УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ (XVI – перша половина XVII ст.)
Братський рух, який посилював роль світського елементу в церкві, зустрів спротив з боку місцевого єпископату, який був водночас і причиною, і результатом тогочасного занепаду церковного життя. Тому-то братства прагнули ставропігіїї – незалежності від місцевих ієрархів (головним чином єпископів), і безпосередньої р підпорядкованості р патріарху. р р у У 1586 р р. антіохійський патріарх Йоаким затвердив статут Львівського братства (тоді львів’яни скористалися з перебування цього патріарха в їхньому місті). Невдовзі братство домоглося затвердження статуту та права ставропігії й у константинопольського патріарха. Статут Львівського Успенського братства став зразком для інших православних братств. ЦІКАВО ЗНАТИ
36
До Львівського Успенського братства належали, крім українських православних містян, грецькі купці, які переселялися до Львова з Османської імперії. Для місцевого українського населення греки були взірцем підприємливості, поза тим вони матеріально підтримували братство. Костянтин Корнякт (помер 1603 р.), один із його фундаторів, пожертвував значні кошти на будівництво дзвіниці Успенської церкви, що досі зветься «вежею Корнякта». Портрет Костянтина Корнякта. Художник невідомий. Кінець XVI – початок XVII ст.
У практичній діяльності Львівського братства особливо важливе місце належало розвитку освіти та книгодрукування. Братство утримувало школу та фінансувало видання перших друкованих в Україні книжок – «Апостола» і «Букваря» (1574 р.). У цьому воно наслідувало протестантських і католицьких реформаторів, метою яких було піднести освітній рівень населення загалом і духовенства зокрема через шкільництво і поширення книжної культури, зокрема, національними мовами. В Україні, як і повсюди в Європі, книгодрукування стимулювало розвиток релігійної та політичної думки. Якими були причини розгортання в Україні братського руху? Чому у братства домагалися права ставропігії?
3. Öåðêîâíі ñîáîðè â Áåðåñòі 1596 ð. Суспільні зміни в Україні на межі середньовіччя і нового часу великою мірою залежали від релігійних відносин. У XV–XVI ст. ідея порозуміння між православними і католиками набула першорядної ваги. Перша велика спроба такого порозуміння відбулася на Флорентійському соборі в 1439 р., у якому брав участь київський митрополит Ісидор. Хоча Флорентійська унія залишилася нереалізованою, релігійні еліти продовжували її обговорювати. Критично мислячі діячі католицької церкви прагнули зміцнити західну гілку християнства перед викликом протестантизму, а православної (особливо в Україні) – шукали можливості реформувати і нормалізувати розладнане внутрішньоцерковне життя. Після утворення Речі Посполитої, діалог між православними і католиками відновився. У Римі особливі надії покладали на князя Василя-Костянтина Острозького, схиляючи його його до унії, і на деякий час не без успіху. Українські
