№ 217 MILLENIUM CLUB_1

відзначити його у мирній та вільній Україні! Я бажаю всім україн цям побачити свій життєвий шлях навіть під час відключення світла, зігріватись любов’ю рідних під час відключення тепла та зберігати спокій душі під час повітряних тривог. Війна показала нам хто є хто. Тож нехай у вашому оточенні залишаться

Не сиділа в укритті, а допомагала тим, що вміє. Медик та засновниця клініки «Ірис-Дент» Ірина СКРИПНИК поділилась розповіддю про те, як пережила перші місяці війни, як вимушена була закрити свою клініку, а потім, як поверталася на улюблену роботу.

з нашого регіону, ми змогли відкритися. Кожного ранку ми робили переклич Історії війни

ку

– хто, де і кому яка потрібна допомога. І вже у

ми змогли на кілька годин виходити на ро боту, бо ми ж медична установа, наші клієнти по требували нас. У медицини немає ані вихідних, ані відпочинку. Так, було страшно, але вже в травні ми провели реорганізацію, аби якість наших по

ДНЯ БЕЗ ТВОРЧЕСТВА»

ракеты и сотрясался дом. Я умею управ лять собой, но, признаюсь, сегодня мне очень сложно переносить разлуку с до черью и внуком, которые с первых дней войны вынуждены были уехать в Норве гию. С начала войны мои будни превратились в производство теплых вещей для фрон та и помощь солдатам. Я до глубокой но чи шила, вязала, консервировала. Затем отправляла на фронт шапки, пледы, но ски, митенки, банданы под шлемы и кон сервацию. Мой сегодняшний день, как и в довоен ной жизни, не обходится без творчества – живопись, поэзия, съёмки. За послед нее время я снялась в интересном ко роткометражном фильме «Бессонница» для международного конкурса. Также в начале октября одна моя картина-натюр морт «Пионы в синей вазе» заняла 1-е место и вторая картина «Старый уголок Киева» заняла 3-е место на международ ном конкурсе художников Golden Time Talent (Лондон). На днях во Франции в рамках Между народного Арт-проекта «Повертайся живим» также были представлены 2 ваши работы. Что это за картины? Історії війни Нина Волкова – украинская актриса, художник и современный писатель. Женщина, которая после начала полномасштабной войны не только не прекратила свою деятельность, а и наоборот активно продолжила участвовать в международных художественных проектах, снимается в кино, организовала в селе мастерклассы по Арт-терапии. Также она приняла активное участие в волонтёрской работе – обеспечении бойцов из вооружённых сил Украины одеждой и продуктами. Как не терять оптимизма в военное время, развиваться дальше и всегда быть в отличной форме – сегодня в нашем эксклюзивном интервью с Ниной Волковой.

Нина, Вы выглядите потрясающе! Только подумать, в этом году у Вас юбилей – 75 лет! Раскройте нашим читателям Ваш секрет «вечной молодости». Красота – это понятие очень относитель ное. Мое мнение состоит в том, что до брую душу человека можно увидеть не вооружённым взглядом – все написано на его лице. Я всегда и при любых обстоятельствах с особым вниманием отношусь к уходу за собой. Даже далеко от цивилизации, где я сейчас нахожусь, стараюсь под держивать свою привлекательность каж дый день. В этом мне помогают «рецеп ты ухода с огорода», автором которых я являюсь. Стиль придаёт моя качествен ная одежда из прошлого (некоторой уже около 15 лет!). И в довершение образа – сильное желание нравиться себе! Кроме того, моя любознательность ещё с ранних лет позволила мне освоить мно гие профессии. У меня есть французские сертификаты в области красоты и моя специализация, наряду с многими навы ками – Esteticion. Это и стиль, и визаж, и косметология. Что изменилось в Вашей жизни по сле полномасштабного российского

дарность организаторам – Сергею Ко миссарову и Людмиле Фантаз. Для этого мероприятия было отобрано два натюр морта – «Подсолнухи» и «Осень», ко торые ассоциируются с нашей Родиной – Украиной. Нина, как в такое непростое для на шей страны время продолжать заниматься творчеством и видеть прекрасное? Что планируете в дальнейшем в сфере творчества? На данный момент я ничего не плани рую наперёд, а просто живу в состоя нии своего кредо – ни дня без творче ства. Для меня – это живопись, проза, периодические съёмки в кино, рукоде лие, кулинарные сочинения. Мое оди ночество позволяет мне сегодня кон центрироваться на самореализации, активно участвовать в различных про ектах и радоваться результатам. Вот увидите, наша Победа непременно при дёт! А с ней моя жизнь, и жизнь всех украинцев наполниться ещё большими аспектами творчества!

*** Постарiла на рокiв сорок, Кат вбивае малих дiтей. Бо на Землю вдерся ворог, Та не чує: геть , геть, гей! У пiдвалах ночують стареньки, Тремтят дуже хворi тiла. А у пам’ятi мaтерi-неньки Вже двiчи лунає вiйна. У пiдвалах народжени дiти На колiнах зневолених мам. Будуть с квiтами скоро радiти, Вiд солдатiв - дарунок нам.

Історія Оксани ГОРЯНОЇ, дніпрянки, яка вимушена була тікати з-під ракет, рятувати молодшу дити ну, а старшого сина разом із своїм чоловіком полишити вдома. У нашому інтерв’ю –важкі спогади про виживання українки в Європі.

- Оксано, вітаємо! Війна дуже вплину ла на кожного з нас. Розкажіть, як Ваше життя змінилося за ці місяці?

- Мені 47 років, я сама з Дніпра. Маю чу дову родину – чоловіка, двох синів і кіш ку. Молодший у нас професійно займаєть ся футболом. А війна… вона зруйнувала наше життя і мені довелося повністю все залишити позаду і шукати нової долі. - Згадаймо 24 лютого. Як дізналися про війну, які емоції пережили? - 24 лютого о 5 ранку нам подзвонив стар ший син зі столиці. Саме моя дитина по відомила мені, що почалася війна. Перші секунди ми з чоловіком взагалі не розумі ли що і як. Син наполягав, аби ми одразу виїхали з Дніпра і зустрілися з ним та його коханою людиною у родичів у Вінниці. Я пішла на кухню поставити чайник, зібрати думки й тут пролунали перші два вибухи. Ми жили у Дніпрі біля аеропорту, розуміє те наш жах. Ми почали збиратися, аби врятуватися та вивезти нашого 13-річного сина. Зібрали документи, взяли кішку і в дорогу у Вінницю. Ввечері ми побачили ся зі старшим сином. З того часу пройшло 280 днів, як я бачила дитину віч-на-віч. За 4 дні ми зрозуміли, що Дніпро – вистоїть і повернулися додому. Дуже сподівалися, що війна швидко звершиться. Але вдома ми пробули лише тиждень. Футбольні тре нування молодшого сина скасували, він ховався у шафах під час тривоги. Я дуже хвилювалася за нього, тож вирішила виї хати з країни.

- Куди Ви поїхали? Як Вас зустріла Європа? - Ми направилися у Польщу. Ця країна зустріла мене важкою працею. У місті Ряшів я відправи ла сина у футбольну академію з проживанням. А сама залишилась на вулиці з одним рюкза ком, без речей і грошей. Це був ще один вели кий стрес та жах. Та мені вдалося знайти ро боту на місцевій пошті із хостелом. Там я жила з 14 чоловіками, уявіть, та усі ці місяці спала одягнена. Працювати треба було майже всю добу, тож я витримала лише місяць. Бо коли ти зриваєшся у 46 років, залишаєш чоловіка та старшого сина, рятуєш молодшого, це позначається на організмі та нервовій системі. Кож ного ранку я дзвонила родині та плакала. - Як Ви витримали все це? Куди доля за вела далі?

- Після місяця цього пекла я була розбитою. Давало щастя та сили те, що молодший син тримався по-чоловічому. Він – моя опора. За ради нього я не здалася. Але допомога таки прийшла і до нашої родини. Тренер сина, ко ли почув, що я думаю їхати додому та заби рати сина – сказав: «цього робити не можна. Як футболіст він перестане існувати». Тренер допоміг мені знайти житло у церкві. Це була для мене Божа благодать. Мені дали кімнату з ліжком, подушкою та батареєю, і я розпла калася. Розуміла, що ми не цінували всього того, що було в нас. Я вирішила залишитися, поки син мій навчається. У костелі я прожи ла 4 місяці, працювала, допомагала на кухні. Зустрічала наших українок, яких випустили з полону, окупації. Сотні важких історій… Коли все це згадую, дуже хвилююсь. З часом моєму хлопчику запропонували поїхати до Німеччини на відбір у футбольний клуб. Ми поїхали шу кати кращої долі. Тож, ось так ми опинилися в іншій країні. Тут ми живемо 5 місяць, нам дуже допомагають. - Оксано, після такого важкого періоду можете підбити підсумки – що для Вас Україна? - Це – дім. Там дуже добре. Україна – це віль на, розвинена країна. У нас такі талановиті лю ди. Це дуже рідне, я неймовірно сумую. Чекаю на Перемогу, молюся за ЗСУ, сумую за чоло віком та старшим сином неймовірно. Це були дуже важкі 9 місяців… У мене за цей період по мерла мама, я навіть не змогла поховати її. Але я рада, що мрія життя мого молодшого сина здійснюється. Мій старший син та чоловік

oksana_dnp

Зоряна

- Війна зруйнувала тисячі життів. Після звільнення окупованих територій, сот ні українців звертаються за допомогою після сексуального насильства. Чому у вій ну це така розповсюджена проблема?

- На жаль, багато українців не звертається за допомогою, ад же більшість з них не вірить, що отримає кваліфіковану до помогу та не впевнені у своїй безпеці. Сексуальне насильст во у будь-який час є злочином, а під час війни – це воєнний злочин, який порушує норми міжнародного права та нор ми моралі загалом. Такий вид насильства під час збройно го конфлікту ніщо інше як акт геноциду, який набуває масо вого характеру та вчиняється проти багатьох осіб із метою досягнення військових цілей, послаблення волі й протидії громади, залякування і прини ження.

- Як пережити насильство над собою? Чи допоможе терапія?

- Будь-яка форма насиль ства залишає свою травму. Якщо брати збройний кон флікт і злочини проти ста тевої свободи, то вони ма ють неабиякий вплив на свідомість жертви. Дуже ча сто постраждалі починають ненавидіти своє тіло. Зви чайно, людина яка зазнала насильства потребує тера пії, і на мою думку, ми по винні забезпечити її скільки потрібно, не дотримувати ся якихось часових рамок, трішки відійти від стандарт них програм та працювати на користь постраждалих. Найголовнішим у роботі з постраждалими від сексу ального насильства є гасло – не нашкодь. Кожен з нас повинен враховувати ризи

ки повторного травмування при неправильній роботі з постраждалими. - Поговорімо про домашнє насильство. Як зрозуміти, що комусь потрібна допомога, що хтось регулярно стає жертвою ДН? - Домашнє насильство – це дії фізичного, сексуального, пси хологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця прожи вання або між родичами тощо. Зіштовхнутися з цією пробле мою може кожен, незалежно від свого статусу. Багато недо пустимих речей зі сторони за кону в українських сім’ях ще досі вважаються нормою. Тому, якщо говорити про розуміння, що комусь потрібна допомога, зі сторони ми вже це бачимо. Дуже важливо не забувати про те, що у сім’ях, де є діти, які є свідками насильства, що вони є постраждалими також. - Куди звергатись, якщо хтось у твоїй родині, чи у знайомих – страждає від домашнього насильства? - Останні кілька років інфор маційний простір України став більш сучасним у ви світленні питань домашнь ого насильства, почали з’являтися інформаційні кам панії з розповсюдження са

контактних номерів, куди постраждалі особи можуть звернутися. Якщо говорити про Київську область, то сь

діють центри надан

соціальних послуг особам

від домашньо

насильства та насильства за ознакою статі, гарячі лінії, мобільні бригади, гарячі лінії, денні центри, кризові кімна ти та притулки для постра ждалих осіб. - Чому деякі жертви обирають залишитися поруч із

кривдником, а не шукати допомоги?

- Науковці виділили такі собі фази насильства, по яких жер тва проходить по колу, проте не готова через ряд причин вийти з нього. Однією з таких фаз є нормалізація – нервова сис тема сприймає таку поведінку кривдника, як норму. Ще одна цікава фаза, на яку зазвичай і попадаються жінки, це – фа за компенсації, тобто кривдник задобрює жертву подарунками, гарними словами, романтични ми вечерями та вибаченнями, одним словом повертає у пе ріод медового місяця, проте це не надовго. - Розкажіть про свої плани після перемоги України у війні. Що б першим хотіли зробити?

- Хотілося б видихнути спокій но і знати, що більше не дове деться переживати всі ці смерті навколо та жахи. Якщо чесно, то я навіть не готова відповісти поки на це запитання. Настіль ки багато думок та бажань, але потрібно спочатку пройти цей важкий шлях нашої країни.

Розкажіть, як Ви пере жили перші місяці війни. - Коли я дізналася, що росія напала на Україну, відчула шок. Я не могла повірити, що таке може статися. На той момент я перебувала в Америці, але вся моя родина була тут, вдома. Я проплакала два місяці, не знала, чого очікувати, як заспокоїти рідних.

Хотілося їм допомогти будь-яким спо собом пережити війну. Тож, я пішла до волонтерської організації, в якій працюю, і почала разом з іншими добровольцями збирати гуманітарну допомогу на Батьківщину. Разом із БО «Нова Україна» (Nova Ukraine) ми купляли їжу, медикаменти, одяг та переправляли все на Польщу. Звід ки вантажі везли вже у рідну Украї ну. Нам навіть вдалося зібрати кошти на кілька новеньких швидких. Ав тівки теж доправили на передову.

Якщо рахувати, то цього року «Nova Ukraine» вже зібрала понад 1.2 мі льярди гривень на допомогу Україні. - Влітку цього року Ви пред ставляли Україну на всесвітньому конкурсі краси «Mrs. Globe 2022», що проходив у Калифорнии, США. Чому Ви вирішили брати у ньому участь? - Це було зважене рішення – пред ставити свою країну на міжнародній арені. Я виступала у номінації 40+ «Mrs Globe Classic» і безмежно вдячна за цей шанс. Це була для мене велика відповідальність і одночасно серйозне навантаження. Я вчилася бути більш організованою, правильно розподіля ти свої сили. І найголовніше – постійно посміхалася. Це, виявляється, склад но! Судді впродовж усіх днів оцінюва ли нас: як ти спілкуєшся, настільки ти привітна, як вмієш себе подати та під тримувати розмову. Було дуже цікаво подивитися потім на себе з боку. - Як проходив сам конкурс і підготовка до нього? - На конкурі треба було представити свій національний костюм. Мені у ць ому дуже допомогла наша дизайнерка та художниця Юлія Косівчук із Чернів ців. Вона знаходилась разом зі мною в Америці. Ми ретельно підійшли до створення цього витвору мистецтва, аби передати увесь колорит Украї ни, показати нашу глибоку історію, мужність, незламність та красу тіла й душі. І у нас все вийшло! Мій націо нальний костюм зайняв перше місце на конкурсі. Я дуже цим пишаюся. - Ви представили нашу країну на міжнародному конкурсі. Яке за раз ставлення до України у світі? - Знаєте,

країні стільки людей висловили сло ва підтримки, що й не перелічити. У конкурсі брали участь понад 70 учасниць з різних куточків плане ти й КОЖНА жінка підходила до ме не і розповідала, як вона підтримує Україну у війні. Хтось волонтерив, хтось надсилав гроші, хтось просто виступав проти росії. Я не побачила жодної байдужої людини до нашого горя. - Ви неймовірно виглядаєте. Поділіться із нашими читачами головними секретами краси від Олени Білько.

1. Зажди посміхайтеся. Посмішка розвіє зло у цьому світі.

2. Будьте привітними та чутливими, адже одне «Привіт, як ти?» може врятувати когось від горя й смутку.

3. Завжди виглядайте на всі 100%, щоб не відбувалося. Нехай навко лишній світ любується вами.

4. Отримуйте

Стоматологічна клініка «InStom» повністю відповідає всім цим критеріям, пропонуючи своїм клієнтам повний спектр стоматологічних послуг вищої якості в приємній і комфортній обстановці. Сьогодні наш гість - директор клініки, практикуючий лікар-ортодонт, чарівна і харизматична Інна Розман. З нею ми поговорили про те, як в такий непростий для країни час залишатися оптимістом і продовжувати працювати, незважаючи ні на що.

InStom, Кіїв, вул. Панельна 4 067 508 3803 InStom.Ok Інна Розман

війна тільки почалася, я з трьома

місяць провела в Чернівцях. Але

зрозуміли, що війна швидко не за кінчиться, то вирішили повернутися і продовжити працювати. За місяці війни у нас практично повніс тю змінився

пошук нових спів робітників. Якщо раніше хороших фахів ців було знайти вкрай складно, то зараз навпаки - багато компаній призупини ли свою діяльність, а розумні доктора і асистенти залишилися без роботи. Так що, якщо

складнощів знайти фахівця високого рів ня до себе в команду. Клініка «InStom» славиться високим сервісом і якістю наданих послуг. Це підтверджують численні відгуки не тільки українських, а й зарубіжних пацієнтів. Чи змінилася цінова політика з приходом війни? На жаль, сьогодні, зі зрозумілих причин, іноземців серед наших пацієнтів немає. Що ж стосується підвищення цін, то ми одні з небагатьох в цій сфері, хто залишився в тому ж руслі, що і до війни. Сьогодні всі ма теріали для роботи дуже піднялися в ціні, але завдяки швидкій і добре налагодженій логістиці ми замовляємо їх не в Україні, як раніше, а безпосередньо у Польщі. Це до зволяє нам уникнути підняття цін. Які акційні пропозиції сьогодні є у вашій клініці? Сьогодні найпопулярніша пропозиція клініки «InStom» - встановлення мета левої брекет-системи на одну щелепу за 5000 гривень. Естетична стоматологія - це моя улюбле на частина стоматології! І саме в цьому напрямку я сьогодні прагну допомагати людям. У звичайному житті установка брекетів коштує дуже дорого, і не всі мо жуть дозволити собі цю послугу. А зараз людина за зниженою і доступною ціною може отримати практично нове життя! Наведу приклад: приходить до нас в клініку людина, у якій складний випадок - наприклад, постійно болить голова, або вона не може повністю закрити рот, або ж є проблема з поставою і так далі. І коли ми виправляємо прикус, у неї різко нор малізується стан хребта, перестає боліти спина, більше не затікають ноги. І всі ці зміни приносять мені задоволення!

Розкажіть, як проходить сьогодні Ваш звичайний робочий день. Сьогодні я, як лікар-ортодонт, можу пра цювати зі своїми пацієнтами навіть без світла. І можу виконувати процедури з мінімальною кількістю необхідного: ліх тарик, спеціальні лампи на акумулято рах, я ставлю брекети, проводжу обслу говування систем, та інше. Скажу більше, не тільки я, але і мої лікарі готові підла штовуватися під подачу електроенегії сьогодні і приймати пацієнтів навіть з 6 ранку, щоб допомогти їм! З найближчих планів - знайти, придбати і встановити потужні генератори, щоб еле ментарно допомагати людям - дати мож ливість хоча б зарядити телефони тим, у кого в цей момент немає світла. Порада фахівця: як сьогодні зберегти здоров’я зубів в такий непростий час? Найголовніша і найважливіша порадаце менше дивитися новини і більше зай матися спортом! І по можливості якомога частіше гуляти і дихати свіжим повітрям.

«Мода проходить, стиль залишається», - відома цитата Коко Шанель про важливість стилю в нашому житті. Кожен мріє бути красивим, успішним, помітним. Як мінімум, із частиною цих завдань може допомогти стиліст, закоханий у свою справу. І сьогодні ми говоримо з топ-стилістом Антониною ЧЕРНІЧЕНКО. Спеціально для MILLENIUM CLUB Антоніна розповіла про початок свого професійного шляху, модні тенденції цього сезону та обов’язкові базові речі, які мають бути в кожному гардеробі.

Ваша спеціалізація та який спектр послуг? - Моя спеціалізація – змінити клієнта повністю, починаючи від зачіски, стрижки, кольору волосся та закінчуючи підбором стилю одягу, створенням абсолютно нового образу. Моя до бре виконана робота – це підбір правильного стилю клієнту, його перетворення в яскраву, стильну і молодшу років на 1015 впевнену в собі людину.

то тут особливості стрижок і технік фарбування зовсім інші. У Європі немає підбору за чіски під індивідуальність кожного клієн та. А це надзвичайно важливий момент! Тут обов’язково потрібно враховувати

пустімо, у Мілані можна купити речі актуальніші, дешевші та кращі. Це правда? - Мілан – популярний центр моди та сти лю! І тут я, мабуть, погоджуся, що якість одягу в Європі значно вища, ніж те, що ми бачимо

красивішим, щасливішим і мо лодим. Крім цього, сьогодні я хочу і гото ва віддавати свої знання та ділитися до свідом з іншими учнями. На даний момент я не планую поверта тися в Україну, принаймні, до закінчення війни. Для мене в пріоритеті безпека моєї сім’ї, яка знаходиться поряд зі мною.

- Які професійні рекомендації, як стиліст, Ви можете надати нашим жінкам (і, можливо, чоловікам). На що звернути увагу цього сезону? - Дорогі жінки та чоловіки! Користуйтеся порадами лише професійних стилістів з підбору одягу та зачісок – це дуже важ ливо! Цього сезону зверніть увагу на таке поєднання речей: стильне та зруч не взуття на суцільній підошві, широкі джинси та класична сорочка з високим коміром. Цей образ доповнить жилет чи піджак-класика. Будьте завжди стильни ми, красивими, молодими та щасливими!

війна? Як вдалося взяти себе в руки та продовжити жити, працювати? - Війна мене не змінила ніяк. Я стійка і розумію що до чого. Ще у жовтні 2021 року я говорила і своїм рідним, і тим, хто приїжджав до мене на зустріч – «Лютий, буде щось страшне. Буде те, чого ніколи не було в нас». Я досконально не знала, про що я говорю. Але розуміла, що мені треба попередити людей. Я і мої дорослі діти тоді жили у Миколаєві, усі окремо. Ми бачили, як низько летять вертольо ти країни агресора з першими десант никами на борту над нашим будинком, ми чули перші страшні вибухи ракет, що розриваються на сусідніх вулицях, ми чули тріск автоматних черг, нескінчен них вуличних боїв. Через 5 днів після початку війни я зрозуміла, що необхід но вивезти з країни доньку, яка психо логічно не справлялася. Тож ми поїхали в Європу, а син залишився в Україні. Ми направилися у Польщу. Я знала, що все буде добре. Коли ми влаштувалися у місті Торунь, то я вирішила повернутися до роботи. Обладнання взяла із собою. Але жоден тату-салон не захотів брати конкурен та. За місяць ми вимушені були змінити житло, переїхали до готелю. І там з ін шими українками

сакральні тату. З часом захотіла відкрити власну справу, але від повідні органи мені знову відмо вили. Абсолютно все не сприя ло моєму проживанню в Європі. А з України шли SMS – «ти нам потрібна», «коли повернешся?». То я й вирішила – час додому. У роботу я поринула одразу. Біль шість тату робила військовим. Усім потрібен захист, допомога, правильний напрямок, а ЗСУ тим більше. Мої захисні тату дуже в багатьох уже є. Слава богам, усі вони живі. Усе добре. - У нас за вікном – нова реальність. Чого навчила Вас війна? Які тепер ваші будні? - Про Нову Реальність я пишу книгу. Початок Нової епохи, так званого Золотого Століття, ймовірно, почнеться у 2025 році. А поки що ми бачимо перебудову світу. Назвемо це підготовчим етапом. Це мало статися, я маю на увазі війну. Людей необхідно було розбудити! Першою спробою була загаль на вакцинація. Не вийшло. Друга спроба – війна. Багато людей розплющили очі й поди вилися на світ і на себе в цьому світі, на своє життя іншими очи ма. Буде ще й третя спроба… Зараз я докладаю максимум зу силь для усвідомлення людей

після Пробудження. Моє при значення в цьому житті – бути провідником, Наставником для усвідомлених. Я щодня провод жу консультації. Зараз тільки онлайн. Консультація – це роз мова з підсвідомістю людини, я зчитую інформацію з її підсві домості. Більша частина людей взагалі не розуміє, чому їх під свідомість має величезне зна чення в житті. Людей привчили жити механічно. А я вчу їх бути усвідомленими, тобто вміти чу ти себе, без нав’язування чу жих вливань. Хлопці та дівчата приїжджають до мене з передо вої, насамперед із тилу і з різ них дислокацій. Моє завдання тут, в Україні – давати захист і силу енергії, яку я, шаманячи, вкладаю у свої татуювання. - Любов до малюнків, татую вання – давно у Вас? Чим Вас приваблює ця професія? - Малюю я з дитинства. Цей та лант мені дарований. Але бага то років здобувала вищі освіти, які мене не задовольняли. Ні юриспруденція, ні архітектура. Знайшла я себе тоді, коли по чала професійно вивчати Феншуй. Я почала багато працюва ти. Та з часом в голову прийшла інша думка – малювати. Я сама вивчала нову справу. Моя пер ша робота – рукав у японсько му стилі. І з часом люди почали писали, що їх життя змінилося. Саме після моїх тату. Хочу ска зати, що не працюю з картинка ми з Google. Я роблю унікальні малюнки, які змінюють життя на краще, виконують бажан ня власника. У мене для цього є надприродні сили. Після кон сультації з людиною, я чітко знаю, яке тату і в яку дату їй потрібно нанести. У кожній моїй роботі міститься дуже глибокий сенс. - Розкажіть, як Вам вдалося перевернути своє життя на 360 градусів? - За все своє життя я «перерод жувалася» 5 разів. Змінювався характер, звички, зовнішність. Тільки не на 360 градусів, а на 180. Зараз мене повністю вла штовує моє життя. Я не маю на

міру нічого в ньому змінювати. Я знайшла своє покликання, себе в ньому, допомагаю людям, несу доброту і красу. - Україна дуже змінилася за 2022 рік. Ми усі починаємо нове життя. Які у Вас плани на майбутнє? - Коли Україну відновлювати муть, я дуже б хотіла брати участь у цьому процесі професій но. Як архітектор чи дизайнер інтер’єру із застосуванням феншуй. Я продовжуватиму працю вати з людьми й далі. Робити чарівні тату і давати консульта ції та навчання про Нове Життя у Новому Світі. Ми до цього всі прийдемо. Думаю про розвиток бізнесу під своїм брендом, тому що зараз я займаюся не бізне сом! Це – моє Життя. +380633445459

МАРІЯ БІЛІНЧУК: ДОЗВОЛЬ СОБІ БУТИ ЩАСЛИВИМ

Марія Білінчук - професійний пси холог з великим стажем роботи. З початку війни Марія, як волонтер, активно допомагає біженцям і вої нам: забезпечує їх ліками, житлом, продуктами, надає психологічну допомогу. Це в основному люди, які тікають від обстрілів, втратили або покинули свій будинок. Як добровільна допомога змі нює психолога? Як не вигоряти від такої роботи? Сьогодні в нашому інтерв’ю з Марією Білінчук говори мо про специфіку роботи з людьми, які постраждали від військових дій, як поєднувати приватну практику з волонтерством, про необхідність подолання депресивних станів, а також про те, чому Марія так подобається творчість і як вона рятує її у воєнний час.

несподіваною. Я до останнього надіялася, що цього не станеться, але готувалася морально

лог працювала на волонтерських засадах з ними.

сім‘я долучилася до збору коштів на покупку

приїхали біженці, і я взяла на себе відповідальність і за них, то вже це питання було остаточно закрите. - Що вам допомагає залишатися в ресурсному стані? - Підтримка моєї сім‘ї, чоловіка і дітей. Розуміння того, що наша задача зараз вистояти в цій боротьбі добра і зла. Да ти дітям виховання і хорошу освіту, бо це майбутнє нації, усвідомлення про користь власної роботи для людей. І, як звичайна жінка, я маю хобі. Це садівництво, я вирощую троянди, страшенно люблю наводити лад в господарстві та обожнюю кулінарію. А ще я пишу книги. В моєму авторстві вийшла поетична збірка «Пронизані болем», а також книга для дітей «Могутній родич». Ця казка написана у віршова ному форматі. В 2014 році готувалася до друку книга казка «Царський шут», але з початком російської агресії я вирі шила, що на російській мові ця книга у світ не вийде. А ще цікавлюсь історією, на місцевому телеканалі вийшла пере дача за моєї участі про чорну сторінку історії України, а са ме про голодомор. В мене є написаний вірш про цей страш ний час, я вам його

1933 В промерзлому селі, у серці України Стоїть стіною голоду туман. В нужденній хаті помира дитина, Брати і сестри, батько теж вже там. Торохкотить підвода мертвим полем Збира холодне тіло з бур’яна. Мов порохонний дзвін, прошитий диким болемУ яму чорну їх і без хреста. Лежить дитя, холодна піч і хата. Не чути стогону, ні сліз, а ні плача. Душа дрижить, як на дротині шмата, І тихий шепіт: «Мамо, калача….» Пухкий калач - він сниться тобі сину… Останній смак, то сива лобода. Підвода чорна - ворон біля тину, Тільце у яму, Богові душа. Торохкотить і далі віз обдертий, Лиш око ворона за ним і спогляда. Останній паросток в цілій родині мертвий, На лаву впала й мамина рука.

за такий довгий час. Але маю надію, що цей день прийде як найшвидше.

Білінчук Марія.

змінюватися мої плани, я не знаю, куди мене може повести моя муза. Мій творчий процес сам веде мене і тоді створюється щось особливе, щось із душею. Хочу сказати, що перші хто мене підтримав на моєму шляху –була моя сім’я.

в’язала цілі сукні, безліч речей було. Ще у мо лодості я розуміла, що в’язане дуже гарне, ко ли саме обрамлене тканиною. Тож я почала ці моменти використовувати у сукнях з тканини. Взяти наприклад сорочку: там де у людей ви шиті елементи, у мене – в’язані. Це дуже нез вично та унікально. У мене є навіть пальта із в’язаними елементами. А ось під час війни я по чала робити ще й в’язані гачком килими. Це бу де інша лінійка в моєму бренді – в’язаний тек стиль для дому. Це такий шарм мого бренду. Маю ще сказати, що особливість мого бренду в унікальності. Якщо одну річ в мене купи ли, то я більше її не буду повторювати. Я так дію, бо гадаю, що втрачу себе таким чином. Для мене це важливо, це моя творча само бутність. Я не прихильниця мас-маркету. Тож коли до мене приходять і просять зроби ти сорочку, як ось була продана, я пропоную зробити подібну з узгодженням ваших поба жань. Таку саму я просто не буду робити. - Як Вам вдалося створити власний бренд? Чи було важко знайти своє місце у світі моди? - Моя історія незвичайна і нетипова. Я ма ма 6 дітей та 5 внуків, а свою дизайнер ську кар’єру я почала, коли вже пішла на пенсію. Мої діти підросли і в мене з’явився час від сімейного побуду. Я вже казала, що шити і в’язати я любила усе життя, тож і вирішила цим займатися і надалі. Ще в шкільні роки я собі щось в’язала і шила. Потім треба було вдягати дітей і я свої таланти тут зажди використовувала. Ко ли діти стали підлітками, я почала роби ти такі сорочки-вишиванки. Це була моя мрія – створити собі вишиванку у моєму стилі. А мій стиль – це в’язання гачком. І ось перша моя авторська сорочка була для моєї вже дорослої доньки, потім для моєї невістки, і таким чином мої речі стали за требувані в моїй родині.

Потім моя вагітна донечка пішла на прийом у лікарню у цій сорочці і її лікарка захотіла собі таку сорочку. Саме ця людина і стала моєю першою клієнткою. Далі люди почали зверта тися, з’явилися поціновувачі. Я робила все це з великою радістю, бо я була щаслива від то го, що хтось розділяє те, що подобається мені. Та тоді про свій бренд я навіть не думала, просто займалася улюбленою справою. З ча сом замовлення посипалися, я почала розши рятися, збільшила асортимент для клієнтів. Потім один із моїх синім вивчився на вебдизайнера і створив мені першу сторінку в Instagram. А моя товаришка фотографка зробила фотосесію моєї колекції. Ми все це загрузили у мережу і клієнтів стало ще біль ше. Ось так і почався мій шлях дизайнера. На свій перший показ я потрапила тоді, коли навіть себе ще не називала дизайнером. Це сталося через рік, як я почала робити свої унікальні речі. Я приїхала до Львова на по каз українських дизайнерів і там треба було назвати свій бренд. І ось так народилася на світ «Авторська робітня Світлани Городець кої». Чому робітня? Бо це наше українське слово і воно просто мені подобається. Зго дом моя колекція навіть їздила у Чикаго на презентацію. Це відбулося без мене, бо я не мала на той час візи. Був також показ в Із раїлі, Іспанії, Польщі, Словенії. З часом я відкрила власну студію у Льво ві. Там проводила майстер-класи, зустрічі, сюди приходили мої клієнти за замовлен нями та просто поспілкуватися. А потім – я відкрила студію для дітей, де навча ла в’язати гачком креативні прикраси для інтер’єру та одяг. На жаль, через війну все це припинилося, але я маю намір віднови ти діяльність своєї студії після Перемоги. - Давайте поговоримо про дизайнерський одяг в стилі українського етно. Чому саме цей напрям обрали?

- Якось воно із середини йде, не можу на віть цього пояснити. Це не було ціллю. Я не можу сказати, що працюю повністю в етно стилі. Я виготовляю сукні у стилі бо хо і даю елемент українського. Це буден ний одяг з українським акцентом. Просто я українка і люблю бути нею не лише на свята, а щоденно. Це йде від себе.

- У жовтні Ви брали участь у Дизайнерському фестивалі у Валенсії (Ко ролівство Іспанія). Як Вам вдалося потрапити туди на показ та які вра ження отримали? - Почалося все з того, що у 2021 році я увійшла до рейтингу ТОП -100 українсь ких дизайнерів. А вже у 2022 році відбувся фестиваль Clec Fashion Festival у Валенсії. Туди вперше за 5 років існування запро сили чотири українських дизайнерів. І я стала однієї із них. Ми відкривали подію та представляли Україну, також презентува ти свої колекції. Це була для мене велика відповідальність і мрія представити Бать ківщну, нашу етно культуру, український талант, які є ознакою нашої ідентичності. Колекція етно одягу з елементами ручного оздоблення була справжньою прикрасою дефіле в Валенсії. І там до мене підходи ти учасники і директор фестивалю. Вони висловлювали своє захоплення – усі диву валися, як я в’язане поєдную із тканиною. - Світлано, які плани маєте на майбутнє? - На жаль, з початком повномасштабної війни волею долі я опинилася у Словенії. Ця країна надала мені прихисток і мож ливість продовжити творити, втілювати свої ідеї і підтримувати Україну. Але я ду же сумую за домівкою. Я дуже чекаю на нашу перемогу, я хочу повернутися до Львова і відновити роботу своєї студії. І своїм вкладом допомагати рідній країні ставати на ноги після війни.

- Марино, коли і, головне, як Ви зрозуміли, що магія – це Ваше покликання? - Почнемо з того, що за освітою я – редактор. Крім цього, я спі вачка та письменниця, що, як Ви бачите, досить далеко від магії. Тому раніше мені здавалася магічна сфера надто складною та далекою від мене. Хоч у мене з дитинства були деякі здібності і в нашому роду були и цилители, и чаривники, але я не можу сказати з упевненістю, що бачила магію справою свого життя. Але колись навколо мене почали відбуватися події, які зро зуміти звичними для нас з вами способами здавалося немож ливо. І тоді я відчула, що можу допомогти собі та іншим людям. Я потроху почала розбиратися в цій темі, часто зустрічалася з фахівцями у цій сфері. Мені допомагали люди, які тоді займа лися нетрадиційними практиками, ми багато практикували цей напрям. Я познайомилася з безліччю цікавих людей із Сибіру, Карпат. Також я навчалася за книгами, нашими та зарубіжними. І через деякий час я відчула, що вже готова сама допомагати людям. - Розкажіть про Вашу Академію магічних мистецтв. Яки-

якостями має бути наділена людина, щоб стати її уч-

Скажу чесно, ідея створення Академії була в мене давно. І за раз я докладніше розповім, із яких напрямків вона складається. Оскільки магія - це дуже непросте ремесло, то і включає безліч різних мистецтв! По-перше, це енергетичні практики, йога, ушу. Оскільки я пе реконана, що, не маючи свого правильно збудованого тіла та енергетики, неможливо допомогти комусь іншому. По-друге, дуже важлива для майбутнього мага астрологія і той потенціал, з яким він сюди приходить. Також обов’язковим в Академії є вивчення музичних засад, голосові практики, співи та рухи в такт. Адже, не розуміючи гармонію та піфагорійську складову нашого світу, дуже складно стати справжнім магом.

Ще одне важливе мистецтво – це поезія, література, ритміка та віршування, знання канонів. І такий напрямок як цілительство, розуміння анатомії та того, як влаштована людина. Ну і звичайно – карти Таро. Хочу зауважити, що з магічного по гляду не всі можуть займатися Таро. Але з погляду логіки та пси хології абсолютно всі їх можуть читати. Тому багато практикуючих психологій використовують у своїй роботі Таро. До речі, осно ви психології також обов’язково включені в навчання. І мабуть останній та найважливіший напрямок – це ритуальна магія (схід на, північна, українська, кельтська), її історія та традиції. Всі ці на прями - це величезний обсяг знань, який не всім під силу засвоїти. Тому для того, щоб стати учнем і надалі закінчити Академію ма гічних мистецтв - потрібно дуже хотіти цього. І бути готовим до того, що мої вимоги будуть високими! - То яка ж вона, сучасна магія в Україні? Як вона транс формувалася на сьогодні? - Для мене сучасний маг - це не тільки шаман, мольфар або жрець, це людина, яка знає закони квантової фізики, розуміє, що таке час и простір. А ще маг усвідомлює глобальні економічні та політичні процеси у нашому житті. Звісно ж, без впроваджен ня туди магії! Це має бути така людина, яка йде в ногу з часом, в ідеалі володіє комп’ютерними програмами, розуміє, що таке штучний інтелект і наскільки це добре чи погано. Якщо говорити конкретно про нашу країну, то українських відь ом та відьмаків вже давно треба оголосити національним над банням! Україна має величезний, колосальний потенціал, і бага то хто має дуже сильні здібності. Єдиний мінус нашої країни та людей мого напряму – це лінь і не бажання вчитися. А в моїй спеціалізації потрібна щоденна наполеглива праця! Я не можу зрозуміти, наприклад: як можна бути магом і не знати, що таке каббалістична традиція? Або не бути знайомим із працями Джона Ді (британський Маг, чародій, ви нахідник, математик, астроном, алхімік та вчений, - прим. Ред.). - Марино, ви власниця дуже незвичайного магазину –чарівних речей. Що у ньому можна придбати? - Все що продається в онлайн-магазині - застережені свіч ки, прикраси, підвіски, магічна атрибутика, виготовляється на основі особистих замовлень. Я проти масового виробництва та неякісних речей. Бо магія так не працює. Якщо ми говоримо, наприклад, про придбання певного амулету, його обов’язково потрібно зарядити і провести деякі маніпуляції перед продажом. В ідеалі він має бути створений під певну ситуацію та людину. Є багато важливих нюансів, таких як гороскоп майбутнього влас ника та місячна фаза, при якій заряджений амулет. - Сьогодні люди досить часто звертаються до магів, астропсихологів, екстрасенсів. Але ж далеко не у кожного з них є хоч якісь здібності. Зустрічаються і відверті шах раї. Ваша думка: які є способи оцінити того «фахівця», до якого прийшла людина з конкретним запитом? - Непідготовленій людині, яка далека від магії, неможливо визначи ти, хто перед нею сидить. Єдине, що

ми добре за ними доглядаємо. Загалом, не змінювали їх раціон, кормів у нас ви стачає. Знаєте, нас дуже підтримують єв ропейські зоопарки, надсилають провізію та виділяють фінанси. Також допомагають і одеські гуманітарні центри та пересічні мешканці. Ми їм дуже вдячні за це. Щодо стану людей, тут звичайно інша си туація. Наші працівники напружені, як і вся Україна. Ми розписали чергові групи на випадок надзвичайних ситуацій. Та усіма силами ми намагаємося тримати Історії війни

ся разом. Хочу сказати, для містян дуже важливо, аби зоопарк працював. У такі тривожні часи треба ходити кудись і ба чити щось позитивне. Те, що розвіє стрес та нервозність. - Знаємо, що на початку війни Одесь кий зоопарк прийняв чимало тварин у свої стіни. Яка зараз ситуація – вистачає усім місця? - Звичайно вистачає. Так, у перші дні війни ми прийняли понад 700 домашніх твари нок від одеситів, які виїжджали за кордон.

Краще до нас, аніж на вулицю в мороз. Ми все підготували, знайшли місця, провізію і розмістили нових жителів. Радію, що на сьогодні 300 з них вже забрали додому. Але радію не тому, що звільнилося місце, а тому, що тваринки повертаються до себе у родину. Це дуже важливо. Вони все від чувають і сумують за людьми. - Нещодавно Україна пережила по вний блекаут. Як із ним справився зоопарк? - У нас, як і у всіх, дві доби не було світла. Та ми готувалися до такого розвитку подій. Заздалегідь закупили такі потрібні буржуйки, генератори, пальне. Тварини наші навіть не помітити, що в країні бле каут. Ба більше, ми й до зими готові. Ро зуміємо, що вона буде важкою для усіх. - Ігорю, а які взагалі у Вас є тварини? Кого можна побачити?

- Ой, у нас дуже багато тварин. Уявіть, майже 260 видів. Є слон, тигри, леви. Білих левів, до речі, ми привезли з Харкова, коли місто бомбили. Також є зебри, леопарди, фламінго. Дуже багато хижих птахів. У нас

навіть є наукова програма розмноження пугачів. Ми їх випускаємо у дику природу. Усі тварини цікаві, приходьте. - Чи народилися у Вас нові звірятка за час війни?

- Знаєте, у нас кожен сезон багато народ жених малюків. Але саме за час війни у зоопарку з’явилися маленькі лами, олені, лані, фазани, папуги, куницепобіні різ них видів. Тобто близько 40 видів тварин маємо приплоду. - Ігорю, вся Україна молиться і чекає на перемогу у війні. Чи маєте Ви вже якісь плани на майбутнє?

- Ми маємо закінчити те, що почали. У нас до війни стартувала велика реконструк ція зоопарку. Частину ми встигли зроби ти, а частину зупинили. Влітку за кошти меценатів ми побудували новий вели кий вольєр для левів. А з нового року в нас піде перебудова слоновника. Це теж спонсорський проєкт. Після нашої Пере моги у війні ми завершимо повністю ре конструкцію і зробимо в Одесі найкращий зоопарк в Україні!

початку повномасштабної війни в Україні? - 24 лютого я ще не розуміла всього жаху. Прокинулась, почувши вибухи о п’ятій ранку, розбудила чоловіка та пішла у магазин за продуктами. Далі я почала стежити за новинами, підписавшись на десятки каналів. Ми спали в коридорі, сіпалися від кожного гучного звуку і наступні два місяці перетворилися

арт костюми та робила візаж клієнтам до повномасштабного вторгнення. Чоловік привіз мене у майстерню і я за ти ждень створила перші патріотичні крила в Україні. Серед знайомих фотографинь знайшла дівчину, яка також мрія

- Наразі в мене їх три. Усі образи при йшли під час війни, під час переживан ня нових сильних емоцій. Кожен костюм, крила, макіяж створені мною. Перший – «Незламна». Він про силу української жінки. Адже під час війни кожна українка переживає біль, нена висть, агресію… Але тільки не страх! Ми сильні, хоч і тендітні, стійкі, хоч і жіночні… Ми сміливі, ми НЕЗЛАМНІ.Другий – «Ян гол Миру». Образ войовничий або ніж ний, з мечем або відкритим серцем. Та в обох випадках з величезними жовто-бла китними крилами. Цей образ символізує янгола з крилами кольору нашого прапо ра, який несе мир в Україну, допомагає нашим захисникам у скрутні часи. І третій образ – «Янголи серед нас». Це образ кожного з нас: хто донатить для української армії та допомагає постра ждалим, хто займається волонтерст вом, хто підіймає бойовий дух та настрій своєю роботою та вчинками… Ці фотопроєкти - просто must have для кож ної українки. Бо навіть у важкі часи життя має продовжуватися. Інакше у постійній тузі жодних сил на боротьбу не залишиться. - За час війни Ви відкрили свою студію-майстерню? Що там робите? Як вдалося все організувати? - Так склалися обставини, що мені дове лося терміново шукати приміщення для переїзду з моєї невеличкої майстерні. Після довгих пошуків та оглядів вдало ся знайти чудове приміщення з окремим входом з вулиці. Потрібно було зробити капітальний ремонт! Тут на допомогу мені з чоловіком прийшов мій татусь. Майже кожного дня протягом двох з половиною

- Анастасіє, опишіть зараз Ваші будні.

- Я їжджу до клієнток збирати їх на фо тосесії та важливі події, весь інший час проводжу в «Арт кухні» за макіяжами та створенням костюмів, роблю крила на замовлення, декілька разів на тиждень займаюся танцями.

- Що Вам допомагає відволікатися від війни та не зламатися?

- Мій чоловік. Він – моя найміцніша під тримка. Мої батьки та брат. Приїхавши до них, я завжди можу отримати величезну кіль кість любові та обіймів. А ще смачненько поїсти матусиної їжі.

зі шкіри: портупеї,

пояси, чокери, браслети.

- Галино, розкажіть, як війна вплинула на Ваше світоба чення? Чи змінилися Ви внутрішньо? - Я не очікувала, що війна може бути таких масштабів. Але я змогла мобілізовуватися, згадати навички виживання, де і як їх можна було застосувати. Це була і психологія, і віднов лення ресурсів. Я оговталася без депресій і панічних атак. У мене, напевно, відкрилося друге дихання. Мене тримала моя віра, небесні ангели направляли мене. Я не допускаю нега тивних думок і таких сценаріїв. Я стала сильнішою після того, як війна прийшла на нашу землю. Розумію, що ця війна дана нам для чогось. Мені пощастило народитися в родині із на ціоналістичними та патріотичними цінностями. І я пишаюся, що я – українка. За час війни хтось відійшов з мого радара, а хтось – з’явився. - З якими проблемами довелося зустрітися, коли почалася війна? І як Ви взяли себе в руки й повернулися до роботи? - Знаєте, мої гості, так я називаю своїх клієнтів, стимулювали мене не здаватися. Вони мене підтримували та підбадьорюва ли. Перший тиждень я займалася волонтерством, як і всі ми. І якось мені зателефонувала моя гостя і запитала – «чи в силі наша зустріч»? У той момент в мене були мурашки по шкірі, я зрозуміла, що потрібна людям. Дуже вдячна усім їм. І рада, що таки залишилася у Львові та змогла далі працювати. Звісно, я почала працювати як косметологиня. Але в пріоритеті були й масажні техніки. Ми відновили співпрацю із косметологами, слідкували, аби у нас була вся необхідна продукція. І навіть вперше за час моєї практики запустили рекламу із моєю при ятелькою маркетологинею. Я дуже боялася того, як це сприй муть – реклама під час війни. Думала, що скажуть інші. Але я не зупинялася, була продуктивна, емоційна і натхненна. Знаєте, на якомусь адреналіні. Позитивні підбадьорення та записи людей до мене показували, що їм це потрібно. Багато зверталися до мене, питали чи працюю я. Також я не прийняла пропозицію виїхати у більш безпечне місце, вирішила залишитися вдома і будувати своє майбутнє тут. - Ви за освітою медик. Звідки взялися ідеї для власного бізнесу і як вдалося встояти на ринку? - Я закінчила Івано-Франківський інститут. Працювала споч атку як лікар-терапевт, у салонах, з різними брендами. Але на якомусь етапі зрозуміла, що найбільше мені подобаються масажні техніки. Це – мій поклик, те, що йде зсередини. Не просто мій заробіток. У часи Covid я вирішила забрендуватися, думала про те, як заявити про себе після двадцяти років пра ктики. Було незручно, боязко, але я все ж створила свою «Май стерню краси природного омолодження Галини Цапів». Під час карантину запустила online уроки «самомасаж вдома». А ко ли почалася війна, я зрозуміла, що обрала правильний шлях –зайняла нішу природного омолодження. Я прихильниця цього напрямку, поєдную різні техніки. Окрім цього, також розвиваю простір професійних брендів для косметологів Західної України «Ellabachezahid». Робота – це моє життя, більшу частину якого я проводжу із людьми. - Чи не втомлюєтеся постійно працювати руками? - Люди дуже чутливі, вони люблять дотики. Моя робота рука ми – це безцінний прояв любові до моїх гостей. Це приносить мені спокій та натхнення. А про фізичну втому тут не може бути й мови. Бо я роблю масажі з внутрішньою силою. Хочу сказати, якщо робити все правильно, професійно, то руки й не будуть боліти.

- Про що Ви думаєте під час сеансу? Щось уявляєте, чи переноситеся думками в якесь місце?

- Так, під час сеансу треба бути відстороненою, але інколи я даю волю своїм емоціям. Можу заплакати, коли задумаюсь про щось своє. Я йду за своїми відчуттями. Ми разом проживаємо зцілення із моєю гостею. - У Вас є курс «Створи свій авторський масаж». Знаємо, що багато учнів йдуть саме до Вас за цим навчанням. У чому унікальність Вашої методи? - Я так назвала курс, бо хотіла донести до колег – кожен сам може стати автором свого унікального масажу. Ми усі у когось вчимося. Є чимало шкіл, технік, уроків, але все зводиться до твоєї виняткової подачі. І з відгуків моїх учнів, у них все вихо дить. - Назвіть 5 основних правил життя Галини Цапів. - Цілих п’ять я не назбираю. Але моє головне правило – прожи вати життя з різними відтінками щастя, радощами

усіма його

шлях. Його треба цінувати тут і зараз.

війна

ще більше навчила. - Чи плануєте розширяти свій бізнес? Які плани на майбутнє, після перемоги України? - Я не відкладаю життя на період «після». Я вважаю, ми вже перемогли, бо ми встояли перед окупантами. Наразі мені подо бається формат, в якому я працюю. Я ціную не масовість, я за природне омолодження. Зараз зі мною моя професійна коман да, надійні люди та друзі. Це все було створено з любові.

- Ангеліно, Як війна вплинула на ваше життя?

- Я думаю, що війна не може вплинути якось позитивно на життя людини. Це у будь-яко му сенсі величезний стрес і стан тривоги щодня. Я була в Україні одна з маленькою донькою, коли ми прокинулися від звуку ра кет. І щоб не сталося у майбутньому у нашо му житті, цей жахливий спогад і страх зали шаться у нас назавжди. - Усім нам далися ці 10 місяців нелегко. Хтось зміг справитися зі стресом, хтось ще ні. Розкажіть, чого навчила війна Вас? - Я навчилася жити в стані, коли розумієш, що глобальні плани на майбутнє – це про сто ілюзія. І стан контролю життя – це само обман. Не дивлячись на те, що я виїхала з України, тривога і біль залишилися. І це величезний відбиток на житті багатьох людей. - Ви з донечкою виїхали до Італії. Як Вас прийняла країна? З якими проблемами зіткнулися? - Я не просто так опинилася в Італії. Не обирала спеціально країну або місто зручні ше. Тут живуть мої близькі люди. Ми поїхали

до Риму одразу, коли я зрозуміла, що треба виїжджати. Так підказало мені серце у перші миті війни. Я давно і щиро закохана у Рим, я була тут багато разів, але просто на від починку. Це складне і не просте місто, його потужна енергія особлива для мене. Якщо рідна Одеса – це енергія моєї мами, то Рим – енергія мого батька. Звичайно, у нас були проблеми після приїзду. Це й адаптація, й різка зміна звичного життя через війну. На віть банальне не володіння італійською мо вою – велика складність. - Ви – художниця. Як творчість допомагає Вам справитися зі стресом? Розкажіть про свої будні. - Останні два роки були великим випро буванням для мене. Хочу сказати, що історія мого життя не проста. Це єдине, що можу вам тут зараз сказати. Моя творчість – ме не рятує. Вона дає можливість тримати віру в чудеса і сили йти далі. Мої будні – це не будні художника, це життя людини, яка пи ше картини та вірші від серця. У мене немає зацикленості зробити більше картин термі ново. Хоча я й створюю їх, але за покликом душі чи музи. Мені вдалось транспортувати в Італію вже понад 25 моїх авторських робіт.

- Знаємо, що Ви плануєте скоро відкри вати свою власну виставку. Які роботи там презентуєте? - Персональна виставка у Римі – це дуже значуща подія для мене. Вона запланова на на 14 січня 2023 року у Римській галереї «Cosart». Я представлю серію робіт з Маска ми (та інші роботи). Всі вони були створені на передодні війни. Ці картини несуть особливу енергію, в моїх роботах завжди є підтекст. - Ангеліно, які плани маєте на майбут нє? - Найголовніше – я планую бути живою не тільки фізично, а й душевно! Складно мати глобальні плани. У будь-якому випадку, мої картини – це частина мене і для мене важли во бути почутою за життя. Я буду боротися зі стереотипом «хороший художник – мертвий художник». - Що першим зробите після перемоги України у війні? - Я, мабуть, заплачу, але вже від щастя. По тім вип’ю мій улюблений

ANGELIKA AKS:

CREATIVITY

- Angelina, how did the war affect your life?

- I think that war cannot have a positive effect on a person’s life. It is in every sense a huge stress and anxiety state every day. I was in Ukraine alone with my little daughter when we woke up to the sound of rockets. And so that it does not happen in the future in our lives, this terrible memory and fear will remain with us forever.

- These 10 months were not easy for all of us. Some were able to cope with the stress, some still not. Tell me, what did the war teach you?

- I learned to live in a state where you understand that global plans for the future are just an illusion. And the state of life control is self-deception. Despite the fact that I left Ukraine, anxiety and pain remained. And this has a huge impact on the lives of many people.

- You and your daughter left for Italy. How did the country receive you? What problems did you encounter?

- I didn’t end up in Italy just like that. I did not specifically choose a country or a city that is more convenient. My close people live here. We went to Rome as soon as I realized that I had to leave. This is what my heart told me in the first moments

of the war. I have long been and sincerely in love with Rome, I have been here many times, but just on vacation. This is a complex and not simple city, its powerful energy is special for me. If my native Odesa is the energy of my mother, then Rome is the energy of my father. Of course we had problems after arrival. This is both an adaptation and a sharp change in the usual life due to the war. Even the banal lack of command of the Italian language is a great difficulty.

- You are an artist. How does creativity help you cope with stress? Tell us about your everyday life.

- The last two years were a big test for me. I want to say that the story of my life is not simple. That’s the only thing I can tell you here now. My creativity saves me. It gives an opportunity to keep faith in miracles and strength to go on. My everyday life is not the everyday life of an artist, it is the life of a person who writes pictures and poems from the heart. I have no obsession to make more paintings urgently. Although I create them, but at the call of my soul or muse. I managed to transport more than 25 of my author’s works to Italy

- We know that you are planning to open your own exhibition soon. What works do you present there?

- A personal exhibition in Rome is a very significant event for me. It is scheduled for January 14, 2023 in Rome’s «Cosart» gallery. I will present a series of works with Masks (and other works). All of them were created on the eve of the war. These paintings carry a special energy, there is always a subtext in my works.

- Angelina, what are your plans for the future?

- The most important thing is that I plan to be alive not only physically, but also mentally! It is difficult to have global plans. In any case, my paintings are a part of me and it is important for me to be heard during my life. I will fight the «good artist is a dead artist» stereotype.

- What will you do first after Ukraine’s victory in the war?

- I will probably cry, but already from happiness. Then I will drink my favorite cocktail «nigroni». It may sound strange, but it is honest. And from now on I will think about the global and make plans.

«MY

SAVES ME. IT GIVES YOU THE OPPORTUNITY TO KEEP FAITH IN IRACLES AND THE STRENGTH TO GO FURTHER»

Never give up and follow your heart. An artist from Ukraine, Angelika Aks, shares with us the story of her upcoming exhibition in Italy and why the war taught her to never make plans again. Read about everything in our interview!

людина, яка не сидить на місці. Все життя я шукала своє призначення. У 2013 році я змогла організувати свою першу справу – салон квітів з доставкою по Києву. Бізнес йшов досить непогано. Але з часом я почала відчувати, що хочу змінити вид діяльності, спробувати щось нове. І ось я вирішила створити кав’ярню своєї мрії. У 2022 році розпочала ремонт у при міщенні майбутнього закладу. Дизайном займалася самостійно. На все це мене на дихнув мій рудий кіт. Тож назва кав’ярні з’явилася легко – «Leocafe». Відкриття мало бути 8 березня 2022 року, але війна зруйнувала усі плани, як і мільй онів українців. Я вимушена була зачинити свій магазин квітів та кав’ярню «до кращих часів». І поїхала з України до Англії, до роди ни мого брата. Взяла із собою маму та доньку. За кермом ми проїхали майже 3 тисячі кілометрів. Коли дібралися на місце, одразу почали посилено вивчати англійську та лівосторонній рух на британських дорогах.

І це було одне із

рішень у житті.

приїхали до столиці, я побачила, як

люди та моя країна. Не вистачало якоїсь світлої події, аби посмішки на обличчях рідних та друзів знову з’явилися. Тож, у мене виникло бажання створити куточок радості та позитиву для українців, наскільки це можливо зараз. Україна

ти постачальників, бо якісна кава та найсмачніші де серти до неї – найголовніше. Усі солодощі обирала самостійно і дуже ретельно. Звичайно кожен з обра них варіантів я куштую, аби перевірити товар на собі. Меню розробила таким чином, аби були задоволені усі: і любителі солодкого, і прихильники здо рового харчування. У моїй кав’ярні є кондитерські вироби без цукру, але вони не менш смачні за традиційні. Ми постійно працюємо над оновленням та покращенням асортименту. 8 жовтня 2022 року моє «Leocafe» таки почало своє життя. З повітряними кульками та знижками на каву наш колектив відкрив двері кав’ярні. Я завжди мала підтримку чоловіка і завдяки цьому маю такий чудовий заклад. Мені дуже пощастило із командою, у нас самі дівчата, які розуміють одна одну з першого погляду. Щодня о 8 ранку наша кухня випікає найсмачніші гарячі круасани та іншу випічку. І ми радіємо усмішкам клієнтів. Це зігріває душу. Ми намагаємось створити атмосферу максимального затишку та комфорту в нашому закладі: даємо можливість працювати людям з ноутбуками, коли в їх домівках виключають світло. Окрім цього, «LEOcafe» - це суцільна фотозо на, в якій можна зробити купу гарних фото. Коли бачу задоволених клієнтів, я дійсно стаю щасливою людиною. Напевно, так себе відчуваєш, коли знаходиш своє призначення. «LEOcafe» запрошує до себе на чашечку кави. Тут ви зможете побалувати себе смаколиками, присісти на зручний диванчик, помріяти про чудове майбутнє нашої прекрасної України. Я зрозуміла, що кращого місця для мене нема на всьому світі!

на бачення навколишньої краси, на вміння помічати багатогранність світу, на відчуття пре красного, на вміння радіти дрібницям. А потім почалося доросле життя з доросли ми проблемами: дім, робота, сім’я. Та я ніколи в душі

потім на полотні. Далі приходить час відпускати її в світ. Бо лишень люди можуть відчути енергію художника, споглядаючи на картину. Адже саме живописці відтворюють емоції, почут тя, переживання, красу та любов на полотні. Ось тому в нашому серці від гукується та чи інша картина. Тому я продовжую цей шлях, беру участь у різноманітних виставках на різних ар тмайданчиках України. Хочу додати, що зустрічі з колегами надають но вий поштовх до творчості. Починаючи з 2020 року у мене постійні виставки в Центральному будинку художни ка, в художній галереї «Митець», на різних артмайданчиках, виставляюся разом з мисткинями з творчої фундації «W’ART». - Ви казали, що зараз працюєте над серією робіт «квіти вільних людей». Розкажіть про неї детальніше. - Спочатку було полотно. Біле, вели ке. Чекало свого творчого тріумфу на балконі у подруги в Ірпені. Але війна знесла усі плани, зламала долі, зруй нувала будинки та цілі міста. Дяку ючи Богу, подруга в безпеці, а трав моване ворожим снарядом полотно потрапило в мої руки. І на ньому, пробитому уламками ракет, народи лися квіти. Соняхи. Незламні, соняч ні, сильні. Як і ми, українці, діти богів Світла. Потім почали один за одним приходити образи сьогодення і зно ву у вигляді квітів. Так народилася ця історія про нас. Про усіх разом і кожного окремо. Про наш стан зараз, про відчуття, емоції та характер. І продовження буде! І переможна кар тина також!

- Зараз дуже непростий час для на шої країни. Розкажіть, як Ви справ ляєтесь із новою реальністю?

- Ця клята війна поділила моє життя на до та після. Забрала в мене коха ного чоловіка. Поселила в серці не зламну рішучість і нескореність. І жа гу боротися за своїх дітей, за землю, за право жити та творити. І повер нувшись у рідний дім в Бучу, я маю зараз велике бажання відновити все спаплюжене ворогом. І знову писа ти сонячні квіти, які огорнуть теплом скалічені душі, наповнять любов’ю кожне серденько.

- Ірино, скажіть, звідки берете нат хнення?

- Знаєте, на нашому подвір’ї ростуть сосни. Височенні, стрункі бучанські красуні. Скалічені уламками снарядів, але стоять гордо та мужньо. Коли мені зовсім важко і серце стискається від болю, я підіймаю голову у височінь, бачу синє небо, ма ківки сосен. У цей момент відчуваю, що витримаю і не зламаюся, триматимуся як і вони. Я обираю жити та творити.

мрії. І разом з усіма, я прикладаю максимум зусиль зараз до перемоги України у війні з росією. - Як вдалося взяти себе в руки і продовжити працювати? - Перші тижні був просто суцільний розпач, страх, нерозуміння, а що ж буде далі, що робити. Постійно ставила собі питання – їхати чи ні, де ховатися, як прожити далі. Але так вийшло, що мої клієн ти почали повертатися до мене, і я теж повернулася до цілющої роботи і продовжила свій шлях. Спілкування з моїми клієнтами, які приходили, дуже витягувало з тої чорної ями смутку та страху. І я дуже їм вдячна за це. Бо коли я бачу своїх клієнтів після про цедур, їхні посмішки, в цей момент я готова просто звернути гори. Це дуже придає сил. Допомагала звичайно не лише робота, а й та поміч, яку я надавала волонтерам та нашим героям ЗСУ. Бо ти розумієш, що зробила, та продовжуєш робити все, що в твоїх си лах. Та мушу сказати, що взяла себе в руки на початку війни саме завдяки своїй дитині. Адже заради неї я не мала права впасти у відчай та втрачати

обстрілів лише у кофтинці, і зараз їм треба якось ставати на ноги. І наш обов’язок допомогти співвітчизникам у цьому. - Розкажіть про те, чого навчилися за час війни? Поділіться із читачами власними лайфхаками. - Знаєте, за ці дев’ять місяців я навчилася бути максимально зо середженою, врівноваженою. На роботі та в спілкуванні зі своєю родиною я змогла не давати волю страхові, негативним емоціям. Бо все це погано впливає на якість моєї праці та загалом життя. Також я навчилася приймати досить швидкі та ефективні рішення, бути навіть менеджером. Бо зараз майже у всіх є труднощі із логі стикою та доставкою будь чого, тому маємо крутитися та шукати нестандартні рішення. І обов’язково я навчилася цінувати кожен момент мого життя. Раніше я не помічала, які красиві у нас ранки, як гарно співають пташки, яка плодюча земля у нас. І безмежно вдячна нашим ангелам із ЗСУ, які щодня дарують нам можливість помічати усі ці

з гарячих точок. Люди шукали собі нових майс трів, тих, хто надає послуги. І до мене почали ходити нові клієнти. Я також дуже вдячна колишнім клієнтам, які давали відгуки щодо моєї роботи. З багатьма ми в дружніх відносинах залишися. Тож я так і втрималася на плаву. Я завжди йду на зустріч клієнтам. Щодо цінової політики, то я намагалася її не змінювати, тримати на мак симально доступному рівні для людей, бо в країні війна. Багато з нас втратили не лише машину, бізнес, чи житло. Деякі тікали з-під

що наше тіло – це результат вну трішніх процесів: фізичних, моральних і духовних. Я раджу ніколи про себе не забувати. Не скрольте стрічку новин на постійній осно ві, беріть собі перерву. Займайтеся спортом, більше рухайтеся. До тримуйтеся питного режиму води. Частіше виходьте на вулицю, на прогулянки. Приділяйте більше часу своєму хобі, аби отримувати таку необхідну радість у своєму житті. Ось цей комплексний догляд за тілом та душею – це основні правила, як позбавитися стресу. - Катерино, а що першим зробите після перемоги України? - Гадаю, що я поїду на Азовське море, чи навіть на Чорне у Крим. Маю надію, що його звільнять від окупації, я дуже сумую за ним.

свої плани, дати проведення концертів, зйомок та інтерв’ю. На весну була запланована низка концер тів, у тому числі у Херсоні та Маріуполі. Але фатальна дата 24 лютого змінила усе. - А як змінилося життя медіа світу пі сля 24 лютого? - Почнемо з того, що більшість представни ків медіа-індустрії виїхали за межі країни. Це і PR-менеджери, і фотографи, і організато ри концертів та заходів… Усі вони переваж но жінки, тому в цілях безпеки вимушені бу

з однодумцями? - Насправді було дуже складно. Спочатку навіть прийшлося приймати заспокійливі та снодійні препарати. Але мене врятував зво ротний зв’язок із моїм слухачем (мені почали писати та дзвонити зі всього світу). Також

мене, звісно, підтримувала моя родина. Хо ча, як вона мене підтримувала? Вона – мене, я – її, так і жили, підтримуючи один одного, як і більшість українських родин з моменту нападу. І, звичайно, моє невикорінне почут тя гумору. Незважаючи на весь жах того, що відбувалося, мій дивний гумор та іронія іноді допомагали мені впоратися з депресією і на дихнути своїх близьких. - Чого навчили Вас ці важкі 9 місяців? - Не можу сказати, що я багато чому на вчився. Моє життя було наповнено різни ми подіями, деякі з яких були дуже драма тичними. У соцмережах багато хто пише, що війна розставила все по місцях, багато людей показали свою приховану натуру, але я з

лишилися негідниками, шахраї – шахраями, алкоголіки – ал коголіками. З іншої сторони, яскраві, талановиті та добрі осо бистості були в змозі не тільки зберегти ці позитивні якості, але і поділитися ними з іншими, з тими, кому це зараз дуже і дуже потрібно. Що мене дуже здивувало, так це дві речі. По-перше, це те, як змінилося мислення моїх друзів росіян. Якщо раніше їхні думки були для мене дуже важливими, і я вважав їх мудрими та досвідченими, то зараз без роздрату вання слухати їх не можу. Якось підсвідомо відчувається їхня зазомбованість. Хоча, заради справедливості, варто сказати, що і вони відчувають те саме по відношенню до нас. І по-дру ге, єдність, та згуртованість нашого народу. В той час, коли ворог прийшов в наш дім, уся країна встала пліч-о-пліч, щоб захистити свою землю. За рідкісним винятком окремих діячів, які продовжують розкачувати човен, та виривати шматки з нашої багатостраждальної Батьківщини. - Розкажіть про нові проєкти, які вдалося реалізувати за час війни? - У перші дні війни нам прийшлось виїхати заради безпеки сім’ї. Тому кілька місяців я перебував далеко від дому і відпо відно студії. Нічого конкретного в голову не приходило, якісь рвані фрагменти музики, слів, мелодій… Лише, коли ми по вернулися до Києва, і я зміг узяти в руки інструменти, поча ли народжуватися якісь закінчені музичні та поетичні форми. Дуже важко для мене, як для російськомовного співака і ар тиста, «переключитися» на українську мову. 80% власного репертуару в мене російською. Тому зараз намагаюся як мож на більше спілкуватися українською, щоб мати змогу давати інтерв’ю, вільно спілкуватися с глядачами, писати нові або перекладати старі свої пісні, згідно з діючим законодавством, коментувати яке сьогодні ми точно не будемо. - У жовтні Ви випустили нову пісню «Я Бачив Сон». Вона вже стала однієї із найулюбленіших серед Ваших фанатів. Розкажіть, як готували до релізу пісню? - Насправді ця пісня була написана ще у 2014 році на вірші відомого українського поета Юрія Рибчинського. Після неї ми з ним написали ще багато спільних пісень, але ця музична робота є для мене особливою. З неї почався цілий цикл со ціальних пісень. Також Юрій Євгенович став для мене не тіль ки співавтором, але другом та наставником. Унікальність цієї композиції полягає в тому, що її зміст актуальний як і для на шого сьогодення, так і для будь-якого іншого прояву агресії. Він підкреслює конфлікт між насильством та особистістю. І ми вирішили, що сьогодні ця пісня буде найактуальнішою як для нашої країни, так і для людей усього світу, тому що зараз ми усі в одному човні. - Які плани маєте на майбутнє? Чи порадуєте Ваших фанатів чимось новеньким до нового року? - Сподіваюся, що так. Зараз я вже написав та записав декіль ка нових пісень. Частина з них драматична та дуже емоційна. Та я зрозумів, якщо не переключусь на більш драйвові та поп сові ритми, можу «поїхати кукухой». Тому декілька музичних робіт я зробив навмисно дуже яскравими та ритмічними. І мої шанувальники, які скучили за веселим та трохи хуліганським Олексієм, явно будуть задоволені. Сподіваюсь, встигну випу стити офіційні релізи до нового року. - Що зробите першим після перемоги України у війні? - Нап’юся. Я не вживаю алкогольних напоїв вже дуже давно. Лише рідко. Але тут сам Бог велів. Боюся, я не буду тут оригі нальний. Мільйони українців вдома і не тільки, в усіх кутках світу, думаю, будуть пити за нашу Перемогу. А ще, може, по стрижуся наголо. Ось просто так, щоб відмітити. А ще вийду на вулицю і буду усіх обіймати. От усіх-усіх! І вас я теж буду обіймати. Міцно і радісно. Навіть, якщо для цього доведеться приїхати у ваше місто. А там і концерт забабахаємо!

Хрупкая королева экрана Вивиан Мэри Хартли родилась в индийском городе Дарджилинге. Её отец, Эрнест Хартли, англичанин по происхождению, был офицером индийской кавалерии. Мать, Гертруда Робинсон Яки, имела ирландское, французское и армянское происхождение.

Родители поженились в Кенсингтоне, Лондон, в 1912 году. В 1917 году Эрнеста Хартли перевели в Бангалор, в то время как Гертруда

1931

она встретила Герберта Ли Холмана, адвоката, который был старше её на 13 лет. Несмотря на то, что он не одобрял «людей, связанных с театром», они поженились 20 декабря 1932 года. Вивиан закан чивала своё обучение будучи замужем. 12 октября 1933 года она родила ребёнка - девочку, которую назвали Сюзанна, но Вивиан задыхалась от навязанной ей роли домохозяйки. Дру зья советовали её на небольшую роль в картине «Дела идут на лад», и эта роль стала дебютом Вивьен на киноэкране. Она наняла агента Джона Гиддона, который заверил, что имя «Вивиан Холман» не подходит для актрисы. Отказавшись от предложенного псевдонима «Айприл Морн», она берёт имя «Вивьен Ли». Гиддон рекомендовал её Александру Корда как возможную киноактрису, но тот не нашел в ней потенциала. Сыграв в спектакле «Маска добродетели» в 1935 году, Вивьен получила отличные отзывы, за которыми последовали интервью и статьи в газетах. Когда пришло время премьерного показа, Корда понял свою ошибку и подписал с Ли контракт, в котором она назвалась сво им псевдонимом «Вивьен Ли». Она продолжала играть, но, ког да Корда перенес постановку в больший театральный зал, Ли

Ли снялась с Робертом Тейлором, Лайонелом Берримором и Морин О’Салливан в фильме «Янки в Оксфорде». Это был пер вый фильм с участием Вивьен, заставивший обратить на себя внимание в Соединённых Штатах. Во время съёмок актриса зара ботала себе репутацию сложной и безрассудной в работе, и Кор да посоветовал агенту Ли предупредить актрису, что у неё будет небольшой выбор ролей, если она не изменит своё поведение. Её следующая роль была в фильме «Путь Святого Мартина» с Чарльзом Лоутоном. Оливье развивал карьеру в кино, но, не смотря на успех в Британии, его плохо знали в Штатах, а ран ние попытки представить себя на американском рынке прова лились. Согласившись на роль Хитклиффа в фильме «Грозовой перевал», он уехал в Голливуд и оставил Вивьен в Лондоне. Продюсер картины Сэмюэл Голдвин и режиссёр Уильям Уайлер предложили Вивьен роль второго плана, Изабеллу. Она отка залась, заявив, что будет играть только главную роль, Кэти, но эту роль уже отдали Мерл Оберон. РОЛЬ СКАРЛЕТТ В это время в Голливуде активно искали актрису на роль Скарлетт в картине «Унесённые ветром» (1939). Американский агент Вивьен Ли предложил её кандидатуру в феврале 1938 го да. В том же месяце Дэвид Селзник посмотрел её работы «Пламя над Англией» и «Янки в Оксфорде», и с этого момента Вивьен стала серьёзной претенденткой на роль. В период между фев ралём и августом, Селзник просмотрел все английские картины Ли, а к августу вел переговоры с продюсером Александром Кор да, с которым у Вивьен Ли был подписан контракт.

18 октября Селзник написал тайную записку режиссёру фильма Джорджу Кьюкору: «Я все ещё надеюсь на эту новую де вушку». Вивьен переехала в Лос-Анджелес под предлогом того, чтобы быть рядом с Оливье. Когда Майрон Селзник (брат Дэви да), который также представлял и Оливье, встретил Вивьен Ли, он понял, что женщина обладает всеми теми качествами, кото рые его брат так долго искал. Майрон отвёл Вивьен и Оливье на площадку к Дэвиду, где снимали сцену пожара в Атланте. На следующий день Вивьен прочла отрывок из сценария для Селзника, который устроил кинопробы. Селзник написал тог да своей жене: «Она Скарлетт - темная лошадка и выглядит чертовски привлекательно. Говорю тебе в строжайшем секрете: круг претенденток сузился до Полетт Годдар, Джин Артур, Джо ан Беннетт и Вивьен Ли». Режиссёр Джордж Кьюкор согласился с общим мнением и восхвалял «невероятную безудержность» Вивьен, которая по лучила свою роль вскоре после этого. Киносъёмки оказались сложными для Вивьен. Кьюкор был уволен и заменён Виктором Флемингом, с которым Ли часто ссорилась. Она и Оливия де Хэвилленд (Мелани Гамильтон) тайно встре чались с Кьюкором по ночам и на выходных, чтобы спросить у него совета в исполнении своих ролей. Вивьен подружилась с Кларком Гейблом (Ретт Батлер) и его женой Кэрол Ломбард, а также и с де Хэвилленд, но часто ссорилась с Лесли Говардом (Эшли Уилкс), с которым должна была сыграть несколько эмоци ональных эпизодов. Также её раздражала необходимость иногда работать 7 дней в неделю, часто до поздней ночи, к тому же она скучала по Оливье, который работал тогда в Нью-Йорке.

РАБОТА НА ИЗНОС Она писала Ли Холману: «Я не выношу Голливуд... Я никог да к этому не привыкну - как я ненавижу сниматься в кино». В 2006 году де Хэвилленд опровергла заявления о маниакальном поведении Вивьен Ли во время съёмок «Унесенных ветром», опубликованные в биографии Лоуренса Оливье. Она встала на защиту Ли, говоря: «Вивьен была безукоризненно профессио нальна, безукоризненно дисциплинирована на съемках. У неё были 2 огромные задачи: делать все, что в её силах в работе над чрезвычайно сложной ролью и находиться в разлуке с Лар ри (Оливье), который был в Нью-Йорке». Из десяти премий «Оскар», выигранных «Унесенными ве тром», была и премия за лучшую женскую роль, которую полу чила Вивьен Ли. Она также выиграла награду как лучшая ак триса, полученную от New York Film Critics Circle. В феврале 1940 года Джилл Эсмонд согласилась дать Оли вье развод, а Холман дал согласие на развод с Ли. Они сохра няли дружеские отношения на протяжении всей жизни. Сын Эсмонд и Оливье остался с матерью, а дочь Вивьен, Сюзанна, осталась с отцом. 30 августа Оливье и Вивьен поженились в Санта-Барбаре, штат Калифорния. Единственными свидетелями на церемонии

ЛЮБИМАЯ АКТРИСА ЧЕРЧИЛЯ Уинстон Черчилль организовал закрытый показ, на котором присутствовал Франклин Д. Рузвельт, и в конце показа обратился к пришедшим, сказав: «Джентльмены, мне показалось, что этот фильм заинтересует вас, он показывает великие собы тия, подобные тем, в которых вы только что принимали учас

Оливье и Ли стали любимцами Черчилля. До конца своей жизни он приглашал их на званые обеды, считал Вивьен приме ром для подражания. Вивьен и Лоуренс поставили пьесу «Ромео и Джульетта» для Бродвея. Нью-Йоркские газеты стали публи ковать статьи о начале отношений Ли и Оливье, обвиняли их в отсутствии нравственности, так как они не вернулись в Англию после войны. Критики не оценили постановку должным образом. Брукс Аткинсон из «Нью-Йорк таймс» писал: «Несмотря на молодость и красоту мисс Ли и мистера Оливье, это вряд ли можно назвать актёрской игрой». В то время как большинство критиков ругали

и постановку Оливье, один журналист написал про Ли, что

голос похож на голос продавщицы. Оливье и Вивьен вложи

большую часть накопленных ими средств в эту постановку, и её провал оказался для них катастрофой. Пара вернулась в Англию. В 1943 году у Ли началось турне по Северное Африке, она выступала вплоть до того момента, когда у неё начались кашель и лихорадка. В 1944-м ей поставили диагноз - туберкулёз в ле вом легком. Однако после того, как Вивьен провела несколько недель в больнице, ей показалось, что болезнь отступила. Весной она сыграла в фильме «Цезарь и Клеопатра» (1945), в это же время выяснилось, что Вивьен ждёт ребёнка. К не счастью, у неё произошёл выкидыш. Актриса впала в глубо кую депрессию, которая достигла своего пика, когда Ли едва не набросилась на мужа, словесно и физически атакуя его до

и взросло». Режиссёр же заметил, что она не проявляла никакого энтузиазма, пока главную роль не отдали Оливье. В итоге на роль утвердили Джоан Фонтейн. Вивьен также не получила роль в фильме «Гордость

убеждение», где играл Оливье. Ли и Оливье вместе сыграли в фильме «Леди Гамильтон» (1941), где Лоуренс исполнил роль Горацио Нельсона, а Вивьен - Эммы Гамильтон. Эта роль ут вердила статус Ли как голливудской звезды, и фильм был не только одобрен критиками и популярен среди зрителей, но стал любимым фильмом самой актрисы.

измотаны и

журналистам: «Возможно,

«ТРАМВАЙ «ЖЕЛАНИЕ» Оливье стал режиссёром этой постановки. Пьеса содержала на меки на изнасилование, гомосексуальность и беспорядочные связи, вокруг неё велись жаркие споры и дискуссии. Из-за обсуждений в средствах массовой информации Вивьен волновалась ещё больше. Игру Ли в этой пьесе много критиковали. Говорили, что она совер шенно не подходит для этой роли, а британские актёры слишком хорошо воспитаны, чтобы проявлять подобные эмоции на сцене. Оливье и Ли были огорчены этими рецензиями. Но интерес публики обеспечил постановке коммерческий успех. Было сыг рано 326 спектаклей «Трамвая», после чего Вивьен пригласили принять участие в создании киноверсии этого спектакля. Её за частую непристойное чувство юмора помогло в общении с Мар лоном Брандо, который также участвовал в картине. Однако у Вивьен были сложные отношения с режиссёром Элиа Казаном, который не ценил её как актрису. Он говорил, что у Ли нет большого таланта. Но работа продолжалась, и вот он уже восхищался её решимостью отличаться от всех остальных актрис своего времени. «Она бы стала ползать по разбитому стеклу, если бы думала, что это поможет ей лучше исполнить свою роль». А Ли говорила, что роль очень выматывает её: «Девять месяцев я была Бланш ДюБуа, и она до сих пор управляет мною». Рецензии на фильм были отличные, и Ли получила второй «Оскар» в номинации «Лучшая актриса», а также премию BAFTA за лучшую женскую роль. Теннеси Уильямс сказал, что в игре Ви вьен «было всё, что я хотел, и больше, чем то, о чём я мечтал». СМЕРТЬ Несколько лет спустя Вивьен Ли скажет, что именно роль Бланш ДюБуа привела её к безумию. В мае 1967 года у Ли на чались новые приступы туберкулёза. 7 июля во время очеред ного приступа она скончалась. Была кремирована в крематории Голдерс-Грин, а её прах развеян над прудом возле ее дома в деревне Блэкбойз в графстве Восточный Сассекс.

Грейс Келли – голливудская актриса и модель, ставшая супругой монакского князя. Снялась в десяти картинах, за одну из которых получила «Оскар». Трагически погибла в автокатастрофе. Ей удалось осуществить мечту миллионов девушек –стать настоящей принцессой. Конечно, это вовсе не история Золушки, ведь девушка была из далеко не бед ной семьи. Тем не менее, ее взлет можно назвать головокружительным. История еще не знала случаев, когда членом монаршей семьи Монако становилась простая американка, пусть даже очень состоятельная. Жизнь прекрасной Грейс Келли – яркий пример того, что чудеса случаются и сказка иногда превращается в реальность. Обладательница канонической красоты преуспела как в личной жизни, так и в творческой карьере, став кумиром миллионов зрителей и голливудским секс-символом прошлого века.

ДЕТСТВО И ЮНОСТЬ Полное имя звезды – Грейс Патриция Келли. Родилась она 12 ноября 1929 года в Пенсильвании. Родители девочки были состоятельными и влиятельными людьми, поэтому в семье по дразумевалось, что дети станут членами высшего общества. Маленькая Грейс росла стеснительным, пухлым ребенком. Она не обладала решительностью и уверенностью в себе, и ро дители особо не надеялись, что их дочь добьется великого бу дущего. Отец и мать прочили малышке судьбу супруги богатого бизнесмена или влиятельного политика. Сама же Грейс грезила кинематографом и театром, мечтая однажды проснуться знаме нитой. Девочка обучалась в католической школе с пуритански ми порядками. Здесь состоялся ее дебютный выход на сцену –приняла участие в постановке по мотивам библейской истории. Старшие братья будущей звезды – вот на кого родители воз лагали большие надежды. Отец даже и подумать не мог, что его семью прославит и сделает еще более богатой именно младшая дочь. В то, что, благодаря Грейс, фамилия Келли прогремит на нескольких континентах, он не верил до последнего. Девушка долгие годы боролась за расположение отца и за то, чтобы он на конец в нее поверил. Однако, требовательный родитель не был впечатлен даже тогда, когда увидел в руках дочери «Оскар». Окончив школу, юная красавица покинула Филадельфию и переехала в Нью-Йорк, чтобы поступить в Академию искусств. Незадолго до этого по настоянию родителей она пыталась по ступить в женский колледж, но провалила экзамен по математи ке. Обучаясь актерскому мастерству, попутно работала фотомо делью. На этом поприще ей удалось добиться больших успехов – ее фото стало появляться на обложках популярных журналов.

В течение пяти лет Грейс снялась в десяти картинах. Гени альный режиссер Альфред Хичкок назвал Келли своей музой и любимой блондинкой. Многие историки кино считают успех ак трисы феноменом. За короткое время ей удалось взлететь на са мую вершину Олимпа, куда известные небожители добирались годами. Даже после завершения актерской карьеры Грейс про должила занимать высокую позицию в мировом кинематографе – ее признали одной из лучших актрис прошлого столетия. Грейс выпала честь представлять голливудские картины на международных фестивалях, на одном из которых она познако милась со своим будущим супругом. ЛИЧНАЯ ЖИЗНЬ Прекрасной

С ПРИНЦЕМ РЕНЬЕ III Переворот в личной жизни звезды случился после приема монакского князя, который тот организовал для голливудских актеров. Была приглашена и Грейс, которая своей красотой и обаянием сразила монаршего сына наповал. Принц Ренье III с первых секунд встречи был уверен, что это и есть та самая прин цесса, которую он ждал много лет. Наследник престола принялся красиво ухаживать за актрисой, надеясь заполучить ее любовь.

Ухаживания принца Грейс приняла благосклонно, ей понра вился внимательный и хорошо воспитанный поклонник. Долгое время они просто переписывались, но однажды Ренье прибыл в Штаты и сделал возлюбленной предложение. Перед девушкой встал нелегкий выбор. Она прекрасно по нимала, что брак с принцем возложит на нее серьезную ответ ственность и определенные обязанности, а с прошлой жизнью придется попрощаться. Но в сердце красавицы уже успела по селиться любовь, которая и подсказала правильное решение. Грейс оставила актерскую карьеру и распрощалась с кинемато графом, став супругой монакского принца Ренье III. Родители актрисы дали благословение, и влюбленные отпра вились на родину жениха. В Монако Грейс взяла своих близких подруг, личного стилиста и кучу чемоданов, в одном из которых лежал роскошный свадебный наряд невесты. Через несколь ко дней состоялись масштабные свадебные гуляния, о которых очевидцы до сих пор вспоминают с восхищением. После брако сочетания новую принцессу представили монакским подданным. СВАДЬБА ГРЕЙС КЕЛЛИ И ПРИНЦА РЕНЬЕ III После переезда Келли в Монако, в карликовом государстве начали происходить преобразования – высокими темпами стал развиваться туристический бизнес. Всего через несколько лет княжество превратилось в место паломничества всех, кто свя зан с кинематографом, и простых романтиков. Посетить Монако

должен был каждый представитель богемы, это считалось хо рошим тоном. У Грейс и Ренье родились дети. Как ни старались журнали сты, они не могли найти изъян в этой прекрасной семье. Она – красивая, хорошо воспитанная и всегда со вкусом одетая. Он – достойный представитель королевских кровей, обладающий аристократическими манерами. С появлением детей картинка стала и вовсе идеальной: наследники принца были похожи на ангелов и являлись образцом послушания. ГРЕЙС КЕЛЛИ С МУЖЕМ И ДЕТЬМИ К сожалению, безоблачная личная жизнь Грейс не про длилась вечно. Некогда покорные и воспитанные дети начали с каждым днем все чаще огорчать

жение принцессы было таким, что о возвращении не могло быть и речи. Да и годы брали свое – Келли все еще была очень кра сива, но молодость постепенно угасала. Шаг, на который решилась принцесса, у многих вызвал глу бочайшее осуждение. Она завела роман с мужчиной, который

намного младше ее. Потом были еще любовники, и еще. Никто не знает, что давали ей эти мимолетные отношения. Воз можно, некое ощущение свободы и независимости, которых ей так недоставало в последние годы. Грейс Келли имела весьма своеобразную точку зрения на процесс увядания женщины. По ее мнению, жизнью можно на звать период до сорока лет, а остальное – грустное существо вание. Будучи юной, актриса холила и лелеяла свою красоту, берегла фигуру. Это дало ей возможность получать со своей внешности прибыль в виде выгодных контрактов и богатых лю бовников. С возрастом к Грейс пришло понимание, что девичья красо та – очень призрачная и хрупкая вещь, которая с каждым днем утекает, как вода сквозь пальцы. Она болезненно воспринима

первые признаки старения и очень переживала, заметив ка кие-либо изменения в зеркале. Келли поняла, что слишком бы стро приближается к тому самому «роковому» возрасту. То, что она переставала быть молодой и идеальной, для звезды было подобно смерти. ГРЕЙС КЕЛЛИ – ИСТОЧНИК ВДОХНОВЕНИЯ Икона стиля – так называли прекрасную Грейс еще при жизни. Ее нарядам подражали, о ее образах много писали в глянцевых журналах. Ее талантом выбирать перчатки и носить их с особым изяществом восторгались самые строгие модные критики. Актриса обладала таким тонким вкусом, что умела подобрать одежду, максимально выгодно подчеркивающую ее прелестную фигуру. На любом мероприятии все взгляды были обращены в сторону Келли – ее платья поражали воображение всех присутствующих.

отдельном

ме. Кроме того, с годами Ренье стал более открыто выражать свою ревность к успеху супруги, которую полюбила вся страна. Популярность Грейс не давала ему покоя долгие годы. Идеальная семья, которую так долго строила Грейс, и в ко торую уверовали люди, рушилась на глазах. Все это актриса переносила тяжело. Переживала она еще и из-за своей тяги к съемкам в кино, которая не прошла с годами. Но сейчас поло

КЕЛЛИ

ОБЛОЖКАХ ЖУРНАЛОВ

время работы в кино Грейс предпочитала «голливудский шик» и классические наряды, достойные «красной дорожки». Переехав в Монако, она начала одеваться в соответствии с но вым статусом. В гардеробе Келли стали преобладать элегантные и скромные вещи. Единственное, от чего звезда не смогла отка заться – это ее любимые широкополые шляпы. Жизнь Грейс продолжилась и после ее ухода – образ и стиль голливудской красавицы стали интерпретировать на модных пока зах, в ее честь называли коллекции одежды, аксессуары и парфюм. Ее судьбой вдохновлялись режиссеры, снимая фильмы о ее истории. Картина «Принцесса Монако» с Николь Кидман в главной роли вышла на экраны в 2014 году. Фильм повествует о девушке, которая стала аристократкой, не будучи ею от рождения. Здесь Келли пред стала в образе ангела, чью душу будоражат нешуточные страсти. По свидетельствам современников актрисы, она была ин тересным человеком, но подарком ее назвать трудно. Многие отмечали ее смелость, раскрепощенность и уверенность в себе. В том, что Келли была любимицей Фортуны, не сомневался ни кто – иначе ее феноменальный взлет объяснить невозможно. Старость, которую так боялась кинодива, она так и не встре тила. В сентябре 1982 года Грейс Келли трагически погибла, попав в автокатастрофу. Сама Грейс редко садилась за руль – обычно ее возил личный шофер. Но в тот роковой день рука судьбы усадила княгиню на водительское сиденье, и она вместе с дочерью отправилась по делам в соседний город. Женщины не воспользовались шофером по простой причине – им нужно было обсудить что-то наедине, без посторонних ушей. Суть разговора матери и дочери до сих пор остается загадкой. По пути в город у 52-летней Грейс прихватило сердце, и она потеря ла управление. Красавица Келли трагически погибла. Дочь актрисы в этой страшной аварии тоже пострадала, но осталась в живых. Безутешный вдовец не снимал траур до конца своих дней.