НАУКА
ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ І ФАРМАЦІЇ
Підготовка фармацевтів у Львівському університеті за часів Польщі
Після розпаду Австро-Угорщини та проголошення 1 листопада 1918 р. ЗахідноУкраїнської Народної Республіки Львів стає столицею нової держави, але одночасно також ареною кровопролитної польськоукраїнської війни. Східна Галичина переходить під владу Польщі. І хоча її статус мав визначатися з урахуванням інтересів українського населення, нова польська влада повністю ігнорує цю вимогу. Від 1920 р. Львів стає звичайним воєводським містом, а утворення у Варшаві, Познані та Вільнюсі нових польських університетів спричиняє значний відтік професорсько-викладацького складу з Львівського університету, зокрема і з медичного факультету. Оскільки нова влада значно обмежила доступ студентів непольського походження до вищої освіти (через ліквідацію українських кафедр у Львівському університеті також), українська інтелігенція Галичини вдалася до більш радикальних методів боротьби за свої освітні права шляхом створення підпільного (таємного) університету, який існував у 1921–1925 рр. З 1921 р. у його складі було організовано медичний факультет з 10 кафедр, де навчалося 185 студентів. Серед викладачів були М. Панчишин, М. Музика, І. Куровець, С. Балей, О. Барвінський та ін. Через відсутність відповідної лабораторної та клінічної бази студенти 3-го і наступних курсів продовжували своє навчання у Празі, Відні, інших університетах за кордоном. Однак
20
ФАРМАЦЕВТ ПРАКТИК 06_2020 WWW.FP.COM.UA
не встановлено фактів, які б свідчили про підготовку фармацевтів в Українському таємному університеті. ФІЛОСОФИ ПРОТИ ФАРМАЦЕВТІВ: СУМНІ НАСЛІДКИ Перші реформи фармацевтичної освіти у міжвоєнній Польщі в 1920 р. фактично не торкнулися навчального процесу на фармацевтичному відділенні Львівського університету. Водночас наростала криза у ставленні Ради філософського факультету, куди формально входило медичне відділення, до вивчення фармації як науки і професії. Через те медичне відділення зберегло 2-річну навчальну програму, тоді як в інших університетах Польщі було запроваджено 3- і 4-річні навчальні програми. Початок цього конфлікту 1897 р., коли з перенесенням кафедри фармакогнозії і приєднанням до кафедри фармакології медичного факультету філософський факультет втратив вплив на кінцевий результат навчання фармацевтів. Крім того, навчання фармацевтів у той час «перебувало у руках» нефармацевтів. Усе це відбувалося на фоні щораз більшого скерування фармації у її практичному та науковому аспектах у бік природничо-лікарських наук, натомість як у рамках філософського факультету надалі реа-
лізувався хімічно-природничий напрямок. У період після закінчення Першої світової війни та запровадження у польських університетах нової програми фармацевтичної освіти у Львові забракло людей, які б мали досвід практичної та наукової фармації і були здатні захистити фармацію як наукову дисципліну в межах філософського факультету. Прихильний до фармації професор Радзішевські у 1910 р. вийшов на пенсію, а його місце посів неприхильний «науковим крамарям та аптечним маніпулянтам» професор С. Толлочко. Так само дивився на фармацію і професор фармацевтичної хімії З. Вейберг. Саме в таких умовах після довгої попередньої підготовки 2 червня 1921 р. Рада філософського факультету ухвалила сумнозвісну постанову, присвячену навчанню фармації. У цій постанові зокрема наводяться такі аргументи на користь ліквідації навчання фармації на університетському рівні: • «фармація не є полем наукової діяльності, внаслідок чого суспільство та інтелігенція … небагато мають з неї користі…»; • «… не існує фармацевтична наука, для якої необхідно б було створювати нові заклади, оскільки фармація вимагає лише декількох предметів, які і так викладаються у кожному університеті…»;
