Язик і зуби Жив-був на світі хлопчик, який страждав серйозною недугою, до якої іноді бувають схильні й дорослі: він був занадто балакучим. – І за що ж нам така кара – цей язик? – бурчали зуби. – Коли вже він заспокоїться й замовкне хоч ненадовго? – А вам що до цього? – зухвало озвався язик. – Жуйте собі на здоров’я та мовчіть! Ось і вся моя відповідь. Поміж нами нічого спільного немає. Нікому не дозволю втручатися в мої справи, а тим більше лізти зі своїми дурними порадами! І хлопчик продовжував безперервно теревенити. А його пихатий язик усе промовляв нові «мудрі» слова, хоча й не встигав бодай вникнути у їхнє значення… Одного разу він так захопився своєю балаканиною, що сам не помітив, як потрапив у халепу, – почав верзти дурниці! І, щоб якось виплутатися з цієї ситуації, навіть дозволив язику брехати. Тоді зуби не витримали, бо лопнуло їхнє терпіння. Вони разом зімкнулися і прикусили брехуна. Язик почервонів від крові, а хлопчик заплакав від сорому та болю! Відтоді язик поводить себе обережно, та й хлопчик, перш ніж сказати – сім разів подумає.
26
