Казки Леонардо да Вінчі

Мурашка і пшеничне зернятко Після жнив на полі залишилося пшеничне зерня. Воно з нетерпінням чекало дощу, щоб глибше заритися в сиру землю і врятуватися від наступаючих холодів. Пробігала мимо Мурашка і помітила його. Зраділа знахідці, і не довго думаючи звалила на спину тяжку знахідку і з трудом поповзла до мурашника. Щоб встигнути завидна додому, Мурашка повзла без зупинки, а поклажа все тяжче стала тиснути на натруджену спину.

– Ти чого надриваєшся? Скинь мене тут, – заблагало зернятко.

– Якщо я тебе скину, – відповіла Мураха, тяжко дихаючи,– ми залишимося на зиму без їжі. Нас багато і кожен повинен трудитися, щоб примножити запаси в мурашнику. Тоді зерня подумало і сказало: « Я розумію твої турботи чесного трудівника, але і ти зрозумій мене. Послухай мене уважно, розумна Мурашко!» Задоволена тим, що може трохи перевести дух, мурашка скинула зі спини тяжку ношу і присіла відпочити.

– Так знай же, – сказало Зерня, – що в мені міститься велика животворна сила, і моє призначення – породити нове життя. Давай складемо з тобою полюбовно угоду.

– Яку таку угоду?

3