для реабілітаційного процесу. Слова проректора підтвердили готовність Академії реалізувати проект. Визнаючи нестачу як практикуючих фахівців з гострої і півгострої реабілітації, так і викладачів, сторони погодились з доцільністю проведення спільного з європейськими партнерами курсу підготовки для лікарів з питань фізичної медицини та реабілітації. Учасники обговорили основні етапи впровадження курсу підготовки, немонетарний внесок Академії в реалізацію проекту з метою впровадження кращого світового досвіду з питань реабілітації.

9

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ЄВРО­ПЕЙСЬКІ ОСВІТНІ ТРАДИЦІЇ У ВИЩІЙ МЕДИЧНІЙ ШКОЛІ УКРАЇНИ

П

ерша друкована українсь­ка книжка одного з перших докторів наук з України Юрія Котермака-Дрогобича (1450–1494) відкривається ві­рш ­ ованим вступом, у якому автор стверджує, що розум і талант спроможні відвернути удари долі, провіщені зірками: З Богом зрівнятися гідним є той, хто владу над розумом має. Однак це – переклад, в оригіналі слова були написані латиною, яка ще принаймні століття залишалася в європейських країнах наднаціональною мовою науки, освіти, релігії. Завдяки тому, ­ що вітчизняні інтелектуали розмовляли в буквальному розумінні спільною мовою з рештою Європи, українська культура не була осторонь загальних важливих тенденцій розвитку. З огляду на історичні обставини, безпосередня взаємодія українців та білорусів з периферійними складовими західного світу тривала не одне століття, результатом чого стало вироблення прийнятно­го способу духовно-культурного синтезу власної та перейнятої традицій. Українським інтелектуалам належить також важлива роль у передачі вже адаптованих до православного духовного підґрунтя досягнень європейської культури далі на схід слов’янського світу.

Епоха Ренесансу відродила і посилила інтерес до гуманітарного та природничого комплексу наук – на відміну від середньовічного захоплення теологією. Як наслідок – наприкінці XVI ст. в Європі налічувалося понад 60 університетів, більшість із яких мали інтернаціональний характер, тобто приймали також іноземних студентів – університети studia generalia, а ті, в яких навчалися лише місцеві мешканці, звалися studia particularia. Останні, даючи, вузькоспеціалізовані знання, не мали права присуджувати вчені ступені. В Україні цього часу також зростає цінність освіти, збільшується кількість шкіл, але ані середніх, ані вищих навчальних закладів поки що не існує, а відтак перші вихідці з України-Русі потрапляють до університетів Західної Європи з середини XIV ст. Діти міщан, ремісників, купців, урядовців здобували освіту у вищих навчальних закладах Італії (Болонь, Падуя), Німеччини (Кенінгсберг, Лейпціг, Вітенберг), Англії (Оксфорд, Кембридж), Польщі та Литви (Ягеллонський, Віленський університети). З Болонським університетом пов’язана діяльність вченого з Укра-

10

їни Юрія Котермака-Дрогобича. У Падуанському університеті у XVII ст. навчався Станіслав Оріховський; вихованцями Краківського університету були відомі українські письменники та культурні діячі: Григорій Чуй-Русин, Себастіян Кленович, Симон Пекалід, Касіян Сакович, Петро Могила. Вчені українсько-польського порубіжжя (Мартин Русин, Ян Петрицій, Еразм Сикст, Андрій Абрек та багато інших, які називали себе русинами, роксоланами чи львів’янами) здобували освіту й викладали на кафедрах університетів у Кракові та Замості. Походження вченого нерідко закорінювалося у різні народи та віри, його рідна мова не збігалася з офіційною, а освіта здобувалася далеко за кордоном – усе це разом із переконаністю в тому, що людська думка не знає кордонів, сприяло формуванню своєрідного космополітизму ренесансних гуманістів [10; 120]. На думку О. Пахльовської, західні регіони України розвивалася за європейським циклом: мала батьківщина – національна – пан’європейська: «Від Давньої Греції і далі – через міста-комуни ренесансної Італії – поставала сьогоднішня Європа як багатовимірна рухома галактика «малих батьківщин». [9; 24]. Однак інтенсивність вживання означень Roxolanus, Ruthenus і под., які додавалися до прізвища (в тому числі в офіційних документах та на титульних сторінках власних праць) свідчить про те, що це не просто вказівка на приналежність до вужчих крайових утворень,­ а послідовні прояви національної ідентифікації в наднаціональному латиномовному середовищі, властиві також іншим європейцям. Нерідко ім’я бралося за

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018 назвою рідної місцевості (Еразм Ротердамський, Геркулес Саксонський та ін.): перші відомі трансформації українських топонімів в антропоніми відбувалися ще у XIV ст. – Мартин із Журавиці або Русин, Петро Кордован з Рутенії, та тривали у XV–XVІІ ст.: Микола Петрович із Бузька, Матвій із Тухлі, Симон із Дрогобича, Іван Петрович із Глухова, Юрій Дрогобич, Павло Кроснянин, Григорій Самборитянин, Варфоломій із Галича, Іван Іванович із Кам’янця [7]. Процитований на початку статті твір «Прогностична оцінка поточного 1483 року» був виданий у Римі накладом бл. 500 примірників 1483 р. – усього через декілька років після винаходу друкарського верстата. Прикметно, що першою відомою друкованою книгою українського автора є саме латиномовний твір, також те, що її автор Юрій Дрогобич (батьківське прізвище – Котермак), видатний астроном і талановитий письменник, першим серед українців здобув ступінь доктора наук у галузі медицини. Поєднання занять астрономією з медициною зовсім не випадкове: у ті часи вважалося, що кожен лікар мусить знатися на зірках, щоб за розташуванням небесних світил встановити час, найбільш слушний для здійснення певної процедури чи маніпуляції, коли найкраще діють ті чи інші ліки тощо. Водночас природничі науки тісно пов’язувалися з філософією. На цій основі в Болонському університеті розвивалася філософська течія, яку італійський історик Карло Калькатерра назвав гуманістичним натуралізмом медиків, підкреслюючи, що «викладання медицини стало засобом розвитку природничого, земного, гуманістичного світогляду». Уважно досліджувалися твори класиків медицини, астрономії та філософії: Аристотеля, Авіценни (Ібн-Сіни), Ібн-Рошде; медики послідовно відрізняли «філософію надприродного», побудовану на незбагненній для люд-

ського розуму вірі, від філософії природи, яка намагалася раціонально пояснити природні явища. Майбутній доктор медицини отримав початкову освіту в рідному Дрогобичі, серйозні наукові студії розпочав 1469 р., ставши студентом Краківського університету, продовжив навчання в Болоньї, де на той час зростає значення так званих artes liberales, передовсім гуманістичної філософії, природничих наук і, особливо, медицини. У Болонському університеті Ю. Дрогобич здобув спочатку ступінь доктора вільних мистецтв і приступив до викладання (упродовж 1478–1482 рр. читав лекції з астрономії); водночас він далі опановує медицину. 1481 р., за рік до здобуття докторського ступеня у цій галузі, 31-річний Дрогобич зайняв посаду ректора. Ректор, як зазначалося в одному зі статутів, був «головою університету», а також мав цивільну й кримінальну юрисдикцію над усіма особами, залежними від університету. Однак Джорджо да Леополі (тобто Юрій зі Львова – саме під таким іменем він залишився в історії Болонського університету) вирішує повернутися до Кракова – аби допомагати своїм землякам здобувати якісну освіту у вищій школі на батьківщині. Документи Краківського університету засвідчують, що починаючи з весняного семестру 1488 р. вчений читав тут лекції з медицини, астрономії, математики. Якраз у ті роки вказані предмети студіював у Краківському університеті Микола Коперник. Як і болонські медики, професор Котермак тлумачив студентам твори Гіппократа, Галена, Авіценни, ділився власним досвідом лікування хворих. У викладанні медицини вчений надавав важливого значення поєднанню теорії з практикою лікування. На заваді поглибленню студій стала заборона краківської духовної влади здійснювати анатомічні розтини. Доводилося проводити заняття зі студентами у міській різниці, де вони спостерігали, як різники розчленовують худобу.

11

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018 велося рідною мовою, водночас велика увага приділялася опануванню давньогрецької, латинської та польської мов. «Перша причина, чому нашому народу потрібна латинська наука, та, щоб нашу Русь не називали дурною Руссю (...) Бог дасть, грека буде ad chrum, а латина – ad forum» [13; 93] – пише автор польсько-латинських видань Києво-Печерської Лаври, Сильвестр Косів, чим засвідчує черговий етап зро­ стання в Україні прагнення прилучитися до культурних набутків західноєвропейських народів.

Викладацька діяльність не заважала доктору Дрогобичу провадити широку медичну практику: кілька разів, як одного з найвідоміших лікарів Польщі, його запрошували до хворого короля Казимира. 1492 р. Ю. Дрогобича обрано деканом медичного факультету Краківського університету. Професор проводив також резумпції – оплачувані студентами заняття, на яких із метою підготовки до екзаменів повторювався і глибше вивчався під керівництвом викладача лекційний матеріал. Резумпції відбувалися не в університеті, а в студентських гуртожитках, тому викладачі нерідко користувалися цією формою навчання, щоб, уникнувши контролю університетської адміністрації, тлумачити античних авторів у гуманістичному дусі. Таким чином, доробок Юрія Дрогобича є не тільки важливим внеском у розвиток української медицини, а також одним із чинників формування європейської вищої медичної школи. Характерною рисою українських культурних діячів – як світських, так і православного духовенства (що загалом досить нетипово для представників цієї консервативної конфесії) було те, що дотримуючись ба­ть­ківської віри, вони не відкидали духовних здобутків латиномовного світу і не припиняли з ним жвавих контактів. Таке ж сприйняття спостерігаємо і в се­­редовищі міщан України та Білорусі: православні бра­тства (Львівське, бл. 1585 р., Городоцьке, 1591 р., Київське, бл. 1615 р., Луцьке, 1617 р. тощо) організовували та утримували власні школи, де викладання

12

На початку XVII ст. роль духовного осердя повертає собі Київ, приваблюючи свідомих громадян із усіх куточків України: сюди приїздять галичани Йов Борецький, Захарія Копистенський, Лаврентій Зизаній, Памво Беринда та багато інших. Ігумен Києво-Печерського монастиря Єлисей Плетенецький купує 1616 р.­ коштом монастиря друкарню, де друкувалися не ли­ ше кириличні, а й тексти латинкою: польсько-латинські «елементарі», латиномовні твори українських про­ світників. За свідченнями дослідників, на землях, що раніше належали Великому Литовському князівству, в 1600–1625 рр. було видано 202 книги польською, 107 – латиною і 56 – українською та білоруською мовами [3; 46].

1631 р. школа при Києво-Печерській лаврі об’єднується зі школою Київського братства – так розпочинається історія визначного українського освітнього­ центру на православній основі – Києво-Могилянсь­ кої колегії – згодом академії. Зі зрозумілих причин польські королі не були зацікавлені в активному фор­муванні української еліти, зокрема Владислав IV­ всіляко протидіяв починанням Петра Могили: за королівським наказом закрилися училищні колонії у Вінниці та в Гощі – право мати їх, так само як і право на самоврядування, а також на викладання богослів’я належало лише академіям. Та, попри це, до Києво-Могилянської колегії, яка була позастановим навчальним закладом, звідусіль потягнулися молоді люди, спраглі знань. Це засвідчило відповідний рі­вень свідомості суспільства, здатного оцінити всю важливість освіченості у справі оборони власної самобутності. Високий престиж і, зрештою, усвідомле­ ння практичних переваг освіченості спричиняє ситуацію, яку з подивом констатували іноземні мандрі­ вники: в Україні грамотність практично ніколи не бу­ ла привілеєм людей вузького кола. Протягом другої пол. XVII ст., попри складні політичні обставини та суперечливе ставлення влади, розвиток колегіуму, орієнтованого на кращі освітні традиції Західної Європи йде за висхідною. Запорозьке козацтво на чолі з гетьманом пишаються і матеріально підтримують провідний навчальний заклад Укра-

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

їни, кількість спудеїв якого сягнула двох тисяч. Царською грамотою 1700 р. була визначена сума, яка щорічно виділялася КМА – 50 руб. грішми і 50 чвертей жита (згодом – 30 руб.) і 200 руб. від українського Військового Скарбу [11; 10]. Конгрегаційна присяга, яку давали академії її випускники, не була пустою формальністю: вони боронили і підтримували свою alma mater і словом, і ділом. Прихильники Академії роблять непоодинокі спроби перетворити її на університет, для чого пропонують відкрити додаткові факультети, зокрема правничий, медичний, математичний. Потужна база для цього вже була готова: вивчення природничих наук (астрономія, біологія, мінералогія, зоологія та ін.)­ у КМА було започатковане через поступове відокремлення їх від філософії. Природничі знання, які і доти давала Академія, вивчення творів Ібн-Сіни, Везалія, Бекона, Гіпократа, а також досконале знання латини та комунікативних мов часто підштовхували здібних випускників Академії до поглибленого вив­ чення медицини за кордоном. Вони йшли навчатися до медичних закладів Європи. А з другої половини XVIII ст. – i до госпітальних шкіл Росії. У Києво-Могилянській академії освіту здобували такі загалом відомі на просторах Російської імперії медики: основоположник акушерства, ботаніки й фізіо­те­ рапії Н. Амбодик-Максимович; головний лікар Петербурзького генерального госпіталю, професор Кельн-

ської Академії І. Полетика; почесний член 12 зарубіжних академій Д. Самойлович, який довів можливість щеплення проти чуми; основоположник російської анатомічної школи П. Згурський. Цікаво, що перший російський доктор наук у галузі медицини, К. Щепін, здобув ґрунтовну освіту саме у КМА. У часи, коли повний курс навчання в Академії тривав дванадцять років, предмети поділялися на так звані ординарні та неординарні класи. Медицина належала до предметів, що викладалися в неординарних класах – так само як і низка мов, історія, географія, математика (включно з алгеброю, геометрією, оптикою, діоптрикою, фізикою, гідростатикою, гідравлікою, архітектурою, механікою), музика, малювання, високе красномовство тощо. 1802 р. був вперше відкритий окремий медичний клас, але йому так і не судилося стати факультетом – спроби перетворити КМА на університет не отримали підтримки з боку царської влади: спочатку заклад було реорганізовано у так звану головну окружну академію, де мали завершувати свою освіту майбутні вчителі народних училищ, а згодом КМА була перетворена на духовну академію. Людмила ШЕВЧЕНКО, к. філол. н., доцент,­ Олеся ГУЛЬЧІЙ, д. мед. н., професор За матеріалами www.medievist.org.ua

13

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

ХРОНІКА Вперше в Україні отримано Європейську акредитацію лікарської спеціальності

В

умовах інтеграції України в Євро­ пейське співтовариство, актуальним питанням є імплементація європейських стандартів в систему вітчизняної освіти. Основною метою сучасної післядипломної освіти повинна стати підготовка фахівців відповідно до загальновизнаних євро­ пейських стандартів високої якості. Побудова ефективної моделі такої імплементації у сфе­­рі надання освітніх послуг – важливе наукове і практичне завдання для вітчизняної медицини.

Відповідно до цих вимог, за сприяння керівництва НМАПО імені П. Л. Шупика, завідувачем кафедри ан­ес­тезіології та інтенсивної терапії професором О. Лос­кутовим, завідувачем кафедри кардіохірургії, рентгеноваскулярних та екстракорпоральних технологій професором Б. Тодуровим, доцентом кафедри анестезіології та інтенсивної терапії А. Дружиною та асистентом кафедри кардіохірургії, рентгенендоваскулярних та екстракорпоральних технологій С. Су­ дакевичем, була розроблена модель подібної євроінтеграції для однієї з лікарських спеціальностей – перфузіології.

14

Відповідно до цієї моделі, лікарі-анестезіологи, зможуть пройти два теоретичних курси в НМАПО імені П. Л. Шупика на кафедрі анестезіології та інтенсивної терапії та кафедрі кардіохірургії, рентгеноваскулярних та екстракорпоральних технологій та один практичний курс в ДУ «Інститут серця МОЗ України», з наступним складанням іспиту в «Асоціації анестезіологів, перфузіологів і лікарів інтенсивної терапії» (керівник асоціації професор О. Лоскутов). При успішному проходженні всього курсу слухачам видається дип­ лом єдиного європейського зразка з внесенням в європейську базу фахівців-перфузіологів. Дана модель є в даний час першою в Україні практи­ чною реалізацією європейської сертифікації вітчизня­ них фахівців у системі вищої післядипломної освіти. Подібні схеми взаємодії з європейськими асоціаціями пропонуються в майбутньому реалізувати і для інших спеціалізацій для лікарів-анестезіологів.

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

ОРФЕЙ: ЦИВІЛІЗАЦІЯ ПРОТИ ВАРВАРСТВА

O

RPHEUS (The Organisation for PhD Education in Biomedicine and Health Sciences in the European System – Організація з PhD програм у біомедицині та медичних науках у Європі) – це об’єднання медичних навчальних закладів, метою діяльності якого є розробка стандартів для програм підготовки докторів філософії в галузі медицини. Україну в цій поважній міжнародній організації, що об’єднала 115 провідних університетів з усього світу, представляють всього чотири заклади: Донецький на­ ціональний медичний університет імені М. Горько­го, Запорізький державний медичний університет, Сум­ ський державний університет та Національна меди­ч­ на академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.

ORPHEUS був створений у квітні 2004 року учасниками Європейської конференції з гармонізації докторських програм в галузі біомедицини та охорони здоров’я, що проходила у Загребі. З’ясувалося, що, незважаючи на подібності, докторські програми також мають важливі відмінності у змісті та очікуваному результаті. Наприклад, деякі країни не мають жодної клінічної PhD-програми, тоді як в інших їх дві. Таким чином, ступінь доктора філософії може мати різне наповнення у різних куточках Європи. Делегати з 25 університетів та 16 європейських країн погодилися, що існує потреба у гармонізації, і при­й­ няли «Декларацію Європейської конфе­ренції з гар­ мо­нізації докторських програм у галузі медицини та охорони здоров’я» («Загребська декларація»), що міс­ тить перше консенсусне твердження про те, якою має бути програма підготовки здобувача ступеня доктора філософії в Європі. Подібність між «Загребською

Професор Майкл Малвені ­ (Орхус, Данія)

декларацією» та «Десятьма За­ль­цбурзькими принци­ пами (Болонський семінар, Зальцбург, 2005) цілком очікувана. На Другій Європейській конференції з гармонізації PhD-програм в галузі біомедицини й охорони здоро­ в’я, що відбулась у Загребі 2005 року, були присутні представники медичних шкіл та шкіл громадського здоров’я вже з 33 університетів 21 країни Європи. Наприкінці конференції президент наукового та організаційного комітету професор Здравко Лацкович (Загреб, Хорватія) запропонував створити організацію PhD-досліджень із біомедицини та громадського здоров’я з метою стимулювати подальшу гармонізацію процесу в межах європейських країн. Професор Сеппо Мері (Гельсінкі, Фінляндія) та про­ фе­сор Майкл Малвені (Орхус, Данія) запропонували назву ORPHEUS – ORganization of PhD Education in Bio­ medicine and Health Sciences in the EUropean Sys­tem (Організація з PhD-програм у біомедицині та медичних науках у Європі). Установчу асамблею ORPHEUS було організовано виконавчим ініціативним комітетом на сесії, що відбулась 12 листопада 2006 в Дуб­ ровнику (Хорватія). Тоді ж було затверджено статут організації. Офіційно ж ORPHEUS як організація зареєстрований у Загребі 9 лютого 2007 року.

Професор Здравко Лацкович (Загреб, Хорватія)

Професор Сеппо Мері ­ (Гельсінкі, Фінляндія)

15

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018 3 квітня 2009 року ORPHEUS стає асоційованим членом Ради докторських студій – Європейської університетської асоціації (CDE-EUA). 15 жовтня 2008 року в Копенгагені відбулася зустріч між представниками ORPHEUS (президент Здравко Лацкович), Асоціацією медичних шкіл Європи AMSE (президент Девід Гордон) і Світовою федерацією медичної освіти (президент Ганс Карле). Ці три організації досягли формальної домовленості про створення документа, що ґрунтувався б на погоджених ключових і бажаних станда­ ртах PhD програм на медичних факультетах та в медичних школах Європи. Учасники конференції в Орхусі 2009 року прийняли попередньо погоджений кон­сенсусний документ під назвою «На шляху до ста­ н­дартів PhD освіти у сфері біомедицини та медичних наук». Після тривалої роботи над документом, що став широко відомий у Європі, його оприлюднили­ в Орхусі 2012 року. Але чому саме Орфей? Адже, як відомо з грецької міфології, Орфей був покровителем поетів і музикантів, а також утіленим символом мистецтва та музики. Чарівною силою свого співу він приручав диких звірів, змушував рухатися за ним дерева і каміння, а також змінював напрям течії річок. Найбільш відомим є міф про його кохання до Еврідіки. Коли земне життя дружини скінчилося, Орфей насмілився спуститись за нею до царства тіней, аби повернути її назад. Зачаровані красою його музики, підземні боги дозволили Еврідіці повернутися до світу живих. Прямуючи першим, Орфей озирнувся, порушивши умову, на свою кохану й утратив її назавжди. Окрім того, Орфей вважається культурним героєм, що навчив людей письма, обробітку землі і навіть медицини. Тому його постать уособлює культуру і ци­ вілізацію, що протистоїть варварству. Це протиставлення різних модусів існування людства відбите в легенді про смерть Орфея: його розтерзали опановані священним екстазом вакханки, прийнявши за дикого звіра. На думку засновників організації Orpheus, чарівна си­ла музики Орфея нині трансформувалась у нездоланну силу науки. А його вірність і послідовність живить людську силу волі, необхідну для досягнення помітних результатів як у житті, так і в медичних дослідженнях. Мета діяльності ORPHEUS полягає у: • посиленні кар’єрних можливостей для молодих докторів філософії; • обміні інформацією всередині спільноти та підвищенні внеску її учасників у медицину та суспільство загалом;

16

• представленні вищої освіти та досліджень у галузі біомедицини та медичних наук і впливові на розробку політики на національному, європейському та міжнародному рівнях; • заохоченні співробітництва між членами Асоціації та створення ефективних двосторонніх і багатосторонніх мереж; • сприянні співпраці у дослідженні та розробці спільних програм підготовки докторів філософії ­ і гармонізації цих програм; • заохоченні академічної мобільності. Установчий документ організації «Ста­ндарт із підготовки докторів філософії в галузі біомедицини та охорони здоров’я» містить надзвичайно цікаві положення. Запровадження їх в українській системі медичної освіти дозволить вийти на зовсім інший рівень у здійсненні та апробації досліджень у медицині. У преамбулі документу йдеться, що далеко не всі кра­ їни та освітні установи дотримуються стандартів підготовки докторів філософії. Так, у деяких немає традиції підготовки докторів філософії у клінічній медицині або виконання дослідницької роботи не супроводжується паралельною програмою осві­тньої підготовки PhD-кандидатів. У деяких країнах дослідження, що виконуються PhD-кандидатами, не відповідають міжнародному рівню. На заваді стоять також ідеологічні та аксіологічні причини. Приміром, у менш розвинених частинах Європи, як ідеться в документі, інтернаціоналізація призводить до «витоку мізків» і за поточних умов не заохочується. Проте насправді визначення чітких рекомендацій щодо процесу підготовки PhD-кандидатів дозволяють надати майбутньому доктору філософії кваліфікаційний рівень, визнаний у всьому світі. Базові принципи підготовки докторів філософії в галузі медицини передбачають, що ресурси, надані PhD­-кандидатам, мають відповідати європейським вимогам щодо виконання PhD-проектів. Під ресурсами мається на увазі інфраструктура, необхідна для виконання проекту, експлуатаційні витрати, сплата вартості навчальних курсів, витрати на участь у важливих міжнародних наукових зустрічах і конференціях, лабораторії, інформаційні ресурси та офісні приміщення, а також стипендія чи заробітна платня PhD-­ кандидатам. Наукове дослідження має виконувати­ся відповідно до міжнародних етичних норм і бути схва­леним відповідними компетентним етичним комітетом. Крім того, у програмі підготовки докторів філософії має бути передбачено можливість виконати фрагмент дослідження в іншому закладі, у тому числі й за кордоном. При цьому якість наукового середовища визначається як шляхом аналізу публікацій

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

Вересень 2018 р. Зустріч проректора з міжнародних зв’язків та науково-педагогічної роботи з іноземними громадянами проф. Олесі Гульчій з президентом ORPHEUS професором Робертом Харісом та координатором співпраці між Україною та Каролінським інститутом професором Томмі Лінне

(кількість міжнародних публікацій, імпакт-фактор то­що), рівня залучення зовнішнього фінансування, кіль­кості компетентних дослідників у групі, підрозділі, в університеті тощо, так і шляхом порівняння установи, де здійснюється дослідження, з іншими науковими установами. Відповідно до Стандарту, доктор філософії – це вчений, що здатний проводити відповідальне, незалежне й оригінальне наукове дослідження згідно з найсучаснішими принципами дослідницької практики. При цьому набуття таких компетенцій, як критичний аналіз і здатність до вирішення наукових проблем, впровадження нових технологій у практику та промисловість, синтез нових ідей мають бути закладені­ в зміст програми підготовки докторів філософії в галузі медицини, аби сприяти їхньому подальшому ка­ р’єрному зростанню. У документі прописані також критерії відбору кандидатів на навчання за програмою підготовки PhD. Перед зарахуванням PhD-кандидата наукова установа має оцінити якість та реалістичність наукового проекту, який буде виконуватся, можливість отримання нових наукових результатів, що будуть достатніми для написання дисертації встановленої якості, ступінь новизни і креативності наукового проекту та кваліфікацію наукових керівників. Проекти наукових досліджень мають бути проаналізовані на основі зовнішньої рецензії письмової версії їх опису або на підставі презентації проекту групі незалежних експертів. Пропонується враховувати не тільки академічну успішність претендента, а й його дослідницький потенціал. Щодо змісту і структури програм, то вони мають гарантувати оволодіння PhD-кандидатами наукової ети­ ки та вміння проводити якісне наукове дослідження.

PhD-програми повинні бути структуровані й розраховані на 3-4 роки повної зайнятості. Не менш як 15% загального часу програми підготовки докторів філософії має відводитися на види діяльності, не пов’язані з виконанням дисертаційної роботи (освітні курси, журнальні клуби, участь у конференціях, семінарах, тренінгах з урахуванням часу на підготовку). Навчальні курси повинні включати: курси з етики, безпеки, роботи з лабораторними тваринами (якщо це має стосунок до проекту), методології наукового дослідження і статистики. Суттєва частка освітньої складової програми має бути спрямована на набуття навичок трансферу. Курси з відпрацювання навичок трансферу повинні включати тренінги з презентації результатів досліджень (в усній формі, у вигляді постера або публікації) для академічної та неакадемічної аудиторії, викладання в університеті, лінгвістичних навичок, управління проектами, написання заявки на грант, критичної оцінки наукової літератури, керівництва технічним і науковим персоналом, професійного зростання та організації співпраці. Відповідно до Стандарту, основою дисертації мають бути результати 3-4 річного дослідження, викладені та визнані на міжнародному рівні. У сфері біомедицини та охорони здоров’я ця вимога відповідає принаймні трьом роботам, опублікованим у міжнародно визнаних рецензованих наукових виданнях. Рекомендація використання англійської мови для публікації і захисту дисертацій ґрунтується на тому, що ця мова найбільш широко використовується в медичній науковій літературі. Процедура захисту дисертації передбачає, що усний захист має бути відкритим для громадськості й публічним, принаймні на рівні факультету. Вчена рада повинна складатися з діючих і визнаних учених, які не мають зв’язків або конфлікту інтересів з кафед­ рою, де виконувалась дисертація. До складу вченої ради мають бути включені науковці з інших уста­ нов, а також, якщо це можливо, принаймні один іноземний член. Отже, запровадження цих стандартів при підготовці PhD-програм у галузі біомедицини та охорони здоров’я дозволить вийти на новий рівень підготовки науковців. Тому приєднання НМАПО імені П. Л. Шупика до цієї міжнародної ініціативи є надзвичайно важливим кроком з точки зору стратегії здійснення наукових досліджень.

Підготувала Ірина БОРИСЮК

17

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

Галина БЕКЕТОВА: «Здоров’я людини на 50% пов’язане з її способом життя і тільки на 10% – з медичною допомогою» Вплив навколишнього середовища, спосіб життя, надшвидкий розвиток інформаційних технологій та значна мобільність негативно позначаються ­ на здоров’ї людини. При цьому, ­ на сьогодні в Україні відсутня єдина керована державна стратегія та спільні ініціативи медиків і педагогів у роз’ясненні ролі особистих зусиль кожного ­ у збереженні власного здоров’я. Особливо це стосується дітей. Пропонуємо вашій увазі матеріал, присвячений основним тенденціям у профілактиці дитячих хвороб. Інтерв’ю із завідувачем кафедри дитячих і підліткових захворювань НМАПО імені П. Л. Шупика Галиною БЕКЕТОВОЮ присвячене окресленню глобальних тенденцій у проблемах дитячого здоров’я й профілактиці захворювань. Галина Бекетова – доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, головний підлітковий терапевт (2009– 2014), головний педіатр (2014–2017) МОЗ України, експерт МОЗ України ­ з державних закупівель, голова асоціації педіатрів Києва, член правління Всеукраїнської асоціації дитячих гастроентерологів і нутриціологів ­ та Президії асоціації педіатрів України, член Всесвітнього, Європейського ­ та Українського клубу панкреатологів.

18

Проблеми дитячого здоров’я: інформаційне перевантаження і гіподинамія К.Б. – Ми планували обговорити три блоки проблем, що стосуються інформаційного перевантаження дітей, захворювань травного тракту, патології дихальної системи й алергізації населення. Г.Б. – На сьогодні ні в кого не викликає сумніву, що найбільшим пріоритетом для будь-якої держави є збе­реження здоров’я дітей, як основи здоров’я та бе­зп ­ еки нації, її стратегічного репродуктивного, ін­ телектуального, соціального, політичного, трудово-

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018 го та культурного потенціалу. З 2016 року Україна долучилася до реалізації стратегічного програми ООН «Цілі сталого розвитку тисячоліття» на період до 2030 року, в якому третя глобальна ціль присвячена саме збереженню здоров’я населення, в тому числі, дітей. Згідно з даними ВООЗ (2014), в сучасних умовах­ у всьому світі спостерігається погіршення стану здоров’я дітей, що пов’язано з глобальними негативними екологічними змінами, недостатньою фізичною активністю, значним інформаційним навантаженням, нераціональним харчуванням, порушеннями режиму дня, інтенсифікацією навчального процесу з невідповідністю технологій та методик вихова­ ння віковим і функціональним особливостям дітей, зі шкідливим звичкам. В цьому плані ключова роль належить здоровому способу життя. Інформаційне перевантаження чи фізичне недовантаження? Хочу нагадати, що в поняття «здоровий спосіб життя» входить, перш за все, оптимальне харчування, збалансоване не лише за макро-, а й мікронутрієнтами, а також достатній і повноцінний сон, відповідна віку фізична активність та відсутність шкідливих звичок. Реалії сучасності свідчать по те, що зараз людина живе в умовах глобальної макроекологічної катастрофи. В мегаполісах недостатньо чистої питної води, продукти харчування містять антибіотики, гормони росту та інші нефізіологічні домішки. А це є ті фактори зовнішнього середовища, що складають 20% в системі збереження здоров’я. Ще 20% складають генетичні чинники. На жаль, всі вони є мало керованими. Однак, здорового способу життя, що складає 50% в системі збереження здоров’я, кожна людина може свідомо дотримуватися. І якщо людина в силу нерозуміння чи інших причин не дотримує­ ться здорового способу життя, то зрозуміло, що вона втрачає дуже великі можливості в плані збереження свого здоров’я, і акцент переноситься уже на медичні аспекти, які складають лише 10%… К.Б. - …і які, за замовчуванням, мають суттєво менший вплив… Г.Б: - Звичайно, і те, що ми стали орієнтуватися на медичні аспекти впливу на здоров’я, – це по суті своїй неправильно. Тому, дуже важливим є те, що Україна підтримала ініціативу Організації Об’єднаних Націй, глобальні цілі якої, будемо сподіватися, будуть реалізовані на рівні державної політики нашої країни.

Фізичне навантаження є життєво необхідним Нині в Україні лікарями і педагогами недооцінений ще один значущий фактор, що впливає на стан здоров’я дітей і підлітків – інформаційне перевантаження, яке в сучасних умовах поєднується з недостатньою фізичною активністю. Річ у тім, що в останнє десятиріччя діти, починаючи з дво-трирічного віку, вже вміють дуже добре вправлятися з комп’ютером, мобільним телефоном, телевізором і тратять на це багато часу, що суттєво зменшує їх фізичну активність. Однак, саме достатнє фізичне навантаження є не тільки фізіологічно доцільним, а й обов’язковим для їх гармонійного розвитку, оскільки складає життєво необхідну потребу дитячого організму. Ефективні практики з упровадження фізичної активності дітей у школі можуть ані копійки не коштувати державі Декілька років тому МОЗ спільно з МОН України розпопочали дуже важливий проект, який може певною мірою відкоригувати дисбаланс між недостатнім фізичним навантаженням і потужним інформаційним потоком, що впливає на дитину вже з раннього віку. Це впровадження запатентованої та апробованої в Україні здоров’язберігаючої технології «Навчання­ у русі» професора О. Д. Дубогай – завідувача кафед­ ри медицини і фізичної культури Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Хочу зазначити, що співробітники кафедри дитячих і підліткових захворювань нашої Академії розробили медичну й психологічну складові цієї технології та підтвердили позитивний вплив фізичних навантажень у дітей шкільного віку у збереженні правильної постави, попередженні функціональних розладів з боку травної і серцево-судинної системи, а також органу зору. Крім того доведено, що технологія також позитивно впливає на інтенсивність інтелектуального розвитку дитини, оскільки відомо, що учень значно краще засвоює навчальний матеріал, знаходячись у русі, а не в статичному положенні (стоячи чи сидячи). Крім того, діти перед кожним уроком надувають іграшки, що чудово вентилює легені й ефективно покращує резистентність учнів до гострих респіраторних інфекцій. Ще один простий та дієвий аспект технології – прописувати носом дії, що виконує дитина. Наприклад, вчитель каже: «Напиши, будь ласка, слово «Україна». Учень пише слово на дошці і одночасно «виписує» його носом. Такі прості вправи попереджують виникнення судинних порушень в вертебро-базилярному басейні і, крім того, забезпечують дуже високий рівень засвоєння матеріалу, оскільки, як відомо, навчання здійснюється через механізм м’язової пам’яті.

19

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018 І що вкрай важливо – автором розроблений спеціа­ льний щоденник, в якому батьки відмічають динамі­ ку фізичних параметрів дитини та контролюють їх фі­ зичну активність, оскільки разом з дітьми щодня роблять ранкову фізичну зарядку. Це є одним з компонентів залучення всієї родини до здорового способу життя без жодних матеріальних затрат від держави. Згідно з даними центру медичної статистики МОЗ Укра­їни, саме під час навчання в школі діти втрачають своє здоров’я, і вже до 11 класу фактично 90% учнів мають не лише функціональні розлади, а й хро­ нічну патологію, тому впровадження цієї здоро­в’я­збе­ рігаючої технології є надзвичайно перспективним і потрібним для країни. К.Б. – Для дітей якого віку розроблена здоров’язберігаюча технологія «Навчання у русі»? Г.Б. – Для дітей дошкільного і, особливо, шкільного віку. Не кожна шестирічна дитина психологічно і фізично готова до навчання в школі Школа – це той життєвий простір дитини, в якому вона знаходиться близько 70% свого часу. Говорячи про інформаційні перевантаження, зумовлені інтенсивним навчанням треба пам’ятати про ще один важливий факт. За бажанням батьків до школи приймають дітей, як семи-, так і шестирічного віку. Однак, не кожна шестирічна дитина готова фізично, фізіологічно і психологічно до навчання в школі. Згідно даних ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології ім. академіка О.М. Лук’янової НАМН України»,­ в країні серед дітей дошкільного віку тільки 12,6% мо­ жуть вважатися здоровими. Тому, потрібно визначати готовність дитини до навчання в школі і, за необхідності, готувати її за допомогою відповідного комплексу фізичних вправ, щоб попередити формування шкільної дезадаптації та функціональних розладів. Що стосується школярів, то лише їх 30% можуть виконати фізичні нормативи без ризику для здоров’я і тільки у 18-24% учнів відновлення функціонального стану після виконання нормативів відбувається сприятливо. Тобто, школярі мають незадовільну функціональну пристосованість до фізичних навантажень, недостатню тренованість та низький рівень функціонального резерву серця. Тому не дивно, що у них найвища поширеність захворювань і починає накопичуватися хронічна патологія. Таким чином, річ не стільки в інформаційному перевантаженні дитини, скільки, у недостатній її фізичній готовності до навчання у школі та низькій фізичній активності. К.Б. – А наскільки цей чинник враховано у реформі школи?

20

Г.Б. – Практично не враховано, хоча ще в 2016 році Президент України підписав Указ «Про Національну стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація», що стосувався саме фізичної активності населення країни. Як він реалізується, не знаю. Єдине, що вже вдалося зробити сумі­ сними зусиллями – це розпочати пілотний проект­ в шести областях України, зокрема, в сільских школах, де впроваджується здоров’язберігаюча технологія «Навчання у русі» професора О.Д. Дубогай, про яку я розповідала. Дуже хотілося б, щоб цю технологію впровадили в усій державі. Але до цього більше мають відношення освітяни, а не медики. Працюючи в робочій групі по підготовці Закону України по сімейній медицині, ми з директором Інституту сімейної мединици НМАПО імені П.Л. Шупика, професором О. Шекерою намагалися розв’язати цю проблему саме в плані залучення сімейних лікарів в процес сумісного з педагогами контролю за збереженням здоров’я школярів та забезпечення їх тісної взаємодії не тільки з дитиною та батьками, а й працівниками навчальних закладів. За власною ініціативою ми провели декілька раундів перемовин, але перешкода виникла саме з боку педагогів. Мовляв – хай закінчиться пілотний проект, а там подивимось. К.Б. – На цю проблему можна ще впливати через систему громадського здоров’я… Г.Б. – Дуже слушна думка. Якби врахували пропозиції нашої Академії щодо розв’язання цієї проблеми, це був би прорив в плані збереження здоров’я дітей в дошкільних і шкільних закладах на рівні всієї країни без жодних матеріальних затрат з боку держави. У 2014 році, за підтримки швейцарської агенції, в Україні стартував ще один сумісний проект МОН і МОЗ України, який триватиме до 2020 року і стосується профілактики неінфекційних захворювань (НІЗ) у дітей шкільного віку. Від МОЗ України в робочу групу увійшли лише 2 представники – співробітниця Управління охорони здоров’я дітей та матерів і я, як головний позаштатний педіатр, а решта – були педагоги. Враховуючи відсутність посади лікаря у школі, ми хотіли включити в перелік спеціальність «шкільної медсестри» для ефективного медичного контролю та здійснення профілактичних заходів щодо НІЗ. Однак, нашу ініціативу загальмували і зараз проект реалізується виключно освітянами тільки по створенню інформаційного поля без медичної та інших складових. І це дуже сумно, бо Україна по рівню НІЗ займає перше місце в Європейському регіоні. Тому повинні розроблятися не тільки інформаційні, а й психологічні, соціальні, правові та, насамперед,

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

медичні аспекти їх профілактики, враховуючи формування витоків захворювань дорослих в дитячому і підлітковому віці...

К.Б. – А якщо говорити про дітей шкільного віку, особливо в середній школі, на що варто орієнтуватися – секції, прогулянки?

Чим молодша дитина, тим більше їй треба рухатися

Г.Б. – Я вважаю, що в школі доцільно було б відновити практику проведення ранкової фізичної зарядки, п’ятихвилинних вправ для рук, шиї тощо. І звичайно, повинні працювати секції з тих видів спорту, що пов’язані з рухом. А поза школою – обов’язкові прогулянки з батьками, оскільки в родинах, де батьки долучаються до формування здорового способу життя, серйозних проблем зі здоров’ям їх дітей зазвичай немає. Але на сьогодні, в силу надмірного завантаження дитини, залишається все менше можливостей для реалізації її потреби у русі в тому середовищі, де вона живе.

К.Б. – Скільки і як інтенсивно дитина має рухатись? Чи не могли б ви окреслити якийсь «динамічний мінімум» для дітей різного віку, щоб батьки могли на нього орієнтуватись? Мене цікавлять прості, доступні для швидкого запам’ятовування цифри. Приміром, десять тисяч кроків – це проста цифра, яку можна запам’ятати. Пройшов десять тисяч кроків – молодець… Г.Б. – Десять тисяч кроків – це норма для дорослого і для підлітка. А чим молодша дитина тим більша­ у неї фізіологічна потреба рухатися, бо від цього залежить, як вона розвиватиметься. Мені складно сказати, скільки це має бути в тисячах кроків, бо таких нормативів у світі не розроблено. Але дитина має здатність рухатися навіть сидячи чи стоячи, поєднуючи, на відміну від дорослих, різні види рухів одночасно. Батьки мають долучатися до формування здорового способу життя дітей

К.Б. – І ще одне питання. Що краще для дитини – дві години гуляти міськими кварталами чи утриматися від прогулянок загазованими вулицями через екологічну ситуацію? Г.Б. – На жаль, несприятливу екологічну ситуацію ми не можемо кардинально змінити, вона просто є. Але все одно дитина повинна гуляти, бо у квартирі, я думаю, середовище не краще, ніж на вулиці. Хіба ні?

21

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018 Замість їхати машиною чи тролейбусом, краще з дитиною прогулятися К.Б. – Тобто, як не можна випити місячний курс пігулок за один день, так не можна чекати літа і потім робити героїчні спортивні досягнення в стислі терміни. Краще спокійна, поступова, але наполеглива діяльність упродовж усього життя в тих умовах, які є… Г.Б. – Дійсно, краще зробити один крок, ніж не робити його взагалі. Батьки повинні розумно використовувати будь-яку можливість щодо фізичного навантаження своїх дітей – замість того, щоб їхати машиною чи тролейбусом, краще прогулятися з дитиною, або підійматися сходами замість ліфту… К.Б. – Можна, знову ж таки, подивитися на це в контексті громадського здоров’я: усунення проблем, що виникнуть внаслідок нездорового способу життя, потребуватиме більших витрат часу. Але це ще й питання комунікації лікарів і батьків. Дуже добре, що Академія намагається в цій ситуації бути експертом, арбітром, модератором дискусії. Науковці як люди з великою витримкою і вмінням враховувати різні аспекти проблем неодноразово модерували такі ініціативи. Тобто, регіональна або державна влада, лікарі, вчителі, батьки збираються і напрацьовують певну програму заходів…

SEMPER TIRO Усі, мабуть, знають цю симпатичну картинку, на якій поміж листків, комах і тварин, в обрамленні латинських написів уміщений портрет Роксолани? А хтось звертав увагу, що написано над і довкола портрета? Над самою Настею Лісовською написано «Rossa, So­ ly­manni uxor» тобто «Русинка, дружина Сулеймана», а вгорі і внизу – практично епіграма: Forma tibi laudanda quidem moresque politі Barbara sed crudum pectora virus habent Philtra docet Trongilla cibis miscendaque vino Sola ut dilecto tu potiare viro. Врода твоя гідна похвали, до того ж, звичаї вишукані. Однак варварcьке cерце має їдку гоcтроту. Учить тебе cама Тронгіла, що трунок кохання cлід змішати з харчами і вином, щоб любого чоловіка cпоїти. Переклад з латини Людмили ШЕВЧЕНКО

22

Г.Б. – Без сумніву, збереження здоров’я дітей є мультидисциплінарною загальнодержавною проблемою, що потребує системного вирішення, координації дій органів влади всіх рівнів і громадянського суспільства за тісної співпраці лікарів, психологів та педагогів при активній підтримці батьків і самих дітей. У цьому плані наша Академія є лідером в Україні щодо проведення національних та міжнародних мультидисциплінарних широкомасштабних не тільки науково-практичних, а й просвітницьких заходів, в тому числі, з використанням можливостей телемедицини з широким інформуванням не тільки медичної спільноти, а й педагогів, психологів, соціологів, батьків та дітей і підлітків.

У наступній частині йтиметься про функціональні гастроінтестинальні розлади та алергічні реакції у дітей

Костянтин БАЛАШОВ, Наталія ВАСИЛЕНКО Київ, червень 2018 р.

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

СВІТОВА НАУКА Як генна терапія може відновити пошкоджений спинний мозок

Н

айважливіша річ, яку можна сказати про спинний мозок, – те, що він ­ у людини тільки один. І якщо його якимось чином буде пошкоджено, лікарі не зможуть відновити його діяльність. Все, що вони можуть зробити – це спробувати мінімізувати шкоду.

Але нова, експериментальна генна терапія може все змінити. В нещодавно опублікованому дослідженні йшлося про те, що пацюки з пошкодженим спинним мозком були здатні знову рухати лапами. Коли спинний мозок людини (або щура) пошкоджено, вона втрачає здатність частково або повністю контролювати кінцівки або інші частини тіла, залежно від того, яку частину спинного мозку пошкоджено. Зазвичай, шрами утруднюють або блокують комунікацію нервових клітин між собою і з м’язами, що їх вони контролюють. Нова генна терапія здатна протягом кількох тижнів зруйнувати тканину шраму. Через деякий час паралізовані щури, які отримали лікування, були здатні видряпуватися на драбину, а пізніше їхня моторна функція відновлювалась настільки, що вони навіть хапали шматочки цукру. Якби цю терапію можна було застосувати для лікування людей, це був би величезний прорив. «Відновлення здатності користуватися руками – це найбільший пріоритет для більшості людей із пошкодженням спинного мозку», – заявила дослідниця Елізабет Бредбері в інтерв’ю, даному «The Guardian». «Це дозволить пацієнтам виконувати щоденні завдання на кшталт миття і одягання, вони зможуть самостійно взяти чашку кави, – словом, ідеться про докорінну зміну їхнього життя». Згідно з інформацією, наданою Клінікою Майо, поки що немає можливості лікувати такі пошкодження в організмі людини, але це є найбільшим пріоритетом для дослідників. Адже можливість контролювати паралізовані кінцівки, особливо руки, може стати значним кроком у відновленні здатності людини жити са-

мостійно. Нині пацієнти з ураженням спинного мозку за допомогою фізіотерапії або протезів можуть відновити якомога більшу кількість функцій. Але відновлення пошкоджених нервів, теоретично, може повернути пацієнта до нормального життя. Певна річ, ще не зовсім зрозуміло, чи таке взагалі можливо. Нове дослідження – це доклінічні експерименти, проведені на лабораторних щурах, і воно має пройти кілька стадій тестування, перш ніж генну терапію можна буде застосувати на людях. Багато нових видів лікування і терапії, хай хоч які вони будуть перспективні, не дістаються фінішу в довгому марафоні на відповідність стандартам Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів (Food and Drug Administration). Попри те, що результати доклінічних випробувань видаються перспективними, все ж надто рано говорити про застосування цього методу в лікуванні людей. Проте ці дослідження все ж дають величезну надію. Тварини з різними пошкодженнями спинного мозку всього через кілька тижнів були здатні ходити, хапати і їсти цукор. Якщо це дослідження матиме успіх, це буде масштабна зміна в лікуванні травм спинного мозку. Переклад Ірини БОРИСЮК

За матеріалами сайту https://futurism.com/gene-therapy-damaged-spinal-cords/

23

ДАЙДЖЕСТ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. № 4 ОСІНЬ 2018

Згідно з Указом Президента України: Орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня нагороджено професора Івана Зозулю, завідувача кафедри медицини невідкладних станів, Орденом «За заслуги» І ступеня – професора Юрія Вдовиченка, першого проректора; Орденом «За заслуги» ІІ ступеня – професора Олексія Павленка, завідувача кафедри стоматології; Орденом княгині Ольги ІІ ступеня – професора Ніну Гой­ду, професора кафедри управління охороною здоров’я; Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня – професора ­ Наталію Харченко, завідувача кафедри гастроентерології, дієтології та ендоскопії; почесними званнями: «Заслужений діяч науки і техніки України» – професора Віталія Біду, завідувача кафедри ортопедичної стоматології, «Заслужений лікар України» – професора Валерія Сільченка, професора кафедри патологічної та топографічної анатомії; «Заслужений працівник фармації України» – професора Раїсу Коритнюк, професора кафедри фармацевтичної технології і біофармації; «Заслужений працівник охорони здоров’я України» – ­ Тетяну Коломійченко, провідного наукового співробітника кафедри акушерства, гінекології і репродуктології, та Володимира Суменка, завідувача лабораторії Клініки репродуктивних технологій УДІР; медаллю «За працю і звитягу» – Юрія Соханя, проректора з адміністративно-господарської роботи.

СТАБІЛЬНІСТЬ ● ДОСКОНАЛІСТЬ ● ВІДДАНІСТЬ VIRTUS ● EXCELLENTIA ● FIDELITAS © Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, 2018.

24

Адреса: вул. Дорогожицька, 9, Київ, 04112 Тел./факс: +380 44 205 48 27. Тел.: +380 44 205 49 46. ­ E-mail: office@nmapo.edu.ua; https://www.nmapo.edu.ua