Казки Леонардо да Вінчі

Черемшина та дрізд У черемшини лопнуло усіляке терпіння. Бо відколи достигли її терпкі ягоди, життя не стало від нахабних, упертих дроздів. З ранку до вечора вони кружляли зграями над нею, безжалісно обдирали дзьобами і пазурами гілки.

– Будь ласка, прошу тебе! – благала вона, звертаючись до найбільш нахабного дрозда. – Знаю, що мої ягоди – твої улюблені ласощі. Їж їх на здоров’я, мені не шкода. Однак залиши в спокої моє листя, не зривай! Бо саме під його тінню я рятуюся від палючого сонця! І не муч мене гострими кігтями, не здирай шкіру! Дрізд вважався першим забіякою в зграї, тож слова черемшини йому не сподобалися.

– Ану ж помовчи, коли тебе не питають! – відповів пихато. – Бо самою природою так заведено, щоб ти плодоносила заради мого задоволення. Та що з тобою говорити? Взимку підеш на дрова!

21